diff --git a/ukrainian/ukrainian-koi8u.txt b/ukrainian/ukrainian-koi8u.txt deleted file mode 100644 index 563afe5..0000000 --- a/ukrainian/ukrainian-koi8u.txt +++ /dev/null @@ -1,30955 +0,0 @@ - - - Укр eng Рус - - RSS - мапа сайту - контакти - рада онлайн - прес-служба - акредитац╕я - -[Електронн╕ петиц╕╖] Електронн╕ петиц╕╖ - -[Електронн╕ петиц╕╖] Громадське обговорення законопроект╕в - -[Електронн╕ петиц╕╖] Електронний каб╕нет громадянина - - - Головна Законотворч╕сть Законодавство Очищення влади М╕жнародна д╕яльн╕сть ╤нформац╕я Контакти Ресурси Новини - -Новини -Арх╕в публ╕кац╕й -22 березня 2019, 19:29 - -╤.Геращенко: <Знешкоджен╕ рос╕йськ╕ БПЛА на Донбас╕ - черговий доказ в╕йськово╖ агрес╕╖ РФ проти Укра╖ни, ╕ ми вимага╓мо жорстко╖ реакц╕╖ в╕д ОБС╢, учасник╕в <Нормандського формату> та м╕жнародних партнер╕в> -докладн╕ше -22 березня 2019, 18:52 - -╤рина Геращенко: <Вимага╓мо РФ припинити тортури над Павлом Грибом та зв╕льнити 25 укра╖нц╕в в обм╕н на 25 громадян РФ, затриманих в Укра╖н╕> -докладн╕ше -22 березня 2019, 18:32 - -╤рина Геращенко: 24 березня укра╖нська сторона ма╓ нам╕р в╕дкрити КПВВ <Золоте> в Луганськ╕й област╕ -докладн╕ше -22 березня 2019, 17:36 - -У Верховн╕й Рад╕ Укра╖ни в╕дбулася зустр╕ч з учасниками делегац╕╖ л╕дер╕в думок з кра╖н ╢С -докладн╕ше -22 березня 2019, 16:54 - -Перший заступник голови Ком╕тету з питань с╕м'╖, молод╕жно╖ пол╕тики, спорту та туризму Микола Величкович пров╕в особистий прийом громадян -докладн╕ше -22 березня 2019, 16:30 - -Голова Ком╕тету з прав людини Григор╕й Немиря пров╕в зустр╕ч з Послом Франц╕╖ ╤забель Дюмон -докладн╕ше -22 березня 2019, 15:10 - -Протягом тижня народн╕ депутати працювали на пленарних зас╕даннях, у ком╕тетах, взяли участь в ╕нших заходах -докладн╕ше -22 березня 2019, 14:32 - -Голова п╕дком╕тету з питань м╕сцевих орган╕в виконавчо╖ влади та територ╕ального устрою Микола Федорук взяв участь у круглому стол╕ на тему: "Моделювання спроможного районного р╕вня: набутий досв╕д та перспективи" -докладн╕ше -22 березня 2019, 14:10 - -В╕дбулося зас╕дання Верховно╖ Ради Укра╖ни (в╕део) -докладн╕ше -22 березня 2019, 14:06 - -╤рина Геращенко зустр╕лась ╕з родичами в╕йськовополонених моряк╕в, як╕ в╕дв╕дали експозиц╕ю <Повернення додому> у Верховн╕й Рад╕ Укра╖ни -докладн╕ше -22 березня 2019, 11:57 - -У <В╕домостях Верховно╖ Ради Укра╖ни> опубл╕ковано Постанову попередн╕й зв╕т ТСК Верховно╖ Ради для проведення розсл╕дування в╕домостей щодо напад╕в на Катерину Гандзюк та ╕нших громадських актив╕ст╕в -докладн╕ше -22 березня 2019, 11:17 - -"Година запитань до Уряду" (в╕део) -докладн╕ше -22 березня 2019, 10:10 - -Голова Верховно╖ Ради Укра╖ни Андр╕й Паруб╕й: <Я впевнений, що Укра╖на буде членом ╢вропейського Союзу, а наше завдання - наполегливо працювати!> -докладн╕ше -22 березня 2019, 09:28 - -Огляд головних тем <Голосу Укра╖ни> в╕д 22 березня -докладн╕ше -Перейти до розд╕лу - -Канал Рада - -Програма стажування молод╕ в Апарат╕ Верховно╖ Ради Укра╖ни - -Програма стажування молод╕ в Апарат╕ Верховно╖ Ради Укра╖ни у 2019 роц╕ - -3D-тур в╕дкрива╓ Парламент Укра╖ни -Верховна Рада Укра╖ни у соц╕альних мережах - -twitter facebook youtube - -Зв╕ти депутат╕в -Конкурсна ком╕с╕я з добору кандидат╕в на посади член╕в НКРЕКП Портал в╕дкритих даних -Децентрал╕зац╕я влади -1 -2 -3 -22 березня 2019 -╤рина Геращенко: 24 березня укра╖нська сторона ма╓ нам╕р в╕дкрити КПВВ <Золоте> в Луганськ╕й област╕ -Ус╕ анонсован╕ под╕╖ -Анонси - - 27 березня - 28 березня - 02 кв╕тня - 10 кв╕тня - 18 кв╕тня - 24 кв╕тня - -27 березня. 11:00 Ком╕тет Верховно╖ Ради Укра╖ни з питань соц╕ально╖ пол╕тики, зайнятост╕ та пенс╕йного забезпечення проводить робочу нараду з метою обговорення проекту Закону Укра╖ни <Про внесення зм╕н до статт╕ 8 Закону Укра╖ни <Про зб╕р та обл╕к ╓диного внеску на загальнообов'язкове державне соц╕альне страхування> - -27 березня. 14:00 Ком╕тет Верховно╖ Ради Укра╖ни з питань соц╕ально╖ пол╕тики, зайнятост╕ та пенс╕йного забезпечення проводить робочу нараду на тему: <Обговорення двадцять п'ято╖ допов╕д╕ Управл╕ння Верховного ком╕сара ООН з прав людини щодо ситуац╕╖ з правами людини в Укра╖н╕, яка п╕дготовлена за результатами роботи Мон╕торингово╖ м╕с╕╖ ООН з прав людини в Укра╖н╕, в частин╕ соц╕ального захисту громадян> -Перейти до розд╕лу -Х╕д пленарних зас╕дань (восьме скликання) - - Результати ре╓страц╕╖ Хронолог╕я розгляду Результати розгляду - Голосування за день - Статистика голосувань - Топ л╕дер╕в голосувань - Топ-25 антил╕дер╕в голосувань - Останн╕ 5 голосувань (онлайн) - - Електронний протокол Стенограми пленарних зас╕дань Статистика голосувань за обраний пер╕од - -22 березня 2019, 11:32 -По╕менне голосування про поправку ?1220 до проекту Закону про забезпечення функц╕онування укра╖нсько╖ мови як державно╖ (?5670-д) - -За-6 Проти-4 Утрималось-30 Не голосувало-263 Р╕шення-Не прийнято -22 березня 2019, 11:30 -По╕менне голосування про поправку ?1219 до проекту Закону про забезпечення функц╕онування укра╖нсько╖ мови як державно╖ (?5670-д) - -За-9 Проти-2 Утрималось-28 Не голосувало-266 Р╕шення-Не прийнято -22 березня 2019, 11:29 -По╕менне голосування про поправку ?1218 до проекту Закону про забезпечення функц╕онування укра╖нсько╖ мови як державно╖ (?5670-д) - -За-8 Проти-3 Утрималось-29 Не голосувало-268 Р╕шення-Не прийнято -21 березня 2019, 18:14 -По╕менне голосування про поправку ?1216 до проекту Закону про забезпечення функц╕онування укра╖нсько╖ мови як державно╖ (?5670-д) - -За-15 Проти-2 Утрималось-26 Не голосувало-228 Р╕шення-Не прийнято -21 березня 2019, 18:11 -По╕менне голосування про поправку ?1212 до проекту Закону про забезпечення функц╕онування укра╖нсько╖ мови як державно╖ (?5670-д) - -За-3 Проти-16 Утрималось-22 Не голосувало-230 Р╕шення-Не прийнято -Перейти до розд╕лу -Законопроекти - - Заре╓строван╕ за поточний тиждень Прийнят╕ на поточн╕й сес╕╖ Пошук за рекв╕зитами - -Новий законопроект (? 10182) - -Проект Постанови про внесення зм╕н у додаток до Постанови Верховно╖ Ради Укра╖ни "Про в╕дзначення пам'ятних дат ╕ юв╕ле╖в у 2019 роц╕" -Новий законопроект (? 10181) - -Проект Закону про внесення зм╕н до деяких законодавчих акт╕в Укра╖ни (щодо виконання в╕йськового обов'язку та проходження в╕йськово╖ служби) -Новий законопроект (? 10180) - -Проект Закону про внесення зм╕н до Закону Укра╖ни "Про протим╕нну д╕яльн╕сть в Укра╖н╕" щодо удосконалення механ╕зм╕в залучення ф╕нансування заход╕в протим╕нно╖ д╕яльност╕ -Новий законопроект (? 10179) - -Проект Закону про внесення зм╕ни до Податкового кодексу Укра╖ни з метою упередження розкрадання кошт╕в в сфер╕ оборонного замовлення -Новий законопроект (? 10178) - -Проект Постанови про Зв╕т Нац╕онально╖ Ради Укра╖ни з питань телебачення ╕ рад╕омовлення за 2018 р╕к -Перейти до розд╕лу -Законодавство Укра╖ни - - Конституц╕я Укра╖ни Кодекси Укра╖ни Закони Укра╖ни Пошук за рекв╕зитами - -Закон Укра╖ни в╕д 28.02.2019 ? 2696-VIII - -Про внесення зм╕н до Закону Укра╖ни "Про Державний бюджет Укра╖ни на 2019 р╕к" -Закон Укра╖ни в╕д 28.02.2019 ? 2692-VIII - -Про ратиф╕кац╕ю Багатосторонньо╖ конвенц╕╖ про виконання заход╕в, як╕ стосуються угод про оподаткування, з метою протид╕╖ розмиванню бази оподаткування та виведенню прибутку з-п╕д оподаткування -Постанова Верховно╖ Ради Укра╖ни в╕д 28.02.2019 ? 2689-VIII - -Про прийняття за основу проекту Закону Укра╖ни про внесення зм╕н до Митного кодексу Укра╖ни щодо деяких питань виконання глави 5 розд╕лу IV Угоди про асоц╕ац╕ю м╕ж Укра╖ною, з одн╕╓╖ сторони, та ╢вропейським Союзом, ╢вропейським сп╕втовариством з атомно╖ енерг╕╖ ╕... -Постанова Верховно╖ Ради Укра╖ни в╕д 28.02.2019 ? 2702-VIII - -Про зм╕ни у склад╕ Тимчасово╖ сл╕дчо╖ ком╕с╕╖ Верховно╖ Ради Укра╖ни для проведення розсл╕дування в╕домостей щодо напад╕в на Катерину Гандзюк та ╕нших громадських актив╕ст╕в -Постанова Верховно╖ Ради Укра╖ни в╕д 28.02.2019 ? 2701-VIII - -Про попередн╕й зв╕т Тимчасово╖ сл╕дчо╖ ком╕с╕╖ Верховно╖ Ради Укра╖ни для проведення розсл╕дування в╕домостей щодо напад╕в на Катерину Гандзюк та ╕нших громадських актив╕ст╕в -Постанова Верховно╖ Ради Укра╖ни в╕д 28.02.2019 ? 2699-VIII - -Про прийняття за основу проекту Закону Укра╖ни про озоноруйн╕вн╕ речовини та фторован╕ парников╕ гази -Постанова Верховно╖ Ради Укра╖ни в╕д 28.02.2019 ? 2693-VIII - -Про нев╕дкладне розсл╕дування факт╕в, оприлюднених у засобах масово╖ ╕нформац╕╖, щодо зловживань у Державному концерн╕ "Укроборонпром" та причетност╕ до цього посадових ос╕б -Постанова Верховно╖ Ради Укра╖ни в╕д 28.02.2019 ? 2695-VIII - -Про прийняття за основу проекту Закону Укра╖ни про внесення зм╕н до Закону Укра╖ни "Про забезпечення прав ╕ свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупован╕й територ╕╖ Укра╖ни" щодо визначення територ╕ально╖ п╕дсудност╕ судових справ, п╕дсудних... -Постанова Верховно╖ Ради Укра╖ни в╕д 28.02.2019 ? 2698-VIII - -Про прийняття за основу проекту Закону Укра╖ни про засади мон╕торингу, зв╕тност╕ та вериф╕кац╕╖ викид╕в парникових газ╕в -Постанова Верховно╖ Ради Укра╖ни в╕д 26.02.2019 ? 2686-VIII - -Про внесення зм╕ни до порядку денного десято╖ сес╕╖ Верховно╖ Ради Укра╖ни восьмого скликання -Перейти до розд╕лу -Мультимедiа - - Вiдео - Фото - Аудiо - - Робота Верховно╖ Ради Укра╖ни - У ком╕тетах Верховно╖ Ради - М╕жнародна д╕яльн╕сть - Заходи - Под╕╖ - Нагородження - - Конституц╕я Укра╖ни - Президент Укра╖ни - Голова Верховно╖ Ради Укра╖ни - Урядовий портал - Конституц╕йний суд - Конституц╕я Укра╖ни - Президент Укра╖ни - Голова Верховно╖ Ради Укра╖ни - Урядовий портал - Конституц╕йний суд - -© Верховна Рада Укра╖ни 1994-2019 -програмно-техн╕чна п╕дтримка - Управл╕ння комп'ютеризованих систем -Iнформац╕йна п╕дтримка - ╤нформац╕йне управл╕ння, -Прес-служба Апарату Верховно╖ Ради Укра╖ни -Окрем╕ функц╕╖ порталу працюють у тестовому режим╕ - - -Новини Укра╖ни -Останн╕ новини Укра╖ни -Вибране -SinoptikОракулК╕ноаф╕шаWORK.uaТВ-гiдBooking -RozetkaKastaЦитрусMakeUpMOYOLeBoutique -Автосайти -AUTO.RIA - ?1 в автопродаж╕ Машини продають на сайтi RST Новий RAV4 в╕д 657 030 грн InfoCar.ua - нов╕ авто Оф╕ц╕йний викуп Вашого авто eTachki - купимо Ваше авто Avtosale - нове авто Subaru Outback в╕д 1019500 грн Оновлена VITARA - 430 000грн Електронний пол╕с Осаго SUZUKI знижка до 90 000 грн -Нерухом╕сть -DOM.RIA Перев╕рен╕ квартири ЛУН - Вс╕ новобудови Готов╕ квартири до -20% Квартири в╕д 16 500 грн/м2 Квартира у розстрочку до 5 р. Под╕лПлаза&Рез╕денс Квартири в ╤рпенi, новобудова Квартири в╕д 14 500 грн/м2 DOM.RIA - Новобудови Ки╓ва -Б╕знес та Ф╕нанси -Форекс бонус - 25000 грн.! Торгуй на Forex в гривнях Корпоративн╕ трен╕нги -Ж╕нкам -Парфумер╕я Тури на шоп╕нг в ╢вропу -40% на ж╕ночу б╕лизну Jasmine Знайомства OnOna.ua Смарт-ваги -Подорож╕ -100% тур╕в на Otpusk.com Знижки на гаряч╕ тури до 40% Booking - бронювання готел╕в В╕дпочинок в Одес╕, Мирний APL Travel. В╕дпочинок в ╢гипт╕ Тури, в╕дпочинок з д╕тьми Готель в Карпатах, Вежа -╤нтернет магазини -Магазин електронiки Побутова техн╕ка Квитки на концерти KARABAS Гаджети та аксесуари Секс-шоп замовити анон╕мно -Робота та Осв╕та -WORK.ua - ?1 в Укра╖н╕ Робота - RABOTA.ua HH.ua - кращих шукають тут KABANCHIK.ua - робота Learning.ua - математика Цитрус Академ╕я -Медицина -Medicina.ua - портал здоров'я Лабораторн╕ прилади Медичний магазин Ортопедичн╕ товари Аптека Доброго Дня Смарт-термометри Lisod л╕кування раку -╤нтернет -Домени ╕ Хостинг Hvosting.ua NIC.ua - домени ╕ хостинг Хостинг, VPS, оренда сервера СМИ - InternetUA -Спорт -Футбол на Спорт.ua Городок Бокс╕нг ФаворитСпорт - ставки на спорт Тури на футбольн╕ матч╕ Тен╕с ФТУ -Держава -Верховна Рада Укра╖ни Президент Укра╖ни Верховний Суд Каб╕нет М╕н╕стр╕в Укра╖ни Нацбанк iGov - портал державних послуг -Не жмет и не давит -Тренажер - "Убийца"... -Шланг 30 метров по... -от 409 770 грн -Ford Fiesta -от 556 110 грн -KIA Ceed -от 806 640 грн -Skoda Kodiaq -от 599 000 грн -Mazda 6 -от 501 058 грн -Volkswagen Golf -от 657 852 грн -Ford Kuga -от 779 746 грн -Ford Mondeo -от 822 500 грн -Toyota Camry -от 379 990 грн -Nissan Juke -от 693 433 грн -Toyota RAV 4 -от 540 000 грн -Mazda 3 -от 491 790 грн -Nissan Qashqai -от 633 600 грн -Hyundai Tucson -от 469 000 грн -Suzuki SX4 -от 671 000 грн -Mazda CX-5 -от 1 837 954 грн -Volkswagen Touareg -от 397 280 грн -Renault Logan MCV -от 624 375 грн -KIA Sportage -от 458 200 грн -Hyundai Elantra -от 463 000 грн -Suzuki Vitara -от 989 835 грн -BMW i3 от 989 835 грн -от 374 400 грн -KIA Rio -от 469 321 грн -Skoda Octavia -от 357 892 грн -Renault Logan -от 405 577 грн -Renault Sandero Stepway -купить билет -Свя-тая Ага-та -купить билет -Чест-ный че-ло-век -купить билет -В объ-я-ти-ях лжи -купить билет -Бу-ду-щий ко-роль -купить билет -Су-ма-сшед-шие ка-ни-ку-лы -купить билет -При-клю-че-ния Мии и бе-ло-го льва -купить билет -Доб-ро по-жа-ло-вать в Ака-пуль-ко -купить билет -Чу-до-парк -купить билет -Норм: клю-чи от ко-ролев-ства -купить билет -Тим Та-лер, или Про-дан-ный смех -купить билет -Аб-со-лют-но но-вые при-клю-че-ния Алад-ди-на -купить билет -Да-вай тан-цуй -Головне - - Польща та США розпочали наймасштабн╕ш╕ в ╢вроп╕ в╕йськов╕ навчання (24 канал) - Протести в Казахстан╕: все, що в╕домо на даний момент (Рад╕о Свобода) - Йоганнес Бьо виграв спринт в Холменколлен╕, П╕дручний - в топ-30 (Главком) - -вс╕ головн╕ под╕╖ дня -Пол╕тика -19:45 -Холодницкий: НАБУ получило переписку, обнародованную "Нашими грошима", еще в 2017 году и только сейчас приобщило ее к делу (Гордон) -19:45 -В СБУ предупредили о "вбросе" фейковой переписки с руководством МВД (NEWSONE) -19:45 -В╕зит Бойка ╕ Медведчука до Москви може бути пов'язаний ╕з зупиненим терактом - СБУ (Укра╖нська правда) -19:42 -╢вросоюз не збира╓ться визнавати рос╕йську окупац╕ю Криму - декларац╕я сам╕ту ╢С (Главком) -19:40 -В╕лкула викликали до НАЗК (День) -вс╕ пол╕тичн╕ новини Укра╖ни -Економ╕ка -19:46 -США обеспокоены, что правительство Гройсмана изменило устав <Нафтогаза> (Журнал╕ст) -19:45 -Госрегуляторная служба разрешила "Укрзализныце" повысить тарифы на грузоперевозки, - Кравцов (112.ua) -19:32 -Выплаты по валовому внешнему долгу достигнут в 2018 году $15,7 миллиарда, - НБУ (Цензор.Нет) -19:29 -Мостами, по╖здами ╕ дорогами: Угорщина буде зближуватися з Укра╖ною в ╕нфраструктур╕ (UNN) -19:26 -SkyUp у партнерств╕ з Join UP! запускають чартери з аеропорту Полтава до ╢гипту та Туреччини (mind) -вс╕ новини економ╕ки та ф╕нанс╕в -Под╕╖ -19:46 -Без св╕тла через негоду - 62 населених пункти Черн╕г╕вщини (24 канал) -19:40 -Бывший украинский милиционер украл на Бали 900 миллионов рупий (Укра╖нськ╕ новини) -19:39 -Таможенники задержали в Одессе партию элитного кокаина на сумму $51 млн (UBR) -19:33 -В Харькове ветер сносил торговые палатки (╤нформатор) -19:32 -С территории РФ хакеры разослали фейковые письма с "инструкциями" на день выборов от имени Авакова, - киберполиция (Цензор.Нет) -вс╕ новини под╕й, авар╕й, катастроф -Сусп╕льство -19:33 -В ПЦУ из Московского патриархата перешло 500 приходов (Сегодня.ua) -19:30 -Погибшего на Донбассе украинского воина Сергея Валаха похоронят 23 марта в Днепре. ФОТО (Цензор.Нет) -19:25 -Акцию в поддержку Сенцова организовали в Москве неизвестные волонтеры (Багнет) -19:23 -Супрун застрахувала життя у США на 1670 долар╕в (UNN) -19:21 -Минобороны отменило почти 2 тысячи устаревших приказов (╤нформатор) -вс╕ новини розд╕лу Сусп╕льство -Ки╖вськ╕ новини -19:46 -Берега магистрального канала Бортнической станции аэрации засыпают мусором (Большой Киев) -19:46 -У Ки╓в╕ перекриють рух: дата ╕ граф╕к (Факти ICTV) -19:46 -Кияни вимагають висадити каштани на вулицях м╕ста та зв╕льнити кер╕вництво <Ки╖взеленбуду> (Столичний рег╕он) -19:37 -Кличко розпов╕в, ск╕льки станц╕й метро в╕дремонтують у Ки╓в╕ (Соцпортал) -19:15 -В связи с выборами президента для учеников киевских школ продлили весенние каникулы (Журнал╕ст) -вс╕ новини розд╕лу -Технолог╕╖ -19:46 -Huawei Y6 2019: характеристики, ц╕на та дата продаж╕в (Факти ICTV) -19:31 -Washington Post: киберкомандование США начало наступление на Москву (internetua) -19:21 -Перш╕ детал╕ про розумн╕ телев╕зори Huawei (iTechua) -19:21 -Наступний смартфон Xiaomi може стати новим х╕том (Р╤К) -19:20 -Браузер Brave опережает по популярности Оперу и Puffin в магазине приложений Android (BitBetNews) -вс╕ новини ╕нформац╕йних технолог╕й -Наука -19:35 -Состоялся успешный запуск европейской ракеты с украинским двигателем (lenta.ua) -19:20 -Экспедицию на заброшенную базу в Антарктиде запретили (Newsline) -18:48 -На картин╕ Леонардо да В╕нч╕ виявили та╓мне послання (Д╕алоги) -18:46 -В Китае начинают клонировать полицейских собак (Хвиля) -18:18 -Древние монеты найдены при посадке деревьев на Воздвиженке в Киеве. ФОТО (Цензор.Нет) -вс╕ новини науки -Авто -19:40 -Украинские дороги оборудуют новинкой, которая спасет миллионы жизней (Hyser) -19:40 -Дизтопливо с начала года подешевело почти на 3% (Укра╖нськ╕ новини) -19:38 -Skoda в 2020 году презентует два новых серийных электромобиля (Цензор.Нет) -19:36 -М╕ст Метро вперше за 60 рок╕в ремонтують (Gazeta.ua) -19:26 -В полиции рассказали, где и на каких дорогах увеличится количество камер TruCAM (Хвиля) -вс╕ автоновини -Спорт -19:46 -Украинский чемпион по-прежнему лучший в мире боксер (betnews365.com) -19:46 -Андронов рассказал, для чего натурализовали Мораеса (Sport.ua) -19:42 -Тальяфико: Здорово, что обо мне говорят (Террикон) -19:41 -Самый дорогой футболист мира может быть наказан из-за InstaStories (Sportarena) -19:31 -Украина начинает свой путь на Евро-2020 в Лиссабоне. Онлайн игрового дня (Tribuna.com) -вс╕ спортивн╕ новини: футбол, бокс, хокей... -Здоров'я -19:42 -Повышенное давление в пожилом возрасте может снижать риск смерти (Newsyou) -19:35 -В Украине сообщили о новом случае малярии (Hronika.info) -19:32 -Чому рак ста╓ невил╕ковним: пояснення вчених (Св╕док) -19:29 -Как сохранить здоровье весной (Медицина и здоровье) -19:25 -Магнитная буря первого уровня G1 накроет Украину (Фокус) -вс╕ новини медицини, краси та косметолог╕╖ -Шоу-б╕знес -19:46 -На концерт, не виходячи з дому: гурт ONUKA презентував в╕део з гранд╕озного шоу (24 канал) -19:43 -Ольга Сумская восхитила фото в вышиванке: настоящая хозяюшка (Св╕док) -19:40 -Техношик в образе KAZKA на красной дорожке YUNA 2019 (Сlutch) -19:36 -Повний список учасник╕в та п╕сень на ╢вробаченн╕ 2019 (Znaj.ua) -19:32 -Певица Alyosha поделилась трогательным снимком с супругом (Newsyou) -вс╕ новини розд╕лу Шоу-б╕знес -За кордоном -19:47 -Понад 2 м╕льйони британц╕в п╕дписали петиц╕ю щодо скасування Brexit (Голос-╤нфо) -19:47 -Reuters: Трамп визна╓ Голанськ╕ висоти ╕зра╖льськими наступного тижня (Рад╕о Свобода) -19:46 -Абсолютно вся территория Сирии освобождена от ИГИЛ, - Белый дом (Фокус) -19:44 -Расстрелы в Северной Осетии: Дзицоев осужден к 14 годам строгого режима (Грани.ру) -19:43 -В Гане в результате ДТП загорелся пассажирский автобус, десятки погибших (NEWSONE) -вс╕ новини з-за кордону -Курйози -19:39 -Пьяные российские моряки едва не <аннексировали> остров в Британии (Св╕док) -19:33 -60-летняя пара подала на развод из-за того, что муж притворялся глухим и слепым (Реальный Мир) -19:26 -Житель Канады выиграл миллион в лотерею и пропал (Новости N) -19:12 -Странные привычки собак в прикольных снимках (Newsyou) -19:06 -В Сети высмеяли Скабееву за попытку стать президентом Украины (видео) (Facenews) -вс╕ забавн╕, курйозн╕ новини -Фоторепортаж -19:47 -В╕домий сп╕вак Олег Винник показав, що треба робити аби мати мускулист╕ б╕цепси (U-News) -19:44 -Удивительные кадры повседневной жизни в Японии. ФОТО (Новости N) -19:36 -Малыш, ты меня волнуешь: что мы знаем о будущем ребенке Меган Маркл и принца Гарри (Styler) -19:21 -Шторм у берегов Франции в ярких снимках. Фото (Hronika.info) -19:14 -Экологи показали, как пластик душит жителей океана (Фокус) -вс╕ фотоновини -В╕део -19:45 -Неприличное видео с игроком Тоттенхэма попало в сеть (Видео) (Sport.ua) -19:41 -Украинская популярная группа сняла яркий клип в Индонезии. Видео (Hronika.info) -19:34 -У Микола╓в╕ ж╕нку вразив серцевий гельм╕нт, який переносять комари (в╕део) (Надзвичайн╕ новини) -19:30 -Футбол╕ст зб╕рно╖ Укра╖ни розпов╕в, як в╕н грав проти Роналду: опубл╕ковано в╕део (Народна Правда) -19:30 -В Запорожье ветерану АТО выделили комнату с разложившимся трупом (видео) (Facenews) -вс╕ в╕део новини -Укра╖нською - - Погода - Валюта - Пальне - Гороскопи - -Авто -Автовикуп -Пошук запчастин -Шини та диски -Авто товари -Авточохли -Моторн╕ масла -Автотовари з╕ знижкою -Запчастини Hyundai -Цитрус Прокат -Suzuki в╕д 460 000 грн -Захист двигуна -Нов╕ автомоб╕л╕ -ОСАГО онлайн -Авторезина та диски -Автошини та диски -Шини, диски Укра╖на -Продати авто -Акумулятори -Запчастини SsangYong -Електротранспорт -Запчастини KIA -Дитяч╕ товари -Розвиваюч╕ ╕гри -Конструктори, Lego -Дитяч╕ л╕жечка -Дитячий одяг -П╕дгузники -3D-ручки -Рад╕окерован╕ машинки -М'як╕ ╕грашки -╤грашки -Дитяче взуття -Все для школи -Розумний пластил╕н -Комп'ютери -Ноутбуки -Мон╕тори -Планшети -Жорстк╕ диски -Usb приколи -ПК гейм╕нг -Комп'ютери Acer -Запчастини для ноутбук╕в -Комплектуюч╕ до ПК -Аксесуари для планшет╕в -Ноутбуки Asus -Д╕м та ╕нтер'╓р -Люстри, св╕тильники -Св╕тло та ╕нтер'╓р -Посуд -Енергозбереження -Розумна розетка -Салон штор -Наст╕льн╕ лампи -Пост╕льна б╕лизна 1+1=3 -М'як╕ мебл╕ -Шпалери дешево -Сонцезахисн╕ пл╕вки-diaton -Ауд╕о В╕део Фото -LED,3D телев╕зори -В╕деонагляд -Цифров╕ фотоап. -JBL колонки -MP3-пле╓ри -Телев╕зори Samsung -Телев╕зори LG -GoPro -Подарунки -Наручн╕ годинники -Flowers-доставка квiти -Домашн╕й текстиль -Тури, подорож╕, море -Термокружки -Подарунок шефу -PlayStation -Доставка кв╕т╕в UFL -Доставка кв╕т╕в -Кв╕ти з доставкою -╤нтим г╕пермакет -Книги -До юб╕лею компан╕╖ -Квадрокоптери -Моб╕льн╕ телефони -Смартфони -USB-приколи -Samsung A7 -iPhone 2018 -Моб╕льн╕ телефони -Золот╕ номери 77777 -Аксесуари, запчастини -Техн╕ка для Дому -Об╕гр╕вач╕ -Водонагр╕вач╕ -Миюч╕ пилосмоки -Вентилятори в вану -Роботи-прибиральники -Пральн╕ машини -Ф╕льтри для води -Сантехн╕ка для ванно╖ -Ремонт бойлер╕в -Смарт осв╕тлення -Техн╕ка для Кухн╕ -Холодильники -Кухонн╕ плити -Кавоварки -Розумна кухня -Вбудовувана ПТ -Др╕бна ПТ -Мультиварки -Н╕тратовим╕рювач╕ -Одяг, аксесуари -Верхн╕й одяг -Сексуальна б╕лизна -Зеркало-органайзер -Еротична б╕лизна -╤нтим-гаджети -Краса та Здоров'я -Косметика -М╕нокс╕д╕л -Гаджети для краси -Дитяча стоматолог╕я -Косметика,парфуми -Товари для здоров'я -Гаджети для сна -Спорт ╕ Туризм -Туризм ╕ кемп╕нг -Тури та пут╕вки -Спортивне харчування -Ф╕тнес-трекери -Пневматична зброя -Все для риболовл╕ -Оптика для полювання -Розумн╕ вал╕зи -124 грн -Тушь со сце-ни-че-ским эф-фек-том - Vivienne Sabo Cabaret -74 грн -Крем-крас-ка для во-лос - Estel Professional Essex Princess -135 грн -Тушь для рес-ниц - Maybelline Lash Sensational Intense Black -63 грн -Аюрве-ди-че-ский шам-пунь из ин-дий-ских трав - Biofarma Zee Laboratories -66 грн -Крем мас-саж-ный для те-ла "Ан-ти-цел-люлит" - Вит-экс -124 грн -Стой-кая крем-крас-ка для во-лос - Matrix Socolor Beauty -63 грн -BB крем для ли-ца Photoshop-Эф-фект - Bielita Belita Young BB Cream -18 грн -Пат-чи под гла-за "Кол-ла-ген и Био-зо-ло-то" - Via Beauty Collagen Series -50 грн -Гель-кор-рек-тор для бро-вей - Luxvisage Brow Styler -69 грн -Ма-то-вая жид-кая по-ма-да - Luxvisage Pin Up Ultra Matt -150 грн -То-наль-ная ос-но-ва - Bourjois Radiance Reveal Healthy Mix Foundation -77 грн -Жид-кая ма-то-вая по-ма-да для губ - Relouis Nude Matte Complimenti -117 грн -Тушь для рес-ниц - Maybelline Lash Sensational -62 грн -Гель-лак для ног-тей - Avenir Cosmetics Soak-Off UV Color Gel -56 грн -Тушь для рес-ниц - Eveline Cosmetics Extension Volume Professional False... -34 грн -Ми-цел-ляр-ная во-да для всех ти-пов ко-жи - Garnier Skin Naturals -98 грн -То-наль-ный крем - Maybelline Affinitone -108 грн -Су-хой шам-пунь - Batiste Dry Shampoo Clean and Classic Original -27 грн -Ко-ко-со-вое мас-ло "Parachute" - Biofarma Coconut Oil Parachute -50 грн -Гель-фик-са-тор для бро-вей - Luxvisage Brow Fixing -В г.Киев вступила в силу квота! Каждый человек с артритом или артрозом... -Клубника прёт по 30 кг в неделю в квартире! -UKR.NET > Новини ∙ П╕дтримка користувач╕в ∙ Конф╕денц╕йн╕сть ∙ Про стр╕чку новин ∙ П╕дключення до стр╕чки новин ∙ Реклама на портал╕ - - - -Ене╖да -╤ван Котляревський -╤ВАН КОТЛЯРЕВСЬКИЙ -ЕНЕ╥ДА - -ЧАСТИНА ПЕРША - -1 Еней був парубок моторний -╤ хлопець хоть куди козак, -Удавсь на все╓ зле проворний, -Завзят╕ший од вс╕х бурлак. -Но греки, як спаливши Трою, -Зробили з не╖ скирту гною, -В╕н, взявши торбу, тягу дав; -Забравши деяких троянц╕в, -Осмалених, як гиря, ланц╕в, -П'ятами з Тро╖ накивав. - -2 В╕н, швидко поробивши човни, -На син╓ море поспускав, -Троянц╕в насажавши повн╕, -╤ куди оч╕ почухрав. -Но зла Юнона, суча дочка, -Розкудкудакалась, як квочка, - -Енея не любила - страх; -Давно уже вона хот╕ла, -Його щоб душка полет╕ла -К чортам ╕ щоб ╕ дух не пах. -3 Еней був тяжко не по серцю -Юнон╕ - все ╖╖ гн╕вив; -Здававсь г╕рч╕йший ╖й в╕д перцю, -Н╕ в ч╕м Юнони не просив; -Но г╕рш за те ╖й не любився, -Що, бачиш, в Тро╖ народився -╤ мамою Венеру звав; -╤ що його пок╕йний дядько, -Парис, Пр╕амове дитятко, -Путивочку Венер╕ дав. - -4 Побачила Юнона з неба, -Що пан Еней на поромах; -А те шепнула сука Геба... -Юнону взяв великий жах! -Впрягла в гринджолята павичку, -Сховала п╕д кибалку мичку, -Щоб не св╕тилася коса; -Взяла сп╕дницю ╕ шнур╕вку, -╤ хл╕ба з с╕ллю на тар╕лку, -К Еолу мчалась, як оса. - -5 "Здоров, Еоле, пане-свату! -Ой, як ся ма╓ш, як живеш? - -Сказала, як вв╕йшла у хату, -Юнона. - Чи гостей ти ждеш?.." -Поставила тар╕лку з хл╕бом -Перед старим Еолом-д╕дом, -Сама же с╕ла на осл╕н. -"Будь ласкав, сватоньку-старику! -╤збий Енея з пантелику, -Тепер пливе на мор╕ в╕н. - -6 Ти зна╓ш, в╕н який суц╕га, -Паливода ╕ горлор╕з; -По св╕ту як ╕ще поб╕га, -Чи╖хсь багацько вилл╓ сл╕з. -Пошли на його лихо зле╓, -Щоб люди вс╕, що при Ене╖, -Послизли ╕ щоб в╕н ╕ сам... -За се╓ ж д╕вку чорнобриву, -Смачную, гарну, уродливу -Тоб╕ я, далеб╕, що дам". - -7 "Гай, гай! ой, дей же його кату! -Еол насупившись сказав. - -Я все б зробив за сюю плату, -Та в╕три вс╕ порозпускав: -Борей недуж лежить з похм╕лля, -А Нот по╖хав на вес╕лля, -Зеф╕р же, давн╕й негодяй, -З д╕вчатами заженихався, -А Евр в поденщики нанявся, - -Я к хочеш, так ╕ помишляй! - -8 Та вже для тебе об╕щаюсь -Ене╓в╕ я ляпас дать; -Я хутко, миттю постараюсь -В тр╕стя його к чортам загнать. -Прощай же! швидче убирайся, -Об╕цянки не забувайся, -Бо посл╕, чу╓ш, н╕чичирк! -Я к збрешеш, то хоча надсядься, -На ласку посл╕ не понадься, -Тогд╕ в╕д мене возьмеш чвирк". - -9 Еол, оставшись на господ╕, -З╕брав вс╕х в╕тр╕в до двора, -Вел╕в поган╕й буть погод╕... -Якраз на мор╕ ╕ гора! -Все море зараз спузирило, -Водою мов в ключ╕ забило, -Еней тут крикнув, як на пуп; -Заплакався ╕ заридався, -Пошарпався, увесь подрався, -На т╕м'╖ начесав аж струп. - -10 Проклят╕ вири роздулися, -А море з лиха аж реве; -Сл╕зьми троянц╕ облилися, -Енея за жив╕т бере; -Вс╕ човники ╖х розчухрало, -Багацько в╕йська тут пропало; -Тогд╕ набрались вс╕ сто лих! -Еней кричить, що "я Нептуну -П╕вкопи грошей в руку суну, -Аби на мор╕ штурм утих". - -11 Нептун ╕здавна був дряп╕чка, -Почув Ене╖в голосок; -Шатнувся зараз ╕з зап╕чка, -П╕вкопи для його кусок!.. -╤ миттю ос╕длавши рака, -Схвативсь на його, мов бурлака, -╤ вирнув з моря, як карась. -Загомон╕в на в╕тр╕в гр╕зно: -"Чого ви гудете так р╕зно? -До моря, зна╓те, вам зась!" - -12 От тут-то в╕три схаменулись -╤ ну вс╕ драла до нори; -До л я с а мов ляхи шатнулись, -Або од ╖жака тхори. -Нептун же зараз взяв м╕телку -╤ вим╕в море, як св╕телку, -То сонце глянуло на св╕т. -Еней тогд╕ як народився, -Раз╕в ╕з п'ять перехрестився; -Звел╕в готовити об╕д. - -13 Поклали шальовки соснов╕, -Кругом наставили мисок; -╤ страву всякую, без мови, -В голодний пхали все куток. -Тут з салом галушки лигали, -Лем╕шку ╕ кул╕ш глитали -╤ брагу кухликом тягли; -Та ╕ гор╕лочку хлистали, - -Насилу ╕з-за столу встали -╤ спати посл╕ вс╕ лягли. - -14 Венера, не посл╕дня шльоха, -Проворна, враг ╖╖ не взяв, -Побачила, що так полоха -Еол синка, що аж захляв; -Умилася, причепурилась -╤, як в нед╕лю, нарядилась, -Хоть би до дудки на танець! -Взяла оч╕пок грезетовий -╤ кунтуш з усами люстровий, -П╕шла к Зевесу на ралець. - -15Зевес тогд╕ кружав сивуху -╤ оселедцем за╖дав; -В╕н, сьому випивши восьмуху, -Посл╕дки з кварти виливав. -Прийшла Венера, ╕скривившись, -Заплакавши ╕ зав╕скрившись, -╤ стала хлипать перед ним: -"Чим пред тобою, милий тату, -Син заслужив таку м╕й плату? -╤йон, мов в свинки, грають ╖м. - -16 Куди йому уже до Риму? -Х╕ба як здохне чорт в ров╕! -Як вернеться пан хан до Криму, -Як жениться сич на сов╕. -Х╕ба б уже та не Юнона, -Щоб не вказала макогона, -Що й дос╕ слуха╓ чмел╕в! -Коли б вона та не б╕силась, -Замовкла ╕ не камезилась, -Щоб ти се сам ╖й ╕звел╕в". - -17 Юпитер, все допивши з кубка, -Погладив св╕й рукою чуб: -"Ох, доцю, ти моя голубка! -Я в правд╕ твердий так, як дуб. -Еней збуду╓ сильне царство -╤ заведе сво╓ там панство; -Не малий буде в╕н панок. -На панщину ввесь св╕т погонить, -Багацько хлопц╕в там наплодить -╤ вс╕м ╖м буде ватажок. - -18 За╖де до Дидони в гост╕ -╤ буде там бенькетовать; -Полюбиться ╖╖ в╕н мосц╕ -╤ буде б╕сики пускать. -╤ди, небого, не журися, -Попонед╕лкуй, помолися, -Все буде так, як я сказав". -Венера низько поклонилась -╤ з панотцем сво╖м простилась, -А в╕н ╖╖ поц╕ловав. - -19 Еней прочумався, проспався -╤ голодрабц╕в позбирав, -Зо вс╕м з╕брався ╕ уклався, -╤, ск╕лько видно, почухрав. -Плив-плив, плив-плив, що аж обридло, -╤ море так йому огидло, -Що б╕сом на його дививсь. -"Коли б, - каже, - умер я в Тро╖, -Уже б не пив се╖ г╕рко╖ -╤ марне так не волочивсь". - -20 Пот╕м до берега приставши -З троянством голим вс╕м сво╖м, -На землю з човн╕в повстававши, -Спитавсь, чи ╓ що ╖сти ╖м? -╤ зараз чогось попо╖ли, -Щоб на пут╕ не ослаб╕ли; -П╕шли, куди хто запопав. -Еней по берегу попхався, -╤ сам не знав, куди слонявся, -Аж гульк - ╕ в город причвалав. - -21 В т╕м город╕ жила Дидона, -А город звався Карфаген, -Розумна пан╕ ╕ моторна, -Для не╖ трохи сих ╕мен: -Трудяща, дуже працьовита, -Весела, гарна, сановита, -Б╕дняжка - що була вдова; -По городу тогд╕ гуляла, -Коли троянц╕в повстр╕чала . -Так╕ сказала ╖м слова: - -22 "В╕дк╕ль так╕ се гольт╕паки? -Чи рибу з Дону везете? -Чи, може, виходц╕-бурлаки? -Куди, прочане, ви йдете? -Який вас враг сюди направив? -╤ хто до города причалив? -Яка ж ватага розбишак!" -Троянц╕ вс╕ замурмотали, -Дидон╕ низько в ноги пали, -А вставши, ╖й мовляли так: - -23 "Ми вс╕, як бач, народ хрещений, -Волочимся без талану, -Ми в Тро╖, зна╓ш, порожден╕, -Еней пустив на нас ману; -Дали нам греки прочухана -╤ самого Енея-пана -В три вирви вигнали в╕дт╕ль; -Звел╕в покинути нам Трою, -П╕дмовив плавати з собою, -Тепер ти зна╓ш, ми в╕дк╕ль. - -24 Помилуй, пан╕ благородна! -Не дай загинуть головам, -Будь милостива, будь незлобна, -Еней спасиб╕ скаже сам. -Чи бачиш, як ми об╕дрались! -Убрання, постоли порвались, -Охляли, н╕би в дощ щеня! -Кожухи, свити погубили -╤ з голоду в кулак трубили, -Така нам лучилась пеня". - -25 Дидона г╕рко заридала -╤ з б╕лого свого лиця -Платочком сльози обтирала: -"Коли б, - сказала, - молодця -Енея вашого злапала, -Уже б тогд╕ весела стала, -Тогд╕ Великдень був би нам!" -Тут плюсь - Еней, як будто з неба: -"Ось, осьде я, .коли вам треба! -Дидон╕ поклонюся сам". - -26 Пот╕м з Дидоною обнявшись, -Поц╕ловались гарно всмак; -За рученьки б╕леньк╕ взявшись, -Балакали то сяк, то так. -П╕шли к Дидон╕ до господи -Через велик╕ переходи, -Вв╕йшли в св╕тлицю та й на п╕л; -Пили на радощах сивуху -╤ ╖ли с╕м'яну макуху, -Пок╕ль кликнули ╖х за ст╕л. - -27 Тут ╖ли розни╖ потрави, -╤ все з полив'яних мисок, -╤ сам╕ гарни╖ приправи -З нових кленових тар╕лок: -Свинячу голову до хр╕ну -╤ локшину на перем╕ну, -Пот╕м з п╕длевою ╕ндик; -На закуску кул╕ш ╕ кашу, -Лем╕шку, зубц╕, путрю, квашу -╤ з маком медовий шулик. - -28 ╤ кубками пили слив'янку, -Мед, пиво, брагу, сир╕вець, -Гор╕лку просту ╕ калганку, -Куривсь для духу яловець. -Бандура горлиц╕ бриньчала, -Соп╕лка зуба затинала, -А дудка грала по балках; -Санжар╕вки на скрипц╕ грали, -Кругом д╕вчата танцьовали -В дробушках, в чоботах, в свитках. - -29 Сестру Дидона мала Ганну, -Навсправжки д╕вку хоть куди, -Проворну, чепурну ╕ гарну; -Приходила ╕ ся сюди -В червон╕й юпочц╕ ба╓в╕й, -В запасц╕ гарн╕й фаналев╕й, -В стьонжках, в намист╕ ╕ ковтках; -Тут танцьовала викрутасом, -╤ пред Ене╓м вихилясом -П╕д дудку била третяка. - -30 Еней ╕ сам так розходився, -Як на аркан╕ жеребець, -Що трохи не увередився, -П╕шовши з Гандзею в танець. -В обох п╕дк╕вки забряжчали, -Жижки од танц╕в задрижали, -Вистрибовавши гоцака. -Еней, матню в кулак прибравши -╤ не до соли примовлявши, -Садив крутенько гайдука. - -31 А посл╕ танц╕в варенухи -По филижанц╕ п╕днесли; -╤ молодиц╕-цокотухи -Тут баляндраси понесли; -Дидона кр╕пко заюрила, -Горщок з вареною розбила, -До дуру вс╕ тод╕ пили. -Ввесь день весело прогуляли -╤ п'ян╕ спати полягали; -Енея ж ледве повели. - -32 Еней на п╕ч забрався спати, -Зарився в просо, там ╕ л╕г; -А хто схот╕в, побр╕в до хати, -А хто в хл╕вець, а хто п╕д ст╕г. -А деяк╕ так так хлиснули, -Що де упали - там заснули, -Сопли, харчали ╕ хропли; -А добр╕ молодц╕ кружали, -Поки аж п╕вн╕ засп╕вали, - -Що здужали, то все тягли. - -33 Дидона рано ╕схопилась. -Пила з похм╕лля сир╕вець; -А посл╕ гарно нарядилась, -Якби в оренду на танець. -Взяла кораблик бархатовий, -Сп╕дницю ╕ карсет шовковий -╤ начепила ланцюжок; -Червон╕ чоботи обула, -Та ╕ запаски не забула, -А в руки з виб╕йки платок. - -34 Еней же, з хмелю як проспався, -╤з'╖в солоний ог╕рок; -Пот╕м умився ╕ убрався, -Я к паруб╕йка до д╕вок. -Йому Дидона п╕дослала, -Що од пок╕йника украла, -Штани ╕ пару чоб╕ток; -Сорочку ╕ каптан з китайки, -╤ шапку, пояс з каламайки, -╤ чорний шовковий платок. - -35 Я к одяглись, то ╕з╕йшлися, -З собою стали розмовлять; -На╖лися ╕ принялися, -Щоб по-вчорашньому гулять. -Дидона ж тяжко сподобала -Енея так, що ╕ не знала, -Де д╕тися ╕ що робить; -Точила всяк╕╖ баляси -╤ п╕дпускала разн╕ ляси, -Енею т╕лько б угодить. - -36 Дидона вигадала грище, -Еней щоб весел╕ший був, -╤ шоб верт╕вся з нею ближче, -╤ лиха щоб свого забув: -Соб╕ очиц╕ зав'язала -╤ у панаса грати стала, -Енея б т╕льки уловить; -Еней же зараз догадався, -Коло Дидони терся, м'явся, -╥╖ щоб т╕лько вдовольнить. - -37 Тут всяку всячину ╕грали, -Хто як ╕ в в╕що захот╕в, -Тут инч╕ журавля скакали, -А хто од дудочки пот╕в. -╤ в хрещика ╕ в горю дуба, -Не раз доходило до чуба, -Як загулялися в джгута; -В хлюста, в пари, в в╕зка ╕грали -╤ дамки по столу совали; -Чорт мав порожнього кута. - -38 Щодень було у них похм╕лля, -Пилась гор╕лка, як вода; -Щодень бенькети, мов вес╕лля, -Вс╕ п'ян╕, хоть посуньсь куда. -Ене╓в╕ так, як болячц╕ -Або лих╕й ос╕нн╕й трясц╕, -Годила пан╕ всякий день. -Були троянц╕ п'ян╕, сит╕, -Кругом обут╕ ╕ обшит╕, -Хоть гол╕ прибрели, як пень. - -39 Троянц╕ добре там курили, -Дали приманку вс╕м ж╕нкам, -По вечорницям вс╕ ходили, -Просв╕тку не було д╕вкам. -Та й сам Еней, сподар, ╕ паню -П╕дмовив паритися в баню... -Уже ж було не без гр╕ха! -Бо страх вона його любила, -Аж розум ввесь св╕й погубила, -А бачся, не була плоха. - -40 От так Еней жив у Дидони, -Забув ╕ в Рим щоб мандровать. -Тут не боявся ╕ Юнони, -Пустився все бенькетовать; -Дидону мав в╕н мов за ж╕нку, -Убивши добру в не╖ гр╕нку, -Мутив, як на сел╕ москаль! -Бо - хр╕н його не взяв - моторний, -Ласкавий, гарний ╕ проворний, -╤ гострий, як на бритв╕ сталь. - -41 Еней з Дидоною возились, -Я к з оселедцем с╕рий к╕т; -Ганяли, б╕гали, казились, -Аж лився деколи ╕ п╕т. -Дидона ж мала раз роботу, -Я к з ним поб╕гла на охоту, -Та гр╕м загнав ╖х в темний льох... -Лихий ╖х зна, що там робили, -Було не видно з-за могили, -В льоху ж сид╕ли т╕лько вдвох. - -42 Не так-то робиться все хутко, -Я к швидко оком ╕змигнеш; -Або як казку кажеш прудко, -Пером в папер╕ як писнеш. -Еней в гостях прожив немало, - -Що з голови його пропало, -Куди його Зевес послав. -В╕н год╕в зо два там просид╕в, -А мабуть би, ╕ б╕льш пронид╕в, -Якби його враг не сп╕ткав. - -43 Колись Юпитер ненароком -З Олимпа глянув ╕ на нас; -╤ кинув в Карфагену оком, -Аж там троянський мартопляс... -Розсердився ╕ розкричався, -Аж ц╕лий св╕т поколихався; -Енея лаяв на ввесь рот: -"Чи так-то, гад╕в син, в╕н слуха? -Убрався в патоку, мов муха, -Зас╕в, буц╕м в болот╕ чорт. - -44 П╕д╕ть г╕нця мен╕ кликн╕те, -До мене зараз щоб прийшов, -Гляд╕ть же, цупко прикрут╕те, -Щоб в╕н в шиньок та не зайшов! -Бо хочу я кудись послати. -╤йон, ╕йон же, вража мати! -Але Еней наш зледащ╕в -А то Венера все свашку╓, -Ене╓чка свого муштру╓, -Щоб в╕н з ума Дидону зв╕в". - -45 Приб╕г Меркур╕й засапавшись, -В три ряди п╕т з його котив; -Ввесь рем╕нцями обв'язавшись, -На голову бриль наложив; -На грудях з бляхою ладунка, -А ззаду з сухарями сумка, -В руках нагайський малахай. -В так╕м наряд╕ вл╕зши в хату, -Сказав: "Готов уже я, тату, -Куда ти хочеш, посилай". - -46 "Б╕жи лиш швидче в Карфагену,- -Зевес г╕нцев╕ так сказав, - -╤ пару розлучи скажену, -Еней Дидону б забував. -Нехай лиш в╕дт╕ль упл╕та╓ -╤ Рима стро╖ти чухра╓, - -А то зал╕г, мов в груб╕ пес. -Коли .ж в╕н буде йще гуляти, -То дам йому себе я знати, - -От так сказав, скажи, Зевес". - -47 Меркур╕й низько поклонився, -Перед Зевесом бриль ╕зняв, -Через пор╕г перевалився, -До стан╕ швидче тягу дав. -Покинувши ╕з рук нагайку, -Запряг в╕н миттю чортопхайку, -Черкнув ╕з неба, аж курить! -╤ все кобилок поганя╓, -Що оглобельна аж брика╓; -Помчали, аж в╕зок скрипить! - -48 Еней тогд╕ купався в браз╕ -╤ на полу укрившись л╕г; -Йому не снилось о приказ╕, -Як ось Меркур╕й в хату вб╕г! -Смикнув ╕з полу, мов псяюху. -"А що ти робиш, п'╓ш сивуху? - -Зо всього горла закричав, - -Ану лиш, швидче убирайся, -З Дидоною не женихайся, -Зевес поход тоб╕ сказав! - -49 Чи се ж таки до д╕ла робиш, -Що й дос╕ тута загулявсь? -Та швидко ╕ не так задробиш; -Зевес не дурно похвалявсь; -Получиш добру халаз╕ю, -В╕н видавить з тебе ол╕ю, -От т╕лько йще тут побарись. -Гляди ж, сьогодня щоб убрався, -Щоб нищечком в╕дс╕ль укрався, -Мене удруге не дождись". - -50 Еней п╕джав хв╕ст, мов собака; -Мов Ка╖н, затрусивсь увесь; -╤з носа потекла кабака: -Уже в╕н знав, який Зевес. -Шатнувся миттю сам ╕з хати -Сво╖х троянц╕в позбирати; -З╕бравши, дав такий приказ: -"Як можна швидче укладайтесь, -Зо вс╕ми клунками збирайтесь, -До моря швендайте якраз!" - -51 А сам, вернувшися в будинки, -Сво╓ лахм╕ття позбирав; -М╕зер╕╖ наклав дв╕ скриньки, -На човен зараз од╕слав -╤ дожидався т╕лько ноч╕, -Що як Дидона з╕мкне оч╕, -Щоб не прощавшись тягу дать. -Хоть в╕н за нею ╕ журився -╤ св╕том ц╕лий день нудився; -Та ба! бач, треба покидать. - -52 Дидона зараз одгадала, -Чого суму╓ пан Еней, -╤ все на ус соб╕ мотала, -Щоб умудритися ╕ ╖й; -З-за печ╕ часто виглядала, -Прикинувшись, буц╕м куняла -╤ мов вона хот╕ла спать. -Еней же думав, що вже спала, -╤ т╕лько що хот╕в дать драла, -Аж ось Дидона за чуб хвать. - -53 "Пост╕й, прескурвий, вражий сину! -Зо мною перше розплатись; -От задушу, як злу личину! -Ось ну лиш т╕льки завертись! -От так за хл╕б, за с╕ль ти платиш? -Ти вс╕м, привикши насм╕хатись, -Розпустиш славу по мен╕! -Нагр╕ла в пазус╕ гадюку, -Що посл╕ ╕зробила муку; -Послала пуховик свин╕. - -54 Згадай, який прийшов до мене, -Що н╕ сорочки не було; -╤ постол╕в чорт мав у тебе, -В кишен╕ ж пусто, аж гуло; -Чи знав ти, що таке╓ грош╕? -Мав без матн╕ одн╕ холош╕, -╤ т╕лько слава, що в штанах; -Та й те порвалось ╕ побилось, -Аж глянуть сором, так св╕тилось; -Свитина вся була в латках. - -55 Чи я ж тоб╕ та не годила? -Х╕ба р╕жна ти захот╕в? -Десь вража мати п╕дкусила, -Щоб хирний тут ти не сид╕в". -Дидона г╕рко заридала, -╤ з серця аж волосся рвала, -╤ закрасн╕лася, мов рак. -Зап╕нилась, посатан╕ла, -Неначе дурману ╕з'╖ла, -Залаяла Енея так: - -56 "Поганий, мерзький, скверний, бридкий, -Н╕кчемний, ланець, кателик! -Гульв╕са, пакосний, престидкий, -Нег╕дний, злод╕й, ╓ретик! -За кучму сю твою велику -Як дам ляща тоб╕ я в пику, -То тут тебе лизне ╕ чорт! -╤ оч╕ видеру ╕з лоба -Тоб╕, диявольська худоба, -Трясешся, мов зимою хорт! - -57 Мандруй до сатани з рогами, -Нехай тоб╕ присниться б╕с! -З тво╖ми сучими синами, -Щоб враг побрав вас вс╕х гульв╕с, -Що н╕ гор╕ли, н╕ бол╕ли, -На чистому щоб покол╕ли, -Щоб не оставсь н╕ чолов╕к; -Щоб добро╖ не знали дол╕, -Були щоб з вами зли╖ бол╕, -Щоб ви шаталися пов╕к". - -58 Еней в╕д не╖ одступався, -Поки зайшов через пор╕г, -А дал╕ аж не оглядався, -З двора в собачу ристь поб╕г. -Приб╕г к троянцям, засапався, -Обмок в поту, якби купався, -Мов з торгу в школу курохват; -Пот╕м в човен хутенько с╕вши -╤ ╖хати сво╖м вел╕вши, -Не оглядався сам назад. - -59 Дидона тяжко зажурилась, -Ввесь день н╕ ╖ла, н╕ пила; -Все тосковала, все нудилась, -Кричала, плакала, ревла. -То б╕гала, якби шалена, -Стояла довго тороплена, -Кусала ногт╕ на руках; -А дал╕ с╕ла на пороз╕, -Аж занудило ╖й, небоз╕, -╤ не встояла на ногах. - -60 Сестру кликнула на пораду, -Щоб горе зле╓ розказать, -Ене╓ву оплакать зраду -╤ льготи серцю трохи дать. -"Ганнусю, рибко, душко, любко, -Рятуй мене, моя голубко, -Тепер пропала я нав╕к! -Ене╓м кинута я б╕дна, -Як сама паплюга посл╕дня, -Еней злий зм╕й - не чолов╕к! - -61 Нема у серця мого сили, -Щоб я могла його забуть. -Куди мн╕ б╕гти? - до могили! -Туди один надежний путь! -Я все для його потеряла, -Людей ╕ славу занедбала; -Боги! я з ним забула вас. -Ох! дайте з╕лля мн╕ напитись, -Щоб серцю можна розлюбитись, -Утихомиритись на час. - -62 Нема на св╕т╕ мн╕ покою, -Не ллються сльози ╕з очей, -Для мене б╕лий св╕т ╓сть тьмою, -Там ясно т╕лько, де Еней. -О пуцьверинку Купидоне! -Любуйся, як Дидона стогне... -Щоб ти маленьким був пропав! -Познайте, молодиц╕ гож╕, -З Ене╓м бахур╕ вс╕ схож╕, -Щоб враг зрадливих вс╕х побрав!" - -63 Так б╕дна з горя говорила -Дидона, жизнь свою кляла; -╤ Ганна що ╖й н╕ робила, -Н╕якой ради не дала. -Сама з царицей горювала, -╤ сльози рукавом втирала, -╤ хлипала соб╕ в кулак. -Пот╕м Дидона мов унишкла, -Звел╕ла, щоб ╕ Гандзя вийшла, -Щоб ╖й насумоватись всмак. - -64 Довгенько так посумовавши, -П╕шла в будинки на пост╕ль; -Подумавши там, погадавши, -Проворно скочила на п╕л. -╤ взявши з зап╕чка кресало -╤ клоччя в пазуху чимало, -Тихенько вийшла на город. -Ночною се було добою -╤ самой тихою порою, -Як спав хрещений ввесь народ. - -65 Стояв у не╖ на город╕ -В костр╕ на зиму очерет; -Хоть се не по царськ╕й пород╕, -Та де ж взять дров, коли все степ; -В костр╕ був зложений сухенький, -Як порох, був уже палкенький, -Його й держали на п╕дпал. -П╕д ним вона огонь кресала -╤ в клочч╕ гарно розмахала -╤ розвела пожар чимал. - -66 Кругом костер той запаливши, -Зо всей одеж╕ роздяглась, -В огонь лахм╕ття все зложивши, -Сама в огн╕ т╕м простяглась. -Вкруг не╖ полом'я палало, -Пок╕йниц╕ не видно стало, -П╕шов од не╖ дим ╕ чад! - -Енея так вона любила, -Що аж сама себе спалила, -Послала душу к чорту в ад. - -ЧАСТИНА ДРУГА - -1 Еней, попливши син╕м морем, -На Карфагену оглядавсь; -Боровсь з сво╖м, сердега, горем, -Сл╕зьми, б╕дняжка, обливавсь. -Хоть од Дидони плив посп╕шно, -Та плакав г╕рко, неут╕шно. -Почувши ж., що в огн╕ спеклась, -Сказав: "Нехай ╖й в╕чне царство, -Мен╕ же довгол╕тн╓ панство, -╤ щоб друга вдова найшлась!" - -2 Як ось ╕ море стало грати, -Велик╕ хвил╕ п╕днялись, -╤ в╕три зачали бурхати, -Аж човни на мор╕ тряслись. -Водою чортзна-як крутило, -Що трохи вс╕х не потопило, -Верт╕лись човни, мов дурн╕. -Троянц╕ з страху задрижали, -╤ що робити, вс╕ не знали, -Стояли мовчки вс╕ смутн╕. - -3 Один з троянсько╖ ватаги, -По ╖х в╕н звався Пал╕нур; -Сей б╕льше мав других одваги, -См╕ленький був ╕ балагур; -Що наперед сей схаменувся -╤ до Нептуна окликнувся: -"А що ти робиш, пан Нептун! -Чи се ╕ ти пустивсь в ледащо, -Що хочеш нас звести н╕нащо? -Х╕ба п╕вкопи ╕ забув?" - -4 А дал╕ п╕сля се╖ мови -Троянцям в╕н так вс╕м сказав: -"Бувайте, братця, ви здоров╕! -Оце Нептун замудровав. -Куди тепер ми, братця, п╕йдем? -В ╤тал╕ю ми не до╖дем, -Бо море дуже щось шпу╓, -╤тал╕я в╕дс╕ль не близько, -А морем в бурю ╖хать слизько, -Човн╕в н╕хто не п╕дку╓. - -5 Ось тут земелька ╓сть, хлоп'ята, -В╕дс╕ль вона невдалеку: -Сицил╕я, земля багата, -Вона мен╕ щось по знаку. -Дмухн╕м лиш, братця, ми до не╖ -Збувати горест╕ сво╓╖, -Там добрий цар живе Ацест. -Ми там, як дома, очуня╓м, -╤ як у себе, загуля╓м, -Всього у нього вдоволь ╓сть". - -6 Троянц╕ разом принялися -╤ стали веслами гребти, -Як стр╕лки, човники неслися, -Мов ззаду пхали ╖х чорти. -╥х сицил╕йц╕ як уздр╕ли, -То з .города, мов подур╕ли, -До моря б╕гли вс╕ встр╕чать. -Тут м╕ж собою розпитались, -Чоломкались ╕ обн╕мались, -П╕шли до короля гулять. - -7 Ацест Енею, як би брату, -Велику ласку показав, -╤, зараз попросивши в хату, -Гор╕лкою почастовав; -На закуску наклали сала, -Лежала ковбаса чимала -╤ хл╕ба повне решето. -Троянцям вс╕м дали тетер╕ -╤ в╕дпустили на кватер╕: -Щоб йшли, куди потрапить хто. - -8 Тут зараз п╕дняли банькети -Замурмотали, як коти, -╤ в кахлях понесли пашкети, -╤ киселю ╖м до сити; -Гарячую, м'яку бухинку, -Зразову до рижк╕в печ╕нку, -Гречаний з часником панпух. -Еней з дороги налигався -╤ п╕нно╖ так нахлестався, -Трохи не виперсь з його дух. - -9 Еней хоть трохи був п╕дпилий, -Та з розумом не потерявсь; -В╕н син був богобоязливий, -По смерти батька не цуравсь. -В сей день його отець опрягся, -Як чикилдихи об╕жрався, - -Анхиз з гор╕лочки умер. -Еней схот╕в об╕д справляти -╤ тут старц╕в нагодовати, - -Щоб б╕г душ╕ св╕й рай одпер. - -10 З╕брав троянську всю громаду -╤ сам п╕шов надв╕р до них, -Просить у ╖х соб╕ пораду, -Сказав ╖м р╕ч в словах таких: -"Панове, зна╓те, трояне -╤ вс╕ хрещен╕╖ миряне, -Що м╕й отець бував Анхиз, -Його сивуха запалила -╤ живота укоротила, -╤ в╕н, як муха в зиму, зслиз. - -"Зробити поминки я хочу, -Поставити об╕д старцям - -╤ завтра ж - дал╕ не одстрочу. -Скаж╕те: як зда╓ться вам?" -Сього троянц╕ ╕ бажали, -╤ вс╕ уголос закричали: -"Енею, боже поможи; -Коли же хочеш, пане, знати, -╤ сами будем помагати, -Бо ми тоб╕ не вороги". - -12 ╤ зараз миттю вс╕ пустились -Гор╕лку, м'ясо куповать, -Хл╕б, бублики, книш╕ вродились, -П╕йшли посуди добувать; -╤ коливо з кут╕ зробили, -Сити ╕з меду наситили, -Договорили ╕ попа; -Хазя╖н╕в сво╖х ззивали, -Старц╕в по улицям шукали, -П╕шла на дзв╕н дякам копа. - -13 На другий день раненько встали, -Огонь надвор╕ розвели -╤ м'яса в казани наклали, -Варили страву ╕ пекли. -П'ять казан╕в стояло юшки, -А в чотирьох були галушки, -Борщу трохи було не з ш╕сть; -Баран╕в тьма була варених, -Курей, гусей, качок печених, -Досита щоб було вс╕м ╖сть. - -14 Цебри сивушки там стояли -╤ браги повн╕╖ д╕жки; -Всю страву в вагани вливали -╤ роздавали вс╕м ложки. -Як просп╕вали "со святими", -Еней обливсь сл╕зьми г╕ркими, -╤ принялися вс╕ трепать; -На╖лися ╕ нахлистались, -Що деяк╕ аж повалялись... -Тогд╕ ╕ год╕ поминать. - -15 Еней ╕ сам со старшиною -Анхиза добре поминав; -Не здр╕в н╕чого пред собою, -А ще з-за столу не вставав; -А дал╕ трошки проходився, -Прочумався, протверезився, -П╕шов к народу, хоть побл╕д. -З кишен╕ вийнявши п╕вк╕пки, -Шпурнув в народ др╕бних, як р╕пки, -Щоб тямили його об╕д. - -16 Енея забол╕ли ноги, -Не чув н╕ рук, н╕ голови; -Напали з хмелю перелоги, -Опухли оч╕, як в сови, -╤ весь обдувся, як барило, -Було на св╕т╕ все немило, -Мисл╕те по земл╕ писав. -З нудьги охляв ╕ ╕знем╕гся, -В одеж╕ л╕г ╕ не розд╕гся, -П╕д лавкою до св╕та спав. - -17 Прокинувшися, ввесь трусився, -За серце ссало, мов глисти; -Перевертався ╕ нудився, -Не здужав голови звести, -Поки не випив п╕вкварт╕вки -З ╕мбером п╕нно╖ гор╕лки -╤ кухля сир╕вцю не втер. -З-п╕д лавки вил╕з ╕ струхнувся, -Закашляв, чхнув ╕ стрепенувся: -"Давайте, - крикнув, - пить тепер". - -18 З╕бравшися, вс╕ паненята -╤знов кружати начали, -Пили, як брагу поросята, -Гор╕лку так вони тягли; -Тягли тут п╕нненьку троянц╕, -Не вомпили сицил╕анц╕, -Черкали добре назахват. -Хто пив тут б╕льш од вс╕х сивухи, -╤ хто пив разом три осьмухи, -То той Ене╓в╕ був брат. - -19 Еней наш роздоброхотався, -╤грища вздумав завести, -╤ п'яний зараз розкричався, -Щоб переб╕йц╕в привести. -У в╕кон школяр╕ сп╕вали, -Халяндри циганки скакали, -╤грали в кобзи ╕ сл╕пц╕; -Були тут разн╕ чути крики, -Водили в город╕ музики -Моторн╕, п'ян╕ молодц╕. - -20 В прис╕нках вс╕ пани сид╕ли, -Надвор╕ ж вкруг стояв народ. -У в╕кна деяк╕ гляд╕ли, -А инчий був наверх ворот; -Аж ось прийшов ╕ переб╕╓ць, -Убраний так, як компан╕╓ць, -╤ звався молодець Дарес; -На кулаки став викликати -╤ переб╕йця визивати, -Кричав, опарений мов пес: - -21 "Гей, хто зо мною вийде битись, -Покуштовати стусан╕в? -Мазкою хоче хто умитись? -Кому не жаль сво╖х зуб╕в? -А нуте, нуте, йд╕те швидше -Сюди на кулаки лиш ближче! -Я бебех╕в вам надсажу; -На оч╕ вставлю окуляри, -Сюди, поганц╕-бакаляри! -Я всякому лоб розм╕жжу". - -22 Дарес довгенько дожидався, -Мовчали вс╕, н╕хто не йшов; -З ним всякий битися боявся, -Собою страху в╕н задав. -"Так ви, бачу, вс╕ легкодухи, -Передо мною так, як мухи, -╤ пудофети наголо". -Дарес тут дуже насм╕хався, -Собою чванивсь, величався, -Аж сором слухать вс╕м було. - -23 Абсест троянець був сердитий, -Згадав Ентелла-козака, -Зробився мов несамовитий, -Чимдуж дав в╕дт╕ль дропака. -Ентелла скр╕зь п╕шов шукати, -Щоб все, що бачив, розказати -╤ щоб Дареса п╕дцьковать. -Ентелл був тяжко см╕лий, дужий, -Мужик плечистий ╕ невклюжий, -Тогд╕ в╕н п'яний вклався спать. - -24 Знайшли Ентелла-с╕ромаху, -Що в╕н п╕д тином гарно спав; -Сього сердешного т╕маху -Будити стали, щоб устав. -Вс╕ голосно над ним кричали, -Ногами всилу розкачали, -Очима в╕н на них лупнув: -"Чого ви? що за вража мати, -З╕брались не давати спати". -Сказавши се, оп'ять заснув. - -25 "Та встань, будь ласкав, пане-свату!" -Абсест Ентеллов╕ сказав. -"П╕йд╕ть лиш ви соб╕ ╕к кату!" - -Ентелл на ╖х так закричав. -А посл╕ баче, що не шутка, -Абсест сказав, яка погудка, -Проворно скочивши, здригнувсь: -"Хто, як, Дарес? - ну, ст╕йте наш╕! -Зварю пану Даресу каш╕, -Гор╕лки дайте лиш нап'юсь". - -26 Примчали з казанок сивухи, -Ентелл ╖╖ разком дмухнув -╤ од с╕╓╖ в╕н мокрухи -Скрививсь, наморщивсь ╕ з╕внув, -Сказав: "Тепер ход╕мо, братця, -До хвастуна Дареса-ланця! -Йому я ребра пол╕чу, -З╕мну всього я на кабаку, -На смерть зув╕чу, мов собаку, -Як битися - я научу!" - -27 Прийшов Ентелл перед Дареса, -Сказав йому на см╕х: "Гай-гай! -Ховайсь, проклята неотеса, -Зарання в╕дс╕ль ут╕кай; -Я роздавлю тебе, як жабу, -З╕тру, з╕мну, мороз як бабу, -Що тут ╕ зуби ти з╕тнеш. -Тебе диявол не п╕зна╓, -З к╕стками чорт тебе злига╓, -Уже в╕д мене не влизнеш". - -28 На землю шапку положивши, -По локоть руки засукав -╤ цупко кулаки стуливши, -Дареса битись визивав. -╤з серця скриготав зубами, -Об землю тупотав ногами, -╤ на Дареса нал╕зав. -Дарес не рад сво╖й лихот╕, -Ентелл потяг не по охот╕ -Дареса, щоб його в╕н знав. - -29 В се врем'я в рай боги з╕брались -К Зевесу в гост╕ на об╕д, -Пили там, ╖ли, забавлялись, -Забули наших людських б╕д. -Там лакомини р╕зн╕ ╖ли, -Буханчики пшеничн╕ б╕л╕, -Кислиц╕, ягоди, корж╕ -╤ всяк╕-разн╕ витребеньки, - -Уже либонь були п'яненьк╕, -Понадувались, мов йорж╕. - -30 Я к ось зн╕чев'я вб╕г Меркур╕й, -Засапавшися до бог╕в; -Прискочив, мов котище мурий -До сирних в масл╕ пирог╕в! -"Ге! Ге! от тут-то загулялись, -Що ╕ од св╕ту одцурались, -Диявол-ма вам ╕ стида. -В Сицил╕╖ таке твориться, -Що вам би треба подивиться, - -Там крик, мов п╕дступа орда". - -31 Боги, почувши, зашатались, -╤з неба виткнули носи, -Дивитись на б╕йц╕в хватались, -Як жаби л╕том ╕з роси. -Ентелл там сильно храбровався, -Аж до сорочки ввесь роздягся, -Совав Даресу в н╕с кулак. -Дарес ╕звомпив с╕ромаха, -Бо був Ентелл непевна птаха, -Як чорноморський злий козак. - -32 Венеру за виски хватило, -Як глянула, що там Дарес; -╤й дуже се було не мило, -Сказала: "Батечку Зевес! -Дай мо╓му Даресу сили, -Йому хвоста щоб не вкрутили, -Щоб в╕н Ентелла поборов. -Мене тогд╕ ввесь св╕т забуде, -Коли Дарес живий не буде; -Зроби, щоб був Дарес здоров". - -33 Тут Бахус п'яний об╕звався, -Венеру лаяти почав, -До не╖ з кулаком совався, -╤ так ╕сп'яна ╖й сказав: -"П╕йди лиш ти к чортам, плюгава, -Нев╕рна, пакосна, халява! -Нехай ╕зслизне тв╕й Дарес, -Я за Ентелла сам вступлюся, -Як б╕льш сивухи натягнуся, -То не заступить ╕ Зевес. - -34 Чи зна╓ш, в╕н який парнище? -На св╕т╕ трохи ╓сть таких, -Сивуху так, як брагу, хлище, -Я в парубках кохаюсь сих. -Уже залл╓ за шкуру сала, -Н╕ неня в браз╕ не скупала, -Як в╕н Даресов╕ задасть. -Уже хоть як ти не вертися, -З сво╖м Даресом попростися, -Бо прийдеться йому пропасть". - -35 Зевес до реч╕ сей дочувся, -Язик на силу повернув, -В╕н од гор╕лки весь обдувся -╤ гр╕мко так на ╖х гукнув: -"Мовч╕ть!.. чого ви задрочились? -Чи бач, у мене розходились! -Я дам вам зараз тришия! -Н╕хто в кулачки не м╕шайтесь -К╕нця од самих дожидайтесь, - -Побачим, - в╕зьметь то чия?" - -36 Венера, облизня п╕ймавши, -Сл╕зки пустила ╕з очей, -╤, як собака, хв╕ст п╕джавши, -П╕шла к порогу до дверей -╤ з Марсом у куточку стала, -З Зевеса добре глузовала; -А Бахус п╕нненьку лигав, -╤з Ган╕медова пуздерка -Утер трохи не з п╕вв╕дерка; -Напивсь - ╕ т╕лько що кректав. - -37 Як м╕ж собой боги сварились -В раю, попившись в небесах; -Тогд╕ в Сицил╕╖ творились -Велик╕ дуже чудеса. -Дарес од страху оправлявся -╤ до Ентелла п╕дбирався, -Цибульки б дать йому п╕д н╕с. -Ентелл од ляпаса здригнувся, -Раз╕в ╕з п'ять перевернувся, -Трохи не попустив ╕ сл╕з. - -38 Розсердився ╕ роз'ярився, -Аж п╕ну з рота попустив, -╤ саме в м╕ру п╕дмостився, -В висок Дареса затопив: -З очей аж ╕скри полет╕ли, -╤ оч╕ ясн╕ солов╕ли, -Сердешний об землю упав. -Чмел╕в довгенько дуже слухав -╤ землю носом рив ╕ нюхав, -╤ дуже жал╕бно стогнав. - -39 Тут вс╕ Ентелла вихваляли, -Еней з панами реготавсь, -З Дареса ж дуже глузовали, -Що силою в╕н величавсь. -Звел╕в Еней його п╕дняти, -На в╕тр╕ щоб поколихати -Од ляпаса ╕ щоб прочхавсь; -Ентеллов╕ ж дав на кабаку -Трохи не ц╕лую гривняку -За те, що так в╕н показавсь. - -40 Еней же, сим не вдовольнившись, -╤ще гуляти захот╕в -╤ цупко п╕нно╖ напившись, -Ведмед╕в привести звел╕в. -Литва на труби засурмила, -Ведмед╕в зараз зупинила, -Заставила ╖х танцьовать. -Сердешний зв╕р перекидався, -Плигав, верт╕вся ╕ качався, -Забув ╕ бджоли п╕ддерать. - -41 Як пан Еней так забавлявся, -То лиха в╕н соб╕ не ждав, -Не думав ╕ не спод╕вався, -Щоб хто з Олимпа кучму дав. -Но те Юнона повернула, -╤ в голов╕ так коверзнула, -Щоб зараз учинить ярм╕з; -Набула без панч╕х патинки, -П╕шла в ╤рисин╕ будинки, -Бо хитра ся була, як б╕с. - -42 Прийшла, ╤рис╕ п╕дморгнула, -Черкнули разом в хижу вдвох, -╤ на ухо щось ╖й шепнула, -Щоб не п╕дслухав який бог; -╤ пальцем цупко прикрутила, -Щоб зараз все то ╕зробила -╤ ╖й би принесла лепорт; -╤рися низько поклонилась, -╤ в л╕жник зараз нарядилась, -Поб╕гла з неба, як би хорт. - -43 В Сицил╕ю якраз спустилась, -Човни троянськ╕ де були; -╤ м╕ж троянок пом╕стилась, -Котор╕ човн╕в стерегли. -В кружку сердешн╕ с╕ сид╕ли -╤ кисло на море гляд╕ли, -Бо ╖х не кликали гулять, -Де чолов╕ки ╖х гуляли, -Медок, сивушку попивали -Без просипу нед╕ль ╕з п'ять. - -44 Д╕вчата з лиха горювали, -Нудило тяжко молодиць; -Лиш слинку з голоду ковтали, -Як хочеться кому кислиць. -Сво╖х троянц╕в проклинали, -Що через ╖х так горювали, -Д╕вки кричали на весь рот: -"Щоб ╖м хот╕лось так гуляти, -Я к хочеться нам д╕вовати, -Коли б замордовав ╖х чорт". - -45 Троянц╕ волокли з собою -Старую бабу, як ягу, -Лукаву в╕дьму, злу Берою, -╤скорчившуюся в дугу. -╤рися нею ╕зробилась -╤ як Бероя нарядилась -╤ п╕дступила до д╕вок; -╤ щоб к ним лучче п╕дмоститься -╤ пред Юноной заслужиться, -То п╕днесла ╖м пир╕жок. - -46 Сказала: "Помагай б╕г, д╕ти! -Чого суму╓те ви так? -Чи не остило тут сид╕ти? -Оце гуляють наш╕ як! -Мов божев╕льних, нас морочать, -С╕м л╕т, як по морям волочать; -Глузують, як хотять, ╕з вас, -Але з другими бахурують, -Сво╖ ж ж╕нки нехай горюють, -Коли водилось се у нас? - -47 Послухайте лиш, молодиц╕, -Я добрую вам раду дам; -╤ ви, д╕вчата б╕лолиц╕, -Зроб╕м к╕нець сво╖м б╕дам, -За горе ми заплатим горем - -А доки нам сид╕ть над морем? -Прийм╕мось, човни попал╕м. -Тогд╕ ╕ мусять тут остаться -╤ нехотя до нас прижаться; -Ось так на л╕д ╖х посад╕м". - -48"Спасеть же б╕г тебе, бабусю! - -Троянки вголос загули. - -Тако╖ б ради, пайматусю, -Ми ╕згадати не могли". -╤ зараз приступили к флоту -╤ принялися за роботу: -Огонь кресати ╕ нести -Ск╕пки, тр╕ски, солому, клоччя; -Була тут всяка з них охоча, -Пожар щоб швидче розвести. - -49 Розжевр╕лось ╕ загор╕лось, -П╕шов димок до самих хмар, -Аж небо все зачервон╕лось, -Великий тяжко був пожар. -Човни ╕ байдаки палали, -Соснов╕ пороми тр╕щали, -Гор╕ли дьоготь ╕ смола. -Поки троянц╕ огляд╕лись, -Що добре ╖х троянки гр╕лись, -То часть мала човн╕в була. - -50 Еней, пожар такий уздр╕вши, -Злякався, поб╕л╕в, як сн╕г, -╤ б╕гти вс╕м туди звел╕вши, -Чимдуж до човн╕в сам поб╕г. -На гвалт у дзвони задзвонили, -По улицях в трещотки били, -Еней же на ввесь рот кричав: -"Хто в бога в╕ру╓ - ратуйте! -Рубай, туши, гаси, лий, куйте! -А хто ж таку нам кучму дав?" - -51 Еней од страху з плигу збився, -В ум╕ сердега пом╕шавсь -╤ зараз сам не св╕й зробився, -Скакав, верт╕вся ╕ качавсь; -╤ ╕з сього свого задору -В╕н, голову п╕днявши вгору, -Кричав, опарений мов пес. -Олимпських шпетив на всю губу, -Свою ╕ неню лаяв любу, -Добувсь ╕ в рот, ╕ в н╕с Зевес. - -52"Гей ти, проклятий стариганю! -На землю з неба не зиркнеш, -Не чу╓ш, як тебе я ганю, -Зевес! - н╕ усом не моргнеш. -На очах б╕льма поробились, -Коли б дов╕ку посл╕пились, -Що не поможеш ти мен╕. -Чи се ж таки тоб╕ не стидно, -Що пропаду, от лиш не видно? -Я ж, кажуть люди, внук тоб╕! - -53 А ти з с╕дою бородою, -Пане доброд╕ю Нептун! -Сидиш, мов демон, п╕д водою, -╤ зморщившись, старий шкарбун! -Коли б струхнув хоть головою -╤ сей пожар залив водою - -Тризубець щоб тоб╕ зломивсь! -Ти базаринку любиш брати, -А людям в нужд╕ помагати -Не дуже, бачу, посп╕шивсь. - -54 ╤ братик ваш Плутон, поганець, -╤з Прозерпиною зас╕в, -Пекельний, гаспидський коханець, -╤ще себе там не нагр╕в? -Зав╕в братерство з дьяволами -╤ в св╕т╕ нашими б╕дами -Не погорю╓ н╕ на час. -Не посилку╓ться н╕мало, -Щоб так палати перестало -╤ щоб оцей пожар погас. - -55 ╤ ненечка моя р╕дненька -У чорта десь тепер гуля; -А може, спить уже п'яненька -Або з хлоп'ятами ганя. -Тепер ╖й, бачу, не до соли, -Уже, п╕дтикавши десь поли, -Фурцю╓ добре нав╕сна. -Коли сама з ким не ночу╓, -То для когось уже свашку╓, -Для сього тяжко посп╕шна. - -56 Та враг бери вас, - що хот╕те, -Про мене, те соб╕ роб╕ть; -Мене на л╕д не посад╕те, -Пожар лиш т╕лько погас╕ть; -Завередуйте по-сво╓му -╤, будьте ласкави, мо╓му -Зроб╕те лихов╕ к╕нець. -Пуст╕ть лиш з неба верем╕ю -╤ покаж╕те чудас╕ю, -А я вам п╕днесу ралець". - -57 Тут т╕лько що перемолився -Еней ╕ рот св╕й затулив; -Я к ось ╕з неба дощ полився, -В годину ввесь пожар залив. -Бурхнуло з неба, мов ╕з бочки, -Що промочило до сорочки; -То драла врозтич вс╕ дали. -Троянц╕ стали вс╕, як хлюща, -╖м лучилася невсипуща, -Не ради ╕ дощу були. - -58 Не знав же на яку ступити -Еней ╕ тяжко горював, -Чи тут остатись, чи поплити? -Бо враг не вс╕ човни забрав; -╤ миттю кинувсь до громади -Просить соб╕ у ней поради, -Чого собою не вбагне. -Тут довго тяжко раховали -╤ ск╕лько не коверзовали, -Та все було, що не оне. - -59 Один з троянсько╖ громади, -Насупившися, все мовчав -╤, дослухавшись до поради, -Ц╕пком все землю колупав. -Се був пройдисв╕т ╕ непевний, -╤ вс╕м в╕дьмам був родич кревний -Упир ╕ знахур ворожить. -Ум╕в ╕ трясцю одшептати, -╤ кров кристьянську замовляти, -╤ добре знав гребл╕ гатить. - -60 Бував ╕ в Шльонському з волами, -Не раз ходив за с╕ллю в Крим; -Таран╕ торговав возами, -Вс╕ чумаки братались з ним. -В╕н так здавався ╕ н╕кчемний, -Та був розумний, як письменний, -Слова так сипав, як горох. -Уже в ч╕м, бач, пораховати, -Що розказать - йому вже дати; -Н╕ в ч╕м не був страхополох. - -61 Невтесом вс╕ його дражнили, -По-нашому ж то звавсь Охр╕м; -Мен╕ так люди говорили - -Самому ж незнакомий в╕н. -Побачив, що Еней гн╕вився, -До його зараз п╕дмостився, -За б╕лу рученьку ╕ взяв; -╤ вив╕вши Енея в с╕ни, -Сам поклонився аж в кол╕ни, -Таку Енею р╕ч сказав: - -62 "Чого ти сильно зажурився -╤ так надувся, як ╕ндик? -Зовс╕м охляв ╕ занудився, -Мов по болотов╕ кулик? -Чим б╕льш журитися - все г╕рше, -Заплута╓шся в л╕с╕ б╕льше, -Покинь лиш горе ╕ заплюй. -П╕ди вкладися гарно спати, -А посл╕ будеш ╕ гадати, -Спочинь та вже тогд╕ м╕ркуй!" - -63 Послухавши Еней Охр╕ма, -Укрившись, на полу л╕г спать; -Но лупав т╕лько все очима, -Не м╕г н╕ крихти задр╕мать. -На вс╕ боки перевертався, -До люльки раз╕в три приймався, -Знем╕гся ж, мов ╕ задр╕мав. -Як ось Анхиз йому приснився, -╤з пекла батечко явився -╤ синов╕ таке сказав: - -64 "Прокинься, миле╓ дитятко! -Пробуркайся ╕ проходись, -Се тв╕й прийшов до тебе батько, -То не сполохайсь, не жахнись. -Мене боги к тоб╕ послали -╤ так сказати приказали: -Щоб ти н╕трохи не журивсь, -Пошлють тоб╕ щасливу долю, -Щоб учинив ти божу волю -╤ швидче в Рим переселивсь. - -65 Збери вс╕ човни, що остались, -╤ гарно зараз ╖х оправ; -Придерж сво╖х, щоб не впивались, -╤ сю Сицил╕ю остав. -Пливи ╕ не журись, небоже! -Уже тоб╕ скр╕зь буде гоже. -Та ще, послухай, щось скажу: -Щоб в пекло ти зайшов до мене, -Бо д╕ло ╓сть мен╕ до тебе. -Я все тоб╕ там покажу. - -66 ╤ по олимпському закону -Уже ти пекла не минеш: -Бо треба кланятись Плутону, -А то ╕ в Рим не допливеш. -Якусь тоб╕ в╕н казань скаже, -Дорогу добру в Рим покаже, -Побачиш, як живу ╕ я. -А за дорогу не турбуйся, -До пекла навпростець прямуйся -П╕шком, - не треба ╕ коня. - -67 Прощай же, сизий голубочок! -Бо вже ста╓ надвор╕ св╕т; -Прощай, дитя, прощай, синочок!.." -╤ в землю провалився д╕д. -Еней спросоння як схопився, -Дрижав од страху ╕ трусився; -Холодний лився з його п╕т; -╤ вс╕х троянц╕в поскликавши, -╤ лагодитись приказавши, -Щоб завтра поплисти як св╕т. - -68 К Ацесту зараз сам махнувши, -За хл╕б подяковав, за с╕ль; -╤ там не довго щось побувши, -Вернувся до сво╖х в╕дт╕ль. -Ввесь день збирались та складались; -╤ св╕ту т╕лько що дождались, -То пос╕дали на човни. -Еней же ╖хав щось несм╕ло, -Бо море дуже надо╖ло, -Я к чумакам дощ восени. - -69 Венера т╕лько що уздр╕ла, -Що вже троянц╕ на човнах, -К Нептуну на поклон поб╕гла, -Щоб не втопив ╖х у волнах. -По╖хала в сво╖м ридван╕, -Мов сотника якого пан╕, -Баскими конями, як зв╕р. -╤з к╕нними проводниками, -З трьома назад╕ козаками, -А кон╕ правив маштал╕р. - -70 Була на йому б╕ла свита -╤з шаповальського сукна, -Тясомкою кругом обшита, -С╕м к╕п стоялася вона. -Набакир шапочка стрим╕ла, -Далеко дуже червон╕ла, -В руках же довгий був бат╕г; -╤м гр╕мко ляскав в╕н ╕з лиха, -Скакали кон╕ без оддиха; -Ридван, мов вихор в пол╕, б╕г. - -71 При╖хала, загримот╕ла, -Кобиляча мов голова; -К Нептуну в хату ╕ влет╕ла -Так, як ╕з вир╕ю сова; -╤ не сказавши н╕ п╕вслова, -Нехай, каже, твоя здорова -Бува, Нептуне, голова! -Як нав╕жена, прискакала, -Нептуна в губи ц╕лувала, -Говорячи так╕ слова: - -72 "Коли, Нептун, мен╕ ти дядько, -А я плем╕нниця тоб╕, -Та ти ж мен╕ хрещений батько, -Спасиб╕ зароби соб╕. -Мо╓му поможи Енею, -Щоб в╕н з ватагою сво╓ю -Щасливо ╖здив по вод╕; -Уже ╕ так пополякали, -Насилу баби одшептали, -Попався в зуби був б╕д╕". - -73 Нептун, моргнувши, засм╕явся; -Венеру с╕сти попросив -╤ п╕сля не╖ облизався, -Сивухи чарочку налив; -╤ так ╖╖ почастовавши, -Чого просила, об╕щавши, -╤ зараз з нею попрощавсь. -Пов╕яв в╕тр з руки Енею, -Простивсь сердешненький з землею, -Як стр╕лочка, по морю мчавсь. - -74 Поромщик ╖х щонайглавн╕ший -З Ене╓м ╖здив всякий раз, -Його слуга був найв╕рн╕ший - -По-нашому в╕н звавсь Тарас. -Сей, сидя на корм╕, хитався, -По саме н╕льзя нахлистався -Гор╕лочки, коли прощавсь. -Еней вел╕в його прийняти, -Щоб не пустивсь на дно ниряти -╤ в лучш╕м м╕сц╕ би проспавсь. - -75 Но видно, що пану Тарасу -Написано так на роду, -Щоб т╕лько до сього в╕н часу -Терп╕в на св╕т╕ с╕м б╕ду. -Бо, розхитавшись, бризнув в воду, -Нирнув - ╕, не спитавши броду, -Наввиринки п╕шла душа. -Еней хот╕в, щоб окошилась -Б╕да ╕ б╕льш не продовжилась, -Щоб не пропали вс╕ з коша. - -ЧАСТИНА ТРЕТЯ - -1 Еней-сподар, посумовавши, -Насилу трохи вгамовавсь; -Поплакавши ╕ поридавши, -Сивушкою почастовавсь; -Но все-таки його мутило -╤ коло серденька крутило, -Неб╕жчик часто щось вздихав; -В╕н моря так уже боявся, -Що на бог╕в не покладався -╤ батьков╕ не дов╕ряв. - -2 А в╕три ззаду все трубили -В потилицю його човнам, -Що мчалися зо все╖ сили -По чорним п╕нявим водам. -Гребц╕ ╕ весла положили, -Та сидя люлечки курили -╤ кургикали п╕сеньок: -Козацьких, гарних, запорозьких, -А як╕ знали, то московських -Вигадовали бриденьок. - -3 Про Сагайдачного сп╕вали, -Либонь сп╕вали ╕ про С ╕ ч, -Як в п╕к╕нери набирали, -Я к мандровав козак всю н╕ч; -Полтавську славили Шведчину, -╤ неня як свою дитину -З двора провадила в поход; -Як п╕д Бендер'ю воювали, -Без галушок як помирали, -Колись як був голодний год. - -4 Не так то д╕╓ться все хутко, -Як швидко кажуть нам казок; -Еней наш плив хоть дуже прудко, -Та вже ж в╕н плавав не деньок; -Довгенько по морю щось шлялись -╤ сами о св╕т╕ не знались, -Не знав троянець н╕ один, -Куди, про що ╕ як швендюють, -Куди се так вони мандрують, -Куди ╖х мчить Анхиз╕в син. - -5 От так поплававши немало -╤ поблудивши по морям, -Як ось ╕ землю видно стало, -Побачили к╕нець б╕дам! -До берега якраз пристали, -На землю з човн╕в повставали -╤ стали тута оддихать. -Ся Кумською земелька звалась, -Вона троянцям сподобалась, -Далось ╕ ╖й троянц╕в знать. - -6 Розгард╕яш настав троянцям, -Оп'ять забули горювать; -Бува╓ щастя скр╕зь поганцям, -А добрий мусить пропадать. -╤ тут вони не шановались, -А зараз вс╕ ╕ потаскались, -Чого хот╕лося шукать: -Якому - меду та гор╕лки, -Якому - молодиц╕, д╕вки, -Оскому щоб з зуб╕в з╕гнать. - -7 Були бурлаки с╕ моторн╕, -Тут познакомились той час, -З диявола швидк╕, проворн╕, -П╕дпустять москаля якраз. -Зо вс╕ми миттю побратались, -Посватались ╕ покумались, -Мов зроду тутечка жили; -Хто мав к чому яку кебету, -Такого той шукав бенькету, -Вс╕ верем╕ю п╕дняли. - -8 Де досв╕тки, де вечорниц╕, -Або вес╕лля де було, -Д╕вчата де ╕ молодиц╕, -Кому родини надало, -То тут троянц╕ ╕ вродились; -╤ лиш гляди, то й заходились -Коло ж╕нок там ворожить, -╤, чолов╕к╕в п╕дпо╖вши, -Ж╕нок, куди хто знав, пов╕вши, -Давай по чарц╕ з ними пить. - -9 Як╕ ж були до карт охоч╕, -То не сид╕ли дурно тут; -Гуляли часто до п╕вноч╕ -В н╕ска, в пари, у лави, в жгут, -У памфиля, в в╕зка ╕ в кепа, -Кому ж ╕з них була дотепа, -То в грош╕ грали вс╕м лист╕в. -Тут вс╕ по вол╕ забавлялись, -Пили, ╕грали, женихались. -Н╕хто без д╕ла не сид╕в. - -10 Енеи один не веселився, -Йому немиле все було; -Йому Плутон та батько снився, -╤ пекло в голову вв╕йшло. -Оставивши сво╖х гуляти, -П╕шов скр╕зь по полям шукати, -Щоб хто дорогу показав: -Куди до пекла мандровати, -Щоб роз╕знати, розпитати, -Бо в пекло стежки в╕н не знав. - -11 ╤шов, ╕шов, аж з русих кудр╕в -В три ряди капав п╕т на н╕с, -Як ось забачив щось ╕ уздр╕в, -Густий пройшовши дуже л╕с. -На н╕жц╕ куряч╕й стояла -То хатка дуже обветшала, -╤ вся верт╕лася кругом; -В╕н, до т╕╖ прийшовши хати, -Хазя╖на став викликати, -Прищурившися п╕д в╕кном. - -12 Еней стояв ╕ дожидався, -Щоб вийшов з хати хто-небудь, -У двер╕ стукав, добувався, -Хот╕в був хатку з н╕жки спхнуть. -Як вийшла бабище старая, -Крива, горбатая, сухая, -Запл╕сняв╕ла вся в шрамах; -С╕да, ряба, беззуба, коса, -Розхристана, простоволоса, -╤ як в намист╕, вся в жовнах. - -13 Еней, таку уздр╕вши цяцю, -Не знав ╕з ляку де стояв; -╤ думав, що свою всю працю -Нав╕ки тута потеряв. -Як ось до його п╕дступила -Яга ся ╕ заговорила, -Роззявивши сво╖ уста: -"Гай, гай же, слихом послихати, -Анхизенка у в╕ч видати, -А як забр╕в ти в с╕ м╕ста? - -14 Давно тебе я дожидаю -╤ думала, що вже пропав; -Я все дивлюсь та визираю, -Аж ось коли ти причвалав. -Мен╕ вже розказали з неба, -Чого тоб╕ пильненько треба, - -Отець тв╕й був у мене тут". -Еней сьому подивовався -╤ баби сучо╖ спитався: -Як в╕дьму злую сю зовуть. - -15 "Я Кумськая зовусь Сивилла, -Ясного Феба попадя, -При його храм╕ пос╕д╕ла, -Давно живу на св╕т╕ я! -При Шведчин╕ я д╕вовала, -А татарва як наб╕гала, -То вже я замужем була; -╤ першу сарану зазнаю; -Коли ж був трус, як ╕згадаю, -То вся здригнусь, мовби мала. - -16 На св╕т╕ всячину я знаю, -Хоть н╕куди ╕ не хожу, -╤ людям в нужд╕ помагаю, -╤ ╖м на зв╕здах ворожу: -Кому чи трясцю од╕гнати, -Од заушниць чи пошептати, -Або ╕ волос ╕з╕гнать; -Шепчу - уроки проганяю, -Переполохи виливаю, -Гадюк ум╕ю замовлять. - -17 Тепер ход╕мо лиш в каплицю, -Там Фебов╕ ти поклонись -╤ об╕щай йому телицю, -А посл╕ гарно помолись. -Не пожал╕й лиш золотого -Для Феба св╕тлого, ясного, -Та ╕ мен╕ що перекинь; -То ми тоб╕ таки щось скажем, -А може, в пекло шлях покажем, -╤ди, утрись ╕ б╕льш не слинь". - -18 Прийшли в каплицю перед Феба, -Еней поклони бити став, -Щоб ╕з блакитного Феб неба -Йому всю ласку показав. -Сивиллу тут замордовало, -╤ оч╕ на лоб позганяло, -╤ дибом волос став с╕дий; -Клубком ╕з рота п╕на билась; -Сама ж вся корчилась, кривилась, -Мов дух вселився в не╖ злий. - -19 Тряслась, кректала, побивалась, -Як бубен, синя стала вся; -Упавши на землю, качалась, -У барлоз╕ мов порося. -╤ чим Еней молився б╕льше, -То все було Сивилл╕ г╕рше; -А посл╕, як перемоливсь, -З Сивилли т╕лько п╕т котився; -Еней же на не╖ дивився, -Дрижав од страху ╕ трусивсь. - -20 Сивилла трохи очуняла, -Отерла п╕ну на губах; -╤ до Енея проворчала -Приказ од Феба в сих словах: -"Така бог╕в Олимпських рада, -Що ти ╕ вся твоя громада -Не будете по смерть в Риму; -Но що тебе там будуть знати, -Тво╓ ╕мення вихваляти; -Но ти не радуйся сьому. - -21 ╤ще ти вип'╓ш добру повну, -По вс╕х усюдах будеш ти; -╤ долю г╕рку, невгомонну -Готовсь свою не раз клясти. -Юнона ще не вдовольнилась, -╥╖ злоба щоб окошилась -Хотя б на правнуках тво╖х; -Но посл╕ будеш жить по-панськи, -╤ люди вс╕ тво╖ троянськ╕ -Забудуть вс╕х сих б╕д сво╖х". - -22 Еней похнюпивсь, дослухався, -Сивилла що йому верзла, -Стояв, за голову узявся, -Не по йому ся р╕ч була. -"Трохи мене ти не морочиш, -Не розчовпу, що ти пророчиш, - -Еней Сивилл╕ говорив: - -Диявол зна╓, хто з вас бреше, -Трохи б мен╕ було не легше, -Якби я Феба не просив. - -23 Та вже що буде, те ╕ буде, -А буде те, що бог нам дасть; -Не ангели - так╕╖ ж люди, -Колись нам треба вс╕м пропасть. -До мене будь лиш ти ласкава, -Услужлива ╕ нелукава, -Мене до батька поведи; -Я проходився б ради скуки -Побачити пекельн╕ муки, -Ану, на зв╕зди погляди. - -24 Не перший я, та й не посл╕дн╕й, -╤ду до пекла на поклон: -Орфей який уже нег╕дний, -Та що ж йому зробив Плутон; -А Геркулес як увалився, -То так у пекл╕ розходився, -Що вс╕х чортяк порозганяв. -Ану! Черкн╕м - а для охоти -Тоб╕ я дам на дв╕ охвоти... -Та ну ж! скажи, щоб я вже знав". - -25 "Огнем, як бачу, ти ╕гра╓ш, - -Йому дала яга одв╕т: - -Ти пекла, бачу, ще не зна╓ш, -Не мил тоб╕ уже десь св╕т. -Не люблять в пекл╕ жартовати, -Пов╕к тоб╕ дадуться знати, -От т╕лько н╕с туди посунь; -Тоб╕ там буде не до чмиги, -Як п╕днесуть ╕з отцом фиги, -То зараз вхопить тебе лунь. - -26 Коли ж сю ма╓ш ти охоту -У батька в пекл╕ побувать, -Мен╕ дай зараз за роботу, -То я приймуся мусовать, -Як нам до пекла довалитись -╤ там на мертвих подивитись; -Ти зна╓ш - дурень не бере: -У нас хоть трохи хто тямущий, -Ум╕╓ жить по правд╕ сущ╕й, -То той, хоть з батька, то здере. - -27 Поким же що, то ти послухай -Того, що я тоб╕ скажу, -╤ голови соб╕ не чухай... -Я в пекло стежку покажу: -В л╕су великому, густому, -Непроходимому, пустому -Яке╓сь дерево росте; -На н╕м кислиц╕ не прост╕╖ -Ростуть - як жар, вс╕ золот╕╖, -╤ деревце те не товсте. - -28 ╤з дерева сього зломити -Ти мусиш г╕льку хоть одну; -Без не╖ бо н╕ п╕дступити -Не можна перед сатану; -Без г╕льки ╕ назад не будеш -╤ душу з т╕лом ти погубиш, -Плутон тебе закабалить. -╤ди ж, та пильно приглядайся, -На вс╕ чотири озирайся, -Де деревце те заблищить. - -29 Зломивши ж, зараз убирайся, -Якмога швидше ут╕кай; -Не становись, не оглядайся -╤ уха чим позатикай; -Хоть будуть голоса кричати, -Щоб ти оглянувся, прохати, -Гляди, не озирайсь, б╕жи. -Вони, щоб т╕лько погубити, -То будуть все тебе манити; -От тут себе ти покажи". - -30 Я га тут чортзна-де д╕валась, -Еней остався т╕лько сам, -Йому все яблуня здавалась, -Покою не було очам; -Шукать ╖╖ Еней попхався, -Втомивсь, засапавсь, спотикався, -Поки прийшов п╕д темний л╕с; -Коловсь сердешний об тернину, -Пошарпався весь об шипшину, -Було таке, що рачки л╕з. - -31 Сей л╕с густий був несказанно, -╤ сумно все в йому було; -Щось вило там безперестанно -╤ страшним голосом ревло; -Еней, молитву прочитавши -╤ шапку цупко п╕дв'язавши, -В л╕сную гущу ╕ п╕шов, -╤шов ╕ утомивсь чимало, -╤ надвор╕ тогд╕ смеркало, -А яблун╕ ще не знайшов. - -32 Уже в╕н начинав боятись, -На вс╕ чотири озиратись; -Трусивсь, та н╕куди д╕ватись, -Далеко тяжко в л╕с забравсь; -А г╕рше ще його злякало, -Як щось у очах зас╕яло, -От тут-то берега пустивсь; -А посл╕ дуже удивився, -Як п╕д кислицей опинився, - -За г╕льку зараз ухвативсь. - -33 ╤ не подумавши н╕мало, -Нап'явсь, за г╕лечку смикнув, -Аж дерево те затр╕щало, -╤ зараз г╕льку одчахнув. -╤ дав чимдуж ╕з л╕су драла, -Що аж земля п╕д ним дрижала, -Б╕г так, що сам себе не чув; -Б╕г швидко, не остановлявся, -Увесь об колючки подрався; -Як чорт, у реп'яхах ввесь був. - -34 Приб╕г к троянцям, утомився -╤ оддихати простягнувсь; -Як хлюща, потом ввесь облився, -Трохи-трохи не захлебнувсь. -Звел╕в з бичн╕ вол╕в пригнати, -Цап╕в з в╕вцями припасати, -Плутону в жертву принести, -╤ вс╕м богам, що пеклом правлять -╤ гр╕шних тормошать ╕ давлять, -Щоб гн╕ву ╖м не навести. - -35 Як т╕лько темна та пахмурна -╤з неба зслизла чорна н╕ч; -Година ж стала балагурна, -Як зв╕зди повт╕кали пр╕ч; -Троянц╕ вс╕ заворушились, -Завештались, закамешились -На жертву приганять бик╕в; -Дяки з попами позбирались, -Зовс╕м служити вс╕ прибрались, -Огонь розкладений гор╕в. - -36 П╕п зараз взяв вола за роги -╤ в лоб обухом зац╕див, -╤ взявши голову м╕ж ноги, -Н╕ж в черево ╕ засадив; -╤ виняв тельбухи з кишками, -Розклав гарненько ╖х рядами -╤ пильно кендюх розглядав; -Енею посл╕ божу волю -╤ вс╕м троянцям добру долю, -Мов по зв╕здам, все в╕щовав. - -37 Як тут з скотиною возились -╤ харамаркали дяки, -Як в╕вц╕ ╕ цапи дрочились, -В р╕зницях мов ревли бики; -Сивилла тут де не взялася, -Зап╕нилася ╕ тряслася, -╤ галас зараз п╕дняла: -"К чортам ви швидче вс╕ ╕згиньте, -Мене з Ене╓м тут покиньте, -Не жд╕ть, щоб тришия дала. -53 -38 А ти, - мовляла ко Енею: - -Моторний, см╕лий молодець, -Прощайся з юрбою сво╓ю, -Ход╕м лиш в пекло - там отець -Нас тв╕й давно вже дожида╓ -╤, може, без тебе скуча╓. -Ану, пора чимчиковать. -Возьми на плеч╕ з хл╕бом клунок; -Нехай йому лихий прасунок, -Як голодом нам помирать. - -39 Не йди в дорогу без запасу, -Бо хв╕ст од голоду надмеш; -╤ де-где инчого ти часу -╤ крихти хл╕ба не найдеш; -Я в пекло стежку протоптала, -Я там не раз, не два бувала, -Я знаю тамошн╕й народ; -Дорожки вс╕, вс╕ уголочки, -Вс╕ закоморочки, куточки, -Уже не первий знаю год". - -40 Еней в сю путь якраз з╕брався, -Шкапов╕ чоботи набув, -П╕дтикався, п╕дперезався -╤ пояс цупко п╕дтягнув; -А в руки добру взяв дрючину, -Обороняти злу личину, -Як лучиться де од собак. -А посл╕ за руки взялися, -Прямцем до пекла поплелися, -П╕шли на прощу до чортяк. - -41 Тепер же думаю, гадаю, -Трохи не год╕ ╕ писать; -╤зроду пекла я не знаю, -Нездатний, далеб╕, брехать; -Х╕ба, читател╕, пожд╕те, -Вгамуйтесь трохи, не гал╕те, -П╕ду я до людей старих; -Щоб ╖х о пекл╕ розпитати -╤ попрошу ╖х розказати, -Що чули од д╕д╕в сво╖х. - -42 Виргил╕й же, нехай царству╓, -Розумненький був чолов╕к, -Нехай не вадить, як не чу╓, -Та в давн╕й дуже жив в╕н в╕к. -Не так тепер ╕ в пекл╕ стало, -Як в старину колись бувало -╤ як пок╕йник написав; -Я, може, що-небудь прибавлю; -Перем╕ню ╕ що оставлю, -Писну - як од старих чував. - -43 Еней з Сивиллою хватались, -До пекла швидче щоб прийти, -╤ дуже пильно приглядались, -До пекла двер╕ як найти. -Як ось перед якуюсь гору -Прийшли, ╕ в н╕й велику нору -Знайшли ╕ вскочили туди. -П╕шли п╕д землю темнотою, -Еней все щупався рукою, -Щоб не ввалитися куди. - -44 Ся улиця вела у пекло, -Була вонюча ╕ грязна; -У н╕й ╕ вдень було, мов смеркло, -Од диму вся була чадна; -Жила з сестрою тут Др╕мота, -Сестра же звалася З╕вота, -Поклон с╕ перш╕ оддали -Т╕мас╕ нашому Енею -З його старою попадею - -╤ посл╕ дал╕ повели. - -45 А пот╕м Смерть до артикулу -╤м воздала косою честь, -Наперед стоя калавуру, -Який у ╖╖ мосц╕ ╓сть: -Чума, война, харцизтво, холод, -Короста, трясця, парш╕, голод; -За сими ж тут стояли в ряд: -Холера, шолуд╕, бешиха -╤ вс╕ мирянськ╕, зна╓ш, лиха, -Що нас без милости морять. - -46 ╤ще ж не все тут окошилось, -╤ще брела ватага лих: -За смерт╕ю сл╕дом валилось -Ж╕нок, свекрух ╕ мачух злих. -В╕дчими йшли, тест╕-скуп'яги, -Зят╕ ╕ свояки-мотяги, -Сердит╕ шурини, брати, -Зовиц╕, нев╕стки, ятровки - -Що все гризуться без умовки - -╤ всяк╕ тут були кати. - -47 Як╕╖сь злидн╕ ще стояли, -Жовали все в зубах пап╕р, -В руках каламар╕ держали, -За уха настромляли п╕р. -Се все десятськ╕ та соцьк╕╖, -Начальники, п'явки людськ╕╖ -╤ вс╕ проклят╕ писар╕; -╤справники все ваканцьов╕, -Судд╕ ╕ стряпч╕ безтолков╕, -Пов╕рен╕, секретар╕. - -48 За сими йшли свят╕ понури, -Що не дивились ╕ на св╕т, -Смиренно╖ були натури, -Складали руки на жив╕т; -Умильно богу все молились, -На тиждень дн╕в по три пестились -╤ вслух не лаяли людей; -На чотках мир пересуждали -╤ вдень н╕коли не гуляли, -Вноч╕ ж було не без гостей. - -49 Насупротив сих окаянниць -Квартал був ц╕лий волоцюг, -Моргух, мандрьох, ярижниць, п'яниць -╤ бахур╕в на ц╕лий плуг; -З бстриженими головами, -З п╕др╕заними пеленами, -Стояли хльорки наголо. -╤ панночок ф╕льт╕ф╕кетних, -Лаке╖в гарних ╕ дотепних, -Багацько дуже щось було. - -50 ╤ молодиц╕ молоденьк╕, -Що вийшли зам╕ж за старих, -Що всякий час були раденьк╕ -Пот╕шить парн╕в молодих; -╤ т╕ тут молодц╕ стояли, -Що недотепним помагали -Для них с╕мейку розплодить; -А д╕ти гуртов╕ кричали, -Сво╖х паньматок проклинали, -Що не дали на св╕т╕ жить. - -51 Еней хоть сильно тут дивився -Так╕й велик╕й новин╕, -Та вже од страху так трусився, -Мов сидя охляп на кон╕. -Побачивши ж ╕ще ╕здал╕, -Як╕ там дива плазовали, -Кругом, куди н╕ поглядиш, -Злякавсь, к Сивилл╕ прихилився. -Хватавсь за дергу ╕ тулився, -Мов од кота в комор╕ миш. - -52 Сивилла в дальший путь таскала, -Не баскаличивсь би та йшов; -╤ так швиденько посп╕шала, -Еней не чув аж п╕дошов, -Хватаючися за ягою; -Як ось уздр╕ли пред собою -Чрез р╕чку в пекло перев╕з. -Ся р╕чка Стиксом називалась, -Сюди ватага душ збиралась, -Щоб хто на той б╕к перев╕з. - -53 ╤ перев╕зчик тут явився, -Як циган, смуглой цери був, -Од сонця ввесь в╕н попалився -╤ губи, як арап, оддув; -Очища в лоб позападали, -Сметаною позапливали, -А голова вся в ковтунах; -╤з рота слина все котилась, -Як повстка, борода скомшилась, -Вс╕м задавав собою страх. - -54 Сорочка, зв'язана узлами, -Держалась всилу на плечах, -Попричепляна мотузками, -Як решето, була в д╕рках; -Замазана була на палець, -Засалена, аж капав смалець, -Обутий в дран╕ постоли; -╤з д╕р онуч╕ волочились, -Зовс╕м, хоть вижми, помочились, -Пошарпан╕ штани були. - -55 За пояс лико одв╕чало, -На йому вис╕в гаманець; -Тютюн, ╕ люлька, ╕ кресало, -Лежали губка, крем╕нець. -Хароном перев╕зник звався, -Собою дуже величався, -Бо ╕ не в шутку був божок: -З крючком весельцем погр╕бався. -По Стиксов╕, як стр╕лка, мчався, -Був човен легкий, як пушок. - -56 На ярмарку як слобожане -Або на красному торгу -До риби товпляться миряне, -Було на сьому так лугу. -Душа товкала душу в боки -╤ скреготали, мов сороки; -Той пхавсь, той сунувсь, инчий л╕з; -Вс╕ м'ялися, перебирались, -Кричали, спорили ╕ рвались, -╤ всяк хот╕в, його щоб в╕з. - -57 Як гуща в сир╕вц╕ ╕гра╓, -Шиплять, як кваснуть, буряки, -Як против сонця р╕й гуля╓, -Гули с╕ так небораки, -Харона, плачучи, прохали, -До його руки простягали, -Щоб взяв з собою на каюк; -Но сей того плачу байдуже, -На просьби уважав не дуже: -Злий з сина був старий дундук. - -58 ╤ знай, що все веслом маха╓ -╤ в морду тиче хоч кому, -Од каюка вс╕х одганя╓, -А по вибору сво╓му -Потрошечку в човен сажа╓, -╤ зараз човен одпиха╓, -На другий перевозить б╕к; -Кого не в╕зьме, як затнеться, -Тому сид╕ти доведеться, -Гляди - ╕ ц╕лий, може, в╕к. - -59 Еней в кагал сей як убрався, -Щоб зближитися к порому; -То з Пал╕нуром повстр╕чався, -Штурмановав що при йому. -Тут Пал╕нур пред ним заплакав, -Про долю злу свою балакав, -Що через р╕чку не везуть; -Но баба зараз розлучила, -Енею в батька загвоздила, -Щоб довго не баз╕кав тут. - -60 Попхались к берегу поближче, -Прийшли на самий перев╕з, -Де засмальцьований д╕дище -Вередовав, як в гребл╕ б╕с; -Кричав буц╕мто нав╕жений, -╤ кобенив народ хрещений, -Як водиться в шиньках у нас; -Досталось родичам сердешним, -Не дуже лаяв словом гречним, -Нехай же зносять в добрий час. - -61 Харон, таких гостей уздр╕вши, -Оск╕лками на ╖х дививсь, -Як бик скажений зарев╕вши, -Зап╕нивсь дуже ╕ озливсь: -"В╕дк╕ль так╕╖ се мандрьохи, -╤ так уже вас тут не трохи, -Якого чорта ви прийшли? -Вас треба хати холодити! -Вас треба так опроводити, -Щоб ви ╕ м╕сця не найшли. - -62 Геть, преч, вбирайтесь в╕дс╕ль к чорту, -Я вам потилишника дам; -Поб'ю всю пику, зуби, морду, -Аж не п╕зна вас д╕дько сам; -╤йон же як захрабровали, -Жив╕ сюди примандровали, -Бач, гиряв╕, чого хотять! -Не дуже я на вас покваплюсь, -Тут з мертвими ось не управлюсь, -Що так над ши╓ю стоять". - -63 Сивилла бачить, що не шутка, -Бо дуже сердиться Харон; -Еней же був соб╕ плохутка; -Дала стариганю поклон: -"Та ну, на нас лиш придивися, - -Сказала, - дуже не гн╕вися, -Не сами ми прийшли сюди; -Х╕ба ж мене ти не п╕зна╓ш, -Що так кричиш, на нас гука╓ш - -Оце невидан╕ б╕ди! - -64 Ось глянься, що оце таке╓! -Утихомирся, не бурчи; -Ось деревце, бач, золоте╓, -Тепер же, коли хоч, мовчи". -Пот╕м все др╕бно розказала, -Кого до пекла провожала, -До кого, як, про що, за чим. -Харон же зараз схаменувся, -Раз╕в з чотири погребнувся -╤ з каючком причалив к ним. - -65 Еней з Сивиллою сво╓ю -Не м╕шкавши в човен вв╕йшли; -Кальною р╕чкою с╕╓ю -На той б╕к в пекло поплили; -Вода в розколини лилася, -Що аж Сивилла п╕днялася, -Еней боявсь, щоб не втонуть, -Но пан Харон наш потрудився, -На той б╕к так перехопився, -Що н╕льзя оком ╕змигнуть. - -66 Приставши, висадив на землю; -Взяв п╕в-алтина за труди, -За працьовиту свою греблю, -╤ ще сказав, ╕ти куди. -Пройшовши в╕дс╕ль гон╕в з дво╓, -Побравшись за руки обо╓, -Побачили, що ось лежав -У бур'ян╕ бровко муругий, -Три голови мав пес сей мурий, -В╕н на Енея загарчав. - -67 Загавкав гр╕зно в три язики, -Уже був кинувсь ╕ кусать, -Еней п╕дняв тут крик великий, -Хот╕в чимдуж назад вт╕кать. -Аж баба хл╕б бровку шпурнула -╤ горло глевтяком заткнула, -То в╕н за кормом ╕ погнавсь; -Еней же з бабою старою, -То сяк, то так, поп╕д рукою, -Тихенько од бровка убравсь. - -68 Тепер Еней убрався в пекло, -Прийшов зовс╕м на инчий св╕т; -Там все побл╕дло ╕ поблекло, -Нема н╕ м╕сяця, н╕ зв╕зд, -Там т╕лько тумани велик╕, -Там чутн╕ жалобни╖ крики, -Там мука гр╕шним не мала. -Еней з Сивиллою гляд╕ли, -Як╕╖ муки тут терп╕ли, -Якая кара вс╕м була. - -69 Смола там в пекл╕ клекот╕ла -╤ гр╕лася все в казанах, -Живиця, с╕рка, нефть кип╕ла; -Палав огонь, великий страх! -В смол╕ с╕й гр╕шники сид╕ли -╤ на огн╕ пеклись, гор╕ли. -Хто, як, за в╕що заслужив. -Пером не можна написати, -Не можна ╕ в казках сказати., -Яких було багацько див! - -70 Пан╕в за те там мордовали -╤ жарили зо вс╕х бок╕в, -Що людям льготи не давали -╤ ставили ╖х за скот╕в. -За те вони дрова возили, -В болотах очерет косили, -Носили в пекло на п╕дпал. -Чорти за ними приглядали, -Зал╕зним пруттям п╕дганяли, -Коли який з них приставав. - -71 Огненним пруттям оддирали -Кругом на спину ╕ жив╕т, -Себе що сами убивали, -Яким остив наш б╕лий св╕т. -Гарячим дьогтем заливали, -Ножами п╕д боки штрикали, -Щоб не хапались умирать. -Робили розни╖ ╖м муки, -Товкли у мужчирях ╖м руки, -Не важились щоб убивать. - -72 Багатим та скупим вливали -Розтоплене╓ ср╕бло в рот, -А брехун╕в там заставляли -Лизать гарячих сковород; -Як╕ ж ╕зроду не .женились, -Та по чужим куткам живились, -Так╕ пов╕шан╕ на крюк, -Зачеплен╕ за те╓ т╕ло, -На св╕т╕ що гр╕шило см╕ло -╤ не боялося сих мук. - -73 Вс╕м старшинам тут без розбору, -Панам, п╕дпанкам ╕ слугам -Давали в пекл╕ добру хльору, -Вс╕м по заслуз╕, як котам. -Тут всяки╖ були цехмистри, -╤ ратмани, ╕ бургомистри, -Судд╕, п╕дсудки, писар╕, -Як╕ по правд╕ не судили -Та т╕лько грошики лупили -╤ одбирали хабар╕. - -74 ╤ вс╕ розумн╕ филозопи, -Що в св╕т╕ вчились мудровать; -Ченц╕, попи ╕ крутопопи, -Мирян щоб знали научать; -Щоб не ганялись за гривнями, -Щоб не возились з попадями, -Та знали церков щоб одну; -Ксьондзи до баб щоб не ╕ржали, -А мудр╕ зв╕зд щоб не зн╕мали - -Були в огн╕ на сам╕м дну. - -75 Ж╕нок сво╖х що не держали -В руках, а волю ╖м давали, -По вес╕ллях ╖х одпускали, -Щоб часто в приданках були -╤ до п╕вноч╕ там гуляли, -╤ в гречку деколи скакали, -Так╕ сид╕ли вс╕ в шапках, -╤ з превеликими рогами, -З зажмуреними вс╕ очами, -В кип'ячих с╕ркой казанах. - -76 Батьки, як╕ син╕в не вчили, -А гладили по головах, -╤ т╕лько знай що ╖х хвалили, -Кип╕ли в нефт╕ в казанах; -Що через ╖х синки в ледащо -Пустилися, п╕шли в н╕нащо, -А посл╕ чубили батьк╕в, -╤ всею силою бажали, -Батьки щоб швидче умирали, -Щоб ╖м принятись до замк╕в. - -77 ╤ т╕ були там лагоминц╕, -П╕ддурювали що д╕вок, -Що в в╕кна дрались по драбинц╕ -П╕д темний, тихий вечерок; -Що будуть сватать ╖х, брехали, -П╕дманювали, улещали, -Поки добрались до к╕нця; -Поки д╕вки од перечосу -До самого товст╕ли носу, -Що сором посл╕ до в╕нця. - -78 Були там купчики проворн╕, -Що ╖здили по ярмаркам, -╤ на аршинець на п╕дборний -Поганий продавали крам. -Тут всяк╕╖ були пронози, -Перекупки ╕ шмаровози, -Жиди, м╕няйли, шинькар╕. -╤ т╕, що фиги-миги возять, -Що в боклагах гарячий носять, -Там вс╕ пеклися крамар╕. - -79 Паливоди ╕ волоцюги, -Вс╕ зводники ╕ вс╕ плути; -Ярижники ╕ вс╕ п'янюги,' -Обманщики ╕ вс╕ моти, -Вс╕ ворожбити, чарод╕╖, -Вс╕ гайдамаки, вс╕ злод╕╖, -Шевц╕, кравц╕ ╕ ковал╕; -Цехи: р╕зницький, коновальський, -Кушн╕рський, ткацький, шаповальський -Кип╕ли в пекл╕ вс╕ в смол╕. - -80 Там вс╕ нев╕рн╕ ╕ христьяне, -Були пани ╕ мужики, -Була там шляхта ╕ м╕щане. -╤ молод╕, ╕ старики; -Були багат╕ ╕ убог╕, -Прям╕ були ╕ кривоног╕, -Були видющ╕ ╕ сл╕п╕, -Були ╕ штатськ╕, ╕ во╓нн╕, -Були ╕ панськ╕, ╕ казенн╕, -Були миряне ╕ попи. - -81 Гай! гай! та н╕где правди д╕ти, -Брехня ж наробить лиха б╕льш; -Сид╕ли там скучн╕ п╕╖ти, -Писарчуки поганих в╕рш, -Велик╕╖ терп╕ли муки, -╖м зв'язан╕ були ╕ руки, -Мов у татар терп╕ли пл╕н. -От так ╕ наш брат попадеться, -Що пише, не остережеться, -Який же втерпить його хр╕н! - -82 Якусь особу мацапуру -Там шкварили на шашлику, -Гарячу м╕дь лили за шкуру -╤ розпинали на бику. -Натуру мав в╕н дуже бридку, -Кривив душею для прибитку, -Чуже╓ оддавав в печать; -Без сорома, без бога бувши -╤ восьму запов╕дь забувши, -Чужим пустився промишлять. - -83 Еней як в╕дс╕ль в╕дступився -╤ дал╕ трохи од╕йшов, -То на друге╓ нахопився, -Ж╕ночу муку тут найшов. -В друг╕м зовс╕м сих караван╕ -П╕джарьовали, як у бан╕, -Що аж кричали на ч╕м св╕т; -Оц╕ то галас ╕справляли, -Гарчали, вили ╕ пищали, -П╕сля кут╕ мов на жив╕т. - -84 Д╕вки, баби ╕ молодиц╕ -Кляли себе ╕ ввесь св╕й р╕д, -Кляли вс╕ жарти, вечерниц╕, -Кляли ╕ жизнь, ╕ б╕лий св╕т; -За те ╖м так там задавали, -Що через м╕ру мудровали -╤ верховодили над вс╕м; -Хоть чолов╕к ╕ не оне╓, -Коли же ж╕нц╕, бачиш, те╓, -То треба угодити ╖й. - -85 Були там чесн╕ постомолки, -Що знали весь святий закон, -Молилися без остановки -╤ били сот по п'ять поклон, -Як в церкв╕ м╕ж людьми стояли, -╤ головами все хитали, -Як же були на самот╕, -То молитовники ховали, -Казились, б╕гали, скакали -╤ г╕рше дещо в темнот╕. - -86 Були ╕ т╕╖ там панянки, -Що наряжались на показ; -Мандрьохи, хльорки ╕ д╕птянки, -Що продають себе на час. -С╕ в с╕рц╕ ╕ в смол╕ кип╕ли -За те, що жирно дуже ╖ли -╤ що ╖х не страшив ╕ п╕ст; -Що все прикушовали губи, -╤ скалили б╕леньк╕ зуби, -╤ дуже волочили хв╕ст. - -87 Пеклись тут гарн╕ молодиц╕, -Аж жаль було на них гляд╕ть, -Чорняв╕, повн╕, милолиц╕; -╤ с╕ тут мусили кип╕ть, -Що замуж за старих ходили -╤ мишаком ╖х поморили, -Щоб посл╕ гарно погулять -╤ з парубками поводитись, -На св╕т╕ весело нажитись -╤ не голодним умирать. - -88 Як╕╖сь мучились там птахи -З куделями на головах; -Се чесни╖, не пот╕пахи, -Були тенд╕тн╕ при людях; -А без людей - не можна знати -Себе чим мали забавляти, -Про те лиш знали до дверей. -╤м тяжко в пекл╕ докоряли, -Смоли на щоки нал╕пляли, -Щоб не дурили так людей. - -89 Бо щоки терли ман╕╓ю, -А блейвасом ╕ н╕с, ╕ лоб, -Щоб краскою, хоть не сво╓ю, -Причаровать к соб╕ кого б; -╤з р╕пи п╕дставляли зуби, -Я лозили все смальцем губи, -Щоб п╕двести на гр╕х людей; -Пиндючили як╕╖сь бочки, -Мостили в пазус╕ платочки, -В которих не було грудей. - -90 За сими по ряду шкварчали -В розпалених сковородах -Стар╕ баби, що все ворчали, -Баз╕кали по вс╕х д╕лах; -Все т╕лько старину хвалили, -А молодих товкли та били, -Не думали ж, як╕ були, -╤ще як сами д╕вовали -Та з хлопцями як гарцювали, -Та й по дитинц╕ привели. - -91 В╕дьом же тут колесовали -╤ вс╕х шептух ╕ ворожок, -Там жили з них чорти мотали -╤ без витушки на клубок; -На прип╕чках щоб не орали, -У комини щоб не л╕тали, -Не ╖здили б на упирях; -╤ щоб дощу не продавали, -Вноч╕ людей щоб не лякали, -Не ворожили б на бобах. - -92 А зводницям таке робили, -Що цур йому вже ╕ казать, -На гр╕х д╕вок що п╕дводили -╤ сим учились промишлять; -Ж╕нок од чолов╕к╕в крали -╤ волоцюгам помагали -Рогами людський лоб кв╕чать; -Щоб не сво╖м не торговали, -Того б на одкуп не давали, -Що треба про запас держать. - -93 Еней там бачив щось немало -Кип'ящих мучениць в смол╕, -Як з кабан╕в топилось сало, -Так шкварилися с╕ в огн╕; -Були ╕ св╕тськ╕, ╕ черниц╕, -Були д╕вки ╕ молодиц╕, -Були ╕ пань╖, й панночки; -Були в свитках, були в охвотах, -Були в дуль╓тах ╕ в капотах, -Були вс╕ гр╕шн╕ ж╕ночки. - -94 Но се були все осужден╕, -Як╕ померли не тепер; -Без суду ж не палив пекельний -Огонь, недавно хто умер; -С╕ вс╕ були в друг╕м загон╕, -Якби лошата або кон╕, -Не знали попадуть куда; -Еней, на перших подивившись -╤ о б╕дах ╖х пожурившись, -П╕шов в друг╕╖ ворота. - -95 Еней, вв╕йшовши в сю кошару, -Побачив там багацько душ, -Вм╕шавшися м╕ж сю отару, -Як м╕ж гадюки чорний уж. -Тут розн╕ душ╕ похожали, -Все думали та все гадали, -Куди-то за гр╕хи ╖х впруть. -Чи в рай ╖х пустять веселитись, -Чи, може, в пекло пошмалитись -╤ за гр╕хи ╖м носа втруть. - -96 Було ╖м в╕льно розмовляти -Про всяк╕╖ сво╖ д╕ла, -╤ думати, ╕ м╕зковати - -Яка душа, де, як жила; -Багатий тут на смерть гн╕вився, -Що в╕н з гр╕шми не розл╕чився, -Кому ╕ к╕лько треба дать; -Скупий же тосковав, нудився, -Що в╕н на св╕т╕ не нажився -╤ що не всп╕в ╕ погулять. - -97 Сутяга толковав укази, -╤ що то значить наш Статут; -Розказовав сво╖ прокази, -На св╕т╕ що робив сей плут. -Мудрець же физику провадив, -╤ толковав якихсь монад╕в, -╤ думав, в╕дк╕ль взявся св╕т? -А мартопляс кричав, см╕явся, -Розказовав ╕ дивовався, -Як добре знав ж╕нок дурить. - -98 Суддя там признавався см╕ло, -Що з гудзиками за мундир -Таке переоначив д╕ло, -Що, може б, нав╕стив Сиб╕р; -Та смерть ╕збавила косою, -Що кат легенькою рукою -Плечей йому не покропив. -А л╕кар скр╕зь ходив з ланцетом, -З слабительним ╕ спермацетом -╤ чванивсь, як людей морив. - -99 Ласощохлисти похожали, -Вс╕ фертики ╕ панич╕, -На пальцях ногтики кусали, -Розприндившись, як павич╕; -Все оч╕ вгору п╕дн╕мали, -По св╕ту нашому вздихали, -Що рано ╖х побрала смерть; -Що трохи слави учинили, -Не вс╕х на св╕т╕ подурили, -Не вс╕м усп╕ли морду втерть. - -100 Моти, картьожники, п'янюги -╤ весь проворний чесний род; -Лаке╖, конюхи ╕ слуги, -Вс╕ кухар╕ ╕ скороход, -Побравшись за руки, ходили -╤ все о плутнях говорили, -Як╕ робили, як жили, -Як паней ╕ пан╕в дурили, -Як по шиньках вноч╕ ходили -╤ як з кишень платки тягли. - -101 Там придзигльованки журились, -Що н╕кому вже п╕дморгнуть, -За ними б╕льш не волочились, -Тут ╖х заклекот╕ла путь; -Баби тут б╕льш не ворожили -╤ простодушних не дурили. -Як╕ ж д╕вок охоч╕ бить, -Зубами з серця скреготали, -Що наймички ╖х не вважали -╤ не хот╕ли ╖м годить. - -102 Еней уздр╕в свою Дидону, -Ошмалену, мов головня, -Якраз по нашому закону -Пред нею шапочку ╕зняв: -"Здорова! - глянь... де ти взялася? -╤ ти, сердешна, приплелася -╤з Карфагени аж сюди? -Якого б╕са ти спеклася, -Х╕ба на св╕т╕ нажилася? -Чорт мав тоб╕ десь ╕ стида. - -103 Така смачная молодиця, -╤ глянь! умерла залюбки... -Рум'яна, повна, б╕лолиця, -Хто гляне, то лизне губки; -Тепер з тебе яка ут╕ха? -Н╕хто не гляне ╕ для см╕ха, -Нав╕к тепер пропала ти! -Я, далеб╕, в т╕м не виною, -Що так роз'╖хався з тобою, -Мен╕ приказано втекти. - -104 Тепер же, коли хоч, злигаймось -╤ нумо жить так, як жили, -Тут закур╕м, заженихаймось, -Не розлучаймось н╕коли; -Ходи, тебе я помилую, -Прижму до серця - поц╕лую..." -Йому ж: Дидона наодр╕з -Сказала: "К чорту убирайся, -На мене б╕льш не женихайся... -Не л╕зь! Бо роз╕б'ю ╕ н╕с!" - -105 Сказавши, чортзна-де пропала, -Еней не знав, що ╕ робить. -Коли б яга не закричала, -Що довго год╕ говорить, -То, може б, там ╕ застоявся -╤, може, той пори дождався, -Щоб хто ╕ ребра пол╕чив: -Щоб з вдовами не женихався, -Над мертвими не наглумлявся, -Ж╕нок любов'ю не морив. - -106 Еней з Сивиллою попхався -В пекельную подал╕ глуш; -Як на дороз╕ повстр╕чався -З громадою знакомих душ. -Тут вс╕ з Ене╓м обн╕мались, -Чоломкались ╕ ц╕ловались, -Побачивши князька свого; -Тут всяк см╕явся, реготався, -Еней до вс╕х ╖х доглядався, -Знайшов з троянц╕в ось кого: - -107 Педька, Терешка, Шел╕фона, -Панька, Охр╕ма ╕ Харка, -Леська, Олешка ╕ С╕зьона, -Пархома╖ ╖ська ╕ Феська, -Стецька, Ониська, Опанаса, -Свирида, Лазаря, Тараса, -Були Денис, Остап, Овс╕й -╤ вс╕ троянц╕, що втопились, -Як на човнах з ним волочились, -Тут був Вернигора Мус╕й. - -108 Жид╕вська школа завелася, -Великий крик вс╕ п╕дняли, -╤ реготня де не взялася, -Тут всяку всячину верзли; -Згадали чорт зна╓ колишн╓, -Балакали уже ╕ лишн╓, -╤ сам Еней тут розходивсь; -Щось балагурили довгенько, -Хоть ╕з╕йшлися ╕ раненько, -Та пан Еней наш оп╕знивсь. - -109 Сивилл╕ се не показалось, -Що так пахолок застоявсь, -Що дитятко так розбрехалось, -Уже ╕ о св╕т╕ не знавсь; -На його гр╕зно закричала, -Залаяла, запорощала, -Що аж Еней ввесь затрусивсь. -Троянц╕ также вс╕ здригнули -╤ врозтич, хто куди, махнули, -Еней за бабою пустивсь. - -110 ╤шли, ╕ як би не збрехати, -Трохи не з пару добрих г╕н, -Як ось побачили ╕ хати, -╤ ввесь Плутон╕в царський д╕м. -Сивилла пальцем указала -╤ так Ене╓в╕ сказала: -"Ось тут ╕ пан Плутон живе -╤з Прозерпиною сво╓ю, -До ╖х-то на поклон з г╕ллею -Тепер я поведу тебе". - -111 ╤ т╕лько що прийшли к воротам -╤ в дв╕р пустилися чвалать, -Як баба бридка, криворота: -"Хто йде?" - ╖х стала окликать. -Мерзенне чудо се стояло -╤ било п╕д двором в клепало, -Як в панських водиться дворах; -Обмотана вся ланцюгами, -Гадюки вилися клубками -На голов╕ ╕ на плечах. - -112 Вона без всякого обману -╤ щиро без обиняк╕в -Робила гр╕шним добру шану, -Ремнями драла, мов бик╕в; -Кусала, гризла, бичовала, -Кришила, шкварила, щипала, -Топтала, дряпала, пекла, -Порола, корчила, пиляла, -Верт╕ла, рвала, шпиговала -╤ кров ╕з т╕ла ╖х пила. - -113 Еней, б╕дняжка, ╕злякався -╤ ввесь, як крейда, поб╕л╕в, -╤ зараз у яги спитався, -Хто ╖й так мучити вел╕в? -Вона йому все розказала -Так, як сама здорова знала, -Що в пекл╕ ╓ суддя Еак; -Хоть в╕н на смерть не осужда╓, -Та мучити повел╕ва╓, -╤ як звелить - ╕ мучать так. - -114 Ворота сами одчинились, -Не см╕в н╕хто ╖х задержать, -Еней з Сивиллою пустились, -Щоб Прозерпин╕ честь оддать. -╤ п╕днести ╖й на болячку -Ту суто золоту г╕ллячку, -Що сильно так вона бажа. -Но к н╕й Енея не пустили, -Прогнали, трохи ╕ не били, -Бо хир╕ла ╖х госпожа. - -115 А дал╕ вперлися в будинки -П╕дземного сього царя, -Н╕ гич, н╕ гариля пилинки, -Було все чисто, як зоря; -Цвяхован╕ були там ст╕ни -╤ в╕кна вс╕ з морсько╖ п╕ни; -Шумиха, оливо, свинець, -Блищали м╕д╕ там ╕ криц╕, -Вс╕ убран╕ були св╕тлиц╕; -По правд╕, панський був дворець. - -116 Еней з ягою розглядали -Вс╕ дива там, як╕ були, -Роти сво╖ пороззявляли -╤ оч╕ на лоби п'яли; -Пром╕ж собою все зглядались - -Всьому дивились, осм╕хались, -Еней то цмокав, то свистав. -От тут-то душ╕ ликовали, -Що праведно в миру живали, -Еней ╕ сих тут нав╕щав. - -117 Сид╕ли, руки поскладавши, -Для них все празники були; -Люльки курили, полягавши, -Або гор╕лочку пили, -Не тютюнкову ╕ не п╕нну, -Но третьопробну, перег╕нну, -Настояную на бодян; -П╕д челюстями зап╕кану, -╤ з ганусом, ╕ до калгану, -В н╕й був ╕ перець, ╕ шапран. - -118 ╤ ласощ╕ все т╕лько ╖ли, -Сластьони, коржики, стовпц╕, -Варенички пшеничн╕, б╕л╕, -Пухк╕ з кав'яром буханц╕; -Часник, рог╕з, пасл╕н, кислиц╕, -Козельц╕, терн, гл╕д, полуниц╕, -Крути╖ яйця з сир╕вцем; -╤ дуже вкусную я╓шню, -Якусь н╕мецьку, не тутешню, -А запивали все пивцем. - -119 Велике тут було роздолля -Тому, хто праведно живе, -Так, як велике безголов'я -Тому, хто гр╕шну жизнь веде; -Хто мав к чому яку охоту, -Тут ут╕шався тим до поту; -Тут чистий був розгард╕яш: -Лежи, спи, ╖ж, пий, веселися, -Кричи, мовчи, сп╕вай, крутися; -Рубайсь - так ╕ дадуть палаш. - -120 Н╕ чванились, н╕ величались, -Н╕хто не знав тут мудровать, -Крий боже, щоб н╕ догадались -Брат з брата в ч╕м покепковать; -Н╕ сердилися, н╕ гн╕вились, -Н╕ лаялися ╕ не бились, -А вс╕ жили тут люб'язно; -Тут всякий гласно женихався. -Ревнивих ябед не боявся, -Було вобще все за одно. - -121 Н╕ холодно було, н╕ душно, -А саме так, як в с╕ряках, -╤ весело, ╕ так не скучно, -На великодних як святках; -Коли кому що захот╕лось, -То тут як з неба ╕ вродилось, -От так-то добр╕ тут жили. -Еней, се зр╕вши, дивовався -╤ тут яги сво╓й спитався, -Як╕ се праведн╕ були? - -122 "Не думай, щоб були чиновн╕, - -Сивилла сей дала одв╕т, - -Або що грошей скрин╕ повн╕, -Або в яких товстий жив╕т; -Не т╕ се, що в цв╕тних жупанах, -В карамзинах або сап'янах; -Не т╕ ж, що з книгами в руках, -Не рицар╕, не розбишаки; -Не т╕ се, що кричать: "╤ паки", -Не т╕, що в золотих шапках. - -123 Се б╕дн╕ нищ╕ нав╕жен╕ -Що дурнями зчисляли ╖х -Старц╕ хром╕ сл╕порожден╕ -З яких був людський глум ╕ см╕х -Се що з порожн╕ми сумками -Жили голодн╕ п╕д тинами, -Собак дражнили по дворах, -Се т╕, що б╕г дасть получали, -Се т╕, яких випроважали -В потилюцю ╕ по плечах. - -124 Се вдови б╕дн╕, безпомощн╕, -Яким приюту не було; -Се д╕ви чесн╕, непорочн╕ -Яким сп╕дниц╕ не дуло; -Се що без родич╕в остались... -╤ сиротами називались, -А посл╕ вбгались ╕ в оклад; -Се що проценту не лупили, -Що людям помагать любили, -Хто чим багат, то тим ╕ рад. - -125 Тут также старшина правдива, -Бувають всяк╕╖ пани; -Но т╕лько трохи сього дива, -Не квапляться на се вони! -Бувають в╕йськов╕, значков╕, -╤ сотники, ╕ бунчуков╕, -Як╕ правдиву жизнь вели; -Тут люде всякого зав╕ту, -По б╕лому ╓сть к╕лько св╕ту, -Котор╕ праведно жили". - -126 "Скажи ж, моя голубко сиза, - -╤ще Еней яги спитав. - -Чом батька я свого Анхиза -╤ дос╕ в в╕ч╕ не видав? -Н╕ з гр╕шними, н╕ у Плутона, -Х╕ба йому нема закона, -Куди його щоб засадить?" -"В╕н божо╖, - сказала, - кров╕, -╤ по Венерин╕й любов╕, -Де схоче, буде там ╕ жить". - -127 Баз╕кавши, з╕йшли на гору, -На землю с╕ли оддихать, -╤, попот╕вши саме впору, -Тут принялися розглядать, -Анхиза щоб не прогуляти, -Обридло-бо ╕ так шукати; -Анхиз же був тогд╕ внизу, -╤, похожавши по долин╕, -Об миленьк╕й сво╖й дитин╕ -Водив по м╕зку коверзу. - -128 Як глядь на гору ненароком, -╤ там свого синка уздр╕в, -Поб╕г старий не просто - боком -╤ ввесь од радости згор╕в. -Хватавсь з синком поговорити, -О вс╕х спитатись, розпросити -╤ повидатись хоть часок; -Ене╓чка свого обняти, -По-батьк╕вськ╕й поц╕ловати, -Його почути голосок. - -129 "Здоров, синашу, ма дитятко! - -Анхиз Ене╓в╕ сказав. - -Чи се ж тоб╕ таки не стидно, -Що довго я тебе тут ждав? -Ход╕м лишень к мо╖й господ╕, -Та поговорим на свобод╕, -За тебе будем м╕рковать". -Еней стояв так, мов дубина, -Котилась з рота т╕лько слина, -Не см╕в мертвця поц╕ловать. - -130 Анхиз, сю бачивши причину, -Чого синочок сумовав, -╤ сам хот╕в обнять дитину - -Та ба! уже не в ту попав; -Принявсь його щоб научати -╤ тайности йому сказати, -Який Ене╖в буде пл╕д, -Як╕╖ д╕ти будуть жвав╕, -На св╕т╕ зроблять ск╕лько слави, -Яким то хлопцям буде д╕д. - -131 Тогд╕-то в пекл╕ вечерниц╕ -Лучились, бачиш, як на те, -Були д╕вки та молодиц╕ -╤ там робили не пусте: -У ворона соб╕ ╕грали, -Вес╕льних п╕сеньок сп╕вали, -Сп╕вали тут ╕ колядок; -Палили клоччя, ворожили, -По спин╕ лещатами били, -Загадовали загадок. - -132 Тут запл╕тали джерегел╕, -Дробушечки на головах; -Скакали по полу вегер╕, -В т╕сно╖ баби по лавках; -А в комин сужених питали, -У хатн╕х в╕кон п╕дслухали, -Ходили в п╕вн╕ч по пусткам; -До св╕чки ложечки палили, -Щетину ╕з свин╕ шмалили -Або жмурились по куткам. - -133 Сюди прив╕в Анхиз Енея -╤ м╕ж д╕вок сих посадив; -Як неука ╕ дуралея, -Принять до гурту ╖х просив; -╤ щоб обом ╖м услужили, -Як знають, так поворожили, -Що стр╕неться з його синком: -Чи в╕н хоть трохи уродливий, -К чому ╕ як Еней щасливий, -Щоб вс╕х спитались ворожок. - -134 Одна д╕вча була гостренька -╤ саме ухо прехихе, -Швидка, гнучка, хвистка, порскенька, -Було з диявола лихе. -Вона тут т╕лько ╕ робила, -Що вс╕м гадала, ворожила, -Могуща В д╕л╕ т╕м була; -Чи брехеньки як╕ сточити, -Кому ╕мення приложити, -То так якраз ╕ додала. - -135 Призв╕дця зараз ся шептуха -╤ примостилась к старику, -Йому шепнула б╕ля уха -╤ завела з ним р╕ч таку: -"Ось я синков╕ загадаю, -Поворожу ╕ попитаю, -Йому що буде, розкажу; -Я ворожбу такую знаю, -Хоть що, по правд╕ одгадаю, -╤ вже н╕коли не збрешу". - -136 ╤ зараз в горщечок наклала -В╕дьомських разних-всяких трав, -Як╕ на Костянтина рвала, -╤ те гн╕здо, що ремез клав: -Васильки, папороть, шевл╕ю, -Петр╕в бат╕г ╕ конвал╕ю, -Любисток, просерень, чебрець; -╤ все се налила водою -Погожею, непочатою, -Сказавши ск╕лькось ╕ словець. - -137 Горщок сей черепком накрила, -Поставила його на жар, -╤ тут Енея присадила, -Щоб огоньок в╕н роздував; -Як роз╕гр╕лось, зашип╕ло, -Запарилось, заклекот╕ло, -Ворочалося зверху вниз; -Еней наш насторочив уха, -Мов чолов╕чий голос слуха, -Те чу╓ ╕ старий Анхиз. - -138 Як стали роздувать пильн╕ше, -Горщок той дужче клекотав, -Почули голос виразн╕ше, -╤ в╕н Енею так сказав: -"Енею год╕ вже журитись, -Од його ма╓ розплодитись -Великий ╕ завзятий р╕д; -Вс╕м св╕том буде управляти, -По вс╕х усюдах воювати, -П╕дверне вс╕х соб╕ п╕д сп╕д. - -139 ╤ Римськ╕╖ поставить ст╕ни, -В них буде жити, як в раю; -Велик╕ зробить перем╕ни -Во вс╕м окружн╕м там краю; -Там буде жить та поживати, -Пок╕ль не будуть ц╕ловати -Ноги чи╓╖сь постола... -Но в╕дс╕ль час тоб╕ вбираться -╤ з панотцем сво╖м прощаться, -Щоб голова тут не лягла". - -140 Сього Анхизу не бажалось, -Щоб попрощатися з синком, -╤ в голову йому не клалось, -Щоб з ним так бачитись мельком. -Та ба! вже н╕чим пособити, -Енея треба в╕дпустити, -╤з пекла вивести на св╕т. -Прощалися ╕ обн╕мались, -Сл╕зьми г╕ркими обливались - -Анхиз кричав, як в март╕ к╕т. - -141 Еней з Сивиллою старою -╤з пекла б╕гли напростець; -Синок ворочав головою, -Поки аж не сховавсь отець; -Прийшов к троянцям помаленьку -╤ крався нишком, потихеньку, -Де ╖м вел╕в себе пождать. -Троянц╕ покотом лежали -╤ на дозв╕лл╕ добре спали - -Еней ╕ сам уклався спать. - -ЧАСТИНА ЧЕТВЕРТА - -1 Борщ╕в як три не поденьку╓ш, -На моторошн╕ засердчить; -╤ зараз тяглом закишку╓ш, -╤ в буркот╕ закендюшить. -Коли ж що напхом з'язика╓ш -╤ в тереб добре зживота╓ш, -То на весел╕ занутрить; -Об лихо вдаром заземлю╓ш, -╤ ввесь забуд св╕й зголоду╓ш, -╤ б╕г до горя зачортить. - -2 Та що абищоти верзлялом, -Не казку кормом солов'ять: -Ось ну, закалиткуй брязкалом, -То радощ╕ заденежать. -Коли давало сп'ятаку╓ш, -То, може, чуло зновину╓ш, -Якщо з тобою спередить: -Куди на плавах човновати, -Як угодили Юнонати -╤ як Еней зам╕нервить. - -3 Мене за сю не лайте мову, -Не я ╖╖ скомпоновав; -Сивиллу лайте безтолкову, -╖╖ се м╕зок змусовав: -Се так вона коверзовала, -Ене╓в╕ пророковала, -Йому де поступатись як; -Хот╕ла м╕зок закрутити, -Щоб грошей б╕льше улупити, -Хоть б╕дний був Еней ╕ так. - -4 Та треба з лиха догадаться, -Як прийде узлом до чогось; -А з в╕дьмою не торговаться, -Щоб хлипати не довелось. -Подяковав старую суку -Еней за добрую науку, -Шаг╕в з дванадцять в руку дав. -Сивилла грошики в калитку, -П╕днявши пелену ╕ свитку, - -╤зслизла, мов лихий злигав. - -5 Еней, ╕збувши сучу бабу, -Якмога швидше на човни, -Щоб недала Юнона швабу, -Що опинився б в сатани. -Троянц╕, в човни, пос╕давши -╤ швидко ╖х поодпихавши, -По в╕тру гарно поплили; -Гребли з диявола вс╕ дружно. -Що деяким аж стало душно, -По хвил╕ весельця гули. - -6 Пливуть - аж в╕три забурчали -╤ закрутили не шутя, -Завили р╕зно, засвистали, -Нема Ене╓в╕ пуття! -╤ зачало човни бурхати, -То сторч, то наб╕к колихати, -Що враг усто╖ть на ногах; -Троянц╕ з ляку задрижали, -Я к лиху помогти - не знали; -╤грали т╕лько на зубах. - -7 Як ось став в╕тер ущухати, -╤ хвил╕ трохи уляглись; -Став м╕сяць з хмари виглядати, -╤ зв╕зди на неб╕ блись-блись! -Агу! Троянцям легче стало, -╤ тяжке горе з серця спало, -Уже бо думали пропасть. -З людьми на св╕т╕ так бува╓: -Коли кого м╕х наляка╓, -То посл╕ торба спать не дасть. - -8 Уже троянц╕ вгамовались, -Могоричу вс╕ потягли; -╤, мов меньки, повивертались, -Безпечно спати залягли; -Аж ось поромщик ╖х, проноза, -На землю впав, як м╕х ╕з воза, -╤, мов на пуп, репетовав: -"Пропали вс╕ ми з головами, -Прощаймось з т╕лом ╕ душами, -Остатн╕й наш народ пропав. - -9 Заклятий остр╕в перед нами, -╤ ми його не минемо, -Не пропливем н╕где човнами, -А на йому пропадемо; -Живе на остров╕ цариця -Цирцея, люта чар╕вниця -╤ дуже злая на людей; -Як╕ лиш не остережуться, -А ╖й на остр╕в попадуться, -Тих переверне на зв╕рей. - -10 Не будеш тут ходить на пар╕, -А зараз п╕деш чотирма; -Пропали, як с╕рко в базар╕! -Готовте ши╖ до ярма! -По нашому хахлацьку строю -Не будеш цапом, н╕ козою, -А вже запевне що волом: -╤ будеш в плуз╕ похожати, -До броваря дрова таскати, -А може, п╕деш бовкуном. - -11 Лях цвенькати уже не буде, -Загубить чуйку ╕ жупан, -╤ "не позвалям" там забуде, -А забле╓ так, як баран. -Москаль - бодай би не козою -Замекекекав з бородою; -А прус хвостом не завиляв, -Як, зна╓ш, лис хвостом виля╓, -Як дуже Дойда наляга╓, -╤ як Чухрай угонку дав. - -12 Цесарц╕ ходять журавлями, -Цирце╖ служать за гусар -╤ в остров╕ т╕м сторожами. -╤тал╕янець же маляр, -╤сквапн╕йший на всяк╕ штуки -Сп╕вак, танцюра на вс╕ руки, -Ум╕╓ ╕ чиж╕в ловить; -Сей переряжен в обезяну, -Ошийник носить ╕з сап'яну -╤ осужден людей см╕шить. - -13 Французи ж, давн╕╖ с╕паки, -Головор╕зи-р╕зники, -С╕ перевернут╕ в собаки, -Чуж╕ щоб гризли маслаки. -Вони ╕ на владику лають, -За горло всякого хватають, -Гризуться ╕ пром╕ж себе: -У них хто хитрий, то ╕ старший, -╤ знай вс╕м намина╓ парш╕, -Чуприну всякому скубе. - -14 Повзуть швейцарц╕ черв'яками, -Голландц╕ квакають в багн╕, -Чухонц╕ лазять мурав'ями, -П╕зна╓ш жида там в свин╕. -╤ндиком ходить там гишпанець, -Кротом же лазить португалець, -Зв╕рку ╓ шведин вовком там, -Датчанин добре жеребцю╓, -Ведмедем турчин там танцю╓; -Побачите, що буде нам". - -15 Б╕ду побачив неминучу, -Троянц╕ вс╕ ╕ пан Еней -З╕бралися в одну вс╕ кучу -Подумать о б╕д╕ сво╓й, -╤ миттю тут уговорились, -Щоб вс╕ хрестились ╕ молились, -Щоб т╕лько остр╕в ╖м минуть. -Молебень же втяли Еолу, -Щоб в╕трам, по його ╕зволу, -В другий б╕к повел╕в дмухнуть. - -16 Еол молебнем вдовольнився -╤ в╕тр╕в зараз одвернув, -Троянський плав перем╕нився, -Еней буть зв╕рем увильнув. -Ватага вся повесел╕ла, -Гор╕лка з пляшок булькот╕ла, -Н╕хто н╕ капл╕ не пролив; -Пот╕м взялися за весельця -╤ пригребнули вс╕ од серця, -Мовби Еней по пошт╕ плив. - -17 Еней, по човну похожая, -Роменський тютюнец курив; -На вс╕ чотири разглядая, -Коли б чого не пропустив. -Хвал╕те,-крикнув,-братця, бога! -Греб╕те дужче якомога, -От Тибр перед носом у нас, -Ся р╕чка Зевсом об╕щана -╤ з берегами нам оддана. -Греби!- от закричу шабас!" - -18 Гребнули раз, два, три, чотири, -Як на! - у берега човни; -Троянц╕ наш╕ чуприндир╕ -На землю ск╕ць - як там були! -╤ зараз стали розкладатись, -Копати, стро╖ть, ташоватись, -Мов ╖м п╕д лагер суд одв╕в. -Еней кричить: "Моя тут воля, -╤ к╕лько оком скинеш поля, -Скр╕зь геть настрою город╕в". - -19 Земелька ся була Латинська, -Завзятий цар в н╕й був Латин; -Старий скупиндя - скурвасинська, -Дрижав, як Ка╖н, за алтин. -А также вс╕ його п╕дданц╕ -Носили латан╕ галанц╕, -Дивившись на свого царя; -На грош╕ там не козиряли, -А в к╕тьки крашанками грали, -Не в╕зьмеш даром сухаря. - -20 Латин сей, хоть не дуже близько, -А все олимпським був р╕дня, -Не кланявся н╕кому низько, -Для його все була бридня. -Мерика, кажуть, його мати, -До Фавна стала учащати -Та ╕ Латина добула. -Латин дочку мав чепуруху, -Проворну, гарну ╕ моргуху, -Одна у нього ╕ була. - -21 Дочка була зальотна птиця -╤ ззаду, спереду, кругом; -Червона, св╕жа, як кислиця, -╤ все ходила павичом. -Дородна, росла ╕ красива, -Приступна, добра, не спесива, -Гнучка, юрлива, молода; -Хоть хто на не╖ ненароком -Закине молодецьким оком, -То так ╖╖ ╕ вподоба. - -22 Така д╕вча - кусочок ласий, -Заслинишся, як глянеш раз; -Що ваш╕ гречеськ╕ ковбаси! -Що ваш первак грушевий квас! -Зав╕йниця од не╖ вхопить, -На голову насяде хлоп╕т; -А може, тьохне ╕ не там. -Поставить рогом ясн╕ оч╕, -Що не доспиш петр╕вськой ноч╕; -Те по соб╕ я знаю сам. - -23 Сус╕дн╕ хлопц╕ женихались -На гарну д╕вчину таку, -╤ сватать деяк╕ питались, -Як╕ хот╕ли, щоб смаку -В Латинов╕й дочц╕ добиться, -Царя приданим поживиться, -Геть, геть - ╕ царство за чуб взять. -Но ненечка ╖╖ Амата -В душ╕ сво╖й була строката, -Не всякая ╖й любився зять. - -24 Один був Турн, царьок нешпетний, -З Латином у сус╕дств╕ жив, -Дочц╕ ╕ матер╕ прикметний, -╤ батько дуже з ним дружив. -Не в шутку молодець був жвавий, -Товстий, високий, кучерявий, -Обточений, як ог╕рок; -╤ в╕йська мав свого чимало, -╤ грошик╕в таки бряжчало, -Куди не кинь, був Турн царьок. - -25 Пан Турн щось дуже п╕дсипався -Царя Латина до дочки, -Як з нею був, то виправлявся -╤ п╕дн╕мавсь на каблучки. -Латин, дочка, стара Амата -Щодень в╕д Турна ждали свата, -Уже нашили рушник╕в -╤ всяких всячин напридбали, -Як╕ на сватанн╕ давали, -Все спод╕вались старост╕в. - -26 Коли чого в руках не ма╓ш, -То не хвалися, що тво╓; -Що буде, ти того не зна╓ш, -Утратиш, може, ╕ сво╓. -Не розгляд╕вши, кажуть, броду, -Не л╕зь прожогом перший в воду, -Бо щоб не насм╕шив людей. -╤ перше в волок подивися, -Тогд╕ ╕ рибою хвалися; -Бо будеш йолоп, дуралей. - -27 Як пахло сватанням в Латина -╤ ждали т╕лько четверга, -Аж тут Анхизова дитина -Припленталась на берега -Зо вс╕м сво╖м троянським плем'ям. -Еней не марно тратив врем'я, -По-молодецьку закурив: -Гор╕лку, пиво, мед ╕ брагу -Поставивши перед ватагу, -Для збору в труби засурмив. - -28 Троянство, зна╓ш, все голодне -Сипнуло ристю на той клик; -Як галич в врем'я непогодне, -Вс╕ п╕дняли великий крик. -Сивушки зараз ковтонули -По к╕вшику, ╕ не здригнули, -╤ докосились до потрав. -Все в╕йсько добре убирало, -Аж поза ухами лящало, -Один перед другим хватав. - -29 Вбирали с╕чену капусту, -Шатковану, ╕ ог╕рки -(Хоть се було в час м'ясопусту), -Хр╕н з квасом, редьку, буряки; -Рябка, тетерю, саламаху - -Як не було - по╖ли з маху -╤ вс╕ строщили сухар╕, -Що не було, все поз'╖дали, -Гор╕лку всю повипивали, -Як на вечер╕ косар╕. - -30 Еней оставив ╕з носатку -Було гор╕лки про запас, -Но клюкнув добре по порядку, -Розщедривсь, як бува у нас, -Хот╕в посл╕дн╕м под╕литись, -Щоб до к╕нця уже напитись, -╤ добре ц╕вкою смикнув; -За ним ╕ вся його голота -Тягла, поки була охота, -Що деякий ╕ хв╕ст надув. - -31 Барильця, пляшечки, носатку, -Сул╕╖, тикви, боклажки, -Все висушили без остатку, -Посуду потовкли в шматки. -Троянц╕ з хмелю просипались, -Скучали, що не похмелялись; -П╕шли, щоб землю озирать, -Де ╖м показано селитись, -Жить, будоватися, женитись, -╤ щоб латинц╕в розп╕знать. - -32 Ходили там чи не ходили, -Як ось вернулись ╕ назад -╤ чепухи нагородили, -Що пан Еней не був ╕ рад. -Сказали: "Люди тут бормочуть, -Язиком дивним нам сокочуть, -╤ ми ╖х мови не втнемо; -Слова сво╖ на ус кончають, -Як ми що кажем ╖м - не знають, -М╕ж ними ми пропадемо". - -33 Еней тут зараз взяв догадку, -Вел╕в поб╕гти до дяк╕в, -Купить П╕ярськую граматку, -Полуставц╕в, окто╖х╕в; -╤ вс╕х зачав сам мордовати, -Поверху, по словам складати -Латинську тму, мну, здо, тло: -Троянське плем'я все зас╕ло -Коло книжок, що аж пот╕ло, -╤ по-латинському гуло. - -34 Еней в╕д них не одступався, -Тройчаткою вс╕х приганяв; -╤ хто хоть трохи л╕новався, -Тому суб╕тки ╕ давав. -За тиждень так лацину взнали, -Що вже з Ене╓м розмовляли -╤ говорили все на ус: -Енея звали Енеусом, -Уже не паном - дом╕нусом, -Себе ж то звали - троянус. - -35 Еней троянц╕в похваливши, -Що так лацину поняли, -Сивушки в кубочки наливши, -╤ могорич вс╕ запили. -Пот╕м з десяток щомудр╕йших, -В лацин╕ щонайрозумн╕йших, -З ватаги вибравши якраз, -Послав послами до Латина -Од ╕мени свого ╕ чина, -А з чим послав, то дав приказ. - -36 Посли, прийшовши до столиц╕, -Послали до царя сказать, -Що до його ╕ до цариц╕ -Еней прислав поклон оддать -╤ з хл╕бом, з с╕ллю ╕ з другими -Подарками предорогими, -Щоб познакомитись з царем; -╤ як доб'╓ться панськой ласки -Еней-сподар ╕ князь троянський, -То прийде сам в царський терем. - -37 Латину т╕лько що сказали, -Що од Енея ╓сть посли, -╤ з хл╕бом, з с╕ллю причвалали, -Та ╕ подарки принесли, -Хотять Латину поклониться, -Знакомитись ╕ подружиться, -Як тут Латин ╕ закричав: -"Впусти! я хл╕ба не цураюсь -╤ з добрими людьми братаюсь. -От на ловця зв╕р наскакав!" - -38 Вел╕в тут зараз прибирати -Св╕тлиц╕, с╕ни, дв╕р мести; -Клечання по двору сажати, -Шпалер╕в разних нанести -╤ вибивать царськую хату; -Либонь, покликав ╕ Амату, -Щоб ╕ вона дала сов╕т, -Як лучше, краще прибирати, -Де, як коврами застилати -╤ п╕дбирать до цв╕ту цв╕т. - -39 Послав г╕нця до богомаза, -Щоб мальовання накупить, -╤ также розного припаса, -Щоб що було ╕ ╖сть ╕ пить. -Вродилось реньске з курдимоном -╤ пиво чорне╓ з лимоном , -Сивушки же трохи не з спуст; -Де не взялись воли, телята, -Барана, в╕вц╕, поросята; -Латин прибравсь, мов на запуст. - -40 Ось привезли ╕ мальовання -Роботи перв╕йших майстр╕в, -Царя Гороха пановання, -Патрети вс╕х багатир╕в: -Як Александр царев╕ Пору -Давав ╕з в╕йськом добру хльору; -Чернець Мамая як побив; -Як Муромець ╤лля гуля╓, -Як б'╓ половц╕в, проганя╓, - -Як Переясл╕в боронив; - -41 Бова з Полканом як водився, -Один другого як вихрив; -Як Соловей-харциз женився, -Як в Польщ╕ Жел╕зняк ходив. -Патрет був француза Картуша, -Против його стояв Гаркуша, -А Ванька-ка╖н вперед╕. -╤ всяких всячин накупили, -Вс╕ ст╕ни ними обл╕пили; -Латин дививсь ╖х красот╕! - -42 Латин, так дома спорядивши, -Кругом все в хатах оглядав, -Св╕телки, с╕ни обходивши, -Соб╕ убори добирав: -Плащем з клейонки обвернувся, -Циновим гудзем застебнувся, -На голову взяв капелюх; -Набув на ноги кинд╕ нов╕ -╤ рукавиц╕ взяв шкапов╕, -Надувсь, мов на огн╕ лопух. - -43 Латин як цар в сво╖м наряд╕ -╤шов в кругу сво╖х вельмож, -Котор╕ вс╕ були в парад╕, -Надувся всякий з них, як йорж. -Царя на дзиглик посадили, -А сами мовчки одступили -В╕д покуття аж до дверей. -Цариця ж с╕ла на ослон╕, -В ╓димашковому шушон╕, -В кораблику ╕з соболей. - -44 Дочка Лавися-чепуруха -В н╕мецьк╕м фуркальц╕ була, -Верт╕лась, як в окроп╕ муха, -В верцадло оч╕ все п'яла. -Од дзиглика ж царя Латина -Скр╕зь прослана була ряднина -До самой хв╕ртки ╕ вор╕т; -Стояло в╕йсько тут зальотне, -Волове, к╕нне ╕ п╕хотне, -╤ ввесь був з╕браний пов╕т. - -45 Посл╕в ввели к царю з пихою , -Як водилося у латин; -Несли подарки пред собою: -Пир╕г завдовжки ╕з аршин, -╤ соли кримки ╕ бахмутки, -Лахм╕ття розного три жмутки, -Еней Латину що прислав. -Посли к Латину приступились, -Три рази низько поклонились, -А старший рац╕ю сказав: - -46 "Енеус ностер магнус панус -╤ славний троянорум князь, -Шмигляв по морю, як циганус, -Ад те, о рекс! прислав нунк нас. -Рогамус, дом╕не Латине, -Нехай наш капут не загине. -Перм╕тте жить в земл╕ сво╓й, -Хоть за пекун╕╖, хоть грат╕с, -Ми дяковати будем сат╕с -Бенеф╕ценц╕╖ тво╓й. - -47 О, рекс! будь нашим меценатом, -╤ ласкам туам покажи, -Енеусу зробися братом, -О опт╕ме! не одкажи; -Енеус пр╕нцепс ╓сть моторний, -Формозу с, гарний ╕ проворний, -Побачиш сам ╕нном╕не! -Вели акц╕пере подарки -З ласкавим видом ╕ без сварки, -Що прислан╕ через мене: - -48 Се килим-самольот чудесний, -За Хмеля виткався царя, -Л╕та п╕д облака небесн╕, -До м╕сяця ╕ де зоря; -Но можна ст╕л ним застилати, -╤ перед л╕жком простилати, -╤ тарадайку закривать. -Цар╕вн╕ буде в╕н в пригоду, -╤ то найб╕льш для того году, -Як замуж прийдеться давать. - -49 Ось скатерть шльонськая нешпетна, -╥╖ у Липську добули; -Найб╕льше в т╕м вона прикметна, -На ст╕л як т╕лько настели -╤ загадай яко╖ страви, -То всяк╕ вродяться потрави, -Як╕ на св╕т╕ т╕лько ╓сть: -Пивце, винце, медок, гор╕лка, -Рушник, н╕ж, ложка ╕ тар╕лка. -Цариц╕ мусим сю п╕днесть. - -50 А се сап'янц╕-самоходи, -Що в них ходив ╕ще Адам; -В старинни╖ пошит╕ годи, -Не знаю, як достались нам; -Либонь, достались од пендос╕в, -Що в Тро╖ нам утерли нос╕в, -Про те Еней зна молодець; -Сю вещ, як р╕дку ╕ старинну, -П╕дносимо царю Латину, -З поклоном низьким, на ралець". - -51 Царице, цар, дочка Лавина -Зглядалися пром╕ж себе, -╤з рота покотилась слина, -До себе всякий ╕ гребе -Як╕ достались ╖м подарки, -Насилу об╕йшлось без сварки; -Як ось Латин сказав послам: -"Скаж╕те вашому Енею, -Латин ╕з ц╕лою с╕м'╓ю, -Крий боже, як вс╕ ради вам. - -52 ╤ вся моя ма╓тность рада, -Що бог вас навернув сюди; -Мн╕ мила ваша вся громада, -Я не пущу вас н╕куди; -Прошу Енею покланятись -╤ хл╕ба-сол╕ не цуратись, -Кусок остатн╕й розд╕лю. -Дочка у мене одиначка, -Хазяйка добра, пряха, швачка, -То може ╕ в р╕дню вступлю". - -53 ╤ зараз попросив до столу -Латин Ене╓вих бояр, -Пили гор╕лку до ╕зволу -╤ ╖ли бублики, кав'яр; -Був борщ до шпундр╕в з буряками, -А в юшц╕ потрух з галушками, -Пот╕м до соку каплуни; -З отр╕бки баба, шарпанина, -Печена з часником свинина, -Крохналь, який ╖дять пани. - -54 В об╕д пили заморськ╕ вина, -Не можна вс╕х ╖х розказать, -Бо потече ╕з рота слина -У декого, як описать: -Пили сикизку, дерен╕вку -╤ кримську вкусную дул╕вку, -Що то айвовкою зовуть. -На в╕ват - з мущир╕в стр╕ляли, -Туш - гр╕мко трубач╕ ╕грали, -А много л╕т - дяки ревуть! - -55 Латин по царському звичаю -Енею дари одрядив: -Лубенського шмат короваю, -Корито оп╕шнянських слив, -Гор╕х╕в ки╖вських смажених, -Полтавських пундик╕в пряжених -╤ гусячих п'ять к╕п я╓ць; -Рогатого скота з Лип'янки, -Сивухи в╕дер з п'ять Будянки, -Сто решетил╕вських овець. - -56 Латин старий ╕ полигався -З Ене╓м нашим молодцем, -Еней ╕ зятем називався, - -Но д╕ло краситься к╕нцем! -Еней по щастю без пом╕хи -Вдавався в жарти, ╕гри, см╕хи, -А о Юнон╕ ╕ забув, -Його котора не любила -╤ скр╕зь за ним, де був, сл╕дила, -Н╕где од не╖ не ввильнув. - -57 ╤рися, цьохля проклятуща, -Завзят╕йша од вс╕х брехух, -Олимпська мчалка невсипуща, -Криклив╕йша ╕з щебетух, -Прийшла, Юнон╕ розказала, -Енея як латинь приймала, -Який м╕ж ними ╓сть уклад: -Еней за тестя мав Латина, -А сей Енея як за сина, -╤ у дочки з Ене╓м лад. - -58 "Еге! - Юнона закричала. - -Поганець як же роз╕брав! -Я нарошно йому спускала, -А в╕н ╕ ноги роз╕клав! -Ого! провчу я вис╕каку -╤ перцю дам йому, ╕ маку, -Потямить, якова-то я. -Проллю троянську кров - латинську, -Вм╕шаю Турна скурвасинську, -Я наварю ╖м киселя". - -59 ╤ на! через штафет к Плутону -За п╕дписом сво╖м приказ, -Щоб фур╕ю в╕н Тезифону -Послав к Юнон╕ той же час; -Щоб н╕ в берлин╕, н╕ в дормез╕, -╤ н╕ в ридван╕, н╕ в портшез╕, -А б╕гла б на перекладних; -Щоб не було в пут╕ препони, -То б заплатив на три прогони, -Щоб на Олимп вродилась вмиг. - -60 Приб╕гла фур╕я ╕з пекла, -Яхидн╕йша од вс╕х в╕дьом, -Зла, хитра, злобная, запекла, -Робила з себе скр╕зь содом. -Вв╕йшла к Юнон╕ з ревом, стуком, -З великим треском, свистом, гуком, -Зробила об соб╕ лепорт. -Якраз ╖╖ взяли гайдуки -╤ повели в терем п╕д руки, -Хоть так страшна була, як чорт. - -61 "Здорова, люба, мила доню, - -Юнона в радощах кричить, - -До мене швидче, Тезифоню!" - -╤ ц╕ловать ╖╖ б╕жить. -"С╕дай, голубко! - як ся ма╓ш? -Чи пса троянського ти зна╓ш? -Тепер к Латину зав╕тав, -╤ крутить там, як в Карфаген╕; -Достанеться дочц╕ ╕ нен╕, -Латин щоб в дурн╕ не попав. - -62 Ввесь зна╓ св╕т, що я не злобна, -Людей губити не люблю; -Но р╕ч така богоугодна, -Коли Енея погублю. -Зроби ти похорон з вес╕лля, -Задай ти добре вс╕м похм╕лля, -Хотьби побрали вс╕х чорти: -Амату, Турна ╕ Латина, -Енея, гадового сина, -Пужни по-сво╓му ╖х ти!" - -63 "Я наймичка твоя покорна, - -Ревнула фур╕я, як гр╕м, - -На всяку х╕ть твою неспорна, -Сама троянц╕в вс╕х по╖м; -Амату з Турном я з'╓днаю -╤ сим Енея укараю, -Латину ж в т╕м'я дур пущу; -Побачать то боги ╕ люде, -Що з сватання добра не буде, -Вс╕х, вс╕х в шматочки потрощу". - -64 ╤ перекинулась клубочком, -К╕ть-к╕ть з Олимпа, як стр╕ла; -Як йшла чер╕дка вечерочком, -К Амат╕ шусть - як там була! -Смутна Амата п╕р'я драла, -Сл╕зки ронила ╕ вздихала, -Що Турн-князьок не буде зять; -Кляла Лавин╕╖ родини, -Кляла кум╕в, кляла хрестини, -Та що ж? - проти р╕жна не прать. - -60 Я га, п╕д пелену п╕дкравшись, -Гадюкой в серце поповзла, -По вс╕х куточках позвивавшись, -В Амат╕ рай соб╕ найшла. -В стравлену ╖╖ утробу -Наклала злости, мовби бобу; -Амата стала не своя; -Сердита лаяла, кричала, -Себе, Латина проклинала -╤ вс╕м давала тришия. - -66 Пот╕м ╕ Турна нав╕стила -Пресуча, лютая яга; -╤ ╕з сього князька зробила -Енею лишнього врага. -Турн, по во╓нному звичаю, -З гор╕лкою напившись чаю, -Сказать попросту, п'яний спав; -Яга тихенько п╕дступила -╤ люте снище п╕дпустила, -Що Турн о т╕м не помишляв. - -87 Йому, бач, сонному верзлося, -Буц╕м Анхизове дитя -З Лавин╕╓ю десь з╕йшлося -╤ женихалось не шутя: -Буц╕м з Лависей обн╕мався, -Буц╕м до пазухи добрався, -Буц╕м ╕ перстень з пальця зняв; -Лавися перше мов пручалась, -А посл╕ мов угамовалась, -╤ ╖й буц╕м Еней сказав: - -68"Лависю, миле╓ кохання! -Ти бачиш, як тебе люблю: -Но що се наше женихання, -Коли тебе нав╕к гублю? -Рутулець Турн тебе вже свата, -За ним, бач, тягне ╕ Амата, -╤ ти в йому находиш смак. -До кого х╕ть ти б╕льшу ма╓ш, -Скажи, кого з нас вибира╓ш? -Нехай я згину, неборак!" - -69"Живи, Ене╓чку м╕й милий, - -Цар╕вна сей дала одв╕т, - -Для мене завжди Турн остилий, -Очам мо╖м один ти св╕т! -Тебе коли я не побачу, -То день той ╕ годину трачу, -Мо╓ ти щастя, животи; -Турн швидче нагле окол╕╓, -Н╕ж, дурень, мною завлад╕╓, -Я вся - твоя, ╕ пан м╕й - ти!" - -70Тут Турн без пам'яти схватився, -Стояв, як в землю вритий стовп; -Од злости, з хмелю ввесь трусився -╤ сна од яву не розчовп: -"Кого? - мене; ╕ хто? - троянець! -Голяк, вт╕кач, приплентач, ланець! -Звести? - Лавин╕ю однять? -Не князь я! - г╕рше шмаровоза, -╤ дам соб╕ ур╕зать носа, -Коли Еней Латину зять. - -71 Лавися шмат не для харциза, -Який пройдисв╕т ╓сть Еней; -А то - ╕ ти, голубко сиза, -╤згинеш от руки моей! -Я вс╕х поставлю вверх ногами, -Не подарую вас душами, -А б╕льш Енею докажу. -Латина же, старого д╕да, -Прижму незг╕рше, як сус╕да, -На к╕л Амату посажу". - -72 ╤ зараз лист послав к Енею, -Щоб вийшов битись сам на сам, -Пом╕рявсь силою сво╓ю, -Достав от Турна по усам; -Хоть на ки╖, хоть кулаками -Поштурхатись поп╕д боками, -Або побитись ╕ на смерть. -А также пхнув в╕н драгомана -╤ до латинського султана, -Щоб ╕ сьому мордаси втерть. - -73Яхидна фур╕я раденька, -Що по ╖╖ все д╕ло йшло; -До людських б╕д вона швиденька, -╤ горе мило ╖й було. -Махнула швидко до троянц╕в, -Щоб сих латинських постоянц╕в -По-сво╓му осатанить. -Тогд╕ троянц╕ вс╕ з хортами -Збирались ╖хать за зайцями, -Князька свого повеселить. - -74Но "горе гр╕шников╕ сущу, - -Так ки╖вський скубент сказав, - -Благих д╕л вовся не ╕мущу!" -Хто бож╕╖ судьби п╕знав? -Хто де не дума - там ночу╓, -Хот╕в де б╕гти - там гальму╓. -Так гр╕шними судьба вертить! -Троянц╕ сами то п╕знали, -З мало╖ реч╕ пострадали, -Як то читатель сам уздрить. - -75 Поблизь троянська кочовання -Був на одльот╕ хуторок, -Було в н╕м щупле будовання, -Ставок був, гребля ╕ садок. -Жила Аматина там нянька, -Не знаю - ж╕нка чи панянка, -А знаю, що була стара, -Скупа, ╕ зла, ╕ воркотуха, -Наушниця ╕ щебетуха, -Давала чиншу до двора: - -76 Ковбас десятк╕в з три Латину, -Лавин╕╖ к Петру мандрик, -Амат╕ в тиждень по алтину, -Три хунти воску на ставник; -Льняно╖ пряж╕ три п╕вм╕тки, -Серпанк╕в в╕с╕м на нам╕тки -╤ дв╕ст╕ валяних гнот╕в. -Латин од няньки наживався, -Зате ж за няньку ╕ вступався, -За няньку хоть на н╕ж гот╕в. - -77 У няньки був б╕ленький цуцик, -╥╖ в╕н завжде забавляв: -Не дуже простий - родом муцик, -Носив поноску, танцьовав, -╤ пан╕╖ лизав од скуки -Частенько ноги скр╕зь ╕ руки, -╤ т╕мениц╕ вигризав. -Цар╕вна часто з ним ╕гралась, -Сама цариця любовалась, -А цар то часто годував. - -78 Троянц╕, в роги затрубивши, -Пустили гончих в чагар╕, -Кругом болото обступивши, -Бичами ляскали псар╕; -Як т╕лько гонч╕ заганяли, -Загавкали, заскавучали, -То муцик, вирвавшись надв╕р, -На голос гончих од╕звався, -Чмихнув, завив, до них помчався. -Стременний думав, що то зв╕р. - -79"Атю його! гуджга!" - ╕ крикнув, -╤ з свори поспускав хорт╕в; -Тут муцик до земл╕ прилипнув -╤ дух в╕д ляку зата╖в; -Но пси, донюхавшись, досп╕ли, -Шарпнули муцика, ╕з'╖ли -╤ посмоктали к╕сточки. -Як в╕сть така дойшла до няньки, -То оч╕ вип'яла, як баньки, -А з носа спали ╕ очки. - -80 Осатан╕ла вража баба -╤ крикнула, як на жив╕т, -Зробилась зараз дуже слаба, -Холодний показався п╕т, -Порвали маточн╕ припадки, -╤стерика ╕ лихорадки, -╤ спазми жили потягли; -П╕д н╕с ╖й клали асафету, -╤ теплую на пуп сервету, -╤ще кл╕стир з ромну дали. - -81 Як т╕лько к пам'яти вернулась, -То зараз галас п╕дняла; -До не╖ челядь вся сунулась -Для дива, як ввесь св╕т кляла; -Пот╕м, схвативши головешку -╤ вибравшись на добру стежку, -Чкурнула просто до троян; -Вс╕ кур╕н╕ ╖х попалити, -Енея заколоть, побити -╤ вс╕х троянських бусурман. - -82 За нею челядь покотила, -Схвативши хто що запопав: -Кухарка чапл╕ю вхопила, -Лакей тар╕лками шпурляв; -З рублем там прачка храбровала, -З д╕йницей ричка наступала, -Гуменний з ц╕пом скр╕зь совавсь; -Тут рота косар╕в з гребцями -Йшли битись з косами, з граблями, -Н╕хто од бою не цуравсь. - -83 Но у троянського народу -За шаг алтина не проси; -Хто москаля об'╖хав зроду? -А займеш - ноги уноси. -Завзятого троянц╕ кшталту, -Не струсять н╕чийого ╜валту -╤ носа хоть кому утруть; -╤ няньчину всю рать розбили, -Скал╕чили, розпотрошили -╤ вс╕х в т╕сний загнали кут. - -84 В с╕╓-то нещасливе врем'я -╤ в самий штурхобочний бой, -Троянське ╕ латинське плем'я -Як умивалося мазкой, -Приб╕г г╕нець з письмом к Латину, -Нерадосну прив╕з новину, -Князь Турн йому в╕йну писав; -Не в пир, бач, запрошав напитись, -А в поле визивав побитись; -Г╕нець ╕ на словах додав: - -85 "Царю Латине неправдивий! -Ти слово царське╓ зламав; -Зате узол дружелюбивий -Нав╕ки з Турном роз╕рвав. -Од Турна шмат той одн╕ма╓ш -╤ в рот Ене╓в╕ сова╓ш, -Що Турнов╕ сам об╕щав. -Виходь же завтра навкулачки, -В╕дт╕ль пол╕зеш, мабуть, рачки, -Бодай ╕ лунь щоб не злизав". - -86 Не так розсердиться доброд╕й, -Коли пан возний позов дасть; -Не так люту╓ голий злод╕й, -Коли нема╓ що украсть; -Як наш Латин тут розгн╕вився -╤ на г╕нця сього озлився, -Що губи з серця покусав. -╤ т╕лько одпов╕дь мав дати -╤ гн╕в царський св╕й показати, -Посол щоб Турнов╕ сказав; - -87 Як виглянув в в╕кно зненацька, -Прийшов Латин в великий страх; -Побачив люду скр╕зь багацько -По улицях ╕ вс╕х кутках. -Латинц╕ перлися товпами, -Шпурляли вгору вс╕ шапками, -Кричали вголос на ввесь рот: -"В╕йна! В╕йна! против троянц╕в, -Ми вс╕х Ене╓вих поганц╕в -Поб'╓м - ╕скореним ╖х род". - -88 Латин старий був не рубака -╤ воюватись не любив, -Од слова смерть в╕н, неборака, -Був без душ╕ ╕ мов не жив. -В╕н стичку т╕лько мав на л╕жку, -Амат╕ як не грав п╕д н╕жку, -╤ то тогд╕, як п╕дтоптавсь; -Без того ж завжде був тихенький, -Як всякий д╕д старий,слабенький, -В чуже╓ д╕ло не м╕шавсь. - -89 Латин, ╕ серцем, ╕ душею -Далекий бувши од в╕йни, , -З╕бравшись з мудростю сво╓ю, -Щоб не попастись в кайдани, -З╕звав к соб╕ пан╕в вельможних, -Старих, чиновних ╕ заможних, -Которих ради слухав сам; -╤ виславши геть-преч Амату, -Зав╕в ╖х вс╕х в свою к╕внату, -Таку сказав р╕ч старшинам: - -90 "Чи ви од чаду, чи з похм╕лля? . -Чи чорт за душу удряпнув? -Чи напились дурного з╕лля, -Чи глузд за розум завернув? -Скаж╕ть - з чого в╕йна взялася? -З чого ся мисль вам приплелася? -Коли я т╕шився в╕йной? -Не зв╕р я - людську кров пролити, -╤ не харциз, людей щоб бити, -Для мене гидкий всякий бой. - -91 ╤ як в╕йну вести без збру╖, -Без в╕йська, хл╕ба, без гармат, -Без грошей?.. Голови ви бу╖! -Який вас обезглуздив кат? -Хто буде з вас пров╕янтмейстер, -Або хто буде кригсцальмейстер, -Кому казну пов╕рю я? -Не дуже хочете ви битись, -А т╕лько хочете нажитись, -╤ буде все б╕да моя. - -92 Коли сверблять ╕з вас у кого -Чи спина, ребра, чи боки, -Нащо просити вам чужого? -Мо╖ велик╕ кулаки -Почешуть ребра вам ╕ спину; -Коли ж то мало, я дубину -Готов на ребрах сокрушить. -Служить вам рад малахаями, -Р╕зками, кнуттям ╕ киями, -Щоб жар во╓нний потушить. - -93 Покиньте ж се дурне юнацтво -╤ роз╕йд╕ться по домах, -Панове виборне боярство; -А про в╕йну ╕ в головах -Соб╕ н╕коли не клад╕те, -А мовчки в зап╕чках сид╕те, -Розгадуйте, що ╖сть ╕ пить. -Хто ж о в╕йн╕ проговориться -Або кому в╕йна присниться, -Тому дам чортзна-що робить". - -94 Сказавши се, махнув рукою -╤ зараз сам п╕шов з к╕внат -Бундючно-гр╕зною ходою, -Що всякий був соб╕ не рад. -Пристижен╕ його вельмож╕ -На йолоп╕в були похож╕, -Н╕хто з уст пари не пустив. -Не швидко б╕дн╕ схаменулись -╤ в ратуш п╕дтюпцем сунулись, -Уже як веч╕р наступив. - -95 Тут думу довгую держали. -╤ всяк компонував сво╓, -╤ вголос: гр╕мко закричали, -Що на Латина всяк плю╓ -╤ на грозьбу не уважа╓. -В╕йну з Ене╓м начинае, -Щоб некрут зараз набирать; -╤ не просить щоб у Латина -З казни його ан╕ алтина, -Боярськ╕ грош╕ шафовать. - -96 ╤ так, латинь заворушилась, -Задумав всяк побить троян; -В╕дк╕ль та храбр╕сть уродилась -Против Ене╓вих прочан? -Вельмож╕ царство збунтовали, -Против царя вс╕х наущали; -Вельмож╕! лихо буде вам. -Вельмож╕! хто царя не слуха, -Таким обр╕зать н╕с ╕ уха -╤ в руки вс╕х оддать катам. - -97 О музо, панночко парнаська! -Спустись до мене на часок; -Нехай твоя научить ласка, -Нехай тв╕й шепчеть голосок, -Латинь к в╕йн╕ як знаряжалась, -Як арм╕я ╖х набиралась, -Який порядок в в╕йську був; -Вс╕ опиши мундири, збрую -╤ казку мн╕ скажи такую, -Якой ╕ще н╕хто не чув. - -98 Бояри вмиг скомпонували -На аркуш ман╕хвест кругом, -По вс╕х пов╕тах роз╕слали, -Щоб в╕йсько йшло п╕д коругов; -Щоб голови вс╕ обголяли, -Чуприни довг╕ оставляли, -А ус в п╕влокоть би тирчав; -Щоб сала ╕ пшона набрали, -Щоб сухар╕в понап╕кали, -Щоб ложку, казанок всяк мав. - -99 Все в╕йсько зараз розписали -По разним сотням, по полкам, -Полковник╕в понаставляли, -Дали патенти сотникам. -По городам всяк полк назвався, -По шапц╕ всякий розличався, -Вписали в╕йсько п╕д ранжир; -Пошили син╕ вс╕м жупани, -На сп╕д же б╕ли╖ каптани, - -Щоб був козак, а не мугир. - -100 В полки людей розпред╕ливши, -╤ по квартирям розвели, -╤ вс╕х в мундири нарядивши, -К присяз╕ зараз привели. -На конях сотники финтили, -Хорунж╕ усики крутили, -Кабаку нюхав асаул; -Урядники з атаманами -Новими чванились шапками, -╤ ратник всякий губу дув. - -101 Так в╕чной пам'яти бувало -У нас в Гетьманщин╕ колись, -Так просто в╕йско шиковало, -Не знавши: ст╕й, не шевелись; -Так славни╖ полки козацьк╕ -Лубенський, Гадяцький, Полтавський -В шапках було, як мак цв╕туть. -Як грянуть, сотнями ударять, -Перед себе списи наставлять, -То мов м╕тлою все метуть. - -102 Було тут в╕йсько волонтир╕, -То всяких юрбиця людей, -Мов запорожц╕-чуприндир╕, -Що ╖х не втне ╕ Асмодей. -Воно так, бачиш, ╕ негарне, -Як кажуть-то - не регулярне, -Та до в╕йни самий злий гад: -Чи вкрасти що, язик достати, -Кого живцем чи об╕драти, -Н╕ сто не вдержить ╖х гармат. - -103 Для сильной арм╕╖ сво╓╖ -Рушниць, мушкет╕в, оружжин -Наклали повн╕ гамазе╖, -Гвинт╕вок, фуз╕й без пружин, -Булдимок, флинт ╕ яничарок. -А в особливий закамарок -Спис╕в, п╕к, ратищ, гак╕вниць. -Були тут страшни╖ гармати, -Од вистр╕лу дрижали хати, -А пушкар╕ то клались ниць. - -104 Жлукта ╕ улики на пушки -Робить галили на захват; -Днища, осн╕вниц╕, витушки -На принадлежность приправлять. -Нужда перем╕нить закони! -Квач╕, помела, макогони -В пушкарське в╕домство п╕шли; -Колеса, бендюги ╕ кари -╤ сами╖ церковн╕ мари -В депо пушкарське╓ тягли. - -105 Держась во╓нного обряду, -Готовили заздалег╕дь -Багацько всякого снаряду, -Що сумно аж було гляд╕ть. -Для куль - то галушки сушили, -А бомб - то з глини нал╕пили, -А слив солоних - для картеч; -Для щит╕в ночви припасали, -╤ дна ╕з д╕жок вибивали, -╤ приправляли вс╕м до плеч. - -106 Не мали палаш╕в н╕ шабель, -У них, бач, Тули не було; -Не шаблею ж убит ╕ Авель, -Пол╕но смерть йому дало. -Соснов╕ копистки стругали -╤ до бок╕в поначепляли -На валяних верьовочках; -╤з лик плетен╕ козубеньки, -З якими ходють по опеньки, -Були, мов суми, на плечах. - -107 Як амуницю спорядили -╤ насушили сухар╕в, -На сало кабан╕в набили, -Взяли подимне од двор╕в; -Як п╕дсус╕дк╕в розписали -╤ виборних поназначали, -Хто тяглий, к╕нний, хто же п╕ш, -За себе хто, хто на п╕дставу, -В яке╓ в╕йсько, сотню, лаву, -Порядок як зав╕всь незг╕рш: - -108 Тогд╕ ну в╕йсько муштровати, -Учить мушкетний артикул, -Вперед як ногу викидати, -Ушкварить як на калавур. -Коли п╕шком - то марш шульгою, -Коли верхом - гляди ж, правою, -Щоб шкапа скочила вперед. -Таке╓ ратне╓ фиглярство -Було у них за регулярство, -╤ все Ене╓в╕ во вред. - -109 Мов посполите╓ рушення -Латина в царств╕ началось, -Повсюдна муштра та учення, -Все за жолн╕рство принялось. -Д╕вки на "прутах роз'╖зжали, -Ц╕пками хлопц╕в муштровали, -Стар╕ ж учились кидать в ц╕ль. -А баб старих на п╕ч сажали -╤ на печ╕ ╖х штурмовали, -Бач, для батал╕╖ в прим╕р. - -110 Були латинц╕ дружн╕ люди -╤ воюватись мали х╕ть, -Не вс╕ з добра, хто од причуди, -Щоб битися, то рад лет╕ть. -З гаряча часу, перш╕ три дн╕, -Зносили всяке зб╕жжя, злидн╕ -╤ оддавали все на рать: -Посуду, хл╕б, одежу, грош╕ -Сво╓й отчизни для сторож╕, -Що не було де ╕ д╕вать. - -111 Се поралася так Амата, -К в╕йн╕ латинц╕в п╕двела; -Смутна була для не╖ хата, -На улиц╕ все ╕ жила. -Ж╕нки з Аматою з'╓днались, -По всьому городу таскались -╤ п╕дмовляли воювать. -Робили з Турном шури-мури, -╤ затялись, хоть вон ╕з шкури, -Ене╓в╕ дочки не дать. - -112 Коли ж╕нки де зам╕шались -╤ ╖м ворочати дадуть; -Коли з розказами втаскались -Та пхикання ще додадуть, -Прощайсь нав╕к тогд╕ з порядком, -П╕шло все к чорту неоглядком, -Ж╕нки поставлять на сво╓. -Ж╕нки! коли б ви б╕льше ╖ли, -А менш пащиковать ум╕ли, -Були б в раю ви за с╕╓. - -113 Як Турн б╕сну╓ться, люту╓, -В сус╕дн╕ царства шле посл╕в, -Чи хто ╕з них не порату╓ -Против троянських злих син╕в; -Коли Латин од по╓динк╕в -Сховавсь п╕д сп╕д сво╖х будинк╕в -╤ ждав, що буде за к╕нець; -Коли Юнона скр╕зь л╕та╓, -Вс╕х на Енея наверта╓ -Вес╕льний збить з його в╕нець,- - -114 Гуде в Лат╕╖ дзв╕н в╕щовий -╤ гасло вс╕м к в╕йн╕ да╓, -Щоб всяк латинець був готовий -К в╕йн╕, в яку ╖х злость веде. -Там крик, тут галас, там клепало, -Т╕сниться люд ╕ все тр╕щало. -В╕йна в кровавих ризах тут; -За нею рани, смерть, ув╕ччя, -Безбожность ╕ безчолов╕ччя -Хв╕ст мант╕╖ ╖╖ несуть. - -115 Була в Лат╕╖ синагога, -Збудована за давн╕х л╕т -Для Януса, сердита бога, -Которий дивних був прим╕т: -В╕н мав на голов╕ дв╕ твар╕, -Чи гарни╖ були, чи хар╕, -Об т╕м Виргил╕й сам мовчить; -Но в мирне врем'я запирався, -Коли ж ╕з храма показався, -Якраз в╕йна ╕ закипить. - -116 По дзвону вся латинь сунула -До храма, з криком вс╕ неслись. -╤ навстяж двер╕ од╕мкнула, -╤ Янус виб╕г, як харциз. -Во╓нна буря закрутила, -Латинське серце замутила, -Завзятость всякого бере; -"В╕йни, в╕йни!" - кричать, бажають, -Пекельним пламенем палають -╤ молоде╓ ╕ старе. - -117 Латинц╕ в╕йско хоть з╕брали, -Та треба ж в╕йську должносних, -Як╕ б на щотах класти знали, -Як╕ письменн╕йш╕ ╤з них. -Уже ж се мусить всякий знати, -Що в╕йско треба харчовати, -╤ во╖н без вина - хом'як. -Без битой голо╖ коп╕йки, -Без сей прелесниц╕-злод╕йки -Не можна воювать н╕як. - -118 Були злати╖ дн╕ Астре╖, -╤ славний був тогд╕ народ; -М╕няйл╕в брали в казначе╖, -А фигляр╕ писали щот, -К роздач╕ порц╕╖ - обтекар; -Картьожник - хл╕бний добрий пекар, -Гевальдигером - був шинькар, -Вожатими - сл╕пц╕, кал╕ки, -Ораторами - недор╕ки, -Шпигоном - з церкви паламар. - -119 Всього не можна описати, -В Лат╕╖ що тогд╕ було, -Уже зволялося читати, -Що в голов╕ у них гуло. -К в╕йн╕ хватались, посп╕шались, -╤ сами о св╕т╕ не знались, -╤ все робили назворот: -Що стро╖ть треба, те ламали, -Що треба кинуть, те ховали, -Що класть в кишеню, клали в рот. - -120 Нехай турбуються латинц╕, -Готовляться проти троян, -Нехай видумують гостинц╕ -Енею нашому в ╕з'ян. -Загляньмо, Турн що коверзу╓, -Троянцям рать яку готу╓, -Бо Турн ╕ сам дз╕ндз╕вер-зух! -Коли чи п'╓ - не пролива╓, -Коли чи б'╓ - то вже влуча╓, -Йому людей давить, як мух! - -121 Та й видно, що не був в зневаз╕, -Бо вс╕ сус╕дн╕ корольки -По просьб╕, мовби по приказ╕, -Позапаляючи люльки, -П╕шли в поход з сво╖м народом, -З начинням, потрухом ╕ плодом, -Щоб Турнов╕ допомагать: -Не дать Ене╓в╕ женитись, -Не дать в Лат╕╖ поселитись, -К чортам енейц╕в вс╕х послать. - -122 Не хмара сонце заступила, -Не вихор порохом вертить, -Не галич чорна поле вкрила, -Не буйний в╕тер се шумить. -Се в╕йсько йде вс╕ма шляхами, -Се ратне брязкотить збруями, -В Ардею - город посп╕ша. -Стовп пороху п╕д небо в'╓ться, -Сама земля, зда╓ться, гнеться; -Енею! де тепер душа? - -123 Мезент╕й наперед тирренський -Пред страшним во╖нством гряде; -Було полковник так Лубенський -Колись к Полтав╕ полк веде, -П╕д землян╕ полтавськ╕ вали -(Де шведи голови поклали) -Полтаву-матушку спасать; -Пропали шведи тут прочвари, -Пропав ╕ вал - а булевари -Досталось нам тепер топтать. - -124 За сим на бендюгах плететься -Байстрюк Авент╕й-попадич, -З сво╓ю челяддю ведеться, -Як з блюдолизами панич. -Знакомого в╕н пана внучок, -Доброд╕й песик╕в ╕ сучок -╤ лошак╕в м╕нять охоч. -Авент╕й був розб╕йник з пупку, -Вс╕х тормошив, валяв на купку, -Дивився б╕сом, гадом, сторч. - -125 Тут в╕йсько к╕нне╓ валилось -╤ дуже ручче╓ було; -Отаман звався Покотиллос, -А асаул Караспуло. -Се гречеськ╕╖ проск╕носи, -╤з Б╕ломор'я все пендоси, -З Мореа, Дельта, Кефалос; -Везли з собою лагомини, -Оливу, мило, риж, маслини, -╤ капама, кебаб калос. - -126 Цекул, пренестський коваленко, -В Лат╕ю з в╕йськом также пхавсь; -Так Сагайдачний з Дорошенком -Козацьким в╕йськом величавсь. -Один з бунчуком перед раттю, -Позаду другий п'яну браттю -Донським нага╓м п╕дганяв. -Рядочком ╖хали гарненько. -З люльок тютюн тягли смачненько, -А хто на конику куняв. - -127 За сими плентавсь розбишака, -Нептун╕в син, сподар Мезап, -До бою був самий собака -╤ лобом бився так, мов цап. -Бо╓ць, ярун ╕ задирака, -Стр╕лець, кулачник ╕ рубака, -╤ дужий був з його хлопак; -В виски було кому як впнеться, -Той насухо не оддереться; -Такий ляхам був Жел╕зняк. - -128 Другим шляхом, з другого боку, -Агамемноненко Галес -Летить, мов посп╕ша до сроку -Або к вод╕ гарячий пес; -Веде орду велику, многу -Рутульцев╕ на п╕дпомогу; -Тут люд був разних язик╕в: -Були аврунц╕, сидицяне, -Калесц╕ ╕ ситикуляне -╤ всяких-разних козак╕в. - -129 За сими панськая дитина, -Тезе╓вич пан ╤пполит, - -Надута, горда, зла личина, -З великим во╖нством валить. -Се був панич хороший, повний, -Чорнявий, красний, сладкомовний, -Що й мачуху був п╕дкусив. -В╕н не давав н╕кому спуску, -Одних богинь мав на закуску, -Брав часто там, де не просив. - -130 Не можна, далеб╕, зл╕чити, -Як╕ народи тут плелись, -╤ на пап╕р сей положити, -Як, з ким, коли, в╕дк╕ль взялась. -Виргил╕й, бач, не нам був р╕вня, -А видно, що начухав т╕м'я, -Поки др╕бненько описав. -Були рутульц╕ ╕ с╕канц╕, -Аргавц╕, лабики, сакранц╕, -Були так╕, що враг ╖х зна. - -131 Тут ще на╖зниця скакала -╤ в╕йсько немале вела; -Собою вс╕х людей лякала -╤ все, мов помелом, мела; -Ся звалась д╕ва - цар Камилла, -До пупа ж╕нка, там - кобила, -Кобилячу всю мала стать: -Чотири ноги, хв╕ст з прикладом, -Хвостом моргала, била задом, -Могла ╕ говорить ╕ ржать. - -132 Коли чував хто о Полкан╕, -То се була його сестра; -Найб╕льш блукали по Кубан╕, -А р╕д ╖х вийшов з-за Дн╕стра. -Камилла страшна во╓вниця, -╤ знахурка, ╕ чар╕вниця, -╤ скора на б╕гу була; -Чрез гори ╕ р╕чки плигала, -╤з лука м╕тко в ц╕ль стр╕ляла, -Багацько кров╕ пролила. - -133Така-то зб╕рниця валялась, -Енея щоб побити в пух; -Уже Юнона де озлилась, -То там запри кр╕пкенько дух. -Жаль жаль Енея-неборака, -Коли його на м╕ль як рака, -Завес допустить посадить. -Чи в╕н ввильне те в п'ятой части, -Коли удасться змайстерить. - -ЧАСТИНА П'ЯТА - -1Б╕да не по дерев'ях ходить, -╤ хто ╖╖ не скоштував? -Б╕да б╕ду, говорять, родить, -Б╕да для нас - судьби устав! -Еней в б╕д╕, як птичка в кл╕тц╕; -Запутався, мов рибка в с╕тц╕; -Терявся в думах молодець. -Ввесь св╕т, здавалось, зговорився, -Ввесь мир на його напустився, -Щоб розорить його вк╕нець. - -2 Еней ту бачив страшну тучу, -Що на його в╕йна несла; -В н╕й бачив гибель неминучу -╤ мучивсь страшно, без числа. -Як хвиля хвилю проганяла, -Так думка думку пошибала; -К олимпським руки простягав. -Надеждою хоть п╕дкреплявся, -Но перем╕ни в╕н боявся, -╤ дух його ╕знемогав. - -3 Н╕ н╕ч його не вгамовала, -В╕н о в╕йн╕ все сумовав; -╤ вся коли ватага спала, -То в╕н по берегу гуляв, -Хоть з горя сильно ╕знем╕гся; -Мов простий, на п╕ску ул╕гся, -Та думка спати не дала. -Скаж╕ть! тогд╕ чи дуже спиться -Як доля проти нас яриться -╤ як для нас фортуна зла? - -4 О сон! з тобою забува╓м -Все горе ╕ свою напасть; -Чрез тебе сили набира╓м, -Без тебе ж мусили б пропасть. -Ти ослаб╕вших укр╕пля╓ш, -В тюрм╕ невинних ут╕ша╓ш, -Злод╕╖в снищами страшиш; -Влюблених ти докупи зводиш, -Зл╕ замисли к добру приводиш, -Пропав - од кого ти б╕жиш. - -5 Енея мисл╕ турбовали, -Но сон таки сво╓ бере; -Т╕лесн╕ сили в к╕м охляли, -В т╕м дух не швидко та замре. -Еней заснув ╕ бачить снище, -Пред ним сто╖ть старий д╕дище -Обшитий ввесь очеретом; -В╕н був соб╕ ковтуноватий, -С╕дий в космах ╕ пелехатий, -З╕гнувсь п╕дпершися ц╕пком. - -6 "Венерин сину! не жахайся, - -Д╕д очеретяний сказав, - -╤ в смуток дуже не вдавайся, -Ти г╕рш╕╖ б╕ди видав; -В╕йни кривавой не страшися, -А на олимпських положися, -Вони все зле╓ оддалять. -А що мо╖ слова до д╕ла, -Лежить свиня п╕д дубом б╕ла -╤ тридцять б╕лих поросят. - -7 На т╕м-то берлоз╕ свиноти -╤ул постро╖ть Альб╕-град, -Як тридесят промчаться годи, -З Юноною як зробить лад. -╢днаково ж сам не плошайся, -З аркадянами побратайся, -Вони латинцям вороги; -Троянц╕в з ними як з'╓дна╓ш, -Тогд╕ ╕ Турна ос╕дла╓ш, -Все в╕йсько виб'╓ш до ноги. - -8 Вставай, Енею, год╕ спати, -Вставай ╕ богу помолись, -Мене ти мусиш также знати: -Я Тибр старий! - ось придивись. -Я тут водою управляю, -Тоб╕ я в╕рно помагаю, -Я не прочвара, не упир. -Тут будеть град над городами, -Поставлено так м╕ж богами..." -Сказавши се, д╕д в воду нир. - -9 Еней пробуркався, схопився -╤ духом моторн╕ший став; -Водою тибрською умився, -Богам молитви прочитав. -Вел╕в два човни знаряжати, -╤ сухарями запасати, -╤ во╖н╕в туда сажать. -Як млость пройшла по всьому т╕лу: -Свиню уздр╕в п╕д дубом б╕лу -╤ тридцять б╕лих поросят. - -10 Звел╕в ╖х зараз поколоти -╤ дать Юнон╕ на об╕д; -Щоб сею жертвою свиноти -Себе ╕збавити од б╕д. -Пот╕м в човни метнувсь хутенько, -Поплив по Тибру вниз гарненько -К Евандру помоч╕ просить; -Л╕си, вода, п╕ски зумились, -Як╕ се два човни пустились -З одвагою по Тибру плить. - -11Чи довго плив Еней- не знаю, -А до Евандра в╕н доплив; -Евандр по давньому звичаю, -Тогд╕ для празника курив, -З аркадянами веселився, -Над варенухаю трудився, -╤ хм╕ль в ╖х головах бродив; -╤ т╕лько що човни узр╕ли, -То вс╕ злякалися без м╕ри, -Один к троянцям п╕дступив. - -12 "Чи по невол╕, чи по вол╕? - -Кричить аркадський ╖м горлань. - -Родились в неб╕ ви, чи дол╕? -Чи мир нам везете, чи брань?" -"Троянець я, Еней одважний, -Латинц╕в ворог я присяжний, - -Еней так з човна закричав. - -╤ду к Евандру погостити, -На перепутт╕ одпочити, -Евандр цар добрий, я чував". - -13 Евандра син, Паллант вродливий, -К Енею зараз п╕дступив; -Оддав поклон дружелюбивий, -До батька в гост╕ попросив. -Еней з Паллантом обн╕мався -╤ в його приязнь заставлявся, -Пот╕м до л╕су почвалав, -Де гардовав Евандр з попами, -Зо старшиною ╕ панами, -Еней Евандров╕ сказав: - -14 "Хоть ти ╕ грек, та цар правдивий, -Тоб╕ латинц╕ вороги; -Я тв╕й товариш буду щирий, -Латинц╕ ╕ мен╕ враги. -Тепер тебе я супл╕кую -Мою уважить долю злую -╤ постояти за троян. -Я кошовий Еней троянець, -Скитаюсь по миру, мов ланець, -По вс╕м товчуся берегам. - -15 Прийшов до тебе на одвагу, -Не думавши, як приймеш ти; -Чи буду пити мед, чи брагу? -Чи будем ми соб╕ брати? -Скажи, ╕ руку на - в завдаток, -Котора, бач, не трусить схваток -╤ самих зл╕йших нам враг╕в. -Я маю храбрую дружину, -Терп╕вших г╕ркую годину -Од злих людей ╕ од бог╕в. - -16 Мене найб╕льше до╖да╓ -Рутульський Турн, собачий син; -╤ лиш гляди, то ╕ влуча╓, -Щоб згамкати мене, як блин. -Так лучше в саж╕вц╕ втоплюся, -╤ лучше очкуром вдавлюся, -Н╕ж Турнов╕ я покорюсь. -Фортуна не в його кишен╕; -Турн побува у мене в жмен╕; -Дай пом╕ч! - я з ним потягнусь". - -17 Евандр мовчав ╕ прислухався, -Слова Ене╓ви ковтав; -То ус крутив то осм╕хався, -Ене╖в╕ отв╕т сей дав: -"Еней Анхизович, с╕дайте, -Турбац╕╖ не заживайте, -Бог милостив для гр╕шних вс╕х; -Дамо вам в╕йська в п╕дпомогу, -╤ пров╕янту на дорогу, -╤ грошеняток з якийсь м╕х. - -18 Не поцурайтесь хл╕ба-сол╕, -Борщу скоштуйте, галушок; -Годуйтесь, кушайте довол╕, -А там з труда до подушок. -А завтра, як начне св╕тати, -Готово в╕йсько виступати, -Куди ви скажете, в поход; -За мной не буде остановки; -Я з вами не роблю умовки, -Люблю я дуже ваш народ". - -19 Готова страва вся стояла, -Сп╕шили вс╕ за ст╕л с╕дать; -Хоть деяка позастивала, -Що мусили п╕догр╕вать. -Прос╕лне з ушками,з гр╕нками -╤ юшка з хляками, з кишками, -Телячий лизень тут лежав; -Ягни ╕ до софорку кури, -Печен╕ разно╖ три гури, -Багацько ласих тож потрав. - -20 Де ╖сться смачно, там ╕ п'╓ться, -Од земляк╕в я так чував; -На ласе╓ куток найдеться, -Еней з сво╖ми не др╕мав. -╤, правда, гост╕ доказали, -Що жить вони на св╕т╕ знали: -Пили за жизнь - за упокой; -Пили здоров'я батька з сином, -╤ голь-голь-голь, мов клин за клином, -Кричать заставив на розстрой. - -21 Троянц╕ п'ян╕ розбрехались -╤ чванилися без пуття. -З аркадянками женихались, -Хто так, а хто ╕ не шутя. -Евандр точив гостям розкази, -Хвалив ╤раклови прокази, -Як злого Кака в╕н убив; -Як╕╖ Как робив розбо╖, -╤ що для радости тако╖ -Евандр ╕ празник учредив. - -22 Вс╕ к ноч╕ так перепилися, -Держались ледве на ногах; -╤ на н╕ч в город поплелися, -Як╕ ╕ти були в силах. -Еней в керею замотався, -На задв╕рку хропти уклався, -Евандр же в хату рачки л╕з; -╤ там, п╕д прилавком з╕гнувшись -╤ цупко в бурку завернувшись, -Захр╕п старий во весь св╕й н╕с. - -23 Як н╕ч покрила пеленою -Тверезих, п'яних - вс╕х людей, -Як хр╕п Еней од перепою, -Забувши о б╕д╕ сво╓й, -Венера без сп╕дниц╕, боса, -В халатику, простоволоса, -К Вулкану п╕дтюпцем ╕шла; -Вона тайком к Вулкану кралась, -Неначе з ним ╕ не в╕нчалась, -Мов ж╕нкой не його була. - -24 А все то хитрость ╓сть ж╕ноча, -Новинкою щоб п╕дмануть; -Хоть гарна як, а все охоча -╤ще гарн╕йшою щоб буть. -Венера пазуху порвала -╤ так себе п╕дперезала, -Що вся на виставц╕ була; -Косинку нарошно згубила, -Груднину так соб╕ одкрила, -Що всякого б з ума звела. - -25 Вулкан-коваль тогд╕ трудився, -Зевесу блискавку ковав. -Уздр╕в Венеру, затрусився, -╤з рук ╕ молоток упав. -Венера зараз одгадала, -Що в добрий час сюди попала, -Вулкана в губи зараз черк; -На шию вскочила, повисла, -Вся опустилась, мов окисла, -Б╕лки п╕д лоб - ╕ св╕т померк. - -26 Уже Вулкан розм'як, як кваша, -Венера те соб╕ на ус; -За д╕ло, ну! - бере, бач, наша! -Тепер п╕д його п╕доб'юсь: -"Вулкасю милий, уродливий! -М╕й друже в╕рний, справедливий! -Чи дуже любиш ти мене?" -"Люблю, люблю, божусь кл╕щами, -Ковадлом, молотом, м╕хами, -Все рад робити для тебе". - -27 ╤ п╕длабузнивсь до Киприди, -Як до просителя писець. -╥й корчив разн╕ мил╕ види, -Щоби достать соб╕ ралець. -Венера зачала благати -╤ за Ене╓чка прохати, -Вулкан йому щоб допом╕г: -Ене╓в╕ зробив би збрую -╤з стал╕, м╕д╕ - золотую, -Такую, щоб н╕хто не зм╕г. - -28 "Для тебе? - ох, моя ти пл╕тко! - -Вулкан задихавшись сказав. - -Зроблю не збрую, чудо р╕дко, -Н╕хто якого не видав; -Палаш, шишак, панцир зо щитом, -Все буде золотом покрито, -Як тульськ╕╖ кабатирки; -Нас╕чка з черню, з образками, -╤ з кунштиками, ╕ з словами, -Скр╕зь будуть брязкальця, дзв╕нки" - -29 А що ж, не так тепер бува╓ -Пром╕ж ж╕нками ╕ у нас? -Коли чого просити ма╓, -То добрий одгада╓ час -╤ к чолов╕ку пригн╕здиться, -Прищулиться, приголубиться, -Ц╕лу╓, гладить, лескотить, -╤ вс╕ сустави розшрубу╓, -╤ м╕зком так завереду╓, -Що сей для ж╕нки все творить. - -30 Венера, в облако обвившись, -Махнула в Пафос оддихать, -Од вс╕х в св╕телц╕ зачинившись, -Себе там стала розглядать. -Краси пом'ят╕ розправляла, -В волосс╕ кудр╕ завивала, -Ну п'ятна водами мочить. -Венера, як правдива мати, -Для сина рада все оддати, -З Вулканом рада в кузн╕ жить. - -31 Вулкан, до кузн╕ дочвалавши, -Будить зачав вс╕х ковал╕в; -Свинець, зал╕зо, м╕дь з╕бравши, -Все гр╕ти зараз ╕звел╕в. -М╕хи престрашн╕ надимають, -Огонь великий розпаляють, -П╕шов треск, стук од молот╕в. -Вулкан пот╕╓ ╕ трудиться, -Вс╕х ла╓, б'╓, пужа, яриться, -К робот╕ приганя майстр╕в. - -32 ╤ сонце зл╕зло височенько, -Уже час сьомий ранку був; -Уже закушовав смачненько, -Хто добре п╕нно╖ лигнув; -Уже онагри захрючали, -Ворони, горобц╕ кричали, -Сид╕ли в лавках крамар╕; -Картьожники же спать лягали, -Ф╕ндюрки щоки п╕дправляли. -В суди п╕шли секретар╕. - -33 А наш╕ з хмелю потягались, -Вчорашн╕й мордовав ╖х чад; -Стогнали, харкали, смаркались, -Н╕хто не був ╕ св╕ту рад. -Не дуже рано повставали -╤ льодом оч╕ протирали, -Щоб осв╕житись на часок. -Пот╕м взялись за оковиту -╤ скликали р╕ч посполиту - -Поставить, як ╕ти в поход. - -34 Тут ск╕лько сотень одл╕чили -Аркадських жвавих парубк╕в -╤ в ратники ╖х назначили; -Дали ╖м в сотники пан╕в. -Дали значки ╖м з хоругвою, -Бунчук ╕ бубни з булавою, -Спис╕в, мушкет╕в, палаш╕в. -На тиждень сала з сухарями, -Барильце з ср╕бними рублями, -Муки, пшона, ковбас, корж╕в. - -35 Евандр, Палланта п╕дозвавши, -Так╕ слова йому сказав: -"Я, рать Енею в пом╕ч давши, -Тебе начальником назвав. -А доки в пац╕ будеш грати? -З д╕вками день ╕ н╕ч ганяти -╤ красти голуб╕в у вс╕х? -Одважний жид гр╕шить ╕ в школ╕, -╤ди лиш послужи на пол╕; -Ледащо син - то батьк╕в гр╕х. - -36 ╤ди служи, годи Енею, -В╕н зна во╓нне ремесло; -Умом ╕ храбростю сво╓ю -В опр╕чне╓ попав число. -А ви, аркадц╕, - ви не труси, -Давайте вс╕м ╕ в н╕с, ╕ в уси, -Паллант м╕й ваш ╓сть атаман. -За його бийтесь, умирайте, -Ене╓вих враг╕в карайте, -Еней м╕й сват - а ваш гетьман. - -37 А вас, Анхизович, покорно -Прошу Палланта доглядать; -Воно хоть паруб'я, неспорно, -Ум╕╓ ╕ склади читать; -Та дурень, молоде, одважне, -В бою як буде необачне, -То може згинуть неборак; -Тогд╕ не буду жить чрез силу, -Живцем пол╕зу я в могилу, -╤згину, без води мов рак. - -38 Бер╕те рать, ╕д╕те з богом, -Нехай Зевес вам помага". -Тут частовались за порогом, -Евандр додав так╕ слова: -"Зайд╕ть к лид╕йському народу, -Вони послужать вам в пригоду, -На Турна п╕дуть воювать. -Мезент╕й ╖х т╕снить, зжима╓, -На чинш н╕кого не пуска╓, -Готов╕ зараз бунт п╕днять". - -39 П╕шли, розвивши короговку, -╤ сльози молодьож лила; -Хто ж╕нку мав, сестру, ятровку, -У инчих милая була. -Тогд╕ найб╕льш нам доп╕ка╓, -Коли зла доля одн╕ма╓, -Що нам всього мил╕ше ╓сть. -За милу все терять готов╕: -Клейноди, животи, обнови. -Одна дороже милой - честь! - -40 ╤ так, питейним п╕дкрепившись, -Утерли сльози ╕з очей; -П╕шли, марш сумно затрубивши; -Перед же в╕в сам пан Еней. -╥х первий марш був до байраку, -Прийшовши, стали на биваку, -Еней порядок учредив. -Паллант по арм╕╖ д╕журив, -Трудивсь, всю н╕ч очей не жмурив; -Еней тож по л╕су бродив. - -41 Як в п╕вн╕ч самую глухую -Еней лиш т╕лько мав др╕мать, -Побачив хмару золотую, -Свою на хмар╕ гарну мать. -Венера б╕лолика, красна, -Курносенька, очима ясна -╤ вся, як з кров'ю молоко; -Духи од себе ╕спускала -╤ збрую чудную держала, -Явилась так перед синком. - -42 Сказала: "Милий, на, Енею, -Ту збрую, що ковав Вулкан; -Коли себе устро╖ш нею, -То струсить Турн, Бова, Полкан; -До збру╖ що н╕ доторкнеться, -Все зараз ламнеться ╕ гнеться, -╥╖ ╕ куля не бере; -Устройсь, храбруй, коли, рубайся -╤ на Зевеса полагайся, -То носа вже н╕хто не втре". - -43 Сказавши, аромат пустила: -Васильки, м'яту, ╕ амбре; -На хмар╕ в Пафос покотила. -Еней же збрую ╕ бере, -╥╖ очима пожира╓, -На себе панцир натяга╓, -Палаш до бока прив'язав; -Насилу щит п╕дняв чудесний, -Не легкий був презент небесний; -Еней роботу розглядав. - -44 На щит╕, в сам╕й середин╕, -П╕д чернь, з нас╕чкой золотой, -Конала муха в павутин╕, -Павук торкав ╖╖ ногой. -Поодаль був малий Телешик, -В╕н плакав ╕ лигав кулешик, -До його кралася зм╕я -Крилатая, з с╕м'ю главами, -З хвостом в верству, страшна, з рогами, -А звалася Жерет╕я. - -45 Вокруг же щита на заломах -Найлучш╕ лицарськ╕ д╕ла -Були бляхован╕ в персонах -╤скусно, живо, без числа, -Котигорох, ╤ван - царевич, -Кухарчич, Сучич ╕ Налетич, -Услужливий Кузьма - Дем'ян. -Кощ╕й з прескверною ягою, -╤ дурень з ступою новою, -╤ славний лицар Марципан. - -46 Так пан Еней наш знаряжався, -Щоб дружби Турну доказать; -Напасть на ворог╕в збирався, -Зненацька копот╕ ╖м дать. -Но зла Юнона не др╕ма╓, -Навильот умисли вс╕ зна╓, -Оп'ять ╤рисю посила: -Як можна Турна роздрочити, -Против троянц╕в насталити, -Щоб викоренив ╖х дотла. - -47 ╤рися виль, скользнула з неба, -До Турна в п╕вн╕ч шусть в намет; -В╕н дожидавсь тогд╕ вертела, -Хлистав з нудьги охтирський мед. -К Лавис╕ од любви був в гор╕, -Топив печаль в питейн╕м мор╕. -Так в арм╕╖ колись велось; -Коли влюбився чи програвся, -То пуншу хлись - судьба поправся! -Веселл╓ в душу ╕ влилось! - -48 "А що? - ╤рися щебетала. - -Сидиш без д╕ла ╕ клю╓ш? -Чи се на тебе л╕нь напала? -Чи все троянцям одда╓ш? -Коту гладкому не до мишки; -Не втне, бачу, Панько Оришки! -Хто б спод╕вавсь, що Турн бабак? -Тоб╕ не хист з Ене╓м биться, -Не хист з Лавин╕╓й любиться, -Ти, бачу, здатний бить собак. - -49 Правдивий во╖н не др╕ма╓, -Без просипу же ╕ не п'╓; -Мудру╓, дума, розгляда╓, -Такий ╕ ворог╕в поб'╓. -Ну, к чорту! швидше охмеляйся, -Збирать союзних посп╕шайся, -На нову Трою напади. -Еней в чужих землях блука╓, -Дружину в пом╕ч набира╓, -Не оплошай тепер: гляди!" - -50 Сказавши, столик ╕звалила, -Шкереберть к чорту все п╕шло: -Пляшки ╕ чарочки побила, -Пропало все, як не було. -Зробився Турн несамовитий, -Ярився, лютовав неситий, -Троянськой крови забажав. -Вс╕ страсти в голову стовкнулись, -Любов ╕ ненависть прочнулись; -"На штурм, на штурм!" - сво╖м кричав. - -51 З╕брав ╕ к╕нних, ╕ п╕хотних -╤ вс╕х для битви шиковав; -╤ розбишак самих одборних -П╕д кр╕пость задирать послав. -Два корпуси докупи зв╕вши, -А на зикратого сам с╕вши, -На штурм ╖х не веде, а мчить; -Мезап, Галес в друг╕м отряд╕ -П╕шли од берега к оград╕, -Побить троянц╕в всяк сп╕шить. - -52 Троянц╕, в кр╕пости запершись, -Енея ждали вороття; -З нещастям т╕сно пообтершись, -Б╕ду встр╕чали мов шутя. -Побачивши ж враг╕в напори, -У башт прибавили запори -╤ на валу вс╕ залягли; -В в╕конця з будок виглядали -╤ носа вон не виставляли, -Шептались ╕ люльки тягли. - -53 У них поставлено в громад╕, -Коли на ╖х пан Турн напре, -То вс╕м сид╕ть в сво╖й оград╕, -Нехай же штурмом вал бере. -Троянц╕ так ╕ учинили; -На вал колоддя накотили -╤ разний приправляли вар; -Ол╕ю, дьоготь кип'ятили, -Живицю, оливо топили, -Хто л╕зтиме, щоб лить на твар. - -54 Турн, в м╕ру к валу приступивши, -Скр╕зь на зикратому гасав; -В розсипку к╕нних розпустивши, -Сам як опарений кричав: -"Сюди, труслив╕╖ троянц╕, -На бой, шкодливи╖ поганц╕! -Зарились в землю, мов кроти; -Де ваш Еней - ж╕ночий празник? -Пряде з бабами набалдашник! -Не лепсько виглянуть сюди". - -55 ╤ вс╕ його так ╕дкомандн╕ Кричали, лаяли троян; -Робили глузи ╖м досадн╕, -Г╕рш н╕вечили, як циган. -Пускали тучами к ним стр╕ли, -А деяк╕ були так см╕ли, -Що мали перескочить р╕в. -Троянц╕ уха затикали, -Рутульц╕в лайки не вважали, -Хоть битись всякий з них гот╕в. - -56 Турн з серця скриготав зубами, -Що в кр╕пост╕ вс╕ н╕ гу-гу; -А ст╕н не роз╕б'╓ш лобами, -З посилку гнися хоть в дугу. -Злость, кажуть, сатан╕ сестриця, -Хоть може се ╕ небилиця, -А я скажу, що може й так: -Од злости Турн те компону╓, -Мов сатана йому дикту╓, -Сам чорт зал╕з в його кабак. - -57 Од злости Турн осатан╕вши, -Вел╕в багаття розводить, -╤ в╕йсько к берегу прив╕вши, -Казав троянський флот спалить. -Вс╕ принялися за роботу; -(На зле╓ всякий ма охоту), -Огн╕ помчалися к водам. -Хто жар, хто губку з с╕рниками, -Хто з головней, хто з ф╕тилями -Погибель мчали кораблям. - -58 Розжевр╕лось ╕ закурилось, -Блакитне полом'я взвилось; -Од диму сонце закаптилось, -Курище к небу донеслось. -Боги в Олимп╕ стали чхати; -Турн ╖м ╕зволив тимфи дати, -Богинь напав в╕д чаду дур; -Дим оч╕ ╖в, лилися сльози, -З нудьги скакали так, як кози; -Зевес сам був, мов винокур. - -59Венеру ж за душу щипало, -Що с флотом поступили так; -Од жалю серце замирало, -Що сяде син на м╕ль як рак. -В жалю в сл╕зах ╕ в г╕рк╕м смутку -Богиня с╕ла в просту будку, -На передку с╕в Купидон; -Кобила ╖х везе кривая, -Цибелла де жила старая, -Щоб с╕й яз╕ оддать поклон. - -60 Цибелла, знають во вс╕х школах, -Що мат╕р'ю була бог╕в; -╤змолоду була не промах, -Коли ж як стала без зуб╕в, -То т╕лько на печ╕ сид╕ла, -З кулешиком лем╕шку ╖ла -╤ не м╕шалася в д╕ла. -Зевес ╖й оддавав повагу -╤ посилав од столу брагу, -Яку Юнона лиш пила. - -61 Венера часто докучала -Зевесу самою бридней, -За те в немилость ╕ попала, -Що н╕льзя показать очей. -Прийшла Цибеллу умоляти -╤ мусила ╖й об╕щати -Купити збитню за алтин, -Щоб т╕лько Зевса умолила, -Вступиться за троян просила, -Щоб флота не лишився син. - -62 Цибелла же була ласуха, -Для збитню рада хоть на все; -До того ж страшна говоруха, -О всяк╕й всячин╕ несе. -Стягли ╖╖ насилу з печ╕, -Взяв Купидон к соб╕ на плеч╕, -В будинки к Зевсу ╕ пон╕с. -Зевес, свою уздр╕вши неню, -Убгав ввесь оселедець в жменю, -Насупив брови, зморщив н╕с. - -63 Цибелла перше закректала, -А посл╕ кашлять начала, -Пот╕м у пелену смаркала -╤ дух п'ять раз перевела: -"Сатурнович, змилосердися, -За р╕дную свою вступися! - -К Зевесу шокала стара. - -Безсмертних смертн╕ не вважають -╤ т╕лько що не б'ють, а лають; -Осрамлена моя гора! - -64 Мою ти зна╓ш гору ╤ду -╤ л╕с, де з капищем олтар; -За них несу таку обиду, -Якой не терпить тв╕й свинар -На зруб я продала троянцям, -Тво╖м молельщикам, п╕дданцям, -Дубк╕в ╕ сосен стро╖ть флот. -Тво╖ уста судьбам вел╕ли, -Були щоб ╕дськ╕ брусся ц╕л╕, -Нетл╕нн╕╖ од рода в род. - -65 Зиркни ж тепер на тибрськ╕ води, -Дивись, як корабл╕ горять! - -╖х палять Турнов╕ уроди, -Тебе ╕ вс╕х нас кобенять. -Спусти ╖м - то таке закоють -╤ власть твою соб╕ присвоють, -╤ вс╕м дадуть нам киселя; -Сплюндрують л╕с, розриють ╤ду; -Мене ж, стару, уб'ють, мов гниду, -Тебе прогонять в╕дс╕ля". - -66 "Та не турбуйтесь, пан╕матко! - -Зевес з досадою сказав. - -Провчу я вс╕х - ╕ буде гладко; -Анахтем в╕чний - Турн пропав!" -Зиркнув, мигнув, махнув рукою -Над Тибром, чудною р╕кою, -Вс╕ врозтич корабл╕ п╕шли; -Як гуси, в воду поринали, -╤з корабл╕в - сирени стали -╤ разн╕ п╕сн╕ п╕дняли. - -67 Рутульське в╕йсько ╕ союзне -Дрижало од таких чудес; -Злякалось плем'я все окружне, -Мезап дав драла ╕ Галес. -Пороснули ╕ рутуляни, -Як од дощу в шатер цигани, -А т╕лько Турн один оставсь. -Ут╕кач╕в щоб переняти, -Щоб чудо ╖м розтолковати, -По вс╕х усюдах сам совавсь. - -68 "Реб'ятушки! - кричав, - пост╕йте! -Се ж ласка божая для нас; -Одкиньте страх ╕ не роб╕йте, -Прийшлось сказать Енею: пас. -Чого огнем ми не спалили, -То боги все те потопили, -Тепер троянц╕ в западн╕. -Живцем в земл╕ ╖х загромадим, -Разком на той св╕т одпровадим, -Бог╕в се воля! в╕рте мн╕". - -69 Велик╕╖ у страха оч╕, -Вся рать неслась, хто швидше зм╕г. -Назад вертатись не охоч╕, -Вс╕ б╕гли, аж не чули н╕г. -Оставшись, Турн один маячив, -Н╕кого вкруг себе не бачив, -Стьогнув зикратого хлистом; -╤ шапку на оч╕ насунув, -Во вс╕ лопатки в лагер дунув, -Що коник аж верт╕в хвостом. - -70 Троянц╕ ╕з-за ст╕н дивились, -Пан Турн як з в╕йськом тягу дав; -Перевертням морським чудились, -На добре всяк те толковав. -Но Турнов╕ не дов╕ряли; -Троянц╕ правило се знали: -В в╕йн╕ з врагами не плошай; -Хто ут╕ка - не все женися; -Хто мов ╕ трусить - стережися; -Скиксу╓ш раз - тогд╕ прощай! - -71 Для ноч╕ вдво╓ калавури -На вс╕х поставили баштах, -Лихтарн╕ в╕шали на шнури, -Ходили рунди по валах. -В обоз╕ Турна тихо стало, -╤ т╕лько-т╕лько що блищало -Од слабих, бл╕дних огоньк╕в. -Враги троянськ╕ почивали, -Од трус╕в вилазки не ждали; -Оставмо ж сих хропти соньк╕в. - -72 У главной башти на сторож╕ -Стояли Евр╕ал ╕ Низ; -Хоть молод╕ були, та гож╕ -╤ кр╕пк╕, храбр╕, як харциз. -В них кров текла хоть не троянська, -Якась чужая - бусурманська, -Та в служб╕ в╕рн╕ козаки. -Для бою ╖х сп╕ткав прасунок. -П╕шли к Енею на вербунок; -Були ж обидва земляки. - -73 "А що, як викравшись помалу, -Забратися в рутульський стан? - -Шептав Низ в ухо Евр╕алу. - -То каш╕ наварили б там; -Тепер вони сплять з перепою, -Не дри╜не н╕ один ногою, -Хоть вс╕м ╖м горла перер╕ж. -Я думаю туди пуститься, -Перед Ене╓м заслужиться -╤ сотню посадить на н╕ж". - -74 "Як? сам? мене оставиш? - -Спитався Низа Евр╕ал. - -Н╕! перше ти мене удавиш, -Щоб я од земляка одстав. -В╕д тебе не одстану зроду, -З тобою рад в огонь ╕ в воду, -На сто смертей п╕ду з тобой. -М╕й батько був сердюк опр╕чний, -Мовляв (нехай покой му в╕чний); -Умри на пол╕ як герой". - -75 "Пожди ╕ пальцем в лоб торкнися,- -Товарищев╕ Низ сказав,- -Не все вперед- назад дивися, -Ти з лицарства глузд потеряв. -У тебе мати ╓сть старая, -Без сил ╕ в б╕дности слабая, -То ╕ повинен жить для ней, -Одна оставшись без приюту, -Яку потерпить муку люту, -Таскавшись м╕ж чужих людей! - -76 От я, так чисто сиротина, -Росту, як при шляху горох; -Без нен╕, без отця дитина, -Еней - отець, а неня - бог. -╤ду хоть за чужу отчизну, -Не жаль н╕кому, хоть ╕зслизну, -А пам'ять в╕чну заслужу. -Тебе ж до жизни р╕дна в'яже, -Уб'ють тебе, вона в гр╕б ляже; -Живи для не╖, я прошу". - -77 "Розумно, Низ, ти розсужда╓ш, -А о повинности мовчиш, -Которую сам добре зна╓ш, -Мен╕ ж зовс╕м другу твердиш. -Де обще╓ добро в упадку, -Забудь отця, забудь ╕ матку, -Лети повинность ╕справлять; -Як ми Енею присягали, -Для його служби жизнь оддали, -Тепер не в╕льна в жизн╕ мать". - -78 "╤носи!" - Низ сказав, обнявшись -Со Евр╕алом-земляком, -╤, за руки любенько взявшись, -До ратуш╕ п╕шли тишком. -╤ул сид╕в тут з старшиною, -Змовлялись, завтра як до бою -Достанеться ╖м приступать. -Як ось вв╕йшли два паруб╕йки, -У брам зм╕нившися од ст╕йки, -╤ Низ громад╕ став казать: - -79 "Був на часах я з Евр╕алом, -Ми пильновали супостат, -Вони тепер вс╕ сплять повалом, -Уже огн╕ ╖х не горять. -Дорожку знаю я окромну, -В н╕чну добу, в годину сонну, -Прокрастись можна поуз стан -╤ донести пану Енею, -Як Турн злий з челяддю сво╓ю -На нас налазить, мов шайтан. - -80 Коли зволя╓тесь - вел╕те -Нам з Евр╕алом попитать, -Чкурнем ╕ поки сонце з╕йде, -Енея мусим повидать". -"Яка ж одвага в смутне врем'я! -Так не пропало наше плем'я?" - -Троянц╕ вс╕ тут заревли; -Одважних стали обн╕мати, -╥м дяковать ╕ ц╕ловати, -╤ красовулю п╕днесли. - -81 ╤ул, Ене╖в як насл╕дник, -Похвальну рац╕ю сказав; -╤ св╕й палаш що звавсь поб╕дник, -До боку Низа прив'язав. -Для милого же Евр╕ала -Не пожал╕в того кинжала, -Що батько у Дидони вкрав. -╤ посулив за ╖х услугу -Земл╕ овець ╕ дать по плугу, -В чиновн╕ вивесть об╕щав. - -82 Сей Евр╕ал був молоденький, -Так год╕в з дев'ятнадцять мав, -Де усу буть, пушок м'якенький -Б╕леньку шкуру пробивав; -Та був одвага ╕ завзятий, -Силач, козак лицарковатий, -Но пред ╤улом прослезивсь. -Бо з мат╕р'ю в╕н розставався, -╤шов на смерть ╕ не прощався; -Козак природ╕ покоривсь. - -83 "╤ул Ене╓вич, не дайте -Паньматц╕ вмерти од нужди, -╥й будьте сином, помагайте -╤ заступайте в╕д вражди, -Од б╕д, напраснини, нападку; -Ви сами мали пан╕матку, -То в серц╕ ма╓те ╕ жаль; -Я вам старую поручаю, -За вас охотно умираю", - -Так мовив чулий Евр╕ал. - -84 "Не б╕йся, добрий Евр╕але, - -╤ул йому сей дав одв╕т, - -Ти служиш нам не за пропале, -На смерть несеш за нас жив╕т. -Тво╖м буть братом не стижуся -╤ неню заступать кленуся, -Тебе собою заплачу: -Пайок, одежу ╕ кватиру, -Пшона, муки, я╓ць ╕ сиру -По смерть в довольств╕ назначу". - -85 ╤ так, одважна наша пара -Пустилася в рутульський стан. -На те ╕ м╕сяць вкрила хмара, -╤ поле вкрив густий туман. -Було се саме оп╕вноч╕; -Рутульц╕ спали ск╕лько моч╕, -Сивуха сну ╖м п╕ддала; -Розд╕гшися, порозкладались, -В безпечности не спод╕вались -Н╕ од кого н╕яка зла. - -86 ╤ часови╖, на мушкетах -Поклавшись, спали на заказ; -Хропли вс╕ п'ян╕ на п╕кетах, -Тут ╖х застав посл╕дн╕й час! -Переднюю побивши стражу, -Пол╕зли в стан варити кашу; -Низ тут товаришу сказав: -"Приляж к земл╕ ти для п╕дслуху, -А я задам рутульцям духу, -Гляди, щоб нас хто не сп╕ткав". - -87 Сказавши, першому Раменту -Головку буйную одтяв, -Ну дав зробить ╕ тестаменту, -К чортам його нав╕к послав. -Сей на руках знав ворожити, -Кому знав ск╕лько в╕ку жити, -Та не соб╕ в╕н був пророк. -Другим ми часто пророку╓м, -Як знахур╕, чуже толку╓м, -Соб╕ ж шука╓м циганок. - -88 А посл╕ Ремових в╕н во╖в -По одному вс╕х подушив; -╤ блюдолиз╕в, ложкомо╖в -Впрах, вдребезги перем╕зжив. -Намацавши ж самого Рема, -Потиснув, мов Хому Я рема, -Що й оч╕ вискочили преч; -Вхвативсь за бороду кудлату -╤ злому Тро╖ супостату -Мак╕тру одд╕лив од плеч. - -89 Вблиз╕ тут був намет Серрана, -На сього Низ ╕ наскакав; -В╕н т╕лько що розд╕гсь з каптана -╤ смачно по вечер╕ спав. -Низ шаблею мазнув по пупу, -Зад з головою сплющив вкупу, -Що ╕з Серрана вийшов рак; -Бо голова м╕ж н╕г вплелася, -А задня вгору п╕днялася; -Умер фигурно неборак! - -90 ╤ Евр╕ал, як Низ возився, -То не гулявши простояв; -В╕н также к сонним докосився, -Враг╕в на той св╕т одправляв. -Колов ╕ р╕зав без розбору, -╤ як н╕хто не мав з ним спору, -То поравсь, мов в кошар╕ вовк; -╤ виборних, ╕ п╕дпомощних, -╤ простих, ╕ старших вельможних, -Хто н╕ попавсь, того ╕ товк. - -91 Попався Ретус Евр╕алу, -Сей не зовс╕м ╕ще заснув; -При╖хавши од Турна з балу, -Пальонки дома ковтонув, -╤ т╕лько-т╕лько забувався, -Як Евр╕ал к йому п╕дкрався -╤ просто в рот кинжал уткнув, -╤ приколов його, як кв╕тку, -Що баби колють на нам╕тку, -Тут Ретус душу ╕зригнув. - -92 Наш Евр╕ал остервенився, -Забув, що на часок зайшов; -В намет к Мезапу був пустився, -Там може б смерть соб╕ найшов; -Но повстр╕чався з другом Низом, -З запальчивим, як сам, харцизом, -Сей Евр╕ала удержав. -"Покиньмо кров врагам пускати, -Пора нам в╕дс╕ль упл╕тати", - -Низ Евр╕алов╕ сказав. - -93 Як вовк овець смиренних душить, -Коли в кошару зав╕та, -Курчатам тх╕р головки сушить, -Без крику м╕зок висмокта. -Як, добре врем'я угодивши -╤ с╕ркою хл╕в накуривши, -Без крику крадуть слимаки -Гусей, курей, качок, ╕ндик╕в -У гевал╕в ╕ амалик╕в, -Що роблять часто ╕ дяки. - -94 Так наш╕ см╕ли╖ вояки -Тут мовча проливали кров; -Од ней красн╕лися, мов раки, -За честь ╕ к князю за любов. -Любов к отчизн╕ де геро╖ть, -Там сила вража не усто╖ть, -Там грудь сильн╕йша од гармат, -Там жизнь - алтин, а смерть - коп╕йка, -Там лицар - всякий паруб╕йка, -Козак там чортов╕ не брат. - -95 Так порався Низ з Евр╕алом, -Дали рутульцям накарпас; -Земля взялась од кров╕ калом, -Поляк п╕днявся б по с а м п а с. -Но наш╕ по кров╕ бродили, -Мов на торгу музик водили, -╤ убирались на простор: -Щоб швидче посп╕шить к Енею -Похвастать храбростю сво╓ю -╤ Турн╕в розказать задор. - -96 Уже ╕з лагеря щасливо -Убрались наш╕ см╕льчаки; -Рад╕ло серце не трусливо, -Жвяхт╕ли мокр╕ личаки, -╤з хмари м╕сяць показався, -╤ од земл╕ туман п╕днявся, -Все в╕щовало добрий путь. -Як ось Волсент гульк ╕з долини -З полком латинсько╖ дружини. -Б╕да! як нашим увильнуть? - -97 Дали якраз до л╕су тягу, -Бистр╕ше б╕гли од хорт╕в; -Спасались б╕дн╕ на одвагу -В╕д супостат╕в, ворог╕в. -Так пара горличок невинних -Летять спастись в л╕сах обширних -Од злого к╕бчика когтей. -На зло, назначено судьбою, -Сл╕дитиме скр╕зь за тобою, -Не утечеш за сто морей. - -98 Латинц╕ до л╕су сл╕дили -Одважних наших розбишак -╤ часовими окружили, -Що з л╕су не шмигнеш н╕як; -А часть, розсипавшись по л╕су, -П╕ймали одного зар╕зу, -То Евр╕ала-молодця. -Тогд╕ Низ на вербу збирався, -Як Евр╕ал врагам попався, -Мов м╕ж вовк╕в плоха в╕вця. - -99 Низ - глядь, ╕ бачить Евр╕ала, -Що т╕шаться ним вороги; -Важка печаль на серце пала, -Кричить к Зевесу: "Помоги!" -Коп'╓ булатне направля╓, -В латинц╕в просто посила╓, -Сульмону серце пробива; -Як сн╕п, на землю повалився, -Не всп╕в ╕ охнуть, а скривився, -В посл╕дн╕й раз Сульмон з╕ва. - -100 Всл╕д за коп'╓м стр╕лу пуска╓ -╤ просто Тагов╕ в висок; -Душа ╕з т╕ла вил╕та╓, -На жовтий пада труп п╕сок. -Волсент утратив во╖в пару, -Кленеть невидимую кару -╤ в ярости, як в╕л, реве: -"За кров Сульмонову ╕ Тага -Умреш, проклята упиряга, -За ними всл╕д пошлю тебе". - -101 ╤ замахнувсь на Евр╕ала, -Щоб знять головку палашем; -Тут храбр╕сть Низова пропала, -╤ серце стало кул╕шем. -Б╕жить, летить, кричить щосили: -"Пеккатум робиш, фратер милий, -Невинному морс зада╓ш: -Я стультус, лятро, розбишака, -Некв╕сс╕мус ╕ гайдамака; -Пост╕й! невинную кров лл╓ш". - -102 Но замахнувшись, не вдержався, -Волсент головку одчесав: -Головка, мов кавун качався, -Язик невнятно белькотав. -Уста коральн╕ посин╕ли, -Рум'ян╕ щоки побл╕дн╕ли, -╤ б╕лий цв╕т в лиц╕ пожовк; -Закрилися ╕ ясн╕ оч╕, -Покрились тьмою в╕чной ноч╕, -Нав╕ки милий глас умовк. - -103 Уздр╕вши Низ труп Евр╕ала, -Од ярости осатан╕в; -Вс╕х злостей випустивши жала, -К Волсенту просто полет╕в, -Як блискавка проходить тучу, -В╕н так проб╕г враг╕в м╕ж кучу -╤ до Волсента докосивсь: -Схватив його за чуб рукою, -Меч в серце засадив другою, -Волсент ╕ духу тут пустивсь. - -104 Як ╕скра, порох запаливши, -Сама з ним вкуп╕ пропада; -Так Низ, Волсент╕я убивши, -╤ сам лишився живота; -Бо вс╕ на його ╕ напали, -На смерть зверт╕ли ╕ з╕м'яли -╤ голову зняли з плечей. -Так кончили жизнь козарлюги, -Зробивши славни╖ услуги -На в╕чность пам'яти сво╓й. - -105 Латинц╕ зараз ╕зробили -Абияк мари ╕з дрючк╕в; -На них Волсента положили -╤ понесли до земляк╕в. -А буйн╕ голови поклали -В м╕шок ╕ теж з собой помчали, -Мов пару гарних дуб╕вок. -Но в лагер╕ найшли р╕зниц╕, -Лежали битих м'яс копиц╕, -Печ╕нок, легкого, кишок. - -106 Як т╕лько що восток зард╕вся, -Св╕тилка Фебова вз╕йшла; -То Турн тогд╕ уже на╖вся, -Оп'ять о битв╕ помишляв. -Вел╕в тривогу бить в клепало, -Щоб в╕йсько к бою виступало, -Оддать троянцям з баришком -За зроблену вноч╕ пот╕ху; -Для б╕льшого ж: з троянц╕в см╕ху -Вел╕в взять голови з м╕шком. - -107 Свого ж держася уговору, -Троянц╕ в кр╕пости сидять, -Забилися, мов миш╕ в нору, -Лукаву к╕шку як уздрять. -Но дать отпор були готов╕ -╤ до остатн╓й капл╕ кров╕ -Свою свободу боронить -╤ нову Трою защищати, -Рутульцям перегону дати -╤ Турна лютость осрамить. - -108 На перву рутулян попитку -Троянц╕ так дали в одв╕т, -Що Турн соб╕ розчухав литку, -Од стиду скорчило жив╕т. -Звел╕в з досади, гн╕ву, злости, -На глум п╕дняти мертв╕ кости, -На щогли голови наткнуть -Нещасних Низа з Евр╕алом -Перед самим троянським валом, -Щоб сим враг╕в сво╖х кольнуть. - -1О9 Троянц╕ зараз одгадали, -Чи╖ то голови стримлять; -Од жалю сльози попускали, -Таких лишившись паруб'ят. -Об мертвих в╕сть скр╕зь пронеслася, -Вся рать троянська потряслася, -╤ душ╕ смутку продались. -Як мати в╕сть таку почула, -То т╕лько в╕чно не заснула, -Бо зуби у не╖ стялись. - -110 А од╕йшовши, в груди билась, -Волосся рвала з голови, -Ревла, щипалася, дрочилась, -Мов ум зм╕шався у вдови: -Поб╕гла з криком вокруг вала -╤ голову коли п╕знала -Свого синочка Евруся, -То на валу ╕ розпласталась, -Кричала, гедзилась, качалась, -Кув╕кала, мов порося. - -111 ╤ диким голосом завила: -"О сину! св╕т мо╖х очей! -Чи я ж тебе на те родила, -Щоб згинув ти од злих людей? -Щоб ти мене - стару, слабую, -Зав╕вши в землю сю чужую, -На в╕чний в╕к осиротив. -Моя ти рад╕сть ╕ одрада, -Моя заслона ╕ ограда; -Мене од вс╕х ти боронив. - -112 Тепер до кого прихилюся, -Хто злую долю облегчить? -Куди в б╕д╕ я притулюся? -Слабу н╕хто не приглядить! -Тепер прощайте вс╕ поклони, -Що получала во дн╕ они -Од вдов, д╕вчат ╕ молодиць; -За дивн╕ брови соболин╕, -За оч╕ ясн╕ соколин╕, -Що здатний був до вечерниць. - -113 Коли б мен╕ тв╕й труп достати -╤ т╕ло б╕ле╓ обмить, -╤ з похороном поховати, -До ями з миром проводить. -О боги! як ви допустили, -Щоб ╕ одинчика убили -╤ настромили на в╕ху -Його козацькую головку; -Десь св╕т вертиться сей без толку, -Що тут дають ╕ добрим тьху. - -114 А ви, що Евруся згубили, -Щоб ваш пропав собачий р╕д! -Щоб ваш╕ ж д╕ти вас побили, -Щоб з потрухом погиб ваш пл╕д! -Ох! Чом не зв╕р я, чом не львиця? -Чом не скажена я вовчиця? -Щоб мн╕ рутульц╕в роз╕драть; -Щоб серце вирвать з требухою, -Умазать морду ╖х мазкою; -Щоб маслаки ╖х посмоктать". - -115 Сей галас ╕ репетовання -Троян вс╕х в смуток привело; -Плаксиве╓ з синком прощання -У вс╕х з очей сл╕зки тягло. -Аскан╕й б╕льше вс╕х тут хлипав -╤ губи так соб╕ задрипав, -Що мов на його сап напав. -К стар╕й з поклоном п╕дступивши, -На оберемок ухвативши, -В землянку з валу потаскав. - -116 А тут кричать та в труби сурмлять, -Свистять в свист╕лки, дмуть в роги, -Квилять, брат брата в батька луплять; -В наскок яряться вороги. -Тут ржання к╕нське з тупотнею, -Там разний гом╕н з стукотнею, -Скр╕зь клоп╕т, халепа, сто лих! -Так в м╕дн╕ клекотить гаряч╕й, -Так в кабац╕ кричить п╕ддячий, -Як кажуть, хоть винось святих. - -117 Гей, музо, панночко цнотлива, -Ходи до мене погостить! -Будь ласкава, будь не спесива, -Дай пом╕ч мн╕ стишок зложить! -Дай пом╕ч битву описати -╤ про в╕йну так розказати, -Мов тв╕й язик би говорив. -Ти, кажуть, д╕вка не бриклива, -Але од старости сварлива; -Прости! я, може, досадив. - -118 ╤ в сам╕й реч╕ проступився - -Старою д╕вчину назвав, -Н╕хто з якою не любився, -Н╕ женихавсь, н╕ жартовав. -Ох, ск╕лько муз таких на св╕т╕! -Во всяк╕м город╕, в пов╕т╕! -Укрили б зверху вниз Парнас. -Я музу кличу не такую: -Веселу, гарну, молодую; -Старих нехай брика Пегас. - -119 Рутульц╕ дралися на ст╕ни, -Карабкалися, як жуки. -Турн з ярости дрижав ╕ п╕нив, -Кричить: "Дружненько, козаки!" -В свою троянц╕ также чергу -В одбо╖ поралися зверху, -Рутульц╕в плющили, як мух. -Пускали колоддя, кам╕ння, -╤ враже так товкли нас╕ння, -Що у рутульц╕в хляв ╕ дух. - -120 Турн, бачивши троян роботу, -Як рать рутульськую трощать, -Як б'ють ╖х, не жал╕я поту, -Рутульц╕, мов в'юни, пищать; -Вел╕в вести зо вс╕х ол╕йниць, -Де т╕лько ╓сть, ╕з воскоб╕йниць, -Як можна швидче тарани. -Якраз ╕ тарани вродились, -╤ воскоб╕йники явились, -Примчались духом сатани. - -121 Приставив тарани до брами, -В ворота зачали гатить; -Одв╕рки затряслись, мов рами, -╤ снасть од бою вся тр╕щить. -Турн сили вдво╓ приклада╓, -╤ тарани сам направля╓, -╤ браму рушити велить. -Упала!.. Стуком оглушила, -Троян багацько подушила, -Турн в кр╕пость впертись норовить. - -122 Б╕да троянцям! Що робити? -А муза каже: "Не жахайсь, -Не хист ╖х Турну поб╕дити, -В чужую казку не м╕шайсь". -Троянц╕ нап'яли вс╕ жили -Та вмиг пролом ╕ заложили, -╤ груддю стали боронить; -Рутульц╕ б╕сом увивались, -Но на пролом не насовались, -А Турн не знав, ╕ що робить. - -123 Троянець Геленор одважний -╤, як буряк, червоний Лик, -Горлань, верлань, кулачник страшний -╤ щирий кундель-степовик.. -Сим двом безд╕лля - всяке горе, -Здавалось по кол╕на море, -Пот╕ха ж - голови зривать. -Давно ╖м в голов╕ ро╖лось -╤, мов на поступки, хот╕лось -Рутульцям перегону дать. - -124 Так Геленор з червоним Ликом, -Розд╕гшися до сорочок, -М╕ж вештанням, содомом, криком, -Пробралися подуть тичок. -Рутульц╕в добре тасовали -╤ од рутульц╕в получали -Квитанц╕ю в сво╖х долгах. -Лик т╕лько тим ╕ одличився, -Що як до Турна примостився, -То з'╖здив добре по зубах. - -125 Но Турн ╕ сам був розбишака -╤ Лика сплющив в один мах; -╤з носа бризнула кабака, -У Турна окол╕в в ногах. -А также пану Геленору -Смертельного дали затьору, -╤ сей без духу тут оставсь. -Рутульц╕в се возвеселило -╤ так ╖х серце ободрило, -Що ╕ нег╕дний скр╕зь совавсь. - -126 Натиснули ╕ напустились, -Рутульц╕ кинулись на вал; -Троянц╕, як чорти, озлились, -Рутульц╕в били наповал. -Тр╕щали кост╕, ребра, боки, -Лет╕ли зуби, пухли щоки, -З нос╕в ╕ уст юшила кров: -Хто рачки л╕з, а хто простягся, -Хто був шкереберть, хто качався, -Хто бив, хто р╕зав, хто колов. - -127 Завзятость вс╕х опановала, -Тут всякий п╕нив ╕ яривсь; -Тут лютость вс╕ми управляла -╤ всякий до надсаду бивсь. -Лигар ударом макогона -Дух випустив ╕з Емф╕она, -╤ сам нав╕ки зуби стяв. -Лутец╕й б'╓ть ╤л╕онея, -Циней Арефа, сей Цинея, -Один другого тасовав. - -128 Ремул рутульсько╖ породи, -Троюродний був Турну сват, -Хвастун ╕ дурень од природи, -Що н╕ робив, то все не в лад; -╤ тут начав щосил кричати, -Троянц╕в лаять, укоряти, -Себе ╕ Турна величать: -"Ага! прокляти╖ поганц╕, -Недогарки троянськ╕, ланц╕! -Тепер прийшлось вам погибать. - -129 Ми вас одучим, супостати, -Морити вдов, дурить д╕вок; -Чуж╕╖ земл╕ одн╕мати -╤ шкодити чужий садок. -Давайте вашого гульв╕су, -Я вмиг його одправлю к б╕су, -╤ вас подавимо, як мух: -Чого прийшли ви, голодрабц╕? -Лигать латинськ╕╖ потапц╕? -Пожд╕ть - ваш вит╕сним ми дух!" - -130 ╤ул Ене╓вич, дочувшись -До безтолкових сих р╕чей, -Як шкурка на огн╕ надувшись, -Злость запалала ╕з очей, -Вхопив кам╕нчик - приц╕лився, -Зажмурив око - приложився -╤ Ремула по лобу хвись! -Хвастун бездушний повалився, -╤ул сердешно взвеселився, -А у троян дух ожививсь. - -131 П╕шли кулачн╕ накарпаси, -В виски ╕ в зуби стусани; -Пол╕зли тельбухи, ковбаси, -Вс╕ п╕нили, як кабани. -Вс╕ роз'ярились через м╕ру; -По-сербськи величали в╕ру; -Хто чим попав, то тим локшив. -П╕днявся писк, стогнання, охи, -Враг на врага скакав, мов блохи, -Кусався, гриз, щипав, душив. - -132 Служили у троян два брати, -╤з них був всякий Гол╕аф; -Широкоплечий ╕ мордатий, -╤ по в╕вц╕ ц╕лком глитав. -Один дражнився Бит╕асом -╤з Кочубейським в╕н Тарасом -Коли б заввишки не р╕внявсь; -Другий же брат Пандаром звався -╤ вищий од верстви здавався; -Та в'ялий, мов верблюд, тинявсь. - -133 Два брати, гр╕зн╕ ╕сполини, -В бою стояли у ворот, -Дрючки держали з берестини -╤ боронили в кр╕пость вход. -Вони к земл╕ поприс╕дали, -Троянц╕ ж в город одступали, -К соб╕ манили рутулян. -Рутульц╕ зрять - навстяж ворота, -Прожогом в кр╕пость вся п╕хота -Сп╕шить нас╕сти на троян. - -134 Но хто лиш в город показався, -Того в я╓шню ╕ поб'ють; -Бит╕ас з братом управлявся, -Безщадно кров рутульську ллють. -Рутульц╕ з криком в город пруться, -Як од серпа колосся жнуться. -Як над пашней хурчать ц╕пи, -Так ╕сполинськ╕╖ дрючини -Мозчили голови ╕ спини, -╤ вс╕х молотять, мов снопи. - -135 Побачив Турн таку проруху, -Од злости ввесь осатан╕в; -Здригнувсь, мов випив чепуруху, -К сво╖м на пом╕ч полет╕в. -Як т╕лько в кр╕пость протаскався, -Тузити зараз ╕ принявся, -Хто т╕лько п╕д руку попавсь: -Убив в╕н з Аф╕дном Мерона -╤ зо всього поб╕г розгона, -Де Бит╕ас в кров╕ купавсь. - -136 3 наскоку тр╕снув булавою -По в'язах, великан упав; -Об землю вдаривсь головою -╤ кр╕пость всю поколихав. -Реветь ╕ душу ╕спуска╓ть -╤ воздух гр╕мом наполня╓ть; -На вс╕х напав великий страх! -Не спас н╕ рост, н╕ сила многа, -Пропав Бит╕ас, мов стонога; -╤ ╕сполин ╓сть черв ╕ прах. - -137 Пандар погибель бачив брата, -Злякався, звомпив, зам╕шавсь -╤ од рутульська стратилата -Якмога швидче убиравсь. -Пром╕ж оселею хилявся, -Тини переступав, ховався, -╤ щоб од Турна увильнуть, -Ворота зачинив у брами -╤ завалив ╖х колоддями, -Хот╕в од бою оддохнуть. - -138 Но як же сильно удивився, -Як Турна в кр╕пости уздр╕в; -Тогд╕ ╕з нужди прибодрився -╤ злостию ввесь закип╕в. -"Ага! ти, шибеник, попався, -Без зву к нам в гост╕ нав'язався, - -Пандар до Турна закричав. - -Пожди, от зараз почастую, -╤з тебе виб'ю душу злую, -До сього часу храбровав!" - -139 "Ану прил╕зь, - Турн одв╕ча╓, - -Келебердянськая верства! -Як б'ю я - брат тв╕й те╓ зна╓, -Ходи, тоб╕ вкручу хвоста". -Тут Пандар кам╕нь п╕дн╕ма╓ -╤ в Турна зо вс╕х жил пуска╓, -Нирнув би Турн нав╕ки в ад! -Но де Юнона н╕ взялася -╤ перед Турном розп'ялася, -Попав богиню камнем в лад. - -140 Незриму чу╓ Турн заслону, -Бодриться, скачеть на врага, -На пом╕ч призива Юнону, -Пандара по лобу стьога, -╤ вовся з н╕г його зшиба╓, -До м╕зку череп розбива╓; -Пропав ╕ другий великан! -Така потеря устрашила -╤ серце бодре╓ смутила -У самих храбр╕йших троян. - -141 Удачею Турн ободрився, -По вс╕х усюдах смерть носив; -Як кнур свир╕пий, роз'ярився -╤ без пощади вс╕х косив. -Розс╕к надво╓ Ф╕лариса, -В я╓шню розтоптав Галиса, -Крифею голову одтяв; -Щолкав в виски, штурхав п╕д боки -╤ сами╖ кулачн╕ доки -Ховались, хто куди попав. - -142 Троянц╕ зле╓ умишляють, -Щоб преч ╕з кр╕пост╕ вт╕кать; -Сво╓ лахм╕ття забирають, -Куди удасться тягу дать. -Но ╖х обозний генеральний -Над вс╕ми остававсь начальний, -Серест вельможний об╕звавсь: -"Куди? - вам сорома нема╓! -Хто чув? Троянець ут╕ка╓! -Чого наш славний р╕д доживсь! - -143 Один паливода яру╓, -А вас тут ст╕лько, бо╖тесь; -В господ╕ ваш╕й вереду╓ -Рутульський шолудивий пес! -Що скаже св╕т про нас, трояне? -Що ми шатерники-цигане, -Що ми труслив╕йш╕ жид╕в. -А князь наш б╕дний що помислить? -Адже ж за во╖н╕в нас числить, -За внук╕в славн╕йших д╕д╕в. - -144 Збер╕ться, Турна окруж╕те, -Не сто раз можна умирать; -Гуртом, гуртом його напр╕те, -Од вас в╕н мусить пропадать". -Агу! Троянц╕ схаменулись, -Та вс╕ до Турна ╕ сунулись; -Пан Турн тут на слизьку попав! -Виляв, хитрив ╕ увивався, -╤ т╕лько к Тибру що добрався, -То в воду стриб - пустився вплав. - -ЧАСТИНА ШОСТА - -1 Зевес моргнув, як кр╕ль усами, -Олимп, мов листик, затрусивсь; -Мигнула блискавка з громами, -Олимпський потрух взворушивсь. -Боги, богин╕ ╕ п╕вбоги, -Простоволос╕, босоног╕, -Б╕жать в олимпську карвасар. -Юп╕тер, гн╕вом розпалений, -Влет╕в до них, мов нав╕жений, -╤ крикнув, як на гончих псар: - -2 "Чи довго будете казитись -╤ стид Олимпов╕ робить? -Щодень пром╕ж себе сваритись -╤ смертних з смертними травить? -Поступки ваш╕ вс╕ не бож╕; -Ви на сутяжник╕в похож╕ -╤ ради мордовать людей; -Я вас ╕з неба поспихаю -╤ до того вас укараю, -Що пасти будете свиней. - -3 А вам, олимпськ╕ зубоскалки, -Моргухи, дзиги, фиглярки, -Березово╖ дам припарки, -Що довго буде вам втямки. -Ох, ви на смертних дуже лас╕! -Як грек на н╕жинськ╕ ковбаси, -Все лихо на земл╕ од вас. -Чрез ваш╕ зводн╕, женихання -Не маю я ушановання; -Я намочу вас в шевський квас. - -4 Або оддам вас на роботу, -Запру в смирительних домах, -Там виженуть ╕з вас охоту -Содомить на земл╕ в людях. -Або я лучшу кару знаю, -Ось як богинь я укараю: -Пошлю вас в Запор╕зьку С╕ч; -Там ваших каверз не вважають -Ж╕нок там на тютюн м╕няють, -Вдень п'ян╕ сплять, а крадуть вн╕ч. - -5 Не ви народ м╕й сотворили, -Не хист создать вам черв'яка; -Нащо ж людей ви роздрочили? -Вам нужда до чужих яка?.. -Божусь мо╓ю бородою -╤ Гебиною пеленою, -Що тих бог╕в лишу чин╕в, -Як╕ тепер в в╕йну вплетуться; -Нехай Еней ╕ Турн скубуться, -А ви гляд╕ть сво╖х чуб╕в". - -6 Венера молодиця см╕ла, -Бо все з во╓нними жила, -╤ бите з ними м'ясо ╖ла, -╤ по трахтирах пуншт пила; -Частенько на солом╕ спала, -В шинел╕ с╕р╕й щеголяла, -Походом на в╕зку тряслась; -Манишки оф╕церськ╕ прала, -З стрючком гор╕лку продавала -╤ мерзла вн╕ч, а вдень пеклась. - -7 Венера по-драгунськи - см╕ло -К Зевесу в витяжку ╕де, -Начавши говорити д╕ло, -Очей з Зевеса не зведе: -"О тату сильний, величавий! -Ти всякий помисл зриш лукавий, -Тебе н╕хто не проведе; -Ти оком землю назира╓ш, -Другим за нами пригляда╓ш, -Ти зна╓ш, що, ╕ як, ╕ де. - -8 Ти зна╓ш, для чого троянц╕в -Злим грекам допустив побить; -Енея з пригорщею ланц╕в -Вел╕в судьбам не потопить; -Ти зна╓ш лучше вс╕х причину, -Чого Еней приплив к Латину -╤ б╕ля Тибра поселивсь? -Ти ж словом що опред╕ля╓ш, -Того вов╕к не одм╕ня╓ш; -В╕дк╕ль же Турн тут притуливсь? - -9 ╤ що таке╓ Турн за свято, -Що не вважа╓ ╕ тебе? -Фриг╕йське плем'я не проклято, -Що всякий ╓ретик скубе; -Тво╖ закони б ╕сполнялись, -Коли б олимпськ╕ не м╕шались -╤ не стравляли би людей. -Тво╖х приказ╕в не вважають, -Нарошно Турну помагають; -Бо, бач, Венерин син Еней. - -10 Троянц╕в б╕дних ╕ Енея -Хто не хот╕в, той не пужав; -Терп╕ли г╕рше Прометея, -На люльку що огню украв. -Нептун з Еолом з перепросу -Дали такого перечосу, -Що й дос╕ зашпори щемлять. -Друг╕╖ ж боги... що казати? -Д╕ла ╖х лучше мусиш знати, -Енея т╕лько не з'╖дять. - -11 О Зевс! О батечку м╕й р╕дний! -Огляньсь на плач дочки сво╓й; -Спаси народ фриг╕йський б╕дний, -В╕н д╕ло ╓сть руки тво╓й. -Як ма╓ш ти кого карати, -Карай мене, - карай! я мати, -Я все стерплю ради д╕тей! -Услиш Венеру многогр╕шну! -Скажи мн╕ р╕ч твою ут╕шну: -Щоб жив ╤ул, щоб жив Еней!" - -12 "Мовчать! Прескверна пащекухо! -Юнона злобна порощить. - -Ф╕ндюрко, ящ╕рко, брехухо! -Як дам! оч╕пок ╕злетить; -Ти см╕╓ш, кошеня мерзенне, -Зевесу доносить на мене, -Щоб тим нас привести в розлад; -За кого ти мене прийма╓ш? -Х╕ба ж ти, сучище, не зна╓ш, -Що Зевс м╕й чолов╕к ╕ брат? - -13 Тоб╕, Зевес, скажи, не стидно, -Що пред тобою дрянь ╕ прах -Баз╕ка о богах обидно, -Мудру╓ о тво╖х д╕лах?.. -Який ти св╕та повелитель -╤ наш олимпський предводитель, -Коли проти ф╕ндюрки пас?.. -Всесв╕тня волоцюга, мерзька, -Н╕кчемна зводниця цитерська, -Для тебе лучшая од нас. - -14 А з Марсом чи давно п╕ймавши, -Вулкан ╖й пелену в╕дтяв; -Р╕зками добре од╕дравши, -Як сучку, в ретязку держав. -Но ти того буц╕м не зна╓ш, -Як чесную ╖╖ прийма╓ш -╤ все робить для не╖ рад. -Вона ╕ Трою розорила, -Вона Дидону погубила; -Но все ╕де для не╖ в лад. - -15 Де ся п╕дт╕панка вм╕шалась, -То верб'я золоте росло; -Земля б щасливою назвалась, -Коли б таке пропало зло. -Чрез не╖ вся латинь возстала -╤ на троян ╖╖ напала, -╤ Турн зробивсь Енею враг. -Не можна б╕д вс╕х ╕зл╕чити, -Яких усп╕ла наробити -На неб╕, на земл╕, в водах. - -16 Тепер же на мене зверта╓, -Сама набро╖вши б╕ди; -╤ так Зевеса умоля╓, -Мов т╕лько вил╕зла з води. -Невиннича╓ть, мов Сусанна; -Незаймана н╕коли панна, -Що в хутор╕ зжила ввесь в╕к. -Не д╕ждеш з бабкою сво╓ю - -Я докажу твому Енею... -Богиня я! - в╕н чолов╕к". - -17 Венера лайки не стерп╕ла, -Юнону стала кобенить; -╤ перепалка закип╕ла, -Одна одну хот╕ла бить. -Богин╕ в гн╕в╕ также баби -╤ также на утори слаби, -З досади часом ╕ брехнуть; -╤, як перекупки, горланять, -Одна другу безчестять, ганять -╤ р╕д ввесь з потрухом кленуть. - -18 "Та цитьте, чортов╕ сороки! - -Юпитер гр╕зно закричав. - -Обом вам об╕б'ю я щоки; -Щоб вас, бублейниць, враг побрав! -Не буду вас карать громами; -По п'ятах виб'ю чубуками, -Олимп заставлю вим╕тать; -Я вас ум╕ю усмирити, -Заставлю чесно в св╕т╕ жити -╤ зараз дам себе вам знать. - -19 Занишкн╕ть, уха наставляйте -╤ слухайте, що я скажу; -Мовч╕ть! роти пороззявляйте, -Хто писне - морду розм╕жжу. -Пром╕ж латинц╕в ╕ троянц╕в -╤ всяких Турнових поганц╕в -Не сикайся н╕хто в в╕йну; -Н╕хто н╕як не помагайте, -Князьк╕в ╖х также не займайте, -Побачим, здасться хто кому". - -20 Замовк Зевес, моргнув бровами -╤ боги врозт╕ч вс╕ п╕шли, -╤ я прощаюсь з небесами, -Пора спуститись до земл╕ -╤ стать на Шведськую могилу, -Щоб озирнуть во╓нну силу -╤ битву в╕рно описать; -Купив би муз╕ на охвоту, -Щоб кончить помогла роботу, -Бо н╕где рифм уже достать. - -21 Турн осушивсь п╕сля купання -╤ ганусною п╕дкрепивсь, -З намету ви╖хав зарання, -На кр╕пость сентябрьом дививсь. -Трубить в р╕жок! - оп'ять тривога! -Кричать, б╕жать, сп╕шать якмога; -Великая настала с╕ч! -Троянц╕ дуже славно бились, -Рутульц╕ трохи поживились, -Насилу розвела ╖х н╕ч. - -22 В сю н╕ч Еней уже зближався -До городка, що Турн обл╕г; -З Паллантом в човн╕ частувався, -По╖в всю старшину, як м╕г. -В розказах чванився д╕лами, -Як храбровав з людьми, з богами, -Як без розбору вс╕х тузив. -Паллант ╕ сам був зла брехачка, -Язик його тож не клесачка, -В брехн╕ Енею не вступив. - -23 Ану, старая цар-д╕вице, -С╕дая музо, схаменись! -Прокашляйсь, без зуб╕в сестрице, -До мене ближче прихились! -Кажи: як╕╖ там прасунки -В Ене╓в╕ п╕шли вербунки, -Щоб проти Турна воювать. -Ти, музо, кажуть вс╕, письменна, -В Полтавськ╕й школ╕ наученна, -Вс╕х мусиш по╕менно знать. - -24 Читайте ж, муза що бормоче: -Що там з Ене╓м плив Массик, -Л╕нтяй, ледащо неробоче, -А сильний ╕ товстий, мов бик. -Там правив каюком Тигренко, -╤з Стех╕вки то шинкаренко, -╤ в╕з з собою сто яриг. -Близ сих плили дуби Аванта, -В╕н був страшн╕йший од сержанта; -Бо вс╕х за все по спин╕ стриг. - -25 Поодаль плив байдак Астура, -Сей лежнем в винницях служив; -На н╕м була свиняча шкура, -Котору в╕н як плащ носив. -За ним Азиллас плив на барц╕, -Се родич наш╕й паламарц╕, - -Недавно з кошельком ходив; -Но, бач, безокая фортуна -Зробила паном ╕з чупруна. -Таких немало бачим див! - -26 А то на легкому дубочку, -Що роззолочений ввесь впрах, -Сидить, розхриставши сорочку, -З турецьким чубуком в зубах? -То Цинарис, цехмистр картьожний, -Фигляр, обманщик, плут безбожний, -З собой вс╕х шахра╖в веде; -Коли, бач, Турна не здол╕ють, -То картами уже под╕ють, -Що м╕ж старц╕ Турн попаде. - -27 А то сидить в брил╕, в кере╖ -З товстою книжкою в руках, -╤ вс╕м, бач, гонить ахине╖, -╤ спорить о сво╖х правах. -То родом з Глухова юриста, -В╕н ма╓ чин канцеляриста -╤ ╓сть доброд╕й Купавон. -Щоб значкового дослужиться -╤ на в╕йн╕ чим поживиться, -Вступив в Ене╖в лег╕он. - -28 А то беззубий, говорливий, -Сухий, нев╕рний, як шкелет, -╤ лисий, ╕ брехун сварливий? -То вихрест ╕з жид╕в Авлет. -Недавно на друг╕й женився, -Та, бач, в рахунку помилився, -╤з жару в полом'я попав; -Щоб од яги як одв'язатись, -То мусив в в╕йсько записатись -╤ за шпигона на год став. - -29 ╤ще там ╓сть до п╕вдесятка, -Но др╕б'язок ╕ гольт╕па; -В таких не буде недостатка, -Хоть в день ╖х згине ╕ копа. -А ск╕лько ж вс╕х? - того не знаю, -Хоть муза я - не одгадаю, -По пальцям тож не розл╕чу; -Б╕гме! на щотах не училась, -Над карб╕жем тож не трудилась, -Я що було, те лепечу. - -30 Уже Волосожар п╕днявся, -В╕з на неб╕ вниз повертавсь, -╤ дехто спати укладався, -А хто п╕д буркой витягавсь. -Онуч╕ инч╕ полоскали, -Друг╕╖ лежа розмовляли, -А хто прудився у кабиць. -Старш╕, п╕дпивши, роз╕йшлися -╤ дома за люльки взялися, -Лежали боком, навзнич, ниць. - -31 Еней один не роздягався, -Еней один за вс╕х не спав; -В╕н думав, мислив, умудрявся -(Бо сам за вс╕х ╕ одв╕чав), -Як Турна-ворога побити, -Царя Латина ускромнити -╤ успоко╖ти народ. -В с╕й думц╕ смутно похожая -╤ мислю богзна-де л╕тая, -П╕д носом бачить коровод. - -32 Н╕ риби то були, н╕ раки, -А так, якби кружок д╕вчат; -╤ бовталися, як собаки, -╤ вголос, як к╕шки, нявчать. -Еней здригнувсь ╕ одступа╓ -╤ "Да воскреснеть" вслух чита╓, -Но сим н╕ трохи не пом╕г; -Т╕ чуда з см╕хом, з реготнею -Вхватились за поли з матнею, -Еней аж на пом╕ст прил╕г. - -33 Тогд╕ одна к йому сплигнула -Так, мов цв╕ркун або блоха, -До уха самого прильнула, -Мов гадина яка лиха. -"Чи не п╕зна╓ш нас, Енею? -Та ми ж з персоною тво╓ю -Троянський ввесь возили род; -Ми ╤дсько╖ гори дубина, -Липки, гор╕шина, соснина, -З яких був зроблений тв╕й флот. - -34 До нас було Турн докосився -╤ байдаки вс╕ попалив. -Та Зевс, спасиб╕, посп╕шився, -Як бач, мавками поробив. -Була без тебе зла година, -Трохи-трохи твоя дитина -Не оддала душ╕ богам, -Сп╕ши св╕й городок спасати; -Ти мусиш ворогам тьху дати, -Ти сам - пов╕р мо╖м словам". - -35 Сказавши, за н╕с ущипнула; -Еней мов трохи ободривсь; -╤ на других хвостом махнула, -Ввесь флот неначе посп╕шивсь; -Мавки бо стали човни пхати, -Путем найлучшим направляти. -╤ т╕лько начинався св╕т, -Еней уздр╕в св╕й стан в осад╕; -Кричить во гн╕в╕ ╕ досад╕, -Що Турна лусне тут жив╕т. - -36 А сам, матню прибравши в жменю, -По пояс в воду з човна плиг; -╤ кличе в пом╕ч гарну неню -╤ вс╕х олимп╕вських бог╕в. -За ним Паллант, за сим вся сволоч -Стриб-стриб з човн╕в, Енею в помоч -╤ т╕сно строяться на бой. -"Ну, разом! - закричав, - напр╕мо! -╤ недов╕рк╕в сокруш╕мо, -Рушайте, як один, шульгой". - -37 Троянц╕, з города уздр╕вши, -Що князь на пом╕ч к ним ╕де, -Вс╕ кинулись, мов одур╕вши, -Земля од топотн╕ гуде. -Летять ╕ все перевертають, -Як мух, рутульц╕в убивають, -Сам Турн сто╖ть н╕ в сих н╕ в тих; -Скр╕зь ярим оком окида╓, -Енея з в╕йськом уздр╕ва╓ -╤ репету╓ до сво╖х: - -38 "Реб'ята! бийтесь, не виляйте, -Настав тепер-то с╕ч╕ час! -Доми, ж╕нок, батьк╕в спасайте, -Спасайте, любо що для вас! -Ступня не оддавайте даром, -╥х кост╕ загребем тут ралом, -Або... но ми храбр╕ш╕ ╖х! -Олимпськ╕ нас не одступились, -Вперед! Троянц╕ щось смутились, -Не жалуйте бок╕в чужих". - -39 Прим╕тя ж Турн гармидер в флот╕, -Туда всю силу волоче; -Скр╕зь йорза╓, як чорт в болот╕, -╤ о пожив╕ вс╕м товче. -Постро╖вши рутульц╕в в лаву, -Одборних молодц╕в на славу, -Пустився на союзних вскач. -Кричить, руба╓, вереду╓, -Не б'╓ться, бач, а мов жарту╓, -Бо був вертлявий ╕ силач. - -40 Еней пройдисв╕т ╕ не промах, -В в╕йн╕ ╕ взр╕с ╕ постар╕в; -Прив╕дця був во вс╕х содомах, -Ведмед╕в бачив ╕ тхор╕в. -Дитина хука╓ на жижу; -Енею ж дур невдивовижу, -Видав в╕н р╕зних мастак╕в. -На Турна скоса погляда╓ -╤ на рутульц╕в наступа╓, -Пощупать ребер ╕ бок╕в. - -41 Фарона першого погладив -По т╕м'ю гострим кладенцем -╤ добре так його уладив, -Що сей вильнув наверх денцем. -Пот╕м Л╕хаса в груди тиснув, -Сей поваливсь ╕ б╕льш не писнув; -За ним без голови К╕сей, -Як м╕х з пашнею, повалився, -╤ Фар на те╓ ж нахопився, -Розплющив ╕ сього Еней. - -42 Еней тут добре колобродив -╤ вс╕х на чудо потрошив; -Робив в╕н ╕з людей урод╕в -╤ щиро вс╕х на смерть душив. -Паллант був перший раз на битв╕, -Кричав, жидки як на молитв╕, -Аркадян к бою п╕дтруняв, -По фрунту б╕гав, турбовався, -Плигав, верт╕вся, ухилявся, -Я к огир в стад╕, ярував. - -43 Тут Даг, рутулець прелукавий, -П╕знав одразу новичка, -Хот╕в попробовать для слави, -Паллантов╕ п╕ддать тичка; -Но наш аркадець ухилився, -Рутулець з жизнею простився, -В аркадцях закип╕ла кров! -Одн╕ других випереджають, -Враг╕в, як хмиз, трощать, ламають; -Така п╕дданц╕в ╓сть любов. - -44 Паллант Евандрович наскоком -Якраз Г╕бсона ╕ нас╕в, -Шпигнув в висок над правим оком, -Г╕бсон ╕ дутеля ╕з'╖в. -За сим такая ж смертна кара -╤ лютого постигла Лара. -Ось Рет╕й в бендюгах летить! -Сього Паллант стягнув за ногу, -Ударив, як пузир, об дрогу, -Мазка ╕з трупа капотить. - -45 Ось! ось! яриться, б╕сом дише! -Агамемноненко Галес. -╤ бистрим б╕гом все колише, -Неначе в гн╕в╕ сам Зевес; -Вокруг себе все побива╓, -Фарет, з ним зб╕гшись, погиба╓, -Душ╕ пустився Демоток. -Ладона сплющив, як блощицю, -Кричить: "Палланта-ледащицю -Злигаю я в один ковток". - -46 Паллант, любесенький хлопчина, -Скр╕пивсь, сто╖ть, як твердий дуб, -╤ жде, яка то зла личина -Йому нам'яти хоче чуб. -Дождавсь - ╕ зо всього розгона -Вл╕пив такого макогона, -Що пан Галес шкереберть став. -Паллант, його поволочивши, -Пот╕м на горло наступивши, -Всього ногами потоптав. - -47 За сим Авента, пхнувши ззаду, -Поставив раком напоказ; -╤ тут сього ж понюхав чаду -Одважний паруб╕йка Клавз. -Хто н╕ сус╕ль, тому кабаки -Давав Паллант ╕ вс╕ бурлаки, -З Аркад╕╖ що з ним прийшли. -Побачив Турн соб╕ зневагу, -Не мед дають тут пить, а брагу, -╤ коси на траву найшли. - -48 Зробився Турн наш б╕сноватим, -Реве, як ранений кабан; -Гаса, финтить сво╖м зикратим; -Що ваш против його Полкан! -Простесенько к Палланту мчиться, -Зубами скреготить, яриться -╤ гамка ╖сти здалека. -Уже шаблюкою маха╓, -Конев╕ к ши╖ приляга╓, -Хитрить, як ловить к╕т шпака. - -49 Паллант, мов од хорта лисиця, -Вильнув ╕ об╕руч мечем -Опоясав по поясниц╕, -Що Турн аж поморгав плечем; -╤ вмиг, не давши схаменутись -Н╕ головою повернутись, -Стьогнув ще Турна через лоб. -Но Турн байдуже, не скривився, -Бо, бач, булатом ввесь обшився -╤ був, як в шкаралуп╕ боб. - -50 Так Турн, Палланта п╕дпустивши, -Зо вс╕х сил келепом мазнув; -За руси кудр╕ ухвативши, -Безчувственна з коня стягнув; -Кров з рани джерелом лилася, -В устах ╕ в нос╕ запеклася, -Надво╓ череп розваливсь; -Як травка, скошеная в пол╕, -Ув'яв Паллант, судеб по вол╕; -Сердега в св╕т╕ не наживсь! - -51 Турн сильно злобною п'ятою -На труп Палланта настоптав, -Ремень з лядункой золотою -З бездушного для себе зняв; -Пот╕м сам на коня схватився, -Над мертвим паничем глумився -╤ так аркадянам сказав: -"Аркадц╕! лицаря в╕зьм╕те! -В ралець к Евандру однес╕те, -К Енею що в союз пристав". - -52 Таку побачивши утрату, -Аркадц╕ галас п╕дняли, -Клялися учинить одплату, -Хоча би трупом вс╕ лягли; -На щит Палланта положили, -Комлицькой буркою прикрили, -╤з бою потаскали в стан. -О смерт╕ князя вс╕ ридали, -Харциза Турна проклинали. -Та де ж: троянський наш султан? - -53 Но що за стук, за гом╕н чую? -Який гармидер бачу я! -Хто землю так трясе сирую? -╤ сила там мутить чия? -Як вихр╕ на п╕сках бушують, -В порогах води як лютують, -Коли прорватися хотять; -Еней так в лют╕м гн╕в╕ рветься, -Одмстить Палланта смерть несеться, -Сустави вс╕ на н╕м дрижать. - -54 До лясу! Турна розбишаки, -Вам б╕льше рясту не топтать! -Вам дасть Еней м╕цной кабаки, -Що будете за Стиксом чхать. -Еней совавсь, як нав╕жений, -Кричав, скакав, мов в╕л скажений, -╤ супротивних потрошив: -Махне мечем - враг╕в десятки -Лежать, повиставлявши п'ятки; -Так в гн╕в╕ сильно ╖х локшив! - -55 В запал╕ налет╕в на Мага, -Як на мале курча шул╕к; -Пропав нав╕к сей Маг б╕дняга, -Порхне душа на другий б╕к; -Видючой смерти в╕н боявся, -Енея у ногах валявся, -Просив живцем в неволю взять; -Но сей, коп'╓м наскр╕зь пробивши -╤ до земл╕ врага пришивши, -Других пустився доганять. - -56 Тут на б╕гу п╕ймав за рясу -Попа рутульського полку, -Смертельного задавши прасу, -Як пса покинув на п╕ску. -Погиб тут также храбрий Нума, -Убив Сереста, його кума, -Тарквиту голову одтяв; -Камерта висадив з кульбаки, -Ансура в ад послав по раки, -А Луку пузо розплатав. - -57Я к задавав Еней затьору -Вс╕м супостатам на заказ, -Як вс╕х кал╕чив без розбору -╤ убивав по десять враз: -Л╕гар з Лукуллом посп╕шають -╤ в тарадайц╕ напирають -Енея к╕ньми потоптать. -Но тут ╖х доля зла насп╕ла, -╤ душ╕ сих брат╕в ╕з т╕ла -П╕шли к Плутону погулять. - -58 Так наш Еней тут управлявся -╤ стан св╕й чистив од враг╕в; -Прогнавши супостат, зближався -До города свого вал╕в. -Трояне, вилазку зробивши, -Латинян к чорту протуривши, -З Ене╓м вкупу ╕з╕йшлись. -Здоровкалися, обн╕мались, -Розпитовались, ц╕ловались, -А деяк╕ пить принялись. - -59 ╤ул як комендант ╕справний -Ене╓в╕ лепорт подав, -Як в╕йська ватажок начальний -Про все др╕бненько розказав. -Еней ╤ула вихваля╓, -Пот╕м до серця прижима╓; -Ц╕лу╓ть люблязно в уста. -Енея серце трепетало, -Воно о син╕ в╕щовало, -Що в╕н надежда не пуста. - -60 В се врем'я Юпитер, п╕дпивши, -З нудьги до .ж╕нки п╕дмощавсь, -╤ морду на плече склонивши, -Як блазень, чмокавсь та лизавсь; -Щоб б╕льше ж угодить коханц╕, -Сказав: "Дивися, як троянц╕ -Од Турна врозт╕ч вс╕ летять; -Венера пас перед тобою: -Од не╖ краща ти собою, -До тебе вс╕ лапки мостять. - -61 Мо╓ безсмерти╓ яру╓, -Розкошних ласк тво╖х бажа; -Тебе Олимп ╕ св╕т шану╓, -Юпитеру ти госпожа. -Захоч - ╕ вродиться все зразу, -Все в св╕т╕ ждеть твого приказу, -За тв╕й смачний ╕ ласий цмок..." -Сказавши, стиснув так Юнону, -Що трохи не скотились з трону, -А т╕лько Зевс набив висок. - -62 Юнона, козир-молодиця, -Юпитеру не п╕ддалась; -Бо знала, що стара лисиця -На всяк╕ штуки удалась, -Сказала: "О, очей вс╕х св╕те, -Старий олимпський ╓зу╖те! -З медовими р╕чми сховайсь. -Уже мене давно не любиш, -А т╕льки п'яний ╕ голубиш. -Одсунься геть - не п╕дсипайсь. - -63 Чого передо мной лукавиш, -Не д╕вочка я в двадцять л╕т, -╤ теревен╕-вен╕ правиш, -Щоб т╕льки заморочить св╕т. -Нехай все буде по-тво╓му; -Дай т╕лько Турнов╕ мо╓му -Хоть трохи на св╕т╕ пожить; -Щоб м╕г в╕н з батьком повидаться -╤ перед смертю попрощаться; -Нехай - не буду б╕льш просить". - -64 Сказавши, в Йовиша вп'ялася -╤ обняла за поперек, -╤ так натужно простяглася, -Що св╕т в очах обох померк. -Розм'як Зевес, як п╕сля пару, -╤ вижлоктив п╕дп╕нка чару, -На все ╕звол Юнон╕ дав. -Юнона в котика з ним грала, -А в мишки так залескотала, -Що аж Юпитер задр╕мав. - -65 Олимпськ╕╖ во всяку пору -╤ гр╕м пускающий ╖х пан -Ходили гол╕ без зазору, -Без сорома, на кшталт циган. -Юнона, з неба увильнувши, -╤ гола, як долоня, бувши, -По-паруб'ячу одяглась; -Кликнувши ж в пом╕ч Асмодея, -Взяла на себе вид Енея, -До Турна просто понеслась. - -66 Тогд╕ пан Турн з╕ло гн╕вився -╤ приступу к соб╕ не мав, -Що у троян не поживився -╤ тьху Ене╓в╕ не дав. -Як ось мара в лиц╕ Енея, -В кере╖ б╕дного Сихея, -Явилась Турна задирать: -"Ану лиш, лицарю м╕зерний, -Злиденний, витязю н╕кчемний, -Виходь сто лих покуштовать". - -67 Турн зирк - ╕ бачить пред собою -Присяжного свого врага, -Що так не греч╕ кличе к бою -╤ явно в труси пострига. -Осатан╕в ╕ затрусився, -Холодним потом ввесь облився, -Од гн╕ву сумно застогнав. -Напер мару - мара виля╓, -Еней од Турна ут╕ка╓! -╤ Турн вдогонку поскакав. - -68 Той не втече, сей не догонить, -От т╕лько-т╕лько не вшпигне; -Зикратого мечем супонить, -Та ба! мари не п╕дстьобне. -"Та не втечеш, - кричить, - паничу! -Ось зараз я тебе п╕дтичу, -Се не в кукли з Лависей грать; -Тебе я швидко пов╕нчаю -╤ ворон╕в пот╕шу стаю, -Коли начнуть тв╕й труп клювать". - -69 Мара Ене╓ва, примчавшись -До моря, де стояв байдак, -Н╕трохи не остановлявшись -(Щоб показать великий ляк), -Стрибнула в нього, щоб спастися; -Тут без числа Турн осл╕пився, -Туди ж в байдак ╕ сам стрибнув, -Щоб там з Енея поглумиться, -Убить його, мазки напиться; -Тогд╕ б Турн первий лицар був! - -70 Тут вмиг байдак заворушився -╤ сам, одчаливши, поплив; -А Турн скр╕зь б╕гав ╕ храбрився -╤ т╕шивсь, що врага настиг. -Таку Юнона зливши кулю, -Перевернувшися в зозулю, -Махнула в вир╕й навпростець. -Турн глядь, аж в╕н уже средь моря, -Трохи не луснув з серця, з горя, -Та мусив плить, де жив отець. - -71 Юнона з Турном як шутила, -Еней про те╓ н╕ гу-гу; -Бо на його туман пустила, -Що був невидим н╕кому; -╤ сам н╕кого тож не бачив, -Но посл╕ як прозр╕в, кулачив -Рутулян ╕ других враг╕в: -Убив Лутага, Лавза, Орсу, -Парфену, Палму витер ворсу, -Згубив багацько ватажк╕в. - -72 Мезент╕й, ватажок тирренський, -Одважно дуже п╕дступив -╤ закричав по-бусурменськи, -Що т╕лько пан Еней ╕ жив! -"Виходь! - кричить, - тичка подм╕мо, -Н╕кого в пом╕ч не прос╕мо, -Годящ╕ парн╕: ти ╕ я, -Ану!" - ╕ сильно так стовкнулись, -Що трохи в'язи не звихнулись, -Мезент╕й же упав з коня. - -73 Еней, не милуя чванливих, -В Мезент╕я всадив палаш; -Дух вискочив в словах лайливих, -П╕шов до чорта на шабаш. -Еней поб╕дой ут╕шався, -Зо вс╕ ми добре частовався, -Олимпським жертви закурив. -Пили до ноч╕ та гуляли -╤ п'ян╕ спати полягали, -Еней був п'яний, ╓л╓ жив. - -74 Уже св╕товая з╕рниця -Була на неб╕, як п'ятак, -Або пшенишна варяниця, -╤ небо рд╕лося, мов мак. -Еней троянц╕в в гурт ззива╓ -╤ з смутним видом об'явля╓, -Що мертвих треба поховать; -Щоб зараз принялися дружно, -Братерськи ╕ ╓динодушно, -Троян убитих звол╕кать. - -75 Пот╕м Мезент╕я досп╕хи -На пень високий насадив, -╤ се робив не для пот╕хи, -А Марса щоб удоволив, -Шишак, панцир ╕ меч булатний; -Спис з прапором, щит дуже знатний; -╤ пень, мов лицар, в збру╖ був. -Тогд╕ до в╕йська обернувся, -Прокашлявся ╕ раз смаркнувся, -╤ р╕ч таку ╖м уджигнув: - -76 "Козацтво! лицар╕! трояне! -Храбруйте! наша, бач, бере; -Оце опудало погане -Латин╕в город од╕пре. -Но перше чим начнем ми битись, -Для мертвих треба потрудитись, -Зробить ╖х душам упокой; -╤мення лицар╕в прославить, -Палланта к батьков╕ одправить, -Що наложив тут головой". - -77 За сим п╕шов в кур╕нь просторий, -Де труп царевича лежав, -Над ним аркадський п╕дкоморий -Любистком мухи обганяв. -Троянськ╕ плакси тут ридали, -Як на зав╕йницю кричали, -Еней зарюмсав басом сам: -"Гай, гай! - сказав, - ув'яв м╕й гайстер! -Який то був до бою майстер. -Угодно, бачу, так богам!" - -78 Звел╕в носилки з верболозу -╤ з очерету балдахин -Зготовить т╕ла для виносу, -Щоб в них Паллант, Евандр╕в син, -Вельможна, панськая персона -Явилася перед Плутона -Не як абиякий харпак. -Ж╕нки пок╕йника обмили, -Нове обрання наложили, -Запхнули за щоку п'ятак. - -79 Як все уже було готово, -Тогд╕ якийсь ╖х филозоп -Хот╕в сказать надгробне слово, -Та збився ╕ почухав лоб; -Сказав: "Се мертвий ╕ не дишеть, -Не видить, то ╓сть ╕ не слишить, -╢й, ╓й! Уви! он мертв, ам╕нь!" -Народ в╕д р╕ч╕ умилився -╤ г╕рко-г╕рко прослезився -╤ мурмотав:" Паноче, згинь". - -80 Пот╕м Палланта покадили, -К носилкам винесли надв╕р; -Над балдахином положили, -Еней тут убивавсь без м╕р. -Накривши гарним покривалом, -Либонь, тим самим од╕ялом, -Що од Дидони взяв Еней; -Взмостили во╖ни на плеч╕ -╤ помаленьку, по-старечи -Несли в м╕стечко Паллантей. - -81 Як вибрались на чисте поле, -Еней з пок╕йником прощавсь, -Сказав: "О жизнь! бурливе море, -Хто ц╕лий на тоб╕ оставсь. -Прости, приятелю любезний, -Оддячу я за вид сей слезний, -╤ Турн получить з баришком". -Пот╕м Палланту уклонився, -Облобизав ╕ прослезився, -Додому почвалав тишком. - -82 К господ╕ т╕лько що вернувся -Наш смутний лицар, пан Еней, -Уже в прис╕нках ╕ наткнувся -На присланих к нему гостей: -Були посли се од Латина, -╤ вс╕ асесорського чина, -Один армейський копитан; -Сей скр╕зь по св╕ту волочився, -╤ по-фриг╕йську научився, -В посольств╕ був як драгоман. - -83 Латинець старший по пород╕ -К Енею рац╕ю начав, -╤ в наш╕м, значить, перевод╕ -Буц╕мто ось в╕н що сказав: -"Не ворог, хто уже дублений, -Не супостат, чий труп н╕кчемний -На пол╕ без душ╕ лежить. -Позволь т╕ла убитой рати, -Як водиться, земл╕ предати; -Нехай князь милость сю явить". - -84 Еней, к добру з натури склонний, -Сказав послам латинським так: -"Латинус рекс ╓сть невгомонний, -А Турнус песс╕мус дурак. -╤ кваре воювать вам мекум? -Латинуса буть путо цекум, -А вас, сеньйорес, без ума; -Латинусу рад пацем даре, -Перм╕тто мертвих поховаре, -╤ злости корам вас нема. - -85 Один ╓сть Турнус ворог меус, -Сам ерго дебет воювать; -Велять так фата, ут Енеус -Вам буде рекс, Амат╕ зять. -Щоб провести ад ф╕нем беллюм, -Ми зробим з Турнусом дуеллюм, -Про що вс╕х сангв╕с проливать -Чи Турнус буде, чи Енеус, -Укажеть гляд╕ус, вель деус, -Латинським сцептром управлять". - -86 Латинськ╕╖ посли ззиркнулись, -По серцю ╖м ся р╕ч була; -Знечев'я трохи схаменулись, -Дрансеса см╕лость тут взяла: -"О князю, - крикнув, - пресловутий! -Великим ти родився бути! -Ми все в Латинови уста -Внесем, др╕бнесенько розкажем -╤ щиро, щиро те докажем, -Що з Турном дружба ╓сть пуста". - -87 ╤ мировую тут зробили -На тиждень, два або ╕ три, -╤ в договор╕ положили, -Щоб тесл╕ ╕ друг╕ майстри -Латинськ╕ помогли троянам, -Сим ланцям, голякам, прочанам, -Достро╖ть новий городок; -Щоб нарубать дали соснини, -Кленк╕в, дубк╕в ╕ берестини, -На крокви годних осичок. - -88 За сим тут началось гуляння, -╤ чарочка п╕шла кругом; -Розкази, см╕хи, обн╕мання, -Д╕лились дружно тютюном. -Як╕ пили, як╕ трудились -╤ над убитими возились; -В л╕сах же страшна стукотня. -В коротке мирове╓ врем'я -Латинське ╕ троянське плем'я -Було як близькая р╕дня. - -89 Тепер би треба описати -Евандра батьк╕вську печаль -╤ хлипання все розказати, -╤ крик, ╕ охання, ╕ жаль. -Та ба! не всякий так змудру╓, -Як сам Виргил╕й намалю╓, -А я ж до жалю не мастак: -Я сл╕з ╕ охання боюся -╤ сам н╕коли не журюся; -Нехай соб╕ се п╕де так. -90 Як т╕лько св╕това з╕рниця -На неб╕ зачала моргать, -То все троянськая станиця -Взялася мертвих звол╕кать. -Еней з Трахоном роз'╖зжа╓, -К трудам дружину понужда╓, -Кладуть ╕з мертвих т╕л костри; -Соломой ╖х обвол╕кають, -Ол╕ю з дьогтем поливають -На всякий зруб раз╕в по три. - -91 Пот╕м солому п╕дпалили, -╤ плам'я трупи обняло, -╤ в╕чну пам'ять заквилили, -Аж сумно слухати було. -Тут кость, ╕ плоть, ╕ жир шкварчали, -Тут инч╕ смалець ╕сточали, -У инчих репався жив╕т; -Смрад, чад ╕ дим кругом носились, -Жерц╕ найб╕льше тут трудились, -╤зконеб╓ халтурний р╕д. - -92 Други, товариш╕ ╕ кревн╕, -Батьки, сини, куми, свати, -На в╕ки в╕чн╕ незабвенн╕, -А може, хто ╕з су╓ти, -В огонь шпурляли р╕зну збрую, -Одежу, обув дорогую, -Шабл╕, лядунки, келепи, -Шапки, свитки, кульбаки, троки, -Онуч╕, постоли,волоки -Шпурлялись, як на т╕к снопи. - -93 Не т╕лько в пол╕ так робилось, -В Лаврент╕ сумно тож було; -Багацько трупа там палилось, -Поспульство ж на ч╕м св╕т ревло. -Там батько сина-паруб╕йку -Оплаковав ╕ кляв злод╕йку -В╕йну ╕ ветхого царя; -Тут д╕вка вельми убивалась, -Що без в╕нця вдовой осталась, -Утративши богатиря. - -94 Ж╕нки, порозпускавши коси, -Розхристан╕ ╕ без свиток, -Розтрьопан╕, простоволоси -Галасовали на ввесь рот. -По мертвих жал╕бно кричали, -По грудях билися, стогнали, -Латин╕в проклинали р╕д; -Про Турна ж вс╕ кричали см╕ло, -Що за сво╓ любовне д╕ло -Погубить даром ввесь народ. - -95 Дрансес на Турна тут доносить, -Що Турн вс╕м гибелям вина; -Еней на бой його лиш просить, -╤ так би й кончилась в╕йна. -Но ╕ у Турна був сутяга, -Брехун, юриста, крюк, п╕дтяга, -╤ д╕ло Турна защищав; -Та ╕ Аматин╕ пролази -Пускали розни╖ розкази, -Щоб Турн н╕ в ч╕м не уважав. - -96 Як ось од хана Д╕омида -Латинов╕ прийшли посли, -╤ ╕з охлявшого ╖х вида -Не видно, рад╕сть щоб несли. -Латин вельможам з старшиною -Велить явитись пред собою, -Що все ╕ сталося якраз; -Посл╕в кликнули до громади, -╤, виполнивши вс╕ обряди, -Латин прорек такий приказ: - -97 "Скажи, Венуле нежахливий, -Всю хана Д╕омида р╕ч, -Зда╓ться, був ти не брехливий, -Таким тебе зна наша С╕ч". -"П╕дн╕жок тв╕й я ╕ п╕дданець, -╤з слуг тво╖х посл╕дн╕й ланець, - -Сказав Венул, - не погн╕вись! -Мужича правда ╓сть колюча, -А панська на вс╕ боки гнуча, -╤ хан сказав так, не сумнись: - -98 Не з мордою Латина битись -Против троянських розбишак; -Вам треба б перше придивитись, -Який то ╓сть Еней козак! -П╕д Тро╓ю в╕н дався знати -Нам вс╕м, як взявся ратовати -Бог╕в домашн╕х ╕ р╕дню. -В╕н батька спас в злу саму пору, -На плечах зн╕с на ╖ду-гору, -Сього не майте за бридню. - -99 Против Енея не храбруйте, -Для нас зда╓ться в╕н святим; -╤ так Латину розтолкуйте, -Щоб лучше помирився з ним. -Гай! гай! де д╕ти ╓сть так╕╖, -Щоб кудр╕ батькови с╕ди╖ -Найвище ставили всього? -Не ворог я царю Латину, -Но чту Анхизову дитину -╤ не п╕ду против його. - -100 Прощайте, дом╕н╕ латинц╕! -Поклон м╕й вашому царю; -Возьм╕ть назад сво╖ гостинц╕, -Одправте ╖х к багатирю -Енею ╕ прос╕ть покою". -Венул утерся тут рукою -╤ р╕ч╕ с╕й зробив к╕нець. -Збентежила ся р╕ч Латина, -Здавалось, близька зла година; -На лисин╕ трусивсь в╕нець. - -101 Латин од думки схаменувся, -Олимпським трохи помоливсь; -Наморщивсь, сентябрьом надувся -╤ смутно на вельмож дививсь. -"А що? - сказав, - чи поживились? -От з Д╕омидом ви носились, -А в╕н вам фигу показав; -Заздалег╕дь було змовлятись, -Як з пан-Ене╓м управлятись, -Поки лапок не роз╕клав. - -102 Тепер не приберу б╕льш глузду, -Як тут сих поселить прочан; -Земл╕ шматок ╓сть не п╕д нужду, -То ╖м з угоддями оддам. -Оддам нив'я ╕ с╕нокоси, -╤ риболовн╕ тибрськ╕ коси, -То буде нам Еней сус╕д; -Коли ж не схоче в╕н остаться, -То все ж ╕збавимся од б╕д. - -103 А щоб з Ене╓м лад зробити, -Пошлю посл╕в десятк╕в п'ять; -╤ мушу дари одрядити, -Диковинки коли б достать: -Павидла.сала, осятрини, -Шалевий пояс ╕ люстрини, -Щоб к празнику пошив каптан, -Сап'янц╕ ╕з Торжка новеньк╕, -Мальовани╖ потибеньки. -А нуте! як зда╓ться вам?" - -104 Дрансес був дивний говоруха -╤ Турнов╕ був враг лихий, -Вста╓, ус гладить, в нос╕ чуха, -Да╓ одв╕т царю такий: -"Латине св╕тлий, знаменитий, -Тво╖ми мед устами пити! -Всяк тягне в серц╕ за тебе; -Но од╕зватися не см╕ють, -Сидять, мовчать, сопуть, пот╕ють -╤ всяк м╕зку╓ про себе. - -105 Нехай же та личина люта, -Що нас впровадила в в╕йну -╤ ганьбою до вс╕х надута, -Походить б╕льш на сатану! -Що ск╕лько бол╕ причинила, -Що ск╕лько люду погубила, -А в смутний час навт╕кача! -Нехай лиш Турн, що верховодить -╤ вс╕х пан╕в за кирпи водить, -З Ене╓м пор╕вня плеча. - -106 Нехай оставить нас в свобод╕, -Нехай цар╕вн╕ дасть покой; -Нехай живе в сво╖й господ╕, -А щоб в Лат╕ю н╕ ногой. -А ти, Латине, вс╕х благ╕йший, -Придбав Енею дар смачн╕йший: -Йому Лавин╕ю оддай. -Сим сватовством нам мир дару╓ш -╤ царства рани урату╓ш; -Дочц╕ ж з Ене╓м буде рай. - -107 Тебе ж прошу я, пане Турне! -Покинь к Лавин╕╖ любов -╤ проясни чоло нахмурне, -Щади латинську нашу кров. -Еней тебе лиш визива╓, -А нас, латинц╕в, не займа╓, -╤ди з троянцем потягайсь! -Коли ти храбрий не словами, -Так докажи нам те д╕лами, -Побить Енея постарайсь". - -108 Од р╕ч╕ сей Турн роз'ярився, -Як втопленик, посин╕в ввесь; -Дрижали губи, сам дрочився, -Зубами клацав, мовби пес, -Сказав: "О, стара пустомеля! -Яхидств ╕ каверз вс╕х оселя! -╤ ти тхором мене зовеш! -╤ небилиц╕ вимишля╓ш, -Народ лукаво ввесь ляка╓ш, -На мене ж чортзна-що плетеш. - -109 Що буц╕м хочу я одтяти -Головку лисую твою; -Та згинь! - не хочу покаляти -Честь багатирськую свою. -А ти, Латине милостивий, -Коли такий став полохливий, -Що ╕ за царством байдуже? -Так л╕зьте ж до Енея раком, -Плазуйте перед сим трояком, -В╕н мир вам славний устриже. - -110 Коли ж до мира я пом╕ха, -Коли Еней мене бажа -╤ смерть моя вам ╓сть пот╕ха; -Моя душа не ╓сть чужа -Од храбрости ╕ од над╕╖, -╤ду, де ждуть мене злод╕╖, -╤ду ╕ б'юся з вт╕качем! -Нехай хоть стане в╕н Бовою, -Не наляка мене собою, -Пом╕ряюсь з його плечем". - -111 Коли в конгрес╕ так тягались, -Енеи к Лавренту п╕дступав; -На штурм троянц╕ шиковались, -До бою всякий аж дрижав. -Латин таку почув новинку, -Злякавсь, пустив ╕з рота слинку, -╤ вся здригнула старшина. -"От вам ╕ мир", - сказав Турн лютий -╤, не терявши н╕ минути, -Пред в╕йськом опинивсь, як на! - -112 Оп'ять настав гармидер, лихо; -Народ, як черв, заворушивсь. -То вс╕ кричать, то шепчуть тихо, -Хто лаявся, а хто моливсь. -Оп'ять в╕йна ╕ р╕занина, -Оп'ять б╕да гне в сук Латина, -Сердешний каявсь од душ╕, -Що тестем не зробивсь Енею, -╤ посл╕ б з мирною душею -Лигав потапц╕ ╕ книш╕. - -113 Турн миттю нарядився в збрую, -Летить, щоб потрошить троян; -╤ роз'ярив дружину злую -Побить Ене╓вих прочан. -Прискочив перше до Камилли, -Як огир добрий до кобили, -╤ став ╖й зараз толковать: -Куди ╖й з в╕йськом напирати; -Мессап же мусить п╕дкрепляти -Цариц╕ сей прокляту рать. - -114 Розпорядивши, Турн, як треба, -Махнув, засаду щоб зробить, -На гору, що торкалась неба, -╤ щоб фриг╕йц╕в окружить. -Еней постро╖в тож отряди, -Де вс╕м назначив для осади -Без одступу на вал ╕ти. -╤дуть, з╕мкнувшись м╕цно, т╕сно, -╤дуть, щоб поб╕дить посп╕шно -Або щоб трупом полягти. - -115 Троянц╕ сильно наступали -╤ тиснули сво╖х враг╕в, -Не раз латинц╕в проганяли -До самих городських вал╕в. -Латинц╕ также оправлялись -╤ од троянц╕в одбивались, -Один другого товк на прах; -Тут ╖х чиновники тузились, -Як п╕вн╕ за гребн╕ возились; -Товклись кулаччям по зубах. - -116 Но як Арунт убив Камиллу, -Тогд╕ латинц╕в жах напав; -Утратили ╕ дух, ╕ силу, -Поб╕гли, хто куди попав. -Троянц╕ з б╕глими зм╕тались, -Над ╖х плечами забавлялись -╤ задавали вс╕ сто лих. -Ворота в баштах запирали, -Сво╖х ховатись не пускали, -Бо напустили б ╕ чужих. - -117 Як в╕сть така прийшла до Турна -То так мерзенно ╕скрививсь, -Що твар зробилась нечепурна -╤ косо, зашморгом дививсь. -Пот╕м яру╓ од досади, -Виводить в╕йсько ╕з засада -╤ гору покида, ╕ л╕с -╤ т╕лько що спустивсь в долину. -То в тую ж самую годину -Уздр╕в Ене╓вих гульв╕с. - -118 П╕знав пан Турн пана Енея, -А Турна тож Еней п╕знав; -Вспалали духом Асмодея, -Один другого б роз╕драв; -Не об╕йшлося б тут без бою, -Коли б пан Феб од перепою -Заранше в воду не зал╕з -╤ не послав на землю ноч╕; -Тут вс╕х до сна стулились оч╕ -╤ всяк уклався горлор╕з. - -119 Турн, облизня в бою п╕ймавши, -Зубами з серця скреготав; -Од дуру, що робить не знавши, -Латину з злостию сказав: -"Нехай злиденни╖ прочани, -Задрипанц╕ тво╖ трояни, -Нехай сво╖х держаться слов -╤ду з Ене╓м поштурхаться, -В мо╖х проступках оправдаться: -Убить - ╕ окол╕ть готов. - -120 Пошлю Енея до Плутона, -Або ╕ сам в ад копирсну; -Уже мн╕ жизнь ╕ так солона! -Оддай Енею нав╕сну..." -"Гай, гай! - Латин тут об╕звався. - -Чого ти так розлютовався? -Що ж буде, як розсержусь я? -Уже мен╕ брехати стидно; -А пота╖ть - богам обидно; -Святая правда дорога! - -121 Послухай же, судьби ╓сть воля, -Щоб я дочки не оддавав -За земляка, а то зла доля -Насяде, хто злама устав. -Мене Амата ублагала -╤ так боки натасовала, -Що я Енею одказав. -Тепер сам мусиш м╕рковати, -Чи треба жить, чи умирати; -А лучше, якби в ум ти взяв - -122 ╤ занедбав мою Лависю; -Чи трохи в св╕т╕ панночок? -Ну, взяв би Муньку або Пр╕сю, -Шатнувсь то в сей, то в той куток: -В╤вашки, Мильц╕, Пушкар╕вку, -╤ в Будища, ╕ в Горбан╕вку, -Тепер д╕вчат, хоть гать гати; -Тепер на сей товар не скудно, -╤ замужню украсть не трудно, -Аби по норову найти". - -123 На слово се прийшла Амата -╤ зараз в Турне ╕ вп'ялась; -Лобзала в губи стратилата -╤ од плачу над тим тряслась. -"Внапасть, - сказала, - не вдавайся -╤ битися не посп╕шайся, -Як луснеш ти, то згину я; -Без тебе нас боги покинуть, -Латинц╕ ╕ рутульц╕ згинуть, -╤ пропаде дочка моя". - -124 Но Турн на се не уважа╓, -╤ байдуже н╕ сльоз, н╕ слов; -Г╕нця к Енею посила╓, -Щоб битись завтра був готов. -Еней ╕ сам трусивсь до бою, -Щоб сильною сво╓й рукою -Головку Турну одчесать. -А щоб пов╕рить Турна слову, -Тож посила зробить умову, -Як завтра виставляти рать. - -125 На завтра, т╕лько що св╕тало -Уже народ заворушивсь; -Все вешталося, все кишало, -На бой дивитись всяк галивсь. -Межовщики там розм╕ряли, -К╕лочки в землю забивали, -На знак, де в╕йськов╕ стоять. -Жрец╕ молитви зачитали, -Олимпським в жертву убивали -Цап╕в, баран╕в, поросят. - -126 Тут в╕йсько стройними рядами -В парад╕ йшло, мовби на бой; -В празничн╕й збру╖, з прапорами, -Всяк ратник чванився собой. -Обидв╕ арм╕╖ стояли -На тих межах, що показали; -М╕ж ними був просторий плець; -Народ за в╕йськом копошився, -Всяк товпився, всяк л╕з, т╕снився, -Побо╖щу щоб зр╕ть к╕нець. - -127 Юнона, як богиня, знала, -Що Турну прийдеться пропасть, -╤ще в м╕зку коверзовала, -Щоб одвернуть таку напасть; -Кликнула мавку вод Ютурну -(Бо ся була сестриця Турну) -╤ розказала ╖й св╕й страх; -Вел╕ла швидче умудриться, -На всяк╕ хитрости пуститься, -Щоб брата не строщили в прах. - -128 Як так на неб╕ дв╕ хитрили, -Тут лагодились два на бой; -Вс╕ за свого бог╕в молили, -Щоб власною сво╓й рукой -╤зм╕г врага в я╓шню зм'яти. -Рутульц╕ ж стали розмишляти, -Що Турн ╖х може скиксовать; -Уже заздалег╕дь смутився, -╤ще н╕чого, а скривився, -Не лучше б бой сей перервать. - -129 На сей час Ютурна - мавка -В рутульських подосп╕ла строй; -╤ там верт╕лася як шавка, -╤ вс╕х скуйовдила собой. -Камерта вид на себе взявши, -Тут вс╕х учила толковавши, -Що сором Турна видавать; -Стид вс╕м стоять згорнувши руки, -Як згине Турн терп╕ти муки, -Дать ши╖ в кандали ковать. - -130 Все в╕йсько сумно мурмотало, -Сперва тихенько, посл╕ в глас -Гукнули разом: "Все пропало!" -Щоб розмир перервать в той час. -Ютурна фигл╕ ╖м робила, -Шпаками к╕бця затровила, -╤ за╓ць вовка покусав. -Так╕╖ чуда небувал╕ -Лаврентц╕ в добре толковали, -Тулумн╕й к битв╕ п╕дтруняв. - -131 ╤ перший стрелив на троянц╕в, -Гиллипенка на смерть убив; -А сей був родом ╕з аркадц╕в, -То земляк╕в на гн╕в п╕дв╕в. -Отак оп'ять з╕рвали с╕чу! -Б╕жать один другому встр╕чу, -Хто з шаблею, хто з палашем; -Кричать, стр╕ляють, б'ють, рубають, -Лежать, вт╕кають, доганяють; -Все вмиг зробилось кул╕шем. - -132 Еней, правдивий чолов'яга, -Побачивши такий нелад, -Що вража, зрадивши, ватага -Послать фриг╕йц╕в дума в ад, -Кричить: "Чи ви осатан╕ли? -Адже ми розмир утвердили! -Ми з Турном поб'╓мось одн╕". -Но в╕дк╕ль стр╕лка не взялася -╤ спотиньга в стегно вп'ялася, -╤ кров забризкала штани. - -133 Еней од рани шкандиба╓ -В кров╕ ╕з строю в св╕й намет; -Його Аскан╕й проважа╓, -Либонь ╕ п╕д руку ведеть. -Уздр╕в се Турн, возвеселився, -Розприндився ╕ розхрабрився -╤ на троянц╕в полет╕в: -То б'╓, то пха або руба╓, -╤з труп╕в бурти насипа╓, -Хотьби варить на сто котл╕в. - -134 ╤ перших Ф╕ла, Тамариса -На землю махом поваляв; -Пот╕м Хлорея, Себариса, -Мовби комашок, потоптав; -Дарету, Главку, Ферсилогу -Поранив руки, шию, ногу; -Нав╕к кал╕ками зробив. -Побив багацько Турн заклятий, -Не трохи потоптав зикратий, -В кров╕ так, мов в багн╕, бродив. - -138 Коробилась душа Енея, -Що Турн троянц╕в так локшив; -Стогнав жалч╕ше Прометея, -Бо був од рани ╓л╓ жив. -Я пид, цилюрик лазаретний, -Був знахур в порошках нешпетний, -Л╕чить Енея приступав: -По локт╕ руки засука╓, -За пояс поли затика╓, -Очками кирпу ос╕длав. - -136 ╤ зараз приступивши к д╕лу, -В╕н шпеник в ран╕ розглядав; -Прикладовав припарки к т╕лу -╤ шилом в ран╕ колупав. -╤ шевську смолу приклада╓, -Но все те трохи помага╓; -Япид сердешний чу╓ жаль! -Обценьками питавсь, кл╕щами, -Крючками, щипцями, зубами, -Щоб вирвать проклятущу сталь. - -137 Венери серце засверб╕ло -Од жалю, що Еней стогнав; -П╕дтикавшись - ану за д╕ло; -╤ Купидончик не гуляв. -Шатнулись, разних трав нарвали, -Зц╕лющо╖ води примчали, -Гарлемпських капель п╕ддали, -╤, все те вкуп╕ сколотивши, -Як╕сь слова наговоривши, -Енею рану полили. - -138 Таке л╕карство чудотворне -Боль рани зараз уняло, -╤ стр╕лки коп╕й це упорне -Без прац╕ винятись дало. -Еней наш знова ободрився, -Пальонки кубком п╕дкрепився, -В пайматчину од╕гся бронь. -Летить оп'ять враг╕в локшити, -Летить троянц╕в ободрити, -Роздуть в них храбрости огонь. - -139 За ним фриг╕йськ╕ во╓води, -Що тьху, навзаводи летять; -А в╕йсько - в лотоках як води -Ревуть, все дном наверх вертять. -Еней лежачих не займа╓, -Ут╕кач╕в н╕защо ма╓, -А Турна повстр╕чать бажа. -Хитрить лукавая Ютурна, -Яким би побитом ╖й Турна -Спасти од смертного ножа. - -140 На хитрости д╕вчата здатн╕, -Коли ╖х серце защемить; -╤ в ремесл╕ с╕м так понятн╕, -Сам б╕с ╖х не перемудрить. -Ютурна з облака злет╕ла, -З╕пхнула братня маштал╕ра -╤ стала коней поганять; -Бо Турн ганяв тогд╕ на воз╕, -Зикратий же лежав в обоз╕, -Не в силах б╕гать н╕ стоять. - -141 Ютурна, к╕ньми управляя, -Шаталась з Турном м╕ж полк╕в, -Як од хорт╕в лиса виляя, -Спасала Турна од враг╕в. -То з ним наперед ви╖зжала, -То вмиг в другий к╕нець скакала, -То не туда, де був Еней. -Сей бачить хитрость тут непевну, -Трусливость Турнову н╕кчемну, -Нап'явсь в погонь зо вс╕х гужей. - -142 Пустивсь Еней сл╕дити Турна -╤ дума з ока не спустить; -Но мавка хитрая Ютурна -╤ тут найшлася кулю злить. -К тому ж Мессап, заб╕гши збоку, -Зрадливо, зо всього наскоку, -Пустив в Енея кам╕нець; -Но сей, по щастю, ухилився -╤ кам╕нцем не повредився, -З султана ж т╕лько збивсь к╕нець. - -143 Еней, таку уздр╕вши зраду, -Великим гн╕вом розпаливсь; -Гукнув на всю свою громаду -╤ тихо Зевсу помоливсь. -Всю рать свою вперед подвинув -╤ разом на враг╕в нахлинув, -Вел╕в вс╕х с╕кти та рубать. -П╕шли латинц╕в потрошити; -Рутульц╕в шпиговать, кришити -Та ба! Як Турна б нам достать. - -144 Тепер без сорома признаюсь, -Що трудно битву описать; -╤ як н╕ морщусь, н╕ стараюсь, -Щоб гладко в╕рш╕ шкандовать, -Та бачу по мо╓му виду, -Що скомпоную панихиду. -Зроблю лиш розпис ╕менам -Убитих во╖н╕в на пол╕ -╤ згинувших тут по невол╕ -Для примхи ╖х князьк╕в душам. - -145 На сей батали╖ пропали: -Цетаг, Тана╖с ╕ Толон; -Од рук Ене╓вих лежали -Пор╕зан╕: Онит, Сукрон. -Троянц╕в Г╕лла ╕ Ам╕ка -З╕пхнула в пекло Турна п╕ка... -Та де вс╕х по╕менно знать? -Там вороги вс╕ так зм╕шались, -Ст╕снились, що уже кусались, -Руками ж н╕льзя ╕ махать. - -146 Як ось ╕ сердобольна мати -Енею хукнула в кабак, -Вел╕в, щоб штурмом город брати, -Рутульських перебить собак. -Столичний же Лаврент достати, -Латину з Турном перцю дати; -Бо цар в будинках н╕ гу-гу. -Еней на старших галаса╓, -Мерщ╕й до себе ╖х ззива╓ -╤ мовить, ставши на бугру: - -147 "Мо╓╖ мови не жахайтесь -(Бо нею управля Зевес) -╤ зараз з в╕йськом одправляйтесь -Брать город, де паршивий пес, -Латин зрадливий п'╓ сивуху, -А ми б'╓мось зо всього духу. -╤д╕ть пал╕ть, рубайте вс╕х; -Громадська ратуш, зборн╕ ╕зби -Щоб наперед всього ╕зслизли, -Амату ж зав'яж╕те в м╕х". - -148 Сказав, ╕ в╕йсько загрим╕ло, -Як громом, разним оружжям; -Постро╖лось ╕ полет╕ло -Простесенько к градським ст╕нам. -Огн╕ через ст╕ну шпурляли, -До ст╕н драбини приставляли -╤ хмари напустили стр╕л. -Еней, на город руки знявши, -Латина в зрад╕ укорявши, -Кричить: "Латин вина злих д╕л". - -149 Яки╖ в город╕ остались, -Злякались од такой б╕ди, -╤ голови ╖х збунтовались, -Не знали ут╕кать куди. -Одн╕ тряслись, друг╕ пот╕ли, -Ворота одчинять хот╕ли, -Щоб в город напустить троян. -Друг╕ Латина визивали, -На вал пол╕зти принуждали, -Щоб сам спасав сво╖х мирян. - -150 Амата, глянувши в в╕конце, -Уздр╕ла в город╕ пожар; -Од диму, стр╕л затьмилось сонце; -Напав Амату сильний жар. -Не бачивши ж рутульц╕в, Турна, -Вся кров скип╕лася зашкурна, -╤ вмиг царицю одур взяв. -Здалося ╖й, що Турн убитий, -Через не╖ стидом покритий, -Нав╕к з рутульцями пропав. - -151 ╖й жизнь зробилася немила, -╤ осоружився ввесь св╕т. -Себе, олимпських кобенила; -╤ видно ╕зо вс╕х прим╕т, -Що глузд остатн╕й потеряла; -Бо царське╓ обрання рвала, -╤ в сам╕й смутн╕й с╕й пор╕, -Очкур круг ши╖ обкрутивши, -К╕нець за жердку зачепивши, -Пов╕силась на очкур╕. - -152 Амати смерть ся бусурманська -Як до Лавин╕╖ дойшла, -То крикнула "уви!" з-письменська, -По хат╕ гедзатись п╕шла. -Одежу всю цв╕тну порвала, -А чорну к цер╕ прибирала, -Мов галка нарядилась вмах; -В маленьке зеркальце дивилась, -Кривитись жал╕бно училась -╤ мило хлипати в сльозах. - -153 Такая роз╕мчалась чутка -В народ╕, в город╕, в полках, -Латин же, як старий плохутка, -Устояв ледве на ногах. -Тепер в╕н берега пустився -╕ так злиденно ╕скривився, -Що став похожим на верзун. -Амати смерть вс╕х сполошила, -В тугу, в печаль вс╕х утопила, -Од не╖ звомпив сам пан Турн. - -154 Як т╕лько Турн осв╕домився, -Що дав цариц╕ смерть очкур, -То так на вс╕х остервенився, -П╕дстрелений мов дикий кнур. -Б╕жить, кричить, маха руками -╤ гр╕зними велить словами -Латинцям ╕ рутульцям бой -З ене╖вцями перервати. -Якраз противн╕ супостати, -Утихомирясь, стали в строй. - -155 Еней од радости не стямивсь, -Що Турн виходить битись з ним -Оскалив зуб, на вс╕х оглянувсь -╤ списом помахав сво╖м. -Прямий, як сосна, величавий, -Бувалий, здатний, тертий, жвавий, -Такий, як був Н е ч е с а-князь; -На нього вс╕ баньки п'ялили, -╤ сами вороги хвалили, -Його любив всяк - не боявсь. - -156 Як т╕лько виступили к бою -Завзята пара ватажк╕в, -То, зглянувшися м╕ж собою, -Зубами всякий заскрип╕в. -Тут хвись! шабельки засвист╕ли, -Цок-цок! - ╕ ╕скри полет╕ли; -Один другого полосять! -Турн перший зац╕див Енея, -Що з плеч упала ╕ керея, -Еней був поточивсь назад. - -157 ╤ вмиг, прочумавшись, з наскоком -Еней на Турна напустив, -Оддячивши йому сто з оком, -╤ вражу шаблю перебив. -Яким же побитом спастися? -Трохи не лучше уплестися? -Без шабл╕ н╕льзя воювать. -Так Турн зробив без дальней думки, -Я к кажуть п╕добравши клунки, -Ану! Чим тьху навт╕ки драть. - -158 Б╕жит пан Турн ╕ репету╓, -╤ просить у сво╖х меча; -Н╕хто сердеги не рату╓ -Од рук троянська силача! -Як ось ╕ще перерядилась -Сестриця ╕ пред ним явилась -╤ в руку сунула палаш; -Оп'ять шабельки заблищали, -Оп'ять панцир╕ забряжчали, -Оп'ять пан Турн оправивсь наш. - -159 Тут Зевс не втерп╕в, об╕звався, -Юнон╕ з гн╕вом так сказав: -"Чи ум од тебе одцурався? -Чи хочеш, щоб тоб╕ я дав -По пан╕стар╕й блискавками? -Б╕да з злосливими бабами! -Уже ж в╕стимо вс╕м богам: -Еней в Олимп╕ буде з нами -Живитись тими ж пирогами, -Як╕ кажу пекти я вам. - -160 Безсмертного ж хто ма убити? -Або хто може рану дать? -Про що ж мазку мирянську лити? -За Турна щиро так стоять? -Ютурна на одну проказу, -╤ певне по твому приказу, -Палаш рутульцю п╕ддала. -╤ поки ж будеш ти б╕ситься? -На Трою ╕ троянц╕в злиться? -Ти зла ╖м вдоволь задала". - -161 Юнона в первий раз смирилась, -Без крику к Зевсу р╕ч вела: -"Прости, паноче! проступилась, -Я, далеб╕, дурна була; -Нехай Еней с╕дла рутульця, -Нехай спиха Латина з стульця, -Нехай поселить тут св╕й р╕д. -Но т╕лько щоб латинське плем'я -Удержало на в╕чне врем'я -╤мення, мову, в╕ру, вид". - -162 "╤носи! с╕льк╕сь! як мовляла", - -Юнон╕ Юпитер сказав. -Богиня з рад╕щ танцювала, -А Зевс метелицю свистав. -╤ все на шальках розважали, -Ютурну в воду од╕слали, -Щоб з братом Турном розлучить; -Бо книжка Зевсова з судьбами, -Не смертних писана руками, -Так мусила установить. - -163 Еней маха╓ довгим списом, -На Турна м╕цно наступа, -"Тепер, - кричить"---. п╕дбитий б╕сом, -Тебе н╕хто не захова. -Хоть як вертись ╕ одступайся, -Хоть в в╕що хоч перекидайся, -Хоть зайчиком, хоть вовком стань, -Хоть в небо л╕зь, ниряй хоть в воду, -Я витягну тебе сп╕дсподу -╤ розм╕зчу погану дрянь". - -164 Од сей бундючно╖ Турн реч╕ -Безпечно усик закрутив -╤ зжав сво╖ широк╕ плеч╕, -Енею глузд╕вно сказав: -"Я ставлю р╕ч твою в дурницю; -Ти в руку не п╕ймав синицю, -Не тебе, далеб╕г, боюсь. -Олимпськ╕ нами управляють, -Вони на мене налягають, -Пред ними т╕лько я смирюсь". - -165 Сказавши, круто повернувся -╤ камень пуд╕в в п'ять п╕дняв; -Хоть з прац╕ трохи ╕ надувся; -Бо бач, не тим в╕н Турном став. -Не та була в н╕м жвавость, сила, -Йому Юнона ╕зм╕нила; -Без бог╕в ж людська моч пустяк. -Йому ╕ камень ╕зм╕ня╓, -Енея геть не дол╕та╓, -╤ Турна взяв великий страх. - -166 В таку щасливую годину -Еней чимдуж спис розмахав -╤ Турну, гадовому сину, -На в╕чний поминок послав; -Гуде, свистить, несеться п╕ка, -Як зверху за курчам шульп╕ка, -Торох рутульця в л╕вий б╕к! -Простягся Турн, як щогла, дол╕, -Кача╓ться од г╕ркой бол╕, -Клене олимпських ╓ретик. - -167 Латинц╕ од сього жахнулись, -Рутульц╕ галас п╕дняли, -Троянц╕ глумно осм╕хнулись, -В Олимп╕ ж могорич пили. -Турн тяжку боль одол╕ва╓, -К Енею руки простяга╓ -╤ мову слезную рече: -"Не жизни хочу я подарка; -Твоя, Анхизович, припарка -За Стикс мене поволоче. - -168 Но ╓сть у мене батько р╕дний, -Старий ╕ дуже ветхих сил; -Без мене в╕н хоть буде б╕дний, -Та св╕т мен╕ сей став не мил; -Тебе о т╕м я умоляю, -Прошу, як козака, благаю, -Коли мен╕ смерть задаси, -Одправ до батька труп дублений; -Ти будеш за с╕╓ спасений, -На викуп же, що хоч, проси". - -169 Еней од реч╕ сей змя'гчився -╤ меч п╕нятий опустив; -Трохи-трохи не прослезився -╤ Турна ряст топтать пустив. -Аж зирк- Палантова лядунка -╤ золота на н╕й карунка -У Турна висить на плеч╕. -Енея оч╕ запалали, -Уста од гн╕ву задрижали, -Ввесь зашар╕всь, мов жар в печ╕. - -170 ╤ вмиг, вхопивши за чуприну, -Шкереберть Турна повернув, -Нас╕в кол╕ном злу личину -╤ басом громовим гукнув: -"Так ти троянцям нам для см╕ха -Глумиш з Паллантова досп╕ха -╤ думку ма╓ш буть живим? -Паллант тебе тут убива╓, -Тебе в╕н в пекл╕ дожида╓, -╤ди к чортам дядькам сво╖м". - -171 3 сим словом меч св╕й устромля╓ -В роззявлений рутульця рот -╤ трич╕ в ран╕ поверта╓, -Щоб б╕льше не було хлопот. -Душа рутульська полет╕ла -До пекла, хоть ╕ не хот╕ла, -К пану Плутону на бенькет. -Живе хто в св╕т╕ необачно, -Тому н╕где не буде смачно, -А б╕льш, коли ╕ сов╕сть жметь. - -КОМЕНТАР ДО "ЕНЕ╥ДИ" ╤ВАНА КОТЛЯРЕВСЬКОГО ТА ЙОГО ╤СТОР╤Я -Наст╕йну потребу в розгорнутому коментар╕ до першого твору ново╖ укра╖нсько╖ л╕тератури розум╕╓ кожний, хто читав "Ене╖ду". Ще в стол╕тн╕й юв╕лей першого видання "Ене╖ди" (1898) ставилося питання про створення коментаря, без якого уже тод╕, коли принаймн╕ в домашньому побут╕ народу було чимало сп╕льного з добою ╤вана Котляревського, багато що в "Ене╖д╕" залишалося неясним. Але н╕ в дн╕ стол╕тнього юв╕лею великого твору, н╕ в дн╕ урочистого в╕дкриття пам'ятника на могил╕ Котляревського в Полтав╕ (1903), н╕ п╕зн╕ше дал╕ добрих нам╕р╕в справа не п╕шла. У науков╕й л╕тератур╕ ╕нколи нав╕ть висловлювалася, а коли не висловлювалася, то мовчки сприймалася думка, що з'ясування побутово-етнограф╕чних реал╕й в "Ене╖д╕" - д╕ло другорядне. -Уже позаду 200-р╕чний юв╕лей з дня народження Котляревського, не за горами 200-р╕ччя першого видання "Ене╖ди", а у велик╕й б╕бл╕ограф╕╖ праць про поему ма╓мо лише одну статтю, присвячену дан╕й тем╕, - "Побутова старовина в "Ене╖д╕" ╤. П. Котляревського" Миколи Сумцова, опубл╕ковану ще у 1905 р. Судячи ╕з зм╕сту, тут ╕менитий укра╖нський етнограф по пам'ят╕, не звертаючись до друкованих джерел, пояснив к╕лька десятк╕в старожитностей ╕, ясна р╕ч, далеко не вичерпав визначено╖ у заголовку теми. Стаття показу╓, який прекрасний коментар до дивовижного твор╕ння Котляревського м╕г би укласти Сумцов ╕ яко╖ значно╖ шкоди зазнала культура нашого народу, що н╕ в╕н, н╕ хтось ╕нший з учених, ближчих до доби письменника, не взявся до тако╖ прац╕. -В╕дгукуючись на появу статт╕ Миколи Сумцова, л╕тературознавець Михайло Мочульський писав: "...Наша наукова критика ще не зробила дос╕ н╕чого, щоб пояснити та зробити приступною для загалу ту ц╕каву поему. Наша критика оберта╓ться лише в хибн╕м кол╕ утертих фаз, доторка╓ться "Ене╖ди" зверха, й н╕кому дос╕ не забаглося п╕рнути на ╖╖ дно, щоб як сл╕д з'ясувати ╖╖..." -Сумцов об╕брав соб╕ ц╕каву й живу тему: в╕н мав подати в сво╖й статт╕ висл╕ди над побутовим боком "Ене╖ди"; на жаль, одначе шановний професор не дав нам того, чого сл╕д було спод╕ватися по н╕м. В╕н лише торкнувся сво╓╖ теми, але не поглибив ╖╖, поставив багато питань, але не дав на них в╕дпов╕д╕. Тим-то стаття, хоч не без певних ц╕кавих вказ╕вок - мусить розчарувати". -Присуд М. М. Мочульського, якщо сприймати його в ╕сторичн╕й перспектив╕, вида╓ться надто суворим. ╤ нин╕ значення прац╕ М. Ф. Сумцова не зменшилося, а навпаки, зросло. Кр╕м того, вже на той час у працях П. Г. Житецького, ╤. М. Стешенка, ╤. Я. Франка, ╕нших автор╕в можна було знайти значний матер╕ал для коментаря. Коли його додати до словничка чи прим╕ток у к╕нц╕ книги, без яких не обходилося, за поодинокими винятками, жодне видання "Ене╖ди", починаючи в╕д першого, то це вже було сол╕дним фундаментом для коментаря. Значний внесок у справу створення коментаря зробили так╕ радянськ╕ л╕тературознавц╕, як ╤. Я. Айзеншток, А. П. Шамрай, П. К. Волинський, ╢. П. Кирилюк. [1] -Одначе коментаря до "Ене╖ди" в сучасному значенн╕ цього слова ще не ма╓мо. А час не сто╖ть, стр╕мко зм╕ню╓ться життя всього народу та окремих його верств. Що ж до села, то в його побут╕ т╕льки за пер╕од п╕сля Велико╖ В╕тчизняно╖ в╕йни сталося б╕льше зм╕н, н╕ж за к╕лька стол╕ть перед тим. Покол╕ння, дитинство ╕ юн╕сть якого пройшли в укра╖нському сел╕ 30 - 40-х рок╕в XX ст., знало ╕ патр╕архальну хату та дворище з в╕дпов╕дними предметами домашнього й господарського вжитку, ╕ домоткане полотно, ╕ в╕тряки, ╕ водян╕ млини. Про коней та вол╕в, як╕ були основною тягловою силою в господарств╕, й говорити не доводиться. А для пово╓нних покол╕нь все це - давнина, екзотика. -"Ене╖да" ╤вана Котляревського - виняткове художн╓ явище. Хоч на велик╕й травест╕╖ в╕дбився, та й не м╕г не в╕дбитися, поступ сусп╕льно-л╕тературно╖ думки та погляд╕в самого автора вподовж трьох десятк╕в рок╕в прац╕ над нею, "Ене╖да" становить собою напрочуд вик╕нчену, струнку ц╕л╕сть, гармон╕йну ╓дн╕сть зм╕сту та форми. Травест╕я не може зовс╕м в╕д╕рватися в╕д сюжетно╖ канви першотвору, одначе ╕ в рамках даного жанру блискуче виявилися ориг╕нальн╕сть, гнучк╕сть ╕ багатство композиц╕йних засоб╕в ╤вана Котляревського. По стар╕й канв╕ в╕н см╕ливо вимальову╓ нов╕ узори, по-сво╓му компону╓ матер╕ал, коли це зумовлено художньою доц╕льн╕стю, самим духом в╕дтворюваного життя, св╕тоглядом укра╖нського народу т╕╓╖ доби. -В╕зьмемо хрестомат╕йне м╕сце - картини пекла у трет╕й частин╕ поеми, в яких Котляревський далеко в╕дступа╓ в╕д Верг╕л╕я. Гр╕шники розм╕щен╕ в пекл╕ за певною системою, за величиною гр╕х╕в. Разом з тим пекло в╕дбива╓ лад та ╕╓рарх╕ю тогочасного сусп╕льства. Перел╕к гр╕х╕в, за як╕ карають людей у пекл╕, ╖х градац╕я залежно в╕д суворост╕ кари - то власне кодекс морал╕ укра╖нського народу в дану ╕сторичну епоху. Цей кодекс виражений у поем╕ так глибоко й точно, поданий у такому сконденсованому й систематизованому вигляд╕, що у вс╕й наш╕й л╕тературн╕й спадщин╕ минулого важко знайти под╕бний тв╕р. -Мав рац╕ю сучасник зачинателя ново╖ укра╖нсько╖ л╕тератури етнограф ╤. Кулжинський, коли писав: "Борг справедливост╕ вимага╓, щоб ми склали подяку панов╕ Котляревському за його "Ене╖ду". Ми певн╕, що ся прекрасна парод╕я [т╕льки не парод╕я, а травест╕я - О. С.] д╕йде до наступних покол╕нь ╕ нею будуть займатися так, як тепер займаються рун╕чними написами або стародавн╕ми медалями, як╕ збер╕г безпощадний час". -"Ене╖да" - енциклопед╕я народного життя. Мало не кожна строфа поеми для тих, хто ум╕╓ ту енциклопед╕ю читати, може розгорнутися в ц╕лу наукову розв╕дку про той чи ╕нший аспект сучасно╖ ╤. Котляревському д╕йсност╕. -Письменник завжди дотримувався живо╖ правди життя, яка повнокровно струму╓ в кожному рядку поеми. Зрозум╕ти предмет, явище, под╕ю, ╕м'я, назване в поем╕, - т╕льки половина справи. Друга, не менш важлива, - з'ясувати, в якому контекст╕ твору, а разом з тим ╕ реально╖ д╕йсност╕, ╕сторично╖ доби поста╓ все, що склада╓ зм╕ст поеми. У н╕й не те що строфи, - рядка, жодного слова нема╓, вжитого просто так, для зв'язку м╕ж еп╕зодами. Все працю╓, все несе смислове навантаження, кожне слово - там, де йому належить бути. ╤ в усьому - виняткове знання буття укра╖нського народу, його психолог╕╖, його характеру. -При цьому будь-який коментар не може дати ╓диного ключа, який допомагав би в╕дкривати вс╕ художн╕ секрети "Ене╖ди". В картинах пекла - одна художня ╕дея, в ╕нших, пор╕вняно простих еп╕зодах, - ╕накша, теж п╕дказана в╕дтворюваним життям. Скаж╕мо, на╖дки на численних об╕дах троянц╕в завжди називаються в такому порядку, в якому ╖х подавали на ст╕л. ╤нший порядок - у перел╕ку на╖дк╕в праведник╕в у раю. Це переважно дитяч╕ ласощ╕. Спочатку залежно в╕д ╖х популярност╕ назван╕ покупн╕ ласощ╕, базарн╕ [2] ("Сластьони, коржики, стовпц╕"; III, 118), пот╕м - доступн╕ш╕ д╕тям, натуральн╕ - з город╕в, сад╕в, поля, л╕су. Останн╕ назван╕ в такому порядку, в якому протягом весни - л╕та - осен╕ ними ласують д╕ти ("Часник, рог╕з, пасл╕н, кислиц╕, Козельц╕, терн, гл╕д, полуниц╕"; III, 118). -Складн╕ший випадок: на бенкет╕ у Д╕дони починають грати музики. Першим - ╕нструмент нижчо╖ тональност╕ - бандура, за нею посл╕довно вступають все голосн╕ш╕ - соп╕лка, дудка, скрипка. Кожному ╕нструментов╕, його мелод╕╖ в╕дведений рядок, звукова ╕нструментовка якого в╕дбива╓ дану мелод╕ю. Наступний наклада╓ться на попередн╕й, коли той уже подав голос. Под╕бне спостер╕га╓ться в народн╕й музиц╕. -Або ще такий приклад. Б╕ля входу в пекло р╕зн╕ людськ╕ хвороби вишикуван╕ п╕д командою смерт╕ залежно в╕д ╖хньо╖ небезпеки, причинюваних людям втрат: в╕д чуми, яка, скаж╕мо, у XVIII ст. б╕льше скосила людей, н╕ж ус╕ в╕йни за цей час, до пор╕вняно з нею невинно╖ бешихи (III, 45). Зображен╕ на щит╕ Енея персонаж╕ укра╖нських народних казок розм╕щен╕ й в╕дпов╕дно назван╕ залежно в╕д ╖х популярност╕ - в╕д ╤васика-Телесика до нин╕ зовс╕м забутого, взятого з перекладних лицарських роман╕в Марципана (V, 45). -Вт╕м не будемо попереджати коментар ╕ дал╕ множити приклади. Додамо т╕льки, що нав╕ть в╕дсутн╕сть у тому чи ╕ншому житт╓вому ряду реал╕╖, персонажа, з сучасного погляду належного сюди, не випадков╕сть ╕ ма╓ сво╓ ╕сторичне пояснення. Так, серед вишикуваних понад дорогою в пекло гр╕шник╕в зустр╕ча╓мо ╕ "с╕мейну групу" (III, 46). Тут дружини, свекрухи, мачухи, в╕тчими, тест╕, зят╕, свояки, шурини, брати, зовиц╕, нев╕стки, ятровки - вс╕, хто м╕г отруювати життя сво╖м р╕дним. У довг╕й шеренз╕ в╕дсутня т╕льки та, як╕й сучасний читач в╕дв╕в би перше м╕сце з правого флангу, - теща. Це тому, що в патр╕архальн╕й с╕м'╖ (╕ншо╖ с╕м'╖ Котляревський знати не м╕г) мати нев╕стки, дружини не мала н╕якого впливу, н╕яких прав. Вона могла грати роль т╕льки ангела-хранителя, жал╕бниц╕ й порадниц╕ сво╓╖ дочки та ╖╖ д╕тей ╕ саме такою виступа╓ у народних п╕снях минулого. Значення тещ╕ в с╕мейному уклад╕ стало зростати п╕зн╕ше, з посиленням емансипац╕╖ ж╕нки та занепадом патр╕архальних засад. -Звичайно, Котляревський не перший вдався до побудови п╕дказаних житт╓вою лог╕кою словесних ряд╕в. Вони притаманн╕ народн╕й мов╕, яку письменник зробив мовою л╕тератури. Хоча б елементарне "хл╕б-с╕ль", "борщ та каша" - в першому випадку ц╕ поняття стоять в порядку ╖х важливост╕ для людини, в другому - за чергов╕стю споживання. -Або в╕зьмемо портрети ╕ характеристики персонаж╕в у поем╕. Тринадцять сл╕в ╕ словосполучень використову╓ ╤. Котляревський для змалювання портрета "бабищ╕ старо╖" С╕в╕лли, ш╕стнадцять - опису зовн╕шност╕ Харона (з них т╕льки на сорочку - п'ять), в╕с╕мнадцять - для зображення д╕вочо╖ краси ╕ добро╖ вдач╕ Лавис╕ тощо. Вся поема трима╓ться на словесних блоках, кожний з яких ма╓ свою особливу м╕кроструктуру, свою внутр╕шню ╓дн╕сть. Ц╕ блоки - вишикуван╕ в ряд реал╕╖, люди, под╕╖. Ряди й ознаки, за якими вони будуються (посл╕довн╕сть: просторова, в╕кова, ╕сторико-хронолог╕чна; ╕╓рарх╕я: сусп╕льна, с╕мейна, церковна, в╕йськова, цехова ╕ т. д.), так╕ ж численн╕ й р╕зноман╕тн╕, як ╕ в тогочасному реальному житт╕. В цьому надзвичайно ц╕нна прикмета реал╕зму Котляревського ╕ неминуще п╕знавальне значення його поеми. Укладач прагнув в╕дбити це в коментар╕. -"Ене╖да" [3] - також енциклопед╕я культури см╕ху укра╖нського народу. См╕х за сво╓ю природою протилежний однозначност╕, сталост╕, заданост╕. Найб╕льш╕ труднощ╕ для укладача коментаря становить не так великий обсяг матер╕алу, що потребу╓ пояснення, як його бурлескно-╕рон╕чна природа, невичерпно-винах╕дливе, п╕дступно-тонке ком╕чне об╕грування, неспод╕ване зм╕шування д╕йсност╕ й вигадки, високого й низького, серйозного й н╕сен╕тниц╕, нарешт╕, зумовлений жанром травест╕╖ дво╖стий характер зображуваного. Як у подв╕йних, накладених одна на одну кольорових картинках, в╕д непом╕тно╖ на око зм╕ни ракурсу антична богиня перетворю╓ться в старосв╕тську укра╖нську молодицю, во╖ни Верг╕л╕я - в запор╕зьких козак╕в. У ряд╕ випадк╕в нелегко встановити реальну основу зображуваного. -Так, стара нянька Амати - ж╕нки царя Латина, за аренду хутора, в якому "ставок був, гребля ╕ садок", давала "чиншу до двора", тобто платила царев╕ податок. Пов╕домля╓ться, з чого склада╓ться той чинш: -Ковбас десятк╕в з три Латину, -Лавин╕╖ к Петру мандрик, -Амат╕ в тиждень по алтину, -Три хунти воску на ставник; -Льняно╖ пряж╕ три п╕вм╕тки, -Серпанк╕в в╕с╕м на нам╕тки -╤ дв╕ст╕ валяних гнот╕в. (IV, 76) -Розм╕ри чиншу тут ком╕чно об╕гран╕, зменшен╕. Ковбаси й корж╕ на Петра - власне, не чинш, а подарунок, ралець, з яким прийнято було ходити в гост╕. Алтин - др╕бна монета, варт╕сть яко╖ дор╕внювала трьом коп╕йкам. -"Три хунти воску" - теж надзвичайно мала данина (1 фунт - 409,5 грама). Т╕льки в╕с╕м серпанк╕в та дв╕ст╕ гнот╕в - це вже щось схоже на чинш. Розм╕ри чиншу п╕дсилюють ком╕зм заключних рядк╕в строфи: -Латин од няньки наживався, -Зате ж за няньку ╕ вступався, -За няньку хоть на н╕ж гот╕в. (IV, 76) -Певно можна судити лише про те, що чинш мав переважно натуральний характер. Под╕бн╕ випадки в поем╕ непоодинок╕. -╤ван Котляревський спирався на давн╕ традиц╕╖ укра╖нського письменства. В╕зьмемо тв╕р, близький за жанром до його поеми, - "Казання руське". Це парод╕я на пропов╕дь православного попа, вперше опубл╕кована й розглянута в контекст╕ укра╖нсько╖ л╕тератури в книз╕ Леон╕да Махновця "Сатира ╕ гумор укра╖нсько╖ прози XVI - XVIII ст." (1964). "Казання руське" написане в друг╕й половин╕ XVII ст., принаймн╕ за сто рок╕в до першого видання "Ене╖ди" (найп╕зн╕ше 1697) тогочасною укра╖нською розмовною мовою п╕вн╕чно-зах╕дного Пол╕сся якимось дяком-бакаляром. Мова частково ритм╕зована в дус╕ народних припов╕док та в╕рш╕в ╕, що в даному раз╕ важливо, рясн╕╓ структурами, близькими до словесних ряд╕в "Ене╖ди". Взята б╕бл╕йна тема - сотвор╕ння св╕ту Всевишн╕м, до не╖ прилучена апокриф╕чна ╕стор╕я "побратання, покумання" Люципера та архангела Михайла. Наведемо уривок: -"Перед початком, мо╖ д╕тоньки, св╕та не било н╕чого, Хоць запали - то би не тресло. Н╕чого н╕кому не далося ан╕ видати, ан╕ в╕дати... Чи скажете ж ви мн╓, мо╖ д╕тоньки, где на той час господь бог пробивав, що ╓в ╕ пив ╕ що теж робив, коли неба ╕ земл╕ не било? А правда мовчите, бо не зна╓те, з чого господь бог сотворив? Наперед сотворив небо ╕ землю. На неб╕ сотворив ангели сребряни╖, золоти╖, мальовани╖, з очима соколовими. Под небеси сотворив птак╕ - ворони, сороки, круки, кавки, вороб'╖ ╕ тетери. На земл╕ сотворив свин╕, корови, воли, медвед╕ ╕ вовчиська. Так же сотворив лисиц╕, горноста╖, коти, миш╕ ╕ ╕нше преут╕шни╓ зв╓рата. ╤ побудував ╖м господь рай, плотом моцним огородил ╕ полатью ╓го подперл. Там же нас╓яв дубини, грабини, л╓щини, ольшини. В огородах нас╓яв свокли, репи, редьки, морхви, пастернаку ╕ ╕ншого хвасту ╕ дерева. ╤ ходит собе господь, глядит, щоб яко╓ порося не вил╓зло. Коли о[д]ним оком глянет на небо, аж ся небо засолопило, слонце уха спустило ╕ зв╕сило..." -Недарма Леон╕д Махновець [4] в╕дзначив, що "Казання руське" - "просто нова стор╕нка в ╕стор╕╖ давньо╖ укра╖нсько╖ л╕тератури, ╖╖ ╕дей ╕ образ╕в, що примушу╓ переглянути деяк╕ устален╕ погляди". Зокрема, це стосу╓ться думки про те, що парод╕йно-травест╕йна л╕тература у нас досяга╓ значного розвитку т╕льки у XVIII ст., оск╕льки "Казання руське", написане в XVII ст., - досконалий зразок тако╖ л╕тератури. У ньому тонко спарод╕йована пропов╕дь простодушного, неосв╕ченого православного попа. Одначе в╕н сам дуже високо╖ думки про свою осв╕чен╕сть ╕ зверта╓ться до прихожан поблажливо-звисока ("Чи скажете ж ви мн╓, мо╖ д╕тоньки, где на той час господь бог пробивав?.. А правда мовчите, бо не зна╓те..."). Дал╕ п╕п плете (з ортодоксального церковного погляду) ╓ресь, за яку його щонайменше треба було б позбавити духовного сану. Але як живо ╕ правдиво в╕дображено у пропов╕д╕ св╕т, у якому живуть люди! В н╕й створен╕ богом ангели - "сребряни╖, золоти╖, мальовани╖", взят╕, звичайно ж, з ╕кон та малювань на рел╕г╕йн╕ теми, як╕ були перед очима попа ╕ мирян тут же, в церкв╕. Спускаючись в╕д ангел╕в нижче й нижче, бог творить птиць, св╕йських ╕ диких тварин, л╕с, городину - все, що оточувало пол╕щука, з чого в╕н жив. У кожному з наведених рядк╕в вгаду╓ться система, реал╕я сто╖ть у ряду под╕бних в╕дпов╕дно до ╖╖ м╕сця у природ╕, в житт╕ людини. -У подальш╕й апокриф╕чн╕й легенд╕ про Люципера ╕ архангела Михайла, як вони разом "робляли, пивали", а пот╕м побилися, - уже не статичн╕ ряди, а еп╕зод з динам╕чним сюжетом. Цю динам╕ку несе в соб╕ граматична побудова. Д╕╓слова "побратав, посватав, покумав" за формою - однор╕дн╕, за зм╕стом - н╕. В цьому кри╓ться гумористична с╕ль. Побратими, так само як ╕ брати по кров╕, у в╕дносини сват╕вства ╕ кум╕вства уже вступати не можуть. -Очевидний для людей того часу алог╕зм, який демонстру╓ всю неприродн╕сть союзу м╕ж нечистою силою ╕ ангелом. Разом з тим ╕ словесна гра, переведення опов╕д╕ в нев╕дпов╕дний зм╕стов╕ еп╕чний план. Звичайна б╕йка з п'яних очей - тимчасом у ╖╖ змалюванн╕ поряд з побутовою грубо-зниженою лексикою прориваються елементи стилю п╕сень та казок про подвиг геро╖в (под╕бне бачимо в жарт╕влив╕й народн╕й п╕сн╕ "Ой що ж то за шум учинився"). Михайло "скочит з великим галасом до Люципера", той "Михайла хопит в щоку, аж ся поточив", ╕ тут же Михайло "кинеться до оружя - до ножа, до чечуги, до мачуги, до меча, до бича, до самопалу, щоб бити Люципера непомалу", "то по руках, то по ногах, то по плечах. Пос╓к, порубав, покал╓чив ╕ к чорту на землю струтив". Зверн╕мо увагу, що властива народним казанням про геро╖в ритм╕зована мова з'явля╓ться саме в опис╕ б╕йки-битви. Зазначимо також, що тут названо мало не всю ручну зброю тих час╕в. -Яскраво виявлений у "Казанн╕ руському" ще один елемент бурлескно-травест╕йного стилю. Парод╕йно знижений не т╕льки найстарший ангел, а й сам бог. Могутн╕й вседержитель, що творить св╕т ╕ все суще в ньому, - в рол╕ свинопаса. Названа профес╕я була малоповажаною в народ╕, "свинарем", "свинопасом" завжди глумливо-зневажливо називали нетямущу, н╕ до чого не здатну людину. Мало того, що бог ф╕гуру╓ в рол╕ свинопаса ("╤ ходит соб╓ господь, глядит, щоб яко╓ порося не вил╓зло"), нав╕ть навколишн╕й св╕т переломлю╓ться в його св╕домост╕ по-свинарському ("Коли о[д)ним оком глянет на небо, аж ся небо засолопило, слонце уха спустило ╕ зв╕сило"). Сонце в подоб╕ каплоухо╖ свин╕! Сонце свинопаса! -Гумористично-знижене зображення бога, ╕нших б╕бл╕йно-╓вангельських персонаж╕в справедливо пов'язують з вив╕льненням ╓вропейських народ╕в з-п╕д гн╕ту рел╕г╕йних догм, з ╕деями В╕дродження, в╕льнодумством ╕ критицизмом передодня нових час╕в. -Все це так, але для з'ясування сутт╓во╖ прикмети гумору "Ене╖ди" Котляревського, гумору укра╖нського народу взагал╕, дуже важливо наголосити ще й на ╕нший момент. У фольклор╕ висм╕ювання високого, святого - не завжди заперечення, повалення авторитету. Все суще неоднозначне, ма╓ р╕зн╕, в тому числ╕ висок╕ й ком╕чн╕ сторони [5]. Дану самоочевидну д╕алектичну ╓дн╕сть протилежностей в теор╕╖ визнавали ╕ визнають н╕бито вс╕, а на практиц╕ ╖╖ люто заперечували ╕ заперечують ортодокси та фанатики вс╕х час╕в. -Висм╕ювання найвищих авторитет╕в у "Ене╖д╕", "Казанн╕ руському" чи якомусь ╕ншому л╕тературному твор╕ зумовлене ╕ певним ╕сторичним етапом розвитку сусп╕льно╖ св╕домост╕, але воно також - у сам╕й природ╕ народного гумору, народного характеру, сформованого не за одне ╕ не за два стол╕ття. -Леся Укра╖нка, критикуючи основоположну засаду фанатик╕в: "Нема правди й розуму, як т╕льки в мен╕", протиставляла ╖й народну мудр╕сть, вт╕лену в "гумористичн╕й, сливе ╕рон╕чн╕й припов╕дц╕ запор╕зьк╕й: "Нема в св╕т╕ правди, як т╕льки в богов╕ та в мен╕ трошки...". При тому слово правда в даному контекст╕ розум╕╓ться широко, як моральний категоричний ╕мператив, воно включа╓ в себе поняття авторитет, в╕ра ("в╕ра правдива"). -У Запор╕зьк╕й С╕ч╕ найважлив╕ший ритуал - обрання кошового отамана, судд╕, писаря, ╕нших ватажк╕в в╕йськового товариства - включав у себе, кр╕м обов'язкових, не менше трьох раз╕в, в╕дмов кандидат╕в в╕д пропоновано╖ посади, вручення клейнод╕в, присяги на в╕рн╕сть запор╕зьким звичаям та ╕нших урочистостей, заключну церемон╕ю - новообран╕ схиляли голову в знак покори перед волею громади, ╕ вс╕ присутн╕, до останнього козака-нетяги, вс╕ляко висм╕ювали обраних, обкидали гряззю та см╕ттям: щоб не задирали носа, пам'ятали, що козацька громада вище кошового, вище вс╕╓╖ старшини, разом узято╖. В "Ене╖д╕" теж живе дух даного звичаю, закладено╖ в ньому ╕де╖. -А тепер звернемося до твор╕в ╤вана Вишенського, як╕ з'явилися на два стол╕ття ран╕ше в╕д "Ене╖ди". Вони пересипан╕ словами-синон╕мами, словами-новотворами за народними та л╕тературними зразками, довгим перел╕ком у риторично-п╕днесеному ключ╕ "тяжких ╕ бремоносних" багатств, напо╖в, на╖дк╕в, убранств, гр╕ховних розваг в╕дступник╕в в╕д божо╖ правди, "ут╕кших в╕д православно╖ в╕ри ╓пископ╕в". Нестримне нагромадження близьких за зм╕стом ╕ однотипних морфем - вельми характерна риса стилю ╤вана Вишенського: -"...Еще еси крово╓д, мясо╓д, в╕ло╓д, ското╓д, звЬро╓д, свино╓д, куро╓д, гуско╓д, птахо╓д, сыто╓д, сластно╓д, масло╓д, пирого╓д; еще еси периноспал, мяккоспал, подушкоспал; еще еси т╓лоугодник; еще еси т╓лолюбител; еще еси кровопрагнител; еще еси перцолюбец, шафранолюбец, имберолюбец, кгвоздиколюбец, кминолюбец, цукролюбец й других бреден горко- й -сладколюбец; еще еси конфакттолюбец; еще еси чревоб╕сник; еще еси гр╓тановстек; еще еси гр╕таноигрател; еще еси гр╕таномудрец; еще еси детина; еще еси младенец; еще еси млекопий, - яко же ты хочеш б╕ду военника, бьючогося й боручогося, у цицки матерн╓╓ дома сидячи, розсудити?" [6]. -Леон╕д Махновець першим в╕дзначив глибоку житт╓ву основу "каталог╕в" великого сатирика: "Надзвичайно ц╕кавим у цьому, здавалося б, дов╕льному нагромадженн╕ сатиричних неолог╕зм╕в ╓ те, що... неолог╕зми йдуть у строгому порядку. Дистанц╕я в╕д крово╖дства-м'ясо╖дства, що розпочина╓ться воловиною-воло╖дством ╕ зак╕нчу╓ться "сластно╖дством" - пирогами, - це ж не що ╕нше, як чергування страв... на бенкет╕... порядок ╖х по╖дання. -П╕сля того, як пан виступив у рол╕ пирого╖да, Вишенський висм╕ю╓ його в ╕ншому "амплуа": "еще еси периноспал, мяккоспал, подушкоспал". Набитих "гно╓м сн╕дных" пан╕в, природно, одразу вганяло в сон" [7]. -Ясна р╕ч, порядок у мовних конструкц╕ях ╤вана Вишенського, ╤вана Котляревського чи будь-якого ╕ншого письменника - не закр╕плений формулою порядок математичного ряду. В л╕тератур╕, як ╕ в ╕нших галузях мистецтва, нема╓ ╕ н╕коли не буде несхитного детерм╕н╕зму, раз назавжди знайденого ключа хай до одного письменника, чи нав╕ть одного твору. Але в╕рно схоплена загальна тенденц╕я служить ефективним знаряддям ф╕лолог╕чного анал╕зу. - -Сягнемо ще глибше, аж за чорний провал золотоординського лихол╕ття. "Слово о полку ╤горев╕м" [8]. В яких т╕льки аспектах воно не досл╕джувалося! ╤ все ж академ╕к Д. С. Лихачов слушно зазначив, що "р╕зн╕ форми перерахунку в "Слов╕" потребують спец╕ального вивчення" ╕ тут же подав ц╕кав╕ спостереження над звертанням ки╖вського князя Святослава до вс╕х руських княз╕в по╕менно. Повне комплексне вивчення "Слова" в цьому аспект╕ - справа майбутнього. -Ведучи мову про попередник╕в Котляревського, ми весь час огляда╓мося на "Ене╖ду", поясню╓мо метод анал╕зу л╕тературного тексту, який у по╓днанн╕ з ╕ншими вида╓ться плодотворним ╕ застосову╓ться в коментар╕. Незадовго до того, як лягли на пап╕р перш╕ рядки твору Котляревського, н╕мецький просв╕титель Лесс╕нг писав у трактат╕ "Лаокоон, або Про меж╕ живопису та поез╕╖" (1766): "...Поез╕я користу╓ться не просто окремими словами, а словами в певн╕й посл╕довност╕. Тому, якщо сам╕ т╕ слова ще й не ╓ природними знаками, то ц╕ла низка ╖х може набути сили природного знака, - власне, тод╕, коли т╕ слова мають таку саму посл╕довн╕сть, як ╕ реч╕, що ╖х вони означають. Це ще один поетичний зас╕б, якому н╕коли не в╕ддавали належне" [9]. Котляревський сл╕дом за народною творч╕стю, сво╖ми л╕тературними попередниками в╕ддав належне тому поетичному засобов╕, розвинув його, збагатив, виявивши при цьому просто-таки безмежну винах╕длив╕сть, в чому читач коментаря до "Ене╖ди" не раз матиме нагоду переконатися. Увага до предметного св╕ту ╕ його соковите живописання - прикметна риса перших зразк╕в так званого раннього реал╕зму, л╕тератури народною мовою. В цьому план╕ з ближчих до "Ене╖ди" вершин в ╓вропейських л╕тературах вкажемо на "Дон-К╕хота" М╕геля Сервантеса та "Гаргантюа ╕ Пантагрюеля" Франсуа Рабле. -За складн╕шими проблемами коментування "Ене╖ди" постають в╕дносно прост╕ш╕. "Ене╖да" м╕стить сотн╕ й сотн╕ реал╕й, вираз╕в, натяк╕в, малов╕домих або й зовс╕м не зрозум╕лих сучасному читачев╕, ╖х треба пояснити, а для цього не об╕йтися без в╕дшукування в л╕тератур╕ вс╕х отих "п╕ярських граматик", "окто╖х╕в", "╕справник╕в ваканцьових", "дуль╓т╕в", "охвот╕в", "гарлемпських капель", ╕нших атрибут╕в давноминулого ╕ забутого в деталях життя. Думку ж про те, що художня л╕тература, захована в н╕й духовн╕сть, поез╕я ╕ гумор живе доти, поки залиша╓ться зрозум╕лим наочне значення слова, нема потреби доводити. -А приказки ╕ присл╕в'я, заснован╕ на гр╕ сл╕в н╕сен╕тниц╕, фей╓рверки фразеолог╕зм╕в, щедрою рукою розсипан╕ по вс╕й поем╕? ╤ван Франко в передмов╕ до "Галицько-руських народних припов╕док" зазначав: "Припов╕дка як монета: поки в об╕гу, кожний зна╓ ╖╖ ц╕ну, а вийде з об╕гу, то й робиться не раз просто загадкою, особливо, коли вона оперта на як╕йсь гр╕ сл╕в, або явля╓ться рем╕н╕сценц╕╓ю яко╖сь мандр╕вно╖ анекдоти, або якогось м╕сцевого, давно забутого факту" [10]. "Ене╖да" наст╕льки орган╕чно пов'язана з життям ╕ культурою укра╖нського народу певного ╕сторичного пер╕оду, наст╕льки багатий зм╕ст сто╖ть за "см╕ховиною", що в коментар╕ без звертання до народно╖ творчост╕, етнограф╕╖, ╕нших л╕тературних твор╕в до ╕ п╕сля Котляревського не можна об╕йтися. Фольклорн╕ твори беремо з джерел, якомога ближчих до час╕в Котляревського, а тому авторитетн╕ших з наукового погляду. -Поясню╓мо в коментар╕ також побутов╕ реал╕╖, як╕ хоч ╕ в╕дом╕ зараз багатьом, особливо людям старшого в╕ку, але на наших очах зникають або зникли з ужитку: п╕л, жердка, мичка, днище, витушка, жлукто, бровар, кушн╕р, шаповал ╕ т. ╕н. -Читачев╕ мусимо нагадати, що осво╓ння коментаря вимага╓ певного р╕вня п╕дготовки, в╕дчуття художнього слова ╕ любов╕ до нього. У 1798 р. "Энеида на малороссийский язык перелицованная И. Котляревским" вийшла у Петербурз╕ коштом Максима Парпури без в╕дома ╕ згоди автора. Були опубл╕кован╕ перш╕ три частини поеми, в к╕нц╕ - доданий адресований рос╕йському читачев╕ словник п╕д заголовком "Собрание малороссийски слов, содержащихся в "Энеиде", й сверх того еще многих иных, издревле вошедших в малороссийское наречие с других языков или и коренных российских, но неупотребительных". Словник ╓ початком коментаря до "Ене╖ди" ╕ разом з тим пом╕тним явищем укра╖нсько╖ лексикограф╕╖ к╕нця XVIII ст. Обсяг чималий - 972 слова. В╕н став доброю основою для аналог╕чних словник╕в у вс╕х подальших виданнях "Ене╖ди". -У другому виданн╕ "Ене╖ди" (1808), ╕н╕ц╕аторами якого напевне були вже ╕нш╕ люди (слова "Иждивением М. Парпуры" на титульн╕й стор╕нц╕ в╕дсутн╕), ╕ заголовок словника, ╕ сам словник передруковано без жодних зм╕н. Скоп╕йован╕ нав╕ть явн╕ помилки (божовильный зам╕сть божев╕льний, мин╕я зам╕сть ман╕я, ч╕пчиковать зам╕сть чимчикувать та ╕н.). Так само як ╕ перше, це видання поеми було для ╤вана Котляревського неспод╕ванкою. Воно ще раз нагадало авторов╕, яким нечуваним усп╕хом користу╓ться його тв╕р, яку роль в╕н в╕д╕грав ╕ ще може в╕д╕грати в л╕тератур╕ ╕ його житт╕. Адже 1808 р. був переломним для письменника. -З 1796 р. ╤ван Котляревський перебував на в╕йськов╕й служб╕. В с╕чн╕ 1807 р. в╕н був переведений у Псковський драгунський полк, дислокований у б╕лоруському м╕ст╕ Л╕да, а 23 с╕чня 1808р. подав у в╕дставку. З дуже обмеженими засобами для ╕снування, без зв'язк╕в, кап╕тан у в╕дставц╕ опиня╓ться на роздор╕жж╕. Треба було знайти якесь м╕сце на цив╕льн╕й служб╕. Його в р╕дн╕й Полтав╕ довелося шукати в приймальнях столичних вельмож. Серед меценат╕в, як╕ могли допомогти кап╕танов╕ у в╕дставц╕, був добре йому знайомий, багатий та впливовий Семен Михайлович Кочубей. Може, завдяки Кочубею, може, кому ╕ншому Котляревський т╕льки через два з половиною роки п╕сля залишення в╕йськово╖ служби (за формулярним списком - 3 червня 1810 р.) нарешт╕ був призначений наглядачем (зав╕дуючим) Полтавського дому виховання б╕дних дворян. -У цей неспок╕йний та невлаштований пер╕од свого життя Котляревський заходився коло видання свого твору, додавши уже готову на той час четверту частину. Певне, ф╕нансував видання той же Семен Кочубей, бо на окрем╕й стор╕нц╕ посвята: "С. М. К-ю усерднейше посвящает сочинитель". На титульн╕й стор╕нц╕ книжки чита╓мо: "Вергилиева Энеида на малороссийский язык переложенная И. Котляревским. Вновь исправленная и дополненная противу прежних изданий, Санктпетербург, в медицинской типографии. 1809 года". На окрем╕й стор╕нц╕ "Уведомление" автора: "Энеида", на малороссийский язык переложенная, в 1798 й 1808 годах была напечатана без моего ведома й согласия. Она досталась господам издателям со многими ошибками й упущеннями, случившимися от переписки, й сверх того й издавшие многое в ней по-сво╓му переделали й почти испорченную випустили под моим именем. Я решился исправить и дополнить прежде напечатанные три части и, присоединив четвертую, издать все вместе. Благословенное принятие Энеиды от публики будет наградою трудов моих; и ежели она принесет удовольствие читателям, то я поспешу предложить и пятую часть". У к╕нц╕ книжки доданий "Словарь малороссийских слов, содержащихся в Энеиде и сверх того еще многих иных в Малороссии употребительных, исправленный, умноженный и дополненный словами для четвертей части". П╕сля такого заголовка ╕де набраний без н╕яких зм╕н ╕ поправок текст "Словаря", публ╕кованого в попередн╕х двох виданнях. Сл╕дом за ним вм╕щено п╕д окремим заголовком "Дополнение к малороссийскому словарю", укладене вже самим ╤ваном Котляревським. Тут подано 153 слова. Видно, що Котляревський уважно прочитав словник перших видавц╕в. Кр╕м сл╕в з четверто╖ частини, в╕н вм╕стив у додатку ряд питомих укра╖нських сл╕в з першо╖ - третьо╖ частин поеми, не включених укладачем чи може укладачами у словник попередн╕х видань. Не зрозум╕ло т╕льки, чому Котляревський не виправив очевидних помилок у словнику. Це в╕н зробить п╕зн╕ше, готуючи десь через п╕втора десятка рок╕в повне видання "Ене╖ди". -П╕сля виходу у св╕т власноручно п╕дготовленого третього видання "Ене╖ди" та тривалих клопот╕в з улаштуванням на цив╕льн╕й служб╕, Котляревський назавжди ос╕да╓ в р╕дн╕й Полтав╕ ╕ несп╕шне завершу╓ головну справу свого життя. П'ята частина "Ене╖ди" на к╕нець 1821 р. уже була завершена. В лист╕ в╕д 21 грудня 1821 р. в╕н писав М. ╤. Гн╓дичу: "...Я как кончил ее, то перекрестился. Что же касается до 6-й, то будет чем полюбоваться". Невдовз╕ була завершена й остання, шоста частина. Рос╕йський л╕тератор М. О. Мельгунов п╕сля в╕дв╕дання у серпн╕ 1827 р. Котляревського писав М. П. Погод╕ну, що поема доведена автором до к╕нця. -Завершивши поему, письменник уклада╓ "Словарь малороссийских слов, содержащихся в "Енеиде", с русским переводом". Сюди ув╕йшло 1547 сл╕в, б╕льше, н╕ж до словника першого видання та "Дополнения" Котляревського до третього видання разом узятих. Адже додалися ще п'ята й шоста частини поеми, кр╕м того, введено нов╕ слова з попередн╕х частин. -Укладаючи "Словарь", Котляревський взяв за основу словник до перших двох видань "Ене╖ди". Не раз в╕н виправляв помилки сво╖х попередник╕в, уточнював смислове значення сл╕в. [11] "Бур'ян" - зам╕сть "на пустырях репейник и другие большие травы - негодная трава". "Буханець" - зам╕сть "сытник пшеничный" - "булка". Проте б╕льш╕сть сл╕в перенесена Котляревським з першого словника без зм╕н. Але це не применшу╓ рол╕ письменника як укладача ╕ коментатора власного твору. -Тимчасом лексикографи, належно оц╕нюючи словник до першого видання "Ене╖ди" (1798), невиправдано обминають його остаточний вар╕ант, власноручно переписаний ╕ доповнений Котляревським. Про нього не згаду╓ться жодним словом н╕ в "╤стор╕╖ укра╖нсько╖ лексикограф╕╖" П. Й. Горецького (1963), н╕ в оглядов╕й прац╕ - передмов╕ В. В. Н╕мчука до "Словника укра╖нсько╖ мови" П. Б╕лецького-Носенка, виданого 1966 р. А безп╕дставн╕сть тако╖ недооц╕нки переконливо дов╕в Агап╕й Шамрай на початку 50-х рок╕в. "Скептицизм, - писав в╕н, - власне н╕чим не обгрунтований: до уваги брався один лише факт, а саме те, що повн╕стю "Ене╖да" вийшла в св╕т п╕сля смерт╕ Котляревського. Н╕яких ╕нших факт╕в б╕ограф╕чного характеру, кр╕м цього, нема╓ для виправдання такого скептицизму. З б╕ограф╕чних нарис╕в про Котляревського ми д╕зна╓мося, що в╕н до к╕нця сво╖х дн╕в працював над "Ене╖дою" ╕ незадовго до смерт╕ продав рукопис харк╕в'янинов╕ О. А. Волох╕нову, який ╕ видав його у 1842 роц╕... Нема╓, отже, рац╕╖ сумн╕ватися в авторськ╕й редакц╕╖ тексту (╕ словника - О. С.) видання 1842 р.". [12] -Укладений Котляревським словник до повного видання "Ене╖ди" 1842 р. не раз передруковувався без зм╕н у наступних виданнях або служив основою для власних прим╕ток того чи ╕ншого укладача. -Окрем╕ дан╕ для коментаря знаходимо в спадщин╕ земляка ╕ сучасника автора "Ене╖ди" М. Гоголя. Поряд з укра╖нським фольклором, пом╕тний вплив на раннього Гоголя справив Котляревський. Ще навчаючись у Н╕жинському л╕це╖, в╕н зав╕в записну книжку п╕д заголовком "Книга всякой всячины, или Подручная знциклопедия" (почата 1826 р., поповнювалась до 1831 - 1832 рок╕в). Серед ранн╕х запис╕в значне м╕сце займають укра╖нськ╕ лексикограф╕чн╕ та фольклорно-побутов╕ матер╕али. Зокрема, "Лексикон малороссийский", для якого Гоголь брав матер╕али з словника до "Ене╖ди", також словник╕в, до даних до "Малороссийских песен" М. Максимовича (1827), до "Опыта собрания старинных малороссийских песен" М. Цертел╓ва (1819), "Грамматики малороссийского наречия" О. Павловського (1818). Деяк╕ слова Гоголь, мабуть, брав безпосередньо з уст народу або з твор╕в сучасних йому укра╖нських автор╕в. Зустр╕ча╓мо тут також ряд виписок з першо╖ - четверто╖ частин "Ене╖ди", деяк╕ з них взят╕ еп╕графами до к╕лькох розд╕л╕в "Сорочинського ярмарку". В "Книгу всякой всячины", керуючись власними творчими планами, Гоголь з лист╕в чи розпов╕дей близьких людей вн╕с опис к╕лькох укра╖нських ╕гор, страв, одягу, обряд╕в. Т╕ з них, що згадуються в "Ене╖д╕", повн╕стю або частково введен╕ в наш коментар, у к╕лькох випадках з ними зв╕рен╕ дан╕, взят╕ з ╕нших джерел. Словниками до "Ене╖ди", ╕ншими нечисленними матер╕алами з╕ спадщини Котляревського, записами Гоголя ╕ вичерпуються безпосередн╕ матер╕али до коментаря. Не так ╕ мало з огляду на ╖х загальну к╕льк╕сть, однак зовс╕м недостатньо у пор╕внянн╕ з масою м╕сць, як╕ треба пояснювати сучасному читачев╕. -П╕сля першого повного видання 1842 р. "Ене╖да" не видавалася двадцять рок╕в. ╤шла глуха доба микола╖всько╖ реакц╕╖. З розгромом Кирило-Мефод╕╖вського товариства у березн╕ 1847 р. укра╖нське л╕тературно-культурне життя завмира╓ майже зовс╕м, аж до пер╕оду революц╕йного п╕днесення друго╖ половини 50-х - початку 60-х рок╕в. З к╕нця 80-х рок╕в минулого стол╕ття к╕льк╕сть видань "Ене╖ди" почина╓ швидко рости. -Пом╕тним явищем стало видання "Твори ╤вана Котляревського" (Ки╖в, "В╕к", 1909). Сюди ув╕йшли: "Ене╖да, на укра╖нську мову перелицьована", "Ода до князя Курак╕на", "Наталка Полтавка", "Москаль-чар╕вник". В "Ене╖д╕" пронумеровано строфи кожно╖ частини окремо ╕ в додатку "Од редакц╕╖. Б╕бл╕ограф╕чн╕ та б╕ограф╕чн╕ розв╕дки" подано пояснення до тексту в╕дпов╕дно до нумерац╕╖ строф. У додатку "Од редакц╕╖" ╓ посилання на "Укра╖нськ╕ приказки, присл╕в'я ╕ таке ╕нше" Матв╕я Номиса, "Труды зтнографическо-статистической зкспедиции в Западно-Русский край" Павла Чубинського, "Нов╕ укра╖нськ╕ п╕сн╕ про громадськ╕ справи" Михайла Драгоманова, на твори Григор╕я Сковороди, ╤вана Нечуя-Левицького, Анатол╕я Свидницького. -З╕ ста дев'яноста прим╕ток до тексту поеми близько п╕втора десятка розгорнуто у коментар, указано на фольклорн╕ джерела та паралел╕, на перегуки з давньою ╕ новою укра╖нською л╕тературою, на житт╓ву основу призабутих побутових реал╕й. У прим╕тц╕ до "тарабарщини" С╕в╕лли, якою в╕дкрива╓ться четверта частина ("Борщ╕в як три не поденьку╓ш") вказано на зразки такого жаргону в бурсацькому середовищ╕ старих час╕в та серед простолюду, наведен╕ в╕дпов╕дн╕ приклади з╕ статт╕ ╤вана Нечуя-Левицького "Укра╖нськ╕ гумористи та штукар╕". В коментар╕ до макарон╕чного бурсацького жаргону, на якому звертаються посли Енея до царя Латина ("Енеус ностер магнус панус"; IV, 46 - 47), наводиться аналог╕чне м╕сце з "Люборацьких" Анатол╕я Свидницького. Також ширше пояснено рядки: "Гай, гай! ой, дей же його кату!" (╤, 7); "...Загримот╕ла, Кобиляча мов голова" (II, 71); "╤ що то значить наш Статут" (III, 97) та ╕н. -Як недол╕ки цього видання рецензенти справедливо в╕дзначали малу к╕льк╕сть пояснених м╕сць та дов╕льний ╖х виб╕р ╕ надто вже скупий характер коментаря. Однак мав значення сам п╕дх╕д до пояснення тексту. Тут зроблено виходи за меж╕ твору, як╕ напрошувалися, почате коментування поеми на тл╕ епохи та укра╖нського л╕тературного процесу. Але нам╕чена у виданн╕ дорога довгий час лишалася непротореною. Незабаром почалася перша св╕това в╕йна, за нею - велик╕ революц╕йн╕ потряс╕ння та економ╕чн╕ розрухи, як╕ не сприяли розвитков╕ л╕тературознавчо╖ науки. -У виданнях "Ене╖ди" уже радянсько╖ доби певний час не зустр╕ча╓мо такого, яке б просунуло вперед справу з коментуванням, хоч потреба в ньому ставала все б╕льш в╕дчутною. Проте к╕льк╕сть видань "Ене╖ди" зростала, в прим╕тках та передмовах до них, окремих статтях та монограф╕ях л╕тературознавц╕в хоч ╕ в мал╕й к╕лькост╕, але спорадично нагромаджу╓ться матер╕ал для коментаря. -Серед досл╕дник╕в, внесок яких у цю справу особливо пом╕тний, треба згадати ╤ерем╕ю Айзенштока (1900 - 1980). В╕н почав вивчати спадщину ╤. Котляревського ще у 20-х роках. У 1928 р. видав "Ене╖ду" ╕з зм╕стовною передмовою та прим╕тками. Протягом усього життя л╕тературознавець вивчав творч╕сть ╤. Котляревського та його добу. Останн╕м словом ╤. Айзенштока про "Ене╖ду", певним п╕дсумком його доробку на ц╕й нив╕ стала передмова та прим╕тки до видання твор╕в ╤вана Котляревського рос╕йською мовою у велик╕й сер╕╖ "Библиотеки поэта" 1969 р. "Ене╖да" тут публ╕кувалася в переклад╕ В╕ри Потапово╖. Як ╕ все, що вийшло з-п╕д пера ╤. Айзенштока-л╕тературознавця, передмова й прим╕тки позначен╕ високою фаховою культурою ╕ нешаблонн╕стю наукового мислення. Не втрачають свого значення висловлен╕ ще у 20-х роках ╕ розвинут╕ в його подальших працях спостереження над художн╕ми особливостями поеми, характером в╕дображення в н╕й людей ╕ побуту, еволюц╕╓ю стилю в╕д яскраво вираженого бурлескно-травест╕йного до переплетення цього стилю з усе в╕дчутн╕шими л╕рично-сентиментальними та геро╖чними елементами в останн╕х трьох частинах. -У 1952 - 1953 роках вийшло "Повне з╕брання твор╕в ╤вана Котляревського" у двох томах, п╕дготовлене Агап╕╓м Шамра╓м (1896 - 1952). Це видання стало под╕╓ю, етапним явищем у вс╕й науц╕ про Котляревського. Перший том в╕дкрива╓ зм╕стовна стаття А. Шамрая "Проблема реал╕зму в "Ене╖д╕" ╤. П. Котляревського", текст поеми заново п╕дготовлений на належному науковому р╕вн╕ того часу, подан╕ р╕зночитання та вар╕анти вс╕х прижитт╓вих видань поеми та списк╕в 1796 й 1799 рок╕в (п╕дготовлен╕ Михайлом Михайловичем Новицьким (1892 - 1964). Прим╕тки А. Шамрая до "Ене╖ди" уже сво╖м обсягом значно перевищували прим╕тки до вс╕х попередн╕х та й наступних видань. К╕лька його прим╕ток у заново в╕дредагованому ╕ доповненому вигляд╕ ув╕йшло в наш коментар. -Поряд з "Словарем" самого ╤вана Котляревського, коментар Агап╕я Шамрая став основою прим╕ток до вс╕х наступних видань "Ене╖ди", в тому числ╕ до "Повного з╕брання твор╕в ╤. П. Котляревського" 1969 р., виданого з нагоди 200-л╕ття з дня народження письменника (п╕дготовка тексту ╕ прим╕тки Бориса Деркача). -У пропонованому коментар╕ укладач, спираючись на здобутки попередник╕в, прагнув зробити дальший крок на цьому шляху, допомогти сучасному читачев╕ проникнути в глибини ген╕ально╖ травест╕╖. Зовс╕м не розхожою риторичною ф╕гурою, лише визнанням реального буде застереження, що наш коментар не вичерпу╓ всього багатства "Ене╖ди" ╕ може не в усьому задовольнити допитливого читача. Але ма╓мо певн╕сть, що коментар наблизить до нього далеку в╕д нас епоху, а то й спонука╓ до самост╕йних роздум╕в у правильному ╕ перспективному напрям╕. - -СПИСОК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ -Верг╕л╕й - Верг╕л╕й П. Марон. Ене╖да: В 12 кн. - К.: Дн╕про, 1972. -Даль - Даль В. Пословицы русского народа. - М., 1957. -К. - взято з "Словаря малороссийских слов, содержащихся в "Энеиде", с русским переводом", доданого ╤. Котляревським до видань "Ене╖ди" 1809 ╕ 1842 рок╕в. -К. с. - "Киевская старина". -Маркевич - Маркевич Н. Обычаи, поверья, кухня и напитки малороссиян. - К., 1860. -Нар. - 3 народних уст. -Номис - Укра╖нськ╕ приказки, присл╕в'я ╕ таке ╕нше. (Спорудив М. Номис. - СПб, 1864). -Франко. Припов╕дки - Галицько-руськ╕ народн╕ припов╕дки: У 3 т. - Льв╕в, 1901 - 1910. -Чубинський - Труды зтнографическо-статистической зкспедиции в Западно-русский край: В 7 т./ Под ред. П. П. Чубинского. - Спб., 1872 - 1879. - -ЧАСТИНА ПЕРША -1. Еней - один з геро╖в античного м╕фу про Трою. Син Анх╕за, царя м╕ста Дардана в Мал╕й Аз╕╖, ╕ богин╕ Венери. П╕сля зруйнування греками Тро╖ поплив, виконуючи волю бог╕в, до ╤тал╕╖ ╕ п╕сля ряду пригод, що склали зм╕ст "Ене╖ди" римського поета Публ╕я Верг╕л╕я Марона, поклав початок Римськ╕й держав╕. -Троя (або ╤л╕он) - стародавн╓ м╕сто-держава в Мал╕й Аз╕╖, в район╕ протоки Дарданелли. У к╕нц╕ XIX ст. н╕мецький археолог Генр╕х Шл╕ман шляхом розкопок встановив м╕сце, де стояла Троя. Осп╕ваний в "╤л╕ад╕" Гомера пох╕д грек╕в на Трою, здобуття ╕ зруйнування ними м╕ста в╕дбулися у XII ст. до н. е. -Осмалених, як гиря, ланц╕в - троянц╕ вискочили з палаючого р╕дного м╕ста, тому - осмален╕. Гиря, гирявий - коротко острижений, взагал╕: негарний, непоказний. -Ланець - гультяй, розбишака. Лайливе слово, неодноразово зустр╕ча╓ться в творах ╤вана Котляревського. Походить в╕д ландм╕л╕ц╕я (н╕м. Diе Lапdmilitiа] -> ландець - >- ланець. Ландм╕л╕ц╕╓ю були назван╕ сформован╕ за указом Петра ╤ в╕д 2 лютого 1713 р. в╕йська з розм╕щених на територ╕╖ Укра╖ни полк╕в регулярно╖ рос╕йсько╖ арм╕╖ ╕ спец╕ально навербованих солдат╕в для несення охоронно╖ та сторожово╖ служби (див.: Полное собрание законов Российской империи с 1649 г. - Спб., 1830. - Т. 5. - С. 13). П╕зн╕ше к╕льк╕сть ландм╕л╕цейських полк╕в була зб╕льшена. В 1722 р. до ландм╕л╕ц╕╖ була зарахована деяка частина укра╖нського козацтва. В наступн╕ роки ландм╕л╕ц╕я не раз переформовувалась, в 1736 р. за поданням генерал-фельдмаршала М╕н╕ха була названа Укра╖нським м╕л╕цейським корпусом ╕ мала в сво╓му склад╕ двадцять к╕нних полк╕в. У 1762 р. ╕мператор Петро III наказав ╕менувати цей корпус просто Укра╖нським, ╕ з того часу назва "ландм╕л╕ц╕я" оф╕ц╕йно перестала вживатися. В 1770 р. Укра╖нський корпус був злитий з регулярною рос╕йською арм╕╓ю. Особливий податок, який платило населення Укра╖ни на утримання ландм╕л╕ц╕╖, був скасований т╕льки на початку XIX ст. -2. Юнона - в римськ╕й (Гера - в грецьк╕й) м╕фолог╕╖ - дружина Юп╕тера (Зевса), покровителька ж╕нок, покровителька шлюб╕в. П╕д час Троянсько╖ в╕йни була на боц╕ грек╕в ╕ пересл╕дувала троянц╕в, залишилася ╖хн╕м ворогом ╕ п╕сля пад╕ння Тро╖. -3. Венера - в римськ╕й [Афрод╕та - в грецьк╕й) м╕фолог╕╖ богиня краси ╕ кохання, дочка Зевса. Одна з легенд про Венеру - ╖╖ любовне захоплення троянцем Анх╕зом, до якого богиня з'явилась на гору ╖да у вигляд╕ пастушки ╕ народила в╕д нього сина Енея. П╕д час в╕йни з греками допомагала троянцям. -Парис - один з син╕в троянського царя Пр╕ама, дядько Енея з боку батька, призв╕дець пагубно╖ для його батьк╕вщини в╕йни з греками. За античною м╕фолог╕╓ю, до Париса з'явилися три богин╕ - Гера, Аф╕на, Афрод╕та (в╕дпов╕дно у римлян - Юнона, М╕нерва ╕ Венера) - й попросили бути суддею у суперечц╕ за яблуко, яке мусило д╕статися найвродлив╕ш╕й з них. Гера об╕цяла в╕ддати йому у волод╕ння велике царство - Аз╕ю, Аф╕на об╕цяла славу полководця, Афрод╕та - найпрекрасн╕шу ж╕нку на земл╕. Парис в╕ддав яблуко Афрод╕т╕. При ╖╖ сприянн╕ викрав у одного з грецьких цар╕в Менелая дружину - прекрасну ╢лену, що й послужило приводом для Троянсько╖ в╕йни. -Путивочка - сорт невеликих круглих яблук. -4. Геба - дочка Юнони ╕ Зевса, п╕д час бенкет╕в п╕дносила ол╕мп╕йцям напитки бог╕в - нектар ╕ амброз╕ю. -╫ринджолята - зменшене в╕д ╜ринджоли - низьк╕ й широк╕ сани з боками, що розширяються в╕д передка. Також - маленьк╕ дитяч╕ санчата. Розкована гра неоднозначн╕стю слова, часте вживання сл╕в, серйозний зм╕ст яких м╕стить в соб╕ гумористичний заряд - сутт╓ва прикмета стилю "Ене╖ди". Богиня на дитячих саночках! -Павичка - коняка павино╖ маст╕, також - зменшене в╕д лава. У римлян пава - птах Юнони. Добрий знавець народного побуту, художник Василь Онисимович Корн╕╓нко в ╕люстрац╕╖ до "Ене╖ди" Котляревського (1909) витлумачив павичку буквально: запряжена в шлею пава, як леб╕дь у в╕дом╕й байц╕, летить у небесах поверх хмар, за нею на ╜ринджолах - Юнона. В л╕бретто до опери "Ене╖да" Миколи Карповича Садовського сцена в╕дв╕дин Юноною бога в╕тр╕в Еола в╕дкрива╓ться словами: "З верховини Ол╕мпу спускаються саночки, запряжен╕ павичкою. В саночках сидить Юнона, убрана в старосв╕тське убрання..." ╤ дал╕: "Юнона с╕да╓ знову на сво╖ саночки ╕ зл╕та╓ на Ол╕мп" (Лисенко М. З╕бр. твор╕в: У 20 т. - К., 1955. - Т. 7. - С. 44). Для оперно╖ умовност╕ птах в упряжц╕ пасу╓. Одначе чому Юнона ви╖здить саме на санях, а не на якомусь кол╕сному ек╕паж╕, як у перших двох виданнях поеми? Справа у тому, що в XVII - XVIII ст. ╕ нав╕ть п╕зн╕ше сани широко застосовувалися не т╕льки зимою, а й у л╕тню пору, надто в болотистих ╕ л╕систих м╕сцевостях. До того ж, що в даному раз╕ головне, ╖зда на санях вважалася б╕льш почесною, н╕ж на колесах, тому знатн╕ особи, насамперед духовного сану, при парадних ви╖здах, безв╕дносно до пори року, в╕ддавали перевагу саням (адже богиня Юнона ╖де до бога Еола). -Кибалка - старовинний ж╕ночий головний уб╕р у вигляд╕ високо╖ пов'язки на голов╕, з двома довгими к╕нцями, як╕ спадали на спину. Носили т╕льки зам╕жн╕ ж╕нки. -Мичка - пучок приготовленого для пряж╕ волокна конопель або льону. Один к╕нець насаджено╖ на греб╕нь мички звисав, мов коса, вниз, ╕ з нього пряля сукала нитку. Тут: пасмо волосся, що вибивалося в молодиц╕ з-п╕д кибалки, або взагал╕ коса. З'являтися на людях з в╕дкритою косою, чи нав╕ть пасмом волосся, що вигляда╓ з-п╕д головного убора, зам╕жн╕й ж╕нц╕ не годилося. -Взяла сп╕дницю ╕ шнур╕вку - тобто сп╕дницю ╕ керсет, старосв╕тський ж╕ночий уб╕р. Керсет не мав рукав╕в, його одягали поверх вишивано╖ сорочки, стягували спереду при ф╕гур╕ шнур╕вкою. Одягали т╕льки разом з сп╕дницею. ╤ сп╕дницю, ╕ керсет шили по можливост╕ з кращих, яскравих тканин, прикрашених усами (див. коментар: ╤, 14), та ╕н. -Еол - бог в╕тр╕в, жив на плавучому остров╕ Еол╕╖. -5. Поставила тар╕лку з хл╕бом - коли молодиця йде в гост╕, то, за звича╓м, вона дару╓ хазя╖нов╕ хл╕бину, притому спечену у власн╕й печ╕. -6. Суц╕га - собачий син, розбишака, пройдисв╕т. -7. Дей же його кату! - вигук, що означа╓ подив з досадою. За значенням близький до: "Ти глянь! Така досада!" -╤мена в╕тр╕в з антично╖ м╕фолог╕╖: Борей - холодний п╕вн╕чний або п╕вн╕чно-сх╕дний в╕тер. Нот - теплий п╕вденний в╕тер, тихов╕й. Зеф╕р - зах╕дний весняний в╕тер, який приносив дощ╕. Евр - сх╕дний або п╕вденно-сх╕дний в╕тер, який приносив засуху. -8. Тр╕стя - трясовина, грузьке болото. ╤ван Франко до записано╖ у р╕дних Нагу╓вичах примовки "╤ди в тр╕стьи та в болото!" додав пояснення: "Тр╕ст╓ тут у значенн╕ тростина, що росте на болот╕" (Франко. Припов╕дки. - Т. 3. - С. 225). -Чвирк - залишок п╕сля вторинно╖ перегонки гор╕лки. -10. П╕вкопи - двадцять п'ять коп╕йок. Еней пооб╕цяв дати Нептуну хабара - п╕вкопи. Для бога Нептуна (в "Ене╖д╕" боги - переодягнене вище панство, знать) та й для пана Енея п╕вкопи - мала сума. Цим самим п╕дкреслювалася скаредн╕сть ╕ жадоба Нептуна до грошей. В друг╕й частин╕ поеми, влаштовуючи поминки по батьков╕ Анх╕зов╕, Еней кида╓ п╕вкопи в дарунок простолюдинов╕ ("З кишен╕ вийнявши п╕вк╕пки, Шпурнув в народ др╕бних, як р╕пки"). Отже, ╕ згадана сума хабара богов╕ моря розрахована на ком╕чний ефект. А яка була реальна ц╕на грошей на Укра╖н╕ в друг╕й половин╕ XVIII ст.? Певне уявлення дають, прим╕ром, збережен╕ в арх╕вах описи та оц╕нка в грошах майна козак╕в ╕ селян Менсько╖ та Борзненсько╖ сотень Черн╕г╕вського полку, знищеного пожежами у 1766 р. Опис╕в чимало, ц╕ни на ту саму р╕ч, буд╕влю, тварину вказан╕ багато раз, причому в р╕зних селах. Вони так╕: хата рублена з с╕нями ╕ приком╕рком - в╕д 10 до 25 крб., комора рублена - 3 крб., в╕з п╕д коней - 40 - 50 коп., плуг - 12 коп., в╕дгодована свиня - 1 крб. 50 коп., в╕вця - 50 коп., гуска - 10 коп., курка - 2 коп., кожух звичайний - 1 крб. 20 коп., смушева шапка - ЗО коп., чоботи - 20 - ЗО коп. (Див.: Сумцов Н. Ф. К истории цен в Малороссии /К. с. - 1887. - Т. 7. - Кн. 2. - С. 696 - 697). Звичайно, вказан╕ ц╕ни пор╕внювати з сучасними не можна. ╤нша доба, ╕нша економ╕чна система, ╕нш╕ вим╕ри. -11. Дряп╕чка, дряп╕жник - той, хто оббира╓ кого-небудь, здирник. Походить, певне, в╕д слова драпач - шаповал, який очища╓ виготовлену шк╕ру в╕д шерст╕ дротяною щ╕ткою. -12. До ляса - польський ╕д╕оматичний висл╕в, що означа╓ втечу. -Св╕телка - невелика св╕тлиця, парадна к╕мната в хат╕, будинку. -13. Шальовки, шал╕вки - тонк╕, неширок╕ дошки, якими оббивають (шалюють) ст╕ни, стелю, дах. Означення соснов╕ - один ╕з зразк╕в точно╖ передач╕ Котляревським житт╓во╖ правди. Шальовки кращ╕ - соснов╕. Просякнут╕ живицею, вони пор╕вняно ст╕йк╕ проти гниття. -Лем╕шка - див. коментар: ╤, 27. -14. Дудка - див. коментар: ╤, 28. -Оч╕пок - головний уб╕р зам╕жньо╖ ж╕нки у форм╕ шапочки, ╕нколи з подовжн╕м розр╕зом ззаду, який зашнуровують, стягуючи сховане п╕д ним волосся. Венера, так само як ╕ Юнона, одягла святковий уб╕р укра╖нсько╖ молодиц╕, але вже ╕нший, вишукан╕ший, яскрав╕ший, як подоба╓ богин╕ краси й кохання, та ще й молодш╕й за в╕ком в╕д Юнони. Зам╕сть аскетично╖ кибалки, що лиша╓ в╕дкритим т╕льки лице, у не╖ грезетовий, тобто парчевий, оч╕пок. -Кунтуш з усами люстровий (люстрин - дорога шовкова тканина з глянцем; уси - нашивками ╕з золото╖ ╕ ср╕бно╖ тасьми). Кунтуш - верхн╕й ж╕ночий одяг. Мав одкидн╕ й розр╕зн╕ рукава, так зван╕ вильоти. Ж╕нки могли носити кунтуш ╕ зовс╕м без рукав╕в. В╕н мав вилоги на грудях, у тал╕╖ щ╕льно стягувався гапликом без пояса. -Ходить на ралець - по нарочитим [пом╕тн╕ших] праздникам ходить на поклон с подарками (К.). Венера хоча ╕ йде до Зевса "на ралець", проте не бере з собою хл╕ба ╕ не веде мови про подарунки, як це робила Юнона п╕д час в╕дв╕дання Еола (╤, 4). Ритуали п╕д час в╕дв╕дання р╕дного батька - не обов'язков╕, а давати хабара - суперечить житт╓в╕й правд╕. Натом╕сть вона бере батька сл╕зьми. -15. Зевес - у грецьк╕й м╕фолог╕╖ (у римськ╕й - Юп╕тер] бог грому ╕ блискавки, найстарший м╕ж небожителями. В "Ене╖д╕" Котляревського ╕нколи ф╕гуру╓ п╕д ╕менем Йовиш, на польський лад. -Сивуха - звичайна, невисокого гатунку гор╕лка, недостатньо очищена. -Восьмуха - восьма частина кварти (близько 125 грам╕в). -Кварта - кухоль, десята частина в╕дра (К.). У добу феодал╕зму на Укра╖н╕, нав╕ть у к╕нц╕ XVIII ст., п╕сля ряду заход╕в уряду Рос╕йсько╖ ╕мпер╕╖ по ун╕ф╕кац╕╖ м╕р ╕ ваги, спостер╕га╓ться ╖х велика р╕зноман╕тн╕сть. ╤нод╕ просто неможливо перевести давню м╕ру на сучасну систему м╕р. "...Не т╕льки кожне м╕сто ╕ м╕стечко, але нав╕ть багато продавц╕в мали сво╖ особлив╕ м╕ри. Так... для м╕ряння р╕дини служили: в╕дро, в╕дерце, кварта, яких м╕стилося в казенному державному в╕др╕ 24. Зустр╕ча╓ться також м╕ряння куфами, барилами, носатками, але ц╕ останн╕ були власне не м╕рами, а посудиною т╕льки приблизно╖ величини, так, наприклад, куфа м╕стила 18 - 40 в╕дер" (Попытка к уравнению мер и веса в Малороссии XVIII в. /К. с. - 1889. - ? 7. - С. 231). -╤йон - бач. -У свинки грати - Микола Гоголь так опису╓ цю гру: "На утрамбован╕й ╕ тверд╕й земл╕ стають у коло; кожний перед собою ма╓ ямку, в яку тика╓ к╕нцем палиц╕. Посередин╕ кола трохи б╕льша ямка, в яку той, що перебува╓ за колом, гонить теж палицею м'яч. Т╕, хто стоять колом, намагаються не пустити м'яча в ямку посередин╕. Але, в╕дбиваючи його палицею, кожний повинен зараз же ткнути ╖╖ на сво╓ м╕сце, бо той, хто пасе свиню (гонить м'яч), заволод╕╓ м╕сцем, ставлячи у в╕льну ямку свою палицю, а хто ╜авив, - буде зам╕сть нього гонити м'яч" (Гоголь Н. В. Полн. собр. соч. - М., 1952. - Т. 9. - С. 512). -16. Зг╕дно з "Ене╖дою" Верг╕л╕я, Ене╓в╕ було призначено стати засновником м╕ста Рима ╕ могутньо╖ Римсько╖ держави, основоположником велико╖ династ╕╖ правител╕в. -Як. вернеться пан хан до Криму - тобто, н╕коли того не буде. Кримське ханство було л╕кв╕доване ╕ при╓днане до Рос╕йсько╖ ╕мпер╕╖ 8 кв╕тня 1783 р. -Нар.: Як хан дол╕зе до Криму (Номис. - С. 109). -17. Я в правд╕ так твердий, як дуб - пор╕вняння бере початок у язичеськ╕й м╕фолог╕╖. У стародавн╕х грек╕в дуб - дерево Зевса, у римлян - Юп╕тера. В╕дпов╕дно в язичник╕в-слов'ян дуб пов'язаний з культом бога грози ╕ блискавки - Перуна. -18. Д╕дона - за античними легендами, ф╕н╕к╕йська цар╕вна, яка заснувала м╕сто-державу Карфаген на африканському узбережж╕ Середземного моря. -Мосць - величн╕сть. -╤ди, небого - тут у значенн╕: сердешна, б╕долаха. -Понед╕лкувати - поширений у давн╕ часи звичай постити в понед╕лок. -У цей день не виконували важк╕ роботи й так╕, що вимагали тривалого часу, наприклад пряд╕ння. Понед╕лкували т╕льки одружен╕ ж╕нки. Але вже на початку XX ст. в╕домий укра╖нський етнограф Микола Сумцов констатував в╕дмирання цього звичаю: "...Додержання посту в понед╕лок... нин╕ м╕сцями практику╓ться старими ж╕нками з приурочуванням давнього звичаю до святого понед╕лка" (Сумцов Н. Бытовая старина в "Энеиде" Й. П. Котляревского: Сб. Харьк. историко-филолог. о-ва. - Харьков, 1905. - Т. 16. - С. 155). -20. "Голе троянство" геть вибилося ╕з харчових запас╕в. Вперше ╕ востанн╓ за весь час ╖хнього мандрування Котляревський не назива╓ на╖дк╕в, а говорить просто "чогось попо╖ли". -21. У ц╕й строф╕ пода╓ться характеристика Д╕дони. Н╕ тут, н╕ дал╕ Котляревський прямо не зобража╓ ╕ не назива╓ ╖╖ царицею. Перед нами - укра╖нська молодиця, вдова заможного пана середньо╖ руки. Спос╕б характеристики Д╕дони, як ╕ ╕нших персонаж╕в "Ене╖ди", - це перел╕к рис, якостей, у даному раз╕ т╕льки позитивних, як╕ складають той характер. Перша оц╕нка дещо поб╕жна: "розумна ╕ моторна". Пот╕м, звернувши нашу увагу на Д╕дону, опов╕дач розгорта╓ ширшу характеристику. Йде ряд означень: "трудяща", за ним - паралельне означення-синон╕м у вищому ступен╕: "дуже працьовита". Дал╕ - ще позитивн╕ риси: "весела", "гарна". Як бачимо, змальовано народний ╕деал молодиц╕. Найважлив╕ша прикмета того ╕деалу - працьовит╕сть. З шести означень ╕деалу ж╕нки працьовитост╕ в╕дведено два, одне з них у вищому ступен╕ (╓диний у строф╕ прикметник вищого ступеня). Зверн╕мо увагу: на останньому м╕сц╕ - "гарна". У щойно змальованих образах Венери ╕ Юнони майже все зосереджено на зовн╕шност╕, уборах, а тут бачимо зовс╕м ╕нше. Убори Д╕дони будуть не менш уважно й любовно виписан╕ дал╕, тут же йдеться виключно про моральн╕ якост╕, вдачу, житт╓в╕ обставини. Дуже багато буде важити для Д╕дони прибуття троянц╕в, надто велик╕ над╕╖ пов'язу╓ цариця та ╖╖ близьк╕ з появою Енея. Перед потенц╕альним женихом насамперед виклада╓ться найважлив╕ше з народного погляду - якост╕ молодо╖ вдови як людини ╕ хазяйки. Дал╕ в ус╕й поем╕ таку пильну увагу до моральних рис, особисто╖ вдач╕ зустр╕немо т╕льки один раз - при змалюванн╕ майбутньо╖ дружини Енея Лавис╕, народного ╕деалу д╕вчини на виданн╕. А тепер зверн╕мо увагу на означення "сановита", яке сто╖ть п╕сля "весело╖", "гарно╖", замикаючи перел╕к досто╖нств Д╕дони. Справа в тому, що воно не зовс╕м приклада╓ться до укра╖нського народного ╕деалу ж╕нки, взяте з ╕ншого смислового ряду. В "Словнику укра╖нсько╖ мови" заф╕ксовано два значення слова сановитий: 1) який ма╓ високий сан, чин; 2) показний, величний з вигляду. Т╕льки тут, в одному з семи означень-похвал Д╕дона наближа╓ться до цариц╕. Воно було б на м╕сц╕ у ряду: "мудра" ("розумна" ма╓ б╕льш практичний, житейський в╕дт╕нок), "могутня", "милостива" ╕ т. ╕н. Чому ж слово "сановита" опинилося в чужому для нього лексичному оточенн╕? Справа в тому, що перед нами - травест╕я. Взяте з ╕ншого (царського, великопанського) шару лексики, поняття в невластивому йому оточенн╕ створю╓ певний ком╕чний ефект. Воно заховалося в самому к╕нц╕ останнього рядка характеристики ╕ ненав'язливе, ледве пом╕тно вигляда╓ зв╕дти, мов кра╓чок царсько╖ мант╕╖ з-п╕д плахти молодиц╕. На ╕деал укра╖нсько╖ ж╕нки пада╓ травест╕йно-гумористичний в╕дсв╕т, весь в╕н немов пройнятий любовно-╕рон╕чним усм╕хом автора. Наступне слово "б╕дняжка" н╕би маску╓, а насправд╕ п╕дсилю╓ гумористичний мотив - сановита б╕дняжка! -22. Звертаючись ╕з запитаннями до троянц╕в, Д╕дона перел╕чу╓ р╕зн╕ види мандр╕вок людей у давн╕ часи. Передовс╕м згадано чумацьк╕ валки на Дон та у Крим. Як в╕домо, основним товаром чумацького промислу в ц╕ кра╖ були с╕ль ╕ риба. Пот╕м названо переселення з одного краю Укра╖ни в ╕нший ("виходц╕-бурлаки"). На початку 90-х рок╕в XVIII ст. частина запорожц╕в частково сушею, частково морем переселилася на "подарован╕" царицею Катериною II земл╕ м╕ж р╕чками Кубань ╕ ╢я, утворивши там В╕йсько чорноморське. Здогади, що Котляревський в мандрах троянц╕в в╕дбив ╕ цей ╕сторичний еп╕зод, не мають реальних п╕дстав. Нарешт╕ - мандри на прощу до Ки╓ва, Поча╓ва та ╕нших м╕сць паломництва. -23. Мана - привид, м╕раж. Ману пускати - дурачити, морочити. -Вирва - викуп, який бере на вес╕лл╕ з нареченого брат молодо╖. У переносному значенн╕ також - хабар. В три вирви - дати в╕дкупного в потр╕йному розм╕р╕, синон╕м до "втришия прогнати". -24. Постоли, також личаки - простонародне взуття з ц╕лого шматка шк╕ри без пришивно╖ п╕дошви, яке звичайно взували з онучами, прив'язуючи до н╕г мотузками чи рем╕нцями (волоками). -Кожух - верхн╕й чолов╕чий одяг, звичайно з непокрито╖ тканиною овечо╖ шкури, хутром до середини, довгий, з великим ком╕ром. -Свита - простонародний верхн╕й одяг з домотканого сукна. -Пеня - напасть, б╕да. -25. Тогд╕ Великдень був би нам! - до фразеолог╕зму "Великдень раз у р╕к" ╤ван Франко да╓ таке пояснення: "Се одно з найб╕льших, а у нашого народа таки найб╕льше свято" (Ф ранко. Припов╕дки. - Т. 3. - С. 398). -26. П╕л - широк╕, груб╕ дошки, покладен╕ в хат╕ м╕ж п╕ччю з того боку, де чер╕нь ╕ прип╕чок, та протилежною ст╕ною. П╕л служить л╕жком ╕ лавою. Ширина його - близько двох метр╕в, щоб упоперек могла в╕льно лягти доросла людина. -╤ ╖ли с╕м'яну макуху - макуха - вижимки чи збой з конопляного с╕м'я, вживали як десерт або легку закуску. -27. З полив'яних мисок - з мисок, покритих зсередини поливою, особливим склопод╕бним сплавом. -Свинячу голову до хр╕ну - ритуальна страва. У слов'ян-язичник╕в дикий кабан (вепр) уважався священною твариною, його приносили в жертву богам, починали з нього, як ритуально╖ страви, трапезу. Пот╕м поряд з дикою або на зм╕ну ╖й прийшла домашня свиня. Таке ж ритуальне значення мала страва з домашньо╖ птиц╕, зокрема ╕ндика. З вепром пов'язаний культ верховного бога Перуна, з домашньою птицею - культ житт╓дайно╖, плодоносно╖ матер╕-земл╕ (див.: Боровский Я. Е. Мифологический мир древних киевлян. - К., 1982. - С. 52 - 53). Спос╕б приготування: "Свинячу голову очистити, вимити ╕ поставити варитися; натерти хр╕ну, зажарити його з маслом, покласти туди борошна, розвести тр╕шки бульйоном, покласти сметани ╕ закип'ятити з невеликою к╕льк╕стю сол╕; вийняти зварену голову, в╕дд╕лити в╕д не╖ нижню щелепу ╕ подавати" (Маркевич. - С. 162). -Локшину на перем╕ну - говорять ще "на перем╕жку" - про легш╕ страви, як╕ подають м╕ж м'ясними. -Локшина - "зам╕сити пшеничне т╕сто на яйцях, розкачати в тонкий корж, нар╕зати вузькими смужками ╕ зварити у вод╕ з маслом або на молоц╕" (Маркевич. - С. 157). -Кул╕ш - густа юшка з пшона. "Змити крупу або пшоно в горшку, залити водою ╕ зварити з ол╕╓ю, коров'ячим маслом або свинячим салом" (Маркевич. - С. 153). -Лем╕шка - "п╕джарити гречано╖ муки, розвести ╖╖ солоним кип'ятком; скласти в горщик, поставити в п╕ч на одну годину; подавати з п╕джареною на коров'ячому масл╕ або на ол╕╖ цибулею" (Маркевич. - С. 156). -Зубц╕ - кутя з очищених зерен ячменю, зварена з потовченим ╕ перес╕яним на сито конопляним с╕м'ям. -Путря - "зварити кутю з ячменю; викласти ╖╖ в ночовки, обсипати житн╕м солодом, добре перем╕шати, викласти в д╕жечку, залити солодким квасом, поставити в тепле м╕сце на добу" (Маркевич. - С. 157). -Кваша - колись одна з популярн╕ших страв ("борщ, каша, третя кваша"). "Взяти житнього борошна, гречаного ╕ солоду, висипати в д╕жечку, розм╕шати горячою водою (але не кип'ятком), дати п╕вгодини або годину побродити; добре закип'ятити другу воду ╕ розводити на смак, щоб було р╕дше або густ╕ше, хто як любить; поставити на печ╕ на тепле, щоб прийняло кислоту, тод╕ варити в горшку ╕ подавати" (Маркевич. - С. 156). В квашу також часто кладуть для смаку ╕ гостроти сушен╕ груш╕, сливи чи як╕сь ╕нш╕ фрукти. -Шулики - пор╕зан╕ на невелик╕ кусочки пшеничн╕ корж╕, залит╕ розведеним медом разом з м'ятим у мак╕терц╕ маком. На╖дки тут ╕ у вс╕х подальших картинах бенкетування троянц╕в автор перел╕чу╓ в т╕й посл╕довност╕, у як╕й ╖х подавали на ст╕л. Звичайно, останн╕ми подавали солодк╕ страви, посл╕довно: путря, кваша, шулики, причому кожна наступна страва була солодша за попередню. Хот╕лося б звернути увагу на шанобливе ставлення в той час до ╖ж╕. П╕д час святкового бенкетування козаки могли кидати в грязь ╕ топтати дорог╕ убори, сипати гр╕шми, але н╕коли не могли соб╕ дозволити зневажливого ставлення до хл╕ба, ╖ж╕ взагал╕. ╤ об╕даючи п╕сля тривалого морського походу, ╕ бенкетуючи ц╕лими днями, троянц╕ все п╕дбирають, "як на вечер╕ косар╕" (IV, 29). Адже не годилося ставити на ст╕л чергову страву, коли в мисках ще залишалася попередня. Ц╕каво, що Котляревський у "Ене╖д╕" жодного разу не згаду╓ картопл╕, хоч ╖╖ за життя письменника почали культивувати на Укра╖н╕. Досить швидко вона вийшла в число головних городн╕х культур. У "Салдацькому патрет╕" (1833), перел╕чуючи виставлен╕ на ярмарку овоч╕, Кв╕тка-Основ'яненко назива╓ ╕ "картохл╕, що вже швидко хл╕б святий з св╕ту божого зженуть". -28. За панським столом, можливо, кожен г╕сть мав кубок. Одначе за давньою народною традиц╕╓ю обносили ╕ частували вс╕х гостей по кругу одн╕╓ю чаркою. В народних звичаях живе ц╕лий кодекс правил, хто ╕ в як╕й посл╕довност╕ п╕дносить гостям чарку, з кого починати частування. -Мед, пиво, брагу, сир╕вець - назван╕ найдавн╕ш╕ в╕дом╕ в нас напо╖. Перел╕к по низх╕дн╕й, в╕д кращого до найдешевшого - сир╕вцю, ╓диного в цьому ряду безалкогольного напою. -Калганка - гор╕лка, настояна на калган╕ (трава, кор╕нь яко╖ вжива╓ться також у народн╕й медицин╕). -Ял╕вець (Juniperus) - рослина родини кипарисових, росте кущами, р╕дше невеликими деревами. В╕н ╕ зараз поширений на Укра╖н╕. Використову╓ться як декоративне дерево. Ма╓ гострий смолистий запах. Дим з ял╕вця (плоди ╕ стебла тл╕ють на гарячому вуг╕лл╕) ма╓ л╕кувальн╕ властивост╕. -Горлиця - давн╕й укра╖нський танець. Танцюють парою: д╕вчина ("горлиця") ╕ парубок. П╕сня до танцю часто вар╕ю╓ться, ╕мпров╕зу╓ться залежно в╕д обставин. У п╕снях такого типу т╕льки перший куплет р╕дко зазна╓ якихось зм╕н. Пода╓мо ближчий до Котляревського в час╕ запис п╕сн╕, опубл╕кований у 80-х роках минулого стол╕ття з прим╕ткою: "Останн╕ два куплети виконував Семен Степанович Гулак-Артемовський", в╕домий укра╖нський композитор ╕ сп╕вак, автор опери "Запорожець за Дуна╓м". -Ой д╕вчина-горлиця -До козака горнеться; -А козак, як орел, -Як побачив, так ╕ вмер. -Умер батько - байдуже, -Вмерла мати - байдуже, -Умер милий, чорнобривий, -Жаль мен╕ його дуже. -╤ за батька "отче наш", -╤ за мат╕р "отче наш", -За милого ж душу -Танцювати мушу -(П╕сн╕, думки ╕ шумки руського народу на Подол╕╖, Укра╖н╕ ╕ в Малорос╕╖. - К., 1885. - С. 128). -Зуб - танок, який танцювали п╕д соп╕лку. Один з р╕зновид╕в соп╕лки назива╓ться "зуб╕вка". -Дудка, ╕накше "дуда", "коза", "волинка" - музичний ╕нструмент, що склада╓ться з шк╕ряного м╕ха ╕ вставлених у нього двох, ╕нколи трьох трубок. На одн╕й, як на соп╕лц╕, грають мелод╕ю, ╕нш╕ дають фон, незм╕нний тон (див. також коментар: ╤, 37). -По балках - танцю чи п╕сн╕ п╕д такою назвою виявити не вдалося. В перших двох виданнях "Ене╖ди", зд╕йснених без участ╕ Котляревського, було: "Ой, ненько, на цимбалах грали". -Санжар╕вка - темпераментний розгульний танець. Присп╕вки до "санжар╕вки": -╤шли д╕вки з Санжар╕вки, -А за ними два парубки; -А собаки з мак╕вок, -Гав-гав на д╕вок. -Ой д╕вчина кумина -По╖хала до млина. -Зачепила в сухий пень -Та й стояла ц╕лий день. -Продай, мамо, дв╕ корови, -Купи мен╕ чорн╕ брови, -На колодц╕ стояти -Та на хлопц╕в моргати. -Чом, чом боса ходиш? -Чому чоб╕т не заробиш? -Ой не жалуй дурнички, -Купи нов╕ черевички! -(Закревский Н. Старосветский бандуриста. - М., 1860. - Кн. 1. - С. 75). У чотирьох "граючих" рядках 28-╖ строфи першо╖ частини "Ене╖ди" блискуче виявився дивовижний музикальний слух Котляревського (в╕н грав на скрипц╕). Спробу╓мо проанал╕зувати звукову ╕нструментовку рядк╕в. Тут необх╕дне вдумливе вчитування в текст, вслухування в мелод╕ю ╕ наростаючий темп. -"Бандура горлиц╕ бриньчала" - чуються перебори струн бандури в пом╕рному темп╕. "Соп╕лка зуба затинала" - прискорення темпу ╕ п╕двищення тону; п╕сля двох "бринь" попереднього рядка (причому перше тих╕ше - "ба", друге голосн╕ше - "бринь") - три такти соп╕лки, кожний голосн╕ший попереднього: "со" (глухий приголосний ╕ голосний), "зу" (дзв╕нкий приголосний ╕ низький, приглушений голосний), "за" (той же дзв╕нкий приголосний, але вже в пар╕ з високим голосним). "А дудка грала по балках" - вступа╓ ╕нструмент, голосн╕ший, н╕ж два попередн╕х, з ╕ншим забарвленням тембру, росте темп: п╕сля "ду-ду" ╕дуть вар╕ац╕╖. -"Санжар╕вки на скрипц╕ грали" - дальше п╕двищення темпу ╕ тону. Завдяки нагромадженню дзв╕нких приголосних та свистячих рядок немов з╕граний на скрипц╕. Вслухаймося у вступн╕ акорди: "с", "н", "ж" - на два такти - "ду-ду" - три перебори пальц╕в скрипаля, три порухи смичка. Зверн╕мо увагу на те, що ╕нструменти починають звучати у певн╕й наступност╕. Першою - пор╕вняно неголосна бандура, за нею голосн╕ша - соп╕лка, пот╕м ще голосн╕ша - дудка. ╤ нарешт╕ вс╕х покрива╓ цариця музики скрипка. Народним танцям властивий орган╕чний синкретизм, ╓дн╕сть ритму танцю, музики, сп╕ву. П╕сня для танцю вт╕лю╓ його ритм ╕ дух, без нього вона, як ╕ без мелод╕╖, за висловом Лес╕ Укра╖нки, "т╕льки наполовину жива". Одяг, в якому виходять на круг, а особливо взуття ("Дам лиха закаблукам, Закаблукам лиха дам! Дам лиха закаблукам, Д╕станеться й передам") часто ф╕гурують в п╕снях до танцю, ╕ не просто так, до слова, а тому, що вони ╓ неабиякою складовою частиною святкового д╕йства. Демонструють не т╕льки силу ╕ вправн╕сть у танц╕, а й одяг, убори. Недарма дробушкам, чоботам ╕ свиткам присвячений окремий рядок коментовано╖ строфи. -Дробушка - ж╕ноча картата плахта, вважалася особливо нарядною. Плахта - верхн╕й одяг типу сп╕дниц╕, зроблений ╕з двох, зшитих до половини куск╕в картато╖ шерстяно╖ тканини. Святкове вбрання. З народно╖ п╕сн╕: -Вийди, вийди, молодице, з в╕дром по водицю, -Нехай же я подивлюся на плахту-др╕бницю. -(Собрание русских народних песен с их голосами. - СПб, 1805. - С. 182). -29. Проворну, чепурну ╕ гарну - народний ╕деал д╕вчини, прикмети назван╕ в порядку ╖х важливост╕. Пор. змалювання молодиц╕ Д╕дони (╤, 21), д╕вки на виданн╕ Лавис╕ (IV, 21 - 22). -Юпка - верхн╕й ж╕ночий одяг у вигляд╕ довго╖ корсетки, переважно з рукавами. За призначенням близька до сучасного легкого дем╕сезонного пальта чи плаща. -Запаска - ж╕ноче вбрання, що зам╕ня╓ сп╕дницю. Кусок чорно╖, звичайно шерстяно╖ тканини (власне запаска) обвивався кругом стану так, щоб к╕нц╕ його сходилися попереду. Поверх запаски у вигляд╕ фартуха був кусок тканини синього кольору (попередниця). Запаску ╕ попередницю п╕дпер╕зували червоним поясом. У Ганни запаска з фланел╕ (франц.flanelle) - дорого╖ фабрично╖ тканини. Святкове вбрання ╖╖, так само як Д╕дони та Енея, пошито не з домотканого полотна та сукна, а з купованих тканин, що в ту пору могли дозволити соб╕ т╕льки заможн╕ люди. -Стьонжки, стьожки - к╕сники. -Ковтки - сережки. -Третяк - потр╕йне притоптування в танц╕. Часто викликають у танець, особливо д╕вчата, не словами, а танцем. Вихилясом - танцюють, нахиляючись то вправо, то вл╕во, приваблюють, розпалюють свою пару, заглядають ╖й в оч╕, викликаючи на круг. Чому в танець з Ене╓м ╕де не Д╕дона, а ╖╖ молодша сестра, д╕вка Ганна? Тому що молодицям та ще вдовам не годилося танцювати разом з д╕вчатами та парубками, тим б╕льше не годилося вдов╕ з першого знайомства припрошувати до танцю парубка. Прийнято, розпочавши, танцювати до тих п╕р, поки грають музики. Вийти з танцю ран╕ше, особливо парубков╕, означало показати слаб╕сть. Хто доведе свою пару до найб╕льшо╖ втоми - той кращий танцюрист (див.: К. с. - 1898. - Т. 61. - Кн. 4. - С. 10 друго╖ паг╕нац╕╖). -30. Гоцак - те саме, що тропак - народний танець. -Гайдук - народний танець. Садив гайдука - танцював навприс╕дки. -Не до соли - примовка "Тепер мен╕ не до сол╕" п╕шла в╕д народного опов╕дання, в╕домого у вар╕антах. Наводимо поданий у "Трудах" Павла Чубинського, п╕дготовлених у 70-х роках минулого стол╕ття: "Послав батько сина за с╕ллю, дав йому гривню грошей. Купив син сол╕, ск╕льки було сказано йому, ще шага й виторгував з тих грошей; всипав с╕ль у заполу та й ╕де додому. По дороз╕ був шинок, а в шинку тому гра музика, люди танцюють, аж д╕л гуде. Над╕йшов туди наш парубок ╕ дуже йому заманулося потанцювати, а в кишен╕ шаг мулить. -- Музико, грай мен╕ одному! - погукнув парубок, в╕ддав того шага ╕ почав танцювати, аж хата мала, а в╕н закида ноги, ╕ вприс╕дки, ╕ через ногу, усяк було. Затанцювався парубок, а с╕ль потроху сиплеться з заполи. Що майне в╕н ногою, то с╕ль так ╕ поросне по хат╕. А люди стоять округи та й приказують йому саме п╕д ногу, мов знарошне приграють: -- Ой, парубче, с╕ль сиплеться, ой, парубче, с╕ль сиплеться! -А парубок зайшовся так, що й себе не тяме, та все ╖м: -- Тепер мен╕ не до сол╕, коли грають на басол╕! Тепер мен╕ не до сол╕, коли -грають на басол╕! -Ходив, ходив парубок, поки аж в╕дтанцював свого шага. Стала музика ╕ в╕н став. Глянув - аж с╕ль уся на дол╕вц╕, ще сам в╕н ╕ порозтирав ╖╖ ногами. -Скривився парубок та в сльози: -- А бодай його лиха година знала! Що ж тепер тато скажуть! -Потяг соб╕, сердега, додому" (Чубинськи й. - Т. 2. - С. 379). -Здавна на Укра╖н╕, так само як у Рос╕╖ та Б╕лорус╕╖, с╕ль, як переважно привозний продукт першо╖ необх╕дност╕, ц╕нилася високо ╕ витрачалася економно. С╕ль була важливим, коли не основним, продуктом чумацького промислу. Знали с╕ль "кримку" ╕ "бахмутку". Першу одержували в╕д випаровування на сонц╕ морсько╖ води в Криму, другу - в╕д випаровування на спец╕альних сковородах добуто╖ з соляних колодяз╕в води. Колодяз╕ знаходилися на берез╕ невелико╖ р╕чки Бахмутки в нин╕шньому Донбас╕. Б╕ля солеварень виникла укр╕плена слобода, пот╕м - м╕сто Бахмут (тепер Артем╕вськ, великий центр соледобувно╖ промисловост╕). Св╕дчать, що "бахмутка" була б╕льш др╕бною ╕ вважалася кращою на смак (див. також коментар: IV, 45). Страви прийнято було варити без сол╕. ╥╖ ставили на ст╕л окремо. Зв╕дси й звичай зустр╕чати гостей найдорожчим у господарств╕ - хл╕бом ╕ с╕ллю. Хл╕б ╕ с╕ль на стол╕ - ознака достатку. Розсипати с╕ль не те що з торби - солянки вважалося в народ╕ недоброю прикметою (посваритися). -31. Варенуха - "Хл╕бне вино або наливка, варен╕ з сухими плодами, медом ╕ пряним кор╕нням" (К.). -32. Про п╕ч багато хто з молодших та й старших уже не ма╓ певного уявлення. Споконв╕чний неодм╕нний атрибут житла, хранительниця вогню й тепла, з прип╕чком та чер╕нню, уже майже в╕д╕йшла в минуле. Зараз т╕льки ╕нколи в селянських хатах, на кухн╕, продовжують ставити печ╕ менших, н╕ж ран╕ше, розм╕р╕в ╕ меншою чер╕нню над ними, скор╕ше як данину традиц╕╖, н╕ж з практично╖ потреби. На черен╕, яка нагр╕ва╓ться, коли топлять п╕ч, сплять, сушать зерно, в тому числ╕ просо, перед тим як везти його шеретувати на пшоно. -Просо в╕доме ще з до╕сторичних час╕в як зернова культура. Згаду╓ться в дуже давн╕х зразках народно╖ творчост╕: "А ми просо с╕яли, с╕яли..." Традиц╕йно просо займа╓ досить значне м╕сце в харчовому рац╕он╕ укра╖нського народу. В повсякденному побут╕ пшоняна каша або кул╕ш - звичайна страва. А в козацьких походах, чумацьких та бурлацьких мандрах пшоняна каша з салом, у п╕ст з рибою та ол╕╓ю - перший на╖док. -33. Оренда, оранда - корчма. У святков╕ дн╕ тут збиралися на гуляння, танц╕. Назва "оранда" походить в╕д того, що корчмар╕ за право торгувати гор╕лкою платили в державну казну належний податок (брали в аренду). -У нед╕лю на сел╕, -У оранд╕ на стол╕ -Сид╕ли л╕рники та грали -По шелягу за танець. -Кругом аж курява вставала. -Д╕вчата танцювали -╤ парубки... -(Тарас Шевченко. Титар╕вна) -Кораблик - старовинний ж╕ночий головний уб╕р, переважно в середовищ╕ панства ╕ заможного козацтва. Висока шапка з парч╕ або бархату з хутряним ободком. Формою нагадувала кораблик, зв╕дси й назва. Верх круглий, з дорогоц╕нно╖ тканини, ╕нколи винизаний жемчугом ╕ дорогоц╕нним кам╕нням, над лобом викро╓ний гострим к╕нцем уверх (як н╕с корабля), вуха залишалися в╕дкритими. Ободок - завжди з чорного матер╕алу, потилицю прикривав округло викро╓ний чорний клапан. -╤ начепила ланцюжок - одягла прикрасу на шию. -Та ╕ запаски не забула - Д╕дона одягла не таку запаску, яка була на ╖╖ молодш╕й сестр╕ Ганн╕ минулого дня (див. коментар: ╤, 29). Знали ще запаску у вигляд╕ полотняного б╕лого передника, яку носили поверх сп╕дниц╕ зам╕жн╕, взагал╕ б╕льш поважного в╕ку ж╕нки. -З виб╕йки платок - платок з вибитим на тканин╕ в╕зерунком, який наноситься вручну за допомогою р╕зьблено╖ або наб╕рно╖ дерев'яно╖ дошки. Платок, хустка - важлива деталь святкового ж╕ночого одягу. Хустка в╕д╕гравала також велику роль у ритуалах, ув╕йшла в обряди та пов╕р'я. Заручена д╕вчина пов'язувала руку судженого хусткою, яка служила символом ╖хнього в╕чного союзу. В трет╕й частин╕ "Ене╖ди" серед гр╕шник╕в ф╕гурують ╕ т╕, що в д╕вчат "з кишень платки тягли". -34. Що од пок╕йника украла - тобто потай взяла з майна свого пок╕йного чолов╕ка С╕хея. -Каптан (рос. кафтан} - верхн╕й чолов╕чий одяг з довгими полами; сукман, жупан, чумарка. -Пояс з каламайки - пояс з цупко╖ густо╖ льняно╖ тканини. Пояс був важливою деталлю чолов╕чого святкового одягу. На старовинних портретах старшина завжди п╕дперезаний поясом, переважно червоного або зеленого кольору. Були пояси р╕зних розм╕р╕в - "б╕льшо╖ руки" ╕ "мен- -шо╖ руки". -╤ чорний шовковий платок - платок, плат у стар╕ часи в чолов╕к╕в мав ширше призначення, н╕ж нин╕шня носова хустка. Використовувався як рушник, для накривання с╕дла тощо. -35. Ляси п╕дпускати - весело, жарт╕вливо заговорювати з ким-небудь, щоб втягти в розмову. -36. У панаса грати - хто-небудь один ╕з зав'язаними очима ловить ╕нших. Кого п╕йма╓, той ста╓ йому на зм╕ну. -37. Журавель - вес╕льний танець (К.). Можна додати, що це взагал╕ народний масовий танець-п╕сня. У танц╕ в╕дтворю╓ться повед╕нка, пози журавля (як ходить, скубе траву, зл╕та╓ у пов╕тря тощо). Здеб╕льшого це робить ведучий, сол╕ст-танцюрист. ╤нш╕ учасники стоять у кол╕ або б╕жать сл╕дом за ведучим. Вони сп╕вають п╕сню, супроводжуючи текст ╖╖ в╕дпов╕дними рухами та жестами. На вес╕лл╕ звичайно водять "журавля" в понед╕лок, коли несуть сн╕дання молод╕й. Якщо в сел╕ була церква,, то в цей час мелод╕ю "журавля" м╕г виконувати на дзвонах паламар. У сцен╕-жарт╕ Марка Кропивницького "Лихо не кожному лихо - ╕ншому й талан" пономар, вихваляючись сво╖м хистом, говорить: "...Спитаю: хто краще мене ударив би в дзв╕н - чи на "достойно", чи на "многа л╕та"?.. Та хочби ╕ "журавля". Текст "Журавля", опубл╕кований за життя ╤вана Котляревського: -Да внадився журавель, журавель -До бабиних конопель, конопель! -Такий, такий журавель, -Такий, такий дибле -Конопельки щипле! -А я сьому журавлю, журавлю, -Ки╓м циби переб'ю, переб'ю! -Такий, такий журавель, -Такий, такий дибле, -Конопельки щипле! -(Вестник Европы. - 1829. - ? 22. - С, 153). -Дудочка - народний д╕вочий танець, сольний, зараз в╕домий п╕д назвою "козачок". У давнину його танцювали п╕д акомпанемент дудки (волинки), зв╕дки й назва. Зараз викону╓ться на р╕зних музикальних ╕нструментах (скрипц╕, цимбалах, бандур╕ та ╕н.), одначе при цьому збер╕га╓ться характер музичного викладу, притаманний дудц╕. Текст п╕сн╕ до танцю: -Ти ж м╕й дударику, -Ти ж м╕й сподарику, -Ти ж було селом ╕деш, -Ти ж було в дуду гра╓ш, -Ти ж мене забавля╓ш! -Тепер тебе нема╓, -Й дуда твоя гуля╓, -╤ пищики запалися, -Бозна кому досталися -(Вестник Европн. - 1829. - ? 22. - С. 154). -Дудники ╕нколи ходили в╕д села до села, заробляючи грою на прожиття, як кобзар╕ або л╕рники. На таку думку наводять ╕ слова "Ти ж було селом ╕деш". Можливо, наведена п╕сня виникла в той час, коли мандр╕вн╕ дудники почали в╕дходити в минуле. Дудка лишила пом╕тний сл╕д у фольклор╕, топон╕м╕ц╕, антропон╕м╕ц╕, що теж св╕дчить про ╖╖ неабияку роль у культурному житт╕ народу. -Хрещик - весняна гра, в котр╕й одна пара учасник╕в гри ловить другу, яка п╕сля подач╕ сигналу розб╕га╓ться, уникаючи пересл╕дувач╕в; також танець-гра, п╕д час якого хлопц╕ й д╕вчата м╕няються м╕сцями. Переважно гра д╕тей ╕ п╕дл╕тк╕в, причому д╕вчат. В╕домо к╕лька р╕зновид╕в гри. -Горюдуб - гра, учасники яко╖ стають парами, а той, хто "горить", сто╖ть спереду ╕ за сигналом ловить одного ╕з задньо╖ пари, що роз'╓дну╓ться, переб╕гаючи наперед. -Джгут - р╕зновид гри в карти. Того, хто програв, б'ють джгутом (скрученим рушником) по долон╕. Скаж╕мо, ск╕льки лишилося п╕сля зак╕нчення гри на руках карт у дурня, ст╕льки раз його били джгутом по руц╕. В "джгута" грали ╕ без карт. -Хлюст - гра в карти. Взагал╕ хлюстом назива╓ться такий момент у гр╕, коли в одного чи к╕лькох гравц╕в на руках опиниться три карти одн╕╓╖ маст╕, або три козир╕, або три валети, або три тузи. Чий хлюст старший - визначають за старшинством карт, як╕ його утворили. В пари - неясно, яка гра в карти ма╓ться на уваз╕. Може, вдвох, один на один? -В╕зок - поширена гра в карти, так зван╕ "сво╖ козир╕". Назва п╕шла в╕д того, що тому, хто програв, д╕ста╓ться велика купа карт - "хоч возом вивозь" (див.: К. с. - 1887. - Т. 18. - Кн. 6 - 7. - С. 463 - 471). -Дамки - шашки. Закрита п╕д к╕нець гри шашками противника, шашка переможеного вважа╓ться соромом для нього ("Чорт мав порожнього кута"). -36 - 37-ма - "╕гров╕" строфи. У перших виданнях "Ене╖ди" кожна строфа складалася з 20 рядк╕в, пот╕м сам Котляревський розбив двадцятирядков╕ строфи на дв╕ десятирядков╕. Тому т╕сна смислова ╓дн╕сть двох сус╕дн╕х строф у "Ене╖д╕" спостер╕га╓ться часто. ╤гри не бенкет, де важко подати на╖дки й напо╖ з урахуванням забаганок кожного з присутн╕х окремо, ╕ не обряд, де теж передбачен╕ обов'язков╕ для вс╕х ритуальн╕ д╕йства. Грають "хто як ╕ в в╕що захот╕в". -Сцени бенкетування троянц╕в у Д╕дони не раз перегукуються з травест╕ями "мандрованих дяк╕в" - "П╕сня св╕тська" та "Великодна в╕рша", де ф╕гурують б╕бл╕йн╕ персонаж╕, переодягнен╕ в укра╖нський одяг ╕ над╕лен╕ рисами укра╖нських селян. У "Великодн╕й в╕рш╕" - "Давид гусл╕ п╕дстро╖в, козацько╖ як дернув", з присутн╕х "всяк соб╕ пару прибрав" ╕ вс╕ п╕шли у танець: -Перше навприсядки брали, -Пот╕м били трепака, -А д╕вчата забивали -П╕дк╕вками гоцака. -Як же взяли молодиц╕ -По-сво╓му бушувать, -Аж погубили сп╕дниц╕, -Так взяло ╖х розбирать". -Тут же "парубки в м'яча гуляли, деяк╕╖ ж у жгута; д╕вки п╕сеньки сп╕вали; мал╕ ж д╕ти - у кота; хто хот╕в - навбитки бився" (╤стор╕я укра╖нсько╖ л╕тератури: У 8 т. - К., 1967. - Т. 2. - С. 57). -В "╕грових" строфах новаторська риса "Ене╖ди" пор╕вняно з в╕ршами-травест╕ями поляга╓ в тому, що з ряду ╕гор обособлено взятий "панас". В╕н служить зближенню Енея з Д╕доною, руха╓ сюжет. Пара на довший час, мов прожектором, вихоплена з маси. ╤ндив╕дуал╕зац╕╖ геро╖в у сучасному розум╕нн╕ ще нема╓, але ╓ типи, на розвитку стосунк╕в яких трима╓ться сюжет. У травест╕ях попередник╕в Котляревського гри чи танцю, взятих з виразною метою характеристики окремих персонаж╕в, вказати не можемо. -39.Курили - пиячили,бенкетували. -Сподар - шанобливе звертання, зараз невживане. Мало значення: "господар" ╕ "государ", "цар". ╤ дал╕ зустр╕ча╓ться в "Ене╖д╕" (III, 1, IV, 127). -40. Гр╕нку убить - виграти (К.), добре поживитися. Гр╕нка - скибка хл╕ба, помазана зверху чимсь ╖ст╕вним; або ще - п╕дсмажена на сковор╕дц╕ з жиром. У переносному значенн╕ - взагал╕ шмат, кусок чогось пожиточного. Нар.: Убив добру гр╕нку. Гр╕нка йому упала (Номис. - С. 207). -Мутив, як на сел╕ москаль! - москаль - тут у значенн╕: солдат царсько╖ арм╕╖. На Укра╖н╕ до л╕кв╕дац╕╖ козачого в╕йськового устрою знали т╕льки солдат-рос╕ян. П╕зн╕ше назва "москаль" перейшла ╕ на солдат-укра╖нц╕в, взагал╕ людей будь-яко╖ нац╕ональност╕, коли вони служили в царськ╕й арм╕╖. -43. Ол╕мп - гора в п╕вн╕чн╕й Грец╕╖, на як╕й, зг╕дно з м╕фолог╕╓ю, живуть боги. Тут стоять палаци Зевса та ╕нших бог╕в, збудован╕ й оздоблен╕ богом ковальства Гефестом. Ворота в Ол╕мп, коли боги ви╖жджають зв╕дти на золотих кол╕сницях, в╕дкривають ╕ закривають гори. Ол╕мп - також символ верховно╖ влади. -Мартопляс - гультяй, гульв╕са, блазень (див. також коментар: III, 97). -44. А то Венера все свашку╓ - свашку╓ - тут у значенн╕: свата╓, зводить. -Свашка - ж╕нка, яка порядку╓ на вес╕лл╕. -Котляревський консультував свого знайомого Дмитра Бантиш-Каменського, який писав "Историю Малой России". Згадуючи в сво╖й прац╕ про особливост╕ вес╕льного обряду на Полтавщин╕, Бантиш-Каменський пише: "Коли молода при╖жджа╓ до хати молодого ╕ в╕дходить пот╕м до покою, дружка й свашка керують нею; остання роздяга╓, кладе молоду в пост╕ль". До слова "свашка" Бантиш-Каменський да╓ прим╕тку: "Свашка зветься ╕ мчалкою - поясню╓ п. Котляревський - в╕д д╕╓слова мчати, скоро переносити. У свашки вибирають, звичайно, ж╕нку молодих рок╕в, см╕ливу, проворну, швидку" (Кирилюк ╢. ╤ван Котляревський: Життя ╕ творч╕сть. - К., 1981. - С. 104 - 105). -45. Меркур╕й. - У римськ╕й м╕фолог╕╖ бог-в╕стун, покровитель мандр╕вник╕в, купц╕в, пастух╕в; син Юп╕тера ╕ н╕мфи г╕р Май╖ (в╕дпов╕дно у грек╕в - Герпес). Тут Меркур╕й одягнений в╕зником-листоношею к╕нця XVIII - початку XIX ст. -Ладунка (пол. ╤аdunek) - тут поштова сумка з бляхою на н╕й, знаком того, хто перебува╓ на державн╕й служб╕. Листонош╕ носили ладунку на грудях. Також ще - патронна сумка у кавалерист╕в, мисливц╕в (див. також коментар: VI, 169). -Ногайський малахай - довгий рем╕нний бат╕г (нагай), як у ногайц╕в, тюрксько╖ народност╕, що зараз живе на Кавказ╕ (переважно п╕вн╕ч Дагестансько╖ АРСР). Ногайцями у XVIII ст. називали коч╕вник╕в б╕ля узбережжя Азовського ╕ Чорного мор╕в, на п╕дступах до Кримського ханства. -46. А то зал╕г, мов в груб╕ пес - грубою називали п╕ч для об╕гр╕вання прим╕щення, яку топили з с╕ней. Звичайно груби були т╕льки в панських будинках. Нар.: Аби груба, то пес буде (Номис. - С. 169). -47. Станя, стайня - прим╕щення, де тримають коней, конюшня. -Чортопхайка - легка бричка. -Оглобельна - коняка, запряжена в оглобл╕, по центру. По боках оглобельно╖ - кон╕ припряжн╕, або ще кажуть п╕дпряжн╕, орчиков╕. -49. Та швидко ╕ не так задробиш - тобто задр╕ботиш, поб╕жиш мерщ╕й. -Дать халаз╕ю - в╕дшмагати р╕зками (К.); взагал╕ - одержати наг╕нку, прочуханку. -50. Мов Ка╖н, затрусивсь увесь - вираз походить в╕д апокриф╕чних вар╕ант╕в б╕бл╕йного м╕фу про першого великого гр╕шника людського роду братовбивцю Ка╖на (Буття IV, 11). Пор. у л╕топис╕ (XIII ст.): "А князь [Мстислав] викрив Жирослава [свого боярина-зрадника] ╕ прогнав його в╕д себе, як ото прогнав бог Ка╖на з-перед лиця свого, кажучи: "Проклят ти будь, стогнучи ╕ трясучись на земл╕; бо розверзла земля уста сво╖ прийняти кров брата твойого" (Галицько-волинський л╕топис / Пер. Л. Махновця / Жовтень. - 1982. - ? 7. - С. 25). Тут "стогнучи ╕ трясучись на земл╕" - апокриф╕чний додаток. Нар.: Труситься, як Ка╖н (Номис. - С. 63). -Кабака - тютюн для нюхання, розтертий у порошок. -51. А сам, вернувшася в будинки - у панських садибах будинками називалися т╕льки т╕ прим╕щення, в яких жила панська с╕м'я та ╖╖ гост╕, люди "благородного звання". Дв╕рська челядь, взагал╕ простолюд, жили в ╕нших, службових прим╕щеннях. -М╕зер╕я - злидн╕, м╕зерн╕ пожитки. -53. Крадькома виглядаючи з-за комина, Д╕дона довго вдавала, що не пом╕ча╓ збор╕в у дорогу зрадливого коханця, довго тамувала зл╕сть. Побачивши, що Еней хоче вт╕кати, вхопила його за чуприну, не проговорила, а просичала першу фразу: "Пост╕й, прескурвий, вражий сину!" Зразок ал╕терац╕╖: у кожному слов╕ - глухий свистячий та шиплячий приголосний. Нар.: Не гр╕й гадюки в пазус╕, бо вкусить (Номис. - С. 58). -55.Рожен - загострений к╕лок. -Хирний - хворобливий, жалюг╕дний. -56. Кучма - кудлата, з нестриженого смушку бараняча шапка, папаха. Це слово вжива╓ться також у переносному значенн╕: чуб, чуприна. В народ╕ в╕домий недел╕катний жарт, який вчиняють над малими д╕тьми. Жартов╕ переду╓ приблизно такий д╕алог: "Зробити тоб╕ кучму?" - "Зроб╕ть". -"А яку ж тоб╕ зробити кучму - велику чи малу?" - "Велику". П╕сля цього охочого до велико╖ кучми хапають за голову, боляче куйовдять чуб, з притиском проводять долонями супроти, щоб в╕н стирчав у р╕зн╕ боки. Не пускають, поки не доведуть жертву до плачу. -57. Мандруй до сатани з рогами - перефразована лайка "Щоб тебе нечистий взяв!" (Номис. - С. 81). Не гор╕в, не бол╕в: зразу окол╕в (про наглу смерть злого) (Там же. - С. 159). Щоб ви шаталися пов╕к - один з тяжчих прокльон╕в, майже обов'язковий компонент кожно╖ лайки. Ось давн╕ший зразок такого прокльону з "Галицько-Волинського л╕топису" (XIII ст.): "Хай не буде йому [зрадников╕ боярину Жирославу) пристанку в ус╕х землях, у руських ╕ в угорських, ╕ н╕ в яких же краях! Нехай ходить в╕н, блукаючи, по землях! Хай жада╓ в╕н харчу, а вина ╕ пива скудно хай буде йому! ╤ хай буде дв╕р його пустим, ╕ в сел╕ його хай не буде живущого!" (Галицько-волинський л╕топис / Пер. Л. Махновця / Жовтень. - 1982. - ? 7. - С. 26). -Окинемо поглядом увесь еп╕зод з лайкою Д╕дони. 53 - 54-та строфи - присоромлення, виказування, перел╕к благод╕янь невдячному коханцев╕. ╤нший характер мають строфи 56 - 57. Вони становлять внутр╕шньо завершену мовно-художню ц╕л╕сн╕сть. Д╕дона ла╓ зрадливого коханця зг╕дно з устояними фольклорними канонами. Довгий монолог Д╕дони завершу╓ лайка-заклинання, лайка - ритуальне д╕йство. Виказавши все Ене╓в╕, Д╕дона доступним ╖й способом творить над ним суд ╕ кару. Перш╕ чотири рядки 56-╖ строфи - тринадцять лайливих сл╕в. Один пер╕од, розд╕лений на два речення т╕льки тому, що треба перевести дух. Тринадцять лайливих сл╕в-удар╕в. П╕сля них, розпаливши себе, молодиця переходить до словесно╖ розправи. Словесно в╕дтворен╕ етапи розправи: ляпас ╕ дряпання н╕гтями по обличчю. -У 57-й строф╕ в╕д знищеного ╕ розв╕нчаного Енея Д╕дона переходить до його брат╕╖. Тут уже не викриття, а лайка-заклинання, як╕, за виразом Олександра Потебн╕, ╓ вив╕треними язичницькими молитвами. Д╕дона наклика╓ на троянц╕в ус╕ б╕ди й нещастя, серед яких найстрашн╕ше - "на чистому щоб покол╕ли", тобто вмерли наглою смертю. Неспод╕вана, раптова смерть, без спов╕д╕ ╕ причастя - ганебна. Тому во╖ни перед бо╓м в╕дправляли в╕дпов╕дн╕ ритуали, неспод╕вано опиняючись в смертельно небезпечному становищ╕, спов╕далися ╕ просили прощення один у одного. В поез╕╖ Шевченка: "Ой п╕шла я у яр за водою" д╕вчина заклина╓ зрадливого коханого: -Побий тебе сила божа -На нагл╕й дороз╕. -59. Аж. занудило ╖й, небоз╕ - небога - тут у значенн╕: б╕долаха, сердешна. -60. Паплюга - розпутна ж╕нка. -62. Пуцьверинок - пташеня. -Куп╕дон, або Амур - син богин╕ кохання Венери, за античними м╕фами, - маленьке чар╕вне хлоп'я з крильцями за плечима, луком ╕ стр╕лами в руках. Кому Амур прониже сво╓ю золотою стр╕лою серце в момент зустр╕ч╕ з особою друго╖ стат╕, той покоха╓. -Бахур - полюбовник, залицяльник. -64. Зап╕чок - заглибина в комин╕ печ╕ р╕зно╖ величини, част╕ше з боку прип╕чка ╕ полу. Тому Д╕дона, щоб д╕стати кресало, "скочила на п╕л". В зап╕чку, де завжди сухо, звичайно тримали кресало ╕ трут. Трут робили з в╕двареного в гречаному попел╕ ╜ноту, ганч╕рки або висушеного гриба, який через це мав назву трутовик. ╤скра, одержана в╕д удару зал╕зного кресала об кам╕нь, запалювала трут. Трут завертали в клоччя - грубе волокно, в╕дходи п╕д час обробки льону або конопель - ╕ роздували вогонь. -65. Стояв у не╖ на город╕ - чому очерет складений на город╕, а не в двор╕, де стоять садибн╕ буд╕вл╕, копиц╕ с╕на, соломи та ╕н.? У садиб╕ дв╕р (╕нколи обгороджений) - зовс╕м не те саме, що город. Город обробля╓ться ╕ на ньому можна ставити ожереди, копиц╕ тощо т╕льки тод╕, коли достигла городина з╕брана, а нова ще не посаджена. У даному раз╕ саме так сто╖ть справа з╕ скошеним на паливо очеретом. Його звичайно косять на самому початку зими, коли т╕льки став л╕д на стоячих водах ╕ ще не випав великий сн╕г. Город, що спуска╓ться до низу, в цю пору пусту╓ ╕ на ньому зручно складати очерет. До весни увесь в╕н чи б╕льша частина його буде спалена. -Костер - тридцять к╕п пов'язаного в кул╕ очерету. В коп╕ - 60 кул╕в. -66. Послала душу к чорту в ад - вс╕, хто наклада╓ на себе руки, - вчиня╓ тяжкий гр╕х, якому нема╓ прощення. Самогубцям уготован╕ в╕чн╕ муки в пекл╕ (III, 71). -ЧАСТИНА ДРУГА -3. Пал╕нур - керманич на човн╕ Енея. Зг╕дно з легендою. Пал╕нур був кинутий у море з вол╕ бог╕в, ворожих троянцям, а коли вибрався на берег, загинув в╕д рук туб╕льц╕в. Його ╕м'ям був названий мис на п╕вденно-зах╕дному узбережж╕ ╤тал╕╖, в област╕ Лукан╕я. В "Ене╖д╕" Верг╕л╕я Еней ще зустр╕неться з Пал╕нуром у п╕дземному царств╕ Плутона (Верг╕л╕й. - Кн. б. - Ряд. 337 - 387). -4. Шпу╓ - дуже бризка╓, хвилю╓ться. -5. Ацест - легендарний цар С╕ц╕л╕╖, родом з Тро╖. Цим поясню╓ться, що "Ацест Енею, як би брату, Велику ласку показав". -7. Як водиться у под╕бних випадках, неспод╕ваних гостей почастували тим, що тримали у запас╕ для тако╖ нагоди, - салом, ковбасою, а оск╕льки вони з далеко╖ морсько╖ дороги зголодн╕ли, то подали й тетерю (гарячу страву), яку можна приготувати нашвидкуруч: накришити у кип'яток сухар╕в, засмажити цибулею на ол╕╖, посолити - ╕ тетеря готова. Сало - воно ще не раз буде згадуватися в "Ене╖д╕". З прадавн╕х час╕в його м╕сце у харчовому рац╕он╕ укра╖нського народу дуже значне. Серед харчових припас╕в, як╕, збираючись на в╕йну з рутульцями, готу╓ в╕йсько царя Латина, на першому м╕сц╕ - сало ╕ пшоно (IV, 98). З салом пов'язана велика к╕льк╕сть народних приказок, опов╕дань, анекдот╕в. Напр.: "Ой якби-то було так, щоб я царем стався - сало б ╖в, з салом спав, салом би вкривався". Ковбаса - традиц╕йний спос╕б ╖╖ приготування: "Свиняче м'ясо з салом пор╕зати на шматочки, посипати с╕ллю, перцем ╕ цим фаршем наповнити вимит╕ свиняч╕ кишки, спекти в звичайн╕й печ╕, а перед подачею на ст╕л п╕джарити" (Маркев ич. - С. 155). -Решето - господарська р╕ч для прос╕вання чого-небудь. До дерев'яного круглого обода знизу кр╕питься с╕тка, через яку прос╕юють (зерно, крупу). Те ж, що й сито, т╕льки в останнього густ╕ша с╕тка (для борошна, товчено╖ макухи та ╕н.). Решето чи щось ╕нше, використовуване як хл╕бниця, ставили обов'язково посередин╕ стола, щоб гостям було зручно брати нар╕заний хл╕б. Хл╕б - усьому голова, споконв╕чна пошана до "святого хл╕ба" глибоко кор╕ниться в народн╕й св╕домост╕. Хл╕бина на покритому скатертиною стол╕ - неодм╕нний атрибут патр╕архально╖ хати, надто в святковий час. -8. Пашкети в кахлях - "Не маючи пашкетних форм, заможн╕ селяни готують цю страву в кахлях. Зам╕шують пшеничне т╕сто з маслом ╕ з молоком, обкладають цим т╕стом кахлю, перше змазавши ╖╖ маслом, кладуть гусяч╕ нирки, печ╕нку, кусочки м'яса, заливають товченою печ╕нкою, закривають все це краями того ж т╕ста ╕ ставлять у п╕ч пектись - поки буде готове" (Маркевич. - С. 157). -Кахл╕ - поширен╕ ╕ зараз керам╕чн╕ плитки для личкування (облицьовування) ст╕н, печей тощо. -Сита - розведений водою мед або медовий в╕двар на вод╕. -Зразову до рижк╕в печ╕нку - зрази - страва з яловичини: скручений биток з м'яса, в даному раз╕ з печ╕нки, з начинкою. Рижки, рижики - ╖ст╕вн╕ гриби. -9. В сей день його отець опрягся - Еней прибув до С╕ц╕л╕╖ якраз через р╕к п╕сля смерт╕ свого батька Анх╕за на ц╕й земл╕. Опрягся - в бурлескн╕й манер╕, зневажливо, мов про скотину: помер. -Чикилдиха - назва г╕ршого гатунку гор╕лки. -10. Громчуя - об'╓днана м╕сцем проживання чи родом занять, або тим ╕ другим сп╕л╕, н╕гт╕, людей. Громадськ╕ з╕брання, сходи в╕д╕гравали винятково важливу роль у сусп╕льному житт╕. Показовий приклад - козацьк╕ ради на Запор╕зьк╕й С╕ч╕. -Нар.: Громада - великий чолов╕к. Як громада скаже, так ╕ буде. -11. Поставити об╕д старцям - за давн╕м звича╓м, на похорон╕ ╕ поминках обов'язково влаштовували об╕д для старц╕в. -12. Книш - хл╕бний вир╕б з пшеничного, ╕нколи житнього ╕ гречаного борошна; по краях т╕сто розпл╕скують коржем ╕ завертають наверх так, що воно сяга╓ т╕льки до половини книша. Зверху книш змазують салом або ол╕╓ю. Приготування книша з житнього ╕ гречаного борошна: "Вчинити житнього т╕ста, зам╕сити гречаним борошном; коли п╕д╕йде, викачувати на стол╕; л╕плять книш╕ з допомогою ложки, яку опускають перед цим у розтоплений свинячий смалець. Зл╕пивши, сажають у п╕ч, а вийнявши, знову змазують смальцем" (Маркевич. - С. 154). -Коливо - ритуальне блюдо, обов'язкове на поминках; кутя з пшениц╕, розведена ситою. Перш, н╕ж приступити до страв п╕д час поминального об╕ду, споживають коливо, обов'язково згадуючи при цьому добрим словом пок╕йника: "Царство небесне, пером земля над ним! Нехай со святими почива╓ та й нас дожида╓!.." (Номис. - С. 8). -Хазя╖н╕в сво╖х ззивали - тобто с╕ц╕л╕йц╕в, на земл╕ яких у даний момент перебували троянц╕. -Сити ╕з медом наситили - тобто розвели водою (квасом) мед; настояли мед на чому-небудь (див. також коментар: II, 8). -П╕шла на дзв╕н дякам копа - копа - полтина (К.), тобто п'ятдесят коп╕йок. Дати на дзв╕н - заплатити, щоб дзвонили в церкв╕ за упок╕й душ╕. Нар.: Дзвонять за упок╕й душ╕ (Номис. - С. 160). -13. Подана в пом╕рному гротескно-жарт╕вливому тон╕ картина приготування поминального об╕ду. Поминки - не бенкет, багатий ст╕л з р╕зноман╕тними та вишуканими на╖дками й напоями, приправами та дел╕катесами тут буде недоречним. Готуються звичайн╕, повсякденн╕ страви. Аби т╕льки об╕д був добре приготовлений та щоб ус╕м, хто прийде вшанувати пок╕йного, вистачило ╖ж╕. На поминки кликати не обов'язково, приходять ус╕ р╕дн╕, близьк╕, сус╕ди. Старц╕ сходяться з ус╕╓╖ округи. Звичайно, з ц╕╓╖ нагоди найб╕льше наварили борщу, який за к╕льк╕стю компонент╕в та способ╕в приготування (залежно в╕д локальних умов ╕ пори року) не ма╓ соб╕ р╕вних серед ╕нших страв укра╖нсько╖ кухн╕. Борщ - головна страва об╕ду. Пор╕вняно з ╕ншими стравами, борщ займа╓, можна сказати, ч╕льне м╕сце у фольклор╕. Нар.: Добрий борщик, та малий горщик. Старий стару хвалить, що добрий борщ варить (Номис. - С. 92, 173). Менше в╕д борщу, хоч зовс╕м не набагато, варять юшки (п'ять казан╕в проти шести - дивовижно витримана загальна сп╕врозм╕рн╕сть м╕ж собою найб╕льш поширених страв, к╕льк╕сть визнача╓ ╕ питому вагу в пор╕внянн╕ з ╕ншими стравами). -Юшка, так само як ╕ галушки, - страва загалом на сн╕данок та вечерю. Треба зауважити, що п╕д "юшкою" часто розум╕ли б╕дняцьку, убогу страву. ╤ван Вишенський, картаючи черевоугодник╕в-╓пископ╕в, докоря╓ ╖м б╕дняками, як╕ "юшечку хлебчуть". Зв╕дси нар.: Перебиватися з юшки на воду. М'ясом хвалиться, а воно ╕ юшки не було (Номис. - С. 51). Тому, коли юшка не б╕дняцька, як правило, це п╕дкреслю╓ться. У коментован╕й строф╕ ╤ван Котляревський зазнача╓, що в ус╕ казани спочатку поклали варити м'ясо - отже, об╕д багатий. Галушки - давн╕ш╕ способи приготування: "Взяти гречаного борошна, п╕дбити на вод╕ досить густо, кидати ложкою у киплячу чи посолену воду, п╕вгодини покип'ятити, покласти ол╕╖ або масла чи засмажити салом з цибулею ╕ подавати" (Маркевич. - С. 152). -При╓днана в к╕нц╕ строфи до звичайних на поминках страв "тьма" варених баран╕в, "курей, гусей, качок печених" - гротеск, очевидне для сучасник╕в ╤вана Котляревського по╓днання несум╕сного. З другого боку, обкладен╕ горами печен╕ демократичн╕ вагани з борщем - на м╕сц╕. Вони сп╕взвучн╕ стилев╕ поеми, уже готують переростання в наступних строфах поминок у п'яне гульбище. -14. Цебер - велике дерев'яне в╕дро, мало вигляд зр╕зано╖ д╕жки з дужкою зверху. -Вагани - видовбан╕ з дерева велик╕ продовгуват╕ миски у вигляд╕ коритець, з яких ╖ли гуртом страву козаки на С╕ч╕, в походах, громадою на об╕дах, поминках ╕ т. ╕н. Сп╕льне споживання страви з одн╕╓╖ посудини мало у певних випадках ритуальне значення, символ╕зувало братерство, мир ╕ згоду м╕ж учасниками трапези. -"Со святими" - кондак, коротка молитовна п╕сня в поминальному обряд╕ православно╖ церкви. Сп╕вом "со святими" в╕дкривалася заупок╕йна служба. Пот╕м священик благословляв трапезу ╕ починалися поминки. -15. Еней ╕ сам со старшиною - як ╕ в реальному тогочасному житт╕, в "Ене╖д╕" виразно розмежован╕ сусп╕льн╕ стани: народ, простолюд; над ним - старшина, дворяни; над старшиною - вища знать, державц╕, Ол╕мп. Одначе ц╕каво, що в перш╕й частин╕ поеми розмежування далеко не таке виразне, як у наступних. У Д╕дони вс╕ троянц╕ бенкетують за одним столом; Еней ╕ повед╕нкою, ╕ способом життя не вир╕зня╓ться з-пом╕ж ╕нших троянц╕в, як╕ при зустр╕ч╕ з Д╕доною лають його останн╕ми словами. А тут - Еней уже с╕да╓ за ст╕л "со старшиною", народ трима╓ться окремо. Це - св╕дчення того, що м╕ж написанням першо╖ ╕ друго╖ частин поеми був пер╕од коли не тривалий у час╕, то принаймн╕ позначений ╕нтенсивним творчим розвитком митця, реал╕стичною конкретизац╕╓ю ╕ поглибленням його задуму. -П╕вк╕пки - 25 коп╕йок (див також коментар: ╤, 10). -Шпурнув в народ др╕бних, як р╕пки - кидати в народ п╕д час поминок, а також р╕зних урочистостей монети - давня ст╕йка традиц╕я. -Як р╕пки - найдешевших (др╕бних). Р╕па належала до найб╕льш поширених, доступних городн╕х культур. Солодкуват╕ на смак, б╕л╕, жовт╕, часом червон╕ або ф╕олетов╕ корен╕ р╕пи першим д╕лом клали у страву. ╤ при нестатках - р╕па завжди п╕д рукою, завжди може виручити. Нар.: Р╕па - ут╕ха ж╕нц╕ (Номис. - С. 243). -16. Перелоги - корч╕, судороги. -Мисл╕те по земл╕ писав - Мисл╕те - назва л╕тери "М" у слов'яно-руськ╕й азбуц╕. Мисл╕те писати - плутати сп'яну ногами. -17. П╕вкварт╕вки - п╕вкварти, п╕вкухля (К.). Це трохи б╕льше п╕вл╕тра. Кухоль - ╕ посудина, ╕ ╕нколи м╕ра р╕дини. М╕стив одну кварту. -╤мбир - дорог╕ привозн╕ прянощ╕ з корен╕в ╕мбиру, який росте у п╕вденних кра╖нах. -18. Не вомпили - не вагалися, не витрачали часу. Вомпити - вагатися, мати сумн╕в. -Похм╕лля на другий день п╕сля поминок по батьков╕ Енея Анх╕зов╕ перероста╓ у широкий п'яний розгул - з музиками, танцями дресированих ведмед╕в, переб╕йцями. Гуляння тривало "без просипу нед╕ль ╕з п'ять", аж поки втручання зло╖ Юнони не поклало йому край. Зважаючи на звича╖ тогочасного панства - це не таке вже й переб╕льшення. Гуляли тижнями, звичайно, не поминаючи, а п╕д час ярмарк╕в, на р╕здво, Великдень, ╕нш╕ свята, до яких приурочувалися с╕мейн╕ торжества. Перетворювати поминки на п'яне гульбище, напиватися до безтями, та ще й поминаючи батька, - неподобство. Таке м╕г соб╕ дозволити т╕льки Еней - безтурботний гульв╕са, яким в╕н змальований у перших частинах поеми. Досить пор╕вняти поминки Анх╕за в друг╕й частин╕ ╕ зображення поховання та поминок убитих во╖н╕в у шост╕й (строфи 87 - 93), де Еней виступа╓ як розважний ╕ мудрий ватажок, а троянц╕ - св╕домими свого обов'язку мужн╕ми во╖нами, щоб побачити, яко╖ значно╖ еволюц╕╖ зазнав задум "Ене╖ди" в тривалому процес╕ ╖╖ написання. -19. ╤грища - р╕зноман╕тн╕ групов╕ ╕гри, розваги у святковий день. Притаманне Котляревському "яскраве вид╕ння реального св╕ту ╕ найб╕льшою м╕рою конкретне його в╕дтворення" (А. Шамрай) виявилося у наведеному малюнку надзвичайно виразно. Дуже насичена, жива картина святкового гуляння в господ╕ укра╖нського пана. Це вже далеко не поминки. Нема╓ обов'язкових у такому випадку стол╕в для старц╕в. Публ╕ку розважають школяр╕, хором сп╕ваючи канти, тут же скачуть халяндри цигани ╕, звичайно ж, всюдисущ╕ кобзар╕ та л╕рники з╕ сво╖м репертуаром на вс╕ випадки життя. -У в╕кон школяр╕ сп╕вали - "Численн╕ мемуарн╕ ╕ л╕тературн╕ матер╕али св╕дчать, що сем╕наристам або бурсакам того часу доводилось (...╤ гуртом збирати подаяння, сп╕ваючи канти... Ця давня традиц╕я укра╖нських шк╕л була ще жива в той час" (Волинський П. К. ╤ван Котляревський. - К., 1969. - С. 21). -Халяндри циганки скакали - цигани були неодм╕нними учасниками будь-якого святкового, ярмаркового д╕йства. Халяндри - циганський танець (К.). Подаючи панораму ярмарку в "Салдацькому патрет╕", Г. Кв╕тка-Основ'яненко згаду╓ й циган╕в: "Циганка ворожить та приговорю╓: "╤ щасливий, уродливий; чорнява молодиця за тобою вбива╓ться; положи ж п'ятачка на рученьку - усю правду скажу..." Циганчата танцюють халяндри та кричать не сво╖м голосом, мов з них чорт лика дере". -Водили в город╕ музики - звичай наймати музики ╕, танцюючи, водити ╖х за собою по селу, чи м╕сту, чи то ярмарку, досить в╕домий. В тому ж "Салдацькому патрет╕" Г. Кв╕тки-Основ'яненка чита╓мо: "А там, чути, скрипка гра з цимбалами: Матв╕й Шпонь та продав с╕ль, рощитавсь ╕ грошики вчистив, та й найняв тро╖сту ╕ водиться з нею по ярмарц╕. Вже й шапки катма, десь кинув ╖╖ на когось та й в╕дб╕г. ╤де й сп╕ва╓, а де калюжа, тут ╕ вдарить тропака. Забризкався, захлюстався... Еге! та не м╕шай йому! В╕н ╜уля!.." -20. Прис╕нки - прибудова перед входом до якого-небудь прим╕щення, ╜анок з накриттям. -Аж ось прийшов ╕ переб╕╓ць - бо╖ кулачн╕, р╕зн╕ види боротьби, змагань - дуже давня традиц╕я в житт╕ вс╕х народ╕в, що в р╕зних модиф╕кац╕ях живе ╕ в наш час. Серед наст╕нних розпис╕в на св╕тськ╕ теми Соф╕╖ Ки╖всько╖ зустр╕ча╓мо зображення борц╕в. Ц╕каво, що борц╕ Дарес ╕ Ентелл представляють р╕зн╕ сусп╕льн╕ прошарки, хоч р╕зниця м╕ж ними в поем╕ ледве нам╕чена. Дарес "убраний так, як компан╕╓ць", тобто належить до прив╕лейованого, багатшого козацтва. Утворен╕ наприк╕нц╕ 60-х рок╕в XVII ст. к╕нн╕ компан╕йськ╕ полки були п╕д командуванням ╕ на особистому утриманн╕ гетьмана. Щось близьке до гвард╕╖. В к╕нц╕ XVIII ст., уже в часи Котляревського, компан╕йськ╕ полки входили до складу регулярно╖ рос╕йсько╖ арм╕╖ як легка кавалер╕я. ╤нколи "компан╕йцями" називали просто багатих козак╕в (див. :Апанович О. М. Збройн╕ сили Укра╖ни першо╖ половини XVIII ст. - К., 1969. - С. 25). -У Верг╕л╕я Дарес - з троянц╕в, що пустилися мандрувати з Ене╓м. Проти компан╕йця Дареса виставляють "тяжко см╕лого" ╕ "дужого" Ентелла, причому п╕дкреслено його демократичн╕, простонародн╕ риси ("Мужик плечистий ╕ невклюжий" - II, 23; "Як чорноморський злий козак" - II, 31; "Сильно храбровався, Аж до сорочки весь роздягся" - II, 31). У Верг╕л╕я Ентелл м╕сцевий, прибув у С╕ц╕л╕ю разом з царем Ацестом. Обов'язковим ритуалом, який передував власне боротьб╕, б╕йц╕, були словесн╕ перепалки, розпалювання себе й противника лайкою, якомога образлив╕шою. -21. Мазка - кров з розбитого носа, обличчя. -Бакаляр - школяр. -22. Пудофет - важкий на п╕дйом (К.). -24. Т╕маха - тут у значенн╕: б╕долаха. -25. Погудка - в╕сть, пов╕домлення. -27. З╕тру, з╕мну, мороз як бабу - пор╕вняння походить в╕д народно╖ казки про бабу та мороза. Нар.: Давить, як мороз бабу (Номис. - С. 78). -29. Кислиц╕, ягоди, корж╕ - ягодами на Полтавщин╕ називають вишн╕. Описуючи бенкет небожител╕в в ╕рон╕чно-приземленому тон╕, ╤. Котляревський виходить з народних уявлень про рай, де в╕чно блаженствують об╕ч вседержителя та святих праведники. Виника╓ мотив, який ╤. Котляревський широко розгорне дал╕ в картинах в╕дв╕дання Ене╓м раю (III, 116 - 125). ╤ тут, ╕ там райськ╕ на╖дки - головним чином дитяч╕ ласощ╕, т╕льки в трет╕й частин╕ вони назван╕ повн╕ше. -30. Мурий - темно-с╕рий або с╕ро-бурий ╕з темн╕шими ╕ св╕тл╕шими смугами. -31. Як чорноморський злий козак. - у 1782 р. частина козак╕в зруйновано╖ вл╕тку 1775 р. Запор╕зько╖ С╕ч╕ за ╖х проханням була переселена з дозволу уряду на земл╕ м╕ж р╕чками Кубань ╕ ╢я. За першими переселенцями потяглися ╕нш╕, й не т╕льки колишн╕ запорожц╕. Було утворене В╕йсько Чорноморське, в якому на перших порах були заведен╕ порядки, под╕бн╕ до запорозьких. Тут довше, н╕ж де╕нде, затрималися давн╕ козацьк╕ традиц╕╖, коли не за самою суттю, то принаймн╕ за формою. У п'╓с╕ ╤. Котляревського "Наталка Полтавка" Микола, сирота "без роду, без племен╕", збира╓ться ╕ти в Чорномор╕ю: "Люблю я козак╕в за ╖х обичай!" (д╕я друга, ява перша). -32. Уже було зазначено, що в "Ене╖д╕" Верг╕л╕я (Верг╕л╕й. - Кн. 5. - Ряд. 375 - 425) Дарес (Дарет) - троянець, а Ентелл - м╕сцевий, с╕ц╕л╕╓ць. Тому покровителька троянц╕в Венера просить Зевса п╕дтримати Дареса. -33. Бахус - у римськ╕й м╕фолог╕╖ бог виноградарства й виноробства (в грецьк╕й м╕фолог╕╖ - Д╕он╕с), син Зевса ╕ дочки ф╕ванського царя Кадма Семели. -36. Марс - у римськ╕й м╕фолог╕╖ бог в╕йни (в╕дпов╕дно у грецьк╕й - Арес), перебува╓ у досить близьких стосунках з Венерою ╕ сприя╓ троянцям (див. дал╕ коментар: VI, 15). -Ган╕мед - виночерп╕й у Зевса. -Пуздерко - пох╕дний погребок, буфет. -37. Нар.: Цибульки п╕д н╕с дати (Номис. - С. 81). -38. Нар.: Слуха джмел╕в. Дав йому лупня добре - довго буде джмел╕в слухать! (Номис. - С. 77). -39. Трохи не ц╕лую гривняху - гривня - в р╕зн╕ часи мала р╕зну ц╕нн╕сть. Ще в Ки╖вськ╕й Рус╕ - ср╕бний зливок вагою близько фунта (фунт - 409,6 грама). В╕д слова "гривня" походить назва "гривеник" - ср╕бна монета варт╕стю в десять коп╕йок. Гривнею називали ще м╕дну монету в дв╕ з половиною-три коп╕йки. Слово "гривняка" вжито тут в останньому значенн╕. -40. Литва, литвини - жител╕ степово╖ Укра╖ни так звали не т╕льки литовц╕в, а вс╕х, хто жив на п╕вн╕ч в╕д Десни (див.: Основа. - 1861. - Кн. 1. - С. 265). Отже, литвинами звали жител╕в як Б╕лоруського, так ╕ Укра╖нського Пол╕сся. "Отож п╕д ╕м'ям Литва, що... в ╕сторичних джерелах вперше згаду╓ться п╕д 1009 роком, впродовж стол╕ть виступали, кр╕м власне литовц╕в, також ╕ латиш╕, ╕ поляки, ╕ б╕лоруси, й укра╖нц╕ Пол╕сся... Саме в св╕тл╕ цього й сл╕д сприймати популярн╕сть на Укра╖н╕ пр╕звищ типу Литвин, Литвиненко, Литвяк тощо та в╕дпов╕дних назв населених пункт╕в" (Непокупний А. П. Балт╕йськ╕ родич╕ слов'ян. - К., 1979. - С. 42). -41. Ярм╕з, ярм╕с - спос╕б, зас╕б; учиняти ярм╕з - тут у значенн╕: повернути на св╕й лад, зробити по-сво╓му, нако╖ти лиха. -Патинки - ж╕ноч╕ черевики, туфл╕. -П╕шла в ╤рисин╕ будинки - в античн╕й м╕фолог╕╖ ╤рися (╤рида) - богиня райдуги, прислужниця бог╕в, передовс╕м Юнони. Виступа╓ посередницею м╕ж богами ╕ людьми (як райдуга з'╓дну╓ небо ╕ землю). -42. Хижа, хижка - кладовка, чулан у хат╕; вх╕д туди - ╕з с╕ней. Хижка не мала в╕кон. -Принесла лепорт - принесла рапорт. Вираз ╕з тогочасно╖ арм╕йсько╖ терм╕нолог╕╖. -Л╕жник - домоткана, груба шерстяна ковдра. -43. Пригадаймо, що троянц╕ мандрують без ж╕нок. Вони н╕де не ф╕гурують до цього еп╕зоду, ╕ дал╕ ╤. Котляревський зовс╕м забуде про них. Змальовуючи картини укра╖нського побуту, подаючи у травест╕йн╕й форм╕ той чи ╕нший еп╕зод Верг╕л╕╓во╖ "Ене╖ди", письменник бере те, що йому в даний момент потр╕бне, тракту╓ геро╖в так, як йому зараз треба, зовс╕м не зважаючи на те, в образ╕ кого вони вже з'являлися або ще з'являться в поем╕. Це важлива прикмета "Ене╖ди". Прим╕ром, у перш╕й ╖╖ частин╕ Венера в╕дв╕ду╓ свого батька Зевса в образ╕ старосв╕тсько╖ укра╖нсько╖ молодиц╕ (╤, 14). У друг╕й частин╕ - прибува╓ до Нептуна "в сво╖м ридван╕, Мов сотника якого пан╕" (II, 69). У п'ят╕й - приносить сину Ене╓в╕ викуване Вулканом бойове спорядження в образ╕ осяйно╖ небожительки "на хмар╕" (V, 43). На початку шосто╖ частини поста╓ в образ╕ б╕дово╖ маркитанки (VI, 6). Досл╕дник "Ене╖ди" ╤╓рем╕я Айзеншток слушно п╕дкреслював: "Ц╕лком очевидно, що цей образ творився в кожному окремому випадку самост╕йно, не оглядаючись на ╕нш╕ згадки про нього в поем╕. Будь-яка згадка про Венеру в поем╕ ма╓ ряд конкретних живих побутових деталей, але ц╕ окрем╕ детал╕ живуть розр╕знено, кожна сама по соб╕, вони не мають найменших претенз╕й дати в сво╖й ц╕лост╕ якийсь ╓диний, ц╕льний образ, тим б╕льше - образ типовий" (Котляревский Й. Сочинения. - М., 1969. - С. 26). Те саме стосу╓ться образа Енея, ╕нших персонаж╕в поеми. Еней вт╕лю╓ в соб╕ окрем╕ риси укра╖нського нац╕онального характеру, зокрема в╕дчайдушного, щирого в дружб╕ ╕ гр╕зного в бою козака-запорожця, але в╕н не ма╓ сугубо ╕ндив╕дуальних, т╕льки йому притаманних рис. У кожн╕й рол╕ (женихання з Д╕доною, поминки по Анх╕зов╕, мандр╕вка в пекло, гостювання у Латина ╕ т. д.) в╕н живе обособлено, про якийсь суц╕льний характер, тим б╕льше поданий у розвитку, говорити не доводиться. -Зумовлена загальним ╕сторико-л╕тературним розвитком в╕дм╕нн╕сть м╕ж Ене╓м перших ╕ останн╕х частин поеми - то вже зовс╕м ╕нша р╕ч. -44. Нар.: Сняться комусь кислиц╕, та не зна╓ к чому (кислиц╕ бачить у сн╕ - також ╕ проти плачу. - Номис. - С. 168). -45. Бероя - в "Ене╖д╕" Верг╕л╕я - дружина троянця Дор╕кла. ╖╖ образ прийма╓ ╤рида, п╕дбурюючи ж╕нок п╕дпалити троянськ╕ корабл╕. -46. Бахурують - ведуть розпусне життя. -48. Пайматуся - пестливе в╕д "пан╕матко". -Ск╕пки, тр╕ски, солому, клоччя - посл╕довн╕сть у перел╕ку горючого матер╕алу в╕дпов╕да╓ порядков╕ в приготуванн╕ вогнища. Спочатку - тонко наструган╕ ск╕пки, на них зверху кладуть б╕льш╕ за розм╕ром тр╕ски, пот╕м - солому. В клоччя вкладають запалений в╕д кресала трут, роздувають ╕ п╕дпалюють цим клоччям вогнище. -49. Байдак - р╕чкове судно з одн╕╓ю щоглою. Запор╕зьк╕ козаки споряджали байдаки також як в╕йськов╕ судна, виходили на них у Чорне море. -Пороми - плоти, взагал╕ несамох╕дн╕ плавуч╕ споруди. Дерев'ян╕ човни, судна шпаклювали ╕ щ╕лини на них заливали смолою, п╕дводну частину суц╕льно покривали дьогтем. -50. Тр╕щотки - дерев'яний прилад, калатало, яким скликали людей на пожежу, громадський зб╕р тощо. -51. Олимпських шпетив на всю губу - уже зазначалося, що у поем╕ Верг╕л╕я глибока пошана до бог╕в - найважлив╕ша риса Енея. Пост╕йним означенням його ╓ "побожний", "божистий". Ком╕чним контрастом до цього служать лайки героя "перелицьовано╖ "Ене╖ди" на адресу небожител╕в, не виключаючи й матер╕ Венери та Зевса-громовержця. -53. Тризубець - рибальське знаряддя, атрибут влади бога мор╕в Нептуна; служив для нього також чудод╕йним жезлом, який м╕г викликати морську бурю або заспокоювати ╖╖. -Базаринка - подарунок, хабар. Походить в╕д польського basarunek - штраф, грошове стягнення за нанесен╕ рани чи кал╕цтво. -54. Плутон - бог п╕дземного царства, земних надр. Його палац в╕дв╕да╓ Еней п╕д час мандр╕вки з С╕в╕ллою в п╕дземне царство (III, 110 - 115). -Прозерпина - дружина Плутона, вт╕лення всього недоброго на земл╕. -55. фурцю╓ добре нав╕сна - фурцю╓ - гаса╓, скаче. -56. Пуст╕ть лиш з неба верем╕ю - верем╕я - крик, метушня, зам╕шання. Пускати, крутити верем╕ю - неспод╕вано напасти, внести зам╕шання. -59. У 59 - 61-й строфах змальований знахар, вельми прим╕тна постать у народному житт╕ ще з прадавн╕х час╕в. З прийняттям ╕ подальшим утвердженням християнства роль знахар╕в поступово зменшувалася, хоч у к╕нц╕ XVIII ст. була ще досить пом╕тною. Звичайно знахар╕ були досв╕дченими, бувалими людьми, зналися на народн╕й медицин╕, л╕ками ╕ порадами допомагали кожному, хто до них звертався. На певному р╕вн╕ народно╖ св╕домост╕ й культури маг╕я, зв'язок з вищою чудод╕йною силою орган╕чно пов'язувалися з розумом, житт╓вим досв╕дом, профес╕йною вправн╕стю. Знахар╕в ╕ знахарок, ворожок, таких як С╕в╕лла у трет╕й частин╕ "Ене╖ди", народ в╕др╕зняв в╕д чаклун╕в, чаклунок та в╕дьом ╕ певною м╕рою протиставляв ╖м. Вони могли боротися з нечистою силою, в╕дводити в╕дьомськ╕ чари. В "Конотопськ╕й в╕дьм╕" Г. Кв╕тки-Основ'яненка "стар чолов╕к ╕ непевний" Демко Швандюра "зн╕ма╓ чари" в╕дьми Явдохи Зубихи, яка зробила так, що зам╕сть не╖ козаки "пр╓хвабро╖ сотн╕ конотопсько╖" порють р╕зками на виду у вс╕╓╖ громади вербову колоду. -Упир ╕ знахур ворожить - у Котляревського упир - жива людина, яка зна╓ться з потусторонн╕ми силами. -╤ добре знав гребл╕ гатить - в народних уявленнях чолов╕к, який добре знався на водяних млинах, греблях, - знахар, ворожбит, в усякому раз╕ дружн╕й з ними. В╕н зна╓ замовляння на випадок р╕зних стих╕йних лих, ум╕╓ ладити з водяником (дядько Лев у "Л╕сов╕й п╕сн╕" Лес╕ Укра╖нки), щоб той пост╕йно давав потр╕бну к╕льк╕сть води, особливо коли багато завозу, щоб не проривала вода гребл╕, не знесла млина п╕д час повен╕; мусив знати ще багато ╕нших тонкощ╕в м╕рошницько╖ справи. Гребля, вода, надто болото - м╕сце, де любить оселятися нечиста сила. Нар: -Нехай тебе т╕ кохають, -Що в болот╕ грають. -Нехай тебе т╕ любують, -Що гребл╕ руйнують. -60. Шльонськ - польська назва С╕лез╕╖, област╕, яка нин╕ входить до складу Польсько╖ Народно╖ Республ╕ки ╕ частково до Чехословацько╖ Соц╕ал╕стично╖ Республ╕ки. Укра╖на п╕дтримувала давн╕ торгов╕ зв'язки з С╕лез╕╓ю, а через с╕лезьк╕ ринки - з ╕ншими землями Зах╕дно╖ ╢вропи. Кр╕м прядива, сала, смальцю, воску та ╕нших товар╕в, пом╕тною статтею експорту були воли укра╖нсько╖ степово╖ породи. -61. Невт╓с - в античних м╕фах - Навт, супутник Енея в його мандрах. Богиня мудрост╕ М╕нерна над╕лила Навта пророчим даром. -69. Маштал╕р - кучер. -70. ╤з шаповальського сукна - тобто свита з грубого сукна домашнього виробу. -Тясомкою кругом обшита - обшита стр╕чкою ╕з матер╕╖. -71. Кобиляча голова - в укра╖нських народних казках фантастичне страховисько. Нар.: Стукотить, грукотить... "А що там?" - "Кобиляча голова л╕зе!" (Номис. - С. 231). -72. Коли, Нептун, мен╕ ти дядько - Венера - дочка Зевса, який доводиться Нептунов╕ братом, отже, вона плем╕нниця останнього. В╕домий також ╕нший античний м╕ф, зг╕дно з яким Венера народилася з морсько╖ п╕ни на узбережж╕ острова Кр╕т. П╕длещуючись до володаря мор╕в Нептуна, на це й натяка╓ Венера, називаючи його хрещеним батьком. До того ж дядько з боку батька вважа╓ться ближчою р╕днею, н╕ж дядько з боку матер╕. -75. К╕ш - в╕йськовий таб╕р, обоз. - -ЧАСТИНА ТРЕТЯ -1. Сподар - господар, також - государ, цар. -Неб╕жчик - тут у значенн╕: б╕долаха. -3. Це - п╕сенна строфа, одна на всю "Ене╖ду". Перел╕к п╕сень в╕дкрива╓ перлина в п╕сенн╕й скарбниц╕ укра╖нського народу - "Гей на гор╕ та женц╕ жнуть". Вона в перелицьован╕й, травест╕йн╕й форм╕ випливе в текст╕ поеми ще в четверт╕й частин╕ (строфа 126) ╕ натяком - у шост╕й (строфа 4). -Сагайдачний Петро (р╕к народження нев╕домо - 1622) - гетьман укра╖нського козацтва, талановитий полководець. П╕д кер╕вництвом Сагайдачного укра╖нськ╕ козаки зд╕йснили ряд усп╕шних поход╕в, виграли к╕лька битв. Помер в╕д рани, одержано╖ у битв╕ з турками п╕д Хотином. У п╕сн╕ "Гей на гор╕ та женц╕ жнуть" ф╕гуру╓ також ╕нший учасник ц╕╓╖ битви, запор╕зький кошовий, пот╕м козацький гетьман Дорошенко Михайло (р╕к народження нев╕домо - 1628). В╕н користувався популярн╕стю серед козак╕в, славився сво╓ю хоробр╕стю. Загинув у битв╕ п╕д час одного з очолених ним поход╕в на Кримське ханство. -Либонь сп╕вали ╕ про С╕ч - п╕сень, де ф╕гуру╓ Запор╕зька С╕ч ╕ запорожц╕, багато. Виходячи з тексту "Ене╖ди", якусь певну п╕сню назвати неможливо. Тут ╕ в подальших рядках п╕сенно╖ строфи Котляревський навряд чи мав на уваз╕ конкретну п╕сню. ╤де перел╕к ╕сторичних под╕й, яскрав╕ше в╕дображених у п╕снях, взагал╕ найпопулярн╕ших п╕сенних сюжет╕в. Звичайно, в строф╕, як ╕ в усьому масив╕ укра╖нських народних п╕сень минулого, на першому м╕сц╕ за сусп╕льною вагою та значенням - п╕сн╕ про козацтво ╕ Запор╕зьку С╕ч. -Як в п╕к╕нери набирали - шк╕пери - в перв╕сному значенн╕ цього слова власне солдати, як╕ мали на озбро╓нн╕ п╕ки (списи). Тут йдеться про так звану П╕к╕нер╕ю: в 1764 р. за урядовим розпорядженням на Укра╖н╕ були сформован╕ з козак╕в Полтавського та Миргородського полк╕в чотири в╕йськовопоселенськ╕ п╕к╕нерськ╕ полки. В 1776 р. з частини козак╕в л╕кв╕довано╖ в червн╕ 1775 р. Запор╕зько╖ С╕ч╕ були утворен╕ ще два п╕к╕нерськ╕ полки. П╕к╕нери були позбавлен╕ козацьких прив╕ле╖в, мусили в╕дбувати в╕йськову службу ╕ разом з тим сплачувати податки, виконувати державн╕ повинност╕. Особливо постраждав в╕д П╕к╕нер╕╖ Полтавський полк. У 1769 р. вибухнуло повстання двох п╕к╕нерських полк╕в - Дн╕провського ╕ Донецького - на п╕вдн╕ Полтавщини (на територ╕╖ нин╕шн╕х Кобеляцького та Нехворощанського район╕в), яке було жорстоко придушене. -Як мандровав козак всю н╕ч - сюди за зм╕стом найб╕льше п╕дходить п╕сня "Добрий веч╕р тоб╕, зелена д╕брово!" Кр╕м тематично╖ ознаки, тут треба пам'ятати й про винятково високий естетичний смак ╤. Котляревського - знову конкретна вказ╕вка на п╕сню дивовижно╖ поетично╖ сили ╕ глибини. -Полтавську славили шведчину - теж надто загальна вказ╕вка ╕ якусь певну п╕сню назвати неможливо. Йдеться, звичайно, про кампан╕ю 1708 - 1709 рок╕в ╕ Полтавську битву. -╤ неня як свою дитину 3 двора провадила в поход - мотив провод╕в мат╕р'ю сина дуже поширений в укра╖нських народних п╕снях ╕ на якусь певну п╕сню вказати важко. -Як п╕д Бендер'ю воювали, Без галушок як помирали, Колись як був голодний год - можливо, в останньому рядку ╤. Котляревський мав на уваз╕ якусь нев╕дому нам п╕сню про голодовку в неурожайний р╕к, нер╕дке явище в ус╕ давн╕, та й не так╕ давн╕ часи. Одначе досл╕дники "Ене╖ди" згадку про во╓нн╕ д╕╖ п╕д Бендерами ╕ "голодний год" пов'язують з конкретним еп╕зодом одн╕╓╖ з рос╕йсько-турецьких во╓н. У 1789 р. рос╕йськ╕ в╕йська п╕д командуванням князя Г. О. Потьомк╕на вели тривалу облогу турецько╖ фортец╕ Бендери (нин╕ м╕сто Молдавсько╖ РСР, районний центр), яка зак╕нчилася кап╕туляц╕╓ю ╖╖ гарн╕зону. Фаворит Катерини II бездарний во╓начальник Потьомк╕н не дбав належним чином про постачання в╕йськ. Нестача пров╕анту, ос╕нн╕ холоди призвели до голоду, поширення еп╕дем╕й. Под╕бн╕ явища спостер╕галися не т╕льки п╕д Бендерами, а й п╕д Очаковом, ╕ншими фортецями, в ╕нших еп╕зодах численних рос╕йсько-турецьких в╕йн протягом XVIII - початку XIX ст. Нар.: Бендерська чума. Добувсь, як п╕д Очаковим (Номис. - С. 37). Не знав автор "Ене╖ди", коли писав ц╕ рядки, що йому як учаснику походу проти Туреччини 1806 р. в чин╕ штабс-кап╕тана С╕верського драгунського полку доведеться воювати "п╕д Бендер'ю". -4. Нар.: Швидко казка кажеться, та не швидко д╕ло робиться (Номис. - С. 108). -5. Ся Кумською земелька звалась - в античн╕ часи Куми - м╕сто-держава на п╕вденному узбережж╕ Апенн╕нського п╕вострова. Найдавн╕ша грецька колон╕я в ╤тал╕╖. -7. Зо вс╕ми миттю побратались, Посватались ╕ покумались - назван╕ види сусп╕льно-побутових зв'язк╕в, на яких трималася давня громада. Перел╕к по низх╕дн╕й, за значенням. Побратимство - вища форма товариського ╓днання - було поширеним у козацькому середовищ╕ (Низ ╕ Евр╕ал у п'ят╕й частин╕ "Ене╖ди", побратими Назар ╕ Гнат у п'╓с╕ "Назар Стодоля" Т. Шевченка тощо). Сватами називалися не т╕льки р╕дн╕ нареченого - наречено╖, чолов╕ка - ж╕нки, а вс╕, хто вступав у якусь обоп╕льну угоду, куп╕влю-продаж та ╕н. Куми - хрещений батько по в╕дношенню до батьк╕в хрещеника ╕ до хрещено╖ матер╕, батько дитини по в╕дношенню до хрещеного батька, хрещено╖ матер╕. -8. Досв╕тки, вечорниц╕ - веч╕рн╕ з╕брання молод╕ восени та взимку, на яких у буденн╕ дн╕ поряд з розвагами виконувалася певна робота (звичайно пряд╕ння, вишивання), а в свята влаштовувалися гуляння. ╤нколи збиралися т╕льки на веч╕р, а спати розходилися по дом╕вках, а ╕нколи тут же в обран╕й ╕ п╕дготовлен╕й для цього хат╕ д╕вчата гуртом лягали спати, а на св╕танн╕ вставали, готували з принесеного сн╕данок ╕ продовжували сво╖ заняття. Певне, зв╕дси ╕ слова-синон╕ми: вечорниц╕-досв╕тки. -9. В н╕ска (носа) - гра в карти. К╕льк╕сть гравц╕в не обмежена. Здають по три карти. Гравець зл╕ва в╕д того, хто зда╓ карти, почина╓ ходити, говорячи партнеров╕: "╤ду п╕д тебе носа". -В пари - див. коментар: ╤, 37. -В лави - гра в карти. Микола Гоголь у сво╓му словничку до "Ене╖ди" так поясню╓ цю гру: "...У лави грають звичайно уш╕стьох. С╕дають за ст╕л три проти трьох, здають карту ╕ кожен гра╓ з тим, що сидить навпроти, не втручаючись у загальну гру. Старша карта бере, ╕ к╕льк╕сть таких взяток означа╓ виграш; на чи╖й з двох стор╕н ╖х б╕льше, т╕ виграють, а сторона, що виграла, да╓ т╕й, що програла, ст╕льки удар╕в джгутом, наск╕льки перевищено набран╕ взятки" (Гоголь Н. В. Полн. собр. соч. - М., 1952. - Т. 9. - С. 511). -У помфиля - карточна гра, у як╕й старша карта - жировий валет. -В╕зок - див. коментар: ╤, 37. -В кепа - карточна гра в дурня. -В с╕м лист╕в - тобто "в с╕м карт" (у стар╕ часи карти називали ще "листами"). -11. Нар.: Хата на куряч╕й н╕жц╕ (Номис. - С. 201). -12. Жовна - набряк залоз на ши╖. -15. С╕в╕лла - у стародавн╕х грек╕в ╕ римлян - ╕м'я ж╕нок-пророчиць. Вони були жрицями при храмах бога-провидця Аполлона (Феба), пророкували звичайно в стан╕ екстазу, як це подано в бурлескно-зниженому тон╕ дал╕, у 18 - 19-й строфах третьо╖ частини "Ене╖ди". У Стародавньому Рим╕ найб╕льш в╕домою була Кумська С╕в╕лла (╕з Кум). У сцен╕ першо╖ зустр╕ч╕ з Ене╓м С╕в╕лла над╕лена рисами баби-яги, як вона поста╓ в укра╖нськ╕й народн╕й демонолог╕╖. Дал╕ - виступа╓ в образ╕ звичайно╖ в т╕ часи баби-ворожки ╕ шептухи. За в╕ком С╕в╕лла доводиться бабою, а то й прабабою ╤ванов╕ Котляревському. Д╕вувала "при шведчин╕", яка припада╓ на 1708 - 1709 роки. Отже, "татарва наб╕гала" п╕зн╕ше, десь у 20-х, а то й на початку 30-х рок╕в. Сучасний ╕сторик О. М. Апанович пише: "Наприк╕нц╕ XVII ╕ в перш╕й половин╕ XVIII ст. вглиб укра╖нсько╖ територ╕╖ татари, як правило, пробиратися вже не могли. На Л╕вобережн╕й Укра╖н╕ в першу чергу терп╕ли в╕д них Полтавський та Миргородський прикордонн╕ полки, на Слоб╕дськ╕й - Бахмут ╕ Тор" (Апанович О. М. Збройн╕ сили Укра╖ни першо╖ половини XVIII ст. - К., 1969. - С. 127). -Вважають, що згадана С╕в╕ллою "перша сарана" - це особливо спустошлив╕ нальоти сарани на п╕вденн╕ укра╖нськ╕ степи у 1748 - 1749 роках. На боротьбу з нею були кинут╕ вс╕ козацьк╕ полки. -Коли ж був трус, як ╕згадаю - одинадцятитомним "Словником укра╖нсько╖ мови" слово "трус" заф╕ксоване як у значенн╕: "метушня, сум'яття, тривога", так ╕ в значенн╕: "Ретельний огляд оф╕ц╕йними особами кого-, чого-небудь для виявлення прихованого, недозволеного або вкраденого; обшук". Зм╕ст коментовано╖ строфи п╕дказу╓, що це слово вжите саме в останньому значенн╕. Тут йдеться про якусь масштабну акц╕ю, яка залишила по соб╕ дуже недобру пам'ять у народ╕. Очевидно, автор поеми ма╓ на уваз╕ так званий Генеральний опис Л╕вобережно╖ Укра╖ни 1765 - 1769 рок╕в, проведений тод╕шн╕м царським нам╕сником Рум'янцевим-Задунайським з метою п╕двищення податк╕в ╕ остаточного покр╕пачення селянства, л╕кв╕дац╕╖ залишк╕в пол╕тично╖ автоном╕╖ Укра╖ни. ╤ хронолог╕чно слово "трус" - на сво╓му м╕сц╕ в розпов╕д╕ С╕в╕лли. С╕в╕лла чи не ╓диний з ус╕х нееп╕зодичних персонаж╕в "Ене╖ди" - звичайна селянка. Кр╕м самохарактеристики, мови, про це говорить ╖╖ одяг, повед╕нка, манери. На н╕й плахта з дерги (див. коментар: III, 51). Одержавши в╕д Енея плату, С╕в╕лла сховала "грошики в калитку, п╕днявши пелену ╕ свитку" (IV, 4). М. Сумцов у статт╕ "Побутова старовина в "Ене╖д╕" (1905) зазначав, що селянки "так ╕ тепер м╕сцями збер╕гають грош╕". Це можна сказати ╕ про п╕зн╕ш╕ часи. -16. С╕в╕лла, як знахарка ╕ шептуха, перел╕чу╓ хвороби ╕ напаст╕, як╕ може в╕д╕гнати маг╕чною силою в╕домих ╖й замовлянь. Т╕льки "на зв╕здах" укра╖нськ╕ ворожки, наск╕льки в╕домо, не гадали. Цим займалися в╕щуни ╕ ворожки у багатьох ╕нших народ╕в, у тому числ╕ стародавн╕х Грец╕╖ та Риму. Першою серед б╕д, з якими вдаються до ворожки, названа трясця, тобто пропасниця. Та п╕д трясцею розум╕ли не т╕льки пропасницю, а й ╕нш╕ хвороби, що супроводжувалися високою температурою, лихоманкою. У в╕домих народних замовляннях минулого названо близько двох десятк╕в вид╕в трясц╕. Заушниця - нарив за вухом. Волос - нарив на пальц╕ руки. -Уроки - урок. або пристр╕т - нем╕ч в╕д лихого ока, тобто погляду поганого чолов╕ка, чи взагал╕ погляду в недобру годину (рос. сглаз). В╕ра в маг╕чну силу людських очей в╕дома з давн╕х-давен, знайшла вираз у б╕бл╕╖, ╕нших письмових пам'ятках минулого. -Переполохи виливати - тобто зн╕мати псих╕чну травму кимось або чимось перелякано╖ людини. Ось один з народних способ╕в виливання переполоху, записаний етнографами сто рок╕в тому: "Знахарка налива╓ в миску небагато води, окремо розтоплю╓ в╕ск ╕ лл╓ його у воду, тримаючи миску над головою хворого. При цьому шепче: "Господи, поможи мен╕ поворожити, переполох виливати хрещеному, нарожденому ╕ найдений ╕ напитаний, подуманий, погаданий, од всяко╖ зв╕рини" (К. с. - 1885. - Кн. 12. - С. 737). Такий спос╕б застосовують, коли вважають, що людина налякана якоюсь твариною. По форм╕ застиглого у вод╕ воску знахарка вгаду╓, що злякало хворого. Переполох вважа╓ться вилитим, певне, разом з водою. -Гадюк ум╕ю замовляти - окрем╕ знахар╕ н╕бито вм╕ли скликати ╕ замовляти зм╕й, могли сво╖ми заклинаннями врятувати людину, яку вкусила зм╕я. На давн╕х картинках знахаря ╕нколи малювали в оточенн╕ зм╕й. -17. Каплиця - культова споруда у християн, призначена для в╕дправ ╕ молитов. Становить собою невелику церкву без в╕втаря, ╕нколи - простий стовп з ╕коною. Тут - бурлескне зм╕шування, ототожнення християнсько╖ каплиц╕ з язичницьким храмом. -Там Фебов╕ ти поклонись - Феб (ясний) - друге ╕м'я Аполлона. Бога сонця, бога-провидця, сина Зевса, брата-близнюка богин╕ Артем╕ди. Культ Аполлона - один з найдавн╕ших ╕ найпоширен╕ших у Грец╕╖ та Рим╕. Покровитель мистецтва ╕ муз, бог л╕кування. Жерц╕ храм╕в Аполлона були в╕щунами-провидцями. В рол╕ такого жерця виступа╓ С╕в╕лла, "ясного Феба попадя". -18. Сивиллу тут замордовало - в бурлескно-зниженому стил╕ зображено в╕щування С╕в╕лли в стан╕ пророчого екстазу. -24. Орфей - знаменитий сп╕вець, син Аполлона. Еней згаду╓ одну з легенд про Орфея. Коли померла його кохана дружина Евр╕д╕ка, Орфей спустився у п╕дземне царство Плутона, щоб повернути ╖╖ на землю. Його сп╕в ╕ гра на арф╕ так зачарували владик п╕дземного царства, що вони дозволили Евр╕д╕ц╕ повернутися до живих, з т╕╓ю одначе умовою, щоб Орфей дорогою жодного разу не оглянувся на не╖. Орфей не витримав, оглянувся ╕ втратив Евр╕д╕ку нав╕ки. -Геркулес, Геракл - в античн╕й м╕фолог╕╖ улюблений народний герой. Зв╕льняючи людей в╕д р╕зних б╕д ╕ страховищ, зд╕йснив дванадцять легендарних подвиг╕в. Один з них - виведення силом╕ць з п╕дземного царства страшного триголового пса Цербера, що стер╕г вх╕д до пекла, н╕кого не випускаючи зв╕дти. У сво╖й травест╕╖ Котляревський упод╕бню╓ Геракла до героя укра╖нсько╖ народно╖ легенди Марка Проклятого, одначе не називаючи останнього. Марко Проклятий (або Пекельний) теж спустився у пекло, "вс╕х чортяк порозганяв" ╕ визволив зв╕дти козак╕в-запорожц╕в. Легенда про Марка Пекельного, - укра╖нський народний вар╕ант сюжету про великого гр╕шника, а разом з тим ╕ вар╕ант апокриф╕чного опов╕дання "Про збурення пекла", - у друг╕й половин╕ XVII ст. зазнала в╕ршовано╖ обробки (див.: Укра╖нська л╕тература 18 ст./ Упоряд. О. В. Мишанич. - К., 1983. - С. 185 - 192). -Охвота - старовинний верхн╕й ж╕ночий одяг (див. також коментар: III, 93; VI, 20). -25. Тоб╕ там буде не до чмиги - тут у значенн╕: буде погано, скрутно. -До шмиги - до реч╕, доладу, гаразд. Чмига, шмига - р╕вно вистругана дощечка, яка служить н╕вел╕ром при набиванн╕ жорна у млин╕. -Як п╕днесуть ╕з отцом фиги - тобто завдадуть велико╖ непри╓мност╕, залишать у дурнях. Ф╕га - пл╕д ф╕гового дерева, ╕нжир. Дорог╕, привозн╕ ласощ╕; сушен╕ ф╕ги - один з предмет╕в чумацького промислу до Криму. -Лунь - хижий птах родини яструбових, зараз зустр╕ча╓ться р╕дко, хоч водиться на Укра╖н╕ майже повсюдно. Нар.: "Щоб тебе лунь вхопила!" (Номис. - С. 73). -26. Мен╕ дай зараз за роботу - С╕в╕лла уже вдруге нагаду╓ про плату (вперше: "...╕ мен╕ що перекинь" - III, 17), заздалег╕дь хоче вирвати плату за послугу, хоч добре зна╓ звичай: наперед не платять. Еней пропуска╓ повз вуха домагання скупо╖ баби-яги, ╕ та, н╕ск╕льки не образившись (торг ╓ торг), продовжу╓ давати сво╖ настанови, а пот╕м веде до пекла. Плату вона одержить уже п╕сля повернення з пекла. -Мусовать - м╕ркувати, зважувати. -27. В л╕су великому, густому, Непроходимому, пустому - у книз╕ мовознавця А. Непокупного це м╕сце коменту╓ться так: "Тут увага мимовол╕ спиня╓ться на слов╕ пустий, яке контрасту╓ з╕ сво╖ми попередниками - густий, непроходимий (пор╕вняймо присл╕в'я де густо, де пусто}, хоча воно й сто╖ть в одному ряду з ними як однор╕дне. Проте враження несум╕сност╕ склада╓ться лише в нашого сучасника. Що ж до укра╖нського читача к╕нця XVIII ст., якому була адресована "Ене╖да", то без сумн╕ву прикметник пустий у поданому контекст╕ в╕н недвозначно сприймав як синон╕м дикого. Саме в╕д слова пустий, дикий ╕ утворилася назва, якщо скористатися виразом Котляревського, л╕су великого, густого, нелроходимого - пуща" (Непокупний А. П. Балт╕йськ╕ родич╕ слов'ян. - К., 1979. - С. 99; див. також коментар: III, 132 - "Ходили в п╕вн╕ч по пусткам"). -28. Зг╕дно з античними м╕фами, той, хто хоче повернутися назад з п╕дземного царства Плутона, мусить мати при соб╕ золоту г╕лку з чар╕вного дерева - символ життя. Взагал╕ золота г╕лка в легендах.багатьох народ╕в - чудод╕йний тал╕сман, який в╕дкрива╓ дорогу в недоступн╕ м╕сця або до скарб╕в. ╤. Котляревський переосмислю╓ цей м╕ф у дус╕ укра╖нсько╖ народно╖ творчост╕, легенд, пов'язаних з прадавн╕м, ще доби язичества, святом ╤вана Купала. Раз на р╕к, р╕в но оп╕вноч╕ в Купальську н╕ч (з 23 на 24 червня за ст. ст.) десь у глухому, дикому л╕с╕ зацв╕та╓ папороть. Хто з╕рве чудесну кв╕тку папорот╕, той опану╓ та╓мничими силами, матиме змогу зд╕йснити сво╖ бажання, добуде закопан╕ скарби ╕ т. ╕н. З╕рвати кв╕тку папорот╕ дуже нелегко не т╕льки тому, що вона р╕дко трапля╓ться, а й тому, що ╖╖ стережуть зл╕ духи, нечиста сила. ╤нколи, щоб добути цю кв╕тку, входять у сп╕лку з нечистою силою. У наступних 29 - 33-й строфах поеми Еней у пошуках ╕ добуванн╕ золото╖ г╕лки зустр╕ча╓ так╕ ж перешкоди, як ╕ геро╖ народних казок та легенд у походах за кв╕ткою папорот╕. Народн╕ купальськ╕ легенди використав ╕ шанувальник "Ене╖ди" рос╕йський письменник М. Гоголь у пов╕ст╕ "Н╕ч п╕д ╤вана Купала". -34. Бичня - обора, загорода для вол╕в. -35. Година балагурна - слушна година. -Закамешились - заб╕галися, заклопоталися. -36. Почина╓ться прийняте у стародавн╕х грек╕в та римлян гадання на кишках ╕ тельбухах забитих у жертву богам тварин. У нашого народу такий звичай не заф╕ксований. Тут, як ╕ в багатьох ╕нших м╕сцях, бурлескне по╓днання античност╕ з сучасною ╤. Котляревському укра╖нською д╕йсн╕стю служить щедрим джерелом ком╕чного. Православн╕ попи ╕ дяки в рол╕ язичницьких жерц╕в! Треба пригадати, що християнська церква не велить особам духовного сану не те що вбивати (хай ╕ тварин), а нав╕ть носити зброю. Про р╕дк╕сн╕ ╕сторичн╕ винятки не говоримо. Наприклад, благословення православною церквою збройно╖ боротьби проти татарського ╕га напередодн╕ Куликовсько╖ битви 1380 р. Нагада╓мо по╓динок перед битвою ченця Пересв╓та з татарином Челубе╓м (В "Ене╖д╕": "Чернець Мамая як побив"; IV, 40) та ╕н. -38. Прасунок (фрасунок.) - скорбота, незгода. Прасунок лихий - зла нем╕ч (К.). -40. Шкапов╕ чоботи - тобто чоботи, пошит╕ з к╕нсько╖ шк╕ри. -41. Не гал╕те - не посп╕шайте. Галити - квапити, гнати притьмом (див. також: "На бой дивитись всяк галивсь" - VI, 125). -44. Сон - це брат смерт╕. Тому б╕ля самого входу в п╕дземне царство Плутона (царство мертвих) перебувають Др╕мота ╕ З╕вота. Под╕бн╕ уявлення живуть в укра╖нськ╕й народн╕й демонолог╕╖. Так, у "Л╕сов╕й п╕сн╕" Лес╕ Укра╖нки "Той, що в скал╕ сидить", хоче забрати вбиту зрадою коханого л╕сову русалку Мавку в царство "тьми й спокою", "в далекий край, незнаний край, де тих╕, темн╕ води спок╕йно сплять, як мертв╕, тьмян╕ оч╕..." (Укра╖нка Леся. З╕бр. твор╕в: У 12 т. - К., 1976. - Т. 5. - С. 269). -Т╕маха - тямковитий, км╕тливий, спритний, молодецький. Сам ╤. Котляревський у словнику-поясненн╕ до "Бне╖ди" подав рос╕йський в╕дпов╕дник - "повеса". -45. Артикул - тут у значенн╕: прийом з рушницею. -Чума - недарма ця хвороба сто╖ть першою у караул╕, який вишикувався за спиною смерт╕. Найстрашн╕ше людське лихо в давн╕ часи. Пер╕одичн╕ пандем╕╖ чуми забирали б╕льше жертв, н╕ж в╕йни. Правда, ╕нколи чумою називали ╕нш╕ еп╕дем╕╖ та пандем╕╖, як╕ спричиняли велику смертн╕сть. У XIV ст. пандем╕я чуми, яку вважають найб╕льшою в ╕стор╕╖ ╢вропи (так звана "чорна смерть"), за к╕лька рок╕в забрала кожного четвертого жителя континенту (близько 25 м╕льйон╕в). Залишалася вона гр╕зним бичем людства ╕ у XVIII та XIX стол╕ттях. На Укра╖н╕ особливо пам'ятною, чи не найб╕льш спустошливою за все XVIII ст. була люта морова пошесть 1738 - 1740 рок╕в, яка надовго лишилася в народн╕й пам'ят╕. Чумою нер╕дко супроводжувалися численн╕ в╕йни з Туреччиною. Фразеолог╕зм "бендерська чума" до цього часу живе в наш╕й мов╕ (див. коментар: III, 3). -Харцизство - розб╕й, граб╕ж. Теж дуже дошкульне ╕ поширене лихо, особливо в часи во╓н ╕ розрух. -Парш╕ - заразне захворювання шк╕ри. На уражених д╕лянках шк╕ри випада╓ волосся. -Холера - одна з гр╕зних еп╕дем╕чних хвороб. -46. Це с╕мейна строфа. Тут назван╕ члени патр╕архально╖ с╕м'╖, ближч╕ ╕ дальш╕ родич╕, як╕ могли чинити зло, порушувати запов╕д╕ с╕мейного життя. Свояк - брат дружини. Шурин - тут у значенн╕: брат чолов╕ка. Зовиця - сестра чолов╕ка. Ятровка - дружина чолов╕кового брата. Сучасного читача може здивувати, що в ряду "злих" родич╕в не згадана теща. Тут треба нагадати, що йдеться про старосв╕тську патр╕архальну с╕м'ю з ╖╖ укладом, коли ж╕нка йшла в с╕м'ю чолов╕ка ╕ родич╕ з боку ж╕нки не втручалися у ╖╖ с╕мейне життя. Б╕льш╕сть "злих" подано тут з позиц╕╖ нев╕стки, ж╕нки-дружини, хоч вона й сама ф╕гуру╓ в цьому ряду, нав╕ть в╕дкрива╓ його. У давн╕х народних п╕снях теща н╕де не ф╕гуру╓ у негативному план╕, до не╖ т╕льки шле сво╖ плач╕-жал╕ безправна ╕ зневажена чолов╕коною родиною дочка. "Зла теща" з'явля╓ться т╕льки ╕з занепадом патр╕архального укладу та емансипац╕╓ю ж╕нки в родинному ╕ громадському житт╕. -47. Представлений тод╕шн╕й нижчий ╕ середн╕й нол╕цейсько-судовий апарат. В╕д найнижчо╖ ланки до вищих - пов╕тового та м╕ського масштабу. -Каламар - чорнильниця. -Д╓сигський - найнижчий щабель в пол╕цейсько-судов╕й ╕╓рарх╕╖. Звичайний селянин, вибраний громадою ╕ схвалений начальством для виконання пол╕цейських обов'язк╕в на сво╓му кутку. Часом несе сторожову службу, бере участь у збиранн╕ податк╕в, взагал╕ ╓ пом╕чником с╕льського старости. Посада десяцького на Укра╖н╕ з'явилася ╕з введенням губернського адм╕н╕стративно-територ╕ального под╕лу у 1782 р. ╕ про╕снувала аж до Жовтнево╖ революц╕╖. Нар.: Доти чолов╕к добрий, доки його десятником не нарядили (Номис. - С. 21). -Соцький - нижчий пол╕цейський служитель на сел╕; виконував т╕ ж функц╕╖, що й десяцький. Над десяцькими ╕ соцькими, як╕ ╓ зрештою частиною трудящого люду, стоять "начальники, п'явки людськ╕╖", канцелярська брат╕я, в╕дома в народ╕ п╕д одним зб╕рним ╕менем "писар╕". -╤справники все ваканцьов╕ - посада ╕справника (справника) введена за царювання Катерини II. Справник зд╕йснював вищу пол╕цейську владу в пов╕т╕. "Ваканцьовий - зайвий" (К.) Мабуть, це претендент на посаду справника, ваканс╕ю. Р╕ч у т╕м, що справника, так само як ╕ предводителя дворянства (маршалка), на перших порах обирали з-пом╕ж себе дворяни. Можливо, той, хто над╕явся бути обраним на посаду справника, стажувався (вживаючи сучасний терм╕н) на ц╕й або ╕нших посадах пол╕цейсько-судового в╕домства. П╕зн╕ше справника стали призначати без вибор╕в на м╕сцях губернськ╕ власт╕. -Стряпчий - пом╕чник прокурора, ╕нколи в його в╕дсутност╕ виконував прокурорськ╕ обов'язки. Взагал╕ знавець ╕ тлумач закон╕в. -Пов╕рен╕ - юристи, як╕ вели чиюсь справу в суд╕ за дов╕рен╕стю кл╕╓нта. -Секретар - особа, яка в╕дала канцеляр╕╓ю суду. Як знавець закон╕в ╕ юридичних процедур, секретар брав участь у сл╕дств╕ та судовому процес╕. -49. Моргух, мандрьох, ярижниць. п'яниць - гр╕шн╕ ж╕нки, перел╕чен╕ залежно в╕д м╕ри пад╕ння, чим дал╕ - тим б╕льш пропащ╕ (див, також коментар: III, 86). -З п╕др╕заними пеленами. Стояли хльорки наголо - хльорка - ж╕нка легко╖ повед╕нки (див. також коментар: III, 86). За давн╕м звича╓м, виявлен╕й розпутниц╕ обр╕зали косу, п╕др╕зали пелену ╕ в такому вигляд╕ водили по селу чи м╕сту. -50. Д╕ти гуртов╕ - тобто позашлюбн╕ д╕ти, незаконнонароджен╕. Тут у значенн╕: д╕ти, яких матер╕-гр╕шниц╕ погубили зразу п╕сля народження. -51. Охляп - без с╕дла. -Дерга - плахта з товсто╖ ╕ грубо╖ вовняно╖ тканини чорного кольору, яку носили стар╕ ж╕нки. -52. Баскаличитися - опиратися, противитися, артачитись. -Ст╕кс - за античною м╕фолог╕╓ю, р╕чка в п╕дземному царств╕. -53. Цера - обличчя (К.); кол╕р обличчя. -Ковтуни - зваляне в боруб'яхи волосся на голов╕. Франко це слово поясню╓ так: "Ковтун. Мова про довге волосся, що нечесане збива╓ться в ковтун" (Франко. Припов╕дки. - Т. 3. - С. 459). -Повстка - повсть - виготовлений ╕з вовни способом валяння цупкий матер╕ал. -Скомшитися - збитися в грудку. -55. З крючком весельцем погр╕бався - весло, на протилежн╕й, тильн╕й сторон╕ якого ╓ крючок. -56. Красний торг - торг, багатий товарами. -Миряни - вс╕ люди, як╕ не мають духовного звання ╕ не належать до духовного сану. -57. Каюк - невеликий човен-плоскодонка з двома веслами. -58. Кагал - ╓врейська громада, тут у значенн╕: зборище, галаслива юрба. -61. Оск╕лками дивитись - дивитися вороже, неприязно. -62. Гиряв╕ - у значенн╕: миршав╕, злиденн╕, нужденн╕, -66. П╕валтина - монета в п╕втори коп╕йки. Уже в часи ╤. Котляревського старовинна, востанн╓ чеканилась при Катерин╕ ╤ (роки царювання 1725 - 1727). Назва грошово╖ одиниц╕ походить в╕д татарського алти - ш╕сть. -Гони - дуже давня м╕ра в╕дстан╕, в р╕зн╕ часи в р╕зних м╕сцевостях ╖╖ числове значення не було сталим. Означала довжину в╕д 60 до 120 сажн╕в (сажень - 2,134 метра). -У бур'ян╕ бровко муругий - триголовий пес Цербер, який охороняв вх╕д до п╕дземного царства. Муругий - с╕ро╖ маст╕ з╕ смугами темн╕шого кольору. -70. Син свого часу, ╤. Котляревський у пер╕од написання перших трьох частин "Ене╖ди" обстоював гуманне ставлення до кр╕пак╕в, але не засуджував кр╕пацтво в ц╕лому як систему. Звичайно, не треба забувати й того, що публ╕чне засудження кр╕пацтва каралося законом. В урядових актах кр╕паки - т╕льки "п╕ддан╕", власн╕сть пом╕щик╕в, а не р╕вноправн╕ громадяни держави. Кр╕пацтво, як у центр╕ Рос╕╖, так ╕ на ╖╖ околицях, переживало апогей, хоча разом з тим уже втрачало свою ╕сторично-економ╕чну доц╕льн╕сть. -71. Мужчир - тут у значенн╕: ступка (див. також коментар: IV, 54). -72. "Чим т╕ло гр╕шило, тим прийма╓ муки за гр╕х" - ця сентенц╕я лежить в основ╕ давн╕х народних уявлень про пекельн╕ муки. -73. Хльору дать - дати чосу (К.), нагонку; всипати. -Цехм╕стер - старшина цеху. Цехами звалися в м╕стах об'╓днання рем╕сник╕в одн╕╓╖ або к╕лькох близьких спец╕альностей. -Ратман (н╕м. Ка╕тапп) - радник; член м╕ського маг╕страту, ратуш╕. -Бургом╕стр (н╕м. Вurgermeiister) - м╕ський голова. В часи Котляревського так звали старших член╕в м╕сько╖ ради. У стар╕ часи в м╕ському житт╕ цехи в╕д╕гравали першорядну роль, тому перел╕к м╕ських урядовц╕в в╕дкривають цехм╕стри. Син канцеляриста м╕ського маг╕страту, ╤. Котляревський двадцятир╕чним юнаком сам починав службу в канцеляр╕╖ ╕ прекрасно знав "чиновну брат╕ю". Недарма через к╕лька рок╕в в╕н залишив губернську канцеляр╕ю в Полтав╕ заради дуже нелегкого хл╕ба домашнього вчителя в пом╕щицьких родинах. Досить сказати, що в т╕ часи пом╕щик м╕г записати не╕мущого вчителя сво╖х д╕тей у кр╕паки. Можливо, саме це було причиною, чи одн╕╓ю з причин, що Котляревський через три роки залишив учителювання ╕ поступив на в╕йськову службу. В усякому раз╕ чиновникам у пекл╕ в╕дведено друге м╕сце - по табелю, так би мовити, сусп╕льних гр╕х╕в - п╕сля пан╕в, "що людям льготи не давали". Трет╕ми в ц╕й ╕╓рарх╕╖ побачимо ос╕б духовного сану вкуп╕ з "розумними филозопами", до яких письменник теж немилосердний. -74. ╤ вс╕ розумн╕ филозопи - тут ц╕лком природне для давн╕х час╕в по╓днання вчених ╕ ос╕б духовного звання - поняття зливалися. Дал╕ в строф╕ переплетен╕ гр╕хи духовенства супроти доброчесност╕ ╕ "гр╕хи" вчених супроти традиц╕йних уявлень про св╕т. -Крутопопи - перекручене на ком╕чний лад протопопи (в╕д грецького "протопапас" - старший батько) - старший духовний сан у православн╕й церкв╕. Дане слово вийшло з ужитку ще на початку XIX ст., коли ос╕б у такому званн╕ стали звати прото╕╓реями. -Та знали церков щоб одну - вираз треба розум╕ти не в тому значенн╕, що особи духовного сану не повинн╕ займатися гр╕ховними земними справами, а лише пильнувати церковн╕ д╕ла. Тут маються на уваз╕ священнослужител╕, як╕ в╕дходили в╕д православно╖ церкви до католицько╖. Укра╖на, в першу чергу Правобережна, протягом стол╕ть служила ареною конфронтац╕╖ православ'я ╕ католицизму. -Ксьондзи до баб щоб не ╕ржали - спочатку в ╤. Котляревського було "ченц╕", пот╕м зам╕нено на "ксьондзи". Вжитий письменником вираз широко побутував у народн╕й творчост╕, в численних анекдотах, примовках, опов╕дках про гр╕ховн╕ д╕ла ченц╕в ╕ поп╕в. Так, у поем╕ М. Некрасова "Кому на Рус╕ жити добре" священик, зустр╕вшись ╕з мужиками ╕ зав╕вши розмову про ╖хн╓ зневажливе ставлення до духовенства, найперше дор╕ка╓, що вони обзивають поп╕в "породою жереб'ячою", складають "солон╕ приказки, Бридк╕ казки та сп╕ванки ╤ всяку там хулу" (Некрасов М. О. Кому на Рус╕ жити добре. - К., 1955. - С. 16). Для ксьондз╕в католицько╖ церкви обов'язкова безшлюбн╕сть - цел╕бат. У православн╕й церкв╕ цел╕бату дотриму╓ться лише чорне духовенство (ченц╕) та вищ╕ представники б╕лого духовенства. Рядовий православний священик м╕г одружуватися, але в раз╕ смерт╕ дружини вдруге одружуватися не мав права. -75. Приданки - вес╕льн╕ гост╕ з боку молодо╖, супроводжують ╖╖ в господу молодого. В приданки беруть молодиць з сус╕д╕в ╕ р╕дних молодо╖. В╕дома народна приказка: "Коня в позику не давай, а ж╕нку в приданки не пускай". ╥╖ зустр╕ча╓мо серед ╕нших укра╖нських народних приказок, записаних ╤. Котляревським ╕ переданих рос╕йському фольклористов╕ ╤. Сн╓г╕рьову для включення до зб╕рки "Русские в своих пословицах" (1831). -76. Найважлив╕ша запов╕дь патр╕архально╖ народно╖ морал╕: батьком ╓ повну владу над сином, але й повн╕стю в╕дпов╕да╓ за нього. Ця запов╕дь знайшла вияв у народному присл╕в'╖, яке зустр╕ча╓ться дал╕ в "Ене╖д╕": "Ледачий син - то батьк╕в гр╕х" (V, 35). -78. Це "ярмаркова" строфа. Доба феодал╕зму : - доба ст╕йких соц╕альних перегородок, жорстко╖ градац╕╖ м╕ж соц╕альними верствами та всередин╕ них. Ма╓мо непоодинок╕ приклади того, як це в╕дбилося в "Ене╖д╕". Один з них - перед нами. В пекл╕, як ╕ в земному житт╕, торговий люд розм╕щений по низх╕дн╕й - в╕д значн╕ших до др╕бн╕ших. Першими в ряду назван╕ власники крамниць, крамар╕. В них предметом торг╕вл╕ були товари фабричного виробництва, як тод╕ говорили - крам. Яке м╕сце займали крамниц╕ в торг╕вл╕, видно з того, що крамарям вид╕лено мало не половину "ярмарково╖" строфи - з десяти рядк╕в чотири. За крамарями т╕сняться ╕нш╕, як╕ жили з торг╕вл╕. ╤ м╕ж ними градац╕я низх╕дна, в╕д перекупки до продавця збитню (див. дал╕). Слово "крамар" ╕ замика╓ строфу, на цей раз у широкому значенн╕ - торговц╕ взагал╕. -Аршин п╕дборний - на аршин (в╕дпов╕да╓ 0,71 метра) м╕ряли крам при продажу. П╕дборний, значить фальшивий, коротший в╕д установленого зразка. Такий зразок десь виставляли на доступному м╕сц╕. Хоч у продавця аршин, як ╕ ╕нш╕ м╕ри (гир╕, кухл╕, в╕дра та ╕н.), мусив мати оф╕ц╕йне клеймо, ун╕ф╕кац╕я ╖х була важкою справою. -Перекупки - т╕, хто перепродували закуплен╕ в ╕нших товари. Становили досить значний процент профес╕йних ярмаркових торговц╕в. -Шмаровоз - у перв╕сному значенн╕: той, хто п╕дмазу╓ (шмару╓) коломаззю колеса воз╕в. Ос╕ ╕ втулки кол╕с робили з самого дерева, тому змазувати доводилося часто. Шмаровозами називали також в╕зник╕в, ╖здових. На ярмарках вони розвозили за плату товари. -М╕няйло - той, хто займа╓ться розм╕ном грошей. У давн╕ часи ╕снував значний р╕зноб╕й у грошових одиницях, ╓дино╖ твердо встановлено╖ грошово╖ системи не було. М╕няйло на ярмарку був обов'язковою ╕ вельми пом╕тною ф╕гурою. В╕н виконував роль банку, м╕няючи за певну винагороду грош╕ на монету, потр╕бну для розрахунку, займався також ╕ншими ф╕нансовими операц╕ями. -?т╕, що фиги-миги возять - фиги-миги - бакал╕я, ласощ╕, витребеньки. -У словничку до третього видання "Ене╖ди" (1809) ╤ван Котляревський зазначив: "Фиги-миги - называется всякая греческая бакалея". Люди з такими товарами мандрували на воз╕ по селах та м╕стах, продавали ╖х, а то й м╕няли на р╕зну с╕льськогосподарську продукц╕ю. Предметом продажу та обм╕ну служили також лубочн╕ картинки, книжки, цукерки тощо. Цих людей теж звали м╕няйлами. М╕няйло ╤цко виведений у пов╕ст╕ ╤вана франка "Вoa соnstrictor". Про м╕няйл╕в писав Микола Некрасов у поемах "Коробейники" та "Д╕дусь Як╕в". -Що в боклагах гарячий носять - збитенщики. Збитень готували так: розводили на вод╕ або слабкому пив╕ мед, р╕дше патоку, додавали р╕зн╕ пряност╕ - лавровий лист, перець, гвоздику, ╕мбир та ╕н. ╕ кип'ятили. Пили його гарячим. -79. Гайдамака у перв╕сному значенн╕: лайливе слово, означало "розбишака", "волоцюга". На укра╖нських землях, як╕ входили до складу Польщ╕, у ХV╤╤╤ ст. так звали учасник╕в народно-визвольно╖ боротьби проти шляхти, в тому числ╕ учасник╕в найб╕льшого гайдамацького повстання Кол╕╖вщини у 1768 р. п╕д проводом Максима Зал╕зняка та ╤вана ╫онти. Назва так ╕ лишилася за ними, стала загальновживаною. Одночасно йшло переосмислення цього поняття, вживання його в позитивному значенн╕. Вир╕шальну роль у цьому в╕д╕грали твори Тараса Шевченка: "За святую правду-волю Розб╕йник не стане" ("Холодний Яр"). -Коновал - ветеринар. -Кушн╕р - той, хто вичиня╓ смушки, хутро ╕з шк╕ри. -Шаповал - той, хто виготовля╓, валя╓ шерсть, войлок. -За що терплять пекельн╕ муки вс╕ паливоди ╕ злод╕╖ - ясно. ╤нша справа з представниками р╕зних профес╕й у заключних чотирьох рядках строфи, ╖хн╕й гр╕х поляга╓ у тому, що вони ╕гнорують запов╕дь "не убий" (р╕зники), завдають болю тваринам (коновали, ковал╕, як╕ кують, таврують коней, взагал╕ мають справу з вогнем, що м╕стить у соб╕ маг╕чну, чудод╕йну силу), виготовляють р╕зн╕ вироби з шк╕ри та шерст╕ забитих тварин (кушн╕ри, ткач╕, шаповали). -Недоброго, негуманного в ус╕ часи не браку╓. Так побудоване людське життя. Одначе народна мораль не виправдову╓, не назива╓ добром жорсток╕сть нав╕ть неминучу, нав╕ть спрямовану на благо людей. Особливо найб╕льшу жорсток╕сть - насильне позбавлення життя ╕ншо╖ живо╖ ╕стоти. Схвалювати вбивство, самому похвалятися ним, нав╕ть коли йдеться про вбивство в бою лютого ворога або коли мова йде про тварину, годовану на пожиток людям, не годиться. Нар: Дай боже на пожиток! (Як колять кабана. Один дурень сказав "Боже поможи", так см╕ялись з його, поки й вмер - не забули. - Номис. - С. 7). -80. Шляхта - дворяни. -М╕щани - м╕ськ╕ жител╕: торговц╕, рем╕сники та ╕н. -Були ╕ панськ╕, ╕ казенн╕ - за кр╕посного права селяни д╕лилися на панських, що були власн╕стю того чи ╕ншого пом╕щика, ╕ казенних, що були власн╕стю держави, або, ╕накше кажучи, царського двору. Строфа наголошу╓ на тому, що пекло розраховано на гр╕шник╕в ус╕х стан╕в. Ком╕чно об╕гру╓ться догмат церкви "Перед богом ус╕ р╕вн╕". Пекло, як ╕ всесв╕т, под╕лено на дв╕ ворож╕, вза╓мов╕дштовхуюч╕ частини: "нев╕рн╕ ╕ християни". Дал╕ такий антон╕м╕чний под╕л (тьма ╕ св╕тло, бог ╕ сатана, добро ╕ зло, верх ╕ низ) ф╕гуру╓ не т╕льки в рел╕г╕йному та соц╕альному аспектах, а й у зниженому, бурлескно-побутовому план╕, в р╕зноман╕тних, калейдоскоп╕чне неспод╕ваних поворотах. -81. У XVIII ст. в╕д╕рване в╕д живого життя, схоластичне в╕ршування досягло просто незвичайних розм╕р╕в. Редакц╕я журналу "Киевская старина", публ╕куючи у 80-х роках XIX ст. один ╕з зразк╕в такого в╕ршування - "Панег╕рик Кочубеям", - справедливо зазначала: "В╕ршописання - хвороба наших предк╕в XVIII ст. На нього витрачали багато часу в школах, до нього вдавалися з найн╕кчемн╕ших привод╕в ╕ не було, певне, б╕льш-менш грамотно╖ ╕ ск╕льки-небудь незайнято╖ людини, яка б не займалася ц╕╓ю справою. Поез╕╖ у под╕бних творах не знайдете н╕яко╖, пустота зм╕сту, штучн╕сть побудови, важка форма, вбивчий силаб - так╕ ╖х прикметн╕ риси. З непри╓мним почуттям берешся за под╕бн╕ рукописи ╕ з досадою кида╓ш ╖х п╕сля к╕лькох хвилин читання" (К. с. - 1887. - Кн. 6 - 7. - С. 495). Т╕льки в народн╕й творчост╕, деяких сатиричних, р╕здвяних та великодних в╕ршах мандрованих дяк╕в пробивалася св╕жа ╕ здорова теч╕я, яка оплодотворила "Ене╖ду" - перший тв╕р ново╖ укра╖нсько╖ л╕тератури. -82. Мацапура - гидка, непри╓мна на вигляд людина. Це слово ╕ зараз живе в народн╕й розмовн╕й мов╕. Вважають, що воно п╕шло в╕д пр╕звища розб╕йника Павла Мацапури, який жив на Черн╕г╕вщин╕ у перш╕й половин╕ XVIII ст. Про нього в╕домий документ - розпорядження Н╕жинсько╖ полково╖ канцеляр╕╖ 1740 р. (див.: К. с. - 1901. - Кн. 1. - С. 5 друго╖ паг╕нац╕╖). -Розпинали на бику - бик - старовинне знаряддя тортур (аналог╕чне рос╕йськ╕й "кобыле"), дошка з вир╕зами для ши╖ ╕ рук, яку на час покарання над╕вали на засудженого. -╤ восьму запов╕дь забувши - восьма з б╕бл╕йних Мойсеевих запов╕дей - "Не украдь". Строфа ця додана ╤. Котляревським до п╕дготовленого ним самим видання "Ене╖ди" (1809). Вона спрямована проти першого видавця "Ене╖ди" Парпури Максима Йосиповича (1763 - 1828), який, скориставшись одним ╕з списк╕в "Ене╖ди", видав перш╕ три частини поеми без в╕дома ╕ згоди автора. ╤. Котляревський лишився невдоволеним виданням. -83. В друг╕м зовс╕м сих караван╕ - караван - тут у значенн╕: рухомий ряд, низка людей. -85. Пустомолки - ╕рон╕чно переосмислене слово "богомолки". -86. Мандрьохи, хльорки ╕ д╕птянки - зневажлив╕ пр╕звиська ж╕нок легко╖ повед╕нки; ╖х перел╕к пода╓ться по низх╕дн╕й. Мандрьоха - одружена ж╕нка, яка залишила с╕м'ю ╕ п╕шла блукати по людях. Так називали й тих, як╕ з незаконно народженою дитиною йшли з р╕дно╖ дом╕вки ("Катерина", "Наймичка" Т. Шевченка). Мандрьоха не завжди була пропащою ж╕нкою, пов╕╓ю. Часто, з╕йшовши з дому, вона наймалася десь у чужих людей ╕ жила самост╕йно. Таке явище було викликане тим, що ж╕нка була в повн╕й залежност╕ в╕д чолов╕ка ╕ не мала права роз╕рвати шлюб. У "Кайдашев╕й с╕м'╖" ╤. Нечуя-Левицького молодиця Мелашка, не витримавши знущань свекрухи, руша╓ з односельцями перед Великоднем до Ки╓ва, тут в╕дста╓ в╕д сво╖х ╕ йде в найми. Таким чином Мелашка опиня╓ться у становищ╕ мандрьохи, хоч письменник ╕ не вжива╓ цього слова. Т╕льки через р╕к чолов╕к (Лавр╕н) знайшов Мелашку ╕ вмовив повернутися додому. -88. Куделя - приготовлен╕ для пряж╕ шерсть, льон або конопл╕ низького гатунку. -89. Ман╕я - сурик, червона фарба. Вжива╓ться також у значенн╕ "проява", "привид", "злий дух". ╤. Франко до записаного в р╕дному сел╕ Нагу╓вич╕ виразу "Ман╕я якась мене с╕ вчепила" да╓ пояснення: "В╕рять в ╕снування якогось демона Ман╕╖, що ч╕па╓ся людей ╕ осл╕плю╓ ╖х, м╕ша╓ ╖х розум". ╤нший вираз "Ти, ман╕йо якась!" - поясню╓ ╤. Франко, - "приклада╓ться до гарно╖ ж╕нки, що баламутить чолов╕ка" (Франко. Припов╕дки. - Т. 2. - С. 377). -91. Це "в╕дьомська" строфа. В╕ра в чари, в маг╕чну силу ворож╕ння, чаклування з прадавн╕х час╕в займала значне м╕сце в житт╕ народу. Недарма в ж╕ночому кол╕ пекла ворожкам в╕дведена ц╕ла строфа (тод╕ як "ворожбитам ╕ чарод╕ям" у чолов╕чому кол╕ присвячено один рядок - III, 79). Чари, спрямоване проти ╕нших чаклунство засуджувалося дуже суворо. Були непоодинок╕ випадки самосуду та р╕зних способ╕в виявлення "в╕дьом" (пригадаймо "Конотопську в╕дьму" Г. Кв╕тки-Основ'яненка, "В╕дьму" М. Коцюбинського). Нар.: Ворожка з б╕сом наклада╓. Хто ворожить, той душею наложить (Номис. - С. 4). -В╕дьом же тут колесували - колесування - справд╕ пекельний спос╕б кари, в╕домий ще з час╕в Римсько╖ ╕мпер╕╖. На колес╕ карали батогами, бичами, також на смерть. У середн╕ в╕ки до колесування вдавалися в ряд╕ кра╖н Зах╕дно╖ ╢вропи, в Рос╕╖ - з XVII ст., особливо часто за царювання Петра ╤ (страти стр╕льц╕в). Колесування було узаконене в затвердженому Петром ╤ в╕йськовому артикул╕ (статут╕). -На прип╕чках щоб не орали - про ж╕нок, як╕ жили т╕льки з ворож╕ння, говорили: "Вона на прип╕чку оре". Сл╕д давньо╖, праязичницько╖ в╕ри в маг╕чну силу вогню: ворожать б╕ля печ╕, на прип╕чку. -Не ╖здили б на упирях - див. коментар: II, 59, -93. Були в свитках, були в охвотах - охвота - старовинний верхн╕й ж╕ночий одяг, под╕бний до свитки. Одначе свита, с╕ряк, серм'яга - одяг простолюду (зв╕дси с╕рома - б╕днота, голота), а офота - ж╕нок з б╕льш заможних верств населення. -Дуль╓ти - ж╕ноче плаття з м'яко╖ шовково╖ тканини; святкове парадне вбрання вищих стан╕в, дворянок, аристократок. -Капот - ж╕ночий хатн╕й одяг в╕льного крою; халат. -А тепер ще раз оглянемося на пекло (строфи 68 - 93-тя). Зверн╕мо увагу, що гр╕шники розм╕щен╕ за певною системою, так би мовити, за значим╕стю вчинених гр╕х╕в. Строфи, присвячен╕ неправедним вчинкам соц╕ально-громадського характеру, чергуються з╕ строфами, де йдеться про неправедн╕ приватн╕, особист╕, с╕мейн╕ вчинки. Суворо╖ посл╕довност╕ нема╓, але тенденц╕я проступа╓ виразно. Ма╓мо два паралельн╕ ряди гр╕шник╕в. Перший - соц╕альний: -"пан╕в там мордували", за ними йдуть "вс╕ старшини без розбору", "судд╕, п╕дсудки, писар╕", попи ╕ т. д., аж до "купчик╕в проворних", м╕няйл ╕ шинкар╕в. -Другий ряд - приватно-с╕мейний, гр╕шники, що порушують вимоги народно╖ морал╕: самовбивц╕, розпусники, брехуни, п'яниц╕, ворожбити ╕ т. д. Ранжир посл╕довно витриманий - в╕д найб╕льших гр╕шник╕в до дедал╕ менших. -В пекл╕ Котляревського, так само, як ╕ в змальованому дал╕ раю, д╕╓ народний моральний кодекс, тому тут нема╓ покараних за гр╕хи власне проти церкви та православ'я як державно╖ рел╕г╕╖. Тимчасом Карний кодекс Рос╕йсько╖ ╕мпер╕╖ в╕дкривався статтями, як╕ передбачали сувору кару за злочини супроти рел╕г╕╖. Найважлив╕ший злочин - богохульство, за ним - образа святин╕, зрив богослуж╕ння, ╓ресь, в╕дступництво, святотатство, лжеприсяга ╕ т. д. Всього цього нема╓ в ╤. Котляревського. -94.3 пекла Еней з С╕в╕ллою попадають в чистилище, де душ╕ померлих очищаються в╕д гр╕х╕в перед тим, як потрапити до раю, або, зг╕дно з ╕ншими рел╕г╕йними уявленнями, де зважують ╖хн╕ добр╕ й благ╕, праведн╕ й гр╕шн╕ земн╕ д╕ла, щоб в╕дправити у рай чи в пекло. -95. Як м╕ж гадюки чорний уж - чорний уж - п╕д такою назвою автор, мабуть, мав на уваз╕ або поширений ╕ зараз у степов╕й зон╕ Укра╖ни вуж водяний (Nаtr╕х tessellatа), який, на в╕дм╕ну в╕д звичайного вужа, часто на т╕м'╖ ма╓ чорну пляму, або неотруйну вужепод╕бну зм╕ю м╕дянку (Соronella аustriacа), що теж водиться на Укра╖н╕ ╕ через под╕бний кол╕р шк╕ри дуже схожа на чорну гадюку. -97. Статут, Литовський статут - кодекс закон╕в Великого княз╕вства Литовського, до складу якого з XIV - до друго╖ половини XVI ст. входили укра╖нськ╕ земл╕. "Статут" мав три редакц╕╖ (1529, 1566, 1588), кожна з яких зб╕льшувала прив╕ле╖ панства, шляхти ╕ ур╕зувала права селянства. На Укра╖н╕ Литовський статут д╕яв ╕ за час╕в Реч╕ Посполито╖, ╕ п╕сля при╓днання Л╕вобережно╖, пот╕м Правобережно╖ Укра╖ни до Рос╕╖. За царювання Катерини II на укра╖нськ╕ земл╕ було поширене загальнорос╕йське законодавство. Одначе на практиц╕ Литовський статут д╕яв до 1840 р. Недарма ╤. Котляревський пише "наш Статут". Окрем╕ положення Статуту (про "межев╕ суди") залишалися в сил╕ на землях ╕сторично╖ Гетьманщини - Черн╕г╕вщин╕ ╕ Полтавщин╕ - до 1917 р. -╤ толковав якихсь монад╕в - монада (в╕д грец. одиниця) - найпрост╕ша непод╕льна ╓дн╕сть, самосуща духовна субстанц╕я, яка лежить в основ╕ Всесв╕ту, будь-якого буття. Поняття монади ╓ основним у ф╕лософськ╕й систем╕ н╕мецького вченого Лейбн╕ца (1646 - 1716), викладено╖ у його "Монадолог╕╖", "ф╕лософському лексикон╕" та ╕нших працях. Ф╕лософськ╕ ╕де╖ Лейбн╕ца були в╕дом╕ на Укра╖н╕. -98. Що з ╜удзиками за мундир - з час╕в Петра ╤ чиновники р╕зних цив╕льних в╕домств, в тому числ╕ юристи, носили встановлену форму одягу - мундир. Тому одержати мундир судд╕, наприклад, значило бути затвердженим на урядов╕й посад╕ зг╕дно з "Табелем про ранги". На Укра╖н╕ к╕нця XVIII ст. доживали в╕ку стар╕ судов╕ установи та посади, пов'язан╕ з полковим устро╓м ╕ давн╕ми традиц╕ями самоврядування. За умов вит╕снення старих судових ╕нституц╕й ╕ впровадження централ╕зовано╖ судово╖ системи одержати мундир для юриста - значило ув╕йти в нов╕ штати. -Ланцет - х╕рург╕чний н╕ж, гострий з обох бок╕в. -Спермацет - витоплене з мозку кита-кашалота сало, в╕дпов╕дним чином препароване. В медицин╕ застосову╓ться для л╕кування виразок на шк╕р╕. -99. Фертик - вертун, франт (ферг - стара назва л╕тери Ф - в боки взялася). -100. Це строфа про дворову челядь при панських ма╓тках, яка заслужено мала в народ╕ лиху славу осередка розбещеност╕, морально╖ з╕псованост╕. -Скороход - слуга, що б╕г перед панським ек╕пажем, зв╕льняючи йому дорогу; також г╕нець, посильний. -╤ як з кишень платки тягли - в народному побут╕ хустка мала важливе ритуальне значення (див. також коментар: ╤, 33). Д╕вчина дарувала вишиту власноручно хустку тому, кого покоха╓. Отже, викрадення хустки - не просто жарт, а образа д╕вочо╖ чест╕, посягання на ╖╖ добре ╕м'я. -101. Як╕ ж д╕вок охоч╕ бить - йдеться про ж╕нок, як╕ мали служанок, наймичок. Серед них рукоприкладство, знущання з д╕вчат-кр╕пачок було звичайним явищем. Пригадаймо пов╕сть Марка Вовчка "╤нститутка". -104. Закур╕м - загуляймо. -107. Простонародна, мужицька строфа. В ус╕й "Ене╖д╕" не зустр╕немо строфи, до яко╖ б так пасувала ця назва. Суц╕льний перел╕к характерних для народного середовища ╕мен, причому б╕льш╕сть - у знижено-зменшувальн╕й форм╕ (не Терент╕й, а Терешко, не Фед╕р - Федько, не Захар - Харько ╕ т. д.). У добу феодал╕зму в стосунках м╕ж вищими ╕ нижчими станами, а то й у самому простонародному середовищ╕ так╕ форми ╕мен сприймалися як нормальне явище. Але як випрямля╓ться "с╕р╕с╕нький с╕ряк" протягом строфи! Перш╕ п'ять рядк╕в (половина строфи) - п╕дкреслено вахлацьк╕ ╕мена, ╕ т╕льки в п'ятому рядку якось непом╕тно, на останньому, - перех╕д до повних, без знижено-зменшувальних суф╕кс╕в, ╕мен (п╕сля Стецька, Ониська - Опанас). Дальш╕ два рядки - повн╕, "за паспортом", ╕мена. А заключний рядок зроблено ще на вищому р╕вн╕ - тут не т╕льки ╕м'я, а й пр╕звище. В давн╕ часи на Укра╖н╕ по-батьков╕ не було звичаю називати. Часто про батька ╕ взагал╕ про р╕д, походження говорило пр╕звище (Петренко - син Петра, М╕рошниченко - син м╕рошника тощо). За ╕менами сто╖ть головне, що несла епоха занепаду феодал╕зму посполитим, с╕ром╕, - емансипац╕я особи, зр╕вняння селянина з ╕ншими станами. -Тут був Вернигора Мус╕й - за св╕дченням сучасник╕в ╤. Котляревського, житель Полтави, швець, що потонув у Ворскл╕. -109. Сивилл╕ се не показалось - тут у значенн╕: не сподобалось. -Пахолок - хлопчина. -111. Баба бридка, криворота - перед палацом бога п╕дземного царства Плутона стояла на варт╕ фур╕я, богиня прокляття, помсти ╕ кари Тез╕фона. Вона з наказу судд╕ п╕дземного царства Еака мучила вс╕х гр╕шник╕в, як╕ не спокутували на земл╕ сво╖х гр╕х╕в. Тез╕фону уявляли страшною бабою, оповитою гадюками, на голов╕ в не╖ зам╕сть волосся теж клубочилися гадюки. Коли Еней прибуде в латинську землю, Тез╕фона з намови Юнони вселить у серце цариц╕ Амати ╕ рутульського царя Турна ненависть до Енея, що прискорить в╕йну м╕ж троянцями й ругульцями. -Клепало, або калатало, стукачка - дерев'яний молоток, яким н╕чний сторож стука╓ в дощечку, щоб показати свою присутн╕сть. -112. Ремнями драла, мов бик╕в - певне, тут треба розум╕ти: била ╖х ремнями (рем╕нними батогами), як бик╕в. -113. Що в пекл╕ е суддя Еак - герой старогрецьких м╕ф╕в, син Зевса, Еак правив островом Ег╕на. Прославився праведним життям та справедлив╕стю, за що п╕сля смерт╕ був призначений богами суддею у п╕дземному царств╕. -115. Н╕ гич - н╕чого; гариль - маленька порошиночка. Нар.: А не гар╕ля. Н╕ цури, н╕ пилинки (Номис. - С. 39). -Цвяхован╕ ст╕ни - ст╕ни, оббит╕ гв╕здками для м╕цност╕ й для краси. -Шумиха - сухозлотиця, фальшива позолота. -117. Тютюнкова гор╕лка - настояна на тютюн╕, через те в╕д не╖ швидше п'ян╕ють. -Настояную на бодян - бодян - ароматична в╕чнозелена рослина. -П╕д челюстями зап╕кану - челюст╕ - вих╕д хатньо╖ печ╕ у вигляд╕ арки м╕ж прип╕чком ╕ внутр╕шньою частиною печ╕. До челюстей зручно досягти рукою, тут можна щось роз╕гр╕вати, смажити та ╕н. -╤ з ганусом, ╕ до калгану - ганус╕вка - наливка, настояна на ан╕с╕ (ганус╕), трав'янист╕й еф╕роносн╕й рослин╕. Калган╕вка - настояна на калган╕, кор╕нь якого також використовують для л╕кування шлункових хвороб. -Шафран, шапран (Сгосus) - у давнину особливо ц╕нна привозна спец╕я. Ма╓ надзвичайно сильний пряний запах, настойкам нада╓ оранжево-червоного кольору. -118. Перел╕к ласощ╕в, як╕ споживають праведники в раю, почина╓ться видами печива, яке звичайно продавали на ярмарках. -Сластьони - пряжен╕ на масл╕ або ол╕╖ млинц╕ з пшеничного борошна. Г. Кв╕тка-Основ'яненко в "Салдацькому патрет╕" в жарт╕вливо-утрируваному тон╕ малю╓ "сластьонницю з грубкою" у ярмарковому ряду: "...Т╕льки спитай, на ск╕льки тоб╕ треба сластьоних, так живо п╕дн╕ме пелену та й зн╕ме стару онучу [слово "онуча" тут ужите в перв╕сному значенн╕ - кусок тканини, ганч╕рка), що нею горщик з т╕стом накритий, щоб, зна╓те, т╕сто на холод╕ не простивало, ╕ затим п╕д пеленою у себе держить; от пальц╕ послине, щоб т╕сто не приставало, то й вщипне т╕ста, та на сковороду ув ол╕ю - аж шкварчить! - та зараз ╕ пряжеть, ╕ пода╓, а вже на ол╕ю не скупиться, бо так з пальц╕в ╕ тече, т╕льки, знай, обсмокту╓" (Кв╕тка-Основ'яненко Г. Твори: В 2 т. - К., 1978. - Т. 1.- С. ЗО). -Стовпц╕ - печиво з гречаного борошна на ол╕╖, що формою сво╓ю нагаду╓ перевернутий стаканчик з вузьким денцем, ус╕чений конус. Готувалося в особливих формочках-стаканчиках. -З кав яром буханц╕ - спос╕б приготування: "В╕дварюють яловичину з с╕ллю, а тим часом вчиняють житн╕ з гречаною мукою млинц╕, ╕ це подасться разом. Буханц╕ н╕чим не мастять" (Маркевич. - С. 150- - 15)). Цей спос╕б описаний у 50-х роках XIX ст. Неясно, чому страва назива╓ться "з кав'яром". У одинадцятитомному тлумачному "Словнику укра╖нсько╖ мови" слово "кав'яр" заф╕ксовано в значенн╕ "╕кра". Можливо, щось пропущене в опис╕ Маркевича. ╤крою, або кав'яром (зараз застар╕ле), називають також страву з др╕бно пос╕чених овоч╕в, гриб╕в. Можливо, яловичину поливали якимось соусом, приправою. -Рог╕з (Tuphа) - трав'яниста багатор╕чна рослина. У молодого рогозу ╖дять соковиту нижню частину обчищеного стебла. -Пасл╕н (Solanum) - трав'яниста рослина, яка особливо часто зустр╕ча╓ться на пустирях. -Козельц╕ - трав'яниста рослина, яка росте на облогових ╕ ц╕линних землях. З молодих рослин обчищають ╕ ╖дять солодкий кор╕нь. -Терен ╕ гл╕д - ягоди. -119. Палаш - холодна зброя; прямий, довгий, гострий з обох бок╕в (з тильного боку до половини) клинок. Був на озбро╓нн╕ рос╕йсько╖ арм╕╖ з початку XVIII ст. до 70-х рок╕в XIX ст. -122. У ц╕й строф╕ назван╕ вс╕, хто не заслужив раю, кому там не м╕сце. У н╕й наочно представлена ╕╓рарх╕я державних ╕нституц╕й, клас╕в, що стояли над народом. Браку╓ т╕льки вершини п╕рам╕ди -- ╕мператора. Державна бюрократ╕я ("чиновн╕") - - землевласники ╕ промисловц╕ ("грошей скрин╕ повн╕"), купецтво ("в яких товстий жив╕т"), вчен╕ ("що з книгами в руках"), арм╕я (але не вся, а "рицар╕" - оф╕церський корпус, генерал╕тет- до того ж поставлен╕ в один ряд з "розбишаками"). ╤ нарешт╕ основа п╕рам╕ди - духовенство. -Не т╕ се, що кричать: "╕ паки" - слово паки (староруське - знову, ще) було частовживаним у православному богослуж╕нн╕. Стало загальною кличкою, якою дражнили православне духовенство, об╕грувалося в народних парод╕ях на поп╕в та молитви. -Не т╕, що в золотих шапках - золот╕ шапки - м╕три, як╕ носили високопоставлен╕ представники церковно╖ ╕╓рарх╕╖, починаючи в╕д ╓пископа. -Кому нема╓ м╕сця в раю, той мусить бути в пекл╕. Отже, вс╕ згадан╕ в коментован╕й строф╕ - там. ╤ розташування церковного кл╕ру в строф╕ - нижче духовенство всупереч ╕╓рарх╕╖ сто╖ть над вищим - мас свою фольклорну основу. В фольклор╕ ╓вропейських народ╕в, зокрема н╕мецькому, в╕доме опов╕дання про монаха в пекл╕, який сто╖ть у вогняному котл╕ на голов╕ ╓пископа ╕ завдяки цьому терпить менш╕ муки. ╤ван франко подав укра╖нську паралель до цього опов╕дання, записану ним в р╕дному сел╕ Нагуевичах: "Селянин по смерт╕ стр╕ча╓ свого священика в пекл╕. "╢гомость, а ви що тут робите?" - запитав в╕н. "Мовчи, дурню! - в╕дпов╕в п╕п. - Я тут на б╕скупов╕й голов╕ стою" (Франко ╤. З╕бр. твор╕в: У 50 т. - К., 1983. - Т. 39. - С. 70). -123. Нав╕жен╕ - тут у значенн╕: юродив╕, бож╕ люди. -Б╕г дасть - так в╕дмовляли старцев╕ у милостин╕. -124. А посл╕ вбгались ╕ в оклад - оклад - грошовий податок на людей з неприв╕лейованих стан╕в, як╕ мали нерухому власн╕сть. Вбгалися в оклад тут у значенн╕: вийшли в люди. -Се що проценту не лупили - не брали процента за позичен╕ грош╕. -125. Бувають в╕йськов╕, значков╕, ╤ сотники, ╕ бунчуков╕ - перел╕чуються звання, як╕ надавалися укра╖нськ╕й старшин╕ за полкового устрою. -В╕йськовий товариш - звання, як╕ у XVIII ст. гетьман присвоював козакам за заслуги на в╕йн╕ (дор╕внювало сотников╕). -Значковий товариш - козацьке звання, надавалося, починаючи з друго╖ половини XVII ст. Значков╕ вважалися охоронцями полкового прапора та сотенних хоругов. П╕зн╕ше це звання надавалося синам полково╖ старшини. -Бунчуковий товариш - пом╕чник генерального бунчужного, який на в╕йн╕ бер╕г ╕ захищав бунчук - в╕йськову регал╕ю гетьмана. Бунчуков╕ товариш╕ становили верх╕вку укра╖нсько╖ старшини, були п╕длегл╕ т╕льки самому гетьманов╕. -Тут люде всякого зав╕ту - зав╕г - тут у значенн╕: звичай, успадкований з давн╕х час╕в. -126. "В╕н божо╖. - сказала. - кров╕" - предок Анх╕за, родоначальник троянц╕в Дардан, був сином громовержця Юп╕тера. -128. Поб╕г старий не просто - боком - Анх╕за, за те, що похвалився ╕нтимним зв'язком з богинею Венерою, розгн╕ваний Юп╕тер ударив громом, п╕сля чого той став кульгати на одну ногу. -129. Не см╕в мертвця поц╕ловать - зразок тонко╖ ╕ в╕рно╖ передач╕ ╤. Котляревським ус╕х нюанс╕в народно╖ психолог╕╖. В укра╖нських народних звичаях ╕ в╕руваннях пок╕йн╕ батьки вороже настро╓н╕ до сво╖х живих д╕тей. Вони пересл╕дують ╕ намагаються згубити свою дитину, що попада╓ м╕ж мертвих, особливо ту, що дуже побива╓ться за ними. В╕дом╕ народн╕ легенди про мерця-мат╕р, яка ганя╓ться за дочкою, щоб роз╕рвати ╖╖; дочка, вт╕каючи, скида╓ частинами св╕й одяг ╕ поки мрець рве його на шматочки, встига╓ сховатися в дом╕вц╕. ╤нколи дочку в╕д матер╕ ряту╓ пок╕йна хрещена. В╕дома легенда про мерця-парубка, який пересл╕ду╓ д╕вчину, що дуже побивалася за ним. В цих легендах в╕дбилися засади народного св╕тогляду, спрямован╕ на збереження ╕ примноження людського роду. Живий про живе дба╓. -131. Вечорниц╕ - див. коментар: III, 8. -Ворон - гра з циклу весняних вуличних ╕гор для д╕вчат. У фольклор╕ св╕тло, вогонь - життя, рух; темрява, морок - смерть, тому чорний ворон символ╕зу╓ горе, смерть. -Вес╕льних п╕сеньок сп╕вали - вих╕д д╕вчини на вечорниц╕ означа╓, що вже почалося ╖╖ д╕вування ╕ вона може виходити зам╕ж. -Сп╕вали тут ╕ колядок - р╕здвян╕ свята - найл╕пша пора для вечорниць ╕ досв╕ток. Р╕здвян╕ обряди перепл╕таються з ╕грами та розвагами молод╕ на вечорницях (наприклад, вечорниц╕ в перший день р╕здва в п'╓с╕ Тараса Шевченка "Назар Стодоля" та в пов╕ст╕ Миколи Гоголя "Н╕ч перед р╕здвом"). Треба розр╕зняти колядки ╕ коляди. Колядки мають обов'язково т╕льки св╕тський зм╕ст, коляди присвячен╕ духовно-рел╕г╕йним темам ("Ой с╕в Христос вечеряти" та ╕н.). Тому в пекл╕ сп╕вали саме колядки, а н╕ в якому раз╕ не коляди. -Палили клоччя, ворожили - клоччя - грубе волокно, одержане як в╕дх╕д п╕д час обробки волокон конопель або льону. Непридатне для прядива волокно знаходило вс╕ляке застосування в побут╕, в тому числ╕ й ворож╕нн╕. Це в╕дбилося в казках, легендах, переказах. -По спин╕ лещатами били - лещата - дв╕ зв'язан╕ палиц╕, м╕ж якими затиску╓ться якийсь предмет. -Лещатами називають лозини, з яких плететься тин. Ймов╕рно, саме в такому значенн╕ це слово вжите в "Ене╖д╕". Можливо, йдеться про р╕зновид гри в "джгута", коли одному закривають оч╕ ╕ б'ють по закладен╕й на спину руц╕ (долонею, джгутом, лозиною з тину ╕ под.; див. коментар: ╤, 37). -132. Джерегел╕ - коси, др╕бно заплетен╕ й викладен╕ в╕нком на голов╕. -Вегер╕ - танець, н╕би угорського походження. Скакати вегер╕ - танцювати навприс╕дки; У "Словнику" П. Б╕лецького-Носенка зазначено: вегер╕ - те саме, що й танець гайдук (див. коментар: ╤, ЗО) (Б╕лецький-Носенко П. Словник укра╖нсько╖ мови. - К., 1966. - С. 92). -Т╕сна баба - дитяча, молод╕жна гра; дв╕ к╕льк╕сно р╕вн╕ групи с╕дають на лавц╕ ╕ починають тиснути одна на другу. Вит╕снена група вважа╓ться переможеною. -У хатн╕х в╕кон п╕дслухали - в день святого Андр╕я (ЗО листопада за ст. ст.) або перший день р╕здва д╕вчата гадали, чи вийдуть цього року зам╕ж. Один ╕з способ╕в: увечер╕ д╕вчина йде п╕дслухувати п╕д сус╕дськ╕ в╕кна. Як почу╓, що хтось комусь у хат╕ скаже: "╤ди!" - то вийде, а коли почу╓ слова, зм╕ст яких зводиться до "сиди на м╕сц╕!", - то не вийде. -Ходили в п╕вн╕ч по пусткам - у народн╕й творчост╕ в╕домо немало легенд про страшн╕, заклят╕ м╕сця, як╕ людям сл╕д обминати, - пустки (див. коментар: III, 27). Ц╕ м╕сця пов'язан╕ з д╕ями "нечисто╖ сили": чорт╕в, в╕дьом, з якоюсь страшною под╕╓ю, убивством. Слухання таких ╕стор╕й справля╓ особливе враження у в╕дпов╕дн╕й ситуац╕╖. Вечорниц╕ в довг╕ ос╕нн╕ та зимов╕ ноч╕ були найкращим м╕сцем для слухання вс╕х тих страшних ╕стор╕й в дус╕ гогол╕вського "В╕я" чи "Мертвецького великодня" Г. Кв╕тки-Основ'яненка. Улюблений час "нечисто╖ сили" - з п╕вноч╕ до трет╕х п╕вн╕в. Знаходилися см╕ливц╕, що зголошувалися сходити оп╕вноч╕ на страшне чи то закляте м╕сце, билися об заклад. ╤нш╕, бувало, чинили перешкоди, страхали см╕ливц╕в. У другому акт╕ п'╓си Т. Шевченка "Назар Стодоля" (д╕я в╕дбува╓ться у XVII ст.) зображен╕ вечорниц╕. Серед ╕нших еп╕зод╕в зустр╕ча╓мо тут ╕ ход╕ння "в п╕вн╕ч по пусткам". Ключниця сотника Хоми Кичатого, козир-д╕вка Стеха похваля╓ться сходити в стару корчму за селом, яку "╕ днем люди хрестячись обходять, а вноч╕ н╕хто не посм╕╓". Склада╓ться умова за вс╕ма правилами: Стеха, коли не дотрима╓ слова, ставить "п╕вв╕дра слив'янки, три куски сала ╕ паляницю", друга сторона - "музикант╕в на всю", тобто на весь веч╕р. Щоб пов╕рили, Стеха мусить принести цеглинку, або кахлю з груби, або що хоче, т╕льки з корчми. -До св╕чки ложечки палили - мабуть, йдеться про звичай топити в╕ск у черепку, ложц╕. Розтоплений в╕ск виливають на воду. Якщо, охолонувши, в╕н нагадуватиме вес╕льний в╕нець, то д╕вчина скоро вийде зам╕ж. -Або жмурились по куткам - гра в п╕жмурки: вс╕ ховаються, один шука╓. -134. Ухо прехихе - невживане зараз, означа╓ гостроту ╕ жвав╕сть. (Гоголь Н. В. Полн. собр. соч. - М., 1952. - Т. 9. - С. 500). -Хвистка, порскенька - швидка, дуже жвава. -136. Як╕ на Костянтина рвала - за народними в╕руваннями, трави, як╕ мають чудод╕йну, ц╕лющу силу; ╖х сл╕д рвати в Костянтин╕в день (21 травня за ст. ст.). -╤ те гн╕здо, що ремез клав - ремез сво╓ мистецьки зроблене гн╕здо-кош╕ль п╕дв╕шу╓ на очерет╕ або на дерев╕ над водою. Воно ф╕гурувало в народних обрядах, ворож╕ннях. Ремезовим гн╕здом п╕дкурювали хворих, у деяких м╕сцевостях ╕ худобу, бдж╕л, риболовн╕ снаст╕. Бувало, гн╕здо ремеза тримали в хат╕ як тал╕сман. -Васильки - народна назва шавл╕╖ гайово╖ (Salvia nemoposa) та близьких до не╖ вид╕в (волошок, щириц╕). Васильки входять пост╕йним мотивом до укра╖нського нац╕онального орнаменту. Наст╕й з василькових кв╕т╕в здавна використову╓ться в народн╕й медицин╕. -Папороть (Роlypodiophyta) - зб╕рна назва дуже численного виду трав. Деяк╕ папорот╕ застосовуються в народн╕й медицин╕. -Шавл╕я (Salvia) - поширена на Укра╖н╕ трава з великими пахучими кв╕тами. Деяк╕ ╖╖ види використовуються в народн╕й медицин╕. -Петр╕в бат╕г, цикор╕й (С╕сhorium intybus) - трава з довгими стеблами ╕ потовщеним коренем. Ма╓ л╕кувальн╕ властивост╕, з кореня цикор╕ю ╕ зараз добувають л╕кувальн╕ препарати. Зг╕дно з легендою, ц╕╓ю травою апостол Петро в╕дганяв д╕тей, як╕ знущалися з ╤суса Христа, коли той п╕дн╕мався з хрестом на Голгофу, зв╕дки й походить народна назва. -Конвал╕я (Соnvallar╕а) - багатор╕чна трав'яниста рослина. Наст╕й з кв╕ток конвал╕╖ здавна застосову╓ться як л╕ки при серцевих хворобах. На Укра╖н╕ росте один вид - конвал╕я травнева. -Любисток (Levisticum) - ароматна трав'яниста рослина. Кор╕нь ╕ листя використовуються в народн╕й медицин╕. -Просерень (Scillа) - п╕дсн╕жник, прол╕сок. -Чебрець (Thymus) - степова трава з повзучими стеблами, цв╕те др╕бними л╕лувато-рожевими, ╕нколи б╕лими кв╕тами, ма╓ л╕кувальн╕ властивост╕. -╤ все се налила водою Погожею, непочатою - з╕лля для зц╕лення в╕д хвороб, для ворож╕ння треба було варити у св╕ж╕й вод╕ з криниц╕, з яко╖ в той день ще н╕хто ╖╖ не брав. Ставили з╕лля на вогонь з в╕дпов╕дними ритуальними замовляннями. -139. Пок╕ль не будуть ц╕ловати Ноги чи╓╖сь постола - в╕щий голос загляда╓ далеко вперед у грядущ╕ в╕ки. Заснована Ене╓м Римська держава стоятиме до того часу, поки язичество не впаде п╕д натиском ново╖ рел╕г╕╖ - християнства - ╕ на ╖╖ м╕сц╕ виникне Священна Римська ╕мпер╕я п╕д зверхн╕стю папи. Гумористичне об╕груеться в╕домий вираз: "Ц╕лувати пантофлю папи". - -ЧАСТИНА ЧЕТВЕРТА -1. Зразок жарт╕вливо╖ словесно╖ гри, так звано╖ "тарабарщини", ╖╖ можна розшифрувати приблизно так: -Як три дн╕ без борщу посидиш, -Почне за серце тормошить, -╤ п╕дтягне жив╕т до спини, -╤ в кендюс╕ забуркотить. -Коли ж що за язик напха╓ш, -Жив╕т як сл╕д натеребиш, -Утроба весело загра╓; -Об землю лихом добре вдариш, -Вчорашн╕й голод не згада╓ш, -Тод╕ тоб╕ сам чорт не брат. -Та що там теревен╕ править, -Байки не кормлять солов'я. -Ось ну калиткою трусни, -Брязкалом душу звесели, -Добудь з калитки п'ятака. -Коли п'ятак у руку сунеш, -То, може, новину почу╓ш: -Куди човни по морю править, -Як╕ Юнона с╕льця ставить -╤ як ╖╖ перехитрить. -Словесна гра тут побудована на дов╕льн╕й перестановц╕ складових частин слова ╕ член╕в речення: п╕дмет - на м╕сце присудка, додаток - на м╕сце п╕дмета ╕ т. д. За такою "тарабарщиною" - добре знання ╕ чуття р╕дно╖ мови, ╖╖ гнучкост╕, невичерпних словотворчих можливостей. С╕в╕лла, як╕й належать ц╕ слова, - звичайна с╕льська баба, ╕ Котляревський, укладаючи "тарабарщину", виходив з ╖╖ р╕вня. Т╕льки один, останн╕й, рядок взятий явно з другого лексикону - мандрованих дяк╕в: "╤ як Еней зам╕нервить". М╕нерва - богиня мудрост╕ в стародавн╕х римлян. Перед нами словесна екв╕л╕бристика, розрахована на те, щоб приголомшити, збити з толку сп╕врозмовника у в╕дпов╕дальний момент розрахунку. Щоб розщедрити Енея, С╕в╕лла об╕ця╓ ще стати йому в пригод╕ - навчити, яким шляхом плисти, щоб щасливо досягти мети, розпов╕сти, як╕ каверзи готу╓ йому Юнона ╕ як ╖х уникнути. Еней зам╕сть запрошеного п'ятака да╓ стар╕й "шаг╕в з дванадцять" (ш╕сть коп╕йок, шаг - п╕вкоп╕йки). Хитра баба, тут же забувши об╕цянки, "╕зслизла, мов лихий злизав". ╤нтригуюча ╕ малозрозум╕ла тарабарщина виг╕дна ще й тому, що може тлумачитись ╕ сяк, ╕ так, тим самим полегшуючи обман. Виг╕дно купити чи продати, надм╕ру розхваливши товар, за╕нтригувати продавця чи покупця - звичайна р╕ч. Ось зразок под╕бно╖ словесно╖ гри з укра╖нського фольклору: "Добривеч╕р, кумо! Чи не телячила мо╖х бачок?" - "Телячила, телячила! П╕д мо╖м ночом стогували, мо╖ брехи засобачили, так вони задрали лози та й поб╕гли в хвости". "Добрий веч╕р, кумо! Чи не бачила мо╖х телят?" - "Бачила, бачила! П╕д мо╖м стогом ночували, мо╖ собаки забрехали, так вони задрали хвости та й поб╕гли в лози" (Н о м и с. - С. 253). -5. Дати швабу - дати прочуханки, покарати. -7. Нар.: Налякав м╕х, то й торби страшно (Номис. - С. 112). -8. Меньки, миньки, минь - пр╕сноводна риба. -9. Заклятий остр╕в перед нами - йдеться про м╕ф╕чний остр╕в Ея, згадуваний у десят╕й п╕сн╕ "Од╕ссе╖" Гомера, а пот╕м - у"Ене╖д╕" Верг╕л╕я. На остров╕ жила чар╕вниця Ц╕рцея, або К╕ркея. Коли до не╖ потрапив п╕д час блукань по морю Од╕ссей, Ц╕рцея перетворила частину його супутник╕в у свиней ╕ на вмовляння хитромудрого царя ╤таки вернути ╖м людську подобу запропонувала Од╕ссе╓в╕ залишитися на остров╕ ╕ розд╕лити ╖╖ любов. Той мусив прийняти пропозиц╕ю Ц╕рце╖, попросивши чар╕вницю поклястися, що вона не зробить йому н╕чого поганого ╕ поверне супутникам людську подобу. Через р╕к Од╕ссей умовив Ц╕рцею в╕дпустити його разом з товаришами, ╕ вони попливли дал╕. -10. У 10 - 14-й строфах ц╕кавий з ╕сторико-етнограф╕чного боку погляд на риси нац╕онального характеру ближчих ╕ дальших сус╕д╕в укра╖нц╕в, переважно як в╕н в╕дбився в укра╖нському фольклор╕. Почина╓ться з гумористично╖, з г╕рким присмаком самохарактеристики укра╖нця, пот╕м ╕дуть поляки, рос╕яни, прусаки (н╕мц╕), австр╕йц╕, ╕тал╕йц╕, французи ╕ т. д. -По нашому хахлацьку строю - укра╖нських козак╕в за довг╕ чуби на голов╕ - оселедц╕ - прозвали "хохлами" (прозвище, певне, з'явилося десь у XVII ст.). Пот╕м воно поширилося на вс╕х укра╖нц╕в. -Бровар - пивовар. -Бовкун - упряжка з одного вола. Бовкун - ознака б╕дняцького господарства. -11. ╤ "не позвалям" там забуде - тобто право вето. Польська шляхта на державних сеймах мала право в╕дхилити проект будь-якого законодавчого акту вигуком "не позвалям!". В останн╕й пер╕од ╕снування феодально-шляхетсько╖ Польщ╕ як самост╕йно╖ держави (пер╕од загострення боротьби м╕ж великими магнатами ╕ шляхтою та ослаблення влади короля) право вето майже парал╕зувало д╕яльн╕сть вищих державних ╕нституц╕й. Агап╕й Шамрай у статт╕ "Проблема реал╕зму в "Ене╖д╕" ╤. П. Котляревського" висловив слушний здогад, що тут Котляревський "натяка╓ ╕ на причини, що призвели до розрухи сильну колись державу. Котляревський згаду╓ в зв'язку з цими под╕ями ╕ роль укра╖нських народних мас у боротьб╕ проти пансько╖ Польщ╕ у XVIII ст., дв╕ч╕ називаючи славного ватажка селянського повстання Максима Зал╕зняка" (Котляревський ╤.П. Повне з╕бр. твор╕в: У 2 т. - К., 1952. - Т. 1. - С. 41). -Чуйка - у поляк╕в верхн╕й чолов╕чий одяг, шинель. -Жупан - у поляк╕в в╕домий з дуже давн╕х час╕в верхн╕й чолов╕чий одяг, щось близьке до сучасного п╕джака. Знали жупан ╕ на Укра╖н╕, як верхн╕й чолов╕чий одяг заможн╕ших верств, аналог╕чний сучасному пальтов╕. -Москаль - бодай би не козою Замекекав з бородою - москаль - тут: рос╕янин. Так десь у XVII ст. прозвали укра╖нц╕ рос╕йських стр╕льц╕в н╕би за прийнят╕ в них гостр╕ бороди. -А прус хвостом не завиляв - солдати пруссько╖ арм╕╖ носили перуку ╕з заплетеними назад к╕сками - мов хвостик. Характеристика Прусс╕╖ - опори феодально╖ реакц╕╖ ╕ м╕л╕таризму в ╢вроп╕ - просто навдивовижу глибока та ╕сторично конкретна. ╤. Котляревський був очевидцем запоб╕гливо╖ пол╕тики переможено╖ Наполеоном Прусс╕╖. Коли писалися ц╕ рядки "Ене╖ди", прусський король ╕ юнкерство були слухняними слугами французького ╕мператора, дещо п╕зн╕ше (у 1812) брали участь у в╕йн╕ з Рос╕╓ю; п╕сля поразки у ц╕й в╕йн╕ при╓дналися до антифранцузько╖ коал╕ц╕╖, пот╕м - до реакц╕йного Священного союзу, спрямованого на збереження абсолютистських режим╕в у ╢вроп╕. -Дойда, Чухрай - тут у значенн╕: клички мисливських пс╕в, хорт╕в. -12. Цесарц╕ - австр╕йц╕, п╕ддан╕ ц╕саря Австр╕йсько╖ ╕мпер╕╖. П╕сля того як у к╕нц╕ XVIII ст. припинила самост╕йне державне ╕снування Польща, до Австр╕йсько╖ ╕мпер╕╖ в╕д╕йшла частина укра╖нських земель. Характеристика австр╕йц╕в Котляревським, так само як ╕ прусс╕в, то, власне, характеристика арм╕╖, а не строкатого за нац╕ональним складом населення "клаптево╖" ╕мпер╕╖. -Цирце╖ служать за гусар - гусари - легка к╕ннота в рос╕йськ╕й та ще деяких ╓вропейських арм╕ях. Мали яскраву, розцяцьковану форму на угорський зразок, були сво╓р╕дним вт╕ленням в╕йськових корпоративних доблестей. -Iталiянець же маляр - захож╕ ╕тал╕йц╕ на Укра╖н╕ ╕ в Рос╕╖ були звичайно музикантами, малярами, буд╕вничими, взагал╕ людьми мистецтва. Цiкаво пор╕вняти зображення ╕тал╕йця в поем╕ "Ене╖да" ╕ у твор╕ ╕ншо╖ доби й iншо╖ л╕тератури - роман╕ класика н╕мецько╖ л╕тератури Томаса Мана Чар╕вна гора" (1924). Один з геро╖в роману - ╕тал╕╓ць Людов╕ко Сеттем бр╕н╕ людина мистецтва, складна ╕ суперечлива особист╕сть. У даному раз╕ нам важливо в╕дзначити, що для головного героя "Чар╕вно╖ гори" н╕мця Ганса Касторпа його вчитель Сеттембр╕н╕ - типовий ╕тал╕╓ць, у нац╕ональному характер╕ якого, з погляду ╕ноземця, ╓ щось в╕д комед╕анта. Сеттембр╕н╕ над╕лений прозвищем Шарманщик, яке раз по раз з'явля╓ться протягом усього роману. -13. Так багато м╕сця, як укра╖нцям (ц╕лу строфу), в "Ене╖д╕" прид╕лено ще одн╕й нац╕╖, яка в ту епоху була на авансцен╕ св╕тово╖ ╕стор╕╖, - французам. Тут бачимо не т╕льки ╕рон╕ю. Неприхильне ставлення до Велико╖ французько╖ революц╕╖ (1789 - 1794) ╕ наступних под╕й: во╓н Директор╕╖ (1795 - 1799), приходу до влади Наполеона Бонапарта, пот╕м безперервних наполеон╕вських во╓н - виражене в коментован╕й строф╕ ясно. Правда, в л╕тератур╕ про Котляревського були спроби довести, що в╕н мав на уваз╕ т╕льки п╕сляреволюц╕йний пер╕од французько╖ ╕стор╕╖, але легко переконатися, що дана строфа цього не п╕дтверджу╓. На якого владику "лаяли" французи - добре в╕домо: на короля Людов╕ка XVI, що його змела з французького трону революц╕йна хвиля ╕ який згодом був г╕льйотинований. ╤ все ж погляд Котляревського на французьку революц╕ю можна правильно зрозум╕ти, т╕льки пам'ятаючи про його ст╕йк╕ демократичн╕ переконання, про численн╕ факти зв'язк╕в з близькими до декабрист╕в колами. В╕н не м╕г не сп╕вчувати лозунгов╕ французько╖ революц╕╖ "Свобода, р╕вн╕сть, братерство!" -С╕ перевернут╕ в собаки - в укра╖нському фольклор╕ в╕дома легенда про людей-песиголовц╕в, що живуть у якомусь далекому краю ╕ з'╖дають кожного, хто до них потрапля╓. Певне, ця легенда перейшла в фольклор з багатих на фантастичн╕ елементи перекладних пов╕стей, в╕домих у нас ще з час╕в Ки╖всько╖ Рус╕. Так, аж до XVIII ст. включно мала велику популярн╕сть "Олександр╕я". У поход╕ на ╤нд╕ю во╖ни Олександра Македонського серед ╕нших див зустр╕чають людей з собачими головами. В деяких вар╕антах легенди - ц╕лий народ за гр╕хи перевернутий богом в песиголовц╕в. -14. Голландц╕ квакають в багн╕ - оск╕льки Голланд╕я розташована на низинах, типовою для не╖ була болотиста м╕сцев╕сть. -Чухонц╕ лазять мурав'ями - в простор╕чч╕ чухонцями називали ф╕нн╕в ╕ взагал╕ племена карельського походження, як╕ жили поблизу Петербурга. -П╕зна╓ш жида там в свин╕ - слово жид у т╕ часи та й значно п╕зн╕ше не сприймалося як лайливе слово чи прозвище ╓вре╖в. -Гишпанець - ╕спанець. -16. Мовби Еней по пошт╕ ллив - тобто ╖хав по поштовому тракту, де на кожн╕й станц╕╖ м╕няли коней (на перекладних), ╖хати на перекладних - найб╕льш швидкий у давн╕ часи, до появи зал╕зниць, спос╕б сполучення. Кр╕м сухопутного поштового сполучення, була також пошта р╕чкова ╕ морська (див. коментар: IV, 59). -17. Роменський тютюнець курив - м╕сто Ромни (зараз Сумсько╖ област╕) здавна славилося сво╖м тютюном. -Шабас, шабаш - к╕нець; тут у значенн╕: к╕нець мандрам. -18. Троянц╕ наш╕ чуприндир╕ - чуприндир╕ - т╕, що носили довгий чуб, оселедц╕. Були неодм╕нною прикметою запор╕зького козацтва. Зникли п╕сля л╕кв╕дац╕╖ Запор╕зько╖ С╕ч╕ у 1775 р. разом з останн╕ми представниками низового козацтва. -Ташоватись, ташуватись - розташовуватися, розм╕щатися. -19. Троянц╕ прибули на призначене богами м╕сце для заснування Риму в одну з областей Середньо╖ ╤тал╕╖ - Лац╕ю, волод╕ння царя Латина, сина бога поля Фавна ╕ н╕мфи Мар╕ки (в Котляревського - Мерика). -Носили латан╕ галанц╕ - галанц╕ - штани з голландського сукна, як╕ звичайно носили слуги укра╖нського панства, зокрема козачки; вузьк╕ панталони (К.). -А в к╕тьки крашанками грали - йдеться про поширений звичай грати на Великдень у крашанки. Грали навбитки, тобто стукалися крашанками з гострого к╕нця. Той, чи╓ яйце лишиться ц╕лим, забира╓ надбите яйце партнера соб╕. -Гра навбитки - сво╓р╕дне мистецтво. Треба було вм╕ти взяти яйце так, щоб удар прийшовся якраз по центру, де шкаралущу найважче розбити, добре стиснути його в руц╕, але щоб не роздавити, бити з р╕вною силою з того й другого боку - хто б'╓ по нерухом╕й крашанц╕, ма╓ б╕льше шанс╕в виграти. Багато важило ум╕ння вибрати для гри яйце з м╕цною шкаралущею. Бувало, йшли на хитрощ╕: робили з обох к╕нц╕в яйця - гострого ╕ тупого - непом╕тн╕ проколи голкою, видували б╕лок ╕ жовток, а пот╕м заливали всередину розтоплений в╕ск. Таке яйце звалося вощанкою, його звичайне яйце розбити не могло. Тому грати вощанкою вважали недозволеним прийомом. А взагал╕ в так╕й гр╕ в межах правил йшли на вс╕ляк╕ хитрощ╕, ╕нколи найнеспод╕ван╕ш╕. -В к╕тьки - вар╕ац╕я гри крашанками: котити по земл╕. Оск╕льки саме вона названа в Котляревського, ╓ п╕дстава вважати, що в т╕ часи була популярн╕шою в╕д гри навбитки. Тут цей висл╕в вжито у значенн╕: хитрили один перед другим, щоб сво╓ т╕льки показати ╕ з рук не випустити, а - чуже забрати. -20. Фавн (у римлян) - бог л╕с╕в, пол╕в ╕ лук, покровитель стад ╕ пастух╕в. -21. Дочка була зальотна птиця - тут у значенн╕: незвичайна, виняткових досто╖нств. -В образ╕ Лавис╕ змальований народний ╕деал д╕вчини. Першими назван╕ найголовн╕ш╕ з народного погляду досто╖нства: чепуруха, проворна, тобто роботяща, а вже пот╕м - гарна. Дал╕ йде повн╕ше змалювання зовн╕шност╕ ╕ вдач╕. Бурлескне об╕грування тут в╕дсутн╓ зовс╕м. Лавися в 21 - 22-й строфах дуже нагаду╓ Наталку Полтавку з однойменно╖ п'╓си ╤. Котляревського. -Приступна, добра, не спесива - пор╕вняй у п'╓с╕ "Наталка Полтавка": -Ой, я д╕вчина Полтавка, -А зовуть мене Наталка: -Д╕вка проста, не красива, -З добрим серцем, не спесива. -Пор╕вняй також з образом укра╖нсько╖ молодиц╕ Д╕дони (╤, 21). -22. Що ваш╕ гречеськ╕ ковбаси! - йдеться про ковбаси, що ╖х виготовляли греки, як╕ жили колон╕ями на Укра╖н╕. Особливо в╕дома була колон╕я в Н╕жин╕, в добу Котляревського вона ще збер╕гала етн╕чну в╕докремлен╕сть. Грецьк╕ ковбаси не кругл╕, а плескуват╕, виготовлялися особливим способом. В╕д грек╕в укра╖нц╕ перейняли вм╕ння коптити ковбаси. -Що ваш первак грушевий квас! - квас, на виготовлення якого йшли груш╕дички. -Зав╕йниця од не╖ вхопить - зав╕йниця - гострий, пекучий б╕ль у живот╕. -Що не доспиш петр╕вськой ноч╕ - Петр╕вка - середина л╕та, коли ноч╕ найкоротш╕. Тягнулася Петр╕вка з дев'ятого тижня п╕сля пасхи до 29 червня (за ст. ст.). -Те по соб╕ я знаю сам - ╓дине м╕сце в поем╕, де ╤. Котляревський прямо говорить про сво╓ особисте, ╕нтимне. В молод╕ роки в╕н був дуже закоханий у д╕вчину, аде одружитися з нею не зм╕г. Так ╕ прожив усе життя неодруженим. -24. Один був Турн, царьок нешпетний - нешпетний (пол.) - непоганий. У Верг╕л╕я Турн - цар ╕тал╕йського племен╕ рутул╕в, п╕дкореного римлянами. Земля, де жило це плем'я, звалася Лац╕ум; столиця Ардея. Турн - неб╕ж цариц╕ Амати, дружини Латина. -26. Вся строфа побудована на присл╕в'ях одного зм╕сту: "Не кажи "гоп!", поки не перескочиш". Одна житейська мудр╕сть, вив╕рена досв╕дом покол╕нь, пода╓ться н╕би п╕д р╕зними кутами зору, вар╕ю╓ться - з якого боку не глянь, а правда таки лиша╓ться правдою. Придивившись ближче, можна вгадати в склад╕ строфи к╕лька присл╕в'╖в безсумн╕вно народного походження: "Н╕хто не зна╓, що його чека╓", "Не розглед╕вши броду, не л╕зь у воду", "Посп╕шиш - людей насм╕шиш", "Коли чого в руках не ма╓ш, то не хвалися, що тво╓", "Перше в волок подивися, тод╕ ╕ рибою хвалися". Однак з присл╕в'ями та приказками в "Ене╖д╕" справа сто╖ть так, як з п╕снями в "Наталц╕ Полтавц╕", - в ряд╕ випадк╕в не можна певно сказати, де п╕сня народна, а де - автора п'╓си. -27. ╤ ждали т╕лько четверга - тобто чекати слушного дня для тако╖ важливо╖ справи, як сватання. Такими днями вважали в╕второк, четвер, суботу. Понед╕лок, середа, п'ятниця - важк╕ дн╕. Олександр Потебня, згадуючи п╕сню "Я в середу родилася, горе мен╕, горе", пише: "...Але четвер, зда╓ться, легкий день: "Не тепер, так в четвер"; в багатьох м╕сцях сватання починають в четвер або в суботу" (Потебня А. А. О доле и сроднь╖х с нею существах. - Харьков, 1914. - С. 193.). -29. Капуста шаткована - на в╕дм╕ну в╕д с╕чено╖ звичайним ножем, р╕жеться на тонк╕ довг╕ смужки спец╕ально для цього пристосованим ножем. -М'ясопуст - дн╕, коли за приписами церкви дозволялося ╖сти м'ясо. Троянц╕, поки добралися до царства Латина, наст╕льки вибилися ╕з запас╕в, що мусили тамувати голод немудрими та малопоживними п╕сними на╖дками, поширеними серед посполитих - б╕дняк╕в та козацько╖ с╕роми. Серед цих на╖дк╕в: -Рябко - страва з гречаного борошна ╕ пшона, в назв╕ вгаду╓ться ╕рон╕чний п╕дтекст - для Рябка, мовляв. -Тетеря - страва з розведеного борошна або товчених сухар╕в. -Саламаха - страва з р╕дкого гречаного т╕ста, в п╕ст на ол╕╖, а то й просто не засмажена. В складеному Миколою Гоголем словничку до "Ене╖ди" Котляревського чита╓мо: "Саламаха - борошно житн╓ або пшеничне, киплячою водою розведене з додаванням сол╕ ╕ варене доти, поки увариться под╕бно до густого киселю" (Гоголь Н. В. Полн. собр. соч. - М., 1952. - Т. 9. - С. 499). -30. Носатка - старовинна череп'яна посудина з ручкою ╕ довгим носиком-жолобком. Щось под╕бне до нин╕шнього кофейника. Служила також м╕рою для р╕дини. Бували носатки м╕стк╕стю до трьох в╕дер ╕ б╕льше (на зразок античних амфор). -Що деякий ╕ хв╕ст надув - тут у значенн╕: помер. -33. П╕ярська граматка - найпоширен╕ша шк╕льна граматика латинсько╖ мови в Польщ╕ друго╖ половини XVIII - першо╖ половини XIX ст. Мала також значне поширення на Укра╖н╕ та Б╕лорус╕╖. Для цих рег╕он╕в друкувалася в Бердичев╕ при католицькому монастир╕. Назва "п╕ярська" походить в╕д католицького чернечного ордену п╕ар╕в, члени якого, кр╕м звичайних для ченц╕в об╕тниць, зобов'язувалися безплатно навчати молодь, звичайно ж, у сво╓му католицькому дус╕. Орден мав сво╖ школи як в Польщ╕, так ╕ на зайнятих Польщею укра╖нських землях. -Полуставець - молитовник з м╕сяцесловом, святц╕ (календарний список християнських "святих" та свят на ╖хню честь), обов'язкова приналежн╕сть тогочасних шк╕л. Назва походить в╕д одного з тип╕в старовинного письма - п╕вуставу. -Окто╖х (восьмигласник) - книга, в як╕й м╕стилися церковн╕ сп╕ви на весь тиждень, розписан╕ на в╕с╕м голос╕в (лат. осtavа - в╕с╕м). -34. Тройчатка - нагай на три к╕нц╕. -Суб╕тки - в суботу звичайно школяр╕ повторювали перед дяком-бакаляром все, що вони вивчили протягом тижня. Хто не все знав чи не твердо в╕дпов╕дав, того карали р╕зками. А то й вс╕м п╕дряд давали "пам'ятного". Жила традиц╕я "суботнього дня" довго, мало не до к╕нця XIX ст. -У 33 - 34-й строфах к╕лькома штрихами дано яскравий малюнок дяк╕всько╖ школи, яка протягом стол╕ть ╕снувала на укра╖нських землях. Дяк - головна ф╕гура в церковному богослуж╕нн╕ п╕сля священика. Таким в╕н залишався ╕ в школ╕. Читання було т╕сно пов'язане з церковним сп╕вом, що в╕дбилося ╕ в "Ене╖д╕": поряд з граматикою - окто╖х. Уже в перш╕й з точно датованих церковних книг - Остромировому ╓вангел╕╖ 1057 р. зустр╕ча╓мо так зван╕ "знаки возглашен╕я", як╕ св╕дчать, що текст призначався для насп╕вного читання. -38. Клечання - наламане та нарубане з дерев г╕лля з листям, яким на зелен╕ свята прикрашають хату та дв╕р. -Шпалери - були поширен╕ на Укра╖н╕ уже в XVII ст. Становили собою килими з р╕зних тканин, якими оббивали ст╕ни житла. На шпалери часто наносили сюжетн╕ чи пейзажн╕ малюнки. Шпалери, на полотно яких наносився малюнок фарбами, називали ще колтринами. У XVIII ст. появилися близьк╕ до нин╕шн╕х друкован╕ паперов╕ шпалери. -39. Богомаз - ╕конописець ╕ взагал╕ живописець, маляр. Слово в народ╕ само по соб╕ не мало негативного забарвлення. В "Салдацькому патрет╕" Григор╕я Кв╕тки-Основ'яненка чита╓мо: "...А у т╕й слобод╕ щонайлучч╕ богомази..." (Кв╕тка-Основ'яненко Г. Твори: В 2 т. - К., 1978. - Т. 1. - С. 24). -Ренське (рейнське) - сорт привозного вина. -Курдимон (кардамон) - п╕вденна рослина з с╕мейства ╕мбирних. Нас╕ння з нього служило пряною приправою. -Спуст - м╕ра гор╕лки: тро╓ в╕дер. -Запуст - загов╕ни, пущення, останн╕й день перед постом, коли готували особливо багатий об╕д з скоромних (м'ясних або молочних) страв. -З старосв╕тського хутора до м╕ста ╖здять не часто. Тому по╖здку "за мальованням" використовують ╕ для закупки "розного припаса", до якого входить всього-навсього рейнське й пиво, - напоказ. Вс╕ ╕нш╕ "заморськ╕ вина", як╕ питимуть гост╕ Латина, - домашнього виробу. Тут ╕ в подальших строфах щедрим джерелом гумору служать претенз╕╖ скупого та пров╕нц╕ально в╕дсталого хуторянина Латина на царський, великопанський блиск ╕ пишн╕сть. -40 - 41. "Мальовання" - те саме, що рос╕йськ╕ "лубочн╕ картинки", "лубок" (назва - в╕д корзин ╕з лубу: кори липового дерева, в яких мандр╕вн╕ крамар╕ розносили свою продукц╕ю). Латин прийма╓ лубок (тод╕шн╕й мистецький ширпотреб) за "роботи перв╕йших майстр╕в". У панських будинках дорог╕ картини на полотн╕ ╕ шк╕рах кр╕пили до ст╕н на спец╕альних дерев'яних п╕драмниках, а не "л╕пили", як малювання в св╕тлиц╕ Латина. Уже цей штрих, кр╕м типових лубочних сюжет╕в, яскраво св╕дчить, про яку продукц╕ю йдеться. -У перел╕ку "всяких всячин", якими прикрасили ст╕ни Латинового палацу, ╤. Котляревський дотриму╓ться ╕сторико-хронолог╕чно╖ посл╕довност╕: в╕д прадавн╕х легендарних час╕в (укра╖нська примовка: "За царя Гороха, як людей було трохи"; рос╕йська: "Давно, когда царь Горох с грибами воевал" - Даль. - С. ЗО) до реальних ╕сторичних постатей друго╖ половини XVIII ст. -Як Александр царев╕ Пору Давав ╕з в╕йськом добру хльору - картина зображу╓ битву царя Олександра Македонського з ╕нд╕йським царем Пором. -Чернець Мамая як побив - йдеться про по╓динок ченця Пересв╓та з татарином перед Куликовською битвою (1380). Про Куликовську битву (Мама╓в╓ побо╖ще) ╕снувало багато лубочних сюжет╕в. -Як Муромець ╤лля гуля╓, як б'╓ половц╕в, проганя╓ - як Переясл╕в боронив - про ╤ллю Муромця, його подвиги, перемогу над Солов'╓м-розб╕йником теж в╕домо багато лубочних сюжет╕в. -Бова з Полканом як водився. Один другого як вихрив - сюжет про Бову-королевича походить з Франц╕╖, там в╕домий уже в добу розкв╕ту рицарського роману (XI - XII ст.). У нас Бова з'явився десь у к╕нц╕ XVI - на початку XVII ст. як герой пов╕ст╕. Мав широку популярн╕сть, з л╕тератури перейшов у народну творч╕сть, перейнявши риси героя казок. Серед подвиг╕в Бови-королевича - перемога над страховиськом, нап╕влюдиною-нап╕всобакою Полканом. -Майже через сто рок╕в п╕сля виходу "Ене╖ди" у ки╖вському лубочному виданн╕ 1896 р. Бова на ╕люстрац╕╖ зображений у типовому одяз╕ запор╕зького козака. Тут образ Бови злився з образом козака-нетяги Голоти. -На славному рицарев╕ -Опанча рогозовая, -Поясина хмелевая, -А на ногах сап'янц╕, -Що видно п'яти ╕ пальц╕. -А ще на Бов╕ б╕дному шапка бирка, -Зверху д╕рка, -Хутро голе, -Околиця - чисте поле, -Вона травою пошита, -Др╕бним дощем прикрита -(див.: Кузьмина В. Д. Рыцарский роман на Руси: Бова. Петр Златых Ключей. - М., 1964. - С. 99). -Продовжу╓ жити Бова ╕ в сучасному укра╖нському фольклор╕ (див.: Укра╖нськ╕ народн╕ казки, легенди, анекдоти. - К., 1958. - С. 51 - 61). -Як Соловей-харциз женився - Соловей-харциз (розб╕йник) - персонаж, в╕домий з рос╕йських билин, менше - з укра╖нських казок. Н╕бито жив у л╕сах поблизу Черн╕гова ╕ свистом убивав подорожн╕х, як╕ йшли до Ки╓ва. Перем╕г Солов'я-розб╕йника богатир ╤лля Муромець. -Як в Польщ╕ Жел╕зняк ходив - Зал╕зняк Максим (народився на початку 40-х рок╕в XVIII ст. - р╕к смерт╕ нев╕домий) - запор╕зький козак, кер╕вник народного повстання на Правобережн╕й Укра╖н╕ проти польсько╖ шляхти у 1768 р. (Кол╕╖вщина). Повстання розгорнулося на Правобережн╕й Укра╖н╕, на територ╕╖ тепер╕шн╕х Черкасько╖ ╕ Ки╖всько╖ областей, що входили тод╕ до складу Польщ╕. Зал╕зняк прийшов в район повстання з невеликим загоном козацько╖ с╕роми ╕з Запор╕зько╖ С╕ч╕, яка була тод╕ в нижн╕й теч╕╖ Дн╕пра. Зв╕дси - вираз "Як в Польщ╕ Жел╕зняк ходив". Портрет реального Максима Зал╕зняка до нас не д╕йшов. Мабуть, його й не було. Сучасний досл╕дник укра╖нського живопису XVIII ст. П. Жолтковський пише: "Народн╕ художники... створили сво╓р╕дну галерею образ╕в ватажк╕в гайдамацького руху. Напевне, ╕снували ще й ╕нш╕, не збережен╕ до нашого часу народн╕ полотна на цю тему. Можливо, на такий тв╕р вказу╓ згадка ╤. Котляревського про картину в св╕тлиц╕ царя Латина - "Як в Польщ╕ Жел╕зняк ходив" (Жолтковський П. М. Укра╖нський живопис XVII - XVIII ст. - К., 1978. - С. 312). Але досл╕дник не звернув належно╖ уваги на ту обставину, що Котляревський пише не про живопис, а про лубок, де про портретну схож╕сть з ориг╕налом не дбали. -Патрет був француза Картуша - Картуш (Лу╖ Дом╕н╕к, 1693 - 1721) - в╕домий французький розб╕йник. Тривалий час очолював ватагу, яка д╕яла в Париж╕ та його околицях. Пригоди Картуша (д╕йсн╕ й вигадан╕) знайшли широке в╕дображення в л╕тератур╕, народних переказах, лубочних картинках. -Против його стояв Гаркуша - популярний ватажок гайдамацьких загон╕в, запорожець Гаркуша Семен (народився близько 1739 - р╕к смерт╕ нев╕домий). ╤ п╕сля придушення Кол╕╖вщини очолював селянськ╕ повстанськ╕ загони на Л╕вобережж╕. Про нього складено багато народних опов╕дань ╕ п╕сень. -А Ванька-ка╖н вперед╕ - Ванька-ка╖н (справжн╓ пр╕звище ╤ван Осипов, 1718 - р╕к смерт╕ нев╕домий) був знаменитим московським злод╕╓м середини XVIII ст. Один час - ватажок московського злочинного св╕ту, сп╕вроб╕тничав з карним розшуком, видаючи незначних злочинц╕в ╕ обер╕гаючи тих, з якими був у змов╕. Засуджений до смертно╖ кари, яку зам╕нили карою батогами ╕ каторгою. У друг╕й половин╕ XVIII - перш╕й половин╕ XIX ст. поряд з Картушем виступав геро╓м рос╕йсько╖ лубочно╖ л╕тератури та лубочних картинок. До картинок додавалися бродяжницьк╕ та розб╕йницьк╕ п╕сн╕, як╕ в народ╕ ╕нколи називали Ка╖новими. Йому легенда приписувала рос╕йську народну п╕сню "Не шуми, мати, зеленая дубравушка". -42. Перед нами поста╓ комед╕йна, карикатурна картина вбрання в╕дсталого хуторянина, що хоче з'явитися перед гостями великим вельможею. На урочистий прийом Латин одяга╓ плащ з клейонки, який в той час брали з собою пани в дорогу на випадок дощу, при юму застебнутий циновим, тобто олов'яним, найнижчого гатунку ╜удзиком. Так╕ ╜удзики були на мундирах солдат та чиновник╕в нижчого рангу ("брат╕╖ з циновими ╜удзиками"). На голову Латин над╕в капелюх, тобто теплий шерстяний головний уб╕р. Капелюхом називали також теплу зимову шапку-вушанку, можливо, саме ╖╖ мав на уваз╕ Котляревський. На ноги Латин над╕в кинд╕, тобто повстян╕ калош╕, призначен╕, як в╕домо, для виходу на вулицю в дощову погоду. Обмежений хуторянин вважав ╖х, певне, панським взуттям. В одн╕й з рос╕йських билин, записаних у XIX ст., великий ки╖вський князь Володимир "одел галоши да на босую ногу". Об╕гран╕ й рукавички, як╕ були неодм╕нним атрибутом великопанського туалету. Знали безл╕ч вид╕в чолов╕чих ╕ ж╕ночих рукавичок на вс╕ випадки життя. Аристократи м╕няли рукавички к╕лька раз╕в на день (зв╕дси присл╕в'я: "М╕ня╓, мов рукавички"). Рукавички були статтею ╕мпорту ╕з Зах╕дно╖ ╢вропи. Зам╕сть таких елегантних рукавичок Латин над╕ва╓ шкапов╕ рукавиц╕, тобто пошит╕ з особливо оброблено╖ к╕нсько╖ шк╕ри. Така шк╕ра йшла на виготовлення чоб╕т кращого гатунку, але на рукавички аж н╕як не годилася. Зам╕сть рукавички - рукавиця. Карикатурний, сатирично загострений образ. -43. ╢димашка, адамашка - дорога сх╕дна тканина, з в╕зерунками того ж кольору, що й тканина. -Шушон - ж╕ночий верхн╕й одяг. Вид капота (К.). -44. В н╕мецьк╕м фуркальц╕ була - тобто, в платтячку; фуркальце - в╕д фуркало - дзи╜а. -Волове, к╕нне ╕ п╕хотне - тут в один ряд з к╕ннотою ╕ п╕хотою поставлен╕ воли, як╕ тод╕ були тягловою силою в обозах. -╤ ввесь був з╕браний пов╕т - пов╕ти введен╕ на Укра╖н╕ п╕сля скасування полкового устрою у 1782 р. Приблизно в╕дпов╕дали сотн╕, а як на сучасний адм╕н╕стративно-територ╕альний под╕л, - приблизно районов╕. -45. Пир╕г завдовжки ╕з аршин - аршин - давня м╕ра, дор╕вню╓ 0,711 метра. -╤ соли кримки ╕ бахмутки - див. коментар: ╤, ЗО. -46 - 47. Рац╕я (в╕тальна промова) троянського посла близька до тарабарщини, до яко╖ вда╓ться С╕в╕лла, прощаючись з Ене╓м (IV, 1 - 2). Але у ╖╖ мов╕ - сильний елемент народного простор╕ччя (це ж с╕льська баба), а у посла, який щойно вчився латинсько╖ мови, - макарон╕чна м╕шанина укра╖нсько╖ мови з латиною. Ось промова посла в досл╕вному переклад╕ латинських сл╕в ╕ вираз╕в: -Еней наш великий пан -╤ славний троянц╕в князь, -Шмигляв по морю, як циган, -До тебе о царю! прислав тепер нас. -Просимо, пане Латине, -Нехай наша голова не загине, -Дозволь жить в земл╕ сво╓й, -Хоть за грош╕, хоть задарма, -Ми дякувати будем досить -Милост╕ тво╓й. -О царю! будь нашим меценатом, -╤ ласку твою покажи, -Ене╓в╕ зробися братом, -О найкращий! не одкажи; -Еней вождь ╓сть моторний, -Вродливий, гарний ╕ проворний. -Побачиш сам особисто! -Вели прийняти подарки -З ласкавим видом ╕ без сварки, -Що прислан╕ через мене... -...Будь нашим меценатом - Меценат (к╕нець ╤ ст. до н. е.) - багатий римський аристократ, покровительствував митцям, сам займався л╕тературою. Утворив гурток при сво╓му двор╕, до якого входили Верг╕л╕й ╕ Горац╕й. Зв╕дси меценат - багатий, впливовий покровитель. -48. Макарон╕змами пересипана т╕льки оф╕ц╕йна, "протокольна" частина промови посла (строфи 46 - 47) - урочисте представлення свого пана ╕ церемон╕альне пошанування друго╖ високо╖ сторони. Переходячи до перел╕ку й роздач╕ подарунк╕в с╕мейству царя, посол залиша╓ латинь. -За Хмеля виткався царя - походить в╕д народно╖ примовки: "За царя Хмеля, як людей була жменя", тобто дуже давно. -49. Ось скатерть шльонськая нешпетна - тобто з Шльонська, С╕лез╕╖ (див. коментар: II, 60). -╥╖ у Липську добули - Липськ - Лейпц╕г, на той час великий торговий центр ╓вропейського значення. З Укра╖ни на знаменит╕ лейпц╕гськ╕ ярмарки в╕дправлялися чумацьк╕ валки з пшеницею, ╕ншими товарами, а зв╕дти привозили тканини, металев╕ вироби, предмети розкош╕. -50. Либонь, достались од пендос╕в - пендоси (в╕д новогрец. - п'ять) - лайливе прозвище грек╕в. Троянськ╕ посли розпод╕ляють м╕ж членами царсько╖ родини три подарунки, як╕ звичайно дару╓ добрий чар╕вник казковому геро╓в╕; килим-самольот, скатерть-самобранку, сап'янц╕-скороходи або самоходи. Не випадково - перш╕й Лавис╕, яка незабаром стане причиною великих незгод ╕ в╕йни. Натяк посла на майбутн╓ зам╕жжя Лавис╕ п╕дхопить у сво╖й в╕дпов╕д╕ Латин ( "...може ╕ в р╕дню вступлю"). -52. Хазяйка добра, пряха, швачка - вища оц╕нка батьками, р╕дними, близькими д╕вчини на виданн╕. Похвала "хазяйка добра" недарма дал╕ конкретизу╓ться словами "пряха, швачка". Швачка включа╓ в себе також поняття "добра вишивальниця" (в народн╕й поез╕╖ "шити-вишивати" - синон╕м╕чна пара; напр.: "Одна дала нитки, друга полотенця, Третя шила, шила-вишивала, Для козака-серця"). В умовах патр╕архального укладу з натуральними формами господарювання б╕льш╕сть речей домашнього вжитку здеб╕льшого виготовлялися господарем та його с╕м'╓ю. Майже в кожн╕й хат╕ ткали полотно ╕ шили з нього одяг. А вишивка була найпоширен╕шим способом прикрасити тканину. Вишиванням на Укра╖н╕ займалися майже виключно ж╕нки. Для ц╕╓╖ роботи використовувалась кожна зручна нагода: досв╕тки та вечорниц╕, на як╕ д╕вчата збиралися довгими ос╕нн╕ми та зимовими вечорами, ╕ години в╕дпочинку в╕д польових роб╕т - навесн╕ та взимку. Готуючись вийти зам╕ж, кожна д╕вчина, як правило, повинна була мати багато р╕зних вишиванок. -53. Шпундр╕ з буряками - свиняча грудинка, в ╕нших рецептах - пор╕брина (частина туш╕, що приляга╓ до ребер), п╕дсмажена з цибулею на сковород╕, а пот╕м зварена в буряковому квас╕ разом з нар╕заними буряками ╕ заправлена борошном. -Потрух в юшц╕ - страва. Спос╕б приготування: "Гусяч╕ лапки, крила, печ╕нку, нирки, пупки скласти в каструлю ╕ варити; коли закипить два рази, очистити, покласти цибул╕, зернистих ячних круп╕в ╕ подавати" (Маркевич. - С. 159). -Каплуни - в╕дгодован╕ на зар╕з вихолощен╕ п╕вн╕. -З отр╕бки баба, шарпанина - тобто бабка з нутрощ╕в тварини чи птиц╕, приготовлених в мак╕тр╕ особливим способом з в╕дпов╕дними для цього спец╕ями. -Шарпанина - в "Лексиконе малороссийском" М. Гоголя чита╓мо: "Шарпанина - приправлена сушена риба" (Гоголь Н. В. Полн. собр. соч. - М., 1952. - Т. 9. - С. 501). ╤нше ╕ б╕льш широке пояснення да╓ М. Маркевич: "Шарпанина. В╕дварити тарань або чабак, вийняти з бульйону, вибрати к╕стки, нар╕зати шматочками, покласти ц╕ шматочки на сковороду, розвести р╕дко пшеничне т╕сто в тому ж бульйон╕, покласти в т╕сто п╕джарено╖ на ол╕╖ цибул╕, полити цим шматочки риби, посипати перцем, пот╕м поставити в духову п╕ч ╕ коли буде готове - подавати" (Маркевич. - С. 151). -Крохналь - крохмаль, тут у значенн╕: кис╕ль. -54. "Заморськ╕ вина" на об╕д╕ Латина - звичайн╕ домашн╕ настойки, одначе приготовлен╕ на привозних п╕вденних фруктах. -Сикизка - настойка на сикиз╕, тобто ╕нжир╕. Сушений ╕нжир, фиги - поширений на Укра╖н╕ в давн╕ часи привозний продукт, ласощ╕; один з предмет╕в чумацького промислу. -Дерен╕вка - настойка на дерен╕, ╕накше - кизил╕. Яг╕дне дерево, росте на п╕вдн╕ Укра╖ни. -Айвовка - настойка на айв╕. -Першою названа настойка на б╕льш ц╕нн╕й ягод╕, дал╕ - дешевш╕. -На в╕ват - з мущир╕в стр╕ляли. - мужчир (мортира) - гармата з коротким дулом, з не╖ вели нав╕сний вогонь, як з нин╕шнього м╕номета. Мужчири також служили для салют╕в п╕д час урочистостей. Мужчир╕ малого кал╕бру служили в господарств╕ ступами (див. коментар: III, 71). -Трьома заключними рядками, трьома штрихами переда╓ автор "музику" свята в панському будинку, де кожний тост супроводжувався салютом з гармат, ╕нколи з фей╓рверком, тушами оркестр╕в, заздравними хорами-кантами "многая лета". -55. Лубенського шмат короваю - "Коровай - вес╕льний хл╕б. Робиться як звичайна хл╕бина, т╕льки б╕льша за розм╕ром; пот╕м на не╖ накладаються вил╕плен╕ з цього ж таки т╕ста та випечен╕ як ╕ хл╕бина шишечки, голуби, вензел╕ та ╕н. Знаменит╕ корова╖ лубенськ╕" (Маркевич. - С. 156). Як у першому подарунку троянц╕в, так ╕ в першому подарунку Латина - натяк на бажан╕сть шлюбу Енея та Лавис╕. -Корито оп╕шнянських слив - Оп╕шня нин╕ - селище м╕ського типу З╕нк╕вського району Полтавсько╖ област╕. -Полтавських пундик╕в пряжених - спос╕б приготування пряжених пундик╕в: "Взяти пшеничного кислого т╕ста, розкачати коржиками, п╕джарити цибулю на ол╕╖, перекласти коржики ц╕╓ю цибулею шар╕в у п'ятнадцять чи двадцять, поставити в п╕ч, коли готов╕ - вийняти, змазати ол╕╓ю ╕ подавать" (Маркевич. - С. 158). -Дал╕ називаються села поблизу Полтави (Лип'янка, Будянка, Решетил╕вка) та чим кожне з них славиться. -58. Ого! провчу я вис╕ каку - вис╕ кака - тут у значенн╕: вискочка, нахаба. -59. ╤ на! через штафет... - тобто в лист╕, посланому естафетою, через г╕нц╕в, як╕ передають листа з рук в руки. -Щоб фур╕ю в╕н Тезифону - у римськ╕й м╕фолог╕╖ фур╕╖ - богин╕ помсти, як╕ пересл╕дували людей за провини. -Берлин - карета для далеких подорожей. -Дормез - (франц. dorm╕г - спати) - м'яка карета, пристосована для спання в дороз╕. -Ридван - велика карета для далеких подорожей, запряжена 6 - 12-ма к╕ньми. -Портшез (франц. рогtег - носити ╕ сhaisе - ст╕лець) - легке переносне кр╕сло, в якому можна сид╕ти нап╕влежачи. -Перекладн╕ - на державних (казенних) дорогах ек╕паж╕, в як╕ на кожн╕й станц╕╖ (приблизно через десять - п'ятнадцять к╕лометр╕в) впрягали св╕жих коней ╕ м╕няли в╕зника. Плату брали ╕ за к╕льк╕сть прогон╕в, ╕ за швидк╕сть. -То б заплатив на три прогони - тобто оплатити дорожн╕ витрати у потр╕йному розм╕р╕, щоб на кожн╕й станц╕╖ обслуговували в першу чергу, давали кращих коней ╕ везли якомога швидше. -60. Лепорт - рапорт. -Гайдуки - слуги в ма╓тках великих магнат╕в, також придворна охорона. -64. Як йшла чер╕дка вечерочком - увечер╕, коли пастухи женуть череду з поля ╕ люди розбирають кор╕в по дворах, п╕дн╕ма╓ться шум, гам, сто╖ть страшенна пилюка, тому легше проскочити до когось непом╕ченим. -66. Турн, по во╓нному звичаю, 3 гор╕лкою напившись чаю - в образ╕ Турна вт╕лено окрем╕ характерн╕ риси арм╕йського оф╕цера т╕╓╖ доби. Нагада╓мо, що четверту частину "Ене╖ди" ╤. Котляревський написав, перебуваючи на арм╕йськ╕й служб╕. -71. На к╕л Амату пасажу - посадити на к╕л (на палю) - смертна кара особливо принизлива, призначена для найнижчого стану, "бидла". А тут - особа царсько╖ кров╕, та ще й ж╕нка. -У добу феодал╕зму самому способов╕ смертно╖ кари надавали неабиякого престижного значення. Смертна кара через пов╕шення для пров╕дних орган╕затор╕в повстання декабрист╕в 1825 р. сприймалася тод╕шн╕м сусп╕льством ╕ самими засудженими дворянськими революц╕онерами як приниження ╖хньо╖ г╕дност╕, образа. До того ж, було прийнято виконувати вирок публ╕чно. До смертно╖ кари через посадження на палю особливо часто вдавалася польська шляхта п╕д час розправи над захопленими повстанцями - запорожцями, гайдамаками. -72. Турн виклика╓ на по╓динок Енея ╕ царя Латина, щоб захистити свою честь. Такого мотиву - виклику на по╓динок - у Верг╕л╕я нема╓ ╕ не могло бути, оск╕льки, зг╕дно з поглядами стародавн╕х грек╕в ╕ римлян, честь у громадянина могла в╕дняти держава, громада, а не приватна особа. Сучасник Верг╕л╕я, римський ф╕лософ Сенека говорив: "Образа не досяга╓ мудреця". Еней з Турном сходяться на по╓динок в к╕нц╕ "Ене╖ди" для того, щоб уникнути зайвого пролиття кров╕ воюючих стор╕н. Це зовс╕м не те, що по╓динок чест╕. Под╕бн╕ по╓динки на пол╕ битви були звичайним явищем, причому втеча в╕д сильн╕шого ворога з метою порятунку не вважалася безчестям (див. VI, 67 - 70). По╓динки чест╕ з'явилися, мабуть, у рицарськ╕ часи. Особливого поширення набули у XVIII - початку XIX ст. у дворянському та оф╕церському середовищ╕. Турн виклика╓ на дуель Енея ╕ Латина зг╕дно з добре в╕домим у ту пору ритуалом. В╕н пише листи, де пропону╓ вибрати зброю, погодити ╕нш╕ детал╕ по╓динку, в╕дправля╓ ╖х, як було прийнято, спец╕альними г╕нцями. Але тут же автор поеми бурлескне об╕гру╓ прийнятий серед людей "благородного зван╕я" ритуал. Достойна зброя для дворянського по╓динку - п╕столети, шпаги, шабл╕. А князь Турн пропону╓ князев╕ Енею битися "хоть на ки╖, хоть кулаками". Пригадаймо борц╕в Дареса ╕ Ентелла з друго╖ частини "Ене╖ди". -Драгоман - у перв╕сному значенн╕: перекладач при посольств╕, дипломатичн╕й м╕с╕╖, також г╕нець у дипломатичних справах; пот╕м - просто г╕нець, посильний. -74. Но "горе гр╕шников╕ сущу..." - початок поширеного духовного в╕рша. Тут ма╓мо вказ╕вку на те, що в╕н був у репертуар╕ мандрованих дяк╕в, студент╕в Ки╓во-Могилянсько╖ академ╕╖. Кр╕м "Ене╖ди", ╤. Котляревський використав ще раз цей духовний в╕рш у водев╕л╕ "Москаль-чар╕вник" (написаний 1818 - 1819). У заключн╕й сцен╕ водев╕ля викритий ╕ присоромлений невдаха-залицяльник, "городський писар" Финтик, каючись, сп╕ва╓: -О, горе мне, грешнику сущу! -Ко оправданню ответа не имущу, -Како й чем могу вас ублажити? -Ей, от сего часа буду честно жити! -75. Чинш - податок, плата хазя╖нов╕ за користування його землею. -76. Лавин╕╖ к Петру мандрик - "...корж╕ з сиру з мукою та яйцями... називаються "мандрики" (Маркевич. - С. 15). -Три хунти воску на ставних - фунт - давня, ще з час╕в Ки╖всько╖ Рус╕ м╕ра ваги у сх╕дних слов'ян, дор╕вню╓ 409,5 грама. Ставних - п╕дсв╕чник у церкв╕, так називали ╕ св╕чки для церковного п╕дсв╕чника. -Льняно╖ пряж╕ три п╕вм╕тки - щоб уяснити, що таке п╕вм╕ток, треба мати уявлення, як вели рахунок пряж╕. Готов╕ до виробництва, намотан╕ з шпульки на мотовило нитки пряж╕ рахували в таких одиницях: чисниця - 3 нитки, пасмо - 10 чисниць, п╕вм╕ток - 20 - ЗО пасом. -Серпанк╕в в╕с╕м на нам╕тки - з серпанку - легко╖ прозоро╖ тканини (под╕бно╖ до нин╕шньо╖ марл╕) - готували нам╕тки, якими пов'язували поверх оч╕пка голову зам╕жн╕ ж╕нки. К╕нц╕ нам╕тки, покриваючи ф╕гуру ж╕нки з спини, спускалися мало не до земл╕. -╤ дв╕ст╕ валяних ╜нот╕в - ╜ноти для св╕чок, каганц╕в, ламп. Досл╕дник творчост╕ ╤. Котляревського П. Волинський про коментовану строфу писав: "Ц╕╓ю "статистичною дов╕дкою" поет в╕дтворю╓ характерну картину економ╕чних в╕дносин кр╕посницького часу. Чинш складають в основному вироби натурального господарства, але з обов'язковою наявн╕стю певно╖ к╕лькост╕ грошей, яких особливо потребувало панське господарство к╕нця XVIII - початку XIX ст., коли все б╕льше розвивались товарно-грошов╕ в╕дносини" (Волинський П. К. ╤ван Котляревський: Життя ╕ творч╕сть. - К., 1969. - С. 143). Треба т╕льки пам'ятати, що економ╕чна реальн╕сть доби тут бурлескне об╕грана, поста╓ в гумористичному осв╕тленн╕. Поряд з пряжею ╕ воском (у несп╕врозм╕рно мал╕й к╕лькост╕) ф╕гурують розрахован╕ на ком╕чний ефект мандрики "к Петру" Лавис╕, а плата грошима за хут╕р, де "ставок був, гребля ╕ садок", см╕хотворно мала - в тиждень по алтину, тобто по три коп╕йки. -77. Муцик - мопс, взагал╕ маленька собачка. -Поноска - ошийник. -Т╕мениця - к╕рка з в╕дмерлих часточок шк╕ри ╕ бруду на довго немитому т╕м'╖ мало╖ дитини, а то й дорослого. -78. Стременний - тут: слуга, який на полюванн╕ пильну╓ собак; у потр╕бний момент в╕н спуска╓ ╖х з поводк╕в на зв╕ра. П╕д час ви╖зду на полювання мусив пост╕йно бути б╕ля свого пана, при стремен╕, зв╕дки й походить назва. -80. Асафета, або ще асафетида ("вонюча камедь") - л╕кувальний екстракт,куди входив с╕к рослин з дом╕шкою смоли, с╕рки, фосфору, р╕зних солей.Рекомендувалася асафета при р╕зних захворюваннях, у тому числ╕ при розладах нервово╖ системи. -Сервета - салфетка. -╤ще кл╕стир з ромну дали - кл╕стир - кл╕зма. Ромен (Маtricar╕а discoideае) - ще народн╕ назви: ромашка пахуча, ромашка дика, маточна трава, ромашка без'язикова, романець - л╕кувальна трава; наст╕й з не╖ вживають як потог╕нний та протизапальний зас╕б. -82. Чапл╕я - кухарське знаряддя, з допомогою якого переносять гарячу сковороду, зал╕зний гачок з дерев'яним держалном. -Рубель - дерев'яний валик з ручкою ╕ поперечними зарубками, яким розкачували намотану на качалку б╕лизну. -Ричка - кер╕вниця (К.); доярка. -Гуменний - токовий, старший, що орган╕зовував роботу на току. Зображена звичайна для феодально-кр╕посницько╖ епохи сцена сутички м╕ж ворогуючими сус╕дами-пом╕щиками. Як правило, у таких сутичках брала участь дв╕рська челядь, а то й ус╕ п╕ддан╕. -84. Як умивалося мазкой - мазка - кров з розбитого обличчя, носа. -86. Коли пан возний позов дасть - возний - службовець при суд╕ в часи чинност╕ Литовського статуту (див. коментар: III, 97). В обов'язки возного входило подавати позов до суду, св╕дчити наявн╕сть збитк╕в у потерп╕ло╖ сторони, вводити у власн╕сть та ╕н. -89. К╕вната, к╕мната - у панських будинках ╕ взагал╕ у великих хатах - поко╖, жил╕ прим╕щення, на в╕дм╕ну в╕д св╕тлиц╕ - парадно╖ к╕мнати для прийому гостей. Пор. у народн╕й п╕сн╕: -У вдовиц╕ дв╕ св╕тлиц╕, -Ще й третя к╕мната, -А у тебе одна хата, -Та й та не прибрата. -Тут хата - жиле прим╕щення, яке служить ╕ св╕тлицею, ╕ к╕мнатою, ╕ кухнею. -91. ╤ як в╕йну вести без збру╖ - збруя - вся во╖нська зброя, обладунок, у к╕ннот╕ сюди входило також спорядження для коня. -Пров╕янтмейстер - у рос╕йськ╕й арм╕╖ генерал, який в╕дав постачанням (в╕дпов╕да╓ сучасн╕й ╕нтендантськ╕й служб╕). Посада введена Петром ╤ у 1718 р., скасована у 1864 р. -Кригсцальм╓йстер - чиновник при в╕йську, що в╕в ф╕нансов╕ справи, зд╕йснював контроль, займався також постачанням арм╕╖. -93. Покиньте ж се дурне юнацтво - юнацтво - тут у значенн╕: нерозважлива молодеча хоробр╕сть, завзяття. -95. Щоб некрут зараз набирать - тобто оголосити примусовий наб╕р у арм╕ю рекрут╕в-новобранц╕в. -Боярськ╕ грош╕ шафовать - шафовать - витрачати, використовувати. -96. Таким обр╕зають н╕с ╕ уха - в к╕нц╕ XVIII - на початку XIX ст. т╕лесн╕ покарання з в╕др╕занням носа, вух, ╕нших частин т╕ла ще мали м╕сце в багатьох кра╖нах, в тому числ╕ й Рос╕╖. Законодавством передбачалося в╕др╕зати вуха або н╕с за бунт проти влади. ╤снував також звичай перед стратою через пов╕шення в╕др╕зати н╕с та вуха ╕ прибивати ╖х до шибениц╕. До в╕др╕зання вух оф╕ц╕нно перестали вдаватися у перш╕й половин╕ XVIII ст., в╕др╕зання носа, як зас╕б покарання, затрималося довше, особливого розмаху набуло, поряд з в╕друбуванням руки, ╖╕альц╕в, язика, п╕д час розправи над учасниками селянсько╖ в╕йни п╕д проводом Пугачова. Для вельмож под╕бна кара була особливо принизливою, бо т╕лесним покаранням п╕длягав т╕льки простий люд. -97. О музо, панночко парнаська!.. - у перших чотирьох рядках строфи об╕гране узвича╓не в поез╕╖ доби класицизму звертання до муз, покровительок мистецтва ╕ науки, дочок Зевса й богин╕ пам'ят╕ Мнемоз╕ни. Муз було дев'ять; тут, з огляду на жанр "Ене╖ди", звертання до Калл╕опи - музи еп╕чно╖ поез╕╖. Сл╕д в╕дзначити явний перегук цього м╕сця з вступом до поез╕╖ Т. Шевченка "Цар╕", де поет визнача╓ сво╓ художн╓ завдання ("штилем високим розмалюю помазаних") ╕ водночас парод╕ю╓ тогочасну запоб╕гливу цареславну поез╕ю. -98. В опис╕ приготувань латинського ╕ троянського во╖нства до в╕йни, ек╕п╕ровки, забезпечення продовольством, бо╓припасами ╕ т. ╕н., безумовно, в╕дбилося добре знання ╤. Котляревським як укра╖нського козацького в╕йськового устрою, що пор╕вняно недавно (у 80-х роках XVIII ст.) був л╕кв╕дований, так ╕ арм╕╖ свого часу, в╕йськово╖ справи взагал╕. Адже в╕н майже тринадцять рок╕в (з кв╕тня 1796 р. по с╕чень 1808 р.) перебував на в╕йськов╕й служб╕. -А ус в п╕влокоть би тирчав - висл╕в походить в╕д старо╖ м╕ри довжини "л╕коть" - в╕ддаль в╕д к╕нця витягнутих пальц╕в руки до л╕ктя. -100. Назван╕ окрем╕ командн╕ посади в козацькому в╕йську. -Хорунжий - у перв╕сному значенн╕ цього слова - "п╕дпрапорний", оск╕льки перебував при полковому прапор╕ (хоругв╕) ╕ п╕длягав безпосередньо полковников╕. Середн╕й чин у козацькому в╕йську. -Асаул, осавул - виборна старшинська посада за в╕йськово-територ╕ального устрою. Були звання генерального, полкового, сотенного, артилер╕йського осавула. -Урядник. - молодший чин у козацькому в╕йську. -Отаман - виборний або призначений ватажок у козацькому в╕йську. Кур╕нний отаман очолював козак╕в з одного села, м╕сцевост╕, наказний отаман - тимчасово виконував обов'язки кур╕нного, ╕нших виборних командир╕в аж до самого гетьмана. -101. У нас в Гетьманщин╕ колись - Гетьманщина - нап╕воф╕ц╕йна назва земель Л╕вобережно╖ Укра╖ни, як╕ разом з Ки╓вом були закр╕плен╕ за Рос╕йською державою зг╕дно з п╕дписаним ЗО с╕чня 1667 р. Андрус╕вським договором м╕ж Рос╕╓ю ╕ Польщею. Правобережжя в╕дходило до Польщ╕. В Гетьманщин╕ певною м╕рою збер╕гався уклад, який сформувався в добу визвольно╖ в╕йни п╕д проводом Хмельницького: гетьманський уряд, под╕л на полки, св╕й суд, ф╕нанси, самоврядування ряду м╕ст. П╕д тиском самодержавно╖ пол╕тики автоном╕я Гетьманщини дедал╕ б╕льше занепадала ╕ з введенням загально-державного адм╕н╕стративного устрою в 1782 р. була л╕кв╕дована не т╕льки фактично, а й формально. -Не знавши: ст╕й, не шевелись - укра╖нське козацьке в╕йсько, так само як ╕ московське стр╕лецьке, не знало стройово╖ п╕дготовки, а значить ╕ р╕зних стройових команд, у тому числ╕ команди "струнко!". Така п╕дготовка почалася при Петр╕ ╤, одначе стройових команд у форм╕, прийнят╕й в наш╕ дн╕, довго ще не знали. Во╓нний статут Петра ╤ залишався без зм╕н протягом усього XVIII ст., аж до того часу, коли 6 лютого 1796 р. Павло ╤ через три тижн╕ п╕сля вступу на рос╕йський престол видав новий. Фанатичний прихильник палочно╖ муштри ╕ пруссько╖ шаг╕стики, в╕н в╕дбив у статут╕ сво╖ вимоги. Необх╕дну в розумних межах арм╕йську дисципл╕ну в╕н прагнув зам╕нити отупляючою муштрою. -"Ст╕й, не ворушись!" - можна було б поставити еп╕графом до того статуту. Команди "Стой! фрунт", "Стоять, не шевелясь!", "Стоять смирно!" зустр╕чаються тут раз по раз. ╤. Котляревський не з чужих сл╕в знав, що таке муштра в арм╕╖ найб╕льшого солдафона на рос╕йському престол╕. Адже в╕н почав арм╕йську службу за якихось с╕м м╕сяц╕в до смерт╕ Катерини II ╕ вступу на ╕мператорський трон Павла ╤. -Лубенський, Гадяцький, Полтавський - коли додати сюди ще й Миргородський, з ус╕х бок╕в оточений землями названих полк╕в, то це будуть вс╕ чотири з десяти полк╕в Гетьманщини, земл╕ яких склали основну територ╕ю утворено╖ 1802 р. Полтавсько╖ губерн╕╖. -102. Волонтцр╕, волонтери - добров╕льц╕, нерегулярне в╕йсько; в той час - запорожц╕ в рос╕йськ╕й д╕юч╕й арм╕╖. З них формувалася переважно розв╕дка, ╕нш╕ частини особливого призначення, яким доручалися пов'язан╕ з риском завдання. Зокрема, в численних рос╕йсько-турецьких в╕йнах XVIII ст. запорожц╕, виконуючи роль розв╕дник╕в, "становили основну силу авангардних частин, в╕дзначаючись мужн╕стю ╕ в╕йськовою майстерн╕стю. Окрем╕ запор╕зьк╕ загони по к╕лька раз╕в на день самост╕йно в╕дправлялися "в п╕д'╖зд" - вперед ╕ в╕д фланг╕в, - вступаючи в сутички з ворогом..." (Апанович О. М. Збройн╕ сили Укра╖ни першо╖ половини XVIII ст. - К., 1969. - С. 154). -Асмодей - злий дух, чорт. -Чи вкрасти що, язик достати - "найулюблен╕шим методом у запор╕зьких козак╕в була розв╕дка бо╓м. Запор╕зьк╕ розв╕дувальн╕ парт╕╖ не т╕льки захоплювали язик╕в, з'ясовували обстановку, а й неспод╕вано атакували окрем╕ татарськ╕ загони, захоплювали трофе╖, знищували живу силу ворога. Досв╕д в╕йни 1735 - 1739 рок╕в показав, що запорожц╕ були кращими розв╕дниками в рос╕йськ╕й арм╕╖" (Апанович О. М. Збройн╕ сили Укра╖ни першо╖ половини XVIII ст. - С. 122). А при нагод╕ ╕ вкрасти що, особливо в потенц╕альних ворог╕в - татар та польських пан╕в, - теж ум╕ли. -103. Мушкет - давня ручна вогнепальна зброя до восьми-десяти к╕лограм╕в вагою, стр╕ляли з сошок - п╕дпори; стр╕лець для пом'якшення в╕ддач╕ мав на правому плеч╕ шк╕ряну подушку. В XVI - XVII ст. мушкети були на озбро╓нн╕ в козацькому в╕йську, одначе уже в к╕нц╕ XVI ст. ╖х почали зам╕нювати легшими ╕ зручн╕шими рушницями. У XVIII ст. мушкети стали старим, в╕джилим видом збро╖, хоч саме слово "мушкет" жило на означення рушниц╕ взагал╕. -Оружжина, оружина - так ╕нколи називали рушницю. -Гамазея - склад. -Гвинт╕вка - в╕дома ще з XVI ст. рушниця з нар╕зами в ствол╕ для надання кул╕ обертового руху, що зб╕льшувало дальн╕сть ╕ точн╕сть стр╕льби. Заряджалася з дула. Кругла куля обгорталася змащеною жиром тканиною ╕ заганялася в рушницю шомполом з допомогою молотка. Взагал╕ гвинт╕вка була мисливською збро╓ю. Через пов╕льн╕сть заряджання вона на озбро╓ння в╕йська не бралася. В Рос╕╖ гвинт╕вки в сучасному розум╕нн╕, що заряджалися патронами з казенно╖ частини, з'явилися п╕зн╕ше, з середини XIX ст. -Фуз╕я, фузея - рушниця з ударно-крем╕нним замком. Прийнята на озбро╓ння рос╕йсько╖ арм╕╖ при Петр╕ ╤ зам╕сть мушкета. Мала тригранний багнет. -Булдимка - коротка запор╕зька рушниця. Вона була зручною для ближнього бою п╕д час розв╕дки, ╕з зас╕дки, з козацьких чайок; там, де вир╕шальне значення мала особиста ╕н╕ц╕атива й км╕тлив╕сть во╖на. -Флинта - власне така ж рушниця, як ╕ фуз╕я, т╕льки мала ╕ншу конструкц╕ю крем╕нного замка. -Яничарка - турецька рушниця з крем╕нним замком. -Фуз╕я, флинта, яничарка - рушниц╕ з довгим дулом, менш придатн╕ для ╕ндив╕дуального бою, розрахован╕ на регулярн╕ в╕йська феодальних кра╖н, для солдат╕в, як╕ йшли в б╕й з╕мкнутим стро╓м п╕д командою ╕ наглядом оф╕цер╕в. -Гак╕вниця - довга, важка рушниця, п╕д час стр╕ляння прикр╕плювалася до земл╕ гаком. Була на озбро╓нн╕ козацького в╕йська ще з XV ст. У XVIII ст. - уже застар╕лий вид збро╖. Гак╕вниц╕ використовувались ╕нколи т╕льки при оборон╕ фортець. ╤рон╕я захована уже в самому строкатому перел╕ку збро╖ латинського в╕йська. Зброя кожно╖ арм╕╖ мусить бути ун╕ф╕кованою, на р╕вн╕ сучасних вимог. А тут? ╤ арха╖чна на той час ручна зброя самопального типу (мушкети, гак╕вниц╕), ╕ прийнят╕ в тогочасн╕й арм╕╖ фуз╕╖ (але без головно╖ частини спускового механ╕зму - пружини), ╕ запорозьк╕ булдимки, ╕ тульськ╕ фл╕нти, ╕ турецьк╕ яничарки. ╤ вишикуван╕ в одному рядку списи, п╕ки, ратища для людини того часу - не те саме. Певне, не т╕льки назвою р╕знилися козацький спис ╕ п╕ка утворених на початку 80-х рок╕в XVIII ст. п╕к╕нерських полк╕в. Ратище - дерев'яне держално списа ╕ власне спис у народн╕й мов╕ тих час╕в. -104. Жлукто - видовбаний з ц╕лого стовбура дерева бочонок у форм╕ цил╕ндра. Жлукто призначалося для зол╕ння б╕лизни перед пранням. Форму жлукта мали вулики для бдж╕л, т╕льки в╕дпов╕дно обладнан╕ всередин╕, з льотком, дном знизу ╕ кришкою зверху. -Голити - посп╕шати, квапитися. -Днище - знаряддя для пряд╕ння, спец╕ально вистругана дошка; на одному к╕нц╕ ╖╖ сидить пряха, на другому м╕ститься видовбаний отв╕р для гребеня з мичкою. -Осн╕вниця, або снувачка - у ткацьк╕й справ╕ - дощечка з двома отворами, кр╕зь як╕ проходять нитки основи. Використову╓ться при снуванн╕ основи. -Витушка - ткацький прилад для змотування знято╖ з мотовила пряж╕ в клубки. -Квач - прикр╕плена до держална куделя з конопель чи ╕ншого матер╕алу для змазування чого-небудь. -Помело - м╕тла, також ганч╕рка на довгому держаку, щоб трусити сажу з димар╕в. -Маког╕н - товкач для розтирання в мак╕тр╕ пшона, маку та ╕н. -Бендюги - в╕з з розпуском для перевезення колод та ╕нших довгих предмет╕в. -Кари - водовозка. -Мари - збит╕ з дерев'яних жердин носилки для перенесення труни з т╕лом пок╕йника. -Депо пушкарське╓ (франц. depot) - склад, м╕сце стоянки та спорядження гармат. -105. Готування войовничих п╕дданих царя Латина до бою з троянцями зображене в дус╕ гумористичних народних казок, припов╕док, п╕сеньок. -106. У них, бач, Тули не було - десь з початку XVII ст. Тула стала одним з центр╕в виготовлення холодно╖ ╕ вогнепально╖ збро╖. У XVIII - XIX ст. - важливий постачальник збро╖ для рос╕йсько╖ арм╕╖. Тут також виготовляли зброю на замовлення укра╖нських козак╕в. -107. Амуниця, амун╕ц╕я (франц. аmunitionnement - укомплектування бойовими припасами) - терм╕н вживався в рос╕йськ╕й регулярн╕й арм╕╖, частиною яко╖ у XVIII ст. було укра╖нське козацьке в╕йсько. -Подимне - податок в╕д диму (димаря), в╕д двору. -Виборн╕, п╕дсус╕дки - у 1735 р. укра╖нська старшина ╕ рос╕йський уряд законодавчим актом закр╕пили уже наявний под╕л л╕вобережного козацтва на дв╕ групи, залежно в╕д характеру ╖хньо╖ участ╕ у в╕дбуванн╕ в╕йськово╖ служби. Заможний прошарок, який м╕г забезпечити себе необх╕дним спорядженням на випадок в╕йни, стали називати "виборними козаками". За б╕дн╕шим прошарком козак╕в закр╕пилася назва "п╕дпом╕чники". Вони допомагали виборним забезпечити себе пров╕антом, збро╓ю, к╕ньми, одягом, траплялося, обробляли ╖хн╕ земл╕, коли виборн╕ ходили в походи чи в╕дбували форпостну службу на неспок╕йному кордон╕ з Туреччиною. З п╕дпом╕чник╕в брали погонич╕в для обозу, формували внутр╕шню охорону та ╕н. -П╕дсус╕дки - т╕сно пов'язан╕ з п╕дпом╕чниками, б╕дн╕ш╕ козаки та селяни, як╕ не мали власного господарства ╕ земл╕, жили по чужих дворах: у старшини, козак╕в, м╕щан, селян. За мешкання та утримання платили гр╕шми або натурою, в╕дроб╕тком. П╕дсус╕дки не в╕дбували в╕йськово╖ повинност╕, але п╕д час во╓нно╖ кампан╕╖, як ╕ п╕дпом╕чники, утримували господарство в╕дсутнього козака. Отже, "п╕дсус╕дк╕в розписали" по дворах виборних козак╕в. -Тягл╕ - козаки, що складали в╕йськовий обоз козачого в╕йська та рос╕йсько╖ арм╕╖. На заклик до походу мусили з'явитися на зб╕р з╕ сво╖м тяглом (волами) ╕ возом. К╕нн╕ - козаки на конях з в╕дпов╕дним спорядженням, п╕ш╕ - теж з╕ спорядженням, збро╓ю, харчами. -За себе хто, хто на п╕дставу - з поступовим занепадом в╕йськовотеритор╕ального укладу ╕ виснаженням козацького в╕йська у численних во╓нних кампан╕ях XVIII ст. набула поширення практика посилати за себе ("на п╕дставу") в пох╕д ╕ншого. Багатий козак посилав за певну винагороду б╕дн╕шого. -108. Мушкетний артикул - прийоми з рушницею. -Ушкварить як на калавур - тобто взяти рушницю "на караул". -Коли п╕шком - то марш шульгою, Коли верхом - гляди ж, правою - п╕хота в строю почина╓ рух з л╕во╖ ноги (шуйця, шульга), кон╕ п╕д вершниками - з право╖. -Таке╓ ратне╓ фиглярство - тобто блазнювання, штукарство, кривляння. Для сучасник╕в ╤. Котляревського "ратне╓ фиглярство" ототожнювалося ╕з засиллям муштри при ╕мператор╕ Павлов╕ ╤, пот╕м - при Аракче╓ву, який у в╕йськов╕й справ╕ над усе ставив "красоту фронту, яка доходить до акробатства". -109. Посполите╓ рушення - у Польщ╕ - загальна моб╕л╕зац╕я всього народу. -114. Нагада╓мо, що четверта частина "Ене╖ди" писалася в роки перебування ╤. Котляревського на в╕йськов╕й служб╕ та безперервних наполеон╕вських во╓н, зен╕ту слави французького полководця, ровесника, нав╕ть однол╕тка Котляревського (обидва народилися 1769), виходу арм╕й Бонапарта до кордон╕в Рос╕╖. Так само, як ран╕ше на службу в канцеляр╕ю, а пот╕м на вельми нелегкий хл╕б домашнього учителя пом╕щицьких д╕тей, ╤. Котляревський п╕шов на в╕йськову службу тому, що не було л╕пшого виходу. За сво╓ю вдачею в╕н був глибоко мирною людиною, орган╕чно не сприймав духу м╕л╕таризму. Останн╕ чотири рядки строфи - кращий тому доказ. Тут зовс╕м в╕дсутн╕й елемент травест╕╖ та бурлеску. Натом╕сть звучить не знана дос╕ у письменника гн╕вна саркастична нота. В цих рядках вчуваються ╕нтонац╕╖, повторен╕ на ╕сторично вищому ╕дейно-естетичному р╕вн╕ через чотири десятки рок╕в у "Кавказ╕" (1845) Т. Шевченка. Пригадаймо: -Лягло костьми -Людей муштрованих чимало. -А сльоз, а кров╕? Напо╖ть -Вс╕х ╕мператор╕в би стало -З д╕тьми ╕ внуками... -115. Для Януса, сердита бога - у стародавн╕х римлян Янус - бог часу, всякого початку ╕ к╕нця, покровитель дверей ╕ вор╕т, р╕зних "вход╕в" ╕ "виход╕в". Зображувався у вигляд╕ ф╕гури з двома обличчями, зверненими в протилежн╕ боки: старим - назад, в минуле; молодим - вперед, у майбутн╓. В мирний час двер╕ храму Януса в Рим╕ були закрит╕, а п╕д час в╕йни в╕дкривалися навст╕ж. -118. Були злати╖ дн╕ Астре╖ - у стародавн╕х грек╕в Астрея (мала ще ╕м'я Д╕ке) - богиня справедливост╕, дочка Зевса ╕ фем╕ди. Жила на земл╕ м╕ж людьми в "золотий в╕к", а коли настав "зал╕зний в╕к" - покинула землю ╕ стала з╕ркою на неб╕. -Фигляр - театральний блазень. -Обтекар - аптекар. -Гевальдигер - у рос╕йськ╕й арм╕╖ оф╕цер, що виконував пол╕цейськ╕ функц╕╖. Посада запроваджена Петром ╤, скасована п╕сля реформи 1861 р. -Шпигон - шпигун. -122. Ардея - столичне рутульське м╕сто. -123. Мезент╕й тирренський - легендарний володар етруського м╕ста Цере (Аг╕лли). Тирренц╕ - етруски. За жорсток╕сть був вигнаний сво╖ми сп╕вгромадянами. -Було полковник так Лубенський - Лубенський полк на чол╕ з А. Маркевичем перед Полтавською битвою вчасно п╕д╕йшов на допомогу в╕йськам Петра ╤. -Пропав ╕ вал... - йдеться про вали фортец╕, в як╕й гарн╕зон Полтави витримував облогу ворога до переможного завершення Полтавсько╖ битви. Фортеця достояла до час╕в ╤. Котляревського. Коли у 1787 р. Катерина II про╖здом в╕дв╕дала Полтаву, ╖й урочисто вручили ключ╕ в╕д ц╕╓╖ фортец╕. На початку XIX ст. фортеця була л╕кв╕дована, а ос╕л╕ в╕д часу землян╕ вали перетворен╕ на бульвари. У ╤. Котляревського "булевари" - на той час пор╕вняно нове слово, вживалося ще в перв╕сному його значенн╕ (франц. boulevard: вал, насип). П╕зн╕ше так називали обладнан╕ на м╕ському валу м╕сця для прогулянок, звичайно обсаджен╕ деревами. Нар.: Пропав, як швед п╕д Полтавою. -124. Байстрюк Авент╕й-попадич - союзник Турна Авент╕й народжений в╕д нешлюбного зв'язку героя античних м╕ф╕в Геркулеса ╕ жриц╕ Ре╖. Оск╕льки батько Геркулеса сам громовержець Зевс, то Авент╕й "знакомого... пана внучок". У Верг╕л╕я Авент╕й (Авент╕н) вируша╓ в пох╕д на бойов╕й кол╕сниц╕ у вояцькому обладунку Геркулеса. -125. Ручче╓ - хвацьке, проворне. Тут - травест╕йна дво╖ст╕сть, зм╕шування стародавн╕х ╕ сучасних ╤. Котляревському грек╕в, що жили на Укра╖н╕. На укра╖нських землях ще з XV ст., п╕сля завоювання Грец╕╖ турками-османами, виник ряд колон╕й грек╕в-ем╕грант╕в. Близько 1656 р. значна грецька колон╕я виникла в Н╕жин╕ (див. також коментар: VI, 3). Займалися греки торг╕влею ╕ п╕сля заснування колон╕╖ одержали в╕д гетьмана Богдана Хмельницького право на в╕льну торг╕влю як в Н╕жин╕, так ╕ по вс╕й Укра╖н╕. Трималися вони сво╓ю громадою досить довго, мали в певних межах самоврядування, св╕й маг╕страт. Збер╕гала свою окрем╕шн╕сть грецька колон╕я ╕ в'часи ╤. Котляревського. В "Ене╖д╕" сучасн╕ письменников╕ укра╖нськ╕ греки немов накладаються на стародавн╕х грек╕в Верг╕л╕я. Ма╓мо нав╕ть не дво╖сту, а тро╖сту травест╕ю. Пр╕звища перелицьовуються на укра╖нський ╕ тут же на новогрецький лад. Зам╕сть Покотило (в╕д ╕мен╕ героя Кат╕лла - у Верг╕л╕я) - Покотиллос, зам╕сть Карась (в╕д ╕мен╕ Караса - у Верг╕л╕я) - Караспуло. -Се гречеськ╕╖ проск╕носи - тут: гра сл╕в. Проск╕носи: 1) т╕, що несуть, прапороносц╕, передов╕ частини; 2) т╕, що несуть, злод╕╖. -╤з Б╕ломор'я все пендоси - Б╕ломор'я, власне заснований у XV ст. монастир на Соловецькому остров╕, служило м╕сцем ув'язнення й заслання противник╕в самодержавства та оф╕ц╕йно╖ православно╖ церкви, ╕нколи - також небезпечних крим╕нальних злочинц╕в. У довгому списку засланих у р╕зн╕ часи на Соловки немало грецьких ╕мен. Наприклад, у XVII ст. на Соловки був засланий видатний церковний д╕яч грек Арсен╕й, звинувачений у ╓рес╕. В даному контекст╕ Б╕ломор'я - м╕сце ув'язнення. -Мореа - п╕вденна частина Балканського п╕вострова. -Дельта - п╕востр╕в поблизу Босфора. -Кефалос, або Кефалон╕я - остр╕в коло Грец╕╖. -Оливу, мило, риж, маслини - тут: олива - ол╕я з плод╕в дерева тако╖ само╖ назви, риж - рис, маслини - плоди. -╤ капама, кебаб колос - калама - вид т╕стечка (з грец. - К.); кебаб - печеня (з грец. - (К.). Калос - хороший. Тобто: капама, кебаб - хорош╕. -126. Цекул - син бога вогню ╕ ковальського мистецтва Вулкана (тому коваленко), засновник м╕ста Пренести недалеко в╕д Риму (тепер Палестр╕ни). Тут - травест╕я на мотив укра╖нсько╖ народно╖ п╕сн╕ "Гей на гор╕ та женц╕ жнуть" (див. коментар: III, 3). Во╖нство Цекула упод╕бнене козацькому в╕йську Сагайдачного ╕ Дорошенка. -127. Мезап (у Верг╕л╕я - Мессап) - глава к╕лькох етруських племен. -128. Галес - вождь ╕тал╕йських племен аврунк╕в ╕ оск╕в, нащадок грецького царя Агамемнона, одного з головних персонаж╕в циклу легенд про Троянську в╕йну та "╤л╕ади" Гомера. -Аврунц╕, аврунки - плем'я, яке заселяло п╕вденний Лац╕й, область у середн╕й ╤тал╕╖. -Сидицяне, точн╕ше с╕д╕ц╕ни - народ у Кампан╕╖ (область на П╕вдн╕ ╤тал╕╖). -Калесц╕ - жител╕ м╕ста на п╕вдн╕ Кампан╕╖ (нин╕ м. Кальв╕). -Ситикуляне - жител╕ м╕ста Сатиккул в Кампан╕╖. -129. ╤пполит (╤ппол╕т) - син аф╕нського царя Тесея ╕ цариц╕ амазонок ╤ппол╕ти. -130. С╕канц╕ (с╕кули) - с╕ц╕л╕йц╕. -Аргавц╕ (аргейц╕, аргосц╕) - жител╕ грецького м╕ста Аргол╕ди на п╕вноч╕ Пелепонесу; взагал╕ - греки. -Лабцки - ╕тал╕йське плем'я, жител╕ м╕ста Лабики в Лац╕╖. -Сакранц╕ (сакрани) - плем'я в Лац╕╖. -131. Камилла - ╕тал╕йська амазонка, ватажок загону вольськ╕в (народн╕сть у стародавн╕й ╤тал╕╖). Загинула в╕д руки соратника Енея Аррунта. - -ЧАСТИНА П'ЯТА -1. Нар.: Напасть не по дереву ходить, а по тих людях (Номис. - С. 37). -5. Пред ним сто╖ть старий д╕дище - бог р╕чки Т╕бр. За в╕руваннями стародавн╕х грек╕в та римлян, у кожн╕й р╕чц╕ жив однойменний з нею бог. -В╕н був соб╕ ковтуноватий - ковтун - жмут збитого волосся. -Пелехатий - старий, запущений. -7. ╤ул постро╖ть Альбу-град - зг╕дно з легендою, м╕сто Альба Лонга засноване ╤улом (друге ╕м'я Аскан╕й), сином Енея. Альба Лонга - попередниця Рима, перша твердиня нащадк╕в Енея на ╕тал╕йськ╕й земл╕. Наступником ╤ула став його молодший брат С╕льв╕й. З роду С╕льв╕я вийшли Ромул ╕ Рем, як╕ через триста рок╕в п╕сля виникнення Альби ("Як тридесят промчаться годи") заснували м╕сто Рим. -З аркадянами побратайся - тобто побрататися з грецьким плем'ям, яке п╕д проводом свого царя Евандра переселилося з Аркад╕╖ на Апенн╕нський п╕востр╕в ╕ ос╕ло в Лац╕ум╕, недалеко в╕д того м╕сця, де п╕зн╕ше був збудований Рим. Евандр заснував грецьку колон╕ю Паллантей (п╕зн╕ша назва Палатин) ╕ навчив м╕сцевих жител╕в грамоти. -9. У в╕щуванн╕ бога р╕чки Т╕бра - Т╕бер╕на (аналог╕я в укра╖нському фольклор╕ - "очеретяний д╕д", водяний) особливе, ритуальне значення ма╓ дв╕ч╕ побачена Ене╓м (у сн╕ ╕ наяву) - б╕ла свиня з поросятами. У стародавн╕х грек╕в ╕ римлян принесена в жертву б╕ла тварина найб╕льш бажана богам. -Три, тридцять - маг╕чне число. Тут Котляревський ╕де за Верг╕л╕╓м: -Знайдеш ти льоху велику п╕д дубом, на берез╕ р╕чки, -Буде лежати вона, поросят породивши аж тридцять, -Б╕ла сама, й поросята у не╖ при вимен╕ б╕л╕ -(Верг╕л╕й. - Кн. 8. - Ряд. 43 - 45). -10. Евандр - аркадський цар. -Л╕си, вода, п╕ски зумились - зумились - здивувалися. -13. ╤ в його приязнь засталявся - дов╕рявся, здавався на його ласку. -Де гардовав Евандр з попами - гордувати - гуляти. Але дане тлумачення вида╓ться неточним. Слово походить в╕д гард - перегородка на вод╕ для ловл╕ риби, зв╕дси "займище для рибно╖ ловл╕ з житлом для рибалок" ("Словарь" Б╕лецького-Носенка). Означа╓ також: узгоджений под╕л чогось, умова. У народн╕й п╕сн╕: -Було тоб╕, пане Саво, -Гард не руйнувати, -Коли хот╕в запорожц╕в -В куми соб╕ брати -(Афанасьев-Чужбинский А. С. Собр. соч. - С-Пб, 1892. - Т. 9. - С. 356). Отже, "гардувати" тут у значенн╕: скр╕пляти угоду. Узгоджу╓ться з характером Евандра, як розсудливого, тямущого господаря, який влаштову╓ гуляння не просто для пиятики чи з панського гонору, а по завершенн╕ яко╖сь справи. -14. Хогь ти ╕ грек, та цар правдивий - Евандр - виходець з Грец╕╖, а греки зруйнували Трою - батьк╕вщину Енея. -Тепер тебе я супл╕кую - прошу. -16. Гак лучше в саж╕вц╕ втоплюся ╕ лучше очкуром вдавлюся - саж╕вка, сажавка - копанка, криниця на низу, де близько до поверхн╕ п╕дходять грунтов╕ води. В саж╕вц╕ до води можна рукою д╕стати. Також ще - невелика викопана водойма б╕ля берега р╕чки, озера, в як╕й тримають живу рибу. -Очкур - шнур, яким стягують у пояс╕ штани або шаровари для п╕дтримання ╖х. -17. Турбац╕╖ не заживайте - не турбуйтеся (К.). -19. Подаються б╕льш вишукан╕ на╖дки, н╕ж т╕, як╕ троянц╕ вживали до цього. Да╓ об╕д аркадський цар Евандр, зображений великим ╕ щедрим паном. ╤ тут страви назван╕ в тому порядку, в якому ╖х подавали на ст╕л. -Прос╕лне з ушками. з гр╕нками - прос╕лне - з засолом (К.). Ушки - невелик╕ вареники з м'ясним фаршем, пельмен╕. Гр╕нки - тут у значенн╕: сухарики, суп з сухариками. -Хляки - шлунок корови, теляти. -Телячий, лизень - язик. -Ягни - печеня. Вид на╖дку (з грец. - К.). -Софорок - соус до курки, приготовлений на тому бульйон╕, в якому варилася курка. -Три гури - три гори (пол.), дуже багато. -21. Евандр точив гостям розкази - Евандр розпов╕да╓ про один з подвиг╕в легендарного героя Геракла (╤ракла), який був зд╕йснений на ╕тал╕йськ╕й земл╕. -На крайньому заход╕ античного св╕ту серед океану був остр╕в Ер╕ф, яким волод╕в Гер╕он, потвора з трьома тулубами. П╕сля довго╖ мадр╕вки Геракл добрався до цього острова ╕ викрав кор╕в Гер╕она. На зворотному шляху на тому самому м╕сц╕, де п╕зн╕ше був заснований Рим, частину кор╕в Геракла викрав велетень Как. П╕сля жорстокого бою велетень був убитий Гераклом. За зв╕льнення кра╖ни в╕д злого Кака м╕сцев╕ жител╕ установили в себе культ Геракла ("Евандр ╕ празник учредив"). Пот╕м цей культ перейняли римляни. -На задв╕рку хропти уклався - задв╕рок - частина двору позад будинку, хати. -23. К Вулкану п╕дтюпцем ╕шла - у стародавн╕х грек╕в Вулкан - бог вогню ╕ ковальсько╖ майстерност╕ (у римлян - Гефест), син Зевса ╕ Гери. В античних м╕фах ф╕гуру╓ кривим, незграбним, закуреним димом кузн╕. В "Од╕ссе╖" Гомера та "Ене╖д╕" Верг╕л╕я в╕н виступа╓ чолов╕ком Венери (Афрод╕ти). -27. Киприда, К╕пр╕да - ╕м'я Венери, походить в╕д назви острова К╕пр, на берез╕ якого, за одним ╕з м╕ф╕в, вона народилася з морсько╖ п╕ни. -28. Шишак - тут ма╓ться на уваз╕ бойовий шолом, з в╕стрям зверху, на к╕нц╕ якого була невеличка кулька (шишка). -Кабатирка - табакерка. -Нас╕чка з черню - вис╕чений на метал╕ малюнок, орнамент, покритий зверху емаллю (черню) - спец╕альним сплавом темно-с╕рого кольору для прикраси ╕ збереження в╕д короз╕╖. -Образки ╕ кунштики - картинки, якими майстри прикрашали вояцький обладунок. Робили також р╕зн╕ написи: родов╕ та вояцьк╕ титули во╖на, власне ╕м'я меча, щита, рога, бойов╕ дев╕зи та ╕н. Тут бачимо травест╕йне об╕грування, зм╕шування прикрас на стародавн╕й, середньов╕чн╕й та тогочасн╕й збро╖. На завершення - ще й брязкальця та дзв╕нки, доречн╕ на к╕нськ╕й збру╖, дитячих ╕грашках, але не на спорядженн╕ во╖на. -ЗО. Махнула в Пафос оддихать - йдеться про м╕сто Пафос на остров╕ К╕пр╕, де був славнозв╕сний храм Афрод╕ти (Венери), осередок культу богин╕. -32. Уже онагри захрючали - онагр - кабан (К.).У словниках в такому значенн╕ слово "онагр" б╕льше н╕де не заф╕ксоване. Вжива╓ться у значенн╕: дикий осел. -35. А доки в пац╕ будеш грати? - пац╕ (рос. бабки) - дуже давня гра: розставляються р╕зними способами ф╕гурки з к╕сток тварин. По них влучають спец╕альною к╕сткою - битою (╕нколи ╖╖ заливають свинцем). В╕домо багато р╕зновид╕в гри. Грають дво╓ або й б╕льше. -36. В опр╕чне╓ попав число - тобто в число особливих, видатних (див. також коментар: V, 74). -Еней м╕й сват... - н╕хто з роду Евандра не був одружений з кимось ╕з роду Енея, отже, вони н╕би н╕як╕ не свати. Проте в народ╕ сватами ╕нод╕ називали людей, з якими уклали якусь угоду, яким щось продали з свого господарства чи купили у них щось. Купив, продав - породичався. З глибоко╖ давнини ╕де поняття "сват", адресоване людин╕, з якою взагал╕ мав якусь справу, нав╕ть сходився, як з противником, у бою. В "Слов╕ о полку ╤горев╕м", пор╕внюючи битву з бенкетом, автор говорить: "Ту пир докончаша храбр╕и русичи: сваты попоиша, а сами полегоша за землю Рускую". -37. Ум╕╓ ╕ склади читать - у стар╕й дяк╕вськ╕й школ╕ довго (р╕к, а може, й б╕льше) зубрили окрем╕ л╕тери й склади ╕ т╕льки пот╕м складали ╖х у слова та речення. -38. Зайд╕ть к лид╕йському народу - у стародавн╕ часи Л╕д╕я - держава на заход╕ Мало╖ Аз╕╖. Зг╕дно з легендою, етруски, як╕ жили на Апенн╕нському п╕востров╕ до римлян, прийшли сюди з Л╕д╕╖. У поем╕ Верг╕л╕я розпов╕да╓ться, що на час прибуття Енея до ╤тал╕╖ етруски терп╕ли гн╕т тирана Мезент╕я. -Чинш - податок, плата за користування землею. За кр╕посного права "пускати на чинш" значило зам╕нити панщину податком, дати селянам землю в аренду. -Хто ж╕нку мав, сестру, ятровку - слово ятр╕вка повсюдно вжива╓ться у значенн╕ "дружина чолов╕кового брата". Отже, ятр╕вку можуть мати т╕льки ж╕нки. В такому значенн╕ це слово уже ран╕ше вжите в "Ене╖д╕" (див. коментар: III, 46), заф╕ксоване у словниках. Однак тут дане слово вжите у значенн╕, яке уже в добу ╤. Котляревського було глибоким арха╖змом, - ятровкою звуть чолов╕ки ж╕нку свого брата, братову. В такому значенн╕ зустр╕ча╓мо це слово в "Галицько-волинському л╕топису" (XIII ст.), переклад якого зробив Л. Махновець: "По смерт╕ Романов╕и зустр╕чався був король угорський Андр╕й з ятр╕вкою сво╓ю Анною у город╕ Сяноц╕"; "Коли ж настала зима, прийшов король у Галич ╕ прив╕в ятр╕вку свою, велику княгиню Романову" (Жовтень. - 1982. - ? 7. - С. 14, 18). Тут Роман - князь галицький, Анна - його дружина, Андр╕й - король угорський, троюр╕дний брат Романа. Згадан╕ в л╕топису родинн╕ зв'язки ╓ в╕дгуком доби родово╖ с╕м'╖, коли взят╕ братами ж╕нки з чужих род╕в ставали в певних рамках власн╕стю всього роду, ╕ якщо виникала необх╕дн╕сть, один брат переймав обов'язки глави с╕м'╖ другого брата. -Клейноди, животи, обнови - клейноди - коштовност╕, також атрибути влади гетьмана, полковника та ╕н. -Животи - життя. -43. Амбре (франц. аmbrе) - парфуми, духи. Власне "амбра" - застосовувана в парфюмер╕╖ речовина з при╓мним муксусним запахом, яку добувають з кишечника кит╕в-кашалот╕в. -Презент (франц. ргеsent) - подарунок. -44 - 45. Порядок зображених на щит╕ Енея казкових персонаж╕в загалом в╕дпов╕да╓ ╖хн╕й популярност╕. Першою в цьому ряду - казка про ╤васика-Телесика. Тут же зображена казкова зм╕я-чудовисько Жерет╕я. -Вокруг же щита на заломах - залом - вигин, крива, поверхня сфери. На заломах - на верхн╕й випукл╕й частин╕ щита. -Котигорох. Котигорошок - персонаж укра╖нсько╖ народно╖ казки. -╤ван-царевич, Кощ╕й (Кащей), баба-яга - персонаж╕, що ф╕гурують у багатьох укра╖нських, рос╕йських, б╕лоруських народних казках. -Кухарчич, Сучич ╕ Налетич - казков╕ персонаж╕, зараз менше в╕дом╕. -Услужливий Кузьма-Дем'ян - казковий персонаж, ф╕гурував то як одна, то як дв╕ особи. У ╤. Котляревського йдеться про одну, що п╕дтверджу╓ ╕ коментоване м╕сце, - "услужливий" вжите в однин╕. Подв╕йне ╕м'я зумовлене, зокрема, тим, що в кузн╕ кують звичайно два ковал╕. Кузьма-Дем'ян - коваль, також ц╕литель, знахар. Зв'язок м╕ж ковалем ╕ ц╕лителем-знахарем для сучасного читача може бути неясним. Але цей зв'язок стане зрозум╕лим, коли згада╓мо про культ вогню, в╕ру в його маг╕чну силу. У фольклорн╕й образн╕й символ╕ц╕ вогонь - життя, рух, любов. -У церковному календар╕ записан╕ два брати Косма ╕ Дам╕ан, як╕ н╕бито жили у друг╕й половин╕ III ст. недалеко в╕д Риму ╕ прославилися чудод╕йним зц╕ленням хворих, за яке не брали н╕яко╖ винагороди, т╕льки просили в╕рити в сина божого ╤суса Христа. Прийняли мученицьку смерть в╕д заздр╕сного л╕каря-язичника. Канон╕зован╕ церквою брати-л╕кар╕ мають мало сп╕льного з сво╖м фольклорним прототипом. -Дурень з ступою - персонаж народно╖ казки. Нар.: Носиться, як дурень з ступою (Номис. - С. 52). -╤ славний лицар Марципан - Марципан - герой рицарського роману чи пов╕ст╕, в╕домих на Укра╖н╕ та в Рос╕╖ у XVIII ст. -47. В╕н дожидавсь тогд╕ вертепа - вертеп - укра╖нський ляльковий театр. Власне лялькову гру знали на Укра╖н╕, як ╕ ╕нших краях, з давн╕х-давен. Але вертеп виник у зв'язку з розвитком шк╕льно╖ драми десь у XVII ст. Тексти вертепних драм д╕йшли до нас лише з друго╖ половини XVIII ст. ╤. Котляревському, певне, доводилося бачити вертепн╕ театральн╕ д╕йства. Св╕дченням тому ╓ згадка про вертеп в "Ене╖д╕", п'╓си "Наталка Полтавка" та "Москаль-чар╕вник", де письменник розвинув реал╕стичн╕ традиц╕╖ вертепно╖ драми. -51. А на зикратого сам с╕вши - тут зикратий - масть коня. Починаючи з першого повного видання "Ене╖ди" (1842), в коментатор╕в нема╓ одностайност╕ в поясненн╕ цього слова. У словнику, доданому до першого повного видання "Ене╖ди", сказано: зикратий - р╕зноокий к╕нь. У наступних авторитетн╕ших виданнях - "б╕лоокий, а сам ╕ншо╖ маст╕", "б╕лобокий", "з б╕лими боками". В одному з словник╕в укра╖нсько╖ мови зазначено: зикра - оч╕/див.: К. с. - 1889. - Кн. 9. - С. 705). Польське zirkaty - з╕ркатий, людина з блискучими чи то витр╕щеними очима. Але коли йдеться про масть, то, певне, справа не в очах, а в плямах ╕ншо╖, звичайно б╕ло╖ маст╕ навкруги очей. Коли для знавц╕в може й грають якусь роль в╕дм╕нност╕ в кольор╕ к╕нських очей, то для визначення маст╕ вони не мають значення. Тут годиться т╕льки те, що видно на значн╕й в╕ддал╕. Таким чином, у даному раз╕ зикратий - з плямою ╕ншо╖ маст╕ б╕ля ока з одного чи з обох бок╕в. Отже, Турн ╖здив на р╕зномасному кон╕. В минулому значення коня, так само як ╕ вола, в господарств╕ та в╕йськов╕й справ╕ просто неможливо переоц╕нити. Звичайно, люди дуже добре зналися ╕ на т╕й, ╕ на друг╕й тяглов╕й сил╕. В характеристиц╕, оц╕нц╕ коней та вол╕в неабияке значення мала масть та ╕нш╕ пох╕дн╕ ознаки. Так, у спец╕альному досл╕дженн╕ на стор╕нках журналу "Киевская старина" пов╕домлялося, що т╕льки на Брацлавщин╕ (прим╕рно тепер╕шня В╕нниччина) розр╕зняли двадцять в╕дт╕нк╕в маст╕ вол╕в та ще плюс в╕с╕мнадцять р╕зновид╕в за формою р╕г. ╤ вс╕ ц╕ в╕дт╕нки та р╕зновиди мали свою назвукличку. Звичайно, аж н╕як не менше ╕снувало в╕дт╕нк╕в у маст╕ та ╕нших н╕би несутт╓вих зовн╕шн╕х ознаках, коли йшлося про коней. П╕д час куп╕вл╕-продажу коней грали роль не т╕льки в╕дом╕ нам з приказки зуби (визначали в╕к), а й маса ╕нших ознак, у тому числ╕ масть. Ворон╕ кон╕ вважалися витривал╕шими в╕д св╕тл╕ших мастей (буланих, б╕лих, в яблуках та ╕н.). Ряб╕ кон╕ саме через масть поц╕новувалися нижче ╕ мали не дуже добру славу. Отож, "зикратий" Турна, який дал╕ зустр╕неться ще не раз, ма╓ на соб╕ недобру прикмету, несе рутульського вождя до його поразки ╕ загибел╕. -У Верг╕л╕я про коня Турна чита╓мо: "К╕нь фрак╕йський п╕д ним вигра╓, весь у яблуках б╕лих" (книга дев'ята, 49). У стародавн╕х римлян кон╕ з Фрак╕╖ (тепер╕шня Болгар╕я) славилися швидким б╕гом. -54. Набалдашник - тут у значенн╕: накриття переважно з дорого╖ тканини з оздобами. Нар.: Ж╕ночий празник (любитель ж╕ночого товариства, ж╕ночий угодник). -56. Кабак - н╕с. -58. Турн ╖м ╕зволив тимфи дати - тимфа, пимфа - варварський бурсацький жарт. Бурсак Антось в роман╕ А. Свидницького "Люборацьк╕" (написаний у 1861 - 1862 роках) розпов╕да╓ про нього так: "Пинфа от що: в╕зьме паперу та бавовни ╕ скрутить пап╕р в дудочку ╕ в один к╕нець, в тонший, завине ту бавовну, запалить, розду╓. Як добре курить, то запаленим к╕нцем в╕зьме в рот осторожно ╕ подме. То так сапне. Диму, як голова завб╕льшки, висунеться п╕д н╕с. Ще й кожухом накриють, як на кроват╕ спиш. Так закашля╓шся, що ну! Бухика╓ш та й бухика╓ш... ╤ сльози котяться, наче били" (Свидницький А. Люборацьк╕. - К., 1971. - С. 25). -59. Цибелла (К╕белла) - велика мати бог╕в ╕ всього живого на земл╕, богиня родючост╕ й в╕дроджувано╖ природи. -63. Сатурнович, змилосердися - за м╕фолог╕╓ю, Сатурн - батько Зевса, до нього правив людьми ╕ богами. -68. Реб'ятушки - в царськ╕й арм╕╖ узвича╓не звертання во╓начальник╕в до солдат╕в. -Пройшлось сказать Енею: пас - тут пас вжива╓ться у значенн╕: в╕дступаю, пасую. Терм╕н походить з картярсько╖ гри - в╕дмова в╕д участ╕ в даному розиграш╕ до наступно╖ роздач╕ карт. -71. Ходили рунди по валах - рунда - команда, що перев╕ряла вартов╕ пости. -74. М╕й батько був сердюк опр╕чний - сердюки - гетьманська гвард╕я, утворена на Л╕вобережн╕й Укра╖н╕ в 60-х роках XVII ст. Сердюцьк╕ полки пор╕вняно з територ╕альними полками, або, як ╖х ще тод╕ називали, городовими, були невелик╕, до п'ятисот козак╕в. Вони охороняли резиденц╕ю гетьмана, в╕йськову артилер╕ю, склади продовольства ╕ бо╓припас╕в, виконували пол╕цейськ╕ функц╕╖. Перебували на повному утриманн╕ гетьмансько╖ казни, були л╕кв╕дован╕ у 1726 р. -Опр╕чний - особливий, в╕дм╕нний в╕д ╕нших, тут: видний, видатний. -78. ╤носи! - згода, хай буде так. -79. Дорожку знаю я окромну - тобто окрему, потайну. -80. ╤ красовулю п╕днесли - кросовуля - велика чарка (К.). -81. Земл╕, овець ╕ дать по плугу - тут у значенн╕: дати по плугу вол╕в - по дв╕ пари. -В чиновн╕ вивесть об╕щав - тобто в чиновники, що займали якусь посаду в урядових установах. Чиновники належали до прив╕лейованого стану, мали звичайно потомствене або особисте дворянство. -82. Козак природ╕ покоривсь - тобто п╕дкоритися сво╖й козацьк╕й вдач╕. -83. Ви сами мали пан╕матку - мати ╤ула, перша дружина Енея - Креуза, загинула п╕д час утеч╕ з Тро╖. -84. Тво╖м буть братом не стижуся - перед нами еп╕зод, що воскреша╓ характерний для крзацтва звичай ╕ показу╓, наск╕льки сильною була серед нього традиц╕я побратимства. Во╓начальник, що сто╖ть на вищих шаблях сусп╕льно╖ ╕╓рарх╕╖, урочисто перед громадою назива╓ сво╖м братом простого во╖на, що добров╕льно йде на подвиг, клянеться заступити його матер╕ р╕дного сина. -╤ тут же - бурлескна гра: поняття з побуту рос╕йсько╖ регулярно╖ арм╕╖ - "пайок", "кватира" - поставлен╕ в один ряд з речами патр╕архального козацького та селянського побуту. Все назване зм╕шувалось ╕ в реальному житт╕ Укра╖ни к╕нця XVIII - початку XIX ст., проте "пайок" ╕ "кватира" не були властив╕ побуту старо╖ селянки. -86. П╕кет - передовий сторожовий пост, застава. -87. У Верг╕л╕я про Рамента (Рамнета) чита╓мо: -Сам в╕н був цар ╕ в╕щун, ╕ Турну-царев╕ був милий; -Та в╕щуванням загину в╕д себе не м╕г в╕двернути -(Верг╕л╕й. - Кн. 9. - Ряд. 327 - 328). -Тестамент - запов╕т, дух╕вниця. -88. Потиснув, мов Хому Ярема - маються на уваз╕ ком╕чн╕ персонаж╕ в фольклор╕ укра╖нського, рос╕йського та б╕лоруського народ╕в. Хома ╕ Ярема ф╕гурують у жарт╕вливих п╕снях, анекдотах, лубочних картинках (малювань). В одн╕й з п╕сень зустр╕ча╓мо слова, що нагадують коментований рядок "Ене╖ди": -...Ход╕мо у церкву -Богу молиться. -Хома над╕в ризи, -А Ярема взяв книги. -Де не взявся п╕п та дяк - -Хома вискочив у двер╕, -А Ярема у в╕кно. -Як затис та й затис - -Та й Хому притис... -(Укра╖нськ╕ народн╕ п╕сн╕ в записах Осипа та Федора Бодянських. - К" 1978. - С. 269). -91. Пальонка - вид гор╕лки. -╤ приколов його, як кв╕тку, Що баби колють на нам╕тку - нам╕тка - святкове вбрання одружено╖ ж╕нки; довге, мало не до земл╕, покривало, яким зав'язували поверх оч╕пка голову. Прийнято було пок╕йницю в домовин╕ покривати зверху нам╕ткою. ╤нколи до нам╕тки пришпилювали воскову кв╕тку. -93. Агап╕й Шамрай так коменту╓ це м╕сце: "Слимаки - монастирськ╕ служки... ╤ знову в ц╕й строф╕ - яскрава картина з побуту школяр╕в старих час╕в ("курохват╕в"), як╕ добували соб╕ прожиток не завжди достойними способами. Ц╕каво в╕дзначити, що для них господар╕, у яких вони крали, то "вороже плем'я" - Гевали ╕ Амалики. За б╕бл╕╓ю, Амалик - родоначальник племен╕ амалик╕тян, що ворогувало з ╓вреями, а Гевал - назва народу арабського походження - гевал╕тян, - що так само ворогував з ╤зра╖лем. Зв╕дси в б╕бл╕╖, а пот╕м п╕зн╕ше ╕ в мов╕ дух╕вництва ц╕ назви стали загалом означати людей "чужих", "ворожих". Причому назву "гевал" вживали в зневажливому значенн╕ - простак, груб╕ян та ╕н. Це зневажливе ставлення до м╕щанства ╕ селянства з боку школяр╕в типове для тих час╕в, коли навчальн╕ заклади були ╕зольован╕, користувалися самоврядуванням, ╕ школяр╕, або "спуде╖", розвивали в соб╕ профес╕ональну замкнен╕сть ╕ деяку погорду до ╕нших "неосв╕чених" стан╕в. (Так само, як, наприклад, для н╕мецьких студент╕в середньов╕чних ун╕верситет╕в, вс╕, хто не належали до "ученого стану", називались звисока "ф╕л╕ст╕млянами", або скорочено - "ф╕л╕стерами". Знов-таки б╕бл╕йна терм╕нолог╕я - ф╕л╕ст╕мляни - народ, що ворогував з ╓вреями)" (Котляревський ╤.П. Повне з╕бр. твор╕в: У 2 т. - К., 1952. - Т. 1. - С. 525 - 526). -Що роблять часто ╕ дяки - мандрован╕ дяки, бурсаки. -95. Дали рутульцям накарпас - дали прочуханки. -Кал - грязь. -По сам пас (пол.) - по пояс. -96. Волсент - проводир к╕нноти латинян. -101. Уже знайома нам бурсацька макарон╕чна мова (див. коментар: IV, 46 - 47). Переклавши латинськ╕ слова, сл╕д читати: -Гр╕х робиш, брате милий, -Невинному смерть зада╓ш: -Я дурень, розб╕йник, розбишака, -Найб╕льший нег╕дник! гайдамака; -Пост╕й! невинную кров лл╓ш. -На що ж розраховував Низ, звертаючись до Волсента на бурсацькому арго? Щоб збити з пантелику, виграти час, затримати п╕днесений над головою друга палаш. А ще мав над╕ю, що Волсент хоч на якийсь момент прийме його за людину з свого табору, адже зрозум╕ле т╕льки бурсакам арго служило свого роду паролем. -111 - 112. Ц╕ строфи написан╕ в дус╕ народних голос╕нь матер╕ за сином-одинаком. -115. Що мов на його сап напав - тут сап - утруднене, свистяче дихання через закладений н╕с. -116. ...Брат брата в батька луплять - лаються. -Гак в м╕дн╕ клекотить гаряч╕й - м╕дня - п╕дпри╓мство, де плавлять м╕дь. -Гак в кабац╕ кричить п╕ддячий - кабак (рос.) - шинок. У стар╕ часи було прийнято р╕зн╕ урядов╕ укази та розпорядження читати в людних м╕сцях: на ярмарках, площах, у шинках тощо. Звичайно, п╕ддячому особливо доводилося п╕двищувати голос у шинках, щоб перекричати п'яний гам╕р. -118. Парнас - гора в Грец╕╖, де, за м╕фолог╕╓ю, перебував покровитель мистецтв Аполлон ╕ музи. -Пегас - у грецьк╕й м╕фолог╕╖ - крилатий к╕нь. На вершин╕ гори Гел╕кон вибив копитом джерело, з якого пили воду музи ╕ яке давало натхнення поетам. -120. Якраз ╕ тарани вродились - тарани застосовувалися п╕д час штурм╕в фортець. Тяжку, оббиту металом колоду п╕дв╕шували на канатах чи ланцюгах на поставлених на колеса поперечках. Таран п╕дкочували до кр╕посно╖ ст╕ни чи то брами ╕, розгойдуючи, били в не╖ колодою. Оббитому металом чи ц╕лком метал╕чному передньому к╕нцев╕ колоди ╕нколи надавали форму баранячо╖ голови. За аналог╕чним принципом працювали тарани - дерев'ян╕ довбн╕ - в ол╕йницях. П╕дв╕шеними до стел╕ таранами п╕дбивали клини, як╕ притискали прес, що вичавлював з в╕дпов╕дно п╕дготовленого нас╕ння ол╕ю. Застосовувалися тарани ╕ для пресування воску на воскоб╕йнях. Тут продовжу╓ться розпочате у четверт╕й частин╕ "Ене╖ди" травест╕йне об╕грування, ком╕чне зниження збро╖, бойового обладунку двох воюючих арм╕й, ототожнення ╖х з предметами господарського вжитку. До того ж, вс╕ давн╕ш╕ види збро╖ беруть св╕й початок в╕д предмет╕в господарського вжитку (т╕ ж тарани, вся холодна або ще говорили - б╕ла зброя, певною м╕рою ╕ вогнепальна). Зам╕сть бойових таран╕в рутульц╕ використовують довбн╕ з ол╕йниць, якими проти фортечних укр╕плень н╕чого не вд╕╓ш. Тимчасом у наступн╕й строф╕ з ╖х допомогою в╕йсько Турна валить браму. -123. Геленор - троянський во╖н, син л╕д╕йського царя ╕ рабин╕ Л╕к╕мн╕╖ (Верг╕л╕й. - Кн. 9. - Ряд. 544 - 549). -Лик - у Верг╕л╕я Л╕кос (Верг╕л╕й. - Кн. 9. - Ряд. 556 - 566). -Верлань - крикун. -Кундель - в╕вчарка степово╖ породи. -╤, мов на поступки, хот╕лось Рутульцям перегону дать - змагаючись у б╕гах наввипередки чи що ╕нше, бува╓, ╕дуть на поступки, скаж╕мо: "починай б╕гти першим". Як у шахматах, починаючи гру з явно слаб╕шим противником, ╕нколи дають фору - зн╕мають з дошки якусь ф╕гуру. -124. Пробралися подуть тичок - тобто пом╕рятися силою в по╓динку, бою. У народних казках геро╖ ╕нколи, перш н╕ж почати по╓динок, а то й перериваючи його, дмуть т╕чок (м╕сце по╓динку), щоб в такий спос╕б виявити, хто з них сильн╕ший. -129. Лигагь латинськ╕╖ потали! - потапц╕ - особливо злиденна страва: хл╕б, накришений у посолену воду. Нар.: Лигай потапц╕, впустивши в юшку (Номис. - С. 235). -131. По-сербськи величали в╕ру - тобто лаялися нецензурними словами. -132. Гол╕аф - б╕бл╕йний велетень ╕ силач. -Один дражнився Бит╕асом - травест╕йне об╕грування ╕мен╕ троянця Б╕т╕й у Верг╕л╕я. -╤з Кочубейським в╕н Тарасом - ма╓ться на уваз╕ слуга великих магнат╕в, княз╕в Кочубе╖в, як╕ мали ма╓тки в Диканьц╕, сам╕й Полтав╕, ╕нших м╕сцях. Котляревський добре знав Кочубе╖в ╕ ╖хн╓ оточення. Одному з них, Семенов╕ Михайловичу Кочубею (1778 - 1835) присвятив власноручно п╕дготовлене видання "Ене╖ди" (1809). -137. Стратилат - во╓начальник, ватажок в╕йська. -139. Келебердянськая верства - локальна приказка. Матв╕й Номис до приказки "Випросталась, як семисотна верства" да╓ таку прим╕тку: "Семисотн╕ верстви були за цариц╕ Катерини. По старих шляхах вони ще й тепер (середина XIX ст. - О. С.) ╕нод╕ ╓: дубов╕, висок╕. Пирятинська верства теж семисотна, - себто верства, що вони стоять по старому шляху з Переяслава у Лубни" (Номис. - С. 288). -Келеберда - м╕стечко Полтавського полку. -Попав богиню камнем в лад - тобто в лоно. Тут: лоно - низ живота. -142. Генеральний обозний - одна з вищих посад у гетьманському уряд╕ на Укра╖н╕. У його в╕данн╕ була орган╕зац╕я ╕ постачання в╕йська, артилер╕я. Генеральний обозний також брав участь у зносинах з ╕ншими державами, переговорах з ╕ноземними послами, зас╕дав у генеральному суд╕. Були також полков╕ обозн╕. - -ЧАСТИНА ШОСТА -1. Б╕жать в олимпську карвасар - йдеться про одну з давн╕х форм народного судочинства, щось близьке до третейського суду чи суду чест╕ (в╕дпов╕дно в рос╕йського народу - "на миру"). Обран╕ громадою авторитетн╕ люди вислуховували обидв╕ сторони ╕ тут же виносили сво╓ р╕шення. Слово "карвасар", як ╕ сама ╕нституц╕я суду на ярмарку, давн╓, уже в часи Котляревського можливо сприймалося як арха╖зм. -3. Як грек на н╕жинськ╕ ковбаси - це вже друга згадка про грек╕в-колон╕ст╕в на Укра╖н╕ (див. коментар: IV, 125). Нар.: Ласий, як до ковбас. Ласий на ковбаси (Номис. - С. 98). -Я намочу вас в шевський, квас - шевський квас - розчин дубильно╖ речовини для вичинювання шкур. -4. Запру в смирительних домах - так╕ будинки були введен╕ при Петр╕ ╤ для ув'язнення за пор╕вняно незначн╕ злочини. Коли перед судом поставала особа з прив╕лейованих стан╕в (а богин╕ ж сюди належать), вона по можливост╕ в╕дбувала покарання в такому будинку, а не в тюрм╕. Як м╕сця ув'язнення ц╕ будинки припинили ╕снування у 1884 р. -Ж╕нок там на тютюн м╕няють - ще один, уже трет╕й (див. коментар: III, 3; IV, 126) в╕дгук у поем╕ п╕сн╕ "Гей на гор╕ та женц╕ жнуть". Тут рем╕н╕сценц╕я рядк╕в: -А позаду Сагайдачний, -Що пром╕няв ж╕нку -На тютюн та люльку, -Необачний. -6. В античн╕й м╕фолог╕╖ Венера традиц╕йно прихильна до Марса - бога в╕йни. Тому природно, що тут вона виступа╓ ще й в образ╕ марк╕танки. Останн╕ супроводжували арм╕ю в походах, торгували р╕зними продуктами, напоями, предметами солдатського вжитку. -╤ бите з ними м'ясо ╖ла - тобто м'ясо настр╕ляно╖ дичини. -7. Л╕тературознавець Юр╕й ╤вак╕н слушно вказу╓ на перегук еп╕зод╕в ╕з побуту небожител╕в у шост╕й частин╕ "Ене╖ди" з творами Шевченка останн╕х рок╕в життя: "Юродивий" (1857), "Муза" (1858), "Слава" (1858), "Г╕мн черничий" (1860). Коментуючи рядки в╕рша "Слава": -А ти, задрипанко, шинкарко, -Перекупко п'яна! -Де ти в ката забарилась... -Моя крале мальована, -зазнача╓: "Говорячи про стил╕стичну залежн╕сть Шевченкового твору в╕д бурлескно╖ традиц╕╖, ма╓мо на уваз╕ передус╕м "Ене╖ду" Котляревського. Вже лайливе звернення до слави в перших рядках в╕рша сво╖м ком╕чним нагромадженням лайливих визначень нагаду╓ славнозв╕сну "художню лайку" персонаж╕в "Ене╖ди". Шевченкова "краля мальована" дещо схожа на таку ж легковажну Венеру з "Ене╖ди", що "все з во╓нними жила" (╤вак╕н Ю. О. Коментар до "Кобзаря" Шевченка: Поез╕╖ 1847 - 1861 рр. - К., 1968. - С. 243). -9. фриг╕йське плем'я не проклято - тут ╕ дал╕ фр╕г╕йц╕ - троянц╕. Фр╕г╕╓ю називали область Мало╖ Аз╕╖, в межах яко╖ була Троя. -10. Прометей (у грецьк╕й м╕фолог╕╖) - добрий титан, оборонець людей. Допом╕г Зевсов╕ перемогти злих титан╕в ╕ здобути владу над св╕том; викрав з Ол╕мпа вогонь ╕ прин╕с людям. За це Зевс звел╕в прикувати Прометея до скел╕ на Кавказ╕ ╕ прир╕к на в╕чн╕ муки: щодень орел розкльовував йому печ╕нку, а на другий день вона виростала знову. Так прикутий Прометей мучився протягом тисячол╕ть, поки його не визволив Геракл. "Прометей, - за словами К. Маркса, - найблагородн╕ший святий ╕ мученик у ф╕лософському календар╕" (Маркс К., Енгельс Ф.3 ранн╕х твор╕в. - К., 1973. - С. 22). Образ Прометея - мужнього захисника людини, поборника добра ╕ справедливост╕ - один з найважлив╕ших в ряду в╕чних образ╕в св╕тово╖ л╕тератури. Появившись в "Ене╖д╕" ╤. Котляревського, так само як ╕ ╕нш╕ образи поеми, в травест╕йно-гумористичному контекст╕, Прометей продовжив сво╓ життя в укра╖нськ╕й л╕тератур╕. -12. Як дам! оч╕пок ╕злетить... - збити оч╕пок ж╕нц╕ (д╕вчата оч╕пка не носили) - означало завдати ╖й сорому. Тадей Рильський у статт╕ "До вивчення укра╖нського народного св╕тогляду" писав: "Я пам'ятаю випадок, коли семил╕тн╕й хлопчина, граючись, скинув оч╕пок зам╕жн╕й ж╕нц╕ в товариств╕. Ж╕нка розплакалася в╕д образи, що в╕н змусив ╖╖, чесну молодицю "св╕тити волоссям". Я пам'ятаю, наск╕льки безусп╕шними були якось мо╖ спроби ут╕шити гн╕в одн╕╓╖ молодиц╕ на ╕ншу, головним чином задля того, що остання ╖╖ "розч╕пчила". -13. ...Наш олимпський предводитель - дворяни губерн╕╖ та пов╕ту на спец╕альних з╕браннях обирали з-пом╕ж себе на певний строк предводителя дворянства з числа найб╕льш знатних та авторитетних. Так, з утворенням Полтавсько╖ губерн╕╖ 1802 р. першим предводителем (маршалком) був обраний князь С. М. Кочубей, що в╕д╕грав певну роль ╕ в житт╕ автора "Ене╖ди". В шост╕й частин╕ поеми - пом╕тн╕ше упод╕бнення небожител╕в великопанськ╕й дворянськ╕й верх╕вц╕, а земних владик - середньому та нижчому прошарков╕ дворянства з прикметами ╖хнього побуту. -Зводниця цитерська - походить в╕д назви острова Ц╕тера (К╕фера), де був особливо поширений культ Венери ╕ знаходився ╖╖ храм. Ц╕тера - одне з ╕мен Венери. -14. У восьм╕й п╕сн╕ Гомерово╖ "Од╕ссе╖" розпов╕да╓ться, як Афрод╕та (Венера) зраджувала свого чолов╕ка Гефеста (Вулкана) з богом в╕йни Аресом (Марсом). Розлючений Вулкан у сво╓му дом╕ потай прилаштував над ложем с╕т╕ ("Мов павутиння легке, н╕хто ╖х побачить не м╕г би..."), якими Марс ╕ Венера в момент ╖хнього побачення були накрит╕, а пот╕м прив'язан╕ до ложа. Вулкан скликав подивитися на сп╕йманих ус╕х бог╕в Ол╕мпа. У Котляревського кара ревнивого чолов╕ка зображена в дус╕ давн╕х народних звича╖в - Вулкан п╕др╕зав зрадниц╕ пелену. У такому вигляд╕ викритих розпутниць виводили на люди. -Ретязьок - поводок, прив'язь. -15. То верб'я золоте росло - верба, що росте, кв╕ту╓, - символ родючост╕, достатку, житт╓во╖ сили, тод╕ як суха - ос╕док злого духу, всього ворожого життю. До примовки "Золоте верб'╓ за ним росте" ╤ван Франко да╓ пояснення: "Говорять про щасливого, вс╕ма любленого чолов╕ка, що ширить довкола себе рад╕сть ╕ задоволення" (Франко. Припов╕дки. - Т. 2. - С. 209). Чи не част╕ше ця примовка ф╕гуру╓ в ╕рон╕чному значенн╕, в╕д супротивного, приклада╓ться в насм╕шку до н╕кчемно╖, осоружно╖ людини, як у даному випадку. Нар.: Куди не повернеться - золоте верб'я росте. (╤нод╕ так хвалять, а ╕нод╕ ганять. - Номис. - С. 62). -16. Набро╖ти - натворити, нако╖ти. -Мов т╕лько вил╕зла з води - за одним з м╕ф╕в, Венера народилася з морсько╖ п╕ни б╕ля скел╕ на берез╕ острова Кр╕т. -Невиннича╓ть, мов Сусанна - ма╓ться на уваз╕ б╕бл╕йний персонаж Сусанна (Старий зав╕т, книга Дан╕╖ла, глава 13). ╖╖ пересл╕дували два пох╕тлив╕ д╕ди ╕, не добившись свого, оббрехали, звинувативши у зрад╕ чолов╕ков╕. Сусанну виправдав ╕ врятував в╕д смертно╖ кари юнак-пророк Дан╕╖л. У сучасному канон╕чному текст╕ б╕бл╕╖ еп╕зод з Сусанною в╕дсутн╕й. Вважають, що в╕н не ма╓ ╕сторично╖ основи ╕ вставлений у старозав╕тний текст п╕зн╕ше, десь у ╤ ст. до н. е. -Не д╕ждеш з бабкою сво╓ю - за м╕фолог╕╓ю, богиня Венера бабус╕, так само як ╕ матер╕, не ма╓. Проте тут згадка про бабусю на м╕сц╕. Адже Юнона в запал╕ лайки докоря╓ Венер╕, що та вида╓ себе за цнотливу старосв╕тську хуторянську панночку. А панночки в патр╕архальних пом╕щицьких с╕м'ях звичайно виростали п╕д оп╕кою бабусь. -17. ...На угори слаби - ╕д╕оматичний вираз; застосову╓ться з фривольним ╕нколи в╕дт╕нком, до невитриманих людей. -Утори - вир╕з, жолобок на краю бочки, в який вставляють дно. -18. По п'ятах виб'ю чубуками - знову зустр╕ча╓мо тут рису дворянського побуту. Чубуки - довг╕, не менше метра палиц╕, лозини, або мундштуки для люльки, прийнят╕ у дворянському середовищ╕ т╕╓╖ доби. "По п'ятах чубуками" - специф╕чна кара для ос╕б "благородного стану". Справа в тому, що ф╕зичне покарання дорослих дворян заборонялося законом. У п╕дписан╕й Катериною II "Грамот╕ на права, в╕льност╕ й переваги рос╕йського дворянства" (1785) зазначалося: "Т╕лесне покарання хай не д╕ткнеться благородного" (Полное собрание законов Российской империи с 1649 г. - Спб., 1830. - Т. 20. - С. 347). На недовгий час це положення було скасоване ╕мператором Павлом ╤, а п╕сля його смерт╕ знову в╕дновлене. Палицею чи то чубуком по п'ятах - ╕ боляче, ╕ сл╕ду нема╓, ╕ на ноги якийсь час не стане, щоб поб╕гти скаржитись. А коли й рушить, скаж╕мо, дружина до предводителя дворянства, то хай докаже, що ╖╖ побито, коли сл╕ди в╕дсутн╕. -20. ╤ стать на Шведськую могилу - це значить на братську могилу, в як╕й похован╕ рос╕йськ╕ та укра╖нськ╕ во╖ни, що загинули п╕д час Полтавсько╖ битви. Могила сто╖ть на пол╕ битви, близько шести к╕лометр╕в в╕д Полтави. -22. Язик його тож не клесачка - клесачка - шевське знаряддя, м╕цна коротенька палиця, якою розгладжують (виклесують) шви. -23. Див. коментар: IV,. 97. -24. ╤з Стех╕вки то шинкаренко - Стех╕вка - село за 12 - 15 к╕лометр╕в на п╕вн╕ч в╕д Полтави. Склада╓ться враження, що Тигренко реальна особа, як Вернигора Мус╕й серед троянц╕в, зустр╕нутих Ене╓м у п╕дземному царств╕ (III, 107). Одначе таких в╕домостей нема╓. Треба думати, пр╕звище Тигренко походить в╕д назви корабля, на якому у Верг╕л╕я плив Массик з╕ сво╖м в╕йськом ("Перший Масс╕к, що на м╕дному "Т╕гр╕" прор╕зу╓ хвил╕; Тисяча хлопц╕в у нього..." - Верг╕л╕ й. - Кн. 10. - Ряд. 166 - 167). -25. Сей лежнем в винницях служив - тут гра сл╕в: 1) лежень - лежебока, ледащо; 2) груба колода, брус, що лежить на земл╕ ╕ служить опорою для чого-небудь. Прим╕ром, на лежнях, част╕ше кажуть - лежаках, стоять чани з брагою на винокурнях. -Недавно з кошельком ходив - тобто терп╕в нестатки, жив б╕дно. Про того, хто не мав свого господарства, жив т╕льки з того, що десь д╕стане або заробить, в народ╕ говорили: "Тягнеться з грошика та з кошика". -Зробила паном ╕з чупруна - чупрун - простолюдин. -27. Корея, кирея - верхн╕й довгий з грубого сукна одяг з в╕длогою. -Го родом з Глухова ╕риста - Глух╕в - старовинне укра╖нське м╕сто. Було резиденц╕╓ю останнього гетьмана Кирила Розумовського у 1750 - 1764 роках, адм╕н╕стративним центром Л╕вобережно╖ Укра╖ни. Зараз Глух╕в - м╕сто Сумсько╖ област╕, районний центр. -29. По пальцям тож не розл╕чу - названо вс╕ народн╕ способи л╕чби та обл╕ку в минулому. На пальцях - ясно. Карб╕ж - зарубки, позначки на чому-небудь, звичайно на палиц╕. Часто при позичках, р╕зних господарських обл╕ково-торгових операц╕ях така палиця служила юридичним документом. Зв╕дси п╕шла укра╖нська назва основно╖ грошово╖ одиниц╕ - карбованець (карбувати). Названий ╕ пор╕вняно нов╕ший спос╕б л╕чби - "на щотах" (рах╕вниц╕). -ЗО. Волосожар - народна назва суз╕р'я Плеяд; етимолог╕ю цього слова пов'язують з вогненно-б╕лявим, н╕би палаючим, волоссям людини. -В╕з - народна назва суз╕р'я Велико╖ Ведмедиц╕. -А хто прудився у кабиць - даний рядок, а в╕дтак ╕ вся змальована тут картина н╕чного козацького табору, е в╕ддаленою рем╕н╕сценц╕╓ю укра╖нсько╖ народно╖ картини "Козак Мамай", зокрема одного з ╖╖ численних вар╕ант╕в, п╕дписуваного: -Козак - душа правдивая, сорочки не ма╓, -Коли не п'╓, то вош╕ б'╓, а все не гуля╓. -У п'╓с╕ "Наталка Полтавка" ╤. Котляревського цей крилатий гумористичний вираз уже прямо сплива╓ в текст╕, одначе дещо зм╕нений в╕дпов╕дно до поетично-молодечо╖ вдач╕ сироти "без роду, без племен╕" Миколи. Збираючись ╕ти шукати дол╕ на Чорномор╕ю, куди переселилася частина запорожц╕в, Микола говорить: "Люблю я козак╕в за ╖х обичай! Вони коли не п'ють, то людей б'ють, а все не гуляють... Я з чорноморцями буду тетерю ╖сти, гор╕лку пити, люльку курити ╕ черкес бити" (д╕я друга, ява перша). -Прудитися - виганяти бл╕х з одягу на вогн╕. Також бити вош╕. -Кабиця - тут у значенн╕: пох╕дне польове вогнище. Зараз на п╕вдн╕ Укра╖ни кабицею називають л╕тню п╕ч надвор╕. -44. Дутеля з'╖сти - померти. Дутель - порожн╕й гор╕х. -47. Хто не сус╕ль, тому кабаки - сус╕ль - те саме, що "шасть", "шмиг", тобто втекти. Кабаки дати, втерти - покарати. Отже: хто не втече, тому погибель. -╤ коси на траву найшли - всупереч приказц╕ "Найшла коса на кам╕нь" аркадяни косять рутульц╕в, мов траву. -52. Комлицькой буркою прикрили - тобто калмицькою. -57. ╤ в тарадайц╕ напирають - тут у травест╕╖ вжива╓ться слово "тарадайка", так само як ран╕ше бендюги, зам╕сть того, щоб сказати "бойова кол╕сниця". -64. Юнона в котика з ним грала - дитяча гра "в котика й мишки": мишка вт╕ка╓, котик ╖╖ доганя╓. -66. В кере╕ б╕дного Сихея - тобто в кире╖ чолов╕ка Д╕дони, убитого ╖╖ братом П╕гмал╕оном. Лише один раз ╤. Котляревський назива╓ пок╕йного чолов╕ка Д╕дони по ╕мен╕. -67. Не греч╕ - нечемно, не ╜речно. -70. Таку Юнона зливши кулю - злити кулю - вчинити неспод╕ванку, фокус, хвацько обернутися. -Перевернувш╕╖ся в зозулю - зозуля, поряд з павою, вважалася священним птахом Юнони. -71. У Верг╕л╕я назван╕ тут Оре, Парфен, Пальм не рутульц╕, а троянц╕ (Верг╕л╕й. - Кн. 10. - Ряд. 750 - 832), отже, ╖х Еней убити не м╕г. Пальма убив етруський цар Мезент╕й; Оре ╕ Парфен загинули в╕д руки мезент╕йського во╖на Рапона. Лутаг ╕ Лавз - во╖ни з рутульського стану. -Витерти ворсу - тут у значенн╕: дати прочуханки, побити. -74. Варяниця, варениця - виготовлений для вареник╕в, розкачаний на коржик шматочок т╕ста, зварений без начинки разом з варениками ╕ разом з ними поданий на ст╕л. -77. П╕дкоморий - дворецький, наглядач ╕ розпорядник при корол╕вському двор╕ у Польщ╕. -Любистком мухи обганяв - на Укра╖н╕ любисток - перше з╕лля, яким обкладають пок╕йника. -Гайстер - айстра. -78. Запхнули за щоку п'ятак - у статт╕ нев╕домого автора про укра╖нськ╕ похоронн╕ обряди ╕ пов╕р'я в журнал╕ "Киевская старина" чита╓мо: "Що стосу╓ться монети, то ╕нколи ╖╖ вкладають в рот пок╕йников╕ за л╕ву щоку, а ╕нколи зав'язують в платок ╕ кладуть за пазуху, теж з л╕вого боку. В╕дносно мети цього обряду я там чув (у сел╕ Красноп╕лля в десяти верстах в╕д Коропа. - О. С.), м╕ж ╕ншим в╕д людини грамотно╖, буквальне повторення класичного в╕рування, що вона потр╕бна для плати за пере╖зд через р╕чку на паром╕" (К. с. - 1890. - Т. ЗО. - Кн. 8. - С. 332 - 333). -79. Тогд╕ якийсь ╖х филозоп - тобто бурсак, студент вищого, останнього, класу (з двор╕чним, ╕нколи трир╕чним строком навчання) в духовних школах. ╤ван франко до примовки "ф╕льозоф: обутий, а сл╕ди бос╕ за ним" да╓ таку прим╕тку: "В давн╕х школах студенти двох найвищих клас... Так╕ ф╕лософи дуже часто не к╕нчали науки, пускалися на мандр╕вку, робилися дяками або писарями, бували ╕нод╕ душею корчемних компан╕й, як╕ забавлялися сво╖ми ф╕глями, але при т╕м бували також предметом насм╕ху для багатших господар╕в" (Франко. Припов╕дки. - Т. 3. - С. 250). Образ такого дяка Галушкинського, п╕д явним впливом "Ене╖ди", та парод╕ю на його надгробне слово да╓ Григор╕й Кв╕тка-Основ'яненко в пов╕ст╕ "Пан Халявський" (1840). -80. Паллантей. - столиця царя Евандра. -82. ╤ вс╕ асесорського чина - тобто зг╕дно з "Табелем про ранги", введеного Петром ╤ для вс╕х, хто перебував на державн╕й цив╕льн╕й ╕ во╓нн╕й служб╕, чину колежського асесора. "Табель про ранги" под╕ляв ус╕х чиновник╕в на чотирнадцять клас╕в, в╕д найнижчого (колежського рег╕стратора) до найвищого (у цив╕льн╕й служб╕ - канцлера, у во╓нн╕й - генерал-фельдмаршала). Колежський асесор, рахуючи в╕д найвищого, - восьмий клас, у арм╕╖ йому в╕дпов╕дав чин кап╕тана. Для основно╖ маси служилого люду, який, зг╕дно з положенням того ж "Табеля", починав службу з найнижчого щабля, чин колежського асесора був вершиною кар'╓ри. Вище п╕дн╕малися одиниц╕. Це були якраз т╕ винятки, що п╕дтверджують правило. П╕днявшись до восьмого класу, одержували потомствене дворянство (було ще особисте дворянство). -Драгоман - перекладач при дипломатичн╕й м╕с╕╖, посольств╕. -83. Не ворог, хто уже дублений - тобто мертвий, задуб╕лий. -84 - 85. Ще один зразок макарон╕чно╖ мови на бурсацький лад. Пода╓мо п╕дрядковий переклад промови Енея перед латинськими послами: -Латин цар ╓сть невгомонний, -А Турн найг╕рший дурак. -╤ нав╕що воювать вам з╕ мною? -Латина вважаю за сл╕пого, -А вас, сенатори, без ума; -Латину рад мир дати, -Дозволю мертвих поховати, -╤ злост╕ на вас нема. -Один ╓сть Турн ворог м╕й, -Сам, отже, повинен воювать; -Велить так доля, щоб Еней -Вам був цар, Амат╕ зять. -Щоб привести до к╕нця в╕йну, -Ми зробим з Турном по╓динок, -Про що вс╕м кров проливать? -Чи Турн буде, чи Еней -Латинським ск╕петром управлять - -Укажеть меч або бог. -86. Дрансес - у Верг╕л╕я Драк, рутулець, вороже настро╓ний проти Турна. -90. Трахон - у Верг╕л╕я Гархон, во╓начальник етруських загон╕в, що виступали на боц╕ Енея. Разом з Ене╓м п╕д╕йшов на допомогу оточеним у фортец╕ троянцям. -91 - 92. У стародавн╕х римлян ╕снував звичай спалювати трупи на вогнищ╕. При цьому прийнято було кидати у вогонь р╕зн╕ реч╕, як╕ могли згодитися неб╕жчиков╕ у загробному житт╕. Чим ц╕нн╕шу р╕ч кидали у вогнище, тим б╕льшу шану в╕ддавали пок╕йному. -Келеп - бойова палиця з булавою або металевим тягарем яко╖сь ╕ншо╖ форми. -Трохи, тороки - ремен╕ коло задньо╖ луки (вигину) с╕дла для закр╕плення сумок, одягу, збро╖ та ╕н. -Волоки - мотузки чи рем╕нц╕, якими зав'язують постоли та обв'язують онуч╕ на ноз╕. -93, Лаврент - м╕сто в Лац╕╖, столиця царя Латина. Було розташовано серед лаврових л╕с╕в. -Поспульство, посп╕льство - народ. -95. Брехун, юриста, крюк, п╕дтяга - п╕ти в юристи у феодально-кр╕посницьк╕й Рос╕йськ╕й ╕мпер╕╖ означало п╕ти, за виразом самого ╤. Котляревського, в "п'явки людськ╕╖". Серед ус╕х змальованих в "Ене╖д╕" сусп╕льних стан╕в не було такого, про якого б поет в╕дгукувався з таким сарказмом ╕ гн╕вом, як про юрист╕в. Сл╕д звернути увагу, в якому ряду тут сто╖ть "юриста", П╕дтяга - злод╕й (в╕д "тягнути", "п╕дтягати"). Пор. також строфу про "злидн╕в" б╕ля входу до пекла (III, 47), про чиновну брат╕ю в самому пекл╕ (III, 73), характеристику Возного в "Наталц╕ Полтавц╕" устами Миколи: "Юриста завзятий ╕ хапун такий, що ╕з р╕дного батька злупить!" (д╕я 2, ява 4). -96. Д╕омид - у Верг╕л╕я Д╕омед, уславлений грецький герой. Силою ╕ хоробр╕стю поступався т╕льки перед Ах╕ллом. Брав участь у Троянськ╕й в╕йн╕ на боц╕ грек╕в. У битв╕ п╕д Тро╓ю поранив богиню Венеру ╕ самого бога в╕йни Марса. П╕сля пад╕ння Тро╖ оселився в ╤тал╕╖ ╕ заснував там к╕лька м╕ст. У критичний момент в╕йни з троянцями латиняни ╕ рутульц╕ послали посл╕в до Д╕омида з проханням виступити на ╖хн╕й сторон╕. Д╕омид в╕дмовив ╖м ╕ порадив шукати шлях╕в до миру з Ене╓м. -97. Венул - латинянин, родом з грецького м╕ста Аргоса, де царював Д╕омид ще до того, як вирушити на в╕йну проти Тро╖. Очолював посл╕в латинян до Д╕омида. -98. Коли греки здобули Трою, Еней самов╕ддано кинувся рятувати пенати (бог╕в-охоронц╕в домашнього вогнища) та свою родину. На плечах вин╕с старого батька Анх╕за ╕з палаючо╖ Тро╖, а пот╕м разом з ним поплив, виконуючи волю бог╕в, до берег╕в ╤тал╕╖. По дороз╕ в ╤тал╕ю Анх╕з помер. -100. Дошц╕ - панове. -102. Земл╕ шматок ╓сть не п╕д нужду - тобто д╕лянка земл╕, без яко╖ можна об╕йтися, в як╕й нема╓ велико╖ потреби. -103. Шалевий пояс - пояс, вив'язаний, мов шаль, ╕з шерст╕. -Люстрина - дорога шовкова тканина з глянцем. -Сап'янц╕ - чоботи з спец╕ально оброблено╖, високого гатунку шк╕ри. -Торжок - м╕сто, нин╕ районний центр Кал╕н╕нсько╖ област╕ РРФСР. Славилося виробництвом взуття, також золотошвейними промислами. -Потибеньки - шк╕рян╕ лопат╕ з обох бок╕в с╕дла, ╕нколи з карманами. Зв╕дси п╕шло пр╕звище - Потебня. -118. Коли б пан Феб од перепою Заранше в воду не зал╕з - Феб, або Аполлон - бог сонця. -120. Нав╕сна - д╕вка, яку нав'язують багатьом женихам. -122. Тут назван╕ села, розташован╕ навколо Полтави. -╤вашки - к╕лометр╕в в╕с╕м на п╕вн╕ч в╕д Полтави. -Мильц╕ - п╕вденна околиця Полтави. -Пушкар╕вка - село стояло теж на п╕вдень в╕д Полтави, зараз злилося з м╕стом. -Будища - на п╕вн╕ч в╕д Полтави ╓ Велик╕ ╕ Мал╕ Будища. Сп╕вроб╕тники Полтавського л╕тературно-мемор╕ального музею ╤вана Котляревського вважають, що згадан╕ саме Мал╕ Будища - село, давн╕ше в╕д Великих Будищ. -Горбан╕вка - село на п╕вн╕ч в╕д Полтави. Зараз злилося з м╕стом. -127. Кликнула мавку вод Ютурну - Юнона покликала н╕мфу, сестру Турна. Н╕мфи - нижч╕ божества, що жили, за в╕руванням стародавн╕х римлян, у морях, р╕чках, полях, луках, л╕сах тощо як вт╕лення в╕дпов╕дних сил природи. -129. Камерта вид на себе взявши - союзника Турна, одного з проводир╕в латинського в╕йська. -130. Розмир - тут у значенн╕: перемир'я. -Тулумн╕й к битв╕ п╕дтруняв - йдеться про рутульського в╕щуна Тулумн╕я, гарячого прихильника Турна. Щоб з╕рвати перемир'я м╕ж воюючими сторонами ╕ не допустити по╓динку Енея з Турном, в╕н метнув свого списа в ряди противника ╕ вбив одного з дев'яти син╕в грека з Аркади Г╕лл╕па. ╤ знову розгор╕вся б╕й. -132. Спотиньга - неспод╕вано. -135. Япид, цилюрик лазаретний - у Верг╕л╕я - Яп╕г, троянський в╕щун ╕ знахар. Щоб продовжити в╕ку сво╓му батьков╕, ╤асов╕, в╕н вивчив ц╕лющ╕ трави ╕ глибоко опанував л╕карське мистецтво. -Цирульник (цилюрик) - в часи ╤. Котляревського в рос╕йськ╕й арм╕╖ так звали л╕каря. Одночасно в╕н виконував також обов'язки перукаря. -136. ╤ шевську смолу приклада╓ - у народн╕й медицин╕ шевська смола використовувалася для зал╕плювання поранених м╕сць. -137. Гарлемпськ╕ капл╕ - назва походить в╕д м╕ста Гарлема в Голланд╕╖. Л╕ки вживалися при захворюванн╕ сечог╕нних канал╕в. -142. Султан - оздоба у вигляд╕ пучка п╕р'я або к╕нського волосу на головному убор╕. Троянськ╕ во╖ни ╕ греки носили к╕нський волос звичайно на бойовому шолом╕. -147. Зборн╕ ╕зби - зб╕рн╕ - прим╕щення, в яких збирався сход. -151. Жердка - дерев'яна палиця, горизонтально п╕дв╕шена до сволок╕в у хат╕ або хижц╕. На жердц╕ в╕шають одяг. -153. Верзун - шк╕ряний пост╕л, лапоть. -155. Такий, як був Нечоса-князь - Потьомк╕н Григор╕й Олександрович (1739 - 1791), найвпливов╕ший з фаворит╕в Катерини II, був генерал-губернатором Новорос╕╖, також фактичним повелителем Гетьманщини (Л╕вобережно╖ Укра╖ни). З пол╕тичних м╕ркувань записався в Запор╕зьку С╕ч, д╕ставши при цьому, зг╕дно з козацьким звича╓м, пр╕звище Грицько Нечеса. Звичайно, це н╕ск╕льки не завадило йому санкц╕онувати розгром ╕ пограбування С╕ч╕ в╕йськами регулярно╖ арм╕╖ 4 червня 1775 р. - через три роки п╕сля прийняття Грицька Нечеси в с╕чове товариство, - та покласти в свою кишеню левову частку багатств запор╕зько╖ старшини. Потьомк╕н був високого зросту, з статною ф╕гурою, смаглявим кольором обличчя, чорним довгим волоссям на голов╕, яке звичайно розч╕сував п'ят╕рнею (зв╕дси Нечеса). -157. Оддячивши йому сто з оком - тобто, в╕ддавши йому з лихвою, з процентом. Око - стара м╕ра р╕дини (приблизно 1 - 1,5 л╕тра), а також ваги (приблизно 1,2 к╕лограма). -162. "╤носи! с╕льк╕сь! як мовляла" - висл╕в, що означа╓: згода, хай буде й так! Про мене, як так, то й так! -Метелиця - дуже давн╕й народний масовий танець, що в╕дтворю╓ ритми зимово╖ хуртовини. В╕домий ряд вар╕ант╕в п╕сень-примовок п╕д цей танець. Ось один з них, записаний за життя ╤. Котляревського: -Ой надвор╕ метелиця, -Чому старий не жениться. -Як же мен╕ женитися, -Що н╕кому журитися! -(Вестник Европы. - 1829. - ? 22. - С. 153). -164. Ти в руку не п╕ймав синицю - походить в╕д народно╖ приказки: "Краще синиця в руках, н╕ж журавель у неб╕". - - "зручний ╕нтернет", - "in your home" => "у вас вдома", - - "MAIN" => "ГОЛОВНА", - "ABOUT" => "ПРО НАС", - "About" => "Про нас", - "PRICE" => "ТАРИФИ", - "Price" => "Ц╕на", - "COVERAGE" => "ПОКРИТТЯ", - "Coverage" => "Покриття", - "Coverage map" => "Мапа покриття", - "MAP" => "МАПА", - "map" => "мапа", - "NEWS" => "НОВИНИ", - "News" => "Новини", - "All news" => "Вс╕ новини", - "GET ALFA-INET" => "ЗАЯВКИ", - - "technologies" => "технолог╕╖", - "how to connect" => "п╕дключення", - "SERVICES" => "СЕРВ╤С", - "services" => "серв╕с", - "INTERESTING" => "Ц╤КАВО", - "interesting" => "ц╕каво", - "Connect" => "П╕дключитись", - - "for clients" => "абонентам", - "for suppliers" => "постачальникам", - "requirements" => "вимоги", - - "HOME" => "ДОМАШН╤Й", - "business" => "б╕знес", - "FOR ISP" => "ОПЕРАТОРСЬКИЙ", - "ISP options" => "Операторський", - "SERVICE" => "ПОСЛУГИ", - "service" => "послуги", - "Service list" => "Список послуг", - "PROMO" => "АКЦ╤╥", - "job" => "ваканс╕╖", - - "ABOUT LINK PROCESS" => "ПОРЯДОК", - "LINK PRICE" => "ВАРТ╤СТЬ", - "Link price" => "Варт╕сть п╕дключення", - "USER'S AGREEMENT" => "ДОГОВ╤Р", - "benefits" => "переваги", - "User's agreement" => "Догов╕р", - - "current promos" => "д╕юч╕ акц╕╖", - "promo history" => "╕стор╕я акц╕й", - "Payments history" => "╤стор╕я платеж╕в", - - "Start page" => "Стартова строр╕нка", - "General" => "Обл╕ков╕ дан╕", - "Balance" => "Баланс", - "Send telegram" => "Пов╕домлення Telegram", - "Account members" => "Додатков╕ обл. записи", - "Account" => "Обл╕ковий запис", - "Set" => "Встановити", - "Strength" => "Над╕йн╕сть", - - "Thunderstorms" => "Грози", - "Radiation level" => "Рад╕ац╕йний  фон", - "radiation level" => "Рад╕ац╕йний фон", - "radiation title" => "Р╕вень рад╕ац╕╖ в Ки╓в╕, Льв╕вська пл., мкР/г", - "Fiber colors" => "Кол╕р. нумерац╕я", - "color" => "кол╕р", - "Social" => "Соц╕альн╕ мереж╕", - "Social networks" => "Ми в соц-мережах", - "Feedback" => "Зворотн╕й зв'язок", - "Benefits" => "Переваги", - "source" => "джерело", - - "logged in as" => "Користувач", - "logout" => "Вийти", - "log in" => "Вх╕д", - "Login" => "в х ╕ д", - "user name" => "им'я користувача", - "main" => "Головна", - "requests" => "Заявки", - "request" => "Заявка", - "link request" => "Заявка на п╕дключення", - "Create" => "створити", - "Calendar" => "Календар", - "View traffic" => "Траф╕к", - "Send e-mail to all" => "Розсилка e-mail", - "Switch/Port list" => "Активне обладнання", - "automatic" => "в автоматичному режим╕", - "tariffs" => "Тарифи", - "add" => "Додати", - "list" => "Список", - "new task" => "Створити", - "New!" => "Оновлено!", - "view" => "Перегляд", - "inventory" => "склад", - "payments" => "платеж╕", - "Pay via Internet" => "Сплатити через ╤нтернет", - "List users" => "Список користувач╕в", - "weather" => "погода", - "Resources" => "Список ресурс╕в", - "Net map" => "Мапа покриття", - "Find" => "Пошук", - "Find user" => "Пошук користувач╕в", - "maintenance" => "обслуговування", - "Org List" => "Организац╕╖", - "Net List" => "Мереж╕", - "address list" => "Список адрес", - "list" => "Список", - "address" => "Адреса", - "map" => "мапа", - "Your request accepted" => "Ваша заявка прийнята", - "request number" => "Номер заявки", - "get Alfa-inet" => "оформити заявку", - "Connect at arbitrary place" => "Заявка поза межами покриття", - "how did you get know about us" => "Як д╕знались про нас", - "Processing, please wait..." => "Почекайте,йде обробка..", - "back to main page" => "повернутись на головну стор╕нку", - "Main admin page" => "Особистий каб╕нет (головна)", - "to main page" => "на головну стор╕нку", - "Change password" => "Зм╕на паролю", - "Password recovery" => "В╕дновлення паролю", - "All sub-accounts" => "Вс╕ машини", - "Refresh" => "Оновити", - "Ready" => "Виконано", - - "city" => "м╕сто", - "street" => "вулиця", - "st." => "вул.", - "off." => "оф.", - "building" => "будинок", - "building number" => "номер будинку", - "Build. N" => "N будинку", - "flat" => "квартира", - "app." => "кв.", - "entrance" => "п╕д'╖зд", - "floor" => "поверх", - "phone" => "телефон", - "ph." => "тел.", - "multi-line" => "багатоканальний", - "fax" => "факс", - "24h" => "ц╕лодобово", - "GPS position" => "GPS координати", - "lng,lat" => "довгота,широта", - "lat,lng" => "широта,довгота", - "point on the map" => "вибрати на карт╕", - "other street" => "╕нша вулиця", - "prefered login" => "Бажана назва
обл╕кового запису (login)", - "Special wishes" => "питання,
вимоги та побажання", - "up to 1000 characters" => "до 1000 символ╕в", - "Full address list" => "Розгорнутий перел╕к адрес, що обслуговуються", - "static map" => "статична мапа", - - "name" => "╕м'я", - "contact name" => "контактна особа", - "password" => "пароль", - "updating password" => "зам╕на паролю", - "Confirm
password" => "П╕дтвердження
паролю", - "Confirm password" => "П╕дтвердження паролю", - "Additional info for paper agreement" => "Паспортн╕ дан╕ для договору", - "Passport" => "Паспорт", - "Full name" => "Повне ╕м'я", - "Registration address" => "Адреса", - "contract" => "догов╕р", - "contract addr" => "юр. адреса", - "contract passport" => "паспорт", - "contract name" => "хто п╕дпису╓, П╤П", - "Generate contract" => "Сформувати догов╕р", - "Bot check" => "Перев╕рочка... Спод╕ваюсь, ви не робот ;)", - "Send" => "Над╕слати", - "Submit" => "Над╕слати", - "Send to E-mail" => "Над╕слати на E-mail", - "Send via SMS" => "Над╕слати SMS", - "Save" => "Зберегти", - "Fixed" => "Проблему вир╕шено", - "Without intervention" => "Без втручання", - "only" => "т╕льки", - - "Cable length inside appartment" => "Довжина кабелю по квартир╕", - "Cable type notification" => "Увага!
". - "Використання проводки
". - "кабельного телебачення
". - "неможливе, це зовс╕м
". - "╕нший тип кабелю.", - "cable price notification" => "кабель та проводка по пл╕нтусу - безкоштовно
". - "проводка п╕д пл╕нтусом, за г╕псокартоном,
п╕дв╕сними стелями
". - "перем╕щення шаф, комод╕в ╕ т.п.", - "for additional fee" => "за окрему сплату", - "Mandatory fields" => "Поля, що в╕дм╕чен╕ '".$ast."' обов'язково мають бути заповнен╕", - "All fields are mandatory" => "Вс╕ поля обов'язково мають бути заповнен╕", - "optional" => "не обов'язково", - - "Your name" => "Ваше ╕м'я", - "or" => "або", - "and" => "╕", - "Router/Wifi presence" => "Наявн╕сть роутера/WiFi", - "IPTV requiremets" => "Потреба в IPTV", - "IPTV presence" => "Наявн╕сть IPTV", - "Channels" => "Канали", - "player" => "програвач", - "play-list" => "налаштування програвача (play list)", - "Number of PCs" => "К╕льк╕сть компьютер╕в", - - "Alfa-inet. User's cabinet" => "Альфа-╕нет. вх╕д для користувач╕в", - "cabinet" => "каб╕нет", - "user's cabinet" => "особистий каб╕нет", - "forum" => "Форум", - "contacts" => "Контакти", - "add to contacts" => "занести в записник", - "pay" => "Оплата", - "pay (cash)" => "Оплата гот╕вкою", - "all office numbers" => "вс╕ оф╕сн╕ номери", - "support" => "Тех. п╕дтримка", - "technical support" => "Тех. п╕дтримка", - "To technical support" => "Звернутися до тех.п╕дтримки", - "Too many pay attempts, please contact tech. support" => "Забагато невдалих спроб, зверн╕ться будь-ласка до тех. п╕дтримки", - "Open tickets" => "Стан заявок", - "Ticket history" => "╤стор╕я заявок", - "office" => "Оф╕с", - "Business-Unlim" => "Б╕знес-Unlim", - "mini-office" => "Малий оф╕с", - "corporative" => "Корпоратив", - "promo" => "Акц╕я", - "promos" => "Акц╕╖", - "Your IP" => "Ваш IP", - "Your browser" => "Ваш браузер", - "OS" => "Операц╕йна система", - "Mo-Fr" => "Пн-Пт", - "Su,St" => "Сб-Нд", - "since" => "з", - "till" => "до", - "comments" => "коментар╕", - "service is active" => "послуга активна", - "will be consumed till" => "вистачить до", - "not enough money to activate service for next period" => "Грошей недостатньо для активац╕╖ наступного пер╕оду", - "not enough to activate service for next period" => "Недостатньо для активац╕╖ наступного пер╕оду", - "You didn't pay for service" => "Послуга не сплачена", - "Enough money" => "Достатньо кошт╕в", - "Few money" => "Недостатньо кошт╕в", - "Few credit" => "Недостатньо кредиту", - "Even for your grandchildren :)" => "╤ онукам ще залишиться ;)", - "It's time to make prepaid" => "Час вносити абонплату", - "It's time to pay for internet" => "Час сплатити за ╕нет", - "Send us paid receipt" => "над╕слати квитанц╕ю", - "Get paid receipt" => "завантажити квитанц╕ю", - "Pay via bank department" => "Оплата через банк", - "for free" => "безкоштовно", - "Check account" => "Перев╕рити рахунок", - "Account settings" => "Керування", - "VPN settings" => "Налаштування VPN", - "Invoices" => "Рахунки", - "Invoice" => "Рахунок за послуги", - "Get cash" => "Прийняти оплату", - "Incoming invoices" => "Отриман╕ рахунки", - "New tariff" => "Новий тариф", - "Check IP or URL
(UA/Google/Yandex/other)" => "Перев╕рити IP або URL
( Укра╖на / Св╕т )", - "server" => "сервер", - "proxy-server" => "прокс╕-сервер", - "port" => "порт", - "ports" => "порти", - "VPN-note" => "VPN серв╕с використову╓ для свое╖ роботи порт TCP 1721 та протокол IP GRE (номер 47).". - "Так╕ пакети мають проходити кр╕зь Firewall/NAT користувача, а також через Firewall/NAT провайдера", - "Attention! Banking details are changed!" => "Увага! В нас зм╕нилися банк╕вськ╕ рекв╕зити!", - "Pay methods" => "Як внести оплату", - "Banking details" => "Банк╕вськи рекв╕зити", - - "dynamic" => "динам╕чний", - "static" => "статичний", - "Kb" => "Кб", - "Gb" => "Гб", - "Mb" => "Мб", - "Kbit/s" => "Кб╕т/с", - "Mbit/s" => "Мб╕т/с", - "Gbit/s" => "Гб╕т/с", - "in all directions" => "за вс╕ма напрямками", - "mixed" => "зм╕шаний", - "prepaid" => "за попередньою оплатою", - "mixed prepaid" => "зм╕шаний за попередньою оплатою", - "up_to" => "до", - "code" => "Код", - "tariff" => "тариф", - "chose tariff" => "обер╕ть тариф", - "Monthly price" => "Абонплата", - "Free support" => "Безкоштовний виклик", - "(hours)" => "(в годинах)", - "TV channels" => "Телеканали", - "Daily price" => "Варт╕сть", - "Unlimited traffic for a month" => "Без урахування об'╓му траф╕ка - Unlim (на месяц)", - "Unlim for 24 hours" => "Подобовий Unlim", - "Credit is not available" => "кредит не нада╓ться", - "Max.
credit" => "макс.
кредит", - "Max.credit" => "макс. кредит", - "On account" => "На вашому рахунку", - "uah" => "грн.", - "rub" => "руб.", - "UAH/month" => "грн./м╕с.", - "UAH/day" => "грн./день", - "month" => "м╕сяць", - "year" => "р╕к", - "month" => "м╕сяць", - "night" => "н╕ч", - "in the night" => "у н╕ч", - "day" => "день", - "days3" => "дня", - "days" => "дн╕в", - "Premium" => "Прем╕ум", - "Super" => "Супер", - "Optimal" => "Оптимальний", - "Economy" => "Економний", - "Start" => "Старт", - "Maximus" => "Максимус", - "Maximum" => "Максимум", - "Base" => "Базовий", - "UIltra" => "Ультра", - "Daily" => "Добовий", - "home" => "домашн╕й", - "mob." => "моб.", - "Transfer rate" => "Швидк╕сть", - "e-mail boxes" => "Поштов╕ скриньки", - "non-Ukrainian" => "Заруб╕ж", - "up to" => "до", - "For ISP" => "Для оператор╕в зв'язку", - "ISP Tariffs" => "Операторський", - "VLAN assignment" => "вид╕лення VLAN", - "BGP setup" => "налаштування BGP", - - "How much is" => "Ск╕льки буде", - "is equal to" => "дор╕вню╓", - "add" => "додати", - "multiply" => "помножити", - "to" => "до", - "plus" => "плюс", - "summ of" => "сума", - "multiply by" => "помножити на", - "multiply" => "помножити", - "multby" => "на", - "math_is" => "буде", - "answer" => "в╕дпов╕дь", - "type" => "набер╕ть", - "without quotes" => "без лапок", - "digits" => "цифри", - "together" => "разом", - "one by one" => "посп╕ль", - "wrong bot" => "В╕дпов╕дь не в╕рна.
". - "Або ви витратили забагато часу на заповнення заявкиа .
". - "Спробуйте ще раз.", - "wrong e-mail" => "Некоректний e-mail", - "Reserved name" => "╤м'я (login) використову╓ться або ╓ зарезервованим ", - "Street not specified" => "Зда╓ться, ви забули вказати назву вулиц╕", - "Building number not specified" => "Введ╕ть номер будинку", - "What is your name ?" => "Як Вас звати ?", - "No contact info" => "Нам буде складно Вас знайти, залиште, будь ласка, контактну ╕нформац╕ю. (телефон, E-mail або ICQ)", - "Wrong phone number" => "Введ╕ть контактний телефон у формат╕ (0xx) 1234567 або в м╕жнародному формат╕", - "Wrong e-mail" => "Неправильний E-mail '$user_mail'. Ма╓ бути вигляду user@some.domain", - "Tariff not selected" => "Не обран тариф", - "planned" => "заплановане покриття", - "under construction" => "буду╓ться", - "under consideration" => "розгляда╓ться", - "for organisations only" => "для орган╕зац╕й", - "available" => "будинок п╕дключен", - "Wrong password" => "У парол╕ допускаються цифри та латинськ╕ л╕тери", - "Password doesn't match" => "Пароль не сп╕впада╓", - "Minimum password length" => "Мин╕мальний розм╕р паролю - 6 символ╕в", - "VPN Registration" => "Ре╓страц╕я VPN", - "Sending confirmation request" => "Йде в╕дправка п╕дтвердження", - - "Reg-VPN e-mail text" => "Добрий день!\n". - "Ви залишили заявку на ре╓страц╕ю обл╕кового запису служби VPN NetAssist\n". - "Запит login: \$user_name\n". - "Тариф: \$tariff_name\n". - "Щоб п╕дтвердити ре╓страц╕ю, перейд╕ть за наступним л╕нком :\n". - "\$confirm_url". - "\n". - "Якщо ви не робили запит на ре╓страц╕ю, видал╕ть цей лист \n", - - "Your link request text" => "Ваше замовлення п╕дкл. ╤нтернет: \$req_id\n". - "\$full_addr\n". - "Дяку╓мо за звернення, гарного дня!", - - "registration" => "ре╓страц╕я", - "Confirmation is sent" => "На ваш e-mail \$user_mail буде в╕дправлено листа з п╕дтвердженням ре╓страц╕╖\n". - "та подальшою ╕нструкц╕╓ю.", - "Confirmation failed" => "Не вдалося в╕дправити лист на ваш e-mail \$user_mail. Ре╓страц╕я не п╕дтверджена", - "Registration failed" => "Не вдалося заре╓струвати обл╕ковий запис", - "Too long comment. Some text will be lost" => "Занадто довгий текст коментаря. Останн╕ символи будуть втрачен╕", - "Account name is already used by other person" => "Обл╕ковий запис вже заре╓стрований", - "Wrong confirmation code" => "Некоректний код п╕дтвердження", - "registering account" => "Ре╓страц╕я обл╕кового запису", - "Cannot assign IP address" => "Не вдалося вид╕лити IP адресу", - "Please, contact technical support" => "Будь ласка, зв'яж╕ться з╕ службою техн╕чно╖ п╕дтримки", - "Register service" => "Ре╓страц╕я послуги", - "Simple password!" => "Простий пароль!", - - "is listed as" => "входить в список", - "Ukraine" => "Укра╖на", - "Kyiv only" => "т╕льки Ки╖в", - "Kiev only" => "т╕льки Ки╖в", - "treated as LAN" => "раху╓ться локальною мережею", - "non-Ukrainian server" => "заруб╕жний сервер", - "doesn't exist" => "не ╕сну╓", - - "Additional IT services" => "Додатков╕ послуги, Серв╕с", - "LAN" => "Локальна мережа", - "PC service" => "Обслуговування ПК", - "Office IT support" => "Обслуговування оф╕с╕в", - "Installation of SCS" => "Проектування ╕ монтаж СКМ", - "Fiber optic splicing" => "Зварювання оптики", - "Hardware" => "Обладнання", - "SIP / Telephony" => "Телефон╕я, SIP", - "Miscelaneous" => "Додатково", - "more deatails" => "докладн╕ше", - "no positions available" => "На даний момент в╕льних ваканс╕й нема╓.", - - "alfa keywords" => "Alfa-inet, Альфа-╕нет, internet, ╕нтернет, покриття, Ки╖в, Ки╖в, Kiev, Kyiv", - "Pay PIN" => "Плат╕жний код (PIN)", - "your login" => "обл╕ковий запис (login)", - - "Pay" => "Сплатити", - "Next" => "Дал╕", - "Recommended amount" => "До сплати", - "to pay" => "до сплати", - "comission" => "ком╕с╕я", - "external comission" => "очикувана ком╕с╕я плат╕жно╖ системи", - "Specify amount, please" => "Зазначте суму", - "chose pay system" => "Обер╕ть спос╕б розрахунку", - "Internet payment" => "Оплата через ╕нтернет", - "Payment" => "Оплата", - "Payment failed" => "Оплата не пройшла", - "Payment accepted" => "Оплата пройшла усп╕шно", - "NSMEP" => "НСМЭП", - "cash" => "гот╕вкою в кас╕", - "via terminals" => "через терм╕нали", - "get credit" => "отримати кредит", - "LiqPay / Privat24" => "LiqPay / Приват", - "pay in bank" => "через банк", - "Details of payment" => "Призначення платежу", - "Summ in UAH" => "Сума в гривнях", - - "NetAssist LLC" => "ТОВ \"НетАсс╕ст\"", - "Alfa-Inet ISP NOC" => "Адм╕ни мереж╕", - - "Only for TODOs closed before this date" => "Лише для TODO закритих ран╕ше ц╕╓╖ дати", - "Process payment" => "Провести оплату", - "Add phone/email to this person" => "Додати телефон / email до контакту", - "Look for unregistered MACs" => "Шукати в мереж╕ незаре╓строван╕ MAC-адреси", - "Look for this MAC on the whole network", "Шукати даний MAC по вс╕х св╕чах", - "Add new person" => "Додати новий контакт", - "Add contact to person" => "Додати телефон / email до контакту", - "Add user to account" => "Додати користувача до даного обл╕кового запису", - "Register client's hardware" => "Заре╓струвати зал╕зяку користувача", - "Can't upload" => "Не вдалось завантажити", - - "Use following IP address" => "Використовувати наступну IP адресу", - "correct IP" => "коректна IP", - "now you use" => "зараз встановлений", - "Netmask" => "Netmask (маска)", - "Gateway" => "Gateway (шлюз)", - "Use following DNS" => "Використовувати наступний DNS", - "DNS (primary)" => "DNS (основний)", - "Alternative DNS" => "Додатковий DNS", - "Advanced" => "Додатково", - "DNS suffix" => "DNS суф╕кс", - "Register DNS client" => "Заре╓струвати п╕дключення", - - "User hardware" => "Обладнання користувача", - "User VLANs" => "vlan'и користувача", - "Proper IPv6 settings" => "Коректн╕ налаштування IPv6", - "DHCPv6 with DHCP-PD should be enabled" => "ма╓ використовуватись DHCPv6 з DHCP-PD", - "you have no IPv6 enabled on PC/router" => "схоже, п╕дтримка IPv6 вимкнена на роутер╕/PC", - "Client prefix (PD)" => "Client prefix PD
(внутр. адреси, LAN)", - "Local IPv6 address" => "Внутр╕шня IPv6 адреса роутера", - "You may use any of /64 from this block for your local IPv6 networks or subnet pools" => - "Ви можете використовувати д╕апазони /64 з цього блоку для внутр╕шн╕х IPv6 мереж (pools)", - - "Attention! Changes will be applied in 2 minutes." => "Увага! Зм╕ни налаштувань вступлять в силу протягом 2-х хвилин.", - "Attention! Changes will be applied in 10 minutes." => "Увага! Зм╕ни налаштувань вступлять в силу протягом 10 хвилин.", - "Get invoice" => "Рахунок за послуги", - "Attach picture" => "Додати зображення", - "or document" => "або документ", - - "no password" => "без паролю", - "login" => "╕м'я", - "same as for this page" => "як на цю стор╕нку", - "mailbox" => "скринька", - "not specified" => "не вказано", - "Address (Phys)" => "Адреса (фактична)", - "phones" => "тел.", - "history" => "╕стор╕я", - "call history" => "╕стор╕я дзв╕нк╕в", - "dial" => "подзвонити", - "Access to external SMTPs (port 25)" => "Доступ до зовн╕шн╕х SMTP, порт 25", - "Server at home" => "Домашн╕й сервер", - "Credit" => "Борг", - "Bonus" => "Бонуси", - "details" => "детал╕зац╕я", - "default currency" => "прив'язка до валюти", - "course" => "курс", - "unified tariff" => "без розд╕лення", - "Pause services" => "Поставити на паузу", - "Resume services" => "В╕дновити д╕ю послуг", - "Resume service" => "В╕дновити д╕ю послуги", - "Activating service" => "Активац╕я послуги", - "Replace" => "Зам╕нити", - "Access" => "Доступ", - "Activate" => "Активувати", - "Pause" => "Пауза", - "Paused" => "На пауз╕", - "Set рause" => "Поставити на паузу", - "elapsed" => "минуло", - "state" => "стан", - "Beginning" => "Початок", - "End" => "К╕нець", - "Allow
extra traffic" => "Дозволити
перевищення", - "Current
state" => "Поточний
стан", - "strict prepaid" => "жесткая предоплата", - "error" => "помилка", - "comment" => "коментар", - "Related TODO" => "прив'язка до TODO", - "status" => "стан", - "cancel" => "в╕дм╕нити", - "Attend request" => "Виклик на д╕м", - "position" => "посада", - "nick" => "умовне ╕м'я (н╕к)", - - "Networks" => "Мереж╕", - "Paid till" => "Сплачено до", - "Finances" => "Ф╕нанси", - "Service info" => "Послуги", - "Client settings" => "Налаштування", - "Account info" => "Обл╕ковий запис", - "Management" => "Обслуговування", - - "user" => "користувач", - "is not registered on" => "не заре╓стрований на", - "try again" => "спробувати ще", - "edit" => "редагувати", - - "Disable" => "ВИКЛ.", - "Enable" => "ВКЛ.", - - "Yandex.money" => "Яндекс.грош╕", - - "Send me via E-Mail" => "Отримувати на пошту", - "Send me via SMS" => "Отримувати SMS", - "Notifications" => "Пов╕домлення", - "Support ticket updates" => "Оновлення звернень в тех. п╕дтримку ", - "Pay reminders" => "Нагадування про оплату", - "Payment notifications" => "Пов╕домлення про надходження кошт╕в", - "Never call" => "Не дзвонити", - - "This machine" => "з ц╕╓╖ IP", - "All machines" => "з ус╕х п╕дключень", - "Config (proper settings)" => "Налаштування (так ма╓ бути)", - - "Common settings for all platforms" => "Загальн╕ дан╕ (для вс╕х систем)", - "OS-dependent settings" => "Системно-залежн╕ налаштування", - "VPN Settings" => "Налаштування VPN ", - - "Back to old-style" => "Повернутися до старого вигляду", - "Unknown account" => "Обл╕ковий запис не розп╕знано", - "Your account will be updated in several minutes" => "Ваш рахунок буде поповнено протягом дек╕лькох хвилин", - - "need manual changes in config files" => "потр╕бна ручна зм╕на файл╕в конф╕гурац╕╖", - "No WiFi" => "без WiFi", - - "Next >>" => "Дал╕ >>", - "Prev >>" => "Назад >>", - "All" => "Все", - "Total" => "Всього", - "Both" => "Разом", - "Date" => "Дата", - "Time" => "Час", - "View IPv4" => "Дивитись IPv4", - "View IPv6" => "Дивитись IPv6", - "In" => "Прийом", - "Out" => "В╕ддача", - "Now" => "Зараз", - "Next day" => "Наступ. день", - "Prev day" => "Поперед. день", - "Next user" => "Наступ. користувач", - "Prev user" => "Поперед. користувач", - - "Time range" => "Пром╕жок часу", - "Last updated" => "Оновлено", - "tempoary unavailable" => "тимчасово не працю╓", - - "Alfa-inet ISP" => "Интернет-провайдер Alfa-inet", - "Bank National Credit" => "Банк Нац╕ональний Кредит", - - "Download" => "Завантажити", - "View" => "Передивитись", - "Select all" => "Вид╕лити все", - "confirm" => "п╕дтвердити", - "Hide PICs" => "приховати зображення", - "Show all PIC/DOCs" => "Показати вс╕ зображення", - "Del selected attach(s)" => "Видалити в╕дм╕чене", - - "+ me" => "+ я", - "+ admin" => "+ хтось ще", - "+ group" => "+ група", - "to other department" => "В ╕нший в╕дд╕л", -); - -global $city_codes; -$city_codes[LANG_UA] = array( - 0 => "Ки╖в", -); - -global $router_present_options; -$router_present_options[LANG_UA] = array( - 0 => "?", - 1 => "роутера нема╓", - 2 => "╓ св╕ч (комутатор)", - 3 => "╓ WiFi/роутер", - 4 => "Потр╕бен Wi-Fi (бездротовий)", - 5 => "Потр╕бен пров╕дний роутер", -); - -global $iptv_present_options; -$iptv_present_options[LANG_UA] = array( - 0 => "?", - 1 => "IPTV не потр╕бне", - 2 => "IPTV на комп'ютер╕ ", - 3 => "потр╕бна IPTV-приставка ", - 4 => "╓ Smart-TV", -); - -global $info_sources; -$info_sources[LANG_UA] = array( - 0 => "?", - 1 => "internet", - 3 => "реклама в п╕д'╖зд╕ ", - 2 => "реклама в л╕фт╕", - 4 => "Сус╕ди порадили", - 5 => "в╕д друз╕в ", - 11 => "лист╕вка", - 6 => "В╕д монтажник╕в", - 14 => "в╕д рекламного агента", -101 => "вже користуюся ", - 16 => "повторне п╕дключення", - 17 => "б╕рка на кабел╕", - 9 => "соц. мереж╕", - 12 => "трафарет на асфальт╕", - 13 => "конверт у квартру/почт. скриньку", -// 8 => "Реклама на пошт╕", -); - -global $street_type_eng_to_lang; -$street_type_eng_to_lang[LANG_UA] = array( - "st." => "вул.", - "av." => "пр.", - "sq." => "пл.", - "blvd." => "бул.", - "desc." => "узв╕з", - "lane" => "пров.", -); - -global $access_mxs; -$access_mxs[LANG_UA] = array( - 0 => "т╕льки mail.alfa-inet.net", - 1 => "зовн╕шн╕ сервери дозволен╕", - 2 => "SMTP заборонений", - ); - -global $c_country_infox; -$c_country_infox[LANG_UA] = array( - 0 => array("UAH", "Укра╖на" ), - 036 => array("AUD", "Австрал╕я" ), - 031 => array("AZM", "Азербайджан" ), - //826 => array("GBP", "Англия" ), - 974 => array("BYR", "Б╕лорусь" ), - //208 => array("DKK", "Дания" ), - 840 => array("USD", "США" ), - //978 => array("EUR", "Евросоюз" ), - //352 => array("ISK", "Исландия" ), - 398 => array("KZT", "Казахстан" ), - //124 => array("CAD", "Канада" ), - //428 => array("LVL", "Латвия" ), - //440 => array("LTL", "Литва" ), - 498 => array("MDL", "Молдова" ), - //578 => array("NOK", "Норвегия ), - //985 => array("PLN", "Польша" ), - 643 => array("RUB", "Рос╕я" ), - //702 => array("SGD", "Сингапур" ), - //960 => array("XDR", "СПЗ 1222.3754 ), - 792 => array("TRL", "Туреччина" ), - 795 => array("TMM", "Туркмен╕стан" ), - //348 => array("HUF", "Венгрия" ), - 860 => array("UZS", "Узбек╕стан" ), - 203 => array("CZK", "Чех╕я" ), - 752 => array("SEK", "Швец╕я" ), - 756 => array("CHF", "Швейцар╕я" ), - 156 => array("CNY", "Китай" ), - 392 => array("JPY", "Япон╕я" ), - //724 => array("ESP", "╤спан╕я" ), - 724 => array("EUR", "╤спан╕я" ), - 980 => array("UAH", "Укра╖на"), -); - -global $support_classes; -$support_classes[LANG_UA] = array( - 0 => "", - 1 => "Ск╕нчились грош╕", - 2 => "Пов╕льно выдкриваються стор╕нки", - 20 => "Низька шв╕дк╕сть скачування", - 3 => "Не в╕дкриваються сайти, skype/icq/torrent - OK", - 4 => "Переводить на нашу стор╕нку", - 5 => "Мережевий кабель не п╕д'╓днаний", - 6 => "Н╕чого не працю╓/П╕дключення обмежене або в╕дсутн╓", - 7 => "Не в╕дправля╓ться пошта", - 8 => "Непорозум╕ння з балансом", - 9 => "Зам╕на комп'ютера/Налаштування роутера", - 10 => "Покупка роутера та/або ╕н. обладнання", - 21 => "Др╕бний ремонт (переобжим, зам╕на кабеля)", - 22 => "Комп'ютер поводить себе дивно (ОС, ПЗ)", - 11 => "Нада╓ться нев╕рна IP-адреса (v4)", - 12 => "Не в╕дкрива╓ться частина стор╕нок", - 13 => "Проблеми з IPTV", - 14 => "Проблеми WiFi", - 15 => "Перерывання з'╓днання", - 16 => "П╕двиса╓ роутер", - 17 => "Помилки на стор╕нцы", - 18 => "Проблеми з плат╕жною системою", - 19 => "Проблеми з IPv6", -); - -global $support_classes_adm; -$support_classes_adm[LANG_UA] = array( - 100 => "В╕дпав весь будинок", - 101 => "Spam/Abuse", - 102 => "DDoS/attack", - 103 => "проблеми з SMTP", - 104 => "Open relay / DDoS reflection", -); - -global $os_types; -$os_types[LANG_RU] = array( - 0 => "", - 12 => "Windows 10", - 5 => "Windows 7", - 6 => "Windows 8", - 7 => "Linux", - 8 => "FreeBSD", - 9 => "MacOS", - 1 => "Zver CD и т.п.", - 2 => "Windows XP", - 3 => "Windows XP Home", - 4 => "Vista", - 10 => "Windows 2000", - 11 => "╤нш╕ Windows", -); - -global $user_router_types; -$user_router_types[LANG_UA] = array( - 0 => "?", - 1 => "в╕дсутн╕й", - 2 => "WiFi-роутер (бездротовий)", - 3 => "WiFi-точка", - 4 => "дротовий роутер", - 5 => "комутатор", -); - -global $ynx3_; -$ynx3_[LANG_UA] = array( - 0 => "?", - 1 => "так", - 2 => "н╕", -); - -global $upload_err_codes; -$upload_err_codes[LANG_UA] = array( - UPLOAD_ERR_INI_SIZE => "Завантажений файл перевищу╓ встановленний на сервер╕ л╕м╕т", - UPLOAD_ERR_FORM_SIZE => "Завантажений файл превищу╓ л╕м╕т для дано╖ стор╕нки", - UPLOAD_ERR_PARTIAL => "Файл завантажений частково", - UPLOAD_ERR_NO_FILE => "Файл не був завантажений", - UPLOAD_ERR_NO_TMP_DIR => "Тимчасовий каталог на сервер╕ не доступний", - UPLOAD_ERR_CANT_WRITE => "Помилка запису на сервер╕", - UPLOAD_ERR_EXTENSION => "Завантаження перерване", - -1 => "Unknown upload error ", -); - - -global $svc_states; -$svc_states[LANG_UA] = array( - -3 => "Послугу видалено", - -2 => "Пауза", - -1 => "У черз╕", - 0 => "Строк д╕╖ вичерпано", - 1 => "Активна", - 2 => "Активац╕я...", - 3 => "На оплату", - 4 => "Подовження...", -); - -global $allow_credit_options; -$allow_credit_options[LANG_UA] = array( - 0 => "т╕льки вручну", - 1 => "для орган╕зац╕й", - 2 => "завжди дозволений", -); - -global $regular_payment_periods2; -$regular_payment_periods2[LANG_UA] = array( - 0 => "?", - 1 => "день", - 2 => "м╕с.", - 3 => "р╕к", -); - -global $regular_payment_periods; -$regular_payment_periods[LANG_UA] = array( - 0 => "?", - 1 => "подобово", - 2 => "щом╕сячно", - 3 => "щор╕чно", -); - -global $week_day_names; -$week_day_names[LANG_UA] = array( - "Пн", - "Вт", - "Ср", - "Чт", - "Пт", - "Сб", - "Нд", -); - -global $todotypes; -$todotypes[LANG_UA] = array( - 0 => "", - 1 => "монтаж - п╕дключення", - 2 => "монтаж - буд╕вництво", - 3 => "звернення в тех-п╕дтримку", - 4 => "admin", - 5 => "документи", - 6 => "зв╕т", - 7 => "квитанц╕я", - //8 => "soft-ремонт", - 8 => "виклик на дом", - 9 => "орг-питання", - 10 => "info", - 11 => "закуп╕вля", - 12 => "монтаж - авар╕я", - 13 => "адм╕н - авар╕я", - 14 => "зашквар", - 15 => "глюки ?", - 16 => "проект", - 17 => "монтаж - оптика", -); - -global $reqtypes; -$reqtypes[LANG_UA] = array( - 0 => "New", - 5 => "П╕дготувати", - 6 => "Затверджено", - 10 => "Перев╕рити", - 15 => "Передзвонити (support)", - 16 => "Передзвонити (викон.)", - 20 => "У черз╕", - 21 => "Забрати", - 22 => "В╕ддати документи", - 30 => "Вже робимо", - 40 => "Перерва", - 42 => "Перерва за проханням", - 50 => "Скоро", - 60 => "Колись", - 61 => "Ц╕кавились", - 90 => "Готу╓мо зв╕т", - 92 => "зв╕т готов!", - 100 => "Complete", - 110 => "Арх╕в", - 200 => "Lost", - 210 => "Не актуально", - 250 => "Дубл╕кат", - 900 => "Тема закрита", - 901 => "SPAM", -); - -global $req_states_ex; -$req_states_ex[LANG_UA] = array( - REQ_TYPE_NEW => "NEW", - REQ_TYPE_PREPARE => "П╕дготувати", - REQ_TYPE_CONFIRMED => "(!) До сплати", - REQ_TYPE_CHECK => "з'ясувати", - REQ_TYPE_CALL => array(0 => "передзвонити (support)", - 1 => "передзвонити (support)"), - REQ_TYPE_CALL_EXEC => "передзвонити (викон.)", - REQ_TYPE_QUEUED => "ЧЕРГА", - REQ_TYPE_DELIVERED => "забрати", - REQ_TYPE_SEND_DOCS => "в╕ддати документи", - REQ_TYPE_ACTIVE => "в робот╕", - REQ_TYPE_PAUSED => "перерва", - REQ_TYPE_USER_PAUSED => "перерва", - REQ_TYPE_LATER => "2-а черга", - REQ_TYPE_MAYBE => "в планах", - REQ_TYPE_NOTIFY => "ц╕кавились", - REQ_TYPE_READY => "де зв╕т ?", - REQ_TYPE_REPORTED => "зв╕т готовий!", - REQ_TYPE_COMPLETE => "(+)", - REQ_TYPE_ARCH => "(A)", - REQ_TYPE_LOST => "не судилося", - REQ_TYPE_UNNECESSARY => "не актуально", - REQ_TYPE_DUP => "дубл╕кат", - REQ_TYPE_FIN => "закрито", - REQ_TYPE_SPAM => "SPAM", -); - -global $todo_ts_types; -$todo_ts_types[LANG_UA] = array( - "upd" => "Оновлено", - "req" => "Заявлений час", - "init" => "Створення TODO", - "start" => "Початок виконання", - "end" => "К╕нець виконання", -); - -global $todo_txt_types; -$todo_txt_types[LANG_UA] = array( - 0 => "Кр╕зь", - 1 => "Т╕льки тема", - 2 => "Т╕льки текст", -); - -global $vlan_use_options; -$vlan_use_options[LANG_UA] = array( - -1 => "--", /* DEL_MARK_ANY */ - 0 => "в робот╕", /* DEL_MARK_USED */ - 1 => "видалено", /* DEL_MARK_DELETED */ - 2 => "треба прибрати", /* DEL_MARK_QUEUED */ -); - -?> - -

Alfa-inet

*/?> - -

Alfa-inet пропону╓ "> п╕дключення до комп'ютерно╖ - мереж╕ (дивимося "> карту , вивча╓мо "> адреси покриття ), - чита╓мо - - в╕дгуки - в ╕нтернет ╕ соц-мережах . - Це не т╕льки над╕йний вих╕д в Internet, але ╕ р╕зноб╕чне серв╕сне обслуговування ваших комп'ютер╕в - ╕ внутр╕шньоквартирних мереж. Якщо вашого будинку нема╓ в списку п╕дключених - все одно звертайтеся, - спробу╓мо щось придумати.

- Наша мережа в Ки╓в╕ ╕сну╓ з л╕та 2005 року ╕ п╕дключена до Internet оптичним каналом, - що дозволя╓ забезпечувати швидкий ╕ над╕йний доступ. Мережа побудована за ethernet-технолог╕╖.

*/?> - - - -

Працю╓мо за будь-яко╖ погоди ;)

- - - -

Безл╕м╕тний IPv6-╕нтернет

-

- Ми п╕дтриму╓мо протокол IPv6 ╕ нада╓м його вс╕м нашим користувачам - на максимальн╕й швидкост╕. Це означа╓, що якщо Ваше обладнання - п╕дтриму╓ IPv6, - то цей протокол буде налаштовано автоматично. Це ще одна при╓мна перевага IPv6. - Автоматичне налаштування IPv6 п╕дтримують вс╕ сучасн╕ операц╕йн╕ системи (Windows, Linux, MacOS) - та моб╕льн╕ пристро╖ (iOS, - Android, Maemo/MeeGo) - ">детальн╕ше... -

- -

Переваги

- -
-
- -

Для технар╕в

- - - -

* Безкоштовне п╕дключення

-

-При внесенн╕ передплати грн. п╕дключення безкоштовне. -

- - - - -

IPv6 +10%

-

-Налаштуйте IPv6 та отримайте бонус у розм╕р╕ 10% в╕д -основно╖ послуги доступу до ╕нтернет. -

-

Пропозиц╕я д╕йсна для абонент╕в на домашн╕х тарифах.

-

Увага! Бонуси можуть бути використан╕ для сплати послуг т╕лько якщо -суми основного та бонусного рахунк╕в достатньо для сплаты повного м╕сяця.

- - - -

* Новий Р╕к 2013

-
- -
- - - Все подключения до начала '13 года
- с подарочными условиями - -
-
- - ">Заказать -
-
- - - -

* Бонус 2013

- -

-Новогодний подарок - при предоплате услуги на год - 2 месяца в подарок. -

-Бонус начисляется путем продления текущей услуги на 2 на месяца, дальнейшее -списание денег со счета осуществляется помесячно. При досрочном расторжении -договора бонусы анулируются. -

- - - - -
- - - - -

Аццкий интернет!

- - Успей включиться!
- Встрачай конец света с нами
- Вместе веселее :)
- Все подключения до 22-го числа месяца декабря года 2012
- -
-
- -
-
- - - - -

* ко Дню Всех Влюбленных

-
- -  - -

-Тариф 69 - Кохайтесь, бо Ви того варт╕! -
-Подключись до 28 февраля и получи подарок ко дню Св. Валентина - -3 месяца интернета (Тариф <Супер> 100 Мбит/с Украина, 100 Мбит/с Мир) по цене -69 грн. за месяц и БЕСПЛАТНОЕ подключение. -

-Для того, чтобы принять участие в акции, -необходимо внести предоплату за 6 месяцев: (3 месяца по 69 Грн, 3 месяца по 149 Грн, -полная сумма предоплаты 654 Грн.) -

-По истечении 6-ти календарных месяцев услуга предоставляется по тарифу <Супер> 100/100 -по стандартному тарифу 149 грн. -Акция не совместима с другими акциями. -При досрочном отключении деньги не возвращаются.

-
- - - -

* Новогодняя лотерея 2012

-
- -  - -

-Рады сообщить Вам, что с 1 января 2012 г. у Вас появится возможность выиграть 1, 2 или 3 -месяца бесплатного Интернета. Для этого Вам нужно просто оплатить услуги Интернет на месяц или более -у нас в офисе. Подарок получит каждый, кто примет участие в лотерее. -Спешите, количество подарков ограничено! -

-

-Ждем Вас у нас в гостях! -

-
- - - - -

* Р╕к + 2

- -

-За умови передплати послуги на р╕к - 2 м╕сяц╕ у подарунок. -

-Бонус нарахову╓ться шляхом подовження терм╕ну д╕╖ поточно╖ послуги на 2 на м╕сяц╕. -Подальше нарахування абонплати в╕дбува╓ться пом╕сячно. -У раз╕ дострокового припинення користування послугами бонус анулю╓ться. -

- - - - -

* Бонус 2013

- -

-Новогодний подарок - при предоплате услуги на год - 2 месяца в подарок. -

-Бонус начисляется путем продления текущей услуги на 2 на месяца, дальнейшее -списание денег со счета осуществляется помесячно. При досрочном расторжении -договора бонусы анулируются. -

- - - - -

* Бесплатное включение

-

-При внесении предоплаты 400 грн. в момент подключения на счет пользователя заносится -сумма 400 грн, которая расходуется в соответствии с выбранным тарифом. -

- -

-Если вы уже наш пользователь и переезжаете по адресу, находящемуся в области покрытия, -бесплатное включение осуществляется при предоплате 200 грн.. Точно также деньги -заносятся на счет пользователя с сохранением остатка по предыдущему адресу. -

- -

-Если квартира уже подключена, активация в телефонном режиме бесплатная. Оплатить нужно 1й месяц работы. -Если для настройки нужен мастер - стоимоть вызова стандартная, согласно перечню выполненых работ. -При предоплате за 2 месяца вызов дла начальной настройки бесплатный. -

- - - - -

* Ко Дню Святого Валентина

- -

-Подарок для влюбленных пар -

- - - - -
- - -
    -
  • при подключении 1-й месяц бесплатно. -
  • Если вы уже к нам подключены - на счет зачисляется бонус в размере 10% от суммы пополнения. -
-
- -

-Обязательное условие - нужно вдвоем прийти в офис.
-

-

-PS. И в любом случае вы получите вкусный подарок :) -

- - - -

* Пол-года полного безлимита 100 Мбит

- -

-При внесении предоплаты 600 грн. в момент подключения на счет пользователя заносится -активируется услуга "Полный безлимит" стоимостью 595 грн -и каждый последующий месяц со счета списывается сумма 1 грн в счет продления услуги. -Максимальный срок действия - 6 месяцев. -

- - - -

* Тариф "Юбилейный"

- -

-По случаю 5-летия Alfa-inet в течение сентября 2010 года вы можете подключиться -на специальный тариф - 100 Мбит по всем направлениям за 99 грн. в месяц. -Предложение действительно до конца сентября. Дальше - посмотрим ;) -Срок действия тарифа - не менее года с момента активации (т.е. мы гарантируем, что -данный пакет не будет отменен в течение 1 года). Дальше - опять-таки, посмотрим. -Для новоприбывших активация бесплатная, для тех кто уже в сети и использует более дорогие тарифные пакеты - 50 грн. -Необходимое условие - поддерживать запас 200 грн. на счету все время действия тарифа. -Пакет не кредитуется. Переход на другие пакеты - бесплатный и может быть осуществлен по -окончанию отчетного периода (месяца). -

- - - -

* Новогодний Тариф 2010+1

- -

-Новогодний подарок - 100 Мбит по всем направлениям на год за 995 грн. -Срок действия тарифа 1 год с момента активации. Активация бесплатная, для всех. -Пакет не кредитуется, в течение года не может быть изменен или перерасчитан. -Обязательное условие - полная предоплата. -Переход на другие пакеты - бесплатный и может быть осуществлен по -окончанию отчетного периода (1 года). -

- - - -

* Запроси друга

- -

-Якщо ви вмовили товариша п╕дключитися до нас, ви отриму╓те бонусне подовження строку д╕╖ послуги.

- -

- -Бонус нарахову╓ться за кожне п╕дключення за умови, що нов╕ абоненти залишаються у мереж╕. -При нарахуванн╕ береться до уваги к╕льк╕сть активних абонент╕в. -

- - - -

* 69

- -

-мы рады предложить жителям Оболони новый акционный тариф.
-Беспреценденное предложение - 100 Мбит/с по всем направлениям
-(Украина/Мир) всего за 69 гривен.
-Спешите подключатся количество акционных подключений ограничено.
-Для уже подключившихся абонентов - предлагаем переход
-на акционный тариф на общих условиях.
-Акционный тариф действует ТОЛЬКО ДЛЯ ОБОЛОНИ. -

- - - -

* Голосеевский

- -

-Специальный тариф для жителей Голосеево: 100 Мбит/с по всем направлениям
-(Украина/Мир) за 99 гривен, 10 Мбит/с - 49 грн.
-Спешите подключатся количество акционных подключений ограничено.
-Для уже подключившихся абонентов - предлагаем переход на акционный тариф на общих условиях. -Акционный тариф действует ТОЛЬКО ДЛЯ ГОЛОСЕЕВО. -

- - -

Важлив╕ зауваження

- - - - -
-

Провайдер Alfa-inet
(Ки╖в)

- -

За наведеними нижче адресами ми можемо швидко п╕д'╓днати вас до мереж╕ ╤нтернет. - Д╕юче покриття, вузли звязку та оф╕сн╕ п╕дключення - протягом тижня - (на практиц╕ - день-два у б╕льшост╕ випадк╕в). П╕дключення по запланованим адресам потребу╓ уточнення. -

-
- - Для для отримання ╕нформац╕╖ щодо п╕дключення за ╕ншими адресами зверн╕ться до менеджера або - заповн╕ть завку.
- -      

Ми з задоволенням розглянемо вашу пропозиц╕ю стосовно постачань.
-       Будь ласка, ознайомтеся з нашими "> Вимогами до обладнання .
-       З повагою, тех. в╕дд╕л Alfa-inet. -      

- - Замовлено кредит на суму грн. для '' ( д╕б)
- Стоимость услуги 5 грн. (сверх абонентской платы).
*/?> - Послуга безкоштовна
- зобов'язуюсь - - сплатити повну суму боргу грн. та - - погасити кредит грн. - -
(разом грн.) - 0) { ?> -
(разом, враховуючи стан рхунку, грн.) - - протягом д╕б.
-   - - Неможливо надати кредит, занадто великий борг: грн.
- М╕сячна абонплата грн. - прогнозований кредит грн. ( д╕б)
- Максимальний дозволений кредит - грн. ( д╕б)
- - Неможливо надати кредит, занадто великий борг: грн.
- М╕сячна абонплата грн. - Максимальний дозволений кредит - грн. ( д╕б)
- Нав╕ть надання кредита на 1 добу призведе до загального боргу грн.
- - На даному тариф╕ кредитування не передбачено :(
- - max credited days , min allowed money on account - - Вам не потр╕бен кредит!
- - Будь-ласка, дочекайтесь активац╕╖ послуги
- - Some services are being activating
- - Кредит обмежений: грн.
- - -

Популярн╕ питання

- - - - -

Що таке IPv6

- -

-Новий протокол, що дозволя╓ вид╕лити ун╕кальну адресу -вс╕м абонентам ╕ вс╕м приладам п╕дключеним до мереж╕ ╕нтернет -Фактично, кожному користувачу ╕ кожному приладу гаранту╓ться честна IPv6 адреса. -Це дозволя╓ позбутися трансляц╕╖ адрес з "внутр╕шн╕х" в "реальн╕" та -обм╕нюватися даними напряму, що важливо для PtP мереж та телефон╕╖. -Другим важливим моментом ╓ повна автоматичн╕сть налаштувань. -╤, нарешт╕, зарах IPv6 перед╓ться по окремим в╕д IPv4 каналам, що на даний момент не ╓ перевантаженими. -Отже наявн╕сть IPv6 робить життя в мереж╕ б╕льш комфортним. -

-
-

-Б╕льш детально про ">п╕дтримку IPv6 в наш╕й мереж╕. -

- - -

В╕д чого залежить швидк╕сть

- -

-В будинок приходить г╕габ╕тний канал, в будинку ╓ багато абонент╕в. -Отже, коли вс╕ на робот╕ або сплять, ви можете отримати б╕льшу швидк╕сть доступу. -╤ навпаки, в години п╕кового навантаження швидк╕сть може бути меншою в╕д заявлено╖. -

-

-На великих швидкостях передач╕ сутт╓ву роль гра╓ не т╕льки пропускна здатн╕сть канала, -а ще ╕ в╕дстань (фактично - час в╕дпов╕д╕) до ╕ншо╖ сторони. -При викоистанн╕ протокола TCP/IP швидк╕сть значно пада╓ при зб╕льшенн╕ ping'а нав╕ть на -в╕льному канал╕. -Частково це вир╕шу╓ться зм╕ною алгоритму корекц╕╖ швидкост╖. -Для Windows - http://ru.wikipedia.org/wiki/Compound_TCP -

-
-

-Для протокол╕в, що використовують UDP (наприклад, torrent) выдстань не так критична, -тому найб╕льш адекватний тест - скачування та в╕ддача великого популярного файла. -

- - - - -

Для постачальник╕в обладнання

- -

-Доброго дня, ми ц╕ну╓мо св╕й та ваш час, тому п╕дготували перел╕к твимог до обладнання, що закуповуэться нашою орган╕зац╕эю. -Якщо у вас ╓ обладнання, що в╕дпов╕да╓ цим вимогам ╕ техн╕чн╕ спец╕ал╕сти, що можуть надати консультац╕╖ -з особливостей налаштування, ми з задоволенням розглянкмо вашу пропозиц╕ю. Прохання надсилати -попередн╕й прайс-лист з ц╕нами з ПДВ на адресу -info@alfa-inet.net.
-С повагою, тех. в╕дд╕л Alfa-inet. -

- -
    -
  1. кабель FTP -
  2. комутатори -
  3. домашн╓ обладнання -
  4. оптичн╕ комплектуюч╕ -
- - -

Кабель

 -

Кабель Ethernet FTP Cat5e, для внутр╕шн╕х роб╕т

- -
    -
  1. Т╕льки м╕дь, вс╕ пари. -
  2. 4 пари (оранжева, зелена, синя, коричнева) -
  3. Перетин не менше 0.45 -
  4. Оп╕р пари ~21 Ом/100м, допускаються в╕дм╕ност╕ опору пар не б╕ллше 5% -
  5. Т╕льки екранорований кабель -
  6. категорично не п╕дходить б╕метал (Cu-Al, Ce-Me, обм╕днений др╕т ╕ т.п.) -
- - -

Комутатори

 - -

Загальн╕ вимоги

- -
    -
  1. Гарант╕йне та п╕слегарант╕йне обслуговування -
  2. Наявн╕сть керуючого ╕нтерфейса RS-232 -
  3. Ст╕йк╕сть до перепад╕в напруження -
  4. П╕дтримка повноц╕нного CLI telnet, вс╕ вказан╕ нижче ф-ц╕╖ мають бути доступн╕ чарез CLI. -
  5. п╕дтримка VLAN -
  6. loopdetect (VLAN-based) -
  7. broadcast/multicast/unicast storm control -
  8. L2, L3 ACL -
  9. syslog, SNMP -
  10. в╕дсутн╕сть обмежень на виробника SFP модул╕в -
- -

Комутатори р╕вня доступу

- -
    -
  1. не менше 24-х порт╕в RJ-45 100 Mbit FastEthernet -
  2. не менше 2-х порт╕в 1GE SFP/combo -
  3. глибина не б╕льше 25 см., ширина 19" або менше -
  4. обмеження к-т╕ MAC'╕в на порту (port security) -
  5. cable diagnostic (virtual cable tester) -
- -

Компактн╕ комутатори р╕вня доступу

- -
    -
  1. не менше 8 портов 100 Mbit FastEthernet -
  2. не менше 1 порта 1GE SFP/combo -
  3. глибина не б╕льше 25 см., ширина 30 см. або менше -
  4. обмеження к-т╕ MAC'╕в на порту (port security) -
  5. L2, L3 ACL -
  6. cable diagnostic (virtual cable tester) -
- -

Комутатори 8x1GE

- -
    -
  1. не менше 8 м╕дних (RJ-45) порт╕в 1GE -
  2. не менше 1 порта 1GE SFP/combo -
  3. глибина не б╕льше 25 см., ширина 30 см. або менше -
  4. обмеження к-т╕ MAC'╕в на порту (port security) -
  5. cable diagnostic (virtual cable tester) -
- -

Комутатори р╕вня агрегац╕╖ 24x1GE + 10G

- -
    -
  1. не менше 24-х SFP порт╕в 1GE -
  2. не менше 2-х порт╕в або слот для плати розширення 10G SFP+ -
  3. глибина не б╕льше 40 см. -
  4. вс╕ розъ╓ми (SFP, SFP+, живлення) мають бути виведен╕ на лицьюву панель -
- - -

Домашн╓ обладнання

 - -

Роутери

-
    -
  1. Гарант╕йне та п╕слегарант╕йне обслуговування -
  2. Стандарти WiFi b/g/n -
  3. П╕дтримка multicast -
- -

-Рассмотрим варианты WAN-порта 100 Mbit и 1GE. -

- -

IPTV приставки

-
    -
  1. Гарант╕йне та п╕слегарант╕йне обслуговування -
  2. Виходи "тюльпан", SCART -
  3. П╕дтримка MPEG4 -
  4. П╕дтримка multicast -
- -

-Разглянемо вар╕анти з HDMI. -

- - -

Оптичн╕ комплектуюч╕

 - -
    -
  1. SFP WDM 3km, 10km, 20km SC -
  2. SFP WDM 3km, 10km, 20km LC -
  3. патчкорди, п╕гтейли, адаптери SC, LC -
  4. ODF 19" -
  5. mini-ODF -
- - -
  • гот╕вкою - - Через под╕╖.... - -
  • у в╕дд╕ленн╕ банку. - - -
  • Online - -
  • карткою через Portmone -
  • карткою через Copayco - - - -
  • -
  • карткою через Internet - VISA Card - MasterCard - WebMoney - <?=lang_msg(" src="/images/wm/smallnsmep.gif" height="22"> -
    - WMU, Visa, MasterCard, Liqpay-грн, НСМЕП*/?> -
  • в терм╕налах - 24 години Нон-стоп
    - Нижче наведена ╕нструкц╕я з користування. - - - -
  • Кредит-online - - -

    Оплата зд╕йсню╓ться через ╤нтурнет - - -

    -

    Наша каса

    - - - -

    Увага! у зв'язку з.... не працю╓

    - - - - - */?> - - - */?> -
    Адресавул. Хрещатих 10б, - 3й поверх
    -
    - код 8K
    агент по приему денегЮрий
    робоч╕ годиниПн-Пт 10:00 - 19:00
    Сб,Нд 12:00 - 16:00
    тел.8 093 9485788
    - info: - Будь-ласка, збер╕шайте квитанц╕ю з печаткою! -
    - -

    Квитанц╕я для оплати через банк (верс╕я для друку у формат╕ RTF)

    -
    - - - -
    До сплати - () - - : - - -
    Оплатити наперед м╕сяць(╕в) -
    - ">Скачать заполненную квитанцию в формате RTF
    */?> - - Для прискорення обробки платежу ви ма╓те можлив╕сть над╕слати - скан або фото сплачено╖ квитанц╕╖ у формат╕ JPG або GIF
    - Див. "Прикр╕пити файл" у нижн╕й частин╕ стор╕нки. - - - - Будь-ласка, ув╕йд╕ть в систему для отримання коректного призначення платежу.
    - - info: - в╕дм╕чен╕ червоним PIN-код та ╕м'я користувача необх╕дн╕ для швидкого автоматичного розп╕знавання.
    - info: - Збер╕гайте сплачену квитанц╕ю до зарахування кошт╕в на персональний рахунок! - -Полезные отделения банков -

    с маленькой комиссией

    -*/?> - -

    В╕дд╕лення банк╕в

    - - "Ощадбанк", вул. Ярмолы 4
    -
    -*/?> - info: - деяк╕ касири не вносять "зайв╕" дан╕ в призначення платежу, ╖х потр╕бно контролювати.
    - info: - Останн╕м часом б╕льш╕сть банк╕в утриму╓ сутт╓ву комом╕ю. - - Отже, ласкаво просиму до нашо╖ каси :)
    - - - -

    Send us payment order

    - You can do it via Request to tech. support. - It is possible to attach JPG or GIF scan/photo. - - - -

    Терм╕нали "24 нон-стоп"

    -

    ╤нструкц╕я

    -
      -
    1. знайд╕ть розд╕л "Послуги ╕нтернет" -
    2. обер╕ть пункт -
    3. введ╕ть св╕й лог╕н
      - Якщо терм╕нал дозволя╓ вводити т╕льки цифри -
      - використовуйте св╕й плат╕жний PIN-код -
    4. вкаж╕ть суму (ком╕с╕ия - 5 грн).
      - Увага! Автомат не вида╓ здачу. -
    -Адреса терминалов 24 часа нон-стоп - Комиссия - 5% -
      -
    • Андрющенко улица, 4. Павильон Продукты (круглосуточно) -
    • Победы проспект, 17. Павильон продукты (круглосуточно) -
    • Победы проспект, 23. магазин Фокстрот -
    • Победы проспект, 45. Эльдорадо -
    • проспект Победы, 48. (круглосуточно) -
    • Артема улица, 60. институт -
    • ул.Артема, 37-41 (круглосуточно) -
    • Львовская площадь,14 (круглосуточно) -
    • Белоруская улица, 2. ТЦ Квадрат -
    • улица О.Телиги, 13/14, помещение 42. -
    • Черновола улица, 28/4. Павильон Продукты (круглосуточно) -
    • бульвар Дружбы народов 25 (круглосуточно) -
    • Ванды Василевской улица, 13. офис Навигатор-Онлайн -
    • Воровского улица, 7. Анатоль-маркет (круглосуточно) -
    • бульвар Леси Украинки, 25. Буфет -
    • -
    • Героев Днепра улица. Рынок Героев Днепра -
    • Героев Днепра, 42Г. Капитан -
    • Русановская Набережная 8/2, прод. МАФ. (круглосуточно) -
    • Фучика улица, 3-а. Продуктовый маркет -
    -*/?> - Повний перел╕к адрес терм╕нал╕в - терм╕нал╕в
    - - -

    Кредит online

    - - В залежност╕ в╕д розм╕ру щом╕сячно╖ платн╕
    - максимальний розм╕р кредиту може зм╕нюватись
    - (вища абонплата нада╓ б╕льший л╕м╕т). - - -

    IPv6 в наш╕й мереж╕

    - -

    -Ми п╕дтриму╓мо IPv6 та нада╓мо його вс╕м нашим користувачам. -Це означа╓, що ящко Ваше обладнання пыдтриму╓ IPv6, то вс╕ налаштування -мають бути отриман╕ автоматично. Ц╕лком автоматичне налаштування IPv6 - -одна з при╓мних функц╕й цього протоколу. П╕дтримку IPv6 мають -вс╕ сичасн╕ операц╕йн╕ системи для компь'тер╕в (Windows, Linux, -MacOS) ╕ портативних пристро╖в (iOS, Android, Maemo/MeeGo). -

    -
    -

    -На жаль, б╕льш╕сть домашн╕х роутер╕в не вм╕╓ отримувати ╕ роздавати -у внутр╕шн╕й мереж╕ IPv6. -Тому якщо п╕дтримка протоколу IPv6 ╓ для Вас критичною, ╕ Ви використову╓те -роутер - перевед╕ть його в режим моста (bridge), або зв'яж╕ться з нашою -техн╕чною п╕дтримкою для отримання перел╕ку сум╕сних роутер╕в та прошивок для них. -

    -
    -

    -Як╕ модел╕ роутер╕в, що п╕дтримують IPv6 будуть працювати в наш╕й мереж╕ ? Теоретично - вс╕, -цо мають функц╕ю -DHCPv6 з п╕дтримкою IA_NA та IP_PD (DHCP6-PD, Prefix Delegation). -На практиц╕ ма╓мо: -

    -
    - - - -

    -Також наводимо - -Пор╕вняння п╕дтримки IPv6 операц╕йними системами -та моб╕льними пристроями. -

    -
    -

    -В наш╕й мереж╕ IPv6 траф╕к не проходить кр╕зь б╕л╕нг. Для користувач╕в це -означа╓ дв╕ реч╕. По-перше - доступ до IPv6 ресурс╕в на -повн╕й швидкочт╕ порта незалежно в╕д Вашого тарифного плану. По-друге, -IPv6 ресурси залишаються доступними навыть при тимчасовому блокуванн╕ користувача -в раз╕ несплати. Звичайно, окрым випадкыв фызичного в╕д'╓днання -в╕д порта. -

    -
    - -Також в нас ╓ тарифи резервного доступу. Оплата зн╕ма╓ться т╕льки за -ту добу, в яку выдбулось використання IPv4 з'эднання (потр╕бно кл╕кнути -на кнопку активац╕╖ для списання добово╖ абонентсько╖ платн╕). -IPv6 траф╕к в цих тарифах доступний пост╕йно. -

    -
    */?> -

    -В IPv6 ╤нтернете поки що доступн╕ не вс╕ сайти. Але п╕сля 6 червня 2012 року -(день всесв╕тнього включення IPv6 великими контент-провайдерами ╕ ISP) вже -доступн╕ практично вс╕ популярн╕ ресурси: Google, Yandex, AOL, Yahoo, -Facebook, Вконтакт╕ - ╕ цей список пост╕йно розширю╓ться. Дуже полюбляють ╕ -давно п╕дтримують протокол IPv6 торент-кл╕╓нти. Торент-траф╕к вже давно -склада╓ сутт╓ву частину IPv6 траф╕ка. -

    -
    -

    -Чи буде IPv6 доступ безкоштовним завжди? Н╕, не буде. Через якийсь час - IPv6 глобально вийде з пер╕оду загального -тестування, ╕ тод╕ засади як кл╕╓нтьско╖, так ╕ м╕жоператорсько╖ -тариф╕кац╕╖ IPv4 та IPv6 зр╕вняються. Звичайно, ми попередимо про так╕ -зам╕ни заздалег╕дь. -

    -
    -

    -╢ питання? Звертайтеся до нашо╖ ">тех-п╕дтримки! -

    - - -

    ▐╔Ю╔╒ВЮ╗ББ╗, Г╗ ╒╙═╖═╜═ ═╓Ю╔А═ ╜═╚╔╕╗БЛ UA-IX, Google, Yandex

    - ▐╝╒╜╗╘ ╞╔Ю╔╚В╙ ═╓Ю╔А UA-IX
    - ▐╝╒╜╗╘ ╞╔Ю╔╚В╙ ═╓Ю╔А Google (╒╒═╕═СБЛАО ╚╝╙═╚Л╜╗╛) - - - -

    Як це в╕дбува╓ться

    - -
      -
    1. П╕сля ознайомлення з ">текстом договору - Ви оформлю╓те ">заявку на сайт╕, - по ">телефону - або по ">e-mail. -
    2. Протягом к╕лькох дн╕в з вами зв'язу╓ться оператор - ╕ уточню╓ дату ╕ умови п╕дключення. -
    3. У призначений час приходить ╕нженер-монтажник, проводить кабель у квартиру, - налаштову╓ компьютер або роутер ╕ демонстру╓ що п╕дключення працю╓. -
    4. Ви сплачу╓те п╕дключення у будь-який ">спос╕б. -
    5. Користу╓тесь доступом в ╤нтернет :). -
    - -

    Важлив╕ зауваження

    - -

    Що в входить у варт╕сть п╕дключення

    - -
      -
    • кабель до вашего комп'ютера або роутера -
    • налаштування
      - а) 1 компьютера
      -   або
      - б) 1 WAN-порта роутера (маршрутизатора/WiFi) за наявност╕ вже налаштованого комп'ютера -
    • призначення 1 реально╖ (статично╖, маршрутизовано╖) IP-адреси -
    • отв╕р у ст╕н╕ б╕ля входно╖ двер╕ -
    • монтаж кабеля по квартир╕ вздовж пл╕нтусу
      - Увага! Використання ╕снуючо╖ проводки кабельного телебачення - неможливо, це зовс╕м ╕нший тип кабеля. -
    - -

    Що у варт╕сть п╕дключення НЕ входить

    - -
      -
    • монтаж кабеля в короб╕, за п╕дв╕сною стелею, всередин╕ пл╕нтуса ╕ т.п. -
    • перем╕щення мебл╕в по квартир╕ -
    • пошук драйвер╕в для мережево╖ карти, WiFi ╕ т.п. -
    • налаштування WiFi мереж╕ -
    • встановлення мережево╖ плати -
    • додатков╕ отвори в ст╕нах -
    • додатков╕ з'╓днувальн╕ кабел╕, розетки ╕ т.п. -
    • налаштування додаткових комп'ютер╕в, роутер╕в або пар роутер+комп'ютер -
    - -

    -Але все це, а також ">багато ╕ншого -наш╕ сп╕вроб╕тники можуть зробити, за додаткову оплату. -

    - -

    -Якщо ви не хочете брати участь в ">Акц╕ях, потр╕бно оплатити варт╕сть п╕дключення / активац╕╖ обл╕кового запису: -

    - - - - - - - - - - - - - - - - -
    РайонВарт╕сть, грн.
    квартира вже була п╕дключена
    - перере?страц?я / активац╕я
    виклик майстра для перере╕страц╕╖50
    р-н (М) КП?, пр. Перемоги150
    р-н (М) Дружби Народ╕в250
    р-н (М) Дорогожич╕250
    р-н Довженка 14250
    р-н Льв╕всько? площ?200
    р-н Русан╕вка150
    р-н Оболонь100
    р-н Голос╕╖во150
    пр. Перемоги 60200
    Чорновола 2, 25250
    Паторжинського 14250
    пр. Голос╕╖вський 27250
    -

    -Варт╕сть п╕дключення для орган╕зац╕й ">обумовлю╕ться окремо -

    - - -ACHTUNG! Ваш обл╕ковий запис видалено.
    -
    - - - -

    В даний момент у вас нема активних послуг

    - - - -Скор╕ше за усе це означа╓, що ви забули вчасно сплатити за ╕нтернет
    -старый счет, и мы не получили ваш платеж.
    */?> -Або нев╕рно вказали призначення платежу у квитанц╕╖.
    -Правильну квитанц╕ю завжди можна отримати тут.
    -Для прискорення обробки платежу скан/фото сплачено╖ квитанц╕╖ в формат╕ JPG або GIF
    -можна над╕слати одразу п╕сля оплати.
    - -В даний момент на рахунку грн.
    -
    -Найшвидший спос╕б поповнити рахунок - -Web-money та Visa/Mastercard - -или -плат╕жн╕ терм╕нали -24 години нон-стоп
    -Перел╕к найближчих терм╕нал╕в - -
    -╕нш╕ способи поповнення рахунку -
    - -В даний момент на рахунку грн.
    - - - -Також ваш комп'ютер не заре╓стрований.
    -Будь-ласка, зверн╕ться в службу техн╕чно╖ п╕дтримки.
    -
    - - - -Комп'ютер не заре╓стрований.
    -
    - - -0) { ?> -Можливо вас в╕дключено ще з яко╖сь причини


    - перев╕рити рахунок

    - детальн╕ше про причину блокування

    - - - Увага!
    - Зм╕нився список телеканал╕в. - Зам╕сть "Улюблене к╕но" та "English club" - з'явились "ArmPUB TV", "Ескулап Armenia TV", "Oboz Tv". - - - Оновлено IPTV програвач - - - Доступна оплата через систему
    - - TachCard - - TachCard - - - - Еквайр╕нг Приват24 знову працю╓. - - - Внимание!
    - У зв'язку з порушеннями в робот╕ еквайр╕нгу Приват24 платеж╕ через цю систему тимчасово не - приймаються. - - - Терм╕нали City24 / БНК24 знову працюють. - - - Увага!
    - У зв'язку з проведенням раб╕т з модерн╕зац╕╖ обладнання в н╕ч з 25 на 26.08.2016 - в пер╕од з 23:00 до 6:00 можливе тимчасове припинення доступу в ╕нтернет - за адресами Артема 32-38,30а,30б,33а,35 та пер. Бехтер╕вський - - - У зв'язку з в╕дкликанням л╕ценз╕╖ терм╕нали City24 / БНК24 поки що не працюють. - - - Увага!
    - У зв'язку з переходом системи Портмоне на TLS 1.2 серв╕с тимчасово не працю╓. - Техп╕дтримка об╕ця╓ впоратись протягом дня.
    - Все вже працю╓ - - - Ми в╕дкрили ще один банк╕вський рахунок в Конкорд╕. - - - Увага!
    - У зв'язку з нез'ясованими обставинами у ╢вробанку прохання проводити платеж╕ на наш - новий рахунок . - - - Увага!
    -Авар╕я в апаратн╕й. Ор╕╓нтовний час в╕дновлення 19:20
    -UPD: впорались до 18:50 -
    -П╕д час знаття навантаження з комутатора, що вийшов з ладу, утворилось к╕льце :( -
    -UPD2: причиною цього ╓ неочикувана повед╕нка EdgeCore, що спричинила шторм в мереж╕. - - - Доступна оплата в нових терм╕налах
    - City24 -   - City Pay - - - Увага!
    -У зв'язку з перенесенням обладнання в ╕нший дата-центр у н╕ч з 26 на 27.04.2016 (Вт-Ср), -а також з 27 на 28.04.2016 (Ср-Чт) в пер╕од з 03:30 до 06:30 можливе тимчасове пог╕ршення -якост╕ зв'язку, а також переривання доступу в ╕нтернет до 25 хвилин. -
    -Вибача╓мось за можлив╕ незручност╕. - - -Шановний абоненте!
    -Спод╕ваючись на те, що ф╕нансова ситуац╕я в кра╖н╕ стаб╕л╕зу╓ться, весь -р╕к ми брали на себе зростаюче ╕нфляц╕йне зб╕льшення витрат, -захищаючи тим самим сво╖х абонент╕в в╕д додаткових витрат. Однак поточн╕ -процеси змушують внести зм╕ни в нашу ц╕нову пол╕тику -для збереження якост╕ серв╕су. -З причини девальвац╕╖ нац╕онально╖ валюти ╕, як насл╕док, в зв'язку з -зб╕льшенням операц╕йних витрат (оренда, тарифи Ки╖вЕнерго, -╕мпортне обладнання та витратн╕ матер╕али, лог╕стика та ╕н.), -прийнято складне р╕шення з 1 травня 2016 п╕двищити тариф за користування -послугами доступу до мереж╕ ╤нтернет. -Ми ц╕ну╓мо те, що Ви весь цей час залиша╓теся з нами, тому Вам будуть надан╕ -спец╕альн╕ умови з урахуванням знижки, як для пост╕йних абонент╕в. Б╕льш╕сть -витрат на даному етап╕ ми все одно -прийма╓мо на себе, розд╕ляючи тим самим тягар важких час╕в разом з -споживачем.
    -Це дозволить нам зберегти житт╓д╕яльн╕сть мереж╕ ╕ надал╕ покращувати -як╕сть серв╕су.
    -Приносимо сво╖ вибачення ╕ спод╕ва╓мося на розум╕ння з Вашого боку.
    -Ваш провайдер Alfa-inet.
    - - - - - -
    стар╕ ц╕ни, грн.нов╕ ц╕ни, грн.
    69 ╕ нижче89
    8699
    117125
    - - наш оф╕с пере╖хав:
    - вул. Хрещатик 10б, к╕мната 8 (3-й поверх)
    -
    - вх╕д кр╕зь арку зл╕ва в╕д банк╕в "Хрещатик" та "UniCredit" - - - Увага!
    - Виявлена проблема при використанн╕ - пошукових плаг╕нов google в користувач╕в IPv6. Проблема проявля╓ться в пост╕йних запрошеннях - ввести captcha. На даний момент ведемо перемови з адм╕н╕страц╕╓ю google. Проблему можна усунути - шляхом в╕дключення пошугового плаг╕ну. - - - З техн╕чних причин робота терм╕нал╕в - NonStop24h - тимчасово призупинена. - - - Робота терм╕нал╕в - NonStop24h - призупинена у зв'язку з - вилученням обладнання - в компан╕╖ "Ай Т╕ Ф╕нанс". - -
  • з'явилась можлив╕сть - отримувати SMS-пов╕домлення про необх╕дн╕сть поповнення рахунку. -
  • оптика 1 Гб╕т на - вул. В. Житомирська 12 - - Зм╕нено розм╕р ком╕с╕╖ при оплат╕ через
    - LiqPay
    - На даний момент ком╕с╕я склада╓ 2.75%. - - - Увага!
    - з техн╕чних причинам номер +38 (044) 592-80-99 тимчасово не працю╓. - - оптика 1 Гб╕т на - ул. Артема 35 - - оптика 1 Гб╕т на - ул. Стр╕тенская 4/13 - - - -
    - - TYME - П╕дключена мережа плат╕жних - терм╕нал╕в - TYME
    - Ком╕с╕я склада╓ 3%, але не менш н╕ж 2 грн. -
    - - - Увага!
    - У зв'язку з проведенням роб╕т з модерн╕зац╕╖ мереж╕ в н╕ч з 19 на 20.08.2015 - в пер╕од з 01:30 до 6:30 можливе переривання зв'язку до 15 хв. - - - В╕дтепер в нас розм╕щено дзеркало sourceforge.net - - оптика 1 Гб╕т на - вул. Р╕чна 3 - - оптика 1 Гб╕т на - вул. См╕рнова-Ласточк╕на 14 (Вознесенський узв.) - - - П╕дключилися до Польсько╖ точки обм╕на траф╕ком PL-IX - - оптика 1 Гб╕т на - вул. Шамрило 11а - - оптика 1 Гб╕т на - вул. Ярослав╕в вал 19, вул. Гончара 45а - - оптика 1 Гб╕т на - вул. В. Житомирська 17/2 - - оптика 1 Гб╕т на - вул. Хрещатик 29, т╕льки корпоративн╕ тарифи. - - - - Банк Нац╕ональний Кредит
    - П╕дключена мережа плат╕жних - терм╕нал╕в - Банк Нац╕ональний Кредит
    - Ком╕с╕я склада╓ 5%, але не менш н╕ж 2 грн. - - оптика 1 Гбит на - бул. Леси Укра╖нки 30а - - оптика 1 Гбит на - вул. Дмитр╕вська 2 та вул. О. Гончара 96 - - оптика 1 Гбит на - вул. См╕рнова-Ласточк╕на 18а - - - -Пор╕вняння п╕дтримки IPv6 операц╕йними системами -та моб╕льними пристроями. - - - 230 ? "" : "width=\"".($news_width-30)."\"")?> src="http://alfa-inet.net/images/march8s.jpg"> - - - ще раз зверта╓мо вашу увагу,
    - наша каса ще не працю╓. -
    - Будь-ласка, користуйтесь ╕ншими способами оплати. - - - В╕дновлено роботу Portmone.com - - наш оф╕с пере╖хав:
    - вул. Стр╕лецька 7/6, к╕мната 96
    - - - оптика 1 Гб╕т на - вул. Чигор╕на 59а - - - Увага!
    - З техн╕чних причин наша касса з 25.02.2015 тимчасово не працю╓. -
    - Будь-ласка, користуйтесь ╕ншими способами оплати. - - - Увага!
    - У зв'язку з проведенням раб╕т з модерн╕зац╕╖ обладнання в н╕ч з 23 на 24.02.2015 - в пер╕од з 03:00 до 4:00 можливе переривання зв'язку до 15 хвилин - в район╕ вул.Артема, В.Житомирсько╖, Владимирсько╕ та прилеглих вулиць. - - - Увага!
    - У зв'язку з проведенням роб╕т з модерн╕зац╕╖ в н╕ч з 19 на 20.02.2015 - в пер╕од з 00:30 до 2:30 можливе пог╕ршення зв'язку з закордонними ресурсами. - - оптика 1 Гб╕т на вул. Чигор╕на 61, 61а - - оптика 1 Гб╕т на вул. Прор╕зна 21 - - оптика 1 Гб╕т на пров. Рильский 5 - - оптика 1 Гб╕т на вул. Паторжинського 4 - - - З Новим Роком !
    - Нехай в╕н буде рад╕сним ╕ ц╕кавим. - 280 ? "" : "width=\"".($news_width-30)."\"")?> src="http://alfa-inet.net/images/nycat2015280 ? "" : "s")?>.gif"> - - - Увага! Зм╕нилися банк╕вськ╕ рекв╕зити! - - - Увага! - В пер╕од з 2014.12.31 по 2015.01.11 наша каса буде працювати з 11:00 до 16:00.
    - Новий Р╕к, Р╕здво, Старий Новий Р╕к... :) - - оптика 1 Гб╕т на - вул. Прор╕зна 23 - - оптика 1 Гб╕т на вул. Гонти 9 - - оптика 1 Гб╕т на вул. Артема 32-28 та - пров. Бехтер╕вський 4а - - оптика 1 Гб╕т на - вул. Ботк╕на 3 - - розширений до 2 Гб╕т канал - до Дружби Народ╕в та Голос╕╓во - - - Happy Helloween ;)
    - - - - Увага! - Шановн╕ користувач╕, у зв'язку ╕з зростанням ц╕н на обладнання - та зовн╕шн╕ канали ми змушен╕ п╕дняти абонплату для - д╕ючих тариф╕в. Даку╓мо за розум╕ння.
    - Зм╕ни вступають у д╕ю з наступного обл╕кового пер╕оду. - - оптика 1 Гб╕т на - вул. Довженко 30 - - оптика 1 Гб╕т на - вул. Полтавська 13 - - оптика 1 Гб╕т на - вул. Прор╕зна 10 - - оптика 1 Гб╕т на вул. Златовуст╕вська 52 - - оптика 1 Гб╤т на вул. Чорновола 29а - - оптика 1 Гб╕т на - пров. Нестер╕вський 7 - - - Поздоровля╓мо вас з святом!
    - З Днем Незалежност╕!
    -
    - На честь Дня Незалежност╕ Укра╖ни на Хрещатику в╕дбудеться в╕йськовий парад, - а на Соф╕╖вськ╕й площ╕ - святковий концерт. - - - -
    - - Online трансляц╕я - BeTV,
    - ╕нтернет-п╕дтримка - Alfa-inet. - - завершився музичний м╕н╕-фестиваль 16+, - де ми забезпечували WiFi-покриття. - - оптика 1 Гб╕т на вул. Обсерваторна 12а - - оновлен╕ тарифи для орган╕зац╕й та провайдер╕в - - оптика 1 Гб╕т на ул. Стрелецкая 4 - - оновлений - - IPTV playlist - - IPTV playlist - - - додали канал "Дощ" - - - Сьогодн╕ о 2:00 вийшло з ладу обладнання в напрямку Ки╖в-Франкфурт. - Через це можливе зниження швидкост╕ доступу до закордонних ресурс╕в. - Ор╕╓нтовний час в╕дновлення роботи - сьогодн╕ до 18:00. - - - В╕дновлено роботу Portmone.com та LiqPay - - - Оплата Webmoney WebMoney тепер - не потребу╓ додатков╖ ком╕с╕╖, (т╕льки внутр╕ня ком╕с╕я само╖ плат╕жно╖ системи). - Також тепер прийма╓мо WME. - - П╕дключили ╕ обладнали як╕сним 2х-д╕апазонним WiFi з п╕дтримкою - IPv6 бар Copper Pub за адресою
    - Велика Житомирська 15а. Приходьте :) - - оновлений - - IPTV playlist - - IPTV playlist - - - -Сьогодн╕ вноч╕ пошкоджено оптику б╕ля телецентру на Дорогожичах.
    -Результат - нема╓ еф╕рного мовлення телеканал╕в ╤нтер, УТ-1, НТН, ТРК Ки╖в, а також рад╕останц╕й 98 фм, Гала Рад╕о 100.5, Просто Рад╕о 105.5. -Також без зв'язку залишилась б╕льш╕сть студ╕й. -
    -http://mns.gov.ua/news/33128.html - - - - -
    -   - 9 травня - день Пам'ят╕ наших Захисник╕в. -
    - - оптика 1 Гб╕т на - Кудрявський узв╕з 3а - - - - Нарешт╕ сайт перекладено укра╖нською :) - - оптика 100 Мб╕т на - вул. Борисогл╕бська 8/13 - - оптика 1 Гб╕т на - вул. В. Житомирська 13, 15, пров. Нестер╕вський 13/19 - - оптика 1 Гб╕т на - вул. Лисенко 4 - - оптика 1 Гб╕т на - бул. Дружби Народ╕в 25-а ╕ - вул. П╕двисоцького 1/26 - - оптика 1 Гб╕т на вул. См╕рнова-Ласточк╕на 3/5 (Вознесенський узв╕з) - - оптика 1 Гб╕т на вул. Павл╕вська 22 - - оптика 1 Гб╕т на вул. Зтатовуст╕вська 53 - - оптика 1 Гб╕т на вул. Артема 32-38, - пров. Бехтер╕вський 7/19 та 10 - -Пароль буде над╕слано на e-mail, що вказаний у вашому обл╕ковому запису.
    - Будь-ласка, перев╕рте пошту.
    Пароль буде над╕слано SMS на номер, що вказаний у вашому обл╕ковому запису.
    - Будь-ласка, перев╕рте пов╕домлення.
    Не вдалось над╕слати пароль на e-mail/тел. номер, що вказаний у вашому обл╕ковому запису.
    - Будь-ласка, зверн╕ться до служби тех-п╕дтримки.
    1) && ($our_user || $local_user)) { - ?>Не вдалось однозначно ╕дентиф╕кувати обл╕ковий запис за наведеними даними ().
    - Будь-ласка, зверн╕ться до служби тех-п╕дтримки.
    Не вдалось ╕дентиф╕кувати обл╕ковий запис за наведеними даними ().
    - Будь-ласка, зверн╕ться до служби тех-п╕дтримки.
    - Для в╕дновлення пароля введ╕ть один з наведених параметр╕в обл╕кового запису: -
      -
    • ╕м'я користувача (login) -
    • плат╕жний код -
    • адреса электронно╖ пошти (e-mail) -
    • телефон -
    • адрес п╕дключення -
    - - Я ознайомився з умовами угоди - та приймаю ╖х. - type="checkbox"> -
    - -
    • За вказаною вами адресю в нас ╓ д╕юче покриття
    - П╕дключення можливе у будь-який зручнй час. Наш╕ сп╕вроб╕тники зв'яжуться з вами - для уточнення деталей п╕дключення.Заплановане покриття.
    - Подробиц╕ за телефоном, e-mail, або ╕ншими контактамиПриватний сектор.
    - ╢ можлив╕сть п╕дключенняВ даний момент ми займа╓мось побудовою мереж╕ за вашою адресою.
    - Найближчим часом ззможемо вас п0дключити. - Подробиц╕ за телефоном, e-mail, або ╕ншими контактамиПитання п╕дключення вашого будинку розгляда╓ьтся
    - К╕льк╕сть заявок вплива╓ на прийняття р╕шення :). - Подробиц╕ за телефоном, e-mail, або ╕ншими контактамиЗа вказаною адресою ╓ наше обладнання.
    - Можливе п╕дключення на тарифи для орган╕зац╕й.
    - Подробиц╕ за телефоном, e-mail, або ╕ншими контактами╢певн╕ проблеми з п╕дключенням вашого будинку
    - Подробиц╕ за телефоном, e-mail, або ╕ншими контактамиЗокрема, не вир╕шене питання з доступом:"; - echo web_encode($problem_desc); - } - } else { - ?>Цього будинку нема в списку п╕дключених.
    -

    Можлив╕ вар╕анти

    -
    align="left"> -
      -
    • В будинках, що знаходяться поряд з д╕ючим покриттям, - можливе п╕дключення на домашн╕й тариф за умови оплати вартост╕ пыдключення самого будинку, - або при наявност╕ 5 заявок на п╕дключення. Терм╕н п╕ключення - 1-2 тижн╕. -
    • В ╕нших випадках пыдключення може зайняти до 2х м╕сяц╕в ╕ можливе лише на - корпоративн╕ тарифи. -
    -
    - Подробиц╕ та остаточне з'ясування техн╕чно╖ можливост╕ за телефоном, e-mail, або ╕ншими контактами - - З техн╕чних причин заявка не може бути прийнята в даний момент, - спробуйте в╕дправити п╕зн╕ше або зв'яж╕ться з нами:
    -
    - +38 (044) 239-89-89: В╕дд╕л продаж
    - - -
    -На жаль, ця стор╕нка ще не перекладена укра╖нською. -
    -

    Бажа╓те щось ╕нше - пишить на - -

    -Наша компан╕я нада╓ спектр послуг з налаштування ╕нтернету та комп'ютер╕в, обслуговування мереж в оф╕сах, в╕дновленню даних з комп'ютера, -чистка системи, монтажн╕ роботи з укладання кабелю та встановлення обладнання в квартирах ╕ оф╕сах. - -

    - - "Передати адм╕ну", - "Get from admin" => "Отримати в╕д адм╕на", -); -?> -

    Важлив╕ зауваження

    - - - - -

    Технолог╕╖, що застосовуються

    - -

    FTTB

    - -

    Fiber To The Building - волокно в кожен д╕м . Тополог╕я мереж╕ - з╕рка. -До кожного будинку п╕дводиться окреме оптичне волокно. -Вс╕ волокна сходяться до центрального комутатора. На будинках розташовуються комутатори р╕вня доступу, до яких п╕дключен╕ окрем╕ абоненти. -П╕дключення абонент╕в зд╕йсню╓ться м╕дною крученою парою. Така технолог╕я забезпечу╓ досить високу над╕йн╕сть роботи мереж╕, -ст╕йк╕сть п╕д час грози та перебо╖в електроживлення, -т.к. м╕ж центральним комутатором ╕ окремим будинком не потр╕бне пром╕жне обладнання. -На даний момент це оптимальна технолог╕я з точки зору сп╕вв╕дношення вартост╕, обслуговування ╕ -пропускно╖ здатност╕.

    -

    У наш╕й мереж╕ як правило використову╓ться Gigabit Ethernet для передач╕ даних з оптики. -Для п╕дключення абонент╕в використову╕ться як Gigabit Ethernet , так ╕ Fast Ethernet (100 Мб╕т/с) -в залежност╕ в╕д потреб абонент╕в. У будь-якому випадку застосову╓ться м╕дний екранований кабель FTP Cet5e, -що дозволя╓ перейти на Gigabit Ethernet шляхом перемикання в швидк╕сний порт комутатора.

    - -

    Gigabit Ethernet

    - -

    Технолог╕я передач╕ даних на швидкост╕ 1000 Мб╕т/с. Тополог╕я мереж╕ - з╕рка. може застосовуватися - як на оптичному волокн╕, так -╕ на кручен╕й пар╕. Використовуються вс╕ 8 пров╕дник╕в, рекоменду╕ться екранований кабель. -Максимальна довжина кабелю - 100м - -

    Fast Ethernet

    - -

    Технолог╕я передач╕ даних на швидкост╕ 100 Мб╕т/с. Також, як ╕ Gigabit Ethernet , -може застосовуватися на оптичному волокн╕ ╕ на кручен╕й пар╕. Тополог╕я мереж╕ - з╕рка. - Використовуються т╕льки 4 пров╕дника, -технолог╕я менш вимоглива до якост╕ кабелю ╕ наявност╕ екрану. -Максимальна довжина кабелю - 100м, але на хорошому кабел╕ можлив╕ й б╕льш велик╕ в╕дстан╕ - (Рекорд - 180м на FTP Cat5e) - - -

    WiFi

    - -

    Технолог╕я бездротово╕ передач╕ даних, сум╕сна з Ethernet. ╕снують наступн╕ - стандарти:

    - - - - - - - - -
    стандартчастота, ГГцшвидк╕сть, Мб╕т/с
    заявленареальна
    802.11a554~21
    802.11b2.411~5
    802.11g2.454~21
    802.11g+2.4108~50
    802.11n2.4150~60-70
    802.11n+2.4300~100-150 -
    802.11n+5-до 400 -
    -

    Причиною в╕дм╕нност╕ заявлено╖ ╕ фактично╕ швидкостей ╓ маркетинг. -108 Мб╕т насправд╕ означа╓, що пристр╕й може одночасно приймати - ╕ передавати дан╕ на швидкост╕ 54 Мб╕т. Тобто сумарно через нього д╕йсно проходить - 108 :)

    -

    У реальних умовах швидк╕сть часто виходить ще менше, тому що працююч╕ -поруч (в сус╕дн╕й квартир╕, в будинку навпроти) Wi-Fi пристро╖ працюють на одн╕й частот╕ -╕ заважають один одному. Також, на швидк╕сть вплива╓ наявн╕сть ст╕н м╕ж точкою доступу / роутером -╕ вашим комп'ютером.

    - -

    Огляд ╕нших технолог╕й

    - -

    FTTH

    - -

    Fiber To The Home - волокно в квартиру. Тополог╕я мереж╕ - з╕рка. До кожного абонента п╕дводиться окреме оптичне волокно. -Вс╕ волокна сходяться до центрального комутатора провайдера. Ця технолог╕я забеспечу╕ б╕льшу пропускну -здатн╕сть, але вимага╕ великих витрат на обслуговування ╕ досить багато часу йде на в╕дновлення - у раз╕ пошкодження кабелю.

    - -

    DOCSIS

    - -

    Доступ до ╕нтернету через мереж╕ кабельного телебачення в╕дбува╓ться на швидкост╕ 3,5 Мбайт/с. - На прийом. А на в╕ддачу - лише до 200 Кбайт/с. Причому пропускна здатн╕сть каналу д╕литься м╕ж ус╕ма - працюючими користувачами будинку. - Тополог╕я - шина. - Вже досить зручно, але не завжди добре йдуть ╕гри через великий час в╕дгуку (п╕нг), -Для комфортного користування файлообм╕нними мережами не завжди вистача╓ швидкост╕ вих╕дного траф╕ку. Кр╕м того, через обмеження - пропускно╕ здатност╕ складно знайти Unlim-пакет з хорошим сп╕вв╕дношенням ц╕на / швидк╕сть.

    -

    З появою DOCSIS 3 можлив╕ б╕льш висок╕ швидкост╕ - до 200 Мб╕т, але це вимага╓ спец╕ального кл╕╓нтського обладнання.

    - -

    DSL

    - -

    Швидк╕сть доступу по DSL -модему за ╕деальних умов - 700 Кбайт/с . При цьому швидк╕сть -вих╕дних даних обмежена 100 Кбайт/с . При використанн╕ ADSL2 + можливе п╕дняття швидкост╕ прийому -до 2Мбайт/с. На практиц╕ п╕дключення на швидкост╕ вище 200 Кбайт / с (1 Мб╕т) зазвичай кошту╕ дорого. -Кр╕м того, у вологу погоду (дощ╕ , в╕длига ) як╕сть зв'язку часто пог╕ршу╕ться через намокання кабелю. -Перевага - як правило доступно в будь-якому м╕сц╕, де ╓ телефон ╕ нова АТС, оск╕льки. DSL використову╓ ╕нший -частотний д╕апазон ╕ не заважа╓ звичайному телефонному з'╕днанню. -

    - -

    Dial-up

    - -

    Швидк╕сть доступу по звичайному модему (комутований) при ╕деальних умовах - 5.6 Кбайт/с . При цьому швидк╕сть -вих╕дних даних обмежена 3,6 Кбайт/с . Цього достатньо для роботи з невеликими обсягами пошти ╕ новин. - Основн╕ незручност╕ - нест╕йк╕сть з'╕днання, пов╕льне завантаження стор╕нок з фотограф╕ями та картинками, зайнята телефонна л╕н╕я. -Переваги - доступно скр╕зь, де ╓ стац╕онарний телефон. - - -

    На вс╕х тарифах доступ до внутр╕шн╕х ресурс╕в , а також до ресурс╕в, -     доступним за ">IPv6, нада╓ться безкоштовно, -     без обмежень за швидк╕стю та обсягом. -    

    - -

    Повторне п╕дключення у квартир╕ з нашою - присутн╕стю безкоштовне за умови ц╕л╕сност╕ - обладнання. -

    - -

    "Повний Unlim" - Обсяг не обмежений*

    - -

    Оплачу╓ться канал певно╖ пропускно╖ здатност╕, тобто
    - встановлю╓ться обмеження на швидк╕сть. Але скачувати можна ск╕льки завгодно.
    - Н╕яких обмежень на об'╓м , п╕сля якого знижу╓ться швидк╕сть нема╓.

    - - (*)швидк╕сть може зм╕нюватись в залежност╕ в╕д завантаження канал╕в
    - (*)гарантована полоса за ">╕нш╕ грош╕
    - -

    Добовий Unlim

    - -

    Д╕╓ 24 години з моменту активац╕╖
    - Ви можете активувати додаткову добу -в той момент, коли вам це буде запотр╕бно.

    - -

    TV

    - - -

    Доступ до IPTV сервер╕в безкоштовний. Для перегляду канал╕в на звичайному телев╕зор╕ вам -         буде потр╕бна приставка. Ви також можете дивитися IPTV на комп'ютер╕ або Smart-TV, для цього -         потр╕бно налаштувати програвач - або приставку на - - наш плейлист - - наш плейлист - - . - - Доступно - - 150 канал╕в. - - 150 канал╕в. - - -

    - -

    Варт╕сть оренди IPTV приставки у нас становить грн. на м╕сяць. заставна варт╕сть -         грн. входить у варт╕сть п╕дключення ╕ поверта╓ться по зак╕нченню користування приставкою. -         У раз╕ негарант╕йного пошкодження чи втрати приставки необх╕дно доплатити р╕зницю м╕ж -         фактичною варт╕стю (820 грн.) та заставною - 670 грн. -        

    - -

    Важлив╕ зауваження

    - -
      -
    • Ц╕ни наведен╕ з урахуванням ПДВ -
    • траф╕к в середин╕ мереж╕ не обмежу╓ться за обсягом ╕ швидк╕стю для вс╕х пакет╕в -
    • Ресурси Google, - YouTube, - Yandex - вважаються внутр╕шньою мережею -
    • Весь ">IPv6 траф╕к прир╕вню╓ться до внутр╕шньомережевого, -               не врахову╓ться ╕ не обмежу╕ться на вс╕х тарифах. - Это vk.com, google.com, yandex.ru ╕ багато ╕нших корисних ресурс╕в. -
    • У наш список укра╖нських мереж входить не т╕льки звичний UA-IX, але й - мереж? UkrTelecom (користувач╕ ОГО!) та W-NET. - - -
    • Безкоштовно нада╓ться поштова скринька username@alfa-inet.net -
    • Поштовий траф╕к вважа╓ться укра╖нським -
    • У пакетах з передплатою на об'╓м траф╕ку -                   грош╕ зн╕маються з рахунку помегабайтно - тобто за кожний повний Мб. при цьому -
    • 1 Гб = 1024 Мб = 1024 * 1024 Кб = 1024 * 1024 * 1024 = 1073741824 байт -                   ╕ н╕ б╕том менше. - -1 у.е. = 5 грн. */?> -
    • П╕дключення зд╕йсню╓ться екранованим кабелем Ethernet категор╕╖ 5e - (FTP Cat5e),
      - що ╕стотно знижу╓ ймов╕рн╕сть пошкодження обладнання п╕д час гроз, -               а також дозволя╓ легко переключитися на 1 Гб╕т/с.
      -                  Використання ╕снуючо╖ проводки кабельного телебачення. неможливе, - це ╕нший тип кабелю. - -
    - - "грн. 00 коп.", - "cop." => "коп.", - "i-net service" => "послуги ╕-нет", - "y." => "р.", - "from" => "в╕д", - "app." => "кв.", - "Kiev" => "г. Ки╖в", - "Kyiv" => "м. Ки╖в", -); -?> - -

    Повторне п╕дключення у прим╕щенн╕ з нашою - присутн╕стю безкоштовне за умови ц╕л╕сност╕ - обладнання. -

    - -

    -Шановн╕ в╕дв╕ду?вач╕! -

    -

    -Наш в╕дд╕л продажу практику╓ виключно ╕ндив╕дуальний п╕дх╕д до -б╕знес-абонент╕в. При складанн╕ б╕знес-пропозиц╕╖ ми врахову╓мо -Ваш╕ потреби та територ╕альне розм╕щення точок п╕дключення. -

    -

    -Вы можете зателефонувати нашому менеджеру по работ╕ з корпоративними кл╕ентами за -номером -
    -+38 (044) 239-89-99 -(внутр╕шн╕й номер 7055), -
    -+38 (067) 550-20-26 KyivStar -
    -+38 (050) 551-50-52 MTS
    -
    -+38 (093)-199-18-36 Life
    -
    -або залишити замовлення на сайт╕. -

    - "404 - стор╕нка не знайдена", - "access denied" => "доступ заборонений", - "We could not notify you before because we don't know your E-mail" => - "Ми не мали змоги попередити вас заздалег╕дь, оск╕льки не зна╓мо ваш e-mail", - "You were warned" => "М╕нздрав попереджав", - "notification was sent to" => "та надсилав листи на адресу", - "Page" => "Стор╕нка", - "is not accesible" => "недоступна", - "doesn't exists at all" => "взагал╕ не ╕сну╓", - "other contacts" => "╕нш╕ контакти", - "attend our site" => "в╕дв╕дати наш сайт", -); - -?> - "Клас авар╕╖", - "Problem class" => "Характер проблеми", - "When appeared" => "Коли почалось", - "OS" => "Операц╕йнна система", -); -?> -NEW
    -Ми проводимо тестування ╕нтеграц╕╖ з Telegram. При п╕дключенн╕ обл╕кового запису Telegram -ви отриму╓те можлив╕сть звернутися до техп╕дтримки, перев╕рити баланс, в╕дновити пароль -та отримувати спов╕щення про терм╕н д╕х послуг ╕ нав╕ть запросити кредит в нашого Telegram bot'а. -Прив'язку можна зробити у особистому каб╕нет╕. Достатньо перейти за посиланням Telegram у розд╕л╕ "контакти" ╕ натиснути "START". -Увага! Необх╕дна наявн╕сть у систем╕ встановленого кл╕╓нта telegram, -щоб посилання коректно спрацювало, тому рекоменду╓мо заходити безпосередньо з моб╕льного прострою. -
    - Увага!
    -Проводимо тестування ф╕льтрац╕╖ санкц╕йних ресурс╕в
    -Ф╕льтр можн╕ самост╕йно ув╕мкнути у особистому каб╕нет╕ в родзд╕лй керування
    -Зм╕ни вступають у д╕ю за 10 хвилин. -
    -Також радимо зберегти сво╖ персональн╕ дан╕, що могли -збер╕гатися на сайтах ╕ ресурсах, що п╕дпадають п╕д санкц╕╖: Яндекс, Вконтакт╕, -Однокласники, Mail.ru, а також зм╕нити контактний e-mail. -
    - -
    -
    - IPv6 Бонус 10%
     -
    ">подробиц╕... -
    -
    - - Увага!
    - З техн╕чних причин наша касса тимчасово не працю╓. -
    - Будь-ласка, користуйтесь ╕ншими способами оплати. - - Увага!
    - Шановн╕ користувач╕, у зв'язку ╕з зростанням ц╕н на обладнання - та зовн╕шн╕ канали ми змушен╕ п╕дняти абонплату для - д╕ючих тариф╕в. Даку╓мо за розум╕ння.
    - Зм╕ни вступають у д╕ю з наступного обл╕кового пер╕оду. - - Рекоменду╓мо -
    - 1-2 серпня
    -
    - 16+ - м╕н╕фестиваль альтернативно╖,
    - неформатно╖ та експериментально╖ музики у
    - арт-простор╕ на ╤лль╕ньск╕й, 16
    - за п╕дтримки Alfa-inet
    - Детальн╕ше... -
    - - -
    - Конфл╕кт з Рос╕╓ю
    - -
    - - -
    - Асоц╕ац╕я з ╢С
    - -
    - - - - Телебачення в мереж╕! -
    -Компан╕я сп╕льно з провайдером М╕сто ТВ, в тестовому режим╕ -нада╓ - - 150 канал╕в - - 150 канал╕в - -цифрового телебачення у формат╕ IPTV.
    -До списку входять -"Канал 5", "TBi", "Громадське.ТВ"
    - - Проигравач
    - наш play-list - для програвача або приставки
    - Список канал╕в - -
    - -

    Для тих хто п╕дключа╓ться

    - * Зм╕нились умови безкоштовного п╕дключення
    - Бонуси при пер╖зд╕ в межах нашого покриття та при в'╖зд╕ в квартири, що вже п╕дключен╕. - 400 грн.
    */?> -* пол-года полного безлимита 100 Мбит
    при условии предоплаты 600 грн.
    */?> -
    ">детальн╕ше... -
    - -

    Акц╕я!

    - - за умови передплати грн. - п╕дключення безкоштовно
    - - - Приведи друга - отримай 50% абонплати
    - Б╕льше друз╕в - б╕льше бонус╕в.
    - - - 2 м╕сяц╕ у подарунок - за умови передплати на р╕к
    - - -
    ">детальн╕ше... -
    - -

    Корпоративна пропозиц╕я!

    -
  • Зварювання оптики" : "")?> - 25 грн./волокно
    -
  • Монтаж СКС
    -
  • Як╕сний WiFi в прим╕щеннях
    -
  • 100 Мб╕т в ус╕х напрямках
    - за 1500 грн. з ПДВ.
    -
    ">детальн╕ше... -
    - "Вх╕д до приватного каб╕нету", - "User name (login)" => "Им'я користувача (login) ", - "Password " => "Пароль (password) ", - "Please find invoice in attach." => "Рахунок на наш╕ послуги у додатку.", - "invoice for our services" => "рахунок за наш╕ послуги", - "payment reminder" => "нагадування про оплату", - "information" => "╕нформац╕я", - "queued for payment" => "у черз╕ на оплату", - "will end at" => "зак╕нчу╓ться", - "starts at" => "починаеться", - "price" => "варт╕сть", - "Account name" => "Обл╕ковий запис", - "Monthly price" => "М╕сячна абонплата", - "on account" => "баланс", - "On account" => "Стан рахунку", - "Credit" => "Кредит/несплачен╕ раунки", - "credit" => "кредит", - "Pay till" => "Погасити до", - "Queued services" => "Послуги у черз╕", - "Min. balance" => "М╕н╕мальний залишок", - "Pay attention to the following services since" => "Послуги, що потребують уваги з", - "Atention! The service expires today!" => "Увага! Терм╕н д╕╖ послуги сплива╓ сьогодн╕!", - "service expired" => "Сплива╓ терм╕н д╕╖ послуги", - "Service expired" => "Д╕я послуги ск╕нчилась!", - "Attention! Automatic credit expired !" => "Увага! Терм╕н д╕╖ автоматичного кредиту вичерпано !", - "credit expired" => "вичерпано терм╕н д╕╖ кредиту", - "cred. expired" => "кредит вичерпано", - "Attention! Credit expires tomorrow!" => "Увага! Терм╕н оплати кредита зак╕нчу╓ться завтра!", - "cred. expires tomorrow" => "кредит зак╕нчу╓ться завтра!", - "Attention! Service expires tomorrow!" => "Увага! Терм╕н д╕╖ послуги зак╕нчу╓ться завтра!", - "service expires tomorrow" => "послуга зак╕нчу╓ться завтра!", - "service expires in 3 days" => "послуга зак╕нчу╓ться за 3 доби!", - "Attention! You missed to pay for your credit" => "Увага! Ви ма╓те не сплачений кредит!", - "cred. not paid" => "Кредит не оплачено", - "Too few money to keep miminum required rest on account." => - "Недостатньо кошт╕в на рахунку для п╕дтримки м╕н╕мального залишку.", - "Not enough money to run service for *full* month." => - "Залишку на рахунку недостатньо для подовження послуги на *повний* м╕сяць.\n". - "Послугу буде автоматично продовжено на максимально можливий терм╕н\n" - , - "Not enough money to run service for next period." => - "Залишку на рахунку недостатньо для подовження послуги на наступний обл╕ковий пер╕од", - "Attention! You didn't pay for " => - "Увага! Ви ма╓те несплачений ", - "credit" => "кредит", - "invoice" => "рахунок", - "If you paid 3 or more days ago, please contact tech-support" => - "Якщо ви зд╕йснили оплату б╕льше 3х робочих дн╕в тому - зверн╕ться до тех-п╕дтримки", - "If you paid 3 or more days ago, please contact your manager" => - "Якщо ви зд╕йснили оплату б╕льше 3х робочих дн╕в тому - зверн╕ться до менеджера", - "missing payment" => "оплата не над╕йшла", - "Attention! Missing payment!" => "Увага! Оплата не над╕йшла!", - "Missing payment" => "Оплата не над╕йшла", - "Please, pay for all invoices. In other case service shall be stopped." => - "Будь-ласка, терм╕ново сплат╕ть рахунки. У ╕ншому раз╕ можливо припинення надання послуг.", - "to pay" => "до сплати", - "You can get invoice(s) and payment history in the cabinet:", - "Рахунки для оплати та ╕стор╕ю платеж╕в можна отримати в особистому каб╕нет╕:", - "Other payment methods" => "Альтернативн╕ способи оплати", - "You can download invoice from the cabinet" => "Квитанц╕ю для оплати можна скачати зв╕дси", - "Your balance is OK" => "В вас нема заборгованост╕.", - "Congratulation! You have enough money on account for the next month :)" => - "Поздоровля╓мо, на вашому рахунку достатньо кошт╕в для роботи у наступному м╕сяц╕ :)\n", - "If you want to unsubscribe, change settings in you cabinet or follow" => - "Щоб в╕дмовитись в╕д пов╕домлень зм╕н╕ть налаштування в особистому каб╕нет╕\n". - "або перейд╕ть за посиланням", - "Internet service expires at" => "послуга ╤нтернет зак╕нчу╓ться", - "Internet service expired" => "послуга ╤нтернет не активна", - "max. interval" => "макс. пер╕од перерви (хв.)", -); - -global $msg_reason_adm; -$msg_reason_adm[LANG_UA] = array( - 0 => "планов╕ роботи", - 1 => "аварийн╕ роботи", -); - -global $msg_tpl; -$msg_tpl[LANG_UA] = - "Доброго дня,\n". - "Пов╕домля╓мо, що у зв'язку з проведенням \$REASON\$\n". - "\$NIGHT\$". - "в пер╕од з \$SINCE\$ по \$TILL\$ \n". - "можлив╕ перерви у доступ╕ до мереж╕. \n". - "Приносимо вибачення за можлив╕ незручност╕ \n". - ""; - -global $msg_reasons; -$msg_reasons[LANG_UA] = array( - 0 => "планових роб╕т з модернизац╕╖ мереж╕", - 1 => "авар╕йних роб╕т", -); - -?> "послуга", - "Minimum pause period is 7 days" => "Минимальная продолжительность паузы составляет 7 суток", - "can't get tariff information" => "не вдалось отримати ╕нформац╕ю про тариф", - "Can't activate, service not found" => "Активац╕я: послугу не знайдено", - "For all services" => "Для вс╕х послуг", - "can't pause inactive service" => "неможливо поставити на паузу послугу, що не ╓ активною", - "Already paused!" => "Вже на пауз╕!", - "is paused" => "поставлена на паузу", - "pause is not allowed for this tariff" => "на цьому тариф╕ пауза неможлива", - "Maximum free pause is" => "Максимальна безкоштовна пауза ", - "Re-activation price after this period is" => " варт╕сть активац╕╖ п╕сля цього пер╕оду ", - "is resumed" => "знята з паузи", - "Resume price" => "Активац╕я", - "can't pause daily service" => "добова послуга не може бути встановлена на паузу", - "can't pause full-time service" => "ця послуга може бути надана т╕льки на повный пер╕од", - "Using current time to start pause" => "Послуга буде встановлена на паузу з поточного моменту", - "min. rest on account" => "м╕н. баланс", - "auto-prolongate" => "автоматично подовжу╓ться", - "no prolongation" => "одноразова послуга", - "No credit" => "За передплатою", - "Unlim credit" => "Необмежений кредит", - "Valid" => "Терм╕н д╕╖", - "Credited" => "Надано кред╕т", - "rest" => "залишок", - "remained" => "залишок", - "Max prolongation periods" => "Л╕м╕т подовження послуги", - "Change tariff (new service)" => "Смена тарифа (новая услуга)", - "New service is queued and will be started when current service is finished" => "Зам╕на послуги в╕дбува╓ться так: одразу по╕ся зак╕нчення терм╕ну д╕╖
    поточно╖ послуги старту╓ нова", - "Next service replacement would be available in a month" => "Наступна зм╕на тарифа стане можливою т╕льки наступного м╕сяця", - "Active services" => "Д╕юч╕ послуги", - "Service history" => "╤стор╕я послуг", - "Service is already active" => "Послуга вже активована", - "Service activation is already queued" => "Послуга вже у черз╕ на активац╕ю", - "Deleting service" => "Видалення послуги", - "daily" => "подобово", - "monthly" => "щом╕сячно", - "annually" => "щор╕чно", -); -?> "Доброго дня, \$auth_user_name\$\n". - "Вас в╕та╓ telegram bot \$org_name\$\n". - "Тепер ви можете отримувати пов╕домлення у Telegram\n", - "Welcome telegram user" => "Доброго дня, \$auth_user_name\$\n". - "Вас в╕та╓ telegram bot \$org_name\$\n". - "Тепер ви можете отримувати пов╕домлення та звертатися по техн╕чну допомогу через Telegram\n", - "Welcome telegram guest" => "Доброго дня, \$tg_name\$\n". - "Вас в╕та╓ telegram bot \$org_name\$\n". - "Щоб задати питання, просто над╕шл╕ть пов╕домлення\n", - - "telegram help user" => "Спец╕альн╕ пов╕домлення (команди):\n". - "/en - English\n". - "/ua, /uk - Укра╖нська\n". - "/ru - Русский\n". - "/help - цей текст\n". - "/credit, /кредит - отримати кредит\n". - "/status, /рахунок - стан рахунку та послуг\n". - "/login - в╕дновлення пароля\n". - "для звернення в тех-п╕дтримку просто над╕шл╕ть пов╕домлення\n". - "", - - "telegram help admin" => "Спец╕альн╕ пов╕домлення (команди):\n". - "/en - English\n". - "/ua, /uk - Укра╖нська\n". - "/ru - Русский\n". - "/help - цей текст\n". - "/todo - TODO на сьогодн╕\n". - "/req - заявки на сьогодн╕\n". - "", - - "telegram help guest" => "Спец╕альн╕ пов╕домлення (команди):\n". - "/en - English\n". - "/ua, /uk - Укра╖нська\n". - "/ru - Русский\n". - "/help - цей текст\n". - "Для того, чтоб отимувати спов╕щення та керувати обл╕ковим записом за допомогою Telegram заре╓струйтесь у особистому каб╕нет╕ \$url\$\n". - "", - - "unknown command" => "нев╕дома команда\n", -); -?> "Номер TODO", - "What happened ?" => "Що трапилось ?", - - "Emergency class" => "Клас авар╕╖", - "Possible reason" => "Ймов╕рна причина", - "Solution" => "Як вир╕шено", - - "Problem class" => "Характер проблеми", - "When appeared" => "Коли почалось", - "What Antivirus do you use ?" => "Який антив╕рус використову╓ться", - "Have you updated antivirus recently ?" => "Встановлювали/оновляли антив╕рус", - "Low speed" => "Низька швидк╕сть", - "kB/s (what exactly browser reports)" => "кб/c (кбайт, те що браузер при закачц╕ пише)", - "Did you changed/upgraded hardware ?" => "М╕няли комп'ютер", - "Do you use WiFi ?" => "Комп'ютер п╕д'╓днаний по WiFi", - "Can you access our site w/o router (if present)" => "Якщо так, чи можна з'╓днатися з нашим сайтом без роутера", - "What download speed do you have w/o router (if present)" => "Яка швидк╕сть БЕЗ роутера", - "Did you try to reboot" => "Чи перезавантажували", - "PC" => "комп'ютер", - "WiFi/router/switch" => "WiFi/роутер/комутатор╕", - "Is WAN/Internet LED lighting on WiFi/router/switch ?" => "Чи ╓ ╕ндикац╕я WAN/Internet на WiFi/роутер╕/комутатор╕", - - "You can contact our technical support (24h)" => "Вы можете звернутися в ц╕лодобову службу техн╕чго╖ п╕дтримки", - "Tech. support request" => "Звернення до тех.п╕дтримки", - "Write to tech. support" => "Звернення до тех.п╕дтримки", - "receipt" => "квитанц╕я", - "Very important" => "Дуже важливо", - - "Paid amount" => "Сплачена сума", - "Please, enter full amount to speed up processing" => "Сюди варто ввести повну суму ;) Це прискорить обробку запита", - "Assign credit according to receipt" => "Надати кредит зг╕дно квитанц╕╖", - "Request credit" => "Запросити кредит зг╕дно квитанц╕╖", -); -?> "Грозова карта", - "Clouds map" => "Карта хмарност╕", - "weather today" => "погода сьогодн╕", - "clouds" => "хмари", - "Green - rains" => "Зелений - дощ╕", - "Yellow - class 1 or 2 thunderstorms" => "Жовтий - грози 1-2 класа", - "Rred" => "Червоний", - "fucking hard thunderstorms" => "грози просто п...ць", - "hard thunderstorms" => "сильн╕ грози", - "and black are" => "а чорний це", - "deep fucking thuderstorms" => "повний п...ць", - "super-hard" => "зовс╕м", -); - -?> -

    Серв╕с проведення платеж╕в зд╕йсню╓ться М╕жбанковою системою електронно╖ доставки ╕ оплати рахунк╕в - Portmone.comз використанням сучасного та безпечного механ╕зму авторизац╕╖ - плат╕жних карт -Рекв╕зити плат╕жних карт вводяться на сайт╕ Portmone.comв захищеному режим╕, ╕ -недоступн╕ сп╕вроб╕тникам.

    -

    - Служба п╕дтримки платеж╕в:
    - телефон +38 (044) 200-09-02
    - електронна адреса: support@portmone.com -

    - - -

    Увага -Оплата за допомогою Webmoneyтимчасово припинена
    -у зв'язку з - -д╕ями укра╖нсько╖ податково╖ служби. -

    - - - -

    Увага! -Оплата за допомогою LiqPay може працювати с перебоями
    -у зв'язку з -тех. проблемами само╖ системи. -

    - - -

    Зм╕нено механ╕зм прийому Webmoney. Тепер кошти перераховуються без додаткових посередник╕в.

    - -Увага!
    - У зв'язку з порушеннями в робот╕ еквайр╕нгу Приват24 платеж╕ через цю систему тимчасово не - приймаються. -*/?> -Увага!
    - У зв'язку з переходом системи Портмоне на TLS 1.2 серв╕с тимчасово не працю╓. - Техп╕дтримка об╕ця╓ впоратись протягом дня. -*/?> -З техн╕чних причин наша касса з 25.02.2015 тимчасово не працю╓! -
    -Будь-ласка, користуйтесь ╕ншими способами оплати.
    - - - - -Skip to content -Укра╖нська мова та л╕тература - -Укра╖нська мова та л╕тература - -п╕дготовка до ЗНО? - - Укра╖нська мова - Укра╖нська л╕тература - Пос╕бники для ЗНО - Тести ЗНО минулих рок╕в - ╤нше - -Укра╖нськ╕ переклади Б╕бл╕╖ -Укра╖нськ╕ переклади Б╕бл╕╖ - -Ус╕ ми зна╓мо священну книгу християн - Б╕бл╕ю. Нещодавно нав╕ть з'ясовували значення Б╕бл╕╖ для життя ╕ творчост╕ Тараса Шевченка. Але коли Б╕бл╕я стала доступною для вс╕х укра╖нц╕в? Коли, хто ╕ за яких умов перекладав ╖╖ укра╖нською? З'ясуймо! Про переклади Б╕бл╕╖ вчител╕ розпов╕дають учням дев'ятих клас╕в. До того ж, це ма╓ знати кожна осв╕чена людина. -Основн╕ ╕сторичн╕ етапи - -Перший в╕домий на сьогодн╕ й збережений переклад б╕бл╕йних текст╕в укра╖нською мовою зд╕йснено у 1556-1561 рр. Це - Пересопницьке ╢вангел╕╓. - -Переклад Нового Зав╕ту Пилипа Морачевського, виконаний 1860, але легальний друк тод╕ був неможливим через Валу╓вський циркуляр 1863. Чотири ╢вангел╕я з нього були в╕дредагован╕ спец╕альною ком╕с╕╓ю ╕ видан╕ в 1906-1911 рр. В╕дом╕ також переклади ╢вангел╕я священик╕в професор╕в Ярослава Левицького (1921), Михайла Кравчука (1937) та Теодос╕я Галущинського (1946). - -Перший повний переклад Святого Письма з мов ориг╕налу розпочав 1860 Пантелеймон Кул╕ш, разом ╕з ╤ваном Пулю╓м (останньому належить переклад Псалтиря). Старий Зав╕т було перекладено ними з ╓врейсько╖, а Новий Зав╕т - за грецьким текстом: Novum Testamentum Graece, Coloniae Agrippinae 1866, typis W.Hassel. П╕сля загибел╕ в пожеж╕ першо╖ редакц╕╖ перекладу Б╕бл╕╖ справу перекладу ними було в╕дновлено, а п╕сля смерт╕ П. Кул╕ша завершити допом╕г ╤ван Нечуй-Левицький, який переклав Книгу Рути, 1-шу та 2-гу Книги Паралипоменон, Книги Езри, Не╓м╕╖, Естери та Пророка Дани╖ла. Переклад вийшов у св╕т у с╕чн╕ 1904. - -Другий повний переклад Б╕бл╕╖ з мов ориг╕налу належить митрополитов╕ ╤лар╕ону (╤ванов╕ Ог╕╓нку). В початков╕й редакц╕╖ переклад 4 ╢вангел╕й в╕н виконав, проживаючи в Галичин╕ (1922-1926): у м╕ст╕ Винники (нин╕ п╕дпорядковане Льв╕вськ╕й м╕ськрад╕) та у Львов╕. Старий Зав╕т перекладено з гебрейського тексту Biblia Hebraica, а Новий - за грецьким текстом Novum Testamentum Graece за редакц╕╓ю Ебергарда Нестл╓. Повний переклад Б╕бл╕╖ завершено вл╕тку 1940 (опубл╕ковано у червн╕ 1962). - -Трет╕й переклад належить греко-католиков╕ ╤ванов╕ Хоменку, а четвертий - Рафа╖лов╕ Турконяку. ╤нш╕ чотири переклади з восьми повних переклад╕в Б╕бл╕╖ укра╖нською виконан╕ не з мов ориг╕налу. -Перш╕ переклади - -Перш╕ згадки про вже наявн╕ переклади ╢вангел╕я та Псалтиря на руську (давньоукра╖нську) мову в╕дносяться до час╕в перебування святих Кирила ╕ Мефод╕я у Херсонес╕ у 860 чи 861 роках, та як╕ були у ╖х розпорядженн╕, тобто ще до моравсько╖ м╕с╕╖ Кирила ╕ Мефод╕я. - -П╕сля прийняття князем Володимиром Великим християнства як державно╖ рел╕г╕╖ в Укра╖н╕ поширюються богослужбов╕ книги слов'янською мовою (переважно з Болгар╕╖), а також розповсюджу╓ться практика переписування книг, в тому числ╕ й б╕бл╕йних, церковнослов'янською мовою. Вже в╕дтод╕ в так╕ тексти проникають давньоукра╖нськ╕ мовн╕ ознаки. Вони виявлен╕ мовознавцями, зокрема, в Остромировому ╢вангел╕╖ (1056-1057), Ки╖вському Псалтир╕ (1397) та ╕н. - -На початку XVI ст. Франциск Скорина вида╓ у Праз╕ друком <Б╕бл╕ю руську> (1517-1519 рр.): ряд старозав╕тних книг, мова яких, маючи простомовн╕ (б╕лоруськ╕ та укра╖нськ╕) ознаки дещо в╕др╕знялась в╕д поширено╖ тод╕ серед слов'янських народ╕в книжно╖ церковнослов'янсько╖ мови. У 1525 Ф. Скорина у В╕льн╕ вида╓ Апостол на в╕дредагован╕й церковнослов'янськ╕й мов╕, з╕ значними руськомовними ознаками. При п╕дготовц╕ сво╖х видань Ф. Скорина використовував Святе Письмо на церковнослов'янськ╕й та чеськ╕й мовах. - -Перший повний переклад Четверо╓вангел╕я укра╖нською мовою, який збер╕гся донин╕, виконано у волинських монастирях арх╕мандритом Григор╕╓м, це - рукописнеПересопницьке ╢вангел╕╓ (1556-1561). П╕зн╕шим часом датуються ╢вангел╕я: Тяпинського (1570-1580), Житомирське (Волинське) (1571), Новий Зав╕т у переклад╕ Негалевського (1581), Л╕тк╕вське (1595) та ╕нш╕. Оск╕льки на перекладацьку д╕яльн╕сть в ╢вроп╕ значний вплив чинили протестанти, то й деяк╕ з укра╖нських переклад╕в було зроблено з використанням ╖хн╕х видань: лютеранського тексту Нового Зав╕ту Секлюц╕ана 1533, Симона Будного 1570 та ╕нших. - -У XVI ст. було перекладено укра╖нською Апостол: Крех╕вський Апостол, що збер╕гся до сьогодн╕ ╕ знаходиться у Львов╕. - -Ц╕нною пам'яткою укра╖нсько╖ мови ╓ переклади ╓вангельських зачал в рукописних Учительних ╢вангел╕ях, яких з XVI-XVII стт. збереглося близько сотн╕. - -Перше укра╖номовне друковане Учительне ╢вангел╕╓ було видане В╕ленським православним братством у м. ╢в'╓ в 1616 р.; перевидане в Ки╓в╕ при митрополит╕ Петру Могил╕ 1637 р. Прим╕рники обох книг ╓ в НБУ ╕мен╕ В. Вернадського. - -Окрем╕ уривки переклав ╤оаник╕й ╫алятовський (1688). - -Перш╕ переклади окремих частин Б╕бл╕╖ сучасною укра╖нською л╕тературною мовою було зд╕йснено в перш╕й пол. XIX ст.: о. Марк╕ян Шашкевич переклав ╢вангел╕╓ в╕д ╤оанна та к╕лька глав ╢вангел╕я в╕д Матфея. - -У грудн╕ 1845 року сво╖ пересп╕ви псалм╕в зд╕йснив Тарас Шевченко. Його зб╕рка <Давидов╕ псалми> була видана ще за життя поета в склад╕ <Кобзаря> 1860 року. Окрем╕ в╕рш╕ друкувалися ╕ ран╕ше. Того ж 1860 року <Давидов╕ псалми> були опубл╕кован╕ окремо в сер╕╖ <С╕льська б╕бл╕отека>[2]. - -У середин╕ XIX ст. перекладами Псалтиря займався також Михайло Максимович. У 1859 вийшла зб╕рка вибраних 29 псалм╕в у його в╕ршованому переклад╕. - -╫рунтовн╕ше на працю перекладу Святого Письма в╕дважився Пилип Морачевський - ╕нспектор Н╕жинсько╖ г╕мназ╕╖ вищих наук князя В. Безбородька. 1853 року Морачевський подав на розгляд ╤мператорсько╖ академ╕╖ наук створений ним на баз╕ полтавсько╖ вимови <Словарь малороссийского языка>. Працюючи над Словником, в╕н пересв╕дчився, що укра╖нська мова, майже повн╕стю витиснута в т╕ часи з╕ школи, ма╓ практично необмежений запас сл╕в. Це наштовхнуло Морачевського на думку перекласти укра╖нською Новий Запов╕т - мова ц╕лком це дозволяла. ╤ в╕н береться за переклад, чудово розум╕ючи при цьому, що п╕сля завершення перекладу на нього чекають серйозн╕ проблеми з виданням. Тому в╕н заздалег╕дь вир╕шив заручитися п╕дтримкою впливових людей церкви, для чого звернувся до Митрополита ╤сидора: . Митрополит ╤сидор в╕дпов╕в Морачевському категоричною в╕дмовою: <П╕сля наради з╕ Свят╕шим Синодом пов╕домляю вам, що переклад ╢вангел╕я, зроблений вами чи будь-ким ╕ншим, не може бути допущений до друку>. Але Пилип Морачевський продовжував роботу, спод╕ваючись тепер лише на диво. Переклад чотирьох ╢вангел╕й Нового Запов╕ту укра╖нською мовою в╕н зак╕нчив восени 1861 року (<Д╕яння апостол╕в>, <Апокал╕псис>, <Псалтир> було перекладено п╕зн╕ше). - -Окрилений над╕ями, Пилип Морачевський представив св╕й переклад на розгляд Академ╕╖ наук. Його рецензують в╕дом╕ фах╕вц╕-академ╕ки й роблять висновок: <╢вангел╕╓, перекладене малорос╕йською мовою Морачевським, ╓ у велик╕й м╕р╕ знаменною працею, як ╕з науково-ф╕лолог╕чного погляду, так ╕ з рел╕г╕йно-морального? Як╕сть, характер сл╕в ╕ як╕сть словосполучень укра╖нських н╕де не спотворю╓ н╕ сут╕, н╕ зм╕сту думок? Без всякого сумн╕ву, переклад Морачевського повинен створити епоху в л╕тературн╕й осв╕т╕ малорос╕йсько╖ мови? Переклад Морачевського потр╕бно з позитивним в╕дгуком Академ╕╖ подати на схвалення Свят╕шому Синоду ╕ прохати його дозволити в╕дправити рукопис до друку>. Синод, не дов╕ряючи думц╕ Академ╕╖, посила╓ переклад на додаткове рецензування. В╕дгуки знову позитивн╕. Але всупереч ╖м, друкування переклад╕в Морачевського влада категорично заборонила. - -Про Пилипа Морачевського згадали лише п╕сля революц╕╖ 1905 року, посмертно. Тод╕ Академ╕я наук насм╕лилася рекомендувати до друку в Московськ╕й синодальн╕й друкарн╕ <Четверо╓вангел╕╓> укра╖нською мовою. Навесн╕ 1906 року в╕дредагований ком╕с╕╓ю п╕д кер╕вництвом ╓пископа Парфен╕я (Левицького) переклад П. Морачевського вийшов у св╕т; його перший тираж (5 000 прим╕рник╕в) роз╕йшовся вмить ╕ майже в╕дразу почалося додруковування в сотнях тисяч прим╕рник╕в. Проте пр╕звище автора перекладу в книгах не вказувалося. <Четверо╓вангел╕╓> видавалося також 1914 р. ╕ 1917 р. ╕ нав╕ть вживалося (нетривалий час) у службах Православно╖ церкви в Укра╖н╕. За кордоном переклад було видано 1948 р. (Канада) ╕ 1966 р. (США) - укра╖нська д╕аспора оц╕нила переклади Морачевського. - -Видання Святого Письма укра╖нською мовою, що були зд╕йснен╕ Московським патр╕архатом до 1000-л╕ття Хрещення Рус╕ у 1988 р. не були перекладами П. Морачевського. Тод╕ було видано Б╕бл╕ю у переклад╕ проф. ╤. Ог╕╓нка (митрополита ╤лар╕она) та Новий Зав╕т в переклад╕, над яким (у склад╕ богословсько╖ ком╕с╕╖ п╕д кер╕вництвом митрополита Ки╖вського ╕ Галицького Ф╕ларета) працював Й. Окс╕юк. - -У 2000-х рр. Четверо╓вангел╕╓ в переклад╕ П. Морачевського було перевидано в Укра╖н╕ видавництвом <Прост╕р> за ╕н╕ц╕ативою В. Шендеровського та В. Козирського. -Загальна характеристика повних переклад╕в Б╕бл╕╖ укра╖нською мовою - -У цей час ╕сну╓ в╕с╕м повних (як╕ включають як Старий Запов╕т, так ╕ Новий Запов╕т) переклад╕в Б╕бл╕╖ укра╖нською мовою. Це: - - переклад Пантелеймона Кул╕ша, ╤вана Пулюя, ╤вана Нечуй-Левицького, вперше надрукований у 1903 роц╕; - переклад ╤вана Ог╕╓нка, вперше надрукований у 1962 роц╕; - переклад ╤вана Хоменка, вперше надрукований у 1963 роц╕; - переклад Ф╕ларета з рос╕йсько╖ мови, вперше надрукований у 2004 роц╕; - переклад Рафа╖ла Турконяка з церковнослов'янсько╖ мови, вперше надрукований у 2006 роц╕ у Львов╕; - переклад Рафа╖ла Турконяка з грецько╖ мови, виданий УБТ у 2011 роц╕; - переклад Олександра Гиж╕, надруковано в 2013 роц╕ у Ки╓в╕. - -Переклад Пантелеймона Кул╕ша, ╤вана Пулюя, ╤вана Нечуй-Левицького - -Титульна стор╕нка Б╕бл╕╖ в переклад╕ П.Кул╕ша, ╤.Пулюя та ╤.Нечуй-Левицького, 1903 - - -Б╕бл╕я в переклад╕ Кул╕ша, Пулюя та Нечуя-Левицького перевидавалася у 1912 (В╕день), 1921 ╕ 1930 (Берл╕н), 1947 (Нью-Йорк, Лондон) роках. На теренах Укра╖ни Кул╕шевий переклад вперше був виданий лише у 2000 (Ки╖в).Перший повний переклад Б╕бл╕╖ укра╖нською мовою зд╕йснив Пантелеймон Кул╕ш. - -Свою працю в╕н розпочав у 1860-х роках. 1869 року анон╕мно видав у Львов╕ коштом ╕ заходом журналу <Правда> <Святе Письмо, перва частина Б╕бл╕и, пять книг Мус╕╓вих>. П╕д псевдон╕мом Павло Ратай видав: <Дв╕ Мус╕╓в╕ п╕сн╕> (Льв╕в, 1868), <Йов> (Льв╕в, 1869) ╕ <Псалтирь або книга хвали Божо╖, пересп╕в укра╖нський> (Льв╕в, 1871). 1883 року у Коломи╖ надрукував <Товитов╕ Словеса>. - -До нього 1869 р. при╓днався ╤ван Пулюй (п╕зн╕ше - в╕домий вчений-ф╕зик), який, незважаючи на св╕й молодий в╕к, мав глибок╕ знання з богосл╕в'я та знав деяк╕ класичн╕ мови. У 1881 Наукове товариство ╕мен╕ Шевченкаопубл╕кувало у Львов╕ Новий Запов╕т у ╖хньому переклад╕. Праця над Старим Запов╕том тривала. Загадкова листопадова пожежа 1885 р. на Кул╕шевому хутор╕ Мотрон╕вка (Ганнина Пустинь) стала траг╕чною стор╕нкою в ╕стор╕╖ укра╖нсько╖ Б╕бл╕╖, п╕д час пожеж╕ згор╕в рукопис перекладу Старого Запов╕ту. Перекладач╕ знову починають працювати над перекладом Старого Запов╕ту в╕д самого початку. - -Завершив переклад уже п╕сля смерт╕ П.Кул╕ша ╤.Пулюй разом з ╤ваном Нечуй-Левицьким. Лише 1903 року Британське та закордонне б╕бл╕йне товариство видало першу повну укра╖нську Б╕бл╕ю (<Святе письмо Старого ╕ Нового Зав╕ту>) у переклад╕ П.Кул╕ша, ╤.Пулюя та ╤.Нечуя-Левицького. -Переклад ╤вана Ог╕╓нка - -Ось чому, приступаючи до ц╕╓╖ надзвичайно складно╖ роботи, Ог╕╓нко поставив перед собою два найголовн╕ш╕ завдання: по-перше, найточн╕ше передати зм╕ст ориг╕налу, дбаючи передус╕м про зм╕стову точн╕сть ц╕лого ряду багатозначних сл╕в, ╕, по-друге, забезпечити переклад милозвучною, сучасною л╕тературною мовою. Робота пожвавилася п╕сля того, як Британське ╕ Закордонне Б╕бл╕йне товариство уклало з перекладачем угоду (1936) про видання книги. Кул╕шевий переклад Святого Письма був першим, але не останн╕м. - -╤сторичн╕ под╕╖ (Перша св╕това в╕йна, пад╕ння монарх╕╖, революц╕╖) створили реальн╕ передумови нового п╕днесення нац╕онально-визвольного руху в Укра╖н╕, що надало укра╖нцям можлив╕сть не т╕льки спробувати в╕дновити свою незалежн╕сть, але й скористатися нагодою, щоби в╕льно сп╕лкуватися, мислити ╕ творити р╕дною мовою. Вже через неповних двадцять рок╕в п╕сля виходу в св╕т першо╖ укра╖нсько╖ Б╕бл╕╖ професор ╤ван Ог╕╓нко, м╕н╕стр осв╕ти ╕ в╕роспов╕дань молодо╖ Укра╖нсько╖ Народно╖ Республ╕ки, розпочав другий переклад. - -Безпосередня робота над перекладом тривала з 1917 по 1940 р╕к. Виносячи на суд громадськост╕ давно омр╕яну ╕дею нового перекладу Святого Письма укра╖нською мовою, ╤ван Ог╕╓нко зазначав: . - -Перший, незначний наклад перекладених Ог╕╓нком чотирьох ╢вангел╕й (в╕д Матв╕я, Марка, Луки, ╤оанна) побачив св╕т 1937 року у Львов╕, а 1939 року - додрукований у Варшав╕. До цього видання було додано ще й <Псалтир>. Переклад ус╕╓╖ Б╕бл╕╖ завершено 11 липня 1940 року, однак через обставини в╕йськового стану запустити ╖╖ в роботу до друкарн╕ не вдалося. Натом╕сть через два роки друга частина Б╕бл╕╖ - <Новий Запов╕т. Псалтир> була додрукована ще раз. Цього разу у Ф╕нлянд╕╖, заходами Стокгольмського товариства поширення ╢вангел╕я в Рос╕╖. - -У 1955 роц╕, нарешт╕, Б╕бл╕йне товариство, прийняло р╕шення готувати до друку Ог╕╓нк╕в переклад Б╕бл╕╖. Але цю роботу було зак╕нчено аж через с╕м рок╕в. ╤ лише 1962 року в Лондон╕ побачив св╕т сол╕дний том - на 1529 стор╕нок - з в╕дтисненим позолотою укра╖нським заголовком - Б╕бл╕я. В╕дтод╕ саме цей переклад Ог╕╓нка стане вз╕рцем для дек╕лькох п╕зн╕ших перевидань, зокрема ╕ в Москв╕ 1988 року, коли Московський патр╕архат прийняв р╕шення про видання Б╕бл╕╖ укра╖нською мовою на в╕дзнаку 1000-л╕ття Хрещення Рус╕. - -Цей переклад багаторазово перевидавався в Канад╕, США, кра╖нах Зах╕дно╖ ╢вропи. В Укра╖н╕ Б╕бл╕я в переклад╕ ╤вана Ог╕╓нка вперше була видана багатотисячним тиражем Укра╖нським Б╕бл╕йним Товариством у 1995 роц╕. Б╕бл╕я в переклад╕ ╤вана Ог╕╓нка ╓ найб╕льш розповсюдженою з╕ вс╕х ╕снуючих переклад╕в Б╕бл╕╖ укра╖нською мовою. - -Для кращого розум╕ння читачем тексту перекладач запропонував багатий апарат прим╕ток, посилань, тлумачень, що набиралися в╕дм╕нним в╕д ориг╕нального тексту шрифтом (курсивом). Весь лексичний ряд пода╓ться тут ╕з наголосами (за аналогами з н╕мецькими, французькими перевиданнями), що, безумовно, сприя╓ удосконаленню знань р╕дно╖ мови. ╤ ще одна особлив╕сть: текст ╢вангел╕я пода╓ться не суц╕льно, а з перебивками, заголовками, авторство яких належить Ог╕╓нков╕. Наприклад, заголовок <Родов╕д ╤суса Христа> об'╓дну╓ текст Святого Письма в╕д п.п. 1.1 до 17. Подальш╕ частини тексту в╕дд╕лен╕ заголовками: <Мудрец╕ сходу поклоняються ╤сусов╕>, <Йосип та Мар╕я вт╕кають до ╢гипту>, <╤род побива╓ немовлят>, <Йосип та Мар╕я вертаються до Назарету> ╕ т. д. Це аж н╕як не можна розц╕нювати як в╕льне поводження з текстом. Точно дотримуючись його автентичност╕, перекладач прагнув, аби якнайдоступн╕ше зм╕ст книги сприймав простий читач, який, можливо, вперше братиме до рук це Святе Письмо р╕дною мовою. -Переклад ╤вана Хоменка - -Святе Письмо у переклад╕ ╤вана Хоменка - -Трет╕й повний переклад Б╕бл╕╖ укра╖нською мовою називають <римським>, оск╕льки перекладач ╤ван Хоменко - видатний укра╖нський ф╕лолог, священик, б╕бле╖ст, чудовий знавець класичних ╕ сучасних мов, доктор ф╕лософ╕╖ ╕ богословських наук, працював переважно в Рим╕ та на остров╕ Капр╕. Орган╕зац╕я перекладу, п╕дготовка тексту ╕ видання зд╕йснювалися п╕д ег╕дою ╕ безпосередн╕м контролем духовного кер╕вництва Укра╖нсько╖ Греко-Католицько╖ Церкви, яке перебувало в той час на ем╕грац╕╖ в ╤тал╕╖. Цей переклад побачив св╕т невдовз╕ п╕сля перекладу Ог╕╓нка, в 1963 р. у видавництв╕ Отц╕в Васил╕ян у Рим╕. - -Переклад Хоменка спирався на так зван╕ масоретськ╕ (<традиц╕онал╕стськ╕>) тексти. Це тексти масорет╕в - ╓врейських переписувач╕в Старого Зав╕ту, як╕ в середин╕ першого тисячол╕ття нашо╖ ери додали до давньо╓врейського алфав╕ту 10 голосних л╕тер, який до цього складався ╕з 20 приголосних л╕тер (до того часу вс╕ тексти писалися т╕льки приголосними), ╕, в╕дпов╕дно, повн╕стю переписали весь Старий Зав╕т. - -Масоретськ╕ тексти вельми спростили переклад ╕ зробили його в╕рог╕дн╕шим. Другим джерелом стала Б╕бл╕я п╕д назвою <Септуаг╕нта> - юдейський текст, перекладений грецькою мовою у III-II стол╕ттях до н. е. на замовлення ╓гипетського (елл╕нського) царя Птоломея Ф╕ладельфа. У т╕ часи цей переклад був вельми необх╕дним - тод╕ ╓врейська д╕аспора ╢гипту говорила переважно грецькою мовою. Септуаг╕нта (переклад <70-ти товмач╕в>) в ус╕ часи вельми шанувався ╕ шану╓ться сьогодн╕ б╕бле╖стами вс╕х конфес╕й. - -Зокрема, цим грецьким перекладом користувався святий ╤╓рон╕м, перекладаючи Старий Зав╕т латиною (це так звана <Вульгата> - Б╕бл╕я для вс╕х). Зауважимо також, що саме в Септуаг╕нт╕ знаходяться книги того Другого канону Б╕бл╕╖, як╕ не визнаються деякими церквами (це, зокрема, <Премудрост╕ Соломона>, Премудрост╕ ╤суса, дв╕ Книги Маккавейських та ╕нш╕). А якщо повернутися до перекладу, то значна частина прац╕ перекладача полягала у тому, щоби пор╕внювати тексти р╕зних джерел, зокрема, масоретськ╕ тексти з Септуаг╕нтою, яка була записана на багато стол╕ть ран╕ше за масоретськ╕ тексти. - -Що стосу╓ться Нового Запов╕ту, то тут ╤ван Хоменко користувався так званими критичними текстами, реконструйованими на основ╕ з╕ставлень з ╕снуючими найдавн╕шими ╢вангел╕ями та ╕ншими книгами Нового Зав╕ту. За основу в╕н взяв критичний текст Нового Зав╕ту, який вшосте видав Папський Б╕бл╕йний ╤нститут. Все це забезпечувало високий р╕вень точност╕ перекладу. -Зверни увагу на: - - Особов╕ зак╕нчення д╕╓сл╕в I та II д╕╓в╕дм╕ни - Родинно-побутов╕ п╕сн╕ - Речення як основна синтаксична одиниця - Односкладн╕ речення ╕ ╖х головн╕ члени - -Posted in Теор╕я, Укра╖нська л╕тература -Нав╕гац╕я запис╕в -Previous Previous post: Анал╕з пов╕ст╕ Миколи Гоголя "Тарас Бульба" -Next Next post: Д╕╓слово як частина мови: значення, морфолог╕чн╕ ознаки ╕ синтаксична роль -Залишити в╕дпов╕дь - -Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. - -Коментар - -╤м'я - -Email - -Сайт - -Зберегти мо╓ ╕м'я, e-mail, та адресу сайту в цьому браузер╕ для мо╖х подальших коментар╕в. - -Укра╖нська л╕тература - - Список л╕тератури ЗНО 2018 - Словник фразеолог╕зм╕в - Характеристика геро╖в - Корисна ╕нформац╕я - Скорочен╕ твори - Б╕ограф╕╖ автор╕в - Анал╕з твор╕в - Повн╕ твори - Теор╕я - -Укра╖нська мова - - Для написання твору - Частини мови - Твори - Теор╕я - -Загальне - - В╕део - Пос╕бники для ЗНО - Тести ЗНО минулих рок╕в - Реклама на сайт╕ - -Ми в соц╕альних мережах - -Accessibility links -Skip to main content -Accessibility help -Accessibility feedback -День народження Йоганна Себастьяна Баха -About 338,000 results (0.42 seconds) -Search Results -Web results -Переклади Б╕бл╕╖ укра╖нською мовою - В╕к╕пед╕я -https://uk.wikipedia.org/.../Переклади_Б╕бл╕╖_укра╖нською_мовою - -Translate this page -Переклади Б╕бл╕╖ укра╖нською мовою - зд╕йснен╕ церковнослужителями, науковцями-мовознавцями та письменниками на р╕зних етапах ╕стор╕╖ Укра╖ни ... -?Загальна ... · ?╤нформац╕я про переклади · ?Пор╕вняння переклад╕в ... -╤стор╕я переклад╕в Б╕бл╕╖ укра╖нською мовою. Частина ╤╤ - -https://r500.ua/istoriya-perekladiv-bibliyi-ukrayinskoyu-movoyu-c... - -Translate this page -Aug 8, 2017 - Перший повний переклад Б╕бл╕╖ укра╖нською мовою був виданий у 1903 р. у В╕дн╕ накладом Англ╕йського Б╕бл╕йного Товариства й ... -Б╤БЛ╤╥ ПЕРЕКЛАДИ УКРА╥НСЬКОЮ МОВОЮ - ╤нститут ╕стор╕╖ Укра╖ни -history.org.ua/?termin=Biblii_pereklady - -Translate this page -Б╤БЛ╤╥ ПЕРЕКЛАДИ УКРА╥НСЬКОЮ МОВОЮ Першими з б╕бл. текст╕в (див. Б╕бл╕я) перекладено укр. мовою ╢вангел╕я. Вважа╓ться, що перший переклад ... -╤стор╕я переклад╕в Б╕бл╕╖ укра╖нською мовою - Церква АСД в Укра╖н╕ -https://uuc.adventist.ua/istoriya-perekladiv/ - -Translate this page -Oct 25, 2017 - Перше повне видання Б╕бл╕╖ на церковнослов'янську мову п╕дготував .... НЕПОВН╤ ПЕРЕКЛАДИ Б╤БЛ╤╥ УКРА╥НСЬКОЮ МОВОЮ В ПЕР╤ОД ... -Укра╖нськ╕ переклади Б╕бл╕╖ - Укра╖нська мова та л╕тература -https://zno.if.ua/?p=3770 - -Translate this page -Перший в╕домий на сьогодн╕ й збережений переклад б╕бл╕йних текст╕в укра╖нською мовою зд╕йснено у 1556-1561 рр. Це - Пересопницьке ╢вангел╕╓. -People also search for -переклад б╕бл╕╖ турконяка -створення б╕бл╕╖ та ╖╖ складов╕ -переклад б╕бл╕╖ ог╕╓нка -переклад корану укра╖нською мовою -основн╕ б╕бл╕йн╕ м╕фи -сенкан до слова б╕бл╕я -Б╕бл╕я та ╖╖ переклад на укра╖нську мову. Реферат - Осв╕та.UA -osvita.ua > Вища осв╕та > Реферати > Рел╕г╕╓знавство - -Translate this page -Jul 14, 2011 - Б╕бл╕я - книга невичерпна. ╤стор╕я перекладу Б╕бл╕╖ укра╖нською мовою. Переклад Б╕бл╕╖ - вз╕рець для подальшо╖ розвитку мови. -Переклад б╕бл╕╖ на укра╖нську мову. Реферат - Осв╕та.UA -osvita.ua > Вища осв╕та > Реферати > Рел╕г╕╓знавство - -Translate this page -Jun 26, 2011 - Переклади Б╕бл╕╖ укра╖нською мовою мають свою велику, складну, часом дуже драматичну ╕стор╕ю. У н╕й, мов у краплин╕ води, ... -Укра╖нськ╕ переклади Б╕бл╕╖ - шк╕льний тв╕р, учн╕вський тв╕р ... -https://www.ukrlib.com.ua/sochin/printout.php?id=1&bookid... - -Translate this page -Приклад шк╕льного твору на тему: Укра╖нськ╕ переклади Б╕бл╕╖ на УкрЛ╕б╕. ... "Псалм╕в Давидових", мр╕яв про повний переклад Б╕бл╕╖ укра╖нською мовою. -Укра╖нський переклад ╤. Ог╕╓нка / Б╕бл╕я Онлайн - Библия Онлайн -https://bibleonline.ru/bible/ukr/ - -Translate this page -Книги Старого запов╕ту. П'ятикнижжя Мойсе╓ве. Буття · Вих╕д · Левит · Числа · Повторення Закону. Книги ╕сторичн╕. ╤сус Навин · Книга Судд╕в · Рут ... -Новий Переклад Б╕бл╕╖ - укра╖нською друку╓ться вперше - Р╤СУ -https://risu.org.ua/ua/index/blog/~P.Best/43260/ - -Translate this page -Jul 9, 2011 - Вийшов з друку новий - четвертий (за всю ╕стор╕ю) повний переклад Б╕бл╕╖ укра╖нською мовою. Текст Святого Письма було перекладено ... -Searches related to переклади укра╖нською мовою б╕бл╕╖ - -який переклад б╕бл╕╖ кращий - -переклад б╕бл╕╖ турконяка - -переклад б╕бл╕╖ кул╕ша - -перекладач╕ б╕бл╕╖ - -особливост╕ перекладу б╕бл╕╖ - -б╕бл╕я повна верс╕я укра╖нською мовою 2006р - -сучасний переклад б╕бл╕╖ укра╖нською мовою - -б╕бл╕я переклад хоменка -Page navigation - 1 -2 - -3 - -4 - -5 - -6 - -7 - -8 - -9 - -10 - -Next -Footer links -Ukraine Solom'yans'kyi district, Kyiv - From your search history - Use precise location - Learn more -HelpSend feedbackPrivacyTerms - - - Головна Каталог автор╕в А Анд╕╓вська Емма Антонич Богдан-╤гор Б Багряний ╤ван Бажан Микола Барка Василь Бердник Олесь Б╕лик ╤ван Б╕лоус Дмитро Бордуляк Тимоф╕й Боровиковський Левко Бровченко Володимир В Вагилевич ╤ван Васильченко Степан Винниченко Володимир Вишня Остап В╕нграновський Микола Вовчок Марко Вороний Микола Воронько Платон Г Герасименко Юр╕й Герасим'юк Василь Глазовий Павло Гл╕бов Леон╕д Гоголь Микола Годованець Микита Головацький Як╕в Головко Андр╕й Гончар Олесь Грабовський Павло Греб╕нка ╢вген Гр╕нченко Борис Гулак-Артемовський Петро Гуцало ╢вген Д Довженко Олександр Драч ╤ван Дрозд Володимир Дудар ╢вген Е Еллан-Блакитний Василь Ж Жадан Серг╕й З Заб╕ла В╕ктор Загребельний Павло Зеров Микола Й Йогансен Майк К Карпа ╤рена Карпенко-Карий ╤ван Кащенко Адр╕ан Кв╕тка-Основ'яненко Григор╕й Клен Юр╕й Климовський Семен Кобилянська Ольга Ков╕нька Олександр Колом╕╓ць Олекс╕й Кониський Олександр Корсак ╤ван Косинка Григор╕й Костенко Лiна Костомаров Микола Котляревський ╤ван Коцюбинський Михайло Кочерга ╤ван Кул╕ш Микола Кул╕ш Пантелеймон Л Лепкий Богдан Липа ╤ван Любченко Аркад╕й М Маланюк ╢вген Малик Володимир Малишко Андр╕й Малкович ╤ван Мат╕ос Мар╕я Матушек Олена Мирний Панас Мушкетик Юр╕й Н Назарук Осип Нечуй-Левицький ╤ван О Олесь Олександр Ол╕йник Борис Ольжич Олег Осьмачка Тодось П П╕дсуха Олександр П╕льгук ╤ван Плачинда Серг╕й Плужник ╢вген Павличко Дмитро Петренко Михайло П╕дмогильний Валер'ян П╕дпалий Володимир Р Рильський Максим Роздобудько ╤рен Руданський Степан С Сам╕йленко Володимир Самчук Улас Свидницький Анатол╕й Семенко Михайль Симоненко Василь Скляренко Семен Сковорода Григор╕й См╕лянський Леон╕д Смолич Юр╕й Сосюра Володимир Сочивець ╤ван Старицький Михайло Стефаник Василь Стельмах Ярослав Стус Василь Т Тарасюк Галина Тел╕га Олена Тесленко Архип Тичина Павло Турянський Осип Тютюнник Григ╕р Тютюнник Григор╕й У Укра╖нка Леся Ф Федькович Юр╕й-Осип Франко ╤ван Х Хвильовий Микола Ч Чайковський Андр╕й Чумак Василь Чурай Маруся Ш Шашкевич Марк╕ян Шевченко Тарас Шевчук Валер╕й Шевчук Василь Шкляр Василь Я Яновський Юр╕й Ячейк╕н Юр╕й Усна народна творч╕сть та давня укра╖нська л╕тература Твори з укра╖нсько╖ мови та л╕тератури Теор╕я л╕тератури ЗНО - 2019 АВТОРИ Л╤ТЕРАТУРА СКОРОЧЕНО ХАРАКТЕРИСТИКА АНАЛ╤З ПРОГРАМА ТЕОР╤Я ВЛАСН╤ ВИСЛОВЛЕННЯ Пошук на сайт╕ Ви тут: Каталог автор╕в Г Гоголь Микола Микола Гоголь - Веч╕р проти ╤вана Купала Завантажити матер╕ал у повному обсяз╕: Файл Розм╕р файла: Завантажень Скачать этот файл (Mykola_gogol_vechir_proty_ivana_kupala.docx)Mykola_gogol_vechir_proty_ivana_kupala.docx 43 Кб 4786 Скачать этот файл (Mykola_gogol_vechir_proty_ivana_kupala.fb2)Mykola_gogol_vechir_proty_ivana_kupala.fb2 58 Кб 2106 Подоба╓ться256 1 Микола Гоголь Веч╕р проти ╤вана Купала Бувальщина, розказаня дяком ***сько╖ церкви Хома Григорович мав особливу примху: в╕н вельми не любив наново перепов╕дати одне й те саме. Бувало, деколи, як допросишся в нього щось розказати ще раз, то, дивись, щось ╕ додасть новеньке або пере╕начить так, що й уп╕знати год╕. Якось один ╕з тих пан╕в, - нам, простим людям, важко й назвати ╖х: писаки вони - не писаки, а от те саме, що гендляр╕ по наших ярмарках. Нахапають, напросять, нацуплять усяко╖ всячини, та й випускають книжечки, не товст╕ш╕ за граматику, щом╕сяця чи щотижня[1]. Один ╕з цих пан╕в ╕ виканючнив у Хоми Григоровича саме цю ╕стор╕ю, а той геть забув про не╖. Т╕льки при╖здить з Полтави той самий панич, у гороховому каптан╕, що про нього казав я ╕ якого одну розпов╕дь ви, гадаю, вже прочитали; привозить ╕з собою невеличку книжечку ╕, розгорнувши посередин╕, показу╓ нам. Хома Григорович ладен уже був ос╕длати носа свого окулярами, та згадавши, що в╕н забув ╖х п╕дмотати нитками й обл╕пити воском, передав книжку мен╕. А я грамоту сяк-так розум╕ю ╕ не ношу окуляр╕в, тож ╕ взявся читати. Не встиг перегорнути ╕ двох стор╕нок, як в╕н раптом спинив мене за руку[2]. - Стривайте-но! Спочатку скаж╕ть мен╕, що це ви чита╓те? Правду сказати, трохи збив в╕н мене з пантелику цим запитанням. - Як це, що читаю, Хомо Григоровичу? Та вашу ж бувальщину, ваш╕ власн╕ слова. - Хто вам сказав, що це мо╖ слова? - Та чого ж вам ще? Тут ╕ надруковано: "опов╕дана таким-то дяком". - Плюньте меж╕ оч╕ тому, хто це надрукував! Бреше, сучий москаль! Чи ж таке я говорив? Що то вже, як у кого чортма клепки в голов╕! Слухайте, я вам розпов╕м ╖╖ зараз. Ми поприсувалися до столу, ╕ в╕н почав. Д╕д м╕й (царство йому небесне! щоб йому на т╕м св╕т╕ ╖лись сам╕ паляниц╕ пшеничн╕ та мак╕вники в мед╕) вм╕в гарно опов╕дати. Бувало, заведе мову - ц╕лий день не ворухнувся 6 ╕з м╕сця та все б слухав. Вже ж не р╕вня якомусь нин╕шньому баз╕калов╕, що як почне москаля везти[3], та ще так, неначе йому три дн╕ ╖сти не давали, то хоч хапай шапку та з хати. Як тепер пригадую, - пок╕йна мати моя була ще жива, - як довгого зимового вечора, коли надвор╕ тр╕щав мороз ╕ суц╕ль замуровував вузеньке в╕конце нашо╖ хати, сид╕ла вона перед прялкою, виводячи рукою довгу нитку, колихаючи ногою колиску й присп╕вуючи п╕сн╕, що наче й тепер чуються мен╕. Каганець то мигот╕в, то спалахував, наче лякаючись чогось, ╕ св╕тив нам у хат╕. Веретено дзижчало, а ми вс╕, д╕ти, з╕бравшись у купку, слухали д╕да, який через стар╕сть не злазив уже понад п'ять рок╕в з╕ сво╓╖ печ╕. Але дивовижн╕ реч╕ про сиву давнину, про на╖зди запорозьк╕, про поляк╕в, про молодецьк╕ д╕ла П╕дкови, П╕втора-Кожуха й Сагайдачного[4] не захоплювали нас так, як опов╕дання про яку-небудь давню чудас╕ю, в╕д яких завжди дрижаки проймали т╕ло ╕ чуб ставав дибки. ╤ншого разу так, було, настраха╓шся в╕д них, що ввечер╕ все зда╓ться хтозна-яким чудовиськом. Трапиться вноч╕ вийти чогось ╕з хати, то так ╕ дума╓ш, що на пост╕ль твою вклався спати виходець ╕з того св╕ту. ╤ от, щоб я не д╕ждав розказувати це вдруге, коли не ввижалась часто мен╕ здаля власна моя покладена п╕д голову свитка за чортяку, що скублився. Та головне в розпов╕дях д╕дових було те, що в╕н зроду-в╕ку н╕коли не брехав, ╕ що, бувало, не розкаже, то саме так ╕ було. Одне з чудних його опов╕дань розпов╕м тепер вам. Знаю, що багато знайдеться таких розумник╕в, що пописують по судах ╕ нав╕ть св╕тсько╖ грамоти читають, як╕, коли дати ╖м простого часослова, не роз╕брали б ан╕чог╕с╕нько в ньому, а скалити на глум сво╖ зуби - вм╕ють: усе, що ╖м не розкажеш, беруть на глузи. Отака нев╕ра роз╕йшлась св╕том. Та чого, - от побий мене Бог ╕ Пречистая Д╕ва, .ви, може, й не пов╕рите, - раз якось за╖кнувся про в╕дьом. Що ж - знайшовся шибайголова, у в╕дьом не в╕рить. Та, хвалити Бога, от я ск╕льки вже жив на св╕т╕, бачив таких недов╕рник╕в, що ╖м провозити попа в решет╕[5] було легше, ан╕ж нашому братов╕ тютюн понюхати, - а й т╕ в╕дхрещувались од в╕дьом. Та приснись ╖м (не хочеться т╕льки вимовляти, що саме) - нема чого й говорити про них. Рок╕в - де там! - понад сотню тому, мовляв пок╕йний д╕д м╕й, нашого села ╕ не вп╕знав би н╕хто: хут╕р, найб╕дн╕ший хут╕р! Хатин ╕з десять, не обмазаних, не вкритих, стирчало подекуди серед поля. Н╕ тину, н╕ хл╕ва путящого, де б поставити худобу чи воза. Так то ж ще багат╕╖ так жили; а поглянули б на нашого брата, на голоту: викопано в земл╕ яму - ось вам ╕ хата! Т╕льки по диму й можна було знати, що живе там людина Божа. Спита╓те, чого вони жили так? ╤ б╕дн╕сть, ╕ не б╕дн╕сть: бо тод╕ козакував мало не кожен ╕ набирав по чужих землях добра; а б╕льше через те, що не було чого робити добру хату. Якого народу тод╕ не вешталося по вс╕х усюдах: кримц╕, ляхи, литвинство! Бувало так, що й сво╖ наб╕жать гуртами та й обдирають сво╖х-таки. Всякого бувало. У цьому хутор╕ бував частенько чолов╕к, чи, радше, диявол у людськ╕й подоб╕. Зв╕дки в╕н, чого приходив, н╕хто не знав. Гуля╓, пиячить - ╕ раптом щезне, наче у воду, ╕ чутки нема╓. Тод╕ гульк - знову наче з неба впав, шаста╓ вулицями села, якого тепер ╕ сл╕ду нема ╕ яке було, може, не дал╕, як за сто крок╕в в╕д Диканьки. Назбира╓ стр╕чних козак╕в: см╕х, п╕сн╕, грош╕ сиплються, гор╕лка - водою тече... причепиться, бувало, до д╕вчат-красунь: обдару╓ стр╕чками, сережками, намистом - аж д╕вати нема куди. Щоправда, гарн╕ д╕вчата часом вагалися, подарунки беручи: хтозна, може, й справд╕ перейшли вони через нечист╕ руки. Р╕дна д╕дова т╕тка, що мала тод╕ шинок при тепер╕шн╕й Оп╕шнянськ╕й дороз╕, де часто гуляв Басаврюк (так звали цього б╕сового чолов╕ка), саме й казала, що н╕защо на св╕т╕ не взяла б в╕д нього подарунк╕в. А проте, як же його й не взяти: на кожного страх нападе, коли насупить в╕н, бувало, сво╖ густ╕ брови ╕ так блимне сп╕длоба, що вт╕к би галасв╕та; а в╕зьмеш, то наступно╖ ж ноч╕ й прил╕зе в гост╕ який-небудь рогатий приятель з болота, та давай душити за шию, якщо на ши╖ намисто, кусати за палець, якщо на ньому перстень, чи тягти за косу, якщо вплетено в не╖ стр╕чку. Хай ╖м грець тод╕, тим подарункам! Та от б╕да - ╕ в╕дчепитися не можна: кинеш у воду - пливе чортячий перстень чи намисто поверх води, ╕ прям╕с╕нько тоб╕ до рук. У сел╕ стояла церква, пригадую, мабуть, чи не святого Пантелеймона. Жив тод╕ при н╕й ╕╓рей, блаженно╖ пам'ят╕ отець Опанас╕й. Пом╕тивши, що Басаврюк ╕ на Великдень не ходив до церкви, надумався було панотець присоромити його, накласти церковну покуту. Де там! Насилу сам ут╕к. "Слухай, панотче! - гримнув той йому у в╕дпов╕дь. - Знай краще сво╓, н╕ж устрявати в чуже, коли не хочеш, щоб цапине горло тво╓ зал╕пили гарячою кутею". Що робити з окаянним? Отець Опанас╕й оголосив т╕льки, що кожного, хто сп╕зна╓ться з Басаврюком, вважатиме за католика, ворога Христово╖ церкви ╕ всього людського роду. Був у тому сел╕ в одного козака, на пр╕звище Корж, наймит, якого звали люди Петром Безр╕дним; може, тому, що н╕хто не знав н╕ батька його, н╕ матер╕. Титар говорив, правда, що вони наступного ж року померли в╕д чуми; але д╕дова т╕тка й слухати цього не хот╕ла ╕ щосили намагалася над╕лити його р╕днею, хоч б╕долашному Петров╕ була вона так потр╕бна, як нам тор╕шн╕й сн╕г. Вона казала, що батько його ще й тепер на Запорожж╕, був у полон╕ турецькому, натерп╕вся там мук, ╕ хтозна яких, ╕ якимсь чудом, перебравшись ╓внухом, накивав п'ятами. Чорнобривим д╕вчатам та молодицям мало було д╕ла до р╕дн╕ його. Вони казали т╕льки, що якби одягти його в новий жупан, п╕дперезати червоним поясом, над╕ти на голову чорну смушеву шапку з чепурним син╕м верхом, причепити до боку турецьку шаблю, дати в одну руку малахая[6], в другу - люльку цяцьковану, то заткнув би за пояс ус╕х парубк╕в тод╕шн╕х. Та от горе, що в б╕дного Петруся т╕льки й була одна с╕ра свитина, а в н╕й б╕льше д╕рок, н╕ж у ╓врея в кишен╕ злотих. Та й це б ще не таке велике горе; а ось лихо: У старого Коржа була дочка красуня, яко╖, гадаю, навряд чи доводилося вам бачити. Т╕тка пок╕йного д╕да розпов╕дала, - а ж╕нц╕, сам╕ зна╓те, легше поц╕луватися з чортом, перепрошую, н╕ж назвати кого красунею, - що повненьк╕ щ╕чки в козачки були св╕ж╕ й яскрав╕, як мак найн╕жн╕шого рожевого кольору, коли, умившись Божою росою, пала╓ в╕н, випросту╓ пелюстки й чепуриться перед уран╕шн╕м сонечком; що брови, мов чорн╕ шнурочки, як╕ купують тепер для хрест╕в та дукач╕в д╕вчата наш╕ в захожих москал╕в з луб'яними кошиками, р╕вно з╕гнувшись, н╕би зазирали в ясн╕ оч╕; що вустонька, на як╕ дивились ╕ облизувались тод╕шн╕ парубки, зда╓ться, на те т╕льки й створен╕, щоб виводити солов'╖них п╕сень; що коси ╖╖, чорн╕, як крила воронов╕, ╕ м'як╕, наче молодий льон (тод╕ ще д╕вчата наш╕ не запл╕тали ╖х у др╕бушки, перевиваючи чудовими, барвистих кольор╕в, стр╕чечками), спадали хвилястими кучерями на вишитий золотом кунтуш[7]. Ех, не доведи мен╕ Господи виголошувати б╕льше на крилас╕ ал╕луя, коли б отут таки не виц╕лував ╖╖, хоч ╕ сивина вже пробива╓ться по всьому старому л╕с╕, що вкрива╓ мо╓ т╕м'я, ╕ п╕д боком моя стара, мов б╕льмо в оц╕. Ну, якщо вже парубок ╕ д╕вка живуть близько одне в╕д одного... сам╕ зна╓те, що виходить. Бувало, не дн╕ло й не зор╕ло, а п╕дк╕вки червоних чоб╕т видно на тому м╕сц╕, де розмовляла Пидорка з╕ сво╖м Петрусем. Але все-таки Коржев╕ й на думку не спало щось недобре, та одного разу (ну, це вже певно, не хто ╕нший, як лихий поплутав, - заманулося Петрусев╕, не обдивившись добре в с╕нях, урвати поц╕лунок, так би мовити, в╕д щирого серця, в рожев╕ вустонька козачц╕, ╕ той самий нечистий, - щоб йому, гаспидов╕, наснився хрест святий, - п╕дбурив з дурного розуму старого хр╕на двер╕ хатн╕ в╕дчинити. Укляк Корж, роззявивши рота й узявшись рукою за одв╕рок. Клятий поц╕лунок, здавалось, приголомшив його зовс╕м. Йому був в╕н голосн╕шим, н╕ж гурк╕т макогоном об ст╕ну, котрим зазвичай у наш╕ часи дядько проганя╓ кутю, не маючи рушниц╕ та пороху. Оговтавшись, зняв в╕н ╕з ст╕ни д╕дову нагайку ╕ вже хот╕в було сполосувати нею спину б╕долашному Петрусев╕, як де не взявся шестир╕чний брат Пидорчин, ╤вась, приб╕г ╕, переляканий, ухопив рученятами батька за ноги, закричавши: "Тату, тату! Не бий Петруся!" Що його робити? У батька серце не з каменю: пов╕сивши нагайку на ст╕ну, вив╕в в╕н парубка тихенько з хати: - Якщо ти ще раз покажешся в хат╕ або хоч т╕льки поп╕д в╕кнами, то слухай, Петре: от, ╖й-богу, пропадуть чорн╕ вуса та оселедець тв╕й, дарма що в╕н уже дв╕ч╕ обмоту╓ться за вухо, не будь я Терент╕й Кррж, коли не розпроща╓ться в╕н ╕з тво╖м т╕м'ям. По ц╕й мов╕ дав в╕н йому легенькою рукою стусана в потилицю, так що Петрусь, не бачачи земл╕ п╕д собою, полет╕в стр╕мголов. От тоб╕ й доц╕лувались. Зажурились наш╕ голуб'ята; а тут ╕ чутка по селу, що до Коржа зачастив якийсь лях, увесь у золот╕, з вусами, з шаблею, з╕ шпорами, з кишенями, що бряжчали, наче дзвоник в╕д скарбнички, з якою паламар наш, Тарас, ходить щодня по церкв╕. Ну, зв╕сно, чого ходять до батька, коли в нього чорнобрива дочка. Ось одного разу Пидорка схопила, заливаючись сл╕зьми; на руки ╤вася свого: - ╤васю м╕й милий, ╤васю м╕й любий! Б╕жи до Петруся, моя золота дитино, як стр╕ла з луку; розкажи йому все: любила б його кар╕ оч╕, ц╕лувала б його б╕ле личко, та не судилось мен╕. Не один рушник змочила гарячими сл╕зьми. Журно мен╕. Важко на серц╕. ╤ р╕дний батько - ворог мен╕: силу╓ ╕ти за нелюбого ляха. Скажи ж йому, що й вес╕лля вже готують, т╕льки не буде музик на нашому вес╕лл╕; будуть дяки сп╕вати, зам╕сть кобзи та соп╕лки. Не п╕ду я танцювати з нареченим сво╖м, понесуть мене. Темна, темна моя буде хата! з кленового дерева, - а зам╕сть димаря хрест стоятиме на дахов╕! Наче закам'ян╕вши, непорушно слухав Петро, як невинне дитя щебетало йому Пидорчин╕ слова. "А я думав, безталанний, ╕ти в Крим та Туреччину, навоювати золота ╕ з добром при╖хати до тебе, моя красуне. Та не бути тому. Лихе око глянуло на нас. Буде ж, моя люба рибко, буде й у мене вес╕лля; т╕льки й дяк╕в не буде на тому вес╕лл╕, ворон чорний закряче, зам╕сть попа, над╕ мною; чисте поле буде мен╕ за хату; сиза хмара - за покр╕влю; орел видзьоба╓ мо╖ кар╕ оч╕; вимиють дощ╕ козацьк╕ к╕сточки, ╕ в╕тер висушить ╖х. Та що я? На кого й кому скаржитись? Така вже, видно, Божа воля. Пропадати, то й пропадати!" Та прям╕с╕нько й пошкандибав до шинку. Т╕тка пок╕йного д╕да трохи здивувалась, побачивши Петруся в шинку, та ще й о т╕й пор╕, коли добр╕ люди йдуть до церкви, ╕ витр╕щила на нього оч╕, наче з╕ сну, коли звел╕в в╕н дати йому кухоль сивухи[8], мало не з п╕вв╕дра. Т╕льки марно гадав б╕долаха залити сво╓ горе. Гор╕лка пекла його язик, немов кропива, ╕ здавалася йому г╕рк╕шою за полин. Та й кинув в╕д себе кухлем об землю. - Год╕ тужити тоб╕, козаче! - гримнуло щось басом над ним. Озирнувся: Басаврюк! У, яка личина. Волосся - щетина, оч╕ - як у вола. - Знаю, чого браку╓ тоб╕: ось чого! Тут брязнув в╕н ╕з чортячою усм╕шкою шк╕ряним гаманцем, що вис╕в у нього на пояс╕. Здригнувся Петро. - Ге, ге, ге! та як горить! - зарев╕в в╕н, пересипаючи на руку черв╕нц╕. - Ге, ге, ге! та як дзвенить! Адже ж ╕ р╕ч лише одну загадаю за ц╕лу купу таких цяцьок. - Дияволе! - закричав Петро. - Давай його, на все готовий! От ╕ д╕йшли згоди. - Дивись, Петре, ти насп╕в саме вчасно: завтра ╤вана Купала[9]. Т╕льки ц╕╓╖ ноч╕ раз на р╕к цв╕те папороть. Не про╜ав! Я тебе чекатиму оп╕вноч╕ у Ведмеж╕й балц╕. Мабуть, кури так не дожидаються того часу, коли баба винесе ╖м пшениц╕, як чекав Петрусь вечора. Те й робив, що дивився, чи не довшають т╕н╕ в╕д дерев, чи не червон╕╓, спускаючись, сонечко, ╕ що дал╕, то нетерпляч╕ше. Ох, ╕ довго ж! Видно, день Божий загубив десь к╕нець св╕й. Ось уже й сонця нема. Небо т╕льки червон╕╓ з одного краю. ╤ воно вже теж темн╕╓. У пол╕ холодн╕ша╓. Сутен╕╓, сутен╕╓ - ╕ смеркло. Нарешт╕! З серцем, що мало не вискакувало з грудей, з╕брався в╕н у дорогу й обережно спустився густим л╕сом у глибокий яр, що звався Ведмежою балкою. Басаврюк уже чекав там. Темно, хоч в око стрель. Пл╕ч-о-пл╕ч подерлись вони грузькими багнищами, ч╕пляючись за густий терен та спотикаючись мало не на кожному кроц╕. Ось ╕ р╕вне м╕сце. Обдивився Петро: н╕коли ще не доводилось йому заходити сюди. Тут спинився й Басаврюк. - Бачиш, онде перед тобою три пагорби. Багато буде на них кв╕т╕в усяких; але хай береже тебе тогосв╕тня сила з╕рвати хоч одну. Т╕льки-но розкв╕тне папороть - хапай ╖╖ й не озирайся, хоч би що тоб╕ позаду ввижалося. Петро хот╕в був спитати... аж зирк - ╕ нема вже того. П╕д╕йшов до трьох пагорб╕в: де ж кв╕ти? Н╕чого не видно. Бур'яни чорн╕ли довкола ╕ глушив усе сво╓ю гущавиною. Та ось блиснула в неб╕ з╕рниця - ╕ перед ним з'явилася ц╕ла грядка кв╕т╕в, усе дивовижних, усе небачених; тут-таки й простеньке листя папорт╕. Взяв сумн╕в Петра ╕, вагаючись, став в╕н перед ним, обпершись обома руками в боки. - Що ж тут за дивовижа? Десять раз╕в на день, бува, бачиш це з╕лля; яке ж тут диво? Чи не заманулося б╕сов╕й личин╕ поглузувати? Коли зирк - червон╕╓ маленький пуп'янок ╕, мов живий, ворушиться. Справд╕ дивно! Ворушиться та дедал╕ б╕льша╓, б╕льша╓ ╕ червон╕╓, як жарина. Спалахнула з╕рочка, щось тихо луснуло - ╕ кв╕тка розпустилася перед його очима, наче полум'ям осяявши й ╕нш╕ кругом себе. "Тепер час!" - подумав Петро й простягнув руку. Дивиться - тягнуться з-за нього сотн╕ волохатих рук також до кв╕тки, а позад його щось перескаку╓ з м╕сця на м╕сце. Заплющивши оч╕, смикнув в╕н за стебельце, ╕ кв╕тка опинилася в його руках. Все стихло. На пеньку сидячи, показався Басаврюк, увесь син╕й, мов мрець. Хоч би ворухнувся одним пальцем. Оч╕ нерухомо втупив у щось, що т╕льки сам в╕н бачив; рота роззявив, ╕ н╕ клику н╕ в╕дклику. Навколо ╕ не шерехне. Ух, страшно!.. Та ось почувся свист, в╕д якого в Петра похололо всередин╕, ╕ здалося йому, н╕би трава зашум╕ла, кв╕ти почали м╕ж собою гомон╕ти голоском тоненьким, наче ср╕бн╕ дзв╕ночки; дерева загугот╕ли прокльонами... Обличчя Басаврюка враз ожило; оч╕ блиснули. - Нарешт╕ вернулась, в╕дьма, - проц╕див в╕н кр╕зь зуби. - Дивись, Петре, постане перед тобою зараз красуня: роби все, що звелить, а н╕ - то пропав нав╕ки. Тут розсунув в╕н сучкуватим дубцем кущ терну, ╕ перед ними з'явилася хатинка, так би мовити, на курячих н╕жках. Басаврюк ударив кулаком, ╕ ст╕на захиталась. Великий чорний пес виб╕г назустр╕ч ╕, заскавчавши, обернувся на к╕шку й кинувся ╖м в оч╕. - Не казись, не казись, стара в╕дьмо! - промовив Басаврюк, приправивши це таким м╕цним сл╕вцем, що добрий чолов╕к ╕ вуха б позатуляв. Аж гульк - зам╕сть к╕шки сто╖ть стара баба з обличчям зморщеним, мов квашене яблуко, вся з╕гнулася дугою; н╕с ╕з п╕дбор╕ддям - наче щипц╕, якими лускають ор╕хи. "Гарна красуня!" - подумав Петро, ╕ мурашки пол╕зли по спин╕ в нього. В╕дьма вирвала в нього кв╕тку з рук, нахилилась ╕ щось довго шепот╕ла над нею, бризкаючи якоюсь водою. ╤скри посипалися в не╖ з рота; п╕на виступила на губах. - Кидай! - сказала вона, в╕ддаючи кв╕тку йому. Петро п╕дкинув, ╕ - що за диво? - кв╕тка не впала одразу, а довго сяяла вогненною кулькою серед темряви ╕, мов човник, плавала над землею; нарешт╕ стала повол╕ спускатися нижче ╕ впала так далеко, що ледь пом╕тно було з╕рочку, не б╕льшу за макове зерня. - Тут! - глухо проскрегот╕ла стара. Басаврюк, подаючи йому заступа, промовив: - Копай тут, Петре. Тут побачиш ти ст╕льки золота, що н╕ тоб╕, н╕ Коржев╕ не снилося. Петро, поплювавши на долон╕, вхопив заступа, натиснув ногою й вивернув землю, вдруге, втрет╓, ще раз... Щось тверде... Заступ дзвенить ╕ не йде дал╕. Тут оч╕ його ч╕тко побачили невелику, обкуту зал╕зом скриню. Уже хот╕в в╕н було д╕стати ╖╖ рукою, але скриня почала входити в землю, ╕ щодал╕ глибше, глибше; а позад себе в╕н чув рег╕т, що б╕льш скидався на гадюче сичання. - Н╕, не бачити тоб╕ золота, доки не д╕станеш кров╕ людсько╖! - сказала в╕дьма й п╕двела до нього дитя, рок╕в шести, вкрите б╕лим простирадлом, показуючи знаком, щоб в╕н в╕дтяв йому голову. Остовп╕в Петро. Оце так - в╕дтяти н╕ за що н╕ про що людин╕ голову, та ще й безневинн╕й дитин╕! З серцем з╕рвав в╕н простирадло, яке накривало ╖╖ голову, ╕ що ж? Перед ним стояв ╤вась. ╤ рученята склало б╕дне дитя навхрест, ╕ голову похилило... Мов скажений, п╕дскочив з ножем до в╕дьми Петро ╕ вже п╕дняв був руку... - А що ти об╕цяв за д╕вчину?.. - гримнув Басаврюк ╕ наче кулю всадив йому в спину. В╕дьма тупнула ногою - син╓ полум'я вихопилося з земл╕; середина ╖╖ вся засв╕тилася ╕ стала наче з кришталю вилита, ╕ все, що т╕льки було п╕д землею, стало видно, як на долон╕. Черв╕нц╕, коштовне кам╕ння в скринях, у горщиках, купами були накидан╕ п╕д тим самим м╕сцем, де вони стояли. Оч╕ його запалали... розум затьмарився... Мов несамовитий, ухопився в╕н за н╕ж, ╕ безневинна кров бризнула йому в в╕ч╕... Сатанинський рег╕т загрим╕в з ус╕х бок╕в. Потворн╕ чудовиська зграями стрибали перед ним. В╕дьма, вп'явшись руками в безголовий труп, мов вовк, пила з нього кров... Все п╕шло обертом у голов╕ його. З╕бравшись на сил╕, кинувся в╕н т╕кати. Все вкрилося перед ним червоним св╕тлом. Дерева, вс╕ в кров╕, здавалося, палали й стогнали. Розпечене небо тремт╕ло... Вогненн╕ смуги блискавками мигот╕ли в його очах. Знесилившись, ускочив в╕н у свою хатину ╕, як сн╕п, повалився на дол╕вку. Мертвий сон охопив його. Два дн╕ й дв╕ ноч╕ спав Петро, не прокидаючись. Отямившись на трет╕й день, довго оглядав в╕н кутки сво╓╖ хати; та марно намагався щось пригадати: пам'ять його була - мов кишеня старого скнари, з яко╖ й коп╕йки не виманиш. Потягнувшись трохи, почув в╕н, що в ногах брязнуло. Дивиться: два м╕шки з золотом. Аж тепер, наче кр╕зь сон, пригадав в╕н, н╕би шукав якогось скарбу ╕ що було йому самому лячно в л╕с╕... Та за яку ц╕ну, як д╕стався в╕н, - цього н╕як не м╕г збагнути. Побачив Корж м╕шки ╕ - пом'якшав: "Сякий-такий Петрусь, немазаний. Та чи я ж не любив його? Та чи не був в╕н у мене, мов син р╕дний?" ╤ почав верзти д╕дуган небувальщину, аж того до сл╕з пройняло. Дивно т╕льки було, коли Пидорка почала розпов╕дати, як захож╕ цигани вкрали ╤вася; Петро не м╕г нав╕ть пригадати обличчя його, - так одурманило кляте чортовиння! Звол╕кати не було чого. Ляхов╕ дулю дали п╕д н╕с та й закрутили вес╕лля: напекли шишок, нашили рушник╕в ╕ хусток, викотили барило гор╕лки, посадили за ст╕л молодят, под╕лили коровай, ударили в бандури, цимбали, соп╕лки, кобзи - ╕ п╕шло вес╕лля... У давнину було вес╕лля, що й не пор╕вняти з нашим. Т╕тка д╕дова, бувало, розкаже - аж дух захопить. Як д╕вчата, з пишно вбраними головами, в жовтих, син╕х ╕ рожевих стр╕чках, поверх яких пов'язували золотий галун, в тонких сорочках, вишитих через увесь шов червоним шовком ╕ обнизаних др╕бними ср╕бними кв╕точками, у сап'янцях на високих зал╕зних п╕дковах, легко, наче пави, ╕ шумно, мов вихор, скакали горлицю[10]. Як молодиц╕, з корабликом на голов╕[11], верх якого зроблений був весь ╕з чистозлотно╖ парч╕, з невеличким вир╕зом на потилиц╕, зв╕дки виглядав золотий оч╕пок, з двома - один наперед, а другий назад - р╕жками з найдр╕бн╕шого чорного смушку, у син╕х, з найкращого шовку, з червоними клапанами кунтушах, поважно у боки взявшись, виступали поодинц╕ й розм╕рено вибивали гопака; як парубки, у високих козацьких шапках, у тонких сукняних свитках, п╕дперезаних гаптованими ср╕блом поясами, з люльками в зубах, листом перед ними стелились. Сам Корж не втерп╕в, дивлячись на молодь, щоб не згадати давнього. З бандурою в руках, попихкуючи люлькою та присп╕вуючи, з чаркою на голов╕, п╕шов д╕дуган п╕д голосний гам╕р гульв╕с навприсядки. Чого т╕льки не вигадають нап╕дпитку? Почнуть, бувало, виряджатись, - Боже ти м╕й, на людей не схож╕. Вже не те що тепер╕шн╕ переодягання, що бувають на вес╕ллях наших. Що тепер? Т╕льки й того, що переберуться циганками та москалями. Н╕, от, бувало, один убереться ╓вре╓м, а другий чортом, почнуть спершу ц╕луватися, а пот╕м як ухопляться за чуби... Бог ╕з вами! См╕х нападе такий, що за жив╕т хапа╓шся. Одягнуться в турецьке й татарське вбрання: все на них пала╓, мов жар... А як почнуть дур╕ти та викидати штуки... ну, тод╕ хоч святих винось. З т╕ткою пок╕йного д╕да, що сама була на цьому вес╕лл╕, трапилась кумедна ╕стор╕я: була вона одягнена тод╕ в татарське широке вбрання ╕ з чаркою в руках частувала весь люд. От одного смиконув нечистий облити ╖╖ ззаду гор╕лкою; другий, теж, видно, штукар, викресав т╕╓╖ ж мит╕ вогню та й п╕дпалив... полум'я спалахнуло, б╕долашна т╕тка, перелякавшись, давай скидати з себе привселюдно одежу... Гам╕р, рег╕т, гармидер зчинився, мов на ярмарку. Одно слово, стар╕ не пригадували ще такого бучного вес╕лля. Почали жити Пидорка та Петрусь, наче пан ╕з панею. Всього вдосталь, усе блищить... Одначе добр╕ люди хитали потай головами, дивлячись на ╖хн╓ життя. "В╕д чорта не буде добра, - казали вс╕ одностайно. - Зв╕дки, як не в╕д спокусника люду православного, прийшло до нього багатство? Де йому було взяти таку купу золота? Чого раптом того самого дня, коли забагат╕в в╕н, Басаврюк щез, мов у воду впав?" Скажете, люди вигадують? Однак ╕ справд╕ не минуло й м╕сяця, як Петруся н╕хто вп╕знати не м╕г. Чого, що йому сталося - Бог його зна╓. Сидить на одному м╕сц╕ ╕ хоч би слово кому мовив - усе дума╓ ╕ наче хоче щось пригадати. Коли Пидорц╕ пощастить змусити його про щось говорити, н╕би й забудеться, ╕ почне говорити за щось, ╕ завеселиться нав╕ть; та зненацька зиркне на м╕шки: "Стривай, стривай, забув!" - кричить, ╕ знову замислиться, ╕ знову силку╓ться про щось згадати. ╤ншим разом, коли довго сидить на одному м╕сц╕, зда╓ться йому, наче ось-ось все знову наверта╓ться на думку... ╕ знову все щезло. Ввижа╓ться: сидить у шинку; несуть йому гор╕лку, пече його гор╕лка; бридка йому гор╕лка. Хтось п╕дходить, б'╓ по плечу його... а дал╕ все наче туман огорта╓ його. П╕т лл╓ться градом по обличчю його, ╕ в╕н у знемоз╕ с╕да╓ на сво╓ м╕сце. Чого т╕льки не робила Пидорка: ╕ радилася ╕з знахарями, ╕ переляк виливали, ╕ соняшницю запарювали[12] - н╕що не допомагало. Так ╕ л╕то спливло. Багато козак╕в завершили косовицю й жнива; багато козак╕в, ╕з гулящих, ╕ походом помандрували. Згра╖ качок ще юрмилися по болотах наших, але кропив'янок вже й сл╕ду не було. У степах заряб╕ло. Скирди хл╕ба подекуди, мов козацьк╕ шапки, жовт╕ли в пол╕. Траплялися дорогою й вози з очеретом та дровами. Земля стала тверд╕ша ╕ м╕сцями почала п╕дмерзати. Уже й сн╕г с╕╓ться з неба, ╕ г╕лля на деревах причепурилося памороззю, мов заячим хутром. Ось уже ясно╖ морозно╖ днини червоногрудий сн╕гур, наче франтуватий польський шляхтич, походжав по заметах, вишукуючи зерно, ╕ д╕ти величезними киями ганяли по криз╕ дерев'ян╕ дзи╜и, тимчасом як батьки ╖хн╕ спок╕йн╕с╕нько вилежувались на печ╕, виходячи часом ╕з запаленою люлькою в зубах вилаяти добре православний морозець або ж пров╕тритись ╕ промолотити в с╕нях залежалий хл╕б. Нарешт╕ сн╕ги почали танути, ╕ щука хвостом кригу розбила; а Петро все такий самий, ╕ що дал╕, то ще сумн╕ший. Мов прикутий, сидить посеред хати, поставивши соб╕ в ноги м╕шки з золотом. Здичав╕в; зар╕с волоссям; став страшний ╕ все дума╓ про одно, все намага╓ться пригадати щось, ╕ сердиться, ╕ люту╓, що не може згадати. Часто дико п╕дводиться з╕ свого м╕сця, розводить руками, втуплю╓ в щось оч╕ сво╖, наче хоче вп╕ймати його; губи ворушаться, н╕би хочуть вимовити якесь давно забуте слово, ╕ знову непорушно зулицяються... Несамовит╕сть опанову╓ його; мов нав╕жений, гризе й куса╓ соб╕ руки ╕ з досади рве жмутами волосся, поки, затихнувши, не впаде, мов непритомний, ╕ пот╕м знову береться пригадувати, ╕ знову скажен╕╓, ╕ знову мучиться... Що це за напасть така? Обридила життям Пидорка. Страшно ╖й було залишатися спершу сам╕й у хат╕, та пот╕м звикла, сердешна, до свого горя. Т╕льки колишньо╖ Пидорки вже вп╕знати не можна було. Н╕ рум'янцю, н╕ усм╕шки; знид╕ла, змарн╕ла, виплакались ясн╕ оч╕. Раз хтось уже, видно, зглянувся на не╖, порадив ╕ти до ворожки, що жила у Ведмеж╕й балц╕: ходила про не╖ слава, що вм╕╓ л╕кувати вс╕ на св╕т╕ хвороби. От ╕ зважилась вона на останн╕й зас╕б: слово за словом, п╕дмовила стару п╕ти з нею. Це було ввечер╕, якраз проти ╤вана Купала. Петро в забутт╕ лежав на лавц╕ ╕ зовс╕м не пом╕чав ново╖ гост╕. Та ось повол╕ почав п╕дводитися й роззиратись. Раптом весь затремт╕в, мов перед стратою: волосся стало дибки... ╕ в╕н засм╕явся таким см╕хом, що страх вр╕зався в серце Пидорчине. - Згадав, згадав! - закричав в╕н ╕з страшним реготом ╕, вхопивши сокиру, кинув нею з ус╕╓╖ сили на стару. Сокира на два вершки встромилася в дубов╕ двер╕. Стара зникла, ╕ дитина рок╕в семи, в б╕л╕й сорочц╕, з покритою головою, стала посеред хати... Простирадло злет╕ло. - ╤вась! - скрикнула Пидорка й кинулася до нього; та привид увесь ╕з н╕г до голови вкрився кров'ю й осяяв хату червоним св╕тлом... Перелякана, виб╕гла вона до с╕ней; та отямившись трохи, хот╕ла помогти йому; марно! двер╕ зачинилися за нею так щ╕льно, що не п╕д силу було в╕дчинити. Зб╕глися люди, узялися стукати, висадили двер╕: ан╕ живо╖ душ╕. Уся хата повна диму, ╕ посередин╕ т╕льки, де стояв Петрусь, купа попелу, що подекуди ще дим╕в. Кинулись до м╕шк╕в: т╕льки бит╕ черепки лежали зам╕сть черв╕нц╕в. Витр╕щивши оч╕ й роззявивши рота, не см╕ючи вусом ворухнути, стояли козаки, мов укопан╕ в землю. Такого жаху нагнало на них це диво! Що було дал╕, не пригадаю. Пидорка дала об╕тницю йти на прощу, з╕брала все добро, що залишилося п╕сля батька, ╕ за к╕лька дн╕в ╖╖ справд╕ вже не було в сел╕. Куди п╕шла вона, н╕хто не м╕г сказати. Гостр╕ на язик стар╕ баби запровадили було ╖╖ вже туди, куди й Петро помандрував; та один козак, при╖хавши з Ки╓ва, розказав, що бачив у лавр╕ черницю, що вся висохла, мов к╕стяк, ╕ безупинно молилася; в н╕й односельц╕ з ус╕х ознак уп╕знали Пидорку. Сказав також, що н╕хто ще не чув од не╖ жодного слова; що прийшла вона п╕шки й принесла оправу на образ Божо╖ Матер╕, оздоблену такими самоцв╕тами, що вс╕ заплющувались, на них дивлячись. Чекайте, на цьому ще не все зак╕нчилось. Того самого дня, коли нечистий приховав соб╕ Петруся, з'явився знову Басаврюк; т╕льки вс╕ вт╕кали в╕д нього. Роз╕брали, що то за птах: не хто ╕нший, як сатана, який набрав людсько╖ подоби для того, щоб викопувати скарби, а що скарби не даються до нечистих рук, так ото в╕н ╕ принаджу╓ до себе молодик╕в. Того ж року вс╕ покидали землянки сво╖ й перебралися на село; проте й там не мали спокою в╕д проклятого Басаврюка. Т╕тка пок╕йного д╕да говорила, н╕би лютував в╕н найб╕льше на не╖ за те, що покинув ла колишн╕й шинок при Оп╕шнянськ╕й дороз╕, ╕ чимдуж намагався помститися ╖й за все. Якось старшина с╕льська з╕бралась в шинку ╕, як то кажуть, статечно розмовляли за столом, а на стол╕ стояв, - гр╕х сказати щоб малий, - смажений баран. Балакали про те, про се, було й про чудас╕╖ вс╕ляк╕, ╕ про дива. От ╕ привид╕лося, - воно ще й н╕чого, коли б одному, а то ж якраз ус╕м, - що баран п╕дв╕в голову, тьмян╕ оч╕ його ожили й запалали, а чорн╕ щетинуват╕ вуса, що вмить з'явилися, н╕би значущо заморгали на присутн╕х. Ус╕ одразу вп╕знали в бараняч╕й голов╕ Басаврюкову пику; д╕дова т╕тка нав╕ть гадала вже, що ось-ось попросить гор╕лки... Поважна старшина за шапки - та чимдуж додому. ╤ншим разом сам титар[13], котрий любив деколи побалагурити в╕ч-на-в╕ч ╕з д╕д╕вською чаркою, не встиг ще й двох раз╕в д╕стати дна, коли бачить - чарка кланя╓ться йому в пояс. Чорт тебе забирай, давай хреститись... А тут з господинею його теж диво: т╕льки-но почала вона зам╕шувати т╕сто у величезн╕й д╕ж╕, коли раптом д╕жа скочила. Вона ╖й: "Стривай, стривай!" Де там: взявшись у боки пишно, пустилася навприсядки по вс╕й хат╕... См╕йтесь; проте не см╕шно було нашим д╕дам. ╤ дарма, що отець Опанас╕й ходив по всьому селу ╕з святою водою та ганяв чорта кропилом по вс╕х вулицях, та все одно т╕тка пок╕йного д╕да довго скаржилась, що хтось, як т╕льки звечор╕╓, стука╓ нагор╕ й шкребеться по ст╕н╕. Та що! Ось тепер на цьому самому м╕сц╕, де сто╖ть наше село, зда╓ться, все тихо; а ще не дуже давно, - ще неб╕жчик батько м╕й та й я пригадую, - як повз розвалений шинок, що його нечисте кодло довго п╕сля того п╕длагоджувало сво╖м коштом, доброму чолов╕ков╕ пройти не можна було. ╤з закуреного димаря стовпом буркав дим ╕, знявшись угору - так, що як глянеш - шапка спадала, - розл╕тався гарячим приском по всьому степу; ╕ чорт, не сл╕д би й згадувати його, собачого сина, так хлипав жал╕бно у сво╓му закапелку, що настрашене гайвороння зграями зд╕ймалося з найближчо╖ д╕брови ╕ з диким криком шугало по небу. © ГОГОЛЬ М. Тарас Бульба. В╕й. Вечори на хутор╕ поблизу Диканьки. - Харк╕в: П╕л╕грим, 2006. - 416 с. - (Б╕бл╕отека пригод). [1] ╤деться про журнал╕ст╕в-видавц╕в, як╕ видавали журнали, зб╕рники, для яких випрошували у р╕зних письменник╕в твори, "усяку всячину", аби вийшла книжка, яку можна продавати. [2] Натяк на журнал╕ста П. П. Св╕нь╖на (1788-1839), видавця журнала "Отечественные записки", 1830 р. В╕н надрукував у сво╓му журнал╕ "Веч╕р проти ╤вана Купала", зм╕нивши текст Гоголя власними поправками. Готуючи це опов╕дання до окремого видання "Вечор╕в", Гоголь знищив ус╕ поправки Св╕нь╖на ╕, кр╕м того, зробив у текст╕ низку нових зм╕н. [3] Брехати. [4] В╕дом╕ укра╖нськ╕ гетьмани. [5] Збрехати на спов╕д╕. [6] Малахай - бат╕г. [7] Кунтуш - верхн╕й розпашний чолов╕чий ╕ ж╕ночий одяг (переважно багатих люлей). [8] Сивуха - недостатньо очищена хл╕бна гор╕лка. [9] ╤вана Купала - народне свято вноч╕ проти 7 липня. За народними пов╕р'ями, ц╕╓╖ ноч╕ цв╕те папороть вогненною кв╕ткою, з╕рвати яку надзвичайно важко, бо цьому н╕бито перешкоджа╓ нечиста сила. ╤сну╓ пов╕р'я: хто з╕рве ту кв╕тку, може здобути скарб; кр╕м того, та людина здатна тод╕ розум╕ти мову рослин ╕ тварин. [10] Горлиця - давн╕й укра╖нський народний танець. [11] Кораблик - головний уб╕р, у якого перед ╕ зад п╕днят╕ вгору носами. [12] Виливають переляк у нас, як хтось переляка╓ться ╕ коли хочуть знати, через що стався переляк: кидають розтоплене олово чи в╕ск у воду, ╕ якого наберуть вони образу, тс саме й перелякало хворого, п╕сля чого й весь переляк мина╓. Запарюють соняшницю в╕д нудоти та болю в живот╕. Для цього запалюють жмуток прядива, кидають у кухоль ╕ перекидають його догори дном у миску, наповнену водою й поставлену на жив╕т хворому; пот╕м, п╕сля замовляння, дають йому випити ложку ц╕╓╖ ж таки води. Прим. Гоголя. [13] Титар - церковний староста. ╤нш╕ твори автора: Микола Гоголь - Шинель Микола Гоголь - Рев╕зор Микола Гоголь - Шинель (СКОРОЧЕНО) Микола Гоголь - Майська н╕ч, або Утоплениця Микола Гоголь - Вечори на хутор╕ б╕ля Диканьки Микола Гоголь - Страшна помста Микола Гоголь - Н╕ч проти Р╕здва Микола Гоголь - Мертв╕ душ╕ Микола Гоголь - Тарас Бульба Микола Гоголь - Тарас Бульба (СКОРОЧЕНО) Пошук на сайт╕: Каталог ЗНО 2019 з Укр. л╕т: АВТОРИ Л╤ТЕРАТУРА СКОРОЧЕНО ХАРАКТЕРИСТИКА АНАЛ╤З ПРОГРАМА ТЕОР╤Я ВЛАСН╤ ВИСЛОВЛЕННЯ Популярн╕ твори: Валер'ян П╕дмогильний - М╕сто Юр╕й Яновський - Новела ,Подв╕йне коло" Юр╕й Яновський - Шаланда в мор╕ Олександр Довженко - Укра╖на в огн╕ Ой Морозе, Морозенку (╤сторичн╕ п╕сн╕) Ольга Кобилянська - Земля Балада <Бондар╕вна> Ольга Кобилянська - Б╕ограф╕я Юр╕й Яновський - Дитинство Павло Загребельний - Диво Зворотн╕й зв'язок Правовласникам - -Джерело: http://ukrclassic.com.ua/katalog/gg/gogol-mikola/1742-mikola-gogol-vechir-proti-ivana-kupala?showall=1 Б╕бл╕отека укра╖нсько╖ л╕тератури © ukrclassic.com.ua - - - Головна Каталог автор╕в А Анд╕╓вська Емма Антонич Богдан-╤гор Б Багряний ╤ван Бажан Микола Барка Василь Бердник Олесь Б╕лик ╤ван Б╕лоус Дмитро Бордуляк Тимоф╕й Боровиковський Левко Бровченко Володимир В Вагилевич ╤ван Васильченко Степан Винниченко Володимир Вишня Остап В╕нграновський Микола Вовчок Марко Вороний Микола Воронько Платон Г Герасименко Юр╕й Герасим'юк Василь Глазовий Павло Гл╕бов Леон╕д Гоголь Микола Годованець Микита Головацький Як╕в Головко Андр╕й Гончар Олесь Грабовський Павло Греб╕нка ╢вген Гр╕нченко Борис Гулак-Артемовський Петро Гуцало ╢вген Д Довженко Олександр Драч ╤ван Дрозд Володимир Дудар ╢вген Е Еллан-Блакитний Василь Ж Жадан Серг╕й З Заб╕ла В╕ктор Загребельний Павло Зеров Микола Й Йогансен Майк К Карпа ╤рена Карпенко-Карий ╤ван Кащенко Адр╕ан Кв╕тка-Основ'яненко Григор╕й Клен Юр╕й Климовський Семен Кобилянська Ольга Ков╕нька Олександр Колом╕╓ць Олекс╕й Кониський Олександр Корсак ╤ван Косинка Григор╕й Костенко Лiна Костомаров Микола Котляревський ╤ван Коцюбинський Михайло Кочерга ╤ван Кул╕ш Микола Кул╕ш Пантелеймон Л Лепкий Богдан Липа ╤ван Любченко Аркад╕й М Маланюк ╢вген Малик Володимир Малишко Андр╕й Малкович ╤ван Мат╕ос Мар╕я Матушек Олена Мирний Панас Мушкетик Юр╕й Н Назарук Осип Нечуй-Левицький ╤ван О Олесь Олександр Ол╕йник Борис Ольжич Олег Осьмачка Тодось П П╕дсуха Олександр П╕льгук ╤ван Плачинда Серг╕й Плужник ╢вген Павличко Дмитро Петренко Михайло П╕дмогильний Валер'ян П╕дпалий Володимир Р Рильський Максим Роздобудько ╤рен Руданський Степан С Сам╕йленко Володимир Самчук Улас Свидницький Анатол╕й Семенко Михайль Симоненко Василь Скляренко Семен Сковорода Григор╕й См╕лянський Леон╕д Смолич Юр╕й Сосюра Володимир Сочивець ╤ван Старицький Михайло Стефаник Василь Стельмах Ярослав Стус Василь Т Тарасюк Галина Тел╕га Олена Тесленко Архип Тичина Павло Турянський Осип Тютюнник Григ╕р Тютюнник Григор╕й У Укра╖нка Леся Ф Федькович Юр╕й-Осип Франко ╤ван Х Хвильовий Микола Ч Чайковський Андр╕й Чумак Василь Чурай Маруся Ш Шашкевич Марк╕ян Шевченко Тарас Шевчук Валер╕й Шевчук Василь Шкляр Василь Я Яновський Юр╕й Ячейк╕н Юр╕й Усна народна творч╕сть та давня укра╖нська л╕тература Твори з укра╖нсько╖ мови та л╕тератури Теор╕я л╕тератури ЗНО - 2019 АВТОРИ Л╤ТЕРАТУРА СКОРОЧЕНО ХАРАКТЕРИСТИКА АНАЛ╤З ПРОГРАМА ТЕОР╤Я ВЛАСН╤ ВИСЛОВЛЕННЯ Пошук на сайт╕ Ви тут: Каталог автор╕в Г Гоголь Микола Микола Гоголь - Веч╕р проти ╤вана Купала Завантажити матер╕ал у повному обсяз╕: Файл Розм╕р файла: Завантажень Скачать этот файл (Mykola_gogol_vechir_proty_ivana_kupala.docx)Mykola_gogol_vechir_proty_ivana_kupala.docx 43 Кб 4786 Скачать этот файл (Mykola_gogol_vechir_proty_ivana_kupala.fb2)Mykola_gogol_vechir_proty_ivana_kupala.fb2 58 Кб 2106 Подоба╓ться256 1 Микола Гоголь Веч╕р проти ╤вана Купала Бувальщина, розказаня дяком ***сько╖ церкви Хома Григорович мав особливу примху: в╕н вельми не любив наново перепов╕дати одне й те саме. Бувало, деколи, як допросишся в нього щось розказати ще раз, то, дивись, щось ╕ додасть новеньке або пере╕начить так, що й уп╕знати год╕. Якось один ╕з тих пан╕в, - нам, простим людям, важко й назвати ╖х: писаки вони - не писаки, а от те саме, що гендляр╕ по наших ярмарках. Нахапають, напросять, нацуплять усяко╖ всячини, та й випускають книжечки, не товст╕ш╕ за граматику, щом╕сяця чи щотижня[1]. Один ╕з цих пан╕в ╕ виканючнив у Хоми Григоровича саме цю ╕стор╕ю, а той геть забув про не╖. Т╕льки при╖здить з Полтави той самий панич, у гороховому каптан╕, що про нього казав я ╕ якого одну розпов╕дь ви, гадаю, вже прочитали; привозить ╕з собою невеличку книжечку ╕, розгорнувши посередин╕, показу╓ нам. Хома Григорович ладен уже був ос╕длати носа свого окулярами, та згадавши, що в╕н забув ╖х п╕дмотати нитками й обл╕пити воском, передав книжку мен╕. А я грамоту сяк-так розум╕ю ╕ не ношу окуляр╕в, тож ╕ взявся читати. Не встиг перегорнути ╕ двох стор╕нок, як в╕н раптом спинив мене за руку[2]. - Стривайте-но! Спочатку скаж╕ть мен╕, що це ви чита╓те? Правду сказати, трохи збив в╕н мене з пантелику цим запитанням. - Як це, що читаю, Хомо Григоровичу? Та вашу ж бувальщину, ваш╕ власн╕ слова. - Хто вам сказав, що це мо╖ слова? - Та чого ж вам ще? Тут ╕ надруковано: "опов╕дана таким-то дяком". - Плюньте меж╕ оч╕ тому, хто це надрукував! Бреше, сучий москаль! Чи ж таке я говорив? Що то вже, як у кого чортма клепки в голов╕! Слухайте, я вам розпов╕м ╖╖ зараз. Ми поприсувалися до столу, ╕ в╕н почав. Д╕д м╕й (царство йому небесне! щоб йому на т╕м св╕т╕ ╖лись сам╕ паляниц╕ пшеничн╕ та мак╕вники в мед╕) вм╕в гарно опов╕дати. Бувало, заведе мову - ц╕лий день не ворухнувся 6 ╕з м╕сця та все б слухав. Вже ж не р╕вня якомусь нин╕шньому баз╕калов╕, що як почне москаля везти[3], та ще так, неначе йому три дн╕ ╖сти не давали, то хоч хапай шапку та з хати. Як тепер пригадую, - пок╕йна мати моя була ще жива, - як довгого зимового вечора, коли надвор╕ тр╕щав мороз ╕ суц╕ль замуровував вузеньке в╕конце нашо╖ хати, сид╕ла вона перед прялкою, виводячи рукою довгу нитку, колихаючи ногою колиску й присп╕вуючи п╕сн╕, що наче й тепер чуються мен╕. Каганець то мигот╕в, то спалахував, наче лякаючись чогось, ╕ св╕тив нам у хат╕. Веретено дзижчало, а ми вс╕, д╕ти, з╕бравшись у купку, слухали д╕да, який через стар╕сть не злазив уже понад п'ять рок╕в з╕ сво╓╖ печ╕. Але дивовижн╕ реч╕ про сиву давнину, про на╖зди запорозьк╕, про поляк╕в, про молодецьк╕ д╕ла П╕дкови, П╕втора-Кожуха й Сагайдачного[4] не захоплювали нас так, як опов╕дання про яку-небудь давню чудас╕ю, в╕д яких завжди дрижаки проймали т╕ло ╕ чуб ставав дибки. ╤ншого разу так, було, настраха╓шся в╕д них, що ввечер╕ все зда╓ться хтозна-яким чудовиськом. Трапиться вноч╕ вийти чогось ╕з хати, то так ╕ дума╓ш, що на пост╕ль твою вклався спати виходець ╕з того св╕ту. ╤ от, щоб я не д╕ждав розказувати це вдруге, коли не ввижалась часто мен╕ здаля власна моя покладена п╕д голову свитка за чортяку, що скублився. Та головне в розпов╕дях д╕дових було те, що в╕н зроду-в╕ку н╕коли не брехав, ╕ що, бувало, не розкаже, то саме так ╕ було. Одне з чудних його опов╕дань розпов╕м тепер вам. Знаю, що багато знайдеться таких розумник╕в, що пописують по судах ╕ нав╕ть св╕тсько╖ грамоти читають, як╕, коли дати ╖м простого часослова, не роз╕брали б ан╕чог╕с╕нько в ньому, а скалити на глум сво╖ зуби - вм╕ють: усе, що ╖м не розкажеш, беруть на глузи. Отака нев╕ра роз╕йшлась св╕том. Та чого, - от побий мене Бог ╕ Пречистая Д╕ва, .ви, може, й не пов╕рите, - раз якось за╖кнувся про в╕дьом. Що ж - знайшовся шибайголова, у в╕дьом не в╕рить. Та, хвалити Бога, от я ск╕льки вже жив на св╕т╕, бачив таких недов╕рник╕в, що ╖м провозити попа в решет╕[5] було легше, ан╕ж нашому братов╕ тютюн понюхати, - а й т╕ в╕дхрещувались од в╕дьом. Та приснись ╖м (не хочеться т╕льки вимовляти, що саме) - нема чого й говорити про них. Рок╕в - де там! - понад сотню тому, мовляв пок╕йний д╕д м╕й, нашого села ╕ не вп╕знав би н╕хто: хут╕р, найб╕дн╕ший хут╕р! Хатин ╕з десять, не обмазаних, не вкритих, стирчало подекуди серед поля. Н╕ тину, н╕ хл╕ва путящого, де б поставити худобу чи воза. Так то ж ще багат╕╖ так жили; а поглянули б на нашого брата, на голоту: викопано в земл╕ яму - ось вам ╕ хата! Т╕льки по диму й можна було знати, що живе там людина Божа. Спита╓те, чого вони жили так? ╤ б╕дн╕сть, ╕ не б╕дн╕сть: бо тод╕ козакував мало не кожен ╕ набирав по чужих землях добра; а б╕льше через те, що не було чого робити добру хату. Якого народу тод╕ не вешталося по вс╕х усюдах: кримц╕, ляхи, литвинство! Бувало так, що й сво╖ наб╕жать гуртами та й обдирають сво╖х-таки. Всякого бувало. У цьому хутор╕ бував частенько чолов╕к, чи, радше, диявол у людськ╕й подоб╕. Зв╕дки в╕н, чого приходив, н╕хто не знав. Гуля╓, пиячить - ╕ раптом щезне, наче у воду, ╕ чутки нема╓. Тод╕ гульк - знову наче з неба впав, шаста╓ вулицями села, якого тепер ╕ сл╕ду нема ╕ яке було, може, не дал╕, як за сто крок╕в в╕д Диканьки. Назбира╓ стр╕чних козак╕в: см╕х, п╕сн╕, грош╕ сиплються, гор╕лка - водою тече... причепиться, бувало, до д╕вчат-красунь: обдару╓ стр╕чками, сережками, намистом - аж д╕вати нема куди. Щоправда, гарн╕ д╕вчата часом вагалися, подарунки беручи: хтозна, може, й справд╕ перейшли вони через нечист╕ руки. Р╕дна д╕дова т╕тка, що мала тод╕ шинок при тепер╕шн╕й Оп╕шнянськ╕й дороз╕, де часто гуляв Басаврюк (так звали цього б╕сового чолов╕ка), саме й казала, що н╕защо на св╕т╕ не взяла б в╕д нього подарунк╕в. А проте, як же його й не взяти: на кожного страх нападе, коли насупить в╕н, бувало, сво╖ густ╕ брови ╕ так блимне сп╕длоба, що вт╕к би галасв╕та; а в╕зьмеш, то наступно╖ ж ноч╕ й прил╕зе в гост╕ який-небудь рогатий приятель з болота, та давай душити за шию, якщо на ши╖ намисто, кусати за палець, якщо на ньому перстень, чи тягти за косу, якщо вплетено в не╖ стр╕чку. Хай ╖м грець тод╕, тим подарункам! Та от б╕да - ╕ в╕дчепитися не можна: кинеш у воду - пливе чортячий перстень чи намисто поверх води, ╕ прям╕с╕нько тоб╕ до рук. У сел╕ стояла церква, пригадую, мабуть, чи не святого Пантелеймона. Жив тод╕ при н╕й ╕╓рей, блаженно╖ пам'ят╕ отець Опанас╕й. Пом╕тивши, що Басаврюк ╕ на Великдень не ходив до церкви, надумався було панотець присоромити його, накласти церковну покуту. Де там! Насилу сам ут╕к. "Слухай, панотче! - гримнув той йому у в╕дпов╕дь. - Знай краще сво╓, н╕ж устрявати в чуже, коли не хочеш, щоб цапине горло тво╓ зал╕пили гарячою кутею". Що робити з окаянним? Отець Опанас╕й оголосив т╕льки, що кожного, хто сп╕зна╓ться з Басаврюком, вважатиме за католика, ворога Христово╖ церкви ╕ всього людського роду. Був у тому сел╕ в одного козака, на пр╕звище Корж, наймит, якого звали люди Петром Безр╕дним; може, тому, що н╕хто не знав н╕ батька його, н╕ матер╕. Титар говорив, правда, що вони наступного ж року померли в╕д чуми; але д╕дова т╕тка й слухати цього не хот╕ла ╕ щосили намагалася над╕лити його р╕днею, хоч б╕долашному Петров╕ була вона так потр╕бна, як нам тор╕шн╕й сн╕г. Вона казала, що батько його ще й тепер на Запорожж╕, був у полон╕ турецькому, натерп╕вся там мук, ╕ хтозна яких, ╕ якимсь чудом, перебравшись ╓внухом, накивав п'ятами. Чорнобривим д╕вчатам та молодицям мало було д╕ла до р╕дн╕ його. Вони казали т╕льки, що якби одягти його в новий жупан, п╕дперезати червоним поясом, над╕ти на голову чорну смушеву шапку з чепурним син╕м верхом, причепити до боку турецьку шаблю, дати в одну руку малахая[6], в другу - люльку цяцьковану, то заткнув би за пояс ус╕х парубк╕в тод╕шн╕х. Та от горе, що в б╕дного Петруся т╕льки й була одна с╕ра свитина, а в н╕й б╕льше д╕рок, н╕ж у ╓врея в кишен╕ злотих. Та й це б ще не таке велике горе; а ось лихо: У старого Коржа була дочка красуня, яко╖, гадаю, навряд чи доводилося вам бачити. Т╕тка пок╕йного д╕да розпов╕дала, - а ж╕нц╕, сам╕ зна╓те, легше поц╕луватися з чортом, перепрошую, н╕ж назвати кого красунею, - що повненьк╕ щ╕чки в козачки були св╕ж╕ й яскрав╕, як мак найн╕жн╕шого рожевого кольору, коли, умившись Божою росою, пала╓ в╕н, випросту╓ пелюстки й чепуриться перед уран╕шн╕м сонечком; що брови, мов чорн╕ шнурочки, як╕ купують тепер для хрест╕в та дукач╕в д╕вчата наш╕ в захожих москал╕в з луб'яними кошиками, р╕вно з╕гнувшись, н╕би зазирали в ясн╕ оч╕; що вустонька, на як╕ дивились ╕ облизувались тод╕шн╕ парубки, зда╓ться, на те т╕льки й створен╕, щоб виводити солов'╖них п╕сень; що коси ╖╖, чорн╕, як крила воронов╕, ╕ м'як╕, наче молодий льон (тод╕ ще д╕вчата наш╕ не запл╕тали ╖х у др╕бушки, перевиваючи чудовими, барвистих кольор╕в, стр╕чечками), спадали хвилястими кучерями на вишитий золотом кунтуш[7]. Ех, не доведи мен╕ Господи виголошувати б╕льше на крилас╕ ал╕луя, коли б отут таки не виц╕лував ╖╖, хоч ╕ сивина вже пробива╓ться по всьому старому л╕с╕, що вкрива╓ мо╓ т╕м'я, ╕ п╕д боком моя стара, мов б╕льмо в оц╕. Ну, якщо вже парубок ╕ д╕вка живуть близько одне в╕д одного... сам╕ зна╓те, що виходить. Бувало, не дн╕ло й не зор╕ло, а п╕дк╕вки червоних чоб╕т видно на тому м╕сц╕, де розмовляла Пидорка з╕ сво╖м Петрусем. Але все-таки Коржев╕ й на думку не спало щось недобре, та одного разу (ну, це вже певно, не хто ╕нший, як лихий поплутав, - заманулося Петрусев╕, не обдивившись добре в с╕нях, урвати поц╕лунок, так би мовити, в╕д щирого серця, в рожев╕ вустонька козачц╕, ╕ той самий нечистий, - щоб йому, гаспидов╕, наснився хрест святий, - п╕дбурив з дурного розуму старого хр╕на двер╕ хатн╕ в╕дчинити. Укляк Корж, роззявивши рота й узявшись рукою за одв╕рок. Клятий поц╕лунок, здавалось, приголомшив його зовс╕м. Йому був в╕н голосн╕шим, н╕ж гурк╕т макогоном об ст╕ну, котрим зазвичай у наш╕ часи дядько проганя╓ кутю, не маючи рушниц╕ та пороху. Оговтавшись, зняв в╕н ╕з ст╕ни д╕дову нагайку ╕ вже хот╕в було сполосувати нею спину б╕долашному Петрусев╕, як де не взявся шестир╕чний брат Пидорчин, ╤вась, приб╕г ╕, переляканий, ухопив рученятами батька за ноги, закричавши: "Тату, тату! Не бий Петруся!" Що його робити? У батька серце не з каменю: пов╕сивши нагайку на ст╕ну, вив╕в в╕н парубка тихенько з хати: - Якщо ти ще раз покажешся в хат╕ або хоч т╕льки поп╕д в╕кнами, то слухай, Петре: от, ╖й-богу, пропадуть чорн╕ вуса та оселедець тв╕й, дарма що в╕н уже дв╕ч╕ обмоту╓ться за вухо, не будь я Терент╕й Кррж, коли не розпроща╓ться в╕н ╕з тво╖м т╕м'ям. По ц╕й мов╕ дав в╕н йому легенькою рукою стусана в потилицю, так що Петрусь, не бачачи земл╕ п╕д собою, полет╕в стр╕мголов. От тоб╕ й доц╕лувались. Зажурились наш╕ голуб'ята; а тут ╕ чутка по селу, що до Коржа зачастив якийсь лях, увесь у золот╕, з вусами, з шаблею, з╕ шпорами, з кишенями, що бряжчали, наче дзвоник в╕д скарбнички, з якою паламар наш, Тарас, ходить щодня по церкв╕. Ну, зв╕сно, чого ходять до батька, коли в нього чорнобрива дочка. Ось одного разу Пидорка схопила, заливаючись сл╕зьми; на руки ╤вася свого: - ╤васю м╕й милий, ╤васю м╕й любий! Б╕жи до Петруся, моя золота дитино, як стр╕ла з луку; розкажи йому все: любила б його кар╕ оч╕, ц╕лувала б його б╕ле личко, та не судилось мен╕. Не один рушник змочила гарячими сл╕зьми. Журно мен╕. Важко на серц╕. ╤ р╕дний батько - ворог мен╕: силу╓ ╕ти за нелюбого ляха. Скажи ж йому, що й вес╕лля вже готують, т╕льки не буде музик на нашому вес╕лл╕; будуть дяки сп╕вати, зам╕сть кобзи та соп╕лки. Не п╕ду я танцювати з нареченим сво╖м, понесуть мене. Темна, темна моя буде хата! з кленового дерева, - а зам╕сть димаря хрест стоятиме на дахов╕! Наче закам'ян╕вши, непорушно слухав Петро, як невинне дитя щебетало йому Пидорчин╕ слова. "А я думав, безталанний, ╕ти в Крим та Туреччину, навоювати золота ╕ з добром при╖хати до тебе, моя красуне. Та не бути тому. Лихе око глянуло на нас. Буде ж, моя люба рибко, буде й у мене вес╕лля; т╕льки й дяк╕в не буде на тому вес╕лл╕, ворон чорний закряче, зам╕сть попа, над╕ мною; чисте поле буде мен╕ за хату; сиза хмара - за покр╕влю; орел видзьоба╓ мо╖ кар╕ оч╕; вимиють дощ╕ козацьк╕ к╕сточки, ╕ в╕тер висушить ╖х. Та що я? На кого й кому скаржитись? Така вже, видно, Божа воля. Пропадати, то й пропадати!" Та прям╕с╕нько й пошкандибав до шинку. Т╕тка пок╕йного д╕да трохи здивувалась, побачивши Петруся в шинку, та ще й о т╕й пор╕, коли добр╕ люди йдуть до церкви, ╕ витр╕щила на нього оч╕, наче з╕ сну, коли звел╕в в╕н дати йому кухоль сивухи[8], мало не з п╕вв╕дра. Т╕льки марно гадав б╕долаха залити сво╓ горе. Гор╕лка пекла його язик, немов кропива, ╕ здавалася йому г╕рк╕шою за полин. Та й кинув в╕д себе кухлем об землю. - Год╕ тужити тоб╕, козаче! - гримнуло щось басом над ним. Озирнувся: Басаврюк! У, яка личина. Волосся - щетина, оч╕ - як у вола. - Знаю, чого браку╓ тоб╕: ось чого! Тут брязнув в╕н ╕з чортячою усм╕шкою шк╕ряним гаманцем, що вис╕в у нього на пояс╕. Здригнувся Петро. - Ге, ге, ге! та як горить! - зарев╕в в╕н, пересипаючи на руку черв╕нц╕. - Ге, ге, ге! та як дзвенить! Адже ж ╕ р╕ч лише одну загадаю за ц╕лу купу таких цяцьок. - Дияволе! - закричав Петро. - Давай його, на все готовий! От ╕ д╕йшли згоди. - Дивись, Петре, ти насп╕в саме вчасно: завтра ╤вана Купала[9]. Т╕льки ц╕╓╖ ноч╕ раз на р╕к цв╕те папороть. Не про╜ав! Я тебе чекатиму оп╕вноч╕ у Ведмеж╕й балц╕. Мабуть, кури так не дожидаються того часу, коли баба винесе ╖м пшениц╕, як чекав Петрусь вечора. Те й робив, що дивився, чи не довшають т╕н╕ в╕д дерев, чи не червон╕╓, спускаючись, сонечко, ╕ що дал╕, то нетерпляч╕ше. Ох, ╕ довго ж! Видно, день Божий загубив десь к╕нець св╕й. Ось уже й сонця нема. Небо т╕льки червон╕╓ з одного краю. ╤ воно вже теж темн╕╓. У пол╕ холодн╕ша╓. Сутен╕╓, сутен╕╓ - ╕ смеркло. Нарешт╕! З серцем, що мало не вискакувало з грудей, з╕брався в╕н у дорогу й обережно спустився густим л╕сом у глибокий яр, що звався Ведмежою балкою. Басаврюк уже чекав там. Темно, хоч в око стрель. Пл╕ч-о-пл╕ч подерлись вони грузькими багнищами, ч╕пляючись за густий терен та спотикаючись мало не на кожному кроц╕. Ось ╕ р╕вне м╕сце. Обдивився Петро: н╕коли ще не доводилось йому заходити сюди. Тут спинився й Басаврюк. - Бачиш, онде перед тобою три пагорби. Багато буде на них кв╕т╕в усяких; але хай береже тебе тогосв╕тня сила з╕рвати хоч одну. Т╕льки-но розкв╕тне папороть - хапай ╖╖ й не озирайся, хоч би що тоб╕ позаду ввижалося. Петро хот╕в був спитати... аж зирк - ╕ нема вже того. П╕д╕йшов до трьох пагорб╕в: де ж кв╕ти? Н╕чого не видно. Бур'яни чорн╕ли довкола ╕ глушив усе сво╓ю гущавиною. Та ось блиснула в неб╕ з╕рниця - ╕ перед ним з'явилася ц╕ла грядка кв╕т╕в, усе дивовижних, усе небачених; тут-таки й простеньке листя папорт╕. Взяв сумн╕в Петра ╕, вагаючись, став в╕н перед ним, обпершись обома руками в боки. - Що ж тут за дивовижа? Десять раз╕в на день, бува, бачиш це з╕лля; яке ж тут диво? Чи не заманулося б╕сов╕й личин╕ поглузувати? Коли зирк - червон╕╓ маленький пуп'янок ╕, мов живий, ворушиться. Справд╕ дивно! Ворушиться та дедал╕ б╕льша╓, б╕льша╓ ╕ червон╕╓, як жарина. Спалахнула з╕рочка, щось тихо луснуло - ╕ кв╕тка розпустилася перед його очима, наче полум'ям осяявши й ╕нш╕ кругом себе. "Тепер час!" - подумав Петро й простягнув руку. Дивиться - тягнуться з-за нього сотн╕ волохатих рук також до кв╕тки, а позад його щось перескаку╓ з м╕сця на м╕сце. Заплющивши оч╕, смикнув в╕н за стебельце, ╕ кв╕тка опинилася в його руках. Все стихло. На пеньку сидячи, показався Басаврюк, увесь син╕й, мов мрець. Хоч би ворухнувся одним пальцем. Оч╕ нерухомо втупив у щось, що т╕льки сам в╕н бачив; рота роззявив, ╕ н╕ клику н╕ в╕дклику. Навколо ╕ не шерехне. Ух, страшно!.. Та ось почувся свист, в╕д якого в Петра похололо всередин╕, ╕ здалося йому, н╕би трава зашум╕ла, кв╕ти почали м╕ж собою гомон╕ти голоском тоненьким, наче ср╕бн╕ дзв╕ночки; дерева загугот╕ли прокльонами... Обличчя Басаврюка враз ожило; оч╕ блиснули. - Нарешт╕ вернулась, в╕дьма, - проц╕див в╕н кр╕зь зуби. - Дивись, Петре, постане перед тобою зараз красуня: роби все, що звелить, а н╕ - то пропав нав╕ки. Тут розсунув в╕н сучкуватим дубцем кущ терну, ╕ перед ними з'явилася хатинка, так би мовити, на курячих н╕жках. Басаврюк ударив кулаком, ╕ ст╕на захиталась. Великий чорний пес виб╕г назустр╕ч ╕, заскавчавши, обернувся на к╕шку й кинувся ╖м в оч╕. - Не казись, не казись, стара в╕дьмо! - промовив Басаврюк, приправивши це таким м╕цним сл╕вцем, що добрий чолов╕к ╕ вуха б позатуляв. Аж гульк - зам╕сть к╕шки сто╖ть стара баба з обличчям зморщеним, мов квашене яблуко, вся з╕гнулася дугою; н╕с ╕з п╕дбор╕ддям - наче щипц╕, якими лускають ор╕хи. "Гарна красуня!" - подумав Петро, ╕ мурашки пол╕зли по спин╕ в нього. В╕дьма вирвала в нього кв╕тку з рук, нахилилась ╕ щось довго шепот╕ла над нею, бризкаючи якоюсь водою. ╤скри посипалися в не╖ з рота; п╕на виступила на губах. - Кидай! - сказала вона, в╕ддаючи кв╕тку йому. Петро п╕дкинув, ╕ - що за диво? - кв╕тка не впала одразу, а довго сяяла вогненною кулькою серед темряви ╕, мов човник, плавала над землею; нарешт╕ стала повол╕ спускатися нижче ╕ впала так далеко, що ледь пом╕тно було з╕рочку, не б╕льшу за макове зерня. - Тут! - глухо проскрегот╕ла стара. Басаврюк, подаючи йому заступа, промовив: - Копай тут, Петре. Тут побачиш ти ст╕льки золота, що н╕ тоб╕, н╕ Коржев╕ не снилося. Петро, поплювавши на долон╕, вхопив заступа, натиснув ногою й вивернув землю, вдруге, втрет╓, ще раз... Щось тверде... Заступ дзвенить ╕ не йде дал╕. Тут оч╕ його ч╕тко побачили невелику, обкуту зал╕зом скриню. Уже хот╕в в╕н було д╕стати ╖╖ рукою, але скриня почала входити в землю, ╕ щодал╕ глибше, глибше; а позад себе в╕н чув рег╕т, що б╕льш скидався на гадюче сичання. - Н╕, не бачити тоб╕ золота, доки не д╕станеш кров╕ людсько╖! - сказала в╕дьма й п╕двела до нього дитя, рок╕в шести, вкрите б╕лим простирадлом, показуючи знаком, щоб в╕н в╕дтяв йому голову. Остовп╕в Петро. Оце так - в╕дтяти н╕ за що н╕ про що людин╕ голову, та ще й безневинн╕й дитин╕! З серцем з╕рвав в╕н простирадло, яке накривало ╖╖ голову, ╕ що ж? Перед ним стояв ╤вась. ╤ рученята склало б╕дне дитя навхрест, ╕ голову похилило... Мов скажений, п╕дскочив з ножем до в╕дьми Петро ╕ вже п╕дняв був руку... - А що ти об╕цяв за д╕вчину?.. - гримнув Басаврюк ╕ наче кулю всадив йому в спину. В╕дьма тупнула ногою - син╓ полум'я вихопилося з земл╕; середина ╖╖ вся засв╕тилася ╕ стала наче з кришталю вилита, ╕ все, що т╕льки було п╕д землею, стало видно, як на долон╕. Черв╕нц╕, коштовне кам╕ння в скринях, у горщиках, купами були накидан╕ п╕д тим самим м╕сцем, де вони стояли. Оч╕ його запалали... розум затьмарився... Мов несамовитий, ухопився в╕н за н╕ж, ╕ безневинна кров бризнула йому в в╕ч╕... Сатанинський рег╕т загрим╕в з ус╕х бок╕в. Потворн╕ чудовиська зграями стрибали перед ним. В╕дьма, вп'явшись руками в безголовий труп, мов вовк, пила з нього кров... Все п╕шло обертом у голов╕ його. З╕бравшись на сил╕, кинувся в╕н т╕кати. Все вкрилося перед ним червоним св╕тлом. Дерева, вс╕ в кров╕, здавалося, палали й стогнали. Розпечене небо тремт╕ло... Вогненн╕ смуги блискавками мигот╕ли в його очах. Знесилившись, ускочив в╕н у свою хатину ╕, як сн╕п, повалився на дол╕вку. Мертвий сон охопив його. Два дн╕ й дв╕ ноч╕ спав Петро, не прокидаючись. Отямившись на трет╕й день, довго оглядав в╕н кутки сво╓╖ хати; та марно намагався щось пригадати: пам'ять його була - мов кишеня старого скнари, з яко╖ й коп╕йки не виманиш. Потягнувшись трохи, почув в╕н, що в ногах брязнуло. Дивиться: два м╕шки з золотом. Аж тепер, наче кр╕зь сон, пригадав в╕н, н╕би шукав якогось скарбу ╕ що було йому самому лячно в л╕с╕... Та за яку ц╕ну, як д╕стався в╕н, - цього н╕як не м╕г збагнути. Побачив Корж м╕шки ╕ - пом'якшав: "Сякий-такий Петрусь, немазаний. Та чи я ж не любив його? Та чи не був в╕н у мене, мов син р╕дний?" ╤ почав верзти д╕дуган небувальщину, аж того до сл╕з пройняло. Дивно т╕льки було, коли Пидорка почала розпов╕дати, як захож╕ цигани вкрали ╤вася; Петро не м╕г нав╕ть пригадати обличчя його, - так одурманило кляте чортовиння! Звол╕кати не було чого. Ляхов╕ дулю дали п╕д н╕с та й закрутили вес╕лля: напекли шишок, нашили рушник╕в ╕ хусток, викотили барило гор╕лки, посадили за ст╕л молодят, под╕лили коровай, ударили в бандури, цимбали, соп╕лки, кобзи - ╕ п╕шло вес╕лля... У давнину було вес╕лля, що й не пор╕вняти з нашим. Т╕тка д╕дова, бувало, розкаже - аж дух захопить. Як д╕вчата, з пишно вбраними головами, в жовтих, син╕х ╕ рожевих стр╕чках, поверх яких пов'язували золотий галун, в тонких сорочках, вишитих через увесь шов червоним шовком ╕ обнизаних др╕бними ср╕бними кв╕точками, у сап'янцях на високих зал╕зних п╕дковах, легко, наче пави, ╕ шумно, мов вихор, скакали горлицю[10]. Як молодиц╕, з корабликом на голов╕[11], верх якого зроблений був весь ╕з чистозлотно╖ парч╕, з невеличким вир╕зом на потилиц╕, зв╕дки виглядав золотий оч╕пок, з двома - один наперед, а другий назад - р╕жками з найдр╕бн╕шого чорного смушку, у син╕х, з найкращого шовку, з червоними клапанами кунтушах, поважно у боки взявшись, виступали поодинц╕ й розм╕рено вибивали гопака; як парубки, у високих козацьких шапках, у тонких сукняних свитках, п╕дперезаних гаптованими ср╕блом поясами, з люльками в зубах, листом перед ними стелились. Сам Корж не втерп╕в, дивлячись на молодь, щоб не згадати давнього. З бандурою в руках, попихкуючи люлькою та присп╕вуючи, з чаркою на голов╕, п╕шов д╕дуган п╕д голосний гам╕р гульв╕с навприсядки. Чого т╕льки не вигадають нап╕дпитку? Почнуть, бувало, виряджатись, - Боже ти м╕й, на людей не схож╕. Вже не те що тепер╕шн╕ переодягання, що бувають на вес╕ллях наших. Що тепер? Т╕льки й того, що переберуться циганками та москалями. Н╕, от, бувало, один убереться ╓вре╓м, а другий чортом, почнуть спершу ц╕луватися, а пот╕м як ухопляться за чуби... Бог ╕з вами! См╕х нападе такий, що за жив╕т хапа╓шся. Одягнуться в турецьке й татарське вбрання: все на них пала╓, мов жар... А як почнуть дур╕ти та викидати штуки... ну, тод╕ хоч святих винось. З т╕ткою пок╕йного д╕да, що сама була на цьому вес╕лл╕, трапилась кумедна ╕стор╕я: була вона одягнена тод╕ в татарське широке вбрання ╕ з чаркою в руках частувала весь люд. От одного смиконув нечистий облити ╖╖ ззаду гор╕лкою; другий, теж, видно, штукар, викресав т╕╓╖ ж мит╕ вогню та й п╕дпалив... полум'я спалахнуло, б╕долашна т╕тка, перелякавшись, давай скидати з себе привселюдно одежу... Гам╕р, рег╕т, гармидер зчинився, мов на ярмарку. Одно слово, стар╕ не пригадували ще такого бучного вес╕лля. Почали жити Пидорка та Петрусь, наче пан ╕з панею. Всього вдосталь, усе блищить... Одначе добр╕ люди хитали потай головами, дивлячись на ╖хн╓ життя. "В╕д чорта не буде добра, - казали вс╕ одностайно. - Зв╕дки, як не в╕д спокусника люду православного, прийшло до нього багатство? Де йому було взяти таку купу золота? Чого раптом того самого дня, коли забагат╕в в╕н, Басаврюк щез, мов у воду впав?" Скажете, люди вигадують? Однак ╕ справд╕ не минуло й м╕сяця, як Петруся н╕хто вп╕знати не м╕г. Чого, що йому сталося - Бог його зна╓. Сидить на одному м╕сц╕ ╕ хоч би слово кому мовив - усе дума╓ ╕ наче хоче щось пригадати. Коли Пидорц╕ пощастить змусити його про щось говорити, н╕би й забудеться, ╕ почне говорити за щось, ╕ завеселиться нав╕ть; та зненацька зиркне на м╕шки: "Стривай, стривай, забув!" - кричить, ╕ знову замислиться, ╕ знову силку╓ться про щось згадати. ╤ншим разом, коли довго сидить на одному м╕сц╕, зда╓ться йому, наче ось-ось все знову наверта╓ться на думку... ╕ знову все щезло. Ввижа╓ться: сидить у шинку; несуть йому гор╕лку, пече його гор╕лка; бридка йому гор╕лка. Хтось п╕дходить, б'╓ по плечу його... а дал╕ все наче туман огорта╓ його. П╕т лл╓ться градом по обличчю його, ╕ в╕н у знемоз╕ с╕да╓ на сво╓ м╕сце. Чого т╕льки не робила Пидорка: ╕ радилася ╕з знахарями, ╕ переляк виливали, ╕ соняшницю запарювали[12] - н╕що не допомагало. Так ╕ л╕то спливло. Багато козак╕в завершили косовицю й жнива; багато козак╕в, ╕з гулящих, ╕ походом помандрували. Згра╖ качок ще юрмилися по болотах наших, але кропив'янок вже й сл╕ду не було. У степах заряб╕ло. Скирди хл╕ба подекуди, мов козацьк╕ шапки, жовт╕ли в пол╕. Траплялися дорогою й вози з очеретом та дровами. Земля стала тверд╕ша ╕ м╕сцями почала п╕дмерзати. Уже й сн╕г с╕╓ться з неба, ╕ г╕лля на деревах причепурилося памороззю, мов заячим хутром. Ось уже ясно╖ морозно╖ днини червоногрудий сн╕гур, наче франтуватий польський шляхтич, походжав по заметах, вишукуючи зерно, ╕ д╕ти величезними киями ганяли по криз╕ дерев'ян╕ дзи╜и, тимчасом як батьки ╖хн╕ спок╕йн╕с╕нько вилежувались на печ╕, виходячи часом ╕з запаленою люлькою в зубах вилаяти добре православний морозець або ж пров╕тритись ╕ промолотити в с╕нях залежалий хл╕б. Нарешт╕ сн╕ги почали танути, ╕ щука хвостом кригу розбила; а Петро все такий самий, ╕ що дал╕, то ще сумн╕ший. Мов прикутий, сидить посеред хати, поставивши соб╕ в ноги м╕шки з золотом. Здичав╕в; зар╕с волоссям; став страшний ╕ все дума╓ про одно, все намага╓ться пригадати щось, ╕ сердиться, ╕ люту╓, що не може згадати. Часто дико п╕дводиться з╕ свого м╕сця, розводить руками, втуплю╓ в щось оч╕ сво╖, наче хоче вп╕ймати його; губи ворушаться, н╕би хочуть вимовити якесь давно забуте слово, ╕ знову непорушно зулицяються... Несамовит╕сть опанову╓ його; мов нав╕жений, гризе й куса╓ соб╕ руки ╕ з досади рве жмутами волосся, поки, затихнувши, не впаде, мов непритомний, ╕ пот╕м знову береться пригадувати, ╕ знову скажен╕╓, ╕ знову мучиться... Що це за напасть така? Обридила життям Пидорка. Страшно ╖й було залишатися спершу сам╕й у хат╕, та пот╕м звикла, сердешна, до свого горя. Т╕льки колишньо╖ Пидорки вже вп╕знати не можна було. Н╕ рум'янцю, н╕ усм╕шки; знид╕ла, змарн╕ла, виплакались ясн╕ оч╕. Раз хтось уже, видно, зглянувся на не╖, порадив ╕ти до ворожки, що жила у Ведмеж╕й балц╕: ходила про не╖ слава, що вм╕╓ л╕кувати вс╕ на св╕т╕ хвороби. От ╕ зважилась вона на останн╕й зас╕б: слово за словом, п╕дмовила стару п╕ти з нею. Це було ввечер╕, якраз проти ╤вана Купала. Петро в забутт╕ лежав на лавц╕ ╕ зовс╕м не пом╕чав ново╖ гост╕. Та ось повол╕ почав п╕дводитися й роззиратись. Раптом весь затремт╕в, мов перед стратою: волосся стало дибки... ╕ в╕н засм╕явся таким см╕хом, що страх вр╕зався в серце Пидорчине. - Згадав, згадав! - закричав в╕н ╕з страшним реготом ╕, вхопивши сокиру, кинув нею з ус╕╓╖ сили на стару. Сокира на два вершки встромилася в дубов╕ двер╕. Стара зникла, ╕ дитина рок╕в семи, в б╕л╕й сорочц╕, з покритою головою, стала посеред хати... Простирадло злет╕ло. - ╤вась! - скрикнула Пидорка й кинулася до нього; та привид увесь ╕з н╕г до голови вкрився кров'ю й осяяв хату червоним св╕тлом... Перелякана, виб╕гла вона до с╕ней; та отямившись трохи, хот╕ла помогти йому; марно! двер╕ зачинилися за нею так щ╕льно, що не п╕д силу було в╕дчинити. Зб╕глися люди, узялися стукати, висадили двер╕: ан╕ живо╖ душ╕. Уся хата повна диму, ╕ посередин╕ т╕льки, де стояв Петрусь, купа попелу, що подекуди ще дим╕в. Кинулись до м╕шк╕в: т╕льки бит╕ черепки лежали зам╕сть черв╕нц╕в. Витр╕щивши оч╕ й роззявивши рота, не см╕ючи вусом ворухнути, стояли козаки, мов укопан╕ в землю. Такого жаху нагнало на них це диво! Що було дал╕, не пригадаю. Пидорка дала об╕тницю йти на прощу, з╕брала все добро, що залишилося п╕сля батька, ╕ за к╕лька дн╕в ╖╖ справд╕ вже не було в сел╕. Куди п╕шла вона, н╕хто не м╕г сказати. Гостр╕ на язик стар╕ баби запровадили було ╖╖ вже туди, куди й Петро помандрував; та один козак, при╖хавши з Ки╓ва, розказав, що бачив у лавр╕ черницю, що вся висохла, мов к╕стяк, ╕ безупинно молилася; в н╕й односельц╕ з ус╕х ознак уп╕знали Пидорку. Сказав також, що н╕хто ще не чув од не╖ жодного слова; що прийшла вона п╕шки й принесла оправу на образ Божо╖ Матер╕, оздоблену такими самоцв╕тами, що вс╕ заплющувались, на них дивлячись. Чекайте, на цьому ще не все зак╕нчилось. Того самого дня, коли нечистий приховав соб╕ Петруся, з'явився знову Басаврюк; т╕льки вс╕ вт╕кали в╕д нього. Роз╕брали, що то за птах: не хто ╕нший, як сатана, який набрав людсько╖ подоби для того, щоб викопувати скарби, а що скарби не даються до нечистих рук, так ото в╕н ╕ принаджу╓ до себе молодик╕в. Того ж року вс╕ покидали землянки сво╖ й перебралися на село; проте й там не мали спокою в╕д проклятого Басаврюка. Т╕тка пок╕йного д╕да говорила, н╕би лютував в╕н найб╕льше на не╖ за те, що покинув ла колишн╕й шинок при Оп╕шнянськ╕й дороз╕, ╕ чимдуж намагався помститися ╖й за все. Якось старшина с╕льська з╕бралась в шинку ╕, як то кажуть, статечно розмовляли за столом, а на стол╕ стояв, - гр╕х сказати щоб малий, - смажений баран. Балакали про те, про се, було й про чудас╕╖ вс╕ляк╕, ╕ про дива. От ╕ привид╕лося, - воно ще й н╕чого, коли б одному, а то ж якраз ус╕м, - що баран п╕дв╕в голову, тьмян╕ оч╕ його ожили й запалали, а чорн╕ щетинуват╕ вуса, що вмить з'явилися, н╕би значущо заморгали на присутн╕х. Ус╕ одразу вп╕знали в бараняч╕й голов╕ Басаврюкову пику; д╕дова т╕тка нав╕ть гадала вже, що ось-ось попросить гор╕лки... Поважна старшина за шапки - та чимдуж додому. ╤ншим разом сам титар[13], котрий любив деколи побалагурити в╕ч-на-в╕ч ╕з д╕д╕вською чаркою, не встиг ще й двох раз╕в д╕стати дна, коли бачить - чарка кланя╓ться йому в пояс. Чорт тебе забирай, давай хреститись... А тут з господинею його теж диво: т╕льки-но почала вона зам╕шувати т╕сто у величезн╕й д╕ж╕, коли раптом д╕жа скочила. Вона ╖й: "Стривай, стривай!" Де там: взявшись у боки пишно, пустилася навприсядки по вс╕й хат╕... См╕йтесь; проте не см╕шно було нашим д╕дам. ╤ дарма, що отець Опанас╕й ходив по всьому селу ╕з святою водою та ганяв чорта кропилом по вс╕х вулицях, та все одно т╕тка пок╕йного д╕да довго скаржилась, що хтось, як т╕льки звечор╕╓, стука╓ нагор╕ й шкребеться по ст╕н╕. Та що! Ось тепер на цьому самому м╕сц╕, де сто╖ть наше село, зда╓ться, все тихо; а ще не дуже давно, - ще неб╕жчик батько м╕й та й я пригадую, - як повз розвалений шинок, що його нечисте кодло довго п╕сля того п╕длагоджувало сво╖м коштом, доброму чолов╕ков╕ пройти не можна було. ╤з закуреного димаря стовпом буркав дим ╕, знявшись угору - так, що як глянеш - шапка спадала, - розл╕тався гарячим приском по всьому степу; ╕ чорт, не сл╕д би й згадувати його, собачого сина, так хлипав жал╕бно у сво╓му закапелку, що настрашене гайвороння зграями зд╕ймалося з найближчо╖ д╕брови ╕ з диким криком шугало по небу. © ГОГОЛЬ М. Тарас Бульба. В╕й. Вечори на хутор╕ поблизу Диканьки. - Харк╕в: П╕л╕грим, 2006. - 416 с. - (Б╕бл╕отека пригод). [1] ╤деться про журнал╕ст╕в-видавц╕в, як╕ видавали журнали, зб╕рники, для яких випрошували у р╕зних письменник╕в твори, "усяку всячину", аби вийшла книжка, яку можна продавати. [2] Натяк на журнал╕ста П. П. Св╕нь╖на (1788-1839), видавця журнала "Отечественные записки", 1830 р. В╕н надрукував у сво╓му журнал╕ "Веч╕р проти ╤вана Купала", зм╕нивши текст Гоголя власними поправками. Готуючи це опов╕дання до окремого видання "Вечор╕в", Гоголь знищив ус╕ поправки Св╕нь╖на ╕, кр╕м того, зробив у текст╕ низку нових зм╕н. [3] Брехати. [4] В╕дом╕ укра╖нськ╕ гетьмани. [5] Збрехати на спов╕д╕. [6] Малахай - бат╕г. [7] Кунтуш - верхн╕й розпашний чолов╕чий ╕ ж╕ночий одяг (переважно багатих люлей). [8] Сивуха - недостатньо очищена хл╕бна гор╕лка. [9] ╤вана Купала - народне свято вноч╕ проти 7 липня. За народними пов╕р'ями, ц╕╓╖ ноч╕ цв╕те папороть вогненною кв╕ткою, з╕рвати яку надзвичайно важко, бо цьому н╕бито перешкоджа╓ нечиста сила. ╤сну╓ пов╕р'я: хто з╕рве ту кв╕тку, може здобути скарб; кр╕м того, та людина здатна тод╕ розум╕ти мову рослин ╕ тварин. [10] Горлиця - давн╕й укра╖нський народний танець. [11] Кораблик - головний уб╕р, у якого перед ╕ зад п╕днят╕ вгору носами. [12] Виливають переляк у нас, як хтось переляка╓ться ╕ коли хочуть знати, через що стався переляк: кидають розтоплене олово чи в╕ск у воду, ╕ якого наберуть вони образу, тс саме й перелякало хворого, п╕сля чого й весь переляк мина╓. Запарюють соняшницю в╕д нудоти та болю в живот╕. Для цього запалюють жмуток прядива, кидають у кухоль ╕ перекидають його догори дном у миску, наповнену водою й поставлену на жив╕т хворому; пот╕м, п╕сля замовляння, дають йому випити ложку ц╕╓╖ ж таки води. Прим. Гоголя. [13] Титар - церковний староста. ╤нш╕ твори автора: Микола Гоголь - Шинель Микола Гоголь - Рев╕зор Микола Гоголь - Шинель (СКОРОЧЕНО) Микола Гоголь - Майська н╕ч, або Утоплениця Микола Гоголь - Вечори на хутор╕ б╕ля Диканьки Микола Гоголь - Страшна помста Микола Гоголь - Н╕ч проти Р╕здва Микола Гоголь - Мертв╕ душ╕ Микола Гоголь - Тарас Бульба Микола Гоголь - Тарас Бульба (СКОРОЧЕНО) Пошук на сайт╕: Каталог ЗНО 2019 з Укр. л╕т: АВТОРИ Л╤ТЕРАТУРА СКОРОЧЕНО ХАРАКТЕРИСТИКА АНАЛ╤З ПРОГРАМА ТЕОР╤Я ВЛАСН╤ ВИСЛОВЛЕННЯ Популярн╕ твори: Валер'ян П╕дмогильний - М╕сто Юр╕й Яновський - Новела ,Подв╕йне коло" Юр╕й Яновський - Шаланда в мор╕ Олександр Довженко - Укра╖на в огн╕ Ой Морозе, Морозенку (╤сторичн╕ п╕сн╕) Ольга Кобилянська - Земля Балада <Бондар╕вна> Ольга Кобилянська - Б╕ограф╕я Юр╕й Яновський - Дитинство Павло Загребельний - Диво Зворотн╕й зв'язок Правовласникам -Джерело: http://ukrclassic.com.ua/katalog/gg/gogol-mikola/1742-mikola-gogol-vechir-proti-ivana-kupala?showall=1 Б╕бл╕отека укра╖нсько╖ л╕тератури © ukrclassic.com.ua - - - Головна Каталог автор╕в А Анд╕╓вська Емма Антонич Богдан-╤гор Б Багряний ╤ван Бажан Микола Барка Василь Бердник Олесь Б╕лик ╤ван Б╕лоус Дмитро Бордуляк Тимоф╕й Боровиковський Левко Бровченко Володимир В Вагилевич ╤ван Васильченко Степан Винниченко Володимир Вишня Остап В╕нграновський Микола Вовчок Марко Вороний Микола Воронько Платон Г Герасименко Юр╕й Герасим'юк Василь Глазовий Павло Гл╕бов Леон╕д Гоголь Микола Годованець Микита Головацький Як╕в Головко Андр╕й Гончар Олесь Грабовський Павло Греб╕нка ╢вген Гр╕нченко Борис Гулак-Артемовський Петро Гуцало ╢вген Д Довженко Олександр Драч ╤ван Дрозд Володимир Дудар ╢вген Е Еллан-Блакитний Василь Ж Жадан Серг╕й З Заб╕ла В╕ктор Загребельний Павло Зеров Микола Й Йогансен Майк К Карпа ╤рена Карпенко-Карий ╤ван Кащенко Адр╕ан Кв╕тка-Основ'яненко Григор╕й Клен Юр╕й Климовський Семен Кобилянська Ольга Ков╕нька Олександр Колом╕╓ць Олекс╕й Кониський Олександр Корсак ╤ван Косинка Григор╕й Костенко Лiна Костомаров Микола Котляревський ╤ван Коцюбинський Михайло Кочерга ╤ван Кул╕ш Микола Кул╕ш Пантелеймон Л Лепкий Богдан Липа ╤ван Любченко Аркад╕й М Маланюк ╢вген Малик Володимир Малишко Андр╕й Малкович ╤ван Мат╕ос Мар╕я Матушек Олена Мирний Панас Мушкетик Юр╕й Н Назарук Осип Нечуй-Левицький ╤ван О Олесь Олександр Ол╕йник Борис Ольжич Олег Осьмачка Тодось П П╕дсуха Олександр П╕льгук ╤ван Плачинда Серг╕й Плужник ╢вген Павличко Дмитро Петренко Михайло П╕дмогильний Валер'ян П╕дпалий Володимир Р Рильський Максим Роздобудько ╤рен Руданський Степан С Сам╕йленко Володимир Самчук Улас Свидницький Анатол╕й Семенко Михайль Симоненко Василь Скляренко Семен Сковорода Григор╕й См╕лянський Леон╕д Смолич Юр╕й Сосюра Володимир Сочивець ╤ван Старицький Михайло Стефаник Василь Стельмах Ярослав Стус Василь Т Тарасюк Галина Тел╕га Олена Тесленко Архип Тичина Павло Турянський Осип Тютюнник Григ╕р Тютюнник Григор╕й У Укра╖нка Леся Ф Федькович Юр╕й-Осип Франко ╤ван Х Хвильовий Микола Ч Чайковський Андр╕й Чумак Василь Чурай Маруся Ш Шашкевич Марк╕ян Шевченко Тарас Шевчук Валер╕й Шевчук Василь Шкляр Василь Я Яновський Юр╕й Ячейк╕н Юр╕й Усна народна творч╕сть та давня укра╖нська л╕тература Твори з укра╖нсько╖ мови та л╕тератури Теор╕я л╕тератури ЗНО - 2019 АВТОРИ Л╤ТЕРАТУРА СКОРОЧЕНО ХАРАКТЕРИСТИКА АНАЛ╤З ПРОГРАМА ТЕОР╤Я ВЛАСН╤ ВИСЛОВЛЕННЯ Пошук на сайт╕ Ви тут: Каталог автор╕в Г Гоголь Микола Микола Гоголь - Веч╕р проти ╤вана Купала Завантажити матер╕ал у повному обсяз╕: Файл Розм╕р файла: Завантажень Скачать этот файл (Mykola_gogol_vechir_proty_ivana_kupala.docx)Mykola_gogol_vechir_proty_ivana_kupala.docx 43 Кб 4786 Скачать этот файл (Mykola_gogol_vechir_proty_ivana_kupala.fb2)Mykola_gogol_vechir_proty_ivana_kupala.fb2 58 Кб 2106 Подоба╓ться256 1 Микола Гоголь Веч╕р проти ╤вана Купала Бувальщина, розказаня дяком ***сько╖ церкви Хома Григорович мав особливу примху: в╕н вельми не любив наново перепов╕дати одне й те саме. Бувало, деколи, як допросишся в нього щось розказати ще раз, то, дивись, щось ╕ додасть новеньке або пере╕начить так, що й уп╕знати год╕. Якось один ╕з тих пан╕в, - нам, простим людям, важко й назвати ╖х: писаки вони - не писаки, а от те саме, що гендляр╕ по наших ярмарках. Нахапають, напросять, нацуплять усяко╖ всячини, та й випускають книжечки, не товст╕ш╕ за граматику, щом╕сяця чи щотижня[1]. Один ╕з цих пан╕в ╕ виканючнив у Хоми Григоровича саме цю ╕стор╕ю, а той геть забув про не╖. Т╕льки при╖здить з Полтави той самий панич, у гороховому каптан╕, що про нього казав я ╕ якого одну розпов╕дь ви, гадаю, вже прочитали; привозить ╕з собою невеличку книжечку ╕, розгорнувши посередин╕, показу╓ нам. Хома Григорович ладен уже був ос╕длати носа свого окулярами, та згадавши, що в╕н забув ╖х п╕дмотати нитками й обл╕пити воском, передав книжку мен╕. А я грамоту сяк-так розум╕ю ╕ не ношу окуляр╕в, тож ╕ взявся читати. Не встиг перегорнути ╕ двох стор╕нок, як в╕н раптом спинив мене за руку[2]. - Стривайте-но! Спочатку скаж╕ть мен╕, що це ви чита╓те? Правду сказати, трохи збив в╕н мене з пантелику цим запитанням. - Як це, що читаю, Хомо Григоровичу? Та вашу ж бувальщину, ваш╕ власн╕ слова. - Хто вам сказав, що це мо╖ слова? - Та чого ж вам ще? Тут ╕ надруковано: "опов╕дана таким-то дяком". - Плюньте меж╕ оч╕ тому, хто це надрукував! Бреше, сучий москаль! Чи ж таке я говорив? Що то вже, як у кого чортма клепки в голов╕! Слухайте, я вам розпов╕м ╖╖ зараз. Ми поприсувалися до столу, ╕ в╕н почав. Д╕д м╕й (царство йому небесне! щоб йому на т╕м св╕т╕ ╖лись сам╕ паляниц╕ пшеничн╕ та мак╕вники в мед╕) вм╕в гарно опов╕дати. Бувало, заведе мову - ц╕лий день не ворухнувся 6 ╕з м╕сця та все б слухав. Вже ж не р╕вня якомусь нин╕шньому баз╕калов╕, що як почне москаля везти[3], та ще так, неначе йому три дн╕ ╖сти не давали, то хоч хапай шапку та з хати. Як тепер пригадую, - пок╕йна мати моя була ще жива, - як довгого зимового вечора, коли надвор╕ тр╕щав мороз ╕ суц╕ль замуровував вузеньке в╕конце нашо╖ хати, сид╕ла вона перед прялкою, виводячи рукою довгу нитку, колихаючи ногою колиску й присп╕вуючи п╕сн╕, що наче й тепер чуються мен╕. Каганець то мигот╕в, то спалахував, наче лякаючись чогось, ╕ св╕тив нам у хат╕. Веретено дзижчало, а ми вс╕, д╕ти, з╕бравшись у купку, слухали д╕да, який через стар╕сть не злазив уже понад п'ять рок╕в з╕ сво╓╖ печ╕. Але дивовижн╕ реч╕ про сиву давнину, про на╖зди запорозьк╕, про поляк╕в, про молодецьк╕ д╕ла П╕дкови, П╕втора-Кожуха й Сагайдачного[4] не захоплювали нас так, як опов╕дання про яку-небудь давню чудас╕ю, в╕д яких завжди дрижаки проймали т╕ло ╕ чуб ставав дибки. ╤ншого разу так, було, настраха╓шся в╕д них, що ввечер╕ все зда╓ться хтозна-яким чудовиськом. Трапиться вноч╕ вийти чогось ╕з хати, то так ╕ дума╓ш, що на пост╕ль твою вклався спати виходець ╕з того св╕ту. ╤ от, щоб я не д╕ждав розказувати це вдруге, коли не ввижалась часто мен╕ здаля власна моя покладена п╕д голову свитка за чортяку, що скублився. Та головне в розпов╕дях д╕дових було те, що в╕н зроду-в╕ку н╕коли не брехав, ╕ що, бувало, не розкаже, то саме так ╕ було. Одне з чудних його опов╕дань розпов╕м тепер вам. Знаю, що багато знайдеться таких розумник╕в, що пописують по судах ╕ нав╕ть св╕тсько╖ грамоти читають, як╕, коли дати ╖м простого часослова, не роз╕брали б ан╕чог╕с╕нько в ньому, а скалити на глум сво╖ зуби - вм╕ють: усе, що ╖м не розкажеш, беруть на глузи. Отака нев╕ра роз╕йшлась св╕том. Та чого, - от побий мене Бог ╕ Пречистая Д╕ва, .ви, може, й не пов╕рите, - раз якось за╖кнувся про в╕дьом. Що ж - знайшовся шибайголова, у в╕дьом не в╕рить. Та, хвалити Бога, от я ск╕льки вже жив на св╕т╕, бачив таких недов╕рник╕в, що ╖м провозити попа в решет╕[5] було легше, ан╕ж нашому братов╕ тютюн понюхати, - а й т╕ в╕дхрещувались од в╕дьом. Та приснись ╖м (не хочеться т╕льки вимовляти, що саме) - нема чого й говорити про них. Рок╕в - де там! - понад сотню тому, мовляв пок╕йний д╕д м╕й, нашого села ╕ не вп╕знав би н╕хто: хут╕р, найб╕дн╕ший хут╕р! Хатин ╕з десять, не обмазаних, не вкритих, стирчало подекуди серед поля. Н╕ тину, н╕ хл╕ва путящого, де б поставити худобу чи воза. Так то ж ще багат╕╖ так жили; а поглянули б на нашого брата, на голоту: викопано в земл╕ яму - ось вам ╕ хата! Т╕льки по диму й можна було знати, що живе там людина Божа. Спита╓те, чого вони жили так? ╤ б╕дн╕сть, ╕ не б╕дн╕сть: бо тод╕ козакував мало не кожен ╕ набирав по чужих землях добра; а б╕льше через те, що не було чого робити добру хату. Якого народу тод╕ не вешталося по вс╕х усюдах: кримц╕, ляхи, литвинство! Бувало так, що й сво╖ наб╕жать гуртами та й обдирають сво╖х-таки. Всякого бувало. У цьому хутор╕ бував частенько чолов╕к, чи, радше, диявол у людськ╕й подоб╕. Зв╕дки в╕н, чого приходив, н╕хто не знав. Гуля╓, пиячить - ╕ раптом щезне, наче у воду, ╕ чутки нема╓. Тод╕ гульк - знову наче з неба впав, шаста╓ вулицями села, якого тепер ╕ сл╕ду нема ╕ яке було, може, не дал╕, як за сто крок╕в в╕д Диканьки. Назбира╓ стр╕чних козак╕в: см╕х, п╕сн╕, грош╕ сиплються, гор╕лка - водою тече... причепиться, бувало, до д╕вчат-красунь: обдару╓ стр╕чками, сережками, намистом - аж д╕вати нема куди. Щоправда, гарн╕ д╕вчата часом вагалися, подарунки беручи: хтозна, може, й справд╕ перейшли вони через нечист╕ руки. Р╕дна д╕дова т╕тка, що мала тод╕ шинок при тепер╕шн╕й Оп╕шнянськ╕й дороз╕, де часто гуляв Басаврюк (так звали цього б╕сового чолов╕ка), саме й казала, що н╕защо на св╕т╕ не взяла б в╕д нього подарунк╕в. А проте, як же його й не взяти: на кожного страх нападе, коли насупить в╕н, бувало, сво╖ густ╕ брови ╕ так блимне сп╕длоба, що вт╕к би галасв╕та; а в╕зьмеш, то наступно╖ ж ноч╕ й прил╕зе в гост╕ який-небудь рогатий приятель з болота, та давай душити за шию, якщо на ши╖ намисто, кусати за палець, якщо на ньому перстень, чи тягти за косу, якщо вплетено в не╖ стр╕чку. Хай ╖м грець тод╕, тим подарункам! Та от б╕да - ╕ в╕дчепитися не можна: кинеш у воду - пливе чортячий перстень чи намисто поверх води, ╕ прям╕с╕нько тоб╕ до рук. У сел╕ стояла церква, пригадую, мабуть, чи не святого Пантелеймона. Жив тод╕ при н╕й ╕╓рей, блаженно╖ пам'ят╕ отець Опанас╕й. Пом╕тивши, що Басаврюк ╕ на Великдень не ходив до церкви, надумався було панотець присоромити його, накласти церковну покуту. Де там! Насилу сам ут╕к. "Слухай, панотче! - гримнув той йому у в╕дпов╕дь. - Знай краще сво╓, н╕ж устрявати в чуже, коли не хочеш, щоб цапине горло тво╓ зал╕пили гарячою кутею". Що робити з окаянним? Отець Опанас╕й оголосив т╕льки, що кожного, хто сп╕зна╓ться з Басаврюком, вважатиме за католика, ворога Христово╖ церкви ╕ всього людського роду. Був у тому сел╕ в одного козака, на пр╕звище Корж, наймит, якого звали люди Петром Безр╕дним; може, тому, що н╕хто не знав н╕ батька його, н╕ матер╕. Титар говорив, правда, що вони наступного ж року померли в╕д чуми; але д╕дова т╕тка й слухати цього не хот╕ла ╕ щосили намагалася над╕лити його р╕днею, хоч б╕долашному Петров╕ була вона так потр╕бна, як нам тор╕шн╕й сн╕г. Вона казала, що батько його ще й тепер на Запорожж╕, був у полон╕ турецькому, натерп╕вся там мук, ╕ хтозна яких, ╕ якимсь чудом, перебравшись ╓внухом, накивав п'ятами. Чорнобривим д╕вчатам та молодицям мало було д╕ла до р╕дн╕ його. Вони казали т╕льки, що якби одягти його в новий жупан, п╕дперезати червоним поясом, над╕ти на голову чорну смушеву шапку з чепурним син╕м верхом, причепити до боку турецьку шаблю, дати в одну руку малахая[6], в другу - люльку цяцьковану, то заткнув би за пояс ус╕х парубк╕в тод╕шн╕х. Та от горе, що в б╕дного Петруся т╕льки й була одна с╕ра свитина, а в н╕й б╕льше д╕рок, н╕ж у ╓врея в кишен╕ злотих. Та й це б ще не таке велике горе; а ось лихо: У старого Коржа була дочка красуня, яко╖, гадаю, навряд чи доводилося вам бачити. Т╕тка пок╕йного д╕да розпов╕дала, - а ж╕нц╕, сам╕ зна╓те, легше поц╕луватися з чортом, перепрошую, н╕ж назвати кого красунею, - що повненьк╕ щ╕чки в козачки були св╕ж╕ й яскрав╕, як мак найн╕жн╕шого рожевого кольору, коли, умившись Божою росою, пала╓ в╕н, випросту╓ пелюстки й чепуриться перед уран╕шн╕м сонечком; що брови, мов чорн╕ шнурочки, як╕ купують тепер для хрест╕в та дукач╕в д╕вчата наш╕ в захожих москал╕в з луб'яними кошиками, р╕вно з╕гнувшись, н╕би зазирали в ясн╕ оч╕; що вустонька, на як╕ дивились ╕ облизувались тод╕шн╕ парубки, зда╓ться, на те т╕льки й створен╕, щоб виводити солов'╖них п╕сень; що коси ╖╖, чорн╕, як крила воронов╕, ╕ м'як╕, наче молодий льон (тод╕ ще д╕вчата наш╕ не запл╕тали ╖х у др╕бушки, перевиваючи чудовими, барвистих кольор╕в, стр╕чечками), спадали хвилястими кучерями на вишитий золотом кунтуш[7]. Ех, не доведи мен╕ Господи виголошувати б╕льше на крилас╕ ал╕луя, коли б отут таки не виц╕лував ╖╖, хоч ╕ сивина вже пробива╓ться по всьому старому л╕с╕, що вкрива╓ мо╓ т╕м'я, ╕ п╕д боком моя стара, мов б╕льмо в оц╕. Ну, якщо вже парубок ╕ д╕вка живуть близько одне в╕д одного... сам╕ зна╓те, що виходить. Бувало, не дн╕ло й не зор╕ло, а п╕дк╕вки червоних чоб╕т видно на тому м╕сц╕, де розмовляла Пидорка з╕ сво╖м Петрусем. Але все-таки Коржев╕ й на думку не спало щось недобре, та одного разу (ну, це вже певно, не хто ╕нший, як лихий поплутав, - заманулося Петрусев╕, не обдивившись добре в с╕нях, урвати поц╕лунок, так би мовити, в╕д щирого серця, в рожев╕ вустонька козачц╕, ╕ той самий нечистий, - щоб йому, гаспидов╕, наснився хрест святий, - п╕дбурив з дурного розуму старого хр╕на двер╕ хатн╕ в╕дчинити. Укляк Корж, роззявивши рота й узявшись рукою за одв╕рок. Клятий поц╕лунок, здавалось, приголомшив його зовс╕м. Йому був в╕н голосн╕шим, н╕ж гурк╕т макогоном об ст╕ну, котрим зазвичай у наш╕ часи дядько проганя╓ кутю, не маючи рушниц╕ та пороху. Оговтавшись, зняв в╕н ╕з ст╕ни д╕дову нагайку ╕ вже хот╕в було сполосувати нею спину б╕долашному Петрусев╕, як де не взявся шестир╕чний брат Пидорчин, ╤вась, приб╕г ╕, переляканий, ухопив рученятами батька за ноги, закричавши: "Тату, тату! Не бий Петруся!" Що його робити? У батька серце не з каменю: пов╕сивши нагайку на ст╕ну, вив╕в в╕н парубка тихенько з хати: - Якщо ти ще раз покажешся в хат╕ або хоч т╕льки поп╕д в╕кнами, то слухай, Петре: от, ╖й-богу, пропадуть чорн╕ вуса та оселедець тв╕й, дарма що в╕н уже дв╕ч╕ обмоту╓ться за вухо, не будь я Терент╕й Кррж, коли не розпроща╓ться в╕н ╕з тво╖м т╕м'ям. По ц╕й мов╕ дав в╕н йому легенькою рукою стусана в потилицю, так що Петрусь, не бачачи земл╕ п╕д собою, полет╕в стр╕мголов. От тоб╕ й доц╕лувались. Зажурились наш╕ голуб'ята; а тут ╕ чутка по селу, що до Коржа зачастив якийсь лях, увесь у золот╕, з вусами, з шаблею, з╕ шпорами, з кишенями, що бряжчали, наче дзвоник в╕д скарбнички, з якою паламар наш, Тарас, ходить щодня по церкв╕. Ну, зв╕сно, чого ходять до батька, коли в нього чорнобрива дочка. Ось одного разу Пидорка схопила, заливаючись сл╕зьми; на руки ╤вася свого: - ╤васю м╕й милий, ╤васю м╕й любий! Б╕жи до Петруся, моя золота дитино, як стр╕ла з луку; розкажи йому все: любила б його кар╕ оч╕, ц╕лувала б його б╕ле личко, та не судилось мен╕. Не один рушник змочила гарячими сл╕зьми. Журно мен╕. Важко на серц╕. ╤ р╕дний батько - ворог мен╕: силу╓ ╕ти за нелюбого ляха. Скажи ж йому, що й вес╕лля вже готують, т╕льки не буде музик на нашому вес╕лл╕; будуть дяки сп╕вати, зам╕сть кобзи та соп╕лки. Не п╕ду я танцювати з нареченим сво╖м, понесуть мене. Темна, темна моя буде хата! з кленового дерева, - а зам╕сть димаря хрест стоятиме на дахов╕! Наче закам'ян╕вши, непорушно слухав Петро, як невинне дитя щебетало йому Пидорчин╕ слова. "А я думав, безталанний, ╕ти в Крим та Туреччину, навоювати золота ╕ з добром при╖хати до тебе, моя красуне. Та не бути тому. Лихе око глянуло на нас. Буде ж, моя люба рибко, буде й у мене вес╕лля; т╕льки й дяк╕в не буде на тому вес╕лл╕, ворон чорний закряче, зам╕сть попа, над╕ мною; чисте поле буде мен╕ за хату; сиза хмара - за покр╕влю; орел видзьоба╓ мо╖ кар╕ оч╕; вимиють дощ╕ козацьк╕ к╕сточки, ╕ в╕тер висушить ╖х. Та що я? На кого й кому скаржитись? Така вже, видно, Божа воля. Пропадати, то й пропадати!" Та прям╕с╕нько й пошкандибав до шинку. Т╕тка пок╕йного д╕да трохи здивувалась, побачивши Петруся в шинку, та ще й о т╕й пор╕, коли добр╕ люди йдуть до церкви, ╕ витр╕щила на нього оч╕, наче з╕ сну, коли звел╕в в╕н дати йому кухоль сивухи[8], мало не з п╕вв╕дра. Т╕льки марно гадав б╕долаха залити сво╓ горе. Гор╕лка пекла його язик, немов кропива, ╕ здавалася йому г╕рк╕шою за полин. Та й кинув в╕д себе кухлем об землю. - Год╕ тужити тоб╕, козаче! - гримнуло щось басом над ним. Озирнувся: Басаврюк! У, яка личина. Волосся - щетина, оч╕ - як у вола. - Знаю, чого браку╓ тоб╕: ось чого! Тут брязнув в╕н ╕з чортячою усм╕шкою шк╕ряним гаманцем, що вис╕в у нього на пояс╕. Здригнувся Петро. - Ге, ге, ге! та як горить! - зарев╕в в╕н, пересипаючи на руку черв╕нц╕. - Ге, ге, ге! та як дзвенить! Адже ж ╕ р╕ч лише одну загадаю за ц╕лу купу таких цяцьок. - Дияволе! - закричав Петро. - Давай його, на все готовий! От ╕ д╕йшли згоди. - Дивись, Петре, ти насп╕в саме вчасно: завтра ╤вана Купала[9]. Т╕льки ц╕╓╖ ноч╕ раз на р╕к цв╕те папороть. Не про╜ав! Я тебе чекатиму оп╕вноч╕ у Ведмеж╕й балц╕. Мабуть, кури так не дожидаються того часу, коли баба винесе ╖м пшениц╕, як чекав Петрусь вечора. Те й робив, що дивився, чи не довшають т╕н╕ в╕д дерев, чи не червон╕╓, спускаючись, сонечко, ╕ що дал╕, то нетерпляч╕ше. Ох, ╕ довго ж! Видно, день Божий загубив десь к╕нець св╕й. Ось уже й сонця нема. Небо т╕льки червон╕╓ з одного краю. ╤ воно вже теж темн╕╓. У пол╕ холодн╕ша╓. Сутен╕╓, сутен╕╓ - ╕ смеркло. Нарешт╕! З серцем, що мало не вискакувало з грудей, з╕брався в╕н у дорогу й обережно спустився густим л╕сом у глибокий яр, що звався Ведмежою балкою. Басаврюк уже чекав там. Темно, хоч в око стрель. Пл╕ч-о-пл╕ч подерлись вони грузькими багнищами, ч╕пляючись за густий терен та спотикаючись мало не на кожному кроц╕. Ось ╕ р╕вне м╕сце. Обдивився Петро: н╕коли ще не доводилось йому заходити сюди. Тут спинився й Басаврюк. - Бачиш, онде перед тобою три пагорби. Багато буде на них кв╕т╕в усяких; але хай береже тебе тогосв╕тня сила з╕рвати хоч одну. Т╕льки-но розкв╕тне папороть - хапай ╖╖ й не озирайся, хоч би що тоб╕ позаду ввижалося. Петро хот╕в був спитати... аж зирк - ╕ нема вже того. П╕д╕йшов до трьох пагорб╕в: де ж кв╕ти? Н╕чого не видно. Бур'яни чорн╕ли довкола ╕ глушив усе сво╓ю гущавиною. Та ось блиснула в неб╕ з╕рниця - ╕ перед ним з'явилася ц╕ла грядка кв╕т╕в, усе дивовижних, усе небачених; тут-таки й простеньке листя папорт╕. Взяв сумн╕в Петра ╕, вагаючись, став в╕н перед ним, обпершись обома руками в боки. - Що ж тут за дивовижа? Десять раз╕в на день, бува, бачиш це з╕лля; яке ж тут диво? Чи не заманулося б╕сов╕й личин╕ поглузувати? Коли зирк - червон╕╓ маленький пуп'янок ╕, мов живий, ворушиться. Справд╕ дивно! Ворушиться та дедал╕ б╕льша╓, б╕льша╓ ╕ червон╕╓, як жарина. Спалахнула з╕рочка, щось тихо луснуло - ╕ кв╕тка розпустилася перед його очима, наче полум'ям осяявши й ╕нш╕ кругом себе. "Тепер час!" - подумав Петро й простягнув руку. Дивиться - тягнуться з-за нього сотн╕ волохатих рук також до кв╕тки, а позад його щось перескаку╓ з м╕сця на м╕сце. Заплющивши оч╕, смикнув в╕н за стебельце, ╕ кв╕тка опинилася в його руках. Все стихло. На пеньку сидячи, показався Басаврюк, увесь син╕й, мов мрець. Хоч би ворухнувся одним пальцем. Оч╕ нерухомо втупив у щось, що т╕льки сам в╕н бачив; рота роззявив, ╕ н╕ клику н╕ в╕дклику. Навколо ╕ не шерехне. Ух, страшно!.. Та ось почувся свист, в╕д якого в Петра похололо всередин╕, ╕ здалося йому, н╕би трава зашум╕ла, кв╕ти почали м╕ж собою гомон╕ти голоском тоненьким, наче ср╕бн╕ дзв╕ночки; дерева загугот╕ли прокльонами... Обличчя Басаврюка враз ожило; оч╕ блиснули. - Нарешт╕ вернулась, в╕дьма, - проц╕див в╕н кр╕зь зуби. - Дивись, Петре, постане перед тобою зараз красуня: роби все, що звелить, а н╕ - то пропав нав╕ки. Тут розсунув в╕н сучкуватим дубцем кущ терну, ╕ перед ними з'явилася хатинка, так би мовити, на курячих н╕жках. Басаврюк ударив кулаком, ╕ ст╕на захиталась. Великий чорний пес виб╕г назустр╕ч ╕, заскавчавши, обернувся на к╕шку й кинувся ╖м в оч╕. - Не казись, не казись, стара в╕дьмо! - промовив Басаврюк, приправивши це таким м╕цним сл╕вцем, що добрий чолов╕к ╕ вуха б позатуляв. Аж гульк - зам╕сть к╕шки сто╖ть стара баба з обличчям зморщеним, мов квашене яблуко, вся з╕гнулася дугою; н╕с ╕з п╕дбор╕ддям - наче щипц╕, якими лускають ор╕хи. "Гарна красуня!" - подумав Петро, ╕ мурашки пол╕зли по спин╕ в нього. В╕дьма вирвала в нього кв╕тку з рук, нахилилась ╕ щось довго шепот╕ла над нею, бризкаючи якоюсь водою. ╤скри посипалися в не╖ з рота; п╕на виступила на губах. - Кидай! - сказала вона, в╕ддаючи кв╕тку йому. Петро п╕дкинув, ╕ - що за диво? - кв╕тка не впала одразу, а довго сяяла вогненною кулькою серед темряви ╕, мов човник, плавала над землею; нарешт╕ стала повол╕ спускатися нижче ╕ впала так далеко, що ледь пом╕тно було з╕рочку, не б╕льшу за макове зерня. - Тут! - глухо проскрегот╕ла стара. Басаврюк, подаючи йому заступа, промовив: - Копай тут, Петре. Тут побачиш ти ст╕льки золота, що н╕ тоб╕, н╕ Коржев╕ не снилося. Петро, поплювавши на долон╕, вхопив заступа, натиснув ногою й вивернув землю, вдруге, втрет╓, ще раз... Щось тверде... Заступ дзвенить ╕ не йде дал╕. Тут оч╕ його ч╕тко побачили невелику, обкуту зал╕зом скриню. Уже хот╕в в╕н було д╕стати ╖╖ рукою, але скриня почала входити в землю, ╕ щодал╕ глибше, глибше; а позад себе в╕н чув рег╕т, що б╕льш скидався на гадюче сичання. - Н╕, не бачити тоб╕ золота, доки не д╕станеш кров╕ людсько╖! - сказала в╕дьма й п╕двела до нього дитя, рок╕в шести, вкрите б╕лим простирадлом, показуючи знаком, щоб в╕н в╕дтяв йому голову. Остовп╕в Петро. Оце так - в╕дтяти н╕ за що н╕ про що людин╕ голову, та ще й безневинн╕й дитин╕! З серцем з╕рвав в╕н простирадло, яке накривало ╖╖ голову, ╕ що ж? Перед ним стояв ╤вась. ╤ рученята склало б╕дне дитя навхрест, ╕ голову похилило... Мов скажений, п╕дскочив з ножем до в╕дьми Петро ╕ вже п╕дняв був руку... - А що ти об╕цяв за д╕вчину?.. - гримнув Басаврюк ╕ наче кулю всадив йому в спину. В╕дьма тупнула ногою - син╓ полум'я вихопилося з земл╕; середина ╖╖ вся засв╕тилася ╕ стала наче з кришталю вилита, ╕ все, що т╕льки було п╕д землею, стало видно, як на долон╕. Черв╕нц╕, коштовне кам╕ння в скринях, у горщиках, купами були накидан╕ п╕д тим самим м╕сцем, де вони стояли. Оч╕ його запалали... розум затьмарився... Мов несамовитий, ухопився в╕н за н╕ж, ╕ безневинна кров бризнула йому в в╕ч╕... Сатанинський рег╕т загрим╕в з ус╕х бок╕в. Потворн╕ чудовиська зграями стрибали перед ним. В╕дьма, вп'явшись руками в безголовий труп, мов вовк, пила з нього кров... Все п╕шло обертом у голов╕ його. З╕бравшись на сил╕, кинувся в╕н т╕кати. Все вкрилося перед ним червоним св╕тлом. Дерева, вс╕ в кров╕, здавалося, палали й стогнали. Розпечене небо тремт╕ло... Вогненн╕ смуги блискавками мигот╕ли в його очах. Знесилившись, ускочив в╕н у свою хатину ╕, як сн╕п, повалився на дол╕вку. Мертвий сон охопив його. Два дн╕ й дв╕ ноч╕ спав Петро, не прокидаючись. Отямившись на трет╕й день, довго оглядав в╕н кутки сво╓╖ хати; та марно намагався щось пригадати: пам'ять його була - мов кишеня старого скнари, з яко╖ й коп╕йки не виманиш. Потягнувшись трохи, почув в╕н, що в ногах брязнуло. Дивиться: два м╕шки з золотом. Аж тепер, наче кр╕зь сон, пригадав в╕н, н╕би шукав якогось скарбу ╕ що було йому самому лячно в л╕с╕... Та за яку ц╕ну, як д╕стався в╕н, - цього н╕як не м╕г збагнути. Побачив Корж м╕шки ╕ - пом'якшав: "Сякий-такий Петрусь, немазаний. Та чи я ж не любив його? Та чи не був в╕н у мене, мов син р╕дний?" ╤ почав верзти д╕дуган небувальщину, аж того до сл╕з пройняло. Дивно т╕льки було, коли Пидорка почала розпов╕дати, як захож╕ цигани вкрали ╤вася; Петро не м╕г нав╕ть пригадати обличчя його, - так одурманило кляте чортовиння! Звол╕кати не було чого. Ляхов╕ дулю дали п╕д н╕с та й закрутили вес╕лля: напекли шишок, нашили рушник╕в ╕ хусток, викотили барило гор╕лки, посадили за ст╕л молодят, под╕лили коровай, ударили в бандури, цимбали, соп╕лки, кобзи - ╕ п╕шло вес╕лля... У давнину було вес╕лля, що й не пор╕вняти з нашим. Т╕тка д╕дова, бувало, розкаже - аж дух захопить. Як д╕вчата, з пишно вбраними головами, в жовтих, син╕х ╕ рожевих стр╕чках, поверх яких пов'язували золотий галун, в тонких сорочках, вишитих через увесь шов червоним шовком ╕ обнизаних др╕бними ср╕бними кв╕точками, у сап'янцях на високих зал╕зних п╕дковах, легко, наче пави, ╕ шумно, мов вихор, скакали горлицю[10]. Як молодиц╕, з корабликом на голов╕[11], верх якого зроблений був весь ╕з чистозлотно╖ парч╕, з невеличким вир╕зом на потилиц╕, зв╕дки виглядав золотий оч╕пок, з двома - один наперед, а другий назад - р╕жками з найдр╕бн╕шого чорного смушку, у син╕х, з найкращого шовку, з червоними клапанами кунтушах, поважно у боки взявшись, виступали поодинц╕ й розм╕рено вибивали гопака; як парубки, у високих козацьких шапках, у тонких сукняних свитках, п╕дперезаних гаптованими ср╕блом поясами, з люльками в зубах, листом перед ними стелились. Сам Корж не втерп╕в, дивлячись на молодь, щоб не згадати давнього. З бандурою в руках, попихкуючи люлькою та присп╕вуючи, з чаркою на голов╕, п╕шов д╕дуган п╕д голосний гам╕р гульв╕с навприсядки. Чого т╕льки не вигадають нап╕дпитку? Почнуть, бувало, виряджатись, - Боже ти м╕й, на людей не схож╕. Вже не те що тепер╕шн╕ переодягання, що бувають на вес╕ллях наших. Що тепер? Т╕льки й того, що переберуться циганками та москалями. Н╕, от, бувало, один убереться ╓вре╓м, а другий чортом, почнуть спершу ц╕луватися, а пот╕м як ухопляться за чуби... Бог ╕з вами! См╕х нападе такий, що за жив╕т хапа╓шся. Одягнуться в турецьке й татарське вбрання: все на них пала╓, мов жар... А як почнуть дур╕ти та викидати штуки... ну, тод╕ хоч святих винось. З т╕ткою пок╕йного д╕да, що сама була на цьому вес╕лл╕, трапилась кумедна ╕стор╕я: була вона одягнена тод╕ в татарське широке вбрання ╕ з чаркою в руках частувала весь люд. От одного смиконув нечистий облити ╖╖ ззаду гор╕лкою; другий, теж, видно, штукар, викресав т╕╓╖ ж мит╕ вогню та й п╕дпалив... полум'я спалахнуло, б╕долашна т╕тка, перелякавшись, давай скидати з себе привселюдно одежу... Гам╕р, рег╕т, гармидер зчинився, мов на ярмарку. Одно слово, стар╕ не пригадували ще такого бучного вес╕лля. Почали жити Пидорка та Петрусь, наче пан ╕з панею. Всього вдосталь, усе блищить... Одначе добр╕ люди хитали потай головами, дивлячись на ╖хн╓ життя. "В╕д чорта не буде добра, - казали вс╕ одностайно. - Зв╕дки, як не в╕д спокусника люду православного, прийшло до нього багатство? Де йому було взяти таку купу золота? Чого раптом того самого дня, коли забагат╕в в╕н, Басаврюк щез, мов у воду впав?" Скажете, люди вигадують? Однак ╕ справд╕ не минуло й м╕сяця, як Петруся н╕хто вп╕знати не м╕г. Чого, що йому сталося - Бог його зна╓. Сидить на одному м╕сц╕ ╕ хоч би слово кому мовив - усе дума╓ ╕ наче хоче щось пригадати. Коли Пидорц╕ пощастить змусити його про щось говорити, н╕би й забудеться, ╕ почне говорити за щось, ╕ завеселиться нав╕ть; та зненацька зиркне на м╕шки: "Стривай, стривай, забув!" - кричить, ╕ знову замислиться, ╕ знову силку╓ться про щось згадати. ╤ншим разом, коли довго сидить на одному м╕сц╕, зда╓ться йому, наче ось-ось все знову наверта╓ться на думку... ╕ знову все щезло. Ввижа╓ться: сидить у шинку; несуть йому гор╕лку, пече його гор╕лка; бридка йому гор╕лка. Хтось п╕дходить, б'╓ по плечу його... а дал╕ все наче туман огорта╓ його. П╕т лл╓ться градом по обличчю його, ╕ в╕н у знемоз╕ с╕да╓ на сво╓ м╕сце. Чого т╕льки не робила Пидорка: ╕ радилася ╕з знахарями, ╕ переляк виливали, ╕ соняшницю запарювали[12] - н╕що не допомагало. Так ╕ л╕то спливло. Багато козак╕в завершили косовицю й жнива; багато козак╕в, ╕з гулящих, ╕ походом помандрували. Згра╖ качок ще юрмилися по болотах наших, але кропив'янок вже й сл╕ду не було. У степах заряб╕ло. Скирди хл╕ба подекуди, мов козацьк╕ шапки, жовт╕ли в пол╕. Траплялися дорогою й вози з очеретом та дровами. Земля стала тверд╕ша ╕ м╕сцями почала п╕дмерзати. Уже й сн╕г с╕╓ться з неба, ╕ г╕лля на деревах причепурилося памороззю, мов заячим хутром. Ось уже ясно╖ морозно╖ днини червоногрудий сн╕гур, наче франтуватий польський шляхтич, походжав по заметах, вишукуючи зерно, ╕ д╕ти величезними киями ганяли по криз╕ дерев'ян╕ дзи╜и, тимчасом як батьки ╖хн╕ спок╕йн╕с╕нько вилежувались на печ╕, виходячи часом ╕з запаленою люлькою в зубах вилаяти добре православний морозець або ж пров╕тритись ╕ промолотити в с╕нях залежалий хл╕б. Нарешт╕ сн╕ги почали танути, ╕ щука хвостом кригу розбила; а Петро все такий самий, ╕ що дал╕, то ще сумн╕ший. Мов прикутий, сидить посеред хати, поставивши соб╕ в ноги м╕шки з золотом. Здичав╕в; зар╕с волоссям; став страшний ╕ все дума╓ про одно, все намага╓ться пригадати щось, ╕ сердиться, ╕ люту╓, що не може згадати. Часто дико п╕дводиться з╕ свого м╕сця, розводить руками, втуплю╓ в щось оч╕ сво╖, наче хоче вп╕ймати його; губи ворушаться, н╕би хочуть вимовити якесь давно забуте слово, ╕ знову непорушно зулицяються... Несамовит╕сть опанову╓ його; мов нав╕жений, гризе й куса╓ соб╕ руки ╕ з досади рве жмутами волосся, поки, затихнувши, не впаде, мов непритомний, ╕ пот╕м знову береться пригадувати, ╕ знову скажен╕╓, ╕ знову мучиться... Що це за напасть така? Обридила життям Пидорка. Страшно ╖й було залишатися спершу сам╕й у хат╕, та пот╕м звикла, сердешна, до свого горя. Т╕льки колишньо╖ Пидорки вже вп╕знати не можна було. Н╕ рум'янцю, н╕ усм╕шки; знид╕ла, змарн╕ла, виплакались ясн╕ оч╕. Раз хтось уже, видно, зглянувся на не╖, порадив ╕ти до ворожки, що жила у Ведмеж╕й балц╕: ходила про не╖ слава, що вм╕╓ л╕кувати вс╕ на св╕т╕ хвороби. От ╕ зважилась вона на останн╕й зас╕б: слово за словом, п╕дмовила стару п╕ти з нею. Це було ввечер╕, якраз проти ╤вана Купала. Петро в забутт╕ лежав на лавц╕ ╕ зовс╕м не пом╕чав ново╖ гост╕. Та ось повол╕ почав п╕дводитися й роззиратись. Раптом весь затремт╕в, мов перед стратою: волосся стало дибки... ╕ в╕н засм╕явся таким см╕хом, що страх вр╕зався в серце Пидорчине. - Згадав, згадав! - закричав в╕н ╕з страшним реготом ╕, вхопивши сокиру, кинув нею з ус╕╓╖ сили на стару. Сокира на два вершки встромилася в дубов╕ двер╕. Стара зникла, ╕ дитина рок╕в семи, в б╕л╕й сорочц╕, з покритою головою, стала посеред хати... Простирадло злет╕ло. - ╤вась! - скрикнула Пидорка й кинулася до нього; та привид увесь ╕з н╕г до голови вкрився кров'ю й осяяв хату червоним св╕тлом... Перелякана, виб╕гла вона до с╕ней; та отямившись трохи, хот╕ла помогти йому; марно! двер╕ зачинилися за нею так щ╕льно, що не п╕д силу було в╕дчинити. Зб╕глися люди, узялися стукати, висадили двер╕: ан╕ живо╖ душ╕. Уся хата повна диму, ╕ посередин╕ т╕льки, де стояв Петрусь, купа попелу, що подекуди ще дим╕в. Кинулись до м╕шк╕в: т╕льки бит╕ черепки лежали зам╕сть черв╕нц╕в. Витр╕щивши оч╕ й роззявивши рота, не см╕ючи вусом ворухнути, стояли козаки, мов укопан╕ в землю. Такого жаху нагнало на них це диво! Що було дал╕, не пригадаю. Пидорка дала об╕тницю йти на прощу, з╕брала все добро, що залишилося п╕сля батька, ╕ за к╕лька дн╕в ╖╖ справд╕ вже не було в сел╕. Куди п╕шла вона, н╕хто не м╕г сказати. Гостр╕ на язик стар╕ баби запровадили було ╖╖ вже туди, куди й Петро помандрував; та один козак, при╖хавши з Ки╓ва, розказав, що бачив у лавр╕ черницю, що вся висохла, мов к╕стяк, ╕ безупинно молилася; в н╕й односельц╕ з ус╕х ознак уп╕знали Пидорку. Сказав також, що н╕хто ще не чув од не╖ жодного слова; що прийшла вона п╕шки й принесла оправу на образ Божо╖ Матер╕, оздоблену такими самоцв╕тами, що вс╕ заплющувались, на них дивлячись. Чекайте, на цьому ще не все зак╕нчилось. Того самого дня, коли нечистий приховав соб╕ Петруся, з'явився знову Басаврюк; т╕льки вс╕ вт╕кали в╕д нього. Роз╕брали, що то за птах: не хто ╕нший, як сатана, який набрав людсько╖ подоби для того, щоб викопувати скарби, а що скарби не даються до нечистих рук, так ото в╕н ╕ принаджу╓ до себе молодик╕в. Того ж року вс╕ покидали землянки сво╖ й перебралися на село; проте й там не мали спокою в╕д проклятого Басаврюка. Т╕тка пок╕йного д╕да говорила, н╕би лютував в╕н найб╕льше на не╖ за те, що покинув ла колишн╕й шинок при Оп╕шнянськ╕й дороз╕, ╕ чимдуж намагався помститися ╖й за все. Якось старшина с╕льська з╕бралась в шинку ╕, як то кажуть, статечно розмовляли за столом, а на стол╕ стояв, - гр╕х сказати щоб малий, - смажений баран. Балакали про те, про се, було й про чудас╕╖ вс╕ляк╕, ╕ про дива. От ╕ привид╕лося, - воно ще й н╕чого, коли б одному, а то ж якраз ус╕м, - що баран п╕дв╕в голову, тьмян╕ оч╕ його ожили й запалали, а чорн╕ щетинуват╕ вуса, що вмить з'явилися, н╕би значущо заморгали на присутн╕х. Ус╕ одразу вп╕знали в бараняч╕й голов╕ Басаврюкову пику; д╕дова т╕тка нав╕ть гадала вже, що ось-ось попросить гор╕лки... Поважна старшина за шапки - та чимдуж додому. ╤ншим разом сам титар[13], котрий любив деколи побалагурити в╕ч-на-в╕ч ╕з д╕д╕вською чаркою, не встиг ще й двох раз╕в д╕стати дна, коли бачить - чарка кланя╓ться йому в пояс. Чорт тебе забирай, давай хреститись... А тут з господинею його теж диво: т╕льки-но почала вона зам╕шувати т╕сто у величезн╕й д╕ж╕, коли раптом д╕жа скочила. Вона ╖й: "Стривай, стривай!" Де там: взявшись у боки пишно, пустилася навприсядки по вс╕й хат╕... См╕йтесь; проте не см╕шно було нашим д╕дам. ╤ дарма, що отець Опанас╕й ходив по всьому селу ╕з святою водою та ганяв чорта кропилом по вс╕х вулицях, та все одно т╕тка пок╕йного д╕да довго скаржилась, що хтось, як т╕льки звечор╕╓, стука╓ нагор╕ й шкребеться по ст╕н╕. Та що! Ось тепер на цьому самому м╕сц╕, де сто╖ть наше село, зда╓ться, все тихо; а ще не дуже давно, - ще неб╕жчик батько м╕й та й я пригадую, - як повз розвалений шинок, що його нечисте кодло довго п╕сля того п╕длагоджувало сво╖м коштом, доброму чолов╕ков╕ пройти не можна було. ╤з закуреного димаря стовпом буркав дим ╕, знявшись угору - так, що як глянеш - шапка спадала, - розл╕тався гарячим приском по всьому степу; ╕ чорт, не сл╕д би й згадувати його, собачого сина, так хлипав жал╕бно у сво╓му закапелку, що настрашене гайвороння зграями зд╕ймалося з найближчо╖ д╕брови ╕ з диким криком шугало по небу. © ГОГОЛЬ М. Тарас Бульба. В╕й. Вечори на хутор╕ поблизу Диканьки. - Харк╕в: П╕л╕грим, 2006. - 416 с. - (Б╕бл╕отека пригод). [1] ╤деться про журнал╕ст╕в-видавц╕в, як╕ видавали журнали, зб╕рники, для яких випрошували у р╕зних письменник╕в твори, "усяку всячину", аби вийшла книжка, яку можна продавати. [2] Натяк на журнал╕ста П. П. Св╕нь╖на (1788-1839), видавця журнала "Отечественные записки", 1830 р. В╕н надрукував у сво╓му журнал╕ "Веч╕р проти ╤вана Купала", зм╕нивши текст Гоголя власними поправками. Готуючи це опов╕дання до окремого видання "Вечор╕в", Гоголь знищив ус╕ поправки Св╕нь╖на ╕, кр╕м того, зробив у текст╕ низку нових зм╕н. [3] Брехати. [4] В╕дом╕ укра╖нськ╕ гетьмани. [5] Збрехати на спов╕д╕. [6] Малахай - бат╕г. [7] Кунтуш - верхн╕й розпашний чолов╕чий ╕ ж╕ночий одяг (переважно багатих люлей). [8] Сивуха - недостатньо очищена хл╕бна гор╕лка. [9] ╤вана Купала - народне свято вноч╕ проти 7 липня. За народними пов╕р'ями, ц╕╓╖ ноч╕ цв╕те папороть вогненною кв╕ткою, з╕рвати яку надзвичайно важко, бо цьому н╕бито перешкоджа╓ нечиста сила. ╤сну╓ пов╕р'я: хто з╕рве ту кв╕тку, може здобути скарб; кр╕м того, та людина здатна тод╕ розум╕ти мову рослин ╕ тварин. [10] Горлиця - давн╕й укра╖нський народний танець. [11] Кораблик - головний уб╕р, у якого перед ╕ зад п╕днят╕ вгору носами. [12] Виливають переляк у нас, як хтось переляка╓ться ╕ коли хочуть знати, через що стався переляк: кидають розтоплене олово чи в╕ск у воду, ╕ якого наберуть вони образу, тс саме й перелякало хворого, п╕сля чого й весь переляк мина╓. Запарюють соняшницю в╕д нудоти та болю в живот╕. Для цього запалюють жмуток прядива, кидають у кухоль ╕ перекидають його догори дном у миску, наповнену водою й поставлену на жив╕т хворому; пот╕м, п╕сля замовляння, дають йому випити ложку ц╕╓╖ ж таки води. Прим. Гоголя. [13] Титар - церковний староста. ╤нш╕ твори автора: Микола Гоголь - Шинель Микола Гоголь - Рев╕зор Микола Гоголь - Шинель (СКОРОЧЕНО) Микола Гоголь - Майська н╕ч, або Утоплениця Микола Гоголь - Вечори на хутор╕ б╕ля Диканьки Микола Гоголь - Страшна помста Микола Гоголь - Н╕ч проти Р╕здва Микола Гоголь - Мертв╕ душ╕ Микола Гоголь - Тарас Бульба Микола Гоголь - Тарас Бульба (СКОРОЧЕНО) Пошук на сайт╕: Каталог ЗНО 2019 з Укр. л╕т: АВТОРИ Л╤ТЕРАТУРА СКОРОЧЕНО ХАРАКТЕРИСТИКА АНАЛ╤З ПРОГРАМА ТЕОР╤Я ВЛАСН╤ ВИСЛОВЛЕННЯ Популярн╕ твори: Валер'ян П╕дмогильний - М╕сто Юр╕й Яновський - Новела ,Подв╕йне коло" Юр╕й Яновський - Шаланда в мор╕ Олександр Довженко - Укра╖на в огн╕ Ой Морозе, Морозенку (╤сторичн╕ п╕сн╕) Ольга Кобилянська - Земля Балада <Бондар╕вна> Ольга Кобилянська - Б╕ограф╕я Юр╕й Яновський - Дитинство Павло Загребельний - Диво Зворотн╕й зв'язок Правовласникам - - -www.ukrclassic.com.ua - Електронна б╕бл╕отека укра╖нсько╖ л╕тератури - -Микола ГОГОЛЬ - -ВЕЧ╤Р ПРОТИ ╤ВАНА КУПАЛА - -Бувальщина, розказаня дяком ***сько╖ церкви - - -Хома Григорович мав особливу примху: в╕н вельми не любив наново перепов╕дати одне й те саме. Бувало, деколи, як допросишся в нього щось розказати ще раз, то, дивись, щось ╕ додасть новеньке або пере╕начить так, що й уп╕знати год╕. Якось один ╕з тих пан╕в, - нам, простим людям, важко й назвати ╖х: писаки вони - не писаки, а от те саме, що гендляр╕ по наших ярмарках. Нахапають, напросять, нацуплять усяко╖ всячини, та й випускають книжечки, не товст╕ш╕ за граматику, щом╕сяця чи щотижня1. Один ╕з цих пан╕в ╕ виканючнив у Хоми Григоровича саме цю ╕стор╕ю, а той геть забув про не╖. Т╕льки при╖здить з Полтави той самий панич, у гороховому каптан╕, що про нього казав я ╕ якого одну розпов╕дь ви, гадаю, вже прочитали; привозить ╕з собою невеличку книжечку ╕, розгорнувши посередин╕, показу╓ нам. Хома Григорович ладен уже був ос╕длати носа свого окулярами, та згадавши, що в╕н забув ╖х п╕дмотати нитками й обл╕пити воском, передав книжку мен╕. А я грамоту сяк-так розум╕ю ╕ не ношу окуляр╕в, тож ╕ взявся читати. Не встиг перегорнути ╕ двох стор╕нок, як в╕н раптом спинив мене за руку2. -- Стривайте-но! Спочатку скаж╕ть мен╕, що це ви чита╓те? Правду сказати, трохи збив в╕н мене з пантелику цим запитанням. -- Як це, що читаю, Хомо Григоровичу? Та вашу ж бувальщину, ваш╕ власн╕ слова. -- Хто вам сказав, що це мо╖ слова? -- Та чого ж вам ще? Тут ╕ надруковано: "опов╕дана таким-то дяком". -- Плюньте меж╕ оч╕ тому, хто це надрукував! Бреше, сучий москаль! Чи ж таке я говорив? Що то вже, як у кого чортма клепки в голов╕! Слухайте, я вам розпов╕м ╖╖ зараз. -Ми поприсувалися до столу, ╕ в╕н почав. -Д╕д м╕й (царство йому небесне! щоб йому на т╕м св╕т╕ ╖лись сам╕ паляниц╕ пшеничн╕ та мак╕вники в мед╕) вм╕в гарно опов╕дати. Бувало, заведе мову - ц╕лий день не ворухнувся 6 ╕з м╕сця та все б слухав. Вже ж не р╕вня якомусь нин╕шньому баз╕калов╕, що як почне москаля везти3, та ще так, неначе йому три дн╕ ╖сти не давали, то хоч хапай шапку та з хати. Як тепер пригадую, - пок╕йна мати моя була ще жива, - як довгого зимового вечора, коли надвор╕ тр╕щав мороз ╕ суц╕ль замуровував вузеньке в╕конце нашо╖ хати, сид╕ла вона перед прялкою, виводячи рукою довгу нитку, колихаючи ногою колиску й присп╕вуючи п╕сн╕, що наче й тепер чуються мен╕. Каганець то мигот╕в, то спалахував, наче лякаючись чогось, ╕ св╕тив нам у хат╕. Веретено дзижчало, а ми вс╕, д╕ти, з╕бравшись у купку, слухали д╕да, який через стар╕сть не злазив уже понад п'ять рок╕в з╕ сво╓╖ печ╕. Але дивовижн╕ реч╕ про сиву давнину, про на╖зди запорозьк╕, про поляк╕в, про молодецьк╕ д╕ла П╕дкови, П╕втора-Кожуха й Сагайдачного4 не захоплювали нас так, як опов╕дання про яку-небудь давню чудас╕ю, в╕д яких завжди дрижаки проймали т╕ло ╕ чуб ставав дибки. ╤ншого разу так, було, настраха╓шся в╕д них, що ввечер╕ все зда╓ться хтозна-яким чудовиськом. Трапиться вноч╕ вийти чогось ╕з хати, то так ╕ дума╓ш, що на пост╕ль твою вклався спати виходець ╕з того св╕ту. ╤ от, щоб я не д╕ждав розказувати це вдруге, коли не ввижалась часто мен╕ здаля власна моя покладена п╕д голову свитка за чортяку, що скублився. Та головне в розпов╕дях д╕дових було те, що в╕н зроду-в╕ку н╕коли не брехав, ╕ що, бувало, не розкаже, то саме так ╕ було. -Одне з чудних його опов╕дань розпов╕м тепер вам. Знаю, що багато знайдеться таких розумник╕в, що пописують по судах ╕ нав╕ть св╕тсько╖ грамоти читають, як╕, коли дати ╖м простого часослова, не роз╕брали б ан╕чог╕с╕нько в ньому, а скалити на глум сво╖ зуби - вм╕ють: усе, що ╖м не розкажеш, беруть на глузи. Отака нев╕ра роз╕йшлась св╕том. Та чого, - от побий мене Бог ╕ Пречистая Д╕ва, .ви, може, й не пов╕рите, - раз якось за╖кнувся про в╕дьом. Що ж - знайшовся шибайголова, у в╕дьом не в╕рить. Та, хвалити Бога, от я ск╕льки вже жив на св╕т╕, бачив таких недов╕рник╕в, що ╖м провозити попа в решет╕5 було легше, ан╕ж нашому братов╕ тютюн понюхати, - а й т╕ в╕дхрещувались од в╕дьом. Та приснись ╖м (не хочеться т╕льки вимовляти, що саме) - нема чого й говорити про них. -Рок╕в - де там! - понад сотню тому, мовляв пок╕йний д╕д м╕й, нашого села ╕ не вп╕знав би н╕хто: хут╕р, найб╕дн╕ший хут╕р! Хатин ╕з десять, не обмазаних, не вкритих, стирчало подекуди серед поля. Н╕ тину, н╕ хл╕ва путящого, де б поставити худобу чи воза. Так то ж ще багат╕╖ так жили; а поглянули б на нашого брата, на голоту: викопано в земл╕ яму - ось вам ╕ хата! Т╕льки по диму й можна було знати, що живе там людина Божа. Спита╓те, чого вони жили так? ╤ б╕дн╕сть, ╕ не б╕дн╕сть: бо тод╕ козакував мало не кожен ╕ набирав по чужих землях добра; а б╕льше через те, що не було чого робити добру хату. Якого народу тод╕ не вешталося по вс╕х усюдах: кримц╕, ляхи, литвинство! Бувало так, що й сво╖ наб╕жать гуртами та й обдирають сво╖х-таки. Всякого бувало. -У цьому хутор╕ бував частенько чолов╕к, чи, радше, диявол у людськ╕й подоб╕. Зв╕дки в╕н, чого приходив, н╕хто не знав. Гуля╓, пиячить - ╕ раптом щезне, наче у воду, ╕ чутки нема╓. Тод╕ гульк - знову наче з неба впав, шаста╓ вулицями села, якого тепер ╕ сл╕ду нема ╕ яке було, може, не дал╕, як за сто крок╕в в╕д Диканьки. Назбира╓ стр╕чних козак╕в: см╕х, п╕сн╕, грош╕ сиплються, гор╕лка - водою тече... причепиться, бувало, до д╕вчат-красунь: обдару╓ стр╕чками, сережками, намистом - аж д╕вати нема куди. Щоправда, гарн╕ д╕вчата часом вагалися, подарунки беручи: хтозна, може, й справд╕ перейшли вони через нечист╕ руки. Р╕дна д╕дова т╕тка, що мала тод╕ шинок при тепер╕шн╕й Оп╕шнянськ╕й дороз╕, де часто гуляв Басаврюк (так звали цього б╕сового чолов╕ка), саме й казала, що н╕защо на св╕т╕ не взяла б в╕д нього подарунк╕в. А проте, як же його й не взяти: на кожного страх нападе, коли насупить в╕н, бувало, сво╖ густ╕ брови ╕ так блимне сп╕длоба, що вт╕к би галасв╕та; а в╕зьмеш, то наступно╖ ж ноч╕ й прил╕зе в гост╕ який-небудь рогатий приятель з болота, та давай душити за шию, якщо на ши╖ намисто, кусати за палець, якщо на ньому перстень, чи тягти за косу, якщо вплетено в не╖ стр╕чку. Хай ╖м грець тод╕, тим подарункам! Та от б╕да - ╕ в╕дчепитися не можна: кинеш у воду - пливе чортячий перстень чи намисто поверх води, ╕ прям╕с╕нько тоб╕ до рук. -У сел╕ стояла церква, пригадую, мабуть, чи не святого Пантелеймона. Жив тод╕ при н╕й ╕╓рей, блаженно╖ пам'ят╕ отець Опанас╕й. Пом╕тивши, що Басаврюк ╕ на Великдень не ходив до церкви, надумався було панотець присоромити його, накласти церковну покуту. Де там! Насилу сам ут╕к. "Слухай, панотче! - гримнув той йому у в╕дпов╕дь. - Знай краще сво╓, н╕ж устрявати в чуже, коли не хочеш, щоб цапине горло тво╓ зал╕пили гарячою кутею". Що робити з окаянним? Отець Опанас╕й оголосив т╕льки, що кожного, хто сп╕зна╓ться з Басаврюком, вважатиме за католика, ворога Христово╖ церкви ╕ всього людського роду. -Був у тому сел╕ в одного козака, на пр╕звище Корж, наймит, якого звали люди Петром Безр╕дним; може, тому, що н╕хто не знав н╕ батька його, н╕ матер╕. Титар говорив, правда, що вони наступного ж року померли в╕д чуми; але д╕дова т╕тка й слухати цього не хот╕ла ╕ щосили намагалася над╕лити його р╕днею, хоч б╕долашному Петров╕ була вона так потр╕бна, як нам тор╕шн╕й сн╕г. Вона казала, що батько його ще й тепер на Запорожж╕, був у полон╕ турецькому, натерп╕вся там мук, ╕ хтозна яких, ╕ якимсь чудом, перебравшись ╓внухом, накивав п'ятами. Чорнобривим д╕вчатам та молодицям мало було д╕ла до р╕дн╕ його. Вони казали т╕льки, що якби одягти його в новий жупан, п╕дперезати червоним поясом, над╕ти на голову чорну смушеву шапку з чепурним син╕м верхом, причепити до боку турецьку шаблю, дати в одну руку малахая6, в другу - люльку цяцьковану, то заткнув би за пояс ус╕х парубк╕в тод╕шн╕х. Та от горе, що в б╕дного Петруся т╕льки й була одна с╕ра свитина, а в н╕й б╕льше д╕рок, н╕ж у ╓врея в кишен╕ злотих. Та й це б ще не таке велике горе; а ось лихо: У старого Коржа була дочка красуня, яко╖, гадаю, навряд чи доводилося вам бачити. Т╕тка пок╕йного д╕да розпов╕дала, - а ж╕нц╕, сам╕ зна╓те, легше поц╕луватися з чортом, перепрошую, н╕ж назвати кого красунею, - що повненьк╕ щ╕чки в козачки були св╕ж╕ й яскрав╕, як мак найн╕жн╕шого рожевого кольору, коли, умившись Божою росою, пала╓ в╕н, випросту╓ пелюстки й чепуриться перед уран╕шн╕м сонечком; що брови, мов чорн╕ шнурочки, як╕ купують тепер для хрест╕в та дукач╕в д╕вчата наш╕ в захожих москал╕в з луб'яними кошиками, р╕вно з╕гнувшись, н╕би зазирали в ясн╕ оч╕; що вустонька, на як╕ дивились ╕ облизувались тод╕шн╕ парубки, зда╓ться, на те т╕льки й створен╕, щоб виводити солов'╖них п╕сень; що коси ╖╖, чорн╕, як крила воронов╕, ╕ м'як╕, наче молодий льон (тод╕ ще д╕вчата наш╕ не запл╕тали ╖х у др╕бушки, перевиваючи чудовими, барвистих кольор╕в, стр╕чечками), спадали хвилястими кучерями на вишитий золотом кунтуш7. Ех, не доведи мен╕ Господи виголошувати б╕льше на крилас╕ ал╕луя, коли б отут таки не виц╕лував ╖╖, хоч ╕ сивина вже пробива╓ться по всьому старому л╕с╕, що вкрива╓ мо╓ т╕м'я, ╕ п╕д боком моя стара, мов б╕льмо в оц╕. Ну, якщо вже парубок ╕ д╕вка живуть близько одне в╕д одного... сам╕ зна╓те, що виходить. Бувало, не дн╕ло й не зор╕ло, а п╕дк╕вки червоних чоб╕т видно на тому м╕сц╕, де розмовляла Пидорка з╕ сво╖м Петрусем. Але все-таки Коржев╕ й на думку не спало щось недобре, та одного разу (ну, це вже певно, не хто ╕нший, як лихий поплутав, - заманулося Петрусев╕, не обдивившись добре в с╕нях, урвати поц╕лунок, так би мовити, в╕д щирого серця, в рожев╕ вустонька козачц╕, ╕ той самий нечистий, - щоб йому, гаспидов╕, наснився хрест святий, - п╕дбурив з дурного розуму старого хр╕на двер╕ хатн╕ в╕дчинити. Укляк Корж, роззявивши рота й узявшись рукою за одв╕рок. Клятий поц╕лунок, здавалось, приголомшив його зовс╕м. Йому був в╕н голосн╕шим, н╕ж гурк╕т макогоном об ст╕ну, котрим зазвичай у наш╕ часи дядько проганя╓ кутю, не маючи рушниц╕ та пороху. -Оговтавшись, зняв в╕н ╕з ст╕ни д╕дову нагайку ╕ вже хот╕в було сполосувати нею спину б╕долашному Петрусев╕, як де не взявся шестир╕чний брат Пидорчин, ╤вась, приб╕г ╕, переляканий, ухопив рученятами батька за ноги, закричавши: "Тату, тату! Не бий Петруся!" Що його робити? У батька серце не з каменю: пов╕сивши нагайку на ст╕ну, вив╕в в╕н парубка тихенько з хати: -- Якщо ти ще раз покажешся в хат╕ або хоч т╕льки поп╕д в╕кнами, то слухай, Петре: от, ╖й-богу, пропадуть чорн╕ вуса та оселедець тв╕й, дарма що в╕н уже дв╕ч╕ обмоту╓ться за вухо, не будь я Терент╕й Кррж, коли не розпроща╓ться в╕н ╕з тво╖м т╕м'ям. -По ц╕й мов╕ дав в╕н йому легенькою рукою стусана в потилицю, так що Петрусь, не бачачи земл╕ п╕д собою, полет╕в стр╕мголов. От тоб╕ й доц╕лувались. Зажурились наш╕ голуб'ята; а тут ╕ чутка по селу, що до Коржа зачастив якийсь лях, увесь у золот╕, з вусами, з шаблею, з╕ шпорами, з кишенями, що бряжчали, наче дзвоник в╕д скарбнички, з якою паламар наш, Тарас, ходить щодня по церкв╕. Ну, зв╕сно, чого ходять до батька, коли в нього чорнобрива дочка. Ось одного разу Пидорка схопила, заливаючись сл╕зьми; на руки ╤вася свого: -- ╤васю м╕й милий, ╤васю м╕й любий! Б╕жи до Петруся, моя золота дитино, як стр╕ла з луку; розкажи йому все: любила б його кар╕ оч╕, ц╕лувала б його б╕ле личко, та не судилось мен╕. Не один рушник змочила гарячими сл╕зьми. Журно мен╕. Важко на серц╕. ╤ р╕дний батько - ворог мен╕: силу╓ ╕ти за нелюбого ляха. Скажи ж йому, що й вес╕лля вже готують, т╕льки не буде музик на нашому вес╕лл╕; будуть дяки сп╕вати, зам╕сть кобзи та соп╕лки. Не п╕ду я танцювати з нареченим сво╖м, понесуть мене. Темна, темна моя буде хата! з кленового дерева, - а зам╕сть димаря хрест стоятиме на дахов╕! -Наче закам'ян╕вши, непорушно слухав Петро, як невинне дитя щебетало йому Пидорчин╕ слова. "А я думав, безталанний, ╕ти в Крим та Туреччину, навоювати золота ╕ з добром при╖хати до тебе, моя красуне. Та не бути тому. Лихе око глянуло на нас. Буде ж, моя люба рибко, буде й у мене вес╕лля; т╕льки й дяк╕в не буде на тому вес╕лл╕, ворон чорний закряче, зам╕сть попа, над╕ мною; чисте поле буде мен╕ за хату; сиза хмара - за покр╕влю; орел видзьоба╓ мо╖ кар╕ оч╕; вимиють дощ╕ козацьк╕ к╕сточки, ╕ в╕тер висушить ╖х. Та що я? На кого й кому скаржитись? Така вже, видно, Божа воля. Пропадати, то й пропадати!" Та прям╕с╕нько й пошкандибав до шинку. -Т╕тка пок╕йного д╕да трохи здивувалась, побачивши Петруся в шинку, та ще й о т╕й пор╕, коли добр╕ люди йдуть до церкви, ╕ витр╕щила на нього оч╕, наче з╕ сну, коли звел╕в в╕н дати йому кухоль сивухи8, мало не з п╕вв╕дра. Т╕льки марно гадав б╕долаха залити сво╓ горе. Гор╕лка пекла його язик, немов кропива, ╕ здавалася йому г╕рк╕шою за полин. Та й кинув в╕д себе кухлем об землю. -- Год╕ тужити тоб╕, козаче! - гримнуло щось басом над ним. -Озирнувся: Басаврюк! У, яка личина. Волосся - щетина, оч╕ - як у вола. -- Знаю, чого браку╓ тоб╕: ось чого! -Тут брязнув в╕н ╕з чортячою усм╕шкою шк╕ряним гаманцем, що вис╕в у нього на пояс╕. Здригнувся Петро. -- Ге, ге, ге! та як горить! - зарев╕в в╕н, пересипаючи на руку черв╕нц╕. - Ге, ге, ге! та як дзвенить! Адже ж ╕ р╕ч лише одну загадаю за ц╕лу купу таких цяцьок. -- Дияволе! - закричав Петро. - Давай його, на все готовий! -От ╕ д╕йшли згоди. -- Дивись, Петре, ти насп╕в саме вчасно: завтра ╤вана Купала9. Т╕льки ц╕╓╖ ноч╕ раз на р╕к цв╕те папороть. Не про╜ав! Я тебе чекатиму оп╕вноч╕ у Ведмеж╕й балц╕. -Мабуть, кури так не дожидаються того часу, коли баба винесе ╖м пшениц╕, як чекав Петрусь вечора. Те й робив, що дивився, чи не довшають т╕н╕ в╕д дерев, чи не червон╕╓, спускаючись, сонечко, ╕ що дал╕, то нетерпляч╕ше. Ох, ╕ довго ж! Видно, день Божий загубив десь к╕нець св╕й. Ось уже й сонця нема. Небо т╕льки червон╕╓ з одного краю. ╤ воно вже теж темн╕╓. У пол╕ холодн╕ша╓. Сутен╕╓, сутен╕╓ - ╕ смеркло. Нарешт╕! З серцем, що мало не вискакувало з грудей, з╕брався в╕н у дорогу й обережно спустився густим л╕сом у глибокий яр, що звався Ведмежою балкою. Басаврюк уже чекав там. Темно, хоч в око стрель. Пл╕ч-о-пл╕ч подерлись вони грузькими багнищами, ч╕пляючись за густий терен та спотикаючись мало не на кожному кроц╕. Ось ╕ р╕вне м╕сце. Обдивився Петро: н╕коли ще не доводилось йому заходити сюди. Тут спинився й Басаврюк. -- Бачиш, онде перед тобою три пагорби. Багато буде на них кв╕т╕в усяких; але хай береже тебе тогосв╕тня сила з╕рвати хоч одну. Т╕льки-но розкв╕тне папороть - хапай ╖╖ й не озирайся, хоч би що тоб╕ позаду ввижалося. -Петро хот╕в був спитати... аж зирк - ╕ нема вже того. П╕д╕йшов до трьох пагорб╕в: де ж кв╕ти? Н╕чого не видно. Бур'яни чорн╕ли довкола ╕ глушив усе сво╓ю гущавиною. Та ось блиснула в неб╕ з╕рниця - ╕ перед ним з'явилася ц╕ла грядка кв╕т╕в, усе дивовижних, усе небачених; тут-таки й простеньке листя папорт╕. Взяв сумн╕в Петра ╕, вагаючись, став в╕н перед ним, обпершись обома руками в боки. -- Що ж тут за дивовижа? Десять раз╕в на день, бува, бачиш це з╕лля; яке ж тут диво? Чи не заманулося б╕сов╕й личин╕ поглузувати? -Коли зирк - червон╕╓ маленький пуп'янок ╕, мов живий, ворушиться. Справд╕ дивно! Ворушиться та дедал╕ б╕льша╓, б╕льша╓ ╕ червон╕╓, як жарина. Спалахнула з╕рочка, щось тихо луснуло - ╕ кв╕тка розпустилася перед його очима, наче полум'ям осяявши й ╕нш╕ кругом себе. -"Тепер час!" - подумав Петро й простягнув руку. Дивиться - тягнуться з-за нього сотн╕ волохатих рук також до кв╕тки, а позад його щось перескаку╓ з м╕сця на м╕сце. Заплющивши оч╕, смикнув в╕н за стебельце, ╕ кв╕тка опинилася в його руках. Все стихло. На пеньку сидячи, показався Басаврюк, увесь син╕й, мов мрець. Хоч би ворухнувся одним пальцем. Оч╕ нерухомо втупив у щось, що т╕льки сам в╕н бачив; рота роззявив, ╕ н╕ клику н╕ в╕дклику. Навколо ╕ не шерехне. Ух, страшно!.. Та ось почувся свист, в╕д якого в Петра похололо всередин╕, ╕ здалося йому, н╕би трава зашум╕ла, кв╕ти почали м╕ж собою гомон╕ти голоском тоненьким, наче ср╕бн╕ дзв╕ночки; дерева загугот╕ли прокльонами... Обличчя Басаврюка враз ожило; оч╕ блиснули. -- Нарешт╕ вернулась, в╕дьма, - проц╕див в╕н кр╕зь зуби. - Дивись, Петре, постане перед тобою зараз красуня: роби все, що звелить, а н╕ - то пропав нав╕ки. -Тут розсунув в╕н сучкуватим дубцем кущ терну, ╕ перед ними з'явилася хатинка, так би мовити, на курячих н╕жках. Басаврюк ударив кулаком, ╕ ст╕на захиталась. Великий чорний пес виб╕г назустр╕ч ╕, заскавчавши, обернувся на к╕шку й кинувся ╖м в оч╕. -- Не казись, не казись, стара в╕дьмо! - промовив Басаврюк, приправивши це таким м╕цним сл╕вцем, що добрий чолов╕к ╕ вуха б позатуляв. -Аж гульк - зам╕сть к╕шки сто╖ть стара баба з обличчям зморщеним, мов квашене яблуко, вся з╕гнулася дугою; н╕с ╕з п╕дбор╕ддям - наче щипц╕, якими лускають ор╕хи. "Гарна красуня!" - подумав Петро, ╕ мурашки пол╕зли по спин╕ в нього. В╕дьма вирвала в нього кв╕тку з рук, нахилилась ╕ щось довго шепот╕ла над нею, бризкаючи якоюсь водою. ╤скри посипалися в не╖ з рота; п╕на виступила на губах. -- Кидай! - сказала вона, в╕ддаючи кв╕тку йому. -Петро п╕дкинув, ╕ - що за диво? - кв╕тка не впала одразу, а довго сяяла вогненною кулькою серед темряви ╕, мов човник, плавала над землею; нарешт╕ стала повол╕ спускатися нижче ╕ впала так далеко, що ледь пом╕тно було з╕рочку, не б╕льшу за макове зерня. -- Тут! - глухо проскрегот╕ла стара. Басаврюк, подаючи йому заступа, промовив: -- Копай тут, Петре. Тут побачиш ти ст╕льки золота, що н╕ тоб╕, н╕ Коржев╕ не снилося. -Петро, поплювавши на долон╕, вхопив заступа, натиснув ногою й вивернув землю, вдруге, втрет╓, ще раз... Щось тверде... Заступ дзвенить ╕ не йде дал╕. Тут оч╕ його ч╕тко побачили невелику, обкуту зал╕зом скриню. Уже хот╕в в╕н було д╕стати ╖╖ рукою, але скриня почала входити в землю, ╕ щодал╕ глибше, глибше; а позад себе в╕н чув рег╕т, що б╕льш скидався на гадюче сичання. -- Н╕, не бачити тоб╕ золота, доки не д╕станеш кров╕ людсько╖! - сказала в╕дьма й п╕двела до нього дитя, рок╕в шести, вкрите б╕лим простирадлом, показуючи знаком, щоб в╕н в╕дтяв йому голову. -Остовп╕в Петро. Оце так - в╕дтяти н╕ за що н╕ про що людин╕ голову, та ще й безневинн╕й дитин╕! З серцем з╕рвав в╕н простирадло, яке накривало ╖╖ голову, ╕ що ж? Перед ним стояв ╤вась. ╤ рученята склало б╕дне дитя навхрест, ╕ голову похилило... Мов скажений, п╕дскочив з ножем до в╕дьми Петро ╕ вже п╕дняв був руку... -- А що ти об╕цяв за д╕вчину?.. - гримнув Басаврюк ╕ наче кулю всадив йому в спину. -В╕дьма тупнула ногою - син╓ полум'я вихопилося з земл╕; середина ╖╖ вся засв╕тилася ╕ стала наче з кришталю вилита, ╕ все, що т╕льки було п╕д землею, стало видно, як на долон╕. Черв╕нц╕, коштовне кам╕ння в скринях, у горщиках, купами були накидан╕ п╕д тим самим м╕сцем, де вони стояли. Оч╕ його запалали... розум затьмарився... Мов несамовитий, ухопився в╕н за н╕ж, ╕ безневинна кров бризнула йому в в╕ч╕... Сатанинський рег╕т загрим╕в з ус╕х бок╕в. Потворн╕ чудовиська зграями стрибали перед ним. В╕дьма, вп'явшись руками в безголовий труп, мов вовк, пила з нього кров... Все п╕шло обертом у голов╕ його. З╕бравшись на сил╕, кинувся в╕н т╕кати. Все вкрилося перед ним червоним св╕тлом. Дерева, вс╕ в кров╕, здавалося, палали й стогнали. Розпечене небо тремт╕ло... Вогненн╕ смуги блискавками мигот╕ли в його очах. Знесилившись, ускочив в╕н у свою хатину ╕, як сн╕п, повалився на дол╕вку. Мертвий сон охопив його. Два дн╕ й дв╕ ноч╕ спав Петро, не прокидаючись. Отямившись на трет╕й день, довго оглядав в╕н кутки сво╓╖ хати; та марно намагався щось пригадати: пам'ять його була - мов кишеня старого скнари, з яко╖ й коп╕йки не виманиш. Потягнувшись трохи, почув в╕н, що в ногах брязнуло. Дивиться: два м╕шки з золотом. Аж тепер, наче кр╕зь сон, пригадав в╕н, н╕би шукав якогось скарбу ╕ що було йому самому лячно в л╕с╕... Та за яку ц╕ну, як д╕стався в╕н, - цього н╕як не м╕г збагнути. -Побачив Корж м╕шки ╕ - пом'якшав: "Сякий-такий Петрусь, немазаний. Та чи я ж не любив його? Та чи не був в╕н у мене, мов син р╕дний?" ╤ почав верзти д╕дуган небувальщину, аж того до сл╕з пройняло. Дивно т╕льки було, коли Пидорка почала розпов╕дати, як захож╕ цигани вкрали ╤вася; Петро не м╕г нав╕ть пригадати обличчя його, - так одурманило кляте чортовиння! Звол╕кати не було чого. Ляхов╕ дулю дали п╕д н╕с та й закрутили вес╕лля: напекли шишок, нашили рушник╕в ╕ хусток, викотили барило гор╕лки, посадили за ст╕л молодят, под╕лили коровай, ударили в бандури, цимбали, соп╕лки, кобзи - ╕ п╕шло вес╕лля... -У давнину було вес╕лля, що й не пор╕вняти з нашим. Т╕тка д╕дова, бувало, розкаже - аж дух захопить. Як д╕вчата, з пишно вбраними головами, в жовтих, син╕х ╕ рожевих стр╕чках, поверх яких пов'язували золотий галун, в тонких сорочках, вишитих через увесь шов червоним шовком ╕ обнизаних др╕бними ср╕бними кв╕точками, у сап'янцях на високих зал╕зних п╕дковах, легко, наче пави, ╕ шумно, мов вихор, скакали горлицю10. Як молодиц╕, з корабликом на голов╕11, верх якого зроблений був весь ╕з чистозлотно╖ парч╕, з невеличким вир╕зом на потилиц╕, зв╕дки виглядав золотий оч╕пок, з двома - один наперед, а другий назад - р╕жками з найдр╕бн╕шого чорного смушку, у син╕х, з найкращого шовку, з червоними клапанами кунтушах, поважно у боки взявшись, виступали поодинц╕ й розм╕рено вибивали гопака; як парубки, у високих козацьких шапках, у тонких сукняних свитках, п╕дперезаних гаптованими ср╕блом поясами, з люльками в зубах, листом перед ними стелились. Сам Корж не втерп╕в, дивлячись на молодь, щоб не згадати давнього. З бандурою в руках, попихкуючи люлькою та присп╕вуючи, з чаркою на голов╕, п╕шов д╕дуган п╕д голосний гам╕р гульв╕с навприсядки. Чого т╕льки не вигадають нап╕дпитку? Почнуть, бувало, виряджатись, - Боже ти м╕й, на людей не схож╕. Вже не те що тепер╕шн╕ переодягання, що бувають на вес╕ллях наших. Що тепер? Т╕льки й того, що переберуться циганками та москалями. Н╕, от, бувало, один убереться ╓вре╓м, а другий чортом, почнуть спершу ц╕луватися, а пот╕м як ухопляться за чуби... Бог ╕з вами! См╕х нападе такий, що за жив╕т хапа╓шся. Одягнуться в турецьке й татарське вбрання: все на них пала╓, мов жар... А як почнуть дур╕ти та викидати штуки... ну, тод╕ хоч святих винось. З т╕ткою пок╕йного д╕да, що сама була на цьому вес╕лл╕, трапилась кумедна ╕стор╕я: була вона одягнена тод╕ в татарське широке вбрання ╕ з чаркою в руках частувала весь люд. От одного смиконув нечистий облити ╖╖ ззаду гор╕лкою; другий, теж, видно, штукар, викресав т╕╓╖ ж мит╕ вогню та й п╕дпалив... полум'я спалахнуло, б╕долашна т╕тка, перелякавшись, давай скидати з себе привселюдно одежу... Гам╕р, рег╕т, гармидер зчинився, мов на ярмарку. Одно слово, стар╕ не пригадували ще такого бучного вес╕лля. -Почали жити Пидорка та Петрусь, наче пан ╕з панею. Всього вдосталь, усе блищить... Одначе добр╕ люди хитали потай головами, дивлячись на ╖хн╓ життя. "В╕д чорта не буде добра, - казали вс╕ одностайно. - Зв╕дки, як не в╕д спокусника люду православного, прийшло до нього багатство? Де йому було взяти таку купу золота? Чого раптом того самого дня, коли забагат╕в в╕н, Басаврюк щез, мов у воду впав?" Скажете, люди вигадують? Однак ╕ справд╕ не минуло й м╕сяця, як Петруся н╕хто вп╕знати не м╕г. Чого, що йому сталося - Бог його зна╓. Сидить на одному м╕сц╕ ╕ хоч би слово кому мовив - усе дума╓ ╕ наче хоче щось пригадати. Коли Пидорц╕ пощастить змусити його про щось говорити, н╕би й забудеться, ╕ почне говорити за щось, ╕ завеселиться нав╕ть; та зненацька зиркне на м╕шки: "Стривай, стривай, забув!" - кричить, ╕ знову замислиться, ╕ знову силку╓ться про щось згадати. ╤ншим разом, коли довго сидить на одному м╕сц╕, зда╓ться йому, наче ось-ось все знову наверта╓ться на думку... ╕ знову все щезло. Ввижа╓ться: сидить у шинку; несуть йому гор╕лку, пече його гор╕лка; бридка йому гор╕лка. Хтось п╕дходить, б'╓ по плечу його... а дал╕ все наче туман огорта╓ його. П╕т лл╓ться градом по обличчю його, ╕ в╕н у знемоз╕ с╕да╓ на сво╓ м╕сце. -Чого т╕льки не робила Пидорка: ╕ радилася ╕з знахарями, ╕ переляк виливали, ╕ соняшницю запарювали12 - н╕що не допомагало. Так ╕ л╕то спливло. Багато козак╕в завершили косовицю й жнива; багато козак╕в, ╕з гулящих, ╕ походом помандрували. Згра╖ качок ще юрмилися по болотах наших, але кропив'янок вже й сл╕ду не було. У степах заряб╕ло. Скирди хл╕ба подекуди, мов козацьк╕ шапки, жовт╕ли в пол╕. Траплялися дорогою й вози з очеретом та дровами. Земля стала тверд╕ша ╕ м╕сцями почала п╕дмерзати. Уже й сн╕г с╕╓ться з неба, ╕ г╕лля на деревах причепурилося памороззю, мов заячим хутром. Ось уже ясно╖ морозно╖ днини червоногрудий сн╕гур, наче франтуватий польський шляхтич, походжав по заметах, вишукуючи зерно, ╕ д╕ти величезними киями ганяли по криз╕ дерев'ян╕ дзи╜и, тимчасом як батьки ╖хн╕ спок╕йн╕с╕нько вилежувались на печ╕, виходячи часом ╕з запаленою люлькою в зубах вилаяти добре православний морозець або ж пров╕тритись ╕ промолотити в с╕нях залежалий хл╕б. -Нарешт╕ сн╕ги почали танути, ╕ щука хвостом кригу розбила; а Петро все такий самий, ╕ що дал╕, то ще сумн╕ший. Мов прикутий, сидить посеред хати, поставивши соб╕ в ноги м╕шки з золотом. Здичав╕в; зар╕с волоссям; став страшний ╕ все дума╓ про одно, все намага╓ться пригадати щось, ╕ сердиться, ╕ люту╓, що не може згадати. Часто дико п╕дводиться з╕ свого м╕сця, розводить руками, втуплю╓ в щось оч╕ сво╖, наче хоче вп╕ймати його; губи ворушаться, н╕би хочуть вимовити якесь давно забуте слово, ╕ знову непорушно зулицяються... Несамовит╕сть опанову╓ його; мов нав╕жений, гризе й куса╓ соб╕ руки ╕ з досади рве жмутами волосся, поки, затихнувши, не впаде, мов непритомний, ╕ пот╕м знову береться пригадувати, ╕ знову скажен╕╓, ╕ знову мучиться... Що це за напасть така? Обридила життям Пидорка. Страшно ╖й було залишатися спершу сам╕й у хат╕, та пот╕м звикла, сердешна, до свого горя. Т╕льки колишньо╖ Пидорки вже вп╕знати не можна було. Н╕ рум'янцю, н╕ усм╕шки; знид╕ла, змарн╕ла, виплакались ясн╕ оч╕. Раз хтось уже, видно, зглянувся на не╖, порадив ╕ти до ворожки, що жила у Ведмеж╕й балц╕: ходила про не╖ слава, що вм╕╓ л╕кувати вс╕ на св╕т╕ хвороби. От ╕ зважилась вона на останн╕й зас╕б: слово за словом, п╕дмовила стару п╕ти з нею. Це було ввечер╕, якраз проти ╤вана Купала. Петро в забутт╕ лежав на лавц╕ ╕ зовс╕м не пом╕чав ново╖ гост╕. Та ось повол╕ почав п╕дводитися й роззиратись. Раптом весь затремт╕в, мов перед стратою: волосся стало дибки... ╕ в╕н засм╕явся таким см╕хом, що страх вр╕зався в серце Пидорчине. -- Згадав, згадав! - закричав в╕н ╕з страшним реготом ╕, вхопивши сокиру, кинув нею з ус╕╓╖ сили на стару. -Сокира на два вершки встромилася в дубов╕ двер╕. Стара зникла, ╕ дитина рок╕в семи, в б╕л╕й сорочц╕, з покритою головою, стала посеред хати... Простирадло злет╕ло. -- ╤вась! - скрикнула Пидорка й кинулася до нього; та привид увесь ╕з н╕г до голови вкрився кров'ю й осяяв хату червоним св╕тлом... -Перелякана, виб╕гла вона до с╕ней; та отямившись трохи, хот╕ла помогти йому; марно! двер╕ зачинилися за нею так щ╕льно, що не п╕д силу було в╕дчинити. Зб╕глися люди, узялися стукати, висадили двер╕: ан╕ живо╖ душ╕. Уся хата повна диму, ╕ посередин╕ т╕льки, де стояв Петрусь, купа попелу, що подекуди ще дим╕в. Кинулись до м╕шк╕в: т╕льки бит╕ черепки лежали зам╕сть черв╕нц╕в. Витр╕щивши оч╕ й роззявивши рота, не см╕ючи вусом ворухнути, стояли козаки, мов укопан╕ в землю. Такого жаху нагнало на них це диво! -Що було дал╕, не пригадаю. Пидорка дала об╕тницю йти на прощу, з╕брала все добро, що залишилося п╕сля батька, ╕ за к╕лька дн╕в ╖╖ справд╕ вже не було в сел╕. Куди п╕шла вона, н╕хто не м╕г сказати. Гостр╕ на язик стар╕ баби запровадили було ╖╖ вже туди, куди й Петро помандрував; та один козак, при╖хавши з Ки╓ва, розказав, що бачив у лавр╕ черницю, що вся висохла, мов к╕стяк, ╕ безупинно молилася; в н╕й односельц╕ з ус╕х ознак уп╕знали Пидорку. Сказав також, що н╕хто ще не чув од не╖ жодного слова; що прийшла вона п╕шки й принесла оправу на образ Божо╖ Матер╕, оздоблену такими самоцв╕тами, що вс╕ заплющувались, на них дивлячись. -Чекайте, на цьому ще не все зак╕нчилось. Того самого дня, коли нечистий приховав соб╕ Петруся, з'явився знову Басаврюк; т╕льки вс╕ вт╕кали в╕д нього. Роз╕брали, що то за птах: не хто ╕нший, як сатана, який набрав людсько╖ подоби для того, щоб викопувати скарби, а що скарби не даються до нечистих рук, так ото в╕н ╕ принаджу╓ до себе молодик╕в. Того ж року вс╕ покидали землянки сво╖ й перебралися на село; проте й там не мали спокою в╕д проклятого Басаврюка. Т╕тка пок╕йного д╕да говорила, н╕би лютував в╕н найб╕льше на не╖ за те, що покинув ла колишн╕й шинок при Оп╕шнянськ╕й дороз╕, ╕ чимдуж намагався помститися ╖й за все. Якось старшина с╕льська з╕бралась в шинку ╕, як то кажуть, статечно розмовляли за столом, а на стол╕ стояв, - гр╕х сказати щоб малий, - смажений баран. Балакали про те, про се, було й про чудас╕╖ вс╕ляк╕, ╕ про дива. От ╕ привид╕лося, - воно ще й н╕чого, коли б одному, а то ж якраз ус╕м, - що баран п╕дв╕в голову, тьмян╕ оч╕ його ожили й запалали, а чорн╕ щетинуват╕ вуса, що вмить з'явилися, н╕би значущо заморгали на присутн╕х. Ус╕ одразу вп╕знали в бараняч╕й голов╕ Басаврюкову пику; д╕дова т╕тка нав╕ть гадала вже, що ось-ось попросить гор╕лки... Поважна старшина за шапки - та чимдуж додому. ╤ншим разом сам титар13, котрий любив деколи побалагурити в╕ч-на-в╕ч ╕з д╕д╕вською чаркою, не встиг ще й двох раз╕в д╕стати дна, коли бачить - чарка кланя╓ться йому в пояс. Чорт тебе забирай, давай хреститись... А тут з господинею його теж диво: т╕льки-но почала вона зам╕шувати т╕сто у величезн╕й д╕ж╕, коли раптом д╕жа скочила. Вона ╖й: "Стривай, стривай!" Де там: взявшись у боки пишно, пустилася навприсядки по вс╕й хат╕... См╕йтесь; проте не см╕шно було нашим д╕дам. ╤ дарма, що отець Опанас╕й ходив по всьому селу ╕з святою водою та ганяв чорта кропилом по вс╕х вулицях, та все одно т╕тка пок╕йного д╕да довго скаржилась, що хтось, як т╕льки звечор╕╓, стука╓ нагор╕ й шкребеться по ст╕н╕. -Та що! Ось тепер на цьому самому м╕сц╕, де сто╖ть наше село, зда╓ться, все тихо; а ще не дуже давно, - ще неб╕жчик батько м╕й та й я пригадую, - як повз розвалений шинок, що його нечисте кодло довго п╕сля того п╕длагоджувало сво╖м коштом, доброму чолов╕ков╕ пройти не можна було. ╤з закуреного димаря стовпом буркав дим ╕, знявшись угору - так, що як глянеш - шапка спадала, - розл╕тався гарячим приском по всьому степу; ╕ чорт, не сл╕д би й згадувати його, собачого сина, так хлипав жал╕бно у сво╓му закапелку, що настрашене гайвороння зграями зд╕ймалося з найближчо╖ д╕брови ╕ з диким криком шугало по небу. - - -© ГОГОЛЬ М. Тарас Бульба. В╕й. Вечори на хутор╕ поблизу Диканьки. - Харк╕в: П╕л╕грим, 2006. - 416 с. - (Б╕бл╕отека пригод). - - - -Джерело: http://ukrclassic.com.ua/katalog/gg/gogol-mikola/1742-mikola-gogol-vechir-proti-ivana-kupala?showall=1 Б╕бл╕отека укра╖нсько╖ л╕тератури © ukrclassic.com.ua - - -www.ukrclassic.com.ua - Електронна б╕бл╕отека укра╖нсько╖ л╕тератури - - -Микола Гоголь -Рев╕зор -В нього пика бридка, -а в╕н на дзеркало нар╕ка. -Народна приказка. -Д╤╢В╤ ОСОБИ: - Антон Антонович Сквозник-Дмухановський, городничий. - Анна Андр╕╖вна, ж╕нка його. - Мар╕я Антон╕вна, дочка його. - Лука Лукич Хлопов, доглядач шк╕л. - Ж╕нка його. - Амос Федорович Ляпк╕н-Тяпк╕н, суддя. - Артем╕й Филипович Земляника, попечитель богоугодних заклад╕в. - ╤ван Кузьмич Шпек╕н, поштмейстер. - Петро ╤ванович Добчинський, Петро ╤ванович Бобчинський, м╕ськ╕ пом╕щики. - ╤ван Олександрович Хлестаков, чиновник ╕з Петербурга. - Осип, слуга його. - Христ╕ан ╤ванович Г╕бнер, пов╕товий л╕кар. - Фед╕р Андр╕йович Люлюков, ╤ван Лазаревич Растаковський, Степан ╤ванович Коробк╕н, в╕дставн╕ чиновники, поважн╕ особи в м╕ст╕. - Степан ╤лл╕ч Уховертов, д╕льничний пристав. - Свистунов, Пугов╕цин, Держиморда, пол╕цейськ╕. - Абдул╕н, купець. - Феврон╕я Петр╕вна Пошльопк╕на, слюсарша. - Ж╕нка унтер-оф╕цера. - Мишко, слуга городничого. - Слуга трактирний. - Гост╕, купц╕, м╕щани, просител╕. - -ХАРАКТЕРИ ╤ КОСТЮМИ -Уваги для актор╕в -Г о р о д н и ч и й, уже постар╕ла на служб╕ й дуже недурна, по-сво╓му, людина. Хоч ╕ хабарник, але поводиться дуже сол╕дно; досить серйозний, трохи нав╕ть резонер; говорить н╕ голосно н╕ тихо, н╕ багато н╕ мало, його кожне слово значуще. Риси обличчя його груб╕ й жорсток╕, як у всякого, хто почав тяжку службу з нижчих чин╕в. Перех╕д в╕д страху до радост╕, в╕д низькост╕ до пихи досить швидкий, як у людини з груборозвиненими нахилами душ╕. В╕н одягнений, як звичайно, у св╕й мундир з петлицями ╕ в ботфортах2 з╕ шпорами. Волосся в нього стрижене, з сивиною. -А н н а  А н д р ╕ ╖ в н а, ж╕нка його, пров╕нц╕альна кокетка, ще не зовс╕м у л╕тах, вихована наполовину на романах та альбомах, наполовину на клопотанн╕ коло сво╓╖ комори та в д╕воч╕й. Дуже вс╕м ц╕кавиться ╕ при нагод╕ виявля╓ гонорист╕сть. Бере ╕нод╕ владу над чолов╕ком тому т╕льки, що той не зна╓, що в╕дпов╕дати ╖й; але влада ця поширю╓ться т╕льки на др╕бниц╕ й поляга╓ у доганах та насм╕шках. Вона чотири рази переодяга╓ться в р╕зн╕ сукн╕ на протяз╕ п'╓си. -Х л е с т а к о в, юнак рок╕в двадцяти трьох, тоненький, худенький; трохи придуркуватий ╕, як кажуть, без царя в голов╕ - один ╕з тих людей, яких у канцеляр╕ях звуть найпустоголов╕шими. Говорить ╕ д╕╓ без будь-яко╖ тями. В╕н неспроможний зупинити стало╖ уваги на як╕й-небудь думц╕. Мова його уривчаста, ╕ слова вил╕тають ╕з уст його ц╕лком неспод╕вано. Чим б╕льше виконавець ц╕╓╖ рол╕ виявить щиросердност╕ й простоти, тим б╕льше в╕н вигра╓. Одягнений за модою. -О с и п, слуга, такий, як╕ звичайно бувають слуги трохи в л╕тах. Говорить серйозно, дивиться трохи вниз, резонер ╕ любить соб╕ самому читати повчальн╕ нотац╕╖ для свого пана. Голос його завжди майже р╕вний, у розмов╕ з паном набува╓ суворого уривчастого й трохи нав╕ть грубого виразу. В╕н розумн╕ший за свого пана ╕ тому швидше догаду╓ться, але не любить багато говорити, ╕ мовчки крут╕й. Костюм його - с╕рий або син╕й приношений сюртук. -Б о б ч и н с ь к и й  ╕  Д о б ч и н с ь к и й - обидва низеньк╕, куценьк╕, дуже ц╕кав╕; надзвичайно схож╕ один на одного; обидва з невеличкими черевцями, обидва говорять скоромовкою ╕ надзвичайно багато помагають жестами й руками. Добчинський трошки вищий, серйозн╕ший за Бобчинського, але Бобчинський розв'язн╕ший ╕ жвав╕ший за Добчинського. -Л я п к ╕ н-Т я п к ╕ н, суддя, людина, що прочитала п'ять чи ш╕сть книг, ╕ тому трохи в╕льнодумна. Охочий дуже до здогад╕в, ╕ тому кожному слову сво╓му нада╓ ваги. Той, хто гра╓ його, повинен завжди збер╕гати на обличч╕ сво╓му значущу м╕ну. Говорить басом, довго розтягаючи, з хрипом ╕ соп╕нням, як старовинний годинник, що перше шипить, а пот╕м уже б'╓. -З е м л я н и к а, попечитель богоугодних заклад╕в, дуже товста, неповоротка й незграбна людина, але до всього того проноза й крут╕й. Дуже прислужливий ╕ метушливий. -П о ш т м е й с т е р, простосердна до на╖вност╕ людина. -╤нш╕ рол╕ не потребують особливих пояснень. Ориг╕нали ╖х завжди майже ╓ перед очима. -Панове актори особливо повинн╕ звернути увагу на останню сцену. Останн╓ вимовлене слово повинне зробити електричний струс на вс╕х разом, раптово. Вся група повинна перем╕нити пози в одну мить. Звук подиву повинен вихопитися у вс╕х ж╕нок разом, начебто з одних грудей. Через недодержання цих зауважень може пропасти весь ефект. -Д╕я перша -К╕мната в дом╕ городничого. -Ява ╤ -Городничий, попечитель богоугодних заклад╕в, доглядач шк╕л, суддя д╕льничний пристав, л╕кар, дво╓ квартальних. -Г о р о д н и ч и й. Я запросив вас, панове, на те, щоб сказати вам пренепри╓мну зв╕стку: до нас ╖де рев╕зор. -А м о с  Ф е д о р о в и ч. Як, рев╕зор? -А р т е м ╕ й  Ф и л и п о в и ч. Як, рев╕зор? -Г о р о д н и ч и й. Рев╕зор ╕з Петербурга, ╕нкогн╕то. Та ще й з секретним дорученням. -А м о с  Ф е д о р о в и ч. От тоб╕ й на! -А р т е м ╕ й  Ф и л и п о в и ч. От не було клопоту, то май! -Л у к а  Л у к и ч. Господи боже! ще й ╕з секретним дорученням! -Г о р о д н и ч и й. Я начебто передчував: сьогодн╕ мен╕ ц╕лу н╕ч снилися як╕сь два незвичайн╕ щури. Справд╕, таких я н╕коли й не бачив: чорн╕, неприродно велик╕! прийшли, понюхали - ╕ п╕шли геть. Ось я вам прочитаю листа, що його одержав я в╕д Андр╕я ╤вановича Чмихова, якого ви, Артем╕ю Филиповичу, зна╓те. Ось що в╕н пише: <Любий друже, куме ╕ благод╕йнику> (бурмоче п╕вголосом, проб╕гаючи швидко очима)... <╕ пов╕домити тебе> А! ось: <сп╕шу, м╕ж ╕ншим, пов╕домити тебе, що при╖хав чиновник з дорученням оглянути всю губерн╕ю й особливо наш пов╕т. (Значущо п╕дносить палець угору). Я д╕знався про це в╕д щонайпевн╕ших людей, хоч в╕н уда╓ з себе приватну особу. А знаючи, що в тебе, як у всякого, водяться гр╕шки, бо ти людина розумна й не любиш пропускати того, що пливе до рук...> (спинившись) ну, тут сво╖... <то раджу тоб╕ бути обережним: бо в╕н може при╖хати кожно╖ години, якщо т╕льки вже не при╖хав ╕ не живе де-небудь ╕нкогн╕то... Вчорашнього дня я...> Ну, тут уже п╕шли д╕ла с╕мейн╕: <сестра Анна Кирил╕вна при╖хала до нас ╕з сво╖м чолов╕ком; ╤ван Кирилович дуже потовст╕шав ╕ все гра╓ на скрипку...> ╕ таке ╕нше, ╕ таке ╕нше. То от яка р╕ч! -А м о с  Ф е д о р о в и ч. Егеж, р╕ч така незвичайна, просто незвичайна. Що-небудь недарма. -Л у к а  Л у к и ч. Нав╕що ж, Антоне Антоновичу, чого це? нав╕що до нас рев╕зор? -Г о р о д н и ч и й. Нав╕що! Така вже, видно, доля! (З╕тхнувши). Дос╕, хвалити бога, добирались до ╕нших м╕ст, тепер прийшла черга до нашого. -А м о с  Ф е д о р о в и ч. Я думаю, Антоне Антоновичу, що тут тонка ╕ б╕льш пол╕тична причина. Це значить ось що: Рос╕я... егеж... хоче провадити в╕йну, ╕ м╕н╕стер╕я ото, як бачите, й п╕д╕слала чиновника, щоб д╕знатися, чи нема╓ де зради. -Г о р о д н и ч и й. Ото куди сягнули! Ще й розумна людина! В пов╕товому м╕ст╕ зрада! Що воно, прикордонне, чи що? Та зв╕дси, хоч три роки мчи, н╕ до яко╖ держави не до╖деш. -А м о с  Ф е д о р о в и ч. Н╕, я вам скажу, ви не те╓... ви не... Начальство ма╓ тонку думку: дарма, що далеко, а воно соб╕ мота╓ на вус. -Г о р о д н и ч и й. Мота╓, чи не мота╓, а вас, панове, попередив. Гляд╕ть, у сво╖й галуз╕ я деяк╕ розпорядження зробив, раджу й вам. Особливо вам, Артем╕ю Филиповичу! Нема сумн╕ву, про╖жджий чиновник захоче перш за все оглянути п╕дв╕домч╕ вам богоугодн╕ заклади - ╕ тому ви зроб╕ть так, щоб усе було пристойно: ковпаки були б чист╕, ╕ хвор╕ не скидалися б на ковал╕в, як звичайно вони ходять по-домашньому. -А р т е м ╕ й  Ф и л и п о в и ч. Ну, це ще н╕чого. Ковпаки, хай так, можна надягти й чист╕. -Г о р о д н и ч и й. Так. ╤ теж над кожним л╕жком надписати по-латин╕ чи ╕ншою якою мовою... це вже з вашо╖ галуз╕, Христ╕ане ╤вановичу,- всяку хворобу: коли хто захвор╕в, котрого дня ╕ числа... Негаразд, що у вас хвор╕ такий м╕цний тютюн курять, що завжди роз╕чха╓шся, коли ув╕йдеш. Та й краще, якби ╖х було менше: зразу прикладуть до поганого догляду чи до невм╕лост╕ л╕каря. -А р т е м ╕ й  Ф и л и п о в и ч. О! щодо л╕кування ми з Христ╕аном ╤вановичем добрали сво╖х способ╕в: чим ближче до натури, тим краще - л╕к╕в дорогих ми не вжива╓мо. Людина проста: якщо помре, то й так помре; якщо видужа╓, то й так видужа╓. Та й Христ╕анов╕ ╤вановичу важкувато було б з ними розмовляти: в╕н по-руськи й слова не зна╓. -Х р и с т ╕ а н  ╤ в а н о в и ч пода╓ звук, почасти схожий на букву ╤ ╕ трохи на Е. -Г о р о д н и ч и й. Вам теж порадив би, Амосе Федоровичу, звернути увагу на урядов╕ установи. У вас там у прихож╕й, куди звичайно приходять просител╕, сторож╕ завели св╕йських гусей з маленькими гусенятами, як╕ так ╕ сновигають поп╕д ногами. Воно, зв╕сно, домашн╕м хазяйством заводитися всякому похвально, ╕ чому ж сторожев╕ й не завести його? т╕льки, зна╓те, в такому м╕сц╕ непристойно... Я й перше хот╕в вам це сказати, та все якось забував. -А м о с  Ф е д о р о в и ч. А от я ╖х сьогодн╕-таки звелю вс╕х забрати на кухню. Хочете,- приходьте об╕дати. -Г о р о д н и ч и й. Кр╕м того, погано, що у вас висушу╓ться в самому урядовому прим╕щенн╕ всяке дрантя, ╕ над самою шафою з паперами мисливський гарапник. Я знаю, ви любите полювання, та все ж на час краще його прибрати, а там, як про╖де рев╕зор, хай уже, знов його можете почепити. Також зас╕датель ваш... в╕н, звичайно, людина знаюча, але в╕д нього такий дух, наче б в╕н оце зараз вийшов ╕з винокурного заводу,- це теж негарно. Я хот╕в давно вам про це сказати, але був, не пам'ятаю, чимсь заклопотаний. ╢ проти цього засоби, коли вже це, д╕йсно, як в╕н каже, в нього природний запах: можна йому порадити ╖сти цибулю, або часник, або що-небудь ╕нше. В цьому випадку може допомогти р╕зними медикаментами Христ╕ан ╤ванович. -Х р и с т ╕ а н  ╤ в а н о в и ч пода╓ той самий звук. -А м о с  Ф е д о р о в и ч. Н╕, цього вже неможливо вигнати; в╕н каже, що в дитинств╕ мамка його прибила, ╕ з того часу в╕д нього в╕дгонить трохи гор╕лкою. -Г о р о д н и ч и й. Та я так т╕льки сказав вам. Щождо внутр╕шнього розпорядження ╕ того, що назива╓ в лист╕ Андр╕й ╤ванович гр╕шками, я н╕чого не можу сказати. Та й дивно говорити: нема людини, що за собою не мала б яких-небудь гр╕х╕в. Це вже так самим богом заведено, ╕ вольтер'янц╕3 даремно проти цього говорять. -А м о с  Ф е д о р о в и ч. Що ж ви вважа╓те, Антоне Антоновичу, за гр╕шки? Гр╕шок в╕д гр╕шка р╕зниться. Я кажу вс╕м одверто, що беру хабар╕, але чим хабар╕? Хортенятами. Це зовс╕м ╕нша р╕ч. -Г о р о д н и ч и й. Ну, хортенятами, або чим ╕ншим - однаково хабар╕. -А м о с  Ф е д о р о в и ч. Ну, н╕, Антоне Антоновичу. А от, наприклад, коли в кого-небудь шуба кошту╓ п'ятсот карбованц╕в, та дружин╕ шаль... -Г о р о д н и ч и й. Ну, а що з того, що ви берете хабар╕ хортенятами? Зате ви в бога не в╕ру╓те; ви до церкви н╕коли не ходите; а я, принаймн╕, у в╕р╕ твердий ╕ кожно╖ нед╕л╕ буваю в церкв╕. А ви... О, я знаю вас: ви якщо почнете говорити про створення св╕ту, просто волосся на голов╕ зд╕йма╓ться. -А м о с  Ф е д о р о в и ч. Та ж бо сам собою д╕йшов, власним розумом. -Г о р о д н и ч и й. Ну, в ╕ншому раз╕ багато розуму г╕рше, н╕ж би його зовс╕м не було. А вт╕м, я так т╕льки згадав про пов╕товий суд; а по правд╕ сказати, навряд чи хто загляне коли-небудь туди; це вже таке завидне м╕сце, сам бог ним оп╕ку╓ться. А от вам, Лука Лукич, то, як доглядачев╕ навчальних заклад╕в, треба потурбуватися особливо щодо вчител╕в. Вони люди, звичайно, вчен╕ й виховувалися в р╕зних колег╕ях, але коять дуже химерн╕ вчинки, натурально, нерозлучн╕ з ученим званням. Один ╕з них, прим╕ром, отой, що ма╓ товсте обличчя... не пригадаю його пр╕звища, н╕як не може об╕йтися без того, щоб, з╕йшовши на кафедру, не зробити гримасу, ось отак (робить гримасу), ╕ пот╕м почне рукою з-п╕д галстука прасувати свою бороду. Зв╕сно, якщо в╕н школярев╕ скривить таку пику, то воно ще н╕чого: може, воно там ╕ треба так, про це я не можу судити; але ви подумайте сам╕, якщо в╕н зробить це одв╕дувачев╕ - це може бути дуже погано: пан рев╕зор чи ╕нший хто може взяти це проти себе. З цього, чорт зна╓, що може вийти. -Л у к а  Л у к и ч. Що ж мен╕, справд╕, з ним робити? Я вже к╕лька раз╕в йому говорив. Ось ╕ще цими днями, коли зайшов був у клас наш предводитель, в╕н скле╖в таку пику, яко╖ я н╕коли ще й не бачив. В╕н ото ╖╖ скривив в╕д щирого серця, а мен╕ догана: нав╕що в╕льнодумн╕ мисл╕ прищеплюються юнацтву. -Г о р о д н и ч и й. Те саме я повинен вам сказати ╕ про вчителя ╕сторично╖ науки. В╕н учена голова - це видно, ╕ знання нахапав силу, але т╕льки поясню╓ з таким запалом, що не тямить себе. Я одного разу слухав його: ну, поки говорив про ас╕р╕ян та вав╕лонян - ще н╕чого, а як добрався до Олександра Македонського4, то я не можу вам сказати, що з ним зробилось. Я думав, що пожежа, ╖й-богу! Зб╕г з кафедри, ╕, ск╕льки сили, тарах ст╕льцем по п╕длоз╕. Воно, зв╕сно, Олександр Македонський герой, але нав╕що ж ст╕льц╕ ламати? в╕д цього збиток казн╕. -Л у к а  Л у к и ч. Егеж, в╕н запальний! Я йому це к╕лька раз╕в уже зауважував... Каже: <Як хочете, для науки я життя не пожал╕ю>. -Г о р о д н и ч и й. Отож, такий уже нез'ясненний закон дол╕: розумна людина - або п'яниця, або пику так скривить, що хоч святих винось. -Л у к а  Л у к и ч. Не доведи боже служити по вчен╕й галуз╕! Всього бо╖шся: всякий втруча╓ться, всякому хочеться показати, що в╕н теж розумна людина. -Г о р о д н и ч и й. Це б ще н╕чого,- ╕нкогн╕то прокляте! Враз загляне: <А, ви тут, голубчики! А хто>, скаже, <тут суддя?> - <Ляпк╕н-Тяпк╕н>.- <А дайте-но сюди Ляпк╕на-Тяпк╕на. А хто попечитель богоугодних заклад╕в?> - <Земляника>.- <А дайте-но сюди Землянику!> Ось що погано. -Ява II -Т╕ сам╕ й поштмейстер. -П о ш т м е й с т е р. Скаж╕ть, панове, що, який чиновник ╖де? -Г о р о д н и ч и й. А ви х╕ба не чули? -П о ш т м е й с т е р. Чув од Петра ╤вановича Бобчинського. В╕н т╕льки що був у мене в поштов╕й контор╕. -Г о р о д н и ч и й. Ну, що? як ви дума╓те про це? -П о ш т м е й с т е р. А що думаю? - в╕йна з турками буде. -А м о с  Ф е д о р о в и ч. В одне слово! я сам те думав. -Г о р о д н и ч и й. Егеж, обидва пальцем у небо попали. -П о ш т м е й с т е р. Далеб╕, в╕йна з турками. Це все француз паскудить. -Г о р о д н и ч и й. Яка там в╕йна з турками! Просто нам погано буде, а не туркам. Це вже в╕домо: в мене лист. -П о ш т м е й с т е р. А коли так, то не буде в╕йни з турками. -Г о р о д н и ч и й. Ну, що ж, як ви, ╤ване Кузьмичу? -П о ш т м е й с т е р. Та що я? Як ви, Антоне Антоновичу? -Г о р о д н и ч и й. Та що я? Страху н╕би й нема, а так... трошки... Купецтво та громадянство мене бентежить. Кажуть, що в мене ╖м не з медом; а я, от ╖й-богу, якщо ╕ взяв з кого, то, в╕рте, без н╕яко╖ ненавист╕. Я нав╕ть думаю (бере його п╕д руку ╕ обводить наб╕к), я нав╕ть думаю, чи не було на мене якого-небудь доносу. Нав╕що ж справд╕-таки до нас рев╕зор? Послухайте, ╤ване Кузьмичу, чи не можна вам, для сп╕льно╖ нашо╖ корист╕, всякого листа, що прибува╓ до вас у поштову контору, вх╕дного й вих╕дного, зна╓те, отак трошки розпечатати й прочитати: чи нема╓ в ньому якого-небудь донесення або, просто, писанини. Якщо нема, то можна знов запечатати; а вт╕м, можна нав╕ть ╕ так в╕ддати листа, розпечатаного. -П о ш т м е й с т е р. Знаю, знаю... Цього не вч╕ть, це я роблю не те, щоб через осторогу, а б╕льше з ц╕кавост╕: страх люблю д╕знатися, що ╓ нового на св╕т╕. Я вам скажу, що це прец╕каве читання. ╤ншого листа з насолодою прочита╓ш - так описуються всяк╕ пасаж╕5... а повчальн╕сть яка... краще, н╕ж у <Московских ведомостях>6. -Г о р о д н и ч и й. Ну, що ж, скаж╕ть, н╕чого не вичитували про якого-небудь чиновника з Петербурга? -П о ш т м е й с т е р. Н╕, про петербурзького н╕чого нема, а про костромських ╕ саратовських багато говориться. Шкода, одначе, що ви не чита╓те лист╕в: ╓ прекрасн╕ м╕сця. Ось недавно: один поручик пише до приятеля, ╕ описав бал у найграйлив╕шому... дуже, дуже гарно: <Життя мо╓, любий друже, тече>, каже, <в емп╕реях7: панночок багато, музика гра╓, штандарт8 скаче>... З великим, з великим почуттям описав. Я навмисне залишив його в себе. Хочете, прочитаю? -Г о р о д н и ч и й. Ну, тепер не до того. То зроб╕ть ласку, ╤ване Кузьмичу: якщо випадком трапиться скарга або донесення, то, без усяких м╕ркувань, затримуйте. -П о ш т м е й с т е р. З великою охотою. -А м о с  Ф е д о р о в и ч. Гляд╕ть, д╕станеться вам коли-небудь за це. -П о ш т м е й с т е р. Ой, батечку! -Г о р о д н и ч и й. Н╕чого, н╕чого. ╤нша р╕ч, якби ви з цього публ╕чне що-небудь зробили, але ж це д╕ло с╕мейственне. -А м о с  Ф е д о р о в и ч. Егеж, недобре д╕ло заварилось! А я, признаюсь, ╕шов оце до вас, Антоне Антоновичу, з тим, щоб пошанувати вас собачкою. Р╕дна сестра тому псов╕, якого ви зна╓те. Адже ви чули, що Чептович ╕з Верховинським розпочали позви, ╕ тепер мен╕ розк╕ш: полюю зайц╕в на землях ╕ в того ╕ в того. -Г о р о д н и ч и й. Батечку, не мил╕ мен╕ тепер ваш╕ зайц╕: в мене ╕нкогн╕то прокляте сидить у голов╕. Так ╕ ждеш, що ось в╕дчиняться двер╕ - ╕ гульк... -Ява III -Т╕ сам╕, Добчинський ╕ Бобчинський (обидва входять, засапавшись). -Б о б ч и н с ь к и й. Надзвичайна под╕я! -Д о б ч и н с ь к и й. Неспод╕вана зв╕стка! -В с ╕. Що, що таке? -Д о б ч и н с ь к и й. Непередбачена р╕ч: приходимо в гостиницю.... -Б о б ч и н с ь к и й (перебиваючи). Приходимо з Петром ╤вановичем у гостиницю... -Д о б ч и н с ь к и й (перебиваючи). Е, дозвольте ж, Петре ╤вановичу, я розкажу. -Б о б ч и н с ь к и й. Е, н╕, дозвольте вже я... дозвольте, дозвольте... ви ж ╕ мови тако╖ не ма╓те... -Д о б ч и н с ь к и й. А ви з╕б'╓тесь ╕ не пригада╓те всього. -Б о б ч и н с ь к и й. Пригадаю, ╖й-богу, пригадаю. Вже не перешкоджайте, хай я розпов╕м, не перешкоджайте! Скаж╕ть, панове, зроб╕ть ласку, щоб Петро ╤ванович не перешкоджав. -Г о р о д н и ч и й. Та говор╕ть, бога ради, що таке? У мене серце не на м╕сц╕. С╕дайте, панове! В╕зьм╕ть ст╕льц╕! Петре ╤вановичу, ось вам ст╕лець. (Ус╕ с╕дають навколо обох Петр╕в ╤ванович╕в). Ну, що, що таке? -Б о б ч и н с ь к и й. Дозвольте, дозвольте; я все за порядком. Як т╕льки мав я при╓мн╕сть вийти од вас п╕сля того, як ви зводили збентежитись одержаним листом, отак-бо, я тод╕ ж заб╕г... вже, будь ласка, не перебивайте, Петре ╤вановичу! Я вже все, все, все знаю. То я, от, звольте бачити, заб╕г до Коробк╕на. А не заставши Коробк╕на дома, завернув до Растаковського, а не заставши Растаковського, зайшов ото до ╤вана Кузьмича, щоб переказати йому одержану вами новину, та, ╕дучи зв╕дти, зустр╕вся з Петром ╤вановичем... -Д о б ч и н с ь к и й (перебиваючи). Коло рундука, де продаються пироги. -Б о б ч и н с ь к и й. Коло рундука, де продаються пироги. Та, зустр╕вшись з Петром ╤вановичем, ╕ кажу йому: чи чули ви про новину оту, яку одержав Антон Антонович ╕з ц╕лком певного листа? А Петро ╤ванович уже чули про це в╕д ключниц╕ вашо╖, Авдот╕, яку, не знаю чого, було послано до Филипа Антоновича Почечу╓ва. -Д о б ч и н с ь к и й (перебиваючи). По барильце для французько╖ гор╕лки. -Б о б ч и н с ь к и й (одводячи його руки). По барильце для французько╖ гор╕лки. От ми п╕шли з Петром ╤вановичем до Почечу╓ва... Ви вже, Петре ╤вановичу... те╓-то... не перебивайте, будь ласка, не перебивайте!.. П╕шли до Почечу╓ва, та на дороз╕ Петро ╤ванович каже: <Зайд╕мо>, каже, <до трактиру. У шлунку-бо в мене... зранку я н╕чого не ╖в, то шлункове тряс╕ння...> отаке-то, в шлунку в Петра ╤вановича... <А в трактир>, каже, <привезли тепер св╕жо╖ сьомги, то ми закусимо>. Т╕льки-но ми в гостиницю, коли це юнак... -Д о б ч и н с ь к и й (перебиваючи). Непоганий ╕з себе, в партикулярному9 одяз╕... -Б о б ч и н с ь к и й. Непоганий ╕з себе, в партикулярному одяз╕, ходить отак по к╕мнат╕, ╕ на обличч╕ отакий роздум... ф╕з╕оном╕я... вчинки, ╕ тут (крутить рукою б╕ля лоба) багато, багато всього. Я н╕би передчував ╕ кажу Петров╕ ╤вановичу: <Тут що-небудь не спроста>. Егеж. А Петро ╤ванович уже кивнув пальцем ╕ п╕дкликали трактирника,- трактирника Власа: в нього ж╕нка три тижн╕ тому породила ╕ такий премоторний хлопчик, буде так само, як ╕ батько, держати трактир. П╕дкликавши Власа, Петро ╤ванович ╕ спитали його потихеньку: <Хто>, каже, <цей юнак?> - а Влас ╕ в╕дпов╕да╓ на це: <Це>, каже... Е, не перебивайте, Петре ╤вановичу, будь ласка, не перебивайте, ви не розкажете, ╖й-богу, не розкажете: ви приш╕пту╓те, у вас, я знаю, один зуб в рот╕ ╕з свистом... <Це>, каже, <юнак, чиновник>, отак-бо, <╖де з Петербурга, а на пр╕звище>, каже, <╤ван Олександрович Хлестаков, а ╖де>, каже, <в Саратовську губерн╕ю ╕>, каже, <предивно себе атесту╓: другий уже тиждень живе, з трактиру не ╖де, забира╓ все наб╕р ╕ н╕ коп╕йки не хоче платити>. Як сказав в╕н мен╕ це, а мене тут от наче щось ╕ напоумило. <Е!> кажу я Петров╕ ╤вановичу... -Д о б ч и н с ь к и й. Н╕, Петре ╤вановичу, це я сказав: <е!> -Б о б ч и н с ь к и й. Спочатку ви сказали, а пот╕м ╕ я сказав: <Е!> сказали ми з Петром ╤вановичем. <А з яко╖ реч╕ сид╕ти йому тут, коли дорога його веде в Саратовську губерн╕ю?> - Егеж. А ось, в╕н ото ╕ ╓ той чиновник. -Г о р о д н и ч и й. Хто, який чиновник? -Б о б ч и н с ь к и й. Чиновник, той, про якого зводили д╕стати нотиц╕ю10,- рев╕зор. -Г о р о д н и ч и й (в страху). Що ви, Господь з вами! це не в╕н. -Д о б ч и н с ь к и й. В╕н! ╕ грошей не платить, ╕ не ╖де. Кому ж би й бути, як не йому? ╤ подорожня11 прописана в Саратов. -Б о б ч и н с ь к и й. В╕н, в╕н, ╖й-богу, в╕н... Такий спостережливий: усе обдивився. Побачив, що ми з Петром ╤вановичем ╖ли сьомгу,- б╕льше тому, що Петро ╤ванович щодо свого шлунку... егеж, то в╕н ╕ в тар╕лки нам заглянув. Такий пильний - мене так ╕ пройняло страхом. -Г о р о д н и ч и й. Господи, помилуй нас гр╕шних! Де ж в╕н там живе? -Д о б ч и н с ь к и й. У п'ятому номер╕, п╕д сходами. -Б о б ч и н с ь к и й. У тому самому номер╕, де минулого року побилися про╖ждж╕ оф╕цери. -Г о р о д н и ч и й. ╤ давно в╕н тут? -Д о б ч и н с ь к и й. А тижн╕в уже зо два. При╖хав на Василя ╢гиптянина. -Г о р о д н и ч и й. Два тижн╕! (Наб╕к). Батечку, сваточку! Пронес╕ть, свят╕ угодники! За ц╕ два тижн╕ вишмагано унтер-оф╕церську ж╕нку. Арештантам не видавали пров╕з╕╖! На вулицях шинок, брудота! Ганьба! осудовище! (Хапа╓ться за голову). -А р т е м ╕ й  Ф и л и п о в и ч. Що ж, Антоне Антоновичу? - ╖хати парадом до гостиниц╕. -А м о с  Ф е д о р о в и ч. Н╕, н╕! Попереду пустити голову, духовенство, купецтво; ось ╕ в книз╕: <Д╕яння ╤оанна Масона>12... -Г о р о д н и ч и й. Н╕, н╕; дозвольте вже мен╕ самому. Бували важк╕ випадки в житт╕, миналися, ще нав╕ть ╕ спасиб╕ д╕ставав. А може, бог пронесе й тепер. (Звертаючись до Бобчинського). Ви кажете, в╕н молодий? -Б о б ч и н с ь к и й. Молодий, рок╕в двадцяти трьох або чотирьох з чимсь. -Г о р о д н и ч и й. Тим краще - молодого скор╕ше пронюха╓ш. Б╕да, якщо старий чорт; а молодий увесь зверху. Ви, панове, готуйтеся кожний у себе, а я вирушу сам, або ось хоч з Петром ╤вановичем, приватно, для прогулянки, нав╕датися, чи не зазнають про╖ждж╕ непри╓мностей. Гей, Свистунов! -С в и с т у н о в. Що скажете? -Г о р о д н и ч и й. Б╕жи зараз до д╕льничного пристава; або н╕, ти мен╕ потр╕бен. Скажи там кому-небудь, щоб якнайшвидше до мене д╕льничного пристава, ╕ приходь сюди. (Квартальний б╕жить, хапаючись). -А р т е м ╕ й  Ф и л и п о в и ч. Ход╕м, ход╕м, Амосе Федоровичу. Справд╕, може трапитись б╕да. -А м о с  Ф е д о р о в и ч. Та вам чого боятись? Ковпаки чист╕ над╕в на хворих, та й к╕нц╕ у воду. -А р т е м ╕ й  Ф и л и п о в и ч. Де там ковпаки? Хворим велено габер-суп13 давати, а в мене по вс╕х коридорах тхне такою капустою, що бережи т╕льки носа. -А м о с  Ф е д о р о в и ч. А я щодо цього спок╕йний. Справд╕, хто зайде до пов╕тового суду? А якщо хто й загляне в який-небудь пап╕р, то в╕н життю не буде радий. Я ось уже п'ятнадцять рок╕в сиджу на судд╕вському ст╕льц╕, а як заглиблюсь ╕ншого разу в записку - а! т╕льки рукою махну. Сам Соломон14 не розбере, що в н╕й правда ╕ що неправда. (Суддя, попечитель богоугодних заклад╕в, доглядач шк╕л ╕ поштмейстер ╕дуть ╕ на дверях стикаються з квартальним, що поверта╓ться). -Ява IV -Городничий, Бобчинський, Добчинський ╕ квартальний. -Г о р о д н и ч и й. Що, дрожки там стоять? -К в а р т а л ь н и й. Стоять. -Г о р о д н и ч и й. Б╕жи на вулицю... або, н╕, зажди! Б╕жи принеси... Та ╕нш╕ ж де? невже ти т╕льки сам? Адже я наказував, щоб ╕ Прохоров був тут. Де Прохоров? -К в а р т а л ь н и й. Прохоров у прим╕щенн╕ д╕льниц╕, та т╕льки до д╕ла не може бути взятий. -Г о р о д н и ч и й. Як це? -К в а р т а л ь н и й. Та так: привезли його вранц╕ як мерця. От уже два цебри води вилили, дос╕ не протверезився. -Г о р о д н и ч и й (хапаючись за голову). Ох, боже м╕й, боже м╕й! Б╕жи швидше на вулицю, або н╕ - б╕жи перше до к╕мнати, чу╓ш! ╕ принеси зв╕дти шпагу та новий капелюх. Ну, Петре ╤вановичу, ╖дьмо! -Б о б ч и н с ь к и й. ╤ я, ╕ я... дозвольте й мен╕, Антоне Антоновичу! -Г о р о д н и ч и й. Н╕, н╕, Петре ╤вановичу, не можна, не можна! Н╕яково, та й на дрожках не вм╕стимося. -Б о б ч и н с ь к и й. Н╕чого, н╕чого, я так: п╕вником, п╕вником поб╕жу за дрожками. Мен╕ б т╕льки трошки в щ╕линку б, в двер╕ отак подивитись, як у нього ц╕ вчинки... -Г о р о д н и ч и й (беручи шпагу, до квартального). Б╕жи зараз, в╕зьми десяцьких, та хай кожен з них в╕зьме... Ото шпага як подряпалась! Проклятий купчина Абдул╕н - бачить, що в городничого стара шпага, не прислав ново╖. О, лукавий народ! А так, шахра╖, я думаю, там уже просьби з-п╕д поли й готують. Хай кожен в╕зьме в руки по вулиц╕... чорт забери, по вулиц╕ - по м╕тл╕! ╕ вимели б усю вулицю, що йде до трактира, та вимели б чисто... Чу╓ш! Та гляди: ти! ти! я знаю тебе: ти там кума╓шся, та крадеш у ботфорти ср╕бн╕ ложечки,- гляди, в мене пильнуй!.. Що ти зробив з купцем Черня╓вим - га? В╕н тоб╕ на мундир дав два аршини сукна, а ти потягнув усю штуку. Гляди! не за чином береш. ╤ди! -Ява V -Т╕ сам╕ й д╕льничний пристав. -Г о р о д н и ч и й. А, Степане ╤лл╕чу! Скаж╕ть, бога ради, куди ви пропали? На що це схоже? -Д ╕ л ь н и ч н и й  п р и с т а в. Я був тут зараз за вор╕тьми. -Г о р о д н и ч и й. Ну, слухайте ж, Степане ╤лл╕чу. Чиновник ось з Петербурга при╖хав. Як ви там розпорядились? -Д ╕ л ь н и ч н и й  п р и с т а в. Та так, як ви наказували. Квартального Пугов╕цина я послав ╕з десяцькими п╕дчищати тротуар. -Г о р о д н и ч и й. А Держиморда де? -Д ╕ л ь н и ч н и й  п р и с т а в. Держиморда по╖хав на пожарн╕й труб╕. -Г о р о д н и ч и й. А Прохоров п'яний? -Д ╕ л ь н и ч н и й  п р и с т а в. П'яний. -Г о р о д н и ч и й. Як же ви це так дозволили? -Д ╕ л ь н и ч н и й  п р и с т а в. Та бог його зна╓. Вчорашнього дня трапилась за м╕стом б╕йка - по╖хав туди для порядку, а повернувся п'яний. -Г о р о д н и ч и й. Послухайте ж, ви зроб╕ть ось що: квартальний Пугов╕цин... в╕н високий на зр╕ст, то хай сто╖ть, для благоустрою, на мосту. Та розкидати нашвидку старий паркан, що б╕ля шевця, ╕ поставити солом'яну в╕ху, щоб було схоже на планування. Воно, чим б╕льше ламання, тим б╕льш означа╓ д╕яльност╕ градоправителя. Ох, боже м╕й! я й забув, що п╕д тим парканом навалено на сорок воз╕в усякого см╕ття. Що це за погане м╕сто! т╕льки-но де-небудь постав який-небудь пам'ятник або, просто, паркан - чорт ╖х зна╓, зв╕дки й нанесуть усякого см╕ття! (З╕тха╓). Та якщо при╖жджий чиновник буде питати про службу: чи задоволен╕? - щоб говорили: <Вс╕м задоволен╕, ваше благород╕╓>; а котрий буде незадоволений, то я йому пот╕м дам такого незадоволення... О-ох, хо, хо-х! гр╕шний, багато в чому гр╕шний. (Бере зам╕сть капелюха футляр). Дай т╕льки, боже, щоб з рук з╕йшло швидше, а там я поставлю вже таку св╕чку, яко╖ ще н╕хто не ставив: на кожну бест╕ю купця накладу приставити по три пуди воску. О, боже м╕й, боже м╕й! ╖дьмо, Петре ╤вановичу. (Зам╕сть капелюха хоче надягти картонний футляр). -Д ╕ л ь н и ч н и й  п р и с т а в. Антоне Антоновичу, це коробка, а не капелюх. -Г о р о д н и ч и й (кидаючи коробку). Коробка, то коробка. Чорт з нею! Та якщо спитають: чого не збудована церква при богоугодн╕м заклад╕, на яку тому п'ять рок╕в було асигновано суму, то не забули б сказати, що почала будуватись, але згор╕ла. Я про це й рапорта подавав. А то, чого доброго, хто-небудь, забувшись, здуру скаже, що вона й не починалася. Та скаж╕ть Держиморд╕, щоб не дуже давав волю кулакам сво╖м; в╕н, для порядку, вс╕м ставить л╕хтар╕ п╕д очима - ╕ винному, ╕ невинному. ╥дьмо, ╖дьмо, Петре ╤вановичу! (╤де ╕ поверта╓ться). Та не випускати солдат╕в на вулицю без усього; ця рвана гарн╕за надягне т╕льки поверх сорочки мундир, а внизу н╕чого нема. (Вс╕ виходять). -Ява VI -Анна Андр╕╖вна ╕ Мар╕я Антон╕вна (виб╕гають на сцену). -А н н а  А н д р ╕ ╖ в н а. Де ж, де ж вони? Ох, боже м╕й!.. (Одчиняючи двер╕). Чолов╕че! Антоша! Антоне! (Говорить швидко). А все ти, все через тебе. ╤ заходилася порпатись: <Я шпильочку, я косинку> (П╕дб╕га╓ до в╕кна ╕ кричить). Антоне, куди, куди? Що, при╖хав? рев╕зор? з вусами? з якими вусами? -Г о л о с  г о р о д н и ч о г о. Пот╕м, пот╕м, мат╕нко! -А н н а  А н д р ╕ ╖ в н а. Пот╕м? От новина - пот╕м! Я не хочу пот╕м... Мен╕ т╕льки одне слово: що в╕н, полковник? Га? (╤з зневагою). По╖хав! Я тоб╕ згадаю це! А все оця: <Мамуню, мамуню, зажд╕ть, зашпилю ззаду косинку; я зараз>. Ось тоб╕ й зараз! Ось тоб╕ н╕чого й не взнали! А все прокляте кокетство: почула, що поштмейстер тут, ╕ давай перед дзеркалом ман╕житись: ╕ з того боку, ╕ з цього боку п╕д╕йде. Уявля╓, що в╕н за нею волочиться, а в╕н, просто, кривиться з тебе, коли ти одвернешся. -М а р ╕ я  А н т о н ╕ в н а. Та що ж робити, мамуню? Однаково, через дв╕ години все ми д╕зна╓мось. -А н н а  А н д р ╕ ╖ в н а. Через дв╕ години! красненько дякую. Ото прислужилася в╕дпов╕ддю! як ти не догадалася сказати, що через м╕сяць ╕ще краще можна д╕знатися. (Звиса╓ у в╕кно). Ей, Авдотя! Га? Що, Авдотя, ти чула, там при╖хав хтось?.. Не чула? Дурна яка! Маха╓ руками? Хай маха╓, а ти все б таки його розпитала. Не могла цього взнати? В голов╕ дурниц╕, все женихи сидять. Га? Швидко по╖хали! та ти б поб╕гла за дрожками. Б╕жи, б╕жи, зараз! Чу╓ш, поб╕жи, розпитай, куди по╖хали; та розпитай гарненько: що за при╖жджий, який в╕н,- чу╓ш? Подивися в щ╕линку ╕ д╕знайся про все, ╕ оч╕ як╕: чорн╕ чи н╕, та цю ж хвилину повертайся назад, чу╓ш? Швидше, швидше, швидше, швидше! (Кричить доти, поки не спуска╓ться зав╕са. Так зав╕са ╕ закрива╓ ╖х обох, як вони стоять б╕ля в╕кна). -Д╕я друга -Маленька к╕мната в гостиниц╕. Л╕жко, ст╕л, чемодан, порожня пляшка, чоботи, щ╕тка для одягу та ╕нше. -Ява ╤ -О с и п (лежить на пановому л╕жку). Чорт забери, ╖сти так хочеться ╕ в живот╕ тр╕скотнява така, начебто ц╕лий полк затрубив у труби. От, не до╖демо, та й год╕, додому. Що ти скажеш робити? Другий м╕сяць п╕шов, як уже з П╕тера. Протринькав дорогою грошики, голубчик, тепер сидить ╕ хвоста п╕дгорнув, ╕ не гарячиться. А стало б, ╕ дуже б стало на прогони; н╕, бачиш ти, треба в кожному м╕ст╕ показати себе! (Перекривля╓ його). <Гей, Осипе, б╕жи, оглянь к╕мнату, кращу, та об╕д замов найкращий: я не можу ╖сти поганого об╕ду, мен╕ потр╕бен кращий об╕д>. Якби ж ото було, справд╕, що-небудь путн╓, а то ж ╓листратишко15 простий! З про╖жджими знайомиться, а пот╕м у карточки - от тоб╕ й догрався! Ех, набридло таке життя! Б╕гме, на сел╕ краще: воно хоч нема публ╕чност╕, та й турботност╕ менше, в╕зьмеш соб╕ бабу та й лежи увесь в╕к на полу та ╖ж пироги. Ну, хто ж заперечу╓, зв╕сно, якщо п╕де на правду, то життя в П╕тер╕ краще за все. Т╕льки б грош╕ були, а життя дел╕катне й пол╕тичне: театри, собаки тоб╕ танцюють ╕ все, що хоч. Розмовля╓ все на тонк╕й дел╕катност╕, що х╕ба т╕льки дворянству поступиться: п╕деш на Щук╕н16 - купц╕ тоб╕ гукають: <Шановний!>, на перевоз╕ в човн╕ з чиновником сядеш; компан╕╖ захот╕в - б╕жи до крамнички: там тоб╕ кавалер розкаже про табори ╕ опов╕сть, що всяка з╕рка означа╓ на неб╕, так от, як на долон╕ все бачиш. Стара оф╕церша зайде; поко╖вка ╕ншого разу загляне така... фу, фу, фу! (Посм╕ха╓ться ╕ трусить головою). Галантерейне, чорт забери, поводження! Нечемного слова н╕коли не почу╓ш: усякий тоб╕ каже ви. Набридло йти - береш в╕зника й сидиш соб╕, як пан, а не хочеш заплатити йому - будь ласка: в кожному дом╕ ╓ наскр╕зн╕ ворота, ╕ ти так шмигнеш, що тебе н╕який диявол не знайде. Одне погано: ╕ншим разом добре на╖сишся, а ╕ншим - мало не луснеш з голоду, як тепер, прим╕ром. А все в╕н винен. Що з ним зробиш? Батенько пришле грошики, що б то ╖х притримати - та куди... як почне гуляти: ╖здить в╕зником, кожний день ти д╕ставай до театру квиток, а там через тиждень, диви - й посила╓ на товчок продавати новий фрак. ╤ншим разом усе до останньо╖ сорочки спустить, так що на ньому т╕льки й залишиться що сюртучина та шинелина.. ╥й-богу, правда! ╤ сукно таке важне, аглицьке! карбованц╕в п╕втораста йому один фрак стане, а на базар╕ спустить карбованц╕в за двадцять; а про штани й говорити нема того - за н╕що йдуть. А чому? - а тому, що за д╕ло не береться: зам╕сть того, щоб на посаду, а в╕н ╕де гуляти по прешпекту, в карти гра╓. Ех, якби знав це старий пан! В╕н не подивився б на те, що ти чиновник, а, п╕днявши сорочинку, таких би гарячих всипав тоб╕, що дн╕в би з чотири ти почухувався. Коли служити, то служи. Ось тепер трактирник сказав, що не дам вам ╖сти, поки не заплатите за попередн╓; ну, а коли не заплатимо? (З╕тхаючи). Ах, боже ти м╕й, хоч би який-небудь капусняк! Зда╓ться, так би тепер увесь св╕т з'╖в. Стука╓; напевно це в╕н ╕де. (Поквапливо схоплю╓ться з л╕жка). -Ява II -Осип ╕ Хлестаков. -Х л е с т а к о в. На, в╕зьми це (в╕дда╓ кашкет ╕ кийочок). А, знову валявся на л╕жку? -О с и п. Та нав╕що ж би мен╕ валятись? Не бачив я х╕ба л╕жка, чи що? -Х л е с т а к о в. Брешеш, валявся; бачиш, усе з╕бгане! -О с и п. Та нащо мен╕ воно? Не знаю я х╕ба, що таке л╕жко? У мене ╓ ноги, я й постою. Нав╕що мен╕ ваше л╕жко? -Х л е с т а к о в (ходить по к╕мнат╕). Подивись, там, у картуз╕17, тютюну нема? -О с и п. Та де ж йому взятися, тютюнов╕? Ви позавчора останн╓ викурили. -Х л е с т а к о в (ходить ╕ на всяк╕ способи стиска╓ сво╖ губи; нарешт╕ каже гучним ╕ р╕шучим голосом). Послухай... гей, Осипе! -О с и п. Чого зволите? -Х л е с т а к о в (голосним, але не таким р╕шучим голосом). Ти б╕жи туди. -О с и п. Куди? -Х л е с т а к о в (голосом зовс╕м не р╕шучим ╕ не гучним, дуже близько до прохання). Вниз, до буфету... Там скажи... щоб мен╕ дали пооб╕дати. -О с и п. Та н╕, я й ходити не хочу. -Х л е с т а к о в. Як ти см╕╓ш, дурню? -О с и п. Та так, однаково, хоч ╕ п╕ду, н╕чого з цього не буде. Хазя╖н сказав, що б╕льше не дасть об╕дати. -Х л е с т а к о в. Як в╕н см╕╓ не дати? От ╕ще дурниц╕! -О с и п. Ще, каже, ╕ до городничого п╕ду; трет╕й тиждень пан грошей не платить. Ви ото з паном, каже, дурисв╕ти, ╕ пан тв╕й - крут╕й. Ми ото, каже, таких шелихвост╕в та падлюк бачили. -Х л е с т а к о в. А ти вже й радий, худобино, зараз переказувати мен╕ все це. -О с и п. Каже: <Отак усякий при╖де, обживеться, заборгу╓ться, пот╕м ╕ вигнати не можна>. <Я>, каже, <жартувати не буду, я просто ╕з скаргою, щоб у холодну, та в тюрму>. -Х л е с т а к о в. Ну, ну, дурню, год╕! Б╕жи, б╕жи, скажи йому. Ото груба тварина! -О с и п. Та краще я самого хазя╖на покличу до вас. -Х л е с т а к о в. Нав╕що ж хазя╖на? ти п╕ди сам скажи. -О с и п. Та, справд╕, пане... -Х л е с т а к о в. Ну, б╕жи, чорт з тобою! поклич хазя╖на. (Осип виходить). -Ява III -Х л е с т а к о в (сам). Страшенно як хочеться ╖сти! Так трошки пройшовся, думав, чи не пройде апетит,- н╕, чорт забери, не проходить. Та якби в Пенз╕ я не погуляв, стало б грошей до╖хати додому. П╕хотний кап╕тан дуже п╕дчепив мене: штоси18 дивовижно, бест╕я, зр╕зу╓. Всього яких-небудь чверть години посид╕в - ╕ все об╕брав. А до всього того страх як хот╕лось би з ним ще раз зчепитись. Нагоди т╕льки не трапилось. Ото погане м╕сто! В овочевих крамницях н╕чого не дають в борг. Це вже, просто, п╕дло. (Насвисту╓ спочатку з <Роберта>19, пот╕м: <Не ший мен╕, мат╕нко>, а наприк╕нц╕ - н╕ се н╕ те). Н╕хто не хоче йти. -Ява IV -Хлестаков, Осип ╕ трактирний слуга. -С л у г а. Хазя╖н казав спитати, чого вам треба. -Х л е с т а к о в. Здрастуй, браток! Ну, як ти, здоровий? -С л у г а. Хвалити бога. -Х л е с т а к о в. Ну що, як у вас в гостиниц╕? чи добре все йде? -С л у г а. Та, хвалити бога, все добре. -Х л е с т а к о в. Багато при╖жджих? -С л у г а. Та досить. -Х л е с т а к о в. Послухаймо, любий, там мен╕ дос╕ об╕ду не приносять, то, будь ласка, п╕джени, щоб швидше - бачиш, мен╕ зразу по об╕д╕ треба дещо зробити. -С л у г а. Та хазя╖н сказав, що не буде б╕льше давати. В╕н либонь хот╕в ╕ти сьогодн╕ скаржитись городничому. -Х л е с т а к о в. Та чого ж скаржитись? Пом╕ркуй сам, любий м╕й, як же? мен╕ ж бо треба ╖сти. Отак можу я зовс╕м охлянути. Мен╕ дуже ╖сти хочеться: я не жартома це кажу. -С л у г а. Та воно так. В╕н казав: <Я йому об╕дати не дам, поки в╕н не заплатить мен╕ за попередн╓>. Отака вже в╕дпов╕дь його була. -Х л е с т а к о в. Та ти урезонь, уговори його. -С л у г а. Та що ж йому таке казати? -Х л е с т а к о в. Ти розтлумач йому серйозно, що мен╕ треба ╖сти. Грош╕ сам╕ собою... В╕н дума╓, що як йому, мужиков╕, н╕чого, коли не по╖сть день, то й ╕ншим так само. Ото новина! -С л у г а. Хай уже, я скажу. -Ява V -Х л е с т а к о в (сам). Це погано, одначе, якщо в╕н зовс╕м н╕чого не дасть ╖сти. Так хочеться, як ще н╕коли не хот╕лось. Х╕ба з одягу що-небудь спустити? Штани, або що, продати? Н╕, краще вже поголодувати, та при╖хати додому в петербурзькому костюм╕. Шкода, що Йохим20 не дав на прокат карети, а гарно б, чорт забери, при╖хати додому в карет╕, п╕дкотити отаким чортом до якого-небудь сус╕да-пом╕щика п╕д ╜анок, з л╕хтарями, а Осипа ззаду одягти в л╕врею. Як би, я уявляю, вс╕ переполохались! <Хто такий, що таке?> А лакей входить (виструнчуючись ╕ вдаючи лакея): <╤ван Олександрович Хлестаков ╕з Петербурга, скажете прийняти?> Вони, бовдури, ╕ не знають, що таке значить <скажете прийняти>. До них коли при╖де який-небудь там бевзь-пом╕щик, так ╕ суне, ведм╕дь, просто у в╕тальню. До донечки яко╖-небудь гарненько╖ п╕д╕йдеш: <Панно, як я...> (Потира╓ руки ╕ п╕дчовгу╓ н╕жкою). Тьху! (плю╓) аж нудить, так ╖сти хочеться. -Ява VI -Хлестаков, Осип, пот╕м слуга. -Х л е с т а к о в. А що? -О с и п. Несуть об╕д. -Х л е с т а к о в (приплеску╓ в долон╕ ╕ злегка п╕дстрибу╓ на ст╕льц╕). Несуть! несуть! несуть! -С л у г а (з тар╕лками й салфеткою). Хазя╖н в останн╕й раз уже да╓. -Х л е с т а к о в. Ну, хазя╖н, хазя╖н... Мен╕ плювати на твого хазя╖на! Що там таке? -С л у г а. Суп ╕ печеня. -Х л е с т а к о в. Як, т╕льки дв╕ страви? -С л у г а. Т╕льки ото. -Х л е с т а к о в. Ото дурниця яка! я цього не приймаю. Ти скажи йому: що це справд╕ таке!.. Цього мало. -С л у г а. Н╕, хазя╖н каже, що ще багато. -Х л е с т а к о в. А соусу чому нема? -С л у г а. Соусу нема. -Х л е с т а к о в. Чому ж нема? Я бачив сам, проходивши повз кухню, там багато чого варилося. ╤ в ╖дальн╕ сьогодн╕ вранц╕ два як╕сь куценьк╕ чолов╕ки ╖ли сьомгу та ще багато дечого. -С л у г а. Та воно б то ╓, сказати, та нема. -Х л е с т а к о в. Як нема? -С л у г а. Та от нема. -Х л е с т а к о в. А сьомга, а риба, а котлети? -С л у г а. Та це для тих, котр╕ статечн╕ш╕. -Х л е с т а к о в. Ах ти, дурень! -С л у г а. Егеж. -Х л е с т а к о в. Порося ти погане... Як же вони ╖дять, а я не ╖м? Чого ж я, чорт забери, не можу так само? Х╕ба вони не так╕ ж про╖ждж╕, як ╕ я? -С л у г а. Та вже зв╕сно, що не так╕. -Х л е с т а к о в. Як╕ ж? -С л у г а. Звичайно як╕! вони вже, зв╕сно: вони грош╕ платять. -Х л е с т а к о в. Я з тобою, дурню, не хочу говорити. (Насипа╓ суп ╕ ╖сть). Що це за суп? Ти просто води налив у миску: н╕якого смаку нема, т╕льки смердить. Я не хочу цього супу, дай мен╕ ╕ншого. -С л у г а. Ми заберемо. Хазя╖н сказав: коли не хочете, то й не треба. -Х л е с т а к о в (захищаючи рукою страву). Ну, ну, ну... облиш, дурню! Ти звик там поводитися з ╕ншими: я, брат, не такого роду! зо мною не раджу... (╥сть). Боже м╕й, який суп! (╥сть дал╕). Я думаю, ще жодна людина в св╕т╕ не ╖ла такого супу: якесь п╕р'я плава╓ зам╕сть масла. (Р╕же курку). Ой, ой, ой, яка курка! Дай печеню! Там супу трохи залишилось. Осипе, в╕зьми соб╕. (Р╕же печеню). Що це за печеня? Це не печеня. -С л у г а. А що ж таке? -Х л е с т а к о в. Чорт його зна╓, що таке, т╕льки не печеня. Це сокира засмажена зам╕сть яловичини. (╥сть). Шахра╖, канал╕╖! чим вони годують? ╤ щелепи заболять, якщо з'╖си один такий шматок. (Колупа╓ пальцем у зубах). Падлюки! Зовс╕м як дерев'яна кора - н╕чим витягти не можна; ╕ зуби почорн╕ють п╕сля цих страв. Шахра╖! (Витира╓ рот салфеткою). Б╕льше н╕чого нема? -С л у г а. Нема. -Х л е с т а к о в. Канал╕╖! падлюки! нав╕ть хоч би який-небудь соус або печиво. Дармо╖ди! деруть т╕льки з про╖жджих. -С л у г а разом з Осипом прибира╓ й виносить тар╕лки. -Ява VII -Хлестаков, пот╕м Осип -Х л е с т а к о в. Справд╕, начебто й не ╖в; т╕льки-но розохотився. Якби др╕бн╕, послати б на базар та купити хоч булку. -О с и п (входить). Там чогось городничий при╖хав, д╕зна╓ться й пита╓ про вас. -Х л е с т а к о в (злякавшись). От тоб╕ й на! Отаке стерво трактирник, встиг уже поскаржитися! Що, коли справд╕ в╕н потягне мене в тюрму? Що ж? Коли благородним чином, я, хай уже... н╕, н╕, не хочу! там у м╕ст╕ тиняються оф╕цери й народ, а я, як навмисне, задав тону й переморгнувся з одн╕╓ю купецькою дочкою... Н╕, не хочу... Та що в╕н, як в╕н см╕╓, справд╕? Що я йому, х╕ба купець чи рем╕сник? (Бадьориться й випробову╓ться). Та я йому просто скажу: <Як ви см╕╓те, як ви...> (Коло дверей крутиться ручка; Хлестаков бл╕дне ╕ з╕щулю╓ться). -Ява VIII -Хлестаков, Городничий та Добчинський. -(Городничий, ув╕йшовши, зупиня╓ться. Обидва з переляком дивляться к╕лька хвилин один на одного, вирячивши оч╕). -Г о р о д н и ч и й (трохи п╕дбадьорившись та простягши руки по швах). Бажаю доброго здоров'я! -Х л е с т а к о в (вклоня╓ться). Мо╓ шанування. -Г о р о д н и ч и й. Вибачте. -Х л е с т а к о в. Н╕чого... -Г о р о д н и ч и й. Обов'язок м╕й, як градоначальника тутешнього м╕ста, дбати про те, щоб про╖жджим ╕ вс╕м благородним людям н╕яких утиск╕в... -Х л е с т а к о в (спочатку трохи за╖ку╓ться, але нак╕нець говорить голосно). Та що ж робити?.. Я не винен... Я, ╖й-богу, сплачу... Мен╕ пришлють ╕з села. (Бобчинський вигляда╓ з дверей). В╕н б╕льше винен: яловичину мен╕ пода╓ таку тверду, як колода; а суп - в╕н чорт зна╓, чого хлюпнув туди, я мусив вилити його за в╕кно. В╕н мене морить голодом ц╕ дн╕... чай такий химерний: смердить рибою, а не ча╓м. За що ж я... От новина! -Г о р о д н и ч и й (тороп╕ючи). Вибачте, я, б╕гме, не винен. На базар╕ в мене яловичина завжди добра. Привозять холмогорськ╕ купц╕, люди тверез╕ й повед╕нки хорошо╖. Я вже й не знаю, зв╕дки в╕н бере таку. А коли що не так, то... Дозвольте мен╕ запропонувати вам пере╖хати зо мною на ╕ншу квартиру. -Х л е с т а к о в. Н╕, не хочу! Я знаю, що значить на ╕ншу квартиру: тобто - в тюрму. Та яке ви ма╓те право? Та як ви см╕╓те?.. Та ось я... Я служу в Петербурз╕. (Бадьориться). Я, я, я... -Г о р о д н и ч и й (наб╕к). О, господи ти боже, який сердитий! Про все д╕знався, все розказали проклят╕ купц╕! -Х л е с т а к о в (хоробрячись). Та от ви хоч тут з ус╕╓ю сво╓ю командою - не п╕ду. Я просто до м╕н╕стра! (Стука╓ кулаком по столу). Що ви? що ви? -Г о р о д н и ч и й (виструнчившись ╕ тремтячи вс╕м т╕лом). Згляньтесь, не занапаст╕ть! Ж╕нка, д╕ти маленьк╕... не зроб╕ть нещасною людину. -Х л е с т а к о в. Н╕, я не хочу. От ╕ще! мен╕ яке д╕ло? Через те, що у вас ж╕нка й д╕ти, я повинен ╕ти в тюрму, от прекрасно! (Бобчинський вигляда╓ в двер╕ й злякано хова╓ться). Н╕, дякую красно, не хочу. -Г о р о д н и ч и й (тремтячи). Через недосв╕дчен╕сть, ╖й-богу, через недосв╕дчен╕сть. Недостатн╕сть статк╕в... Сам╕ з вашо╖ ласки пом╕ркуйте: казенно╖ платн╕ не вистача╓ дав╕ть на чай та цукор. Якщо ж ╕ були як╕ хабар╕, то т╕льки др╕бниця: до столу чого-небудь, та на пару одягу. Щождо унтер-оф╕церсько╖ вдови, яка живе з купецтва, яку я н╕бито вибив, то це наклеп, ╖й-богу, наклеп. Це вигадали лиход╕╖ мо╖; це такий народ, що на життя мо╓ ладн╕ замах учинити. -Х л е с т а к о в. Та що? мен╕ нема н╕якого д╕ла до них... (У роздум╕). Я не знаю, однак, нав╕що ви говорите про лиход╕╖в або про якусь унтер-оф╕церську вдову... Унтер-оф╕церська ж╕нка зовс╕м ╕нше, а мене ви не см╕╓те вис╕кти, до цього вам далеко... От ╕ще! дивись ти який!.. Я сплачу, сплачу грош╕, але в мене тепер нема... Я тому й сиджу тут, що в мене нема н╕ коп╕йки. -Г о р о д н и ч и й (наб╕к). О, тонка штука! Ач, куди метнув! якого туману напустив! розбери, хто хоче! Не зна╓ш, з якого боку ╕ взятися. Ну, та вже спробувати, хай там що! Хай буде, що буде, спробувати на щастя. (Вголос). Якщо ви справд╕ ма╓те потребу в грошах, або в чому ╕ншому, то я готовий служити цю хвилину. М╕й обов'язок допомагати про╖жджим. -Х л е с т а к о в. Дайте, дайте мен╕ позичково! Я зараз-таки розплачусь ╕з трактирником. Мен╕ б т╕льки карбованц╕в ╕з дв╕ст╕, або хоч нав╕ть ╕ менше. -Г о р о д н и ч и й (п╕дносячи пап╕рц╕). Р╕вно дв╕ст╕ карбованц╕в, хоч ╕ не труд╕ться л╕чити. -Х л е с т а к о в (беручи грош╕). Найщир╕ше дякую. Я вам ту ж мить пришлю ╖х ╕з села... у мене це враз... Я бачу, ви благородна людина... Тепер ╕нша справа. -Г о р о д н и ч и й (наб╕к). Ну, слава богу! грош╕ взяв. Д╕ло, зда╓ться, п╕де тепер гаразд. Я таки йому, зам╕сть двохсот, чотириста всунув. -X л е с т а к о в. Гей, Осипе! (Осип входить). Поклич сюди трактирного слугу! (До городничого ╕ Добчинського). А чого ж ви сто╖те? Зроб╕ть ласку, с╕дайте. (До Добчинського). С╕дайте, прошу вас. -Г о р о д н и ч и й. Н╕чого, ми й так посто╖мо. -Х л е с т а к о в. Зроб╕ть ласку, с╕дайте. Я тепер бачу ц╕лковиту одверт╕сть вашо╖ вдач╕ й прив╕тн╕сть; а то, скажу вам, я вже думав, що ви прийшли для того, щоб мене... (До Добчинського). С╕дайте! (Городничий ╕ Добчинський с╕дають. Бобчинський вигляда╓ в двер╕ й прислуха╓ться). -Г о р о д н и ч и й (наб╕к). Треба бути см╕лив╕шим. В╕н хоче, щоб вважали його ╕нкогн╕том. Гаразд, п╕дпустимо й ми баляндрас╕в, прикинемось, н╕би зовс╕м ╕ не зна╓мо, що в╕н за людина. (Вголос). Ми, проходжуючись у справах службових, от з Петром ╤вановичем Добчинським, тутешн╕м пом╕щиком, зайшли навмисне до гостиниц╕, щоб д╕знатися, чи добре тут утримують про╖жджих, бо я не так, як ╕нший городничий, якому н╕ до чого д╕ла нема; н╕, я, кр╕м служби, ще з християнсько╖ чолов╕колюбност╕ хочу, щоб усякого смертного добре приймали,- ╕ от наче в нагороду випадок дав таке при╓мне знайомство. -Х л е с т а к о в. Я теж сам дуже радий. Без вас я, скажу по правд╕, довго б просид╕в тут: зовс╕м не знав, чим заплатити. -Г о р о д н и ч и й (наб╕к). Егеж, розказуй! не знав, чим заплатити! (Вголос). Чи насм╕люсь спитати: куди ╕ в як╕ м╕сця ╖хати зволите? -Х л е с т а к о в. Я ╖ду в Саратовську губерн╕ю, у власне село. -Г о р о д н и ч и й (наб╕к, з обличчям, що набира╓ ╕рон╕чного виразу). В Саратовську губерн╕ю! Га? ╤ не почервон╕╓! О, та з ним бережи вуха! (Вголос). За добре д╕ло зволили взятись. Адже от про дорогу: кажуть, з одного боку, непри╓мност╕ щодо затримки з к╕ньми, але, з другого боку - розвага для ума. Адже, ви, гадаю, б╕льше для власно╖ при╓мност╕ ╖дете? -Х л е с т а к о в. Н╕, батечко мене виклика╓. Розсердився старий, що дос╕ н╕чого не вислужив у Петербурз╕. В╕н гада╓, що так от при╖хав, та зараз тоб╕ Володимира в петлицю й дадуть. Н╕, я б послав його самого поштовхатися в канцеляр╕ю. -Г о р о д н и ч и й (наб╕к). Прошу подивитись, яку ману пуска╓! ╕ старого батька припл╕в! (Уголос). ╤ на довгий час зволите ╖хати? -Х л е с т а к о в. Направду, не знаю. Адже м╕й батько впертий ╕ дурний, старий шкарбан, як колода. Я йому просто скажу: як хочете, я не можу жити без Петербурга. За що ж, справд╕, я повинен занапастити в╕к з мужиками? Тепер не т╕ потреби; душа моя прагне осв╕ти. -Г о р о д н и ч и й (наб╕к). Добре зав'язав вузлика. Бреше, бреше,- ╕ н╕де не об╕рветься. А який же непоказний, низенький, зда╓ться, н╕гтем би придушив його. Ну, та зажди! ти в мене проговоришся. Я тебе вже примушу б╕льше розказати! (Вголос). Справедливо зволили сказати. Що можна зробити в глушин╕? Адже от хоч би тут: ноч╕ не спиш, стара╓шся для в╕тчизни, не жал╕╓ш н╕чого, а нагорода нев╕домо ще, коли буде. (Огляда╓ к╕мнату). Зда╓ться, ця к╕мната трохи вогка? -Х л е с т а к о в. Кепська к╕мната, ╕ блощиц╕ так╕, яких я н╕де ще й не бачив: як собаки кусають. -Г о р о д н и ч и й. Скаж╕ть! такий осв╕чений г╕сть ╕ терпить, в╕д когож? - в╕д яких-небудь н╕кчемних блощиць, що ╖м ╕ на св╕т не сл╕д би родитися. Начебто й темно в ц╕й к╕мнат╕? -Х л е с т а к о в. Егеж, зовс╕м темно. Хазя╖н зав╕в звичку не давати св╕чок. ╤нод╕ що-небудь хочеться зробити, почитати, або спаде фантаз╕я скомпонувати що-небудь - не можу: темно, темно. -Г о р о д н и ч и й. Насм╕люсь просити вас... але н╕, я недостойний. -Х л е с т а к о в. А що? -Г о р о д н и ч и й. Н╕, н╕! недостойний, недостойний! -Х л е с т а к о в. Та що ж таке? -Г о р о д н и ч и й. Я б насм╕лився... У мене в дом╕ ╓ прекрасна к╕мната, ясна, спок╕йна... Але н╕, почуваю сам, що це вже занадто велика честь... Не розгн╕вайтесь - ╖й-богу, в╕д щирого серця запропонував. -Х л е с т а к о в. Навпаки, будь ласка, я з охотою. Мен╕ багато при╓мн╕ше в приватному дом╕, н╕ж у цьому шинку. -Г о р о д н и ч и й. А вже я такий буду радий! А вже як дружина зрад╕╓! У мене вже така вдача: гостинн╕сть з самого дитинства, особливо, якщо г╕сть осв╕чена людина. Не подумайте, щоб я казав це з лестощ╕в: н╕, не маю ц╕╓╖ вади, в╕д щирого серця кажу. -X л е с т а к о в. Щиро дякую. Я сам теж - я не люблю людей дволичних. Мен╕ дуже подоба╓ться ваша одверт╕сть ╕ прив╕тн╕сть, ╕ я б, скажу вам, б╕льше б н╕чого й не вимагав, як т╕льки виявляй мен╕ в╕ддан╕сть ╕ пошану, пошану й в╕ддан╕сть. -Ява IX -Т╕ ж сам╕ й трактирний слуга, супроводжуваний Осипом. Бобчинський вигляда╓ в двер╕. -С л у г а. Зволили кликати? -Х л е с т а к о в. Егеж; подай рахунок. -С л у г а. Я вже ото подав вам другий рахунок. -Х л е с т а к о в. Я вже не пам'ятаю тво╖х дурних рахунк╕в. Кажи: ск╕льки там? -С л у г а. Ви зволили першого дня взяти об╕д, а на другий день т╕льки закусили сьомгою ╕ пот╕м почали все в борг брати. -Х л е с т а к о в. Дурень! ╕ще почав вираховувати. Всього ск╕льки належить? -Г о р о д н и ч и й. Та ви не звольте турбуватися: в╕н п╕дожде. (До слуги). Забирайся геть, тоб╕ пришлють. -Х л е с т а к о в. А й так, ╕ це правда. (Хова╓ грош╕. Слуга п╕шов. У двер╕ вигляда╓ Бобчинський). -Ява X -Городничий, Хлестаков, Добчинський. -Г о р о д н и ч и й. Чи не буде таке ваше бажання оглянути тепер деяк╕ установи в нашому м╕ст╕, як от богоугодн╕ та ╕нш╕? -Х л е с т а к о в. А що там таке? -Г о р о д н и ч и й. А так, подивитесь, як у нас проходять справи... порядок який... Для подорожнього... -Х л е с т а к о в. З великою охотою, я готовий. (Бобчинський виставля╓ голову в двер╕). -Г о р о д н и ч и й. Також, якщо буде ваше бажання, зв╕дти до пов╕тово╖ школи, оглянути порядок, в якому викладаються в нас науки. -Х л е с т а к о в. Будь ласка, будь ласка. -Г о р о д н и ч и й. Пот╕м, якщо побажа╓те одв╕дати острог ╕ м╕ськ╕ тюрми - роздивитесь, як у нас тримають злочинц╕в. -Х л е с т а к о в. Та нав╕що ж тюрми? Вже краще ми оглянемо богоугодн╕ заклади. -Г о р о д н и ч и й. Як ваша ласка. Як ви ма╓те нам╕р, у сво╓му ек╕паж╕, чи разом зо мною на дрожках? -Х л е с т а к о в. Так, я краще з вами на дрожках по╖ду. -Г о р о д н и ч и й (до Добчинського). Ну, Петре ╤вановичу, вам тепер нема м╕сця. -Д о б ч и н с ь к и й. Н╕чого, я так. -Г о р о д н и ч и й (тихо до Добчинського). Слухайте: ви поб╕ж╕ть, та б╕гом, щонайшвидше, ╕ в╕днес╕ть дв╕ записки: одну в богоугодну установу Земляниц╕, а другу ж╕нц╕. (До Хлестакова). Чи насм╕люсь я попросити дозволу написати у ваш╕й присутност╕ один рядок дружин╕, щоб вона приготувалася прийняти поважного гостя? -Х л е с т а к о в. Та нав╕що ж?.. А вт╕м, тут ╕ чорнило, т╕льки паперу - не знаю... Х╕ба що на цьому рахунку? -Г о р о д н и ч и й. Я тут напишу. (Пише, ╕ в той самий час говорить про себе). А от подивимось, як п╕де д╕ло п╕сля фриштику21 та пляшки товстопузки! Та ╓ в нас губернська мадера: непоказна на вигляд, а слона повалить з н╕г. Т╕льки б мен╕ д╕знатись, що в╕н таке! ╕ в як╕й м╕р╕ треба його побоюватись. (Написавши, в╕дда╓ Добчинському, що п╕дходить до дверей, але в цей час двер╕ обриваються, ╕ Бобчинський, що п╕дслухував з того боку, летить разом з ними на сцену. Вс╕ скрикують. Бобчинський п╕дводиться). -Х л е с т а к о в. Що? чи не забились ви де-небудь? -Б о б ч и н с ь к и й. Н╕чого, н╕чого, без н╕якого пошкодження, т╕льки поверх носа невеличкий шльопанець! Я заб╕жу до Христ╕ана ╤вановича: у нього ╓ пластир такий, так от воно й минеться. -Г о р о д н и ч и й (роблячи Бобчинському док╕рливий знак, до Хлестакова). Це н╕чого. Прошу найщир╕ше, будь ласка! А слуз╕ вашому я скажу, щоб перен╕с чемодани. (До Осипа). Ти, любий м╕й, перенеси все до мене, до городничого - тоб╕ всякий покаже. Прошу найщир╕ше! (Пропуска╓ наперед Хлестакова ╕ ступа╓ за ним, але, обернувшись каже з докором Бобчинському). Ну й ви! не знайшли ╕ншого м╕сця впасти! ╤ простягся, як чорт зна╓, що таке. (Виходить; за ним Бобчинський. Зав╕са опуска╓ться). -Д╕я третя -К╕мната першо╖ д╕╖. -Ява ╤ -Анна Андр╕╖вна, Мар╕я Антон╕вна (стоять б╕ля в╕кна в тих самих позах). -А н н а  А н д р ╕ ╖ в н а. Ну, от, уже ц╕лу годину дожида╓мось, а все ти ╕з сво╖м дурним ман╕женням: зовс╕м одяглась, н╕! ще треба порпатись... Не слухати б ╖╖ зовс╕м. Отака досада! як навмисно, н╕ душ╕! начебто вимерло все. -М а р ╕ я  А н т о н ╕ в н а. Та, ╖й-богу, мамуню, через хвилини дв╕ про все д╕зна╓мося. Вже скоро Авдотя повинна прийти. (Вдивля╓ться у в╕кно ╕ скрику╓). Ой, мамуню, мамуню! хтось ╕де, он у к╕нц╕ вулиц╕. -А н н а  А н д р ╕ ╖ в н а. Де йде? У тебе в╕чно як╕-небудь фантаз╕╖. Ну, так, ╕де. Хто ж це йде? Невеличкий на зр╕ст... у фраку... Хто ж це? Га? Це, одначе, досадно! Хто ж би це такий був? -М а р ╕ я  А н т о н ╕ в н а. Це Добчинський, мамуню. -А н н а  А н д р ╕ ╖ в н а. Який Добчинський! Тоб╕ завжди враз уявиться таке... Зовс╕м не Добчинський. (Маха╓ хусткою). Гей, ход╕ть сюди! швидше! -М а р ╕ я  А н т о н ╕ в н а. Справд╕, мамуню, Добчинський. -А н н а  А н д р ╕ ╖ в н а. Ну, от, навмисне, щоб т╕льки посперечатись. Кажуть тоб╕ - не Добчинський. -М а р ╕ я  А н т о н ╕ в н а. А що? а що, мамуню? Бачите, що Добчинський. -А н н а  А н д р ╕ ╖ в н а. Ну, так, Добчинський, тепер я бачу,- чого ж ти спереча╓шся? (Кричить у в╕кно). Швидше, швидше! ви повол╕ йдете. Ну, що, де вони? Га? Та каж╕ть же зв╕дти, однаково. Що? Дуже строгий? Га? А чолов╕к, чолов╕к? (Трохи в╕дступивши в╕д в╕кна, з досадою). Такий дурний: доти, поки не ув╕йде до к╕мнати, н╕чого не розкаже! -Ява II -Т╕ сам╕ й Добчинський. -А н н а  А н д р ╕ ╖ в н а. Ну, скаж╕ть, будь ласка: ну, чи не сов╕сно? Я на вас т╕льки й покладалась, як на порядну людину: вс╕ враз поб╕гли, ╕ ви туди ж за ними! ╕ я от н╕ в╕д кого дос╕ пуття не доб'юсь. Чи не соромно вам? Я у вас хрестила вашого Ван╕чку ╕ Л╕зоньку, а ви он як зо мною повелися! -Д о б ч и н с ь к и й. ╥й-богу, кумонько, так б╕г засв╕дчити пошану, що не можу духу одвести. Мо╓ шанування, Мар╕╓ Антон╕вно! -М а р ╕ я  А н т о н ╕ в н а. Здрастуйте, Петре ╤вановичу! -А н н а  А н д р ╕ ╖ в н а. Ну, що? Ну, розказуйте: що ╕ як там? -Д о б ч и н с ь к и й. Антон Антонович прислав вам записочку. -А н н а  А н д р ╕ ╖ в н а. Ну, та хто в╕н такий? генерал? -Д о б ч и н с ь к и й. Н╕, не генерал, а не поступиться генералов╕: така осв╕та й поважн╕ вчинки. -А н н а  А н д р ╕ ╖ в н а. А! то це той самий, про якого було писано чолов╕ков╕. -Д о б ч и н с ь к и й. Справжн╕й. Я це перший виявив разом з Петром ╤вановичем. -А н н а  А н д р ╕ ╖ в н а. Ну, розкаж╕ть: що ╕ як? -Д о б ч и н с ь к и й. Та, хвалити бога, все добре. Спочатку в╕н зустр╕в був Антона Антоновича трохи суворо, егеж; сердився ╕ казав, що ╕ в гостиниц╕ все негаразд, ╕ до нього не по╖де, ╕ що в╕н не хоче сид╕ти за нього в тюрм╕; але пот╕м, як д╕знався про безневинн╕сть Антона Антоновича та як ближче розговорився з ним, одразу перем╕нив думки ╕, хвалити бога, все п╕шло добре. Вони тепер по╖хали оглядати богоугодн╕ заклади... А то, скажу вам, уже Антон Антонович думали, чи не було та╓много доносу; я сам теж перестрахнувся трошки. -А н н а  А н д р ╕ ╖ в н а. Та вам ото чого боятись? ви ж бо не служите. -Д о б ч и н с ь к и й. Та так, зна╓те, коли вельможа говорить, почува╓ш страх. -А н н а  А н д р ╕ ╖ в н а. Ну, що ж... це все, однак, дурниц╕. Розкаж╕ть: який в╕н ╕з себе? що - старий чи молодий? -Д о б ч и н с ь к и й. Молодий, юнак, рок╕в двадцяти трьох; а говорить зовс╕м так, як старий. <Будь ласка>, каже, <я по╖ду: туди, ╕ туди...> (розмаху╓ руками) так ото все гарно. <Я>, каже, <╕ написати, ╕ почитати люблю; але перешкоджа╓, що в к╕мнат╕>, каже, <трошки темно>. -А н н а  А н д р ╕ ╖ в н а. А з себе який в╕н: брюнет чи блондин? -Д о б ч и н с ь к и й. Н╕, б╕льше шантрет22, ╕ оч╕ так╕ бистр╕, як зв╕рятка, аж бентежать. -А н н а  А н д р ╕ ╖ в н а. Що тут пише в╕н мен╕ в записц╕? (Чита╓). <Сп╕шу тебе пов╕домити, серденько, що становище мо╓ було вельми сумне; але, покладаючись на милосердя боже, за два солон╕ ог╕рки особливо ╕ п╕впорц╕╖ ╕кри карбованець двадцять п'ять коп╕йок...> (Спиня╓ться). Я н╕чого не розум╕ю: до чого ж тут солон╕ ог╕рки та ╕кра? -Д о б ч и н с ь к и й. А, це Антон Антонович писали на чорновому папер╕ заради швидкост╕: там якийсь рахунок був написаний. -А н н а  А н д р ╕ ╖ в н а. А, так, справд╕. (Чита╓ дал╕). <Але, покладаючись на милосердя боже, зда╓ться, все п╕де на добрий к╕нець. Приготуй якнайшвидше к╕мнату для поважного гостя, ту, що викле╓на жовтими шпалерами; до об╕ду додавати не турбуйся, бо закусимо в богоугодному заклад╕, в Артем╕я Филиповича, а вина звели якнайб╕льше; скажи купцев╕ Абдул╕ну, щоб прислав найкращого; а н╕, то я перекидаю весь його погреб. Ц╕луючи, серденько, твою ручку, зостаюсь тв╕й Антон Сквозник-Дмухановський...> Ох, боже м╕й! Це, одначе ж, треба швидше! Гей, хто там? Мишко! -Д о б ч и н с ь к и й (б╕жить ╕ кричить у двер╕). Мишко! Мишко! Мишко! (Мишко входить). -А н н а  А н д р ╕ ╖ в н а. Послухай: б╕жи до купця Абдул╕на... зажди, я дам тоб╕ записочку (с╕да╓ до стола, пише записку ╕ заразом говорить), цю записочку ти в╕ддай кучеров╕ Сидоров╕, щоб в╕н поб╕г з нею до купця Абдул╕на й прин╕с зв╕дти вина. А сам п╕ди зараз прибери якнайкраще оту к╕мнату для гостя. Там поставиш л╕жко, рукомийник та ╕нше. -Д о б ч и н с ь к и й. Ну, Анно Андр╕╖вно, я поб╕жу тепер швиденько подивитись, як там в╕н огляда╓. -А н н а  А н д р ╕ ╖ в н а. ╤д╕ть, ╕д╕ть! я не тримаю вас. -Ява ╤╤╤ -Анна Андр╕╖вна ╕ Мар╕я Антон╕вна. -А н н а  А н д р ╕ ╖ в н а. Ну, Машенько, нам треба тепер взятись до туалету. В╕н столична штучка: боже борони, щоб чого-небудь не висм╕яв. Тоб╕ найпристойн╕ше одягти твою блакитну сукню з др╕бними оборками. -М а р ╕ я  А н т о н ╕ в н а. Ф╕, мамуню, блакитне! Мен╕ зовс╕м не подоба╓ться: ╕ Ляпк╕на-Тяпк╕на ходить у блакитному, ╕ дочка Земляники теж у блакитному. Н╕, краще я надягну барвисте. -А н н а  А н д р ╕ ╖ в н а. Барвисте!.. Справд╕, говориш - аби т╕льки наперек╕р. Воно тоб╕ буде куди краще, бо я хочу надягти палеве: я дуже люблю палеве. -М а р ╕ я  А н т о н ╕ в н а. Ой, мамуню, вам не личить палеве. -А н н а  А н д р ╕ ╖ в н а. Мен╕ палеве не личить? -М а р ╕ я  А н т о н ╕ в н а. Не личить; я що завгодно даю, не личить: для цього треба, щоб оч╕ були зовс╕м темн╕. -А н н а  А н д р ╕ ╖ в н а. Ото добре! а в мене оч╕ х╕ба не темн╕? щонайтемн╕ш╕. Як╕ дурниц╕ говорить! Як же не темн╕, коли я й ворожу про себе завжди на трефову даму? -М а р ╕ я  А н т о н ╕ в н а. Ай, мамуню! ви б╕льше чирвова дама. -А н и а Андр╕╖вна. Дурниц╕, ц╕лковит╕ дурниц╕. Я н╕коли не була чирвова дама. (Поквапливо йде разом з Мар╕╓ю Антон╕вною ╕ говорить за сценою.) Отаке раптом уявиться! чирвова дама! Бог зна╓, що таке! (П╕сля виходу ╖х розчиняються двер╕, ╕ Мишко викида╓ з них см╕ття. З других дверей виходить Осип з чемоданом на голов╕). -Ява IV -Мишко ╕ Осип. -О с и п. Куди тут? -М и ш к о. Сюди, дяденьку, сюди! -О с и п. Зажди, перше дай в╕дпочити. Ох ти, б╕долашне життя! На порожн╓ черево всяка ноша зда╓ться важкою. -М и ш к о. Що, дяденьку, скаж╕ть: скоро буде генерал? -О с и п. Який генерал? -М и ш к о. Та пан ваш. -О с и п. Пан? та який в╕н генерал? -М и ш к о. А х╕ба не генерал? -О с и п. Генерал, та т╕льки з ╕ншого боку. -М и ш к о. Що ж це, б╕льше чи менше за справжнього генерала? -О с и п. Б╕льше. -М и ш к о. Бач ти як! то ж бо в нас метушню зд╕йняли. -О с и п. Послухай, хлопче: ти, я бачу, моторний паруб╕йко; приготуй-но там чого-небудь попо╖сти! -М и ш к о. Та для вас, дяденьку, ще н╕чого не готове. Просто╖ страви ви не будете ╖сти, а от, як пан ваш сяде за ст╕л, то й вам т╕╓╖ ж страви дадуть. -О с и п. Ну, а з простого ото що у вас ╓? -М и ш к о. Капусняк, каша та пироги. -О с и п. Давай ╖х, капусняк, кашу та пироги! Н╕чого, все будемо ╖сти. Ну, понес╕мо чемодан. Що, там другий вих╕д ╓? -М и ш к о. ╢. (Обидва несуть чемодан до б╕чно╖ к╕мнати). -Ява V -Квартальн╕ одчиняють обидв╕ половинки дверей. Входить Хлестаков; за ним городничий, дал╕ попечитель богоугодних заклад╕в, доглядач шк╕л, Добчинський ╕ Бобчинський з пластирем на нос╕. Городничий показу╓ квартальним на п╕длоз╕ пап╕рець - вони б╕жать ╕ п╕д╕ймають його, штовхаючи один одного, хапаючись. -Х л е с т а к о в. Хорош╕ заклади. Мен╕ подоба╓ться, що у вас показують про╖жджим усе в м╕ст╕. В ╕нших м╕стах мен╕ н╕чого не показували. -Г о р о д н и ч и й. В ╕нших м╕стах, насм╕люсь допов╕сти вам, градоправител╕ ╕ чиновники б╕льше турбуються про свою, тобто, користь; а тут, можна сказати, нема╓ ╕ншого помислу, кр╕м того, щоб благод╕янням ╕ невсипущ╕стю заслужити увагу начальства. -Х л е с т а к о в. Сн╕данок був дуже добрий; я зовс╕м об'╖вся. Що, у вас кожного дня бува╓ такий? -Г о р о д н и ч и й. Навмисно для такого при╓много гостя. -Х л е с т а к о в. Я люблю попо╖сти. Адже на те живеш, щоб зривати кв╕ти насолоди. Як називалась та риба? -А р т е м ╕ й Ф и л и п о в и ч (п╕дб╕гаючи). Лабардан23. -Х л е с т а к о в. Дуже смачна. Де це ми сн╕дали? в л╕карн╕, чи що? -А р т е м ╕ й  Ф и л и п о в и ч. А так, у богоугодному заклад╕. -Х л е с т а к о в. Пам'ятаю, пам'ятаю, там стояли л╕жка. А хвор╕ видужали? там ╖х, зда╓ться, не багато. -А р т е м ╕ й  Ф и л и п о в и ч. Чолов╕ка з десять залишилось, не б╕льше; а ╕нш╕ вс╕ видужали. Це вже так заведено, такий порядок. З того часу, як я перебрав начальство,- може, вам здасться нав╕ть неймов╕рним,- вс╕, як мухи, видужують. Хворий не встигне ув╕йти до лазарету, як уже здоровий; ╕ не ст╕льки медикаментами, ск╕льки чесн╕стю ╕ порядком. -Г о р о д н и ч и й. Вже який, насм╕люсь допов╕сти вам, запаморочливий обов'язок градоначальника! ск╕льки лежить усяких справ щодо само╖ чистоти, лагодження, направи... одне слово, найрозумн╕ша людина натрапила б на труднощ╕, але, дякувати богу, все йде добре. ╤нший городничий, звичайно, дбав би про сво╖ вигоди; але, чи в╕рите, що нав╕ть, як ляга╓ш спати, все дума╓ш: <господи боже ти м╕й, як би так улаштувати, щоб начальство побачило мою в╕ддан╕сть ╕ було вдоволене?!> Чи нагородить воно, чи н╕, звичайно, його воля, принаймн╕ я буду спок╕йний у серц╕. Коли в м╕ст╕ у всьому порядок, вулиц╕ заметено, арештант╕в добре тримають, п'яниць мало... то чого ж мен╕ б╕льше? ╥й-богу, ╕ пошани н╕яко╖ не хочу. Воно, звичайно, привабливо, але проти доброчинност╕ все прах ╕ су╓та. -А р т е м ╕ й  Ф и л и п о в и ч (наб╕к). Ото, дурисв╕т, як розпису╓. Дав же бог такий дар! -Х л е с т а к о в. Це правда. Я, скажу вам, сам люблю ╕нод╕ замудруватись: ╕ншого разу прозою, а ╕ншого й в╕ршики викинуться. -Б о б ч и н с ь к и й (до Добчинського). Справедливо, все справедливо, Петре ╤вановичу! Зауваження так!... видно, що наук навчався. -Х л е с т а к о в. Скаж╕ть, будь ласка, чи нема у вас яких-небудь розваг, товариств, де б можна було, наприклад, пограти в карти? -Г о р о д н и ч и й (наб╕к). Еге, зна╓мо, голубчику, в чий город кам╕нц╕ кидають. (Вголос). Боже борони! тут ╕ чутки нема про так╕ товариства. Я карт ╕ в руки н╕коли не брав; нав╕ть не знаю, як грати в от╕ карти. Дивитись не м╕г на них байдуже: ╕ якщо трапиться побачити отак якого-небудь бубнового короля або що-небудь ╕нше, то така огида охоплю╓, що просто плюнеш. Раз якось трапилося, забавляючи д╕тей, поставив будку з карт, та п╕сля того ц╕лу н╕ч снились проклят╕. Бог з ними! Як можна, щоб такий дорогоц╕нний час марнувати на них? -Л у к а  Л у к и ч (наб╕к). А в мене виграв, падлюка, ще позавчора сто карбованц╕в... -Г о р о д н и ч и й. Краще ж я зуживу цей час на користь державну. -Х л е с т а к о в. Ну, н╕, ви це вже даремно, одначе ж... Все залежить в╕д того, як хто дивиться на р╕ч. Якщо, наприклад, хто-небудь забасту╓, тод╕, як треба гнути трьох р╕жк╕в24... ну, тод╕, звичайно... Н╕, не каж╕ть; ╕нод╕ дуже вабить пограти. -Ява VI -Т╕ сам╕, Анна Андр╕╖вна та Мар╕я Антон╕вна. -Г о р о д н и ч и й. Насм╕люсь познайомити з родиною мо╓ю: дружина ╕ дочка. -Х л е с т а к о в (вклоняючись). Який я щасливий, пан╕, що маю в сво╓му род╕ при╓мн╕сть вас бачити. -А н н а  А н д р ╕ ╖ в н а. Нам ще б╕льш при╓мно бачити таку особу. -Х л е с т а к о в (хизуючись). Даруйте, пан╕, зовс╕м навпаки: мен╕ ще при╓мн╕ше. -А н н а  А н д р ╕ ╖ в н а. Як можна! Ви це так зволите говорити для компл╕менту. Прошу вас с╕дати. -Х л е с т а к о в. Коло вас стояти вже ╓ щастя; а вт╕м, якщо ви вже так неодм╕нно хочете, я сяду. Який я щасливий, що, нарешт╕, сиджу коло вас. -А н н а  А н д р ╕ ╖ в н а. Даруйте, я н╕як не см╕ю взяти на себе... Я гадаю, вам п╕сля столиц╕ вояжування25 здалося дуже непри╓мним. -Х л е с т а к о в. Надзвичайно непри╓мне. Звикши жити, comprenez vous26, у блискучому товариств╕ та враз опинитися в дороз╕; брудн╕ трактири, п╕тьма неуцтва... Якби, скажу вам, не такий випадок, який мене... (погляда╓ на Анну Андр╕╖вну ╕ хизу╓ться перед нею) так винагородив за все... -А н н а  А н д р ╕ ╖ в н а. Справд╕-бо, як вам повинно бути непри╓мно. -Х л е с т а к о в. А вт╕м, пан╕, в цю хвилину мен╕ дуже при╓мно. -А н н а  А н д р ╕ ╖ в н а. Як можна! Ви робите мен╕ велику честь. Я цього не заслуговую. -Х л е с т а к о в. Чому ж не заслугову╓те? Ви, пан╕, заслугову╓те. -А н н а  А н д р ╕ ╖ в н а. Я живу на сел╕... -Х л е с т а к о в. Так, село, зрештою, теж ма╓ сво╖ пагорбки, струмки... Ну, зв╕сно, хто ж пор╕вня╓ з Петербургом! Ех, Петербург! яке життя, справд╕! Ви, може, дума╓те, що я т╕льки переписую; н╕, начальник в╕дд╕лу зо мною на дружн╕й ноз╕. Отак ударить по плечу: <Приходь, брат╕ку, об╕дати!> Я т╕льки на дв╕ хвилини заходжу до департаменту, для того т╕льки, щоб сказати: це ось так, це ось так. А там уже чиновник для письма, отакий щур, пером т╕льки тр, тр... заходився писати. Хот╕ли були нав╕ть мене колезьким асесором зробити, та, думаю, нав╕що. ╤ сторож летить ще на сходах за мною ╕з щ╕ткою: <Дозвольте, ╤ване Олександровичу, я вам>, каже, <чоботи почищу>. (До городничого). Чого ви, панове, сто╖те? Будь ласка, с╕дайте! -Г о р о д н и ч и й. Чин такий, що ще можна постояти. -А р т е м ╕ й  Ф и л и п о в и ч. Ми посто╖мо. -Л у к а  Л у к и ч. Не звольте турбуватися! -Х л е с т а к о в. Без чин╕в, прошу с╕дати. (Городничий ╕ вс╕ с╕дають). Я не люблю церемон╕╖. Навпаки, я нав╕ть стараюсь, стараюсь прослизнути непом╕тно. Але н╕як не можна сховатись, н╕як не можна! Т╕льки вийду куди-небудь, вже й кажуть: <Он>, кажуть, <╤ван Олександрович ╕де!>. А одного разу мене вважали нав╕ть за головнокомандувача: солдати вискочили з гауптвахти ╕ зробили рушницею. Пот╕м уже оф╕цер, який мен╕ дуже знайомий, каже мен╕: <Ну, брат╕ку, ми тебе зовс╕м вважали за головнокомандувача>. -А н н а  А н д р ╕ ╖ в н а. Скаж╕ть-но, як! -Х л е с т а к о в. Та мене вже скр╕зь знають... З гарненькими актрисами знайомий. Я ж бо теж р╕зн╕ водев╕льчики... Л╕тератор╕в часто бачу. З Пушк╕ним на дружн╕й ноз╕. Бувало часто кажу йому: <Ну, що, брат Пушк╕н?> - <Та так, брат>, в╕дпов╕да╓ бувало: <так якось усе...> Великий ориг╕нал. -А н н а  А н д р ╕ ╖ в н а. То ви й пишете? Як це, мабуть, при╓мно письменников╕. Ви, певно, ╕ в журнали вм╕шу╓те? -Х л е с т а к о в. Так, ╕ в журнали вм╕шую. Мо╖х, зрештою, багато ╓ твор╕в: Одруження Ф╕гаро, Роберт Диявол, Норма. Уже й назв нав╕ть не пам'ятаю. ╤ все принаг╕дно: я не хот╕в писати, але театральна дирекц╕я каже: <Будь ласка, брат╕ку, напиши що-небудь>. Думаю соб╕: <Хай уже так, будь ласка, брат╕ку>. ╤ тут-таки в один веч╕р, зда╓ться, все написав, ус╕х вразив. У мене легк╕сть надзвичайна в думках. Усе оте, що було п╕д ╕м'ям барона Брамбеуса, Фрегат Над╕╖ ╕ Московський Телеграф27, все це я написав. -А н н а  А н д р ╕ ╖ в н а. Скаж╕ть, то це ви були Брамбеус? -Х л е с т а к о в. Якже, я ╖м ус╕м виправляю в╕рш╕. Мен╕ См╕рд╕н да╓ за це сорок тисяч28. -А н н а  А н д р ╕ ╖ в н а. То, певно, ╕ Юр╕й Милославський ваш тв╕р? -X л е с т а к о в. Так, це м╕й тв╕р. -А н н а  А н д р ╕ ╖ в н а. Я зразу догадалась. -М а р ╕ я  А н т о н ╕ в н а. Ах, мамуню, там написано, що це п. Загоск╕на тв╕р. -А н н а  А н д р ╕ ╖ в н а. Ну, от: я й знала, що нав╕ть тут будеш сперечатися. -Х л е с т а к о в. Ах, так, це правда: це, справд╕, Загоск╕на; а ╓ ╕нший Юр╕й Милославський, так той уже м╕й29. -А н н а  А н д р ╕ ╖ в н а. Ну, це, певно, я ваш читала. Як гарно написано! -Х л е с т а к о в. Я, скажу вам, з л╕тератури живу. В мене д╕м перший у Петербурз╕. Так уже й в╕домий: д╕м ╤вана Олександровича. (Звертаючись до вс╕х). Зроб╕ть ласку, панове, якщо будете в Петербурз╕, прошу, прошу до мене. Я ж бо теж бали влаштовую. -А н н а  А н д р ╕ ╖ в н а. Я думаю, з яким там смаком ╕ пишн╕стю влаштовуються бали! -Х л е с т а к о в. Просто, не говор╕ть. На стол╕, наприклад, кавун - на с╕мсот карбованц╕в кавун. Суп у кастрюльц╕ просто на пароплав╕ при╖хав з Парижа30; в╕дкриють накривку - пара, як╕й под╕бно╖ не можна в╕дшукати в природ╕. Я всякий день на балах. Там у нас ╕ в╕ст уже св╕й склався: м╕н╕стр закордонних справ, французький посланик, англ╕йський, н╕мецький посланик ╕ я. ╤ вже так утомишся, граючи, що просто н╕ на що не схоже. Як виб╕жиш сходами до себе на четвертий поверх - скажеш т╕льки кухарц╕: <На, Маврушко, шинель...> Що ж я брешу - я й забув, що живу в бельетаж╕. У мене сам╕ сходи коштують... А ц╕каво заглянути до мене в прихожу, коли я ще не прокинувся: графи та княз╕ товчуться ╕ дзижчать там, як джмел╕, т╕льки й чутно: Ж...Ж...Ж... ╤ншим разом ╕ м╕н╕стр... (Городничий та ╕нш╕ боязко встають з сво╖х ст╕льц╕в). Мен╕ нав╕ть на пакетах пишуть: ваше превосходительство. Одного разу я нав╕ть керував департаментом. ╤ дивно: директор по╖хав - куди по╖хав, нев╕домо. Ну, натурально, почались балачки: як, що, кому заступити посаду? Багато з генерал╕в знаходилось охочих та брались, але п╕д╕йдуть бувало,- н╕, мудра р╕ч. Зда╓ться, ╕ легко на вигляд, а роздивишся - просто чорт забери! Пот╕м бачать, нема чого робити - до мене. ╤ ту ж хвилину по вулицях кур'╓ри, кур'╓ри, кур'╓ри... можете уявити соб╕, тридцять п'ять тисяч самих кур'╓р╕в! Яке становище, я питаю? <╤ване Олександровичу, ╕д╕ть департаментом керувати!> Я скажу вам, трохи зн╕яков╕в, вийшов у халат╕; хот╕в одмовитись, але думаю, д╕йде до царя, ну, та й послужний список теж... <Будь ласка, панове, я приймаю посаду, я приймаю>, кажу, <хай так>, кажу, <я приймаю, т╕льки вже в мене: н╕-н╕-н╕! в мене вже ╜ав не лови! я вже...> ╤ справд╕ бувало, як проходжу через департамент,- просто землетрус, все дрижить ╕ труситься, як лист. (Городничий та ╕нш╕ трусяться в╕д страху; Хлестаков горячиться б╕льше). О! я жартувати не люблю! Я ╖м ус╕м завдав страху. Мене сама державна рада бо╖ться. Та що, справд╕? Я такий! я не подивлюсь н╕ на кого... я кажу вс╕м: <Я сам себе знаю, сам>. Я скр╕зь, скр╕зь. У палац кожен день ╖жджу. Мене завтра ж поставлять в╕дразу на фельдмарш... (П╕дковзу╓ться ╕ мало не гепа╓ться на п╕длогу, але його шанобливо п╕дтримують чиновники). -Г о р о д н и ч и й (п╕дходячи ╕ трусячись ус╕м т╕лом, силку╓ться вимовити). А ва-ва-ва... ва... -Х л е с т а к о в (швидким уривчастим голосом). Що таке? -Г о р о д н и ч и й. А ва-ва-ва... ва... -Х л е с т а к о в (таким самим голосом). Не розберу н╕чого, все дурниц╕. -Г о р о д н и ч и й. Ва-ва-ва... шество, превосходительство, чи не накажете в╕дпочити?.. от ╕ к╕мната, ╕ все, що треба. -Х л е с т а к о в. Дурниц╕ - в╕дпочити. Будь ласка, я ладен в╕дпочити. Сн╕данок у вас, панове, добрий... я задоволений, я задоволений. (З декламац╕╓ю). Лабардан! лабардан! (Входить до боково╖ к╕мнати, за ним городничий). -Ява VII -Т╕ сам╕, кр╕м Хлестакова ╕ городничого. -Б о б ч и н с ь к и й (до Добчинського). Ось це, Петре ╤вановичу, людина! Ось воно, що значить людина! Ск╕льки живу, не був у присутност╕ тако╖ важно╖ персони, мало не вмер в╕д страху. Як ви дума╓те, Петре ╤вановичу, хто в╕н такий, м╕ркуючи щодо чину? -Д о б ч и н с ь к и й. Я думаю, мало не генерал. -Б о б ч и н с ь к и й. А я так думаю, що генерал ╕ п╕дметки його не вартий; а якщо генерал, то х╕ба що сам генерал╕симус. Чули: державну ото раду як притиснув? Ход╕мо, розкажемо скор╕ш Амосов╕ Федоровичу та Коробк╕ну. Прощайте, Анна Андр╕╖вно! -Д о б ч и н с ь к и й. Прощайте, кумонько. (Обидва виходять). -А р т е м ╕ й  Ф и л и п о в и ч (до Луки Лукича). Страшно нав╕ть; а чого, ╕ сам не зна╓ш. А ми нав╕ть ╕ не в мундир╕. Ну, що, як проспиться, та до Петербурга махне донесення? (Виходить у задум╕ разом ╕з доглядачем шк╕л, сказавши): Прощайте, пан╕! -Ява VIII -Анна Андр╕╖вна ╕ Мар╕я Антон╕вна. -А н н а  А н д р ╕ ╖ в н а. Ой, який при╓мний! -М а р ╕ я  А н т о н ╕ в н а. Ах, красунчик! -А н н а  А н д р ╕ ╖ в н а. Але яке дел╕катне поводження! зразу можна побачити столичну штучку. В╕тання ╕ все не таке... Ох, як гарно! Я страх люблю таких юнак╕в! Я, просто, в нестям╕. Я, одначе ж, йому дуже сподобалась: я пом╕тила - все на мене поглядав. -М а р ╕ я  А н т о н ╕ в н а. Ах, мамуню, в╕н на мене дивився! -А н н а  А н д р ╕ ╖ в н а. Будь ласка, з сво╖ми дурницями дал╕ соб╕! Це тут зовс╕м недоречно. -М а р ╕ я  А н т о н ╕ в н а. Н╕, мамуню, справд╕! -А н н а  А н д р ╕ ╖ в н а. Ну, от! боже борони, щоб не посперечатись! не можна та й год╕! Де йому дивитись на тебе? ╤ з яко╖ реч╕ йому дивитись на тебе? -М а р ╕ я  А н т о н ╕ в н а. Справд╕, мамуню, все дивився. ╤ як почав говорити про л╕тературу, то глянув на мене, ╕ пот╕м, коли розпов╕дав, як грав у в╕ст з посланиками, то ╕ тод╕ подивився на мене. -А н н а  А н д р ╕ ╖ в н а. Ну, може, один який-небудь раз, та й то вже так, аби т╕льки. <А>, каже соб╕: <дай уже подивлюсь на не╖!> -Ява ╤Х -Т╕ сам╕ й Городничий. -Г о р о д н и ч и й (ув╕ходить навшпиньки). Чш... ш! -А н н а  А н д р ╕ ╖ в н а. Що? -Г о р о д н и ч и й. ╤ не радий, що напо╖в. Ну, що, як хоч одна половина з того, що в╕н говорив, правда? (Задуму╓ться). Та як же й не бути правд╕? П╕дгулявши, людина все виносить наверх: що на серц╕, те й на язиц╕. Зв╕сно, прибрехнув трохи; але ж, не прибрехавши, не мовиться н╕яка мова. З м╕н╕страми гра╓ ╕ в палац ╖здить... Так от, справд╕, чим б╕льше дума╓ш... чорт його зна╓, не зна╓ш, що й робиться в голов╕; просто, начебто або сто╖ш на як╕й-небудь дзв╕ниц╕, або тебе хочуть пов╕сити. -А н н а  А н д р ╕ ╖ в н а. А я н╕якого зовс╕м не в╕дчувала побоювання; я просто бачила в ньому осв╕чену, св╕тську, вищого тону людину, а до чин╕в його мен╕ й д╕ла нема. -Г о р о д н и ч и й. Ну, вже ви - ж╕нки! Всьому к╕нець, одного цього слова досить. Вам усе - финтирлюшки. Враз бевкнуть н╕ з того н╕ з сього сл╕вце. Вас пошмагають, та й т╕льки, а чолов╕ка й поминай, як звали. Ти, серце мо╓, поводилася з ним так в╕льно, начебто з яким-небудь Добчинським. -А н н а  А н д р ╕ ╖ в н а. Про це я вже раджу вам не турбуватись. Ми дещо зна╓мо таке... (Погляда╓ на дочку). -Г о р о д н и ч и й (сам). Ну, вже з вами говорити!.. Отака, справд╕, оказ╕я! Дос╕ не можу опам'ятатися в╕д страху. (Одчиня╓ двер╕ ╕ говорить у двер╕). Мишко! поклич квартальних, Свистунова ╕ Держиморду; вони тут недалеко де-небудь за вор╕тьми. (П╕сля невеличко╖ мовчанки). Дивно все завелось тепер на св╕т╕: хоч би народ ото був показний, а то худенький, тоненький - як його взна╓ш, хто в╕н? Ще в╕йськовий все-таки показу╓ з себе, а як одягне фрачинку - ну, достоту муха з п╕др╕заними крильми. Але ж довго кр╕пився тод╕ в трактир╕, загинав так╕ алегор╕╖ та екивоки, що, зда╓ться, в╕к би не добився пуття. Аж от, нарешт╕, ╕ п╕ддався. Та ще наговорив б╕льше, н╕ж треба. Видно, що людина молода. -Ява X -Т╕ сам╕ та Осип. Вс╕ б╕жать до нього назустр╕ч, киваючи пальцями. -А н н а  А н д р ╕ ╖ в н а. Ходи сюди, любий м╕й! -Г о р о д н и ч и й. Чш... що? що? спить? -О с и п. Н╕ ще, трохи потягу╓ться. -А н н а  А н д р ╕ ╖ в н а. Послухай, як тебе звуть? -О с и п. Осип, пан╕. -Г о р о д н и ч и й (до ж╕нки й дочки). Год╕, год╕ вам! (До Осипа). Ну, що, друже, тебе нагодували добре? -О с и п. Нагодували, красно дякую; добре нагодували. -А н н а  А н д р ╕ ╖ в н а. Ну, що, скажи: до твого пана занадто, я думаю, багато ╖здить граф╕в ╕ княз╕в ? -О с и п (наб╕к). А що казати? Коли тепер нагодували добре, значить, пот╕м ще краще нагодують. (Вголос). А так, бувають ╕ графи. -М а р ╕ я  А н т о н ╕ в н а. Серденько Осипе, який тв╕й пан гарненький! -А н н а  А н д р ╕ ╖ в н а. А що, скажи, будь ласка, Осипе, як в╕н... -Г о р о д н и ч и й. Та облиште, будь ласка! Ви отакою пустою мовою т╕льки мен╕ заважа╓те. Ну, що, друже? -А н н а  А н д р ╕ ╖ в н а. А чин який на тво╓му панов╕? -О с и п. Чин звичайно який. -Г о р о д н и ч и й. Ох, боже м╕й, ви все ╕з сво╖ми дурними розпитуваннями! не дасте й слова поговорити про д╕ло. Ну, що, друже, як тв╕й пан?.. строгий? Любить отак пробирати, чи н╕? -О с и п. А так, порядок любить. Йому вже щоб усе було справне. -Г о р о д н и ч и й. А мен╕ дуже подоба╓ться тво╓ обличчя. Друже, ти напевно хороша людина. Ну, що... -А н н а  А н д р ╕ ╖ в н а. Послухай, Осипе, а як пан тв╕й там, у мундир╕ ходить?.. -Г о р о д н и ч и й. Та год╕ вам, справд╕, торохт╕йки як╕! Тут потр╕бна р╕ч: ходить про життя людини... (До Осипа). Ну, що, друже, справд╕, мен╕ ти дуже подоба╓шся. В дороз╕ не заважа╓, зна╓ш, чайку випити зайву скляночку,- воно тепер холоднувато,- то ось тоб╕ пара карбованчик╕в на чай. -О с и п (беручи грош╕). А, красно дякую, пане! Дай боже вам усякого здоров'я! б╕дна людина, помогли ╖й. -Г о р о д н и ч и й. Гаразд, гаразд, я й сам радий. А що, друже... -А н н а  А н д р ╕ ╖ в н а. Послухай, Осипе, а як╕ оч╕ найб╕льше подобаються тво╓му панов╕?.. -М а р ╕ я  А н т о н ╕ в н а. Осипе, серденько! який миленький носик у твого пана! -Г о р о д н и ч и й. Та зажд╕ть, дайте мен╕... (До Осипа). А що, друже, скажи, будь ласка: на що б╕льше пан тв╕й зверта╓ увагу, тобто, що йому в дороз╕ б╕льше подоба╓ться? -О с и п. Любить в╕н, зважаючи, що як доведеться. Найб╕льше любить, щоб його пригостили добре, частування щоб було хороше. -Г о р о д н и ч и й. Хороше? -О с и п. А так, хороше. От уже на що я, кр╕посна людина, а й то дивиться, щоб ╕ мен╕ було добре. ╥й-богу. Бувало за╖демо куди-небудь: <Що, Осипе, добре тебе почастували?> - <Погано, ваше внсокоблагород╕╓.> - <Е>, каже, <це, Осипе, негарний хазя╖н. Ти>, каже, <нагадай мен╕, як при╖ду>. - <А>, думаю соб╕ (махнувши рукою), <бог з ним! я людина проста>. -Г о р о д н и ч и й. Добре, добре, до д╕ла ти говориш. Там я тоб╕ дав на чай, то ось ще поверх того на бублики. -О с и п. За що дару╓те, ваше високоблагород╕╓? (Хова╓ грош╕). Х╕ба вже вип'ю за ваше здоров'я. -А н н а  А н д р ╕ ╖ в н а. Приходь, Осипе, до мене, теж одержиш. -М а р ╕ я  А н т о н ╕ в н а. Осипе, серденько, поц╕луй свого пана! (Чути з друго╖ к╕мнати невеликий кашель Хлестакова.) -Г о р о д н и ч и й. Чш! (П╕дводиться навшпиньки. Вся сцена п╕вголосом). Боже вас борони гомон╕ти. ╤д╕ть соб╕! год╕ вже вам... -А н н а  А н д р ╕ ╖ в н а. Ход╕мо, Машенько! я тоб╕ скажу, що я пом╕тила в гостя таке, що нам удвох т╕льки можна сказати. -Г о р о д н и ч и й. О, вже там наговорять! Я думаю, п╕ди т╕льки та послухай - ╕ вуха пот╕м заткнеш. (Звертаючись до Осипа). Ну, друже... -Ява XI -Т╕ сам╕, Держиморда ╕ Свистунов. -Г о р о д н и ч и й. Чш! ото як╕ косолап╕ ведмед╕ стукають чоб╕тьми. Так ╕ преться, начебто сорок пуд╕в скида╓ хто-небудь з воза! Де вас чорт носить? -Д е р ж и м о р д а. Був за наказом... -Г о р о д н и ч и й. Чш! (Затуля╓ йому рота). Ото як каркнула ворона! (Передражню╓ його). Був за наказом! Як з бочки, так гарчить (До Осипа). Ну, друже, ти б╕жи, готуй там, що треба для пана. Все, що т╕льки ╓ в дом╕, вимагай. (Осип п╕шов). А ви - ст╕йте на ╜анку ╕ н╕ з м╕сця! ╤ н╕кого не пускати в д╕м стороннього, особливо купц╕в! Якщо хоч одного з них впустите, то... Т╕льки побачите, що йде хто-небудь ╕з просьбою, а хоч ╕ не з просьбою, але схожий на таку людину, що хоче подати на мене просьбу, в шию так просто ╕ штовхайте! так його! гарненько! (Показу╓ ногою). Чу╓те? Чш... чш... (Виходить навшпиньки сл╕дом за квартальними). -Д╕я четверта -Та сама к╕мната в дом╕ городничого. -Ява ╤ -Входять обережно, майже навшпиньки: Амос Федорович, Артем╕й Филипович, поштмейстер Лука Лукич, Добчинський ╕ Бобчинський у повному парад╕ ╕ мундирах. Вся сцена в╕дбува╓ться п╕вголосом. -А м о с  Ф е д о р о в и ч (шику╓ вс╕х п╕вколом). Бога ради, панове, швидше кружка, та б╕льше порядку. Бог з ним: ╕ до палацу ╖здить, ╕ державну раду карта╓! Шикуйтесь на в╕йськову ногу, неодм╕нно на в╕йськову ногу! Ви, Петре ╤вановичу, заб╕ж╕ть з того боку, а ви, Петре ╤вановичу, станьте ось тут. (Обидва Петри ╤ванович╕ заб╕гають навшпиньки). -А р т е м ╕ й  Ф и л и п о в и ч. Воля ваша, Амосе Федоровичу, нам сл╕д би дещо зробити. -А м о с  Ф е д о р о в и ч. А що саме? -А р т е м ╕ й  Ф и л и п о в и ч. Ну, в╕домо, що. -А м о с  Ф е д о р о в и ч. П╕дсунути? -А р т е м ╕ й  Ф и л и п о в и ч. Ну, так, хоч би й п╕дсунути. -А м о с  Ф е д о р о в и ч. Небезпечно, чорт забери! розкричиться: державна особа. А х╕ба у вигляд╕ дару з боку дворянства на який-небудь пам'ятник? -П о ш т м е й с т е р. Або ж: <ось, мовляв, прийшли поштою грош╕, нев╕домо кому належн╕>. -А р т е м ╕ й  Ф и л и п о в и ч. Гляд╕ть, щоб в╕н вас поштою не вирядив куди-небудь дал╕. Слухайте: ц╕ справи не так робляться у впорядкован╕й держав╕. Чого нас тут ц╕лий ескадрон? Знайомитися треба поодинц╕, та при чотирьох очах ╕ те╓... як там сл╕д - щоб ╕ вуха не чули. Ось як у сусп╕льств╕ благопорядн╕м робиться. Ну, ось ви, Амосе Федоровичу, перший ╕ почн╕ть. -А м о с  Ф е д о р о в и ч. То краще ж ви: у ваш╕й установ╕ високий в╕дв╕дувач ужив хл╕ба. -А р т е м ╕ й  Ф и л и п о в и ч. То вже краще Луц╕ Лукичу, як просв╕тителев╕ юнацтва. -Л у к а  Л у к и ч. Не можу, не можу, панове! Я, скажу вам, так вихований, що коли заговорить до мене на один чин хто-небудь вищий, то в мене просто ╕ душ╕ нема, ╕ язик, як у болото, загруз. Н╕, панове, ув╕льн╕ть, справд╕, ув╕льн╕ть! -А р т е м ╕ й  Ф и л и п о в и ч. Так, Амосе Федоровичу, кр╕м вас, нема кому. У вас, що слово, то й Цицерон з язика злет╕в. -А м о с  Ф е д о р о в и ч. Що ви? що ви: Цицерон. Див╕ться, що видумали! Що ╕ншим разом захопишся, говорячи про домашн╕х собак, чи про хорта... -В с ╕ (ч╕пляються до нього). Н╕, ви не т╕льки про собак, ви й про стовпотвор╕ння... Н╕, Амосе Федоровичу, не покидайте нас, будьте батьком нашим! Н╕, Амосе Федоровичу! -А м о с  Ф е д о р о в и ч. Одчеп╕ться, панове! (В цей час чути кроки й в╕дкашлювання в к╕мнат╕ Хлестакова. Вс╕ посп╕шають один поперед одного до дверей, товпляться ╕ намагаються вийти, що в╕дбува╓ться не без того, щоб не притиснути декого. Лунають п╕вголосом вигуки): -Г о л о с  Б о б ч и н с ь к о г о. Ой! Петре ╤вановичу! Петре ╤вановичу, наступили на ногу! -Г о л о с  З е м л я н и к и. Пуст╕ть, панове, хоч душу на покаяння - зовс╕м притиснули! -(Вихоплю╓ться к╕лька вигук╕в: <Ай! Ай!> Нарешт╕ вс╕ виштовхуються, ╕ к╕мната залиша╓ться порожня). -Ява II -Х л е с т а к о в (сам, виходить ╕з заспаними очима). Я, зда╓ться, хропнув як сл╕д. Зв╕дки вони набрали таких тюфяк╕в та перин? аж сп╕тн╕в. Зда╓ться, вони вчора мен╕ п╕дсунули чогось за сн╕данком, в голов╕ дос╕ стука╓. Тут, як я бачу, можна з при╓мн╕стю перебути час. Я люблю прив╕тн╕сть, ╕ мен╕, по правд╕, б╕льше подоба╓ться, якщо мен╕ догоджають в╕д щирого серця, а не те, щоб з ╕нтересу. А дочка городничого дуже непогана, та й мат╕нка така, що ще можна б... Н╕, я не знаю, а мен╕, справд╕, подоба╓ться таке життя. -Ява III -Хлестаков ╕ суддя. -С у д д я (входячи ╕ спиняючись, про себе). Боже, боже! винеси щасливо; так ось кол╕на й лама╓. (Вголос, витягшись ╕ притримуючи рукою шпагу). Маю честь рекомендуватися: суддя тутешнього пов╕тового суду, колезький асесор Ляпк╕н-Тяпк╕н. -Х л е с т а к о в. Прошу с╕дати. То ви тут суддя? -С у д д я. З 816-го був обраний на трир╕ччя з вол╕ дворянства ╕ перебував на посад╕ до цього часу. -Х л е с т а к о в. А виг╕дно, одначе ж, бути суддею? -С у д д я. За три трир╕ччя представлений до Володимира 4-го ступеня за ухвалою з боку начальства. (Наб╕к). А грош╕ в кулац╕, та кулак ото весь в огн╕. -Х л е с т а к о в. А мен╕ подоба╓ться Володимир. От Анна 3-го ступеня вже не так. -С у д д я (висуваючи потроху вперед стиснутий кулак. Наб╕к). Господи боже! не знаю, де сиджу, наче шпилька п╕д тобою. -Х л е с т а к о в. Що то у вас в руц╕? -А м о с  Ф е д о р о в и ч (розгубившись ╕ впускаючи на п╕длогу асигнац╕╖). Н╕чого. -Х л е с т а к о в. Як н╕чого? Я бачу, грош╕ впали? -А м о с  Ф е д о р о в и ч (тремтячи вс╕м т╕лом). Але ж н╕. (Наб╕к). О боже! от уже я й п╕д судом! ╕ в╕зка п╕двезли схопити мене! -Х л е с т а к о в (п╕д╕ймаючи). Так, це грош╕. -А м о с  Ф е д о р о в и ч (наб╕к). Ну, всьому к╕нець - пропав! пропав! -Х л е с т а к о в. А зна╓те що? дайте ╖х мен╕ позичково. -А м о с  Ф е д о р о в и ч (поквапливо). Аякже, якже... з великою охотою. (Наб╕к). Ну, см╕лив╕ше, см╕лив╕ше! Вивозь, пресвята мати! -Х л е с т а к о в. Я, зна╓те, в дороз╕ витратився: те та се... А вт╕м, я вам ╕з села зараз ╖х пришлю. -А м о с  Ф е д о р о в и ч. Даруйте, як можна! ╕ без того, це така честь... Зв╕сно, слабкими мо╖ми силами, ретельн╕стю ╕ щир╕стю до начальства... постараюся заслужити... (П╕дводиться з ст╕льця. Виструнчившись ╕ руки по швах). Не см╕ю б╕льше непоко╖ти сво╓ю присутн╕стю. Не буде н╕якого наказу? -Х л е с т а к о в. Якого наказу? -А м о с  Ф е д о р о в и ч. Я розум╕ю, чи не дасте якого наказу тутешньому пов╕товому судов╕? -Х л е с т а к о в. Нав╕що ж? Адже мен╕ н╕яко╖ нема тепер у ньому потреби; н╕, н╕чого. Щиро дякую. -А м о с  Ф е д о р о в и ч (вклоняючись ╕ йдучи, наб╕к). Ну, м╕сто наше! -Х л е с т а к о в (коли в╕н п╕шов). Суддя - хороша людина! -Ява IV -Хлестаков ╕ Поштмейстер. -П о ш т м е й с т е р (входить, виструнчившись, у мундир╕, притримуючи шпагу). Маю честь рекомендуватися: поштмейстер, надв╕рний сов╕тник Шпек╕н. -Х л е с т а к о в. А, ласкаво прошу! Я дуже люблю при╓мне товариство. С╕дайте. Адже ви тут завжди живете? -П о ш т м е й с т е р. Так, завжди. -Х л е с т а к о в. А мен╕ подоба╓ться тутешн╓ м╕сто. Зв╕сно, не так людно - ну, що ж? Адже це не столиця. Чи ж не правда, адже це не столиця? -П о ш т м е й с т е р. Ц╕лковита правда. -Х л е с т а к о в. Адже то т╕льки в столиц╕ бонтон31 ╕ нема пров╕нц╕альних бевз╕в. Як ваша думка, чи не так? -П о ш т м е й с т е р. А так. (Наб╕к). А в╕н, одначе ж, н╕трохи не гордий: про все розпиту╓. -Х л е с т а к о в. Але ж, одначе, признайтесь, адже ╕ в маленькому м╕ст╕ можна прожити щасливо? -П о ш т м е й с т е р. А так. -Х л е с т а к о в. На мою думку, що треба? Треба т╕льки, щоб тебе поважали, любили щиро - чи не правда? -П о ш т м е й с т е р. Ц╕лком справедливо. -Х л е с т а к о в. Я, скажу вам, радий, що ви одн╕╓╖ думки зо мною. Мене, зв╕сно, назвуть диваком, але вже в мене такий характер. (Дивлячись в оч╕ йому, говорить про себе). А попрошу-но я в цього поштмейстера позичково. (Вголос). Яка химерна зо мною пригода: в дороз╕ зовс╕м витратився. Чи не можете ви мен╕ дати триста карбованц╕в позичково? -П о ш т м е й с т е р. Чому ж? матиму за найб╕льше щастя. Ось, прошу вас. В╕д серця готовий служити. -Х л е с т а к о в. Дуже вдячний. А я, скажу вам, смерть не люблю в╕дмовляти соб╕ в дороз╕, та й нав╕що? Чи не так? -П о ш т м е й с т е р. А так. (Вста╓, виструнчу╓ться ╕ притриму╓ шпагу). Не см╕ючи дал╕ непоко╖ти сво╓ю присутн╕стю... Чи не буде якого зауваження в галуз╕ поштового управл╕ння?. -Х л е с т а к о в. Н╕, н╕чого. -(Поштмейстер уклоня╓ться ╕ виходить). -Х л е с т а к о в (розкурюючи сигарку). Поштмейстер, мен╕ зда╓ться, теж дуже хороша людина; принаймн╕ послужливий. Я люблю таких людей. -Ява V -Хлестаков ╕ Лука Лукич, якого майже виштовхують з дверей. Позад нього чути майже вголос: <Чого бо╖шся?> -Л у к а  Л у к и ч (виструнчуючись не без трепету ╕ придержуючи шпагу). Маю честь рекомендуватися: доглядач шк╕л, титулярний сов╕тник Хлопов. -Х л е с т а к о в. А, ласкаво прошу! С╕дайте, с╕дайте! Чи не хочете сигарки? (Пода╓ йому сигарку). -Л у к а  Л у к и ч (про себе, в нер╕шучост╕). От тоб╕ й на! Цього вже н╕як не гадав. Брати чи не брати? -Х л е с т а к о в. В╕зьм╕ть, в╕зьм╕ть; це пристойна сигарка! Зв╕сно, не те, що в Петербурз╕. Там, батечку, я курив сигарочки по двадцять п'ять карбованц╕в сотенька - просто ручки соб╕ пот╕м поц╕лу╓ш, як викуриш. Ось вогонь, закур╕ть. (Пода╓ йому св╕чку). -Л у к а  Л у к и ч (пробу╓ закурити ╕ весь тремтить). -Х л е с т а к о в. Та не з того к╕нця! -Л у к а  Л у к и ч (з переляку впустив сигару, плюнув ╕, махнувши рукою, про себе). Чорт забери, все! занапастила проклята ляклив╕сть. -Х л е с т а к о в. Ви, як бачу, не охоч╕ до сигарок. А я, скажу вам, це моя схильн╕сть. От ╕ще щодо ж╕ночо╖ стат╕, н╕як не можу бути байдужим. Як ви? Як╕ вам б╕льше подобаються - брюнетки чи блондинки? -Л у к а  Л у к и ч. (Ц╕лком не розум╕ючи, що сказати). -Х л е с т а к о в. Н╕, скаж╕ть одверто: брюнетки чи блондинки? -Л у к а  Л у к и ч. Не см╕ю знати. -Х л е с т а к о в. Н╕, н╕, не одговорюйтесь! Мен╕ хочеться знати неодм╕нно ваш смак. -Л у к а  Л у к и ч. Насм╕люсь допов╕сти... (Наб╕к). Ну, ╕ сам не знаю, що кажу! -Х л е с т а к о в. А! а! не хочете сказати. Певно, вже яка-небудь брюнетка зачепила вас маленьким гачком. Признайтесь, зачепила? -Л у к а  Л у к и ч мовчить. -Х л е с т а к о в. А! а! почервон╕ли! Бачите! бачите! Чого ж ви не говорите? -Л у к а  Л у к и ч. Отороп╕в, ваше бла... преос... с╕ят... (Наб╕к). Продав, проклятий язик, продав! -Х л е с т а к о в. Отороп╕ли? А в мо╖х очах, справд╕, ╓ щось таке, що примушу╓ тороп╕ти. Принаймн╕ я знаю, що жодна ж╕нка не може ╖х витримати, чи не так? -Л у к а  Л у к и ч. А так. -Х л е с т а к о в. От зо мною предивний випадок: у дороз╕ зовс╕м витратився. Чи не можете ви мен╕ дати триста карбованц╕в позичково? -Л у к а  Л у к и ч (хапаючись за кишен╕, сам до себе). От тоб╕ штука, якщо нема! ╢! ╢! (Вийма╓ ╕ пода╓, тремтячи, асигнац╕╖). -Х л е с т а к о в. Щиро дякую. -Л у к а  Л у к и ч (виструнчуючись ╕ притримуючи шпагу). Не см╕ю довше непоко╖ти присутн╕стю... -Х л е с т а к о в. Прощайте. -Лука Лукич (летить геть майже б╕гом ╕ каже наб╕к). Ну, хвалити бога! а може, не загляне в класи! -Ява VI -Хлестаков ╕ Артем╕й Филипович, виструнчившись ╕ придержуючи шпагу. -А р т е м ╕ й  Ф и л и п о в и ч. Маю честь рекомендуватися: попечитель богоугодних заклад╕в, надворний сов╕тник Земляника. -Х л е с т а к о в. Здрастуйте, прошу ласкаво с╕дати. -А р т е м ╕ й  Ф и л и п о в и ч. Мав честь супроводжувати вас ╕ в╕тати особисто у дов╕рених мойому доглядов╕ богоугодних закладах. -Х л е с т а к о в. А, так! пам'ятаю. Ви дуже добре почастували сн╕данком. -А р т е м ╕ й  Ф и л и п о в и ч. Радий старатись на службу в╕тчизн╕. -Х л е с т а к о в. Я,- признаюсь, це моя пристрасть,- люблю хорошу кухню. Скаж╕ть, будь ласка, мен╕ зда╓ться, начебто вчора ви були трохи нижч╕ на зр╕ст, чи не правда? -А р т е м ╕ й  Ф и л и п о в и ч. Дуже можливо. (Помовчавши). Можу сказати, що не шкодую н╕чого ╕ ревно виконую службу. (Присува╓ться ближче ╕з сво╖м ст╕льцем ╕ каже п╕вголосом). Ось тутешн╕й поштмейстер зовс╕м н╕чого не робить; вс╕ справи зовс╕м занедбан╕: посилки затримуються... будьте ласкав╕ сам╕ навмисно д╕знатися. Суддя теж, який т╕льки що був перед мо╖м приходом, ╖здить т╕льки на зайц╕в, в урядових прим╕щеннях держить собак, ╕ поводження, якщо признатися перед вами,- зв╕сно, на користь в╕тчизн╕, я повинен це зробити, хоч в╕н мен╕ р╕дня ╕ приятель,- поводження найнепохвальн╕шого. Тут ╓ один пом╕щик Добчинський, якого ви зводили бачити, ╕ як т╕льки цей Добчинський куди-небудь вийде з дому, то в╕н там уже й сидить у ж╕нки його, я присягнути можу... ╤ навмисно подив╕ться на д╕тей: н╕ одне з них не схоже на Добчинського, а вс╕, нав╕ть д╕вчинка маленька, наче викапаний суддя. -Х л е с т а к о в. Скаж╕ть, будь ласка! а я н╕як цього не думав. -А р т е м ╕ й  Ф и л и п о в и ч. От ╕ доглядач тутешньо╖ школи... Я не знаю, як могло начальство дов╕рити йому таку посаду; в╕н г╕рше, н╕ж якоб╕нець32, ╕ так╕ пода╓ юнацтву неблагонад╕йн╕ правила, що й висловити важко. Чи не скажете, я все це викладу на папер╕? -Х л е с т а к о в. Добре, хоч на папер╕. Мен╕ дуже буде при╓мно. Я, зна╓те, люблю отак п╕д нудний час прочитати що-небудь ц╕каве... Як ваше пр╕звище? я все забуваю. -А р т е м ╕ й  Ф и л и п о в и ч. Земляника. -Х л е с т а к о в. А, так. Земляника. ╤ що ж, скаж╕ть, будь ласка, ╓ у вас д╕тки? -А р т е м ╕ й  Ф и л и п о в и ч. Якже! п'ятеро; дво╓ вже дорослих. -Х л е с т а к о в. Скаж╕ть, дорослих! А як вони... як вони оте╓?.. -А р т е м ╕ й  Ф и л и п о в и ч. Тобто, чи не зволите питати, як ╖х звуть? -Х л е с т а к о в. Так, як ╖х звуть? -А р т е м ╕ й  Ф и л и п о в и ч. Микола, ╤ван, ╢лизавета, Мар╕я ╕ Перепетуя. -Х л е с т а к о в. Це добре. -А р т е м ╕ й  Ф и л и п о в и ч. Не см╕ючи непоко╖ти сво╓ю присутн╕стю, в╕дбирати час, визначений на священн╕ обов'язки... (Вклоня╓ться, щоб п╕ти). -Х л е с т а к о в (проводячи). Н╕, н╕чого. Це все дуже см╕шно, що ви говорили. Будь ласка, ╕ ╕ншим також часом... Я це дуже люблю. (Поверта╓ться ╕, одчинивши двер╕, кричить усл╕д йому). Гей, ви! як вас? я все забуваю, як ваше ╕м'я й по-батьков╕. -А р т е м ╕ й  Ф и л и п о в и ч. Артем╕й Филипович. -Х л е с т а к о в. Зроб╕ть ласку, Артем╕ю Филиповичу, зо мною химерний випадок: у дороз╕ зовс╕м витратився. Чи нема у вас грошей позичково - карбованц╕в з чотириста? -А р т е м ╕ й  Ф и л и п о в и ч. ╢. -Х л е с т а к о в. Скаж╕ть, як до реч╕. Щиро вам дякую. -Ява VII -Хлестаков, Бобчинський ╕ Добчинський. -Б о б ч и н с ь к и й. Маю честь рекомендуватися, житель тутешнього м╕ста, Петро ╤ван╕в син Бобчинський. -Д о б ч и н с ь к и й. Пом╕щик Петро ╤ван╕в син Добчинський. -Х л е с т а к о в. А, та я вже вас бачив. Ви, зда╓ться, тод╕ впали? Що, як ваш н╕с? -Б о б ч и н с ь к и й. Хвалити бога! не зводьте турбуватися: присох, тепер зовс╕м присох. -Х л е с т а к о в. Добре, що присох. Я радий... (Враз ╕ уривчасто). Грошей нема у вас? -Д о б ч и н с ь к и й. Грошей? як грошей? -Х л е с т а к о в. Позичити карбованц╕в з тисячу. -Б о б ч и н с ь к и й. Тако╖ суми, ╖й-богу, нема. А чи нема у вас, Петре ╤вановичу? -Д о б ч и н с ь к и й. При мен╕ нема, бо грош╕ мо╖, якщо зволите знати, покладен╕ в приказ громадсько╖ оп╕ки33. -Х л е с т а к о в. Та хай, якщо тисяч╕ нема, то карбованц╕в сто. -Б о б ч и н с ь к и й (нишпорячи по кишенях). У вас, Петре ╤вановичу, нема сто карбованц╕в? У мене т╕льки сорок асигнац╕ями. -Д о б ч и н с ь к и й (дивлячись у гаманець). Двадцять п'ять карбованц╕в т╕льки. -Б о б ч и н с ь к и й. Та ви пошукайте краще, Петре ╤вановичу! У вас там, я знаю, в кишен╕ з правого боку д╕рка, то в д╕рку ото, певно, як-небудь запали. -Д о б ч и н с ь к и й. Н╕, справд╕, ╕ в д╕рц╕ нема. -Х л е с т а к о в. Ну, однаково. Я ж т╕льки так. Добре, хай буде ш╕стдесят п'ять карбованц╕в... це однаково. (Бере грош╕). -Д о б ч и н с ь к и й. Я насм╕люсь попросити вас щодо одно╖ дуже дел╕катно╖ реч╕. -Х л е с т а к о в. А що це? -Д о б ч и н с ь к и й. Д╕ло дуже дел╕катно╖ сут╕: старший син м╕й, народжений, звольте бачити, в мене ще до шлюбу... -Х л е с т а к о в. Х╕ба. -Д о б ч и н с ь к и й. Тобто, воно так т╕льки говориться, а в╕н народжений в мене зовс╕м так само, як би ╕ в шлюб╕, ╕ все це, як сл╕д, я завершив пот╕м законними узами одруження. То я, зводьте бачити, хочу, щоб в╕н тепер уже був зовс╕м, тобто, законним мо╖м сином ╕ звався б так, як я: Добчинський. -Х л е с т а к о в. Добре, хай зветься, це можна. -Д о б ч и н с ь к и й. Я б ╕ не турбував вас, та жаль щодо зд╕бностей. Хлопчина отакий... велик╕ над╕╖ пода╓: напам'ять в╕рш╕ всяк╕ розпов╕сть ╕, якщо десь запопаде ножик, зараз зробить маленьк╕ дрожечки так майстерно, як фокусник. От ╕ Петро ╤ванович зна╓. -Б о б ч и н с ь к и й. А так, велик╕ зд╕бност╕ ма╓. -Х л е с т а к о в. Добре, добре! Я про це подбаю, я буду говорити... я спод╕ваюсь... усе це буде зроблено, так, так... (Звертаючись до Бобчинського). Чи не ма╓те й ви чого-небудь сказати мен╕? -Б о б ч и н с ь к и й. Якже, маю найукл╕нн╕ше прохання. -Х л е с т а к о в. А що, про що? -Б о б ч и н с ь к и й. Я прошу вас ласкаво, як по╖дете до Петербурга, скаж╕ть ус╕м там вельможам р╕зним: сенаторам ╕ адм╕ралам, що от, ваше с╕ятельство, чи превосходительство, живе в он такому м╕ст╕ Петро ╤ванович Бобчинський. -Х л е с т а к о в. Дуже добре. -Д о б ч и н с ь к и й. Вибачте, що так натрудили вас сво╓ю присутн╕стю. -Б о б ч и н с ь к и й. Вибачте, що так натрудили вас сво╓ю присутн╕стю. -Х л е с т а к о в. Н╕чого, н╕чого! Мен╕ дуже при╓мно. (Випроваджу╓ ╖х). -Ява VIII -Х л е с т а к о в (сам). Тут багато чиновник╕в. Мен╕ зда╓ться, одначе ж, вони мене вважають за державну особу. Певно, я вчора ╖м п╕дпустив туману. Ото дурн╕! Напишу-но я про все в Петербург до Тряп╕чк╕на: в╕н попису╓ статейки - хай-но в╕н ╖х подушить гарненько. Гей, Осипе! дай мен╕ паперу й чорнила! (Осип визирнув ╕з дверей, промовивши: <зараз>). А вже Тряп╕чк╕ну, справд╕, коли хто потрапить на зубок,- стережись: батька р╕дного не пожал╕╓ заради сл╕вця, та й грош╕ теж любить. А вт╕м, чиновники ц╕ добр╕ люди; це з ╖х боку хороша риса, що вони мен╕ позичили. Перегляну навмисне, ск╕льки в мене грошей. Це в╕д судд╕ триста; це в╕д поштмейстера триста, ш╕стсот, с╕мсот, в╕с╕мсот... Який заялозений пап╕рець! В╕с╕мсот, дев'ятсот... Ого! за тисячу перескочило... Ну-бо тепер, кап╕тане, ну-бо, попадись-но ти мен╕ тепер! побачимо, хто кого! -Ява IX -Хлестаков ╕ Осип з чорнилом та папером. -Х л е с т а к о в. Ну, що, бачиш, дурню, як мене частують ╕ в╕тають? (Почина╓ писати). -О с и п. Так, хвалити бога! Т╕льки зна╓те що, ╤ване Олександровичу? -Х л е с т а к о в. А що? -О с и п. ╥дьте зв╕дси! ╥й-богу, вже час. -Х л е с т а к о в (пише). От дурниц╕! Нав╕що? -О с и п. Та так. Бог з ними, з ус╕ма! Погуляли тут дн╕в зо два,- ну й довол╕. Чого з ними довго зв'язуватись? Плюньте на них! трапиться часом: який-небудь ╕нший над'╖де... ╥й-богу, ╤ване Олександровичу! А кон╕ тут гарн╕ - так би помчали... -Х л е с т а к о в (пише). Н╕, мен╕ ще хочеться пожити тут. Хай завтра. -О с и п. Та чого завтра! ╥й-богу, ╖дьмо, ╤ване Олександровичу! Воно хоч ╕ велика шана вам, та все ж, зна╓те, краще ви╖хати швидше: адже вас, справд╕, за когось ╕ншого зважають... ╤ батенько буде гн╕ватись, що так забарились. Так би ото, справд╕, помчали гарно! А коней би добрих тут дали. -Х л е с т а к о в (пише). Ну, гаразд. В╕днеси т╕льки перше цього листа, ╕, хай уже, заразом подорожну в╕зьми. Та зате, дивись, щоб кон╕ добр╕ були! В╕зникам скажи, що я даватиму по карбованцю, щоб так, як фельд'╓гери мчали ╕ п╕сень би сп╕вали!.. (Пише дал╕). Уявляю, Тряп╕чк╕н помре зо см╕ху... -О с и п. Я, пане, пошлю його челядником тутешн╕м, а сам краще буду вкладатись, щоб не марнувати часу. -Х л е с т а к о в (пише). Гаразд, принеси т╕льки св╕чку. -О с и п (виходить ╕ говорить за сценою). Гей, послухай, брат! В╕днесеш листа на пошту, ╕ скажи поштмейстеров╕, щоб в╕н прийняв без грошей, та скажи, щоб зараз привели до пана найкращу тр╕йку, кур'╓рську; а прогону, скажи, пан не платить: прогон, мовляв, скажи, казенний34. Та щоб усе хутч╕й, а то, мовляв, пан сердиться. Зажди, ще лист не готовий. -Х л е с т а к о в (пише дал╕). Ц╕каво знати: де в╕н тепер живе - на Поштамтськ╕й, чи Горохов╕й? В╕н бо теж любить часто пере╖жджати з квартири й не доплачувати. Напишу навдалу на Поштамтську. (Згорта╓ ╕ надпису╓). -О с и п приносить св╕чку. Хлестаков запечату╓. В цей час чути голос Держиморди: Куди л╕зеш, борода? Кажуть тоб╕, н╕кого не велено пускати. -Х л е с т а к о в (да╓ Осипов╕ листа). На, в╕днеси. -Г о л о с и  к у п ц ╕ в. Допуст╕ть, батечку. Ви не можете не допустити: ми з д╕лом прийшли. -Г о л о с  Д е р ж и м о р д и. Геть, геть! Не прийма╓, спить. (Гом╕н зб╕льшу╓ться). -Х л е с т а к о в. Що там таке, Осипе? Подивись, що за гом╕н. -О с и п (дивлячись у в╕кно). Купц╕ як╕сь хочуть ув╕йти, та не пуска╓ квартальний. Махають паперами: певно, вас хочуть бачити. -Х л е с т а к о в (п╕дходячи до в╕кна). А чого вам, люб╕ мо╖? -Г о л о с и  к у п ц ╕ в. До тво╓╖ милост╕ вда╓мося. Звел╕ть, пане, просьбу прийняти. -Х л е с т а к о в. Впуст╕ть ╖х, впуст╕ть! хай ╕дуть. Осипе, скажи ╖м хай ╕дуть. (Осип виходить). -Х л е с т а к о в (бере з в╕кна просьби, розгорта╓ одну з них ╕ чита╓): <його високоблагородному св╕тлост╕ панов╕ ф╕нансову в╕д купця Абдул╕на...> Чорт зна╓, що: ╕ чину такого нема! -Ява Х -Хлестаков ╕ купц╕ з кошиком вина ╕ цукровими головами. -Х л е с т а к о в. А чого вам, люб╕ мо╖? -К у п ц ╕. Чолом б'╓мо ваш╕й милост╕. -Х л е с т а к о в. А чого вам треба? -К у п ц ╕. Не погуби, пане! Кривди зазна╓мо зовс╕м задарма. -Х л е с т а к о в. В╕д кого? -О д и н  з  к у п ц ╕ в. Та все в╕д городничого тутешнього. Такого городничого н╕коли ще, пане, не було. Так╕ кривди чинить, що списати не можна. Посто╓м зовс╕м замучив, хоч у зашморг л╕зь. Не по вчинках чинить. Схопить за бороду, каже: <Ах. ти, татарин!> ╥й-богу! Якби, тобто, чим-небудь не пошанували його, а то ми вже порядку завжди додержу╓мо: що сл╕д на сукн╕ подружниц╕ його й дочц╕ - ми проти цього не сто╖мо. Н╕, бач ти, йому всього цього мало - ╖й-богу! Прийде до крамниц╕ ╕, що не запопаде, все бере. Сукна побачить штуку, каже: <Е, любий, це добре суконце, в╕днеси-но його до мене>. Ну, ╕ несеш, а в штуц╕ ото буде трохи що аршин не п'ятдесят. -Х л е с т а к о в. Невже? Ах, який же в╕н шахрай! -К у п ц ╕. ╥й-богу, такого н╕хто не пам'ята╓ городничого. Так усе й прихову╓ш у крамниц╕, коли його забачиш. Тобто, не те вже кажучи, щоб яку дел╕катн╕сть, всяке казна-що бере: чорнослив такий, що рок╕в уже по с╕м лежить у бочц╕, що в мене крамар не ╖стиме, а в╕н ц╕лу пригорщу туди запустить. ╤менини його бувають на Антона, ╕ вже, зда╓ться, всього нанесеш, н╕чого не потребу╓, н╕, йому ще давай: каже, ╕ на Онуфр╕я його ╕менини. Що робити? ╕ на Онуфр╕я несеш. -Х л е с т а к о в. Та це просто розб╕йник! -К у п ц ╕. ╥й-богу! А спробуй перечити, наведе до тебе в д╕м ц╕лий пол╕с на пост╕й. А коли що, велить замкнути двер╕. <Я тоб╕>, каже, <не буду>, каже, <завдавати т╕лесно╖ кари, або на тортури брати - це>, каже, <заборонено законом, а ось ти в мене, любий м╕й, з'╖ж оселедця!> -Х л е с т а к о в. Ах, який шахрай! Та за це, просто, на Сиб╕р. -К у п ц ╕. Та вже куди милость твоя не запроторить його - все буде добре, т╕льки, тобто, в╕д нас щоб дал╕. Не погребуй, батьку наш, хл╕бом ╕ с╕ллю: кланя╓мось тоб╕ цукорцем та кошичком вина. -Х л е с т а к о в. Н╕, ви цього не думайте: я не беру зовс╕м н╕яких хабар╕в. От, якби ви, наприклад, запропонували мен╕ позичково карбованц╕в з триста,- ну, тод╕ зовс╕м ╕нша р╕ч: позичково я можу взяти. -К у п ц ╕. Будь ласка, батьку наш! (Виймають грош╕). Та що триста! вже краще п'ятсот в╕зьми, поможи т╕льки. -Х л е с т а к о в. Будь ласка: у позику - я н╕ слова, я в╕зьму. -К у п ц ╕ (п╕дносять йому на ср╕бному п╕днос╕ грош╕). Вже, будь ласка, ╕ п╕дносик заразом в╕зьм╕ть. -Х л е с т а к о в. Ну, ╕ п╕дносик можна. -К у п ц ╕ (вклоняючись). То вже в╕зьм╕ть за одним разом ╕ цукорцю. -X л е с т а к о в. О, н╕, я хабар╕в н╕яких... -О с и п. Ваше високоблагород╕╓! чому ви не берете? В╕зьм╕ть! у дороз╕ все знадобиться. Давай сюди голови ╕ кошичок. Давай усе, все знадобиться. Що там? мотузочка? Давай ╕ мотузочку,- ╕ мотузочка в дороз╕ знадобиться: в╕зок облама╓ться або що ╕нше, п╕дв'язати можна. -К у п ц ╕. То вже зроб╕ть таку ласку, ваше с╕ятельство! Коли вже ви, тобто, не поможете в наш╕й просьб╕, то вже не зна╓мо, як ╕ бути: просто хоч в зашморг л╕зь. -Х л е с т а к о в. Неодм╕нно, неодм╕нно! Я постараюсь. (Купц╕ виходять. Чути голос ж╕нки: <Н╕, н╕, ти не см╕╓ш не допустити мене! Я на тебе поскаржусь йому самому. Ти не штовхайся вже занадто!>) -Х л е с т а к о в. Хто там? (П╕дходить до в╕кна). А чого тоб╕, мат╕нко? -Г о л о с и  д в о х  ж ╕ н о к. Милост╕ тво╓╖, батьку, прошу! Звели, пане, вислухати! -Х л е с т а к о в (у в╕кно). Пропуст╕ть ╖╖. -Ява XI -Хлестаков, слюсарша ╕ унтер-оф╕церша. -С л ю с а р ш а (кланяючись до н╕г). Милост╕ прошу... -У н т е р-о ф ╕ ц е р ш а. Милост╕ прошу... -Х л е с т а к о в. Та що ви за ж╕нки? -У н т е р-о ф ╕ ц е р ш а. Унтер-оф╕церська жона ╤ванова. -С л ю с а р ш а. Слюсарша, тутешня м╕щанка, Феврон╕я Петр╕вна Пошльопк╕на, батьку м╕й... -Х л е с т а к о в. Зажди, говори перше одна. Чого тоб╕ треба? -С л ю с а р ш а. Милост╕ прошу, на городничого чолом б'ю! Пошли йому боже всякого лиха! Щоб н╕ д╕тям його, н╕ йому, шахра╓в╕, н╕ дядькам, н╕ т╕ткам його н╕ в чому н╕якого прибутку не було! -Х л е с т а к о в. А що? -С л ю с а р ш а. Та чолов╕ков╕ ото мо╓му наказав зголити чуба в солдати, ╕ черга б то на нас не припадала, шахрай такий! та й за законом не можна: в╕н жонатий. -Х л е с т а к о в. Як же в╕н м╕г це зробити? -С л ю с а р ш а. Зробив, шахрай, зробив - побий його бог ╕ на тому, ╕ на цьому св╕т╕! Щоб йому, коли й т╕тка ╓, то й т╕тц╕ усяка капость, ╕ батько, якщо живий у нього, то щоб ╕ в╕н, поганець, задуб╕в або заглитнувся нав╕ки, шахрай такий! Сл╕д було взяти кравцевого сина, в╕н же й п'яничка був, та батьки багатий подарунок дали, то в╕н ╕ прис╕кався до сина купчихи Пантеле╓во╖, а Пантеле╓ва теж п╕д╕слала до ж╕нки полотна три штуки, то в╕н до мене. <Нащо>, каже, <тоб╕ чолов╕к? в╕н уже тоб╕ не годиться>. Та я ото знаю - годиться чи не годиться; це мо╓ д╕ло, шахраю отакий! <В╕н>, каже, <злод╕й; хоч в╕н тепер ╕ не крав, та однаково>, каже, <в╕н украде, його й без того на той р╕к в╕зьмуть у некрути>. Та мен╕ ото як без чолов╕ка, шахраю отакий! Я слаба людина, падлюко ти така! Щоб ус╕й р╕дн╕ тво╖й не довелося бачити св╕ту божого! А коли ╓ теща, то щоб ╕ тещ╕... -Х л е с т а к о в. Добре, добре. Ну, а ти? (Випроваджу╓ стару). -С л ю с а р ш а (виходячи). Не забудь, батьку наш! будь милостивий. -У н т е р-о ф ╕ ц е р ш а. На городничого, батечку, прийшла... -Х л е с т а к о в. Ну, та що, чого? говори в коротких словах. -У н т е р-о ф ╕ ц е р ш а. В╕дшмагав, батеньку. -Х л е с т а к о в. Як? -У н т е р-о ф ╕ ц е р ш а. Через помилку, батьку м╕й! Баби ото наш╕ побилися на базар╕, а пол╕ц╕я не встигла, та й схопили мене, та так в╕драпортували: два дн╕ сид╕ти не могла. -Х л е с т а к о в. То що ж тепер робити? -У н т е р-о ф ╕ ц е р ш а. Та робити б то, зв╕сно, нема чого. А за помилку ото звели йому заплатити штрафт. Мен╕ свого щастя нема чого зр╕катись, а грош╕ б мен╕ тепер дуже знадобились. -Х л е с т а к о в. Добре, добре! ╤д╕ть! ╕д╕ть! я розпоряджусь. (У в╕кно висовуються руки з просьбами). Та хто там ╕ще? (П╕дходить до в╕кна). Не хочу, не хочу! Не треба, не треба! (В╕дходячи). Набридли, чорт забери! Не пускай! Осипе! -О с и п (кричить у в╕кно). Геть, геть! Не час, завтра приходьте! (Двер╕ розчиняються ╕ виставля╓ться якась постать у фризов╕й шинел╕, з неголеною бородою, роздутою губою та перев'язаною щокою, за нею в перспектив╕ показу╓ться к╕лька ╕нших). -О с и п. Геть, геть! чого л╕зеш? (Упира╓ться першому в черево руками й випиха╓ться разом з ним у прихожу, зачинивши за собою двер╕). -Ява XII -Хлестаков ╕ Мар╕я Антон╕вна. -М а р ╕ я  А н т о н ╕ в н а. Ой! -Х л е с т а к о в. Чого ви так злякались, панночко? -М а р ╕ я  А н т о н ╕ в н а. Н╕, я не злякалась. -Х л е с т а к о в (хизу╓ться). Даруйте, панночко, мен╕ дуже при╓мно, що ви мене ма╓те за таку людину, яка... Чи насм╕люся спитати вас: куди ви нам╕рялися йти? -М а р ╕ я  А н т о н ╕ в н а. Справд╕, я н╕куди не йшла. -Х л е с т а к о в. Чого ж, прим╕ром, ви н╕куди не йшли? -М а р ╕ я  А н т о н ╕ в н а. Я думала, чи не тут мамуня... -Х л е с т а к о в. Н╕, мен╕ хот╕лося б знати, чого ви н╕куди не йшли? -М а р ╕ я  А н т о н ╕ в н а. Я вам перешкодила. Ви працювали над важливими справами. -Х л е с т а к о в (хизу╓ться). А ваш╕ оч╕ кращ╕, н╕ж важлив╕ справи... Ви н╕як не можете мен╕ перешкодити, н╕яким чином не можете; навпаки, ви можете зробити при╓мн╕сть. -М а р ╕ я  А н т о н ╕ в н а. Ви говорите по-столичному. -Х л е с т а к о в. Для тако╖ прекрасно╖ особи, як ви. Чи насм╕люсь бути таким щасливим, щоб запропонувати вам ст╕льця? Але н╕, вам треба не ст╕льця, а трон. -М а р ╕ я  А н т о н ╕ в н а. Справд╕, я не знаю... мен╕ так треба було йти. (С╕ла). -Х л е с т а к о в. Яка у вас чудова хусточка! -М а р ╕ я  А н т о н ╕ в н а. Ви насм╕шник, аби т╕льки посм╕ятися з пров╕нц╕альних. -Х л е с т а к о в. Як би я бажав, панночко, бути вашою хусточкою, щоб об╕ймати вашу л╕лейну шийку. -М а р ╕ я  А н т о н ╕ в н а. Я зовс╕м не розум╕ю, про що ви говорите, якась хусточка... Сьогодн╕ дивна погода! -Х л е с т а к о в. А ваш╕ губки, панночко, кращ╕, н╕ж усяка погода. -М а р ╕ я  А н т о н ╕ в н а. Ви все отаке говорите... Я б вас попросила, щоб ви мен╕ написали краще на згадку як╕-небудь в╕рш╕ в альбом╕. Ви, певно, ╖х зна╓те багато. -Х л е с т а к о в. Для вас, панночко, все, що хочете. Вимагайте, як╕ в╕рш╕ вам? -М а р ╕ я  А н т о н ╕ в н а. Як╕-небудь, отак╕ - хорош╕, нов╕. -Х л е с т а к о в. Та що в╕рш╕! я багато ╖х знаю. -М а р ╕ я  А н т о н ╕ в н а. Ну, скаж╕ть-бо, як╕ ж ви мен╕ напишете? -Х л е с т а к о в. Та нав╕що ж говорити? я й без того ╖х знаю. -М а р ╕ я  А н т о н ╕ в н а. Я дуже люблю ╖х... -Х л е с т а к о в. Та в мене багато ╖х усяких. Ну, хай так, я вам хоч це: <О ти, людино, що даремно на бога ремству╓ш в б╕д╕35...> ну, й ╕нш╕... тепер не можу пригадати; а вт╕м, це все н╕чого. Я вам краще зам╕сть цього виявлю мо╓ кохання, яке в╕д вашого погляду... (Присуваючи ст╕лець). -М а р ╕ я  А н т о н ╕ в н а. Кохання! Я не розум╕ю кохання... Я н╕коли й не знала, що таке кохання... (В╕дсува╓ ст╕лець). -Х л е с т а к о в. Чого ж ви в╕дсува╓те свого ст╕льця? Нам краще буде сид╕ти близько одне до одного. -М а р ╕ я  А н т о н ╕ в н а (в╕дсуваючись). Нав╕що ж близько? однаково й далеко. -Х л е с т а к о в (присуваючись). Чого ж далеко? однаково й близько. -М а р ╕ я  А н т о н ╕ в н а (одсува╓ться). Та до чого ж це? -Х л е с т а к о в (присуваючись). Але ж це вам зда╓ться т╕льки, що близько: а ви уяв╕ть соб╕, що далеко. Який би я був щасливий, панночко, якби м╕г пригорнути вас у сво╖ об╕йми. -М а р ╕ я  А н т о н ╕ в н а (дивиться у в╕кно). Що це там, начебто полет╕ло? Сорока чи яка ╕нша птиця? -Х л е с т а к о в (ц╕лу╓ ╖╖ в плече й дивиться у в╕кно). Це сорока. -М а р ╕ я  А н т о н ╕ в н а (п╕дводиться з обуренням). Н╕, це вже занадто... Зухвал╕сть така!.. -Х л е с т а к о в (затримуючи ╖╖). Вибачте, панночко: я це зробив з кохання, справд╕, з кохання. -М а р ╕ я  А н т о н ╕ в н а. Ви вважа╓те мене за таку пров╕нц╕алку... (Силку╓ться п╕ти). -Х л е с т а к о в (дал╕ затримуючи ╖╖ ). З кохання, справд╕, з кохання. Я так т╕льки, пожартував: Мар╕╓ Антон╕вно, не гн╕вайтесь! Я ладен навкол╕шки у вас просити пробачення. (Пада╓ навкол╕шки). Прост╕ть же, прост╕ть. Ви бачите, я на кол╕нах. -Ява XIII -Т╕ сам╕ й Анна Андр╕╖вна. -А н н а  А н д р ╕ ╖ в н а (побачивши Хлестакова на кол╕нах). Ой, який пасаж! -Х л е с т а к о в (п╕дводячись). А, чорт забери! -А н н а  А н д р ╕ ╖ в н а (до дочки). Це що значить, панночко? Це що за вчинки так╕? -М а р ╕ я  А н т о н ╕ в н а. Я, мамуню... -А н н а  А н д р ╕ ╖ в н а. ╤ди геть зв╕дси! чи чу╓ш, геть, геть! ╤ не см╕й показуватись на оч╕. (Мар╕я Антон╕вна виходить у сльозах). Вибачте, я, скажу вам, так безмежно здивована... -Х л е с т а к о в (наб╕к). А вона теж дуже апетитна, дуже непогана. (Кида╓ться навкол╕шки). Пан╕, ви бачите, я палаю в╕д кохання. -А н н а  А н д р ╕ ╖ в н а. Як, ви на кол╕нах? Ох, встаньте, встаньте, тут п╕длога завс╕м не чиста... -X л е с т а к о в. Н╕, на кол╕нах, неодм╕нно на кол╕нах, я хочу знати, що мен╕ судилось, життя чи смерть. -А н н а  А н д р ╕ ╖ в н а. Але дозвольте, я ще не розум╕ю ц╕лком значення сл╕в. Якщо не помиляюсь, ви робите декларац╕ю36 щодо мо╓╖ дочки. -Х л е с т а к о в. Н╕, я закоханий у вас. Життя мо╓ на волоску. Якщо ви не ув╕нча╓те незм╕нне кохання мо╓, то я недостойний земного ╕снування. З полум'ям у грудях прохаю руки вашо╖. -А н н а  А н д р ╕ ╖ в н а. Але дозвольте сказати: я так би мовити... я замужем. -Х л е с т а к о в. Цe н╕чого! Для кохання нема р╕зниц╕; ╕ Карамз╕н сказав: <Закони засуджують>37. Ми п╕демо в холодок струмк╕в... Руки вашо╖, руки прошу. -Ява XIV -Т╕ сам╕ ╕ Мар╕я Антон╕вна вб╕га╓ раптом. -М а р ╕ я  А н т о н ╕ в н а. Мамуню, татуньо сказав, щоб ви... (Побачивши Хлестакова на кол╕нах, скрику╓): Ой, який пасаж! -А н н а  А н д р ╕ ╖ в н а. Ну, чого ти? до чого? нащо? Що за пустотлив╕сть така! Раптом уб╕гла, як очамр╕ла к╕шка. Ну, що ти знайшла такого дивного? Ну, що тоб╕ на думку спало? Справд╕, як дитина яка-небудь трил╕тня. Не схоже, не схоже, зовс╕м не схоже на те, щоб ╖й було в╕с╕мнадцять л╕т. Я не знаю, коли ти будеш розважн╕ша, коли ти поводитимешся, як годиться благовихован╕й д╕виц╕; коли ти будеш знати, що таке хорош╕ правила ╕ сол╕дн╕сть у вчинках. -М а р ╕ я  А н т о н ╕ в н а (кр╕зь сльози). Я, справд╕, мамуню, не знала... -А н н а  А н д р ╕ ╖ в н а. У тебе в╕чно якийсь протяг розгулю╓ в голов╕; ти береш приклад з дочок Ляпк╕на-Тяпк╕на. Чого тоб╕ дивитись на них! не треба тоб╕ дивитись на них. Тоб╕ ╓ приклади ╕нш╕ - перед тобою мати твоя. Ось як╕ приклади ти повинна насл╕дувати. -Х л е с т а к о в (схоплюючи за руку дочку). Анно Андр╕╖вно, не перешкоджайте нашому щастю, благослов╕ть незрадливе кохання! -А н н а  А н д р ╕ ╖ в н а (вражена). То ви в не╖?.. -Х л е с т а к о в. Вир╕ш╕ть: життя чи смерть? -А н н а  А н д р ╕ ╖ в н а. Ну, от бачиш, дурна, ну от бачиш: через тебе, отаке дрантя, г╕сть зволив стояти на кол╕нах, а ти раптом вб╕гла, як божев╕льна. Ну, от, справд╕, сл╕д, щоб я навмисне в╕дмовила: ти недостойна такого щастя. -М а р ╕ я  А н т о н ╕ в н а. Не буду, мамуню; справд╕, б╕льше не буду! -Ява XV -Т╕ сам╕ ╕ городничий хапаючись. -Г о р о д н и ч и й. Ваше превосходительство! не занапаст╕ть! не занапаст╕ть! -Х л е с т а к о в. Що вам? -Г о р о д н и ч и й. Там купц╕ скаржились вашому превосходительству. Честю запевняю, ╕ наполовину нема того, що вони кажуть. Вони сам╕ обманюють ╕ обм╕рюють народ. Унтер-оф╕церша набрехала вам, н╕бито я ╖╖ вис╕к; вона бреше, ╖й-богу, бреше. Вона сама себе вис╕кла. -Х л е с т а к о в. Хай пропаде унтер-оф╕церша - мен╕ не до не╖. -Г о р о д н и ч и й. Не в╕рте, не в╕рте. Це так╕ брехуни... ╥м ось така дитина не пов╕рить. Вони вже на все м╕сто в╕дом╕, як брехуни. А щодо шахрайства насм╕люсь допов╕сти: це так╕ шахра╖, яких ╕ на св╕т╕ не було. -А н н а  А н д р ╕ ╖ в н а. Чи зна╓ш ти, якою честю вшанову╓ нас ╤ван Олександрович? В╕н просить руки нашо╖ дочки. -Г о р о д н и ч и й. Куди! куди!.. Збожевол╕ла, мат╕нко! Не гн╕вайтесь, ваше превосходительство: вона трохи придуркувата, така ж була й мати ╖╖. -Х л е с т а к о в. Так, я, справд╕, прошу руки. Я закоханий. -Г о р о д н и ч и й. Не можу в╕рити, ваше превосходительство! -А н н а  А н д р ╕ ╖ в н а. Та коли кажуть тоб╕! -Х л е с т а к о в. Я не жартома вам кажу... Я можу з кохання позбутись розуму. -Г о р о д н и ч и й. Не см╕ю в╕рити, недостойний тако╖ чест╕. -Х л е с т а к о в. Та, коли ви не погодитесь в╕ддати руку Мар╕╖ Антон╕вни, то я чорт зна╓, що ладен... -Г о р о д н и ч и й. Не можу в╕рити: зволите жартувати, ваше превосходительство! -А н н а  А н д р ╕ ╖ в н а. Ох, який бовдур, справд╕! Ну, коли тоб╕ кажуть? -Г о р о д н и ч и й. Не можу в╕рити. -Х л е с т а к о в. В╕ддайте, в╕ддайте! Я одчайдушна людина, я зважусь на все, коли застрелюсь, вас до суду в╕ддадуть. -Г о р о д н и ч и й. Ох, боже м╕й. Я, ╖й-богу, не винен н! душею, н╕ т╕лом! Не звольте гн╕ватися! 3 вашо╖ ласки, чин╕ть так, як ваш╕й милост╕ завгодно! У мене, справд╕, в голов╕ тепер... я й сам не знаю, що д╕╓ться. Таким дурнем тепер зробився, яким ще н╕коли не бував. -А н н а  А н д р ╕ ╖ в н а. Ну, благословляй! -Х л е с т а к о в п╕дходить з Мар╕╓ю Антон╕вною. -Г о р о д н и ч и й. Хай благословить вас бог! а я не винен! (Хлестаков ц╕лу╓ться з Мар╕╓ю Антон╕вною. Городничий дивиться на них). Що за чорт! насправд╕! (Протира╓ оч╕). Ц╕луються! Ох, батечку, ц╕луються! Справжн╕й жених! (Скрику╓, п╕дстрибуючи з радост╕). Ой, Антоне, ой, Антоне, ой, городничий! Он воно, як д╕ло п╕шло! -Ява XVI -Т╕ сам╕ й Осип. -О с и п. Кон╕ готов╕. -Х л е с т а к о в. А, добре... я зараз. -Г о р о д н и ч и й. Як? Зволите ╖хати? -Х л е с т а к о в. Так, ╖ду. -Г о р о д н и ч и й. А коли ж, тобто... Ви зволили сам╕ натякнути щодо, зда╓ться, шлюбу? -Х л е с т а к о в. А це... На одну хвилину т╕льки, на один день до дядька - багатий старий; а завтра ж ╕ назад. -Г о р о д н и ч и й. Не см╕╓мо н╕як затримувати, спод╕ваючись щасливого повернення. -Х л е с т а к о в. Якже, якже, я хутко. Прощайте, любов моя... н╕, просто, не можу висловити! Прощайте, серденько! (Ц╕лу╓ ╖й ручку). -Г о р о д н и ч и й. Та чи не треба вам у дорогу чого-небудь? Ви зволили, зда╓ться, потребувати грошей? -Х л е с т а к о в. О, н╕, нав╕що це? (Трохи подумавши). А вт╕м, хай так. -Г о р о д н и ч и й. Ск╕льки треба вам? -X л е с т а к о в. Та от тод╕ ви дали дв╕ст╕, тобто не дв╕ст╕, а чотириста,- я не хочу скористуватися з вашо╖ помилки,- то, хай уже, ╕ тепер ст╕льки ж, щоб уже р╕вно було в╕с╕мсот. -Г о р о д н и ч и й. Зараз! (Вийма╓ з гаманця). Ще, як навмисне, новенькими пап╕рцями. -Х л е с т а к о в. А, так! (Бере ╕ розгляда╓ асигнац╕╖). Це добре. Адже це, кажуть, нове щастя, коли новенькими пап╕рцями? -Г о р о д н и ч и й. А так. -Х л е с т а к о в. Прощайте, Антоне Антоновичу. Дуже вдячний за вашу гостинн╕сть. Я признаюсь в╕д усього серця, мене н╕де так добре не в╕тали. Прощайте, Анно Андр╕╖вно! Прощайте, мо╓ серденько, Мар╕╓ Антон╕вно! (Виходить). -За сценою. -Г о л о с  Х л е с т а к о в а. Прощайте, ангел душ╕ мо╓╖, Мар╕╓ Антон╕вно! -Г о л о с  г о р о д н и ч о г о. Як же це ви? просто так на перепряжних ╕ ╖дете? -Г о л о с  Х л е с т а к о в а. Та я звик уже так. У мене голова болить в╕д ресор. -Г о л о с  в ╕ з н и к а. Тпр... -Г о л о с  г о р о д н и ч о г о. То, принаймн╕, чим-небудь застелити, хоч би килимком. Чи не скажете, я звелю подати килимок? -Г о л о с  Х л е с т а к о в а. Н╕, нав╕що? це пусте; а вт╕м, мабуть, хай дадуть килимок. -Г о л о с  г о р о д н и ч о г о. Гей, Авдотя! п╕ди до комори, вийми килим найкращий,- що на блакитному тл╕, персидський, швидше. -Г о л о с  в ╕ з н и к а. Тпр... -Г о л о с  г о р о  д н и ч о г о. Коли ж скажете чекати вас? -Г о л о с  Х л е с т а к о в а. Завтра або п╕слязавтра. -Г о л о с  О с и п а. А, це килим? Давай його сюди, клади ось так! Тепер давай-но з цього боку с╕на. -Г о л о с  в ╕ з н и к а. Тпр... -Г о л о с  О с и п а. Ось ╕з цього боку! сюди! ще! добре! Гарно буде! (Б'╓ рукою по килиму). Тепер с╕дайте, ваше благород╕╓! -Г о л о с  Х л е с т а к о в а. Прощайте, Антоне Антоновичу! -Г о л о с г о р о д н и ч о г о. Прощайте, ваше превосходительство! -Ж ╕ н о ч ╕  г о л о с и. Прощайте, ╤ване Олександровичу! -Г о л о с  Х л е с т а к о в а. Прощайте, мат╕нко! -Г о л о с  в ╕ з н и к а. Гей, ви, соколи! (Дзв╕ночок дзвонить; зав╕са опуска╓ться). -Д╕я п'ята -Та сама к╕мната. -Ява ╤ -Городничий, Анна Андр╕╖вна ╕ Мар╕я Антон╕вна. -Г о р о д н и ч и й. Що, Анно Андр╕╖вно? га? Чи думала ти що-небудь про це? Он який багатий приз, канальство! Ну, признайся одверто: тоб╕ й у сн╕ не снилося - просто з яко╖-небудь городничихи ╕ враз... фу ти, канальство! з яким дияволом породичалась. -А н н а  А н д р ╕ ╖ в н а. Зовс╕м н╕; я давно це знала. Це тоб╕ навдивовижу, бо ти проста людина, н╕коли не бачив порядних людей. -Г о р о д н и ч и й. Я сам, мат╕нко, порядна людина. Одначе, справд╕, т╕льки подумати, Анно Андр╕╖вно, як╕ ми з тобою тепер птиц╕ зробились! га, Анно Андр╕╖вно? Високого польоту, чорт забери! Зажди-но, тепер же я задам перцю вс╕м охочим подавати просьби та доноси! Гей, хто там? (Входить квартальний). А, це ти, ╤ване Карповичу! Поклич-но сюди, брат, купц╕в. Ось я ╖х, канал╕й! Скаржитись на мене? Ач ти, проклятий ╕удейський народ! Зажд╕ть-но, голубчики! Перше я вас годував до вус╕в т╕льки, а тепер нагодую до бороди. Запиши вс╕х, хто т╕льки ходив скаржитись на мене, ╕ он отих найб╕льше писак, писак, як╕ закручували ╖м просьби. Та опов╕сти вс╕м, щоб знали: що от, мовляв, яку честь бог послав городничому, що вида╓ дочку свою - не те, щоб за якого-небудь простого чолов╕ка, а за такого, що й на св╕т╕ ще не було, що може все зробити, все, все, все! Вс╕м опов╕сти, щоб ус╕ знали. Кричи на весь народ, гати в дзвони, чорт забери! Вже коли урочист╕сть, то урочист╕сть (Квартальний виходить). Та от як, Анно Андр╕╖вно, га? Як же ми тепер, де будемо жити? тут чи в П╕тер╕? -А н н а  А н д р ╕ ╖ в н а. Натурально, в Петербурз╕. Як можна тут залишатись! -Г о р о д н и ч и й. Ну, в П╕тер╕, то в П╕тер!; а воно добре б ╕ тут. Що, адже, я думаю, городництво вже тод╕ к чорту, га, Анно Андр╕╖вно? -А н н а  А н д р ╕ ╖ в н а. Натурально, яке вже городництво! -Г о р о д н и ч и й. Але ж воно, як ти дума╓ш. Анно Андр╕╖вно, тепер можна великий чин схопити, бо ж в╕н за пан╕брата з ус╕ма м╕н╕страми ╕ в палац ╖здить, отож може таке п╕двищення зробити, що з часом ╕ в генерали вил╕зеш. Як ти дума╓ш, Анно Андр╕╖вно: можна вил╕зти в генерали? -А н н а  А н д р ╕ ╖ в н а. Ще б пак! звичайно, можна. -Г о р о д н и ч и й. А, чорт забери, гарно бути генералом! Кавалер╕ю38 почеплять тоб╕ через плече. А яку кавалер╕ю краще, Анно Андр╕╖вно, червону чи блакитну? -А н н а  А н д р ╕ ╖ в н а. Ну, зв╕сно, блакитну краще. -Г о р о д н и ч и й. Е? бач чого захот╕ла! добре й червону. Адже чого хочеться бути генералом? бо, трапиться, по╖деш куди-небудь - фельд'╓гери та ад'ютанти помчать всюди попереду: <коней!> ╤ там на станц╕ях н╕кому не дадуть, усе дожида╓ться: вс╕ от╕ титулярн╕, кап╕тани, городнич╕, а тоб╕ ╕ в ус не дме. Об╕да╓ш де-небудь у губернатора, а там - ст╕й городничий! Хе, хе, хе! (Заходиться ╕ помира╓ зо см╕ху). Ось що, канальство, принадне! -А н н а  А н д р ╕ ╖ в н а. Тоб╕ все таке грубе подоба╓ться. Ти повинен пам'ятати, що життя треба зовс╕м зм╕нити, що тво╖ знайом╕ будуть не те, що який-небудь суддя-собачник, з яким ти ╖здиш полювати зайц╕в, або Земляника; навпаки, знайом╕ тво╖ будуть з якнайдел╕катн╕шим поводженням: графи ╕ вс╕ св╕тськ╕... Т╕льки я, справд╕, боюсь за тебе: ти ╕нод╕ вимовиш таке сл╕вце, якого в доброму товариств╕ н╕коли не почу╓ш... -Г о р о д н и ч и й. Що ж? слово ж не шкодить. -А н н а  А н д р ╕ ╖ в н а. Та добре, коли ти був городничим; там же життя зовс╕м ╕нше. -Г о р о д н и ч и й. Егеж, там, кажуть, ╓ дв╕ рибини: ряпушка ╕ корюшка, так╕, що т╕льки слинка потече, як почнеш ╖сти. -А н н а  А н д р ╕ ╖ в н а. Йому все б т╕льки рибки. Я не ╕накше хочу, щоб наш д╕м був перший у столиц╕, ╕ щоб у мене в к╕мнат╕ таке було амбре, щоб не можна було вв╕йти, ╕ треба б т╕льки отак зажмурити оч╕. (Зажмурю╓ оч╕ ╕ нюха╓). Ах, як гарно! -Ява II -Т╕ сам╕ ╕ купц╕. -Г о р о д н и ч и й. А! здоров╕ були, соколики! -К у п ц ╕ (вклоняючись). Доброго здоров'я, батечку! -Г о р о д н и ч и й. Що, голубчики, як пожива╓те? як крам ваш ╕де? Що, самоварники, аршинники, скаржитись? Арх╕крут╕╖, протобест╕╖, дурисв╕ти морськ╕! скаржились? Що, багато взяли? От, думають, так у тюрму його й засадять!.. А чи зна╓те ви, с╕м чорт╕в ╕ одна в╕дьма вам у зуби, що... -А н н а  А н д р ╕ ╖ в н а. Ох, боже м╕й! як╕ ти, Антоша, слова пуска╓ш! -Г о р о д н и ч и й (з незадоволенням). А, не до сл╕в тепер! Чи зна╓те ви, що той самий чиновник, якому ви скаржились, тепер жениться з мо╓ю дочкою? Що? га? що тепер скажете? Тепер я вас! У! Обманю╓те народ... Зробиш п╕дряд з казною, на сто тисяч обдуриш ╖╖, постачивши гниле сукно, та пот╕м пожертву╓ш двадцять аршин, та й давай тоб╕ ще нагороду за це! Та якби знали, так би тоб╕... ╤ черево суне наперед: в╕н купець, його не займай. <Ми> каже, <╕ дворянам не поступимось>. Та дворянин... ах ти ж, пика! дворянин вчиться наук: його хоч ╕ шмагають у школ╕, та за д╕ло, щоб в╕н знав корисне. А ти що? - почина╓ш з крут╕йства, тебе хазя╖н б'╓ за те, що не вм╕╓ш обманювати. Ще хлопчисько, <отче наш> не зна╓ш, а вже недом╕рю╓ш; а як роз╕дме тоб╕ черево та наб'╓ш соб╕ кишеню, так ╕ запишався! Ху ти, яке диво! Через те, що ти ш╕стнадцять самовар╕в видудлиш за день, то через те й пиша╓шся? Та мен╕ плювати на твою голову ╕ на твою пиху! -К у п ц ╕ (вклоняючись). Винуват╕, Антоне Антоновичу! -Г о р о д н и ч и й. Скаржитись? А хто тоб╕ пом╕г змахлювати, коли ти будував м╕ст ╕ написав дерева на двадцять тисяч, тод╕ як його й на сто карбованц╕в не було? Я пом╕г тоб╕, цапина борода! Ти забув це? Я, посв╕дчивши це на тебе, м╕г би тебе також спровадити на Сиб╕р. Що скажеш? га? -О д и н  з  к у п ц ╕ в. Богу винуват╕, Антоне Антоновичу. Лихий попутав. ╤ зака╓мось надал╕ скаржитись. Вже яке хоч задоволення, не гн╕вайся т╕льки! -Г о р о д н и ч и й. Не гн╕вайся! Ось ти тепер валя╓шся в ногах у мене. А чому? - тому, що мо╓ зверху; а якби хоч трошки на тво╓му боц╕, то ти б мене, канал╕я, втоптав у сам╕с╕ньке багно, та ще б ╕ колодою зверху придушив. -К у п ц ╕ (кланяючись у ноги). Не занапасти, Антоне Антоновичу! -Г о р о д н и ч и й. <Не занапасти!> Тепер: <не занапасти!> а перше як? Я б вас... (Махнувши рукою). Ну, та бог простить! год╕! Я не пам'ятозлобний; т╕льки тепер, дивись, бережи вуха! Я в╕ддаю дочку не за якого-небудь простого дворянина: щоб поздоровлення було... розум╕╓ш? не те, щоб в╕дкараскатись яким-небудь баличком чи головою цукру... Ну, йди з богом! (Купц╕ виходять). -Ява ╤╤╤ -Т╕ сам╕, Амос Федорович, Артем╕й Филипович, пот╕м Растаковський. -А м о с  Ф е д о р о в и ч (ще на дверях). Чи в╕рити чуткам, Антоне Антоновичу? до вас прибилось надзвичайне щастя? -А р т е м ╕ й  Ф и л и п о в и ч. Маю честь прив╕тати з надзвичайним щастям! Я сердечно зрад╕в, коли почув. (П╕дходить до ручки Анни Андр╕╖вни). Анно Андр╕╖вно! (П╕дходячи до ручки Мар╕╖ Антон╕вни). Мар╕╓ Антон╕вно! -Р а с т а ко в с ь к и й (входить). Антона Антоновича в╕таю! Хай продовжить бог життя ваше ╕ нового подружжя, ╕ дасть вам нащадк╕в численних, онучат ╕ правнучат! Анно Андр╕╖вно! (П╕дходить до ручки Анни Андр╕╖вни). Мар╕╓ Антон╕вно! (П╕дходить до ручки Мар╕╖ Антон╕вни). -Ява IV -Т╕ сам╕. Коробк╕н ╕з ж╕нкою. Люлюков. -К о р о б к ╕ н. Маю честь прив╕тати Антона Антоновича! Анно Андр╕╖вно! (П╕дходить до ручки Анни Андр╕╖вни). Мар╕╓ Антон╕вно! (П╕дходить до ╖╖ ручки). -Ж ╕ н к а  К о р о б к ╕ н а. Сердечно в╕таю вас, Анно Андр╕╖вно, з новим щастям. -Л ю л ю к о в. Маю честь прив╕тати, Анно Андр╕╖вно! (П╕дходить до ручки ╕ пот╕м, обернувшись до глядач╕в, клаца╓ язиком з виглядом молодецтва). Мар╕╓ Антон╕вно! Маю честь прив╕тати! (П╕дходить до ╖╖ ручки ╕ зверта╓ться до глядач╕в з тим самим молодецтвом). -Ява V -Дуже багато гостей у сюртуках ╕ фраках, п╕дходять спочатку до ручки Анни Андр╕╖вни, кажучи: <Анно Андр╕╖вно!>, пот╕м до Мар╕╖ Антон╕вни, кажучи: <Мар╕╓ Антон╕вно!>. Бобчинський ╕ Добчинський проштовхуються. -Б о б ч и н с ь к и й. Маю честь прив╕тати! -Д о б ч и н с ь к и й. Антоне Антоновичу, маю честь прив╕тати. -Б о б ч и н с ь к и й. З щасливою пригодою! -Д о б ч и н с ь к и й. Анно Андр╕╖вно! -Б о б ч и н с ь к и й. Анно Андр╕╖вно! (Обидва п╕дходять в один час ╕ стукаються лобами). -Д о б ч и н с ь к и й. Мар╕╓ Антон╕вно! (П╕дходить до ручки). Честь маю прив╕тати. Ви будете у великому, великому щаст╕, в золот╕й сукн╕ ходити й дел╕катн╕ всяк╕ супи ╖сти, дуже вт╕шно будете проводити час. -Б о б ч и н с ь к и й (перебиваючи). Мар╕╓ Антон╕вно, маю честь прив╕тати! Дай боже вам усякого багатства, черв╕нц╕в ╕ синка отакого маленького, отакого (показу╓ рукою), щоб можна було на долоньку посадовити, егеж! Усе буде хлопчина кричати: уа! уа! уа! -Ява VI -Ще к╕лька гостей, що п╕дходять до ручок. Лука Лукич ╕з ж╕нкою. -Л у к а  Л у к и ч. Маю честь... -Ж ╕ н к а  Л у к и  Л у к и ч а (б╕жить вперед). В╕таю вас, Анно Андр╕╖вно! (Ц╕луються). А я ж то так зрад╕ла. Кажуть мен╕: <Анна Андр╕╖вна вида╓ дочку>.- <Ах, боже м╕й!> думаю соб╕, ╕ так зрад╕ла, що кажу чолов╕ков╕: <Слухай, Луканчику: от яке щастя Анн╕ Андр╕╖вн╕!> <Ну>, думаю соб╕, <хвалити бога!> ╤ кажу йому: <Я так захоплена, що горю в╕д нетерп╕ння виявити особисто Анн╕ Андр╕╖вн╕...> <Ах, боже м╕й!> думаю соб╕: <Анна Андр╕╖вна саме спод╕валася добро╖ парт╕╖ для сво╓╖ дочки, а ось тепер така доля: саме так сталось, як вона хот╕ла>, ╕ так, справд╕, зрад╕ла, що не могла говорити. Плачу, плачу, от просто ридаю. Лука Лукич каже: <Чого ти, Настенько, рида╓ш?> - <Луканчику>, кажу, <я й сама не знаю, сльози так ото р╕кою й ллються>. -Г о р о д н и ч и й. Дуже прошу с╕дати, панове! Гей, Мишко! принеси сюди б╕льше ст╕льц╕в! (Гост╕ с╕дають). -Ява VII -Т╕ сам╕, д╕льничний пристав ╕ квартальний. -Д ╕ л ь н и ч н и й  п р и с т а в. Маю честь прив╕тати вас, ваше високоблагород╕╓, ╕ побажати благоденства на многая л╕та! -Г о р о д н и ч и й. Спасиб╕, спасиб╕! Прошу с╕дати, панове! (Гост╕ с╕дають). -А м о с  Ф е д о р о в и ч. Але скаж╕ть, будь ласка, Антоне Антоновичу, яким чином усе це почалось, поступ╕нний х╕д ус╕╓╖ справи. -Г о р о д н и ч и й. Х╕д справи надзвичайний: зволив сам особисто осв╕дчитись. -А н н а  А н д р ╕ ╖ в н а. Дуже шанобливим ╕ якнайдел╕катн╕шим способом. Все надзвичайно гарно говорив. Каже: <Я, Анно Андр╕╖вно, з само╖ т╕льки пошани до ваших г╕дностей>. ╤ така прекрасна, вихована людина, найблагородн╕ших звича╖в! - <Мен╕, чи в╕рите, Анно Андр╕╖вно, мен╕ життя - коп╕йка; я т╕льки тому, що шаную ваш╕ незвичайн╕ г╕дност╕>. -М а р ╕ я  А н т о н ╕ в н а. Ой, мамуню! та це в╕н мен╕ казав. -А н н а  А н д р ╕ ╖ в н а. Облиш, ти н╕чого не зна╓ш, ╕ не в сво╓ д╕ло не втручайся.- <Я, Анно Андр╕╖вно, дивуюсь>. Такими хвальними розсипався словами... ╤ коли я хот╕ла сказати: <Ми н╕як не см╕╓мо спод╕ватись тако╖ чест╕>, в╕н раптом упав на кол╕на ╕ таким найблагородн╕шим чином: <Анно Андр╕╖вно! не зроб╕ть мене найнещасн╕шим! погодьтесь в╕дпов╕дати на мо╖ почуття, або я смертю ск╕нчу життя сво╓>. -М а р ╕ я  А н т о н ╕ в н а. Але ж, мамуню, в╕н про мене це говорив. -А н н а  А н д р ╕ ╖ в н а. Ну, зв╕сно... ╕ про тебе було, я н╕чого цього не заперечую. -Г о р о д н и ч и й. ╤ так аж налякав: казав, що застрелиться. <Застрелюсь, застрелюсь!> каже. -Б а г а т о  х т о  з  г о с т е й. Скаж╕ть, будь ласка! -А м о с  Ф е д о р о в и ч. Отака штука! -Л у к а  Л у к и ч. От справд╕, доля вже до цього вела. -А р т е м ╕ й  Ф и л и п о в и ч. Не доля, батечку, доля - ╕ндичка: заслуги привели до того. (Наб╕к). Отак╕й свин╕ л╕зе завжди в рот щастя! -А м о с  Ф е д о р о в и ч. Я, хай так, Антоне Антоновичу, продам вам того песика, якого торгували. -Г о р о д н и ч и й. Н╕, мен╕ тепер не до песик╕в. -А м о с  Ф е д о р о в и ч. Ну, не хочете, на ╕ншому собац╕ з╕йдемось. -Д р у ж и н а  К о р о б к ╕ н а. Ах, як, Анно Андр╕╖вно, я рада вашому щастю! ви не можете соб╕ уявити. -К о р о б к ╕ н. Де ж тепер, дозвольте д╕знатися, перебува╓ ╕менитий г╕сть? Я чув, що в╕н по╖хав чогось. -Г о р о д н и ч и й. Так, в╕н по╖хав на один день у вельми важлив╕й справ╕. -А н н а  А н д р ╕ ╖ в н а. До свого дядька, щоб попросити благословення. -Г о р о д н и ч и й. Попросити благословення; але завтра ж... (Чха╓, прив╕тання зливаються в суц╕льний шум). Вельми дякую! Але завтра ж ╕ назад... (Чха╓; прив╕тальний шум; чутн╕ше за ╕нш╕ голоси): -Д ╕ л ь н и ч н о г о  п р и с т а в а. На здоров'я, ваше високоблагород╕╓! -Б о б ч и н с ь к о г о. Сто рок╕в ╕ м╕х черв╕нц╕в! -Д о б ч и н с ь к о г о. Продовж, боже, на сорок-сорок╕в! -А р т е м ╕ я Ф и л и п о в и ч а. Щоб ти пропав! -Ж ╕ н к а  К о р о б к ╕ н а. Щоб тебе чорт узяв! -Г о р о д н и ч и й. Найщир╕ше дякую! ╤ вам того ж бажаю. -А н н а  А н д р ╕ ╖ в н а. Ми тепер у Петербурз╕ ма╓мо нам╕р жити. А тут, скажу вам, таке пов╕тря... с╕льське вже занадто!.. признаюсь, велика непри╓мн╕сть... От ╕ чолов╕к м╕й... в╕н там д╕стане генеральський чин. -Г о р о д н и ч и й. А так, скажу вам, панове, я, чорт забери, дуже хочу бути генералом. -Л у к а  Л у к и ч. ╤ дай боже стати! -Р а с т а к о в с ь к и й. В╕д людини неможливо, а в╕д бога все можливо. -А м о с  Ф е д о р о в и ч. Великому кораблев╕ - велика й плавба. -А р т е м ╕ й  Ф и л и п о в и ч. Як╕ заслуги, така й шана. -А м о с  Ф е д о ро в и ч (наб╕к). Ще й справд╕ зробиться генералом! От уже кому личить генеральство, як коров╕ с╕дло! Ну, брат, н╕, до цього ще довга п╕сня. Тут ╕ кращ╕ за тебе ╓, а дос╕ ще не генерали. -А р т е м ╕ й  Ф и л и п о в и ч (наб╕к). Ото, чорт забери, вже й у генерали л╕зе! Чого доброго, може, й буде генералом. Адже в нього поважност╕, лихий не взяв би його, довол╕. (Звертаючись до нього). Тод╕, Антоне Антоновичу, ╕ нас не забудьте. -А м о с  Ф е д о р о в и ч. ╤ коли що станеться, наприклад, яка-небудь потреба у справах, не залиш╕ть без заступництва! -К о р о б к ╕ н. Наступного року повезу синка до столиц╕ на користь держав╕, то, зроб╕ть ласку, вияв╕ть йому вашу протекц╕ю, м╕сце батька заступ╕ть сир╕тц╕. -Г о р о д н и ч и й. Я готовий ╕з свого боку, готовий старатися. -А н н а  А н д р ╕ ╖ в н а. Ти, Антошо, завжди готовий об╕цяти. По-перше, тоб╕ не буде часу думати про це. ╤ як можна, ╕ з яко╖ реч╕ себе обтяжувати отакими об╕цянками? -Г о р о д н и ч и й. Чому ж, серце мо╓? ╕нод╕ можна. -А н н а  А н д р ╕ ╖ в н а. Можна, зв╕сно, та не всяк╕й же др╕бнот╕ виявляти сво╓ заступництво. -Ж ╕ н к а  К о р о б  к ╕ н а. Ви чули, як вона тракту╓ нас? -Г о с т я. Егеж, вона така завжди була; я ╖╖ знаю, посади мужика за ст╕л, в╕н ╕ ноги сво╖... -Ява VIII -Т╕ сам╕ ╕ поштмейстер поквапливо, з розпечатаним листом у руц╕. -П о ш т м е й с т е р. Дивовижна р╕ч, панове! Чиновник, якого ми вважали за рев╕зора, був не рев╕зор. -В с ╕. Як, не рев╕зор? -П о ш т м е й с т е р. Зовс╕м не рев╕зор,- я д╕знався про це з листа. -Г о р о д н и ч и й. Що ви, що ви, з якого листа? -П о ш т м е й с т е р. Та з власного його листа. Приносять до мене на пошту лист. Глянув на адресу - бачу <на Поштамтську вулицю>. Я так ╕ зомл╕в. <Ну>, думаю соб╕, <певно, знайшов непорядки на пошт╕ й пов╕домля╓ начальство>. Взяв, та й розпечатав. -Г о р о д н и ч и й. Як же ви?.. -П о ш т м е й с т е р. Сам не знаю: надприродна сила спонукала. Покликав був уже кур'╓ра на те, щоб послати його з естафетою39, але ц╕кав╕сть така взяла, яко╖ ще н╕коли не почував. Не можу, не можу, чую, що не можу! тягне, так от ╕ тягне! В одному вус╕ так от ╕ чую: <Ей, не розпечатуй! пропадеш як курка>; а в другому наче б╕с який шепче: <Розпечатай, розпечатай, розпечатай!> ╤ як придушив сургуч - по жилах вогонь, а розпечатав - мороз, ╖й-богу, мороз. ╤ руки тремтять, ╕ все закаламутилось. -Г о р о д н и ч и й. Та як же ви насм╕лились розпечатати листа тако╖ уповноважено╖ особи? -П о ш т м е й с т е р. То ж бо й штука, що в╕н не уповноважений ╕ не особа! -Г о р о д н и ч и й. Що ж в╕н, по-вашому, таке? -П о ш т м е й с т е р. Н╕ се н╕ те, чорт зна╓, що таке! -Г о р о д н и ч и й (запально). Як н╕ се н╕ те? Як ви см╕╓те назвати його н╕ тим н╕ сим, та ще й чортзна╓-чим? Я вас п╕д арешт... -П о ш т м е й с т е р. Хто? ви? -Г о р о д н и ч и й. А так, я! -П о ш т м е й с т е р. Коротк╕ руки! -Г о р о д н и ч и й. Чи зна╓те ви, що в╕н жениться з мо╓ю дочкою, що я сам буду вельможа, що я аж на Сиб╕р запроторю? -П о ш т м е й с т е р. Ех, Антоне Антоновичу, що Сиб╕р? далеко Сиб╕р. Ось краще я вам прочитаю. Панове! дозвольте прочитати листа? -В с ╕. Читайте, читайте! -П о ш т м е й с т е р (чита╓). <Сп╕шу пов╕домити тебе, душа Тряп╕чк╕н, як╕ зо мною чудеса. На дороз╕ обчистив мене кругом п╕хотний кап╕тан, отож трактирник хот╕в уже був посадовити в тюрму; коли раптом з мо╓╖ петербурзько╖ ф╕з╕оном╕╖ та з костюму ц╕ле м╕сто взяло мене за генерал-губернатора. ╤ тепер я живу в городничого, розкошую, упадаю напропалу за його ж╕нкою ╕ дочкою; не вир╕шив т╕льки, з котро╖ почати - думаю, перше з мат╕нки, бо, зда╓ться, готова ту ж мить до вс╕х послуг. Пам'ята╓ш, як ми з тобою б╕дували, об╕дали на шармака, ╕ як одного разу кондитор схопив був мене за ком╕р, з приводу з'╖дених пир╕жк╕в за рахунок прибутк╕в аглицького короля? Тепер зовс╕м ╕накше повернулось. Ус╕ мен╕ дають позичково, ск╕льки хоч. Ориг╕нали страшенн╕ в╕д см╕ху ти б умер. Ти, я знаю, пишеш статейки, вм╕сти ╖х у свою л╕тературу. По-перше: городничий - дурний, як сивий к╕нь...> -Г о р о д н и ч и й. Не може бути! Там нема цього. -П о ш т м е й с т е р (показу╓ листа) Читайте сам╕! -Г о р о д н и ч и й (чита╓). <Як сивий к╕нь>. Не може бути! ви це сам╕ написали. -П о ш т м е й с т е р. Як же б я став писати? -А р т е м ╕ й  Ф и л и п о в и ч. Читайте! -Л у к а  Л у к и ч. Читайте! -П о ш т м е й с т е р (читаючи дал╕). <Городничий - дурний, як сивий к╕нь...> -Г о р о д н и ч и й. О, чорт забери, треба ще повторювати! наче воно там ╕ так не сто╖ть. -П о ш т м е й с т е р (читаючи дал╕) Хм... хм... хм... хм... <сивий к╕нь. Поштмейстер теж добра людина..> (Кидаючи читати). Ну, тут про мене в╕н теж непристойно висловився. -Г о р о д н и ч и й. Н╕, читайте! -П о ш т м е й с т е р. Та, нав╕що ж?.. -Г о р о д н и ч и й. Н╕, чорт забери, коли вже читати, то читати! Читайте все! -А р т е м ╕ й  Ф и л и п о в и ч. Дозвольте, я прочитаю. (Над╕ва╓ окуляри й чита╓). <Поштмейстер достоту департаментський сторож М╕хе╓в, напевне так само, падлюка, п'╓ без просипу>. -П о ш т м е й с т е р (до глядач╕в). Ну, поганий хлопчисько, якого треба в╕дшмагати б╕льш н╕чого! -А р т е м ╕ й  Ф и л и п о в и ч (читаючи дал╕). <Доглядач за богоугодними закладами... ╤... ╤...> (За╖ку╓ться). -К о р о б к ╕ н. А чого ж ви зупинились? -А р т е м ╕ й  Ф и л и п о в и ч. Та неч╕тке перо... а вт╕м, видно, що нег╕дник. -К о р о б к ╕ н. Дайте мен╕. От у мене, я думаю кращ╕ оч╕. (Бере листа). -А р т е м ╕ й  Ф и л  и по в и ч (не даючи листа). Н╕, це м╕сце можна пропустити, а там дал╕ розб╕рливо. -К о р о б к ╕ н. Та дозвольте, вже я знаю. -А р т е м ╕ й  Ф и л и п о в и ч. Прочитати я й сам прочитаю: дал╕, справд╕, все розб╕рливо. -П о ш т м е й с т е р. Н╕, все читайте! адже перше все читано! -У с ╕. В╕ддайте, Артем╕ю Филиповичу, в╕ддайте листа! (До Коробк╕на). Читайте. -А р т е м ╕ й  Ф и л и п о в и ч. Зараз. (В╕дда╓ листа). Ось, дозвольте... (Затуля╓ пальцем). Ось зв╕дси читайте. (Вс╕ приступають до нього). -П о ш т м е й с т е р. Читайте, читайте! дурниц╕, все читайте! -К о р о б к ╕ н (читаючи). <Доглядач за богоугодними закладами Земляника - зовс╕м свиня в ярмулц╕>. -А р т е м ╕ й  Ф и л и п о в и ч (до глядач╕в). ╤ не дотепно! Свиня в ярмулц╕! де ж свиня бува╓ в ярмулц╕? -К о р о б к ╕ н (читаючи дал╕). <Доглядач шк╕л протух увесь цибулею>. -Л у к а  Л у к и ч (до глядач╕в). ╥й-богу, ╕ в рот н╕коли не брав цибул╕. -А м о с  Ф е д о р о в и ч (наб╕к). Хвалити бога, хоч принаймн╕ про мене нема! -К о р о б к ╕ н (чита╓). <Суддя>... -А м о с  Ф е д о р о в и ч. От тоб╕ й на!.. (Вголос). Панове, я думаю, що лист довгий. Та й який чорт у ньому: погань отаку читати! -Л у к а  Л у к и ч. Н╕! -П о ш т м е й с т е р. Н╕, читайте! -А р т е м ╕ й  Ф и л и п о в и ч. Н╕, вже читайте. -К о р о б к ╕ н (продовжу╓). <Суддя Ляпк╕н-Тяпк╕н найб╕льшою м╕рою моветон...> (Зупиня╓ться). Мабуть, французьке слово40. -А м о с  Ф е д о р о в и ч. А чорт його зна╓, що воно означа╓! Ще добре, коли т╕льки шахрай, а може, ще й за те г╕рше. -К о р о б к ╕ н (читаючи дал╕). <А вт╕м, народ гостинний ╕ добродушний. Прощай, душа Тряп╕чк╕н. Я сам, за прикладом тво╖м, хочу взятись до л╕тератури. Нудне, брат, так жити, хочеш, нарешт╕, поживи для душ╕. Бачу: справд╕, треба за що-небудь високе взятися. Пиши до мене в Саратовську губерн╕ю, а зв╕дти в село П╕дкотил╕вку. (Переверта╓ листа й чита╓ адресу). Його благород╕ю, вельмишановному панов╕ ╤вану Васильовичу Тряп╕чк╕ну, в Санкт-Петербурз╕, на Поштамтську вулицю, в дом╕ п╕д нумером дев'яносто сьомим, повернувши у дв╕р, на третьому поверс╕, праворуч>. -О д н а  з  д а м. Який реприманд41 неспод╕ваний! -Г о р о д н и ч и й. От коли зар╕зав, то зар╕зав! Убив, убив, зовс╕м убив! Н╕чого не бачу: бачу як╕сь свиняч╕ рила, зам╕сть облич, а б╕льш н╕чого... Вернути, вернути його! (Маха╓ рукою). -П о ш т м е й с т е р. Де вже вернути! Я, як навмисне, наказав доглядачев╕ дати якнайкращу тр╕йку; чорт п╕дбив дати й наперед розпорядження. -Д р у ж и н а  К о ро б к ╕ н а. Оце так, оце-то нечувана конфуз╕я! -А м о с  Ф е д о р о в и ч. Одначе ж, чорт забери, панове! в╕н у мене триста карбованц╕в позичив. -А р т е м ╕ й  Ф и л и п о в и ч. У мене теж триста карбованц╕в. -П о ш т м е й с т е р (з╕тха╓). Ох! ╕ в мене триста карбованц╕в. -Б о б ч и н с ь к и й. У нас з Петром ╤вановичем ш╕стдесят п'ять на асигнац╕╖, егеж. -А м о с  Ф е д о ро в и ч (недомислено розставля╓ руки). Як же це, панове? Як же це, справд╕, ми такого маху дали? -Г о р о д н и ч и й (б'╓ себе по лоб╕). Як я - н╕, як я, старий дурень? Спав, дурний баран, з розуму!.. Тридцять рок╕в живу на служб╕: жоден купець ан╕ п╕дрядчик не м╕г обдурити; шахра╖в над шахраями обманював, пройдисв╕т╕в ╕ крут╕╖в таких, що весь св╕т ладн╕ об╕красти, ловив на гачок. Трьох губернатор╕в обманув!.. Що губернатор╕в! (махнувши рукою) н╕чого й говорити про губернатор╕в... -А н н а  А н д р ╕ ╖ в н а. Але цього не може бути, Антоша: в╕н заручився з Машенькою... -Г о р о д н и ч и й (з серцем). Заручився! Дуля з маком - ось тоб╕ заручився! Л╕зе мен╕ в оч╕ ╕з заручинами!.. (Несамовито). Ось, див╕ться, весь св╕т, усе християнство, вс╕ див╕ться, як обдурено городничого! Дурня йому, дурня, старому падлюц╕! (Свариться сам на себе кулаком). Ех ти, товстоносий! Смоктульку, ганч╕рку вважав за поважну людину! Он в╕н тепер по вс╕й дороз╕ дзеленьчить дзвоником! Рознесе по всьому св╕ту ╕стор╕ю. Мало того, що п╕деш на посм╕ховище - знайдеться перодряп, писака, в комед╕ю тебе вставить. Ось що прикро! Чину, звання не пожал╕╓, ╕ будуть ус╕ скалити зуби та плескати в долон╕. Чого см╕╓тесь? ╕з себе см╕╓тесь!.. Ех, ви!.. (Тупа╓ з╕ злост╕ ногами по п╕длоз╕). Я б ус╕х отих писак! У, перодряпи, л╕берали проклят╕! чортове нас╕ння! Вузлом би ус╕х зав'язав, на борошно б стер вас ус╕х, та чортов╕ в п╕дбивку! в шапку, туди йому!.. (Тика╓ кулаком ╕ б'╓ п╕дбором по п╕длоз╕). -(П╕сля деяко╖ мовчанки). -Дос╕ не можу отямитись. От, справд╕, якщо бог хоче покарати, то в╕дбере перше розум. Ну, що було в цьому в╕трогонов╕ схожого на рев╕зора? Н╕чого не було! От просто н╕ на п╕вм╕зинця не було схожого - ╕ раптом ус╕: рев╕зор, рев╕зор! Ну, хто перший пустив, що в╕н рев╕зор? Каж╕ть! -А р т е м ╕ й  Ф и л и п о в и ч (розставивши руки). ╤ як це сталося, хоч убий, не можу збагнути. Наче туман якийсь приголомшив, чорт попутав. -А м о с  Ф е д о р о в и ч. Та хто пустив,- ось хто пустив: оц╕ молодц╕! (Показу╓ на Добчинського ╕ Бобчинського). -Б о б ч и н с ь к и й. ╥й-богу, не я! ╕ не думав... -Д о б ч и н с ь к и й. Я н╕чого, зовс╕м н╕чого... -А р т е м ╕ й  Ф и л и п о в и ч. Зв╕сно, ви... -Л у к а  Л у к и ч. Звичайно. Приб╕гли, як божев╕льн╕, з трактиру: <При╖хав, при╖хав ╕ грошей не платить...> Знайшли велику птицю! -Г о р о д н и ч и й. Натурально, ви! плетуни м╕ськ╕, брехуни проклят╕! -А р т е м ╕ й  Ф и л и п о в и ч. Щоб вас чорт забрав з вашим рев╕зором та опов╕даннями. -Г о р о д н и ч и й. Т╕льки нишпорите по м╕сту та бентежите вс╕х, торохт╕╖ проклят╕! Пл╕тки с╕╓те, сороки короткохвост╕! -А м о с  Ф е д о р о в и ч. Паскудники проклят╕! -Л у к а  Л у к и ч. Ковпаки! -А р т е м ╕ й  Ф и л и п о в и ч. Сморж╕ короткопуз╕! (Вс╕ обступають ╖х). -Б о б ч и н с ь к и й. ╥й-богу, це не я, це Петро ╤ванович. -Д о б ч и н с ь к и й. Е, н╕, Петре ╤вановичу, ви ж бо перш╕ те╓... -Б о б ч и н с ь к и й. А от ╕ н╕; перш╕ ото були ви. -Ява остання -Т╕ сам╕ ╕ жандарм. -Ж а н д а р м. Чиновник, що при╖хав за ╕менним наказом з Петербурга, виклика╓ вас цю ж мить до себе. В╕н зупинився в гостиниц╕. -(Сказан╕ слова вражають, як громом, ус╕х. Звук подиву однодушно вил╕та╓ з дамських уст; вся група, враз перем╕нивши пози, залиша╓ться скам'ян╕лою). -Н╤МА СЦЕНА -Городничий посередин╕ у вигляд╕ стовпа з розставленими руками та закинутою назад головою. Праворуч його дружина й дочка, ╕з спрямованим до нього рухом усього т╕ла; за ними поштмейстер, що перетворився на знак запитання, звернений до глядач╕в; за ним Лука Лукич, що розгубився найбезневинн╕шим способом; за ним, коло самого краю сцени, три дами, гост╕, що притулились одна до одно╖ з найсатиричн╕шим виразом облич, який стосу╓ться безпосередньо родини городничого. Л╕воруч в╕д городничого: Земляника, що нахилив голову трохи наб╕к, наче до чогось прислухаючись; за ним суддя з розчеп╕реними руками, що прис╕в майже до земл╕ й зробив рух губами, немовби хот╕в посвистати або вимовити: <Ось тоб╕, бабуню, ╕ Юр╕я!> За ним Коробк╕н, який обернувся до глядач╕в з примруженим оком ╕ ущипливим натяком на городничого; за ним, коло самого краю, Добчинський ╕ Бобчинський ╕з спрямованим один до одного рухом рук, роззявленими ротами ╕ виряченими один на одного очима. ╤нш╕ гост╕ залишаються просто стовпами. Майже п╕втори хвилини скам'ян╕ла група збер╕га╓ таке становище. Зав╕са спуска╓ться. - -1 Городничий - у перш╕й половин╕ XIX ст. начальник пол╕ц╕╖ в пов╕товому м╕ст╕. -2 Ботфорти - висок╕ чоботи з стоячими халявами й широкими розтрубами. -3 Вольтер'янець - в╕льнодумець, приб╕чник французького ф╕лософа Вольтера (1694-1778), особа, яка засво╖ла скептицизм Вольтера щодо рел╕г╕╖. -4 Олександр Македонський (356 - 323 до нашо╖ ери) - цар Македон╕╖, славетний полководець давн╕х час╕в, що завоював Малу Аз╕ю, ╢гипет, Перс╕ю, частину ╤нд╕╖. -5 Пасаж - випадок, пригода. -6 <Московские ведомости> - газета, яку видавав Московський ун╕верситет. -7 В блаженств╕, в раю. -8 Штандарт - прапор. -9 Цив╕льному, не в╕йськовому. -10 Нотиц╕я - пов╕домлення. -11 Подорожня - документ, який давав право ╖хати казенними поштовими к╕ньми. В подорожн╕й записувалося: маршрут, чин ╕ пр╕звище того, хто ╖хав, а також, у як╕й справ╕ в╕н ╖хав - в службов╕й чи у власн╕й. -12 Джон Масон (1705-1763) - англ╕йський духовний письменник. Книги його були широко розповсюджен╕ у XVIII ╕ на початку XIX стол╕ття. -13 В╕всяний суп. -14 Соломон - цар ╕зра╖льський; за легендою, був надзвичайно мудрий. -15 ╢листратишко - колезький рег╕стратор, найнижчий цив╕льний чин у царськ╕й Рос╕╖. -16 Щук╕н дв╕р - один з петербурзьких базар╕в. -17 Картуз - згорток ╕з твердого паперу, в якому продавався тютюн для люльки. -18 Штос - азартна гра в карти. -19 <Роберт Диявол> - опера н╕мецького композитора Мейербера. <Не ший мен╕, мат╕нко, червоний сарафан> - п╕сня. -20 Йохим - в╕домий у 30-х роках XIX ст. петербурзький каретний майстер. -21 Фриштик - сн╕данок. -22 Шантрет - шатен. -23 Св╕жопросолена тр╕ска. -24 Забастувати - при гр╕ в банк - не зб╕льшувати ставки. Гнути в╕д трьох р╕жк╕в - зб╕льшувати ставку втро╓. -25 Подорож. -26 Розум╕╓те. -27 <Одруження Ф╕гаро> - комед╕я французького письменника Бомарше; <Норма> - опера ╕тал╕йського композитора Белл╕н╕; Барон Брамбеус - псевдон╕м рос╕йського письменника О. ╤. Сенковського, редактора журналу <Библиотека для чтения>; <Фрегат Над╕я> - тв╕р рос╕йського письменника О. О. Бестужева-Марл╕нського (1797-1837); <Московський телеграф> - журнал, що його видавав М. О. Пол╓вой з 1825 по 1834 р╕к, коли цей журнал був закритий за л╕беральний напрямок. -28 Натяк на О. ╤. Сенковського. який завжди виправляв, часто до невп╕знання статт╕, що надходили до <Библиотеки для чтения>, видавано╖ книготорг╕вцем О. Ф. См╕рд╕ним. -29 Привласнення чужо╖ л╕тературно╖ прац╕ ц╕лком або частково (плаг╕аторство) - явище поширене в л╕тературних колах 30-х рок╕в XIX стол╕ття. Л╕тературн╕ спекулянти привласнювали заголовки роман╕в Загоск╕на, пов╕стей Марл╕нського та ╕нших автор╕в. -30 В 30-х роках XIX стол╕ття гастрономи виписували закордонн╕ консерви; серед них був суп з черепах, заготовлений в Ост-╤нд╕╖, та об╕ди, виготовлен╕ в Париж╕. Консерви були тод╕ дуже р╕дкою р╕ччю, бо Микола ╤ заборонив привозити ╖х до Рос╕╖. -31 Бонтон - хороший, пристойний тон. -32 Якоб╕нець - член крайньо╖ л╕во╖ пол╕тично╖ парт╕╖ в епоху французько╖ революц╕╖ 1789 р. -33 Прикази громадсько╖ оп╕ки - установи в кожн╕й губерн╕╖ що в╕дали справами благод╕йност╕: для зб╕льшення кошт╕в прикази провадили позичков╕ й ощадн╕ операц╕╖. -34 Прогони - визначена плата за кожного коня ╕ версту, залежно в╕д тракт╕в. -35 <О ты, что в горести напрасно на бога ропщешь, человек> - початков╕ слова оди М. В. Ломоносова. -36 Пояснення; в даному випадку - осв╕дчення. -37 М. М. Карамз╕н - рос╕йський ╤сторик ╕ письменник початку XIX стол╕ття <Закони засуджують...> - початков╕ слова п╕сн╕ юнака з його пов╕ст╕ <Остр╕в Борнгольм>. -38 Кавалер╕я - в царськ╕й Рос╕╖ в╕дзнака за заслуги, стр╕чка якого-небудь ордена. -39 Спец╕альним посланцем. -40 Моветон - поганий тон, невихований. -41 Реприманд - ц╕лковита, непри╓мна неспод╕ванка. - - - - -объявление -ОБЪЯВЛЕНИЕ - "удобный интернет", - "in your home" => "у вас дома", - - "MAIN" => "ГЛАВНАЯ", - "ABOUT" => "О НАС", - "About" => "О нас", - "PRICE" => "ТАРИФЫ", - "Price" => "Цена", - "COVERAGE" => "ПОКРЫТИЕ", - "Coverage" => "Покрытие", - "Coverage map" => "Карта покрытия", - "MAP" => "КАРТА", - "map" => "карта", - "NEWS" => "НОВОСТИ", - "News" => "Новости", - "All news" => "Все новости", - "GET ALFA-INET" => "ЗАЯВКИ", - - "technologies" => "технологии", - "how to connect" => "подключение", - "SERVICES" => "СЕРВИС", - "services" => "сервис", - "INTERESTING" => "ИНТЕРЕСНО", - "interesting" => "интересно", - "Connect" => "Подключиться", - - "for clients" => "абонентам", - "for suppliers" => "поставщикам", - "requirements" => "требования", - - "HOME" => "ДОМАШНИЙ", - "business" => "бизнес", - "FOR ISP" => "ОПЕРАТОРСКИЙ", - "ISP options" => "Операторский", - "SERVICE" => "УСЛУГИ", - "service" => "услуги", - "Service list" => "Список услуг", - "PROMO" => "АКЦИИ", - "job" => "вакансии", - - "ABOUT LINK PROCESS" => "ПОРЯДОК", - "LINK PRICE" => "СТОИМОСТЬ", - "Link price" => "Стоимость подключения", - "USER'S AGREEMENT" => "ДОГОВОР", - "benefits" => "преимущества", - "User's agreement" => "Договор", - - "current promos" => "действующие акции", - "promo history" => "история акций", - "Payments history" => "История платежей", - - "Start page" => "Стартовая страница", - "General" => "Основные данные", - "Balance" => "Баланс", - "Send telegram" => "Сообщение Telegram", - "Account members" => "Дополнительные уч. записи", - "Account" => "Учетная запись", - "Set" => "Установить", - "Strength" => "Надежность", - - "Thunderstorms" => "Грозы", - "Radiation level" => "Радиационный фон", - "radiation level" => "Радиационный фон", - "radiation title" => "Уровень радиации в Киеве, Львовская пл., мкР/ч", - "Fiber colors" => "Цвет. нумерация", - "color" => "цвет", - "Social" => "Социальные сети", - "Social networks" => "Мы в соц-сетях", - "Feedback" => "Обратная связь", - "Benefits" => "Преимущества", - "source" => "источник", - - "logged in as" => "Пользователь", - "logout" => "Выйти", - "log in" => "Вход", - "Login" => "в х о д", - "user name" => "имя пользователя", - "main" => "Главная", - "requests" => "Заявки", - "request" => "Заявка", - "link request" => "Заявка на включение", - "Create" => "создать", - "Calendar" => "Календарь", - "View traffic" => "Трафик", - "Send e-mail to all" => "Расылка e-mail", - "Switch/Port list" => "Активное оборудование", - "automatic" => "в автоматическом режиме", - "tariffs" => "Тарифы", - "add" => "Добавить", - "list" => "Список", - "new task" => "Создать", - "New!" => "Обновлено!", - "view" => "Просмотр", - "inventory" => "склад", - "payments" => "платежи", - "Pay via Internet" => "Оплатить через Интернет", - "List users" => "Список пользователей", - "List Admins" => "Список сотрудников", - "List deleted admins" => "Уволенные струдники", - "Add Admin" => "Добавить струдника", - "weather" => "погода", - "Resources" => "Список ресурсов", - "Net map" => "Карта покрытия", - "Find" => "Искать", - "Find user" => "Поиск пользователей", - "List users" => "Список пользователей", - "List RIP users" => "Удаленные клинты", - "Add request" => "Создать заявку", - "maintenance" => "обслуживание", - "Org List" => "Организации", - "Net List" => "Сети", - "address list" => "Список адресов", - "list" => "Список", - "address" => "Адрес", - "map" => "карта", - "Your request accepted" => "Ваша заявка принята", - "request number" => "Номер заявки", - "get Alfa-inet" => "Оформить заявку", - "Connect at arbitrary place" => "Заявка вне покрытия", - "how did you get know about us" => "Как о нас узнали", - "Processing, please wait..." => "Подождите, идет обработка...", - "back to main page" => "вернуться на главную страницу", - "Main admin page" => "Личный кабинет (главная)", - "to main page" => "на главную страницу", - "Change password" => "Смена пароля", - "Password recovery" => "Восстановление пароля", - "All sub-accounts" => "Все машины", - "Refresh" => "Обновить", - "Ready" => "Готово", - - "Maintain SIP/asterisk" => "Обслуживание телефонии", - "Active calls" => "Активные звонки", - "Current call" => "Текущий звонок", - "Statistics" => "Статистика", - - "city" => "город", - "street" => "улица", - "st." => "ул.", - "off." => "оф.", - "building" => "дом", - "building number" => "номер дома", - "Build. N" => "N дома", - "flat" => "квартира", - "app." => "кв.", - "entrance" => "подъезд", - "floor" => "этаж", - "phone" => "телефон", - "ph." => "тел.", - "multi-line" => "многоканальный", - "fax" => "факс", - "24h" => "круглосуточно", - "GPS position" => "GPS координаты", - "lng,lat" => "долгота,широта", - "lat,lng" => "широта,долгота", - "point on the map" => "выбрать на карте", - "other street" => "другая улица", - "prefered login" => "Предпочитаемое название
    учетной записи (login)", - "Special wishes" => "вопросы,
    требования и пожелания", - "up to 1000 characters" => "до 1000 символов", - "Full address list" => "Развернутый список обслуживаемых адресов", - "static map" => "статическая карта", - - "deleted" => "удален", - "name" => "имя", - "contact name" => "контактное лицо", - "password" => "пароль", - "updating password" => "смена пароля", - "Confirm
    password" => "Подтверждение
    пароля", - "Confirm password" => "Подтверждение пароля", - "Additional info for paper agreement" => "Паспортные данные для договора", - "Passport" => "Паспорт", - "Full name" => "Полное имя", - "Registration address" => "Адрес", - "contract" => "договор", - "contract addr" => "юр. адрес", - "contract passport" => "паспорт", - "contract name" => "кто подписывает, ФИО", - "Generate contract" => "Сформировать договор", - "Bot check" => "Проверочка... Надеюсь, вы не робот ;)", - "Send" => "Отправить", - "Submit" => "Отправить", - "Send to E-mail" => "Отправить на E-mail", - "Send via SMS" => "Отправить SMS", - "Save" => "Сохранить", - "Fixed" => "Проблема решена", - "Without intervention" => "Само починилось", - "only" => "только", - "rename" => "переименовать", - - "Cable length inside appartment" => "Длина кабеля по квартире", - "Cable type notification" => "Внимание!
    ". - "Использование проводки
    ". - "кабельного телевидения
    ". - "невозможно, это совсем
    ". - "другой тип кабеля.    ", - "cable price notification" => "кабель и проводка по плинтусу - бесплатно
    ". - "проводка под плинтусом, за гипсокартоном,
    подвесными потолками
    ". - "перемещение шкафов, тумбочек и т.п.", - "for additional fee" => "за отдельную плату", - "Mandatory fields" => "Поля, отмеченые '".$ast."' обязательно должны быть заполнены", - "All fields are mandatory" => "Все поля обязательно должны быть заполнены.", - "optional" => "не обязательно", - - "Your name" => "Ваше имя", - "or" => "или", - "and" => "и", - "Router/Wifi presence" => "Наличие роутера/WiFi", - "IPTV requiremets" => "Потребность в IPTV", - "IPTV presence" => "Наличие IPTV", - "Channels" => "Каналы", - "player" => "проигрыватель", - "play-list" => "настройки проигрывателя (play list)", - "Number of PCs" => "К-во компьютеров", - - "Alfa-inet. User's cabinet" => "Альфа-инет. вход для пользователей", - "cabinet" => "кабинет", - "user's cabinet" => "личный кабинет", - "forum" => "Форум", - "contacts" => "Контакты", - "add to contacts" => "занести в контакты", - "pay" => "Оплата", - "pay (cash)" => "Оплата наличными", - "all office numbers" => "все офисные номера", - "support" => "Тех-поддержка", - "technical support" => "Тех-поддержка", - "To technical support" => "Обратиться в техподдержку", - "Too many pay attempts, please contact tech. support" => "Много неудачных попыток оплаты, обратитесь, пожалуйста в тех. поддержку", - "Open tickets" => "Состояние заявок", - "Ticket history" => "История заявок", - "office" => "Офис", - "Business-Unlim" => "Бизнес-Unlim", - "mini-office" => "Малый офис", - "corporative" => "Корпоратив", - "promo" => "Акция", - "promos" => "Акции", - "Your IP" => "Ваш IP", - "Your browser" => "Ваш браузер", - "OS" => "Операционная система", - "Mo-Fr" => "Пн-Пт", - "Su,St" => "Сб-Вс", - "since" => "с", - "till" => "до", - "comments" => "комментарии", - "service is active" => "услуга активна", - "will be consumed till" => "хватит до", - "not enough money to activate service for next period" => "Денег не достаточно для активации следующего периода", - "not enough to activate service for next period" => "Не достаточно для активации следующего периода", - "You didn't pay for service" => "Услуга не оплачена", - "Enough money" => "Денег хватит", - "Few money" => "Недостаточно средств", - "Few credit" => "Не хватает кредита", - "Even for your grandchildren :)" => "И внукам еще останется ;)", - "It's time to make prepaid" => "Пора вносить абонплату", - "It's time to pay for internet" => "Время оплатить инет", - "Send us paid receipt" => "прислать квитанцию", - "Get paid receipt" => "скачать квитанцию", - "Pay via bank department" => "Оплата через банк", - "for free" => "бесплатно", - "Check account" => "Проверить счет", - "Account settings" => "Управление", - "VPN settings" => "Настройки VPN", - "Invoices" => "Счета", - "Invoice" => "Счет за услуги", - "Get cash" => "Принять оплату", - "Incoming invoices" => "Входящие счета", - "New tariff" => "Новый тариф", - "Check IP or URL
    (UA/Google/Yandex/other)" => "Проверить IP или URL
    ( Украина / Мир )", - "server" => "сервер", - "proxy-server" => "прокси-сервер", - "port" => "порт", - "ports" => "порты", - "VPN-note" => "VPN сервис использует для своей работы порт TCP 1721 и протокол IP GRE (номер 47).". - "Такие пакеты должны проходить через пользовательский Firewall/NAT (и Firewall/NAT провайдера)", - "Attention! Banking details are changed!" => "ВНИМАНИЕ! У нас изменились банковские реквизиты!", - "Pay methods" => "Способы оплаты", - "Banking details" => "Реквизиты платежки", - - "dynamic" => "динамический", - "static" => "статический", - "Kb" => "Кб", - "Gb" => "Гб", - "Mb" => "Мб", - "Kbit/s" => "Кбит/с", - "Mbit/s" => "Мбит/с", - "Gbit/s" => "Гбит/с", - "in all directions" => "по всем направлениям", - "mixed" => "смешаный", - "prepaid" => "предоплачный", - "mixed prepaid" => "смешаный предоплачный", - "up_to" => "до", - "code" => "Код", - "tariff" => "тариф", - "chose tariff" => "выберите тариф", - "Monthly price" => "Абонплата", - "Free support" => "Бесплатные вызовы", - "(hours)" => "(в часах)", - "TV channels" => "Телеканалы", - "Daily price" => "Стоимость", - "Unlimited traffic for a month" => "Без учета объема трафика - Unlim (на месяц)", - "Unlim for 24 hours" => "Посуточный Unlim", - "Credit is not available" => "кредит не предоставляется", - "Max.
    credit" => "макс.
    кредит", - "Max. credit" => "макс. кредит", - "On account" => "На вашем счету", - "uah" => "грн.", - "rub" => "руб.", - "UAH/month" => "грн./мес.", - "UAH/day" => "грн./день", - "month" => "месяц", - "year" => "год", - "month" => "месяц", - "night" => "ночь", - "in the night" => "ночью", - "day" => "день", - "days3" => "дня", - "days" => "дней", - "Premium" => "Премиум", - "Super" => "Супер", - "Optimal" => "Оптимальный", - "Economy" => "Экономный", - "Start" => "Старт", - "Maximus" => "Максимус", - "Maximum" => "Максимум", - "Base" => "Базовый", - "UIltra" => "Ультра", - "Daily" => "Суточный", - "home" => "домашний", - "mob." => "моб.", - "Transfer rate" => "Скорость", - "e-mail boxes" => "Почтовые ящики", - "non-Ukrainian" => "Зарубеж", - "up to" => "до", - "For ISP" => "Для операторов связи", - "ISP Tariffs" => "Операторский", - "VLAN assignment" => "выделение VLAN", - "BGP setup" => "настройка BGP", - - "How much is" => "Сколько будет", - "is equal to" => "равно", - "add" => "сложить", - "multiply" => "умножить", - "to" => "к", - "plus" => "плюс", - "summ of" => "сумма", - "multiply by" => "умножить на", - "multiply" => "умножить", - "multby" => "на", - "math_is" => "будет", - "answer" => "ответ", - "type" => "наберите", - "without quotes" => "без кавычек", - "digits" => "цифры", - "together" => "вместе", - "one by one" => "подряд", - "wrong bot" => "Ответ неправильный.
    ". - "Или же вы потратили слишком много времени на заполнение заявки.
    ". - "Попробуйте еще раз.", - "wrong e-mail" => "Некорректный e-mail", - "Reserved name" => "Имя (login) используется или является зарезервированным.", - "Street not specified" => "Кажется, вы забыли указать название улицы", - "Building number not specified" => "Введите номер дома", - "What is your name ?" => "Как вас зовут ?", - "No contact info" => "Нам будет сложно вас найти, оставьте пожалуйста контактную информацию. (телефон, E-mail или ICQ)", - "Wrong phone number" => "Введите контактный телефон в формате (0xx) 1234567 или международном формате", - "Wrong e-mail" => "Неправильный E-mail '$user_mail'. Должно быть вида user@some.domain", - "Tariff not selected" => "Не выбран тариф", - "planned" => "планируемое покрытие", - "under construction" => "строится", - "under consideration" => "на рассмотрении", - "for organisations only" => "для организаций", - "available" => "дом включен", - "Wrong password" => "В пароле допускаются цифры и латинские буквы", - "Password doesn't match" => "Пароль не совпадает", - "Minimum password length" => "Минимальная длина пароля - 6 символов", - "VPN Registration" => "Регистрация VPN", - "Sending confirmation request" => "Идет отправка подтверждения", - - "Reg-VPN e-mail text" => "Добрый день!\n". - "Вы оставили заявку на регистрацию учетной записи службы VPN NetAssist\n". - "Запрошеный login: \$user_name\n". - "Тариф: \$tariff_name\n". - "Для подтверждения регистрации перейдите по следующей ссылке:\n". - "\$confirm_url". - "\n". - "Если вы не запрашивали регистрацию, удалите это письмо\n", - - "Your link request text" => "Ваша заявка на подкл. Интернет: \$req_id\n". - "\$full_addr\n". - "Спасибо за обращение, хорошего дня!", - - "registration" => "регистрация", - "Confirmation is sent" => "На ваш e-mail \$user_mail отправлено письмо для подтверждения регистрации.\n". - "Пожалуйста, следуйте инструкциям из письма.", - "Confirmation failed" => "Не удалось отправить письмо на ваш e-mail \$user_mail. Регистрация не может быть подтверждена", - "Registration failed" => "Не удалось зарегистрировать учетную запись", - "Too long comment. Some text will be lost" => "Слишком длинный текст комментария. Последние символы будут потеряны", - "Account name is already used by other person" => "Учетная запись уже зарегистрирована", - "Wrong confirmation code" => "Некорректный код подтверждения", - "registering account" => "Регистрация учетной записи", - "Cannot assign IP address" => "Не удалось выделить IP адрес", - "Please, contact technical support" => "Пожалуйста, свяжитесь со службой технической подержки", - "Register service" => "Регистрация услуги", - "Simple password!" => "Простой пароль!", - - "is listed as" => "входит в список", - "Ukraine" => "Украина", - "Kyiv only" => "только Киев", - "Kiev only" => "только Киев", - "treated as LAN" => "считается внутрисетью", - "non-Ukrainian server" => "зарубежный сервер", - "doesn't exist" => "не существует", - - "Additional IT services" => "Дополнительные услуги, Сервис", - "LAN" => "Локальная сеть", - "PC service" => "Обслуживание ПК", - "Office IT support" => "Обслуживание офисов", - "Installation of SCS" => "Проектирование и монтаж СКС", - "Fiber optic splicing" => "Сварка оптики", - "Hardware" => "Оборудование", - "SIP / Telephony" => "Телефония, SIP", - "Miscelaneous" => "Дополнительно", - "more deatails" => "подробнее", - "no positions available" => "На данный момент свободных вакансий нет.", - - "alfa keywords" => "Alfa-inet, Альфа-инет, internet, интернет, покрытие, Киев, Ки╗в, Kiev, Kyiv", - "Pay PIN" => "Платежный код (PIN)", - "your login" => "учетная запись (login)", - - "Pay" => "Оплатить", - "Next" => "Далее", - "Recommended amount" => "К оплате", - "to pay" => "к оплате", - "comission" => "комиссия", - "external comission" => "ожидаемая комиссия платежной системы", - "Specify amount, please" => "Укажите сумму", - "chose pay system" => "выберите способ оплаты", - "Internet payment" => "Оплата через интернет", - "Payment" => "Оплата", - "Payment failed" => "Оплата не прошла", - "Payment accepted" => "Оплата прошла успешно", - "NSMEP" => "НСМЭП", - "cash" => "наличными в кассе", - "via terminals" => "через терминалы", - "get credit" => "получить кредит", - "LiqPay / Privat24" => "LiqPay / Приват", - "pay in bank" => "через банк", - "Details of payment" => "Назначение платежа", - "Summ in UAH" => "Сумма в гривнах", - - "NetAssist LLC" => "ООО \"НетАссист\"", - "Alfa-Inet ISP NOC" => "Администрация сети", - - "Only for TODOs closed before this date" => "Только для TODO закрытых ранее этой даты", - "Process payment" => "Провести оплату", - "Add phone/email to this person" => "Добавить телефон/email к контакту", - "Look for unregistered MACs" => "Искать в сети незарегистрированные MAC-адреса", - "Look for this MAC on the whole network", "Искать данный MAC по всем свитчам", - "Add new person" => "Добавить новый контакт", - "Add contact to person" => "Добавить телефон/email к контакту", - "Add user to account" => "Добавить юзера к данной учетной записи", - "Register client's hardware" => "Зарегистрировать пользовательскую железку", - "Can't upload" => "Не удалось загрузить", - "Phone calls" => "Инф. о звонках", - "Mobile DCs" => "Моб. модемы", - "Edit admin" => "Данные сотрудника", - "Streets" => "Улицы", - "Edit user" => "Данные клиента", - "Maintain users" => "Операции с клиентами", - "Admin groups" => "Админ. группы", - - "Use following IP address" => "Использовать следующий IP адрес", - "correct IP" => "правильный IP", - "now you use" => "сейчас установлен", - "Netmask" => "Netmask (маска)", - "Gateway" => "Gateway (шлюз)", - "Use following DNS" => "Использовать следующий DNS", - "DNS (primary)" => "DNS (основной)", - "Alternative DNS" => "Дополнительный DNS", - "Advanced" => "Дополнительно", - "DNS suffix" => "DNS суфикс", - "Register DNS client" => "Зарегистрировать подключение", - - "User hardware" => "Пользовательское оборудование", - "User VLANs" => "Пользовательские vlan'ы", - "Proper IPv6 settings" => "Правильные настройки IPv6", - "DHCPv6 with DHCP-PD should be enabled" => "должен использоваться DHCPv6 с DHCP-PD", - "you have no IPv6 enabled on PC/router" => "похоже, поддержка IPv6 выключена на роутере/PC", - "Client prefix (PD)" => "Client prefix PD
    (внутр. адреса, LAN)", - "Local IPv6 address" => "Внутренний IPv6 адрес роутера", - "You may use any of /64 from this block for your local IPv6 networks or subnet pools" => - "Вы можете использовать подсети /64 из этого блока для внутренних IPv6 сетей (pools)", - - "Attention! Changes will be applied in 2 minutes." => "Внимание! Изменения настроек вступят в силу в течение 2-х минут.", - "Attention! Changes will be applied in 10 minutes." => "Внимание! Изменения настроек вступят в силу в течение 10 минут.", - "Get invoice" => "Счет за услуги", - "Attach picture" => "Приложить картинку", - "or document" => "или документ", - - "no password" => "без пароля", - "login" => "имя", - "same as for this page" => "как на эту страничку", - "mailbox" => "ящик", - "not specified" => "не указано", - "Address (Phys)" => "Адрес (фактический)", - "phones" => "тел.", - "history" => "история", - "call history" => "история звонков", - "dial" => "позвонить", - "Access to external SMTPs (port 25)" => "Доступ к внешним SMTP, порт 25", - "Server at home" => "Домашний сервер", - "Credit" => "Кредит", - "Bonus" => "Бонусы", - "details" => "подробно", - "default currency" => "привязка к валюте", - "course" => "по курсу", - "unified tariff" => "без разделения", - "Pause services" => "Поставить на паузу", - "Resume services" => "Возобновить услуги", - "Resume service" => "Возобновить услугу", - "Activating service" => "Активация услуги", - "Replace" => "Заменить", - "Access" => "Доступ", - "Activate" => "Активировать", - "Pause" => "Пауза", - "Paused" => "На паузе", - "Set рause" => "Поставить на паузу", - "elapsed" => "прошло", - "state" => "состояние", - "Beginning" => "Начало", - "End" => "Окончание", - "Allow
    extra traffic" => "Разрешить
    превышение", - "Current
    state" => "Текущее
    состояние", - "strict prepaid" => "жесткая предоплата", - "error" => "ошибка", - "comment" => "коментарий", - "Related TODO" => "привязка к TODO", - "status" => "состояние", - "cancel" => "отмена", - "Attend request" => "вызов на дом", - "position" => "должность", - "nick" => "условное имя (ник)", - - "Networks" => "Сети", - "Paid till" => "Оплачено до", - "Finances" => "Работа с деньгами", - "Service info" => "Услуги", - "Client settings" => "настройки", - "Account info" => "Учетная запись", - "Management" => "Обслуживание", - - "user" => "пользователь", - "is not registered on" => "не зарегистрирован на", - "try again" => "попробовать еще", - "edit" => "редактировать", - "Back to edit" => "к редактированию", - "undelete" => "восстановить", - "delete" => "удалить", - "exact match" => "точное соответствие", - "unique" => "уникальные записи", - "reference" => "ссылка", - - "Disable" => "ВЫКЛ.", - "Enable" => "ВКЛ.", - - "Yandex.money" => "Яндекс.деньги", - - "Send me via E-Mail" => "Получать на почту", - "Send me via SMS" => "Получать SMS", - "Notifications" => "Уведомления", - "Support ticket updates" => "Обновления обращений в тех-поддержку", - "Pay reminders" => "Напоминания об оплате", - "Payment notifications" => "Уведомления о поступлении средств", - "Never call" => "Не звонить", - - "This machine" => "с этого IP", - "All machines" => "со всех подключений", - "Config (proper settings)" => "Настройки (так должно быть)", - - "Common settings for all platforms" => "Общие данные (для всех систем)", - "OS-dependent settings" => "Системно-зависимые настройки", - "VPN Settings" => "Настройка VPN", - - "Back to old-style" => "Вернуться к старому виду", - "Unknown account" => "Учетная запись не опознана", - "Your account will be updated in several minutes" => "Ваш счет будет пополнен в течение нескольких минут", - - "need manual changes in config files" => "требуется ручная правка файлов настройки", - "No WiFi" => "без WiFi", - - "Next >>" => "Далее >>", - "<< Prev" => "<< Назад", - "All" => "Все", - "Total" => "Всего", - "Both" => "Разом", - "Date" => "Дата", - "Time" => "Время", - "View IPv4" => "Смотреть IPv4", - "View IPv6" => "Смотреть IPv6", - "In" => "Вход", - "Out" => "Исход", - "Now" => "Сейчас", - "Next day" => "След. день", - "Prev day" => "Пред. день", - "Next user" => "След. пользователь", - "Prev user" => "Пред. пользователь", - - "Time range" => "Временной промежуток", - "Last updated" => "Обновлено", - "tempoary unavailable" => "временно не работает", - - "Alfa-inet ISP" => "Интернет-провайдер Alfa-inet", - "Bank National Credit" => "Банк Национальный Кредит", - - "Download" => "Скачать", - "View" => "Посмотреть", - "Select all" => "Выделить все", - "confirm" => "подтвердить", - "Hide PICs" => "скрыть изображения", - "Show all PIC/DOCs" => "Показать все изображения", - "Del selected attach(s)" => "Удалить выбранное", - - "+ me" => "+ я", - "+ admin" => "+ кто-то еще", - "+ group" => "+ группа", - "to other department" => "В другой отдел", -); - -global $city_codes; -$city_codes[LANG_RU] = array( - 0 => "Киев", -); - -global $router_present_options; -$router_present_options[LANG_RU] = array( - 0 => "?", - 1 => "роутера нет", - 2 => "есть свитч (коммутатор)", - 3 => "есть WiFi/роутер", - 4 => "нужен WiFi (беспроводной)", - 5 => "нужен проводной роутер", -); - -global $iptv_present_options; -$iptv_present_options[LANG_RU] = array( - 0 => "?", - 1 => "IPTV не требуется", - 2 => "IPTV на компьютере", - 3 => "нужна IPTV-приставка", - 4 => "есть Smart-TV", -); - -global $info_sources; -$info_sources[LANG_RU] = array( - 0 => "?", - 1 => "internet", - 3 => "реклама в подъезде", - 2 => "реклама в лифте", - 4 => "соседи посоветовали", - 5 => "от друзей", - 11 => "листовка", - 6 => "от монтажников", - 14 => "от рекламного агента", -101 => "уже пользуюсь", - 16 => "повторное включение", - 17 => "бирка на кабеле", - 9 => "соц. сети", - 12 => "трафарет на асфальте", - 13 => "конверт в квартру/почт. ящик", -// 8 => "реклама на почте", -); - -global $street_type_eng_to_lang; -$street_type_eng_to_lang[LANG_RU] = array( - "st." => "ул.", - "av." => "пр.", - "sq." => "пл.", - "blvd." => "бул.", - "desc." => "спуск", - "lane" => "пер.", -); - -global $access_mxs; -$access_mxs[LANG_RU] = array( - 0 => "только mail.alfa-inet.net", - 1 => "разрешить внешние сервера", - 2 => "запретить SMTP", - ); - -global $c_country_infox; -$c_country_infox[LANG_RU] = array( - 0 => array("UAH", "Украина" ), - 036 => array("AUD", "Австралия" ), - 031 => array("AZM", "Азербайджан" ), - //826 => array("GBP", "Англия" ), - 974 => array("BYR", "Белорусь" ), - //208 => array("DKK", "Дания" ), - 840 => array("USD", "США" ), - //978 => array("EUR", "Евросоюз" ), - //352 => array("ISK", "Исландия" ), - 398 => array("KZT", "Казахстан" ), - //124 => array("CAD", "Канада" ), - //428 => array("LVL", "Латвия" ), - //440 => array("LTL", "Литва" ), - 498 => array("MDL", "Молдова" ), - //578 => array("NOK", "Норвегия ), - //985 => array("PLN", "Польша" ), - 643 => array("RUB", "Россия" ), - //702 => array("SGD", "Сингапур" ), - //960 => array("XDR", "СПЗ 1222.3754 ), - 792 => array("TRL", "Турция" ), - 795 => array("TMM", "Туркменистан" ), - //348 => array("HUF", "Венгрия" ), - 860 => array("UZS", "Узбекистан" ), - 203 => array("CZK", "Чехия" ), - 752 => array("SEK", "Швеция" ), - 756 => array("CHF", "Швейцария" ), - 156 => array("CNY", "Китай" ), - 392 => array("JPY", "Япония" ), - //724 => array("ESP", "Испания" ), - 724 => array("EUR", "Испания" ), - 980 => array("UAH", "Украина"), -); - -global $support_classes; -$support_classes[LANG_RU] = array( - 0 => "", - 1 => "Кончились деньги", - 2 => "Медленно открываются сайты", - 20 => "Низкая скорость скачивания", - 3 => "Не грузятся сайты, skype/icq/torrent - OK", - 4 => "Бросает на нашу страничку", - 5 => "Сетевой кабель не подключен", - 6 => "Ничего не работает/Подключение ограничено или отсутствует", - 7 => "Не отправляется почта", - 8 => "Непонятки с балансом", - 9 => "Замена компьютера/Настройка роутера", - 10 => "Покупка роутера и/или др. оборудования", - 21 => "Мелкий ремонт (переобжим, замена кабеля)", - 22 => "Компьютер ведет себя странно (ОС, ПО)", - 11 => "Выдается неправильный IP (v4)", - 12 => "Не грузится часть сайтов", - 13 => "Проблемы с IPTV", - 14 => "Проблемы WiFi", - 15 => "Обрывы соединения", - 16 => "Зависает роутер", - 17 => "Ошибки на сайте", - 18 => "Проблемы с платежной системой", - 19 => "Проблемы с IPv6", -); - -global $support_classes_adm; -$support_classes_adm[LANG_RU] = array( - 100 => "Отпал весь дом", - 101 => "Spam/Abuse", - 102 => "DDoS/attack", - 103 => "проблемы с SMTP", - 104 => "Open relay / DDoS reflection", -); - -global $os_types; -$os_types[LANG_RU] = array( - 0 => "", - 12 => "Windows 10", - 5 => "Windows 7", - 6 => "Windows 8", - 7 => "Linux", - 8 => "FreeBSD", - 9 => "MacOS", - 1 => "Zver CD и т.п.", - 2 => "Windows XP", - 3 => "Windows XP Home", - 4 => "Vista", - 10 => "Windows 2000", - 11 => "Прочие Windows", -); - -global $user_router_types; -$user_router_types[LANG_RU] = array( - 0 => "?", - 1 => "нет", - 2 => "WiFi-роутер (беспроводной)", - 3 => "WiFi-точка", - 4 => "проводной роутер", - 5 => "свитч", -); - -global $ynx3_; -$ynx3_[LANG_RU] = array( - 0 => "?", - 1 => "да", - 2 => "нет", -); - -global $upload_err_codes; -$upload_err_codes[LANG_RU] = array( - UPLOAD_ERR_INI_SIZE => "Загруженный файл превышает установленный сервером лимит", - UPLOAD_ERR_FORM_SIZE => "Загруженный файл превышает лимит для данной страницы", - UPLOAD_ERR_PARTIAL => "Файл загружен не полностью", - UPLOAD_ERR_NO_FILE => "Файл не был загружен", - UPLOAD_ERR_NO_TMP_DIR => "Не доступно временное хранилище на сервере", - UPLOAD_ERR_CANT_WRITE => "Ошибка записи при сохранении на сервер", - UPLOAD_ERR_EXTENSION => "Загрузка прервана", - -1 => "Unknown upload error ", -); - -global $svc_states; -$svc_states[LANG_RU] = array( - -3 => "Услуга удалена", - -2 => "Пауза", - -1 => "В очереди", - 0 => "Срок действия истек", - 1 => "Активен", - 2 => "Активация...", - 3 => "На оплату", - 4 => "Продление...", -); - -global $allow_credit_options; -$allow_credit_options[LANG_RU] = array( - 0 => "только вручную", - 1 => "для организаций", - 2 => "всегда разрешен", -); - -global $regular_payment_periods2; -$regular_payment_periods2[LANG_RU] = array( - 0 => "?", - 1 => "день", - 2 => "мес.", - 3 => "год", -); - -global $regular_payment_periods; -$regular_payment_periods[LANG_RU] = array( - 0 => "?", - 1 => "посуточно", - 2 => "ежемесячно", - 3 => "ежегодно", -); - -global $week_day_names; -$week_day_names[LANG_RU] = array( - "Пн", - "Вт", - "Ср", - "Чт", - "Пт", - "Сб", - "Вс", -); - -global $todo_ts_types; -$todo_ts_types[LANG_RU] = array( - "upd" => "Обновление", - "req" => "Желаемое время", - "init" => "Создание TODO", - "start" => "Начало исполнения", - "end" => "Конец исполнения", -); - -global $todo_txt_types; -$todo_txt_types[LANG_RU] = array( - 0 => "Везде", - 1 => "Только тема", - 2 => "Только текст", -); - -global $vlan_use_options; -$vlan_use_options[LANG_RU] = array( - -1 => "--", /* DEL_MARK_ANY */ - 0 => "в работе", /* DEL_MARK_USED */ - 1 => "удален", /* DEL_MARK_DELETED */ - 2 => "на удаление", /* DEL_MARK_QUEUED */ -); - -?> - - -www.ukrclassic.com.ua - Електронна б╕бл╕отека укра╖нсько╖ л╕тератури - -Микола Гоголь -ТАРАС БУЛЬБА -(Редакц╕я ╤вана Малковича та ╢вгена Поповича на основ╕ перекладу Миколи Садовського.  -Редакц╕ю перекладу зд╕йснено за другим, переробленим, авторським виданням 1842 року  -з урахуванням першого авторського видання 1835 року.) -I -- А повернись-но, синку! Цур тоб╕, який ти чудний! Що це за поп╕вськ╕ п╕дрясники на вас? ╤ отак би то вс╕ в академ╕╖ й ходять? -Такими словами зустр╕в старий Бульба двох син╕в сво╖х, що вчилися в ки╖вськ╕й бурс╕ й оце при╖хали додому. -Сини його щойно позлазили з коней. То були два здоровенн╕ парубки, як╕ дивилися ще з-п╕д лоба, як ус╕ сем╕наристи, що лишень пок╕нчали науки. Здоров╕, рум'ян╕ ╖хн╕ лиця укривав н╕жний пух, що не знав ╕ще бритви. Вони дуже завстидалися з такого батькового прив╕тання ╕ стояли нерухомо, потупивши оч╕ в землю. -- Ст╕йте, ст╕йте! Дайте мен╕ на вас гаразд роздивиться, - провадив в╕н, обертаючи ╖х. - Ото як╕ довг╕ свитки на вас! Ох же й свитки! Таких свиток ще й на св╕т╕ не бувало. А ну ж, нехай котрийсь поб╕жить, а я подивлюся, чи не беркицьне в╕н на землю, у полах заплутавшись... -- Перестаньте глузувати, батьку! - промовив нарешт╕ старший ╕з них. -- Ти диви, який пишний! А чого ж би то й не посм╕яться? -- А того! Бо хоч ви й батько мен╕, а см╕ятись будете - ╖й-богу, одлупцюю! -- Ох ти ж сякий-такий сину! Як то - батька?! - промовив Тарас Бульба ╕ вражено в╕дступив на к╕лька крок╕в назад. -- Та хоч би й батька, не подивлюсь. Образи не подарую н╕кому. -- А як же ти будеш зо мною битися? Навкулачки чи що? -- Та вже як доведеться. -- Ну, то давай навкулачки! - промовив р╕шуче Бульба, засукуючи рукави. - Подивлюся я, що ти за мастак у кулац╕! -╤ батько з сином, зам╕сть прив╕тання п╕сля довго╖ розлуки, почали гамселити один одного ╕ в боки, ╕ в поперек, ╕ в груди - то в╕дступаючи та оглядаючись, то нас╕даючи знов. -- Див╕ться, люди добр╕: геть здур╕в старий, зовс╕м з глузду з'╖хав! - дор╕кала, стоячи при пороз╕, бл╕да, худенька ╕ добра ╖хня мати, що нав╕ть не встигла ще об╕йняти сво╖х син╕в-сокол╕в. - Д╕ти додому при╖хали, б╕льше як р╕к ╖х не бачено, а в╕н вигадав казна-що: навкулачки битися! -- Та в╕н добре б'╓ться! - промовив Бульба, зупинившись. - ╥й-богу, добре! - додав в╕н, обсмикуючись: - Так, що краще б з ним ╕ не заводитись. Добрий буде козак!.. Ну, а тепер здоров, синку, почоломка╓мося!.. - ╤ батько з сином почали ц╕луватися. -- Добре, синку! Отак же й лупцюй кожного, як мене молотив: н╕кому не даруй!.. А проте, що не кажи, а вбрання на тоб╕ таки кумедне: ╕ що воно за мотузка висить?.. А ти, бельбасе, чого сто╖ш, руки поспускавши? - звернувся в╕н до меншого. - Чом же ти, вражий сину, не пробу╓ш сво╖х кулак╕в на мен╕? -- Ще чого вигадай! - промовила мати, об╕ймаючи тим часом меншого. - I впаде ж йому в голову, щоб р╕дна дитина та батька била! I наче йому тепер до того: дитина здорожилася - ск╕льки св╕та про╖хала, втомилася (дитина мала двадцять з чимось л╕т ╕ р╕вно сажень зросту). Йому б саме в╕дпочити та попо╖сти чого, а в╕н до б╕йки силу╓! -- Е-е, та ти, як я бачу, материн мазунчик! - промовив Бульба. - Не слухай, синку, матер╕: вона - баба, вона н╕чого не тямить? Як╕ вам пестощ╕? Ваш╕ пестощ╕ - чисте поле та к╕нь добрий - ото ваш╕ пестощ╕! А цю шаблю бачите? - Оце ваша мати! А все решта - см╕ття! - оте, чим напихають ваш╕ голови: ╕ академ╕я, ╕ вс╕ т╕ книжки - граматки, ф╕лозоф╕я - все те, кажу, казна-що - чхать на те все! - Тут Бульба приточив таке сл╕вце, що нав╕ть не годиться до друку. - А найкраще, як я вас того ж таки тижня та одвезу на Запорожжя - от де наука, так наука! Там ваша школа; т╕льки там розуму й наберетесь. -- То т╕льки один тиждень ╕ бути ╖м удома? - мовила жал╕бно, з╕ сльозами на очах, стара, сухенька мати. - Не доведеться ╖м б╕долашним ╕ погуляти як сл╕д, не доведеться в хат╕ р╕дн╕й об╕знатися, та й мен╕ не доведеться на них надивитися! -- Год╕, стара, голосити! Не на те козак удався, щоб ╕з бабами воловодитись. Ти ще б ╖х до себе п╕д сп╕дницю сховала та й сид╕ла на них, як квочка на яйцях. Гайда, краще неси нам на ст╕л усе, що там у тебе ╓. Та не треба нам пампушок, медяник╕в, мак╕вник╕в та пундик╕в усяких; тягни нам сюди ц╕лого барана чи козу давай, мед╕в сорокар╕чних! Та гор╕лки багато, т╕льки не з вигадками гор╕лки, не з родзинками чи там ще з якими витребеньками, а чисто╖ давай, т╕╓╖ гр╕шниц╕, щоб грала й шум╕ла, як скажена! -Бульба пов╕в син╕в сво╖х до св╕тлиц╕, зв╕дки проворно виб╕гли дв╕ вродлив╕ наймички у червоному намист╕, що прибирали к╕мнати. Вони, знати, вельми злякалися при╖зду панич╕в, як╕ не любили н╕кому попускати, або, може, просто хот╕ли додержати свого д╕вочого звичаю: побачивши парубка, злякано крикнути й кинутись прожогом ут╕кати, а тод╕, вельми завстидавшись, довго ще закриватися рукавом. -Св╕тлицю було вбрано за звича╓м тих час╕в, про як╕ жив╕ згадки зосталися т╕льки в п╕снях та народних думах, що ╖х уже не сп╕вають б╕льше в Укра╖н╕ сл╕п╕ кобзар╕ п╕д тихий бреньк╕т бандури серед слухач╕в, - за звича╓м тих бойових, важких час╕в, коли в Укра╖н╕ почали розпалюватися сутички й батал╕╖ за ун╕ю. -Усе було чисте, вимащене кольоровою глиною. По ст╕нах - шабл╕, нага╖, с╕льця на птицю, неводи й мушкети, хитро оправлений р╕жок на порох, золота вуздечка на коня ╕ пута з╕ ср╕бними бляшками. В╕кна у св╕тлиц╕ були маленьк╕, з круглими темнавими шибками, як╕ тепер можна зустр╕ти х╕ба в стародавн╕х церквах ╕ кр╕зь як╕ ╕накше й не дивилися, як т╕льки п╕дваживши насувну шибку. В╕кна й двер╕ були в червоних обводах. На полицях по кутках стояли глеки, сул╕╖, пляшки з зеленого й синього шкла, ср╕блом бит╕ келехи, золочен╕ чарки вс╕ляко╖ роботи - венецько╖, турецько╖, черкесько╖, що зав╕тали до Бульбино╖ св╕тлиц╕ р╕зними шляхами, через трет╕ й четверт╕ руки, як то зазвичай бувало у т╕ лицарськ╕ часи. Берестов╕ широк╕ лави поп╕д ст╕нами вс╕╓╖ св╕тлиц╕; величезий ст╕л п╕д образами на покут╕; широка п╕ч ╕з зап╕чками, карунками й прискалками з барвистих кахл╕в - усе це було добре знайоме нашим двом лицарям, як╕ щороку приходили додому на вакац╕╖, - власне, приходили, бо не мали ще коней та й звичаю такого не було, щоб школяр╕ могли ╖здити верхи. Були у них т╕льки довг╕ чуби, за як╕ мав право ╖х чубити всякий козак при збро╖. Вже як к╕нчали науку, послав Бульба ╖м з табуна свого пару молодих румак╕в. -На при╖зд син╕в Бульба звел╕в скликати всю в╕йськову старшину, хто т╕льки був поблизу; ╕ коли прийшло дво╓ з них та ще й осавула Дмитро Товкач, давн╕й його приятель, - в╕н ╖м зараз же явив сво╖х син╕в, кажучи: "Ось див╕ться, пани-браття, як╕ молодц╕! На С╕ч пошлю ╖х незабаром". Гост╕ прив╕тали Бульбу й обох його син╕в, додавши, що добре д╕ло вони роблять ╕ що нема кращо╖ науки для молодого козака, як Запорозька С╕ч. -- Нуте ж, пани-браття, с╕дай же всяк до столу, кому де зручно... Ну, синочки! найперше вип'╓мо гор╕лки! - так почав Бульба. - Господи благослови! Будьте здоров╕, сини мо╖ люб╕: ╕ ти, Остапе, ╕ ти, Андр╕ю! Дай же, Боже, щоб вам на в╕йн╕ щастило! Щоб бусурмен╕в били, ╕ турк╕в били, ╕ татарву били; а коли й лях зачепить нашу в╕ру, щоб ╕ ляха били... Ну, п╕дставляй свою чарку; що - лепська гор╕лка? А як по-латинському гор╕лка? То ж бо й воно, синку, дурн╕ були латинц╕: вони й не знали, що ╓ на св╕т╕ гор╕лка. А як, пак, звався той, що латинськ╕ в╕рш╕ писав? Я на письм╕ не вельми тямлю, то й не знаю: Горац╕й, чи що? -"Ач, який батечко, - подумав про себе старший син, Остап, - усе, старий, зна╓, а ще й прикида╓ться". -- Гадаю, архимандрит гор╕лки й на понюх вам не давав, - жартував дал╕ Тарас. - А ну ж, признавайтеся, чи добре вам давали березово╖ каш╕ та св╕жого вишнячку по спин╕ й по вс╕х сус╕дн╕х козацьких околицях? А то, може, як ви вже поробилися вельми розумн╕, то й канчуками парили? Ачей не т╕льки по суботах, а й по середах ╕ четвергах перепадало? -- Н╕чого, батьку, згадувать того, що минуло, - р╕вно озвався Остап, - що було, те загуло! -- Нехай би тепер хто спробував! - промовив Андр╕й. - Хай тепер хто зачепить! От нехай т╕льки трапиться яка татарва, - знатиме, що то за штука - шабля козацька! -- Добре, синку! ╥й-богу, добре! Та коли на те п╕шло, то ╕ я з вами ╖ду! ╥й-же богу, ╖ду. Якого д╕дька я отут ждатиму? Щоб перевестися на гречкос╕я, висиджуватись дома, доглядати овець чи свиней та з ж╕нкою бабитись? Та хай воно все западеться: я - козак, не хочу! Що з того, що нема в╕йни? Я й так подамся з вами на Запорожжя - хоч погуляю. ╥й-богу, ╖ду! - ╤ старий Бульба потрошку розпалювався, розпалювався, нарешт╕ й зовс╕м розсердився, устав з-за столу ╕, взявши руки в боки, тупнув ногою. - Завтра ж ╕ руша╓мо! Нащо гаятись! Якого ворога ми можемо тут висид╕ти? Нащо нам оця хата? Нащо нам усе це? На чортового батька нам оц╕ горшки? - По цих словах почав в╕н бити горшки та шпурляти пляшками. -Б╕дна старенька мати, що звикла вже до таких вчинк╕в свого чолов╕ка, сумно дивилася на все це, сидячи на лав╕. Вона не см╕ла н╕ в ч╕м суперечити; але, почувши такий страшний для не╖ р╕шенець, не змогла вдержати сл╕з; вона глянула на д╕тей сво╖х, з якими ╖й знов судилася така швидка розлука, - ╕ н╕хто не зм╕г би описати мовчазно╖ сили того горя, що, здавалося, тремт╕ло в ╖╖ очах ╕ в судомно зц╕плених устах. -Бульба був страшенно впертий. То був один ╕з тих характер╕в, як╕ могли з'явитися лише тяжкого XV стор╕ччя в нап╕вкочовому закутку ╢вропи, коли панували праведн╕ й неправедн╕ уявлення про земл╕, що стали якимись суперечливими й неприкаяними, до яких належала тод╕ Укра╖на; коли весь прадавн╕й п╕вдень, покинутий сво╖ми князями, було спустошено й випалено дощенту ненастанними наскоками монгольських хижак╕в; коли, втративши все - оселю й покр╕влю, зробився тут в╕дчайдушним чолов╕к; коли на пожарищах, перед лицем хижих сус╕д╕в ╕ повсякчасно╖ небезпеки, ос╕дав в╕н на м╕сц╕ й звикав дивитися ╖м просто у в╕ч╕, забувши нав╕ть, чи ╓ на св╕т╕ щось таке, чого б в╕н злякався; коли бойовим палом укрився здавна лаг╕дний слов'янський дух ╕ завелося козацтво - цей широкий гуляцький зам╕с укра╖нсько╖ натури, - ╕ коли вс╕ перевози, яри та байраки, вс╕ зручн╕ м╕сця зас╕ялися козаками, що ╖м ╕ л╕ку н╕хто не знав, ╕ см╕лив╕ товариш╕ ╖хн╕ могли в╕дпов╕сти султанов╕, охочому знати про ╖хн╓ число: "А хто ╖х зна╓! У нас ╖х по всьому степу: що байрак, то й козак". -Повсякчасна необх╕дн╕сть боронити узграниччя в╕д трьох р╕знохарактерних нац╕й надавала якогось в╕льного, широкого розмаху ╖хн╕м подвигам ╕ виховала вперт╕сть духу. Це був справд╕ надзвичайний вияв укра╖нсько╖ сили: його викресало з народних грудей кресало лиха. Зам╕сть колишн╕х уд╕л╕в, малих м╕стечок, що аж киш╕ли псарями та ловцями, зам╕сть ворохобливих та м╕зерних княз╕в, що купували й перепродували сво╖ м╕ста, виникли гр╕зн╕ села, курен╕ й околиц╕, пов'язан╕ сп╕льною небезпекою й ненавистю до хижих нехрист╕в. Ус╕м в╕домо вже з ╕стор╕╖, як козацька безнастанна боротьба ╕ невсипуще життя порятували ╢вропу в╕д бусурменських наскок╕в, як╕ щохвилини загрожували ╖й повною ру╖ною. Корол╕ польськ╕, ставши зам╕сть уд╕льних княз╕в володарями цих просторих земель, хоч би й далекими та слабосилими, зрозум╕ли, чого варте козацтво ╕ яку може дати користь така войовнича вартова сила. Вони потурали йому ╕ улесливо шукали з ним згоди. П╕д ╖хньою, хоч ╕ далекою, владою гетьмани, з-пом╕ж козак╕в таки обран╕, ╓днали околиц╕ й курен╕ в полки та належн╕ округи. Не було це лавне рекрутоване в╕йсько, - такого н╕хто б ╕ не побачив; та на випадок в╕йни й посполитого рушення за в╕с╕м дн╕в, не б╕льше, усе козацтво було вже на конях ╕ при збро╖, маючи т╕льки один черв╕нець платн╕ в╕д короля, ╕ за два тижн╕ набиралося таке в╕йсько, якого не набрати жодн╕й рекрутчин╕. Пох╕д к╕нчався - ус╕ вояки розходилися по луках та ланах, на дн╕провськ╕ перевози - ловили рибу, торгували, варили пиво ╕ вс╕ були в╕льними козаками. Тогочасн╕ чужинц╕ справедливо дивувалися надзвичайним талантам козацьким. Не було такого ремесла, що його не знав би козак: накурити гор╕лки, спорядити воза, натерти пороху, справити ковальську, слюсарську роботу, а на додачу - загуляти, щоб аж небу було душно, пити й гуляти так, як ум╕╓ т╕льки козак, - усе це було йому до снаги. -Опр╕ч козак╕в ре╓стрових, що мали соб╕ за повинн╕сть ставати до лави п╕д час в╕йни, можна було кожно╖ пори, у велик╕й потреб╕, набрати силу-силенну охочекомонних: досить було осавулам перейтися ринками й майданами ус╕х с╕л та м╕стечок ╕ гукнути на повен голос, ставши на воза: -- Гей ви, пивники, бровар╕! Год╕ вам пиво варити та лежнями лежати у зап╕чках ╕ годувати сво╖м салом мух! Гайда слави лицарсько╖ та чест╕ здобувати! Гей, плугар╕, гречкос╕╖, чабани, баб╕╖! Год╕ вам за плугом ходити та сво╖ чоботи-сап'янц╕ в земл╕ каляти, та з ж╕нками воловодитись, та свою силу лицарську марнувати! Час козацько╖ слави здобувати! -╤ цей погук був, мов та ╕скра, що падала на суху солому. Орач трощив свого плуга, бровар╕ й пивовари кидали сво╖ пивниц╕ та ╜уральн╕ ╕ розбивали бочки; рем╕сник з крамарем слав п╕д три чорти сво╓ рукомесло й крамницю, бив горшки в хат╕. ╤ геть ус╕ с╕дали на коней. Тут козацька вдача набувала шаленого, могутнього розмаху ╕ дужо╖ постави. -Тарас був ╕з кор╕нних полковник╕в давнього гарту: весь в╕н удався на бойове завзяття ╕ в╕дзначався крицевою щир╕стю сво╓╖ вдач╕. За тих час╕в вплив польщизни п╕шов уже й пром╕ж укра╖нську шляхту. Багато вже було таких, що переймали польськ╕ звича╖: заводили розкош╕, пишну обслугу, сокол╕в, ловчих, об╕ди, палаци. Тарасов╕ було це не до шмиги. В╕н кохався у простому побут╕ козацькому й пересварився з ус╕ма сво╖ми товаришами, як╕ пнулися до панських звича╖в ╕ прихилялися до варшавсько╖ сторони, взиваючи ╖х п╕дн╕жками лядських пан╕в. В╕чно невгамовний, мав себе за покликаного оборонця в╕ри православно╖. Досить було йому дов╕датись, що в як╕мось сел╕ люди терплять утиски в╕д орендар╕в, що набавляють податки з диму, - ╕ в╕н самовладне з'являвся там з╕ сво╖ми козаками й чинив розправу. В╕н узяв соб╕ за правило, що в трьох випадках завжди треба братися за шаблю, а саме: коли комисари не поважали старшину ╕ стояли перед нею, не скинувши шапки; коли глумилися над православною в╕рою й не шанували прад╕д╕вських звича╖в ╕, нарешт╕, коли ворог був бусурмен чи турчин, супроти яких в╕н вважав конче потр╕бним усяк час уживати збро╖ на славу християнства. -Тепер в╕н наперед т╕шився думкою, як в╕н з двома синами з'явиться на С╕ч ╕ скаже: "Ось див╕ться ж, яких я вам хлоп'ят прив╕в!"; -як покаже ╖х усьому старому, в боях гартованому товариству; як пишатиметься першими лицарськими ╖хн╕ми вчинками ╕ на в╕йн╕, ╕ на бенкетах, як╕ в╕н теж вважав за дуже важлив╕ лицарськ╕ достохвальност╕. Спершу в╕н хот╕в од╕слати ╖х самих, та побачивши ╖хню молод╕сть, статурн╕сть, могутню природну красу, запалився гордим вояцьким духом ╕ другого ж таки дня наважився ╖хати з ними сам, хоча спонукою до цього була т╕льки вперта його воля. -В╕н уже порався ╕ давав накази, вибирав коней ╕ зброю для молодих син╕в, нав╕дувався до ста╓нь ╕ до комор, призначив козак╕в, як╕ повинн╕ були завтра ╖хати з ними. Осавул╕ Товкачу передав сво╓ старшинство ╕ виявив свою волю - негайно зо вс╕м його полком прибути на С╕ч, коли в╕н подасть йому про те зв╕стку. Хоч в╕н був трошки й п╕д чаркою ╕ в голов╕ ще шумував хм╕ль, однак в╕н не забув н╕чого, жодно╖ др╕бниц╕. Нав╕ть наказав напо╖ти коней ╕ засипати ╖м у ясла найдоб╕рн╕шо╖, найкращо╖ пшениц╕. Зробивши вс╕ розпорядження, в╕н вернувся аж зморений в╕д турбот. -- Ну, д╕ти, тепер час уже й спати, а завтра зробимо те, що Бог дасть... Та не стели нам постел╕! Не треба нам постел╕. Ми будемо спати надвор╕. -Н╕ч т╕льки що оповила небо; але Бульба завжди лягав рано. В╕н розл╕гся на килим╕, вкрився кожухом, бо вноч╕ було холодненько, та в╕н таки й любив пон╕житись у тепл╕, коли бував удома. Бульба швидко захроп╕в, а за ним ╕ весь його дв╕р: усе, що лежало по р╕зних його закутках, захроп╕ло й засп╕вало; а найперше заснув вартовий, бо з нагоди при╖зду панич╕в б╕льш за вс╕х насмоктався гор╕лки. -Лише б╕дна мати не спала. Припала вона до узгол╕в'я любих син╕в сво╖х, що лежали поруч; розч╕сувала ╖хн╕ молод╕, буйно скуйовджен╕ кучер╕ й зрошувала ╖х сльозами. Вона дивилася на них, дивилася вс╕м сво╖м ╓ством, вся обернувшись на з╕р, ╕ не могла надивитись. Вона вигодувала ╖х сво╖ми грудьми; випестила й викохала ╖х - ╕ тепер т╕льки на одну хвильку бачить ╖х перед собою. -- Сини мо╖, сини мо╖ мил╕! Що буде з вами? Яка ваша доля? - шепот╕ла вона, ╕ сльози набиралися в зморшках, що зм╕нили ╖╖ колись прекрасне обличчя. Вона й справд╕ була дуже нещасна, як ╕ кожна ж╕нка того завзятого стор╕ччя. Одну лишень хвильку вона жила коханням, т╕льки за першого шалу пристраст╕, за першого шалу юност╕, а вже суворий коханець покидав ╖╖ задля шабл╕, задля буйного товариства. Вона бачила свого чолов╕ка два-три рази на р╕к, а тод╕ к╕лька рок╕в не мала про нього нав╕ть зв╕стки. Та коли й бачила його, коли вони жили вкуп╕, - що то було за життя? Вона терп╕ла наругу, нав╕ть стусани, ласку бачила т╕льки з милост╕; була вона чимось зайвим серед ц╕╓╖ громади нежонатих лицар╕в, яким гуляще Запорожжя надавало суворого чару. Безут╕шна молод╕сть промайнула перед нею, ╕ ╖╖ прекрасн╕ св╕ж╕ лиця й груди одцв╕ли без поц╕лунк╕в ╕ вкрилися дочасними зморшками. Усе кохання, вс╕ почуття, все, що т╕льки ╓ в ж╕нки н╕жного, палкого, - все обернулося в не╖ на одне материнське почуття. Вона гаряче, палко, сл╕зно, як та степова ча╓чка-небога, схилилася над сво╖ми д╕тьми. ╥╖ милих, коханих соколят тепер беруть в╕д не╖ - беруть на те, щоб н╕коли, н╕коли вона ╖х б╕льше не побачила! Хтозна, може, в перш╕м бою татарин зруба╓ ╖м голови, ╕ вона не буде нав╕ть знати, де лежатимуть ╖хн╕ б╕л╕ т╕ла, покинут╕ на поталу хижому птаству; а за кожну краплину кров╕ ╖хньо╖ вона в╕ддала б себе всю. Сл╕зьми др╕бними умиваючись, дивилася вона в ╖хн╕ оч╕, як╕ почав уже стуляти всевладний сон, ╕ думала: "А може, Бульба, прокинувшись, перем╕нить св╕й р╕шенець ╕ зажде ще к╕лька дн╕в; може, в╕н надумався так швидко ╖хати т╕льки через те, що забагато випив". -М╕сяць з високого неба давно вже осяяв увесь дв╕р, що спав глибоким сном, густу купу верб ╕ високий бур'ян, що в ньому потонув обведений кругом двору часток╕л. А вона все сид╕ла в головах у сво╖х любих син╕в, не зводячи з них очей ╕ не думаючи про сон. Вже кон╕, зачувши св╕танок, перестали пастися й полягали в трав╕; залопот╕ло листя на вершечках верб ╕ помалу це лопот╕ння тихо спустилося до самого низу. Вона пересид╕ла так до самого св╕танку, не почуваючи н╕яко╖ втоми ╕ в думках бажаючи, щоб ця н╕ч тяглася якомога довше. В степу десь далеко залунало дзв╕нке ╕ржання лошати; червон╕ пасма яскраво заблищали на неб╕. -Бульба раптом прокинувся ╕ з╕рвався ноги. В╕н дуже добре пам'ятав усе, що вчора наказував. -- Ну ж бо, хлопц╕, год╕ спати! Пора, пора! Напувайте коней! А де ж стара? (Так в╕н звичайно називав свою ж╕нку.) Швидше, стара, готуй нам чого-небудь попо╖сти - ╖хати не близький св╕т! -Б╕дна старенька, втративши останню свою над╕ю, у в╕дча╖ подалася до хати. Тим часом, як вона, вмиваючися сл╕зьми, готувала сн╕данок, Бульба в╕ддавав сво╖ накази, метушився в стайн╕ ╕ сам вибирав для син╕в сво╖х найкраще убрання. -Учорашн╕ бурсаки раптом перем╕нилися: зам╕сть брудних чоб╕т - червон╕ сап'янц╕ з╕ ср╕бними п╕дк╕вками; шаровари, як Чорне море завширшки, з силою складок ╕ зборок, обперезан╕ золотим очкуром; до очкура начеплено було довг╕ рем╕нц╕ на люльку з китицями та всякими брязкальцями. Кармазинов╕ жупани, з блискучого, як вогонь, сукна, п╕дперезан╕ мережаним поясом; турецьк╕, золотом бит╕, п╕стол╕ були засунут╕ за пояс; шабля бряжчала при боц╕. ╥хн╕ лиця, ще не дуже засмагл╕, здавалося, покращали й поясн╕шали; молодий чорний вус тепер наче яскрав╕ше в╕дт╕няв ╖хню б╕лизну ╕ дужий, могутн╕й цв╕т юност╕; вони були прегарн╕ п╕д чорними смушковими шапками з золотим верхом. -Б╕дна старенька мати! Як побачила вона ╖х у цьому вбранн╕, то не змогла промовити й слова, ╕ сльози застигли в ╖╖ очах. -- Ну, сини, все готове! Н╕чого гаятись! - промовив Бульба. - Тепер за християнським звича╓м присядьмо на дорогу. -Ус╕ пос╕дали, нав╕ть хлопц╕, що поштиво стояли при дверях. -- Тепер благослови, мати, д╕тей сво╖х! - сказав Бульба. - Благай Бога, щоб фортунило ╖м на в╕йн╕, щоб вони повсякчас боронили свою честь лицарську, щоб стояли дов╕ку за в╕ру Христову, а коли н╕ - хай краще пропадуть, щоб ╕ духу ╖хнього не було на св╕т╕!.. П╕д╕йд╕ть, д╕ти, до матер╕: молитва материна ╕з морського дна верта╓ й на земл╕ спаса╓. -Мати, слабосила, як мати, обняла ╖х, вийняла два малих образки й, ридаючи, над╕ла ╖м на ши╖. -- Нехай хоронить вас... Божа Мати... Не забувайте, д╕ти, матер╕ вашо╖... подайте ╕нод╕ хоч в╕сточку про себе... - Дал╕ вона вже не могла говорити. -- Ну, гайда, д╕ти! - мовив Бульба. -При ╜анку стояли ос╕длан╕ кон╕. Бульба раптом вискочив на свого Чорта, що скажено рвонувся вб╕к, почувши на соб╕ двадцяти-пудову ваготу, - Тарас-бо був надзвичайно важкий ╕ дебелий. -Коли уздр╕ла мати, що й сини ╖╖ вже пос╕дали на коней, кинулася вона до меншого, у якого в рисах обличчя св╕тилося б╕льше ╕жност╕; вона вхопила його за стремено, припала до с╕дла його ╕ з в╕дча╓м в очах не випускала його з╕ сво╖х рук. Два дужих козаки обережно взяли ╖╖ й в╕днесли до хати. Та як ви╖хали вони за ворота, вона з╕ вс╕╓ю легк╕стю сарни, незвичною як на ╖╖ л╕та, виб╕гла за ворота, з неймов╕рною силою зупинила коня й обняла одного з син╕в ╕з якоюсь гарячковою несамовит╕стю... ╥╖ знов однесли. -Молод╕ козаки ╖хали смутн╕, ледве тамуючи сльози, боячись розсердити батька, який теж був схвильований, хоч ╕ не показував того. День був с╕рий; зелень блискуче яр╕ла; птаство щебетало якось не в лад. Про╖хавши трохи, вони озирнулися назад: хут╕р ╖хн╕й немов провалився, т╕льки ледве бовван╕ли над землею два димар╕ ╖хньо╖ тихо╖ хати та вершки дерев, що по ╖х сучках колись вони лазили, як т╕ б╕лки; лише дальн╕й луг ╕ще стелився перед ними, - той луг, що нагадував ╖м усю ╕стор╕ю ╖хнього життя, в╕д пори, коли качалися вони в росян╕й трав╕, до часу, коли виглядали в ньому чорнобриву д╕вчину, що боязко перел╕тала через нього сво╖ми прудкими, молодими ногами. Ось уже самий т╕льки журавель над криницею з прив'язаним угор╕ колесом самотою стирчить у неб╕; уже долина, яку вони про╖хали, здавалася зв╕ддаля горою, що все собою закрила. -- Прощайте й дитяч╕ л╕та, ╕ забави, ╕ все, ╕ все! -II -Ус╕ три вершники ╖хали мовчки. Старий Тарас думав про давню давнину: перед ним проходила його молод╕сть, його л╕та, - л╕та, що промайнули ╕ не вернуться, згадуючи як╕, завжди тужить козак, бажаючи, щоб молод╕сть тривала все його життя. В╕н думав про те, кого з╕ свого давньогo товариства зустр╕не тепер на С╕ч╕. Гадав, хто вже помер, а хто живий зостався, ╕ сльоза тихо туманила його з╕ницю, а посив╕ла голова журливо похилилася. -Сини його думали ╕нш╕ думи. Але треба спершу трохи б╕льше розпов╕сти про його син╕в. На дванадцят╕м роц╕ ╖х було в╕ддано до Ки╖всько╖ академ╕╖, бо вся значна старшина вважала сво╖м найпершим обов'язком в╕ддавати сво╖х д╕тей у науку, хоч ╕ робилося це лише задля того, щоб оп╕сля зовс╕м ╖╖ забути. Були вони тод╕, як ╕ вс╕, що потрапляли до бурси, дик╕, викохан╕ на вол╕, ╕ там ╖х уже потроху обт╕сували на один копил, п╕сля чого ставали вони один на одного схож╕. Старший, Остап, почав з того свою науку, що першого ж року вт╕к додому. Його повернули, тяжко випарили й посадовили за книжку. Чотири рази закопував в╕н свого букваря в землю ╕ чотири рази, в╕дшмагавши його немилосердно, купували йому нового. Запевне в╕н зробив би те ╕ вп'яте, коли б батько врочисто не заприсягся в╕ддати його на ц╕лих двадцять рок╕в у монастирськ╕ служки й не пооб╕цяв привселюдно, що в╕н дов╕ку не побачить Запорожжя, якщо не навчиться в академ╕╖ всяко╖ науки. Ц╕каво, що це казав той самий Тарас Бульба, який шпетив усяку вчен╕сть ╕ радив, як ми вже бачили, сво╖м д╕тям зовс╕м про не╖ й не дбати. З того часу Остап якнайстаранн╕ше зас╕в за нудотну книжку ╕ незабаром став у перш╕ лави. Тод╕шня наука геть розходилася з життям: от╕ схоластичн╕, граматичн╕, риторичн╕ й лог╕чн╕ тонкощ╕ аж н╕як не пасували до того часу, ╕ н╕коли н╕чого сп╕льного з життям не мали. Вс╕, хто вчився то╖ науки, н╕ до чого не могли приточити свого знання, хоч би нав╕ть ╕ найменш схоластичного. Та й сам╕ тогочасн╕ вчен╕ були чи не найб╕льшими нев╕гласами, бо геть не мали житт╓вого досв╕ду. А ще той республ╕канський лад само╖ бурси, та сила-силенна молодих, дужих, здорових людей, - усе це спонукало ╖х до зовс╕м ╕ншо╖ д╕яльност╕, яка н╕чого сп╕льного з наукою не мала. ╤нод╕ поганий харч, ╕нод╕ част╕ кари голодом, ╕нод╕ багато потреб, що закипали у св╕ж╕м, здоров╕м, молод╕м т╕л╕, - усе це разом виробляло в них ту невгамовну моторн╕сть, яка вже пот╕м розвивалася на Запор╕жж╕. Голодна бурса шугала вулицями Ки╓ва ╕ змушувала вс╕х мешканц╕в бути напоготов╕. Перекупки, що сид╕ли на базар╕, ледь забачивши бурсака, закривали руками сво╖ пироги, бублики, гарбузове нас╕ння, як т╕ орлиц╕ д╕тей сво╖х. Консул, що його обов'язком було наглядати за п╕длеглими йому товаришами, сам мав так╕ моторошн╕ кишен╕ в сво╖х шароварах, що зм╕г би впхати туди ц╕лу перекупчину ятку, як би та на хвильку за╜авилась. -Ц╕ бурсаки гуртувалися в зовс╕м ос╕бну громаду; до вищого кола, з польських та укра╖нських шляхтич╕в, ╖м було зась. Сам во╓вода Адам Кис╕ль, дарма що оп╕кувався академ╕╓ю, не вводив ╖х у шляхетн╕ кола, ще й наказував тримати ╖х якомога сувор╕ше. Вт╕м, ц╕ настанови були зайв╕, бо сам ректор та й професори-ченц╕ не шкодували лози та канчук╕в, ╕ частенько л╕ктори з ╖хнього наказу шмагали сво╖х консул╕в так немилосердно, що т╕ ск╕лька тижн╕в чухали сво╖ шаровари. Багатьом з них це було геть не страшне ╕ видавалося лише трошки м╕цн╕шим в╕д добро╖ гор╕лки з перцем; ╕ншим, нарешт╕, обридали так╕ безнастанн╕ припарки, ╕ вони т╕кали на Запорожжя, коли вм╕ли знайти до нього шлях ╕ коли ╖х не перехоплювали дорогою. Остап Бульбенко хоч ╕ почав пильно вчитися лог╕ки й нав╕ть богосл╕в'я, н╕як не м╕г здихатися безжальних р╕зок. Ясна р╕ч, що все це мало якось загартувати його вдачу, надати ╖й жорстко╖ твердост╕, що була завжди прикметною в козак╕в. Остап мав славу одного з найкращих товариш╕в. В╕н р╕дко верховодив у зухвалих вит╕вках - обтрусити чужий сад чи об╕брати город, зате один ╕з перших ставав п╕д знамена спритних бурсак╕в ╕ н╕коли й н╕ за яких обставин не виказував сво╖х товариш╕в; н╕як╕ канчуки й р╕зки не присилували б його таке вчинити. В╕н був твердий до всяких спокус, опр╕ч в╕йни та бучно╖ гулянки; принаймн╕ н╕коли н╕ про що ╕нше майже й не думав. В╕н був прямодушний з р╕внею сво╓ю. В╕н був добрий до тако╖ м╕ри, до яко╖ м╕г бути добрий юнак ╕з такою натурою ╕ в такий суворий час. Його взяли за серце сльози б╕дно╖ матер╕, ╕ т╕льки це тепер його смутило й змушувало в задум╕ хилити голову. -Менший брат його, Андр╕й, мав жив╕шу ╕ трохи тоншу вдачу. В╕н був беручк╕ший до науки й опановував ╖╖ легше, н╕ж тяжк╕, дуж╕ натури. А ще в╕н був метк╕ший од свого брата; част╕ше верховодив у найнебезпечн╕ших вит╕вках ╕ не раз завдяки сво╓му спритному розумов╕ в╕дкручувався в╕д кари, тим часом як брат його Остап без зайвих хитрощ╕в скидав ╕з себе свитку й клався дол╕, нав╕ть у думц╕ не маючи прохати помилування. В╕н також гор╕в жадобою лицарського подвигу, але в душ╕ його знаходилося м╕сце ╕ для ╕нших почутт╕в. Потреба кохання гостро спалахнула в ньому, як т╕льки минуло йому в╕с╕мнадцять рок╕в. Ж╕ноча постать часто витала в його розпалених мр╕ях; в╕н, слухаючи ф╕лософськ╕ диспути, повсякчас бачив ╖╖ - св╕жу, чорнооку, н╕жну. Перед ним безнастанно мигот╕ли ╖╖ яскрав╕, пружк╕ перса, н╕жна, прекрасна, ц╕лком оголена рука ╖╖; сама одежа, що облягала ╖╖ пречисте ╕ водночас м╕цне т╕ло, дихала в його мр╕ях якоюсь невимовною мл╕стю. В╕н пильно ховався перед сво╖ми товаришами з тими поривами юнацько╖ палко╖ душ╕, бо за тих час╕в соромно й ганебно було думати козаков╕ про ж╕ноч╕ вт╕хи, не здобувши лицарсько╖ слави. Останн╕ми роками в╕н р╕дше верховодив у бурсацьких ватагах, а част╕ше блукав самотою де-небудь по затишних ки╖вських закутках, що тонули у вишневих садах, з яких звабливо визирали на вулицю низеньк╕ хатки. ╤нод╕ в╕н заходив ╕ на панську вулицю, у тепер╕шньому старому Ки╓в╕, де жило укра╖нське й польське шляхетство, будинки якого було вже збудовано з певною вибаглив╕стю. Одного разу, за╜авившись, в╕н мало не потрапив п╕д колясу якогось польського пана, ╕ в╕зник з╕ страшнющими вусами, що сид╕в на козлах, оперезав його з усього плеча пугою. Молодий бурсак скип╕в: з несамовитою в╕двагою ухопив в╕н сво╓ю дужою рукою за задн╓ колесо ╕ зупинив колясу. Але в╕зник, прочуваючи помсту, почав пер╕щити коней, вони рвонули - ╕ Андр╕й, на щастя встигши в╕дхопити руку, заорав носом просто в багнюку. Щонай-дзв╕нк╕ший ╕ гармон╕йний см╕х долет╕в до його вух. В╕н п╕дв╕в оч╕ й побачив б╕ля в╕кна панну тако╖ краси, яко╖ ще зроду йому не траплялося бачити: чорнооку й б╕лу, як сн╕г, осяяний ранковим рум'янцем сонця. Вона щиро см╕ялася, ╕ см╕х надавав осяйно╖ сили ╖╖ сл╕пуч╕й крас╕. В╕н стороп╕в. В╕н дивився на не╖, геть збентежений, мимовол╕ обтираючи з╕ свого обличчя болото ╕ ще дужче яим обмащуючись. Хто б вона була - оця красуня? В╕н хот╕в був дов╕датися в╕д челяд╕, що юрбою, пишно вбрана, стояла за вор╕тьми, оточивши молодого кобзаря. Та челядь, уздр╕вши його замурзану пику, пирснула см╕хом ╕ не пошанувала в╕дпов╕ддю. Урешт╕ в╕н д╕знався, що то була дочка ковельського во╓води, який при╖хав на якийсь час до Ки╓ва. Наступно╖ ж таки ноч╕, ╕з властивою лише бурсакам зухвал╕стю, в╕н прол╕з через огорожу до саду, вил╕з на дерево, що порозкидало сво╖ широк╕ в╕ти аж на дах; з дерева перел╕з на дах ╕ через димар кам╕на пробрався просто в опочивальню красун╕, яка саме сид╕ла перед св╕чкою ╕ виймала з вух сво╖х дорог╕ сережки. Чар╕вна полька так злякалася, зненацька побачивши перед собою незнайомого чолов╕ка, що не могла вимовити й слова; однак прим╕тивши, що бурсак стояв, потупивши оч╕, не см╕ючи нав╕ть поворухнути рукою, п╕знала в ньому того самого, що брязнув перед нею на вулиц╕, - ╕ см╕х знову опанував ╖╖. До того ж у рисах Андр╕╓вих н╕чого не було страшного: в╕н був дуже гарний на вроду. Вона в╕д душ╕ см╕ялася ╕ довго пот╕шалася над ним. Красуня була легковажна, як полька, але оч╕ ╖╖, неймов╕рно гарн╕, пронизлив╕ оч╕, кидали погляд довгий, як в╕чн╕сть. Бурсак не м╕г ╕ рукою поворухнути, був наче зав'язаний у м╕шку, коли во╓вод╕вна см╕ливо п╕д╕йшла до нього, над╕ла йому на голову свою блискучу д╕ядему, пов╕сила на губи йому сережки й оповила його серпанковою прозорою шем╕зеткою з фестонами, гаптованими золотом. Вона чепурила його ╕ з дитячою розбещен╕стю, притаманною легковажним полькам, витворяла з ним силу вс╕ляких дурниць, як╕ ще дужче зн╕тили б╕дного бурсака. В╕н являв собою досить кумедну постать, роззявивши рота ╕ втупившись у ╖╖ чар╕вн╕ оч╕. Стук, що почувся б╕ля дверей, злякав ╖╖. Вона звел╕ла Андр╕╓в╕ сховатися п╕д л╕жко ╕, як т╕льки страх минув, покликала свою поко╖вку, полонену татарку, ╕ наказала ╖й обережно вивести його в сад, а зв╕дт╕ля спровадити через паркан. Але цього разу наш бурсак не так щасливо перебрався через огорожу: пробурканий сторож гарненько вчистив його по ногах, а челядь, що зб╕глася на ╜валт, таки довгенько лупцювала його вже на вулиц╕, аж поки прудк╕ ноги врятували його. -П╕сля тако╖ оказ╕╖ проходити б╕ля будинку було небезпечно, бо челяд╕ у во╓води була сила-силенна. В╕н побачив ╖╖ ще раз у костьол╕: вона пом╕тила його ╕ дуже вт╕шно усм╕хнулася, як давньому знайомому. В╕н бачив ╖╖ мимох╕ть ще одного разу, ╕ п╕сля цього во╓вода ковельський хутко ви╖хав, а зам╕сть прекрасно╖ чорнооко╖ польки виглядала у в╕кно якась товста пика. -Ось про що думав Андр╕й, схиливши голову ╕ втупивши оч╕ у гриву свого коня. -А тим часом степ уже давно прийняв ╖х ус╕х у сво╖ зелен╕ об╕йми, ╕ висока трава муром обступила й потопила ╖х, ╕ т╕льки чорн╕ козацьк╕ шапки мигт╕ли пом╕ж ╖╖ волоток. -- Еге-ге! А чого ж це ви, хлопц╕, так принишкли? - промовив, нарешт╕, Бульба, отямившись в╕д сво╓╖ задуми. - Наче як╕сь ченц╕! Ну, год╕, год╕! До б╕са вс╕ думки! Запалюйте лишень люльки та покуримо, та п╕дострожимо коней, та полинемо так, щоб ╕ птах за нами не угнався! -I козаки, припавши до коней, зникли в трав╕. Вже перестали видн╕тися й чорн╕ шапки; самий т╕льки струм╕нь роз╕тнуто╖ трави показував сл╕д ╖хнього бистрого гону. -Сонце виглянуло давно на розпогоджен╕й блакит╕ ╕ живущим, теплодайним св╕тлом сво╖м залляло степ. Усе смутне й сонне, що було в козацьких душах, миттю щезло; серця ╖хн╕ стрепенулись, як птиц╕. -Степ що дал╕, то все кращав. Тод╕ увесь наш п╕вдень, увесь той прост╕р аж до самого Чорного моря був неторканою зеленою пустелею. Н╕коли плуг не переходив незм╕рними хвилями диких рослин. Сам╕ лише кон╕, ховаючись у них, мов у л╕с╕, витолочували ╖х. Н╕чого в природ╕ не могло бути кращого за степ. Уся поверхня земл╕ була немов зелено-золотий океан, по якому бризнули м╕льйони р╕знобарвних кв╕ток. Кр╕зь тонк╕ та висок╕ стебла трави пробивалися блакитн╕, син╕ й ф╕ялков╕ волошки; жовтий дрок стрим╕в сво╓ю п╕рам╕дальною верх╕вкою; б╕ла кашка сво╖ми шапками-парасольками ряб╕ла на поверхн╕; занесений бо-зна зв╕дки колос пшениц╕ наливався в гущавин╕. При тонкому ╖хньому кор╕нн╕ нишпорили кур╕пки, повитягавши шийки. Пов╕тря було повне всякого пташиного сп╕ву та свисту. В неб╕ нерухомо стояли шул╕ки, розгорнувши сво╖ крила ╕ втупивши оч╕ в траву. ╫ел╜╕т диких гусей, що сунули стороною, в╕длунював бо-зна в якому далекому озер╕. З трави р╕вним помахом крил п╕д╕ймалася чайка ╕, розкошуючи, купалась у син╕х пов╕тряних хвилях. Ось вона щезла у високост╕ ╕ т╕льки мр╕╓ чорною цяткою. Ось вона перекинулася на крилах ╕ блиснула на сонц╕... Степи, степи! Як╕ ж бо ви з б╕са гарн╕!.. -Наш╕ мандр╕вц╕ зупинялися лише на к╕лька хвилин, щоб п╕доб╕дати, ╕ тод╕ заг╕н ╕з десяти козак╕в, що ╖хав за ними, злазив ╕з коней, одв'язував дерев'ян╕ баклажки з гор╕лкою ╕ гарбузи з водою, уживан╕ зам╕сть бутл╕в. ╥ли самий хл╕б ╕з салом чи корж╕, пили по одн╕й чарчин╕, аби т╕льки п╕дкр╕питися, бо Тарас Бульба н╕коли не дозволяв напиватися в дороз╕, ╕ знов ╖хали аж до вечора. Увечер╕ ж увесь степ геть перем╕нювався. Уся його р╕знобарвна далина займалася останн╕м яскравим в╕дблиском сонця ╕ помалу темн╕ла, так що нав╕ть видно було, як т╕нь переб╕гала по н╕й ╕ вона ставала темно-зелена; випари зд╕ймалися густ╕ш╕; кожна кв╕тка, кожна травинка випускала амбру, ╕ весь степ курився пахощами. По неб╕, тепер блакитно-темному, неначе велетенським пензлем, наляпан╕ були широк╕ смуги з рожевого золота; де-не-де б╕л╕ли пригорщ╕ легеньких ╕ прозорих хмарок, ╕ св╕жий, наче морськ╕ хвил╕, в╕трець-перелесник ледве ковзав по вершечках трав, ледь доторкався до щ╕к. Уся музика, що наповнювала день, ущухала ╕ зм╕нювалася на ╕ншу. Рябеньк╕ ховрашки вилазили з╕ сво╖х н╕рок, ставали на задн╕ лапки ╕ дз╕нькали, перегукуючися на весь степ. Цв╕рчання коник╕в розлягалося все дужче. ╤нод╕ чулося з якогось усам╕тненого озера лебедине ячання ╕ ср╕бною хвилею розлягалося в пов╕тр╕. -Мандр╕вц╕, зупинившись на н╕ч у степу, вибирали н╕чл╕г, розкладали багаття, ставили казан, у якому варили соб╕ кул╕ш; зд╕ймалася пара ╕ ск╕сно струмувала в пов╕тря. Повечерявши, козаки лягали спати, пустивши на попас спутаних коней сво╖х. Сам╕ вони мостилися на свитках. Просто на них дивилися н╕чн╕ зор╕. Вони чули сво╖м вухом увесь незл╕ченний св╕т комах, що киш╕в у трав╕; усе ╖хн╓ тр╕скотання, свист ╕ сюрк╕т; усе це дзв╕нко розлягалося серед ноч╕, очищалося св╕жим н╕чним пов╕трям ╕ заколисувало ╖хн╕й слух. Коли ж хто-небудь ╕з них прокидався ╕ вставав на часинку, то степ розгортався перед ним, геть зас╕яний блискучими ╕скрами св╕тлячк╕в. ╤нод╕ н╕чне небо де-не-де осв╕тлювалося далекою загравою в╕д випалюваного по лугах та р╕чках сухого очерету, ╕ темна низка лебед╕в, що лет╕ли на п╕вн╕ч, раптом осв╕тлювалася ср╕бно-рожевим св╕тлом, ╕ тод╕ здавалося, начебто червон╕ хусточки лет╕ли по темному неб╕. -Мандр╕вц╕ ╖хали без жодно╖ пригоди. Н╕де не траплялося ╖м деревини: усе степ та степ - безкрайний, в╕льний, прекрасний. ╤нколи т╕льки десь збоку син╕ли верх╕в'я далекого л╕су, що тягнувся берегами Дн╕пра. Одного т╕льки разу Тарас показав синам на маленьку, що ледве чорн╕ла в далек╕й трав╕, цятку, сказавши: -- Див╕ться, д╕ти, ото скаче татарин! -Невеличка гол╕вка з вусиками втупила здаля просто в них сво╖ вузеньк╕ оч╕, понюхала пов╕тря, як гончак, ╕, як сарна, щезла, уздр╕вши, що козак╕в було тринадцять чолов╕к. -- Ану, д╕ти, спробуйте наздогнати татарина!.. I не пробуйте - пов╕к не вп╕йма╓те: у нього к╕нь шпарк╕ший од мого Чорта. -Одначе, остер╕гаючись сховано╖ де-небудь татарсько╖ зас╕дки, Бульба вир╕шив бути обачним. Вони примчали до невеличко╖ р╕чки Татарки, що вливалася в Дн╕про, кинулися у воду з к╕ньми сво╖ми ╕ довго пливли нею, щоб сховати сл╕д св╕й, а тод╕ вже, вибравшись на другий берег, спок╕йно по╖хали соб╕ дал╕. -Через три дн╕ вони вже майже досягли того м╕сця, що було метою ╖хньо╖ подорож╕. В пов╕тр╕ враз похолодн╕шало: вони в╕дчули, що Дн╕про вже близько. Ось в╕н блищить удалин╕ ╕ темною смугою в╕докремився в╕д обр╕ю. В╕н дихав холодними хвилями ╕ стелився все ближче та ближче, аж нарешт╕ охопив половину земл╕. Це було те м╕сце Дн╕пра, де в╕н, дос╕ здавлений порогами, брав нарешт╕ сво╓ ╕ шум╕в, як море, розливаючись на вол╕; де, кинут╕ посеред нього острови, випихали його ще дал╕ з берег╕в ╕ хвил╕ його стелилися широко по земл╕, вже не зустр╕чаючи ан╕ скель, ан╕ узвиш. Козаки позлазили з коней сво╖х, с╕ли на пором ╕ за три години були вже б╕ля Хортиц╕, де була тод╕ С╕ч, що частенько м╕няла св╕й ос╕док. -Юрба народу лаялася на берез╕ з перев╕зниками. Козаки п╕д-попружили коней. Тарас п╕дбадьорився, п╕дтягнув дужче на соб╕ пояс ╕ гордо розправив рукою вуса. Молод╕ сини його теж оглянули себе з н╕г до голови з якимось острахом та невиразною вт╕хою, ╕ вс╕ разом в'╖хали в прис╕ччя, що було за п╕вверстви в╕д С╕ч╕. Ус╕х ╖х раптом оглушили п╕всотн╕ ковальських молот╕в, що гупали в двадцяти п'ятьох кузнях, викопаних у земл╕ ╕ вкритих дерном. Дуж╕ кожум'яки сид╕ли на ╜анках, що виходили на вулицю, ╕ м'яли сво╖ми дужими руками волов╕ шкури. Крамар╕ п╕д ятками сид╕ли з купами кременю, кресал та пороху. В╕рменин порозв╕шував дорог╕ хустки. Татарин крутив на рожнах бараняч╕ стегенця в т╕ст╕. Жид, наставивши вперед свою голову, ц╕див ╕з барила гор╕лку. Але перший, хто ╖м трапився назустр╕ч, був запорожець, що спав серед шляху, розкинувши руки й ноги. Тарас Бульба не втерп╕в, щоб не стати й не помилуватися ним. -- Ич, як поважно розкинувся! От так пишна ф╕гура! - промовив в╕н, зупиняючи коня. -Справд╕, то була картина таки велична: запорожець, як лев, розл╕гся на шляху. Гордо закинутий оселедець його займав п╕в-аршина земл╕; шаровари з червоного дорогого сукна були вимащен╕ дьогтем на знак ц╕лковито╖ до них зневаги. Навт╕шавшись, Бульба став пробиратися дал╕ кр╕зь т╕сну вуличку, геть загачену майстрами, як╕ тут же справляли сво╓ ремесло, та людьми всяко╖ в╕ри, що купчилися на прис╕чч╕, яке скидалося б╕льше на ярмарок ╕ яке годувало й зодягало С╕ч, що любила т╕льки гуляти та смалити з мушкет╕в. -Нарешт╕ вони минули прис╕ччя й побачили к╕лька розкиданих курен╕в, укритих дерном, а то - по-татарському - й повстю. Деяк╕ було обставлено гарматами. Н╕де не видно було н╕ тину, н╕ тих низьких хаток з ╜аночками на низеньких дерев'яних стовпчиках, як╕ були на прис╕чч╕. Невеликий вал ╕з зас╕кою, що не охоронялися н╕чим ╕ н╕ким, св╕дчили про страшенну козацьку безпечн╕сть. К╕лька дужих запорожц╕в, що з люльками в зубах лежали на самому шляху, подивилося на них досить байдуже, нав╕ть не зворухнувшись. Тарас обережно про╖хав ╕з синами пом╕ж них, промовивши: -- Здоров╕ були, панове товариство! -- Доброго здоров'ячка й вам! - в╕дпов╕ли запорожц╕. Скр╕зь по всьому полю мальовничими гуртами маяч╕ли козаки. ╥хн╕ смагляв╕ лиця св╕дчили, що вс╕ вони були гартован╕ в битвах ╕ скуштували всяко╖ всячини. Так ось вона, С╕ч! Ось воно, те гн╕здо, зв╕дк╕ля вил╕тають ус╕ т╕ горд╕, як орли, ╕ дуж╕, як леви! Ось зв╕дки розлива╓ться козацька воля по вс╕й Укра╖н╕! -Наш╕ мандр╕вц╕ ви╖хали на широкий майдан, де звичайно збиралася рада. На велик╕м перевернут╕м барил╕ сид╕в запорожець без сорочки; в╕н держав ╖╖ в руках ╕ повагом латав на н╕й д╕рки. ╥м знов заступила шлях ц╕ла юрба музик, посеред яких витанцьовував молодий запорожець, заломивши чортом шапку ╕ зв╕вши догори руки. В╕н т╕льки вигукував: -- Шпарк╕ше грайте, музики! Не шкодуй, Хомо, гор╕лки православним християнам! -I Хома з п╕дбитим оком щедро наливав кожному, хто хот╕в, по здоровенному михайлику. Коло молодого запорожця четверо старих козак╕в досить др╕бно мережили ногами, зриваючись, як вихор, уб╕к, трохи не на голову музикам, а тод╕ враз пускалися навприс╕дки ╕ гатили круто й твердо ср╕бними п╕дк╕вками в м╕цно втрамбовану землю. Земля глухо стугон╕ла на всю округу, ╕ в пов╕тр╕ гучно в╕длунювали гопаки й тропаки, вибиван╕ дзв╕нкими п╕дковами чоб╕т. Але один б╕льш за вс╕х вигукував, летючи сл╕дком за ╕ншими в танц╕. Оселедець буйно розв╕вався за в╕тром, ╕ могутн╕ груди його були зовс╕м гол╕; на ньому був теплий кожух, ╕ п╕т цебен╕в з нього, як з в╕дра. -- Та скинь же, вражий сину, хоч кожуха! - гукнув, не втерп╕вши, Тарас. - Ти ж бачиш, як парить! -- Не можу! - в╕дгукнувся запорожець. -- Чому? -- Не можу, бо в мене така натура: що скину, те проп'ю. А шапки вже давно не було на козаков╕, н╕ пояса на кожус╕, ан╕ вишивано╖ хустинки: все п╕шло, куди годиться. Юрба все б╕льшала: до танцюрист╕в приставали ╕нш╕, й несила було дивитися без внутр╕шнього хвилювання, як усе чесало найв╕льн╕шого, найшален╕шого в св╕т╕ танцю, названого козачком за тими могутн╕ми танцюристами, що його вигадали. -- Ех, якби не к╕нь! - гукнув Тарас. - П╕шов би й я у танець, ╖й-богу, п╕шов би! -А тим часом у юрб╕ почали траплятися й поважн╕, шанован╕ за сво╖ заслуги по вс╕й С╕ч╕ сивочуб╕ козаки, що не раз бували старшинами. Tарас нарешт╕ зустр╕в багато знайомих облич. Остап з Андр╕╓м т╕льки й чули в╕тання: -- А, це ти, Печерице!.. Здоров будь, Козолупе! -- Зв╕дк╕ля Бог несе тебе, Тарасе? -- А ти як сюди попав, Долоте?.. Здоров, Кирдяго!.. Здоров, Густий!.. Чи спод╕вався я тебе побачити, Ременю?! -╤ лицар╕, що з╕бралися з╕ вс╕╓╖ широко╖ Укра╖ни, чоломкались один з другим, а дал╕ п╕шли запитання: -- А що ж Касян? Що Бородавка? Що Колопер? Що П╕дситок? ╤ чув лише у в╕дпов╕дь Тарас Бульба, що Бородавку пов╕сили в Толопан╕, що з Колопера злупили шкуру п╕д Кизикерменом, що П╕дситкову голову засолили в бочц╕ й в╕д╕слали до самого Цареграду... Понурив голову старий Бульба ╕ сумно промовив: -- Добр╕ були козаки! -III -Уже з тиждень Тарас Бульба жив з╕ сво╖ми синами на С╕ч╕. Остап з Андр╕╓м не дуже дбали про в╕йськову науку. С╕ч не любила турбувати себе в╕йськовими вправами ╕ гаяти час надаремно; юнацтво виховувалося й набиралося досв╕ду т╕льки на д╕л╕, в самому розпал╕ бо╖в, що з т╕╓╖ причини були майже безнастанними. Козак занудився б, якби на дозв╕лл╕ навчався яко╖-небудь там дисципл╕ни, опр╕ч х╕ба що стр╕льби в ц╕ль та, зр╕дка, к╕нських перегон╕в ╕ гонитви за зв╕ром у степах та луках; увесь ╕нший час вони бенкетували - на ознаку широкого розмаху душевно╖ вол╕. Уся С╕ч була якимсь надзвичайним явищем: це було безнастанне бенкетування, учта, що галасливо почалася й загубила св╕й к╕нець. Дехто, правда, брався за ремесло, ╕нш╕ тримали крамнички й крамарювали; але переважна б╕льш╕сть гуляла з ранку до вечора, поки в кишенях ще бряжчала спроможн╕сть ╕ здобуте добро ще не перейшло до крамарських ╕ шинкарських рук. Це загальне бенкетування мало в соб╕ якийсь чар. Не було це якимось зб╕говиськом гультя╖в, що напиваються з горя, - н╕, це було просто якесь шалене буяння веселощ╕в. Кожен, хто сюди ускочив, тут же забував ╕ покидав усе те, що його колись ц╕кавило. В╕н, можна сказати, чхав на сво╓ минуле ╕ безжурно в╕ддавався вол╕ й товариству таких, як ╕ в╕н самий, гульв╕с, що не мали н╕ р╕дн╕, н╕ кутка, н╕ с╕м'╖, опр╕ч в╕льного неба й в╕чного бенкету душ╕ сво╓╖. Це витворювало ту шалену весел╕сть, що не змогла б зародитися н╕ з якого ╕ншого джерела. Опов╕дки й теревен╕, як╕ чулися серед ц╕╓╖ юрби, що л╕ниво розкошувала на земл╕, були часто так╕ см╕шн╕ й дихали такою силою живо╖ опов╕д╕, що треба було мати холоднокровну поставу запорожця, щоб, слухаючи все це, збер╕гати на обличч╕ байдужу м╕ну, не зморгнувши й вусом, - прикметна риса, якою й дос╕ в╕др╕зня╓ться в╕д ╕нших слов'ян укра╖нець. Весел╕сть була п'яна, галаслива, а проте не був то чорний шинок, де чолов╕к, напившись, страчу╓ нав╕ть образ Божий; це було т╕сне коло шк╕льних товариш╕в. Т╕льки й р╕зниц╕ було, що тут вони не сид╕ли п╕д указкою, слухаючи недолугих учител╕в, а вчиняли наскоки на п'ятьох тисячах коней; зам╕сть лугу, де вони грали колись у м'яча, у них були безпечн╕, н╕ким не вартован╕ кордони, на п╕дход╕ до яких татарин витикав часто свою метку голову й суворо, без руху, зирив турчин у сво╖й зелен╕й чалм╕. Т╕льки й р╕зниц╕, шо ╖х ╓днатися в школ╕ силували, а тут вони самох╕ть, без чийогось примусу, кидали сво╖х батьк╕в та матер╕в ╕ т╕кали з батьк╕вських хат; що тут мали притулок ╕ т╕, яким уже лоскотала шию мотузка ╕ як╕ зам╕сть к╕стляво╖ смерт╕ побачили життя, ╕ то життя на весь розмах; що сюди прибували й т╕, як╕ через широку натуру н╕коли не могли вдержати в кишен╕ ан╕ шеляга; що були й т╕, як╕ дос╕ черв╕нець вважали великим багатством, у яких, з ласки жид╕в-орендар╕в, можна було вивертати кишен╕ з певн╕стю, що зв╕дт╕ля н╕що не випаде. Тут були вс╕ бурсаки, що не витерп╕ли академ╕чно╖ лози ╕ не винесли з╕ школи жодно╖ букви; але разом ╕з ними тут були й т╕, як╕ знали, що таке Горац╕й, Цицерон ╕ Римська республ╕ка. Тут було багато й старшини, що пот╕м в╕дзначалася в корол╕вському в╕йську; також була сила досв╕дчених вояк╕в, як╕ мали шляхетне переконання, що все одно, де б не воювати, аби лишень воювати, бо не гоже шляхетн╕й людин╕ жити на св╕т╕, не воюючи. Багато було й таких, як╕ приходили на С╕ч лише задля того, щоб пот╕м сказати, що, мовляв, ╕ вони були на С╕ч╕ ╕ вже ╓ лицарями гартованими. Та й кого тут не було? Ця дивовижна республ╕ка була потребою саме того часу. Охоч╕ до вояцького життя, до золотих келех╕в, коштовно╖ парч╕, дукат╕в ╕ реал╕в повсякчас мали змогу знайти соб╕ тут роботу. Лише т╕, хто упада╓ за ж╕нками, не могли знайти тут н╕чого, бо нав╕ть у прис╕чч╕ не см╕ла з'являтися жодна ж╕нка. -Остапа й Андр╕я надзвичайно дивувало, що вже при них на С╕ч приходила сила всякого народу, ╕ хоч би хто спитав ╖х: зв╕дки вони, хто вони ╕ як звуться? Вони прибували сюди, начебто вертаючись до р╕дно╖ дом╕вки, зв╕дки лишень за годину перед тим вийшли. Прибулець являвся т╕льки до кошового, а той звичайно проказував: -- Здоров! А що, в Христа в╕ру╓ш? -- В╕рую! - в╕дпов╕дав той. -- ╤ в Тр╕йцю святу в╕ру╓ш? -- В╕рую! -- ╤ до церкви ходиш? -- Ходжу! -- Ану перехрестись! Прибулець хрестився. -- Ну, то добре, - казав кошовий, - ╕ди ж у який сам зна╓ш кур╕нь. -На цьому й зак╕нчувалася уся церемон╕я. ╤ вся С╕ч молилася в одн╕й церкв╕ й ладна була ╖╖ обороняти до останньо╖ крапл╕ кров╕, хоч про п╕ст ╕ повстримн╕сть н╕хто й слухати не хот╕в. Т╕льки жиди-грошолупи, в╕рмени й татарва насм╕лювалися жити й торгувати в прис╕чч╕, бо запорожц╕ н╕коли не любили торгуватися, а ск╕льки рука вийняла з кишен╕ грошей, ст╕льки й платили. А вт╕м, на долю цих крамар╕в-грошолуп╕в н╕хто б не позаздрив. Вони були схож╕ на тих, що оселялися б╕ля п╕дн╕жжя Везув╕ю, бо як т╕льки запорожцям бракувало грошей, то гульв╕си розбивали ╖хн╕ крамниц╕ й забирали все задурно. -С╕ч складалася з ш╕стдесяти з чимось курен╕в, ╕ кожний ╕з них скидався на окрему незалежну республ╕ку, а ще б╕льше на школу чи бурсу з д╕тьми, де жили на всьому готовому. Н╕хто н╕ про що не дбав, н╕хто н╕чого власного не мав: усе було на руках у кур╕нного отамана, який за це й звався батьком. У нього на руках були грош╕, вбрання, увесь харч, саламаха, каша ╕ нав╕ть паливо; йому ж в╕ддавали ╕ грош╕ на збер╕гання. ╤нод╕ пом╕ж куренями спалахували сварки, тод╕ справа тут-таки доходила до б╕йки. Курен╕ вкривали майдан ╕ кулаками гладили один одному боки, поки котрийсь ╕з курен╕в брав гору, ╕ тод╕ починалася гульня. Отака була та С╕ч, що так приваблювала до себе тогочасну молодь. -Остап з Андр╕╓м поринули в це бурхливе море загально╖ гульн╕ з╕ вс╕м палом молодого завзяття, ╕ миттю забули ╕ батьк╕вську хату, ╕ бурсу, ╕ все, що перше бентежило душу, ╕ в╕ддалися новому життю. Усе ╖х вабило: гультяйськ╕ с╕чов╕ звича╖ ╕ нескладна управа та закони, що здавалися ╖м нав╕ть дуже суворими серед тако╖ свав╕льно╖ республ╕ки. Коли козак прокрався, поцупив якусь абищицю, це вважалося ганьбою всьому козацтву: його, як безчесника, прив'язували до стовпа, що стояв на майдан╕, ╕ клали б╕ля нього кия, що ним кожен перехожий мусив почастувати його по щирост╕, аж поки таким чином не забивали його на смерть. Того, хто, напозичавшись, не хот╕в платити, прив'язували ланцюгом до гармати, ╕ там в╕н сид╕в доти, доки хтось ╕з товариства не зважувався його викупити, заплативши за нього борг. Але найб╕льше враження зробила на Андр╕я страшна кара за душогубство. Тут-таки, на його очах, викопали яму, опустили туди живого вбивцю, а на нього поставили труну з т╕лом ним убитого, ╕ обох засипали землею. Довго п╕сля цього ввижався йому цей страшний звичай, усе марився той живцем засипаний чолов╕к з╕ страшною домовиною. -Небавом обидва юнаки здобули щиру прихильн╕сть у козак╕в. Частенько разом з ╕ншими товаришами з╕ свого куреня, а ╕нод╕ й ус╕м куренем та з сус╕дн╕ми куренями ви╖здили вони на полювання в степ, де водилася сила-силенна всяко╖ птиц╕, олен╕в, к╕з; а то ходили на озера, р╕чки й протоки, призначен╕ жеребком на кожний кур╕нь, закидали неводи та с╕т╕, щоб волокти багатющ╕ улови на харч╕ всьому куренев╕. Хоч ╕ не було тут ╕ще справжньо╖ науки, з яко╖ видно козака, але вони вже стали пом╕тними пом╕ж ╕ншими юнаками сво╖м завзяттям та вдатн╕стю у всьому. Моторно ╕ влучно стр╕ляли в ц╕ль, перепливали Дн╕про проти теч╕╖ - вчинок, за який молодика врочисто приймали до козацького коша. -Але старий Тарас готував ╖х до ╕ншого. Йому не до душ╕ було таке життя, - справжнього д╕ла хот╕в в╕н. В╕н усе мудрував, яким би побитом п╕дняти С╕ч до збро╖, щоб можна було погуляти, як то й належить лицарям. Аж ось одного дня в╕н прийшов до кошового ╕ сказав йому просто: -- А що, пане кошовий, час би й погуляти запорожцям. -- Н╕де погуляти, - в╕дпов╕в кошовий, вийнявши люльку з рота ╕ чвиркнувши наб╕к. -- Як то н╕де?.. Можна п╕ти на Туреччину, або на Татарву. -- Не можна н╕ на Туреччину, н╕ на Татарву, - в╕дпов╕в кошовий, знову байдуже взявши до рота свою люльку. -- Як не можна? -- А так. Ми об╕цяли султанов╕ мир. -- Та в╕н же ж бусурмен, а бусурмена й Бог, ╕ Святе письмо велить бити. -- Не ма╓мо права. Коли б хоч не присягалися нашою в╕рою, то ще, либонь, можна було б, а тепер не можна. -- Та як же ж не можна? Де ж воно таки: не ма╓мо права?.. Ось у мене два сини, обидва молод╕. Ще жодного разу н╕ той, н╕ другий не були на в╕йн╕, а ти кажеш, не треба йти запорожцям! -- Бо ж таки не сл╕д. -- То, виходить, сл╕д, щоб ╕шла намарне козацька сила, щоб чолов╕к гинув, як той собака, без добро╖ справи, щоб н╕ в╕тчизн╕, н╕ всьому хрещеному люду не було в╕д нього н╕яко╖ корист╕? Та нав╕що ж ми живемо? На якого б╕са ми живемо, розтлумач мен╕ це. Ти ж чолов╕к головатий, не дурно ж тебе за кошового вибрали - розтлумач же мен╕, нащо ми живемо? -Кошовий не в╕дпов╕в н╕чого. Це був упертий козак. В╕н трохи помовчав, а тод╕ сказав: -- А все ж таки в╕йни не буде. -- То, кажеш, в╕йни не буде? - знову спитав Тарас. -- Н╕, не буде. -- То, виходить, ╕ думку про це покинути? -- ╤ думку покинути. -"Ну, постривай же ти, чортова довбне, - промовив до себе Бульба, - будеш ти мене знати!" ╤ тут-таки поклав помститися кошовому. -Змовившись з одним-другим, урядив ╖м випивачку, ╕ захмел╕л╕ козаки, ск╕лька чолов╕к, рушили просто на майдан, де стояли прив'язан╕ до стовпа литаври, у як╕ били, скликаючи козацтво на раду. Не знайшовши паличок, що завжди були у довбиша, вони вхопили по пол╕няц╕ й почали гамселити в них. На цей гук перший приб╕г довбиш, високий на зр╕ст козак з одним т╕льки оком, та й то дуже заспаним. -- Хто см╕╓ бити в литаври? - закричав в╕н. -- Мовчи! Бери сво╖ палички й лупи, коли тоб╕ кажуть, - в╕дмовила старшина, що була вже п╕д чаркою. -Довбиш т╕╓╖ ж мит╕ вийняв з кишен╕ палички, як╕ в╕н захопив з собою, знаючи дуже добре, чим зак╕нчуються так╕ оказ╕╖. Литаври загули - ╕ швидко на с╕човий майдан, як джмел╕, стали збиратися чорн╕ купи запорожц╕в. Ус╕ стали в коло, ╕ п╕сля третього гуку литавр показалася, нарешт╕, й старшина з клейнодами: кошовий ╕з патерицею в руц╕ - ознакою сво╓╖ г╕дност╕, суддя з в╕йськовою печаткою, писар з каламарем та осавула з п╕рначем. Кошовий ╕ старшина позн╕мали шапки й уклонилися на вс╕ боки козакам, що гордо стояли, в боки узявшись. -- Що сталося, панове товариство? Чого бажа╓те? - спитав кошовий. -Лайка та вигуки не дали йому говорити. -- Клади патерицю, чорт╕в сину! Зараз же клади патерицю! Не хочемо тебе б╕льше! - кричали з юрби козаки. -Деяк╕ тверез╕ курен╕ почали було заступатися за кошового, та ╕нш╕ курен╕ - ╕ п'ян╕, й тверез╕ - зчепилися навкулачки. ╫валт зчинився з ус╕х бок╕в. -Кошовий хот╕в щось казати, але, знаючи, що розбурхана юрба може за це прибити його на смерть, як майже завжди в таких випадках бува╓, уклонився низенько, поклав патерицю ╕ сховався в натовп╕. -- То й нам класти наш╕ клейноди, панове? - сказали суддя, писар та осавула, готов╕ зараз же покласти каламар, в╕йськову печатку й п╕рнач. -- Н╕, ви зоставайтесь! - загукали ╕з натовпу. - Нам т╕льки кошового треба було нагнати, бо в╕н же баба, а нам треба козака в кошов╕. -- Кого ж тепер ви хочете за кошового? - спитала старшина. -- Кукубенка поставити! - гукали одн╕. -- Не хочемо Кукубенка! - кричали ╕нш╕. - Рано йому, ще молоко на губах не обсохло! -- Шило хай буде кошовим! - вигукували трет╕. - Шила в кошов╕! -- У спину тоб╕ шило! - лайливо кричала юрба. - Який з нього козак, коли в╕н прокрався, сучий син, як татарин!.. Чортов╕ в торбу його, п'яницю! -- Бородатого, Бородатого садов╕м на кошового! -- Не хочемо Бородатого! До б╕сово╖ матер╕ Бородатого! -- Крич╕ть Кирдягу! - шепнув декому Тарас Бульба. -- Кирдягу! Кирдягу! - закричала юрба. - Бородатого, Бородатого! Кирдягу! Кирдягу! Шила!.. До б╕са з Шилом! Кирдягу!.. -Ус╕, кого вигукували, почувши сво╓ ймення, зараз вийшли з юрби, щоб н╕хто не подумав, н╕би вони п╕д'юджували козацтво обирати себе. -- Кирдягу! Кирдягу! - лунало все дужче. -- Бородатого! -Врешт╕ д╕йшло до кулак╕в, ╕ Кирдяга подужав. -- ╤д╕ть хто по Кирдягу! - залунало з╕ вс╕х бок╕в. Чолов╕ка з десять козак╕в вийшло з гурту; декотр╕ з них ледве трималися на ногах - так устигли поналиватися - ╕ рушили просто до Кирдяги, щоб виявити йому волю громади. -Кирдяга, хоч ╕ старий, але розумний козак, давно вже сид╕в у себе в курен╕ ╕ наче й не бачив, що довкола нього ко╖лось. -- А що, панове? Що вам треба? - спитав в╕н. -- ╤ди, тебе обрано за кошового!.. -- Змилуйтеся, панове! - промовив Кирдяга. - Х╕ба я заслужив тако╖ чест╕! Який ╕з мене кошовий! Та в мене й глузду не вистачить на кошового. Наче вже й н╕кого кращого не знайшлося в ц╕лому в╕йську! -- ╤ди, коли кажуть! - кричали запорожц╕. Дво╓ з них ухопили його п╕д руки, ╕ хоч як в╕н упирався ногами, все ж притягли на майдан, п╕дбадьорюючи його лайкою та п╕дпихаючи ззаду стусанами й напучуваннями: -- Не пручайся ж, б╕с╕в сину! ╤ди та приймай честь, псяв╕ро, коли тоб╕ ╖╖ дають! -Таким способом приведено було Кирдягу в козацьке коло. -- Ну, що ж, панове товариство? - запитали знов усю раду т╕, що привели Кирдягу. - Зг╕дн╕ ви, щоб оцей козак був нашим кошовим? -- Зг╕дн╕! Вс╕ зг╕дн╕! - загукав натовп, аж в╕д гуку довго грим╕ло все поле. -Тод╕ один ╕з старшин узяв патерицю й п╕дн╕с ╖╖ новообраному кошовому. Кирдяга, як заведено, зараз таки в╕дмовився. Йому п╕днесли вдруге. Кирдяга в╕дмовився ╕ вдруге, ╕ вже аж за трет╕м разом узяв патерицю. П╕дбадьорливий гук залунав по всьому майдан╕, й знову в╕д козацього погуку загрим╕ло все поле. Тод╕ виступило з гурту четверо найстарших, сивовусих ╕ сивочубих козак╕в (дуже вже старих не було на С╕ч╕, бо р╕дко хто з запорожц╕в умирав сво╓ю смертю) ╕, взявши кожний жменю земл╕, яка п╕д ту пору геть розмокла в╕д недавнього дощу, - поклали йому на голову. Мокра земля патьоками потекла йому з голови на вуса, на щоки, й вимастила болотом увесь вид. Але Кирдяга стояв нерухомо ╕ т╕льки дякував козакам за таку велику честь. -Так зак╕нчилися гучн╕ вибори кошового. Нев╕домо, чи вс╕ ╖м були так╕ рад╕, як Бульба: цим в╕н помстився старому кошовому, а до того ж Кирдяга був давн╕й його товариш ╕ бував з ним разом у тих самих походах на суходол╕ й на мор╕, под╕ляючи з ним ус╕ злигодн╕ й труд бойового життя. Юрба роз╕йшлася святкувати вибори та поливати палицю новому кошовому, й п╕шла така гульня, яко╖ дос╕ н╕ Остап, н╕ Андр╕й ще не бачили. Ус╕ шинки порозбивано; мед, гор╕лку й пиво забирано просто так, без грошей; шинкар╕ вже рад╕ були й тому, що хоч жив╕ зосталися. Ц╕ла н╕ч минула в галас╕ й п╕снях, що прославляли подвиги, ╕ м╕сяць, оглядаючи землю, довго ще бачив юрби музик, що ходили по вулицях з бандурами, домрами й торбанами, та церковних п╕вчих, яких тримали на С╕ч╕ задля сп╕ву в церкв╕ та вихваляння козацьких звитяг. Нарешт╕ хм╕ль ╕ втома почали хилити буйн╕ голови, ╕ видно було, як то тут, то там знесилений козак падав на землю. Як товариш, об╕йнявши товариша, розчулено вмивався г╕ркими сльозами ╕ валився разом з ним. Там гуртом уляглася ц╕ла купа; там ще один мостився, як би його найкраще влягтися, ╕ заснув просто на дерев'ян╕й колод╕. Останн╕й, найм╕цн╕ший, ще намагався щось мурмот╕ти; врешт╕ ╕ його п╕дкосив непоборний хм╕ль, повалився й в╕н - ╕ заснула вся С╕ч. -IV -А другого дня Тарас Бульба вже радився з новим кошовим, як би його п╕дважити запорожц╕в на яку-небудь справу. Кошовий був розумний ╕ хитрий козак, в╕н знав запорожц╕в ╕ вздовж ╕ впоперек, тож спершу мовив: -- Не можна присяги ламати, н╕як не можна. А дал╕, помовчавши, додав: -- Воно начебто й можна: присяги ми не злама╓м, а там, може, що й вигада╓м. Хай т╕льки козаки зберуться на раду, та так, щоб не в╕д мене ця думка йшла, а сво╓ю охотою, - вас не вчити, як це робиться. А ми з╕ старшиною зараз ╕ приб╕жимо на майдан, буц╕м н╕чого не знаючи. -Не минуло й години п╕сля ц╕╓╖ розмови, як знову загули литаври. Хмара козацьких шапок миттю вкрила весь майдан ╕ знявся гом╕н: -- Хто? Що? Нав╕що? Задля якого д╕ла збили бучу? -Н╕хто н╕чого не знав. Нарешт╕ то тут, то там почалося нар╕кання: -- Ось гине даремно козацька сила: нема в╕йни!.. Он старшина забайбачилася вся до цурки, аж оч╕ салом позапливали! Нема, видко, правди в св╕т╕! -╤нш╕ козаки спочатку слухали, а тод╕ й сам╕ почали дор╕кати: -- А й справд╕, нема н╕яко╖ правди в св╕т╕! Старшина прикидалася здивованою такими речами. Нарешт╕ кошовий вийшов наперед ╕ промовив: -- Дозвольте, панове запорожц╕, р╕ч держати! -- Говори! -- От сказати б про таку штуку, панове доброд╕йство, та воно, може, ви й сам╕ краще про те╓ зна╓те, що багато хто з запорожц╕в на-боргував жидам-шинкарям, та й сво╖м братам ст╕льки, що жодна собака вже й в╕ри не йме. Тод╕ знов же таки скажемо ╕ про те, що ╓сть чимало молодого юнацтва, яке й на оч╕ не бачило, що таке в╕йна, а ви ж сам╕ добре зна╓те, панове, що юнацтву без в╕йни жити не можна. Який же в б╕са з його запорожець, коли в╕н н╕ разу не бив бусурмена? -"В╕н добре мовить", - подумав Тарас. -- Не думайте, панове, що я все те╓ кажу задля того, щоб нам з турком присягу зламати, Боже борони! Я т╕льки от соб╕ так кажу. До того ж у нас храм Божий - гр╕х сказати на що обернувся: он ск╕льки вже л╕т з ласки Божо╖ С╕ч сто╖ть, а й дос╕, не кажу вже, щоб знадвору церква, а нав╕ть образи не мають н╕яких шат. Хоч би ср╕бну ризу надумався хто ╖м вибити! Вони т╕льки й мають, що запов╕ли п╕сля смерт╕ деяк╕ з козак╕в. Та й те небагато варте, бо вони майже все, що коштовного мали, за життя попропивали. Так от я й веду мову не про те, щоб почати в╕йну з бусурменом, бо ми присягу дали султанов╕ на в╕чний мир, ╕ то був би нам великий гр╕х зламати тепер присягу... -- Що ж в╕н плута╓ таке? - промовив сам до себе Бульба. -- Так ото ж ╕ бачите, панове, що в╕йни починати не можна: лицарська честь не велить. А через те я так соб╕ м╕ркую сво╖м дурним розумом: пустити з байдаками самих юнак╕в; нехай би трохи пошарпали береги Натол╕╖. Яка ваша думка, панове? -- Веди, веди вс╕х! - залунало зв╕дус╕ль. - За в╕ру ми готов╕ голови сво╖ покласти! -Кошовий злякався; в╕н нав╕ть у думц╕ не мав п╕д╕ймати все -Запорожжя: йому здавалося, що роз╕рвати мир було б несправедливо. -- Дозвольте, панове, ще раз р╕ч держати!.. -- Год╕! - закричали запорожц╕. - Краще не скажеш! -- Як так, то й так. Я маю коритися ваш╕й вол╕. В╕дома р╕ч, та й у Писан╕╖ сказано, що глас народу - глас Божий. Все ж розумн╕шого за те, що народ вигадав, н╕хто не вигада╓. Т╕льки от що, панове: ви зна╓те, що султан нам не подару╓ того задоволення, яким пот╕шаться наш╕ молодц╕'. А ми тим часом були б тут напоготов╕ ╕, маючи у себе св╕ж╕ ще сили, н╕кого б не побоялись. А як би вс╕ ми рушили, то й татарва могла б наскочити: вони, турецька собачня, в оч╕ не кидаються ╕ до господаря в хату не насм╕ляться прийти, а ззаду за литку укусять, та ще й як укусять! Та вже коли на те п╕шло, правду сказавши, у нас ╕ байдак╕в та чайок такого запасу нема, та й пороху не натерто довол╕, щоб ото можна було вс╕м разом вирушити. А я що ж, я радий: я ж слуга вашо╖ вол╕. -Хитрий кошовий замовк. Козаки купками почали радитися, кур╕нн╕ отамани пром╕ж себе теж; на щастя, п'яних було не дуже багато, а тому покладено послухатися мудро╖ поради. -Тод╕ ж таки к╕лька чолов╕к переправилося на той берег Дн╕пра до в╕йськово╖ скарбниц╕, де в недосяжних схованках п╕д водою та в комишах збер╕галася вся в╕йськова скарбниця ╕ частина здобуто╖ у ворога збро╖. ╤нш╕ вс╕ кинулись обдивлятися байдаки й лаштувати ╖х до походу. Миттю сила козацтва вкрила берег. К╕лька тесляр╕в прийшли з сокирами в руках. Стар╕, засмагл╕, широкоплеч╕, ч╕пко-ног╕ запорожц╕ з сивизною у вусах ╕ чорновус╕, поп╕дкачувавши шаровари, стояли по кол╕на в вод╕ ╕ стягували з берега м╕цною линвою човни. ╤нш╕ тягли готов╕ сух╕ колоди ╕ всяку деревину. Там обшивали шал╕вкою човна; там, перекинувши його догори дном, паклювали й смолили; там, за козацьким звича╓м, нав'язували до облавк╕в пучки очерету, щоб не затопила човни морська хвиля; а там дал╕ по всьому берез╕ порозкладали багаття та варили в м╕дних казанах смолу, щоб заливати човни. Старш╕ й бувал╕ козаки навчали молодих. Стук ╕ робочий галас зд╕йнявся на всю околицю; ходором ходив ╕ рухався живий берег. -Якраз у цей час здоровенний пором почав причалювати до берега. Купа людей, що стояла на ньому, ще здаля махала руками. То були козаки в об╕драних свитках. Це аж занадто вбоге вбрання - на декому не було й зовс╕м н╕чого, опр╕ч сорочки та куцо╖ люльки в зубах, - св╕дчило, що люди ц╕ або ж прогуляли все дощенту, або ледве вирвалися з яко╖сь халепи. З гурту вийшов ╕ став попереду присадкуватий плечистий козак, рок╕в на п'ятдесят. В╕н кричав ╕ махав руками дужче за вс╕х; але за береговим загальним криком ╕ стукотом не чутно було жодного його слова. -- А з чим при╖хали? - спитав кошовий, коли пором пристав до берега. -Все довкола зразу ущухло; все, що так жваво дос╕ працювало, почало прислухатися. -- З б╕дою! - крикнув з порому присадкуватий козак. -- З якою? -- Дозвольте, панове запорожц╕, слово мовити! -- Кажи! -- Чи, може, хочете з╕брати раду? -- Кажи, ми тут ус╕. -Весь берег збився в одну купу. -- А х╕ба ви н╕чого не чули про те, що ко╖ться в Гетьманщин╕? -- А що? - промовив один ╕з кур╕нних отаман╕в. -- Еге, що? Видко, вам татарин клейтухом вуха позатикав, що ви н╕чого не чули. -- Та кажи ж, що там ко╖ться? -- А те ко╖ться, що й родились, ╕ хрестились, а ще такого не бачили. -- Та кажи ж бо, пес╕й сину, що робиться! - закричав один з юрби, видко, стративши терпець. -- А такий час тепер настав, що вже й церкви свят╕ стали не наш╕. -- Як то не наш╕? -- Тепер ╖х жиди держать в оренд╕, ╕ коли жидов╕ наперед не заплатиш, то й об╕дн╕ служити не можна. -- Що ти верзеш? -- I коли розсучий жид не покладе сво╓ю нечестивою рукою значка на свят╕й пасц╕, то й паски святити не можна. -- Та бреше в╕н, пани-браття! Не може такого бути, щоб жид пархатий клав значок на свят╕й пасц╕! -- Слухайте!.. Я ще не те вам розкажу: ╕ ксьондзи ╖здять тепер по вс╕й Укра╖н╕ на тарадайках. Та то не б╕да, що на тарадайках, а то б╕да, що зам╕сть коней у тарадайку запрягають православних християн... Слухайте! Ще не те розкажу: а жид╕вки вже шиють соб╕ сп╕дниц╕ з поп╕вських риз. Ось що ко╖ться в Укра╖н╕, панове! А ви тут сидите на Запорожж╕ та гуля╓те, та, видко, татарин нагнав на вас такого страху, що у вас уже н╕ очей, н╕ вух - н╕чого нема, вже ви й не чу╓те, що д╕╓ться на св╕т╕. -- Ст╕й, год╕! - перебив кошовий, що дос╕ стояв, утупивши оч╕ в землю, як ╕ вс╕ запорожц╕, що у важливих справах н╕коли не п╕ддавалися на перше поривання, а мовчали ╕ тим часом потиху скупчували гр╕зну силу гн╕ву. - Стривай, хай тепер ╕ я мовлю слово. А що ж ви, чорти б вашого батька молотили, що ж ви робили? Х╕ба у вас не було шабель, чи що? Як же ви допустили таку наругу? -- Еге, добре вам казати: допустили наругу!.. А спробували б ви, коли п'ятдесят тисяч було самих лях╕в, та - н╕чого гр╕ха та╖ти - довол╕ й сво╖х перевертн╕в, що покатоличилися. -- А гетьман ваш, а полковники - що робили? -- Наварили полковники тако╖ каш╕, що не дай Боже н╕кому ╖╖ споживати! -- Як? -- А так, що вже гетьмана нашого засмажено в м╕дному биков╕ у Варшав╕, а полковнич╕ руки та голови розвозять тепер по ярмарках на показ людям... Ось що наробили полковники! -Сколихнулася вся юрба. Спершу на мить по всьому берез╕ пролет╕ла тиша, як то бува╓ перед страшною бурею, а тод╕ раптом загомон╕в увесь берег. -- Як? Щоб жиди тримали наш╕ церкви в оренд╕! Щоб ксьондзи запрягали у голобл╕ православних християн! Як, щоб терп╕ти таку наругу на сво╖й земл╕ в╕д проклятих недов╕рк╕в! Щоб отаке чинили з полковниками та гетьманом!.. Та не буде цього зроду, не дозволимо! -Так╕ вигуки перел╕тали з к╕нця в к╕нець по всьому берез╕. Загули запорожц╕, вчувши свою силу. Це вже було хвилювання не легковажне, це вже буяли натури тяжк╕ й м╕цн╕, як╕ розпалювалися не швидко, але, розпалившись, довго ╕ вперто збер╕гали в соб╕ внутр╕шн╕й жар. -- Перев╕шати всю жидву! - розляглося з юрби. -- Щоб не шили з поп╕вських риз сп╕дниц╕ сво╖м жид╕вкам! -- Щоб не значкували святих пасок! -- Перетопити ╖х ус╕х, поганц╕в, у Дн╕пр╕! -Слова ц╕, кинут╕ кимось ╕з гурту, мов блискавка, пролет╕ли по вс╕х головах, ╕ юрба ринулася на прис╕ччя, щоб перер╕зати вс╕х жид╕в. -Б╕дн╕ сини ╤зра╖лев╕, розгубивши рештки свого й без того м╕зерного духу, ховалися в порожн╕х гор╕лчаних бочках, у грубах ╕ нав╕ть заповзали п╕д сп╕дниц╕ сво╖х жид╕вок; але козаки знаходили ╖х усюди. -- Ясновельможне панство! - кричав один високий ╕ тонкий, як палиця, жид, висунувши з купи сво╖х товариш╕в жал╕бну свою пику, спотворену страхом. - Ясновельможне панство! Слово т╕льки дайте нам сказати, одне т╕льки слово! Ми вам таке скажемо, що ви ще н╕коли не чули, таке важливе, що й сказати не можна, яке важливе! -- Ну, хай каже, - промовив Бульба, який завжди любив спершу вислухати звинуваченого. -- Ясне панство! - почав жид. - Таких пан╕в ще н╕коли н╕хто не бачив. ╥й-богу, н╕коли!.. Таких добрих, гарних, хоробрих пан╕в не було ще на св╕т╕!.. - Голос його завмирав ╕ тремт╕в з╕ страху. - Як то можна, щоб ми думали про запорожц╕в щось погане! То зовс╕м не наш╕, т╕, що орендарують в Укра╖н╕! ╥й-богу, не наш╕! То не жиди: то чорт зна що! То таке, що т╕льки поплювати на нього та й кинути! Ось ╕ вони те саме скажуть. Скажи, Шльомо, або ти, Шмулю, правда це чи н╕? -- ╥й-богу, правда! - в╕дпов╕ли з натовпу Шльома з╕ Шмулем у подертих ярмулках, обидва б╕л╕, як крейда. -- Ми н╕коли ще, - в╕в дал╕ довгий жид, - не знюхувалися з ворогом, а католик╕в ╕ знати не хочемо, хай ╖м чорт присниться! Ми з запорожцями, як р╕дн╕ брати... -- Як? Щоб запорожц╕ були вашими братами? - гукнув хтось ╕з гурту. - Не д╕ждетесь, проклят╕ жиди! У Дн╕про ╖х, панове! Ус╕х потопити, поганц╕в! -Ц╕ слова стали гаслом. Жид╕в похапали й почали шпурляти у хвил╕. Жал╕бний крик дол╕тав зв╕дус╕ль, але сувор╕ запорожц╕ т╕льки см╕ялися, дивлячись, як жид╕вськ╕ ноги в панчохах ╕ патинках метлялися в пов╕тр╕. Б╕дний красномовець, що напитав лиха на свою голову, вискочив з каптана, за який його вже були вхопили, в сам╕м лише рябеньк╕м вузьк╕м лапсардаку припав до Бульбиних н╕г ╕ жал╕бним голосом почав благати: -- Великий пане, ясновельможний пане! Я знав ╕ брата вашого, неб╕жчика Дороша! Ой, що то був за вояка - окраса всього лицарства. Я ж йому в╕с╕м сотень цехин╕в дав, коли треба було викупитися з турецького полону. -- Ти знав брата? - спитав Тарас. -- ╥й-богу знав! Великодушний був пан! -- А як тебе звати? -- Янкель. -- Добре, - сказав Тарас, а тод╕, подумавши, звернувся до козак╕в. - Жида пов╕сити можна завжди, аби охота, а на сьогодн╕ подаруйте його мен╕. -Сказавши це, Тарас пов╕в його до свого обозу, де стояли його козаки. -- Ну, л╕зь п╕д воза, лежи там ╕ не ворушись; а ви, братця, припильнуйте жида. -Мовивши це, в╕н подався на майдан, бо туди вже давно збирався увесь люд. Ус╕ покинули лаштувати човни, бо видко було, що пох╕д буде сухопутний, а не морський, ╕ вже не байдаки та козацьк╕ чайки - знадобляться вози та кон╕. Тепер уже вс╕м хот╕лося в пох╕д - ╕ старим, ╕ молодим; ус╕ за радою старшин, кур╕нних, кошового ╕ волею всього В╕йська Запорозького вир╕шили йти просто на Польщу, помститися за все лихо, за наругу над в╕рою й козацькою славою, набрати здобич╕ з панських м╕ст, закурити люльки з пожарищ панських ма╓тк╕в ╕ пустити про себе розголос по всьому степу. Вс╕ тут же п╕дпер╕зувались ╕ озброювались. Кошовий вир╕с на ц╕лий аршин. Це вже не був той несм╕ливий виконавець легковажних забаганок в╕льного товариства; тепер це був необмежений володар. Це був деспот, що знав т╕льки наказувати. Ус╕ свав╕льн╕ ╕ гульлив╕ колись лицар╕ стояли в р╕вних лавах, шанобливо опустивши голови, не см╕ючи звести очей, коли в╕н тихо роздавав сво╖ накази, не викрикуючи й не сп╕шно, а спок╕йно, зважливо, як старий ╕ досв╕дчений козак, що не вперше доводив до д╕ла мудр╕ задуми. -- Обдив╕ться, обдив╕ться все гарненько! - казав в╕н. - Вози щоб були справн╕, мазниц╕ на м╕сц╕, випробуйте зброю. Одеж╕ багато з собою не набирайте: по сорочц╕ й по дво╓ шаровар╕в на козака, та по горщику саламахи й пшона - б╕льше щоб не було н╕ в кого! Про запас буде на возах усього довол╕. По пар╕ коней щоб було у кожного козака. Вол╕в узяти з собою пар дв╕ст╕, бо на переправах та в болотах воли будуть потр╕бн╕. Та найб╕льше, панове, дотримуйтесь ладу. Я знаю, що пом╕ж вас ╓ й так╕, що аби Бог послав яку здобич - давай зараз китайку ╕ дорог╕ оксамити драти соб╕ на онуч╕. Киньте цю чортову звичку, геть викидайте всяке дрантя, бер╕ть саму лише зброю, як трапиться добра, та черв╕нц╕ чи ср╕бло, бо то р╕ч укладиста ╕ знадобиться у всяк╕й пригод╕. Та ще вам, панове, кажу наперед: коли хто в поход╕ нап'╓ться, знайте - нема на нього н╕якого суду. Як собаку за шияку, звелю припнути його до обозу, хто б в╕н не був, хоч би й звитяжець на все в╕йсько. Як собака, буде в╕н застр╕лений на м╕сц╕ й кинутий на поталу крукам, бо п'яниця в поход╕ не г╕дний християнського похорону. Молод╕ повинн╕ слухатися старших! Коли кого зачепить куля чи черкне шабля по голов╕ чи там ще по якому м╕сцю, то ви на те╓ не дуже зважайте: розм╕шайте наб╕й пороху в чарц╕ сивухи, душком смикн╕ть - ╕ як рукою зн╕ме, не буде й пропасниц╕; а на рану, як не надто велика, приклад╕ть просто земл╕, зам╕сивши ╖╖ перше слиною у себе на долон╕, то й присохне рана. А тепер, нуте ж до д╕ла, хлоп'ята, та бер╕ться до нього повагом, не хапаючись. -Так промовляв кошовий, ╕ як т╕льки в╕н ск╕нчив, ус╕ козаки тут же взялися до д╕ла. Уся С╕ч протверез╕ла, ╕ н╕де не можна було знайти жодного п'яного, немов би ╖х н╕коли й не було пом╕ж козаками... Хто наставляв об╕ддя на колеса та м╕няв ос╕ у возах; хто зносив на вози м╕шки з припасом, а на ╕нш╕ складав зброю; хто приганяв коней та вол╕в. З ус╕х бок╕в розлягався туп╕т коней, стр╕лянина з мушкет╕в на спробу, бряжчання шабель, воляче мукання, скрип воз╕в, гом╕н ╕ шпаркий погук погонич╕в. ╤ невдовз╕ далеко-далеко розтягнувся козацький таб╕р по всьому пол╕. ╤ довго б довелося б╕гти тому, хто хот╕в би проб╕гти його в╕д голови до хвоста. В дерев'ян╕й невеличк╕й церковц╕ священик правив службу ╕ кропив ус╕х святою водою; вс╕ ц╕лували хреста. -Коли таб╕р нарешт╕ рушив ╕ потягнувся з С╕ч╕, вс╕ запорожц╕ повернули голови назад. -- Прощай, наша мати! - промовили вс╕ майже в один голос. - Нехай береже тебе Господь в╕д усяко╖ напаст╕! -Про╖жджаючи прис╕ччя, Тарас Бульба побачив, що жидок його, Янкель, уже нап'яв сяку-таку ятку з халабудою ╕ продавав крем╕нь, закрутки, порох ╕ всякий в╕йськовий реманент, потр╕бний у дороз╕, нав╕ть хл╕б ╕ калач╕. -"От чорт╕в жид!" - подумав про себе Тарас ╕, п╕д'╖хавши до нього на кон╕, сказав: -- Дурню, чого ти тут сидиш? Дуже кортить, щоб тебе п╕дстр╕лили, як горобця? -Янкель зам╕сть в╕дпов╕д╕ п╕д╕йшов до нього ближче ╕, склавши руки так, мовби хот╕в дов╕рити йому велику та╓мницю, сказав: -- Нехай пан т╕льки мовчать ╕ н╕кому н╕чого не кажуть: пом╕ж козацькими возами ╓ й м╕й один в╕з; я везу всякий потр╕бний запас для козак╕в ╕ в дороз╕ постачатиму всякий харч за таку дешеву ц╕ну, за яку ще жоден жид не продавав, ╖й-богу, так; от ╖й-богу, так! -Знизав плечима Тарас Бульба, дивуючись метк╕й жид╕вськ╕й натур╕, ╕ в╕д'╖хав до табору. -V -Незабаром увесь польський п╕вденний зах╕д опинився в лазурях страху. Скр╕зь пролет╕ла чутка: "Запорожц╕!.. З'явилися запорожц╕!.." Все, що могло рятуватись, рятувалося. Все зд╕ймалося з м╕сця й розб╕галось, як звичайно бувало т╕╓╖ безладно╖, безпечно╖ доби, коли не зводили н╕ фортець, н╕ замк╕в, а просто, абияк л╕пила соб╕ людина солом'яне житло на годину, бо кожне думало: нав╕що марнувати працю ╕ грош╕ на хату, коли не сьогодн╕, то завтра наб╕жить татарин ╕ спалить усе дощенту. Все сполохалось: хто м╕няв вол╕в ╕ плуга на коня й рушницю ╕ рушав до полку; хто ховався, женучи худобу й забираючи все, що т╕льки можна було забрати. Траплялися, правда, й так╕, що оружною рукою зустр╕чали неспод╕ваних гостей, та б╕льше було таких, що т╕кали завчасу. Ус╕ знали, що нелегко мати справу з буйним, гартованим у в╕чних битвах людом, в╕домим п╕д назвою Запорозького В╕йська, яке у свав╕льному на око безлад╕ збер╕гало доладне обм╕ркований лад на час битви. К╕нн╕ ╖хали, не обтяжуючи й не перевтомлюючи коней, п╕ш╕ йшли спок╕йно за возами, ╕ ввесь таб╕р рухався т╕льки вноч╕, а вдень ставав на в╕дпочинок, вибираючи для цього пустища, незаселен╕ м╕сця або л╕си, яких тод╕ було ще довол╕. Заслан╕ наперед пластуни та вив╕дач╕ д╕знавалися й вив╕дували, де, що ╕ як. ╤ часто там, де запорожц╕в найменше спод╕вались, вони раптом з'являлися - ╕ все тод╕ прощалося з життям. Пожежа об╕ймала села; товар ╕ кон╕, що ╖х не гнали за в╕йськом, - усе забивалося на м╕сц╕. Щедрою рукою в╕дплачували козаки давн╕ кривди... -Прелат одного монастиря, почувши про близький прих╕д ╖хн╕й, прислав од себе двох ченц╕в сказати, що вони не так поводяться, як належить, що м╕ж запорожцями й короною ╓ згода; що вони порушують сво╓ зобов'язання щодо короля, а разом з тим ╕ всяке народне право. -- Скажи б╕скупов╕ од мене й в╕д ус╕х запорожц╕в, - в╕дпов╕в кошовий, - щоб в╕н н╕чого не боявся: це козаки т╕льки запалюють ╕ розкурюють сво╖ люльки. -╤ незабаром величне абатство охопив нищ╕вний вогонь, ╕ велетенськ╕ готичн╕ в╕кна його похмуро зирили кр╕зь розкошлан╕ хвил╕ вогню. Юрби вт╕кач╕в - ченц╕в, жид╕в, ж╕нок - раптом звелелюднили т╕ м╕ста, де була хоч яка-небудь над╕я на в╕йськову залогу чи м╕ське рушення. Зап╕зн╕ла в╕йськова допомога, що ╖╖ часом надсилав польський уряд, складалася з невеликих полк╕в, як╕ або ж не могли козак╕в знайти, або ж страхалися й повертали спиною при перш╕й же сутичц╕ ╕ шпарко вт╕кали на сво╖х прудких конях. Траплялося, що чимало польських в╕йськових старшин, як╕ дос╕ святкували перемогу в багатьох битвах, зважувалися, з'╓днавши сво╖ сили, стати груди на груди ╕з запорожцями. ╤ саме тут найб╕льше випробовували себе молод╕ козаки, як╕ цуралися корисливих грабунк╕в та безоружного ворога, а палали бажанням показати св╕й бойовий хист перед старими вояками й пом╕рятися один на один з метким та хвалькуватим ляхом, що красувався на пишному кон╕ в опанч╕, вильоти яко╖ майор╕ли на в╕тр╕. Пот╕шна то була наука. Багато вже вони здобули соб╕ к╕нсько╖ збру╖, коштовних шабель та мушкет╕в. За один м╕сяць змужн╕ли й геть перем╕нилися т╕льки що обп╕рен╕ пташата, що стали мужами. Риси ╖хнього обличчя, у яких дос╕ видн╕лася якась юнацька м'як╕сть, тепер стали гр╕зн╕ й могутн╕. А старому Тарасов╕ любо було дивитися, як обидва його сини були в перших лавах. Остапов╕, здавалося, був на роду написаний вояцький шлях ╕ тяжке вм╕ння вершити в╕йськов╕ справи. Жодного разу не розгубившись ╕ не зн╕тившись н╕ за яких обставин, з холодним споко╓м, майже неприродним як на двадцятидвор╕чного юнака, в╕н миттю м╕г визначити всю можливу небезпеку, зважити становище ╕ тут-таки знайти спос╕б, як ту небезпеку обминути, але обминути так, щоб пот╕м певн╕ше ╖╖ подолати. Вже тепер видко було, що кожний рух його, сповнений певност╕, виявляв хист майбутнього пров╕дника. Силою пов╕вало в╕д його постави, а лицарське його завзяття вже набуло лев'ячо╖ прикмети. -- О, та з нього буде з часом добрий полковник! - т╕шився старий Тарас. - ╥й-богу, добрий буде полковник, та ще такий, що й батька заткне за пояс! -Андр╕й увесь занурився в чар╕вну музику шабель ╕ куль. В╕н не знав, що то значить обм╕рковувати, зважувати чи заздалег╕дь м╕ряти сво╖ й чуж╕ сили. Скаженою мл╕стю ╕ райською вт╕хою сповнювала його битва. Якийсь розк╕шний бенкет увижався йому т╕╓╖ хвил╕, коли розпалю╓ться чолов╕ков╕ голова, в очах усе миготить ╕ зм╕шу╓ться, летять голови, гучно падають на землю кон╕, а в╕н, як п'яний, женеться серед свисту куль та блиску шабель, завдаючи вс╕м удар╕в ╕ не в╕дчуваючи удар╕в, завданих йому. ╤ не раз дивувався старий Тарас, бачучи, як Андр╕й, ведений самим лише п'янким захватом, кидався туди, куди б н╕коли не насм╕лився розважний ╕ розумний, ╕ самим скаженим сво╖м натиском чинив так╕ дива, що не могли начудуватися й бувал╕ козаки. Дивувався ╕ старий Тарас, промовляючи: -- ╤ це добрий - враг би його не взяв! - вояка! Не Остап, а все ж добрий, також добрий вояка! -В╕йсько поклало соб╕ йти просто на м╕сто Дубно, де, казали, було чимало скарбу й багатих мешканц╕в. За п╕втора дня пох╕д ск╕нчився ╕ запорожц╕ з'явилися перед м╕стом. М╕щани вир╕шили оборонятися до останньо╖ змоги ╕ вол╕ли вмерти на майданах ╕ вулицях перед сво╖ми порогами, ан╕ж пустити ворога в дом╕вки. Високий земляний вал опер╕зував м╕сто; де вал був нижчий, там виступали мурован╕ ст╕ни, чи будинок, що був за батарею, або нав╕ть дубовий часток╕л. Залога була досить м╕цна ╕ в╕дчувала всю важлив╕сть сво╓╖ справи. Запорожц╕ з шаленим запалом подерлися були на вал, але зв╕дт╕ль ╖х зустр╕ли доброю картеччю. М╕щани й м╕ське посп╕льство, як видко, теж не сид╕ли, згорнувши руки, а стояли купами на м╕ському валу. В ╖хн╕х очах св╕тився в╕дчайдушний оп╕р; нав╕ть ж╕ноцтво в╕дважилось узятися до д╕ла, ╕ на голови запорожцям полет╕ло кам╕ння, бочки, гаряча смола, а наостанц╕ й м╕шки з п╕ском, що запорошував оч╕. Запорожц╕ не любили мати справу з фортецями, облога - то була не ╖хня робота. Кошовий звел╕в в╕дступити ╕ сказав: -- Н╕чого, панове-браття, ми в╕дступимо. Та нехай буду я поганий татарин, а не християнин, коли ми випустимо хоч одну живу душу з м╕ста. Хай, коли так, передохнуть ус╕, як пси, з голоду! -В╕йсько в╕дступило, облягло все м╕сто ╕ зн╕чев'я почало спустошувати околиц╕, випалюючи ближч╕ села, скирти незвезеного хл╕ба, ╕ випасаючи табуни сво╖х коней на невижатих нивах, де, як навмисне, хвилювався повний колос, що св╕дчив про надзвичайний урожай - щедру нагороду вс╕м хл╕боробам. М╕щани з жахом дивилися, як нищили засоби ╖хнього ╕снування. -А тим часом запорожц╕, обперезавши все м╕сто у два ряди сво╖ми возами й обс╕вшись куренями так, як ╕ на С╕ч╕, курили сво╖ люльки, м╕нялися здобутою збро╓ю, грали в довго╖ лози, в ч╕т ╕ лишку, ╕ з убивчою байдуж╕стю поглядали на м╕сто. На н╕ч розпалювали багаття. Кашовари готували в кожному курен╕ кул╕ш у здоровенних м╕дних казанах. Коло багаття, що гор╕ло ц╕лу н╕ч, стояла безсонна варта. Та скоро запорожцям набридло байдикувати, набридла така довга тверез╕сть, без н╕якого до того ж д╕ла. Кошовий звел╕в нав╕ть подво╖ти пайку гор╕лки, що ╕нод╕ траплялося у в╕йську, якщо не передбачалося тяжкого чину й переход╕в. Молодим, а особливо синам Тараса Бульби, не подобалося таке життя. Андр╕й пом╕тно нудився. -- Нерозумна голово, - казав йому Тарас, - терпи, козаче, отаманом будеш! Ще не той добрий лицар, хто не занепав духом у важлив╕й справ╕, а той добрий лицар, хто й без д╕ла не занудиться, хто все витерпить ╕ хоч ти йому що, а в╕н таки свого доскочить. -Та не з╕йтися запальному юнаков╕ з╕ старим. У кожного своя натура, ╕накшими очима дивляться вони на ту саму справу. -А тим часом нагодився ╕ Тарас╕в полк, що його прив╕в Товкач; з ним прибуло ще два осавули, писар та ╕нша в╕йськова старшина; вс╕х же козак╕в набралося понад чотири тисяч╕. Було чимало м╕ж ними й охочекомонних, що п╕днялися сво╓ю волею, без жодного заклику, як т╕льки почули, в чому справа. Осавули привезли Тарасовим синам благословення в╕д старенько╖ матер╕ й кожному по кипарисовому образков╕ з Межиг╕рського Спаса. Понад╕вали на себе свят╕ образки обидва брати ╕ мимовол╕ задумалися, згадавши свою сердешну мат╕р. Що ж в╕щу╓ ╖м ╕ промовля╓ це благословення? Чи благословення на звитягу над ворогом ╕ бучне повернення до в╕тчизни з╕ здобиччю ╕ славою, на в╕чн╕ п╕сн╕ кобзарям, чи, може?.. Та н╕хто не зна╓ свого майбутнього, ╕ сто╖ть воно перед людиною, як ос╕нн╕й туман, що знявся над болотом. Несамовито шуга╓ у н╕м то вгору, то вниз, черкаючи крильми, птаство, не розп╕знаючи в оч╕ одне одного: горличка не бачить шул╕ки, шул╕ка не бачить горлички, ╕ н╕хто не зна╓, чи далеко л╕та╓ в╕н од сво╓╖ погибел╕... -Остап давно вже взявся до свого д╕ла ╕ в╕д╕йшов до курен╕в. Андр╕й же, сам не знаючи чого, почував якусь задуху в серц╕. Козацтво вже повечеряло, давно згас веч╕р; чудова липнева н╕ч огорнула все пов╕тря; та в╕н не йшов до курен╕в ╕ не лягав спати, а мимовол╕ задивився на картину перед собою. На неб╕ тонким ╕ гострим блиском мигот╕ли зор╕. Поле далеко вкрили розташован╕ на ньому вози з п╕дв╕шеними мазницями, облитими дьогтем, з усяким добром ╕ харчами, набраними у ворога. Коло воз╕в, поп╕д возами й дал╕ в╕д воз╕в - скр╕зь було видно запорожц╕в, що порозлягалися на трав╕. Ус╕ вони спали, мальовничо порозкидавшись: дехто п╕дмостив соб╕ м╕шок п╕д голову, хто шапку, а хто й б╕к свого товариша. Шабля, мушкет, люлька-носогр╕йка з м╕дними бляшками й протичками, кресало, крем╕нь ╕ губка - все було при кожному козаков╕. Важезн╕ воли, п╕д╕бгавши п╕д себе ноги, лежали великими б╕лими купами ╕ здавались зв╕ддаля с╕рими каменюками, розкиданими по всьому пол╕. Зв╕дус╕ль ╕з трави вже зд╕ймалося густе хроп╕ння сонного козацтва, а з поля дв╕нким ╕ржанням в╕дгукувалися на нього козацьк╕ жеребц╕, сердячись на сво╖ спутан╕ ноги. А тим часом щось величне ╕ гр╕зне долучилося до краси липнево╖ ноч╕. То були заграви пожеж, що догоряли на околицях. В одному м╕сц╕ полум'я спок╕йно й велично стелилося по неб╕; в другому, натрапивши на щось дуже горюче, раптом зривалося вихором, свист╕ло й лет╕ло далеко, п╕д сам╕ зор╕, де од╕рваними клаптями гасло поп╕д найдальшими обр╕ями. Там обгор╕лий чорний монастир, як суворий карте-з╕янський чернець, стояв гр╕зно, в╕дсв╕чуючи на кожен в╕дблиск сво╓ю похмурою величчю. Там гор╕в монастирський сад. Здавалося, чути було, як сичать дерева, охоплен╕ димом, ╕ коли вибивався вогонь, в╕н раптом осв╕чував фосфоричним, л╕лово-вогняним св╕тлом сп╕л╕ китиц╕ слив чи обертав у червоне золото то тут, то там пожовкл╕ груш╕; ╕ тут таки серед них чорн╕ло, висячи на ст╕н╕ буд╕вл╕ чи просто на г╕лляц╕, т╕ло б╕долашного жидка або ченця, що гор╕ло разом з буд╕влею в огн╕. Над вогнем кружляло вгор╕ птаство, що здавалося купкою темних маленьких хрестик╕в на вогняному пол╕. Обложене м╕сто немовби заснуло. Шпил╕, ╕ дахи, ╕ часток╕л, ╕ мури його тихо спалахували в╕дблисками далеких пожеж. -Андр╕й об╕йшов козач╕ ряди. Багаття, б╕ля якого сид╕ла сторожа, вже ледве блимало, ╕ сама сторожа спала, видко, попо╖вши саламахи й галушок на весь козацький апетит. В╕н трохи здивувався з тако╖ безпечност╕, подумавши: "Добре, що близько нема н╕якого сильного ворога ╕ нема кого боятися". Нарешт╕ й сам п╕д╕йшов до одного з воз╕в, вил╕з на нього й л╕г гор╕лиць, п╕дклавши п╕д голову руки, та не м╕г заснути ╕ довго дивився на небо. Воно все було перед його очима; чисте й прозоре було пов╕тря; купина Чумацького Шляху, що навск╕с п╕дпер╕зував небо, вся потопала в ся╓в╕. Хвилинами Андр╕й мовби непритомн╕в, ╕ якийсь легенький туман др╕моти затуляв на мить перед ним небо, а тод╕ воно знову прояснювалось ╕ все знов йому розвиднювалось. -Аж це здалося йому, н╕би перед ним промайнув якийсь чудний людський образ. Думаючи, що то йому просто примарилося ув╕ сн╕ ╕ той образ зараз розв╕╓ться, в╕н дужче розплющив оч╕ сво╖ й побачив, що над ним мовби нахилилось якесь змарн╕ле, висохле обличчя ╕ дивилося просто йому в оч╕. Довге й чорне, як вуг╕лля, волосся, нечесане й розпатлане, вибивалося з-п╕д темно╖, накинуто╖ на голову хустки. ╤ чудний блиск у погляд╕, ╕ мертвотна смагляв╕сть обличчя з гострими рисами спонукали до думки, що це була мара. В╕н мимох╕ть ухопився рукою за самопала ╕ майже судоммо промовив: -- Хто ти? Коли дух нечистий - згинь з очей, а коли живий хто - поган╕ жарти намислив: уб'ю з одного разу! -Зам╕сть в╕дпов╕д╕ мара приклала палець до уст ╕, здавалося, благала, щоб в╕н мовчав. В╕н опустив руку ╕ почав придивлятися до не╖ пильн╕ше. З довгого волосся, ши╖ й нап╕воголених смаглявих грудей уп╕знав в╕н ж╕нку. Але вона була не тутешня. Усе ╖╖ лице було смагляве, змарн╕ле в╕д недуги; широк╕ вилиц╕ виступали над запалими щоками; вузеньк╕ чорн╕ оч╕ сво╖м розтином дугасто зд╕ймалися вгору, ╕ що б╕льше в╕н вдивлявся в ╖╖ риси, то б╕льше знаходив у них щось знайоме. Нарешт╕, не втерп╕вши, в╕н спитав: -- Скажи, хто ти? Мен╕ зда╓ться, начебто я знав тебе чи бачив десь? -- Два роки тому, в Ки╓в╕. -- Два роки тому... в Ки╓в╕... - проказав за нею Андр╕й, намагаючись перебрати все, що ще вц╕л╕ло в його пам'ят╕ в╕д колишнього бурсацького життя. В╕н ще раз пильно глянув на не╖ ╕ раптом скрикнув на весь голос: - Ти - татарка! Служиш у панночки, во╓вод╕вни!.. -- Тсс! - мовила татарка, благальне склавши руки, тремтячи вс╕м т╕лом ╕ повернувши голову назад, щоб упевнитися, чи не прокинувся хто в╕д такого гучного вигуку Андр╕╓вого. -- Скажи, скажи, чого ╕ як ти тут? - спитав пошепки, аж задихавшись, Андр╕й, щомит╕ уриваючи мову в╕д внутр╕шнього хвилювання. - Де панночка? Чи жива ще? -- Вона тут, у м╕ст╕. -- У м╕ст╕? - вимовив в╕н, знов ледве не скрикнувши, ╕ в╕дчув, як уся кров ураз ринула до серця. - Чого ж вона в м╕ст╕? -- А того, що й сам старий пан у м╕ст╕. В╕н уже п╕втора року, як сидить Лубенським во╓водою. -- Що ж вона, зам╕жня?.. Та кажи ж, - яка-бо ти чудна! Що вона тепер?.. -- Вона другий день н╕чого не ╖ла. --Як? -- У м╕ст╕ вже давно нема й шматка хл╕ба, вс╕ давно ╖дять саму землю. -Андр╕й остовп╕в. -- Панночка бачила тебе з м╕ського валу разом ╕з запорожцями. Вона сказала мен╕: "╤ди й скажи лицарев╕: коли пам'ята╓ мене, нехай прийде до мене, а коли забув - нехай дасть тоб╕ шматок хл╕ба для старо╖ мо╓╖ матер╕, бо я не хочу бачити, як на мо╖х очах помре мати. Хай краще спочатку я, а вона п╕сля мене. Благай, падай йому в ноги. У нього теж ╓ стара мати - нехай заради не╖ дасть хл╕ба! -Багато чого збудилося ╕ спалахнуло в молодих козацьких грудях. -- Але як ти тут? Як ти пройшла? -- П╕дземним ходом. -- Х╕ба ╓ п╕дземний х╕д? -- ╢. --Де? -- Ти не зрадиш, лицарю? -- Клянуся святим хрестом! -- Спустившись у яр, требa перебрести пот╕к, там, де очерет. -- ╤ в╕н веде у саме м╕сто? -- Просто до м╕ського монастиря. -- Ход╕м, ход╕м зараз! -- Але заради Христа ╕ свято╖ Мар╕╖, шматок хл╕ба! -- Добре, буде. Ст╕й тут б╕ля воза... або н╕, краще лягай на нього: тебе н╕хто не побачить, ус╕ сплять; я зараз вернуся. -╤ в╕н п╕шов до воз╕в, де збер╕галися запаси його куреня. Серце його стукот╕ло. Все минуле, все, що дос╕ було приглушене козацькими походами, суворим вояцьким життям, - усе раптом спливло на поверхню, потопивши, у свою чергу, все тепер╕шн╓. Знову виринула перед ним, як ╕з темно╖ морсько╖ безодн╕, горда ж╕нка. Знов блиснули в його пам'ят╕ прекрасн╕ руки, оч╕, см╕хотлив╕ уста, густе темно-гор╕хове волосся, що кучерями стелилося на грудях, ╕ вс╕ пружк╕, в доладн╕й гармон╕╖ сотворен╕, л╕н╕╖ д╕вочого стану. Н╕, вони не згасли, не вив╕трилися з його грудей, вони т╕льки прича╖лися, щоб дати на якийсь час прост╕р ╕ншим могутн╕м порухам; але часто, часто бентежили вони глибокий сон молодого козака. ╤ не раз, прокинувшись, довго лежав в╕н без сну, нездатний з'ясувати, яка тому причина. -В╕н ╕шов, а серце калатало все дужче й дужче на саму лише гадку, що побачить ╖╖ знову, ╕ тремт╕ли молод╕ кол╕на. П╕д╕йшовши до воз╕в, в╕н геть забувся, чого прийшов: п╕дн╕с руку до чола ╕ довго тер його, намагаючись пригадати, що йому треба зробити. Нарешт╕ увесь здригнувся ╕ весь наповнився переляком: йому раптом спало на думку, що вона умира╓ з голоду. В╕н кинувся до воза ╕ вхопив дек╕лька великих житн╕х хл╕бин п╕д пахву; але тут-таки подумав, чи не буде цей харч, годящий дужому, непереб╕рливому до ╖ж╕ запорожцев╕, загрубим ╕ непристойним ╖╖ тенд╕тн╕й стат╕? Враз пригадав в╕н, що вчора кошовий картав кашовар╕в за те, що зварили за один раз усю гречану муку на саламаху, а ╖╖ вистачило б на добрих три рази. Певний, що в╕н знайде довол╕ саламахи в казанах, в╕н витяг батьк╕вський пох╕дний казанець ╕ рушив з ним до кашовара ╖хнього куреня, що спав б╕ля двох десятив╕дерних казан╕в, п╕д якими ще жевр╕в жар. Глянувши в казани, в╕н зчудувався: обидва були порожн╕. Треба було мати нелюдську силу, щоб усе те ви╖сти, тим паче, що в ╖хньому курен╕ нал╕чувалося людей менше, н╕ж в ╕нших. В╕н заглянув у казани ╕нших курен╕в - н╕де ан╕ р╕сочки. Мимовол╕ спало йому на думку присл╕в'я: "Запорожц╕ - як д╕ти: хоч найменш, то на╖дяться, хоч найб╕льш, то не залишать..." Що робити? Був, зда╓ться, десь на воз╕ батьк╕вського полку м╕шок ╕з б╕лим хл╕бом, що його знайшли, пограбувавши монастирську пекарню. В╕н п╕д╕йшов просто до батьк╕вського воза, але на воз╕ його вже не було: Остап узяв його соб╕ п╕д голову ╕, простягшись б╕ля воза на земл╕, хроп╕в на все поле. Андр╕й ухопив м╕шок одн╕╓ю рукою ╕ так с╕пнув його, що голова Остапова впала на землю, а в╕н сам схопився спросоння ╕, сидячи з заплющеними очима, закричав на весь голос: -- Тримай, тримай чортового ляха, та лов╕ть коня, коня лов╕ть! -- Мовчи, бо вб'ю! - крикнув з переляку Андр╕й ╕ замахнувся на нього м╕шком. -Але Остап ╕ без того замовк, притих ╕ задав такого хропака, що в╕д його подиху заворушилася трава, на як╕й в╕н лежав. Андр╕й боязко озирнувся на вс╕ боки, щоб дов╕датись, чи не прокинувся хто-небудь з козак╕в в╕д сонного марення Остапового. Одна чубата голова наче п╕днялася була в ближч╕м курен╕ й, пов╕вши очима, знов положилася на землю. Хвилини зо дв╕ перечекавши, в╕н врешт╕ рушив з╕ сво╖м клунком дал╕. Татарка лежала, затамувавши подих. -- Уставай, ход╕м! Ус╕ сплять, не б╕йся! П╕д╕ймеш хоч одну з цих хл╕бин, як мен╕ не з руки буде захопити вс╕? -Промовивши це, в╕н закинув соб╕ на спину м╕шки, стягнув, проходячи повз нього, з одного воза ще м╕шок ╕з пшоном, узяв нав╕ть ще й т╕ паляниц╕, як╕ хот╕в був в╕ддати нести татарц╕, ╕, аж з╕гнувшись п╕д такою вагою, см╕ливо п╕шов пом╕ж рядами поснулих запорожц╕в. -- Андр╕ю! - сказав старий Бульба саме тод╕, як в╕н проходив повз нього. -Серце йому похололо. В╕н зупинився ╕, тремтячи, тихо озвався: -- А що? -- З тобою баба! Ой, одлатаю тебе, вставши, на вс╕ боки! Не доведуть тебе баби до добра! -Промовивши це, в╕н сперся головою на л╕коть ╕ став пильно вдивлятися в закутану хусткою татарку. -Андр╕й стояв н╕ живий, н╕ мертвий, не маючи сили глянути батьков╕ в обличчя. А коли п╕дняв оч╕ й подивився на нього, то побачив, що старий Бульба вже спав, поклавши голову на долоню. -В╕н перехрестився. Переляк в╕длинув в╕д серця раптово, ще швидше, н╕ж прилинув. Коли ж в╕н повернувся, щоб глянути на татарку, вона стояла перед ним, як темна кам яна постать, вся закутана в хустку, ╕ ся╓во далеко╖ заграви, блиснувши, осв╕тило т╕льки застигл╕, як у мерця, ╖╖ оч╕. В╕н смикнув ╖╖ за рукав ╕ вони обо╓ рушили дал╕, все озираючись назад, аж нарешт╕ спадиною спустилися в невеличку улоговинку - майже яр, або, як подекуди кажуть, балку, на дн╕ яко╖ мляво плазував пот╕чок, порослий осокою та вкритий купинами. Спустившись у ту балку, вони опинилися поза видноколом у всьго, вкритого запорозьким табором, поля. Принаймн╕ коли Андр╕й оглянувся, то побачив, що позад нього стр╕мкою ст╕ною, заввишки з чолов╕ка, п╕д╕ймалося узг╕р'я. На верх╕в'╖ його колихалося к╕лька билинок польового з╕лля, а над ними п╕д╕ймався на неб╕ серп м╕сяця з яро-червоного золота. В╕терець, який з╕рвався з╕ степу, давав знати, що незабаром св╕татиме. Але н╕де не було чутно, щоб сп╕вали п╕вн╕: н╕ в м╕ст╕, н╕ в поруйнованих околицях давно не зосталося жодного п╕вня. По невеличк╕й колод╕ перейшли вони через пот╕к, за яким прямовисною кручею зд╕ймався протилежний берег, немовби вищий за той, що зостався ззаду. Здавалося, що в цьому м╕сц╕ фортеця була над╕йн╕ша, н╕ж де╕нде, бо земляний вал тут був нижчий ╕ з-поза нього не визирала фортечна залога. Зате трохи дал╕ зд╕ймався грубий монастирський мур. Крутий берег увесь пор╕с бур'яном, а в невеличк╕й улоговин╕ пом╕ж ним ╕ потоком р╕с великий очерет, майже з людину заввишки. На вершку круч╕ видко було розвалений тин, який св╕дчив, що тут колись був город. Перед тином видн╕вся листатий лопух, а з-за нього стирчала лобода, колючий будяк та соняшник, що зв╕в свою голову вище за вс╕х. Тут татарка скинула з себе черевики й п╕шла боса, обережно п╕д╕бгавши сп╕дницю, бо м╕сцина була грузька й пойнята водою. Пробиваючись пом╕ж очеретом, вони зупинилися перед купою хмизу й лози. В╕дгорнувши хмиз, знайшли вони склепистий отв╕р у земл╕, лише трохи б╕льший за вирло варисто╖ печ╕. Татарка, схиливши голову, вв╕йшла перша, за нею Андр╕й, з╕гнувшись якомога нижче, щоб прол╕зти з╕ сво╖ми м╕шками, ╕ незабаром опинилися обо╓ в непроглядн╕й темряв╕. -VI -Андр╕й ледве посувався в темному ╕ вузькому коридор╕, йдучи сл╕дом за татаркою й несучи на соб╕ м╕шки з хл╕бом. -- Скоро буде видн╕ше, - промовила пров╕дниця, - ми п╕дходимо до м╕сця, де я поставила л╕хтаря. -╤ справд╕, темн╕ землян╕ ст╕ни почали потроху прояснюватися. Вони д╕йшли до невеличко╖ м╕сцини, де, мабуть, була капличка; принаймн╕ п╕д ст╕ною стояв вузенький столик, под╕бний до престолу у в╕втар╕, а над ним видн╕вся майже зовс╕м затертий, полиняли й образ католицько╖ Мадонни. Невеличка ср╕бна лампадка, що вис╕ла перед ним, ледве-ледве осв╕тлювала його. Татарка нахилилася й п╕дняла з земл╕ покинутого м╕дного каганця на тонк╕й висок╕й н╕жц╕, з понач╕плюваними круг нього на ланцюжках кл╕щиками, протичкою, щоб направляти ╜ноти, та гасильцем. Узявши каганця, вона засв╕тила його в╕д лампадки. Св╕тла поб╕льшало, ╕ вони, йдучи поруч, то осв╕тлювались ясно вогнем, то покривалися темною, мов вуг╕лля, т╕нню, нагадуючи собою  -картину ╫ерарда della notte.* Св╕же, прекрасне обличчя лицаря, в╕д якого так ╕ паш╕ло здоров'ям та юн╕стю, було ц╕лковитою протилежн╕стю до змарн╕лого й бл╕дого обличчя його супутниц╕. Прох╕д трохи поширшав, тож Андр╕й м╕г випростатися. В╕н з ц╕кав╕стю розглядав ц╕ землян╕ ст╕ни, що нагадували йому ки╖вськ╕ печери. Так само, як ╕ в печерах ки╖вських, тут видн╕лися в ст╕нах заглибини ╕ стояли де-не-де труни; м╕сцями траплялися нав╕ть людськ╕ к╕стяки, що в╕д в╕льгост╕ пом'якли й потрухляв╕ли на борошно. Видко, що й тут були свят╕ люди ╕ ховалися так само в╕д житейських бур, горя та спокус. В╕льг╕сть подекуди була дуже велика: п╕д ногами ╖хн╕ми ╕нод╕ нав╕ть хлюпала вода. Андр╕╓в╕ доводилося часто зупинятися, щоб його супутниця, яка безнастанно приставала, могла в╕дсапатися. Невеличкий шматочок хл╕ба, який вона з'╖ла, викликав т╕льки б╕ль у живот╕, що давно в╕двик в╕д страви, тож вона часто стояла нерухомо на одн╕м м╕сц╕ по к╕лька хвилин. -Нарешт╕ перед ними з'явилися маленьк╕ зал╕зн╕ двер╕. -- Ну, слава Богу, ми прийшли, - промовила кволим голосом татарка, звела руку, щоб постукати - ╕ не подужала. Андр╕й зам╕сть не╖ грюкнув у двер╕; розл╕гся гул, який св╕дчив, що за дверима був великий прост╕р. Гул цей м╕нився, неначе натрапляючи на кам'яне склеп╕ння. Хвилини через дв╕ забряжчали ключ╕, н╕би хтось спускався сходами. Нарешт╕ двер╕ в╕дчинилися ╕ ╖х зустр╕в чернець, стоячи на вузеньких сх╕дцях ╕з ключами та св╕чкою в руках. Андр╕й мимовол╕ зупинився, побачивши католицького ченця, який викликав таку огиду в козак╕в, що вони карали ╖х нещадно. Чернець також трохи одступився, побачивши запорозького козака; але татарка щось тихо сказала, ╕ в╕н заспоко╖вся. Чернець посв╕тив ╖м, зачинив за ними двер╕, пов╕в ╖х сходами нагору, ╕ вони опинилися п╕д високим темним склеп╕нням монастирського костьолу. Коло одного в╕втаря, обтиканого високими ставниками й св╕чками, стояв навкол╕шки ксьондз ╕ тихо молився. Обаб╕ч, теж навкол╕шки, стояло дво╓ молодих клирошан у л╕лових мант╕ях ╕з б╕лими мереживними шем╕зетками зверху ╕ з кадилами в руках. Ксьондз молився, щоб Бог явив чудо: вирятував м╕сто, п╕дкр╕пив занепалий дух, послав ╖м терп╕ння, прогнав спокусника, що наш╕птував ремство ╕ лехкодухий, боязкий плач на земне лихо. К╕лька ж╕нок, схожих на привиди, стояли навкол╕шки, спершись ╕ зовс╕м посхилявши знесилен╕ голови на спинки ст╕льц╕в ╕ темних дерев'яних лавок, що стояли попереду них; дек╕лька чолов╕к╕в, притулившись до колон та п╕лястр╕в, на яких трималося бокове склеп╕ння, сумно спустивши голови, також стояли навкол╕шки. Надв╕втарне в╕кно з р╕знобарвним склом засв╕тилося рожевим св╕тлом ранку, ╕ в╕д нього на п╕длогу впали блакитн╕, жовт╕ й ╕ншого кольору св╕тлян╕ кружала, осяявши раптом темний костьол. Весь в╕втар у сво╓му в╕ддаленому заглибленн╕ здавався немов осяяним; дим од кадил зупинився в пов╕тр╕ веселково-осв╕тленою хмаркою. Андр╕й зачудовано дивився з темного свого кутка на те св╕тлом пороблене диво. Т╕╓╖ хвил╕ величне гуд╕ння органу враз наповнило весь костьол. Воно все густ╕шало й густ╕шало, розросталося, перейшло у важкий гурк╕т грому, а тод╕ раптом обернулося в небесну музику, полинуло високо п╕д склеп╕нням сп╕вучими звуками, що були немов тоненьк╕ д╕воч╕ голоси, пот╕м знов обернулося на густе фомове рев╕ння ╕ вщухло. I довго ще громовий гурк╕т, тремтячи, ширяв п╕д склеп╕нням, ╕ чудувався Андр╕й, аж рота розтуливши, з велично╖ музики. -Нараз в╕н в╕дчув, як хтось смикнув його за полу жупана. -- Пора! - промовила татарка. -Вони перейшли через костьол, н╕ким не пом╕чен╕, ╕ вийшли на майдан перед ним. Вран╕шня зоря вже давно жевр╕ла на неб╕: все в╕щувало сх╕д сонця. Чотирикутний майдан був порожн╕й; посеред нього ще стояли дерев'ян╕ рундуки, як╕ св╕дчили, що тут, може, з тиждень тому був харчовий ринок. Вулиця - а ╖х тод╕ ще не брукували - була суц╕льною купою засохло╖ багнюки. Довкола майдану стояли невелик╕ кам'ян╕ та глинян╕ одноповерхов╕ будинки з високими, на всю ст╕ну, дерев'яними палями й стовпами, що видн╕лися в ст╕н╕ й були навск╕с перехрещен╕ так само дерев'яними зв'язками, як то скр╕зь клали будинки тод╕шн╕ м╕щани, - ╖х ╕ сьогодн╕ можна ще побачити по деяких м╕стах Литви та Польщ╕. Вс╕ вони мали надм╕ру висок╕ дахи з силою слухових в╕конець ╕ продухвин. З одного боку, майже б╕ля костьолу, височ╕ла геть не схожа на ╕нш╕ буд╕вля, - мабуть, ратуша чи якесь ╕нше урядове м╕сце. Вона мала два поверхи, а зверху був надбудований бельведер на дв╕ арки, де стояв вартовий; у дах було вр╕зано велик╕ дзи╜ар╕. -Майдан здавався мертвим, та Андр╕╓в╕ наче причувся якийсь кволий стог╕н. Роздивившись, в╕н пом╕тив на другому боц╕ купку людей, три-чотири душ╕, що нерухомо лежали на земл╕. В╕н приглянувся до них пильн╕ше, щоб роздивитися, чи то були поснул╕, чи померл╕, ╕ т╕╓╖ ж мит╕ наткнувся на щось, що лежало б╕ля його н╕г. То було мертве т╕ло ж╕нки, мабуть, жид╕вки; вона була ще н╕бито молода, хоч того не видко було з ╖╖ спотвореного, вимученого обличчя. На голов╕ у не╖ була червона шовкова хустка; два разки перл╕в, а чи, може, намиста облямовували ╖╖ навушники, два чи три довг╕ в кучерях пасма волосся вибилися з-п╕д них на висохлу шию з набряклими жилами. Коло не╖ лежало немовля, судомно вхопившись ручкою за висохл╕ груди ╕ скрутивши ╖х пальцями з╕ злост╕, що не знайшло в них молока. Воно вже не плакало й не кричало, ╕ лише з поруху його животика, що ледь-ледь то опускався, то п╕д╕ймався, можна було здогадатися, що воно ще не вмерло чи принаймн╕ от-от мало сконати. Вони звернули на вулицю, ╕ ╖х раптом зупинив якийсь божев╕льний, що, побачивши в Андр╕я коштовну ношу, кинувся на нього, як тигр, учепився в нього й крикнув: -- Хл╕ба! -Та його сила не дор╕внювала сил╕ його несамовитост╕; Андр╕й в╕дштовхнув його, ╕ в╕н полет╕в на землю. З жалощ╕в Андр╕й жбурнув йому одну хл╕бину, ╕ той, немов скажений собака, кинувся його кусати, гризти, ╕ тут таки, на вулиц╕, в страшних корчах сконав, бо давно вже в╕двик харчуватися. Майже на кожн╕м кроц╕ вражали ╖х страшн╕ жертви голоду. Здавалося, наче, не стерп╕вши муки вдома, багато хто зумисне виб╕гав на вулицю: чи не послано буде з пов╕тря чогось такого, що п╕дживлю╓ сили. Б╕ля вор╕т одного будинку сид╕ла баба, й не можна було збагнути, чи вона заснула, чи вмерла, чи просто знепритомн╕ла: вона вже н╕чого не бачила й не чула ╕, схиливши голову на груди, сид╕ла нерухомо, як кам╕нь. З даху ╕ншого будинку вис╕ло на мотузян╕й петл╕ витягнуте й висохле т╕ло: б╕долаха не зм╕г б╕льше терп╕ти голодних мук ╕, вир╕шивши краще пришвидшити к╕нець, запод╕яв соб╕ смерть. -Дивлячись на так╕ страшн╕ ознаки голоду, Андр╕й не втерп╕в ╕ спитав татарку: -- Невже вони геть не знайшли чим п╕дживитися? Людин╕ в скрутну годину, що вд╕╓ш - треба ╖сти все, чим дос╕ вона гидувала: можна споживати й тих тварин, що законом заборонен╕; все тод╕ може йти на пожиток. -- Уже все по╖ли, - промовила татарка, - всю худобу. Н╕ коня, н╕ собаки - нав╕ть миш╕ не знайдеш у ц╕лому м╕ст╕. Запас╕в тут у нас н╕коли не водилося, бо все привозили ╕з с╕л. -- Але як же ви, вмираючи такою лютою смертю, все ще гада╓те оборонити м╕сто? -- Та, може б, во╓вода ╕ здав його, але вчора вранц╕ в╕д бужанського полковника у м╕сто прилет╕в яструб ╕з запискою, щоб не здавали м╕ста; що в╕н ╕де на п╕дмогу з полком, - жде т╕льки ╕ншого полковника, щоб ╕ти разом. ╤ тепер щохвилини ╖х виглядають... Та ось ми й прийшли. -Андр╕й уже зв╕ддаля побачив будинок, не схожий на ╕нш╕, будований, видно, якимсь арх╕тектором ╕тал╕йським. Змуровано його було з гарно╖ тонко╖ цегли на два поверхи. В╕кна нижнього поверху були з високими гран╕тними заломами; гор╕шн╕й поверх складався з невеличких арок, що утворювали галерею; пом╕ж них видн╕лися зал╕зн╕ грати з гербами. На р╕жках будинку теж були герби. Надв╕рн╕ широк╕ сходи з мальовано╖ цегли виходили просто на майдан. Дол╕ на сходах по обидва боки сид╕ло дво╓ вартових, як╕ мальовничо, обидва так само, трималися одн╕╓ю рукою за сво╖ алебарди, а другою п╕дпирали схилен╕ сво╖ голови, й через те, на перший погляд, б╕льше скидалися на скульптури, ан╕ж на живих людей. Вони не спали й не др╕мали, але, здавалося, були байдуж╕ до всього, що робилося довкола: вони нав╕ть не звернули уваги на те, хто зд╕ймався сходами. Вгор╕ на сходах вони побачили пишно вбраного й озбро╓ного з голови до п'ят вояка, що тримав у руц╕ молитовника. В╕н зв╕в було на них сво╖ втомлен╕ оч╕, але татарка сказала йому одне слово, ╕ в╕н знову втупив ╖х у розгорнен╕ стор╕нки молитовника. Вони ув╕йшли до першого покою, довол╕ просторого, що правив за в╕тальню чи просто почекальню. Там, б╕ля ст╕н, у р╕зних позах сид╕ло повно вояк╕в, слуг, псяр╕в, винар╕в та ╕ншо╖ челяд╕, необх╕дно╖ як ознака сановитост╕ польського вельмож╕, чи то в╕йськового, чи володаря великих ма╓тк╕в. Пахт╕ло чадом в╕д згасло╖ св╕чки; дв╕ ╕нш╕ ще гор╕ли в двох здоровенних, мало не в людський зр╕ст, св╕чниках посеред к╕мнати, незважаючи на те, що вже давно в за╜ратоване широке в╕кно дивився ранок. Андр╕й уже хот╕в був ╕ти просто в широк╕ дубов╕ двер╕, прикрашен╕ гербами й силою р╕зних в╕зерунк╕в, але татарка смикнула його за рукав ╕ показала на маленьк╕ дверцята в б╕чн╕й ст╕н╕. Ними вони ув╕йшли в коридор, а тод╕ до покою, який в╕н почав пильно оглядати. Св╕тло, прор╕зуючись кр╕зь щ╕лини в╕конець, торкнулося малиново╖ зав╕си, позолоченого карнизу ╕ живопису по ст╕нах. Тут татарка попросила Андр╕я зостатися й в╕дчинила двер╕ до ╕ншого покою, з якого блимнуло св╕тло. В╕н почув шеп╕т ╕ тихий голос, ╕ в╕д того голосу все в ньому затремт╕ло. В╕н бачив кр╕зь прочинен╕ двер╕, як майнула струнка ж╕ноча постать ╕з довгою розк╕шною косою, що спадала на зведену догори руку. Татарка вернулася й сказала йому зайти. В╕н не пам'ятав, як ув╕йшов ╕ як зачинилися за ним двер╕. У к╕мнат╕ гор╕ло дв╕ св╕чки; лампада перед образом ледь жевр╕ла; перед ним стояв високий столик, за католицьким звича╓м з╕ сх╕дцями, щоб уклякати п╕д час молитви. Та не того шукали його оч╕. В╕н обернувся в другий б╕к ╕ побачив ж╕нку, що н╕би завмерла ╕ скам'ян╕ла в якомусь швидкому рухов╕. Здавалося, немовби вся вона хот╕ла кинутися до нього й раптом зупинилась. ╤ в╕н теж вражено завмер перед нею. Не такою в╕н уявляв ╖╖: це була не вона, не та, яку в╕н знав колись; н╕чого не було в н╕й схожого з т╕╓ю, але вдв╕ч╕ краща й чар╕вн╕ша, як давн╕ше, була вона тепер. Тод╕ було в н╕й щось недок╕нчене, недовершене, а тепер це був витв╕р, якому художник в╕ддав останн╕й помах пензля. То було прегарне, легковажне д╕вча; це була красуня - ж╕нка у вс╕й сво╖й кв╕туч╕й крас╕. Повне почуття виявлялося у ╖╖ зведених догори очах - не уривки, не натяки на почуття, а все почуття. Ще сльози не встигли висохнути в них ╕ оповивали ╖х блискучою росою, що пройшла кр╕зь душу. Груди, шия ╕ плеч╕ набули обрис╕в, притаманних найдовершен╕ш╕й крас╕; волосся, що колись розсипалося др╕бненькими кучерями по лиц╕, тепер сплелося в густу розк╕шну косу, частина яко╖ була з╕брана, а частина розкинулася по вс╕й довжин╕ руки й тоненькими, довгими, чар╕вно закучерявленими пасмами спадала на груди. Здавалося, кожн╕с╕нька рисочка ╖╖ зм╕нилася. Марно в╕н намагався в╕дшукати в них хоч би одну з тих, що закарбувалися в його пам'ят╕, - жодно╖! Хоч яка була вона бл╕да, але та бл╕д╕сть не потьмарила чар╕вно╖ вроди ╖╖; навпаки, наче додала ╖й чогось стр╕мкого, непоборно-переможного. ╤ в╕дчув Андр╕й у душ╕ сво╖й побожний острах, ╕ став як ст╕й перед нею. Вона, здавалося, теж була вражена виглядом козака, що постав у вс╕й крас╕ та сил╕ юнацько╖ мужност╕, що н╕би ╕ в сам╕й завмерлост╕ сво╓╖ постави виявляв розкуту в╕льн╕сть рух╕в; ясною тверд╕стю сяяли його оч╕, см╕ливою дугою вигнулись оксамитов╕ його брови, засмагл╕ щоки паш╕ли вс╕╓ю ясн╕стю чистого вогню, ╕, як шовк, вилискував молодий чорний вус. -- Н╕, не маю змоги я н╕чим в╕ддячити тоб╕, великодушний лицарю, - промовила вона, ╕ заколихалося усе ср╕бне звучання ╖╖ голосу. - Лише Господь може в╕ддячити тоб╕; не мен╕, слабосил╕й ж╕нц╕... - Вона понурила сво╖ оч╕; чар╕вними сн╕жними п╕вкружальцями насунулися на них пов╕ки, облямован╕ довгими, мов стр╕ли, в╕ями. Нахилилося ╖╖ чар╕вне обличчя, ╕ знизу в╕дт╕нив його тонкий рум'янець. Н╕чого не вм╕в на це в╕дпов╕сти Андр╕й. В╕н хот╕в висловити все, що було в його душ╕, - висловити так само палко, - ╕ не м╕г. В╕дчув, як щось зц╕пило йому уста: голос в╕дсахнувся в╕д слова; в╕дчув в╕н, що не йому, вихованому в бурс╕ та у вояцькому кочовому житт╕, в╕дпов╕дати на так╕ реч╕, й запалився гн╕вом на свою козацьку натуру. -Т╕╓╖ мит╕ вв╕йшла до покою татарка. Вона вже встигла нар╕зати скибками принесений лицарем хл╕б, принесла його на золот╕й тарел╕ й поставила перед сво╓ю панною. Красуня глянула на не╖, на хл╕б ╕ звела оч╕ на Андр╕я, - ╕ багато було в тих очах... Цей зворушений погляд, що св╕дчив про безсилля ╕ неспроможн╕сть висловити почуття, як╕ ╖╖ огорнули, був зрозум╕лий Андр╕╓в╕ б╕льше, н╕ж ус╕ слова. Його душ╕ враз стало легко; здавалося, з нього спали вс╕ пута. Поривання й почуття, як╕ дос╕ н╕би хтось утримував тяжкою вуздечкою, тепер в╕дчули себе на вол╕ ╕ вже хот╕ли вилитися нестримним потоком сл╕в, коли це раптом красуня, обернувшись до татарки, стурбовано спитала: -- А мати? Ти в╕днесла ╖й? -- Вони сплять. -- А батьков╕? -- В╕днесла. Вони сказали, що прийдуть сам╕ подякувати лицарев╕. Вона взяла хл╕б ╕ п╕днесла його до уст. В невимовному щаст╕ дивився Андр╕й, як вона ламала його л╕лейними пальцями сво╖ми ╕ ╖ла; аж раптом згадав божев╕льного, що сконав на його очах, проковтнувши шматок хл╕ба. -В╕н збл╕д ╕, вхопивши ╖╖ за руку, закричав: -- Год╕! Не ╖ж б╕льше! Ти так довго не ╖ла... тепер тоб╕ хл╕б може стати отрутою. -╤ вона зараз одвела свою руку, поклала хл╕б на тарелю ╕, як пок╕рна дитина, глянула йому в оч╕. ╤ нехай би чи╓сь слово... та не можуть н╕ р╕зець, н╕ пензель, н╕ всемогутн╓ слово виявити того, що бачиться ╕нод╕ в очах д╕вчини, окр╕м невимовне солодкого почуття, яке огорта╓ того, хто загляда╓ в так╕ оч╕. -- Княз╕вно! - вигукнув Андр╕й, наповнений ╕ сердечними, ╕ душевними, ╕ вс╕лякими пориваннями. - Що тоб╕ треба? Чого ти хочеш? Накажи мен╕! Загадай мен╕ найнеможлив╕шу послугу, яка т╕льки ╓ на св╕т╕, - я кинуся виконувати ╖╖! Загадай мен╕ зробити те, чого не в сил╕ зробити жоден чолов╕к, - я зроблю, себе занапащу. Занапащу, занапащу! ╤ занапастити себе задля тебе, святим хрестом присягаюся, так мен╕ солодко... та несила всього сказати! У мене три хутори, половина батьк╕вських табун╕в - мо╖; все, що принесла батьков╕ в посаг моя мати ╕ що нав╕ть хова╓ вона в╕д нього, - все мо╓. Тако╖ н╕ в кого тепер у козак╕в наших збро╖, як у мене, нема: за самий держак мо╓╖ шабл╕ дають мен╕ найкращий табун коней ╕ овець три тисяч╕. ╤ всього того я зречуся, покину, спалю, потоплю за одне тво╓ слово, за один т╕льки порух тво╓╖ тонко╖ чорно╖ брови! Але знаю, що, може, верзу дурниц╕, ╕ не до реч╕, негаразд усе це, що не мен╕, вихованцев╕ бурси й Запорожжя, висловлюватися так, як зазвичай висловлюються там, де бувають корол╕, княз╕ ╕ все, що ╓ найкращого з-пом╕ж вельможного лицарства. Бачу, що ти ╕нше твор╕ння Боже, н╕ж ус╕ ми, та й куди ╖м до тебе, ус╕м тим нашим шляхтянкам та ╖хн╕м дочкам-павам. Ми не г╕дн╕ нав╕ть рабами тво╖ми бути, т╕льки янголи небесн╕ можуть служити тоб╕. -╤з щораз б╕льшим подивом, уся обернувшись у слух, не зронивши жодного слова, слухала д╕вчина щиру, сердечну мову, в як╕й, мов у дзеркал╕, виявлялася молода, сповнена сили душа. ╤ кожне просте слово, сказане голосом, що добувався з самого дна його серця, було оповите силою. ╤ подалося вперед усе ╖╖ чар╕вне обличчя, в╕дкинула вона далеко назад набридливе волосся, розтулила уста ╕ довго сид╕ла так, з розтуленими устами. Тод╕ хот╕ла була щось сказати ╕ враз зупинилася, згадавши, що ╕нше призначення провадить лицарем, що батько, брати ╕ вся в╕тчизна його стоять позад нього суворими месниками, що м╕сто оточили страшн╕ запорожц╕, а сам╕ вони з тим сво╖м м╕стом приречен╕ на люту смерть... ╤ оч╕ ╖╖ враз потуманилися сльозою; швидко вхопила вона хустинку, шиту шовком, затулила нею сво╓ лице, ╕ за мить хустинка стала вогка; ╕ довго сид╕ла вона, закинувши назад свою прегарну голову, прикусивши б╕лосн╕жними зубами свою прекрасну нижню губу, - мовби зненацька в╕дчувши отруйне жало зм╕╖, - ╕ не зд╕ймаючи з обличчя хусточки, щоб не виявити перед ним свого пекучого жалю. -- Скажи мен╕ одне слово! - промовив Андр╕й ╕ взяв ╖╖ за ╓двабну руку. Яскристе полум'я переб╕гло по його жилах в╕д того дотику, ╕ стиснув в╕н руку, що, безвладна, лежала в його руц╕. -Але вона мовчала, не в╕дтуляючи хустки в╕д свого лиця, й сид╕ла непорушне. -- Чом же ти така смутна? Скажи мен╕, чом ти така смутна? Кинула геть вона в╕д себе хустку, в╕дгорнула сво╓ довге волосся, що налазило ╖й на оч╕, ╕ вся розлилася жалощами, вимовляючи ╖х тихим-тихим голосом, немов той в╕трець, що, знявшись теплого вечора, промайне гущиною прибережного очерету: зашелестять, забринять ╕ полинуть раптом сумно-жал╕бн╕ звуки, ╕ ловить ╖х з незбагненним смутком зан╕м╕лий перехожий, не чуючи ан╕ тихого згасання вечора, н╕ веселих здалеку п╕сень, що ╖х сп╕вають, вертаючи з поля, женц╕, н╕ далекого торохт╕ння воз╕в. -- Чи ж не судилися мен╕ дов╕чн╕ жал╕? Чи не б╕долашна мати, що породила мене на св╕т? Чи не г╕рка доля мене колисала? Чи ж не лютий ти кат м╕й, моя жорстока доле? Вс╕х ти привела до мо╖х н╕г: найкращих з-пом╕ж шляхетства, найбагат╕ших пан╕в, граф╕в, чужоземних барон╕в ╕ весь цв╕т нашого лицарства. Вс╕м ╖м було в╕льно мене кохати й за велике щастя кожен ╕з них мав би мо╓ кохання. Досить мен╕ було т╕льки махнути рукою, ╕ кожен ╕з них - найвродлив╕ший ╕ найкращого роду - став би мо╖м чолов╕ком. ╤ до жодного з них не причарувала ти мого серця, жорстока моя доле; а причарувала мо╓ серце, обминувши найкращих лицар╕в земл╕ нашо╖, до чужого, до ворога нашого. За в╕що ж ти, Пречиста Божа Мати, за як╕ гр╕хи, за як╕ тяжк╕ провини так невблаганно й немилосердно мене кара╓ш? У достатку, в розкошах минали мо╖ дн╕; найкращ╕, найдорожч╕ страви й солодк╕ вина були мен╕ до вибору, ╕ нав╕що все те було? Задля чого? Задля того, щоб нарешт╕ померти лютою смертю, якою не помира╓ нав╕ть останн╕й жебрак у корол╕вств╕? Та мало, що судилася мен╕ така страшна доля; мало того, що перед сво╖м економ я мушу бачити, як мають померти в невимовних муках батько з мат╕р'ю, за яких я двадцять раз╕в життя сво╓ в╕ддала б; мало цього всього: треба ж було, щоб перед сво╖м к╕нцем довелося мен╕ почути слова й побачити кохання, яких ще зроду я не бачила й не чула. Треба ж, щоб в╕н сво╖ми словами розшматував надво╓ мо╓ серце, щоб г╕рка його частина була ще г╕рк╕ша, щоб ╕ще жальк╕ше було мен╕ мого молодого в╕ку, щоб ╕ще страшн╕шою здавалася мен╕ моя смерть ╕ щоб ще б╕льше, вмираючи, дор╕кала я тоб╕, жорстока моя доле, ╕ тоб╕, - прости мо╖ провини, - Свята Божа Мати! -╤ коли змовкла вона, глибока безнад╕я проступила на ╖╖ обличч╕; болючим жалем заговорила кожна його рисочка, ╕ все, в╕д сумно похиленого чола й спущених очей до сл╕з, що завмерли й висохли на тихо спломен╕лих ╖╖ щоках, усе, здавалося, промовляло: "Нема щастя на цьому обличч╕!" -- Не чувано в св╕т╕, не можна, не бувати тому, - промовив Андр╕й, - щоб найвродлив╕ша ╕ найкраща з-пом╕ж ус╕х ж╕нок зазнала тако╖ тяжко╖ дол╕, коли вона народилася на те, щоб перед нею, як перед святинею, схилялося все, що ╓ найкращого на св╕т╕. Н╕, ти не помреш! Не тоб╕ помирати! Присягаюся сво╖м народженням ╕ вс╕м, що мен╕ миле на св╕т╕, ти не помреш! А коли випаде так, що вже н╕чим - н╕ силою, н╕ молитвою, ан╕ мужн╕стю - незмога буде в╕двести г╕рко╖ дол╕, то ми помремо разом, ╕ перше помру я, помру перед тобою, б╕ля тво╖х прекрасних кол╕н, ╕ х╕ба вже мертвого розлучать мене з тобою. -- Не дури, лицарю, н╕ себе, н╕ мене, - промовила вона, тихо хитаючи прекрасною головою сво╓ю. - Знаю, на превеликий м╕й жаль, дуже добре знаю, що не в╕льно тоб╕ кохати мене; ╕ знаю, який обов'язок ╕ запов╕т тв╕й, - тебе кличуть батько, товариш╕, в╕тчизна, а ми - тво╖ вороги. -- А що мен╕ батько, товариш╕ й в╕тчизна? - мовив Андр╕й, стрепенувши головою й випроставши стрункий, як яв╕р над водою, св╕й стан. - Тож коли так, то ось що: нема в мене н╕кого! Н╕кого, н╕кого! - промовив в╕н тим самим голосом ╕ п╕дтвердив мовлене таким рухом руки, яким упертий, непоборний козак виявля╓ звагу вчинити справу нечувану й для когось ╕ншого неможливу. - Хто сказав, що моя в╕тчизна Укра╖на? Хто дав мен╕ ╖╖ за в╕тчизну? В╕тчизна ╓ те, чого шука╓ наша душа, що для не╖ наймил╕ше. Моя в╕тчизна - ти! Ось моя в╕тчизна! I понесу я в╕тчизну цю в серц╕ мо╖м, понесу ╖╖, доки стане мого в╕ку, ╕ подивлюся - хай хто-небудь з козак╕в вирве ╖╖ зв╕дт╕ля! Я все, все, що ╓ на св╕т╕, продам, в╕ддам, занапащу за таку в╕тчизну! -На мить скам'ян╕вши, як прекрасна статуя, дивилася вона йому у в╕ч╕, тод╕ раптом заридала ╕ з т╕╓ю дивовижною ж╕ночою в╕двагою, на яку бува╓ здатна лише безкорисливо великодушна ж╕нка, створена для прекрасного сердечного поривання, кинулася вона йому на шию й, об╕йнявши його б╕лосн╕жними, дивовижними руками, заридала. Т╕╓╖ мит╕ на вулиц╕ почулися невиразн╕ крики в супровод╕ сурми й литавр╕в. Але в╕н не чув ╖х. В╕н чув лише, як ╖╖ чудов╕ уста обв╕вали його запашним теплом свого дихання, як ╖╖ сльози потоками ст╕кали йому на лице ╕ ╖╖ пахуче розсипане волосся оповило його всього сво╖м темним блискучим шовком. -Т╕╓╖ хвил╕ вб╕гла до них з рад╕сним криком татарка. - Врятован╕, врятован╕! - нестямно вигукувала вона. - Наш╕ пробилися в м╕сто, привезли хл╕ба, пшона, борошна ╕ зв'язаних запорожц╕в! -Та не чув н╕хто з них, як╕ то "наш╕" пробилися в м╕сто, що привезли з собою ╕ яких зв'язали запорожц╕в. Сповнений неземних почувань, Андр╕й поц╕лував духмян╕ вуста, що припали до його щоки, ╕ не зосталися без в╕дпов╕д╕ духмян╕ вуста. Вони од╕звалися тим самим, ╕ в цьому, злит╕м в одно, поц╕лунков╕ в╕дчулося те, що один лише раз у житт╕ да╓ться в╕дчути людин╕. -╤ пропав козак! Пропав для всього козацького лицарства! ╤ не бачити йому вже ан╕ Запорожжя, ан╕ батьк╕вських хутор╕в сво╖х, ан╕ церкви Божо╖! А Укра╖н╕ не бачити найхоробр╕шого з син╕в сво╖х, що взялися ╖╖ боронити. Вирве старий Тарас сиве пасмо з╕ сво╓╖ чуприни ╕ прокляне ╕ день, ╕ час, коли породив на свою ганьбу такого сина. -VII -Галас ╕ надзвичайна метушня зчинилися в запорозькому табор╕, Спершу н╕хто не м╕г зрозум╕ти, як то трапилося, що в╕йсько прорвалося в м╕сто. Нарешт╕ виявилося, що весь Переясл╕вський кур╕нь, розташований перед б╕чною м╕ською брамою, був п'яний, як н╕ч, отож ╕ не диво, що половину його перебито, а другу пов'язано, перше н╕ж ус╕ змогли дов╕датись, у ч╕м р╕ч. Поки ближч╕ курен╕, розбуркан╕ криком, встигли вхопити зброю, в╕йсько вже входило в браму ╕ останн╕ ряди в╕дстр╕лювалися в╕д сонних, нап╕в-протверез╕лих запорожц╕в, що безладною юрбою кинулися на них. Кошовий дав наказ з╕братися вс╕м, ╕ коли вс╕ стали в коло ╕, скинувши шапки, затихли, в╕н почав так: -- То ось воно що, панове-братове, трапилося ц╕╓╖ ноч╕, ось до чого призвела гор╕лка! Ось яку наругу нам ворог учинив! У вас, видко, вже така поведенц╕я: коли дозволиш б╕льше михайлика випить, то ви вже ладн╕ так надудлитися, що ворог христового вояцтва не те що штани зд╕йме з вас, а нав╕ть начха╓ вам у саму пику, то й того не почу╓те. -Козаки стояли, похиливши голови, бо почували свою провину; -т╕льки Незаймайк╕вський кур╕нний отаман Кукубенко озвався. -- Постривай, батьку отамане! - промовив в╕н. - Хоч воно й не велить закон на в╕йськов╕й рад╕ перечити кошовому, як в╕н каже слово, та коли д╕ло не так, то вже вибач. Не зовс╕м справедливо дор╕кав ти всьому християнському в╕йську. Козаки були б винн╕, нав╕ть заслужили б смертно╖ кари, коли б напились у поход╕, на в╕йн╕, на важк╕й прац╕, але ми товклися без д╕ла, марно тинялися перед м╕стом. Н╕ посту, н╕ ╕ншого християнського закону не було, то нема н╕чого дивного, що на безд╕лл╕ чолов╕к нап'╓ться. Гр╕ха тут нема. А от краще ми покаж╕мо ╖м, як на сонних та невинних людей нападати. Перше добре били, а вже тепер так наб'╓мо, що й п'ят додому не донесуть. -Р╕ч кур╕нного отамана сподобалася козакам. Вони поп╕дводили зовс╕м уже понурен╕ голови й дехто вдячно кивнув головою, промовивши: -- Добре сказав Кукубенко! -А Тарас Бульба, що стояв недалеко в╕д кошового, промовив: -- А що, батьку кошовий, мабуть, чи не правду сказав Кукубенко? А ти що на це? -- А ось що! Скажу: щасливий ╕ батько, що породив на св╕т такого сина. Ще не велика мудрац╕я сказати док╕рливе слово, а б╕льша мудр╕сть таке слово мовити, яке, не познущавшися з б╕ди чолов╕ка, п╕дбадьорило б його, додало б йому духу, як остроги додають духу конев╕ п╕сля водопою. Я сам хот╕в був пот╕м сказати вам слово на розраду, та Кукубенко випередив мене. -- Добре сказав ╕ кошовий! - почулося пом╕ж лавами запорожц╕в. - Добре слово! - промовили й ╕нш╕. ╤ найсив╕ш╕, що стояли, як сив╕ голуби, ╕ т╕ кивнули головою й, моргнувши сивим вусом, тихо прогомон╕ли: - Добре слово сказав! Добре! -- Слухайте ж, панове, дал╕, - озвався знову кошовий. - Брати фортецю, лазити та п╕дкопуватись, як то роблять чужоземн╕, н╕мецьк╕ майстри, - хай ╖й д╕дько з такою роботою! ╤ не годиться, й не козацьке це д╕ло. Та ще маймо на уваз╕ те, що ворог ув╕йшов до м╕ста з невеликими запасами: воз╕в щось було з ними небагато. Люд у м╕ст╕ голодний, тож усе з'╖сть за одним махом, та й коням також с╕на... нав╕ть не знаю, х╕ба з неба на вила кине ╖м який-небудь ╖хн╕й святий... т╕льки про те х╕ба ще Бог зна╓; а ксьондзи ╖хн╕ т╕льки на слова мастаки. Чи по те, чи по ╕нше, а вони повинн╕ вийти з м╕ста. Отож розд╕ляйтеся на три гурти й ставайте на три шляхи перед трьома брамами. Перед головною брамою п'ять курен╕в, перед ╕ншими по три курен╕. Дядьк╕вський ╕ Корсунський курен╕ на зас╕дку! Полковник Тарас ╕з полком на зас╕дку! Титар╕вський ╕ Тимош╕вський курен╕ на запас ╕з право╖ руки обозу! Щербин╕вський ╕ Стеблик╕вський гор╕шн╕й - ╕з л╕во╖ руки! Та виходьте з лави, панове-молодц╕, котр╕ гостр╕ш╕ на язик, подражнити трохи ворога! Лях пустоголовий ╕ гоноровитий: не витерпить глузування, то, може, ще й сьогодн╕ вс╕ вони вийдуть з брами. Кур╕нн╕ отамани, обдив╕ться гарненько курен╕: у кого замало людей, додати з тих, що лишилися в╕д Переясл╕вського. Перегляньте все ще раз! Дайте на кожного козака по чарц╕ гор╕лки й по хл╕бин╕! Але я так думаю, що кожний ще в╕д учорашнього не голодний, бо н╕де правди д╕ти, - пона╖далися вс╕ так, що я дивуюсь, як н╕хто вноч╕ не луснув. ╤ ще один наказ: коли який-небудь жидюга-шинкар продасть козаков╕ хоч один кухоль гор╕лки, то я приб'ю йому, собац╕, на саме чоло свиняче вухо й пов╕шу його догори ногами! До прац╕ ж, братове! До прац╕! -Так порядкував кошовий, ╕ вс╕, вклонившись йому в пояс ╕ не надягаючи шапок, подалися до сво╖х воз╕в ╕ табор╕в, ╕ аж в╕д╕йшовши вже далеко, понадягали знов шапки. -Ус╕ почали готуватися: пробували шабл╕ та палаш╕, насипали пороху з м╕шк╕в у порох╕вниц╕, в╕дкочували й ставили вози, кульбачили коней. -╤дучи до свого полку, Тарас думав ╕ н╕як не м╕г додуматися, де д╕вся Андр╕й: чи полонили його разом з ╕ншими ╕ сонного зв'язали? Т╕льки ж де там: не такий в╕н, щоб живим ╖м дався в руки. Пом╕ж убитими козаками також не було його видко. Тяжко замислився Тарас ╕ йшов попереду свого полку, не чуючи, що його давно вже хтось кликав. -- Кому там мене треба? - спитав в╕н нарешт╕, отямившись. Перед ним стояв жид Янкель. -- Пане полковнику, пане полковнику! - белькотав жид, хапаючись ╕ уриваючи мову, немов би хот╕в зв╕рити щось важливе. - Я був у м╕ст╕, пане полковнику! -Тарас глянув на жида ╕ здивувався, що той уже встиг побувати в м╕ст╕. -- Який же тебе чорт туди зан╕с? -- Я зараз розкажу, - промовив Янкель. - Як т╕льки я почув уранц╕ галас ╕ козаки почали стр╕ляти, я вхопив лапсердак ╕, не надягши його, поб╕г туди б╕гом! Дорогою вже надяг його в рукави, бо хот╕в швидше дов╕датися, що то за галас ╕ чого козаки вдосв╕та зчинили стр╕лянину. Я взяв та й приб╕г аж до само╖ брами якраз тод╕, коли вже останн╓ в╕йсько входило в м╕сто. Дивлюся - поперед загону пан хорунжий Галяндович. В╕н м╕й давн╕й знайомий: ще три роки тому був позичив у мене сто черв╕нц╕в. Я за ним, буц╕мто щоб грош╕ в нього виправити, ╕ ув╕йшов разом ╕з ними в м╕сто. -- Як же це: ув╕йшов у м╕сто та ще й грош╕ хот╕в виправити? - спитав Бульба. - I в╕н тебе не звел╕в пов╕сити, як собаку? -- А ╖й-богу, хот╕в пов╕сити, - в╕дпов╕в жид, - уже його служники були зовс╕м ухопили мене й накинули мотузку на шию, але я в╕дпросився в пана, сказав, що п╕дожду з гр╕шми, ск╕льки пан сам схоче, й пооб╕цяв, що ще позичу, аби т╕льки в╕н пом╕г мен╕ виправити борги з ╕нших лицар╕в; бо у пана хорунжого, - я скажу панов╕ правду, - нема ан╕ черв╕нця в кишен╕. Хоч в╕н ма╓ й хутори, ╕ садиби, ╕ аж чотири замки, та й степово╖ земл╕ аж до Шклова, а грошей у його так само, як ╕ в козака, ан╕-ан╕. I тепер, коли б не озбро╖ли його брацлавськ╕ жиди, н╕ з чим було б йому й на в╕йну ви╖хати. В╕н ╕ на сейм╕ через те не був. -- ╤ що ж ти робив там у м╕ст╕? Бачив наших? -- Аякже! Наших там багато: ╤цько, Рувим, Шмуль, Самуйло, Хайвалох, жид-орендар... -- Та хай вони западуться! - гукнув, розсердившись, Тарас. - Що ти мен╕ пха╓ш п╕д носа сво╓ жид╕вське кодло! Я питаю тебе про наших запорожц╕в. -- Наших запорожц╕в не бачив. А бачив самого пана Андр╕я. -- Андр╕я бачив? - аж крикнув Бульба. - Що ж ти не кажеш, де ти його бачив? У льоху? В ям╕? Зганьбленого? Зв'язаного? -- ╤ хто ж би посм╕в зв'язати пана Андр╕я? Тепер в╕н такий пишний лицар... Далеб╕, я його й не п╕знав! ╤ напл╕чники в золот╕, ╕ нарукавники в золот╕, ╕ верцадло в золот╕, ╕ шапка в золот╕, ╕ на пояс╕ золото, ╕ скр╕зь того золота, ╕ все золото. Так, як сонце навесн╕, коли в город╕ всяка пташка свище та сп╕ва╓ ╕ травичка пахне, так тепер ╕ пан Андр╕й - увесь ся╓ в золот╕. ╤ коня йому дав во╓вода найкращого: дв╕ст╕ черв╕нц╕в кошту╓ самий к╕нь. -Бульба остовп╕в. -- Нав╕що ж в╕н надяг чуже вбрання? -- Того, що воно краще, того й надяг... I сам ╖здить, ╕ з ним ╕нш╕ ╖здять; ╕ в╕н навча╓, ╕ його навчають. Як найбагатший польський пан! -- Хто ж його присилував? -- Або ж я кажу - присилував? Х╕ба пан не зна╓, що в╕н сво╓ю волею перейшов до них? -- Хто перейшов? -- Пан Андр╕й. -- Куди перейшов? -- Та до них перейшов. В╕н уже тепер зовс╕м ╖хн╕й. -- Та брешеш ти, свиняче вухо! -- Як же то можна, щоб я брехав? Х╕ба я дурний брехати? На свою б голову брехав? Х╕ба я не знаю, що жида пов╕сять, як собаку, коли в╕н збреше перед паном? -- Виходить, по-тво╓му, що в╕н продав в╕ру, продав в╕тчизну? -- Я ж не кажу, щоб в╕н там продавав щось: я сказав т╕льки, що в╕н перейшов до них. -- Брешеш, чорт╕в жиде! Не було ще такого на християнськ╕й земл╕. Ти вигаду╓ш, собако! -- Хай мо╖ пороги травою поростуть, коли я вигадую! Хай кожне плюне на могилу батька мого, матер╕, тестя, ╕ батькового батька, ╕ батька матер╕ мо╓╖, коли я вигадую. Як панська воля, то я нав╕ть скажу, через що в╕н перейшов до них. -- Через що? -- У во╓води ╓ дочка-красуня. Святий Боже, яка красуня! Тут жид усякими способами почав виявляти красу панночки на сво╖м обличч╕: розставив руки, прищулив око ╕ скривив наб╕к рота, немовби щось дуже смачне покуштував. -- Ну то що з того? -- В╕н задля не╖ ╕ вчинив це, перейшов до них. Коли чолов╕к закоха╓ться, то в╕н тод╕ мов п╕дошва: ╖╖ як намочиш у вод╕, то гни як хочеш - вона буде гнутися. -Тяжко замислився Бульба. Згадав в╕н, що справд╕ велику силу ма╓ квола ж╕нка, що багато дужих душ вона погубила, що податлива на ж╕ночу звабу вдача в Андр╕я; ╕ стояв в╕н довго, мов укопаний, на одному м╕сц╕. -- Слухайте, пане, я все розкажу панов╕, - мовив дал╕ жид. - Т╕льки-но почувши ╜валт ╕ побачивши, що вони входять до м╕сько╖ брами, я вхопив про всяк випадок ╕з собою низку перл╕в, бо в м╕ст╕ ╓ красун╕ ╕ шляхтянки, а коли ╓ красун╕ ╕ шляхтянки, подумав я, то ╖м хоч ╕ ╖сти н╕чого, а перли куплять. ╤ як т╕льки слуги хорунжого пустили мене, я поб╕г до во╓води в дв╕р продавати перли. Розпитався про все в служниц╕-татарки. "Буде вес╕лля зараз, як т╕льки проженуть запорожц╕в. Пан Андр╕й об╕цявся прогнати запорожц╕в". -- ╤ ти не вбив його на м╕сц╕, того чортового сина? - гукнув Бульба. -- За в╕що ж убивати? В╕н перейшов самох╕ть. Що чолов╕к винен? Де йому краще, туди й перейшов. -- ╤ ти бачив його в лице? -- ╥й-богу, в саме лице! Такий гарний вояк! Кращий за вс╕х. Дай йому Боже здоров'я, мене в╕дразу п╕знав, ╕ коли я п╕д╕йшов до нього, в╕н ╕ каже мен╕... -- Що ж в╕н каже? -- В╕н каже... перше кивнув пальцем, а тод╕ вже каже: "Янкелю!" А я: "Пане Андр╕ю!" - кажу. "Янкелю, скажи батьков╕, скажи братов╕, скажи вс╕м козакам, скажи запорожцям, скажи вс╕м, що батько - тепер мен╕ не батько, брат - не брат, товариш╕ - не товариш╕ ╕ що я з ус╕ма ними буду битися, з ус╕ма буду битися!" -- Брешеш, чорт╕в Юдо! - несамовито крикнув Тарас, зовс╕м не пам'ятаючи себе. - Брешеш, собако! Ти й Христа роз╕п'яв, проклятий в╕д Бога лиход╕ю! Я тебе вб'ю, сатано! Т╕кай в╕дс╕ля швидше, а н╕ - тут тоб╕ й смерть! -╤, промовивши це, Тарас вихопив шаблю. Зляканий жид прожогом кинувся геть, ск╕льки сили було в його тонких сухих литках. Довго б╕г в╕н, не оглядаючись, козацьким табором, а тод╕ ще далеко чистим полем, хоч Тарас ╕ не гнався за ним, розм╕ркувавши, що не сл╕д на першому, хто нагодився, зганяти свою зл╕сть. -Тепер згадав в╕н, що бачив минуло╖ ноч╕ Андр╕я, який переходив табором ╕з якоюсь ж╕нкою, ╕ похилив сиву голову, а все ж ще не хот╕в в╕рити, щоб могло статися таке ганебне д╕ло, щоб його син, його р╕дна дитина, продав ╕ в╕ру, й душу свою. -Нарешт╕ пов╕в в╕н св╕й полк у зас╕дку й сховався з ним за л╕сом, який ще один ╕ зостався не спалений козаками. А запорожц╕, ╕ п╕ш╕, й к╕нн╕, зайняли три шляхи перед трьома брамами. Один за одним посунули курен╕: Уманський, Попович╕вський, Кан╕вський, Стеблик╕вський, Незаймайк╕вський, Гургуз╕в, Титар╕вський, Тимош╕вський. Т╕льки Переясл╕вського не було. Дуже курнули козаки ╕ прокурили свою долю. Хто прокинувся зв'язаний в руках у ворога, дехто й зовс╕м не прокинувся, сонний перейшов у сиру землю, а сам кур╕нний отаман Хл╕б без шаровар╕в ╕ жупана опинився в лядському полон╕. -З м╕ста почули рух у козацькому табор╕. Ус╕ сипнули на вал, ╕ перед очима в козак╕в постала враз жива картина: польськ╕ лицар╕, один за одного кращий, стояли на валу. М╕дян╕ шоломи, оздоблен╕ б╕лим, мов той леб╕дь, п╕р'ям, сяяли, як сонце. На ╕нших були легеньк╕ шапочки, рожев╕ й блакитн╕, з перегнутими набакир верхами; кунтуш╕ з вильотами, шит╕ золотом ╕ просто облямован╕ шнурками; у тих шабл╕ ╕ зброя в дорог╕й оправ╕, за яку велик╕ грош╕ платили пани, - ╕ багато ╕ншого вбрання. Спереду чванькувато стояв, у червон╕й шапц╕ з золотом, буджацький полковник. Дебелий був полковник, вищий ╕ грубший за вс╕х, широкий, дорогий кунтуш ледве сходився на черев╕. З другого боку, ближче до боково╖ брами, стояв другий полковник, невеличкий чолов╕чок, сухий, як тр╕ска; але маленьк╕ метк╕ оч╕ його дивилися пильно з-п╕д насуплених густих бр╕в, ╕ верт╕вся в╕н швидко на вс╕ боки, жваво показуючи тонкою сухорлявою рукою сво╓ю та в╕ддаючи накази; видко було, що, незважаючи на сво╓ др╕бне т╕ло, в╕н добре знав в╕йськову справу. Недалечке в╕д нього стояв хорунжий, довжелезний, з густими вусами й таким червоним лицем, що аж занадто: любив пан м╕цн╕ меди ╕ не дурень був погуляти. ╤ багато було видко за ними всяко╖ шляхти, озбро╓но╖ хто на сво╖ черв╕нц╕, хто на корол╕вський скарб, хто на жид╕вськ╕ грош╕, заставивши все, що т╕льки знайшлося в прад╕д╕вських замках. Чимало було ╕ всяких сенаторських дармо╖д╕в, яких брали з собою сенатори на об╕ди задля пансько╖ пихи ╕ як╕ крали з╕ столу й креденс╕в ср╕бн╕ келехи й п╕сля сьогодн╕шнього величання другого дня с╕дали на передки правити к╕ньми у якого-небудь пана. Було там усячини. ╤нший раз ╕ випити не було за в╕що, а на в╕йну вс╕ причепурилися. -Козацьк╕ лави стояли тихо перед мурами. Не було н╕ на кому золота; х╕ба де-не-де блищало воно на держаках щабель та на мушкетах. Козаки не любили пишно вбиратися на в╕йну; прост╕ були на них кольчуги й свити, ╕ далеко чорн╕ли та червон╕ли чорн╕, червоноверх╕ ╖хн╕ смушев╕ шапки. -Дво╓ козак╕в ви╖хало наперед ╕з запорозьких ряд╕в: один ╕ще зовс╕м молодий, другий стар╕ший, обидва гостр╕ на язик ╕ в д╕л╕ теж не з остатн╕х: Охр╕м Наш ╕ Микита Голокопитенко. Сл╕дом за ними ви╖хав ╕ Демид Попович, кремезний козак, що вже давно вештався на С╕ч╕, бував ╕ п╕д Адр╕янополем ╕ не раз був лихом битий на сво╖м в╕ку: гор╕в у вогн╕ ╕ пригнався на С╕ч обсмалений, з почорн╕лою головою та обгор╕лими вусами; але знов убрався в силу на С╕ч╕ Попович, пустив за вухо оселедець ╕ викохав густ╕ й чорн╕, як смола, вуса. ╤ вдатний був на в'╖дливе слово Попович. -- А красн╕ жупани на всьому в╕йську, та хот╕в би я знати, чи красна сила у в╕йська? -- Ось я вас! - гукав зверху дебелий полковник. - Ус╕х перев'яжу! В╕ддавайте, хлопи, зброю та коней. Бачили, як я перев'язав ваших? Вивед╕ть ╖м на вал запорожц╕в! -╤ вивели на вал скручених мотузками запорожц╕в. Попереду вс╕х був кур╕нний отаман Хл╕б, без шаровар╕в та верхнього одягу, - так, як ухопили його п'яного. Понурив голову свою донизу отаман, соромлячися голизни сво╓╖ перед сво╖ми ж козаками й того, що попався в неволю, як той собока, сонний. ╤ за одну н╕ч посив╕ла його м╕цна голова. -- Не журися, Хл╕бе! Визволимо! - гукали йому знизу козаки. -- Не журися, друзяко! - озвався кур╕нний отаман Бородатий. - Не велика твоя провина, що тебе вхопили голого: б╕да може трапитися з кожним чолов╕ком; але сором ╖м, що виставили тебе на ганьбу, не прикривши хоч чим-небудь тво╓╖ голизни. -- Знати, що з вас хоробре в╕йсько на сонних людей! - казав, поглядаючи на вал, Голокопитенко. -- Ось постривайте, ми вам пообр╕зу╓мо чуби! - в╕дпов╕дали ╖м згори. -- А хот╕лося б мен╕ подивитися, як вони нам пообр╕зують чуби! - промовив Попович, повертаючись перед ними на кон╕, а пот╕м, подивившись на сво╖х, додав: - А що ж, панове! Може, й справд╕ ляхи правду кажуть, бо як виведе ╖х отой черевань, ╖м ус╕м буде добрий захисток. -- А чого ж, ти дума╓ш, ╖м буде добрий захисток? - спитали козаки, знаючи, що Попович запевне вже щось ╖м утне. -- А того, що позад нього захова╓ться все ╖хн╓ в╕йсько ╕ вже д╕дька лисого д╕станеш кого-небудь списом з-поза його черева! Ус╕ козаки зареготали, ╕ довго ще декотр╕ з них хитали головою, приказуючи: -- Ну й Попович! Уже як зав'яже кому слово, то т╕льки ну... Та так ╕ не сказали козаки, що таке "ну". -- В╕дступайте, в╕дступайте швидше в╕д муру! - закричав кошовий, бо ляхи, здавалося, не витерп╕ли глуз╕в ╕ полковник махнув рукою. -Т╕льки-но козаки од'╖хали, як з валу вдарили картеччю. На валу заметушилися, з'явився верхи сам сивий во╓вода. Брама в╕дчинилася, ╕ з не╖ виступило в╕йсько. Попереду ви╖хали р╕вним шиком гусари в золотом вишитому вбранн╕, за ними панцерне в╕йсько, тод╕ латники з╕ списами, пот╕м ус╕ в м╕дяних шоломах, а дал╕, нар╕зно, значн╕ шляхтич╕, кожний одягнутий по-сво╓му. Горда шляхта не бажала ставати у лави аби з ким, ╕ в кого не було загону, той ╖хав сам з╕ сво╖ми служниками. Пот╕м знов лави, ╕ за ними ви╖хав хорунжий; за ним знов лави, ╕ ви╖хав дебелий полковник; а позаду вже всього в╕йська ви╖хав останн╕м низенький полковник. -- Не давайте ╖м, не давайте ╖м шикуватися ╕ ставати в лави! - гукав кошовий. - Зразу налягайте на них ус╕ма куренями! Кидайте вс╕ ╕нш╕ брами! Титар╕вський кур╕нь, налягай збоку! Дядьк╕вський кур╕нь, нападай з другого. Напирайте в потилицю, Кукубенко й Паливодо! М╕шайте ╖хн╕ лави, не давайте ╖м шикуватися! -╤ вдарили з ус╕х бок╕в козаки, збили, зм╕шали лях╕в ╕ сам╕ зм╕шалися. Не дали нав╕ть зчинити стр╕лянину: п╕шло д╕ло на шабл╕ та на списи. Вс╕ збилися в одну купу, й кожному випала нагода показати себе. -Демид Попович трьох заколов посполитих та двох найкращих шляхтич╕в збив ╕з коней, примовляючи: -- Оце добр╕ кон╕! Давно вже мен╕ хот╕лося мати таких коней. ╤ погнав коней далеко в степ, гукаючи козакам, що стояли осторонь, щоб перейняли ╖х. Пот╕м знов пробився в купу, налет╕в знов на збитих ╕з коней шляхтич╕в; одного вбив, а другому накинув аркана на шию, прив'язав до кульбаки й повол╕к його по всьому полю, знявши з нього шаблю з коштовним держаком ╕ в╕дв'язавши в╕д череса повний гаман з черв╕нцями. -Коб╕та, добрий козак ╕ молодий ще, зчепився також з одним ╕з найхоробр╕ших польських шляхтич╕в, ╕ довго билися вони, схопившися рукопаш. Подужав був уже козак ╕, зборовши ворога, вдарив гострим турецьким ножем у груди, але й сам не вбер╕гся: раптом вл╕пила його гаряча куля у скроню. Звалив його найзначн╕ший ╕з пан╕в, прегарний ╕ давнього княз╕вського роду лицар. Стрункий, як молода тополя, л╕тав в╕н на буланому кон╕ сво╓му ╕ багато вже показав шляхетсько╖ лицарсько╖ в╕дваги: двох запорожц╕в розрубав надво╓, Федора Коржа, доброго козака, перекинув разом з конем, стрельнув по конев╕ й д╕став списом козака; багатьом постинав голови й руки ╕ звалив козака Коб╕ту, загнавши йому кулю у скроню. -- Ось ╕з ким хочеться мен╕ пом╕рятися, чий батько дужчий! - гукнув Незаймайк╕вський кур╕нний отаман Кукубенко. ╤, припустивши коня, налет╕в на нього ззаду й так галаснув, що вс╕, хто був поблизу, здригнулися в╕д того несамовитого крику. Лях хот╕в обернути свого коня, щоб стати чолом до нього, але не послухався к╕нь: зляканий страшним гуком, кинувся вб╕к, ╕ д╕став його кулею з мушкета Кукубенко. Вв╕йшла межи плеч╕ йому гаряча куля, ╕ звалився лях з коня. Але й тут ще не п╕ддався, усе силкувався рубнути ворога, та ослабла рука ╕ впала разом ╕з шаблею. А Кукубенко взяв у обидв╕ руки св╕й важкий палаш ╕ загнав його в сполотн╕л╕ вже уста ляхов╕, й вибив два, як перлове намисто, зуби палаш, роз╕тнув надво╓ язика, розтрощив горловий хребець ╕ далеко вв╕гнався в землю. Так ╕ прибив в╕н його там, як цвяхом, нав╕ки до сиро╖ земл╕. Мов потужне джерело, ринула вгору червона, як калина над р╕чкою, шляхетна кров ╕ залила весь шитий золотом жовтий кунтуш його. А Кукубенко вже кинув його й пробився з╕ сво╖ми незаймайк╕вцями до ╕ншого гурту. -- Ач, яке вбрання коштовне покинув! - промовив уманський кур╕нний отаман Бородатий ╕ подався в╕д сво╖х до м╕сця, де лежав убитий Кукубенком шляхтич. - Я семеро вже вбив шляхтич╕в сво╓ю рукою, а такого вбрання ще н╕ на кому не бачив. -╤ повабився на здобич Бородатий: нагнувся, щоб позд╕ймати з убитого дорог╕ шати, вийняв уже турецький н╕ж, оздоблений самоцв╕тами, в╕дв'язав од череса гаман з черв╕нцями, зняв ╕з грудей торбинку з тонкою б╕лизною, коштовним ср╕блом ╕ кучериком д╕вчини, обережно схованим на спомин. ╤ не почув Бородатий, як налет╕в на нього ззаду червононосий хорунжий, якого в╕н був уже раз збив з коня й лишив йому добрий рубець на спомин. Розмахнувся хорунжий з ус╕╓╖ руки й рубонув Бородатого шаблею по нахилен╕й ши╖. Не довело до добра козака заз╕хання на здобич: покотилася могутня голова й упало безголове т╕ло, далеко навколо заросивши землю. Полинула у вир╕й сувора козацька душа, похмура й гн╕вна, та ще й дивуючись, що так рано вилет╕ла з такого дужого т╕ла. Та не встиг ще хорунжий ухопити отаманову голову за чуба, щоб прив'язати до с╕дла, як уже нагодився й суворий месник. -Немов той шул╕ка, що колами ширя╓ в неб╕ на дужих крилах, а тод╕ враз зупиня╓ться на одному м╕сц╕, не згортаючи крил, ╕ зв╕дти стр╕лою шуга╓ на перепела, який розкричався б╕ля самого шляху, - так Тарас╕в син Остап налет╕в раптом на хорунжого й накинув йому мотузку на шию. Почервон╕ло ще дужче й так червоне лице хорунжого, коли зашморгнула йому горлянку м╕цна петля; ухопився в╕н був за п╕столь, але судомно зведена рука не змогла добре нац╕литись ╕ куля даремно полет╕ла в поле. Остап тут-таки в╕д його ж с╕дла одв'язав шовковий шнур, який хорунжий возив ╕з собою на бранц╕в, зв'язав йому руки й ноги, причепив к╕нець шнура до с╕дла й потяг його через поле, скликаючи гучно вс╕х козак╕в Уманського куреня, щоб ╕шли в╕ддати останню шану сво╓му отаманов╕. -Як почули уманц╕, що ╖хнього кур╕нного отамана Бородатого нема вже на св╕т╕, покинули поле бою й приб╕гли поховати його т╕ло. 1 тут-таки почали радитися, кого ╖м вибрати за кур╕нного. Нарешт╕ сказали: -- Та нащо радитися? Кращого нам не знайти кур╕нного, як Бульбенко Остап: в╕н хоч ╕ молодший за вс╕х нас, але розум ма╓, як у старого. -Остап, скинувши шапку, подякував ус╕м козакам-товаришам за честь. В╕н не в╕дмовлявся н╕ молод╕стю, н╕ молодим розумом, знаючи, що п╕д гарячий час на в╕йн╕ не до того, а зразу пов╕в ╖х просто на лях╕в ╕ нав╕ч ус╕м показав, що не дурно його обрали за отамана. Побачили ляхи, що вже непереливки, в╕дступили й переб╕гли поле, щоб з╕братися на друг╕м к╕нц╕ його. А низенький полковник махнув рукою чотирьом св╕жим сотням, що стояли ос╕бно б╕ля само╖ м╕сько╖ брами ╕ вдарили зв╕дт╕ля картеччю на козацьк╕ гурти. Але мало кого д╕стали: кул╕ сипнули по волах козацьких, що боязко дивилися на б╕й. Зарев╕ли злякан╕ воли, повернули на козацький таб╕р, поламали вози й багатьох потоптали. Але Тарас саме тод╕ вискочив ╕з зас╕дки з╕ сво╖м полком ╕, закричавши, кинувся ╖м навперейми. Повернула тод╕ злякана криком оскажен╕ла череда назад, кинулася на лядськ╕ полки, перевернула к╕нноту ╕ все з╕м'яла й розкидала. -- Ой, спасиб╕ ж вам, воли! - гукнули запорожц╕. - Служили ви нам добре у поход╕, а тепер ще й на в╕йн╕ послужили! - ╤ вдарили ще дужче на ворога. -Багато лях╕в тод╕ перебили. Багато козак╕в показало себе: Метелиця, Шило, обидва Писаренки, Вовтузенко й чимало ╕нших. Побачили ляхи, що до скрути доходить, викинули корогву й гукнули, щоб в╕дчиняли мерщ╕й м╕ську браму. Зарип╕ла, в╕дчиняючись, зал╕зом кована брама ╕ впустила збитих у гурт, як овець у кошару, стомлених, закурених вершник╕в. Дехто з запорожц╕в погнався був за ними, але Остап зупинив сво╖х уманц╕в, промовивши: -- Дал╕, дал╕, пани-браття, в╕д мур╕в! Не годиться наближатися до них. -╤ справд╕ т╕╓╖ ж мит╕ з мур╕в гримнули гармати й посипали вс╕м, що попало, й багатьом д╕сталося на гор╕хи. Тод╕ саме п╕д'╖хав кошовий ╕ похвалив Остапа, промовивши: -- Новий отаман, а веде в╕йсько немовби старий! Оглянувся старий Бульба подивитись, який там новий отаман, ╕ побачив, що перед уманцям веде на кон╕ Остап, заломивши набакир шапку, з отаманським п╕рначем у руц╕. -- Чи ти бач, який! - сказав Тарас, дивлячись на нього; ╕ зрад╕в старий, ╕ почав дякувати уманцям за те, що вони так ушанували його сина. -Козаки знов одступили, готуючись ╕ти до табор╕в, а на м╕ському валу знов з'явилися ляхи, вже в подертих опанчах. Запеклася кров на багатьох коштовних кунтушах, ╕ порохом припали гарн╕ м╕дян╕ шоломи. -- А що, пов'язали? - гукнули ╖м знизу запорожц╕. -- Ось я вас! - усе так само кричав згори дебелий полковник, показуючи мотузку; ╕ все ще не переставали нахвалятися закурен╕, стомлен╕ вояки, а задерикуват╕ш╕ перекидалися з обох бок╕в гострими словами. -Нарешт╕ вс╕ порозходилися. Хто л╕г одпочивати, утомлений битвою; хто присипав землею сво╖ рани ╕ дер, щоб перев'язати ╖х, хустки та коштовне вбрання, зняте з убитого ворога. ╤нш╕, що були бадьор╕ш╕, почали зносити т╕ла й в╕ддавати ╖м останню честь: шаблями, списами копали могили; шапками, полами вибирали землю; склали чесно козацьк╕ т╕ла й засипали ╖х св╕жою землею, щоб круки та хиж╕ орли ╖м очей не видзьобували. А лядськ╕ т╕ла, поприв'язувавши десятками до хвост╕в диким коням, пустили по всьому полю, ╕ довго пот╕м гналися за ними, шмагаючи ╖х по боках. Оскажен╕л╕ кон╕ т╕кали борознами та горбами, через яри та протоки, ╕ бились об землю закривавлен╕ й пилом припорошен╕ лядськ╕ трупи. -Пот╕м пос╕дали кружкома вс╕ курен╕ вечеряти й довго гомон╕ли про д╕ла та звитяги, що випали кожному з них на в╕чний спомин людям прийшлим та нащадкам. Довго не лягали вони; а найдовше не лягав старий Тарас, усе м╕ркуючи, чому Андр╕я не було пом╕ж ворожим вояцтвом. Чи сумл╕ння не пустило Юду вийти супроти сво╖х, чи жид одурив ╕ в╕н просто попався в неволю. Але раптом згадав Тарас, що занадто було прихильне серце Андр╕╓ве до ж╕ночо╖ зваби, й защем╕ло його старе серце й тяжко заклявся в╕н у душ╕ супроти польки, що причарувала його сина. I виконав би в╕н свою клятьбу: не подивився б в╕н на ╖╖ красу, витяг би ╖╖ за густу, пишну косу й повол╕к по всьому полю пом╕ж ус╕ма козаками. I потовклися б об землю, закривавлен╕ ╕ порохом прилад╕, ╖╖ чудов╕ груди та плеч╕, блискуч╕, як той нетанучий сн╕г, що вкрива╓ г╕рськ╕ верховини. Роздер би в╕н на шматки ╖╖ пишне, прекрасне т╕ло. Але не в╕дав Бульба, що готу╓ Бог людин╕ на завтра, ╕ почав в╕н др╕мати й нарешт╕ заснув. -А козаки все ще гомон╕ли пом╕ж собою, ╕ ц╕лу н╕ч стояла б╕ля багаття, розглядаючися пильно на вс╕ боки й очей не стуляючи, твереза варта. -VIII -Ще сонце не д╕йшло до половини неба, як ус╕ запорожц╕ з╕бралися на раду. З С╕ч╕ прийшла в╕стка, що татари, поки не було козак╕в, пограбували там усе, викопали скарб, який козаки тримали у схов╕ п╕д землею, перебили й забрали в полон ус╕х, хто зоставався, ╕, захопивши гурти худоби ╕ табуни коней, погнали все до Перекопу. Один т╕льки козак, Максим Голодуха, видобувся дорогою з татарських рук, заколов мурзу, одв'язав у нього торбу з цехинами й на татарському кон╕ в татарському одяз╕ п╕втора дня й дв╕ ноч╕ вт╕кав од погон╕; загнав на смерть коня, перес╕в дорогою на другого, загнав ╕ того ╕ вже на третьому при╖хав до запорозького табору, д╕знавшись дорогою, що запорожц╕ були п╕д Дубном. Т╕льки й устиг в╕н опов╕стити про те, що трапилось, але чого таке лихо ско╖лося, чи курнули сво╖м звича╓м запорожц╕, що зоставалися на С╕ч╕, й п'ян╕ попались у полон, ╕ як татари д╕зналися, де був закопаний в╕йськовий скарб, - того н╕чого не сказав в╕н. Дуже стомлений був козак, розпух увесь, лице обпалило йому сонцем та в╕тром; упав в╕н з коня й заснув м╕цним сном. -У так╕й пригод╕ водилося в запорожц╕в зараз таки гнатися за напасниками, щоб наздогнати ╖х ще в дороз╕, бо бранц╕ могли вже опинитися на базарах Мало╖ Аз╕╖, в Смирн╕, на Крит╕-остров╕ ╕ Бог зна╓, де ще з'явилися б чубат╕ запорозьк╕ голови. Ось через що з╕бралися запорожц╕. Вс╕ до одного стояли вони в шапках, бо поприходили не того, щоб слухати отаманськ╕ накази, а з╕бралися на раду, як р╕вн╕ пом╕ж собою. -- Давайте раду спершу старш╕! - загукали в гурт╕. -- Хай да╓ раду кошовий! - загомон╕ли ╕нш╕. ╤ кошовий, скинувши шапку, вже не так, як старшина, а як товариш, подякував ус╕м козакам за честь ╕ почав: -- Багато ╓ м╕ж нас ╕ старших, ╕ на раду мудр╕ших, але коли мене вшанували, то ось яка моя буде рада: не гаючи часу, гнатися за татарином. Бо ви, товариство, й сам╕ зна╓те, що то за людина татарин: в╕н не буде з награбованим добром дожидати нас, а миттю розс╕╓ його так, що й сл╕ду не знайдеш. Отож моя рада - йти. Тут ми вже погуляли. Ляхи знають уже, що таке козаки; за в╕ру, ск╕льки сили мали, помстилися, а поживи з цього голодного м╕ста небагато. Отож моя рада - йти. -- ╤ти! - гомоном розляглося по запорозьких куренях. Але Тарасов╕ Бульб╕ не до душ╕ була така рада, ╕ насупив в╕н ще нижче на оч╕ сво╖ чорн╕, сивиною взят╕ брови, немов т╕ кущ╕, що -поросли по висок╕й мак╕вц╕ гори ╕ вершечки яких занесено голчастим п╕вн╕чним ╕не╓м. -- Н╕, неправдива твоя рада, пане кошовий! - промовив в╕н. - Ти не те кажеш: видко, забув, що в полон╕ тут зостаються наш╕, захоплен╕ ляхами? Ти хочеш, мабуть, щоб ми потоптали найперший, святий закон товариський: покинули брат╕в сво╖х на те, щоб ╕з них живих здерли шкуру або, пошматувавши на клапт╕ ╖хн╓ козацьке т╕ло, розвозили б ╖х по м╕стах ╕ селах, як уже зробили вони з гетьманом та найкращими лицарями укра╖нськими. Х╕ба мало вони учинили наруги над нашою святинею? Що ж ми таке, питаю я вс╕х вас? Який же то в б╕са козак, що кинув товариша в пригод╕, кинув його, як собаку, пропадати на чужин╕? Та коли вже на те п╕шло, що всяк ╕з вас ма╓ за н╕що козацьку честь, вол╕╓, щоб кожен м╕г плюнути йому у в╕ч╕ й дор╕кнути лихим словом, то мен╕ не дор╕кне н╕хто. Я сам залишаюся! Завагалися кругом запорожц╕. -- А х╕ба ти забув, бравий пане полковнику, - промовив тод╕ кошовий, - що в татар╕в у руках теж наш╕ товариш╕, що коли ми тепер ╖х не визволимо, то життя ╖хн╓ буде запродане в дов╕чну неволю поганцям, а це ще г╕рше в╕д люто╖ смерт╕? Х╕ба ти забув, що у них тепер увесь наш скарб, християнською кров'ю здобутий? -Замислилися вс╕ козаки, не знавши, що сказати. Не хот╕лося н╕кому з них здобути соб╕ лиху славу. Тод╕ вийшов наперед найстар╕ший за вс╕х роками в Запорозькому В╕йську Касян Бовдюг. У велик╕й пошан╕ був в╕н у вс╕х козак╕в; дв╕ч╕ вже вибирали його кошовим, ╕ на в╕йн╕ в╕н був дуже добрий козак, але давно вже постар╕в ╕ не бував н╕ в яких походах; не любив в╕н ╕ поради давати н╕кому, а любив старий вояка лежати на боц╕ в козацьк╕м кол╕ й слухати опов╕дки про всяку бувальщину та козацьк╕ походи. Н╕коли не встрявав в╕н до ╖хн╕х розмов, а т╕льки слухав та притискав пальцем поп╕л у сво╖й носогр╕йц╕, яко╖ н╕коли не випускав з рота, ╕ довго сид╕в в╕н пот╕м, приплющивши оч╕, ╕ н╕коли не знали козаки, чи спав в╕н, чи й дал╕ слухав. Ус╕ походи зоставався в╕н удома на С╕ч╕, а цього разу розходився старий. Махнув рукою по-козацькому ╕ промовив: -- Та нехай уже! П╕ду й я: може, хоч чим-небудь стану в пригод╕ козацтву! -Ус╕ козаки притихли, коли вв╕йшов в╕н у коло, бо давно не чули в╕д нього жодного слова. Вс╕м хот╕лося знати, що скаже Бовдюг. -- Прийшла черга й мен╕ промовити слово, пани-браття! - так почав в╕н. - Послухайте, д╕ти, старого. Мудро сказав кошовий; як голова козацького в╕йська в╕н повинен обер╕гати його ╕ про скарб в╕йськовий подбати, ╕ н╕чого мудр╕шого в╕н не м╕г сказати. Ось що! Це хай буде перше мо╓ слово! А тепер послухайте, про що буде друге мо╓ слово. А ось про що: велику правду випов╕в ╕ Тарас-полковник, дай Боже йому в╕ку довгого ╕ щоб таких полковник╕в було у нас б╕льше в Укра╖н╕! Перший обов'язок ╕ перша честь козака - дотримати товариства. От ск╕льки живу я на св╕т╕, а не чув н╕коли, пани-браття, щоб козак покинув де сво╖х товариш╕в, а чи продав кого з них. ╤ ц╕, ╕ т╕ - наш╕ товариш╕ ╕ менше ╖х чи б╕льше - однаково, вс╕ товариш╕, вс╕ нам дорог╕. Так ось яке мо╓ слово: т╕, кому мил╕ захоплен╕ татарвою, хай женуться за татарами, а кому мил╕ ц╕, що в лядськ╕й невол╕, хай зостаються. Кошовий повинен ╕ти з тими, що поженуться за татарами, а друга половина хай вибере соб╕ наказного отамана. А наказним отаманом, коли хочете послухати старо╖ голови, повинен бути не хто, як Тарас Бульба. Нема з нас н╕кого, хто зр╕внявся б ╕з ним в╕двагою. -Так промовив Бовдюг ╕ замовк. I зрад╕ли вс╕ козаки, що нав╕в ╖х на правдиву стежку старий розум. -- Спасиб╕ тоб╕, батьку! Мовчав, мовчав, довго мовчав, та нарешт╕ й промовив. Не дурно казав, як збирався в пох╕д, що станеш козакам у пригод╕, - так воно й ╓. -- Що, згодн╕ ви на це? - спитав кошовий. -- Ус╕ згодн╕! - загукали козаки. -- Отож ╕ рад╕ к╕нець? -- К╕нець рад╕! - гукнули козаки. -- Слухайте ж тепер в╕йськового наказу, д╕ти! - сказав кошовий, виступаючи вперед, ╕ надяг шапку, а вс╕ запорожц╕, ск╕льки ╖х було, поскидали сво╖ шапки й стояли простоволос╕, опустивши оч╕ додолу, як то бувало завжди в козак╕в, коли збирався промовляти старший. - Тепер, пани-браття, хто хоче йти, ставай праворуч; хто залиша╓ться, ставай л╕воруч. Куди б╕льша частина куреня перейде, туди й отаман, куди менша частина перейде, приставай до ╕нших курен╕в. -1 вс╕ почали ставати - хто праворуч, хто л╕воруч. Куди якого куреня б╕льша частина переходила, туди й кур╕нний отаман ╕шов; де була менша, то приставала до ╕нших курен╕в. ╤ вийшло ╖х майже однаково по обидва боки. Захот╕ли зостатись: увесь майже Незаймайк╕вський кур╕нь, б╕льша частина Стеблик╕вського куреня, увесь Уманський кур╕нь, увесь Кан╕вський кур╕нь, б╕льша частина Попович╕вського куреня, б╕льша частина Тимош╕вського куреня. Решта захот╕ли йти навздог╕нц╕ за татарами. Багато було з обох бок╕в дужих ╕ хоробрих козак╕в. Пом╕ж тими, що поклали йти навздог╕нц╕ за татарами, був Череватий, добрий старий козак. Покотиполе, Лем╕ш, Прокопович Хома; Демид Попович теж перейшов туди, бо був дуже завзятий козарлюга ╕ не м╕г довго всид╕ти на одному м╕сц╕: з ляхом пом╕рявся в╕н уже силою, корт╕ло ще пом╕рятись ╕ з татарином. Кур╕нн╕ були: Ностюган, Покришка, Невеличкий, ╕ багато ще ╕нших добрих ╕ хоробрих козак╕в захот╕ло випробувати меча та могутнього плеча у герц╕ з татарином. Чимало було добрих козак╕в пом╕ж тими, що схот╕ли залишитися: кур╕нн╕ - Димитрович, Кукубенко, Вертихв╕ст, Балабан, Бульбенко Остап; дал╕ багато ще й ╕нших славнозв╕сних ╕ дужих козак╕в: Вовтузенко, Черевиченко, Степан Гуска, Охр╕м Гуска, Микола Густий, Задорожний, Метелиця, ╤ван Закругигуба, Мус╕й Шило, Д╕хтяренко, Сидоренко, Писаренко, пот╕м другий ще Писаренко ╕ багато ╕нших добрих козак╕в. Ус╕ вони бували в бувальцях, ходили по анатол╕йських берегах, по кримських солончаках та степах, по вс╕х р╕чках великих ╕ малих, що вливались у Дн╕про, по вс╕х затоках та островах; бували в молдавськ╕й, волоськ╕й ╕ турецьк╕й землях; з'╖здили все Чорне море двостерновими козацькими байдаками; нападали по п╕всотн╕ байдак╕в уряд на багатющ╕ й височезн╕ корабл╕; перетопили чимало турецьких галер ╕ багато-багато вистр╕ляли пороху на сво╖м в╕ку. Не раз дерли на онуч╕ коштовн╕ паволоки й оксамити, не раз набивали череси на очкурах щирими цехинами. А вже ск╕льки кожний з них пропив ╕ прогуляв того добра, що й не пол╕чити його, - ╕ншому стало б на ц╕лий в╕к. ╤ все прогайнували по-козацькому, частуючи весь люд та наймаючи музик, щоб веселилося все, що живе на св╕т╕. Ще й тепер р╕дко в кого з них не було де-небудь закопано добра - ср╕бних кухл╕в, коряк╕в та наручн╕в - п╕д очеретами на дн╕прових островах, щоб не довелося татаринов╕ знайти його, коли б ненароком трапилося йому напасти неспод╕вано на С╕ч. Але не легко було б татаринов╕ знайти його, бо вже нав╕ть сам хазя╖н почав забувати, де в╕н його закопав. -Отак╕-то були козаки, як╕ зосталися, щоб в╕ддячити ляхам за в╕рних товариш╕в ╕ в╕ру Христову! Старий козак Бовдюг також захот╕в зостатися, сказавши: -- Тепер не т╕ вже мо╖ л╕та, щоб ганятися за татарином, а тут ╓ м╕сце, щоб спочити доброю козацькою смертю. Давно вже благаю я в Бога, коли прийдеться к╕нчати життя, то щоб довелося к╕нчити його на в╕йн╕ за святу християнську справу. Так воно й сталося. Кращо╖ смерт╕ вже не буде в друг╕м м╕сц╕ старому козаков╕. -Коли розд╕лилися вс╕ й стали по обидва боки в два ряди куренями, кошовий пройшов пом╕ж рядами ╕ спитав: -- А що, панове-братове, чи вс╕ в злагод╕ одн╕ з одними? -- Ус╕ в злагод╕, батьку! - в╕дпов╕ли козаки. -- Ну, то почоломкайтесь один з одним та попрощайтеся, бо Бог зна, чи доведеться вам ще на ц╕м св╕т╕ побачитись. Слухайте свого отамана та роб╕ть те, що сам╕ зна╓те: в╕домо ж бо вам, що велить козацька честь. -Ус╕ козаки, ск╕льки ╖х було, перечоломкалися пом╕ж собою. Перш╕ почали отамани ╕, розправивши рукою сив╕ сво╖ вуса, поц╕лувалися навхрест, а пот╕м узялися за руки й м╕цно стиснули ╖х, немов хот╕ли один в одного спитати: -- Що, пане-брате, чи побачимося ще з тобою, чи не побачимося? -Та й не спиталися, замовкли ╕ замислено похилили сив╕ голови. А козаки вс╕ до одного прощалися, знаючи, що багато прац╕ буде ╕ тим, ╕ тим; але поклали соб╕ зараз не виступати, а дочекатися темно╖ ноч╕, щоб ляхи не побачили, що поменшало сили в козацькому в╕йську. Пот╕м роз╕йшлися по куренях об╕дати. -По об╕д╕ вс╕, кому стелилася дорога, лягли в╕дпочити ╕ спали м╕цно й довго, немов в╕дчуваючи, що, може, це востанн╓ доводиться ╖м заснути на вол╕. Спали поки видно було, а як сонце зайшло ╕ трохи стемн╕ло, почали мазати вози. Склавшись, пустили наперед вози, а сам╕, пошапкувавшись ╕ще раз з товаришами, тихо п╕шли сл╕дом за возами. К╕ннота неквапом, без погуку й посвисту на коней, тихо затупот╕ла сл╕дом за п╕шими, ╕ незабаром ус╕ вони зникли в темряв╕. Т╕льки ╕нод╕ глухо долинав к╕нський туп╕т та рип якогось колеса, що гаразд не розходилося ще або не було добре змащене через н╕чну темряву. -Довго ще т╕ товариш╕, що зосталися, махали ╖м здалека руками, хоч того вже н╕кому не було видко. А як повернулися до табору та побачили при заясн╕лих зорях, що половини воз╕в уже не було на м╕сц╕ ╕ що багатьох, багатьох товариш╕в нема, невесело зробилось у кожного на серц╕ ╕ вс╕ задумалися мимовол╕, похиливши сво╖ гультяйськ╕ голови. -Тарас бачив, як посмутн╕ли козацьк╕ лави ╕ як журба, що не личила хороброму лицарству, почала тихо огортати козацьк╕ голови; але мовчав: хот╕в на все дати час, щоб призвича╖лися вони до смутку, нав╕яного прощанням ╕з товаришами. А тим часом у тиш╕ потай готувався враз розбуркати ╖х ус╕х, гукнувши по-козацькому, щоб знов ╕ще з б╕льшою силою, н╕ж перше, вернулася кожному в душу бадьор╕сть, на що здатна т╕льки сама козацька натура, широка й могутня натура супроти ╕нших - як те море супроти маловодих р╕чок: коли година буряна, все воно оберта╓ться в рев╕ння й гурк╕т, горами п╕д╕йма╓ хвилю, як не п╕дняти ╖х малосилим р╕чкам; коли ж в╕тру нема й тихо, то ясн╕ше за вс╕ р╕чки розстеля╓ воно свою безмежну, як скло, блискучу поверхню, в╕чну насолоду очам. -╤ звел╕в Тарас сво╖м служникам розладувати один з воз╕в, що стояв осторонь. Б╕льший ╕ м╕цн╕ший за вс╕х був в╕н у козацькому обоз╕. Подв╕йною м╕цною шиною було обтягнено дебел╕ його колеса; важко був в╕н навантажений, укритий попонами, цупкими воловими шкурами ╕ вшнурований туго просмоленими мотузками. На воз╕ тому були все боклаги й барила старого доброго вина, яке довго лежало в льохах у Тараса. Взяв в╕н його про запас, на той урочистий випадок, коли трапиться велика хвилина ╕ ╖х чекатиме справа, г╕дна того, щоб пам'ять про не╖ передати нащадкам, - то хай тод╕ кожному козаков╕ випаде скуштувати запов╕дного вина, щоб велично╖ хвилини величне почуття панувало в серц╕ людини. Почувши наказ полковника, челядь кинулася до воза, палашами перер╕зала м╕цн╕ мотузки, поздирала дебел╕ волов╕ шкури та попони й позд╕ймала з воза боклаги й барила. -- А бер╕ть-но вс╕, - сказав Бульба, - вс╕, ск╕льки вас ╓, бер╕ть, що в кого ╓: коряк або черпак, що коня напува╓те, чи рукавицю, а чи шапку, а то й просто п╕дставляйте пригорщ╕. -╤ козаки вс╕, ск╕льки ╖х було, брали - хто мав коряк, хто черпак, яким коня напувають, хто рукавицю, хто шапку, а хто просто п╕дставляв пригорщ╕. Вс╕м ╖м челядники Тарасов╕, ходячи пом╕ж рядами, наливали з барил ╕ боклаг. Але Тарас не казав пити, поки не дасть знати, щоб випити вс╕м разом. Видко було, що в╕н хот╕в щось сказати. Знав Тарас, що хоч яка сила ╓ в доброму старому вин╕ ╕ хоч як воно може зм╕цнити дух людин╕, а як до нього додати ще й ╜речне слово, то вдв╕ч╕ б╕льша буде сила ╕ вина, ╕ духу. -- Я частую вас, пани-браття, - так промовив Бульба, - не на честь того, що ви обрали мене сво╖м отаманом, хоч ╕ дуже велика це честь, ╕ не на честь прощання з товаришами нашими: ╕ншим часом годилося ╕ те, й те, але не така тепер перед нами хвилина. Перед нами д╕ла великого козацького поту, велико╖ козацько╖ слави! Тож випиймо, товариство, разом випиймо насамперед за святу православну в╕ру: щоб прийшла нарешт╕ та година, щоб по всьому св╕ту роз╕йшлась би ╕ скр╕зь щоб була одна свята наша в╕ра ╕ вс╕, ск╕льки ╓ на св╕т╕ бусурмен╕в, щоб ус╕ стали християнами! Та за одним уже разом випиймо й за С╕ч, щоб довго вона стояла на погиб╕ль усьому бусурменству, щоб кожен р╕к ╕з не╖ виходили лицар╕ один за одного завзят╕ш╕, один за одного кращ╕. Та вже заразом випиймо й за нашу власну славу, щоб сказали онуки й сини тих онук╕в, що були колись так╕, як╕ не осоромили товариства й не в╕ддали сво╖х. Отож за в╕ру, панове-браття, за в╕ру! -- За в╕ру! - загомон╕ли вс╕, що стояли ближче, густим гомоном. -- За в╕ру! - п╕дхопили ╕нш╕, що стояли дал╕, - ╕ геть ус╕, ╕ стар╕ й молод╕, випили за в╕ру. -- За С╕ч! - гукнув Тарас ╕ високо п╕дняв над головою келех. -- За С╕ч! - густо загуло в передн╕х лавах. - За С╕ч! - промовили тихо стар╕, моргнувши сивим вусом; ╕, стрепенувшись, як молод╕ соколята, загомон╕ли молод╕: - За С╕ч! -I чуло далеко поле, як згадували козаки свою мат╕р С╕ч. -- Тепер останн╕й ковток, товариство, за славу ╕ вс╕х християн, як╕ живуть на св╕т╕! -I вс╕ козаки до одного випили решту за славу й ус╕х християн, як╕ т╕льки ╓ на св╕т╕! ╤ довго ще лунало по вс╕х рядах пом╕ж ус╕ма куренями: -- За вс╕х християн, як╕ т╕льки ╓ на св╕т╕! -Уже спорожн╕ли коряки, а козаки все ще стояли, п╕днявши руки; хоч весело дивились ╖хн╕ оч╕, прояснен╕ вином, але тяжко замислилися вони. Не про користь чи в╕йськову здобич тепер думали вони; не про те, кому пощастить набрати черв╕нц╕в, коштовно╖ збро╖, шитих золотом жупан╕в ╕ черкеських коней; а замислились вони, як орли, що пос╕дали на верхах крутих, високих г╕р, з яких далеко видко безкра╓ море, зас╕яне, як др╕бними пташками, галерами, кораблями й усякими суднами, обгороджене з ус╕х бок╕в ледве пом╕тними берегами з прибережними, як мошва, м╕стами й похилими, мов др╕бна травиця, л╕сами. Неначе орли, оглядали вони навколо себе поле та свою долю, що чорн╕ла вдалин╕! Буде, буде все поле з облогами ╕ шляхами зас╕яне ╖хн╕ми б╕лими к╕стками, напо╓не ╖хньою козацькою кров'ю й укрите розбитими возами, розколотими шаблями та списами; далеко порозкочуються ╖хн╕ чубат╕ голови: покрутяться на тих головах чуби, запечеться на них кров ╕ обвиснуть вуса; зл╕татимуться хиж╕ орли видовбувати ╖хн╕ козацьк╕╖ оч╕. Але то велике щастя козаков╕ - у широк╕м пол╕ на в╕льн╕й вол╕ знайти соб╕ в╕чний спочинок! Не загине жодна шляхетна справа, й не загине, як мала порошина з мушкетно╖ ц╕вки, козацька слава. Буде, буде кобзар ╕з сивою, довгою, аж по груди, бородою, а може, й молодий душею, але б╕логоловий, мудрий серцем, сп╕вати про них думи. I хвилею п╕де по ц╕лому св╕т╕ про них слава, ╕ все, що т╕льки народиться пот╕м, загомонить про них. Бо далеко луна╓ могутн╓ слово, немов той гучний голос м╕дяного дзвона, у який, виливаючи, його майстер укинув чимало коштовного, щирого ср╕бла, щоб далеко линув той гук по м╕стах, по хатах, по палацах ╕ селах, однаково скликаючи вс╕х до свято╖ молитви. -IX -У м╕ст╕ н╕хто не дов╕дався, що половина запорожц╕в погналася за татарами. З маг╕стратсько╖ веж╕ вартов╕ пом╕тили т╕льки, що частина козацьких воз╕в потяглася за л╕с; але подумали, що то козаки готували засаду; те саме думав ╕ французький ╕нженер. А тим часом кошовий сказав правду, ╕ в м╕ст╕ забракло харч╕в; за тод╕шн╕м звича╓м, в╕йсько не розрахувало, ск╕льки йому потр╕бно буде. Спробували вискочити за браму, але половину см╕ливц╕в було враз перебито, а друга ледве вскочила в м╕сто н╕ з чим. Проте жиди скористалися тим вискоком ╕ пронюхали все: куди й чого п╕шли запорожц╕, ╕ з якими отаманами, як╕ курен╕ ╕ ск╕льки ╖х п╕шло, ╕ ск╕льки зосталось, ╕ що вони думають робити, - одне слово про все д╕знались, ╕ в м╕ст╕ через к╕лька хвилин уже все знали. Полковники, п╕дбадьорен╕ зв╕сткою, готувалися до бою. Тарас уже з самого руху та гомону в м╕ст╕ бачив усе те й моторно робив, що треба: будував, давав накази, поставив у три табори курен╕ й сточив ╖х возами, зробивши з них немов рухом╕ фортец╕, в яких козаки були нездоланн╕; двом куреням звел╕в стати в зас╕дку, повтикав частину поля гострими к╕лками, поламаними списами й поламаною збро╓ю, щоб при нагод╕ нагнати туди ворожу к╕нноту. ╤ коли вже все було зроблене як сл╕д, промовив слово до козак╕в, - не на те, щоб ╖х п╕дбадьорити, бо знав в╕н, що й без того м╕цний дух мають козаки, а просто самому корт╕ло висловити все те, що було у нього на серц╕. -- Хочу сказати вам, панове, що таке наше товариство. Ви чували в╕д батьк╕в ╕ д╕д╕в, як колись шанували вс╕ нашу землю: ╕ грекам вона далася взнаки, ╕ з Царгорода брала черв╕нц╕, ╕ м╕ста у нас були пишн╕, ╕ церкви, ╕ княз╕ були нашого роду, сво╖ княз╕, а не католицьк╕ недов╕рки. Та ба, все сплюндрували бусурмени, все пропало; т╕льки й зостались ми, сироти, та, як та вдова п╕сля смерт╕ доброго чолов╕ка, також сирота, як ╕ ми, земля наша! Ось у який час подали ми, братове, руку на братерство! Ось на чому сто╖ть наше товариство! Н╕чого свят╕шого й нема в╕д товариства! Батько любить свою дитину, мати любить свою дитину, д╕ти люблять батька й мат╕р, та це не те: ╕ зв╕р любить свою дитину. Але пор╕днитися душею, а не по кров╕, може т╕льки людина. Бували й по ╕нших землях товариства, а такого, як на наш╕й земл╕, не було н╕де. Не одному з вас траплялося довго пропадати на чужин╕; бачиш - ╕ там люди! Також Боже сотвор╕ння, ╕ розбалака╓шся з ним, немовби з╕ сво╖м; а коли д╕йде до того, щоб вилити йому душу, - бачиш: н╕! ╤ розумн╕ люди, та не т╕; немов би й так╕ люди, та не так╕! Н╕, пани-браття, так любити, як козацька душа, - любити не т╕льки розумом чи ще чим, а вс╕м, що дав тоб╕ Бог ╕ що т╕льки ╓ в тоб╕, - еге! - промовив Тарас ╕ махнув рукою, похитав сивою головою, моргнув вусом ╕ додав: - Н╕, так любити н╕хто не зможе! Знаю, погано тепер повелося на земл╕ наш╕й: думають т╕льки про те, щоб у них були ст╕жки й скирти хл╕ба та коней табуни, та щоб були ц╕л╕ в льохах запечатан╕ дорог╕ меди; переймають казна-як╕ бусурменськ╕ звича╖, цураються сво╓╖ мови, св╕й з╕ сво╖м не хоче розмовляти, св╕й свого прода╓, як бездушну тварину на ринку. Ласка чужого короля, та й не короля, а якого-небудь паскудного магната польського, що сво╖м жовтим чоботом б'╓ ╖х у пику, дорожча ╖м од усякого братерства. Але нав╕ть в останнього падлюки, хоч би який в╕н був, хоч би весь запаскуджений у саж╕ й низькопоклонств╕, ╓ й у того, братове, хоч крихта почуття до свого р╕дного. ╤ прокинеться воно колись, ╕ вдариться в╕н, б╕долашний, об поли руками, вхопить себе за голову, ╕ прокляне в╕н нице життя сво╓, готовий муками спокутувати ганебн╕ д╕ла. Хай же знають вони вс╕, що означа╓ в наш╕й земл╕ товариство! Бо коли вже так станеться, що нам доведеться вмерти, то н╕хто ж так не здола╓ вмерти, як ми, н╕хто! Бо не вистачить у них на те мишачо╖ в╕дваги ╖хньо╖! -Так промовляв отаман, ╕ коли ск╕нчив сво╓ слово, то все ще хитав посив╕лою в козацьких справах головою. Вс╕х, що стояли навколо, зачепила за живе його мова, вразила в саме серце. Найстар╕ш╕ стояли нерухомо в рядах, похиливши сив╕ голови сво╖ на груди; сльоза тихо наб╕гала ╖м на стар╕ оч╕; повагом витирали вони ╖╖ рукавом. А тод╕ вс╕, немов змовившись, махнули одночасно рукою й похитали бувалими головами сво╖ми. Видко, багато дечого нагадав ╖м старий Тарас знайомого ╕ найкращого, що бува╓ на серц╕ в людини, яку навчило горе, праця, в╕двага ╕ всяк╕ пригоди в житт╕ або яка й не зазнала ╖х, а все ж почувала усе те молодою, чистою, мов кришталь, душею на в╕чну рад╕сть сво╖м батькам, що породили ╖х. -А з м╕ста вже виступало вороже в╕йсько, б'ючи в литаври й сурмлячи в сурми; ╕ пани, взявшись у боки, ви╖здили, оточен╕ незчисленною челяддю. Дебелий полковник в╕ддавав накази. ╤ почали наступати вони т╕сно на козацький таб╕р, погрожуючи, нац╕ляючись ╕з мушкет╕в, блискаючи очима й сюячи м╕дяним обладунком. Як т╕льки побачили козаки, що вже п╕д╕йшли вони на мушкетний постр╕л, ус╕ разом гримнули з семип'ядних пищал╕в сво╖х ╕, не зупиняючись, усе смалили з них. Далеко розляглася голосна стр╕лянина по вс╕х довколишн╕х полях ╕ нивах, зливаючись у безперервний гук; димом пойнялось усе поле. А запорожц╕ все стр╕ляли безперестанку: задн╕ т╕льки набивали пищал╕ й передавали передн╕м, дивуючи тим ворога, що н╕як не м╕г зрозум╕ти, як це вони стр╕ляють, не набиваючи збро╖. Вже не видко було за густим димом, що оповив ╕ те, й те в╕йсько, не видко було, як то одного, то другого не ставало в лавах; але почували ляхи, що густо л╕тають кул╕ ╕ що не до шмиги прихопиться; ╕ коли в╕дступили назад, щоб вийти з диму й озирнутися, то багатьох не дол╕чилися у сво╖х лавах, а в козак╕в може, два-три було вбито на сотню. I все палили з пищал╕в козаки, н╕ на хвилину не даючи соб╕ передиху. Сам чужоземний ╕нженер подивувався з такого небаченого способу, промовивши тут таки при вс╕х: -- Ох же й добр╕ вояки ц╕ запорожц╕! Отак треба воювати й ╕ншим у ╕нших землях! -╤ зразу порадив повернути на таб╕р гармати. Тяжко ревнули широкими горлянками чавунн╕ гармати; затремт╕ла й далеко загула земля, ╕ ще дужче встелило димом поле. Почули дух пороху по майданах та вулицях, по ближчих ╕ далеких м╕стах. Але гармаш╕ взяли дуже високо: розпечен╕ ядра шугнули великою дугою, страх╕тливо завили в пов╕тр╕, перелет╕ли через голови всього табору й ув╕гналися глибоко в землю. Ухопив себе за чуба французький ╕нженер, коли побачив таких н╕кчемних гармаш╕в ╕ взявся сам наводити гармати, не зважаючи на те, що козаки ненастанно сипали кулями, як горохом. -Тарас побачив ще здалеку, що б╕да буде Незаймайк╕вському та Стеблик╕вському куреням, ╕ гукнув на вс╕ груди: -- Вибирайся мерщ╕й ╕з-за воз╕в ╕ с╕дайте на коней! -Але не встигли б зробити цього козаки, коли б Остап не кинувся в саму середину: вибив ╜ноти в ш╕стьох гармаш╕в, т╕льки не встиг вибити в чотирьох: од╕гнали його назад ляхи. А тим часом чужоземний кап╕тан сам узяв у руку гн╕т, щоб вистр╕лити з найб╕льшо╖ гармати, яко╖ козаки н╕коли ще й не бачили. Страшно дивилася вона широчезною горлянкою, ╕ тисяча смертей виглядало зв╕дти. ╤ як гуркнула вона, а за нею ще три ╕нш╕, глухо здригнулася чотири рази земля, - багато наробили вони лиха! Не по одному козаков╕ заплаче стара мати, б'ючи себе к╕стлявими руками в стар╕ груди; не одна вдова зостанеться у Глухов╕, Немиров╕, Черн╕гов╕ й по ╕нших м╕стах. Буде, б╕долашна, щодня на ринок виб╕гати, кожного подорожнього хапати, заглядаючи кожному в в╕ч╕, чи нема пом╕ж них найдорожчого з ус╕х; але багато пройде через м╕сто всякого в╕йська, ╕ дов╕ку не побачить вона пом╕ж ним того одного, наймил╕шого з ус╕х. -Мов не було половини Незаймайк╕вського куреня! Як градом вибива╓ враз ц╕лу ниву, де, наче щирозлотний черв╕нець, пишався кожен колос, так ╖х вибило й поклало. -Як же стрепенулися козаки! Як схопилися вс╕! Як скип╕в кур╕нний отаман Кукубенко, побачивши, що кращо╖ половини куреня його нема! Вр╕зався в╕н з останн╕ми сво╖ми незаймайк╕вцями в саму середину. Спересердя пос╕к на капусту першого, що трапився п╕д руку; багатьох вершник╕в збив ╕з коней, доставши списом ╕ вершника, ╕ коня, добувся до гармаш╕в ╕ в╕дбив одну гармату. А там уже, бачить, пора╓ться уманський кур╕нний отаман ╕ Степан Гуска вже в╕дбива╓ головну гармату. Полишив в╕н ╖м цю роботу й повернув з╕ сво╖ми незаймайк╕вцями в другу ворожу гущу: там, де пройшли незаймайк╕вц╕, - там уже вулиця; де повернулися, то вже й провулок! Так ╕ видко було, як танули ряди ╕, мов снопи, лягали ляхи! А б╕ля самих воз╕в Вовтузенко, а спереду Черевиченко, а б╕ля далеких воз╕в Д╕хтяренко, а за ним кур╕нний отаман Вертихв╕ст. Двох шляхтич╕в уже п╕дняв на списа Д╕хтяренко, та наскочив нарешт╕ на непоступливого третього. Верткий ╕ м╕цний був лях, пишною збро╓ю озбро╓ний ╕ п╕всотн╕ само╖ челяд╕ прив╕в з собою. Пом'яв в╕н добре Д╕хтяренка, звалив його на землю ╕ вже, замахнувшися на нього шаблею, закричав: -- Нема пом╕ж вас, собак-козак╕в, н╕ одного, щоб посм╕в би проти мене стати! -- А отже й ╓! - промовив ╕, мов ╕з земл╕, вир╕с перед ним Мус╕й Шило. Дужий був в╕н козак, не раз отаманував на мор╕ й багато натерп╕вся всяко╖ б╕ди. Захопили ╖х були раз турки б╕ля самого Трапезунда ╕ вс╕х забрали нев╕льниками на галери, закували ╖м руки й ноги в зал╕зн╕ кайдани, не давали ц╕лими тижнями каш╕ й напували бридкою водою морською. Все знесли й стерп╕ли б╕дн╕ нев╕льники, аби не в╕дкинутися православно╖ в╕ри. Не стерп╕в отаман ╖хн╕й Шило Мус╕й, потоптав ногами святий закон, поганою чалмою обкрутив гр╕шну голову, здобув дов╕ру в паш╕, став ключником на корабл╕ ╕ старшим над ус╕ма нев╕льниками. Дуже засумували б╕дн╕ нев╕льники, бо добре знали, що коли вже св╕й продасть в╕ру ╕ пристане до гнобител╕в, то ще тяжче й г╕рше бути п╕д ним, н╕ж п╕д усяким ╕ншим бузув╕ром. Так воно й сталося. Вс╕х Мус╕й Шило закував у нов╕ кайдани, посадивши по три в ряд; прикрутив ╖м аж до б╕ло╖ кост╕ тверд╕ мотузи, вс╕м ши╖ понабивав, частуючи запотиличниками. ╤ коли турки, рад╕, що здобули соб╕ такого в╕рного служника, почали бенкетувати, ╕, забувши св╕й закон, ус╕ повпивалися, в╕н ус╕ ш╕стдесят ╕ чотири ключ╕ приношав, нев╕льникам роздавав, щоб себе одмикали, кайдани й пута у море кидали, а сам╕ шабл╕ брали та турк╕в рубали. Багато тод╕ здобич╕ козаки набрались, з╕ славою додому вертались, ╕ довго за те кобзар╕ Мус╕я Шила прославляли. Вибрали б його й кошовим, та якийсь в╕н удався чудний: ╕ншого разу зробить таке д╕ло, що й наймудр╕шому не снилось, а ╕нод╕ якийсь сказ нападе козака. Пропив в╕н ╕ прогуляв усе, у вс╕х напозичав у С╕ч╕, а до того ще й прокрався, як останн╕й злод╕й: уноч╕ поцупив ╕з чужого куреня всю козацьку збрую й заставив шинкарев╕. За такий ганебний вчинок прив'язали його на майдан╕ до пал╕ й поклали кия, щоб кожний погладив його тим ки╓м в╕д щирого серця; але не знайшлося серед ус╕х запорожц╕в такого, щоб п╕дняв на нього кия, пам'ятаючи колишн╕ його заслуги. Отакий був козак Мус╕й Шило. -- То ╓ ж так╕, що б'ють вас, собак! - промовив в╕н ╕ кинувся на ляха. -Ну й рубалися вони! ╤ напл╕чники, ╕ нагрудники повгиналися в обох. Розрубав на ньому вражий лях зал╕зну сорочку й д╕став лезом самого т╕ла; зачервон╕ла козацька сорочка. Але не звернув уваги на те Шило, замахнувся вс╕╓ю жилавою рукою (важка була козацька рука!) й торохнув його зненацька по голов╕. Розскочився надво╓ м╕дяний шолом, захитався лях ╕ гримнув на землю; а Шило почав рубати й хрестити вже очамр╕лого. Не добивай, козаче, ворога, краще назад оглянься! Не оглянувся козак назад, ╕ один з челядник╕в убитого загнав йому ножа в шию. Повернувся тод╕ Шило ╕ вже й досягнув був його шаблею, але той зник, потонувши в порохов╕м диму. З ус╕х бок╕в знялася тр╕скотня з самопал╕в. Похитнувся Шило, почуваючи, що рана його смертельна. Упав в╕н, затулив рукою свою рану й промовив, звертаючись до товариш╕в: -- Прощайте, пани-браття, прощавайте, товариство! Хай же в╕чно сто╖ть православна Земля Козацька ╕ хай буде в╕чна ╖й честь! -╤ заплющив ослабл╕ сво╖ оч╕, й полинула козацька душа з суворого т╕ла. А там уже вискочив з╕ сво╖ми козаками Задорожний, трощив ворож╕ лави кур╕нний Вертихв╕ст ╕ виступав Балабан. -- А що, панове? - спитав Тарас, перегукуючись ╕з кур╕нними. - Чи ╓ ще порох у порох╕вницях? Не ослабла ще козацька сила? Ще не гнуться козаки? -- ╢ ще, батьку, порох у порох╕вницях! Не ослабла ще козацька сила, ще не гнуться козаки! -I натиснули дуже козаки: геть поламали вс╕ лави. Низенький полковник дав гасло збиратися до гурту ╕ звел╕в п╕дняти в╕с╕м мальованих корогов, щоб з╕брати сво╖х, що далеко розсипалися по ц╕лому пол╕. Вс╕ ляхи почали зб╕гатися п╕д корогви; але не встигли вони ще й вишикуватися, як уже кур╕нний отаман Кукубенко вр╕зався знову з╕ сво╖ми незаймайк╕вцями в саму середину й нас╕в просто на череватого полковника. Не видержав полковник ╕, повернувши коня, пустився щодуху т╕кати; а Кукубенко далеко гнав його через усе поле, не даючи йому з'╓днатися з полком. Забачив те з бокового куреня Степан Гуска й кинувся йому навперейми з арканом у руц╕, припавши конев╕ до гриви, ╕, вибравши слушну хвилину, враз накинув йому на шию аркана. Почервон╕в полковник, аж посин╕в, ухопився за мотузку обома руками, силкуючись роз╕рвати ╖╖, але дужа рука загнала йому в самий жив╕т смертельного списа. Так ╕ лишився в╕н, мов цвяхом прибитий до земл╕. Але не поталанило й Гусц╕! Не встигли оглянутися козаки, як уже побачили п╕днятого на чотири списи Степана Гуску. Т╕льки й устиг промовити неборака: -- Хай же згинуть вороги ╕ пиша╓ться на в╕ки в╕чн╕ Козацька Земля! -I тут же таки вилинула його козацька душа з т╕ла. Озирнулися козаки, а вже збоку козак Метелиця часту╓ лях╕в, гамселить то того, то ╕ншого, а з другого боку натиска╓ з╕ сво╖ми козаками кур╕нний отаман Невеличкий, а б╕ля воз╕в шатку╓ ворога Закрутигуба, а б╕ля дальших воз╕в трет╕й Писаренко роз╕гнав ц╕лу ватагу; а ще в ╕ншому м╕сц╕ зчепилися ╕ б'ються вже на самих возах. -- А що, панове? - гукнув отаман Тарас, про╖хавши попереду вс╕х. - ╢ ще порох у порох╕вницях? Чи м╕цна ще козацька сила? Ще не гнуться козаки? -- ╢ ще, батьку, порох у порох╕вницях; ще м╕цна козацька сила, не гнуться ще козаки! -А вже впав ╕з воза Бовдюг. Просто п╕д саме серце влучила його куля; та з╕брав свою останню силу ╕ промовив старий: -- Не жаль мен╕ прощатися з╕ св╕том. Дай Боже всякому тако╖ смерт╕! Хай же славна буде дов╕ку Козацька Земля! -╤ полинула у високост╕ Бовдюгова душа, щоб розпов╕сти там старим товаришам, що давно од╕йшли на той св╕т, як ум╕ють битися в земл╕ укра╖нськ╕й, а ще краще, як ум╕ють умирати за святу в╕ру. -Балабан, кур╕нний отаман, невдовз╕ п╕сля того також гримнув на землю. Три смертельних рани д╕сталися йому: в╕д списа, в╕д кул╕ та од важкого палаша. А був в╕н один ╕з найхоробр╕ших лицар╕в, багато раз╕в водив п╕д сво╖м отамануванням козак╕в у море, але найславетн╕шим був пох╕д його до анатол╕йських берег╕в. Багато набрали вони тод╕ цехин╕в, дорого╖ турецько╖ габи, киндяк╕в ╕ всякого вбрання, та зазнали б╕ди, повертаючись: потрапили, б╕долахи, п╕д турецьк╕ ядра. Як ударили по них ╕з турецького корабля - половина козацьких байдак╕в закрутились ╕ перевернулися, не одного в вод╕ потопивши, але прив'язан╕ до човн╕в очеретян╕ кулики не дали потопитися човнам. Балабан на вс╕х веслах одплив дал╕ ╕ став проти сонця, через що його не видко було з турецького корабля. Пот╕м ц╕лу н╕ч черпаками ╕ шапками вибирали вони воду й латали пробит╕ д╕рки; з козацьких штан╕в поробили в╕трила ╕ таки втекли в╕д найпрудк╕шого турецького корабля. ╤ не т╕льки щасливо повернулися на С╕ч, а ще й привезли шиту золотом ризу архимандритов╕ Межиг╕рського монастиря та Покров╕, що на Запорожж╕, шати з╕ щирого ср╕бла. I славили довго пот╕м кобзар╕ козацьке щастя. Похилив Балабан тепер голову, в╕дчувши передсмертну муку, ╕ стиха промовив: -- Зда╓ться мен╕, пани-браття, що помираю доброю смертю: семеро зарубав, дев'ятьох списом проткнув, потоптав конем чимало, а вже не пригадаю, ск╕льки кулею поклав. Хай же в╕чно цв╕те Козацька Земля!.. -╤ полет╕ла у вир╕й його душа. -Козаки, козаки! Береж╕ть найкращий цв╕т свого в╕йська!.. Вже обступили Кукубенка; вже т╕льки семеро зосталося з усього Незай-майк╕вського куреня; вже й т╕ ледве в╕дбиваються; вже закривавилася на ньому одежа... Сам Тарас, уздр╕вши Кукубенкове лихо, поквапився на допомогу. Але п╕зно надб╕гли козаки; вже встромили йому п╕д сам╕с╕ньке серце списа вороги, перше н╕ж в╕д╕гнали ╖х Тарасов╕ козаки. Тихо схилився в╕н на руки козакам, що п╕дхопили його, ╕ ринула струменем молода його кров, немов те дорогоц╕нне вино, що його несли в склян╕й посудин╕ з льоху необережн╕ служники, п╕дковзнулися на пороз╕ й розбили коштовну сул╕ю: все розлилося на землю вино ╕, приб╕гши туди, вхопив себе за голову хазя╖н, що бер╕г його на найкращий у житт╕ випадок, щоб коли приведе Бог на стар╕сть зустр╕тися з товаришем з молодих л╕т, то щоб було чим згадати разом ╕з ним минулий, давн╕й час, коли ╕накше й краще веселилася душа... Пов╕в Кукубенко навколо себе очима ╕ промовив: -- Дякую Богов╕, що довелося мен╕ вмерти на ваших очах, товариство! Хай же п╕сля нас живуть ╕ще кращ╕, н╕ж ми, ╕ хай красу╓ться в╕чно люба Христов╕ Козацька Земля!.. -╤ полет╕ла його молода козацька душа. П╕дхопили ╖╖ янголи п╕д руки й понесли на небо. Добре йому там буде. "С╕дай, Кукубенку, одесную мене! - скаже йому Христос. - Ти не зрадив товариства, н╕чого ганебного не вчинив, не кинув у б╕д╕ людини, бер╕г ╕ любив мою церкву". Вс╕х засмутила смерть Кукубенка. Вже дуже пор╕дшали козацьк╕ лави; багатьох, багатьох недол╕чували вже хоробрих лицар╕в; але стояли й держалися ще козаки. -- А що, панове, - перегукнувся Тарас ╕з тими, що лишилися, куренями, - чи ╓ ще порох у порох╕вницях? Не пощербилися ще шабл╕ козацьк╕? Не втомилася ще козацька сила? Не гнуться ще козаки? -- Вистачить ще, батьку, пороху; ще годящ╕ шабл╕; не втомилася ще козацька сила; ще не гнуться козаки! -╤ рвонулися знов козаки так, наче б ╕ втрати в них не було. Вже т╕льки три кур╕нних отамани лишилися жив╕; червон╕ли вже скр╕зь кривав╕ р╕чки; високо гатилися гребл╕ з козацьких ╕ ворожих т╕л. Глянув Тарас на небо, а по ньому вже лине низка кречет╕в. Ну, буде комусь пожива! А вже он п╕дняли на списи Метелицю; вже голова другого Писаренка крутнулась ╕ закл╕пала очима; вже п╕дламався ╕ гримнув на землю начетверо порубаний Охр╕м Гуска. -- Ну, - промовив тихо Тарас ╕ махнув хусткою. Зрозум╕в той знак Остап ╕ стр╕мко рвонув, вихопившись ╕з зас╕дки, на к╕нноту. Не витримали дужого натиску ляхи, а в╕н ╖х гнав ╕ нагнав просто на те м╕сце, де були повбиван╕ в землю к╕лки та оцупки поламаних спис╕в. П╕шли спотикатися кон╕ й лет╕ти через ╖хн╕ голови ляхи. А т╕╓╖ мит╕ корсунц╕, що стояли останн╕ за возами, побачивши, що вже можна д╕стати з мушкета кулею, стр╕лили враз ╕з самопал╕в. Збились, розгубилися ляхи, ╕ п╕дбадьорилися козаки. -- От ╕ наша взяла! - почулися з ус╕х бок╕в голоси запорожц╕в. Вони засурмили в сурми й п╕дняли переможну корогву. Скр╕зь т╕кали й ховалися ляхи. -- Ба н╕, ще не зовс╕м наша взяла! - сказав Тарас, дивлячись на м╕ську браму, ╕ сказав правду. -Брама в╕дчинилась, ╕ вилет╕в з не╖ гусарський полк, окраса вс╕х к╕нних полк╕в. П╕д вершниками були вс╕ як один руд╕ аргамаки. Попереду полку лет╕в лицар, дужчий ╕ кращий за вс╕х. З-п╕д м╕дяного шолома вибивався неслухняний чорний волос; розв╕валася зав'язана на руц╕ дорога хустка, яку вишила сво╖ми руками перша красуня. Так ╕ остовп╕в Тарас, як уздр╕в, що то Андр╕й. А в╕н тим часом, охоплений запалом бою, бажаючи заслужити пов'язаний на руку подарунок, помчав, як молодий хорт, найкращий, найпрудк╕ший ╕ наймогутн╕ший у згра╖. Тюгукнув йому досв╕дчений ловчий, ╕ в╕н пон╕сся, витягши просто над землею сво╖ лапи, вс╕м т╕лом похилившись наб╕к, зд╕ймаючи куряву з╕ сн╕гу ╕ десять раз╕в випереджаючи самого зайця в розпал╕ свого лету. Зупинився старий Тарас ╕ дивився на те, як в╕н чистив перед собою дорогу, розганяв, рубав ╕ сипав удари на обидва боки. -Не стерп╕в Тарас ╕ закричав: -- Як?.. Сво╖х?.. Сво╖х, чорт╕в сину, сво╖х б'╓ш?.. Та Андр╕й не бачив, хто перед ним був, сво╖ чи як╕сь ╕нш╕; н╕чого не бачив в╕н. Кучер╕, кучер╕ в╕н бачив, довг╕, довг╕ кучер╕, ╕, мов той леб╕дь на вод╕, груди, ╕ б╕лу, як сн╕г, шию, ╕ плеч╕, ╕ все, що створене для нестямних поц╕лунк╕в. -- Гей, хлоп'ята! Заман╕ть мен╕ т╕льки його до л╕су, т╕льки заман╕ть мен╕ його! - гукнув Тарас. -1 тут же зголосилося тридцятеро наймоторн╕ших козак╕в заманити його. ╤, поправивши на соб╕ висок╕ шапки, миттю погналися к╕ньми навперейми гусарам. Ударили збоку на передн╕х, збили ╖х ╕ одр╕зали в╕д задн╕х, дали по гостинцю одному-другому, а Голокопитенко угр╕в плазом по спин╕ Андр╕я, ╕ враз кинулися т╕кати в╕д них, ск╕льки було козацько╖ сили. Як скипить Андр╕й! Як забунту╓ться по вс╕х його жилах молода кров! Ударив в╕н гострими острогами коня й щодуху полет╕в за козаками, не оглядаючись ╕ не бачачи, що позад нього т╕льки яких двадцятеро ледве встигали за ним. А козаки лет╕ли щосили на конях ╕ просто повернули до л╕су. Роз╕гнався на кон╕ Андр╕й ╕ вже був трохи не догнав Голокопитенка, як ураз чиясь дужа рука вхопила за поводи його коня. Озирнувсь Андр╕й - перед ним Тарас! Затремт╕в в╕н ус╕м т╕лом ╕ раптом пополотн╕в... Так школяр, необачно зачепивши товариша й д╕ставши в╕д нього за те л╕н╕йкою по лоб╕, спалаху╓, як вогонь, осатан╕ло вискаку╓ з-за лавки й женеться за зляканим товаришем сво╖м, ладний роздерти його на шматки, ╕ раптом натика╓ться на вчителя, що входить до класу: миттю вщуха╓ його запал ╕ спада╓ безсила лють. Так миттю згас, як ╕ не було його, гн╕в Андр╕╖в. ╤ бачив в╕н перед собою т╕льки страшного батька. -- Ну, що тепер ми будемо робити? - сказав Тарас, дивлячись йому просто в в╕ч╕. -Але не промовив н╕ слова на те Андр╕й ╕ стояв, утупивши в землю оч╕. -- Що, синку, помогли тоб╕ тво╖ ляхи? Андр╕й мовчав. -- Отак продати? Продати в╕ру? Продати сво╖х?.. Ст╕й же, злазь з коня! -Пок╕рно, як дитина, зл╕з в╕н з коня ╕ стояв н╕ живий, н╕ мертвий перед Тарасом. -- Ст╕й же й не ворушись! Я тебе породив, я тебе ╕ вб'ю! - промовив Тарас ╕, в╕дступивши крок назад, зняв з плеча мушкета. Б╕лий, як полотно, стояв Андр╕й: видко було, як тихо ворушилися уста його ╕ як в╕н вимовив чи╓сь ╕м'я; але не було то ╕м'я в╕тчизни, чи матер╕, чи брата - то було ймення красун╕-польки. Тарас вистр╕лив. -Як колос пшеничний, п╕др╕заний серпом, як молоде ягня, що почуло п╕д серцем смертельне лезо ножа, схилив в╕н голову ╕ впав на траву, ан╕ слова не промовивши. -Зупинився синовбивець ╕ довго дивився на бездиханне т╕ло. В╕н ╕ мертвим був прекрасний; мужн╓ лице його, ще недавно повне сили й непереможного для ж╕ночого серця чару, ╕ тепер виявляло чудову красу; чорн╕ брови, як жалобний оксамит, в╕дт╕нювали його збл╕дл╕ риси. -- Чим не козак був? - промовив Тарас. - ╤ станом високий, ╕ чорнобривий, ╕ обличчя, як у шляхтича, ╕ рука м╕цна була в бою!.. А пропав, пропав без слави, як поганий пес! -- Батьку, що ви наробили! Це ви вбили його? - спитав, п╕д'╖хавши т╕╓╖ хвилини, Остап. -Тарас кивнув головою. -Пильно глянув мертвому в в╕ч╕ Остап. Жаль йому стадо брата, ╕ промовив в╕н чуло: -- Поховаймо ж його, батьку, чесно, щоб не глумилися над ним вороги ╕ не шматувало його т╕ла хиже птаство. -- Поховають його й без нас! - промовив Тарас. - Знайдуться в нього ╕ голос╕льниц╕, й жал╕бниц╕! -╤ хвилин зо дв╕ мовчав в╕н ╕ думав: чи кинути його на поталу вовкам-с╕романцям, чи пошанувати в ньому лицарське завзяття, яке хоробрий повинен у кожному поважати, хоч би хто в╕н був, - як бачить: скаче до нього на кон╕ Голокопитенко. -- Б╕да, отамане, зм╕цн╕ла лядська сила, прийшла п╕дмога!.. Не док╕нчив Голокопитенко, скаче Вовтузенко: -- Б╕да, отамане, св╕жа прибува╓ сила! -Не встиг сказати Вовтузенко, Писаренко б╕жить, уже без коня: -- Де ти, батьку? Тебе шукають козаки. Вже вбито кур╕нного отамана Невеличкого, Задорожного вбито, Черевиченка вбито, та ще твердо стоять козаки, не хочуть помирати, не побачивши тебе в жив╕ оч╕, хочуть, щоб ти глянув на них перед ╖хньою смертною годиною... -- На коня, Остапе! - гукнув Тарас, кваплячись застати ще козак╕в, щоб подивитися ще на них, та й щоб вони глянули перед смертю на свого отамана. Та не встигли вони ви╖хати з л╕су, як уже ворожа сила оточила з ус╕х бок╕в л╕с ╕ пом╕ж деревами скр╕зь з'явилися вершники з шаблями й списами. -- Остапе! Остапе, не п╕ддавайся! - гукнув Тарас, а сам вихопив шаблю з п╕хов та й ну чесати на вс╕ боки кожного, хто траплявся йому п╕д руку. А на Остапа вже наскочило раптом шестеро; та лихо╖ години, видко, наскочили: з одного скотилася голова, другий перевернувся, в╕дступивши; списом проколото ребро третьому; четвертий був одважн╕ший, ухилив голову од кул╕, й поц╕лила конев╕ в груди гаряча куля, - зв╕вся дибки скажений к╕нь ╕ впав навзнак, задушивши п╕д собою вершника. -- Добре, синку!.. Добре, Остапе!.. - гукав йому Тарас. - А ось ╕ я сл╕дом за тобою!.. -А сам усе в╕дбивався в╕д напасник╕в. Руба╓ ╕ б'╓ться Тарас, розда╓ гостинц╕ ╕ тому, й ╕ншому, а сам дивиться все вперед на Остапа ╕ бачить, що вже знов зчепилося з Остапом мало не восьмеро разом. -- Остапе!.. Остапе! Не давайся! -Але вже замагають Остапа; вже один накинув йому на шию аркана, вже беруть, уже в'яжуть Остапа. -- Ех, Остапе, Остапе! - кричав Тарас, пробиваючись до нього та рубаючи на капусту кожного, хто т╕льки трапиться. - Ех, Oстапе, Остапе!.. -Та немов важким каменем ударило його самого т╕╓╖ ж мит╕. Усе закрутилося й перевернулося в очах у нього. На мить безладно cпалахнули перед ним голови, списи, дим, вогонь, сучки, листя з дерева, що мигнуло йому просто в в╕ч╕. ╤ бабахнувся в╕н, як п╕друбаний дуб, на землю. ╤ повило туманом йому оч╕. -Х -- Та й довго ж я спав! - сказав Тарас, опам'ятавшися немов п╕сля важкого п'яного сну, ╕ силкуючись розп╕знати реч╕ навколо себе. Страшна мляв╕сть поймала все його т╕ло. Перед очима ледве мр╕ли ст╕ни й кутки незнайомо╖ йому св╕тлиц╕. Нарешт╕ пом╕тив в╕н, що перед ним сидить Товкач ╕ немовби прислуха╓ться до кожного його подиху. -"Еге, - подумав соб╕ Товкач, - заснув би ти, може, й нав╕ки!" Та н╕чого не сказав, т╕льки посварився на нього пальцем ╕ дав знак мовчати. -- Та скажи ж ти мен╕, де я тепер? - спитав знов Тарас, напружуючи пам'ять, аби пригадати все, що було. -- Мовчи, кажу! - гримнув на нього товариш. - Що тоб╕ кортить ╕ще знати? Х╕ба не бачиш, що весь покарбований? Уже два тижн╕, як ми з тобою скачемо безперестанку, а ти в гарячц╕ усяку дурницю плетеш. Оце вперше хоч заснув спок╕йно. Мовчи ж, кажу, коли не хочеш соб╕ лиха наробити. -Але Тарас усе силкувався з╕брати думки докупи ╕ пригадати минуле. -- Та мене ж оточили були ╕ вхопили зовс╕м ляхи? Я ж не м╕г н╕яким робом вибитися з того юрмища? -- Мовчи, кажу тоб╕, б╕сове нас╕ння! - крикнув Товкач гр╕зно, як нянька, що ╖й терпець урвався, кричить на непосидющу дитину. - Нащо тоб╕ знати, як ти видобувся! Досить того, що видобувся! Знайшлися люди, що не виказали тебе, - ну й год╕ з тебе! Нам ще не одну н╕ч т╕кати разом. Ти дума╓ш, що п╕шов за простого козака? Н╕, голубе, твою голову оц╕нили в дв╕ тисяч╕ черв╕нц╕в. -- А Остап? - зненацька крикнув Тарас, напружився, щоб п╕двестися, ╕ враз пригадав, що Остапа вхопили ╕ зв'язали на його очах ╕ що в╕н тепер у лядських руках. -╤ огорнула тяжка журба його стару голову. З╕рвав в╕н ус╕ перев'яз╕ з ран сво╖х ╕ жбурнув ╖х далеко в╕д себе, хот╕в голосно щось сказати, та зам╕сть того почав верзти казна-що: гарячка ╕ марення повернулися до нього, ╕ мова його знову втратила зв'язок ╕ глузд. А в╕рний товариш стояв перед ним, сварячись ╕ дор╕каючи йому суворими словами. Нарешт╕ вхопив в╕н його за руки й за ноги, сповив, як малу дитину, поправив ус╕ перев'яз╕ на ранах, загорнув його у волову шкуру, обв'язав лубками ╕, приторочивши мотузкою до с╕дла, помчав ╕з ним знов у дорогу. -- Хоч неживого, а довезу тебе! Не допущу, щоб клят╕ ляхи познущалися над тво╓ю козацькою породою, рвали на шмаття тво╓ т╕ло й кидали його у воду. Хай же, хоч ╕ буде орел випивати з твого чола оч╕, то вже краще степовий, наш орел, а не лядський, не той, що прил╕та╓ з лядсько╖ земл╕. Хоч не живого, а довезу тебе до Укра╖ни! -Так казав в╕рний його товариш. Мчав в╕н без в╕дпочинку ╕ вдень, ╕ вноч╕, ╕ таки дов╕з його, непритомного, до само╖ Запорозько╖ С╕ч╕. Там почав в╕н го╖ти його невтомно травами й мастями; знайшов якусь тямущу жид╕вку, що ц╕лий м╕сяць напувала його всяким з╕ллям, ╕ нарешт╕ Тарасов╕ покращало. Чи то л╕ки, чи його сила зал╕зна взяла гору, а т╕льки через п╕втора м╕сяця став Тарас на ноги; рани заго╖лись, ╕ лише шрами на т╕л╕ в╕д шабель показували, як глибоко колись порубаний був старий козак. Проте видко було, що став в╕н похмурий ╕ сумний. Три глибок╕ зморшки насунулися йому на чоло ╕ вже н╕коли не сходили з нього. Оглянувся в╕н тепер навколо себе: все нове на С╕ч╕, вс╕ перемерли стар╕ товариш╕. Жодного з тих, що обставали за справедливе д╕ло, за в╕ру й братерство. I т╕, що п╕шли з кошовим навздог╕н за татарами, ╕ тих уже не було давно: вс╕ наклали головами, вс╕ погинули - хто в самому бою поклав буйну свою голову, хто в╕д безв╕ддя та безхл╕б'я серед кримських солончак╕в, хто в невол╕ сконав, не витерп╕вши наруги; ╕ самого колишнього кошового теж не було вже на св╕т╕, ╕ н╕кого з давн╕х товариш╕в, ╕ вже давно поросла травою колишня бучна козацька слава. Чував т╕льки в╕н, що бенкет був бучний, голосистий: увесь посуд перебито, н╕де не зосталося вина н╕ краплини, роз╕крали гост╕ й челядь ус╕ коштовн╕ келехи та сул╕╖ - ╕ сто╖ть сумний господар, думаючи: "Краще б ╕ не було того бенкету". Даремно пробували розвеселити Тараса; даремно сив╕ сл╕пц╕-кобзар╕ приходили по два й по три славити його козацьк╕ подвиги - похмуро й байдуже дивився в╕н на все, ╕ на його скам'ян╕лому обличч╕ проступало непогамовне горе, ╕ тихо, похиливши голову свою, шепот╕в в╕н: -- Сину м╕й! Остапе м╕й! -Запорожц╕ лаштувалися у морський пох╕д. Дв╕ст╕ чайок спустили вони на Дн╕про, ╕ Мала Аз╕я побачила ╖хн╕ голен╕, з довгими оселедцями голови, як вони мечем ╕ вогнем плюндрували ╖╖ кв╕туч╕ береги; побачила чалми сво╖х мешканц╕в-магометан розкиданими, наче ╖╖ незчисленн╕ кв╕тки, по зрошених кров'ю полях ╕ прибитими хвилею до берег╕в. Побачила й немало замащених дьогтем запорозьких шаровар╕в та жилавих рук ╕з чорними малахаями. Запорожц╕ об'╖ли й переламали вс╕ виноградники; в мечетях позалишали ц╕л╕ купи гною; персидськ╕ коштовн╕ шал╕ брали зам╕сть очкур╕в ╕ п╕дпер╕зували ними брудн╕ свити. Довго ще пот╕м находили в тих м╕сцях запорозьк╕ люльки-носогр╕йки. Весело пливли козаки назад; за ними гнався десятигарматний турецький корабель ╕ постр╕лом з ус╕х гармат роз╕гнав, як горобц╕в, ╖хн╕ вутл╕ човни. Третя частина ╖х потонула в глибин╕ морськ╕й, але решта знов з╕бралися докупи й прибули до гирла Дн╕прового з дванадцятьма барилами, повними цехин╕в. Але все це не ц╕кавило вже Тараса. В╕н ходив на луки ╕ в степи, буц╕м на влови, але набо╖ його завжди лишалися ц╕лими. ╤, поклавши мушкета, сповнений туги, с╕дав в╕н на берез╕ моря. Довго сид╕в в╕н там, схиливши голову на груди ╕ все промовляючи: -- Остапе м╕й! Остапе м╕й! -Перед ним, розстелившись, блищало Чорне море; далеко десь в очерет╕ кигикала чайка; б╕лий вус його ср╕блом вилискував на сонц╕, сльоза котилася за сльозою. -╤ не втерп╕в нарешт╕ Тарас. "Хай буде, що буде, а по╖ду - д╕знаюся, що з ним: чи живий в╕н, чи в домовин╕, чи вже, може, й само╖ могили нема. Д╕знаюся, хоч би там що було". ╤ за тиждень опинився в╕н в Уман╕, озбро╓ний, на кон╕, з╕ списом, шаблею, дорожньою боклагою при с╕дл╕, пох╕дним горщиком ╕з саламахою, пороховими набоями, к╕нським путом ╕ всяким ╕ншим причандаллям. В╕н п╕д'╖хав просто до нечепурно╖ брудно╖ невеличко╖ хатки, у як╕й ледве видно було маленьк╕ в╕конця, загиджен╕ хто-зна чим; димар був заткнутий ганч╕ркою, а д╕рява стр╕ха вся вкрита горобцями. Перед самими дверима лежала купа всякого см╕ття. З в╕кна визирнула голова жид╕вки в оч╕пку з потемн╕лими вже перлами. -- Чолов╕к дома? - спитав Бульба, зл╕заючи з коня ╕ прив'язуючи пов╕д до зал╕зного гака, що був б╕ля самих дверей. -- Дома, - в╕дпов╕ла жид╕вка ╕ зараз же винесла корчик ╕з пшеницею конев╕ й кухоль пива лицарев╕. -- А де тв╕й жид? -- В╕н у друг╕й св╕тлиц╕ молиться, - промовила жид╕вка, кланяючись ╕ побажавши "на здоров'я", коли Бульба п╕дн╕с до уст кухля. -- Будь тут, нагодуй ╕ нап╕й мого коня, а я п╕ду побалакаю з ним наодинц╕. У мене справа ╓ до нього. -Цей жид був той самий Янкель. В╕н уже опинився тут ╕ був орендарем та шинкарем, прибрав помалу до рук ус╕х навколишн╕х пан╕в ╕ шляхтич╕в, висмоктав потроху майже вс╕ грош╕ й дуже яскраво виявив свою жид╕вську присутн╕сть у т╕м краю. На три мил╕ кругом не лишилося жодно╖ добро╖ хати, все розвалювалось ╕ падало, все порозпивалось, ╕ зосталися сам╕ злидн╕ та дрантя, - немов п╕сля пожеж╕ або чуми спорожн╕в увесь край. ╤ коли б ще рок╕в ╕з десяток пожив там Янкель, то в╕н запевне спустошив би й ц╕ле во╓водство. -Тарас ув╕йшов у св╕тлицю. Жид молився, накинувши на себе досить таки засмальцьований покр╕вець, ╕ обернувся, щоб востанн╓ плюнути за звича╓м сво╓╖ в╕ри, як раптом оч╕ його спинилися на Бульб╕, що стояв позад нього. Так ╕ замигт╕ли перед жидовими очима дв╕ тисяч╕ черв╕нц╕в, об╕цян╕ за Тарасову голову, але в╕н посоромився сво╓╖ жад╕бност╕ й силкувався придушити в соб╕ в╕чну думку про золото, яка, мов та п'явка, повсякчас смоктала жидову душу. -- Слухай, Янкелю! - промовив Тарас до жида, що почав кланятися перед ним ╕ обережно замкнув двер╕, щоб ╖х не побачили. - Я порятував тоб╕ життя: тебе б запорожц╕ роздерли, як собаку, тепер твоя черга, тепер ти зроби мен╕ послугу! -Лице у жида трошки скривилося. -- Яку послугу? Коли така послуга, що можна зробити, то чому й не зробити? -- Не балакай н╕чого. Вези мене до Варшави. -- До Варшави? Як до Варшави? - промовив Янкель. Брови й плеч╕ його п╕днялися догори з подиву. -- Н╕чого не кажи мен╕. Вези мене до Варшави. Хоч би там що, а я хочу ще раз побачити його, сказати йому хоч одне слово. -- Кому сказати слово? -- Йому, Остапов╕, синов╕ мо╓му. -- Х╕ба пан не чув, що вже... -- Знаю, знаю все: за мою голову дають дв╕ тисяч╕ черв╕нц╕в. Знають же вони, дурн╕, ц╕ну ╖й! Я тоб╕ п'ять тисяч дам. Ось тоб╕ дв╕ тисяч╕ зараз, - ╕ Бульба висипав з╕ шкуратяного гамана дв╕ тисяч╕ черв╕нц╕в, - а решту як вернуся. -Жид миттю схопив рушника й накрив ним черв╕нц╕. -- Ай, славн╕ грош╕! Ай, добр╕ грош╕! - примовляв в╕н, повертаючи на вс╕ боки черв╕нець у руках ╕ пробуючи його на зуби. - Я думаю, той чолов╕к, у якого пан забрав так╕ добр╕ черв╕нц╕, й години не прожив на св╕т╕: зараз таки поб╕г до р╕чки ╕ втопився п╕сля таких славних черв╕нц╕в. -- Я б не просив тебе. Я б, може, й сам знайшов шлях до Варшави, але мене можуть якось п╕знати й захопити клят╕ ляхи, бо я не дуже на вигадки вдатний. А вас, жид╕в, на те й створено. Ви хоч самого чорта - ╕ того обдурите. Ви зна╓те всяких штук: ось чому я до тебе прийшов! Та й у Варшав╕ я сам н╕ на що не здобувся б. Зараз запрягай воза й вези мене! -- А пан гада╓, що так просто взяв кобилу, запр╕г, та й - гей, но, сива! Гада╓ пан, що можна так, як ╓, не сховавши, везти пана? -- Ну, то ховай, ховай, як зна╓ш; хоч у порожню бочку, чи що! -- Ой, ой! ╤ пан гада╓, що його можна сховати в порожню бочку? Пан х╕ба не зна╓, що кожний подума╓, що в бочц╕ гор╕лка? -- Ну, то й хай соб╕ дума╓, що гор╕лка. -- Як - хай дума╓, що гор╕лка? - промовив жид ╕ вхопив себе обома руками за пейси, а пот╕м п╕дняв догори обидв╕ руки. -- Ну, чого ж ти так злякався? -- А пан х╕ба не зна╓, що Бог на те створив гор╕лку, щоб ╖╖ кожне куштувало? Там усе лиз╕╖ ╕ ласуни: шляхтич б╕гтиме п'ять верстов за бочкою, поки продовба╓ д╕рочку ╕ зразу побачить, що не тече, ╕ скаже: "Жид не повезе порожньо╖ бочки; мабуть, тут щось ╓! Схопити жида, зв'язати жида, забрати в жида вс╕ грош╕, посадити в буцегарню жида!" Бо все, що т╕льки ╓ поганого, все на жида спихають, бо всякий жида за собаку ма╓; бо думають, що коли в╕н жид, то вже й не людина! -- Ну, то клади мене на воза ╕з рибою! -- Не можна, пане, ╖й-богу не можна. По вс╕й Польщ╕ люди голодн╕ тепер, як собаки: ╕ рибу роз╕крадуть, ╕ пана знайдуть. -- То вези мене хоч на чорт╕, т╕льки вези! -- Слухайте, слухайте сюди, пане! - промовив жид, п╕дсунувши рукави вгору ╕ п╕д╕йшовши до Бульби з розчеп╕реними руками. - Ось що ми зробимо. Тепер скр╕зь будують фортец╕ й замки, з Н╕меччини на╖хало французьких ╕нженер╕в, а через те шляхами везуть тепер багацько цегли й кам╕ння. Пан хай ляже на дн╕ воза, а верх я закладу цеглою. Пан соб╕ дуженький ╕ м╕цний з виду, ╕ через те йому н╕чого, коли трошки буде важкенько, а я наспод╕ у воз╕ зроблю д╕рочку, щоб годувати пана. -- Роби, як зна╓ш, т╕льки вези. -╤ через годину в╕з ╕з цеглою ви╖хав з Уман╕, запряжений двома шкапами. На одн╕й ╕з них сид╕в високий Янкель, ╕ довг╕ кучеряв╕ пейси його розв╕валися з-п╕д жид╕всько╖ ярмулки щоразу, коли в╕н гецав на коняц╕, довгий, як верства при дороз╕. -XI -У той час, коли це д╕ялося, на прикордонн╕ не було ще н╕яких митних урядовц╕в та об'╖зних, цього постраху вс╕х спритних людей, а тому кожен м╕г везти все, що хот╕в. Коли ж хто й робив трус ╕ огляд, то б╕льше задля власно╖ вт╕хи, особливо, як на воз╕ лежало щось привабливе на око, а його власна рука мала достатню вагу ╕ силу. Але цегла н╕кого не звабила, ╕ без перешкод за╖хала головною брамою до м╕ста. Бульба, лежачи у сво╖й т╕сн╕й кл╕тц╕, чув т╕льки гом╕н та галас в╕зничих ╕ б╕льше н╕чого. Янкель, гецаючи на сво╓му низенькому запорошеному румаков╕, завернув, спершу добре покружлявши по м╕сту, на темну й вузеньку вулицю, що звалася Кальна або Жид╕вська, бо тут справд╕ жили жиди мало не з ус╕╓╖ Bаршави. -Ця вулиця дуже скидалася на вивернуте нутро заднього двору. Сонце наче й не заглядало сюди н╕коли. Геть почорн╕л╕ дерев'ян╕ будинки з силою-силенною вистромлених ╕з в╕кон жердок, ╕ще поб╕льшували той морок. Де-не-де червон╕в пом╕ж ними цегляний мур, та й той у багатьох м╕сцях зробився вже зовс╕м чорний. ╤нод╕ лише обтинькований угор╕ шмат ст╕ни, осяяний сонцем, блищав нестерпною для ока б╕линою. Тут наче хто навмисне позбирав усе вкрай несум╕сне одне з одним: ринви, ганч╕рки, лушпайки, викинут╕ клепки з розбитого шаплика. Всякий, що т╕льки мав негодяще, викидав те на вулицю й давав перехожим чудову нагоду задовольнити вс╕ сво╖ чуття тим паскудством. Вершник, сидячи на кон╕, трохи не доставав рукою до жердок, перекинутих через вулицю з одного будинку до ╕ншого, на яких вис╕ли жид╕вськ╕ панчохи, коротеньк╕ штанц╕ й копчена гуска. ╤нод╕ з╕ старезного в╕конця визирало досить таки вродливе обличчя жид╕вочки, прикрашене почорн╕лим намистом. Купа жиденят, замурзаних, обдертих, ╕з кучерявими головами, галасувала й качалася в багнюц╕. Рудий жид ╕з ластовинням по всьому лиц╕, схожому через те на гороб'яче яйце, визирнувши з в╕кна, за╜ер╜от╕в ╕з Янкелем сво╓ю тарабарською гов╕ркою, ╕ Янкель зараз же звернув у дв╕р. Вулицею ╕шов другий жид, зупинився ╕ теж пристав до розмови, ╕ коли Бульба видобувся нарешт╕ з-п╕д цегли, то побачив аж трьох жид╕в, що балакали з великим запалом. -Янкель обернувся до нього й сказав, що все буде зроблено, що його Остап сидить у м╕ськ╕й в'язниц╕ ╕ хоч важко вмовити варту, а проте в╕н спод╕ва╓ться влаштувати йому побачення. -Бульба п╕шов з трьома жидами до к╕мнати. -Жиди почали знов балакати сво╓ю незрозум╕лою мовою. Тарас поглядав на кожного з них. Щось, здавалося, немов перевернуло всю його ╕стоту: на суворому ╕ байдужому обличч╕ його спалахнуло могутн╓ полум'я над╕╖ - т╕╓╖ над╕╖, що приходить ╕нод╕ до людини у хвилину найб╕льшого в╕дчаю; старе серце його почало битися дужче, наче в юнака. -- Слухайте, жиди! - промовив в╕н, ╕ в голос╕ його почулося щось палке. - Ви все на св╕т╕ можете зробити, хоч ╕ з дна морського д╕станете, ╕ присл╕в'я таке давно вже склалося, що жид сам себе вкраде, якщо т╕льки схоче вкрасти. Визвол╕ть мен╕ мого Остапа! Дайте йому змогу втекти з диявольських рук. От я йому об╕цяв дванадцять тисяч черв╕нц╕в, я набавлю ще дванадцять. Ус╕, як╕ у мене ╓, коштовн╕ кубки, закопане в земл╕ золото, хату й нав╕ть останню одежину продам ╕ зроблю з вами умову на все життя, що все, що добуду на в╕йн╕, д╕литиму з вами нар╕вно. -- Ой, не можна, ласкавий пане, не можна! - промовив, з╕тхнувши, Янкель. -- Н╕, не можна! - промовив теж ╕ другий. Ус╕ три жиди переглянулися м╕ж собою. -- Х╕ба спробувати, - промовив боязко трет╕й, поглядаючи на двох ╕нших, - може. Бог поможе. -Ус╕ тро╓ заговорили по-н╕мецькому. Бульба, хоч як уже наставляв сво╓ вухо, н╕чого не м╕г уторопати; чув т╕льки часто казане слово "Мордехай" ╕ б╕льш н╕чого. -- Слухайте, пане! - промовив Янкель, - Треба порадитись ╕з таким, якого ще й на св╕т╕ н╕коли не було! Ой-ой! То такий мудрий, як Соломон, ╕ коли й в╕н н╕чого не зробить, то вже н╕хто в св╕т╕ не зробить. Сид╕ть тут; ось ключ, ╕ не пускайте н╕кого! -Жиди вийшли на вулицю. -Тарас замкнув двер╕ й дивився в маленьке в╕конечко на той брудний жид╕вський проспект. Три жиди зупинилися серед нього й почали з великим запалом розмовляти; до них п╕д╕йшов швидко четвертий, нарешт╕ й п'ятий. В╕н чув знов проказуване: "Мордехай! Мордехай!". Жиди все поглядали в один б╕к вулиц╕; нарешт╕ в к╕нц╕ ╖╖, з-за паршивенького будиночка з'явилася нога в жид╕вському патинку ╕ замигт╕ли поли лапсердака. "А, Мордехай! Мордехай!" - загукали вс╕ жиди в один голос. Худий жид, трошки нижчий за Янкеля, але набагато зморщен╕ший, з величезною верхньою губою, п╕д╕йшов до нетерплячого гурту, ╕ вс╕ жиди наперем╕ш за╜ер╜отали, хапаючись розказати йому все. Мордехай к╕лька раз╕в поглядав на маленьке в╕конечко, ╕ Тарас догадався, що йшлося про нього. Мордехай махав руками, слухав, перебивав мову, часто плював наб╕к ╕, задираючи поли лапсердака, засував руку до кишен╕ й д╕ставав зв╕дт╕ля як╕сь брязкальця, виставляючи вс╕м на оч╕ препоган╕ сво╖ штани. Нарешт╕ вс╕ жиди зчинили такий галас, що жид, який стояв на сторож╕, мусив дати знак, щоб вони замовкли, ╕ Тарас уже почав потерпати за свою безпеку, але пригадав, що жиди не можуть ╕накше розмовляти, як т╕льки на вулиц╕, ╕ що ╖хньо╖ мови сам чорт не второпа╓, ╕ заспоко╖вся. -Хвилини через дв╕ жиди вс╕ разом ув╕йшли до нього в к╕мнату. Мордехай приступив до Тараса, поплескав його рукою по плеч╕ й промовив: -- Коли ми та Бог захочемо що зробити, то вже буде так, як треба. -Тарас глянув на того Соломона, що такого ще й на св╕т╕ не було, ╕ якась над╕я ворухнулась у нього в серц╕. Справд╕, вигляд його м╕г викликати якусь дов╕ру: верхня губа в нього була просто таки страх╕тлива; потовщала вона напевне в╕д яко╖сь сторонньо╖ причини. У бород╕ того Соломона було не б╕льше, як п'ятнадцять волоск╕в, та й то т╕льки з л╕вого боку. А на обличч╕ Соломоновому було ст╕льки знак╕в в╕д чужого кулака, зароблених за в╕двагу, що в╕н, безперечно, давно вже втратив ╖м л╕к ╕ звик уважати ╖х за родим╕. -Мордехай вийшов з╕ сво╖ми товаришами, захопленими його мудр╕стю. Бульба лишився сам. ╤з ним д╕ялося щось дивне, небувале: уперше в житт╕ в╕н почував неспок╕й. Душа його палала, мов у пропасниц╕. В╕н не був тим колишн╕м, непохитним, см╕ливим, твердим, як дуб; в╕н був тепер слабкодухий ╕ кволий. В╕н здригався на кожний шелест, на кожну нову жид╕вську постать, що з'являлася в к╕нц╕ вулиц╕. Отак просид╕в в╕н увесь день, не ╖вши, не пивши й не в╕дводячи н╕ на хвилину очей сво╖х од невеличкого в╕конечка на вулицю. Нарешт╕, вже п╕зно ввечер╕, з'явилися Мордехай ╕ Янкель. -Серце Тарасове завмерло. -- Що? Вийшло? - спитав в╕н ╖х ╕з нетерпляч╕стю дикого коня. Але ще до того, як жиди наважилися йому в╕дпов╕сти, Тарас пом╕тив, що Мордеха╓в╕ браку╓ вже й останнього пейса, який хоч ╕ не вельми був охайний, а все ж таки кучерявився з-п╕д ярмулки. Видко було, що в╕н хот╕в щось сказати, але намолов тако╖ н╕сен╕тниц╕, що Тарас н╕чого не зрозум╕в. Та й сам Янкель прикладав щось дуже часто руку до рота, неначе мав застужен╕ зуби. -- Ой, ласкавий пане! - мовив Янкель, - Тепер зовс╕м не можна! ╥й-богу не можна. Такий поганий нар╕д, що йому треба на саму голову наплювати! От ╕ Мордехай те саме скаже. Мордехай робив таке, чого ще н╕хто на св╕т╕ не робив, але Бог не схот╕в, щоб так сталося. Три тисяч╕ в╕йська сто╖ть, ╕ завтра ╖х будуть карати на смерть. -Тарас глянув у в╕ч╕ жидам, але вже без нетерп╕ння ╕ гн╕ву. -- А коли пан хоче побачитися, то завтра треба рано, так щоб ще й сонце не з╕йшло. Вартов╕ згодилися, й один левентар об╕цяв. Т╕льки хай ╖м не буде й на т╕м св╕т╕ щастя! Ой, вей'зм╕р! Який жаднющий нар╕д! ╤ м╕ж нами таких нема: по п╕всотн╕ черв╕нц╕в я дав кожному, а левентарев╕... -- Добре. Веди мене до нього! - промовив р╕шуче Тарас, ╕ вся тверд╕сть знов вернулася в його душу. -В╕н згодився на Янкелеву намову перебратися чужоземним графом, що при╖хав з н╕мецько╖ земл╕, для чого вже й одежу встиг добути ╕ принести з собою здогадливий жид. Була вже глупа н╕ч. Господар дому, в╕домий уже рудий жид ╕з ластовинням, витяг тонкий с╕нник, накритий якоюсь рядниною, ╕ постелив на лав╕ для Бульби. Янкель л╕г дол╕, пославши другий такий самий с╕нник. Рудий жид випив невеличку чарку яко╖сь настоянки, скинув лапсердак ╕, в сво╖х панчохах та патинках трохи схожий на курча, п╕шов з╕ сво╓ю жид╕вкою в щось таке, що скидалося на шафу. Дво╓ жиденят, як дв╕ хатн╕ собачки, лягли дол╕ б╕ля шафи. -Але Тарас не спав, а сид╕в нерухомо ╕ стиха тарабанив пальцями по стол╕; в╕н тримав у зубах люльку ╕ пускав дим, в╕д якого жид спросоння чхав ╕ закутував носа в ковдру. Т╕льки-но почало с╕р╕ти надвор╕, в╕н уже штовхнув ногою Янкеля. -- Уставай, жиде, ╕ давай твою графську одежу! В╕н миттю одягся, почорнив вуса, брови, над╕в на т╕м'я маленьку темну шапочку - ╕ н╕хто з найближчих до нього козак╕в не п╕знав би його. На око йому здавалося яких тридцять п'ять рок╕в. Здоровий рум'янець грав на його щоках, а сам╕ шрами надавали йому яко╖сь величност╕. Одежа, гаптована золотом, дуже личила йому. -Вулиц╕ ще спали. Жодна крамарська душа ще не з'являлася в м╕ст╕ з кошиком у руках. Бульба ╕ Янкель п╕д╕йшли до будинку, що був н╕би чапля на с╕дал╕. То була низька, широка, здоровенна, почорн╕ла буд╕вля, в як╕й з одного боку стирчала, як шия у чорногуза, довга вузька башта, а зверху не╖ випинався шматок покр╕вл╕. Ця буд╕вля ╓днала в соб╕ багато всяких уряд╕в: тут були й касарн╕, ╕ в'язниц╕, ╕ нав╕ть суд. Бульба та Янкель зайшли кр╕зь браму й опинилися серед просторо╖ зали або критого подв╕р'я. Мало не тисяча чолов╕к спало там покотом. Просто йшли низеньк╕ двер╕, перед якими сид╕ло дво╓ вартових ╕ бавилися в якусь гру, б'ючи один одного двома пальцями по долон╕. Вони мало звертали уваги на те, хто прийшов, ╕ т╕льки тод╕ повернули голови, як Янкель сказав: -- Це ми. Чу╓те, панове? Це ми. -- ╤д╕ть, - промовив один з них, в╕дчиняючи одною рукою двер╕, а другу п╕дставляючи товаришев╕, щоб той бив. -Вони вступили до вузеньких ╕ темних с╕ней, якими знов д╕йшли до тако╖ ж, як перше, зали з маленькими в╕конечками вгор╕. -- Хто йде? - загукало к╕лька голос╕в, ╕ Тарас побачив чимало гайдук╕в при повн╕й збро╖. - Нам н╕кого не велено пускати. -- Це ми! - озвався Янкель. - ╥й-богу, ми, ясне панство! Але н╕хто не хот╕в його слухати. На щастя, т╕╓╖ мит╕ п╕д╕йшов якийсь черевань, - з усього видно, що старший, бо лаявся дужче за вс╕х. -- Пане, це ж ми, ви вже зна╓те нас, ╕ пан граф буде ще дякувати. -- Пропуст╕ть ╖х, сто дябл╕в чортов╕й матер╕! ╤ б╕льше н╕кого не пускати! Та шабель щоб н╕хто не скидав ╕ не собачився на п╕длоз╕... -Продовження цього красномовного наказу вже не чули наш╕ прочани. -- Це ми... це я... це сво╖! - запевняв Янкель, кого б не стр╕в. -- А що, можна тепер? - спитав в╕н одного з вартових, коли вони нарешт╕ п╕д╕йшли до того м╕сця, де с╕ни вже к╕нчалися. -- Можна. Т╕льки не знаю, чи пропустять вас до само╖ в'язниц╕. Тепер уже там нема Яна: зам╕сть нього там сто╖ть ╕нший, - в╕дпов╕в вартовий. -- Ай вей! - промовив тихо жид. - Це зовс╕м погано, ласкавий пане! -- Веди! - промовив уперто Тарас. -Жид пов╕в дал╕. Б╕ля дверей до льоху, що сходилися вгор╕ шпилями, стояв гайдук ╕з вусами в три суво╖. Верхн╕й сув╕й його вус╕в ╕шов назад, другий просто вперед, а трет╕й донизу, ╕ це робило його обличчя дуже схожим на котяче. -Жид з╕гнувся в три погибел╕ й майже боком п╕д╕йшов до нього. -- Ваша ясновельможносте!.. Ясновельможний пане! -- Це ти до мене, жиде, говориш? -- До вас, ясновельможний пане! -- Гм... а я т╕льки гайдук! - мовив трисув╕йний прудивус, ╕ оч╕ в нього повесел╕ли. -- А я, ╖й-богу, думав, що це сам во╓вода. Ай, ай, ай! - ╤ жид покрутив головою й розчеп╕рив пальц╕. - Ай, яка велична постава! ╥й-богу, полковник, зовс╕м полковник! От аби ще на палець додати, то вже й полковник! Треба б пана посадити на румака, такого прудкого, як муха, та й нехай муштру╓ полки! -Гайдук розправив нижн╕й сув╕й вус╕в, ╕ оч╕ його зовс╕м розвеселилися. -- Що то за народ - жовн╕ри! - стелив дал╕ жид. - Ох, вей'зм╕р, що за гарний народ! Шнурочки, бляшечки... Так в╕д них блищить, як в╕д сонця; а коб╕ти, де т╕льки вздрять жовн╕р╕в... ай, ай! - Жид знову покрутив головою. -Гайдук закрутив рукою верхн╕ вуса й пропустив кр╕зь зуби щось схоже на коняче ╕ржання. -- Прошу пана зробити послугу! - промовив жид. - Ось князь при╖хав ╕з чужого краю, хоче подивитися на козак╕в. В╕н ще зроду не бачив, що то за люди, т╕ козаки. -При╖зд чужоземних граф╕в ╕ барон╕в був у Польщ╕ не вдивовижу: вони частенько зазирали з само╖ т╕льки ц╕кавост╕ глянути на цей майже нап╕ваз╕йський куток ╢вропи: Московщину й Укра╖ну вони мали вже за Аз╕ю. ╤ через те гайдук, уклонившися довол╕ низенько, вважав за потр╕бне дек╕лька сл╕в докинути й в╕д себе. -- Я не розум╕ю, ваша ясновельможносте, - сказав в╕н, - чого вам забажалося дивитися на них. Це собаки, а не люди. ╤ в╕ра в них така, що н╕хто не поважа╓. -- Брешеш ти, чорт╕в сину! - гукнув Бульба. - Сам ти собака! Як ти см╕╓ш говорити, що нашу в╕ру не поважають? То вашу ╓ретицьку в╕ру не поважають! -- Еге-ге! - промовив гайдук, - Тепер я знаю, голубчику, хто ти: ти сам ╕з тих, що сидять у мене. Постривай же, я покличу сюди наших. -Тарас зрозум╕в свою необачн╕сть, але вперт╕сть ╕ досада не дали йому подумати про те, як би виправити помилку. На щастя, Янкель ╕ тут потрапив п╕дсипатися. -- Ясновельможний пане! Як же можна, щоб ╕з графа та був козак? А якби в╕н був козак, то де б в╕н д╕став соб╕ таке вбрання й такий вигляд графський? -- Балакай соб╕! - ╕ гайдук уже роззявив був свою пащеку, щоб гукнути. -- Ваша корол╕вська величносте! Мовч╕ть! Мовч╕ть ради Бога! - зарепетував Янкель. - Мовч╕ть! Ми вже вам за це заплатимо так, що ви ще н╕коли й не бачили: ми дамо вам аж два золотих черв╕нц╕. -- Еге! Два черв╕нц╕! Що мен╕ два черв╕нц╕! Я цирюльников╕ даю два черв╕нц╕ за те, щоб в╕н мен╕ т╕льки половину бороди виголив. Сотню черв╕нц╕в давай, жиде! - ╤ гайдук закрутив верхн╕й сув╕й вус╕в. - А коли не даси сотн╕ черв╕нц╕в, зараз закричу! -- ╤ нав╕що б то так багацько? - г╕рко промовив поб╕л╕лий жид, розшморгуючи шкуратяного гамана свого; але щастя його, що в гаман╕ б╕льше не було ╕ що гайдук дал╕ сотн╕ л╕чити не вм╕в. -- Пане, пане, ход╕м зв╕дс╕ля швидше! Ви сам╕ бачите, який тут народ негарний! - забелькотав Янкель, пом╕тивши, що гайдук перебира╓ на долон╕ черв╕нц╕, немов жалкуючи, що мало заправив. -- Що ж ти, б╕с╕в гайдуче, - сказав Бульба, - грош╕ взяв, а показувати й не дума╓ш? Н╕, ти повинен тепер показати. Коли вже взяв грош╕, то не ма╓ш права в╕дмовити! -- Геть, геть до б╕са! А то я зараз дам знати ╕ вас тут... Швидше ноги на плеч╕, кажу вам! -- Пане! Ход╕м, ╖й-богу ход╕м! Цур ╖м! Хай ╖м присниться таке, що т╕льки плюнути треба! - кричав б╕долашний Янкель. -Бульба помалу, понуривши голову, повернувся й п╕шов назад. Янкель, якого гриз жаль за марно потраченими черв╕нцями, все докоряв йому: -- Ну й нащо б то було його ч╕пати? Хай би соб╕ лаявся, собака! То вже такий народ, що не може не лаятись! Ох, вей'зм╕р, яке щастя Бог людям да╓! Сотня черв╕нц╕в т╕льки за те, що нас прогнав! А нашому братов╕ як: йому й пейси об╕рвуть, ╕ з пики зроблять таке, що пот╕м ╕ глянути бридко, - ╕ н╕хто не дасть сотн╕ черв╕нц╕в. Ох, Боже м╕й! Боже милосердний! -Але невдача ця тяжче вплинула на Бульбу; вона виявлялася страх╕тливим полум'ям у його очах. -- Ход╕м! - сказав в╕н раптом, немовби стрепенувшись. - Ход╕м на майдан. Я хочу подивиться, як його катуватимуть. -- Ой, пане! Нащо ходити? Ми ж однаково тим уже не поможемо. -- Ход╕м! - уперто промовив Бульба, ╕ жид, як нянька, з╕тхаючи, поплентався за ним. -Майдан, де мала в╕дбутися кара, не важко було знайти: люд валом сунув туди з ус╕х к╕нц╕в. За тод╕шн╕х лютих час╕в це було одне з найц╕кав╕ших видовищ не т╕льки для простолюду, а й для шляхетного панства. Багато старих найпобожн╕ших ж╕нок, сила молодих панночок ╕ пань, найбоязк╕ших, яким пот╕м ц╕лу н╕ч увижалися закривавлен╕ трупи, як╕ кричали спросоння так, як може т╕льки п'яний гусарин кричати, - не пропускали, проте, нагоди задовольнити ц╕кав╕сть. -- Ох, як╕ муки! - кричали декотр╕ в ╕стеричн╕й пропасниц╕, заплющували оч╕ й одвертались ╕ все ж таки вистоювали досить довго. ╤нший ╕ рота роззявить, ╕ руки простягне вперед, ладен вискочити вс╕м на голови, щоб зв╕дт╕ля краще роздивитися. З юрби вузеньких, невеличких ╕ звичайних гол╕в висовував свою товсту пику р╕зник, що спостер╕гав за вс╕╓ю справою оком знавця ╕ перемовлявся короткими словами з╕ зброярем, якого звав кумом через те т╕льки, що в свято напивалися з ним в одному шинку. ╤нш╕ розмовляли палко, ще ╕нш╕ нав╕ть бились об заклад; але б╕льш╕сть було таких, що на весь св╕т Божий ╕ на все, що в ньому твориться, дивляться, колупаючи пальцем у нос╕. -Спереду, б╕ля самих прудивус╕в, що складали м╕ську гвард╕ю, стояв у в╕йськов╕й одеж╕ молодий шляхтич чи, може, т╕льки схожий на шляхтича, який надяг на себе геть усе, що мав, так що в нього вдома зосталася т╕льки подерта сорочка та стар╕ чоботи. Два ланцюжки, один поверх другого, вис╕ли в нього на ши╖ з якимсь дукачем. В╕н стояв ╕з коханкою сво╓ю Юзею ╕ все озирався, щоб хто-небудь не забруднив ╖╖ шовкового вбрання. В╕н ╖й пояснив геть усе так, що вже н╕чого не можна було додати. -- Оце, серденько Юзю, - почав в╕н, - весь цей люд, що ви тут бачите, прийшов, щоб подивитися, як каратимуть на смерть злочинц╕в. А он той, серденько, що, як ви бачите, держить сокиру й ╕нш╕ причандали, - то кат, ╕ в╕н буде ╖х карати. ╤ як почне ╖х колесувати та ╕нших тортур завдавати, то злочинець ╕ще буде живий; а як одруба╓ йому голову, то в╕н, серденько, зараз же й помре. Перше буде кричати й рухатися, ну, а як т╕льки одрубають йому голову, тод╕ вже йому не можна буде н╕ кричати, н╕ ╖сти, н╕ пити, - це через те, серденько, що в нього вже не буде б╕льше голови. -I Юзя все це слухала з ляком ╕ ц╕кав╕стю. Дахи будинк╕в були вс╕ян╕ людом. ╤з в╕конець на горищах визирали як╕сь гидк╕ пики з вусами й немовби оч╕пками на головах. На балконах п╕д наметами сид╕ло магнатство. Гарненькою ручкою панна-реготуха, сяючи, немов б╕лий сн╕г на сонц╕, держалася за поруччя. Ясновельможн╕ пани, добре вгодован╕, дивилися поважно. -Служник у б╕лому вбранн╕, з рукавами, що в╕дкидалися назад, розносив на╖дки та всяк╕ напо╖. Часто чорноока панна, жартуючи, брала сво╓ю б╕лою ручкою т╕стечка або щось ╕з садовини й кидала в народ. Юрба голодних лицар╕в п╕дставляла сво╖ шапки, ╕ який-небудь довгий шляхтич, що витикався з-пом╕ж ус╕х головою, в полинял╕м червон╕м кунтуш╕ з почорн╕лими, колись золотими шнурами, перший хапав сво╖ми довжелезними руками здобич, ц╕лував ╖╖, притуляв до серця, а тод╕ клав у рот. Сок╕л, що вис╕в у золот╕й кл╕тц╕ п╕д балконом, теж був глядачем: перехиливши наб╕к дзьоба ╕ п╕днявши лапу, в╕н пильно роздивлявся юрбу. Ось вона враз загула, ╕ зо вс╕х бок╕в почулося: -- Ведуть, ведуть! Козаки! -Вони йшли без шапок, з довгими чубами; бороди теж у них пов╕дростали. Вони йшли не боязко, не понуро, а навпаки - з якоюсь тихою горд╕стю; ╖хня одежа з коштовного сукна подерлась ╕ тел╕палася на них лахм╕ттям; вони не дивилися на люд ╕ не кланялися йому. Попереду йшов Остап. -Що в╕дчув старий Тарас, коли побачив свого Остапа? Що було тод╕ в нього на серц╕?.. В╕н дивився на сина з юрби ╕ не пропустив жодного його руху. Вони п╕д╕йшли вже до самого м╕сця кари. Остап зупинився. Йому першому належало випити цю г╕рку чару. В╕н глянув на сво╖х, п╕дняв руку вгору ╕ гучно промовив: -- Дай же, Боже, щоб ус╕, як╕ тут стоять ╓ретики, не почули, нечестивц╕, як мучиться християнин! Щоб жоден ╕з нас не промовив жодного слова! -П╕сля цього в╕н п╕д╕йшов до помосту. -- Добре, синку, добре! - тихо мовив Бульба й похилив на груди свою сиву голову. -Кат з╕рвав з Остапа старе лахм╕ття; йому ув'язали руки й ноги в навмисне зроблен╕ диби ╕... Але не будемо полохати душ╕ читачево╖ картиною пекельних мук, од яких холоне кров ╕ сторч ста╓ волосся. Вони були виплодом тод╕шн╕х диких, лихих час╕в, коли життя чолов╕ка складалося з самих лише кривавих вояцьких звитяг, ╕ в╕н затверд╕в у них душею, ╕ втратив ус╕ людян╕ почуття. Даремно дехто - таких було небагато - всупереч сво╖й доб╕ виступав проти цих жахливих тортур. Даремно король ╕ чимало лицар╕в з╕ св╕тлим розумом та чулою душею казали, що така жорстока, люта кара може т╕льки запалити до помсти козацьку нац╕ю. Але влада короля ╕ розумних думок була н╕що перед безладним свав╕ллям можновладного магнатства, яке сво╓ю незрозум╕лою необачн╕стю, браком далекоглядност╕, дитячим себелюбством ╕ н╕кчемною пихою зробило з сейму см╕ховище, а не уряд. -Остап терп╕в тортури й катування, як велетень: н╕ крику, н╕ стогону не було чутно нав╕ть тод╕, коли почали перебивати йому руки й ноги, коли страшний хряск╕т к╕сток почувся серед мертво╖ тиш╕ до найдальших глядач╕в, коли панянки одвернули сво╖ оч╕, - н╕чого нав╕ть схожого на стог╕н не вирвалося з його уст, ╕ не здригнулося його лице. Тарас стояв у юрб╕, схиливши голову ╕ водночас гордо п╕днявши сво╖ оч╕, тихо, схвально промовляв: -- Добре, синку, добре! -Але як узяли його на останн╕ смертельн╕ муки, здалося, немовби почала п╕дупадати його сила. I пов╕в в╕н навколо себе очима: Боже, все нев╕дом╕, все чуж╕ люди!! Хоч би хто-небудь ╕з р╕дних, близьких його серцев╕ був тут, при його смерт╕! В╕н не хот╕в би чути плачу та жал╕в слабосило╖ матер╕, чи несамовитого голос╕ння ж╕нки, що рве на соб╕ волосся ╕ б'╓ руками в б╕л╕ груди; хот╕в би в╕н тепер побачити з твердою волею чолов╕ка, який мудрим сво╖м словом п╕дбадьорив би його й пот╕шив перед економ. I впав в╕н на сил╕ й вигукнув у скрут╕ душевн╕й: -- Батьку! Де ти? Чи чу╓ш ти мене? -- Чую! - залунало серед мертво╖ тиш╕, ╕ весь м╕льйон народу разом здригнувся. -Частина к╕нних жовн╕р╕в кинулася пильно оглядати юрбу. -Янкель поб╕л╕в, як смерть, ╕ коли жовн╕ри трохи од'╖хали в╕д нього, в╕н з острахом озирнувся назад, щоб глянути на Тараса; але Тараса вже коло нього не було: ╕ сл╕д його немов вода змила. -XII -Знайшовся сл╕д Тарас╕в. Сто двадцять тисяч козацького в╕йська з'явилося на межах Укра╖ни. Це вже була не якась там мала частина чи заг╕н, що ходив на здобич або навздог╕н за татарами. Н╕, це повстала вся нац╕я, бо не вистачило вже терпцю в народу, - повстала, щоб помститися за наругу над правом сво╖м, за ганебне приниження звича╖в сво╖х, за зневагу предк╕всько╖ в╕ри ╕ святого обряду, за глум над церквами, за свав╕лля чужоземних пан╕в, за гн╕т, за ун╕ю, за ганебне панування жид╕вства на християнськ╕й земл╕ - за все, що накип╕ло з давн╕х-давен на душ╕ ╕ розпалювало сувору зненависть козацьку. Молодий, але м╕цний духом гетьман Остряниця став на чол╕ незчисленно╖ козацько╖ сили. Разом ╕з ним був старий бувалий товариш його й порадник Гуня. В╕с╕м полковник╕в вели дванадцятитисячн╕ полки. Два генеральн╕ осавули й генеральний бунчужний ╖хали сл╕дом за гетьманом. Генеральний хорунжий був при головн╕й в╕йськов╕й корогв╕, ╕ ще багато ╕нших корогов та стяг╕в майор╕ли вдалин╕; бунчуков╕ товариш╕ несли бунчуки. Багато було ще всяко╖ в╕йськово╖ старшини: обозних, в╕йськових товариш╕в, полкових писар╕в, а з ними п╕шого й к╕нного в╕йська; майже ст╕льки, ск╕льки було ре╓стрових козак╕в, набралося й охочекомонних та в╕льних. Зв╕дус╕ль п╕днялося козацтво: в╕д Чигирина, в╕д Переяслава, в╕д Батурина, в╕д Глухова, од пониззя Дн╕пра й од ус╕х верх╕в його та остров╕в. Безл╕ч коней та незл╕ченн╕ валки воз╕в сунули полями. -╤ пом╕ж тими козаками, пом╕ж тими вс╕мома полками най-виборн╕ший був один полк, ╕ в╕в його Тарас Бульба. Все давало йому перевагу над ╕ншими: ╕ його л╕та, ╕ бувал╕сть, ╕ вм╕ння керувати сво╖м в╕йськом, ╕ величезна ненависть до ворога. Нав╕ть самим козакам здавалась аж завеликою його нещадна лють ╕ жорсток╕сть. Т╕льки вогонь та шибеницю призначала його сива голова, ╕ слово його на в╕йськов╕й рад╕ дихало самим т╕льки знищенням. -Не варто описувати н╕ вс╕х бо╖в, де показали себе козаки, н╕ всього, що трапилося п╕д час т╕╓╖ в╕йни: все те записано на стор╕нках л╕топису. В╕домо, яка бува╓ в╕йна в наш╕й земл╕, коли вона п╕д╕йма╓ться за святу в╕ру: нема дужчо╖ сили, як в╕ра. Гр╕зна вона ╕ нездоланна, як нерукотворна скеля серед бурхливого, в╕чно м╕нливого моря. З само╖ середини морського дна зд╕йма╓ вона до неба непробивн╕ сво╖ ст╕ни, вся збудована з суц╕льного каменю. Зв╕дус╕ль ╖╖ видко, ╕ дивиться вона просто у в╕ч╕ хвилям, що котяться повз не╖. 1 горе кораблев╕, що ненароком наскочить на не╖! На тр╕ски розл╕та╓ться його недолуга снасть, тоне й трощиться на гамуз усе, що ╓ на ньому, й пов╕тря здрига╓ться в╕д жал╕бного крику тих, що йдуть на дно. -На л╕тописних стор╕нках посписувано докладно, як ут╕кали польськ╕ загони з визволених м╕ст, як поперев╕шувано немилосердних жид╕в-орендар╕в; який недолугий був коронний гетьман Микола Потоцький з╕ сво╓ю незчисленною арм╕╓ю супроти ц╕╓╖ незборимо╖ сили; як, розбитий, гнаний, перетопив в╕н у невелик╕й р╕чц╕ найкращу частину в╕йська свого, як облягли його в невеличк╕м м╕стечку Попонн╕м гр╕зн╕ козацьк╕ полки ╕ як у велик╕й скрут╕ польський гетьман заприсягнувся, що король ╕ уряд вволять волю козак╕в ╕ повернуть ╖м ус╕ колишн╕ права й прив╕ле╖. Але не так╕ були козаки, щоб п╕ддатися на те: знали вони вже, що таке польська присяга. ╤ Потоцький не гарцював би вже на сво╓му шеститисячному аргамаков╕, чаруючи оч╕ вельможних панночок ╕ викликаючи заздр╕сть шляхетних пан╕в, не величався б на сеймах, влаштовуючи розк╕шн╕ бенкети сенаторам, якби не врятувало його православне духовенство, що було в м╕стечку. Коли вийшли назустр╕ч ус╕ попи в ясно-золотих ризах, з образами й хрестами, а попереду сам архи╓рей з хрестом у руц╕ ╕ в пастирськ╕й митр╕, вс╕ козаки поставали навкол╕шки й поскидали шапки. Н╕ на кого б вони на той час не зважили, нав╕ть на самого короля; але стати проти сво╓╖ церкви християнсько╖ не посм╕ли й зважили на дух╕вництво. Згодився гетьман разом ╕з полковниками в╕дпустити Потоцького, взявши з нього святу присягу дати волю вс╕м християнським церквам, забути давню ворожнечу й н╕яко╖ кривди козацькому в╕йську не чинити. -Один т╕льки полковник не згодився на такий мир. Той полковник був Тарас. Вирвав в╕н пасмо волосся з╕ сво╓╖ голови й гукнув: -- Гей, гетьмане й полковники! Не роб╕ть тако╖ бабсько╖ угоди! Не в╕рте ляхам: продадуть, псяюхи! -Коли ж в╕йськовий писар прин╕с писан╕ умови й гетьман п╕дписався п╕д ними власною рукою, Тарас зняв ╕з себе щирий булат, догору турецьку шаблю з найкращо╖ криц╕, переломив ╖╖ надво╓, як тр╕ску, ╕, кинувши вр╕зноб╕ч далеко в╕д себе обидва к╕нц╕, промовив: -- Прощайте ж! Як двом к╕нцям ц╕╓╖ шабл╕ не з'╓днатися в одно й не скластися в ц╕лу шаблю, так ╕ нам, панове товариство, не бачитися б╕льше на цьому св╕т╕. Т╕льки не забудьте мого прощального слова (тут голос його ще погучн╕шав, п╕днявся вище, набрав надзвичайно╖ сили - ╕ збентежилися вс╕ од його пророчих сл╕в): перед смертною годиною сво╓ю ви згада╓те мене! Дума╓те - купили спок╕й ╕ згоду; дума╓те - панувати вам? Не те у вас буде панування: здеруть ╕з тво╓╖ голови, гетьмане, шкуру, наб'ють ╖╖ гречаною половою й показуватимуть по вс╕х ярмарках! I ви, панове, сво╖х гол╕в не вряту╓те! Згинете в гнилих льохах, замурован╕ в кам'ян╕ мури, коли вас ран╕ш, як баран╕в, не зварять у казанах живими! -- А ви, хлопц╕? - звернувся в╕н до сво╖х козак╕в. - Хто з вас хоче вмерти сво╓ю смертю, не по-баб'ячому в зап╕чку або на лежанц╕, не п'яним п╕д тином б╕ля шинку, як те стерво, а чесною козацькою смертю, ус╕м на одн╕й постел╕, як молодий з молодою? Чи, може, хочете вернутися додому та поробитися недов╕рками, та возити на сво╖й спин╕ польських ксьондз╕в? -- За тобою, пане полковнику! За тобою! - загукали вс╕, що були в Тарасов╕м полку, ╕ до них перейшло чимало й ╕нших. -- А коли за мною, то за мною ж! - промовив Тарас, насунув глибше соб╕ шапку на голову, гр╕зно глянув на вс╕х, що зосталися, п╕дправився на кон╕ сво╖м ╕ гукнув: -- Не дор╕кайте н╕хто нам образливим словом! Ану, гайда, хлопц╕, в гост╕ до католик╕в! -По ц╕й мов╕ вдарив в╕н по конев╕, й рушив за ним таб╕р у сотню воз╕в, а за ним багато к╕нних ╕ п╕ших козак╕в, ╕, обернувшись, сварився поглядом на вс╕х, що позоставались, ╕ гн╕вний був погляд його. Н╕хто не зважився ╖х зупинити. На очах у всього в╕йська покидав ╖х полк, ╕ довго ще обертався Тарас, ╕ все сварився. -Смутн╕ стояли гетьман ╕ полковники, замислились ус╕ й мовчали довго, немов пригн╕чен╕ якимсь важким передчуттям. Не дурно пророкував Тарас: так воно все й сталось, як в╕н казав. Незабаром п╕сля зрадливого вчинку п╕д Кановом гетьманська голова вже стрим╕ла на пал╕ разом ╕з багатьма найкращими його в╕йськовими товаришами. -А що ж Тарас? А Тарас тим часом гуляв по вс╕й Польщ╕ з╕ сво╖м полком, спалив в╕с╕мнадцять м╕стечок, б╕льш як сорок костьол╕в ╕ вже доходив до Кракова. Силу перебив в╕н усяко╖ шляхти, пограбував найбагатш╕ й найкращ╕ замки; порозпечатували ╕ порозливали козаки стор╕чн╕ меди й вина, свято бережен╕ в панських льохах; порубали й попалили коштовн╕ сукна, одежу й начиння, що було по коморах. -- Н╕чого не жал╕йте! - т╕льки й примовляв Тарас. Не зважали й на чорнобривих панянок, б╕логрудих, яснооких д╕вчат: й коло самих в╕втар╕в не могли врятуватися вони... -- Це вам, враж╕ ляхи, поминки по Остапов╕! - примовляв Тарас. -╤ так╕ поминки по Остапов╕ справляв в╕н у кожн╕м сел╕, аж поки польський уряд не побачив, що вчинки Тарасов╕ були щось б╕льше, н╕ж звичайне розбишацтво, ╕ тому ж таки Потоцькому доручено було з п'ятьма полками неодм╕нно вп╕ймати Тараса. -Ш╕сть дн╕в т╕кали козаки пут╕вцями в╕д лях╕в; ледве витримували кон╕ небувалу гонитву й рятували козак╕в. Але Потоцький цього разу впорався добре з дорученням. В╕н, не спочиваючи, гнався за ними й догнав ╖х коло Дн╕стра, де Бульба зупинився на в╕дпочинок, розташувавшись у зруйнован╕й фортец╕. -Над самою кручею Дн╕стровою стояла вона з╕ сво╖м об╕рваним валом та розваленими мурами. П╕ском та битою цеглою зас╕яний був верх круч╕, що кожно╖ хвилини м╕г з╕рватися ╕ полет╕ти вниз. Отут ╕з двох бок╕в, прилеглих до поля, ╕ обступив його коронний гетьман Потоцький. Чотири дн╕ бились ╕ оборонялися козаки, в╕дбиваючись цеглою й кам╕нням. Але не вистачило н╕ запасу, н╕ сили, ╕ поклав Тарас пробиватися кр╕зь ворож╕ лави. ╤ вже пробилися були козаки, ╕, може, ще раз в╕рно послужили б ╖м прудконог╕ ╖хн╕ кон╕, коли це раптом на б╕гу зупинився Тарас ╕ гукнув: -- Ст╕йте! Випала люлька з тютюном; не хочу, щоб ╕ люлька моя д╕сталася вражим ляхам! -I нахилився старий отаман, ╕ почав шукати в трав╕ люльку з тютюном - свою в╕рну подругу на мор╕ й на земл╕, в походах ╕ дома. А тим часом налет╕ла ватага лях╕в ╕ вхопила його п╕д могутн╕ плеч╕. Струснув в╕н ус╕м сво╖м дужим т╕лом, але не посипалися вже, як колись, на землю, мов груш╕, гайдуки, що держали його. -- Ох, стар╕сть, стар╕сть! - промовив в╕н, ╕ заплакав старий кремезний козак. Та не стар╕сть була тому винна: сила подолала силу. Мало не тридцять гайдук╕в учепилося йому за руки й за ноги. -- П╕ймалася б╕сова ворона! - кричали ляхи. - Тепер треба т╕льки вигадати, яку б йому, собац╕, найкращу честь в╕ддати. -I присудили, з гетьманського дозволу, спалити живцем перед ус╕м в╕йськом. -Недалеко стояло голе дерево, що гр╕м розбив йому верх╕в'я. -Припнули Тараса зал╕зними ланцюгами до стовбура, цвяхом прибили йому руки ╕, п╕днявши його вище, щоб зв╕дус╕ль видко було козака, почали розкладати п╕д деревом вогонь. Але не на вогонь дивився Тарас, не про вогонь в╕н думав, на якому мали його спалити; дивився в╕н, б╕долаха, в той б╕к, де в╕дстр╕лювалися козаки: йому згори було видно все, як на долон╕. -- Займайте, хлопц╕, займайте швидше, - гукав в╕н, - гору, що за л╕сом: туди не п╕дступлять вони! Але в╕тер не дон╕с його сл╕в. -- Ой, пропадуть, пропадуть н╕ за понюх табаки! - промовив в╕н г╕рко ╕ глянув униз, де блищав Дн╕стер. Рад╕стю засяяли йому оч╕. В╕н побачив чотири човни, що кормою виглядали з-за кущ╕в, ╕, з╕бравшись на сил╕, гукнув на вс╕ груди: -- До берега, хлопц╕! До берега! Спускайтеся поп╕д гору стежкою, що йде л╕воруч. Коло берега стоять човни, - вс╕ забирайте, щоб не було погон╕! -Цього разу в╕тер дмухнув ╕з другого боку, ╕ все почули козаки. -Але за цю раду д╕став в╕н обухом по голов╕, ╕ все перевернулося йому в очах. -Пустили козаки коней щодуху узб╕чною стежкою, а вже ляхи за плечима. Бачать козаки - крутиться й гадючиться стежка й багато вб╕к да╓ вигин╕в. -- Гей, панове товариство! Пан чи пропав! - сказали вони вс╕ разом, на мить зупинилися, п╕дняли нагайки, свиснули - ╕ татарськ╕ кон╕ ╖хн╕, в╕д╕рвавшись в╕д земл╕ ╕ розпростершись у пов╕тр╕, як зм╕╖, перелет╕ли через провалля й шубовсьнули просто в Дн╕стер. Дво╓ т╕льки не досягли до р╕ки, грянули з високост╕ на кам╕ння ╕ пропали там нав╕ки з к╕ньми, не встигнувши нав╕ть голос подати. А козаки вже пливли з к╕ньми р╕чкою й одв'язували човни. Зупинилися ляхи над проваллям, дивуючися нечуван╕й козацьк╕й см╕ливост╕, ╕ думали: скакати ╖м чи н╕. Один молодий полковник, живо╖, гарячо╖ кров╕, р╕дний брат красун╕-польки, що причарувала б╕долашного Андр╕я, не роздумуючи, кинувся згарячу за козаками. Перевернувся в╕н трич╕ в пов╕тр╕ з конем сво╖м ╕ гримнувся просто на гостр╕ скел╕. На шмаття подерло його гостре кам╕ння, ╕ пропав в╕н на дн╕ провалля, мозком ╕ кров'ю оббризкавши кущ╕, що росли по нер╕вних ст╕нах пр╕рви. -Коли отямився Тарас Бульба п╕сля обуха й глянув на Дн╕стер, козаки вже були на човнах ╕ гребли веслами; кул╕ сипалися на них зверху, але не досягали. ╤ засв╕тилися рад╕стю оч╕ у старого отамана. -- Прощайте, товариство! - гукав в╕н ╖м згори. - Згадуйте мене ╕ на ту весну знову сюди прибувайте та гарненько погуляйте!.. А що, взяли, чортов╕ ляхи? Дума╓те, ╓ що-небудь на св╕т╕, чого б злякався козак!.. -А вже вогонь п╕днявся вгору ╕ лизав його ноги, об╕ймаючи потроху все дерево... Та х╕ба знайдуться у св╕т╕ так╕ вогн╕ й муки, така сила, що перемогла б козацьку силу?.. -Не мала р╕чка Дн╕стер, а як пожене в╕тер з моря, то хвиля сяга╓ до самого м╕сяця! Козаки хутко пливли вузенькими двостеренними човнами, гребли в лад веслами, обережно минали зелен╕ острови, полохаючи птаство, ╕ розмовляли про свого отамана. -  -1835, 1842 - - - - -Гоголь - ╫о╜оль - -Маланюк ╢вген Филимонович - - -╤ -Вимовляючи пр╕звище Гоголя як "╫о╜оль", б╕льш╕сть не в╕дчува╓ н╕чого дивного чи неприродного. От такий соб╕ знаменитий рос╕йський письменник, "батько реал╕зму" в т╕й "велик╕й л╕тератур╕", хай нав╕ть "малорос╕йського походження", але, мимо пр╕звища, незаперечний "рос╕янин", той, що в ╕стор╕ях рос╕йсько╖ л╕тератури сто╖ть тут же поб╕ч Пушк╕на. Французи, напевно, уважають Гоголя за вт╕лення славнозв╕сно╖ ame slave (вони стосували цей синон╕м "рос╕йськост╕" нав╕ть до афериста Стависького!), хоч саме в Париж╕ р. 1932 вийшла ц╕нна французька книжка Шлецера (рос╕янина) п╕д наголовком "Gogol", що тракту╓ цю тему зовс╕м не традиц╕йно. Що ж до н╕мецько╖ л╕тератури, то доп╕ру в останн╕х рокках поруч Гоголя зачали ставити ╕м'я Е.Т.А. Гофмана, що належало б розц╕нювати як немалий крок вперед. -Треба лояльно ствердити, що в справ╕ висв╕тлення складно╖ ╕ при т╕м дуже ускладнено╖ постат╕ великого письменника та розв╕яння щ╕льно оточуючо╖ його ореол╕ "гармон╕йност╕" та "суц╕льност╕", - найб╕льш спричинилися рос╕яни ж (В. Розанов, В. ╫╕пп╕ус, Д. Мережковський, А. Б╓лий ╕ ╕нш╕), хоч це й дуже м╕н╕мально вплинуло на рос╕йський загал, який, в простот╕ душевн╕й, й дос╕ кламу╓ про "найб╕льшого письменника рос╕йського", "найген╕альн╕шого з рос╕ян" ╕ т. п. -Досить сумно, майже безнад╕йно представля╓ справа Гоголя у поляк╕в, хоч, здавалося б... Таж предок Гоголя - Остап Гоголь, "ноб╕л╕тований" запорозький старшина, "не раз в╕дзначений у в╕йн╕ короля Яна III з турками", полковник ре╓стровий, по революц╕╖ 1648 р. полковник брацлавський новоповстало╖ держави, - це ж стор╕нка також польсько╖ ╕стор╕╖... Якщо правдивою ╓ г╕потеза, що одним з ╕мпульс╕в до написання "Trylogji" була в С╓нк╓вича реакц╕я на "Тараса Бульбу", то, судячи з╕ стилю "Трилог╕╖" та ╖╖ ╕стор╕ософ╕чно╖ спрямованост╕, можна думати, що в т╕м випадку Гоголь був для С╓нк╓вича герольдом "всерос╕йського ╕мпер╕ал╕зму", отже, справд╕, не Гоголем, а "╫о╜ол╓м". Не менш характеристичною була реценз╕я критика А. ╫жимали-С╓дко на першу (по ╤ в╕йн╕) виставу у Варшав╕ Гоголевого "Рев╕зора": звернувши увагу на подв╕йне пр╕звище Гоголя - Я н о в с ь к и й, рецензент перехилив палицю в другий б╕к ╕ (м. ╕н. анал╕зуючи Хл╓ста) зробив з Гоголя еманац╕ю polskosci... на Полтавщин╕... -В польськ╕й л╕тературн╕й оп╕н╕╖ Гоголь залиша╓ться дос╕ "нормальним" рос╕йським письменником, нав╕ть велико╖ м╕ри, але - саме через свою "рос╕йськ╕сть" - чужим ╕ ворожим. ╤ ц╕╓╖ дивно╖ ситуац╕╖ не зм╕нили так╕ факти, як паризьк╕ зустр╕ч╕ й розмови Гоголя з М╕цкевичем, приязнь з Богданом Зал╓ським ╕ нав╕ть обставина, що Гоголь був в╕д р. 1836 фактичним ем╕грантом. -Та не набагато л╕пше, як це не дивно, вигляда╓ ситуац╕я Гоголя серед земляк╕в. -Вихована на "народництв╕" ╕ на соц╕альних аберац╕ях в╕д 40-х до 80-х рок╕в минулого стол╕ття, перебуваючи в фатальних умовинах петербурзько╖ ╕мпер╕╖, в пост╕йних ваганнях м╕ж "областництвом" та "всерос╕йськ╕стю", - ╕нтел╕генц╕я укра╖нська, ан╕ сучасна Гоголев╕, ан╕ п╕зн╕ша - не спромоглася витворити критер╕╖в для оц╕нки т╕╓╖ незвичайно╖ постат╕. Сво╓р╕дний дуал╕зм в поглядах на укра╖нську проблему, що допровадив аж до теор╕╖ Костомарова псевдоорган╕чного симб╕озу "двох руських народностей", н╕би гармон╕йно себе доповнюючих в постат╕ якогось двонац╕онального чи понаднац╕онального синтезу, врешт╕ - догмат федерал╕зму, проголошуваний впливовим Драгомановим, - все це привело до того, що проблема Гоголя була раз назавше розв'язана в прост╕й ╕ тому приваблив╕й формул╕ С. ╢фремова: д в ╕ д у ш ╕ ("М╕ж двома душами" - студ╕я, р. 1909). ╤ хоч та теор╕я "двох душ", без точного окреслення, що то ╓, в дан╕м випадку, душа "рос╕йська" ("московська"?), спроваджу╓ питання до ялово╖ соф╕стики ╕ н╕чого, властиво, не з'ясову╓, теор╕я ╢фремова була загальносирийнята ╕ на т╕м справа зупинилася довший час. -Вимовний виняток становили лише Т. Шевченко (послан╕╓ "Гоголю") та П. Кул╕ш - редактор Гоголевого листування. -II -Спроба п╕д╕йти до Гоголя ╕ншим, б╕льш природним шляхом - викличе усм╕шку не лише серед чужинц╕в, що зрозум╕ють як на╖вне намагання "нац╕онал╕зувати" великого письменника чужо╖ л╕тератури. Скептичний земляк або здиву╓ться, або недов╕рливо похита╓ головою. Земляк оптим╕стичний якщо й зац╕кавиться, то ц╕кав╕сть та буде поверхова, "шов╕н╕стична". -Одразу тому треба попередити: не про це тут ходить. Ходить про в╕дслонення ╕ ствердження тих складник╕в ╕ первн╕в особистост╕ й творчост╕ Гоголя, як╕ дос╕ ще залишаються п╕д оболонкою, що покрива╓ "канон╕чний" образ письменника. То не буде в╕дбронзовування в дещо стерт╕м значенн╕ цього модного слова, лише спробою в ╕ д р е с т а в р у в а н н я справжнього образу. А що образ той ╓ ╕ був нац╕ональний - на те ради нема╓. Все ╕нше-бо було ╕ ╓ або аберац╕╓ю, або гримом, або зовн╕шн╕ми декорац╕ями. Що б╕льше, т╕льки справжн╕й, отже нац╕ональний, образ Гоголя в╕дкри╓ нам т. зв. та╓мницю Гоголя, похмурий траг╕зм його життя й творчост╕, описаний в досить багат╕й л╕тератур╕ про нього, але не вияснений в сво╖й ╕стот╕. -То не укра╖нець, лише рос╕янин ╤. Мандельштам ще р. 1902 (на той час професор ун╕верситету в Гельс╕нках) перший видав кап╕тальну монограф╕ю про стиль Гоголя, в як╕й дов╕в, що "мовою душ╕" письменника - була мова укра╖нська, що не т╕льки словництво, лексика й семантика, але й синтакса-складня цього письменника були укра╖нськ╕ ╕ що писав в╕н, сказати б, "перекладаючи"... А ск╕льки ж то раз╕в чита╓мо в листах Гоголя, що в╕н "не почува╓ себе м╕цним в мов╕ рос╕йськ╕й"! -Р╕ч ясна, що трудно говорити на цю тему з тим, хто не в╕дчува╓ духу рос╕йсько╖ мови, не зна╓ ╕стор╕╖, не чув справжньо╖ рос╕йсько╖ мови в ╖╖ московськ╕й гов╕рц╕. Нац╕ональних шк╕л в Рос╕╖ не було. Матер╕ал мовно-л╕тературний, одержаний колись Москвою з Ки╓ва ╕ перетворений п╕зн╕ш Ломоносовим (до реч╕ - бувшим студентом Ки╓во-Могилянсько╖ Академ╕╖), Держав╕ним ╕ Пушк╕ним на л╕тературну мови петербурзько╖ ╕мпер╕╖, - через ун╕ф╕ковану школу знов повертався до ╕мперських пров╕нц╕й, але вже позбавлений нац╕онального духу, вже як мова абстрактно-╕мперська, "всерос╕йська", на м╕сцях "доповнювана" ╕ оформлювана етнограф╕чно-мовним матер╕алом. Т╕льки завдяки цьому мова Гоголя могла видаватися "рос╕йською", хай нав╕ть до певно╖ м╕ри екзотичною, або "збагачуючою рос╕йську мову" (як каже Мандельштам), ц. т. мову Москви й Петербурга. А з огляду на пор╕вняну б╕дн╕сть тод╕шньо╖ рос╕йсько╖ л╕тературно╖ мови (засм╕чен╕сть н╕мецькими й французькими варваризмами), а також незнану у народ╕в зах╕дно╖ (мовно-латинсько╖) культури "еластичн╕сть" рос╕йсько╖ граматики, - той процес м╕г видаватися пл╕дним в культурн╕м сенс╕ й корисним п╕д оглядом пол╕тичним (мовна ун╕ф╕кац╕я ╕мпер╕╖). -Не варто тут наводити сво╓р╕дних приклад╕в "рос╕йсько╖ мови" Гоголя з тексту його твор╕в: забагато то забрало б м╕сця. Але, хто зна╓ л╕тературну рос╕йську мову ╖╖ класичного пер╕оду, той легко сам ╖х знайде при уважн╕ш╕м читанн╕. Якщо л╕тературознавець доп╕ру на основ╕ майже м╕кроскоп╕чних досл╕д╕в може знайти мовно-стил╕стичн╕ невластивост╕ в англ╕йськ╕й мов╕ ╕рландця Б. Шоу або у французьк╕й мов╕ фламандця ╢. Верхарна, вже не кажучи про стил╕стичну "слов'янськ╕сть" мови Дж. Конрада, то в текстах Гоголя нав╕ть неозбро╓ним оком звичайного читача можна легко побачити вже не мовн╕ хиби, але разюч╕ укра╖н╕зми, нерос╕йську складню, часом ц╕л╕ "незрусиф╕кован╕" ук╖нськ╕ речення. ╤ - навпаки - досить лише прочитати Тараса Бульбу у давно "в╕дреставрован╕м" текст╕ М. Садовського, щоб уявити соб╕ спос╕б д╕йсного мислення Гоголя-письменника. -А, проте, мимо орган╕чного зв'язку пом╕ж процесом мислення в л╕тературн╕й творчост╕ та нац╕ональною п╕дсв╕дом╕стю й та╓мничою глибиною раси, - ╕стор╕╖ л╕тератур показують нам ц╕лий ряд письменник╕в-"самоперекладчик╕в", як╕, б╕льш-менш щасливо для сво╓╖ творчост╕, спромагалися уживати ╕ншо╖ мови, ╕ то не лише в проз╕, але й - що значно трудн╕ше й небезпечн╕ше - в поез╕╖ в╕ршован╕й. Яскравий приклад - Р. М. Р╕льке (до реч╕, п╕вслов'янин, бо син чешки), який майже з однаковою натуральн╕стю писав в╕рш╕ н╕мецьк╕ й французьк╕, щоправда, довший час перебувавши в Париж╕ як особистий секретар р╕зьбаря Родена. По-французьки написав був свою "Саломею" Оскар Вайлд. Виспянський ╕ Пшибишевський починали свою л╕тературну д╕яльн╕сть н╕мецькою мовою, як, до реч╕, й Ольга Кобилянська. Врешт╕, мадярський Шевченко - Петеф╕ був словаком П'етровичем, який по-словацьки, либонь, н╕чого й не написав. -Таких ╕мен можна навести немало. -Але ╓ щось, що яскраво в╕др╕зня╓ в╕д них Гоголя ╕ не лише не да╓ п╕дстав зарахувати його до вищенаведених "щасливц╕в", але й робить з нього найтраг╕чн╕шу постать письменника того роду. Мова - бо ╓ фонетико-граф╕чним в╕дбиттям глибоко прихованих ╕ складних псих╕чних процес╕в, безпосередньо зв'язаних з культурою й нац╕ональн╕стю. ╤ ота, власне, орган╕чна й псих╕чна "д╕йсна д╕йсн╕сть" письменника, яка, в остаточн╕м розрахунку, виявиться завжди расово-нац╕ональною, вона-то й проявиться ╕ промовить кр╕зь вс╕ язиково-граф╕чн╕ зовн╕шн╕ оболонки. -III -У "Старосв╕тських д╕дичах" Гоголя - не в фабул╕ й описах т╕╓╖ новели, а, скорше, в ╖╖ "кл╕мат╕", в т╕м св╕т╕, хоч ╕дил╕чн╕м, але й приземн╕м, т╕сн╕м ╕, либонь, задушлив╕м, - розкрива╓ться нам нац╕ональна атмосфера Укра╖ни початку XIX ст. -З╕пхнут╕ до стану нап╕втваринного, занурен╕ в туп╕м безладд╕, вже поза межами ╕стор╕╖, десь пом╕ж кухнею й спальнею - дотл╕вають останн╕ рештки козацько╖ й гетьмансько╖ ел╕ти. На могутн╕м тл╕ буйного сонячного кра╓виду, серед ру╖н бурхливо╖ минувшини западають у смертельний сон хутори й ма╓тки здеморал╕зовано╖ петербурзьким урядом колишньо╖ укра╖нсько╖ аристократ╕╖, нин╕ - "дворянства всерос╕йського". Нерухома, майже цвинтарна тиша заляга╓ над Укра╖ною. Час в╕д часу тишу ту порушують х╕ба лише звуки бально╖ музики та ще п'яний гом╕н бенкетник╕в, що ╖х духове життя звузилося до ╖дження та пиття ("мочеморди"). Щоправда, на тих бенкетах п'яне натхнення й п'яна в╕двага п╕дносять часом чарку "за Укра╖нську Республ╕ку" (на бенткет╕ в ма╓тку Закревських р. 1848), але т╕ пияцьк╕ вигуки ще яскрав╕ш п╕дкреслюють могильну тишу догасаючо╖, вже от-от умерло╖ ╕стор╕╖... -Така ситуац╕я - нагор╕, серед тих небагатьох, що ╖х Катерина Друга обдарувала "вольностями дворянськими". А внизу - придушене нап╕вмертвим т╕лищем шляхти, остаточно закуте т╕╓ю ж Катериною в кайдани кр╕пацтва - багатом╕льйонне селянство. Про його нац╕ональн╕сть сп╕вають йому кобзар╕ - живе, хоч незряче сумл╕ння нац╕╖, символ притьмарено╖, але все ще живо╖ ╕сторично╖ п а м ' я т ╕. В лон╕ того закутого селянства, що на нього переклала ╕стор╕я нац╕ональне завдання ц╕лого народу, в╕дбуваються пов╕льн╕, але глибок╕ процеси: там дозр╕ва╓ вулкан╕чне з'явлення Шевченка. -У таких ото умовинах нац╕онально вигасаюча ╕ вже до жадного нац╕онального в╕друху не здатна - шляхетська верства Укра╖ни вида╓ з себе людину з ознаками ген╕альност╕, обдаровану скарбом-талантом дивно╖, ╕сторично с п ╕ з н ╕ л о ╖ творчо╖ енерг╕╖. -Син зубож╕лого д╕дича ╕ нав╕ть автора побутових комед╕й школи Котляревського, Гоголь ту мертву тишу, те мертве життя ╕ той пров╕нц╕альний безрух ╕стор╕╖ - побачив ╕ в╕дчув. ╤ те в╕дчуття позначило й визначило ╕ життя його, ╕ творч╕сть - аж до "Мертвих душ" включно, де в╕н з такою нещадною гостротою рису╓ галерею, власне, сучасно╖ йому укра╖нсько╖ "ел╕ти". -Л╕тература? Л╕тературне життя на Укра╖н╕? Вони були так╕, якою була пол╕тична д╕йсн╕сть, отже, ╕снували для "домашньо╖ потреби", як це п╕зн╕ш окреслить Костомаров. Живий ╕ талановитий полтавський "служащ╕й дворянин" - ╤ван Котляревський, пом╕ж еп╕грамами на знайомих ╕ одами до зверхник╕в, з немалим розмахом ╕ справжн╕м талантом "перелиц╕ював" Вер╜╕л╕╓ву "Ене╖ду". Гроно ╕нтелектуал╕ст╕в, скупчене б╕ля новозаснованого Харк╕вського ун╕верситету, писало балади й байки та насл╕дувало народн╕ п╕сн╕, починаючи збирати ╕ видавати етнограф╕чн╕ матер╕али. Нечисленн╕ земляки розчитувалися в патр╕отичн╕й "Истор╕и русовъ" псевдо-Кониського ╕ тяжко з╕тхали, як з╕тхають за чимсь, що минуло без вороття, за чимсь, що вмерло. -Батько Гоголя - Василь - то чи не найб╕льш характеристична постать для тод╕шньо╖ л╕тературно╖ ситуац╕╖ на Укра╖н╕: "добре уроджений", але п╕дупалий д╕дич, талановитий еп╕гон автора несмертельно╖ (безсмертно╖) "Наталки" - в╕н постача╓ репертуар для ма╓ткового театру свого високого родича ╕ протектора - Трощинського, магната ╕ петербурзького м╕н╕стра "на поко╖"... -Пом╕ж л╕вобережними "мочемордами" та правобережними "бала╜улами" точилося ц╕ле духове життя тод╕шньо╖ нац╕онально╖ ел╕ти кра╖ни. Пом╕ж еп╕гонами Котляревського - з одного боку, ╕ Тимком Падурою, з другого, - м╕стилися л╕тературн╕ прояви ╕ зац╕кавлення т╕╓╖ сусп╕льно╖ верстви. -Що ж мав з собою почати талановитий, повний творчих бажань, а прит╕м дуже амб╕тний, спраглий слави ╕ далеких обр╕╖в молодик, який вже на шк╕льн╕й лавц╕ мр╕яв про широку арену д╕яльност╕? Отже, створю╓ соб╕ уявою спокусливо-чар╕вну "легенду Петербур╜а" ╕, по зак╕нченн╕ Безбородьк╕вського л╕цею в Н╕жин╕ (р. 1828), ╖де до вимр╕яно╖ столиц╕, просто "чорту в зуби". Помимо свого закохання в петербурзьк╕й легенд╕, молодик Гоголь все ж в╕дчував п╕дсв╕домий страх перед П╕вн╕ччю, перед "московщиною". ╤ щоб ту "московщину" оминути ╕ не бачити м╕ста Москви, в╕н ╖де до Петербур╜а т. зв. б╕лоруським трактом - через Могил╕в. Бо не Московщина, але самий-но Петербур╜ - то ╕деал, то кв╕нтесенц╕я вс╕х чудес ╕ марень, бо то не Рос╕я ╕ вже напевно не "московщина". В результат╕, розум╕╓ться, - жахливе розчарування, ╕ то вже на сам╕м початку. Петербурзька зима, така непод╕бна до полтавсько╖. Знайомство з Пушк╕ним, таке омр╕яне, - не вда╓ться. Перший друкований ("накладом автора") тв╕р - ╕дил╕чна поема в╕ршем "Ганц Кюхель╜артен" - зустр╕ча╓ отруйн╕ кпини критики... ╤ тут наступа╓ ц╕лком конрад╕вський момент в б╕ограф╕╖ Гоголя: в╕н с╕да╓ на корабель ╕ в╕дплива╓ (липень 1829 р.) нев╕домо куди... в св╕т... -Та тут же й виника╓ яскрава р╕зниця пом╕ж синами двох сус╕дн╕х народ╕в, синами, що не знаходили соб╕ м╕сця на Батьк╕вщинах. Конрад-Коженьовський, син чинного повстанця, згодом засланця, мав св╕жий спогад збройно╖ боротьби, стратив на рос╕йськ╕м засланн╕ мат╕р - отже н е н а в и д ╕ в Рос╕ю, ╕ то так, що цю ненависть заховав (збер╕г), бувши вже заслуженим громадянином Британсько╖ ╕мпер╕╖ ╕ визначним англ╕йським письменником, - аж до смерт╕. В Гогол╕ ж жила "малорос╕йська ╕дил╕я", м╕ф Рос╕╖-царства, понаднац╕онально╖ ╕мпер╕╖ необмежених обр╕╖в ╕ необмежених можливостей... Що за прост╕р для вимр╕яних ним велетенських чин╕в ╕ подвиг╕в, хоч ближче й неокреслених ╕ досить ╕млистих для самого мр╕йника! -Корабель, що ним плив Гоголь, сп╕ткала в Н╕мецьк╕м мор╕ буря. ╤ це переживання, видно, притупило гостроту петербурзьких розчарувань, бо вже 22 вересня Гоголь з Любека поверта╓ться до страшного м╕ста Петра ╤ ╕ пот╕м вже н╕коли про свою морську подорож не згаду╓, як ╕ про те, щ'о ту втечу-подорож спричинило. Твердий шлях "кап╕тана" Коженьовського, що допровадив його до св╕тово╖ слави письменника св╕тово╖ ╕мпер╕╖. - не був суджений слабовольному ╕ анем╕чному нащадков╕ "славних прад╕д╕в". Отрута Петербур╜а, м╕ста туман╕в ╕ примар, м╕ста п╕дступно╖ "╕м╕тац╕╖ ╢вропи" - вже зробила свос. Втеча була в╕друхом скорше ф╕з╕олог╕чним, н╕ж псих╕чним, а не моральною реакц╕╓ю сина Петербур╜ом поневолено╖ Батьк╕вщини. Тортурований духовою пусткою ╕ пекучим сумом за р╕дним кра╓м, Гоголь ще вперто намага╓ться знайти в столиц╕ точку опертя. Ще шука╓ в н╕й ╕деально╖ "Рос╕╖", як природного продовження "Рус╕╖", ╕, чим б╕льш не знаходить, тим пекуч╕ш згаду╓ Укра╖ну. Так зроджуються "Вечори на хутор╕ б╕ля Диканьки" й ╕нш╕ "укра╖нськ╕" реч╕, як наркоз для самого себе ╕ як екзотичний в╕дскок для л╕тературно╖ кар'╓ри - одночасно... Ш ╕ с т ь л╕т тривали т╕ пошукування ╕ намагання. Ш╕сть л╕т, впродовж яких в╕н зазнав р╕зних профес╕й: в╕д невдалого урядовця в досить непри╓мн╕м (фактично - пол╕ц╕йн╕м) департамент╕ аж до невдалого професора ун╕верситету. Приходить ╕ знайомство з Пушк╕ним, ╕ з майбутн╕м доброд╕╓м Шевченка - В. Жуковським, ╕ з так званим вищим св╕том. Нарешт╕, з'явля╓ться давгооч╕кувана слава - слава автора "Рев╕зора", справжня, "всерос╕йська"... Здавало-б - мету осягнено. Але якою ж ц╕ною! -╤ от 6 червня р. 1836 Гоголь, затру╓ний, розбитий, зламаний ╕ як би нап╕вживий духово, шукаючи вже не уявно╖ "Рос╕╖" ╕ не реально╖ "Малорос╕╖", а "б а т ь к ╕ в щ и н и д у ш ╕ ", опиня╓ться за кордоном. -"Я народився тут, - пише В. Жуковському з Риму, - Рос╕я, Петербур╜, сн╕г, падлюки, департамент, професура, театр - все то мен╕ лише снилося". -IV -Повелося думати, що Гоголь н╕бито безвладно котився похилою площею в╕дступництва до морально╖ (нац╕онально╖), а, к╕нець к╕нц╕в, ╕ ф╕зично╖ смерт╕. -Це не зовс╕м в╕дпов╕да╓ д╕йсност╕. -"Легенда Петербур╜а" мала для тод╕шнього укра╖нця певн╕ точки опертя. Культуртрегерський шлях на Московщину-Рос╕ю мав за собою к╕лькав╕кову традиц╕ю, поглиблену за Петра ╤, Прокоповича, згодом Розумовських, Безбородьк╕в... Не затримуючись довше над "соц╕олог╕чним" обличчям сучасного Гоголев╕ Петербур╜а, зациту уривок з листа ╢вгена Греб╕нки (до М. Новицького) з 1834 р.: "Петербур╜ - то колон╕я ╕нтел╕гентних укра╖нц╕в. По вс╕х ╕нституц╕ях, академ╕ях, в ун╕верситет╕ - повно наших земляк╕в. ╤ при прийманн╕ на посаду кандидат з укра╖нц╕в зверта╓ на себе увагу яко un homme d'tsprit ("людина духовна"). Додаймо, що того ж року студенти Во╓нно-Медично╖ Академ╕╖ в мурах сво╓╖ школи виставляли "Наталку Полтавку". Таких парадокс╕в можна навести б╕льше. ╤ вони становлять, власне, т╕ пункти опертя, на яких колеги й сучасники Гоголя могли будувати петербурзьк╕ легенди. -З другого боку, в житт╓пис╕ Гоголя зовс╕м не браку╓ момент╕в (опр╕ч втеч╕ морем р. 1829) протесту, обурення, обудження нац╕онального сумл╕ння, ╕ то в форм╕ недвозначн╕й. По "Вечорах на хутор╕" в╕н все збира╓ться писати "╤стор╕ю нашо╖ ╓дино╖, нашо╖ нещасно╖ Укра╖ни" (лист з 9 листопада р. 1833 до Михайла Максимовича, де м. ╕н. дода╓: "Якби Ви знали, як╕ жахлив╕ перевороти в мен╕ доконалися, до яко╖ м╕ри все в мен╕ змордоване! Боже, ск╕льки пережив, ск╕льки перемучився!"). В листах до матер╕ домага╓ться, опр╕ч нац╕онального убрання, також п╕сень (лист 22.XI.1833), так само, як ╕ до Максимовича: "Не можу жити без п╕сн╕. Не ма╓те поняття, що то за мука". -Взагал╕ листи Гоголя до Максимовича, до "милого земляка, що живе в атмосфер╕ старих час╕в", вражають, серед загального листування Гоголя, винятковою у нього, людини скрито╖ й обережно╖, - щир╕стю. Видно, що з Максимовичем в╕н не мав жодних та╓мниць, якщо 2 липня 1833 р. пише до нього так: "Жалкую, що Ви нездужа╓те. Киньте, нарешт╕, цю Кацап╕ю ╕ ╖дьте в Гетьманщину. Я сам думаю це зробити... Якщо добре помислити, то як╕ ж ми дурн╕ ╓сьмо! Пощо, для кого жертву╓мо вс╕м? ╥дьмо!.." Мр╕╖ про ун╕верситетську кафедру в Ки╓в╕ (п╕зн╕ш Максимович став там ректором) раз у раз повертаються на стор╕нки лист╕в: "Уяви соб╕, я теж так думаю: туди, туди! до Ки╓ва, до старого прекрасного Ки╓! В╕н - наш, а не ╖х, - правда? Там, довкола нього, в╕дбувалися под╕╖ нашо минулого" (лист з грудня 1833 р.)... Та вже в наступн╕м роц╕, п╕сля ном╕нац╕╖ на професора-ад'юнкта Загально╖ ╤стор╕╖ Петербурзького ун╕верситету, той запал Гоголя вщуха╓: "Хоч як г╕рко душа суму╓ Укра╖ною, треба, одначе, упокоритися, упокоритися без нар╕кань" (лист з 14 серпня 1834 р.). Розголос, здобутий "Вечорами на хутор╕", нов╕ знайомства, праця над новою книгою "Миргород", врешт╕ посада в ун╕верситет╕ - все це вимагало часу ╕ енерг╕╖. В лист╕, писан╕м по довш╕й перерв╕ (22 березня 1835 р.), про кафедру в Ки╓в╕ вже не згадано. Лист той, витриманий в як╕мсь ╕стерично-жарт╕вливим тон╕, розпочина╓ словами знано╖ п╕сн╕: "Ой чи жив╕, чи здоров╕ вс╕ родич╕ гарбузов╕!" ╤ дал╕: "Присяйб╕г, страшенно од╕йшли ми в╕д нашо╖ традиц╕йно╖ натури. В жоден спос╕б не спроможн╕ ми - а собливо Ти - навчитися дивитись на життя, як на пригоду, як дивився колись на нього Козак. Чи Ти пробував коли встати рано з л╕жка, ╕, в сам╕й сорочц╕ т╕льки, всмалити гопака? Чудова ╓ ╓дина р╕ч на св╕т╕: пляшка доброго вина..." -Реальна Батьк╕вщина в╕дходить в╕д Гоголя в м╕ру ослаблювання й заламування його нац╕онального стрижня. М╕сце ╖╖ почина╓ виповнювати вигадана ще в Петербурз╕ ╕ утривалена закордоном абстракц╕я "Руси-Рос╕╖". "Оточу╓ мене тут чужа стих╕я, - пише Гоголь до По╜од╕на з Женеви (22 жовтня 1836 р.), - але в серц╕ мо╖м Русь, не та недобра, але ╓дино гарна Русь..." Лист - ледве чи щирий, але ╓ в н╕м, без сумн╕ву, своя правда: Укра╖на пере╕сточу╓ться в мариво, видиво, спокусливу фантастику... п╕д сприйнятливим для По╜од╕на (╕ багатьох ╕нших) псевдон╕мом "Рус╕". Але деяк╕ реальн╕ складники Батьк╕вщини, розум╕╓ться, залишатимуться в Гогол╕ до к╕нця життя: це - роздуми над химерною ╕сторичною долею Укра╖ни, це - народна п╕сня (вона завжди звучала в його душ╕), це, врешт╕, нац╕ональний танець, гопак, якого в╕н в╕дтанцю╓ ще з п╕вроку перед смертю в ма╓тку С. Аксакова - Абрамцево п╕д Москвою, де гостював п╕зн╕м л╕том р. 1851. -Нема╓ сумн╕ву, що трудний ╕ страшний шлях в╕дходу в╕д Батьк╕вщини не був у Гоголя ан╕ короткий, ан╕ радикальний. То був психолог╕чний процес, безумовно, характеру патолог╕чного, що тривав довг╕ роки. Ц╕каво, що в ближч╕м оточенн╕ Гоголя, в останн╕ часи його життя, повставала нав╕ть думка про його псих╕чну ненормальн╕сть. А що нац╕ональн╕ елементи його св╕домост╕ не обмежувались лише п╕снею ╕ гопаком, св╕дчать так╕ два документи. -З року 1837 (а це було в пер╕од╕ найвищого, аж до революц╕йност╕, п╕днесення його укра╖нського патр╕отизму) походить ╓диний зац╕л╕лий лист Гоголя, написаний р╕дною мовою. Це досить в╕домий паризький лист до Богдана Залеського, "до земляка, дуже-дуже близького, ще ближчого серцем, н╕ж сп╕льн╕стю Земл╕". В н╕м згаду╓ться про "славу ц╕ло╖ Земл╕ Козацько╖". Але й майже десять л╕т п╕зн╕ше, вже з року 1846, ма╓мо в Almanach Carlsbad, в ре╓стр╕ "визначних" пац╕╓нт╕в, нотатку (с. 17) досл╕вно: -"Mr. Nikolas de Gogol, Ukrainien, etabli a Moscou, auteur de quelques comedies russes". -В ц╕м довг╕м процес╕ не денац╕онал╕зац╕╖, а, власне, в╕дходження в╕д Батьк╕вщини - не було пасивного самов╕ддавання, а була, безумовно, внутр╕шня боротьба, були злети й упадки. Але, поза тим, були й реч╕ г╕рш╕ - страшн╕ й м╕стичн╕, що почали, чимдал╕ настирлив╕ш, виповнювати понуру й хворобливу душу цього дивного письменника. -В лист╕ з р. 1845 до гр. О. Толстого (п╕зн╕шого оберпрокурора Синоду; гостюючи в нього р. 1851, Гоголь ╕ вмер в його помешканн╕ в Москв╕) ма╓мо досить моторошне визнання письменника, що, може, найяскрав╕ше в╕дкрива╓ його тод╕шн╕й псих╕чний стан, близький до справжнього м╕стицизуючого психозу: "Для Вас так само, як для мене, замкнена брама жадано╖ осел╕ (обители). Манастир Ваш - Рос╕я. Отже, символ╕чно одягнувши волосяницю ченця ╕ ц╕лого себе у м е р т в и в ш и - для себе, але не для не╖, - ╕д╕ть трудитися в н╕й". -Справа не в траг╕ком╕чност╕ цього заклику, скерованого до рос╕янина, аристократа й бюрократа ╕мпер╕╖, - хворий в кожн╕м хот╕в би бачити хворого. Але справа в т╕м, що ця формула самознищення, самозгуби - кида╓ найб╕льш сконцентроване св╕тло на особист╕сть, шлях творчост╕ ╕ житт╓ву долю ╖╖ автора... Легко було О. Вайлдов╕ або Пшибишевському користатися чужою мовою. Може, трудн╕ш було Вергарнов╕ входити до французько╖ л╕тератури. Але вже значно трудн╕ше (як то бачимо з пов╕сти "Lord Jim") було Коженьовському-Конрадов╕ не лише вибрати англ╕йську мову за ╕нструмент творчост╕, але й - ц╕лком св╕домо - зробитися британцем. Та як не трудн╕ й не траг╕чн╕ можуть бути того роду перевт╕лення, - все ж не можна ╖х в найменш╕й м╕р╕ пор╕внювати з самозгубним експериментом, що, остаточно, його об'╓ктом став Микола Гоголь. Суб'╓ктивно - в╕н або несв╕домий того, що з ним д╕╓ться, або п╕дсв╕домо в╕рив, що йому вдасться, сказати б, перехитрити долю, "обдурити" ту Нечисту Силу (а в╕н ╖╖ поза тим дуже гостро завжди в╕дчував), що за тим експериментом сл╕дкувала й керувала. -У випадку Гоголя справа значно ускладню╓ться тим, що письменник був потенц╕ально ген╕альний ╕ що його "експеримент" не в╕дбувався внутр╕ кола сп╕льно╖ цив╕л╕зац╕╖, а вимагав передовс╕м :виходу з цього кола ╕ переходу до цив╕л╕зац╕╖, ╕ с т о т н о в╕дм╕нно╖, властиво, протилежно╖ й ворожо╖. Та ворожа цив╕л╕зац╕я вимагала, кажучи конкретно, морально╖ смерт╕ ("усмертнення ц╕лого себе") або розриву з орган╕чною ц╕л╕стю, а одночасно - механ╕чно розплистися в аморфн╕й неокресленост╕ "Рос╕╖", отже - культурно-нац╕онального самогубства. Це був найжахлив╕ший фауст╕вський вар╕ант "продажу душ╕ чортов╕"... -Насл╕дки такого експерименту - то не лише духова летарг╕я, у геро╖в "Мертвих душ", але справжня с м е р т ь духова, з ╖╖ розкладом ╕ гниттям, як несв╕домо-ген╕ально показав це Гоголь у сво╖й пов╕ст╕-спов╕д╕ "Портрет". -V -Що ж явля╓ собою л╕тературна спадщина Миколи Гоголя, т╕╓╖ спочатку нац╕онально-недокровно╖, згодом хворо╖, врешт╕ - нац╕онально-в╕думерло╖ душ╕? -У спадщину ту входить передовс╕м чар╕вна екзотика дещо елеограф╕чно╖ Укра╖ни у "Вечорах на хутор╕", яких сонячна ╕дил╕чн╕сть почина╓ похмурн╕ти вже в "Миргород╕", аж неспод╕вано запада╓ться в чорне провалля "В╕я", де в м╕стично-та╓мнич╕й глибин╕, мальовничо прислонен╕й лаштунками спокусливо╖ "Малорос╕╖", може, й заховано основну тайну нашо╖ Батьк╕вщини, тайну ╖╖ ╕сторично╖ Дол╕ й тайну душ╕ Народу. -Вже молодший сучасник Гоголя - Панько Кул╕ш спостер╕г був вертепну "лялькуват╕сть" постатей в ранн╕х творах Гоголя, ╖х пр'ив╕дн╕сть ╕ "нереальн╕сть". Т╕ складники можна в╕днайти нав╕ть в найдовершен╕ш╕й - п╕д оглядом мистецьким - ╕сторичн╕й епопе╖ "Тарас Бульба", де осягнено максимум пластичност╕ й тривим╕рност╕. В петербурзьких новелах ("Невський проспект", "Шинель") та тривим╕рна пластика вже зника╓: постат╕ сплощуються, стають т╕нями, як╕ снуються в фосфоризуюч╕й ╕мл╕ гофман╕всько╖ фантастики. Автоб╕ограф╕чну пов╕сть "Портрет" ряту╓, п╕д тим оглядом, психолог╕чна правда, яку авторов╕ п╕дпов╕ли власн╕ переживання. Дал╕, в м╕ру "в╕дмирання" нац╕онально╖ душ╕, все наявн╕ше виника нем╕ч пластичного в т ╕ л ю в а н н я постатей, нем╕ч творення ╖х в простор╕, а не на площин╕ паперу. ╤ так ма╓ двовим╕рн╕ викреси, гостру, досконалу, в певн╕м сенс╕, ╕стотно укра╖нську граф╕ку "Мертвих душ", цей альбом першорядних гравюр, механ╕чно зшитих б╕лою ниткою подорожей Чичикова. Альбом той Гоголь з розпачу назвав "поемою", але для "оживлення" цього твору не помогли н╕ ╕нтермед╕╖, як, напр., вставна "Пов╕сть про кап╕тана Коп╓йк╕на", ан╕ патетичн╕ л╕ричн╕ уступи ("Русь, Русь!"), ан╕ даремн╕ й чим дал╕, тим траг╕чн╕ш╕ пошукування "позитивних геро╖в" (що, до реч╕, вперто, але так само безнасл╕дно, практику╓ сучасна сов╓тська л╕тература). "Мертв╕ душ╕" - то вже, сливе, н е-л ╕ т е р а т у р а : життя й його живо╖ вроди - в т╕м твор╕ вже нема. Як влучно десь зауважив М. Б╓р, в мистецьк╕й манер╕ Гоголя "╓ щось близьке до куб╕зму П╕кассо"... -Розважання над Гоголевою спадщиною, як ╕ над впливами його л╕тературно╖ творчост╕, не обмежуються до цих чисто формальних уваг ╕ спостережень. Оск╕льки в наш╕й л╕тератур╕ вплив╕в Гоголево╖ творчост╕, х╕ба, може, за винятком " Тараса Бульби", майже не можна пом╕тити, оск╕льки в л╕тератур╕ рос╕йськ╕й ╕ на дол╕ ╕мпер╕╖ Рос╕йсько╖ - взагал╕, вплив той заважив надто тяжко ╕, к╕нець к╕нц╕в, - згубно. ╤ самого Гоголя, ╕ його творч╕сть - Рос╕я (Петербург, а за ним Москва) сприйняли ц╕лком поважно, як ген╕альн╕ твори ген╕ального "рос╕янина", прич╕м те останн╓ бралося як син╕м "русского", москаля, а не як ╕стор╕╓ю вироблений тип мешканця ╕мпер╕╖, соц╕олог╕чний продукт тривання т╕╓╖ ╕мпер╕╖ (╕люз╕я, що продовжу╓ться дос╕ ╕ набира╓ злов╕сних ц╕х (рис) у намаганнях адм╕н╕стративного роблення т. зв. сов╓тського народу чи нав╕ть "нац╕╖"). -До яко╖ м╕ри глибоке було те непорозум╕ння з Гоголем у рос╕ян, нав╕ть сучасник╕в, св╕дчить, напр., голосна полем╕ка такого чуйного критика ╕ не менш чуйного всерос╕йського ╕мпер╕ал╕ста, як В. Б╓л╕нський, який з приводу появи Гоголевого "Листування з приятелями" (книги, м╕ж ╕ншим, досить "сковородинсько╖", отже зв'язано╖ з укра╖нською л╕тературною традиц╕╓ю), зовс╕м щиро обурювався ╖╖ "реакц╕йн╕стю" ╕, мовляв, "зрадою" Гоголем свого попереднього шляху: сатирика, викривача темних стор╕н "Рос╕╖", поступовця ╕ т. п. Таж Гоголь т╕╓╖ "Рос╕╖" майже не знав, був царським стипенд╕атом, фактичним ем╕грантом ╕ у в╕дношенн╕ до уряду був лояльний б╕льш-менш так само, як кожен чужинець-фах╕вець"... "Обдурювали ми - щодо Гоголя - самих себе, обдурювали й його одночасно", - писав на схил╕ життя Серг╕й Аксаков, людина доброзичлива, мудра ╕, яко щирий слов'яноф╕л, до укра╖нц╕в сердечна. -Не зупиняючись довше над значенням Гоголя в ╕стор╕╖ Рос╕╖ ╕ ╖╖ культури, не анал╕зуючи самого вельми ц╕кавого "комплексу Гоголя" в псих╕ц╕ "всерос╕йськ╕й", зупинимося лише на складнику в т╕м комплекс╕ дуже характеристичному, а ╕менно "хл╓стаковств╕" (Хл╓стаков - герой комед╕╖ "Рев╕зор", др╕бний петербурзький урядовець, що, опинившись без грошей в пов╕тов╕м м╕ст╕ ╕мперсько╖ колон╕╖, правдопод╕бно, на Укра╖н╕, уда╓ "рев╕зора з Петербур╜а", обдурю╓ м╕сцеву адм╕н╕страц╕ю ╕ щасливо зника╓ ще перед здемаскуванням). -Не м╕г того "хл╓стаковства" уникнути й сам творець Хл╓стакова: б╕льшу частину свого життя мус╕в Гоголь траг╕чно удавати рос╕янина, патетичного патр╕ота ╕мпер╕╖ (механ╕ки яко╖ не м╕г не знати) ╕ одного з фундатор╕в ╖╖ л╕тератури. З певним упрощенням можна б сказати, що, пере╖хавши до Петербур╜а, Гоголь якби автоматично робиться Хл╓стаковим, ╕ то з ц╕лою св╕дом╕стю того фальшивого положення. Сам в╕н колись признався (з приводу видання "Листування до приятел╕в"): "в книжц╕ т╕й ст╕льки п╕дпустив Хл╓стакова, що не маю в╕дваги до не╖ заглянути". ╤, справд╕, "Листування" те, повне на╖вних ╕ нуднавих морал╕зувань п╕д адресою вс╕х стан╕в ╕ фах╕в ╕мпер╕╖, св╕дчило про повний заник такого адже ж живого почуття ком╕чного у Гоголя, що тут прийняв на себе чисто хл╓стаковську роль якогось директора морального департаменту при м╕н╕стерств╕ внутр╕шн╕х справ... Подекуди "хл╓стаковський" характер мала майже анекдотична професура в Петербурзьк╕м ун╕верситет╕, для яко╖ бракувало йому передовс╕м ерудиц╕╖. Зрештою, Гоголь сам любив повторювати, що в╕н "позбувався сво╖х власних вад, над╕ляючи ними сво╖х геро╖в". -Почуття пост╕йно╖ зв'язаност╕ фальшивою роллю рос╕йського патр╕ота (5) ╕ письменника-пров╕дника, пост╕йна в╕дсутн╕сть творчо╖ свободи ╕ в╕чна змора св╕домо╖ брехн╕ - ось та задушлива, уб╕йча атмосфера, в як╕й могли поставати в╕дпов╕дно скал╕чен╕ твори й в╕дпов╕дно хвороблив╕ образи. Зв╕дц╕ль родов╕д ╕ "зайвих людей", ╕ "принижених ╕ ображених". Зв╕дси п╕шли ╕ православний мес╕ян╕зм, ╕ православний н╕рван╕зм, ╕ "справжня рос╕йськ╕сть" (чи не в╕д Гоголя йде такий злов╕сний п╕зн╕ш прикметник: "истинно русский"?), ╕ погорда до ╓вропейських чужоземц╕в, ╕ зневага "гнило╖ ╢вропи, ╕ гасла культурно╖ автарк╕╖ ("самоти"), ╕ догмат пол╕ц╕йно╖ "╓дност╕"... Словом, все те, що згодом буйним кв╕том розкв╕тне у Досто╓вського (частинно у Л. Толстого) ╕ у незчисленних еп╕гон╕в, що становитиме зм╕ст ╕ догматику рос╕йсько╖ л╕тератури й рос╕йсько╖ культури. -Заклавши мимовол╕ п╕двалини п╕д "велику" рос╕йську л╕тературу, Гоголь, так само мимовол╕, загасив передовс╕м сонячно-аполл╕н╕йську (античного й французького походження) поез╕ю Пушк╕на та його плеяди, викривив орган╕чний розв╕й молодо╖ рос╕йсько╖ л╕тератури ╕, що найг╕рше, отру╖в ╖╖ трупною отрутою сво╓╖, рос╕йською державн╕стю замордовано╖, душ╕. Це Гоголь п╕дм╕нував рос╕йську л╕тературу елементами розкладу й вибуховост╕, привидами й страховищами, як╕ прийшлося геть п╕зн╕ше побачити нам на власн╕ оч╕. Але й сам Гоголь, пишучи св╕й "Запов╕т" (в один з момент╕в оч╕кування смерт╕ р. 1845), з несамовитою прозорлив╕стю передбачав насл╕дки впливу сво╓╖ творчост╕. Якийсь жахливий зойк вирива╓ть йому з уст: -"Сп╕вгромадяни - (прикметно, що в╕н ужива╓ тут нац╕ональ-нейтрального звернення)! - Страшно!.. Завмира╓ з жаху душа моя... Стогне, конаючи, ц╕ла ╕стота моя ╕ стряса╓ться, бачучи потворн╕ парости й плоди, яких нас╕ння с╕яли ми за життя, не домислюючись ╕ не передчуваючи, що ж то за жах╕ття з них повироста╓... Сп╕вгромадяни! - не знаю ╕ не вм╕ю, як вас називати в цю годину..." -А перед тим к╕нцевим зверненням чита╓мо слова, як╕ точно окреслюють св╕дом╕сть передсмертного ясновид╕ння: -"Страшний ╓ м о р о к душ╕, чому ж бачимо його доп╕ру тод╕, коли нещадна смерть сто╖ть перед очима." -В╕н ще ш╕сть л╕т, з╕ спарал╕зованою волею до творчост╕, чекатиме, аж та с м е р т ь прийде, але, не дочекавшись, Гоголь, якимсь надлюдським зусиллям власно╖ вол╕, сам соб╕ накаже п е р е с т а т и ж и т и : перерве зв'язок з людьми, перестане приймати ╖жу, не в╕дпов╕датиме на запити, ляже, повернувшись обличчям до ст╕ни, ╕, властиво, з м у с и т ь себе вмерти. В чуж╕й ╕ страшн╕й Москв╕, в помешканн╕ свого фактичного урядового наглядача... -*** -"Жоден пол╕тик св╕ту ан╕ жоден пол╕тичний письменник не зробив в пол╕тиц╕ ст╕льки, ск╕льки Гоголь", - то слова одного з небагатьох рос╕ян, що найглибше в╕дчув ╕ зрозум╕в справжню ╕стоту Гоголя. То сказав правдивий виразник свого народу - тонкий ф╕лософ-публ╕цист Василь Розанов, для якого Гоголь н╕коли не був ан╕ "сво╖м", ан╕ "русским". -Справд╕, трагед╕я Гоголя, обернувшись трагед╕╓ю рос╕йсько╖ л╕тератури, остаточно сталася трагед╕╓ю Рос╕╖, трагед╕╓ю невдало╖, культурно безп╕дставно╖ та ╕сторично неоправдано╖ ╕мпер╕╖. Рос╕я "не вдалася" передовс╕м тому, що костомаровськ╕ "дв╕ руськ╕ нородност╕" - по майже тристал╕тн╕м експеримент╕ - не т╕льки не створили наднац╕онального ╕мпер╕ального "народу", але й виявили свою засадничу в╕дм╕нн╕сть ╕ культурну протиставлен╕сть. Хл╓стаковське фальшування ╕стор╕╖ ╕ великодержавницька патетика, хл╓стаковська м╕стика й хл╓стаковський мес╕ан╕зм, не виключаючи сучасного хл╓стаковства комун╕стичного, як кожне ошуканство, н╕чого конструктивного в насл╕дках не дали. ╤ дати можуть, бо ан╕ механ╕ка, ан╕ - нав╕ть х╕м╕я сам╕ в соб╕ не можуть н╕ зм╕нити, н╕ п╕дм╕нити процес╕в о р г а н ╕ ч н и х . Механ╕чна сум╕ш народ╕в ╕ культур може бути затиснена в границях витривалост╕ затискуючо╖ ╖х машини. Але як т╕льки та границя буде перейдена, - наступа╓ вибух. -В остан╕й д╕╖ з'явля╓ться справжн╕й рев╕зор - ╤стор╕я - ╕ здира╓ маску з Хл╓стакова. - - - - -Л╕сова п╕сня -Леся Укра╖нка -Драма-фе╓р╕я в 3-х д╕ях -СПИС Д╤ЯЧ╤В "Л╤СОВО╥ П╤СН╤" -ПРОЛОГ -"Той, що гребл╕ рве". Русалка. -Потерчата (дво╓). Водяник. -Д╤Я ╤ -Дядько Лев. Перелесник. -Лукаш. Пропасниця (без мови). -Русалка. Потерчата. -Л╕совик. Куць. -Мавка. -Д╤Я II -Мати Лукашева. Килина. -Лукаш. Русалка. -Дядько Лев. "Той, що в скал╕ -Мавка. сидить". -Русалка Польова. Перелесник. -Д╤Я III -Мавка. Хлопчик. -Л╕совик. Лукаш. -Куць. Д╕ти Килинин╕ -Злидн╕. (без мови). -Мати Лукашева. Доля. -Килина. Перелесник. -ПРОЛОГ -Старезний, густий, предков╕чний л╕с на Волин╕. Посеред л╕су простора галява з плакучою березою ╕ з великим прастарим дубом. Галява скраю переходить в куп'я та очерети, а в одному м╕сц╕ в яро-зелену драговину - то береги л╕сового озера, що утворилося з л╕сового струмка. Струмок той виб╕га╓ з гущавини л╕су, впада╓ в озеро, пот╕м, по друг╕м боц╕ озера, знов вит╕ка╓ ╕ губиться в хащах. Саме озеро - тиховоде, вкрите ряскою та лататтям, але з чистим плесом посередин╕. М╕стина вся дика, та╓мнича, але не понура, - повна н╕жно╖, задумливо╖ пол╕сько╖ краси. Провесна. По узл╕сс╕ ╕ на галяв╕ зелен╕╓ перший ряст ╕ цв╕туть прол╕ски та сон-трава. Дерева ще безлист╕, але вкрит╕ бростю, що от-от ма╓ розкритись. На озер╕ туман то лежить пеленою, то хвилю╓ од в╕тру, то розрива╓ться, одкриваючи бл╕до-блакитну воду. -В л╕с╕ щось загомон╕ло, струмок зашумував, забрин╕в, ╕ вкуп╕ з його водами з л╕су виб╕г "Той, що гребл╕ рве" - молодий, дуже б╕лявий, синьоокий, з буйними ╕ разом плавкими рухами; одежа на йому м╕ниться барвами, в╕д каламутно-жовто╖ до ясно-блакитно╖, ╕ поблиску╓ гострими злотистими ╕скрами. Кинувшися з потоку в озеро, в╕н почина╓ кружляти по плес╕, хвилюючи його сонну воду; туман розб╕га╓ться, вода син╕ша╓. -"Т о й, щ о г р е б л ╕ р в е" -З г╕р на долину -б╕жу, стрибаю, рину! -М╕сточки збиваю, -вс╕ гребельки зриваю, -вс╕ гатки, вс╕ запруди, -що загатили люди, - -бо весняна вода, -як воля молода! -(Хвилю╓ воду ще б╕льше, порина╓ ╕ вирина╓, -мов шукаючи щось у вод╕). -П о т е р ч а т а -(дво╓ маленьких, бл╕деньких д╕ток у б╕леньких -сорочечках виринають з-пом╕ж латаття) -П е р ш е -Чого ти тута блудиш? -Д р у г е -Чого зо сну нас будиш? -П е р ш е -Нас матуся положила -╕ м'якенько постелила, -бо на р╕ння, на кам╕ння -настелила баговиння, -╕ лататтям повкривала, -╕ тихенько засп╕вала: -"Люл╕-люл╕-люлята, -засн╕ть, мо╖ малята!" -Д р у г е -Чого ж ти тут шуга╓ш? -П е р ш е -Кого ти тут шука╓ш? -"Т о й, щ о г р е б л ╕ р в е" -Тую Русалку, -що покохав я змалку, -бо водян╕й цар╕вн╕ -нема на св╕т╕ р╕вн╕! -Зб╕гав я гори, -долини, яри, ╕звори, - -мил╕шо╖ коханки -нема в╕д озерянки. -З╕б'ю всю вашу воду, -таки знайду ту вроду! -(Бурно мутить воду). -П о т е р ч а т а -Ой леле! не нуртуй! -Хатинки не руйнуй! -Печера в нас маленька, -що збудувала ненька. -Убога наша хатка, -бо в нас нема╓ татка... -(Ч╕пляються йому за руки, благаючи). -Ми спустимось на дно, -де темно, холодно, -на дн╕ лежить рибалка -над ним сидить Русалка... -"Т о й, щ о г р е б л ╕ р в е" -Нехай його покине! -Нехай до мене зрине! -Потерчата поринають в озеро. -Виплинь же, мила!! -Русалка виплива╓ ╕ знадливо всм╕ха╓ться, рад╕сно складаючи долон╕. На н╕й два в╕нки - один б╕льший, зелений, другий маленький, як коронка, перловий, з-п╕д нього спада╓ серпанок. -Р у с а л к а -Се ти, м╕й чар╕вниченьку?! -"Т о й, щ о г р е б л ╕ р в е" -(гр╕зно) -Що ти робила? -Р у с а л к а -(кида╓ться немов до нього, -але проплива╓ дал╕, минаючи його) -Я марила всю н╕ченьку -про тебе, м╕й паниченьку! -Ронила сльози др╕бн╕╖, -збирала в к╕нви ср╕бн╕╖, -без любо╖ розмовоньки -сповнила вщерть коновоньки... -(Сплеску╓ руками, розкрива╓ об╕йми, -знов кида╓ться до нього ╕ знов мина╓). -Ось кинь на дно черв╕нця, -поллються через в╕нця! -(Дзв╕нко см╕╓ться). -"Т о й, щ о г р е б л ╕ р в е" -(з'╖дливо) -То се й у вас в болот╕ -кохаються у злот╕? -Русалка наближа╓ться до нього, в╕н круто в╕дверта╓ться в╕д не╖, виром закрутивши воду. -Найкраще для Русалки -сид╕ти край рибалки, -гляд╕ти неборака -в╕д сома та в╕д рака, -щоб не в╕дгризли чуба. -Ото розмова люба! -Р у с а л к а -(п╕дплива╓ близенько, хапа╓ за руки, -загляда╓ в в╕ч╕) -Вже й розгн╕вився? -(Лукаво). -А я щось знаю, любчику, -хороший душогубчику! -(Тихо см╕╓ться, в╕н бентежиться). -Де ти барився? -Ти водяну цар╕вну -зм╕няв на мельник╕вну! -Зимов╕ - довг╕ ноч╕, -а в д╕вки гарн╕ оч╕, - -недарма панич╕ -╖й носять дукач╕! -(Свариться пальцем на нього ╕ др╕бно см╕╓ться). -Добре я бачу -твою ледачу вдачу, -та я тоб╕ пробачу, -бо я ж тебе люблю! -(З жарт╕вливим пафосом). -На ц╕лу довгу мить тоб╕ я буду в╕рна, -хвилину буду я ласкава ╕ пок╕рна, -а зраду потоплю! -Вода ж не держить сл╕ду -в╕д рана до об╕ду, -так як твоя люба -або моя журба! -"Т о й, щ о г р е б л ╕ р в е" -(поривчасто простяга╓ ╖й обидв╕ руки) -Ну, мир миром! -Поплинем понад виром! -Р у с а л к а -(береться з ним за руки ╕ прудко кружля╓) -На виру-вирочку, -на жовтому п╕сочку, -в перловому в╕ночку -зав'юся у таночку! -Ух! Ух! -Ухкають, бризкають, плещуть. Вода б'╓ться в береги, аж осока шумить, ╕ пташки зграями зриваються з очерет╕в. -В о д я н и к -(Вирина╓ посеред озера. В╕н древн╕й сивий д╕д, -довге волосся ╕ довга б╕ла борода -всум╕ш з баговинням звисають аж по пояс. -Шати на ньому - барви мулу, на голов╕ корона -╕з скойок. Голос глухий, але дужий). -Хто тут бентежить наш╕ тих╕ води? -Русалка з сво╓ю парою спиняються ╕ кидаються врозт╕ч. -Стидайся, дочко! Водян╕й цар╕вн╕ -танки заводити з чужинцем?! Сором! -Р у с а л к а -В╕н, батьку, не чужий. Ти не п╕знав? -Се ж "Той, що гребл╕ рве"! -В о д я н и к -Та знаю, знаю! -Нер╕дний в╕н, хоч водяного роду. -Зрадлива ╕ лукава в нього вдача. -Навесн╕ в╕н нурту╓, гра╓, рве, -зрива╓ з озера в╕нок розк╕шний, -що ц╕лий р╕к викохують русалки, -ляка╓ птицю мудру, сторожку, -верб╕-вдовиц╕ кор╕нь п╕дрива╓ -╕ б╕дним сиротятам-потерчатам -каганчики водою залива╓, -псу╓ мо╖ р╕вненьк╕ береги -╕ старощам мо╖м спок╕й руйну╓. -А вл╕тку де в╕н? Де тод╕ гаса╓, -коли жад╕бне сонце воду п'╓ -╕з келиха мого, мов гриф неситий, -коли в╕д спраги никне очерет, -зоставшися на берез╕ сухому, -коли, вмираючи, л╕ле╖ клонять -до тепло╖ води гол╕вки в'ял╕? -Де в╕н тод╕? -П╕д час се╖ мови "Той, що гребл╕ рве" нишком кива╓ Русалц╕, ваблячи ╖╖ втекти з ним по л╕совому струмку. -"Т о й, щ о г р е б л ╕ р в е" -(з укритою насм╕шкою) -Тод╕ я в мор╕, д╕ду. -Мене на пом╕ч кличе Океан, -щоб не спило ╕ в нього чашу сонце. -Як цар морський покличе - треба слухать. -На те ╓ служба, - сам здоровий зна╓ш. -В о д я н и к -Еге ж, тод╕ ти в мор╕... А мен╕, -якби не помагав м╕й друг одв╕чний, -м╕й щирий приятель ос╕нн╕й дощик, -прийшлось би згинуть з парою! -"Той, що гребл╕ рве" незам╕тно хова╓ться в воду. -Р у с а л к а -Татусю! -не може пара згинути, бо з пари -знов зробиться вода. -В о д я н и к -Яка ти мудра! -╤ди на дно! Довол╕ тут баз╕кать! -Р у с а л к а -Та зараз, тату! Вже ж його нема╓. -Я розчешу поплутаний с╕княг. -(Вийма╓ з-за пояса греб╕нку з мушл╕, -чеше прибережне з╕лля), -В о д я н и к -Ну, розчеши, я сам люблю порядок. -Чеши, чеши, я тута п╕дожду, -поки ск╕нчиш роботу. Та поправ -латаття, щоб р╕вненько розстелялось, -та килим з ряски позшивай гарненько, -що той порвав пройдисв╕т. -Р у с а л к а -Добре, тату. -Водяник виг╕дно вклада╓ться в очерет╕, очима сл╕дкуючи роботу Русалчину; оч╕ йому повол╕ заплющуються. -"Т о й, щ о г р е б л ╕ р в е" -(вирнувши, стиха до Русалки) -Сховайся за вербою! -(Русалка хова╓ться, оглядаючись на Водяника). -Поплинемо з тобою -ген на розтоки, -п╕д бистр╕╖ лотоки, -з╕рвемо греблю р╕вну, -утопим мельник╕вну! -(Хапа╓ Русалку за руку ╕ швидко мчить -з нею через озеро. Недалеко в╕д другого берега -Русалка спиня╓ться ╕ скрику╓). -Р у с а л к а -Ой, зачепилася за дуб тор╕шн╕й! -Водяник прокида╓ться, кида╓ться навперейми -╕ перехоплю╓ Русалку. -В о д я н и к -То се ти так?!. Ти, клятий баламуте, -ще знатимеш, як зводити русалок! -Поскаржуся я матер╕ тво╖й, -Метелиц╕ Г╕рськ╕й, то начувайся! -"Т о й, щ о г р е б л ╕ р в е" -(з реготом) -Поки що буде, я ще нагуляюсь! -Прощай, Русалонько, сповняй коновки! -(Кида╓ться в л╕совий струмок ╕ зника╓). -В о д я н и к -(до Русалки) -╤ди на дно! Не см╕й мен╕ зринати -три ноч╕ м╕сячн╕ поверх води! -Р у с а л к а -(пручаючись) -З якого часу тут русалки стали -нев╕льницями в озер╕? Я - в╕льна! -Я в╕льна, як вода! -В о д я н и к -В мо╖й облад╕ -вода повинна знати береги. -╤ди на дно! -Р у с а л к а -Не хочу! -В о д я н и к -А, не хочеш? -В╕ддай сюди в╕нець перловий! -Р у с а л к а -Н╕! -то дарував мен╕ морський царенко. -В о д я н и к -Тоб╕ в╕нця не прийдеться носити, -бо за непослух забере тебе -"Той, що в скал╕ сидить". -Р у с а л к а -(з жахом) -Н╕, любий тату, -я буду слухатись! -В о д я н и к -То йди на дно. -Р у с а л к а -(повол╕ опускаючися в воду) -Я йду, я йду... А бавитися можна -з рибалкою? -В о д я н и к -Та вже ж, про мене, бався. -Русалка спустилася в воду по плеч╕ ╕, жал╕бно всм╕хаючись, дивиться вгору на батька. -Чудна ти, дочко! Я ж про тебе дбаю. -Таж в╕н тебе занапастив би т╕льки, -потяг би по колючому ложиську -струмочка л╕сового, б╕ле т╕ло -пон╕вечив та й кинув би самотню -десь на безв╕дд╕. -Р у с а л к а -Але ж в╕н вродливий! -В о д я н и к -Ти знов сво╓╖?! -Р у с а л к а -Н╕, н╕, н╕! Я йду! -(Порина╓). -В о д я н и к -(поглядаючи вгору) -Уже весняне сонце прип╕ка╓... -Ху, душно як! Прохолодитись треба. -(Порина╓ й соб╕), -Д╤Я ╤ -Та сама м╕стина, т╕льки весна дал╕ поступила; узл╕сся наче повите н╕жним зеленим серпанком, де-не-де вже й верхов╕ття дерев поволочене зеленою барвою. Озеро сто╖ть повне, в зелених берегах, -як у рутвян╕м в╕нку. -З л╕су на прогалину виходять дядько Лев ╕ неб╕ж його Лукаш. Лев уже старий чолов╕к, поважний ╕ дуже добрий з виду; по-пол╕ському довге волосся б╕лими хвилями спуска╓ться на плеч╕ з-п╕д сиво╖ -повстяно╖ шапки-рогатки; убраний Лев у полотняну одежу ╕ в ясно-сиву, майже б╕лу свиту; на ногах постоли, в руках кловня (малий ят╕рець), коло пояса на рем╕нц╕ ножик, через плече виплетений з лика -кош╕ль (торба) на широкому ремен╕. -Лукаш - дуже молодий хлопець, гарний, чорнобривий, стрункий, в очах ще ╓ щось дитяче; убраний так само в полотняну одежу, т╕льки з тоншого полотна; сорочка випущена, мережана б╕ллю, з виложистим ком╕ром, п╕дперезана червоним поясом, коло ком╕ра ╕ на чохлах червон╕ заст╕жки; свити в╕н не ма╓; на голов╕ бриль; на пояс╕ ножик ╕ к╕вшик з лика на мотузку. -Д╕йшовши до берега озера, Лукаш зупинився. -Л е в -Чого ж ти зупинився? Тут не можна -зайти по рибу. Мулко вельми, грузько. -Л у к а ш -Та я хот╕в соб╕ соп╕лку втяти, - -хороший тута вельми очерет. -Л е в -Та вже тих соп╕лок до лиха ма╓ш! -Л у к а ш -Ну, ск╕льки ж ╖х? - калинова, вербова -та липова, - ото й ус╕. А треба -ще й очеретяну соб╕ зробити, - -та лепсько гра╓! -Л е в -Та вже бався, бався, -на те бог свято дав. А взавтра прийдем, -то будем хижку ставити. Вже час -до л╕су бидло виганяти. Бачиш, -вже онде ╓ трава помежи рястом. -Л ук а ш -Та як же будемо сид╕ти тута? -Таж люди кажуть - тут непевне м╕сце... -Л е в -То як для кого. Я, небоже, знаю, -як з чим ╕ коло чого об╕йтися: -де хрест покласти, де осику вбити, -де просто трич╕ плюнути, та й год╕. -Пос╕╓м коло хижки мак-в╕дюк, -терлич посадимо коло порога, - -та й не приступиться н╕яка сила... -Ну, я п╕ду, а ти соб╕ як хочеш. -Розходяться. Лукаш ╕де до озера ╕ зника╓ в очерет╕. Лев ╕де понад берегом, ╕ його не ста╓ видко за вербами. -Р у с а л к а -(виплива╓ на берег ╕ кричить) -Д╕дусю! Л╕совий! б╕да! рятуйте! -Л ╕ с о в и к -(малий, бородатий д╕док, меткий рухами, поважний обличчям; у брунатному вбранн╕ барви кори, у волохат╕й шапц╕ з куниц╕) -Чого тоб╕? Чого кричиш? -Р у с а л к а -Там хлопець -на дудки р╕же очерет! -Л ╕ с о в и к -Овва! -Коби вс╕╖ б╕ди! Яка скупа. -Ось тута мають хижку будувати, - -я й то не бороню, аби не брали -сирого дерева. -Р у с а л к а -Ой леле! хижу? -То се тут люди будуть? Ой т╕ люди -з-п╕д стр╕х солом'яних! Я ╖х не зношу! -я не терплю солом'яного духу! -Я ╖х топлю, щоб вимити водою -той дух ненавидний. Залоскочу -тих натрутн╕в, як прийдуть! -Л ╕ с о в и к -Ст╕й! не квапся. -То ж дядько Лев сид╕тиме в т╕й хиж╕, -а в╕н нам приятель. То в╕н на жарт -осикою та терличем ляка╓. -Люблю старого. Таж якби не в╕н, -давно б уже не стало сього дуба, -що ст╕льки бачив наших рад, ╕ танц╕в, -╕ л╕сових великих та╓мниць. -Вже н╕мц╕ м╕ряли його, навколо -втрьох постававши, обсягли руками - -╕ ледве що ст╕кло. Давали грош╕ - -таляри бит╕, людям дуже мил╕, -та дядько Лев заклявся на життя, -що дуба в╕н пов╕к не дасть рубати. -Тод╕ ж ╕ я на бороду заклявся, -що дядько Лев ╕ вся його р╕дня -пов╕к безпечн╕ будуть в сьому л╕с╕. -Р у с а л к а -Овва! А батько м╕й ╖х вс╕х потопить! -Л ╕ с о в и к -Нехай не важиться! Бо завалю -все озеро гнилим тор╕шн╕м листом! -Р у с а л к а -Ой лишечко, як страшно! Ха-ха-ха! -(Зника╓ в озер╕). -Л╕совик, щось воркочучи, закурю╓ люльку, с╕вши на заваленому дерев╕. З очерет╕в чутно голос соп╕лки [мелод╕╖ ? 1, 2, 3, 4], н╕жний, кучерявий, ╕ як в╕н розвива╓ться, так розвива╓ться все в л╕с╕. Спочатку на верб╕ та в╕льхах замайор╕ли сережки, пот╕м береза листом залепетала. На озер╕ розкрились л╕ле╖ б╕л╕ ╕ зазолот╕ли кв╕тки на лататт╕. Дика рожа появля╓ н╕жн╕ пуп'янки. -З-за стовбура старо╖ розщеплено╖ верби, п╕вусохло╖, виходить Мавка, в ясно-зелен╕й одеж╕, з розпущеними чорними з зеленим полиском косами, розправля╓ руки ╕ проводить долонею по очах. -М а в к а -Ох, як я довго спала! -Л ╕ с о в и к -Довго, дочко! -Вже й сон-трава перецв╕тати стала. -От-от зозулька маслечко сколотить, -в червон╕ черевички убереться -╕ людям одм╕рятиме л╕та. -Вже з вир╕ю поприл╕тали гост╕. -Он жовтими пушинками вже плавлють -на чист╕м плес╕ каченятка дик╕. -М а в к а -А хто мене збудив? -Л ╕ с о в и к -Либонь, весна. -М а в к а -Весна ще так н╕коли не сп╕вала, -як отепер. Чи то мен╕ так снилось? -Лукаш знов гра╓ [мелод╕я ? 5]. -Н╕... ст╕й... Ба! чу╓ш?.. То весна сп╕ва╓? -Лукаш гра╓ мелод╕ю ? 5, т╕льки ближче. -Л ╕ с о в и к -Та н╕, то хлопець на соп╕лц╕ гра╓. -М а в к а -Який? Невже се "Той, що гребл╕ рве"? -От я не спод╕валася в╕д нього! -Л ╕ с о в и к -Н╕, людський хлопець, дядька Лева неб╕ж, -Лукаш на ймення. -М а в к а -Я його не знаю. -Л ╕ с о в и к -Бо в╕н уперше тута. В╕н здалека, -не з сих л╕с╕в, а з тих бор╕в соснових, -де наша баба любить зимувати; -осирот╕в в╕н з мат╕р'ю-вдовою, -то дядько Лев прийняв обох до себе... -М а в к а -Хот╕ла б я побачити його. -Л ╕ с о в и к -Та нащо в╕н тоб╕? -М а в к а -В╕н, певне, гарний! -Л ╕ с о в и к -Не задивляйся ти на хлопц╕в людських. -Се л╕совим д╕вчатам небезпечно... -М а в к а -Який-бо ти, д╕дусю, став суворий! -Се ти мене отак держати будеш, -як Водяник Русалку? -Л ╕ с о в и к -Н╕, дитинко, -я не держу тебе. То Водяник -в драговин╕ цупк╕й привик одв╕ку -усе живе засмоктувати. Я -звик волю шанувати. Грайся з в╕тром, -жартуй ╕з Перелесником, як хочеш, -всю силу л╕сову ╕ водяну, -г╕рську й пов╕тряну приваб до себе, -але минай людськ╕ стежки, дитино, -бо там не ходить воля, - там жура -тягар св╕й носить. Обминай ╖х, доню: -раз т╕льки ступиш - ╕ пропала воля! -М а в к а -(см╕╓ться) -Ну, як-таки щоб воля - та пропала? -Се так колись ╕ в╕тер пропаде! -Л╕совик хоче щось в╕дмовити, але виходить Лукаш ╕з соп╕лкою. -Л╕совик ╕ Мавка ховаються. -Лукаш хоче надр╕зати ножем березу, щоб сточити с╕к, Мавка кида╓ться ╕ хапа╓ його за руку. -М а в к а -Не руш! не руш! не р╕ж! не убивай! -Л у к а ш -Та що ти, д╕вчино? Чи я розб╕йник? -Я т╕льки хт╕в соб╕ вточити соку -з берези. -М а в к а -Не точи! Се кров ╖╖. -Не пий же кров╕ з сестроньки мо╓╖! -Л у к а ш -Березу ти сестрою назива╓ш? -Хто ж ти така? -М а в к а -Я - Мавка л╕сова. -Л у к а ш -(не так здивовано, як уважно придивля╓ться до не╖) -А, от ти хто! Я в╕д старих людей -про мавок чув не раз, але ще зроду -не бачив сам. -М а в к а -А бачити хот╕в? -Л у к а ш -Чому ж би н╕?.. Що ж, ти зовс╕м така, -як д╕вчина... ба н╕, хутч╕й як панна, -бо й руки б╕л╕, ╕ сама тоненька, -╕ якось так убрана не по-наськи... -А чом же в тебе оч╕ не зелен╕? -(Придивля╓ться). -Та н╕, тепер зелен╕... а були, -як небо, син╕... О! тепер вже сив╕, -як тая хмара... н╕, зда╓ться, чорн╕ -чи, може, кар╕... ти таки дивна! -М а в к а -(усм╕хаючись) -Чи гарна ж я тоб╕? -Л у к а ш -(соромлячись) -Х╕ба я знаю? -М а в к а -(см╕ючись) -А хто ж те зна╓? -Л у к а ш -(зовс╕м засоромлений) -Ет, таке пита╓ш!.. -М а в к а -(щиро дивуючись) -Чому ж сього не можна запитати? -Он бачиш, там пита╓ дика рожа: -"Чи я хороша?" -А ясень ╖й кива╓ в верхов╕тт╕: -"Найкраща в св╕т╕!" -Л у к а ш -А я й не знав, що в них така розмова. -Я думав - дерево н╕ме, та й год╕. -М а в к а -Н╕мого в л╕с╕ в нас нема н╕чого. -Л у к а ш -Чи то ти все отак сидиш у л╕с╕? -М а в к а -Я зроду не виходила ще з нього. -Л у к а ш -А ти давно живеш на св╕т╕? -М а в к а -Справд╕, -н╕коли я не думала про те... -(Задуму╓ться). -Мен╕ зда╓ться, що жила я завжди... -Л у к а ш -╤ все така була, як от тепер? -М а в к а -Зда╓ться, все така... -Л у к а ш -А хто ж тв╕й р╕д? -чи ти його зовс╕м не ма╓ш? -М а в к а -Маю. -╢ Л╕совик, я зву його "д╕дусю", -а в╕н мене - "дитинко" або "доню". -Л у к а ш -То хто ж в╕н - д╕д чи батько? -М а в к а -Я не знаю. -Х╕ба не все одно? -Л у к а ш -(см╕╓ться) -Ну та й чудн╕ ви -отут у л╕с╕! Хто ж тоб╕ тут мати, -чи баба, чи вже як у вас зовуть? -М а в к а -Мен╕ зда╓ться часом, що верба, -ота стара, сухенька, то - матуся. -Вона мене на зиму прийняла -╕ порохном м'якеньким устелила -для мене ложе. -Л у к а ш -Там ти й зимувала? -А що ж ти там робила ц╕лу зиму? -М а в к а -Н╕чого. Спала. Хто ж зимою робить? -Спить озеро, спить л╕с ╕ очерет. -Верба рип╕ла все: "Засни, засни..." -╤ снилися мен╕ все б╕л╕ сни: -на ср╕бл╕ сяли ясн╕ самоцв╕ти, -стелилися незнан╕ трави, кв╕ти, -блискуч╕, б╕л╕... Тих╕, н╕жн╕ зор╕ -спадали з неба - б╕л╕, непрозор╕ - -╕ клалися в намети... Б╕ло, чисто -поп╕д наметами. Ясне намисто -з кришталю гра╓ ╕ ряхтить усюди... -Я спала. Дихали так в╕льно груди. -По б╕лих снах рожев╕╖ гадки -легеньк╕ гаптували мережки, -╕ мр╕╖ ткались золото-блакитн╕, -спок╕йн╕, тих╕, не так╕, як л╕тн╕... -Л у к а ш -(заслухавшись) -Як ти говориш... -М а в к а -Чи тоб╕ так добре? -Лукаш потаку╓ головою. -Твоя соп╕лка ма╓ кращу мову. -Заграй мен╕, а я поколишуся. -Мавка спл╕та╓ довге в╕ття на берез╕, с╕да╓ в нього ╕ гойда╓ться тихо, мов у колисц╕. Лукаш гра╓ соло мелод╕╖ ? 6, 7 ╕ 8, прихилившись до дуба, ╕ не зводить очей з Мавки. Лукаш гра╓ веснянки. Мавка, слухаючи, мимовол╕ озива╓ться тихесенько на голос мелод╕╖ .? 8, ╕ Лукаш ╖й пригра╓ вдруге мелод╕ю ? 8. Сп╕в ╕ гра в ун╕сон. -М а в к а -Як солодко гра╓, -як глибоко кра╓, -розтина╓ б╕л╕ груди, серденько вийма╓! -На голос веснянки в╕дклика╓ться зозуля, пот╕м соловейко, розцв╕та╓ яр╕ше дика рожа, б╕л╕╓ цв╕т калини, гл╕д соромливо рожев╕╓, нав╕ть чорна безлиста тернина появля╓ н╕жн╕ кв╕ти. -Мавка, зачарована, тихо колишеться, усм╕ха╓ться, а в очах якась туга, аж до сл╕з; Лукаш, завваживши те, переста╓ грати. -Л у к а ш -Ти плачеш, д╕вчино? -М а в к а -Х╕ба я плачу? -(Проводить рукою по очах). -А справд╕... Н╕-бо! то роса веч╕рня. -Заходить сонце... Бач, уже вста╓ -на озер╕ туман... -Л у к а ш -Та н╕, ще рано! -М а в к а -Ти б не хот╕в, щоб день уже ск╕нчився? -Лукаш хита╓ головою, що не хот╕в би. -Чому? -Л у к а ш -Бо дядько до села покличуть. -М а в к а -А ти зо мною хочеш бути? -Лукаш кива╓, потакуючи. -Бачиш, -╤ ти, немов той ясень, розмовля╓ш. -Л у к а ш -(см╕ючись) -Та треба по-тутешньому навчитись, -бо маю ж тута л╕тувати. -М а в к а -(радо) -Справд╕? -Л у к а ш -Ми взавтра й будуватися почнемо. -М а в к а -Кур╕нь поставите? -Л у к а ш -Н╕, може, хижку, -а може, й ц╕лу хату. -М а в к а -Ви - як птахи: -клопочетесь, буду╓те кубельця, -щоб пот╕м кинути. -Л у к а ш -Н╕, ми буду╓м -нав╕ки. -М а в к а -Як нав╕ки? Ти ж казав, -що т╕льки л╕тувати будеш тута. -Л у к а ш -(н╕яково) -Та я не знаю... Дядько Лев казали, -що тут мен╕ дадуть грунтець ╕ хату, -бо восени хотять мене женити... -М а в к а -(з тривогою) -З ким? -Л у к а ш -Я не знаю. Дядько не казали, -а може, ще й не напитали д╕вки. -М а в к а -Х╕ба ти сам соб╕ не знайдеш пари? -Л у к а ш -(поглядаючи на не╖) -Я, може б, ╕ знайшов, та... -М а в к а -Що? -Л у к а ш -Н╕чого... -(Пограва╓ у соп╕лку стиха щось дуже жал╕бненьке -[мелод╕я ? 9], -пот╕м спуска╓ руку з соп╕лкою ╕ замислю╓ться). -М а в к а -(помовчавши) -Чи у людей паруються надовго? -Л у к а ш -Та вже ж нав╕к! -М а в к а -Се так, як голуби... -Я часом заздрила на ╖х: так н╕жно -вони кохаються... А я не знаю -н╕чого н╕жного, окр╕м берези, -за те ж ╖╖ й сестрицею взиваю; -але вона занадто вже смутна, -така бл╕да, похила та журлива, - -я часто плачу, дивлячись на не╖. -От в╕льхи не люблю - вона шорстка. -Осика все мене чогось ляка╓; -вона й сама бо╖ться - все тремтить. -Дуби поважн╕ надто. Дика рожа -задирлива, так само й гл╕д, ╕ терен. -А ясень, клен ╕ яв╕р - гордовит╕. -Калина так хизу╓ться красою, -що байдуже ╖й до всього на св╕т╕. -Така, зда╓ться, й я була тор╕к, -але тепер мен╕ чомусь те прикро... -Як добре зважити, то я у л╕с╕ -зовс╕м самотня... -(Журливо задуму╓ться), -Л у к а ш -А твоя верба? -Таж ти ╖╖ матусею назвала. -М а в к а -Верба?.. Та що ж.... в ╖й добре зимувати, -а л╕том... бач, вона така суха, -╕ все рипить, все згаду╓ про зиму... -Н╕, я таки зовс╕м, зовс╕м самотня... -Л у к а ш -У л╕с╕ ж не сам╕╖ дерева, - -таж тут багато р╕зно╖ ╓ сили. -(Трохи ущипливо). -Вже не приб╕днюйся, бо й ми чували -про ваш╕ танц╕, жарти та зальоти! -М а в к а -То все таке, як той раптовий вихор, - -от налетить, закрутить та й покине. -В нас так нема, як у людей, - нав╕ки! -Л у к а ш -(приступаючи ближче) -А ти б хот╕ла?.. -Раптом чутно голосне гукання дядька Лева. -Г о л о с -Гов, Лукашу, гов! -го-го-го-го! А де ти? -Л у к а ш -(в╕дзива╓ться) -Ось я йду! -Г о л о с -А йди хутч╕й! -Л у к а ш -Оце ще нетерплячка! -(В╕дгуку╓ться). -Та йду вже, йду! -(Пода╓ться йти). -М а в к а -А вернешся? -Л у к а ш -Не знаю. -(╤де в прибережн╕ хащ╕). -З гущавини л╕су вил╕та╓ Перелесник - гарний хлопець у червон╕й одеж╕, з червонястим, буйно розв╕яним, як в╕тер, волоссям, з чорними бровами, з блискучими очима. -В╕н хоче обняти Мавку, вона ухиля╓ться. -М а в к а -Не руш мене! -П е р е л е с н и к -А то чому? -М а в к а -╤ди -поглянь, чи в пол╕ рунь зазелен╕ла. -П е р е л е с н и к -Мен╕ нав╕що тая рунь? -М а в к а -А там же -твоя Русалка Польова, що в жит╕. -Вона для тебе дос╕ вже в╕нок -зелено-ярий почала спл╕тати. -П е р е л е с н и к -Я вже ╖╖ забув. -М а в к а -Забудь мене. -П е р е л е с н и к -Ну, не глузуй! Ходи, полетимо! -Я понесу тебе в зелен╕ гори, -ти ж так хот╕ла бачити смереки. -М а в к а -Тепер не хочу. -П е р е л е с н и к -Так? А то чому? -М а в к а -Бо в╕дхот╕лося, -П е р е л е с н и к -Як╕сь химери! -Чом в╕дхот╕лося? -М а в к а -Нема охоти. -П е р е л е с н и к -(улесливо в'╓ться коло не╖) -Линьмо, линьмо в гори! Там мо╖ сестриц╕, -там г╕рськ╕ русалки, в╕льн╕ л╕тавиц╕, -будуть танцювати коло по травиц╕, -наче блискавиц╕! -Ми тоб╕ знайдемо з папорот╕ кв╕тку, -з╕рвем з неба з╕рку, золоту лел╕тку, -на сн╕гу наг╕рн╕м виб╕лимо вл╕тку -чар╕вну нам╕тку. -Щоб тоб╕ здобути л╕сову корону, -ми Зм╕ю-царицю скинемо ╕з трону -╕ дамо крем'ян╕ гори в оборону! -Будь моя кохана! -Звечора ╕ зрана -самоцв╕тн╕ шати -буду приношати, -╕ в╕ночок плести, -╕ в таночок вести, -╕ на крилах нести -на моря багрян╕, де багате сонце -золото хова╓ в та╓мну глиб╕нь. -Пот╕м ми заглянем до Зор╕ в в╕конце, -З╕рка-пряха вд╕лить ср╕бне волоконце, -будем гаптувати оксамитну т╕нь. -Пот╕м, на св╕танн╕, як б╕ляв╕ хмари -стануть покрай неба, мов ясн╕ отари, -що холодну воду п'ють на тих╕м брод╕, -ми спочинем любо,на кв╕тчаст╕м... -М а в к а -(нетерпляче) -Год╕! -П е р е л е с н и к -Як ти об╕рвала р╕ч мою сердито! -(Смутно ╕ разом лукаво). -Ти х╕ба забула про тор╕шн╓ л╕то? -М а в к а -(байдуже) -Ох, тор╕шн╓ л╕то так давно минуло! -Що тод╕ сп╕вало, те взим╕ заснуло. -Я вже й не згадаю! -П е р е л е с н и к -(та╓мничо нагадуючи) -А в дубов╕м гаю?.. -М а в к а -Що ж там? Я шукала яг╕док, грибк╕в... -П е р е л е с н и к -А не приглядалась до мо╖х сл╕дк╕в? -М а в к а -В гаю я зривала кучерики з хмелю... -П е р е л е с н и к -Щоб мен╕ послати пишную постелю? -М а в к а -Н╕, щоб перевити се волосся чорне! -П е р е л е с н и к -Спод╕валась: може, миленький пригорне? -М а в к а -Н╕, мене береза н╕жно колихала. -П е р е л е с н и к -А проте... зда╓ться... ти когось кохала? -М а в к а -Ха-ха-ха! Не знаю! -Попитай у гаю. -Я п╕ду кв╕тчати др╕бним рястом коси... -(Пода╓ться до л╕су). -П е р е л е с н и к -Ой гляди! Ще змиють ╖х холодн╕ роси! -М а в к а -В╕терець пов╕╓, -сонечко пригр╕╓, -то й роса спаде! -(Зника╓ в л╕с╕). -П е р е л е с н и к -Постривай хвилину! -Я без тебе гину! -Де ти? Де ти? Де? -Б╕жить ╕ соб╕ в л╕с. -Пом╕ж деревами якусь хвилину маячить його червона од╕ж ╕, мов луна, озива╓ться: "Де ти? Де?.." -По л╕с╕ гра╓ червоний зах╕д сонця, дал╕ погаса╓. -Над озером ста╓ б╕лий туман. -Дядько Лев ╕ Лукаш виходять на галяву. -Л е в -(сердито воркоче) -Той клятий Водяник! Бодай би всох! -Я, наловивши риби, т╕льки виплив -на плесо душогубкою, - хот╕в -на той б╕к передатися, - а в╕н -вчепився цупко лапою за днище, -та й ан╕ руш! Ще трохи - затопив би! -Ну й я ж не дурень: як засяг рукою -за бороду, то й замотав, як мичку, -та ножика з-за пояса, - б╕гме, -так ╕ в╕дтяв би! Та проклята ж пара - -штурх╕ць! - ╕ перекинула човна! -Я ледь що вибрався живий на берег, -╕ рибу розгубив... А щоб ти зслиз! -(До Лукаша). -А тут ╕ще й тебе щось учепило, - -кричу, гукаю, кличу - хоч ти згинь! -╤ де ти длявся? -Л у к а ш -Та кажу ж - був тута, -вир╕зував соп╕лку. -Л е в -Щось довгенько -вир╕зу╓ш, небоже, соп╕лки! -Л у к а ш -(н╕яково) -Або ж я, дядьку... -Л е в -(усм╕хнувся ╕ подобр╕в) -Ей! не вчись брехати, -бо ще ти молодий! Язика шкода! -От л╕пше хмизу пошукай по л╕с╕ -та розпали вогонь, - хоть обсушуся, -бо як його таким ╕ти додому? -Поки д╕йдем, ще й тая нападе - -не тута споминаючи, цур-пек! - -а пот╕м буде душу витрясати... -Лукаш ╕де в л╕с; чутно згодом, як в╕н хряска╓ сухим г╕ллям. -Д я д ь к о Л е в -(с╕да╓ п╕д дубом на грубу коренину ╕ пробу╓ викресати вогню, щоб запалити люльку) -Аякже! викрешеш! ╕ губка змокла... -╕ трут згубився... А, нема на тебе -лихо╖ трясц╕!.. Чи не наросла -на дуб╕ св╕жа? -(Обмацу╓ дуба, шукаючи губки). -З озера, з туману, вирина╓ б╕ла ж╕ноча постать, б╕льше под╕бна до смуги мли, н╕ж до людини; простягнен╕ б╕л╕ довг╕ руки загребисто ворушать тонкими пальцями, коли вона наближа╓ться до Лева. -Л е в -(усм╕хнувшись) -Се що за мара? -Ага! вже знаю. Добре, що побачив!.. -(Оговтавшись, вийма╓ з кошеля як╕сь кор╕нц╕ та з╕лля ╕ простяга╓ назустр╕ч мар╕, немов боронячись в╕д не╖. -Вона трохи в╕дступа╓. -В╕н прочиту╓, замовляючи, дедал╕ все швидше). -Ш╕пле-д╕вице, -Пропаснице-Трясавице! -╤ди ти соб╕ на куп'я, на болота, -де люди не ходять, де кури не п╕ють, -де м╕й глас не заходить. -Тут тоб╕ не ходити, -б╕лого т╕ла не в'ялити, -жовто╖ кост╕ не мло╖ти, -чорно╖ кров╕ не спивати, -в╕ку не вкорочати. -Ось тоб╕ полинь - -згинь, маро, згинь! -Мара пода╓ться назад до озера ╕ злива╓ться з туманом. -Надходить Лукаш з оберемком хмизу, кладе перед дядьком, вийма╓ з-за пазухи кресало й губку й розпалю╓ вогонь. -Л у к а ш -Ось нате, дядьку, гр╕йтеся. -Л е в -Спасиб╕. -Ти догоджа╓ш дядьков╕ старому. -(Розпалю╓ коло вогню люльку). -Тепер що ╕ншого! -(Вклада╓ться проти вогню на трав╕, поклавши кошеля п╕д голову, пака╓ люльку ╕ жмуриться на вогонь). -Л у к а ш -Якби ви, дядьку, -яко╖ байки нагадали. -Л е в -Бач! -умалився!.. А ти б яко╖ хт╕в? -Про Оха-чудотвора? Про Трьомсина? -Л у к а ш -Так╕ я чув! Ви вм╕╓те ╕накших, -що ╖х н╕хто не вм╕╓. -Л е в -(надумавшись) -Ну, то слухай: -Я про Цар╕вну-Хвилю розкажу. -(Почина╓ спок╕йним, сп╕вучим, розм╕рним голосом). -Якби нам хата тепла -та люди добр╕, -казали б ми казку, -баяли байку -до самого св╕та... -За темними борами, -та за глибокими морями, -та за високими горами -то ╓сть там дивний-предивний край, -де пану╓ Урай. -Що в тому краю сонце не с╕да╓, -м╕сяць не погаса╓, -а ясн╕ зор╕ по полю ходять, -таночки водять. -Отож у найкращо╖ Зор╕ та знайшовся син -Б╕лий Палянин. -На личку б╕лий, -на вроду милий, -золотий волос по в╕тру ма╓, -а ср╕бна зброя в рученьках ся╓... -Л у к а ш -Ви ж про Цар╕вну мали. -Л е в -Та зажди!.. -От як став Б╕лий Палянин до л╕т доходжати, -став в╕н соб╕ думати-гадати, -про сво╓ життя розважати: -"З ус╕х я, - каже, - вродою вдався, -а ще ж бо я дол╕ не д╕ждався. -Порадь мене, З╕рнице-мати, -де мен╕ пари шукати: -чи межи боярством, -преславним лицарством, -чи межи княз╕вством, -чи межи простим посп╕льством? -Що х╕ба яка цар╕вна -та була б мен╕ р╕вна..." -(Почина╓ др╕мати). -От ╕ п╕шов в╕н до синього моря, -╕ роз╕клав на берез╕ перлове намисто... -Л у к а ш -В╕дай, ви, дядьку, щось тут проминули. -Л е в -Х╕ба?.. Та ти ж бо вже не заважай! -...От ╕ розб╕глася на мор╕ супротивна хвиля, -а з те╖ хвил╕ вилет╕ли кон╕, -як жар, червон╕, -у червону колясу запряжен╕... -А на т╕й коляс╕... -(Змовка╓, зложений сном). -Л у к а ш -Та й хто ж на т╕й коляс╕ був? Цар╕вна? -Л е в -(кр╕зь сон) -Га?.. Де?.. Яка цар╕вна?.. -Л у к а ш -Вже й заснули! -(Який час дивиться задумливо на вогонь, пот╕м уста╓, в╕дходить дал╕ в╕д огнища ╕ походжа╓ по галяв╕, тихо-тихесенько, ледве чутно, пограваючи у соп╕лку [мелод╕я ? 10]), -В л╕с╕ поноч╕╓, але темрява не густа, а прозора, як бува╓ перед сходом м╕сяця. Навколо вогнища блиски св╕тла ╕ зво╖ т╕н╕ неначе водять химерний танок; близьк╕ до вогню кв╕ти то поблискують барвами, то гаснуть у п╕тьм╕. -Покрай л╕су та╓мничо б╕л╕ють стовбури осик та бер╕з. Весняний в╕тер нетерпляче з╕тха╓, обб╕гаючи узл╕сся та розв╕ваючи г╕лля плакуч╕й берез╕. Туман на озер╕ б╕лими хвилями прибива╓ до чорних хащ╕в; очерет переш╕пту╓ться з осокою, сховавшись у мл╕. -З гущавини виб╕га╓ Мавка, б╕жить прудко, мов ут╕каючи; волосся ╖й розв╕ялось, одежа розмаялась. На галяв╕ вона спиня╓ться, оглядаючись, притуля╓ руки до серця, дал╕ кида╓ться до берези ╕ ще раз зупиня╓ться. -М а в к а -Дяка щирая тоб╕, н╕ченько-чар╕вниченько, -що закрила ти мо╓ личенько! -╕ вам, стежечки як мережечки, -що вели мене до березочки! -Ой сховай мене ти, сестриченько! -(Хова╓ться п╕д березу, об╕ймаючи ╖╖ стовбур). -Л ук а ш -(п╕дходить до берези, нишком) -Ти, Мавко? -М а в к а -(ще тихше) -Я. -Л у к а ш -Ти б╕гла? -М а в к а -Як б╤лиця. -Л у к а ш -Вт╕кала? -М а в к а -Так. -Л у к а ш -В╕д кого? -М а в к а -В╕д такого, -як сам вогонь. -Л у к а ш -А де ж в╕н? -М а в к а -Цить!.. Бо знову прилетить. -Мовчання. -Л у к а ш -Як ти тремтиш! Я чую, як береза -стина╓ться ╕ листом шелестить. -М а в к а -(в╕дхиля╓ться в╕д берези) -Ой лихо! Я боюся притулятись, -а так не встою. -Л у к а ш -Притулись до мене. -Я дужий - здержу, ще й обороню. -Мавка прихиля╓ться до нього. Вони стоять у пар╕. М╕сячне св╕тло почина╓ ходити по л╕с╕, стелеться по галяв╕ ╕ закрада╓ться п╕д березу. В л╕с╕ озиваються сп╕ви солов'╖н╕ ╕ вс╕ голоси весняно╖ ноч╕. В╕тер поривчасто з╕тха╓. З осяйного туману виходить Русалка ╕ нишком п╕дгляда╓ молоду пару. -Лукаш, тулячи до себе Мавку, все ближче нахиля╓ться обличчям до не╖ ╕ раптом ц╕лу╓. -М а в к а -(скрику╓ з болем щастя) -Ох!.. З╕рка в серце впала. -Р у с а л к а -Ха-ха-ха! -(З см╕хом ╕ плеском кида╓ться в озеро). -Л у к а ш -(ужахнувшись) -Що се таке? -М а в к а -Не б╕йся, то Русалка. -Ми подруги, - вона нас не зачепить. -Вона свав╕льна, любить глузувати, -але мен╕ дарма... Мен╕ дарма -про все на св╕т╕! -Л у к а ш -То й про мене? -М а в к а -Н╕, -ти сам для мене св╕т, мил╕ший, кращий, -н╕ж той, що дос╕ знала я, а й той -покращав, в╕дколи ми по╓днались. -Л у к а ш -То ми вже по╓днались? -М а в к а -Ти не чу╓ш, -як солов'╖ вес╕льним сп╕вом дзвонять? -Л у к а ш -Я чую... Се вони вже не щебечуть, -не тьохкають, як завжди, а сп╕вають: -"Ц╕луй! ц╕луй! ц╕луй!" -(Ц╕лу╓ ╖╖ довгим, н╕жним, тремтячим поц╕лунком). -Я зац╕лую -тебе на смерть! -Зрива╓ться вихор, б╕лий цв╕т метелицею в'╓ться по галяв╕. -М а в к а -Н╕, я не можу вмерти... -а шкода... -Л у к а ш -Що ти кажеш? Я не хочу! -Нав╕що я сказав?!. -М а в к а -Н╕, се так добре - -умерти, як летюча з╕рка... -Л у к а ш -Год╕! -(Говорить пестячи). -Не хочу про таке! Не говори! -Не говори н╕чого!.. Н╕, кажи! -Чудна у тебе мова, але якось -так добре слухати... Що ж ти мовчиш? -Розгн╕валась? -М а в к а -Я слухаю тебе... -твого кохання... -(Бере в руки голову його, оберта╓ проти м╕сяця -╕ пильно дивиться в в╕ч╕). -Л у к а ш -Нащо так? Аж страшно, -як ти очима в душу зазира╓ш... -Я так не можу! Говори, жартуй, -питай мене, кажи, що любиш, см╕йся... -М а в к а -У тебе голос чистий, як струмок, -а оч╕ - непрозор╕. -Л у к а ш -Може, м╕сяць -неясно св╕тить. -М а в к а -Може... -(Схиля╓ться головою йому до серця ╕ замира╓). -Л у к а ш -Ти зомл╕ла? -М а в к а -Цить! Хай говорить серце... Невиразно -воно говорить, як весняна н╕чка. -Л у к а ш -Чого там прислухатися? Не треба! -М а в к а -Не треба, кажеш? То не треба, милий! -Не треба, любий! Я не буду, щастя, -не буду прислухатися, хороший! -Я буду пестити, мо╓ кохання! -Ти звик до пестощ╕в? -Л у к а ш -Я не любився -н╕ з ким ще зроду. Я того й не знав, -що любощ╕ так╕ солодк╕! -Мавка пристрасно пестить його, в╕н скрику╓ з мукою вт╕хи. -Мавко! -ти з мене душу виймеш! -М а в к а -Вийму, вийму! -В╕зьму соб╕ твою сп╕вочу душу, -а серденько словами зачарую... -Я ц╕луватиму вустонька гож╕, -щоб загор╕лись, -щоб зашар╕лись, -наче т╕ кв╕тоньки з дико╖ рож╕! -Я буду вабити оч╕ блакитн╕, -хай вони грають, -хай вони сяють, -хай розсипають вогн╕ самоцв╕тн╕! -(Раптом сплеску╓ руками), -Та чим же я принаджу люб╕ оч╕! -Я ж дос╕ не закв╕тчана! -Л у к а ш -Дарма! -Ти й без кв╕ток хороша. -М а в к а -Н╕, я хочу -для тебе так закв╕тчатися пишно, -як л╕сова цар╕вна! -(Б╕жить на другий к╕нець галяви, далеко в╕д озера, -до цв╕тучих кущ╕в). -Л у к а ш -Почекай! -Я сам тебе закв╕тчаю. -(╤де до не╖). -М а в к а -(смутно) -Не красн╕ -кв╕тки вноч╕... тепер поснули барви... -Л у к а ш -Тут св╕тляки в трав╕, я назбираю, -вони св╕титимуть у тебе в косах, -то буде наче зоряний в╕нок. -(Кладе ск╕льки св╕тляк╕в ╖й на волосся). -Дай подивлюся... Ой, яка ж хороша! -(Не тямлячись в╕д щастя, порива╓ ╖╖ в об╕йми). -Я ще набрати мушу. Я вберу -тебе, мов корол╕вну, в самоцв╕ти! -(Шука╓ в трав╕ поп╕д кущами св╕тляк╕в). -М а в к а -А я калини цв╕ту наламаю. -Вона не спить, бо соловейко будить. -(Лама╓ б╕лий цв╕т ╕ прикрашу╓ соб╕ одежу). -Р у с а л к а -(знов виходить з туману. -Шепоче, повернувшись до очерет╕в) -Дитинчата-Потерчата, -засв╕т╕те каганчата! -В очеретах заблимали два бродяч╕ вогники. Дал╕ виходять Потерчата, в руках мають каганчики, що блимають, то ясно спалахуючи, то зовс╕м погасаючи. Русалка притуля╓ ╖х до себе ╕ шепоче, показуючи в далеч╕нь на б╕лу постать Лукашеву, що мр╕╓ в мороку пом╕ж кущами. -Див╕ться, он отой, що там блука╓, -такий, як батько ваш, що вас покинув, -що вашу ненечку занапастив. -Йому не треба жити. -П е р ш е П о т е р ч а -Утопи! -Р у с а л к а -Не см╕ю. Л╕совик заборонив. -Д р у г е П о т е р ч а -А ми не здужа╓м, бо ми маленьк╕. -Р у с а л к а -Ви маленьк╕, -ви легеньк╕, -в ручках вогники ясненьк╕, -ви як ласочки тихеньк╕, - -ви п╕д╕ть у чагарник, -не почу╓ Л╕совик, -а як стр╕не - -вогник св╕не - -був ╕ зник! -Перекиньтесь блискавками -над стежками. -Спалахн╕ть над купиною, -повед╕ть драговиною, - -де в╕н стане, -там ╕ кане -аж на саме дно болота... -Дал╕ - вже моя робота! -Ну! блись-блись! -П о т е р ч а т а -(рушаючи одно до одного) -Ти сюдою, я тудою, -а з╕йдемось над водою! -Р у с а л к а -(радо) -Подались! -(Надб╕га╓ до болота, бризка╓ водою з пальц╕в -позад себе через плеч╕. З-за купини вискаку╓ Куць, -молоденький чортик-паничик). -Куцю-Куцю, -поц╕луй у руцю! -(Свав╕льним рухом простяга╓ йому руку, в╕н ц╕лу╓). -К у ц ь -За що ж то, панянко? -Р у с а л к а -Я тоб╕ сн╕данко -гарне наготую, т╕льки не прогав. -(Показу╓ в далеч╕нь на Лукаша). -Бачиш? Що? привик ти до таких потрав? -К у ц ь -(махнув рукою) -Поки не в болот╕, - -сухо в мене в рот╕! -Р у с а л к а -Буде хлопець тв╕й, -рад╕сть буде й баб╕, й мат╕нц╕ тво╖й! -Куць стриба╓ за купину ╤ зника╓. Русалка в очерет╕ зорить за Потерчатами, що миготять б╕гунцями, спалахують, блимають, снуються, переб╕гають. -Л у к а ш -(шукаючи св╕тляк╕в, завважа╓ вогники) -Як╕ хорош╕ св╕тляки! летюч╕! -Я ще таких не бачив! А велик╕! -Я мушу ╖х п╕ймати! -(Ганя╓ться то за одним, то за другим, вони непом╕тно надять його до драговини). -М а в к а -Не лови! -Коханий, не лови! То Потерчата! -Вони зведуть на безв╕сть! -Лукаш не чу╓, захоплений гонитвою, ╕ в╕дб╕га╓ геть далеко в╕д Мавки. -Л у к а ш -(раптом скрику╓) -Проб╕! Гину! -В драговину попав! Ой смокче! тягне! -Мавка надб╕га╓ на його крик, але не може д╕статися до нього, бо в╕н загруз далеко в╕д твердого берега. Вона кида╓ йому один к╕нець свого пояса, держачи за другий. -М а в к а -Лови! -Пояс не досяга╓ руки Лукашево╖. -Л у к а ш -Ой, не сяга╓! Що ж се буде? -М а в к а -(кида╓ться до верби, що сто╖ть, похилившись над драговиною) -Вербиченько-матусенько, рятуй! -(Швидко, як б╕лиця, злазить на вербу, спуска╓ться по крайньому в╕тт╕, кида╓ знов пояса - в╕н на сей раз досяга╓, - Лукаш хапа╓ться за к╕нець, Мавка притяга╓ його до себе, пот╕м пода╓ руку ╕ помага╓ зл╕зти на вербу). -Русалка в очерет╕ вида╓ глухий стог╕н досади ╕ зника╓ в туман╕. -Потерчата теж зникають. -Д я д ь к о Л е в -(прокинувся в╕д крику) -Га?.. Що таке? Вже знов якась мара? -Цур-пек! щезай! -(Огляда╓ться). -Лукашу, де ти? гов! -Л у к а ш -(озива╓ться з верби) -Я тута, дядьку! -Л е в -А ти тут чого? -(П╕дходить ╕ загляда╓ на вербу). -Зл╕з на вербу, ще й з д╕вкою! -Лукаш ╕зл╕за╓ з верби. Мавка там лиша╓ться. -Л у к а ш -Ой дядьку! -Я тут було в драговин╕ загруз; -натрапив на в╕кно, та вже вона -(показу╓ на Мавку) -порятувала якось. -Л е в -А чого ж ти -стика╓шся отут як потороча? - -таж поноч╕! -Л у к а ш -Я св╕тляки ловив... -(Урива╓). -Л е в -(завважа╓ св╕тляки на Мавц╕) -Ба! так би ти й казав, то я ж би знав! -Тепер я бачу сам, чия то справа. -М а в к а -Я ж, дядечку, його порятувала. -Л е в -Дивись ти - "дядечку"! Знайшлась небога! -А хто ж його призв╕в у пастку л╕зти? -(Док╕рливо хита╓ головою). -Ей, кодло л╕сове! Така в вас правда!.. -Ну, попаду ж ╕ я Л╕совика, -то вже не вирветься, - в пеньок дубовий -вщемлю те бородище-помелище, -то буде в╕дати! Бач, п╕дсила╓ -сво╖х д╕вок, а сам - ╕ я не я! -М а в к а -(швидко зб╕га╓ з верби) -Н╕, в╕н не винен! Хай Зм╕я-цариця -мене скара╓, якщо се неправда! -╤ я не винна! -Л е в -От, тепера в╕рю, -бо знаю, се в вас присяга велика. -Л у к а ш -Вона мене порятувала, дядьку, -от б╕гме, згинув би тепер без не╖! -Л е в -Ну, д╕вонько, хоч ти душ╕ не ма╓ш, -та серце добре в тебе. Пробачай, -що я нагримав зопалу. -(До Лукаша). -Чого ж ти -по св╕тляки погнався на болото? -Х╕ба ж вони по купинах сидять? -Л у к а ш -Та то як╕сь були так╕ летюч╕! -Л е в -Еге! то знаю ж я! То Потерчата! -Ну-ну, чекайте ж, приведу я взавтра -щеняток-ярчук╕в, то ще побачим, -хто тут заскавучить! -Г о л о с к и П о т е р ч а т -(озиваються жал╕бно, под╕бно до жаб'ячого кумкання) -Н╕, н╕, д╕дуню! -Н╕, ми не винн╕! -Ми в драговинн╕ -яг╕дки брали. -Ми ж бо не знали, -що тута гост╕, -ми б не зринали -╕з глибокост╕... -Ой нене, сум! -Нум плакать, нум! -Л е в -Чи бач, як зн╕тилась нев╕рна пара, -в╕дьомський накоренок! Та нехай, -я вже д╕йду, хто винен, хто не винен!.. -(До Лукаша). -А що, небоже, чи не час додому? -Ход╕м помалу. -(До Мавки). -Будь здорова, д╕вко! -М а в к а -Ви завтра прийдете? Я покажу, -де ╓ хороше дерево на хату. -Л е в -Я бачу, ти про все вже розпиталась. -Метка! Та що ж, приходь, я з вами звик, -та й вам до нас прийдеться привикати. -Ход╕мо. Прощавай! -(Руша╓). -М а в к а -(б╕льш до Лукаша, н╕ж до Лева) -Я буду ждати! -Лукаш в╕дста╓ в╕д дядька, стиска╓ мовчки обидв╕ руки Мавц╕, безгучно ╖╖ ц╕лу╓ ╕, догнавши дядька, ╕де з ним у л╕с. -М а в к а -(сама) -Коли б ти, н╕чко, швидше минала! -Вибач, коханая! Ще ж я не знала -днини тако╖, щоб була щасна -так, як ти, н╕ченько, так, як ти, ясна! -Чом ти, березо, така журлива? -Глянь, моя сестронько, таж я щаслива! -Не рони, вербо, сл╕з над водою, -буде ж, матусенько, милий зо мною!.. -Батьку м╕й р╕дний, темненький гаю, -як же я н╕ченьку сюю прогаю? -Н╕чка коротка - довга розлука... -Що ж мен╕ суджено - щастя чи мука? -М╕сяць сховався за темну ст╕ну л╕су, темрява наплила на прогалину, чорна, мов оксамитна. Н╕чого не стало видко, т╕льки жевр╕╓ дол╕ жар, позосталий в╕д огнища, та по в╕нку ╕з св╕тляк╕в знати, де ходить Мавка пом╕ж деревами: в╕нок той ясн╕╓ то ц╕лим суз╕р'ям, то окремими ╕скрами, дал╕ тьма ╕ його покрива╓. Глибока п╕вн╕чна тиша, т╕льки часом легкий шелест чу╓ться в гаю, мов з╕тхання у сн╕. -Д╤Я ╤╤ -П╕зн╓ л╕то. На темн╕м матов╕м лист╕ в гаю де-не-де видн╕╓ ос╕ння прозолоть. Озеро змал╕ло, берегова габа поширшала, очерети сухо шелестять скупим листом. -На галяв╕ вже збудовано хату, засаджено городець. На одн╕й нивц╕ пшениця, на друг╕й - жито. На озер╕ плавають гуси. На берез╕ сушиться хустя, на кущах стримлять горщики, гладишки. Трава на галяв╕ чисто викошена, п╕д дубом зложений ст╕жок. По л╕с╕ калатають клок╕чки - десь пасеться товар. Недалечко чутно соп╕лку, що гра╓ якусь моторну, танцюристу мелод╕ю [мелод╕╖ ? 11, 12, 13]. -М а т и Л у к а ш е в а -(виходить з хати й гука╓) -Лукашу, гов! А де ти? -Л у к а ш -(виходить з л╕су з соп╕лкою ╕ мережаним кийком у руках) -Тут я,мамо. -М а т и -А чи не год╕ вже того грання? -Все грай та грай, а ти, робото, ст╕й! -Л у к а ш -Яка ж робота? -М а т и -Як - яка робота? -А хто ж обору мав загородити? -Л у к а ш -Та добре вже, загороджу, нехай-но. -М а т и -Коли ж воно, оте "нехай-но", буде? -Тоб╕ б усе ганяти по шурхах -з приблудою, з накидачем отим! -Л у к а ш -Та хто ганя╓? Бидло ж я пасу, -а Мавка помага╓. -М а т и -Одчепися -з такою пом╕ччю! -Л у к а ш -Сами ж казали, -що як вона глядить кор╕в, то б╕льше -дають наб╕лу. -М а т и -Вже ж - в╕дьомське кодло! -Л у к а ш -Нема╓ в╕дома, чим вам годити! -Як хату ставили, то не носила -вона нам дерева? А хто садив -города з вами, нивку зас╕вав? -Так, як сей р╕к, х╕ба коли родило? -А ще он як ума╖ла кв╕тками -поп╕дв╕конню - любо подивитись? -М а т и -Потр╕бн╕ т╕ кв╕тки! Таж я не маю -у себе в хат╕ д╕вки на виданню... -Йому кв╕тки та сп╕ви в голов╕! -Лукаш знизу╓ нетерпляче плечима ╕ пода╓ться йти. -Куди ти? -Л у к а ш -Таж обору городити! -(╤де за хату, згодом чутно цюкання сокирою). -Мавка виходить з л╕су пишно закв╕тчана, з розпущеними косами. -М а т и -(неприв╕тно) -Чого тоб╕? -М а в к а -Де, дядино, Лукаш? -М а т и -Чого ти все за ним? Не випада╓ -за парубком так д╕вц╕ уганяти. -М а в к а -Мен╕ н╕хто такого не казав. -М а т и -Ну, то хоч раз послухай - не завадить. -(Прикро дивиться на Мавку). -Чого ти все розпатлана така? -Нема, щоб зачесатись чепурненько - -усе як в╕дьма ходить. Нечепурно. -╤ що се за манаття на тоб╕? -Воно ж ╕ невиг╕дне при робот╕. -Я маю дещо там з дочки-неб╕жки, -п╕ди вберися - там на жердц╕ висить. -А се, як хоч, у скриню поклади. -М а в к а -Та добре, можу й переодягтися. -(╤де в хату. Зв╕дти виходить дядько Лев). -М а т и -Хоч би подякувала! -Л е в -Що ти, сестро, -так у╖да╓ш раз у раз на д╕вку? -Чи то вона тоб╕ чим завинила? -М а т и -А ти, братуню, вже б не в╕дзивався, -коли не зач╕пають! Ти б ╕ще -з╕брав сюди ус╕х в╕дьом ╕з л╕су. -Л е в -Якби ж воно таке╓ говорило, -що тямить, ну, то й слухав би, а то... -"в╕дьом ╕з л╕су"! - де ж ╓ в╕дьма в л╕с╕? -В╕дьми живуть по селах... -М а т и -То вже ти -на тому зна╓шся... Та що ж, принаджуй -ту погань л╕сову, то ще д╕ждешся -колись добра! -Л е в -А що ж? таки й д╕жду. -Що л╕сове, то не погане, сестро, - -усяк╕ скарби з л╕са йдуть... -М а т и -(глузливо) -Аякже! -Л е в -З таких д╕вок бувають люди, от що╥ -М а т и -Як╕ з ╖х люди? Чи ти впився? Га? -Л е в -Та що ти зна╓ш? От неб╕жчик д╕д -казали: треба т╕льки слово знати, -то й в л╕совичку може уступити -душа така сам╕ська, як ╕ наша. -М а т и -Ну, а куди ж тод╕ в╕дьомська пара -под╕неться? -Л е в -Ти знов таки сво╓╖?.. -От л╕пше заберуся до роботи, -як маю тут жувати клоччя! -М а т и -Йди! -або ж я бороню? -Лев ╕де за хату, сердито струснувши головою. -Мавка виходить з хати перебрана: на ╖й сорочка з десятки, скупо пошита ╕ латана на плечах, вузька сп╕дничина з набиванки ╕ полинялий фартух з димки, волосся гладко зачесане у дв╕ коси ╕ заложене навколо голови. -М а в к а -Вже й перебралась. -М а т и -Отак що ╕ншого. Ну, я п╕ду - -управлюся тим часом з дробиною. -Хот╕ла я п╕ти до конопель, -так тут ╕ще не ск╕нчена робота, -а ти до не╖ щось не вельми... -М а в к а -Чом же? -Що т╕льки вм╕ю, рада помогти. -М а т и -Ото-то й ба, що неконечне вм╕╓ш: -пол╕тниця з тебе абияка, -тащити с╕на - голова бол╕ла... -Як так ╕ жати ма╓ш... -М а в к а -(з острахом) -Як-то? Жати? -Ви хочете, щоб я сьогодн╕ жала? -М а т и -Чому ж би н╕? Х╕ба сьогодн╕ свято? -(Бере за дверима в с╕нях серпа ╕ пода╓ Мавц╕). -Ось на серпа - попробуй. Як управлюсь, -то перейму тебе. -(Виходить за хату, узявши з с╕ней п╕дситок ╕з зерном. Незабаром чутно, як вона кличе: "Ц╕поньки! ц╕поньки! тю-тю-тю! тю-тю-тю! Ц╕р-р-р...") -Лукаш виходить ╕з сокирою ╕ п╕дступа╓ до молодого грабка, щоб його рубати. -М а в к а -Не руш, коханий, -воно ж сире, ти ж бачиш. -Л у к а ш -Ай, дай спок╕й! -Не маю часу! -Мавка смутно дивиться йому в в╕ч╕. -Ну то дай сухого... -М а в к а -(швиденько вивол╕ка╓ з л╕су чималу суху деревину) -Я ще знайду; тоб╕ багато треба? -Л у к а ш -А що ж? оцим одним загороджу? -М а в к а -Чогось уже ╕ ти став неприв╕тний... -Л у к а ш -Та бачиш... мати все гризуть за тебе!.. -М а в к а -Чого ╖й треба? ╤ яке ╖й д╕ло? -Л у к а ш -Та як же? Я ж ╖м син... -М а в к а -Ну, син, - то що? -Л у к а ш -Бач... ╖м така нев╕стка не до мисл╕... -Вони не люблять л╕сового роду... -Тоб╕ недобра з ╖х свекруха буде! -М а в к а -У л╕с╕ в нас нема свекрух н╕яких. -Нав╕що т╕ свекрухи, нев╕стки - -не розум╕ю! -Л у к а ш -╥м нев╕стки треба, -бо треба помоч╕, - вони стар╕. -Чужу все до роботи заставляти -не випада╓... Наймички - не дочки... -Та, правда, ти сього не зрозум╕╓ш... -Щоб наш╕ людськ╕ клопоти збагнути, -то треба справд╕ вирости не в л╕с╕. -М а в к а -(щиро) -Ти розкажи мен╕, я зрозум╕ю, -бо я ж тебе люблю... Я ж пойняла -ус╕ п╕сн╕ соп╕лоньки тво╓╖. -Л у к а ш -П╕сн╕! То ще наука невелика! -М а в к а -Не зневажай душ╕ сво╓╖ цв╕ту, -бо з нього виросло кохання наше! -Той цв╕т в╕д папорот╕ чар╕вн╕ший - -в╕н скарби т в о р и т ь, а не в╕дкрива╓. -У мене мов зродилось друге серце, -як я його п╕знала. В ту хвилину -огнисте диво сталось... -(Раптом урива╓). -Ти см╕╓шся? -Л у к а ш -Та справд╕, якось наче см╕шно стало... -Убрана по-буденному, а править -таке, немов на свято орац╕ю! -(См╕╓ться). -М а в к а -(шарпа╓ на соб╕ одежу) -Спалю се все! -Л у к а ш -Щоб мати г╕рше гризли? -М а в к а -Та що ж, як я тоб╕ у ц╕й одеж╕ -неначе одм╕нилась! -Л у к а ш -Так я й знав! -Тепер уже почнеться дор╕кання... -М а в к а -Н╕, любий, я тоб╕ не дор╕каю, -а т╕льки - смутно, що не можеш ти -сво╖м життям до себе дор╕внятись. -Л у к а ш -Я щось не розберу, що ти говориш. -М а в к а -Бач, я тебе за те люблю найб╕льше, -чого ти сам в соб╕ не розум╕╓ш, -хоча душа твоя про те сп╕ва╓ -виразно-щиро голосом соп╕лки... -Л у к а ш -А що ж воно таке? -М а в к а -Воно ще краще, -н╕ж вся твоя хороша, люба врода, -та висловить його ╕ я не можу... -(Смутно-закохано дивиться на нього ╕ мовчить хвилинку). -Заграй мен╕, коханий, у соп╕лку, -нехай вона все лихо зачару╓! -Л у к а ш -Ей, не пора мен╕ тепера грати! -М а в к а -То пригорни мене, щоб я забула -осю розмову. -Л у к а ш -(огляда╓ться) -Цить! почують мати! -Вони вже й так тебе все називають -накидачем... -М а в к а -(спалахнула) -Так! хто не зр╕с м╕ж вами, -не зрозум╕╓ вас! Ну, що се значить -"накинулась"? Що я тебе кохаю? -Що перша се сказала? Чи ж то ганьба, -що маю серце не скупе, що скарб╕в -воно сво╖х не кри╓, т╕льки гойно -коханого обдарувало ними, -не дожидаючи вперед застави? -Л у к а ш -Була над╕я, що в╕ддячусь пот╕м. -М а в к а -╤ знов чудне, незрозум╕ле слово - -"в╕ддячуся"... Ти дав мен╕ дари, -як╕ хот╕в, так╕ були й мо╖ - -нем╕рян╕, нел╕чен╕... -Л у к а ш -То й добре, -коли н╕хто не завинив н╕кому. -Ти се сама сказала - пам'ятай. -М а в к а -Чому я маю се╓ пам'ятати? -М а т и -(виходить ╕з-за хати) -Се так ти жнеш? А ти се так городиш? -Лукаш посп╕шно повол╕к дерево за хату. -Коли ти, д╕вонько, не хочеш жати, -то я ж тебе не силую. Вже якось -сама управлюся, а там на в╕сень, -дасть б╕г, знайду соб╕ нев╕стку в пом╕ч. -Там ╓ одна вдовиця - моторненька, - -сама припитувалась через люди, -то я сказала, що аби Лукаш -був не в╕д того... Ну, давай вже, любко, -мен╕ серпочка - другого ж нема╓. -М а в к а -Я жатиму. ╤д╕ть до конопель. -Мати йде через галяву до озера ╕ кри╓ться за очеретом. -Мавка замаху╓ серпом ╕ нахиля╓ться до жита. З жита раптом вирина╓ Русалка Польова; зелена од╕ж на ╖й просв╕чу╓ де-не-де кр╕зь плащ золотого волосся, що вкрива╓ всю ╖╖ невеличку постать; -на голов╕ син╕й в╕нок з волошок, у волосс╕ заплутались рожев╕ кв╕ти з куколю, ромен, березка. -Р у с а л к а П о л ь о в а -(з благанням кида╓ться до Мавки) -Сестрице, пошануй! -Краси мо╓╖ не руйнуй! -М а в к а -Я мушу. -Р у с а л к а П о л ь о в а -Уже ж мене пошарпано, -вс╕ кв╕тоньки загарбано, -вс╕ кв╕тоньки-з╕рниченьки -геть вирвано з пшениченьки! -Мак м╕й жаром червон╕в, -а тепер в╕н почорн╕в, -наче кр╕вця пролилася, -в борозенц╕ запеклася... -М а в к а -Сестрице, мушу я! Твоя краса -на той р╕к ще буйн╕ше залиша╓, -а в мене щастя як тепер зов'яне, -то вже не встане! -Р у с а л к а П о л ь о в а -(лама╓ руки ╕ хита╓ться в╕д горя, як од в╕тру колос) -Ой горенько! косо моя! -косо моя золотая! -Ой лишенько! красо моя! -красо моя молодая!.. -М а в к а -Тво╖й крас╕ в╕к довгий не судився, -на те вона зроста, щоб полягати. -Даремне ти блага╓ш так мене, - -не я, то ╕нший хто ╖╖ зожне. -Р у с а л к а П о л ь о в а -Глянь, моя сестро, ще хвиля гуля╓ -з краю до краю. -Дай нам зажити веселого раю, -поки ще л╕течко ся╓, -поки ще житечко не полягло, - -ще ж неминуче до нас не прийшло! -Хвильку! Хвилиночку! Мить одну, р╕дная! -Пот╕м поникне краса моя б╕дная, -ляже додолу сама... -Сестро! не будь як зима, -що не вблагати ╖╖, не вмолити! -М а в к а -Рада б я волю вволити, -т╕льки ж сама я не маю вже вол╕. -Р у с а л к а П о л ь о в а -(шепче, схилившись Мавц╕ до плеча) -Чи ж не трапля╓ться часом на пол╕ -гострим серпочком поранити руку? -Сестронько! зглянься на муку! -Крапельки кров╕ було б для рятунку довол╕. -Що ж? Х╕ба кров╕ не варта краса? -М а в к а -(черка╓ себе серпом по руц╕, кров бризка╓ на золот╕ коси Русалки Польово╖) -Ось тоб╕, сестро, яса! -Русалка Польова клониться низько перед Мавкою, дякуючи, ╕ никне в жит╕. -В╕д озера наближа╓ться мати, а з нею молода повновида молодиця, в червон╕й хустц╕ з торочками, в бурячков╕й сп╕дниц╕, др╕бно та р╕вно зафалдован╕й; так само зафалдований ╕ зелений фартух з нашитими на ньому б╕лими, червоними та жовтими стяжками; сорочка густо натикана червоним та син╕м, намисто дзвонить дукачами на б╕л╕й пухк╕й ши╖, м╕цна крайка т╕сно перетяга╓ стан, ╕ в╕д того кругла, заживна постать зда╓ться ще розк╕шн╕шою. Молодиця йде замашистою ходою, аж стара ледве посп╕ва╓ за нею. -М а т и -(до молодиц╕ люб'язно) -Ход╕ть, Килинко, осьде край берези -ще св╕же з╕ллячко. Ось дерев╕й, - -ви ж гладишки попарити хот╕ли? - -В╕н добрий, любонько, до молока. -К и л и н а -Та в мене молока вже н╕де й д╕ти! -Коб ярмарок хутч╕й - куплю начиння. -Корова в мене турського заводу, - -ще м╕й неб╕жчик десь придбав, - молочна, -╕ господи яка! Оце вже якось -я в пол╕ обробилася, то треба -робот╕ хатн╕й дати лад. Ой т╕тко, -вдовиц╕ - хоч надво╓ роз╕рвися!.. -(Приб╕дню╓ться, п╕добгавши губи). -М а т и -Ей, рибонько, то ви вже обробились? -Ну, що то сказано, як хто роб╕тний -та здужа╓... А в нас - маленька нивка, -та й то бог спору не да╓... -К и л и н а -(дивиться на ниву, де сто╖ть Мавка) -А хто ж то -женцем у вас? -М а т и -Та там одна сир╕тка... -(Нишком). -Таке воно, простиб╕г, н╕ до чого... -К и л и н а -(надходить з мат╕р'ю до Мавки) -Добридень, д╕вонько! Чи добре жнеться? -М а т и -(сплеску╓ руками) -Ой лишенько! ╤ще не починала! -Ой м╕й упадоньку! Що ж ти робила? -Нездарисько! Нехтолице! Ледащо! -М а в к а -(глухо) -Я руку вр╕зала... -М а т и -Було при чому! -К и л и н а -А дай сюди серпа - нехай-но я. -Мавка хова╓ серпа за себе ╕ вороже дивиться на Килину. -М а т и -Давай серпа, як кажуть! Таж не тв╕й! -(Вирива╓ серпа Мавц╕ з рук ╕ да╓ Килин╕, тая кида╓ться на жито ╕ жне, як вогнем палить, аж солома свище п╕д серпом), -М а т и -(вт╕шно) -Ото мен╕ робота! -К и л и н а -(не одриваючись од роботи) -Якби хто -перевесла крутив, то я б удух -сю нивку вижала. -М а т и -(гука╓) -А йди, Лукашу! -Л у к а ш -(виходить. До Килини) -Магайб╕. -К и л и н а -(жнучи) -Дякувати. -М а т и -От, Лукашу, -поможеш тут в'язати молодичц╕. -Бо та "пом╕чниця" вже скал╕ч╕ла. -Лукаш береться в'язати снопи. -Ну, жн╕те ж, д╕тоньки, а я п╕ду -зварю вам киселиц╕ на полудень. -(╤де в хату). -Мавка од╕йшла до берези, прихилилась до не╖ -╕ кр╕зь довге в╕ття дивиться на женц╕в. -Килина який час так само завзято жне, пот╕м розгина╓ться, випросту╓ться, дивиться на похиленого над снопами Лукаша, всм╕ха╓ться, трьома широкими кроками прискаку╓ до нього ╕ паца╓ з виляском долонею по плечах. -К и л и н а -Ну ж, парубче, хутч╕й! Не л╕зь, як слимак! -Ото ще верисько! -(Заляга╓ться см╕хом). -Л у к а ш -(╕ соб╕ випросту╓ться) -Яка ти бистра! -Ось л╕пше не займай, бо поборю! -К и л и н а -(кида╓ серпа, береться в боки) -Ану ж, ану! Ще хто кого - побачим! -Лукаш кида╓ться до не╖, вона перейма╓ його руки; вони "м╕ряють силу", упершись долонями в долон╕; який час сила ╖х сто╖ть нар╕вн╕, пот╕м Килина трохи подалась назад, напружено см╕ючись ╕ граючи очима; Лукаш, розпалившись, широко розхиля╓ ╖й руки ╕ хоче ╖╖ поц╕лувати, але в той час, як його уста вже торкаються ╖╖ уст, вона п╕дбива╓ його ногою, в╕н пада╓. -К и л и н а -(сто╖ть над ним см╕ючись) -А що? Хто поборов? Не я тебе? -Л у к а ш -(уста╓, важко дишучи) -П╕дбити - то не мац╕я! -К и л и н а -Чи ж пак? -У хат╕ стукнули двер╕. Килина знов кинулася жати, а Лукаш в'язати. Хутко заг╕н затемн╕в стернею ╕ вкрився снопами; ск╕лька горсток жита на розложених перевеслах лежать, як подолан╕ ╕ ще не пов'язан╕ бранц╕. -М а т и -(з с╕нешнього порога) -Ход╕те, женчики! вже ╓ полудень. -К и л и н а -Та я сво╓ ск╕нчила, он Лукаш -н╕як не вправиться. -Л у к а ш -Мен╕ недовго. -М а т и -Ну, то к╕нчай; а ви ход╕ть, Килинко! -Килина йде в хату. Двер╕ зачиняються. Мавка виходить з-п╕д берези. -Л у к а ш -(трохи зм╕шався, побачивши ╖╖, але зараз оправився) -Ага, то ти? Ось дов'яжи сноп╕в, -а я п╕ду. -М а в к а -В'язати я не можу. -Л у к а ш -Ну, то чого ж прийшла тут наглядати, -коли не хочеш помогти? -(В'яже сам). -М а в к а -Лукашу, -нехай ся ж╕нка б╕льше не приходить, - -я не люблю ╖╖: вона лукава, -як видра. -Л у к а ш -Ти ╖╖ н╕як не зна╓ш. -М а в к а -Н╕, знаю! Чула см╕х ╖╖ ╕ голос. -Л у к а ш -Сього ще мало. -М а в к а -Н╕, сього довол╕. -Ся ж╕нка хижа, наче рись. -Л у к а ш -╤ще що! -М а в к а -Нехай вона до нас у л╕с не ходить. -Л у к а ш -(випростався) -А ти х╕ба вже л╕сова цариця, -що так рядиш, хто ма╓ в л╕с ходити, -хто н╕? -М а в к а -(сумно, з погрозою) -У л╕с╕ ╓ так╕ провалля, -захован╕ п╕д хрустом та галуззям, - -не бачить ╖х н╕ зв╕р, ан╕ людина, -аж поки не впаде... -Л у к а ш -╤ще говорить -про хиж╕сть, про лукавство, - вже б мовчала! -Я бачу, ще не знав натури тве╖. -М а в к а -Я, може, ╕ сама ╖╖ не знала... -Л у к а ш -Так от же слухай: якщо я тут маю -тебе питати, хто до мене см╕╓ -ходити, а хто н╕, то л╕пше сам я -знов з л╕су заберуся на село. -Вже якось там не пропаду м╕ж людьми. -Бо я не став отут сид╕ти в тебе, -як лис у пастц╕. -М а в к а -Я пасток на тебе -не наставляла. Ти прийшов по вол╕. -Л у к а ш -По вол╕ ж ╕ п╕ду, як т╕льки схочу, -н╕хто н╕чим мене тут не прив'яже! -М а в к а -Чи я ж тебе коли в'язати хт╕ла? -Л у к а ш -Ну, то до чого ж ц╕ла ся балачка? -Дов'язав останнього снопа ╕, не дивлячись на Мавку, п╕шов до хати. Мавка с╕ла в борозн╕ над стернею ╕ похилилась у смутн╕й задум╕. -Д я д ь к о Л е в -(виходить ╕з-за хати) -Чого се ти, небого, зажурилась? -М а в к а -(тихо, смутно) -Мина╓ л╕то, дядечку... -Л е в -Для тебе -воно таки журба. Я м╕ркував би, -що вже б тоб╕ не тра верби на зиму. -М а в к а -А де ж я маю бути? -Л е в -Як на мене, -то не т╕сна була б з тобою хата... -Коли ж сестра таку натуру ма╓, -що з нею й не зговориш. Я вже брався -╕ так, ╕ ╕нако... Якби то я -був тут господарем, то й не питався б; -та вже ж я ╖м в╕ддав сей грунт ╕ хату, -то воля не моя. Я сам п╕ду -на зиму до села, до све╖ доми... -Якби ти на сел╕ могла сид╕ти, -то я б тебе прийняв. -М а в к а -Н╕, я не можу... -якби могла, п╕шла б. Ви, дядьку, добр╕. -Л е в -Хл╕б добрий, д╕вонько, а не людина. -Але, щоправда, я таки вподобав -породу вашу л╕сову. Як буду -вмирати, то прийду, як зв╕р, до л╕су, - -отут п╕д дубом хай ╕ поховають... -Гей, дубоньку, чи будеш ти стояти, -як сива голова моя схитнеться?.. -Де-де! ще й не так╕ були дуби, -та й т╕╖ постинали... Зелен╕й же -хоч до морозу, кучерявий друже, -а там... чи дасть б╕г ще весни д╕ждати?.. -(Сто╖ть, смутно похилившись на ц╕пок). -Мавка повол╕ вибира╓ нап╕вз╕в'ял╕ кв╕тки з пожатого жита ╕ склада╓ ╖х в пучечок. З хати виходять мати, Килина ╤ Лукаш. -М а т и -(до Килини) -Чого ви сп╕шитесь? Та ще посидьте! -К и л и н а -Ей, н╕ вже, дядинусю, я п╕ду. -Див╕ть, уже нерано, - я боюся. -М а т и -Лукашу, ти пров╕в би. -Л у к а ш -Чом же, можу. -К и л и н а -(погляда╓ на нього) -Та, май, робота ╓... -М а т и -Яка робота -увечер╕? ╤ди, синашу, йди -та надведи Килинку до дороги. -Сам╕й увечер╕ в с╕й пущ╕ сумно. -Та ще така хороша молодичка, - -коли б хто не напав! -К и л и н а -Ой дядинусю, -се ж ви мене тепер зовс╕м злякали! -Лукашу, йд╕м, поки не звечор╕ло, -а то й удвох боятимемось! -Л у к а ш -Я б то? -боявся в л╕с╕? Ого-го! помалу! -М а т и -Та в╕н у мене хлопець молодець, -ви вже, Килинко, чест╕ не уймайте! -К и л и н а -Н╕, то я жартома... -(Завважа╓ Лева). -Ов! дядьку Леве! -то ви-те вдома? -Л е в -(уда╓, мов не дочув) -Га? ╕д╕ть здоров╕! -(Йде соб╕ в л╕с). -К и л и н а -Ну, будьте вже здоровеньк╕, т╕тусю! -(Хоче поц╕лувати стару в руку, тая не да╓, обтира╓ соб╕ рота фартухом ╕ трич╕ "з церемон╕╓ю" ц╕лу╓ться з Килиною). -К и л и н а -(вже на ход╕) -Жив╕ бувайте, нас не забувайте! -М а т и -Весел╕ будьте та до нас прибудьте! -(Йде в хату ╕ засову╓ двер╕ за собою). -Мавка п╕дводиться ╕ тихою, наче втомленою, походою ╕де до озера, с╕да╓ на похилену вербу, склоня╓ голову на руки ╕ тихо плаче. Почина╓ накрапати др╕бний дощик, густою с╕ткою завол╕ка╓ галяву, хату й гай. -Р у с а л к а -(п╕дплива╓ до берега ╕ загляда╓ до Мавки, здивована ╕ ц╕кава) -Ти плачеш. Мавко? -М а в к а -Ти х╕ба н╕коли -не плакала, Русалонько? -Р у с а л к а -0, я! -Як я заплачу на малу хвилинку, -то мусить хтось см╕ятися до смерт╕! -М а в к а -Русалко! ти н╕коли не кохала... -Р у с а л к а -Я не кохала? Н╤, то ти забула, -яке повинно буть кохання справжн╓! -Кохання - як вода, - плавке та бистре, -рве, гра╓, пестить, затяга╓ й топить. -Де пал - воно кипить, а стр╕не холод - -ста╓ мов кам╕нь. От м о ╓ кохання! -А те тво╓ - солом'яного духу -дитина квола. Хилиться од в╕тру, -п╕д ноги стелеться. Зостр╕не ╕скру - -згорить не борючись, а пот╕м з нього -лишиться чорний згар та сивий поп╕л. -Коли ж його зневажать, як покидьку, -воно лежить ╕ кисне, як солома, -в вод╕ холодн╕й марно╖ досади, -п╕д п╕зн╕ми дощами каяття. -М а в к а -(п╕дводить голову) -Ти кажеш - каяття? Спитай березу, -чи ка╓ться вона за т╕╖ ноч╕, -коли весняний в╕тер розпл╕тав -╖й довгу косу? -Р у с а л к а -А чого ж суму╓? -М а в к а -Що милого не може об╕йняти, -нав╕ки пригорнути довгим в╕ттям. -Р у с а л к а -Чому? -М а в к а -Бо милий той - весняний в╕тер. -Р у с а л к а -Нащо ж було кохати ╖й такого? -М а в к а -Бо в╕н був н╕жний, той весняний лег╕т, -сп╕ваючи, ╖й розвивав листочки, -милуючи, розмаяв ╖й в╕ночка -╕, пестячи, кропив росою косу... -Так, так... в╕н справжн╕й був весняний в╕тер, -та ╕ншого вона б не покохала. -Р у с а л к а -Ну, то нехай тепер жалобу спустить -аж до земл╕, бо в╕тра об╕йняти -пов╕к не зможе - в╕н уже пролинув. -(Тихо, без плеску, в╕дплива╓ в╕д берега ╕ зника╓ в озер╕). -Мавка знов похилилась, довг╕ чорн╕ коси упали до земл╕. Почина╓ться в╕тер ╕ жене сив╕ хмари, а вкуп╕ з ними чорн╕ ключ╕ пташин╕, що в╕дл╕тають у вир╕й. Пот╕м в╕д сильн╕шого пориву в╕тру хмари дощов╕ розходяться ╕ видко л╕с - уже в яскравому ос╕нньому убор╕ на тл╕ густо-синього передзах╕дного неба. -М а в к а -(тихо, з глибокою журбою) -Так... в╕н уже пролинув... -Л╕совик виходить з гущавини. В╕н у довг╕й кире╖ барви старого золота з темно-червоною габою внизу, навколо шапки обвита г╕лка достиглого хмелю. -Л ╕ с о в и к -Доню, доню, -як тяжко ти кара╓шся за зраду!.. -М а в к а -(п╕дводить голову) -Кого я зрадила? -Л ╕ с о в и к -Саму себе. -Покинула високе верхов╕ття -╕ низько на др╕бн╕ стежки спустилась. -До кого ти под╕бна? До служебки, -зар╕бниц╕, що працею г╕ркою -окрайчик щастя хт╕ла заробити -╕ не змогла, та ще останн╕й сором -╖й не да╓ жебрачкою зробитись. -Згадай, якою ти була в ту н╕ч, -коли тво╓ кохання розцв╕лося: -була ти наче л╕сова цар╕вна -у зорян╕м в╕нку на темних косах, - -тод╕ жад╕бно руки простягало -до тебе щастя ╕ несло дари ! -М а в к а -Так що ж мен╕ робить, коли вс╕ зор╕ -погасли ╕ в в╕нку, ╕ в серц╕ в мене? -Л ╕ с о в и к -Не вс╕ в╕нки погинули для тебе. -Оглянься, подивись, яке тут свято! -Вдяг ясень-князь кирею золоту, -а дика рожа буйн╕╖ корали. -Невинна б╕ль зм╕нилась в гордий пурпур -на т╕й калин╕, що тебе кв╕тчала, -де соловей сп╕вав п╕сн╕ вес╕льн╕. -Стара верба, смутна береза нав╕ть -у златоглави й кармазини вбрались -на свято осен╕. А т╕льки ти -жебрацьк╕ шмати скинути не хочеш, -бо ти забула, що н╕яка туга -краси перемагати не повинна. -М а в к а -(поривчасто вста╓) -То дай мен╕ святков╕ шати, д╕ду! -Я буду знов як л╕сова цар╕вна, -╕ щастя упаде мен╕ до н╕г, -благаючи мо╓╖ ласки! -Л ╕ с о в и к -Доню, -давно готов╕ шати для цар╕вни, -але вона десь бавилась, химерна, -убравшися для жарту за жебрачку. -Розкрива╓ свою кирею ╕ д╕ста╓ дос╕ заховану п╕д нею пишну, злотом гаптовану багряницю ╕ ср╕бний серпанок; над╕ва╓ багряницю поверху убрання на Мавку; Мавка йде до калини, швидко лама╓ на н╕й червон╕ китиц╕ яг╕д, звива╓ соб╕ в╕ночок, розпуска╓ соб╕ коси, кв╕тча╓ться в╕нком ╕ склоня╓ться перед Л╕совиком, - в╕н накида╓ ╖й ср╕бний серпанок на голову. -Л ╕ с о в и к -Тепер я вже за тебе не боюся. -(Поважно кивнувши ╖й головою, меткою походою йде в гущавину ╕ зника╓). -З л╕су виб╕га╓ Перелесник. -М а в к а -Знов ти? -(Нам╕ря╓ться вт╕кати). -П е р е л е с н и к -(зневажливо) -Не б╕йся, не до тебе. Хт╕в я -одв╕дати Русалоньку, що в жит╕, -та бачу, вже вона заснула. Шкода... -А ти змарн╕ла щось. -М а в к а -(гордо) -Тоб╕ зда╓ться! -П е р е л е с н и к -Зда╓ться, кажеш? Дай я придивлюся. -(П╕дходить до не╖. Мавка в╕дступа╓). -Та ти чого жаха╓шся? Я знаю, -що ти заручена, - не зачеплю. -М а в к а -Геть! не глузуй! -П е р е л е с н и к -Та ти не сердься, - що ж, -коли я помилився... Слухай, Мавко, -давай лиш побрата╓мось. -М а в к а -З тобою? -П е р е л е с н и к -А чом же н╕? Тепер ми восени, -тепер, бач, нав╕ть сонце прохололо, -╕ в нас простигла кров. Таж ми з тобою -колись були товариш╕, а пот╕м -чи грались, чи кохались - трудно зважить, - -тепер настав братерства час. Дай руку. -Мавка трохи нер╕шуче пода╓ йому руку. -Дозволь покласти братн╕й поц╕лунок -на личенько тво╓ бл╕де. -(Мавки одхиля╓ться, в╕н все-таки ╖╖ ц╕лу╓). -О, кв╕ти -на личеньку одразу зацв╕ли! - -цнотлив╕╖, незапашн╕, ос╕нн╕... -(Не випускаючи ╖╖ руки, огляда╓ться по галяв╕). -Поглянь, як там л╕та╓ павутиння, -кружля╓ ╕ виру╓ у пов╕тр╕... -Отак ╕ ми... -(Раптом порива╓ ╖╖ в танець). -Так от ╕ ми -кинемось, ринемось -в коло сами! -Зор╕ пречист╕, -╕скри злотист╕, -ясн╕ та красн╕ вогн╕ променист╕, -все, що блискуче, - -все те летюче, -все безупинного руху жагуче! -Так от ╕ я... -так от ╕ я... -Будь же мов ╕скра, кохана моя! -Прудко виру╓ танець. Ср╕бний серпанок на Мавц╕ звився угору, мов блискуча гадючка, чорн╕ коси розмаялись ╕ зм╕шалися з вогнистими кучерями Перелесника. -М а в к а -Год╕!.. ой год╕!.. -П е р е л е с н и к -В щир╕й загод╕ -не зупиняйся, кохана, й на мить! -Щастя - то зрада, -будь тому рада, - -тим воно й гарне, що в╕чно летить! -Танець робиться шаленим. -Звиймося! -Злиймося! -Вихром завиймося! -Жиймо! -зажиймо -вогнистого раю! -М а в к а -Год╕!.. пусти мене... Мл╕ю... вмираю. -(Голова ╖╖ пада╓ йому на плече, руки опускаються, в╕н мчить ╖╖ в танц╕ омл╕лу). -Раптом з-п╕д земл╕ з'явля╓ться темне, широке, страшне Марище. -М а р и щ е -В╕ддай мен╕ мо╓. Пусти ╖╖. -П е р е л е с н и к -(спиня╓ться ╕ випуска╓ Мавку з рук, вона безвладно спуска╓ться на траву) -Хто ти такий? -М а р и щ е -Чи ти мене не зна╓ш? - -"Той, що в скал╕ сидить". -Перелесник здригнувся, прудким рухом кинувся геть ╕ зник у л╕с╕. Мавка очутилась, звелася трохи, широко розкрила оч╕ ╕ з жахом дивиться на Мару, що простяга╓ руки взяти ╖╖. -М а в к а -Н╕, я не хочу! -Не хочу я до тебе! Я жива! -"Т о й, щ о в с к а л ╕ с и д и т ь" -Я поведу тебе в далекий край, -незнаний край, де тих╕, темн╕ води -спок╕йно сплять, як мертв╕, тьмян╕ оч╕, -мовчазн╕ скел╕ там стоять над ними -н╕мими св╕дками под╕й, що вмерли. -Спок╕йно там: н╕ дерево, н╕ з╕лля -не шелестить, не нав╕ва╓ мр╕й, -зрадливих мр╕й, що не дають заснути, -╕ не заносить в╕тер жадних сп╕в╕в -про недосяжну волю; не горить -вогонь жерущий; гостр╕ блискавиц╕ -ламаються об скел╕ ╕ не можуть -пробитися в твердиню тьми й спокою -Тебе в╕зьму я. Ти туди належиш: -ти бл╕днеш в╕д огню, в╕д руху мл╕╓ш, -для тебе щастя - т╕нь, ти нежива. -М а в к а -(вста╓) -Н╕! я жива! Я буду в╕чно жити! -Я в серц╕ маю те, що не вмира╓. -М а р и щ е -Поч╕м ти зна╓ш те? -М а в к а -По т╕м, що муку -свою люблю ╕ ╖й даю життя. -Коли б могла я т╕льки захот╕ти -╖╖ забути, я п╕шла б з тобою, -але н╕яка сила в ц╕л╕м св╕т╕ -не дасть мен╕ бажання забуття. -В л╕с╕ чу╓ться шелест людсько╖ ходи. -Ось той ╕де, що дав мен╕ ту муку! -Зникай, Маро! ╤де моя над╕я! -"Той, що в скал╕ сидить" в╕дступа╓ться в темн╕ хащ╕ ╕ там притаю╓ться. -З л╕су виходить Лукаш. -Мавка йде назустр╕ч Лукашев╕. Обличчя ╖╖ в╕дбива╓ смертельною бл╕д╕стю проти яскраво╖ одеж╕, конаюча над╕я розширила ╖╖ велик╕ темн╕ оч╕, рухи в не╖ поривчаст╕ й заникаюч╕, наче щось у н╕й обрива╓ться. -Л ук а ш -(побачивши ╖╖) -Яка страшна! Чого ти з мене хочеш? -(Посп╕ша╓ до хати, стука╓ в двер╕, мати в╕дчиня╓, не виходячи, Лукаш до матер╕ на пороз╕). -Готуйте, мамо, хл╕б для старост╕в, - -Я взавтра засилаюсь до Килини! -(╤де в хату, двер╕ зачиняються). -"Той, що в скал╕ сидить" виходить ╕ пода╓ться до Мавки. -М а в к а -(зрива╓ з себе багряницю) -Бери мене! Я хочу забуття!" -Той, що в скал╕ сидить" торка╓ться до Мавки; вона, крикнувши, пада╓ йому на руки, в╕н закида╓ на не╖ свою чорну кирею. Обо╓ западаються в землю. -Д╤Я III -Хмарна, в╕тряна ос╕ння н╕ч. Останн╕й жовтий в╕дблиск м╕сяця гасне в хаос╕ голого верхов╕ття. Стогнуть пугач╕, регочуть сови, у╖дливо хававкають пущики. Раптом все покрива╓ться протяглим сумним вовчим виттям, що розляга╓ться все дужче, дужче ╕ враз обрива╓ться. Наста╓ тиша. Почина╓ться хворе св╕тання п╕зньо╖ осен╕. Безлистий л╕с ледве мр╕╓ проти попелястого неба чорною щетиною, а дол╕ по узл╕сс╕ сну╓ться розтр╕паний морок. Лукашева хата почина╓ б╕л╕ти ст╕нами; при одн╕й ст╕н╕ чорн╕╓ якась постать, що знеможена прихилилась до одв╕рка, в н╕й ледве можна п╕знати Мавку; вона в чорн╕й одеж╕, в сивому непрозорому серпанку, т╕льки на грудях крас╕╓ маленький калиновий пучечок. -Коли розвидня╓ться, на галяв╕ ста╓ видко великий пеньок, там, де стояв колись стол╕тн╕й дуб, а недалечко в╕д нього недавно насипану, ще не порослу мор╕жком могилу. З л╕су виходить Л╕совик, у с╕р╕й свит╕ ╕ в шапц╕ з вовчого хутра. -Л ╕ с о в и к -(придивляючись до постат╕ п╕д хатою) -Ти, донечко? -М а в к а -(трохи поступа╓ до нього) -Се я. -Л ╕ с о в и к -Невже пустив -тебе назад "Той, що в скал╕ сидить"? -М а в к а -Ти визволив мене сво╖м злочином. -Л ╕ с о в и к -Ту помсту ти злочином назива╓ш, -ту справедливу помсту, що завдав я -зрадливому коханцев╕ тво╓му? -Х╕ба ж то не по правд╕, що д╕знав в╕н -самотнього несв╕тського одчаю, -блукаючи в подоб╕ вовч╕й л╕сом? -Авжеж! Тепер в╕н вовкулака дикий! -Хай скавучить, нехай голосить, ви╓, -хай прагне кров╕ людсько╖, - не вгасить -сво╓╖ муки зло╖! -М а в к а -Не рад╕й, -бо я його порятувала. В серц╕ -знайшла я те╓ слово чар╕вне, -що й озв╕р╕лих в люди поверта╓. -Л ╕ с о в и к -(тупа╓ зо злост╕ ногою ╕ лама╓ з тр╕ском свого ц╕пка) -Не г╕дна ти дочкою л╕су зватись! -бо в тебе дух не в╕льний л╕совий, -а хатн╕й рабський! -М а в к а -О, коли б ти знав, -коли б ти знав, як страшно то було... -Я спала сном кам╕нним у печер╕ -глибок╕й, чорн╕й, вогк╕й та холодн╕й, -коли спотворений пробився голос -кр╕зь неприступн╕ скел╕, ╕ виття -протягле, дике сумно роз╕слалось -по темних, мертвих водах ╕ збудило -м╕ж скелями луну давно померлу... -╤ я прокинулась. Вогнем п╕дземним -м╕й жаль палкий з╕рвав печерний склеп, -╕ вирвалась я знов на св╕т. ╤ слово -уста мо╖ н╕м╕╖ оживило, -╕ я вчинила диво... Я збагнула, -що забуття не суджено мен╕. -Л ╕ с о в и к -Де ж в╕н тепер? Чому в╕н не з тобою? -Чи то й його невдячн╕сть невмируща -так, як тво╓ кохання? -М а в к а -Ох, д╕дусю! -якби ти бачив!.. В╕н в подоб╕ людськ╕й -упав мен╕ до н╕г, мов ясень втятий... -╤ з долу вгору в╕н до мене зв╕в -такий болючий погляд, повний туги -╕ каяття палкого, без над╕╖... -Людина т╕льки може так дивитись!.. -Я ще до мови не прийшла, як в╕н -схопивсь на р╕вн╕ ноги, ╕ в╕д мене -тремтячими руками заслонився, -╕ кинувся, не мовлячи н╕ слова, -в байрак терновий, там ╕ зник з очей. -Л ╕ с о в и к -╤ що ж тепер ти дума╓ш робити? -М а в к а -Не знаю... Я тепер, як т╕нь, блукаю -край се╖ хати. Я не маю сили -покинути ╖╖... Я серцем чую - -в╕н вернеться сюди... -Л╕совик мовчки журливо хита╓ головою. Мавка знов прихиля╓ться до ст╕ни. -Л ╕ с о в и к -Дитино б╕дна, -чого ти йшла в╕д нас у край понурий? -Невже нема спочинку в р╕дн╕м гаю? -Дивись, он жде тебе твоя верба, -вона давно вже ложе постелила -╕ журиться, що ти десь забарилась. -╤ди спочинь. -М а в к а -(тихо) -Не можу я, д╕дусю. -Л╕совик, шумно з╕тхнувши, помалу подався в л╕с. З л╕су чу╓ться нав╕сний туп╕т, наче хтось без ваги женеться конем, пот╕м спиня╓ться. -К у ц ь -(вискаку╓ з-за хати, потираючи руки, ╕ спиня╓ться, побачивши Мавку) -Ти, Мавко, тут? -М а в к а -А ти чого ника╓ш? -К у ц ь -Я ╖м коня притяг за гичку в стайню. -Гаразд мене поповозив востанн╓, -вже не возитиме н╕кого б╕льше! -М а в к а -Ненавидний! Ти оганьбив наш л╕с! -Се так держиш умову з дядьком Левом? -К у ц ь -Умова наша вмерла вкуп╕ з ним. -М а в к а -Як? Дядько Лев умер? -К у ц ь -Он ╕ могила. -П╕д дубом поховали, а прийшлося -коло пенька старому спочивати. -М а в к а -Обо╓ полягли... В╕н пречував, -що вже йому сей р╕к не зимувати... -(Надходить до могили). -Ой як же плаче серце по тоб╕, -╓диний друже м╕й! Якби я мала -живущ╕ сльози, я б зросила землю, -барв╕нок би зростила невмирущий -на с╕й могил╕. А тепер я вбога, -м╕й жаль спада╓, наче мертвий лист... -К у ц ь -Жаль не пристав мен╕, а все ж я мушу -признатися - таки старого шкода, -бо в╕н ум╕в тримати з нами згоду. -Було, ╕ цапа чорного держить -при конях, щоб я мав на чому ╖здить. -Я блискавкою мчу, було, на цап╕, -а коники стоять соб╕ спок╕йно. -От с╕ баби зовс╕м не вм╕ють жити -як сл╕д ╕з нами, - цапа продали, -зрубали дуба. Зрушили умову. -Ну й я ж в╕ддячив ╖м! Найкращ╕ кон╕ -на смерть за╖здив; куплять - знов за╖жджу. -Ще й в╕дьму, що в чортиц╕ бабувала, -гарненько попросив, щоб ╖м корови -геть-чисто попсувала. Хай же знають! -Ще ж Водяник ст╕жка ╖м п╕дмочив, -а Потерчата зб╕жжя погно╖ли, -Пропасниця ╖х дос╕ б'╓ за те, -що озеро коноплями згидили. -Не буде ╖м добра тепер у л╕с╕! -Вже тут навколо хати й Злидн╕ ходять. -З л и д н ╕ -(мал╕, заморен╕ ╕стоти, в лахм╕тт╕, з в╕чним гризьким голодом на обличч╕, з'являються з-за кутка хатнього) -Ми тут! А хто нас кличе? -М а в к а -(кида╓ться ╖м навперейми до дверей) -Геть! Щезайте! -Н╕хто не кликав вас! -О д и н З л и д е н ь -Злет╕ло слово - -назад не вернеться. -З л и д н ╕ -(обс╕дають пор╕г) -Коли б там швидше -нам двер╕ в╕дчинили, - ми голодн╕! -М а в к а -Я не пущу туди! -З л и д н ╕ -То дай нам ╖сти╤ -М а в к а -(з жахом) -Н╕чого я не маю... -З л и д н ╕ -Дай калину -оту, що носиш коло серця! Дай! -М а в к а -Се кров моя! -З л и д н ╕ -Дарма! Ми любим кров. -Один Злидень кида╓ться ╖й на груди, смокче калину, ╕нш╕ с╕пають його, щоб ╕ соб╕ покуштувати, гризуться межи собою ╕ гарчать, як собаки. -К у ц ь -Ей, Злидн╕, залиш╕ть - то не людина! -Злидн╕ спиняються, цокотять зубами ╕ свищуть в╕д голоду. -З л и д н ╕ -(до Куця) -Так дай нам ╖сти, бо й тебе з'╖мо! -(Кидаються до Куця, той в╕дскаку╓), -К у ц ь -Ну-ну, помалу! -З л и д н ╕ -╥сти! Ми голодн╕!! -К у ц ь -Стривайте, зараз я збуджу баб╕в, - -вам буде ╖жа, а мен╕ забава. -(Бере грудку земл╕, кида╓ в в╕кно ╕ розбива╓ шибку), -Г о л о с м а т е р ╕ Л у к а ш е в о ╖ -(в хат╕) -Ой! Що таке? Вже знов нечиста сила! -К у ц ь -(до Злидн╕в пошепки) -А бачите - прокинулась. Ось хутко -покличе вас. Тепер посидьте тихо, -а то ще заклене стара вас так, -що й в землю вв╕йдете, - вона се вм╕╓. -Злидн╕ скулюються п╕д порогом темною купою. З хати чутно кр╕зь розбиту шибку рухи вставання матер╕, пот╕м ╖╖ голос, а згодом Килинин. -Г о л о с м а т е р и н -О, вже й розвиднилось, а та все спить. -Килино! Гей, Килино! Ну, та й спить же! -Бодай нав╕к заснула... Встань! А встань, -бодай ти вже не встала! -Г о л о с К и л и н и -(заспано) -Та чого там? -М а т и -(у╖дливо) -Пора ж тоб╕ коровицю здо╖ти, -оту молочну, турського заводу, -що ти ще за неб╕жчика придбала. -К и л и н а -(вже прочумавшись) -Я т╕╖ подою, що тут застала, -та нац╕джу три крапл╕ молока - -хунт масла буде... -М а т и -Отже й не змовчить! -Хто ж винен, що наб╕лу в нас не стало? -З такою господинею... ой горе! -Ну вже й нев╕сточка! ╤ де взялася -на нашу голову? -К и л и н а -А хто ж вел╕в -до мене засилатися? Таж мали -отут якусь задрипанку, - було вам -прийняти та прибрати хорошенько, -от ╕ була б нев╕сточка до мисл╕! -М а т и -А що ж - гада╓ш, н╕? Таки й була б! -Дурний Лукаш, що пром╕няв на тебе; -бо то було таке пок╕рне, добре, -хоч прикладай до рани... Узива╓ш -╖╖ задрипанкою, а сама -╖╖ зелену сукню перешила -та й дос╕ сова╓ш - нема╓ встиду! -К и л и н а -Та вже ж, у вас находишся в новому!.. -Он чолов╕ка десь пов╕тря носить, -а ти б╕дуй з свекрушиськом проклятим, - -н╕ ж╕нка, н╕ вдова - якась покидька! -М а т и -Який би чолов╕к з тобою всид╕в? -Б╕до напрасна! Що було - то з'╖ла -з д╕тиськами сво╖ми, - он, сидять! - -бодай так вас самих пос╕ли злидн╕! -К и л и н а -Нехай того посядуть, хто ╖х кличе! -На сих словах одчина╓ двер╕ з хати. Куць ут╕ка╓ в болото. Злидн╕ схоплюються ╕ заб╕гають у с╕ни. -Килина з в╕дром у руках шпарко проб╕га╓ до л╕сового потоку, з гуркотом набира╓ в╕дром воду ╕ верта╓ться назад уже трохи тихшою ходою. Завважа╓ близько дверей Мавку, що сто╖ть при ст╕н╕ знесилена, спустивши сивий серпанок на обличчя. -Килина -(спиня╓ться ╕ становить в╕дро дол╕) -А се ж яка?.. Гей, слухай, чи ти п'яна, -чи, може, змерзла? -(Термосить Мавку за плече). -М а в к а -(насилу, мов борючися з тяжкою зморою) -Сон мене змага╓... -Зимовий сон... -К и л и н а -(в╕дслоня╓ ╖й обличчя ╕ п╕зна╓) -Чого сюди прийшла ? -Тоб╕ не заплатили за роботу? -М а в к а -(як ╕ перше) -Мен╕ н╕хто не може заплатити. -К и л и н а -До кого ти прийшла? Його нема. -Я знаю, ти до нього! Признавайся - -в╕н тв╕й коханок? -М а в к а -(так само) -Колись був ранок -ясний, веселий, не той, що тепер... -в╕н уже вмер... -К и л и н а -Ти божев╕льна! -М а в к а -(так само) -В╤льна я, в╕льна... -Сунеться хмарка по небу пов╕льна... -йде безпричальна, сумна, безприв╕тна... -Де ж блискавиця блакитна? -К и л и н а -(с╕па╓ ╖╖ за руку) -Геть! не мороч мене! Чого сто╖ш? -М а в к а -(притомн╕ше, в╕дступаючи од дверей) -Стою та дивлюся, як╕ ви щаслив╕. -К и л и н а -А щоб ти стояла у чуд╕ та в див╕! -Мавка зм╕ня╓ться раптом у вербу з сухим листом та плакучим г╕ллям. -К и л и н а -(оговтавшись в╕д здум╕ння, ворожо) -Чи ба! Я в добрий час тоб╕ сказала! -Ну-ну, тепер недовго насто╖шся!.. -Х л о п ч и к -(виб╕га╓ з хати. До Килини) -Ой мамо, де ви-те? Ми ╖сти хочем, -а баба не дають! -К и л и н а -Ей, одчепися! -(Нишком, нахилившись до нього). -Я там п╕д печею пир╕г сховала, - -як баба вийде до комори, - з'╖жте. -Х л о п ч и к -Ви-те суху вербу встромили тута? -Та й нащо то? -К и л и н а -Тоб╕ до всього д╕ло! -Х л о п ч и к -Я з не╖ вр╕жу дудочку! -К и л и н а -Про мене! -Хлопчик вир╕зу╓ г╕лку з верби ╕ верта╓ться в хату. З л╕су виходить Лукаш, худий, з довгим волоссям, без свити, без шапки. -К и л и н а -(скрику╓ рад╕сно, вглед╕вши його, але зараз же досада таму╓ ╖й рад╕сть) -Таки явився! Де тебе носило -так довго? -Л у к а ш -Не питай! -К и л и н а -Ще й не питай! -Тягався, волочився, лихо зна╓ -де, по яких св╕тах, та й "не питай"! -Ой любчику, не тра мен╕ й питати... -Вже десь ота корчма сто╖ть на св╕т╕, -що в н╕й балю╓ дос╕ свита й шапка. -Л у к а ш -Не був я в корчм╕... -К и л и н а -Хто, дурний, пов╕рить? -(Заводить). -Втопила ж я головоньку нав╕ки -за сим п'яницею! -Л у к а ш -Мовчи! Не скигли!! -Килина спиня╓ться, глянувши на нього з острахом. -Ось я тебе тепера попитаю! -Де дядьк╕в дуб, що он пеньок стримить? -К и л и н а -(спочатку збилась, але хутко стямилась) -А що ж ми мали тута - голод ╖сти? -Прийшли купц╕, купили, та й уже. -Велике щастя - дуб! -Л у к а ш -Таж дядько Лев -заклявся не рубати. -К и л и н а -Дядька Лева -нема на св╕т╕, - що з його закляття? -Х╕ба ж то ти заклявся або я? -Та я б ╕ ц╕лий л╕с продати рада -або протеребити, - був би грунт, -як у людей, не ся чорт╕вська пуща. -Таж тут, як веч╕р, - виткнутися страшно! -╤ що нам з того л╕су за добро? -Стика╓мось по н╕м, як вовкулаки, -ще й справд╕ вовкулаками зави╓м! -Л у к а ш -Цить! цить! не говори! Мовчи! -(В голос╕ його чутно божев╕льний жах), -Ти кажеш -продати л╕с... зрубати... а тод╕ вже -не буде так... як ти казала? -К и л и н а -Як? -Що вовк... -Л у к а ш -(затуля╓ ╖й рота) -Н╕, не кажи! -К и л и н а -(визволившись в╕д нього) -Та б╕йся бога! -Ти впився, чи вдур╕в, чи хто наврочив? -Ходи до хати. -Л у к а ш -Зараз... я п╕ду... -от т╕льки... т╕льки... ще води нап'юся! -(Ста╓ навкол╕шки ╕ п'╓ з в╕дра. Пот╕м уста╓ ╕ дивиться задумливо поперед себе, не рушаючи з м╕сця). -К и л и н а -Ну? Що ж ти дума╓ш? -Л у к а ш -Я? Так... не знаю... -(Вагаючись). -Чи тут н╕хто не був без мене? -К и л и н а -(шорстко) -Хто ж би -тут бути мав? -Л у к а ш -(спустивши оч╕) -Не знаю... -К и л и н а -(зл╕сно посм╕хнувшись) -Ти не зна╓ш, -то, може, я що знаю. -Л у к а ш -(тривожно) -Ти? -К и л и н а -А що ж! -Я в╕даю, кого ти дожида╓ш, -та т╕льки ба! - шкода твого ждання! -Якщо й було, то вже в стовпець п╕шло... -Л у к а ш -Що ти говориш? -К и л и н а -Те, що чу╓ш. -М а т и -(виб╕га╓ з хати ╕ кида╓ться з об╕ймами до Лукаша. В╕н холодно прийма╓ те в╕тання) -Сину!.. -Ой синоньку! Ой що ж я наб╕дилась -з отею в╕дьмою! -Л у к а ш -(здригнувшись) -З якою? -М а т и -(показу╓ на Килину) -З тею ж! -Л у к а ш -(зневажливо всм╕хаючись) -╤ та вже в╕дьма? Ба, то вже судилось -в╕дьомською свекрухою вам бути. -Та хто ж вам винен? Ви ж ╖╖ хот╕ли. -М а т и -Якби ж я знала, що вона така -нехлюя, некук╕бниця!.. -К и л и н а -(впада╓ в р╕ч) -Ой горе! -Хто б говорив! Уже таких в╕дьом, -таких нехлюй, як ти, св╕т не видав! -Ну вже ж ╕ мат╕нка, Лукашу, в тебе! - -зал╕зо - й те перегризе! -Л у к а ш -А ти, -я бачу, десь м╕цн╕ша в╕д зал╕за. -К и л и н а -В╕д тебе дочекаюсь оборони! -Тако╖ матер╕ такий ╕ син! -Якого ж лиха брав мене? Щоб тута -пом╕тувано мною? -М а т и -(до Лукаша) -Та невже ж ти -не скажеш ╖й стулити губу? Що ж то, -чи я ╖й поштурховисько якесь? -Л у к а ш -Та дайте ви мен╕ годину чисту! -Ви хочете, щоб я не т╕льки з хати, -а з св╕та геть з╕йшов? Б╕гме, з╕йду! -К и л и н а -(до матер╕) -А що? д╕ждалась? -М а т и -Щоб ти так д╕ждала -в╕д свого сина! -(Розлючена йде до хати, на пороз╕ стр╕ча╓ться з Килининим сином, що виб╕га╓ з соп╕лкою в руках). -Оступися, злидню! -(Штурха╓ хлопця ╕ заходить в хату, тряснувши дверима). -Х л о п ч и к -Ви-те прийшли вже, тату? -Л у к а ш -Вже, м╕й сину. -(На слов╕ "сину" кладе ╕рон╕чний притиск). -К и л и н а -(вражена) -Ну, то скажи йому, як ма╓ звати, - -уже ж не дядьком? -Л у к а ш -(трохи присоромлений) -Та х╕ба ж я що? -Ходи, ходи сюди, малий, не б╕йся. -(Гладить хлопця по б╕л╕й гол╕вц╕). -Чи то ти сам зробив соп╕лку? -Х л о п ч и к -Сам. -Та я не вм╕ю грати. Коб ви-те! -(Простяга╓ Лукашев╕ соп╕лку), -Л у к а ш -Ей, хлопче, вже мо╓ грання минулось!.. -(Смутно задуму╓ться). -Х л о п ч и к -(пхикаючи) -╤! то ви-те не хочете! Ну, мамо, -чом тато не хотять мен╕ заграти? -К и л и н а -╤ще чого! Потр╕бне те грання! -Л у к а ш -А дай сюди соп╕лочку. -(Бере соп╕лку). -Хороша. -З верби зробив? -Х л о п ч и к -А що ж,, он з те╖-о. -(Показу╓ на вербу, що сталася з Мавки). -Л у к а ш -Щось наче я ╖╖ не бачив тута. -(До Килини). -Ти посадила? -К и л и н а -Хто б ╖╖ садив? -Стирчав к╕лок вербовий та й розр╕сся. -Тут як з води росте - таже дощ╕! -Х л о п ч и к -(вередливо) -Чому ви-те не гра╓те? -Л у к а ш -(задумливо) -Заграти?.. -(Почина╓ грати [мелод╕я ? 14] спершу тихенько, дал╕ голосн╕ше; зводить згодом на ту веснянку [мелод╕я ? 8], що колись грав Мавц╕. Голос соп╕лки [при повторенн╕ гри на соп╕лц╕ мелод╕╖ ? 8] почина╓ промовляти словами). -"Як солодко гра╓, -як глибоко кра╓, -розтина╓ мен╕ груди, серденько вийма╓..." -Л у к а ш -(випуска╓ з рук соп╕лку) -Ой! Що се за соп╕лка? Чари! Чари! -Хлопчик, злякавшись крику, вт╕к до хати. -Кажи, чаклунко, що то за верба? -(Хапа╓ Килину за плече). -К и л и н а -Та в╕дчепися, в╕дки маю знати? -Я з кодлом л╕совим не накладаю -так, як тв╕й р╕д! Зрубай ╖╖, як хочеш, -х╕ба я бороню? Ось на й сокиру. -(Витяга╓ йому з с╕ней сокиру). -Л у к а ш -(узявши сокиру, п╕д╕йшов до верби, ударив раз по стовбуру, вона стенулась ╕ зашелест╕ла сухим листом. В╕н замахнувся удруге ╕ спустив руки) -Н╕, руки не зд╕ймаються, не можу... -чогось за серце стисло... -К и л и н а -Дай-но я! -(Вихоплю╓ в╕д Лукаша сокиру ╕ широко замаху╓ться на вербу). -В сю мить з неба вогненним зм╕╓м-метеором зл╕та╓ Перелесник ╕ об╕йма╓ вербу. -П е р е л е с н и к -Я визволю тебе, моя кохана! -Верба раптом спалаху╓ вогнем. Досягнувши верхов╕ття, вогонь перекида╓ться на хату, солом'яна стр╕ха займа╓ться, пожежа швидко пойма╓ хату. МатиЛукашева ╕ Килинин╕ д╕ти виб╕гаютьз хати з криком: "Горить! Горить! Рятуйте! Ой пожежа!.." Мати з Килиною метушаться, вихоплюючи з вогню, що т╕льки можна вихопити, ╕ на клунках та м╕шках виносять скулених Злидн╕в, що пот╕м ховаються у т╕ м╕шки. Д╕ти б╕гають з коновками до води, заливають вогонь, але в╕н ╕ще дужче розгоря╓ться. -М а т и -(до Лукаша) -Чого сто╖ш? Рятуй сво╓ добро! -Л у к а ш -(втупивши оч╕ в крокву, що вкрита кучерявим вогнем, як цв╕том) -Добро? А може, там згорить ╕ лихо?.. -Кроква з тряскотом рушиться, ╕скри стовпом прискають геть угору, стеля провалю╓ться, ╕ вся хата оберта╓ться в кострище. Надходить важка б╕ла хмара, ╕ почина╓ йти сн╕г. Хутко кр╕зь б╕лий застил сн╕говий не ста╓ н╕кого видко, т╕льки багряна м╕нлива пляма показу╓, де пожежа. Згодом багряна пляма гасне, ╕ коли сн╕г р╕дша╓, то видко чорну пожарину, що диму╓ ╕ сичить од вогкост╕. Матер╕ Лукашево╖ ╕ д╕тей Килининих та клунк╕в з добром уже не видко. Кр╕зь сн╕г мр╕╓ недопалений обор╕г, в╕з та дещо з хл╕боробського начиння. -К и л и н а -(з останн╕м клунком у руках, с╕па╓ Лукаша за рукав) -Лукашу!.. Ан╕ руш! Чи остовп╕в? -Хоч би пом╕г мен╕ носити клунки! -Л у к а ш -Та вже ж ви повиносили вс╕ злидн╕. -К и л и н а -Бийся по губ╕! Що се ти говориш? -Л у к а ш -(см╕╓ться тихим, дивним см╕хом) -Я, ж╕нко, бачу те, що ти не бачиш... -Тепер я мудрий став... -К и л и н а -(злякана) -Ой чолов╕че, -щось ти таке говориш... я боюся! -Л у к а ш -Чого бо╖шся? Дурня не боялась, -а мудрого бо╖шся? -К и л и н а -Лукашуню, -ход╕мо на село! -Л у к а ш -Я не п╕ду. -Я з л╕су не п╕ду. Я в л╕с╕ буду. -К и л и н а -Та що ж ти тут робитимеш? -Л у к а ш -А треба -все щось робити? -К и л и н а -Як же ма╓м жити? -Л у к а ш -А треба жити? -К и л и н а -Проб╕, чолов╕че, -чи ти вже в голову зайшов, чи що? -То так тоб╕ з переляку зробилось. -Ход╕мо на село, закличу бабу, - -тра вилляти переполох! -(Тягне його за руку). -Л у к а ш -(дивиться на не╖ з легковажною усм╕шкою) -А хто ж тут -недогарк╕в отих гляд╕ти буде? -(Показу╓ на в╕з ╕ начиння). -К и л и н а -(господарно) -Ой правда, правда, ще порозтягають! -Аби дов╕далися, що гор╕ло, -то й наб╕жать з села людиська т╕╖! -То вже х╕ба пост╕й тут, Лукашуню. -Я поб╕жу десь коней попрошу, - -бо наш╕ ж геть у стайн╕ попеклися! - -то зберемо на в╕з та й завеземо -десь до родини тве╖, може, пустять... -Ой горе! Якось треба рятуватись... -Останн╕ слова промовля╓, вже б╕жучи до л╕су. Лукаш проводжа╓ ╖╖ тихим см╕хом. Незабаром ╖╖ не ста╓ видко. -В╕д л╕су наближа╓ться якась висока ж╕ноча постать у б╕л╕й дод╕льн╕й сорочц╕ ╕ в б╕л╕й, зав'язан╕й по-старосв╕тському, нам╕тц╕. Вона йде хитаючись, наче од в╕тру валиться, часом спиня╓ться ╕ низько нахиля╓ться, немов шукаючи чогось. Коли надходить ближче ╕ спиня╓ться б╕ля ожинових кущ╕в, що ростуть недалеко в╕д пожарища, то випросту╓ться, ╕ тод╕ видно ╖╖ змарн╕ле обличчя, под╕бне до Лукашевого. -Л у к а ш -Хто ти? Що ти тут робиш? -П о с т а т ь -Я - загублена Доля. -Завела мене в дебр╕ -нерозумна сваволя. -А тепер я блукаю, -наче морок по гаю, -низько припадаю, стежечки шукаю -до минулого раю. -Ой уже ж тая стежка -б╕лим сн╕гом припала... -Ой уже ж я в сих дебрях -десь нав╕ки пропала!.. -Л у к а ш -Уломи ж, моя Доле, -хоч отую ожину, -щоб соб╕ промести, по сн╕гу провести -хоч маленьку стежину! -Д о л я -Ой колись я навесн╕ -тут по гаю ходила, -по стежках на признаку -дивоцв╕ти садила. -Ти стоптав дивоцв╕ти -без ваги поп╕д ноги... -Скр╕зь терни-байраки, та й нема признаки, -де шукати дороги. -Л у к а ш -Прогорни, моя Доле, -хоч руками долинку, -чи не знайдеш п╕д сн╕гом -з дивоцв╕ту стеблинку. -Д о л я -Похололи вже руки, -що й пучками - не рушу... -Ой тепер я плачу, бо вже чую й бачу, -що загинути мушу. -(Застогнавши, руша╓), -Л у к а ш -(простягаючи руки до не╖) -Ой скажи, дай пораду, -як прожити без дол╕! -Д о л я -(показу╓ на землю в нього п╕д ногами) -Як одр╕зана г╕лка, -що валя╓ться дол╕! -(╤де, хиляючись, ╕ зника╓ в сн╕гах). -Лукаш нахиля╓ться до того м╕сця, що показала Доля, знаходить вербову соп╕лку, що був кинув, бере ╖╖ до рук ╕ йде по б╕л╕й галяв╕ до берези. С╕да╓ п╕д посив╕лим в╕д сн╕гу довгим в╕ттям ╕ крутить в руках соп╕лочку, часом усм╕хаючись, як дитина. Легка, б╕ла, прозора постать, що з обличчя нагаду╓ Мавку, з'явля╓ться з-за берези ╕ схиля╓ться над Лукашем. -П о с т а т ь М а в к и -Заграй, заграй, дай голос мому серцю! -Воно ж одно лишилося в╕д мене. -Л у к а ш -Се ти?.. Ти упирицею прийшла, -щоб з мене пити кров? Спивай! Спивай! -(Розкрива╓ груди). -Живи мо╓ю кров'ю! Так ╕ треба, -бо я тебе занапастив... -М а в к а -Н╕, милий, -ти душу дав мен╕, як гострий н╕ж -да╓ вербов╕й тих╕й г╕лц╕ голос. -Л у к а ш -Я душу дав тоб╕? А т╕ло збавив! -Бо що ж тепера з тебе? Т╕нь! Мара! -(З невимовною тугою дивиться на не╖). -М а в к а -О, не журися за т╕ло! -Ясним вогнем засв╕тилось воно, -чистим, палючим, як добре вино, -в╕льними ╕скрами вгору злет╕ло. -Легкий, пухкий поп╕лець -ляже, вернувшися, в р╕дну землицю, -вкуп╕ з водою там зростить вербицю, - -стане початком тод╕ м╕й к╕нець. -Будуть приходити люди, -вбог╕ й багат╕, весел╕ й сумн╕, -радощ╕ й тугу нестимуть мен╕, -╖м промовляти душа моя буде. -Я об╕звуся до них -шелестом тихим вербово╖ г╕лки, -голосом н╕жним тонко╖ соп╕лки, -смутними росами з в╕т╕в мо╖х. -Я ╖м тод╕ просп╕ваю -все, що колись ти для мене сп╕вав, -ще як напровесн╕ тут вигравав, -мр╕╖ збираючи в гаю... -Грай же, коханий, благаю! -Лукаш почина╓ грати. Спочатку гра його [мелод╕╖ ? 15 ╕ 16] сумна як зимовий в╕тер, як жаль про щось загублене ╕ незабутн╓, але хутко переможний сп╕в кохання [мелод╕я ? 10, т╕льки звучить голосн╕ше, жаглив╕ше, н╕ж у перш╕й д╕╖] покрива╓ тугу. Як м╕ниться музика, так м╕ниться зима навколо: береза шелестить кучерявим листом, веснян╕ гуки озиваються в закв╕тл╕м гаю, тьмяний зимовий день зм╕ня╓ться в ясну, м╕сячну весняну н╕ч. Мавка спалаху╓ раптом давньою красою у зорян╕м в╕нц╕. Лукаш кида╓ться до не╖ з покликом щастя. -В╕тер збива╓ б╕лий цв╕т з дерев. Цв╕т лине, лине ╕ закрива╓ закохану пару, дал╕ переходить у густу сн╕говицю. Коли вона трохи ушухла, видко знов зимовий кра╓вид, з важким нав╕сом сн╕гу на в╕тах дерев. Лукаш сидить сам, прихилившись до берези, з соп╕лкою в руках, оч╕ йому заплющен╕, на устах застиг щасливий усм╕х. В╕н сидить без руху. Сн╕г шапкою нал╕г йому на голову, запорошив усю постать ╕ пада╓, пада╓ без к╕нця... -[25/VII 1911 р.] - - - -Микола Гоголь -ТАРАС БУЛЬБА -(Редакц╕я ╤вана Малковича та ╢вгена Поповича на основ╕ перекладу Миколи Садовського.  -Редакц╕ю перекладу зд╕йснено за другим, переробленим, авторським виданням 1842 року  -з урахуванням першого авторського видання 1835 року.) -I -- А повернись-но, синку! Цур тоб╕, який ти чудний! Що це за поп╕вськ╕ п╕дрясники на вас? ╤ отак би то вс╕ в академ╕╖ й ходять? -Такими словами зустр╕в старий Бульба двох син╕в сво╖х, що вчилися в ки╖вськ╕й бурс╕ й оце при╖хали додому. -Сини його щойно позлазили з коней. То були два здоровенн╕ парубки, як╕ дивилися ще з-п╕д лоба, як ус╕ сем╕наристи, що лишень пок╕нчали науки. Здоров╕, рум'ян╕ ╖хн╕ лиця укривав н╕жний пух, що не знав ╕ще бритви. Вони дуже завстидалися з такого батькового прив╕тання ╕ стояли нерухомо, потупивши оч╕ в землю. -- Ст╕йте, ст╕йте! Дайте мен╕ на вас гаразд роздивиться, - провадив в╕н, обертаючи ╖х. - Ото як╕ довг╕ свитки на вас! Ох же й свитки! Таких свиток ще й на св╕т╕ не бувало. А ну ж, нехай котрийсь поб╕жить, а я подивлюся, чи не беркицьне в╕н на землю, у полах заплутавшись... -- Перестаньте глузувати, батьку! - промовив нарешт╕ старший ╕з них. -- Ти диви, який пишний! А чого ж би то й не посм╕яться? -- А того! Бо хоч ви й батько мен╕, а см╕ятись будете - ╖й-богу, одлупцюю! -- Ох ти ж сякий-такий сину! Як то - батька?! - промовив Тарас Бульба ╕ вражено в╕дступив на к╕лька крок╕в назад. -- Та хоч би й батька, не подивлюсь. Образи не подарую н╕кому. -- А як же ти будеш зо мною битися? Навкулачки чи що? -- Та вже як доведеться. -- Ну, то давай навкулачки! - промовив р╕шуче Бульба, засукуючи рукави. - Подивлюся я, що ти за мастак у кулац╕! -╤ батько з сином, зам╕сть прив╕тання п╕сля довго╖ розлуки, почали гамселити один одного ╕ в боки, ╕ в поперек, ╕ в груди - то в╕дступаючи та оглядаючись, то нас╕даючи знов. -- Див╕ться, люди добр╕: геть здур╕в старий, зовс╕м з глузду з'╖хав! - дор╕кала, стоячи при пороз╕, бл╕да, худенька ╕ добра ╖хня мати, що нав╕ть не встигла ще об╕йняти сво╖х син╕в-сокол╕в. - Д╕ти додому при╖хали, б╕льше як р╕к ╖х не бачено, а в╕н вигадав казна-що: навкулачки битися! -- Та в╕н добре б'╓ться! - промовив Бульба, зупинившись. - ╥й-богу, добре! - додав в╕н, обсмикуючись: - Так, що краще б з ним ╕ не заводитись. Добрий буде козак!.. Ну, а тепер здоров, синку, почоломка╓мося!.. - ╤ батько з сином почали ц╕луватися. -- Добре, синку! Отак же й лупцюй кожного, як мене молотив: н╕кому не даруй!.. А проте, що не кажи, а вбрання на тоб╕ таки кумедне: ╕ що воно за мотузка висить?.. А ти, бельбасе, чого сто╖ш, руки поспускавши? - звернувся в╕н до меншого. - Чом же ти, вражий сину, не пробу╓ш сво╖х кулак╕в на мен╕? -- Ще чого вигадай! - промовила мати, об╕ймаючи тим часом меншого. - I впаде ж йому в голову, щоб р╕дна дитина та батька била! I наче йому тепер до того: дитина здорожилася - ск╕льки св╕та про╖хала, втомилася (дитина мала двадцять з чимось л╕т ╕ р╕вно сажень зросту). Йому б саме в╕дпочити та попо╖сти чого, а в╕н до б╕йки силу╓! -- Е-е, та ти, як я бачу, материн мазунчик! - промовив Бульба. - Не слухай, синку, матер╕: вона - баба, вона н╕чого не тямить? Як╕ вам пестощ╕? Ваш╕ пестощ╕ - чисте поле та к╕нь добрий - ото ваш╕ пестощ╕! А цю шаблю бачите? - Оце ваша мати! А все решта - см╕ття! - оте, чим напихають ваш╕ голови: ╕ академ╕я, ╕ вс╕ т╕ книжки - граматки, ф╕лозоф╕я - все те, кажу, казна-що - чхать на те все! - Тут Бульба приточив таке сл╕вце, що нав╕ть не годиться до друку. - А найкраще, як я вас того ж таки тижня та одвезу на Запорожжя - от де наука, так наука! Там ваша школа; т╕льки там розуму й наберетесь. -- То т╕льки один тиждень ╕ бути ╖м удома? - мовила жал╕бно, з╕ сльозами на очах, стара, сухенька мати. - Не доведеться ╖м б╕долашним ╕ погуляти як сл╕д, не доведеться в хат╕ р╕дн╕й об╕знатися, та й мен╕ не доведеться на них надивитися! -- Год╕, стара, голосити! Не на те козак удався, щоб ╕з бабами воловодитись. Ти ще б ╖х до себе п╕д сп╕дницю сховала та й сид╕ла на них, як квочка на яйцях. Гайда, краще неси нам на ст╕л усе, що там у тебе ╓. Та не треба нам пампушок, медяник╕в, мак╕вник╕в та пундик╕в усяких; тягни нам сюди ц╕лого барана чи козу давай, мед╕в сорокар╕чних! Та гор╕лки багато, т╕льки не з вигадками гор╕лки, не з родзинками чи там ще з якими витребеньками, а чисто╖ давай, т╕╓╖ гр╕шниц╕, щоб грала й шум╕ла, як скажена! -Бульба пов╕в син╕в сво╖х до св╕тлиц╕, зв╕дки проворно виб╕гли дв╕ вродлив╕ наймички у червоному намист╕, що прибирали к╕мнати. Вони, знати, вельми злякалися при╖зду панич╕в, як╕ не любили н╕кому попускати, або, може, просто хот╕ли додержати свого д╕вочого звичаю: побачивши парубка, злякано крикнути й кинутись прожогом ут╕кати, а тод╕, вельми завстидавшись, довго ще закриватися рукавом. -Св╕тлицю було вбрано за звича╓м тих час╕в, про як╕ жив╕ згадки зосталися т╕льки в п╕снях та народних думах, що ╖х уже не сп╕вають б╕льше в Укра╖н╕ сл╕п╕ кобзар╕ п╕д тихий бреньк╕т бандури серед слухач╕в, - за звича╓м тих бойових, важких час╕в, коли в Укра╖н╕ почали розпалюватися сутички й батал╕╖ за ун╕ю. -Усе було чисте, вимащене кольоровою глиною. По ст╕нах - шабл╕, нага╖, с╕льця на птицю, неводи й мушкети, хитро оправлений р╕жок на порох, золота вуздечка на коня ╕ пута з╕ ср╕бними бляшками. В╕кна у св╕тлиц╕ були маленьк╕, з круглими темнавими шибками, як╕ тепер можна зустр╕ти х╕ба в стародавн╕х церквах ╕ кр╕зь як╕ ╕накше й не дивилися, як т╕льки п╕дваживши насувну шибку. В╕кна й двер╕ були в червоних обводах. На полицях по кутках стояли глеки, сул╕╖, пляшки з зеленого й синього шкла, ср╕блом бит╕ келехи, золочен╕ чарки вс╕ляко╖ роботи - венецько╖, турецько╖, черкесько╖, що зав╕тали до Бульбино╖ св╕тлиц╕ р╕зними шляхами, через трет╕ й четверт╕ руки, як то зазвичай бувало у т╕ лицарськ╕ часи. Берестов╕ широк╕ лави поп╕д ст╕нами вс╕╓╖ св╕тлиц╕; величезий ст╕л п╕д образами на покут╕; широка п╕ч ╕з зап╕чками, карунками й прискалками з барвистих кахл╕в - усе це було добре знайоме нашим двом лицарям, як╕ щороку приходили додому на вакац╕╖, - власне, приходили, бо не мали ще коней та й звичаю такого не було, щоб школяр╕ могли ╖здити верхи. Були у них т╕льки довг╕ чуби, за як╕ мав право ╖х чубити всякий козак при збро╖. Вже як к╕нчали науку, послав Бульба ╖м з табуна свого пару молодих румак╕в. -На при╖зд син╕в Бульба звел╕в скликати всю в╕йськову старшину, хто т╕льки був поблизу; ╕ коли прийшло дво╓ з них та ще й осавула Дмитро Товкач, давн╕й його приятель, - в╕н ╖м зараз же явив сво╖х син╕в, кажучи: "Ось див╕ться, пани-браття, як╕ молодц╕! На С╕ч пошлю ╖х незабаром". Гост╕ прив╕тали Бульбу й обох його син╕в, додавши, що добре д╕ло вони роблять ╕ що нема кращо╖ науки для молодого козака, як Запорозька С╕ч. -- Нуте ж, пани-браття, с╕дай же всяк до столу, кому де зручно... Ну, синочки! найперше вип'╓мо гор╕лки! - так почав Бульба. - Господи благослови! Будьте здоров╕, сини мо╖ люб╕: ╕ ти, Остапе, ╕ ти, Андр╕ю! Дай же, Боже, щоб вам на в╕йн╕ щастило! Щоб бусурмен╕в били, ╕ турк╕в били, ╕ татарву били; а коли й лях зачепить нашу в╕ру, щоб ╕ ляха били... Ну, п╕дставляй свою чарку; що - лепська гор╕лка? А як по-латинському гор╕лка? То ж бо й воно, синку, дурн╕ були латинц╕: вони й не знали, що ╓ на св╕т╕ гор╕лка. А як, пак, звався той, що латинськ╕ в╕рш╕ писав? Я на письм╕ не вельми тямлю, то й не знаю: Горац╕й, чи що? -"Ач, який батечко, - подумав про себе старший син, Остап, - усе, старий, зна╓, а ще й прикида╓ться". -- Гадаю, архимандрит гор╕лки й на понюх вам не давав, - жартував дал╕ Тарас. - А ну ж, признавайтеся, чи добре вам давали березово╖ каш╕ та св╕жого вишнячку по спин╕ й по вс╕х сус╕дн╕х козацьких околицях? А то, може, як ви вже поробилися вельми розумн╕, то й канчуками парили? Ачей не т╕льки по суботах, а й по середах ╕ четвергах перепадало? -- Н╕чого, батьку, згадувать того, що минуло, - р╕вно озвався Остап, - що було, те загуло! -- Нехай би тепер хто спробував! - промовив Андр╕й. - Хай тепер хто зачепить! От нехай т╕льки трапиться яка татарва, - знатиме, що то за штука - шабля козацька! -- Добре, синку! ╥й-богу, добре! Та коли на те п╕шло, то ╕ я з вами ╖ду! ╥й-же богу, ╖ду. Якого д╕дька я отут ждатиму? Щоб перевестися на гречкос╕я, висиджуватись дома, доглядати овець чи свиней та з ж╕нкою бабитись? Та хай воно все западеться: я - козак, не хочу! Що з того, що нема в╕йни? Я й так подамся з вами на Запорожжя - хоч погуляю. ╥й-богу, ╖ду! - ╤ старий Бульба потрошку розпалювався, розпалювався, нарешт╕ й зовс╕м розсердився, устав з-за столу ╕, взявши руки в боки, тупнув ногою. - Завтра ж ╕ руша╓мо! Нащо гаятись! Якого ворога ми можемо тут висид╕ти? Нащо нам оця хата? Нащо нам усе це? На чортового батька нам оц╕ горшки? - По цих словах почав в╕н бити горшки та шпурляти пляшками. -Б╕дна старенька мати, що звикла вже до таких вчинк╕в свого чолов╕ка, сумно дивилася на все це, сидячи на лав╕. Вона не см╕ла н╕ в ч╕м суперечити; але, почувши такий страшний для не╖ р╕шенець, не змогла вдержати сл╕з; вона глянула на д╕тей сво╖х, з якими ╖й знов судилася така швидка розлука, - ╕ н╕хто не зм╕г би описати мовчазно╖ сили того горя, що, здавалося, тремт╕ло в ╖╖ очах ╕ в судомно зц╕плених устах. -Бульба був страшенно впертий. То був один ╕з тих характер╕в, як╕ могли з'явитися лише тяжкого XV стор╕ччя в нап╕вкочовому закутку ╢вропи, коли панували праведн╕ й неправедн╕ уявлення про земл╕, що стали якимись суперечливими й неприкаяними, до яких належала тод╕ Укра╖на; коли весь прадавн╕й п╕вдень, покинутий сво╖ми князями, було спустошено й випалено дощенту ненастанними наскоками монгольських хижак╕в; коли, втративши все - оселю й покр╕влю, зробився тут в╕дчайдушним чолов╕к; коли на пожарищах, перед лицем хижих сус╕д╕в ╕ повсякчасно╖ небезпеки, ос╕дав в╕н на м╕сц╕ й звикав дивитися ╖м просто у в╕ч╕, забувши нав╕ть, чи ╓ на св╕т╕ щось таке, чого б в╕н злякався; коли бойовим палом укрився здавна лаг╕дний слов'янський дух ╕ завелося козацтво - цей широкий гуляцький зам╕с укра╖нсько╖ натури, - ╕ коли вс╕ перевози, яри та байраки, вс╕ зручн╕ м╕сця зас╕ялися козаками, що ╖м ╕ л╕ку н╕хто не знав, ╕ см╕лив╕ товариш╕ ╖хн╕ могли в╕дпов╕сти султанов╕, охочому знати про ╖хн╓ число: "А хто ╖х зна╓! У нас ╖х по всьому степу: що байрак, то й козак". -Повсякчасна необх╕дн╕сть боронити узграниччя в╕д трьох р╕знохарактерних нац╕й надавала якогось в╕льного, широкого розмаху ╖хн╕м подвигам ╕ виховала вперт╕сть духу. Це був справд╕ надзвичайний вияв укра╖нсько╖ сили: його викресало з народних грудей кресало лиха. Зам╕сть колишн╕х уд╕л╕в, малих м╕стечок, що аж киш╕ли псарями та ловцями, зам╕сть ворохобливих та м╕зерних княз╕в, що купували й перепродували сво╖ м╕ста, виникли гр╕зн╕ села, курен╕ й околиц╕, пов'язан╕ сп╕льною небезпекою й ненавистю до хижих нехрист╕в. Ус╕м в╕домо вже з ╕стор╕╖, як козацька безнастанна боротьба ╕ невсипуще життя порятували ╢вропу в╕д бусурменських наскок╕в, як╕ щохвилини загрожували ╖й повною ру╖ною. Корол╕ польськ╕, ставши зам╕сть уд╕льних княз╕в володарями цих просторих земель, хоч би й далекими та слабосилими, зрозум╕ли, чого варте козацтво ╕ яку може дати користь така войовнича вартова сила. Вони потурали йому ╕ улесливо шукали з ним згоди. П╕д ╖хньою, хоч ╕ далекою, владою гетьмани, з-пом╕ж козак╕в таки обран╕, ╓днали околиц╕ й курен╕ в полки та належн╕ округи. Не було це лавне рекрутоване в╕йсько, - такого н╕хто б ╕ не побачив; та на випадок в╕йни й посполитого рушення за в╕с╕м дн╕в, не б╕льше, усе козацтво було вже на конях ╕ при збро╖, маючи т╕льки один черв╕нець платн╕ в╕д короля, ╕ за два тижн╕ набиралося таке в╕йсько, якого не набрати жодн╕й рекрутчин╕. Пох╕д к╕нчався - ус╕ вояки розходилися по луках та ланах, на дн╕провськ╕ перевози - ловили рибу, торгували, варили пиво ╕ вс╕ були в╕льними козаками. Тогочасн╕ чужинц╕ справедливо дивувалися надзвичайним талантам козацьким. Не було такого ремесла, що його не знав би козак: накурити гор╕лки, спорядити воза, натерти пороху, справити ковальську, слюсарську роботу, а на додачу - загуляти, щоб аж небу було душно, пити й гуляти так, як ум╕╓ т╕льки козак, - усе це було йому до снаги. -Опр╕ч козак╕в ре╓стрових, що мали соб╕ за повинн╕сть ставати до лави п╕д час в╕йни, можна було кожно╖ пори, у велик╕й потреб╕, набрати силу-силенну охочекомонних: досить було осавулам перейтися ринками й майданами ус╕х с╕л та м╕стечок ╕ гукнути на повен голос, ставши на воза: -- Гей ви, пивники, бровар╕! Год╕ вам пиво варити та лежнями лежати у зап╕чках ╕ годувати сво╖м салом мух! Гайда слави лицарсько╖ та чест╕ здобувати! Гей, плугар╕, гречкос╕╖, чабани, баб╕╖! Год╕ вам за плугом ходити та сво╖ чоботи-сап'янц╕ в земл╕ каляти, та з ж╕нками воловодитись, та свою силу лицарську марнувати! Час козацько╖ слави здобувати! -╤ цей погук був, мов та ╕скра, що падала на суху солому. Орач трощив свого плуга, бровар╕ й пивовари кидали сво╖ пивниц╕ та ╜уральн╕ ╕ розбивали бочки; рем╕сник з крамарем слав п╕д три чорти сво╓ рукомесло й крамницю, бив горшки в хат╕. ╤ геть ус╕ с╕дали на коней. Тут козацька вдача набувала шаленого, могутнього розмаху ╕ дужо╖ постави. -Тарас був ╕з кор╕нних полковник╕в давнього гарту: весь в╕н удався на бойове завзяття ╕ в╕дзначався крицевою щир╕стю сво╓╖ вдач╕. За тих час╕в вплив польщизни п╕шов уже й пром╕ж укра╖нську шляхту. Багато вже було таких, що переймали польськ╕ звича╖: заводили розкош╕, пишну обслугу, сокол╕в, ловчих, об╕ди, палаци. Тарасов╕ було це не до шмиги. В╕н кохався у простому побут╕ козацькому й пересварився з ус╕ма сво╖ми товаришами, як╕ пнулися до панських звича╖в ╕ прихилялися до варшавсько╖ сторони, взиваючи ╖х п╕дн╕жками лядських пан╕в. В╕чно невгамовний, мав себе за покликаного оборонця в╕ри православно╖. Досить було йому дов╕датись, що в як╕мось сел╕ люди терплять утиски в╕д орендар╕в, що набавляють податки з диму, - ╕ в╕н самовладне з'являвся там з╕ сво╖ми козаками й чинив розправу. В╕н узяв соб╕ за правило, що в трьох випадках завжди треба братися за шаблю, а саме: коли комисари не поважали старшину ╕ стояли перед нею, не скинувши шапки; коли глумилися над православною в╕рою й не шанували прад╕д╕вських звича╖в ╕, нарешт╕, коли ворог був бусурмен чи турчин, супроти яких в╕н вважав конче потр╕бним усяк час уживати збро╖ на славу християнства. -Тепер в╕н наперед т╕шився думкою, як в╕н з двома синами з'явиться на С╕ч ╕ скаже: "Ось див╕ться ж, яких я вам хлоп'ят прив╕в!"; -як покаже ╖х усьому старому, в боях гартованому товариству; як пишатиметься першими лицарськими ╖хн╕ми вчинками ╕ на в╕йн╕, ╕ на бенкетах, як╕ в╕н теж вважав за дуже важлив╕ лицарськ╕ достохвальност╕. Спершу в╕н хот╕в од╕слати ╖х самих, та побачивши ╖хню молод╕сть, статурн╕сть, могутню природну красу, запалився гордим вояцьким духом ╕ другого ж таки дня наважився ╖хати з ними сам, хоча спонукою до цього була т╕льки вперта його воля. -В╕н уже порався ╕ давав накази, вибирав коней ╕ зброю для молодих син╕в, нав╕дувався до ста╓нь ╕ до комор, призначив козак╕в, як╕ повинн╕ були завтра ╖хати з ними. Осавул╕ Товкачу передав сво╓ старшинство ╕ виявив свою волю - негайно зо вс╕м його полком прибути на С╕ч, коли в╕н подасть йому про те зв╕стку. Хоч в╕н був трошки й п╕д чаркою ╕ в голов╕ ще шумував хм╕ль, однак в╕н не забув н╕чого, жодно╖ др╕бниц╕. Нав╕ть наказав напо╖ти коней ╕ засипати ╖м у ясла найдоб╕рн╕шо╖, найкращо╖ пшениц╕. Зробивши вс╕ розпорядження, в╕н вернувся аж зморений в╕д турбот. -- Ну, д╕ти, тепер час уже й спати, а завтра зробимо те, що Бог дасть... Та не стели нам постел╕! Не треба нам постел╕. Ми будемо спати надвор╕. -Н╕ч т╕льки що оповила небо; але Бульба завжди лягав рано. В╕н розл╕гся на килим╕, вкрився кожухом, бо вноч╕ було холодненько, та в╕н таки й любив пон╕житись у тепл╕, коли бував удома. Бульба швидко захроп╕в, а за ним ╕ весь його дв╕р: усе, що лежало по р╕зних його закутках, захроп╕ло й засп╕вало; а найперше заснув вартовий, бо з нагоди при╖зду панич╕в б╕льш за вс╕х насмоктався гор╕лки. -Лише б╕дна мати не спала. Припала вона до узгол╕в'я любих син╕в сво╖х, що лежали поруч; розч╕сувала ╖хн╕ молод╕, буйно скуйовджен╕ кучер╕ й зрошувала ╖х сльозами. Вона дивилася на них, дивилася вс╕м сво╖м ╓ством, вся обернувшись на з╕р, ╕ не могла надивитись. Вона вигодувала ╖х сво╖ми грудьми; випестила й викохала ╖х - ╕ тепер т╕льки на одну хвильку бачить ╖х перед собою. -- Сини мо╖, сини мо╖ мил╕! Що буде з вами? Яка ваша доля? - шепот╕ла вона, ╕ сльози набиралися в зморшках, що зм╕нили ╖╖ колись прекрасне обличчя. Вона й справд╕ була дуже нещасна, як ╕ кожна ж╕нка того завзятого стор╕ччя. Одну лишень хвильку вона жила коханням, т╕льки за першого шалу пристраст╕, за першого шалу юност╕, а вже суворий коханець покидав ╖╖ задля шабл╕, задля буйного товариства. Вона бачила свого чолов╕ка два-три рази на р╕к, а тод╕ к╕лька рок╕в не мала про нього нав╕ть зв╕стки. Та коли й бачила його, коли вони жили вкуп╕, - що то було за життя? Вона терп╕ла наругу, нав╕ть стусани, ласку бачила т╕льки з милост╕; була вона чимось зайвим серед ц╕╓╖ громади нежонатих лицар╕в, яким гуляще Запорожжя надавало суворого чару. Безут╕шна молод╕сть промайнула перед нею, ╕ ╖╖ прекрасн╕ св╕ж╕ лиця й груди одцв╕ли без поц╕лунк╕в ╕ вкрилися дочасними зморшками. Усе кохання, вс╕ почуття, все, що т╕льки ╓ в ж╕нки н╕жного, палкого, - все обернулося в не╖ на одне материнське почуття. Вона гаряче, палко, сл╕зно, як та степова ча╓чка-небога, схилилася над сво╖ми д╕тьми. ╥╖ милих, коханих соколят тепер беруть в╕д не╖ - беруть на те, щоб н╕коли, н╕коли вона ╖х б╕льше не побачила! Хтозна, може, в перш╕м бою татарин зруба╓ ╖м голови, ╕ вона не буде нав╕ть знати, де лежатимуть ╖хн╕ б╕л╕ т╕ла, покинут╕ на поталу хижому птаству; а за кожну краплину кров╕ ╖хньо╖ вона в╕ддала б себе всю. Сл╕зьми др╕бними умиваючись, дивилася вона в ╖хн╕ оч╕, як╕ почав уже стуляти всевладний сон, ╕ думала: "А може, Бульба, прокинувшись, перем╕нить св╕й р╕шенець ╕ зажде ще к╕лька дн╕в; може, в╕н надумався так швидко ╖хати т╕льки через те, що забагато випив". -М╕сяць з високого неба давно вже осяяв увесь дв╕р, що спав глибоким сном, густу купу верб ╕ високий бур'ян, що в ньому потонув обведений кругом двору часток╕л. А вона все сид╕ла в головах у сво╖х любих син╕в, не зводячи з них очей ╕ не думаючи про сон. Вже кон╕, зачувши св╕танок, перестали пастися й полягали в трав╕; залопот╕ло листя на вершечках верб ╕ помалу це лопот╕ння тихо спустилося до самого низу. Вона пересид╕ла так до самого св╕танку, не почуваючи н╕яко╖ втоми ╕ в думках бажаючи, щоб ця н╕ч тяглася якомога довше. В степу десь далеко залунало дзв╕нке ╕ржання лошати; червон╕ пасма яскраво заблищали на неб╕. -Бульба раптом прокинувся ╕ з╕рвався ноги. В╕н дуже добре пам'ятав усе, що вчора наказував. -- Ну ж бо, хлопц╕, год╕ спати! Пора, пора! Напувайте коней! А де ж стара? (Так в╕н звичайно називав свою ж╕нку.) Швидше, стара, готуй нам чого-небудь попо╖сти - ╖хати не близький св╕т! -Б╕дна старенька, втративши останню свою над╕ю, у в╕дча╖ подалася до хати. Тим часом, як вона, вмиваючися сл╕зьми, готувала сн╕данок, Бульба в╕ддавав сво╖ накази, метушився в стайн╕ ╕ сам вибирав для син╕в сво╖х найкраще убрання. -Учорашн╕ бурсаки раптом перем╕нилися: зам╕сть брудних чоб╕т - червон╕ сап'янц╕ з╕ ср╕бними п╕дк╕вками; шаровари, як Чорне море завширшки, з силою складок ╕ зборок, обперезан╕ золотим очкуром; до очкура начеплено було довг╕ рем╕нц╕ на люльку з китицями та всякими брязкальцями. Кармазинов╕ жупани, з блискучого, як вогонь, сукна, п╕дперезан╕ мережаним поясом; турецьк╕, золотом бит╕, п╕стол╕ були засунут╕ за пояс; шабля бряжчала при боц╕. ╥хн╕ лиця, ще не дуже засмагл╕, здавалося, покращали й поясн╕шали; молодий чорний вус тепер наче яскрав╕ше в╕дт╕няв ╖хню б╕лизну ╕ дужий, могутн╕й цв╕т юност╕; вони були прегарн╕ п╕д чорними смушковими шапками з золотим верхом. -Б╕дна старенька мати! Як побачила вона ╖х у цьому вбранн╕, то не змогла промовити й слова, ╕ сльози застигли в ╖╖ очах. -- Ну, сини, все готове! Н╕чого гаятись! - промовив Бульба. - Тепер за християнським звича╓м присядьмо на дорогу. -Ус╕ пос╕дали, нав╕ть хлопц╕, що поштиво стояли при дверях. -- Тепер благослови, мати, д╕тей сво╖х! - сказав Бульба. - Благай Бога, щоб фортунило ╖м на в╕йн╕, щоб вони повсякчас боронили свою честь лицарську, щоб стояли дов╕ку за в╕ру Христову, а коли н╕ - хай краще пропадуть, щоб ╕ духу ╖хнього не було на св╕т╕!.. П╕д╕йд╕ть, д╕ти, до матер╕: молитва материна ╕з морського дна верта╓ й на земл╕ спаса╓. -Мати, слабосила, як мати, обняла ╖х, вийняла два малих образки й, ридаючи, над╕ла ╖м на ши╖. -- Нехай хоронить вас... Божа Мати... Не забувайте, д╕ти, матер╕ вашо╖... подайте ╕нод╕ хоч в╕сточку про себе... - Дал╕ вона вже не могла говорити. -- Ну, гайда, д╕ти! - мовив Бульба. -При ╜анку стояли ос╕длан╕ кон╕. Бульба раптом вискочив на свого Чорта, що скажено рвонувся вб╕к, почувши на соб╕ двадцяти-пудову ваготу, - Тарас-бо був надзвичайно важкий ╕ дебелий. -Коли уздр╕ла мати, що й сини ╖╖ вже пос╕дали на коней, кинулася вона до меншого, у якого в рисах обличчя св╕тилося б╕льше ╕жност╕; вона вхопила його за стремено, припала до с╕дла його ╕ з в╕дча╓м в очах не випускала його з╕ сво╖х рук. Два дужих козаки обережно взяли ╖╖ й в╕днесли до хати. Та як ви╖хали вони за ворота, вона з╕ вс╕╓ю легк╕стю сарни, незвичною як на ╖╖ л╕та, виб╕гла за ворота, з неймов╕рною силою зупинила коня й обняла одного з син╕в ╕з якоюсь гарячковою несамовит╕стю... ╥╖ знов однесли. -Молод╕ козаки ╖хали смутн╕, ледве тамуючи сльози, боячись розсердити батька, який теж був схвильований, хоч ╕ не показував того. День був с╕рий; зелень блискуче яр╕ла; птаство щебетало якось не в лад. Про╖хавши трохи, вони озирнулися назад: хут╕р ╖хн╕й немов провалився, т╕льки ледве бовван╕ли над землею два димар╕ ╖хньо╖ тихо╖ хати та вершки дерев, що по ╖х сучках колись вони лазили, як т╕ б╕лки; лише дальн╕й луг ╕ще стелився перед ними, - той луг, що нагадував ╖м усю ╕стор╕ю ╖хнього життя, в╕д пори, коли качалися вони в росян╕й трав╕, до часу, коли виглядали в ньому чорнобриву д╕вчину, що боязко перел╕тала через нього сво╖ми прудкими, молодими ногами. Ось уже самий т╕льки журавель над криницею з прив'язаним угор╕ колесом самотою стирчить у неб╕; уже долина, яку вони про╖хали, здавалася зв╕ддаля горою, що все собою закрила. -- Прощайте й дитяч╕ л╕та, ╕ забави, ╕ все, ╕ все! -II -Ус╕ три вершники ╖хали мовчки. Старий Тарас думав про давню давнину: перед ним проходила його молод╕сть, його л╕та, - л╕та, що промайнули ╕ не вернуться, згадуючи як╕, завжди тужить козак, бажаючи, щоб молод╕сть тривала все його життя. В╕н думав про те, кого з╕ свого давньогo товариства зустр╕не тепер на С╕ч╕. Гадав, хто вже помер, а хто живий зостався, ╕ сльоза тихо туманила його з╕ницю, а посив╕ла голова журливо похилилася. -Сини його думали ╕нш╕ думи. Але треба спершу трохи б╕льше розпов╕сти про його син╕в. На дванадцят╕м роц╕ ╖х було в╕ддано до Ки╖всько╖ академ╕╖, бо вся значна старшина вважала сво╖м найпершим обов'язком в╕ддавати сво╖х д╕тей у науку, хоч ╕ робилося це лише задля того, щоб оп╕сля зовс╕м ╖╖ забути. Були вони тод╕, як ╕ вс╕, що потрапляли до бурси, дик╕, викохан╕ на вол╕, ╕ там ╖х уже потроху обт╕сували на один копил, п╕сля чого ставали вони один на одного схож╕. Старший, Остап, почав з того свою науку, що першого ж року вт╕к додому. Його повернули, тяжко випарили й посадовили за книжку. Чотири рази закопував в╕н свого букваря в землю ╕ чотири рази, в╕дшмагавши його немилосердно, купували йому нового. Запевне в╕н зробив би те ╕ вп'яте, коли б батько врочисто не заприсягся в╕ддати його на ц╕лих двадцять рок╕в у монастирськ╕ служки й не пооб╕цяв привселюдно, що в╕н дов╕ку не побачить Запорожжя, якщо не навчиться в академ╕╖ всяко╖ науки. Ц╕каво, що це казав той самий Тарас Бульба, який шпетив усяку вчен╕сть ╕ радив, як ми вже бачили, сво╖м д╕тям зовс╕м про не╖ й не дбати. З того часу Остап якнайстаранн╕ше зас╕в за нудотну книжку ╕ незабаром став у перш╕ лави. Тод╕шня наука геть розходилася з життям: от╕ схоластичн╕, граматичн╕, риторичн╕ й лог╕чн╕ тонкощ╕ аж н╕як не пасували до того часу, ╕ н╕коли н╕чого сп╕льного з життям не мали. Вс╕, хто вчився то╖ науки, н╕ до чого не могли приточити свого знання, хоч би нав╕ть ╕ найменш схоластичного. Та й сам╕ тогочасн╕ вчен╕ були чи не найб╕льшими нев╕гласами, бо геть не мали житт╓вого досв╕ду. А ще той республ╕канський лад само╖ бурси, та сила-силенна молодих, дужих, здорових людей, - усе це спонукало ╖х до зовс╕м ╕ншо╖ д╕яльност╕, яка н╕чого сп╕льного з наукою не мала. ╤нод╕ поганий харч, ╕нод╕ част╕ кари голодом, ╕нод╕ багато потреб, що закипали у св╕ж╕м, здоров╕м, молод╕м т╕л╕, - усе це разом виробляло в них ту невгамовну моторн╕сть, яка вже пот╕м розвивалася на Запор╕жж╕. Голодна бурса шугала вулицями Ки╓ва ╕ змушувала вс╕х мешканц╕в бути напоготов╕. Перекупки, що сид╕ли на базар╕, ледь забачивши бурсака, закривали руками сво╖ пироги, бублики, гарбузове нас╕ння, як т╕ орлиц╕ д╕тей сво╖х. Консул, що його обов'язком було наглядати за п╕длеглими йому товаришами, сам мав так╕ моторошн╕ кишен╕ в сво╖х шароварах, що зм╕г би впхати туди ц╕лу перекупчину ятку, як би та на хвильку за╜авилась. -Ц╕ бурсаки гуртувалися в зовс╕м ос╕бну громаду; до вищого кола, з польських та укра╖нських шляхтич╕в, ╖м було зась. Сам во╓вода Адам Кис╕ль, дарма що оп╕кувався академ╕╓ю, не вводив ╖х у шляхетн╕ кола, ще й наказував тримати ╖х якомога сувор╕ше. Вт╕м, ц╕ настанови були зайв╕, бо сам ректор та й професори-ченц╕ не шкодували лози та канчук╕в, ╕ частенько л╕ктори з ╖хнього наказу шмагали сво╖х консул╕в так немилосердно, що т╕ ск╕лька тижн╕в чухали сво╖ шаровари. Багатьом з них це було геть не страшне ╕ видавалося лише трошки м╕цн╕шим в╕д добро╖ гор╕лки з перцем; ╕ншим, нарешт╕, обридали так╕ безнастанн╕ припарки, ╕ вони т╕кали на Запорожжя, коли вм╕ли знайти до нього шлях ╕ коли ╖х не перехоплювали дорогою. Остап Бульбенко хоч ╕ почав пильно вчитися лог╕ки й нав╕ть богосл╕в'я, н╕як не м╕г здихатися безжальних р╕зок. Ясна р╕ч, що все це мало якось загартувати його вдачу, надати ╖й жорстко╖ твердост╕, що була завжди прикметною в козак╕в. Остап мав славу одного з найкращих товариш╕в. В╕н р╕дко верховодив у зухвалих вит╕вках - обтрусити чужий сад чи об╕брати город, зате один ╕з перших ставав п╕д знамена спритних бурсак╕в ╕ н╕коли й н╕ за яких обставин не виказував сво╖х товариш╕в; н╕як╕ канчуки й р╕зки не присилували б його таке вчинити. В╕н був твердий до всяких спокус, опр╕ч в╕йни та бучно╖ гулянки; принаймн╕ н╕коли н╕ про що ╕нше майже й не думав. В╕н був прямодушний з р╕внею сво╓ю. В╕н був добрий до тако╖ м╕ри, до яко╖ м╕г бути добрий юнак ╕з такою натурою ╕ в такий суворий час. Його взяли за серце сльози б╕дно╖ матер╕, ╕ т╕льки це тепер його смутило й змушувало в задум╕ хилити голову. -Менший брат його, Андр╕й, мав жив╕шу ╕ трохи тоншу вдачу. В╕н був беручк╕ший до науки й опановував ╖╖ легше, н╕ж тяжк╕, дуж╕ натури. А ще в╕н був метк╕ший од свого брата; част╕ше верховодив у найнебезпечн╕ших вит╕вках ╕ не раз завдяки сво╓му спритному розумов╕ в╕дкручувався в╕д кари, тим часом як брат його Остап без зайвих хитрощ╕в скидав ╕з себе свитку й клався дол╕, нав╕ть у думц╕ не маючи прохати помилування. В╕н також гор╕в жадобою лицарського подвигу, але в душ╕ його знаходилося м╕сце ╕ для ╕нших почутт╕в. Потреба кохання гостро спалахнула в ньому, як т╕льки минуло йому в╕с╕мнадцять рок╕в. Ж╕ноча постать часто витала в його розпалених мр╕ях; в╕н, слухаючи ф╕лософськ╕ диспути, повсякчас бачив ╖╖ - св╕жу, чорнооку, н╕жну. Перед ним безнастанно мигот╕ли ╖╖ яскрав╕, пружк╕ перса, н╕жна, прекрасна, ц╕лком оголена рука ╖╖; сама одежа, що облягала ╖╖ пречисте ╕ водночас м╕цне т╕ло, дихала в його мр╕ях якоюсь невимовною мл╕стю. В╕н пильно ховався перед сво╖ми товаришами з тими поривами юнацько╖ палко╖ душ╕, бо за тих час╕в соромно й ганебно було думати козаков╕ про ж╕ноч╕ вт╕хи, не здобувши лицарсько╖ слави. Останн╕ми роками в╕н р╕дше верховодив у бурсацьких ватагах, а част╕ше блукав самотою де-небудь по затишних ки╖вських закутках, що тонули у вишневих садах, з яких звабливо визирали на вулицю низеньк╕ хатки. ╤нод╕ в╕н заходив ╕ на панську вулицю, у тепер╕шньому старому Ки╓в╕, де жило укра╖нське й польське шляхетство, будинки якого було вже збудовано з певною вибаглив╕стю. Одного разу, за╜авившись, в╕н мало не потрапив п╕д колясу якогось польського пана, ╕ в╕зник з╕ страшнющими вусами, що сид╕в на козлах, оперезав його з усього плеча пугою. Молодий бурсак скип╕в: з несамовитою в╕двагою ухопив в╕н сво╓ю дужою рукою за задн╓ колесо ╕ зупинив колясу. Але в╕зник, прочуваючи помсту, почав пер╕щити коней, вони рвонули - ╕ Андр╕й, на щастя встигши в╕дхопити руку, заорав носом просто в багнюку. Щонай-дзв╕нк╕ший ╕ гармон╕йний см╕х долет╕в до його вух. В╕н п╕дв╕в оч╕ й побачив б╕ля в╕кна панну тако╖ краси, яко╖ ще зроду йому не траплялося бачити: чорнооку й б╕лу, як сн╕г, осяяний ранковим рум'янцем сонця. Вона щиро см╕ялася, ╕ см╕х надавав осяйно╖ сили ╖╖ сл╕пуч╕й крас╕. В╕н стороп╕в. В╕н дивився на не╖, геть збентежений, мимовол╕ обтираючи з╕ свого обличчя болото ╕ ще дужче яим обмащуючись. Хто б вона була - оця красуня? В╕н хот╕в був дов╕датися в╕д челяд╕, що юрбою, пишно вбрана, стояла за вор╕тьми, оточивши молодого кобзаря. Та челядь, уздр╕вши його замурзану пику, пирснула см╕хом ╕ не пошанувала в╕дпов╕ддю. Урешт╕ в╕н д╕знався, що то була дочка ковельського во╓води, який при╖хав на якийсь час до Ки╓ва. Наступно╖ ж таки ноч╕, ╕з властивою лише бурсакам зухвал╕стю, в╕н прол╕з через огорожу до саду, вил╕з на дерево, що порозкидало сво╖ широк╕ в╕ти аж на дах; з дерева перел╕з на дах ╕ через димар кам╕на пробрався просто в опочивальню красун╕, яка саме сид╕ла перед св╕чкою ╕ виймала з вух сво╖х дорог╕ сережки. Чар╕вна полька так злякалася, зненацька побачивши перед собою незнайомого чолов╕ка, що не могла вимовити й слова; однак прим╕тивши, що бурсак стояв, потупивши оч╕, не см╕ючи нав╕ть поворухнути рукою, п╕знала в ньому того самого, що брязнув перед нею на вулиц╕, - ╕ см╕х знову опанував ╖╖. До того ж у рисах Андр╕╓вих н╕чого не було страшного: в╕н був дуже гарний на вроду. Вона в╕д душ╕ см╕ялася ╕ довго пот╕шалася над ним. Красуня була легковажна, як полька, але оч╕ ╖╖, неймов╕рно гарн╕, пронизлив╕ оч╕, кидали погляд довгий, як в╕чн╕сть. Бурсак не м╕г ╕ рукою поворухнути, був наче зав'язаний у м╕шку, коли во╓вод╕вна см╕ливо п╕д╕йшла до нього, над╕ла йому на голову свою блискучу д╕ядему, пов╕сила на губи йому сережки й оповила його серпанковою прозорою шем╕зеткою з фестонами, гаптованими золотом. Вона чепурила його ╕ з дитячою розбещен╕стю, притаманною легковажним полькам, витворяла з ним силу вс╕ляких дурниць, як╕ ще дужче зн╕тили б╕дного бурсака. В╕н являв собою досить кумедну постать, роззявивши рота ╕ втупившись у ╖╖ чар╕вн╕ оч╕. Стук, що почувся б╕ля дверей, злякав ╖╖. Вона звел╕ла Андр╕╓в╕ сховатися п╕д л╕жко ╕, як т╕льки страх минув, покликала свою поко╖вку, полонену татарку, ╕ наказала ╖й обережно вивести його в сад, а зв╕дт╕ля спровадити через паркан. Але цього разу наш бурсак не так щасливо перебрався через огорожу: пробурканий сторож гарненько вчистив його по ногах, а челядь, що зб╕глася на ╜валт, таки довгенько лупцювала його вже на вулиц╕, аж поки прудк╕ ноги врятували його. -П╕сля тако╖ оказ╕╖ проходити б╕ля будинку було небезпечно, бо челяд╕ у во╓води була сила-силенна. В╕н побачив ╖╖ ще раз у костьол╕: вона пом╕тила його ╕ дуже вт╕шно усм╕хнулася, як давньому знайомому. В╕н бачив ╖╖ мимох╕ть ще одного разу, ╕ п╕сля цього во╓вода ковельський хутко ви╖хав, а зам╕сть прекрасно╖ чорнооко╖ польки виглядала у в╕кно якась товста пика. -Ось про що думав Андр╕й, схиливши голову ╕ втупивши оч╕ у гриву свого коня. -А тим часом степ уже давно прийняв ╖х ус╕х у сво╖ зелен╕ об╕йми, ╕ висока трава муром обступила й потопила ╖х, ╕ т╕льки чорн╕ козацьк╕ шапки мигт╕ли пом╕ж ╖╖ волоток. -- Еге-ге! А чого ж це ви, хлопц╕, так принишкли? - промовив, нарешт╕, Бульба, отямившись в╕д сво╓╖ задуми. - Наче як╕сь ченц╕! Ну, год╕, год╕! До б╕са вс╕ думки! Запалюйте лишень люльки та покуримо, та п╕дострожимо коней, та полинемо так, щоб ╕ птах за нами не угнався! -I козаки, припавши до коней, зникли в трав╕. Вже перестали видн╕тися й чорн╕ шапки; самий т╕льки струм╕нь роз╕тнуто╖ трави показував сл╕д ╖хнього бистрого гону. -Сонце виглянуло давно на розпогоджен╕й блакит╕ ╕ живущим, теплодайним св╕тлом сво╖м залляло степ. Усе смутне й сонне, що було в козацьких душах, миттю щезло; серця ╖хн╕ стрепенулись, як птиц╕. -Степ що дал╕, то все кращав. Тод╕ увесь наш п╕вдень, увесь той прост╕р аж до самого Чорного моря був неторканою зеленою пустелею. Н╕коли плуг не переходив незм╕рними хвилями диких рослин. Сам╕ лише кон╕, ховаючись у них, мов у л╕с╕, витолочували ╖х. Н╕чого в природ╕ не могло бути кращого за степ. Уся поверхня земл╕ була немов зелено-золотий океан, по якому бризнули м╕льйони р╕знобарвних кв╕ток. Кр╕зь тонк╕ та висок╕ стебла трави пробивалися блакитн╕, син╕ й ф╕ялков╕ волошки; жовтий дрок стрим╕в сво╓ю п╕рам╕дальною верх╕вкою; б╕ла кашка сво╖ми шапками-парасольками ряб╕ла на поверхн╕; занесений бо-зна зв╕дки колос пшениц╕ наливався в гущавин╕. При тонкому ╖хньому кор╕нн╕ нишпорили кур╕пки, повитягавши шийки. Пов╕тря було повне всякого пташиного сп╕ву та свисту. В неб╕ нерухомо стояли шул╕ки, розгорнувши сво╖ крила ╕ втупивши оч╕ в траву. ╫ел╜╕т диких гусей, що сунули стороною, в╕длунював бо-зна в якому далекому озер╕. З трави р╕вним помахом крил п╕д╕ймалася чайка ╕, розкошуючи, купалась у син╕х пов╕тряних хвилях. Ось вона щезла у високост╕ ╕ т╕льки мр╕╓ чорною цяткою. Ось вона перекинулася на крилах ╕ блиснула на сонц╕... Степи, степи! Як╕ ж бо ви з б╕са гарн╕!.. -Наш╕ мандр╕вц╕ зупинялися лише на к╕лька хвилин, щоб п╕доб╕дати, ╕ тод╕ заг╕н ╕з десяти козак╕в, що ╖хав за ними, злазив ╕з коней, одв'язував дерев'ян╕ баклажки з гор╕лкою ╕ гарбузи з водою, уживан╕ зам╕сть бутл╕в. ╥ли самий хл╕б ╕з салом чи корж╕, пили по одн╕й чарчин╕, аби т╕льки п╕дкр╕питися, бо Тарас Бульба н╕коли не дозволяв напиватися в дороз╕, ╕ знов ╖хали аж до вечора. Увечер╕ ж увесь степ геть перем╕нювався. Уся його р╕знобарвна далина займалася останн╕м яскравим в╕дблиском сонця ╕ помалу темн╕ла, так що нав╕ть видно було, як т╕нь переб╕гала по н╕й ╕ вона ставала темно-зелена; випари зд╕ймалися густ╕ш╕; кожна кв╕тка, кожна травинка випускала амбру, ╕ весь степ курився пахощами. По неб╕, тепер блакитно-темному, неначе велетенським пензлем, наляпан╕ були широк╕ смуги з рожевого золота; де-не-де б╕л╕ли пригорщ╕ легеньких ╕ прозорих хмарок, ╕ св╕жий, наче морськ╕ хвил╕, в╕трець-перелесник ледве ковзав по вершечках трав, ледь доторкався до щ╕к. Уся музика, що наповнювала день, ущухала ╕ зм╕нювалася на ╕ншу. Рябеньк╕ ховрашки вилазили з╕ сво╖х н╕рок, ставали на задн╕ лапки ╕ дз╕нькали, перегукуючися на весь степ. Цв╕рчання коник╕в розлягалося все дужче. ╤нод╕ чулося з якогось усам╕тненого озера лебедине ячання ╕ ср╕бною хвилею розлягалося в пов╕тр╕. -Мандр╕вц╕, зупинившись на н╕ч у степу, вибирали н╕чл╕г, розкладали багаття, ставили казан, у якому варили соб╕ кул╕ш; зд╕ймалася пара ╕ ск╕сно струмувала в пов╕тря. Повечерявши, козаки лягали спати, пустивши на попас спутаних коней сво╖х. Сам╕ вони мостилися на свитках. Просто на них дивилися н╕чн╕ зор╕. Вони чули сво╖м вухом увесь незл╕ченний св╕т комах, що киш╕в у трав╕; усе ╖хн╓ тр╕скотання, свист ╕ сюрк╕т; усе це дзв╕нко розлягалося серед ноч╕, очищалося св╕жим н╕чним пов╕трям ╕ заколисувало ╖хн╕й слух. Коли ж хто-небудь ╕з них прокидався ╕ вставав на часинку, то степ розгортався перед ним, геть зас╕яний блискучими ╕скрами св╕тлячк╕в. ╤нод╕ н╕чне небо де-не-де осв╕тлювалося далекою загравою в╕д випалюваного по лугах та р╕чках сухого очерету, ╕ темна низка лебед╕в, що лет╕ли на п╕вн╕ч, раптом осв╕тлювалася ср╕бно-рожевим св╕тлом, ╕ тод╕ здавалося, начебто червон╕ хусточки лет╕ли по темному неб╕. -Мандр╕вц╕ ╖хали без жодно╖ пригоди. Н╕де не траплялося ╖м деревини: усе степ та степ - безкрайний, в╕льний, прекрасний. ╤нколи т╕льки десь збоку син╕ли верх╕в'я далекого л╕су, що тягнувся берегами Дн╕пра. Одного т╕льки разу Тарас показав синам на маленьку, що ледве чорн╕ла в далек╕й трав╕, цятку, сказавши: -- Див╕ться, д╕ти, ото скаче татарин! -Невеличка гол╕вка з вусиками втупила здаля просто в них сво╖ вузеньк╕ оч╕, понюхала пов╕тря, як гончак, ╕, як сарна, щезла, уздр╕вши, що козак╕в було тринадцять чолов╕к. -- Ану, д╕ти, спробуйте наздогнати татарина!.. I не пробуйте - пов╕к не вп╕йма╓те: у нього к╕нь шпарк╕ший од мого Чорта. -Одначе, остер╕гаючись сховано╖ де-небудь татарсько╖ зас╕дки, Бульба вир╕шив бути обачним. Вони примчали до невеличко╖ р╕чки Татарки, що вливалася в Дн╕про, кинулися у воду з к╕ньми сво╖ми ╕ довго пливли нею, щоб сховати сл╕д св╕й, а тод╕ вже, вибравшись на другий берег, спок╕йно по╖хали соб╕ дал╕. -Через три дн╕ вони вже майже досягли того м╕сця, що було метою ╖хньо╖ подорож╕. В пов╕тр╕ враз похолодн╕шало: вони в╕дчули, що Дн╕про вже близько. Ось в╕н блищить удалин╕ ╕ темною смугою в╕докремився в╕д обр╕ю. В╕н дихав холодними хвилями ╕ стелився все ближче та ближче, аж нарешт╕ охопив половину земл╕. Це було те м╕сце Дн╕пра, де в╕н, дос╕ здавлений порогами, брав нарешт╕ сво╓ ╕ шум╕в, як море, розливаючись на вол╕; де, кинут╕ посеред нього острови, випихали його ще дал╕ з берег╕в ╕ хвил╕ його стелилися широко по земл╕, вже не зустр╕чаючи ан╕ скель, ан╕ узвиш. Козаки позлазили з коней сво╖х, с╕ли на пором ╕ за три години були вже б╕ля Хортиц╕, де була тод╕ С╕ч, що частенько м╕няла св╕й ос╕док. -Юрба народу лаялася на берез╕ з перев╕зниками. Козаки п╕д-попружили коней. Тарас п╕дбадьорився, п╕дтягнув дужче на соб╕ пояс ╕ гордо розправив рукою вуса. Молод╕ сини його теж оглянули себе з н╕г до голови з якимось острахом та невиразною вт╕хою, ╕ вс╕ разом в'╖хали в прис╕ччя, що було за п╕вверстви в╕д С╕ч╕. Ус╕х ╖х раптом оглушили п╕всотн╕ ковальських молот╕в, що гупали в двадцяти п'ятьох кузнях, викопаних у земл╕ ╕ вкритих дерном. Дуж╕ кожум'яки сид╕ли на ╜анках, що виходили на вулицю, ╕ м'яли сво╖ми дужими руками волов╕ шкури. Крамар╕ п╕д ятками сид╕ли з купами кременю, кресал та пороху. В╕рменин порозв╕шував дорог╕ хустки. Татарин крутив на рожнах бараняч╕ стегенця в т╕ст╕. Жид, наставивши вперед свою голову, ц╕див ╕з барила гор╕лку. Але перший, хто ╖м трапився назустр╕ч, був запорожець, що спав серед шляху, розкинувши руки й ноги. Тарас Бульба не втерп╕в, щоб не стати й не помилуватися ним. -- Ич, як поважно розкинувся! От так пишна ф╕гура! - промовив в╕н, зупиняючи коня. -Справд╕, то була картина таки велична: запорожець, як лев, розл╕гся на шляху. Гордо закинутий оселедець його займав п╕в-аршина земл╕; шаровари з червоного дорогого сукна були вимащен╕ дьогтем на знак ц╕лковито╖ до них зневаги. Навт╕шавшись, Бульба став пробиратися дал╕ кр╕зь т╕сну вуличку, геть загачену майстрами, як╕ тут же справляли сво╓ ремесло, та людьми всяко╖ в╕ри, що купчилися на прис╕чч╕, яке скидалося б╕льше на ярмарок ╕ яке годувало й зодягало С╕ч, що любила т╕льки гуляти та смалити з мушкет╕в. -Нарешт╕ вони минули прис╕ччя й побачили к╕лька розкиданих курен╕в, укритих дерном, а то - по-татарському - й повстю. Деяк╕ було обставлено гарматами. Н╕де не видно було н╕ тину, н╕ тих низьких хаток з ╜аночками на низеньких дерев'яних стовпчиках, як╕ були на прис╕чч╕. Невеликий вал ╕з зас╕кою, що не охоронялися н╕чим ╕ н╕ким, св╕дчили про страшенну козацьку безпечн╕сть. К╕лька дужих запорожц╕в, що з люльками в зубах лежали на самому шляху, подивилося на них досить байдуже, нав╕ть не зворухнувшись. Тарас обережно про╖хав ╕з синами пом╕ж них, промовивши: -- Здоров╕ були, панове товариство! -- Доброго здоров'ячка й вам! - в╕дпов╕ли запорожц╕. Скр╕зь по всьому полю мальовничими гуртами маяч╕ли козаки. ╥хн╕ смагляв╕ лиця св╕дчили, що вс╕ вони були гартован╕ в битвах ╕ скуштували всяко╖ всячини. Так ось вона, С╕ч! Ось воно, те гн╕здо, зв╕дк╕ля вил╕тають ус╕ т╕ горд╕, як орли, ╕ дуж╕, як леви! Ось зв╕дки розлива╓ться козацька воля по вс╕й Укра╖н╕! -Наш╕ мандр╕вц╕ ви╖хали на широкий майдан, де звичайно збиралася рада. На велик╕м перевернут╕м барил╕ сид╕в запорожець без сорочки; в╕н держав ╖╖ в руках ╕ повагом латав на н╕й д╕рки. ╥м знов заступила шлях ц╕ла юрба музик, посеред яких витанцьовував молодий запорожець, заломивши чортом шапку ╕ зв╕вши догори руки. В╕н т╕льки вигукував: -- Шпарк╕ше грайте, музики! Не шкодуй, Хомо, гор╕лки православним християнам! -I Хома з п╕дбитим оком щедро наливав кожному, хто хот╕в, по здоровенному михайлику. Коло молодого запорожця четверо старих козак╕в досить др╕бно мережили ногами, зриваючись, як вихор, уб╕к, трохи не на голову музикам, а тод╕ враз пускалися навприс╕дки ╕ гатили круто й твердо ср╕бними п╕дк╕вками в м╕цно втрамбовану землю. Земля глухо стугон╕ла на всю округу, ╕ в пов╕тр╕ гучно в╕длунювали гопаки й тропаки, вибиван╕ дзв╕нкими п╕дковами чоб╕т. Але один б╕льш за вс╕х вигукував, летючи сл╕дком за ╕ншими в танц╕. Оселедець буйно розв╕вався за в╕тром, ╕ могутн╕ груди його були зовс╕м гол╕; на ньому був теплий кожух, ╕ п╕т цебен╕в з нього, як з в╕дра. -- Та скинь же, вражий сину, хоч кожуха! - гукнув, не втерп╕вши, Тарас. - Ти ж бачиш, як парить! -- Не можу! - в╕дгукнувся запорожець. -- Чому? -- Не можу, бо в мене така натура: що скину, те проп'ю. А шапки вже давно не було на козаков╕, н╕ пояса на кожус╕, ан╕ вишивано╖ хустинки: все п╕шло, куди годиться. Юрба все б╕льшала: до танцюрист╕в приставали ╕нш╕, й несила було дивитися без внутр╕шнього хвилювання, як усе чесало найв╕льн╕шого, найшален╕шого в св╕т╕ танцю, названого козачком за тими могутн╕ми танцюристами, що його вигадали. -- Ех, якби не к╕нь! - гукнув Тарас. - П╕шов би й я у танець, ╖й-богу, п╕шов би! -А тим часом у юрб╕ почали траплятися й поважн╕, шанован╕ за сво╖ заслуги по вс╕й С╕ч╕ сивочуб╕ козаки, що не раз бували старшинами. Tарас нарешт╕ зустр╕в багато знайомих облич. Остап з Андр╕╓м т╕льки й чули в╕тання: -- А, це ти, Печерице!.. Здоров будь, Козолупе! -- Зв╕дк╕ля Бог несе тебе, Тарасе? -- А ти як сюди попав, Долоте?.. Здоров, Кирдяго!.. Здоров, Густий!.. Чи спод╕вався я тебе побачити, Ременю?! -╤ лицар╕, що з╕бралися з╕ вс╕╓╖ широко╖ Укра╖ни, чоломкались один з другим, а дал╕ п╕шли запитання: -- А що ж Касян? Що Бородавка? Що Колопер? Що П╕дситок? ╤ чув лише у в╕дпов╕дь Тарас Бульба, що Бородавку пов╕сили в Толопан╕, що з Колопера злупили шкуру п╕д Кизикерменом, що П╕дситкову голову засолили в бочц╕ й в╕д╕слали до самого Цареграду... Понурив голову старий Бульба ╕ сумно промовив: -- Добр╕ були козаки! -III -Уже з тиждень Тарас Бульба жив з╕ сво╖ми синами на С╕ч╕. Остап з Андр╕╓м не дуже дбали про в╕йськову науку. С╕ч не любила турбувати себе в╕йськовими вправами ╕ гаяти час надаремно; юнацтво виховувалося й набиралося досв╕ду т╕льки на д╕л╕, в самому розпал╕ бо╖в, що з т╕╓╖ причини були майже безнастанними. Козак занудився б, якби на дозв╕лл╕ навчався яко╖-небудь там дисципл╕ни, опр╕ч х╕ба що стр╕льби в ц╕ль та, зр╕дка, к╕нських перегон╕в ╕ гонитви за зв╕ром у степах та луках; увесь ╕нший час вони бенкетували - на ознаку широкого розмаху душевно╖ вол╕. Уся С╕ч була якимсь надзвичайним явищем: це було безнастанне бенкетування, учта, що галасливо почалася й загубила св╕й к╕нець. Дехто, правда, брався за ремесло, ╕нш╕ тримали крамнички й крамарювали; але переважна б╕льш╕сть гуляла з ранку до вечора, поки в кишенях ще бряжчала спроможн╕сть ╕ здобуте добро ще не перейшло до крамарських ╕ шинкарських рук. Це загальне бенкетування мало в соб╕ якийсь чар. Не було це якимось зб╕говиськом гультя╖в, що напиваються з горя, - н╕, це було просто якесь шалене буяння веселощ╕в. Кожен, хто сюди ускочив, тут же забував ╕ покидав усе те, що його колись ц╕кавило. В╕н, можна сказати, чхав на сво╓ минуле ╕ безжурно в╕ддавався вол╕ й товариству таких, як ╕ в╕н самий, гульв╕с, що не мали н╕ р╕дн╕, н╕ кутка, н╕ с╕м'╖, опр╕ч в╕льного неба й в╕чного бенкету душ╕ сво╓╖. Це витворювало ту шалену весел╕сть, що не змогла б зародитися н╕ з якого ╕ншого джерела. Опов╕дки й теревен╕, як╕ чулися серед ц╕╓╖ юрби, що л╕ниво розкошувала на земл╕, були часто так╕ см╕шн╕ й дихали такою силою живо╖ опов╕д╕, що треба було мати холоднокровну поставу запорожця, щоб, слухаючи все це, збер╕гати на обличч╕ байдужу м╕ну, не зморгнувши й вусом, - прикметна риса, якою й дос╕ в╕др╕зня╓ться в╕д ╕нших слов'ян укра╖нець. Весел╕сть була п'яна, галаслива, а проте не був то чорний шинок, де чолов╕к, напившись, страчу╓ нав╕ть образ Божий; це було т╕сне коло шк╕льних товариш╕в. Т╕льки й р╕зниц╕ було, що тут вони не сид╕ли п╕д указкою, слухаючи недолугих учител╕в, а вчиняли наскоки на п'ятьох тисячах коней; зам╕сть лугу, де вони грали колись у м'яча, у них були безпечн╕, н╕ким не вартован╕ кордони, на п╕дход╕ до яких татарин витикав часто свою метку голову й суворо, без руху, зирив турчин у сво╖й зелен╕й чалм╕. Т╕льки й р╕зниц╕, шо ╖х ╓днатися в школ╕ силували, а тут вони самох╕ть, без чийогось примусу, кидали сво╖х батьк╕в та матер╕в ╕ т╕кали з батьк╕вських хат; що тут мали притулок ╕ т╕, яким уже лоскотала шию мотузка ╕ як╕ зам╕сть к╕стляво╖ смерт╕ побачили життя, ╕ то життя на весь розмах; що сюди прибували й т╕, як╕ через широку натуру н╕коли не могли вдержати в кишен╕ ан╕ шеляга; що були й т╕, як╕ дос╕ черв╕нець вважали великим багатством, у яких, з ласки жид╕в-орендар╕в, можна було вивертати кишен╕ з певн╕стю, що зв╕дт╕ля н╕що не випаде. Тут були вс╕ бурсаки, що не витерп╕ли академ╕чно╖ лози ╕ не винесли з╕ школи жодно╖ букви; але разом ╕з ними тут були й т╕, як╕ знали, що таке Горац╕й, Цицерон ╕ Римська республ╕ка. Тут було багато й старшини, що пот╕м в╕дзначалася в корол╕вському в╕йську; також була сила досв╕дчених вояк╕в, як╕ мали шляхетне переконання, що все одно, де б не воювати, аби лишень воювати, бо не гоже шляхетн╕й людин╕ жити на св╕т╕, не воюючи. Багато було й таких, як╕ приходили на С╕ч лише задля того, щоб пот╕м сказати, що, мовляв, ╕ вони були на С╕ч╕ ╕ вже ╓ лицарями гартованими. Та й кого тут не було? Ця дивовижна республ╕ка була потребою саме того часу. Охоч╕ до вояцького життя, до золотих келех╕в, коштовно╖ парч╕, дукат╕в ╕ реал╕в повсякчас мали змогу знайти соб╕ тут роботу. Лише т╕, хто упада╓ за ж╕нками, не могли знайти тут н╕чого, бо нав╕ть у прис╕чч╕ не см╕ла з'являтися жодна ж╕нка. -Остапа й Андр╕я надзвичайно дивувало, що вже при них на С╕ч приходила сила всякого народу, ╕ хоч би хто спитав ╖х: зв╕дки вони, хто вони ╕ як звуться? Вони прибували сюди, начебто вертаючись до р╕дно╖ дом╕вки, зв╕дки лишень за годину перед тим вийшли. Прибулець являвся т╕льки до кошового, а той звичайно проказував: -- Здоров! А що, в Христа в╕ру╓ш? -- В╕рую! - в╕дпов╕дав той. -- ╤ в Тр╕йцю святу в╕ру╓ш? -- В╕рую! -- ╤ до церкви ходиш? -- Ходжу! -- Ану перехрестись! Прибулець хрестився. -- Ну, то добре, - казав кошовий, - ╕ди ж у який сам зна╓ш кур╕нь. -На цьому й зак╕нчувалася уся церемон╕я. ╤ вся С╕ч молилася в одн╕й церкв╕ й ладна була ╖╖ обороняти до останньо╖ крапл╕ кров╕, хоч про п╕ст ╕ повстримн╕сть н╕хто й слухати не хот╕в. Т╕льки жиди-грошолупи, в╕рмени й татарва насм╕лювалися жити й торгувати в прис╕чч╕, бо запорожц╕ н╕коли не любили торгуватися, а ск╕льки рука вийняла з кишен╕ грошей, ст╕льки й платили. А вт╕м, на долю цих крамар╕в-грошолуп╕в н╕хто б не позаздрив. Вони були схож╕ на тих, що оселялися б╕ля п╕дн╕жжя Везув╕ю, бо як т╕льки запорожцям бракувало грошей, то гульв╕си розбивали ╖хн╕ крамниц╕ й забирали все задурно. -С╕ч складалася з ш╕стдесяти з чимось курен╕в, ╕ кожний ╕з них скидався на окрему незалежну республ╕ку, а ще б╕льше на школу чи бурсу з д╕тьми, де жили на всьому готовому. Н╕хто н╕ про що не дбав, н╕хто н╕чого власного не мав: усе було на руках у кур╕нного отамана, який за це й звався батьком. У нього на руках були грош╕, вбрання, увесь харч, саламаха, каша ╕ нав╕ть паливо; йому ж в╕ддавали ╕ грош╕ на збер╕гання. ╤нод╕ пом╕ж куренями спалахували сварки, тод╕ справа тут-таки доходила до б╕йки. Курен╕ вкривали майдан ╕ кулаками гладили один одному боки, поки котрийсь ╕з курен╕в брав гору, ╕ тод╕ починалася гульня. Отака була та С╕ч, що так приваблювала до себе тогочасну молодь. -Остап з Андр╕╓м поринули в це бурхливе море загально╖ гульн╕ з╕ вс╕м палом молодого завзяття, ╕ миттю забули ╕ батьк╕вську хату, ╕ бурсу, ╕ все, що перше бентежило душу, ╕ в╕ддалися новому життю. Усе ╖х вабило: гультяйськ╕ с╕чов╕ звича╖ ╕ нескладна управа та закони, що здавалися ╖м нав╕ть дуже суворими серед тако╖ свав╕льно╖ республ╕ки. Коли козак прокрався, поцупив якусь абищицю, це вважалося ганьбою всьому козацтву: його, як безчесника, прив'язували до стовпа, що стояв на майдан╕, ╕ клали б╕ля нього кия, що ним кожен перехожий мусив почастувати його по щирост╕, аж поки таким чином не забивали його на смерть. Того, хто, напозичавшись, не хот╕в платити, прив'язували ланцюгом до гармати, ╕ там в╕н сид╕в доти, доки хтось ╕з товариства не зважувався його викупити, заплативши за нього борг. Але найб╕льше враження зробила на Андр╕я страшна кара за душогубство. Тут-таки, на його очах, викопали яму, опустили туди живого вбивцю, а на нього поставили труну з т╕лом ним убитого, ╕ обох засипали землею. Довго п╕сля цього ввижався йому цей страшний звичай, усе марився той живцем засипаний чолов╕к з╕ страшною домовиною. -Небавом обидва юнаки здобули щиру прихильн╕сть у козак╕в. Частенько разом з ╕ншими товаришами з╕ свого куреня, а ╕нод╕ й ус╕м куренем та з сус╕дн╕ми куренями ви╖здили вони на полювання в степ, де водилася сила-силенна всяко╖ птиц╕, олен╕в, к╕з; а то ходили на озера, р╕чки й протоки, призначен╕ жеребком на кожний кур╕нь, закидали неводи та с╕т╕, щоб волокти багатющ╕ улови на харч╕ всьому куренев╕. Хоч ╕ не було тут ╕ще справжньо╖ науки, з яко╖ видно козака, але вони вже стали пом╕тними пом╕ж ╕ншими юнаками сво╖м завзяттям та вдатн╕стю у всьому. Моторно ╕ влучно стр╕ляли в ц╕ль, перепливали Дн╕про проти теч╕╖ - вчинок, за який молодика врочисто приймали до козацького коша. -Але старий Тарас готував ╖х до ╕ншого. Йому не до душ╕ було таке життя, - справжнього д╕ла хот╕в в╕н. В╕н усе мудрував, яким би побитом п╕дняти С╕ч до збро╖, щоб можна було погуляти, як то й належить лицарям. Аж ось одного дня в╕н прийшов до кошового ╕ сказав йому просто: -- А що, пане кошовий, час би й погуляти запорожцям. -- Н╕де погуляти, - в╕дпов╕в кошовий, вийнявши люльку з рота ╕ чвиркнувши наб╕к. -- Як то н╕де?.. Можна п╕ти на Туреччину, або на Татарву. -- Не можна н╕ на Туреччину, н╕ на Татарву, - в╕дпов╕в кошовий, знову байдуже взявши до рота свою люльку. -- Як не можна? -- А так. Ми об╕цяли султанов╕ мир. -- Та в╕н же ж бусурмен, а бусурмена й Бог, ╕ Святе письмо велить бити. -- Не ма╓мо права. Коли б хоч не присягалися нашою в╕рою, то ще, либонь, можна було б, а тепер не можна. -- Та як же ж не можна? Де ж воно таки: не ма╓мо права?.. Ось у мене два сини, обидва молод╕. Ще жодного разу н╕ той, н╕ другий не були на в╕йн╕, а ти кажеш, не треба йти запорожцям! -- Бо ж таки не сл╕д. -- То, виходить, сл╕д, щоб ╕шла намарне козацька сила, щоб чолов╕к гинув, як той собака, без добро╖ справи, щоб н╕ в╕тчизн╕, н╕ всьому хрещеному люду не було в╕д нього н╕яко╖ корист╕? Та нав╕що ж ми живемо? На якого б╕са ми живемо, розтлумач мен╕ це. Ти ж чолов╕к головатий, не дурно ж тебе за кошового вибрали - розтлумач же мен╕, нащо ми живемо? -Кошовий не в╕дпов╕в н╕чого. Це був упертий козак. В╕н трохи помовчав, а тод╕ сказав: -- А все ж таки в╕йни не буде. -- То, кажеш, в╕йни не буде? - знову спитав Тарас. -- Н╕, не буде. -- То, виходить, ╕ думку про це покинути? -- ╤ думку покинути. -"Ну, постривай же ти, чортова довбне, - промовив до себе Бульба, - будеш ти мене знати!" ╤ тут-таки поклав помститися кошовому. -Змовившись з одним-другим, урядив ╖м випивачку, ╕ захмел╕л╕ козаки, ск╕лька чолов╕к, рушили просто на майдан, де стояли прив'язан╕ до стовпа литаври, у як╕ били, скликаючи козацтво на раду. Не знайшовши паличок, що завжди були у довбиша, вони вхопили по пол╕няц╕ й почали гамселити в них. На цей гук перший приб╕г довбиш, високий на зр╕ст козак з одним т╕льки оком, та й то дуже заспаним. -- Хто см╕╓ бити в литаври? - закричав в╕н. -- Мовчи! Бери сво╖ палички й лупи, коли тоб╕ кажуть, - в╕дмовила старшина, що була вже п╕д чаркою. -Довбиш т╕╓╖ ж мит╕ вийняв з кишен╕ палички, як╕ в╕н захопив з собою, знаючи дуже добре, чим зак╕нчуються так╕ оказ╕╖. Литаври загули - ╕ швидко на с╕човий майдан, як джмел╕, стали збиратися чорн╕ купи запорожц╕в. Ус╕ стали в коло, ╕ п╕сля третього гуку литавр показалася, нарешт╕, й старшина з клейнодами: кошовий ╕з патерицею в руц╕ - ознакою сво╓╖ г╕дност╕, суддя з в╕йськовою печаткою, писар з каламарем та осавула з п╕рначем. Кошовий ╕ старшина позн╕мали шапки й уклонилися на вс╕ боки козакам, що гордо стояли, в боки узявшись. -- Що сталося, панове товариство? Чого бажа╓те? - спитав кошовий. -Лайка та вигуки не дали йому говорити. -- Клади патерицю, чорт╕в сину! Зараз же клади патерицю! Не хочемо тебе б╕льше! - кричали з юрби козаки. -Деяк╕ тверез╕ курен╕ почали було заступатися за кошового, та ╕нш╕ курен╕ - ╕ п'ян╕, й тверез╕ - зчепилися навкулачки. ╫валт зчинився з ус╕х бок╕в. -Кошовий хот╕в щось казати, але, знаючи, що розбурхана юрба може за це прибити його на смерть, як майже завжди в таких випадках бува╓, уклонився низенько, поклав патерицю ╕ сховався в натовп╕. -- То й нам класти наш╕ клейноди, панове? - сказали суддя, писар та осавула, готов╕ зараз же покласти каламар, в╕йськову печатку й п╕рнач. -- Н╕, ви зоставайтесь! - загукали ╕з натовпу. - Нам т╕льки кошового треба було нагнати, бо в╕н же баба, а нам треба козака в кошов╕. -- Кого ж тепер ви хочете за кошового? - спитала старшина. -- Кукубенка поставити! - гукали одн╕. -- Не хочемо Кукубенка! - кричали ╕нш╕. - Рано йому, ще молоко на губах не обсохло! -- Шило хай буде кошовим! - вигукували трет╕. - Шила в кошов╕! -- У спину тоб╕ шило! - лайливо кричала юрба. - Який з нього козак, коли в╕н прокрався, сучий син, як татарин!.. Чортов╕ в торбу його, п'яницю! -- Бородатого, Бородатого садов╕м на кошового! -- Не хочемо Бородатого! До б╕сово╖ матер╕ Бородатого! -- Крич╕ть Кирдягу! - шепнув декому Тарас Бульба. -- Кирдягу! Кирдягу! - закричала юрба. - Бородатого, Бородатого! Кирдягу! Кирдягу! Шила!.. До б╕са з Шилом! Кирдягу!.. -Ус╕, кого вигукували, почувши сво╓ ймення, зараз вийшли з юрби, щоб н╕хто не подумав, н╕би вони п╕д'юджували козацтво обирати себе. -- Кирдягу! Кирдягу! - лунало все дужче. -- Бородатого! -Врешт╕ д╕йшло до кулак╕в, ╕ Кирдяга подужав. -- ╤д╕ть хто по Кирдягу! - залунало з╕ вс╕х бок╕в. Чолов╕ка з десять козак╕в вийшло з гурту; декотр╕ з них ледве трималися на ногах - так устигли поналиватися - ╕ рушили просто до Кирдяги, щоб виявити йому волю громади. -Кирдяга, хоч ╕ старий, але розумний козак, давно вже сид╕в у себе в курен╕ ╕ наче й не бачив, що довкола нього ко╖лось. -- А що, панове? Що вам треба? - спитав в╕н. -- ╤ди, тебе обрано за кошового!.. -- Змилуйтеся, панове! - промовив Кирдяга. - Х╕ба я заслужив тако╖ чест╕! Який ╕з мене кошовий! Та в мене й глузду не вистачить на кошового. Наче вже й н╕кого кращого не знайшлося в ц╕лому в╕йську! -- ╤ди, коли кажуть! - кричали запорожц╕. Дво╓ з них ухопили його п╕д руки, ╕ хоч як в╕н упирався ногами, все ж притягли на майдан, п╕дбадьорюючи його лайкою та п╕дпихаючи ззаду стусанами й напучуваннями: -- Не пручайся ж, б╕с╕в сину! ╤ди та приймай честь, псяв╕ро, коли тоб╕ ╖╖ дають! -Таким способом приведено було Кирдягу в козацьке коло. -- Ну, що ж, панове товариство? - запитали знов усю раду т╕, що привели Кирдягу. - Зг╕дн╕ ви, щоб оцей козак був нашим кошовим? -- Зг╕дн╕! Вс╕ зг╕дн╕! - загукав натовп, аж в╕д гуку довго грим╕ло все поле. -Тод╕ один ╕з старшин узяв патерицю й п╕дн╕с ╖╖ новообраному кошовому. Кирдяга, як заведено, зараз таки в╕дмовився. Йому п╕днесли вдруге. Кирдяга в╕дмовився ╕ вдруге, ╕ вже аж за трет╕м разом узяв патерицю. П╕дбадьорливий гук залунав по всьому майдан╕, й знову в╕д козацього погуку загрим╕ло все поле. Тод╕ виступило з гурту четверо найстарших, сивовусих ╕ сивочубих козак╕в (дуже вже старих не було на С╕ч╕, бо р╕дко хто з запорожц╕в умирав сво╓ю смертю) ╕, взявши кожний жменю земл╕, яка п╕д ту пору геть розмокла в╕д недавнього дощу, - поклали йому на голову. Мокра земля патьоками потекла йому з голови на вуса, на щоки, й вимастила болотом увесь вид. Але Кирдяга стояв нерухомо ╕ т╕льки дякував козакам за таку велику честь. -Так зак╕нчилися гучн╕ вибори кошового. Нев╕домо, чи вс╕ ╖м були так╕ рад╕, як Бульба: цим в╕н помстився старому кошовому, а до того ж Кирдяга був давн╕й його товариш ╕ бував з ним разом у тих самих походах на суходол╕ й на мор╕, под╕ляючи з ним ус╕ злигодн╕ й труд бойового життя. Юрба роз╕йшлася святкувати вибори та поливати палицю новому кошовому, й п╕шла така гульня, яко╖ дос╕ н╕ Остап, н╕ Андр╕й ще не бачили. Ус╕ шинки порозбивано; мед, гор╕лку й пиво забирано просто так, без грошей; шинкар╕ вже рад╕ були й тому, що хоч жив╕ зосталися. Ц╕ла н╕ч минула в галас╕ й п╕снях, що прославляли подвиги, ╕ м╕сяць, оглядаючи землю, довго ще бачив юрби музик, що ходили по вулицях з бандурами, домрами й торбанами, та церковних п╕вчих, яких тримали на С╕ч╕ задля сп╕ву в церкв╕ та вихваляння козацьких звитяг. Нарешт╕ хм╕ль ╕ втома почали хилити буйн╕ голови, ╕ видно було, як то тут, то там знесилений козак падав на землю. Як товариш, об╕йнявши товариша, розчулено вмивався г╕ркими сльозами ╕ валився разом з ним. Там гуртом уляглася ц╕ла купа; там ще один мостився, як би його найкраще влягтися, ╕ заснув просто на дерев'ян╕й колод╕. Останн╕й, найм╕цн╕ший, ще намагався щось мурмот╕ти; врешт╕ ╕ його п╕дкосив непоборний хм╕ль, повалився й в╕н - ╕ заснула вся С╕ч. -IV -А другого дня Тарас Бульба вже радився з новим кошовим, як би його п╕дважити запорожц╕в на яку-небудь справу. Кошовий був розумний ╕ хитрий козак, в╕н знав запорожц╕в ╕ вздовж ╕ впоперек, тож спершу мовив: -- Не можна присяги ламати, н╕як не можна. А дал╕, помовчавши, додав: -- Воно начебто й можна: присяги ми не злама╓м, а там, може, що й вигада╓м. Хай т╕льки козаки зберуться на раду, та так, щоб не в╕д мене ця думка йшла, а сво╓ю охотою, - вас не вчити, як це робиться. А ми з╕ старшиною зараз ╕ приб╕жимо на майдан, буц╕м н╕чого не знаючи. -Не минуло й години п╕сля ц╕╓╖ розмови, як знову загули литаври. Хмара козацьких шапок миттю вкрила весь майдан ╕ знявся гом╕н: -- Хто? Що? Нав╕що? Задля якого д╕ла збили бучу? -Н╕хто н╕чого не знав. Нарешт╕ то тут, то там почалося нар╕кання: -- Ось гине даремно козацька сила: нема в╕йни!.. Он старшина забайбачилася вся до цурки, аж оч╕ салом позапливали! Нема, видко, правди в св╕т╕! -╤нш╕ козаки спочатку слухали, а тод╕ й сам╕ почали дор╕кати: -- А й справд╕, нема н╕яко╖ правди в св╕т╕! Старшина прикидалася здивованою такими речами. Нарешт╕ кошовий вийшов наперед ╕ промовив: -- Дозвольте, панове запорожц╕, р╕ч держати! -- Говори! -- От сказати б про таку штуку, панове доброд╕йство, та воно, може, ви й сам╕ краще про те╓ зна╓те, що багато хто з запорожц╕в на-боргував жидам-шинкарям, та й сво╖м братам ст╕льки, що жодна собака вже й в╕ри не йме. Тод╕ знов же таки скажемо ╕ про те, що ╓сть чимало молодого юнацтва, яке й на оч╕ не бачило, що таке в╕йна, а ви ж сам╕ добре зна╓те, панове, що юнацтву без в╕йни жити не можна. Який же в б╕са з його запорожець, коли в╕н н╕ разу не бив бусурмена? -"В╕н добре мовить", - подумав Тарас. -- Не думайте, панове, що я все те╓ кажу задля того, щоб нам з турком присягу зламати, Боже борони! Я т╕льки от соб╕ так кажу. До того ж у нас храм Божий - гр╕х сказати на що обернувся: он ск╕льки вже л╕т з ласки Божо╖ С╕ч сто╖ть, а й дос╕, не кажу вже, щоб знадвору церква, а нав╕ть образи не мають н╕яких шат. Хоч би ср╕бну ризу надумався хто ╖м вибити! Вони т╕льки й мають, що запов╕ли п╕сля смерт╕ деяк╕ з козак╕в. Та й те небагато варте, бо вони майже все, що коштовного мали, за життя попропивали. Так от я й веду мову не про те, щоб почати в╕йну з бусурменом, бо ми присягу дали султанов╕ на в╕чний мир, ╕ то був би нам великий гр╕х зламати тепер присягу... -- Що ж в╕н плута╓ таке? - промовив сам до себе Бульба. -- Так ото ж ╕ бачите, панове, що в╕йни починати не можна: лицарська честь не велить. А через те я так соб╕ м╕ркую сво╖м дурним розумом: пустити з байдаками самих юнак╕в; нехай би трохи пошарпали береги Натол╕╖. Яка ваша думка, панове? -- Веди, веди вс╕х! - залунало зв╕дус╕ль. - За в╕ру ми готов╕ голови сво╖ покласти! -Кошовий злякався; в╕н нав╕ть у думц╕ не мав п╕д╕ймати все -Запорожжя: йому здавалося, що роз╕рвати мир було б несправедливо. -- Дозвольте, панове, ще раз р╕ч держати!.. -- Год╕! - закричали запорожц╕. - Краще не скажеш! -- Як так, то й так. Я маю коритися ваш╕й вол╕. В╕дома р╕ч, та й у Писан╕╖ сказано, що глас народу - глас Божий. Все ж розумн╕шого за те, що народ вигадав, н╕хто не вигада╓. Т╕льки от що, панове: ви зна╓те, що султан нам не подару╓ того задоволення, яким пот╕шаться наш╕ молодц╕'. А ми тим часом були б тут напоготов╕ ╕, маючи у себе св╕ж╕ ще сили, н╕кого б не побоялись. А як би вс╕ ми рушили, то й татарва могла б наскочити: вони, турецька собачня, в оч╕ не кидаються ╕ до господаря в хату не насм╕ляться прийти, а ззаду за литку укусять, та ще й як укусять! Та вже коли на те п╕шло, правду сказавши, у нас ╕ байдак╕в та чайок такого запасу нема, та й пороху не натерто довол╕, щоб ото можна було вс╕м разом вирушити. А я що ж, я радий: я ж слуга вашо╖ вол╕. -Хитрий кошовий замовк. Козаки купками почали радитися, кур╕нн╕ отамани пром╕ж себе теж; на щастя, п'яних було не дуже багато, а тому покладено послухатися мудро╖ поради. -Тод╕ ж таки к╕лька чолов╕к переправилося на той берег Дн╕пра до в╕йськово╖ скарбниц╕, де в недосяжних схованках п╕д водою та в комишах збер╕галася вся в╕йськова скарбниця ╕ частина здобуто╖ у ворога збро╖. ╤нш╕ вс╕ кинулись обдивлятися байдаки й лаштувати ╖х до походу. Миттю сила козацтва вкрила берег. К╕лька тесляр╕в прийшли з сокирами в руках. Стар╕, засмагл╕, широкоплеч╕, ч╕пко-ног╕ запорожц╕ з сивизною у вусах ╕ чорновус╕, поп╕дкачувавши шаровари, стояли по кол╕на в вод╕ ╕ стягували з берега м╕цною линвою човни. ╤нш╕ тягли готов╕ сух╕ колоди ╕ всяку деревину. Там обшивали шал╕вкою човна; там, перекинувши його догори дном, паклювали й смолили; там, за козацьким звича╓м, нав'язували до облавк╕в пучки очерету, щоб не затопила човни морська хвиля; а там дал╕ по всьому берез╕ порозкладали багаття та варили в м╕дних казанах смолу, щоб заливати човни. Старш╕ й бувал╕ козаки навчали молодих. Стук ╕ робочий галас зд╕йнявся на всю околицю; ходором ходив ╕ рухався живий берег. -Якраз у цей час здоровенний пором почав причалювати до берега. Купа людей, що стояла на ньому, ще здаля махала руками. То були козаки в об╕драних свитках. Це аж занадто вбоге вбрання - на декому не було й зовс╕м н╕чого, опр╕ч сорочки та куцо╖ люльки в зубах, - св╕дчило, що люди ц╕ або ж прогуляли все дощенту, або ледве вирвалися з яко╖сь халепи. З гурту вийшов ╕ став попереду присадкуватий плечистий козак, рок╕в на п'ятдесят. В╕н кричав ╕ махав руками дужче за вс╕х; але за береговим загальним криком ╕ стукотом не чутно було жодного його слова. -- А з чим при╖хали? - спитав кошовий, коли пором пристав до берега. -Все довкола зразу ущухло; все, що так жваво дос╕ працювало, почало прислухатися. -- З б╕дою! - крикнув з порому присадкуватий козак. -- З якою? -- Дозвольте, панове запорожц╕, слово мовити! -- Кажи! -- Чи, може, хочете з╕брати раду? -- Кажи, ми тут ус╕. -Весь берег збився в одну купу. -- А х╕ба ви н╕чого не чули про те, що ко╖ться в Гетьманщин╕? -- А що? - промовив один ╕з кур╕нних отаман╕в. -- Еге, що? Видко, вам татарин клейтухом вуха позатикав, що ви н╕чого не чули. -- Та кажи ж, що там ко╖ться? -- А те ко╖ться, що й родились, ╕ хрестились, а ще такого не бачили. -- Та кажи ж бо, пес╕й сину, що робиться! - закричав один з юрби, видко, стративши терпець. -- А такий час тепер настав, що вже й церкви свят╕ стали не наш╕. -- Як то не наш╕? -- Тепер ╖х жиди держать в оренд╕, ╕ коли жидов╕ наперед не заплатиш, то й об╕дн╕ служити не можна. -- Що ти верзеш? -- I коли розсучий жид не покладе сво╓ю нечестивою рукою значка на свят╕й пасц╕, то й паски святити не можна. -- Та бреше в╕н, пани-браття! Не може такого бути, щоб жид пархатий клав значок на свят╕й пасц╕! -- Слухайте!.. Я ще не те вам розкажу: ╕ ксьондзи ╖здять тепер по вс╕й Укра╖н╕ на тарадайках. Та то не б╕да, що на тарадайках, а то б╕да, що зам╕сть коней у тарадайку запрягають православних християн... Слухайте! Ще не те розкажу: а жид╕вки вже шиють соб╕ сп╕дниц╕ з поп╕вських риз. Ось що ко╖ться в Укра╖н╕, панове! А ви тут сидите на Запорожж╕ та гуля╓те, та, видко, татарин нагнав на вас такого страху, що у вас уже н╕ очей, н╕ вух - н╕чого нема, вже ви й не чу╓те, що д╕╓ться на св╕т╕. -- Ст╕й, год╕! - перебив кошовий, що дос╕ стояв, утупивши оч╕ в землю, як ╕ вс╕ запорожц╕, що у важливих справах н╕коли не п╕ддавалися на перше поривання, а мовчали ╕ тим часом потиху скупчували гр╕зну силу гн╕ву. - Стривай, хай тепер ╕ я мовлю слово. А що ж ви, чорти б вашого батька молотили, що ж ви робили? Х╕ба у вас не було шабель, чи що? Як же ви допустили таку наругу? -- Еге, добре вам казати: допустили наругу!.. А спробували б ви, коли п'ятдесят тисяч було самих лях╕в, та - н╕чого гр╕ха та╖ти - довол╕ й сво╖х перевертн╕в, що покатоличилися. -- А гетьман ваш, а полковники - що робили? -- Наварили полковники тако╖ каш╕, що не дай Боже н╕кому ╖╖ споживати! -- Як? -- А так, що вже гетьмана нашого засмажено в м╕дному биков╕ у Варшав╕, а полковнич╕ руки та голови розвозять тепер по ярмарках на показ людям... Ось що наробили полковники! -Сколихнулася вся юрба. Спершу на мить по всьому берез╕ пролет╕ла тиша, як то бува╓ перед страшною бурею, а тод╕ раптом загомон╕в увесь берег. -- Як? Щоб жиди тримали наш╕ церкви в оренд╕! Щоб ксьондзи запрягали у голобл╕ православних християн! Як, щоб терп╕ти таку наругу на сво╖й земл╕ в╕д проклятих недов╕рк╕в! Щоб отаке чинили з полковниками та гетьманом!.. Та не буде цього зроду, не дозволимо! -Так╕ вигуки перел╕тали з к╕нця в к╕нець по всьому берез╕. Загули запорожц╕, вчувши свою силу. Це вже було хвилювання не легковажне, це вже буяли натури тяжк╕ й м╕цн╕, як╕ розпалювалися не швидко, але, розпалившись, довго ╕ вперто збер╕гали в соб╕ внутр╕шн╕й жар. -- Перев╕шати всю жидву! - розляглося з юрби. -- Щоб не шили з поп╕вських риз сп╕дниц╕ сво╖м жид╕вкам! -- Щоб не значкували святих пасок! -- Перетопити ╖х ус╕х, поганц╕в, у Дн╕пр╕! -Слова ц╕, кинут╕ кимось ╕з гурту, мов блискавка, пролет╕ли по вс╕х головах, ╕ юрба ринулася на прис╕ччя, щоб перер╕зати вс╕х жид╕в. -Б╕дн╕ сини ╤зра╖лев╕, розгубивши рештки свого й без того м╕зерного духу, ховалися в порожн╕х гор╕лчаних бочках, у грубах ╕ нав╕ть заповзали п╕д сп╕дниц╕ сво╖х жид╕вок; але козаки знаходили ╖х усюди. -- Ясновельможне панство! - кричав один високий ╕ тонкий, як палиця, жид, висунувши з купи сво╖х товариш╕в жал╕бну свою пику, спотворену страхом. - Ясновельможне панство! Слово т╕льки дайте нам сказати, одне т╕льки слово! Ми вам таке скажемо, що ви ще н╕коли не чули, таке важливе, що й сказати не можна, яке важливе! -- Ну, хай каже, - промовив Бульба, який завжди любив спершу вислухати звинуваченого. -- Ясне панство! - почав жид. - Таких пан╕в ще н╕коли н╕хто не бачив. ╥й-богу, н╕коли!.. Таких добрих, гарних, хоробрих пан╕в не було ще на св╕т╕!.. - Голос його завмирав ╕ тремт╕в з╕ страху. - Як то можна, щоб ми думали про запорожц╕в щось погане! То зовс╕м не наш╕, т╕, що орендарують в Укра╖н╕! ╥й-богу, не наш╕! То не жиди: то чорт зна що! То таке, що т╕льки поплювати на нього та й кинути! Ось ╕ вони те саме скажуть. Скажи, Шльомо, або ти, Шмулю, правда це чи н╕? -- ╥й-богу, правда! - в╕дпов╕ли з натовпу Шльома з╕ Шмулем у подертих ярмулках, обидва б╕л╕, як крейда. -- Ми н╕коли ще, - в╕в дал╕ довгий жид, - не знюхувалися з ворогом, а католик╕в ╕ знати не хочемо, хай ╖м чорт присниться! Ми з запорожцями, як р╕дн╕ брати... -- Як? Щоб запорожц╕ були вашими братами? - гукнув хтось ╕з гурту. - Не д╕ждетесь, проклят╕ жиди! У Дн╕про ╖х, панове! Ус╕х потопити, поганц╕в! -Ц╕ слова стали гаслом. Жид╕в похапали й почали шпурляти у хвил╕. Жал╕бний крик дол╕тав зв╕дус╕ль, але сувор╕ запорожц╕ т╕льки см╕ялися, дивлячись, як жид╕вськ╕ ноги в панчохах ╕ патинках метлялися в пов╕тр╕. Б╕дний красномовець, що напитав лиха на свою голову, вискочив з каптана, за який його вже були вхопили, в сам╕м лише рябеньк╕м вузьк╕м лапсардаку припав до Бульбиних н╕г ╕ жал╕бним голосом почав благати: -- Великий пане, ясновельможний пане! Я знав ╕ брата вашого, неб╕жчика Дороша! Ой, що то був за вояка - окраса всього лицарства. Я ж йому в╕с╕м сотень цехин╕в дав, коли треба було викупитися з турецького полону. -- Ти знав брата? - спитав Тарас. -- ╥й-богу знав! Великодушний був пан! -- А як тебе звати? -- Янкель. -- Добре, - сказав Тарас, а тод╕, подумавши, звернувся до козак╕в. - Жида пов╕сити можна завжди, аби охота, а на сьогодн╕ подаруйте його мен╕. -Сказавши це, Тарас пов╕в його до свого обозу, де стояли його козаки. -- Ну, л╕зь п╕д воза, лежи там ╕ не ворушись; а ви, братця, припильнуйте жида. -Мовивши це, в╕н подався на майдан, бо туди вже давно збирався увесь люд. Ус╕ покинули лаштувати човни, бо видко було, що пох╕д буде сухопутний, а не морський, ╕ вже не байдаки та козацьк╕ чайки - знадобляться вози та кон╕. Тепер уже вс╕м хот╕лося в пох╕д - ╕ старим, ╕ молодим; ус╕ за радою старшин, кур╕нних, кошового ╕ волею всього В╕йська Запорозького вир╕шили йти просто на Польщу, помститися за все лихо, за наругу над в╕рою й козацькою славою, набрати здобич╕ з панських м╕ст, закурити люльки з пожарищ панських ма╓тк╕в ╕ пустити про себе розголос по всьому степу. Вс╕ тут же п╕дпер╕зувались ╕ озброювались. Кошовий вир╕с на ц╕лий аршин. Це вже не був той несм╕ливий виконавець легковажних забаганок в╕льного товариства; тепер це був необмежений володар. Це був деспот, що знав т╕льки наказувати. Ус╕ свав╕льн╕ ╕ гульлив╕ колись лицар╕ стояли в р╕вних лавах, шанобливо опустивши голови, не см╕ючи звести очей, коли в╕н тихо роздавав сво╖ накази, не викрикуючи й не сп╕шно, а спок╕йно, зважливо, як старий ╕ досв╕дчений козак, що не вперше доводив до д╕ла мудр╕ задуми. -- Обдив╕ться, обдив╕ться все гарненько! - казав в╕н. - Вози щоб були справн╕, мазниц╕ на м╕сц╕, випробуйте зброю. Одеж╕ багато з собою не набирайте: по сорочц╕ й по дво╓ шаровар╕в на козака, та по горщику саламахи й пшона - б╕льше щоб не було н╕ в кого! Про запас буде на возах усього довол╕. По пар╕ коней щоб було у кожного козака. Вол╕в узяти з собою пар дв╕ст╕, бо на переправах та в болотах воли будуть потр╕бн╕. Та найб╕льше, панове, дотримуйтесь ладу. Я знаю, що пом╕ж вас ╓ й так╕, що аби Бог послав яку здобич - давай зараз китайку ╕ дорог╕ оксамити драти соб╕ на онуч╕. Киньте цю чортову звичку, геть викидайте всяке дрантя, бер╕ть саму лише зброю, як трапиться добра, та черв╕нц╕ чи ср╕бло, бо то р╕ч укладиста ╕ знадобиться у всяк╕й пригод╕. Та ще вам, панове, кажу наперед: коли хто в поход╕ нап'╓ться, знайте - нема на нього н╕якого суду. Як собаку за шияку, звелю припнути його до обозу, хто б в╕н не був, хоч би й звитяжець на все в╕йсько. Як собака, буде в╕н застр╕лений на м╕сц╕ й кинутий на поталу крукам, бо п'яниця в поход╕ не г╕дний християнського похорону. Молод╕ повинн╕ слухатися старших! Коли кого зачепить куля чи черкне шабля по голов╕ чи там ще по якому м╕сцю, то ви на те╓ не дуже зважайте: розм╕шайте наб╕й пороху в чарц╕ сивухи, душком смикн╕ть - ╕ як рукою зн╕ме, не буде й пропасниц╕; а на рану, як не надто велика, приклад╕ть просто земл╕, зам╕сивши ╖╖ перше слиною у себе на долон╕, то й присохне рана. А тепер, нуте ж до д╕ла, хлоп'ята, та бер╕ться до нього повагом, не хапаючись. -Так промовляв кошовий, ╕ як т╕льки в╕н ск╕нчив, ус╕ козаки тут же взялися до д╕ла. Уся С╕ч протверез╕ла, ╕ н╕де не можна було знайти жодного п'яного, немов би ╖х н╕коли й не було пом╕ж козаками... Хто наставляв об╕ддя на колеса та м╕няв ос╕ у возах; хто зносив на вози м╕шки з припасом, а на ╕нш╕ складав зброю; хто приганяв коней та вол╕в. З ус╕х бок╕в розлягався туп╕т коней, стр╕лянина з мушкет╕в на спробу, бряжчання шабель, воляче мукання, скрип воз╕в, гом╕н ╕ шпаркий погук погонич╕в. ╤ невдовз╕ далеко-далеко розтягнувся козацький таб╕р по всьому пол╕. ╤ довго б довелося б╕гти тому, хто хот╕в би проб╕гти його в╕д голови до хвоста. В дерев'ян╕й невеличк╕й церковц╕ священик правив службу ╕ кропив ус╕х святою водою; вс╕ ц╕лували хреста. -Коли таб╕р нарешт╕ рушив ╕ потягнувся з С╕ч╕, вс╕ запорожц╕ повернули голови назад. -- Прощай, наша мати! - промовили вс╕ майже в один голос. - Нехай береже тебе Господь в╕д усяко╖ напаст╕! -Про╖жджаючи прис╕ччя, Тарас Бульба побачив, що жидок його, Янкель, уже нап'яв сяку-таку ятку з халабудою ╕ продавав крем╕нь, закрутки, порох ╕ всякий в╕йськовий реманент, потр╕бний у дороз╕, нав╕ть хл╕б ╕ калач╕. -"От чорт╕в жид!" - подумав про себе Тарас ╕, п╕д'╖хавши до нього на кон╕, сказав: -- Дурню, чого ти тут сидиш? Дуже кортить, щоб тебе п╕дстр╕лили, як горобця? -Янкель зам╕сть в╕дпов╕д╕ п╕д╕йшов до нього ближче ╕, склавши руки так, мовби хот╕в дов╕рити йому велику та╓мницю, сказав: -- Нехай пан т╕льки мовчать ╕ н╕кому н╕чого не кажуть: пом╕ж козацькими возами ╓ й м╕й один в╕з; я везу всякий потр╕бний запас для козак╕в ╕ в дороз╕ постачатиму всякий харч за таку дешеву ц╕ну, за яку ще жоден жид не продавав, ╖й-богу, так; от ╖й-богу, так! -Знизав плечима Тарас Бульба, дивуючись метк╕й жид╕вськ╕й натур╕, ╕ в╕д'╖хав до табору. -V -Незабаром увесь польський п╕вденний зах╕д опинився в лазурях страху. Скр╕зь пролет╕ла чутка: "Запорожц╕!.. З'явилися запорожц╕!.." Все, що могло рятуватись, рятувалося. Все зд╕ймалося з м╕сця й розб╕галось, як звичайно бувало т╕╓╖ безладно╖, безпечно╖ доби, коли не зводили н╕ фортець, н╕ замк╕в, а просто, абияк л╕пила соб╕ людина солом'яне житло на годину, бо кожне думало: нав╕що марнувати працю ╕ грош╕ на хату, коли не сьогодн╕, то завтра наб╕жить татарин ╕ спалить усе дощенту. Все сполохалось: хто м╕няв вол╕в ╕ плуга на коня й рушницю ╕ рушав до полку; хто ховався, женучи худобу й забираючи все, що т╕льки можна було забрати. Траплялися, правда, й так╕, що оружною рукою зустр╕чали неспод╕ваних гостей, та б╕льше було таких, що т╕кали завчасу. Ус╕ знали, що нелегко мати справу з буйним, гартованим у в╕чних битвах людом, в╕домим п╕д назвою Запорозького В╕йська, яке у свав╕льному на око безлад╕ збер╕гало доладне обм╕ркований лад на час битви. К╕нн╕ ╖хали, не обтяжуючи й не перевтомлюючи коней, п╕ш╕ йшли спок╕йно за возами, ╕ ввесь таб╕р рухався т╕льки вноч╕, а вдень ставав на в╕дпочинок, вибираючи для цього пустища, незаселен╕ м╕сця або л╕си, яких тод╕ було ще довол╕. Заслан╕ наперед пластуни та вив╕дач╕ д╕знавалися й вив╕дували, де, що ╕ як. ╤ часто там, де запорожц╕в найменше спод╕вались, вони раптом з'являлися - ╕ все тод╕ прощалося з життям. Пожежа об╕ймала села; товар ╕ кон╕, що ╖х не гнали за в╕йськом, - усе забивалося на м╕сц╕. Щедрою рукою в╕дплачували козаки давн╕ кривди... -Прелат одного монастиря, почувши про близький прих╕д ╖хн╕й, прислав од себе двох ченц╕в сказати, що вони не так поводяться, як належить, що м╕ж запорожцями й короною ╓ згода; що вони порушують сво╓ зобов'язання щодо короля, а разом з тим ╕ всяке народне право. -- Скажи б╕скупов╕ од мене й в╕д ус╕х запорожц╕в, - в╕дпов╕в кошовий, - щоб в╕н н╕чого не боявся: це козаки т╕льки запалюють ╕ розкурюють сво╖ люльки. -╤ незабаром величне абатство охопив нищ╕вний вогонь, ╕ велетенськ╕ готичн╕ в╕кна його похмуро зирили кр╕зь розкошлан╕ хвил╕ вогню. Юрби вт╕кач╕в - ченц╕в, жид╕в, ж╕нок - раптом звелелюднили т╕ м╕ста, де була хоч яка-небудь над╕я на в╕йськову залогу чи м╕ське рушення. Зап╕зн╕ла в╕йськова допомога, що ╖╖ часом надсилав польський уряд, складалася з невеликих полк╕в, як╕ або ж не могли козак╕в знайти, або ж страхалися й повертали спиною при перш╕й же сутичц╕ ╕ шпарко вт╕кали на сво╖х прудких конях. Траплялося, що чимало польських в╕йськових старшин, як╕ дос╕ святкували перемогу в багатьох битвах, зважувалися, з'╓днавши сво╖ сили, стати груди на груди ╕з запорожцями. ╤ саме тут найб╕льше випробовували себе молод╕ козаки, як╕ цуралися корисливих грабунк╕в та безоружного ворога, а палали бажанням показати св╕й бойовий хист перед старими вояками й пом╕рятися один на один з метким та хвалькуватим ляхом, що красувався на пишному кон╕ в опанч╕, вильоти яко╖ майор╕ли на в╕тр╕. Пот╕шна то була наука. Багато вже вони здобули соб╕ к╕нсько╖ збру╖, коштовних шабель та мушкет╕в. За один м╕сяць змужн╕ли й геть перем╕нилися т╕льки що обп╕рен╕ пташата, що стали мужами. Риси ╖хнього обличчя, у яких дос╕ видн╕лася якась юнацька м'як╕сть, тепер стали гр╕зн╕ й могутн╕. А старому Тарасов╕ любо було дивитися, як обидва його сини були в перших лавах. Остапов╕, здавалося, був на роду написаний вояцький шлях ╕ тяжке вм╕ння вершити в╕йськов╕ справи. Жодного разу не розгубившись ╕ не зн╕тившись н╕ за яких обставин, з холодним споко╓м, майже неприродним як на двадцятидвор╕чного юнака, в╕н миттю м╕г визначити всю можливу небезпеку, зважити становище ╕ тут-таки знайти спос╕б, як ту небезпеку обминути, але обминути так, щоб пот╕м певн╕ше ╖╖ подолати. Вже тепер видко було, що кожний рух його, сповнений певност╕, виявляв хист майбутнього пров╕дника. Силою пов╕вало в╕д його постави, а лицарське його завзяття вже набуло лев'ячо╖ прикмети. -- О, та з нього буде з часом добрий полковник! - т╕шився старий Тарас. - ╥й-богу, добрий буде полковник, та ще такий, що й батька заткне за пояс! -Андр╕й увесь занурився в чар╕вну музику шабель ╕ куль. В╕н не знав, що то значить обм╕рковувати, зважувати чи заздалег╕дь м╕ряти сво╖ й чуж╕ сили. Скаженою мл╕стю ╕ райською вт╕хою сповнювала його битва. Якийсь розк╕шний бенкет увижався йому т╕╓╖ хвил╕, коли розпалю╓ться чолов╕ков╕ голова, в очах усе миготить ╕ зм╕шу╓ться, летять голови, гучно падають на землю кон╕, а в╕н, як п'яний, женеться серед свисту куль та блиску шабель, завдаючи вс╕м удар╕в ╕ не в╕дчуваючи удар╕в, завданих йому. ╤ не раз дивувався старий Тарас, бачучи, як Андр╕й, ведений самим лише п'янким захватом, кидався туди, куди б н╕коли не насм╕лився розважний ╕ розумний, ╕ самим скаженим сво╖м натиском чинив так╕ дива, що не могли начудуватися й бувал╕ козаки. Дивувався ╕ старий Тарас, промовляючи: -- ╤ це добрий - враг би його не взяв! - вояка! Не Остап, а все ж добрий, також добрий вояка! -В╕йсько поклало соб╕ йти просто на м╕сто Дубно, де, казали, було чимало скарбу й багатих мешканц╕в. За п╕втора дня пох╕д ск╕нчився ╕ запорожц╕ з'явилися перед м╕стом. М╕щани вир╕шили оборонятися до останньо╖ змоги ╕ вол╕ли вмерти на майданах ╕ вулицях перед сво╖ми порогами, ан╕ж пустити ворога в дом╕вки. Високий земляний вал опер╕зував м╕сто; де вал був нижчий, там виступали мурован╕ ст╕ни, чи будинок, що був за батарею, або нав╕ть дубовий часток╕л. Залога була досить м╕цна ╕ в╕дчувала всю важлив╕сть сво╓╖ справи. Запорожц╕ з шаленим запалом подерлися були на вал, але зв╕дт╕ль ╖х зустр╕ли доброю картеччю. М╕щани й м╕ське посп╕льство, як видко, теж не сид╕ли, згорнувши руки, а стояли купами на м╕ському валу. В ╖хн╕х очах св╕тився в╕дчайдушний оп╕р; нав╕ть ж╕ноцтво в╕дважилось узятися до д╕ла, ╕ на голови запорожцям полет╕ло кам╕ння, бочки, гаряча смола, а наостанц╕ й м╕шки з п╕ском, що запорошував оч╕. Запорожц╕ не любили мати справу з фортецями, облога - то була не ╖хня робота. Кошовий звел╕в в╕дступити ╕ сказав: -- Н╕чого, панове-браття, ми в╕дступимо. Та нехай буду я поганий татарин, а не християнин, коли ми випустимо хоч одну живу душу з м╕ста. Хай, коли так, передохнуть ус╕, як пси, з голоду! -В╕йсько в╕дступило, облягло все м╕сто ╕ зн╕чев'я почало спустошувати околиц╕, випалюючи ближч╕ села, скирти незвезеного хл╕ба, ╕ випасаючи табуни сво╖х коней на невижатих нивах, де, як навмисне, хвилювався повний колос, що св╕дчив про надзвичайний урожай - щедру нагороду вс╕м хл╕боробам. М╕щани з жахом дивилися, як нищили засоби ╖хнього ╕снування. -А тим часом запорожц╕, обперезавши все м╕сто у два ряди сво╖ми возами й обс╕вшись куренями так, як ╕ на С╕ч╕, курили сво╖ люльки, м╕нялися здобутою збро╓ю, грали в довго╖ лози, в ч╕т ╕ лишку, ╕ з убивчою байдуж╕стю поглядали на м╕сто. На н╕ч розпалювали багаття. Кашовари готували в кожному курен╕ кул╕ш у здоровенних м╕дних казанах. Коло багаття, що гор╕ло ц╕лу н╕ч, стояла безсонна варта. Та скоро запорожцям набридло байдикувати, набридла така довга тверез╕сть, без н╕якого до того ж д╕ла. Кошовий звел╕в нав╕ть подво╖ти пайку гор╕лки, що ╕нод╕ траплялося у в╕йську, якщо не передбачалося тяжкого чину й переход╕в. Молодим, а особливо синам Тараса Бульби, не подобалося таке життя. Андр╕й пом╕тно нудився. -- Нерозумна голово, - казав йому Тарас, - терпи, козаче, отаманом будеш! Ще не той добрий лицар, хто не занепав духом у важлив╕й справ╕, а той добрий лицар, хто й без д╕ла не занудиться, хто все витерпить ╕ хоч ти йому що, а в╕н таки свого доскочить. -Та не з╕йтися запальному юнаков╕ з╕ старим. У кожного своя натура, ╕накшими очима дивляться вони на ту саму справу. -А тим часом нагодився ╕ Тарас╕в полк, що його прив╕в Товкач; з ним прибуло ще два осавули, писар та ╕нша в╕йськова старшина; вс╕х же козак╕в набралося понад чотири тисяч╕. Було чимало м╕ж ними й охочекомонних, що п╕днялися сво╓ю волею, без жодного заклику, як т╕льки почули, в чому справа. Осавули привезли Тарасовим синам благословення в╕д старенько╖ матер╕ й кожному по кипарисовому образков╕ з Межиг╕рського Спаса. Понад╕вали на себе свят╕ образки обидва брати ╕ мимовол╕ задумалися, згадавши свою сердешну мат╕р. Що ж в╕щу╓ ╖м ╕ промовля╓ це благословення? Чи благословення на звитягу над ворогом ╕ бучне повернення до в╕тчизни з╕ здобиччю ╕ славою, на в╕чн╕ п╕сн╕ кобзарям, чи, може?.. Та н╕хто не зна╓ свого майбутнього, ╕ сто╖ть воно перед людиною, як ос╕нн╕й туман, що знявся над болотом. Несамовито шуга╓ у н╕м то вгору, то вниз, черкаючи крильми, птаство, не розп╕знаючи в оч╕ одне одного: горличка не бачить шул╕ки, шул╕ка не бачить горлички, ╕ н╕хто не зна╓, чи далеко л╕та╓ в╕н од сво╓╖ погибел╕... -Остап давно вже взявся до свого д╕ла ╕ в╕д╕йшов до курен╕в. Андр╕й же, сам не знаючи чого, почував якусь задуху в серц╕. Козацтво вже повечеряло, давно згас веч╕р; чудова липнева н╕ч огорнула все пов╕тря; та в╕н не йшов до курен╕в ╕ не лягав спати, а мимовол╕ задивився на картину перед собою. На неб╕ тонким ╕ гострим блиском мигот╕ли зор╕. Поле далеко вкрили розташован╕ на ньому вози з п╕дв╕шеними мазницями, облитими дьогтем, з усяким добром ╕ харчами, набраними у ворога. Коло воз╕в, поп╕д возами й дал╕ в╕д воз╕в - скр╕зь було видно запорожц╕в, що порозлягалися на трав╕. Ус╕ вони спали, мальовничо порозкидавшись: дехто п╕дмостив соб╕ м╕шок п╕д голову, хто шапку, а хто й б╕к свого товариша. Шабля, мушкет, люлька-носогр╕йка з м╕дними бляшками й протичками, кресало, крем╕нь ╕ губка - все було при кожному козаков╕. Важезн╕ воли, п╕д╕бгавши п╕д себе ноги, лежали великими б╕лими купами ╕ здавались зв╕ддаля с╕рими каменюками, розкиданими по всьому пол╕. Зв╕дус╕ль ╕з трави вже зд╕ймалося густе хроп╕ння сонного козацтва, а з поля дв╕нким ╕ржанням в╕дгукувалися на нього козацьк╕ жеребц╕, сердячись на сво╖ спутан╕ ноги. А тим часом щось величне ╕ гр╕зне долучилося до краси липнево╖ ноч╕. То були заграви пожеж, що догоряли на околицях. В одному м╕сц╕ полум'я спок╕йно й велично стелилося по неб╕; в другому, натрапивши на щось дуже горюче, раптом зривалося вихором, свист╕ло й лет╕ло далеко, п╕д сам╕ зор╕, де од╕рваними клаптями гасло поп╕д найдальшими обр╕ями. Там обгор╕лий чорний монастир, як суворий карте-з╕янський чернець, стояв гр╕зно, в╕дсв╕чуючи на кожен в╕дблиск сво╓ю похмурою величчю. Там гор╕в монастирський сад. Здавалося, чути було, як сичать дерева, охоплен╕ димом, ╕ коли вибивався вогонь, в╕н раптом осв╕чував фосфоричним, л╕лово-вогняним св╕тлом сп╕л╕ китиц╕ слив чи обертав у червоне золото то тут, то там пожовкл╕ груш╕; ╕ тут таки серед них чорн╕ло, висячи на ст╕н╕ буд╕вл╕ чи просто на г╕лляц╕, т╕ло б╕долашного жидка або ченця, що гор╕ло разом з буд╕влею в огн╕. Над вогнем кружляло вгор╕ птаство, що здавалося купкою темних маленьких хрестик╕в на вогняному пол╕. Обложене м╕сто немовби заснуло. Шпил╕, ╕ дахи, ╕ часток╕л, ╕ мури його тихо спалахували в╕дблисками далеких пожеж. -Андр╕й об╕йшов козач╕ ряди. Багаття, б╕ля якого сид╕ла сторожа, вже ледве блимало, ╕ сама сторожа спала, видко, попо╖вши саламахи й галушок на весь козацький апетит. В╕н трохи здивувався з тако╖ безпечност╕, подумавши: "Добре, що близько нема н╕якого сильного ворога ╕ нема кого боятися". Нарешт╕ й сам п╕д╕йшов до одного з воз╕в, вил╕з на нього й л╕г гор╕лиць, п╕дклавши п╕д голову руки, та не м╕г заснути ╕ довго дивився на небо. Воно все було перед його очима; чисте й прозоре було пов╕тря; купина Чумацького Шляху, що навск╕с п╕дпер╕зував небо, вся потопала в ся╓в╕. Хвилинами Андр╕й мовби непритомн╕в, ╕ якийсь легенький туман др╕моти затуляв на мить перед ним небо, а тод╕ воно знову прояснювалось ╕ все знов йому розвиднювалось. -Аж це здалося йому, н╕би перед ним промайнув якийсь чудний людський образ. Думаючи, що то йому просто примарилося ув╕ сн╕ ╕ той образ зараз розв╕╓ться, в╕н дужче розплющив оч╕ сво╖ й побачив, що над ним мовби нахилилось якесь змарн╕ле, висохле обличчя ╕ дивилося просто йому в оч╕. Довге й чорне, як вуг╕лля, волосся, нечесане й розпатлане, вибивалося з-п╕д темно╖, накинуто╖ на голову хустки. ╤ чудний блиск у погляд╕, ╕ мертвотна смагляв╕сть обличчя з гострими рисами спонукали до думки, що це була мара. В╕н мимох╕ть ухопився рукою за самопала ╕ майже судоммо промовив: -- Хто ти? Коли дух нечистий - згинь з очей, а коли живий хто - поган╕ жарти намислив: уб'ю з одного разу! -Зам╕сть в╕дпов╕д╕ мара приклала палець до уст ╕, здавалося, благала, щоб в╕н мовчав. В╕н опустив руку ╕ почав придивлятися до не╖ пильн╕ше. З довгого волосся, ши╖ й нап╕воголених смаглявих грудей уп╕знав в╕н ж╕нку. Але вона була не тутешня. Усе ╖╖ лице було смагляве, змарн╕ле в╕д недуги; широк╕ вилиц╕ виступали над запалими щоками; вузеньк╕ чорн╕ оч╕ сво╖м розтином дугасто зд╕ймалися вгору, ╕ що б╕льше в╕н вдивлявся в ╖╖ риси, то б╕льше знаходив у них щось знайоме. Нарешт╕, не втерп╕вши, в╕н спитав: -- Скажи, хто ти? Мен╕ зда╓ться, начебто я знав тебе чи бачив десь? -- Два роки тому, в Ки╓в╕. -- Два роки тому... в Ки╓в╕... - проказав за нею Андр╕й, намагаючись перебрати все, що ще вц╕л╕ло в його пам'ят╕ в╕д колишнього бурсацького життя. В╕н ще раз пильно глянув на не╖ ╕ раптом скрикнув на весь голос: - Ти - татарка! Служиш у панночки, во╓вод╕вни!.. -- Тсс! - мовила татарка, благальне склавши руки, тремтячи вс╕м т╕лом ╕ повернувши голову назад, щоб упевнитися, чи не прокинувся хто в╕д такого гучного вигуку Андр╕╓вого. -- Скажи, скажи, чого ╕ як ти тут? - спитав пошепки, аж задихавшись, Андр╕й, щомит╕ уриваючи мову в╕д внутр╕шнього хвилювання. - Де панночка? Чи жива ще? -- Вона тут, у м╕ст╕. -- У м╕ст╕? - вимовив в╕н, знов ледве не скрикнувши, ╕ в╕дчув, як уся кров ураз ринула до серця. - Чого ж вона в м╕ст╕? -- А того, що й сам старий пан у м╕ст╕. В╕н уже п╕втора року, як сидить Лубенським во╓водою. -- Що ж вона, зам╕жня?.. Та кажи ж, - яка-бо ти чудна! Що вона тепер?.. -- Вона другий день н╕чого не ╖ла. --Як? -- У м╕ст╕ вже давно нема й шматка хл╕ба, вс╕ давно ╖дять саму землю. -Андр╕й остовп╕в. -- Панночка бачила тебе з м╕ського валу разом ╕з запорожцями. Вона сказала мен╕: "╤ди й скажи лицарев╕: коли пам'ята╓ мене, нехай прийде до мене, а коли забув - нехай дасть тоб╕ шматок хл╕ба для старо╖ мо╓╖ матер╕, бо я не хочу бачити, як на мо╖х очах помре мати. Хай краще спочатку я, а вона п╕сля мене. Благай, падай йому в ноги. У нього теж ╓ стара мати - нехай заради не╖ дасть хл╕ба! -Багато чого збудилося ╕ спалахнуло в молодих козацьких грудях. -- Але як ти тут? Як ти пройшла? -- П╕дземним ходом. -- Х╕ба ╓ п╕дземний х╕д? -- ╢. --Де? -- Ти не зрадиш, лицарю? -- Клянуся святим хрестом! -- Спустившись у яр, требa перебрести пот╕к, там, де очерет. -- ╤ в╕н веде у саме м╕сто? -- Просто до м╕ського монастиря. -- Ход╕м, ход╕м зараз! -- Але заради Христа ╕ свято╖ Мар╕╖, шматок хл╕ба! -- Добре, буде. Ст╕й тут б╕ля воза... або н╕, краще лягай на нього: тебе н╕хто не побачить, ус╕ сплять; я зараз вернуся. -╤ в╕н п╕шов до воз╕в, де збер╕галися запаси його куреня. Серце його стукот╕ло. Все минуле, все, що дос╕ було приглушене козацькими походами, суворим вояцьким життям, - усе раптом спливло на поверхню, потопивши, у свою чергу, все тепер╕шн╓. Знову виринула перед ним, як ╕з темно╖ морсько╖ безодн╕, горда ж╕нка. Знов блиснули в його пам'ят╕ прекрасн╕ руки, оч╕, см╕хотлив╕ уста, густе темно-гор╕хове волосся, що кучерями стелилося на грудях, ╕ вс╕ пружк╕, в доладн╕й гармон╕╖ сотворен╕, л╕н╕╖ д╕вочого стану. Н╕, вони не згасли, не вив╕трилися з його грудей, вони т╕льки прича╖лися, щоб дати на якийсь час прост╕р ╕ншим могутн╕м порухам; але часто, часто бентежили вони глибокий сон молодого козака. ╤ не раз, прокинувшись, довго лежав в╕н без сну, нездатний з'ясувати, яка тому причина. -В╕н ╕шов, а серце калатало все дужче й дужче на саму лише гадку, що побачить ╖╖ знову, ╕ тремт╕ли молод╕ кол╕на. П╕д╕йшовши до воз╕в, в╕н геть забувся, чого прийшов: п╕дн╕с руку до чола ╕ довго тер його, намагаючись пригадати, що йому треба зробити. Нарешт╕ увесь здригнувся ╕ весь наповнився переляком: йому раптом спало на думку, що вона умира╓ з голоду. В╕н кинувся до воза ╕ вхопив дек╕лька великих житн╕х хл╕бин п╕д пахву; але тут-таки подумав, чи не буде цей харч, годящий дужому, непереб╕рливому до ╖ж╕ запорожцев╕, загрубим ╕ непристойним ╖╖ тенд╕тн╕й стат╕? Враз пригадав в╕н, що вчора кошовий картав кашовар╕в за те, що зварили за один раз усю гречану муку на саламаху, а ╖╖ вистачило б на добрих три рази. Певний, що в╕н знайде довол╕ саламахи в казанах, в╕н витяг батьк╕вський пох╕дний казанець ╕ рушив з ним до кашовара ╖хнього куреня, що спав б╕ля двох десятив╕дерних казан╕в, п╕д якими ще жевр╕в жар. Глянувши в казани, в╕н зчудувався: обидва були порожн╕. Треба було мати нелюдську силу, щоб усе те ви╖сти, тим паче, що в ╖хньому курен╕ нал╕чувалося людей менше, н╕ж в ╕нших. В╕н заглянув у казани ╕нших курен╕в - н╕де ан╕ р╕сочки. Мимовол╕ спало йому на думку присл╕в'я: "Запорожц╕ - як д╕ти: хоч найменш, то на╖дяться, хоч найб╕льш, то не залишать..." Що робити? Був, зда╓ться, десь на воз╕ батьк╕вського полку м╕шок ╕з б╕лим хл╕бом, що його знайшли, пограбувавши монастирську пекарню. В╕н п╕д╕йшов просто до батьк╕вського воза, але на воз╕ його вже не було: Остап узяв його соб╕ п╕д голову ╕, простягшись б╕ля воза на земл╕, хроп╕в на все поле. Андр╕й ухопив м╕шок одн╕╓ю рукою ╕ так с╕пнув його, що голова Остапова впала на землю, а в╕н сам схопився спросоння ╕, сидячи з заплющеними очима, закричав на весь голос: -- Тримай, тримай чортового ляха, та лов╕ть коня, коня лов╕ть! -- Мовчи, бо вб'ю! - крикнув з переляку Андр╕й ╕ замахнувся на нього м╕шком. -Але Остап ╕ без того замовк, притих ╕ задав такого хропака, що в╕д його подиху заворушилася трава, на як╕й в╕н лежав. Андр╕й боязко озирнувся на вс╕ боки, щоб дов╕датись, чи не прокинувся хто-небудь з козак╕в в╕д сонного марення Остапового. Одна чубата голова наче п╕днялася була в ближч╕м курен╕ й, пов╕вши очима, знов положилася на землю. Хвилини зо дв╕ перечекавши, в╕н врешт╕ рушив з╕ сво╖м клунком дал╕. Татарка лежала, затамувавши подих. -- Уставай, ход╕м! Ус╕ сплять, не б╕йся! П╕д╕ймеш хоч одну з цих хл╕бин, як мен╕ не з руки буде захопити вс╕? -Промовивши це, в╕н закинув соб╕ на спину м╕шки, стягнув, проходячи повз нього, з одного воза ще м╕шок ╕з пшоном, узяв нав╕ть ще й т╕ паляниц╕, як╕ хот╕в був в╕ддати нести татарц╕, ╕, аж з╕гнувшись п╕д такою вагою, см╕ливо п╕шов пом╕ж рядами поснулих запорожц╕в. -- Андр╕ю! - сказав старий Бульба саме тод╕, як в╕н проходив повз нього. -Серце йому похололо. В╕н зупинився ╕, тремтячи, тихо озвався: -- А що? -- З тобою баба! Ой, одлатаю тебе, вставши, на вс╕ боки! Не доведуть тебе баби до добра! -Промовивши це, в╕н сперся головою на л╕коть ╕ став пильно вдивлятися в закутану хусткою татарку. -Андр╕й стояв н╕ живий, н╕ мертвий, не маючи сили глянути батьков╕ в обличчя. А коли п╕дняв оч╕ й подивився на нього, то побачив, що старий Бульба вже спав, поклавши голову на долоню. -В╕н перехрестився. Переляк в╕длинув в╕д серця раптово, ще швидше, н╕ж прилинув. Коли ж в╕н повернувся, щоб глянути на татарку, вона стояла перед ним, як темна кам яна постать, вся закутана в хустку, ╕ ся╓во далеко╖ заграви, блиснувши, осв╕тило т╕льки застигл╕, як у мерця, ╖╖ оч╕. В╕н смикнув ╖╖ за рукав ╕ вони обо╓ рушили дал╕, все озираючись назад, аж нарешт╕ спадиною спустилися в невеличку улоговинку - майже яр, або, як подекуди кажуть, балку, на дн╕ яко╖ мляво плазував пот╕чок, порослий осокою та вкритий купинами. Спустившись у ту балку, вони опинилися поза видноколом у всьго, вкритого запорозьким табором, поля. Принаймн╕ коли Андр╕й оглянувся, то побачив, що позад нього стр╕мкою ст╕ною, заввишки з чолов╕ка, п╕д╕ймалося узг╕р'я. На верх╕в'╖ його колихалося к╕лька билинок польового з╕лля, а над ними п╕д╕ймався на неб╕ серп м╕сяця з яро-червоного золота. В╕терець, який з╕рвався з╕ степу, давав знати, що незабаром св╕татиме. Але н╕де не було чутно, щоб сп╕вали п╕вн╕: н╕ в м╕ст╕, н╕ в поруйнованих околицях давно не зосталося жодного п╕вня. По невеличк╕й колод╕ перейшли вони через пот╕к, за яким прямовисною кручею зд╕ймався протилежний берег, немовби вищий за той, що зостався ззаду. Здавалося, що в цьому м╕сц╕ фортеця була над╕йн╕ша, н╕ж де╕нде, бо земляний вал тут був нижчий ╕ з-поза нього не визирала фортечна залога. Зате трохи дал╕ зд╕ймався грубий монастирський мур. Крутий берег увесь пор╕с бур'яном, а в невеличк╕й улоговин╕ пом╕ж ним ╕ потоком р╕с великий очерет, майже з людину заввишки. На вершку круч╕ видко було розвалений тин, який св╕дчив, що тут колись був город. Перед тином видн╕вся листатий лопух, а з-за нього стирчала лобода, колючий будяк та соняшник, що зв╕в свою голову вище за вс╕х. Тут татарка скинула з себе черевики й п╕шла боса, обережно п╕д╕бгавши сп╕дницю, бо м╕сцина була грузька й пойнята водою. Пробиваючись пом╕ж очеретом, вони зупинилися перед купою хмизу й лози. В╕дгорнувши хмиз, знайшли вони склепистий отв╕р у земл╕, лише трохи б╕льший за вирло варисто╖ печ╕. Татарка, схиливши голову, вв╕йшла перша, за нею Андр╕й, з╕гнувшись якомога нижче, щоб прол╕зти з╕ сво╖ми м╕шками, ╕ незабаром опинилися обо╓ в непроглядн╕й темряв╕. -VI -Андр╕й ледве посувався в темному ╕ вузькому коридор╕, йдучи сл╕дом за татаркою й несучи на соб╕ м╕шки з хл╕бом. -- Скоро буде видн╕ше, - промовила пров╕дниця, - ми п╕дходимо до м╕сця, де я поставила л╕хтаря. -╤ справд╕, темн╕ землян╕ ст╕ни почали потроху прояснюватися. Вони д╕йшли до невеличко╖ м╕сцини, де, мабуть, була капличка; принаймн╕ п╕д ст╕ною стояв вузенький столик, под╕бний до престолу у в╕втар╕, а над ним видн╕вся майже зовс╕м затертий, полиняли й образ католицько╖ Мадонни. Невеличка ср╕бна лампадка, що вис╕ла перед ним, ледве-ледве осв╕тлювала його. Татарка нахилилася й п╕дняла з земл╕ покинутого м╕дного каганця на тонк╕й висок╕й н╕жц╕, з понач╕плюваними круг нього на ланцюжках кл╕щиками, протичкою, щоб направляти ╜ноти, та гасильцем. Узявши каганця, вона засв╕тила його в╕д лампадки. Св╕тла поб╕льшало, ╕ вони, йдучи поруч, то осв╕тлювались ясно вогнем, то покривалися темною, мов вуг╕лля, т╕нню, нагадуючи собою  -картину ╫ерарда della notte.* Св╕же, прекрасне обличчя лицаря, в╕д якого так ╕ паш╕ло здоров'ям та юн╕стю, було ц╕лковитою протилежн╕стю до змарн╕лого й бл╕дого обличчя його супутниц╕. Прох╕д трохи поширшав, тож Андр╕й м╕г випростатися. В╕н з ц╕кав╕стю розглядав ц╕ землян╕ ст╕ни, що нагадували йому ки╖вськ╕ печери. Так само, як ╕ в печерах ки╖вських, тут видн╕лися в ст╕нах заглибини ╕ стояли де-не-де труни; м╕сцями траплялися нав╕ть людськ╕ к╕стяки, що в╕д в╕льгост╕ пом'якли й потрухляв╕ли на борошно. Видко, що й тут були свят╕ люди ╕ ховалися так само в╕д житейських бур, горя та спокус. В╕льг╕сть подекуди була дуже велика: п╕д ногами ╖хн╕ми ╕нод╕ нав╕ть хлюпала вода. Андр╕╓в╕ доводилося часто зупинятися, щоб його супутниця, яка безнастанно приставала, могла в╕дсапатися. Невеличкий шматочок хл╕ба, який вона з'╖ла, викликав т╕льки б╕ль у живот╕, що давно в╕двик в╕д страви, тож вона часто стояла нерухомо на одн╕м м╕сц╕ по к╕лька хвилин. -Нарешт╕ перед ними з'явилися маленьк╕ зал╕зн╕ двер╕. -- Ну, слава Богу, ми прийшли, - промовила кволим голосом татарка, звела руку, щоб постукати - ╕ не подужала. Андр╕й зам╕сть не╖ грюкнув у двер╕; розл╕гся гул, який св╕дчив, що за дверима був великий прост╕р. Гул цей м╕нився, неначе натрапляючи на кам'яне склеп╕ння. Хвилини через дв╕ забряжчали ключ╕, н╕би хтось спускався сходами. Нарешт╕ двер╕ в╕дчинилися ╕ ╖х зустр╕в чернець, стоячи на вузеньких сх╕дцях ╕з ключами та св╕чкою в руках. Андр╕й мимовол╕ зупинився, побачивши католицького ченця, який викликав таку огиду в козак╕в, що вони карали ╖х нещадно. Чернець також трохи одступився, побачивши запорозького козака; але татарка щось тихо сказала, ╕ в╕н заспоко╖вся. Чернець посв╕тив ╖м, зачинив за ними двер╕, пов╕в ╖х сходами нагору, ╕ вони опинилися п╕д високим темним склеп╕нням монастирського костьолу. Коло одного в╕втаря, обтиканого високими ставниками й св╕чками, стояв навкол╕шки ксьондз ╕ тихо молився. Обаб╕ч, теж навкол╕шки, стояло дво╓ молодих клирошан у л╕лових мант╕ях ╕з б╕лими мереживними шем╕зетками зверху ╕ з кадилами в руках. Ксьондз молився, щоб Бог явив чудо: вирятував м╕сто, п╕дкр╕пив занепалий дух, послав ╖м терп╕ння, прогнав спокусника, що наш╕птував ремство ╕ лехкодухий, боязкий плач на земне лихо. К╕лька ж╕нок, схожих на привиди, стояли навкол╕шки, спершись ╕ зовс╕м посхилявши знесилен╕ голови на спинки ст╕льц╕в ╕ темних дерев'яних лавок, що стояли попереду них; дек╕лька чолов╕к╕в, притулившись до колон та п╕лястр╕в, на яких трималося бокове склеп╕ння, сумно спустивши голови, також стояли навкол╕шки. Надв╕втарне в╕кно з р╕знобарвним склом засв╕тилося рожевим св╕тлом ранку, ╕ в╕д нього на п╕длогу впали блакитн╕, жовт╕ й ╕ншого кольору св╕тлян╕ кружала, осяявши раптом темний костьол. Весь в╕втар у сво╓му в╕ддаленому заглибленн╕ здавався немов осяяним; дим од кадил зупинився в пов╕тр╕ веселково-осв╕тленою хмаркою. Андр╕й зачудовано дивився з темного свого кутка на те св╕тлом пороблене диво. Т╕╓╖ хвил╕ величне гуд╕ння органу враз наповнило весь костьол. Воно все густ╕шало й густ╕шало, розросталося, перейшло у важкий гурк╕т грому, а тод╕ раптом обернулося в небесну музику, полинуло високо п╕д склеп╕нням сп╕вучими звуками, що були немов тоненьк╕ д╕воч╕ голоси, пот╕м знов обернулося на густе фомове рев╕ння ╕ вщухло. I довго ще громовий гурк╕т, тремтячи, ширяв п╕д склеп╕нням, ╕ чудувався Андр╕й, аж рота розтуливши, з велично╖ музики. -Нараз в╕н в╕дчув, як хтось смикнув його за полу жупана. -- Пора! - промовила татарка. -Вони перейшли через костьол, н╕ким не пом╕чен╕, ╕ вийшли на майдан перед ним. Вран╕шня зоря вже давно жевр╕ла на неб╕: все в╕щувало сх╕д сонця. Чотирикутний майдан був порожн╕й; посеред нього ще стояли дерев'ян╕ рундуки, як╕ св╕дчили, що тут, може, з тиждень тому був харчовий ринок. Вулиця - а ╖х тод╕ ще не брукували - була суц╕льною купою засохло╖ багнюки. Довкола майдану стояли невелик╕ кам'ян╕ та глинян╕ одноповерхов╕ будинки з високими, на всю ст╕ну, дерев'яними палями й стовпами, що видн╕лися в ст╕н╕ й були навск╕с перехрещен╕ так само дерев'яними зв'язками, як то скр╕зь клали будинки тод╕шн╕ м╕щани, - ╖х ╕ сьогодн╕ можна ще побачити по деяких м╕стах Литви та Польщ╕. Вс╕ вони мали надм╕ру висок╕ дахи з силою слухових в╕конець ╕ продухвин. З одного боку, майже б╕ля костьолу, височ╕ла геть не схожа на ╕нш╕ буд╕вля, - мабуть, ратуша чи якесь ╕нше урядове м╕сце. Вона мала два поверхи, а зверху був надбудований бельведер на дв╕ арки, де стояв вартовий; у дах було вр╕зано велик╕ дзи╜ар╕. -Майдан здавався мертвим, та Андр╕╓в╕ наче причувся якийсь кволий стог╕н. Роздивившись, в╕н пом╕тив на другому боц╕ купку людей, три-чотири душ╕, що нерухомо лежали на земл╕. В╕н приглянувся до них пильн╕ше, щоб роздивитися, чи то були поснул╕, чи померл╕, ╕ т╕╓╖ ж мит╕ наткнувся на щось, що лежало б╕ля його н╕г. То було мертве т╕ло ж╕нки, мабуть, жид╕вки; вона була ще н╕бито молода, хоч того не видко було з ╖╖ спотвореного, вимученого обличчя. На голов╕ у не╖ була червона шовкова хустка; два разки перл╕в, а чи, може, намиста облямовували ╖╖ навушники, два чи три довг╕ в кучерях пасма волосся вибилися з-п╕д них на висохлу шию з набряклими жилами. Коло не╖ лежало немовля, судомно вхопившись ручкою за висохл╕ груди ╕ скрутивши ╖х пальцями з╕ злост╕, що не знайшло в них молока. Воно вже не плакало й не кричало, ╕ лише з поруху його животика, що ледь-ледь то опускався, то п╕д╕ймався, можна було здогадатися, що воно ще не вмерло чи принаймн╕ от-от мало сконати. Вони звернули на вулицю, ╕ ╖х раптом зупинив якийсь божев╕льний, що, побачивши в Андр╕я коштовну ношу, кинувся на нього, як тигр, учепився в нього й крикнув: -- Хл╕ба! -Та його сила не дор╕внювала сил╕ його несамовитост╕; Андр╕й в╕дштовхнув його, ╕ в╕н полет╕в на землю. З жалощ╕в Андр╕й жбурнув йому одну хл╕бину, ╕ той, немов скажений собака, кинувся його кусати, гризти, ╕ тут таки, на вулиц╕, в страшних корчах сконав, бо давно вже в╕двик харчуватися. Майже на кожн╕м кроц╕ вражали ╖х страшн╕ жертви голоду. Здавалося, наче, не стерп╕вши муки вдома, багато хто зумисне виб╕гав на вулицю: чи не послано буде з пов╕тря чогось такого, що п╕дживлю╓ сили. Б╕ля вор╕т одного будинку сид╕ла баба, й не можна було збагнути, чи вона заснула, чи вмерла, чи просто знепритомн╕ла: вона вже н╕чого не бачила й не чула ╕, схиливши голову на груди, сид╕ла нерухомо, як кам╕нь. З даху ╕ншого будинку вис╕ло на мотузян╕й петл╕ витягнуте й висохле т╕ло: б╕долаха не зм╕г б╕льше терп╕ти голодних мук ╕, вир╕шивши краще пришвидшити к╕нець, запод╕яв соб╕ смерть. -Дивлячись на так╕ страшн╕ ознаки голоду, Андр╕й не втерп╕в ╕ спитав татарку: -- Невже вони геть не знайшли чим п╕дживитися? Людин╕ в скрутну годину, що вд╕╓ш - треба ╖сти все, чим дос╕ вона гидувала: можна споживати й тих тварин, що законом заборонен╕; все тод╕ може йти на пожиток. -- Уже все по╖ли, - промовила татарка, - всю худобу. Н╕ коня, н╕ собаки - нав╕ть миш╕ не знайдеш у ц╕лому м╕ст╕. Запас╕в тут у нас н╕коли не водилося, бо все привозили ╕з с╕л. -- Але як же ви, вмираючи такою лютою смертю, все ще гада╓те оборонити м╕сто? -- Та, може б, во╓вода ╕ здав його, але вчора вранц╕ в╕д бужанського полковника у м╕сто прилет╕в яструб ╕з запискою, щоб не здавали м╕ста; що в╕н ╕де на п╕дмогу з полком, - жде т╕льки ╕ншого полковника, щоб ╕ти разом. ╤ тепер щохвилини ╖х виглядають... Та ось ми й прийшли. -Андр╕й уже зв╕ддаля побачив будинок, не схожий на ╕нш╕, будований, видно, якимсь арх╕тектором ╕тал╕йським. Змуровано його було з гарно╖ тонко╖ цегли на два поверхи. В╕кна нижнього поверху були з високими гран╕тними заломами; гор╕шн╕й поверх складався з невеличких арок, що утворювали галерею; пом╕ж них видн╕лися зал╕зн╕ грати з гербами. На р╕жках будинку теж були герби. Надв╕рн╕ широк╕ сходи з мальовано╖ цегли виходили просто на майдан. Дол╕ на сходах по обидва боки сид╕ло дво╓ вартових, як╕ мальовничо, обидва так само, трималися одн╕╓ю рукою за сво╖ алебарди, а другою п╕дпирали схилен╕ сво╖ голови, й через те, на перший погляд, б╕льше скидалися на скульптури, ан╕ж на живих людей. Вони не спали й не др╕мали, але, здавалося, були байдуж╕ до всього, що робилося довкола: вони нав╕ть не звернули уваги на те, хто зд╕ймався сходами. Вгор╕ на сходах вони побачили пишно вбраного й озбро╓ного з голови до п'ят вояка, що тримав у руц╕ молитовника. В╕н зв╕в було на них сво╖ втомлен╕ оч╕, але татарка сказала йому одне слово, ╕ в╕н знову втупив ╖х у розгорнен╕ стор╕нки молитовника. Вони ув╕йшли до першого покою, довол╕ просторого, що правив за в╕тальню чи просто почекальню. Там, б╕ля ст╕н, у р╕зних позах сид╕ло повно вояк╕в, слуг, псяр╕в, винар╕в та ╕ншо╖ челяд╕, необх╕дно╖ як ознака сановитост╕ польського вельмож╕, чи то в╕йськового, чи володаря великих ма╓тк╕в. Пахт╕ло чадом в╕д згасло╖ св╕чки; дв╕ ╕нш╕ ще гор╕ли в двох здоровенних, мало не в людський зр╕ст, св╕чниках посеред к╕мнати, незважаючи на те, що вже давно в за╜ратоване широке в╕кно дивився ранок. Андр╕й уже хот╕в був ╕ти просто в широк╕ дубов╕ двер╕, прикрашен╕ гербами й силою р╕зних в╕зерунк╕в, але татарка смикнула його за рукав ╕ показала на маленьк╕ дверцята в б╕чн╕й ст╕н╕. Ними вони ув╕йшли в коридор, а тод╕ до покою, який в╕н почав пильно оглядати. Св╕тло, прор╕зуючись кр╕зь щ╕лини в╕конець, торкнулося малиново╖ зав╕си, позолоченого карнизу ╕ живопису по ст╕нах. Тут татарка попросила Андр╕я зостатися й в╕дчинила двер╕ до ╕ншого покою, з якого блимнуло св╕тло. В╕н почув шеп╕т ╕ тихий голос, ╕ в╕д того голосу все в ньому затремт╕ло. В╕н бачив кр╕зь прочинен╕ двер╕, як майнула струнка ж╕ноча постать ╕з довгою розк╕шною косою, що спадала на зведену догори руку. Татарка вернулася й сказала йому зайти. В╕н не пам'ятав, як ув╕йшов ╕ як зачинилися за ним двер╕. У к╕мнат╕ гор╕ло дв╕ св╕чки; лампада перед образом ледь жевр╕ла; перед ним стояв високий столик, за католицьким звича╓м з╕ сх╕дцями, щоб уклякати п╕д час молитви. Та не того шукали його оч╕. В╕н обернувся в другий б╕к ╕ побачив ж╕нку, що н╕би завмерла ╕ скам'ян╕ла в якомусь швидкому рухов╕. Здавалося, немовби вся вона хот╕ла кинутися до нього й раптом зупинилась. ╤ в╕н теж вражено завмер перед нею. Не такою в╕н уявляв ╖╖: це була не вона, не та, яку в╕н знав колись; н╕чого не було в н╕й схожого з т╕╓ю, але вдв╕ч╕ краща й чар╕вн╕ша, як давн╕ше, була вона тепер. Тод╕ було в н╕й щось недок╕нчене, недовершене, а тепер це був витв╕р, якому художник в╕ддав останн╕й помах пензля. То було прегарне, легковажне д╕вча; це була красуня - ж╕нка у вс╕й сво╖й кв╕туч╕й крас╕. Повне почуття виявлялося у ╖╖ зведених догори очах - не уривки, не натяки на почуття, а все почуття. Ще сльози не встигли висохнути в них ╕ оповивали ╖х блискучою росою, що пройшла кр╕зь душу. Груди, шия ╕ плеч╕ набули обрис╕в, притаманних найдовершен╕ш╕й крас╕; волосся, що колись розсипалося др╕бненькими кучерями по лиц╕, тепер сплелося в густу розк╕шну косу, частина яко╖ була з╕брана, а частина розкинулася по вс╕й довжин╕ руки й тоненькими, довгими, чар╕вно закучерявленими пасмами спадала на груди. Здавалося, кожн╕с╕нька рисочка ╖╖ зм╕нилася. Марно в╕н намагався в╕дшукати в них хоч би одну з тих, що закарбувалися в його пам'ят╕, - жодно╖! Хоч яка була вона бл╕да, але та бл╕д╕сть не потьмарила чар╕вно╖ вроди ╖╖; навпаки, наче додала ╖й чогось стр╕мкого, непоборно-переможного. ╤ в╕дчув Андр╕й у душ╕ сво╖й побожний острах, ╕ став як ст╕й перед нею. Вона, здавалося, теж була вражена виглядом козака, що постав у вс╕й крас╕ та сил╕ юнацько╖ мужност╕, що н╕би ╕ в сам╕й завмерлост╕ сво╓╖ постави виявляв розкуту в╕льн╕сть рух╕в; ясною тверд╕стю сяяли його оч╕, см╕ливою дугою вигнулись оксамитов╕ його брови, засмагл╕ щоки паш╕ли вс╕╓ю ясн╕стю чистого вогню, ╕, як шовк, вилискував молодий чорний вус. -- Н╕, не маю змоги я н╕чим в╕ддячити тоб╕, великодушний лицарю, - промовила вона, ╕ заколихалося усе ср╕бне звучання ╖╖ голосу. - Лише Господь може в╕ддячити тоб╕; не мен╕, слабосил╕й ж╕нц╕... - Вона понурила сво╖ оч╕; чар╕вними сн╕жними п╕вкружальцями насунулися на них пов╕ки, облямован╕ довгими, мов стр╕ли, в╕ями. Нахилилося ╖╖ чар╕вне обличчя, ╕ знизу в╕дт╕нив його тонкий рум'янець. Н╕чого не вм╕в на це в╕дпов╕сти Андр╕й. В╕н хот╕в висловити все, що було в його душ╕, - висловити так само палко, - ╕ не м╕г. В╕дчув, як щось зц╕пило йому уста: голос в╕дсахнувся в╕д слова; в╕дчув в╕н, що не йому, вихованому в бурс╕ та у вояцькому кочовому житт╕, в╕дпов╕дати на так╕ реч╕, й запалився гн╕вом на свою козацьку натуру. -Т╕╓╖ мит╕ вв╕йшла до покою татарка. Вона вже встигла нар╕зати скибками принесений лицарем хл╕б, принесла його на золот╕й тарел╕ й поставила перед сво╓ю панною. Красуня глянула на не╖, на хл╕б ╕ звела оч╕ на Андр╕я, - ╕ багато було в тих очах... Цей зворушений погляд, що св╕дчив про безсилля ╕ неспроможн╕сть висловити почуття, як╕ ╖╖ огорнули, був зрозум╕лий Андр╕╓в╕ б╕льше, н╕ж ус╕ слова. Його душ╕ враз стало легко; здавалося, з нього спали вс╕ пута. Поривання й почуття, як╕ дос╕ н╕би хтось утримував тяжкою вуздечкою, тепер в╕дчули себе на вол╕ ╕ вже хот╕ли вилитися нестримним потоком сл╕в, коли це раптом красуня, обернувшись до татарки, стурбовано спитала: -- А мати? Ти в╕днесла ╖й? -- Вони сплять. -- А батьков╕? -- В╕днесла. Вони сказали, що прийдуть сам╕ подякувати лицарев╕. Вона взяла хл╕б ╕ п╕днесла його до уст. В невимовному щаст╕ дивився Андр╕й, як вона ламала його л╕лейними пальцями сво╖ми ╕ ╖ла; аж раптом згадав божев╕льного, що сконав на його очах, проковтнувши шматок хл╕ба. -В╕н збл╕д ╕, вхопивши ╖╖ за руку, закричав: -- Год╕! Не ╖ж б╕льше! Ти так довго не ╖ла... тепер тоб╕ хл╕б може стати отрутою. -╤ вона зараз одвела свою руку, поклала хл╕б на тарелю ╕, як пок╕рна дитина, глянула йому в оч╕. ╤ нехай би чи╓сь слово... та не можуть н╕ р╕зець, н╕ пензель, н╕ всемогутн╓ слово виявити того, що бачиться ╕нод╕ в очах д╕вчини, окр╕м невимовне солодкого почуття, яке огорта╓ того, хто загляда╓ в так╕ оч╕. -- Княз╕вно! - вигукнув Андр╕й, наповнений ╕ сердечними, ╕ душевними, ╕ вс╕лякими пориваннями. - Що тоб╕ треба? Чого ти хочеш? Накажи мен╕! Загадай мен╕ найнеможлив╕шу послугу, яка т╕льки ╓ на св╕т╕, - я кинуся виконувати ╖╖! Загадай мен╕ зробити те, чого не в сил╕ зробити жоден чолов╕к, - я зроблю, себе занапащу. Занапащу, занапащу! ╤ занапастити себе задля тебе, святим хрестом присягаюся, так мен╕ солодко... та несила всього сказати! У мене три хутори, половина батьк╕вських табун╕в - мо╖; все, що принесла батьков╕ в посаг моя мати ╕ що нав╕ть хова╓ вона в╕д нього, - все мо╓. Тако╖ н╕ в кого тепер у козак╕в наших збро╖, як у мене, нема: за самий держак мо╓╖ шабл╕ дають мен╕ найкращий табун коней ╕ овець три тисяч╕. ╤ всього того я зречуся, покину, спалю, потоплю за одне тво╓ слово, за один т╕льки порух тво╓╖ тонко╖ чорно╖ брови! Але знаю, що, може, верзу дурниц╕, ╕ не до реч╕, негаразд усе це, що не мен╕, вихованцев╕ бурси й Запорожжя, висловлюватися так, як зазвичай висловлюються там, де бувають корол╕, княз╕ ╕ все, що ╓ найкращого з-пом╕ж вельможного лицарства. Бачу, що ти ╕нше твор╕ння Боже, н╕ж ус╕ ми, та й куди ╖м до тебе, ус╕м тим нашим шляхтянкам та ╖хн╕м дочкам-павам. Ми не г╕дн╕ нав╕ть рабами тво╖ми бути, т╕льки янголи небесн╕ можуть служити тоб╕. -╤з щораз б╕льшим подивом, уся обернувшись у слух, не зронивши жодного слова, слухала д╕вчина щиру, сердечну мову, в як╕й, мов у дзеркал╕, виявлялася молода, сповнена сили душа. ╤ кожне просте слово, сказане голосом, що добувався з самого дна його серця, було оповите силою. ╤ подалося вперед усе ╖╖ чар╕вне обличчя, в╕дкинула вона далеко назад набридливе волосся, розтулила уста ╕ довго сид╕ла так, з розтуленими устами. Тод╕ хот╕ла була щось сказати ╕ враз зупинилася, згадавши, що ╕нше призначення провадить лицарем, що батько, брати ╕ вся в╕тчизна його стоять позад нього суворими месниками, що м╕сто оточили страшн╕ запорожц╕, а сам╕ вони з тим сво╖м м╕стом приречен╕ на люту смерть... ╤ оч╕ ╖╖ враз потуманилися сльозою; швидко вхопила вона хустинку, шиту шовком, затулила нею сво╓ лице, ╕ за мить хустинка стала вогка; ╕ довго сид╕ла вона, закинувши назад свою прегарну голову, прикусивши б╕лосн╕жними зубами свою прекрасну нижню губу, - мовби зненацька в╕дчувши отруйне жало зм╕╖, - ╕ не зд╕ймаючи з обличчя хусточки, щоб не виявити перед ним свого пекучого жалю. -- Скажи мен╕ одне слово! - промовив Андр╕й ╕ взяв ╖╖ за ╓двабну руку. Яскристе полум'я переб╕гло по його жилах в╕д того дотику, ╕ стиснув в╕н руку, що, безвладна, лежала в його руц╕. -Але вона мовчала, не в╕дтуляючи хустки в╕д свого лиця, й сид╕ла непорушне. -- Чом же ти така смутна? Скажи мен╕, чом ти така смутна? Кинула геть вона в╕д себе хустку, в╕дгорнула сво╓ довге волосся, що налазило ╖й на оч╕, ╕ вся розлилася жалощами, вимовляючи ╖х тихим-тихим голосом, немов той в╕трець, що, знявшись теплого вечора, промайне гущиною прибережного очерету: зашелестять, забринять ╕ полинуть раптом сумно-жал╕бн╕ звуки, ╕ ловить ╖х з незбагненним смутком зан╕м╕лий перехожий, не чуючи ан╕ тихого згасання вечора, н╕ веселих здалеку п╕сень, що ╖х сп╕вають, вертаючи з поля, женц╕, н╕ далекого торохт╕ння воз╕в. -- Чи ж не судилися мен╕ дов╕чн╕ жал╕? Чи не б╕долашна мати, що породила мене на св╕т? Чи не г╕рка доля мене колисала? Чи ж не лютий ти кат м╕й, моя жорстока доле? Вс╕х ти привела до мо╖х н╕г: найкращих з-пом╕ж шляхетства, найбагат╕ших пан╕в, граф╕в, чужоземних барон╕в ╕ весь цв╕т нашого лицарства. Вс╕м ╖м було в╕льно мене кохати й за велике щастя кожен ╕з них мав би мо╓ кохання. Досить мен╕ було т╕льки махнути рукою, ╕ кожен ╕з них - найвродлив╕ший ╕ найкращого роду - став би мо╖м чолов╕ком. ╤ до жодного з них не причарувала ти мого серця, жорстока моя доле; а причарувала мо╓ серце, обминувши найкращих лицар╕в земл╕ нашо╖, до чужого, до ворога нашого. За в╕що ж ти, Пречиста Божа Мати, за як╕ гр╕хи, за як╕ тяжк╕ провини так невблаганно й немилосердно мене кара╓ш? У достатку, в розкошах минали мо╖ дн╕; найкращ╕, найдорожч╕ страви й солодк╕ вина були мен╕ до вибору, ╕ нав╕що все те було? Задля чого? Задля того, щоб нарешт╕ померти лютою смертю, якою не помира╓ нав╕ть останн╕й жебрак у корол╕вств╕? Та мало, що судилася мен╕ така страшна доля; мало того, що перед сво╖м економ я мушу бачити, як мають померти в невимовних муках батько з мат╕р'ю, за яких я двадцять раз╕в життя сво╓ в╕ддала б; мало цього всього: треба ж було, щоб перед сво╖м к╕нцем довелося мен╕ почути слова й побачити кохання, яких ще зроду я не бачила й не чула. Треба ж, щоб в╕н сво╖ми словами розшматував надво╓ мо╓ серце, щоб г╕рка його частина була ще г╕рк╕ша, щоб ╕ще жальк╕ше було мен╕ мого молодого в╕ку, щоб ╕ще страшн╕шою здавалася мен╕ моя смерть ╕ щоб ще б╕льше, вмираючи, дор╕кала я тоб╕, жорстока моя доле, ╕ тоб╕, - прости мо╖ провини, - Свята Божа Мати! -╤ коли змовкла вона, глибока безнад╕я проступила на ╖╖ обличч╕; болючим жалем заговорила кожна його рисочка, ╕ все, в╕д сумно похиленого чола й спущених очей до сл╕з, що завмерли й висохли на тихо спломен╕лих ╖╖ щоках, усе, здавалося, промовляло: "Нема щастя на цьому обличч╕!" -- Не чувано в св╕т╕, не можна, не бувати тому, - промовив Андр╕й, - щоб найвродлив╕ша ╕ найкраща з-пом╕ж ус╕х ж╕нок зазнала тако╖ тяжко╖ дол╕, коли вона народилася на те, щоб перед нею, як перед святинею, схилялося все, що ╓ найкращого на св╕т╕. Н╕, ти не помреш! Не тоб╕ помирати! Присягаюся сво╖м народженням ╕ вс╕м, що мен╕ миле на св╕т╕, ти не помреш! А коли випаде так, що вже н╕чим - н╕ силою, н╕ молитвою, ан╕ мужн╕стю - незмога буде в╕двести г╕рко╖ дол╕, то ми помремо разом, ╕ перше помру я, помру перед тобою, б╕ля тво╖х прекрасних кол╕н, ╕ х╕ба вже мертвого розлучать мене з тобою. -- Не дури, лицарю, н╕ себе, н╕ мене, - промовила вона, тихо хитаючи прекрасною головою сво╓ю. - Знаю, на превеликий м╕й жаль, дуже добре знаю, що не в╕льно тоб╕ кохати мене; ╕ знаю, який обов'язок ╕ запов╕т тв╕й, - тебе кличуть батько, товариш╕, в╕тчизна, а ми - тво╖ вороги. -- А що мен╕ батько, товариш╕ й в╕тчизна? - мовив Андр╕й, стрепенувши головою й випроставши стрункий, як яв╕р над водою, св╕й стан. - Тож коли так, то ось що: нема в мене н╕кого! Н╕кого, н╕кого! - промовив в╕н тим самим голосом ╕ п╕дтвердив мовлене таким рухом руки, яким упертий, непоборний козак виявля╓ звагу вчинити справу нечувану й для когось ╕ншого неможливу. - Хто сказав, що моя в╕тчизна Укра╖на? Хто дав мен╕ ╖╖ за в╕тчизну? В╕тчизна ╓ те, чого шука╓ наша душа, що для не╖ наймил╕ше. Моя в╕тчизна - ти! Ось моя в╕тчизна! I понесу я в╕тчизну цю в серц╕ мо╖м, понесу ╖╖, доки стане мого в╕ку, ╕ подивлюся - хай хто-небудь з козак╕в вирве ╖╖ зв╕дт╕ля! Я все, все, що ╓ на св╕т╕, продам, в╕ддам, занапащу за таку в╕тчизну! -На мить скам'ян╕вши, як прекрасна статуя, дивилася вона йому у в╕ч╕, тод╕ раптом заридала ╕ з т╕╓ю дивовижною ж╕ночою в╕двагою, на яку бува╓ здатна лише безкорисливо великодушна ж╕нка, створена для прекрасного сердечного поривання, кинулася вона йому на шию й, об╕йнявши його б╕лосн╕жними, дивовижними руками, заридала. Т╕╓╖ мит╕ на вулиц╕ почулися невиразн╕ крики в супровод╕ сурми й литавр╕в. Але в╕н не чув ╖х. В╕н чув лише, як ╖╖ чудов╕ уста обв╕вали його запашним теплом свого дихання, як ╖╖ сльози потоками ст╕кали йому на лице ╕ ╖╖ пахуче розсипане волосся оповило його всього сво╖м темним блискучим шовком. -Т╕╓╖ хвил╕ вб╕гла до них з рад╕сним криком татарка. - Врятован╕, врятован╕! - нестямно вигукувала вона. - Наш╕ пробилися в м╕сто, привезли хл╕ба, пшона, борошна ╕ зв'язаних запорожц╕в! -Та не чув н╕хто з них, як╕ то "наш╕" пробилися в м╕сто, що привезли з собою ╕ яких зв'язали запорожц╕в. Сповнений неземних почувань, Андр╕й поц╕лував духмян╕ вуста, що припали до його щоки, ╕ не зосталися без в╕дпов╕д╕ духмян╕ вуста. Вони од╕звалися тим самим, ╕ в цьому, злит╕м в одно, поц╕лунков╕ в╕дчулося те, що один лише раз у житт╕ да╓ться в╕дчути людин╕. -╤ пропав козак! Пропав для всього козацького лицарства! ╤ не бачити йому вже ан╕ Запорожжя, ан╕ батьк╕вських хутор╕в сво╖х, ан╕ церкви Божо╖! А Укра╖н╕ не бачити найхоробр╕шого з син╕в сво╖х, що взялися ╖╖ боронити. Вирве старий Тарас сиве пасмо з╕ сво╓╖ чуприни ╕ прокляне ╕ день, ╕ час, коли породив на свою ганьбу такого сина. -VII -Галас ╕ надзвичайна метушня зчинилися в запорозькому табор╕, Спершу н╕хто не м╕г зрозум╕ти, як то трапилося, що в╕йсько прорвалося в м╕сто. Нарешт╕ виявилося, що весь Переясл╕вський кур╕нь, розташований перед б╕чною м╕ською брамою, був п'яний, як н╕ч, отож ╕ не диво, що половину його перебито, а другу пов'язано, перше н╕ж ус╕ змогли дов╕датись, у ч╕м р╕ч. Поки ближч╕ курен╕, розбуркан╕ криком, встигли вхопити зброю, в╕йсько вже входило в браму ╕ останн╕ ряди в╕дстр╕лювалися в╕д сонних, нап╕в-протверез╕лих запорожц╕в, що безладною юрбою кинулися на них. Кошовий дав наказ з╕братися вс╕м, ╕ коли вс╕ стали в коло ╕, скинувши шапки, затихли, в╕н почав так: -- То ось воно що, панове-братове, трапилося ц╕╓╖ ноч╕, ось до чого призвела гор╕лка! Ось яку наругу нам ворог учинив! У вас, видко, вже така поведенц╕я: коли дозволиш б╕льше михайлика випить, то ви вже ладн╕ так надудлитися, що ворог христового вояцтва не те що штани зд╕йме з вас, а нав╕ть начха╓ вам у саму пику, то й того не почу╓те. -Козаки стояли, похиливши голови, бо почували свою провину; -т╕льки Незаймайк╕вський кур╕нний отаман Кукубенко озвався. -- Постривай, батьку отамане! - промовив в╕н. - Хоч воно й не велить закон на в╕йськов╕й рад╕ перечити кошовому, як в╕н каже слово, та коли д╕ло не так, то вже вибач. Не зовс╕м справедливо дор╕кав ти всьому християнському в╕йську. Козаки були б винн╕, нав╕ть заслужили б смертно╖ кари, коли б напились у поход╕, на в╕йн╕, на важк╕й прац╕, але ми товклися без д╕ла, марно тинялися перед м╕стом. Н╕ посту, н╕ ╕ншого християнського закону не було, то нема н╕чого дивного, що на безд╕лл╕ чолов╕к нап'╓ться. Гр╕ха тут нема. А от краще ми покаж╕мо ╖м, як на сонних та невинних людей нападати. Перше добре били, а вже тепер так наб'╓мо, що й п'ят додому не донесуть. -Р╕ч кур╕нного отамана сподобалася козакам. Вони поп╕дводили зовс╕м уже понурен╕ голови й дехто вдячно кивнув головою, промовивши: -- Добре сказав Кукубенко! -А Тарас Бульба, що стояв недалеко в╕д кошового, промовив: -- А що, батьку кошовий, мабуть, чи не правду сказав Кукубенко? А ти що на це? -- А ось що! Скажу: щасливий ╕ батько, що породив на св╕т такого сина. Ще не велика мудрац╕я сказати док╕рливе слово, а б╕льша мудр╕сть таке слово мовити, яке, не познущавшися з б╕ди чолов╕ка, п╕дбадьорило б його, додало б йому духу, як остроги додають духу конев╕ п╕сля водопою. Я сам хот╕в був пот╕м сказати вам слово на розраду, та Кукубенко випередив мене. -- Добре сказав ╕ кошовий! - почулося пом╕ж лавами запорожц╕в. - Добре слово! - промовили й ╕нш╕. ╤ найсив╕ш╕, що стояли, як сив╕ голуби, ╕ т╕ кивнули головою й, моргнувши сивим вусом, тихо прогомон╕ли: - Добре слово сказав! Добре! -- Слухайте ж, панове, дал╕, - озвався знову кошовий. - Брати фортецю, лазити та п╕дкопуватись, як то роблять чужоземн╕, н╕мецьк╕ майстри, - хай ╖й д╕дько з такою роботою! ╤ не годиться, й не козацьке це д╕ло. Та ще маймо на уваз╕ те, що ворог ув╕йшов до м╕ста з невеликими запасами: воз╕в щось було з ними небагато. Люд у м╕ст╕ голодний, тож усе з'╖сть за одним махом, та й коням також с╕на... нав╕ть не знаю, х╕ба з неба на вила кине ╖м який-небудь ╖хн╕й святий... т╕льки про те х╕ба ще Бог зна╓; а ксьондзи ╖хн╕ т╕льки на слова мастаки. Чи по те, чи по ╕нше, а вони повинн╕ вийти з м╕ста. Отож розд╕ляйтеся на три гурти й ставайте на три шляхи перед трьома брамами. Перед головною брамою п'ять курен╕в, перед ╕ншими по три курен╕. Дядьк╕вський ╕ Корсунський курен╕ на зас╕дку! Полковник Тарас ╕з полком на зас╕дку! Титар╕вський ╕ Тимош╕вський курен╕ на запас ╕з право╖ руки обозу! Щербин╕вський ╕ Стеблик╕вський гор╕шн╕й - ╕з л╕во╖ руки! Та виходьте з лави, панове-молодц╕, котр╕ гостр╕ш╕ на язик, подражнити трохи ворога! Лях пустоголовий ╕ гоноровитий: не витерпить глузування, то, може, ще й сьогодн╕ вс╕ вони вийдуть з брами. Кур╕нн╕ отамани, обдив╕ться гарненько курен╕: у кого замало людей, додати з тих, що лишилися в╕д Переясл╕вського. Перегляньте все ще раз! Дайте на кожного козака по чарц╕ гор╕лки й по хл╕бин╕! Але я так думаю, що кожний ще в╕д учорашнього не голодний, бо н╕де правди д╕ти, - пона╖далися вс╕ так, що я дивуюсь, як н╕хто вноч╕ не луснув. ╤ ще один наказ: коли який-небудь жидюга-шинкар продасть козаков╕ хоч один кухоль гор╕лки, то я приб'ю йому, собац╕, на саме чоло свиняче вухо й пов╕шу його догори ногами! До прац╕ ж, братове! До прац╕! -Так порядкував кошовий, ╕ вс╕, вклонившись йому в пояс ╕ не надягаючи шапок, подалися до сво╖х воз╕в ╕ табор╕в, ╕ аж в╕д╕йшовши вже далеко, понадягали знов шапки. -Ус╕ почали готуватися: пробували шабл╕ та палаш╕, насипали пороху з м╕шк╕в у порох╕вниц╕, в╕дкочували й ставили вози, кульбачили коней. -╤дучи до свого полку, Тарас думав ╕ н╕як не м╕г додуматися, де д╕вся Андр╕й: чи полонили його разом з ╕ншими ╕ сонного зв'язали? Т╕льки ж де там: не такий в╕н, щоб живим ╖м дався в руки. Пом╕ж убитими козаками також не було його видко. Тяжко замислився Тарас ╕ йшов попереду свого полку, не чуючи, що його давно вже хтось кликав. -- Кому там мене треба? - спитав в╕н нарешт╕, отямившись. Перед ним стояв жид Янкель. -- Пане полковнику, пане полковнику! - белькотав жид, хапаючись ╕ уриваючи мову, немов би хот╕в зв╕рити щось важливе. - Я був у м╕ст╕, пане полковнику! -Тарас глянув на жида ╕ здивувався, що той уже встиг побувати в м╕ст╕. -- Який же тебе чорт туди зан╕с? -- Я зараз розкажу, - промовив Янкель. - Як т╕льки я почув уранц╕ галас ╕ козаки почали стр╕ляти, я вхопив лапсердак ╕, не надягши його, поб╕г туди б╕гом! Дорогою вже надяг його в рукави, бо хот╕в швидше дов╕датися, що то за галас ╕ чого козаки вдосв╕та зчинили стр╕лянину. Я взяв та й приб╕г аж до само╖ брами якраз тод╕, коли вже останн╓ в╕йсько входило в м╕сто. Дивлюся - поперед загону пан хорунжий Галяндович. В╕н м╕й давн╕й знайомий: ще три роки тому був позичив у мене сто черв╕нц╕в. Я за ним, буц╕мто щоб грош╕ в нього виправити, ╕ ув╕йшов разом ╕з ними в м╕сто. -- Як же це: ув╕йшов у м╕сто та ще й грош╕ хот╕в виправити? - спитав Бульба. - I в╕н тебе не звел╕в пов╕сити, як собаку? -- А ╖й-богу, хот╕в пов╕сити, - в╕дпов╕в жид, - уже його служники були зовс╕м ухопили мене й накинули мотузку на шию, але я в╕дпросився в пана, сказав, що п╕дожду з гр╕шми, ск╕льки пан сам схоче, й пооб╕цяв, що ще позичу, аби т╕льки в╕н пом╕г мен╕ виправити борги з ╕нших лицар╕в; бо у пана хорунжого, - я скажу панов╕ правду, - нема ан╕ черв╕нця в кишен╕. Хоч в╕н ма╓ й хутори, ╕ садиби, ╕ аж чотири замки, та й степово╖ земл╕ аж до Шклова, а грошей у його так само, як ╕ в козака, ан╕-ан╕. I тепер, коли б не озбро╖ли його брацлавськ╕ жиди, н╕ з чим було б йому й на в╕йну ви╖хати. В╕н ╕ на сейм╕ через те не був. -- ╤ що ж ти робив там у м╕ст╕? Бачив наших? -- Аякже! Наших там багато: ╤цько, Рувим, Шмуль, Самуйло, Хайвалох, жид-орендар... -- Та хай вони западуться! - гукнув, розсердившись, Тарас. - Що ти мен╕ пха╓ш п╕д носа сво╓ жид╕вське кодло! Я питаю тебе про наших запорожц╕в. -- Наших запорожц╕в не бачив. А бачив самого пана Андр╕я. -- Андр╕я бачив? - аж крикнув Бульба. - Що ж ти не кажеш, де ти його бачив? У льоху? В ям╕? Зганьбленого? Зв'язаного? -- ╤ хто ж би посм╕в зв'язати пана Андр╕я? Тепер в╕н такий пишний лицар... Далеб╕, я його й не п╕знав! ╤ напл╕чники в золот╕, ╕ нарукавники в золот╕, ╕ верцадло в золот╕, ╕ шапка в золот╕, ╕ на пояс╕ золото, ╕ скр╕зь того золота, ╕ все золото. Так, як сонце навесн╕, коли в город╕ всяка пташка свище та сп╕ва╓ ╕ травичка пахне, так тепер ╕ пан Андр╕й - увесь ся╓ в золот╕. ╤ коня йому дав во╓вода найкращого: дв╕ст╕ черв╕нц╕в кошту╓ самий к╕нь. -Бульба остовп╕в. -- Нав╕що ж в╕н надяг чуже вбрання? -- Того, що воно краще, того й надяг... I сам ╖здить, ╕ з ним ╕нш╕ ╖здять; ╕ в╕н навча╓, ╕ його навчають. Як найбагатший польський пан! -- Хто ж його присилував? -- Або ж я кажу - присилував? Х╕ба пан не зна╓, що в╕н сво╓ю волею перейшов до них? -- Хто перейшов? -- Пан Андр╕й. -- Куди перейшов? -- Та до них перейшов. В╕н уже тепер зовс╕м ╖хн╕й. -- Та брешеш ти, свиняче вухо! -- Як же то можна, щоб я брехав? Х╕ба я дурний брехати? На свою б голову брехав? Х╕ба я не знаю, що жида пов╕сять, як собаку, коли в╕н збреше перед паном? -- Виходить, по-тво╓му, що в╕н продав в╕ру, продав в╕тчизну? -- Я ж не кажу, щоб в╕н там продавав щось: я сказав т╕льки, що в╕н перейшов до них. -- Брешеш, чорт╕в жиде! Не було ще такого на християнськ╕й земл╕. Ти вигаду╓ш, собако! -- Хай мо╖ пороги травою поростуть, коли я вигадую! Хай кожне плюне на могилу батька мого, матер╕, тестя, ╕ батькового батька, ╕ батька матер╕ мо╓╖, коли я вигадую. Як панська воля, то я нав╕ть скажу, через що в╕н перейшов до них. -- Через що? -- У во╓води ╓ дочка-красуня. Святий Боже, яка красуня! Тут жид усякими способами почав виявляти красу панночки на сво╖м обличч╕: розставив руки, прищулив око ╕ скривив наб╕к рота, немовби щось дуже смачне покуштував. -- Ну то що з того? -- В╕н задля не╖ ╕ вчинив це, перейшов до них. Коли чолов╕к закоха╓ться, то в╕н тод╕ мов п╕дошва: ╖╖ як намочиш у вод╕, то гни як хочеш - вона буде гнутися. -Тяжко замислився Бульба. Згадав в╕н, що справд╕ велику силу ма╓ квола ж╕нка, що багато дужих душ вона погубила, що податлива на ж╕ночу звабу вдача в Андр╕я; ╕ стояв в╕н довго, мов укопаний, на одному м╕сц╕. -- Слухайте, пане, я все розкажу панов╕, - мовив дал╕ жид. - Т╕льки-но почувши ╜валт ╕ побачивши, що вони входять до м╕сько╖ брами, я вхопив про всяк випадок ╕з собою низку перл╕в, бо в м╕ст╕ ╓ красун╕ ╕ шляхтянки, а коли ╓ красун╕ ╕ шляхтянки, подумав я, то ╖м хоч ╕ ╖сти н╕чого, а перли куплять. ╤ як т╕льки слуги хорунжого пустили мене, я поб╕г до во╓води в дв╕р продавати перли. Розпитався про все в служниц╕-татарки. "Буде вес╕лля зараз, як т╕льки проженуть запорожц╕в. Пан Андр╕й об╕цявся прогнати запорожц╕в". -- ╤ ти не вбив його на м╕сц╕, того чортового сина? - гукнув Бульба. -- За в╕що ж убивати? В╕н перейшов самох╕ть. Що чолов╕к винен? Де йому краще, туди й перейшов. -- ╤ ти бачив його в лице? -- ╥й-богу, в саме лице! Такий гарний вояк! Кращий за вс╕х. Дай йому Боже здоров'я, мене в╕дразу п╕знав, ╕ коли я п╕д╕йшов до нього, в╕н ╕ каже мен╕... -- Що ж в╕н каже? -- В╕н каже... перше кивнув пальцем, а тод╕ вже каже: "Янкелю!" А я: "Пане Андр╕ю!" - кажу. "Янкелю, скажи батьков╕, скажи братов╕, скажи вс╕м козакам, скажи запорожцям, скажи вс╕м, що батько - тепер мен╕ не батько, брат - не брат, товариш╕ - не товариш╕ ╕ що я з ус╕ма ними буду битися, з ус╕ма буду битися!" -- Брешеш, чорт╕в Юдо! - несамовито крикнув Тарас, зовс╕м не пам'ятаючи себе. - Брешеш, собако! Ти й Христа роз╕п'яв, проклятий в╕д Бога лиход╕ю! Я тебе вб'ю, сатано! Т╕кай в╕дс╕ля швидше, а н╕ - тут тоб╕ й смерть! -╤, промовивши це, Тарас вихопив шаблю. Зляканий жид прожогом кинувся геть, ск╕льки сили було в його тонких сухих литках. Довго б╕г в╕н, не оглядаючись, козацьким табором, а тод╕ ще далеко чистим полем, хоч Тарас ╕ не гнався за ним, розм╕ркувавши, що не сл╕д на першому, хто нагодився, зганяти свою зл╕сть. -Тепер згадав в╕н, що бачив минуло╖ ноч╕ Андр╕я, який переходив табором ╕з якоюсь ж╕нкою, ╕ похилив сиву голову, а все ж ще не хот╕в в╕рити, щоб могло статися таке ганебне д╕ло, щоб його син, його р╕дна дитина, продав ╕ в╕ру, й душу свою. -Нарешт╕ пов╕в в╕н св╕й полк у зас╕дку й сховався з ним за л╕сом, який ще один ╕ зостався не спалений козаками. А запорожц╕, ╕ п╕ш╕, й к╕нн╕, зайняли три шляхи перед трьома брамами. Один за одним посунули курен╕: Уманський, Попович╕вський, Кан╕вський, Стеблик╕вський, Незаймайк╕вський, Гургуз╕в, Титар╕вський, Тимош╕вський. Т╕льки Переясл╕вського не було. Дуже курнули козаки ╕ прокурили свою долю. Хто прокинувся зв'язаний в руках у ворога, дехто й зовс╕м не прокинувся, сонний перейшов у сиру землю, а сам кур╕нний отаман Хл╕б без шаровар╕в ╕ жупана опинився в лядському полон╕. -З м╕ста почули рух у козацькому табор╕. Ус╕ сипнули на вал, ╕ перед очима в козак╕в постала враз жива картина: польськ╕ лицар╕, один за одного кращий, стояли на валу. М╕дян╕ шоломи, оздоблен╕ б╕лим, мов той леб╕дь, п╕р'ям, сяяли, як сонце. На ╕нших були легеньк╕ шапочки, рожев╕ й блакитн╕, з перегнутими набакир верхами; кунтуш╕ з вильотами, шит╕ золотом ╕ просто облямован╕ шнурками; у тих шабл╕ ╕ зброя в дорог╕й оправ╕, за яку велик╕ грош╕ платили пани, - ╕ багато ╕ншого вбрання. Спереду чванькувато стояв, у червон╕й шапц╕ з золотом, буджацький полковник. Дебелий був полковник, вищий ╕ грубший за вс╕х, широкий, дорогий кунтуш ледве сходився на черев╕. З другого боку, ближче до боково╖ брами, стояв другий полковник, невеличкий чолов╕чок, сухий, як тр╕ска; але маленьк╕ метк╕ оч╕ його дивилися пильно з-п╕д насуплених густих бр╕в, ╕ верт╕вся в╕н швидко на вс╕ боки, жваво показуючи тонкою сухорлявою рукою сво╓ю та в╕ддаючи накази; видко було, що, незважаючи на сво╓ др╕бне т╕ло, в╕н добре знав в╕йськову справу. Недалечке в╕д нього стояв хорунжий, довжелезний, з густими вусами й таким червоним лицем, що аж занадто: любив пан м╕цн╕ меди ╕ не дурень був погуляти. ╤ багато було видко за ними всяко╖ шляхти, озбро╓но╖ хто на сво╖ черв╕нц╕, хто на корол╕вський скарб, хто на жид╕вськ╕ грош╕, заставивши все, що т╕льки знайшлося в прад╕д╕вських замках. Чимало було ╕ всяких сенаторських дармо╖д╕в, яких брали з собою сенатори на об╕ди задля пансько╖ пихи ╕ як╕ крали з╕ столу й креденс╕в ср╕бн╕ келехи й п╕сля сьогодн╕шнього величання другого дня с╕дали на передки правити к╕ньми у якого-небудь пана. Було там усячини. ╤нший раз ╕ випити не було за в╕що, а на в╕йну вс╕ причепурилися. -Козацьк╕ лави стояли тихо перед мурами. Не було н╕ на кому золота; х╕ба де-не-де блищало воно на держаках щабель та на мушкетах. Козаки не любили пишно вбиратися на в╕йну; прост╕ були на них кольчуги й свити, ╕ далеко чорн╕ли та червон╕ли чорн╕, червоноверх╕ ╖хн╕ смушев╕ шапки. -Дво╓ козак╕в ви╖хало наперед ╕з запорозьких ряд╕в: один ╕ще зовс╕м молодий, другий стар╕ший, обидва гостр╕ на язик ╕ в д╕л╕ теж не з остатн╕х: Охр╕м Наш ╕ Микита Голокопитенко. Сл╕дом за ними ви╖хав ╕ Демид Попович, кремезний козак, що вже давно вештався на С╕ч╕, бував ╕ п╕д Адр╕янополем ╕ не раз був лихом битий на сво╖м в╕ку: гор╕в у вогн╕ ╕ пригнався на С╕ч обсмалений, з почорн╕лою головою та обгор╕лими вусами; але знов убрався в силу на С╕ч╕ Попович, пустив за вухо оселедець ╕ викохав густ╕ й чорн╕, як смола, вуса. ╤ вдатний був на в'╖дливе слово Попович. -- А красн╕ жупани на всьому в╕йську, та хот╕в би я знати, чи красна сила у в╕йська? -- Ось я вас! - гукав зверху дебелий полковник. - Ус╕х перев'яжу! В╕ддавайте, хлопи, зброю та коней. Бачили, як я перев'язав ваших? Вивед╕ть ╖м на вал запорожц╕в! -╤ вивели на вал скручених мотузками запорожц╕в. Попереду вс╕х був кур╕нний отаман Хл╕б, без шаровар╕в та верхнього одягу, - так, як ухопили його п'яного. Понурив голову свою донизу отаман, соромлячися голизни сво╓╖ перед сво╖ми ж козаками й того, що попався в неволю, як той собока, сонний. ╤ за одну н╕ч посив╕ла його м╕цна голова. -- Не журися, Хл╕бе! Визволимо! - гукали йому знизу козаки. -- Не журися, друзяко! - озвався кур╕нний отаман Бородатий. - Не велика твоя провина, що тебе вхопили голого: б╕да може трапитися з кожним чолов╕ком; але сором ╖м, що виставили тебе на ганьбу, не прикривши хоч чим-небудь тво╓╖ голизни. -- Знати, що з вас хоробре в╕йсько на сонних людей! - казав, поглядаючи на вал, Голокопитенко. -- Ось постривайте, ми вам пообр╕зу╓мо чуби! - в╕дпов╕дали ╖м згори. -- А хот╕лося б мен╕ подивитися, як вони нам пообр╕зують чуби! - промовив Попович, повертаючись перед ними на кон╕, а пот╕м, подивившись на сво╖х, додав: - А що ж, панове! Може, й справд╕ ляхи правду кажуть, бо як виведе ╖х отой черевань, ╖м ус╕м буде добрий захисток. -- А чого ж, ти дума╓ш, ╖м буде добрий захисток? - спитали козаки, знаючи, що Попович запевне вже щось ╖м утне. -- А того, що позад нього захова╓ться все ╖хн╓ в╕йсько ╕ вже д╕дька лисого д╕станеш кого-небудь списом з-поза його черева! Ус╕ козаки зареготали, ╕ довго ще декотр╕ з них хитали головою, приказуючи: -- Ну й Попович! Уже як зав'яже кому слово, то т╕льки ну... Та так ╕ не сказали козаки, що таке "ну". -- В╕дступайте, в╕дступайте швидше в╕д муру! - закричав кошовий, бо ляхи, здавалося, не витерп╕ли глуз╕в ╕ полковник махнув рукою. -Т╕льки-но козаки од'╖хали, як з валу вдарили картеччю. На валу заметушилися, з'явився верхи сам сивий во╓вода. Брама в╕дчинилася, ╕ з не╖ виступило в╕йсько. Попереду ви╖хали р╕вним шиком гусари в золотом вишитому вбранн╕, за ними панцерне в╕йсько, тод╕ латники з╕ списами, пот╕м ус╕ в м╕дяних шоломах, а дал╕, нар╕зно, значн╕ шляхтич╕, кожний одягнутий по-сво╓му. Горда шляхта не бажала ставати у лави аби з ким, ╕ в кого не було загону, той ╖хав сам з╕ сво╖ми служниками. Пот╕м знов лави, ╕ за ними ви╖хав хорунжий; за ним знов лави, ╕ ви╖хав дебелий полковник; а позаду вже всього в╕йська ви╖хав останн╕м низенький полковник. -- Не давайте ╖м, не давайте ╖м шикуватися ╕ ставати в лави! - гукав кошовий. - Зразу налягайте на них ус╕ма куренями! Кидайте вс╕ ╕нш╕ брами! Титар╕вський кур╕нь, налягай збоку! Дядьк╕вський кур╕нь, нападай з другого. Напирайте в потилицю, Кукубенко й Паливодо! М╕шайте ╖хн╕ лави, не давайте ╖м шикуватися! -╤ вдарили з ус╕х бок╕в козаки, збили, зм╕шали лях╕в ╕ сам╕ зм╕шалися. Не дали нав╕ть зчинити стр╕лянину: п╕шло д╕ло на шабл╕ та на списи. Вс╕ збилися в одну купу, й кожному випала нагода показати себе. -Демид Попович трьох заколов посполитих та двох найкращих шляхтич╕в збив ╕з коней, примовляючи: -- Оце добр╕ кон╕! Давно вже мен╕ хот╕лося мати таких коней. ╤ погнав коней далеко в степ, гукаючи козакам, що стояли осторонь, щоб перейняли ╖х. Пот╕м знов пробився в купу, налет╕в знов на збитих ╕з коней шляхтич╕в; одного вбив, а другому накинув аркана на шию, прив'язав до кульбаки й повол╕к його по всьому полю, знявши з нього шаблю з коштовним держаком ╕ в╕дв'язавши в╕д череса повний гаман з черв╕нцями. -Коб╕та, добрий козак ╕ молодий ще, зчепився також з одним ╕з найхоробр╕ших польських шляхтич╕в, ╕ довго билися вони, схопившися рукопаш. Подужав був уже козак ╕, зборовши ворога, вдарив гострим турецьким ножем у груди, але й сам не вбер╕гся: раптом вл╕пила його гаряча куля у скроню. Звалив його найзначн╕ший ╕з пан╕в, прегарний ╕ давнього княз╕вського роду лицар. Стрункий, як молода тополя, л╕тав в╕н на буланому кон╕ сво╓му ╕ багато вже показав шляхетсько╖ лицарсько╖ в╕дваги: двох запорожц╕в розрубав надво╓, Федора Коржа, доброго козака, перекинув разом з конем, стрельнув по конев╕ й д╕став списом козака; багатьом постинав голови й руки ╕ звалив козака Коб╕ту, загнавши йому кулю у скроню. -- Ось ╕з ким хочеться мен╕ пом╕рятися, чий батько дужчий! - гукнув Незаймайк╕вський кур╕нний отаман Кукубенко. ╤, припустивши коня, налет╕в на нього ззаду й так галаснув, що вс╕, хто був поблизу, здригнулися в╕д того несамовитого крику. Лях хот╕в обернути свого коня, щоб стати чолом до нього, але не послухався к╕нь: зляканий страшним гуком, кинувся вб╕к, ╕ д╕став його кулею з мушкета Кукубенко. Вв╕йшла межи плеч╕ йому гаряча куля, ╕ звалився лях з коня. Але й тут ще не п╕ддався, усе силкувався рубнути ворога, та ослабла рука ╕ впала разом ╕з шаблею. А Кукубенко взяв у обидв╕ руки св╕й важкий палаш ╕ загнав його в сполотн╕л╕ вже уста ляхов╕, й вибив два, як перлове намисто, зуби палаш, роз╕тнув надво╓ язика, розтрощив горловий хребець ╕ далеко вв╕гнався в землю. Так ╕ прибив в╕н його там, як цвяхом, нав╕ки до сиро╖ земл╕. Мов потужне джерело, ринула вгору червона, як калина над р╕чкою, шляхетна кров ╕ залила весь шитий золотом жовтий кунтуш його. А Кукубенко вже кинув його й пробився з╕ сво╖ми незаймайк╕вцями до ╕ншого гурту. -- Ач, яке вбрання коштовне покинув! - промовив уманський кур╕нний отаман Бородатий ╕ подався в╕д сво╖х до м╕сця, де лежав убитий Кукубенком шляхтич. - Я семеро вже вбив шляхтич╕в сво╓ю рукою, а такого вбрання ще н╕ на кому не бачив. -╤ повабився на здобич Бородатий: нагнувся, щоб позд╕ймати з убитого дорог╕ шати, вийняв уже турецький н╕ж, оздоблений самоцв╕тами, в╕дв'язав од череса гаман з черв╕нцями, зняв ╕з грудей торбинку з тонкою б╕лизною, коштовним ср╕блом ╕ кучериком д╕вчини, обережно схованим на спомин. ╤ не почув Бородатий, як налет╕в на нього ззаду червононосий хорунжий, якого в╕н був уже раз збив з коня й лишив йому добрий рубець на спомин. Розмахнувся хорунжий з ус╕╓╖ руки й рубонув Бородатого шаблею по нахилен╕й ши╖. Не довело до добра козака заз╕хання на здобич: покотилася могутня голова й упало безголове т╕ло, далеко навколо заросивши землю. Полинула у вир╕й сувора козацька душа, похмура й гн╕вна, та ще й дивуючись, що так рано вилет╕ла з такого дужого т╕ла. Та не встиг ще хорунжий ухопити отаманову голову за чуба, щоб прив'язати до с╕дла, як уже нагодився й суворий месник. -Немов той шул╕ка, що колами ширя╓ в неб╕ на дужих крилах, а тод╕ враз зупиня╓ться на одному м╕сц╕, не згортаючи крил, ╕ зв╕дти стр╕лою шуга╓ на перепела, який розкричався б╕ля самого шляху, - так Тарас╕в син Остап налет╕в раптом на хорунжого й накинув йому мотузку на шию. Почервон╕ло ще дужче й так червоне лице хорунжого, коли зашморгнула йому горлянку м╕цна петля; ухопився в╕н був за п╕столь, але судомно зведена рука не змогла добре нац╕литись ╕ куля даремно полет╕ла в поле. Остап тут-таки в╕д його ж с╕дла одв'язав шовковий шнур, який хорунжий возив ╕з собою на бранц╕в, зв'язав йому руки й ноги, причепив к╕нець шнура до с╕дла й потяг його через поле, скликаючи гучно вс╕х козак╕в Уманського куреня, щоб ╕шли в╕ддати останню шану сво╓му отаманов╕. -Як почули уманц╕, що ╖хнього кур╕нного отамана Бородатого нема вже на св╕т╕, покинули поле бою й приб╕гли поховати його т╕ло. 1 тут-таки почали радитися, кого ╖м вибрати за кур╕нного. Нарешт╕ сказали: -- Та нащо радитися? Кращого нам не знайти кур╕нного, як Бульбенко Остап: в╕н хоч ╕ молодший за вс╕х нас, але розум ма╓, як у старого. -Остап, скинувши шапку, подякував ус╕м козакам-товаришам за честь. В╕н не в╕дмовлявся н╕ молод╕стю, н╕ молодим розумом, знаючи, що п╕д гарячий час на в╕йн╕ не до того, а зразу пов╕в ╖х просто на лях╕в ╕ нав╕ч ус╕м показав, що не дурно його обрали за отамана. Побачили ляхи, що вже непереливки, в╕дступили й переб╕гли поле, щоб з╕братися на друг╕м к╕нц╕ його. А низенький полковник махнув рукою чотирьом св╕жим сотням, що стояли ос╕бно б╕ля само╖ м╕сько╖ брами ╕ вдарили зв╕дт╕ля картеччю на козацьк╕ гурти. Але мало кого д╕стали: кул╕ сипнули по волах козацьких, що боязко дивилися на б╕й. Зарев╕ли злякан╕ воли, повернули на козацький таб╕р, поламали вози й багатьох потоптали. Але Тарас саме тод╕ вискочив ╕з зас╕дки з╕ сво╖м полком ╕, закричавши, кинувся ╖м навперейми. Повернула тод╕ злякана криком оскажен╕ла череда назад, кинулася на лядськ╕ полки, перевернула к╕нноту ╕ все з╕м'яла й розкидала. -- Ой, спасиб╕ ж вам, воли! - гукнули запорожц╕. - Служили ви нам добре у поход╕, а тепер ще й на в╕йн╕ послужили! - ╤ вдарили ще дужче на ворога. -Багато лях╕в тод╕ перебили. Багато козак╕в показало себе: Метелиця, Шило, обидва Писаренки, Вовтузенко й чимало ╕нших. Побачили ляхи, що до скрути доходить, викинули корогву й гукнули, щоб в╕дчиняли мерщ╕й м╕ську браму. Зарип╕ла, в╕дчиняючись, зал╕зом кована брама ╕ впустила збитих у гурт, як овець у кошару, стомлених, закурених вершник╕в. Дехто з запорожц╕в погнався був за ними, але Остап зупинив сво╖х уманц╕в, промовивши: -- Дал╕, дал╕, пани-браття, в╕д мур╕в! Не годиться наближатися до них. -╤ справд╕ т╕╓╖ ж мит╕ з мур╕в гримнули гармати й посипали вс╕м, що попало, й багатьом д╕сталося на гор╕хи. Тод╕ саме п╕д'╖хав кошовий ╕ похвалив Остапа, промовивши: -- Новий отаман, а веде в╕йсько немовби старий! Оглянувся старий Бульба подивитись, який там новий отаман, ╕ побачив, що перед уманцям веде на кон╕ Остап, заломивши набакир шапку, з отаманським п╕рначем у руц╕. -- Чи ти бач, який! - сказав Тарас, дивлячись на нього; ╕ зрад╕в старий, ╕ почав дякувати уманцям за те, що вони так ушанували його сина. -Козаки знов одступили, готуючись ╕ти до табор╕в, а на м╕ському валу знов з'явилися ляхи, вже в подертих опанчах. Запеклася кров на багатьох коштовних кунтушах, ╕ порохом припали гарн╕ м╕дян╕ шоломи. -- А що, пов'язали? - гукнули ╖м знизу запорожц╕. -- Ось я вас! - усе так само кричав згори дебелий полковник, показуючи мотузку; ╕ все ще не переставали нахвалятися закурен╕, стомлен╕ вояки, а задерикуват╕ш╕ перекидалися з обох бок╕в гострими словами. -Нарешт╕ вс╕ порозходилися. Хто л╕г одпочивати, утомлений битвою; хто присипав землею сво╖ рани ╕ дер, щоб перев'язати ╖х, хустки та коштовне вбрання, зняте з убитого ворога. ╤нш╕, що були бадьор╕ш╕, почали зносити т╕ла й в╕ддавати ╖м останню честь: шаблями, списами копали могили; шапками, полами вибирали землю; склали чесно козацьк╕ т╕ла й засипали ╖х св╕жою землею, щоб круки та хиж╕ орли ╖м очей не видзьобували. А лядськ╕ т╕ла, поприв'язувавши десятками до хвост╕в диким коням, пустили по всьому полю, ╕ довго пот╕м гналися за ними, шмагаючи ╖х по боках. Оскажен╕л╕ кон╕ т╕кали борознами та горбами, через яри та протоки, ╕ бились об землю закривавлен╕ й пилом припорошен╕ лядськ╕ трупи. -Пот╕м пос╕дали кружкома вс╕ курен╕ вечеряти й довго гомон╕ли про д╕ла та звитяги, що випали кожному з них на в╕чний спомин людям прийшлим та нащадкам. Довго не лягали вони; а найдовше не лягав старий Тарас, усе м╕ркуючи, чому Андр╕я не було пом╕ж ворожим вояцтвом. Чи сумл╕ння не пустило Юду вийти супроти сво╖х, чи жид одурив ╕ в╕н просто попався в неволю. Але раптом згадав Тарас, що занадто було прихильне серце Андр╕╓ве до ж╕ночо╖ зваби, й защем╕ло його старе серце й тяжко заклявся в╕н у душ╕ супроти польки, що причарувала його сина. I виконав би в╕н свою клятьбу: не подивився б в╕н на ╖╖ красу, витяг би ╖╖ за густу, пишну косу й повол╕к по всьому полю пом╕ж ус╕ма козаками. I потовклися б об землю, закривавлен╕ ╕ порохом прилад╕, ╖╖ чудов╕ груди та плеч╕, блискуч╕, як той нетанучий сн╕г, що вкрива╓ г╕рськ╕ верховини. Роздер би в╕н на шматки ╖╖ пишне, прекрасне т╕ло. Але не в╕дав Бульба, що готу╓ Бог людин╕ на завтра, ╕ почав в╕н др╕мати й нарешт╕ заснув. -А козаки все ще гомон╕ли пом╕ж собою, ╕ ц╕лу н╕ч стояла б╕ля багаття, розглядаючися пильно на вс╕ боки й очей не стуляючи, твереза варта. -VIII -Ще сонце не д╕йшло до половини неба, як ус╕ запорожц╕ з╕бралися на раду. З С╕ч╕ прийшла в╕стка, що татари, поки не було козак╕в, пограбували там усе, викопали скарб, який козаки тримали у схов╕ п╕д землею, перебили й забрали в полон ус╕х, хто зоставався, ╕, захопивши гурти худоби ╕ табуни коней, погнали все до Перекопу. Один т╕льки козак, Максим Голодуха, видобувся дорогою з татарських рук, заколов мурзу, одв'язав у нього торбу з цехинами й на татарському кон╕ в татарському одяз╕ п╕втора дня й дв╕ ноч╕ вт╕кав од погон╕; загнав на смерть коня, перес╕в дорогою на другого, загнав ╕ того ╕ вже на третьому при╖хав до запорозького табору, д╕знавшись дорогою, що запорожц╕ були п╕д Дубном. Т╕льки й устиг в╕н опов╕стити про те, що трапилось, але чого таке лихо ско╖лося, чи курнули сво╖м звича╓м запорожц╕, що зоставалися на С╕ч╕, й п'ян╕ попались у полон, ╕ як татари д╕зналися, де був закопаний в╕йськовий скарб, - того н╕чого не сказав в╕н. Дуже стомлений був козак, розпух увесь, лице обпалило йому сонцем та в╕тром; упав в╕н з коня й заснув м╕цним сном. -У так╕й пригод╕ водилося в запорожц╕в зараз таки гнатися за напасниками, щоб наздогнати ╖х ще в дороз╕, бо бранц╕ могли вже опинитися на базарах Мало╖ Аз╕╖, в Смирн╕, на Крит╕-остров╕ ╕ Бог зна╓, де ще з'явилися б чубат╕ запорозьк╕ голови. Ось через що з╕бралися запорожц╕. Вс╕ до одного стояли вони в шапках, бо поприходили не того, щоб слухати отаманськ╕ накази, а з╕бралися на раду, як р╕вн╕ пом╕ж собою. -- Давайте раду спершу старш╕! - загукали в гурт╕. -- Хай да╓ раду кошовий! - загомон╕ли ╕нш╕. ╤ кошовий, скинувши шапку, вже не так, як старшина, а як товариш, подякував ус╕м козакам за честь ╕ почав: -- Багато ╓ м╕ж нас ╕ старших, ╕ на раду мудр╕ших, але коли мене вшанували, то ось яка моя буде рада: не гаючи часу, гнатися за татарином. Бо ви, товариство, й сам╕ зна╓те, що то за людина татарин: в╕н не буде з награбованим добром дожидати нас, а миттю розс╕╓ його так, що й сл╕ду не знайдеш. Отож моя рада - йти. Тут ми вже погуляли. Ляхи знають уже, що таке козаки; за в╕ру, ск╕льки сили мали, помстилися, а поживи з цього голодного м╕ста небагато. Отож моя рада - йти. -- ╤ти! - гомоном розляглося по запорозьких куренях. Але Тарасов╕ Бульб╕ не до душ╕ була така рада, ╕ насупив в╕н ще нижче на оч╕ сво╖ чорн╕, сивиною взят╕ брови, немов т╕ кущ╕, що -поросли по висок╕й мак╕вц╕ гори ╕ вершечки яких занесено голчастим п╕вн╕чним ╕не╓м. -- Н╕, неправдива твоя рада, пане кошовий! - промовив в╕н. - Ти не те кажеш: видко, забув, що в полон╕ тут зостаються наш╕, захоплен╕ ляхами? Ти хочеш, мабуть, щоб ми потоптали найперший, святий закон товариський: покинули брат╕в сво╖х на те, щоб ╕з них живих здерли шкуру або, пошматувавши на клапт╕ ╖хн╓ козацьке т╕ло, розвозили б ╖х по м╕стах ╕ селах, як уже зробили вони з гетьманом та найкращими лицарями укра╖нськими. Х╕ба мало вони учинили наруги над нашою святинею? Що ж ми таке, питаю я вс╕х вас? Який же то в б╕са козак, що кинув товариша в пригод╕, кинув його, як собаку, пропадати на чужин╕? Та коли вже на те п╕шло, що всяк ╕з вас ма╓ за н╕що козацьку честь, вол╕╓, щоб кожен м╕г плюнути йому у в╕ч╕ й дор╕кнути лихим словом, то мен╕ не дор╕кне н╕хто. Я сам залишаюся! Завагалися кругом запорожц╕. -- А х╕ба ти забув, бравий пане полковнику, - промовив тод╕ кошовий, - що в татар╕в у руках теж наш╕ товариш╕, що коли ми тепер ╖х не визволимо, то життя ╖хн╓ буде запродане в дов╕чну неволю поганцям, а це ще г╕рше в╕д люто╖ смерт╕? Х╕ба ти забув, що у них тепер увесь наш скарб, християнською кров'ю здобутий? -Замислилися вс╕ козаки, не знавши, що сказати. Не хот╕лося н╕кому з них здобути соб╕ лиху славу. Тод╕ вийшов наперед найстар╕ший за вс╕х роками в Запорозькому В╕йську Касян Бовдюг. У велик╕й пошан╕ був в╕н у вс╕х козак╕в; дв╕ч╕ вже вибирали його кошовим, ╕ на в╕йн╕ в╕н був дуже добрий козак, але давно вже постар╕в ╕ не бував н╕ в яких походах; не любив в╕н ╕ поради давати н╕кому, а любив старий вояка лежати на боц╕ в козацьк╕м кол╕ й слухати опов╕дки про всяку бувальщину та козацьк╕ походи. Н╕коли не встрявав в╕н до ╖хн╕х розмов, а т╕льки слухав та притискав пальцем поп╕л у сво╖й носогр╕йц╕, яко╖ н╕коли не випускав з рота, ╕ довго сид╕в в╕н пот╕м, приплющивши оч╕, ╕ н╕коли не знали козаки, чи спав в╕н, чи й дал╕ слухав. Ус╕ походи зоставався в╕н удома на С╕ч╕, а цього разу розходився старий. Махнув рукою по-козацькому ╕ промовив: -- Та нехай уже! П╕ду й я: може, хоч чим-небудь стану в пригод╕ козацтву! -Ус╕ козаки притихли, коли вв╕йшов в╕н у коло, бо давно не чули в╕д нього жодного слова. Вс╕м хот╕лося знати, що скаже Бовдюг. -- Прийшла черга й мен╕ промовити слово, пани-браття! - так почав в╕н. - Послухайте, д╕ти, старого. Мудро сказав кошовий; як голова козацького в╕йська в╕н повинен обер╕гати його ╕ про скарб в╕йськовий подбати, ╕ н╕чого мудр╕шого в╕н не м╕г сказати. Ось що! Це хай буде перше мо╓ слово! А тепер послухайте, про що буде друге мо╓ слово. А ось про що: велику правду випов╕в ╕ Тарас-полковник, дай Боже йому в╕ку довгого ╕ щоб таких полковник╕в було у нас б╕льше в Укра╖н╕! Перший обов'язок ╕ перша честь козака - дотримати товариства. От ск╕льки живу я на св╕т╕, а не чув н╕коли, пани-браття, щоб козак покинув де сво╖х товариш╕в, а чи продав кого з них. ╤ ц╕, ╕ т╕ - наш╕ товариш╕ ╕ менше ╖х чи б╕льше - однаково, вс╕ товариш╕, вс╕ нам дорог╕. Так ось яке мо╓ слово: т╕, кому мил╕ захоплен╕ татарвою, хай женуться за татарами, а кому мил╕ ц╕, що в лядськ╕й невол╕, хай зостаються. Кошовий повинен ╕ти з тими, що поженуться за татарами, а друга половина хай вибере соб╕ наказного отамана. А наказним отаманом, коли хочете послухати старо╖ голови, повинен бути не хто, як Тарас Бульба. Нема з нас н╕кого, хто зр╕внявся б ╕з ним в╕двагою. -Так промовив Бовдюг ╕ замовк. I зрад╕ли вс╕ козаки, що нав╕в ╖х на правдиву стежку старий розум. -- Спасиб╕ тоб╕, батьку! Мовчав, мовчав, довго мовчав, та нарешт╕ й промовив. Не дурно казав, як збирався в пох╕д, що станеш козакам у пригод╕, - так воно й ╓. -- Що, згодн╕ ви на це? - спитав кошовий. -- Ус╕ згодн╕! - загукали козаки. -- Отож ╕ рад╕ к╕нець? -- К╕нець рад╕! - гукнули козаки. -- Слухайте ж тепер в╕йськового наказу, д╕ти! - сказав кошовий, виступаючи вперед, ╕ надяг шапку, а вс╕ запорожц╕, ск╕льки ╖х було, поскидали сво╖ шапки й стояли простоволос╕, опустивши оч╕ додолу, як то бувало завжди в козак╕в, коли збирався промовляти старший. - Тепер, пани-браття, хто хоче йти, ставай праворуч; хто залиша╓ться, ставай л╕воруч. Куди б╕льша частина куреня перейде, туди й отаман, куди менша частина перейде, приставай до ╕нших курен╕в. -1 вс╕ почали ставати - хто праворуч, хто л╕воруч. Куди якого куреня б╕льша частина переходила, туди й кур╕нний отаман ╕шов; де була менша, то приставала до ╕нших курен╕в. ╤ вийшло ╖х майже однаково по обидва боки. Захот╕ли зостатись: увесь майже Незаймайк╕вський кур╕нь, б╕льша частина Стеблик╕вського куреня, увесь Уманський кур╕нь, увесь Кан╕вський кур╕нь, б╕льша частина Попович╕вського куреня, б╕льша частина Тимош╕вського куреня. Решта захот╕ли йти навздог╕нц╕ за татарами. Багато було з обох бок╕в дужих ╕ хоробрих козак╕в. Пом╕ж тими, що поклали йти навздог╕нц╕ за татарами, був Череватий, добрий старий козак. Покотиполе, Лем╕ш, Прокопович Хома; Демид Попович теж перейшов туди, бо був дуже завзятий козарлюга ╕ не м╕г довго всид╕ти на одному м╕сц╕: з ляхом пом╕рявся в╕н уже силою, корт╕ло ще пом╕рятись ╕ з татарином. Кур╕нн╕ були: Ностюган, Покришка, Невеличкий, ╕ багато ще ╕нших добрих ╕ хоробрих козак╕в захот╕ло випробувати меча та могутнього плеча у герц╕ з татарином. Чимало було добрих козак╕в пом╕ж тими, що схот╕ли залишитися: кур╕нн╕ - Димитрович, Кукубенко, Вертихв╕ст, Балабан, Бульбенко Остап; дал╕ багато ще й ╕нших славнозв╕сних ╕ дужих козак╕в: Вовтузенко, Черевиченко, Степан Гуска, Охр╕м Гуска, Микола Густий, Задорожний, Метелиця, ╤ван Закругигуба, Мус╕й Шило, Д╕хтяренко, Сидоренко, Писаренко, пот╕м другий ще Писаренко ╕ багато ╕нших добрих козак╕в. Ус╕ вони бували в бувальцях, ходили по анатол╕йських берегах, по кримських солончаках та степах, по вс╕х р╕чках великих ╕ малих, що вливались у Дн╕про, по вс╕х затоках та островах; бували в молдавськ╕й, волоськ╕й ╕ турецьк╕й землях; з'╖здили все Чорне море двостерновими козацькими байдаками; нападали по п╕всотн╕ байдак╕в уряд на багатющ╕ й височезн╕ корабл╕; перетопили чимало турецьких галер ╕ багато-багато вистр╕ляли пороху на сво╖м в╕ку. Не раз дерли на онуч╕ коштовн╕ паволоки й оксамити, не раз набивали череси на очкурах щирими цехинами. А вже ск╕льки кожний з них пропив ╕ прогуляв того добра, що й не пол╕чити його, - ╕ншому стало б на ц╕лий в╕к. ╤ все прогайнували по-козацькому, частуючи весь люд та наймаючи музик, щоб веселилося все, що живе на св╕т╕. Ще й тепер р╕дко в кого з них не було де-небудь закопано добра - ср╕бних кухл╕в, коряк╕в та наручн╕в - п╕д очеретами на дн╕прових островах, щоб не довелося татаринов╕ знайти його, коли б ненароком трапилося йому напасти неспод╕вано на С╕ч. Але не легко було б татаринов╕ знайти його, бо вже нав╕ть сам хазя╖н почав забувати, де в╕н його закопав. -Отак╕-то були козаки, як╕ зосталися, щоб в╕ддячити ляхам за в╕рних товариш╕в ╕ в╕ру Христову! Старий козак Бовдюг також захот╕в зостатися, сказавши: -- Тепер не т╕ вже мо╖ л╕та, щоб ганятися за татарином, а тут ╓ м╕сце, щоб спочити доброю козацькою смертю. Давно вже благаю я в Бога, коли прийдеться к╕нчати життя, то щоб довелося к╕нчити його на в╕йн╕ за святу християнську справу. Так воно й сталося. Кращо╖ смерт╕ вже не буде в друг╕м м╕сц╕ старому козаков╕. -Коли розд╕лилися вс╕ й стали по обидва боки в два ряди куренями, кошовий пройшов пом╕ж рядами ╕ спитав: -- А що, панове-братове, чи вс╕ в злагод╕ одн╕ з одними? -- Ус╕ в злагод╕, батьку! - в╕дпов╕ли козаки. -- Ну, то почоломкайтесь один з одним та попрощайтеся, бо Бог зна, чи доведеться вам ще на ц╕м св╕т╕ побачитись. Слухайте свого отамана та роб╕ть те, що сам╕ зна╓те: в╕домо ж бо вам, що велить козацька честь. -Ус╕ козаки, ск╕льки ╖х було, перечоломкалися пом╕ж собою. Перш╕ почали отамани ╕, розправивши рукою сив╕ сво╖ вуса, поц╕лувалися навхрест, а пот╕м узялися за руки й м╕цно стиснули ╖х, немов хот╕ли один в одного спитати: -- Що, пане-брате, чи побачимося ще з тобою, чи не побачимося? -Та й не спиталися, замовкли ╕ замислено похилили сив╕ голови. А козаки вс╕ до одного прощалися, знаючи, що багато прац╕ буде ╕ тим, ╕ тим; але поклали соб╕ зараз не виступати, а дочекатися темно╖ ноч╕, щоб ляхи не побачили, що поменшало сили в козацькому в╕йську. Пот╕м роз╕йшлися по куренях об╕дати. -По об╕д╕ вс╕, кому стелилася дорога, лягли в╕дпочити ╕ спали м╕цно й довго, немов в╕дчуваючи, що, може, це востанн╓ доводиться ╖м заснути на вол╕. Спали поки видно було, а як сонце зайшло ╕ трохи стемн╕ло, почали мазати вози. Склавшись, пустили наперед вози, а сам╕, пошапкувавшись ╕ще раз з товаришами, тихо п╕шли сл╕дом за возами. К╕ннота неквапом, без погуку й посвисту на коней, тихо затупот╕ла сл╕дом за п╕шими, ╕ незабаром ус╕ вони зникли в темряв╕. Т╕льки ╕нод╕ глухо долинав к╕нський туп╕т та рип якогось колеса, що гаразд не розходилося ще або не було добре змащене через н╕чну темряву. -Довго ще т╕ товариш╕, що зосталися, махали ╖м здалека руками, хоч того вже н╕кому не було видко. А як повернулися до табору та побачили при заясн╕лих зорях, що половини воз╕в уже не було на м╕сц╕ ╕ що багатьох, багатьох товариш╕в нема, невесело зробилось у кожного на серц╕ ╕ вс╕ задумалися мимовол╕, похиливши сво╖ гультяйськ╕ голови. -Тарас бачив, як посмутн╕ли козацьк╕ лави ╕ як журба, що не личила хороброму лицарству, почала тихо огортати козацьк╕ голови; але мовчав: хот╕в на все дати час, щоб призвича╖лися вони до смутку, нав╕яного прощанням ╕з товаришами. А тим часом у тиш╕ потай готувався враз розбуркати ╖х ус╕х, гукнувши по-козацькому, щоб знов ╕ще з б╕льшою силою, н╕ж перше, вернулася кожному в душу бадьор╕сть, на що здатна т╕льки сама козацька натура, широка й могутня натура супроти ╕нших - як те море супроти маловодих р╕чок: коли година буряна, все воно оберта╓ться в рев╕ння й гурк╕т, горами п╕д╕йма╓ хвилю, як не п╕дняти ╖х малосилим р╕чкам; коли ж в╕тру нема й тихо, то ясн╕ше за вс╕ р╕чки розстеля╓ воно свою безмежну, як скло, блискучу поверхню, в╕чну насолоду очам. -╤ звел╕в Тарас сво╖м служникам розладувати один з воз╕в, що стояв осторонь. Б╕льший ╕ м╕цн╕ший за вс╕х був в╕н у козацькому обоз╕. Подв╕йною м╕цною шиною було обтягнено дебел╕ його колеса; важко був в╕н навантажений, укритий попонами, цупкими воловими шкурами ╕ вшнурований туго просмоленими мотузками. На воз╕ тому були все боклаги й барила старого доброго вина, яке довго лежало в льохах у Тараса. Взяв в╕н його про запас, на той урочистий випадок, коли трапиться велика хвилина ╕ ╖х чекатиме справа, г╕дна того, щоб пам'ять про не╖ передати нащадкам, - то хай тод╕ кожному козаков╕ випаде скуштувати запов╕дного вина, щоб велично╖ хвилини величне почуття панувало в серц╕ людини. Почувши наказ полковника, челядь кинулася до воза, палашами перер╕зала м╕цн╕ мотузки, поздирала дебел╕ волов╕ шкури та попони й позд╕ймала з воза боклаги й барила. -- А бер╕ть-но вс╕, - сказав Бульба, - вс╕, ск╕льки вас ╓, бер╕ть, що в кого ╓: коряк або черпак, що коня напува╓те, чи рукавицю, а чи шапку, а то й просто п╕дставляйте пригорщ╕. -╤ козаки вс╕, ск╕льки ╖х було, брали - хто мав коряк, хто черпак, яким коня напувають, хто рукавицю, хто шапку, а хто просто п╕дставляв пригорщ╕. Вс╕м ╖м челядники Тарасов╕, ходячи пом╕ж рядами, наливали з барил ╕ боклаг. Але Тарас не казав пити, поки не дасть знати, щоб випити вс╕м разом. Видко було, що в╕н хот╕в щось сказати. Знав Тарас, що хоч яка сила ╓ в доброму старому вин╕ ╕ хоч як воно може зм╕цнити дух людин╕, а як до нього додати ще й ╜речне слово, то вдв╕ч╕ б╕льша буде сила ╕ вина, ╕ духу. -- Я частую вас, пани-браття, - так промовив Бульба, - не на честь того, що ви обрали мене сво╖м отаманом, хоч ╕ дуже велика це честь, ╕ не на честь прощання з товаришами нашими: ╕ншим часом годилося ╕ те, й те, але не така тепер перед нами хвилина. Перед нами д╕ла великого козацького поту, велико╖ козацько╖ слави! Тож випиймо, товариство, разом випиймо насамперед за святу православну в╕ру: щоб прийшла нарешт╕ та година, щоб по всьому св╕ту роз╕йшлась би ╕ скр╕зь щоб була одна свята наша в╕ра ╕ вс╕, ск╕льки ╓ на св╕т╕ бусурмен╕в, щоб ус╕ стали християнами! Та за одним уже разом випиймо й за С╕ч, щоб довго вона стояла на погиб╕ль усьому бусурменству, щоб кожен р╕к ╕з не╖ виходили лицар╕ один за одного завзят╕ш╕, один за одного кращ╕. Та вже заразом випиймо й за нашу власну славу, щоб сказали онуки й сини тих онук╕в, що були колись так╕, як╕ не осоромили товариства й не в╕ддали сво╖х. Отож за в╕ру, панове-браття, за в╕ру! -- За в╕ру! - загомон╕ли вс╕, що стояли ближче, густим гомоном. -- За в╕ру! - п╕дхопили ╕нш╕, що стояли дал╕, - ╕ геть ус╕, ╕ стар╕ й молод╕, випили за в╕ру. -- За С╕ч! - гукнув Тарас ╕ високо п╕дняв над головою келех. -- За С╕ч! - густо загуло в передн╕х лавах. - За С╕ч! - промовили тихо стар╕, моргнувши сивим вусом; ╕, стрепенувшись, як молод╕ соколята, загомон╕ли молод╕: - За С╕ч! -I чуло далеко поле, як згадували козаки свою мат╕р С╕ч. -- Тепер останн╕й ковток, товариство, за славу ╕ вс╕х християн, як╕ живуть на св╕т╕! -I вс╕ козаки до одного випили решту за славу й ус╕х християн, як╕ т╕льки ╓ на св╕т╕! ╤ довго ще лунало по вс╕х рядах пом╕ж ус╕ма куренями: -- За вс╕х християн, як╕ т╕льки ╓ на св╕т╕! -Уже спорожн╕ли коряки, а козаки все ще стояли, п╕днявши руки; хоч весело дивились ╖хн╕ оч╕, прояснен╕ вином, але тяжко замислилися вони. Не про користь чи в╕йськову здобич тепер думали вони; не про те, кому пощастить набрати черв╕нц╕в, коштовно╖ збро╖, шитих золотом жупан╕в ╕ черкеських коней; а замислились вони, як орли, що пос╕дали на верхах крутих, високих г╕р, з яких далеко видко безкра╓ море, зас╕яне, як др╕бними пташками, галерами, кораблями й усякими суднами, обгороджене з ус╕х бок╕в ледве пом╕тними берегами з прибережними, як мошва, м╕стами й похилими, мов др╕бна травиця, л╕сами. Неначе орли, оглядали вони навколо себе поле та свою долю, що чорн╕ла вдалин╕! Буде, буде все поле з облогами ╕ шляхами зас╕яне ╖хн╕ми б╕лими к╕стками, напо╓не ╖хньою козацькою кров'ю й укрите розбитими возами, розколотими шаблями та списами; далеко порозкочуються ╖хн╕ чубат╕ голови: покрутяться на тих головах чуби, запечеться на них кров ╕ обвиснуть вуса; зл╕татимуться хиж╕ орли видовбувати ╖хн╕ козацьк╕╖ оч╕. Але то велике щастя козаков╕ - у широк╕м пол╕ на в╕льн╕й вол╕ знайти соб╕ в╕чний спочинок! Не загине жодна шляхетна справа, й не загине, як мала порошина з мушкетно╖ ц╕вки, козацька слава. Буде, буде кобзар ╕з сивою, довгою, аж по груди, бородою, а може, й молодий душею, але б╕логоловий, мудрий серцем, сп╕вати про них думи. I хвилею п╕де по ц╕лому св╕т╕ про них слава, ╕ все, що т╕льки народиться пот╕м, загомонить про них. Бо далеко луна╓ могутн╓ слово, немов той гучний голос м╕дяного дзвона, у який, виливаючи, його майстер укинув чимало коштовного, щирого ср╕бла, щоб далеко линув той гук по м╕стах, по хатах, по палацах ╕ селах, однаково скликаючи вс╕х до свято╖ молитви. -IX -У м╕ст╕ н╕хто не дов╕дався, що половина запорожц╕в погналася за татарами. З маг╕стратсько╖ веж╕ вартов╕ пом╕тили т╕льки, що частина козацьких воз╕в потяглася за л╕с; але подумали, що то козаки готували засаду; те саме думав ╕ французький ╕нженер. А тим часом кошовий сказав правду, ╕ в м╕ст╕ забракло харч╕в; за тод╕шн╕м звича╓м, в╕йсько не розрахувало, ск╕льки йому потр╕бно буде. Спробували вискочити за браму, але половину см╕ливц╕в було враз перебито, а друга ледве вскочила в м╕сто н╕ з чим. Проте жиди скористалися тим вискоком ╕ пронюхали все: куди й чого п╕шли запорожц╕, ╕ з якими отаманами, як╕ курен╕ ╕ ск╕льки ╖х п╕шло, ╕ ск╕льки зосталось, ╕ що вони думають робити, - одне слово про все д╕знались, ╕ в м╕ст╕ через к╕лька хвилин уже все знали. Полковники, п╕дбадьорен╕ зв╕сткою, готувалися до бою. Тарас уже з самого руху та гомону в м╕ст╕ бачив усе те й моторно робив, що треба: будував, давав накази, поставив у три табори курен╕ й сточив ╖х возами, зробивши з них немов рухом╕ фортец╕, в яких козаки були нездоланн╕; двом куреням звел╕в стати в зас╕дку, повтикав частину поля гострими к╕лками, поламаними списами й поламаною збро╓ю, щоб при нагод╕ нагнати туди ворожу к╕нноту. ╤ коли вже все було зроблене як сл╕д, промовив слово до козак╕в, - не на те, щоб ╖х п╕дбадьорити, бо знав в╕н, що й без того м╕цний дух мають козаки, а просто самому корт╕ло висловити все те, що було у нього на серц╕. -- Хочу сказати вам, панове, що таке наше товариство. Ви чували в╕д батьк╕в ╕ д╕д╕в, як колись шанували вс╕ нашу землю: ╕ грекам вона далася взнаки, ╕ з Царгорода брала черв╕нц╕, ╕ м╕ста у нас були пишн╕, ╕ церкви, ╕ княз╕ були нашого роду, сво╖ княз╕, а не католицьк╕ недов╕рки. Та ба, все сплюндрували бусурмени, все пропало; т╕льки й зостались ми, сироти, та, як та вдова п╕сля смерт╕ доброго чолов╕ка, також сирота, як ╕ ми, земля наша! Ось у який час подали ми, братове, руку на братерство! Ось на чому сто╖ть наше товариство! Н╕чого свят╕шого й нема в╕д товариства! Батько любить свою дитину, мати любить свою дитину, д╕ти люблять батька й мат╕р, та це не те: ╕ зв╕р любить свою дитину. Але пор╕днитися душею, а не по кров╕, може т╕льки людина. Бували й по ╕нших землях товариства, а такого, як на наш╕й земл╕, не було н╕де. Не одному з вас траплялося довго пропадати на чужин╕; бачиш - ╕ там люди! Також Боже сотвор╕ння, ╕ розбалака╓шся з ним, немовби з╕ сво╖м; а коли д╕йде до того, щоб вилити йому душу, - бачиш: н╕! ╤ розумн╕ люди, та не т╕; немов би й так╕ люди, та не так╕! Н╕, пани-браття, так любити, як козацька душа, - любити не т╕льки розумом чи ще чим, а вс╕м, що дав тоб╕ Бог ╕ що т╕льки ╓ в тоб╕, - еге! - промовив Тарас ╕ махнув рукою, похитав сивою головою, моргнув вусом ╕ додав: - Н╕, так любити н╕хто не зможе! Знаю, погано тепер повелося на земл╕ наш╕й: думають т╕льки про те, щоб у них були ст╕жки й скирти хл╕ба та коней табуни, та щоб були ц╕л╕ в льохах запечатан╕ дорог╕ меди; переймають казна-як╕ бусурменськ╕ звича╖, цураються сво╓╖ мови, св╕й з╕ сво╖м не хоче розмовляти, св╕й свого прода╓, як бездушну тварину на ринку. Ласка чужого короля, та й не короля, а якого-небудь паскудного магната польського, що сво╖м жовтим чоботом б'╓ ╖х у пику, дорожча ╖м од усякого братерства. Але нав╕ть в останнього падлюки, хоч би який в╕н був, хоч би весь запаскуджений у саж╕ й низькопоклонств╕, ╓ й у того, братове, хоч крихта почуття до свого р╕дного. ╤ прокинеться воно колись, ╕ вдариться в╕н, б╕долашний, об поли руками, вхопить себе за голову, ╕ прокляне в╕н нице життя сво╓, готовий муками спокутувати ганебн╕ д╕ла. Хай же знають вони вс╕, що означа╓ в наш╕й земл╕ товариство! Бо коли вже так станеться, що нам доведеться вмерти, то н╕хто ж так не здола╓ вмерти, як ми, н╕хто! Бо не вистачить у них на те мишачо╖ в╕дваги ╖хньо╖! -Так промовляв отаман, ╕ коли ск╕нчив сво╓ слово, то все ще хитав посив╕лою в козацьких справах головою. Вс╕х, що стояли навколо, зачепила за живе його мова, вразила в саме серце. Найстар╕ш╕ стояли нерухомо в рядах, похиливши сив╕ голови сво╖ на груди; сльоза тихо наб╕гала ╖м на стар╕ оч╕; повагом витирали вони ╖╖ рукавом. А тод╕ вс╕, немов змовившись, махнули одночасно рукою й похитали бувалими головами сво╖ми. Видко, багато дечого нагадав ╖м старий Тарас знайомого ╕ найкращого, що бува╓ на серц╕ в людини, яку навчило горе, праця, в╕двага ╕ всяк╕ пригоди в житт╕ або яка й не зазнала ╖х, а все ж почувала усе те молодою, чистою, мов кришталь, душею на в╕чну рад╕сть сво╖м батькам, що породили ╖х. -А з м╕ста вже виступало вороже в╕йсько, б'ючи в литаври й сурмлячи в сурми; ╕ пани, взявшись у боки, ви╖здили, оточен╕ незчисленною челяддю. Дебелий полковник в╕ддавав накази. ╤ почали наступати вони т╕сно на козацький таб╕р, погрожуючи, нац╕ляючись ╕з мушкет╕в, блискаючи очима й сюячи м╕дяним обладунком. Як т╕льки побачили козаки, що вже п╕д╕йшли вони на мушкетний постр╕л, ус╕ разом гримнули з семип'ядних пищал╕в сво╖х ╕, не зупиняючись, усе смалили з них. Далеко розляглася голосна стр╕лянина по вс╕х довколишн╕х полях ╕ нивах, зливаючись у безперервний гук; димом пойнялось усе поле. А запорожц╕ все стр╕ляли безперестанку: задн╕ т╕льки набивали пищал╕ й передавали передн╕м, дивуючи тим ворога, що н╕як не м╕г зрозум╕ти, як це вони стр╕ляють, не набиваючи збро╖. Вже не видко було за густим димом, що оповив ╕ те, й те в╕йсько, не видко було, як то одного, то другого не ставало в лавах; але почували ляхи, що густо л╕тають кул╕ ╕ що не до шмиги прихопиться; ╕ коли в╕дступили назад, щоб вийти з диму й озирнутися, то багатьох не дол╕чилися у сво╖х лавах, а в козак╕в може, два-три було вбито на сотню. I все палили з пищал╕в козаки, н╕ на хвилину не даючи соб╕ передиху. Сам чужоземний ╕нженер подивувався з такого небаченого способу, промовивши тут таки при вс╕х: -- Ох же й добр╕ вояки ц╕ запорожц╕! Отак треба воювати й ╕ншим у ╕нших землях! -╤ зразу порадив повернути на таб╕р гармати. Тяжко ревнули широкими горлянками чавунн╕ гармати; затремт╕ла й далеко загула земля, ╕ ще дужче встелило димом поле. Почули дух пороху по майданах та вулицях, по ближчих ╕ далеких м╕стах. Але гармаш╕ взяли дуже високо: розпечен╕ ядра шугнули великою дугою, страх╕тливо завили в пов╕тр╕, перелет╕ли через голови всього табору й ув╕гналися глибоко в землю. Ухопив себе за чуба французький ╕нженер, коли побачив таких н╕кчемних гармаш╕в ╕ взявся сам наводити гармати, не зважаючи на те, що козаки ненастанно сипали кулями, як горохом. -Тарас побачив ще здалеку, що б╕да буде Незаймайк╕вському та Стеблик╕вському куреням, ╕ гукнув на вс╕ груди: -- Вибирайся мерщ╕й ╕з-за воз╕в ╕ с╕дайте на коней! -Але не встигли б зробити цього козаки, коли б Остап не кинувся в саму середину: вибив ╜ноти в ш╕стьох гармаш╕в, т╕льки не встиг вибити в чотирьох: од╕гнали його назад ляхи. А тим часом чужоземний кап╕тан сам узяв у руку гн╕т, щоб вистр╕лити з найб╕льшо╖ гармати, яко╖ козаки н╕коли ще й не бачили. Страшно дивилася вона широчезною горлянкою, ╕ тисяча смертей виглядало зв╕дти. ╤ як гуркнула вона, а за нею ще три ╕нш╕, глухо здригнулася чотири рази земля, - багато наробили вони лиха! Не по одному козаков╕ заплаче стара мати, б'ючи себе к╕стлявими руками в стар╕ груди; не одна вдова зостанеться у Глухов╕, Немиров╕, Черн╕гов╕ й по ╕нших м╕стах. Буде, б╕долашна, щодня на ринок виб╕гати, кожного подорожнього хапати, заглядаючи кожному в в╕ч╕, чи нема пом╕ж них найдорожчого з ус╕х; але багато пройде через м╕сто всякого в╕йська, ╕ дов╕ку не побачить вона пом╕ж ним того одного, наймил╕шого з ус╕х. -Мов не було половини Незаймайк╕вського куреня! Як градом вибива╓ враз ц╕лу ниву, де, наче щирозлотний черв╕нець, пишався кожен колос, так ╖х вибило й поклало. -Як же стрепенулися козаки! Як схопилися вс╕! Як скип╕в кур╕нний отаман Кукубенко, побачивши, що кращо╖ половини куреня його нема! Вр╕зався в╕н з останн╕ми сво╖ми незаймайк╕вцями в саму середину. Спересердя пос╕к на капусту першого, що трапився п╕д руку; багатьох вершник╕в збив ╕з коней, доставши списом ╕ вершника, ╕ коня, добувся до гармаш╕в ╕ в╕дбив одну гармату. А там уже, бачить, пора╓ться уманський кур╕нний отаман ╕ Степан Гуска вже в╕дбива╓ головну гармату. Полишив в╕н ╖м цю роботу й повернув з╕ сво╖ми незаймайк╕вцями в другу ворожу гущу: там, де пройшли незаймайк╕вц╕, - там уже вулиця; де повернулися, то вже й провулок! Так ╕ видко було, як танули ряди ╕, мов снопи, лягали ляхи! А б╕ля самих воз╕в Вовтузенко, а спереду Черевиченко, а б╕ля далеких воз╕в Д╕хтяренко, а за ним кур╕нний отаман Вертихв╕ст. Двох шляхтич╕в уже п╕дняв на списа Д╕хтяренко, та наскочив нарешт╕ на непоступливого третього. Верткий ╕ м╕цний був лях, пишною збро╓ю озбро╓ний ╕ п╕всотн╕ само╖ челяд╕ прив╕в з собою. Пом'яв в╕н добре Д╕хтяренка, звалив його на землю ╕ вже, замахнувшися на нього шаблею, закричав: -- Нема пом╕ж вас, собак-козак╕в, н╕ одного, щоб посм╕в би проти мене стати! -- А отже й ╓! - промовив ╕, мов ╕з земл╕, вир╕с перед ним Мус╕й Шило. Дужий був в╕н козак, не раз отаманував на мор╕ й багато натерп╕вся всяко╖ б╕ди. Захопили ╖х були раз турки б╕ля самого Трапезунда ╕ вс╕х забрали нев╕льниками на галери, закували ╖м руки й ноги в зал╕зн╕ кайдани, не давали ц╕лими тижнями каш╕ й напували бридкою водою морською. Все знесли й стерп╕ли б╕дн╕ нев╕льники, аби не в╕дкинутися православно╖ в╕ри. Не стерп╕в отаман ╖хн╕й Шило Мус╕й, потоптав ногами святий закон, поганою чалмою обкрутив гр╕шну голову, здобув дов╕ру в паш╕, став ключником на корабл╕ ╕ старшим над ус╕ма нев╕льниками. Дуже засумували б╕дн╕ нев╕льники, бо добре знали, що коли вже св╕й продасть в╕ру ╕ пристане до гнобител╕в, то ще тяжче й г╕рше бути п╕д ним, н╕ж п╕д усяким ╕ншим бузув╕ром. Так воно й сталося. Вс╕х Мус╕й Шило закував у нов╕ кайдани, посадивши по три в ряд; прикрутив ╖м аж до б╕ло╖ кост╕ тверд╕ мотузи, вс╕м ши╖ понабивав, частуючи запотиличниками. ╤ коли турки, рад╕, що здобули соб╕ такого в╕рного служника, почали бенкетувати, ╕, забувши св╕й закон, ус╕ повпивалися, в╕н ус╕ ш╕стдесят ╕ чотири ключ╕ приношав, нев╕льникам роздавав, щоб себе одмикали, кайдани й пута у море кидали, а сам╕ шабл╕ брали та турк╕в рубали. Багато тод╕ здобич╕ козаки набрались, з╕ славою додому вертались, ╕ довго за те кобзар╕ Мус╕я Шила прославляли. Вибрали б його й кошовим, та якийсь в╕н удався чудний: ╕ншого разу зробить таке д╕ло, що й наймудр╕шому не снилось, а ╕нод╕ якийсь сказ нападе козака. Пропив в╕н ╕ прогуляв усе, у вс╕х напозичав у С╕ч╕, а до того ще й прокрався, як останн╕й злод╕й: уноч╕ поцупив ╕з чужого куреня всю козацьку збрую й заставив шинкарев╕. За такий ганебний вчинок прив'язали його на майдан╕ до пал╕ й поклали кия, щоб кожний погладив його тим ки╓м в╕д щирого серця; але не знайшлося серед ус╕х запорожц╕в такого, щоб п╕дняв на нього кия, пам'ятаючи колишн╕ його заслуги. Отакий був козак Мус╕й Шило. -- То ╓ ж так╕, що б'ють вас, собак! - промовив в╕н ╕ кинувся на ляха. -Ну й рубалися вони! ╤ напл╕чники, ╕ нагрудники повгиналися в обох. Розрубав на ньому вражий лях зал╕зну сорочку й д╕став лезом самого т╕ла; зачервон╕ла козацька сорочка. Але не звернув уваги на те Шило, замахнувся вс╕╓ю жилавою рукою (важка була козацька рука!) й торохнув його зненацька по голов╕. Розскочився надво╓ м╕дяний шолом, захитався лях ╕ гримнув на землю; а Шило почав рубати й хрестити вже очамр╕лого. Не добивай, козаче, ворога, краще назад оглянься! Не оглянувся козак назад, ╕ один з челядник╕в убитого загнав йому ножа в шию. Повернувся тод╕ Шило ╕ вже й досягнув був його шаблею, але той зник, потонувши в порохов╕м диму. З ус╕х бок╕в знялася тр╕скотня з самопал╕в. Похитнувся Шило, почуваючи, що рана його смертельна. Упав в╕н, затулив рукою свою рану й промовив, звертаючись до товариш╕в: -- Прощайте, пани-браття, прощавайте, товариство! Хай же в╕чно сто╖ть православна Земля Козацька ╕ хай буде в╕чна ╖й честь! -╤ заплющив ослабл╕ сво╖ оч╕, й полинула козацька душа з суворого т╕ла. А там уже вискочив з╕ сво╖ми козаками Задорожний, трощив ворож╕ лави кур╕нний Вертихв╕ст ╕ виступав Балабан. -- А що, панове? - спитав Тарас, перегукуючись ╕з кур╕нними. - Чи ╓ ще порох у порох╕вницях? Не ослабла ще козацька сила? Ще не гнуться козаки? -- ╢ ще, батьку, порох у порох╕вницях! Не ослабла ще козацька сила, ще не гнуться козаки! -I натиснули дуже козаки: геть поламали вс╕ лави. Низенький полковник дав гасло збиратися до гурту ╕ звел╕в п╕дняти в╕с╕м мальованих корогов, щоб з╕брати сво╖х, що далеко розсипалися по ц╕лому пол╕. Вс╕ ляхи почали зб╕гатися п╕д корогви; але не встигли вони ще й вишикуватися, як уже кур╕нний отаман Кукубенко вр╕зався знову з╕ сво╖ми незаймайк╕вцями в саму середину й нас╕в просто на череватого полковника. Не видержав полковник ╕, повернувши коня, пустився щодуху т╕кати; а Кукубенко далеко гнав його через усе поле, не даючи йому з'╓днатися з полком. Забачив те з бокового куреня Степан Гуска й кинувся йому навперейми з арканом у руц╕, припавши конев╕ до гриви, ╕, вибравши слушну хвилину, враз накинув йому на шию аркана. Почервон╕в полковник, аж посин╕в, ухопився за мотузку обома руками, силкуючись роз╕рвати ╖╖, але дужа рука загнала йому в самий жив╕т смертельного списа. Так ╕ лишився в╕н, мов цвяхом прибитий до земл╕. Але не поталанило й Гусц╕! Не встигли оглянутися козаки, як уже побачили п╕днятого на чотири списи Степана Гуску. Т╕льки й устиг промовити неборака: -- Хай же згинуть вороги ╕ пиша╓ться на в╕ки в╕чн╕ Козацька Земля! -I тут же таки вилинула його козацька душа з т╕ла. Озирнулися козаки, а вже збоку козак Метелиця часту╓ лях╕в, гамселить то того, то ╕ншого, а з другого боку натиска╓ з╕ сво╖ми козаками кур╕нний отаман Невеличкий, а б╕ля воз╕в шатку╓ ворога Закрутигуба, а б╕ля дальших воз╕в трет╕й Писаренко роз╕гнав ц╕лу ватагу; а ще в ╕ншому м╕сц╕ зчепилися ╕ б'ються вже на самих возах. -- А що, панове? - гукнув отаман Тарас, про╖хавши попереду вс╕х. - ╢ ще порох у порох╕вницях? Чи м╕цна ще козацька сила? Ще не гнуться козаки? -- ╢ ще, батьку, порох у порох╕вницях; ще м╕цна козацька сила, не гнуться ще козаки! -А вже впав ╕з воза Бовдюг. Просто п╕д саме серце влучила його куля; та з╕брав свою останню силу ╕ промовив старий: -- Не жаль мен╕ прощатися з╕ св╕том. Дай Боже всякому тако╖ смерт╕! Хай же славна буде дов╕ку Козацька Земля! -╤ полинула у високост╕ Бовдюгова душа, щоб розпов╕сти там старим товаришам, що давно од╕йшли на той св╕т, як ум╕ють битися в земл╕ укра╖нськ╕й, а ще краще, як ум╕ють умирати за святу в╕ру. -Балабан, кур╕нний отаман, невдовз╕ п╕сля того також гримнув на землю. Три смертельних рани д╕сталися йому: в╕д списа, в╕д кул╕ та од важкого палаша. А був в╕н один ╕з найхоробр╕ших лицар╕в, багато раз╕в водив п╕д сво╖м отамануванням козак╕в у море, але найславетн╕шим був пох╕д його до анатол╕йських берег╕в. Багато набрали вони тод╕ цехин╕в, дорого╖ турецько╖ габи, киндяк╕в ╕ всякого вбрання, та зазнали б╕ди, повертаючись: потрапили, б╕долахи, п╕д турецьк╕ ядра. Як ударили по них ╕з турецького корабля - половина козацьких байдак╕в закрутились ╕ перевернулися, не одного в вод╕ потопивши, але прив'язан╕ до човн╕в очеретян╕ кулики не дали потопитися човнам. Балабан на вс╕х веслах одплив дал╕ ╕ став проти сонця, через що його не видко було з турецького корабля. Пот╕м ц╕лу н╕ч черпаками ╕ шапками вибирали вони воду й латали пробит╕ д╕рки; з козацьких штан╕в поробили в╕трила ╕ таки втекли в╕д найпрудк╕шого турецького корабля. ╤ не т╕льки щасливо повернулися на С╕ч, а ще й привезли шиту золотом ризу архимандритов╕ Межиг╕рського монастиря та Покров╕, що на Запорожж╕, шати з╕ щирого ср╕бла. I славили довго пот╕м кобзар╕ козацьке щастя. Похилив Балабан тепер голову, в╕дчувши передсмертну муку, ╕ стиха промовив: -- Зда╓ться мен╕, пани-браття, що помираю доброю смертю: семеро зарубав, дев'ятьох списом проткнув, потоптав конем чимало, а вже не пригадаю, ск╕льки кулею поклав. Хай же в╕чно цв╕те Козацька Земля!.. -╤ полет╕ла у вир╕й його душа. -Козаки, козаки! Береж╕ть найкращий цв╕т свого в╕йська!.. Вже обступили Кукубенка; вже т╕льки семеро зосталося з усього Незай-майк╕вського куреня; вже й т╕ ледве в╕дбиваються; вже закривавилася на ньому одежа... Сам Тарас, уздр╕вши Кукубенкове лихо, поквапився на допомогу. Але п╕зно надб╕гли козаки; вже встромили йому п╕д сам╕с╕ньке серце списа вороги, перше н╕ж в╕д╕гнали ╖х Тарасов╕ козаки. Тихо схилився в╕н на руки козакам, що п╕дхопили його, ╕ ринула струменем молода його кров, немов те дорогоц╕нне вино, що його несли в склян╕й посудин╕ з льоху необережн╕ служники, п╕дковзнулися на пороз╕ й розбили коштовну сул╕ю: все розлилося на землю вино ╕, приб╕гши туди, вхопив себе за голову хазя╖н, що бер╕г його на найкращий у житт╕ випадок, щоб коли приведе Бог на стар╕сть зустр╕тися з товаришем з молодих л╕т, то щоб було чим згадати разом ╕з ним минулий, давн╕й час, коли ╕накше й краще веселилася душа... Пов╕в Кукубенко навколо себе очима ╕ промовив: -- Дякую Богов╕, що довелося мен╕ вмерти на ваших очах, товариство! Хай же п╕сля нас живуть ╕ще кращ╕, н╕ж ми, ╕ хай красу╓ться в╕чно люба Христов╕ Козацька Земля!.. -╤ полет╕ла його молода козацька душа. П╕дхопили ╖╖ янголи п╕д руки й понесли на небо. Добре йому там буде. "С╕дай, Кукубенку, одесную мене! - скаже йому Христос. - Ти не зрадив товариства, н╕чого ганебного не вчинив, не кинув у б╕д╕ людини, бер╕г ╕ любив мою церкву". Вс╕х засмутила смерть Кукубенка. Вже дуже пор╕дшали козацьк╕ лави; багатьох, багатьох недол╕чували вже хоробрих лицар╕в; але стояли й держалися ще козаки. -- А що, панове, - перегукнувся Тарас ╕з тими, що лишилися, куренями, - чи ╓ ще порох у порох╕вницях? Не пощербилися ще шабл╕ козацьк╕? Не втомилася ще козацька сила? Не гнуться ще козаки? -- Вистачить ще, батьку, пороху; ще годящ╕ шабл╕; не втомилася ще козацька сила; ще не гнуться козаки! -╤ рвонулися знов козаки так, наче б ╕ втрати в них не було. Вже т╕льки три кур╕нних отамани лишилися жив╕; червон╕ли вже скр╕зь кривав╕ р╕чки; високо гатилися гребл╕ з козацьких ╕ ворожих т╕л. Глянув Тарас на небо, а по ньому вже лине низка кречет╕в. Ну, буде комусь пожива! А вже он п╕дняли на списи Метелицю; вже голова другого Писаренка крутнулась ╕ закл╕пала очима; вже п╕дламався ╕ гримнув на землю начетверо порубаний Охр╕м Гуска. -- Ну, - промовив тихо Тарас ╕ махнув хусткою. Зрозум╕в той знак Остап ╕ стр╕мко рвонув, вихопившись ╕з зас╕дки, на к╕нноту. Не витримали дужого натиску ляхи, а в╕н ╖х гнав ╕ нагнав просто на те м╕сце, де були повбиван╕ в землю к╕лки та оцупки поламаних спис╕в. П╕шли спотикатися кон╕ й лет╕ти через ╖хн╕ голови ляхи. А т╕╓╖ мит╕ корсунц╕, що стояли останн╕ за возами, побачивши, що вже можна д╕стати з мушкета кулею, стр╕лили враз ╕з самопал╕в. Збились, розгубилися ляхи, ╕ п╕дбадьорилися козаки. -- От ╕ наша взяла! - почулися з ус╕х бок╕в голоси запорожц╕в. Вони засурмили в сурми й п╕дняли переможну корогву. Скр╕зь т╕кали й ховалися ляхи. -- Ба н╕, ще не зовс╕м наша взяла! - сказав Тарас, дивлячись на м╕ську браму, ╕ сказав правду. -Брама в╕дчинилась, ╕ вилет╕в з не╖ гусарський полк, окраса вс╕х к╕нних полк╕в. П╕д вершниками були вс╕ як один руд╕ аргамаки. Попереду полку лет╕в лицар, дужчий ╕ кращий за вс╕х. З-п╕д м╕дяного шолома вибивався неслухняний чорний волос; розв╕валася зав'язана на руц╕ дорога хустка, яку вишила сво╖ми руками перша красуня. Так ╕ остовп╕в Тарас, як уздр╕в, що то Андр╕й. А в╕н тим часом, охоплений запалом бою, бажаючи заслужити пов'язаний на руку подарунок, помчав, як молодий хорт, найкращий, найпрудк╕ший ╕ наймогутн╕ший у згра╖. Тюгукнув йому досв╕дчений ловчий, ╕ в╕н пон╕сся, витягши просто над землею сво╖ лапи, вс╕м т╕лом похилившись наб╕к, зд╕ймаючи куряву з╕ сн╕гу ╕ десять раз╕в випереджаючи самого зайця в розпал╕ свого лету. Зупинився старий Тарас ╕ дивився на те, як в╕н чистив перед собою дорогу, розганяв, рубав ╕ сипав удари на обидва боки. -Не стерп╕в Тарас ╕ закричав: -- Як?.. Сво╖х?.. Сво╖х, чорт╕в сину, сво╖х б'╓ш?.. Та Андр╕й не бачив, хто перед ним був, сво╖ чи як╕сь ╕нш╕; н╕чого не бачив в╕н. Кучер╕, кучер╕ в╕н бачив, довг╕, довг╕ кучер╕, ╕, мов той леб╕дь на вод╕, груди, ╕ б╕лу, як сн╕г, шию, ╕ плеч╕, ╕ все, що створене для нестямних поц╕лунк╕в. -- Гей, хлоп'ята! Заман╕ть мен╕ т╕льки його до л╕су, т╕льки заман╕ть мен╕ його! - гукнув Тарас. -1 тут же зголосилося тридцятеро наймоторн╕ших козак╕в заманити його. ╤, поправивши на соб╕ висок╕ шапки, миттю погналися к╕ньми навперейми гусарам. Ударили збоку на передн╕х, збили ╖х ╕ одр╕зали в╕д задн╕х, дали по гостинцю одному-другому, а Голокопитенко угр╕в плазом по спин╕ Андр╕я, ╕ враз кинулися т╕кати в╕д них, ск╕льки було козацько╖ сили. Як скипить Андр╕й! Як забунту╓ться по вс╕х його жилах молода кров! Ударив в╕н гострими острогами коня й щодуху полет╕в за козаками, не оглядаючись ╕ не бачачи, що позад нього т╕льки яких двадцятеро ледве встигали за ним. А козаки лет╕ли щосили на конях ╕ просто повернули до л╕су. Роз╕гнався на кон╕ Андр╕й ╕ вже був трохи не догнав Голокопитенка, як ураз чиясь дужа рука вхопила за поводи його коня. Озирнувсь Андр╕й - перед ним Тарас! Затремт╕в в╕н ус╕м т╕лом ╕ раптом пополотн╕в... Так школяр, необачно зачепивши товариша й д╕ставши в╕д нього за те л╕н╕йкою по лоб╕, спалаху╓, як вогонь, осатан╕ло вискаку╓ з-за лавки й женеться за зляканим товаришем сво╖м, ладний роздерти його на шматки, ╕ раптом натика╓ться на вчителя, що входить до класу: миттю вщуха╓ його запал ╕ спада╓ безсила лють. Так миттю згас, як ╕ не було його, гн╕в Андр╕╖в. ╤ бачив в╕н перед собою т╕льки страшного батька. -- Ну, що тепер ми будемо робити? - сказав Тарас, дивлячись йому просто в в╕ч╕. -Але не промовив н╕ слова на те Андр╕й ╕ стояв, утупивши в землю оч╕. -- Що, синку, помогли тоб╕ тво╖ ляхи? Андр╕й мовчав. -- Отак продати? Продати в╕ру? Продати сво╖х?.. Ст╕й же, злазь з коня! -Пок╕рно, як дитина, зл╕з в╕н з коня ╕ стояв н╕ живий, н╕ мертвий перед Тарасом. -- Ст╕й же й не ворушись! Я тебе породив, я тебе ╕ вб'ю! - промовив Тарас ╕, в╕дступивши крок назад, зняв з плеча мушкета. Б╕лий, як полотно, стояв Андр╕й: видко було, як тихо ворушилися уста його ╕ як в╕н вимовив чи╓сь ╕м'я; але не було то ╕м'я в╕тчизни, чи матер╕, чи брата - то було ймення красун╕-польки. Тарас вистр╕лив. -Як колос пшеничний, п╕др╕заний серпом, як молоде ягня, що почуло п╕д серцем смертельне лезо ножа, схилив в╕н голову ╕ впав на траву, ан╕ слова не промовивши. -Зупинився синовбивець ╕ довго дивився на бездиханне т╕ло. В╕н ╕ мертвим був прекрасний; мужн╓ лице його, ще недавно повне сили й непереможного для ж╕ночого серця чару, ╕ тепер виявляло чудову красу; чорн╕ брови, як жалобний оксамит, в╕дт╕нювали його збл╕дл╕ риси. -- Чим не козак був? - промовив Тарас. - ╤ станом високий, ╕ чорнобривий, ╕ обличчя, як у шляхтича, ╕ рука м╕цна була в бою!.. А пропав, пропав без слави, як поганий пес! -- Батьку, що ви наробили! Це ви вбили його? - спитав, п╕д'╖хавши т╕╓╖ хвилини, Остап. -Тарас кивнув головою. -Пильно глянув мертвому в в╕ч╕ Остап. Жаль йому стадо брата, ╕ промовив в╕н чуло: -- Поховаймо ж його, батьку, чесно, щоб не глумилися над ним вороги ╕ не шматувало його т╕ла хиже птаство. -- Поховають його й без нас! - промовив Тарас. - Знайдуться в нього ╕ голос╕льниц╕, й жал╕бниц╕! -╤ хвилин зо дв╕ мовчав в╕н ╕ думав: чи кинути його на поталу вовкам-с╕романцям, чи пошанувати в ньому лицарське завзяття, яке хоробрий повинен у кожному поважати, хоч би хто в╕н був, - як бачить: скаче до нього на кон╕ Голокопитенко. -- Б╕да, отамане, зм╕цн╕ла лядська сила, прийшла п╕дмога!.. Не док╕нчив Голокопитенко, скаче Вовтузенко: -- Б╕да, отамане, св╕жа прибува╓ сила! -Не встиг сказати Вовтузенко, Писаренко б╕жить, уже без коня: -- Де ти, батьку? Тебе шукають козаки. Вже вбито кур╕нного отамана Невеличкого, Задорожного вбито, Черевиченка вбито, та ще твердо стоять козаки, не хочуть помирати, не побачивши тебе в жив╕ оч╕, хочуть, щоб ти глянув на них перед ╖хньою смертною годиною... -- На коня, Остапе! - гукнув Тарас, кваплячись застати ще козак╕в, щоб подивитися ще на них, та й щоб вони глянули перед смертю на свого отамана. Та не встигли вони ви╖хати з л╕су, як уже ворожа сила оточила з ус╕х бок╕в л╕с ╕ пом╕ж деревами скр╕зь з'явилися вершники з шаблями й списами. -- Остапе! Остапе, не п╕ддавайся! - гукнув Тарас, а сам вихопив шаблю з п╕хов та й ну чесати на вс╕ боки кожного, хто траплявся йому п╕д руку. А на Остапа вже наскочило раптом шестеро; та лихо╖ години, видко, наскочили: з одного скотилася голова, другий перевернувся, в╕дступивши; списом проколото ребро третьому; четвертий був одважн╕ший, ухилив голову од кул╕, й поц╕лила конев╕ в груди гаряча куля, - зв╕вся дибки скажений к╕нь ╕ впав навзнак, задушивши п╕д собою вершника. -- Добре, синку!.. Добре, Остапе!.. - гукав йому Тарас. - А ось ╕ я сл╕дом за тобою!.. -А сам усе в╕дбивався в╕д напасник╕в. Руба╓ ╕ б'╓ться Тарас, розда╓ гостинц╕ ╕ тому, й ╕ншому, а сам дивиться все вперед на Остапа ╕ бачить, що вже знов зчепилося з Остапом мало не восьмеро разом. -- Остапе!.. Остапе! Не давайся! -Але вже замагають Остапа; вже один накинув йому на шию аркана, вже беруть, уже в'яжуть Остапа. -- Ех, Остапе, Остапе! - кричав Тарас, пробиваючись до нього та рубаючи на капусту кожного, хто т╕льки трапиться. - Ех, Oстапе, Остапе!.. -Та немов важким каменем ударило його самого т╕╓╖ ж мит╕. Усе закрутилося й перевернулося в очах у нього. На мить безладно cпалахнули перед ним голови, списи, дим, вогонь, сучки, листя з дерева, що мигнуло йому просто в в╕ч╕. ╤ бабахнувся в╕н, як п╕друбаний дуб, на землю. ╤ повило туманом йому оч╕. -Х -- Та й довго ж я спав! - сказав Тарас, опам'ятавшися немов п╕сля важкого п'яного сну, ╕ силкуючись розп╕знати реч╕ навколо себе. Страшна мляв╕сть поймала все його т╕ло. Перед очима ледве мр╕ли ст╕ни й кутки незнайомо╖ йому св╕тлиц╕. Нарешт╕ пом╕тив в╕н, що перед ним сидить Товкач ╕ немовби прислуха╓ться до кожного його подиху. -"Еге, - подумав соб╕ Товкач, - заснув би ти, може, й нав╕ки!" Та н╕чого не сказав, т╕льки посварився на нього пальцем ╕ дав знак мовчати. -- Та скажи ж ти мен╕, де я тепер? - спитав знов Тарас, напружуючи пам'ять, аби пригадати все, що було. -- Мовчи, кажу! - гримнув на нього товариш. - Що тоб╕ кортить ╕ще знати? Х╕ба не бачиш, що весь покарбований? Уже два тижн╕, як ми з тобою скачемо безперестанку, а ти в гарячц╕ усяку дурницю плетеш. Оце вперше хоч заснув спок╕йно. Мовчи ж, кажу, коли не хочеш соб╕ лиха наробити. -Але Тарас усе силкувався з╕брати думки докупи ╕ пригадати минуле. -- Та мене ж оточили були ╕ вхопили зовс╕м ляхи? Я ж не м╕г н╕яким робом вибитися з того юрмища? -- Мовчи, кажу тоб╕, б╕сове нас╕ння! - крикнув Товкач гр╕зно, як нянька, що ╖й терпець урвався, кричить на непосидющу дитину. - Нащо тоб╕ знати, як ти видобувся! Досить того, що видобувся! Знайшлися люди, що не виказали тебе, - ну й год╕ з тебе! Нам ще не одну н╕ч т╕кати разом. Ти дума╓ш, що п╕шов за простого козака? Н╕, голубе, твою голову оц╕нили в дв╕ тисяч╕ черв╕нц╕в. -- А Остап? - зненацька крикнув Тарас, напружився, щоб п╕двестися, ╕ враз пригадав, що Остапа вхопили ╕ зв'язали на його очах ╕ що в╕н тепер у лядських руках. -╤ огорнула тяжка журба його стару голову. З╕рвав в╕н ус╕ перев'яз╕ з ран сво╖х ╕ жбурнув ╖х далеко в╕д себе, хот╕в голосно щось сказати, та зам╕сть того почав верзти казна-що: гарячка ╕ марення повернулися до нього, ╕ мова його знову втратила зв'язок ╕ глузд. А в╕рний товариш стояв перед ним, сварячись ╕ дор╕каючи йому суворими словами. Нарешт╕ вхопив в╕н його за руки й за ноги, сповив, як малу дитину, поправив ус╕ перев'яз╕ на ранах, загорнув його у волову шкуру, обв'язав лубками ╕, приторочивши мотузкою до с╕дла, помчав ╕з ним знов у дорогу. -- Хоч неживого, а довезу тебе! Не допущу, щоб клят╕ ляхи познущалися над тво╓ю козацькою породою, рвали на шмаття тво╓ т╕ло й кидали його у воду. Хай же, хоч ╕ буде орел випивати з твого чола оч╕, то вже краще степовий, наш орел, а не лядський, не той, що прил╕та╓ з лядсько╖ земл╕. Хоч не живого, а довезу тебе до Укра╖ни! -Так казав в╕рний його товариш. Мчав в╕н без в╕дпочинку ╕ вдень, ╕ вноч╕, ╕ таки дов╕з його, непритомного, до само╖ Запорозько╖ С╕ч╕. Там почав в╕н го╖ти його невтомно травами й мастями; знайшов якусь тямущу жид╕вку, що ц╕лий м╕сяць напувала його всяким з╕ллям, ╕ нарешт╕ Тарасов╕ покращало. Чи то л╕ки, чи його сила зал╕зна взяла гору, а т╕льки через п╕втора м╕сяця став Тарас на ноги; рани заго╖лись, ╕ лише шрами на т╕л╕ в╕д шабель показували, як глибоко колись порубаний був старий козак. Проте видко було, що став в╕н похмурий ╕ сумний. Три глибок╕ зморшки насунулися йому на чоло ╕ вже н╕коли не сходили з нього. Оглянувся в╕н тепер навколо себе: все нове на С╕ч╕, вс╕ перемерли стар╕ товариш╕. Жодного з тих, що обставали за справедливе д╕ло, за в╕ру й братерство. I т╕, що п╕шли з кошовим навздог╕н за татарами, ╕ тих уже не було давно: вс╕ наклали головами, вс╕ погинули - хто в самому бою поклав буйну свою голову, хто в╕д безв╕ддя та безхл╕б'я серед кримських солончак╕в, хто в невол╕ сконав, не витерп╕вши наруги; ╕ самого колишнього кошового теж не було вже на св╕т╕, ╕ н╕кого з давн╕х товариш╕в, ╕ вже давно поросла травою колишня бучна козацька слава. Чував т╕льки в╕н, що бенкет був бучний, голосистий: увесь посуд перебито, н╕де не зосталося вина н╕ краплини, роз╕крали гост╕ й челядь ус╕ коштовн╕ келехи та сул╕╖ - ╕ сто╖ть сумний господар, думаючи: "Краще б ╕ не було того бенкету". Даремно пробували розвеселити Тараса; даремно сив╕ сл╕пц╕-кобзар╕ приходили по два й по три славити його козацьк╕ подвиги - похмуро й байдуже дивився в╕н на все, ╕ на його скам'ян╕лому обличч╕ проступало непогамовне горе, ╕ тихо, похиливши голову свою, шепот╕в в╕н: -- Сину м╕й! Остапе м╕й! -Запорожц╕ лаштувалися у морський пох╕д. Дв╕ст╕ чайок спустили вони на Дн╕про, ╕ Мала Аз╕я побачила ╖хн╕ голен╕, з довгими оселедцями голови, як вони мечем ╕ вогнем плюндрували ╖╖ кв╕туч╕ береги; побачила чалми сво╖х мешканц╕в-магометан розкиданими, наче ╖╖ незчисленн╕ кв╕тки, по зрошених кров'ю полях ╕ прибитими хвилею до берег╕в. Побачила й немало замащених дьогтем запорозьких шаровар╕в та жилавих рук ╕з чорними малахаями. Запорожц╕ об'╖ли й переламали вс╕ виноградники; в мечетях позалишали ц╕л╕ купи гною; персидськ╕ коштовн╕ шал╕ брали зам╕сть очкур╕в ╕ п╕дпер╕зували ними брудн╕ свити. Довго ще пот╕м находили в тих м╕сцях запорозьк╕ люльки-носогр╕йки. Весело пливли козаки назад; за ними гнався десятигарматний турецький корабель ╕ постр╕лом з ус╕х гармат роз╕гнав, як горобц╕в, ╖хн╕ вутл╕ човни. Третя частина ╖х потонула в глибин╕ морськ╕й, але решта знов з╕бралися докупи й прибули до гирла Дн╕прового з дванадцятьма барилами, повними цехин╕в. Але все це не ц╕кавило вже Тараса. В╕н ходив на луки ╕ в степи, буц╕м на влови, але набо╖ його завжди лишалися ц╕лими. ╤, поклавши мушкета, сповнений туги, с╕дав в╕н на берез╕ моря. Довго сид╕в в╕н там, схиливши голову на груди ╕ все промовляючи: -- Остапе м╕й! Остапе м╕й! -Перед ним, розстелившись, блищало Чорне море; далеко десь в очерет╕ кигикала чайка; б╕лий вус його ср╕блом вилискував на сонц╕, сльоза котилася за сльозою. -╤ не втерп╕в нарешт╕ Тарас. "Хай буде, що буде, а по╖ду - д╕знаюся, що з ним: чи живий в╕н, чи в домовин╕, чи вже, може, й само╖ могили нема. Д╕знаюся, хоч би там що було". ╤ за тиждень опинився в╕н в Уман╕, озбро╓ний, на кон╕, з╕ списом, шаблею, дорожньою боклагою при с╕дл╕, пох╕дним горщиком ╕з саламахою, пороховими набоями, к╕нським путом ╕ всяким ╕ншим причандаллям. В╕н п╕д'╖хав просто до нечепурно╖ брудно╖ невеличко╖ хатки, у як╕й ледве видно було маленьк╕ в╕конця, загиджен╕ хто-зна чим; димар був заткнутий ганч╕ркою, а д╕рява стр╕ха вся вкрита горобцями. Перед самими дверима лежала купа всякого см╕ття. З в╕кна визирнула голова жид╕вки в оч╕пку з потемн╕лими вже перлами. -- Чолов╕к дома? - спитав Бульба, зл╕заючи з коня ╕ прив'язуючи пов╕д до зал╕зного гака, що був б╕ля самих дверей. -- Дома, - в╕дпов╕ла жид╕вка ╕ зараз же винесла корчик ╕з пшеницею конев╕ й кухоль пива лицарев╕. -- А де тв╕й жид? -- В╕н у друг╕й св╕тлиц╕ молиться, - промовила жид╕вка, кланяючись ╕ побажавши "на здоров'я", коли Бульба п╕дн╕с до уст кухля. -- Будь тут, нагодуй ╕ нап╕й мого коня, а я п╕ду побалакаю з ним наодинц╕. У мене справа ╓ до нього. -Цей жид був той самий Янкель. В╕н уже опинився тут ╕ був орендарем та шинкарем, прибрав помалу до рук ус╕х навколишн╕х пан╕в ╕ шляхтич╕в, висмоктав потроху майже вс╕ грош╕ й дуже яскраво виявив свою жид╕вську присутн╕сть у т╕м краю. На три мил╕ кругом не лишилося жодно╖ добро╖ хати, все розвалювалось ╕ падало, все порозпивалось, ╕ зосталися сам╕ злидн╕ та дрантя, - немов п╕сля пожеж╕ або чуми спорожн╕в увесь край. ╤ коли б ще рок╕в ╕з десяток пожив там Янкель, то в╕н запевне спустошив би й ц╕ле во╓водство. -Тарас ув╕йшов у св╕тлицю. Жид молився, накинувши на себе досить таки засмальцьований покр╕вець, ╕ обернувся, щоб востанн╓ плюнути за звича╓м сво╓╖ в╕ри, як раптом оч╕ його спинилися на Бульб╕, що стояв позад нього. Так ╕ замигт╕ли перед жидовими очима дв╕ тисяч╕ черв╕нц╕в, об╕цян╕ за Тарасову голову, але в╕н посоромився сво╓╖ жад╕бност╕ й силкувався придушити в соб╕ в╕чну думку про золото, яка, мов та п'явка, повсякчас смоктала жидову душу. -- Слухай, Янкелю! - промовив Тарас до жида, що почав кланятися перед ним ╕ обережно замкнув двер╕, щоб ╖х не побачили. - Я порятував тоб╕ життя: тебе б запорожц╕ роздерли, як собаку, тепер твоя черга, тепер ти зроби мен╕ послугу! -Лице у жида трошки скривилося. -- Яку послугу? Коли така послуга, що можна зробити, то чому й не зробити? -- Не балакай н╕чого. Вези мене до Варшави. -- До Варшави? Як до Варшави? - промовив Янкель. Брови й плеч╕ його п╕днялися догори з подиву. -- Н╕чого не кажи мен╕. Вези мене до Варшави. Хоч би там що, а я хочу ще раз побачити його, сказати йому хоч одне слово. -- Кому сказати слово? -- Йому, Остапов╕, синов╕ мо╓му. -- Х╕ба пан не чув, що вже... -- Знаю, знаю все: за мою голову дають дв╕ тисяч╕ черв╕нц╕в. Знають же вони, дурн╕, ц╕ну ╖й! Я тоб╕ п'ять тисяч дам. Ось тоб╕ дв╕ тисяч╕ зараз, - ╕ Бульба висипав з╕ шкуратяного гамана дв╕ тисяч╕ черв╕нц╕в, - а решту як вернуся. -Жид миттю схопив рушника й накрив ним черв╕нц╕. -- Ай, славн╕ грош╕! Ай, добр╕ грош╕! - примовляв в╕н, повертаючи на вс╕ боки черв╕нець у руках ╕ пробуючи його на зуби. - Я думаю, той чолов╕к, у якого пан забрав так╕ добр╕ черв╕нц╕, й години не прожив на св╕т╕: зараз таки поб╕г до р╕чки ╕ втопився п╕сля таких славних черв╕нц╕в. -- Я б не просив тебе. Я б, може, й сам знайшов шлях до Варшави, але мене можуть якось п╕знати й захопити клят╕ ляхи, бо я не дуже на вигадки вдатний. А вас, жид╕в, на те й створено. Ви хоч самого чорта - ╕ того обдурите. Ви зна╓те всяких штук: ось чому я до тебе прийшов! Та й у Варшав╕ я сам н╕ на що не здобувся б. Зараз запрягай воза й вези мене! -- А пан гада╓, що так просто взяв кобилу, запр╕г, та й - гей, но, сива! Гада╓ пан, що можна так, як ╓, не сховавши, везти пана? -- Ну, то ховай, ховай, як зна╓ш; хоч у порожню бочку, чи що! -- Ой, ой! ╤ пан гада╓, що його можна сховати в порожню бочку? Пан х╕ба не зна╓, що кожний подума╓, що в бочц╕ гор╕лка? -- Ну, то й хай соб╕ дума╓, що гор╕лка. -- Як - хай дума╓, що гор╕лка? - промовив жид ╕ вхопив себе обома руками за пейси, а пот╕м п╕дняв догори обидв╕ руки. -- Ну, чого ж ти так злякався? -- А пан х╕ба не зна╓, що Бог на те створив гор╕лку, щоб ╖╖ кожне куштувало? Там усе лиз╕╖ ╕ ласуни: шляхтич б╕гтиме п'ять верстов за бочкою, поки продовба╓ д╕рочку ╕ зразу побачить, що не тече, ╕ скаже: "Жид не повезе порожньо╖ бочки; мабуть, тут щось ╓! Схопити жида, зв'язати жида, забрати в жида вс╕ грош╕, посадити в буцегарню жида!" Бо все, що т╕льки ╓ поганого, все на жида спихають, бо всякий жида за собаку ма╓; бо думають, що коли в╕н жид, то вже й не людина! -- Ну, то клади мене на воза ╕з рибою! -- Не можна, пане, ╖й-богу не можна. По вс╕й Польщ╕ люди голодн╕ тепер, як собаки: ╕ рибу роз╕крадуть, ╕ пана знайдуть. -- То вези мене хоч на чорт╕, т╕льки вези! -- Слухайте, слухайте сюди, пане! - промовив жид, п╕дсунувши рукави вгору ╕ п╕д╕йшовши до Бульби з розчеп╕реними руками. - Ось що ми зробимо. Тепер скр╕зь будують фортец╕ й замки, з Н╕меччини на╖хало французьких ╕нженер╕в, а через те шляхами везуть тепер багацько цегли й кам╕ння. Пан хай ляже на дн╕ воза, а верх я закладу цеглою. Пан соб╕ дуженький ╕ м╕цний з виду, ╕ через те йому н╕чого, коли трошки буде важкенько, а я наспод╕ у воз╕ зроблю д╕рочку, щоб годувати пана. -- Роби, як зна╓ш, т╕льки вези. -╤ через годину в╕з ╕з цеглою ви╖хав з Уман╕, запряжений двома шкапами. На одн╕й ╕з них сид╕в високий Янкель, ╕ довг╕ кучеряв╕ пейси його розв╕валися з-п╕д жид╕всько╖ ярмулки щоразу, коли в╕н гецав на коняц╕, довгий, як верства при дороз╕. -XI -У той час, коли це д╕ялося, на прикордонн╕ не було ще н╕яких митних урядовц╕в та об'╖зних, цього постраху вс╕х спритних людей, а тому кожен м╕г везти все, що хот╕в. Коли ж хто й робив трус ╕ огляд, то б╕льше задля власно╖ вт╕хи, особливо, як на воз╕ лежало щось привабливе на око, а його власна рука мала достатню вагу ╕ силу. Але цегла н╕кого не звабила, ╕ без перешкод за╖хала головною брамою до м╕ста. Бульба, лежачи у сво╖й т╕сн╕й кл╕тц╕, чув т╕льки гом╕н та галас в╕зничих ╕ б╕льше н╕чого. Янкель, гецаючи на сво╓му низенькому запорошеному румаков╕, завернув, спершу добре покружлявши по м╕сту, на темну й вузеньку вулицю, що звалася Кальна або Жид╕вська, бо тут справд╕ жили жиди мало не з ус╕╓╖ Bаршави. -Ця вулиця дуже скидалася на вивернуте нутро заднього двору. Сонце наче й не заглядало сюди н╕коли. Геть почорн╕л╕ дерев'ян╕ будинки з силою-силенною вистромлених ╕з в╕кон жердок, ╕ще поб╕льшували той морок. Де-не-де червон╕в пом╕ж ними цегляний мур, та й той у багатьох м╕сцях зробився вже зовс╕м чорний. ╤нод╕ лише обтинькований угор╕ шмат ст╕ни, осяяний сонцем, блищав нестерпною для ока б╕линою. Тут наче хто навмисне позбирав усе вкрай несум╕сне одне з одним: ринви, ганч╕рки, лушпайки, викинут╕ клепки з розбитого шаплика. Всякий, що т╕льки мав негодяще, викидав те на вулицю й давав перехожим чудову нагоду задовольнити вс╕ сво╖ чуття тим паскудством. Вершник, сидячи на кон╕, трохи не доставав рукою до жердок, перекинутих через вулицю з одного будинку до ╕ншого, на яких вис╕ли жид╕вськ╕ панчохи, коротеньк╕ штанц╕ й копчена гуска. ╤нод╕ з╕ старезного в╕конця визирало досить таки вродливе обличчя жид╕вочки, прикрашене почорн╕лим намистом. Купа жиденят, замурзаних, обдертих, ╕з кучерявими головами, галасувала й качалася в багнюц╕. Рудий жид ╕з ластовинням по всьому лиц╕, схожому через те на гороб'яче яйце, визирнувши з в╕кна, за╜ер╜от╕в ╕з Янкелем сво╓ю тарабарською гов╕ркою, ╕ Янкель зараз же звернув у дв╕р. Вулицею ╕шов другий жид, зупинився ╕ теж пристав до розмови, ╕ коли Бульба видобувся нарешт╕ з-п╕д цегли, то побачив аж трьох жид╕в, що балакали з великим запалом. -Янкель обернувся до нього й сказав, що все буде зроблено, що його Остап сидить у м╕ськ╕й в'язниц╕ ╕ хоч важко вмовити варту, а проте в╕н спод╕ва╓ться влаштувати йому побачення. -Бульба п╕шов з трьома жидами до к╕мнати. -Жиди почали знов балакати сво╓ю незрозум╕лою мовою. Тарас поглядав на кожного з них. Щось, здавалося, немов перевернуло всю його ╕стоту: на суворому ╕ байдужому обличч╕ його спалахнуло могутн╓ полум'я над╕╖ - т╕╓╖ над╕╖, що приходить ╕нод╕ до людини у хвилину найб╕льшого в╕дчаю; старе серце його почало битися дужче, наче в юнака. -- Слухайте, жиди! - промовив в╕н, ╕ в голос╕ його почулося щось палке. - Ви все на св╕т╕ можете зробити, хоч ╕ з дна морського д╕станете, ╕ присл╕в'я таке давно вже склалося, що жид сам себе вкраде, якщо т╕льки схоче вкрасти. Визвол╕ть мен╕ мого Остапа! Дайте йому змогу втекти з диявольських рук. От я йому об╕цяв дванадцять тисяч черв╕нц╕в, я набавлю ще дванадцять. Ус╕, як╕ у мене ╓, коштовн╕ кубки, закопане в земл╕ золото, хату й нав╕ть останню одежину продам ╕ зроблю з вами умову на все життя, що все, що добуду на в╕йн╕, д╕литиму з вами нар╕вно. -- Ой, не можна, ласкавий пане, не можна! - промовив, з╕тхнувши, Янкель. -- Н╕, не можна! - промовив теж ╕ другий. Ус╕ три жиди переглянулися м╕ж собою. -- Х╕ба спробувати, - промовив боязко трет╕й, поглядаючи на двох ╕нших, - може. Бог поможе. -Ус╕ тро╓ заговорили по-н╕мецькому. Бульба, хоч як уже наставляв сво╓ вухо, н╕чого не м╕г уторопати; чув т╕льки часто казане слово "Мордехай" ╕ б╕льш н╕чого. -- Слухайте, пане! - промовив Янкель, - Треба порадитись ╕з таким, якого ще й на св╕т╕ н╕коли не було! Ой-ой! То такий мудрий, як Соломон, ╕ коли й в╕н н╕чого не зробить, то вже н╕хто в св╕т╕ не зробить. Сид╕ть тут; ось ключ, ╕ не пускайте н╕кого! -Жиди вийшли на вулицю. -Тарас замкнув двер╕ й дивився в маленьке в╕конечко на той брудний жид╕вський проспект. Три жиди зупинилися серед нього й почали з великим запалом розмовляти; до них п╕д╕йшов швидко четвертий, нарешт╕ й п'ятий. В╕н чув знов проказуване: "Мордехай! Мордехай!". Жиди все поглядали в один б╕к вулиц╕; нарешт╕ в к╕нц╕ ╖╖, з-за паршивенького будиночка з'явилася нога в жид╕вському патинку ╕ замигт╕ли поли лапсердака. "А, Мордехай! Мордехай!" - загукали вс╕ жиди в один голос. Худий жид, трошки нижчий за Янкеля, але набагато зморщен╕ший, з величезною верхньою губою, п╕д╕йшов до нетерплячого гурту, ╕ вс╕ жиди наперем╕ш за╜ер╜отали, хапаючись розказати йому все. Мордехай к╕лька раз╕в поглядав на маленьке в╕конечко, ╕ Тарас догадався, що йшлося про нього. Мордехай махав руками, слухав, перебивав мову, часто плював наб╕к ╕, задираючи поли лапсердака, засував руку до кишен╕ й д╕ставав зв╕дт╕ля як╕сь брязкальця, виставляючи вс╕м на оч╕ препоган╕ сво╖ штани. Нарешт╕ вс╕ жиди зчинили такий галас, що жид, який стояв на сторож╕, мусив дати знак, щоб вони замовкли, ╕ Тарас уже почав потерпати за свою безпеку, але пригадав, що жиди не можуть ╕накше розмовляти, як т╕льки на вулиц╕, ╕ що ╖хньо╖ мови сам чорт не второпа╓, ╕ заспоко╖вся. -Хвилини через дв╕ жиди вс╕ разом ув╕йшли до нього в к╕мнату. Мордехай приступив до Тараса, поплескав його рукою по плеч╕ й промовив: -- Коли ми та Бог захочемо що зробити, то вже буде так, як треба. -Тарас глянув на того Соломона, що такого ще й на св╕т╕ не було, ╕ якась над╕я ворухнулась у нього в серц╕. Справд╕, вигляд його м╕г викликати якусь дов╕ру: верхня губа в нього була просто таки страх╕тлива; потовщала вона напевне в╕д яко╖сь сторонньо╖ причини. У бород╕ того Соломона було не б╕льше, як п'ятнадцять волоск╕в, та й то т╕льки з л╕вого боку. А на обличч╕ Соломоновому було ст╕льки знак╕в в╕д чужого кулака, зароблених за в╕двагу, що в╕н, безперечно, давно вже втратив ╖м л╕к ╕ звик уважати ╖х за родим╕. -Мордехай вийшов з╕ сво╖ми товаришами, захопленими його мудр╕стю. Бульба лишився сам. ╤з ним д╕ялося щось дивне, небувале: уперше в житт╕ в╕н почував неспок╕й. Душа його палала, мов у пропасниц╕. В╕н не був тим колишн╕м, непохитним, см╕ливим, твердим, як дуб; в╕н був тепер слабкодухий ╕ кволий. В╕н здригався на кожний шелест, на кожну нову жид╕вську постать, що з'являлася в к╕нц╕ вулиц╕. Отак просид╕в в╕н увесь день, не ╖вши, не пивши й не в╕дводячи н╕ на хвилину очей сво╖х од невеличкого в╕конечка на вулицю. Нарешт╕, вже п╕зно ввечер╕, з'явилися Мордехай ╕ Янкель. -Серце Тарасове завмерло. -- Що? Вийшло? - спитав в╕н ╖х ╕з нетерпляч╕стю дикого коня. Але ще до того, як жиди наважилися йому в╕дпов╕сти, Тарас пом╕тив, що Мордеха╓в╕ браку╓ вже й останнього пейса, який хоч ╕ не вельми був охайний, а все ж таки кучерявився з-п╕д ярмулки. Видко було, що в╕н хот╕в щось сказати, але намолов тако╖ н╕сен╕тниц╕, що Тарас н╕чого не зрозум╕в. Та й сам Янкель прикладав щось дуже часто руку до рота, неначе мав застужен╕ зуби. -- Ой, ласкавий пане! - мовив Янкель, - Тепер зовс╕м не можна! ╥й-богу не можна. Такий поганий нар╕д, що йому треба на саму голову наплювати! От ╕ Мордехай те саме скаже. Мордехай робив таке, чого ще н╕хто на св╕т╕ не робив, але Бог не схот╕в, щоб так сталося. Три тисяч╕ в╕йська сто╖ть, ╕ завтра ╖х будуть карати на смерть. -Тарас глянув у в╕ч╕ жидам, але вже без нетерп╕ння ╕ гн╕ву. -- А коли пан хоче побачитися, то завтра треба рано, так щоб ще й сонце не з╕йшло. Вартов╕ згодилися, й один левентар об╕цяв. Т╕льки хай ╖м не буде й на т╕м св╕т╕ щастя! Ой, вей'зм╕р! Який жаднющий нар╕д! ╤ м╕ж нами таких нема: по п╕всотн╕ черв╕нц╕в я дав кожному, а левентарев╕... -- Добре. Веди мене до нього! - промовив р╕шуче Тарас, ╕ вся тверд╕сть знов вернулася в його душу. -В╕н згодився на Янкелеву намову перебратися чужоземним графом, що при╖хав з н╕мецько╖ земл╕, для чого вже й одежу встиг добути ╕ принести з собою здогадливий жид. Була вже глупа н╕ч. Господар дому, в╕домий уже рудий жид ╕з ластовинням, витяг тонкий с╕нник, накритий якоюсь рядниною, ╕ постелив на лав╕ для Бульби. Янкель л╕г дол╕, пославши другий такий самий с╕нник. Рудий жид випив невеличку чарку яко╖сь настоянки, скинув лапсердак ╕, в сво╖х панчохах та патинках трохи схожий на курча, п╕шов з╕ сво╓ю жид╕вкою в щось таке, що скидалося на шафу. Дво╓ жиденят, як дв╕ хатн╕ собачки, лягли дол╕ б╕ля шафи. -Але Тарас не спав, а сид╕в нерухомо ╕ стиха тарабанив пальцями по стол╕; в╕н тримав у зубах люльку ╕ пускав дим, в╕д якого жид спросоння чхав ╕ закутував носа в ковдру. Т╕льки-но почало с╕р╕ти надвор╕, в╕н уже штовхнув ногою Янкеля. -- Уставай, жиде, ╕ давай твою графську одежу! В╕н миттю одягся, почорнив вуса, брови, над╕в на т╕м'я маленьку темну шапочку - ╕ н╕хто з найближчих до нього козак╕в не п╕знав би його. На око йому здавалося яких тридцять п'ять рок╕в. Здоровий рум'янець грав на його щоках, а сам╕ шрами надавали йому яко╖сь величност╕. Одежа, гаптована золотом, дуже личила йому. -Вулиц╕ ще спали. Жодна крамарська душа ще не з'являлася в м╕ст╕ з кошиком у руках. Бульба ╕ Янкель п╕д╕йшли до будинку, що був н╕би чапля на с╕дал╕. То була низька, широка, здоровенна, почорн╕ла буд╕вля, в як╕й з одного боку стирчала, як шия у чорногуза, довга вузька башта, а зверху не╖ випинався шматок покр╕вл╕. Ця буд╕вля ╓днала в соб╕ багато всяких уряд╕в: тут були й касарн╕, ╕ в'язниц╕, ╕ нав╕ть суд. Бульба та Янкель зайшли кр╕зь браму й опинилися серед просторо╖ зали або критого подв╕р'я. Мало не тисяча чолов╕к спало там покотом. Просто йшли низеньк╕ двер╕, перед якими сид╕ло дво╓ вартових ╕ бавилися в якусь гру, б'ючи один одного двома пальцями по долон╕. Вони мало звертали уваги на те, хто прийшов, ╕ т╕льки тод╕ повернули голови, як Янкель сказав: -- Це ми. Чу╓те, панове? Це ми. -- ╤д╕ть, - промовив один з них, в╕дчиняючи одною рукою двер╕, а другу п╕дставляючи товаришев╕, щоб той бив. -Вони вступили до вузеньких ╕ темних с╕ней, якими знов д╕йшли до тако╖ ж, як перше, зали з маленькими в╕конечками вгор╕. -- Хто йде? - загукало к╕лька голос╕в, ╕ Тарас побачив чимало гайдук╕в при повн╕й збро╖. - Нам н╕кого не велено пускати. -- Це ми! - озвався Янкель. - ╥й-богу, ми, ясне панство! Але н╕хто не хот╕в його слухати. На щастя, т╕╓╖ мит╕ п╕д╕йшов якийсь черевань, - з усього видно, що старший, бо лаявся дужче за вс╕х. -- Пане, це ж ми, ви вже зна╓те нас, ╕ пан граф буде ще дякувати. -- Пропуст╕ть ╖х, сто дябл╕в чортов╕й матер╕! ╤ б╕льше н╕кого не пускати! Та шабель щоб н╕хто не скидав ╕ не собачився на п╕длоз╕... -Продовження цього красномовного наказу вже не чули наш╕ прочани. -- Це ми... це я... це сво╖! - запевняв Янкель, кого б не стр╕в. -- А що, можна тепер? - спитав в╕н одного з вартових, коли вони нарешт╕ п╕д╕йшли до того м╕сця, де с╕ни вже к╕нчалися. -- Можна. Т╕льки не знаю, чи пропустять вас до само╖ в'язниц╕. Тепер уже там нема Яна: зам╕сть нього там сто╖ть ╕нший, - в╕дпов╕в вартовий. -- Ай вей! - промовив тихо жид. - Це зовс╕м погано, ласкавий пане! -- Веди! - промовив уперто Тарас. -Жид пов╕в дал╕. Б╕ля дверей до льоху, що сходилися вгор╕ шпилями, стояв гайдук ╕з вусами в три суво╖. Верхн╕й сув╕й його вус╕в ╕шов назад, другий просто вперед, а трет╕й донизу, ╕ це робило його обличчя дуже схожим на котяче. -Жид з╕гнувся в три погибел╕ й майже боком п╕д╕йшов до нього. -- Ваша ясновельможносте!.. Ясновельможний пане! -- Це ти до мене, жиде, говориш? -- До вас, ясновельможний пане! -- Гм... а я т╕льки гайдук! - мовив трисув╕йний прудивус, ╕ оч╕ в нього повесел╕ли. -- А я, ╖й-богу, думав, що це сам во╓вода. Ай, ай, ай! - ╤ жид покрутив головою й розчеп╕рив пальц╕. - Ай, яка велична постава! ╥й-богу, полковник, зовс╕м полковник! От аби ще на палець додати, то вже й полковник! Треба б пана посадити на румака, такого прудкого, як муха, та й нехай муштру╓ полки! -Гайдук розправив нижн╕й сув╕й вус╕в, ╕ оч╕ його зовс╕м розвеселилися. -- Що то за народ - жовн╕ри! - стелив дал╕ жид. - Ох, вей'зм╕р, що за гарний народ! Шнурочки, бляшечки... Так в╕д них блищить, як в╕д сонця; а коб╕ти, де т╕льки вздрять жовн╕р╕в... ай, ай! - Жид знову покрутив головою. -Гайдук закрутив рукою верхн╕ вуса й пропустив кр╕зь зуби щось схоже на коняче ╕ржання. -- Прошу пана зробити послугу! - промовив жид. - Ось князь при╖хав ╕з чужого краю, хоче подивитися на козак╕в. В╕н ще зроду не бачив, що то за люди, т╕ козаки. -При╖зд чужоземних граф╕в ╕ барон╕в був у Польщ╕ не вдивовижу: вони частенько зазирали з само╖ т╕льки ц╕кавост╕ глянути на цей майже нап╕ваз╕йський куток ╢вропи: Московщину й Укра╖ну вони мали вже за Аз╕ю. ╤ через те гайдук, уклонившися довол╕ низенько, вважав за потр╕бне дек╕лька сл╕в докинути й в╕д себе. -- Я не розум╕ю, ваша ясновельможносте, - сказав в╕н, - чого вам забажалося дивитися на них. Це собаки, а не люди. ╤ в╕ра в них така, що н╕хто не поважа╓. -- Брешеш ти, чорт╕в сину! - гукнув Бульба. - Сам ти собака! Як ти см╕╓ш говорити, що нашу в╕ру не поважають? То вашу ╓ретицьку в╕ру не поважають! -- Еге-ге! - промовив гайдук, - Тепер я знаю, голубчику, хто ти: ти сам ╕з тих, що сидять у мене. Постривай же, я покличу сюди наших. -Тарас зрозум╕в свою необачн╕сть, але вперт╕сть ╕ досада не дали йому подумати про те, як би виправити помилку. На щастя, Янкель ╕ тут потрапив п╕дсипатися. -- Ясновельможний пане! Як же можна, щоб ╕з графа та був козак? А якби в╕н був козак, то де б в╕н д╕став соб╕ таке вбрання й такий вигляд графський? -- Балакай соб╕! - ╕ гайдук уже роззявив був свою пащеку, щоб гукнути. -- Ваша корол╕вська величносте! Мовч╕ть! Мовч╕ть ради Бога! - зарепетував Янкель. - Мовч╕ть! Ми вже вам за це заплатимо так, що ви ще н╕коли й не бачили: ми дамо вам аж два золотих черв╕нц╕. -- Еге! Два черв╕нц╕! Що мен╕ два черв╕нц╕! Я цирюльников╕ даю два черв╕нц╕ за те, щоб в╕н мен╕ т╕льки половину бороди виголив. Сотню черв╕нц╕в давай, жиде! - ╤ гайдук закрутив верхн╕й сув╕й вус╕в. - А коли не даси сотн╕ черв╕нц╕в, зараз закричу! -- ╤ нав╕що б то так багацько? - г╕рко промовив поб╕л╕лий жид, розшморгуючи шкуратяного гамана свого; але щастя його, що в гаман╕ б╕льше не було ╕ що гайдук дал╕ сотн╕ л╕чити не вм╕в. -- Пане, пане, ход╕м зв╕дс╕ля швидше! Ви сам╕ бачите, який тут народ негарний! - забелькотав Янкель, пом╕тивши, що гайдук перебира╓ на долон╕ черв╕нц╕, немов жалкуючи, що мало заправив. -- Що ж ти, б╕с╕в гайдуче, - сказав Бульба, - грош╕ взяв, а показувати й не дума╓ш? Н╕, ти повинен тепер показати. Коли вже взяв грош╕, то не ма╓ш права в╕дмовити! -- Геть, геть до б╕са! А то я зараз дам знати ╕ вас тут... Швидше ноги на плеч╕, кажу вам! -- Пане! Ход╕м, ╖й-богу ход╕м! Цур ╖м! Хай ╖м присниться таке, що т╕льки плюнути треба! - кричав б╕долашний Янкель. -Бульба помалу, понуривши голову, повернувся й п╕шов назад. Янкель, якого гриз жаль за марно потраченими черв╕нцями, все докоряв йому: -- Ну й нащо б то було його ч╕пати? Хай би соб╕ лаявся, собака! То вже такий народ, що не може не лаятись! Ох, вей'зм╕р, яке щастя Бог людям да╓! Сотня черв╕нц╕в т╕льки за те, що нас прогнав! А нашому братов╕ як: йому й пейси об╕рвуть, ╕ з пики зроблять таке, що пот╕м ╕ глянути бридко, - ╕ н╕хто не дасть сотн╕ черв╕нц╕в. Ох, Боже м╕й! Боже милосердний! -Але невдача ця тяжче вплинула на Бульбу; вона виявлялася страх╕тливим полум'ям у його очах. -- Ход╕м! - сказав в╕н раптом, немовби стрепенувшись. - Ход╕м на майдан. Я хочу подивиться, як його катуватимуть. -- Ой, пане! Нащо ходити? Ми ж однаково тим уже не поможемо. -- Ход╕м! - уперто промовив Бульба, ╕ жид, як нянька, з╕тхаючи, поплентався за ним. -Майдан, де мала в╕дбутися кара, не важко було знайти: люд валом сунув туди з ус╕х к╕нц╕в. За тод╕шн╕х лютих час╕в це було одне з найц╕кав╕ших видовищ не т╕льки для простолюду, а й для шляхетного панства. Багато старих найпобожн╕ших ж╕нок, сила молодих панночок ╕ пань, найбоязк╕ших, яким пот╕м ц╕лу н╕ч увижалися закривавлен╕ трупи, як╕ кричали спросоння так, як може т╕льки п'яний гусарин кричати, - не пропускали, проте, нагоди задовольнити ц╕кав╕сть. -- Ох, як╕ муки! - кричали декотр╕ в ╕стеричн╕й пропасниц╕, заплющували оч╕ й одвертались ╕ все ж таки вистоювали досить довго. ╤нший ╕ рота роззявить, ╕ руки простягне вперед, ладен вискочити вс╕м на голови, щоб зв╕дт╕ля краще роздивитися. З юрби вузеньких, невеличких ╕ звичайних гол╕в висовував свою товсту пику р╕зник, що спостер╕гав за вс╕╓ю справою оком знавця ╕ перемовлявся короткими словами з╕ зброярем, якого звав кумом через те т╕льки, що в свято напивалися з ним в одному шинку. ╤нш╕ розмовляли палко, ще ╕нш╕ нав╕ть бились об заклад; але б╕льш╕сть було таких, що на весь св╕т Божий ╕ на все, що в ньому твориться, дивляться, колупаючи пальцем у нос╕. -Спереду, б╕ля самих прудивус╕в, що складали м╕ську гвард╕ю, стояв у в╕йськов╕й одеж╕ молодий шляхтич чи, може, т╕льки схожий на шляхтича, який надяг на себе геть усе, що мав, так що в нього вдома зосталася т╕льки подерта сорочка та стар╕ чоботи. Два ланцюжки, один поверх другого, вис╕ли в нього на ши╖ з якимсь дукачем. В╕н стояв ╕з коханкою сво╓ю Юзею ╕ все озирався, щоб хто-небудь не забруднив ╖╖ шовкового вбрання. В╕н ╖й пояснив геть усе так, що вже н╕чого не можна було додати. -- Оце, серденько Юзю, - почав в╕н, - весь цей люд, що ви тут бачите, прийшов, щоб подивитися, як каратимуть на смерть злочинц╕в. А он той, серденько, що, як ви бачите, держить сокиру й ╕нш╕ причандали, - то кат, ╕ в╕н буде ╖х карати. ╤ як почне ╖х колесувати та ╕нших тортур завдавати, то злочинець ╕ще буде живий; а як одруба╓ йому голову, то в╕н, серденько, зараз же й помре. Перше буде кричати й рухатися, ну, а як т╕льки одрубають йому голову, тод╕ вже йому не можна буде н╕ кричати, н╕ ╖сти, н╕ пити, - це через те, серденько, що в нього вже не буде б╕льше голови. -I Юзя все це слухала з ляком ╕ ц╕кав╕стю. Дахи будинк╕в були вс╕ян╕ людом. ╤з в╕конець на горищах визирали як╕сь гидк╕ пики з вусами й немовби оч╕пками на головах. На балконах п╕д наметами сид╕ло магнатство. Гарненькою ручкою панна-реготуха, сяючи, немов б╕лий сн╕г на сонц╕, держалася за поруччя. Ясновельможн╕ пани, добре вгодован╕, дивилися поважно. -Служник у б╕лому вбранн╕, з рукавами, що в╕дкидалися назад, розносив на╖дки та всяк╕ напо╖. Часто чорноока панна, жартуючи, брала сво╓ю б╕лою ручкою т╕стечка або щось ╕з садовини й кидала в народ. Юрба голодних лицар╕в п╕дставляла сво╖ шапки, ╕ який-небудь довгий шляхтич, що витикався з-пом╕ж ус╕х головою, в полинял╕м червон╕м кунтуш╕ з почорн╕лими, колись золотими шнурами, перший хапав сво╖ми довжелезними руками здобич, ц╕лував ╖╖, притуляв до серця, а тод╕ клав у рот. Сок╕л, що вис╕в у золот╕й кл╕тц╕ п╕д балконом, теж був глядачем: перехиливши наб╕к дзьоба ╕ п╕днявши лапу, в╕н пильно роздивлявся юрбу. Ось вона враз загула, ╕ зо вс╕х бок╕в почулося: -- Ведуть, ведуть! Козаки! -Вони йшли без шапок, з довгими чубами; бороди теж у них пов╕дростали. Вони йшли не боязко, не понуро, а навпаки - з якоюсь тихою горд╕стю; ╖хня одежа з коштовного сукна подерлась ╕ тел╕палася на них лахм╕ттям; вони не дивилися на люд ╕ не кланялися йому. Попереду йшов Остап. -Що в╕дчув старий Тарас, коли побачив свого Остапа? Що було тод╕ в нього на серц╕?.. В╕н дивився на сина з юрби ╕ не пропустив жодного його руху. Вони п╕д╕йшли вже до самого м╕сця кари. Остап зупинився. Йому першому належало випити цю г╕рку чару. В╕н глянув на сво╖х, п╕дняв руку вгору ╕ гучно промовив: -- Дай же, Боже, щоб ус╕, як╕ тут стоять ╓ретики, не почули, нечестивц╕, як мучиться християнин! Щоб жоден ╕з нас не промовив жодного слова! -П╕сля цього в╕н п╕д╕йшов до помосту. -- Добре, синку, добре! - тихо мовив Бульба й похилив на груди свою сиву голову. -Кат з╕рвав з Остапа старе лахм╕ття; йому ув'язали руки й ноги в навмисне зроблен╕ диби ╕... Але не будемо полохати душ╕ читачево╖ картиною пекельних мук, од яких холоне кров ╕ сторч ста╓ волосся. Вони були виплодом тод╕шн╕х диких, лихих час╕в, коли життя чолов╕ка складалося з самих лише кривавих вояцьких звитяг, ╕ в╕н затверд╕в у них душею, ╕ втратив ус╕ людян╕ почуття. Даремно дехто - таких було небагато - всупереч сво╖й доб╕ виступав проти цих жахливих тортур. Даремно король ╕ чимало лицар╕в з╕ св╕тлим розумом та чулою душею казали, що така жорстока, люта кара може т╕льки запалити до помсти козацьку нац╕ю. Але влада короля ╕ розумних думок була н╕що перед безладним свав╕ллям можновладного магнатства, яке сво╓ю незрозум╕лою необачн╕стю, браком далекоглядност╕, дитячим себелюбством ╕ н╕кчемною пихою зробило з сейму см╕ховище, а не уряд. -Остап терп╕в тортури й катування, як велетень: н╕ крику, н╕ стогону не було чутно нав╕ть тод╕, коли почали перебивати йому руки й ноги, коли страшний хряск╕т к╕сток почувся серед мертво╖ тиш╕ до найдальших глядач╕в, коли панянки одвернули сво╖ оч╕, - н╕чого нав╕ть схожого на стог╕н не вирвалося з його уст, ╕ не здригнулося його лице. Тарас стояв у юрб╕, схиливши голову ╕ водночас гордо п╕днявши сво╖ оч╕, тихо, схвально промовляв: -- Добре, синку, добре! -Але як узяли його на останн╕ смертельн╕ муки, здалося, немовби почала п╕дупадати його сила. I пов╕в в╕н навколо себе очима: Боже, все нев╕дом╕, все чуж╕ люди!! Хоч би хто-небудь ╕з р╕дних, близьких його серцев╕ був тут, при його смерт╕! В╕н не хот╕в би чути плачу та жал╕в слабосило╖ матер╕, чи несамовитого голос╕ння ж╕нки, що рве на соб╕ волосся ╕ б'╓ руками в б╕л╕ груди; хот╕в би в╕н тепер побачити з твердою волею чолов╕ка, який мудрим сво╖м словом п╕дбадьорив би його й пот╕шив перед економ. I впав в╕н на сил╕ й вигукнув у скрут╕ душевн╕й: -- Батьку! Де ти? Чи чу╓ш ти мене? -- Чую! - залунало серед мертво╖ тиш╕, ╕ весь м╕льйон народу разом здригнувся. -Частина к╕нних жовн╕р╕в кинулася пильно оглядати юрбу. -Янкель поб╕л╕в, як смерть, ╕ коли жовн╕ри трохи од'╖хали в╕д нього, в╕н з острахом озирнувся назад, щоб глянути на Тараса; але Тараса вже коло нього не було: ╕ сл╕д його немов вода змила. -XII -Знайшовся сл╕д Тарас╕в. Сто двадцять тисяч козацького в╕йська з'явилося на межах Укра╖ни. Це вже була не якась там мала частина чи заг╕н, що ходив на здобич або навздог╕н за татарами. Н╕, це повстала вся нац╕я, бо не вистачило вже терпцю в народу, - повстала, щоб помститися за наругу над правом сво╖м, за ганебне приниження звича╖в сво╖х, за зневагу предк╕всько╖ в╕ри ╕ святого обряду, за глум над церквами, за свав╕лля чужоземних пан╕в, за гн╕т, за ун╕ю, за ганебне панування жид╕вства на християнськ╕й земл╕ - за все, що накип╕ло з давн╕х-давен на душ╕ ╕ розпалювало сувору зненависть козацьку. Молодий, але м╕цний духом гетьман Остряниця став на чол╕ незчисленно╖ козацько╖ сили. Разом ╕з ним був старий бувалий товариш його й порадник Гуня. В╕с╕м полковник╕в вели дванадцятитисячн╕ полки. Два генеральн╕ осавули й генеральний бунчужний ╖хали сл╕дом за гетьманом. Генеральний хорунжий був при головн╕й в╕йськов╕й корогв╕, ╕ ще багато ╕нших корогов та стяг╕в майор╕ли вдалин╕; бунчуков╕ товариш╕ несли бунчуки. Багато було ще всяко╖ в╕йськово╖ старшини: обозних, в╕йськових товариш╕в, полкових писар╕в, а з ними п╕шого й к╕нного в╕йська; майже ст╕льки, ск╕льки було ре╓стрових козак╕в, набралося й охочекомонних та в╕льних. Зв╕дус╕ль п╕днялося козацтво: в╕д Чигирина, в╕д Переяслава, в╕д Батурина, в╕д Глухова, од пониззя Дн╕пра й од ус╕х верх╕в його та остров╕в. Безл╕ч коней та незл╕ченн╕ валки воз╕в сунули полями. -╤ пом╕ж тими козаками, пом╕ж тими вс╕мома полками най-виборн╕ший був один полк, ╕ в╕в його Тарас Бульба. Все давало йому перевагу над ╕ншими: ╕ його л╕та, ╕ бувал╕сть, ╕ вм╕ння керувати сво╖м в╕йськом, ╕ величезна ненависть до ворога. Нав╕ть самим козакам здавалась аж завеликою його нещадна лють ╕ жорсток╕сть. Т╕льки вогонь та шибеницю призначала його сива голова, ╕ слово його на в╕йськов╕й рад╕ дихало самим т╕льки знищенням. -Не варто описувати н╕ вс╕х бо╖в, де показали себе козаки, н╕ всього, що трапилося п╕д час т╕╓╖ в╕йни: все те записано на стор╕нках л╕топису. В╕домо, яка бува╓ в╕йна в наш╕й земл╕, коли вона п╕д╕йма╓ться за святу в╕ру: нема дужчо╖ сили, як в╕ра. Гр╕зна вона ╕ нездоланна, як нерукотворна скеля серед бурхливого, в╕чно м╕нливого моря. З само╖ середини морського дна зд╕йма╓ вона до неба непробивн╕ сво╖ ст╕ни, вся збудована з суц╕льного каменю. Зв╕дус╕ль ╖╖ видко, ╕ дивиться вона просто у в╕ч╕ хвилям, що котяться повз не╖. 1 горе кораблев╕, що ненароком наскочить на не╖! На тр╕ски розл╕та╓ться його недолуга снасть, тоне й трощиться на гамуз усе, що ╓ на ньому, й пов╕тря здрига╓ться в╕д жал╕бного крику тих, що йдуть на дно. -На л╕тописних стор╕нках посписувано докладно, як ут╕кали польськ╕ загони з визволених м╕ст, як поперев╕шувано немилосердних жид╕в-орендар╕в; який недолугий був коронний гетьман Микола Потоцький з╕ сво╓ю незчисленною арм╕╓ю супроти ц╕╓╖ незборимо╖ сили; як, розбитий, гнаний, перетопив в╕н у невелик╕й р╕чц╕ найкращу частину в╕йська свого, як облягли його в невеличк╕м м╕стечку Попонн╕м гр╕зн╕ козацьк╕ полки ╕ як у велик╕й скрут╕ польський гетьман заприсягнувся, що король ╕ уряд вволять волю козак╕в ╕ повернуть ╖м ус╕ колишн╕ права й прив╕ле╖. Але не так╕ були козаки, щоб п╕ддатися на те: знали вони вже, що таке польська присяга. ╤ Потоцький не гарцював би вже на сво╓му шеститисячному аргамаков╕, чаруючи оч╕ вельможних панночок ╕ викликаючи заздр╕сть шляхетних пан╕в, не величався б на сеймах, влаштовуючи розк╕шн╕ бенкети сенаторам, якби не врятувало його православне духовенство, що було в м╕стечку. Коли вийшли назустр╕ч ус╕ попи в ясно-золотих ризах, з образами й хрестами, а попереду сам архи╓рей з хрестом у руц╕ ╕ в пастирськ╕й митр╕, вс╕ козаки поставали навкол╕шки й поскидали шапки. Н╕ на кого б вони на той час не зважили, нав╕ть на самого короля; але стати проти сво╓╖ церкви християнсько╖ не посм╕ли й зважили на дух╕вництво. Згодився гетьман разом ╕з полковниками в╕дпустити Потоцького, взявши з нього святу присягу дати волю вс╕м християнським церквам, забути давню ворожнечу й н╕яко╖ кривди козацькому в╕йську не чинити. -Один т╕льки полковник не згодився на такий мир. Той полковник був Тарас. Вирвав в╕н пасмо волосся з╕ сво╓╖ голови й гукнув: -- Гей, гетьмане й полковники! Не роб╕ть тако╖ бабсько╖ угоди! Не в╕рте ляхам: продадуть, псяюхи! -Коли ж в╕йськовий писар прин╕с писан╕ умови й гетьман п╕дписався п╕д ними власною рукою, Тарас зняв ╕з себе щирий булат, догору турецьку шаблю з найкращо╖ криц╕, переломив ╖╖ надво╓, як тр╕ску, ╕, кинувши вр╕зноб╕ч далеко в╕д себе обидва к╕нц╕, промовив: -- Прощайте ж! Як двом к╕нцям ц╕╓╖ шабл╕ не з'╓днатися в одно й не скластися в ц╕лу шаблю, так ╕ нам, панове товариство, не бачитися б╕льше на цьому св╕т╕. Т╕льки не забудьте мого прощального слова (тут голос його ще погучн╕шав, п╕днявся вище, набрав надзвичайно╖ сили - ╕ збентежилися вс╕ од його пророчих сл╕в): перед смертною годиною сво╓ю ви згада╓те мене! Дума╓те - купили спок╕й ╕ згоду; дума╓те - панувати вам? Не те у вас буде панування: здеруть ╕з тво╓╖ голови, гетьмане, шкуру, наб'ють ╖╖ гречаною половою й показуватимуть по вс╕х ярмарках! I ви, панове, сво╖х гол╕в не вряту╓те! Згинете в гнилих льохах, замурован╕ в кам'ян╕ мури, коли вас ран╕ш, як баран╕в, не зварять у казанах живими! -- А ви, хлопц╕? - звернувся в╕н до сво╖х козак╕в. - Хто з вас хоче вмерти сво╓ю смертю, не по-баб'ячому в зап╕чку або на лежанц╕, не п'яним п╕д тином б╕ля шинку, як те стерво, а чесною козацькою смертю, ус╕м на одн╕й постел╕, як молодий з молодою? Чи, може, хочете вернутися додому та поробитися недов╕рками, та возити на сво╖й спин╕ польських ксьондз╕в? -- За тобою, пане полковнику! За тобою! - загукали вс╕, що були в Тарасов╕м полку, ╕ до них перейшло чимало й ╕нших. -- А коли за мною, то за мною ж! - промовив Тарас, насунув глибше соб╕ шапку на голову, гр╕зно глянув на вс╕х, що зосталися, п╕дправився на кон╕ сво╖м ╕ гукнув: -- Не дор╕кайте н╕хто нам образливим словом! Ану, гайда, хлопц╕, в гост╕ до католик╕в! -По ц╕й мов╕ вдарив в╕н по конев╕, й рушив за ним таб╕р у сотню воз╕в, а за ним багато к╕нних ╕ п╕ших козак╕в, ╕, обернувшись, сварився поглядом на вс╕х, що позоставались, ╕ гн╕вний був погляд його. Н╕хто не зважився ╖х зупинити. На очах у всього в╕йська покидав ╖х полк, ╕ довго ще обертався Тарас, ╕ все сварився. -Смутн╕ стояли гетьман ╕ полковники, замислились ус╕ й мовчали довго, немов пригн╕чен╕ якимсь важким передчуттям. Не дурно пророкував Тарас: так воно все й сталось, як в╕н казав. Незабаром п╕сля зрадливого вчинку п╕д Кановом гетьманська голова вже стрим╕ла на пал╕ разом ╕з багатьма найкращими його в╕йськовими товаришами. -А що ж Тарас? А Тарас тим часом гуляв по вс╕й Польщ╕ з╕ сво╖м полком, спалив в╕с╕мнадцять м╕стечок, б╕льш як сорок костьол╕в ╕ вже доходив до Кракова. Силу перебив в╕н усяко╖ шляхти, пограбував найбагатш╕ й найкращ╕ замки; порозпечатували ╕ порозливали козаки стор╕чн╕ меди й вина, свято бережен╕ в панських льохах; порубали й попалили коштовн╕ сукна, одежу й начиння, що було по коморах. -- Н╕чого не жал╕йте! - т╕льки й примовляв Тарас. Не зважали й на чорнобривих панянок, б╕логрудих, яснооких д╕вчат: й коло самих в╕втар╕в не могли врятуватися вони... -- Це вам, враж╕ ляхи, поминки по Остапов╕! - примовляв Тарас. -╤ так╕ поминки по Остапов╕ справляв в╕н у кожн╕м сел╕, аж поки польський уряд не побачив, що вчинки Тарасов╕ були щось б╕льше, н╕ж звичайне розбишацтво, ╕ тому ж таки Потоцькому доручено було з п'ятьма полками неодм╕нно вп╕ймати Тараса. -Ш╕сть дн╕в т╕кали козаки пут╕вцями в╕д лях╕в; ледве витримували кон╕ небувалу гонитву й рятували козак╕в. Але Потоцький цього разу впорався добре з дорученням. В╕н, не спочиваючи, гнався за ними й догнав ╖х коло Дн╕стра, де Бульба зупинився на в╕дпочинок, розташувавшись у зруйнован╕й фортец╕. -Над самою кручею Дн╕стровою стояла вона з╕ сво╖м об╕рваним валом та розваленими мурами. П╕ском та битою цеглою зас╕яний був верх круч╕, що кожно╖ хвилини м╕г з╕рватися ╕ полет╕ти вниз. Отут ╕з двох бок╕в, прилеглих до поля, ╕ обступив його коронний гетьман Потоцький. Чотири дн╕ бились ╕ оборонялися козаки, в╕дбиваючись цеглою й кам╕нням. Але не вистачило н╕ запасу, н╕ сили, ╕ поклав Тарас пробиватися кр╕зь ворож╕ лави. ╤ вже пробилися були козаки, ╕, може, ще раз в╕рно послужили б ╖м прудконог╕ ╖хн╕ кон╕, коли це раптом на б╕гу зупинився Тарас ╕ гукнув: -- Ст╕йте! Випала люлька з тютюном; не хочу, щоб ╕ люлька моя д╕сталася вражим ляхам! -I нахилився старий отаман, ╕ почав шукати в трав╕ люльку з тютюном - свою в╕рну подругу на мор╕ й на земл╕, в походах ╕ дома. А тим часом налет╕ла ватага лях╕в ╕ вхопила його п╕д могутн╕ плеч╕. Струснув в╕н ус╕м сво╖м дужим т╕лом, але не посипалися вже, як колись, на землю, мов груш╕, гайдуки, що держали його. -- Ох, стар╕сть, стар╕сть! - промовив в╕н, ╕ заплакав старий кремезний козак. Та не стар╕сть була тому винна: сила подолала силу. Мало не тридцять гайдук╕в учепилося йому за руки й за ноги. -- П╕ймалася б╕сова ворона! - кричали ляхи. - Тепер треба т╕льки вигадати, яку б йому, собац╕, найкращу честь в╕ддати. -I присудили, з гетьманського дозволу, спалити живцем перед ус╕м в╕йськом. -Недалеко стояло голе дерево, що гр╕м розбив йому верх╕в'я. -Припнули Тараса зал╕зними ланцюгами до стовбура, цвяхом прибили йому руки ╕, п╕днявши його вище, щоб зв╕дус╕ль видко було козака, почали розкладати п╕д деревом вогонь. Але не на вогонь дивився Тарас, не про вогонь в╕н думав, на якому мали його спалити; дивився в╕н, б╕долаха, в той б╕к, де в╕дстр╕лювалися козаки: йому згори було видно все, як на долон╕. -- Займайте, хлопц╕, займайте швидше, - гукав в╕н, - гору, що за л╕сом: туди не п╕дступлять вони! Але в╕тер не дон╕с його сл╕в. -- Ой, пропадуть, пропадуть н╕ за понюх табаки! - промовив в╕н г╕рко ╕ глянув униз, де блищав Дн╕стер. Рад╕стю засяяли йому оч╕. В╕н побачив чотири човни, що кормою виглядали з-за кущ╕в, ╕, з╕бравшись на сил╕, гукнув на вс╕ груди: -- До берега, хлопц╕! До берега! Спускайтеся поп╕д гору стежкою, що йде л╕воруч. Коло берега стоять човни, - вс╕ забирайте, щоб не було погон╕! -Цього разу в╕тер дмухнув ╕з другого боку, ╕ все почули козаки. -Але за цю раду д╕став в╕н обухом по голов╕, ╕ все перевернулося йому в очах. -Пустили козаки коней щодуху узб╕чною стежкою, а вже ляхи за плечима. Бачать козаки - крутиться й гадючиться стежка й багато вб╕к да╓ вигин╕в. -- Гей, панове товариство! Пан чи пропав! - сказали вони вс╕ разом, на мить зупинилися, п╕дняли нагайки, свиснули - ╕ татарськ╕ кон╕ ╖хн╕, в╕д╕рвавшись в╕д земл╕ ╕ розпростершись у пов╕тр╕, як зм╕╖, перелет╕ли через провалля й шубовсьнули просто в Дн╕стер. Дво╓ т╕льки не досягли до р╕ки, грянули з високост╕ на кам╕ння ╕ пропали там нав╕ки з к╕ньми, не встигнувши нав╕ть голос подати. А козаки вже пливли з к╕ньми р╕чкою й одв'язували човни. Зупинилися ляхи над проваллям, дивуючися нечуван╕й козацьк╕й см╕ливост╕, ╕ думали: скакати ╖м чи н╕. Один молодий полковник, живо╖, гарячо╖ кров╕, р╕дний брат красун╕-польки, що причарувала б╕долашного Андр╕я, не роздумуючи, кинувся згарячу за козаками. Перевернувся в╕н трич╕ в пов╕тр╕ з конем сво╖м ╕ гримнувся просто на гостр╕ скел╕. На шмаття подерло його гостре кам╕ння, ╕ пропав в╕н на дн╕ провалля, мозком ╕ кров'ю оббризкавши кущ╕, що росли по нер╕вних ст╕нах пр╕рви. -Коли отямився Тарас Бульба п╕сля обуха й глянув на Дн╕стер, козаки вже були на човнах ╕ гребли веслами; кул╕ сипалися на них зверху, але не досягали. ╤ засв╕тилися рад╕стю оч╕ у старого отамана. -- Прощайте, товариство! - гукав в╕н ╖м згори. - Згадуйте мене ╕ на ту весну знову сюди прибувайте та гарненько погуляйте!.. А що, взяли, чортов╕ ляхи? Дума╓те, ╓ що-небудь на св╕т╕, чого б злякався козак!.. -А вже вогонь п╕днявся вгору ╕ лизав його ноги, об╕ймаючи потроху все дерево... Та х╕ба знайдуться у св╕т╕ так╕ вогн╕ й муки, така сила, що перемогла б козацьку силу?.. -Не мала р╕чка Дн╕стер, а як пожене в╕тер з моря, то хвиля сяга╓ до самого м╕сяця! Козаки хутко пливли вузенькими двостеренними човнами, гребли в лад веслами, обережно минали зелен╕ острови, полохаючи птаство, ╕ розмовляли про свого отамана. -  -1835, 1842 - - - - -Гоголь - ╫о╜оль - -Маланюк ╢вген Филимонович - - -╤ -Вимовляючи пр╕звище Гоголя як "╫о╜оль", б╕льш╕сть не в╕дчува╓ н╕чого дивного чи неприродного. От такий соб╕ знаменитий рос╕йський письменник, "батько реал╕зму" в т╕й "велик╕й л╕тератур╕", хай нав╕ть "малорос╕йського походження", але, мимо пр╕звища, незаперечний "рос╕янин", той, що в ╕стор╕ях рос╕йсько╖ л╕тератури сто╖ть тут же поб╕ч Пушк╕на. Французи, напевно, уважають Гоголя за вт╕лення славнозв╕сно╖ ame slave (вони стосували цей синон╕м "рос╕йськост╕" нав╕ть до афериста Стависького!), хоч саме в Париж╕ р. 1932 вийшла ц╕нна французька книжка Шлецера (рос╕янина) п╕д наголовком "Gogol", що тракту╓ цю тему зовс╕м не традиц╕йно. Що ж до н╕мецько╖ л╕тератури, то доп╕ру в останн╕х рокках поруч Гоголя зачали ставити ╕м'я Е.Т.А. Гофмана, що належало б розц╕нювати як немалий крок вперед. -Треба лояльно ствердити, що в справ╕ висв╕тлення складно╖ ╕ при т╕м дуже ускладнено╖ постат╕ великого письменника та розв╕яння щ╕льно оточуючо╖ його ореол╕ "гармон╕йност╕" та "суц╕льност╕", - найб╕льш спричинилися рос╕яни ж (В. Розанов, В. ╫╕пп╕ус, Д. Мережковський, А. Б╓лий ╕ ╕нш╕), хоч це й дуже м╕н╕мально вплинуло на рос╕йський загал, який, в простот╕ душевн╕й, й дос╕ кламу╓ про "найб╕льшого письменника рос╕йського", "найген╕альн╕шого з рос╕ян" ╕ т. п. -Досить сумно, майже безнад╕йно представля╓ справа Гоголя у поляк╕в, хоч, здавалося б... Таж предок Гоголя - Остап Гоголь, "ноб╕л╕тований" запорозький старшина, "не раз в╕дзначений у в╕йн╕ короля Яна III з турками", полковник ре╓стровий, по революц╕╖ 1648 р. полковник брацлавський новоповстало╖ держави, - це ж стор╕нка також польсько╖ ╕стор╕╖... Якщо правдивою ╓ г╕потеза, що одним з ╕мпульс╕в до написання "Trylogji" була в С╓нк╓вича реакц╕я на "Тараса Бульбу", то, судячи з╕ стилю "Трилог╕╖" та ╖╖ ╕стор╕ософ╕чно╖ спрямованост╕, можна думати, що в т╕м випадку Гоголь був для С╓нк╓вича герольдом "всерос╕йського ╕мпер╕ал╕зму", отже, справд╕, не Гоголем, а "╫о╜ол╓м". Не менш характеристичною була реценз╕я критика А. ╫жимали-С╓дко на першу (по ╤ в╕йн╕) виставу у Варшав╕ Гоголевого "Рев╕зора": звернувши увагу на подв╕йне пр╕звище Гоголя - Я н о в с ь к и й, рецензент перехилив палицю в другий б╕к ╕ (м. ╕н. анал╕зуючи Хл╓ста) зробив з Гоголя еманац╕ю polskosci... на Полтавщин╕... -В польськ╕й л╕тературн╕й оп╕н╕╖ Гоголь залиша╓ться дос╕ "нормальним" рос╕йським письменником, нав╕ть велико╖ м╕ри, але - саме через свою "рос╕йськ╕сть" - чужим ╕ ворожим. ╤ ц╕╓╖ дивно╖ ситуац╕╖ не зм╕нили так╕ факти, як паризьк╕ зустр╕ч╕ й розмови Гоголя з М╕цкевичем, приязнь з Богданом Зал╓ським ╕ нав╕ть обставина, що Гоголь був в╕д р. 1836 фактичним ем╕грантом. -Та не набагато л╕пше, як це не дивно, вигляда╓ ситуац╕я Гоголя серед земляк╕в. -Вихована на "народництв╕" ╕ на соц╕альних аберац╕ях в╕д 40-х до 80-х рок╕в минулого стол╕ття, перебуваючи в фатальних умовинах петербурзько╖ ╕мпер╕╖, в пост╕йних ваганнях м╕ж "областництвом" та "всерос╕йськ╕стю", - ╕нтел╕генц╕я укра╖нська, ан╕ сучасна Гоголев╕, ан╕ п╕зн╕ша - не спромоглася витворити критер╕╖в для оц╕нки т╕╓╖ незвичайно╖ постат╕. Сво╓р╕дний дуал╕зм в поглядах на укра╖нську проблему, що допровадив аж до теор╕╖ Костомарова псевдоорган╕чного симб╕озу "двох руських народностей", н╕би гармон╕йно себе доповнюючих в постат╕ якогось двонац╕онального чи понаднац╕онального синтезу, врешт╕ - догмат федерал╕зму, проголошуваний впливовим Драгомановим, - все це привело до того, що проблема Гоголя була раз назавше розв'язана в прост╕й ╕ тому приваблив╕й формул╕ С. ╢фремова: д в ╕ д у ш ╕ ("М╕ж двома душами" - студ╕я, р. 1909). ╤ хоч та теор╕я "двох душ", без точного окреслення, що то ╓, в дан╕м випадку, душа "рос╕йська" ("московська"?), спроваджу╓ питання до ялово╖ соф╕стики ╕ н╕чого, властиво, не з'ясову╓, теор╕я ╢фремова була загальносирийнята ╕ на т╕м справа зупинилася довший час. -Вимовний виняток становили лише Т. Шевченко (послан╕╓ "Гоголю") та П. Кул╕ш - редактор Гоголевого листування. -II -Спроба п╕д╕йти до Гоголя ╕ншим, б╕льш природним шляхом - викличе усм╕шку не лише серед чужинц╕в, що зрозум╕ють як на╖вне намагання "нац╕онал╕зувати" великого письменника чужо╖ л╕тератури. Скептичний земляк або здиву╓ться, або недов╕рливо похита╓ головою. Земляк оптим╕стичний якщо й зац╕кавиться, то ц╕кав╕сть та буде поверхова, "шов╕н╕стична". -Одразу тому треба попередити: не про це тут ходить. Ходить про в╕дслонення ╕ ствердження тих складник╕в ╕ первн╕в особистост╕ й творчост╕ Гоголя, як╕ дос╕ ще залишаються п╕д оболонкою, що покрива╓ "канон╕чний" образ письменника. То не буде в╕дбронзовування в дещо стерт╕м значенн╕ цього модного слова, лише спробою в ╕ д р е с т а в р у в а н н я справжнього образу. А що образ той ╓ ╕ був нац╕ональний - на те ради нема╓. Все ╕нше-бо було ╕ ╓ або аберац╕╓ю, або гримом, або зовн╕шн╕ми декорац╕ями. Що б╕льше, т╕льки справжн╕й, отже нац╕ональний, образ Гоголя в╕дкри╓ нам т. зв. та╓мницю Гоголя, похмурий траг╕зм його життя й творчост╕, описаний в досить багат╕й л╕тератур╕ про нього, але не вияснений в сво╖й ╕стот╕. -То не укра╖нець, лише рос╕янин ╤. Мандельштам ще р. 1902 (на той час професор ун╕верситету в Гельс╕нках) перший видав кап╕тальну монограф╕ю про стиль Гоголя, в як╕й дов╕в, що "мовою душ╕" письменника - була мова укра╖нська, що не т╕льки словництво, лексика й семантика, але й синтакса-складня цього письменника були укра╖нськ╕ ╕ що писав в╕н, сказати б, "перекладаючи"... А ск╕льки ж то раз╕в чита╓мо в листах Гоголя, що в╕н "не почува╓ себе м╕цним в мов╕ рос╕йськ╕й"! -Р╕ч ясна, що трудно говорити на цю тему з тим, хто не в╕дчува╓ духу рос╕йсько╖ мови, не зна╓ ╕стор╕╖, не чув справжньо╖ рос╕йсько╖ мови в ╖╖ московськ╕й гов╕рц╕. Нац╕ональних шк╕л в Рос╕╖ не було. Матер╕ал мовно-л╕тературний, одержаний колись Москвою з Ки╓ва ╕ перетворений п╕зн╕ш Ломоносовим (до реч╕ - бувшим студентом Ки╓во-Могилянсько╖ Академ╕╖), Держав╕ним ╕ Пушк╕ним на л╕тературну мови петербурзько╖ ╕мпер╕╖, - через ун╕ф╕ковану школу знов повертався до ╕мперських пров╕нц╕й, але вже позбавлений нац╕онального духу, вже як мова абстрактно-╕мперська, "всерос╕йська", на м╕сцях "доповнювана" ╕ оформлювана етнограф╕чно-мовним матер╕алом. Т╕льки завдяки цьому мова Гоголя могла видаватися "рос╕йською", хай нав╕ть до певно╖ м╕ри екзотичною, або "збагачуючою рос╕йську мову" (як каже Мандельштам), ц. т. мову Москви й Петербурга. А з огляду на пор╕вняну б╕дн╕сть тод╕шньо╖ рос╕йсько╖ л╕тературно╖ мови (засм╕чен╕сть н╕мецькими й французькими варваризмами), а також незнану у народ╕в зах╕дно╖ (мовно-латинсько╖) культури "еластичн╕сть" рос╕йсько╖ граматики, - той процес м╕г видаватися пл╕дним в культурн╕м сенс╕ й корисним п╕д оглядом пол╕тичним (мовна ун╕ф╕кац╕я ╕мпер╕╖). -Не варто тут наводити сво╓р╕дних приклад╕в "рос╕йсько╖ мови" Гоголя з тексту його твор╕в: забагато то забрало б м╕сця. Але, хто зна╓ л╕тературну рос╕йську мову ╖╖ класичного пер╕оду, той легко сам ╖х знайде при уважн╕ш╕м читанн╕. Якщо л╕тературознавець доп╕ру на основ╕ майже м╕кроскоп╕чних досл╕д╕в може знайти мовно-стил╕стичн╕ невластивост╕ в англ╕йськ╕й мов╕ ╕рландця Б. Шоу або у французьк╕й мов╕ фламандця ╢. Верхарна, вже не кажучи про стил╕стичну "слов'янськ╕сть" мови Дж. Конрада, то в текстах Гоголя нав╕ть неозбро╓ним оком звичайного читача можна легко побачити вже не мовн╕ хиби, але разюч╕ укра╖н╕зми, нерос╕йську складню, часом ц╕л╕ "незрусиф╕кован╕" ук╖нськ╕ речення. ╤ - навпаки - досить лише прочитати Тараса Бульбу у давно "в╕дреставрован╕м" текст╕ М. Садовського, щоб уявити соб╕ спос╕б д╕йсного мислення Гоголя-письменника. -А, проте, мимо орган╕чного зв'язку пом╕ж процесом мислення в л╕тературн╕й творчост╕ та нац╕ональною п╕дсв╕дом╕стю й та╓мничою глибиною раси, - ╕стор╕╖ л╕тератур показують нам ц╕лий ряд письменник╕в-"самоперекладчик╕в", як╕, б╕льш-менш щасливо для сво╓╖ творчост╕, спромагалися уживати ╕ншо╖ мови, ╕ то не лише в проз╕, але й - що значно трудн╕ше й небезпечн╕ше - в поез╕╖ в╕ршован╕й. Яскравий приклад - Р. М. Р╕льке (до реч╕, п╕вслов'янин, бо син чешки), який майже з однаковою натуральн╕стю писав в╕рш╕ н╕мецьк╕ й французьк╕, щоправда, довший час перебувавши в Париж╕ як особистий секретар р╕зьбаря Родена. По-французьки написав був свою "Саломею" Оскар Вайлд. Виспянський ╕ Пшибишевський починали свою л╕тературну д╕яльн╕сть н╕мецькою мовою, як, до реч╕, й Ольга Кобилянська. Врешт╕, мадярський Шевченко - Петеф╕ був словаком П'етровичем, який по-словацьки, либонь, н╕чого й не написав. -Таких ╕мен можна навести немало. -Але ╓ щось, що яскраво в╕др╕зня╓ в╕д них Гоголя ╕ не лише не да╓ п╕дстав зарахувати його до вищенаведених "щасливц╕в", але й робить з нього найтраг╕чн╕шу постать письменника того роду. Мова - бо ╓ фонетико-граф╕чним в╕дбиттям глибоко прихованих ╕ складних псих╕чних процес╕в, безпосередньо зв'язаних з культурою й нац╕ональн╕стю. ╤ ота, власне, орган╕чна й псих╕чна "д╕йсна д╕йсн╕сть" письменника, яка, в остаточн╕м розрахунку, виявиться завжди расово-нац╕ональною, вона-то й проявиться ╕ промовить кр╕зь вс╕ язиково-граф╕чн╕ зовн╕шн╕ оболонки. -III -У "Старосв╕тських д╕дичах" Гоголя - не в фабул╕ й описах т╕╓╖ новели, а, скорше, в ╖╖ "кл╕мат╕", в т╕м св╕т╕, хоч ╕дил╕чн╕м, але й приземн╕м, т╕сн╕м ╕, либонь, задушлив╕м, - розкрива╓ться нам нац╕ональна атмосфера Укра╖ни початку XIX ст. -З╕пхнут╕ до стану нап╕втваринного, занурен╕ в туп╕м безладд╕, вже поза межами ╕стор╕╖, десь пом╕ж кухнею й спальнею - дотл╕вають останн╕ рештки козацько╖ й гетьмансько╖ ел╕ти. На могутн╕м тл╕ буйного сонячного кра╓виду, серед ру╖н бурхливо╖ минувшини западають у смертельний сон хутори й ма╓тки здеморал╕зовано╖ петербурзьким урядом колишньо╖ укра╖нсько╖ аристократ╕╖, нин╕ - "дворянства всерос╕йського". Нерухома, майже цвинтарна тиша заляга╓ над Укра╖ною. Час в╕д часу тишу ту порушують х╕ба лише звуки бально╖ музики та ще п'яний гом╕н бенкетник╕в, що ╖х духове життя звузилося до ╖дження та пиття ("мочеморди"). Щоправда, на тих бенкетах п'яне натхнення й п'яна в╕двага п╕дносять часом чарку "за Укра╖нську Республ╕ку" (на бенткет╕ в ма╓тку Закревських р. 1848), але т╕ пияцьк╕ вигуки ще яскрав╕ш п╕дкреслюють могильну тишу догасаючо╖, вже от-от умерло╖ ╕стор╕╖... -Така ситуац╕я - нагор╕, серед тих небагатьох, що ╖х Катерина Друга обдарувала "вольностями дворянськими". А внизу - придушене нап╕вмертвим т╕лищем шляхти, остаточно закуте т╕╓ю ж Катериною в кайдани кр╕пацтва - багатом╕льйонне селянство. Про його нац╕ональн╕сть сп╕вають йому кобзар╕ - живе, хоч незряче сумл╕ння нац╕╖, символ притьмарено╖, але все ще живо╖ ╕сторично╖ п а м ' я т ╕. В лон╕ того закутого селянства, що на нього переклала ╕стор╕я нац╕ональне завдання ц╕лого народу, в╕дбуваються пов╕льн╕, але глибок╕ процеси: там дозр╕ва╓ вулкан╕чне з'явлення Шевченка. -У таких ото умовинах нац╕онально вигасаюча ╕ вже до жадного нац╕онального в╕друху не здатна - шляхетська верства Укра╖ни вида╓ з себе людину з ознаками ген╕альност╕, обдаровану скарбом-талантом дивно╖, ╕сторично с п ╕ з н ╕ л о ╖ творчо╖ енерг╕╖. -Син зубож╕лого д╕дича ╕ нав╕ть автора побутових комед╕й школи Котляревського, Гоголь ту мертву тишу, те мертве життя ╕ той пров╕нц╕альний безрух ╕стор╕╖ - побачив ╕ в╕дчув. ╤ те в╕дчуття позначило й визначило ╕ життя його, ╕ творч╕сть - аж до "Мертвих душ" включно, де в╕н з такою нещадною гостротою рису╓ галерею, власне, сучасно╖ йому укра╖нсько╖ "ел╕ти". -Л╕тература? Л╕тературне життя на Укра╖н╕? Вони були так╕, якою була пол╕тична д╕йсн╕сть, отже, ╕снували для "домашньо╖ потреби", як це п╕зн╕ш окреслить Костомаров. Живий ╕ талановитий полтавський "служащ╕й дворянин" - ╤ван Котляревський, пом╕ж еп╕грамами на знайомих ╕ одами до зверхник╕в, з немалим розмахом ╕ справжн╕м талантом "перелиц╕ював" Вер╜╕л╕╓ву "Ене╖ду". Гроно ╕нтелектуал╕ст╕в, скупчене б╕ля новозаснованого Харк╕вського ун╕верситету, писало балади й байки та насл╕дувало народн╕ п╕сн╕, починаючи збирати ╕ видавати етнограф╕чн╕ матер╕али. Нечисленн╕ земляки розчитувалися в патр╕отичн╕й "Истор╕и русовъ" псевдо-Кониського ╕ тяжко з╕тхали, як з╕тхають за чимсь, що минуло без вороття, за чимсь, що вмерло. -Батько Гоголя - Василь - то чи не найб╕льш характеристична постать для тод╕шньо╖ л╕тературно╖ ситуац╕╖ на Укра╖н╕: "добре уроджений", але п╕дупалий д╕дич, талановитий еп╕гон автора несмертельно╖ (безсмертно╖) "Наталки" - в╕н постача╓ репертуар для ма╓ткового театру свого високого родича ╕ протектора - Трощинського, магната ╕ петербурзького м╕н╕стра "на поко╖"... -Пом╕ж л╕вобережними "мочемордами" та правобережними "бала╜улами" точилося ц╕ле духове життя тод╕шньо╖ нац╕онально╖ ел╕ти кра╖ни. Пом╕ж еп╕гонами Котляревського - з одного боку, ╕ Тимком Падурою, з другого, - м╕стилися л╕тературн╕ прояви ╕ зац╕кавлення т╕╓╖ сусп╕льно╖ верстви. -Що ж мав з собою почати талановитий, повний творчих бажань, а прит╕м дуже амб╕тний, спраглий слави ╕ далеких обр╕╖в молодик, який вже на шк╕льн╕й лавц╕ мр╕яв про широку арену д╕яльност╕? Отже, створю╓ соб╕ уявою спокусливо-чар╕вну "легенду Петербур╜а" ╕, по зак╕нченн╕ Безбородьк╕вського л╕цею в Н╕жин╕ (р. 1828), ╖де до вимр╕яно╖ столиц╕, просто "чорту в зуби". Помимо свого закохання в петербурзьк╕й легенд╕, молодик Гоголь все ж в╕дчував п╕дсв╕домий страх перед П╕вн╕ччю, перед "московщиною". ╤ щоб ту "московщину" оминути ╕ не бачити м╕ста Москви, в╕н ╖де до Петербур╜а т. зв. б╕лоруським трактом - через Могил╕в. Бо не Московщина, але самий-но Петербур╜ - то ╕деал, то кв╕нтесенц╕я вс╕х чудес ╕ марень, бо то не Рос╕я ╕ вже напевно не "московщина". В результат╕, розум╕╓ться, - жахливе розчарування, ╕ то вже на сам╕м початку. Петербурзька зима, така непод╕бна до полтавсько╖. Знайомство з Пушк╕ним, таке омр╕яне, - не вда╓ться. Перший друкований ("накладом автора") тв╕р - ╕дил╕чна поема в╕ршем "Ганц Кюхель╜артен" - зустр╕ча╓ отруйн╕ кпини критики... ╤ тут наступа╓ ц╕лком конрад╕вський момент в б╕ограф╕╖ Гоголя: в╕н с╕да╓ на корабель ╕ в╕дплива╓ (липень 1829 р.) нев╕домо куди... в св╕т... -Та тут же й виника╓ яскрава р╕зниця пом╕ж синами двох сус╕дн╕х народ╕в, синами, що не знаходили соб╕ м╕сця на Батьк╕вщинах. Конрад-Коженьовський, син чинного повстанця, згодом засланця, мав св╕жий спогад збройно╖ боротьби, стратив на рос╕йськ╕м засланн╕ мат╕р - отже н е н а в и д ╕ в Рос╕ю, ╕ то так, що цю ненависть заховав (збер╕г), бувши вже заслуженим громадянином Британсько╖ ╕мпер╕╖ ╕ визначним англ╕йським письменником, - аж до смерт╕. В Гогол╕ ж жила "малорос╕йська ╕дил╕я", м╕ф Рос╕╖-царства, понаднац╕онально╖ ╕мпер╕╖ необмежених обр╕╖в ╕ необмежених можливостей... Що за прост╕р для вимр╕яних ним велетенських чин╕в ╕ подвиг╕в, хоч ближче й неокреслених ╕ досить ╕млистих для самого мр╕йника! -Корабель, що ним плив Гоголь, сп╕ткала в Н╕мецьк╕м мор╕ буря. ╤ це переживання, видно, притупило гостроту петербурзьких розчарувань, бо вже 22 вересня Гоголь з Любека поверта╓ться до страшного м╕ста Петра ╤ ╕ пот╕м вже н╕коли про свою морську подорож не згаду╓, як ╕ про те, щ'о ту втечу-подорож спричинило. Твердий шлях "кап╕тана" Коженьовського, що допровадив його до св╕тово╖ слави письменника св╕тово╖ ╕мпер╕╖. - не був суджений слабовольному ╕ анем╕чному нащадков╕ "славних прад╕д╕в". Отрута Петербур╜а, м╕ста туман╕в ╕ примар, м╕ста п╕дступно╖ "╕м╕тац╕╖ ╢вропи" - вже зробила свос. Втеча була в╕друхом скорше ф╕з╕олог╕чним, н╕ж псих╕чним, а не моральною реакц╕╓ю сина Петербур╜ом поневолено╖ Батьк╕вщини. Тортурований духовою пусткою ╕ пекучим сумом за р╕дним кра╓м, Гоголь ще вперто намага╓ться знайти в столиц╕ точку опертя. Ще шука╓ в н╕й ╕деально╖ "Рос╕╖", як природного продовження "Рус╕╖", ╕, чим б╕льш не знаходить, тим пекуч╕ш згаду╓ Укра╖ну. Так зроджуються "Вечори на хутор╕ б╕ля Диканьки" й ╕нш╕ "укра╖нськ╕" реч╕, як наркоз для самого себе ╕ як екзотичний в╕дскок для л╕тературно╖ кар'╓ри - одночасно... Ш ╕ с т ь л╕т тривали т╕ пошукування ╕ намагання. Ш╕сть л╕т, впродовж яких в╕н зазнав р╕зних профес╕й: в╕д невдалого урядовця в досить непри╓мн╕м (фактично - пол╕ц╕йн╕м) департамент╕ аж до невдалого професора ун╕верситету. Приходить ╕ знайомство з Пушк╕ним, ╕ з майбутн╕м доброд╕╓м Шевченка - В. Жуковським, ╕ з так званим вищим св╕том. Нарешт╕, з'явля╓ться давгооч╕кувана слава - слава автора "Рев╕зора", справжня, "всерос╕йська"... Здавало-б - мету осягнено. Але якою ж ц╕ною! -╤ от 6 червня р. 1836 Гоголь, затру╓ний, розбитий, зламаний ╕ як би нап╕вживий духово, шукаючи вже не уявно╖ "Рос╕╖" ╕ не реально╖ "Малорос╕╖", а "б а т ь к ╕ в щ и н и д у ш ╕ ", опиня╓ться за кордоном. -"Я народився тут, - пише В. Жуковському з Риму, - Рос╕я, Петербур╜, сн╕г, падлюки, департамент, професура, театр - все то мен╕ лише снилося". -IV -Повелося думати, що Гоголь н╕бито безвладно котився похилою площею в╕дступництва до морально╖ (нац╕онально╖), а, к╕нець к╕нц╕в, ╕ ф╕зично╖ смерт╕. -Це не зовс╕м в╕дпов╕да╓ д╕йсност╕. -"Легенда Петербур╜а" мала для тод╕шнього укра╖нця певн╕ точки опертя. Культуртрегерський шлях на Московщину-Рос╕ю мав за собою к╕лькав╕кову традиц╕ю, поглиблену за Петра ╤, Прокоповича, згодом Розумовських, Безбородьк╕в... Не затримуючись довше над "соц╕олог╕чним" обличчям сучасного Гоголев╕ Петербур╜а, зациту уривок з листа ╢вгена Греб╕нки (до М. Новицького) з 1834 р.: "Петербур╜ - то колон╕я ╕нтел╕гентних укра╖нц╕в. По вс╕х ╕нституц╕ях, академ╕ях, в ун╕верситет╕ - повно наших земляк╕в. ╤ при прийманн╕ на посаду кандидат з укра╖нц╕в зверта╓ на себе увагу яко un homme d'tsprit ("людина духовна"). Додаймо, що того ж року студенти Во╓нно-Медично╖ Академ╕╖ в мурах сво╓╖ школи виставляли "Наталку Полтавку". Таких парадокс╕в можна навести б╕льше. ╤ вони становлять, власне, т╕ пункти опертя, на яких колеги й сучасники Гоголя могли будувати петербурзьк╕ легенди. -З другого боку, в житт╓пис╕ Гоголя зовс╕м не браку╓ момент╕в (опр╕ч втеч╕ морем р. 1829) протесту, обурення, обудження нац╕онального сумл╕ння, ╕ то в форм╕ недвозначн╕й. По "Вечорах на хутор╕" в╕н все збира╓ться писати "╤стор╕ю нашо╖ ╓дино╖, нашо╖ нещасно╖ Укра╖ни" (лист з 9 листопада р. 1833 до Михайла Максимовича, де м. ╕н. дода╓: "Якби Ви знали, як╕ жахлив╕ перевороти в мен╕ доконалися, до яко╖ м╕ри все в мен╕ змордоване! Боже, ск╕льки пережив, ск╕льки перемучився!"). В листах до матер╕ домага╓ться, опр╕ч нац╕онального убрання, також п╕сень (лист 22.XI.1833), так само, як ╕ до Максимовича: "Не можу жити без п╕сн╕. Не ма╓те поняття, що то за мука". -Взагал╕ листи Гоголя до Максимовича, до "милого земляка, що живе в атмосфер╕ старих час╕в", вражають, серед загального листування Гоголя, винятковою у нього, людини скрито╖ й обережно╖, - щир╕стю. Видно, що з Максимовичем в╕н не мав жодних та╓мниць, якщо 2 липня 1833 р. пише до нього так: "Жалкую, що Ви нездужа╓те. Киньте, нарешт╕, цю Кацап╕ю ╕ ╖дьте в Гетьманщину. Я сам думаю це зробити... Якщо добре помислити, то як╕ ж ми дурн╕ ╓сьмо! Пощо, для кого жертву╓мо вс╕м? ╥дьмо!.." Мр╕╖ про ун╕верситетську кафедру в Ки╓в╕ (п╕зн╕ш Максимович став там ректором) раз у раз повертаються на стор╕нки лист╕в: "Уяви соб╕, я теж так думаю: туди, туди! до Ки╓ва, до старого прекрасного Ки╓! В╕н - наш, а не ╖х, - правда? Там, довкола нього, в╕дбувалися под╕╖ нашо минулого" (лист з грудня 1833 р.)... Та вже в наступн╕м роц╕, п╕сля ном╕нац╕╖ на професора-ад'юнкта Загально╖ ╤стор╕╖ Петербурзького ун╕верситету, той запал Гоголя вщуха╓: "Хоч як г╕рко душа суму╓ Укра╖ною, треба, одначе, упокоритися, упокоритися без нар╕кань" (лист з 14 серпня 1834 р.). Розголос, здобутий "Вечорами на хутор╕", нов╕ знайомства, праця над новою книгою "Миргород", врешт╕ посада в ун╕верситет╕ - все це вимагало часу ╕ енерг╕╖. В лист╕, писан╕м по довш╕й перерв╕ (22 березня 1835 р.), про кафедру в Ки╓в╕ вже не згадано. Лист той, витриманий в як╕мсь ╕стерично-жарт╕вливим тон╕, розпочина╓ словами знано╖ п╕сн╕: "Ой чи жив╕, чи здоров╕ вс╕ родич╕ гарбузов╕!" ╤ дал╕: "Присяйб╕г, страшенно од╕йшли ми в╕д нашо╖ традиц╕йно╖ натури. В жоден спос╕б не спроможн╕ ми - а собливо Ти - навчитися дивитись на життя, як на пригоду, як дивився колись на нього Козак. Чи Ти пробував коли встати рано з л╕жка, ╕, в сам╕й сорочц╕ т╕льки, всмалити гопака? Чудова ╓ ╓дина р╕ч на св╕т╕: пляшка доброго вина..." -Реальна Батьк╕вщина в╕дходить в╕д Гоголя в м╕ру ослаблювання й заламування його нац╕онального стрижня. М╕сце ╖╖ почина╓ виповнювати вигадана ще в Петербурз╕ ╕ утривалена закордоном абстракц╕я "Руси-Рос╕╖". "Оточу╓ мене тут чужа стих╕я, - пише Гоголь до По╜од╕на з Женеви (22 жовтня 1836 р.), - але в серц╕ мо╖м Русь, не та недобра, але ╓дино гарна Русь..." Лист - ледве чи щирий, але ╓ в н╕м, без сумн╕ву, своя правда: Укра╖на пере╕сточу╓ться в мариво, видиво, спокусливу фантастику... п╕д сприйнятливим для По╜од╕на (╕ багатьох ╕нших) псевдон╕мом "Рус╕". Але деяк╕ реальн╕ складники Батьк╕вщини, розум╕╓ться, залишатимуться в Гогол╕ до к╕нця життя: це - роздуми над химерною ╕сторичною долею Укра╖ни, це - народна п╕сня (вона завжди звучала в його душ╕), це, врешт╕, нац╕ональний танець, гопак, якого в╕н в╕дтанцю╓ ще з п╕вроку перед смертю в ма╓тку С. Аксакова - Абрамцево п╕д Москвою, де гостював п╕зн╕м л╕том р. 1851. -Нема╓ сумн╕ву, що трудний ╕ страшний шлях в╕дходу в╕д Батьк╕вщини не був у Гоголя ан╕ короткий, ан╕ радикальний. То був психолог╕чний процес, безумовно, характеру патолог╕чного, що тривав довг╕ роки. Ц╕каво, що в ближч╕м оточенн╕ Гоголя, в останн╕ часи його життя, повставала нав╕ть думка про його псих╕чну ненормальн╕сть. А що нац╕ональн╕ елементи його св╕домост╕ не обмежувались лише п╕снею ╕ гопаком, св╕дчать так╕ два документи. -З року 1837 (а це було в пер╕од╕ найвищого, аж до революц╕йност╕, п╕днесення його укра╖нського патр╕отизму) походить ╓диний зац╕л╕лий лист Гоголя, написаний р╕дною мовою. Це досить в╕домий паризький лист до Богдана Залеського, "до земляка, дуже-дуже близького, ще ближчого серцем, н╕ж сп╕льн╕стю Земл╕". В н╕м згаду╓ться про "славу ц╕ло╖ Земл╕ Козацько╖". Але й майже десять л╕т п╕зн╕ше, вже з року 1846, ма╓мо в Almanach Carlsbad, в ре╓стр╕ "визначних" пац╕╓нт╕в, нотатку (с. 17) досл╕вно: -"Mr. Nikolas de Gogol, Ukrainien, etabli a Moscou, auteur de quelques comedies russes". -В ц╕м довг╕м процес╕ не денац╕онал╕зац╕╖, а, власне, в╕дходження в╕д Батьк╕вщини - не було пасивного самов╕ддавання, а була, безумовно, внутр╕шня боротьба, були злети й упадки. Але, поза тим, були й реч╕ г╕рш╕ - страшн╕ й м╕стичн╕, що почали, чимдал╕ настирлив╕ш, виповнювати понуру й хворобливу душу цього дивного письменника. -В лист╕ з р. 1845 до гр. О. Толстого (п╕зн╕шого оберпрокурора Синоду; гостюючи в нього р. 1851, Гоголь ╕ вмер в його помешканн╕ в Москв╕) ма╓мо досить моторошне визнання письменника, що, може, найяскрав╕ше в╕дкрива╓ його тод╕шн╕й псих╕чний стан, близький до справжнього м╕стицизуючого психозу: "Для Вас так само, як для мене, замкнена брама жадано╖ осел╕ (обители). Манастир Ваш - Рос╕я. Отже, символ╕чно одягнувши волосяницю ченця ╕ ц╕лого себе у м е р т в и в ш и - для себе, але не для не╖, - ╕д╕ть трудитися в н╕й". -Справа не в траг╕ком╕чност╕ цього заклику, скерованого до рос╕янина, аристократа й бюрократа ╕мпер╕╖, - хворий в кожн╕м хот╕в би бачити хворого. Але справа в т╕м, що ця формула самознищення, самозгуби - кида╓ найб╕льш сконцентроване св╕тло на особист╕сть, шлях творчост╕ ╕ житт╓ву долю ╖╖ автора... Легко було О. Вайлдов╕ або Пшибишевському користатися чужою мовою. Може, трудн╕ш було Вергарнов╕ входити до французько╖ л╕тератури. Але вже значно трудн╕ше (як то бачимо з пов╕сти "Lord Jim") було Коженьовському-Конрадов╕ не лише вибрати англ╕йську мову за ╕нструмент творчост╕, але й - ц╕лком св╕домо - зробитися британцем. Та як не трудн╕ й не траг╕чн╕ можуть бути того роду перевт╕лення, - все ж не можна ╖х в найменш╕й м╕р╕ пор╕внювати з самозгубним експериментом, що, остаточно, його об'╓ктом став Микола Гоголь. Суб'╓ктивно - в╕н або несв╕домий того, що з ним д╕╓ться, або п╕дсв╕домо в╕рив, що йому вдасться, сказати б, перехитрити долю, "обдурити" ту Нечисту Силу (а в╕н ╖╖ поза тим дуже гостро завжди в╕дчував), що за тим експериментом сл╕дкувала й керувала. -У випадку Гоголя справа значно ускладню╓ться тим, що письменник був потенц╕ально ген╕альний ╕ що його "експеримент" не в╕дбувався внутр╕ кола сп╕льно╖ цив╕л╕зац╕╖, а вимагав передовс╕м :виходу з цього кола ╕ переходу до цив╕л╕зац╕╖, ╕ с т о т н о в╕дм╕нно╖, властиво, протилежно╖ й ворожо╖. Та ворожа цив╕л╕зац╕я вимагала, кажучи конкретно, морально╖ смерт╕ ("усмертнення ц╕лого себе") або розриву з орган╕чною ц╕л╕стю, а одночасно - механ╕чно розплистися в аморфн╕й неокресленост╕ "Рос╕╖", отже - культурно-нац╕онального самогубства. Це був найжахлив╕ший фауст╕вський вар╕ант "продажу душ╕ чортов╕"... -Насл╕дки такого експерименту - то не лише духова летарг╕я, у геро╖в "Мертвих душ", але справжня с м е р т ь духова, з ╖╖ розкладом ╕ гниттям, як несв╕домо-ген╕ально показав це Гоголь у сво╖й пов╕ст╕-спов╕д╕ "Портрет". -V -Що ж явля╓ собою л╕тературна спадщина Миколи Гоголя, т╕╓╖ спочатку нац╕онально-недокровно╖, згодом хворо╖, врешт╕ - нац╕онально-в╕думерло╖ душ╕? -У спадщину ту входить передовс╕м чар╕вна екзотика дещо елеограф╕чно╖ Укра╖ни у "Вечорах на хутор╕", яких сонячна ╕дил╕чн╕сть почина╓ похмурн╕ти вже в "Миргород╕", аж неспод╕вано запада╓ться в чорне провалля "В╕я", де в м╕стично-та╓мнич╕й глибин╕, мальовничо прислонен╕й лаштунками спокусливо╖ "Малорос╕╖", може, й заховано основну тайну нашо╖ Батьк╕вщини, тайну ╖╖ ╕сторично╖ Дол╕ й тайну душ╕ Народу. -Вже молодший сучасник Гоголя - Панько Кул╕ш спостер╕г був вертепну "лялькуват╕сть" постатей в ранн╕х творах Гоголя, ╖х пр'ив╕дн╕сть ╕ "нереальн╕сть". Т╕ складники можна в╕днайти нав╕ть в найдовершен╕ш╕й - п╕д оглядом мистецьким - ╕сторичн╕й епопе╖ "Тарас Бульба", де осягнено максимум пластичност╕ й тривим╕рност╕. В петербурзьких новелах ("Невський проспект", "Шинель") та тривим╕рна пластика вже зника╓: постат╕ сплощуються, стають т╕нями, як╕ снуються в фосфоризуюч╕й ╕мл╕ гофман╕всько╖ фантастики. Автоб╕ограф╕чну пов╕сть "Портрет" ряту╓, п╕д тим оглядом, психолог╕чна правда, яку авторов╕ п╕дпов╕ли власн╕ переживання. Дал╕, в м╕ру "в╕дмирання" нац╕онально╖ душ╕, все наявн╕ше виника нем╕ч пластичного в т ╕ л ю в а н н я постатей, нем╕ч творення ╖х в простор╕, а не на площин╕ паперу. ╤ так ма╓ двовим╕рн╕ викреси, гостру, досконалу, в певн╕м сенс╕, ╕стотно укра╖нську граф╕ку "Мертвих душ", цей альбом першорядних гравюр, механ╕чно зшитих б╕лою ниткою подорожей Чичикова. Альбом той Гоголь з розпачу назвав "поемою", але для "оживлення" цього твору не помогли н╕ ╕нтермед╕╖, як, напр., вставна "Пов╕сть про кап╕тана Коп╓йк╕на", ан╕ патетичн╕ л╕ричн╕ уступи ("Русь, Русь!"), ан╕ даремн╕ й чим дал╕, тим траг╕чн╕ш╕ пошукування "позитивних геро╖в" (що, до реч╕, вперто, але так само безнасл╕дно, практику╓ сучасна сов╓тська л╕тература). "Мертв╕ душ╕" - то вже, сливе, н е-л ╕ т е р а т у р а : життя й його живо╖ вроди - в т╕м твор╕ вже нема. Як влучно десь зауважив М. Б╓р, в мистецьк╕й манер╕ Гоголя "╓ щось близьке до куб╕зму П╕кассо"... -Розважання над Гоголевою спадщиною, як ╕ над впливами його л╕тературно╖ творчост╕, не обмежуються до цих чисто формальних уваг ╕ спостережень. Оск╕льки в наш╕й л╕тератур╕ вплив╕в Гоголево╖ творчост╕, х╕ба, може, за винятком " Тараса Бульби", майже не можна пом╕тити, оск╕льки в л╕тератур╕ рос╕йськ╕й ╕ на дол╕ ╕мпер╕╖ Рос╕йсько╖ - взагал╕, вплив той заважив надто тяжко ╕, к╕нець к╕нц╕в, - згубно. ╤ самого Гоголя, ╕ його творч╕сть - Рос╕я (Петербург, а за ним Москва) сприйняли ц╕лком поважно, як ген╕альн╕ твори ген╕ального "рос╕янина", прич╕м те останн╓ бралося як син╕м "русского", москаля, а не як ╕стор╕╓ю вироблений тип мешканця ╕мпер╕╖, соц╕олог╕чний продукт тривання т╕╓╖ ╕мпер╕╖ (╕люз╕я, що продовжу╓ться дос╕ ╕ набира╓ злов╕сних ц╕х (рис) у намаганнях адм╕н╕стративного роблення т. зв. сов╓тського народу чи нав╕ть "нац╕╖"). -До яко╖ м╕ри глибоке було те непорозум╕ння з Гоголем у рос╕ян, нав╕ть сучасник╕в, св╕дчить, напр., голосна полем╕ка такого чуйного критика ╕ не менш чуйного всерос╕йського ╕мпер╕ал╕ста, як В. Б╓л╕нський, який з приводу появи Гоголевого "Листування з приятелями" (книги, м╕ж ╕ншим, досить "сковородинсько╖", отже зв'язано╖ з укра╖нською л╕тературною традиц╕╓ю), зовс╕м щиро обурювався ╖╖ "реакц╕йн╕стю" ╕, мовляв, "зрадою" Гоголем свого попереднього шляху: сатирика, викривача темних стор╕н "Рос╕╖", поступовця ╕ т. п. Таж Гоголь т╕╓╖ "Рос╕╖" майже не знав, був царським стипенд╕атом, фактичним ем╕грантом ╕ у в╕дношенн╕ до уряду був лояльний б╕льш-менш так само, як кожен чужинець-фах╕вець"... "Обдурювали ми - щодо Гоголя - самих себе, обдурювали й його одночасно", - писав на схил╕ життя Серг╕й Аксаков, людина доброзичлива, мудра ╕, яко щирий слов'яноф╕л, до укра╖нц╕в сердечна. -Не зупиняючись довше над значенням Гоголя в ╕стор╕╖ Рос╕╖ ╕ ╖╖ культури, не анал╕зуючи самого вельми ц╕кавого "комплексу Гоголя" в псих╕ц╕ "всерос╕йськ╕й", зупинимося лише на складнику в т╕м комплекс╕ дуже характеристичному, а ╕менно "хл╓стаковств╕" (Хл╓стаков - герой комед╕╖ "Рев╕зор", др╕бний петербурзький урядовець, що, опинившись без грошей в пов╕тов╕м м╕ст╕ ╕мперсько╖ колон╕╖, правдопод╕бно, на Укра╖н╕, уда╓ "рев╕зора з Петербур╜а", обдурю╓ м╕сцеву адм╕н╕страц╕ю ╕ щасливо зника╓ ще перед здемаскуванням). -Не м╕г того "хл╓стаковства" уникнути й сам творець Хл╓стакова: б╕льшу частину свого життя мус╕в Гоголь траг╕чно удавати рос╕янина, патетичного патр╕ота ╕мпер╕╖ (механ╕ки яко╖ не м╕г не знати) ╕ одного з фундатор╕в ╖╖ л╕тератури. З певним упрощенням можна б сказати, що, пере╖хавши до Петербур╜а, Гоголь якби автоматично робиться Хл╓стаковим, ╕ то з ц╕лою св╕дом╕стю того фальшивого положення. Сам в╕н колись признався (з приводу видання "Листування до приятел╕в"): "в книжц╕ т╕й ст╕льки п╕дпустив Хл╓стакова, що не маю в╕дваги до не╖ заглянути". ╤, справд╕, "Листування" те, повне на╖вних ╕ нуднавих морал╕зувань п╕д адресою вс╕х стан╕в ╕ фах╕в ╕мпер╕╖, св╕дчило про повний заник такого адже ж живого почуття ком╕чного у Гоголя, що тут прийняв на себе чисто хл╓стаковську роль якогось директора морального департаменту при м╕н╕стерств╕ внутр╕шн╕х справ... Подекуди "хл╓стаковський" характер мала майже анекдотична професура в Петербурзьк╕м ун╕верситет╕, для яко╖ бракувало йому передовс╕м ерудиц╕╖. Зрештою, Гоголь сам любив повторювати, що в╕н "позбувався сво╖х власних вад, над╕ляючи ними сво╖х геро╖в". -Почуття пост╕йно╖ зв'язаност╕ фальшивою роллю рос╕йського патр╕ота (5) ╕ письменника-пров╕дника, пост╕йна в╕дсутн╕сть творчо╖ свободи ╕ в╕чна змора св╕домо╖ брехн╕ - ось та задушлива, уб╕йча атмосфера, в як╕й могли поставати в╕дпов╕дно скал╕чен╕ твори й в╕дпов╕дно хвороблив╕ образи. Зв╕дц╕ль родов╕д ╕ "зайвих людей", ╕ "принижених ╕ ображених". Зв╕дси п╕шли ╕ православний мес╕ян╕зм, ╕ православний н╕рван╕зм, ╕ "справжня рос╕йськ╕сть" (чи не в╕д Гоголя йде такий злов╕сний п╕зн╕ш прикметник: "истинно русский"?), ╕ погорда до ╓вропейських чужоземц╕в, ╕ зневага "гнило╖ ╢вропи, ╕ гасла культурно╖ автарк╕╖ ("самоти"), ╕ догмат пол╕ц╕йно╖ "╓дност╕"... Словом, все те, що згодом буйним кв╕том розкв╕тне у Досто╓вського (частинно у Л. Толстого) ╕ у незчисленних еп╕гон╕в, що становитиме зм╕ст ╕ догматику рос╕йсько╖ л╕тератури й рос╕йсько╖ культури. -Заклавши мимовол╕ п╕двалини п╕д "велику" рос╕йську л╕тературу, Гоголь, так само мимовол╕, загасив передовс╕м сонячно-аполл╕н╕йську (античного й французького походження) поез╕ю Пушк╕на та його плеяди, викривив орган╕чний розв╕й молодо╖ рос╕йсько╖ л╕тератури ╕, що найг╕рше, отру╖в ╖╖ трупною отрутою сво╓╖, рос╕йською державн╕стю замордовано╖, душ╕. Це Гоголь п╕дм╕нував рос╕йську л╕тературу елементами розкладу й вибуховост╕, привидами й страховищами, як╕ прийшлося геть п╕зн╕ше побачити нам на власн╕ оч╕. Але й сам Гоголь, пишучи св╕й "Запов╕т" (в один з момент╕в оч╕кування смерт╕ р. 1845), з несамовитою прозорлив╕стю передбачав насл╕дки впливу сво╓╖ творчост╕. Якийсь жахливий зойк вирива╓ть йому з уст: -"Сп╕вгромадяни - (прикметно, що в╕н ужива╓ тут нац╕ональ-нейтрального звернення)! - Страшно!.. Завмира╓ з жаху душа моя... Стогне, конаючи, ц╕ла ╕стота моя ╕ стряса╓ться, бачучи потворн╕ парости й плоди, яких нас╕ння с╕яли ми за життя, не домислюючись ╕ не передчуваючи, що ж то за жах╕ття з них повироста╓... Сп╕вгромадяни! - не знаю ╕ не вм╕ю, як вас називати в цю годину..." -А перед тим к╕нцевим зверненням чита╓мо слова, як╕ точно окреслюють св╕дом╕сть передсмертного ясновид╕ння: -"Страшний ╓ м о р о к душ╕, чому ж бачимо його доп╕ру тод╕, коли нещадна смерть сто╖ть перед очима." -В╕н ще ш╕сть л╕т, з╕ спарал╕зованою волею до творчост╕, чекатиме, аж та с м е р т ь прийде, але, не дочекавшись, Гоголь, якимсь надлюдським зусиллям власно╖ вол╕, сам соб╕ накаже п е р е с т а т и ж и т и : перерве зв'язок з людьми, перестане приймати ╖жу, не в╕дпов╕датиме на запити, ляже, повернувшись обличчям до ст╕ни, ╕, властиво, з м у с и т ь себе вмерти. В чуж╕й ╕ страшн╕й Москв╕, в помешканн╕ свого фактичного урядового наглядача... -*** -"Жоден пол╕тик св╕ту ан╕ жоден пол╕тичний письменник не зробив в пол╕тиц╕ ст╕льки, ск╕льки Гоголь", - то слова одного з небагатьох рос╕ян, що найглибше в╕дчув ╕ зрозум╕в справжню ╕стоту Гоголя. То сказав правдивий виразник свого народу - тонкий ф╕лософ-публ╕цист Василь Розанов, для якого Гоголь н╕коли не був ан╕ "сво╖м", ан╕ "русским". -Справд╕, трагед╕я Гоголя, обернувшись трагед╕╓ю рос╕йсько╖ л╕тератури, остаточно сталася трагед╕╓ю Рос╕╖, трагед╕╓ю невдало╖, культурно безп╕дставно╖ та ╕сторично неоправдано╖ ╕мпер╕╖. Рос╕я "не вдалася" передовс╕м тому, що костомаровськ╕ "дв╕ руськ╕ нородност╕" - по майже тристал╕тн╕м експеримент╕ - не т╕льки не створили наднац╕онального ╕мпер╕ального "народу", але й виявили свою засадничу в╕дм╕нн╕сть ╕ культурну протиставлен╕сть. Хл╓стаковське фальшування ╕стор╕╖ ╕ великодержавницька патетика, хл╓стаковська м╕стика й хл╓стаковський мес╕ан╕зм, не виключаючи сучасного хл╓стаковства комун╕стичного, як кожне ошуканство, н╕чого конструктивного в насл╕дках не дали. ╤ дати можуть, бо ан╕ механ╕ка, ан╕ - нав╕ть х╕м╕я сам╕ в соб╕ не можуть н╕ зм╕нити, н╕ п╕дм╕нити процес╕в о р г а н ╕ ч н и х . Механ╕чна сум╕ш народ╕в ╕ культур може бути затиснена в границях витривалост╕ затискуючо╖ ╖х машини. Але як т╕льки та границя буде перейдена, - наступа╓ вибух. -В остан╕й д╕╖ з'явля╓ться справжн╕й рев╕зор - ╤стор╕я - ╕ здира╓ маску з Хл╓стакова. - - - -Неймов╕рн╕ пригоди ╤вана Сили, найдужчо╖ людини св╕ту -Олександр Гаврош - -Неймов╕рн╕ пригоди ╤вана Сили, найдужчо╖ людини св╕ту - -П╕сенька веселого цирку - - Доросл╕ ╕ малята! - - Хлоп'ята ╕ д╕вчата! - - Чека╓ цирк на вас - - - Мерщ╕й б╕ж╕ть до кас! - - Життя - це цирк на дрот╕, - - А цирк - життя в польот╕. - - Хто ╕стину цю зна╓, - - Той нас не омина╓! - - Вельмож╕ ╕ прочани! - - Селяни ╕ м╕щани! - - Ус╕х ми радо приймемо, - - ╤ на арену вийдемо! - - Життя - це цирк на дрот╕, - - А цирк - життя в польот╕. - - Хто ╕стину цю зна╓, - - Той весело сп╕ва╓! - - Нервовим ╕ плаксивим, - - Нещасним ╕ злостивим - - Да╓мо л╕к для вс╕х: - - Здоровий щирий см╕х! - - Життя - це цирк на дрот╕ - - А цирк - життя в польот╕. - - Давайте л╕куватися - - См╕ятися! См╕ятися! - -Передмова, яку обов'язково сл╕д прочитати - -Маленьк╕ друз╕! Я знаю, що ви не любите читати передмови. А дехто з вас взагал╕ вважа╓, що книжку сл╕д розпочинати з к╕нця. Але ця передмова особлива, бо, не прочитавши ╖╖, ви не д╕зна╓теся ГОЛОВНОГО. - -Укра╖на славиться сво╖ми силачами. Але не т╕льки Василь В╕растюк чи брати Клички належать до найдужчих людей св╕ту. Були в нас так╕ й ран╕ше. До незаслуже- но забутих належить ╕ знаменитий силач ╤ван Сила. Саме так називали в народ╕ ╤вана Ф╕рцака, який понад сто рок╕в тому народився на Закарпатт╕, став чемп╕оном Чехословаччини та ╢вропи з к╕лькох вид╕в спорту, об'╖здив п╕всв╕ту, здобувши величезну к╕льк╕сть перемог. За свою неймов╕рну силу його нарекли ╕м'ям уславленого античного борця Кротона. - -Першим розпов╕в про життя укра╖нського богатиря Антон Копинець у книжц╕ "Кротон". В╕н товаришував з╕ славетним атлетом ╕ особисто в╕д нього записував його ╕стор╕ю. П╕сля нього про ╤вана Силу писали й ╕нш╕ письменники. - -╤ хоча "Неймов╕рн╕ пригоди ╤вана Сили" здадуться вам справд╕ неймов╕рними, основа ╖хня правдива, адже почерпнута ╕з фактичного матер╕алу, записаного Антоном Копинцем. Ясна р╕ч, що ми мусили додати щось в╕д себе, а щось ╕ зм╕нити, ╕накше вам би було не так ц╕каво. - -А де в ц╕й книжц╕ правда, а де вигадка - спробуйте з'ясувати сам╕. - -ПЕРША ЧАСТИНА - -РОЗД╤Л ПЕРШИЙ, У ЯКОМУ ХТОСЬ ПРИ╥ЖДЖА╢, А ХТОСЬ УТ╤КА╢ - -Потяг ще раз голосно чмихнув ╕ непорушно застиг. Пасажири з клунками, торбами ╕ вал╕зами стали галасливо запруджувати перон. Двадцятил╕тн╕й паруб╕йко в селянському вбранн╕ на ймення ╤ван Сила не квапився. Його в╕дкрите обличчя, н╕жн╕, майже д╕воч╕ риси обличчя якось дивно по╓днувалися з м╕цно збитою статурою та широчезними плечима. Посп╕шати ╤ванов╕, чесно кажучи, було н╕куди. Через в╕кно в╕н озирав вокзал, переповнений людьми, як╕ снували туди-сюди, як у велетенському мурашнику. - -- Ого, ск╕льки народу! - присвиснувши, почухав ╤ван Сила потилицю ╕ попрямував до виходу. Дядько з обвислими вусами, у зелен╕й крисан╕, з яким ╖хали в╕д самого ╕ ючатку, чекав його на виход╕. - -- То що, земляче, будеш чинити? - в╕н справно скрутив саморобну цигарку. - -- Та х╕ба я знаю, вуйку? - пошкрябав ╤ван свою величезну долоню. А була вона в нього немала, бо й сам паруб╕йко мав п╕д два метри зросту. - П╕ду кудись на роботу найматися. - -- ╤ треба тоб╕ було зачинатися з тим дурнем, - дядько окутався густим димом. - -- А чого в╕н першим л╕з! - здвигнув плечима Сила. - Та я його не сильно того? Так, струснув легко. - -- Еге, струснув! - вуйко Микульця засм╕явся, показавши р╕дк╕ зуби. - Ледве привели до тями. Та ж в╕н тоб╕ не просто сус╕да, а начальник╕в синок. Думати треба! - постукав в╕н себе кривим пальцем по чол╕. - -- Що тепер поробиш, - з╕тхнув на повн╕ груди лег╕нь. - Тато казали: йди, синку, у св╕т. Ма╓мо вас багато, а ти ╖си за чотирьох. - -- Такого, як ти, справд╕ легше забити, як прогодувати, - глузував вуйко, перепаковуючи клунки. - -"Пол╕ц╕я!", - раптом пролунав крик, ╕ зал╕зничний натовп миттю стих, а дал╕ почав розсипатися. "Ход╕мо", - кивнув старий, ╕ земляки, ╕з обв╕треними, н╕би витесаними з каменю, обличчями, стали пробиратися кр╕зь вокзал. Одяг, мова та звички видавали в них мешканц╕в г╕р. Або верховинц╕в, як тут звикли казати. - -Далеко вони не в╕д╕йшли, бо й не було куди. На боков╕й вуличц╕ у зат╕нку дерев с╕ли на перекуску та роздуми. Та не встигли витягнути св╕й нехитрий селянський харч, як новий ╜валт привернув ╖хню увагу. - -Назустр╕ч ╖м б╕г об╕рванець, за яким гналося тро╓ дядьк╕в. "Злод╕й! Тримай злод╕я!" - кричали задн╕. - -Пересл╕дуваний гнав щодуху, час в╕д часу озираючись, але, на сво╓ нещастя, зашпортався ╕ розтягнувся у пилюц╕. Велика булка з його пазухи покотилася у траву. - -- На тоб╕! На! - посипалися удари на голову нещасного. - -- Красти! У мене красти! - найб╕льше репетував молодик у б╕лому фартуху. - -- М-м-м! - т╕льки стогнав у в╕дпов╕дь, звиваючись, хлопець. - -- Та в╕н же н╕мий! - крикнув ╤ван ╕ почав в╕дтягувати крамар╕в в╕д лежачого. Т╕, зауваживши не так кал╕цтво злод╕я, як радше ширину плечей незнайомого селюка, втратили запал до розправи. - -- Ход╕мо, Штефане! - взяв старший ╕з них за рукав найб╕льш розлюченого. - Думаю, йому вистачить. Це буде добра наука для злод╕╖в, - з п╕дозрою глипнув в╕н на вуйка Микульцю, який спок╕йно жував сво╓ сало. - -- От лайдак! - замахнувся кулаком Штефан на об╕рванця, але вже не вдарив. - Ще раз побачу на вокзал╕ - розчавлю, як таргана! Тьху! - плюнув в╕н на лежачого ╕, п╕дтягуючи штани, почвалав навздог╕н приятелям. - Хлопц╕, з мене пиво! - пробулькот╕в вдалин╕ його голос. - -РОЗД╤Л ДРУГИЙ, У ЯКОМУ Н╤МИЙ ПОЧИНА╢ ГОВОРИТИ - -- Вуйку, а що то таке - тарган? - повернувся ╤ван до свого м╕сця, беручи скибку хл╕ба, товсто намащену смальцем. - -- Бога ради, ╤ване, дай хоч по╖сти по-людськи! - невдоволено прошамот╕в набитим ротом старий. - -- То щось паскудне? - не вгавав паруб╕йко. - -Вуйко т╕льки мовчки в╕дмахнувся. - -- Хлопц╕, а ви зв╕дки будете? - раптом прор╕к н╕мий, сплюнувши ц╕вку кров╕. - -- От тоб╕ ма╓ш, песся лабо! - вдарив рукою по кол╕н╕ вуйко Микульця. - То ти говориш, паскуднику? - -- А що я мав робити? - шморгнув носом малий. - Казати, що другий день н╕чого не ╖в? Ото насм╕шив би цих ╜евал╕в. Диви, як роз'╖лися на б╕лому хл╕б╕! - глянув в╕н зло у б╕к, де вже зникли три справд╕ немаленьк╕ постат╕. - -- Усе одно красти - гр╕х! - погрозив перстом вуйко Микульця. - -- А здохнути з голоду - не гр╕х? - почав обтр╕пуватися в╕д пилюки упертюх. - -- Диви, яке розумне! Гаразд, не бурчи! - подобр╕шав вуйко. - С╕дай. Набивай тельбухи. Може, щось ц╕каве розпов╕си. - -- З дорогою душею, дядьку! - малий театрально встав, зробив жест, н╕би зн╕ма╓ капелюха, ╕ вклонився. - Панове, дозвольте в╕дрекомендуватися - -- М╕хал Голий з Привокзально╖. - -Його слова викликали щирий рег╕т верховинц╕в. - -- М╕шку, - хрустячи цибулею, звернувся по-свояцьки до нього вуйко. - Чом не п╕деш працювати? Люди за роботою ╖дуть до вас казна-зв╕дки, а ти дурня кле╖ш. - -- В╕д роботи, дядьку, кон╕ дохнуть! - п╕дморгнув М╕шко, набиваючи повний рот селянським харчем. - -- От хитре! - хитав головою вуйко. - Може, тод╕ порадиш, куди ╤ванов╕ податися? - -М╕шко ще раз кинув оком на могутню постать верховинця. - -- Йому т╕льки вагони вантажити. В к╕нець вокзалу - трет╓ в╕кно л╕воруч. Запита╓те пана Кривальського. Скажете, що я порекомендував. - -- Ти диви, яке цабе! - усм╕хнувся вусами вуйко Микульця. - Ми думали, що ти - голодранець. А виявля╓ться - перша людина на вокзал╕. - -- Глузуйте, глузуйте! От коли ╤вана приймуть на роботу, тод╕ згада╓те М╕ху Голого! - в╕н глянув на паруб╕йка. - -Але той мовчав, наминаючи за трьох. - -Об╕д для Сили був справою святою. - -- Авжеж, спробуй такого забути, - п╕сля об╕ду вуйко знову затягнувся цигаркою. - -- Добре, кол╓╜и! Мен╕ вже час. Справи, зна╓те! - М╕ха галантно подав руку верховинцям ╕ в кл╕п ока зник на закурен╕й вулиц╕. - -- От типчик! - сплюнув вуйко. - Злодюжка на злодюжц╕. Одне слово, столиця! - -"Сто-ли-ця!", - подумав ╕ соб╕ про щось ╤ван Сила. - -РОЗД╤Л ТРЕТ╤Й, У ЯКОМУ ╤ВАН СИЛА ЗНАХОДИТЬ РОБОТУ - -У третьому в╕конечку пана Кривальського не виявилося. "Об╕д!" - сонно поз╕хнув чолов╕чок у кашкет╕. - -- Мен╕ би роботу, - ледве просунув до в╕конечка п╕вголови ╤ван. - -- Ого, який здоровило! - щиро здивувався чолов╕чок. - Приходь зранку. Будеш працювати. Як записати? ╤ван Сила? Ха-ха. Ну це ми завтра подивимося. - -В╕н ще раз поз╕хнув, аж кашкет з'╖хав йому на оч╕. Тод╕ мовив "перепрошую" ╕ зачинив в╕конечко, вив╕сивши табличку "Нема тари". (З табличками на вокзал╕ було сутужно). - -Н╕ч ╤ван перебув у найдешевшому пристанищ╕ для таких же неборак╕в, як в╕н, котр╕ не мали де под╕тися у великому м╕ст╕. Вуйко Микульця п╕шов у справах: пон╕с верховинськ╕ гостинц╕ синов╕, який тут служив у в╕йську. - -Тьмаво блимало св╕тло притулку. То тут, то там виникали розмови ╕ через деяких час затихали. - -Простягнувшись на дерев'яному лежаков╕, ╤ван згадував р╕дн╕ гори, батьк╕в, домашн╕ страви, а найперше - свою кирпату сус╕дку. - -"Б╕дна Маруська! - думав ╤ван. - Як вона там? Нав╕ть попрощатися не встиг. Що вона подума╓ про мене? Що я розбишака, лайдак, н╕кче?" На цьому слов╕ ╤ван заснув, нараз опинившись у себе вдома, де мат╕нка з повного мискою варено╖ картопл╕ та горням п╕нистого молока запрошувала його до святково прибраного столу? - -Добре виспавшись (що-що, а цю справу в╕н любив ╕ ставився до не╖ з належною повагою), ╤ван прийшов на перон одним ╕з перших. - -Робота була нехитра: брати м╕шки та ящики ╕ нести, куди скажуть. За кожн╕ 50 к╕лограм╕в ваги давали монету. Тож за день можна було непогано заробити. Принаймн╕ з голоду вже ноги не простягнен╕. - -╤ван з легк╕стю взявся до прац╕, беручи на сво╖ плеч╕ вдв╕ч╕ б╕льше, н╕ж решта вантажник╕в. - -Це зачепило одного з них, кучерявого молодика, який почав глузувати: "Дивись, село, не над╕рвись. Бачили ми вже тут таких гонорових. Та кудись позникали". - -╤ван вир╕шив не дражнити нових товариш╕в, а виконавши денну норму до об╕ду й отримавши першу платню, надумав пройтися м╕стом. - -Спочатку хот╕в в╕днайти вчорашнього знайомого - М╕ху Голого. Але, проблукавши вокзалом п╕вгодини, зрозум╕в, що в такому натовп╕ це - даремна справа. Тод╕ звернувся до малого об╕рванця, який просив грош╕ у перехожих. - -- Голий? Знаю такого, - примружив той око. - А що пан хоче в╕д нього? Може, я п╕дсоблю? - -В╕н зм╕ряв ╤вана з голови до п'ят, прикидаючи, що з нього можна виманити. - -- Та н╕! Мен╕ треба М╕ху, - в╕дмахнувся ╤ван. - -- Голий вас сам знайде, коли треба буде, - втратив малий ╕нтерес до розмови ╕ писклявим голосом почав знову благати перехожих: - -"Подайте поп╕╓чку сирот╕!" - -РОЗД╤Л ЧЕТВЕРТИЙ, У ЯКОМУ ╤ВАН СИЛА ДЕМОНСТРУ╢ СИЛУ - -╤вана у столиц╕ вражало все, а найперше - рух. Усе тут кудись посп╕шало, б╕гло, лет╕ло, метушилося. Зовс╕м не так, як у горах, де можна запросто прилягти на травичц╕ й спостер╕гати, як пов╕льно пливуть хмари. Тут, напевно, висм╕яли би вже саме таке бажання. ╤ван роззирався довкола, проходячи повз яскрав╕ в╕трини та аф╕ш╕. В╕н, на в╕дм╕ну в╕д ╕нших, н╕куди не квапився, бо до вечора ще було далеченько. - -Його увагу привернув гурт людей, всередин╕ якого щось в╕дбувалося. У центр╕ кола стояв кумедно вбраний вусатий дядько, який горланив: "Атракц╕он! Атракц╕он! Хто переможе Велета, отрима╓ кругленьку суму! Виходь, хто хоче заробити!" - -Та бажаючих не знаходилося. - -╤ван протиснувся вже до само╖ середини, бо д╕йство його зац╕кавило. - -Глашатай, а за сум╕сництвом ╕ власник атракц╕ону, бачачи, що зароб╕ток зрива╓ться ╕ через мить люди почнуть розходитися, кинувся рятувати ситуац╕ю. - -- Хто, хто не побо╖ться поборотися з Велетом? Першому - значна знижка, - вирячував в╕н сво╖ чорн╕ очища, але н╕хто не виходив. - -Серед глядач╕в проб╕г ╕рон╕чний см╕шок. - -- Добре, перший бореться без вступного. Зате вс╕ вигран╕ грош╕ - його! Т╕льки його! Ну, хто?! - горланив в╕н, втрачаючи терп╕ння. Та, зауваживши безхитр╕сне обличчя та широк╕ плеч╕ ╤вана, тут же прийняв р╕шення. - -- Ось! Ось хто першим вийде на ринг! - потягнув в╕н верховинця за руку в коло. - Як тебе звати? - запитав в╕н очман╕лого паруб╕йка. - -- Сила, ╤ван, - пробелькот╕в той. - -- Хо-хо! - прогуд╕в кумедний вусань. - Це буде по╓динок знаменитих б╕йц╕в. ╤ван Сила проти Велета! П╕дходь, не скупись, а грошима долучись! - -П╕дморгнувши ╤ванов╕, в╕н ╕з капелюхом пустився по колу. Глядач╕в ставало дедал╕ б╕льше, ╕ брязк╕т монет явно т╕шив його вухо. Повесел╕лий орган╕затор оголосив: "Оск╕льки будуть боротися знаменит╕ б╕йц╕, ставка виграшу подвою╓ться". Натовп схвально загув. - -- Давай по╓динок! - -- Починай! - -- Ану вр╕ж йому, Сило! - -- Велете, виходь! - -Велет виявився на голову меншим за ╤вана. Це був середнього в╕ку чолов╕к, який роками заробляв на життя вуличними боями. В╕н сп╕вчутливо глянув у майже дитяче обличчя верховинського хлопця, та годувати с╕м'ю якось треба. - -"Почали!" - гукнув вусатий, ╕ Велет спок╕йно наблизився до ╤вана. - -В╕н вир╕шив об╕йтися ╕з цим д╕тваком лаг╕дно, уклавши його на землю простим прийомом. Та ба, хлопець стояв, як дубок, ╕ з╕гнути його чи звалити п╕дн╕жкою не вдавалося. Через к╕лька хвилин обидва б╕йц╕ важко дихали, вчепившись один одному в плеч╕. Натовп п╕дбадьорююче рев╕в, а орган╕затор почав нервово крутити свого прямого ╕ довгого, як шпиця, вуса. - -- Зважаючи на р╕вн╕сть сил, дозволяються вс╕ляк╕ прийоми, - оголосив раптово в╕н. - -Велет р╕зко в╕дскочив уб╕к ╕ з розмаху вдарив ╤вана кулаком у груди. Той заточився, але втримався на ногах. Образа ╕ б╕ль були такими сильними, що ╤ван, не довго думаючи, з ус╕╓╖ сили тр╕снув у в╕дпов╕дь. Велет цього не оч╕кував, тож кулак паруб╕йка потрапив йому просто в щелепу. Пролет╕вши зо два метри, в╕н гучно упав до н╕г вражених глядач╕в. - -Вусатий ще намагався його примусити продовжити б╕й, але той т╕льки стогнав у в╕дпов╕дь. Видно, невдало приземлився. Натовп почав вигукувати ╕м'я переможця, ╕ невдоволеному власников╕ атракц╕ону н╕чого не залишалося, як вручити ╤ванов╕ повний капелюх грошей. - -Ошелешений ╤ван стояв посеред ц╕╓╖ живо╖ купи людей, як╕ щось викрикували, сперечалися, жартували, плескали його по плечу, поки хтось р╕шуче не потягнув Силу за рукав. - -Перед ним стояв елегантно вбраний панок з бор╕дкою. У руц╕ в╕н тримав ц╕пок. - -- Молодий чолов╕че, я вас чекаю завтра по об╕д╕ у себе вдома, - в╕н простягнув ╤ванов╕ в╕зитну картку. - До зустр╕ч╕! - посм╕хнувся незнайомець ╕ галантно торкнувся свого капелюха. - -Оговтавшись, ╤ван попрямував до притулку. Його переповнювали р╕зн╕ емоц╕╖, але передчуття чогось нового ╕ св╕тлого було найсильн╕шим. "Сто-ли-ця!" - згадав в╕н вуйка Микульцю ╕ розсм╕явся: "Ех, маминих галушок би зараз!" - -РОЗД╤Л П'ЯТИЙ, У ЯКОМУ ╤ВАН СИЛА ЗУСТР╤ЧА╢ ПОВАЖНУ ПЕРСОНУ - -╤ван н╕с останн╕й м╕шок ╕з борошном, коли прямо перед ним вигулькнув М╕ха Голий. - -В╕н був одягнений трохи краще, н╕ж попереднього разу (себто т╕льки трохи краще), ╕ мав гарний настр╕й. - -- Прив╕т кращим труд╕вникам вокзалу! - поплескав в╕н по плечу ╤вана. - Як ся ма╓ш? Не сильно завантажують? - -- Хочеш спробувати? - засоп╕в ╤ван. Подв╕йна норма за п╕вдня трохи його втомила. - -- Не ображайся, ведмедю. Ця я так, подружньому, - М╕ха став зосереджено розглядати д╕рку на сво╓му черевику, доки ╤ван ходив за розрахунком. - -- Хух! - нарешт╕ з╕тхнув щасливо верховинець, вмощуючись на травичц╕ б╕ля знайомого. - -В╕н л╕г гор╕лиць, заклавши руки за голову, ╕ спостер╕гав за небесними баранцями, як╕ пливли ╕ тут, так само, як удома. - -- Ти шукав мене? - удавано байдуже запитав Голий, длубаючись сухою травинкою в зубах. - Я чув, ти розбагат╕в. Це правда? - -- В╕д тебе н╕чого не прихова╓ш. Ти - г╕рше пол╕ц╕╖, - засм╕явся ╤ван. - -- Лайдаку, я - краще пол╕ц╕╖, - ображено в╕др╕зав Голий. - -- Гаразд, не бурчи. Краще подивись на це, - Сила простягнув йому вчорашню в╕зитну картку. - -- Доктор Брякус, - прочитав уголос Голий. (Як не дивно, читати в╕н ум╕в). - -- Що за холера? Ти захвор╕в? - скривився в╕н. - Пов╕р мен╕, що дохтори т╕льки видурюють грош╕. - -- Цей пан запросив мене сьогодн╕ в гост╕, - не дослухав ╤ван. - -М╕ха ще раз перечитав в╕зитку, а пот╕м рвучко схопився на ноги. - -- Ну то п╕шли! - -- Куди? - поз╕хнув ╤ван. - -- У гост╕. Це недалеко, - почав поправляти на соб╕ уявну краватку ╕ такий же уявний капелюх Голий. - Тим паче, що я ще сьогодн╕ не об╕дав. - -- Стривай, мене ж одного кликали, - посм╕хнувся ╤ван. - -- Ти ж розум╕╓ш, що я тебе не в╕дпущу самого до дохтора? Е-е, як там його, - тепер Голий дивився в уявне дзеркало ╕ поправляв зач╕ску. (Зач╕ска була така сама уявна, бо назвати так те, що було на голов╕ у М╕хи, означало б завдати смертельно╖ образи найг╕ршому перукарев╕). - -- Брякус. - -- От-от, до якогось брякуса-дрякуса. ╤ взагал╕, не ламайся, бо я персона зайнята, - це означало, що Голий до в╕дв╕дин його поважност╕ д-ра Брякуса готовий. - -╤ван приречено з╕тхнув, солодко потягнувся ╕ поплентався за вчорашн╕м злод╕╓м, а нин╕ вельми серйозною особою паном М╕- хою Голим. - -РОЗД╤Л ШОСТИЙ, У ЯКОМУ ГОЛОВНИЙ ГЕРОЙ ПОЧУВА╢ СЕБЕ НЕЗРУЧНО - -Вони зупинилися перед зеленою хв╕рткою, за якою видн╕вся невеликий, але чепурний будинок. Поруч росла яблуня. - -- Чекай! - зупинив М╕ха товариша, який вже нам╕рився дзвонити. В╕н к╕шкою видерся на дерево й уважно розглядав подв╕р'я. - -- Н╕чогенько! - прор╕к в╕н. - Дуй! Я тут посиджу. Якщо щось, свисти. - -З дерева дон╕сся гучний хруск╕т. (Нев╕домо, чи то М╕ха надкусив яблуко, чи яблуня - М╕ху). - -╤ванов╕ н╕чого не залишалося, як задзвонити. Двер╕ в╕дчинив сам доктор. - -- А-а, наш богатир, - задоволено посм╕хнувся в╕н. - Таки прийшли. Вельми вт╕шений, вельми вт╕шений, - пров╕в в╕н гостя до осел╕, потираючи руки. - -Вони с╕ли у в╕тальн╕, обставлен╕й з╕ смаком ╕ любов'ю до старовини. - -- "В╕йна в╕йною, а об╕д об╕дом", як казали наш╕ войовнич╕ предки. Спочатку пооб╕да╓мо, а вже пот╕м - справи, - запросив в╕н ╤вана до столу. - -Б╕долашний хлопець н╕коли не мав справи з╕ ст╕лькома ножами, виделками, ложками, тому аж сп╕тн╕в, повторюючи уважно за господарем його рухи. - -Пом╕тивши розгублен╕сть ╤вана, доктор Брякус усм╕хнувся, акуратно витираючи б╕лосн╕жною серветкою вуса ╕ бор╕дку: "Почувайте себе абсолютно в╕льно. ╖жте, як вам зручно". - -Та ╤ван був упертий в╕д народження. А тому мучився, але ╖в, як ╕ доктор. Брякусу це сподобалося. - -П╕сля об╕ду вони вс╕лися у м'як╕ шк╕рян╕ кр╕сла, ╕ господар запалив сигару. - -- Отож, юначе, як давно ви займа╓теся спортом? - випустив в╕н ц╕вку диму. - -╤ван розгубився. Бо, кр╕м роботи, чесно кажучи, б╕льше н╕чого не знав. - -Доктор Брякус розц╕нив цю паузу по-сво╓му. - -- Р╕ч у тому, що я тренував Велета ╕ знаю його можливост╕. Це добрий бо╓ць. Завалити його може т╕льки людина надзвичайних можливостей. Тому я вражений ╕ щиро вас ╜ратулюю, - в╕н театрально поплескав к╕нчиками пальц╕в. - -- А що ви л╕ку╓те? - наважився ╕ соб╕ на запитання ╤ван. - -Брякус здивувався. - -- А-а! Ви ма╓те на уваз╕ м╕й вчений ступ╕нь. Доктор у даному раз╕ означа╓, що? - в╕н на хвильку запнувся. - -- Означа╓, що? - продовжив Брякус. - Зрештою, яке це ма╓ значення? Молодий чолов╕че, я - тренер, ╕ хот╕в би попрацювати з вами, - перейшов в╕н до д╕ла. - Я розум╕ю, в як╕й ви ситуац╕╖, а тому не ви мен╕ платитимете, а я вам, - в╕н знову випустив дим. - -- Зрештою, як бачите, - показав Брякус на дорого обставлену к╕мнату, - грош╕ мене не вельми ц╕кавлять. Я маю все. А от спорт - це моя, можна сказати, стих╕я. Я ним живу. - -╤ван не знав, що в╕дпов╕сти. - -- Я в╕дкриваю ╕мена, ╕ це да╓ мен╕ задоволення, - Брякус п╕дв╕вся. - А тепер ход╕мо до г╕мнастично╖ зали. - -╤ван роздивлявся хитромудр╕ тренажери, а доктор його зважував та робив основн╕ обм╕ри. - -- Ц╕каво! Вельми ц╕каво, - гладив в╕н бор╕дку. - Ширина плечей майже 70 см. Отож, ╤ване, я чекаю вас завтра на перше тренування, - простягнув в╕н на прощання др╕бну, але тверду руку. - -РОЗД╤Л СЬОМИЙ, У ЯКОМУ ╤ВАН СИЛА ПОЧИНА╢ НОВЕ ЖИТТЯ - -- Нарешт╕! - важко зл╕з ╕з дерева Голий. - У мене в╕д чекання аж жив╕т розбол╕вся. - -П╕д яблунею лежала купа недогризк╕в (усе-таки кусалося не дерево). - -╤стор╕я про тренера насторожила М╕ху. Все виглядало дуже казково, а Голий мало в╕рив у казки. Х╕ба що у страшн╕. Слово "доброта" викликало у нього щирий рег╕т. Проте ╤ван Сила думав ╕накше. Та й, зрештою, що йому було втрачати? - -Брякус влаштував його у пристойний гуртожиток, де мешкали студенти. Попри грошову винагороду, яку Сила отримував за тренування, в╕н не полишав прац╕ вантажника - за старою селянською звичкою, яка завжди трима╓ у скрин╕ окра╓ць черствого хл╕ба на чорний день. До об╕ду ╤ван займався вправами, пот╕м об╕дав ╕з тренером ╕ рушав на вокзал. - -Доктор Брякус намагався розвивати у хлопця не т╕льки м'язи. Тому багато з ним розмовляв, розпов╕дав про м╕ське життя, пробуджував ц╕кав╕сть до всього. - -Тренування були щодня, кр╕м вих╕дних. - -У Брякуса займалися ще дво╓ хлопц╕в. Але н╕хто не демонстрував таких результат╕в, як верховинець. - -Брякус наполегливо вчив його основам силово╖ г╕мнастики та р╕зних ╓диноборств. Схоже, думки про ╤вана ц╕лком оволод╕ли ним, ╕ коли в╕н ненароком дов╕дався, що його учень п╕сля занять ходить розвантажувати вагони, то не на жарт розгн╕вався. - -- Що ви соб╕ дозволя╓те! - кричав в╕н. - Я вкладаю у вас сво╖ знання, час та грош╕, а ви все це нищите за мо╓ю спиною. Я забороняю вам працювати! Ваша праця - це спорт! Затямте соб╕! Ви повинн╕ правильно розробляти м'язи, а не тягати бочки з оселедцями. Я п╕дн╕маю вам гонорар удв╕ч╕, ╕ щоб н╕яких вокзал╕в! - -╤ван уперше побачив наставника таким сердитим, тому не знав, що робити. - -Голий товаришу щиро позаздрив: "Оце так щастить! Н╕чого не робити, а отримувати грошенята! А я йому часом не п╕д╕йду?" В╕н став перед тр╕снутим дзеркалом у халабуд╕, в як╕й жив, ╕ з╕гнув у л╕ктях худ╕ руки, демонструючи радше не б╕цепси, а ╖хню в╕дсутн╕сть. - -- Н╕, напевно, не п╕д╕йду, - шморгнув в╕н самокритично. - Ну ╕ д╕дько з ним. Цей Брякус мен╕ з самого початку не подобався. - -РОЗД╤Л ВОСЬМИЙ, У ЯКОМУ З'ЯВЛЯТЬСЯ ТА╢МНА ПОЛ╤Ц╤Я - -Кап╕тан вийняв цигарку з портсигара, дв╕ч╕ легенько вдарив нею об ст╕л ╕ глибокодумно закурив. - -- Викличте до мене агента Ф╕ксу, - м'яко промовив в╕н секретарц╕. - ╤ зроб╕ть мен╕ ще одну каву, любочко. - -Агент Ф╕кса належав до найкм╕тли- в╕ших. Йому доручали, як правило, найскладн╕ш╕ завдання. - -Це був опецькуватий чолов╕чок з╕ швидким поглядом ╕ рухливими щурячими вусами. - -Коли в╕н щось роздивлявся, то здавалося, н╕би принюху╓ться. - -- Викликали? - вкрадливо запитав в╕н кап╕тана Миколайчика. - -- П╕д╕йд╕ть-но сюди, Ф╕ксо, - кап╕тан запросив агента до карти, б╕ля яко╖ стояв. - Ви зна╓те, де це? - ткнув в╕н пальцем у середину мапи. - -- Так, пане кап╕тане, це - центральний вокзал. - -- Коли ви востанн╓ ╖здили зал╕зницею? - Миколайчик про щось розм╕рковував. - -- Учора, пане кап╕тане. Якраз повертався з та╓много в╕дрядження, - хвацько в╕дпов╕в Ф╕кса. - -- Так-так, - не виринав з╕ сво╖х роздум╕в кап╕тан. - Отож, ╕з завтрашнього дня ви залишите вс╕ дотепер╕шн╕ справи ╕ займетеся вокзалом. Я хочу знати про нього все. У нас ╓ секретна ╕нформац╕я, що готу╓ться? - -В╕н щось зашепот╕в на вухо агентов╕, у якого в╕д почутого аж зблиснули скельця окуляр╕в. - -- Не може бути! - здивувався Ф╕кса. - -- Якби ж то! - з╕тхнув кап╕тан ╕ потягнувся до портсигара. - Ага, ╕ розв╕дайте мен╕ все про такого соб╕ доктора Брякуса, - попросив в╕н на прощання агента. - -- Маю честь, - клацнув п╕дборами Ф╕кса ╕ розчинився за дверима. (Суперагенти ум╕ють ╕ не таке). - -- Любочко, - покликав кап╕тан секретарку. - -- Додайте на рад╕о гучн╕сть. Зда╓ться, це трет╕й концерт для скрипки Антон╕о В╕- вальд╕, - промовив меланхол╕йно в╕н, закутуючись у хмару сигаретного диму. - -РОЗД╤Л ДЕВ'ЯТИЙ, У ЯКОМУ ╤ВАН СИЛА ТА ДОКТОР БРЯКУС ДИВУЮТЬ ОДИН ОДНОГО - -╤ван Сила серед комплексу ╕нших вправ виконував ╕ жим з╕ штангою. Майже щодня в╕н зб╕льшував вагу. Але цього разу попросив Брякуса не гратися з ним у дитяч╕ забавки, а дати серйозну вагу. - -- Ого! - з усм╕шкою промовив той. - Кошенятков╕ вже зда╓ться, що воно стало тигром. - -- Хлопц╕, - гукнув в╕н до Корнел╕я та Стан╕слава, як╕ тренувалися поруч з ╤ваном, - ану поставте цьому г╕рському ведмедев╕ 120 к╕л. - -Сила п╕д╕йшов до штанги ╕ без великого напруження п╕дняв ╖╖ над головою. "Е, що тут п╕дн╕мати? - подумав ╤ван. - Як два м╕хи пшениц╕ на вокзал╕". (В╕н ╕ дал╕ розвантажував вагони, вир╕шивши призбирати грошенят. Але, ясна р╕ч, тримав це у велик╕й та╓мниц╕). - -- Ану, хлопц╕, додайте йому ще десять к╕л, - махнув пальцем Брякус. В╕н про щось зосереджено думав. - -Результат був таким же. Так повторювалося к╕лька раз╕в, поки вага не зб╕льшилася до 160. Тут уже нав╕ть Брякус став непоко╖тися. - -На цей раз штанга далася ╤ванов╕ нелегко. В╕н пом╕тно втомився, а тому трохи заточився, однак зум╕в випростатися ╕ втримати вагу над головою. В╕д здивування хлопц╕ пов╕дкривали роти. - -Доктор Брякус збл╕д, дал╕ скоромовкою пролепетав: "Одну секундочку? Одну секундочку?" Прис╕в над штангою, протер окуляри, ще раз подивився на вагу ╕ раптом поб╕г у будинок. Через хвильку з'явився з шампанським ╕ фужерами. - -- Молодий чолов╕че, дорогий ви м╕й! - з порогу схвильовано звернувся Брякус до ╤вана. - Це неймов╕рно, але факт! Запам'ятайте цей день: сьогодн╕ ви встановили новий рекорд Республ╕ки! Ура! - -- Ура! - гукнули за тренером Стан╕слав з Корнел╕╓м. - -Шампанське пили, сидячи просто на трав╕. - -- Через тиждень - республ╕канський чемп╕онат. Так що готуйтеся, - поплескав в╕н по плечу Силу. - Я завжди в╕рив у вас. Ми повинн╕ довести ╖м, що я? - в╕н заскрип╕в зубами, не зак╕нчивши думки. - На сьогодн╕ тренування завершено, - раптом розсм╕явся Брякус. - Хлопц╕, я вас люблю! Який фантастичний день! Ц╕нуйте життя, дорогеньк╕ мо╖! Воно - прекрасне! - -Учн╕ н╕коли не бачили таким наставника. В╕н щасливо посм╕хався, допомагав ╖м одягатися ╕ пурхав по газону, як метелик. А на прощання послав ус╕м пов╕тряний поц╕лунок. - -"Оце так-так", - пошкрябав потилицю ╤ван Сила ╕ насунув на оч╕ картуза. Не пооб╕давши, в╕н поплентався до вокзалу. "Для чого встановлювати рекорди, якщо п╕сля них забувають нагодувати?" - м╕ркував дорогою паруб╕йко. - -РОЗД╤Л ДЕСЯТИЙ, У ЯКОМУ АГЕНТ Ф╤КСА ВИКОНУ╢ ДОРУЧЕННЯ УРЯДУ - -Уже другий день перевдягнений у жебрака агент Ф╕кса проводив на вокзал╕. Начепивши темн╕ побит╕ окуляри, д╕рявий капелюх та допотопний одяг нев╕домого фасону ╕ кольору, в╕н скреготливим голосом просив: "Подайте ╕нвал╕дов╕ Велико╖ в╕йни". А пом╕ж тим, сво╖м шпигунським оком та вухом все бачив ╕ чув, час в╕д часу щось нотуючи ол╕вцем у маленькому блок- нотику. - -"Пода-а-а-а-йте ╕нвал╕дов╕", - затягнув учергове Ф╕кса, коли його хтось легенько шарпнув за рукав. Перед ним стояв п╕дл╕ток з давно непраним волоссям ╕ нечесаним одягом (можна навпаки, але в╕д цього н╕чого не зм╕ниться), який тинявся вокзалом. "Чого тоб╕?", - визв╕рився в╕н на М╕ху (а це був таки Голий). - -- Дядьку, вас там кличуть. У дуже важлив╕й справ╕. Просили прийти непом╕тно, - промовив в╕н ангельським голосочком. - -"О! Це ц╕каво, - зрад╕в агент. - Хтось хоче здати та╓мну ╕нформац╕ю". - -- Веди, синку, веди, - продовжував грати жебрака Ф╕кса. - Бог в╕ддячить тоб╕ за добр╕ справи. - -Вони зайшли м╕ж вагони. - -- Треба прол╕зти п╕д ешелоном, аби не обходити ц╕лий потяг. Вас чекають там, - показав М╕ха рукою. (Це було самотн╓ дерево прямо по курсу, яке слугувало бродяжкам за туалет). Агент на всяк випадок стис у кишен╕ п╕столет ╕, крекчучи по-старечому, нагнувся. (У ньому помер великий актор малого театру!) - -У цю мить хтось огр╕в його з розмаху по потилиц╕ дошкою, як╕ лежали тут штабелями. Ф╕кса зойкнув ╕ розпластався на земл╕. - -М╕ха став гарячково нишпорити в його кишенях, поки не наткнувся на посв╕дчення та╓много агента 008. Тепер уже зойкнув Голий, але не надовго, бо рука Ф╕кси мертвою хваткою вчепилася йому в горлянку. - -- Я не-е зна-а-в! - виправдатися Голий. - -- Падлюка! Босяк! Голодранець! - зло сичав агент 008. - Ти теж у ╖хн╕й банд╕! Тоб╕ наказали мене прибрати, чи не так?! - -В╕н вигнув малому руку ╕ прикував наручниками до себе. - -- А тепер ход╕мо! ╤ без зайвого писку! А то з╕тру в порошок, паскудь! - -Ф╕кса нарешт╕ намацав сво╖ темн╕ окуляри п╕д вагоном, ╕ вони рушили чудернацькою парою. - -Перед в╕дв╕дувачами вокзалу в╕дкрилася жал╕слива картина: дво╓ нещасних б╕дак╕в, об╕йнявшись, шкандибали назустр╕ч дол╕. "Подайте ╕нвал╕дам Велико╖ в╕йни", - раптом жал╕бно затягнув М╕ха. Ф╕кса його щосили вщипнув, та було п╕зно. - -"Тримайте, голубчики", - не втрималася сердешна бабуся ╕ вручила ╖м по пир╕жку з капустою. Однак ╕нвал╕ди ╖й нав╕ть не подякували. - -РОЗД╤Л ОДИНАДЦЯТИЙ, У ЯКОМУ ╤ВАН СИЛА РОЗРЯДЖА╢ СИТУАЦ╤Ю - -В ╤вана гуло в голов╕, адже алкоголю в╕н н╕коли не вживав. ╤ взагал╕, в╕в здоровий спос╕б життя. Тому, побачивши М╕ху, який переходив вулицю з нев╕домим поп╕д руку, прив╕тно ╖м загукав. На диво, вони нав╕ть не зупинилися, а вусатий чолов'яга почав на ╤вана раз у раз озиратися. - -Це здалося новоспеченому рекордсменов╕ дивним. Та й корт╕ло розпов╕сти товаришев╕ про сво╖ усп╕хи, тому в╕н вир╕шив солодку парочку наздогнати. Бачачи, що за ними швидко йде здоровань, агент Ф╕кса прийняв ╓дино правильне р╕шення: зустр╕ти ворога у всеозбро╓нн╕, але з максимально виг╕дно╖ позиц╕╖. В╕н звернув у найближчий п╕д'╖зд ╕ сховався за вх╕дними дверима, при цьому так стиснувши хлопчин╕ горлянку, що той не м╕г нав╕ть пискнути. - -- М╕хо! Ти де? - почувся зовс╕м близько голос ╤вана. - -Ще мить - ╕ його могутня постать з'явилася у дверях. Ф╕кса з ус╕╓╖ сили вдарив рук╕в'ям револьвера Силу в потилицю. Але в останн╕й момент М╕ха штовхнув агента, тож удар вийшов змазаним. Було боляче, але не смертельно. - -Не довго думаючи, Сила з розвороту тр╕снув у голову постат╕, яка так погано в╕та╓ться з незнайомими. Та т╕льки йойкнула ╕ обм'якла, повол╕ сповзаючи на п╕длогу. Разом з нею завалилася ╕ постать менша. Сила схопив ╖х поп╕д руки, мов два м╕шки картопл╕, ╕ вивол╕к на Боже св╕тло. - -Ф╕кса ╕ Голий мирно лежали на травичц╕, мов ангелики, а ╤ван гарячково думав, як ╖х привести до тями. Часу не було зовс╕м, адже довкола снували люди. Треба було д╕яти. Сила спробував пошукати ключ╕ в╕д наручник╕в у кишен╕ агента 008, але, натрапивши на пол╕цейське посв╕дчення, в╕д неспод╕ванки прис╕в. - -Под╕╖ набирали непри╓много розвитку. Кра╓м ока ╤ван пом╕тив, що пан╕, яка гуляла з песиком, зупинилася ╕ стала уважно придивлятися до того, що в╕дбува╓ться. - -- Д╕дько лисий! - вилаявся в╕н. - Цього ще т╕льки не вистачало. - -╤, взявши кайданки в руки, щосили рвонув. Наручники з легк╕стю розлет╕лися. - -"Ого, ╤ване! - задоволено гмикнув в╕н. - З тебе будуть люди!". ╤, завдавши т╕ло побратима на плече, чимшвидше почимчикував до вокзалу. - -За хвилину пан╕ в капелюшку стояла над Ф╕ксою, а ╖╖ маленький друг лизав його щуряч╕ вуса, повол╕ приводячи агента 008 у стан бойово╖ готовност╕. - -РОЗД╤Л ДВАНАДЦЯТИЙ, У ЯКОМУ ПРО ╤ВАНА СИЛУ ПОЧИНАЮТЬ ГОВОРИТИ - -Зала, в як╕й проходили змагання, була переповнена. Ще б пак! Чемп╕онат республ╕ки - то вам не ф╕╜л╕. Вправи виконувалися у к╕лькох видах. Кожен спортсмен робив по три спроби. - -Безперечним фаворитом вважався дворазовий чемп╕он Магдебура. До того ж, в╕н представляв силов╕ органи. А силов╕ органи - це майже Республ╕ка. А ображати Республ╕ку? Хот╕в би я побачити такого см╕ливця! - -У молодост╕ Магдебура був пол╕цейським, ╕ чи не в кожному пол╕цейському управл╕нн╕ вис╕в його портрет. Нав╕ть у каб╕нет╕ кап╕тана Миколайчика Магдебура був присутн╕й - у вигляд╕ невеличкого наст╕льного календаря. Щоправда, той домалював чемп╕онов╕ вуса ╕ р╕жки. Але це св╕дчило не про неповагу, а про любов пана кап╕тана до мистецтва. - -Не дивно, що й на чемп╕онат╕ Магдебура мав найб╕льшу групу п╕дтримки. Аби уникнути зайвих балачок, пол╕цейськ╕ були переодягнен╕ в цив╕льних. ╤ за порядком подивляться, ╕ свого п╕дтримають - вважало кер╕вництво. - -Зала тривожно мовчала. - -Магдебура робив останню спробу встановити новий рекорд. - -Окр╕м нього, попередню вагу зум╕в узяти т╕льки н╕кому не в╕домий паруб╕йко з гоноровим пр╕звищем Сила. Але ж по ньому видно, що це справжн╕й селюк. Чемп╕он не може програти ТАКОМУ. Це би була ганьба на всю Республ╕ку. - -Магдебура налаштовував себе на позитивний лад, подумки стаючи першим в ╕стор╕╖ змагань триразовим переможцем. В╕н довго натирав руки спец╕альним порошком, аби вони не ковзали. Силувано посм╕хався в об'╓ктиви фотокамер. Глибоко дихав сво╖ми конячими грудьми, пом╕ж тим к╕лька раз╕в посилаючи пов╕трян╕ в╕тання знайомим д╕вицям. - -"Маг-де-бу-ра! Маг-де-бу-ра!" - почав скандувати зал. Все! В╕н п╕д╕йшов до штанги, взявся за не╖ руками ╕, набравши повн╕ леген╕ пов╕тря, почав встановлювати рекорд. - -Але що це? П╕днята над головою чемп╕она штанга спочатку хитнулася в один б╕к, дал╕ - в другий, а за секунду гепнула на землю, ледь не розтрощивши йому ногу. Зала голосно з╕тхнула: нова вага не взята. - -Щоправда, ще одна спроба залишалася в ╤вана Сили, а тод╕ судд╕ повинн╕ порадитися, як д╕яти дал╕. Н╕хто жодних над╕й на якогось там ╤вана, та ще й, подумайте, - Си-лу! (оце поганий смак!) - не покладав. Тому чимало глядач╕в потягнулися на перекур, уже на ходу сперечаючись, яким буде р╕шення судд╕в. - -М╕ж тим ╤ван з╕йшов на пом╕ст, глипнув у залу ╕ проказав найкоротшу молитву, яку знав: "Боже, поможи!" Його група п╕дтримки складалася аж ╕з трьох ос╕б: Стан╕слав, Корнел╕й ╕, ясна р╕ч, його поважн╕сть М╕ха Голий, котрий заради цього випадку в когось позичив (ма╓мо над╕ю, що все-таки позичив) майже не ношений п╕джак. - -- Дай ╖м, ведмедю! - крикнув на все горло М╕ха, чим привернув увагу переодягнених пол╕цейських, себто п╕взали. - -╤ван це розчув. Розвесел╕лий, з легкою душею взявся за штангу. "А-ах!" - раптом вигукнула зала, а пот╕м з╕рвалася на ноги. ╤ван впевнено тримав штангу над головою ╕ посм╕хався фоторепортерам. Вони без уга- ву клацали камерами, ╕ цьому, здавалося, не буде к╕нця. - -Приголомшена публ╕ка не знала, як реагувати. К╕лька секунд панувала мертва тиша. Коли ж в╕н опустив штангу ╕ суддя оголосив, що новим чемп╕оном Республ╕ки став ╤ван Сила, зала вибухнула. - -Поки переможець об╕ймався з тренером, журнал╕сти почали видиратися просто на сцену. Дехто з них уже голосно диктував сенсац╕ю. ╤нш╕ з м╕крофонами обступили нового чемп╕она, вимагаючи ╕нтерв'ю. Пол╕цейськ╕ повставали ╕ почали озиратися на кер╕вництво, чекаючи команди. Але наказу не було, бо начальство т╕льки лаялося, не оч╕куючи такого повороту. - -Магдебура у супровод╕ к╕лькох старших оф╕цер╕в розлючено покидав залу, запевняючи, що ЦЕ - провокац╕я, ╕ в╕н ЦЕ так не залишить. Вбол╕вальники хапалися, хто за голову, а хто - за серце, програвши значн╕ ставки. Одне слово, якщо ви можете уявити на к╕лька хвилин божев╕льню, то ви все побачили. - -Т╕льки одна людина у зал╕ сид╕ла непорушно. Це був М╕ха Голий. По немитому обличчю в╕н розмащував сльози. Так-так, цей привокзальний волоцюга, пройдисв╕т ╕ злод╕й плакав. Можливо, вже заради цього варто було встановлювати республ╕канський рекорд? - -РОЗД╤Л ТРИНАДЦЯТИЙ, У ЯКОМУ АГЕНТ Ф╤КСА ЧИТА╢ ГАЗЕТУ - -Агент Ф╕кса ледве розл╕пив око ╕ подивився на б╕лий св╕т. Б╕лий св╕т виявився справд╕ б╕лим. Як не дивно, все довкола б╕лосн╕жило, сн╕жило, н╕жило. Ф╕кса втомлено стулив пов╕ки, але через хвильку вирячив оч╕ й скочив на л╕жку. - -- Де я? - крикнув в╕н, але в╕д р╕зкого руху в нього запаморочилося в голов╕ ╕ всередин╕ щось боляче тенькнуло. - Ой! - застогнав Ф╕кса й опустився на подушку. - -- О, ви вже прокинулися? - поруч з агентом лежав дивний тип у смугаст╕й п╕жам╕ ╕з забинтованою головою, рукою ╕ ногою. - Ви тут проспали два сн╕данки, три об╕ди ╕ три вечер╕. То я ╖х те╓? Знищив. Не пропадати ж добру. - -- Заткнись, бовдуре! - гаркнув Ф╕кса. Голова бол╕ла, але треба було зосередитися на план╕ д╕й. - -- Боже, так лютувати за якусь гречку чи в╕всянку! Вам що - шкода? - смугасто- перебинтований тип явно занудьгував за сп╕врозмовником. - Мене звати Адам Кльоцка, - простягнув в╕н Ф╕кс╕ здорову руку. - -- Я випав з балкона, - пов╕домив в╕н так, н╕би це був який-небудь графський титул. - -- Воно й пом╕тно, - в╕др╕зав агент ╕ повернувся спиною до любителя стрибк╕в без парашута. Але раптом щось його перемкнуло, ╕ в╕н запитав: "А з якого поверху?" - -В очах Адама Кльоцки заграв вогник. - -- Хочете, я вам розкажу все детально? - -Видно було, що у розпов╕данн╕ ц╕╓╖ ╕стор╕╖ в╕н уже став профес╕оналом. - -- Розум╕╓те, я маю честь бути учителем ф╕зики шостого класу. Нещодавно я вир╕шив продемонструвати учням св╕й новий винах╕д п╕д номером 137, який я умовно називаю "Апаратус л╕талус"? - -- О д╕во Мар╕╓! - завив Ф╕кса. - Ну чому мен╕ завжди щастить на ╕д╕от╕в! - -- Сам ╕д╕от! - образився Кльоцка ╕ закрився в╕д цього хама з п╕дбитим оком ╕ щурячими вусами газетою. - До реч╕, проблеми з головою у вас, а не в мене, - долинуло зв╕дти на прощання. - -Ф╕кса подумав про револьвер. Чи, може, так дати в диню цьому недобитому? - -- Я маю на уваз╕ струс мозку, - знову донеслося з-п╕д газети. - -"А-а, тепер все ясно", - Ф╕кса помацав свою б╕долашну гол╕вку. "Ц╕каво, - подумав в╕н, - як цей "Апаратус л╕талус" умудря╓ться одн╕╓ю рукою тримати газету та ще й гортати ╖╖?" - -Н╕би на замовлення, сус╕да раптом схопив часопис зубами, а рукою перегорнув стор╕нку. "Ну й одоробло!" - подумки вл╕пив компл╕мент Ф╕кса, як раптом його погляд прикле╖вся до газетного фото ╕ вже не зрушував зв╕дти. - -"М-м-можна газ-з-зетку", - попросив в╕н благеньким голосочком. Кльоцка нав╕ть вип╕рнув з-п╕д стор╕нки, здивований такою перем╕ною. "Я ще сам не прочитав", - хот╕в в╕н промовити, як Ф╕кса уже вирвав у нього газету ╕ щось гарячково вичитував. Пот╕м закинув голову догори ╕ завив на всю горлянку. Дал╕ хутко одягнувся ╕, не зачинивши двер╕ палати, виб╕г. - -Ошелешений Адам Кльоцка мовчки за цим спостер╕гав, роблячи висновок, що струс мозку - хвороба не така вже й безпечна. Пот╕м узяв газету ╕ почав дочитувати статтю про чемп╕онат Республ╕ки з важко╖ атлетики. - -"Боже! Яка дитина! - подумав в╕н, розглядаючи фото нового чемп╕она. - ╤ вигадають же таке пр╕звище - Сила". "╤ван Сила", - повторив в╕н ще раз уголос. - -Але, згадавши свого сус╕да, вир╕шив обов'язково ввечер╕ попросити л╕каря перев╕рити його, винах╕дника Адама Кльоцку, котрий випав з балкона п╕д час наукового експерименту, на наявн╕сть струсу мозку. "Четвертий поверх - це вам не ф╕гл╕", - почав в╕н г╕мнастику пальц╕в незаг╕псовано╖ ноги. - -РОЗД╤Л ЧОТИРНАДЦЯТИЙ, У ЯКОМУ З'ЯВЛЯ╢ТЬСЯ ╤СТОРИЧНА ТАБЛИЧКА - -На честь велико╖ перемоги доктор Брякус дав ╤ванов╕ Сил╕ два вих╕дн╕. - -Це було не ст╕льки для учня, як для себе. Адже все так неспод╕вано впало на голову! Треба було пом╕ркувати, що робити дал╕. - -╤ван, котрий у сел╕ звик до пост╕йно╖ роботи, найг╕рше переносив байдикування. Тепер же через ╕стор╕ю з агентом та╓мно╖ пол╕ц╕╖ вони з М╕хою остер╕галися з'являтися на людях. - -Довелося сид╕ти вдома. А для верховинця нема г╕ршо╖ каторги. - -Та, промучившись одну добу, ╤ван вир╕шив, що вовка боятися - в л╕с не ходити. "Будь що буде!" - наступного дня в╕н натягнув глибше картуза на оч╕ й подався на вокзал. У вантажник╕в був якраз об╕д, коли з'явився Сила. - -- Хлопц╕, наш чемп╕он ╕де, - крикнув хтось. - -- Качай ╤вана! - п╕дхопило ще дек╕лька. - -╤ враз паруб╕йко опинився у дужих руках, як╕ почали його п╕дкидати догори. - -Виявля╓ться, вчора хтось купив газету, ╕ вся зм╕на зачитала ╖╖ до д╕р. - -- Молодчина! - -- Так ╖м! - -- Хай знають, що ми не ликом шит╕! - -- Завдав перцю буржуям! - -Кожен хот╕в висловити ╤ванов╕ п╕дтримку. Якщо не словами, то хоча би по-дружньому плеснути по плечу. - -В╕д неспод╕ванки ╤ван розчулився. В╕д раптового спогаду про гори, батьк╕в, Ма- руську ╕, звичайно, галушки, в його очах блиснули сльози. - -- Хлопц╕, та в╕н плаче! - пом╕тив невеликий на зр╕ст, але м╕цно збитий Арсен Погуляй. - -- Оце так чемп╕он! - посм╕хнувся у вуса геть сивий дядько Мотовило. - -Вантажники розреготалися. - -Пан Кривальський, який був заступником директора вокзалу ╕ в╕дпов╕дав за порядок, спостер╕гав через в╕кно за незрозум╕лим зб╕говиськом б╕ля багажного в╕дд╕лення. - -"От лайдаки! Що вони там роблять?" - -Ц╕кав╕сть, а радше неухильне прагнення зал╕зно╖ дисципл╕ни перемогли, ╕ в╕н з р╕шучим виглядом наблизився до вантажник╕в. - -- Що за бунт? Чому не працю╓те? - р╕зко запитав в╕н найстаршого. - -- Та от, пане начальнику, святку╓мо, - вклонився дядько Мотовило. - -- А х╕ба сьогодн╕ якесь свято? - твердим як струна голосом заперечив Криваль- ський, заклавши руки за спину. - -- Так, нас нав╕дав чемп╕он Республ╕ки, - поклав Арсен Погуляй руку на плече ╤ванов╕. - -- Що ти верзеш? - не стримався Кри- вальський. - Менше треба пити! За роботу, лайдаки! - -- А-а, пан Кривальский ще не зна╓! - Арсен простягнув заступников╕ директора заяложену газету. - -Той швидко проб╕г очима текст, пот╕м зупинився, глипнув на фото, дал╕ - на ╤вана ╕ ще раз - на фото. - -- О! Сам ╤ван Сила! - розплився в╕н у посм╕шц╕. - Я маю честь в╕тати вас у наш╕й установ╕. Може, зайдете на кавусю? - -- Дякую, - в╕дказав ╤ван. - Маю роботу. - -- Ви десь поблизу працю╓те? - пана Кривальського було не вп╕знати. Тепер в╕н був сама люб'язн╕сть. - -- Я працюю у вас, - засм╕явся ╤ван. - -- У мене? - остовп╕в Кривальський. - Себто як у нас? - -- Я - вантажник, ╕ коли ваша ласка, то я би взявся до роботи. Страшенно хочеться щось подвигати, - ╤ван розправив плеч╕ ╕ п╕шов до товариш╕в, як╕ вже почали тягати пивн╕ д╕жки. - -Кривальський так ╕ залишився стояти, час в╕д часу глипаючи то на газету, то на власн╕ черевики. В╕н повол╕ побр╕в до свого каб╕нету. Наступного дня в коридор╕ б╕ля дверей заступника начальника з'явилася елегантна табличка: "Тут працював чемп╕он Республ╕ки ╤ван Сила - горд╕сть нашо╖ зал╕зниц╕". - -Щоправда, "горд╕сть зал╕зниц╕" про пам'ятну дошку так ╕ не дов╕дався. В╕дпрацювавши свою зм╕ну, ╤ван пов╕в хлопц╕в на пиво, щедро пригощаючи ╖х за наймил╕ше у сво╓му житт╕ вшанування. - -РОЗД╤Л П'ЯТНАДЦЯТИЙ, У ЯКОМУ АГЕНТ Ф╤КСА ВИКРИВА╢ АНТИУРЯДОВУ ЗМОВУ - -Ф╕кса ув╕рвався до каб╕нету кап╕тана Миколайчики без попередження. - -А оск╕льки пан кап╕тан якраз п╕др╕внював пилочкою н╕гт╕, то йому стало страшенно незручно. - -- Агенте 008, що ви соб╕ дозволя╓те? - почервон╕в в╕н. - -- Пане кап╕тане, справа надзвичайно╖ ваги, - Ф╕кс╕ знову запаморочилося в голов╕, ╕ в╕н схопився за ст╕л. - -- Я бачу, з вами не все гаразд, - Мико- лайчик вказав рукою на ст╕лець. - -- Пане кап╕тане, на вашого найкращого агента вчинено замах, - Ф╕кса з полегшенням с╕в ╕ обтер сп╕тн╕ле чоло хустинкою. - У четвер, коли я вже все досл╕див ╕ збирався покидати зону спостереження, мене п╕дло заманили в пастку ╕ вчинили розправу. - -Кап╕тан ╕з ц╕кав╕стю почав слухати: аби обхитрувати Ф╕ксу, треба бути вельми км╕тливим. - -- ╤ ск╕льки ╖х було? - запитав в╕н, д╕стаючи з шафи розпочату коробку цукерок. - -- Дво╓. Але один ╕з них? Один ╕з них? - в╕д хвилювання агентов╕ аж сперло подих. - -- Так хто був один ╕з них? - кап╕тан Миколайчик п╕дсунув цукерки до Ф╕кси. - П╕дсолод╕ться, голубчику! - -Той кинув соб╕ до рота в╕дразу к╕лька трюфел╕в ╕ почав шалено жувати. - -- Один ╕ж них - чемп╕он Решпубл╕ки ж бокшу, - прошамот╕в в╕н набитим ротом. - Шебто ж╕ штанги. - -- Ви хочете сказати, що це той молодик, який перем╕г нашого Магдебуру? - пещена рука кап╕тана теж потягнулася за цукеркою. - -- Так, пане кап╕тане, саме це я ╕ хочу сказати, - обличчя агента розпливлося в посм╕шц╕. - -- А що з вашими зубами? - раптом запитав Миколайчик. - -- Не зрозум╕в, - стривожився Ф╕кса. - -- Гляньте, - Миколайчик подав йому маленьке люстерко, яке завжди носив у кишен╕. - -- О, д╕во Мар╕╓! - заволав на весь каб╕нет Ф╕кса. У низц╕ його р╕вних б╕лих зуб╕в тепер зяяли дв╕ чорн╕ д╕рки. - В╕н вибив мен╕ два зуби! - заламував руки агент. - Як я тепер прийду до мами в гост╕? Вона мене приб'╓! - -Кап╕тан Миколайчик д╕став ╕з шафи надпочату пляшку коньяку. - -- Заспокойтеся, Ф╕ксо, - почав наливати в╕н у крих╕тн╕ чарочки. - Ми представимо вас до урядово╖ нагороди. Але спочатку розкаж╕ть, що ви рознюхали. - -- Отже, так, - агент 008 знову став вт╕ленням профес╕йност╕. - Допов╕даю: на вокзал╕ д╕╓ злочинне угруповання, яке займа╓ться контрабандою в особливо великих розм╕рах. Крадуть ц╕лими ешелонами. Ниточки, - тут Ф╕кса п╕дняв палець, - тягнуться аж догори. - -- ╤ дуже догори? - кап╕тан Миколайчик показав очима на стелю. - -- Дуже, - тихо видавив ╕з себе Ф╕кса. - -Кап╕тан Миколайчик розм╕рковував. - -Якщо ниточки контрабанди ведуть так угору, то нев╕домо, куди вони заведуть. - -А непри╓мностей не хот╕в н╕хто, в тому числ╕ й пан кап╕тан, який вир╕знявся вишукан╕стю ╕ тактом. Може, зупинитися на нижчому р╕вн╕? - -- А хто у банд╕ оцей чемп╕он? - задумано мовив в╕н. - -- В╕н очолю╓ бойовик╕в, - з готовн╕стю допов╕в Ф╕кса. - -- ╤ багато у них б╕йц╕в? - Миколайчик продовжував про щось розм╕рковувати. - -- Багато, - Ф╕кса нагнувся до кап╕тана. - Ви просили дов╕датися про такого соб╕ доктора Брякуса. Так-от, цей тип ╓ ╖хн╕м шефом. Д╕ють п╕д прикриттям домашнього спортивного клубу. Вдома у Брякуса - штаб-квартира ╕ навчальний центр штурмовик╕в. Не здивуюся, якщо там виявиться ╕ склад збро╖. Д╕яти треба негайно! - -- Ну, це нам вир╕шувати, коли д╕яти, - з притиском зауважив Миколайчик. Була п'ятниця, а пан кап╕тан вельми не любив розпочинати щось перед вих╕дними. Суботня гра у гольф - це святе. - -- Почнемо операц╕ю з понед╕лка, - прийняв в╕н р╕шення, беручи чарку. - Обмежимося поки що бойовиками. За ваше здоров'я, голубчику! - -РОЗД╤Л Ш╤СТНАДЦЯТ╤Й, У ЯКОМУ ТРАПЛЯЮТЬСЯ НЕСПОД╤ВАН╤ ПОВОРОТИ - -Доктор Брякус усе обдумав. В╕н вибудував стратег╕ю на наиближчии р╕к. - -Якщо все розвиватиметься правильно, його справи впевнено п╕дуть угору. П╕сля перемоги ╤вана Сили Брякусом стали ц╕кавитися впливов╕ орган╕зац╕╖. В уяв╕ в╕н уже бачив розк╕шний будинок у центр╕ столиц╕ з написом "Спортивний клуб доктора Брякуса". Ось т╕льки з ╤ваном треба домовитися, аби його не перехопили конкуренти. - -Саме тому розмову з╕ сво╖м вихованцем в╕н призначив на нед╕лю. Аби бес╕да проходила ц╕лком невимушено, вир╕шив повезти його за м╕сто - в який-небудь затишний ресторанчик. - -╤ван уперше ╖хав в автомоб╕л╕. Адже у горах головним транспортом служили кон╕. Брякус був веселий, сповнений енерг╕╖ та оптим╕зму. Ц╕кавився, як чемп╕он пров╕в вих╕дн╕. Чи вистача╓ йому грошей? (Тепер ╖х буде вдв╕ч╕ б╕льше). Чи вже знайшов друз╕в у столиц╕? Чи не ма╓ якихось проблем? - -Хай не соромиться, говорить. Брякус усе зробить для свого улюбленця. - -П╕сля дощу дорога на сонц╕ виблискувала ╕ засл╕плювала оч╕ ╤ванов╕. - -Йому було при╓мно ╖хати з в╕терцем по серпантину ╕ слухати гранд╕озн╕ плани Брякуса. - -"Може, розпов╕сти йому ╕стор╕ю про агента пол╕ц╕╖?" - думав ╤ван Сила, приглядаючись до наставника. - -Той жваво жестикулював, повертав голову до нього, см╕явся ╕ нав╕ть пропонував покерувати авто. - -"Гаразд, розпов╕м, коли при╖демо", - вир╕шив ╤ван. - -╤ в цей момент щось трапилося. Брякус дико зойкнув, почав несамовито крутити кермо, та авто не слухалося. На швидкост╕ воно мчало просто на скелю. - -╤ван заплющив оч╕ й не встиг проказати: "Боже, поможи!", як сталося з╕ткнення. Останн╓, що в╕н пам'ятав, - це лобове скло, яке в╕н розбива╓ головою. - -РОЗД╤Л С╤МНАДЦЯТИЙ, У ЯКОМУ ДОДАЮТЬСЯ НОВ╤ НЕПРИ╢МНОСТ╤ - -╤ван насилу розплющив оч╕. Над ним схилилася медсестра, яка поправляла йому марлеву пов'язку. - -- Док-тор Бря-кус, - самими губами пролепетав Сила. - -- Ви ма╓те на уваз╕ того другого? - сумно перепитала сестричка. - На жаль? - вона заперечливо похитала головою. - -╤ван заплющив оч╕. Кр╕зь пов╕ки пробилася сльоза ╕ потекла по щоц╕. Медсестра, зрозум╕вши ситуац╕ю, залишила покал╕ченого на самот╕. - -Перед очима ╤вана поставали р╕зн╕ спогади, пов'язан╕ з тренером. Ось в╕н простяга╓ в╕зитку п╕сля вуличного бою з Велетом. Году╓ його першим об╕дом. П'╓ шампанське за рекорд. Об╕йма╓, в╕таючи з чемп╕онством. ╤ нарешт╕ - та злощасна подорож за м╕сто. Чому все так раптово об╕рвалося? Х╕ба це справедливо? - -- До вас прийшли, - тихенько промовила сестричка ╕, вклонившись, вийшла. ╤ван важко повернув голову. Прямо на нього дивилися щуряч╕ вуса, а б╕лозуба усм╕шка зяяла двома чорними д╕рками. - -- Ну що, доскакався, задрипаний чемп╕оне? - Ф╕кса випром╕нював просто г╕гантську рад╕сть. - Хот╕в роз╕грати нещасний випадок? Ха-ха! В╕д мене не втечеш, хаме! - -В╕н прагнув одразу забрати ╤вана до в'язниц╕, але л╕кар╕ категорично запротестували. Вони запевнили, що в такому стан╕ хворому доводиться думати про виживання, а не про втечу. Про всяк випадок дво╓ переодягнених пол╕цейських стали пост╕йно чергувати в л╕карн╕. - -╤ван Сила швидко оклигував. Рани виявилися не такими страшними, як здавалося п╕сля авар╕╖. Та й молодий орган╕зм брав сво╓. Однак швидке одужання не вельми т╕шило паруб╕йка. Адже у такому раз╕ на нього чекав арешт. - -Загибель Брякуса сильно вплинула на верховинця. В╕н до всього збайдуж╕в, нав╕ть втратив апетит. У такому пригн╕ченому стан╕ його й було допроваджено до в'язниц╕, за звинуваченням? у смерт╕ свого наставника. Р╕ч у тому, що н╕чого протизаконного обшук у помешканн╕ тренера не виявив. Ба б╕льше, вс╕ сус╕ди, знайом╕, спортивна федерац╕я в╕дгукувалися про Брякуса якнай- прихильн╕ше. Нав╕ть впливов╕ люди згори (а ви зна╓те, що це ма╓ у нас першочергове значення!) висм╕яли верс╕ю про гн╕здо бойовик╕в, очолюване ╖хн╕м знайомим тренером. У минулому, до реч╕, в╕домим спортсменом. - -Але пол╕цейське управл╕ння так легко не здавалося ╕ вир╕шило зм╕нити обвинувачення. Вести цю скандальну справу було доручено старшому сл╕дчому Бенцику. - -РОЗД╤Л В╤С╤МНАДЦЯТИЙ, У ЯКОМУ З'ЯВЛЯ╢ТЬСЯ ЩОДЕННИК ДОКТОРА БРЯКУСА - -Старший сл╕дчий Бенцик проводив допит. В╕н сид╕в за столиком у нап╕втемряв╕, направивши св╕тло наст╕льно╖ лампи просто в обличчя ╤ванов╕. Це був його метод: створити максимальний дискомфорт обвинуваченому, аби той чимшвидше захот╕в говорити ПРАВДУ. - -- То ви кажете, Сило, що жодних суперечок ╕з загиблим доктором Брякусом не мали? - Бенцик кр╕зь маленьк╕ окуляри свердлив ╤вана такими ж маленькими очицями. - -- Не мав, - глухо в╕дпов╕в той. - -- Я би вас просив дивитися мен╕ у в╕ч╕, коли в╕дпов╕да╓те, - пискляво крикнув Бенцик. - -Дал╕ встав ╕ почав нервово ходити по камер╕. - -- Тод╕ як ви поясните той факт, що експерти виявили навмисне пошкодження авто?! - Бенцик стояв над ╤ваном, а його голос лунав мало не як Божий глас. (Так думав старший сл╕дчий). Насправд╕ паруб╕йко, сидячи, був якраз ур╕вень з Бенциком, який стояв. Тому, коли хлопчина п╕дняв голову, ╖хн╕ носи мало не перечепилися. - -В╕д неспод╕ванки Бенцик в╕дскочив. - -- Це значить, - пов╕льно мовив ╤ван, - що хтось хот╕в ц╕╓╖ авар╕╖. - -- От-от! - задоволено потер руки старший сл╕дчий. - ╤ кому, як не вам, вона була найвиг╕дн╕ша? Га, пане Сило? - -╤ван задумано почухав потилицю. В цього прокурора дивна лог╕ка. Х╕ба не Брякус зробив його чемп╕оном? Х╕ба не розпов╕дав в╕н дорогою про ╖хн╕ гранд╕озн╕ плани? Х╕ба не в╕н збирався з понед╕лка подво╖ти йому платню? Тепер же з╕ смертю наставника ╤ван опинився знову на вулиц╕. - -- Вона була виг╕дна конкурентам Брякуса, - спок╕йно в╕дпов╕в ╤ван. - ╤ взагал╕, який дурень влаштову╓ авар╕ю, якщо сидить поруч з вод╕╓м? - -Бенцик не знайшовся, чим крити. В╕н налив соб╕ з графина трохи води ╕ надпив. - -Справд╕, це м╕г зробити х╕ба божев╕льний. А на божев╕льного цей селюк не скида╓ться. - -У двер╕ камери легенько постукали. - -- Так-так, - невдоволено мовив Бенцик, хоча ця пауза врятувала його в╕д в╕дпов╕д╕ на незручне запитання. - -- Пане старший сл╕дчий, - до камери просунулася кучерява голова пом╕чника Льофи. - До вас прийшов брат доктора Брякуса. В╕н твердить, що прин╕с важливий документ. Властиво, йдеться про приватний щоденник неб╕жчика. - -- Льофо, - аж зап╕нився Бенцик, - не см╕йте розголошувати секретну ╕нформац╕ю в присутност╕ обвинуваченого! На сьогодн╕ - все! - кинув в╕н ╤ванов╕ ╕ невдоволено хряснув дверима. - -РОЗД╤Л ДЕВ'ЯТНАДЦЯТИЙ, У ЯКОМУ М╤ХА ГОЛЯК П╤ДКИДА╢ СЕНСАЦ╤Ю - -М╕ха Голий чимало знав про в'язницю (дв╕ч╕ ╖╖ в╕дв╕дав з короткою екскурс╕╓ю), але не мав найменшого поняття, як витягнути зв╕дти людину законним чином. В╕н перебрав у голов╕ багато вар╕ант╕в, але жоден з них не годився. - -М╕ха зажурено лежав у сво╖й халабуд╕, закинувши ногу за ногу. - -У двер╕ пошкрябали: "Голий! Дай похмелитися!" - -Це був Б╕досько, колишн╕й журнал╕ст, який спився, продав квартиру ╕ тепер мешкав у розвалюс╕ по-сус╕дству. - -Раптом у голову М╕хи прийшла ген╕альна думка, в╕н п╕дскочив ╕ в╕дчинив двер╕ навст╕ж. - -- Зал╕зай! - махнув в╕н Б╕доськов╕ ╕ пол╕з п╕д л╕жко, шукаючи недопитий бутель з вином. - ╢! - рад╕сно крикнув хлопчина ╕ розбовтав каламутну р╕дину. - -Б╕досько тремтячою рукою схопив склянку, залпом випив ╕ обтер рота рукою. - -- ╢ д╕ло, - об╕йняв Голий за плеч╕ сус╕да. - У тебе ще ╓ знайом╕ журнал╕сти? - -- Пита╓ш! - криво усм╕хнувся той. - Ц╕ла купа! - -- Мен╕ треба найнад╕йн╕шого! - оч╕ Голого аж гор╕ли. - -- Тод╕ Томич, - пошкрябав неголену пику Б╕досько. - Бо хлопака! Завжди виручить. - -- Так, пиши йому записку, - М╕ха знову порився п╕д л╕жком ╕ витяг зв╕дти старий зошит й огризок ол╕вця. - -Коли Б╕досько нашкрябав к╕лька сл╕в, Голий, прихопивши ╕з собою газету з репортажем про чемп╕онат з важко╖ атлетики, помчав у редакц╕ю "Столичних новин". - -- Ех, Б╕досько, Б╕досько! - з╕тхнув Томич, розглядаючи записку. - Знаменитий був журнал╕ст, а от подружився з пляшкою - ╕ пропав чолов╕к. - -В╕н уважно подивився на п╕дл╕тка, який нагадав йому власне невпорядковане дитинство. - -- Я спод╕ваюся, ти не п'╓ш? - -- Та ви що! - ображено п╕дскочив Голий. - Мене в╕д самого запаху верне! - -- Добре, добре, - розгладив вуса з посм╕шкою Томич. - То ти кажеш, що чемп╕он Республ╕ки сидить у в'язниц╕? Це ж сенсац╕я, малий! Ми доручимо цю справу найкращим репортерам. - -- Будь ласка! - на очах М╕хала виступили сльози. - -- Не журися, синку, ми його зв╕дти витягнемо! - Томич пров╕в п╕дл╕тка аж до дверей редакц╕╖. - А Б╕досьц╕ передай в╕тання! - гукнув в╕н навздог╕н. - ╤ хай зав'язу╓ з чаркою! - -РОЗД╤Л ДВАДЦЯТИЙ, У ЯКОМУ АГЕНТУ Ф╤КС╤ ПРОПОНУЮТЬ ПОДАТИ У В╤ДСТАВКУ - -Генерал Хрунь був не в дус╕. - -- Що це таке! - верещав в╕н на кап╕тана Миколайчика, махаючи перед його носом "Столичними новинами". - Пол╕ц╕я арештувала чемп╕она, бо в╕н перем╕г Магдебург - генерал розстебнув верхн╕й ╜удзик мундира. - Ви розум╕╓те, чим пахнуть так╕ статт╕?! - -Кап╕тан Миколайчик багатозначно мовчав. В╕н, ясна р╕ч, розум╕в. - -Генерал важко с╕в у кр╕сло. - -- Допов╕дайте, кап╕тане, - нарешт╕ заспоко╖вся в╕н ╕ затягнувся сигарою. - -- Знайшовся щоденник доктора Брякуса, в якому в╕н пише про погрози на свою адресу, - розпов╕дав Миколайчик. - Погрози йшли в╕д його конкурент╕в. - -- А що там про цього Силу? - генерал не випускав сигари з рота. - -- Найулеслив╕ш╕ оц╕нки, - з╕тхнув кап╕тан. - ╤ взагал╕, доктор Брякус вважав, що ╤ван Сила - це його головний шанс у житт╕. - -- То, виходить, в╕н тут н╕ до чого? - генерал Хрунь знову насупився. - -- Н╕ до чого, - повторив Миколайчик. - -- А що там з конкурентами? - генерал випустив у б╕к Миколайчика хмару диму. - -- У нед╕лю вранц╕ перед ви╖здом б╕ля авто Брякуса бачили Магдебуру з двома типами, - зовс╕м тихо проказав кап╕тан. - -- Що?! - генерал з╕рвався на ноги. - Ви забува╓теся, кап╕тане! Хто автор ц╕╓╖ злощасно╖ справи?! - продовжував верещати генерал. - -- Агент Ф╕кса, - кап╕тан ╕з задоволенням перев╕в стр╕лки на ╕ншого. - -- Негайно у в╕дставку! - генерал був безжал╕сним. - Справу закрити! Цього задрипаного чемп╕она випустити! - -- Ф╕кса - один з наших найкращих агент╕в, - кап╕тан спробував врятувати п╕длеглого. - -- Тод╕ обмежтеся доганою, - генерал вже заспокоювався. - А зв╕дки нам упав на голову цей Сила? - -- Звичайний верховинець, селюк. Вантажить на вокзал╕, - виструнчився Миколайчик. - -- ╤ таке-от перемогло Магдебуру! Справу не закривайте. Просто ╖╖ затягн╕ть, - оч╕ генерала блиснули хитрою посм╕шкою. - Силу випуст╕ть на волю, т╕льки п╕д сол╕дну заставу. Побачимо, кому в╕н знадобиться. - -Хрунь розвернувся до кап╕тана спиною ╕ почав щось роздивлятися у в╕кно, даючи знати, що розмову зак╕нчено. Миколайчик вклонився, клацнув п╕дборами ╕ нечутно вийшов з каб╕нету. - -РОЗД╤Л ДВАДЦЯТЬ ПЕРШИЙ, У ЯКОМУ ╤ВАН СИЛА ПОТРАПЛЯ╢ В НОВУ НЕВОЛЮ - -Зв╕стка про те, що за зв╕льнення ╤вана Сили пол╕ц╕я просить 50 тисяч застави, приголомшила не т╕льки ╤вана, але й друз╕в. Ц╕ величезн╕ грош╕ з╕брати було не п╕д силу не т╕льки оточенню М╕хи Голого, але й ус╕й зм╕н╕ вантажник╕в. Доводилося чекати заступництва яко╖сь впливово╖ особи. - -"Столичн╕ новини", за посередництва Б╕доськи ╕ Томича, надрукували нову статтю, в як╕й пов╕домлялося, що за чемп╕она Республ╕ки просять 50 тисяч. Минуло к╕лька дн╕в, але н╕хто долею ╤вана Сили так ╕ не зац╕кавився. - -Та одного ранку до камери зайшов старший сл╕дчий Бенцик ╕ зло просичав, що обвинувачений може збирати реч╕. За нього внесли викуп, але це не значить, що справа проти ╤вана Сили закрита. Особисто в╕н, старший сл╕дчий Бенцик, спод╕ва╓ться на скору зустр╕ч. Оск╕льки ╤ван речей не мав, то поплював у долон╕ й пригладив волосся. - -У к╕мнат╕ в╕дв╕дування його чекала екстравагантна вродлива пан╕. - -- Мадам Бухенбах, - простягнула вона ╤ванов╕ свою ручку в чорн╕й рукавичц╕. - Адел╕я. - -Той невм╕ло ╖╖ стиснув. - -- Обережн╕ше! - зойкнула мадам. - -Дал╕ уважно оц╕нила хлопчину з голови до н╕г, торкнулася пальчиком його обличчя ╕ загадково промовила: "А ви мен╕ подоба╓теся. Це саме те, що потр╕бно". - -- Г╕рський ведм╕дь на пр╕звисько "╤ван Сила", - розсм╕ялася вона. - Ну то я його забираю, чи як? - холодно звернулася мадам Бухенбах до Бенцика. - -- Так-так, пан╕, - схопився той. - Ви внесли заставу, тож? - -- Ход╕мо, моя радосте, - мадам нав╕ть не дослухала старшого сл╕дчого, чим його сильно образила, а взявши ╤вана Силу поп╕д руку, вийшла на вулицю. Там уже чекало заведене авто, яке в╕двезло ╖х до затишного будинку неподал╕к центру. - -- Це моя н╕рка, - кинула вона недбало рукавички на ст╕л посеред к╕мнати, всуц╕ль обкле╓но╖ аф╕шами з великими написами "Цирк БУХЕНБАХ". - Т╕льки не подумайте, що я вас викупила з велико╖ любов╕ до штанги чи г╕рських ведмед╕в. Н╕, коханий! Це чистий б╕знес. - -Вона запалила цигарку в довгому мундштуку. - -- Нашому цирку потр╕бне оновлення. Можна сказати, св╕жа кров, - вона усм╕хнулася чар╕вною посм╕шкою. - А чемп╕он Республ╕ки якраз ╕ може стати нашим новим козирем. Чи не так? - вона наблизила сво╓ личко впритул до ╤ванового, ╕ в╕д ╖╖ парфум╕в у паруб╕йка тьохнуло серце. - -- Я вам пропоную виг╕дний контракт: ви працю╓те у мене р╕к ╕ поверта╓те мен╕ 50 тисяч, - мадам Бухенбах випустила вгору ц╕вку диму. - Або ж поверта╓теся назад у в'язницю ╕ году╓те клоп╕в, - посм╕хнулася вона, блиснувши порцеляновими зубками. - -- Т╕льки не тягн╕ть кота за хв╕ст. Я не люблю нер╕шучих мужчин, - Адел╕я Бухенбах подивилася на ╤вана сво╖м найспокуслив╕шим поглядом. - -- Давайте контракт, - з╕тхнув ╤ван. - -Повертатися назад п╕д арешт не було н╕якого бажання. Харчували там препаскудно. Та й, зрештою, як╕ перспективи у нього на вол╕? Знову вантажити вагони? - -Одним розчерком пера Сила в черговий раз круто зм╕нив сво╓ життя. Хоча, можливо, в╕д нього н╕чого й не залежало. А ви як гада╓те? - -ДРУГА ЧАСТИНА - -РОЗД╤Л ДВАДЦЯТЬ ДРУГИЙ, У ЯКОМУ ╤ВАН СИЛА ПОЧИНА╢ НОВЕ ЖИТТЯ - -╤ван Сила вперше потрапив до цирку. В╕н сид╕в у шостому ряду, куди дала йому квиток мадам Бухенбах, ╕ з дитячим захопленням дивився на те, що виробляють його нов╕ колеги. - -Ось вийшов ╕мпресар╕о Пандорський у чорному фраку ╕ з неймов╕рно великим, просто г╕гантським червоним бантом-мете- ликом на ши╖. У його статечн╕й постав╕, розумних чорних очах та вишуканих манерах було ст╕льки поваги та грац╕╖, що це мимовол╕ заворожувало. - -В╕н оголошував номери, а сво╖м почуттям гумору просто розривав публ╕ку. Причому сипав жартами в╕н завжди незворушно, не видаючи себе жодним жестом чи м╕м╕кою. А ще Пандорський робив фокуси, витягуючи з капелюха р╕знокольоров╕ хустки, стр╕чки, кв╕ти ╕ нав╕ть живого кролика. - -А ось на гарному б╕лому скакун╕ вилет╕в акробат Фанд╕го. Це був атлетичний смаглявий юнак з╕ сх╕дними рисами обличчя. Боже, що в╕н т╕льки не виробляв на конях! Сид╕в, лежав, стояв, танцював, перел╕зав на ходу п╕д ними ╕ нав╕ть пив каву на летючому рисаку! Пот╕м разом з╕ сво╓ю сестрою - пов╕тряною акробаткою Ренатою - вони л╕тали п╕д куполом цирку, перестрибуючи з каната на канат. А оск╕льки це робили без линви безпеки, то при кожному п╕рует╕ зала голосно зойкала. А одна пан╕ в капелюшку нав╕ть зомл╕ла! - -Пот╕м виб╕гла русява д╕вчина з пишним кучерями ╕ ср╕блястою короною ╕ почала грац╕озно танцювати на велик╕й блискуч╕й кул╕. Прожектор вихоплю╓ з висоти б╕лого голуба, який с╕да╓ ╖й на долоню. Зала завмира╓ в╕д замилування? - -При згадц╕ про ╖хн╓ знайомство в ╤вана стислося серце. Коли мадам Бухенбах представляла його циркачам, б╕лявка першою з-пом╕ж ус╕х галантно вклонилася, злегка прис╕вши й розправивши прозору бальну сукню, ╕ мовила дзв╕нким голосочком: "В╕та╓мо вас у нашому цирку!" На зн╕яков╕й- ня цього могутнього, як гора, паруб╕йка вона сп╕вчутливо посм╕хнулася великими ╤ син╕ми очима: "Мене звати М╕лка. Тобто М╕лена. Я колись так само соромилася". - -?А ось виб╕га╓ карлик П╕ня з мавпочкою на плеч╕. В╕н несе ц╕лу торбу яскравих др╕бничок. Карлик шпорта╓ться - ╕ весь цей мотлох розл╕та╓ться по арен╕. Мавпочка скубе його за волосся. Зала регоче. П╕ня збира╓ сво╓ багатство, але робить це дуже незграбно, раз по разу щось гублячи. За кожну втрату мавпочка да╓ йому ляпаса. Зала надрива╓ животи. Раптом П╕ня п╕дкида╓ сво╖ знах╕дки вгору ╕ почина╓ ними жонглювати. У пов╕тр╕ л╕тають черевики, пляшки, м'ячики ╕ нав╕ть шабля. Публ╕ка вражено замовка╓? - -Коли вистава зак╕нчилася, глядач╕ гучними оплесками проводжали артист╕в. Дивлячись, як не посп╕ша╓ розходитися додому публ╕ка, щоразу переказуючи яскрав╕ еп╕зоди, ╤ван не м╕г пов╕рити, що йому аплодуватимуть так само. Сумн╕ви роздирали його серце, ╕ в╕н вир╕шив поговорити з мадам Бухенбах. - -- Ну що? Сподобалося? - мадам виглядала трохи втомленою. - -- Пан╕ Адел╕╓? - зам'явся ╤ван. - Навряд чи я зможу чим-небудь допомогти вашому цирку? - -- Що за дурн╕ балачки? - мадам закинула ногу за ногу. - Я вже придумала, чим ви будете займатися. - -- ╤ чим? - з холодком у серц╕ перепитав в╕н. - -- Ви боротиметеся з глядачами, - без т╕н╕ сумн╕ву пов╕домила мадам. - -- Як це - боротися? - здивувався ╤ван. - -- А ми викликатимемо бажаючих на б╕й за грошову винагороду, - запалила цигарку в мундштуц╕ пан╕ Бухенбах. - Але ви, коханий, мусите вигравати. ╤накше за що я вам платитиму грош╕? Чи не так? - -Вона усм╕хнулася сво╓ю неперевершеною усм╕шкою. - -Сил╕ тут же згадався б╕й ╕з Велетом, який заробляв соб╕ на хл╕б таким жорстоким способом. До реч╕, подейкували, що п╕сля бою з ╤ваном той серйозно травмувався ╕ б╕льше не виступав. - -- Але я? - хот╕в заперечити в╕н, та пан╕ Бухенбах його в╕дразу перебила. - -- Ведмедику, ви почина╓те мен╕ набридати. - -╥╖ оч╕ холодно блиснули. - -- Ма╓те ╕нш╕ пропозиц╕╖? Я ╕з задоволенням послухаю ╖х уранц╕. Сьогодн╕ я втомлена? - -╤ванов╕ н╕чого не залишалося, як побажати власниц╕ цирку солодких сновид╕нь. - -РОЗД╤Л ДВАДЦЯТЬ ТРЕТ╤Й, У ЯКОМУ ╤ВАН СИЛА ВИГАДУ╢ ПЕРШИЙ НОМЕР - -Ц╕лу н╕ч ╤ван крутився на л╕жку. - -В╕н думав про завтрашню розмову, ╕ сон його не брав. Ще раз ╕ ще раз хлопець у деталях пригадував б╕й з Велетом, р╕дн╕ гори, дом╕вку ╕, звичайно, мамин╕ галушки. Раптом йому згадалося, як в╕н носив на соб╕ д╕тей з ╖хньо╖ вулиц╕. Тод╕ на нього зал╕зала купа малеч╕, ╕ в╕н нагадував ведмежа, яке обл╕пили бджоли. А що як винести на манеж ус╕х артист╕в цирку? Це ж ╕дея! ╤ван ледве дочекався св╕танку. - -Задум був справд╕ незвичним. Мадам Бухенбах з╕брала циркач╕в. - -- Панове! - голосно мовила вона. - Зараз ми спробу╓мо новий номер. ╤ван Сила буде виносити з-за кул╕с увесь наш цирк. - -- Еге ж, - невдоволено мовив карлик П╕ня. В╕н н╕коли н╕кому не в╕рив. Можливо, тому, що природа над ним поглумилася. А може, якраз навпаки: природа в╕домстила горбунов╕ за те, що той завжди був незадоволеним. - -- Почина╓мо! - плеснула в долон╕ мадам Бухенбах. - -Першим на верховинця спритно з╕пнувся акробат Фанд╕го. В╕н с╕в ╤ванов╕ на плеч╕, м╕цно обхопивши його голову кол╕нами. Чорнява красуня Рената легко злет╕ла по хлопцях нагору ╕ тепер стояла на кол╕н╕ та плеч╕ свого брата. По ╕нший б╕к Фанд╕го розташувалась танц╕вниця М╕- лена, п╕днявши грац╕озно догори руку. Залишались Пандорський та карлик П╕ня. - -- Я ж оголошую номер! - ударив себе по чол╕ ╕мпресар╕о. - -Тож Пандорський в╕дпадав. Ус╕ глянули на П╕ню. - -- Я туди не пол╕зу! - показав пальцем карлик на самий вершечок живо╖ композиц╕╖. - Нав╕ть не думайте! - -Тод╕ ╤ван схопив його за ком╕р куртки ╕ посадив соб╕ на долоню. Як не дивно, П╕ня на н╕й якраз ум╕стився. Тут зв╕дкись узялася мавпочка ╕, за звичкою, шугнула на голову карлику ╕ почала його скубти. Вс╕ розреготалися. Особливо затрясся ╤ван, п╕д чого д╕вчата нагор╕ запищали. - -- Чудово! - заплескала мадам Бухнебах. - А тепер, м╕й коханий ведмедику, спробуйте ╕з ц╕╓ю живою купою зробити к╕лька крок╕в. - -Тримати на соб╕ чотирьох дорослих людей ╕ мавпочку було не те що важко - незвично. ╤ван остер╕гався зробити зайвий рух, аби п╕рам╕да, основою яко╖ в╕н був, не розсипалася. - -- Не б╕йся, - пролунав згори голос Фан╕го. - Ми ж акробати! - -╤ван см╕лив╕ше ступив ╕ пройшовся через увесь манеж. Як не дивно, н╕хто не впав. - -- Неймов╕рно! - засяяла мадам Бухнебах. - ╤ванов╕ Сил╕ - ура! - -- Ура! Ура! Ура! - прокричала весело трупа ╕ стала в╕тати новачка з таким ориг╕нальним номером. - -Ус╕м сподобалося, окр╕м карлика П╕н╕, якому здалося, що його навмисно образили. - -- Цього я тоб╕ не забуду! - зло прошип╕в в╕н, дивлячись сво╖ми вуг╕льними очицями на щасливого ╤вана Силу. - -РОЗД╤Л ДВАДЦЯТЬ ЧЕТВЕРТИЙ, У ЯКОМУ АГЕНТ Ф╤КСА ЗНАХОДИТЬ СП╤ЛЬНИКА - -Ф╕кса сид╕в у задньому ряду шап╕то майже п╕д самим прожектором. В╕н насунув соб╕ на оч╕ капелюха ╕ п╕дняв ком╕р, аби його не п╕знали. - -Агент дивився на того, хто з╕псував йому кар'╓ру. А можливо, й життя. Адже догана н╕коли не вив╕триться з його пам'ят╕. Догана! ╤ кому? Йому - агентов╕ 008, кращому нишпорц╕ та╓мно╖ пол╕ц╕╖ столиц╕! Ф╕кса важко з╕тхнув. - -╤ван Сила прислуговував пов╕тряним г╕мнастам п╕д час ╖хнього виступу, притримуючи канат та п╕дстраховуючи ╖х знизу. В╕н був у чорн╕й, розшит╕й золотом, шк╕рян╕й жакетц╕, накинут╕й на могутн╕ гол╕ груди. "От на що здатен оцей вантажник! Тримати шнурки та носити д╕жки з оселедцями. Тьху!" - -З ус╕х циркач╕в агентов╕ припав до вподоби лише карлик. "В╕н такий же нещасний, як ╕ я, - думав Ф╕кса. - Вс╕ його скубуть. Нав╕ть дурна мавпа. Треба з ним ближче познайомитися", - вир╕шив в╕н ╕ став чекати завершення виступ╕в. - -П╕ня з недов╕рою поставився до похмурого типа з╕ щурячими вусами та насуну- ╕ тим на оч╕ капелюхом. - -- Чого вам треба? - буркнув в╕н. - -- Хочу випити з вами пива, шановний, - блиснув у п╕тьм╕ двома золотими зубами Ф╕кса. - -(Так-так, недавн╕ д╕рки заповнилися найдорожчим металом). - -Дармове пиво карлику завжди подобалося, але з яко╖ реч╕ цей незнайомець такий щедрий? - -- Чому саме з╕ мною? - недов╕рливо глипнув П╕ня. - -- Мене ц╕кавить ╤ван Сила, - шепнув Ф╕кса. - -- Гаразд, - карлика охопила така ц╕кав╕сть, що у нього аж пересохло в горл╕. - Я зараз переодягнуся. Чекайте мене за рогом у кав'ярн╕ "Тро╓ поросят". - -У корчм╕ була гам╕рно й накурено. За дерев'яними столами сид╕в р╕зношерстий люд, кожен про щось жваво баз╕кав. Ф╕кса з карликом ╖ли смажен╕ куряч╕ крильця ╕ запивали пивом. - -- Проти цього типа, який себе хвалькувато назива╓ Силою, порушена карна справа, - масними руками схопився за кухоль Ф╕кса. - Його звинувачено у вбивств╕. - -Оч╕ П╕н╕ округлилися в╕д здивування. - -- А чому ви його не арешту╓те? - -- Нам браку╓ доказ╕в, - агент зробив великий ковток. - Це ду-у-же хитрий злочинець. В╕н вправно зам╕та╓ сл╕ди. - -- О-о! - т╕льки вимовив карлик, розгризаючи к╕стку. - -- Тому в мене до вас, м╕й дорогий друже, важливе доручення, - Ф╕кса об╕йняв карлика за плече, заодно витираючи долоню. - Ви будете нашими очима ╕ вухами. - -П╕ня розгубився. З одного боку, зв'язки з пол╕ц╕╓ю н╕коли не зайв╕. Хтозна, що нас чека╓ попереду. А з ╕ншого боку, йому - -стало лячно. - -Агент розц╕нив мовчанку горбуна по-сво╓му. - -- Ясна р╕ч, що ви працюватимете не задурно. Дуже не задурно. - -В╕н поплескав себе по кишен╕. - -П╕ня розплився у посм╕шц╕. Це м╕няло справу. - -- Тут м╕й телефон, - простягнув Ф╕кса свою в╕зитку. - У раз╕ чого негайно дзвон╕ть. - -- О'кей, шеф, - показав карлик крив╕ зуби. - -Раптом хтось за сус╕дн╕м столом промовив "╤ван Сила". Обидва змовники нашорошили вуха. - -- Ну, ти бачив, як в╕н виносив на соб╕ ц╕лий цирк! - гаряче промовляв розчервон╕лий товстун з кухлем у руц╕. - -- Так, йому справд╕ пасу╓ пр╕звисько "Сила", - на знак згоди закивала довготелеса пан╕ з маленькими, як намистинки, губами. - -- Панове! - раптом п╕днявся над столом юнак в окулярах. - Пропоную випити за ╤вана Силу, чемп╕она Республ╕ки ╕з шап╕то "Бухенбах"! - -А оск╕льки б╕льш╕сть в╕дв╕дувач╕в корчми вже встигла побачити виступи цирку, який розкинув сво╓ шатро неподал╕к, то "Тро╓ поросят" вибухнули одноголосним: "За Силу!" Ф╕кса з карликом незадоволено пригубили пиво ╕ в╕дразу ж потяглися до виходу. - -РОЗД╤Л ДВАДЦЯТЬ П'ЯТИЙ, У ЯКОМУ ОГОЛОШЕННЯ ╤НКОЛИ ПРИНОСЯТЬ КОРИСТЬ - -Мадам Бухенбах лютувала. - -Ще б пак! ╖хн╕й цирк уже втрет╓ обкрадають. Вона дивилася на дядю Васю, який працював у шап╕то вантажником-сторожем, як на шк╕дливу комаху, котру треба негайно знищити. - -Напередодн╕ той вкотре напився ╕ не пом╕тив, як уноч╕ викрали найкращого рисака. - -- На кому тепер скакатиме Фанд╕го? Х╕ба на тоб╕, п'яна пико! - верещала мадам на всю вулицю. - -Дядя Вася т╕льки знизував плечима ╕ п╕дтягував латан╕ штани. - -- Да я чо? Я н╕чо, - белькот╕в в╕н, розводячи руками. - -- Та я знаю, що ти - н╕що! - пан╕ Бухенбах вдарила кулачком по дверях вагончика. - Геть з мо╖х очей, н╕кчемо! Твоя зарплата - на користь ф╕рми. - -Вона важко с╕ла на пороз╕. - -- Пандорський! - втраченим голосом гукнула мадам. - Напиш╕ть два оголошення: прийма╓мо на н╕чну зм╕ну коника ╕ розшуку╓мо улюбленого сторожа. Ой! - схопилася вона за голову. - Ну ви мене зрозум╕ли. Зда╓ться, у мене почина╓ться м╕грень. - -Пандорський уже стояв б╕ля власниц╕ цирку з╕ склянкою води та рожевою п╕гулкою на тар╕лочц╕. - -- Мадам, - галантно промовив в╕н, - не хвилюйтеся. Пам'ятайте, що ваше здоров'я, а особливо краса, - не вартують жодних коник╕в. Нав╕ть таких, яким був наш Альфонс. - -- Не крайте мен╕ серце, коханий ╕мпресар╕о, - мадам Бухенбах сперлася на його руку ╕ п╕днялася у вагончик. - -На сьогодн╕шн╕й виступ ╤ван Сила запросив старих друз╕в. З директрисою в╕н домовився, що вони сядуть на в╕льн╕ м╕сця, а як н╕ - то й постоять. - -В╕н пом╕тно хвилювався, але коли побачив усю зм╕ну вантажник╕в на чол╕ з М╕- хою, то по-дружньому махнув ╖м рукою. Голий показав у в╕дпов╕дь кулаки. Мовляв, тримайся, старий. ╤ван придумав новий номер, ╕ сьогодн╕ його вперше показував. В╕н виходив на арену ╕з зал╕зним прутом на плечах, на якому вис╕ло по дво╓ людей з кожного боку. Дал╕ на очах глядач╕в ╤ван згинав зал╕зяку у форму серця. Публ╕ка шален╕ла. - -- Ну як вам "Зал╕зне серце"? - запитав в╕н хлопц╕в. - -- Супер! - гуд╕ли вантажники. - -- Н╕коли би не пов╕рив, що людина може таке виробляти з арматурою, - розгладжував вуса дядько Мотовило. - -- Слухай, у вас що - к╕нь пропав? - раптом перервав бес╕ду Голий. - Я оголошення прочитав. - -- Уноч╕ вкрали, - з╕тхнув ╤ван. - -- Та я його бачив! - ляснув в╕н по плечу товариша. - Такий гарний, породистий коняка, б╕лий в яблуках? - уточнив рад╕сний Голий. - Я ще подумав, зв╕дки у цього старого злодюги Монц╕ такий жеребець. В╕н його сьогодн╕ на Привокзальн╕й хот╕в сплавити. - -Монц╕ був однооким циганом, якого добре знав увесь вокзал та околиц╕. Тому товариство не гаючись подалося на вулицю, де в глинян╕й халуп╕ мешкав ц╕нитель коней з╕ сво╓ю численною родиною. - -РОЗД╤Л ДВАДЦЯТЬ ШОСТИЙ, У ЯКОМУ М╤ХА ГОЛИИ ПОЧИНА╢ ПРАЦЮВАТИ - -Монц╕, ╕з сергою у вус╕ та люлькою в руц╕, примружив ╓дине око. - -- Та що ви, хлопц╕, таке кажете, - щиро обурювався в╕н. - Н╕якого коня я не крав. - -- Монц╕, давай не будемо, - Голий напирав на цигана, хоча був найменший з ус╕х. - Давай по-доброму: ти нам - коня, а ми тоб╕ - н╕чого. До реч╕, Монц╕, познайомся, - взяв в╕н ╤вана за руку. - Це чемп╕он Республ╕ки з боксу, - брехав, не червон╕ючи, М╕ха. - Монц╕, ти ж любиш боксувати, правда? Може, спробу╓ш? - -Бачачи, що товариство налаштоване р╕шуче ╕ взяло його в коло, досв╕дчений злод╕й так само вир╕шив, що здоров'я ц╕нн╕ше за будь-якого коника. - -- Чесно вам кажу, хлопц╕, - вив╕в Монц╕ ╕з хати жеребця. - В╕н сам до мене прийшов. - -Вантажники засм╕ялися. - -- Ага, - не втримався Голий. - Отак постукав ╕ сказав: "Монц╕, у тебе можна заночувати, бо надвор╕ зимно?" - -Ус╕ зареготали. - -Нав╕ть циган. - -- ╤ щоб я тебе б╕ля цирку б╕льше не бачив, - пригрозив на прощання Голий. Монц╕ мовчав, глибокодумно потягуючи люльку. - -Зате не мовчала мадам Бухенбах. - -- Кохан╕ мо╖, - л╕тала вона в╕д ╤вана до М╕хи. - Ви врятували наш цирк. - -- Не ми одн╕, пан╕, - заперечував Голий. - Просто ╕ншим зранку на роботу. - -- Пандорський! - гукнула мадам Бухенбах ╕мпресар╕о. - Шампанського! Я хочу шампанського! - -Той, поз╕хаючи, вил╕з з╕ свого вагончика. - -- Мадам! Де я його в╕зьму серед ноч╕? - -- Не знаю! Де хочеш! - в╕др╕зала вона ╕ повела хлопц╕в у директорську. - -- Ви шука╓те сторожа? - раптом запитав Голий. - -- Так, - ствердно кивнула мадам. - Через цього пияка нас уже трич╕ грабували. Уявля╓те? - -- Пан╕, вважайте, що ви його вже знайшли, - п╕дв╕вся М╕ха. - -- Кого? - не зрозум╕ла директриса. - -- Варт╕вника вашого неперевершеного цирку, - впевнено в╕дпов╕в Голий. - Дозвольте в╕дрекомендуватися: пан М╕ха Голий, - в╕н театрально схилив голову. - -Усе було би чудово, якби не його дивовижний костюм, який складався з елемент╕в одягу р╕зних стил╕в, час╕в ╕ народ╕в. - -Пан╕ Бухенбах розсм╕ялася. - -- Мадам, - спробував втрутитися в ситуац╕ю ╤ван Сила, але вона зупинила його рукою. - -- Так це ви, юначе, знайшли коня? - вона запалила цигарку. - -- Я, пан╕, - кивнув М╕ха. - -- А чи не ви часом його вкрали? - кинула вона кинджальний погляд на хлопчину. - -Голий почервон╕в. - -- Я беру вас, - вона пустила йому в оч╕ ц╕вку диму. - ╤ зна╓те чому? Лисиця н╕коли не краде курчат поблизу сво╓╖ н╕рки. - -Вона голосно розсм╕ялася ╕ наказала вид╕лити вагончик дяд╕ Вас╕ для друз╕в. - -- Чергуватимете вдвох, - зак╕нчила мадам Бухенбах перемовини, щаслива, що зараз владнала обидв╕ справи. - -РОЗД╤Л ДВАДЦЯТЬ СЬОМИЙ, У ЯКОМУ ╤ВАН СИЛА М╤НЯ╢ ОР╤╢НТАЦ╤Ю - -╤ван Сила приймав дорогого гостя. Вуйко Микульця знову нав╕дав сина у - -в╕йську, а заодно вир╕шив д╕знатися й про односельця. Тепер в╕н сид╕в у вагончику хлопц╕в ╕ хвацько краяв чорний хл╕б ╕з салом. - -- Скуштуй, синку, нашого харчу, - припрошував в╕н, гучно кусаючи цибулю. - Мабуть, уже скучив за горами? - -- Не рв╕ть, вуйку, серця, - з╕тхнув ╤ван. Д╕знавшись, що вдома все гаразд, в╕н трохи заспоко╖вся. - А як там Маруся? - насм╕лився запитати ╤ван. - Ну та, що б╕ля нас живе. - -- Петрикова? - хитро перепитав Микульця. - Оце вже м╕сяць, як в╕ддалася. За Михайла П╕дл╕сного. Зна╓ш? - -В ╤вана аж потемн╕ло в очах. Хоч ╕ не мав з Маруською н╕чого, але вона була для нього, як ╕кона, котр╕й щовечора молився. ╤ван згадав ╖╖ кар╕ оченята, р╕вненький носик, точен╕ губки, чорну косу до пояса - ╕ всередин╕ аж защем╕ло. А як╕ вона готувала вареники! - -- Передайте ╖й оце, - ╤ван простягнув ср╕бний перстень, куплений ним в╕дразу п╕сля перемоги на чемп╕онат╕. - Скажете, що в╕д мене. - -- Не журися, синку, - п╕дморгнув Ми- кульця. - У тебе будуть ще сотн╕ таких молодиць. - -╤ван пров╕в вуйка до потяга, передавши грошей батькам: "Хай мама зготують галушок з╕ шкварками для вс╕╓╖ вулиц╕". Зажурений, повертався в╕н до цирку. - -Д╕знавшись, у чому р╕ч, М╕ха аж за черево схопився в╕д см╕ху. - -- Ну ти да╓ш, старий! - зловт╕шався в╕н. - Так ти тепер в╕льний! Розум╕╓ш, с╕льська твоя голова? Ц╕нуй свободу, поки вона в тебе ╓! - -Бачачи, що ╤ван не в╕дходить, в╕н зм╕нив тон. - -- Гаразд, оженимо, якщо тоб╕ так кортить! Зробимо першим женихом у столиц╕! - -Ось тепер це ╤вана д╕стало. В╕н схопив товариша за ком╕р ╕ високо п╕дняв. - -- Гей! - брикнувся в пов╕тр╕ М╕ха. - Поклади, де взяв. - -- ╤ не подумаю, - не пов╕в бровою Сила. - -Знаючи, що ╤ваново╖ моц╕ вистачить надовго, Голий зм╕нив тактику. - -- Д╕вчата! - загукав в╕н до Ренати з М╕лкою, як╕ неподал╕к прали одяг. - Наш богатир вир╕шив оженитися. Але не зна╓, котру з вас вибрати. - -Циркачки захихот╕ли. ╤ван густо почервон╕в ╕ в╕дразу опустив товариша. - -- Дурень! - проказав в╕н. - -- Сам такий! - огризнувся М╕ха у в╕дпов╕дь, поправляючи ком╕р. - -- А я не проти! - раптом крикнула М╕лка, ╕ д╕вчата дзв╕нко розсм╕ялися. - -╤ван хот╕в щось в╕джартуватися у в╕дпов╕дь, але з╕ткнувся з поглядом танц╕вниц╕ ╕ замовк. - -Вона дивилася на нього якось по-особливому, ╕ в╕д цього т╕лом розливався тривожний щем. - -"А й справд╕", - раптом подумав в╕н, але тут же в╕д╕гнав в╕д себе неспод╕вану думку. Та головне, що М╕ха свого дом╕гся: Маруська назавжди покинула ╤ванове серце. Але тепер там оселилася ╕нша. ╤ в╕д цього спок╕йн╕ше чомусь не стало. - -РОЗД╤Л ДВАДЦЯТЬ ВОСЬМИЙ, У ЯКОМУ З'ЯВЛЯ╢ТЬСЯ НАЙВИЩА ПЕРСОНА - -Мадам Бухенбах була б╕л╕ша за ст╕ну. - -- Вони прийдуть! - метушилася директриса, не знаючи, за що взятися. - М╕й ведмедику, - звернулася вона до Сили. - Ви ма╓те вигадати щось особливе. Сьогодн╕ у нас будуть незвичайн╕ гост╕. - -Мадам п╕днялася навшпиньки ╕ прошепот╕ла ╤ванов╕ у вухо: "Сам пан Пре-зи-дент!" - -- Я так хвилююся! Так хвилююся! - додала вона вголос. - -╤ван з М╕хою вже п╕втора години думали над новим номером, але в голову н╕чого не л╕зло. - -- Ну що, до д╕дька, робити?! - роздратовано кинув Сила ╕ вдарив долонею по цвяху, який стирчав з дошки. Той з легк╕стю ув╕йшов у дерево. - -- Ану спробуй його д╕стати назад, - раптом загор╕вся М╕ха. На жаль, цвях не було за що зачепити. - Придумав! - скочив Голий з л╕жка ╕ почав танцювати. - Але з тебе, "м╕й коханий ведмедику", - перекривив в╕н мадам Бухенбах, - три слоники. - -(Один слоник - це було коло довкола шатра на ╤ванов╕й ши╖). - -- Гаразд, - посм╕хнувся Сила ╕ нахилився до М╕хи. - -Президент Республ╕ки випром╕нював незворушний спок╕й. Довкола нього сид╕ла охорона, яка промацувала очима все шап╕то. Президент дивився цирков╕ номери, час в╕д часу поправляючи пенсне. - -В╕н хот╕в в╕д╕йти в╕д державних справ, як╕ вже не давали йому нав╕ть спати. А оск╕льки з дитинства любив цирк, то вир╕шив влаштувати соб╕ маленьке свято. - -╤ван Сила показував новий номер. В╕н вганяв у дошку велетенськ╕ цвяхи долонею. - -- Хто й соб╕ хоче спробувати? - запропонував силач глядачам. - -На арену вибрався с╕льський здоров'яга, але, видно, трохи захмел╕лий, бо похитувався. - -В╕н впевнено луснув по цвяхов╕ долонею, скрикнув ╕ схопився за руку. Дал╕ заперечливо мотнув головою ╕ пол╕з назад на сво╓ м╕сце. - -Сила взяв дошку в руки ╕ припав до не╖ ротом. - -- Що в╕н робить? - почали переш╕птуватися глядач╕. - -Але за секунду зрозум╕ли: Сила витягав г╕гантськ╕ цвяхи? зубами. Вони падали йому до н╕г один за одним. - -Президент задумано погладжував бор╕дку. Охоронц╕ м╕ж собою здивовано переглядалися, а зала просто скажен╕ла. - -- Браво! - чулося зв╕дус╕ль. - -- Молодець! - -- Ну й Сила! - -Президенту сподобався цирк "Бухенбах", тож в╕н вир╕шив сфотографуватися на пам'ять. - -- Хай зроблять зн╕мок ╕з тим богатирем, - показав в╕н шк╕ряною рукавичкою на ╤вана. - Я ╜ратулюю вас за прекрасний виступ, - простягнув Президент руку паруб╕йков╕. - Я знаменито в╕дпочив. - -Фотограф блискав спалахом, а мадам Бухенбах ледь не зомл╕вала в╕д щастя. - -"╤ мене! ╤ мене!", - робила вона знаки, аби ╖╖ сфотографували в кол╕ Президента. Той це пом╕тив, посм╕хнувся ╕ п╕дкликав мадам Бухенбах до себе. - -- Молодий чолов╕че, у вас прекрасне майбутн╓, - промовив Президент на прощання ╤ванов╕. - Я н╕коли не помиляюся, пов╕рте мо╓му досв╕ду. - -Через тиждень ╤ван отримав розк╕шний конверт ╕з написом "Адм╕н╕страц╕я Президента". У ньому було фото, на якому Президент тиснув йому руку. На зворот╕ писало: "╤ванов╕ Сил╕, котрий прославля╓ Республ╕ку. З вдячн╕стю". Це був почерк Президента. - -РОЗД╤Л ДВАДЦЯТЬ ДЕВ'ЯТИЙ, У ЯКОМУ ВС╤ ПОГРОЖУЮТЬ - -╤ван почув дивн╕ звуки: н╕би плач маленько╖ дитини чи виття нев╕домо╖ зв╕рини. Звуки чулися ╕з вагончика карлика П╕н╕. Сила спробував в╕дчинити двер╕, але вони були замкнен╕. Через в╕кно було слабо видно, але ╤ван роздивився. Так ╕ ╓: карлик удома. Але що в╕н робить? У руц╕ в╕н трима╓ бат╕жок ╕ шмага╓ ним? мавпочку Бе- ню! З вагончика знову почулися химерн╕ звуки. - -╤ван р╕шуче постукав у двер╕. Всередин╕ все стихло. - -- П╕ню, в╕дчини! - крикнув Сила. - -У в╕дпов╕дь - ан╕чичирк. - -- В╕дчини, бо вивалю двер╕! - ще раз повторив ╤ван. - Ти мене зна╓ш. - -Коли верховинець став напирати на двер╕, замок клацнув, ╕ на пороз╕ постав переляканий карлик. - -- Чого тоб╕? - буркнув в╕н. - Я вже спав! - -- Де мавпочка? - гр╕зно мовив ╤ван. - -- В╕дпочива╓, - тремтячим голосом в╕дпов╕в П╕ня. - -Сила попрямував до велико╖ скрин╕ з одягом, де вона зазвичай ночувала. У самому низу в куточку забилася перелякана тварина, яка розумними чорними очима дивилася на ╤вана. - -- Беню! Ходи до мене! - в╕н взяв мавпочку на руки. - Ще раз д╕знаюся, що ти б'╓ш тварин, скушту╓ш мо╖х гостинц╕в, - показав ╤ван здоровенного кулака. - А Беня поки поживе у нас! - -Карлик т╕льки люто блиснув очима. Коли ╤ван зник ╕з мавпочкою в темряв╕, П╕ня завив ╕ шмагонув бат╕жком ст╕л. Тод╕ встав ╕ почав одягатися. В╕н вир╕шив д╕яти. Незважаючи на п╕зню годину, мадам Бухенбах ще була в цирку. - -- Пан╕ Бухенбах, - вкрадливо почав карлик. - Беня зникла! - -- Як це зникла? - пан╕ Адел╕я п╕сля зустр╕ч╕ з Президентом все ще перебувала у п╕днесеному настро╖. - Певно, дурна мавпа сховалася. - -- Судячи з усього, йдеться про викрадення, - наполягав П╕ня. - У мо╓му вагончику все догори дригом. - -- Але хто це зробив? - мадам Бухнебах стала уважн╕шою. - -- Я бачив неподал╕к ╤вана Силу. В╕н щось посп╕шно н╕с у руках, - карлик вир╕шив об╕йтися без натяк╕в. - -Мадам зрозум╕ла, куди хилить горбун. Сила ставав головною з╕ркою ╖╖ цирку, ╕ безп╕дставн╕ п╕дозри такого н╕кчеми, як цей карлик, почали ╖╖ дратувати. - -- Я не маю жодних п╕дстав не дов╕ряти ╤ванов╕. Зрештою, ми його зараз покличемо ╕ про все розпита╓мо. - -Карлик зн╕тився. Залишався останн╕й аргумент. - -- А чи зна╓ пан╕ Адел╕я, що Сила вже сид╕в у в'язниц╕? - перейшов в╕н у наступ. - ╤ карна справа проти нього дос╕ не закрита. - -Усе! Досить! Мадам Бухенбах аж кип╕ла. - -- Маленька потворо! - просичала вона. - Я знаю все, бо вносила за ╤вана заставу. Але якщо ти, п╕дла твоя душко, - вона зал╕пила карлику гучного ляпаса, - ще хоч раз розпускатимеш пл╕тки? - -Тепер ляпаса горбун отримав з ╕ншого боку. - -- Тод╕ скушту╓ш ось цього! - показала вона П╕н╕ батога. - А тепер геть зв╕дси, ╕ щоб я бачила тебе т╕льки п╕д час виступ╕в! - -Карлик, задкуючи, вилет╕в з вагончика директриси, але перечепився через пор╕г ╕ з розгону розтягнувся в калюж╕. - -Болото зм╕шалося на його обличч╕ з╕ сльозами безсилля. - -- Клянуся, - повернув в╕н голову в б╕к ╤ванового вагончика. - Ти за все це в╕дпов╕си! - -Мадам Бухенбах хряснула дверима. Вона мала сво╖ причини для лютування, П╕сля в╕зиту Президента ╕ розмови з його пом╕чником справа проти ╤вана Сили була закрита. Сьогодн╕ вона одержала сво╖ 50 тисяч назад, але тримала це в глибок╕й та╓мниц╕. По-перше, заставою вона прив'язувала ╤вана Силу до свого цирку. А по-друге, грош╕ зайвими н╕коли не бувають. ╤ тут цей дурний карлик мало все не з╕псував. "Треба бути обережн╕шою", - зробила висновок мадам ╕ налила соб╕ шампанського. - -РОЗД╤Л ТРИДЦЯТИЙ, У ЯКОМУ ╤ВАН СИЛА ЗБИРА╢ТЬСЯ ЗА КОРДОН - -Цирк "Бухенбах" ви╖жджав на гастрол╕. Та ще й як╕! По вс╕й ╢вроп╕! Шап╕то розбирали, носили туди-сюди реч╕, щось вантажили, складали. Вс╕ були у тому рад╕сно- збудженому настро╖, коли попереду - довга ╕ захоплююча подорож. - -Мавпочка тепер жила з хлопцями, ╕ в╕д цього у ╖хньому вагончику стало ще весел╕ше. Карлик з ╤ваном принципово не в╕тався ╕ не розмовляв. В╕н часто сид╕в на самот╕ й про щось думав, ворушачи товстими губами. - -Перед в╕д'╖здом П╕ня зустр╕вся з агентом Ф╕ксою ╕ був розчарований, д╕знавшись, що карно╖ справи проти ╤вана Сили б╕льше не ╕сну╓. - -- Але ти не б╕йся! - Ф╕кса блиснув золотими зубами. - Я буду завжди поруч. Та╓мна пол╕ц╕я посила╓ мене за кордон. Ось там ми й проведемо нашу спецоперац╕ю, - в╕н п╕дняв кухоль з пивом. - За зустр╕ч у Бавар╕╖! - -П╕ня промовчав. В╕н уже давно зрозу м╕в, що покладатись треба виключно на себе. Тому вдень ╕ вноч╕ карлик м╕ркував над помстою. - -╤ван допомагав д╕вчатам пакуватися. - -- Хто це? - запитав в╕н, беручи до рук старе фото в рамочц╕. - -- Мо╖ батьки, - посм╕хнулася М╕лка. - -- Вони теж циркач╕? - ╤ван розглядав ╖хн╕ яскрав╕ костюми - -- Так, - в╕дпов╕ла танц╕вниця. - -- А чому тод╕ вони не з нами? - ╤ван уважно глянув на д╕ьчину. Але та раптом зн╕тилася, прикусила губку ╕ виб╕гла. - -- Ти чого! - насунулася на нього Рената. - Ти що, х╕ба не зна╓ш? - -╤ван зрозум╕в, що ненароком ляпнув якусь дурницю. - -- М╕лчин╕ батьки виступали в нашому цирку ще до нас ╕з братом. Вони були в╕домими пов╕тряними г╕мнастами. Але трапилося нещастя? - -Рената замовкла. - -- Що сталося? - стривожився ╤ван. - -- Мама М╕лки погано почувалася, але все одно п╕днялася п╕д купол цирку. Посеред номера ╖й стало зовс╕м зле. Тато спробував ╖╖ врятувати, але й сам з╕рвався з висоти. - -Тепер мовчав ╤ван. - -- Це сталося на очах у М╕лки. Вони ж виступали разом, - Рената важко з╕тхнула. - 3 того часу М╕лка зненавид╕ла висоту. ╤ нав╕ть наш╕ виступи з братом н╕коли не дивиться. - -- Я п╕ду попрошу пробачення, - ╤ван пов╕льно встав ╕ вийшов. - -М╕лка стояла п╕д деревом ╕з заплющеними очима. В╕н взяв ╖╖ за руку. - -- М╕лко! - тихенько покликав ╖╖ паруб╕йко. - -Д╕вчина винувато посм╕хнулася. - -- Я не серджуся. Просто знову все пережила. - -В ╖╖ великих блакитних очах зблиснула сльоза. - -- Я б╕льше н╕коли тебе не ображатиму! - твердо промовив в╕н. - ╤ не дозволю це зробити н╕кому! От побачиш! - -- Ну ви подив╕ться на них! - почувся за ╖хньою спиною ╕рон╕чний голос М╕хи. - Я гарую, мов в╕л, а вони воркочуть, як голуби! - -Голий насм╕шкувато дивився на парочку. - -- Не вистача╓ т╕льки вес╕льного букета ╕ фати для наречено╖. - -М╕лка почервон╕ла ╕ поб╕гла у вагончик. - -- Ех, М╕хо! - з жалем промовив ╤ван. - Ти, як завжди, невчасно. - -- О, старий, я бачу, ти серйозно влип, - Голий посм╕хався на вс╕ тридцять два. - Послухай розумну пораду: не посп╕шай, бо нев╕домо, де л╕пше. Дурне д╕ло - не хитре! - з виглядом неабикого знавця по-блатному сплюнув в╕н на землю. - -РОЗД╤Л ТРИДЦЯТЬ ПЕРШИЙ, У ЯКОМУ МАДАМ БУХЕНБАХ ДОБИВА╢ТЬСЯ СВОГО ЛИШЕ НАПОЛОВИНУ - -- Смертельнии номер! - оголосив сяючий Пандорський, ╕ пром╕нь прожектора вихопив ╤вана Силу, який неквапливо прямував до центру арени. - -Позаду нього Фанд╕го ╕ М╕ха тягли кам'яну брилу. Згодом вони принесли й два велик╕ молоти. - -Публ╕ка нетерпляче совалася. - -- Ну що в цьому такого? Розтовчуть брилу молотами. Ха! Та це вс╕ роб╕тники можуть! - -Пандорський викликав на манеж двох добровольц╕в. ╤ван потис ╖м руки ╕ вручив по кувалд╕. По цирку проб╕гся см╕шок. Тут ╤ван л╕г на землю, а брилу звалив соб╕ на груди. Пандорський пов╕домив, що вони повинн╕ ╖╖ розтовкти. - -Зала зойкнула, а найб╕льш нетерпляч╕ нав╕ть повставали. Перший удар був несм╕ливий ╕ глухо в╕дбився в серцях сотень глядач╕в. Бачачи, що ╤ван посм╕ха╓ться, здорован╕ почали бити сильн╕ше, а то й з ус╕╓╖ сили. Аж на третьому десятку удар╕в кам╕нь розсипався. - -╤ван встав, обтрусився ╕ п╕дняв догори руки. В цирку ко╖лося щось неймов╕рне. Свист, крики, ╜валт, тупот╕ння! - -Адел╕я Бухенбах, щаслива, спостер╕гала за цим ╕з-за кул╕с, коли до не╖ п╕дб╕г захеканий панок у капелюс╕: "Мадам, ми пропону╓мо вашому Сил╕ завтра поборотися з найсильн╕шою людиною Бавар╕╖. Гонорар - найвищий ╕з можливих. Окр╕м того, ваш цирк здобуде чудову рекламу". - -Мадам Бухенбах запросила гостя обговорити д╕лову пропозиц╕ю до свого вагончика. Через 15 хвилин вони, обо╓ задоволен╕, вийшли. Залишалося останн╓: переконати ╤вана Силу. - -Увечер╕ мадам поправила зач╕ску, намастила т╕ло найкращими парфумами, одягнула сукню з глибоким декольте ╕ наказала Пандорському привести паруб╕йка. - -- С╕дайте, м╕й г╕рський ведмедику! - ласкаво запросила вона його на канапу б╕ля себе. - Я в╕таю вас ╕з чудовим виступом. - -Вона в╕дкоркувала пляшку шампанського. - -- За такий усп╕х годиться випити! - -╤ван хот╕в лише пригубити келих, але мадам пальчиком притримувала дно бокалу доти, доки в╕н його не перехилив. - -- Ось так, м╕й коханий, - вона сид╕ла зовс╕м близько, ╕ в╕д ╖╖ погляду, запаху, тепла в ╤вана паморочилася голова. - М╕й ведмедику, у мене до вас ╓ одна пропозиц╕я, - губами вона майже торкалася його уст. - -- Яка? - насилу видихнув ╤ван. - -- Поборотися з найсильн╕шою людиною Бавар╕╖, - вона дивилася йому просто в оч╕. - -- Ви ж зна╓те, що я зар╕кся боротися на сцен╕, - в╕дпов╕в тихо ╤ван. - -- Але хтось мусить в╕дстояти честь нашо╖ Республ╕ки, - мадам звабливо усм╕хнулася, а тод╕ п╕д╕йшла до дверей ╕ зачинила ╖х на ключ. - -- Пан╕ Адел╕╓? - ╤ван не знав, що робити. Раптом в╕н згадав М╕лку ╕ р╕шуче п╕днявся з канапи. - Я мушу йти. - -- Невже я тоб╕ не подобаюся? - мадам стояла впритул до нього. - -- Ви просто чар╕вн╕, - спром╕гся ╤ван на компл╕мент. - Але М╕лка? - -- Що?! М╕лка? Ха-ха-ха! - розреготалася вона. - Ти пор╕вню╓ш мене з ц╕╓ю шмаркачкою? - вона налила соб╕ повний келих. - -- Мадам, я вийду завтра боротися заради вас, - вир╕шив паруб╕йко рятувати ситуац╕ю, - ╕ заради Республ╕ки. Тому сьогодн╕ мен╕ треба в╕дпочити, - в╕н в╕дчинив двер╕ вагончика ╕ зник у темряв╕. - -Розчарована мадам Бухенбах допила пляшку сама. - -РОЗД╤Л ТРИДЦЯТЬ ДРУГИЙ, У ЯКОМУ ОДИН ╤З ВЕДМЕД╤В МУСИТЬ ПОСТУПИТИСЯ - -На ранок усе м╕сто було обкле╓не аф╕шами: "Гранд╕озний б╕й двох ведмед╕в". Виявля╓ться, не т╕льки ╤ван Сила мав таке пр╕звисько, але й горд╕сть Бавар╕╖ - сам Б╕╓р-М╕╓р, який ще н╕коли не зазнавав поразки. Уже п╕д об╕д д╕стати квиток у цирк "Бухенбах" було неможливо. - -Повбол╕вати за свого прийшло поважне панство на чол╕ з бургом╕стром. Адже Б╕╓р-М╕╓ром пишалася вся Н╕меччина. - -П╕вдня ╤ван пров╕в у тренуванн╕, згадуючи науку Брякуса, який навчив його р╕зних вид╕в боротьби. В╕н не дуже хвилювався, адже, попри свою силу, н╕коли себе борцем не вважав. Тому програти н╕мецькому силачев╕ не було би для нього образливо. - -Б╕льше хвилювався за М╕лку та вчорашню розмову з мадам Бухенбах. Проте директриса нав╕ть не подала виду, н╕би м╕ж ними щось увечер╕ трапилося. ╥╖ бол╕ла голова в╕д шампанського. Та й зрештою - для не╖ понад усе завжди був цирк, а не мимов╕льн╕ пристраст╕. - -- Головне - не метушись, - повчав М╕ха товариша. В╕н ув╕йшов у роль тренера, ╕ це неабияк т╕шило його самолюбство. - Будь уважний ╕ чекай, поки цей дрании Б╕╓р- М╕╓р не зробить фатальну помилку, - в╕н д╕ловито сплюнув. - ╤ не переживай, старий. Ламали й не таких, як цей н╕мчура! - -Б╕╓р-М╕╓р був вищим, зате Сила був ширшим у плечах. Н╕мець ходив по арен╕ й зображував ведмедя, час в╕д часу п╕дн╕маючи руки, наче лапи, ╕ рикаючи в зал. Публ╕ц╕ це подобалося. - -Нарешт╕ затр╕скот╕ли барабани, ╕ по╓динок розпочався. - -Весь цирк "Бухенбах" стояв перед кул╕сами, вбол╕ваючи за свого. Найб╕льше переживала М╕лка, яка аж стисла кулачки в╕д хвилювання. Мадам Адел╕я стояла з незм╕нним келихом шампанського. - -Набагато досв╕дчен╕ший н╕мець переважав ╤вана у всьому. Паруб╕йков╕ дико щастило в останн╕й момент ухилятися в╕д небезпеки. Публ╕ка розчаровано з╕тхала. Нарешт╕ Б╕╓р-М╕╓р також притомився. Натом╕сть ╤ван вперто чекав свого шансу, прибер╕гаючи силу. - -╤ коли св╕тло прожектора потрапило просто в оч╕ Баварському ведмедев╕, Сила ринувся в атаку. В╕н п╕дчепив супернику ногу ╕ вс╕╓ю масою на нього навалився. - -К╕лька секунд Б╕╓р-М╕╓р тримався, а тод╕ ц╕ сплетен╕, немов удави, клубки м'яз╕в звалилися на землю. ╤ван опинився зверху, а значить - перемога була за ним. Зала он╕м╕ла, а дал╕ п╕днялася з м╕сць ╕ стримано зааплодувала. Це були оплески поваги. ╤ван Сила отримав м╕жнародне визнання. - -Першою виб╕гла прив╕тати переможця М╕лка з букетиком з╕браних нею польових кв╕т╕в. Дал╕ на ши╖ ╤вана повис М╕ха, який вимагав зробити "слоника" при глядачах. Нарешт╕ третьою зал╕зла просто на голову чемп╕она мавпочка Беня, виконавши на н╕й справжню оду радост╕. - -Сила потис руку Б╕╓ру-М╕╓ру, який намагався усм╕хатися на очах ст╕лькох глядач╕в. Але в╕д пропозиц╕╖ випити разом пива в╕дмовився. Сказав, що його чека╓ ще багато справ, ╕ тут же п╕шов. Натом╕сть ╤ван ще довго перебував у центр╕ уваги - його фотографували, в╕тали, просили автограф. - -Ця перемога зм╕нила ставлення Сили до боротьби на арен╕. В╕н почав тренуватися ╕ по можливост╕ нав╕ть брати уроки. Бо одне д╕ло - гнути зал╕зо, а зовс╕м ╕нше - перемагати таких же силач╕в, як ╕ сам. - -РОЗД╤Л ТРИДЦЯТЬ ТРЕТ╤Й, У ЯКОМУ СМЕРТЕЛЬНИЙ НОМЕР В╤ДБУВА╢ТЬСЯ СЕРЕД НОЧ╤ - -Агент Ф╕кса простер перед карликом св╕же число "Столичних новин". - -П╕д великим фото ╤вана Сили було написано: "Наш чемп╕он перем╕г найсильн╕- шу людину Н╕меччини!" - -- Ви розум╕╓те, м╕й дорогий карлику, що це означа╓? - важко промовив агент, п╕дперши рукою п╕дбор╕ддя. П╕ня т╕льки мотнув головою. - Н╕, м╕й маленький друже, ви н╕чого не розум╕╓те! - тут Ф╕кса неспод╕вано вдарив кулаком по стол╕, в╕д чого тутешн╕ баварц╕ здивовано на них озирнулися. - -- Це означа╓, - майже шепотом продовжив агент, - що тепер ╤ван Сила став нац╕ональним геро╓м. ╤ вс╕ вчинки, спрямован╕ проти нього, будуть розц╕нюватися як д╕╖ проти Республ╕ки. - -Карлик витягнув губи в трубочку, що св╕дчило про його задуман╕сть. - -- А отже, я б╕льше не маю права як державний службовець? - тут плеч╕ Ф╕к- си затремт╕ли ╕ по щоках потекли сльози, як╕ з╕ щурячих вус╕в скрапували просто в кухоль. - Одне слово, м╕й в╕рний побратиме, - агент так само раптово перестав плакати, як ╕ почав, - я подаю у в╕дставку. ╤ роблю це для того, аби мати розв'язан╕ руки. - -(Насправд╕ п╕сля провалу операц╕╖ з ╤ваном Силою Ф╕кса мав велик╕ проблеми на робот╕, ╕ кап╕тан Миколайчик нав╕ть перестав його частувати коньяком). - -П╕ня вишк╕рив крив╕ зуби: "У мене ╓ план. Але я сам не справлюся". В╕н нахилився до Ф╕кси ╕ щось прошепот╕в, а пот╕м почав креслити на серветц╕. Агент витер вухо хустинкою ╕ задумано промовив: "Т╕льки без жертв". Карлик хитро посм╕хнувся. Д╕яти вир╕шили наступно╖ ноч╕. - -Пандорському не спалося. П╕сля того, як померла дружина, його часто мучило безсоння. В╕н вир╕шив ╕ цього разу прогулятися й подихати св╕жим пов╕трям. Стомлений цирк "Бухенбах" провалився у глибокий сон. Нав╕ть М╕ха Голий з╕ сво╖м дворнягою Боб╕ сторожували ╕з заплющеними очима. - -╤мпресар╕о замр╕яно спостер╕гав за зорями, коли пом╕тив дв╕ т╕н╕, як╕ прокрадалися до шап╕то. - -- Ого! - Пандорський опустив руку в кишеню, але циркового п╕столета там не виявилося. Зрештою, в╕н його н╕коли й не мав. Бо ╕ взагал╕ циркових п╕столет╕в, як в╕домо, не бува╓. "Зда╓ться, зараз буде смертельний номер!" - Пандорський закрив лице плащем ╕ рушив за непроханими гостями, як╕ несли у руках щось важке. - -Т╕ почали розливати на шап╕то якусь р╕дину. За р╕зким запахом стало зрозум╕ло, що це - бензин. "Хлопц╕ вир╕шили погр╕тися", - ╕мпресар╕о намацав на пояс╕ кинджал. Кинджал таки був, бо Пандорський використовував його у фокусах. - -- Запалиш, коли я зв╕дси виберуся, - прогуд╕ла одна ╕з т╕ней ╕ почала в╕ддалятися. - -"Овва! Кого ж вибрати? - Пандорський на секунду задумався. - Н╕, треба рятувати цирк". Але маленька постать не посп╕шала ставати п╕дпалювачем. Вона прошкандибала до вагончика ╤вана Сили ╕ почала розливати бензин там. Дал╕ п╕дперла двер╕ к╕лком ззовн╕ ╕ д╕стала с╕рники. "Оце так! - Пандорський стиснувся в пружину. - Негарно людям перебивати сон!" Ще мить - ╕ пущений ним кинджал вдарив тупим к╕нцем п╕дпалювача прямо в голову. Той зойкнув ╕ повалився додолу. - -Пандорський галантно вклонився, н╕би цей трюк спостер╕гали сотн╕ глядач╕в, ╕ неквапливо п╕д╕йшов до лежачого. Звалив його соб╕ на плече ╕ пон╕с у вагончик. - -РОЗД╤Л ТРИДЦЯТЬ ЧЕТВЕРТИЙ, У ЯКОМУ ПАНДОРСЬКИЙ ПРОВОДИТЬ ВИХОВНУ РОБОТУ - -Карлик пролупив око в╕д сонячного св╕тла ╕ страшенного болю в потилиц╕. В╕н хот╕в торкнутися м╕сця, яке так нило, але руки виявилися зв'язаними. - -- ╫уля, - почув в╕н голос Пандорського, який невимушено голився кинджалом. - -П╕ня, побачивши, що в╕н у вагончику ╕мпресар╕о, намагався пригадати, що ж сталося. - -Може, в╕д вогню в╕н утратив св╕дом╕сть ╕ Пандорський його врятував? - -- Авжеж! - в╕дпов╕в той, н╕би читаючи думки. - Саме так: я тебе врятував. Але не в╕д пожеж╕, а в╕д труп╕в. - -Карлик перелякано закрутив очима. - -- А тепер, м╕й юний пожежнику, - Пандорський акуратно вимив лезо ╕ почав його гострити. - Я хочу знати правду. - -Спочатку П╕ня мовчав. - -Але це н╕як не вплинуло на Пандорського. В╕н акуратно розр╕зав яблука кинджалом на шматочки ╕ по╖дав ╖х. Взагал╕, ╕мпресар╕о був прихильником здорового способу життя, тому ╖в т╕льки рослинну ╖жу. Коли горбун почав страждати не так в╕д страху, як в╕д голоду, то розплакався. - -Карлик розпов╕дав, що батьк╕в не бачив зроду. Вони в╕дцуралися в╕д нього, щойно П╕ня народився з ф╕зичними вадами. - -Що у дитячому будинку над ним знущалися як могли. - -Що жив в╕н у холод╕ й голод╕. ╤ лише несамовита праця над собою зробила його циркачем. - -Що жодно╖ р╕дно╖ душ╕ у цьому св╕т╕ не ма╓. Була у нього т╕льки мавпочка Беня, ╕ ту забрав Сила. - -- Тому ти вир╕шив засмажити ╖х разом, - байдуже вир╕к Пандорський ╕ розр╕зав апельсин. - -Карлик клявся, що в╕н не розум╕╓, як це сталося. Що це на нього б╕с найшов. - -- До реч╕, як звати цього б╕са? Я маю на уваз╕ другого "пожежника", - Пандорський ретельно пережовував апельсин. Зрозум╕вши, що ╕мпресар╕о зна╓ про сп╕льника, П╕ня вир╕шив усе звалити на Ф╕ксу. - -- Це все орган╕зувала та╓мна пол╕ц╕я, - в╕д хвилювання карлик аж захлинався. - У них сво╖ порахунки з ╤ваном. Сила нав╕ть сид╕в за вбивство. - -- Пандорський! - раптом почувся за дверима голос мадам Бухенбах. - Ти чув, як усюди смердить бензином? - -В╕д страху карлик аж затрусився. - -- Не видавай! Не видавай! - пропищав в╕н. - -- Мадам, я переодягаюся. Секундочку! - крикнув Пандорський, аби виграти час. - -- Це, мабуть, наш╕ конкуренти, - не вгавала пан╕ Бухенбах. - Вони вир╕шили в╕длякати глядач╕в запахом бензину. Ха- ха! Як╕ на╖вн╕! - -- Отже, так, дорогий м╕й супермене, - Пандорський пров╕в кинджалом б╕ля ши╖ карлика, а дал╕ розр╕зав мотузки на руках. Якщо я хоч раз пом╕чу, що ти щось зат╕ва╓ш проти нашого цирку чи ╤вана Сили, мадам Бухенбах про все дов╕да╓ться. ╤ тод╕ тоб╕ доведеться шукати ╕ншого товариства. Я зрозум╕ло висловився? - Пандорський був тепер сама галантн╕сть. Карлик з полегшенням кивнув головою. - -- Моя чар╕вна пан╕, - промовив ╕мпресар╕о, виходячи надв╕р. - Чи не зда╓ться вам, що наш цирк тут засид╕вся? - -- От про це я якраз ╕ хот╕ла з вами порадитися, - мадам Бухнебах елегантно тримала в руц╕ мундштук ╕з сигареткою. - Якщо нас уже так доп╕кають конкуренти, то не будьмо такими л╕нивими. - -╤ цирк "Бухенбах" почав збиратися в дорогу. - -РОЗД╤Л ТРИДЦЯТЬ П'ЯТИЙ, У ЯКОМУ ╤ВАН СИЛА СТАВ НА ЗАХИСТ ТВАРИН - -Столиц╕, м╕ста ╕ м╕стечка, велетенськи ╕ зовс╕м крих╕тн╕ кра╖ни - усе це тепер випало ╤ванов╕ Сил╕ побачити на власн╕ оч╕. - -В╕н був захоплений як дитя. - -Але найб╕льше враження на нього справило море, яке в╕н уперше побачив в ╤спан╕╖. - -Паруб╕йко годинами сид╕в на берез╕, вдивляючись у синю далеч. - -Як не дивно, але море нагадувало йому р╕дн╕ гори. - -- Старий! - крикнув до нього здалеку М╕ха. - Тебе мадам Бухенбах шука╓. - -╤ван п╕днявся, обтр╕пався в╕д п╕ску ╕ востанн╓ пустив "жабку". Плаский кам╕нь чотири рази вдарився об хвил╕ ╕ зник. Сила ще раз глянув, як Голий з╕ сво╖м псом хлюпаються у вод╕, усм╕хнувся ╕ попрямував до м╕ста. - -Мадам Бухенбах була сама люб'язн╕сть. - -- М╕й солодкий ведмедику! - почала лащитися вона до нього. - Ма╓мо ун╕кальну пропозиц╕ю. - -╤ван насторожився: вс╕ так╕ пропозиц╕╖ завершувалися для нього важкими трюками. - -- Я вже роблю нов╕ номери, в╕д яких публ╕ка шален╕╓, - спробував в╕н заперечити. - -- Так, коли ти на сво╓му симпатичному носику згина╓ш зал╕зну палицю - це щось незр╕внянне! - -- А "Зуби мамонта"? - не вгавав ╤ван. (П╕д час цього номеру Сила зубами крутив канатом, на якому вис╕ло четверо людей). - -- Усе правильно, м╕й хлопчику, - пан╕ Адел╕я поклала руку йому на груди. - Але тоб╕ пропонують щось зовс╕м ╕нше. Ти коли-небудь чув про кориду? - -- Це коли з биками борються? - почухав потилицю ╤ван. - -- Так, - ствердно кивнула мадам. - ╤спанц╕ пропонують найсильн╕ш╕й людин╕ ╢вропи спробувати себе у ╖хньому нац╕ональному вид╕ змагань. - -- От т╕льки ще з коровами не бився, - буркнув ╤ван, але те, що його назвали найдужчим, його пот╕шило. - -Стад╕он рев╕в як несамовитий. На п╕ску арени вже видн╕лися сл╕ди кров╕, але головний по╓динок був попереду. Для ╤вана Сили вибрали найб╕льшого бика. В╕н люто дихав у загон╕, б'ючи передн╕м копитом. На верховинця довго вибирали костюм тореадора, але потр╕бного розм╕ру так ╕ не знайшли. Тож ╤ван накинув червоний плащ просто на гол╕ плеч╕. - -Бик в╕дразу кинувся на нього. Паруб╕йко спробував штрикнути його шпагою, але н╕чого не вийшло. Так повторювалося к╕лька раз╕в, поки тварина добряче не зачепила ╤ванов╕ б╕к. - -- Ах ти ж, скотино дурна! - Сила скинув з себе плаща, в якому в╕н плутався, ╕ в╕дкинув подал╕ шпагу. - -Стад╕он захвилювався. - -- Що виробля╓ цей чужак? - -- Як в╕н боротиметься з розлюченою твариною? - -- Це що - к╕нець бою? - -Н╕би в╕дчувши прилив ново╖ сили, бугай метнувся просто на ╤вана. - -- Ах! - з╕тхнули вс╕, передчуваючи трагед╕ю. - -Але трагед╕╖ не сталося, бо ╤ван схопив його за роги. - -Так вони стояли один проти одного, впершись т╕лами ╕ поглядами. - -Стад╕он заворожено принишк. - -Такого тут ще не бачили. - -- Ех, мамин╕ галушки! - голосно крикнув ╤ван ╕ щосили крутнув управо. Бик завалився на б╕к, а в руках паруб╕йка залишилися? роги. З голови конаючо╖ тварини дзюркот╕ла кров. - -- Ну й варварство! - сплюнув невдоволено ╤ван, не звертаючи увагу на неймов╕рн╕ овац╕╖ стад╕ону. "Невже таке може комусь подобатися?" - дивувався в╕н. - -- Нате! Подав╕ться! - кинув в╕н роги подал╕ на трибуну. Там за ними зчинилася справжня колотнеча. - -- Ам╕╜о! Ви можете забрати свою здобич. Будуть смачн╕ в╕дбивн╕. Ням-ням! - звернувся до нього розпорядник змагань. - -- ╥жте його сам╕, - огризнувся ╤ван. - Я не звик пожирати суперник╕в. - -Ц╕лий веч╕р в╕н пров╕в з М╕лкою на мор╕, заспокоюючись п╕сля найнепри╓мн╕шого у сво╓му житт╕ бою. - -- Чим б╕долашна тварина завинила, що люди роблять ╕з не╖ смертельну забавку? - селянський син н╕як не м╕г збагнути такого дикунства. - -Море в╕дпов╕дало йому криками чайок. - -РОЗД╤Л ТРИДЦЯТЬ ШОСТИЙ, У ЯКОМУ ╤ВАН СИЛА ВИКОНУ╢ БАЖАННЯ КОРОЛЕВИ - -Об'╖хавши п╕в-╢вропи, мадам Бухенбах отримала запрошення на цирковий фестиваль у Британ╕╖. Вже давно в╕зиткою ╖╖ цирку став ╤ван Сила, який дивував ус╕х сво╖ми номерами. Коли чутки про нього п╕шли св╕том, британц╕ захот╕ли побачити цього неймов╕рного силача ╕ на сво╓му фестивал╕. - -Найб╕льший цирк Лондона був наповнений ущерть. Ще б пак! Адже на вистав╕ - сама англ╕йська королева. Вона сид╕ла в розк╕шному р╕зьбленому кр╕сл╕ на окремому п╕двищенн╕, час в╕д часу прикладаючи до очей театральний б╕нокль. Виступали артисти р╕зних цирк╕в ╕ кра╖н, зриваючи оплески. - -Та вс╕ чекали на останн╕й вих╕д - г╕рського ведмедя ╤вана Сили. - -╤ван з легк╕стю виконував сво╖ номери: "Зал╕зне серце", витягування цвях╕в з дошки, розбивання кувалдами каменюки на грудях, "Зуби мамонта", "Зал╕зний н╕с". Насамк╕нець паруб╕йко на ши╖ з╕гнув зал╕зничну рейку. Шокована публ╕ка не шкодувала долонь. Та враз овац╕╖ стихли. Королева поманила ╤вана до себе. - -Вона простягла йому руку, яку циркач невм╕ло поц╕лував. ╥╖ величн╕сть розсм╕ялася ╕ сказала щось по-англ╕йськи. Пандорський, який опинився тут же, переклав: - -- Королева просить тебе поборотися з уславленим боксером Джебсоном. - -╤ван зн╕тився. - -- Невже такий богатир чогось бо╖ться? - в'╖дливо затрясла кучерями ╥╖ руда величн╕сть. - Публ╕ка чека╓, - показала вона рукою на глядач╕в. - -- О'кей, - в╕дпов╕в ╤ван ╓диним англ╕йським словом, яке знав. - -Коли ведучий оголосив, що зараз в╕дбудеться по╓динок м╕ж Джебсоном та ╤ваном Силою, у цирку почало ко╖тися щось неймов╕рне. Пот╕м ус╕ встали ╕ почали сп╕вати англ╕йськ╕ п╕сн╕. Атмосфера нагн╕талася. - -Схвильована мадам Бухенбах заб╕гла до гримувальн╕ ╤вана. - -- М╕й коханий ведмедику! - стала вона заламувати руки. - Якщо ви вигра╓те! Якщо ви вигра╓те!.. - -- То що буде, якщо в╕н вигра╓? - п╕дняв брову М╕ха Голий, який зав'язував ╤ванов╕ боксерську рукавицю. - Я вам пробачу от╕ 50 тисяч, як╕ за вас заплатила. Але з умовою, що ви добудете наш╕ гастрол╕ до к╕нця, - нарешт╕ опанувала вона себе. - -- Що ж, - згодився ╤ван. - Голодному й опеньки м'ясо. - -Джебсон був чемп╕оном Британ╕╖ з боксу ╕ кумиром молод╕. Англ╕йц╕в непри╓мно вражало, що ╤вана Силу почали називати найсильн╕шою людиною ╢вропи. Тому вони все влаштували так, аби цей паруб╕йко по╖хав з Британ╕╖ осоромленим. Адже вс╕ знали, що ╤ван Сила - не боксер, а змагатися випадало саме з цього англ╕йського виду боротьби. - -Правилам боксу ╤вана вчив ще доктор Брякус. З того часу в╕н к╕лька раз╕в тренувався з боксерами. Але в цирку "Бухенбах", зрозум╕ло, боксерськ╕ рукавиц╕ були н╕ до чого. Та ╤ван не дуже хвилювався, покладаючись на народну мудр╕сть: "Як ╤ван не зможе, то Бог допоможе". Будь що буде! - -Джебсон був дебелим чорношк╕рим з б╕лосн╕жною усм╕шкою. - -Його удари, мов град, сипалися на ╤ванову голову. Сила т╕льки прикривався кулачиськами. - -Та один удар в╕н таки пропустив, в╕д чого розтягнувся на манеж╕. - -- Один, два, три? - почав рахувати суддя п╕д улюлюкання натовпу. - -Та ╤ван зв╕вся на ноги, ╕ по╓динок продовжився. - -Коли ж Джебсон боляче вдарив його в печ╕нку, а дал╕ в брову (ой, що зараз буде! зажмуртеся!), ╤ван вилаявся ╕ гримнув ╕з ус╕╓╖ сили у в╕дпов╕дь. Негр в╕длет╕в на к╕лька метр╕в ╕ непорушно застиг. - -Суддя почав над ним рахувати, але той не ворухнувся. - -- Л╕каря! - гукнув на все горло арб╕тр. - -Захеканий медик к╕лька секунд оглядав Джебсона, а дал╕ кудись поб╕г. Увесь цей час публ╕ка стояла, застигши в н╕мому передчутт╕. Коли ж непритомного Джебсона на ношах винесли з цирку, вс╕ згадали про ╤вана Силу. - -Що тут почалося! - -В ╤вана полет╕ли прокльони, лайка ╕ нав╕ть окрем╕ предмети. Суддя гр╕зно п╕д╕йшов до нього ╕ попросив зняти рукавиц╕. Правиця, якою було завдано останнього удару, була тр╕снутою. - -- Покаж╕ть руки! - наказав арб╕тр. - -╤ван розкрив долон╕. В них н╕чого не було. Суддя здивовано похитав головою, а тод╕ п╕дняв праву руку паруб╕йка догори. ╤ван Сила перем╕г! - -Англ╕йська королева покидала цирк розчарованою. - -РОЗД╤Л ТРИДЦЯТЬ СЬОМИЙ, У ЯКОМУ АГЕНТ Ф╤КСА НАРЕШТ╤ ПРОЯВЛЯ╢ ПРОФЕС╤ЙН╤ ЯКОСТ╤ - -Зв╕стка про те, що Джебсон залишився ╕нвал╕дом ╕ вже н╕коли не вийде на ринг, викликала в Британ╕╖ бурю. Цирк "Бухенбах" негайно пере╖хав до Франц╕╖, доки не трапилося якогось нещастя. ╤ван Сила знову присягнувся, що б╕льше не боротиметься на арен╕. - -П╕сля того злощасного по╓динку в Лондон╕ у нього був кепський настр╕й. В╕н шкодував боксера, кар'╓ра якого так неспод╕вано об╕рвалася. - -╤ван замкнувся в соб╕ ╕ нав╕ть з╕ сво╖ми колегами став негов╕рким. Т╕льки мавпочка Беня була завжди поруч. - -- Мсь╓ Сила? - почувся позаду ╤вана чолов╕чий голос. - -Паруб╕йко обернувся. Перед ним стояв елегантно вбраний панок у капелюс╕. - -- Ми ваш╕ палк╕ прихильники ╕ мали би за честь випити з вами келих гарного французького вина, - приязно усм╕хався незнайомець. - -╤ хоча ╤ван не пив, але, щоби розв╕яти тугу, вир╕шив прогулятися. Вони йшли мокрими вуличками Парижа. - -- Уже недалеко. Ось сюди, - направляв панок у темний провулок. - -╤ван був заклопотаний сво╖ми думами, коли з п╕двор╕ття вискочили четверо чолов╕к╕в ╕з зал╕зяками в руках ╕ почали його гамселити. - -- За Джебсона! - кричали вони, завдаючи удар за ударом. - -╤ван перекинув одного з них через ворота, викрутив другому руку, але тут його сильно вдарили ззаду по голов╕. Кров залила йому оч╕, в╕н упав на кол╕на, а дал╕ повалився додолу. - -Агент Ф╕кса, який стежив за ╤ваном Силою уже к╕лька м╕сяц╕в ╕ витратив на це половину свого статку, не в╕рив очам. Четверо нев╕домих били його кровного ворога. Як? Операц╕ю проведено без нього? Хто посм╕в? А дзуськи вам! - -Два почуття боролися в ньому: зловт╕ха й обов'язок. Врешт╕-решт перем╕г обов'язок: як-не-як, колись в╕н був кращим агентом та╓мно╖ пол╕ц╕╖. В╕н сягнув рукою за револьвером, але його на м╕сц╕ не виявилося. "О д╕во Мар╕╓! Де в╕н?" - застогнав екс-агент, б'ючи себе по кишенях. - -Тут ╤ван Сила впав, ╕ нападники почали його добивати. Ф╕кса безстрашно кинувся в б╕й. - -- Стояти! Та╓мна пол╕ц╕я! - волав в╕н несамовито. - ╤менем Республ╕ки, ви заарештован╕. - -Бандити зупинилися, не розум╕ючи незнайомо╖ мови. - -- Що робимо, Лисий? - гукнув один ╕з них. - -- Дай йому по череп╕ ╕ змива╓мося, - наказав той. - -В╕дважний Ф╕кса не встиг витягнути посв╕дчення агента 008, як отримав зал╕зним прутом по голов╕, тихо зойкнув ╕ простягся б╕ля ╤вана Сили. Нападники тут же накивали п'ятами. На шум у провулку визирнули сус╕ди, як╕ й викликали пол╕ц╕ю та швидку допомогу. - -РОЗД╤Л ТРИДЦЯТЬ ВОСЬМИЙ, У ЯКОМУ Л╤КАРСЬКА ДОПОМОГА БУВА╢ НЕОДНОЗНАЧНОЮ - -Мадам Бухенбах сид╕ла в каб╕нет╕ власника кращо╖ паризько╖ кл╕н╕ки. - -- Мадам, - запевняв мсь╓ Фрась╓. - Ми робимо все, що нам п╕д силу. - -- Грош╕ мене не ц╕кавлять, - втомлено мовила мадам. - Мене ц╕кавить т╕льки здоров'я мого ведмедика. - -- Ми зна╓мо ╕стор╕ю цього богатиря, - мсь╓ Фрась╓ струснув розк╕шною шевелюрою, що кучерями спадала йому на плеч╕. З невеличкою бор╕дкою та вусиками, в╕н радше скидався на мушкетера, н╕ж на медичне св╕тило. - -(Насправд╕ це була перука. Так само кле╓ними були вуса ╕ бор╕дка. Мсь╓ Фрась╓ м╕няв св╕й ╕м╕дж залежно в╕д настрою. Сьогодн╕ в╕н в╕дтворював с╕мнадцяте стол╕ття). - -╤ванов╕ Сил╕ проломили голову, й операц╕я була складна. - -Х╕рурги нав╕ть зам╕нили перебиту к╕стку на металеву пластину. - -Вс╕ чекали, коли в╕н прийде до тями ╕ чи взагал╕ прийде. - -- Чого бажа╓те? - мсь╓ Фрась╓ в╕дкрив св╕й розк╕шний бар. Не встигла мадам вибрати нап╕й, як до каб╕нету влет╕в захеканий черговий. - -- Ожив! - ледве видавив в╕н ╕з себе. Вс╕ кинулися до палати ╤вана Сили. - -Паруб╕йко лежав ╕з перебинтованою головою ╕ дивився у стелю. - -- М╕й коханий ведмедику! - мадам молитовно склала руки. - Ти вп╕зна╓ш мене? - -- Так, пан╕ Адел╕╓, - самими губами мовив ╤ван. - -- Поворухн╕ть рукою, - попросив мсь╓ Фрась╓. - -Сила п╕дняв руку. - -- А тепер ногою, - продовжував головл╕кар. - -╤ван з╕гнув ногу в кол╕н╕. - -- Мадам, я вас в╕таю! - чар╕вно усм╕хнувся мсь╓ Фрась╓. - Схоже, ваш богатир оминув найсерйозн╕шу небезпеку. - -- А тепер шампанського, м╕й мушкетере, - знесилено мовила пан╕ Бухнебах ╕ взяла мсь╓ поп╕д руку. Той задоволено пригладив кле╓ного вуса. - -╤ван Сила досить швидко одужував. - -Газети т╕льки й писали про та╓мничий напад на найсильн╕шу людину ╢вропи та ╖╖ л╕кування. - -Цирк "Бухенбах" оголосив кан╕кули. Але н╕хто з циркач╕в не роз'╖хався, аби не залишити ╤вана на самот╕. - -Його палата перетворилася в м╕н╕-цирк. М╕лка з Ренатою його доглядали, Голий розпов╕дав анекдоти, Пандорський з Фанд╕го забезпечували охорону, мавпочка робила масаж ╕ зач╕ску. - -Мадам Бухенбах не вил╕зала з каб╕нету мсь╓ Фрась╓. - -Вона проводила дипломатичн╕ переговори. До реч╕, той перестав щодня зм╕нювати ╕м╕дж, залишаючись мушкетером с╕мнадцятого стол╕ття. В╕н твердив, що нарешт╕ себе в╕дшукав. - -З ╤ваново╖ палати пост╕йно чувся галас ╕ см╕х, так що невдоволен╕ сус╕ди вже робили адм╕н╕страц╕╖ зауваження. Зрештою, циркач╕ почали давати для хворих виступи, ╕ вс╕ помирилися. Коли М╕лка опинялася з ╤ваном на самот╕, вона брала його за руку ╕ в╕ддано дивилася у в╕ч╕. - -- Б╕долашний! - казала вона. - -- М╕лко! - т╕льки й м╕г в╕н промовити, тонучи в ╖╖ великих син╕х очах. - -М╕ж ними виникало щось б╕льше, н╕ж дружба, ╕ це вже пом╕чали вс╕. - -Одного разу ╤вана пров╕дав нав╕ть карлик П╕ня. В╕н простягнув хворому к╕ло в╕всяного печива, насторожено зиркаючи на Пандорського. Той т╕льки задоволено п╕дкручував вус. - -Але найб╕льш╕ метаморфози в╕дбувалися поверхом нижче, де лежав агент Ф╕кса. Коли в╕н очуняв, то три дн╕ т╕льки плакав ╕ просив у вс╕х вибачення. Дал╕ став писати листа св╕тов╕й громадськост╕. Згодом написане спалив посеред палати, чим не на жарт налякав ╕нших хворих. Тиждень п╕сля цього мовчав, не в╕дпов╕даючи нав╕ть на запитання л╕кар╕в. - -А одного ранку встав, назвав себе пропов╕дником Ф╕кусом, закутався в простирадло, через в╕кно перел╕з на дерево, ╕ т╕льки його й бачили? - -РОЗД╤Л ТРИДЦЯТЬ ДЕВ'ЯТИЙ, У ЯКОМУ АМЕРИКА ╢ АМЕРИКОЮ - -Хоч як пан╕ Бухенбах не хот╕лося прощатися з╕ сво╖м мушкетером, але цирк мусив на себе заробляти. Випробовувати долю в ╢вроп╕ директриса б╕льше не хот╕ла. Тож цирк "Бухенбах" подався за океан. - -Америка вражала вс╕м - ╕деями, багатством, людьми. Все тут б╕гало, галасувало, змагалося. - -╤ван Сила тепер виступав у римському шолом╕ з пишним п╕р'ям, аби про всяк випадок убезпечити себе в╕д випадкового удару в травмоване м╕сце. - -Його знали, вп╕знавали, зупиняли на вулицях, просили автограф. - -Одного разу, коли ╤ван повертався додому, поруч загальмувало розк╕шне авто. - -Зв╕дти вийшов усм╕хнений смаглявий пан у смугастому костюм╕ та з вусиками-щ╕точкою. - -- Ви - Джон Сила. Я не помиляюся? - мовив в╕н, пересовуючи товсту сигару з одного кутка губ╕в у другий. - -╤ван кивнув головою. - -- Я - м╕стер П╕ц╕като. Держу пар╕, що ви не витрима╓те мого авта. Називайте будь-яку суму, - сперся американець ногою на колесо. - -- Як це не витримаю? - не зрозум╕в Сила. - -- Я хочу пере╖хати вас машиною. Якщо виживете, отрима╓те, ск╕льки захочете, - в╕н показав велик╕ б╕л╕ зуби. - -╤вана зачепила зарозум╕л╕сть цього американського вискочки. - -- П'ять тисяч, - мовив в╕н ╕ почав зн╕мати п╕джак. - -- О'кей, - П╕ц╕като спритно скочив за кермо. - -Авто загуркот╕ло ╕ стала пов╕льно на╖жджати на ╤вана. - -Тут зв╕дк╕лясь взялися фотографи ╕ затр╕скот╕ли сво╖ми камерами. - -Паруб╕йко стиснувся у клубок м'яз╕в, ╕ передн╕м колесом авто пере╖хало йому через груди. - -- Ех, маминих галушок би тепер! - з╕тхнув ╤ван. - -Нарешт╕ й задн╓ колесо переповзло через нього. - -Сила встав ╕ обтр╕пався в╕д пилюки. - -- Фантастика! - вигукував П╕ц╕като, зн╕маючи шк╕рян╕ рукавички. В╕н потиснув ╤ванов╕ руку ╕ просто на капот╕ став виписувати чек. Усе це ретельно зн╕мали фотографи. Вручаючи винагороду, в╕н п╕дняв палець догори: "М╕стер П╕ц╕като - власник автомоб╕льного заводу. Хай вам щастить, Джоне Сило!" Дал╕ скочив в авто, у якому вже сид╕ли фотографи, ╕ за ними т╕льки закурилося. - -Наступного дня в газетах з'явилася реклама "найбезпечн╕шого автомоб╕ля" з╕ св╕тлинами, на яких машина пере╖жджа╓ через ╤вана Силу. - -- Ех, Америко! - з╕тхнув паруб╕йко, розглядаючи часопис, який йому прин╕с Пандорський. - Грош╕ - понад усе. - -Але тепер його циркова програма поповнилася ще одним "смертельним номером". Причому керувала автомоб╕лем, набитим ус╕ма циркачами, сама мадам Бухенбах. В╕д такого щастя вона мало не плакала. Адже пан╕ Адел╕я нарешт╕ теж виходила на публ╕ку. ╤ в неймов╕рних овац╕ях бачила б╕льше заслугу власно╖ вроди, н╕ж витривалост╕ свого ведмедика. - -РОЗД╤Л СОРОКОВИЙ, У ЯКОМУ КАРЛИК П╤НЯ МУСИТЬ ВИБИРАТИ - -Уже к╕лька м╕сяц╕в цирк долав цю велетенську кра╖ну, яка простяглася в╕д одного океану до ╕ншого. Маленьк╕ м╕стечка ╕ г╕гантськ╕ мегапол╕си однаково тепло приймали цирк "Бухенбах" та його коштовну перлину - найдужчу людину Старого ╕ Нового св╕ту. - -П╕сля втрати ╓диного сп╕льника карлик П╕ня впав у тугу. - -В╕н пост╕йно боявся, що Пандорський усе розпов╕сть мадам Бухенбах. Тод╕ його виженуть з цирку ╕ в╕н стане знову н╕кому не потр╕бен. - -В╕н часто нишком плакав, а вечорами п╕дходив до вагончика хлопц╕в ╕ через шибку дивився, що робить його мавпочка. - -Одного разу п╕д час виступу карлика, коли Беня знову почала його скубти ╕ глядач╕ хапалися за черево, на арену виб╕гла маленька пан╕. Вона почала захищати П╕ню в╕д мавпочки, але та т╕льки показувала язика ╕ дал╕ продовжувала дерти карлика за довг╕ пасма. - -- Ах ти ж плотивне! - розсердилася пан╕ ╕ почала лупцювати Беню сво╓ю сумочкою. Тепер в╕д реготу заходилися сльозами не т╕льки глядач╕, але й артисти. - -П╕сля виступу войовнича пан╕ р╕шуче ступила за кул╕си. - -- Де джентльмен, який постлаждав в╕д ц╕╓╖ твалюки? - звернулася вона до Пандорського. Той загадково посм╕хнувся ╕ показав на вагончик П╕н╕. - -Через п'ять хвилин карлик вийшов з╕ сво╓╖ дом╕вки у супровод╕ категорично╖ пан╕. Вона с╕ла за кермо розк╕шного червоного авто з в╕дкритим верхом, поруч себе безапеляц╕йно всадовила очман╕лого П╕ню, завела двигун ╕ рвонула з м╕сця на очах спантеличеного цирку. - -- Мене звати Клок╕. Мен╕ - тлидцять. ╤ я хочу зам╕ж, - вона не вимовляла л╕теру "р". (Може, й деяк╕ ╕нш╕ л╕тери м╕с Крон╕ не вимовляла, але поки що ми цього не зауважили). - -- Клок╕, а куди ми ╖демо? - насм╕лився запитати П╕ня, якому в╕тер розтр╕пав кучер╕. - -- Я не Клок╕! Я - Клок╕! Лозум╕╓ш? - маленька м╕с надула губки. Карлик н╕чого не зрозум╕в, тому вир╕шив за краще мовчати. - -Але Крон╕ не могла й хвилину сид╕ти без д╕ла, тому швидко пересердилася. - -- У вас таке галне ╕м'я - П╕ня, - посм╕хнулася вона щирою посм╕шкою. - Головне, що там не ма╓ л╕тели "л", - зареготала м╕с. - -Авто котилося просторами прер╕й. - -- Це - наша земля. Гално, плавда? - знову посм╕хнулася Крон╕. - -- Гално, - й соб╕ не вимовив л╕теру "р" П╕ня. - -- Ми ╖демо на ланчо мого татуся, - д╕ловито продовжувала м╕с. - Я хочу, щоби в╕н тебе оц╕нив. - -Карлик обсмикнув на соб╕ довол╕ поношеного костюма. - -- Не б╕йся. Ми багат╕, - в╕дреагувала на це Крон╕. - У мене тлиста бик╕в. Уявля╓ш? - -Карлик спробував уявити таке стадо, але не зм╕г. ╤ взагал╕ велика рогата худоба його не приваблювала. Йому подобалися маленьк╕ тваринки. Як-от мавпочка Беня. Карлик важко з╕тхнув. - -- Ти чого? - глянула на нього Крон╕. - Чекай, - вона р╕зко загальмувала, так що П╕ня ледве не вилет╕в через лобове скло. Дал╕ схопила його двома руками ╕ м╕цно поц╕лувала. У карлика аж перехопило подих. Адже в╕н ще н╕коли в житт╕ не ц╕лувався. - -- Для пелшого лазу - н╕чого! - задоволено мовила Крон╕ ╕ завела авто. - -Татусь виявився засмаглим ковбо╓м у ф╕рмових джинсах, б╕лому капелюс╕ та в чоботях з╕ шпорами. - -"Як з реклами "Мальборо", - подумав П╕ня. - -- То ви - артист цирку? - запитав татусь Б╕лл╕, розливаючи в╕ск╕. - Дуже файно! - -- А чому таке незвичне ╕м'я - Крон╕? - поц╕кавився П╕ня. - -- Крон╕ - це скорочено в╕д "крокодил". Це наш родинний символ, - напнув Б╕лл╕ груди у картат╕й сорочц╕. В╕д почутого П╕ня мало не подавився б╕фштексом. - -- Отже, молодий чолов╕че, перейдемо до справи, - мовив власник ранчо п╕сля вечер╕, простягаючи сигари. - На жаль, так сталося, що наша ╓дина дитина народилася дуже маленькою, тому знайти ╖й чолов╕ка непросто. Ви Крон╕ сподобалися. Тепер слово за вами, - Б╕лл╕ запалив с╕рника об каблук чобота. - -"Ого, - здивувався П╕ня. - Йому б у цирку виступати". - -Б╕лл╕ запитально мовчав. - -Крон╕ почервон╕ла й опустила оч╕. - -- Мен╕ треба подумати, - зн╕тився карлик. - -- Даю вам м╕сяць, - мовив ковбой, прип╕дняв на прощання капелюха, круто розвернувся ╕ попрямував до коня. - На жаль, ще маю об'╖хати ранчо, - дон╕сся кр╕зь стук копит його голос. - -То╖ ноч╕ П╕ня вдома не спав. ╤ власне та н╕ч все вир╕шила. - -РОЗД╤Л СОРОК ПЕРШИЙ, У ЯКОМУ ПОСТА╢ ПИТАННЯ ПРО НАЙСИЛЬН╤ШУ ЛЮДИНУ СВ╤ТУ - -Велик╕ гастрол╕ Америкою доб╕гали к╕нця. Вс╕ вже порядно занудьгували за дом╕вкою. ╤ванов╕ майже щоноч╕ снилися мамин╕ галушки, мамалига з бринзою та вареники з сиром. Вони з М╕лкою тепер багато часу проводили разом. ╤ одного разу паруб╕йко таки наважився запропонувати ╖й серце ╕ руку. - -- М╕лко, виходь за мене! - по-простому мовив в╕н, пригортаючи ╖╖ до сво╖х могутн╕х грудей. - -- Я не? Я не можу? - почала, запинаючись, вона, але дал╕ з╕рвалася ╕ поб╕гла. - -╤ван став чорн╕шим за хмару. - -- Чого надувся? - М╕ха готувався до велико╖ риболовл╕, а тому ╕з в╕рним Боб╕ копав черв'як╕в. - -- М╕лка мен╕ в╕дмовила, - втрачено проказав Сила. - -- Та ну! - Голий нав╕ть випустив банку, що викликало у Боб╕ приступ несамовитого гавкоту. - Ану цить! - потягнув в╕н пса за вухо так, що той заскавул╕в. - -Рената, яка йшла по воду, побачивши хлопц╕в, пирснула з╕ см╕ху в кулачок. - -- Бачиш, - похмуро кивнув ╤ван. - -- Ренатко, - гукнув д╕вчин╕ М╕ха. - А де М╕лка? - -- Плаче, - в╕дпов╕ла та ╕ чомусь заусм╕халася. - -- Ану маршируй до М╕лки, - Голий проштовхав у плеч╕ товариша аж п╕д вагончик д╕вчат. Сам ус╕вся на пороз╕ ╕ став чекати. - -Через десять хвилин ╤ван з М╕лкою вийшли. Вони трималися за руки. У д╕вчини ще червон╕ло обличчя в╕д плачу. - -- Я не можу? - вона знову зупинилася, ╕ ╖╖ велик╕ блакитн╕ оч╕ наповнилися сл╕зьми. - Я не можу пов╕рити сво╓му щастю, - нарешт╕ винувато вимовила вона ц╕ле речення. - Я вже ст╕льки рок╕в сама. Це моя найзапов╕тн╕ша мр╕я! - -- Я так ╕ думав, - п╕днявся М╕ха, обтр╕пуючи руки. - Боб╕! - свиснув в╕н до пса, - Поки одн╕ мр╕ють, ми ╖х году╓мо. Гайда на р╕чку! - -Чотирилапий зустр╕в пропозиц╕ю веселим гавкотом? - -Та цього дня пригоди не зак╕нчилися. ╤ванов╕ принесли запрошення на вечерю в ресторан╕ "Самурай" в╕д пана Тос╕ко Хамацур╕. Гостинний господар частував його вс╕лякими японськими на╖дками та напоями, весь час вихваляючи ╤ванову силу. П╕сля вечер╕ паруб╕йка запросили в окремий каб╕нет, де сид╕ло дво╓ японц╕в. - -- Тос╕ко Хамацур╕, - представився старший ╕з них. - Ма╓мо честь запропонувати вам б╕й за звання наисильн╕шо╖ людини св╕ту. - -В╕н посм╕хнувся. - -- Без сумн╕ву, ви не ма╓те соб╕ р╕вних у ╢вроп╕ та Америц╕, але ╓ ще й Аз╕я. - -- Особливо Япон╕я, - додав маленький японець з тоненькими вусиками. - -- Чи чули ви що-небудь про Пацаку Макур╕, якого у нас кличуть "Чорною горою" - запитав старшин, поправляючи окуляри. - -- Панове, я вже не борюся на арен╕, - заперечив ╤ван. - У мене серйозна травма. - -- Але ви ще не зна╓те наших умов, - неухильно продовжував Тос╕ко Хамацур╕. - Японськ╕ корпорац╕╖ готов╕ заплатити 150 тисяч переможцю ╕ 50 тисяч - переможеному. - -Умови були справд╕ привабливими. - -Особливо перед в╕д'╖здом додому. - -- А головне, - Тос╕ко Хамацур╕ взяв до рук позолочений ц╕пок, - йдеться про звання найсильн╕шо╖ людини св╕ту. - -╤ван задумався. Вони з М╕лкою вир╕шили одружитися. А з такими грошима можна нав╕ть залишити цирк. - -- Згода! - потиснув в╕н руку японцев╕. - -- По╓динок в╕дбудеться за тиждень. Розрахунок на м╕сц╕, - д╕ловито прощався Тос╕ко Хамацур╕. - Ах, так, забув сказати, - в╕н торкнувся рукою чола, мовби щось згадуючи. - Боротьба вестиметься в японському стил╕, а не ╓вропейському. - -"От б╕сов╕ д╕ти", - подумки вилаявся ╤ван ╕ посп╕шив пов╕домити новину друзям. - -РОЗД╤Л СОРОК ДРУГИЙ, У ДОМУ НАРЕШТ╤ ВСТАНОВЛЮ╢ТЬСЯ ╤СТИНА - -Мадам Бухенбах лютувала. Що за свинство! ╤ван Сила домовився про головний б╕й, не порадившись ╕з нею. - -- М╕й коханий ведмедику! - лащилася вона, хоча в ╖╖ очах спалахували ╕скри. - Я ст╕льки для вас зробила, а ви д╕╓те за мо╓ю спиною. Це як м╕н╕мум непорядно. - -╤ван скип╕в. (Киплять не т╕льки чайники, але й велик╕ люди). - -- Пан╕ Адел╕╓, нарешт╕ я зрозум╕в, як╕ грош╕ ви заробля╓те на мен╕! Ск╕льки ви отримали за б╕й в Н╕меччин╕? А за по╓динок з Джебсоном? А в ╤спан╕╖? - -Мадам Бухенбах кинулася до рят╕вного шампанського. Тремтячою рукою вона налила повний келих. - -- Якщо ти хочеш, аби наш цирк збанкрутував, то можеш робити усе що завгодно, - мовила приречено вона. - -- Гаразд, - задумався ╤ван. - Враховуючи те, що ви оплатили мо╓ л╕кування, третина виграшу ваша. Якщо програю, не отрима╓те н╕чого. - -Мадам мовчки перехилила келих. - -По╓динок за звання найдужчо╖ людини св╕ту викликав неймов╕рний аж╕отаж. - -У розк╕шний спортивний палац набилася купа кореспондент╕в. Особливо багато ╖х було з Япон╕╖. Там не мали жодного сумн╕ву, що Пацака Макур╕ стане св╕товим чемп╕оном. Зрештою, тому японц╕ й оплачували по╓динок. - -╤ван, як завжди, добре на╖вся, зробив силову г╕мнастику, погрався з мавпочкою, послухав поради М╕хи, попригортав до грудей М╕лку (два п╕дходи по двадцять раз╕в) ╕ вирушив на ринг. - -За великим рахунком в╕н н╕чого не втрачав: або отрима╓ сто п'ятдесят тисяч, або п'ятдесят. - -На в╕дм╕ну в╕д Пацаки Макур╕, якому головне було звання переможця, слава ╤вана не ц╕кавила. Тому верховинець хвилювався набагато менше за суперника. - -"Чорна гора" справд╕ виявився горою, у п╕втора рази б╕льшою за ╤вана. Т╕льки горою м'яса. М'язами це було назвати важко, адже вони практично не мали форми. За японськими правилами перемагав той, хто виштовха╓ суперника за коло. - -Суддя дав сигнал, ╕ Пацака Макур╕ з розгону гепнувся об ╤вана. Але оч╕куваного японцем ефекту не сталося. Сила м╕цно стояв на ногах, натом╕сть "Чорна гора" в╕дпружинив назад. ╤ван спробував схопити суперника у сво╖ лещата, але той був чимось намащений ╕ весь час вислизав. - -По╓динок затягувався. Обо╓ борц╕в уже соп╕ли, як буга╖. Макур╕ дивився на ╤вана чорними вузенькими очицями, сповненими ненавист╕. Зал под╕лився навп╕л. Одн╕ кричали: "Джон Сила!", ╕нш╕ рев╕ли: "Макур╕! Макур╕!" - -Але суперники вже порядно втомилися. Сили були приблизно р╕вними. - -╤ тут Пацака Макур╕ наважився на вир╕шальну атаку. В╕н знову з розгону вдарив ус╕╓ю масою ╤вана. - -Але паруб╕йко в останню мить устиг трохи ухилитися - ╕ Макур╕, ховзнувши т╕лом по ╤ванов╕, вилет╕в за коло. Та ще й так, що повалив трьох фотокореспондент╕в. - -Японц╕ схопилися за голови. - -"Чорну гору" довго не могли п╕дняти на ноги, бо в╕н добряче потовкся до лави. - -Зате ╤ван в╕дразу опинився у вируючому людському мор╕, яке простягало до нього руки. Але в╕н шукав поглядом М╕лку. Вона стояла б╕ля дверей ╕ плакала. - -"Маленька моя!", - з╕тхнув ╤ван ╕ став роздавати автографи. - -РОЗД╤Л ОСТАНН╤Й, У ЯКОМУ Н╤ЧОГО НЕ ЗАЛИША╢ТЬСЯ, ЯК ПОПРОЩАТИСЯ - -З Америки цирк "Бухенбах" в╕дпливав уже не в повному склад╕. На причал╕ циркачам довго махали рукою дв╕ маленьк╕ ф╕гурки. Це була м╕с Крок╕ та ╖╖ наречений - карлик П╕ня. - -Попри все, розлучення було важким. Адже вс╕ розум╕ли, що в ╕стор╕╖ цирку наста╓ новий пер╕од. - -Аби П╕ня не сумував, ╤ван в╕ддав йому мавпочку. Та ж в╕дразу застрибнула карлику на голову и почала його скубти. - -Вс╕ засм╕ялися. - -- Вибачте, якщо я комусь зробив боляче, - з╕ сльозами на очах прощався П╕ня. - -Особливо сердечно в╕н об╕ймався з Пандорським. Той, як завжди, загадково посм╕хався. - -Подорож до ╢вропи тривала к╕лька дн╕в, ╕ в один ╕з вечор╕в мадам Бухенбах з╕брала циркач╕в у сво╖й кают╕ вищого класу. - -- Кохан╕ мо╖, - урочисто мовила вона, наливши вс╕м шампанського. - Нам треба обговорити наше нове життя. - -- У нас з Ренатою все без зм╕н, - першим бадьоро озвався Фанд╕го. - -- У мене теж, - задумано крутнув вуса Пандорський. - -- Друз╕! - ╤ван Сила п╕дв╕вся. - Ми з М╕лкою вир╕шили одружитися. - -- Ура! - гримнуло над океаном, так що чайки перелякано злет╕ли з пароплава. - -- Але це ще не все, - п╕дняв в╕н руку. - Ми вир╕шили п╕ти з цирку. - -Стало чутно, як цока╓ наст╕нний годинник. - -- ╤ куди ж ви подастеся? - першим отямився Пандорський. - -- По╖демо до мене в гори. Я так скучив за маминими галушками? - -Ус╕ розвесел╕ли. - -- А ти, М╕хо? - запитала Рената. - -- Ми з Боб╕ - перш╕ св╕дки на вес╕лл╕ найсильн╕шо╖ людини св╕ту, - усм╕хнувся Голий. - А там буде видно. Може, стану начальником вокзалу. - -Циркач╕ засм╕ялися ╕ звернули погляди на мадам Бухенбах. Вона була сумна ╕, здавалося, от-от розплачеться. - -- Що ж, - вона п╕дняла келих шампанського. - -- Давайте вип'╓мо за м╕й цирк, який припиня╓ ╕снування на вершин╕ сво╓╖ слави. - -Каюта завмерла. - -- Так-так, люб╕ мо╖, - продовжувала пан╕ Адел╕я. - Дванадцять рок╕в п╕сля смерт╕ свого коханого чолов╕ка я тягнула справу його життя. Але бачу, що всьому ╓ початок ╕ к╕нець. - -- Я виходжу зам╕ж, - раптом кр╕зь сльози мовила вона. - -Здивування сягнуло п╕ку. - -- ╤ хто цей щасливець? - запитав Пандорський. - -- Ви його зна╓те. Це мсь╓ Фрась╓. Уже п╕вроку в╕н чека╓ мо╓╖ згоди. - -В╕дразу стало гам╕рно. Товариство загуло, як вулик. - -- Але це ще не все, - продовжувала ╕нтригувати пан╕ Адел╕я. - Я дарую нашим нареченим сво╓ авто. Хай воно нагаду╓ ╖м цирк "Бухенбах" ╕? мене. - -- Ура! - знову гримнуло над океаном. - -- Якщо Пандорський, Фанд╕го ╕ Рената хочуть продовжувати виступи, - мадам Бухенбах сьогодн╕ год╕ було спинити, - то я даю ╖м у безоплатне користування циркове майно. - -- Ура! - втрет╓ пролунало в кают╕. - -Тут у двер╕ постукали. - -- У вас все гаразд? - це був кап╕тан пароплава у б╕лосн╕жн╕й форм╕ ╕ з люлькою в руц╕. - -- Краще не бува╓, - в╕дпов╕ла за вс╕х пан╕ Адел╕я, змахуючи сльозу. - -Н╕ч окутала мороком океан, ╕ т╕льки св╕тло маленько╖ каюти падало на темн╕ хвил╕ майже до ранку. Н╕хто не знав, як складеться його доля завтра. Як н╕хто не знав, що у французькому порту ╖х чека╓ в╕домий пропов╕дник Ф╕кус (у миру - агент Ф╕кса) ╕з сотнями сво╖х прихильник╕в, аби виголосити сво╓ нове вчення про Добро ╕ Зло, В╕чне ╕ Минуще, Здобуте ╕ Втрачене. - -К╤НЕЦЬ - -╤СТОРИЧНА ДОВ╤ДКА - -╤ван Ф╕рцак народився у червн╕ 1899 року в укра╖нському сел╕ Б╕лки на Закарпатт╕. За неймов╕рну силу отримав пр╕звисько "Кротон". - -Чемп╕он Чехословаччини з важко╖ атлетики та боротьби. - -Чемп╕он ╢вропи з культуризму. - -В╕с╕мнадцять рок╕в був артистом чехословацького цирку. Побував у ш╕стдесяти чотирьох кра╖нах, дивуючи вс╕х неймов╕рною силою. - -Виграв чимало по╓динк╕в з в╕домими борцями св╕ту. - -П╕сля програшу укра╖нському силачев╕ Кротону чемп╕он Британ╕╖ з боксу Джон Джексон викинувся з в╕кна. - -З рук королеви Англ╕╖ ╤ван Ф╕рцак отримав шолом ╕ пояс, оздоблен╕ золотом та д╕амантами. - -Американська преса називала його найсильн╕шою людиною XX стол╕ття. - -П╕сля одного з бо╖в перен╕с важку операц╕ю, п╕д час яко╖ йому зам╕нили частину черепно╖ к╕стки на золоту пластину. - -Але Кротон ╕ дал╕ продовжував сво╖ знаменит╕ виступи. - -На початку сорокових рок╕в повернувся на Закарпаття з дружиною Руженою З╕кл, пов╕тряною г╕мнасткою "Герцферт-цирку". - -Подружжя мало восьмеро д╕тей. Старший син ╤ван став чемп╕оном Укра╖ни з боксу в середн╕й ваз╕. У 1948 роц╕ в╕н був засуджений за "укра╖нський буржуазний нац╕онал╕зм". У концтаборах в╕дсид╕в в╕с╕м рок╕в. Це була одна з причин, чому за радянських час╕в ╕м'я Кротона не аф╕шувалося. - -Помер знаменитий силач у 1970 роц╕ в р╕дному сел╕ Б╕лки. У народ╕ його прозивали ╤ваном Силою. - - - - -Неймов╕рн╕ пригоди ╤вана Сили, найдужчо╖ людини св╕ту -Олександр Гаврош - -Неймов╕рн╕ пригоди ╤вана Сили, найдужчо╖ людини св╕ту - -П╕сенька веселого цирку - - Доросл╕ ╕ малята! - - Хлоп'ята ╕ д╕вчата! - - Чека╓ цирк на вас - - - Мерщ╕й б╕ж╕ть до кас! - - Життя - це цирк на дрот╕, - - А цирк - життя в польот╕. - - Хто ╕стину цю зна╓, - - Той нас не омина╓! - - Вельмож╕ ╕ прочани! - - Селяни ╕ м╕щани! - - Ус╕х ми радо приймемо, - - ╤ на арену вийдемо! - - Життя - це цирк на дрот╕, - - А цирк - життя в польот╕. - - Хто ╕стину цю зна╓, - - Той весело сп╕ва╓! - - Нервовим ╕ плаксивим, - - Нещасним ╕ злостивим - - Да╓мо л╕к для вс╕х: - - Здоровий щирий см╕х! - - Життя - це цирк на дрот╕ - - А цирк - життя в польот╕. - - Давайте л╕куватися - - См╕ятися! См╕ятися! - -Передмова, яку обов'язково сл╕д прочитати - -Маленьк╕ друз╕! Я знаю, що ви не любите читати передмови. А дехто з вас взагал╕ вважа╓, що книжку сл╕д розпочинати з к╕нця. Але ця передмова особлива, бо, не прочитавши ╖╖, ви не д╕зна╓теся ГОЛОВНОГО. - -Укра╖на славиться сво╖ми силачами. Але не т╕льки Василь В╕растюк чи брати Клички належать до найдужчих людей св╕ту. Були в нас так╕ й ран╕ше. До незаслуже- но забутих належить ╕ знаменитий силач ╤ван Сила. Саме так називали в народ╕ ╤вана Ф╕рцака, який понад сто рок╕в тому народився на Закарпатт╕, став чемп╕оном Чехословаччини та ╢вропи з к╕лькох вид╕в спорту, об'╖здив п╕всв╕ту, здобувши величезну к╕льк╕сть перемог. За свою неймов╕рну силу його нарекли ╕м'ям уславленого античного борця Кротона. - -Першим розпов╕в про життя укра╖нського богатиря Антон Копинець у книжц╕ "Кротон". В╕н товаришував з╕ славетним атлетом ╕ особисто в╕д нього записував його ╕стор╕ю. П╕сля нього про ╤вана Силу писали й ╕нш╕ письменники. - -╤ хоча "Неймов╕рн╕ пригоди ╤вана Сили" здадуться вам справд╕ неймов╕рними, основа ╖хня правдива, адже почерпнута ╕з фактичного матер╕алу, записаного Антоном Копинцем. Ясна р╕ч, що ми мусили додати щось в╕д себе, а щось ╕ зм╕нити, ╕накше вам би було не так ц╕каво. - -А де в ц╕й книжц╕ правда, а де вигадка - спробуйте з'ясувати сам╕. - -ПЕРША ЧАСТИНА - -РОЗД╤Л ПЕРШИЙ, У ЯКОМУ ХТОСЬ ПРИ╥ЖДЖА╢, А ХТОСЬ УТ╤КА╢ - -Потяг ще раз голосно чмихнув ╕ непорушно застиг. Пасажири з клунками, торбами ╕ вал╕зами стали галасливо запруджувати перон. Двадцятил╕тн╕й паруб╕йко в селянському вбранн╕ на ймення ╤ван Сила не квапився. Його в╕дкрите обличчя, н╕жн╕, майже д╕воч╕ риси обличчя якось дивно по╓днувалися з м╕цно збитою статурою та широчезними плечима. Посп╕шати ╤ванов╕, чесно кажучи, було н╕куди. Через в╕кно в╕н озирав вокзал, переповнений людьми, як╕ снували туди-сюди, як у велетенському мурашнику. - -- Ого, ск╕льки народу! - присвиснувши, почухав ╤ван Сила потилицю ╕ попрямував до виходу. Дядько з обвислими вусами, у зелен╕й крисан╕, з яким ╖хали в╕д самого ╕ ючатку, чекав його на виход╕. - -- То що, земляче, будеш чинити? - в╕н справно скрутив саморобну цигарку. - -- Та х╕ба я знаю, вуйку? - пошкрябав ╤ван свою величезну долоню. А була вона в нього немала, бо й сам паруб╕йко мав п╕д два метри зросту. - П╕ду кудись на роботу найматися. - -- ╤ треба тоб╕ було зачинатися з тим дурнем, - дядько окутався густим димом. - -- А чого в╕н першим л╕з! - здвигнув плечима Сила. - Та я його не сильно того? Так, струснув легко. - -- Еге, струснув! - вуйко Микульця засм╕явся, показавши р╕дк╕ зуби. - Ледве привели до тями. Та ж в╕н тоб╕ не просто сус╕да, а начальник╕в синок. Думати треба! - постукав в╕н себе кривим пальцем по чол╕. - -- Що тепер поробиш, - з╕тхнув на повн╕ груди лег╕нь. - Тато казали: йди, синку, у св╕т. Ма╓мо вас багато, а ти ╖си за чотирьох. - -- Такого, як ти, справд╕ легше забити, як прогодувати, - глузував вуйко, перепаковуючи клунки. - -"Пол╕ц╕я!", - раптом пролунав крик, ╕ зал╕зничний натовп миттю стих, а дал╕ почав розсипатися. "Ход╕мо", - кивнув старий, ╕ земляки, ╕з обв╕треними, н╕би витесаними з каменю, обличчями, стали пробиратися кр╕зь вокзал. Одяг, мова та звички видавали в них мешканц╕в г╕р. Або верховинц╕в, як тут звикли казати. - -Далеко вони не в╕д╕йшли, бо й не було куди. На боков╕й вуличц╕ у зат╕нку дерев с╕ли на перекуску та роздуми. Та не встигли витягнути св╕й нехитрий селянський харч, як новий ╜валт привернув ╖хню увагу. - -Назустр╕ч ╖м б╕г об╕рванець, за яким гналося тро╓ дядьк╕в. "Злод╕й! Тримай злод╕я!" - кричали задн╕. - -Пересл╕дуваний гнав щодуху, час в╕д часу озираючись, але, на сво╓ нещастя, зашпортався ╕ розтягнувся у пилюц╕. Велика булка з його пазухи покотилася у траву. - -- На тоб╕! На! - посипалися удари на голову нещасного. - -- Красти! У мене красти! - найб╕льше репетував молодик у б╕лому фартуху. - -- М-м-м! - т╕льки стогнав у в╕дпов╕дь, звиваючись, хлопець. - -- Та в╕н же н╕мий! - крикнув ╤ван ╕ почав в╕дтягувати крамар╕в в╕д лежачого. Т╕, зауваживши не так кал╕цтво злод╕я, як радше ширину плечей незнайомого селюка, втратили запал до розправи. - -- Ход╕мо, Штефане! - взяв старший ╕з них за рукав найб╕льш розлюченого. - Думаю, йому вистачить. Це буде добра наука для злод╕╖в, - з п╕дозрою глипнув в╕н на вуйка Микульцю, який спок╕йно жував сво╓ сало. - -- От лайдак! - замахнувся кулаком Штефан на об╕рванця, але вже не вдарив. - Ще раз побачу на вокзал╕ - розчавлю, як таргана! Тьху! - плюнув в╕н на лежачого ╕, п╕дтягуючи штани, почвалав навздог╕н приятелям. - Хлопц╕, з мене пиво! - пробулькот╕в вдалин╕ його голос. - -РОЗД╤Л ДРУГИЙ, У ЯКОМУ Н╤МИЙ ПОЧИНА╢ ГОВОРИТИ - -- Вуйку, а що то таке - тарган? - повернувся ╤ван до свого м╕сця, беручи скибку хл╕ба, товсто намащену смальцем. - -- Бога ради, ╤ване, дай хоч по╖сти по-людськи! - невдоволено прошамот╕в набитим ротом старий. - -- То щось паскудне? - не вгавав паруб╕йко. - -Вуйко т╕льки мовчки в╕дмахнувся. - -- Хлопц╕, а ви зв╕дки будете? - раптом прор╕к н╕мий, сплюнувши ц╕вку кров╕. - -- От тоб╕ ма╓ш, песся лабо! - вдарив рукою по кол╕н╕ вуйко Микульця. - То ти говориш, паскуднику? - -- А що я мав робити? - шморгнув носом малий. - Казати, що другий день н╕чого не ╖в? Ото насм╕шив би цих ╜евал╕в. Диви, як роз'╖лися на б╕лому хл╕б╕! - глянув в╕н зло у б╕к, де вже зникли три справд╕ немаленьк╕ постат╕. - -- Усе одно красти - гр╕х! - погрозив перстом вуйко Микульця. - -- А здохнути з голоду - не гр╕х? - почав обтр╕пуватися в╕д пилюки упертюх. - -- Диви, яке розумне! Гаразд, не бурчи! - подобр╕шав вуйко. - С╕дай. Набивай тельбухи. Може, щось ц╕каве розпов╕си. - -- З дорогою душею, дядьку! - малий театрально встав, зробив жест, н╕би зн╕ма╓ капелюха, ╕ вклонився. - Панове, дозвольте в╕дрекомендуватися - -- М╕хал Голий з Привокзально╖. - -Його слова викликали щирий рег╕т верховинц╕в. - -- М╕шку, - хрустячи цибулею, звернувся по-свояцьки до нього вуйко. - Чом не п╕деш працювати? Люди за роботою ╖дуть до вас казна-зв╕дки, а ти дурня кле╖ш. - -- В╕д роботи, дядьку, кон╕ дохнуть! - п╕дморгнув М╕шко, набиваючи повний рот селянським харчем. - -- От хитре! - хитав головою вуйко. - Може, тод╕ порадиш, куди ╤ванов╕ податися? - -М╕шко ще раз кинув оком на могутню постать верховинця. - -- Йому т╕льки вагони вантажити. В к╕нець вокзалу - трет╓ в╕кно л╕воруч. Запита╓те пана Кривальського. Скажете, що я порекомендував. - -- Ти диви, яке цабе! - усм╕хнувся вусами вуйко Микульця. - Ми думали, що ти - голодранець. А виявля╓ться - перша людина на вокзал╕. - -- Глузуйте, глузуйте! От коли ╤вана приймуть на роботу, тод╕ згада╓те М╕ху Голого! - в╕н глянув на паруб╕йка. - -Але той мовчав, наминаючи за трьох. - -Об╕д для Сили був справою святою. - -- Авжеж, спробуй такого забути, - п╕сля об╕ду вуйко знову затягнувся цигаркою. - -- Добре, кол╓╜и! Мен╕ вже час. Справи, зна╓те! - М╕ха галантно подав руку верховинцям ╕ в кл╕п ока зник на закурен╕й вулиц╕. - -- От типчик! - сплюнув вуйко. - Злодюжка на злодюжц╕. Одне слово, столиця! - -"Сто-ли-ця!", - подумав ╕ соб╕ про щось ╤ван Сила. - -РОЗД╤Л ТРЕТ╤Й, У ЯКОМУ ╤ВАН СИЛА ЗНАХОДИТЬ РОБОТУ - -У третьому в╕конечку пана Кривальського не виявилося. "Об╕д!" - сонно поз╕хнув чолов╕чок у кашкет╕. - -- Мен╕ би роботу, - ледве просунув до в╕конечка п╕вголови ╤ван. - -- Ого, який здоровило! - щиро здивувався чолов╕чок. - Приходь зранку. Будеш працювати. Як записати? ╤ван Сила? Ха-ха. Ну це ми завтра подивимося. - -В╕н ще раз поз╕хнув, аж кашкет з'╖хав йому на оч╕. Тод╕ мовив "перепрошую" ╕ зачинив в╕конечко, вив╕сивши табличку "Нема тари". (З табличками на вокзал╕ було сутужно). - -Н╕ч ╤ван перебув у найдешевшому пристанищ╕ для таких же неборак╕в, як в╕н, котр╕ не мали де под╕тися у великому м╕ст╕. Вуйко Микульця п╕шов у справах: пон╕с верховинськ╕ гостинц╕ синов╕, який тут служив у в╕йську. - -Тьмаво блимало св╕тло притулку. То тут, то там виникали розмови ╕ через деяких час затихали. - -Простягнувшись на дерев'яному лежаков╕, ╤ван згадував р╕дн╕ гори, батьк╕в, домашн╕ страви, а найперше - свою кирпату сус╕дку. - -"Б╕дна Маруська! - думав ╤ван. - Як вона там? Нав╕ть попрощатися не встиг. Що вона подума╓ про мене? Що я розбишака, лайдак, н╕кче?" На цьому слов╕ ╤ван заснув, нараз опинившись у себе вдома, де мат╕нка з повного мискою варено╖ картопл╕ та горням п╕нистого молока запрошувала його до святково прибраного столу? - -Добре виспавшись (що-що, а цю справу в╕н любив ╕ ставився до не╖ з належною повагою), ╤ван прийшов на перон одним ╕з перших. - -Робота була нехитра: брати м╕шки та ящики ╕ нести, куди скажуть. За кожн╕ 50 к╕лограм╕в ваги давали монету. Тож за день можна було непогано заробити. Принаймн╕ з голоду вже ноги не простягнен╕. - -╤ван з легк╕стю взявся до прац╕, беручи на сво╖ плеч╕ вдв╕ч╕ б╕льше, н╕ж решта вантажник╕в. - -Це зачепило одного з них, кучерявого молодика, який почав глузувати: "Дивись, село, не над╕рвись. Бачили ми вже тут таких гонорових. Та кудись позникали". - -╤ван вир╕шив не дражнити нових товариш╕в, а виконавши денну норму до об╕ду й отримавши першу платню, надумав пройтися м╕стом. - -Спочатку хот╕в в╕днайти вчорашнього знайомого - М╕ху Голого. Але, проблукавши вокзалом п╕вгодини, зрозум╕в, що в такому натовп╕ це - даремна справа. Тод╕ звернувся до малого об╕рванця, який просив грош╕ у перехожих. - -- Голий? Знаю такого, - примружив той око. - А що пан хоче в╕д нього? Може, я п╕дсоблю? - -В╕н зм╕ряв ╤вана з голови до п'ят, прикидаючи, що з нього можна виманити. - -- Та н╕! Мен╕ треба М╕ху, - в╕дмахнувся ╤ван. - -- Голий вас сам знайде, коли треба буде, - втратив малий ╕нтерес до розмови ╕ писклявим голосом почав знову благати перехожих: - -"Подайте поп╕╓чку сирот╕!" - -РОЗД╤Л ЧЕТВЕРТИЙ, У ЯКОМУ ╤ВАН СИЛА ДЕМОНСТРУ╢ СИЛУ - -╤вана у столиц╕ вражало все, а найперше - рух. Усе тут кудись посп╕шало, б╕гло, лет╕ло, метушилося. Зовс╕м не так, як у горах, де можна запросто прилягти на травичц╕ й спостер╕гати, як пов╕льно пливуть хмари. Тут, напевно, висм╕яли би вже саме таке бажання. ╤ван роззирався довкола, проходячи повз яскрав╕ в╕трини та аф╕ш╕. В╕н, на в╕дм╕ну в╕д ╕нших, н╕куди не квапився, бо до вечора ще було далеченько. - -Його увагу привернув гурт людей, всередин╕ якого щось в╕дбувалося. У центр╕ кола стояв кумедно вбраний вусатий дядько, який горланив: "Атракц╕он! Атракц╕он! Хто переможе Велета, отрима╓ кругленьку суму! Виходь, хто хоче заробити!" - -Та бажаючих не знаходилося. - -╤ван протиснувся вже до само╖ середини, бо д╕йство його зац╕кавило. - -Глашатай, а за сум╕сництвом ╕ власник атракц╕ону, бачачи, що зароб╕ток зрива╓ться ╕ через мить люди почнуть розходитися, кинувся рятувати ситуац╕ю. - -- Хто, хто не побо╖ться поборотися з Велетом? Першому - значна знижка, - вирячував в╕н сво╖ чорн╕ очища, але н╕хто не виходив. - -Серед глядач╕в проб╕г ╕рон╕чний см╕шок. - -- Добре, перший бореться без вступного. Зате вс╕ вигран╕ грош╕ - його! Т╕льки його! Ну, хто?! - горланив в╕н, втрачаючи терп╕ння. Та, зауваживши безхитр╕сне обличчя та широк╕ плеч╕ ╤вана, тут же прийняв р╕шення. - -- Ось! Ось хто першим вийде на ринг! - потягнув в╕н верховинця за руку в коло. - Як тебе звати? - запитав в╕н очман╕лого паруб╕йка. - -- Сила, ╤ван, - пробелькот╕в той. - -- Хо-хо! - прогуд╕в кумедний вусань. - Це буде по╓динок знаменитих б╕йц╕в. ╤ван Сила проти Велета! П╕дходь, не скупись, а грошима долучись! - -П╕дморгнувши ╤ванов╕, в╕н ╕з капелюхом пустився по колу. Глядач╕в ставало дедал╕ б╕льше, ╕ брязк╕т монет явно т╕шив його вухо. Повесел╕лий орган╕затор оголосив: "Оск╕льки будуть боротися знаменит╕ б╕йц╕, ставка виграшу подвою╓ться". Натовп схвально загув. - -- Давай по╓динок! - -- Починай! - -- Ану вр╕ж йому, Сило! - -- Велете, виходь! - -Велет виявився на голову меншим за ╤вана. Це був середнього в╕ку чолов╕к, який роками заробляв на життя вуличними боями. В╕н сп╕вчутливо глянув у майже дитяче обличчя верховинського хлопця, та годувати с╕м'ю якось треба. - -"Почали!" - гукнув вусатий, ╕ Велет спок╕йно наблизився до ╤вана. - -В╕н вир╕шив об╕йтися ╕з цим д╕тваком лаг╕дно, уклавши його на землю простим прийомом. Та ба, хлопець стояв, як дубок, ╕ з╕гнути його чи звалити п╕дн╕жкою не вдавалося. Через к╕лька хвилин обидва б╕йц╕ важко дихали, вчепившись один одному в плеч╕. Натовп п╕дбадьорююче рев╕в, а орган╕затор почав нервово крутити свого прямого ╕ довгого, як шпиця, вуса. - -- Зважаючи на р╕вн╕сть сил, дозволяються вс╕ляк╕ прийоми, - оголосив раптово в╕н. - -Велет р╕зко в╕дскочив уб╕к ╕ з розмаху вдарив ╤вана кулаком у груди. Той заточився, але втримався на ногах. Образа ╕ б╕ль були такими сильними, що ╤ван, не довго думаючи, з ус╕╓╖ сили тр╕снув у в╕дпов╕дь. Велет цього не оч╕кував, тож кулак паруб╕йка потрапив йому просто в щелепу. Пролет╕вши зо два метри, в╕н гучно упав до н╕г вражених глядач╕в. - -Вусатий ще намагався його примусити продовжити б╕й, але той т╕льки стогнав у в╕дпов╕дь. Видно, невдало приземлився. Натовп почав вигукувати ╕м'я переможця, ╕ невдоволеному власников╕ атракц╕ону н╕чого не залишалося, як вручити ╤ванов╕ повний капелюх грошей. - -Ошелешений ╤ван стояв посеред ц╕╓╖ живо╖ купи людей, як╕ щось викрикували, сперечалися, жартували, плескали його по плечу, поки хтось р╕шуче не потягнув Силу за рукав. - -Перед ним стояв елегантно вбраний панок з бор╕дкою. У руц╕ в╕н тримав ц╕пок. - -- Молодий чолов╕че, я вас чекаю завтра по об╕д╕ у себе вдома, - в╕н простягнув ╤ванов╕ в╕зитну картку. - До зустр╕ч╕! - посм╕хнувся незнайомець ╕ галантно торкнувся свого капелюха. - -Оговтавшись, ╤ван попрямував до притулку. Його переповнювали р╕зн╕ емоц╕╖, але передчуття чогось нового ╕ св╕тлого було найсильн╕шим. "Сто-ли-ця!" - згадав в╕н вуйка Микульцю ╕ розсм╕явся: "Ех, маминих галушок би зараз!" - -РОЗД╤Л П'ЯТИЙ, У ЯКОМУ ╤ВАН СИЛА ЗУСТР╤ЧА╢ ПОВАЖНУ ПЕРСОНУ - -╤ван н╕с останн╕й м╕шок ╕з борошном, коли прямо перед ним вигулькнув М╕ха Голий. - -В╕н був одягнений трохи краще, н╕ж попереднього разу (себто т╕льки трохи краще), ╕ мав гарний настр╕й. - -- Прив╕т кращим труд╕вникам вокзалу! - поплескав в╕н по плечу ╤вана. - Як ся ма╓ш? Не сильно завантажують? - -- Хочеш спробувати? - засоп╕в ╤ван. Подв╕йна норма за п╕вдня трохи його втомила. - -- Не ображайся, ведмедю. Ця я так, подружньому, - М╕ха став зосереджено розглядати д╕рку на сво╓му черевику, доки ╤ван ходив за розрахунком. - -- Хух! - нарешт╕ з╕тхнув щасливо верховинець, вмощуючись на травичц╕ б╕ля знайомого. - -В╕н л╕г гор╕лиць, заклавши руки за голову, ╕ спостер╕гав за небесними баранцями, як╕ пливли ╕ тут, так само, як удома. - -- Ти шукав мене? - удавано байдуже запитав Голий, длубаючись сухою травинкою в зубах. - Я чув, ти розбагат╕в. Це правда? - -- В╕д тебе н╕чого не прихова╓ш. Ти - г╕рше пол╕ц╕╖, - засм╕явся ╤ван. - -- Лайдаку, я - краще пол╕ц╕╖, - ображено в╕др╕зав Голий. - -- Гаразд, не бурчи. Краще подивись на це, - Сила простягнув йому вчорашню в╕зитну картку. - -- Доктор Брякус, - прочитав уголос Голий. (Як не дивно, читати в╕н ум╕в). - -- Що за холера? Ти захвор╕в? - скривився в╕н. - Пов╕р мен╕, що дохтори т╕льки видурюють грош╕. - -- Цей пан запросив мене сьогодн╕ в гост╕, - не дослухав ╤ван. - -М╕ха ще раз перечитав в╕зитку, а пот╕м рвучко схопився на ноги. - -- Ну то п╕шли! - -- Куди? - поз╕хнув ╤ван. - -- У гост╕. Це недалеко, - почав поправляти на соб╕ уявну краватку ╕ такий же уявний капелюх Голий. - Тим паче, що я ще сьогодн╕ не об╕дав. - -- Стривай, мене ж одного кликали, - посм╕хнувся ╤ван. - -- Ти ж розум╕╓ш, що я тебе не в╕дпущу самого до дохтора? Е-е, як там його, - тепер Голий дивився в уявне дзеркало ╕ поправляв зач╕ску. (Зач╕ска була така сама уявна, бо назвати так те, що було на голов╕ у М╕хи, означало б завдати смертельно╖ образи найг╕ршому перукарев╕). - -- Брякус. - -- От-от, до якогось брякуса-дрякуса. ╤ взагал╕, не ламайся, бо я персона зайнята, - це означало, що Голий до в╕дв╕дин його поважност╕ д-ра Брякуса готовий. - -╤ван приречено з╕тхнув, солодко потягнувся ╕ поплентався за вчорашн╕м злод╕╓м, а нин╕ вельми серйозною особою паном М╕- хою Голим. - -РОЗД╤Л ШОСТИЙ, У ЯКОМУ ГОЛОВНИЙ ГЕРОЙ ПОЧУВА╢ СЕБЕ НЕЗРУЧНО - -Вони зупинилися перед зеленою хв╕рткою, за якою видн╕вся невеликий, але чепурний будинок. Поруч росла яблуня. - -- Чекай! - зупинив М╕ха товариша, який вже нам╕рився дзвонити. В╕н к╕шкою видерся на дерево й уважно розглядав подв╕р'я. - -- Н╕чогенько! - прор╕к в╕н. - Дуй! Я тут посиджу. Якщо щось, свисти. - -З дерева дон╕сся гучний хруск╕т. (Нев╕домо, чи то М╕ха надкусив яблуко, чи яблуня - М╕ху). - -╤ванов╕ н╕чого не залишалося, як задзвонити. Двер╕ в╕дчинив сам доктор. - -- А-а, наш богатир, - задоволено посм╕хнувся в╕н. - Таки прийшли. Вельми вт╕шений, вельми вт╕шений, - пров╕в в╕н гостя до осел╕, потираючи руки. - -Вони с╕ли у в╕тальн╕, обставлен╕й з╕ смаком ╕ любов'ю до старовини. - -- "В╕йна в╕йною, а об╕д об╕дом", як казали наш╕ войовнич╕ предки. Спочатку пооб╕да╓мо, а вже пот╕м - справи, - запросив в╕н ╤вана до столу. - -Б╕долашний хлопець н╕коли не мав справи з╕ ст╕лькома ножами, виделками, ложками, тому аж сп╕тн╕в, повторюючи уважно за господарем його рухи. - -Пом╕тивши розгублен╕сть ╤вана, доктор Брякус усм╕хнувся, акуратно витираючи б╕лосн╕жною серветкою вуса ╕ бор╕дку: "Почувайте себе абсолютно в╕льно. ╖жте, як вам зручно". - -Та ╤ван був упертий в╕д народження. А тому мучився, але ╖в, як ╕ доктор. Брякусу це сподобалося. - -П╕сля об╕ду вони вс╕лися у м'як╕ шк╕рян╕ кр╕сла, ╕ господар запалив сигару. - -- Отож, юначе, як давно ви займа╓теся спортом? - випустив в╕н ц╕вку диму. - -╤ван розгубився. Бо, кр╕м роботи, чесно кажучи, б╕льше н╕чого не знав. - -Доктор Брякус розц╕нив цю паузу по-сво╓му. - -- Р╕ч у тому, що я тренував Велета ╕ знаю його можливост╕. Це добрий бо╓ць. Завалити його може т╕льки людина надзвичайних можливостей. Тому я вражений ╕ щиро вас ╜ратулюю, - в╕н театрально поплескав к╕нчиками пальц╕в. - -- А що ви л╕ку╓те? - наважився ╕ соб╕ на запитання ╤ван. - -Брякус здивувався. - -- А-а! Ви ма╓те на уваз╕ м╕й вчений ступ╕нь. Доктор у даному раз╕ означа╓, що? - в╕н на хвильку запнувся. - -- Означа╓, що? - продовжив Брякус. - Зрештою, яке це ма╓ значення? Молодий чолов╕че, я - тренер, ╕ хот╕в би попрацювати з вами, - перейшов в╕н до д╕ла. - Я розум╕ю, в як╕й ви ситуац╕╖, а тому не ви мен╕ платитимете, а я вам, - в╕н знову випустив дим. - -- Зрештою, як бачите, - показав Брякус на дорого обставлену к╕мнату, - грош╕ мене не вельми ц╕кавлять. Я маю все. А от спорт - це моя, можна сказати, стих╕я. Я ним живу. - -╤ван не знав, що в╕дпов╕сти. - -- Я в╕дкриваю ╕мена, ╕ це да╓ мен╕ задоволення, - Брякус п╕дв╕вся. - А тепер ход╕мо до г╕мнастично╖ зали. - -╤ван роздивлявся хитромудр╕ тренажери, а доктор його зважував та робив основн╕ обм╕ри. - -- Ц╕каво! Вельми ц╕каво, - гладив в╕н бор╕дку. - Ширина плечей майже 70 см. Отож, ╤ване, я чекаю вас завтра на перше тренування, - простягнув в╕н на прощання др╕бну, але тверду руку. - -РОЗД╤Л СЬОМИЙ, У ЯКОМУ ╤ВАН СИЛА ПОЧИНА╢ НОВЕ ЖИТТЯ - -- Нарешт╕! - важко зл╕з ╕з дерева Голий. - У мене в╕д чекання аж жив╕т розбол╕вся. - -П╕д яблунею лежала купа недогризк╕в (усе-таки кусалося не дерево). - -╤стор╕я про тренера насторожила М╕ху. Все виглядало дуже казково, а Голий мало в╕рив у казки. Х╕ба що у страшн╕. Слово "доброта" викликало у нього щирий рег╕т. Проте ╤ван Сила думав ╕накше. Та й, зрештою, що йому було втрачати? - -Брякус влаштував його у пристойний гуртожиток, де мешкали студенти. Попри грошову винагороду, яку Сила отримував за тренування, в╕н не полишав прац╕ вантажника - за старою селянською звичкою, яка завжди трима╓ у скрин╕ окра╓ць черствого хл╕ба на чорний день. До об╕ду ╤ван займався вправами, пот╕м об╕дав ╕з тренером ╕ рушав на вокзал. - -Доктор Брякус намагався розвивати у хлопця не т╕льки м'язи. Тому багато з ним розмовляв, розпов╕дав про м╕ське життя, пробуджував ц╕кав╕сть до всього. - -Тренування були щодня, кр╕м вих╕дних. - -У Брякуса займалися ще дво╓ хлопц╕в. Але н╕хто не демонстрував таких результат╕в, як верховинець. - -Брякус наполегливо вчив його основам силово╖ г╕мнастики та р╕зних ╓диноборств. Схоже, думки про ╤вана ц╕лком оволод╕ли ним, ╕ коли в╕н ненароком дов╕дався, що його учень п╕сля занять ходить розвантажувати вагони, то не на жарт розгн╕вався. - -- Що ви соб╕ дозволя╓те! - кричав в╕н. - Я вкладаю у вас сво╖ знання, час та грош╕, а ви все це нищите за мо╓ю спиною. Я забороняю вам працювати! Ваша праця - це спорт! Затямте соб╕! Ви повинн╕ правильно розробляти м'язи, а не тягати бочки з оселедцями. Я п╕дн╕маю вам гонорар удв╕ч╕, ╕ щоб н╕яких вокзал╕в! - -╤ван уперше побачив наставника таким сердитим, тому не знав, що робити. - -Голий товаришу щиро позаздрив: "Оце так щастить! Н╕чого не робити, а отримувати грошенята! А я йому часом не п╕д╕йду?" В╕н став перед тр╕снутим дзеркалом у халабуд╕, в як╕й жив, ╕ з╕гнув у л╕ктях худ╕ руки, демонструючи радше не б╕цепси, а ╖хню в╕дсутн╕сть. - -- Н╕, напевно, не п╕д╕йду, - шморгнув в╕н самокритично. - Ну ╕ д╕дько з ним. Цей Брякус мен╕ з самого початку не подобався. - -РОЗД╤Л ВОСЬМИЙ, У ЯКОМУ З'ЯВЛЯТЬСЯ ТА╢МНА ПОЛ╤Ц╤Я - -Кап╕тан вийняв цигарку з портсигара, дв╕ч╕ легенько вдарив нею об ст╕л ╕ глибокодумно закурив. - -- Викличте до мене агента Ф╕ксу, - м'яко промовив в╕н секретарц╕. - ╤ зроб╕ть мен╕ ще одну каву, любочко. - -Агент Ф╕кса належав до найкм╕тли- в╕ших. Йому доручали, як правило, найскладн╕ш╕ завдання. - -Це був опецькуватий чолов╕чок з╕ швидким поглядом ╕ рухливими щурячими вусами. - -Коли в╕н щось роздивлявся, то здавалося, н╕би принюху╓ться. - -- Викликали? - вкрадливо запитав в╕н кап╕тана Миколайчика. - -- П╕д╕йд╕ть-но сюди, Ф╕ксо, - кап╕тан запросив агента до карти, б╕ля яко╖ стояв. - Ви зна╓те, де це? - ткнув в╕н пальцем у середину мапи. - -- Так, пане кап╕тане, це - центральний вокзал. - -- Коли ви востанн╓ ╖здили зал╕зницею? - Миколайчик про щось розм╕рковував. - -- Учора, пане кап╕тане. Якраз повертався з та╓много в╕дрядження, - хвацько в╕дпов╕в Ф╕кса. - -- Так-так, - не виринав з╕ сво╖х роздум╕в кап╕тан. - Отож, ╕з завтрашнього дня ви залишите вс╕ дотепер╕шн╕ справи ╕ займетеся вокзалом. Я хочу знати про нього все. У нас ╓ секретна ╕нформац╕я, що готу╓ться? - -В╕н щось зашепот╕в на вухо агентов╕, у якого в╕д почутого аж зблиснули скельця окуляр╕в. - -- Не може бути! - здивувався Ф╕кса. - -- Якби ж то! - з╕тхнув кап╕тан ╕ потягнувся до портсигара. - Ага, ╕ розв╕дайте мен╕ все про такого соб╕ доктора Брякуса, - попросив в╕н на прощання агента. - -- Маю честь, - клацнув п╕дборами Ф╕кса ╕ розчинився за дверима. (Суперагенти ум╕ють ╕ не таке). - -- Любочко, - покликав кап╕тан секретарку. - -- Додайте на рад╕о гучн╕сть. Зда╓ться, це трет╕й концерт для скрипки Антон╕о В╕- вальд╕, - промовив меланхол╕йно в╕н, закутуючись у хмару сигаретного диму. - -РОЗД╤Л ДЕВ'ЯТИЙ, У ЯКОМУ ╤ВАН СИЛА ТА ДОКТОР БРЯКУС ДИВУЮТЬ ОДИН ОДНОГО - -╤ван Сила серед комплексу ╕нших вправ виконував ╕ жим з╕ штангою. Майже щодня в╕н зб╕льшував вагу. Але цього разу попросив Брякуса не гратися з ним у дитяч╕ забавки, а дати серйозну вагу. - -- Ого! - з усм╕шкою промовив той. - Кошенятков╕ вже зда╓ться, що воно стало тигром. - -- Хлопц╕, - гукнув в╕н до Корнел╕я та Стан╕слава, як╕ тренувалися поруч з ╤ваном, - ану поставте цьому г╕рському ведмедев╕ 120 к╕л. - -Сила п╕д╕йшов до штанги ╕ без великого напруження п╕дняв ╖╖ над головою. "Е, що тут п╕дн╕мати? - подумав ╤ван. - Як два м╕хи пшениц╕ на вокзал╕". (В╕н ╕ дал╕ розвантажував вагони, вир╕шивши призбирати грошенят. Але, ясна р╕ч, тримав це у велик╕й та╓мниц╕). - -- Ану, хлопц╕, додайте йому ще десять к╕л, - махнув пальцем Брякус. В╕н про щось зосереджено думав. - -Результат був таким же. Так повторювалося к╕лька раз╕в, поки вага не зб╕льшилася до 160. Тут уже нав╕ть Брякус став непоко╖тися. - -На цей раз штанга далася ╤ванов╕ нелегко. В╕н пом╕тно втомився, а тому трохи заточився, однак зум╕в випростатися ╕ втримати вагу над головою. В╕д здивування хлопц╕ пов╕дкривали роти. - -Доктор Брякус збл╕д, дал╕ скоромовкою пролепетав: "Одну секундочку? Одну секундочку?" Прис╕в над штангою, протер окуляри, ще раз подивився на вагу ╕ раптом поб╕г у будинок. Через хвильку з'явився з шампанським ╕ фужерами. - -- Молодий чолов╕че, дорогий ви м╕й! - з порогу схвильовано звернувся Брякус до ╤вана. - Це неймов╕рно, але факт! Запам'ятайте цей день: сьогодн╕ ви встановили новий рекорд Республ╕ки! Ура! - -- Ура! - гукнули за тренером Стан╕слав з Корнел╕╓м. - -Шампанське пили, сидячи просто на трав╕. - -- Через тиждень - республ╕канський чемп╕онат. Так що готуйтеся, - поплескав в╕н по плечу Силу. - Я завжди в╕рив у вас. Ми повинн╕ довести ╖м, що я? - в╕н заскрип╕в зубами, не зак╕нчивши думки. - На сьогодн╕ тренування завершено, - раптом розсм╕явся Брякус. - Хлопц╕, я вас люблю! Який фантастичний день! Ц╕нуйте життя, дорогеньк╕ мо╖! Воно - прекрасне! - -Учн╕ н╕коли не бачили таким наставника. В╕н щасливо посм╕хався, допомагав ╖м одягатися ╕ пурхав по газону, як метелик. А на прощання послав ус╕м пов╕тряний поц╕лунок. - -"Оце так-так", - пошкрябав потилицю ╤ван Сила ╕ насунув на оч╕ картуза. Не пооб╕давши, в╕н поплентався до вокзалу. "Для чого встановлювати рекорди, якщо п╕сля них забувають нагодувати?" - м╕ркував дорогою паруб╕йко. - -РОЗД╤Л ДЕСЯТИЙ, У ЯКОМУ АГЕНТ Ф╤КСА ВИКОНУ╢ ДОРУЧЕННЯ УРЯДУ - -Уже другий день перевдягнений у жебрака агент Ф╕кса проводив на вокзал╕. Начепивши темн╕ побит╕ окуляри, д╕рявий капелюх та допотопний одяг нев╕домого фасону ╕ кольору, в╕н скреготливим голосом просив: "Подайте ╕нвал╕дов╕ Велико╖ в╕йни". А пом╕ж тим, сво╖м шпигунським оком та вухом все бачив ╕ чув, час в╕д часу щось нотуючи ол╕вцем у маленькому блок- нотику. - -"Пода-а-а-а-йте ╕нвал╕дов╕", - затягнув учергове Ф╕кса, коли його хтось легенько шарпнув за рукав. Перед ним стояв п╕дл╕ток з давно непраним волоссям ╕ нечесаним одягом (можна навпаки, але в╕д цього н╕чого не зм╕ниться), який тинявся вокзалом. "Чого тоб╕?", - визв╕рився в╕н на М╕ху (а це був таки Голий). - -- Дядьку, вас там кличуть. У дуже важлив╕й справ╕. Просили прийти непом╕тно, - промовив в╕н ангельським голосочком. - -"О! Це ц╕каво, - зрад╕в агент. - Хтось хоче здати та╓мну ╕нформац╕ю". - -- Веди, синку, веди, - продовжував грати жебрака Ф╕кса. - Бог в╕ддячить тоб╕ за добр╕ справи. - -Вони зайшли м╕ж вагони. - -- Треба прол╕зти п╕д ешелоном, аби не обходити ц╕лий потяг. Вас чекають там, - показав М╕ха рукою. (Це було самотн╓ дерево прямо по курсу, яке слугувало бродяжкам за туалет). Агент на всяк випадок стис у кишен╕ п╕столет ╕, крекчучи по-старечому, нагнувся. (У ньому помер великий актор малого театру!) - -У цю мить хтось огр╕в його з розмаху по потилиц╕ дошкою, як╕ лежали тут штабелями. Ф╕кса зойкнув ╕ розпластався на земл╕. - -М╕ха став гарячково нишпорити в його кишенях, поки не наткнувся на посв╕дчення та╓много агента 008. Тепер уже зойкнув Голий, але не надовго, бо рука Ф╕кси мертвою хваткою вчепилася йому в горлянку. - -- Я не-е зна-а-в! - виправдатися Голий. - -- Падлюка! Босяк! Голодранець! - зло сичав агент 008. - Ти теж у ╖хн╕й банд╕! Тоб╕ наказали мене прибрати, чи не так?! - -В╕н вигнув малому руку ╕ прикував наручниками до себе. - -- А тепер ход╕мо! ╤ без зайвого писку! А то з╕тру в порошок, паскудь! - -Ф╕кса нарешт╕ намацав сво╖ темн╕ окуляри п╕д вагоном, ╕ вони рушили чудернацькою парою. - -Перед в╕дв╕дувачами вокзалу в╕дкрилася жал╕слива картина: дво╓ нещасних б╕дак╕в, об╕йнявшись, шкандибали назустр╕ч дол╕. "Подайте ╕нвал╕дам Велико╖ в╕йни", - раптом жал╕бно затягнув М╕ха. Ф╕кса його щосили вщипнув, та було п╕зно. - -"Тримайте, голубчики", - не втрималася сердешна бабуся ╕ вручила ╖м по пир╕жку з капустою. Однак ╕нвал╕ди ╖й нав╕ть не подякували. - -РОЗД╤Л ОДИНАДЦЯТИЙ, У ЯКОМУ ╤ВАН СИЛА РОЗРЯДЖА╢ СИТУАЦ╤Ю - -В ╤вана гуло в голов╕, адже алкоголю в╕н н╕коли не вживав. ╤ взагал╕, в╕в здоровий спос╕б життя. Тому, побачивши М╕ху, який переходив вулицю з нев╕домим поп╕д руку, прив╕тно ╖м загукав. На диво, вони нав╕ть не зупинилися, а вусатий чолов'яга почав на ╤вана раз у раз озиратися. - -Це здалося новоспеченому рекордсменов╕ дивним. Та й корт╕ло розпов╕сти товаришев╕ про сво╖ усп╕хи, тому в╕н вир╕шив солодку парочку наздогнати. Бачачи, що за ними швидко йде здоровань, агент Ф╕кса прийняв ╓дино правильне р╕шення: зустр╕ти ворога у всеозбро╓нн╕, але з максимально виг╕дно╖ позиц╕╖. В╕н звернув у найближчий п╕д'╖зд ╕ сховався за вх╕дними дверима, при цьому так стиснувши хлопчин╕ горлянку, що той не м╕г нав╕ть пискнути. - -- М╕хо! Ти де? - почувся зовс╕м близько голос ╤вана. - -Ще мить - ╕ його могутня постать з'явилася у дверях. Ф╕кса з ус╕╓╖ сили вдарив рук╕в'ям револьвера Силу в потилицю. Але в останн╕й момент М╕ха штовхнув агента, тож удар вийшов змазаним. Було боляче, але не смертельно. - -Не довго думаючи, Сила з розвороту тр╕снув у голову постат╕, яка так погано в╕та╓ться з незнайомими. Та т╕льки йойкнула ╕ обм'якла, повол╕ сповзаючи на п╕длогу. Разом з нею завалилася ╕ постать менша. Сила схопив ╖х поп╕д руки, мов два м╕шки картопл╕, ╕ вивол╕к на Боже св╕тло. - -Ф╕кса ╕ Голий мирно лежали на травичц╕, мов ангелики, а ╤ван гарячково думав, як ╖х привести до тями. Часу не було зовс╕м, адже довкола снували люди. Треба було д╕яти. Сила спробував пошукати ключ╕ в╕д наручник╕в у кишен╕ агента 008, але, натрапивши на пол╕цейське посв╕дчення, в╕д неспод╕ванки прис╕в. - -Под╕╖ набирали непри╓много розвитку. Кра╓м ока ╤ван пом╕тив, що пан╕, яка гуляла з песиком, зупинилася ╕ стала уважно придивлятися до того, що в╕дбува╓ться. - -- Д╕дько лисий! - вилаявся в╕н. - Цього ще т╕льки не вистачало. - -╤, взявши кайданки в руки, щосили рвонув. Наручники з легк╕стю розлет╕лися. - -"Ого, ╤ване! - задоволено гмикнув в╕н. - З тебе будуть люди!". ╤, завдавши т╕ло побратима на плече, чимшвидше почимчикував до вокзалу. - -За хвилину пан╕ в капелюшку стояла над Ф╕ксою, а ╖╖ маленький друг лизав його щуряч╕ вуса, повол╕ приводячи агента 008 у стан бойово╖ готовност╕. - -РОЗД╤Л ДВАНАДЦЯТИЙ, У ЯКОМУ ПРО ╤ВАНА СИЛУ ПОЧИНАЮТЬ ГОВОРИТИ - -Зала, в як╕й проходили змагання, була переповнена. Ще б пак! Чемп╕онат республ╕ки - то вам не ф╕╜л╕. Вправи виконувалися у к╕лькох видах. Кожен спортсмен робив по три спроби. - -Безперечним фаворитом вважався дворазовий чемп╕он Магдебура. До того ж, в╕н представляв силов╕ органи. А силов╕ органи - це майже Республ╕ка. А ображати Республ╕ку? Хот╕в би я побачити такого см╕ливця! - -У молодост╕ Магдебура був пол╕цейським, ╕ чи не в кожному пол╕цейському управл╕нн╕ вис╕в його портрет. Нав╕ть у каб╕нет╕ кап╕тана Миколайчика Магдебура був присутн╕й - у вигляд╕ невеличкого наст╕льного календаря. Щоправда, той домалював чемп╕онов╕ вуса ╕ р╕жки. Але це св╕дчило не про неповагу, а про любов пана кап╕тана до мистецтва. - -Не дивно, що й на чемп╕онат╕ Магдебура мав найб╕льшу групу п╕дтримки. Аби уникнути зайвих балачок, пол╕цейськ╕ були переодягнен╕ в цив╕льних. ╤ за порядком подивляться, ╕ свого п╕дтримають - вважало кер╕вництво. - -Зала тривожно мовчала. - -Магдебура робив останню спробу встановити новий рекорд. - -Окр╕м нього, попередню вагу зум╕в узяти т╕льки н╕кому не в╕домий паруб╕йко з гоноровим пр╕звищем Сила. Але ж по ньому видно, що це справжн╕й селюк. Чемп╕он не може програти ТАКОМУ. Це би була ганьба на всю Республ╕ку. - -Магдебура налаштовував себе на позитивний лад, подумки стаючи першим в ╕стор╕╖ змагань триразовим переможцем. В╕н довго натирав руки спец╕альним порошком, аби вони не ковзали. Силувано посм╕хався в об'╓ктиви фотокамер. Глибоко дихав сво╖ми конячими грудьми, пом╕ж тим к╕лька раз╕в посилаючи пов╕трян╕ в╕тання знайомим д╕вицям. - -"Маг-де-бу-ра! Маг-де-бу-ра!" - почав скандувати зал. Все! В╕н п╕д╕йшов до штанги, взявся за не╖ руками ╕, набравши повн╕ леген╕ пов╕тря, почав встановлювати рекорд. - -Але що це? П╕днята над головою чемп╕она штанга спочатку хитнулася в один б╕к, дал╕ - в другий, а за секунду гепнула на землю, ледь не розтрощивши йому ногу. Зала голосно з╕тхнула: нова вага не взята. - -Щоправда, ще одна спроба залишалася в ╤вана Сили, а тод╕ судд╕ повинн╕ порадитися, як д╕яти дал╕. Н╕хто жодних над╕й на якогось там ╤вана, та ще й, подумайте, - Си-лу! (оце поганий смак!) - не покладав. Тому чимало глядач╕в потягнулися на перекур, уже на ходу сперечаючись, яким буде р╕шення судд╕в. - -М╕ж тим ╤ван з╕йшов на пом╕ст, глипнув у залу ╕ проказав найкоротшу молитву, яку знав: "Боже, поможи!" Його група п╕дтримки складалася аж ╕з трьох ос╕б: Стан╕слав, Корнел╕й ╕, ясна р╕ч, його поважн╕сть М╕ха Голий, котрий заради цього випадку в когось позичив (ма╓мо над╕ю, що все-таки позичив) майже не ношений п╕джак. - -- Дай ╖м, ведмедю! - крикнув на все горло М╕ха, чим привернув увагу переодягнених пол╕цейських, себто п╕взали. - -╤ван це розчув. Розвесел╕лий, з легкою душею взявся за штангу. "А-ах!" - раптом вигукнула зала, а пот╕м з╕рвалася на ноги. ╤ван впевнено тримав штангу над головою ╕ посм╕хався фоторепортерам. Вони без уга- ву клацали камерами, ╕ цьому, здавалося, не буде к╕нця. - -Приголомшена публ╕ка не знала, як реагувати. К╕лька секунд панувала мертва тиша. Коли ж в╕н опустив штангу ╕ суддя оголосив, що новим чемп╕оном Республ╕ки став ╤ван Сила, зала вибухнула. - -Поки переможець об╕ймався з тренером, журнал╕сти почали видиратися просто на сцену. Дехто з них уже голосно диктував сенсац╕ю. ╤нш╕ з м╕крофонами обступили нового чемп╕она, вимагаючи ╕нтерв'ю. Пол╕цейськ╕ повставали ╕ почали озиратися на кер╕вництво, чекаючи команди. Але наказу не було, бо начальство т╕льки лаялося, не оч╕куючи такого повороту. - -Магдебура у супровод╕ к╕лькох старших оф╕цер╕в розлючено покидав залу, запевняючи, що ЦЕ - провокац╕я, ╕ в╕н ЦЕ так не залишить. Вбол╕вальники хапалися, хто за голову, а хто - за серце, програвши значн╕ ставки. Одне слово, якщо ви можете уявити на к╕лька хвилин божев╕льню, то ви все побачили. - -Т╕льки одна людина у зал╕ сид╕ла непорушно. Це був М╕ха Голий. По немитому обличчю в╕н розмащував сльози. Так-так, цей привокзальний волоцюга, пройдисв╕т ╕ злод╕й плакав. Можливо, вже заради цього варто було встановлювати республ╕канський рекорд? - -РОЗД╤Л ТРИНАДЦЯТИЙ, У ЯКОМУ АГЕНТ Ф╤КСА ЧИТА╢ ГАЗЕТУ - -Агент Ф╕кса ледве розл╕пив око ╕ подивився на б╕лий св╕т. Б╕лий св╕т виявився справд╕ б╕лим. Як не дивно, все довкола б╕лосн╕жило, сн╕жило, н╕жило. Ф╕кса втомлено стулив пов╕ки, але через хвильку вирячив оч╕ й скочив на л╕жку. - -- Де я? - крикнув в╕н, але в╕д р╕зкого руху в нього запаморочилося в голов╕ ╕ всередин╕ щось боляче тенькнуло. - Ой! - застогнав Ф╕кса й опустився на подушку. - -- О, ви вже прокинулися? - поруч з агентом лежав дивний тип у смугаст╕й п╕жам╕ ╕з забинтованою головою, рукою ╕ ногою. - Ви тут проспали два сн╕данки, три об╕ди ╕ три вечер╕. То я ╖х те╓? Знищив. Не пропадати ж добру. - -- Заткнись, бовдуре! - гаркнув Ф╕кса. Голова бол╕ла, але треба було зосередитися на план╕ д╕й. - -- Боже, так лютувати за якусь гречку чи в╕всянку! Вам що - шкода? - смугасто- перебинтований тип явно занудьгував за сп╕врозмовником. - Мене звати Адам Кльоцка, - простягнув в╕н Ф╕кс╕ здорову руку. - -- Я випав з балкона, - пов╕домив в╕н так, н╕би це був який-небудь графський титул. - -- Воно й пом╕тно, - в╕др╕зав агент ╕ повернувся спиною до любителя стрибк╕в без парашута. Але раптом щось його перемкнуло, ╕ в╕н запитав: "А з якого поверху?" - -В очах Адама Кльоцки заграв вогник. - -- Хочете, я вам розкажу все детально? - -Видно було, що у розпов╕данн╕ ц╕╓╖ ╕стор╕╖ в╕н уже став профес╕оналом. - -- Розум╕╓те, я маю честь бути учителем ф╕зики шостого класу. Нещодавно я вир╕шив продемонструвати учням св╕й новий винах╕д п╕д номером 137, який я умовно називаю "Апаратус л╕талус"? - -- О д╕во Мар╕╓! - завив Ф╕кса. - Ну чому мен╕ завжди щастить на ╕д╕от╕в! - -- Сам ╕д╕от! - образився Кльоцка ╕ закрився в╕д цього хама з п╕дбитим оком ╕ щурячими вусами газетою. - До реч╕, проблеми з головою у вас, а не в мене, - долинуло зв╕дти на прощання. - -Ф╕кса подумав про револьвер. Чи, може, так дати в диню цьому недобитому? - -- Я маю на уваз╕ струс мозку, - знову донеслося з-п╕д газети. - -"А-а, тепер все ясно", - Ф╕кса помацав свою б╕долашну гол╕вку. "Ц╕каво, - подумав в╕н, - як цей "Апаратус л╕талус" умудря╓ться одн╕╓ю рукою тримати газету та ще й гортати ╖╖?" - -Н╕би на замовлення, сус╕да раптом схопив часопис зубами, а рукою перегорнув стор╕нку. "Ну й одоробло!" - подумки вл╕пив компл╕мент Ф╕кса, як раптом його погляд прикле╖вся до газетного фото ╕ вже не зрушував зв╕дти. - -"М-м-можна газ-з-зетку", - попросив в╕н благеньким голосочком. Кльоцка нав╕ть вип╕рнув з-п╕д стор╕нки, здивований такою перем╕ною. "Я ще сам не прочитав", - хот╕в в╕н промовити, як Ф╕кса уже вирвав у нього газету ╕ щось гарячково вичитував. Пот╕м закинув голову догори ╕ завив на всю горлянку. Дал╕ хутко одягнувся ╕, не зачинивши двер╕ палати, виб╕г. - -Ошелешений Адам Кльоцка мовчки за цим спостер╕гав, роблячи висновок, що струс мозку - хвороба не така вже й безпечна. Пот╕м узяв газету ╕ почав дочитувати статтю про чемп╕онат Республ╕ки з важко╖ атлетики. - -"Боже! Яка дитина! - подумав в╕н, розглядаючи фото нового чемп╕она. - ╤ вигадають же таке пр╕звище - Сила". "╤ван Сила", - повторив в╕н ще раз уголос. - -Але, згадавши свого сус╕да, вир╕шив обов'язково ввечер╕ попросити л╕каря перев╕рити його, винах╕дника Адама Кльоцку, котрий випав з балкона п╕д час наукового експерименту, на наявн╕сть струсу мозку. "Четвертий поверх - це вам не ф╕гл╕", - почав в╕н г╕мнастику пальц╕в незаг╕псовано╖ ноги. - -РОЗД╤Л ЧОТИРНАДЦЯТИЙ, У ЯКОМУ З'ЯВЛЯ╢ТЬСЯ ╤СТОРИЧНА ТАБЛИЧКА - -На честь велико╖ перемоги доктор Брякус дав ╤ванов╕ Сил╕ два вих╕дн╕. - -Це було не ст╕льки для учня, як для себе. Адже все так неспод╕вано впало на голову! Треба було пом╕ркувати, що робити дал╕. - -╤ван, котрий у сел╕ звик до пост╕йно╖ роботи, найг╕рше переносив байдикування. Тепер же через ╕стор╕ю з агентом та╓мно╖ пол╕ц╕╖ вони з М╕хою остер╕галися з'являтися на людях. - -Довелося сид╕ти вдома. А для верховинця нема г╕ршо╖ каторги. - -Та, промучившись одну добу, ╤ван вир╕шив, що вовка боятися - в л╕с не ходити. "Будь що буде!" - наступного дня в╕н натягнув глибше картуза на оч╕ й подався на вокзал. У вантажник╕в був якраз об╕д, коли з'явився Сила. - -- Хлопц╕, наш чемп╕он ╕де, - крикнув хтось. - -- Качай ╤вана! - п╕дхопило ще дек╕лька. - -╤ враз паруб╕йко опинився у дужих руках, як╕ почали його п╕дкидати догори. - -Виявля╓ться, вчора хтось купив газету, ╕ вся зм╕на зачитала ╖╖ до д╕р. - -- Молодчина! - -- Так ╖м! - -- Хай знають, що ми не ликом шит╕! - -- Завдав перцю буржуям! - -Кожен хот╕в висловити ╤ванов╕ п╕дтримку. Якщо не словами, то хоча би по-дружньому плеснути по плечу. - -В╕д неспод╕ванки ╤ван розчулився. В╕д раптового спогаду про гори, батьк╕в, Ма- руську ╕, звичайно, галушки, в його очах блиснули сльози. - -- Хлопц╕, та в╕н плаче! - пом╕тив невеликий на зр╕ст, але м╕цно збитий Арсен Погуляй. - -- Оце так чемп╕он! - посм╕хнувся у вуса геть сивий дядько Мотовило. - -Вантажники розреготалися. - -Пан Кривальський, який був заступником директора вокзалу ╕ в╕дпов╕дав за порядок, спостер╕гав через в╕кно за незрозум╕лим зб╕говиськом б╕ля багажного в╕дд╕лення. - -"От лайдаки! Що вони там роблять?" - -Ц╕кав╕сть, а радше неухильне прагнення зал╕зно╖ дисципл╕ни перемогли, ╕ в╕н з р╕шучим виглядом наблизився до вантажник╕в. - -- Що за бунт? Чому не працю╓те? - р╕зко запитав в╕н найстаршого. - -- Та от, пане начальнику, святку╓мо, - вклонився дядько Мотовило. - -- А х╕ба сьогодн╕ якесь свято? - твердим як струна голосом заперечив Криваль- ський, заклавши руки за спину. - -- Так, нас нав╕дав чемп╕он Республ╕ки, - поклав Арсен Погуляй руку на плече ╤ванов╕. - -- Що ти верзеш? - не стримався Кри- вальський. - Менше треба пити! За роботу, лайдаки! - -- А-а, пан Кривальский ще не зна╓! - Арсен простягнув заступников╕ директора заяложену газету. - -Той швидко проб╕г очима текст, пот╕м зупинився, глипнув на фото, дал╕ - на ╤вана ╕ ще раз - на фото. - -- О! Сам ╤ван Сила! - розплився в╕н у посм╕шц╕. - Я маю честь в╕тати вас у наш╕й установ╕. Може, зайдете на кавусю? - -- Дякую, - в╕дказав ╤ван. - Маю роботу. - -- Ви десь поблизу працю╓те? - пана Кривальського було не вп╕знати. Тепер в╕н був сама люб'язн╕сть. - -- Я працюю у вас, - засм╕явся ╤ван. - -- У мене? - остовп╕в Кривальський. - Себто як у нас? - -- Я - вантажник, ╕ коли ваша ласка, то я би взявся до роботи. Страшенно хочеться щось подвигати, - ╤ван розправив плеч╕ ╕ п╕шов до товариш╕в, як╕ вже почали тягати пивн╕ д╕жки. - -Кривальський так ╕ залишився стояти, час в╕д часу глипаючи то на газету, то на власн╕ черевики. В╕н повол╕ побр╕в до свого каб╕нету. Наступного дня в коридор╕ б╕ля дверей заступника начальника з'явилася елегантна табличка: "Тут працював чемп╕он Республ╕ки ╤ван Сила - горд╕сть нашо╖ зал╕зниц╕". - -Щоправда, "горд╕сть зал╕зниц╕" про пам'ятну дошку так ╕ не дов╕дався. В╕дпрацювавши свою зм╕ну, ╤ван пов╕в хлопц╕в на пиво, щедро пригощаючи ╖х за наймил╕ше у сво╓му житт╕ вшанування. - -РОЗД╤Л П'ЯТНАДЦЯТИЙ, У ЯКОМУ АГЕНТ Ф╤КСА ВИКРИВА╢ АНТИУРЯДОВУ ЗМОВУ - -Ф╕кса ув╕рвався до каб╕нету кап╕тана Миколайчики без попередження. - -А оск╕льки пан кап╕тан якраз п╕др╕внював пилочкою н╕гт╕, то йому стало страшенно незручно. - -- Агенте 008, що ви соб╕ дозволя╓те? - почервон╕в в╕н. - -- Пане кап╕тане, справа надзвичайно╖ ваги, - Ф╕кс╕ знову запаморочилося в голов╕, ╕ в╕н схопився за ст╕л. - -- Я бачу, з вами не все гаразд, - Мико- лайчик вказав рукою на ст╕лець. - -- Пане кап╕тане, на вашого найкращого агента вчинено замах, - Ф╕кса з полегшенням с╕в ╕ обтер сп╕тн╕ле чоло хустинкою. - У четвер, коли я вже все досл╕див ╕ збирався покидати зону спостереження, мене п╕дло заманили в пастку ╕ вчинили розправу. - -Кап╕тан ╕з ц╕кав╕стю почав слухати: аби обхитрувати Ф╕ксу, треба бути вельми км╕тливим. - -- ╤ ск╕льки ╖х було? - запитав в╕н, д╕стаючи з шафи розпочату коробку цукерок. - -- Дво╓. Але один ╕з них? Один ╕з них? - в╕д хвилювання агентов╕ аж сперло подих. - -- Так хто був один ╕з них? - кап╕тан Миколайчик п╕дсунув цукерки до Ф╕кси. - П╕дсолод╕ться, голубчику! - -Той кинув соб╕ до рота в╕дразу к╕лька трюфел╕в ╕ почав шалено жувати. - -- Один ╕ж них - чемп╕он Решпубл╕ки ж бокшу, - прошамот╕в в╕н набитим ротом. - Шебто ж╕ штанги. - -- Ви хочете сказати, що це той молодик, який перем╕г нашого Магдебуру? - пещена рука кап╕тана теж потягнулася за цукеркою. - -- Так, пане кап╕тане, саме це я ╕ хочу сказати, - обличчя агента розпливлося в посм╕шц╕. - -- А що з вашими зубами? - раптом запитав Миколайчик. - -- Не зрозум╕в, - стривожився Ф╕кса. - -- Гляньте, - Миколайчик подав йому маленьке люстерко, яке завжди носив у кишен╕. - -- О, д╕во Мар╕╓! - заволав на весь каб╕нет Ф╕кса. У низц╕ його р╕вних б╕лих зуб╕в тепер зяяли дв╕ чорн╕ д╕рки. - В╕н вибив мен╕ два зуби! - заламував руки агент. - Як я тепер прийду до мами в гост╕? Вона мене приб'╓! - -Кап╕тан Миколайчик д╕став ╕з шафи надпочату пляшку коньяку. - -- Заспокойтеся, Ф╕ксо, - почав наливати в╕н у крих╕тн╕ чарочки. - Ми представимо вас до урядово╖ нагороди. Але спочатку розкаж╕ть, що ви рознюхали. - -- Отже, так, - агент 008 знову став вт╕ленням профес╕йност╕. - Допов╕даю: на вокзал╕ д╕╓ злочинне угруповання, яке займа╓ться контрабандою в особливо великих розм╕рах. Крадуть ц╕лими ешелонами. Ниточки, - тут Ф╕кса п╕дняв палець, - тягнуться аж догори. - -- ╤ дуже догори? - кап╕тан Миколайчик показав очима на стелю. - -- Дуже, - тихо видавив ╕з себе Ф╕кса. - -Кап╕тан Миколайчик розм╕рковував. - -Якщо ниточки контрабанди ведуть так угору, то нев╕домо, куди вони заведуть. - -А непри╓мностей не хот╕в н╕хто, в тому числ╕ й пан кап╕тан, який вир╕знявся вишукан╕стю ╕ тактом. Може, зупинитися на нижчому р╕вн╕? - -- А хто у банд╕ оцей чемп╕он? - задумано мовив в╕н. - -- В╕н очолю╓ бойовик╕в, - з готовн╕стю допов╕в Ф╕кса. - -- ╤ багато у них б╕йц╕в? - Миколайчик продовжував про щось розм╕рковувати. - -- Багато, - Ф╕кса нагнувся до кап╕тана. - Ви просили дов╕датися про такого соб╕ доктора Брякуса. Так-от, цей тип ╓ ╖хн╕м шефом. Д╕ють п╕д прикриттям домашнього спортивного клубу. Вдома у Брякуса - штаб-квартира ╕ навчальний центр штурмовик╕в. Не здивуюся, якщо там виявиться ╕ склад збро╖. Д╕яти треба негайно! - -- Ну, це нам вир╕шувати, коли д╕яти, - з притиском зауважив Миколайчик. Була п'ятниця, а пан кап╕тан вельми не любив розпочинати щось перед вих╕дними. Суботня гра у гольф - це святе. - -- Почнемо операц╕ю з понед╕лка, - прийняв в╕н р╕шення, беручи чарку. - Обмежимося поки що бойовиками. За ваше здоров'я, голубчику! - -РОЗД╤Л Ш╤СТНАДЦЯТ╤Й, У ЯКОМУ ТРАПЛЯЮТЬСЯ НЕСПОД╤ВАН╤ ПОВОРОТИ - -Доктор Брякус усе обдумав. В╕н вибудував стратег╕ю на наиближчии р╕к. - -Якщо все розвиватиметься правильно, його справи впевнено п╕дуть угору. П╕сля перемоги ╤вана Сили Брякусом стали ц╕кавитися впливов╕ орган╕зац╕╖. В уяв╕ в╕н уже бачив розк╕шний будинок у центр╕ столиц╕ з написом "Спортивний клуб доктора Брякуса". Ось т╕льки з ╤ваном треба домовитися, аби його не перехопили конкуренти. - -Саме тому розмову з╕ сво╖м вихованцем в╕н призначив на нед╕лю. Аби бес╕да проходила ц╕лком невимушено, вир╕шив повезти його за м╕сто - в який-небудь затишний ресторанчик. - -╤ван уперше ╖хав в автомоб╕л╕. Адже у горах головним транспортом служили кон╕. Брякус був веселий, сповнений енерг╕╖ та оптим╕зму. Ц╕кавився, як чемп╕он пров╕в вих╕дн╕. Чи вистача╓ йому грошей? (Тепер ╖х буде вдв╕ч╕ б╕льше). Чи вже знайшов друз╕в у столиц╕? Чи не ма╓ якихось проблем? - -Хай не соромиться, говорить. Брякус усе зробить для свого улюбленця. - -П╕сля дощу дорога на сонц╕ виблискувала ╕ засл╕плювала оч╕ ╤ванов╕. - -Йому було при╓мно ╖хати з в╕терцем по серпантину ╕ слухати гранд╕озн╕ плани Брякуса. - -"Може, розпов╕сти йому ╕стор╕ю про агента пол╕ц╕╖?" - думав ╤ван Сила, приглядаючись до наставника. - -Той жваво жестикулював, повертав голову до нього, см╕явся ╕ нав╕ть пропонував покерувати авто. - -"Гаразд, розпов╕м, коли при╖демо", - вир╕шив ╤ван. - -╤ в цей момент щось трапилося. Брякус дико зойкнув, почав несамовито крутити кермо, та авто не слухалося. На швидкост╕ воно мчало просто на скелю. - -╤ван заплющив оч╕ й не встиг проказати: "Боже, поможи!", як сталося з╕ткнення. Останн╓, що в╕н пам'ятав, - це лобове скло, яке в╕н розбива╓ головою. - -РОЗД╤Л С╤МНАДЦЯТИЙ, У ЯКОМУ ДОДАЮТЬСЯ НОВ╤ НЕПРИ╢МНОСТ╤ - -╤ван насилу розплющив оч╕. Над ним схилилася медсестра, яка поправляла йому марлеву пов'язку. - -- Док-тор Бря-кус, - самими губами пролепетав Сила. - -- Ви ма╓те на уваз╕ того другого? - сумно перепитала сестричка. - На жаль? - вона заперечливо похитала головою. - -╤ван заплющив оч╕. Кр╕зь пов╕ки пробилася сльоза ╕ потекла по щоц╕. Медсестра, зрозум╕вши ситуац╕ю, залишила покал╕ченого на самот╕. - -Перед очима ╤вана поставали р╕зн╕ спогади, пов'язан╕ з тренером. Ось в╕н простяга╓ в╕зитку п╕сля вуличного бою з Велетом. Году╓ його першим об╕дом. П'╓ шампанське за рекорд. Об╕йма╓, в╕таючи з чемп╕онством. ╤ нарешт╕ - та злощасна подорож за м╕сто. Чому все так раптово об╕рвалося? Х╕ба це справедливо? - -- До вас прийшли, - тихенько промовила сестричка ╕, вклонившись, вийшла. ╤ван важко повернув голову. Прямо на нього дивилися щуряч╕ вуса, а б╕лозуба усм╕шка зяяла двома чорними д╕рками. - -- Ну що, доскакався, задрипаний чемп╕оне? - Ф╕кса випром╕нював просто г╕гантську рад╕сть. - Хот╕в роз╕грати нещасний випадок? Ха-ха! В╕д мене не втечеш, хаме! - -В╕н прагнув одразу забрати ╤вана до в'язниц╕, але л╕кар╕ категорично запротестували. Вони запевнили, що в такому стан╕ хворому доводиться думати про виживання, а не про втечу. Про всяк випадок дво╓ переодягнених пол╕цейських стали пост╕йно чергувати в л╕карн╕. - -╤ван Сила швидко оклигував. Рани виявилися не такими страшними, як здавалося п╕сля авар╕╖. Та й молодий орган╕зм брав сво╓. Однак швидке одужання не вельми т╕шило паруб╕йка. Адже у такому раз╕ на нього чекав арешт. - -Загибель Брякуса сильно вплинула на верховинця. В╕н до всього збайдуж╕в, нав╕ть втратив апетит. У такому пригн╕ченому стан╕ його й було допроваджено до в'язниц╕, за звинуваченням? у смерт╕ свого наставника. Р╕ч у тому, що н╕чого протизаконного обшук у помешканн╕ тренера не виявив. Ба б╕льше, вс╕ сус╕ди, знайом╕, спортивна федерац╕я в╕дгукувалися про Брякуса якнай- прихильн╕ше. Нав╕ть впливов╕ люди згори (а ви зна╓те, що це ма╓ у нас першочергове значення!) висм╕яли верс╕ю про гн╕здо бойовик╕в, очолюване ╖хн╕м знайомим тренером. У минулому, до реч╕, в╕домим спортсменом. - -Але пол╕цейське управл╕ння так легко не здавалося ╕ вир╕шило зм╕нити обвинувачення. Вести цю скандальну справу було доручено старшому сл╕дчому Бенцику. - -РОЗД╤Л В╤С╤МНАДЦЯТИЙ, У ЯКОМУ З'ЯВЛЯ╢ТЬСЯ ЩОДЕННИК ДОКТОРА БРЯКУСА - -Старший сл╕дчий Бенцик проводив допит. В╕н сид╕в за столиком у нап╕втемряв╕, направивши св╕тло наст╕льно╖ лампи просто в обличчя ╤ванов╕. Це був його метод: створити максимальний дискомфорт обвинуваченому, аби той чимшвидше захот╕в говорити ПРАВДУ. - -- То ви кажете, Сило, що жодних суперечок ╕з загиблим доктором Брякусом не мали? - Бенцик кр╕зь маленьк╕ окуляри свердлив ╤вана такими ж маленькими очицями. - -- Не мав, - глухо в╕дпов╕в той. - -- Я би вас просив дивитися мен╕ у в╕ч╕, коли в╕дпов╕да╓те, - пискляво крикнув Бенцик. - -Дал╕ встав ╕ почав нервово ходити по камер╕. - -- Тод╕ як ви поясните той факт, що експерти виявили навмисне пошкодження авто?! - Бенцик стояв над ╤ваном, а його голос лунав мало не як Божий глас. (Так думав старший сл╕дчий). Насправд╕ паруб╕йко, сидячи, був якраз ур╕вень з Бенциком, який стояв. Тому, коли хлопчина п╕дняв голову, ╖хн╕ носи мало не перечепилися. - -В╕д неспод╕ванки Бенцик в╕дскочив. - -- Це значить, - пов╕льно мовив ╤ван, - що хтось хот╕в ц╕╓╖ авар╕╖. - -- От-от! - задоволено потер руки старший сл╕дчий. - ╤ кому, як не вам, вона була найвиг╕дн╕ша? Га, пане Сило? - -╤ван задумано почухав потилицю. В цього прокурора дивна лог╕ка. Х╕ба не Брякус зробив його чемп╕оном? Х╕ба не розпов╕дав в╕н дорогою про ╖хн╕ гранд╕озн╕ плани? Х╕ба не в╕н збирався з понед╕лка подво╖ти йому платню? Тепер же з╕ смертю наставника ╤ван опинився знову на вулиц╕. - -- Вона була виг╕дна конкурентам Брякуса, - спок╕йно в╕дпов╕в ╤ван. - ╤ взагал╕, який дурень влаштову╓ авар╕ю, якщо сидить поруч з вод╕╓м? - -Бенцик не знайшовся, чим крити. В╕н налив соб╕ з графина трохи води ╕ надпив. - -Справд╕, це м╕г зробити х╕ба божев╕льний. А на божев╕льного цей селюк не скида╓ться. - -У двер╕ камери легенько постукали. - -- Так-так, - невдоволено мовив Бенцик, хоча ця пауза врятувала його в╕д в╕дпов╕д╕ на незручне запитання. - -- Пане старший сл╕дчий, - до камери просунулася кучерява голова пом╕чника Льофи. - До вас прийшов брат доктора Брякуса. В╕н твердить, що прин╕с важливий документ. Властиво, йдеться про приватний щоденник неб╕жчика. - -- Льофо, - аж зап╕нився Бенцик, - не см╕йте розголошувати секретну ╕нформац╕ю в присутност╕ обвинуваченого! На сьогодн╕ - все! - кинув в╕н ╤ванов╕ ╕ невдоволено хряснув дверима. - -РОЗД╤Л ДЕВ'ЯТНАДЦЯТИЙ, У ЯКОМУ М╤ХА ГОЛЯК П╤ДКИДА╢ СЕНСАЦ╤Ю - -М╕ха Голий чимало знав про в'язницю (дв╕ч╕ ╖╖ в╕дв╕дав з короткою екскурс╕╓ю), але не мав найменшого поняття, як витягнути зв╕дти людину законним чином. В╕н перебрав у голов╕ багато вар╕ант╕в, але жоден з них не годився. - -М╕ха зажурено лежав у сво╖й халабуд╕, закинувши ногу за ногу. - -У двер╕ пошкрябали: "Голий! Дай похмелитися!" - -Це був Б╕досько, колишн╕й журнал╕ст, який спився, продав квартиру ╕ тепер мешкав у розвалюс╕ по-сус╕дству. - -Раптом у голову М╕хи прийшла ген╕альна думка, в╕н п╕дскочив ╕ в╕дчинив двер╕ навст╕ж. - -- Зал╕зай! - махнув в╕н Б╕доськов╕ ╕ пол╕з п╕д л╕жко, шукаючи недопитий бутель з вином. - ╢! - рад╕сно крикнув хлопчина ╕ розбовтав каламутну р╕дину. - -Б╕досько тремтячою рукою схопив склянку, залпом випив ╕ обтер рота рукою. - -- ╢ д╕ло, - об╕йняв Голий за плеч╕ сус╕да. - У тебе ще ╓ знайом╕ журнал╕сти? - -- Пита╓ш! - криво усм╕хнувся той. - Ц╕ла купа! - -- Мен╕ треба найнад╕йн╕шого! - оч╕ Голого аж гор╕ли. - -- Тод╕ Томич, - пошкрябав неголену пику Б╕досько. - Бо хлопака! Завжди виручить. - -- Так, пиши йому записку, - М╕ха знову порився п╕д л╕жком ╕ витяг зв╕дти старий зошит й огризок ол╕вця. - -Коли Б╕досько нашкрябав к╕лька сл╕в, Голий, прихопивши ╕з собою газету з репортажем про чемп╕онат з важко╖ атлетики, помчав у редакц╕ю "Столичних новин". - -- Ех, Б╕досько, Б╕досько! - з╕тхнув Томич, розглядаючи записку. - Знаменитий був журнал╕ст, а от подружився з пляшкою - ╕ пропав чолов╕к. - -В╕н уважно подивився на п╕дл╕тка, який нагадав йому власне невпорядковане дитинство. - -- Я спод╕ваюся, ти не п'╓ш? - -- Та ви що! - ображено п╕дскочив Голий. - Мене в╕д самого запаху верне! - -- Добре, добре, - розгладив вуса з посм╕шкою Томич. - То ти кажеш, що чемп╕он Республ╕ки сидить у в'язниц╕? Це ж сенсац╕я, малий! Ми доручимо цю справу найкращим репортерам. - -- Будь ласка! - на очах М╕хала виступили сльози. - -- Не журися, синку, ми його зв╕дти витягнемо! - Томич пров╕в п╕дл╕тка аж до дверей редакц╕╖. - А Б╕досьц╕ передай в╕тання! - гукнув в╕н навздог╕н. - ╤ хай зав'язу╓ з чаркою! - -РОЗД╤Л ДВАДЦЯТИЙ, У ЯКОМУ АГЕНТУ Ф╤КС╤ ПРОПОНУЮТЬ ПОДАТИ У В╤ДСТАВКУ - -Генерал Хрунь був не в дус╕. - -- Що це таке! - верещав в╕н на кап╕тана Миколайчика, махаючи перед його носом "Столичними новинами". - Пол╕ц╕я арештувала чемп╕она, бо в╕н перем╕г Магдебург - генерал розстебнув верхн╕й ╜удзик мундира. - Ви розум╕╓те, чим пахнуть так╕ статт╕?! - -Кап╕тан Миколайчик багатозначно мовчав. В╕н, ясна р╕ч, розум╕в. - -Генерал важко с╕в у кр╕сло. - -- Допов╕дайте, кап╕тане, - нарешт╕ заспоко╖вся в╕н ╕ затягнувся сигарою. - -- Знайшовся щоденник доктора Брякуса, в якому в╕н пише про погрози на свою адресу, - розпов╕дав Миколайчик. - Погрози йшли в╕д його конкурент╕в. - -- А що там про цього Силу? - генерал не випускав сигари з рота. - -- Найулеслив╕ш╕ оц╕нки, - з╕тхнув кап╕тан. - ╤ взагал╕, доктор Брякус вважав, що ╤ван Сила - це його головний шанс у житт╕. - -- То, виходить, в╕н тут н╕ до чого? - генерал Хрунь знову насупився. - -- Н╕ до чого, - повторив Миколайчик. - -- А що там з конкурентами? - генерал випустив у б╕к Миколайчика хмару диму. - -- У нед╕лю вранц╕ перед ви╖здом б╕ля авто Брякуса бачили Магдебуру з двома типами, - зовс╕м тихо проказав кап╕тан. - -- Що?! - генерал з╕рвався на ноги. - Ви забува╓теся, кап╕тане! Хто автор ц╕╓╖ злощасно╖ справи?! - продовжував верещати генерал. - -- Агент Ф╕кса, - кап╕тан ╕з задоволенням перев╕в стр╕лки на ╕ншого. - -- Негайно у в╕дставку! - генерал був безжал╕сним. - Справу закрити! Цього задрипаного чемп╕она випустити! - -- Ф╕кса - один з наших найкращих агент╕в, - кап╕тан спробував врятувати п╕длеглого. - -- Тод╕ обмежтеся доганою, - генерал вже заспокоювався. - А зв╕дки нам упав на голову цей Сила? - -- Звичайний верховинець, селюк. Вантажить на вокзал╕, - виструнчився Миколайчик. - -- ╤ таке-от перемогло Магдебуру! Справу не закривайте. Просто ╖╖ затягн╕ть, - оч╕ генерала блиснули хитрою посм╕шкою. - Силу випуст╕ть на волю, т╕льки п╕д сол╕дну заставу. Побачимо, кому в╕н знадобиться. - -Хрунь розвернувся до кап╕тана спиною ╕ почав щось роздивлятися у в╕кно, даючи знати, що розмову зак╕нчено. Миколайчик вклонився, клацнув п╕дборами ╕ нечутно вийшов з каб╕нету. - -РОЗД╤Л ДВАДЦЯТЬ ПЕРШИЙ, У ЯКОМУ ╤ВАН СИЛА ПОТРАПЛЯ╢ В НОВУ НЕВОЛЮ - -Зв╕стка про те, що за зв╕льнення ╤вана Сили пол╕ц╕я просить 50 тисяч застави, приголомшила не т╕льки ╤вана, але й друз╕в. Ц╕ величезн╕ грош╕ з╕брати було не п╕д силу не т╕льки оточенню М╕хи Голого, але й ус╕й зм╕н╕ вантажник╕в. Доводилося чекати заступництва яко╖сь впливово╖ особи. - -"Столичн╕ новини", за посередництва Б╕доськи ╕ Томича, надрукували нову статтю, в як╕й пов╕домлялося, що за чемп╕она Республ╕ки просять 50 тисяч. Минуло к╕лька дн╕в, але н╕хто долею ╤вана Сили так ╕ не зац╕кавився. - -Та одного ранку до камери зайшов старший сл╕дчий Бенцик ╕ зло просичав, що обвинувачений може збирати реч╕. За нього внесли викуп, але це не значить, що справа проти ╤вана Сили закрита. Особисто в╕н, старший сл╕дчий Бенцик, спод╕ва╓ться на скору зустр╕ч. Оск╕льки ╤ван речей не мав, то поплював у долон╕ й пригладив волосся. - -У к╕мнат╕ в╕дв╕дування його чекала екстравагантна вродлива пан╕. - -- Мадам Бухенбах, - простягнула вона ╤ванов╕ свою ручку в чорн╕й рукавичц╕. - Адел╕я. - -Той невм╕ло ╖╖ стиснув. - -- Обережн╕ше! - зойкнула мадам. - -Дал╕ уважно оц╕нила хлопчину з голови до н╕г, торкнулася пальчиком його обличчя ╕ загадково промовила: "А ви мен╕ подоба╓теся. Це саме те, що потр╕бно". - -- Г╕рський ведм╕дь на пр╕звисько "╤ван Сила", - розсм╕ялася вона. - Ну то я його забираю, чи як? - холодно звернулася мадам Бухенбах до Бенцика. - -- Так-так, пан╕, - схопився той. - Ви внесли заставу, тож? - -- Ход╕мо, моя радосте, - мадам нав╕ть не дослухала старшого сл╕дчого, чим його сильно образила, а взявши ╤вана Силу поп╕д руку, вийшла на вулицю. Там уже чекало заведене авто, яке в╕двезло ╖х до затишного будинку неподал╕к центру. - -- Це моя н╕рка, - кинула вона недбало рукавички на ст╕л посеред к╕мнати, всуц╕ль обкле╓но╖ аф╕шами з великими написами "Цирк БУХЕНБАХ". - Т╕льки не подумайте, що я вас викупила з велико╖ любов╕ до штанги чи г╕рських ведмед╕в. Н╕, коханий! Це чистий б╕знес. - -Вона запалила цигарку в довгому мундштуку. - -- Нашому цирку потр╕бне оновлення. Можна сказати, св╕жа кров, - вона усм╕хнулася чар╕вною посм╕шкою. - А чемп╕он Республ╕ки якраз ╕ може стати нашим новим козирем. Чи не так? - вона наблизила сво╓ личко впритул до ╤ванового, ╕ в╕д ╖╖ парфум╕в у паруб╕йка тьохнуло серце. - -- Я вам пропоную виг╕дний контракт: ви працю╓те у мене р╕к ╕ поверта╓те мен╕ 50 тисяч, - мадам Бухенбах випустила вгору ц╕вку диму. - Або ж поверта╓теся назад у в'язницю ╕ году╓те клоп╕в, - посм╕хнулася вона, блиснувши порцеляновими зубками. - -- Т╕льки не тягн╕ть кота за хв╕ст. Я не люблю нер╕шучих мужчин, - Адел╕я Бухенбах подивилася на ╤вана сво╖м найспокуслив╕шим поглядом. - -- Давайте контракт, - з╕тхнув ╤ван. - -Повертатися назад п╕д арешт не було н╕якого бажання. Харчували там препаскудно. Та й, зрештою, як╕ перспективи у нього на вол╕? Знову вантажити вагони? - -Одним розчерком пера Сила в черговий раз круто зм╕нив сво╓ життя. Хоча, можливо, в╕д нього н╕чого й не залежало. А ви як гада╓те? - -ДРУГА ЧАСТИНА - -РОЗД╤Л ДВАДЦЯТЬ ДРУГИЙ, У ЯКОМУ ╤ВАН СИЛА ПОЧИНА╢ НОВЕ ЖИТТЯ - -╤ван Сила вперше потрапив до цирку. В╕н сид╕в у шостому ряду, куди дала йому квиток мадам Бухенбах, ╕ з дитячим захопленням дивився на те, що виробляють його нов╕ колеги. - -Ось вийшов ╕мпресар╕о Пандорський у чорному фраку ╕ з неймов╕рно великим, просто г╕гантським червоним бантом-мете- ликом на ши╖. У його статечн╕й постав╕, розумних чорних очах та вишуканих манерах було ст╕льки поваги та грац╕╖, що це мимовол╕ заворожувало. - -В╕н оголошував номери, а сво╖м почуттям гумору просто розривав публ╕ку. Причому сипав жартами в╕н завжди незворушно, не видаючи себе жодним жестом чи м╕м╕кою. А ще Пандорський робив фокуси, витягуючи з капелюха р╕знокольоров╕ хустки, стр╕чки, кв╕ти ╕ нав╕ть живого кролика. - -А ось на гарному б╕лому скакун╕ вилет╕в акробат Фанд╕го. Це був атлетичний смаглявий юнак з╕ сх╕дними рисами обличчя. Боже, що в╕н т╕льки не виробляв на конях! Сид╕в, лежав, стояв, танцював, перел╕зав на ходу п╕д ними ╕ нав╕ть пив каву на летючому рисаку! Пот╕м разом з╕ сво╓ю сестрою - пов╕тряною акробаткою Ренатою - вони л╕тали п╕д куполом цирку, перестрибуючи з каната на канат. А оск╕льки це робили без линви безпеки, то при кожному п╕рует╕ зала голосно зойкала. А одна пан╕ в капелюшку нав╕ть зомл╕ла! - -Пот╕м виб╕гла русява д╕вчина з пишним кучерями ╕ ср╕блястою короною ╕ почала грац╕озно танцювати на велик╕й блискуч╕й кул╕. Прожектор вихоплю╓ з висоти б╕лого голуба, який с╕да╓ ╖й на долоню. Зала завмира╓ в╕д замилування? - -При згадц╕ про ╖хн╓ знайомство в ╤вана стислося серце. Коли мадам Бухенбах представляла його циркачам, б╕лявка першою з-пом╕ж ус╕х галантно вклонилася, злегка прис╕вши й розправивши прозору бальну сукню, ╕ мовила дзв╕нким голосочком: "В╕та╓мо вас у нашому цирку!" На зн╕яков╕й- ня цього могутнього, як гора, паруб╕йка вона сп╕вчутливо посм╕хнулася великими ╤ син╕ми очима: "Мене звати М╕лка. Тобто М╕лена. Я колись так само соромилася". - -?А ось виб╕га╓ карлик П╕ня з мавпочкою на плеч╕. В╕н несе ц╕лу торбу яскравих др╕бничок. Карлик шпорта╓ться - ╕ весь цей мотлох розл╕та╓ться по арен╕. Мавпочка скубе його за волосся. Зала регоче. П╕ня збира╓ сво╓ багатство, але робить це дуже незграбно, раз по разу щось гублячи. За кожну втрату мавпочка да╓ йому ляпаса. Зала надрива╓ животи. Раптом П╕ня п╕дкида╓ сво╖ знах╕дки вгору ╕ почина╓ ними жонглювати. У пов╕тр╕ л╕тають черевики, пляшки, м'ячики ╕ нав╕ть шабля. Публ╕ка вражено замовка╓? - -Коли вистава зак╕нчилася, глядач╕ гучними оплесками проводжали артист╕в. Дивлячись, як не посп╕ша╓ розходитися додому публ╕ка, щоразу переказуючи яскрав╕ еп╕зоди, ╤ван не м╕г пов╕рити, що йому аплодуватимуть так само. Сумн╕ви роздирали його серце, ╕ в╕н вир╕шив поговорити з мадам Бухенбах. - -- Ну що? Сподобалося? - мадам виглядала трохи втомленою. - -- Пан╕ Адел╕╓? - зам'явся ╤ван. - Навряд чи я зможу чим-небудь допомогти вашому цирку? - -- Що за дурн╕ балачки? - мадам закинула ногу за ногу. - Я вже придумала, чим ви будете займатися. - -- ╤ чим? - з холодком у серц╕ перепитав в╕н. - -- Ви боротиметеся з глядачами, - без т╕н╕ сумн╕ву пов╕домила мадам. - -- Як це - боротися? - здивувався ╤ван. - -- А ми викликатимемо бажаючих на б╕й за грошову винагороду, - запалила цигарку в мундштуц╕ пан╕ Бухенбах. - Але ви, коханий, мусите вигравати. ╤накше за що я вам платитиму грош╕? Чи не так? - -Вона усм╕хнулася сво╓ю неперевершеною усм╕шкою. - -Сил╕ тут же згадався б╕й ╕з Велетом, який заробляв соб╕ на хл╕б таким жорстоким способом. До реч╕, подейкували, що п╕сля бою з ╤ваном той серйозно травмувався ╕ б╕льше не виступав. - -- Але я? - хот╕в заперечити в╕н, та пан╕ Бухенбах його в╕дразу перебила. - -- Ведмедику, ви почина╓те мен╕ набридати. - -╥╖ оч╕ холодно блиснули. - -- Ма╓те ╕нш╕ пропозиц╕╖? Я ╕з задоволенням послухаю ╖х уранц╕. Сьогодн╕ я втомлена? - -╤ванов╕ н╕чого не залишалося, як побажати власниц╕ цирку солодких сновид╕нь. - -РОЗД╤Л ДВАДЦЯТЬ ТРЕТ╤Й, У ЯКОМУ ╤ВАН СИЛА ВИГАДУ╢ ПЕРШИЙ НОМЕР - -Ц╕лу н╕ч ╤ван крутився на л╕жку. - -В╕н думав про завтрашню розмову, ╕ сон його не брав. Ще раз ╕ ще раз хлопець у деталях пригадував б╕й з Велетом, р╕дн╕ гори, дом╕вку ╕, звичайно, мамин╕ галушки. Раптом йому згадалося, як в╕н носив на соб╕ д╕тей з ╖хньо╖ вулиц╕. Тод╕ на нього зал╕зала купа малеч╕, ╕ в╕н нагадував ведмежа, яке обл╕пили бджоли. А що як винести на манеж ус╕х артист╕в цирку? Це ж ╕дея! ╤ван ледве дочекався св╕танку. - -Задум був справд╕ незвичним. Мадам Бухенбах з╕брала циркач╕в. - -- Панове! - голосно мовила вона. - Зараз ми спробу╓мо новий номер. ╤ван Сила буде виносити з-за кул╕с увесь наш цирк. - -- Еге ж, - невдоволено мовив карлик П╕ня. В╕н н╕коли н╕кому не в╕рив. Можливо, тому, що природа над ним поглумилася. А може, якраз навпаки: природа в╕домстила горбунов╕ за те, що той завжди був незадоволеним. - -- Почина╓мо! - плеснула в долон╕ мадам Бухенбах. - -Першим на верховинця спритно з╕пнувся акробат Фанд╕го. В╕н с╕в ╤ванов╕ на плеч╕, м╕цно обхопивши його голову кол╕нами. Чорнява красуня Рената легко злет╕ла по хлопцях нагору ╕ тепер стояла на кол╕н╕ та плеч╕ свого брата. По ╕нший б╕к Фанд╕го розташувалась танц╕вниця М╕- лена, п╕днявши грац╕озно догори руку. Залишались Пандорський та карлик П╕ня. - -- Я ж оголошую номер! - ударив себе по чол╕ ╕мпресар╕о. - -Тож Пандорський в╕дпадав. Ус╕ глянули на П╕ню. - -- Я туди не пол╕зу! - показав пальцем карлик на самий вершечок живо╖ композиц╕╖. - Нав╕ть не думайте! - -Тод╕ ╤ван схопив його за ком╕р куртки ╕ посадив соб╕ на долоню. Як не дивно, П╕ня на н╕й якраз ум╕стився. Тут зв╕дкись узялася мавпочка ╕, за звичкою, шугнула на голову карлику ╕ почала його скубти. Вс╕ розреготалися. Особливо затрясся ╤ван, п╕д чого д╕вчата нагор╕ запищали. - -- Чудово! - заплескала мадам Бухнебах. - А тепер, м╕й коханий ведмедику, спробуйте ╕з ц╕╓ю живою купою зробити к╕лька крок╕в. - -Тримати на соб╕ чотирьох дорослих людей ╕ мавпочку було не те що важко - незвично. ╤ван остер╕гався зробити зайвий рух, аби п╕рам╕да, основою яко╖ в╕н був, не розсипалася. - -- Не б╕йся, - пролунав згори голос Фан╕го. - Ми ж акробати! - -╤ван см╕лив╕ше ступив ╕ пройшовся через увесь манеж. Як не дивно, н╕хто не впав. - -- Неймов╕рно! - засяяла мадам Бухнебах. - ╤ванов╕ Сил╕ - ура! - -- Ура! Ура! Ура! - прокричала весело трупа ╕ стала в╕тати новачка з таким ориг╕нальним номером. - -Ус╕м сподобалося, окр╕м карлика П╕н╕, якому здалося, що його навмисно образили. - -- Цього я тоб╕ не забуду! - зло прошип╕в в╕н, дивлячись сво╖ми вуг╕льними очицями на щасливого ╤вана Силу. - -РОЗД╤Л ДВАДЦЯТЬ ЧЕТВЕРТИЙ, У ЯКОМУ АГЕНТ Ф╤КСА ЗНАХОДИТЬ СП╤ЛЬНИКА - -Ф╕кса сид╕в у задньому ряду шап╕то майже п╕д самим прожектором. В╕н насунув соб╕ на оч╕ капелюха ╕ п╕дняв ком╕р, аби його не п╕знали. - -Агент дивився на того, хто з╕псував йому кар'╓ру. А можливо, й життя. Адже догана н╕коли не вив╕триться з його пам'ят╕. Догана! ╤ кому? Йому - агентов╕ 008, кращому нишпорц╕ та╓мно╖ пол╕ц╕╖ столиц╕! Ф╕кса важко з╕тхнув. - -╤ван Сила прислуговував пов╕тряним г╕мнастам п╕д час ╖хнього виступу, притримуючи канат та п╕дстраховуючи ╖х знизу. В╕н був у чорн╕й, розшит╕й золотом, шк╕рян╕й жакетц╕, накинут╕й на могутн╕ гол╕ груди. "От на що здатен оцей вантажник! Тримати шнурки та носити д╕жки з оселедцями. Тьху!" - -З ус╕х циркач╕в агентов╕ припав до вподоби лише карлик. "В╕н такий же нещасний, як ╕ я, - думав Ф╕кса. - Вс╕ його скубуть. Нав╕ть дурна мавпа. Треба з ним ближче познайомитися", - вир╕шив в╕н ╕ став чекати завершення виступ╕в. - -П╕ня з недов╕рою поставився до похмурого типа з╕ щурячими вусами та насуну- ╕ тим на оч╕ капелюхом. - -- Чого вам треба? - буркнув в╕н. - -- Хочу випити з вами пива, шановний, - блиснув у п╕тьм╕ двома золотими зубами Ф╕кса. - -(Так-так, недавн╕ д╕рки заповнилися найдорожчим металом). - -Дармове пиво карлику завжди подобалося, але з яко╖ реч╕ цей незнайомець такий щедрий? - -- Чому саме з╕ мною? - недов╕рливо глипнув П╕ня. - -- Мене ц╕кавить ╤ван Сила, - шепнув Ф╕кса. - -- Гаразд, - карлика охопила така ц╕кав╕сть, що у нього аж пересохло в горл╕. - Я зараз переодягнуся. Чекайте мене за рогом у кав'ярн╕ "Тро╓ поросят". - -У корчм╕ була гам╕рно й накурено. За дерев'яними столами сид╕в р╕зношерстий люд, кожен про щось жваво баз╕кав. Ф╕кса з карликом ╖ли смажен╕ куряч╕ крильця ╕ запивали пивом. - -- Проти цього типа, який себе хвалькувато назива╓ Силою, порушена карна справа, - масними руками схопився за кухоль Ф╕кса. - Його звинувачено у вбивств╕. - -Оч╕ П╕н╕ округлилися в╕д здивування. - -- А чому ви його не арешту╓те? - -- Нам браку╓ доказ╕в, - агент зробив великий ковток. - Це ду-у-же хитрий злочинець. В╕н вправно зам╕та╓ сл╕ди. - -- О-о! - т╕льки вимовив карлик, розгризаючи к╕стку. - -- Тому в мене до вас, м╕й дорогий друже, важливе доручення, - Ф╕кса об╕йняв карлика за плече, заодно витираючи долоню. - Ви будете нашими очима ╕ вухами. - -П╕ня розгубився. З одного боку, зв'язки з пол╕ц╕╓ю н╕коли не зайв╕. Хтозна, що нас чека╓ попереду. А з ╕ншого боку, йому - -стало лячно. - -Агент розц╕нив мовчанку горбуна по-сво╓му. - -- Ясна р╕ч, що ви працюватимете не задурно. Дуже не задурно. - -В╕н поплескав себе по кишен╕. - -П╕ня розплився у посм╕шц╕. Це м╕няло справу. - -- Тут м╕й телефон, - простягнув Ф╕кса свою в╕зитку. - У раз╕ чого негайно дзвон╕ть. - -- О'кей, шеф, - показав карлик крив╕ зуби. - -Раптом хтось за сус╕дн╕м столом промовив "╤ван Сила". Обидва змовники нашорошили вуха. - -- Ну, ти бачив, як в╕н виносив на соб╕ ц╕лий цирк! - гаряче промовляв розчервон╕лий товстун з кухлем у руц╕. - -- Так, йому справд╕ пасу╓ пр╕звисько "Сила", - на знак згоди закивала довготелеса пан╕ з маленькими, як намистинки, губами. - -- Панове! - раптом п╕днявся над столом юнак в окулярах. - Пропоную випити за ╤вана Силу, чемп╕она Республ╕ки ╕з шап╕то "Бухенбах"! - -А оск╕льки б╕льш╕сть в╕дв╕дувач╕в корчми вже встигла побачити виступи цирку, який розкинув сво╓ шатро неподал╕к, то "Тро╓ поросят" вибухнули одноголосним: "За Силу!" Ф╕кса з карликом незадоволено пригубили пиво ╕ в╕дразу ж потяглися до виходу. - -РОЗД╤Л ДВАДЦЯТЬ П'ЯТИЙ, У ЯКОМУ ОГОЛОШЕННЯ ╤НКОЛИ ПРИНОСЯТЬ КОРИСТЬ - -Мадам Бухенбах лютувала. - -Ще б пак! ╖хн╕й цирк уже втрет╓ обкрадають. Вона дивилася на дядю Васю, який працював у шап╕то вантажником-сторожем, як на шк╕дливу комаху, котру треба негайно знищити. - -Напередодн╕ той вкотре напився ╕ не пом╕тив, як уноч╕ викрали найкращого рисака. - -- На кому тепер скакатиме Фанд╕го? Х╕ба на тоб╕, п'яна пико! - верещала мадам на всю вулицю. - -Дядя Вася т╕льки знизував плечима ╕ п╕дтягував латан╕ штани. - -- Да я чо? Я н╕чо, - белькот╕в в╕н, розводячи руками. - -- Та я знаю, що ти - н╕що! - пан╕ Бухенбах вдарила кулачком по дверях вагончика. - Геть з мо╖х очей, н╕кчемо! Твоя зарплата - на користь ф╕рми. - -Вона важко с╕ла на пороз╕. - -- Пандорський! - втраченим голосом гукнула мадам. - Напиш╕ть два оголошення: прийма╓мо на н╕чну зм╕ну коника ╕ розшуку╓мо улюбленого сторожа. Ой! - схопилася вона за голову. - Ну ви мене зрозум╕ли. Зда╓ться, у мене почина╓ться м╕грень. - -Пандорський уже стояв б╕ля власниц╕ цирку з╕ склянкою води та рожевою п╕гулкою на тар╕лочц╕. - -- Мадам, - галантно промовив в╕н, - не хвилюйтеся. Пам'ятайте, що ваше здоров'я, а особливо краса, - не вартують жодних коник╕в. Нав╕ть таких, яким був наш Альфонс. - -- Не крайте мен╕ серце, коханий ╕мпресар╕о, - мадам Бухенбах сперлася на його руку ╕ п╕днялася у вагончик. - -На сьогодн╕шн╕й виступ ╤ван Сила запросив старих друз╕в. З директрисою в╕н домовився, що вони сядуть на в╕льн╕ м╕сця, а як н╕ - то й постоять. - -В╕н пом╕тно хвилювався, але коли побачив усю зм╕ну вантажник╕в на чол╕ з М╕- хою, то по-дружньому махнув ╖м рукою. Голий показав у в╕дпов╕дь кулаки. Мовляв, тримайся, старий. ╤ван придумав новий номер, ╕ сьогодн╕ його вперше показував. В╕н виходив на арену ╕з зал╕зним прутом на плечах, на якому вис╕ло по дво╓ людей з кожного боку. Дал╕ на очах глядач╕в ╤ван згинав зал╕зяку у форму серця. Публ╕ка шален╕ла. - -- Ну як вам "Зал╕зне серце"? - запитав в╕н хлопц╕в. - -- Супер! - гуд╕ли вантажники. - -- Н╕коли би не пов╕рив, що людина може таке виробляти з арматурою, - розгладжував вуса дядько Мотовило. - -- Слухай, у вас що - к╕нь пропав? - раптом перервав бес╕ду Голий. - Я оголошення прочитав. - -- Уноч╕ вкрали, - з╕тхнув ╤ван. - -- Та я його бачив! - ляснув в╕н по плечу товариша. - Такий гарний, породистий коняка, б╕лий в яблуках? - уточнив рад╕сний Голий. - Я ще подумав, зв╕дки у цього старого злодюги Монц╕ такий жеребець. В╕н його сьогодн╕ на Привокзальн╕й хот╕в сплавити. - -Монц╕ був однооким циганом, якого добре знав увесь вокзал та околиц╕. Тому товариство не гаючись подалося на вулицю, де в глинян╕й халуп╕ мешкав ц╕нитель коней з╕ сво╓ю численною родиною. - -РОЗД╤Л ДВАДЦЯТЬ ШОСТИЙ, У ЯКОМУ М╤ХА ГОЛИИ ПОЧИНА╢ ПРАЦЮВАТИ - -Монц╕, ╕з сергою у вус╕ та люлькою в руц╕, примружив ╓дине око. - -- Та що ви, хлопц╕, таке кажете, - щиро обурювався в╕н. - Н╕якого коня я не крав. - -- Монц╕, давай не будемо, - Голий напирав на цигана, хоча був найменший з ус╕х. - Давай по-доброму: ти нам - коня, а ми тоб╕ - н╕чого. До реч╕, Монц╕, познайомся, - взяв в╕н ╤вана за руку. - Це чемп╕он Республ╕ки з боксу, - брехав, не червон╕ючи, М╕ха. - Монц╕, ти ж любиш боксувати, правда? Може, спробу╓ш? - -Бачачи, що товариство налаштоване р╕шуче ╕ взяло його в коло, досв╕дчений злод╕й так само вир╕шив, що здоров'я ц╕нн╕ше за будь-якого коника. - -- Чесно вам кажу, хлопц╕, - вив╕в Монц╕ ╕з хати жеребця. - В╕н сам до мене прийшов. - -Вантажники засм╕ялися. - -- Ага, - не втримався Голий. - Отак постукав ╕ сказав: "Монц╕, у тебе можна заночувати, бо надвор╕ зимно?" - -Ус╕ зареготали. - -Нав╕ть циган. - -- ╤ щоб я тебе б╕ля цирку б╕льше не бачив, - пригрозив на прощання Голий. Монц╕ мовчав, глибокодумно потягуючи люльку. - -Зате не мовчала мадам Бухенбах. - -- Кохан╕ мо╖, - л╕тала вона в╕д ╤вана до М╕хи. - Ви врятували наш цирк. - -- Не ми одн╕, пан╕, - заперечував Голий. - Просто ╕ншим зранку на роботу. - -- Пандорський! - гукнула мадам Бухенбах ╕мпресар╕о. - Шампанського! Я хочу шампанського! - -Той, поз╕хаючи, вил╕з з╕ свого вагончика. - -- Мадам! Де я його в╕зьму серед ноч╕? - -- Не знаю! Де хочеш! - в╕др╕зала вона ╕ повела хлопц╕в у директорську. - -- Ви шука╓те сторожа? - раптом запитав Голий. - -- Так, - ствердно кивнула мадам. - Через цього пияка нас уже трич╕ грабували. Уявля╓те? - -- Пан╕, вважайте, що ви його вже знайшли, - п╕дв╕вся М╕ха. - -- Кого? - не зрозум╕ла директриса. - -- Варт╕вника вашого неперевершеного цирку, - впевнено в╕дпов╕в Голий. - Дозвольте в╕дрекомендуватися: пан М╕ха Голий, - в╕н театрально схилив голову. - -Усе було би чудово, якби не його дивовижний костюм, який складався з елемент╕в одягу р╕зних стил╕в, час╕в ╕ народ╕в. - -Пан╕ Бухенбах розсм╕ялася. - -- Мадам, - спробував втрутитися в ситуац╕ю ╤ван Сила, але вона зупинила його рукою. - -- Так це ви, юначе, знайшли коня? - вона запалила цигарку. - -- Я, пан╕, - кивнув М╕ха. - -- А чи не ви часом його вкрали? - кинула вона кинджальний погляд на хлопчину. - -Голий почервон╕в. - -- Я беру вас, - вона пустила йому в оч╕ ц╕вку диму. - ╤ зна╓те чому? Лисиця н╕коли не краде курчат поблизу сво╓╖ н╕рки. - -Вона голосно розсм╕ялася ╕ наказала вид╕лити вагончик дяд╕ Вас╕ для друз╕в. - -- Чергуватимете вдвох, - зак╕нчила мадам Бухенбах перемовини, щаслива, що зараз владнала обидв╕ справи. - -РОЗД╤Л ДВАДЦЯТЬ СЬОМИЙ, У ЯКОМУ ╤ВАН СИЛА М╤НЯ╢ ОР╤╢НТАЦ╤Ю - -╤ван Сила приймав дорогого гостя. Вуйко Микульця знову нав╕дав сина у - -в╕йську, а заодно вир╕шив д╕знатися й про односельця. Тепер в╕н сид╕в у вагончику хлопц╕в ╕ хвацько краяв чорний хл╕б ╕з салом. - -- Скуштуй, синку, нашого харчу, - припрошував в╕н, гучно кусаючи цибулю. - Мабуть, уже скучив за горами? - -- Не рв╕ть, вуйку, серця, - з╕тхнув ╤ван. Д╕знавшись, що вдома все гаразд, в╕н трохи заспоко╖вся. - А як там Маруся? - насм╕лився запитати ╤ван. - Ну та, що б╕ля нас живе. - -- Петрикова? - хитро перепитав Микульця. - Оце вже м╕сяць, як в╕ддалася. За Михайла П╕дл╕сного. Зна╓ш? - -В ╤вана аж потемн╕ло в очах. Хоч ╕ не мав з Маруською н╕чого, але вона була для нього, як ╕кона, котр╕й щовечора молився. ╤ван згадав ╖╖ кар╕ оченята, р╕вненький носик, точен╕ губки, чорну косу до пояса - ╕ всередин╕ аж защем╕ло. А як╕ вона готувала вареники! - -- Передайте ╖й оце, - ╤ван простягнув ср╕бний перстень, куплений ним в╕дразу п╕сля перемоги на чемп╕онат╕. - Скажете, що в╕д мене. - -- Не журися, синку, - п╕дморгнув Ми- кульця. - У тебе будуть ще сотн╕ таких молодиць. - -╤ван пров╕в вуйка до потяга, передавши грошей батькам: "Хай мама зготують галушок з╕ шкварками для вс╕╓╖ вулиц╕". Зажурений, повертався в╕н до цирку. - -Д╕знавшись, у чому р╕ч, М╕ха аж за черево схопився в╕д см╕ху. - -- Ну ти да╓ш, старий! - зловт╕шався в╕н. - Так ти тепер в╕льний! Розум╕╓ш, с╕льська твоя голова? Ц╕нуй свободу, поки вона в тебе ╓! - -Бачачи, що ╤ван не в╕дходить, в╕н зм╕нив тон. - -- Гаразд, оженимо, якщо тоб╕ так кортить! Зробимо першим женихом у столиц╕! - -Ось тепер це ╤вана д╕стало. В╕н схопив товариша за ком╕р ╕ високо п╕дняв. - -- Гей! - брикнувся в пов╕тр╕ М╕ха. - Поклади, де взяв. - -- ╤ не подумаю, - не пов╕в бровою Сила. - -Знаючи, що ╤ваново╖ моц╕ вистачить надовго, Голий зм╕нив тактику. - -- Д╕вчата! - загукав в╕н до Ренати з М╕лкою, як╕ неподал╕к прали одяг. - Наш богатир вир╕шив оженитися. Але не зна╓, котру з вас вибрати. - -Циркачки захихот╕ли. ╤ван густо почервон╕в ╕ в╕дразу опустив товариша. - -- Дурень! - проказав в╕н. - -- Сам такий! - огризнувся М╕ха у в╕дпов╕дь, поправляючи ком╕р. - -- А я не проти! - раптом крикнула М╕лка, ╕ д╕вчата дзв╕нко розсм╕ялися. - -╤ван хот╕в щось в╕джартуватися у в╕дпов╕дь, але з╕ткнувся з поглядом танц╕вниц╕ ╕ замовк. - -Вона дивилася на нього якось по-особливому, ╕ в╕д цього т╕лом розливався тривожний щем. - -"А й справд╕", - раптом подумав в╕н, але тут же в╕д╕гнав в╕д себе неспод╕вану думку. Та головне, що М╕ха свого дом╕гся: Маруська назавжди покинула ╤ванове серце. Але тепер там оселилася ╕нша. ╤ в╕д цього спок╕йн╕ше чомусь не стало. - -РОЗД╤Л ДВАДЦЯТЬ ВОСЬМИЙ, У ЯКОМУ З'ЯВЛЯ╢ТЬСЯ НАЙВИЩА ПЕРСОНА - -Мадам Бухенбах була б╕л╕ша за ст╕ну. - -- Вони прийдуть! - метушилася директриса, не знаючи, за що взятися. - М╕й ведмедику, - звернулася вона до Сили. - Ви ма╓те вигадати щось особливе. Сьогодн╕ у нас будуть незвичайн╕ гост╕. - -Мадам п╕днялася навшпиньки ╕ прошепот╕ла ╤ванов╕ у вухо: "Сам пан Пре-зи-дент!" - -- Я так хвилююся! Так хвилююся! - додала вона вголос. - -╤ван з М╕хою вже п╕втора години думали над новим номером, але в голову н╕чого не л╕зло. - -- Ну що, до д╕дька, робити?! - роздратовано кинув Сила ╕ вдарив долонею по цвяху, який стирчав з дошки. Той з легк╕стю ув╕йшов у дерево. - -- Ану спробуй його д╕стати назад, - раптом загор╕вся М╕ха. На жаль, цвях не було за що зачепити. - Придумав! - скочив Голий з л╕жка ╕ почав танцювати. - Але з тебе, "м╕й коханий ведмедику", - перекривив в╕н мадам Бухенбах, - три слоники. - -(Один слоник - це було коло довкола шатра на ╤ванов╕й ши╖). - -- Гаразд, - посм╕хнувся Сила ╕ нахилився до М╕хи. - -Президент Республ╕ки випром╕нював незворушний спок╕й. Довкола нього сид╕ла охорона, яка промацувала очима все шап╕то. Президент дивився цирков╕ номери, час в╕д часу поправляючи пенсне. - -В╕н хот╕в в╕д╕йти в╕д державних справ, як╕ вже не давали йому нав╕ть спати. А оск╕льки з дитинства любив цирк, то вир╕шив влаштувати соб╕ маленьке свято. - -╤ван Сила показував новий номер. В╕н вганяв у дошку велетенськ╕ цвяхи долонею. - -- Хто й соб╕ хоче спробувати? - запропонував силач глядачам. - -На арену вибрався с╕льський здоров'яга, але, видно, трохи захмел╕лий, бо похитувався. - -В╕н впевнено луснув по цвяхов╕ долонею, скрикнув ╕ схопився за руку. Дал╕ заперечливо мотнув головою ╕ пол╕з назад на сво╓ м╕сце. - -Сила взяв дошку в руки ╕ припав до не╖ ротом. - -- Що в╕н робить? - почали переш╕птуватися глядач╕. - -Але за секунду зрозум╕ли: Сила витягав г╕гантськ╕ цвяхи? зубами. Вони падали йому до н╕г один за одним. - -Президент задумано погладжував бор╕дку. Охоронц╕ м╕ж собою здивовано переглядалися, а зала просто скажен╕ла. - -- Браво! - чулося зв╕дус╕ль. - -- Молодець! - -- Ну й Сила! - -Президенту сподобався цирк "Бухенбах", тож в╕н вир╕шив сфотографуватися на пам'ять. - -- Хай зроблять зн╕мок ╕з тим богатирем, - показав в╕н шк╕ряною рукавичкою на ╤вана. - Я ╜ратулюю вас за прекрасний виступ, - простягнув Президент руку паруб╕йков╕. - Я знаменито в╕дпочив. - -Фотограф блискав спалахом, а мадам Бухенбах ледь не зомл╕вала в╕д щастя. - -"╤ мене! ╤ мене!", - робила вона знаки, аби ╖╖ сфотографували в кол╕ Президента. Той це пом╕тив, посм╕хнувся ╕ п╕дкликав мадам Бухенбах до себе. - -- Молодий чолов╕че, у вас прекрасне майбутн╓, - промовив Президент на прощання ╤ванов╕. - Я н╕коли не помиляюся, пов╕рте мо╓му досв╕ду. - -Через тиждень ╤ван отримав розк╕шний конверт ╕з написом "Адм╕н╕страц╕я Президента". У ньому було фото, на якому Президент тиснув йому руку. На зворот╕ писало: "╤ванов╕ Сил╕, котрий прославля╓ Республ╕ку. З вдячн╕стю". Це був почерк Президента. - -РОЗД╤Л ДВАДЦЯТЬ ДЕВ'ЯТИЙ, У ЯКОМУ ВС╤ ПОГРОЖУЮТЬ - -╤ван почув дивн╕ звуки: н╕би плач маленько╖ дитини чи виття нев╕домо╖ зв╕рини. Звуки чулися ╕з вагончика карлика П╕н╕. Сила спробував в╕дчинити двер╕, але вони були замкнен╕. Через в╕кно було слабо видно, але ╤ван роздивився. Так ╕ ╓: карлик удома. Але що в╕н робить? У руц╕ в╕н трима╓ бат╕жок ╕ шмага╓ ним? мавпочку Бе- ню! З вагончика знову почулися химерн╕ звуки. - -╤ван р╕шуче постукав у двер╕. Всередин╕ все стихло. - -- П╕ню, в╕дчини! - крикнув Сила. - -У в╕дпов╕дь - ан╕чичирк. - -- В╕дчини, бо вивалю двер╕! - ще раз повторив ╤ван. - Ти мене зна╓ш. - -Коли верховинець став напирати на двер╕, замок клацнув, ╕ на пороз╕ постав переляканий карлик. - -- Чого тоб╕? - буркнув в╕н. - Я вже спав! - -- Де мавпочка? - гр╕зно мовив ╤ван. - -- В╕дпочива╓, - тремтячим голосом в╕дпов╕в П╕ня. - -Сила попрямував до велико╖ скрин╕ з одягом, де вона зазвичай ночувала. У самому низу в куточку забилася перелякана тварина, яка розумними чорними очима дивилася на ╤вана. - -- Беню! Ходи до мене! - в╕н взяв мавпочку на руки. - Ще раз д╕знаюся, що ти б'╓ш тварин, скушту╓ш мо╖х гостинц╕в, - показав ╤ван здоровенного кулака. - А Беня поки поживе у нас! - -Карлик т╕льки люто блиснув очима. Коли ╤ван зник ╕з мавпочкою в темряв╕, П╕ня завив ╕ шмагонув бат╕жком ст╕л. Тод╕ встав ╕ почав одягатися. В╕н вир╕шив д╕яти. Незважаючи на п╕зню годину, мадам Бухенбах ще була в цирку. - -- Пан╕ Бухенбах, - вкрадливо почав карлик. - Беня зникла! - -- Як це зникла? - пан╕ Адел╕я п╕сля зустр╕ч╕ з Президентом все ще перебувала у п╕днесеному настро╖. - Певно, дурна мавпа сховалася. - -- Судячи з усього, йдеться про викрадення, - наполягав П╕ня. - У мо╓му вагончику все догори дригом. - -- Але хто це зробив? - мадам Бухнебах стала уважн╕шою. - -- Я бачив неподал╕к ╤вана Силу. В╕н щось посп╕шно н╕с у руках, - карлик вир╕шив об╕йтися без натяк╕в. - -Мадам зрозум╕ла, куди хилить горбун. Сила ставав головною з╕ркою ╖╖ цирку, ╕ безп╕дставн╕ п╕дозри такого н╕кчеми, як цей карлик, почали ╖╖ дратувати. - -- Я не маю жодних п╕дстав не дов╕ряти ╤ванов╕. Зрештою, ми його зараз покличемо ╕ про все розпита╓мо. - -Карлик зн╕тився. Залишався останн╕й аргумент. - -- А чи зна╓ пан╕ Адел╕я, що Сила вже сид╕в у в'язниц╕? - перейшов в╕н у наступ. - ╤ карна справа проти нього дос╕ не закрита. - -Усе! Досить! Мадам Бухенбах аж кип╕ла. - -- Маленька потворо! - просичала вона. - Я знаю все, бо вносила за ╤вана заставу. Але якщо ти, п╕дла твоя душко, - вона зал╕пила карлику гучного ляпаса, - ще хоч раз розпускатимеш пл╕тки? - -Тепер ляпаса горбун отримав з ╕ншого боку. - -- Тод╕ скушту╓ш ось цього! - показала вона П╕н╕ батога. - А тепер геть зв╕дси, ╕ щоб я бачила тебе т╕льки п╕д час виступ╕в! - -Карлик, задкуючи, вилет╕в з вагончика директриси, але перечепився через пор╕г ╕ з розгону розтягнувся в калюж╕. - -Болото зм╕шалося на його обличч╕ з╕ сльозами безсилля. - -- Клянуся, - повернув в╕н голову в б╕к ╤ванового вагончика. - Ти за все це в╕дпов╕си! - -Мадам Бухенбах хряснула дверима. Вона мала сво╖ причини для лютування, П╕сля в╕зиту Президента ╕ розмови з його пом╕чником справа проти ╤вана Сили була закрита. Сьогодн╕ вона одержала сво╖ 50 тисяч назад, але тримала це в глибок╕й та╓мниц╕. По-перше, заставою вона прив'язувала ╤вана Силу до свого цирку. А по-друге, грош╕ зайвими н╕коли не бувають. ╤ тут цей дурний карлик мало все не з╕псував. "Треба бути обережн╕шою", - зробила висновок мадам ╕ налила соб╕ шампанського. - -РОЗД╤Л ТРИДЦЯТИЙ, У ЯКОМУ ╤ВАН СИЛА ЗБИРА╢ТЬСЯ ЗА КОРДОН - -Цирк "Бухенбах" ви╖жджав на гастрол╕. Та ще й як╕! По вс╕й ╢вроп╕! Шап╕то розбирали, носили туди-сюди реч╕, щось вантажили, складали. Вс╕ були у тому рад╕сно- збудженому настро╖, коли попереду - довга ╕ захоплююча подорож. - -Мавпочка тепер жила з хлопцями, ╕ в╕д цього у ╖хньому вагончику стало ще весел╕ше. Карлик з ╤ваном принципово не в╕тався ╕ не розмовляв. В╕н часто сид╕в на самот╕ й про щось думав, ворушачи товстими губами. - -Перед в╕д'╖здом П╕ня зустр╕вся з агентом Ф╕ксою ╕ був розчарований, д╕знавшись, що карно╖ справи проти ╤вана Сили б╕льше не ╕сну╓. - -- Але ти не б╕йся! - Ф╕кса блиснув золотими зубами. - Я буду завжди поруч. Та╓мна пол╕ц╕я посила╓ мене за кордон. Ось там ми й проведемо нашу спецоперац╕ю, - в╕н п╕дняв кухоль з пивом. - За зустр╕ч у Бавар╕╖! - -П╕ня промовчав. В╕н уже давно зрозу м╕в, що покладатись треба виключно на себе. Тому вдень ╕ вноч╕ карлик м╕ркував над помстою. - -╤ван допомагав д╕вчатам пакуватися. - -- Хто це? - запитав в╕н, беручи до рук старе фото в рамочц╕. - -- Мо╖ батьки, - посм╕хнулася М╕лка. - -- Вони теж циркач╕? - ╤ван розглядав ╖хн╕ яскрав╕ костюми - -- Так, - в╕дпов╕ла танц╕вниця. - -- А чому тод╕ вони не з нами? - ╤ван уважно глянув на д╕ьчину. Але та раптом зн╕тилася, прикусила губку ╕ виб╕гла. - -- Ти чого! - насунулася на нього Рената. - Ти що, х╕ба не зна╓ш? - -╤ван зрозум╕в, що ненароком ляпнув якусь дурницю. - -- М╕лчин╕ батьки виступали в нашому цирку ще до нас ╕з братом. Вони були в╕домими пов╕тряними г╕мнастами. Але трапилося нещастя? - -Рената замовкла. - -- Що сталося? - стривожився ╤ван. - -- Мама М╕лки погано почувалася, але все одно п╕днялася п╕д купол цирку. Посеред номера ╖й стало зовс╕м зле. Тато спробував ╖╖ врятувати, але й сам з╕рвався з висоти. - -Тепер мовчав ╤ван. - -- Це сталося на очах у М╕лки. Вони ж виступали разом, - Рената важко з╕тхнула. - 3 того часу М╕лка зненавид╕ла висоту. ╤ нав╕ть наш╕ виступи з братом н╕коли не дивиться. - -- Я п╕ду попрошу пробачення, - ╤ван пов╕льно встав ╕ вийшов. - -М╕лка стояла п╕д деревом ╕з заплющеними очима. В╕н взяв ╖╖ за руку. - -- М╕лко! - тихенько покликав ╖╖ паруб╕йко. - -Д╕вчина винувато посм╕хнулася. - -- Я не серджуся. Просто знову все пережила. - -В ╖╖ великих блакитних очах зблиснула сльоза. - -- Я б╕льше н╕коли тебе не ображатиму! - твердо промовив в╕н. - ╤ не дозволю це зробити н╕кому! От побачиш! - -- Ну ви подив╕ться на них! - почувся за ╖хньою спиною ╕рон╕чний голос М╕хи. - Я гарую, мов в╕л, а вони воркочуть, як голуби! - -Голий насм╕шкувато дивився на парочку. - -- Не вистача╓ т╕льки вес╕льного букета ╕ фати для наречено╖. - -М╕лка почервон╕ла ╕ поб╕гла у вагончик. - -- Ех, М╕хо! - з жалем промовив ╤ван. - Ти, як завжди, невчасно. - -- О, старий, я бачу, ти серйозно влип, - Голий посм╕хався на вс╕ тридцять два. - Послухай розумну пораду: не посп╕шай, бо нев╕домо, де л╕пше. Дурне д╕ло - не хитре! - з виглядом неабикого знавця по-блатному сплюнув в╕н на землю. - -РОЗД╤Л ТРИДЦЯТЬ ПЕРШИЙ, У ЯКОМУ МАДАМ БУХЕНБАХ ДОБИВА╢ТЬСЯ СВОГО ЛИШЕ НАПОЛОВИНУ - -- Смертельнии номер! - оголосив сяючий Пандорський, ╕ пром╕нь прожектора вихопив ╤вана Силу, який неквапливо прямував до центру арени. - -Позаду нього Фанд╕го ╕ М╕ха тягли кам'яну брилу. Згодом вони принесли й два велик╕ молоти. - -Публ╕ка нетерпляче совалася. - -- Ну що в цьому такого? Розтовчуть брилу молотами. Ха! Та це вс╕ роб╕тники можуть! - -Пандорський викликав на манеж двох добровольц╕в. ╤ван потис ╖м руки ╕ вручив по кувалд╕. По цирку проб╕гся см╕шок. Тут ╤ван л╕г на землю, а брилу звалив соб╕ на груди. Пандорський пов╕домив, що вони повинн╕ ╖╖ розтовкти. - -Зала зойкнула, а найб╕льш нетерпляч╕ нав╕ть повставали. Перший удар був несм╕ливий ╕ глухо в╕дбився в серцях сотень глядач╕в. Бачачи, що ╤ван посм╕ха╓ться, здорован╕ почали бити сильн╕ше, а то й з ус╕╓╖ сили. Аж на третьому десятку удар╕в кам╕нь розсипався. - -╤ван встав, обтрусився ╕ п╕дняв догори руки. В цирку ко╖лося щось неймов╕рне. Свист, крики, ╜валт, тупот╕ння! - -Адел╕я Бухенбах, щаслива, спостер╕гала за цим ╕з-за кул╕с, коли до не╖ п╕дб╕г захеканий панок у капелюс╕: "Мадам, ми пропону╓мо вашому Сил╕ завтра поборотися з найсильн╕шою людиною Бавар╕╖. Гонорар - найвищий ╕з можливих. Окр╕м того, ваш цирк здобуде чудову рекламу". - -Мадам Бухенбах запросила гостя обговорити д╕лову пропозиц╕ю до свого вагончика. Через 15 хвилин вони, обо╓ задоволен╕, вийшли. Залишалося останн╓: переконати ╤вана Силу. - -Увечер╕ мадам поправила зач╕ску, намастила т╕ло найкращими парфумами, одягнула сукню з глибоким декольте ╕ наказала Пандорському привести паруб╕йка. - -- С╕дайте, м╕й г╕рський ведмедику! - ласкаво запросила вона його на канапу б╕ля себе. - Я в╕таю вас ╕з чудовим виступом. - -Вона в╕дкоркувала пляшку шампанського. - -- За такий усп╕х годиться випити! - -╤ван хот╕в лише пригубити келих, але мадам пальчиком притримувала дно бокалу доти, доки в╕н його не перехилив. - -- Ось так, м╕й коханий, - вона сид╕ла зовс╕м близько, ╕ в╕д ╖╖ погляду, запаху, тепла в ╤вана паморочилася голова. - М╕й ведмедику, у мене до вас ╓ одна пропозиц╕я, - губами вона майже торкалася його уст. - -- Яка? - насилу видихнув ╤ван. - -- Поборотися з найсильн╕шою людиною Бавар╕╖, - вона дивилася йому просто в оч╕. - -- Ви ж зна╓те, що я зар╕кся боротися на сцен╕, - в╕дпов╕в тихо ╤ван. - -- Але хтось мусить в╕дстояти честь нашо╖ Республ╕ки, - мадам звабливо усм╕хнулася, а тод╕ п╕д╕йшла до дверей ╕ зачинила ╖х на ключ. - -- Пан╕ Адел╕╓? - ╤ван не знав, що робити. Раптом в╕н згадав М╕лку ╕ р╕шуче п╕днявся з канапи. - Я мушу йти. - -- Невже я тоб╕ не подобаюся? - мадам стояла впритул до нього. - -- Ви просто чар╕вн╕, - спром╕гся ╤ван на компл╕мент. - Але М╕лка? - -- Що?! М╕лка? Ха-ха-ха! - розреготалася вона. - Ти пор╕вню╓ш мене з ц╕╓ю шмаркачкою? - вона налила соб╕ повний келих. - -- Мадам, я вийду завтра боротися заради вас, - вир╕шив паруб╕йко рятувати ситуац╕ю, - ╕ заради Республ╕ки. Тому сьогодн╕ мен╕ треба в╕дпочити, - в╕н в╕дчинив двер╕ вагончика ╕ зник у темряв╕. - -Розчарована мадам Бухенбах допила пляшку сама. - -РОЗД╤Л ТРИДЦЯТЬ ДРУГИЙ, У ЯКОМУ ОДИН ╤З ВЕДМЕД╤В МУСИТЬ ПОСТУПИТИСЯ - -На ранок усе м╕сто було обкле╓не аф╕шами: "Гранд╕озний б╕й двох ведмед╕в". Виявля╓ться, не т╕льки ╤ван Сила мав таке пр╕звисько, але й горд╕сть Бавар╕╖ - сам Б╕╓р-М╕╓р, який ще н╕коли не зазнавав поразки. Уже п╕д об╕д д╕стати квиток у цирк "Бухенбах" було неможливо. - -Повбол╕вати за свого прийшло поважне панство на чол╕ з бургом╕стром. Адже Б╕╓р-М╕╓ром пишалася вся Н╕меччина. - -П╕вдня ╤ван пров╕в у тренуванн╕, згадуючи науку Брякуса, який навчив його р╕зних вид╕в боротьби. В╕н не дуже хвилювався, адже, попри свою силу, н╕коли себе борцем не вважав. Тому програти н╕мецькому силачев╕ не було би для нього образливо. - -Б╕льше хвилювався за М╕лку та вчорашню розмову з мадам Бухенбах. Проте директриса нав╕ть не подала виду, н╕би м╕ж ними щось увечер╕ трапилося. ╥╖ бол╕ла голова в╕д шампанського. Та й зрештою - для не╖ понад усе завжди був цирк, а не мимов╕льн╕ пристраст╕. - -- Головне - не метушись, - повчав М╕ха товариша. В╕н ув╕йшов у роль тренера, ╕ це неабияк т╕шило його самолюбство. - Будь уважний ╕ чекай, поки цей дрании Б╕╓р- М╕╓р не зробить фатальну помилку, - в╕н д╕ловито сплюнув. - ╤ не переживай, старий. Ламали й не таких, як цей н╕мчура! - -Б╕╓р-М╕╓р був вищим, зате Сила був ширшим у плечах. Н╕мець ходив по арен╕ й зображував ведмедя, час в╕д часу п╕дн╕маючи руки, наче лапи, ╕ рикаючи в зал. Публ╕ц╕ це подобалося. - -Нарешт╕ затр╕скот╕ли барабани, ╕ по╓динок розпочався. - -Весь цирк "Бухенбах" стояв перед кул╕сами, вбол╕ваючи за свого. Найб╕льше переживала М╕лка, яка аж стисла кулачки в╕д хвилювання. Мадам Адел╕я стояла з незм╕нним келихом шампанського. - -Набагато досв╕дчен╕ший н╕мець переважав ╤вана у всьому. Паруб╕йков╕ дико щастило в останн╕й момент ухилятися в╕д небезпеки. Публ╕ка розчаровано з╕тхала. Нарешт╕ Б╕╓р-М╕╓р також притомився. Натом╕сть ╤ван вперто чекав свого шансу, прибер╕гаючи силу. - -╤ коли св╕тло прожектора потрапило просто в оч╕ Баварському ведмедев╕, Сила ринувся в атаку. В╕н п╕дчепив супернику ногу ╕ вс╕╓ю масою на нього навалився. - -К╕лька секунд Б╕╓р-М╕╓р тримався, а тод╕ ц╕ сплетен╕, немов удави, клубки м'яз╕в звалилися на землю. ╤ван опинився зверху, а значить - перемога була за ним. Зала он╕м╕ла, а дал╕ п╕днялася з м╕сць ╕ стримано зааплодувала. Це були оплески поваги. ╤ван Сила отримав м╕жнародне визнання. - -Першою виб╕гла прив╕тати переможця М╕лка з букетиком з╕браних нею польових кв╕т╕в. Дал╕ на ши╖ ╤вана повис М╕ха, який вимагав зробити "слоника" при глядачах. Нарешт╕ третьою зал╕зла просто на голову чемп╕она мавпочка Беня, виконавши на н╕й справжню оду радост╕. - -Сила потис руку Б╕╓ру-М╕╓ру, який намагався усм╕хатися на очах ст╕лькох глядач╕в. Але в╕д пропозиц╕╖ випити разом пива в╕дмовився. Сказав, що його чека╓ ще багато справ, ╕ тут же п╕шов. Натом╕сть ╤ван ще довго перебував у центр╕ уваги - його фотографували, в╕тали, просили автограф. - -Ця перемога зм╕нила ставлення Сили до боротьби на арен╕. В╕н почав тренуватися ╕ по можливост╕ нав╕ть брати уроки. Бо одне д╕ло - гнути зал╕зо, а зовс╕м ╕нше - перемагати таких же силач╕в, як ╕ сам. - -РОЗД╤Л ТРИДЦЯТЬ ТРЕТ╤Й, У ЯКОМУ СМЕРТЕЛЬНИЙ НОМЕР В╤ДБУВА╢ТЬСЯ СЕРЕД НОЧ╤ - -Агент Ф╕кса простер перед карликом св╕же число "Столичних новин". - -П╕д великим фото ╤вана Сили було написано: "Наш чемп╕он перем╕г найсильн╕- шу людину Н╕меччини!" - -- Ви розум╕╓те, м╕й дорогий карлику, що це означа╓? - важко промовив агент, п╕дперши рукою п╕дбор╕ддя. П╕ня т╕льки мотнув головою. - Н╕, м╕й маленький друже, ви н╕чого не розум╕╓те! - тут Ф╕кса неспод╕вано вдарив кулаком по стол╕, в╕д чого тутешн╕ баварц╕ здивовано на них озирнулися. - -- Це означа╓, - майже шепотом продовжив агент, - що тепер ╤ван Сила став нац╕ональним геро╓м. ╤ вс╕ вчинки, спрямован╕ проти нього, будуть розц╕нюватися як д╕╖ проти Республ╕ки. - -Карлик витягнув губи в трубочку, що св╕дчило про його задуман╕сть. - -- А отже, я б╕льше не маю права як державний службовець? - тут плеч╕ Ф╕к- си затремт╕ли ╕ по щоках потекли сльози, як╕ з╕ щурячих вус╕в скрапували просто в кухоль. - Одне слово, м╕й в╕рний побратиме, - агент так само раптово перестав плакати, як ╕ почав, - я подаю у в╕дставку. ╤ роблю це для того, аби мати розв'язан╕ руки. - -(Насправд╕ п╕сля провалу операц╕╖ з ╤ваном Силою Ф╕кса мав велик╕ проблеми на робот╕, ╕ кап╕тан Миколайчик нав╕ть перестав його частувати коньяком). - -П╕ня вишк╕рив крив╕ зуби: "У мене ╓ план. Але я сам не справлюся". В╕н нахилився до Ф╕кси ╕ щось прошепот╕в, а пот╕м почав креслити на серветц╕. Агент витер вухо хустинкою ╕ задумано промовив: "Т╕льки без жертв". Карлик хитро посм╕хнувся. Д╕яти вир╕шили наступно╖ ноч╕. - -Пандорському не спалося. П╕сля того, як померла дружина, його часто мучило безсоння. В╕н вир╕шив ╕ цього разу прогулятися й подихати св╕жим пов╕трям. Стомлений цирк "Бухенбах" провалився у глибокий сон. Нав╕ть М╕ха Голий з╕ сво╖м дворнягою Боб╕ сторожували ╕з заплющеними очима. - -╤мпресар╕о замр╕яно спостер╕гав за зорями, коли пом╕тив дв╕ т╕н╕, як╕ прокрадалися до шап╕то. - -- Ого! - Пандорський опустив руку в кишеню, але циркового п╕столета там не виявилося. Зрештою, в╕н його н╕коли й не мав. Бо ╕ взагал╕ циркових п╕столет╕в, як в╕домо, не бува╓. "Зда╓ться, зараз буде смертельний номер!" - Пандорський закрив лице плащем ╕ рушив за непроханими гостями, як╕ несли у руках щось важке. - -Т╕ почали розливати на шап╕то якусь р╕дину. За р╕зким запахом стало зрозум╕ло, що це - бензин. "Хлопц╕ вир╕шили погр╕тися", - ╕мпресар╕о намацав на пояс╕ кинджал. Кинджал таки був, бо Пандорський використовував його у фокусах. - -- Запалиш, коли я зв╕дси виберуся, - прогуд╕ла одна ╕з т╕ней ╕ почала в╕ддалятися. - -"Овва! Кого ж вибрати? - Пандорський на секунду задумався. - Н╕, треба рятувати цирк". Але маленька постать не посп╕шала ставати п╕дпалювачем. Вона прошкандибала до вагончика ╤вана Сили ╕ почала розливати бензин там. Дал╕ п╕дперла двер╕ к╕лком ззовн╕ ╕ д╕стала с╕рники. "Оце так! - Пандорський стиснувся в пружину. - Негарно людям перебивати сон!" Ще мить - ╕ пущений ним кинджал вдарив тупим к╕нцем п╕дпалювача прямо в голову. Той зойкнув ╕ повалився додолу. - -Пандорський галантно вклонився, н╕би цей трюк спостер╕гали сотн╕ глядач╕в, ╕ неквапливо п╕д╕йшов до лежачого. Звалив його соб╕ на плече ╕ пон╕с у вагончик. - -РОЗД╤Л ТРИДЦЯТЬ ЧЕТВЕРТИЙ, У ЯКОМУ ПАНДОРСЬКИЙ ПРОВОДИТЬ ВИХОВНУ РОБОТУ - -Карлик пролупив око в╕д сонячного св╕тла ╕ страшенного болю в потилиц╕. В╕н хот╕в торкнутися м╕сця, яке так нило, але руки виявилися зв'язаними. - -- ╫уля, - почув в╕н голос Пандорського, який невимушено голився кинджалом. - -П╕ня, побачивши, що в╕н у вагончику ╕мпресар╕о, намагався пригадати, що ж сталося. - -Може, в╕д вогню в╕н утратив св╕дом╕сть ╕ Пандорський його врятував? - -- Авжеж! - в╕дпов╕в той, н╕би читаючи думки. - Саме так: я тебе врятував. Але не в╕д пожеж╕, а в╕д труп╕в. - -Карлик перелякано закрутив очима. - -- А тепер, м╕й юний пожежнику, - Пандорський акуратно вимив лезо ╕ почав його гострити. - Я хочу знати правду. - -Спочатку П╕ня мовчав. - -Але це н╕як не вплинуло на Пандорського. В╕н акуратно розр╕зав яблука кинджалом на шматочки ╕ по╖дав ╖х. Взагал╕, ╕мпресар╕о був прихильником здорового способу життя, тому ╖в т╕льки рослинну ╖жу. Коли горбун почав страждати не так в╕д страху, як в╕д голоду, то розплакався. - -Карлик розпов╕дав, що батьк╕в не бачив зроду. Вони в╕дцуралися в╕д нього, щойно П╕ня народився з ф╕зичними вадами. - -Що у дитячому будинку над ним знущалися як могли. - -Що жив в╕н у холод╕ й голод╕. ╤ лише несамовита праця над собою зробила його циркачем. - -Що жодно╖ р╕дно╖ душ╕ у цьому св╕т╕ не ма╓. Була у нього т╕льки мавпочка Беня, ╕ ту забрав Сила. - -- Тому ти вир╕шив засмажити ╖х разом, - байдуже вир╕к Пандорський ╕ розр╕зав апельсин. - -Карлик клявся, що в╕н не розум╕╓, як це сталося. Що це на нього б╕с найшов. - -- До реч╕, як звати цього б╕са? Я маю на уваз╕ другого "пожежника", - Пандорський ретельно пережовував апельсин. Зрозум╕вши, що ╕мпресар╕о зна╓ про сп╕льника, П╕ня вир╕шив усе звалити на Ф╕ксу. - -- Це все орган╕зувала та╓мна пол╕ц╕я, - в╕д хвилювання карлик аж захлинався. - У них сво╖ порахунки з ╤ваном. Сила нав╕ть сид╕в за вбивство. - -- Пандорський! - раптом почувся за дверима голос мадам Бухенбах. - Ти чув, як усюди смердить бензином? - -В╕д страху карлик аж затрусився. - -- Не видавай! Не видавай! - пропищав в╕н. - -- Мадам, я переодягаюся. Секундочку! - крикнув Пандорський, аби виграти час. - -- Це, мабуть, наш╕ конкуренти, - не вгавала пан╕ Бухенбах. - Вони вир╕шили в╕длякати глядач╕в запахом бензину. Ха- ха! Як╕ на╖вн╕! - -- Отже, так, дорогий м╕й супермене, - Пандорський пров╕в кинджалом б╕ля ши╖ карлика, а дал╕ розр╕зав мотузки на руках. Якщо я хоч раз пом╕чу, що ти щось зат╕ва╓ш проти нашого цирку чи ╤вана Сили, мадам Бухенбах про все дов╕да╓ться. ╤ тод╕ тоб╕ доведеться шукати ╕ншого товариства. Я зрозум╕ло висловився? - Пандорський був тепер сама галантн╕сть. Карлик з полегшенням кивнув головою. - -- Моя чар╕вна пан╕, - промовив ╕мпресар╕о, виходячи надв╕р. - Чи не зда╓ться вам, що наш цирк тут засид╕вся? - -- От про це я якраз ╕ хот╕ла з вами порадитися, - мадам Бухнебах елегантно тримала в руц╕ мундштук ╕з сигареткою. - Якщо нас уже так доп╕кають конкуренти, то не будьмо такими л╕нивими. - -╤ цирк "Бухенбах" почав збиратися в дорогу. - -РОЗД╤Л ТРИДЦЯТЬ П'ЯТИЙ, У ЯКОМУ ╤ВАН СИЛА СТАВ НА ЗАХИСТ ТВАРИН - -Столиц╕, м╕ста ╕ м╕стечка, велетенськи ╕ зовс╕м крих╕тн╕ кра╖ни - усе це тепер випало ╤ванов╕ Сил╕ побачити на власн╕ оч╕. - -В╕н був захоплений як дитя. - -Але найб╕льше враження на нього справило море, яке в╕н уперше побачив в ╤спан╕╖. - -Паруб╕йко годинами сид╕в на берез╕, вдивляючись у синю далеч. - -Як не дивно, але море нагадувало йому р╕дн╕ гори. - -- Старий! - крикнув до нього здалеку М╕ха. - Тебе мадам Бухенбах шука╓. - -╤ван п╕днявся, обтр╕пався в╕д п╕ску ╕ востанн╓ пустив "жабку". Плаский кам╕нь чотири рази вдарився об хвил╕ ╕ зник. Сила ще раз глянув, як Голий з╕ сво╖м псом хлюпаються у вод╕, усм╕хнувся ╕ попрямував до м╕ста. - -Мадам Бухенбах була сама люб'язн╕сть. - -- М╕й солодкий ведмедику! - почала лащитися вона до нього. - Ма╓мо ун╕кальну пропозиц╕ю. - -╤ван насторожився: вс╕ так╕ пропозиц╕╖ завершувалися для нього важкими трюками. - -- Я вже роблю нов╕ номери, в╕д яких публ╕ка шален╕╓, - спробував в╕н заперечити. - -- Так, коли ти на сво╓му симпатичному носику згина╓ш зал╕зну палицю - це щось незр╕внянне! - -- А "Зуби мамонта"? - не вгавав ╤ван. (П╕д час цього номеру Сила зубами крутив канатом, на якому вис╕ло четверо людей). - -- Усе правильно, м╕й хлопчику, - пан╕ Адел╕я поклала руку йому на груди. - Але тоб╕ пропонують щось зовс╕м ╕нше. Ти коли-небудь чув про кориду? - -- Це коли з биками борються? - почухав потилицю ╤ван. - -- Так, - ствердно кивнула мадам. - ╤спанц╕ пропонують найсильн╕ш╕й людин╕ ╢вропи спробувати себе у ╖хньому нац╕ональному вид╕ змагань. - -- От т╕льки ще з коровами не бився, - буркнув ╤ван, але те, що його назвали найдужчим, його пот╕шило. - -Стад╕он рев╕в як несамовитий. На п╕ску арени вже видн╕лися сл╕ди кров╕, але головний по╓динок був попереду. Для ╤вана Сили вибрали найб╕льшого бика. В╕н люто дихав у загон╕, б'ючи передн╕м копитом. На верховинця довго вибирали костюм тореадора, але потр╕бного розм╕ру так ╕ не знайшли. Тож ╤ван накинув червоний плащ просто на гол╕ плеч╕. - -Бик в╕дразу кинувся на нього. Паруб╕йко спробував штрикнути його шпагою, але н╕чого не вийшло. Так повторювалося к╕лька раз╕в, поки тварина добряче не зачепила ╤ванов╕ б╕к. - -- Ах ти ж, скотино дурна! - Сила скинув з себе плаща, в якому в╕н плутався, ╕ в╕дкинув подал╕ шпагу. - -Стад╕он захвилювався. - -- Що виробля╓ цей чужак? - -- Як в╕н боротиметься з розлюченою твариною? - -- Це що - к╕нець бою? - -Н╕би в╕дчувши прилив ново╖ сили, бугай метнувся просто на ╤вана. - -- Ах! - з╕тхнули вс╕, передчуваючи трагед╕ю. - -Але трагед╕╖ не сталося, бо ╤ван схопив його за роги. - -Так вони стояли один проти одного, впершись т╕лами ╕ поглядами. - -Стад╕он заворожено принишк. - -Такого тут ще не бачили. - -- Ех, мамин╕ галушки! - голосно крикнув ╤ван ╕ щосили крутнув управо. Бик завалився на б╕к, а в руках паруб╕йка залишилися? роги. З голови конаючо╖ тварини дзюркот╕ла кров. - -- Ну й варварство! - сплюнув невдоволено ╤ван, не звертаючи увагу на неймов╕рн╕ овац╕╖ стад╕ону. "Невже таке може комусь подобатися?" - дивувався в╕н. - -- Нате! Подав╕ться! - кинув в╕н роги подал╕ на трибуну. Там за ними зчинилася справжня колотнеча. - -- Ам╕╜о! Ви можете забрати свою здобич. Будуть смачн╕ в╕дбивн╕. Ням-ням! - звернувся до нього розпорядник змагань. - -- ╥жте його сам╕, - огризнувся ╤ван. - Я не звик пожирати суперник╕в. - -Ц╕лий веч╕р в╕н пров╕в з М╕лкою на мор╕, заспокоюючись п╕сля найнепри╓мн╕шого у сво╓му житт╕ бою. - -- Чим б╕долашна тварина завинила, що люди роблять ╕з не╖ смертельну забавку? - селянський син н╕як не м╕г збагнути такого дикунства. - -Море в╕дпов╕дало йому криками чайок. - -РОЗД╤Л ТРИДЦЯТЬ ШОСТИЙ, У ЯКОМУ ╤ВАН СИЛА ВИКОНУ╢ БАЖАННЯ КОРОЛЕВИ - -Об'╖хавши п╕в-╢вропи, мадам Бухенбах отримала запрошення на цирковий фестиваль у Британ╕╖. Вже давно в╕зиткою ╖╖ цирку став ╤ван Сила, який дивував ус╕х сво╖ми номерами. Коли чутки про нього п╕шли св╕том, британц╕ захот╕ли побачити цього неймов╕рного силача ╕ на сво╓му фестивал╕. - -Найб╕льший цирк Лондона був наповнений ущерть. Ще б пак! Адже на вистав╕ - сама англ╕йська королева. Вона сид╕ла в розк╕шному р╕зьбленому кр╕сл╕ на окремому п╕двищенн╕, час в╕д часу прикладаючи до очей театральний б╕нокль. Виступали артисти р╕зних цирк╕в ╕ кра╖н, зриваючи оплески. - -Та вс╕ чекали на останн╕й вих╕д - г╕рського ведмедя ╤вана Сили. - -╤ван з легк╕стю виконував сво╖ номери: "Зал╕зне серце", витягування цвях╕в з дошки, розбивання кувалдами каменюки на грудях, "Зуби мамонта", "Зал╕зний н╕с". Насамк╕нець паруб╕йко на ши╖ з╕гнув зал╕зничну рейку. Шокована публ╕ка не шкодувала долонь. Та враз овац╕╖ стихли. Королева поманила ╤вана до себе. - -Вона простягла йому руку, яку циркач невм╕ло поц╕лував. ╥╖ величн╕сть розсм╕ялася ╕ сказала щось по-англ╕йськи. Пандорський, який опинився тут же, переклав: - -- Королева просить тебе поборотися з уславленим боксером Джебсоном. - -╤ван зн╕тився. - -- Невже такий богатир чогось бо╖ться? - в'╖дливо затрясла кучерями ╥╖ руда величн╕сть. - Публ╕ка чека╓, - показала вона рукою на глядач╕в. - -- О'кей, - в╕дпов╕в ╤ван ╓диним англ╕йським словом, яке знав. - -Коли ведучий оголосив, що зараз в╕дбудеться по╓динок м╕ж Джебсоном та ╤ваном Силою, у цирку почало ко╖тися щось неймов╕рне. Пот╕м ус╕ встали ╕ почали сп╕вати англ╕йськ╕ п╕сн╕. Атмосфера нагн╕талася. - -Схвильована мадам Бухенбах заб╕гла до гримувальн╕ ╤вана. - -- М╕й коханий ведмедику! - стала вона заламувати руки. - Якщо ви вигра╓те! Якщо ви вигра╓те!.. - -- То що буде, якщо в╕н вигра╓? - п╕дняв брову М╕ха Голий, який зав'язував ╤ванов╕ боксерську рукавицю. - Я вам пробачу от╕ 50 тисяч, як╕ за вас заплатила. Але з умовою, що ви добудете наш╕ гастрол╕ до к╕нця, - нарешт╕ опанувала вона себе. - -- Що ж, - згодився ╤ван. - Голодному й опеньки м'ясо. - -Джебсон був чемп╕оном Британ╕╖ з боксу ╕ кумиром молод╕. Англ╕йц╕в непри╓мно вражало, що ╤вана Силу почали називати найсильн╕шою людиною ╢вропи. Тому вони все влаштували так, аби цей паруб╕йко по╖хав з Британ╕╖ осоромленим. Адже вс╕ знали, що ╤ван Сила - не боксер, а змагатися випадало саме з цього англ╕йського виду боротьби. - -Правилам боксу ╤вана вчив ще доктор Брякус. З того часу в╕н к╕лька раз╕в тренувався з боксерами. Але в цирку "Бухенбах", зрозум╕ло, боксерськ╕ рукавиц╕ були н╕ до чого. Та ╤ван не дуже хвилювався, покладаючись на народну мудр╕сть: "Як ╤ван не зможе, то Бог допоможе". Будь що буде! - -Джебсон був дебелим чорношк╕рим з б╕лосн╕жною усм╕шкою. - -Його удари, мов град, сипалися на ╤ванову голову. Сила т╕льки прикривався кулачиськами. - -Та один удар в╕н таки пропустив, в╕д чого розтягнувся на манеж╕. - -- Один, два, три? - почав рахувати суддя п╕д улюлюкання натовпу. - -Та ╤ван зв╕вся на ноги, ╕ по╓динок продовжився. - -Коли ж Джебсон боляче вдарив його в печ╕нку, а дал╕ в брову (ой, що зараз буде! зажмуртеся!), ╤ван вилаявся ╕ гримнув ╕з ус╕╓╖ сили у в╕дпов╕дь. Негр в╕длет╕в на к╕лька метр╕в ╕ непорушно застиг. - -Суддя почав над ним рахувати, але той не ворухнувся. - -- Л╕каря! - гукнув на все горло арб╕тр. - -Захеканий медик к╕лька секунд оглядав Джебсона, а дал╕ кудись поб╕г. Увесь цей час публ╕ка стояла, застигши в н╕мому передчутт╕. Коли ж непритомного Джебсона на ношах винесли з цирку, вс╕ згадали про ╤вана Силу. - -Що тут почалося! - -В ╤вана полет╕ли прокльони, лайка ╕ нав╕ть окрем╕ предмети. Суддя гр╕зно п╕д╕йшов до нього ╕ попросив зняти рукавиц╕. Правиця, якою було завдано останнього удару, була тр╕снутою. - -- Покаж╕ть руки! - наказав арб╕тр. - -╤ван розкрив долон╕. В них н╕чого не було. Суддя здивовано похитав головою, а тод╕ п╕дняв праву руку паруб╕йка догори. ╤ван Сила перем╕г! - -Англ╕йська королева покидала цирк розчарованою. - -РОЗД╤Л ТРИДЦЯТЬ СЬОМИЙ, У ЯКОМУ АГЕНТ Ф╤КСА НАРЕШТ╤ ПРОЯВЛЯ╢ ПРОФЕС╤ЙН╤ ЯКОСТ╤ - -Зв╕стка про те, що Джебсон залишився ╕нвал╕дом ╕ вже н╕коли не вийде на ринг, викликала в Британ╕╖ бурю. Цирк "Бухенбах" негайно пере╖хав до Франц╕╖, доки не трапилося якогось нещастя. ╤ван Сила знову присягнувся, що б╕льше не боротиметься на арен╕. - -П╕сля того злощасного по╓динку в Лондон╕ у нього був кепський настр╕й. В╕н шкодував боксера, кар'╓ра якого так неспод╕вано об╕рвалася. - -╤ван замкнувся в соб╕ ╕ нав╕ть з╕ сво╖ми колегами став негов╕рким. Т╕льки мавпочка Беня була завжди поруч. - -- Мсь╓ Сила? - почувся позаду ╤вана чолов╕чий голос. - -Паруб╕йко обернувся. Перед ним стояв елегантно вбраний панок у капелюс╕. - -- Ми ваш╕ палк╕ прихильники ╕ мали би за честь випити з вами келих гарного французького вина, - приязно усм╕хався незнайомець. - -╤ хоча ╤ван не пив, але, щоби розв╕яти тугу, вир╕шив прогулятися. Вони йшли мокрими вуличками Парижа. - -- Уже недалеко. Ось сюди, - направляв панок у темний провулок. - -╤ван був заклопотаний сво╖ми думами, коли з п╕двор╕ття вискочили четверо чолов╕к╕в ╕з зал╕зяками в руках ╕ почали його гамселити. - -- За Джебсона! - кричали вони, завдаючи удар за ударом. - -╤ван перекинув одного з них через ворота, викрутив другому руку, але тут його сильно вдарили ззаду по голов╕. Кров залила йому оч╕, в╕н упав на кол╕на, а дал╕ повалився додолу. - -Агент Ф╕кса, який стежив за ╤ваном Силою уже к╕лька м╕сяц╕в ╕ витратив на це половину свого статку, не в╕рив очам. Четверо нев╕домих били його кровного ворога. Як? Операц╕ю проведено без нього? Хто посм╕в? А дзуськи вам! - -Два почуття боролися в ньому: зловт╕ха й обов'язок. Врешт╕-решт перем╕г обов'язок: як-не-як, колись в╕н був кращим агентом та╓мно╖ пол╕ц╕╖. В╕н сягнув рукою за револьвером, але його на м╕сц╕ не виявилося. "О д╕во Мар╕╓! Де в╕н?" - застогнав екс-агент, б'ючи себе по кишенях. - -Тут ╤ван Сила впав, ╕ нападники почали його добивати. Ф╕кса безстрашно кинувся в б╕й. - -- Стояти! Та╓мна пол╕ц╕я! - волав в╕н несамовито. - ╤менем Республ╕ки, ви заарештован╕. - -Бандити зупинилися, не розум╕ючи незнайомо╖ мови. - -- Що робимо, Лисий? - гукнув один ╕з них. - -- Дай йому по череп╕ ╕ змива╓мося, - наказав той. - -В╕дважний Ф╕кса не встиг витягнути посв╕дчення агента 008, як отримав зал╕зним прутом по голов╕, тихо зойкнув ╕ простягся б╕ля ╤вана Сили. Нападники тут же накивали п'ятами. На шум у провулку визирнули сус╕ди, як╕ й викликали пол╕ц╕ю та швидку допомогу. - -РОЗД╤Л ТРИДЦЯТЬ ВОСЬМИЙ, У ЯКОМУ Л╤КАРСЬКА ДОПОМОГА БУВА╢ НЕОДНОЗНАЧНОЮ - -Мадам Бухенбах сид╕ла в каб╕нет╕ власника кращо╖ паризько╖ кл╕н╕ки. - -- Мадам, - запевняв мсь╓ Фрась╓. - Ми робимо все, що нам п╕д силу. - -- Грош╕ мене не ц╕кавлять, - втомлено мовила мадам. - Мене ц╕кавить т╕льки здоров'я мого ведмедика. - -- Ми зна╓мо ╕стор╕ю цього богатиря, - мсь╓ Фрась╓ струснув розк╕шною шевелюрою, що кучерями спадала йому на плеч╕. З невеличкою бор╕дкою та вусиками, в╕н радше скидався на мушкетера, н╕ж на медичне св╕тило. - -(Насправд╕ це була перука. Так само кле╓ними були вуса ╕ бор╕дка. Мсь╓ Фрась╓ м╕няв св╕й ╕м╕дж залежно в╕д настрою. Сьогодн╕ в╕н в╕дтворював с╕мнадцяте стол╕ття). - -╤ванов╕ Сил╕ проломили голову, й операц╕я була складна. - -Х╕рурги нав╕ть зам╕нили перебиту к╕стку на металеву пластину. - -Вс╕ чекали, коли в╕н прийде до тями ╕ чи взагал╕ прийде. - -- Чого бажа╓те? - мсь╓ Фрась╓ в╕дкрив св╕й розк╕шний бар. Не встигла мадам вибрати нап╕й, як до каб╕нету влет╕в захеканий черговий. - -- Ожив! - ледве видавив в╕н ╕з себе. Вс╕ кинулися до палати ╤вана Сили. - -Паруб╕йко лежав ╕з перебинтованою головою ╕ дивився у стелю. - -- М╕й коханий ведмедику! - мадам молитовно склала руки. - Ти вп╕зна╓ш мене? - -- Так, пан╕ Адел╕╓, - самими губами мовив ╤ван. - -- Поворухн╕ть рукою, - попросив мсь╓ Фрась╓. - -Сила п╕дняв руку. - -- А тепер ногою, - продовжував головл╕кар. - -╤ван з╕гнув ногу в кол╕н╕. - -- Мадам, я вас в╕таю! - чар╕вно усм╕хнувся мсь╓ Фрась╓. - Схоже, ваш богатир оминув найсерйозн╕шу небезпеку. - -- А тепер шампанського, м╕й мушкетере, - знесилено мовила пан╕ Бухнебах ╕ взяла мсь╓ поп╕д руку. Той задоволено пригладив кле╓ного вуса. - -╤ван Сила досить швидко одужував. - -Газети т╕льки й писали про та╓мничий напад на найсильн╕шу людину ╢вропи та ╖╖ л╕кування. - -Цирк "Бухенбах" оголосив кан╕кули. Але н╕хто з циркач╕в не роз'╖хався, аби не залишити ╤вана на самот╕. - -Його палата перетворилася в м╕н╕-цирк. М╕лка з Ренатою його доглядали, Голий розпов╕дав анекдоти, Пандорський з Фанд╕го забезпечували охорону, мавпочка робила масаж ╕ зач╕ску. - -Мадам Бухенбах не вил╕зала з каб╕нету мсь╓ Фрась╓. - -Вона проводила дипломатичн╕ переговори. До реч╕, той перестав щодня зм╕нювати ╕м╕дж, залишаючись мушкетером с╕мнадцятого стол╕ття. В╕н твердив, що нарешт╕ себе в╕дшукав. - -З ╤ваново╖ палати пост╕йно чувся галас ╕ см╕х, так що невдоволен╕ сус╕ди вже робили адм╕н╕страц╕╖ зауваження. Зрештою, циркач╕ почали давати для хворих виступи, ╕ вс╕ помирилися. Коли М╕лка опинялася з ╤ваном на самот╕, вона брала його за руку ╕ в╕ддано дивилася у в╕ч╕. - -- Б╕долашний! - казала вона. - -- М╕лко! - т╕льки й м╕г в╕н промовити, тонучи в ╖╖ великих син╕х очах. - -М╕ж ними виникало щось б╕льше, н╕ж дружба, ╕ це вже пом╕чали вс╕. - -Одного разу ╤вана пров╕дав нав╕ть карлик П╕ня. В╕н простягнув хворому к╕ло в╕всяного печива, насторожено зиркаючи на Пандорського. Той т╕льки задоволено п╕дкручував вус. - -Але найб╕льш╕ метаморфози в╕дбувалися поверхом нижче, де лежав агент Ф╕кса. Коли в╕н очуняв, то три дн╕ т╕льки плакав ╕ просив у вс╕х вибачення. Дал╕ став писати листа св╕тов╕й громадськост╕. Згодом написане спалив посеред палати, чим не на жарт налякав ╕нших хворих. Тиждень п╕сля цього мовчав, не в╕дпов╕даючи нав╕ть на запитання л╕кар╕в. - -А одного ранку встав, назвав себе пропов╕дником Ф╕кусом, закутався в простирадло, через в╕кно перел╕з на дерево, ╕ т╕льки його й бачили? - -РОЗД╤Л ТРИДЦЯТЬ ДЕВ'ЯТИЙ, У ЯКОМУ АМЕРИКА ╢ АМЕРИКОЮ - -Хоч як пан╕ Бухенбах не хот╕лося прощатися з╕ сво╖м мушкетером, але цирк мусив на себе заробляти. Випробовувати долю в ╢вроп╕ директриса б╕льше не хот╕ла. Тож цирк "Бухенбах" подався за океан. - -Америка вражала вс╕м - ╕деями, багатством, людьми. Все тут б╕гало, галасувало, змагалося. - -╤ван Сила тепер виступав у римському шолом╕ з пишним п╕р'ям, аби про всяк випадок убезпечити себе в╕д випадкового удару в травмоване м╕сце. - -Його знали, вп╕знавали, зупиняли на вулицях, просили автограф. - -Одного разу, коли ╤ван повертався додому, поруч загальмувало розк╕шне авто. - -Зв╕дти вийшов усм╕хнений смаглявий пан у смугастому костюм╕ та з вусиками-щ╕точкою. - -- Ви - Джон Сила. Я не помиляюся? - мовив в╕н, пересовуючи товсту сигару з одного кутка губ╕в у другий. - -╤ван кивнув головою. - -- Я - м╕стер П╕ц╕като. Держу пар╕, що ви не витрима╓те мого авта. Називайте будь-яку суму, - сперся американець ногою на колесо. - -- Як це не витримаю? - не зрозум╕в Сила. - -- Я хочу пере╖хати вас машиною. Якщо виживете, отрима╓те, ск╕льки захочете, - в╕н показав велик╕ б╕л╕ зуби. - -╤вана зачепила зарозум╕л╕сть цього американського вискочки. - -- П'ять тисяч, - мовив в╕н ╕ почав зн╕мати п╕джак. - -- О'кей, - П╕ц╕като спритно скочив за кермо. - -Авто загуркот╕ло ╕ стала пов╕льно на╖жджати на ╤вана. - -Тут зв╕дк╕лясь взялися фотографи ╕ затр╕скот╕ли сво╖ми камерами. - -Паруб╕йко стиснувся у клубок м'яз╕в, ╕ передн╕м колесом авто пере╖хало йому через груди. - -- Ех, маминих галушок би тепер! - з╕тхнув ╤ван. - -Нарешт╕ й задн╓ колесо переповзло через нього. - -Сила встав ╕ обтр╕пався в╕д пилюки. - -- Фантастика! - вигукував П╕ц╕като, зн╕маючи шк╕рян╕ рукавички. В╕н потиснув ╤ванов╕ руку ╕ просто на капот╕ став виписувати чек. Усе це ретельно зн╕мали фотографи. Вручаючи винагороду, в╕н п╕дняв палець догори: "М╕стер П╕ц╕като - власник автомоб╕льного заводу. Хай вам щастить, Джоне Сило!" Дал╕ скочив в авто, у якому вже сид╕ли фотографи, ╕ за ними т╕льки закурилося. - -Наступного дня в газетах з'явилася реклама "найбезпечн╕шого автомоб╕ля" з╕ св╕тлинами, на яких машина пере╖жджа╓ через ╤вана Силу. - -- Ех, Америко! - з╕тхнув паруб╕йко, розглядаючи часопис, який йому прин╕с Пандорський. - Грош╕ - понад усе. - -Але тепер його циркова програма поповнилася ще одним "смертельним номером". Причому керувала автомоб╕лем, набитим ус╕ма циркачами, сама мадам Бухенбах. В╕д такого щастя вона мало не плакала. Адже пан╕ Адел╕я нарешт╕ теж виходила на публ╕ку. ╤ в неймов╕рних овац╕ях бачила б╕льше заслугу власно╖ вроди, н╕ж витривалост╕ свого ведмедика. - -РОЗД╤Л СОРОКОВИЙ, У ЯКОМУ КАРЛИК П╤НЯ МУСИТЬ ВИБИРАТИ - -Уже к╕лька м╕сяц╕в цирк долав цю велетенську кра╖ну, яка простяглася в╕д одного океану до ╕ншого. Маленьк╕ м╕стечка ╕ г╕гантськ╕ мегапол╕си однаково тепло приймали цирк "Бухенбах" та його коштовну перлину - найдужчу людину Старого ╕ Нового св╕ту. - -П╕сля втрати ╓диного сп╕льника карлик П╕ня впав у тугу. - -В╕н пост╕йно боявся, що Пандорський усе розпов╕сть мадам Бухенбах. Тод╕ його виженуть з цирку ╕ в╕н стане знову н╕кому не потр╕бен. - -В╕н часто нишком плакав, а вечорами п╕дходив до вагончика хлопц╕в ╕ через шибку дивився, що робить його мавпочка. - -Одного разу п╕д час виступу карлика, коли Беня знову почала його скубти ╕ глядач╕ хапалися за черево, на арену виб╕гла маленька пан╕. Вона почала захищати П╕ню в╕д мавпочки, але та т╕льки показувала язика ╕ дал╕ продовжувала дерти карлика за довг╕ пасма. - -- Ах ти ж плотивне! - розсердилася пан╕ ╕ почала лупцювати Беню сво╓ю сумочкою. Тепер в╕д реготу заходилися сльозами не т╕льки глядач╕, але й артисти. - -П╕сля виступу войовнича пан╕ р╕шуче ступила за кул╕си. - -- Де джентльмен, який постлаждав в╕д ц╕╓╖ твалюки? - звернулася вона до Пандорського. Той загадково посм╕хнувся ╕ показав на вагончик П╕н╕. - -Через п'ять хвилин карлик вийшов з╕ сво╓╖ дом╕вки у супровод╕ категорично╖ пан╕. Вона с╕ла за кермо розк╕шного червоного авто з в╕дкритим верхом, поруч себе безапеляц╕йно всадовила очман╕лого П╕ню, завела двигун ╕ рвонула з м╕сця на очах спантеличеного цирку. - -- Мене звати Клок╕. Мен╕ - тлидцять. ╤ я хочу зам╕ж, - вона не вимовляла л╕теру "р". (Може, й деяк╕ ╕нш╕ л╕тери м╕с Крон╕ не вимовляла, але поки що ми цього не зауважили). - -- Клок╕, а куди ми ╖демо? - насм╕лився запитати П╕ня, якому в╕тер розтр╕пав кучер╕. - -- Я не Клок╕! Я - Клок╕! Лозум╕╓ш? - маленька м╕с надула губки. Карлик н╕чого не зрозум╕в, тому вир╕шив за краще мовчати. - -Але Крон╕ не могла й хвилину сид╕ти без д╕ла, тому швидко пересердилася. - -- У вас таке галне ╕м'я - П╕ня, - посм╕хнулася вона щирою посм╕шкою. - Головне, що там не ма╓ л╕тели "л", - зареготала м╕с. - -Авто котилося просторами прер╕й. - -- Це - наша земля. Гално, плавда? - знову посм╕хнулася Крон╕. - -- Гално, - й соб╕ не вимовив л╕теру "р" П╕ня. - -- Ми ╖демо на ланчо мого татуся, - д╕ловито продовжувала м╕с. - Я хочу, щоби в╕н тебе оц╕нив. - -Карлик обсмикнув на соб╕ довол╕ поношеного костюма. - -- Не б╕йся. Ми багат╕, - в╕дреагувала на це Крон╕. - У мене тлиста бик╕в. Уявля╓ш? - -Карлик спробував уявити таке стадо, але не зм╕г. ╤ взагал╕ велика рогата худоба його не приваблювала. Йому подобалися маленьк╕ тваринки. Як-от мавпочка Беня. Карлик важко з╕тхнув. - -- Ти чого? - глянула на нього Крон╕. - Чекай, - вона р╕зко загальмувала, так що П╕ня ледве не вилет╕в через лобове скло. Дал╕ схопила його двома руками ╕ м╕цно поц╕лувала. У карлика аж перехопило подих. Адже в╕н ще н╕коли в житт╕ не ц╕лувався. - -- Для пелшого лазу - н╕чого! - задоволено мовила Крон╕ ╕ завела авто. - -Татусь виявився засмаглим ковбо╓м у ф╕рмових джинсах, б╕лому капелюс╕ та в чоботях з╕ шпорами. - -"Як з реклами "Мальборо", - подумав П╕ня. - -- То ви - артист цирку? - запитав татусь Б╕лл╕, розливаючи в╕ск╕. - Дуже файно! - -- А чому таке незвичне ╕м'я - Крон╕? - поц╕кавився П╕ня. - -- Крон╕ - це скорочено в╕д "крокодил". Це наш родинний символ, - напнув Б╕лл╕ груди у картат╕й сорочц╕. В╕д почутого П╕ня мало не подавився б╕фштексом. - -- Отже, молодий чолов╕че, перейдемо до справи, - мовив власник ранчо п╕сля вечер╕, простягаючи сигари. - На жаль, так сталося, що наша ╓дина дитина народилася дуже маленькою, тому знайти ╖й чолов╕ка непросто. Ви Крон╕ сподобалися. Тепер слово за вами, - Б╕лл╕ запалив с╕рника об каблук чобота. - -"Ого, - здивувався П╕ня. - Йому б у цирку виступати". - -Б╕лл╕ запитально мовчав. - -Крон╕ почервон╕ла й опустила оч╕. - -- Мен╕ треба подумати, - зн╕тився карлик. - -- Даю вам м╕сяць, - мовив ковбой, прип╕дняв на прощання капелюха, круто розвернувся ╕ попрямував до коня. - На жаль, ще маю об'╖хати ранчо, - дон╕сся кр╕зь стук копит його голос. - -То╖ ноч╕ П╕ня вдома не спав. ╤ власне та н╕ч все вир╕шила. - -РОЗД╤Л СОРОК ПЕРШИЙ, У ЯКОМУ ПОСТА╢ ПИТАННЯ ПРО НАЙСИЛЬН╤ШУ ЛЮДИНУ СВ╤ТУ - -Велик╕ гастрол╕ Америкою доб╕гали к╕нця. Вс╕ вже порядно занудьгували за дом╕вкою. ╤ванов╕ майже щоноч╕ снилися мамин╕ галушки, мамалига з бринзою та вареники з сиром. Вони з М╕лкою тепер багато часу проводили разом. ╤ одного разу паруб╕йко таки наважився запропонувати ╖й серце ╕ руку. - -- М╕лко, виходь за мене! - по-простому мовив в╕н, пригортаючи ╖╖ до сво╖х могутн╕х грудей. - -- Я не? Я не можу? - почала, запинаючись, вона, але дал╕ з╕рвалася ╕ поб╕гла. - -╤ван став чорн╕шим за хмару. - -- Чого надувся? - М╕ха готувався до велико╖ риболовл╕, а тому ╕з в╕рним Боб╕ копав черв'як╕в. - -- М╕лка мен╕ в╕дмовила, - втрачено проказав Сила. - -- Та ну! - Голий нав╕ть випустив банку, що викликало у Боб╕ приступ несамовитого гавкоту. - Ану цить! - потягнув в╕н пса за вухо так, що той заскавул╕в. - -Рената, яка йшла по воду, побачивши хлопц╕в, пирснула з╕ см╕ху в кулачок. - -- Бачиш, - похмуро кивнув ╤ван. - -- Ренатко, - гукнув д╕вчин╕ М╕ха. - А де М╕лка? - -- Плаче, - в╕дпов╕ла та ╕ чомусь заусм╕халася. - -- Ану маршируй до М╕лки, - Голий проштовхав у плеч╕ товариша аж п╕д вагончик д╕вчат. Сам ус╕вся на пороз╕ ╕ став чекати. - -Через десять хвилин ╤ван з М╕лкою вийшли. Вони трималися за руки. У д╕вчини ще червон╕ло обличчя в╕д плачу. - -- Я не можу? - вона знову зупинилася, ╕ ╖╖ велик╕ блакитн╕ оч╕ наповнилися сл╕зьми. - Я не можу пов╕рити сво╓му щастю, - нарешт╕ винувато вимовила вона ц╕ле речення. - Я вже ст╕льки рок╕в сама. Це моя найзапов╕тн╕ша мр╕я! - -- Я так ╕ думав, - п╕днявся М╕ха, обтр╕пуючи руки. - Боб╕! - свиснув в╕н до пса, - Поки одн╕ мр╕ють, ми ╖х году╓мо. Гайда на р╕чку! - -Чотирилапий зустр╕в пропозиц╕ю веселим гавкотом? - -Та цього дня пригоди не зак╕нчилися. ╤ванов╕ принесли запрошення на вечерю в ресторан╕ "Самурай" в╕д пана Тос╕ко Хамацур╕. Гостинний господар частував його вс╕лякими японськими на╖дками та напоями, весь час вихваляючи ╤ванову силу. П╕сля вечер╕ паруб╕йка запросили в окремий каб╕нет, де сид╕ло дво╓ японц╕в. - -- Тос╕ко Хамацур╕, - представився старший ╕з них. - Ма╓мо честь запропонувати вам б╕й за звання наисильн╕шо╖ людини св╕ту. - -В╕н посм╕хнувся. - -- Без сумн╕ву, ви не ма╓те соб╕ р╕вних у ╢вроп╕ та Америц╕, але ╓ ще й Аз╕я. - -- Особливо Япон╕я, - додав маленький японець з тоненькими вусиками. - -- Чи чули ви що-небудь про Пацаку Макур╕, якого у нас кличуть "Чорною горою" - запитав старшин, поправляючи окуляри. - -- Панове, я вже не борюся на арен╕, - заперечив ╤ван. - У мене серйозна травма. - -- Але ви ще не зна╓те наших умов, - неухильно продовжував Тос╕ко Хамацур╕. - Японськ╕ корпорац╕╖ готов╕ заплатити 150 тисяч переможцю ╕ 50 тисяч - переможеному. - -Умови були справд╕ привабливими. - -Особливо перед в╕д'╖здом додому. - -- А головне, - Тос╕ко Хамацур╕ взяв до рук позолочений ц╕пок, - йдеться про звання найсильн╕шо╖ людини св╕ту. - -╤ван задумався. Вони з М╕лкою вир╕шили одружитися. А з такими грошима можна нав╕ть залишити цирк. - -- Згода! - потиснув в╕н руку японцев╕. - -- По╓динок в╕дбудеться за тиждень. Розрахунок на м╕сц╕, - д╕ловито прощався Тос╕ко Хамацур╕. - Ах, так, забув сказати, - в╕н торкнувся рукою чола, мовби щось згадуючи. - Боротьба вестиметься в японському стил╕, а не ╓вропейському. - -"От б╕сов╕ д╕ти", - подумки вилаявся ╤ван ╕ посп╕шив пов╕домити новину друзям. - -РОЗД╤Л СОРОК ДРУГИЙ, У ДОМУ НАРЕШТ╤ ВСТАНОВЛЮ╢ТЬСЯ ╤СТИНА - -Мадам Бухенбах лютувала. Що за свинство! ╤ван Сила домовився про головний б╕й, не порадившись ╕з нею. - -- М╕й коханий ведмедику! - лащилася вона, хоча в ╖╖ очах спалахували ╕скри. - Я ст╕льки для вас зробила, а ви д╕╓те за мо╓ю спиною. Це як м╕н╕мум непорядно. - -╤ван скип╕в. (Киплять не т╕льки чайники, але й велик╕ люди). - -- Пан╕ Адел╕╓, нарешт╕ я зрозум╕в, як╕ грош╕ ви заробля╓те на мен╕! Ск╕льки ви отримали за б╕й в Н╕меччин╕? А за по╓динок з Джебсоном? А в ╤спан╕╖? - -Мадам Бухенбах кинулася до рят╕вного шампанського. Тремтячою рукою вона налила повний келих. - -- Якщо ти хочеш, аби наш цирк збанкрутував, то можеш робити усе що завгодно, - мовила приречено вона. - -- Гаразд, - задумався ╤ван. - Враховуючи те, що ви оплатили мо╓ л╕кування, третина виграшу ваша. Якщо програю, не отрима╓те н╕чого. - -Мадам мовчки перехилила келих. - -По╓динок за звання найдужчо╖ людини св╕ту викликав неймов╕рний аж╕отаж. - -У розк╕шний спортивний палац набилася купа кореспондент╕в. Особливо багато ╖х було з Япон╕╖. Там не мали жодного сумн╕ву, що Пацака Макур╕ стане св╕товим чемп╕оном. Зрештою, тому японц╕ й оплачували по╓динок. - -╤ван, як завжди, добре на╖вся, зробив силову г╕мнастику, погрався з мавпочкою, послухав поради М╕хи, попригортав до грудей М╕лку (два п╕дходи по двадцять раз╕в) ╕ вирушив на ринг. - -За великим рахунком в╕н н╕чого не втрачав: або отрима╓ сто п'ятдесят тисяч, або п'ятдесят. - -На в╕дм╕ну в╕д Пацаки Макур╕, якому головне було звання переможця, слава ╤вана не ц╕кавила. Тому верховинець хвилювався набагато менше за суперника. - -"Чорна гора" справд╕ виявився горою, у п╕втора рази б╕льшою за ╤вана. Т╕льки горою м'яса. М'язами це було назвати важко, адже вони практично не мали форми. За японськими правилами перемагав той, хто виштовха╓ суперника за коло. - -Суддя дав сигнал, ╕ Пацака Макур╕ з розгону гепнувся об ╤вана. Але оч╕куваного японцем ефекту не сталося. Сила м╕цно стояв на ногах, натом╕сть "Чорна гора" в╕дпружинив назад. ╤ван спробував схопити суперника у сво╖ лещата, але той був чимось намащений ╕ весь час вислизав. - -По╓динок затягувався. Обо╓ борц╕в уже соп╕ли, як буга╖. Макур╕ дивився на ╤вана чорними вузенькими очицями, сповненими ненавист╕. Зал под╕лився навп╕л. Одн╕ кричали: "Джон Сила!", ╕нш╕ рев╕ли: "Макур╕! Макур╕!" - -Але суперники вже порядно втомилися. Сили були приблизно р╕вними. - -╤ тут Пацака Макур╕ наважився на вир╕шальну атаку. В╕н знову з розгону вдарив ус╕╓ю масою ╤вана. - -Але паруб╕йко в останню мить устиг трохи ухилитися - ╕ Макур╕, ховзнувши т╕лом по ╤ванов╕, вилет╕в за коло. Та ще й так, що повалив трьох фотокореспондент╕в. - -Японц╕ схопилися за голови. - -"Чорну гору" довго не могли п╕дняти на ноги, бо в╕н добряче потовкся до лави. - -Зате ╤ван в╕дразу опинився у вируючому людському мор╕, яке простягало до нього руки. Але в╕н шукав поглядом М╕лку. Вона стояла б╕ля дверей ╕ плакала. - -"Маленька моя!", - з╕тхнув ╤ван ╕ став роздавати автографи. - -РОЗД╤Л ОСТАНН╤Й, У ЯКОМУ Н╤ЧОГО НЕ ЗАЛИША╢ТЬСЯ, ЯК ПОПРОЩАТИСЯ - -З Америки цирк "Бухенбах" в╕дпливав уже не в повному склад╕. На причал╕ циркачам довго махали рукою дв╕ маленьк╕ ф╕гурки. Це була м╕с Крок╕ та ╖╖ наречений - карлик П╕ня. - -Попри все, розлучення було важким. Адже вс╕ розум╕ли, що в ╕стор╕╖ цирку наста╓ новий пер╕од. - -Аби П╕ня не сумував, ╤ван в╕ддав йому мавпочку. Та ж в╕дразу застрибнула карлику на голову и почала його скубти. - -Вс╕ засм╕ялися. - -- Вибачте, якщо я комусь зробив боляче, - з╕ сльозами на очах прощався П╕ня. - -Особливо сердечно в╕н об╕ймався з Пандорським. Той, як завжди, загадково посм╕хався. - -Подорож до ╢вропи тривала к╕лька дн╕в, ╕ в один ╕з вечор╕в мадам Бухенбах з╕брала циркач╕в у сво╖й кают╕ вищого класу. - -- Кохан╕ мо╖, - урочисто мовила вона, наливши вс╕м шампанського. - Нам треба обговорити наше нове життя. - -- У нас з Ренатою все без зм╕н, - першим бадьоро озвався Фанд╕го. - -- У мене теж, - задумано крутнув вуса Пандорський. - -- Друз╕! - ╤ван Сила п╕дв╕вся. - Ми з М╕лкою вир╕шили одружитися. - -- Ура! - гримнуло над океаном, так що чайки перелякано злет╕ли з пароплава. - -- Але це ще не все, - п╕дняв в╕н руку. - Ми вир╕шили п╕ти з цирку. - -Стало чутно, як цока╓ наст╕нний годинник. - -- ╤ куди ж ви подастеся? - першим отямився Пандорський. - -- По╖демо до мене в гори. Я так скучив за маминими галушками? - -Ус╕ розвесел╕ли. - -- А ти, М╕хо? - запитала Рената. - -- Ми з Боб╕ - перш╕ св╕дки на вес╕лл╕ найсильн╕шо╖ людини св╕ту, - усм╕хнувся Голий. - А там буде видно. Може, стану начальником вокзалу. - -Циркач╕ засм╕ялися ╕ звернули погляди на мадам Бухенбах. Вона була сумна ╕, здавалося, от-от розплачеться. - -- Що ж, - вона п╕дняла келих шампанського. - -- Давайте вип'╓мо за м╕й цирк, який припиня╓ ╕снування на вершин╕ сво╓╖ слави. - -Каюта завмерла. - -- Так-так, люб╕ мо╖, - продовжувала пан╕ Адел╕я. - Дванадцять рок╕в п╕сля смерт╕ свого коханого чолов╕ка я тягнула справу його життя. Але бачу, що всьому ╓ початок ╕ к╕нець. - -- Я виходжу зам╕ж, - раптом кр╕зь сльози мовила вона. - -Здивування сягнуло п╕ку. - -- ╤ хто цей щасливець? - запитав Пандорський. - -- Ви його зна╓те. Це мсь╓ Фрась╓. Уже п╕вроку в╕н чека╓ мо╓╖ згоди. - -В╕дразу стало гам╕рно. Товариство загуло, як вулик. - -- Але це ще не все, - продовжувала ╕нтригувати пан╕ Адел╕я. - Я дарую нашим нареченим сво╓ авто. Хай воно нагаду╓ ╖м цирк "Бухенбах" ╕? мене. - -- Ура! - знову гримнуло над океаном. - -- Якщо Пандорський, Фанд╕го ╕ Рената хочуть продовжувати виступи, - мадам Бухенбах сьогодн╕ год╕ було спинити, - то я даю ╖м у безоплатне користування циркове майно. - -- Ура! - втрет╓ пролунало в кают╕. - -Тут у двер╕ постукали. - -- У вас все гаразд? - це був кап╕тан пароплава у б╕лосн╕жн╕й форм╕ ╕ з люлькою в руц╕. - -- Краще не бува╓, - в╕дпов╕ла за вс╕х пан╕ Адел╕я, змахуючи сльозу. - -Н╕ч окутала мороком океан, ╕ т╕льки св╕тло маленько╖ каюти падало на темн╕ хвил╕ майже до ранку. Н╕хто не знав, як складеться його доля завтра. Як н╕хто не знав, що у французькому порту ╖х чека╓ в╕домий пропов╕дник Ф╕кус (у миру - агент Ф╕кса) ╕з сотнями сво╖х прихильник╕в, аби виголосити сво╓ нове вчення про Добро ╕ Зло, В╕чне ╕ Минуще, Здобуте ╕ Втрачене. - -К╤НЕЦЬ - -╤СТОРИЧНА ДОВ╤ДКА - -╤ван Ф╕рцак народився у червн╕ 1899 року в укра╖нському сел╕ Б╕лки на Закарпатт╕. За неймов╕рну силу отримав пр╕звисько "Кротон". - -Чемп╕он Чехословаччини з важко╖ атлетики та боротьби. - -Чемп╕он ╢вропи з культуризму. - -В╕с╕мнадцять рок╕в був артистом чехословацького цирку. Побував у ш╕стдесяти чотирьох кра╖нах, дивуючи вс╕х неймов╕рною силою. - -Виграв чимало по╓динк╕в з в╕домими борцями св╕ту. - -П╕сля програшу укра╖нському силачев╕ Кротону чемп╕он Британ╕╖ з боксу Джон Джексон викинувся з в╕кна. - -З рук королеви Англ╕╖ ╤ван Ф╕рцак отримав шолом ╕ пояс, оздоблен╕ золотом та д╕амантами. - -Американська преса називала його найсильн╕шою людиною XX стол╕ття. - -П╕сля одного з бо╖в перен╕с важку операц╕ю, п╕д час яко╖ йому зам╕нили частину черепно╖ к╕стки на золоту пластину. - -Але Кротон ╕ дал╕ продовжував сво╖ знаменит╕ виступи. - -На початку сорокових рок╕в повернувся на Закарпаття з дружиною Руженою З╕кл, пов╕тряною г╕мнасткою "Герцферт-цирку". - -Подружжя мало восьмеро д╕тей. Старший син ╤ван став чемп╕оном Укра╖ни з боксу в середн╕й ваз╕. У 1948 роц╕ в╕н був засуджений за "укра╖нський буржуазний нац╕онал╕зм". У концтаборах в╕дсид╕в в╕с╕м рок╕в. Це була одна з причин, чому за радянських час╕в ╕м'я Кротона не аф╕шувалося. - -Помер знаменитий силач у 1970 роц╕ в р╕дному сел╕ Б╕лки. У народ╕ його прозивали ╤ваном Силою. - - - -Солом╕я Крушельницька -Валер╕я Врублевська - -Частина перша - -СОЛОШКА - - Чи т╕льки терни на шляху знайду, Чи стр╕ну, може, де ╕ кв╕т барвистий? Чи до мети я певно╖ д╕йду, Чи без пори ск╕нчу св╕й шлях тернистий,- Бажаю так ск╕нчити я св╕й шлях, Як починала: з сп╕вом на устах! - - Леся Укра╖нка. М╕й шлях - -Розд╕л ╤ - -СИЛУЕТИ. Двадцять третього вересня 1872 року в сел╕ Б╕лявинцях, що б╕ля Бучача, у Амврос╕я та Теодори Крушельницьких народилася четверта дитина. - -- Господи!- сплеснула руками повитуха.- Господи, святий ╕ чистий, але ж т╕ оч╕!.. - -Немовля якраз глипнуло на св╕т. Стривожена голосом повитухи, пород╕лля вже не вперше приглянулася... З╕ниц╕ в дитини - як дв╕ величезн╕ чорно-зелен╕ сльози. Ще невиразний кол╕р! - -- Амврос╕ю,- покликала тихо,- подивися, як╕-то оч╕ ма╓ тая дитина... - -За годину по селу рознеслися чутки ╕ гуляли розмови. - -- Але й дитина народилася у Крушельницьких! - -- Оч╕ - як яблука в жнива... - -- Чисте та б╕ле, як янголятко! - -- Бо панське дитя! - -- Яке там паньство! П╕п без парох╕╖. - -- А все-таки не мужик... - -- Господи, твоя воля! Не п╕п, а т╕льки сотрудник! - -- В сап'янцях ходить, а бос╕ сл╕ди полиша╓. - -╤ то була чиста правда. Священнослужитель ╕з Б╕ля-винець не мав достатк╕в, бо до зиск╕в був непридатний. Його доля - доля досить талановито╖ людини - мала ск╕нчитися на досягненн╕ священницького сану, оск╕льки на зах╕дноукра╖нських землях у т╕ часи с╕мдесят ш╕сть в╕дсотк╕в населення були неписьменними, а ╓диний б╕льш-менш доступний шлях до осв╕ти лежав через богослов'я. - -Ситуац╕я та, переломлюючись через особист╕ дол╕, носила часто траг╕чний характер. Вона робила марними ус╕ поривання за визначене об'╓ктивн╕стю коло... ╤ т╕льки особи, сильн╕, енерг╕йн╕, з великою в╕рою у сво╖ можливост╕ ╕ безмежною любов'ю до свого народу, могли в жорсток╕й боротьб╕ здолати ус╕ перепони. - -Р╕д Крушельницьких та╖в у соб╕ от╕ невсипущ╕ сили. Перший знак небуденност╕ роду вийшов ╕з прад╕да - селянина, який мр╕яв дати синов╕ осв╕ту ╕ вивчив його на священика. Василь Крушельницький, ос╕вши парохом у сел╕ Сороках, мав пильнувати св╕й р╕д ╕ плекати його небуденн╕сть дал╕. В╕н був щасливий, коли його син Амвро-с╕й Крушельницький одружився з дочкою знаного у св╕й час галицького поета Григор╕я Савчинського. Його в╕ршами тод╕ були заповнен╕ шк╕льн╕ п╕дручники, ╕ на них виховувалося не одне покол╕ння укра╖нсько╖ молод╕. - -Василь Крушельницький мав та╓мну над╕ю, що доньку такого поета життю буде важче перетворити на звичайну "домову курку", якими одразу ставали, одружившись, перес╕чн╕ ж╕нки. В╕н в╕рив, що нев╕стка його, Теодора, допоможе вдовольнити вищ╕ родинн╕ амб╕ц╕╖. А мр╕я була про те, щоб онуки його досягли б╕льшого, н╕ж син... Нев╕домо, чи вважав в╕н сво╖ спод╕вання зд╕йсненими, чи н╕. - -Кожному онуков╕, що з'являвся на св╕т, в╕н давав ╕м'я особисто. Це був його прив╕лей, якого твердо дотримувався ╕, доки жив, користувався ним. Н╕що не могло його зупинити - н╕ жорсток╕ морози, н╕ власн╕ хвороби. В╕н при╖здив ╕ сам, т╕льки ним обраним ╕м'ям благословляв дитину на життя. - -У Григор╕я Савчинського, певно, не менш, як у Василя Крушельницького, було сильним почуття роду-племен╕. В╕н мав за правило щороку, у визначений заздалег╕дь день, збирати весь св╕й р╕д б╕ля себе. До родинного свята ретельно готувалися, тривало воно не один день. "Це для того,- тлумачив Савчинський,- щоб ви себе п╕знавали, шанували ╕ допомагали, бо ╕накше, д╕ти, будете соб╕ ворогами". - -Одного дня, п╕сля народин четверто╖ дитини, б╕ля хати Амврос╕я Крушельницького почувся к╕нський туп╕т ╕ гурк╕т кол╕с. За хвилину до хати ступив високий сивий чолов╕к. Тримався прямо, як св╕чка, ╕ перед собою н╕с буханець житнього хл╕ба. Правицею поклав широкого хреста, ╕ по хат╕ гайнув веселий зайчик в╕д його персня. В╕ддав хл╕б синов╕, який поштиво схилив голову перед батьком; роздягнувся. П╕д╕йшов до колиски. Син супроводив його. ╤ д╕д, ╕ батько немовляти мали зовс╕м б╕л╕ голови, посив╕л╕ ще замолоду, однаково зодягнен╕ в чорне, вони скидалися на двох крук╕в над колискою. Але це були два добрих, зачарованих круки, з лаг╕дними посм╕шками ╕ бажанням добра в очах... - -- Солом╕я!- нар╕к старий. Бо так звали його мат╕р. ╤ под╕лив м╕ж ус╕ма хл╕б. Д╕ти чекали цього моменту, бо над ус╕ гостинц╕ смакував ╖м бабунин хл╕б. А хл╕б був особливий, спечений на капустяних листочках, бабуня не любила голого череня, буханець мав ╕знизу вибит╕ узори ╕ живий дух, який нав╕ки западав у пам'ять. - -Амврос╕й Крушельницький був красивим чолов╕ком, з виразними блакитними очима ╕ тихою, ласкавою посм╕шкою. З часом виявилося, що в╕н не надавався до хазяйнування, через що м╕ж ним та дружиною ╕нод╕ виникали непорозум╕ння. Спок╕йний Амврос╕й мав щасливу вдачу швидко ╖х уладнувати на користь ус╕й родин╕. Але те, що допомагало ╖м у духовн╕м житт╕, виявилося мало придатним тод╕, коли треба було доводити до пуття д╕тей. Усе господарство лягло на плеч╕ Теодори. Кр╕м того, поступов╕ погляди ╖╖ чолов╕ка не т╕льки вир╕зняли його серед ╕нших священик╕в, але робили ворогами сус╕дських поп╕в. Вони н╕чого йому не дарували, а найперше - того, що, як ╖м здавалося, служило до зменшення ╖хн╕х зиск╕в. - -- Порозпускав хлоп╕в,- жал╕лися вони,- задовольня╓ться малими требами, не ма╓ власного пароху! - -Вища духовна влада так само не жалу╓ попа з Б╕ляви-нець, ще б пак: запан╕брата з селянами, водиться з Франком ╕ його прихильниками. - -Отож Амврос╕й Крушельницький недовго затриму╓ться на одному м╕сц╕, пере╖здить ╕з села до села. З Б╕лявинець переноситься спочатку в Ос╕вц╕, пот╕м у Петлик╕вц╕ ╕ в Тис╕в. - -У Тисов╕, саме п╕д найран╕ший в╕к Солошки, лютувала холера. Д╕вчинка занедужала. Н╕хто не мав над╕╖, що виживе. А воно, б╕дне, ледь живот╕ло ╕ дивилося на вс╕х сво╖ми очиськами-озерами, з яких часом вихлюпувалися сльози, так благально, н╕би просилося жити. - -Майже щодня батько привозив л╕каря. В╕н боявся втратити цю дитину, до яко╖ в╕дчував якийсь особливий санти-мент. ╤ таки вижило, б╕долашне. Вижило ╕ почало рости. Хоч доречно зауважити, що життя ╕ майбутн╓ Солом╕╖ Крушельницько╖ ще не раз вис╕тимуть на найтоншому волоску ╕ т╕льки дивом буде вона вихоплюватися з-п╕д жорстоких удар╕в дол╕. - -Теодора Крушельницька була розумною ж╕нкою, а до того ж волод╕ла твердим ╕ р╕шучим характером. Перш╕ роки подружнього життя переконали ╖╖, що у вродливого ╕ вельми коханого Амврос╕я нема╓ ан╕ хисту, ан╕ бажання хазяйнувати. А без господарства год╕ й думати утримувати родину, яка б╕льшала р╕к у р╕к. Зар╕бки ╖╖ чолов╕ка могли бути т╕льки п╕дмогою, а не грунтом для ╕снування. - -Отож, не гаючи часу, Теодора взялася до роботи. Вм╕ло керуючи сво╖м домом, вона спок╕йно прямувала до поставлено╖ мети - забезпечення родини вс╕м необх╕дним для нормального життя. ╖╖ неабияка енерг╕я ╕ р╕шуч╕сть справили ╖й добру послугу, а працювати вона вм╕ла в╕д св╕тання до смерку. - -Якийсь час, по пере╖зд╕ в село Б╕ле, мешкали спочатку в стодол╕, бо хата потребувала доброго ремонту. За р╕к вони вже мали оселю. Поле, садок, городець - все це ╕снувало завдяки Теодор╕. Д╕тей змалечку привчала до прац╕, бо була глибоко переконана, що т╕льки праця трима╓ людей на земл╕, тож ╕ намагалася виховати у малеч╕ в╕ру в труд. Кожне з них, хоча б ╕ найменше, мало сво╖ обов'язки. Осипа допомагала шити ╕ прати, Олена годувала поросят, Солом╕я п╕дсипала квочок, годувала птицю ╕ голуб╕в. Менш╕ поливали кв╕ти, допомагали на кухн╕. Жодне не сид╕ло без д╕ла, так само як ╕ ╖хня мат╕р, яка без прац╕ могла тут же "важко захвор╕ти". Так вона говорила, ╕ вони в╕рили ╖й... - -Люди на сел╕ шанували Теодору Крушельницьку. Була вона для них часом порадником, часом вчителькою ╕ дуже часто л╕карем. П╕д час в╕зит╕в до хворих при н╕й не раз була мала Солом╕я, либонь, привчена до "л╕карювання" старою Паляничкою. П╕зн╕ше Солом╕я сама робитиме так╕ в╕зити, ╕ з часом люди в╕ддадуть ╖й шану за ╖╖ сердечн╕сть. - -Чи була вродливою мати Солом╕╖ Крушельницько╖? Важко нам говорити про це, але вс╕ ш╕сть дочок стверджували, що так. Вона мала тонк╕ губи ╕ сумн╕ кар╕ оч╕. - -Вся постать ╖╖ в стан╕ спокою набирала характеру поетично╖ елег╕йност╕, та за мить, варто було ╖й зробити хоч один порух, все м╕нялося, н╕би спадали чари... По хат╕ знов ходила поважна господиня ╕ загадувала вс╕м роботу. Вона гарно грала на фортеп╕ано, хоч майже не мала часу сид╕ти б╕ля нього. Любила поез╕ю, сп╕в, але добре соб╕ затямила, що родину тим не виживити. За д╕тьми сво╖ми вбол╕вала, хоч не була до них однакова, вир╕зняла ╖х, а Солом╕ю ╕ Олену, як найб╕льш самост╕йних ╕ непок╕рних, любила, кажуть, найменш. Намагалася ╕ до них бути справедливою, проте не завжди ╖й те вдавалося... - -У свого батька Солом╕я була закохана все життя, ╖╖ дитинство пройшло п╕д знаком ц╕╓╖ любов╕. Спершу в╕н захопив ╖╖ сво╓ю добротою, а п╕зн╕ше знаннями ╕ прагненням до них. У його б╕бл╕отец╕ серед богословських книг збер╕галися Шексп╕р, Гейне, Ш╕ллер (н╕мецькою), зашифрована переробка "Что делать?" Чернишевського, революц╕йно-демократичн╕ журнали, орган╕заторами яких були ╤ван Франко та Михайло Павлик. Палкий прихильник прогресу, Амврос╕й Крушельницький страшенно переживав суд над Франком, Павликом, Терлецьким та ╕ншими. В╕н боявся, щоб не зламала ╖х реакц╕я, не вибила ╕з них той святий дух, про який ╤ван Франко в опов╕данн╕ "Моя стр╕ча з Олексою" писав так: "Всев╕дущий ╕ всемогущий суд справд╕ признав мене винним, справд╕ в мо╖м орган╕зм╕ добачив революц╕йну жилку, в мо╖й кров╕ досл╕див краплю тако╖ кров╕, котру французьк╕ "спасител╕ порядку" забули пролити до останку в р. 1872, в мо╖х очах доглянули ╕скру такого вогню, котрий може запалювати доми "мирних горожан" не г╕рше нафти". - -╤ якщо дорослою Солом╕я напише: "Хоча б сто рок╕в вчився чолов╕к, все одно мав би чому вчитися",- то в першу чергу ц╕ слова були нав╕ян╕ ставленням до науки ╖╖ батька. Так уже влаштована наша натура, що ск╕льки б людина не зробила на цьому св╕т╕, чого б не досягла, най-перш довести свою варт╕сть ╖й хочеться сво╖м батькам. Особливо якщо ми ╖х любимо. Вт╕м, якщо ма╓мо ╕ як╕сь ╕нш╕ почуття, справа мало м╕ня╓ться, ствердитися нам найб╕льше хочеться у власному дом╕. "Нема пророка в сво╖й батьк╕вщин╕", але й нема б╕льш жагучого бажання, н╕ж стати ним удома. - -Коли Солошц╕ виповнилося ш╕сть рок╕в, вона вперше с╕ла до фортеп╕ано. Школу Солом╕я не в╕дв╕дувала. У сел╕ не було школи, а возити д╕тей до Тернополя чи тримати ╖х там родина не мала кошт╕в. Отже, д╕тей учив батько - сам. В╕н мав лаг╕дну вдачу, д╕ти охоче вчилися ╕ дивились на батька як на свого товариша, т╕льки старшого. З натхненням в╕н передавав ╖м сво╖ знання, а уроками ╕стор╕╖ часом ставала реальна д╕йсн╕сть. - -Крушельницький мав звичай гуляти з╕ сво╖ми д╕тьми нед╕льним селом. Особливо коли був при ньому старший син Ант╕н, якого вс╕ дуже любили. Але, коли той по╖хав учитися, найчаст╕ше на так╕ прогулянки вирушала з батьком Солошка. - -До всього ц╕кава, ╕з серденьком, готовим усе навколо любити ╕ п╕знавати, вона нагадувала спраглу землю, що чекала дощу - знань. - -По об╕д╕, святково прибравшись, вони удвох виходили на вулицю. Що з того, що д╕вчинка мала якихось в╕с╕м чи дев'ять рок╕в! Як поважно вона виступала, як люб'язно в╕талася, як ласкаво зичила людям здоров'я. Отак вони простували до с╕льсько╖ площ╕. На ц╕й сво╓р╕дн╕й арен╕, де завжди щось в╕дбувалося, зупинялись. Часом говорили з людьми, ╕ Солошка уважно слухала, намагаючись зрозум╕ти, що й до чого; а то мовчки спостер╕гала людське життя. То забреде якась мандр╕вна трупа, то сп╕вають с╕льськ╕ д╕вчата; ╕нод╕ парубки влаштують б╕йку з паничами та п╕дпанками. Причин на те вистачало, а приводом ставала велика кам'яна споруда, яку вс╕ називали "Ро╖зк╕е ко╖ко". Вечорами там збиралися вс╕, хто вважав себе приналежним до польсько╖ шляхти, а парубки спересердя випихали ╖х зв╕дти. Восени, коли наставала пора вес╕ль, захоплен╕ гост╕ витанцьовували на площу, перетворюючи ╖╖ на подобу театрально╖ сцени. - -А одного разу... одного разу вони з батьком почули, що на площ╕ хтось гра╓ на фортеп╕ано. Солошка на той час сама вже грала, але щоб так досконало - год╕ було й думати. - -- Швидше, татоньку, поб╕гли!- просилася вона. - -- Або що? - -- Або все ск╕нчиться ╕ ми не побачимо, хто то був! - -- Будь тихо!- заспокоював ╖╖ тато. - -Вони наблизилися ╕ побачили натовп б╕дно вбраних, босих людей, але святкових - як на нед╕лю. Юрба оточила впряжену ф╕ру, на як╕й було пристосовано фортеп╕ано. Грав молодий чолов╕к у селянському вбранн╕, з в╕дсутн╕м виразом на обличч╕. - -- Бетховен!..- захоплено прошепот╕в батько. ╤ люди навкруг стояли завмерл╕ ╕ стривожен╕ водночас. Ж╕нки витирали безпричинн╕ сльози, ╕ г╕ркота тривка кривила ╖м уста. - -Коли музикант ск╕нчив, люди заговорили, захвилювалися... Хто кланявся, дякував, хто вкладав на воза скромн╕ дари: купку я╓ць, склянку сметани, пляшку молока... А люди все прибували, понаб╕гало д╕тей, за ними стар╕... А як слухала Солюня! Зелен╕ оч╕-озера дивилися на цей чудовий райський св╕т, в якому було ст╕льки музики. Вона раптом пом╕тила, що звуки, як╕ лунали, н╕би робили значимим ╕ прекрасним усе, що ╖╖ оточувало. Зм╕нюючи св╕т, вони надавали йому гармон╕йност╕, яку вона в╕дчувала ╕ яко╖ насправд╕ цей св╕т не мав... Дитинство цього не зна╓, ╕, може, тому воно таке близьке музиц╕. - -По концерт╕ батько заговорив ╕з музикантом: - -- А зв╕дки ви, пане? ╤ чому в такий спос╕б?.. - -- Нема╓ ╕ншого, панотче,- чомусь засм╕явся музикант, ╕рон╕чно поглядаючи на Крушельницького. - -Солошц╕ не сподобалася та ╕рон╕я. - -- А мене тато так само учить грати,- стала вона в оборон╕. - -- Вас, паняночко, не диво, а я ось для кого граю.- ╤ показав на д╕твору.- Музика - дарунок бог╕в, чи не так, панотче, але бог ум╕╓ дуже неласкаво розпоряджатися сво╖ми дарами - одному все, а ╕ншим н╕чого, еге ж, панотче? - -Як см╕╓ цей музикант, хоча в╕н ╕ справд╕ гарно гра╓, кривдити ╖╖ тата? ╤ чому татуньо мовчать? Усе в хвилечку пронеслося в Солощин╕й гол╕вц╕, але в╕дпов╕д╕ не д╕стала, бо тут зв╕дкись узялися с╕льськ╕ п╕дпанки з шляхетськими синами. Побачили фортеп╕ано на воз╕, см╕ються, аж за черева хапаються... А люди повол╕ втрачали урочист╕сть... Молодш╕ з гурту слухач╕в, у яких було досить особистих рахунк╕в, щоб т╕льки дочекатися нагоди, почали засукувати рукави. Ось-ось мала грянути буря... - -Крушельницький поб╕л╕в в╕д гн╕ву. ╤ тут раптом Влодко, с╕льський приятель Солошки, врятував ситуац╕ю. П╕дхопивши тверду грудку з-п╕д н╕г, пожбурив ╖╖ в котрогось ╕з панич╕в. "╤нтел╕генц╕я", забувши про гонор, погналася за д╕тлахами. - -...Батько й дочка простують полем. Перед ними широк╕ под╕льськ╕ лани, багряними маками окроплен╕, синьо-теплим небом в╕д разючого всесв╕ту обведен╕. Гарно тут ╖м: ╕ дочц╕, ╕ батьков╕. ╤дуть потихеньку, висп╕вують: "Чи ти бачив, чи не бачив, як ся зб╕жж╓ с╕╓..." - -Аж раптом вмовка╓ Солошка. - -- Татунцю, нащо той пан возить фортеп╕ано на воз╕? Батько мовчить, а пот╕м з╕тха╓: - -- Хоче грати для людей. - -- Але ж ╕нструмент псу╓ться?!! - -- Це байдуже... Музика возвеличу╓ людськ╕ душ╕. Вона зароджу╓ в них прагнення... От що ти в╕дчува╓ш, як тоб╕ добре гра╓ться? - -- Я? - зупиня╓ться Солошка ╕ н╕би загляда╓ в себе.- Я в╕дчуваю р╕зне. - -- Дуже добре, а ти, донечко, постарайся... намалюй мен╕ словами, що ти в╕дчува╓ш. - -Дитя зосереджено мовчить, а пот╕м каже: - -- Часом я чую н╕би пошум пшеничного лану ╕ пташку... як ото тепер, чу╓ш? А часом, особливо коли граю Моцарта, то так, н╕би живе ср╕бло розлива╓ться... - -Крушельницький залюблено дивиться на дитину. А Солошка ще не задовольнилася розмовою з батьком, вона любить завершен╕сть в усьому. Незабаром вона д╕зна╓ться про недосяжн╕сть ╖╖, але й пот╕м, коли зрозум╕╓ все, збереже св╕й в╕чний потяг до не╖. - -- А фортеп╕ану на воз╕, певне, незручно? - -- ╤ це байдуже. Людина ма╓ талант ╕ хоче його в╕ддати людям. - -- Чи то так необх╕дно?- розм╕ркову╓ д╕вчинка.- Чом ти не музикант? - -- Я хот╕в ут╕шати людей. - -- Чи вони потребують ут╕хи? - -- Н╕, але я того не знав... Бачиш, дитино, якщо ╕де чолов╕к по дороз╕ ╕ ╖сть хл╕б, а хтось його доганя╓ ╕ забира╓ той кавалок, то тому, в кого забрали, не треба стати посеред дороги ╕ плакати, а мен╕, йдучому позаду, не треба його вт╕шати... Треба разом наздогнати кривдника й забрати той хл╕б... - -- Правда,- каже Солошка ╕ замовка╓. Ненадовго. - -- Тату, чого це кожному народу, ти говорив, бог дав свою землю, а нам разом ╕з шляхтою? - -- То не бог дав, то люди сам╕ зробили... От слухай. Колись, давним-давно, була соб╕ древньоруська держава ╕ головним м╕стом був у н╕й Ки╖в. Ця держава складалася з дек╕лькох княз╕вств, ╕ одним ╕з найбагатших було наше.- Батько зупинився ╕ обв╕в навкруги себе руками.- Називалося воно Галицьким, ╕ сид╕в у ньому князем Данило Галицький, пот╕м його син, а пот╕м син його сина. - -Сус╕дами Галичини були польськ╕ феодали, яким уже давно смакувала наша земля... ╤, вибравши зручний момент, Казимир III захопив Галичину ╕ уярмив ╖╖ народ... Солошка зупинилася ╕, прижмуривши оч╕, суворо запитала: - -- То це ми з тобою в ярм╕? Тому шляхтич╕ бешкетують? - -- О господи!- перебив батько.- Мовчи, а то перестану розказувати... - -╤ знов широке поле перед ними, високе небо угор╕, ╕ сонце, що кида╓ криваве полум'я на землю ╕ розбива╓ться на тисяч╕ скалок у тепл╕й р╕чц╕. ╤ серед усього безмежжя йде польовою дорогою сивий чолов╕к у чорному ╕ його зеленоока дитина. - -Хата Крушельницьких була типова старосв╕тська плеба-н╕я, або, як тод╕ казали, резиденц╕я. Вона стояла лицем до вулиц╕, ╕ м╕ж брамою та хатою був великий кв╕тник, дал╕ дв╕ висок╕ смер╕чки, нарешт╕ ╜анок, увитий диким виноградом. Це парадний вх╕д. З другого боку будинку, там, де розпочиналися городи, були двер╕ до кухн╕. - -К╕мнати всередин╕ невисок╕ й прост╕. Велика зала, в н╕й - круглий ст╕л, ш╕сть м'яких фотел╕в, дв╕ кв╕тчаст╕ канапки, на яких д╕ти дуже любили сид╕ти довгими зимовими вечорами. П╕д в╕кнами сх╕дц╕ з кв╕тами: мирти, фукс╕╖, пеларгон╕╖, окремо стояла велика пальма. В кутку - комод, на ньому нафтова лампа з матовим склом. Над столом - друга лампа, котру можна було п╕дтягати вище або опускати нижче. В стел╕ за фантаз╕╓ю батька зробили д╕рку на той випадок, коли гост╕ густо накурять. - -Тут, у ц╕й найб╕льш╕й к╕мнат╕, стояло фортеп╕ано. Ус╕ д╕ти любили грати... Але найчаст╕ше, щоденно, т╕шилася грою Солошка. ╤ це була добров╕льна, внутр╕шньо спонукана необх╕дн╕сть. ╤нш╕ д╕ти вол╕ли допомагати в хазяйств╕, н╕ж сид╕ти над нотами. А Солошка т╕льки вскочила у к╕мнату, раз - ╕ вже сидить на сво╓му дзи╜ликов╕ б╕ля фортеп╕ано. Н╕що не могло ╖╖ в╕двол╕кти, примусити зайнятися чимось ╕ншим. - -Ось у м'якому фотел╕ сидить Оленка ╕ вчить загаданого татком в╕рша. - -- Солошко,- блага╓ сестра,- ти мен╕ заважа╓ш! Солошка квапливо зупиня╓ться й водить пучками по - -клав╕атур╕. Чека╓. Але тут входить найстарша, Осипа, ╕, поливаючи мирти, присп╕ву╓: - -- З цього цв╕точка буде мен╕ шлюбний в╕ночок. - -- Ти що,- пита╓ться серйозно Солошка,- хочеш одружитися? - -- Овва! Ще м╕й жених не вир╕с. - -- Тоб╕ сам╕й т╕льки чотирнадцять,- зауважу╓ Оленка. Незчулися, як ув╕йшла мати. Хвильку дивилася на д╕тей - -з усм╕шкою, а пот╕м набрала серйозного вигляду. - -- Чого це ви, д╕тоньки, байдику╓те, чи роботи вже вам нема╓? - -- Я вчу в╕рша, а мен╕ вс╕ заважають. Юзя полива╓ кв╕ти, а Солошка весь час гра╓... - -- Це в╕рш вашого д╕дуня, ╕ прошу знати його - уч╕ть, будь ласка, разом. - -- А я, мамунцю, його вже давно знаю. - -- Гаразд,- спок╕йно в╕дказу╓ мати Солошц╕,- прошу декламувати. - -Солошка з почуттям, ч╕тко вимовляючи слова, чита╓: - -Ненька Оленц╕ к╕соньки чесала, Доня до не╖ любо щебетала: "Чому-то, нене, так гарн╕ цв╕точки Рожа й гвоздика, сив╕ ф╕алочки?" "Тому, дитино,- неня в╕дказала,- Що рано-раненько кв╕ти не др╕мають, Личко росою ранньою вмивають". - -Мати розум╕╓, що Солошка хизу╓ться перед сестрами, але справедлив╕сть вимага╓ похвали для доньки. - -- Гарну, гарну гол╕вку ма╓ш, донечко! - -- А я, мамунцю?- кривиться маленька М╕льця. - -- ╤ ти, донечко. Т╕льки Солошка могла б не заважать Оленц╕,- вичиту╓ мати.- ╫речн╕ д╕ти дбають про людей, як╕ ╖х оточують. - -- Вона без того фортеп╕ано день не проживе,- провоку╓ й соб╕ Юзя. - -- У цьому нема н╕чого кепського, врешт╕, Оленка могла б п╕ти в садок. - -- Як мамунця соб╕ того бажають, то прошу.- Оленка вста╓ ╕ сердито йде до дверей. - -Солошка не витриму╓, зрива╓ться з осл╕нчика ╕ б╕жить до Оленки. Мати задоволено дивиться ╖м усл╕д: добре, коли д╕ти вм╕ють сам╕ м╕ж собою порозум╕тися. - -П╕д в╕кнами дитячо╖ к╕мнати - городець ╕з кв╕тами. ╤ чого там не нас╕╓ться за л╕то! Напровесн╕, як т╕льки розтане сн╕г, пробиваються салатов╕ п╕вники, пот╕м нарциси, а пот╕м барв╕нок, пахучий канупер, руж╕, м'ята, черевички, боже деревце, мальви, римщина, айстри, бальзам╕ни, гвоздики чотирьох гатунк╕в... Д╕ти сам╕ пильнують городець. Особливо Солошка. Вона в цьому роздолл╕ - королева. - -Стара Паляничка, що зна╓ться на травах та на р╕зних л╕ках, ма╓ найкращу розсаду кв╕т╕в. Вона часом приносить ╖╖ Солошц╕. В╕ддасть ╕ не йде, а довго спостер╕га╓, як дитя з рад╕стю порпа╓ться в земл╕. Паляничка завжди приходить по заход╕ сонця, щоб не пересохло кор╕ння кв╕т╕в ╕ щоб ╖х зразу ж можна було висаджувати. - -Коли робота вже ск╕нчена, Солошка чисто вимива╓ руки, йде до кухн╕, бере великий глечик молока, св╕жу та пухку булку ╕ виносить у сад. Там, п╕д крислатою старою яблунею,- низенький столик ╕ лавка з гладенько╖ жовто╖ дошки. - -- Оце наш п╕двеч╕рок, бабунцю,- всм╕ха╓ться Солошка. - -- Солодкий п╕двеч╕рок, солодка твоя доброта...- жебонить Паляничка ╕ сама припрошу╓: - Пий, дитино, пий. - -Солошка смаку╓ молоко, вдивля╓ться в зелену опону дерев, показу╓ Паляничц╕, як багряно пален╕╓ небо над левадою, ╕ рад╕сть влива╓ться ╖й до серця. Вона вже передчува╓ т╕ незабутн╕ хвилини, коли почне говорити Паляничка. - -Загадкова то бабуся, недарма називають ╖╖ на сел╕ чар╕вницею. Д╕ти ╖╖ бояться, а Солошка любить. Нав╕ть ма-мунця не дуже задоволена з т╕╓╖ дивно╖ дружби, але Солошка н╕чого з собою вд╕яти не може. - -Та й чи потр╕бно? Тато ж так не вважа╓. Навпаки, в╕н зичить цих зустр╕чей Солошц╕... - -- У вихованн╕ почутт╕в,- говорив батько,- Паляничку сам пан бог не зам╕нить.- По цих словах Теодора Крушельницька неодм╕нно виходила з к╕мнати.- Невдячн╕сть - то найб╕льший гр╕х! - -- А я, бабунцю,- починала Солошка,- занесла до хати Влодка хл╕б та яблука з нашого саду. - -- Гарно, дитино, гарно, але надал╕ пам'ятай: якщо хочеш допомогти людин╕, навчи ╖╖ с╕яти хл╕б, а хочеш зла, тод╕ дай ╖й хл╕ба. - -Солошка розгублено дивилася на стару, але не перебивала. Вона знала, що зараз почнеться казка. - -"Нерозгаданими стежками ходить ╤стина, важко часом зрозум╕ти, де вона кри╓ться... Вона, як чар╕вниця, прибира╓ р╕зн╕ личини..." - -Солошка вже давно випила молоко ╕, обнявши голову руками, широко розплющеними очима дивиться на Паляничку. Тато при╖хав ╕з поля, зазирнув до саду, побачив доньку й Паляничку ╕ швидко повернув назад. - -В╕д дому не долинало н╕ звуку! Т╕льки в╕д жолоба, що був прикутий до штахетин саду, чу╓ться солодке хрупання коней. - --...Отак, дитино, в одному сел╕ жив соб╕, був соб╕ пан. Любив в╕н перед богом у церкв╕ хизуватися добром, що н╕би робив для людей. А зв╕сно, те панське добро - покидьки... Комусь сорочечку, комусь хл╕ба... от ╕ все доброд╕йство. ╤ був у тому сел╕ найб╕дн╕ший чолов╕к, який не мав ╕ чверт╕ морга земл╕. Щоб називатися гарним ╕ добрим, почав пан видавати тому чолов╕ков╕ кожен день по скибц╕ хл╕ба. Спершу той брав ╕ думав, що десь заробить ╕ в╕ддасть панов╕, а пот╕м призвича╖вся ╕ вже нав╕ть не шукав роботи... Минув р╕к чи два. Сус╕да його, роботящий чолов╕к, усе бачив ╕ не раз казав: "Кинь цей даремний хл╕б, пропадеш!"- але той б╕дак уже н╕кого не слухав, лежав соб╕ й чекав, коли хтось принесе йому по╖сти. А пот╕м сталося так, що щось там господь не потрафив тому панов╕ ╕ пан розсердився: "Отакий ти, господи, я тво╖х злидн╕в годую, ти ╖х понаплоджував... А мен╕ таку др╕бничку не ма╓ш охоти подарувати. Отож знай, в╕днин╕ ╕ кроку не зроблю ради тво╖х старц╕в..." - -Так сказав ╕ так зробив. Чекав на панський шмат той чолов╕к, чекав день, чекав два, аж не втримався - п╕шов проситися до пана... Пан, не довго думаючи, вел╕в узяти його в канчуки. Побитий, ледь дихаючи, голодний прийшов той чолов╕к до хати... Переночував, а ранком голод знов дихати не да╓... Знову йде до панського двору, але вже обережн╕ше. Покрутився б╕ля кухн╕, а пот╕м украв кусень хл╕ба... На другий день знов п╕шов красти, т╕льки вже зловили його. Збили так, аж на ньому св╕тлого м╕сця не було... Лежить той чолов╕к, стогне, вмира╓... Почув стог╕н сус╕да, прийшов ╕ хл╕ба прин╕с. - -"А що? - запитав.- Солодкий тоб╕ панський хл╕б? Я тебе не прогодую, але хл╕б с╕яти навчу,- сказав згодом.- То вже не будеш потребувати н╕чи╓╖ ласки..." - -От ╕ к╕нець мо╖й казц╕... - -Лячно було Солошц╕. Жаль було побитого чолов╕ка... Але слова т╕ в╕дкладались назавжди, викарбовувались: "Не потребувати н╕чи╓╖ ласки, бо ненад╕йно!" За хвилю Солошка справлялася з переживаннями ╕ вже сл╕зно просила: - -- Тепер посп╕вайте, бабунцю! - -Паляничка не довго комизилась. - -- А що ж, можна ╕ посп╕вати! Ти, мабуть, зна╓ш, що п╕сня - то казчина сестра. Все на цьому св╕т╕ гине, все пропада╓, нав╕ть могили наш╕ не в╕чн╕, бо в землю западають ╕ не видно ╖х на земл╕, а п╕сня залиша╓ться, п╕сня живе з нами ╕ п╕сля нас! - -╤ вона починала сп╕вати. Не дуже гарним був ╖╖ голос, але так щемно проймав в╕н д╕вча. - -Амврос╕й Крушельницький мав пас╕ку в к╕льканадцять пн╕в, ╕ клопотався б╕ля не╖ з великим задоволенням. Вона стояла в глибин╕ саду серед яблунь, вишень, сливок, а часом серед кущ╕в пор╕чок та а╜русу так, що год╕ було й в╕дшукати. До помоч╕ Крушельницькому був старий пас╕чник Микита. Високий, рок╕в п╕д ш╕стдесят, ходив в╕н завжди у б╕л╕й одеж╕, казав: "Бджоли не люблять бруду",- п╕дперезаний широким ременем, до якого був п╕дв╕шений н╕ж, кресало ╕ протичка. Любили вони з Кру-шельницьким поратися б╕ля тих бдж╕л ╕ вести спок╕йну бес╕ду. - -- А що, Микито, чи позакладав ти в цьому роц╕ нов╕ ро╖? - -- Та де там позакладав! Повигибали мен╕ з мору... ╤ що то за бджолина пошесть? - -Чистять вулики, оглядають, зн╕мають дашок. А пот╕м знов: - -- Дядьки питалися, чи в╕ддасте ви цим роком поле сво╓ на сп╕лку? - -- В╕ддавав ╕ в╕ддаватиму! - -- Кажуть, що дуже сердит╕ на вас сус╕дн╕ попи, що мають вам заборонити се! - -- Хто мен╕ ма╓ заборонити?- В╕д гн╕ву Крушельницький кида╓ роботу.- Це моя справа, як хазяйнувати на сво╖й земл╕! - -- Та ще, кажуть, гудять вас вони за те, що при╖здив до вас той безбожник Франко... - -У садок входить Теодора Крушельницька. - -- Що це ти, Амврос╕ю,- почина╓ ще стиха,- возишся на ц╕й пас╕ц╕ що божий день? Х╕ба Микита сам не впора╓ться? - -Чолов╕ки мовчать. - -- А чи ви, Микито, не чу╓те, що до вас звертаються? - -- Але ж чую, х╕ба мен╕ позакладало, що не маю чути? - -- То невже ╕ сам╕ не дасте ради т╕й пас╕ц╕? - -- Та чом не дати - зв╕сно, дам! - -- А ти, Амврос╕ю, п╕шов би до тих молотник╕в та глянув би, чим то ся вони займають. Бо порозкрадають тоб╕ хл╕б... - -- Та йду вже, ╕ду,- всм╕ха╓ться Крушельницький. - -- Та глянь на тих буд╕вник╕в, бо не ск╕нчать будувати хл╕в до перших сн╕г╕в... - -Теодора ще хвильку постояла, пот╕м, углед╕вши, що Амврос╕й ╕ справд╕ почав збиратися, зверта╓ до хати. - -- Ну, прощавай, Микито!- говорить Крушельницький. - -- А йд╕ть здоровеньк╕,- лукаво дивиться на нього Микита: в╕н добре зна╓, що буде дал╕. - -А дал╕ буде от що. Тихенько, як т╕нь, Крушельницький пробереться до стайн╕, запряже б╕л╕ кон╕ в бричку ╕ гайда на гостинець, котрий веде до Тернополя... - -Женц╕ на пол╕ важко розгинають спини, прикладають долон╕ до очей, дивляться йому всл╕д. - -- О, вже знов ут╕к Крушельницький в╕д сво╓╖ господин╕. - -- Бо ╓ писката! Ус╕ ж╕нки так╕! - -- В╕н на сп╕вку по╖хав. Вельми сп╕вати любить. - -- Так-то воно так, але сп╕вами не на╖сися! - -- Б╕лий п╕п з Б╕ло╖ на б╕лих конях,- жарту╓ хтось. - -Знов згинаються ╖м спини, знов беруться до роботи. - -Б╕ля плоту в садку четверо об╕рваних, замурзаних д╕ток. Над ними старший Влодко. Солошка зрива╓ яблука ╕ переда╓ д╕тям. Пот╕м робить знак Влодку, щоб чекав на не╖ б╕ля р╕чки. Сама б╕жить на кухню, набира╓ у фартушок пир╕жк╕в. Щоб не бачила мат╕р, бо то непорядок - брати сам╕й, вискаку╓ на об╕йстя ╕ поп╕д хл╕вом б╕жить на леваду, а там уздовж р╕чки до скошеного в цю пору лугу, де на не╖ чека╓ Влодко з ц╕лим виводком маленьких сестер ╕ братик╕в. - -Перев╕вши дух, Солошка поважно розда╓ гостинц╕ д╕тям. - -Хлопець допомага╓ д╕лити, а сам не бере. - -- Влодку, чи тоб╕ не смакують наш╕ пир╕жки? - -- Смакують... але то для менших!.. - -- Ти так само можеш узяти соб╕... - -- Можу, але не хочу! Давай читати! - -Солошка в очах Влодка ма╓ надзвичайну вагу. Оте чарод╕йство, яке вона творить на очах, оте ╖╖ читання вража╓ ╕ нада╓ його подруз╕ виключно╖ ц╕ни. - -- Сьогодн╕ ми розпочнемо читати "Кобзаря". Його написав Шевченко. ╤ за це його любить увесь народ, зрозум╕в? - -- Я його так само любитиму. - -- Авжеж!- поважно мовить Солошка ╕ почина╓ читати. - -Менш╕ порозлазилися густою травою по лугу, а котресь заснуло тут, б╕ля двох натхненних читач╕в. А цим двом серця стукали в грудях, оч╕ застив туман в╕д незрозум╕лих часом, але таких близьких сл╕в. - -"Брате-ляше!"- вичиту╓ Солошка ╕ дивиться на Влод-ка. Бо Влодко поляк, але зовс╕м не такий, як пан Остро-жинський, на якого так тяжко працю╓ батько Влодка. Солошка вже добре розум╕╓ться на тих стосунках. Влодко ╖й брат... "Брате-ляше!" - -Над ╖хн╕ми гол╕вками пливе легка прозора хмаринка, пливе соб╕ небом, наче п╕д парусами, наплива╓ на сонце, ╕ воно вибуха╓ з-п╕д не╖ золотим дощем. Цей дощ кропить зелен╕ крони дерев, мерехтить золотом на трав╕. Чистим ср╕блом сиплеться на розк╕шн╕ поля, на згорблених женц╕в. - -╤ раптом все збилося, перем╕шалося, перевернулося. Той св╕т, у якому вони жили, який знали, розбився на тисяч╕ скалок. - -- Д╕-╕-╕-ти, д╕-╕-╕-ти,- почулося здалека, як стог╕н. Чи то ╖м видалося? Може, в╕тер, прол╕таючи, так тривожно заволав в очерет╕? - -Прислухалися... Наче все стихло. Т╕льки тепер вони пом╕тили, що сонце вже ялинковою ╕грашкою висить над самим ланом, от-от упаде на небокрай. - -- Треба вертати додому,- п╕днялася Солошка. - -- Гайда,- й соб╕ скочив Влодко. Аж раптом - знов: - -- Д╕-╕-╕-ти, д╕-╕-╕точки! - -У трав╕ прокинулася малеча. Побачили нажахан╕, перестрашен╕ обличчя старших ╕ соб╕ покривилися. - -- Не плач, Ясю, на тоб╕ пир╕жечок,- знайшлася Солошка. Дитина взяла ╕ заспоко╖лася. - -- Збирай д╕тей, Влодку, бо час! - -╤ тут ╕з трави, ще не кошено╖, наче випурхнув величезний б╕лий птах. Просто на них б╕гла перестраха всього села - божев╕льна Гандзюня... - -Д╕тей здмухнуло, наче пух. Б╕гли так, що серця товклися ╖м у грудях, як крем'яхи. Зупинилися на городн╕й меж╕, попадали на м'яку, теплу землю... - -╤ на все життя закарбу╓ться в душ╕ Солошки висока струнка д╕вчина з розпатланими косами, з бл╕дим, наче м╕сячним обличчям, довгий пружок запечено╖ кров╕ через усю щоку,- у хвиляст╕й б╕л╕й сорочц╕. Д╕вчина, що випурхнула з трави, як скал╕чений птах, ╕з сво╖м дивним, пташино високим криком: "Д╕-╕-ти, д╕-╕-╕точки!" ╤ м'яка, тепла земля, що першою торкнулася зраненого серця, яке ╕ час не зго╖ть... Вид╕ння горя людського, чим станеш ти для Солом╕╖? - -Розд╕л II - -ДОМАШН╤Й ХОР. З деякого часу в хат╕ з'явилася гувернантка - мадам Бу╓р. Батько вже не встигав учити ст╕лькох д╕тей, а п╕дростали Ем╕л╕я, Володимир ╕ народилося останн╓ дитя - Ганнуся, або, як ус╕ кликали пестунку, Нуся. - -Гувернанткою була розлучена румунка, яка дос╕ служила в р╕зних пом╕щик╕в. Була вона людиною трохи дивною, але добре вчила д╕тей н╕мецько╖ та французько╖. Вона часом допомагала Солошц╕ в гр╕ на фортеп╕ано, ╖й не бракувало смаку у вибор╕ гарних твор╕в. Т╕льки вс╕ прохання, як╕ висловлювали д╕ти, вислуховувала французькою та н╕мецькою. ╤нш╕ мови не визнавала. - -За р╕к ╖й раптом випала гарна парт╕я, ╕ вона ви╖хала до Львова. Д╕ти залишилися сам╕. Але для них п╕сля безконечних занять ц╕ негадан╕ вакац╕╖ були найщаслив╕шим часом. - -Одного разу, коли надвор╕ зранку йшов дощ, Солошка стояла б╕ля в╕кна ╕ дивилася, як кругло скочувалися до-щинки з наче налакованого вишневого листя. У звуках дощу, легенького в╕терця раптом в╕дчула мелод╕ю ╕ ритм, ╖й захот╕лося просп╕вати почуте. Вона тихенько почала... спочатку майже пошепки, пот╕м голосн╕ше, а тод╕ й на повний голос. На хвилину видалося, що вона сама вже стала частиною цих звук╕в, цього ритму... За спиною почулося батькове: - -- Солошко, чи тебе румунка вчила тому сп╕вов╕? - -- Н╕... - -- Але хто?- Здивуванню Крушельницького не було меж, бо й справд╕, в╕д сво╓╖ дитини, яку, йому здавалося, в╕н зна╓ всю, раптом почути справжн╕ класичн╕ вокал╕зи. В╕н таки добре знався на сп╕в╕, щоб пов╕рити... - -- Так хто ж тебе цьому навчив, донечко? - -Солошка, як завжди, хвильку подумала, а пот╕м розгублено сказала: - -- Дощ, татунцю, дощ! - -Розмову ╖хню невблаганно перебивають р╕шуч╕ кроки. До к╕мнати заходить Теодора Крушельницька. - -- Амврос╕ю, гляди ж не втечи мен╕ сьогодн╕...- При цих словах Солошка нишком виходить ╕з к╕мнати. Вона не любить, коли мати прис╕ку╓ться до батька. - -Крушельницький усм╕ха╓ться. - -- Поб╕йся бога, Доро, коли таке було! - -- Я тебе благаю, добудуй ту стайню, як уже почав. Бо корови зимуватимуть на пол╕. Ув╕рветься мен╕ терпець... Я тоб╕ сього не подарую! - -Крушельницький винувато приклада╓ руку до грудей: - -- Та йду вже, йду! - -На кухн╕ в╕н довго шука╓ покривку, накида╓ на голову ╕ виходить на подв╕р'я. Дощ трохи вщух, ╕ на об╕йстя якраз в'╖жджали ф╕ри з дошками. Хазяйнувати так хазяйнувати! ╤ господар ╕де перед ф╕рами, щоб показати м╕сце, де складати дошки. - -- Зачекай!- каже в╕н ф╕рманов╕ ╕ почина╓ оглядатися. Пот╕м просту╓ до стодоли. Аж раптом: - -- ╤ що це ви, дурн╕, тут понавикопували... О господи! Вже на власному об╕йст╕ нема де повернутися, щоб кудись не впасти! - -На крик виб╕гли Теодора ╕ д╕ти. Солошка перша зрозум╕ла, що сталося, бо вчора вона спостер╕гала за копачами. Яму викопали, щоб м╕сити в н╕й глину на стайню. - -- Татунцю, дайте руку, я вам допоможу,- галасувала перелякана Солошка. - -Але вибратися з ями самому Крушельницькому вже не вдалося. Роб╕тники витягли його: татуньо зламав ногу. - -- Ото хазя╖н,- б╕дкалася Теодора,- ото пом╕чник! Один раз не вт╕к, та й то ногу зламав. - -Запросили с╕льського костоправа, той щось мудрував ╕з ногою, але не дав ради. По╖хали до Тернополя по л╕каря. Солошка весь час була коло татунця. Вона йому ╕ сп╕вала, й ╕м╕тувала голоси ╖хн╕х родич╕в. Часом робила це так ц╕каво ╕ натхненно, що старий забував про б╕ль у ноз╕ ╕ захоплено дивився на той св╕й коханий ╕ дивний пл╕д. - -Л╕кар при╖хав, уклав ногу в г╕пс ╕ звел╕в лежати м╕сяць. Два дн╕ батько нудьгував у л╕жку, а пот╕м з╕брав коло себе д╕тей сво╖х ╕ почав учити ╖х сп╕вати з нотного листка. - -Так починався кожний день. Солюня перестала нав╕ть до Палянички б╕гати, так захопилася сп╕вом. Часом вона й акомпанувала. Виконували здеб╕льшого народн╕ ╕ популярн╕ тод╕ п╕сн╕ л╕тературного походження: "Чи ти бачив, чи не бачив, як ся зб╕жж╓ с╕╓...", "Чом так скрито син сус╕да", "В гаю зелен╕м враз з╕ мною", "Де згода в родин╕". Сп╕вали п╕сн╕ галицьких композитор╕в, а пот╕м романси Шуберта, Мендельсона, Гл╕нки ("Ох, не буди мене словами...") Теодора не боронила тих занять, вона на той час н╕коли не загадувала роботи. Щоправда, котре з д╕тей часом користалося тим не завжди вдячно: як щось не хоче робити - виправдову╓ться, мовляв, мусить йти до тата... Так могло зробити кожне, але не Солошка,- сп╕вала де мог-: ла, не потребуючи спец╕ально для цього часу або обставин. Чи йшла стежиною, чи б╕гла на город за кропом, чи годувала птицю, чи робила якусь ╕ншу роботу. Голос ╖╖ був в╕льний. - -Хата Крушельницьких завжди була повна музики. Заходили часто ╕ мандр╕вн╕ музиканти, ╖х тод╕ було багато. Збиралося к╕лька людей, для яких сп╕в був ╕ життя, ╕ хл╕б,- ╕ мандрували селом, несучи людям рад╕сть ╕ душевну вт╕ху. - -Крушельницький любив цих людей, завжди запрошував ╖х до себе, частував, залишав ночувати, допомагав одягом, гр╕шми,- чим м╕г,- а часом давав коней до сус╕днього села. А ще в╕ддячував гостям домашн╕ми концертами. Ус╕ д╕ти виступали в народних костюмах. Солошка виконувала соло. - -Восени Солошц╕ виповнилося десять рок╕в, ╕ вона вже зрозум╕ла св╕й жагучий потяг до п╕сн╕. Здавалося, життя вона любить т╕льки тому, що в ньому можна було сп╕вати. Пори року т╕льки надавали тону ╖╖ сп╕вам. От зараз вона дивиться на заплакане ос╕нн╓ в╕кно, на вицв╕ле небо, на вогк╕ сиротинн╕ г╕лочки яблунь, на викупан╕ ялиночки, на гол╕ галузочки-повзунки хмелю ╕ розум╕╓ глибоко, назавжди, що ос╕ння п╕сня мусить мати в соб╕ щось в╕д оц╕╓╖ чисто╖ приречено╖ краси. - -Б╕ля двору зупиня╓ться в╕з. Батько виходить до ф╕р-мана, щось говорить. Ф╕рман зверта╓ться до батька шь-штиво, з повагою. Показу╓ батогом у б╕к панського ф╕льварку. Знов якась невигода селянам або кривда. - -Тато верта╓ться до хати: зарип╕ли двер╕, клацнула клямка, човгнули по п╕длоз╕ мокр╕ чоботи. Солошка насп╕ву╓ про все, що сприйма╓ться нею, у певному ритм╕. На цьому тато ╖╖ ╕ заста╓. - -- Чи то тоб╕, дитино, не важко весь час сп╕вати? - -- Зовс╕м н╕, я нав╕ть подумки сп╕ваю,- знизу╓ вона щиро плечима. - -Пот╕м тато бере в руки скрипку, а Солошка гарно вмощу╓ться на дзи╜лику б╕ля фортеп╕ано, починають грати. Без зайвих сл╕в, без запрошень. Рад╕сно, завмираючими серцями, однаково в╕ддаються вони музиц╕: ╕ високий статечний чолов╕к у чорному, ╕ зеленооке д╕вча з тоненькими прозорими пучечками на клав╕шах. Як вона любила т╕ татков╕ ╕мпров╕зац╕╖! Як╕ люб╕ були ╖й т╕ вечори! Не раз здавалося, що в тих звуках вона сама танула ╕ була мелод╕╓ю, а ╖╖ серце - чутливим ╕нструментом. - -Чи здогадувався батько, який вогонь розпалю╓ в тому серц╕? Можливо, н╕. Але Солом╕я все життя стверджуватиме, що музику ╕ сп╕в любить понад усе. ╤ завжди знатиме, що готова в╕ддати сво╓ серце за них, ╕ н╕чого вищого в житт╕ не захоче. - -- Але ж зимна ос╕нь!..- входила до зали мати, н╕би не пом╕чаючи захоплених музикант╕в. Вона завжди так робила, коли, на ╖╖ думку, тато ╕ донька забагато грали. Теодора Крушельницька впевнена, що нав╕ть музики забагато - то не добре. За нею, н╕би отримавши дозв╕л, вл╕тали й ╕нш╕ д╕ти. Кр╕м Антона, який вчився у Тернопол╕. - -- Треба, Амврос╕ю, прикопати горг╕н╕╖, щоб, не дай бог, не пропали! - -- Добре, добре!- лаг╕дно погоджувався батько ╕ клав скрипку. - -- То ход╕мо до кухн╕ на каву,- припрошувала мати. Д╕ти лет╕ли на кухню, хоч каву давали т╕льки Осип╕ як - -найстарш╕й, для менших була св╕жа, пухка булка з молоком. Та дарма, Солошка любила нав╕ть запах кави. - -Аж раптом стук╕т. Батько з мат╕р'ю перезирнулися. Гост╕? О так╕й пор╕? - -На пороз╕ з'явля╓ться материна сестра з чолов╕ком. Вона рум'яна, спок╕йна ╕ розважлива. ╖╖ чолов╕к вигляда╓ значно молодшим, але теж вельми статечним. Заклопоталася господиня. Каву перенесли до зали. На п╕двеч╕рок була копчена ╕ндичка, винн╕ пом╕дори (тобто малосольн╕). - -Солошка, доки ╕нших д╕тей в╕дправляли спати, тихенько проскочила до зали ╕ вс╕лася у св╕й улюблений м'який фотель. Вона так любить розмови дорослих. - -М╕льова св╕чка в ср╕бн╕м л╕хтар╕ поставлена на ст╕л. - -Гост╕ вс╕лися круг нього. Тато скрутив грубу цигарку. - -- Прошу, Амврос╕ю, не палити,- вв╕чливо зауважу╓ мати, ╕ батько з жалем в╕дклада╓ цигарку. - -- А чи вже читали Франков╕ "Пироги з чорницями"?- спитав Крушельницький. - -- Ще н╕, ще н╕...- защебетала тьотя. Дядько винувато посм╕хнувся. - -- То н╕чого,- заспоко╖в Крушельницький,- сьогодн╕ прочита╓мо. - -- Краще заграйте, Амврос╕ю,- попросила т╕тонька. - -- А то сво╖м чином! - -П╕д читання солодко засина╓ стомлена Солошка; не знати, чи щось ╕з тих сл╕в запало тод╕ ╖й в душу, але короткою стала ╖╖ дорога до Франкового гурту. - -Одного дня на кухн╕ перебирали квасолю. Аж вб╕гла стривожена сус╕дка: - -- Пан╕ ╕мостуню, Гандзюня помира╓! - -У хат╕ з д╕тей т╕льки Солошка. Мати безпом╕чно огляда╓ться - н╕кого взяти з собою. З сумн╕вом дивиться на Солошку. Зважу╓ ╕ якось тихо, невпевнено: - -- Ход╕м з╕ мною, Люню. - -Вони застали Гандзюню вже мертвою. Паляничка стояла над нею ╕ закривала ╖й оч╕. Уперше так близько бачила Солошка смерть. Та дивно, ця смерть не страшила ╖╖. Коли Гандзюня жила, вона була страшн╕шою. Солошка довго не могла заспоко╖тися ╕ забути того б╕лого страшного птаха, котрий виринув тод╕ перед ними на левад╕. Зараз Гандзюня не була страшною. Ба вона була прекрасна! Чисте, бл╕де, як з б╕лого фарфору, обличчя з тоненькими шнурочками чорних бр╕в. В╕╖ так╕ довг╕, аж кидають т╕нь на п╕вщоки... Н╕! Гандзюня за життя н╕коли не була такою гарною; якби тут був Влодко, в╕н би потвердив, що тод╕, на левад╕, вона була страшною. А тепер вона така тиха, така спок╕йна, н╕би н╕коли ╕ не плакала, не скиглила жал╕бно, як птиця: "Д╕-ти! Д╕-ти-и-и!" - -Колись скуйовджене Гандзюнине волосся, тепер розчесане, спадало з лави аж до само╖ дол╕вки. Солошка н╕коли не бачила такого прекрасного чорного волосся. - -- Ох, б╕дна, б╕дна ти моя дитинко! Нащо ти народилася, щоб так перемучитися ╕ в землю лягти! За що так ти прогн╕вила господа бога нашого?..- почала приказувати Паляничка. - -Солошка в╕дчула, що враз заплаче. Вона потягнула мат╕р за сп╕дницю, ╕ тут ╖╖ погляд ковзнув по п╕длоз╕ ╕ зупинився на др╕бн╕й, недугою виснажен╕й руц╕, що звисала з лавки ╕ торкалася майже дитячими пальцями вичовгано╖ дол╕вки. Отже, мертв╕ не здатн╕ поворушити рукою, значить, сама Гандзюня н╕коли вже не п╕дведе руки! - -- Мамо!- заплакало д╕вча.- Мамо, ход╕м! Паляничка умовкла, взяла Солошку за руку, мати за - -╕ншу. - -- Перестрашилося дитя!- сказала Паляничка.- Так, бо страшно, пан╕, така смерть ╕ в такому в╕ц╕... Моя смерть уже б н╕кого не перестрашила... - -- Що ви говорите, Паляничко, смерть завжди страшна! - -- Не треба в╕д життя багато загадувати... особливо молодим! - -╤ найстрашн╕шим для Солошки було те, що сонце так само гр╕ло, в╕терець тр╕пот╕в листячком дерев. Мукала корова на панському подв╕р'╖... ╤ н╕що не зм╕нилося навкруги в╕д того, що там, п╕д старою вербою, в нап╕врозва-лен╕й хатинц╕, на довг╕й низьк╕й лавц╕, лежала така гарна, довгокоса д╕вчина. В╕д того, що вона вже н╕коли не п╕дведе сво╓╖ тонко╖ руки з дитячими пучечками... - -Зм╕нилося щось ╕з того часу в душ╕ у Солом╕╖. Думки про смерть пересл╕дували ╖╖, а вона, не см╕ючи ╕ не вм╕ючи розказати н╕кому про страх, намагалася вистояти в т╕й боротьб╕. Щоправда, вона тод╕ не знала, що то за боротьба, т╕льки чомусь почала грати ╕ сп╕вати лише тривожн╕, сумн╕ мелод╕╖. Вноч╕ ╖╖ мордували страшн╕ вид╕ння. Вона бачила себе мертвою на так╕й сам╕й низеньк╕й лав╕, бачила заплакане материне обличчя ╕ батька на кол╕нах перед ╕коною... Бог всемогутн╕й ╕ добрий. Чому ж в╕н не врятував Гандзюню?.. - -Виснажена безсонними ночами, страхом власно╖ смерт╕, Солошка вир╕шила знати напевне, чого спод╕ватися ╕ в що перетворю╓ться людина п╕сля смерт╕. - -Якось випадково, коли до батька прийшов дяк, Солошка почула ╖хню розмову. Той дяк приходив на параф╕ю щодня. Розказував, що нового чувати в сел╕, ╕ питався, яка робота буде на завтра. Солошка н╕коли не дослухалася до под╕бних надокучливих розмов. Але цього разу сталося так, н╕би шукала ╖╖ душа тих сл╕в. - -- ...Панську економку будуть в╕дсп╕вувати... Труна з т╕лом уже ╓ в церкв╕... - -Накинула шал╕нову хустку на плеч╕ й вискочила на подв╕р'я. Ще не знала, що д╕ятиме, а ноги несли до церкви. Вона не думала про те, що робить, наче якась вища за не╖ сила вже ран╕ш домовилася з ╖╖ серцем ╕ мозком ╕ несла вперед до розгадки та╓мниц╕. - -Церква була невеличка, але мала к╕лька дверей. Солошка ув╕йшла б╕чним ходом. Усередин╕ н╕кого не було. По кутках ворушились напружен╕ т╕н╕, через в╕конце зверху зазирало насторожене темне небо. В центр╕ б╕ля аналоя, на узвишш╕, стояла труна, облямована тихими св╕чками. Солошка п╕д╕йшла ближче. Вона добре знала економку. Часом у село до них та приводила панського синка Геника, який нудився в самот╕, ╕ Солом╕я призначалась як однол╕ток йому в товаришки. В╕н був соб╕ хлопець н╕чого, сумирний, але такий нудний ╕ млявий, що Солошка, довго не витримавши, т╕кала в╕д нього на леваду, де на не╖ завжди чекав Влодко. - -╤ тому вона не боялася, спод╕ваючись побачити знайоме обличчя. Вона п╕д╕йшла ближче ╕ п╕днялася сходинками до труни. - -Обличчя економки було наче п╕дтале, ╕ тому видалося чужим. Солошка взяла мертву за руку. Рука як кам╕нь. Тод╕... тод╕ вона вир╕шила вщипнути мертву,- може, та в╕д болю прокинеться. ╤ тут побачила страшне: шк╕ра на руц╕ п╕сля ╖╖ щипка не розправлялася, а стояла сторчма. В цю мить рипнули двер╕ центрального входу, ╕, здригнувшись в╕д жаху вс╕м т╕лом, Солошка впала б╕ля труни, втративши св╕дом╕сть. - -╤, може, сталося так ╖й на щастя, бо якби була при пам'ят╕, нев╕домо, чим би то все ск╕нчилося, коли б почула вона той страшенний крик, який вирвався у служителя: саме нагодився до церкви з новими св╕чками. Зойк вихопився йому з грудей, коли б╕ля труни побачив д╕вчинку. Служитель н╕сся ╕з тим жахливим зойком аж до хати Крушельницького. П╕зн╕ше в╕н стверджував, що бачив душу старо╖ економки. - -Солошку лихоманило два тижн╕. А коли одужала, батько ╖й сказав: - -- Не треба, дитино, так боятися смерт╕, вона страшна т╕льки поки ти живий. ╤ пот╕м, вона приходить так п╕зно, що людина встига╓ нажитися... - -Татков╕ слова заспоко╖ли д╕вчатко, хоч п╕зн╕ше втратили переконлив╕сть. Людина не може нажитися, стар╕сть хоче жити так само, ╕ найг╕рше в старост╕ не в╕к, а те, що й вона проходить. - -В╕дтод╕ Солом╕я наче забула про все це, але на все життя зберегла повагу до цвинтар╕в. Щоправда, уникала зайвих в╕дв╕дин, бо не мала охоти до марних переживань. - -Розд╕л III - -ПЕРШ╤ ВИСТУПИ.- Ото, пан╕ Теодоро, не ма╓те ви твердост╕ з д╕тьми. Та ваша Солошка стала неможливо брутальною...- з якимось внутр╕шн╕м задоволенням дор╕кала Теодор╕ Крушельницьк╕й дружина м╕сцевого д╕дича пан╕ Голембовська. Вони сид╕ли за ча╓м в обважн╕лому садку Крушельницьких, ╕ пан╕ Голембовська на правах д╕дички повчала Теодору. Крушельницька пригощала гостю стримано, здеб╕льшого в╕дмовчуючись. Але б╕лот╕л╕й пан╕ було замало т╕╓╖ мовчанки, ╕ вона, кривлячи сво╖ тонк╕ вуста, наполягала: - -- Але ж мусите визнати, що таки задуже см╕лива для д╕вчинки ваша Солом╕я... - -- Чому?- не то спитала, не то здивувалася Теодора. - -- Гм! - сьорбнула пан╕ чаю.- Весь день гаса╓ по селу з цим хлопським сином Влодком, а прец╕нь то не випада╓... - -- Не маю п╕дстав боронити... Пан╕ Голембовська обурилася: - -- То дуже зле, що пан╕ Теодора не бачить причин для заборони... Для дочки руського священика то не ╓ добре виховання! Н╕ п╕д яким оглядом. Для д╕вчинки таке сп╕лкування не випада╓! Пан╕ мусить мен╕ в╕рити. ╤ пот╕м, ц╕ безконечн╕ сп╕ви... На все село! К╕льки то вона може сп╕вати? Мусить вже вивчитися на порядну господиню! - -Розмова непри╓мна пан╕ Теодор╕. Вона вважа╓, що пан╕ Голембовська не ма╓ рац╕╖. ╖й хочеться заперечити, але обережн╕сть перемага╓. Це м╕сцеве панство найб╕льш небезпечне. Щось не по них - ╕ вже анон╕мний лист до ╓пископату... А можуть ╕ п╕дписатися. Вони так в╕рують у свою в╕рн╕сть, що переконають у н╕й нав╕ть ╕ розумного чолов╕ка. А дурний - то взагал╕ забавка в ╖хн╕х руках. - -Людина без сумн╕в╕в! Врешт╕-решт ╕ без знань, ╕ без вибору! Бо що ма╓ вибирати? Власне, м╕ж чим? А життя пан╕ Голембовсько╖ аж надто обмежене майном, щоб там залишилося м╕сце для тями. ╤ Теодора боялася. Що-що, а непри╓мност╕ Амврос╕й ум╕в соб╕ настарчу-вати сам. - -- Прошу пан╕, доки не вистигнув чай, прошу ще малин або вишень,- запрошу╓ Теодора, намагаючися припинити непри╓мну розмову. Та пан╕ не вщуха╓, а т╕льки набира╓ сил. - -- Тота ваша д╕вчина звар╕ювала* з тим сп╕вом! Мусить уже врешт╕ застановитися над сво╖м життям. Така не╜речна з мо╖м Геником... Кида╓ його заради того хлопського шмаркача! - -- Але ж, пан╕ Голембовська, не переймайтеся! - -- Як то "не переймайтеся"?- Сталев╕ оч╕ Голем-бовсько╖ перетворюються на два гострих цвяшки.- М╕й Геник сл╕зьми сходить кожного разу по одв╕динах... - -Теодора вже не в╕дпов╕да╓. Мовчки розлива╓ чай. Пот╕м п'╓ маленькими ковточками, щоразу ставлячи кухлика на ст╕л. Пан╕ Голембовська не стомлю╓ться викладати сво╖ погляди на сучасне виховання д╕тей. - -За вечерею Теодора не втриму╓ться: - -- Солошко, дай спок╕й з тим Геником! Не наражай мене на непри╓мност╕ з панею Голембовською. Перепроси Геника... - -Солошка перестала ╖сти. Подивилася на тата. В╕н удавав, н╕би то його не обходить; перевела оч╕ на Осипу, та в╕двела погляд. - -- Н╕!- сказала, як в╕др╕зала. - -- Що "н╕"? - перепитала мати. - -- Н╕! - ще тверд╕ше в╕дпов╕ла ╖й Солошка. Теодора перевела розмову на ╕нше. Збагнула, що не - -переломить, як буде наполягати. Почала н╕би здаля: - -- Чи то така велика прикр╕сть дов╕рятися дорослим, як╕ бажають тоб╕ т╕льки добра! - -- Н╕,- вже н╕ до кого майже прошепот╕ла Солошка. - -- В усякому раз╕, б╕ганини по селу досить! - сказала мати ╕ вийшла з-за столу. - -* Збожевол╕ла (пол.). - -Б╕ганина по селу припинилася, але вперта Солом╕я разом ╕з в╕рним Влодком орган╕зували нову забаву. З непохитною посл╕довн╕стю Солом╕я крок за кроком в╕двойовувала у матер╕ в╕льний для себе час ╕ незалежн╕сть вчинк╕в. У свою та╓мницю вона посвятила т╕льки Оленку, а п╕зн╕ше - батька. На "генеральн╕й рад╕" вир╕шили ставити "Наталку Полтавку". Розробили план д╕й ╕ розпод╕лили обов'язки. Десь у серпн╕ до Тернополя мав нав╕датися Франко, вир╕шили запросити його в Б╕лу ╕ на його честь дати виставу. - -"Представлятися" для Солом╕╖ було найб╕льшою вт╕хою. Коли вс╕ сестри збиралися разом, вона показувала ╖м, як п'╓ чай у них на гостин╕ пан╕ Голембовська, як балака╓ ╕ наставля╓ людей Паляничка. Тонка п╕дл╕ткова ф╕гура Солом╕╖ раптом ставала обважн╕лою, рухи робилися неквапними ╕ обережними, голос в'янув. - -- Щоб дитя спало,- повчала Паляниччиним голосом Солом╕я,- дайте йому в╕двар ╕з маку... хорих д╕тей купайте у в╕двар╕ з л╕щини... - -Сестри аж захлиналися од см╕ху, а Ем╕л╕я намагалася коп╕ювати сестру. - -Але то було ран╕ш. То були ╕грашки. Тепер мали дати ц╕лу виставу. - -Батько допомагав чим т╕льки м╕г: роздобував рекв╕зит, клопотався про вбрання. Осипа пооб╕цяла зак╕нчити нову блузку для Солом╕╖. З Влодком було важче: батьки не в╕дпускали сина на репетиц╕╖, бо в╕н працював нар╕вн╕ з дорослими. Крушельницький ходив випрошувати головного героя щовечора. Влодко грав Петра, мат╕р Наталки погодилася з╕грати Паляничка, на ╕нш╕ рол╕ запросили Олену ╕ Мар╕ю. - -╤ ось в╕н настав - день першо╖ вистави! Солом╕я, ще не розплющивши оч╕, вже т╕шилася т╕╓ю рад╕стю, яка на не╖ чекала сьогодн╕. Вона наче вхлюпнулася до к╕мнати разом ╕з вран╕шн╕м сонцем, осв╕тила все, ╕ пром╕нчик того теплого живого св╕тла пройняв усе ╖╖ ╓ство. Вона випорснула з л╕жка, кинулася до люстра, вимогливо придивилася ╕ прошепот╕ла: - -- Файна! Файна! - ╤ дал╕ вже сп╕вала ц╕ слова. Взяла руки в боки, походила, знов глянула в люстро, всм╕хнулася. Постояла спок╕йно, пригадуючи, як ходять, стоять, сп╕вають, сумують с╕льськ╕ д╕вчата на виданн╕. П╕д╕йшла до в╕кна. На подв╕р'╖ упорядковували бричку, тато з ╖╖ вчителем Миколою Морозом стояли об╕к. Молодий учитель с╕льсько╖ школи жив ╕ харчувався у Крушельницьких. Багато рок╕в п╕зн╕ше в╕н нав╕ть п╕дписуватися буде: "Микола Мороз - учитель Солом╕╖ Крушельницько╖". - -Солом╕я знала, що батько вибира╓ться до Тернополя зустр╕чати гостей. З хати виб╕гла Осипа, щось наказуючи батьков╕, за нею мати з татовим капелюхом у руках. - -- Татуньо знов забув капелюха,- розсм╕ялася Солом╕я, вс╕ повернули до не╖ голови: батько посварився пальцем, Осипа й соб╕ залилася см╕хом, Мороз в╕двернувся, а мати сухо кинула: - -- Прошу одягтися! - ╕ п╕шла до кухн╕. - -Але Солом╕я ще трохи постояла б╕ля в╕кна, бо якраз бричка мала ви╖жджати. Бричка - т╕льки до вор╕т, а в╕д вор╕т - батько Влодка. Тато зупинив коней. Постояли, погомон╕ли про те про се... Наче ненароком про гостей згадали, а пот╕м прибулий на д╕тей поскаржився, не працюють, мовляв, а т╕льки б╕ля Солом╕╖ крутяться... - -- Та дайте спок╕й,- розсердився Мороз,- вам би рад╕ти, грамоти ваших д╕тей навчила. Кр╕м ваших, ще й Михайлу Проскуру, Маланку Шевчук, Мар╕ю Цибульську... - -- Але що то Мар╕я, сирота... а мо╖ д╕ти мають родину... - -- Вчитися н╕кому не завадить,- втрутився Крушельницький. - -- А де там, прост╕ ми для навчання,- заперечив батько Влодка. - -- Див╕ться на поета Франка, ╕з просто╖ селянсько╖ родини вийшов, а тепер став великий чолов╕к... - -Солом╕я в╕д╕йшла од в╕кна. Багато гостей буде сьогодн╕. Як добре, що татусь... - -До к╕мнати ув╕йшла Осипа. - -- Ма╓ш, Солом╕╓, вишиванку, прошу нам╕ряти. Солом╕я прим╕ря╓ вишиванку, крутиться б╕ля люстра, - -щось висп╕ву╓ ╕ не здогаду╓ться, що увечер╕ вир╕шиться доля Осипи й освятиться "розумним ╕ в╕чним" ╖╖ майбутн╓ життя. - -Осипа Крушельницька на якомусь концерт╕ в Тернопол╕ зазнайомилася з в╕рним товаришем ╤вана Франка Карлом Бандр╕вським. На танцях, як╕ були влаштован╕ по концерт╕, в╕н протанцював з Осипою ц╕лий веч╕р. Юна й н╕жна Осипа полонила серце Бандровського, ╕ того вечора, коли мала в╕дбутися вистава, влаштована Солом╕╓ю, в╕н при╖здив ╕з сво╖м другом свататися. - -Солом╕я наст╕льки була вражена нареченим Осипи, що мало завважила невисокого, рудуватого чолов╕ка з ясними пильними очима. Ц╕лий день вона носилася з приготуваннями до спектаклю, час в╕д часу зазираючи до к╕мнати, де бес╕дували Франко, Бандр╕вський ╕ батько; Осипа, так само зайнята турботами про гостей, р╕дко з'являлася б╕ля нареченого. ╤ т╕льки увечер╕, коли в╕дкрилася ╕мпров╕зована сцена ╕ Солом╕я, в костюм╕ Наталки раптом подоросл╕шала, стала вищою ╕ красив╕шою, вийшла перед глядачами, Осипа з горд╕стю поглянула на нареченого: "Бач, як╕ ми, Крушельницьк╕". В╕н, н╕би зрозум╕вши це, нахилився до Осипи ╕ прошепот╕в: - -- Ваша сестра так само гарною буде! - -А Солом╕йка, забувши про глядач╕в, про дорогих гостей ╕ про сватання сестри, ус╕м сво╖м бездосв╕дним серцем в╕ддалася рол╕ ╕ так висп╕вувала, так висп╕вувала... Не т╕льки те, що потр╕бно було за роллю, але й т╕ п╕сн╕, як╕, ╖й здавалося, в╕дпов╕дали настро╓в╕ геро╖н╕ ╕ яких вона знала безл╕ч. Через те вистава затяглася, ╕нш╕ "артисти" мало побували на сцен╕ ╕ розгн╕валися. Влодко, не дочекавшись свого останнього виходу, вт╕к, а ображена Мар╕я ридала за кул╕сами в под╕л Паляничц╕. - -- Хай сп╕ва╓,- вт╕шала стара,- але ж н╕хто з вас не ма╓ такого голосу, то мусите уступити. - -По концерт╕ Крушельницькому сказали: - -- А ви, пане, зверн╕ть увагу на голос вашо╖ дочки, гарн╕ голосниц╕ ма╓. - -Не забуде ц╕ слова старий Крушельницький ╕ повезе дочку разом з Оленою ╕ Мар╕╓ю в Терноп╕ль, де вони почнуть сп╕вати в хор╕ "Русько╖ бес╕ди". У т╕ роки Солом╕я мала гарний ╕ м'який альт, чим вир╕знялася серед ровесник╕в. - -У Тернопол╕ тод╕ ж ╕снувало польське музичне товариство, де Солом╕я почала по-справжньому вчитися гри на фортеп╕ано у професора Владислава Вшелячинського. Брала участь ╕ в польському хор╕. - -Незабаром довелося ╖й просп╕вати свою першу сольну парт╕ю. А було це так. У Тернопол╕ укра╖нська громада вир╕шила дати великий концерт на честь Т. Г. Шевченка. З Б╕ло╖ Амврос╕й Крушельницький прив╕з св╕й хор, який в╕н орган╕зував к╕лька рок╕в тому. Оск╕льки сольний виступ Солом╕╖ був новиною для слухач╕в, на всякий випадок приготували зам╕ну - хлопчика з хору. Але все об╕йшлося, сп╕в нав╕ть справив враження. Солюн╕ виповнилося тод╕ дванадцять рок╕в. - -З роками хор у сел╕ Б╕л╕й набирав сили. Запровадив його Крушельницький, щоб протиставити красу православного обряду - латинському. Дуже багато прац╕ й клопоту завдав соб╕ Амврос╕й Крушельницький, поки дов╕в хор до пуття. У ньому брало участь близько сорока чолов╕к. Початок був дуже трудний. Сп╕вали т╕льки на два голоси, пот╕м на три (альти, сопрано, баси), спершу без нот,- але Крушельницький мав такий музичний слух, що дав тому раду. Коли Солом╕╖ було рок╕в чотирнадцять, вона теж почала диригувати. Допомагала приймати до хору. - -Проби в╕дбувалися восени або взимку. Майбутн╕ хористи приходили зранку в д╕м Крушельницьких, ╕ там за фортеп╕ано Солюня виконувала сво╖ обов'язки концертмейстера. - -Сп╕ваки вчилися щиро, натхненно,- незважаючи на працю в пол╕, вони приходили вчасно ╕ сп╕вали до п╕вноч╕. Нав╕ть читальню, орган╕зовану Крушельницьким, почали люди в╕дв╕дувати част╕ше, тому що там сп╕вав хор. Сходилося ст╕льки людей, що взимку ╕ навесн╕, коли не в╕дчиняли в╕кон, згасала в╕д задухи лампа. - -Хор так гарно виконував укра╖нськ╕ народн╕ п╕сн╕, що й поляки при╖здили з околиць послухати. В╕дтод╕ як Солом╕я взялася допомагати батьков╕, хор почав сп╕вати з нот. В╕н ставав дедал╕ славн╕ший; щоб його послухати, до Б╕ло╖ при╖здять ╕з довколишн╕х с╕л, найчаст╕ше молод╕, чемно вихован╕ люди, переважно, як тод╕ говорили, "студенти г╕мназ╕╖". - -Розд╕л IV - -ПЕРЕД ВИБОРОМ. У ш╕стнадцять рок╕в Солом╕я була високою, -стрункою д╕вчиною з довгими русявими косами, ╖╖ величезн╕ с╕ро-зелен╕ оч╕ мр╕йливо дивилися на св╕т, а характер виробився твердий ╕ спок╕йний. Завжди з╕ смаком одягнена, з м'якими неквапливими рухами, лаг╕дна у поводженн╕, вона справляла враження добре виховано╖, ╕нтел╕гентно╖ панночки. ╖й була притаманна ч╕тк╕сть ╕ лог╕чн╕сть мислення, можливо вироблена систематичними заняттями музикою ╕ сп╕вом. Батько прищепив ╖й гарний л╕тературний смак, а мати навчила стриманост╕ в щоденному житт╕. Ранн╕й музичний профес╕онал╕зм надав ╖й упевненост╕ та серйозност╕, а почуттям - глибини. В╕льне с╕льське дитинство, проведене серед мальовничо╖ природи, повага до прац╕ не полишили в душ╕ его╖стичного самолюбства ╕ надали ╖й пот╕м надзвичайн╕ переваги у важкому, а часом брудному плин╕ артистичного життя. Н╕коли, нав╕ть у розкв╕т╕ сво╓╖ слави, вона не виявлятиме зверхност╕ до ╕нших людей, ╕ ╖х повага буде супроводжувати ╖╖. Збагнувши величну гру життя ╕ смерт╕, вона не забавлятиметься у власну велич, а прагнутиме ╕ншого способу самоствердження. - -Про зам╕жжя вона не думала. Досить того, що старша, гарна, як образок, Юзя пошлюбилася, дала дорогу молодшим сестрам. - -А на черз╕ були Оленка ╕ Солом╕я. За тод╕шн╕ми звичаями, женихи при╖здили ╕ сид╕ли, тобто гостювали, тижнями. Солом╕я не бажала соб╕ швидкого зам╕жжя, але з рад╕стю сп╕вала й бавилася разом з ╕ншими. Грали у фанти, "голубка", "монастир" (тут можна було ╕ поц╕луватися), але з найб╕льшою при╓мн╕стю сестри п╕дносили женихам гарбуза, переважно для вт╕хи. - -Солом╕ю дратували прям╕ залицяння. ╤ була щаслива, коли це в╕дбувалося не з нею. Особливо п╕сля одн╕╓╖ неспод╕вано п╕дслухано╖ розмови, коли ще Юзя була нареченою. Кандидат у наречен╕ стояв п╕д грубою, гр╕в спину ╕ загравав з юною Юзюнею. - -- Пан╕ Юзю, чи любите ви п╕ч? - -- Люблю, бо гр╕╓,- лукаво всм╕ха╓ться Юзя, сама ж добре зна╓, до чого йдеться. - -- А того, хто сто╖ть п╕д нею? Юзя червон╕╓ ╕ т╕ка╓ з хати. - -Аж якось на виднокол╕ з'явився Зенон Гутковський. В╕н при╖хав свататися до Оленки, та раптом знехтував установленим порядком, поминув ╖╖, посватався до Солом╕╖. Розгублена Солом╕я дала згоду. Тим б╕льше, що до вес╕лля залишався ще р╕к. А р╕к у юност╕ - ц╕ла в╕чн╕сть, яка, зда╓ться, н╕коли не к╕нчиться. - -Зовн╕ н╕що не зм╕нилося в ╖╖ житт╕. Вона, як ╕ ран╕ш, просиджувала п╕вдня б╕ля фортеп╕ано, досхочу сп╕вала, ходила з с╕льськими д╕вчатами на вечорниц╕, разом ╕з ними пекла коровай, плела в╕нки для молодих ╕ ходила на вес╕лля. Кожна наречена була щасливою мати ╖╖ за гостю. Солом╕╖на присутн╕сть надавала святкового вигляду всьому, що при н╕й в╕дбувалося. Особливо коли засп╕ва╓, ╖╖ подруга тих час╕в Мар╕я Цибульська згадуватиме: "Вже тод╕ ╖╖ голос був сильний, гарний ╕ дуже вир╕знявся в╕д ╕нших. Як засп╕ва╓, було, коло ф╕льварку "Чому сь мене, мамо, рано не збудила", то було чути аж на другому к╕нц╕ села. "Ого, Люня сп╕ва╓!"- говорили люди ╕ заслуховувалися... Гай-гай, таж-бо то голос був! Розгонистий, широкий, як лан, м'який, як оксамит, а чистий, як та роса на кв╕тах! - -Як Крушельницька засп╕вала: - -Перший раз, д╕вчинонько, Перший раз Поклонися мат╕ноньц╕ Зо сто раз - -або: - -Ой б╕да мен╕ - -В чуж╕й сторон╕,- - -2 5-1437 - -33 - -то щоб ви були як╕ весел╕, ви мусили плакати. Але як вона засп╕вала весело╖, то щоб ви мали який тягар на серц╕, вам робилося легко. Такий дар був у то╖ людини". - -Тод╕ ще власна будучн╕сть для Солом╕╖ зовс╕м не висв╕тлювалася. Вона вже чула про ж╕нок, як╕ намагалися сам╕ розпорядитися сво╓ю долею. Чула про труднощ╕, що зустр╕чалися на ╖хньому шляху. Часом жал╕ла тих ж╕нок, а часом байдуже знизувала плечима. Для себе вона н╕чого не залишала по тих розмовах. У не╖ й гадки не виникало про якусь винятков╕сть власно╖ дол╕. Любить сп╕вати - чимало людей люблять те ж саме! Ма╓ неабиякий голос - ну то що, ╖╖ брат Ант╕н ма╓ чудовий бас, а вчиться на юридичному! - -Т╕╓╖ весни, по сво╖х заручинах, вона в╕дчувала себе рад╕сно ╕ легко. Б╕гала ще до сх╕д сонця до жовтогарячих лан╕в. З любов'ю вслухалася у звабне дзюркот╕ння пот╕чка по кам╕нню, ╖╖ захоплювали ритми всього сущого в природ╕. Село давно призвича╖лося до одиноко╖ струнко╖ постат╕: чи то в пол╕, чи на левад╕, чи на битому шляху... - -- О, наша Люня мандру╓! - поблажливо всм╕халися односельц╕, не п╕дозрюючи про ╖╖ мандр╕вну долю. - -А як ╕з тим нареченим? Чи любила вона його? Напевне, н╕. Але щось ╕з нею д╕ялося в його присутност╕. ╖╖ кидало в жар, робилося страшно. Якщо в╕н торкався ╖╖ руки, вона в╕дскакувала в╕д нього як обпечена. В╕н був гарний, чорноокий, кучерявий... Вона в╕дчувала бажання грати для нього, сп╕вати. Розпов╕дала про Баха, улюбленого Бетховена, розказувала, як живе музикою... - -- Послухайте Шопена... Мелод╕я - як г╕рська вода, послухайте, як розсипа╓ться перлинно... - -Зенон поз╕хав ╕ кидав ╕з тихим см╕шком: - -- А я вам бах - ╕ скажу, що вол╕ю шопу*, а не Шопена. В╕н мав сво╖ тверд╕ погляди ╕ переконання щодо подружнього життя ╕ ж╕ночих зац╕кавлень. - -* Ш о п а - клуня, сарай (галицьк.). - -Чи пом╕чала Солом╕я це? Перше кохання таки прийшло до не╖, ╕ воно було як перше кохання... Вона ще хот╕ла вчитися - це так, але зараз - просто любила. Була весна, ╕ все здавалося навколо з╕тканим ╕з любов╕. Солом╕я не переймалася надто гадками: що то - любов? Поки що кохання не т╕льки не заважало ╖╖ пристраст╕ до музики, а в╕дкривало нов╕ та╓мниц╕ в тих гармон╕йних акордах, як╕ змалечку вже зачарували ╖╖. А пот╕м... - -- А яка, панно Солом╕╓, р╕зниця м╕ж слоном ╕ фортеп╕ано? - не дуже вар╕юючи сво╖ дотепи, пита╓ться Зенон. - -Солом╕я спочатку одбувалася жартом, промовчувала, а в серце заповзав гострий холодочок, який остуджував ╖╖, остуджував... - -- А така, мила моя панночко, що фортеп╕ано можна заслонити, а слона не можна зафортеп╕анити... Ха-ха-ха-ха-ха-а-а! - -На голосний см╕х з'являвся татуньо. Солом╕я виб╕гала з к╕мнати. Зенон наздоганяв ╖╖ ╕ пояснював: в╕н не хот╕в би, щоб його ж╕нка так багато грала ╕ говорила про музику. - -- Як вийдете за мене зам╕ж, то господарство не дозволить ст╕льки грати ╕ сп╕вати. - -Ось уже роз╕слано й запрошення: "Ма╓мо честь пов╕домити, що шлюб нашо╖ дочки... в╕дбудеться... на який ма╓мо честь запросити..." - -Йдеться до вес╕лля, а Солом╕я сумна. Наречений пише з╕ Львова: "Купую шлюбн╕ обручки..." В хат╕ Крушель-ницьких шиють виправу. Найняли кравчиню. Все ма╓ бути як у людей. - -Якраз тод╕, коли настала домовлен╕сть ╕, здавалося, нема╓ вороття, Солом╕я все зрозум╕ла. ╤ теж вир╕шила. Т╕льки - ╕накше. - -Саме над'╖хав брат Ант╕н. Найстаршого сина Крушель-ницьких любили ╕ поважали вс╕ у с╕м'╖. Добре серце ╕ серйозн╕сть робили його щирим другом кожного, а любов ╕ сп╕вчуття до людини прац╕ вже окреслювали його громадянськ╕ почуття. Солом╕я мала велику дов╕ру до нього. При зустр╕ч╕ Ант╕н пом╕тив знервований стан сестри. - -- Щось мен╕ зда╓ться,- сказав брат,- у такому настро╖ зовс╕м не обов'язково виходити зам╕ж. - -Солошка здригнулась, але промовчала, збираючись з думками. Вони проходили повз маленький с╕льський цвинтарик. М╕ж густими в╕тами дерев де-не-де видн╕ли-ся саморобн╕ пам'ятники з глиняними ф╕гурами. Вони зображували чолов╕ка, ж╕нку, а трохи нижче на чорному тл╕ видн╕лися написи, здеб╕льшого польською мовою. Зупинилися. Ант╕н перегнувся через низеньку огорожу, щоб прочитати напис. Солюня дивилася на його зграбну струнку постать, на ч╕ткий, гарний проф╕ль ╕ думала: "Хтось буде мати такого розумного ╕ файного чолов╕ка". - -- Як ти гада╓ш, Люнечко, чому так багато на цвинтар╕ польських напис╕в? - -2* - -35 - -Солюня дума╓ щось сво╓ ╕ знехотя кида╓: - -- Натурально, бо поляк╕в б╕льше. - -Ант╕н усм╕хнувся ╕ п╕шов дал╕. Аж на поворот╕ до села в╕дказав: - -- Аби мова йшла про натуральн╕сть, то, звичайно, так мало бути. Справа в тому, що не поляк╕в б╕льше, а людей, котр╕ волод╕ють польською грамотою. Навчитися ╖╖ б╕льше можливостей, н╕ж укра╖нсько╖...- В╕н знов зупинився.- Боже! - сказав ╕з жаром.- Ск╕льки-то ми мусимо зробити для свого народу, щоб хоч трохи виправдати сво╖ знання! - -Тепер зупинилася Солом╕я, вона з любов'ю глянула на свого брата ╕ раптом так жал╕сно сказала: - -- Зенон не любить сп╕в╕в... а зам╕сть опери вол╕╓ цирк...- ╕ раптом н╕ с╕ло н╕ впало розплакалася. Ант╕н розгубився. - -- То не йди за нього, якщо в╕н тоб╕ не любий... - -- Легко сказати не йди,- ще дужче ридала Солошка,- а що я скажу татов╕... не можу так його ганьбити. Та й кудись д╕тися треба, батькам ╕ так важко... - -╤, плачучи г╕ркими дитячими сльозами, вона раптом розпов╕ла братов╕, як ╖й тяжко, що наречений зовс╕м ╕накше ставиться до всього на св╕т╕. Ант╕н намагався ╖╖ заспоко╖ти, та вже наче прорвало греблю. - -Увечер╕ Ант╕н переговорив ╕з батьком. Розказав усе, що в╕дкрила йому сестра, ╕ наполягав на розрив╕. Крушельницький слухав уважно, не заперечував, часом хитав скрушно головою, але сина не перебивав. Пот╕м зауважив, що, як на те п╕де, Соля не зможе залишитися в сел╕ ╕ про це варто подумати. Вони пом╕ркували ╕ вир╕шили, що Ант╕н забере ╖╖ до Львова, де вона поступить учитися до консерватор╕╖. Грош╕? Ото б╕да! Грошей батько не ма╓, але якщо позичити в банку? Можна. Т╕льки п╕д сол╕дну заставу. Гаразд. П╕д заставу п╕де хата. А що ж робити? Хто в╕зьме на себе такий гр╕х - занапастити б╕дне дитя? Крушельницький - н╕. А як справд╕ великий талант ма╓ його дочка, тод╕ вернеться все для ╕нших д╕тей, в╕д яких тепер од╕рвати багато чого мусить. А як н╕? Як не справдяться спод╕вання? Що ж, гр╕ха на душ╕ не буде... - -На другий день раненько встала Солом╕я ╕ поб╕гла, як завжди, до сво╖х кв╕т╕в, у садок, на леваду... Бадьора ╕ впоко╓на верталася додому, а на пороз╕ зустр╕ла батька. - -- Що ти найб╕льше любиш на св╕т╕, дитино? - спитав в╕н ╖╖.- Не сп╕ши в╕дказувати, пом╕ркуй. - -- Мен╕ не треба довго м╕ркувати, та якби думала й р╕к, однаково скажу: музику ╕ сп╕в. - -- А чого б ти найб╕льше прагнула? - -- Вчитися музики ╕ сп╕ву! - -- Добре. Вивчишся, а дал╕? - -- Буду грати ╕ сп╕вати людям! - -- Для чого? - -- А для чого с╕ють хл╕б? - -- Щоб жити. А для чого сп╕в? - -- Щоб жити ╕ бути людьми! - -- Гаразд, доню. Йди до хати ╕ пиши письмов╕ в╕дкликання запрошень. - -Не тямлячи себе од радост╕, влет╕ла Солошка до хати, швиденько знайшла пап╕р ╕ за хвилину старанно виводила: "...Так що прошу, можете вже обручки не купувати". - -А в поп╕вських родинах не вщухають розмови про повед╕нку дочки Крушельницького. Сварять, вигадують, беруть на кпини... просто см╕ються. Диву╓ все. ╤ те, що батько не осудив, не прокляв. "Чи ж то м╕г порядний священик дозволити таке?" та: "Що то за д╕вчина,- перш за все мусить бути мат╕р'ю, господинею, а вона пнеться кудись пов╕ятись. Видно, ма╓ нахил до розпусти... А може, вона "емансипантка", з тих, що пропов╕ду╓ отой розпусник Павлик? Кажуть, в╕н взагал╕..." - -Збуджен╕ такими розмовами, вже майже переконавши себе та ╕нших в ус╕х гр╕хах Крушельницьких, вони пригадували компрометуюч╕ ознаки, як╕ ╖хня власна натура п╕дказувала з незаперечною ясн╕стю. Пригадали книжки Франка ╕ Гюго, нестатечну любов до сп╕в╕в ус╕╓╖ родини. Розрив ╕з Зеноном трактувався як збезчещення його, пригадувалися також вс╕ляк╕ вчинки Амврос╕я Крушельницького, ╕ висновок був дуже "лог╕чний"- недарма багато рок╕в в╕н сидить без параф╕╖. - -Ус╕ чекали т╕льки якогось невдалого кроку з боку Крушельницьких, аби почати справжн╓ цькування. Нав╕ть чолов╕ков╕ таке не вибачалося в тому галицькому сусп╕льств╕, а то ж╕нц╕, ба д╕вчин╕! - -Родина вир╕шила вислати Солом╕ю з Б╕ло╖ на безпечну в╕дстань, аби не дратувати очей запопадливим морал╕стам. Солом╕я по╖хала до Осипи, яка разом ╕з чолов╕ком на той час була вислана з╕ Львова за зв'язок з ╤ваном Франком до польського м╕ста Ниська. Там, "на мазурах", Бандр╕вський працював урядовцем, ╕ там Солом╕я мала перебути якийсь час. - -Частина друга КОНСЕРВАТОР╤Я - -Мистецтво ╓ зас╕б сп╕лкування з людьми, а не мета. - -М. П. Мусоргський - -Розд╕л ╤ - -У ЛЬВОВ╤. Солом╕я не вперше при╖здила до Львова, але цього разу в╕дчула, що в м╕ст╕ ╖й незатишно. Доки у Львов╕ жила Осипа - п╕сля зам╕жжя, в поодинок╕ Солом╕╖н╕ на╖зди до не╖ м╕сто здавалося якимсь, сказати б, сво╖м. Разом ╕з сестрою в╕дв╕дували театр, вибиралися на мандр╕вки по околицях. Солом╕ю Льв╕в хвилював, наче давня ╕сторична легенда. ╖╖ заворожували сам╕ назви - р╕ка Полтва, гори Княжа, Замкова - н╕м╕ св╕дки, що та легенда не вигадка, яка не полиша╓ сл╕д╕в, а правда. Згадували "Слово о полку ╤горев╕м", яке колись начитував татусь, про князя Ярослава Осмомисла... - -У ╖╖ вразлив╕й уяв╕ малювався образ величного князя-лицаря, який плечима п╕дпира╓ гори, а вона, маленька, сто╖ть б╕ля нього, майже невидима, як пташка. В╕н не зверта╓ на не╖ уваги, а вона не бо╖ться його - в╕н св╕й, ╕ вона йому своя. - -Часом мандри заносили ╖╖ до Успенського собору, ╕ там, п╕д високою аркою, вона ледве вичитувала та╓мнич╕ слова: "Царь Московский Феодор бысть благодетелем..." - -А перш╕ в╕дв╕дини театру! Захоплена, розтривожена сцен╕чним життям, Солом╕я не могла довго заснути, пригадуючи все, що бачила, прим╕ряючи до себе бачене ╕ мр╕ючи... мр╕ючи... мр╕ючи. - -Театр! Ось де все бува╓ так, як людин╕ хочеться... Там, т╕льки там було все, чого потребувала ╖╖ юна душа,- гра ╕ казка... ╖й хот╕лося туди. Жити там, ╕ щоб життя це бачили вс╕, ╕ щоб казали: "Ви бачите, як гра╓ ця прекрасна д╕вчина? Яке прекрасне життя!" - -Так╕ мр╕╖ в╕д╕йшли разом ╕з дитинством, але думки про театр як про найсв╕тл╕ше ╕ жадане для себе м╕сце на земл╕ залишилися. - -Тепер було не до мр╕й. Треба було д╕яти. Досв╕д, набутий п╕д час перебування "на мазурах" у сестри, примушував д╕яти р╕шуче. - -Документи в консерватор╕ю в╕дв╕з Ант╕н, ╕ Солом╕я перебувала в сестри до початку занять. - -До Б╕ло╖ б╕льше не поверталася. На пл╕тки та погов╕р звертала уваги менш за все. Жаль було тата, р╕дних - за в╕що ж ╖м терп╕ти од ревнител╕в старосв╕тських чеснот? Зенона н╕коли не згадувала. Н╕ добре, н╕ зле. Врешт╕-решт в╕н був звичайним поповичем. Незабаром одружився, незабаром якось ╕ помер. ╢диним насл╕дком його сватання стало те, що п╕сля нього жоден попович тепер не п╕дступався до дочок Крушельницького. Жодна дочка в╕дтод╕ не в╕ддалася за священика. - -Пригн╕чений, оповитий незбагненн╕стю стан, що було охопив ╖╖, в╕длет╕в ╕ не повертався. Натом╕сть зр╕ло переконання, що н╕хто ╕нший не зможе ╖╖ зробити щасливою, доки вона не знайде власно╖ дол╕ в сам╕й соб╕, доки не в╕дчу╓ повноти ╕снування в самому житт╕. - -Трапилося так, що коли Осип╕ над╕йшов час полог╕в, у дом╕ не було н╕кого, кр╕м Солом╕╖. Перелякана зойками пород╕лл╕, Солом╕я все-таки зробила все, що потр╕бно. Вона допомагала з╕ спок╕йним виразом обличчя, щоб не тривожити сестру. ╤ т╕льки вноч╕, в лихоманц╕ в╕д пережитого, вона нишком плакала. - -Т╕ м╕сяц╕, що прожила вона "на мазурах" в Осипи, в╕дкрили ╖й б╕льше, н╕ж к╕лька рок╕в у батьк╕вському дом╕. Допомагаючи сестр╕ по господарству, вона щодня грала на фортеп╕ано, а ранками висп╕вувала вправи для голосу. Вечорами, коли повертався з роботи сестрин чолов╕к, Солом╕я часом до п╕зньо╖ ноч╕ засиджувалася з ним за ча╓м на маленьк╕й в╕дкрит╕й веранд╕. Розмова точилася несп╕шна, головним чином про сучасну л╕тературу, музику. Особливо любила Солом╕я слухати розпов╕д╕ Бандр╕вського про ╤вана Франка. Дуже часто вони читали його опов╕дання, поез╕╖. З цих розпов╕дей Солом╕я вперше почула про Михайла Павлика - поборника соц╕ал╕стично╖ пропаганди м╕ж роб╕тниками та селянами, про його виступи на захист ж╕ночого руху ╕ про активну учасницю цього руху Наталю Кобринську. - -У Солом╕╖ голова йшла обертом: отже, Кобринська не т╕льки для себе захот╕ла в╕двоювати право на те, щоб займатися улюбленою справою, право сам╕й визначати свою долю, але ╓ ╕ виразником якогось ж╕ночого руху? Це надавало Солом╕╖ впевненост╕ у власних вчинках, б╕льшо╖ ваги ╖╖ р╕шенням ╕ допомагало краще усв╕домлювати мету. - -Бандр╕вський розпов╕дав ╖й ╕ про новоутворену парт╕ю радикал╕в, на чол╕ яко╖ стояли ╤ван Франко ╕ Павлик. Громадське життя тогочасно╖ Галичини ставало для не╖ зрозум╕л╕шим. Природний розум Солом╕╖ не вдоволь-нявся ф╕ксац╕╓ю окремих факт╕в, класиф╕кував ╖х, узагальнював. Нац╕ональний розбрат, особливо характерний для багато╖ верх╕вки, приводив ╖╖ ╕нту╖тивно до розум╕ння класових вза╓мин у сусп╕льств╕. Солом╕я, п╕знаючи св╕т, що ╖╖ оточував, приходила до л╕пшого розум╕ння себе. Вона хот╕ла мати в житт╕ все, що призначено людин╕ на цьому св╕т╕, бути, як вс╕ люди... але вчитися вона бажала так, як мало хто бажав. - -В╕дсид╕вши добров╕льне заслання, восени вена повернулася до Львова, який цього разу видався ╖й холодним ╕ неприв╕тним. У день при╖зду перш за все вона п╕шла з батьком до консерватор╕╖. Дорога була недалека, через ощадлив╕сть вони зупинилися у брата Теодори Крушель-ницько╖. В╕н мешкав поблизу площ╕ святого Юра, але поки не було оф╕ц╕йного документа про прийняття Солом╕╖ в консерватор╕ю, доти не варто було шукати ╕ншого притулку. Вони мали рац╕ю. Бо коли д╕вчина прийшла з батьком до консерваторсько╖ канцеляр╕╖, серед тих, кого допустили складати ╕спити, Солом╕╖ Крушельницько╖ не виявилося. - -Повернувшися спиною до списк╕в, Солом╕я так глянула на батька, що старий перелякався, ст╕льки в тих очах було розпуки. - -В╕дв╕дини начальства так само н╕чого не дали: "Документи прибули зап╕зно, ╕ цього року вже нема╓ жодного шансу",- в╕дпов╕ли ╖м. Залишивши дочку в довгому коридор╕ Театру Скарбка, де тод╕ м╕стилася консерватор╕я, батько п╕шов шукати правди... Солом╕я у в╕кно дивилася на метушливих перехожих, на кав'ярню по той б╕к вулиц╕, до яко╖ весь час заходили люди, на молоденьку д╕вчину, яка заздр╕сно заглядала у в╕кна кав'ярн╕. - -Вона зап╕знилася! Господи, яка фатальна др╕бниця! Зап╕знилася, ╕ все! П╕де в поко╖вки, а до Б╕ло╖ вона не повернеться! Н╕коли! А що ж все-таки робити?.. - -Згори дол╕тали звуки фортеп╕ано, чувся веселий цок╕т черевик╕в по сходах. Солом╕я нав╕ть не оберталася. А пот╕м почувся сп╕в... Вона прислухалася... напевно, з другого поверху... Ледве в╕дхиливши обважн╕ле т╕ло в╕д п╕дв╕коння, вона наче ув╕ сн╕ почала п╕дн╕матися широкими сходами, прямуючи на той далекий голос. В╕н прив╕в ╖╖ до потр╕бних дверей ╕ раптово замовк. Солом╕я зупинилася: "Може, там, за дверима..." Сп╕в почувся знову,- Солом╕я з╕тхнула з полегшенням. - -Трохи п╕зн╕ше двер╕ в╕дчинилися, на пороз╕ стала молода д╕вчина, весело всм╕хаючись ╕ дякуючи чолов╕ков╕, що проводжав ╖╖ до дверей,- називала його "паном професором". Вони побачили Солом╕ю ╕ замовкли, д╕вчина, зробивши кн╕ксен, зникла. А професор люб'язно звернувся до Солом╕╖: - -- Заходьте, прошу! - -Майже автоматично Солом╕я ув╕йшла до велико╖ к╕мнати, посеред яко╖ стояло т╕льки фортеп╕ано. Вона хот╕ла щось пояснити, але професор уже с╕в за ╕нструмент. - -- Ус╕ пояснення пот╕м,- лаг╕дно всм╕хнувся в╕н, в╕дчувши напруження,- по сп╕вах... Прошу. - -╤ Солом╕я засп╕вала. ╖й здалося, що голос ╖╖ ще н╕коли не звучав так в╕льно, так повно, як на тому випадковому ╕спит╕... Вона сп╕вала ар╕ю, п╕сню, старий романс, а професор усе не спиняв ╖╖. Аж врешт╕ припинив гру, поклав руки на клав╕атуру ╕, не п╕дн╕маючи голови, сказав: - -- Я хот╕в би, панно... як ваше пр╕звище? - -- Крушельницька... - -- Я хот╕в би, панно Крушельницька, аби ви вчилися в мо╓му клас╕. Мо╓ ╕м'я зазначене у вашому запрошенн╕. - -- Пробачте, але... в мене нема запрошення...- Солом╕я ╕ соб╕ опустила голову, в╕дчуваючи, що ╖й земля йде з-п╕д н╕г.- Я... я...- прошелест╕ла вона пошерхлими устами,- зап╕знилася! - ╤ сльози, як град, рясний та важкий, посипалися з тих величезних очей-озер... - -Професора вразило все: ╕ голос, ╕ краса, але найб╕льш видався йому незвичайним вираз обличчя ц╕╓╖ д╕вчини. Оч╕ плакали, а лице було гордовите, незалежне... - -Розд╕л II - -╤ НАСТАВ ДЕНЬ... Ос╕нь 1891 року. Солом╕я прийшла в консерватор╕ю на заняття вокалом у клас╕ професора Висоцького. У к╕мнат╕, де вона так щасливо висп╕вала соб╕ долю, Солом╕я в╕дчувала себе впевнен╕ше, н╕ж де╕нде. Зайшов професор, прив╕тався, запитав, чи добре вона себе почува╓, ╕ с╕в за фортеп╕ано. - -- Мен╕ б хот╕лося,- сказав в╕н стиха,- сьогодн╕ б╕льш поговорити з вами, ан╕ж проводити заняття. Це дуже добре, що ви людина музично грамотна, професор Вше-лячинський дуже хвалив мен╕ вашу гру, в╕льно чита╓те з нотного листа. Тим, хто не ма╓ тако╖ п╕дготовки, все буде даватися з б╕льшим напруженням ╕ трудом. Зваживши все, я мушу поставити вам першу умову: робити все, як я загадуватиму,- або проситиму.- ╤ в╕н показав рукою в б╕к дверей. - -Солом╕╖ здалося, що професор навмисно ╖╖ принижу╓, ╕ кров ударила в обличчя, та вона не ворухнулася. - -- По-друге, не сп╕вати того дня, коли ви гра╓те, бо, на мою думку, праця сп╕вака ф╕зично важка...- ╤ в╕н замовк. Мовчала ╕ Солом╕я. - -- А тепер встаньте. Почнемо з пози. Положення ╕ла п╕д час сп╕ву мусить бути в╕льним, треба злегка опирайся на л╕ву ногу, руки тримайте за спиною, але без напруження... ось так... гарно. - -Солом╕я н╕ на мить не в╕двол╕кала уваги, аби не пропустити щось ╕з того, що показував або говорив професор. - -- Ус╕ вправи, як╕ я буду задавати, ви мусите повторювати дома ╕ знати ╖х напам'ять. Без правильного дихання нема╓ доброго сп╕ву, але щоб легко дихати, треба правильно стояти. Тримайте голову прямо, розгорн╕ть плеч╕, груди тримайте в╕льно, тепер опуст╕ть д╕афрагму без ривк╕в, п╕дн╕майте груди повол╕ ╕ спок╕йно... - -Коли заняття ск╕нчилися, Солом╕я в╕дчула себе вичавленою, як сир п╕д каменем. Але р╕шучост╕ в не╖ не стало менше ╕ на макове зерня. ╖й дуже сподобався професор Висоцький. Того дня й ╕нш╕ заняття не розчарували ╖╖. Бо Льв╕вська консерватор╕я в т╕ роки мала таки добрий склад викладач╕в. Ректором консерватор╕╖ був Рудольф Шварц. Сп╕ву Солом╕я вчилася у професора Валер╕я Висоцького, гармон╕╖ - у професора Мечислава Солтиса, гри на фортеп╕ано - у професора Владислава Вшелячин-ського, того самого, в якого вона брала уроки в Тернопол╕. - -Свою кар'╓ру сп╕вак Висоцький почав у школ╕ при Великому театр╕ у Варшав╕. Був хористом у театральному хор╕, пот╕м по╖хав до Одеси, де ╕ дебютував в ╕тал╕йськ╕й оперн╕й труп╕. У 1862 роц╕ в╕н повернувся до Варшави, виступив к╕лька раз╕в у Великому театр╕ ╕ в тому ж роц╕ ви╖хав на подальше навчання до ╤тал╕╖. Висоцький п'ять рок╕в пробув там учнем прославленого ╕тал╕йського педагога Франческо Ламперт╕, в якого, до реч╕, вчилися також Енр╕ко Карузо ╕ в╕домий рос╕йський сп╕вак Микола Ф╕гнер. - -П╕сля великого турне по м╕стах ╤тал╕╖ в 1868 роц╕ Висоцький поверта╓ться до Львова. Незабаром в╕дкрива╓ приватну школу сп╕в╕в, а коли вона набрала широкого розголосу, був запрошений на посаду професора до Льв╕всько╖ консерватор╕╖. "Сво╖ величезн╕ педагог╕чн╕ зд╕бност╕ в╕н в╕ддав для тяжко╖ прац╕, в яку був закоханий, ╕ пост╕йно вишукував особливо обдаровану молодь, яку вчив безплатно. Усп╕хи, як╕ випадали на долю його учн╕в, були ╓диною його нагородою, яко╖ йому ц╕лком було досить",- згадували про нього сучасники. - -Переважна б╕льш╕сть оперних сп╕вак╕в у Галичин╕ на перелом╕ XIX ╕ XX стол╕ть вийшли ╕з школи Висоць-кого. Його переконливий метод полягав у прекрасн╕й ем╕с╕╖, гармон╕йн╕й музичн╕й фраз╕ ╕ ч╕тк╕й дикц╕╖ - ╕стотних елементах мистецтва сп╕ву. В╕н базувався "передовс╕м на чист╕й виразн╕й вимов╕, або дикц╕╖, а прикраси й ем╕с╕я голосу опиралися на вм╕ле користування диханням. Голос належало ставити чисто, це означало в╕дсутн╕сть так званого "п╕д'╖жджання", належало утримувати повний тон в невимовн╕й чистот╕ на ╓дин╕й л╕н╕╖. З прекрасного ╕ шляхетного звуку слова входили в звук сп╕ву. Обидва ц╕ звуки зустр╕чалися на сп╕льному м╕сц╕, на так зван╕й масц╕". - -Отак╕ були принципов╕ основи науки Валер╕я Висоць-кого. Навчити когось сп╕вати, нав╕ть досить талановитого, надзвичайно складно. Вся складн╕сть процесу навчання сп╕ву поляга╓ в тому, що в╕н був ╕ лиша╓ться дос╕ суто емп╕ричним. Тим-то профес╕я вокально╖ педагог╕ки дуже складна ╕ найближча до мистецтва, хоча зв'язана ╕ з наукою. Стар╕ ╕тал╕йськ╕ маестро мали сво╖ секрети. Справа в тому, що б╕льш╕сть вокальних педагог╕в були в минулому сп╕ваками, ╕, навчаючи сво╖х учн╕в, вони б╕льше покладалися на св╕й сцен╕чний досв╕д, багату ╕нту╖ц╕ю ╕ творчу фантаз╕ю. ╤ тому в ╖х рекомендац╕ях досить часто можна почути, що "звук мусить вит╕кати з очей", "стояти на д╕афрагм╕", "вис╕ти на к╕нц╕ носа". Але найц╕кав╕ше, що спроби зам╕нити цю словесну недоладн╕сть науковими терм╕нами зак╕нчувалися невдачами. Можливо, тому найважлив╕шим було вза╓морозум╕ння м╕ж учителем ╕ учнем. - -Крушельницька мала душевний контакт з╕ сво╖м учителем. - -У подальшому навчанн╕ професор не стомлювався повторювати Солом╕╖ майже щодня: "Роб╕ть вправи, роб╕ть вправи якомога б╕льше, роб╕ть вправи на б╕гл╕сть, ╕ вони зроблять ваш голос гнучким, як лоза... ╕ не сп╕вайте в н╕с... н╕с - це тупиковий провулок, звуков╕ з носа вже не вибратися". - -Солом╕я була призвича╓на до прац╕, але те, що вимагала в╕д не╖ консерватор╕я, могло принести плоди т╕льки при дотриманн╕ суворого режиму ╕ жорстко╖ дисципл╕ни. Кр╕м занять у консерватор╕╖, вона почала брати приватн╕ лекц╕╖ ╕з загальношк╕льних предмет╕в, займалася танцем, рухом. Це кр╕м щоденних п'яти годин у консерватор╕╖, вивчення вправ для голосу, а трохи п╕зн╕ше ╕ оперних парт╕й, але Солом╕я нав╕ть заняття по виробленню сцен╕чно╖ постави не пропускала. - -Вона вважала, що дикц╕я ╓ складовою частиною вокально╖ школи, ╕ тому ╕з задоволенням в╕дв╕дувала заняття Франц╕шека Висоцького, викладача декламац╕╖. Це був дуже при╓мний красень, знаменитий драматичний актор, кожну свою лекц╕ю в╕н починав прекрасно поставленим ср╕бним голосом: "На остров╕ Лесбос у п'ятому стол╕тт╕ до нашо╖ ери сп╕вак╕в учили гри на к╕фар╕ ╕ розм╕рно╖ декламац╕╖..." - -Минуло п╕вроку, ╕ Солом╕я, призвича╓на до в╕льного с╕льського життя, вже навчила себе розум╕ти жорстоку сутн╕сть слова "треба"... - -Солом╕я схудла ╕ стала ще б╕льш мовчазною ╕ стриманою. Ця зосереджен╕сть допомагала ╖й у виробленн╕ власного ритму занять ╕ в╕дпочинку. Вона вставала о п╕в на шосту ранку, вмивалася в невеличк╕й б╕л╕й, з голубими кв╕тами мисц╕, зач╕сувала сво╖ довг╕ коси ╕ випивала склянку теплого чаю. Пот╕м, скинувши останн╕ краплини сонливост╕, с╕дала готуватися до лекц╕й. - -На той час вона мешкала не сама, а з щойно прибулою до Львова молодшою колежанкою Ян╕ною Королевич. Ян╕на мала прекрасний голос, була жвавою, веселою ╕... самолюбивою. Про ╖хн╓ тод╕шн╓ життя згаду╓ Ян╕на у сво╖х спогадах, даючи ц╕каву характеристику ╕ помешканню, ╕ господин╕. - -"Пан╕ Мозерова, шановна матрона, "громадянка м╕ста Львова", була вдовою ╕ ж╕нкою далеко не середнього в╕ку. Вона мала ╓дину дочку панну ╢ву, як╕й вже було рок╕в ш╕стдесят. - -Мешкали у власн╕м дом╕; була то в╕лла в садку. К╕мнати - величезн╕ ╕ старосв╕тськ╕. У велик╕й зал╕ стояло довге фортеп╕ано ╕ дуже поважн╕, успадкован╕ по прабабц╕ мебл╕. До зали входили без бажання, бо мала якийсь нев╕домий мен╕ тягар не досить рад╕сних спогад╕в. ╖дальня була величезна ╕ дуже темна, мала т╕льки одне в╕кно, яке виходило в садок. Стояли в н╕й два л╕жка - нашо╖ господин╕ та ╖╖ дочки ╕ дв╕ канапи, на яких спали ми з Кру-шельницькою. - -Д╕м мав величезне горище. Я дов╕далася, що там стоять дв╕ дубов╕ труни. Пок╕йний пан Мозер був такий передбачливий у сво╖й дбайлив╕й любов╕, що, кр╕м будинку, збудував склеп на цвинтар╕ ╕ три труни, щоб н╕хто не мав з цим клопот╕в ╕ щоб усе це пот╕м виглядало досить сол╕дно. В одн╕й з них його поховали, а дв╕ в чеканн╕ стояли на горищ╕. Слава богу, що було нас четверо в к╕мнат╕ ╕ всю н╕ч св╕тилася лампадка б╕ля образу божо╖ матер╕, а то б я очей не з╕мкнула. Д╕м стояв на вулиц╕ Зигмунтовськ╕й, тобто далеко в╕д консерватор╕╖, яка м╕стилася тод╕ в будинку Театру Скарбка". - -Нев╕домо, з яких причин Солом╕я покинула будинок свого родича ╕ влаштувалась отак не вельми добре. Це був ╖╖ останн╕й р╕к перебування в консерватор╕╖. Певно, матер╕альна скрута давалася взнаки, незважаючи на те, що родина робила все, аби Солом╕я могла ск╕нчити студ╕╖. - -Професор Висоцький наполегливо привчав сво╖х учн╕в сп╕вати в присутност╕ ╕нших ос╕б або артист╕в. Невблаган ним було його р╕шення про участь початкуючих сп╕вак╕в у концертах ╕ виставах. Таким чином в╕н намагався навчити учн╕в переборювати острах перед публ╕кою ╕ виробляти в соб╕ в╕двагу, яка ╓ першою умовою у становленн╕ сп╕вака. Полохливий сп╕вак нагаду╓ беззубого б╕ля шинки. - -Кр╕м того, Висоцький сл╕дкував за точним темповим ╕ метроритм╕чним тактом сп╕ву, твердячи, що сп╕вак, який не дотриму╓ться цього правила, не може розраховувати на повагу публ╕ки. Згодом Солом╕я переконалася в його правот╕. - -Отже, Солом╕╖ довелося брати участь у р╕зних виставах. Професор Висоцький завжди сид╕в на таких концертах ╕ п╕дбадьорював сво╖х учениць, а часом ╕ сварив ╖х. На вечор╕, присвяченому польському поетов╕-л╕рику Кор-нелю У╓йському, на якому мала виступати молода Ян╕на Королевич, в╕н, хвилюючись, п╕д╕йшов до не╖, йому хот╕лося запитати, як вона почува╓ться, п╕дтримати... Здивуванню, а пот╕м обуренню його не було меж, коли зам╕сть остраху молода дебютантка легковажно запитала його: "Де сидить в╕домий поет?" Професор, сплеснувши руками, вилаявся, як завжди, ╕тал╕йською, порадив сп╕вачц╕ думати про те, що вона ма╓ сп╕вати... До Солом╕╖ в╕н не п╕дходив, знаючи, що перед виходом на сцену в╕д не╖ слова не доб'╓шся. - -А Солом╕я не пропускала нагоди бувати в театр╕ на концертах сво╖х колег. Тод╕ у Львов╕ володарював в╕домий укра╖нський тенор Олександр Мишуга. Солом╕ю зв'язувало з ним багато сп╕льного у ставленн╕ до мистецтва, до сво╓╖ прац╕, до сво╖х громадянських обов'язк╕в. Коли вона слухала його на сцен╕, п╕дкорялася чар╕вн╕й сил╕ його сп╕ву,- в╕дчувала, як цей талант збуджу╓ в н╕й власн╕ творч╕ сили. Якось ╖й довелося почути з╕ сцени укра╖нськ╕ п╕сн╕ в його виконанн╕. Це було справжн╕м в╕дкриттям. - -Там на гор╕ яв╕р сто╖ть, яв╕р зелененький, Гине козак у чуж╕й сторон╕, козак молоденький. - -Зал завмирав, почувши ц╕ прост╕, але сповнен╕ глибокого зм╕сту слова... Завмирав, щоб наслухатися, а пот╕м вибухав громом шалених овац╕й. - -Як хот╕лося тод╕ Солом╕╖ стати для людей такою ж, як Мишуга. Складною виявилася в майбутньому ╕стор╕я ╖хн╕х стосунк╕в, багато в чому вони були р╕зними людьми, але глибоко шанували мистецтво сп╕ву. Не минула ╖х чаша розбрату. Але тод╕, коли Солом╕я була студенткою, вона под╕ляла захоплення великим тенором ╕ залюбки виступала з ним на оперн╕й ╕ концертн╕й сцен╕, вчилася в нього. - -Вони користувалися незвичайним усп╕хом. Один ╕з сучасник╕в писав: "╤ншо╖ тако╖ сп╕вацько╖ пари я не чув ╕, мабуть, вже не почую. Нав╕ть у старосв╕тськ╕й простеньк╕й "Гальц╕" вони так сп╕вали, що люди дрижали, мов кленовий лист, плакали з╕ зворушення, раювали в захопленн╕, зазнавши справжнього катарсису ╕ обновлення, верталися до сво╖х хат. - -Певно, що в Карузо була б╕льша сила звуку ╕ сильн╕ша експрес╕я, але жоден з╕ сп╕вак╕в, яких я чув по Мишуз╕, не мав такого гарного голосу, такого легкого, що так дуже брав чолов╕ка за серце ╕ промовляв безпосередньо до душ╕. Вже в сам╕м його голос╕ лежала якась незр╕внянна, ╓дина в св╕т╕ краса". - -У т╕ роки багато говорилося ╕ писалося про Мишугу. Солом╕я читала ╕ сп╕вчувала сп╕ваков╕. Вона з жахом слухала опов╕дки про невдале с╕мейне життя великого сп╕вака, про траг╕чну долю його другого кохання. - -Будучи сол╕стом Варшавсько╖ опери, Мишуга закохався в талановиту драматичну актрису Мар╕ю В╕сновську Це була ж╕нка неперес╕чно╖ краси ╕ таланту. Доньц╕ др╕бного чиновника, здавалося, життя призначалося буденне ╕ нец╕каве. Але незвичайн╕ зд╕бност╕ до навчання ╕ якийсь невгамовний духовний склад вид╕ляв ╖╖ серед ╕нших, як ╕ нестримна жага сцени. У в╕с╕мнадцять рок╕в при╖здить вона до Львова ╕ досить легко потрапля╓ на театральну сцену, швидко здобуваючи перш╕ тр╕умфи. Пот╕м Варшава... - -Пл╕тки, заздр╕сть, м╕щанськ╕ забаганки... Вир╕знити справжню артистку В╕сновську в╕д розмов про не╖ майже неможливо, але й неможливо не пов╕рити закохан╕й душ╕ Олександра Мишуги, який писав до не╖: "Ти красива ╕деальна, божественна. Ти можеш бути т╕льки мо╓ю мр╕╓ю, а не д╕йсн╕стю. Якщо тоб╕ зда╓ться, що ти мене любиш,- не в╕р цьому! Це помилка. Це лише хвилинне призвича╓ння, викликане нервом слуху. Не я, а к╕лька мо╖х тон╕в (звук╕в) припало тоб╕ до серця, зворушило його ╕ пробудило в ньому почуття кохання... Тебе оточують красив╕, талановит╕ люди, люди з╕ становищем чи матер╕ально забезпечен╕. Там шукай свого щастя, вони тоб╕ в╕дпов╕дн╕, вони до тебе под╕бн╕, а не я, який, кр╕м серця, н╕чим б╕льше не волод╕╓". - -Певно-таки, був час, коли В╕сновська любила Мишугу. Але не з тих вона, що здатн╕ довго зупинятися на одн╕й перемоз╕ як у творчому житт╕, так ╕ в особистому. Можливо, то певна законом╕рн╕сть. Творча енерг╕я, яка ст╕льки добра приносить у мистецтв╕, якщо залиша╓ться нестриманою в особистому житт╕, губить артиста. Усп╕хи на сцен╕ ╕ в житт╕ запаморочили ╖й голову ╕ не дали можливост╕ оц╕нити любов Мишуги. А в╕н страждав. Страждав також через ╖╖ легковажне ставлення до сво╓╖ творчост╕. - -"В тебе божеська краса, ╕ ти чару╓ш нею, однак не завдяки тво╖й прац╕ й тво╓му д╕йсному артистичному талантов╕, але завдяки т╕й крас╕ тебе вважають надзвичайною артисткою ╕ платять тоб╕ таку велику гажу. Та краса мине, ╕ чим тод╕ будеш блистати на сцен╕? Я поки що беззас╕бний. В мене щойно починаються кращ╕ усп╕хи. Але хоч усм╕ха╓ться мен╕ цього року гажа, як на мене, просто магнатська, та й в╕дмовляюся в╕д грошей, бо я незадоволений з мого сп╕ву ╕ ╖ду на р╕к до Парижа, щоб дал╕ вчитися. А ти могла без труда зробити те саме, якби хот╕ла поставитися серйозно до мистецтва ╕ до себе як артистки. Не дума╓ш? Ось за р╕к з╕йдемося знову. ╤ коли вдасться нам ще раз заблист╕ти на сцен╕, так хай цей блиск буде в╕рним в╕дбиттям справжн╕х наших заслуг, хай буде заплатою за ту велику працю, яко╖ треба нам ще доложити, щоб наш╕ таланти витворили те, що можна назвати справжн╕м мистецтвом..." - -В╕н ще вбол╕вав за ╖╖ сцен╕чн╕ усп╕хи, але злам у ╖хн╕х стосунках уже настав. Мишуга мучився, та не полишав над╕╖ залишитися хоча б ╖╖ другом. Тод╕ ж на варшавськ╕м небосхил╕ з'явля╓ться двадцятидвор╕чний корнет гродненського полку гусар╕в царсько╖ лейб-гвард╕╖ Олександр Бартен╓в. М╕ж ним ╕ тридцятидвор╕чною В╕снов-ською виникають стосунки, як╕ нелегко визначити сьогодн╕, майже через дев'яносто рок╕в. Пристрасть, любов, а може, гра? Н╕, занадто серйозн╕ насл╕дки. А якщо гра, то ╖╖ можна назвати грою з вогнем... Можливо, це була зустр╕ч двох ген╕альних гравц╕в, для котрих тим ц╕кав╕ша гра, чим вища ставка. - -Для Мишуги ц╕ стосунки перестали бути секретом: "Прошу тебе, над╕нь на палець право╖ руки перстень в╕д Бартенева ╕ носи його, як той, який я, нерозумний, в шал╕ поламав. В╕р мен╕, що не з заздрощ╕в я це зробив, але захищаючи свою та його г╕дн╕сть, та щоб не профанувати таких високих святих почутт╕в, як╕ ╕ його, ╕ мене з тобою зблизили. При нагод╕ скажи йому, що я його великий друг, що почуття дружби й доброзичливост╕ до нього н╕ на одну йоту не зм╕нились, що до нього н╕коли й н╕ за що жалю не мав ╕ не матиму, бо, щоб ти знала, ще п╕вроку тому в╕н сам мен╕ у всьому зв╕рився. Жаль мен╕ його було, ╕ мучився з ним разом". - -Це був його останн╕й лист до кохано╖, бо першого серпня 1890 року Мар╕я В╕сновська була застрелена корнетом Олександром Бартен╓вим. - -У день похорону Мар╕╖ Мишуга мав сп╕вати в опер╕ Гаетано Дон╕цетт╕ "Фаворитка". Дирекц╕я театру сп╕вчутливо запропонувала Мишуз╕ в╕дмовитися в╕д виступу, запевнивши, що для цього виготовлена нав╕ть спец╕альна аф╕ша. Та Мишуга в╕дхилив пропозиц╕ю, горе було наст╕льки великим, що т╕льки на сцен╕ в╕н м╕г погамувати його. - -Зв╕стка про те, що Мишуга таки сп╕ватиме у спектакл╕, рознеслась по м╕сту, ╕ публ╕ка заповнила театр задовго до початку вистави. На чол╕ з генерал-губернатором з╕йшовся весь варшавський вищий св╕т. Перед театром натовп заполонив площу ╕ вулиц╕ навкруги. Пол╕ц╕я не здатна була втримати людей. Нарешт╕ вх╕д до театру вдалося перекрити ╕ почалася вистава. - -"Мишуга сп╕вав так проникливо, так душевно, з таким драматизмом, що з перших же звук╕в його голосу в зал╕ замигт╕ли хусточки, почулися схлипування. Под╕╖ на сцен╕ поступово розгорталися, ╕ Фернандо - Мишуга почав свою знамениту ар╕ю над могилою убито╖, безмежно кохано╖ Леонори. Це був не просто сп╕в, не просто гра, ╤ а справжня драма людини, що втратила найдорожче. Дол╕ героя опери Фернандо ╕ Мишуги були в цю мить наст╕льки однаково траг╕чними, що важко було уявити соб╕ под╕бний зб╕г обставин. У к╕нц╕ ар╕╖ Мишуга не витримав ╕ зайшовся спазматичними риданнями. Разом ╕з ним ридав увесь зал, ридали артисти, хор, оркестр ╕ диригент, який так ╕ не зм╕г довести до к╕нця спектакль. Це зробили згодом сам╕ музиканти, без диригента..." - -За п╕вроку почався суд над Бартен╓вим, який, до реч╕, виявився ще й плем╕нником фрейл╕ни цариц╕. Захищав його знаменитий на той час адвокат Плевако. Справа була наст╕льки заплутаною, що мотиви вбивства не з'ясован╕ й дос╕. Мишугу запросили до суду. В╕н в╕дмовився присягати перед православним священиком ╕ давати св╕дчення рос╕йською мовою. Це викликало ентуз╕азм серед поляк╕в, а представники царсько╖ адм╕н╕страц╕╖ розц╕нили все як пол╕тичну демонстрац╕ю. - -"Було дв╕ причини наших безмежних почутт╕в до Мишуги: схиляння перед ним як перед артистом ╕ як людиною, яка не вагалася продемонструвати св╕й польський характер, коли це було потр╕бно, хоч за походженням був укра╖нцем. Коли на процес╕ Бартенева - вбивц╕ популярно╖ польсько╖ артистки В╕сновсько╖ - запитали його, хто в╕н за нац╕ональн╕стю, в╕дпов╕в не вагаючись: поляком вихований, значить - поляк". - -Солом╕я не могла подарувати Мишуз╕ цих сл╕в, сказаних, можливо, зопалу, з жалю... Коли через десяток рок╕в життя змусить ╕ ╖╖ в╕дпов╕дати на це запитання, вона не буде вагатися ╕ в╕дчувати себе боржником польсько╖ буржуаз╕╖. Вона народилася на р╕дн╕й земл╕, виховалася на н╕й ╕ до смерт╕ лишилася дочкою свого народу. Щодо ╕гнорування польською шляхтою укра╖нсько╖ нац╕╖ та виразного бажання присво╖ти соб╕ все краще, що народжувала ця земля, то Солом╕я Крушельницька в╕дпов╕ла на це вс╕м сво╖м життям. Т╕льки через двадцять чотири роки напише Мишуга: "Витинок з "Д╕ла", в котр╕м передрукован╕ справоздання польських газет - про сокольський з'╖зд у Львов╕, я прочитав з неописаним обуренням на закамен╕лих, безсов╕сних людей!!! У тих безглуздих писак╕в нема н╕ здорового глузду, н╕ почуття справедливост╕, н╕ одробини шляхетност╕ серця. Безмежн╕ его╖сти з╕ зв╕рячими ненаситними ╕нстинктами не можуть знести ╕снування друго╖ народност╕, котра по много-в╕ков╕й невол╕ будиться до життя... А сам╕ нар╕кають на н╕мц╕в, на москал╕в - ╕ кричать перед ц╕лим св╕том, що ╖х гноблять!!! Сердечно дякую вам за цей витинок з "Д╕ла" - я заховав соб╕ його ╕ буду перечитувати часто, щоб мати заохоту до подв╕йно╖ прац╕ для добра нашого воскресаючого народу". - -Та поверн╕мося до Мар╕╖ В╕сновсько╖. "Все було в не╖: краса, молод╕сть, слава, грош╕, сотн╕ поклонник╕в, ╕ вс╕м цим вона користувалася ╕з захопленням. Однак життя ╖╖ було суц╕льним томл╕нням, безперестанною жагою п╕ти геть ╕з остогидливого земного св╕ту, де все завжди не так ╕ не те. Чому? Бо вона все соб╕ награла. Але чому вона награла соб╕ саме це, а не що-небудь ╕нше? Тому, що все це так звичайно серед ж╕нок, як╕ присвятили себе мистецтву, як вони кажуть. Але чому це так звичайно? Чому ж?" - -Це слова ╤вана Бун╕на з опов╕дання "Дело корнета Елагина", яке в╕н написав у 1925 роц╕ за матер╕алами вбивства В╕сновсько╖. Бун╕н майже не зм╕нив ╕мен сво╖х геро╖в. Але диво! Те, що було недоступне сл╕дчим ╕ адвокатам, ╕з ген╕альною прониклив╕стю розкрилося в роздумах письменника. Не наполягаючи на сво╖й ╕нтерпретац╕╖, в╕н пропону╓ ще одну ╕постась, здавалося б, банально╖ ╕стор╕╖. - -За два дн╕ до трагед╕╖ Мар╕я випадково запалила на соб╕ пеньюар. Вона так перелякалася, що мусила лягти в л╕жко. "Мила, нещаслива ж╕нка! - пише Бун╕н.- Ця ╕стор╕я з пеньюаром ╕ з ╖╖ дитячим жахом хвилю╓ ╕ тривожить мене неймов╕рно. Ця др╕бничка дивно зв'язу╓ для мене все те уривчасте ╕ суперечливе, що ми про не╖ чули ╕ чого ми наслухалися ╕ в громад╕, ╕ на суд╕ з часу ╖╖ загину, а головне, надзвичайно збуджу╓ в мен╕ живе в╕дчуття т╕╓╖ справжньо╖ Сосновсько╖ (так зм╕нив пр╕звище В╕сновсько╖ Бун╕н), яку майже н╕хто не зрозум╕в ╕ не в╕дчув по-справжньому,- так само, як ╕ ╢лаг╕на,- незважаючи на всю ц╕кав╕сть, яку до не╖ завжди виявляли, на вс╕ бажання зрозум╕ти, розгадати ╖╖, на вс╕ балачки про не╖, яким за останн╕й р╕к не було к╕нця. - -Взагал╕ скажу ще раз: г╕дна подиву ниц╕сть людських суджень! Знов сталося те ж саме, що трапля╓ться завжди, коли людям потр╕бно роз╕братися в б╕льш-менш значному випадку: виявля╓ться, що люди дивляться, та не бачать, слухають ╕ не чують. Треба ж було до тако╖ м╕ри, незважаючи на очевидн╕сть, наче знарошне перекрутити ╕ ╢лаг╕на, ╕ Сосновську, ╕ все, що було м╕ж ними! Вс╕ н╕би домовилися говорити лише непристойност╕. А що тут м╕ркувати: в╕н - гусар, ревний ╕ п'яний марнотратник життя, вона - актриса, яка заплуталася в аморальному безалаберному житт╕". - -Здавалося б, яке значення ма╓ для Солом╕╖ вся ця ╕стор╕я з ╖╖ партнером по сцен╕, на двадцять л╕т старшим за не╖... Та певно, що вона не минула для не╖ дарма, можливо, саме тод╕ вся непевн╕сть артистичного життя, позбавленого вищо╖ мети, вперше так разюче ╕ невмолимо постала перед Солом╕╓ю. Коли талановит╕ люди зосереджуються т╕льки на соб╕ ╕ на сво╖х почуваннях, вони самознищуються. - -Повертаючися до нашо╖ геро╖н╕, мусимо з жалем зауважити, як мало св╕дчень ╕ св╕дк╕в лишилося з час╕в Соло-м╕╖них студ╕й в консерватор╕╖. К╕лька спогад╕в про сп╕льне навчання з Солом╕╓ю Крушельницькою залишила Ян╕на Королевич. "Вс╕ учн╕, яких я зустр╕ла у професора В. Ви-соцького, були значно старш╕ за мене (Крушельницька була старша на три роки.- В. В.), Крушельницька як меццо-сопрано дебютувала тод╕ у "Фаворитц╕" Дон╕цетт╕. Мала сильний повний голос з в╕льною серединою ╕ була дуже музикальна". Дал╕, характеризуючи плин консерваторських занять, вона згаду╓ тих, хто вчився разом ╕з ними. "Оп╕вдн╕ у професора Висоцького в╕дбувалися загальн╕ лекц╕╖, де м╕ж ╕ншим виконувалися ц╕л╕ фрагменти з "Фаворитки". Парт╕ю тенора виконував Микола Левицький. Мав гарний л╕ричний голос, вродливу зовн╕шн╕сть ╕ був так само дуже музикальний. Парт╕ю баритона сп╕вав Габр╕╓ль Горський, зда╓ться, найстарший, бо зак╕нчив уже останн╕й р╕к студ╕й права у Льв╕вському ун╕верситет╕. Я ходила також на сцен╕чн╕ репетиц╕╖ Крушельницько╖ ╕ мала дозв╕л на в╕льний вх╕д до театру. Дебют Крушельницько╖ був дуже щасливий". - -╤ справд╕, дебют Солом╕╖ з Мишугою став першою ╖╖ профес╕ональною перемогою. Цей виступ в╕дбувся вже по зак╕нченн╕ консерватор╕╖. Досв╕дчен╕ артисти, диригент ╕ режисер говорили, що не пам'ятають такого вдалого дебюту. Вони були захоплен╕ ц╕╓ю "дитиною", як любовно називали ╖╖. ╤ Солом╕я н╕коли не забувала свою першу славу. Вона пам'ятала про не╖, коли не вступила в нав'язану ╖й Олександром Мишугою боротьбу, коли все життя в╕дчувала вдячн╕сть до старенько╖ артистки Домбров-сько╖, режисера Кам╕нського, як╕ так щиро допомагали ╖й у перших кроках артистичного життя. - -П╕д час навчання в консерватор╕╖ Солом╕я зазнайомилася з адвокатом Теоф╕лом Окуневським. В╕н мав тод╕ вже за тридцять ╕ був досить розумним чолов╕ком поступових, як на т╕ роки, погляд╕в. У р╕дк╕ в╕льн╕ Соло-м╕╖н╕ години в╕н супроводжував ╖╖ на прогулянки, або запрошував п╕сля спектаклю на вечерю, або просто заходив за нею до консерватор╕╖. Солом╕я не заперечувала, вона страждала в╕д самотност╕, а ще вона любила, щоб чолов╕к, з яким вона сп╕лку╓ться, знав б╕льше од не╖. - -- Панно Солом╕╓,- починав Окуневський, як завжди, з яко╖сь новини, особливо коли зустр╕чав ╖╖ б╕ля консерватор╕╖.- Панно Солом╕╓, мен╕ розпов╕ли сьогодн╕, що на останньому концерт╕, де ви сп╕вали з Мишугою, був небувалий усп╕х?.. - -Солом╕я всм╕ха╓ться. - -- Добрий день, пане Теоф╕ле! Х╕ба ви не були на тому концерт╕? Ви ж... - -- Ах... пробачте, будь ласка, це той концерт, на якому диригент Федак так заслухався вашого сп╕ву, що забув хоров╕ дати знак для вступу?.. - -- Коли ми сп╕вали "Вечорниц╕" Н╕щинського? - жартуючи, вияснювала Крушельницька. - -Пот╕м вони йшли мовчки, ╕ Солом╕я, насолоджуючися пов╕трям ╕ навколишн╕м св╕том, все-таки вираховувала час, щоб вистачило на читання ╕стор╕╖ музики. Наближався к╕нець консерваторського курсу, а ╖й здавалося, що оволод╕ла вона т╕льки абеткою сп╕ву... - -- Панно Солом╕╓, чи то правда, що вас ц╕лий р╕к вчать дихати? А як д╕знатися, чи диха╓те ви правильно? - -- Правда, пане Теоф╕ле, вчитися сп╕ву - то справжня каторга.- Вона загляда╓ йому в оч╕, а оч╕ в нього синьо-чорн╕, як н╕чне небо.- Правда, в╕рте мен╕! - -Окуневський зворушений, в╕н раптом в╕дчува╓ потребу захистити цю таку прекрасну ╕ таку незвичайну д╕вчину, в╕н хоче сказати ╖й про це, хоче запропонувати допомогу. - -- Щоб перев╕рити, чи правильно учень диха╓, професор Висоцький запалю╓ св╕чку ╕ п╕дносить до рота сп╕вака...- Окуневський не може зрозум╕ти, кепкують над ним чи то все правда.- Якщо полум'я не колива╓ться, значить пов╕тря витрача╓ться економно ╕ не вит╕ка╓ дарма. Якщо дихання перевантажене, голосниц╕ не справляються ╕ пропускають "дике" пов╕тря, полум'я св╕чки одразу ж дасть про це знати... - -Вони простують дал╕, ╕ Окуневський з задоволенням ловить захоплен╕ погляди, якими проводжають перехож╕ його супутницю. - -- Панно Солом╕╓,- каже в╕н благально,- подаруйте мен╕ сьогодн╕шн╕й веч╕р! - -- А що сьогодн╕ за свято? - зупиня╓ться Солом╕я б╕ля свого дому. - -- Мо╖ друз╕ запросили нас, тобто мене ╕ вас, на забаву. - -- Вибачайте, мен╕ завтра до Висоцького, мушу ще вчити. - -- Але я об╕цяв... - -- Однак, пане Окуневський, ви мусили погодити з╕ мною! - -- Я розум╕ю, але я вже пооб╕цяв... Наступного разу не буду, а тепер... вибачте мен╕. - -Солом╕я вага╓ться, ╖й ╕ справд╕ н╕коли, але ж так хочеться тр╕шечки повеселитися. А як буде завтра?.. Вона дивиться на Окуневського, зустр╕ча╓ його розумний, як ╖й зда╓ться, лаг╕дний погляд ╕ погоджу╓ться. - -...Веч╕р видався на славу, Солом╕я аж н╕як не жалкувала, що п╕шла. Вона перебувала в центр╕ уваги. У св╕тло-зелен╕й, св╕тл╕ш╕й в╕д очей блузочц╕ ╕ довг╕й чорн╕й сп╕дниц╕ - вир╕знялася нав╕ть кольорами вибрано╖ одеж╕. Строго╖ ╕ водночас незвичайно╖ серед пишного вбрання панянок, що були присутн╕ тут. - -Окуневський осв╕дчувався, був розгублений ╕ пок╕рний. Солом╕я не святкувала ц╕╓╖ перемоги... Щоправда, мала до нього небезпечний жаль. - -- Мен╕ прикро, пане Теоф╕ле, але я маю ╕нш╕ плани. - -- Солом╕╓, ви дуже молода, аби бути в чомусь упевненою дал╕ завтрашнього дня, пов╕рте мен╕, я старший за вас... ви ще не зна╓те св╕ту... ви недосв╕дчена... - -- Можливо. Мо╖ плани взагал╕ не пов'язан╕ з зам╕жжям... - -- Залишмо це на ╕нший час, не в╕дмовляйте... Дозвольте мен╕ кохати вас... - -Ще довго не спала Солом╕я, пригадуючи цю розмову, пригадуючи його слова, вираз обличчя ╕ ту хвилюючу теплоту, яка вирувала в н╕й, коли в╕н наближався. Вона хот╕ла бачити його знов, хот╕ла ходити з ним вулицями Львова, сп╕вати для нього. О! Цього вона хот╕ла якнайб╕льше... Взагал╕ в╕н сп╕вчував ╖╖ намаганням добитися самост╕йност╕. Але... але щось в╕н... Н╕, в╕н гада╓, в усякому раз╕, це в╕дчува╓ться в його словах, що консерватор╕я ╕ осв╕та потр╕бн╕ ╖й, щоб довести св╕тов╕ сво╖ можливост╕, а п╕сля того спок╕йно забути все, повернувшися до "домашнього вогнища". Солом╕я усм╕хнулася ╕ заснула. - -Наступного дня професор загадав ╖й просп╕вати ар╕ю, нам╕чену на сьогодн╕. Солом╕я розпочала, але збилася ╕ хот╕ла подивитися в ноти. Професор припинив заняття. - -- Панно Крушельницька, я не м╕г вам за два роки навчання н╕ в чому дор╕кнути... ╤ я, ╕ пан диригент, ╕ наш славетний сп╕вак Мишуга вважа╓мо вас дуже зд╕бною ╕ перспективною ученицею. Ви жодного разу не дали нам приводу сумн╕ватися в цьому. Якщо ви хвора, треба залишатися вдома ╕ не псувати соб╕ репутац╕ю.- ╤ вийшов з класу. - -Сором, гн╕в на себе клекот╕ли в душ╕ Солом╕╖. Вона ненавид╕ла себе. Все ╖╖ життя постало перед нею з жахливою ясн╕стю, ╕ з т╕╓ю ж жорстокою ясн╕стю осв╕тились ╖й дороги, як╕ вона мала вибрати, а точн╕ше - одну-одн╕с╕нь-ку, ледь нам╕чену стежечку, яка, можливо, ╖╖ кудись виведе. Можливо, один шанс ╕з... Х╕ба вона у Львов╕ задля фл╕рту з паном Окуневським ╕ для в╕зит╕в на веч╕рки?.. Сидить тут на позичен╕ батьком грош╕, занапастила родину, бо це ж... через не╖ жодна сестра не ма╓ в╕на, вона батьков╕ вкорочу╓ життя сво╖ми проблемами... - -Повернувся професор Висоцький. Пройшов у куток к╕мнати, вмостився в кр╕сл╕, глянув у в╕кно, пот╕м на Солом╕ю. В╕н був спок╕йний ╕ дивився на ученицю майже сп╕вчутливо: - -- О котр╕й панна Солом╕я вчора вклалася до л╕жка? Солом╕я мовчала. - -- Отже, дуже п╕зно!.. Профес╕я сп╕вака - це важка ф╕зична праця. Режим ╕ вправи, режим ╕ вправи - ╕ так без к╕нця. Ви розум╕╓те мене? - -- Так,- Солом╕╖на в╕дпов╕дь пролунала сухо ╕ твердо. - -- Панно Крушельницька, я не маю п╕дстав дор╕кати вам. Ви працьовит╕ у вищ╕й м╕р╕. До того ж ма╓те ун╕кальний голос. Заявляю - ун╕кальний. Але... але справжн╕й талант дуже ревнивий, в╕н не потерпить суперника... - -Солом╕я мовчки уважно слухала свого професора, який був для не╖ зараз ╓диним дороговказом ╕ над╕╓ю. В╕дтод╕, як професор вийшов, а пот╕м повернувся, вона не зм╕нила пози. Стояла б╕ля фортеп╕ано, мов застигла. - -- С╕дайте, будь ласка,- запропонував професор буденним тоном, н╕би н╕чого й не сталося. - -- За к╕лька дн╕в у театр╕ починаються гастрол╕ ╕тал╕йсько╖ сп╕вачки Джемми Белл╕нч╕он╕. Я не вважаю ╖╖ сп╕в якимсь незвичайним, але переконаний у корист╕ ходити в оперу ╕ вивчати манеру сп╕ву ╕ прийоми ╕нших сп╕вак╕в. Окр╕м того, ╕тал╕йська мова наст╕льки багата голосними та ╖х комб╕нац╕ями, що нада╓ голосов╕ особливо╖ вокально╖ барвистост╕... Прошу звернути увагу на ╖╖ ср╕бний голос, головн╕ парт╕╖ в операх "Л╕нда", "Люч╕я", "Р╕голетто", "Трав╕ата".- В╕н умовк, глянув на мовчазну Солом╕ю ╕ додав:- Голосовий матер╕ал ви ма╓те кращий. П╕сля спектаклю прошу зайти до не╖ в убиральню... мен╕ б хот╕лося познайомити вас. - -Розд╕л III - -ДЖЕММА БЕЛЛ╤НЧ╤ОН╤. Гастрол╕ ╕тал╕йсько╖ трупи розворушили весь Льв╕в, а м╕сто здавна славилося музичними традиц╕ями. Ще 1826 року син великого Моцарта заснував тут Музичне товариство св. Цец╕л╕╖, в якому ╕нколи нараховувалося 300 чолов╕к. Льв╕вське музичне життя було досить багатим, охоплювало найширш╕ верстви ╕нтел╕генц╕╖ ╕ городян. Тож год╕ вже й казати про фах╕вц╕в музики, для яких гастрол╕ св╕тових сп╕вак╕в були святом. - -Солом╕я хвилювалася. Добре, що Олена була на той час у Львов╕. Тому субота, незважаючи на весняний щебет птах╕в, почалася не ╕з звичайно╖ прогулянки, а з добору вбрання на веч╕рню виставу. Оленка, яка прекрасно розбиралася в таких справах, до об╕ду не полишала голки. Солом╕я мало допомагала ╖й, нав╕ть перспектива чудового вечора не могла збити ╖╖ з╕ звичайного робочого ритму. Фортеп╕ано, вправи для голосу, сп╕в. Усе як завжди. - -Лише по об╕д╕ сестри вийшли на прогулянку. Стояла найулюблен╕ша Солом╕╖на пора - рання весна, яка ма╓ щось у соб╕ ╕ в╕д п╕зньо╖ осен╕, т╕льки не така мертва. Дос╕ вс╕ пори року Солом╕я сприймала тут у пор╕внянн╕ з с╕льськими пейзажами, а там весна сповнена буянням сок╕в, хмелем паруючо╖ п╕д сонцем земл╕. Та сьогодн╕ вона, як н╕коли, в╕дчула всю поетичн╕сть весни м╕сько╖. - -П╕дсохла чист╕с╕нька брук╕вка, щоправда т╕льки в центр╕ м╕ста, н╕жне молоденьке листячко каштан╕в ще трошки в'ялувате, як щойно народжене ягнятко. Солом╕я з ц╕кав╕стю роздивлялася навколо, а люди у свою чергу задивлялися на молоду панянку, таку красиву й зграбну. Оленка не вважала себе такою вродливою, як сестра, але ц╕лком задовольнялася усп╕хами Солом╕╖. Вони неквапом простували каштановими алеями, ╕ Солом╕я тихо розпов╕дала сестр╕ про вс╕ляк╕ под╕╖ з життя льв╕вських театрал╕в. - -- Пам'ята╓ш нашого суфлера, пана Ластовинку,- зайшлася доброзичливим см╕хом,- в╕д нього вже п╕шла третя дружина! - -- Дивно, в╕н зовс╕м не схожий на такого чолов╕ка. - -- У тому-то й справа, що гультяйство не в його характер╕, ╕ врешт╕-решт його завжди женять на соб╕ особи, значно старш╕ в╕д нього. Та, Оленочко, не в цьому диво... Одружившись ╕з примусу, в╕н страшенно стражда╓ п╕сля кожного розлучення. Нав╕ть хот╕в укоротити соб╕ життя, що зовс╕м не... - -Солом╕я раптом замовкла, н╕би ╖й втяли голос. Т╕льки на мить в ╖╖ очах Оленка завважила справжн╕й переляк. До них п╕дходила пара. Ж╕нка була дуже вродливою, поруч високий чолов╕к ╕з русявою бор╕дкою клином. - -- Ах, панно Солом╕╓, щойно ми згадували вас, а тут ╕ ви... Прошу, це наша молода над╕я, сп╕вачка з милост╕ божо╖, Солом╕я Крушельницька.- В╕н подивився в б╕к Оленки. - -- Олена Крушельницька,- в╕дпов╕ла Оленка. - -- Дуже нам мило п╕знати ще одну з такого талановитого ╕ вельми поважного с╕мейства. А це - Соф╕я Оку-невська. - -Соф╕╖ було п╕д тридцять, обличчя вона мала бездоганно чисте, б╕ле, брови наче крила ╕ буйне, старого золота волосся. - -- Отже, панно Солом╕╓, ви не звернули уваги на мо╓ запрошення ╕ не прийшли до Товариства ╕мен╕ Шевченка... А там якраз в╕дбувся веч╕р, присвячений становищу ж╕нок... Я спод╕вався, що, з огляду на спос╕б життя панни Солом╕╖, вона мусила мати ц╕кав╕сть до таких речей. - -- Звичайно, пане Теоф╕ле, але в товариство, де нав╕ть говорять про становище ж╕нок, ходити самим ж╕нкам негоже, а м╕й брат не м╕г мене супроводжувати. - -- Чому ви мен╕ про це не сказали? - -Вони зустр╕лися поглядом, Солом╕я виглядала прив╕тною, милою, н╕що не зм╕нилося в ╖╖ зовн╕шньому поводженн╕. А то була ╖╖ особлив╕сть: чим розгублен╕шою себе в╕дчувала, тим спок╕йн╕ше трималася. - -- Чи будете ви в опер╕? Сп╕ва╓ Белл╕нч╕он╕. - -- Звичайно. Ви так само, маю над╕ю? - -- Так,- в╕дпов╕ла Окуневська.- Будемо. Я багато чула про вас. Мен╕ нав╕ть писали до Цюр╕ха... - -- Ах!..- захоплено вихопилося у Солом╕╖.- То ви та Окуневська, що студ╕ю╓ медицину у Швейцар╕╖? - -- Звичайно, та... - -- Ми мусимо зустр╕тися, я маю до вас ст╕льки запитань. - -- А я з тим же до вас. - -Ус╕ засм╕ялися. Домовилися зустр╕тися п╕сля спектаклю. - -Солом╕ю вразили виступи Джемми Белл╕нч╕он╕. ╖╖ висока вокальна школа ╕ драматична гра св╕дчили про не знаний ще Солом╕╓ю профес╕йний р╕вень. Нав╕ть антракти не розбивали створений артисткою образ головно╖ геро╖н╕ у "С╕льськ╕й чест╕", ╕ Солом╕я просид╕ла весь спектакль як заворожена. Вона к╕нчала консерватор╕ю, ╕ раптом... все, що вона надбала, здалося ╖й пор╕вняно з ╕тал╕йкою не вартим уваги. Солом╕я була збентежена до краю. - -Джемма, як╕й професор Висоцький представив п╕сля спектаклю свою ученицю, виявилася особою, значно старшою в╕д Солом╕╖. Коли вони залишилися наодинц╕, розпитала Солом╕ю про консерваторськ╕ усп╕хи ╕ зауважила, що вельми охоче послухала б дорогу Меу, так вона зразу ж переробила ╖╖ ╕м'я. Вони домовилися про зустр╕ч. - -Як оперна сп╕вачка Джемма Белл╕нч╕он╕ важкою працею заслужила свою популярн╕сть. ╤з перших же крок╕в сцен╕чного життя вона намагалася подолати загальноприйнят╕ виконавськ╕ штампи. Набуваючи високого профес╕онал╕зму, вона шукала нових можливостей у трактуванн╕ вокального образу. ╖╖ вважали артисткою надзвичайно обдарованою, яка ма╓ значний вплив на глядача, але ╖╖ виконання часто трактували як штучне ╕ вважали суперечливим. Творч╕ пошуки Джемми Белл╕нч╕он╕ деякий час не приносили ╖й усп╕ху у створенн╕ оперних образ╕в. Власне, таких, на як╕, безперечно, мала право ця розумна ╕ обдарована сп╕вачка. - -Нав╕ть л╕бреттист верд╕вського "Отелло", вишуканий композитор ╕ тонкий музикант Бойто вважав, що в н╕й нема╓ н╕чого, що могло заслуговувати на увагу. Шукаючи сп╕вачку на роль Дездемони, в╕н в╕дмовив Белл╕нч╕он╕, бо вона видалася йому нещирою, а ╖╖ виконання здалося позбавленим справжнього драматизму. - -╤ раптом у травн╕ 1890 року схвильований римський глядач на прем'╓р╕ "С╕льсько╖ чест╕" побачив артистку, яка здивувала його. В рол╕ Сантуцци вона знайшла новий стиль з п╕дкресленою драматичною експрес╕╓ю, з чутливою любовною л╕рикою, з широкими сп╕вучими мелод╕ями ╕ незвичайно гострими спалахами жагучих пристрастей. Вона, як н╕хто, надавалася до сучасно╖ ╖й опери ╕ стала пров╕дною сп╕вачкою к╕нця стол╕ття. Массне був захоплений, побачивши ╖╖ у сво╖й опер╕ "Сафо" за романом Альфонса Доде. - -Тож н╕чого дивного, що Белл╕нч╕он╕ полонила початку-ючу вокал╕стку. Солом╕я щиро в╕ддалася так щасливо знайден╕й дружб╕. Не пропустила жодного спектаклю за участю Джемми ╕ з особливою увагою придивлялася до способу ╖╖ виконання та драматично╖ гри. - -Послухавши Солом╕ю, Джемма висловила щире захоплення ╖╖ голосом, але в╕дверто сказала, що школи браку╓. Сво╓му професоров╕ Солом╕я може т╕льки дякувати за те, що в╕н не позбавив ╖╖ голосу. Солом╕я хот╕ла образитися ╕ захистити сво╖х учител╕в, та Джемма зупинила: - -- Каро Mea, я знаю все, що ви хочете мен╕ сказати. Безумовно, ви ма╓те рац╕ю, я знаю вашого професора, в╕н, безперечно, прекрасний педагог... Але змилуйтеся, кожен учень не под╕бний до ╕ншого... один випадок невдач╕ не заперечу╓ десятк╕в перемог учителя. Особистосн╕ методи навчання тод╕ гарн╕, коли вони в╕дпов╕дають ф╕з╕олог╕чно-акустичним даним учня. А мен╕ зда╓ться, що вам неправильно визначили звуковисотний д╕апазон вашого голосу... Х╕ба у вас меццо-сопрано? Маю сумн╕ви. Вам так само сл╕д усв╕домити саму природу власного голосу. Х╕ба ви не зна╓те, яке важливе значення ма╓ для сп╕вака правильне визначення його голосу? Так, каро Mea, це все одно, що визначити долю! В╕д неправильного використання може захвор╕ти голосовий апарат. Ви зна╓те, що у нас нав╕ть вдаються до л╕кар╕в для визначення голосу по голосницях. Щоправда, ╓ сп╕ваки, котр╕ мають нев╕дпов╕дн╕ голосниц╕, але це виняток. Дуже часто меццо-сопрано мають за драматичне сопрано ╕ навпаки. А це приводить до втрати природних низьких нот ╕ розхитування середн╕х. - -╤ ще... Даруйте, Меа, що я вам про це кажу, але то в╕д щиро╖ симпат╕╖ до вас ╕ поваги до ваших природних даних. Без ум╕ння розпоряджатися сво╖м голосом, тобто без техн╕ки сп╕ву, не може бути оперного сп╕вака. Оркестр вмить виявить ус╕ ваш╕ недол╕ки ╕ знищить вас як артиста. Оперний сп╕вак мусить св╕домо волод╕ти сво╖м голосом. А щоб стати ним, в╕рте мен╕, треба мати неабиякий геро╖зм... - -- Так,- озвалася збита з пантелику Солом╕я,- геро╖зм - це завжди всупереч... обставинам, часов╕, можливостям. - -В╕д цих розмов Солом╕я втрачала спок╕й. Дос╕ все здавалося усталеним, а тут раптом похитнулося... - -Джемма по╖хала, залишивши Солом╕╖ свою м╕ланську адресу ╕ в╕дчуття непевност╕. - -Весною Солом╕я зак╕нчила консерватор╕ю. ╖й було вручено диплом з в╕дзнакою ╕ медаль. Батько з╕ сл╕зьми на очах читав у диплом╕: "...Ма╓ вс╕ дан╕, щоб стати окрасою нав╕ть першорядно╖ сцени. Обширно╖ скал╕ дзв╕нкий ╕ дуже симпатичний звук голосу ╖╖ меццо-сопрано, осв╕та музична, високе почуття краси, принадна поверхн╕сть, сцен╕чна постава, словом, ус╕ прикмети, якими обдарувала ╖╖ природа, запов╕дають ╖й в артистичному св╕т╕ найкращу будучн╕сть". - -Сестри, брат Ант╕н, Олександр Мишуга, композитор Денис С╕чинський, Теоф╕л Окуневський здоровили ╖╖. Вперше вона мала у сво╖й дуже скромн╕й к╕мнат╕ ст╕льки кв╕т╕в... Як╕ вони були для не╖ дорог╕, т╕ перш╕ поздоровлення, поки що т╕льки близьких ╖й людей... - -Льв╕вський оперний театр запрошу╓ Солом╕ю Крушель-ницьку на сцену. Вона ма╓ дебютувати в рол╕ Леонори в опер╕ "Фаворитка" Дон╕цетт╕. - -У п╕дготовц╕ до Солом╕╖ного дебюту взяла участь майже вся родина. Олена спец╕ально при╖хала, щоб приготувати костюми, Юзя так само покинула родину, щоб вишити сукню для першо╖ д╕╖. Ем╕л╕я та Мар╕я мали виготовити штучн╕ кв╕ти, як╕ виходили в них наче жив╕. - -Старенька артистка Домбровська радила, яке потр╕бно вбрання, де купувати матер╕ал, ╕ влаштувала повну репетиц╕ю вс╕╓╖ Солом╕╖но╖ парт╕╖ з допомогою режисера Кам╕нського, який також багато прислугував Солом╕╖ в ╖╖ перших кроках на сцен╕. - -╤ хвилювалася Солом╕я, мучили ╖╖ сумн╕ви, ╕ боялася поразки. Та знала, що ма╓ робити ╕ як, а це додавало впевненост╕. Проглянула в б╕бл╕отец╕ книги з ╕стор╕╖ часу д╕╖ у "Фаворитц╕", пот╕м вивчила костюми т╕╓╖ епохи ╕ прикинула, як╕ з них будуть личити ╖й найб╕льше. Довго розм╕рковувала, як╕ кольори найб╕льш в╕дпов╕дали б музиц╕ ╕ настрою кожно╖ сцени. Коли вже задуми набули реальност╕, вона приск╕пливо приглядалася, чи все в╕дпов╕да╓ потр╕бному. З першого ╕ до останнього виступу свого Солом╕я користувалася т╕льки сво╖ми, нею задуманими ╕ п╕д ╖╖ кер╕вництвом пошитими костюмами. Чи шили ╕ вишивали ╖й р╕дн╕ сестри, чи наймодн╕ш╕ паризьк╕ майстри. - -╤ настав день виступу. Досв╕дчен╕ артисти, диригент ╕ режисер, публ╕ка були в захопленн╕. Родина - щаслива. Ант╕н подарував ╖й того вечора маленьку золоту п╕дк╕вку - в╕н так вол╕в щастя сво╖й сестричц╕. - -Наступного дня в газет╕ "Д╕ло" з'явилася стаття про виставу: "Про п. Крушельницьку можемо по ╖╖ перш╕м виступ╕ сказати сов╕сно таке: голос видатний, отже, нав╕ть для б╕льшо╖ сцени в╕дпов╕дний, св╕жий, метал╕чний, м'який, з прекрасною л╕ричною барвою, однако ж, як могли ми зам╕тити, способний ╕ до драматичних або геро╖чних парт╕й..." - -Солом╕я знала, яка то важлива як╕сть голосу - "метал". Вона характеризу╓ тембр, який часто називають основним багатством вокал╕ста: забарвленням звуку, колоритом, кольором голосу. Яскравий, ср╕блястий, дзвенить металом - так характеризують тембр гарних сп╕вак╕в. - -Солом╕я добре пам'ятала прикмети визначного голосу. Це найперш висока сп╕вацька форманта, яка нада╓ чаруючого ср╕блястого в╕дт╕нку. - -Знала вона, що тембр голосу залежить не т╕льки в╕д обертон╕в, але й в╕д в╕брато. В╕брато великих сп╕вак╕в вир╕знялися при╓мною ласкавою плавн╕стю, справляли враження, наче плине струм╕нь. - -Кр╕м того, у вокальному св╕т╕ ма╓ значення не т╕льки голосн╕сть, але й ц╕на, якою вона досяга╓ться. "Пол╕тн╕сть" голосу - це здатн╕сть звуку лет╕ти вдалину, розходитися на велику в╕дстань, та ще вид╕лятися на тл╕ ╕нших звук╕в, линути через оркестр. - -╤снують велик╕ голоси, а от не пол╕тн╕; у маленьк╕й к╕мнатц╕ - це цар-голос, а на сцен╕ його забива╓ р╕деньке сопрано. Стар╕ ╕тал╕йськ╕ маестро називали ╖х "фальшивий метал". - -Солом╕╖ все це було в╕домо, ╕ з огляду на це стаття була справедливою до не╖. Та, пам'ятаючи розмови з Джеммою Белл╕нч╕он╕, пригадуючи недол╕ки у сво╓му виступ╕, Солом╕я розум╕ла, що причини ╖х у тому, на що вказувала ╕тал╕йська сп╕вачка. - -Газета дал╕ писала: "...Вибагливий критик м╕г ще досте-регти малу нер╕вн╕сть м╕ж дол╕шн╕м ╕ середн╕м рег╕стром. Над вир╕внянням то╖ хиби повинна дебютантка ╕ ╖╖ маестро щиро попрацювати. Вищ╕ тони... видалися нам крихотку загостр╕, хоч припуска╓мо, що причиною гостроти була невишколен╕сть голосу - звичайна хиба молодих артисток... - -Вокал╕зац╕я напрочуд ясна, через що сам сп╕в набрав повноти ╕ хорошого колориту. В тонах протяглих не могли ми ще дослухати в╕дпов╕дного крещендування ╕ декрещен-дування. Воно недоставало ╕ фразам. Суть то вимоги, як╕ ставляться не до дебютанток, а до артисток. Але коли це робимо, се для того, що п. Крушельницька першим виступом сво╖м перескочила в╕дразу дебютантизм з найкращими над╕ями на будучн╕сть. У сольних парт╕ях ╕ ансамблях, супроводжуваних хорами, голос п. Крушель-ницько╖ пробивався в╕дпов╕дно завдяки сво╖й метал╕чност╕ ╕ хорош╕й винятков╕й барв╕. - -Не менш в╕дпов╕дною була гра дебютантки. Ми не могли не достерегти ан╕ треми, ан╕ яко╖-небудь неповоротност╕. Повернення було нав╕ть см╕ле, а м╕м╕ка жива ╕ в границях естетики. До ефекту причинилися немало хороший вигляд, чудов╕ костюми. Симпат╕╖ публ╕ки знамену-валися рясними оплесками ╕ викликуваннями". - -А дал╕ Солом╕я прочитала те, що мучило ╖╖ п╕сля в╕д'╖зду Джемми ╕ що сама вона вже досить ясно в╕дчула. Н╕, не дала ╖й Льв╕вська консерватор╕я найвищо╖ вокально╖ школи. А т╕льки найвища могла задовольнити Солом╕ю. - -Дал╕ писалося от що: "...Поки на т╕й школ╕ можна вже зупинитися ╕ доложити труд╕в, щоб талант ╕ дар св╕й вдосконалити дальшими сов╕сними студ╕ями". Певна р╕ч, Солом╕я рад╕ла похвалам, але вона мала занадто неспок╕йну душу, щоб задовольнитися лише цим. Знати б╕льше, н╕ж зна╓, сп╕вати краще, н╕ж сп╕ва╓,- ось який урок винесла вона ╕з вдалого дебюту. Вона вже досить опанувала профес╕ю, щоб сво╖ усп╕хи оц╕нювати критично. - -Як завжди - на пораду до брата, бо саме в╕н став ╖╖ найб╕льшим другом ╕ однодумцем. Антонов╕ не треба було довго пояснювати. - -- Так, сестро, ма╓ш рац╕ю, треба вчитися, ╕, поза вс╕ляким сумн╕вом, це мусить бути ╤тал╕я... - -А де ж узяти грошей? Родина обв╕шана боргами, як кожух реп'яхами... Ант╕н заспокоював: головне - д╕стати ╖й на навчання, ╕з с╕м'╓ю в╕н дасть раду сам. - -Нелегко все це витерп╕ти, але потр╕бна неодм╕нно перемога, бо, на думку Солом╕╖, "не може бути щось кращого на св╕т╕, як та робота, котро╖ слава в╕ки перетрива╓!". - -Б╕ля ╕мпозантного будинку галицького сейму сто╖ть з десяток ф╕акр╕в ╕ походжають два жандарми. Вони знають, у кого сл╕д вдивлятися,- повз ус╕х ╕нших проходять ╕з кам'яними обличчями. Сивого священика, який зверта╓ться до них з якимись запитаннями, вони не пом╕чають взагал╕. Священик перепиту╓: - -- Будь ласка, де подають прошения у сейм? Нарешт╕ один змилостивився: - -- Прошу пана запитати у служителя сейму. Священик заходить у будинок ╕ пита╓ в служителя: - -- Прошу в╕дказати мен╕, де тут подають прошения? - -- Прошу пана, ще раз? Я погано чую! - -- Я хот╕в подати прошения про допомогу, до кого треба звертатися?.. - -- А-а... Прошу пана, зрозум╕ло! Треба спочатку йти до секретаря... щоб в╕н спочатку взяв... а вже пот╕м... - -- Ну то дякую панов╕. - -Крушельницький ╕де па другий поверх. Секретар, ╕з гострими, як голки, задертими догори вусами, нав╕ть не п╕дв╕в голови од папер╕в, але чемно кинув: - -- Прошу с╕дати. - -Крушельницький с╕в. Панок, так само займаючися паперами, м╕ж ╕ншим питався про справи Крушельницького. Той почав здаля: - -- Бачте, пане, я маю дочку...- При цих словах панок глянув на прохача. У секретаря були св╕тло-с╕р╕ оч╕ ╕ гидливий вираз обличчя. - -- ...Я маю дочку, в яко╖, як кажуть люди, дивний голос ╕ талант... Хот╕лося б, аби вона по╖хала вчитися в ╤тал╕ю... - -- Ха-ха-ха! - щиро, в╕д усього серця розсм╕явся панок.- То ви, пане, приходите до сейму з такими дурницями! - -В╕н устав ╕з-за столу ╕ почав ходити перед Крушельни-цьким. - -- Коли б ви мен╕ сказали, що у вас згор╕ла хата або вмира╓ родина, а то... Господи святий! Дочц╕ забагнулося до ╤тал╕╖... ╤ ви прийшли просити грош╕, правда? - -Старий пок╕рно кивнув головою - -- От бачте! Я зразу ж зрозум╕в! - Панок т╕шився сво╓ю здогадлив╕стю. -А чому то ваша дочка не хоче до сво╖х, х╕ба наш╕ польськ╕ викладач╕ г╕рш╕? Ви поляк... - -- Я русин. - -- А-а-а...- протягнув панок, але Крушельницький перебив його: - -- Вона вже ск╕нчила консерватор╕ю ╕ сп╕ва╓ у Льв╕вськ╕й опер╕... - -Та панок уже втратив ╕нтерес, знову заглибився в па пери ╕ хвилиною п╕зн╕ше буркнув: - -- Залиште прошения... в╕дпов╕дь над╕шлемо письмово - -...Йшов гарними, зеленими вулицями Львова старий Крушельницький, ╕ жодно╖ над╕╖ на допомогу вже не було. В╕н ще не вир╕шив, чи скаже Солом╕╖ правду, чи якось заспоко╖ть дочку, а думка його напружено шукала виходу Т╕льки позичити. А де, в кого? Марно перебирав подумки пр╕звища. Та жодного разу на думку не спало лише одне: в╕дмовити Солом╕╖. В╕н в╕дчував себе б╕льш зобов'язаним ╖й, н╕ж богов╕. - -Тим часом Солом╕я написала листа Джемм╕ Белл╕нч╕он╕, мовляв, вир╕шила ╖хати до ╤тал╕╖ вчитися, ╕ просила поради. Джемма не т╕льки досить швидко в╕дпов╕ла, але й висловила к╕лька конкретних пропозиц╕й. Перш за все запросила Солом╕ю жити до сво╓╖ родини в М╕лан╕, по-друге, вона вже домовилася з одним ╕з найкращих педагог╕в М╕лана Фаустою Кресп╕, до яко╖ без сол╕дно╖ протекц╕╖ нема нав╕ть над╕╖ потрапити. - -Коли батько повернувся, вона почувалася щасливою ╕ впевненою, що все вже вир╕шилося. - -- Тату, а якщо допомога буде, то коли ╖╖ дадуть? Батько завагався. - -- Сказали, що одпишуть додому. - -- До Б╕ло╖? - -- Н╕, сюди, на вулицю Домбровського... Ант╕н, який якраз нагодився, всм╕хнувся: - -- Але ж ╕ настирлива ти, Люню. - -- Якби я добро╖ натури була,- в╕дказала Солом╕я, то вже й не жила б. Б╕да та люди мене давно б з'╖ли! - -- Облиш, я пожартував, я перший ладен витерп╕ти все, аби ти вчилася. - -- Мен╕, Антоне, не до жарт╕в, х╕ба ти мислиш, що я не в╕ддячу родин╕, як мен╕ щось вдасться? - -- Д╕ти,- сказав старий,- аби здоров'я! - -- Певна р╕ч, здоров'я та спок╕й - найперш. Але щодо спокою... то татунцьо добре зна╓, що не там щастя, де воно ╓, а де нам зда╓ться. - -Старий узяв капелюха, сказавши, що йде до родича, вуйка Дашкевича. Ант╕н ╕ Солом╕я дивилися йому всл╕д, ╕ сестра, н╕би виправдовуючися, сказала тихо: - -- Кожен за сво╓ю б╕дою не бачить, що робиться в душ╕ ╕ншого. - -Старий вуйко Дашкевич таки позичив на сво╓ ╕м'я грош╕ в банку, дв╕ тисяч╕ ринських, ╕ Солом╕я почала збиратися до ╤тал╕╖. - -Розд╕л IV - -ОКУНЕВСЬКИЙ. Зв╕дки у ц╕╓╖ б╕дно╖ с╕льсько╖ д╕вчини бралося ст╕льки сили? Де були джерела ╖╖ мужност╕, що породжувала таку визначен╕сть прагнень? Адже б╕дн╕сть батьк╕в ╕ в╕дчужен╕сть од свого класу не могли бути ╖й допом╕жними. А по╓днан╕ з такими рисами ╖╖ характеру, як незалежн╕сть, владн╕сть ╕ прихована екзальтац╕я,- з великою точн╕стю запов╕дали ╖й безперечний, чисто людський крах дол╕. - -╤ справд╕, що могло зупинити ╖╖ надм╕рну чутлив╕сть у в╕к, коли любов вида╓ться такою самодостатньою, такою великою... Коли бажання материнства, закладене природою, серце недосв╕дчене - все так легко п╕дштовху╓ на проторен╕ стежки. - -Що могло зупинити цей стр╕мкий лет метелика на вогонь?.. Т╕льки в╕ра ╕ розум! Солом╕я мала ╕ одне, ╕ друге. - -Коли Ант╕н п╕сля розриву Солом╕╖ ╕з Зеноном Гутков-ським жартома запитав, чи не болить у не╖ через нареченого серце, вона в╕дпов╕ла на жарт вельми серйозно: "Я сво╓ серце л╕кую головою". ╤ вже в ц╕й фраз╕ ╓ в╕ра. Вона в╕рила у сво╓ майбутн╓ ╕ перш за все у сво╖ зд╕бност╕. Тому нема╓ н╕чого дивного, як з погордою в╕дкидала те, що життя прибивало до ╖╖ берега. Його дари не були варт╕ майбутнього Солом╕╖. Вона знала ц╕ну скарбов╕, яким волод╕ла, ╖й виповнилося двадцять, коли були написан╕ ц╕ рядки: "Не вм╕ю Вам нав╕ть за це гарненько подякувати, х╕ба - -що Вам колись засп╕ваю п╕сню... ╕ в такий спос╕б в╕ддячу Вам за Вашу ласкав╕сть до мене, оск╕льки я над усе в св╕т╕ люблю сп╕в, тож ╕ уд╕лю Вам усього серця ╕ душ╕ свого скарбу". - -Солом╕я тод╕ не знала про роздуми Поля Валер╕ ╕ нев╕домо, чи погодилася б з його словами: "Чим ╓ для певного художника його робота? Пристрастю? Розвагою? Засобом або ж ц╕ллю? У одних вона править життям, в ╕нших злива╓ться з ним. Сл╕дуючи за сво╓ю натурою, одн╕ легко переходять в╕д роботи до роботи: рвуть або збувають ╕ беруться до ╕ншого; т╕, навпаки, вперто шукають, переписують, гноблять себе; вони не здатн╕ вийти з ц╕╓╖ гри, вийти за коло сво╖х невдач ╕ перемог: це - гравц╕, як╕ весь час подвоюють ставку часу ╕ вол╕". - -У Солом╕╖ життя злилося з прагненням, а прагнення визначило життя. ╖╖ в╕ра у сво╓ покликання, сво╖ спроможност╕ завжди лишиться непохитною. ╤ - пл╕дною. ╖╖ не зломить жодна втрата в житт╕, бо те, що називають втратою, для не╖ могло означати т╕льки одне: пропав голос. Все, що вона набувала в звичайному житт╕,- повн╕стю в╕ддавала в мистецтв╕, ╕ все, чим вона жила в мистецтв╕, було ╖╖ найдорожчим житт╓вим надбанням. Вона вчила себе сама ╕ вчилася у вс╕х. - -Окуневський в╕д╕грав пом╕тну роль в ╖╖ житт╕ не т╕льки тому, що, можливо, вона його любила. - -Щоб зрозум╕ти тогочасну Солом╕ю Крушельницьку, варто на хвилину уявити ту м╕щанську атмосферу реальних стосунк╕в, як╕ панували в галицькому сусп╕льств╕, а в╕дтак принадн╕сть нов╕тн╕х ╕дей емансипац╕╖, соц╕альних перетворень, як╕, безперечно, зробили значний вплив на формування ╖╖ св╕тогляду. - -Р╕зко в╕дмовивши Окуневському, Солом╕я втратила б право на зустр╕ч╕ з ним, а, погодившися на зам╕жжя, втратила б майбутн╓. Солом╕я вагалася, ╕ те й ╕нше було ╖й необх╕дне, ╕ врешт╕ невизначен╕сть певний час збер╕галася. Вважатися нареченою Окуневського - отже, мати оборону. Вона для вс╕х тод╕ не просто "д╕вчина, що шаста╓ по сценах", але "порядна" д╕вчина, яка ма╓ нареченого. Не рахуватися з цим було б нерозумно. ╤ хоча Солом╕я не була холодною прагматисткою, не була здатна важити почуттями, однак мала обдаровання р╕дк╕сно╖ якост╕. Вона вм╕ла бачити будь-яку ситуац╕ю збоку, з погляду ╕нших людей, мала силу вол╕, щоб керувати сво╖ми вчинками, не забуваючи про свою найб╕льшу мр╕ю, мету свого життя. - -3 5-1437 - -65 - -Поза всяким сумн╕вом, Солом╕я була щирою з Окунев-ським, прихильною до нього, не байдужою. ╤ тому ╖╖ повед╕нку несправедливо було б трактувати як надто передбачливу ╕ розважливу. Для не╖ ╕снували ╕ зустр╕ч╕ п╕д зорями, ╕ ср╕бний сл╕д м╕сяця на вод╕. Вона мр╕яла про руку, на яку могла обпертися, про душу, як╕й можна дов╕ритися, про вчителя... - -Вона часто думала про Окуневського, ╖й було при╓мно ╕ над╕йно з ним, ╖хн╕ розмови допомагали Солом╕╖ п╕знавати св╕т. - -Останн╕ тижн╕ роботи у Льв╕вському театр╕ Солом╕ю не полишало в╕дчуття п╕днесення, радост╕ ╕ яко╖сь заповзято╖ впевненост╕ в тому, що ╖й вдасться у житт╕ зробити ще дуже багато. А про сво╖ почуття Окуневський б╕льше не говорив. Усе залишалося непевним ╕ напруженим. - -Солом╕я боялася втратити, можливо, ╓диного друга. ╤ то були не просто порухи д╕вочого серця. Тод╕ ж вона писала в одному лист╕: "Я добре знаю, що таких людей, як╕ б мали нахил до уд╕лення сво╖х знань, не дуже багато, ╕ я в╕дчуваю до них велику шану. Поминаючи мого батька та брата, першим мо╖м просв╕тителем... котрий з задоволенням уд╕ляв (╕ тепер уд╕ля╓, помимо того, що часово стратив критичне в╕дчуття до мене) св╕тла знання ╕ навчив мислити, був ╕ ╓ доктор Окуневський..." - -Доктор Окуневський був одним ╕з тогочасних ╕нтел╕гент╕в, як╕ замолоду прагнуть сусп╕льних реформ, а в зр╕лому в╕ц╕ ц╕лком добре пристосовуються до ╕снуючого становища. Под╕бну метаморфозу пройшов ╕ Окуневський, який починав як радикал, а пот╕м заявив на одному ╕з з'╖зд╕в про св╕й в╕дх╕д в╕д радикально╖ парт╕╖. Цим ╕ визнача╓ться негативне ставлення до нього Франка, Павлика ╕ досить ╕рон╕чне - Василя Стефаника. - -У роки Солом╕╖но╖ молодост╕, а може, п╕д впливом дружби з нею в╕н намагався бути розкут╕шим у сво╖х громадянських поглядах* Його родина для тих час╕в була незвичною ╕ передовою. До не╖ належали письменниця Наталя Кобринська ╕ Соф╕я Окуневська, батько яко╖ був братом Теоф╕ла Окуневського ╕ людиною ц╕каво╖ дол╕. В╕н зак╕нчив теолог╕чний факультет ╕ був священиком у сел╕, мав дружину ╕ маленьку дочку Соф╕ю. Раптова хвороба ╕ смерть дружини призвели його до такого розпачу, що в╕н в╕дмовився в╕д священницького сану. Згодом зак╕нчив медичний факультет ╕ по╖хав працювати на - -Буковину до К╕мполунга пов╕товим л╕карем. Там ╕ познайомилися Ольга Кобилянська - майбутня письменниця ╕ Соф╕я Окуневська - перша ж╕нка-л╕кар на Зах╕дн╕й Укра╖н╕. Про не╖, вродливу ╕ неперес╕чну, у сво╖х спогадах дуже тепло згаду╓ Ольга Кобилянська як про свою першу вчительку мови та л╕тератури, п╕д впливом яко╖ вона почала писати сво╖ твори укра╖нською мовою. Соф╕я Окуневська ск╕нчила медичний факультет Цюр╕хського ун╕верситету. - -Ще один брат, Ярослав, став в╕домим на той час моряком. Написав про сво╖ мандри к╕лька книжок. - -Безперечно, Окуневський мав вплив на становлення житт╓вих погляд╕в Солом╕╖, та т╕льки доти, доки... Солом╕я не звернулася з проханням бути ╖╖ вчителем до Михайла Павлика. А вчинити так запропонував ╖й Теоф╕л Окуневський. - -В╕н добре розум╕в, який шлях обрала соб╕ молода артистка, ╕ знав, що на цьому шляху нема╓ м╕сця для нього. Та все ж спод╕вався, що переможе, або чекав, доки щось таки вир╕шиться. Соб╕ в╕н бажав пол╕тично╖ кар'╓ри, отож не м╕г не знати, що на жодну серйозну посаду, маючи дружину-сп╕вачку, претендувати не може. Тод╕шня Галичина, в як╕й гинули ╕ б╕льш сильн╕ та ст╕йк╕ люди, з╕гнула б його в баранячий р╕г сво╖ми лицем╕рними розмовами про те, що випада╓ ╕ не випада╓ робити. - -Перед в╕д'╖здом Крушельницько╖ до М╕лана м╕ж ними н╕чого не було з'ясовано, хоч Окуневський не приховував свого негативного ставлення до Солом╕╖ного р╕шення, а коли проводжав ╖╖ на вокзал, то не сказав ╖й н╕ словечка, т╕льки поц╕лував косу ╕ п╕шов геть. - -Частина третя - -╤ТАЛ╤Я - -Не зводьте пам'ятник╕в. Хай для слави троянда тут щороку розцв╕та. Бо то Орфей... - -Райнер Мар╕я Р╕льке (Переклад Миколи Бажана) - -Розд╕л ╤ - -М╤ЛАНСЬК╤ СВ╤ТАНКИ. Восени 1893 року Солом╕я Крушельницька по╖здом Льв╕в - В╕день - М╕лан вирушила до ╤тал╕╖. ╖хала т╕льки вчитися, а насправд╕ зв'язувала дов╕чний вузол м╕ж сво╓ю долею ╕ ц╕╓ю кра╖ною. - -Вона кепсько запам'ятала дорогу з╕ Львова, тому що батько, який ╖╖ супроводжував, був дуже стомлений ╕ вона мусила ним оп╕куватися. П╕зн╕ше, коли в╕н в╕дпочив, вони удвох сприймали радощ╕ дороги. А вона справд╕ була чудесна. Дивлячися вдалину, Солошка забувала, який важкий, а може, невдячний труд чека╓ на не╖. Що ж, врешт╕-решт праця н╕коли не була для не╖ н╕ карою, н╕ тягарем. Працювала, бо т╕льки так в╕дчувала себе потр╕бною ╕ впевненою. Серце Солом╕╖, здавалося, билось у ритм╕ вагонних кол╕с. Все буде гаразд, все буде гаразд,- в╕дстукували колеса, ╕ вона п╕дсп╕вувала ╖м. По╖зд часто п╕рнав у тунел╕, п╕д Альпи. Пейзаж╕ навколо були такими барвистими ╕ соковитими, що нагадували вишиванки. Картини за в╕кном щоразу м╕нялися: сн╕жн╕ вершини г╕р, зелен╕ полонини з б╕лими отарами овець, немов розкиданий сн╕г. - -Вноч╕ була остання зупинка перед М╕ланом - та╓мнича ╕ знаменита Верона. Чи можна було втриматися? Залишитися б╕ля в╕кна? Звичайно н╕, ╕ Солом╕я, накинувши на плеч╕ величезну карпатську хустку, вийшла з вагона. - -Кр╕м зал╕зничник╕в, на перон╕ не було жодно╖ живо╖ душ╕. По-н╕чному св╕же пов╕тря здавалося густим в╕д пахощ╕в якихось кв╕т╕в. Десь далеко, за кам'яницею вокзалу, вгадувалися контури м╕ста. Солом╕я в╕рила легендам, ╕ тому ╖╖ чуття ╕ думки полинули туди, в сад б╕ля францисканського костьолу, що колись був цвинтарем. Там, у велик╕й н╕ш╕ з подв╕йними колонами, стояв старий рожевий саркофаг ╕з пощербленого мармуру. З ним, ще задовго до Шексп╕ра, незнано чому пов'язалася легенда про прекрасну Джульетту Капулетт╕. Пристрасне бажання побувати там вибухнуло в Солом╕╖ з такою силою, що вона наче наяву почула ч╕тку ╕ виразно просп╕вану фразу Р╕голетто: "В Верону ти рушай, я завтра буду там!" Солом╕я здригнулася, в╕дчувши легкий холодок, що проб╕г ╖й по руках, п╕днялася у вагон. - -Прямо з вокзалу Солом╕я з батьком по╖хали до Джемми Белл╕нч╕он╕. На них там уже чекали, ╕ зустр╕ч була тепла ╕ зворушлива, аж батько Солом╕╖ заспоко╖вся. Йому так важко було обтяжувати чужу родину сво╖м клопотом. Джемма, з некрасивим ╕ дуже худим обличчям, мала в соб╕ ст╕льки людсько╖ доброзичливост╕ ╕ щирост╕, що виглядала для наших мандр╕вник╕в прекрасн╕шою, н╕ж грецьк╕ богин╕. Родина Белл╕нч╕он╕ вид╕лила Солом╕╖ к╕мнату. Тут вона мала мешкати на пер╕од свого навчання. - -Наступного дня, по об╕д╕, Джемма ╕ Солом╕я з╕бралися йти до Фаусти Кресп╕. По дороз╕ Джемма розпов╕дала про свою артистичну кар'╓ру, не лякаючи, але й н╕чого не приховуючи в╕д подруги. - -- Життя сп╕вачки, дорога Mea, дуже коротке, а якщо врахувати, що майже половина його йде на науку ╕ на ствердження як артистки, то залиша╓ться рок╕в десять св╕тло╖ зр╕ло╖ прац╕... - -Солом╕я мовчки слухала, жад╕бно вдивляючись в усе навкруги. Уважно розглядала мармуров╕ плити, якими були вимощен╕ деяк╕ вулиц╕ М╕лана, глибоко дихала м'яким п╕вденним пов╕трям. - -- Оперний сп╕вак - це в╕чний каторжник... Жорстока дисципл╕на, самообмеження, напружен╕ заняття. А пот╕м? Пот╕м пост╕йн╕ хвилювання ╕ пост╕йний страх перед виставами, який врешт╕-решт п╕дточить тво╖ сили... А чого варт╕ пост╕йн╕ гастрол╕ за кордоном... До того ж н╕яких с╕мейних радощ╕в... - -Б╕ля пам'ятника Леонардо да В╕нч╕ грав в╕йськовий оркестр. Музикант╕в було чолов╕к ╕з п'ятдесят у парадн╕й одеж╕ караб╕нер╕в, вони грали розк╕шно. Солом╕╖ привид╕лося раптом обличчя п╕ан╕ста ╕ фортеп╕ано на воз╕... Виконувалася увертюра до вагнер╕вського "Тангейзера". - -Фауста Кресп╕, немолода чорноока ж╕нка, зустр╕ла Солом╕ю з Джеммою дуже прив╕тно, одразу ж призначила перший день занять. Щоправда вона попередила Солом╕ю, що сп╕вати та почне т╕льки п╕сля к╕лькох вступних занять. Що ж до розучування ар╕й, то не ран╕ше як через п╕вроку. - -Вона пригостила ╖х кавою, поводилася мило. За кавою розпитувала Солом╕ю про родину, про заняття у Льв╕вськ╕й консерватор╕╖. Радила одразу ж почати брати уроки драматично╖ гри ╕ запитала Джемму, хто був ╖╖ вчителем цього предмета. Джемма спочатку загадково посм╕хнулася ╕ по пауз╕ в╕дпов╕ла: - -- Мен╕ пощастило, я вчилася в Елеонори Дузе! Солом╕я захоплено дивилася на подругу, вона добре - -знала це ╕м'я, як ╕ те, що знаменита ╕тал╕йка перемогла Сару Бернар. - -- Якщо Елеонора зараз у М╕лан╕, я пораджуся з нею про вчителя для вас, Mea. - -Повертаючися додому, зайшли в трапезну церкви Санта Мар╕я делла Грац╕я, ╕ там Солом╕я вперше побачила знамениту фреску Леонардо да В╕нч╕ -"Та╓мна вечеря". Одинокий Христос сидить у центр╕ далеко в╕д ворог╕в ╕ друз╕в, безпом╕чно ╕ приречено розкинувши руки з нап╕в-розкритими долонями. "Один ╕з вас зрадить мене!"- ось що в╕н говорить сво╖м учням. - -- Джеммо,- раптом озвалася Солом╕я,- а якби ╤уда не продав свого вчителя, а просто в╕дмовився в╕д його вчення,- чи то так само було б зрадою? - -- Не розум╕ю!- здивовано глянула на не╖ Джемма.- Як ти сказала? - -- Вибач, то дурниця,- повол╕ в╕дпов╕ла Солом╕я, добираючи ╕тал╕йськ╕ слова. Мову вона почала вивчати ще у Львов╕. - -Вони знову проходили б╕ля пам'ятника Леонардо да В╕нч╕, але оркестру вже не було, ╕ скромний монумент видн╕вся у вс╕й величн╕й простот╕. На строгому постамент╕ стояв уже старий чолов╕к, вдивлявся перед собою й, здавалося, все бачив... - -На першому занятт╕ у Фаусти Кресп╕ Солом╕я вже не зустр╕ла люб'язного обличчя чи запрошень на каву. Перед нею стояла поважна, зосереджена особа, яка мовчки показала ╖й на двер╕ потр╕бно╖ к╕мнати. Одразу ж попередила нову ученицю, що бельканто потребу╓ повно╖ в╕ддач╕, настирливост╕, ум╕ння мислити ╕ безконечно╖ прац╕ протягом усього життя. - -- Ви повинн╕ забути все, чого вас навчили ╕нш╕ вчител╕, ╕ дов╕ритися мен╕. Спочатку ми навчимося дихати. Щоб дихання в╕дчувати як опору голосу, бо т╕льки воно нада╓ голосов╕ притаманний йому тембр, пол╕тн╕сть, а головне, невтомн╕сть. Прошу запам'ятати: т╕льки невтомн╕сть голосу ╓ одн╕╓ю з найголовн╕ших профес╕йних якостей ╕ скарбом оперного сп╕вака. - -Саме в диханн╕ крилася та╓мниця майстерност╕ кастрат╕в у давнину. Вони мали ж╕ночу теситуру д╕апазону голосу при чолов╕ч╕й сил╕ дихання. Це надавало ╖м можлив╕сть виконувати репертуар незвичайно╖ техн╕чно╖ складност╕. Знаменитий Ферр╕ протягом двооктавно╖ хроматично╖ гами на кожн╕й нот╕ робив ще й трель - ╕ все це на одному подиху. А були й так╕ спец╕ал╕сти, як╕ ще встигали п╕д час видиху, сп╕ваючи, випивати склянку вина... Ото було дихання! - -- Прошу запам'ятати, найважлив╕ше у процес╕ роботи над голосом - це в╕дчувати роботу голосниць п╕д час звуку. Ви почнете з вокал╕з╕в, спочатку простих, а пот╕м хроматичних. Спочатку в одну, а пот╕м у дв╕ октави, арпедж╕о в стил╕ легато ╕ стаккато, тр╕ол╕ ╕ нарешт╕ особлив╕ каденц╕╖ для зм╕цнення дихання. - -Ми будемо звертати найретельн╕шу увагу на поставу, гримаси, ст╕йк╕сть голосу, щоб в╕н не тремт╕в ╕ не хитався. Паралельно вчитимемося мистецтва ф╕л╕ровки - починати звук ╕з п╕ан╕сс╕мо непом╕тно, прошу запам'ятати, непом╕тно переходити до форт╕сс╕мо ╕ вертатися знов на тому ж диханн╕ до п╕ан╕сс╕мо. Будемо вчитися ковзання, тобто зв'язування звук╕в, гл╕сандо - тягнути соковито голос ╕з верхньо╖ ноти на нижню. - -Досконала трель твориться гортанню. Той, хто не ма╓ трел╕, н╕коли не буде великим сп╕ваком!- сказала р╕шуче ╕ уважно придивилася до Солом╕╖.- А тепер давайте я вас прослухаю ╕ п╕сля цього продовжимо обговорення нашо╖ програми,- н╕би ╕ справд╕ Кресп╕ радилася, а не виголошувала непорушн╕ принципи сво╓╖ школи. - -П╕сля прослухування Фауста Кресп╕, певно, лишилася задоволена. Та н╕чого не сказала, т╕льки перепитала: - -- Ви гада╓те, у вас меццо-сопрано? - -- Так. - -- Ну що ж, намалюю вам картину нашо╖ подальшо╖ роботи. У чому поляга╓ краса пасаж╕в? Краса пасаж╕в поляга╓ у в╕рност╕ ╕нтонац╕╖, уривчастост╕, р╕вност╕, точност╕ ╕ легкост╕. ╤ т╕льки п╕сля того, як ви оволод╕╓те треллю ╕ пасажами, ми перейдемо до навчання вимови сл╕в. Повторюю, це буде не ран╕ше н╕ж через п╕вроку. Пот╕м я вас учитиму правильно╖ ем╕с╕╖ звуку, ч╕ткого фразування, речитативу, вокально╖ техн╕ки, яка не знатиме труднощ╕в за будь-яких пасаж╕в... Прошу запам'ятати, ви повинн╕ дуже добре ╕ калор╕йно ╖сти! Ви гра╓те на фортеп╕ано? - -- Я маю осв╕ту п╕ан╕стки. - -- Я забороняю вам грати. - -Солом╕я дуже швидко призвича╖лася до М╕лана ╕ м╕лан-ц╕в. Навкруги була справжня консерватор╕я. Р╕дко з якого дому не линули сп╕ви або музика. Крушельницька в╕дчувала себе легко ╕ в╕льно. Нав╕ть арх╕тектура м╕ста була просякнута музикою. Вона поки що не пом╕чала б╕дност╕, бруду ╕ жебрацтва. Мешкаючи в центр╕ ╕ навчаючися по ш╕сть годин т╕льки одного сп╕ву, Солом╕я мала обмаль часу, щоб так одразу побачити й ╕нш╕ вулиц╕. Вона працю╓ надзвичайно багато, з запалом. - -Та одного разу Фауста Кресп╕ сказала: - -- Дорога Mea, ви ма╓те л╕рико-драматичне сопрано, а не меццо-сопрано. Ви розум╕╓те, що це значить? - -Солом╕я добре розум╕ла, що то значить. Це була катастрофа. Треба було починати все спочатку... Якщо голос, який розвивали в неналежному напрямков╕, ще не втратив сво╖х природних якостей. - -Того дня вона довго тинялася вулицями М╕лана, поки вони знову не вивели ╖╖ до трапезно╖ церкви Санта Мар╕я делла Грац╕я. Христос на знаменит╕й фресц╕ видався ╖й цього разу траг╕чно самотн╕м. Т╕льки з б╕льш мужн╕м виразом обличчя, як у людини, котра зна╓, що на не╖ чека╓, але мусить пройти св╕й шлях до к╕нця. - -"Господи, чому ти такий одинокий?"- хот╕ла вона спитати цього нещасного чолов╕ка ╕ знала, що ╖й в╕дпов╕сть голос самого Леонардо да В╕нч╕. Так, в╕н говорив ╖й те, що не побоявся сказати свого часу князю Моро: "Бо н╕хто не може йому допомогти!" - -Наступного дня вона прийшла до сво╓╖ вчительки, як завжди, в призначений час. Була спок╕йною, п╕дтягнутою ╕ р╕шучою. Саме в цей день Солом╕я полонила серце Фаусти Кресп╕, котра, кр╕м поваги до таланту сво╓╖ учениц╕, додала ще й захоплення нею як людиною. Вона називатиме все життя цю укра╖нку сво╓ю найкращою ученицею ╕ передаватиме ╖й вс╕ сво╖ знання натхненно, з любов'ю. Але вона н╕коли не хвалитиме Солом╕ю в оч╕. ╢дине, що вона дозволить соб╕ сказати: - -- Mea, ви старанна учениця, ви н╕коли не повторю╓те зроблено╖ помилки. Це дуже похвально, ви розумниця, Mea Крушельницька. - -Мистецтво сп╕ву, як ╕ кожне мистецтво, становить сплав важливих компонент╕в. В╕дсутн╕сть одного з них знец╕ню╓ ус╕ ╕нш╕. Та т╕льки один ╕з них такий, який обумовлю╓ велич артиста, без нього артист не загине, але нестача цього компонента на все життя залишить його просто досв╕дченим профес╕оналом. Називають це ген╕альн╕стю, а в звичайному житт╕ вона означа╓ внутр╕шн╕й вогонь, який освячу╓ ╕ осв╕тлю╓ творч╕сть. Це та пульсуюча, в╕чно схвильована емоц╕йн╕сть, яка заража╓ людей, да╓ ╖м незр╕внянну насолоду в╕д прекрасного. Бернард Шоу, малюючи театральний портрет Елеонори Дузе, так писав про цю як╕сть: "Елеонора Дузе утамувала мою жагу за прекрасним... Досягти досконалост╕ ╖й допомогла сама природа, яка, на щастя, була до не╖ сувора ╕ над╕лила ╖╖ одним даром - ген╕альн╕стю... Дузе без сво╓╖ ген╕альност╕ просто перес╕чна маленька ж╕нка, яку б не взяв жоден театр..." - -Великих сп╕вак╕в у св╕т╕ було не так уже й багато, значно менше, н╕ж драматичних актор╕в. Мабуть, тому, що сплав якостей потребу╓ться тут ще точн╕ший, н╕ж у будь-якому мистецтв╕. "Один сп╕вак ма╓ хороший голос, а не ма╓ добро╖ вокально╖ школи, ╕нший ма╓ одне й друге, а не ма╓ музикальност╕ або пам'ят╕, чи не вистача╓ йому працьовитост╕, нав╕ть здоров'я. Чогось не вистача╓. А щоб стати в╕домим сп╕ваком-артистом, треба вс╕ ц╕ риси мати разом, та й ще до того сприятлив╕ обставини. Необх╕дно вм╕ти в╕дмовитися в╕д житт╓вих радостей, бо праця на оперн╕й сцен╕ для сп╕вачок у головних ролях трива╓ коротко, звичайно приблизно до сорока рок╕в. Тож треба посп╕шати ╕ розумно жити, щоб до того в╕ку зробити так звану кар'╓ру". Ц╕ слова належать Солом╕╖ Крушельницьк╕й. ╖й же належить найпрост╕ший ╕ найгрунтовн╕ший висл╕в про творч╕сть: "Там, де к╕нча╓ться техн╕ка, там почина╓ться мистецтво". - -Все це вона говорила значно п╕зн╕ше, коли ╖╖ житт╓вий шлях доб╕гав к╕нця, а тод╕, у св╕й перший при╖зд до ╤тал╕╖, зазнавши тако╖ невдач╕ з голосом, вона змусила себе почати все спочатку. - -Самост╕йно вивчала ╕стор╕ю мистецтв та ╕стор╕ю музики. Ця велика необх╕дн╕сть для кожного митця знати ╕стор╕ю свого фаху поставала перед нею з ус╕╓ю необх╕дн╕стю ╕ наочн╕стю. Сучасн╕ ╖й музичн╕ корифе╖ ╕ музична мода ставали б╕льш зрозум╕лими, ╕ вона могла вгадувати напрямок ╖х розвитку. Тод╕ дуже багато говорилося ╕ писалося про Вагнера. Наск╕льки в╕ддано його захищали прихильники, наст╕льки затято лаяли вороги, ╕ роз╕братися в цьому Солом╕я змогла, коли д╕зналася, що ╕ще в XVI стол╕тт╕ композитор ╕ сп╕вак Пер╕ шукав орган╕чну форму для музично╖ драми, щось середн╓ м╕ж простою мовою ╕ сп╕вом, як в╕н вважав, таким мав бути музичний елемент грецько╖ драми. "Я переконаний,- писав Пер╕,- що древн╕ греки ╕ римляни, як╕, на думку багатьох, сп╕вали сво╖ трагед╕╖ в театрах, користувалися особливим п╕двищенням голосу. Останн╓ хоч ╕ перевершувало звичайну мову, але було не значн╕шим, н╕ж у мелод╕╖, являючи собою щось середн╓ м╕ж розмовою ╕ сп╕вом. Тому я в╕дкинув усе, що мен╕ дос╕ було в╕домо з сп╕ву, ╕ прагнув у музиц╕ до насл╕дування мови, г╕дного драматичного вираження. Я звернув увагу на кожну зм╕ну тону ╕ сили голосу, притаманн╕ скаргам, радост╕ ╕ под╕бним вираженням почутт╕в". - -Крушельницька розум╕ла, що вже Пер╕ намагався створити ту музикальну форму, яку тепер називають речитативом. Вона не т╕льки вивчала ╕стор╕ю св╕тово╖ музики, а й намагалася знайти м╕сце в цьому розвитков╕ всьому тому, що знала про свою р╕дну музику. В╕д цих знань ╕ почуття образи виходив досить жорстокий, та справедливий вирок. З "болем в серц╕" вона писала: "...Наш╕ галицьк╕ композитори - то велика м╕зер╕я... Фантаз╕╖ в них не знайдете н╕ на макове зерня... Але правду сказати, де у нас ╓ можлив╕сть студ╕ювати музику, чи ма╓мо професор╕в, чи б╕бл╕отеку? Якби не те, що наш народ зроду сп╕вучий, то ми б ╕ на крок не посунулися в тому напрям╕". Добре вивчивши музику Вагнера, вона вважала М. В. Лисенка дуже близьким н╕мецькому композиторов╕ ╕ називала його "укра╖нським Вагнером". - -Солом╕я на той час ц╕кавилася також хоровим сп╕вом ╕ рос╕йською музикою, зокрема простуд╕ювала книгу Ро-зумовського "Церковн╕ сп╕ви у Рос╕╖" ╕ виписала зв╕дти слова Гектора Берл╕оза про православний хор у Москв╕, в якому було багато сп╕вак╕в з Укра╖ни. "В цьому хор╕ трапляються незнан╕ нами баси, як╕ опускаються до контрля нижче тон╕в, як╕ входять у п'ятил╕н╕йну рамку ключа фа. Пор╕вняти хорове виконання у С╕кстинськ╕й капел╕ в Рим╕ з цими дивними сп╕ваками все одно, що пор╕вняти нещасну маленьку трупу тренькач╕в третьосортного театру з оркестром Паризько╖ консерватор╕╖. - -Д╕я, яку справля╓ на нервових людей музика, що викону╓ цей хор, нев╕дпорна. При цих неможливих акцентах в╕дчува╓те, що вами опанову╓ нервовий стан, який завда╓ болю ╕ який не зна╓ш, як перемогти. Я к╕лька раз╕в у таких випадках намагався бути спок╕йним, напружуючи силу вол╕, але н╕коли не м╕г цього осягнути. Устав грецько╖ церкви забороня╓ використовування в ╖╖ храмах музичних ╕нструмент╕в, ╕ в тому числ╕ орган╕в. Отже, рос╕йськ╕ сп╕ваки сп╕вають без музичного супроводу". О, як хот╕лося Солом╕╖ побувати в Рос╕╖ ╕ послухати ╖╖ хори, ╖╖ оперу! - -Вс╕ ц╕ знання вона здобувала, незважаючи на щоденн╕ годинн╕ вправи у ╕нтонац╕╖, по годин╕ ще йшло на вивчення трел╕ ╕ важких пасаж╕в, на знайомство з л╕тературою. По об╕д╕ вона вивчала теор╕ю звуку ╕ простого контрапункту... Лише трохи, щоб не стомитися, грала на фортеп╕ано ╕ займалася композиц╕╓ю. - -Вечорами вона н╕коли не нехтувала можлив╕стю п╕ти в М╕ланську оперу, де повед╕нка публ╕ки часто видавалась ╖й за приступи гострого психозу. В╕дв╕дувала ╕ концертний зал. Одного разу Солом╕я слухала "Стабат матер" д'Асторга. Цей знаменитий тв╕р справив на не╖ разюче враження. Хроматичн╕ голоси бас╕в звучали в н╕й п╕сля цього ще к╕лька дн╕в. Зрозум╕вши, що вона не заспоко╖ться, доки не зрозум╕╓ тривогу, яку вони в н╕й викликали, Солом╕я д╕стала книжку про цього композитора. Там вона прочитала про його траг╕чну долю ╕ в╕дкрила для себе ще одну ╕постась творчост╕. - -Батько композитора, що виступив колись у С╕ц╕л╕╖ проти ╕спанського панування, був страчений на очах дружини ╕ сина. Дружина вмерла в╕д жахливого видовища, а син втратив розум. На прохання графин╕ Урс╕н╕╖ в╕н був в╕дданий у монастир Асторга, зв╕дки, певно, походило його пр╕звище. Там, у тиш╕ ╕ споко╖, до нього повернувся розун, ╕ в╕н став композитором. - -Тепер Солом╕я зрозум╕ла, що от╕ похмур╕ баси, як╕ наче мечем пронизують верхн╕ голоси,- це той меч, що в╕друбав голову його батьков╕ ╕ пронизав серце юнаков╕... - -Усе на цьому св╕т╕ було переплетене в найсуперечлив╕ший клубок, горе вигодовувало талант, щастя його глушило: ген╕й створював твори, як╕ породжували злочинц╕в. Тож якими законами керу╓ться цей св╕т, де ╕ в чому треба шукати ╕стину ╕ що для людини ╓ добром, а що злом? Солом╕я пригадала Михайла Павлика, про якого ╖й багато розпов╕дав Окуневський, ╕ написала йому листа. - -Розд╕л II - -МИХАЙЛО ПАВЛИК. Щаслива та людина, яка на зор╕ свого життя зустр╕не когось розумного, доброго, хто в особистост╕, що т╕льки-но форму╓ться, в╕дчу╓ майбутн╓, пов╕рить у не╖. Хто сам ╓ нос╕╓м тако╖ енерг╕╖, таких ╕деал╕в, що здатн╕ осв╕тлювати ще темне ╕ незбагнене життя, хто вм╕╓ виплекати людську душу. Зустр╕ч з такою людиною важлива ╕ бажана для кожного, але для людей обдарованих вона просто необх╕дна. - -Солом╕╖ Крушельницьк╕й пощастило. - -Кожного дня, по студ╕ях, Окуневський чекав на Солом╕ю б╕ля консерватор╕╖ ╕ вони натхненно мандрували чудовими вулицями Львова. Якось видався спечний день ╕ Окуневський запропонував "заб╕гти на кавичку". Майже б╕ля самих чемно в╕дкритих дверей кав'ярн╕ ╖х зупинила громадка Солом╕╖них подруг з консерватор╕╖. - -- Ах! В╕та╓мо паньство! Яка при╓мна зустр╕ч! - -- Але ж, панно Солом╕╓, яке щастя, що ми зустр╕ли пана Окуневського! Ви т╕льки-но послухайте, що за неподобство - ╕нд╕йський законодавець Ману пише: "Причиною безчестя ╓ ж╕нка, причиною ворогування ╓ ж╕нка, причиною мирського ╕снування ╓ ж╕нка - тому треба уникати ж╕нок". Дал╕ Тертул╕ан: "Ж╕нко, ти повинна ходити в лахм╕тт╕, в смутков╕, з очима, повними сл╕з каяття, щоб вс╕ забули, що ти згубила р╕д людський". А дал╕ ще г╕рше: "Хвала тоб╕, боже, господарю наш ╕ володарю св╕ту, що ти не народив мене ж╕нкою!" - -Д╕вчина ск╕нчила читати. Запала якась незрозум╕ла тиша, вс╕ н╕би жартували, а см╕ятися н╕кому. Солом╕я запитально глянула в б╕к Окуневського, та, власне, вс╕ на нього дивилися. - -- Маконський собор у п'ятому в╕ц╕,- неквапливо почав Окуневський,- довго дискутував на тему, чи ма╓ ж╕нка душу. Душу за нею визнали б╕льш╕стю т╕льки в один голос. - -- Певно, то був предок пана Окуневського,- пожартувала Солом╕я, ╕ вс╕ засм╕ялися. Вони були молодими, в╕льними, ╕ та вся ╕стор╕я видавалася ╖м дурницею ╕ нонсенсом. - -Коли Солом╕я ╕ Окуневський залишилися сам╕, вона раптом звернула увагу на людину, що зупинилася б╕ля театральних аф╕ш. То був чолов╕к невисокого зросту, середнього в╕ку, в темн╕м костюм╕. - -- Хто це? - запитала Солом╕я, прощаючись з подругами. - -- А,- жваво в╕д╕звався Окуневський,- то Павлик! - -- Отой соц╕ал╕ст? - здивувалася Солом╕я так╕й незавидн╕й зовн╕шност╕ знаменитого пропагандиста. - -Чолов╕к повернувся до них обличчям, ╕ ╖й впало у в╕ч╕ його аж надто високе чоло. - -- До реч╕,- чомусь з ╕рон╕╓ю сказав Окуневський,- в╕н ╓ майже ╓диним поборником ж╕ночо╖ р╕вност╕ в Галичин╕. - -На той час вона вже чимало знала про ж╕ночий рух. Дитинство Солом╕╖ припало на роки, що стали часовим еп╕центром цього руху, та коли ╖й довелося шукати свого м╕сця в житт╕, дещо у св╕т╕ вже зм╕нилося. - -У 1882 роц╕ ж╕нки були допущен╕ в норвезький ун╕верси тет. У л╕тератур╕ боротьба почалася в╕д славнозв╕сно╖ Жорж Занд, яка вимагала тих самих прав для ж╕нки, якими користувалися чолов╕ки. "Скривджують ╖х, дор╕ кають ╖м глупотою, в яку сам╕ ╖х занурюють, соромляться ╖х необ╕знаност╕ - висм╕юють ╖х знання. В коханн╕ трактують ╖╖ як куртизанку, в подружж╕ як служницю". Так пояснювала ставлення чолов╕к╕в до ж╕нок мудра пан╕ з Ноана, ╕ майже вс╕ перш╕ емансипантки виростали на грунт╕ захоплення творами Жорж Занд. - -Книжка норвезько╖ письменниц╕ Кам╕ли Колет "В табор╕ н╕мих" з 1877 року закликала до революц╕╖ звича╖в ╕ вже не була голосом волаючого в пустел╕. Тод╕ ж з'явилися п'╓си ╤бсена, роботи англ╕йського ф╕лософа Стюарта М╕ля. Трохи п╕зн╕ше Кембр╕дж ╕ Оксфорд почали приймати на навчання, щоправда, в обмежен╕й к╕лькост╕, представниць "слабко╖ стат╕". - -Солом╕я знала ╕м'я Соф╕╖ Ковалевсько╖, мужньо╖ рос╕янки, до яко╖ мала п╕дсв╕дому симпат╕ю ╕ повагу. Нав╕ть у затхл╕й атмосфер╕ м╕щансько╖ Галичини, яку передов╕ люди з в╕дт╕нком в╕дрази називали ╕рон╕чно "Гал╕лея", були сво╖ приклади. Вже в╕дома Солом╕╖ Соф╕я Окуневська, Натал╕я Кобринська... ╤ тому ╕рон╕я, що прозвучала в голос╕ Окуневського, не сподобалася ╖й. - -- Мен╕ б дуже хот╕лося зазнайомитись ╕з ц╕╓ю св╕тлою душею. - -- Я б нав╕ть радив вам це зробити,- щиро сказав Окуневський,- може, нав╕ть письмово, як д╕станетеся до ╤тал╕╖,- з сумом зак╕нчив в╕н. Помовчавши, додав: - Хоч не дуже хот╕в би мати за дружину емансипантку. Зрештою, для т╕╓╖ кар'╓ри, на яку я себе готую... жодна публ╕чна д╕яльн╕сть мо╓╖ дружини мен╕... для мене унеможливлю╓ ╖╖. - -- А що то за велике призначення, на яке готу╓ себе пан Теоф╕л, можливо, то смертельна та╓мниця? - розсм╕ялася Солом╕я. - -- Не варто говорити про так╕ поважн╕ д╕ла в такий спос╕б,- в╕дпов╕в Окуневський, але, побачивши, що Солом╕я вже не см╕╓ться, додав:- Я хочу балотуватися до сейму... - -Солом╕я знов засм╕ялася. Окуневський зупинився, запитально глянув на Солом╕ю. - -- Не розум╕ю, що так насм╕шило пан╕ Солом╕ю? - -- Мене? Ха-ха-ха! - не вгавала Солом╕я. - Вибачте, мен╕ см╕шно... А може бути людин╕ см╕шно без причини? - -- Може! - ображено кинув Окуневський. - -Солом╕я скористалася в╕дпов╕ддю Павлика на св╕й перший коротенький лист, в якому вона просила його вислати ╖й "Читальн╕", ╕ написала йому таке: - -"М╕лан, 30/Х╤. 1893. Вповажаний пане! - -За "Читальн╕" сердечно дякую! Вам може бути дивно, що я, будучи у Львов╕ та в р╕дн╕м краю, не зверталася до Вас з под╕бним проханням, аж раптом з М╕лана пише б╕да! Знайшовся, бачте, добрий чолов╕к, котрий мен╕ сказав, що до Вашо╖ особи можна звернутися в такий простий спос╕б". - -Вона мала на уваз╕ Окуневського, пораду якого не забула. З цього листа ╕ почалося тривале листування м╕ж Солом╕╓ю Крушельницькою ╕ Михайлом Павликом та ╖х стосунки, як╕ мали сво╖ злети ╕ пад╕ння, але завжди були корисними для молодо╖ сп╕вачки. Завдяки цим листам можна стверджувати, що вже у т╕ роки Солом╕я Крушель-ницька була ц╕лком певна свого шляху ╕ т╕╓╖ рол╕, яку вона об'╓ктивно мусила в╕д╕грати в сусп╕льному житт╕ ╕ куль тур╕ свого народу. - -"Ви дуже ╜речн╕ до мене ╕ тому в сво╖х пор╕вняннях зайшли аж до солов'я ╕ т. д. Де ж я, господи, заслужила на таке, таких вершин я й не марю осягнути. Хочеться мен╕ т╕льки вказати дорогу нашим руським д╕вчатам на пол╕ ц╕╓╖ штуки ╕ по можливост╕ сил допомогти розвитку нашо╖ музики. На к╕нець рада б також заробити соб╕ та й другим, через мене покривдженим, на кавалок хл╕ба. - -Що св╕т не батько, а доля не ненька, це щира правда, але той батько ма╓ незр╕внянний дар навчати, а ненька так само викону╓ св╕й обов'язок, утримуючи в╕д гордост╕. - -Над╕ мною, по правд╕ говорячи, час ще не мав коли збиткуватися, а також вже таке пережила, що лише я знаю та господь трошки! Оставайтеся здоров╕, ╕ хай наш╕ вороги журяться! Маю над╕ю ту згадану Вами "картину галицько╖ некультурност╕" побачити друкованою. - -Солом╕я Крушельницька" - -Така в╕дпов╕дь видалася Павликов╕ ╕ розумною, ╕ щирою В╕н гаряче взявся виховувати молоду неоф╕тку. Лист б╕жить за листом, ╕ до кожного - посилка з книжками ╕ характеристика автор╕в, самих твор╕в ╕ часу. - -"Коломия, 7.XII.93. Всп. Доброд╕йко! - -Ос╕бно посилаю Вам пакетик - там знайдете: перший том твор╕в Мопассана, вибране Толстого, Золя "Доктор Паскаль", Драгоманова "Чудацьк╕ думки", Шевченка - женевське видання ╕ словник польсько-рос╕йський ╕ рос╕йсько-польський. Словар я Вам дарую, бо й так маю ╕нший, Павловського, а Вам в╕н буде потр╕бний, оск╕льки твори Мопассана ╕ Зол╕ посилаю Вам теж по-рос╕йськи. Рос╕йський переклад Зол╕ плохий, а все-таки сама р╕ч ц╕кава (боротьба науки з в╕рою ╕ предрасудками, а також з родовими унасл╕дуваннями). Сам╕ стосунки д. Паскаля з Клотильдою, п╕д к╕нець, на наш погляд, недозволен╕, а все ж таки роман ма╓ колосальне значення для св╕тлост╕, живучост╕ обох головних ос╕б - Паскаля ╕ Клотильди. Певно, що в ориг╕нал╕ те враження було би ще б╕льше бо в художн╕х творах стиль гра╓ велику роль. Ви, мабуть, зна╓те по-французьки та зможете де добути ориг╕нальний текст. Зате рос╕йський переклад Мопассана прекрасний, та сам╕ т╕ твори знаменит╕ - це д╕йсна суть тепер╕шнього життя, та ще й показана так талановито ╕ так ярко, що, раз прочитавши ╖х, не забудеш ан╕ одно╖ особи. Для мене т╕ твори стали немовби "откровен╕╓м", хоча, правда, дуже болючим, а все-таки очищаючим. Нехай вас не разять деяк╕ - -(...м╕сця ╕ сюжети, вони написан╕ з найблагородн╕шою тенденц╕╓ю: розкрити людям ╖х власне г╕рке життя)..." - -Даючи широк╕ ╕ ╜рунтовн╕ характеристики л╕тературним творам ╕ л╕тературним героям, Павлик навчав Солом╕ю сприймати художню правду як правду щоденного людського ╕снування. Глибинн╕ порухи вчинк╕в та бажань геро╖в, що в╕дкривалися ╖й, робили для не╖ зрозум╕лими трагед╕ю ╕ велич земного життя людини. ╤ ц╕ в╕дкриття, як╕ допоможе зробити Павлик, обумовлять з часом ╖╖ дивовижно проникливе трактування та ╕нтерпретац╕ю оперних образ╕в. - -Вона з рад╕стю чека╓ кожного наступного листа в╕д нього, т╕ листи стають для не╖ потр╕бними ╕ визначають напрям ╖╖ духовного розвитку. Солом╕я в╕дпов╕да╓ на них щиро, намага╓ться тлумачити сво╓ життя ╕ св╕й характер, можливо, для того, щоб сам╕й краще зрозум╕ти ╕ оц╕нити себе. "Ви, бачу, виробили соб╕ про мене набагато краще уявлення, н╕ж я його д╕йсно заслужила. Щоб я бралася писати музичн╕ твори, то це абсолютно неможливо! Раз, що до того треба мати талант, якого я не маю, а по-друге, цьому треба вчитися змолоду, а не так, як я, вхопила щось зв╕дти, десь щось зв╕дси, а н╕чого не знаю. От, як Ви кажете, для цього треба школи, школи ╕ ще раз школи! - -Сумно дуже бачити ╕ признатися в т╕м, що мен╕ д╕сталося таке поганеньке образовання, п╕д кожним взглядом. Та дарма! Краще бути переконаною в т╕м сумн╕м факт╕, н╕ж думати о соб╕ навпаки! Врешт╕ нема й кому дор╕кати за це, ╕ сама перед собою мушу упокориться. Мо╖ батьки б╕дн╕, та ╓ в нас р╕дн╕, коби були здоров╕, восьмеро, тож ╕ не диво, що всяк╕ вищ╕ поривання марн╕ють без часу при вид╕ таких обставин. - -Нема про що й згадувати, досить, що я якимсь чудом-трафом (наймеш над╕йна) опинилася у Львов╕, перед двома роками, щоб студ╕ювати музику, в яку я вже в╕д давн╕х л╕т замилувана. Тепер все так склалося, що я з невиска-заним задоволенням почуваюся п╕двалинами ус╕╓╖ родини ╕ бажанням мо╖м ╓ допомога молодш╕й р╕дн╕, котра рветься до життя, д╕статися на добру путь науки ╕ знання". - -Людина, яка у двадцять рок╕в робить такий анал╕з свого життя ╕ обставин, викликала повагу. Павлик в╕дчув у Солом╕╖ незбагненну, як талант, мудр╕сть ╕ в╕дпов╕да╓ ╖й дел╕катно ╕ тепло. - -"...Зрештою, тепер дуже важко бути мудрим у вс╕х справах, бо н╕коли вс╕м займатися як сл╕д, кожний мусить задовольнитися сво╖м фахом, котрий повинен знати добре ╕, зрештою, вистачить загальних знань з ╕нших наук, котрими працюють спец╕ал╕сти. Отим-то, наприклад, в╕д артиста год╕ домагатися знань математики, астроном╕╖ ╕ т. д. - -Кажу Вам це тому, щоб Ви дуже не журилися браком певно╖ осв╕ти... стане з Вас того, як будете порядною, тобто доброю, розумною сп╕вачкою-артисткою, а решту можна буде доповнити наст╕льки, що будете мати в соб╕ суть загальнолюдсько╖ (не спец╕ально╖ у вс╕х фахах) осв╕ти. Грунт у Вас до того ╓, та ╓ ╕ сила-молод╕сть, то якось то мусить бути. Як добр╕й артистц╕, Вам прийдеться сходитися з образованими людьми по вс╕м цив╕л╕зован╕м св╕т╕, то це Вам багато поможе. Т╕льки б якби-то доля була до Вас милостива - якби-то Вам пощастило перебороти р╕зн╕ гр╕зн╕ обставини, котр╕ чекають на Вас неминуче. А найтяжча боротьба жде Вас, як ╕ вс╕х кращих ж╕нок на публ╕чн╕й служб╕, под╕бну як╕й мусила перейти Кова-левська..." - -Постать Соф╕╖ Ковалевсько╖ вида╓ться Павликов╕ за найб╕льш г╕дний вз╕рець для молодо╖ сп╕вачки на шляху, який вона соб╕ обрала. - -"Оце, сумуючи м╕ж старим ╕ новим роком, я згадав Вас ╕ задумав послати Вам житт╓пис Соф╕╖ Ковалевсько╖ - одно╖ з найвидн╕ших ж╕нок св╕ту, котра д╕йшла найвищо╖ слави в науц╕, а проте була найнещаслив╕ша з нещасних. Цей житт╓пис, або краще сама Ковалевська, важна тим, що зач╕па╓ саму основу ╕снування ж╕нок у вищих сферах людських ╕ зач╕па╓ головоломн╕ проблеми. Я читав ╖╖ тор╕к, ╕ вона навела мене на великий сум, а проте в╕дкрила оч╕ на справу, котру прийдеться р╕шати всякому, хто займа╓ться ж╕ночою долею. По-мо╓му, це варто знати всяк╕й ж╕нц╕, що може п╕днятися над загалом... отим-то я думаю, що й Вам буде ц╕каво п╕знати цю незвичайну ж╕нку з людського боку. Та й ц╕каво мен╕ дуже, що Ви скажете..." - -Солом╕я охоче в╕дгукнулася. - -А, власне, Ковалевська! Ще з╕ Львова вона знала, щоправда, поб╕жно, обставини життя ц╕╓╖ в╕дважно╖ рос╕янки. Про ╖╖ бажання служити народов╕ на громадськ╕й нив╕, вчитися. Про ╖╖ ф╕ктивний шлюб, про надзвичайн╕ досягнення ╕ в╕дкриття в математиц╕. Про ╖╖ неспод╕вану смерть .у такому молодому в╕ц╕. - -"Житт╓пис Ковалевсько╖ дуже мен╕ ц╕кавий, та ще хочу Вас просити, якщо ласка, потруд╕ться, дайте мен╕ хоч одну ╖╖ книжку прочитати, щоб я краще могла познайомитися з т╕╓ю ж╕нкою з таким скрутним талантом ╕ нещасливу через свою слабку натуру". - -Пост╕йне устремл╕ння Солом╕╖ вперед вимагало усв╕домленого ╕деалу, ╕ ц╕лком законом╕рно, що ним стала Соф╕я Ковалевська, яка закликала до боротьби ╕ до панування над власним життям. Але ставлення Солом╕╖ нав╕ть до свого ╕деалу обумовлене ╖╖ критичним тверезим розумом. Вона шука╓ причин особистого нещастя Ковалевсько╖. Хто ж у двадцять рок╕в здатний припустити, що йому доведеться повторити чи╖сь невдач╕? Вглядаючись у життя Соф╕╖, вона шука╓ власного порятунку. "Вертаючися ще раз до Ковалевсько╖, мушу в к╕нц╕ признати, що то була людина жорстоко нещаслива". - -Павлик насторож╕. У поразках Ковалевсько╖ йому бачиться ширший св╕т ╕ б╕льш серйозн╕ проблеми. На його погляд, Солом╕я не ма╓ рац╕╖. "Ковалевська,- пише в╕н,- була нещаслива не так через слаб╕сть, як ви кажете, а через сво╖ "велик╕ вимоги до мужчин", як каже Брандес, ╕, власне, через антагон╕зм м╕ж ж╕нкою як подругою одного мужчини ╕ мат╕р'ю з д╕яльн╕стю в чотирьох ст╕нах ╕ ж╕нкою як публ╕чним д╕ячем на якомусь кращому або ширшому пол╕. При нагод╕ я готовий вам докладн╕ше пояснити свою думку..." ╤ Павлик поясню╓ Солом╕╖, що ╕снуючий стан речей ставить ж╕нку у безвих╕дь: "Стати приватною власн╕стю мужчини (прикр╕пленою до нього, а то й до м╕сця його побуту), а н╕, то наражатися на страшн╕ пересл╕дування з боку загалу мужчин тепер╕шньо╖ генерац╕╖ - взагал╕ страшенно п╕длих. Ви ще, очевидно, не зна╓те цього хворобливого пункту життя, але мусите колись поглянути в його безодню пасть - ╕ я н╕чого так гаряче не бажаю, як того, щоб Ви тут, in dieser Hinsicht, не зазнали горя. Я, власне, ╕ тому послав Вам житт╓пис Ковалевсько╖, бо в н╕й ця справа зачеплена дуже ярко... Окр╕м того, незабаром стану Вам посилати твори Льва Толстого - що так прекрасно розкрива╓ людське життя та помага╓ ор╕╓нтуватися в ньому". - -Ще не раз у сво╖х листах буде Солом╕я вертатися до ц╕╓╖ св╕тло╖ особистост╕, яка так припала ╖й до душ╕, бо ╕ в сам╕й соб╕ вона в╕дчувала невидим╕ св╕ту запаси творчо╖ енерг╕╖. Н╕, згадки про Соф╕ю не зак╕нчилися на рядках, написаних рукою Солом╕╖; вона сама, та ген╕альна рос╕янка, нав╕ки стала одним ╕з складник╕в кожного Солом╕╖ного вчинку на тяжк╕й дороз╕ боротьби за власне "збутися". - -"Соф╕я Ковалевська ц╕лим життям сво╖м та умом напровадила мене на багато р╕шучих думок, котр╕ стану проводити в мо╓му житт╕, яке б воно не було - з долею або обез-долене". - -Павлик намага╓ться не т╕льки ознайомити свою молоду ученицю з фактом, але й дати напрям думкам, навчити ставленню до цього факту. Згадуючи в багатьох сво╖х листах про Наталю Кобринську, в╕н заохочу╓ Солом╕ю до листування з нею, але незм╕нно вказу╓ на хиби останньо╖ ╕ нерозум╕ння нею проблеми. - -Наталя Кобринська була одн╕╓ю з т╕╓╖ невелико╖ к╕лькост╕ ж╕нок Галичини, як╕ першими в╕дгукнулися на ╓вропейський рух боротьби за ж╕ноч╕ права. М╕ж нею ╕ Павликом була ╕ болюча особиста проблема, бо, як св╕дчать декотр╕ досл╕дники, Павлик осв╕дчився молод╕й удов╕, але отримав в╕дмову, тому стосунки м╕ж ними почасти носили характер особисто╖ урази. - -Хоч треба в╕ддати належне Павлику, що в╕н, на в╕дм╕ну в╕д Кобринсько╖, завжди намагався стати вище особистих незадоволень. "Ми, бачте,- пише в╕н,- в гн╕в╕, через те, що, хоч я дуже шаную ╖╖ за публ╕чну д╕яльн╕сть, то все-таки в╕дношуся критично до деяких ╖╖ хиб у т╕й ╖╖ д╕яльност╕, та й не припадаю перед нею (як ╕ н╕ перед ким) як перед дамою, а в╕дношуся до не╖ як до мужчини, то значить, просто ╕ од-верто кажучи, що думаю. Вона все то бере особисто так, що написала у "Ж╕ноч╕й дол╕" мало не паскв╕ль на редакц╕ю "Народу", вигадуючи про таке, про що мен╕, наприклад, ╕ не снилося. Це мен╕ особисто страшенно г╕рко, бо хто-хто, а я, певно, не заслужив соб╕, аби мене так трактували ж╕нки-русинки, котрим я все бажав ╕ бажаю добра б╕льше, н╕ж соб╕, ╕ що м╕г, то писав у ╖х оборон╕ ще в╕д 1875 року. А все-таки я не перен╕с то╖ особисто╖ урази на публ╕чне д╕ло ╕ в╕дпов╕м Кобринськ╕й спок╕йно ╕ достойно, а головне по правд╕, по сов╕ст╕: цей останн╕й пункт в мене дуже сильно розвитий, так що я не скривджу нав╕ть ворога, а признаю йому, що у нього справд╕ ╓ доброго. Та чи д╕стали Ви "Нашу долю"? Як Ви взагал╕ в╕дноситеся до тепер╕шнього руху м╕ж русинками? Слабенький в╕н ще дуже, а все ╓ добр╕ початки - жаль т╕льки, що не мають способно╖ поводирки, бо Кобринськ╕й не позволяють цим вповн╕ нерви, ╕ плохе рутенсько-польське виховання, та майже н╕яке образован╕╓. От, наприклад, форма ╖╖ статт╕ в "Наш╕й дол╕" неможлива - ан╕ мови, ан╕ коректи, а часом нав╕ть нема ╕ сенсу". - -Солом╕я ще не ма╓ сво╓╖ стало╖ думки про ж╕ночий рух, ╕ тому вона в╕дпов╕да╓ досить обережно, взагал╕ це ╖╖ характерна риса: обережно висловлюватися про предмет, недостатньо знайомий. "...Як я в╕дношуся до тепер╕шнього руху м╕ж русинками? Тож я ж╕нка ╕ х╕ба б могла байдуже поминати т╕ прояви початого руху, прац╕ ╕ життя м╕ж ж╕нками? О пан╕ Кобринськ╕й я не зважуся ан╕ слова сказати, раз, що я ╖╖ не знаю, а по-друге, так ╖╖ шаную за те, що перша розбудила у нас життя ╕ потягла других ж╕нок до прац╕, що здатна всяк╕ гр╕хи ╖й простити". - -А Кобринська й справд╕ мала т╕ "гр╕хи". Наприклад, вважала ж╕ноче питання найважлив╕шим соц╕альним питанням, на що ╖й Павлик в╕дпов╕в: "У нас ж╕ноче питання - то частина роб╕тничого питання, частина великих ран людськост╕: вза╖много зв'язку, вбожества ╕ нер╕вноправност╕, а не самост╕йне питання". - -Кобринська закидала радикальн╕й парт╕╖*, що та обстою╓ "в╕льну любов",- так, незважаючи на сво╖ передов╕ погляди, розум╕ла вона пропаганду р╕вноправност╕. Це дратувало Павлика, але в╕н намагався терпеливо тлумачити: "Н╕де в програм╕ радикально╖ парт╕╖ нема точки про в╕льну любов, натом╕сть ╓ домагання економ╕чно╖ ╕ пол╕тично╖ р╕вноправност╕ ж╕нок з мужчинами. А коли хто ╕з нас уживав цих сл╕в "в╕льна любов", то воно означало в╕льну любов в╕д економ╕чно╖ залежност╕, а не любов силувану, куповану". - -Ц╕ досить прикр╕ помилки Кобринсько╖ зумовлювалися недостатн╕стю осв╕ти, зокрема пол╕тично╖, хоча вона й читала Енгельса ╕ вважала, що то був учений, який "сво╖ми св╕тлими поглядами ╕ науковими досл╕дами много причинився до розбудження питання ж╕ночого". - -* Революц╕йно-демократичний рух у Галичин╕ в 1890 роц╕ за ╕н╕ц╕ативою ╤. Франка, М. Павлика та ╕нших оформився у так звану радикальну парт╕ю. На перш╕й ╖╖ програм╕ позначився вплив "Ман╕фесту Комун╕стично╖ парт╕╖". У 90-х роках XIX ст. ╖╖ д╕яльн╕сть мала прогресивне значення. На початку XX ст. в радикальн╕й парт╕╖ посилилась консервативна теч╕я, ╕ вона перетворилася в звичайну др╕бнобуржуазну парт╕ю. - -На початку дев'яностих рок╕в Кобринська веде активну громадську д╕яльн╕сть серед ж╕нок. За ╖╖ ╕н╕ц╕ативою склада╓ться петиц╕я до Державно╖ ради,- в н╕й обстою╓ться право ж╕нок навчатися в ун╕верситет╕; у сво╖х статтях ╕ виступах вона вимага╓ пол╕пшення становища ж╕нки й намага╓ться покращити орган╕зац╕ю ж╕ночого руху. Бореться за заснування ж╕ночих г╕мназ╕й, орган╕зац╕ю дитячих садк╕в, ╖далень - усього, що могло полегшити труд ж╕нки-матер╕. - -В╕дх╕д в╕д демократичних к╕л, зокрема в╕д ╤. Франка, в╕дбудеться у письменниц╕ значно п╕зн╕ше - в середин╕ 90-х рок╕в, коли Солом╕я вже твердо стоятиме на сво╓му шляху ╕ буде незалежною не лише економ╕чно, а й духовно. - -А в т╕ далек╕ часи ╖╖ сп╕лкування з Кобринською в╕д╕грало свою роль у становленн╕ громадських зац╕кавлень сп╕вачки, переконувало ще й ще в необх╕дност╕ життя, яке б стверджувало щось корисне для ╕нших. Але ╓диним, справжн╕м ╖╖ вчителем залиша╓ться Павлик, з╕ сво╖м кревним убол╕ванням за долю робочого люду ╕ в╕двертою зневагою до галицько╖ буржуаз╕╖. Коли в╕н писав, що "уся така повед╕нка нашо╖ галицько╖ шляхти з робочим бидлом бол╕ла мене, дуже бол╕ла... Над цим я задумався, чи ма╓ воно так бути?",- Солом╕я могла б п╕дписатися п╕д цими рядками, бо й сама не раз мислила: чи ма╓ так бути? - -Можна з упевнен╕стю стверджувати, що н╕хто не зробив так багато для формування прогресивних погляд╕в Солом╕╖ Крушельницько╖, як Михайло Павлик. ╤ не т╕льки сво╖м навчанням ╕ клопотами, але й самим способом свого життя, яке, по сут╕, було звичайним для мислячо╖ передово╖ людини тих час╕в. Безперечно, що людина, яка критично поставилася до ╕снуючого ладу ╕ насм╕лилася критикувати сво╖х сучасник╕в, мусить бути готова разплатитися за це. Павлик платив - житт╓вою невлаштован╕стю, крайньою нуждою, знедолен╕стю, арештом ╕ ем╕грац╕╓ю. Але, як кожна неперес╕чна людина, в╕н ум╕в використовувати для збагачення свого серця ╕ розуму вс╕ найзл╕ш╕ ситуац╕╖. Наприк╕нц╕ с╕мдесятих рок╕в, змушений ем╕грувати в Женеву, в╕н близько знайомиться з пол╕тичними ем╕грантами з Рос╕╖ - Плехановим, Засулич, Дейчем, Степняком-Кравчинським. Бува╓ на ╖хн╕х зборах, так званих "суботах". Часом виступа╓, виголошуючи промови рос╕йською мовою. Рос╕яни з повагою ╕ товариською симпат╕╓ю ставляться до Павлика, а з автором "П╕дп╕льно╖ Рос╕╖" його до смерт╕ останнього зв'язувала тривка братерська приязнь однодумц╕в. Степняк-Кравчинський брав активну участь у народницькому рус╕, ╕ коли в╕дбулася розправа царського уряду над народниками, серед арештованих був ╕ в╕н. - -Йому вдалося втекти ╕ ви╖хати до Парижа. Кипуча натура революц╕онера ╕ за кордоном не заспокою╓ться. Коли в 1875 роц╕ в маленьк╕й Герцегов╕н╕ вибухнуло повстання проти турк╕в, Степняк-Кравчинський став до лав повсталих. Згодом в╕н поверта╓ться в Рос╕ю, щоб п╕дняти повстання на Урал╕, але, побувавши на м╕сцях, зрозум╕в, що це неможливо, ╕ повернувся до Женеви. Тут в╕н бере участь у громадському ╕ пол╕тичному житт╕, вида╓ журнал ╕ пише статт╕ про рос╕йських революц╕онер╕в. - -До нього надходить зв╕стка про жорсток╕сть петербурзького шефа жандарм╕в Мезенцева, який люто розправлявся з революц╕йною молоддю. Серг╕й Михайлович нелегально прибув до Петербурга, на вулиц╕ серед б╕лого дня заколов кинджалом ненависного ката ╕ зник за кордоном. - -Рос╕йська пол╕ц╕я вимага╓ видач╕ Кравчинського, тод╕ в╕н пере╖здить до ╤тал╕╖. У 1882 роц╕ вида╓ в М╕лан╕ свою знамениту книжку "П╕дп╕льна Рос╕я". Цю книгу 1893 року Павлик ╕ посила╓ Солом╕╖ Крушельницьк╕й, вважаючи сво╖м обов'язком познайомити молоду артистку ╕з сучасними революц╕онерами. - -Послав в╕н Солом╕╖ також ╕ книжку в╕домого американського журнал╕ста Кеннана "Сиб╕р". ╤стор╕я появи ц╕╓╖ книги пов'язана ╕з Степняком-Кравчинським. Сл╕д сказати, що "П╕дп╕льна Рос╕я" багатьма за кордоном була сприйнята з недов╕рою, дехто вважав, що там багато переб╕льшень. Одним ╕з таких скептик╕в був Кеннан. В╕н виступив у прес╕, твердячи, що не все так погано в Рос╕╖, як про це опов╕дають Кропотк╕н ╕ Степняк-Кравчинський. На стор╕нках "Тайме" Степняк-Кравчинський запропонував Кеннану самому по╖хати ╕ подивитися. Журнал╕ст прийняв виклик ╕ по╖хав. Про те, що йому довелося побачити, в╕н написав у сво╖й книз╕ "Сиб╕р". - -"Тепер читаю "Сиб╕р" Кеннана,- писала Павликов╕ Солом╕я,- та на ту сваволю тих урядник╕в рос╕йських ╕ тих вс╕х пс╕в царських губернатор╕в ╕ т. д. не можу надивуватися, що ╕менно щось под╕бне може ╕снувати в цив╕л╕зован╕м св╕т╕". - -П╕зн╕ше Солом╕я д╕зналася, що Павлик п╕дтримував пост╕йний зв'язок ╕з Драгомановим ╕ був посередником м╕ж пол╕тичною ем╕грац╕╓ю, наддн╕прянськими революц╕о-нерами-народниками та Драгомановим. В╕д нього мав Павлик грош╕ на утримання консп╕ративно╖ квартири у Львов╕ для потреб ем╕грант╕в, що прибували з Рос╕╖. Згодом Солом╕╖ стало в╕домо про неодноразове ув'язнення Павлика. Перший раз його заарештували разом ╕з пол╕тичними ем╕грантами з Рос╕╖, ╕ в╕н перебував в ув'язненн╕ два з половиною м╕сяц╕. Пот╕м Павлика заарештовують удруге, з Франком. ╖х звинуватили у зв'язках ╕з закордонним соц╕ал╕стичним центром ╕ в п╕дготовц╕ повалення австр╕йського уряду революц╕йним шляхом. Був в╕дкритий судовий процес. Франко п╕зн╕ше згадував: "Безтолковий процес, котрий упав на мене, як серед вулиц╕ цегла на голову, ╕ котрий ск╕нчився мо╖м засудженням, хоч за мо╓ю душею не було ╕ т╕н╕ гр╕ха, який мен╕ закидували (ан╕ тай-них товариств, ан╕ соц╕ал╕зму; я був соц╕ал╕стом по симпат╕╖, як мужик, але далекий був в╕д розум╕ння, що таке соц╕ал╕зм науковий),- був для мене страшною ╕ тяжкою пробою". Преса "як москвоф╕льська, так народовська ╕ польська, обкидали болотом молодих соц╕ал╕ст╕в. Москвоф╕льська преса займалася доносами ╕ виказувала пол╕ц╕╖, в кого треба робити труси ╕ чого шукати". А реакц╕йна польська преса, за св╕дченням Франка, закликала австр╕йський уряд "в╕шати винуватих русин╕в, не дожидаючи, чи покажуться вони справд╕ винуватими". - -У Львов╕ на той час був створений роб╕тничий ком╕тет, який ставив сво╖м завданням пропаганду ╕дей соц╕ал╕зму легальним шляхом. Павлик-пропагандист бував у роб╕тничому середовищ╕, виступав у роб╕тнич╕й прес╕, створював перш╕ роб╕тнич╕ гуртки, для яких в╕н ╕ Франко перекладали прац╕ Маркса ╕ Енгельса. По смерт╕ Маркса Павлик пише некролог, в якому тлумачить лозунги великого комун╕ста стосовно галицьких умов. В╕н поясню╓ трудящим, що ╖х ворогом ╓ не окрем╕ нац╕ональност╕, а визискувач╕ вс╕х нац╕ональностей - пан╕вна укра╖нська верх╕вка, так само як ╕ польська та ╓врейська. - -П╕зн╕ше в╕н закликатиме в╕др╕зняти рос╕йський народ в╕д рос╕йського уряду. Напише одну ╕з кращих сво╖х роб╕т "Про русько-укра╖нськ╕ народн╕ читальн╕". До реч╕, це та сама перша робота, яку в╕н послав Солом╕╖ Крушельни-цьк╕й. З не╖ вона почала сво╖ сусп╕льн╕ студ╕╖ у Павлика. - -У ц╕й робот╕ Павлик п╕дкреслював величезне значення рос╕йсько╖ л╕тератури для розвитку революц╕йно-демократичного руху в Галичин╕. - -Багато рок╕в Павлик тягнув на соб╕ усю роботу, зв'язану з виданням газет "Хл╕бороб", "Народ", "Громадський голос". В╕н нав╕ть жив у т╕й сам╕й к╕мнат╕, де була ╕ редакц╕я, щоб зекономити кошти. Якось в╕н писав Солом╕╖, що навчив свою мат╕р в╕дправляти пошту, бо ц╕лий день не може виходити з хати через в╕дв╕дувач╕в. Т╕ в╕дв╕дувач╕ ╕ шукач╕ правди сунулися майже ц╕лий день, а мати в розмовах ╕з ними не могла дати ради. Отже, под╕лили обов'язки. Дуже багато допомагала Павликов╕ його красуня сестра Ганна. Ж╕нка, яка на все життя зберегла ср╕бно-чисте почуття, викликане особою Франка. Солом╕я вельми поважала ╖╖. - -В╕ра Засулич в╕ддавала належне велик╕й прац╕ труд╕вника з Галичини. Маючи високу думку про його газету "Хл╕бороб", вона писала до нього: "Русской молодежи очень небесполезно будет познакомиться с Вашими изданиями. Прекрасная газета Ваш "Хлебороб". Плеханов усердно читает ее, говорит, что ему никогда не случалось видеть вообще такого хорошего издания для крестьян". - -Солом╕я ще не здатна оц╕нити газету як сусп╕льна д╕ячка, але ╖╖ думка в основному сп╕впада╓ з оц╕нкою В╕ри Засулич. "Ваш "Хл╕бороб" дуже мене забавля╓ вже хоч би через те, що писаний живущою бес╕дою, з╕ вс╕ма припов╕дками ╕ спец╕ялами, якими бес╕ду╓ наш народ". - -Павлик учив Солом╕ю ор╕╓нтуватися в найважлив╕ших пол╕тичних та ╕нших питаннях сучасност╕, пропонував ╖й список автор╕в, яких, на його думку, необх╕дно було ╖й прочитати... - -Ще не раз у листах Солом╕╖ траплятимуться слова: "Я прочитала". Вона читала Каутського, ╤бсена, ╕стор╕ю Савонароли, Бруно. Перел╕к автор╕в, т╕льки тих, що були в листах... Але, певно, коли вона бувала у Львов╕ ╕ зустр╕чалася з Павликом, в╕н приносив ╖й ╕ дещо ╕нше, адже багато нелегально╖ л╕тератури проходило саме через руки Павлика. Напевно, щось потрапляло ╕ до Солом╕╖... Саме до Павлика при╖здила Л╕л╕ан Буль у справ╕ перепровадження нелегально╖ л╕тератури в Рос╕ю через Галичину. Л╕л╕ан Буль тод╕ ще не була автором славного "Овода" - Л╕л╕ан Войнич... - -Павлик оп╕кувався не т╕льки громадським розвитком Солом╕╖, а й сприяв формуванню ╖╖ музично╖ культури. В╕н наверта╓ ╖╖ до мистецтва великого рос╕йського народу, з яким його особисто пов'язувала жагуча любов до рос╕йсько╖ л╕тератури ╕ рос╕йських революц╕онер╕в та ненависть до царату. В╕н хоче, щоб Солом╕я не в╕дчужувалась од ц╕╓╖ культури, щоб ╖╖ не збили з пантелику нац╕онал╕сти ╕ польськ╕ шов╕н╕сти. - -"Отже, посилаю насамперед Вам вир╕зку з московських "Русских ведомостей" про ╕стор╕ю "Фауста" Гуно. Воно для'Вас ц╕каве тим б╕льше, що Вам, мабуть, не раз прийдеться сп╕вати Маргариту. ...Я можу Вам, коли хочете, все посилати так╕ вир╕зки з рос╕йських газет про музику. В Рос╕╖ музика сто╖ть добре - м╕ж критиками вироблений смак... Вам, певно, прийдеться ╕ побувати в Рос╕╖, бодай щоби осягнути рос╕йську ╕ укра╖нську музику, що вам конче потр╕бно як для доповнення техн╕чно╖ школи, так особисто для композиц╕╖. Там ╕ в музиц╕, як ╕ в л╕тератур╕, далеко б╕льше толку, н╕ж у наших галичан, нав╕ть композитор╕в". - -Солом╕я залиша╓ться вдячною сво╓му вчителев╕ усе життя, людин╕, яка так зац╕кавлено ставиться до таланту артистки, до його розкв╕ту, що готова на вс╕ жертви, "нав╕ть на те, щоби вас н╕коли не бачити", як писав Павлик. - -Розд╕л III - -ЖУРА З Б╤ДОЮ. Тим часом життя Солом╕╖ плинуло в ч╕ткому ритм╕ щоденно╖ прац╕. Зранку, завдяки строг╕й самодисципл╕н╕, вже за к╕лька хвилин вона в╕дчувала бадьор╕сть духу ╕ приплив сил. Випивала склянку молока ╕з св╕жою булочкою ╕ б╕гла до улюблено╖ вчительки - за сп╕вом забувала вс╕ прикрощ╕ свого нужденного життя. - -Вона перешива╓ сво╖ стареньк╕ платтячка або прикраша╓ ╖х якимись стр╕чками чи модними рюшами, за взуттям - особливий догляд, щоб воно не втратило пристойного вигляду. Це не завжди вда╓ться, ╕ тод╕ приходить на допомогу звичайна чорна туш. Якщо ╖╖ вм╕ло нанести на черевики, з-п╕д довго╖ сукн╕ при швидк╕й ход╕ взуття вигляда╓ н╕би лаковане. Вона все ще живе у Джемми, користуючись ╖╖ канапою, з дому привезла т╕льки легку ╕ пишну подушку з гусячого пуху. Солом╕я щовечора вдиха╓ ╖╖ пахощ╕ - пахне дом╕вкою. - -Солом╕я не дуже любить солодке, отож ╖й не важко ощадитися ╕ тримати в покор╕ скромний бюджет. Але що поклала соб╕ за закон - це щоденний шматок м'яса ╕ фрукти. Не можна сказати, що вона в╕дчува╓ себе ситою, але це да╓ ╖й можлив╕сть сп╕вати ╕ бути впевненою, що в не╖ не пропаде голос в╕д недо╖дання. ╤ тому вона пише у Льв╕в: "Все благополучно! Голос розвива╓ться ╕ сильний, як бомба французька, отже, незадовго буду тут виступати в театр╕". - -Вони врешт╕ перемогли, учениця ╕ вчителька. Шлях, яким п╕шли, був вельми небезпечний, але ╖м пощастило - щастям сильних. - -Вже наста╓ час готуватися Солом╕╖ до сво╖х перших виступ╕в в ╤тал╕╖, але вона, як завжди, багато чита╓, листу╓ться з Павликом, Окуневським, Мишугою, знайомими, подругами. "Те, щоб мен╕ виступи заважали читати ╕ мислити, то так зле не д╕╓ться. Я в╕дреклася б усього, аби те було б коло одного сп╕ву чип╕ти, ну та й горло, то такий ╕нструмент дел╕катний, що не можна ц╕лими днями сп╕вати та сп╕вати. Найб╕льше можу працювати над музикою ╕ граматиками ш╕сть годин денно, а решту часу досхочу лиша╓ться на читання ╕ кореспонденц╕ю". - -Непереконливо, звичайно, звучить оте Солом╕╖не: "Я в╕дреклася б усього..." Це, швидше, сл╕д сприймати як св╕дчення змужн╕ння особистост╕, становлення зр╕лого св╕тосприймання, усв╕домлення б╕льш широкого сенсу свого покликання. - -Один ╕з Солом╕╖них лист╕в того часу св╕дчить, що ╖╖ турбують не сам╕ лише профес╕йн╕ проблеми: "На т╕м пункт╕, як то погодити публ╕чну д╕яльн╕сть з приватним життям, я вже не раз голову сушила... - -Я Вам кажу т╕льки, що я хочу працювати ╕ без прац╕ жити не можу, але й жити мен╕ хочеться, тобто ужити всього на с╕м св╕т╕, бо я н╕чого не спод╕ваюся по смерт╕! Це дуже трудно - погодити т╕ два пункти в мо╖м фаху, а один без другого для мене ╕ мо╖х погляд╕в ╕снувати не можуть. Бо як в мо╖й кар'╓р╕ н╕чого не доб'юся, то й до життя не буду зд╕бна, зломана, а жити без артизму я не можу. Я тепер вс╕ гадки про життя залишила на боц╕, а в╕ддаюся ц╕лою душею штуц╕ та хочу попробувати, чи удасться мен╕ засититися нею, чи, може, запану╓ над╕ мною над все ╕ потягне мене в сво╓ царство". - -У перш╕ м╕сяц╕ нового, 1894 року Фауста Кресп╕ дозволя╓ Крушельницьк╕й взяти участь у концерт╕ музично-драматично╖ школи "Ла Армон╕я". Вона сп╕ва╓ ар╕╖ з "Фауста" Гуно, з "Африканки" Мей╓рбера та ар╕ю з опери "Дочка кардинала" Галев╕. Усп╕х був б╕льший, н╕ж Фауста Кресп╕ спод╕валася. Солом╕я поставилася до нього спок╕йно: вона знала, що це т╕льки початок. - -Вона була весела ╕ щаслива, ╖╖ енерг╕╖ вистачило б на трьох, а впевненост╕ ╕ на вс╕х десятьох. П╕сля т╕╓╖ перемоги, яку вони з Фаустою Кресп╕ отримали, Солом╕я вважала страшним для себе лише неспод╕ване нещастя з голосом, а все ╕нше здатна була здолати. Йшла вперед до суз╕р'я видатних сп╕вак╕в, сповнена в╕ри у св╕й талант ╕ талан. - -"...Поки молод╕сть служить, то ц╕лою душею хочу з╕рвати св╕тла науки, ╕ що не зможу, хай по мен╕ ╕нш╕ учаться! В мене в╕двага велику роль в╕д╕гра╓, друга на мо╖м м╕сц╕, не знаючи язик╕в св╕тових, ╕ не рушилася б за пор╕г, а я н╕чого, при╖хала сюди ╕ н╕трошки не журюся, що заледве два слова по-╕тал╕йськи знала, та от за тих пару м╕сяц╕в вже ╕ говорю, ╕ читаю книжки". - -А вт╕м, грош╕, як╕ вона мала, доб╕гали к╕нця, ╕ журитись доводилося, де знайти решту, щоб ск╕нчити навчання. Батько попри все сво╓ бажання вже б╕льш н╕чим не м╕г допомогти. Тод╕ Солом╕я збира╓ вс╕ газетн╕ вир╕зки, в яких згадувалися ╖╖ виступи, вс╕ в╕дгуки про ╖╖ голос, ╕ залуча╓ все до "...петиц╕╖, котру внесу до Льв╕вського сейму про пом╕ч на подальшу осв╕ту". - -Вже тод╕ деяк╕ театри пропонують ╖й ангажементи, та вона не хоче робити це дочасно... Х╕ба б трапилася надзвичайна оказ╕я, але тако╖ не бачила. Солом╕я не жалку╓ за тим, "бо, довше навчаючися, доб'юся пот╕м повн╕шого визнання". - -Джемма не т╕льки допомогла Солом╕╖, але й залучила в коло сво╖х знайомих. Це було типове артистичне середовище, в якому Солом╕я почувалася досить упевнено ╕ звично. Вона була товариська, весела, любила сп╕вати на таких веч╕рках ╕ часто ставала геро╖нею тих з╕брань. Одного разу ╖╖ в╕дрекомендували багат╕й англ╕йц╕, м╕с Александер. Т╕й дуже сподобався Солом╕╖н голос ╕ сама ця д╕вчина, надзвичайно скромна ╕, як ╖й казали, небагатих батьк╕в, щоб мати кошти для навчання. Та всупереч усьому, бач, учиться, та й з немалим усп╕хом. М╕с Александер перейнялася повагою до мужньо╖ д╕вчини ╕ часто брала ╖╖ з собою на прогулянки, в гост╕. Солом╕я писала про ц╕ зустр╕ч╕ так: "...Прийшли англичанки та й витягли мене з хати, зразу на прогулянку по м╕сту, а пот╕м забрали на об╕д до себе (бо тут така мода об╕дати ввечер╕, по-панськи!), а по об╕д╕ з╕йшлося трохи народу з артистичного св╕ту, та й урядили ми ╕мпров╕зований концерт. Под╕бн╕ сходинки повторюються досить часто... Не пов╕рите, як за музикою сходить нам скоренько час, а ще до того ж як розумн╕ господар╕, без того напушно-го тону, що вс╕х непоко╖ть, то не можна соб╕ ╕ вифантазу-вати щось кращого, як товариство артистичне, в котр╕м чолов╕к може найти забавку у в╕льних в╕д прац╕ хвилинах". - -Отак зб╕гали дн╕ за днями, аж прийшла в╕дпов╕дь з╕ Львова. Галицький сейм в╕дмовив у допомоз╕, ╕ це вже не вперше. Солом╕я не розгубилася, а роздратувалася: "Допомоги з сейму я не д╕стала ан╕ п╕внового... Та й, може, л╕пше об╕йдеться без пансько╖ ласки, пот╕м випоминали б сто л╕т, а я однаково тими пару сотиками була б не об╕бралася". - -Треба об╕йтися, але як? Уже вкотре Солом╕ю вируча╓ щасливий випадок. - -М╕с Александер, як завжди, запросила Солом╕ю на прогулянку. Вона звернула увагу на ╖╖ невеселий вигляд. Можливо, просто в людини нема настрою. Але розмова з Солом╕╓ю насторожила м╕с Александер. - -- Чи вам при╓мний ваш аскетизм, Солом╕╓? - -- Я погано розум╕ю, про що йдеться, оск╕льки я далеко... - -- Н╕, н╕, я маю на уваз╕ ваше таке, як би то сказати, дуже вже спец╕ал╕зоване життя. Точн╕ше, чи прагнете ви особистого щастя? Як на мене, весь ж╕ночий рух поляга╓ в т╕й помилков╕й думц╕, що емансипац╕я додасть радост╕, щастя... А ви як? - -- Я в╕дпов╕м ще точн╕ше. Я прагну сп╕вати, то, значить, прагну до сво╓╖ прац╕. Мо╓ щастя в н╕й. - -Вони помовчали. Солом╕я взагал╕ н╕коли не починала говорити перша, а англ╕йка не знала з якого краю почати. - -- Мен╕ сказала Джемма, що ви дуже часто ходите в трапезну, до фрески Леонардо. Вам вона подоба╓ться? - -- Там все, як у житт╕... Друз╕, вороги... байдуж╕сть ╕ приречен╕сть... - -М╕с Александер залишилася незадоволена розмовою ╕ незабаром, зустр╕вши Белл╕нч╕он╕, поскаржилася на Солом╕ю, поц╕кавилася, чи та часом не захвор╕ла. Джемма розпов╕ла про катастроф╕чне матер╕альне становище Кру-шельницько╖. М╕с Александер вжахнулася: - -- Б╕дна м╕с Саломеа! Такий голос, ╕ н╕хто не хоче допомогти! - -Джемма не могла пояснити м╕с Александер, що допомоги, про яку говорила англ╕йка, Крушельницька не мала де взяти. - -Того вечора м╕с Александер зав╕тала до Солом╕╖ ╕ запропонувала ╖й свою пом╕ч. Сп╕вачка згаду╓: "М╕с Александер, почувши м╕й голос ╕ дов╕давшись, що я не маю за що довго оставатися в М╕лан╕, постановила мене сво╖м коштом довести до ц╕л╕. Я зразу, розум╕╓ться, зрад╕ла на таку пропозиц╕ю не тому, що знайшлася под╕бна особа, але просто тому, що я маю якусь варт╕сть у людей. Г╕рко було мен╕ годитися на цю жертву з приводу мо╓╖ гордо╖ натури, але переконавшися, що, в╕дкинувши пом╕чну руку м╕с Александер, сама потерплю ╕ ╖╖ бол╕сно уражу, я згодилася на той дар тимчасовий (бо хоч м╕с Александер багата ╕ не хоче чути про те, що я мала в╕дплатити ╖й той борг), я ж т╕льки пот╕м зрозум╕ла, що при перш╕й нагод╕ зверну ╖й кошти, понесен╕ на мо╓ образования в музиц╕. От бачите, яким я чудом змогла бути тут через п╕вроку... - -Ви мене розум╕╓те, що я не можу бути довольна з того, що живу на чужому кошт╕ отут, але що мен╕, б╕дн╕й, робити! Не досить боротьби з людьми, то ще й сам╕й з собою треба боротися, бо в мене така вдача нещаслива, що я не терплю н╕чи╓╖ ласки". - -Рад╕сть рад╕стю, а чужа ласка таки отрую╓ життя. Хоч м╕с Александер, зда╓ться, щиро зац╕кавилася Солом╕╖ним навчанням. Ще довг╕ роки пот╕м ця ж╕нка сл╕дкуватиме за життям ╕ кар'╓рою сво╓╖ улюблениц╕. Солом╕я Крушельницька н╕коли не дасть ╖й приводу шкодувати про св╕й благородний жест. - -Уже тод╕ слава про Солом╕╖н╕ усп╕хи доб╕гла Львова ╕ Праги, ╕ на л╕тн╕й сезон сп╕вачка хоче кудись заангажу-ватися, аби заробити трохи грошей. Двадцять другого кв╕тня вона пише Павликов╕: "Батько мен╕ писав, що при╖де до мене, бо в Праз╕ та у Львов╕ замовляють мо╖ виступи в театр╕. На т╕й п╕дстав╕ я до вас писала, що не з╕станусь тут довше н╕ж до п'ятниц╕". - -Та з Прагою ще не було певно╖ домовленост╕, а Льв╕в поставився до молодо╖ сп╕вачки так холодно й зневажливо, що Солом╕я не могла прийняти запропонованих ╖й умов. Маючи велику повагу до чужо╖ прац╕, вона н╕коли в житт╕ не допускала приниження свого труда ╕ сво╓╖ особи. Мала п╕дстави ц╕нувати ╕ те, й ╕нше. Тому по╖здка додому, незважаючи на гаряче бажання Солом╕╖ побачитися з родиною ╕ близькими людьми, тод╕ не в╕дбулася. Солом╕я в╕дмовилася в╕д ангажементу, бо "переконалася, що дирекц╕я Льв╕вського театру забагато в╕д мене вимага╓. Через те вир╕шила залишитися в ╤тал╕╖ аж до того часу, доки так╕ брехач╕, як пан Шм╕дт (директор театру.- В. В.) не зважаться так легко критикувати мене. В╕н, бачите ви, хот╕в би, заки мене заангажу╓ на початков╕ виступи, чути, сп╕ваючи к╕лька раз в театр╕ задурно. Скаж╕ть сам╕, чи можу я свою працю так легковажити? - -В усякому раз╕, я на л╕то поверну додому, але ще не зараз, бо тут маю максимум роботи". - -Та ось за к╕лька дн╕в по тому в М╕лан при╖хав батько. В╕н прив╕з в╕д дирекц╕╖ Льв╕вського театру нове запрошення, в якому контракт п╕дписувався без попередн╕х умов. Але Солом╕я в╕дмовля╓ться. Не знати, що спричинилося до в╕дмови. Уражене самолюбство? Скор╕ш небажання переривати студ╕╖, як╕ так гарно проходили. Та й Фауста Кресп╕ проти. Батько наполягав - Солом╕╖не "н╕" звучало ще б╕льш р╕шуче. - -╤ тод╕ батько в розпач╕ мусить ╖й з╕знатися, що ╓дина оборона ╕ над╕я вс╕╓╖ родини, брат Ант╕н, важко захвор╕в. - -- Не розум╕ю,- каже р╕зко Солом╕я,- як то захвор╕в?..- ╤ вже стишено:- Коли захвор╕в?.. А що л╕кар? - -- Треба л╕кувати,- г╕рко з╕тха╓ батько,- треба, ╕ мусимо, т╕льки надарма те л╕кування, Солом╕╓чко, надарма! - -- А що ж трапилося, татунцю? - -- Смертельно захвор╕в Ант╕н, мати про це не зна╓... Та х╕ба зважиться хтось ╖й сказати? Грошей не ма╓мо н╕яких, борги за душу беруть. Вже ╕ не знаю як, Солом╕╓чко, бути, т╕льки ото над╕я на тебе. Якби-то заробила тих к╕лька сотень за л╕то... П╕дтримати родину, бо Ант╕н лежить у кл╕н╕ц╕, а за не╖ платити треба...- Батько заплакав. - -У М╕лан╕, в чист╕й Солом╕╖н╕й к╕мнат╕, сид╕ли соб╕ при стол╕ дво╓ людей, ладних небо прихилити одне одному. Життя знову заганяло ╖х у кут, ╕ вибитися зв╕дти м╕г т╕льки молодший. Але старий знав, ск╕льки-то коштуватиме сил, ╕ плакав. Плакав старий батько в╕д горя, ╕, може, вперше розгубилася Солом╕я. - -Частина четверта - -ЧИСТИЛИЩЕ - -Мов леб╕дь, розпростер в╕н два крила, Пров╕в нас обережно за ст╕ною, Що гр╕зну кручу колом обнесла. Змахнув пером по лоб╕ й над╕ мною, "Блаженн╕ плачущ╕╖, з ╖х-бо сл╕з,-В╕н мовив, рад╕сть ╖м зросте спокою". - -Данте Ал╕г╕╓р╕ Божественна комед╕я (Переклад ╢. Дроб'язка) - -Розд╕л ╤ - -ВНУТР╤ШН╢ ╕ зовн╕шн╓ У к╕нц╕ кв╕тня 1894 року Солом╕я з'явилася у Львов╕ ╕ з перших же репетиц╕й в театр╕ зрозум╕ла, що н╕ вона сама, н╕ ╖╖ голос н╕кого тут не порадують. Але, заклопотана родинними справами, як╕ застала в найг╕ршому стан╕, вона не звернула на атмосферу в театр╕ щонайменшо╖ уваги. Це ще в╕дплатиться ╖й згодом, коли погорда у стосунках ╕з колегами покладеться ╖й мало не в найб╕льшу вину. Справжньо╖ розпуки завда╓ ╖й те, що неможливо побачити брата, оск╕льки батько не дозволяв жодних ╕з ним контакт╕в. В╕н пояснював це кепським станом Антона ╕ псих╕чною депрес╕╓ю, яку той н╕би пережива╓. - -У готел╕, де вона тимчасово мешкала, ╖╖ знайшов Оку-невський. Вони листувалися, ╕ в╕н знав про ╖╖ при╖зд до Львова, але зустр╕лися, як чуж╕. Солом╕я вельми переживала за брата, а Окуневський по тому прощанн╕ на вокзал╕ не в╕дчував себе досить певним щодо ╖хн╕х стосунк╕в. Так складалося, н╕би вони розлучилися, а оце в╕н прийшов... ╤ хоча рад╕ли зустр╕ч╕,- насправд╕ не знали, як тепер ставитись одне до одного. - -По к╕лькох днях усе стало на м╕сце, бо Солом╕я за вс╕х тих скрутних обставин в╕дчула себе такою самотньою, що бодай одна р╕дна душа справляла ╖й велику послугу. Тому вона не в╕дштовхнула Окуневського, а з рад╕стю прийняла його дружню в╕рн╕сть. Окуневському була в╕дома причина дострокового повернення Солом╕╖ до Львова, ╕ в╕н щиро сп╕вчував д╕вчин╕ - -В╕н допом╕г ╖й знайти помешкання на час ╖╖ контракту ╕з Льв╕вською оперою, ╕ Солом╕я зразу ж пов╕домила про те Павликов╕ до Коломи╖, де той жив. "З М╕лана ви╖здила так раптово, що не мала й хвилечки часу, щоб пустити до Вас пару сл╕в. Батько був при╖хав до мене, не пов╕домивши мене про св╕й при╖зд, так що я за два дн╕ мус╕ла позбирати вал╕зки ╕ попрощатися з ус╕ма мо╖ми знакомими, котр╕ мене щиро полюбили за час мого побуту в М╕лан╕. При╖хавши до Львова, змучена, збуджена дорогою, писала до Вас, що я вже в Гал╕ц╕╖, адреси не могла Вам подати, бо сама не знала, де буду мешкати. - -З╕ свят доп╕ру... знайшла хату, де пост╕йно буду мешкати ╕ господарювати разом ╕з сестрою, котру виблагала з дому". ╤ дал╕ вона пише одну т╕льки фразу, н╕ в ч╕м б╕льше не в╕дкриваючися перед Павликом: "Нин╕ дуже змучена ╕ не можу з╕братися докупи, щоб з Вами порозмовляти". Т╕льки в н╕й, у ц╕й фраз╕, вся м╕ра Солом╕╖ного горя. - -Вона порушу╓ батькову заборону ╕ вируша╓ на розшуки брата. Знов у пригод╕ ╖й ста╓ Окуневський, який з невимовними труднощами дошукався адреси закрито╖ кл╕н╕ки, де лежав Ант╕н. Окуневський прив╕в ╖╖ до будинку ╕ залишився чекати в сус╕дньому двор╕. - -Кл╕н╕ка була розташована в низеньк╕й кам'яничц╕ з такими самими низенькими ╕ широкими в╕кнами. Скр╕зь однаков╕ б╕л╕ ф╕ранки, через як╕ просв╕чували грати. Солом╕я штовхнула важку чавунну хв╕ртку. Акуратна стежечка, всипана червоною битою цеглою, об╕ч обсаджена широкими кущами п╕вон╕й, вела до невеличко╖ дерев'яно╖ сторожки. Солом╕ю здивувало, що у двор╕ л╕карня залишалася за огорожею. - -У сторожц╕ сид╕в молодик, ╕ байдуже поглядав у б╕к Солом╕╖, та пив чай,- вона над╕йшла ближче, бодай тут узна╓, що й до чого. - -- Добрий день, пане!- Молодик чемно вклонився, не полишаючи чаювання.- Вибачте, я хот╕ла б пров╕дати хворого. - -- Гм...- н╕би усм╕хнувся молодий чолов╕к, оглянув д╕вчину з н╕г до голови ╕, не знайшовши в н╕й н╕чого дивного, знов повторив сво╓:- Гм... - -- Вибачте, пане, але ваш╕ "гм" мен╕ н╕чого не пояснюють. - -- Хто вас послав сюди? - -- Х╕ба я мушу мати дозв╕л, щоб... - -- Панна мусить мати дозв╕л - або л╕каря... - -- Але в кл╕н╕ц╕ м╕й брат! - -- Це зовс╕м не м╕ня╓ справи, панно! - -- Маю над╕ю, що це не тюрма... - -- Не можу вас вт╕шити, але це г╕рше, н╕ж тюрма... Солом╕я мусила вертати н╕ з чим, черговий б╕льше не - -сказав жодного слова. Жахлив╕ думки роз'ятрювали Со-лом╕╖не серце. ╖й видалося, що в Антона проказа ╕ тому його так заховано. Бодай що, але батько мусить сказати ╖й правду. В╕н мав при╖хати восьмого травня, на перший виступ Солом╕╖. - -Наближалося в╕дкриття сезону, ╕ репетиц╕╖ в театр╕ тепер були щодня. М╕ж тим глуха неприязнь до Солом╕╖, що вразила ╖╖ з перших крок╕в, дедал╕ зростала. Солом╕я намагалася робити свою справу, не звертаючи уваги на закул╕сн╕ кпини ╕ см╕шки Ян╕ни Королевич та ╖╖ подруги ╢вген╕╖ Штрассерн. Королевич не змогла перебороти в соб╕ профес╕йно╖ заздрост╕ до Крушельницько╖ ще з час╕в сп╕льного навчання в консерватор╕╖ ╕ тому й пере╖хала у св╕й час квартирувати до Штрассерн. ╤ н╕коли, до само╖ смерт╕, не поборола в соб╕ неприязн╕ до Солом╕╖. - -Ян╕на Королевич, безумовно, була неперес╕чною сп╕вачкою, та мала багато м╕щанських рис, як╕ завдавали прикрощ╕в ╕ утруднювали життя тим, кого вона не розум╕ла ╕ не сприймала. Т╕ неприваблив╕ риси були закладен╕ в "псих╕чну конструкц╕ю велико╖ сп╕вачки",- писав про ц╕ особливост╕ Адам Климович у сво╖й критичн╕й статт╕, присвячен╕й спогадам Ян╕ни Королевич. Свою статтю в╕н назвав "Автопортрет примадонни" ╕ писав, м╕ж ╕ншим, таке: "Спогади Королевич-Вайдово╖ зворушують сво╓ю на╖вною щир╕стю автопортрета примадонни, намальован╕м так, як вона сама хот╕ла себе бачити. ╤ д╕йсно, ╓ щось розчулюючого у факт╕, що, маючи вже с╕мдесят рок╕в, зберегла вона св╕ж╕сть почутт╕в дебютантки, що в╕дчувала ще солодк╕сть перших подарунк╕в в╕д поклонник╕в, заздр╕сть до конкурент╕в через п╕вв╕ку ╕ ненависть до сво╖х ворог╕в через тридцять рок╕в. Величезна любов до себе заставля╓ ╖╖ в╕дн╕мати соб╕ роки ╕ додавати ╖х зненавиджен╕й Мельб╕, на як╕й сухо╖ нитки не залиша╓ т╕льки через те, що тод╕, коли вона сама подвизалася на св╕тов╕й сцен╕, стар╕юча Мельба ще була з╕ркою першо╖ величини. З того самого приводу тенденц╕йно висв╕тлю╓ окремий час свого перебування в опер╕ Варшавськ╕й ╕ викида╓ з цитат пр╕звище зненавидженого нею Млинарського". - -4 5-1437 - -97 - -Не важко уявити, що то була за вдача ╕ як вона могла впасти на голову людин╕ в тому невеличкому нав╕ть за розм╕ром м╕сц╕, як Льв╕вська опера. Причини ╖╖ дружби з ╢вген╕╓ю Штрассерн сама Королевич поясню╓ досить в╕дверто: "П╕сля Крушельницько╖ другою ученицею, котра дебютувала, була Штрассерн... Був то незвичайно вдалий дебют, оск╕льки ╖╖ роль вимагала великого сцен╕чного таланту, а Штрассерн його мала. Мала добр╕ зовн╕шн╕ прикмети, але була набагато менше музикальна, н╕ж Крушельницька. ╖й було важко вчитися, ╕ вона мала велик╕ труднощ╕ з музичною ╕нтонац╕╓ю". - -На той час, коли Солом╕я повернулася з ╤тал╕╖ до Львова, Королевич мала дуже гарн╕ стосунки з Мишугою ╕ певний час на нього впливала. Те, що Солом╕я все ж по╖хала в ╤тал╕ю вчитися, дратувало багатьох у театр╕, особливо у консерватор╕╖. Були так╕, що сприймали це як власну образу: "Ах, нас вона ма╓ за н╕що", ╕ так╕: "А що це, вона хоче бути кращою за вс╕х?", ╕ так╕, що просто заздрили, бо сам╕ не мали можливост╕ не т╕льки матер╕ально╖, але й сили вол╕, щоб перемогти труднощ╕. - -П╕сля першо╖ ж проби ╖╖ давн╕й учитель ╕ наставник Валер╕й Висоцький раптом роздратовано кинув: - -- Що це ви зробили з╕ сво╖м голосом? Вас неможливо слухати!- ╕, не чекаючи в╕дпов╕д╕, вийшов ╕з зали. - -Б╕долашна Солом╕я ст╕льки вистраждала, переламала в соб╕ страх, напрацювалася до паморок╕в, переучилася на л╕рико-драматичне сопрано, принаймн╕ спод╕валася на похвалу. ╤ раптом - почути отаке! Це був справжн╕й удар. А тут ╕ Мишуга не забарився. Йому не сподобався зосереджений вираз Солом╕╖ного обличчя. - -- Чи не заважн╕ли ви занадто, панно Солом╕╓?- спитав ╕рон╕чно. - -- Зовс╕м н╕,- гостро од╕звалася Солом╕я,- р╕вно наст╕льки, щоб сумл╕нно виконувати сво╖ обов'язки. - -Вона ледь дочекалася к╕нця репетиц╕╖, яка пройшла для не╖ наче в туман╕. Але пот╕м, коли Солом╕я вийшла з театру, тверда хода повол╕ приводила ╖╖ до пам'ят╕. Треба знову приборкати сво╖ нерви ╕ почуття, зосередитися на робот╕ ╕ н╕защо не дати збити себе з пантелику, а найстрашн╕ше - не забути те, чому вчила ╖╖ Фауста Кресп╕. - -Дома на не╖ чекав лист в╕д Павлика. Ах, яка вдячна була вона йому за ту хвилину п╕дтримки! А таки вона не одна! Мусить витримати не т╕льки за себе, а й за тих людей, що в╕рять у не╖, спод╕ваються од не╖ чогось значного, - -потр╕бного. "Мене ляка╓ те,- писав друг,- що я про Вас не находжу зв╕стки н╕ в одн╕й газет╕. Що це значить? Чи то нова тактика льв╕всько╖ театрально╖ критики - на смерть замовчати Вас, чи Ви вже зовс╕м не виступа╓те? Будьте ласкав╕, конче в╕дпиш╕ть мен╕ ╕ н╕чог╕с╕нько не роб╕ть соб╕ з критик╕в - Ви то все перебудете! Мен╕ ж прост╕ть усяк╕ мо╖ прогреш╕ння". - -Солом╕я з болем в╕дпов╕дала: "Зна╓те, дуже поколотилося в мо╖й душ╕, ще не загартован╕й, оце власне, що я вернулася до Львова. - -На вид р╕зних гарячих обов'язк╕в, як╕ я з поверненням в р╕дню по п╕вроц╕ ще виразн╕ше зрозум╕ла, надурно силувалася бути спок╕йною. З зимною кров'ю дивитися на нужду родини, на хворого брата та ще й в╕д под╕бних людей в артистичн╕м св╕т╕ д╕знаватися прикрощ╕в на кожн╕м кроц╕ ╕ слов╕ - на це мене не вистачало. Писати тод╕ до Вас було неможливо". - -Переживання переживаннями, а робота роботою, ╕ восьмого травня 1894 року в╕дбулося в╕дкриття сезону з участю Солом╕╖ Крушельницько╖ в рол╕ Маргарити. Давали "Фауста" Гуно. Вона не запросила Павлика, боячися провалу, тим б╕льше, що роль Гретхен ╕мпонувала ╖й якнайменше. Але Павлик при╖хав спец╕ально з Коломи╖ ╕ прийшов на прем'╓ру. ╤ вже наступного дня одписав ╖й листа. - -"...Я ждав нетерпеливо, коли появиться на сцен╕ Гретхен,- н╕хто ╖╖ так гаряче не ждав, як я, бо це я Вас уперше мав побачити зблизька (я сид╕в на номер╕ 173), та ще й в так╕й симпатичн╕й рол╕. Нарешт╕ вийшла стр╕йна ╕ грац╕озна особа, ╕ я вже не спускав очей... Сп╕вала взагал╕ добре, але ще, видко, треба ╖й школи ╕ прац╕: дрожащ╕ м╕сця ╕ грудний голос виходили необроблено. Та в голос╕ мене найдужче врадувало те, що найнижч╕ тони дуже добр╕ - знак, що голос триватиме довго (у Мишуги вже п╕дгнива╓), так само сильн╕ ╕ найвищ╕. Грала взагал╕ краще, н╕ж я над╕явся, а все-таки треба ще ╕нод╕ б╕льшо╖ грац╕╖ в рухах. Та це все прийде з наукою. Характеризована була найкраще в тюрм╕. Я ╖й зразу бив браво - т╕льки в душ╕ (воно для мене варт╕ше), а пот╕м, п╕сля того як мен╕ жаль стало ╖╖ конаючого брата... я став бити ╕ руками браво Гретхен, особливо в тюрм╕, чуючи до не╖ глибоку симпат╕ю, як до нещасно╖ людини, ╕ щиро бажаючи, щоб Ви сам╕ н╕коли не зазнали такого". - -Павлик ще не зна╓, що людське горе й нещастя вже торкнулися Солом╕╖, ╕ хоче сво╖м побажанням уберегти - -4* - -99 - -молоду д╕вчину. "Гретхен,- продовжу╓ в╕н,- чудесно см╕ялася ╕ прекрасно кланялася публ╕ц╕, ╕ я т╕ вс╕ поклони грабував до себе... хоч Ви, мабуть, ╕ не знали, що я тут... Вам, очевидно, н╕где було показати свого сп╕вочого таланту, бо "Фауст" опера слабка ╕ в обстановц╕ льв╕вськ╕й вигляда╓ на шопку*. Все ж таки найсв╕тл╕ша поява була Гретхен. - -Дивлячися на Вас, мен╕ було так, як н╕коли в житт╕, я був страшенно гордий, що в т╕й Гретхен м╕й друг, ╕ побачити мен╕ ╖╖ страшно бажалося. Та не так-то воно легко". - -М╕ж тим здоров'я Антона пог╕ршу╓ться, пог╕ршуються стосунки Солом╕╖ з дирекц╕╓ю театру. "Я б рада,- пише Солом╕я,- бути зараз в Америц╕". - -На одн╕й ╕з репетиц╕й Мишуга в╕дмовився сп╕вати з Кру-шельницькою, сказавши, що ╖╖ голос драту╓ його, що його нерви не витримують. ╤ як може сп╕вачка сама це витримувати? На той випад, усм╕хнувшися, Солом╕я в╕дпов╕ла, що ма╓ нерви як дроти ╕ що просить на майбутн╓ з цього приводу не турбуватися. Ц╕ др╕бн╕ кусання ╕ кпини нищили ╖╖, а п╕сля того як побачила брата, Солом╕я була на гран╕ нервового зламу. - -Батько про братову хворобу сказав т╕льки одне, що ╖х Ант╕н, чистий, справедливий, з його ╕деями соц╕ально╖ р╕вност╕, ╖╖ коханий брат, що ст╕льки раз виручав ╕ направляв ╖╖ в житт╕, на якого вона мала над╕ю б╕льшу, як на себе, "став жертвою необережного темпераменту". Це все, що зм╕г пояснити ╖й батько. Антона майже неможливо було л╕кувати, бо в╕н не хот╕в л╕куватися ╕ в╕дмовлявся в╕д ╖ж╕. В╕н не хот╕в жити. Вважаючи себе зганьбленим, на грунт╕ цих переживань в╕н втратив розум. Ант╕н не вп╕знав Солом╕ю. - -Не знав Павлик, що парт╕ю Гретхен Солом╕я сп╕вала через день по одв╕динах брата! Не знав, але в╕дчув. ╤ це його розум╕ння розчулило Солом╕ю, вона в╕дкрилася йому. Павлик в╕дпов╕в негайно. "Дуже ╕ дуже дякую Вам, що вперше пишете ╕ про сво╖ душевн╕ муки ╕ клопоти, ╕ прошу мен╕ писати про все ╕ все, що Вам приходиться переживати-переболювати. - -* Тут у значенн╕ новор╕чного вертепу.- В. В. - -...Б╕дн╕ Ви, б╕дн╕ з сво╖м братиком! Я, власне, найб╕льш про те писав Вам якось, та лист вийшов такий сумний, що я не см╕в в╕ддати Вам ╕ подер його. Як ╖хав ф╕акром в╕д Вас ╕з театру - ус╕яв ╖м др╕бно ц╕лу дорогу десь аж до Бриг╕-док, а буря лютилася навколо мене. Але кр╕п╕ться, що ж под╕╓мо? ╤ наше життя - як павутиння: нин╕ ╓, а завтра роз╕рве якась сила. Отже, терп╕м ╕ терпляче жиймо!.. - -...Буду старатися Вам радити, як зум╕ю, а заплати мен╕ аж надто, коли я знаю, що, наприклад, мо╖ листи, як кажете, були Вам дуже потр╕бн╕ п╕д час Вашого перелому. Жаль мен╕ Вас страшенно, та не падайте духом, а береж╕ть сво╖ душевн╕ сили надал╕, бо знайте, що Вас чека╓ ще не один такий перелом, не одне г╕рке розчарування; береж╕ть свою душу, а тод╕ вона п╕сля найтяжчих проб ╕ мук "оживе ╕ засм╕╓ться знову", як каже Шевченко про Прометея". - -Отак писав ╖й учитель, ╕ його слова знаходили в╕дгук у .Солом╕╖н╕й душ╕, ╕ та змучена, ще не призвича╓на втрачати душа клялася н╕коли не забути ╕ в╕чно бути вдячною людин╕, в яко╖ вистачало мужност╕ додавати сил ╕ншим, ц╕нувати ╖хню варт╕сть. - -Розд╕л II - -ЗУСТР╤Ч. Прийшовши на "Фауста", Павлик у фой╓ зовс╕м неспод╕вано для себе зустр╕вся з Окуневським. Чемно прив╕тавшись, Окуневський сказав: - -- Панна Солом╕я ╕ старий Крушельницький питалися, чи ви будете. Вони хочуть з вами особисто зазнайомитися... Просили передати, ми п╕сля вистави будемо у Грив╕нсько-го, в ресторан╕. - -- Дякую, я обов'язково прийду,- коротко сказав Павлик ╕ в╕д╕йшов. Його стосунки з Окуневським не були такими, щоб багато хот╕лося м╕ж собою говорити. Ця напруга викликалася б╕льше громадськими справами, н╕ж особистими претенз╕ями. Ще в лютому 1894 року в╕дбулися вибори до сейму. Австро-угорська монарх╕я нацьковувала поляк╕в на укра╖нц╕в, влаштувавши комед╕ю з виборами до сейму ╕ спровокувавши справжню боротьбу за депутатськ╕ м╕сця. П╕д час вибор╕в Павлик висунув свою кандидатуру в Бродах, але його як соц╕ал╕стичного аг╕татора ╕ людину, яка була ув'язнена за пол╕тичн╕ погляди, навряд чи могли вибрати. Тод╕ Окуневський почав умовляти Павлика зректися на користь ╕ншого кандидата, як писав Павлик, "такого пол╕тичного зера, як нотар Громницький, котрий остаточно мус╕в сам зректися. Та не т╕льки те: др. Окуневський домагався в╕д радикал╕в, щоби вони вс╕ з'╖халися до Брод╕в ╕ аг╕тували за Громницького, бо ╕накше пройде Барв╕нський. Я згори сказав, що не зречуся ╕ що мен╕ не ходить про мандат, а про пропаганду радикал╕зму в Бродщин╕. П╕сля того як Громницький зр╕кся, др. Окуневський вже не по╖хав аг╕тувати за ╕нших, а на мене напав у Львов╕, буц╕мто я скомпрометував ╕ себе, ╕ парт╕ю тим, що упав. "Якби,- каже,- ви були вибран╕, були б великим чолов╕ком, а так..." В╕домо, що др. Окуневський не ма╓ права так сказати, бо 1) в╕н же сам був проти мене ╕ 2) йому радикальна парт╕я байдужа - ╕ в╕н т╕льки нам плутав, що ми мус╕ли публ╕чно заявити, що не вважа╓мо його зовс╕м сво╖м заступником в сейм╕. Що ж до слави, то Барв╕нський чей же славн╕ший в╕д мене, бо вибраний без боротьби. Моя слава - в принципах радикал╕зму, ╕ тут я чистий. Що ж я тому винний, що пров╕дник селян ╕ виборц╕ в Бродщин╕ - скоти? Що вони мене надували ╕ безсов╕сно зрадили, як, зрештою, ╕ багато ╕нших, бо остаточно голосували за Бар-в╕нського через те, що д╕стали грош╕? Мен╕ тепер нав╕ть сором був би, якби так╕ люди вибрали мене послом. Та це н╕чого, добра наука для мене, я все-таки кинув там добре зерно, котре незабаром мусить з╕йти. Селяни вже задумалися, що вони зробили... - -Коли вже мова про др. Окуневського, то скажу Вам, що найб╕льша його хиба та, що в╕н не принцип╕альний, а вузько утил╕тарний д╕яч. Вищих погляд╕в в╕н просто не розум╕╓, а ╕мпонують йому подачки врод╕ г╕мназ╕йок ╕ т. д., через те я дуже боюся, щоб в╕н нарешт╕ не пристав до Барв╕нського, як вже був пристав до новоер╕вц╕в, ступивши до ╖х клубу. Як радикал, в╕н зразу добре стояв... в очах усього краю, та що з того, що в╕н нас не послухав, а робив на власну руку, а ╕нод╕ проти нас, ну ╕ впав. - -Кажу Вам це про др. Окуневського через те, що, наск╕льки розум╕ю, Ви можете мати на нього гарний вплив". - -Чи Павлик справд╕ спод╕вався через Солом╕ю под╕яти на Окуневського? Певно, навпаки, найб╕льш в╕н боявся др╕бнол╕беральницького впливу Окуневського на Солом╕ю. Год╕ й казати, що в╕н ╕ душею, ╕ серцем не бажав шлюбу Солом╕╖. Сказати ╖й про це в╕н не см╕в. Пот╕м це зробить. Але ╕ сам втратить на цьому. В╕н н╕би передчу╓ оту незалежну, що не терпить н╕якого примусу, нав╕ть свав╕льну, коли йдеться про щось значне, Солом╕╖ну вдачу. Але то буде п╕зн╕ше... - -П╕сля вистави Павлик по╖хав до Грив╕нського. В╕н чекав довго. Н╕кого не було. Випадково з розмови сус╕д╕в в╕н дов╕дався, що сп╕вачка разом ╕з батьком, вуйком Латинським ╕ Окуневським п╕шли до "Гранд-отелю", де була найб╕льша кав'ярня. - -Роздратований, що Окуневський, очевидно, забув або не хот╕в сказати про нього, Павлик п╕шов до кав'ярн╕. В╕н розум╕в, що чинить недел╕катно, але бажання побачити особу, про яку в╕н ст╕льки думав ╕ яка називала себе його ученицею, було наст╕льки сильне, що в╕н ╕ незчувся, як ув╕йшов до зали. Пильно оглянувшися, в╕н н╕кого знайомого не зауважив ╕ швидко п╕шов геть. - -Та дарма! Коли в╕н повернувся до виходу, вся компан╕я, що сид╕ла в кутку, де не достер╕г ╖х короткозорий Павлик, побачила його. Окуневський кинув Солом╕╖: - -- А ось ╕ Павлик! - -Солом╕я п╕дняла голову, ╕ в ту мить ╖╖ омр╕яний кореспондент зник за дверима. - -На ранок роздратований Павлик, який нав╕ть за н╕ч не заспоко╖вся, поб╕г до "Швейцарського" готелю, де зупинився Окуневський. - -"Ба! - пише Павлик.- В╕н почав з╕ мною любовну розмову, котра ск╕нчилася таким виводом, що ми дво╓ таки не можемо любитися. Обговорили ми ╕ його стосунки з Вами, ╕ тут ми майже зовс╕м з╕йшлися в поглядах, хоть серед ц╕╓╖ розмови в╕н сказав досить мен╕ терпке слово про один м╕й лист до Вас, той, де я зву себе нещасним, що п╕знав Вас. Тут же Окуневський сказав мимоходом, що бачив мене в кав'ярн╕ "Гранд-отелю", де сид╕в з Вами, ╕ задумався над тим, п╕д яким претекстом встати ╕ закликати мене до Вас, бо про мене думав, що я Вас бачу та жду, аж Ви мене попросите. Я, зв╕сно, не п╕шов би до товариства Окунев-ського... але якби я Вас побачив, я був би п╕шов, хоть би ви були в к╕гтях у самого чорта. Я в жодний спос╕б не витерп╕в би, бо на те я йшов до кав'ярн╕. Та Ви, певно, сид╕ли плечима в╕д мене, та й Окуневського я не бачив, бо я був би шукав очима вас. Фатально!" - -П╕д к╕нець розмови Окуневський сказав Павликов╕, що Солом╕я дуже зараз зайнята в театр╕ ╕ в╕н не зможе зустр╕тися з нею, адреси Солом╕╖ного мешкання в╕н Павликов╕ не дав. Павлик ходив ц╕лий день п╕д театром, маючи над╕ю ненароком зустр╕ти Солом╕ю, але йому не пощастило, ╕ ввечер╕ в╕н по╖хав у свою Коломию, написавши Солом╕╖ досить роздратованого листа: - -"Не прощу Окуневському того, що очевидячки не хот╕в, щоби ми побачилися, хотя я його розум╕ю: любов сл╕па ╕ н╕кого в св╕т╕ не бачить, кр╕м себе. До того ж йому, очевидно, бачиться, що я можу йому пошкодити перед Вами. Можете запевнити його, що я не конкурент йому ╕ вважав би за недостойне таку ╕грашку з Вами. Ви мен╕ дорог╕ не в тому смисл╕ ╕ не в т╕й ц╕л╕, що Окуневському. Тут сов╕сть моя чиста, ╕ через те я см╕ливо можу повторити Вам, що не пущу Вас з рук..." - -В╕н говорить з нею одверто ╕ не жал╕╓ для не╖ прикрих сл╕в, якщо йому вида╓ться, що ╖╖ вчинки суперечать тому ╕деалов╕ артистки-сп╕вачки, який в╕н для не╖ вибрав. В╕н сердиться на не╖, коли вона намага╓ться вести себе в╕дпов╕дно до галицьких норм. "Див╕ться,- пише в╕н,- ...щоб вони сво╖ми етикетами ╕ всякими глупими "не випада╓" не вбили у Вас людину... Ви мусите бути вищ╕ над тими вс╕ма штучними загородками м╕ж людьми - мусите зблизитися до типу рос╕йсько╖ образовано╖ ╕ в╕льно╖ ж╕нки, котр╕й н╕хто не закине н╕чого негарного". - -Якщо колись у листах до ╤тал╕╖ в╕н прагнув бути пом╕чним ╖й у розширенн╕ кругозору, то тепер в╕н намага╓ться дати Солом╕╖ якнайб╕льше знань про геро╖нь, котрих вона гра╓ в опер╕. "Як Ви не читали "Фауста" в ориг╕нал╕ н╕мецьк╕м або хоть у переклад╕ Франка... то Ви нав╕ть не зна╓те, хто така Гретхен, яку мусите сп╕вати ╕ грати. Це есенц╕я ж╕ноцтва - високосимпатична, глибоко нещасна, але ╕ досить дурна. Якби Фауст зам╕сть того, щоб побачити в н╕й виключно спос╕б для заспоко╓ння сво╖х страстей, побачив був у н╕й людину-товаришку, котру треба п╕дняти до себе - на висоту всього наукового образования, то й самому не потр╕бно було б робити так╕ дурниц╕, як зр╕катися сво╖х наукових досл╕д╕в, та й Гретхен не пропала би. Та й пропадають т╕ Гретхен задурно - за украдення у них найпрост╕ших людських прав". - -Солом╕я так само переживала невдачу з першою зустр╕ччю ╕, щоб не ризикувати б╕льше ╕ об╕йтися без Окуневського, запросила Павлика спочатку на виставу "А╖ди", яку дуже любила. П╕сля вистави потрапив в╕н уперше до вбиральн╕ сп╕вачки, а пот╕м зустр╕вся ╕з Солом╕╓ю у не╖ вдома. - -Того дня, коли в╕н мав бути в гостях у Солом╕╖ на вулиц╕ Домбровського, Павлик зранку не м╕г знайти соб╕ м╕сця. ╤ коли прийшов до ╖╖ будинку, довго ходив п╕д в╕кнами, вичислюючи, котр╕ Солом╕╖н╕, а пот╕м п╕днявся на другий поверх. Серце йому стукот╕ло десь аж у горл╕, в╕н думав, що в╕д утоми, ╕ зупинився перепочити. За дверима хтось старанно висп╕вував вправи для голосу. "Тямуща артистка",- подумав Павлик ╕ спустився вниз, на вулицю. В╕н не хот╕в заважати. - -За п╕вгодини в╕н знову стояв перед дверима з номером десять. Зустр╕ла його Олена, яка мешкала разом ╕з сестрою. Провела в к╕мнату, всадовила; за хвилину мала ув╕йти Солом╕я, нерви Павлика були напружен╕ до краю. "Але ув╕йшли Ви,- згадував в╕н п╕зн╕ше,- з таким чудним виразом лиця, що я його не забуду н╕коли; там було щось такого р╕дного, милого, що я бажав би, бодай цей один вираз перенести з собою на той св╕т". - -Солом╕я була рада Павликов╕ щиро ╕ сказала йому про це. А в╕н по-дитячому безпосередньо вигукував: - -- Так добре, так добре! - ╕ енерг╕йно потирав сво╖ маленьк╕ долон╕, захоплено поглядаючи на Солом╕ю. Павлик нервово ходив в╕д буфета до дверей ╕ знову вертався до не╖ з тим сво╖м весело-розгубленим "так добре, так добре!". - -- Що "так добре"? Що це вам так добре, пане Павлику? - питалася Солом╕я. Бачила, що подоба╓ться цьому старому, як на ╖╖ погляд, чолов╕ков╕, а проте такому знаменитому ╕ доброму. - -- Ах, доле! Я по сво╖й нервност╕ боявся, аби не строщила вас доля м╕ж тими вагонами, що зб╕глися коло М╕лана. - -Солом╕я, всм╕хаючися тим словам, бо хто ж то в двадцять рок╕в в╕рить, що може потрапити в катастрофу ╕ загинути, накривала на ст╕л. - -- Доля, як зна╓те, сл╕па, люта ╕ невмолима. ╖й зовс╕м байдуже, чи впаде вона на такого, що мало вартий на св╕т╕, чи на такого, що був би ще чимало зробив для людськост╕... От рос╕йського композитора Чайковського холера вихопила в сам╕м цв╕т╕ життя ╕ творчост╕. Та й чи його одного? - -- Пане Павлику, ви стверджу╓те, що нервов╕, то мусите не говорити на так╕ сумн╕ теми,- обережно зауважила Олена. - -- Та що ви! Мен╕ гр╕зне найб╕льш ╕мпону╓. Зна╓те, траг╕ка боротьби дол╕ чи природи з людиною... мене завжди дуже вража╓. Я рахую кожне людське з╕тхання! - -- Ой горенько! - з╕тхнула чутлива Оленка. - -- От, наприклад, я читаю все, що пишеться в рос╕йських газетах про погибель на мор╕ корабля "Русалка" з к╕лькомастами людьми. Люди в розпуц╕ молили бога про пом╕ч, так, що могли г╕ркими сльозами зворушити все небо,- обличчя Павлика стало таким змученим, таким беззахисно вразливим, що Солом╕я ненароком подумала, що живеться ц╕й людин╕ вельми важко,- та ба, чи пом╕г!.. Картина така, що мало чолов╕ков╕ провалитися кр╕зь землю, аби ╖╖ не бачити. А ск╕льки-то таких картин день у день на мор╕ й на суш╕. От вам яка доля! Але, даруйте, що це я розбалакався... - -- Прошу до столу,- запросила Солом╕я ╕ м'яко додала:- Вам, певно, треба трохи в╕дпочити, працю╓те ви дуже багато... - -- Ваша правда... Я нервовий, та не так ╕з прац╕, як ╕з слабост╕. Зна╓те, я в╕дколи себе пам'ятаю, мало коли в╕дчував себе здоровим... Та й у житт╕ доводилося проходити так╕ митарства, так╕ гори людських непорядк╕в ╕ притому працювати чимало... А в╕дпочивати? Як каже Ого-4 новський, у могил╕ спочинемо... Та, панно Солом╕╓, радий працювати так, щоб за коректою прийшла тихесенько ╕ смерть або щоб лягти на н╕ч ╕ не встати. Г╕рш вогню боюся довго хвор╕ти... - -Солом╕я налива╓ чай, припрошу╓, ╖й хочеться звернути гостя з таких важких думок. ╤ справд╕, важко пов╕рити, що людина носить у соб╕ вс╕ от╕ страхи. Так справд╕ можна вмерти, серце не витрима╓. - -- Чи любите ви свою роботу, пане Павлику? Чи пишете щось нового? Уся наша родина в захопленн╕ од вашо╖ "Ре-бенщуково╖ Татьяни"! - -- Що можу сказати, моя робота мен╕ таки подоба╓ться! Т╕льки багато сил ╕де на формальн╕ реч╕, зна╓те, переписування, виправлення чужих статей, коректура, адм╕н╕страц╕я... А взятися до сво╓╖ прац╕! О! Надто - мен╕ треба покинути все! Це в мене довга штука! Доки не вивчу всього, хто про це що написав. "Читальн╕" коштували мен╕ добрих три роки прац╕, виписок усяких, що т╕льки м╕г найти... ╤ то зак╕нчив я ╖х на вакац╕ях. - -- Чи заплатив вам Крашевський за впорядкування його б╕бл╕отеки, пам'ята╓те, ви писали, що працювали там б╕льш як п╕вроку? - -- А, винен був мен╕ Крашевський 1000 гульден╕в в╕д 1887 року. Та недавно написав мен╕, що не дасть, а я, зна╓те, над╕явся як на бога, тим б╕льш, що грош╕ ц╕ тяжко зароблен╕ коло впорядкування б╕бл╕отеки його батька. В╕н лишив у спадок б╕льше як 100 000 том╕в. Та, видко, шляхетське слово непевне... - -- Н╕,- сказала Солом╕я р╕шуче,- я б такого не подарувала й чортов╕! - -- Не бер╕ть цього так траг╕чно. Розкаж╕ть мен╕ краще про себе, а то якесь м╕ж нами нер╕вноправ'я, я вам все про себе, а ви мен╕ н╕чого про сво╓! - -- Бо не вм╕ю гарно розпов╕сти, мо╖ справи вам в╕дом╕... А ви пиш╕ть, у нас людей, як╕ можуть писати, треба ╕з св╕чкою шукати. - -- Н╕, не бути тому. Бо нема можливост╕ н╕ морально╖, н╕ ф╕зично╖ покинути працю пол╕тичну, а власне ту частину ╖╖, котру, кр╕м мене, нема кому зробити... бо ви зна╓те рутен-ську натуру. - -- Ой намучитеся ви ще довол╕ у сво╖й пол╕тиц╕ за вс╕х ╕ за все, та й не раз напсу╓ вам кров╕ руська пасивн╕сть. Мусите мати сили. Мен╕ б належало вам за вашу ласку ╕ труд до мене подякувати ще на сам╕м початку, та, зна╓те, хоч ╕ готувалася до зустр╕ч╕ з вами,- все ж розгубилася, то прийм╕ть хоч тепер щире слово подяки, дай вам боже здоров'ячка! - -Павлик був у захопленн╕, Солом╕я сподобалася йому надзвичайно. В╕н бачив перед собою мр╕ю... свою мр╕ю про розумну д╕вчину, яку йому раптом випало зустр╕ти в житт╕. "Ви мен╕ ще б╕льше сподобалися, н╕ж я соб╕ фантазував по Ваших листах. Так Ви ободрили мене, що я забув усе горе. А припав я до Вас ще б╕льше, коли вчув про Ваше горе,- про брата, а врешт╕ про Ваш особистий незавидний стан. Я це останн╓ добре зм╕ркував, ╕ мен╕ Вас страшенно жаль, тим б╕льш жаль, що не вм╕ю Вам порадити нараз╕. Та якось буде. Тепер мо╓ найб╕льше горе - те, що не можу Вас бачити ╕ говорити раз у раз". - -В╕д зустр╕ч╕ до зустр╕ч╕ почуття Павлика до майбутньо╖ велико╖ актриси все розгорялося, та так сильно, що мало не поглинуло ╕ самого. Солом╕я к╕лька м╕сяц╕в не пом╕чала н╕чого, та ╖й справд╕ й не спадало на гадку; перш за все двадцять рок╕в, як╕ стояли м╕ж ними, не даються до забуття в Солом╕╖ному в╕ц╕; по-друге, Солом╕я занадто шанувала його як учителя. "Я був би надм╕ру щасливий, якби був особисто достойн╕ший Вас - та цього не вернеш: бер╕ть вже мене, який я ╓, ╕ буду служити Вам до останнього в╕ддиху чим зможу. Ваша дружба осв╕тить мен╕ бодай остаток мого траг╕чно-нещасливого особистого життя. Будьте певн╕, що я хоть би полюбив Вас ╕ще ╕ звичайною людиною, то держуся в границях, як╕ поклали межи нас Ваш в╕к, ╕ м╕й в╕к, ╕ все ╕нше. А Вам бажаю т╕льки одного - дол╕ добро╖". - -В╕н п╕дтриму╓ ╖╖, радить, жал╕╓. Бо╖ться, що вона з самотност╕ й безпорадност╕ вийде зам╕ж, ╕ малю╓ ╖й страшн╕ картини. "За те, що Ви пустилися в театральний св╕т, мен╕, бачу, н╕що Вам собол╓знувати, бо ╕ там ╓ люди ╕ Ви будете людина, але мен╕ страшно за т╕ душевн╕ муки, як╕ Вас непрем╕нно ждуть ╕з цього приводу. Та якось воно буде! В╕рте! Для Вас найдуться гарн╕ ╕ розумн╕ ╕ поза театром, котрим Ви зможете пов╕рити ╕ котр╕ Вас, певно, п╕ддержать в Ваш╕й нелегк╕й позиц╕╖... Прийшло на думку мен╕ Ваше зам╕жжя. Як-то Ви, б╕дн╕, устро╖теся? Зв╕сно, жити Вам треба, але ж зам╕жжя ╕ публ╕чна служба ж╕нки тепер загалом несовм╕стим╕, а для сп╕вачки тим б╕льш..." - -Пережива╓ за ╖╖ майбутн╓: "Я був би руками ╕ ногами проти того, щоб Ви покидали М╕лан ╕ школу перед часом, раз тому, що, як сам╕ зна╓те, для Вас два м╕сяц╕ школи п╕д самий останок значить багато - так багато, що Ви (...) можете того каятися усе життя, а по-друге, тому, що Ви сво╖ми виступами у Львов╕ перед часом можете з╕рвати соб╕ голос (...) Додаю, що слова Вам не сказав, якби знав, що Ви ви╖хали з М╕лана перед часом т╕льки з економ╕чно╖ необх╕дност╕... мус╕ли брати м╕сце у Льв╕вському театр╕ для заробку. Економ╕чний примус - то найб╕льший пан, але ╕ найм╕цн╕ша п╕дстава усяко╖ самост╕йност╕". - -При зустр╕чах вона розпов╕да╓ йому про сво╓ минуле ╕ плани; Павлик, повернувшись до себе в Коломию, перебира╓ все у пам'ят╕, одзива╓ться на те: "Вашу жалобу бачити, р╕дний край ╕ людей я надто розум╕ю, бо ╕ сам витерп╕в у чужин╕ таке, що рад був ╕ тюрм╕ в сво╖й р╕дн╕й кра╖н╕, за котру треба було розпинатися". - -Все, що йде ╖й на користь, прийнятне ╕ для нього. "Хвалю Вас, що прийняли пом╕ч в╕д м╕с Александер, ╕ сам щиро подякував би ╖й, якби наст╕льки знав ╖╖ мову. Пом╕ч в╕д однодумця, та ще для такого важного д╕ла, не т╕льки не принижу╓, а п╕двищу╓ ц╕ну дружби м╕ж людьми. Цей звичай непрем╕нно треба б ж╕нкам завести м╕ж собою, бо в╕н ув╕льнив би ╖х в╕д залежност╕ в грошових справах в╕д мужчин. Зв╕сно, найкраще звести д╕ло на позичку, але коли м╕с Александер не схоче в╕д Вас узяти грошей, то Ви ╖х жертвуйте на музикальну осв╕ту в М╕лан╕ т╕╓╖ русько╖ особи, що буде того потребувати... Це м╕г бути початок чомусь кращому ╕ для русько╖ музики". - -Його зац╕кавлен╕сть нею ста╓ под╕бною до пристраст╕: "...Я Вас не в╕дречуся н╕коли, н╕коли! Не див╕ться на мою прихильн╕сть до Вас як на вимоги звичайно╖ любов╕ в╕д Вас - боже мене заступи! Я ж знаю, що це може викликати огиду до такого противного мужчини. Моя прихильн╕сть до Вас вища над усе под╕бне, ╕ через те вона зовс╕м не стане перешкодою в дороз╕ Вашому майбутньому мужев╕". - -╤ пот╕м ╕з сумом: "Зважте, що м╕й побут у Львов╕ без змоги бачити Вас вийшов для мене драмою, яко╖ я в житт╕ не мав. Я взагал╕ в╕дношуся до ж╕нок зовс╕м спок╕йно... а до Вас не можу. Через те Ви мен╕ можете б╕льше простити". - -Зауваження його доречн╕ ╕ об'╓ктивн╕: "Прочитав у "Киг)'ег╕ ЬУоУБк." зв╕стку про "А╖ду" ╕ засумував, бо мусив признати правду рецензентов╕ в т╕м, що в╕н каже про ╕тал╕йську мову в операх на льв╕вськ╕й сцен╕. Я ще перше читав, що Мишуга ╕ Ви ма╓те сп╕вати по-╕тал╕йськи, ╕ хот╕в написати Вам про це... що Ви повинн╕ тут зауважити на голос критики ╕ не сп╕вати ╕тал╕йською, бо то ж тяжка наруга над публ╕кою. Ще якби ви були запеклими ╕тал╕йцями, то було б так-сяк, але ж ви народилися в Галичин╕... - -О, т╕льки мого смутку по "А╖д╕". Але, на щастя, в "Д╕л╕" розказано, що Ви так гарно сп╕вали ╕ що публ╕ка Вас нагороджувала оплесками. То й гарно. Т╕льки я все-таки думаю, що зашвидко вас узято з М╕лана ╕ запряжено до страшно╖ ╕ небезпечно╖ прац╕. Вважайте ж, молода душе, бодай Ви сам╕ на себе, бо всяка форса мус╕ла би в╕дбитися на Вас дуже негарно. Головне - регулярне життя, ╕ не тратьте сили, окр╕м на свою спец╕альн╕сть, ╕ то ст╕льки, щоб в╕дразу попадати в саму точку - а всю решту бер╕ть як поб╕жн╕ реч╕ - як в╕ддих. ...Я при певн╕й нагод╕ при╖ду спец╕ально з-за Вас, бо боюся, що Ви втечете з╕ Львова, а тод╕ я, не побачивши вас, нещасний м╕ж нещасними". - -Вони зустр╕чаються, розмовляють, влаштовують час в╕д часу прогулянки на виставу, до Стрийського парку, ╕нод╕ ви╖жджають ╕з сестрами Солом╕╖ за м╕сто. Сп╕лкування це виклика╓ у Павлика раз у раз такий емоц╕йний запал, що в╕н, повертаючись додому, завжди пише ╖й листа. Або Солом╕я забува╓ в╕д╕слати йому св╕й ╕ в╕дда╓ п╕д час зустр╕ч╕. - -"Вчора я не витримав ╕ прочитав Ваш лист у Грив╕н-ського. Як би мен╕ хот╕лося стиснути Вам руку, та подякувати за нього, ╕ зараз пожал╕ти Вас особисто - особливо як згадаю Ваш╕ слова до мене, коли ми йшли сам╕. Але Ви ще тепер, певне, спите, а я довше не можу чекати в м╕ст╕, бо мушу бути з Франком ╕ зараз о 10-й ╖ду. Отже, дякую Вам за лист ╕ за все добро, ╕ буду старатися ус╕ма силами бути г╕дним Вас, ╕ в╕ддячитися Вам. Не жур╕ться, все буде добре - майтеся гаразд. - -Ваш увесь М. Павлик - -╤ напиш╕ть мен╕. Сестрам щирий покл╕н. Вони мен╕ дуже сподобалися". - -До реч╕, сестри полюбили Павлика одразу, вважали його сво╖м найб╕льшим приятелем. - -Солом╕я проводить ╕з ним та сестрою два вечори в передм╕ст╕ Львова,- для нього це нагорода. "А в╕зит в Городку - щось ген╕ального. Т╕льки пов╕сть писати. Чи Ви того в╕зиту ще не забули? Не забувайте! ...Т╕ два вечори ╕ день - найкращ╕ в мо╖м житт╕, хоч як тепер незавидн╕м. Дорогою до Коломи╖ я думав: "От якби тепер вмерти" - всьому був би к╕нець, ╕ к╕нець прекрасний. В╕рте". - -Павлик заприятелював з родиною Крушельницьких, ╕ це приносить йому рад╕сть. "...Я вол╕в би з╕рвати з ус╕м св╕том, н╕ж з Вами - то значить не т╕льки з Вами особисто, а взагал╕ з ус╕ма Вами. Не розберу, що воно таке, Ви вс╕ стали мен╕ мов р╕дн╕: ╕ Ви, ╕ сестри (нав╕ть сестрин╕ д╕ти), ╕ брат, ╕ батько". - -В╕н спостер╕га╓ за нею, намагаючись розгадати: "...Я думав писати Вам про Ваш╕ муки в╕д плохого сп╕ву Малинов-сько╖ - муки, котр╕ мен╕ прийшлося бачити по Ваш╕м зм╕нен╕м обличч╕ - мовби Вас хто брав на тортури. В╕рте, що мен╕ Вас було дуже жаль, але в мене не було тод╕ способу показати Вам св╕й жаль. Кр╕м того, як Ви кажете, нема н╕чого злого, щоби не вийшло на добре. Ваш╕ муки доказали мен╕, що Ви д╕йсно артистка-сп╕вачка: ╕ те ж саме доказали мен╕ Ваш╕ слова, що Ви не любите говорити про в╕дбуте Вами представлення. Ус╕ д╕йсн╕ артисти не люблять балакати про сво╖ твори. То значить, що вони усю думку, вс╕ сво╖ сили старалися вкласти в сво╖ твори, п╕сля чого чують утому ╕, зрештою, бояться попсувати св╕й тв╕р г╕ршими словами ╕ т. ╕. способом, далеким в╕д того, яким створений ╖х тв╕р". - -Павлик з╕зна╓ться ╖й, що при╖здить до Львова... "т╕льки для Вас, бо тут мене н╕що ╕нше не тягне ╕ не буде тягнути. ╤ншого друга з ж╕нок я вже не буду мати. Ви м╕й ╓диний друг до скону, ╕ Вас я не пром╕няю н╕защо на св╕т╕. Ви тепер моя ╓дина рад╕сть... ╤ п╕д Вашим впливом повстане в мен╕ охота до життя... Боже, боже! Чому я Вас не знав ран╕ше!" - -Солом╕я намага╓ться охолодити його, уника╓ зустр╕чей з ним. "...Мен╕ страшенно г╕рко без Вас, так було г╕рко, що я й не знав, що робити. А що ж то буде, як Вас не стане у Львов╕ ╕ як я не зможу мати ╕ над╕╖, що Вас побачу? Мен╕ страшно подумати про це. Але хвиля розлуки таки прийде, ╕ мен╕ найг╕рше, що не зможу з Вами бодай розлучитися... бо Вас, певно, будуть випроваджувати багато ос╕б ╕ я не зможу з Вами нав╕ть поговорити". Павлик пустився берега ╕ просить: "Та присвят╕ть мен╕ одному якийсь час на проход╕, про╖здц╕ чи в театр╕, щоб я м╕г Вам сказати бодай частину того, що бажав би. Бо хоть я, як бачите, ╕ при сестр╕ Ваш╕й в╕двертий, а все-таки далеко не все можу казати при н╕й, бо ╓ так╕ реч╕, про котр╕ я можу говорити т╕льки Вам". - -В╕н швидко зрозум╕в Солом╕╖н острах, намага╓ться поправити справу: "У мене, як ╕ у Вас, була ╕ ╓ вища ц╕ль нашого знакомства, ╕ Ви зна╓те, як я дивлюся на Вас ╕ на наш╕ в╕дносини... ╕ в╕двертати Вам в╕д мене свого погляду н╕чого..." - -Солом╕я почала б╕льш стримано титулувати сво╖ листи, не використовуючи, як колись, слово "друг". Реакц╕я була досить бол╕сна: "Коли Ви чимось образилися, то повинн╕ сказати... Застарий я ╕ занадто витерп╕в, щоб нерозважно гратися з такими справами, як дружба, та й Ви не так╕, щоб Вас можна було легко брати... втихомирте мене". Солом╕я уявляла, як╕ муки пережива╓ ця така добра ╕ розумна людина. Вона вир╕шила придумати як╕сь л╕ки ╕ спос╕б власно╖ повед╕нки. Треба було терм╕ново в╕ддалитися, позбавити себе п╕дтримки заради спас╕ння того, хто ╕з них двох був слабшим. - -Вона не п╕дозрювала спочатку, який вогонь роздмухала, не бажаючи того, в душ╕ ц╕╓╖ людини. За таких обставин год╕ було чекати благополучного вир╕шення цих в╕дносин. Щоправда, серед звичайних людей. Але то були все ж таки Михайло Павлик ╕ Солом╕я Крушельницька... Власне, одна п╕зн╕ше, другий ран╕ше - обо╓ в╕дчули небезпеку. На його листи вона в╕дпов╕дала спок╕йно. В╕дгукувалась на те, що справд╕ потребувало в╕дпов╕д╕, про ╕нше мовчала або в╕дкладала на пот╕м, на кращ╕ часи, на колись... - -Така повед╕нка незабаром дала сво╖ насл╕дки. Весь жар його душ╕ н╕би наштовхувався на брилу льоду. Л╕д плавився... але й полум'я шип╕ло, корчилося, повол╕ затухало. - -"Спасиб╕ Вам ╕ за поздоровлення з чудесною рожею - я його покладу в арх╕в пам'яток в╕д Вас: листк╕в в╕д помаранч╕в, що прислали колись мен╕ давно з М╕лана, та закладки до книжок, куплен╕ Вами на вистав╕. Тепер у мене в╕д Вас буде три пам'ятки - як на Вас, то дуже багато". - -Розд╕л III - -ПЕРЕМОГИ ╤ ПОРАЗКИ. П╕дписуючи св╕й перший профес╕йний контракт, Солом╕я, певно, не спод╕валася на сам╕ лише троянди й овац╕╖, але ж ╕ про т╕ досить дошкульн╕ терни, як╕ супроводили ╖╖ перш╕ самост╕йн╕ кроки на сцен╕, ╕ гадки не мала. В╕ддаючи вс╕ сили техн╕чному удосконаленню голосу, виробленню сво╓╖ власно╖ артистично╖ постави, вона, природно, чекала принаймн╕ розум╕ння з боку колишн╕х вчител╕в ╕ колег, а якщо критики - то доброзичливо╖, тако╖, з яко╖ можна було б скористатися у робот╕. Але, зустр╕вши таку масовану атаку проти себе у Льв╕вськ╕й опер╕, Солом╕я була прикро вражена несправедлив╕стю та упереджен╕стю. Спочатку вона дивувалася: нащо тим людям "бути такими поганими ╕ затруювати життя соб╕ ╕ другим, ╕ так вже м╕зерне". Усв╕домлення того, що для багатьох людей з меншими зд╕бностями ╓диною можлив╕стю ствердитися, довести свою силу ста╓ боротьба з талановит╕шими, що м╕щанська м╕зерн╕сть ╕ заздр╕сть завжди войовнич╕ й агресивн╕, що часом вони втягують у свою боротьбу сили б╕льш╕, ан╕ж сам╕, ╕ тод╕ боротьба перетворю╓ться в трагед╕ю; розум╕ння цього приходить з роками, з досв╕дом, а разом ╕з ними - ╕ вм╕ння захищатися. ╤ не кожному молодому талантов╕ ставало сили ╕ ст╕йкост╕ характеру, щоб вистояти. Солом╕я Крушельницька такий характер мала. Не знати, ск╕льки його було дано ╖й в╕д природи; але наск╕льки загартовувало ╖╖ суворе, часом жорстоке життя на дороз╕ з "низ╕в" до вершин, видно ц╕лком добре. - -Про себе вона писала, що ма╓ таку щасливу натуру, коли вс╕ сво╖ найб╕льш╕ терп╕ння вм╕╓ витлумачувати на добре. Тверезо оц╕нивши сво╓ становище у Льв╕вському театр╕, вона прийме нав'язаний ╖й виклик ╕ напише: "Тако╖ боротьби мен╕ треба хотя б для того, щоб в зарозум╕л╕сть не впасти". - -Так сказати на початку кар'╓ри могла людина, яка дбайливо й усв╕домлено ставилася до свого покликання, яка вже в╕дчувала, що ворог справжнього таланту може чатувати не т╕льки зовн╕, але й у ньому самому ╕ зарозум╕л╕сть може стати одн╕╓ю з руйнуючих сил... - -Образа нуртувала в н╕й, викликаючи гн╕в ╕ роздратування.Т╕льки Павликов╕ вона пояснювала справжн╕й стан речей: "...Не по сво╖й вол╕ я повернулася у Льв╕в, але що я могла вд╕яти, як п╕дписала контракт на тих п'ять м╕сяц╕в, то мус╕ла братися до роботи, яку мен╕ скинули на карк, та виконувати ╖╖ як можна сумл╕нн╕ше. Але мен╕ не снилося на т╕й дороз╕ прац╕ подибати таких ворог╕в в особах, як╕, як мен╕ здавалося, прихильно до мене ставились, ╕ нав╕ть таких, як Мишуга ╕ Висоцький (перший м╕й професор сп╕ву), як╕ видавалися мо╖ми найщир╕шими приятелями. Що робити, завелася на них! Зам╕сть того щоб подати руку мен╕ та помогти перебороти перш╕ сцен╕чн╕ кроки, котр╕ ╕ найталановит╕ших заставляють п╕дпадати дивним враженням, вони, де лише могли, говорили, см╕ялися з мого сп╕ву та й взагал╕ з мого ориг╕нального трактування мистецтва. Так нав╕ть далеко посунулися в сво╖й неповздержан╕й критиц╕, що ужили свого впливу на рецензент╕в. Мишуга вс╕ма силами старався, аби мене викинули з театру. Доказував предивн╕ причини, щоб склонити дирекц╕ю до з╕рвання з╕ мною контракту, казав нав╕ть (як сам директор Шидловський повторю╓), що його дражнить м╕й сп╕в ╕ в╕н не буде з╕ мною виступати. Аж нарешт╕ сам╕ театральники пом╕ркували, що не можна давати себе водити за н╕с Мишуз╕, ╕ по друг╕м мо╖м виступ╕ з Шляфенбергом прийшли до мене з гратуляц╕ями ╕ сказали, що залишають контракт помимо заяв Мишуги. Таким чином, як бачите, я остаюся в Львов╕ аж до осен╕, перероблю соб╕ репертуар, зароблю трохи грошей, та й по╖ду в св╕т широкий, ╕ лишу поле ворогам. - -Щодо газетник╕в, то найкраще лишити часов╕, в╕н покаже, бо я маю публ╕ку за собою... - -По т╕м вс╕м можете соб╕ представити, що д╕ялося в мо╖й душ╕. Витратилася на дорогу, позривала стосунки з М╕ланом, стратила м╕сяць часу, родину затягнула в нужду, а тут в кожн╕й хвил╕ могли мен╕ сказати: забирай манатки, ск╕нчено". - -Вона не просила допомоги, але Павлик сам звернувся до Франка, який на той час працював у газет╕ "Кур'╓р льв╕вський", з проханням ужити свого впливу на театральних рецензент╕в, як╕ почали справжн╓ цькування молодо╖ сп╕вачки. Павлик обурений упередженою повед╕нкою газети, ╕ Солом╕я под╕ля╓ його гн╕в. - -"Фауст" я сама знаю, що дуже м╕зерно випав, але-бо я його всього-на-всього раз одн╕с╕нький ╕ бачила на сцен╕ ╕ сама перший раз сп╕вала. Критики льв╕вськ╕ мусять так само писати, як пишуть, бо я би також так само зробила з додатком сумл╕нно╖ оц╕нки гри ╕ сп╕ву, бо тод╕ я б щось з тако╖ критики скористалася". - -Павлик над усе бо╖ться, щоб Солом╕я в гн╕в╕ не збуджувала роздратування Окуневського проти Мишуги. Попри вс╕ його гр╕хи щодо Солом╕╖, це був великий сп╕вак, який об'╓ктивно приносив багато корист╕ народу. Знаючи вибухову натуру Окуневського, Павлик боявся якогось непродуманого вчинку з його боку. Дуже обережно в╕н застер╕га╓ Солом╕ю. "Про причини поступк╕в Мишуги догадуюся, але прошу Вас, будьте спок╕йн╕. Не дивуйтеся йому - то бурсак ╕ простак, а тепер ще б╕льше, бо сто╖ть добре... Закамен╕йте на час ╕ найменше говор╕ть про те Окуневському, бо в╕н спалахне, вийде по╓динок ╕ т. д., ╕ Ви мимох╕ть можете покласти в гр╕б його ╕ себе, тож будьте спок╕йн╕ - я постараюся зм'якшити це д╕ло через "Кур'╓р львовск╕й", який очевидячки несправедливий до Вашого сп╕ву". - -Велику над╕ю Павлик покладав на знайомство Солом╕╖ з Франком. В╕н гадав, що Франко зразу ж оц╕нить талант сп╕вачки ╕ допоможе ╖╖ оборонити. Франко об╕цяв йому зав╕тати до Крушельницько╖. - -Тим часом здоров'я Солом╕╖ного брата дедал╕ пог╕ршувалося. В╕н сповна втратив розум, ╕ нав╕ть св╕тлих годин вже не було. "Нин╕ я не в св╕тл╕м гумор╕, то значить у цю хвилину, але пот╕м, мабуть, буде ще г╕рше, бо хочу по полудню по╖хати до хворого брата. Мен╕ зда╓ться, що йому мусить бути страшно сумно, що н╕хто не приходить до нього". - -Повернувшись з л╕карн╕, Солом╕я, н╕ в чому б╕льш не криючись, про все розпов╕ла Павликов╕. Схвильований ╖╖ горем ╕ тим дов╕р'ям, яке вона йому виявила, в╕н пише: "Радий же я останн╕й мо╖й по╖здц╕ у Льв╕в тому, що я в╕дкрив у Вас ╕ще далеко б╕льше гарних прикмет душ╕, н╕ж знав ╖х. Мен╕ на серц╕ лежало запитати Вас про Ваш╕ в╕дв╕дини брата - але язик не повернувся, бо я знав, що це найприкр╕ша справа для Вас ╕, в╕рте, ще прикр╕ша для мене. Я за це одне нещастя любив би Вас над усе на св╕т╕. Але Ви сам╕ про це заговорили, немовби знали, що це конче потр╕бно мен╕ знати, ╕ заговорили на сам╕м прощанню - очевидно, як про р╕ч найважн╕шу для Вас ╕ для мене". - -Йому зда╓ться, що все ще можна зм╕нити, допомогти, ╕ в╕н енерг╕йно береться до справи: "...Якби можна вернути - -Вам брата Вашого, т. з. вивести його ╕з темряви несв╕домост╕. Я переконаний, що це можна, ╕ через те я писав Вам, що мушу п╕ти до нього, ╕ поговорити з ним, та взяти з собою доктора Кобринського зв╕дси. Я певний, що можна швидко справити його на дорогу життя ╕ св╕домост╕, якби добре роз╕братися в його тепер╕шн╕й психолог╕╖ - там, певно, т╕льки щось маленьке зачепилося ╕ треба його розпутати. Може би, ╕ добрався до нього - якби т╕льки позволено мен╕ довше поговорити з ним ╕ якби тамтешн╕ доктори ╕ дозорц╕ не були так╕ безч╕льн╕ простаки. Вони сам╕ г╕рше божев╕льних ╕ сво╓ю повед╕нкою т╕льки вбивають хворих на ум╕. Це видно по тих словах, котр╕ сказав начальник ╖х, коли... привезли брата: "Цей пан божев╕льний". Що за непростима безтактовн╕сть! Таким людям пасти свиней, а не людськ╕ душ╕... От напиш╕ть мен╕, коли до нього можна нав╕дуватися, то п╕демо з Вами. Страшна то мандр╕вка, але не будемо лякатися, ╕, може, з того щось вийде. Але для мене треба перше фотограф╕╖ брата - треба пригадати соб╕, чи знаю його, чи в╕н зна╓ мене - щоб за╕нтересувати його, дал╕ треба знати його життя, лектуру... На всякий випадок нам обом треба перше поговорити про те. Жаль, що то вже не сталося, я мав це на думц╕, але боявся ранити Вашу душу, та й Ви тому не говорили про це, що воно для Вас надто боляче". - -Павлик не давав горю ╕ непри╓мностям заволод╕ти душею Солом╕╖. Спонукав читати, знайомив ╕з людьми, яких шанував, сп╕лкування з ними вважав корисним для Солом╕╖. "Франко звинявся, що не м╕г бути у Вас, але об╕цяв, що буде. Я сказав, що до Вас найкраще о трет╕й годин╕",- пов╕домля╓ в╕н ╖╖ незабаром. Турбу╓ться ╖╖ ╕нформован╕стю: "Чи ма╓те Ви журнал, що вида╓ Франко у Львов╕, "Жит╓ ╕ слово"? Власне вийшла перша книжка... Жаль, що я не м╕г би Вам послати книжки, бо на всю Коломию ╓ т╕льки одна - у мене, а мен╕ ╖╖ раз у раз треба". - -╤ нарешт╕ Павлик з'явився у Солом╕╖ з Франком. Разом ╕з поетом прийшла його дружина з д╕тьми. Солом╕╖ Франкова сподобалася ще при першому знайомств╕ - на зас╕данн╕ ж╕ночого клубу. Тенд╕тна ╕, як ╖й здалося, дуже самотня ж╕нка, в очах яко╖ час в╕д часу Солом╕я достер╕гала якийсь зовс╕м дитячий острах. Пан╕ Ольга була тут чужою. Це було видно з кожного ╖╖ кроку, з кожного ╖╖ руху ╕ слова. Солом╕я не дивувалася, досить добре знала вона нещирих галицьких м╕щух, серед яких доводилося жити ц╕й ж╕ночц╕ з╕ Сх╕дно╖ Укра╖ни, щоб зрозум╕ти ╖╖ бол╕ ╕ тривоги. - -При бес╕д╕ Франко своею мовчазн╕стю ╕ насторожен╕стю розхолодив Солом╕ю, ╕ вона теж умовкла, спостер╕гаючи за зусиллями вразливого Павлика утеплити атмосферу. Франко час в╕д часу кидав у б╕к Солом╕╖ недов╕рливий погляд. ╤ справд╕, що найшов Павлик у ц╕й прекрасноок╕й мадонн╕? Як на Франка - то й нема заради чого побиватися. - -Вона зрозум╕ла. Цей рудуватий, ╕з св╕тлими очима чолов╕к, мабуть, забагато бачив, щоб в╕рити в ╖╖ щир╕сть. ╤ вона мовчала. - -Павлик докладав ус╕х зусиль для того, щоб настало вза╓морозум╕ння. - -- Якось ви писали мен╕, що ви велика прихильниця ваг-нер╕всько╖ музики. Чи залишилися такою? - -Франко сп╕длоба глянув на Солом╕ю, н╕би питаючи: чи то правда? Солом╕я лише всм╕хнулася, а Франко спок╕йно сказав: - -- Мен╕ завжди здавалося, що на його музику треба мати крепк╕, нав╕ть дуже крепк╕ нерви. - -- Це правда, слов'янська душа вимоглива. Щодо мене,-я холодного темпераменту ╕ маю нерви сильн╕, як посторонки. - -Зависла пауза, бо Солом╕я сказала, як в╕друбала. Павлик по Франков╕ побачив, що того не дуже задовольнила, швидше вразила в╕дпов╕дь Солом╕╖. Павлик за-совався в кр╕сл╕, пот╕м устав ╕, походжаючи по к╕мнат╕, винувато проголошував: - -- Я то╖ музики, уяв╕ть мо╓ нев╕гластво, зовс╕м не знаю. Колись, ще в 1879 роц╕, чув у Женев╕ дещо, але ця музика страшенно разить мо╖ нерви високими неприродними тонами... - -Солом╕я мовчки покручувала перснем на пальц╕. Франко так само мовчав, зайнятий сво╓ю кавою. - -- Оск╕льки ╕деться про ваш голос ╕ про його майбутн╓,- з в╕дча╓м продовжував Павлик, д╕стаючи ╕з внутр╕шньо╖ кишен╕ акуратно складений клаптик паперу,- то я тут переклав для вас з н╕мецько╖ газети статтю, присвячену спец╕ально Вагнеру. Ось що в н╕й пишеться: "Щодо часто повторювано╖ жалоби, що вагнер╕вська музика руйну╓ голос, висказався недавно славний тенор Альвар╕: "Я особисто н╕коли не в╕дчував тих звинувачень, тобто сам ╕ на ╕нших артистах, як╕ мистецьки волод╕ли сво╖м голосом. ╤ справд╕, хто сп╕ва╓ Вагнера, не вм╕ючи сп╕вати, той обов'язково зруйну╓ться. Сам я н╕коли не почуваюся стомленим п╕сля вагнер╕вських опер, за виключенням Тр╕стана, що обезсилю╓ мене ф╕зично, а не голос. Я вже довго вчився вокалу ╕ був паном сво╖х голосниць, коли взявся сп╕вати Вагнера. В╕зьмемо, наприклад, опов╕дання, яке я маю сп╕вати в останн╕й сцен╕ "Сут╕нки бог╕в". Воно страшенно високе, проте н╕хто того по мен╕ не зауважить, не маючи перед собою партитури. ╤ н╕хто його не просп╕ва╓, не п╕днявшись на вершини вокального мистецтва. Зрештою, Вагнер неминуче захопить вас чималим фактором: ╕нтересом рол╕. В╕н учить нас в╕рити в мистецтво - ╕ цього вже досить". - -- Дуже розумна стаття! Критика щодо вагнер╕всько╖ музики ц╕лком рац╕ональна. ╤ це чиста правда, що, сп╕ваючи опери Вагнера без певно╖ вокально╖ осв╕ти ╕ голосу, можна соб╕ поставити хрестик на дороз╕, таким ходом б╕льш як два роки не протягнеш ╕ не один вже соб╕ на тому карк скрутив... - -- А як же, панно Солом╕╓, ви соб╕ з тим раду дасте? - знову в╕дтанув Франко. - -- Аз, раба божа, ще дос╕ не сп╕вала Вагнера, але тепер, зауважте, пане Франко, т╕льки тепер, почала студ╕ювати оперу "Лоенгр╕н". Вона дуже ладна ╕ менш карколомна, н╕ж ╕нш╕. - -- Я не сумн╕ваюся, що ви переступите той пор╕г,- гаряче докинув Павлик,- але обережно ╕ не перед часом. Певно, ваш╕ вчител╕ музики вам це краще пояснять, н╕ж я... От люблю я Чайковського! Ото глибина! Ото фантаз╕я! Бетховен, Моцарт, Гайдн - класика! - -- Чи ма╓, на вашу думку, гарну будучн╕сть музика Вагнера? - запитав Франко якось по-екзаменац╕йному. - -- Як вам сказати... Я ще мало де була, мало чула... Але в ╤тал╕╖ дуже важко забувають минуле... особливо якщо треба запровадити щось у життя нове. Не скажу, що вони так╕ вже страшн╕ консерватори, але як╕сь задивлен╕ в минуле. Колись у театр╕ я стала св╕дком того, як вони освистали оперу Вагнера. На м╕й погляд, ця опера ма╓ велике майбутн╓... - -- Ви хочете сказати, що ╕тал╕йц╕ кепсько розум╕ють сучасну музику? - -- Н╕! Я хочу сказати, що в ╤тал╕╖ х╕ба за сто л╕т зрозум╕ють предивну музику Вагнера, бо вона не лише до серця, але й до розуму промовля╓. Його опери швидше можна назвати музичними драмами, н╕ж операми. От наш Лисенко - под╕бний до Вагнера, ╕ не диво, що його не вс╕ як сл╕д розум╕ють. - -Франко знов поморщився в╕д молодечо╖ зухвалост╕ Солом╕╖, але промовчав, натом╕сть роз╕злився Павлик. - -- Лисенко, уяв╕ть соб╕, мене зовс╕м не вража╓, хоча в╕н н╕би використову╓ народн╕ п╕сн╕, котр╕ я знаю до останньо╖ нотки. От Н╕щинського музика - ╕нша р╕ч: його п╕сню "Закувала та сива зозуля" я б не в╕ддав за всього Лисенка. - -- Ви кажете,- Солом╕я встала,- що не вража╓ вас музика Лисенка? Ма╓те рац╕ю! - Вона була розсерджена. - -"Ба,- подумав соб╕ Франко, спостер╕гаючи, як затина╓ться Солом╕я з Павликом.- Це пан╕ називають холодним темпераментом?" В╕н ╕з задоволенням дивився на ╖╖ раптом почорн╕л╕ ╕ зовс╕м не меланхол╕йн╕ оч╕. - -- Чи ви хоч коли чули ту музику, виконану як належно? Ну, а щодо того, щоб м╕ряти Н╕щинського "Зозулю" на твори Лисенка, то куди, куди! Лисенко одн╕╓ю п╕снею, такою, як "Ой люл╕, ой люл╕" або "Ой одна я, одна", погр╕б ус╕х наших "славних" композитор╕в... - -Франко хот╕в сказати Солом╕╖, що в дискус╕╖, якщо людина вже потяглася за ╖╖ плином, сл╕д остер╕гатися таких р╕зких ╕ грубих висновк╕в, бо вже, власне, нема про що дискутувати... Вона сво╓ю запальн╕стю поставила крапку на самому предмет╕ розмови, але Павлик пок╕рним, примирливим тоном сказав: - -- А ви не бер╕ть це за зле такому варваров╕, як я, може, ще колись цив╕л╕зуюся... Я колись говорив ╕ тепер говорю, що трохи починаю прихилятися до Лисенка... - -Гам╕р, який давно зчинили Франков╕ й Осипин╕ д╕ти в сус╕дн╕й к╕мнат╕, раптом ув╕рвався до сп╕вбес╕дник╕в ╕ втопив у соб╕ балачку. За д╕тьми вб╕гла розгублена Ольга, безпом╕чно розводячи руками ╕ винувато глипнувши в б╕к Франка. - -- Пробачте, але цьому гармидеров╕ не можна дати ради! - -- Жаль! - Суворо сказала Солом╕я, не намагаючись допомогти розгублен╕й Франков╕й. - -Павлик тоскно переводив оч╕ з одного сп╕вбес╕дника на ╕ншого, але не розум╕в причин провалу його так блискуче задуманого плану. - -- А ви загляньте, як буде час, у Б╕лу. Мо╖ батьки будуть рад╕ вам. От пан Франко колись був у мо╖х батьк╕в! - -- То виняток, а взагал╕ я не маю друз╕в серед поп╕в... Особливо серед наших.- ╤ Франко раптом засм╕явся голосно ╕ щасливо.- Я нав╕ть д╕тей сво╖х вихрестив на православних, щоб грекокатолики не ч╕плялися до них! - -- Та ╕ я чужий поп╕вству, за винятком вашо╖ с╕м'╖.- Павлик зручн╕ше вмостився у кр╕сл╕. Солом╕я всм╕хнулася, але промовчала. - -- Та ви не дивуйтеся,- в╕в дал╕ Павлик, не пом╕тивши, що Солом╕ю ображають ц╕ розмови: хто-хто, але Франко м╕г захистити ╖╖ батька... Франко не встрявав у розмову. Що це значило? В╕н не поважа╓ ╖╖ батька, не вважа╓ винятком?.. Але ж в╕н зна╓, що батько в загон╕, що на нього вказують пальцями ╕ не дають можливост╕ нав╕ть с╕м'ю прогодувати, ╕ все через нього, Франка:- Я сливу в Галичин╕ антихристом,-продовжував Павлик,- ще з мого виступу у 1876 роц╕ жоден п╕п мене на пор╕г не пустить... Ви цьому не дивуйтеся, ми ж вороги... Я маю церковщину "за власть тьми над умами селян", ╖хн╕ побори крайн╓ висок╕ ╕ незаслужен╕. - -Павлик раптом, в╕д╕рвавшися од сво╖х роздум╕в уголос, глянув на Солом╕ю, побачив ╖╖ зовс╕м нещасне, беззахисне обличчя ╕ сказав: - -- Звичайно, ╓ попи-просв╕тител╕...- ╕ р╕шуче додав: - Але таких дуже мало. Я взагал╕ переконаний, що попи повинн╕ заробляти соб╕ на хл╕б трудом, а не пропов╕дями. Бо ╖хн╓ життя - то моральне зло... ╢, може, так╕, що це розум╕ють, а все-таки сво╓ роблять, бо економ╕чний примус - то справжн╕й бог у ╖хньому житт╕. Ж╕нка, д╕ти... Я це дуже добре розум╕ю, але не згодний ╕з цим ╕ думаю, що кращ╕ люди з поп╕вства повинн╕ виходити на нову дорогу ╕ жити з того, що приносить людям реальну користь... - -Вони роз╕йшлися незадоволен╕ зустр╕ччю, ╕ Павлик вельми переживав ту невдачу. Солом╕я розум╕ла це ╕ намагалася заспоко╖ти його сумл╕ння, шукаючи причин невдалого в╕зиту Франка. - -"Щоправда, Ваш останн╕й побут у Львов╕ був трохи нудний для Вас, як мен╕ здалося, а мене страшно змучив той в╕зит сестри з д╕тьми. Я дуже люблю гост╕, та ще й р╕дн╕, але як довго приходиться сид╕ти в так╕й т╕сн╕й хат╕ ╕ при мо╖й робот╕, для яко╖ треба спокою, слухати крики день ╕ н╕ч, то так роздражнюся, що ╕ мислити забуваю... А врешт╕, треба до всього привикати, Вас тим б╕льше мус╕ло дратувати це, бо Ви н╕коли тако╖ компан╕╖ не ма╓те". - -Павлик б╕льш в╕двертий ╕ б╕льш роздратований. - -В╕н розум╕╓, що до Франка, напевно, д╕йшли р╕зн╕ чутки з театру, а кр╕м того, н╕ для кого не було секретом, що в╕н був певний час у приятельських стосунках ╕з Мишугою. Можливо, сп╕вак передав поетов╕ свою неприязнь, можливо, Менкес - основний критик Солом╕╖ в "Кур'╓р╕ льв╕вськ╕м" - сформував думку Франка. - -"Мен╕ дуже прикро, що ╕ йому всп╕ли менкеси закрутити голову щодо Вас ╕ в╕н дос╕ до Вас не приходив, незважаючи на мою просьбу ╕ свою об╕цянку. Але я це перероблю сам, а Ви соб╕ не роб╕ть н╕чого - воно переломиться. А щоб його завстидати, то в╕зьм╕ть колись у нед╕лю, по об╕д╕, та й "склад╕ть йому в╕зит" - вулиця Глибока, ? 7, перший поверх. Про закул╕сн╕ ╕нтриги краще не говор╕ть (про це я переконаю його ╕ншим способом), а краще запрос╕ть на "А╖ду" - нехай перекона╓ться у Вашому голос╕. Кр╕м того, не бер╕ть йому все за зле - в╕н надто занятий, та ще й дома нема╓ гаразду..." - -На той час у театр╕ не було н╕чого нового, а так, як казала Солом╕я: "Вороги ворогами, а правда правдою". ╤ власне правда почала перемагати. Перш за все припинилася газетна вакханал╕я. Не знати, чи то Франко веет таки зважився ужити якихось заход╕в, чи то сам Павлик постарався. Солом╕я дума╓, що це Павлик, бо писала йому: "Якось вже Менкес налякався Вас та не наляга╓ на мене в "Кур'╓р╕ львовск╕м". - -Повол╕-повол╕ виходила Солом╕я з того страшного нервового напруження. Хоча вона не да╓ соб╕ п╕льг н╕ на хвилинку: "Працюю так... що аж в горл╕ сохне, а зате див╕ться - як╕ реценз╕╖ по вчорашн╕й "Африканц╕". - -Обставини починали працювати на сп╕вачку, бо вона сто╖ть на принципових засадах: "Хай там громи б'ють на мене, я беруся за роботу, бо лише нею вс╕й б╕д╕ зроблю к╕нець!" Зерно, яким вона зас╕яла св╕й грунт, дало прекрасну прор╕сть, на вистави з ╖╖ участю приходить все б╕льше людей. Газети друкують позитивн╕ реценз╕╖. - -"Повол╕ я якось вийшла з тих ╕нтриг позакул╕сних, тож ╕ свободн╕ше в╕ддихаю ╕ писати буду до вас част╕ше",- чита╓мо в ╖╖ лист╕ до Павлика. - -Незабаром у театр╕ з'явля╓ться дуже впливова людина в театральному св╕т╕ - Шуберт. Прослухавши Солом╕ю у верд╕вському "Трубадур╕" ╕ збагнувши в постат╕ молодо╖ артистки майбутню силу, в╕н висловив свою думку дирекц╕╖. Директор перепросив Солом╕ю Крушельницьку. Про цей факт вона спов╕ща╓ Павликов╕. "В театр╕ дуже багато поправилося в мою користь через Шуберта. В╕н був на "Трубадур╕" ╕ так висказався про мене, що, мовляв, аж наш╕ директори отямилися, що мене треба пошанувати як силу артистичну". - -Павлик по-справжньому радий за свою ученицю, але ставить роздратован╕ запитання, на як╕ сам ╕ в╕дпов╕да╓: "Власне, читаю в "Кур'╓р╕ львовск╕м" хвалу прекрасн╕й Штрассерн... Взагал╕ Вам би добре дублювати рол╕ Штрассерн - то аж тод╕ ╕ рецензенти побачили б контраст. А що тепер люди бачать у Штрассерн - не розум╕ю: ан╕ краси, ан╕ сп╕ву..." - -Крушельницька наст╕льки завоювала симпат╕╖ публ╕ки, що дирекц╕я вдруге запрошу╓ ╖╖ на гастрол╕, як╕ мали початися в с╕чн╕ 1895 року. - -У той перший р╕к знайомства Солом╕╖ з Павликом сталося ╕ перше непорозум╕ння м╕ж ними. Воно було тим прикр╕ше, що йшлося про Л╕л╕ан Войнич, яка того року при╖жджала до Львова. - -Павлик, в╕рний соб╕, хот╕в познайомити Солом╕ю з Войнич, добре знаючи, що сп╕лкування з неперес╕чними людьми доби збагатить Солом╕ю, надасть ╖й б╕льшо╖ впевненост╕ у житт╓в╕й боротьб╕. ╤ сл╕д визнати, що Павлик не марно дбав, його зусиллями був розширений св╕тогляд молодо╖ сп╕вачки. - -Отож в╕н не м╕г поминути тако╖ нагоди, як перебування у Львов╕ Л╕л╕ан Войнич, талановито╖, розумно╖, осв╕чено╖ подруги революц╕онера, яка й сама була революц╕онеркою. - -Розпов╕вши ╖й про Солом╕ю, в╕н викликав зац╕кавлен╕сть Войнич до артистки ╕ почав прихиляти до ц╕╓╖ зустр╕ч╕ Солом╕ю, маючи на уваз╕ не т╕льки особистий ╕нтерес сп╕вачки. "╤з нею ╕ Вам було би що говорити - вона ╕нтере-су╓ться ╕ укра╖нською народною музикою - дуже любить л╕тературу (перекладала Шевченка...) -та не т╕льки те: Ви, бувши в Рос╕╖, могли б зробити ╖й не одне добре д╕ло, т. з. не ╖й, а свобод╕ в Рос╕╖ ╕ на Укра╖н╕, бо вона тою свободою дуже займа╓ться. При тому я й сам попросив би Вас не одно - не для себе - взагал╕ ув╕в би Вас в д╕ло, познакомив би з д╕ячами в Рос╕╖, щоб Ви там не т╕льки сп╕вали ╕ нудилися, але й робили д╕ло - по змоз╕ (а то досить легко, та ще вам, що на верху ж╕ночого життя)". - -Войнич, як в╕домо, була зв'язк╕вцем м╕ж швейцарською групою рос╕йсько╖ ем╕грац╕╖ ╕ Петербургом. П╕д впливом Степняка-Кравчинського ╕ за його допомогою вона вивчила укра╖нську ╕ рос╕йську мови. В роки свого знайомства ╕ дружби ╕з Степняком-Кравчинським вона робила переклади Гаршина, Л╓рмонтова ╕ видала томик в╕рш╕в Тараса Шевченка, в тому числ╕ ╕ знаменитий "Запов╕т". Л╕л╕ан Войнич була т╕сно зв'язана з рос╕йськими пол╕тичними ем╕грантами в Лондон╕ ╕ за ╖х завданням ╖здила в Петербург, де сп╕лкувалася з народовольцями. ╖╖ чолов╕к М. Войнич вир╕шив самост╕йно орган╕зувати переправлення нелегально╖ л╕тератури в Рос╕ю через Галичину. На це були певн╕ причини, ╕ одна з найголовн╕ших полягала в б╕льш-менш слабк╕й охорон╕ кордону. Кр╕м того, М. Войнич мав у Львов╕ друз╕в, на пом╕ч яких спод╕вався. - -Ось чому, опинившись восени 1894 року у Львов╕, Л╕л╕ан перш за все в╕дшукала Павлика. Зустр╕ч Войнич ╕з Крушель-ницькою, зда╓ться, мала от-от в╕дбутися, але не в╕дбулася. - -Точних даних про причини, з яких зустр╕ч не в╕дбулася, на жаль, нема╓. Можна лише у зв'язку ╕з цим згадати, що в стосунках Солом╕╖ з Павликом виникали певн╕ ускладнення, коли енерг╕йний ╖╖ вчитель надто заповзятливо захоплювався р╕зними настановами, ба нав╕ть щось-таки вир╕шував, не запитавши попередньо ╖╖ згоди. Скаж╕мо, посилав до не╖ початкуючих сп╕вак╕в, щоб вона перев╕рила ╖хн╕ зд╕бност╕. "Щоправда, я не дуже радо даю поради в таких справах тому, що не так добре розум╕юся, а по-друге, тому, що важко сказати людин╕, що вона не ма╓ чого братися до сп╕ву, бо не ма╓ голосу або слуху. Сказати комусь знов - давай вчися, а з цього н╕чого не вийде - не мала б сов╕ст╕. Я зробила б то для Вас..." - -Або накидав ╖й, звичайно з найкращих нам╕р╕в, знайомства, як╕ обтяжували Солом╕ю, порушували вироблений нею спос╕б життя; чи заперечував проти деяких ╖╖ знайомств: "А я все думаю кр╕пко, як би добре для вашого сусп╕льного розвитку, якби Ви познайомилися з гарними ╕ серйозними людьми з рос╕янок ╕ укра╖нок, бо багато галицьких знайомств можуть вплинути на Вас фатально. У б╕льшост╕ ╖х нема╓ серйозно╖ ц╕л╕ знайомства - а забирають вони час ╕ енерг╕ю, котр╕ Вам потр╕бн╕ на загальнолюдську осв╕ту. Гарна книжка в тисячу раз важлив╕ша таких знакомих". - -Можливо, тут стався саме той випадок, коли нав╕ть турбота й оп╕кування, якщо вони надм╕рн╕, призводять до насл╕дк╕в, протилежних спод╕ванням. Бо ж сл╕д згадати знову про надм╕ру перенапружене життя Солом╕╖ в тод╕шн╕й при╖зд до Львова: справд╕ нелегк╕, як для перших крок╕в, випробування в театр╕, бол╕сн╕, нав╕ть траг╕чн╕ родинн╕ обставини,- щоб зрозум╕ти, що Солом╕я не могла не почати ухилятися од темпу ╕ ритму ╕ншого життя, яке ╖й у сво╖й щирост╕ ╕ щедрост╕ душевн╕й програмував Павлик. Тобто надто щ╕льна оп╕ка з боку Павлика вже викликала у Солом╕╖, з ╖╖ незалежним характером, певний оп╕р. - -Звичайно, можна пошкодувати, що "вир╕внювання" ╕ коректування стосунк╕в ╕з Павликом, якого вона, безперечно, високо ц╕нувала ╕ шанувала, припало саме на той час, коли Павлик намагався познайомити ╖╖ з Л╕л╕ан Вой-нич. Але так чи ╕накше Солом╕я нав╕др╕з в╕дмовилась знайомитися з "англ╕йкою", ╕ н╕як╕ вмовляння не могли зарадити справ╕. Павлик образився - м╕сяць мовчав. Згодом Солом╕я в╕д╕йшла, ╕ коли дала знати про себе, Павлик не забарився з докорами: "Ви можете соб╕ уявити, як я страдав душею, почувши Ваш╕ зв╕сн╕ слова на мою пропозиц╕ю познайомити Вас з англ╕чанкою. Проклинав я Вас сильно, бо не могло мен╕ пом╕ститися в голов╕, що Ви таке могли мен╕ зробити. Нарешт╕ мушу допустити в Ваш╕м поступку як╕сь благородн╕ поводи, бо то було б страшно, якби ви поступили так без них - отак соб╕. А все-таки скажу, що образили в мен╕ людськ╕ почуття та образили людину, яка не валя╓ться на дороз╕ ╕ з яких Вам могла бути т╕льки користь моральна. Це високообразована ╕ високо-╕деальна ж╕нка, а притому видний пол╕тичний д╕яч на користь свободи в Рос╕╖. Я мав до вибору: або людськ╕сть, або Ви. Людськостю я не можу жертвувати н╕ за що, але ╕ Вами не можу, бо надто Ви мен╕ були дорог╕ - через то я страшно бився ╕ б'юсь м╕ж двома крайностями. Р╕жете Ви мене без ножа, ╕ не можу я зм╕ркувати причин, окр╕м амб╕ц╕╖. Але ж в╕рте, що то фальшива амб╕ц╕я..." - -З г╕ркотою, ба нав╕ть розгублен╕стю дода╓: "Сюди кожен день можуть при╖хати ╕ Леся Укра╖нка, ╕ т. д. Я ╖й про Вас писав найб╕льше. Що ж тод╕ мен╕ робити? Йти до Вас, просити про знайомство ╕ знову винести крайн╓ приниження, в╕дмову Вашу, як по поводу англ╕чанки! ╖й-богу, це для мене г╕рше смерт╕. В╕дома р╕ч, якби то зробив який простий рутенець або рутенка - я махнув би рукою - бо це все в звича╖ рутенськ╕м - ан╕ в голов╕ мен╕ б було; але Ви, Ви, така зразу не похожа на все рутенське?! Ви д╕йсно чудо в Рутен╕╖!" - -.Солом╕я г╕рко ка╓ться. Не в словах, н╕... не в листах - о н╕! Вчинками. Вона наполегливо запрошу╓ його на спектакл╕. Заохочу╓ його усп╕хами на сцен╕. Вона сп╕ва╓ як богиня, коли в╕н сидить у зал╕. Павлик кап╕тулю╓: "Для мене воздух моральний т╕льки одверт╕сть ╕ ясн╕сть та чесн╕сть в╕дносин. ╤ду бити Вам брава". - -Тод╕ ж Солом╕я часто зустр╕ча╓ться з Франком. ╖хня перша недоладна зустр╕ч була забута, ╕ Франко, так само як ╕ Павлик, в╕дчув у Солом╕╖ ту особу, як╕й варто прид╕лити ╕ часу, ╕ знань. - -В╕н багато розпов╕да╓ ╖й про початок молодого соц╕ал╕стичного руху в Галичин╕, про революц╕йний рух у Рос╕╖, на який в╕н ма╓ велик╕ над╕╖, а майбутн╓ Укра╖ни бачить т╕льки в ╓днанн╕ з в╕льним рос╕йським народом. В╕н навча╓ ╖╖ розбиратися у складних пол╕тичних питаннях, в╕др╕зняти народ в╕д його пан╕вно╖ верх╕вки, поет╕в трудящих в╕д буржуазних солодкоголосих сирен. Розпов╕да╓ про сво╖х польських друз╕в, про сп╕вроб╕тництво у польськ╕й прес╕. Остер╕га╓ проти озлоблення ╕ втрати в╕ри, коли Солом╕я жал╕╓ться на погане ставлення до не╖ в театр╕ через те, що вона укра╖нка. - -Франко, який на той час уже почав розчаровуватися в рухов╕ радикал╕в, часом жал╕вся ╖й, що по смерт╕ Маркса ╕ Енгельса соц╕альн╕й демократ╕╖ браку╓ в╕дпов╕дних могутн╕х мислител╕в. - -Солом╕я обережно закидала, що Павлик давав ╖й читати Каутського - тлумачення марксизму. Франко починав сердитися: - -- Каутський! Це плоский доктринер! Йому, кр╕м легкост╕ пера ╕ пихатост╕, властиво╖ ус╕м доктринерам, браку╓ всього, що мусить мати людина, яка тору╓ дорогу трудящому людов╕. - -- А посол Латинський, соц╕ал╕ст? - питалася Солом╕я так, аби виказати свою об╕знан╕сть. - -- Такий соц╕ал╕ст, який н╕чого сп╕льного з марксизмом не ма╓. Ох, якби то в Рос╕╖... Нам в╕домо, що там уже орган╕зован╕ марксистськ╕ гуртки, роб╕тничий рух буде м╕цн╕ти... - -- Я про це дещо знаю,- щиро рад╕ла Солом╕я,- я про це читала в журнал╕ "Жит╓ ╕ слово". Мен╕ Павлик присилав...- ╕ замовкла. - -Франко засм╕явся: - -- Не люблю я сп╕вак╕в, н╕чого вони, кр╕м голосу, не знають ╕ не мають охоти знати... по правд╕, я до них ставлюся вельми скептично... - -- ╤ то правда,- п╕дтвердила Солом╕я,- марний народ! - Вони засм╕ялись обо╓... - -Коли восени Солом╕я повернулася до ╤тал╕╖, Павлик спов╕щав ╖й: "П╕сля Вашого в╕д'╖зду про Вас питали деяк╕ люди, ╕ найперше Франко, котрий зовс╕м перем╕нив про Вас свою перв╕сну думку - чому я дуже радий. Тепер Ви в нього "дама, приятная во всех отношениях". - -Частина п'ята - -АВАНТ╤...* - -Таланти - це така р╕ч, яку треба ловити зразу ж, в лет╕, ╕ не пропускати повз себе. Занадто важлива вже це спецстаття. - -В. В. Стасов - -Розд╕л ╤ - -У ПРАЦ╤ СЕРЕД ЛЮДЕЙ. Отже, п'ятим╕сячний контракт з Льв╕вською оперою продовжувався, ╕ продовжувалося життя, переповнене нервовим напруженням ╕ працею. Працею наполегливою, запеклою, можливо, дещо фанатичною... Вправи ╕ репетиц╕╖, репетиц╕╖ ╕ вправи, заучування ╕ переучування текст╕в, п╕дготовка ╕ пошиття костюм╕в. Все це забирало ст╕льки сил, що не залишалося ╕ краплини для роздум╕в над власною долею ╕ життям. А справи Солом╕╖ були кепськ╕. Вона знемагала без засоб╕в до ╕снування, обтяжена родинними боргами - грошовими, моральними, сестриними проблемами, хворим братом, яким мала оп╕куватися. ╤ до того ж мало, що мусить на себе заробляти, повинна ще спершу в╕дстояти сво╓ право на зароб╕ток. Не раз ╕ не два брали ╖╖ сумн╕ви. - -* Вперед... (╤тал ) - -Звичайно, вже були приклади Жорж Занд, Соф╕╖ Ковалевсько╖, Лес╕ Укра╖нки, Л╕л╕ан Войнич... Та чи багато на св╕т╕ таких ж╕нок? ╤ чи не ╓ ╖хня доля св╕дченням особливого, небуденного! Леся Укра╖нка, наприклад... Талант виключний... ╤ хто зна╓, якою ц╕ною ╖й все далося? А зовс╕м недавно трапився скандал з Габр╕╓лою Запольською. Вона змушена була звернутися до суду чест╕ у в╕дпов╕дь на образу, яко╖ завдала ╖й одна публ╕кац╕я в газет╕. За-польська була ж╕нкою вольовою, певною сво╓╖ сусп╕льно╖ вартост╕ ╕ х╕ба вона бажала чогось незвичайного? Н╕! Чи трапилося з нею щось виняткове? Зовс╕м н╕! Звичайне... Доки Запольська друкувалася лише в газетах, критика взагал╕ обходила ╖╖ глухою мовчанкою, але як т╕льки ╖╖ твори з'явилися окремою книжкою, критики не витримали. Бо книжка - то вже ╕стор╕я, вона потрапля╓ до б╕бл╕отек ╕ живе не десять, а можливо, ╕ не сотню л╕т. Сво╖м зм╕стом вона вже впливатиме на людей; як тут критикам не в╕дчувати себе ображеними - ж╕нка буде формувати майбутн╓... ╤ от на шпальтах газети, яку тод╕ видавав буржуазний публ╕цист ╕ драматург Олександр Свентоховський, з'явля╓ться стаття Яна Поплавського "Прапор з сп╕дниц╕". Забувши про звичайну людську тактовн╕сть, автор ц╕╓╖ статт╕ потоптався по "Акварелях" Запольсько╖, назвавши ╖х "винятковою ниц╕стю". Запольська намагалась врятуватися - подала в суд чест╕... - -Х╕ба в т╕й жорсток╕й боротьб╕, яку нав'язало буржуазне сусп╕льство ж╕нц╕, може витримати натура слабка ╕ нец╕ле-спрямована? "Не маю н╕кого на св╕т╕. Я сама, бо родина мене не хоче знати, з чолов╕ком я роз╕йшлася, дитина мен╕ вмерла. Подумай т╕льки: з розумною головою, з серцем гарячим, з небуденною красою - сама, сама, без ц╕л╕ в житт╕, без серця, до якого я могла би притулитися хоч на одну хвилину, без оп╕ки, без п╕дтримки... А навколо мене п╕длий св╕т н╕кчемний, т╕ "наш╕", як╕ ж╕нку, що йде сама через св╕т, хот╕ли б отру╖ти, обкидати ╖╖ болотом, зневажити, зганьбити, а пот╕м закидати кам╕нням... Процес ╕з Свентоховським зламав мене ╕ з╕гнув. Перш за все я ж╕нка, ╕ шарпанина мого ╕мен╕ по судах болить мен╕ дос╕ й перейма╓ встидом... Пан Залевський з приводу ображено╖ власно╖ чолов╕чо╖ любов╕, для яко╖ ж╕нка не схот╕ла себе зганьбити, назвав мене "й╓мостю, яка шаста╓ по сцен╕ ╕ робить при огляданн╕ огидне враження...". Пан╕ зна╓ краще в╕д мене цих н╕кчемних споживач╕в т╕ла ╕ прац╕ ж╕ночо╖. ╤ н╕чого не зможе ╖х роззбро╖ти, все проти мене: м╕й талант доводить ╖х до остервен╕ння, здатн╕сть бачити скрите показу╓ ╖м ╖х власн╕ помилки ╕ глупоту, моя краса зам╕сть того, щоб помагати мен╕,- шкодить, бажання працювати - см╕шить. Стоять перед╕ мною суц╕льним муром ╕ дивляться ╕рон╕чно, коли то я рухну в провалля". - -Цей зойк зневажено╖ ж╕ночо╖, ба людсько╖ г╕дност╕ чу╓мо ми в╕д Габр╕╓ли Запольсько╖ в лист╕ до Мар╕╖ Шел╕г╕╖. - -Солом╕╖н╕ ╕люз╕╖,як╕, проте, допомагали жити ╕ боротися, на той час зникають одна за одною. Найперш тане та ╖╖ на╖вна в╕ра, що хтось, кр╕м не╖ само╖, зац╕кавлений в ╖╖ талант╕. А бач - чим талановит╕ша людина, тим б╕льше перешкод на ╖╖ шляху поста╓. Талановитих бояться, беруть на кпини, ╖х "не пом╕чають". В╕дтепер Солом╕я закарбувала соб╕, що "св╕т не батько, а доля не ненька". - -Кохання... Вона не сказала знев╕рено, як ╕нш╕: н╕, кохання нема╓! Вона так не сказала, але, зда╓ться, в╕дчула, що ненад╕йний грунт п╕д ногами - це грунт почуття, а збагнувши його его╖стичну природу, мала велику охоту зректися його взагал╕. Бо чолов╕к, якого вона могла покохати, чомусь чекав в╕д не╖ найб╕льшо╖ жертви, зречення ╖╖ сутност╕ - служ╕ння мистецтву. - -Солом╕я не зломилася, а змужн╕ла в╕д цих думок. Вони прол╕тали над нею, як страшна в╕хола, яка прагнула збити ╖╖ з дороги... та не збила. Вона вже знала не т╕льки жорсток╕сть часу, але зум╕ла збагнути ╕ його ц╕лющ╕сть. Рани гояться, бол╕ забуваються. Залиша╓ться з тобою до смерт╕ лише твоя власна варт╕сть... - -Солом╕я твердо усв╕домила одне: варто хоча б на хвилину зупинитися у поступ╕ вперед, як усе, що було завойовано роками важко╖ прац╕, може вмент бути знищено. ╤ тому - вперед, т╕льки вперед! - -Вона перем╕нилася душевно. В╕д на╖вного д╕вчиська, котре хот╕ло т╕льки сп╕вати, бути щасливим, пожинаючи оплески ╕ кв╕ти, не знати матер╕ально╖ нестач╕, майже н╕чого не залишилось. "...Я трохи ╕накшою стала, як була перед роком. Я маю багато повод╕в, щоб все на св╕т╕ ╕гнорувати ╕ всьому не дов╕ряти. Чого-небудь доброго мен╕ г╕рше страшно, н╕ж найб╕льшого зла". - -Десь тут, у льв╕вський пер╕од ╕ сформувалися основн╕ манери зовн╕шньо╖ повед╕нки Солом╕╖. Вона скупа на слова, стримана, уника╓ щирих прояв╕в сво╖х думок ╕ почутт╕в. Коли розмова стосу╓ться або ╖╖ особи, або ╖╖ життя, вона взагал╕ замовка╓. - -З п╕двищеною енерг╕╓ю береться вона до прац╕ ╕ п╕сля льв╕вських гастролей, уже в листопад╕ 1894 року, верта╓ до М╕лана. Ма╓ нам╕р продовжити навчання у Фаусти Кресп╕ ╕ розпочати виступи поки що в невеликих м╕стах ╤тал╕╖. - -Родина, знаючи, яким важким видався для Солом╕╖ цей р╕к, випровадила з нею старшу сестру Олену. Олена була третьою дитиною у с╕м'╖ Крушельницьких ╕ успадкувала характер матер╕. Спок╕йна ╕ доброзичлива, вона мала суто ж╕ночий хист до ведення господарства, що ставало ╖м ╕з Солом╕╓ю у велик╕й пригод╕, оск╕льки грошов╕ справи п╕сля виступ╕в у Львов╕ не набагато пол╕пшилися, а вправн╕ руки Олени мали додати ╖хньому життю упорядкованост╕. Та ще сестра була незам╕нимою ╕ як кравчиня, ╕ як близька людина. - -Солом╕я вже переростала учн╕вство, ╕ ╖╖ сп╕в набирав рис майбутнього блиску: "Студ╕╖ мо╖ в сп╕в╕ ╕ музиц╕ продовжую з запалом. Як при╖ду де за пару л╕т до Львова (маю над╕ю, що не скор╕ше), то мене публ╕ка тамтейша не вп╕зна╓". - -За порадою Кресп╕ вона наполегливо шука╓ власну манеру виконання, де б кожна просп╕вана фраза ╕ жест були насл╕дком в╕дчуто╖ музики ╕ зб╕галися б з авторським задумом. Вже тод╕ в н╕й виявилася ота незвична точн╕сть ╕ гнучк╕сть у в╕дтворенн╕ музикального ритму. Якщо ритм - душа твору, то Солом╕я чудово ╖╖ в╕дчувала. Тим б╕льше, що н╕що так легко не спотворю╓ться, як ритм, а в т╕ часи таким недугом хвор╕ли майже вс╕ сп╕ваки. Прагнучи похизуватися голосом, вони упов╕льнювали ритм ╕ таким чином спотворювали ╕дею музичного твору, його образи. До того ж на цьому грунт╕ виникали найзапекл╕ш╕ конфл╕кти м╕ж диригентом ╕ сп╕ваком. Витончене ставлення Солом╕╖ до музики н╕коли не дозволяло ╖й чинити так ╕ створило ╖й славу сп╕вачки розумно╖ ╕ точно╖. ╖╖ поважали диригенти, з якими випадало працювати. Приклад тому - великий Тоскан╕н╕, який, будучи вз╕рцем шанобливого ставлення до задуму ╕ твору композитора, н╕коли не перебивав Солом╕ю на репетиц╕ях. Якщо в╕н ╕ переривав свою роботу, то лише для того, щоб порадитися з нею щодо трактування того чи ╕ншого музичного фрагмента. - -Солом╕я вже прекрасно оволод╕ла диханням, в╕дчувала те невловиме струмування пов╕тря, яке йде в╕д д╕афрагми до голосниць. В╕льним рухом м'яз╕в вона могла прискорити або спов╕льнити цей плин, а голосниц╕ були для не╖ ╕нструментом, яким волод╕ла досконало. Безпомилково навчилася сполучати силу звука, висоту тону з рухом д╕афрагми, горла, обличчя, вм╕ла в╕дчувати як╕сть голосу, ще не в╕дтворивши й звуку. - -За п'ять льв╕вських м╕сяц╕в вона виступала в головних ролях у "Фауст╕", "А╖д╕", "Трубадур╕", "Бал╕-маскарад╕", "Гальц╕", "Страшному двор╕", "Африканц╕". Трактувала образи геро╖нь цих опер по-сво╓му, не так, як до того призвича╖лися у Львов╕, ╕ не так, як колись ╖й радили льв╕вськ╕ професори. Вже усв╕домлювала, що саме ╖╖ незалежна позиц╕я в основному спровокувала ту хвилю негативного ставлення до не╖, яка ледь ╖╖ не втопила. Крушельницька не вм╕ла бути лише пок╕рною ученицею - вона була творцем. Так само, як ╕ переваги, глибоко в╕дчувала сво╖ недол╕ки ╕ тому знов повернулася до М╕лана. - -М╕ланськ╕ друз╕ зустр╕ли ╖╖ прив╕тно. Легко зрозум╕ти, що й Солом╕╖не серце лежало до них, бо п╕сля задушливо╖ галицько╖ атмосфери артистичне життя в ╤тал╕╖ видалося ╖й б╕льш рац╕ональним. "Де, де пор╕внювати артизм у нас з тим, як тут трактують його ╕ артист╕в. Тут н╕хто чолов╕ка не загульку╓. Розвива╓ться талант при науц╕ легко ╕ в╕льно". - -Певно, у ╖╖ висновку не об╕йшлося без переб╕льшення, зрозум╕лого п╕сля льв╕вско╖ скрути. - -Вона не була самотньою в ╤тал╕╖. Знайом╕ Фаусти Кресп╕, друз╕ Джемми Белл╕нч╕он╕, так╕ ж учениц╕, як ╕ вона - ось те коло людей, в якому переб╕гало щоденне життя Солом╕╖ Крушельницько╖. Чи вважала вона тод╕ себе щасливою? Вона мала можлив╕сть учитися, розвивати св╕й талант, перемогти в боротьб╕ з обставинами ╕ життям ╕ зробити для свого народу дещицю, яка для нього мала б значення ╕ ц╕ну. Так ╖й здавалося. "Поки молод╕сть служить, я хочу з╕рвати св╕тла науки... Витримаю до к╕нця ╕ переконаю вс╕х песим╕ст╕в наших, що й руська душа ╓ зд╕бна обняти хоч би найвищий вершок в артизм╕, та й тим самим потягну других за собою. Я вам кажу, що чую в соб╕ страх багато вогню та енерг╕╖". - -╤ тут, хоч це й парадоксально, на перший погляд, прислужився ╖й льв╕вський сцен╕чний досв╕д. У цьому - одна з визначальних рис характеру сп╕вачки: труднощ╕ т╕льки збуджували енерг╕ю, гартували бажання досягти мети. - -Удвох з Оленою вони вже не могли мешкати у Джемми ╕ найняли к╕мнату з маленькою кухонькою по вулиц╕ Санта-Пауло в будинку п╕д номером 19. Це було зовс╕м недалеко в╕д центру й од Фаусти Кресп╕. Вчителька високо шанувала ученицю. В не╖ завжди було ╕ тепле слово, ╕ час для Солом╕╖ - Меи, ╕ серед ╖╖ гостей вона була чи не най-бажан╕шою. На цих вечорах розмови переважно точилися навколо музики. Часто виникали ╕мпров╕зован╕ концерти, на них сп╕вала Солом╕я сво╖ р╕дн╕ п╕сн╕, як╕ вона так любила. ╤ тод╕ з ус╕х бок╕в сипалися до не╖ запитання про батьк╕вщину, сповнен╕ доброзичливост╕ ╕ поваги. - -Вона поклала соб╕ за обов'язок бачити якомога б╕льше виступ╕в р╕зних сп╕вак╕в в одних ╕ тих же операх. Це, на ╖╖ думку, виробляло смак ╕ знання справи, формувало власну думку про роль ╕ про можливост╕ ╖╖ виконання. - -Тод╕ ж вона серйозно взялася за вивчення ╕ноземних мов. Та м╕ланська ос╕нь започаткувала ╖╖ майбутн╓ знання с╕мох ╓вропейських мов. - -Вечорами, коли денн╕ клопоти залишалися за порогом, вони з Оленкою згадували д╕м, село, знайомих. ╤ тод╕ над ╖хн╕ми л╕жками раптом зривався солодкий до щему пов╕в, то був запах поля, яблуневого кв╕ту. Оленчин╕ розпов╕д╕ зворушували Солом╕ю, вона всм╕халася, вона прагнула додому, але повернення треба було заслужити, ╕ пригадувалися нехай маленьк╕, але перемоги. Пригадувалося розгублене, заплакане обличчя Мар╕╖ Цибульсько╖, ╖╖ подруги з села, яку вона запросила на спектакль "Гальки". - -- Чи ти, Оленко, п╕дказала Мар╕╖ попроситися в театр? - -- Зовс╕м н╕, вона сама грала в с╕льських виставах ╕, безперечно... - -- В╕дчуваю,- перебила ╖╖, жартуючи, Солом╕я,- що доклала ти руку. - -Оленка засм╕ялась, але не з╕знавалася, бо й справд╕, коли Солом╕я запропонувала Мар╕╖ купити ╖й сп╕дницю ╕ жакет, та, глянувши на Оленку, в╕дмовилася. - -- До театру хочу...- запаш╕вшися, прошепот╕ла Мар╕я. - -Через п'ятдесят рок╕в по тому вона ще згадувала про ту виставу ╕ не могла забути враження в╕д гри Солом╕╖ Крушельницько╖. "Гра Солом╕╖ все мен╕ перед очима сто╖ть, я все чую ╖╖ сп╕в. То була якась така сила, що все поривала ╕ несла з собою десь аж п╕д саме небо! Де я там пам'ятала, що я в театр╕! Я т╕шилася разом ╕з Галькою, коли вона була щаслива. Як той соловей сп╕ва╓ у теплий л╕тн╕й ранок по дощ╕, так сп╕вала Крушельницька - Галька п╕сню про свого Яська. Але серце розривалося, коли сп╕вала б╕дна гуцулка, як ╖╖ зрадили, зневажили. - -На тому вечор╕ я побачила, яку силу, яку красу може мати голос людини. На тому вечор╕ я побачила нову Кру-шельницьку, яко╖ до того часу не знала. Вона робила чудо з людьми у зал╕: то вони рад╕ли, то плакали, як д╕ти. Коли ╖╖ голос стихав, у театр╕, здавалося, люди переставали дихати. Пот╕м нараз страшенно плескали, викрикували "б╕с", "браво". Як опускалася зав╕са, артистку викликали без к╕нця ╕ м╕ри. Вона виходила ╕ кланялася, така проста в тому кожушку, в личаках, б╕дна д╕вчина, а така володарка!" - -Коли п╕зно увечер╕ вони верталися додому в карет╕, засипан╕й кв╕тами, Солом╕я спитала Мар╕ю: - -- Чи сподобалася тоб╕ вистава, Мариню? - -Д╕вчина н╕чого не в╕дпов╕ла, т╕льки заплакала. Солом╕я пригорнула ╖╖ до себе ╕ розпов╕ла, як п╕д час вистави в не╖ корона впала з голови... Вони посм╕ялися. На другий день - -Солом╕я зробила подруз╕ подарунок - матер╕ю на сп╕дницю ╕ каптан... - -Н╕ч стелилася над М╕ланом, уже спала Оленка, сонно сюрчав цв╕ркун, а Солом╕я все пригадувала друз╕в, ворог╕в, суперниць... Як добре, що Павлик, як ран╕ш, пише ╖й, присила╓ книжки. Зараз мало ╓ сп╕вачок, як╕ б намагалися отримати ще якусь осв╕ту, кр╕м музично╖. Колись вона хот╕ла довести справедлив╕сть ╕ необх╕дн╕сть загальних студ╕й сво╖й подруз╕ Ян╕н╕ Королевич, але та чомусь вир╕шила, що Солом╕я не щира, а шука╓ можливост╕ лише вир╕знитися серед ус╕х. Мовляв, хизу╓ться т╕льки ╕ ненатуральна в поводженн╕... - -А от Франко сказав ╖й, що через те ╕ ставиться до сп╕вачок скептично й холодно, бо вони, кр╕м свого голосу ╕ "браво", знати н╕чого не хочуть. ╤ це прикро його вражало. На його думку, лише мистецтво, пов'язане з кровними ╕нтересами свого народу, заслугову╓ на пошану. - -"Пов'язане з кровними ╕нтересами"... як то може бути. Ось вона... сп╕ва╓ в опер╕... а зв╕сно, в оперу не ходить простий народ... як же зв'язати? Укра╖нсько╖ опери в Галичин╕ не ╕сну╓ взагал╕. От якби вона була багата! То ╕нша справа, вона могла б, наприклад, давати грош╕ на видання газет, книг. - -- Так! - сказала вона соб╕.- Це могло б вважатися за слушне.- ╤ пригадала останн╕й св╕й в╕зит до Франка. - -Розмови точилися навколо мистецтва ╕ Солом╕╖но╖ дол╕ в ньому. П╕зн╕ше йшлося про "штуку для штуки"*, яка для Франка не ╕снувала. В╕н визнавав мистецтво т╕льки на служб╕ сусп╕льству, ╕ Солом╕я жартувала, що мистецтво так гарно служило св╕тов╕, що йому видалося - воно гарн╕ше в╕д людей ╕ схот╕ло служити само соб╕. Франков╕ сподобався Солом╕╖н жарт, в╕н пом'якшав ╕ довго розпов╕дав про сво╓ життя ╕ долю, яка зробила з нього каменяра, що торував дорогу ╕ншим. Йому було т╕льки сорок рок╕в, а в╕н часом в╕дчував себе досить стомленим, бо вже двадцять два роки працював на л╕тературн╕й ╕ пол╕тичн╕й нив╕. То важкий шлях. ╤ ким в╕н т╕льки не був. Белетристом, ╕сториком, етнографом, критиком, економ╕стом ╕ гумористом... ╤ х╕ба т╕льки задля кусня хл╕ба, який добував у пот╕ чола? - -* Мистецтво для мистецтва. - -А пот╕м вони сид╕ли за столом, пили чай, жартували ╕ см╕ялися, висловлювали спод╕вання на посмертну славу свою, хоча врешт╕-решт були такими житт╓любами, що не в╕дмовилися б од не╖ й зараз. Франко все б╕льше розум╕в надлюдську вдачу ц╕╓╖ високо╖ красун╕ з розумними очима ╕ вольовим, класично правильним обличчям. Вони про-никлися симпат╕╓ю одне до одного, бо мали сп╕льну ╕ найхарактерн╕шу для обох рису - устремл╕ння в майбутн╓... Коли Франкова с╕ла до фортеп╕ано, а Солом╕я засп╕вала, в╕н подумки виводив за нею мелод╕ю ╕ рад╕в, що з'явилася оця чар╕вниця. - -Тепер в ╤тал╕╖ Солом╕ю хвилював той в╕зит. Здавався таким багатозначним, зобов'язуючим... - -Це враження не полишало ╖╖ ╕ окрилювало - довести свою варт╕сть людям, яких вона поважала ╕ як╕ там, далеко, думають ╕ спод╕ваються на не╖... на ╖╖ мужн╕сть. - -╤, може, саме тому вона не знала втоми у шл╕фуванн╕ свого таланту. Олена згадувала про т╕ роки: "...Завжди чомусь в╕дчувала якесь незадоволення собою. Надзвичайно переживала, коли, на ╖╖ думку, те чи ╕нше м╕сце у як╕йсь парт╕╖ не вдавалося. ╤ це тод╕, коли вс╕ навколо захоплювалися ╖╖ виконанням. Була надзвичайно вимогливою до себе. "Як ми сам╕ себе не пошану╓мо, то й ╕нш╕ нас не пошанують",- говорила. Коли вважала, що не твердо зна╓ роль або не уявля╓ епоху, в як╕й в╕дбува╓ться д╕я, або хоч л╕бретто викликало деякий сумн╕в, вона н╕защо не виступала в так╕й опер╕, доки все докладно не вивчить. Коли цього не могла зробити сама, консультувалася у знавц╕в, бувало, що й за останн╕ грош╕ ╖хала за кордон, працювала в б╕бл╕отеках, арх╕вах. "Коли публ╕ку обманеш раз, два, вона вже б╕льше н╕коли тоб╕ не пов╕рить",- зауважила якось Солом╕я з приводу неп╕дготов-леного виступу одного талановитого артиста. - -У Солом╕╖ виробляються сво╖ профес╕йн╕ навики ╕ звички. Для не╖ практично не мало значення, чи виконувала вона оперну парт╕ю перший чи двадцятий раз - готувалася до виступу завжди, як уперше. - -Зранку, в день вистави, вона замовкала ╕ не розмовляла н╕ з ким аж до ви╖зду в театр. Увесь день в╕ддавала зосередженост╕ ╕ вживанню в образ. Незадовго до виходу з дому лягала на софку ╕ ще раз у тиш╕ подумки проходила всю оперну парт╕ю... Пот╕м випивала склянку чаю, одягалася ╕ за годину до вистави приходила чи при╖здила до театру. П╕зн╕ше до цих принцип╕в додавалися ще як╕сь звички, але основа ╖х залишалася незм╕нною протягом усього артистичного життя Крушельницько╖. - -У той другий при╖зд до ╤тал╕╖ матер╕альн╕ справи Солом╕╖ н╕ск╕льки не покращали. Невелик╕ суми, що ╖х заробила п╕д час льв╕вського сезону, залишила родин╕, соб╕ взяла дещицю. Фауста Кресп╕, знаючи т╕ скрутн╕ обставини, пропонувала навчати ╖╖ безплатно, але Солом╕я в╕дмовилася. Тод╕ вчителька порадила сво╖й учениц╕ заангажуватися на к╕лька спектакл╕в у перифер╕йн╕ театри ╤тал╕╖. На ╖╖ переконання, це зм╕цнить сцен╕чний досв╕д. - -Тод╕ в М╕лан╕ ╕снувало щось на зразок музично╖ б╕рж╕. На прослуховування за╖жджалися директори оперних театр╕в, представники ╓вропейсько╖ опери, антрепренери, як╕ вибирали для себе потр╕бн╕ голоси в залежност╕ в╕д репертуару. Пост╕йних оперних труп не ╕снувало, ╕ трупа, як правило, набиралася на один сезон. Це ускладнювало без того тернистий шлях оперного сп╕вака. Недарма у такого прославленого ╕ н╕би щасливого у творчому житт╕ сп╕вака, як Енр╕ко Карузо, колись вихопилося з само╖ душ╕: "Вс╕м молодим людям, як╕ прагнуть в оперу, мен╕ хочеться гукнути: "Отямтесь! Це дуже важка профес╕я. Нав╕ть коли у вас пристойний голос ╕ сол╕дна осв╕та, ви мусите ще осво╖ти величезний репертуар ролей. Але для цього потр╕бн╕ роки наполегливо╖ прац╕ ╕ винятково╖ пам'ят╕. Додайте сюди сцен╕чну майстерн╕сть, яка так само вимага╓ навчання ╕ без яко╖ в опер╕ не об╕йтися. Треба вм╕ти рухатися, фехтувати, падати, жестикулювати ╕ т. п. ╕ т. п. ╤, нарешт╕, при тепер╕шньому стан╕ опери дуже необх╕дно волод╕ти ╕ноземними мовами". - -Серед тих демон╕в, як╕ перел╕чив Карузо, ще нема╓ к╕лькох так само важливих ╕ небезпечних,- жорстока конкуренц╕я, заздр╕сть ╕ пекельн╕ муки незаспоко╓ного честолюбства, якщо тоб╕ не вда╓ться вибитися на перш╕ рол╕... До того ще треба додати в╕чн╕ пошуки ангажемент╕в, нав╕ть у артист╕в ╕з св╕товою славою, безконечн╕ пере╖зди з готелю в готель, виступи часом просто з вокзалу. - -Фауста Кресп╕ ╕ м╕с Александер ходили на прослухування разом ╕з Солом╕╓ю. Завзята Кресп╕, де потр╕бно, могла попрацювати л╕ктями ╕ вчила тому Солом╕ю: - -- Не чекайте, коли вас покличуть, цього може ╕ не статися... - -Ус╕ довг╕ м╕сяц╕ у Львов╕ Солом╕я не забувала тримати свою вчительку в курс╕ ус╕х сво╖х творчих справ. Вона чинитиме так ╕ надал╕. До Фаусти Кресп╕ з╕ Львова, Кракова, Варшави, Петербурга будуть лет╕ти аркушики, виписан╕ тягучим, нер╕вним письмом Солом╕╖. ╤ Кресп╕ також не забуватиме в╕дписати сво╖й учениц╕, дати пораду чи просто п╕дтримати у складн╕й житт╓в╕й ситуац╕╖. "Т╕льки-но одержала телеграму ╕, признаюся, так зрад╕ла, що не знаходжу сл╕в, як╕ б передали мо╖ почуття. Тисяч╕ поздоровлень Вам, моя дорога ученице. Ви на них ц╕лком заслугову╓те п╕сля довгих страждань ╕ боротьби". Вона розум╕ла Солом╕ю ╕ добре уявляла соб╕ ситуац╕╖, в як╕ та потрапляла. "Я добре усв╕домлюю все те, чого доводиться зазнати молод╕й дебютантц╕, що стала об'╓ктом критики якихось дурн╕в, та все ж лишилася сама собою ╕ не занепала духом". Так охарактеризувала випади проти Солом╕╖ Фауста Кресп╕ - блискучий психолог ╕ заклопотаний педагог, ╖╖ листи - це прекрасна характеристика ╖╖ само╖. Так, Солом╕я мала щастя, натрапивши на таку вчительку. "Я зроблю Вам в ╤тал╕╖ таку рекламу, яку т╕льки зможу, щоб ╕з вами познайомилися й оц╕нили, ╕ плекаю над╕ю, що по Вашому поверненн╕ до ╤тал╕╖ Вас в╕татимуть як зр╕лу артистку. А ми тим часом продовжуватимемо навчання. З нетерп╕нням оч╕кую листа ╕ газет. Сьогодн╕ ж неодм╕нно пов╕домлю вс╕х про Ваш тр╕умф у "Фауст╕". Дуже прикро, що м╕с Александер вирушила на к╕лька дн╕в до Лаго-Маджоре, але вона повернеться на цьому тижн╕. Ви напиш╕ть ╖й також, коли т╕льки зможете, адже вона Вас так любить. - -Прошу Вас, заради бога, не переобтяжуйте св╕й голос. Вибираючи опери, звертайте увагу на те, щоб вони в усьому в╕дпов╕дали Вашим вокальним можливостям. Тод╕ Ваше майбутн╓ зебезпечене". - -Солом╕я вже знала, на що спод╕ватися: насамперед - голос, по-друге - музикальн╕сть, яку вона не стомлювалася розвивати все життя, ╕ по-трет╓ - набуття не т╕льки сцен╕чного досв╕ду, але ╕ закул╕сного, щоб не дати себе в╕дсунути на другий план. Бажаючих зробити це в артистичному св╕т╕, в якому торувала соб╕ дорогу Солом╕я, було досить, аби здолати не одну нест╕йку натуру. - -Т╕╓╖ осен╕, намагаючись потрапити в оперу, Солом╕я часто бувала на ╕мпров╕зован╕й сп╕вацьк╕й б╕рж╕. ╖╖ вже там знали ╕ одного разу над╕слали запрошення, в якому було зазначено час: ш╕сть годин п'ятнадцять хвилин. Солом╕я старанно готувалася, розум╕ючи, що на такому спец╕альному прослухуванн╕ може вир╕шитися ╖╖ доля. Яка ж вона була здивована, коли, зайшовши до зали, почула сво╓ ╕м'я ╕ оркестр уже почав грати. Хтось стурбовано шепот╕в адм╕н╕стратору, що Крушельницька не прийшла, а оркестр про це не зна╓. Солом╕я, не встигнувши роздягнутися ╕ не знявши нав╕ть рукавичок, п╕днялася на сцену ╕ почала сп╕вати... - -╖й аплодували вс╕, а директор Кремонського оперного театру запросив для участ╕ в прем'╓р╕ "Манон Леско" Пучч╕н╕ ╕ п╕дписав контракт. - -- Т╕льки будьте ласкав╕, синьйоро Кручен╕ск╕,- сказав ╖й директор театру,- не зап╕зн╕ться на гастрол╕ так, як ви зап╕знилися... - -- Вибачте, шановний,- досить р╕зко перебила його Солом╕я,- я прийшла вчасно.- ╤ показала йому лист╕вку. Директор вибачився. В╕н призначив на ш╕сть, чиясь рука дописала "п'ятнадцять хвилин". - -Бути пунктуальною для не╖ - справа чест╕. - -Отак Солом╕я п╕дписала св╕й перший контракт в ╤тал╕╖. Вона любила цю кра╖ну, ╖╖ народ. Можливо, вона могла лишитися тут назавжди. ╤тал╕я стала ╖╖ дов╕чним, але другим коханням. - -Контракт м╕стив умови не так╕ вже й св╕тл╕. Дирекц╕я залишала за собою право п╕сля трьох вистав роз╕рвати його, якщо виконання артиста з будь-яких причин не в╕дпов╕датиме поставленим вимогам або не дасть касового збору. - -До початку гастролей залишався ще м╕сяць, ╕ Солом╕я готувалася. Одного дня до них зав╕тав високий, вельми пристойний чолов╕к ╕з трохи банькуватими очима. У Кру-шельницьких часто бували земляки з Укра╖ни, як╕ потребували допомоги чи поради на чужин╕. ╤ цю роль радника, яку мимовол╕ Солом╕я взяла на себе ще в роки б╕дност╕, вона залишить соб╕ на все життя. Отож сестри призвича╖лися до неспод╕ваних в╕зит╕в, та цей г╕сть поводився ╕накше. В╕н довго й уважно розглядав Солом╕ю ╕, т╕льки в чомусь упевнившись, в╕дрекомендувався: - -- Джакомо Пучч╕н╕. Я автор музики "Манон Леско" мен╕... мен╕ сказали, що ви ма╓те сп╕вати Манон на прем'╓ р╕ в театр╕ Кремони. - -- Так, але гастрол╕ починаються т╕льки в с╕чн╕. - -- Вельми зручно... отже, ми ма╓мо час. - -- Даруйте, для чого час?.. - -- Щоб ви, голубко, добре вивчили парт╕ю Манон. Я б хот╕в запропонувати вам професора Кар╕н╕ан╕... - -Композитор Пучч╕н╕ тод╕ ще не зажив велико╖ слави, як вже мали, скаж╕мо, Леонкавалло або Маскань╖. В╕н потерпав за прем'╓ру сво╓╖ ново╖ опери в Кремон╕ ╕ понад усе бажав усп╕ху. Бо ж на ту саму тему написав оперу Массне. Пучч╕н╕ погодився з кандидатурою Солом╕╖ на роль Манон, але вир╕шив сам простежити за розучуванням парт╕╖. Безпосередн╕ репетиц╕╖ в╕н доручив професоров╕ Кар╕н╕ан╕, п╕зн╕ше видатному знавцев╕ його творчост╕. - -Солом╕я погодилася на пропозиц╕ю Пучч╕н╕, ╕ розучування почалося. П╕д кер╕вництвом композитора вона вивчила свою парт╕ю ╕ всю оперу до найменших подробиць, що для не╖ вже тод╕ стало непорушним законом. - -Репетиц╕╖ продовжувалися в Кремон╕, куди терм╕ново ви╖хала Солом╕я. Спочатку вони проходили п╕д фортеп╕ано, а пот╕м у супровод╕ оркестру. На останню репетиц╕ю прибув Пучч╕н╕. ╤ в╕н, ╕ його родина були захоплен╕ Солом╕╓ю, ╕ в╕дтод╕ почалася ╖хня дружба. - -Прем'╓ра пройшла блискуче. Хоч не без неспод╕ванок. Солом╕я хвилювалася, як н╕коли в житт╕, ╕ перед самим ви╖здом на виставу раптом в╕дчула, що в не╖... пропав голос! Спробувала говорити - шеп╕т. ╤ т╕льки коли розплакалась в╕д переляку, разом ╕з сльозами видобула перший звук. А перед виходом на сцену в╕дчула, як спала перенапруга, ╕ сп╕вачка знову стала справжньою володаркою сцени. Коли ╖╖ партнер з переляку забув слова, Солом╕я без труда просп╕вала його шматок, давши йому таким чином можлив╕сть оговтатися. П╕сля вистави вона т╕льки сказала збл╕дл╕й в╕д хвилювання Олен╕: - -- Гарна р╕ч принципи. Хоча б такий - знати всю оперу! - -П╕сля Кремони Солом╕я виступала в Сан-Ремо ╕ Уд╕не. Це було ╖╖ перше турне по ╤тал╕╖, ╕ воно принесло ╖й багато радост╕. Переконалася, що таки добре нада╓ться до профес╕╖ оперно╖ сп╕вачки. ╖╖ не дратували пост╕йн╕ роз'╖зди, зм╕ни готел╕в ╕ театральних сцен, запаковування ╕ розпаковування вал╕зок. ╤ це було заспок╕йливою ознакою. "Я люблю зм╕няти щораз знайомства,- писала Солом╕я,- ╕ так буде в╕чно з╕ мною... Це ╓ най╕нтересн╕ша р╕ч, котра... трима╓ мене на ц╕м св╕т╕. Я осьде до марно╖ ресторац╕╖ п╕ду, а як нема в н╕й багато людей, то зразу ж т╕каю, бо скучно". Любов до публ╕ки була притаманна ╖╖ натур╕. - -Розд╕л II - -ХВОРОБА. А з дому надходили зв╕стки одна г╕рша за другу. Солом╕я в╕дчувала нещир╕сть у листах в╕д батька, його фальшивий оптим╕зм дратував ╖╖, бо мала б╕льш точн╕ в╕домост╕ од Павлика. В╕н спов╕щав: "Прошу Вас конче написати зараз словечко про Ваш душевний стан, а тод╕ я Вам напишу про брата. З ним дуже погано..." - -Антону було т╕льки двадцять с╕м рок╕в, в╕н мав велик╕ зд╕бност╕, м╕г би багато що зробити. Солом╕я, часто згадуючи Антона, особливо вечорами, бачила його так виразно, що заклякала з подиву. ╖й хот╕лося торкнутися братових чистих очей, св╕тлого чола ╕ м'якого, ласкавого волосся... Вона вдивлялась у темряву, наче хот╕ла побачити його веселим ╕ здоровим... ╤ спливали картини в╕дв╕дин л╕карн╕. Землисте обличчя, тремтяч╕ руки, як╕ збуджено гладили одна одну. З плачем вона зривалася з л╕жка ╕ б╕гла до Олени, притулялася до сонно╖ сестри... Жахи ос╕дали по кутках, але не покидали ╖╖ к╕мнати. - -Уранц╕ Олена н╕чого не питала в сестри. Все, що трапилося з Антоном, було великим горем. - -Яке то нещастя, коли близьк╕й людин╕ не можна допомогти! Солом╕я переглядала, перечитувала його листи, особливо останню записку, в як╕й в╕н писав, що, не маючи над╕╖ видужати, хоче напровадити ╖╖ на справжню дорогу. Просить п╕клуватися про родину, яка понесла ст╕льки кошт╕в ╕ труда, щоб допомогти ╖й, бодай небезпосередню вигоду дати ╖м. "Досв╕ду,- писав Ант╕н,- ма╓ш довол╕ до сього часу, щоб зрозум╕ти ╕дею життя, принесеного на користь родин╕ ╕ в╕тчизн╕, а тим самим ╕ ц╕л╕й людськост╕". - -Добре, що були репетиц╕╖, виступи, пере╖зди. Солом╕я забувала, а пот╕м стомлене т╕ло ╕ серце вимагало в╕дпочинку. Помалу вона навчилася користуватися працею як досконалими л╕ками. Н╕коли не вживала н╕яких снотворних або заспок╕йливих. - -Одного дня прийшов черговий лист в╕д Павлика, ╕ Солом╕я, т╕льки глянувш на нього, в╕дчула недобре. Повол╕ розгортала аркуш паперу: "М╕й добрий ╕ б╕дний друже,- писав Павлик,- я т╕льки що послав Вам посилку, а коли вернув з пошти, прийшли Ваш╕ батько ╕ казали мен╕, що з братом Вашим дуже погано. Кр╕п╕ться! Я сам приходжу до переконання, що краще перестати жити, н╕ж так жити, як йому. Л╕кар╕ втратили усяку над╕ю..." - -За п╕втора м╕сяця,- у грудн╕ 1894 року,- зак╕нчивши виступи в ╤тал╕╖, вона при╖хала до Львова. М╕сцевий оперний театр знову запросив ╖╖ на в╕дкриття сезону. Минулор╕чна перемога н╕би забулася, але не подарувалася ╖й. - -Солом╕я в╕дчула це одразу. Та знов, як ╕ в минулому роц╕, обставини змушували йти т╕льки вперед. - -Брат помер. Того ж дня, як останньою поклала вона г╕лочку на могилу брата, ввечер╕ мала сп╕вати в театр╕. - -Газета "Кур'╓р льв╕вський" п╕сля в╕дкриття сезону вм╕стила таку зам╕тку в розд╕л╕ "Театр, л╕тература ╕ штука": "Опера. Об╕цяного на суботу "Фауста" Гуно, з приводу недиспозиц╕╖ п. Мишуги, зам╕нили "С╕льською честю". Сантуццу сп╕ва╓ панна Крушельницька, Турр╕дду п. Ле-вицький... - -Панну Крушельницьку п╕сля повернення з ╤тал╕╖ сердечно в╕тали, вистачало ╕ кв╕т╕в. Але не можна зата╖ти розчарування, викликаного ╖╖ сп╕вом того вечора. Виною тому може бути хвилювання, яке поясню╓ться першим виступом у нин╕шньому сезон╕. Дивна р╕ч. К╕лька м╕сяц╕в тому в "Трубадур╕", "Фауст╕" Крушельницька захоплювала публ╕ку сво╖ми усп╕хами. Зовс╕м ╕нше враження було в суботу в "С╕льськ╕й чест╕". Головне - це тривале тремоландо. Чи то мало вказувати, що з незнаних нам причин сильний голос талановито╖ сп╕вачки зазнав небезпечного перетруднення? Щоправда, Сантуцца н╕коли не була eval de bataille п. Крушельницько╖, але сп╕в ╖╖ в т╕й парт╕╖ не виказував перед тим ст╕льки невправностей, особливо на верхн╕х тонах". - -Минув тиждень-два, а справа не пол╕пшилася. Закул╕сн╕ чвари вже не обходили Солом╕ю, а власн╕ виступи так само не приносили ╖й н╕ полегшення, ан╕ особливих прикростей. Вона знала, що ╖╖ сварять в газетах, але якось не переймалася тим, як колись. Коли треба, приходила в театр, виходила на сцену, сп╕вала належне... - -Павлик м╕ж тим, вельми пригн╕чений Солом╕╖ним горем, намагався щось робити, зрушити ╖╖ з м╕сця. "Посилаю Вам,- пише в╕н до не╖, бо вона не побажала з ним зустр╕тися,- вир╕зку з "Przeglad" про "Манон", де ╓ критика Вашо╖ гри. Я теж почасти гожуся на ту критику, бо ви 26-го с. м. справд╕ грали дуже в'яло, особливо у 2 акт╕... Мусили бути дуже втомлен╕ або розчарован╕ сценою. Дивлячися на Вас, на Ваш г╕ркий усм╕х, мен╕ не раз ставало страшно за Вас ╕ жаль Вас страшенно - та Ви не п╕ддавайтеся знехот╕, а воспряньте духом. Писав "Кур'╓р львовск╕й", що другий раз грали в╕льн╕ше, як виступав Левицький, ╕ цему я в╕рю, бо сам бачив у "С╕льськ╕й чест╕", що з Левицьким грали натурально, добре - очевидно, тому, що в╕н д╕йсно краща людина (я його дуже люблю), а Мишуга Вам, очевидно, ненависний, ╕ Ви все гра╓те з ним так, як би казали йому: не торкайся мене! Г╕рка це справа для мене, коли соб╕ погадаю, що на сцен╕ можна стратити ус╕ д╕йсн╕ почуття, але Ви тому не п╕ддавайтеся ╕ д╕л╕ть сцену в╕д життя. Взагал╕ "горе иметь сердце", це я Вам кажу взагал╕, бо Ви з М╕лана при╖хали як╕сь зовс╕м прибит╕ - зв╕сно, недобр╕, з горем. Я ваше горе знаю, та що з того, коли не пораджу йому, бо мало й коли бачу Вас, а говорю з Вами тим менш". - -Солом╕я не в╕дпов╕дала на його листи, уникала зустр╕чей з ним. Вона не стомилася, вона не в╕дчувала втоми - просто випробувань доля ╖й наготувала б╕льш н╕ж досить. Павлик намагався повернути ╖╖ до навчання, нагадати ╖й мету ╖хнього знайомства. В╕н виправдовувався: хай заспоко╖ться, в╕н не зробить н╕чого такого, як тод╕, перед ╖╖ в╕д'╖здом, коли в╕н простоював п╕д ╖╖ в╕кнами ╕ ходив по м╕сту до ранку. - -"Я ще взагал╕ ан╕ разу майже не говорив з Вами, як бажаю ╕ чую,- ╕ цему як╕сь фатальн╕ причини - зовс╕м безп╕дставн╕. Чи так я соб╕ уявляв Ваш ╕ м╕й прибуток до Львова? Я бажав зразу узятися до д╕ла, т. з. до передач╕ Вам того, що я знаю з сво╓╖ справи..." - -Солом╕я часом ухильно в╕дпов╕дала на його листи, часом промовчувала. Якось зайшов до вбиральн╕ Окуневський. Вони не бачилися вже к╕лька м╕сяц╕в... В╕н прийшов, д╕знавшись про ╖╖ горе, бо добре знав Антона. - -- Я погоджуюся з вашою кар'╓рою сп╕вачки. Я вас кохаю ╕ заради вас згодний на все... - сказав в╕н. - -Вони багато гуляли удвох, в╕дв╕дували друз╕в. В╕н зустр╕чав ╖╖ п╕сля спектакл╕в, а з дому проводжав до театру. ╖╖ недруги трохи принишкли: Окуневського побоювалися. Розмови про Солом╕╖не зам╕жжя ставали щораз настирлив╕ш╕. Безумовно, вони не обминули Павлика, в╕н пише ╖й: "Найдосадн╕ше те, що всякий з них розум╕╓ Ваше зам╕жжя так, що Ви зовс╕м покинете сцену. Зв╕сно, я запротестував ╕ сказав, що Ви н╕коли не покинете сцени ан╕ артизму, поки у Вас ╓ сили ╕ жива душа в т╕л╕. ╤ я певний, що Ви не дасте себе стягнути з сво╓╖ висоти у с╕мейне бол╕тце ╕ н╕кому не пожертву╓те штукою..." - -Очевидячки, Солом╕я ще не прийняла р╕шення. - -Якось Павлик зустр╕вся з особою, яка "добре" ставилася до Солом╕╖ ╕ була завжди в курс╕ ╖╖ справ. Поз╕тхавши над Солом╕╖ною долею ╕ над втратою, яку понесе театр у зв'язку з ╖╖ зам╕жжям, доброзичливець тим часом опов╕в Павликов╕ так╕ реч╕, що вельми стурбували його. "Я не охотник до сплетень, але, як друг Ваш, мушу передати Вам дв╕ про Вас. У Львов╕ казав нам ╕з Кобринським чолов╕к, котрого ви дуже шану╓те... що Ви в╕дмовили Окуневсько-му для Коса... Друга сплетня на Вас така: тут одна ж╕нка каже, що Окуневський через ╖╖ руки посила╓ Вам грош╕ ╕ що Ви багато йому кошту╓те. Зв╕сно, я гаряче запротестував, бо знаю, що Ви на с╕м пункт╕ надто дел╕катн╕, ╕, на щастя, я знав, за як╕ грош╕ ви були в М╕лан╕". - -Чи це була оборона Солом╕╖, чи Павлик переказав д╕вчин╕ пл╕тки, аби вона отямилася ╕ не важила сво╖м талантом, якому, був певен Павлик, не витримати зам╕жжя з людиною типу Окуневського. Це справило на Солом╕ю враження. Стамувавши гн╕в, вона дочитала листа. - -"Коли Вам буде треба, я можу цю справу вивести на чисту воду: воно ╕ потр╕бно... Не дивуйтеся людям - не мають що кращого робити та плетуть. Я ж зважився закомун╕кувати т╕ сплетн╕ через те, що Ви не в╕зьмете мен╕ того за зле, бо зна╓те надто добре, що в мене тут нема╓ н╕якого особистого ╕нтересу. Я дрожу в╕д Вашого замужжя з погляду загального, публ╕чного ╕ з погляду на Ваше особисте щастя". - -К╕лька годин Солом╕я просид╕ла в кр╕сл╕ наче захолола. Оленка обережно зазирала у двер╕, а заходити боялася. Вона не знала, що в лист╕, але по Солом╕╖ здогадалася - н╕чого доброго. - -П╕д веч╕р у Солом╕╖ п╕днялася температура, ╖╖ била лихоманка, ╕ вона втрачала св╕дом╕сть. - -Л╕кар ставив п'явки ╕ стенав плечима - х╕ба мало що може бути з молодою д╕вчиною, та ще артисткою. В╕н не впевнений, що то простуда,- може, нервове, сл╕д зачекати. Солом╕я марила ╕ кликала Джемму. Вона хот╕ла б показати ╖й картину у трапезн╕й церкви Санта Мар╕я делла Грац╕я. Не "Та╓мну вечерю", а ╕ншу, де п╕ан╕ст гра╓ селянам Бетховена на фортеп╕ано, що сто╖ть на воз╕... - -Оленка викликала батька. В╕н при╖хав другого дня надвеч╕р. Старий Крушельницький с╕в у фотель б╕ля Соло-м╕╖ного л╕жка, пот╕м поклав свою руку на Солом╕╖ну - гарячу, з видовженими пальцями п╕ан╕стки,- ╕ заплакав... - -Солом╕я в╕дкрила оч╕,- зелен╕ озера, вкрит╕ туманом,- ╕ запитала: - -- Татунцю, нащо той чолов╕к возить фортеп╕ано на воз╕?.. - -- Вона марить,- попередив л╕кар. - -Зв╕стка про Соломине захворювання приголомшила ╕ перелякала Павлика. Лист, що його негайно посила╓ в╕н до Б╕ло╖ Крушельницькому, сповнений щиро╖ тривоги. - -"Власне, був у мене С╕чинський ╕ каже, що чув в╕д Кар-пенка* (молодого укра╖нця), що С. дуже хвора - на запалення леген╕в. Це для вс╕х нас, шануючих ╖╖, страшна зв╕стка - коли то правда. Будьте ласкав╕, як можна, написати мен╕ словечко, що воно таке ╕ як вона ма╓ться. Я зараз сам по╖хав би зв╕датися, та боюсь сус╕д╕в за Вас - щоб через м╕й при╖зд не мали яких прикростей. Опр╕ч того, хвору я не м╕г би й бачити, а д╕знатися те, що конче треба, можу ╕ листовно. Зате п╕дбиваю Ни^анк╕вського, щоби по╖хав. - -Коли вона не така хвора, то кланяйтеся ╖й в╕д мене сердечно - головне, нехай не тратить над╕╖, що подужа╓ ╕ поб╕дить артистично. - -В╕дпиш╕ть же якнайшвидше. Кланяйтеся ус╕м Вашим. Бувайте здоров╕, ╕ особливо нехай буде здорова С. - -Ваш щирий Павлик" - -Аж за м╕сяць Солом╕я почала одужувати. Був к╕нець кв╕тня; садки, поля вже по-справжньому оживали, почали кв╕тнути дерева, ╕ земля наповнилася житт╓дайними соками. Бажання працювати повернулося до Солом╕╖ ран╕ш, н╕ж здоров'я, ╕ ще в л╕жку вона продовжу╓ сво╖ студ╕╖ з рос╕йсько╖ л╕тератури, естетики. - -Павлик д╕знався про одужання Солом╕╖ з листа ╖╖ батька ╕ зразу ж в╕дписав: "Велике Вам спасиб╕ за зв╕стку про щасливий к╕нець С. слабост╕. Не пов╕рите, як вона мене зрадувала - та й якби н╕! То ж не жарти: запалення легких для сп╕вачки - капут! Ну... то вийшло щасливо, а надал╕ ╕ вона сама мусить берегтися б╕льше, ╕ вс╕ мусять ╖╖ берегти. ╤ тепер нехай би дома була довше, поки зовс╕м не стане здоровою". - -Солом╕я зворушена його увагою: "Пару дн╕в вже збираюся до Вас написати, поздоровити Вас за добру пам'ять про мене, що дов╕дувалися про мо╓ здоров'я, та все не було можливост╕ допровадити у д╕ло сво╓╖ добро╖ вол╕". - -* Йдеться про сина ╤. К. Карпенка-Карого - Юр╕я ╤вановича То-б╕левича, який тод╕ навчався у Льв╕вському пол╕техн╕чному ╕нститут╕. - -Дал╕ вона пов╕домля╓ його, що знов почала читати, що ма╓ тепер довол╕ часу, щоб надолужити втрачене п╕д час гастролей у Львов╕. Читаючи про життя ╕нших видатних людей, вона ще й ще раз приходить до ч╕ткого визначення сво╖х обов'язк╕в ╕ свого завдання в мистецтв╕. "Серйозно перестуд╕ювала життя Соф╕╖ Ковалевсько╖, котра мене сво╖м ц╕лим життям та умом напровадила на багато таких р╕шучих думок, котр╕ для мене стануть проводирями ц╕лого мого життя, яке б воно там не було, з долею чи обездо-лене!" - -Вона чита╓ Короленка, Толстого, ╤бсена, Саккетт╕,- останнього вважа╓ за необх╕дне перекласти на укра╖нську мову. Спод╕ва╓ться грунтовно взятися за вивчення мистецтва композиц╕╖. "Це для мене не приспорить великого труду, тому що я вже трохи т╕╓╖ науки п╕дготовлена, а будучи по судьб╕ все у великих м╕стах, професора знайду. Пригадую соб╕, що Ви колись писали про те до мене, та тод╕ воно, те компонования, видалося мен╕ неможливим, тому ╕менно, що не чула в соб╕ досить фантаз╕╖, безперечно потр╕бно╖ до т╕╓╖ ц╕л╕, нин╕, навпаки, зда╓ться, що мен╕ браку╓ т╕льки п╕дстави, а всю решту я захвачу з душ╕. Може, я й помиляюся, але що шкодить попрацювати трохи та й переконатися в соб╕". - -Солом╕я д╕литься з Павликом ╕ сво╖ми планами включитися у прогресивний тод╕ рух радикал╕в на чол╕ з ╤ваном Франком. Спов╕ща╓, що перечиту╓ вс╕ номери щор╕чника "Народ", щоб ясн╕ше уявляти соб╕ мету радикал╕зму ╕ взагал╕ п╕знати той час, коли вони починали свою роботу ╕ боротьбу, розорюючи ниву для зас╕ву ╕деями соц╕ал╕зму. Вона ц╕кавиться, чи будуть святкувати роб╕тники Перше травня цього року, ╕, д╕знавшися, що н╕, пише: "Зл╕сть мене брала, що от тепер Перше травня не дозволено, якраз перед виборами на в╕че селян. А та преглупа "Народна часопись" знову морочить людям голови та плете, як на муках, бог в╕сть що про радикал╕зм ╕ т. д."*. - -* Солом╕ю недарма брала зл╕сть на тих, хто заборонив святкування Першого травня. День м╕жнародно╖ сол╕дарност╕ трудящих вперше святкували у Львов╕ в 1890 роц╕. За ратушею, на площ╕ Ринок, там, де тепер розм╕щу╓ться м╕ська Рада, того дня на масовий м╕тинг уперше з╕бралися тисяч╕ людей. Його учасники вимагали встановлення восьмигодинного робочого дня, загального виборочого права, запровадження навчання р╕дною мовою. - -Через три роки (у 1893 р.) до цього дня Лесь Мартович приурочив лист╕вку з портретом ╕ короткою б╕ограф╕╓ю Карла Маркса, з титулом: "На Першого Мая 1893 року". В н╕й в╕н писав. ч<Роб╕тн╕ люде всього св╕ту обходи муть святочно сегодн╕шн╕й день Першого Мая. В╕д сего не - -Павлик радий незвичайно: "Ну, сто раз скор╕ше я над╕явся смерт╕, як в╕д Вас листа, та ще й такого! Не буду про те тепер говорити, тим б╕льше, що я, не пишучи до Вас, не т╕льки забув писати по-людськи, а й забув про св╕т божий. Тепер я несказанно рад ╕ Вашому здоров'ю, ╕ тому, що Ви звернулися в той б╕к, що я Вам не раз говорив: на б╕к артистичного творення ╕ сусп╕льно╖ прац╕. Держ╕ться то╖ дороги - ╕ будьте щаслив╕ ╕ серед найтяжчих удар╕в, як╕ Вас ждуть. Я тут Вам буду служити з ус╕╓╖ душ╕, як служив - ус╕м найдорожчим, що в мене було, ╓ ╕ буде" - -Коли при╖хав Окуневський, Солом╕я не зустр╕лася з ним б╕льше. Батько мусив пояснити ситуац╕ю кепським здоров'ям дочки, але й сам Окуневський зрозум╕в, що н╕чого не буде, бо Солом╕я прийняла нарешт╕ р╕шення, а для ╖╖ натури воно мало бути безповоротним. "Вам мусить бути дивно,- пише вона,- що на Ваш╕ запити ╕ погляди на наш╕ стосунки з Окуневським я не в╕дзиваюся. - -Казала Вам якось раз, що я тепер ан╕ можу, ан╕ хочу гадати о подружжю, ╕ взагал╕ не хочу н╕кому завадою бути, бо ╕ сама завад не потребую. Навпаки, мен╕ треба спокою до прац╕ ╕ поступу, ╕ то такого спокою, щоб я могла ц╕лу душу в╕ддати артизмов╕. Повол╕ переконуюся, що артизм в╕дплачу╓ мен╕ самими терп╕ннями ╕ нищить мо╓ здоров'я (набуте дорого)..." - -Розд╕л III - -в╕дстрашить ╖х н╕яка сила, н╕як╕ супротивн╕ заходи, бо вони тямлять на слова найб╕льшого мужа нашого часу ╕ найщир╕шого ╖х защитника Карла Маркса: "Роб╕тн╕ люде вс╕х кра╖в, ╓днайтеся!" - -Дал╕ в╕н дав популярну характеристику його твор╕в, ╕ зак╕нчувалася лист╕вка такими словами: "Через сво╖ д╕ла ╕ сво╖ письма стався Маркс найб╕льшим чолов╕ком нашого в╕ку, пророком ╕ защитником роб╕тних людей. Слава його ╕мени не загине!" - -Безперечно, Солом╕я знала про ц╕ свята ╕ про ╖хн╓ значення для робочого люду, ╕ тому ╖╖ слова - це св╕дчення громадянсько╖ зр╕лост╕ сп╕вачки. - -╤ ШИРШАЛИ ОБРИ... Важко переоц╕нити в житт╕ Солом╕╖ Крушельницько╖ роль Михайла Павлика. Нехай ╖хн╕ студ╕╖ не тривали довго,- менш н╕ж десять рок╕в,- але все, що в╕н зум╕в збудити в ╖╖ св╕домост╕, живило ╖╖ духовн╕ сили на довг╕й мистецьк╕й дороз╕. Серед фактор╕в, що формували демократичний св╕тогляд Солом╕╖ Крушельницько╖, чи не найважлив╕ше м╕сце належить художн╕й л╕тератур╕, особистим контактам ╕з прогресивними громадськими ╕ культурними д╕ячами, з письменниками. - -В ╕стор╕╖ оперного мистецтва Солом╕я Крушельницька пос╕да╓ особливе м╕сце ще й тому, що: "Оволод╕вши р╕зними мовами,- як писав н╕мецький музикознавець Ц. Дросте в 1913 роц╕,- вона змогла згодом перетворитися на сп╕вачку ╕з специф╕чним ╕нтернац╕ональним прапором". ╤тал╕йський критик Г. Маррот╕ св╕дчить: "Всеб╕чно обдарована й осв╕чена, сповнена артистичного чуття ╕ шляхетност╕, вона розмовляла ╕ сп╕вала укра╖нською, рос╕йською, польською, н╕мецькою, англ╕йською, ╕тал╕йською, ╕спанською мовами". - -Михайло Павлик палко п╕дтримував саме такий напрям розвитку таланту Солом╕╖. Серед л╕тератури, яку в╕н ╖й надсилав, чи не найповажн╕ше м╕сце пос╕дали твори рос╕йських письменник╕в. В╕домо, що Павлик був глибоко закоханий у рос╕йську л╕тературу ╕ вважав ╖╖ за один ╕з найважлив╕ших фактор╕в становлення людсько╖ особистост╕. Уже за к╕лька тижн╕в ╕з початку ╖хнього письмового знайомства в╕н посила╓ Солом╕╖, поряд ╕з статтею про французький театр XVIII стол╕ття, опов╕дання Чехова. До цих посилочок в╕н завжди додавав скупий, але влучний словесний коментар. Характеризуючи опов╕дання Чехова "Володя большой и Володя маленький", Павлик пише: "Останн╓ опов╕дання виходило немов на розпусту, але це т╕льки поверхово; на дн╕ його видко ж╕ноче горе - хто ними не пом╕та╓, ╕ як те чувство, що звуть любов'ю, под╕бне до пут, з котрих середня ж╕нка вибива╓ться усяко - звичайно надаремно. Володя маленький - просто свиня, звин╕ть на слов╕, недостойний Соф╕╖ Льв╕вни. А ск╕льки в╕н ╖х переводить, ╕ ск╕льки таких Волод╕в на св╕т╕! Чехов - тепер один з найкращих письменник╕в. Мар╕ - Мар╕он ╕ Маскотта зач╕пають той св╕т, в як╕м ╕ вам прийдеться бути, а "Одни" гарненька ╕дил╕я супружеська". - -Намагаючись зац╕кавити ╖╖ Герценом, Павлик зверта╓ увагу Солом╕╖ на статтю в журнал╕ "Русская мысль": "Александр Иванович Герцен и Наталья Александровна Захарьина". "...Ви мусите п╕знати цю незвичайну ж╕нку та ╖╖ славного мужа, для того я добув Вам ╖х твори... Взагал╕ я Вас буду знайомити з передовими людьми у нас ╕ за границею". До розмов про Герцена Павлик повертатиметься ще не раз, особливо наголошуватиме на його стосунках ╕з дружиною, маючи на уваз╕ залучити Солом╕ю до орган╕зац╕╖ ж╕ночого руху. "...Буду старатися,- пише Павлик,- познайомити Вас з ус╕м Герценом - в╕н чимало написав про сво╖ в╕дносини до сво╓╖ ж╕нки Наташ╕ - ╕ це один з найкращих його твор╕в. Та й то не все ще дос╕ оголошено; у сина ╖х (що професором у Лозаннському ун╕верситет╕ в Швейцар╕╖) ще ╓ одна глава того роману - про часовий розрив м╕ж ними, та це може бути надруковано т╕льки по смерт╕ сина. Герцени померли давно". - -Щиросердно Павлик д╕литься з молодою сп╕вачкою сво╖ми особистими враженнями по прочитанн╕ улюблених твор╕в. "...В "Рассказах" Всеволода Гаршина... прочитав я опов╕дання "Происшествие". От нарешт╕ наскочив на тему, що мене мучить половину життя! Опов╕дання немов мен╕ вийняте з душ╕ - через те посилаю Вам ╕ прошу милувати ╕ жалувати. В усякому раз╕, я певний, що в геро╖н╕ ви призна╓те нещасну свою сестру, а в геро╖ - чолов╕ка, що пошанував в н╕й людину, ╕, полюбивши ╖╖, зн╕сся над тлумом фарисейських мужчин ╕ ж╕нок, ╕ вол╕╓ не жити, чим бачити муки ╕ пониження людсько╖ ╕стоти - проститутки. Справд╕, герой л╕пша людина в╕д мене, бо я хоч мучуся самою думкою про те нещасне життя тих вс╕х ╕стот, а все-таки дос╕ не застрелився - а повинен був!" - -Таке особисте, глибоке ставлення Павлика до художн╕х твор╕в, в╕ра у правдив╕сть л╕тературних образ╕в породжували ╕ в Солом╕╖ певну дов╕ру до них. У сво╖х листах Павлик користувався пор╕вняннями з твор╕в. "Ох, якби Ви знали, як важко мен╕ стало,- пише в╕н ╕з приводу думок про майбутн╓ Солом╕╖не одруження, в╕д якого в╕н пост╕йно ╖╖ розраджував,- якось так, як кораблев╕ на мор╕, пробитому в такому м╕сц╕, де н╕хто не вважа╓, ╕ д╕рочка невелика, а кр╕зь не╖ проб'╓ вода, ╕ корабель неминуче п╕де на дно. Бог зна що! Не дивуйтеся - це пор╕вняння я взяв з "Былого и дум" Герцена. В╕н так каже про свою ж╕нку, котра його любила над життя, та все-таки раз пов╕рила пройдисв╕тов╕ ╕ втекла з ним. Переконавшися зараз, що в╕н скот - вона знов обернулася до мужа, та цей фатальний крок так ╖╖ гриз, що незабаром п╕шла на дно. Яка трагед╕я! ╤ якби Ви прочитали, як то Герцен опису╓!.. Зауважую, що цей тв╕р чита╓ться мило ╕ легко, бо то споминки великого письменника ╕ д╕яча, та ще й написан╕ до б╕са правдиво ╕ артистично. - -Тим часом посилаю Вам спогади Короленка про Черни-шевського - ще сам ╖х не прочитав. Чернишевський великий рос╕йський письменник ╕ д╕яч, замучений рос╕йським урядом. Короленко гарний белетрист - укра╖нець родом - теж пересл╕дуваний. - -Нарешт╕, посилаю Вам ╕ по портретов╕: Кеннана, С. Пе-ровсько╖, В. Ос╕нського, В. Засулич, С. Степняка, С. Д╕к-штейна. Останн╕й поляк - застрелився. Про перших Ви вже зна╓те ╕з "Подпольной России", що я Вам позичав читати. ╤ портрети, ╕ книжки для Вас. - -...От Вам би прочитати "Что делать?"- роман про ж╕ночу справу... Тепер уже в Рос╕╖ виросли з того, а все-таки Вам було б ц╕каво пройти кр╕зь той золотий дощ блискучих думок про ж╕ночу справу. "Что делать?" повинно бути в б╕бл╕отец╕... а у Франка буде певно". - -Настав час нагадати шановному читачев╕, що цьому зближенню рос╕йсько╖, укра╖нсько╖ ╕ польсько╖ культур найб╕льше сприяла д╕яльн╕сть декабрист╕в, яким адресувалося гасло революц╕йного ╓днання: "За вашу ╕ нашу свободу!" П╕зн╕ше його п╕дхоплять Герцен ╕ Чернишев-ський. "Ход╕мо ж разом,- писав Герцен,- ╕ хай нас супроводять лайки диких ╕ вузьких нац╕онал╕ст╕в з обох стор╕н". П╕дтримуючи Польське повстання 1863 року ╕ вважаючи його початком визволення народ╕в Рос╕╖, Герцен водночас виступав проти заз╕хань частини польських кер╕вник╕в повстання на укра╖нськ╕ та б╕лоруськ╕ земл╕, говорив про фальшив╕сть тези про "╕сторичну Польщу". ╤ тому в╕н обстоював долю трудящих Укра╖ни: "Що ж це буде за крок до ╖х зв╕льнення, коли, зн╕маючи царськ╕ кайдани, ╖м скажуть, що вони повинн╕ належати Польщ╕?" ╤ дал╕: "Розв'яжемо ╖м руки, розв'яжемо ╖м язик; хай мова ╖х буде зовс╕м в╕льна, ╕ тод╕ хай вони скажуть сво╓ слово, переступлять через бат╕г до нас, через пап╓ж - до вас або, якщо вони розумн╕, протягнуть нам обом руки на братерський союз ╕ незалежн╕сть в╕д обох". Сво╖м ставленням до Польщ╕, до Польського повстання О. ╤. Герцен, за висловом В. ╤. Лен╕на, врятував честь рос╕йсько╖ демократ╕╖. - -З поширенням у Галичин╕ соц╕ал╕стично╖ пропаганди, в╕д перших процес╕в над соц╕ал╕стами у Львов╕, поширилася ╕ ц╕кав╕сть до передово╖ рос╕йсько╖ л╕тератури, яка, безумовно, прислужилася до пробудження пол╕тично╖ св╕домост╕ галичан. Чималу роль у розповсюдженн╕ ╖╖ в╕д╕грав ╕ М. Драгоманов, сусп╕льно-пол╕тичн╕ погляди якого не завжди були посл╕довними, а ╕нколи ╕ суперечливими. "Я составил план,- пише Драгоманов у "Автобиографии",- распространить в Галиции украинское направление посредством русской (великорусской) литературы, которая своим светским и демократическим характером подорвет в Галиции клерикализм и бюрократизм и обратит молодежь к демосу..." - -Така мета ╕ прогресивна д╕яльн╕сть дала п╕дставу Драгоманову в т╕й же "Автобиографии" стверджувати: "Смело могу сказать, что ни один московский славянофил не распространил в Австрии столько "московских" (русских) книг, как я..." - -Павлик, як друг ╕ соратник Драгоманова, теж немало прислужився ц╕й справ╕. Його любов до всього передового рос╕йського виявлялася ╕ в тому, з якою посл╕довн╕стю ╕ пост╕йн╕стю в╕н направля╓ мр╕╖ Солом╕╖ про сп╕вацьку долю в б╕к Рос╕╖. Об╕ця╓ ╖й допомогу: "В мене ╓ знайом╕ в Ки╓в╕, Москв╕ й Петербурз╕,- так╕, що могли б тим занятися". - -П╕зн╕ше, коли вона буде лаштуватися у Франц╕ю, в╕н звернеться до не╖ з проханням у справ╕ Тургенева. "Мушу Вам написати про одну сумну-пресумну р╕ч. Як, може, зна╓те, Тургенев любив артистку-сп╕вачку В╕ардо-Гарс╕я ╕ жив ╕з нею до само╖ смерт╕. В Петербурз╕ була чутка, що папери Тургенева В╕ардо передала пок╕йному Драгоманову, в╕це-президент Академ╕╖ наук просив ж╕нку Драгоманова в╕дпродати йому т╕ папери, коли вони ╓... В╕дпов╕дь Людмили Михайл╕вни страшна. Ось вона: "Не глядючи на велик╕ старання, на те, що М. П. (Драгоманов) обертався до вс╕х, до кого можна було, В╕ардо не дала н╕чог╕с╕нько, ╕ де вона все под╕ла - ╓диний бог в╕да╓. А як ми були в л╕т╕ 1894 року на сел╕ коло Парижа, то ╖здили з М. П. в Бож╕в╕ль, де була в╕лла В╕ардо ╕ хатка Тургенева, хот╕ли побачити м╕сто, де Тургенев жив ╕ помер, але нас нав╕ть не пустили нав╕датися до т╕╓╖ хати, бо В╕ардо продали в╕ллу з хаткою, ╕ там жили як╕сь французи - багач╕, котрим н╕якого д╕ла нема до пам'ят╕ такого чолов╕ка, ╕ вони не люблять, щоб ╖х безпоко╖ли. Постояли ми з М. П. коло хати консь╓ржки при вход╕, заплакали, М. П. п╕дняв каштан (д╕ло було в к╕нц╕ сентября) ╕ дав мен╕: "На тоб╕, хай буде споминка, що ти була на тому м╕сц╕, де ходив великий чолов╕к". От т╕льки каштан ╕ ╓сть у мене, б╕льш н╕чого нема╓. Не пожалувала В╕ардо пам'ят╕ такого чолов╕ка - хоч би хатку його не продала. Невже ж таки вона не мала з чого жити? Боже м╕й! Боже м╕й! У мене серце розрива╓ться, коли подумаю, що колись треба буде покинути ту хатку, де м╕й дорогий жив ╕ вмер!" - -Дружина Драгоманова колись так само була артист-кою-сп╕вачкою, ╕ нав╕ть цим користа╓ться Павлик для виховання Солом╕╖, коли пише ╖й: "Ось вам ╕ р╕зниця м╕ж артисткою укра╖нською ╕ чужоземкою!" ╤ дал╕, вертаючися до справи з арх╕вом Тургенева, просить Солом╕ю: "Може, Вам доведеться... бодай узна╓те, чи вона не знищила тих папер╕в ╕ де вони? За яку ц╕ну можна ╖х добути? То зроб╕ть ласку, напиш╕ть мен╕. Не було б Вам кращо╖ рекомендац╕╖ в Рос╕╖, ╕ Ви, певне, д╕сталися б у Петербурзьку оперу". - -Дбаючи про пол╕тичне виховання сп╕вачки, Павлик знайомить ╖╖ з давньою працею Франка, яку в╕н написав ╕з метою пропаганди серед роб╕тник╕в - "Катех╕зм економ╕чного соц╕ал╕зму". Ця брошура була написана у форм╕ питань ╕ в╕дпов╕дей. Наприклад, перше запитання - що таке соц╕ал╕зм? Франко писав: "Соц╕ал╕зм - це змагання усунути всяку сусп╕льну нер╕вн╕сть, усякий визиск ╕ всяке вбожество, запровадити справедлив╕ший, щаслив╕ший в╕д тепер╕шнього лад, а саме таким способом, щоб тепер╕шн╕й продукц╕йний кап╕тал, себто грунти, фабрики, машини й ╕нше знаряддя прац╕, а так само усяка сировина, зам╕сть бути приватною власн╕стю к╕лькох людей, ма╓ перейти у власн╕сть загалу". - -Солом╕я старанно вивчала роботи такого типу, а Павлик знову спов╕ща╓: "Я власне нин╕ п╕слав Вам на руки сестри Ем╕л╕╖ рос╕йський переклад Ерфуртсько╖ програми, щоб Ви знали, що таке н╕мецька соц╕ал-демократ╕я". - -В╕н посила╓ ╖й Мопассана, "Явления жизни в мертвой природе" Ферреро, поясню╓ незрозум╕л╕ або важк╕ частини. Намага╓ться викликати Солом╕ю на дискус╕ю про твори Толстого, ц╕кавиться ╖╖ враженням в╕д "Крейцеро-во╖ сонати", "В╕йни ╕ миру". ╤ тут же нагаду╓, що "История музыки", видана в Рос╕╖, ╓ "першою ╕стор╕╓ю музики, написаною новим науковим способом. Ви б ╖╖ прочитали Бажанському - то б йому в╕дхот╕лося писати свою ╕стор╕ю музики..." - -Статт╕, що стосуються ж╕ночих питань, Павлик не випуска╓ з поля зору. Вивчивши роботу Бальмонта про Байрона ╕ Шелл╕, в╕н зверта╓ Солом╕╖ну увагу на те, як вони обо╓ ставилися до ж╕нок, ╕ наполяга╓: "Байрона ╕ Шелл╕ Вам доконче треба знати". - -Життя передових ж╕нок потряса╓ його, в╕н наполегливо ╕нформу╓ Солом╕ю про все найкраще, що з'явля╓ться про них у друц╕. "Сьогодн╕ я купив соб╕ книжку Лаври Марголя... Тут розказано про ш╕сть сучасних найпосту-пов╕ших ж╕нок: про Мар╕ю Башкирцеву (артистку-малярку), про Анну Леффлер (в╕дому вам письменницю), Елеонору Дузе - драматичну актрису, Жоржа Егерон, Амал╕ю Скрам (натурал╕стку) ╕ про Соню Ковалевську. Мен╕ дуже мило, що останню авторка назива╓ жертвою часу". - -В╕н т╕льки знайомить свою ученицю з ус╕ма найвидат-н╕шими творами рос╕йсько╖ л╕тератури того часу, але намага╓ться дати уявлення ╕ про ставлення до них критик╕в ╕ самих л╕тератор╕в. Так, в╕н випису╓ для не╖ думку Тургенева про "В╕йну ╕ мир" Толстого ╕ про "Обрив" Гончарова. Треба додати, що т╕ виписки займають близько шести аркуш╕в. "Я Вам буду посилати по томов╕ найл╕пших пов╕стей Досто╓вського - вони ╕ Вам дуже потр╕бн╕, бо осв╕дчують до дна людську душу... Читайте Карама-зових ╕ пришл╕ть мен╕, прочитавши". - -Солом╕я не бариться з в╕дпов╕ддю. "За книжки дякую Вам дуже, повол╕, повол╕ попрочитую все. Тепер зак╕нчу "Крейцерову сонату", а в╕дтак буду читати "В╕йну ╕ мир", ╖╖ оц╕нки точн╕ ╕ правдив╕: "Короленко мен╕ страх до вподоби! Як в╕н кожну р╕ч пода╓ правдиво та вик╕нчу╓ артистично сво╖ твори". ╤нод╕, якщо книжки ╖й дуже сподобалися, вона просить дозволу затримати ╖х у себе: "Якби вам не шкодило, ще пару дн╕в затримаю ╖х (Пушк╕на, Некрасова та Л╓рмонтова)". - -Про "Брат╕в Карамазових" вона, як характерно для не╖, не розпису╓, а весь зм╕ст сво╖х вражень вклада╓ в одне речення: "Я ту книжку прочитала, ╕ страх як вона мене рознервувала, бо прекрасна". - -Особливо точно визначилася позиц╕я Михайла Павлика стосовно рос╕йсько╖ культури, коли радикальна парт╕я почала боротьбу з народовством. "Треба ╖х бити на "пункт╕" рос╕йства, т. з. знакомити загал з рос╕йською мовою ╕ л╕тературою, висуваючи наперед усе поступове ╕ революц╕йне в рос╕йськ╕й л╕тератур╕ ╕ житт╕..." - -Солом╕я, для яко╖ виховна робота Павлика ╕ Франка не пройшла марно, ц╕лком п╕дтриму╓ свого вчителя. Вона вже глибоко розум╕╓ антинародну суть пол╕тично╖ д╕яльност╕ укра╖нських буржуазних нац╕онал╕ст╕в. Под╕ля╓ погляди Павлика, стверджуючи, що галицьк╕ народовц╕ "створен╕ (кожен зна╓) виключно для сво╖х особистих ╕нтерес╕в та зиск╕в". - -Розд╕л IV - -В╤ДЕНЬ ╕ ВАГНЕР. Перш╕ ж кроки Солом╕╖ на сцен╕ переконали ╖╖ в к╕лькох ╜рунтовних засадах вт╕лення музичних образ╕в. Одна з них - в╕чна ╕, може, тому дещо зба-нал╕зована ╕стина про те, що хто не горить, той не запалю╓. Пам'ятаючи про не╖, Солом╕я д╕йшла висновку, що талановит╕сть митця поляга╓ не в ╕м╕тац╕╖ творчого вогню, а в майстерност╕ самозапалення. У потр╕бну хвилину, в потр╕бному м╕сц╕. Вона навчилася в╕др╕зняти творче гор╕ння в╕д звичайного людського переживання ще в╕дтод╕, як у Львов╕ не могла сп╕вати А╖ду через сльози, як╕ викликав у не╖ цей образ. П╕зн╕ше вона жартуватиме, що коли артист плаче на сцен╕ справжн╕ми сльозами, то, кр╕м здивування глядача, не зможе н╕чого соб╕ заробити. Сл╕д навчитися переживати не так, як звичайна людина Солом╕я, а так, як вигаданий персонаж з опери. - -╤ вона вчилася. Особливо завзято п╕сля хвороби, наче загроза ╖╖ життю додала сил. - -Вона вир╕шила, кр╕м занять ╕з Фаустою Кресп╕, розширювати св╕й вокальний д╕апазон, використовуючи досв╕д св╕тових музичних шк╕л. - -╖╖ дотепер╕шн╕ вчител╕ Валер╕й Висоцький, Фауста Кресп╕ були вихован╕ на принципах класичного бельканто, вокального стилю, принциповими ознаками якого ╓ легк╕сть та при╓мн╕сть звучання, вишукан╕сть орнамент╕в у сп╕в╕. Солом╕я, в╕ддаючи належне школ╕ бельканто, що сформувала ╖╖ як сп╕вачку, прагнула оволод╕ти й ╕ншими стилями ╕ напрямами у вокальному мистецтв╕. Варто зауважити, що стиль бельканто на к╕нець XIX стол╕ття втратив свою однор╕дн╕сть ╕ не становив уже пан╕вного явища на оперн╕й сцен╕. Солом╕я ╕нту╖ц╕╓ю митця в╕дчула цей розпад ╕ скористалася ним для в╕дточення багатогранност╕ свого мистецтва. ╖╖ знамените "нема н╕чого такого поганого, щоб на добре не вийшло" спрацювало в цьому випадку бездоганно, якщо пригадати тр╕умфальн╕ виступи в операх Вагнера, Штрауса... - -А особливо для опер Вагнера з ╖х безмежною мелодичною л╕н╕╓ю, розширеним вокальним рег╕стром парт╕й, ╕нструментальними ходами ╕ в╕дсутн╕стю завершених ефективних ар╕й - бельканто вже не вистачало. Розвиваючи декламац╕йний принцип Глюка, Вагнер створив специф╕чн╕ музичн╕ драми, звучання яких було занадто складним для б╕льшост╕ публ╕ки ╕, що найважлив╕ше, зовс╕м незвичайним. - -У його музичних драмах, довжелезних за розм╕ром, панував оркестр. Вони дивували в╕дсутн╕стю вокальних ар╕й. "Московские ведомости" за 1889 р╕к писали з приводу прем'╓р вагнер╕вських тетралог╕й: "Що стосу╓ться публ╕ки в широкому розум╕нн╕ слова, то загальне враження в╕д тетралог╕й Вагнера, наск╕льки було можливо пом╕тити ╕з жвавих розмов у коридорах ╕ фой╓, було негативним". Незвичним був ╕ стиль композитора для слухач╕в, призвича╓них до ╕тал╕йсько╖ опери. Композитор писав музику в так званому пол╕фон╕чному стил╕. За час╕в Вагнера ╕ до к╕нця XIX стол╕ття цим стилем мало користувалися, а що стосу╓ться опер, то там в╕н був ще б╕льш р╕дк╕сним явищем. Пол╕фон╕чний стиль полягав у можливост╕ для кожного ╕нструмента чи голосу мати свою власну мелод╕ю або парт╕ю. А ще та мелод╕я в╕др╕знялася в╕д ус╕х ╕нших ╕ виконувалася одночасно з ними. Вагнер писав у цьому стил╕, ╕ найб╕льш виразно в╕н пану╓ в операх "Мейстерз╕нгери", "Лоенгр╕н", "Тр╕стан ╕ ╤зольда". Щоправда, пол╕фон╕я, надаючи операм незвичайних рис, породжувала й недол╕ки. Перш за все мелод╕йну заплутан╕сть ╕ немелод╕йн╕ натяжки. Але що справд╕ вир╕зняло Вагнера серед композитор╕в, так це надзвичайне багатство думок ╕ поетичн╕сть музичних образ╕в. - -Солом╕я ставилася до творчост╕ Вагнера з пошаною, але любила не вс╕ його опери. ╖╖ в╕дштовхував "Н╕белун-г╕в перстень", чотири партитури якого складали разом тринадцять годин музики. Стоси списаного паперу "за" ╕ "проти" Вагнера й з приводу Вагнера ц╕кавили ╖╖ не менш, н╕ж сам композитор. Його творч╕сть нагадувала кам╕нь, кинутий у болото естетичних смак╕в. Солом╕я знала критичн╕ статт╕ про Вагнера - ╕ зах╕дних музикознавц╕в, ╕ рос╕йських. ╖╖ см╕шив Кю╖, який пор╕вняв прелюд╕ю до "Тр╕стана ╕ ╤зольди" з виттям собак. Читала вона ╕ статтю Фр╕др╕ха Н╕цше "Несво╓часн╕ роздуми", що була наповнена м╕ркуваннями й оц╕нками... "На жаль, такими власними,- коментував рос╕йський музичний критик Г. А. Ла-рош,- що були непридатн╕ для звичайних людей". Знала сп╕вачка ╕ про пор╕вняння музичних твор╕в Вагнера з твор╕нням М╕келанджело в скульптур╕ ╕ була прихильна до сл╕в Чайковського про н╕мецького композитора: "Як би не ставитися до титан╕чного труда Вагнера, але н╕хто не зможе заперечувати величност╕ виконаного ним завдання ╕ сили духу, що спонукала його довести св╕й труд до к╕нця ╕ привести до виконання один з найвеличезн╕ших художн╕х план╕в, як╕ коли-небудь зароджувалися в голов╕ людини". - -Оск╕льки Солом╕я поклала соб╕ взяти до репертуару к╕лька вагнер╕вських опер, вона ви╖хала до В╕дня, де мешкав знаменитий професор Генсбахер - знавець Вагнера. - -Солом╕я, як ╕ вс╕ сп╕ваки, була добре ознайомлена з твердженням, буц╕мто опери Вагнера псують голос. Вона так не вважала ╕ була впевнена у сво╖х силах. - -- Ви хочете остаточно з╕рвати св╕й голос,- сказав ╖й якось один ╕з льв╕вських доброзичливц╕в. - -- Боже збав! - в╕джартовувалася Солом╕я.- Навпаки, прагну укр╕пити його! - -- Це далеко не так╕ безпечн╕ жарти, як вам зда╓ться, панно Солом╕╓. В╕домо дуже багато випадк╕в, коли сильн╕ сп╕ваки псували голоси бурхливою музикою Вагнера. - -- Вибачте, що ж то за сила, яка зрива╓ться на середньому д╕апазон╕?.. - -Бернард Шоу, перебуваючи в рол╕ музичного критика, дозволяв соб╕ ╕рон╕чн╕ роздуми: - -"Верд╕ писав просто не по-людськи для сп╕вак╕в ╕ страх╕тливо для оркестру. В мистецтв╕ творити для вокал╕ст╕в нема╓ н╕чого темного або важкого. ╤ справа зовс╕м не в тому, що ╖х силують брати найвищ╕ або найнижч╕ ноти. Гендель ╕ Вагнер, як╕, безперечно, були найдосв╕д-чен╕шими ╕ уважними композиторами драматично╖ вокально╖ музики, зовс╕м не цуралися крайн╕х нот, коли мали сп╕вак╕в, здатних узяти ╖х. Але обо╓ вони н╕коли не псували голос╕в. Навпаки, гендел╕вський ╕ вагнер╕вський сп╕вак процв╕та╓, тренуючися на ╖х вокальних парт╕ях, ╕ так довго трима╓ться на сцен╕, що ╕ншим разом почина╓ш думати: "Ох! Засп╕вати б йому раз "Трубадура" та й забратися на той св╕т". - -Уся та╓мниця вм╕лого творення вокально╖ музики поляга╓ в тому, щоб пристосуватися до природних якостей голосу ╕, отже, використати переваги середнього його д╕апазону. На жаль, середня теситура не найкрасив╕ша у незр╕лих або кепських сп╕вак╕в, а в недостатньо тренованих голос╕в вона часто бува╓ найбл╕д╕шою д╕лянкою д╕апазону. Тому композитори впадають у спокусу користуватися лише його верхньою кв╕нтою; власне так без всяких докор╕в сумл╕ння ╕ чинив Верд╕. Фактично в╕н розглядав цю верхню кв╕нту як увесь голос ╕ втискав у не╖ сво╖ мелод╕╖ зам╕сть того, щоб прид╕лити ╖м середину всього д╕апазону, внасл╕док чого голос п╕ддавався крайньому перенапруженню. Це перенапруження не мало в╕дпочинку - сп╕вак без перерви сп╕вав в╕д початку ╕ до к╕нця номера, м╕ж тим як Гендель допомагав голосу, часто вносячи в парт╕ю один-два такти паузи ╕ вводячи музикальн╕ ритурнел╕. - -Якщо говорити про голоси не дуже висок╕, то для верд╕в-ських сп╕вак╕в справи к╕нчалися погано - зривом голосу, втомою, нестерпним перенапруженням, надм╕рною в╕брац╕╓ю ╕, врешт╕, повною втратою голосу... Генделя в╕н (такий сп╕вак.- В. В.) ╕ не намага╓ться сп╕вати, а в драмах Вагнера провалю╓ться з тр╕ском; ось чому такий сп╕вак розносить по вс╕й ╢вроп╕ чутки, що музика Вагнера руйну╓ голос". - -Солом╕я добре знала якост╕ свого голосу ╕ в╕дчувала, що середня частина його досить досконала ╕ сильна, щоб витримати ╕ перемогти в операх Вагнера. Переконана в цьому, вона у травн╕ 1895 року прибула у столицю Австр╕╖. - -В╕день вразив Солом╕ю перш за все сво╖м дивним розташуванням ╕ красенем Дуна╓м з гран╕тними берегами. З╕ сх╕дного боку м╕сто оточував знаменитий л╕с, а на п╕вдн╕ тягнувся величний ланцюг Альп. Десь там губився шлях до ╤тал╕╖. - -Солом╕я ╕ Олена оселилися на Строгштрасе у старого оберста-чеха ╕ його дружини-н╕мкен╕. Вони найняли к╕мнату з окремим входом, у простор╕м салон╕ стояло фортеп╕ано. Харчувалися у господар╕в, але ╖жа була наст╕льки кепською, що п╕сля веч╕рньо╖ кави сестри часто ходили ╕ще до кав'ярн╕ Штадтпарку. - -У В╕дн╕ мешкало досить значне укра╖нське студентське земляцтво. Т╕, хто знав Солом╕ю з час╕в льв╕вських виступ╕в, не забарилися з в╕зитами. Серед них були Йосиф Кос, Зенон Левицький, як╕ вчилися на медичному; д╕вчата ╕з задоволенням фл╕ртували, а хлопц╕ влаштовували Солом╕╖ концерти. Одначе це не заважало Солом╕╖ кожного ранку р╕вно о дев'ят╕й з'являтися у професора Генсбахера. Вони почали з розучування "Лоенгр╕на". - -Прогулянки веч╕рн╕м В╕днем, бес╕ди з друзями в затишних кафе компенсували ╖й напруження робочого дня. Солом╕я знов в╕дчувала у соб╕ сили й енерг╕ю... Дуже часто в╕дв╕дувала оперу, що м╕стилася в прекрасному Бург-театр╕. Святкова атмосфера перед початком спектаклю стимулювала в н╕й бажання вчитися. Цей чужий св╕т, що оточував ╖╖, ц╕ сн╕жно-б╕л╕ прикраси величних зал╕в, пишно розмальован╕ ст╕ни н╕би п╕дкреслювали Солом╕╖ну в╕дчужен╕сть ╕ б╕дн╕сть. ╖й жагуче хот╕лося щось протиставити цьому блискучому св╕тов╕, щоб не втягнутися у його вир ╕ не забути про його фальшиву варт╕сть. Вона оборонялася ус╕м, що мала, а були в не╖ т╕льки талант ╕ працьовит╕сть... Власне цього було досить. - -Нове м╕сто, нове життя не зм╕ню╓ Солом╕ю. Вона майже в кожному лист╕ до Павлика згаду╓ про л╕тературу з р╕зних питань або просить книжок. В╕н не забува╓ про ╖╖ ╕нтереси. Лес╕ Укра╖нц╕, яка мала нам╕р саме в цей час повертатися з Болгар╕╖ на Укра╖ну, радить зупинитися у В╕дн╕, щоб познайомитися з Крушельницькою, ╕ нав╕ть пода╓ в╕денську адресу Солом╕╖. - -Павлик, як ╕ ран╕ш, намага╓ться бути ╖й пом╕чником у ╖╖ сцен╕чних навчаннях, а часом нав╕ть намага╓ться розпалити в н╕й честолюбство. "Тут гостила Д. Белл╕нч╕он╕. Я чув ╖╖ сп╕в давн╕ше ╕ говорив Вам, що якби Ви так вм╕ло виправили св╕й голос ╕ запанували над ним - то б геть закасували ╖╖, бо матер╕ал у Вас прекрасний. Тепер я не був на ╖╖ виставах, але вс╕ в один голос кажуть, що вона краще гра╓, н╕ж сп╕ва╓. Вс╕ з ума сходять в╕д ╖╖ гри. А я в душ╕ жал╕в, чому Ви ще не майстер? У Вас ╕ тут матер╕ал прекрасний, але Ви ╕ дос╕ не зна╓те йому ц╕ни - не вм╕╓те взяти в руки свого орган╕зму ╕ сказати йому: мусь! Ради цього осм╕люся Вам сказати ще, що Вам не-прем╕нно треба п╕ти в драматичну школу ╕ видресируватися в гр╕. Зроб╕ть це, поки Ви в М╕лан╕ - N. В., коли позволять матер╕альн╕ засоби... Зроб╕ть же ласку- послухайте мене бодай у ц╕м одн╕м, а воно вийде на користь Вам ╕ штуц╕. Зрештою, може, Ви й сам╕ це зробите - в так╕м раз╕ звин╕ть за мо╓ "дерзнов╓н╕╓". - -Солом╕я визнавала, що Павлик ма╓ рац╕ю, сама добре в╕дчувала сво╖ недоладност╕. Найб╕льш турбувала ╖╖ ота неможлив╕сть для не╖ узгодити сп╕в ╕ драматичну гру. Щоправда, коли бувала, як то кажуть, в удар╕, те якось виходило само собою. Вона це добре в╕дчувала. Але в ╕нших випадках, якщо сл╕дкувала за сп╕вом, т╕ло наче дерев'ян╕ло; коли намагалася грати, збивала дихання ╕ втрачала ритм сп╕ву. Солом╕я вир╕шила обов'язково пройти ще раз курс сцен╕чно╖ гри. Павлик, як завжди, нагодився вчасно, хоча на той час у ╖хн╕х особистих стосунках знову з'явилася шпаринка. - -В╕д'╖жджаючи до В╕дня, Солом╕я не пов╕домила про це свого вчителя, ╕ в╕н не проминув ╖й того згадати. В╕н дав волю г╕ркот╕: "...Вам найб╕льше шкодить манера повед╕нки з людьми: зразу Ви до людини надто прив╕тн╕, а швидко Ви для не╖ робитеся або байдуж╕, або ста╓те против не╖ дуба. Це б╕сить людей, а позаяк мало ╓ таких, котр╕ були б вищ╕ над оцю Вашу основну хибу, то воно страшно шкодить Вам ╕ як людин╕, ╕ як артистц╕. Тим часом р╕вний обх╕д з людьми в межах "чемно╖ потреби",- як каже один кумедний укра╖нець,- ╕ легший був би для Вас, ╕ корисн╕ший. Не сердьтеся на мене за цю увагу, бо я знаю, чи Вам би хто ╖╖ сказав ╕ чи Ви сам╕ усв╕домлю╓те свою хибу, котра може Вас зовс╕м погубити наверху Вашо╖ артистично╖ слави ╕ особистого щастя". - -╤ дал╕ в╕н н╕би роз'ясню╓ причину ц╕╓╖ г╕ркоти, запитуючи: "Чи слуга готелю Штадм╕ллера в╕ддав Вам лист, що я Вам написав на прощання, не маючи над╕╖ бачитися з Вами? Страшно глупо, та що ж мен╕ було д╕яти. Пот╕м я таки не м╕г видержати, щоб Вас не бачити ще. Справд╕, мука була для мене несказанна - таке мо╓ щастя". Г╕ркого трунку накопичилося у серц╕ Павлика довол╕, ╕ в╕н вже не може зупинитися: "Кобринська закида╓ Вам ненатуральн╕сть в житт╕ - ╕ на це ви повинн╕ звернути увагу. Д╕йсний артизм ╕ д╕йсна образован╕сть - товариш╕ простоти, а у Вас того матер╕алу аж надто, так що н╕чого штучного Вам не треба в житт╕ (на сцен╕ ╕нше д╕ло)". - -Солом╕я вже не схильна приймати так╕ заповзятлив╕ повчання, певно, вона промовчу╓,- не в╕дпов╕да╓. Павлик обережно назива╓ це небажання Солом╕╖ писати "галицькою л╕н╕╓ю" пресимнатично╖, але "галичанки". В╕н влуча╓ в болюче... ╖╖ гострий розум ╕ важка рука вмент парирували удар: "Те, що Ви охрестили мою л╕нь до писання тепер╕шн╕м часом "галицькою л╕н╕╓ю", мене зовс╕м не здивувало, бо мен╕ страх не хочеться писати так, без найменшо╖ рац╕╖, а тим б╕льше переливати з порожнього в пусте, як то, бувало, я робила. Але диву╓ мене (а, власне, чолов╕к не повинен ╕ не може дивуватися н╕чому), що Ви, так╕ вирозум╕л╕ на все безвзглядно, назива╓те мене "пресимпатичною, але галичанкою". Взявши р╕ч на увагу, мусите признатися, що симпат╕я ╓ р╕ч дуже взглядна. Вам воно вида╓ться так, а мен╕ зовс╕м ╕накше, помимо того, що пос╕даю б╕льше як вроджений его╖зм. Так само ╕ з тим нер╕вним поступуванням з людьми. Це не виходить ╕з того, що я галичанка ╕ що то ╓ моя вина, бо я навчилася (а мала досить нагоди до того) л╕пше, пол╕тичн╕ше поводитися з людьми, це ╓ м╕й характер, ╕ повинн╕ знати, що характери ломляться, але не згинаються... А що таке поступування мо╓ б╕сить людей, то це прец╕нь не рац╕я, щоб я того не робила, що вважаю (╕ за що сама в╕дпов╕даю) за в╕дпов╕дне. Ви ж мали найб╕льше нагоди (хоч тепер ╖╖ не ма╓те) переконатися в т╕м, ск╕льки в мене галицького духу ╕ галицьких манер╕в, а проте в тому самому гал╕лейському тон╕ сам╕ до мене з Гал╕ле╖ одзива╓теся". - -Певно, Павлик наст╕льки призвича╖вся до сво╓╖ осв╕тньо╖ переваги, що не пом╕ча╓, як його щир╕ поради почали виглядати надто нав'язливим, безапеляц╕йним ментор-ством. ╤ Солом╕я як могла боронилася в╕д порушення суверен╕тету ╖╖ особистост╕. Вона сво╓ю в╕дпов╕ддю ц╕лить у серце Павлика, але в останн╕й момент притриму╓ руку: "Як^же мен╕ дивуватися п╕сля цього людям, що т╕льки одн╕ гал╕лейськ╕ погляди мають, чи можу я в╕д них спод╕ватися чогось б╕льшого, н╕ж гал╕лейства. На щастя, я т╕льки б╕ля тих затримуюся та щиро в╕дношуся, з ким мен╕ добре: хто мене розум╕╓, а я його. Шлюбу жодного я б н╕ з ким не взяла, бо занадто я нестало╖ вдач╕, а по-друге, шкода мого характеру пост╕йного". - -Пот╕м вда╓ться до "пол╕тики", розум╕ючи найкращ╕ нам╕ри свого друга. Т╕льки переконан╕сть у його помилц╕ змусила ╖╖ написати такого листа. В к╕нц╕ просить прислати ╖й ╤бсена ╕ пов╕домити точн╕ше, коли Леся Укра╖нка буде у В╕дн╕. - -Павлик не спод╕вався на такий "бунт", в╕н виправдову╓ться, в╕н боляче пережива╓ удар. "Ваше галичанство зовс╕м не в т╕м - Ви це побачите сам╕, п╕знавшися ╕ подруживши з к╕лькома порядними ╕ образованими рос╕янками... Я для Вас в╕дступив в╕д свого правила - "якнайдал╕ в╕д людей", а я зблизився до Вас, ╕ то надто скоро, вс╕м сво╖м ╕снуванням, а тим часом Ви не можете ╕ не хочете в╕дноситися до мене так, як я до Вас. Отже, прост╕ть мен╕ мо╖ щир╕ уваги, зроблен╕ без всяких претенз╕й,- я ╖х б╕льш робити не буду". - -О, Солом╕я добре знала варт╕сть Павлика у сво╓му житт╕. Але вона з молодечим его╖змом прагнула одержати в╕д нього т╕льки зерна, а його почуття... Його почуття були для не╖ остюками, марними ╕ см╕шними. Вона любить його, бо ╖й люб╕ вчител╕. - -А в╕н у наступному лист╕ з арх╕непосл╕довн╕стю закоханого жал╕╓ться ╖й на сво╓ г╕рке життя ╕ жал╕╓ ╖╖: "Хоч у Вас натура щаслив╕ша, що стара╓ться засм╕ятися або засп╕вати сво╓ горе,- та воно мен╕ видно з-за см╕ху ╕ з-за сп╕ву Вашого. Ви правду кажете, що то у Вас така вдача - та ба, я знаю, що Вам те все дуже важко". - -Солом╕я охолола ╕ перепрошу╓. Вона н╕ск╕льки не зм╕нилася до нього, щира з ним, а якщо кожного разу для нього вида╓ться новою, то тут н╕чого дивного - вона ст╕льки працю╓, ст╕льки п╕зна╓ нового, що, напевно, таки мусить зм╕нитися. - -╖╖ спок╕йний тон т╕льки дода╓ Павликов╕ бажання виправдатися. Гаряче опису╓ в╕н, як добре зрозум╕в ╖╖ з перших двох-трьох лист╕в. Як мил╕ йому ╖╖ вчинки ╕ повед╕нка: "Але в╕рте мен╕, що далеко не вс╕ мужчини ╕ нав╕ть не вс╕ ж╕нки так на це дивляться, як я. В╕рте мен╕, кажу вам з власного досв╕ду, що б╕льш╕сть мужчин бере все це дуже зле для Вас (Ви пов╕рите цьому, знаючи, як взагал╕ люди в╕дносяться до артисток): друга частина мужчин бере це "найл╕пше" для Вас, вважаючи Вас т╕льки кандидаткою на ж╕нку, ╕ одн╕, ╕ друг╕ набирають соб╕ до Вас претенз╕й ╕, побачивши Ваш крутий поворот, б╕сяться ╕ стають Вашими найб╕льшими ворогами, хоть ╕ дал╕ стараються не зривати з Вами в╕дносин, але вс╕ма силами стараються п╕дкопати Ваш кредит особистий ╕ артистичний. Найл╕пший Вам приклад Мишуга. Через таких Ви вже немало натерп╕лися неповинно в т╕м, що Вам найдорожче ╕ в ч╕м Ви достойн╕ усяко╖ пошани - сп╕в╕". - -Дал╕ в╕н писав ╖й про те, що в тому сусп╕льств╕, в якому вони мусять жити, дуже мало ╓ людей, як╕ б ставили ╖╖ добро вище свого. ╤ в т╕й малост╕ в╕н найперший в╕дданий ╖й, бо вона взагал╕ в ж╕ночому св╕т╕ "поява св╕тла - бодай я тако╖ друго╖ не знаю. Вам хибу╓ т╕льки ширшо╖ осв╕ти, яка б повн╕стю розвила св╕тлий матер╕ал у Вас ╕ збереже Вас в╕д трати сво╓╖ св╕тло╖ особи на марниц╕, не лишаючи в душ╕ н╕чого тривалого. Я вже не раз говорив Вам про це ╕ можу докладно розказати... але я боюся, що Ви ще г╕рше розсердитеся на мене ╕ назвете мене не то гал╕лейцем, а й готтентотом, хоч, правду кажучи, такого, як я вам кажу ╕ казав, Ви не багато чули в Гал╕ле╖". - -В╕н запевня╓ ╖╖ у сво╖й в╕рност╕: "Я Вас ношу в сво╖й душ╕ глибоко - н╕хто ╕ н╕що не зрушить вас зв╕дти,- отже, ради того Ви прощайте мен╕ ╕ деяк╕ терпк╕ слова - не для мене, бо що я вам? - а для себе". Вза╓монезадово-лення доб╕гало к╕нця, ╕ проростало вза╓морозум╕ння, викликаючи сум ╕ н╕жн╕сть винуватц╕в. Солом╕я щиро пожал╕ла свого друга. Ця ╖╖ перемога не давала ╖й радост╕, а, вдарившись об серце вчителя, викресала з нього бодай останню ╕скру, останн╕й спалах його осв╕дчень. "Ви пролет╕ли,- писав в╕н ╖й,- в мо╖м сумн╕м ╕ темн╕м життю ясною з╕ркою, розсипали на вс╕ боки сво╓ ясне пром╕ння ╕ викликали в душ╕ на той чар╕вний св╕т усе найкраще, правда, т╕льки на те, щоб пот╕м пропасти для мене, як загалом усе чар╕вне. Та дарма, це не зменшить Вас у мо╖х очах. Я того н╕коли не забуду, бо такого не забува╓ той, що мало добра зазнав в╕д людей. Вас я просив би, щоб Ви про те не так терпко згадували, як у к╕лькох м╕сцях Вашого останнього листа. Зм╕нилися до мене - то бодай мовч╕ть про те, бо воно мен╕ болить б╕льше, н╕ж ви соб╕ дума╓те". - -Павлик ще не раз згада╓ щаслив╕ дн╕ ╖х першого знайомства, ще не раз затерпне йому серце в╕д знайомих звук╕в увертюри до "А╖ди" ╕ здригнеться душа, коли в уяв╕ постане струнка зеленоока красуня з розумним вольовим обличчям: "Якось-то грала музика в ╓зу╖тськ╕м город╕ увертюру до "А╖ди". Можете соб╕ подумати, яке враження вона зробила на мене. Я ледве дослухав ╖╖ з╕ зворушенням ╕ зразу ут╕к ╕з ╓зу╖тського города, та мало не збожевол╕в. Перед очима мо╖ми стали Ви в рол╕ А╖ди ╕ мого найл╕пшого друга - як раз, як той раз... найщаслив╕ший у мо╓му житт╕..." - -Вона повернеться до дружнього тону ╕ витрима╓ його до останнього свого листа... - -А Павлик до само╖ смерт╕ буде п╕дтримувати зв'язки з ╖╖ родиною, оп╕куватися ╖╖ сестрами, меншим братом. До смерт╕ не загубить ту живу нитку, яка зв'язуватиме його з винятковим ╕ прекрасним. - -А земляки у В╕дн╕ не давали ╖й сумувати, ╕ у в╕льний час Солом╕я бувала з ними в зоопарку, цирку, см╕ялися досхочу над гумовим блазнем, ходили в знаменитий В╕денський Л╕с. - -Дехто з хлопц╕в, що товаришували ╕з сестрами, закохувався в Солом╕ю ╕ осв╕дчувався, а вона швидко остуджувала ╖х: - -- Хлопц╕, хлопц╕, мен╕ з вами не по дороз╕! Я мушу працювати. - -Вона вже в╕дстуд╕ювала два м╕сяц╕ у професора ╕ перебування ╖╖ у В╕дн╕ доб╕гало к╕нця, як раптом ╕з Кракова над╕йшла телеграма. - -Частина шоста ОРФЕ╢ВА НАРЕЧЕНА - -Я з тобою ан╕ разу за руку не взявся, я тобою, як зорею, з земл╕ любувався. - -Присвячення Василя Стефаника СОЛОМ╤╥ Крушельницьк╕й - -Розд╕л ╤ - -* У Львов╕ наприк╕нц╕ XIX стор╕ччя народилося к╕лька революц╕йних п╕сень, що стали в╕дом╕ далеко за межами нашо╖ кра╖ни: "В╕чний революц╕онер" ╤. Франка, "Червоний прапор" Б. Черв╕нського, "Шал╕йте, шал╕йте, скажен╕ кати" О. Колесси. - -КРАК╤ВСЬК╤ ПРОФ╤Л╤. В тому, що на початку сво╓╖ сп╕вацько╖ кар'╓ри Солом╕я була виволана до Кракова, в╕дчува╓ться якась фатальна необх╕дн╕сть, з якою доля розпоряджа╓ться великими особистостями. Саме у Краков╕ дев'яностих рок╕в минулого стол╕ття склалася та дивна, незвична ╕ бурхлива артистична атмосфера, яка наклала св╕й небуденний в╕дбиток майже на вс╕ види мистецтва. Справд╕, вс╕ можлив╕ сусп╕льн╕ та соц╕альн╕ крайност╕, вс╕ можлив╕ ╕нтелектуальн╕ й мистецьк╕ загострення виявилися в житт╕ цього тихого м╕ста, що нараховувало не б╕льше сорока тисяч мешканц╕в. Кого т╕льки серед них не було! ╤ нащадки польських корол╕в, ╕ ясновельможне панство, ╕ графи Потоцьк╕ з палацу П╕д брамами, Тар-новськ╕, Бран╕цьк╕ ╕ перш╕ роб╕тнич╕ заступники та ватажки. "Панове-шляхта" ╖здила вулицями м╕ста в каретах, позаду яких стрим╕ли лаке╖ в цил╕ндрах, а попереду пол╕ц╕я розганяла жебрак╕в, щоб не псувати панам спацери. Саме в той час на площ╕ П╕д капуцинами в╕дбувалися перш╕ м╕тинги соц╕ал╕ст╕в ╕ виконувався один з перших роб╕тничих г╕мн╕в Болеслава Черв╕нського "Червоний прапор"*. Видавалася роб╕тнича газета "Вперед" (1892 р.), соц╕ал╕стичний рух зростав усупереч репрес╕ям ╕ пересл╕дуванням. Роб╕тники боролися за скорочення робочого дня, який досягав ш╕стнадцяти годин на добу, за нед╕льний в╕дпочинок, виступали проти дитячо╖ прац╕ в промисловост╕. У записках крак╕вського промислового ╕нспектора за 1896 р╕к чита╓мо: "...П╕д час перев╕рки зустр╕то тро╓ д╕тей, як╕ не мають дванадцяти л╕т, близько двохсот д╕тей мають м╕ж дванадцятьма ╕ чотирнадцятьма роками... - -Одинадцятигодинний трудовий день ╓ правилом. В др╕бному промисл╕ час прац╕ становить 15, 16 або 18 годин щодобово. В млинах працюють не раз 24, ЗО, а нав╕ть 36 годин без перерви..." - -Льв╕вський журнал "Роб╕тник" з цього приводу писав: "Злигодн╕ були такими страшними, що батьки добували фальшив╕ метрики, дописували д╕тям л╕т, щоб вони могли допомагати родин╕". - -Певна р╕ч, ц╕ под╕╖ впливали ╕ на досить численну ╕нтел╕генц╕ю. Частина ╖╖ хилилася до роб╕тничого руху, а серед ╕ншо╖ розповсюдилися, в основному, два принципово р╕зних типи: декаденти, переконан╕ у безц╕льност╕ всякого "д╕ян╕я" ╕ задивлен╕ у сво╖ власн╕ почування, та "сильних людей", як╕ демонстрували свою в╕дразу до "м╕щанського болота". Ц╕ р╕знор╕дн╕ ферменти призводили до бурхливих под╕й у мистецьк╕й сфер╕. В Крак╕вську художню академ╕ю ув╕рвався новий струм╕нь ╕мпрес╕он╕зму з його сонячними барвами. Виспянський виконав в╕траж╕ для францисканського костьолу так, н╕би жбурнув пучки св╕тла ╕ польових кв╕т╕в до с╕ро╖ ╕ стомлено╖ в╕ками готики. - -З-за кордону до Кракова вертаються Запольська, Пшибишевський. - -Молодь захоплювалася зах╕дно╓вропейською л╕тературою, а особливо драматичними виставами. "Метер-л╕нк був для нас,- згадував один ╕з сучасник╕в,- альфою ╕ омегою усього, що нове, заморське, пречудове, витончене, екзотичне, не наше. Та ще з ентуз╕азмом ставилися до Ади Негр╕ з ╕тал╕йц╕в, Максима Горького з "москал╕в"... схилялися перед норвежцем Генр╕ком ╤бсеном, якого кожний з нас вивчав або перекладав". - -Восени 1893 року в Краков╕ було в╕дкрите нове прим╕щення м╕ського театру, якому згодом присво╖ли ╕м'я Ю. Словацького. М╕сце головного директора в ньому пос╕в Тадеуш Павл╕ковський, людина високого профес╕йного р╕вня, з вищою артистичною ╕ музичною осв╕тою. В╕н прин╕с на крак╕вську сцену високу мистецьку культуру ╕ глибоке в╕дчуття прекрасного. Павл╕ковський не п╕шов найлегшою дорогою, ставлячи весел╕ водев╕льчики ╕ музичн╕ комед╕╖. В╕н шукав проблемних п'╓с ╕ п╕зн╕ше, на початку XX стол╕ття, перший поставив на сценах Крак╕вського ╕ Льв╕вського театр╕в Горького ╕ Чехова, влаштував спец╕альн╕ вистави для роб╕тник╕в, наражаючися на непри╓мност╕ з пол╕ц╕╓ю, нам╕сником ╕ м╕щанською та консервативною пресою. В одному з╕ сво╖х виступ╕в в╕н так окреслив свою програму: "Мо╓ю програмою ╓ добрий театр. Тобто добре кер╕вництво, добр╕ артисти, гарний доб╕р твор╕в". А ╕ншим разом додавав: "Естетичним пров╕дником не може бути н╕ вулиця, ан╕ директор, а т╕льки л╕тературна творч╕сть, та, що несе артистичне життя". - -За Павл╕ковського виросли так╕ прекрасн╕ д╕яч╕ польсько╖ сцени, як Кам╕нський, Сольський, ╤рена Помян, Беднажевська, Котарб╕нський та багато ╕нших. - -Вл╕тку 1894 року, ще на початку сво╓╖ театрально╖ кар'╓ри, Тадеуш Павл╕ковський створив спец╕альну оперну трупу з крак╕вських ╕ пров╕нц╕йних сп╕вак╕в. Але в подальших л╕тн╕х сезонах Павл╕ковський спроваджував до Кракова ╕тал╕йськ╕ оперн╕ трупи або оперу з╕ Львова. На один ╕з таких сезон╕в ╕ була запрошена Солом╕я Крушельницька. - -На т╕ часи у Краков╕ була досить численна укра╖нська колон╕я, яка складалася переважно з╕ студент╕в, чиновник╕в, роб╕тник╕в-зал╕зничник╕в. Чи не першими тут з'явилися студенти-медики, оск╕льки медичного факультету тод╕ у Льв╕вському ун╕верситет╕ не було. Чимало укра╖нц╕в навчалося ╕ в Крак╕вськ╕й школ╕ красних мистецтв. Зустр╕чаючися м╕ж собою, вони незабаром орган╕зували так звану "Академ╕чну громаду", ╕дейним наставником яко╖ був ╤ван Франко. М╕сцем ╖х з╕брань була кав'ярня К╕ряка на Ринку. Там вони читали газети, журнали, обговорювали театральн╕ вистави, як╕, до реч╕, на той час були досить р╕зноман╕тними. В театрах ╕шли п'╓си ╤бсена, Гауптмана, Чехова... Виступали так╕ знаменитост╕, як Г. Модже╓вська, Е. Дузе, С. Бернар. - -Крак╕вськ╕ укра╖нц╕ досить близько з╕йшлися з "Молодою Польщею", яка була спочатку звичайним л╕тературним гуртком ╕з талановитих молодих студент╕в. В. Сте-фаник, ╤. Труш, В. Оркан познайомилися ╕ подружилися на все життя саме в Краков╕. В. Стефаник студ╕ю╓ медицину, Труш учиться в художн╕й школ╕, а майбутн╕й польський письменник - ще г╕мназист. Через двадцять рок╕в найзнаменит╕шим фактом з б╕ограф╕╖ Оркана буде його знайомство напередодн╕ першо╖ св╕тово╖ в╕йни з В. ╤. Лен╕ним. Як в╕домо, ╕з Кракова Лен╕н повернувся в Порон╕но, де перебував до осен╕. Напередодн╕ в╕йни на нього над╕йшов донос у м╕сцеву пол╕ц╕ю, яка скористалася з цього ╕ заарештувала "небезпечного ем╕гранта". - -На захист В. ╤. Лен╕на виступила прогресивна Польща. В Закопаному ходила по руках в╕дредагована С. Жеромським петиц╕я до австр╕йського уряду, де висловлювався протест проти арешту. Оркан особисто при╖хав у т╕й справ╕ до новотарзького староства ╕ вручив Казимиров╕ Глов╕н-ському, пов╕товому ком╕саров╕ в Новому Тарз╕, листа, в якому стверджував, що зна╓ Лен╕на "як видатного Л╕тератора, автора численних наукових ╕ публ╕цистичних твор╕в, як ворога царизму, що змушений був залишити кордони Рос╕╖". - -Отже, коли по телеграм╕ Солом╕я Крушельницька з'явилася в Краков╕, вона могла розраховувати на дуже р╕зноман╕тну публ╕ку, значна частина яко╖ була досить об╕знаною з мистецтвом. - -Солом╕я за грош╕, як╕ театр ╖й вислав на дорогу, обновила сво╖ сцен╕чн╕ костюми, суворо дотримуючися правила, що характеристика образу почина╓ться ╕з зовн╕шнього вигляду. Тим б╕льше, що крак╕вськ╕ театромани робили славу артистам в ус╕й Польщ╕ ╕ не сподобатися ╖м значило б наразитися на численн╕ прикрощ╕ з кар^╓рою. - -Спод╕вання Солом╕╖ на гарно складений репертуар справдилися. Вже на другий день по при╖зд╕ вона мала сп╕вати в "Трубадур╕", а ще через два дн╕ у вагнер╕вському "Лоенгр╕н╕". П╕сля того як ╖й вдалося прослухати у В╕дн╕ Фел╕ц╕ю Литвин у рол╕ Ельзи, Солом╕я вир╕шила дещо зм╕нити трактування головно╖ геро╖н╕. Традиц╕йно парт╕ю Ельзи дов╕ряли драматичним або л╕рико-драматичним сопрано, ╕ образу надавався вольовий, енерг╕йний характер. Солом╕╖на характеристика Ельзи наближалася радше до образу, в майбутньому створеного великою рос╕йською сп╕вачкою Неждановою: Ельза ╓ людиною, що живе в св╕т╕ ╕деальних уявлень, а жорсток╕сть ╕ несправедлив╕сть реального св╕ту ╖й просто не зрозум╕л╕. - -Хоча опера була написана в сорокових роках, для Солом╕╖ вона була надзвичайно сучасною, насамперед проблемами добра ╕ зла. - -Майбутн╓ доведе, що Крушельницька, так ╕нтерпретуючи образ Ельзи, мала рац╕ю. Особливо це п╕дтвердиться, коли парт╕ю Лоенгр╕на викона╓ такий визначний сп╕вак, як Леон╕д Соб╕нов. Його так само не задовольняло традиц╕йне трактування образу Лоенгр╕на, в╕н не погоджувався з начебто войовничим його характером. "Це був дуже юний рицар,- напише в╕н в 1905 роц╕,- який набув всеосяжного знання, сильний духом, але йому бракувало в╕ри. В╕н прийшов на землю, щоб знайти цю в╕ру. В╕д кохано╖ ж╕нки в╕н вимага╓ перш за все в╕ри. Трагед╕я ╕ поляга╓ в тому, що в╕ра ╕ знання несум╕сн╕". - -Солом╕╖на Ельза не витримувала ╕спиту на беззастережну в╕ру, п╕дозрою в╕дплатила Лоенгр╕нов╕ за добро... ╤ вир╕шувала Солом╕я цг питання не т╕льки для геро╖н╕. Чи то неминуче - за добро платити як за якийсь товар? Х╕ба не так було з Лоенгр╕ном? Х╕ба не так було з нею? - -Театр заповнився вщерть. Солом╕я стояла б╕ля кул╕с, зосереджена, холодна... - -"Чи здатна така холодна натура створити мр╕йливу, лаг╕дну Ельзу?"- думалося заповзятим "закул╕сним" театралам. - -А Солом╕я й справд╕ з реального життя довкола себе, зда╓ться, н╕чого не чула ╕ не бачила. Прислухаючися до оркестрового вступу, де прозоро вели свою парт╕ю скрипки, вона линула у дивне царство Грааля, Кра╖ни мр╕й, як╕ н╕коли не зд╕йснюються. Це було для не╖ зараз ╓диною реальн╕стю, ╕ на сцену вона п╕шла легко, н╕би нарешт╕ тут мала збутися ╖╖ власна мр╕я. - -Зал завмер, не чулося звичайних порух╕в, шелесту. Бо на сцен╕ стояла справжня Ельза, напевно така, яку бачив у сво╖й уяв╕ Вагнер. Перш╕ слова ╖╖ опов╕д╕ "Пам'ятаю, як молилася, тяжко журячись душею" викликали легке тремт╕ння. Драматичне напруження на сцен╕ зростало, а в зал╕ спадала холодна напруга ╕ загорявся вогонь сп╕впереживання... - -Опера наповнилася чистотою ╕ в╕рою, вона розтопила кригу зверхност╕ в крак╕вського глядача. Що робили по вистав╕ студенти, в тому числ╕ ╕ з укра╖нсько╖ колон╕╖, важко було соб╕ уявити! Кв╕ти, оплески, виклики... Чим скромн╕ше вклонялася Солом╕я, тим б╕льше шален╕в зал. - -За годину, коли вона ╕з сестрою вийшла з театру, майже половина глядач╕в чекала на не╖ перед входом. Почулися вигуки "браво", "браво", а пот╕м студенти випрягли з коляски коней ╕ потягли ╖╖ сонними крак╕вськими вулицями. Перелякан╕ обивател╕ часом в╕дчиняли кватирки ╕ питали одне одного: - -- Проше пана, цо ╓ст? - -- Н╓стети, гайдамаки? - -- А н╕ц, то гратулюйон млоду сьп╓вачку Крушельн╕цку. - -- Ц╓каве...- роздумував хвилину обиватель, а пот╕м, оглянувшися, чи не чу╓ ж╕нка, додавав:- Муше пуйсць... - -Солом╕я сид╕ла в карет╕ мовчки, наче гук ╕ гом╕н навколо зовс╕м ╖╖ не обходили. - -- Чи ти задоволена? - шепнула ╖й збуджена Оленка. - -- Не знаю,- в╕дпов╕ла Солом╕я й заплющила оч╕. - -Солом╕я казала правду, вона справд╕ не знала, чи була задоволена сво╖ми усп╕хами. ╖й все здавалося, що докладено ще мало сил, мало прочитано, замало грунту п╕д ╖╖ ногами. Та усп╕х окрилював ╖╖, додавав сили зробити сво╖ виступи ще варт╕сн╕шими. - -Крак╕в ╖й сподобався. Кожного дня об одинадцят╕й ранку виходила вона прогулятися на Плянти, прислухаючися до мелод╕й мар╕ацьких дзвон╕в, д╕ставалася до ринку, де могла спостер╕гати щоденне життя крак╕в'ян. П╕сля спектаклю ╖╖ часто пров╕дували р╕зн╕ люди. - -Одного разу хтось постукав так несм╕ло-несм╕ло... На пороз╕ стояло дво╓. Один б╕лявий, ╕з хвилястим волоссям, другий похмурий - циганкуватий. Обо╓ вищ╕ середнього зросту. - -- Добридень! - так чемно, як д╕ти, прив╕талися. - -- Добрий веч╕р! - усм╕хнулася Солом╕я.- С╕дайте. Ви з Галичини? - -- Нас прислав до вас Павлик...- похмуро почав циганкуватий,- казав: ви наша землячка... А тут така пан╕... як цар╕вна! - сказав ╕ всм╕хнувся, ╕ все обличчя йому наче розвиднилося. Став одразу сво╖м.- Я - Стефаник Василь, студент медицини, а це Труш ╤ван, учиться на маляра... - -- Але ж с╕дайте... Я зараз сестру покличу, бо десь вона тут, у театр╕... - -Вони трохи посид╕ли, побалакали, а пот╕м гост╕ запросили д╕вчат до кав'ярн╕. - -- Ход╕мо,- наполягав Стефаник,- не пожалку╓те. Крак╕вськ╕ кав'ярн╕ - то зовс╕м особлива частина м╕ста... ╖╖ так само треба знати! Все сусп╕льне життя зосереджено в них, ╕ вони так само, як сусп╕льство, д╕ляться на класи. - -- Як це? - зац╕кавилася Солом╕я. - -- Кожен клас, тобто група людей, ма╓ свою кав'ярню... От наш╕ з Укра╖ни збираються у кав'ярн╕ К╕ряка... - -- А ваш клас,- засм╕явся Труш,- артисти ходять до Турл╕нського в ресторан "П╕д павичем"... - -- Правда, тепер,- втрутився знов у розмову Стефаник,- частина ваших колег перенеслась на вулицю Флор╕анську до "М╕халково╖ ями"... - -- А до яко╖ ями ви запрошу╓те нас? - розсм╕ялася ╕ соб╕ Солом╕я. - -- Вас, панно Солохо,- в╕днин╕ Стефаник називатиме ╖╖ т╕льки так: Солошка, Солоха,- не можна водити до жодно╖ ями, вас треба возвеличувати, ╕ тому ми запрошу╓мо вас До кав'ярн╕ "Павич". - -- Але ж, Василю, там зас╕да╓ Пшибишевський. - -- Н╕чого, подивимся на нього. До реч╕, я вже давно збираюся зазнайомитися з ним. Кажуть, в╕н багато п'╓ ╕ в алкогольн╕м екстаз╕ пише, пот╕м, знесилений, б'╓, що бачить у хат╕, свариться з ж╕нкою. - -- А ж╕нка в нього дивна особа! - -- Гарна?- зац╕кавилася Оленка. - -- Та, зна╓те,- зн╕яков╕в Труш,- це щось таке, що не да╓ться до окреслення: гарна - негарна... Це набагато складн╕ше... ╖╖ любив ╕ малював норвезький художник Мунк. - -- А, знаю,- пожвав╕шала Солом╕я,- я колись читала про його виставку в Берл╕н╕. Там була ще ця незвичайна картина... як же... ага... "Мадонна". - -- Ну, це вже не моя тема,- махнув безнад╕йно рукою Стефаник,- мене драту╓ такий живопис. - -- В╕н не може тебе дратувати,- розсердився Труш,- це справжн╓ мистецтво. А справжн╓... - -- Можливо,- примирливо буркнув Стефаник,- можливо, воно ╕ справжн╓, т╕льки якесь безвстидне. - -- А хто такий Пшибишевський? - -- Польський л╕тератор-декадент, а навколо нього багато молодих поет╕в, як╕ назвали себе "Молодою Польщею". - -- Так ось,- в╕в дал╕ Труш,- картини Мунка не без-встидн╕, а страшн╕, вони створен╕ вс╕ в одному психолог╕чному ключ╕ - траг╕чного сприймання св╕ту. Це не без-встидство... це його право бачити св╕т таким, як в╕н здатний бачити ╕ в╕дтворювати його. - -- А мене,- заводився Стефаник,- не обходить його св╕т... - -- Вибачте,- кинув Труш д╕вчатам,- тебе н╕хто не примушу╓ дивитися Мунка, в╕н тоб╕ не подоба╓ться, прошу... але це зовс╕м не значить - через те, що в╕н тоб╕ не подоба╓ться, в╕н мусить зникнути. Кожен художник в╕дтворю╓ певну ╕постась людства... - -- А в╕дтворюючи ╖╖, в╕н ╖╖ пропагу╓... пропагу╓ нав╕ть тим, хто його не сприйма╓. - -- То, може, ти пристосу╓ш св╕т до свого розум╕ння зам╕сть того, щоб сво╓ розум╕ння припасовувати до нього?.. - -Батал╕я розгорялася. Солом╕я зрозум╕ла, що ця розмова ма╓ п╕д собою давн╕ п╕двалини. - -- То, може, ми все-таки п╕демо до кав'ярн╕? На жаль, я мушу дотримуватися режиму ╕ довго не зможу з вами бавитися. А поки ми будемо йти, ви, ╤ване, розкаж╕ть нам, що там такого надзвичайного в картинах Мунка? - -Поки Солом╕я з Оленкою збиралися, Труш усе говорив, говорив, упевнений, що тепер Стефаников╕ буде незручно його зупинити. - -- ...Мунк не мав соб╕ р╕вних у майстерност╕ використовувати експрес╕он╕стичн╕ властивост╕ гравюри. Незм╕нно притаманн╕ граф╕ц╕ риси - чорний контрастний контур, абстрагований кол╕р, площинн╕сть зображення та багато ╕нших-дозволили йому показати предмети в неспод╕ваному аспект╕ ╕ надати ╖м т╕╓╖ гостроти ╕ напруженост╕, що вража╓ глядача... - -Того вечора Солом╕я вперше побачила Дагни, дружину Пшибишевського. Вона нагадала ╖й кв╕тку. Така вона була струнка ╕ н╕жна... злотокоса, з очима св╕тлими, загадковими. Вона сид╕ла ╓дина серед чолов╕к╕в, спок╕йна, вр╕вноважена ╕ дуже мудра, як видалося Солом╕╖. - -- А чи не зав╕тати нам до них у гост╕,- звернулася раптом Солом╕я до Стефаника,- тим б╕льше, що в╕н нас щойно запросив? - -За к╕лька тижн╕в Стефаник писав у лист╕ до приятеля: "Я тепер у св╕ж╕м св╕т╕ - за кул╕сами. Сп╕ва╓ в тутешн╕й опер╕ Крушельницька, наша землячка, як Павлик назива╓ сю паню, ╕ через ню я дивлюся на те, що намено його "за кул╕сами". Св╕т дуже ладно урядив, що замкнув кул╕си "за кул╕сами". Сама землячка ма╓ прекрасн╕ голосниц╕ в горл╕ ╕ розумне лице. Дол╕шна губа трохи звиса╓, та ╓╖ з сим до лиця. Ви не майте лишень боя ╕ не думайте, що я, описуючи землячку, вже й полюбив ╖╖. Бояв би-м ся, аби не з╕йти на занадто утерту дорогу". - -Солом╕я листу╓ться з Павликом, запевняючи його у сво╖й р╕шучост╕ досягти вершин мистецтва ╕ не забути св╕й обов'язок перед р╕дною землею. Спов╕ща╓ йому про усп╕хи, ╕ жодного слова про нов╕ знайомства, бо не ма╓ звички спов╕датися. На його запити в╕дпов╕да╓ вже дел╕катн╕ше, н╕ж колись: "З гори прошу, щоб Ви вибачили, що не стану багато писати, тому не дам в╕дпов╕д╕ на Ваш╕ останн╕ листи. Не для того це роблю, аби викрутитися в╕д Ваших питань, але просто тому, щоб не наробити яко╖сь путаниц╕, ви зна╓те сам╕, як я тупо висловлююся. Залишаюся, однак, з тим переконанням, що повол╕, як кажуть, ╕ я вийду в люди, тод╕ ╕ виправлюсь, геть Вам все розкажу, що лише зможу, ╕ в╕дпов╕дати Вам буду на все". - -Павлик пише, що задоволений нею, ╖╖ щирими листами. "Та найб╕льш спасиб╕ Вам за те, що впевнено бажа╓те стояти на грунт╕ щирост╕ ╕ правди. Радий цьому несказанно ╕ по цьому вп╕знаю Вас таку, яку соб╕ колись змалював по Ваших листах перших до мене. Тод╕ я питав себе, зв╕дки в Галичин╕ взялася така д╕вчина, та ще й артистка? Ну ╕ останьтеся такою перед добрими людьми, ╕ знайте, що ту д╕вчину-людину я шаную ╕ люблю над усе. Що шаную Вас як артистку ╕ дорожу Вашим талантом ╕ усп╕хами - про то нема мен╕ чого Вас ╕ запевняти - та справа ос╕бна зовс╕м в╕д наших особистих в╕дносин". - -╤ через три роки йому доводиться стримувати себе, щоб не кинутися на проторен╕ стежки ╕ не почати все спочатку... Крок, на який у б╕льшост╕ здатн╕ т╕льки щиро закохан╕ душ╕. В╕н пише: "Зрадувався я Вашим листом ╕ почав був в╕дписувати Вам щиро, та дописався чорт зна до чого!- То й кинув той початок ╕ тепер пишу благорозумно...- ╕ дал╕,- благально, як ╕ завжди:- Напиш╕ть ще словечко, коли саме при╖дете. Я вийшов би зустр╕ти Вас..." - -Ще через р╕к в╕н скаржиться, що не раз написав би ╖й, та не зна╓ адреси ╕ нав╕ть цей лист змушений посилати шва-геру Солом╕╖ Охримовичу з проханням дописати адресу. В╕н по минулому з подробицями пов╕домля╓ ╖й про свою нову працю в б╕бл╕отец╕, що влаштувався "гарно ╕ виг╕дно, так що мило працювати". Пов╕домля╓ про юв╕лей Франка, про те, що "Громадський голос" обходиться тепер ╖м набагато дешевше: "не платимо редакторов╕ (редагу╓ Франко ╕ я - дурно), не платимо ос╕бно╖ хати (редакц╕я у мене)". - -╤ один гарячий рядочок у самому к╕нц╕ листа: "Про Вас читаю (...), що робите фурор, ╕ рад╕ю". - -Солом╕я не забува╓ ╕ свою вчительку Фаусту Кресп╕ ╕ час в╕д часу пода╓ ╖й зв╕стку про себе. Фауста в╕дпов╕да╓ ╖й листами, сповненими турботи й уваги. - -"М╕лан - -Дорога Соломеа! Я вже подумала про Вас погано, як раптом приносять Вашого милого листа, що сповнив мене безмежною рад╕стю. Ваше прекрасне серце саме таке, яким я його завжди уявляла. Воно в╕дкрите ╕ тверде у р╕шеннях ╕ вчинках; знаючи його, я ц╕лком впевнена, що можу покладатися на Вас з повним дов╕р'ям. Рад╕ю з цього ╕ люблю Вас, як р╕дну сестру. ╤ Ви, у свою чергу, також завжди розраховуйте на мою в╕ддан╕сть, любов ╕ п╕дтримку. Мо╖ почуття до Вас н╕коли не згаснуть, присягаюся в цьому. - -Як я вже писала Вам, спор╕днен╕сть наших душ очевидна, ╖х ╓дна╓ магнетична сила. Тому я впевнена, що час п╕дтвердить обгрунтован╕сть наших спод╕вань, ╕ все замислене нами неодм╕нно зд╕йсниться. - -Ваш╕ усп╕хи у "Фауст╕" та "А╖д╕" схвилювали й захопили мене. Ус╕ мо╖ родич╕ та друз╕ також рад╕ють з Вашого тр╕умфу ╕ передають Вам щир╕ й гаряч╕ поздоровлення. - -М╕с Александер просто на сьомому неб╕. Вона бажа╓ Вам всього найкращого. Наша сп╕льна думка - змусити Вас при╖хати восени у М╕лан. Ми доклада╓мо вс╕х зусиль, щоб Ви були з нами, ╕ робимо це не лише заради примхи, а й задля Вашого блага ╕ майбутнього. - -Барбер╕н╕ остаточно ангажована "Ла Скала" ╕ дебютуватиме в "Азр╕╓л╕" Франкетт╕. Я могла б багато чого розпов╕сти, але це буде вже не лист, а справжня книжка. Впевнена, що Ви з великим усп╕хом сп╕ватимете ╕ в "Трубадур╕". Ця опера саме для Вас. - -Тепер, коли Ви здобули популярн╕сть, намагайтеся й сам╕ диктувати умови, тобто бер╕ть участь в операх, як╕ Вам до душ╕ ╕ де не ризику╓те перевтомити св╕й прекрасний голос. Сп╕вайте нав╕ть менше, н╕ж спроможн╕, це т╕льки п╕де на користь. - -Над╕шл╕ть газети з перекладами реценз╕й, ми використа╓мо ╖х для реклами, що стане Вам у пригод╕, коли повернетесь сюди. Ми вс╕, особливо родина мого дядька, тужимо за Вами ╕ ут╕ша╓мося лише тод╕, коли одержу╓мо Ваш╕ мил╕ послання. - -Дядько з т╕ткою та Андре╖на передають Вам сердечн╕ в╕тання ╕ чекають на Ваше повернення. Я також весь час мр╕ю про це, адже ми мусимо зак╕нчити так добре розпочату ╕ так швидко кинуту справу. Отже - до нас, а усп╕х тут забезпечено. Хвалю Вас за те, що так добре пишете. Ви ж ще навча╓тесь мови. М╕цно ц╕лую. - -Фауста Кресп╕" - -Солом╕я недарма просилася побувати у Пшибишевсько-го, все, що стосувалося мистецтва, ц╕кавило ╖╖ - л╕тература, живопис чи музика. - -А знала вона вже ст╕льки, що в╕дчувала необх╕дн╕сть знати ще б╕льше, ╕ розум╕ла вза╓мозв'язок усього в мистецтв╕. - -Вона дуже задоволена знайомством ╕з Стефаником ╕ Трушем. Молодий письменник, молодий художник ╕ вона, молода сп╕вачка. Обдарован╕, вони могли дуже багато зробити одне для одного. - -При зустр╕чах ╕з нею Стефаник ╕рон╕зу╓, усм╕ха╓ться... Весело й Солом╕╖. Цей красивий, розумний чолов╕к поруч: ╕ де б вони не були, що б не говорили, на що б не звертали уваги - все раптом робилося значним, в усьому для Солом╕╖ в╕н ум╕в розкривати невидиму ╕постась. Ось гуляють вони Плянтами. Хмариться. Збира╓ться на дощ. - -- Ви бо╖теся дощу?- запиту╓ Солом╕я. - -- Я боюся т╕льки власного сумл╕ння ╕ ж╕нок. - -- Ж╕нок, але не сп╕вачок! - -- Ус╕ ж╕нки - сирени... Моя мама мен╕ любила сп╕вати. - -Ой не коси, бузьку, с╕на, Бо ся зросиш по кол╕на; Та най тота чайка косить, Що набакир шапку носить. - -- Я цю п╕сню знаю. - -- Для мене вона найкраща. - -Линув дощ. Велик╕, подовгуват╕, як нас╕ння соняшник╕в, краплини. - -- Ага!- сказав Стефаник.- Панна Солоха ще й чар╕вниця? Буде вам за ц╕ чари.- ╤ штовхнув двер╕ яко╖сь кав'ярн╕. - -У н╕й темно в╕д дощу, с╕ли в куточку, кельнер довго не приходив. Василь не в╕дривав од не╖ погляду, ╕ ст╕льки ласки й болю було в тих очах, що Солом╕я раптом почала жал╕тися на артистичне життя, на безконечне напруження вол╕... Як часом страх хапа╓ за горло, парал╕зу╓ ноги ╕ як вона не може вийти на сцену, як бо╖ться публ╕ки... А та його доброта, що струмилася з його очей, розтоплювала ╖╖ душу, ╕ з не╖ разом ╕з холодом виходило все болюче, важке. - -Таку вдачу мав той високий, гарний чолов╕к. Н╕кого добр╕шого не знала вона в житт╕, н╕хто не зам╕нив його в ╖╖ серц╕. - -В╕н учив бачити св╕т у вс╕х його барвах ╕ вим╕рах. Не були т╕ барви занадто яскрав╕, але в╕дпов╕дали життю ╕ прив'язували до життя. - -- Зна╓те, пане Василю, см╕ються над╕ мною, що я знаю одну лише святу р╕ч у житт╕ - власне горло,- уздр╕вши запитальний погляд Стефаника, розтлумачила вона.- Наприклад, у ресторан╕ я не ╖м гострого, не п'ю холодного, не терплю алкоголю, нав╕ть найбезпечн╕шого. Не можу довго сид╕ти на банкетах, бо в мене режим, приходжу задовго перед виставою... п╕сля вистави ще залишаюсь у театр╕, щоб в╕дпочили голосниц╕. - -Стефаник дивився на не╖ сп╕вчутливо ╕ тепло. - -- От бачите, яка я нещасна, десь мен╕ мусить таки бути погано. - -П╕дставляючи до не╖ ближче склянку з теплим ча╓м, Стефаник в╕в сво╓: - -- Бачте, заб╕гли ми в кав'ярню, бо надвор╕ дощ, як ╕з ц╕вки, а нам нема б╕ди... Аби-то було в сел╕ ╕ я когось зустр╕в дорогою, то мус╕в би сказати: - -"Слава йсу! Ет, то-то вц╕дило, як з коновки, коби хоть чисте!" - -"Сохрань, господи, лише в╕д граду, а ви зв╕дки?" - -За схованок мус╕в би-м щось ╕ дал╕ говорити: може, за соц╕ал╕зм ╕ др╕бну власн╕сть, може б, говорив ╕з ╜аздинею, що сьогодн╕ жити - кам╕ння гризти... - -╤ зна╓те, Солохо, перед душею, перед ц╕лим мною станула драма муки ╕з змученими людьми в ролях. П╕шов я дал╕. Бачу, наперед╕ босий хлопчина п╕дняв хрест угору. Ледве ноги волочить за собою, але на зеленкуват╕м ╓го лиц╕ можна прочитати горд╕сть. Несе хрест, веде похорон - головна роль. Дал╕ йде чотири хлопчики, все по два в двох парах. Несуть труну на дручках. Оббивають хлоп'ята бос╕ пальц╕ по твердому кам╕нню. Помучен╕. На трун╕ в╕ночок жовтих ч╕чок. Б╕дний в╕ночок, б╕дн╕ цв╕точки! За труною ╕де к╕лька баб╕в з вазончиками в руках. Б╕дн╕ рослини, бо листя в маю мають жовте. Б╕дн╕, помучен╕ руки на тих ва-зонках. Змучен╕ проводжають одного замученого в землю сиру. Б╕дн╕ помучен╕!.. - -Змучений ╕ я, тож ╕ду за сво╖ми. Та одна баба каже мен╕ забиратися ╕ не робити см╕ху з ╖х похорон. Я в╕д╕йшов, бо баба добре зна╓, хто змучений, а хто незмучений. А я, див╕ться, оббр╕хував себе ╕ мав за змученого. А от баба каже, що рол╕ для мене в т╕й драм╕ нема! Христос змучений, бо людей спасав, хлопчики - мученики нашого ладу, баби - вони мучениц╕, бо народили мученик╕в, а зв╕дки я тут взявся! Хот╕в бути мучеником, не потерп╕вши мук? Та й забол╕ло мо╓ сумл╕ння... - -- ╤ мо╓ серце,- в╕д╕звалася сумно Солом╕я.- Але врешт╕ ╕нтел╕генц╕я мусить щось зробити для свого народу. - -- А,- презирливо махнув Стефаник рукою,- я не люблю укра╖нську ╕нтел╕генц╕ю. Для не╖ я не маю серця. - -Писати для не╖ не буду. Не можна любити те, що народилося п'ятдесят рок╕в тому ╕ ╓ маленьке та до того миршаве. Оправдати я годен, але любити не можу... - -Я люблю мужик╕в за ╖х тисячол╕тню, тяжку ╕стор╕ю, за культуру, що витворила з них людей, котр╕ смерт╕ не бояться. За те, що вони ╓, хоч пройшли над ними бур╕ св╕тов╕ ╕ повалили народи ╕ культури. ╢ що любити ╕ до кого прихилитися. За них буду писати ╕ для них... - -Буду писати для сво╖х приятел╕в. Хочу ╖м подобатися. Хочу ╖м заплатити за те, що вони мо╖ приятел╕. Кожна моя новелка - подяка для них... - -Н╕хто ╕з Солом╕╖них приятел╕в ╕ однодумц╕в тих рок╕в не говорив так просто ╕ ч╕тко про найскладн╕ше. - -- Для мене кожний л╕терат, що "змага╓ться повисшити уровень пол╕тичний, артистичний ╕ науковий" нашо╖ ╕нтел╕генц╕╖, дуже см╕шний. Складочки, товариствечка, жебра-нинка, л╕тературка ╕ т. д. Може бути, що ц╕ маловажн╕ реч╕ оправдан╕ ╕ мають будучн╕сть, але для мене вони бридк╕... Наш╕ газети ╕ л╕тература - то легонька потравка для "молоденько╖ ╕нтел╕генц╕╖". Роди, славн╕ на Рус╕ - Окуневськ╕, Кобринськ╕, Озаркевич╕ - се паршивство в рукавичках. Бридке. Дуже може бути, що я помиляюсь, але тому, що я окрайця серця для се╖ касти не маю. - -- Але ви, як митець, мусите щось робити для не╖! Щоб вони зм╕нилися! - -- Чому я не стараюсь зм╕нити ╕нтел╕генц╕ю? Питання практичного чолов╕ка. Тому, що мен╕ не хочеться бабра-тися у препаруванн╕ легко╖ страви. То, можна сказати, блуди ╕нтел╕генц╕╖, в ╓╖ оч╕ я скажу. - -Про що т╕льки не балакали вони того вечора, чим т╕льки не д╕лилися... - -- Боже м╕й, як темно у ваш╕й душ╕, пане Стефанику. - -- Бо я, панно, пустив свою душу в народ... ╕ там вона почорн╕ла з розпуки. - -А коли вони вийшли, надвор╕ стояла н╕ч, вони н╕би не пом╕тили ╖╖, ╕ Стефаник все опов╕дав про сво╓ дитинство. - -- А батько зав╕з мене до м╕ста у школи, казав: паном будеш. Отут не одну сльозу я рукавом обтирав. Панич╕ ╕ вчител╕ збиткували замурзаного мужика... - -- ╤ що було пот╕м? - тихо по пауз╕ питалася Солошка. - -- А якось передали мен╕, що мати при╖де до м╕ста ол╕╖ бити. Забув за все, жду... Сиджу коло мами, ладно мен╕, а за школу забув... - -У м╕сячному св╕тл╕ ч╕ткий проф╕ль Солом╕╖, б╕ла рука ╖╖ з легкими пальчиками на темн╕й натруджен╕й руц╕ Сте-фаника. - -- За потрачен╕ години нелюдський вчитель покарав мене в╕с╕мнадцятьма палицями. Я в╕д себе в╕дходив ╕ в кров╕ сво╖й купався. Перший раз я почув руку "справедливост╕". - -- ╤ то безневинно! ╤ його не покарали! - скрикнула Солошка. - -- Батько м╕й мовчав, а мати, с╕льська молодиця, п╕шла правди шукати - ╕ вчителя перенесли. - -- А за що ви були в арешт╕ минулого року, мен╕ Труш сказав? - -- А я пантрував, аби мужицька правда стала на верхи, а панська п╕шла до пре╕сподньо╖... - -- Пане Василю, х╕ба вас н╕кому було захистити? - -- Е-ге! - всм╕хнувся ласкаво, тепло.- Фем╕да мого тата, мо╖х р╕дних, мо╖х учител╕в - була сл╕па, т╕льки мати ставала в оборон╕ мо╖й, ╕ не лише мо╖й - бо Фем╕да ╖╖ видюча... - -- А мати знала, що ви в арешт╕? - -- Вона тепер умира╓, бо дитина ╖╖ гни╓ в невол╕, ╕ ╖й встид, Фем╕да ж ясно бачить, що соколик ╖╖ правий. - -Солом╕я торкнулася г╕лочки, ╕ з десяток крапель н╕чно╖ роси скапнули Стефаников╕ на руку. Солом╕я задивилася на т╕ н╕чн╕ сльози, як╕ ╕скрилися в св╕тл╕, що падало з в╕кна, ╕ почала читати: - -╤ чого ж ви впали, роси - -Холодн╕? Ми ж ╕ так вже гол╕, бос╕ - -Й голодн╕. Мало сл╕з нам тисне горе - -На оч╕? - -╤ пощо ж нам ще тих ср╕бних Сл╕з ноч╕? - -- Я колись прочитав мужикам ц╕ в╕рш╕. Слухали з такими ясними очима, а пот╕м питаються: "А то хто сп╕ва╓ таку сп╕ванку?"- "Та одна пан╕ написала",- кажу я.- "Ей, де то паня, не може бути, аби то паня написала!" - -Солом╕я втомлено провела рукою по очах, н╕би хот╕ла витерти сльози. Стефаник узяв ту руку, приклав до щоки, поц╕лував. ╤ Солом╕я сказала: - -- Той св╕т артистичний, зна╓те, лише зверху такий пре-лесний вида╓ться, а торкнутися глибини аж лячно! Така безконечна погань, бруд. Найп╕дл╕ш╕ спекуляц╕╖ та не-придуман╕ зв╕рства - все то знаходиться у театр╕. Треба велико╖ в╕дваги або мого замилування в музиц╕, щоб пуститися в ту п╕тьму. - -- Сумний час настав, бо н╕хто не хоче признавати н╕ гр╕шника, н╕ праведника - вс╕ люди. - -А Крак╕в носив на устах ╕м'я Солом╕╖ Крушельницько╖. - -Солом╕я не давала соб╕ з тим клопоту, поводилася, як ╕ дос╕. Вона зробилася модною, "на не╖ спец╕ально ходили, а хто не любив оперу, мусив йти, бо там сп╕вала "незр╕внянна Сальомея". За квитками були справжн╕ битви, а черги були так╕, що, здавалося, розвалять театр. ╖╖ квартиру перетворили на справжн╕й кв╕тник. - -В убиральню сп╕вачки сунули найвищ╕ ╕ найвидатн╕ш╕ особи. Вони хот╕ли в╕ддати ╖й шану ╕ зазнайомитися. Вона могла б соб╕ сказати, що добилася того, чого хот╕ла: слави, визнання сво╓╖ прац╕, але... з нетерп╕нням чекала к╕нця сезону. - -...П╕сля спектаклю, як завжди тепер, на не╖ п╕д театром чека╓ натовп шанувальник╕в. Солом╕я зна╓ про це, в╕дчува╓ задоволення, а виходити не хоче. Втомлена, та й треба дати можлив╕сть охолонути горлов╕ ╕ хоч трохи в╕дпочити. З на-п╕вв╕дчиненого в╕кна до не╖ долинають збуджен╕ голоси, чути укра╖нське: - -- Оце голос. - -- Аби не була артисткою, ╕ голосу б не почули! Солом╕я всм╕ха╓ться, ох, люди, люди, якби ви знали. - -А знадвору знову: - -- ╤ красуня до того писана! - -- Глупство... мув╕л╕ же, бардзо бжидка! Вида╓ с╓ же ╓ст русинкон!* - -- Ма сл╕чни глос!** - -Солом╕я зачиня╓ в╕кно, вмощу╓ться у кр╕сл╕ ╕ почина╓ пригадувати весь минулий спектакль. Пам'ять в╕дтворю╓ музикальне супроводження, ╕ Солом╕я заплющу╓ оч╕. - -* Дурниц╕... казали, що дуже погана! Зда╓ться, що вона русинка. **" Ма╓ прекрасний голос. - -В найаристократичн╕шому крак╕вському ресторан╕ по зак╕нченн╕ спектаклю з╕бралася невеличка компан╕я молодих людей. Серед них граф Баден╕. Стрункий, вродливий молодик. Його можна було б назвати зухвалим, якби не прекрасна вишколен╕сть, яка в╕дчува╓ться в кожному його жест╕. Молодики трохи п╕дпили, але розмова точиться тихо ╕ коректно. Син м╕сцевого банк╕ра пан Кусн╕к затис фужер ╕з шампанським обома руками ╕ д╕литься з товариством чимось ╕нтимним, бо коли п╕дходить кельнер, умовка╓. - -- Може, паньство щось потребу╓? - -- П╕зн╕ше, все, як завжди,- кида╓ Баден╕. Кельнер в╕дходить, Кусн╕к, солодко замруживши оч╕, - -шепоче: - -- Але ж богиня! - -- Т╕льки мужицька! - охолоджу╓ хтось ╕з компан╕╖. Кусн╕к розплющу╓ оч╕ ╕ ставить фужер на ст╕л. - -- Вибачаюсь, але це вже блеф! Баден╕ поблажливо всм╕ха╓ться. - -- Хочете, я вам привезу ╖╖ на вечерю?! Товариство тверез╕╓, захоплено дивиться на Баден╕. - -Т╕льки Кусн╕к не вгава╓. - -- А може, я хочу з нею одружитися, хто мен╕ заборонить? - розм╕ркову╓ в╕н дал╕. - -- Т╕льки,- кида╓, встаючи, Баден╕,- зачекай, не одружуйсь, поки не привезу ╖╖ сюди. - -См╕ються весело, не сумн╕ваючись в усп╕хов╕ графа Баден╕. Той привезе, той не звик, щоб йому в╕дмовляли. Це не син якогось там банк╕ра або багача. Це син нам╕сника австр╕йського. - -А натовп п╕д театром не менша╓, вс╕ чекають на вих╕д свого кумира. Дво╓, певно студенти, переконують один одного, що недаремно обрали такий предмет для поклон╕ння. - -- Що то шляхетський р╕д, нав╕ть на сцен╕ видно його переваги... - -- Такого багатого роду, а п╕шла на сцену! - -Вони ╕ не пом╕чають, що до ╖хньо╖ розмови давно прислуха╓ться високий хлопець ╕з бистрими чорними очима. Раптом кида╓ немов до себе: - -- ╢ укра╖нка з села. - -- Пшепрашам, але пан╕ Сальомея, як ус╕м в╕домо, полька! - -- Так само пшепрашам, але, власне, н╓ ╓ст! - -- Н╓можл╕в╓, ал╓ тен глос! - -- О! З тим дайте соб╕ спок╕й, голос у не╖ загальнолюдський! - -Спок╕йно ╕рон╕зу╓ хлопець. Зац╕кавлен╕ розмовою, ╕нш╕ поклонники вже створили навколо них коло. В натовп вр╕за╓ться чепурний панок з укра╖нц╕в. - -- Про що йдеться, хтось тут зна╓ панну Крушгльниць-ку особисто? - -- А в ч╕м справа? - холодно осаджу╓ його хлопець. - -- Я кореспондент "Д╕ла". - -- А яке вам д╕ло до наших розмов! - сердиться один ╕з студент╕в. - -- Справд╕, скр╕зь вони свого носа... - -- Ану, катай зв╕дси... - -Та раптом ус╕ стихли. До театру п╕дкотила четв╕рка б╕лих коней, ╕з ф╕акра вийшов граф Баден╕ ╕ попрямував усередину. - -Солом╕я дочекалася сестри, ╕ вони, вже одягнут╕, прощаються з тенором. Спектакль удався, ╕ вс╕ таки добре потомилися, але н╕хто не може в╕дмовити соб╕ в при╓мност╕ ще раз пригадати пережите. Тенор, см╕ючись, розпов╕да╓, як перед виходом на сцену в перш╕м акт╕ в╕н, щоб стримати тремт╕ння, ходив, потираючи руки. Молода артистка, що сп╕вала Ортруду, розц╕нивши його позу за верх самовпевненост╕, залилася сльозами. Тремтячим голосом вона ледь чутно просп╕вала одну чи дв╕ ноти ╕ сказала: "Ви чу╓те, ось усе, на що я сьогодн╕ здатна! Х╕ба я можу виходити на сцену?". - -- Панно Сальомея, панно Сальомея,- почули вс╕ схвильований, засапаний голос управителя театру. Солом╕я насторожилася. Якщо сам управитель так б╕жить в убиральну сп╕вачки, щось таки мусило ско╖тися серйозне. - -- Панно Сальомея,- важко дихаючи, управитель зупинився б╕ля них.- Ход╕мте зв╕дси скор╕ше,- сказав в╕н, звертаючись до Олени ╕ тенора.- Панно Сальомея! До вас ╕де граф Баден╕. - -- А мен╕ здалося, що ви зустр╕ли живого Христа,- каже Солом╕я.- Так можна завалити соб╕ серце... ╕ мен╕ так само. - -Але граф Баден╕ вже з'явився в к╕нц╕ довгого коридора. - -- Вигляда╓ в╕н досить пристойно,- зауважу╓ Солом╕я, а управитель благально приклав руку до серця ╕ бол╕сно скривився. - -Уся група вмент зникла в як╕йсь к╕мнат╕. Солом╕я опинилася в╕ч-на-в╕ч ╕з графом. - -- Я Баден╕! - в╕дрекомендувався граф. - -- Дуже мен╕ мило,- одказала Солом╕я ╕ замовкла. Граф так само мовчки дивився на не╖. За його правилами сп╕вачка мусила дякувати за в╕зит. Та Солом╕я ум╕ла витримувати паузи так, що той, для кого вони призначалися, швиденько в╕дчував дистанц╕ю. А пот╕м Солом╕я запитала: - -- А де пан Баден╕ вчиться? - -Граф мав великий досв╕д, щоб не зрозум╕ти, що ота гра, яку пропону╓ йому оця... таки по-справжньому прекрасна ж╕нка, н╕чого вт╕шного йому не об╕ця╓. Ледь холоднувата зелень очей робила ╖╖ менш доступною, але ще б╕льш бажаною. В╕н знав багато прекрасних ж╕нок. А легк╕ брови на цьому живому мармур╕ ╕ уста! В╕н н╕коли не бачив так дивно окреслених уст! Вона щось запитала. Ага, де в╕н вчиться? - -- Я вчуся у шевця, панно Сальомея! - прийняв в╕н виклик. - -- О-о-о! Це дуже похвально! Пан не байдику╓! Похвально! Може, мен╕ з часом доведеться щось пошити у пана! - -- Прошу, особливо на вес╕лля, панно Сальомея, якщо панн╕ вдасться заручитися. - -- О-о-о! Прошу не турбуватися, я вже заручена, пане Баден╕! - -Вона так ╕ не назвала його графом. В╕н був схильний ╖╖ гру ╕ свою поразку вважати слушною. Але те, що вона заручена,- новина. В╕н нав╕ть трохи розгубився... Його запитальний погляд см╕шить Солом╕ю, вона розум╕╓, що перемогла, ╕ дозволя╓ соб╕ бути поблажливою. Зникаючи у сво╖й вбиральн╕, поясню╓: - -- З Орфе╓м! З Орфе╓м, пане граф. - -Розд╕л II - -ЗАБЛУКАН╤ ЗОР╤. Солом╕я ще не раз буде в Краков╕ ╕ завдяки Стефаников╕ досить близько познайомиться з Пшибишевським та його оточенням. Не можна стверджувати, що ╖й ╕мпонували гасла под╕бн╕ до цього: "Не зна╓мо жодних правил, ан╕ моральних, ан╕ естетичних, не зна╓мо жодних погляд╕в; кожний прояв душ╕ ╓ для нас чистим, прекрасним, глибиною ╕ та╓мницею, оск╕льки в╕н ╓ потужним; будь-який прояв душ╕ - святий... Художник сто╖ть над життям, над св╕том, в╕н ╓ паном над панами... Мистецтво не ма╓ жодно╖ мети, а мета - сама по соб╕ ╓ абсолютом, оск╕льки в╕дтворю╓ абсолют - душу". - -Ну що ж: "Художник сто╖ть над життям..." Ц╕каво... Але той, хто сто╖ть над життям, не може знати, що там д╕╓ться у тому житт╕ ╕ що для нього в╕н сам н╕чого не значить. Отже, нема р╕зниц╕ - сто╖ть в╕н над життям чи його взагал╕ нема╓. Якщо вона - сп╕вачка - поставить себе над життям, а це означа╓ ╕ над людьми, для кого ж тод╕ буде сп╕вати,- х╕ба для себе! Н╕, це швидко набридне. Часом вона не могла збагнути - чому з'явилися, н╕, чому з'являються так╕ проблеми? Сво╖ми роздумами н╕ з ким не д╕лилася, в╕дчувала, що за простотою хова╓ться поки що незбагненна глибина. Ще ма╓ пройти час, ще ма╓ вона багато побачити й осягнути, щоб зрозум╕ти л╕тературну й людську фе╓р╕ю, яка роз╕гралася навколо Пшиби-шевського, ╕ ту характеристику, яку ╖й дав Франко. "╤з слов'янських кра╖в найновша л╕тературна мода декаден-тизму ╕ ╕мпрес╕он╕зму знайшла найподатлив╕ший грунт у Польщ╕. Се досить натурально. Ся мода найб╕льш аристократична... А шляхетськ╕й польськ╕й сусп╕льност╕ (шляхта головний консумент л╕тератури в Польщ╕) сего ╕ подавай. Досить уже ╖╖ наполошили брутальн╕ натурал╕сти та радикальн╕ хлопомани, досить ╖й натикали п╕д н╕с неотесаних мужик╕в з ╖х в╕чною нуждою та жолудковими питаннями. Надо╖ли ╖м уже й голосн╕ патр╕оти з в╕чними покликами про в╕тчизну. Людям, котрих житт╓в╕ ╕деали хитаються м╕ж Монако, паризькими кокотками ╕ англ╕йськими огерами*, давно вже хот╕лося мати л╕тературу, в╕дпов╕дну до тих ╕деал╕в. ╤ вона д╕йсно впору народжу╓ться". - -...А Пшибишевський не вгавав. ╤з Кракова надходили все нов╕ гасла про культ плот╕, про статеву пристрасть, як╕ ╓ найвищими проявами незалежного "абсолюту - душ╕" (терм╕на "сексуальна революц╕я" тод╕ ще не було). - -* Жеребцями. - -Була ще одна обставина, що спричинила ц╕кав╕сть Солом╕╖ до молодих декадент╕в. Що ж, пустившись у нове життя ╕ нов╕ духовн╕ осягнення, вона пильно розглядалася в пошуках п╕дтвердження сво╖х прагнень. Знаходила ╖х у долях ╕нших ж╕нок, а водночас не закривала оч╕ й на те, що могло в╕дстрашити. ╤ в╕дстрашило б, аби не его╖зм юност╕ який допомагав бачити т╕льки ╖хн╕ досягнення, що певно не оминуть ╕ ╖╖. А ╖хн╕ бол╕? Н╕, вона буде обачн╕ша, ╕ бол╕ об╕йдуть ╖╖. Приблизно так думала Солом╕я, пом╕чаючи те, що неможливо приховати, а саме: вс╕ ж╕нки, яких вона знала, були нещаслив╕ в особистому житт╕. Про Габр╕╓лу - -Запольську ми вже згадували, життя Натал╕ Кобринсько╖, Соф╕╖ Окуневсько╖-Морачевсько╖ також не було для не╖ та╓мницею. Дещо знала в╕д Фаусти Кресп╕ ╕ про життя Елеонори Дузе. А Соф╕я Ковалевська? Х╕ба оце писала щаслива ж╕нка: "З ус╕х к╕нц╕в я отримую гратуляц╕йн╕ листи, ╕ по дивному глуму дол╕, ще н╕коли не в╕дчувала себе наст╕льки нещасною, як тепер. Нещасною, як собака, н╕, я думаю, що собаки не можуть бути такими нещасливими, як люди, ╕ особливо, ж╕нки". - -Нещаслив╕ Щаслив╕ Ж╕нки! А Дагни Пшибишевська? Уособлення траг╕зму! ╖╖ постать захоплювала Солом╕ю ╕ бентежила незбагненн╕стю свого життя так, як колись бентежила Мар╕я В╕сновська незбагненн╕стю сво╓╖ смерт╕. - -Дагни Пшибишевська - ж╕нка з норвезького грунту, емансипантка, так би мовити, з перших рук! Чому вона стала дружиною Стан╕слава Пшибишевського!? Людини талановито╖, але аморально╖ в найпрост╕шому значенн╕ цього слова, хворо╖, без жодних гамульц╕в. Як же вона - така красива ╕ талановита - в╕ддала себе такому. Можливо, власне, в цьому ╕ полягав отой траг╕зм, який так тонко в╕дчула Солом╕я. - -╤бсен був кумиром ж╕нок, под╕бних до Дагни Пшиби-шевсько╖. ╤ як же траг╕чно помстилося життя на ж╕нках, що носили на соб╕ маску Гедди Габлер, ╕ як же сильно позначився на них отой злов╕сний вплив! В такому випадку важливо не те, що хот╕в сказати сво╖м твором ╤бсен, а те, чого шукали в ньому ж╕нки, под╕бн╕ до Дагни Юль. - -Найсильн╕ше прагнення, яке ма╓ геро╖ня цього твору,- це прагнення влади. Над чим? Над ким? "Мужн╕сть - це життя сповна,- говорить вона ╕... розум╕╓ цю повноту досить просто:- Аби хоч раз в╕дчути смак влади над людиною". Той хто досягне тако╖ мети, може пот╕м раз у житт╕ зробити один гарний вчинок. Який же вчинок мала на уваз╕ геро╖ня? Це легко вичитати з самого твору. Коли Елерт шантажу╓ Гедду, вона говорить йому: "Я у ваших руках! Я залежу в╕д вашо╖ вол╕ ╕ сили. Я нев╕льниця! Н╕, я цього не витримаю! Н╕коли!.." Вона виб╕га╓ з к╕мнати. Чути постр╕л. Так от що мала на уваз╕ Гедда Габлер, говорячи про ╓диний гарний вчинок у житт╕. Подальша доля Дагни т╕льки п╕дтвердить ц╕ здогадки. - -Так, вони були зовс╕м р╕зними: Дагни, яка спов╕дувала в╕чну ж╕ноч╕сть, вважаючи себе ╕нсп╕ратором чолов╕чого духа ╕ творчост╕, ╕ яка справд╕ стала дов╕чною музою Мунка, прокляттям Стр╕ндберга ╕ нещасною жертвою - -Пшибишевського; Дагни, яка прагнула бути "цар╕вною у царств╕ кохання", як колись писала вона в одному ╕з сво╖х твор╕в, ╕ Солом╕я, яка в╕рувала в працю як в ╓дине призначення ╕ щастя людини. - -Все це стане зрозум╕лим значно п╕зн╕ше, а поки що "Молода Польща" дискутувала, галасувала ╕ пила по кав'ярнях, бридилася "м╕щанством" ╕ доводила сво╖ амурн╕ справи до величезних розм╕р╕в, "часом за марний жест розплачуючися життям". До реч╕, в т╕ часи, коли ще не було боксу ╕ футболу ╕ коли до л╕тературних твор╕в ставилися як до ╕снуючо╖ реальност╕, крак╕вськ╕ кав'ярн╕ в╕д╕гравали особливу роль в артистичному житт╕. Кожен мав свою улюблену кав'ярню, кожен знав, де чий улюблений "локаль", ╕ вс╕ знали, де та коли кого можна знайти. Там зрання й до п╕знього вечора вирувало життя. ╤снував такий жарт: один завс╕дник говорить кельнеру: "Це м╕сце, проше пана, зайняте. Я т╕льки заб╕жу додому на кавичку". - -Заповнен╕ майже виключно чолов╕ками, кав'ярн╕ нагадували вулики. Щоправда, за час╕в "Молодо╖ Польщ╕" де-не-де почали з'являтися ще небагаточисленн╕ в╕тчизнян╕ емансипантки або студентки, для яких щойно в╕дкрився л╕карський в╕дд╕л при ун╕верситет╕. - -Найчаст╕ше Солом╕я з Стефаником, довол╕ наблукавшись по старих крак╕вських вулицях ╕ завулках, заглядали до "Павича". Там огортала ╖х атмосфера якогось фантастичного життя, навколо були столики, густо обсипан╕ головами, зв╕дус╕ль неслися ╕мена... ╕мена... ╕мена... ╤бсен, Метерл╕нк, Рембо, Досто╓вський, Толстой, д'Аннунц╕о... А там, у глибин╕, Пшибишевський в т╕льки йому в╕домий спос╕б грав Шопена. Виспянський, як завжди, поважний ╕ спок╕йний, малював портрет Дагни. - -За столиком, до якого п╕дс╕ли Стефаник ╕ Солом╕я, були Труш ╕ хтось ╕з його товариш╕в. - -- Остання новина! Павл╕ковський поставив п'╓су За-польсько╖! - -- ╤ що ж! Вона йде з великим усп╕хом. З-за сус╕днього столика озвалися: - -- Це, проше пана, назива╓ться усп╕х! Мало того, що Павл╕ковський тягне на сцену пролетар╕ат, то ще й оцей... - -- Але ж, хай пан дасть спок╕й тим людям,- об╕рвав його в╕зав╕. - -Труш вловив зац╕кавлений погляд Солом╕╖. - -- Вс╕ ц╕ докори вже були висловлен╕ на шпальтах газети "Голос народу". - -- А що директор?- запитала Солом╕я. Вона щиро поважала Тадеуша Павл╕ковського. - -- Директор, як завжди, в сво╖й спок╕йн╕й манер╕ в╕дбива╓ вс╕ напади, але авторка... - -- Так,- долинуло знову в╕д сус╕днього столика,- авторка - пан╕ занадто нервова... - -- ╤ з великим почуттям гумору,- додав Труш.- У лож╕, що належала газет╕, вона порозкладала на кр╕слах собач╕ намордники... - -Столики вибухнули см╕хом. - -- А що директор?- захлинаючись, знову перепитала Солом╕я. - -- Зчинився такий гам╕р, що директор змушений був п╕ти на крайн╕й вчинок...- Труш зробив паузу, ╕ вс╕ навколо перестали см╕ятися.- В╕н забрав у газети перепустку в театр. - -См╕х вибухнув з новою силою. Дагни повернула свою золоту гол╕вку в б╕к столика, за яким сид╕ла Солом╕я. - -- Яка вона незвичайна, прекрасна,- стиха мовила до Стефаника Солом╕я. - -- Вона ма╓ досить поклонник╕в ╕ серед чолов╕к╕в,- якось ревниво озвався той, а по пауз╕ запитав:- А що, панно сп╕вачко, смакують вам Пшибишевськ╕? - -- Аж дивно, як вони вам розсмакували, пане Стефани-ку? Однак смакош ви порядний на диво. Мен╕ Дагни жаль. Як вона витриму╓ того еротика-невротика! Я б на ╖╖ м╕сц╕ в поко╖вки п╕шла, а не жила б отак. - -- В тому ╕ сенс панського життя. Пропадати, а в поко╖вки... н╕, ╕ до роботи н╕коли, н╕де... - -- А той ╖╖ чолов╕к? Ж╕нка ╕ д╕ти голодують, а воно п'╓... - -- Чолов╕к в╕н сердечний, але дорешти запитий. Я боявся, аби на мене якогось впливу не мав. ╤ була битва, а по т╕й битв╕ в╕н спитав, чи може мене в кол╕но поц╕лувати, бо йому здавалося б, що землю ц╕лу╓. Непри╓мно було. У нього я п╕знав* багато пройдох св╕тових л╕тературних. - -Стефаник розпов╕дав ╖й, що Пшибишевський приходить до нього майже щодня ╕ що то зовс╕м пропащий чолов╕к. Говорить часом про майбутн╓: про те, що ма╓ три морги батьково╖ земл╕ ╕ що т╕льки про цю землю дума╓ тепер. Або раптом загаду╓ соб╕ подорож до Парижа, де буде ходити в шинки найг╕ршого кшталту: "Я маю ╕м'я, тому публ╕ки зберу силу. Збанкрутував дощенту, Василю!.. Писати не можу, а пити хочу величезн╕ жбани - не пропорц╕я". - -Розпов╕да╓ в╕н мен╕, ╕ я розум╕ю, а пише... не знаю... може, воно кому й зрозум╕л╕ше... От я вам зараз процитую абзац ╕з його книжки "Де профундус". Там у нього геро╖ня виголошу╓ сво╓ кредо... Отже, слухайте: "Ненавиджу, зневажаю розсудок. Не маю розуму. Не знаю, що роблю, що говорю. Маю безконечну в╕дразу до здорового глузду тих ус╕х людей навколо. Господи! Який вони вс╕ мають страх перед стражданням... Як вони прагнуть щастя, того дурного щастя! Б╕ль для них страшн╕ший, н╕ж морова язва. Ха, ха, ха... Т╕ б╕дн╕ ж╕нки м╕щанськ╕, м╕щанськ╕ панни на виданн╕ - вони прагнуть т╕льки щастя. Вс╕ так? Але ми - н╕, н╕, н╕!" - -Помовчали. За хвилину Солом╕я якось жал╕бно: - -- Мен╕ чомусь Дагни жаль, така вона безв╕льна, безкрила. - -Стефаник розсердився. - -- Дарма вам ╖╖ жаль. Якщо ма╓те бажання, я покажу вам сьогодн╕, кого жал╕ти потр╕бно, заради кого працювати треба. - -╤ вони п╕шли. ╤ прийшли на крак╕вський зал╕зничний вокзал. Вони ходили з одн╕╓╖ зали до ╕ншо╖, а там - усе забито ем╕грантами, що ╖дуть за океан з Галичини. Здивовано позирали на них мужики ╕ пол╕ц╕я. Що роблять тут серед сотень брудних т╕л от╕ дво╓ - хлопець ╕ д╕вчина. - -А в╕н показував, розпов╕дав: - -- Я щовечора тут буваю. Йду, аби ╖х здибати. Страшно мен╕ за них ╕ серед них, так╕ вони прибит╕, в╕ддан╕ на вс╕ю п╕дл╕сть людську Старого ╕ Нового Св╕ту... - -Мене палить, аж спалю╓ такий вид на дв╕рц╕ крак╕вськ╕м... В почекальн╕ брудн╕й у кутку п╕д зал╕зною печею сидить молодиця, жовта як в╕ск. Робить враження людини на мак стерто╖, на винне яблуко стовчено╖. На кол╕нах дитина буряково╖ барви, в груб╕й сорочц╕ батьков╕й. Уродила десь в почекальн╕, а тепер п╕сту╓ в почекальн╕. Се ем╕грантка. - -Ем╕грац╕я! Я бачив ╕ ще бачу тут, на дв╕рц╕, тоту ем╕грац╕ю. Гонить ╖х голод з дому за св╕тов╕ води, а оп╕кунове ще вт╕кати не дають. Ще к╕сток ╖х треба, аби змолоти ╕ перевести мел╕орац╕ю лан╕в, аби побудувати з них костьоли, аби поставити ними п╕рам╕ди поб╕ди... Та же ем╕грац╕я св╕дчить о так╕й безграничн╕й темнот╕ народу, о так╕й мал╕й сил╕ нац╕╖, о так╕й п╕дл╕й ╕нтел╕генц╕╖ - що луснути можна ╕з лютост╕. А де ж з'╖зди нотабл╕в, а де ж могутн╕ Олесницьк╕, Окуневськ╕ ╕ ╕нш╕ "розважн╕" ╕ "поважн╕"?! А т╕ поважн╕ ╕ розважн╕ телята закладають задатков╕ товариства, аби давати грош╕ на позику попам, патентованим патр╕отам, святкують поминки Шевченка - а спромогтися на товариство ем╕грац╕йне не можуть. Та хто скаже меценатов╕, що ж╕нки родять д╕тей п╕д клоаками зал╕зниц╕, що на лавках третього класу вони, жовт╕ як в╕ск, зелен╕ як трава, здихають, як мухи, що мужики плачуть та й кажуть, що не русини ми вже, а цигани. Море сл╕з, пекло ц╕ле муки!.. Доле людська, яка ти г╕рка ╕ неск╕нченно зла! - -- Нав╕що ви завжди згаду╓те Окуневського?- прошепот╕ла Солом╕я. Але Стефаник, зда╓ться, не звернув уваги, можливо, в╕н ╕ не знав про ╖хн╕ стосунки. - -- Ще лише слово за ╕нтел╕генц╕ю. Минуле ╖╖ чорне, ще в╕д сорок восьмого року чорне. В'язала польських повстанц╕в, доносила до пол╕ц╕╖. К╕льканадцять рок╕в тому несла просто в пол╕ц╕ю Франка, Павлика ╕ його сестру. Нин╕ стала хитр╕ша. Краде Франков╕ голоси при виборах ╕ р╕вночасно святку╓ його 25-л╕ття прац╕. Любити ╖╖ - це значить зболотитися. Ненавид╕ти - значить любити людську чистоту. - -Н╕, Солошко, ви не в╕двертайтеся, ви див╕ться. Бачите. Ж╕нки не плачуть, бо "вже-м не годн╕", д╕ти ц╕каво оглядаються на все, а хлопи ледве ноги тягають ╕ якось з╕ страхом глядять на ж╕нки ╕ д╕ти. Ц╕л╕ громади ╖х усе хтось гонить наперед себе, якийсь пол╕цай або жандарм, громада йде така безсильна ╕ автоматична, аж серце мо╓ мужицьке кервавиться. Бачте, якийсь, що ма╓ волосся сиве ╕ тверде, як з ниточок стал╕, висува╓ руку наперед панка ╕ каже: шука╓мо, пане, плуга, аби подержати чеп╕ги! ╤ н╕хто ╖х не розум╕╓, н╕хто ╖х не зна╓... Вс╕ ╖х переганяють з кута в кут, а вони мандрують, мандрують не лише десь за море, але з кута в кут, в╕д жандарма до пол╕цая, з одно╖ зали до друго╖. ╤ н╕хто не годен вчути того болю рук, костей, що мами мужички чують, двигаючи д╕тей. "Ледви-м жив╕",- каже мен╕ мужичка з Задубр╕вц╕в, ╕ в т╕й хвилин╕ надходить пол╕цай ╕ каже забиратися в другий кут. Отак вони мандрують, плуга шукаючи. - -...╤ коли вони повертались, в╕н все ще не м╕г заспоко╖тися ╕ викладав ╖й сво╖ думки, н╕би виспов╕дувався. ╤ вона, тремтячи в╕д розпуки, з перекошеним в╕д болю обличчям переймала його б╕ль, д╕лила з ним тягар. - -- Для мене нин╕ ем╕грант, що летить св╕том, як брудна мандр╕вна птаха, в╕дставши од громади,- б╕ль ╕ поез╕я. Чи якби я той б╕ль ╕ ту поез╕ю послав у руки нашо╖ ╕нтел╕генц╕╖, чи вона почула б то, що я чую? Н╕! А як так, то мен╕ в╕льно н╕що для не╖ не писати. - -В ╕нтел╕генц╕╖ так само убивали писател╕ ╖╖ волю ╕ довели ╖╖ нин╕ до тако╖ брехливост╕, що вона декламу╓ любов до народу, а властиво його не любить. Н╕, не любить. Прикида╓ться так, аби щось для себе зробити... Се головна ╖╖ ц╕ха ╕ головна причина, чому у нас все таке мертве ╕ безсильне... - -Для мене села сп╕вають таку могучу п╕сню та гарну, що я мушу забути за ту миршаву ╕нтел╕генц╕ю. Як я селов╕ читаю опов╕дання сво╖, то воно плаче, перлами мене обкиду╓... - -Впроч╕м, не люблю я кар'╓ри л╕тературно╖: що побачив, що почув - зараз махай на торг, аби продати. Я в╕дкрив вам мою думку на сусп╕льне життя тепер╕шн╓. Я не боюся за не╖, бо вона щира. Вам вона, можливо, не до вподоби, суд╕ть мене по-людськи. - -По т╕й мандр╕вц╕ Стефаник в╕дпровадив Солом╕ю додому. ╤ вже й словечка не промовив, так само мовчки попрощався ╕ мовчки розтанув у веч╕рн╕й ╕мл╕. - -К╕лька дн╕в в╕н не приходив. Солом╕я попросила Труша заб╕гти до нього ╕ спов╕стити, що незабаром при╖де до Кракова на гастрол╕ знаменита ╕тал╕йська артистка Елеонора Дузе. Солом╕я рад╕ла. Вона ст╕льки чула про не╖ в╕д Джемми, ╕, власне, вони обидв╕ почувають себе ученицями Дузе. Солом╕я так рада показати ╖╖ майстерн╕сть Стефанику. - -- Та х╕ба ви не зна╓те, в╕н хвор╕╓?- чомусь зн╕яков╕в Труш. - -- А що з ним... Чи можна його пров╕дати? - -- О н╕! - -- Чому? - -- Зна╓те, в╕н зараз багато сп╕ва╓. Оц╕╓╖: - -Чи ╓ в св╕т╕ г╕рша злюха, Як гор╕вка та сивуха? Ой нема, н╕, добр╕ люди, В╕д гор╕вки лихо всюди. - -- Що за дурниця? - -- Так... жартую... Зна╓те, Крак╕в веселе ╕ здатне до всяких ф╕гл╕в м╕сто. Тим б╕льше тепер, коли обивател╕ познайомилися з теор╕ями "мистецтво для мистецтва", "надлюдськост╕", "наго╖ душ╕" з походами до нагих ж╕нок... - -- Що з вами, ╤ване? - осудливо похитала головою Оленка. - -- Нормально, я, до реч╕, щойно з художньо╖ виставки,- засм╕явся,- зна╓те, один художник намалював портрет сво╓╖ меценатки ╕ продемонстрував його на ц╕й виставц╕, маючи над╕ю, що та йому гарно за нього заплатить. Треба зауважити, що модель була виключно бридка зовн╕ ╕ непри╓мна як людина. В день в╕дкриття виставки художник пом╕тив, що б╕ля його портрета з╕брався ц╕лий натовп. Задоволений, в╕н п╕д╕йшов ближче ╕ побачив клаптик паперу, приколотий до рамки, на якому значився такий в╕ршик: - -Артисте, чи ти за кару Намалював оту почвару! - -Солом╕я вир╕шила завтра ж пров╕дати Стефаника. - -Стефаник був не т╕льки першокласним письменником, але мав виразний талант пол╕тично╖ аг╕тац╕╖. Цей талант полягав у першу чергу в безконечн╕й любов╕ до змученого неволею селянина, до сердечного сприймання його кривди. Йому закидали, що в╕н малю╓ сво╖ новели т╕льки чорними фарбами, що в╕н упива╓ться не╕снуючими болями. В оборон╕ письменника став ╤ван Франко. "Одн╕, як Богдан Лепкий, бачили у Стефаника безнад╕йний песим╕зм, малювання темних стор╕н людсько╖ душ╕ - зовс╕м несправедливо. Я не бачу у Стефаника ан╕ сл╕ду песим╕зму. Навпаки, у многих ╕з опов╕дань в╕╓ сильний дух енерг╕╖, ╕н╕ц╕ативи, а у вс╕х бачимо велику любов до життя й до природи - реч╕ зовс╕м суперечн╕ песим╕зму. Певно, коли когось болить, то в╕н кричить, стогне, але х╕ба ж се песим╕зм?" Так боронив Стефаника Франко. - -У крак╕вський пер╕од Стефаник багато чита╓ ╕ знайомиться з новинками л╕тератури. Особливе враження на нього справляють рос╕йськ╕ письменники-демократи. Труш пригаду╓, що "перед трьома роками часто носився з творами Успенського, прочитував нам ц╕л╕ уступи, подивляв ╖х реал╕зм та дивувався, як типи великоруських мужик╕в так похож╕ на наших галицьких. У нього, мабуть, тод╕ зародилася гадка малювати сцени з життя наших мужик╕в". - -1897 р╕к був дуже важливим роком для вс╕╓╖ австр╕йсько╖ монарх╕╖. Могутн╕ демонстрац╕╖ ╕ страйки призвели до того, що роб╕тничий клас уперше здобув соб╕ право вибор╕в до в╕денського парламенту. - -Але якими методами послуговувалися старости при виборах скр╕зь, ╕ в тому числ╕ у Краков╕? Були там урни з подв╕йним дном, масове "голосування неб╕жчик╕в"... голосування переривалося на об╕дню пору, а п╕д час т╕╓╖ перерви, яку називали "годиною чуда", додавалися нул╕ до малого числа голос╕в. Насл╕дки вибор╕в були так само вражаюч╕: 9 чолов╕к убитих, 39 поранених, 800 заарештовано. В Крак╕вському окруз╕ п╕д час вибор╕в... порядок пильнувало 3000 в╕йська, воно стояло "наготов╕" 48 годин. Ротм╕стр розпорядився видати уланам по 50 набо╖в ╕ наказав: "Як т╕льки ув╕йдете в натовп, бийте пласким боком шабл╕. Якщо хтось ╕з людей схопить коня за узду, зарубайте того на смерть". - -Знаменитий мовознавець Бодуен де Куртене 1897 року видав брошурку, яка називалася "Одна з рис моральност╕", де, м╕ж ╕ншим, писав: "...У В╕дн╕ ╕сну╓ особливий терм╕н, який окреслю╓ мораль донос╕в в Галиц╕╖ galizische Moral (галиц╕йська моральн╕сть)... Привчання од молодших л╕т до брехн╕, облуди, до укривання з власними думками, вбивання у зародку усяко╖ критики... В кра╖н╕ прокажених проказа ╓ нормальним станом ус╕х мешканц╕в". - -Стефаник багато ╖здив тод╕ по селах, аг╕тував за радикальну парт╕ю. ╤ван Труш писав, що та робота привела його як "пол╕тичного аг╕татора - д╕яча радикально╖ парт╕╖, п╕д час вибор╕в... до сл╕дчого арешту, де в╕н просид╕в довший час". - -Одного разу Стефаник розпов╕в Солом╕╖, як ╕з Бачин-ським були в якомусь сел╕ на аг╕тац╕╖. Стомилися за день страшенно, зупинитися не було де. Верталися на вокзал п╕зно увечер╕. Зустр╕ли пом╕щика, шляхтича Войцеха Д╕ду-шицького. В╕н запропонував ╖м п╕д'╖хати на його ф╕акр╕. Д╕душицький с╕в поруч ╕з фурманом, а посли розм╕стилися на сид╕нн╕. По╖хали. Раптом Д╕душицький поверта╓ться ╕ говорить: - -- Пане Бачинський, завтра люди скажуть, що Д╕душицький купив посла Бачинського. - -- Н╕,- спок╕йно зауважив Бачинський,- вони скажуть, що Д╕душицький найнявся фурманом до Бачинського... - -Стефаник часом дражнив Солом╕ю. - -- Чи зна╓те, панно Солохо, яка зараз модна ар╕я опе-рова? Не зна╓те. Прошу послухати.- ╤ декламував: - -Течуть р╕чки кровав╕╖ до само╖ В╕дн╕, Йди, ц╕сарю, подивися, як╕ люди б╕дн╕, Люди б╕дн╕, люди б╕дн╕, бо пани з╕драли, А що було по коров╕, то пани забрали. Пани беруть по коров╕, ц╕сар бере д╕ти... - -Старався, аби Солошка бачила не т╕льки сцен╕чний св╕т. - -В отой крак╕вський пер╕од чимало молодих людей закохувалося у Солом╕ю, багато хто й осв╕дчувався. Солом╕я, як завжди, трималася приязно, та й год╕. Серед тих закоханих були й т╕, про кого вона н╕коли не д╕зналася. - -Чеський учений Главачек через багато рок╕в по смерт╕ Солом╕╖ Крушельницько╖ написав ╕стор╕ю свого заочного кохання до Солом╕╖,- в╕н н╕коли особисто не був знайомий ╕з сп╕вачкою. На час ╖╖ крак╕вських гастролей йому було двадцять рок╕в, ╕ в╕н гостював у Краков╕, де познайомився з великим польським художником Матейком. "Друз╕ п╕зн╕ше,- пригаду╓ в╕н,- познайомили мене ще з ╕ншими польськими прогресивними студентами, як╕ по-дружньому ставилися до укра╖нц╕в. Ц╕ студенти мен╕ рекомендували в╕дв╕дати театр, де тод╕ ставили оперу "Галька". Я п╕шов, а Гальку сп╕вала Крушельницька. ╖╖ виступ був справжн╕м тр╕умфом, який п╕дтримав ╕ я сильними аплодисментами - руки в мене бол╕ли. Та мене схвилював не т╕льки ╖╖ сп╕в, але вся ╖╖ ╕стота, ╕ ще до того ж факт, що вона укра╖нка. В т╕ часи я не мав повних двадцяти л╕т. У стосунках ╕з ж╕нками я був дуже несм╕ливий..." - -Юнак затужив, побачивши Солом╕ю. В╕н став шукати можливост╕ зустр╕тися з нею. "Я дов╕дався, що вона часом ходить по крак╕вському крос╕, ╕ я там на не╖ чекав; розхвильований до нестями, побачив ╖╖ нарешт╕. Я за нею ходив ╕ з╕тхав, але коли вона повернулася ╕ я мав би ╖╖ зустр╕ти ╕ побачити зовс╕м зблизька, я швидко в╕д╕йшов уб╕к". Отак, не см╕ючи заговорити, в╕н ходив за нею к╕лька дн╕в, та близько не п╕дходив - боявся, що почервон╕╓ ╕ вона посм╕╓ться над молодим студентом. Знайомство не в╕дбулося. Главачек був запрошений друзями до Закопаного й плекав над╕ю на б╕льш сприятлив╕ обставини в майбутньому. "Я по╖хав туди охоче, ми зробили к╕лька гарних прогулянок у Татри, я пост╕йно мр╕яв про Солом╕ю. ╤ ось одного дня читали в газет╕, що на другий веч╕р вона знов виступатиме в "Гальц╕". Н╕ краса Татр, н╕що вже не могло мене затримати в Закопаному... Я посп╕шив до Кракова ╕ не м╕г вже думати н╕ про що ╕нше, т╕льки про те, що знов побачу свою першу любов, про яку я ще пот╕м довго дуже мр╕яв, коли повернувся до Праги..." Але зустр╕ч не в╕дбулася ╕ цього разу. - -Коли через с╕мдесят рок╕в Главачек прочитав про Кру-шельницьку знову п╕сля таких довгих рок╕в ╕ побачив ╖╖ фотограф╕ю, у нього "...виринули спогади про ...першу любов, з якою... н╕коли не зустр╕чався ╕ не поговорив". - -Тод╕ ж почалася довгол╕тня дружба Солом╕╖ Крушель-ницько╖ ╕ Стефаника з людиною прогресивних погляд╕в Вацлавом Морачевським. Ця дружба не згасала до ╖хньо╖ смерт╕. - -Морачевський був родом ╕з Варшави. Тут в╕н зак╕нчив г╕мназ╕ю, а пот╕м навчався на х╕м╕чному в╕дд╕л╕ пол╕техн╕чного ╕нституту в Цюр╕ху. Восени 1894 року в╕н при╖жджа╓ до Кракова разом ╕з дружиною. Нею була Соф╕я Окунев-ська - перший доктор медицини на зах╕дноукра╖нських землях. - -"На питання, чому Стефаник вибрав мене пом╕ж приятелями ╕ншими,- св╕дчив Морачевський,- важко в╕дпов╕сти. Адже н╕хто не зна╓, на чому грунту╓ться симпат╕я ╕ антипат╕я. Але якщо вже треба пояснити дружбу, то сл╕д указати, що то була вза╓мна пошана з дуже багатьох погляд╕в. Стефаник поважав мене за мо╖ знання, за легк╕сть похвал ╕ за ненастанну енерг╕ю боротьби ╕ повчання. Причини мо╓╖ пошани до Стефаника були б╕льш слушними. Я завжди б╕льш ц╕нував уроджен╕ зд╕бност╕, н╕ж набут╕, ╕ в Стефаников╕ бачив ту красу, яка не досяга╓ться наукою ╕ досв╕дом, а яка скор╕ше ╓ чудом ╕ ласкою дол╕". - -У Краков╕ Стефаник ╕ Солом╕я були частими гостями в дом╕ Морачевських. Соф╕ю Окуневську Кобилянська описувала так: "Бачу ╖╖ молодою в╕с╕мнадцятил╕тньою д╕вчиною. Якщо можна пор╕вняти молоду д╕вчину з кв╕ткою, то Соф╕ю можна пор╕вняти з л╕л╕╓ю. Б╕ла бездоганна цера, з очима русалки задумчивого погляду знизу вгору, темними бровами ╕ волоссям барви старого золота. Уста непорочно н╕жн╕. - -...Соф╕я, повзявши раз план п╕ти на медицину ╕ стати л╕каркою, не покида╓ його, хоч ╕ як╕ були перепони в зреал╕-зуванн╕ його". - -Солом╕╖ ця ж╕нка подобалася, незважаючи на те, як ╕рон╕зував Стефаник, що мала ц╕лком "глупого кузена". А врешт╕, додавав ╓хидно, це не ╖╖ вина. - -- Я колись зустр╕ла вас у Львов╕ з сестрою. Пам'ята╓те, я була з Теоф╕лом... - -- Пам'ятаю,- кивнула Солом╕я. - -- В╕н недавно виступав у сейм╕, говорив прекрасно... - -- ╤ що найголовн╕ше,- додав ╕рон╕чно Стефаник,- довго. Так довго, що сам Баден╕ не втримався ╕ сказав захоплено: "До цього язика та ще б голову!" - -Солом╕я см╕ялася разом з ус╕ма. А що мала робити? - -Вони вже звикли до вза╓мних жарт╕в, добрих чи кепських. Солом╕я присвячувала Стефаников╕ увесь в╕льний час. Не мала того часу задуже, але все, що залишалося по репетиц╕ях, виставах, кореспондентах, банкетах ╕ обов'язкових зустр╕чах, було для нього. Кожен крак╕вський закуток, але╖ парку, затишн╕ кав'ярн╕, театр - назавжди для не╖ були зв'язан╕ з╕ Стефаником. Вони н╕коли не зрадять теплоти сво╖х стосунк╕в. Солом╕я не вм╕ла в╕дбирати свою любов у тих, кому хоч раз ╖╖ подарувала. Вони шанували сво╖ таланти, часто д╕лилися планами, а Солом╕я ще й любила пожал╕тися йому, виснажена важкими спектаклями, змучена ╕нтригами, в яких дуже часто брав участь ╕ направляв ╖х гострий к╕нець великосв╕тський "Кракув". П╕сля ╖╖ в╕дпору Баден╕ це стало особливо пом╕тно. - -- До реч╕,-наливаючи каву, запитала Соф╕я,- чи правда, н╕би ви нагнали графа Баден╕ з убиральн╕? - -- Прошу? - перепитала Солом╕я. - -- Св╕т ╕ ж╕нки подур╕ли на тих баденях,- сказав Морачевський. - -- Значить, панов╕ Стефанику не буде з ким одружитися,- кинула Солом╕я. - -- Так, образованих ж╕нок дуже мало,- поважно сказала Соф╕я. - -- За мо╖ми спостереженнями, одружуються радше на необразованих,- усм╕хнувся Стефаник. - -- Пане Стефанику, не переходьте на оте любиме чолов╕че: "Ах! Як╕ ви вс╕ ж╕нки дурн╕!" Тепер ж╕нки ╕нш╕ стали ╕ прагнуть осв╕ти так само, як ╕ чолов╕ки...- Солом╕я сказала це досить р╕зко. Стефаник зрозум╕в. - -- Щодо мене, то я дуже скептично ставлюся до осв╕ти галицьких ж╕нок. Нав╕ть т╕ з них, хто чита╓ романи по-французьки, ╕нтелектуально р╕вн╕ з ╕ншими... - -- Не ма╓ш рац╕╖,- втрутився нарешт╕ Труш,- а Наталя Кобринська? - -- Кобринська, що ж, вона талановита, а осв╕ти ╖й браку╓. - -- Ц╕каво.- Солом╕я подивилася на Стефаника. - -- Я так стверджую через те, що без системи нема осв╕ти. Нам може здаватися, що система науки в ун╕верситет╕ дурна, але ми несв╕домо в╕дчува╓мо ╖╖ користь для навчання. Доки ж╕нок нема╓ в ун╕верситетах, доти ╕ не буде серед них осв╕чених... Кобринська прочитала к╕лька книжок про емансипац╕ю, Стюарта М╕лля - ото все ╖╖ джерело, зв╕дки черпа╓ сво╖ ╕де╖. Тому вона нудна. - -- Це схоже на правду! - п╕дтримала його Соф╕я.- Але в такому раз╕ у Галичин╕ нема╓ жодно╖ осв╕чено╖ ж╕нки! - -- Я бачив лише одну,- буркнув Стефаник,- Соф╕ю з Окуневських, а читав теж Соф╕ю - Ковалевську. - -По зак╕нченн╕ крак╕вського сезону Солом╕я мала вертатися до ╤тал╕╖, щоб продовжити щораз з╕рване обставинами навчання. Останн╕й веч╕р вона провела ╕з Стефаником. Прощання було скор╕ш св╕тлим, н╕ж сумним. Вони були молод╕, все запов╕дало ╖м швидку зустр╕ч... - -Перед в╕д'╖здом до ╤тал╕╖ Солом╕я ╕ Олена вир╕шили в╕дв╕дати р╕дних. Перш за все вони побували в Новому Таргов╕ у Бандровських, пот╕м у сестри в Рогатин╕, а зв╕дти вирушили в Б╕лу. - -Дома до ╖х при╖зду готувалися, як до свята. Вс╕м уже були в╕дом╕ тр╕умфи ╖х дорого╖ Солюн╕. Сестри сплели величезну г╕рлянду з кв╕т╕в ╕ прибрали нею ворота. Мати керувала приготуваннями на кухн╕. Смерть коханого Антона дуже ╖╖ п╕дкосила, ╕ вона вже була мало придатна до роботи. Але перед при╖здом Солом╕╖ мати н╕би забула про вс╕ сво╖ хворост╕ ╕ душевн╕ муки. - -По╖зд перед зупинкою в Тернопол╕ проскакував Б╕лу, ╕ тому сестри, багато односельчан - вс╕ виб╕гли до зал╕знично╖ кол╕╖, щоб помахати хусточками. - -Солом╕я серцем в╕дчувала, що хтось чекатиме ╖╖ на р╕вному зеленому луз╕, через який ма╓ стишено проб╕гти по╖зд. ╤, коли схвильована швидкою зустр╕ччю з родиною, розв╕яна в╕тром, що бив ╖й в лице, вона витиснулась у вузьке вагонне в╕конце, вс╕, хто з нетерп╕нням чекав на не╖, наче домовившися, вигукнули: "Ура!" Д╕твора помчала за по╖здом, ╕ догадлива Оленка кидала ╖м пакети з цукерками. Напевно, за в╕ки свого ╕снування луг не чув ст╕льки дитячого см╕ху. - -Батько постар╕в. У постат╕ ╖╖ татунця з'явилося щось незнайоме для не╖. Солом╕я принишкла. Та ось в╕н сказав: "Донечко..." Вона обняла його ╕ в╕дчула, що не може н╕ дихнути, н╕ заговорити... Стояла унерухомлена, зан╕м╕ла. Оленка плакала... - -Батько при╖хав по сво╖х д╕тей ф╕рою. Вони розпов╕дали йому про крак╕вський сезон, про Стефаника, про в╕дв╕дини Осипи. А батько слухав мовчки, милуючися сво╖ми красунями дочками, зр╕дка лаг╕дно всм╕хався ╕ зг╕дно кивав головою. Пот╕м якось н╕яково сказав, що пооб╕цяв терноп╕льському "Боянов╕", що Солошка дасть там концерт. - -Правда, в╕н не об╕цяв твердо, але в т╕м випадку, якщо Солом╕я погодиться, то в╕н пов╕домить про терм╕н окремо. Солом╕я не встигла йому в╕дпов╕сти, бо вс╕ раптом в╕дчули: ф╕ру страшно труснуло... Що було дал╕, н╕хто не встиг збагнути... Полохлив╕ кон╕ рвонули вб╕к ╕ перевернули ф╕ру. Найщаслив╕ше випав батько, бо в той же мент скочив на ноги. - -Олену в╕н знайшов у ров╕, допом╕г ╖й встати, а Люня? А Люн╕ н╕де не було! Над╕йшли люди. Допомогли п╕дняти ╕ поставити ф╕ру. П╕д нею привалена, але ц╕ла ╕ неушко-джена лежала Солом╕я. См╕ялися молод╕, а батько чомусь см╕ятися не м╕г! Проте Олена пролежала к╕лька дн╕в у гарячц╕. - -...Оч╕ у Влодка ф╕алков╕, як морозна н╕ч, сам стрункий, високий. Обличчя таке вже, аж в╕дточене, що ╕ скульптор р╕зцем не зробив би так на мармур╕. - -- То ти, Влодку залишився в Б╕л╕й? - -- Та де там, панно, працюю я в Борислав╕... - -- Не називай мене так, я маю ╕м'я ╕ не зм╕нила його. - -- Но, то все одно, пан╕ завелика, аби я ╖╖ називав Люнею. - -См╕ються. Зуби у Влодка б╕л╕, як перший сн╕г. - -- Ти ма╓ш в╕дпустку, Влодку? - -- Та де там, сказав, що батько хвор╕... - -- А батько при повному здоров'╖? - -- Та вже так,- в╕дказав, налаштовуючи в╕жки. Солом╕я сидить у ф╕акр╕. Руки у Влодка сильн╕, з бл╕до-блакитними стр╕чками вен. - -- Тебе батько просив... - -- Та н╕, я тут без д╕ла, а вельми хочу сп╕ву вашого послухати,- глянув на не╖ сп╕длоба... Оч╕ йому почорн╕ли, а вуха стали червон╕... Забухало й Солом╕╖не серце... - -"А це що таке?- притишила вона себе.- Краще про концерт думай!" - -- Ану, на козли!- гаркнув на себе Влодко. - -Терноп╕ль був сполошений ╕з самого ранку. Рознеслася чутка, що Солом╕я Крушельницька даватиме концерт. Ж╕нки вбиралися, поважн╕ пани зранку купували кв╕ти. Студенти нишпорили по кв╕тниках родич╕в, а то й просто незнайомих людей у пошуках розк╕шних букет╕в. Зал був набитий, як м╕шок ╕з пшеницею. Святковий настр╕й, збуджен╕сть, см╕х... - -"Терноп╕льська публ╕ка з ентуз╕азмом в╕тала нашу артистку, а гучн╕ "браво" по кожн╕й парт╕╖ були найл╕пшим доказом признання ╖╖ сп╕ву, виконаного аж до найдр╕бн╕ших пункт╕в з правдивим артистизмом ╕ високим поняттям мистецтва. Як дуже публ╕ка перейнялася ╖╖ сп╕вом, видно найл╕пше з того, що по кожн╕й п╕сн╕ "брава" не переставали, а панна концертантка мусила надпрограмово ще п╕дсп╕вати к╕лька п╕сень, м╕ж ╕ншими "Дощик" ╕ "Ой м╕сяцю-м╕сяченьку, не св╕ти н╕кому", композиц╕я Лисенка. Признати мусить кожний, що дотепер н╕хто ще так красиво ╕ з таким чувством не передавав прегарних, але трудних утвор╕в Лисенка, як панна Крушельницька; вона одна зум╕ла перейнятися ╕ зрозум╕ти думки в п╕снях композитора. Дай боже, щоб наша артистка-сп╕вачка, що була пров╕дною з╕ркою сьогор╕чно╖ опери в Краков╕, а в нас у Тернопол╕ - п╕сля вчорашнього концерту заслужила найвищу похвалу, побажа╓мо ж ╖й ╕ в ╤тал╕╖, куди цими днями ви╖жджа╓ артистка на зимовий сезон оперний, здобути ще б╕льшу, вповн╕ належну ╖й славу, та щоб ╕ скор╕ше чуж╕ народи дов╕далися: яку силу музичну видала наша руська земля, а ми рад╕ли слав╕ русько╖ дитини..." - -Знаменно, що терноп╕льський пров╕нц╕йний кореспондент уперше звернув увагу на надзвичайно р╕дк╕сний зб╕г обдарувань - драматичного таланту з прекрасним голосом. "Люб╕сть неспод╕ванки мала для значно╖ частини нашо╖ публ╕ки панна Крушельницька... Обудила ц╕кав╕сть, яка з кожним ╖╖ виступом все зб╕льшувалася. Бо в н╕й вгадуються справжня артистка. Гарний, симпатичний голос п╕дпира╓ досконала гра, гра знаменита, прекрасна ф╕гура, сцен╕чна пластика з якимсь незвиклим благородством. Над ус╕м тим височ╕╓ незр╕внянне, правдиве в╕дчуття рол╕, обов'язуюче чистим справжн╕м переживанням як у сп╕в╕, так ╕ в гр╕. Та артистка живе на сцен╕ повноц╕нним життям. Нема╓ хвилини, аби вона на н╕й стала байдужа. Вм╕╓ слухати, коли ╕нш╕ сп╕вають, ╕ чаруюче прекрасно в╕дбиваються на ╖╖ обличч╕ всякого роду в╕дчуття ╕ пристраст╕. Може, вона ще не ╓ завершена артистка, але ╓ милим ╕ дуже багато запов╕даючим явищем на сцен╕. Коли б перейшла до драми, могла б стати ╕деальною Дездемоною, Джульеттою... ╢ в ╖╖ талант╕ щось та╓мниче, щось св╕же ╕ небуденне". - -Розд╕л III - -ТР╤╢СТСЬКА ТА╢МНИЦЯ. П╕сля Солом╕╖ного в╕д'╖зду пусткою вида╓ться Стефаников╕ Крак╕в. Хоча начебто н╕чого не зм╕нилося, ╕ в лист╕ до Ольги Гаморак в╕н спов╕ща╓: "В Краков╕ все благополучно. Б╕да схована в сутеренах, слаб╕сть в кл╕н╕ках, злод╕йство в арештах. По вулицях ходять одн╕ порядн╕ люди". Так, ходять, живуть - але нема╓ серед них Солом╕╖, ╕ в╕н з╕зна╓ться приятелев╕: - -- В╕дколи по╖хала Солом╕я, блука╓мо по т╕м Краков╕, як замотилечен╕ в╕вц╕. - -А Солом╕я у жовтн╕ була в ╤тал╕╖. З М╕лана вона з Оленою ╖де до Н╕цци, де була заангажована на ос╕нн╕й сезон, але через в╕с╕м дн╕в ╕з нев╕домих причин усю трупу було вислано за меж╕ Франц╕╖. Солом╕я виступа╓ по черз╕ в театрах Кремони, Зари, Тр╕╓ста. ╖╖ репертуар збагатився операми: "Гугеноти" Мей╓рбера, "Ернан╕" Верд╕, "Кар-мен" Б╕зе. Особливо ╕мпонувала ╖й роль Валентини в опер╕ Мей╓рбера. Ця опера значно вир╕знялася серед ╕нших сво╖ми ц╕кавими новими образами ╕сторичного плану. Для характеристики гугенот╕в Мей╓рбер вводить в╕домий хорал, який приписували Лютеру. Ф. Енгельс називав цей хорал "Марсель╓зою XVI стол╕ття". Даргомижський вперше слухав "Гугенот╕в" у Париж╕ в 1844 роц╕ й писав про оперу так: "В "Гугенотах" рел╕г╕йний фанатизм ╕ сильна драма: народна несамовит╕сть ╕ злоба католицизму виражен╕ першокласно, в них ╓ щось сатанинське, спор╕днене з пером Мей╓рбера..." - -Щоправда, французи - гугеноти - не сп╕вали хорал╕в н╕мецьких протестант╕в, але опера мала прекрасний драматичний матер╕ал ╕ була надзвичайно популярною. Отже, для Солом╕╖ то був благодатний матер╕ал, сво╖м голосом ╕ грою вона зверта╓ на себе увагу не т╕льки публ╕ки, але й ╕тал╕йських музикознавц╕в. У газет╕ "Торваторе" про ╖╖ виступи в Зар╕ писали: "Солом╕я Крушельницька, постать яко╖, зда╓ться, з╕йшла з картини прерафаел╕в, надзвичайно вдала Амел╕я. Вона обдарована чудовим св╕жим ╕ широким голосом, ум╕╓ збуджувати ним глибоке хвилювання. У велик╕й ар╕╖ друго╖ д╕╖ ╕ в наступному дует╕ з тенором вона доводить слухач╕в до нестями. Вони гучно, захоплено аплодують ╖й. Артистка вже завоювала публ╕ку". - -Пот╕м був Тр╕╓ст. У театр╕ "Фен╕це" вона мала сп╕вати "Силу дол╕", оперу, яку дуже любила Джемма. Солом╕я не все сприймала в класичному трактуванн╕ образу, та й опера ця належала до менш популярно╖ у творчост╕ Верд╕. Але п╕сля вдалого крак╕вського сезону, п╕сля концерт╕в на батьк╕вщин╕ Солом╕я була на такому творчому злет╕, що блискуче просп╕вала парт╕ю Леонори. ╖╖ виконання було наст╕льки незвичним, на такому артистичному р╕вн╕, що одна з найб╕льш траг╕чних опер Верд╕ знову ожила. Публ╕ка була в захопленн╕, а разом ╕з нею ╕ музикознавц╕. Цей спектакль в╕дкрив ╖й дорогу на сцену Одеського оперного театру, тод╕ одного з кращих у ╢вроп╕. Солом╕я п╕дписала контракт. До в╕д'╖зду залишалося обмаль часу, вона була вкрай заклопотана,- як раптом у ╖╖ житт╕ сталася дивна зустр╕ч... - -Хворий на сухоти галицький пом╕щик, в╕д'╖жджаючи в ╢гипет, узяв ╕з собою чотирнадцятил╕тнього хлопчика для обслуги. Хлопець був км╕тливий ╕ доглядав свого пана, як добре вивчена медсестра. В╕н часто бував у одного аптека-ря-араба, у якого купував л╕ки для пана. З к╕лькох зауважень аптекаря в╕н переймав спос╕б приготування л╕к╕в ╕ швидко призвича╖вся до ц╕╓╖ роботи. - -Аптекар звернув увагу на тямущого п╕дл╕тка ╕ взяв його на науку. За к╕лька рок╕в Б╕линський (таке було пр╕звище учня) ц╕лком м╕г зам╕нити свого хазя╖на в аптец╕. Нев╕домо, чи його пом╕щик з Галичини на той час помер, чи ви╖хав, залишивши хлопця. - -Коли аптекаря не стало, Б╕линський успадкував його справу ╕ з часом став придворним аптекарем самого ╓гипетського хедива. Справи його йшли прекрасно, ╕ в╕н дом╕гся великого багатства. Ярослав Окуневський, мандр╕вник (родич Теоф╕ла Окуневського), побувавши в багатьох кра╖нах ╕ в╕дв╕давши Ка╖р, згаду╓ у сво╖й книз╕ "Листи з чужини": "...До австр╕йсько╖ колон╕╖ належить дуже поважний в Ка╖р╕ аптекар п. Б╕линський, м╕й т╕сн╕ший земляк. Зараз-таки я по╖хав на вулицю Муск╕ - поздоровити земляка. "Pharmacie nellenigue"- стояло на вив╕сц╕ гарно удержано╖ аптеки. Пана Б╕линського не було вдома. Я вийшов поки що на вулицю, щоб пройтися ╕ придивитися вуличному життю в т╕й найголовн╕ш╕й жил╕ ка╖рсько╖ торг╕вл╕. Дотепер ще не можу соб╕ пояснити, як то сталося, що я, побачивши перед собою одягненого по-╓вропейськи молодого чолов╕ка, в ту ж мить подумав соб╕: се пан Б╕линський. - -- Здоров╕, пане Б╕линський!- кричу до нього по-русь-ки. Се в╕н ╕ був. Духом п╕знав я земляка... п. Б╕линський з Терноп╕льщини... доробився тут на чуж╕й земл╕ поважного становиська". - -Та Б╕линський не був шукачем доброго зароб╕тку або т╕льки наживачем кап╕талу. Йому огидне життя без вищо╖ мети. У лист╕ до свого приятеля в Терноп╕ль в╕н пише: "Я гадав, що, вернучися, наберу нових сил, крепку мисль до дальшо╖ прац╕, тим часом коли мен╕ ведеться добре, але бачу, що життя без яко╖сь глибоко╖ мисл╕, якого ╕деалу - марне". В╕н намага╓ться найти соб╕ ужиток ╕ почина╓ через свого друга посилати р╕зн╕ суми для навчання б╕дних д╕тей: "Других сто франк╕в прошу'тебе дати для русько╖ бурси на Терноп╕льщин╕, то найб╕льший вже час". - -Сво╓ю власною осв╕тою в╕н займа╓ться самотужки, любить музику. Коли йому вда╓ться побувати у В╕дн╕, в╕н обов'язково йде в оперу. - -Б╕линський дуже тужив за р╕дними краями ╕, коли вир╕шив одружитися, по╖хав на Терноп╕льщину - бодай дружина буде р╕дна - укра╖нка. Галичанки не см╕ють виходити за дивного, екзотичного жениха. По-перше, страшно покидати р╕дну землю, по-друге, хто його зна╓ - раптом у нього там ц╕лий гарем! ╤ комусь прийшло в голову: "Зна╓те, пане, тут, у Б╕л╕й, ╓ родина Крушельницьких, одна сестра ╖здить ╕з Солом╕╓ю - сп╕вачкою - по св╕т╕, то, може, вона ╕ в╕ддасться за пана. Якраз ╓ зараз за границею у Тр╕╓ст╕..." - -Б╕линський вируша╓ в Тр╕╓ст ╕ заста╓ сестер дома. Двер╕ йому в╕дчинила Солом╕я. Зачарований ╖╖ красою, Б╕линський свата╓ться до сп╕вачки. - -Солом╕╖ сподобався ставний, милий чолов╕к. Вона дуже радо ╕ прив╕тно прийма╓ хлопця, сп╕вчува╓ йому, але зам╕жжя... см╕╓ться чисто, дитинно, не образливо. З цим вир╕шено раз ╕ назавжди. Вона - сп╕вачка... - -Б╕линський розум╕╓ ╖╖, з сумом просить дозволу бути просто ╖╖ другом. - -Сам Б╕линський зустр╕ч ╕з Солом╕╓ю опису╓ так: "...3 газет вичитав, де наша землячка Саломея Крушельницька мешка╓. Написав ╖й, що в мо╖м пере╖зд╕ через Тр╕╓ст мило мен╕ було б ╖╖ п╕знати. Вона була ласкава мене прийняти. На третьому поверс╕ скромного дому ув╕йшов до ╖╖ салону. Перед╕ мною стала висока ж╕нка з волоссями блонд, гладко зачесаними догори, обличчя миле, оч╕ прекрасн╕, але меланхол╕чн╕. Це була Саломея. - -По минутн╕й балаканин╕ були ми вже старими приятелями. Була також ╖╖ сестра Оленка. - -Говорили про Галичину, про ╖╖ кар'╓ру артистичну... говорила мен╕, що у св╕т по╖хала, щоб не чути б╕льше про нужду. - -В Тр╕╓ст╕ була задоволена публ╕кою, сп╕вала мен╕ пару кусник╕в, але ╖╖ голос був засильний для малого салону..." - -Через два дн╕ сестри мали ╖хати до Одеси. Влаштувавшися на пароплав╕, вони запрошують Б╕линського на прощальну вечерю, яка в╕дбулася на борту. - -Цей веч╕р Солом╕я ╕ Олена запам'ятали назавжди. П'янке морське пов╕тря, веч╕рн╕ л╕хтар╕, море, далекий сп╕в... Сумний, закоханий хлопець... Зворушливий настр╕й. - -Вони вели довгу бес╕ду про сво╓ життя. Складали плани на майбутн╓. Солом╕я мала в╕ддавати все мистецтву, а в╕н - допомагати талановитим. - -Оленка н╕чого не говорить, але з запалом дума╓ про свою участь - бути п╕дмогою Солом╕╖. - -На другий день зранку Солом╕╖н пароплав вируша╓ в Одесу, а пароплав Б╕линського - в Ка╖р. "Корабель рушив, а з ним зника╓ ╕ м╕й останн╕й зв'язок з в╕тчизною. Тисяч╕ мислей надходило мен╕, я був страшенно знервований, щоб мисль в╕льн╕шу зробити, писав на корабель до мо╖х приятельок Крушельницьких. По писанню легше мен╕ зробилося". - -Як мало вони зналися, як мало сказали одне одному, але виникла м╕ж ними якась дивна спор╕днен╕сть. Не знала Солом╕я, як ╖╖ назвати - може, мандр╕вна доля, може, жаль, що по чужих краях блука╓ ╖╖ талант, не знаходить ужитку дома. Як довго майор╕ла прощальна хустина Солом╕╖, як гаряче тр╕пот╕ла його б╕ла хустка у в╕дпов╕дь. - -Пот╕м почалося листування. Ск╕льки рок╕в воно тривало - нев╕домо. Час в╕д часу в╕н присилав на день народження Солом╕╖ подарунки. Брошку - скарабея, ус╕яну перлинами, перстень ╕з уреусами, килимок перед л╕жко. "Щоб Ваш╕ бос╕ н╕жки не торкалися зимно╖ п╕длоги..." Солом╕я у свою чергу також в╕ддячу╓ сувен╕рами. - -Кр╕м того, Б╕линський викону╓ свою об╕цянку, через дов╕рених людей посила╓ кошти б╕дн╕й молод╕ для навчання. До Б╕линського зверта╓ться Леся Укра╖нка допомогти ╖й, хвор╕й, влаштуватися на л╕кування в ╢гипт╕. ╤ в╕н допомагав, але вже н╕коли не при╖здив на Укра╖ну. Згодом Солом╕я побувала ╕ в ╢гипт╕. Чи зустр╕чалася там ╕з Б╕лин-ським? Що сталося з ним самим, чи мав в╕н спадко╓мц╕в? - -Може, й дос╕ в Ка╖р╕ десь збер╕га╓ться його листування з Солом╕╓ю Крушельницькою, з Лесею Укра╖нкою? - -Що справи його батьк╕вщини йому не були байдуж╕, св╕дчать так╕ слова з книжки Я. Окуневського: "Довго ми з п. Б╕линським говорили про наших сп╕льних знайомих ╕ про всяку всячину з нашого далекого краю. "Що д╕╓ той, а другий?"- авжеж ╕ без того не було: "Чи ся панна вийшла зам╕ж, чи н╕?"- ╕ т. д. Жаль, що я сам уже давно не бував на р╕дн╕й земл╕, то не м╕г зовс╕м заспоко╖ти ураганно╖ ц╕кавост╕ свого земляка... Коли прийшла година прощання, ми якось не могли розстатися. ╤ у п. Б╕линського заблисло в очах, ╕ мен╕ щось зц╕пило в горл╕. Чи побачимося ми знов коли в життю?.." - -А в душ╕ Солом╕╖н╕й теж залишився щемливий сл╕д в╕д зустр╕ч╕ з тим тихим хлопцем - сл╕д людяност╕. - -Ще напередодн╕ в╕д'╖зду до Одеси Солом╕я мала листа в╕д Павлика. В╕рний учитель, д╕знавшися про ╖╖ мандри у великий св╕т, не м╕г в╕дпустити ╖╖ без напутн╕х сл╕в. В╕н писав до не╖, як завжди щиро, з любов'ю: "...Прощаюсь оце з Вами... перед Вашим в╕д'╖здом на широке море. Прощайте ж, ╕ не потратьте сусп╕льних ╕деал╕в, ╕ не забудьте нашу Рутен╕ю ╕ ще б╕дн╕ших ╖╖ син╕в, старайтеся якнайб╕льше захопити культури ╕ просв╕тити свою душу; усе Ваше пропаде, з╕в'яне, мов т╕ букети, що ╖х д╕стали ╕ ще д╕станете, а лишиться те добро, що соб╕ надба╓те для сво╓╖ душ╕ - людськ╕сть ╕ просв╕та - ╕ з ними Ви не загинете, п╕сля всього, ╕ ще другим поможете злегшити долю. А як так вийде, то тод╕ згадайте теплим словом ╕ мене, котрого доля дуже незавидна". - -Восени 1898 року виступами в Одес╕ Солом╕я розпочала сво╖ перш╕ гастрол╕ в омр╕ян╕й Рос╕╖, так щиро пропагован╕й Павликом. Рос╕╖ революц╕онер╕в, Рос╕╖ високоосв╕чено╖ ╕нтел╕генц╕╖. Ц╕ його розпов╕д╕ про св╕тлих, в╕дданих батьк╕вщин╕ людей були такими чистими, просякнутими таким особистим захватом, що Солом╕я забула про Рос╕ю - монарх╕чну, реакц╕йну. - -А тод╕ в Одес╕, коли вона прочитала Шевченка на вечор╕ в одному товариств╕, гост╕ враз порозб╕галися. Шевченко був заборонений. П╕зн╕ше у певних колах ходив анекдот про те, що коли Крушельницька почала читати Шевченка, то к╕т, який до цього часу мирно спав на лежанц╕, прокинувся од страху ╕ вискочив у в╕кно, вибивши шибку. Солом╕я розумн╕шала. - -У с╕м'╖ Крушельницьких було добре в╕доме ╕м'я Марка - -Лукича Кропивницького - в╕домого театрального й л╕тературного д╕яча. В часи Солом╕╖ного дитинства в╕н з тр╕умфом виступав на сцен╕ Терноп╕льського театру, а п╕зн╕ше про нього пост╕йно писала галицька преса. Особисте знайомство, яке в╕дбулося м╕ж Солом╕╓ю та Марком Лукичем, було для не╖ великою духовною рад╕стю ╕ честю. Якраз в т╕ листопадов╕ дн╕ громадськ╕сть Одеси в╕дзначала 25-р╕ччя його сцен╕чно╖ д╕яльност╕. Солом╕я була на юв╕лейному вечор╕ ╕ зачитала сво╓ в╕тання, яке тепло зустр╕ли присутн╕. Через к╕лька дн╕в Марко Лукич нан╕с Солом╕╖ в╕зит разом з дружиною ╕ восьмир╕чною донькою. Веч╕р вдався на славу. Марко Лукич разом з Солом╕╓ю сп╕вали народн╕ п╕сн╕, розмовляли про театральн╕ справи, плани на майбутн╓. Домовилися, що через р╕к сестра Солом╕╖ Ем╕л╕я, яка була закохана в театр, поступить в трупу Марка Лукича. - -Одеськими гастролями Солом╕я була задоволена. Перш за все ╖й сподобався оперний театр. У зах╕дн╕й ╢вроп╕ не було жодного знаменитого сп╕вака, який би не сп╕вав у ньо-му. На ╕тал╕йськ╕й ╕ м╕жнародних театральних б╕ржах в╕н вважався за театр першо╖ категор╕╖. Рос╕йський сп╕вак Л╓в╕к, згадуючи Одеський оперний театр к╕нця минулого стол╕ття, писав: "Одеса являла собою ц╕кавий музичний центр, де пропагувалася не рос╕йська, а ╕тал╕йська опера, до реч╕, одеськ╕ спектакл╕ загальним художн╕м р╕внем були вищ╕ не т╕льки в╕д ки╖вських, але, я п╕зн╕ше в цьому переконався, ╕ петербурзьких... Одеськ╕ сезони в╕др╕знялися в╕дносно великою к╕льк╕стю новинок. Усп╕х новинок в Одес╕ вир╕шував питання про житт╓д╕яльн╕сть ╖хню ╕ на ╕нших оперних сценах, в тому числ╕ ╕ на заруб╕жних..." - -Одеська преса пише про Крушельницьку з прихильн╕стю, ба нав╕ть ╕з захопленням. В газет╕ "Одесский телеграф" писали про те, що в опер╕ "Дочка кардинала" Крушельницька вразила сво╖м великим обдаруванням. "У друг╕й д╕╖ в ар╕╖ "Il va venir" артистка, незважаючи на те, що ╖й довелося сп╕вати три вечори п╕дряд, показала себе справжньою драматичною сп╕вачкою з вогнем, електризуючим ╕ захоплюючим публ╕ку. В ус╕х ╕нших сценах гра пан╕ Крушельницько╖... св╕дчила про те, що в талановито╖ артистки сцен╕чн╕ особливост╕ не поступаються ╖╖ надзвичайним голосовим ресурсам". - -╤нш╕ газети звертали увагу на вм╕ння артистки захоплюватися сво╓ю роллю так, що це захоплення переда╓ться й публ╕ц╕. - -В╕дгуки про Солом╕╖н╕ усп╕хи доходять ╕ до Павлика. "Знав я дещо про Вашу вдачу в Одес╕ з "Д╕ла" ╕ в╕д Вашого батька, але то було т╕льки зразу, а тепер я н╕чого не читаю ╕ не знаю. Коли ласка - напиш╕ть про себе й св╕т одеський. Мене врадувало особливо те, що ви дуже поступили в гр╕. Чай же д╕станетеся на сцени петербурзьку, московську або хоть ки╖вську, де могли б пройти школу Лисенка. В усякому раз╕, раджу скористатися з побуту в Одес╕ ╕ попрочитувати важн╕ше з рос╕йсько╖ л╕тератури..." - -М╕ж ╕ншим пов╕домля╓ ╖╖, що Окуневський хоче одружитися, ╕ дал╕ пише, н╕би те, про що в╕н хоче ╖й сказати, розум╕ють вони т╕льки удвох: "Може, там кого такого зна╓те, то скаж╕ть, що вдовиця приятеля дуже в г╕рк╕м стан╕: вже стали ч╕патися за переписку ╕ т. д. Конче треба було б мен╕ по╖хати туди для впорядкування всього - та нема грошей на дорогу..." - -Незабаром Солом╕я в╕дпов╕да╓ йому: "Про горе ж╕нки приятеля я кому можна було розказала, я з╕ вс╕ма знакома, так що ╕ про Вас ╕нколи говориться. О тих средствах для вибор╕в Ваших тепер уже подумали. От хорош╕ люди тут, аж любо побалакати". Важко точно стверджувати, про що ╕деться тут, але можна припустити, що Павлик ╕ Крушельницька говорили на теми, котрих вони не торкалися в листах ╕ котр╕ полягали в добутт╕ кошт╕в для радикально╖ парт╕╖ Франка ╕ Павлика. - -"Про мо╖ артистичн╕ подвиги н╕чого й казати. Поступи велик╕ я зробила, вс╕ те кажуть, та й я сама те виджу, не лише п╕д взглядом вокальним, але також щодо гри драматично╖. Представте соб╕, що з╕ вс╕х артисток, що тут разом з╕ мною виступають, мене ославили за таку, що наилучше гра╓. По газетах так ╕ розхвалюють за таку реальну та правдиву, в╕дчуту гру. Я н╕ при чому ╕ не знаю, чи воно правда, чи н╕. Та хто його зна╓. - -Жаль мен╕, що у Ки╖в тепер не можу по╖хати, бо там на раз╕ нема в╕дпов╕дного театру, старий погор╕в, а нового ще не встигли покласти". - -Дал╕ сну╓ться нитка ╖╖ план╕в, серед яких ч╕льне м╕сце займа╓ устремл╕ння в Москву ╕ Петербург. "У Петербурз╕ або Москв╕ я над╕юся бути на другу зиму, а тепер к╕нчу сезон тут 6 марта ╕ призивають мене до Варшави (поки то хай буде секрет)... - -Ось я Вам дещо описала, а решту допов╕м, бо може 10/111 при╖ду до Львова..." - -З ус╕х далеких подорожей Солом╕я обов'язково при╖здила на батьк╕вщину, на вс╕ дорог╕ для свого народу под╕╖. З Одеси вона сп╕шить на концерт, присвячений Т. Г. Шевченку. В╕н в╕дбувся за участю Солом╕╖ Кру-шельницько╖ та Ян╕ни Королевич. У програм╕ було оголошено ще й ╕м'я Олександра Мишуги, але в╕н через хворобу не виступав. Газети на другий день писали: - -"Але пальма першенства у вчорашн╕м концерт╕ припала панн╕ Крушельницьк╕й, бо вона, заступаючи (хворого) п. Мишугу ╕ виступаючи у власн╕й точц╕, просто очарувала вс╕х сво╖м сп╕вом. Публ╕ка кричала "браво", домагалася повторення в╕дсп╕ваних п╕сень та докинення ще надпро-грамових. А п╕сн╕ т╕ народн╕ в Лисенков╕м уклад╕ виходили в ╕нтерпретац╕╖ п-ни Крушельницько╖ та при ╖╖ феноменальному голос╕ так чудово, що год╕ було ╖х наслухатися. - -Крушельницьк╕й було вручено лавровий в╕нець в признанню патр╕отично╖ готовност╕, з якою вона причиня╓ться П-н╕ до звеличення Шевченкового свята. - -На цьому свят╕ виступила ╕ Ян╕на Королевич, яка з великим усп╕хом ╕ дуже проникливо засп╕вала Лисенкову п╕сню "Нащо мен╕ чорн╕ брови". - -П╕сля шевченк╕вського концерту Солом╕я з Оленкою вертаються до ╤тал╕╖. Ф╕рма "Гранд компан╕я де опера Л╕р╕ка ╤тал╕ана" запросила Крушельницьку на гастрол╕ до П╕вденно╖ Америки. - -Солом╕я в╕дмовилася з огляду на важку дорогу ╕ негативне ставлення до ангажементу Фаусти Кресп╕. - -- Я не раджу, вам, Соломеа, п╕дписувати угоду,- зауважила досить холодно.- Я остер╕гаю вас ще й тому, що не можу брати на себе в╕дпов╕дальн╕сть за важку подорож ╕ тривале перебування в тих краях. - -╤мпресар╕о Лаллон╕ та агент Дебберс докладали ус╕х зусиль, щоб змусити ╖╖ дати згоду, але за сво╖м власним переконанням ╕ порадою Фаусти Кресп╕ Солом╕я в╕дпов╕ла твердим ╕ категоричним "н╕". ╤ от за чотири дн╕ до в╕д'╖зду трупи важко захвор╕ла оперна сп╕вачка Де Нунджо, поставивши п╕д загрозу усе турне. Тод╕ ╕мпресар╕о та агент знову звернулися до Солом╕╖, запропонувавши ╖й вищий оклад та ╕нш╕ блага. Оск╕льки Солом╕я була доброю приятелькою синьйора та синьйори Лаллон╕, вона не могла покинути ╖х в такому скрутному становищ╕ ╕ дала згоду. - -Щодо прибутк╕в ангажемент видався досить вдалим, ╖й оплачували п'ятим╕сячн╕ гастрол╕, перебування в дороз╕ ╕ два м╕сця у першому клас╕ для Солом╕╖ та ╖╖ сестри, кр╕м того, вона обумовила не б╕льше десяти виступ╕в у м╕сяць. - -Незабаром разом з Оленою вони ви╖хали до Парижа, а з порту Кале пароплавом до Ч╕л╕. Перш╕ дн╕ на мор╕ сестри почували себе досить погано, але завдяки дружн╕м п╕клуванням синьйори Лаллон╕ з часом акл╕матизувалися. П╕зн╕ше вони нав╕ть рад╕ли подорож╕ ╕ здеб╕льшого, якщо дозволяла погода, перебували на палуб╕. - -Не об╕йшлося ╕ без залицянь. Д╕вчата трималися осторонь веселих компан╕й. Це допомагало, але не дуже. У Солом╕ю закохувалися скр╕зь, де вона з'являлася, ╕ незабаром б╕ля не╖ наполегливо увивався власник величезного ма╓тку в П╕вденн╕й Америц╕ Гв╕до Макарон╕, виходець з ╤тал╕╖. Через п'ять дн╕в ╖хнього плавання в╕н уже запропонував ╖й руку ╕ серце. Солом╕я була вельми обережна. - -- Бачте, пане... - -- Гв╕до Макарон╕! - -- Бачте, пане Гв╕до Макарон╕, я маю... я хвор╕ю... ╤тал╕╓ць здивовано дивиться на сильну струнку постать - -Солом╕╖, пот╕м здивовано переводить погляд на Олену. Оленка не витриму╓, пирска╓ см╕хом... - -- Вона не т╕лом хвора... вона сп╕вати любить, а то, зна╓те, то така хвороба, що з нею не жарт. - -- Нехай мене пан╕ не морочить,- нарешт╕ бурка╓ в╕н,- х╕ба то хвороба? Мен╕ сказали, що пан╕ оперна сп╕вачка... - -- Отож-бо воно й ╓,- багатозначно глянувши на нього, кинула Солом╕я. - -- Дурниця,- поблажливо махнув рукою пан Гв╕до,- це нав╕ть ц╕каво, наск╕льки я знаю, тако╖ дружини н╕хто не мав би з мо╖х сус╕д╕в. - -Д╕вчата мовчать, роблячи вигляд, що заклопотан╕ спогляданням моря. Панов╕ Гв╕до дуже хочеться позбавитися товариства Оленки, ╕ в╕н пропону╓: - -- Може, п╕демо, панно Саломея, до данс╕нгу?.. Солом╕я з щир╕стю, на яку була т╕льки здатна, дивлячись - -йому у в╕ч╕, прошепот╕ла: - -- Я вол╕ла б бути зараз у трюм╕... - -Збитий ╖╖ чаруючим поглядом ╕з пантелику, Гв╕до Макарон╕ не второпав: - -- В трюм╕? Але ж, ласкава пан╕! Хто ж там витрима╓... ╕, кр╕м того, там повно ем╕грант╕в... - -- Ем╕грант╕в?- перепитала, ╕ поки вона пов╕льно вимовляла це слово, в уяв╕ ╖╖ постав страшний крак╕вський зал╕зничний вокзал. Вона ще мент постояла, а пот╕м, не сказавши жодного слова, в╕д╕йшла в╕д Оленки ╕ ╕тал╕йця. - -Оленка, зрозум╕вши вчинок Солом╕╖ як продовження гри, промовчала. - -За якийсь час, позбувшись товариства ╕тал╕йця, Олена п╕шла шукати Солом╕ю... Та Солом╕я зникла. Олена шукала ╖╖ на палуб╕ - н╕хто не бачив. Знайшли Солом╕ю в трюм╕. Вона сид╕ла серед тих "брудних мандр╕вних птах╕в"- ем╕грант╕в ╕ сп╕вала для них, а вони слухали, дивилися на таку вродливу землячку, наче на омр╕яну свою долю. - -Згодом пароплав кинув як╕р у порту Вальпара╕со. Вже сидячи у ф╕акр╕, який мав в╕двезти ╖х на вокзал, зв╕дки вони повинн╕ були ╖хати до Сант-Яго, Солом╕я побачила нер╕вний пот╕чок ем╕грант╕в, що, оточений пол╕ц╕╓ю, несм╕ло спускався по трапу. - -- Дивись, Оленко,- сказала вона сестр╕,-це й наша доля! - -Сезон почався вдало. Солом╕ю в╕тали пристрасно ╕ гаряче. Вона, як завжди, старанно опрацьовувала св╕й репертуар, ведучи майже в╕длюдницький спос╕б життя. Готель, ранков╕ прогулянки, вправи, сцена... Н╕яких товариських гулянок, кр╕м гостинних банкет╕в для артист╕в, де не бути не╜речно, та т╕льки до дев'ято╖ години вечора... - -По сил╕ таланту з нею н╕хто не м╕г стати поруч. "...╖╖ незр╕внянно╖ краси л╕рико-драматичне сопрано д╕апазоном майже в три октави було ун╕кальним явищем в св╕товому оперному мистецтв╕",- писали про той пер╕од ╖╖ творчост╕ критики. - -П'ять м╕сяц╕в трива╓ в 1897 роц╕ тр╕умф укра╖нсько╖ сп╕вачки в Сант-Яго. Гастрол╕ зак╕нчилися у жовтн╕ великим бенеф╕сом. За ч╕л╕йським звича╓м на знак найвищо╖ пошани ╕ почестей в театр╕ випустили б╕лих голуб╕в. Газети, зокрема "Ель Арте", багато прид╕ляли уваги не бачен╕й дос╕ гр╕ актриси. - -У т╕ роки створювалася ╕ громадська думка про Солом╕ю Крушельницьку. Народ по-справжньому пишався сво╓ю дочкою, як т╕╓ю музичною силою, яку породила укра╖нська земля. Павлик - ╖╖ ласкавий оп╕кун ╕ палкий прихильник таланту - так писав до Драгоманова ще в 1894 роц╕: "Та зверн╕ть Ви увагу на ту людину, котра гаряче бажа╓ познакомитися з Вами ╕ служити наш╕й справ╕. Окр╕м величезного артистичного таланту... це д╕йсно чудо якесь м╕ж русинками. В Львов╕ я переконався, що вона вже тепер здобула соб╕ благодатний культурний вплив на русин╕в загалом, ╕ то в поступовому, майже радикальному напрямку, ╕ чим б╕льше ми попрацю╓мо над ╖╖ духовним розвитком, тим б╕льшим той вплив буде. Ось де наш ╕нтерес. В╕рте мен╕, що та молода людина в╕д╕гра╓ велику роль м╕ж русинами, коли ще не дал╕. Вона ╓ величезна психолог╕чна сила. Я щось таке бачу вперше в життю". - -Взимку Солом╕я знову при╖здить у Парму для участ╕ в опер╕ Пучч╕н╕ "Богема". Перед цим сп╕вачку запросили в Бергамо сп╕вати на свят╕, котре влаштовувалося на стор╕чч╕ з дня народження композитора Дон╕цетт╕. Голос Крушельницько╖ справив на вс╕х таке враження, що ком╕тет по влаштуванню роковин нагородив чужинку юв╕лейною медаллю. Отже, ╕тал╕йськ╕ любител╕ опери вже знали молоду сп╕вачку, ╕ ще на початку ╖╖ виступ╕в пармська газета писала: "Голос ╖╖ дивовижно гнучкий, звуки н╕жн╕ ╕ водночас м╕цн╕, ╕нтонац╕я вельми драматична, фразування вража╓ експрес╕╓ю ╕ силою впливу, а вимова досконалою в╕рн╕стю. Вс╕ ц╕ якост╕ притаманн╕ молод╕й артистц╕, що колись дебютувала в Кремон╕ ╕ вже записала до свого активу блискуч╕ усп╕хи в американських театрах ╕ у Тр╕╓ст╕, а тепер готу╓ться пожинати нов╕ лаври у Парм╕". - -Солом╕я д╕йсно готувалася до перемог. Вона мала сп╕вати Ельзу в "Лоенгр╕н╕"- то одна з улюблених ╖╖ ролей; ╕ М╕м╕ в нов╕й опер╕ Пучч╕н╕ "Богема". П╕сля вдалого дебюту в Кремон╕ в його опер╕ "Манон Леско" композитор вдруге запросив сп╕вачку - в Парм╕ мала в╕дбутися прем'╓ра "Богеми". Репетиц╕ями керував сам маестро, а Солом╕я, що добре знала його вимоги, намагалася створити щирий ╕ теплий образ М╕м╕. Маестро любив цю оперу, зда╓ться, в╕н любив ус╕ сво╖ опери, але "Богема", котра нагадувала молод╕сть, все-таки найдорожча йому. Солом╕я в╕дчувала схвильован╕сть почутт╕в ╕ композитора, ╕ геро╖н╕ - це спонукало ╖╖ шукати в╕дпов╕дних емоц╕й ╕ в сво╖й душ╕. Композитор був вельми задоволений сп╕вачкою. - -Життя Солом╕╖ п╕д час гастролей в Парм╕ в побутовому в╕дношенн╕ стало складн╕шим, н╕ж будь-коли - не було з нею ╖╖ кохано╖ Оленки. У чергов╕й мандр╕вц╕ з концертами по Зах╕дн╕й Укра╖н╕, в Стрию, сестри познайомилися з в╕домим фольклористом Володимиром Охримовичем. В╕н справив гарне враження на них, особливо на Оленку, ╕ в тому ж роц╕ вона стала його дружиною. - -Солом╕ю радував цей шлюб, вона високо ц╕нувала Володимира, особливо п╕сля того, як в╕н, будучи вже депутатом сейму, враховуючи складне матер╕альне становище Василя - -Стефаника, в╕дступив йому сво╓ м╕сце. "Це праведна душа",- говорила про нього Солом╕я ╕ називала ласкаво: "Хримцю". В майбутньому, при╖жджаючи на Укра╖ну, вона завжди гостюватиме в родин╕ Охримович╕в, на вулиц╕ Лисенка. - -У Парм╕, як ╕ скр╕зь, менш везуч╕ актори заздрили Солом╕╖ ╕ за прекрасний голос, ╕ за драматичний талант, ╕ нав╕ть за те, що композитор вид╕ляв ╖╖ серед ╕нших. - -Чи дратувало ╖╖ таке ставлення? Можливо, а може, й н╕. Бо, поклавши соб╕ за правило н╕коли не ц╕кавитися пл╕тками про себе ╕ н╕коли не з'ясовувати н╕ з ким стосунки, вона не дозволяла соб╕ нервувати. Оптим╕стка за характером, Солом╕я знала лише один спос╕б перемоги - зробити краще. - -Чи була вона честолюбною? Так, була. - -Чи прагнула слави? Безумовно. - -Вона була гордою? О так! - -╖й не завжди вдавалося бути доброзичливою з ус╕ма? Що ж... - -Чи можуть ц╕ риси характеризувати людину, як далеку в╕д вз╕рця? Можливо. - -Але не Солом╕ю Крушельницьку, бо все те було необх╕дно ╖й в ╖╖ устремл╕нн╕, а в його грунт╕ лежало прагнення досконалост╕. Нав╕ть горд╕сть - пом╕чна тут, бо допомага╓ в╕дкинути все др╕бне, зайве, непотр╕бне... - -Вона була вольовою людиною. Мусила нею бути, оск╕льки воля для не╖ - джерело ╕ умова творчост╕. Виникали в житт╕ Солом╕╖ Крушельницько╖ ситуац╕╖, в яких вона н╕бито вступала в суперечн╕сть з╕ сво╖м спок╕йним характером. Але це може здаватися лише тому, для кого психолог╕чна природа вольових людей - та╓мниця. Основний компонент ц╕╓╖ та╓мниц╕ поляга╓ в т╕й прост╕й на перший погляд реч╕, що пошуки насолод у житт╕ тако╖ людини н╕чого не значать. - -Коли Солом╕я виборсалася ╕з льв╕всько╖ пастки,- раз ╕ назавжди усв╕домила життя як безконечну боротьбу. Родинн╕ нещастя ╕ власн╕ переживання т╕льки п╕дтвердили це. Ще в дитинств╕, зац╕кавившися скороминуч╕стю усього живого ╕ переживши справжн╕й душевний катакл╕зм, вона все-таки не змогла до к╕нця пов╕рити у власну смертн╕сть. Але з того часу ╖╖ ставлення до смерт╕ можна схарактеризувати як прагнення чогось, що дало б життю безсмертя. Вона шукала ╕ найшла його у творчост╕, у ствердженн╕ себе як артистки, вдосконаленн╕ майстерност╕, переконанн╕ сво╓╖ необх╕дност╕. - -Щоправда, така позиц╕я призводила до ряду самообмежень, нав╕ть страждань, Солом╕ю обходило звичайне щастя ╕ спок╕й. До того ж - той, хто так вчинив з╕ сво╖м життям, не м╕г уже до ╕нших ставитися звичайно. - -Солом╕я не мала звички до само╖ смерт╕ коли-небудь ╕ де-небудь жал╕тися на сво╖х ворог╕в. Вона пот╕м, ╕з часом, зрозум╕ла, що вимагати в╕д багатьох ╕нших п╕клуватися про когось б╕льше, н╕ж про себе,- см╕шно. Так може чинити лише особист╕сть ╕з виключно розвинутим в╕дчуттям людяност╕, решта... ╓ решта... та й год╕! Ворог╕в не боялася. - -- Що ж,- казала,- раз ╓ вороги - буде й перемога! - -З час╕в ╖╖ виступ╕в у Парм╕ збер╕гся загадковий лист. Загадковий - бо нев╕домо, до кого в╕н ╕ з якого приводу... - -"Шановний синьйоре! - -Я надзвичайно здивована тим, що поган╕ в╕домост╕ про мене (?) доходять до Вас так швидко! Може, ╖х передають телеграфом?! - -Необх╕дн╕сть спростувати под╕бн╕ чутки прикро вража╓ мене, адже репетиц╕╖ "Богеми" аж н╕як не були порушен╕ н╕ через мене, н╕ через кого-небудь ╕ншого, оск╕льки ц╕ репетиц╕╖ проходять найкращим чином. - -Я й не знала, що в╕дпочинок у день вистави назива╓ться примхами! Щоправда, зг╕дно з контрактом я маю сп╕вати в двох операх, але, вибачайте, в контракт╕ не говориться про проведення репетиц╕╖ у день вистави. - -Мен╕ зда╓ться б╕льш лог╕чним ╕ справедливим не надсаджуватися на репетиц╕ях, щоб створити насправд╕ живий образ М╕м╕. - -А х╕ба могла я забути Ельзу з ╖╖ вдачею, зовс╕м несхожою на М╕м╕ (це н╕яка не новина)? Н╕ ╕ "ще раз н╕"! Надто вже дорог╕ мен╕ спогади про усп╕х у ц╕й рол╕, здобутий у пармському "Реджо". - -Красно дякую за Ваше миле зауваження, що я - видатна Ледацюжка, ╕ запевняю Вас, що можу добре сп╕вати в обох операх! Ви згодн╕? - -Що ж до необх╕дних ╕ ц╕нних репетиц╕й, де я мушу брати участь в першу чергу, то тут я визнаю Вас ц╕лком правим, та що робити! - -Спод╕ваюсь вхопити характер М╕м╕, особливо з люб'язною допомогою маестро Пучч╕н╕, в╕ддам все мо╓ серце ╕ душу, аби змогти..." - -Висока людська г╕дн╕сть, з якою Солом╕я обстою╓ тут сво╖ уявлення про артистичну працю, розважлив╕сть, в╕дсутн╕сть роздратування чи зверхност╕ примадонни нав╕ть у тому випадку, коли з нею поводяться несправедливо. Все це окреслю╓ ту значну висоту розвитку ╖╖ особистост╕, яка не втратила сво╓╖ ц╕льност╕ ╕ благородства, незважаючи на понев╕ряння чи удари життя. А що по-справжньому вража╓ - це глибока упевнен╕сть сп╕вачки у сво╖х профес╕йних можливостях, в сво╖й артистичн╕й вартост╕. - -Частина сьома - -ПРИМАДОННА ВАРШАВСЬКО╥ ОПЕРИ - -Потреба свободи, усв╕домлена нац╕╓ю, да╓ ╖й незаперечне право позбутися оп╕ки; будь-яке нав'язування чужого впливу або влади ╓ насильством. ╤ це насильство ста╓ тим б╕льш огидним, якщо його зд╕йсню╓ нац╕я, яка бореться за свою власну незалежн╕сть. - -Ярослав Домбровський - -Розд╕л ╤ - -СОНЦЕ НАД В╤СЛОЮ. Шляхи музичного розвитку в Рос╕╖ й на Заход╕ були найб╕льш пов'язан╕ з оперою, так само як п╕зн╕ше розвиток л╕тератури-з романом ╕ драмою. ╤ не випадково т╕ композитори, що найб╕льш повно виявили себе у сфер╕ симфон╕чн╕й, камерно-╕нструментальн╕й ╕ романсов╕й, намагалися випробувати сво╖ сили в оперному жанр╕. - -У рос╕йськ╕й опер╕, включаючи Гл╕нку, велися вперт╕ пошуки нац╕онального стилю, жанрово╖ розма╖тост╕ ╕ природно╖ вокально╖ декламац╕╖. Опера через масов╕сть слухача викликала особливий сусп╕льний ╕нтерес, який далеко виходив за меж╕ суто музичного. - -Вагнер ╕ його посл╕довники проголосили еру ╕нструментально╖ музики зак╕нченою; вона п╕сля творчост╕ Бетхо-вена н╕би вичерпала себе. Вони оголосили XIX стол╕ття добою синтетично╖ музично╖ драми, ╕ таким чином дискус╕я про оперу потрапила в самий центр духовних зац╕кавлень ус╕╓╖ ╢вропи. - -У пору найвищо╖ мистецько╖ зр╕лост╕ П. ╤. Чайковський писав: "...Опера ╕, власне, т╕льки опера, зближу╓ нас ╕з людьми, пор╕дню╓ нашу музику з справжньою публ╕кою, робить нас набутком не т╕льки маленьких в╕докремлених к╕л, але за добрих умов - усього народу". - -Але рос╕йська музична сцена пройшла ряд нелегких етап╕в, доки зажила св╕тово╖ слави. В ш╕стдесятих - с╕мдесятих роках минулого стол╕ття основн╕ сцени були в Москв╕ ╕ Петербурз╕. Тут д╕яли ╕мператорськ╕ (казенн╕) театри, яким належала монопол╕я на влаштування будь-яких вистав ╕ видовищ. Прогресивн╕ д╕яч╕ рос╕йсько╖ культури протестували проти тако╖ системи (вона була в╕дм╕нена лише у 1882 роц╕), що завдавала найб╕льшо╖ шкоди рос╕йськ╕й опер╕. ╤нтереси ╖╖ приносилися в жертву ╕тал╕йськ╕й опер╕, як╕й протегував уряд. Фактичними хазяями оперних театр╕в були ╕тал╕йц╕. Рос╕йськ╕ оперн╕ спектакл╕ давалися т╕льки у дн╕, в╕льн╕ в╕д ╕тал╕йських спектакл╕в ╕ балет╕в, тобто не част╕ше одного разу на с╕м-в╕с╕м дн╕в. - -Почуття нац╕онально╖ г╕дност╕ зневажалося ще й тим, що дирекц╕я ╕мператорських театр╕в ╕ м╕н╕стерство двору забезпечували кращ╕ умови ╕ноземним композиторам за рахунок рос╕йських. Так, Гл╕нка мусив письмово в╕дмовитися в╕д гонорару за оперу "Життя за царя", а Джузеппе Верд╕ за оперу "Сила дол╕", яку замовила йому петербурзька дирекц╕я, отримав десять тисяч карбованц╕в. Для того щоб спадко╓мц╕ Даргомижського за "Кам╕нного господаря" могли отримати три тисяч╕ карбованц╕в, була оголошена публ╕чна п╕дписка, щоб з╕брати тисячу в╕с╕мсот с╕мдесят п'ять карбованц╕в, яких не вистачало, оск╕льки держава заплатила т╕льки тисячу сто сорок три. Ще разюч╕шою була нер╕вн╕сть в оплат╕ артистам. ╤тал╕йська примадонна за один вих╕д отримувала дв╕ тисяч╕ карбованц╕в, рос╕йський артист м╕г з╕брати таку суму лише за ц╕лий р╕к. - -Однак, незважаючи на несприятлив╕ умови, ╕сторичний процес формування ╕ ствердження нац╕онально╖ рос╕йсько╖ опери характеризувався "швидк╕стю ╕ активн╕стю ╖╖ розвитку при виключн╕й ╕дейно-художн╕й зм╕стовност╕". Вона, складаючись у сво╖х нац╕ональних формах, розвивалася як велика св╕това школа, дух яко╖ був далеким в╕д ╕золяц╕╖. Про це в╕дверто заявля╓ Гл╕нка п╕д час сво╓╖ подорож╕ по кращих театрах св╕ту. Саме класичн╕ опери Гл╕нки - не в╕дречення в╕д усього нерос╕йського, а збагачення його. - -Рос╕йська опера сформувалася школою оперно-симфон╕чною в широкому розум╕нн╕ цього слова, вона продовжувала оперний симфон╕зм Бетховена, маючи сво╖ специф╕чн╕ риси. Рос╕йська оперна музика, незалежно в╕д ╕мен╕ автора, по-перше, завжди зв'язувала музику з словом, по-друге, в н╕й величезна роль надавалася оркестру, який не т╕льки створював тло, але й доповнював тв╕р, по-трет╓, музикальна ситуац╕я обов'язково мала бути в╕дпов╕дною до ситуац╕╖ сцен╕чно╖. Кр╕м того, рос╕йська опера розвивалася на грунт╕ народно╖ п╕сн╕, була у вищ╕й м╕р╕ нац╕ональною ╕ попри все, н╕коли не була концертом в костюмах. - -Рос╕йськ╕ композитори-драматурги активно╖ участ╕ у все╓вропейськ╕й боротьб╕ за спадщину Бетховена - проти Вагнера не брали. Але все, що зробили для не╖ Чайковський, Мусоргський, Римський-Корсаков, опираючись у сво╖й творчост╕ на запов╕ти Гл╕нки, дозволило стати ╖м на музичн╕й вершин╕ сво╓╖ епохи. - -У Петербурз╕ ╕тал╕йська опера ск╕нчила сво╓ панування в Марийському театр╕ в 1885 роц╕, ╕ в╕дтод╕ час в╕д часу тут з'являлися лише на гастрольний пер╕од кращ╕ сп╕ваки-╕тал╕йц╕. - -Ця перемога рос╕йсько╖ опери над ╕тал╕йським засиллям допомогла ╕ Варшавськ╕й опер╕ перейти на в╕тчизняний репертуар. Отже, коли Солом╕я Крушельницька з'явилася у Варшав╕ (це було у жовтн╕ 1898 року), об'╓ктивно вже складалися сприятлив╕ умови для розвитку польсько╖ нац╕онально╖ опери. ╤ перебування Крушель-ницько╖ як примадонни Варшавсько╖ опери зб╕глося з виступами там таких визначних сп╕вак╕в, як Владислав Флор╕анський, Ян╕на Королевич, Олександр Мишуга, Адам Д╕дур, Габр╕╓ль Гурський. Цей блискучий сп╕вацький колектив прин╕с Варшавському театров╕ найб╕льш╕ перемоги за всю ╕стор╕ю його розвитку. Щодо Солом╕╖ Крушельницько╖, то вона була неперевершеною в польських нац╕ональних операх. - -Особливо в операх Монюшка - композитор давав для ╖╖ голосу прекрасний матер╕ал, а ╖╖ почуттям слугував запалюючою ╕скрою. Монюшко - основоположник польсько╖ оперно╖ класики, залишив по соб╕ величезну музичну спадщину. Його творам притаманна простота ╕ сердечн╕сть, серед них багато прегарних, повних виразност╕ ╕ поетичност╕ мелод╕й. Так╕ його твори, як "Галька", "Графиня", "Страшний дв╕р", "Привиди", ╓ справд╕ популярними ╕ улюбленими. - -"Галька" - шедевр л╕рично╖ драми Монюшка, а Галька Крушельницько╖ - це незр╕внянна постать в оперному мистецтв╕. Принаймн╕ так стверджували в один голос тод╕шн╕ газети. ╤ справд╕, артистка якнайкраще в╕дчула ╕ щиро передала характер сво╓╖ геро╖н╕, глибоко продумавши його загальн╕ риси ╕ окрем╕ детал╕. Можна см╕ливо стверджувати, що Галька була одним ╕з найулюблен╕ших оперних образ╕в Солом╕╖ Крушельницько╖. А може, ╕ не образом, може, в ╖╖ виконанн╕ оживала давн╕шня Гандзюня? Бо ╕ Монюшкова Галька - проста с╕льська д╕вчина, що покохала молодого панича. ╤ коли Крушельницька плаче за сво╖м милим, то цей плач нагаду╓ крик Гандзюн╕ ╕ звучить ╕з таким болем, "що неможливо втриматися в╕д сл╕з. Дрож проходить по т╕лу, мороз пройма╓ до самих к╕сток..." - -Музична критика зверта╓ увагу читача на в╕дчуття м╕ри артистки. Вона завжди вм╕╓ стримати себе, щоб не допустити надм╕рно╖ чутливост╕ чи надм╕рного драматизму. А справжня велич сп╕вачки поляга╓ у бездоганному вокальному виконанн╕, в ╕деальному по╓днанн╕ звука ╕ слова. - -Галька у виконанн╕ Крушельницько╖ наст╕льки вразила варшавського глядача, що не було б╕льш-менш пом╕тного музичного критика, який би не писав про не╖. Антон╕ Сигетинський ╕ М╕хал Бернацький найб╕льш приблизилися до ╕стинно╖ оц╕нки мистецького досягнення артистки. М╕хал Бернацький був досить в╕домим композитором, педагогом ╕ музичним рецензентом. В╕н зауважив, як старанно сп╕вачка опрацьову╓ сцен╕чн╕ рухи ╕ як з першо╖ п╕сн╕, що звучить ще за сценою, створю╓ атмосферу, в╕дпов╕дну тональност╕ драми. Його спостережлив╕сть св╕дчить про ту пильн╕сть, з якою придивлялися критики до ново╖ примадонни. Заслужити под╕бних похвал при такому приск╕пливому оц╕, певно ж, було нелегко. - -Антон╕ Сигетинський - видатний польський письменник ╕ музичний критик, що найб╕льше писав про Крушель-ницьку, був людиною високо╖ музично╖ квал╕ф╕кац╕╖ ╕ культури. В╕н зак╕нчив Музичний ╕нститут у Варшав╕, вчився у консерватор╕╖ в Лейпц╕гу, а естетику вивчав у Париж╕. - -У Крушельницьк╕й в╕н в╕дчув виняткову артистичн╕сть, натуру обдаровано╖ сп╕вачки. "Великий тр╕умф Крушельницько╖ в рол╕ Гальки можна пояснити акторським талантом сп╕вачки, але т╕льки частково. - -Вона вм╕╓ прикувати до себе увагу глядач╕в тим, що зосереджу╓ вираз почутт╕в на якомусь одному штриху, жест╕ або погляд╕, то рад╕сному, то гн╕вному, то божев╕льному, або на якомусь одному рус╕ т╕ла, то зухвалому, то знесиленому, то гордому, то пок╕рному. - -А якщо говорити про гру, про ц╕леспрямовану узгоджен╕сть рух╕в ╕ жест╕в з виразом обличчя, то тепер на варшавськ╕й сцен╕ нема актриси, яка б зум╕ла грати так, як гра╓ Крушельницька в "Гальц╕". - -Кожне слово в устах Крушельницько╖ - це вираз небувало╖ на наш╕й сцен╕ майстерност╕, це коштовний кам╕нь, у майстерну обробку якого вкладено всю щир╕сть ╕ правдив╕сть почутт╕в". - -На св╕й бенеф╕с 13 березня 1899 року Солом╕я обира╓ саме цю оперу Монюшка, а коли наприк╕нц╕ 1900 року у Варшав╕ в╕дбудеться п'ятисота вистава опери, головн╕ рол╕ доручать Крушельницьк╕й, Флор╕анському ╕ Хода-ковському. - -Якось випадково Солом╕я д╕зналася, що у Варшав╕ в притулку для перестар╕лих живе перша виконавиця рол╕ Гальки - Валер╕я Ростковська. Свого часу великий композитор сам обрав сп╕вачку для участ╕ у прем'╓р╕. Солом╕я не могла заспоко╖тись. - -Десь тут, зовс╕м близько, живе людина, яка розучувала цю парт╕ю разом ╕з великим композитором, яка, може, зна╓ особлив╕ тонкощ╕ виконання ц╕╓╖ рол╕; ╕ взагал╕ - ц╕кав╕сть до людини з таким минулим так перейняла Солом╕ю, що на другий день вона опинилася перед брамою притулку святого Франц╕шека. - -Чутка про в╕дому сп╕вачку, котра прийшла в╕дв╕дати Валер╕ю Ростковську, враз розлет╕лася по вс╕й кам'яниц╕ ╕ викликала справжн╕й переполох. З ус╕х дверей висипали ц╕кав╕, в коридор╕ зробився тлум. - -Валер╕я Ростковська - згорблена бабуся з╕ ср╕блястою головою ╕ шляхетним обличчям, ╕з ласкавими ╕ спок╕йними очима люб'язно прив╕тала молоду артистку. - -- Дякую вам за пам'ять ╕ за те, що нав╕далися до мене в це убоге м╕сце, бо ╕ я убога. - -Вона перепросила Солом╕ю - не ма╓ де ╖╖ прийняти. Вся ╖╖ власн╕сть - л╕жко ╕ старенький фотелик. Так ╕ розм╕стилися: Солом╕я - в тому фотелику, а Ростковська - на л╕жков╕. Певно, тут любили стареньку, бо зразу ж ус╕ вийшли з к╕мнати, даючи ╖м можлив╕сть поговорити. - -Солом╕я розмовляла, дивилася ╕ думала. Ск╕льки-то ма╓ людина пройти, передумати, пережити, щоб на пороз╕ небуття мати такий спок╕й в очах ╕ таке ясне, випогоджене обличчя. Мандр╕вне життя, безконечн╕ втрати, чолов╕к, родина... А ск╕льки спокус, ск╕льки можливостей заздрити - спалити себе на цьому вогн╕ ╕ п╕дпалювати життя ╕нших... Адже завжди знайдеться хтось л╕пший. - -А вона сидить перед нею, тихо всм╕ха╓ться от╕й см╕шн╕й ф╕лософ╕╖ старост╕ ╕ меланхол╕╖. Вона н╕би забула все кепське, г╕рке ╕ згаду╓ т╕льки краще, що в не╖ було. Н╕би вказу╓ Солом╕╖ дорогу - тримайся кращого, не зосереджуйся на зл╕, не отруюй душу щоденним спогляданням. Але вм╕й себе захистити... Пот╕м забудь, роби свою справу. - -╖╖ слова - тих╕, спок╕йн╕, ╖╖ спогади - дитинно чист╕, ╖╖ серце,- що любить Монюшка... - -На виставу "Гальки" Солом╕я запрошу╓ стареньку ╕ замовля╓ для не╖ ложу. Зала була переповненою, ╕, на здивування меломан╕в, уже перед першою д╕╓ю не було жодного, хто б зап╕знився. Крушельницька так правдиво ╕нтерпретувала образ нещасливо╖ д╕вчини, що в к╕нц╕ першого акту на сцену з балкон╕в, лож, н╕би дощ, посипалися ф╕алки; зал здригався в╕д оплеск╕в. - -В останньому акт╕ сп╕впереживання охопило зал. А перед очима Солом╕╖ л╕тав б╕лий скал╕чений птах з╕ сво╖м протяжним "д╕т-и-и-и, д╕-то-чки-и-и!". Гандзюня наче воскресла ╕ освячувала мистецькою правдою сво╓ загублене життя. - -Збудження в публ╕ц╕ досягло апогею, коли, мало не закидана кв╕тами, сп╕вачка передала величезний букет у ложу, де сид╕ла старенька артистка. В╕тали двох Гальок: молоду - Крушельницьку ╕ стареньку - Ростковську. - -Зал ошал╕в в╕д збудження. Це вже була ╕стор╕я. Перша Галька стала св╕дком тр╕умфу Солом╕╖ Крушельницько╖. ╤, кр╕зь сльози усм╕хаючися, вона наче благословляла цю велику артистку з добрим серцем ╕ визнанням, якого вона сама, можливо, н╕коли не зазнала. Хто зна, що д╕ялося в душ╕ старенько╖, але ╖╖ сльози св╕дчили, що н╕чого злого... ╤ тому заплакала Солом╕я, ╕ публ╕ка втирала сльози з облич... - -Крушельницька сво╖м вчинком ув╕нчала життя, в╕ддане сцен╕, ╕ привернула увагу громадськост╕ до злидн╕в, у яких жила та, що була колись ╖хн╕м кумиром. - -Солом╕я не забула Ростковсько╖ ╕ п╕сля вистави орган╕зувала ╖й матер╕альну допомогу. - -Якщо говорити про усп╕х Солом╕╖ Крушельницько╖ в "Гальц╕", не можна не згадати ╕ про ту спробу соц╕ального забарвлення образу сво╓╖ геро╖н╕, яку зробила в ц╕й рол╕ сп╕вачка. - -Владислав Богуславський, автор критичних нарис╕в про тогочасних варшавських артист╕в, першим п╕дкреслив значення тако╖ спроби. Зупиняючись на тому, що р╕зн╕ сп╕вачки ╕нтерпретували цей образ по-р╕зному, в╕н зауважу╓: "╤нший характер ма╓ траг╕зм панни Крушельницько╖, загострили його сучасн╕ фактори - нерви ╕ соц╕альн╕ антагон╕зми. ╤ щез ╕з сп╕ву спок╕й, його роздира╓ пристрасть; до краю д╕йшло терп╕ння, роз'ятрився б╕ль, а зм╕стом драми стала б╕льше сусп╕льна кривда, н╕ж особисте нещастя... Я аж н╕як не стверджую, що у артистки були так╕ нам╕ри в ╕нтерпретац╕╖ Гальки - вони можуть проникнути в творч╕сть панни Крушельницько╖ як перш╕ насл╕дки, присво╓н╕ несв╕домо в атмосфер╕ нин╕шньо╖ доби... Нам залиша╓ться лиш в╕дм╕тити, що в сфер╕ тако╖ психолог╕╖ Гальки талант панни Крушельницько╖ п╕днявся до вершин великого мистецтва ╕ надав урочистост╕ юв╕лейн╕й вистав╕, до пишност╕ яко╖ спричинилися ╕ вс╕ ╕нш╕ артисти на чол╕ з дирекц╕╓ю, що п╕клувалася про зовн╕шню красу спектаклю..." - -Другим варшавським завоюванням Солом╕╖ була роль Графин╕ в одно╕менн╕й опер╕ Монюшка. Л╕бретто опери ма╓ характер сатиричний, в ньому висм╕ю╓ться життя космопол╕тично╖ аристократ╕╖, безтурботно╖, легковажно╖. Цьому середовищу протиставля╓ться морально здорове життя простого народу, який дотриму╓ться нац╕ональних звича╖в ╕ традиц╕й. - -Прислуха╓мося до голосу Крушельницько╖... Манери фразування... ╕ тод╕ раптом стане зрозум╕лим характеристика ц╕╓╖ рол╕. Сп╕в тут опира╓ться на декламування, на пластику слова, на значення думки, на психолог╕чне поглиблення музики. - -У першому акт╕ Графиня лише великосв╕тська дама, яка займа╓ться фл╕ртом ╕ розвагами. Може, вона й коха╓ Казимира, але х╕ба вона винна, що йому не вистача╓ манер? Солом╕я так тракту╓ геро╖ню протягом ц╕лого акту, ╕ голос ╖╖ звучить жарт╕вливо, в ун╕сон ╕з музикою й задумом композитора. - -Антон╕ Сигетинський про Солом╕ю в рол╕ Графин╕ писав: "Крушельницьк╕й, глибоко входячи у внутр╕шн╕й св╕т графин╕, вдалося створити шедевр психолог╕чно╖ музики. Як? Нема н╕чого прост╕шого: зм╕нювати кожне слово, кожну ╕ншу думку, пружн╕сть ╕ барви звук╕в, а пот╕м наповнювати його паралельно, або по черз╕, або перем╕нно в╕дт╕нками то г╕ркоти, то болю, то гн╕ву, то любов╕, то нарешт╕ горд╕стю, яка каже серцю мовчати, хоч сльози п╕дступають до горла. Мистецтво це легке, але його треба мати". - -Автор статт╕ висловлю╓ жаль, що Монюшко не дожив до такого прекрасного вт╕лення сво╓╖ музично╖ ╕де╖, знову зверта╓ться до Крушельницько╖, називаючи ╖╖ вик╕нченою артисткою, яка завдяки сво╓му вродженому таланту ╕ набутому ретельними студ╕ями досв╕ду н╕де - н╕ в гн╕в╕, н╕ в сльозах - не видобува╓ ╕з себе жодного театрального звуку, ╕ "то склада╓ знамениту артистичн╕сть панни Крушельницько╖". - -Ян╕на Королевич теж, хоч ╕ не без ущипливост╕, згаду╓ небувалий тр╕умф Солом╕╖ в опер╕ Монюшка. - -"Прекрасну роль Брон╕, премило╖ панни з шляхетського двору, повно╖ сантименту ╕ щиро╖ простоти, виконувала я, а графиню - Крушельницька, яка просто була створена для ц╕╓╖ рол╕. Тип манерно╖ графин╕, переб╕льшено╖ ╕ штучно╖, вона в╕дтворювала тим легше, що тод╕ весь час перебувала в графськ╕м товариств╕, куди ув╕в ╖╖ старший пан, граф Карн╕цький, так що врешт╕-решт пов╕рила, що й справд╕ ╓ графинею, ╕ в щоденн╕м житт╕ почала бути штучно погордливою..." - -Не забула вона ╕ про пресу, реакц╕я яко╖, за думкою Королевич, абсолютно прозора: "Преса хизу╓ться ентуа-з╕астичними статтями про "Графиню", а головний критик Антон╕ Сигетинський просто шал╕╓ в полум'яних реценз╕ях". - -Виконання Солом╕╓ю ролей в операх Монюшка найб╕льш ╕мпонувало варшав'янам ╕ принесло сп╕вачц╕ гаряче визнання. - -"...В╕д часу Модже╓всько╖ варшавська публ╕ка не бачила артистки, яка б так, як панна Крушельницька, змогла повнити собою сцену... Кожне слово в устах п. Крушельницько╖ - вираз небувало╖ пластики на наш╕й сцен╕, це коштовн╕сть, мистецьки вир╕зьблена з щирост╕ ╕ правдивост╕ почутт╕в. Так ╕ не ╕накше мусило звучати це слово в душ╕ Монюшка, коли в╕н звуками в╕дтворював його значення ╕ красу". - -Варшавська преса детально ╕нформувала глядача про усп╕хи улюблено╖ сп╕вачки, часом дивуючися швидкому здобуттю Солом╕╓ю тако╖ слави. Увесь ╖╖ шлях, ту виснажливу щоденну працю, якою були заповнен╕ ц╕л╕ ш╕сть рок╕в, бачили т╕льки найдосв╕дчен╕ш╕, визнання ╕ перемоги були у вс╕х на очах ╕ дратували конкуренток, заохочуючи ╖х п╕зн╕ше на творення пл╕ток ╕ анекдот╕в. Але поки що перших п╕втора року газети захоплено спов╕щають: "На очах тисяч глядач╕в творилося мистецьке чудо. До р╕дк╕сних явищ ╕стор╕╖ опери належить швидке здобуття тр╕умф╕в п. Солом╕╓ю Крушельницькою. Молода артистка, маючи заледве п'ять рок╕в прац╕ в театр╕, здобула варшавський терен так, що важко знайти под╕бний приклад в ╕стор╕╖. Здобути ц╕ усп╕хи допомогли ╖й численн╕ пом╕чники, ╕м'я яким - талант, висока музикальн╕сть, сильний сопрановий голос, сцен╕чний темперамент, ж╕ночий чар..." - -...Василь Стефаник не забував свою крак╕вську з╕рку. ╤ коли справи привели його до Тернополя, в╕н в╕дв╕дав Б╕лу. З'явився тут рано в нед╕лю. Садиба Крушельницьких зустр╕ла його вишуканою чистотою ╕ тишею. Був початок червня, ╕ садок ще не втратив сво╓╖ весняно╖ св╕жост╕, лише розбуявся. Лад ╕ спок╕й. Ця дивна узгоджен╕сть м╕ж ясним днем ╕ ваг╕тним майбутн╕ми плодами садом, обважн╕лим житн╕м полем - так милувала серце Стефаника, що йому перехот╕лося заходити до хати. - -В╕н пройшов у сад ╕ с╕в на маленьку зручну лавчинку. В╕дчуття Солом╕╖ного царства, ╖╖ колиски опанувало ним. Згадка, що це ╖╖ улюблене м╕сце, садок, де провела вона сво╓ дитинство, що тут ще бродить бентежний ╕ близький аромат ╖╖ життя,- схвилювала його. ╤ знову, як колись, бажалося бачити ╖╖, говорити з нею, милуватися в╕дблисками ╖╖ незвичайного розуму, чистотою помисл╕в, як╕ завжди так ╕мпонували йому... - -В╕н просид╕в так хвилин двадцять, але за цей час жодного звуку не долинуло в╕д хати, ╕ Стефаник захвилювався - чи щось не трапилося? Або кудись п╕шли, нед╕ля ж... Настр╕й був збитий, ╕ в╕н подався до будинку. Щоправда, не п╕шов на парадний вх╕д, об╕йшов круг дому, зупинився б╕ля дверей, що вели на кухню. Двер╕ були зав╕шан╕ в╕д мух марлею, ╕ кр╕зь не╖ Стефаник побачив струнку постать, що схилилася над столом. В╕н обережно в╕дхилив штору. Д╕вчина з пишною косою, акуратно вкладеною, поралася б╕ля глечик╕в ╕з молоком. - -- День добрий! -тихо об╕звався Стефаник. Д╕вчина п╕двела голову ╕ вразила гостя безмежним - -переляком, який блискавично майнув у ╖╖ очах. У ту ж мить глечик ╕з молоком хряснув об п╕длогу. - -- Вибачте,- видихнув ╕з себе розгублений Стефаник. - -- Добрий день! - так само н╕би видихнула з себе Мар╕я. То була вона, молодша сестра Солом╕╖. - -╤ в╕д того, що вона заговорила, а той глечик розбився, з простого переляку Стефаников╕ стало легше, ╕ в╕н сказав: - -- Мусить панна витрачатись на глечики, якщо багато гостей бува╓ в ╖╖ господ╕! - -- Не звертайте уваги! - розсм╕ялася д╕вчина ╕, легко обходячи калюжу молока, п╕днявши под╕л плаття рукою бездоганно╖ форми, посп╕шила назустр╕ч Стефаников╕.- Я просто не зразу збагнула, чи то ви ╓ насправд╕, чи мен╕ т╕льки зда╓ться! - -Т╕льки тепер уп╕знав у н╕й Стефаник Мар╕ю. В╕н пам'ятав ╖╖ дитиною, власне тод╕, р╕к тому, вона була дитиною... ╤ от, д╕вка! Гарна! Красою, яка наче туман оповива╓ ╕ назива╓ться молод╕стю. Що за р╕д такий! От╕ ╖хн╕ оч╕! Наче озерця життя. От ╕ в ц╕╓╖ д╕вчини. - -Куди вони йдуть?.. Ага, в село, значить у хат╕ н╕кого нема╓... - -- Прошу, пане Стефанику, зробимо маленьку прогуля-ночку. Наш╕ повернуться швидко. Тато згадував вас, коли це? Зда╓ться, нав╕ть учора! В╕н ма╓ до вас такий сантимент, зна╓те! Вашу "Синю книжечку" перечиту╓, каже, що то н╕би сльози мужицьк╕ скам'ян╕л╕... - -Мар╕я була безмежно вдячна дол╕ за цю прогулянку з Стефаником. Вона прочитала його книжку ╕ залюбилася в письменника. При зустр╕ч╕ з ним це в╕дчуття т╕льки зм╕цн╕ло. Вона була дуже доброю ╕ розумною ╕ мала неабиякий сцен╕чний талант. П╕зн╕ше Мар╕я по╖де до Солом╕╖ у Варшаву ╕ буде намагатися поступити там на сцену, ╖й не пощастить на цьому шляхов╕. - -Але зараз, ╕дучи поруч з╕ Стефаником, вона щебече, щаслива, наче хоче вищебетати соб╕ долю. - -- Зна╓те, пане Стефанику, я та Ем╕л╕я вже к╕лька рок╕в запису╓мо народн╕ п╕сн╕, коломийки, танцювальн╕ присп╕вки. Часом диву╓шся - яке воно все гарне! - -- А часом ╕ дошкульне... - -- О так! Наприклад: "Трошки с╕чки, трошки трини, трошки з вами, трошки з ними".- Стефаников╕ при╓мна ╖╖ мил╕сть ╕ те, що вона ма╓ багато майже невловимих рис Солом╕╖. В╕н розпов╕да╓ ╖й про вибори. Про те, як вчать селян називати пр╕звище того, кого вони мусять обрати. ╤ як з цього приводу стражда╓ кандидатура Окуневського, через те що селяни не можуть часто промовляти "о", а кажуть Вокуневський, ╕ продажний писар не зарахову╓ цих голос╕в. - -Пот╕м сп╕ва╓ ╖й виборну сп╕ванку: - -Ой на гор╕ воробчики, - -Гей, йдуть в м╕сто виборчики, - -╤дуть ззаду ╕ спереду - -Гей, таку п╕сню соб╕ ведуть: - -Один каже, бер╕м Гойса, - -Гей, хай жи╓ посол Мойса; - -Другий каже, ти, дураку, - -Голосуй за Гомораком, - -Бо як будеш за Кирилом, - -То не будеш з свинським рилом. - -Йдуть соб╕, см╕ються. Щаслив╕. Серце Мар╕╖ б'╓ться в╕льно, лаг╕дн╕╓ св╕т навколо не╖. - -╖╖ почуття було наст╕льки сильним ╕ фатальним, що родина не в╕дала, чим то все може ск╕нчитися. Мар╕я мала пристрасну ╕ пота╓мну душу. В т╕й душ╕, як у земл╕ зерна, зароджувалися найнеспод╕ван╕ш╕ почуття. Визр╕вали там ╕ часом зринали на поверхн╕ екзотичними рослинами. Т╕льки дивуватися можна було, де вона знаходила нас╕ння для них. - -Чи любила вона Солом╕ю? Мар╕я лишилася найб╕льшою загадкою серед ус╕х сестер. Була розумною, ╕ поруч ╕з любов'ю ╖╖ душа вм╕щувала багато суперечливих почутт╕в. - -Зустр╕ч з╕ Стефаником н╕би збудила ╖╖. Мар╕я побачила, що в цьому житт╕, де н╕хто н╕чого не вартий сам по соб╕, а людська ц╕нн╕сть в╕драхову╓ться в╕д становища - що ти ма╓ш або що ти можеш,- вона н╕чого не мала ╕ н╕чого не могла. - -А Стефаник пише до Варшави листи, повн╕ жалю, смутного гумору. В╕н спроваджу╓ до Солом╕╖ Морачевського ╕ просить його побути б╕ля не╖, аби йому здавалося, що то в╕н сам там був. Пише ╖й, що часто згаду╓ за не╖ ╕ весь час дума╓: "...аби Вас якось переловити, як будете вертати до нас, ╕ держати хоч одну днину. Морачевський прив╕з нам не повну рад╕сть, а я прошу у Вас повно╖. Напиш╕ть, чи повернете в Крак╕в та й коли?" - -В╕н назива╓ ╖╖ в листах "доброю кумою" та "доброю товаришкою", спов╕ща╓, що був у ╖╖ батьк╕в. П╕клу╓ться про не╖: "Чи добре Вам ╕ сестр╕ Ваш╕й? Напиш╕ть, коли ласкав╕, якби не якби ╕з кумою докупи з╕йтися". - -А у Варшав╕ на вистав╕ опери Пучч╕н╕ "Богема" публ╕ка плакала над нещасливою долею М╕м╕. Тр╕умфальн╕ виступи молодо╖ сп╕вачки викликали до не╖ сталий ╕нтерес публ╕ки - це досить ускладнило життя Солом╕╖, та не зм╕нило його. Жила вона скромно з сестрою Ем╕л╕╓ю, яка зайняла м╕сце Оленки. Мусимо зауважити, що вс╕ Солом╕╖н╕ сестри ╕ брати, кр╕м Юз╕ ╕ Оленки, перехвор╕ли на замилування в театр. Ант╕н колись мав розк╕шний баритон, Володимир хот╕в учитися сп╕ву, Мар╕я прагнула на сцену; Ем╕л╕я, опинившись у Варшав╕, вчащала до театрально╖ студ╕╖, Нуся ще чекала свого часу... З Ем╕л╕╓ю Солом╕я мала якнайб╕льше клопот╕в ╕ переживань. Жива, непосидюча, з неперес╕чним драматичним талантом, вона понад усе хот╕ла в╕дв╕дувати театр, а також бавитися. Обов'язками по господарству не обтяжувалася ╕ уникала ╖х. - -Ще перебуваючи коло Солом╕╖ у Львов╕, вона часом дратувала сестру сво╓ю легковажн╕стю, ╕ та намагалася ╖╖ виховувати. Якось Солом╕я зробила ╖й зауваження. М╕льця не зважила на нього, ╕ того ж дня старша сестра в╕дправила ╖╖ в село. Не допомогли н╕ сльози, н╕ прохання, н╕ покута, н╕ клятви. Павлик, котрий нев╕домо яким чином нагодився на той час, почав заступатися. Солом╕я промовчала, а вранц╕ наступного дня в готель йому принесли листа, де м╕ж ╕ншим йшлося от про що: "Щодо в╕д'╖зду сестрички, то Ви якось це ╕накше зрозум╕ли, чому, власне, вона ви╖хала, ╖й доконче потр╕бно навчитися жити, щоб поборювати всяк╕ терп╕ння (як╕ вона може мати) з холодн╕шою кров'ю, а не умл╕вати з-за марно╖ реч╕. Д╕вчина в╕с╕мнадцяти рок╕в повинна ╕ доконче мусить вм╕ти вже жити. В╕рте мен╕, бо я знаю ╖╖ натуру, що такий маленький перелом вплине на не╖ знаменито. За тиждень вона знов при╖де до мене, тод╕ вже хочу залишити ╖╖ у себе на ц╕лий час мого побуту у Львов╕. У не╖ (М╕льц╕) дуже добре серце, за те я ╖╖ дуже люблю, т╕льки мушу (з болем в серц╕) помагати родичам (бо маю трохи впливу на не╖) вил╕чити ╖╖ з примх, котрих в не╖ сила. Це, власне, що вона в╕д'╖хала, буде також один з л╕к╕в, заданих мною на силу ╖й, а ще б╕льше мен╕. Ну менше з тим! Якось воно буде". - -Ем╕л╕я й справд╕ мала добре серце, але йшла за сво╖ми бажаннями й почуттями, ╕ тому завжди траплялися з нею р╕зн╕ недоречност╕. Коли навесн╕ 1897 року на Наддн╕прянську Укра╖ну ви╖жджала група поет╕в ╕ актор╕в, Ем╕л╕я вир╕шила податися з ними до мандр╕вно╖ трупи. Солом╕я намага╓ться в╕драдити ╖╖, але сестра вперто не слуха╓. Тод╕ Солом╕я звернулася до Павлика з проханням навернути сестру на в╕рний шлях. Павлик мав до ╖╖ сестер особливу жал╕сть. Перш за все тому, що то були ╖╖ сестри, по-друге, що доля ╖хня була незавидною в тому сусп╕льств╕, ╕ в╕н жал╕в ╖х, як р╕дних. Вони в╕дчували те ╕ в╕дпов╕дали йому таким же чистим почуттям. "...Я написав сестр╕ Ваш╕й, Ем╕л╕╖, по Ваш╕й просьб╕, лист проти ╓╖ по╖здки на Укра╖ну до яко╖ трупи. Та не знаю, як вона те прийме, краще було б поговорити з нею про це особисто: я й просив ╓╖ бути з╕ мною, як при╖де з батьком до Львова..." - -Через к╕лька дн╕в в╕н пов╕домля╓: "В╕дписала мен╕ сестра Ваша Ем╕л╕я, що не ╖де до театру - зачека╓ Вас до осен╕, як будете ╖хати в Рос╕ю, то ╓╖ завезете. Значить, поки що благодать! А до того часу бог зна╓, що може вийти". - -Через п╕втора року Солом╕я забере Ем╕л╕ю з собою до Варшави, й та намагатиметься виступати в театр╕. - -Старша сестра не под╕ляла тих убол╕вань, дуже добре ╖й була в╕дома доля артиста, якому не вдасться вибитися на верхи артистично╖ слави. До пори Солом╕я мовчить, але коли прийде час на ╖╖ слово, вона буде як гран╕т. - -Сл╕д сказати, що брат ╕ сестри завжди хот╕ли бути там, де Солом╕я. Вони прагнули до не╖ у Варшаву, пот╕м у Петербург, а пот╕м часто при╖здили до ╤тал╕╖. Завжди завантажена справами, Солом╕я не вельми ласкаво ставилася до таких в╕дв╕дин. Напевно, це ображало ╖╖ близьких. Але вкрай заклопотана ╕ зосереджена Солом╕я не звертала на те уваги. Пунктуально писала додому коротеньк╕, д╕лов╕ листи-картки. Ось, наприклад, як цей: - -"Дорога Юзюню. - -Лист тв╕й одержала. До Кракова не ╖ду, ан╕ до Львова. Всьо то писала додому в час. З ЛУБ. о т╕м поговорю, що зна╓ш. Як то трудно в т╕й Гал╕ле╖ жити! Я так би просила, щоб ви були у Львов╕. - -Побачимось. Ц╕лую вас. Солоха. - -Щоб до Нус╕ ╕ Влодзя писали додому (широко). Бог дасть, буде добре всьо. Щоб т╕льки станц╕ю добру найшли. У мене наука була б неможлива, раз, що я завжди занята ╕ сама учуся, а по-друге, у мене, як в горшку, зам╕шано. - -Ц╕лую ще раз ваша Солоха" - -З такою сестрою не дуже покапризу╓ш, а щоб бути з нею в ладу, ╓ один т╕льки спос╕б - п╕дкоритися. До того ж Солом╕я завжди мала рац╕ю. - -Сама вона працювала ск╕льки вистачало ф╕зичних сил, за в╕домою сво╓ю запов╕ддю: "Я соб╕ поклала виконувати обов'язки якнайретельн╕ше..." - -В╕дчуття добре зроблено╖ справи, чесно виконаних обов'язк╕в надавали ╖й незалежного вигляду, часом, можливо, трохи б╕льш, н╕ж подобалося людям, як╕ ╖╖ оточували. Але що вона могла вд╕яти - була такою ╕ не хот╕ла бути ╕ншою. - -Певна р╕ч, ╕з такими принципами життя не могло бути ан╕ легким, ан╕ простим. - -За перебування Солом╕╖ у Варшав╕ шефом театр╕в був генерал П. ╤ванов. Можливо, його ╕ не вважали людиною виняткового розуму, зате - доброго характеру. Зв╕сно, ╕до це не найкраща як╕сть для кар'╓ри, але випадок допом╕г генералов╕. Коли останки вбитого Олександра II лежали на скривавлен╕й брук╕вц╕, а вс╕ т╕, кому належало займатися царем, займалися терористом, корнет ╤ванов зняв ╕з себе шинель ╕ накрив т╕ло монарха. Увечер╕ корнета розшукали, ╕ царська родина обсипала його милостями. Таким чином в╕н став генералом ╕ шефом варшавських театр╕в. - -Солом╕ю ╤ванов поважав за ╖╖ талант ╕ силу духу. В╕н, безумовно, знав, на як╕ прикрост╕ наража╓ться Солом╕я у Варшав╕, називаючи себе укра╖нкою ╕ поводячися незалежно. Коли д╕зна╓ться, що студенти з нац╕онал╕стичних груп хочуть улаштувати ╖й "котячий концерт"- забороня╓ Солом╕╖ брати участь у вистав╕ того вечора. Безперечно, в його ставленн╕ до Солом╕╖ не останню роль в╕д╕грав "матер╕альний" п╕дх╕д до мистецтва. - -"Вельмишановна пан╕ Крушельницька! - -Дуже хот╕в би виконати Ваше бажання, але, беручи до уваги велик╕ збитки каси, як╕ мене дуже турбують, прошу Вас у суботу просп╕вати Татьяну в "╢вген╕╖ Он╓г╕н╕". З дов╕дки виявилося, що опера за Вашою участю да╓ не менше 1800 крб., а з Королевич - не б╕льше 800 крб. - -Це надто велика р╕зниця, а тому прошу Вас взяти участь в суботу. - -М╕цно тисну Вам руку. - -З пошаною П. ╤ванов" - -Св╕дчення про усп╕хи Солом╕╖ н╕кому не вдавалося спростувати. Антон╕ Сигетинський, до авторитету якого ми вже не раз зверталися, про Королевич писав так: "До дублювання рол╕ Гальки закликано панну Королевич. Панна Королевич не ма╓ рис драматично╖ сп╕вачки. Голос ╖╖ красивий, у верхн╕й частин╕ дуже красивий, в нижн╕й не досить сильний, а в середин╕ зовс╕м матовий ╕ може викликати при╓мне враження т╕льки в л╕ричних парт╕ях, ╕ то т╕льки тод╕, коли мова йде про голос, а не гру. - -Передовс╕м панна Королевич не вимовля╓ сл╕в. Без сл╕в на сцен╕ нема╓ виразу, без виразу нема поез╕╖, а без поез╕╖ нема╓ Гальки". - -╤ дал╕, розвиваючи свою думку, в╕н наголошу╓ на тому, що сп╕вачка ма╓ коротке дихання ╕ змушена кожний довший пер╕од роздр╕бнювати, кожну к╕нцеву ноту обривати, кожний темп прискорювати. Зв╕дси виплива╓, що багато сцен╕чних акцент╕в у не╖ не вмотивовано. Як справжн╕й профес╕онал, Антон╕ Сигетинський доходить висновку, що Королевич так багато втрача╓ через несправн╕сть гортан╕, внасл╕док чого ╕нтервали м╕ж звуками змазан╕ ╕ зв╕дси пост╕йне портаменто. Ця вада найб╕льш характерна для в╕олончел╕ст╕в, як╕ пальцями шукають звуку на струн╕, що спричиня╓ться до виникнення ун╕ф╕кованого звуку з якимось пост╕йним стогоном. "Про акторську гру, про жести ╕ м╕м╕ку год╕ й говорити. Тому Королевич не виправдала жодних над╕й, ╕ то не т╕льки в четверт╕й д╕╖, де незалежно в╕д акторсько╖ гри треба мати справну гортань ╕ витривалий голос, який би був здатний до р╕зких зм╕н в╕дпов╕дно до р╕зноман╕тних почутт╕в, айв ус╕х ╕нших д╕ях опери". - -Коментуючи таке ставлення критика до Ян╕ни Королевич, упорядник ╖╖ спогад╕в Гоздава-Реут зауважить: "Так писав безкомпром╕сний великий знавець музики. Чи в╕н помилявся? Н╕. Королевич-Вайдова з часом пережила глибоку метаморфозу голосу, яка зробила можливими в ╖╖ репертуар╕, спочатку колоратуровим, парт╕й л╕ричних, а п╕зн╕ше драматичних". Це станеться значно п╕зн╕ше, коли Крушельницько╖ вже не буде у Варшав╕. Ян╕ну Королевич (яка п╕сля зам╕жжя стала писатися Королевич-Вайдова) приходиться так часто згадувати не т╕льки через те, що вона спричинилася до виникнення непри╓мних ситуац╕й в житт╕ Солом╕╖ Крушельницько╖, але через те, що ╖╖ роздратування з приводу усп╕х╕в велико╖ сп╕вачки пережило саму Королевич. Воно залишилося на стор╕нках ╖╖ спогад╕в "Мистецтво ╕ життя", а друкованому наклепов╕ треба давати друковане спростування ╕ докази. - -М╕ж тим слава Солом╕╖ Крушельницько╖ поширилася ╕ на Сх╕дну Укра╖ну. Микола Лисенко надзвичайно зац╕кавився особою артистки. Солом╕я у свою чергу ц╕нувала Лисенка над ус╕х композитор╕в. Ще навчаючися в М╕лан╕, вона просить, щоб ╖й переслали його нов╕ композиц╕╖, бо хоче ╖х сп╕вати на концертах, присвячених Т. Шевченков╕. "Р╕здвяну н╕ч",- пише вона,- також хочу вивчити, бо знаю наперед, що лише та опера може за╕мпонувати народов╕, що прийде на виставу. "Купало" Вахнянина сам впаде перед музикою Лисенка, хоч правда, чи взагал╕ воно по нутру, в╕рн╕ше по "ногах", як каже один артист, чути таку музику, як Вахнянинова, що лише на ефектах опира╓ться". - -Ц╕лком природно, що композитор ╕ сп╕вачка почали листуватися. У березн╕ 1899 року М. Лисенко висила╓ до Варшави в дар Солом╕╖ три сво╖х твори -"Х╕ба т╕льки рожам цв╕сти", "Не забудь юних дн╕в", "Я в╕рю в красу". - -"Високоповажна панно! - -Користую слушною нагодою через Високоповажного доброд╕я пана Яблоновського доручити Вам гостинця укра╖нського. Три мо╖ твори, що дое╕ не друкуван╕, прошу прийняти в╕д мене як ознаку високо╖ пошани мо╓╖ до таланту й артистичного хисту Високоповажно╖ панни, котру, на превеликий жаль, й дос╕ не мав щасливо╖ оказ╕╖ почути. ╤ коли Укра╖на буде мати щастя чути й бачити художню перлину русько-укра╖нсько╖ нац╕╖? О, як бажано б почути! - -Св╕дчусь глибоким поважанням до високоповажно╖ панни - -М. Лисенко З Ки╓ва, 5 марця 1899 р.". - -Солом╕я не забарилася з в╕дпов╕ддю ╕ в тому ж м╕сяц╕ пише до композитора: - -"Коханий батьку! - -Д╕стала Ваш╕ п╕сн╕, котр╕ ласкаво прив╕з мен╕ п. Ябло-новський, ╕ сердечно Вам дякую за них! Гарн╕, дуже гарн╕! При найближч╕й нагод╕ засп╕ваю ╖х де на концерт╕. - -Спасиб╕ Вам також за бажання почути мене!.. - -Я б дуже рада у Ки╓в╕ засп╕вати, та нема оказ╕╖. Може би, там який концерт зробити? М╕й сезон к╕нчиться тут 15/6 н. с. Може б, скочити оп╕сля та хоч подивитися на Ки╖в, тод╕ б вже Вам засп╕вала. Побачимо! Заки що, будьте здоровеньк╕ та пиш╕ть яку оперу, щоб для soprano dramatic була добра парт╕я. Поклоняюсь. Сальомея Крушельницька. - -Варшава, 30/3, 1899". - -Ск╕нчивши сезон у Варшав╕, Солом╕я за традиц╕╓ю мала ви╖хати з концертною програмою по Галичин╕. Коломия, Бережани, Терноп╕ль, Черн╕вц╕, Стан╕слав - ось далеко не повний перел╕к м╕ст, в яких вона давала концерти. Стефа-ника Солом╕я пов╕домила про сво╖ нам╕ри, ╕ в╕н, щиро захоплюючися талантом сп╕вачки, написав до Ольги Кобилянсько╖: "...╢ у Коломи╖ концерт Крушельницько╖. Я би дуже хот╕в, аби Ви по╖хали на той концерт... Я тому Вас прошу, бо допевне знаю, що сп╕вачка буде дуже в нас контентна. Я з нею знаком в╕ддавна, ╕ вона варта того, аби з нею побути". - -Стефаник чекав на письменницю, щоб под╕литися з нею сво╖м скарбом, але Кобилянська не при╖хала. "Не гн╕вайтеся, що я не при╖ду,- в╕дпов╕ла вона йому,- мен╕ сам╕й прикро - певно, що воно було би гарно такого соловея почути, як Крушельницька; ╕ я знаю наперед, що если мен╕ лучиться почути ╖╖ коли, сп╕в ╖╖ мене спарал╕зу╓, як взагал╕ музика страшно сильно вплива╓ на мене. Мен╕ тепер так зда╓ться, що недалеко попри мене пересунеться щось дуже гарного ╕ величавого й що я могла його д╕ткнутися - а не д╕ткнулася". - -Але Стефаник не заспокою╓ться ╕ намага╓ться все-таки умовити заклопотану письменницю, познайомити ╖╖ з╕ сп╕вачкою. "Лише один бог зна╓, як радо я хот╕в би слухати сп╕ванок Крушельницько╖ разом з Вами. Ви би сид╕ли коло мене, а Солоха наперед нас так би файно висп╕вувала, що аж! А я б коло Вас таку гадку гадкував: ╕ я не розум╕ю, ╕ вс╕ душ╕, що отут коло нас слухають концерту, не розум╕ють, ╕ сама Солоха не розум╕╓,- лише панна Ольга та дуже, вона одна, розум╕╓ оц╕ сп╕ванки... - -Або таки над'╖дьте. Крушельницька не горда ╕ дуже буде т╕шитися Вами..." - -Вони зустр╕лися як друз╕, що скучили одне за одним, ╖х розмова була весела й невимушена. Стефаник з╕знався Солом╕╖, що нав╕ть побував у Б╕л╕й; бачив ╖╖ батька, сестер. Вона так само гадками полинула до р╕дного гн╕зда ╕ з╕ см╕хом опов╕дала Стефанику про те, як колись люди в сел╕ перший раз побачили по╖зд. Жал╕лася, що ╖╖ село не таке красиве, як його г╕рськ╕ околиц╕. Зал╕зниця перетина╓ Б╕лу навп╕л, ╕ по н╕й раз у раз двигтить машина. - -Стефаник засм╕явся: - -- То яка вам ╕з того вигода? - -- Мен╕ ╓. Легше ви╖жджати з Б╕ло╖ у св╕т,- ╕ соб╕ см╕╓ться Солом╕я. - -- Це вам вда╓ться аж надто... - -- Н╕, справд╕, послухайте, стар╕ люди розказують, що як перший раз пустили оту машину, як ╖╖ називали - парсонку, то великого лиха нако╖лося в той день... Була косовиця, на пол╕ стояло чолов╕к п'ятдесят; як побачили ту чортяку, та як кинулися врозт╕ч - стр╕мголов до л╕су... Дехто попадав на землю ниць... Кругом коси... скал╕чилося людей багато. - -Пом╕тивши раптовий Стефаник╕в смуток, почала щось весел╕ше, та раптом ╕ соб╕ вмовкла. Зупинилися. Стефаник узяв ╖╖ руки в сво╖... схилив голову. - -Концертна зала в Коломи╖ була велика, народу повно. Кв╕т╕в - море... Солом╕я переживала духовне п╕днесення, вона в╕дчувала себе закоханою. - -П╕сля концерту на честь сп╕вачки влаштували великий веч╕р, на якому громадськ╕сть в╕тала артистку. - -Солом╕я погодилася на все це перш за все тому, що концерт пройшов блискуче, по-друге, що тут, у Коломи╖, ╕з нею був Стефаник. Це для нього вона сп╕вала: "Ой п╕д га╓м, га╓м..." та "У сус╕да хата б╕ла". - -На вечор╕ в╕н сид╕в поруч, темний ╕ невеселий. Дякуючи товариству, Солом╕я проголосила тост ╕ под╕лилася сво╓ю чаркою шампанського з╕ Стефаником. Стефаник мовчки випив шампанське, всм╕хнувся ╖й, ще хвилину посид╕в так само темний та похмурий, а пот╕м вийшов. - -В╕н не мав що в╕дпов╕сти Солом╕╖, вони нагадували дв╕ планети, орб╕ти яких н╕коли не перетнуться. - -Цей веч╕р у лист╕ до Вацлава Морачевського Стефаник опису╓ так: "Я був в Коломи╖ на концерт╕ Крушельницько╖. По концерт╕ був комерс з тостами. Говорила публ╕ка - не артистка. - -Перший пан як став говорити, то ц╕ла публ╕ка здригнулася. Ще чула в соб╕ сп╕в ╕ правду, ще оч╕ мала блискуч╕ ╕ здригнулася, бо пан мав позу на соб╕, як брехун на ярмарку, в рот╕ слова солоденьк╕, як т╕ Омеляна Огоновського, ╕ плаксив╕, як того попа, що зв╕ща╓ про упадок кандидата руського до сейму. Як сей пан рот розтворив, то правда ╕ сила втекла в╕д публ╕ки, а вона лишилася, як коли би "Д╕ло" читаючи. - -А другий пан говорив за меншого брата ╕ заплакав. Комерс опустив голову в долину. А п╕дв╕в ╓╖ в тот раз, як другий пан крикнув: "Тирани, що неньку розпинають!" - -То п╕вн╕ч була, ╕ дощ накрапав. П╕д мурами сид╕ли менш╕ брати з парасолями для "панства". - -- Але-бо й сп╕ва╓ якась д╕вка, най ╖й пес маму! - -- ╤ я би за грош╕ день ╕ н╕ч сп╕вав. - -- Говорили сво╖, то як засп╕ва╓, як гай розвива╓си. Панство тепер ╓╖ вина купу╓ ╕ д╓ку╓ ╓╖, ╕ пани, ╕ ксьонзи... - -- А якби так п╕докравси та став коло дверий, аби послухати... - -- ╤г╕й на тебе, та пани би зараз пр╕гнали, тут хлоп смердз╕ та й марш╕р! - -Не знали б╕дн╕ менш╕ браття, що над ними плакало панство. - -- От здав би си дощ, бо земля аж порозпукаласи. - -- Земля, як оцей кам╕нь, тверда. Як нас бог не пот╕шить, то й торби шиймо. - -Та й замовкли, та й заснули на кам╕нях". - -╤ в ╕ншому лист╕ про це ж до Кобилянсько╖ дода╓: "Я не м╕г Крушельницьк╕й показати менших брат╕в, бо вона мусила слухати похвали для себе, мусила, та й год╕!" - -Того вечора Стефаник уже не повернувся. На другий день Солом╕я вир╕шила п╕ти до нього сама ╕ в╕дверто поговорити. Мусила на щось р╕шитися... Вчорашн╓ п╕днесення ще жал╕бно тл╕ло, в╕ддаючися пекучим болем. Душа ╖╖ повнилася г╕ркотними словами. Сама не в╕дала чому. - -Що за прокляття тяж╕╓ над нею! Чому за те, що кожна перес╕чна ж╕нка ма╓ задарма, вона мусить заплатити найвищу ц╕ну. ╖й лише хот╕лося кохати ╕ бути коханою... Все ╖╖ життя - суц╕льна праця ╕ зречення, невже вона не варта в╕дданого серця або простого чулого ставлення до себе? Х╕ба вона гра╓ться? Вона коха╓ ╕ не прихову╓ цього. В╕н зна╓, в╕н добре зна╓, що кожну в╕льну хвилину вона вигляда╓ на нього! Господи, чому ти дав чолов╕кам усе: ╕ силу, ╕ волю, ╕ мужн╕сть - обд╕лив ╖х т╕льки одним... Ти не дав ╖м мудрост╕. - -Але чим б╕льше Солом╕я думала ╕ нервувала, тим ч╕тк╕шими ╕ впевнен╕шими були ╖╖ рухи. Одягалася, щоб йти до нього. Мучилась ╕ тому мусила йти. ╖й привид╕лася раптом його рука... Сильна чолов╕ча рука з довгими пальцями... Пот╕м ╖╖ б╕ла, наче вир╕зьблена, на його темнуват╕й. - -Солом╕я вир╕шила: йде, ╕ хай буде те, що повинно статися. Вона скаже: "Послухай, подивися на мене, я така самотня... Я не см╕ю вт╕шатися без любов╕... не кидай мене... я, напевне, цього не витримаю. Мен╕ вже не двадцять рок╕в... Я не можу чекати, коли ти прийдеш або прийде ╕нше кохання! Я маю т╕льки сьогодн╕шн╕й день..." - -Хто б м╕г здогадатися, куди ╕ чому йшла оця висока, гордовита пан╕. Убрана в темно-блакитну сукню з╕ ср╕блястим мереживом на грудях, у маленькому капелюшку з китайсько╖ соломки на пишн╕й зач╕сц╕. - -Вона йшла неквапом, часом опираючись на парасолю, розглядаючи брук╕вку п╕д ногами. - -Але ось ск╕нчилася алея ╕ почалася вулиця... Його вулиця. - -Там, у ╖╖ к╕нц╕, в╕дкривався вид на широке поле ╕ стояв д╕м, де зупинився Стефаник. Якийсь старий д╕дуган встановлював п╕д вор╕тьми осл╕нчик, мабуть хот╕в погр╕тися на сонц╕. Солом╕я стишила ходу. Рухи старого - так╕ вправн╕, зосереджен╕ ╕ обережн╕, що Солом╕я задивилася. Це наст╕льки в╕др╕знялося в╕д молодечого: спробувати - помилитися - вгадати! Наст╕льки було вже в╕д╕браним, випробуваним ╕ оптимальним, що вражало точн╕стю ╕ гармон╕йн╕стю. Так, це вже спос╕б ╕снування, мистецтво жити!.. ╤ найфатальн╕шою здавалася неможлив╕сть досягти цього н╕яким прискореним розвитком, н╕яким особливо гострим ╕ винах╕дливим розумом... Наче яблуков╕, якому виг╕дна погода може прискорити достигання, але н╕коли не наповнить його теплим, ц╕лющим соком зр╕лост╕ до пори... - -На хвилину забувши ус╕ сво╖ переживання, Солом╕я ще раз глянула на старого. Побачила схудлу, згорблену постать, погляд, утоплений вдалеч, темно-воскове обличчя ╕з загостреним, як у неживих, носом... ╕ здригнулася в╕д жаху. На коломийськ╕й чист╕й вулиц╕, на б╕лому ослон╕, спершися на товсту палицю у звичайн╕й д╕д╕вськ╕й поз╕ сид╕в мрець, ╕ оч╕ його, задивлен╕ у прост╕р зеленого поля, не в╕дбивали вже н╕чого, окр╕м байдужост╕. - -Серце Солом╕╖ наче захололо в╕д цього вид╕ння, що остудило кров, орган╕зувало мозок, ╕ майже спок╕йним кроком вона пройшла повз будинок у б╕к поля. А було воно того дня таким н╕жним ╕ спок╕йним, в╕чний шеп╕т зб╕жжя був такий самодостатн╕й ╕ заспокоюючий... Повними грудьми Солом╕я вдихнула св╕же пов╕тря ╕ в╕дчула, як ╖й хочеться розтанути в ц╕й н╕жн╕й зелен╕, блакитних далях... Розтанути! Щоб стати частинкою ц╕╓╖ краси й залишитися тут назавжди. - -Розд╕л II - -ПЕТЕРБУРЗЬК╤ ГАСТРОЛ╤. За к╕лька рок╕в прац╕ на сцен╕ Варшавського театру Солом╕я Крушельницька не т╕льки ствердилася як самобутня артистична сила, але й зробила певний вплив на культурне життя варшав'ян. ╖╖ поява на польськ╕й сцен╕ викликала пожвавлення у вс╕х його духовних сферах, як про те св╕дчить у тижневих хрон╕ках видатний польський письменник Болеслав Прус: "Крушельницька,- писав в╕н,- в╕дкрила нам усе сусп╕льне життя, нашу темноту, нужду та безд╕яльн╕сть. Будьщо-будь електрол╕т не наробив у Варшав╕ ст╕льки галасу, як панна Крушельницька в рол╕ Графин╕". - -Численн╕ варшавськ╕ газети того часу спов╕щали, що квитки на вистави за участю Солом╕╖ Крушельницько╖ заздалег╕дь продан╕. Стефан╕я Подгорська-Окулува згаду╓: "То був пер╕од великого усп╕ху Варшавсько╖ опери, головне, завдяки двом першорядним сп╕вачкам, Крушельницьк╕й ╕ Королевич. Сво╖ми голосами ╕ поставами вони доповнювали одна одну. Крушельницька - худорлява... з овальними рисами обличчя, полум'яними очима ╕ зубами як перлини, обдарована драматичним сопрано з металевим звучанням, була ╕деальною Галькою ╕ Графинею. Кожний оперний спектакль був на той час великим тр╕умфом обох сп╕вачок, хоча Крушельницька завдяки сво╖й надзвичайн╕й крас╕ ╕ драматичн╕й гр╕ завжди збирала щедр╕ший урожай оплеск╕в ╕ кв╕т╕в". - -Варшавська опера допомогла набути справжнього сцен╕чного досв╕ду, а р╕зноман╕тний репертуар ╕ висока вимоглив╕сть дирекц╕╖ театру зробили можливим для не╖ розкрити св╕й талант. Солом╕я Крушельницька на все життя зберегла спомин про тих, хто допомагав ╖й у т╕ роки, ╕ завжди плекала в душ╕ вдячн╕сть до вимогливо╖, але щиро╖ варшавсько╖ публ╕ки. Вона набула тут багато друз╕в. - -Та перебування Солом╕╖ у Варшав╕ мало й сво╖ нелегк╕, складн╕ аспекти. ╖╖ талант ╕ працездатн╕сть, що так допомагали ╕ вир╕зняли ╖╖ на сцен╕, ╕нод╕ ставали (а як на т╕ часи, то, певно, неминуче) для не╖ чималими прикрощами. Вона височ╕ла над рештою, наст╕льки ╖╖ обдаровання вир╕зняло ╖╖ серед ╕нших. Те, що вона вс╕╓ю душею прагнула вза╓морозум╕ння, часто не м╕няло справи для тих, хто бажав чимось зашкодити ╖й. Щоправда, вона вже мала досв╕д ╕ навчилася захищатися мовчанням, але пошуки р╕вного соб╕ партнера на сцен╕ часом робили ╖╖ п╕дступною в очах деяких колег. - -Коли на варшавськ╕й сцен╕ з'явився Батт╕ст╕н╕, Солом╕я не вагаючись в╕ддала йому перевагу над ус╕ма. В╕н так само вир╕знив ╖╖ серед ╕нших сп╕вачок, ╕ почалося те живе сп╕лкування творчого духу, яке в╕доме т╕льки великим партнерам у мистецтв╕. Перед кожним спектаклем рано-вранц╕ вона отримувала в╕д нього коротеньку записочку з прив╕танням. Завжди воно адресувалося геро╖н╕, яку Солом╕я мала сп╕вати увечер╕. Отримавши такого аркушика, вона розум╕ла, як тонко Батт╕ст╕н╕ допомага╓ ╖й в╕дчути себе Татьяною, Шарлоттою або А╖дою. - -Тож не дивно, що через деякий час по сво╓му в╕д'╖зд╕ з Варшави в╕н письмово запропонував Солом╕╖ по╖хати з ним на гастрол╕ до Петербурга. - -Зокрема, у лист╕ Батт╕ст╕н╕ зазначав: "Я все б╕льше рад╕ю ╕з сталих усп╕х╕в, як╕ супроводжують Вас на сцен╕, ╕ н╕чого не можу додати до сл╕в, що я сказав ╖х про Вас синьйоров╕ Дукат╕. Мо╖ слова - це просто в╕рне в╕дбиття мо╖х до Вас почутт╕в. - -Не знаю, чи вестиме з Вами переговори наша дирекц╕я про ангажемент у наступному роц╕, але мен╕ об╕цяли, що над╕шлють Вам запит ╕з цього приводу. Якщо до цього часу Ви його не одержали, чекайте на цю пропозиц╕ю, ╕ коли визна╓те ╖╖ слушною, я матиму щастя сп╕вати разом з Вами. Це те, чого я жадаю. - -Прийм╕ть мене, шановна синьйорино, до числа сво╖х найпалк╕ших прихильник╕в ╕ ц╕лковито покладайтеся на мене. - -В╕дданий Вам М. Батт╕ст╕н╕" - -Павлик, який з великим п╕╓тетом ставився до рос╕йсько╖ опери ╕ рос╕йсько╖ музично╖ критики, визнав слушним бажання Солом╕╖ по╖хати на гастрол╕ до Петербурга. Колись, ще п╕д час ╖╖ першого перебування в М╕лан╕, в╕н писав ╖й, що вона потребу╓ таких чин╕в, щоб зробити соб╕ реноме в музикальн╕м св╕т╕, ╕ "найперш в рос╕йськ╕м, котрого Вам неприм╕нно треба ╕ для рос╕йсько╖, ╕ для укра╖нсько╖ музики. Я нав╕ть думаю, що для Вашо╖ кар'╓ри ╕ для кар'╓ри укра╖нсько╖ музики з Вами, як ╕ для то╖ спец╕ально╖ справи, котр╕й Ви можете ╕ мусите служити в дальн╕й л╕н╕╖, що для того Вам найперш треба б п╕ти в Ки╖в ╕ добре пройти Лисенкову школу укра╖нсько╖ музики ╕ р╕вночасно й школу рос╕йсько╖ музики. Т╕льки тод╕ Ви б за╕мпонували св╕тов╕, як сп╕вачка-укра╖нка по репертуару ╕ тенденц╕ях". - -Гастрол╕ планувалися на грудень, а зараз було л╕то, ╕ Солом╕я мр╕яла про в╕дпочинок. Тим часом над╕йшов лист в╕д Фаусти Кресп╕, яка ви╖хала на л╕кування до Сальсо-маджоре, з пропозиц╕╓ю провести вересень удвох б╕ля моря. Вона об╕цяла Солом╕╖ в╕дмовитися в╕д учениць. "Хочу бути в╕льною, щоб присвятити себе Вам... я плекаю над╕ю, що й Ви влашту╓те все таким чином, щоб ми могли бути разом якомога довше". - -У тому ж лист╕ Фауста Кресп╕ п╕дтверджувала ╕снування контракту: "Тепер поговоримо про Вас. Я вельми зрад╕ла, коли д╕зналася сьогодн╕ в╕д шановного синьйора К╕нелл╕, що Ви написали йому люб'язного листа. Ви зробили розумно, бо в цьому була необх╕дн╕сть. Мен╕ над╕йшла також телеграма в╕д Дукат╕ з пов╕домленням про п╕дтвердження контракту. Якщо платять 1000 л╕р за веч╕р, а в Петербурз╕ пропонують нав╕ть б╕льше, то тут мен╕ нема чого додати! Це велика спокуса! Я б теж, мабуть, в╕дрядилася на все життя нав╕ть на М╕сс╕с╕п╕. - -А коли Ваше ╕м'я облетить увесь св╕т, Ви зароблятимете чотири або п'ять тисяч за виступ. Запевняю Вас у цьому. Так╕ грош╕ мала Даркле ц╕╓╖ зими в "Ла Скала". Мала ╖х ╕ Белл╕нч╕он╕! - -Дерзайте! Ви ж молода й роботяща, у Вас усе попереду". - -Солом╕я зразу ж ви╖хала до ╤тал╕╖. Перед петербурзьким сезоном треба було добре в╕дпочити. ╤ не т╕льки тому... - -Отже, Солом╕я по╖хала. ╖й ╕ справд╕ бажалося в╕дпочинку. Зустр╕ч╕ з╕ Стефаником вибили ╖╖ з р╕вноваги. Ц╕ сумн╕ оч╕, м╕цна постава, його ╕рон╕чна мова - все потр╕бно було забути... Н╕ - не назавжди... Солом╕я не вм╕ла забувати назавжди тих, кого кохала. Але т╕льки там, у глибин╕ душ╕... Хай живе пам'ять, хай живить серце, розум... Вона вм╕ла бути вдячною ╕ не потребувала забуття. - -У В╕ареджо, яке Фауста Кресп╕ любила палкою любов'ю дебютантки, вони зупинилися в готел╕ над самим морем. М╕сто ╕ справд╕ було прекрасним. Море б╕ля нього вигина╓ться дугою, облямоване широким пляжем ╕з б╕лого др╕бного п╕ску. За м╕стом почина╓ться пласка долина з безконечною к╕льк╕стю озер, де водилася риба ╕ жило багато птах╕в. А ще дал╕ починався ланцюг Апуанських Альп, сн╕гов╕ вершини яких було добре видно з самого пляжу. М╕сто мало два розк╕шн╕ соснов╕ га╖, один ╕з них був м╕ським парком, зв╕дси Солом╕я, яка любила самотн╕ прогулянки ранком, починала св╕й день. За к╕лька дн╕в вона раптом в╕дчула, що В╕ареджо не знати чим нагаду╓ ╖й Терноп╕льщину. Це було незбагненно. Позбутися цього в╕дчуття не могла. - -Коли ╖х в╕дпочинок ск╕нчився, збираючи вал╕зки, Солом╕я неспод╕вано для себе сказала Фауст╕: - -- Я хот╕ла б сюди повернутися. Не знаю чому, але мен╕ тут добре. - -- Аякже, ми обов'язково сюди повернемося, тим б╕льше, що маестро Пучч╕н╕ вже вибудував тут д╕м. - -- У В╕ареджо? - -- Майже. Пам'ята╓те ту широку липову алею, по як╕й ми верталися з озера Массачуккол╕? - -- Безперечно, В╕але дей Т╕ль╖! - -- Пучч╕н╕ вибрав гарне м╕сце - Toppe дель Лаго. Воно якраз м╕ж пляжем ╕ озером. Я там уже була, гадаю, запрошення для нас двох не забариться. - -Знайомство з рос╕йською оперою Солом╕я Крушельницька почала з "╢вген╕я Он╓г╕на" Чайковського. Л╕тературний тв╕р вона добре знала ще з час╕в м╕ланських студ╕й. Образ Татьяни був ╖й зрозум╕лим ╕ близьким. Опрацьовувала парт╕ю старанно, добивалася найточн╕ших ╕нтонац╕й голосу, виразност╕ м╕м╕ки ╕ жесту. - -Парт╕ю Татьяни в опер╕ Чайковського "╢вген╕й Он╓г╕н" Солом╕я почала сп╕вати у Варшавському театр╕. Батт╕ст╕н╕ сп╕вав Он╓г╕на. Взагал╕ дует Батт╕ст╕н╕ - Крушельницька користувався небувалим усп╕хом ╕ складав величний ансамбль, який довг╕ роки згадували сучасники. Батт╕ст╕н╕ створив бездоганний образ Он╓г╕на: "Такому Онегину может позавидовать и русская сцена: столько в нем правды и силы, верных пушкинскому герою и эпохе, не говоря уже об идеальном исполнении самой партии, которую из всех русских баритонов никто так не пел..." В╕н наст╕льки в╕рно переда╓ характер головного героя, що вража╓ слухач╕в, особливий захват виклика╓ ар╕озо ╕ ф╕нал, який в╕н зак╕нчу╓ р╕дк╕сно╖ красоти високим "соль". - -Щодо образу Татьяни, то рецензент не впевнений, що це пушк╕нська Татьяна. В╕н вважа╓, що Крушельницька сп╕ва╓ оперну Татьяну, ╕ "це блискуча Татьяна... вона все надолужу╓ чар╕вним фразуванням, багатством нюанс╕в, багатющою грою. Талант Крушельницько╖ виявився в усьому блиску... особливо в сцен╕ в садку ╕ в сцен╕ листа, з масою настро╖в, як╕ безперестанно зм╕нюються..." - -П╕д ц╕╓ю статтею сто╖ть прим╕тка редакц╕╖: "Ми не можемо погодитися з музикальним критиком, пан╕ Крушельницька да╓ в╕дпов╕дний тип Татьяни, якщо на перш╕й вистав╕ в останн╕й д╕╖ вона була трохи холодн╕ша, то це поясню╓ться умовами першо╖ вистави, на другому спектакл╕ вона вже грала ╕накше". - -Доречно сказати, що рос╕яни визнали ╕нтерпретац╕ю образу Солом╕╓ю Крушельницькою. Редакц╕╖ газет отримували листи, в котрих глядач╕ розпов╕дали про ту насолоду, яку вони мали, сл╕дкуючи за "майстерною грою пан╕ Крушельницько╖ в "╢вген╕╖ Он╓г╕н╕". За загальним в╕дгуком, до якого ╕ ми прилуча╓мося, краще в╕дтворити образ - -Татьяни не можна було". Один ╕з лист╕в зак╕нчувався такими словами: "Пан╕ Крушельницька може пишатися сво╓ю щедрою лептою, яку вона внесла в дар пам'ят╕ нашого ген╕я". - -Усе складалося для Солом╕╖ в той пер╕од ╖╖ творчост╕ якнайкраще. Через к╕лька м╕сяц╕в вона вже у Петербурз╕. Разом ╕з нею в склад╕ ╕тал╕йсько╖ трупи мали виступати Батт╕ст╕н╕ ╕... дебютант, котрого вона знала лише з листа Джемми Белл╕нч╕он╕. Джемма просила оп╕куватися молодим сп╕ваком, якого й сама в╕дкрила для себе зовс╕м недавно, ╖й так в╕н сподобався, що вона напророчила йому велике майбутн╓. Дебютанта звали Енр╕ко Карузо. - -З такими партнерами Солом╕я Крушельницька вперше з'явилася на сцен╕ в рол╕ А╖ди. Солом╕я хвилювалася. Вона знала, що су╓тн╕ емоц╕йн╕ спалахи завжди ╖й шкодять. Гамувала нерви, в╕д того холодн╕шала ╕ в╕дчувала, що втрача╓ чутт╓ве сприйняття образу. Але публ╕ка приймала ╖╖ дуже тепло. - -Справжн╕х драматичних сопрано було мало, голос Солом╕╖ Крушельницько╖ привернув увагу критики. М. ╤ванов, спочатку в╕дм╕тивши, що ходять чутки, н╕би сп╕вачка - малорос╕янка з Галичини, п╕дкреслю╓ ╖╖ молод╕сть. "Це вже само по соб╕ велике досто╖нство для артистки. Зовн╕шн╕сть перш за все св╕дчить на користь примадонн╕". Дал╕ перел╕чу╓ недол╕ки сп╕вачки, як╕ врешт╕-решт можуть бути нев╕дпов╕дними смаков╕ критика. Щоправда, в╕н звернув увагу на манеру сп╕вачки форсувати звук, п╕зн╕ше Солом╕я позбавилася ц╕╓╖ вади. Але критиков╕ сл╕д в╕ддати належне за прозорливу оц╕нку драматично╖ гри артистки. В╕н пише: "В ╖╖ виконанн╕ пом╕тн╕ в╕дхилення в╕д манери, з якою б╕льш╕сть сп╕ва╓ цю парт╕ю,- в╕дхилення здеб╕льшого доречн╕, як╕ св╕дчать не т╕льки про розум сп╕вачки, а й про ╖╖ смак. Кр╕м того, пан╕ Крушельницька п╕клу╓ться ╕ про сцен╕чний вигляд - вона гра╓ майже кожну фразу. Не приймайте це за обмовку. Пан╕ Крушельницька справд╕ не залиша╓ в А╖д╕ жодно╖ музикально╖ фрази, не перекладено╖ на мову жесту ╕ пластики. Мене особисто це зац╕кавило, артистка, яка под╕бним чином ставиться до сво╖х ролей, напевне, н╕коли не буде нудною, незважаючи на поодинок╕ недол╕ки". - -Та як не дивно, Солом╕╖ найб╕льш вдавалися рол╕, як╕ вона найменш любила. Власне, так було завжди, все, що вона любила, йшло з рук... "А╖да" була для не╖ занадто дорога, занадто хвилювала ╖╖... ╖й скорше таланило в коханн╕ з розуму, ан╕ж ╕з серця. - -Велику рад╕сть мала Солом╕я в╕д знайомства з м╕стом. Воно було таке стримане у сво╖х прикрасах, таке безмежне у сво╖х масштабах, що викликало повагу. - -Солом╕╖н╕ нов╕ знайом╕, п╕дтверджуючи сво╖ стал╕ почуття до п╕вн╕чно╖ столиц╕, з задоволеною усм╕шкою запевняли: "Е... де там зимовому Петербургу до Петербурга в л╕тн╕ б╕л╕ ноч╕!" - -Те, що м╕сто могло виглядати ще краще, н╕ж тепер, не дивувало Солом╕ю, але то вже, на ╖╖ гадку, мало бути под╕бним до казки. - -Вона в╕дв╕дувала музе╖, бувала на званих вечорах ╕ балах. Про рос╕йську передову ╕нтел╕генц╕ю Солом╕я виробила соб╕ найкращу думку колись п╕д впливом Павлика, а тепер переконалась, що ця думка п╕дтверджу╓ться... А найперш - г╕мназисти ╕ студенти на гальорц╕, як╕ били ╖й "браво", ╖хн╕ кв╕ти серед жорстокого морозу, ╖хн╕ чист╕ оч╕ вселяли в не╖ над╕ю, що ╕ душ╕ ╖хн╕ так само чист╕ ╕ життя вони зроблять св╕тлим. Вони приходили до не╖ у вбиральню ╕, ╜речно посид╕вши, мовчки виходили... - -Схильн╕сть до самотн╕х прогулянок не полишила ╖╖ ╕ в цьому м╕ст╕. Вона починала сво╖ мандри в╕д ╤саак╕╖вського собору ╕ прямувала до Неви. Часом зупинялася б╕ля будинку княгин╕ Трубецько╖, з двома левами при вход╕, згадувала Л╓рмонтова. Вона вир╕зняла цього поета з ус╕х поет╕в св╕ту. ╖й завжди чомусь видавалося... якби вони були знайом╕... в╕н не загинув би так. Тут в╕н зустр╕чав 1841 р╕к, а вона народилася через тридцять один. Як мало ╖х розд╕ля╓! О! Це тут прозвучало в ньому: "Когда касаются холодных рук моих, с небрежной смелостью красавиц городских, давно бестрепетные руки..." Солом╕я чомусь була впевнена, що саме тут написав Л╓рмонтов ц╕ рядки... - -Не перестаючи думати про нього, вона простувала все дал╕... дал╕, аж поки не зникав парад ╕ не починалося життя. Вона зазирала у п╕двальн╕ в╕кна, з яких бухала пара. В туман╕ ледь вимальовувалися схилен╕ постат╕ прачок. Солом╕я стояла ╕ дивилася. Разом ╕з клубами пари з дверей раптом викотився хлопець рок╕в дванадцяти з важким дерев'яним в╕дром ╕ вихлюпнув брудну воду просто в замет, мало не заливши Солом╕ю. П╕дняв голову, негадано зустр╕вся з нею поглядом, закляк на хвилину, уздр╕вши пишно збрану пан╕, винувато витер носа кра╓м благенько╖ сорочини ╕ стр╕мголов кинувся назад. - -Замислена Солом╕я не рухалася. Вона пригадала малол╕тн╕х роб╕тник╕в. Кракова, Влодка, який качав нафту у Борислав╕. Чи д╕знаються вони, як ошукали ╖х, як об╕крали ╕ без того коротке людське життя? Спод╕валася, що д╕знаються, хот╕ла бути ╖м пом╕чною, щоб д╕зналися скор╕ше. - -Як уже не раз згадувалося, Крушельницька н╕коли не стояла осторонь життя свого народу. Його б╕ль в╕ддавався в ╖╖ серц╕, а радощами його вона жила. Солом╕я не заламувала руки над його горем, не рвала на соб╕ волосся, випускаючи з себе тисяч╕ сл╕в сп╕вчуття, "застрелитися т╕льки для того,- писала колись вона,- щоб не дивитися на людську муку, на мою думку, ще поган╕ше, н╕ж не признавати то╖ муки". - -Крушельницька ставилася до свого народу, як любляча дочка ставиться до свого батька. Безперечно, були кращ╕ батьки, безперечно, були багатш╕... вона не протиставляла ╖х якост╕ ╕ншим, не обманювала, п╕двищуючи ╖м ц╕ну, ╕ не принижувала ╕нших, щоб возвеличити сво╖х. Вона працювала, щоб полегшити ╖хн╓ життя, ╕ трудом заробляла до них повагу. - -Ще в перш╕ роки знайомства Павлик намагався спрямувати ╖╖ готовн╕сть працювати на благо свого народу. У кв╕тн╕ 1897 року, п╕сля того, як Солом╕я виступила в шевченк╕вському концерт╕ у Львов╕, а пот╕м знов подалася в ╤тал╕ю, Павлик зверта╓ться до не╖ "у одн╕й важн╕й справ╕". Для матер╕ального забезпечення радикального руху, зокрема пропаганди серед селян, треба було з╕брати кошти в "б╕льш-менш радикальствующих людей, що мають грош╕ ╕ можуть на це давати. М╕ж тими людьми я зважився покласти ╕ Вас. Тому прошу Вас, напиш╕ть Ви в ц╕й справ╕ док-ру Франку (Крижова, 12), чи можете Ви давати певну м╕сячну квоту ╕ яку? Знаю, що у Вас велик╕ видатки, та все ж чей зможете дещо жертвувати на пол╕тичну орган╕зац╕ю нашого народу. В конскрипц╕╖ сто╖ть ╕ Мишуга, в╕д котрого Франко ма╓ добути м╕сячну вкладку. Окр╕м аг╕тац╕╖, треба ╕ на розширення "Громадського голосу" в тижневу часо-пись, то чей ╕ на те здобудемо грош╕". Дал╕ Павлик писав: "Аг╕татори вже ╓: В╕тик ╕ хлоп (тобто селянин.- В. В.) Петро Новаковський (далеко розумн╕ший ╕ завзят╕ший в╕д посла). Через дв╕ нед╕л╕ вони вже стають ╖здити". ╤ ще дал╕ на полях: "Грош╕ прислали би Франков╕... Про себе абсолютно н╕кому не каж╕ть". - -Повернувшися з п'ятим╕сячних гастролей у Ч╕л╕, Солом╕я в листопад╕ 1897 року з М╕лана надсила╓ ╤. Франков╕ грош╕ з таким супров╕дним листом: - -"Вельмиповажаний пане! - -Висилаю до Вас отсих 500 франк╕в на ужиток нашо╖ парт╕╖, на аг╕тац╕ю чи на "Громадський голос", як потр╕бн╕ше. - -В╕д часу до часу буду туди висилати, на Ваш адрес, що зможу. Не силуйте мене т╕льки до пунктуально╖ м╕сячно╖ вкладки, бо це б лише непоко╖ло мою натуру артистичну. - -Поздоровляю Вас дуже щиро. Солом╕я Крушельницька" - -А через два дн╕ у лист╕ до Павлика пояснювала: "Посл╕д-н╕й Ваш лист я получила якраз перед ви╖здом до Америки, ╕ дуже мен╕ при╓мно, що Ви зачислили мене до радикал╕в, що буду допомагати парт╕╖ матер╕ально, щоб могла розвиватися якнайскор╕ше. Уяв╕ть соб╕, як я вт╕шилася, що хоть ч╕м-небудь можу прислужитися мо╖й парт╕╖..." - -При перш╕й же можливост╕ Солом╕я знов ╕ знов висила╓ кошти. Павлик пунктуально спов╕ща╓ про одержання. "Франко передав мен╕ прислан╕ Вами на ц╕л╕ парт╕╖ 225 гульден╕в, котр╕ я нин╕ передам на зас╕данн╕ нашому тепер╕шньому кас╕╓ров╕ Новаковському, Франко ╕ я сто╖мо за тим, аби ╖х обернути на пресовий фонд - т. з. найперше на забезпечення "Громадського голосу". Павлик дякував "поки що особисто в╕д Франка ╕ в╕д себе за цей справд╕ корол╕вський дарунок". - -Наступного дня Павлик ще дода╓ на цю тему: "Дуже врадувався, коли Франко сказав, що Ви прислали для парт╕╖ грош╕, та безм╕рно б╕льше, як д╕став в╕д Вас лист... Грош╕ я вчора передав парт╕йному ком╕тетов╕ - касиров╕ Новаковському - вс╕ так╕ рад╕ ╕ помоч╕, ╕ ще б╕льше тому, що Ви призна╓те себе радикалкою... Ухвалили написати Вам сердечну подяку... Незабаром д╕станете той лист..." - -Ще через деякий час вона одержала оф╕ц╕йну подяку. - -Солом╕я Крушельницька вс╕╓ю душею бажала культурного розвитку сво╓му народов╕, мр╕яла про створення укра╖нсько╖ опери. Заробляла грош╕ на буд╕влю укра╖нського ун╕верситету ╕ театру у Львов╕. Павлик просив ╖╖ не т╕льки вид╕лити певну суму на цю справу, але коли вона оберта╓ться серед заможних людей, то "лише поговорити з грошовими людьми р╕зних народностей,- зв╕сно, прихильними справ╕, ╕ сп╕вати на дотичних концертах (казати, на що вони, на яку ц╕ль, треба лише певним, сво╖м людям)". В╕н навчав ╖╖, в який спос╕б можна звертатися до людей, закликав бути обережною ╕, як завжди, в╕рив у Рос╕ю. - -"Я певний, що з самих концерт╕в, де б виступали Ви, Лисенко ╕ Мишуга, ╕ ╕нш╕, можна було б з╕брати в б╕льших м╕стах Рос╕╖ - десятки тисяч..." ╤ дал╕ в╕н пов╕домля╓ ╖╖, що не лише на ун╕верситет треба роздобути грош╕, але й на роб╕тничу пресу. "Незабаром тут буде виходити ╕ руська роб╕тнича газета... Ентуз╕азм у руських роб╕тник╕в... Пора ╕ нам бути панами в м╕стах ╕ фабриках на наш╕й земл╕". - -Солом╕я Крушельницька одна ╕з перших п╕дписала в╕дозву до поляк╕в-труд╕вник╕в, яка закликала до дружби ╕ вза╓моповаги двох нац╕й. - -Коли у Львов╕ почав виходити артистичний мистецький журнал, який видавали Труш ╕ Охримович, Солом╕я Крушельницька надала ╕ ╖м важливу грошову допомогу. Видавц╕, дякуючи ╖й, писали: - -Льв╕в, 28.5./18/99. - -Високоповажна пан╕! - -Субвенц╕ю, ласкаво Вами прислану, одержалисьмо перед к╕лькома днями ╕ вже 15 н[ового] ст[илю] червня вийде перше число нашо╖ часописи. - -Отже, приступаючи в той спос╕б до задуманого д╕ла, вважа╓мо - високоповажана пан╕ - за св╕й перший обов'язок подякувати Вам щирим серцем за ласкаву пом╕ч грошову, без котро╖ о видаванню часописи ми б ╕ думати не могли. - -Пов╕рте, пан╕, що ваша жертволюбив╕сть для народно╖ справи нас глибоко зворушила, ╕ за те бажа╓мо Вам щоразу нових тр╕умф╕в у Ваш╕й артистичн╕й кар'╓р╕ ╕ сповнення вс╕х Ваших задушевних бажань ╕ замисл╕в. - -Дяку╓мо ╓ще раз ╕ пишемося. З правдивим поважан╓м - -╤ван Труш д-р Охримович - -Павлик, як людина, що належала до революц╕йно-демократичного табору, знав, що така в╕дверта ╕ щира допомога може дуже нашкодити молод╕й сп╕вачц╕, ╕ в╕н застер╕га╓ ╖╖: "Прошу Вас дати мен╕ знати, як оголошувати в "Громадському голос╕"-чи повне Ваше ╕м'я, чи як ╕накше... Думаю, що л╕пше для Вашо╖ кар'╓ри не оголошувати Вашого ╕м'я..." На що Солом╕я в╕дпов╕ла в лист╕ з Парижа (с╕чень 1898 року): "Ви пита╓те, як мене звати в "Громадському голос╕"? Так зв╕ть, як мене звуть: Солом╕я Крушельницька - ╕ вже!" - -Це, звичайно, не мине для сп╕вачки даремно. В лист╕ з Уд╕не вона пише Павликов╕: "Чую, що щось маркотн╕ друг╕ парт╕╖ на мене, що я дала грош╕ на радикал╕в. Либонь, "Д╕ло" не хоче вже б╕льше згадувати про мене, де я сп╕ваю ╕ т. ╕н. От не дураки ж то, скаж╕ть сам╕! Ще, може би, хот╕ли мен╕ диспонувати, куди я маю грош╕ д╕вати. Там же м╕ж ними багач╕, то можуть сам╕ утримувати "Д╕ло". Я гадаю, що ╖х те укололо, що я дала на пресу радикально╖ парт╕╖. Бояться, бачите, конкуренц╕╖". В цьому лист╕ Солом╕я н╕би хоче перевести на жарти те, що пот╕м не раз в╕дгукнеться ╖й ╕ п╕д час перебування у Варшав╕. - -Коли у Варшав╕ стало в╕домо, що Крушельницька до сво╓╖ слави додала ще матер╕альну пом╕ч укра╖нським газетам ╕ журналам, польськ╕ шов╕н╕сти почали систематично цькувати сп╕вачку. - -Через якихось п'ять рок╕в, коли Солом╕я, як людина передових погляд╕в, розчару╓ться в д╕яльност╕ укра╖нсько╖ радикально╖ парт╕╖, що погрузне в м╕щансько-нац╕онал╕стичному болот╕, вона напише в лист╕ до Павлика (3 липня 1904 року): "Ви, певне, зажартували соб╕ з мене, кажучи вчора, що найл╕пша газета - то "Громадський голос". Я констатую з жалем (не гн╕вайтеся, що в╕дверто Вам кажу), що такого ординарного ╕ дитячо-на╖вного письма не здибувала. Нехай би воно соб╕ екзистувало, але чи ж може чолов╕к, що поважно ставиться до громадських справ, брати всерйоз такого роду газету... ╤ що ╓ справд╕ сором так, щоб таким духом ╕ стилем живитися. Що то за ц╕ль? Що в т╕м доброго?" - -Але як би там не було п╕зн╕ше, участь Солом╕╖ Крушельницько╖ у громадських справах свого народу незабаром дасться ╖й взнаки. Варшавський оперний театр стане ареною об'явлено╖ ╖й в╕йни. - -В╕длуння ц╕╓╖ в╕йни вона зразу в╕дчу╓ у Петербурз╕. Справа в тому, що за ╕снуючим звича╓м тих час╕в, Солом╕я по при╖зд╕ до Петербурга мала скласти в╕зити пров╕дним музичним критикам та в редакц╕╖ газет. В ╕нтерв'ю, опубл╕кованому газетою "Кгар, що виходила польською мовою, сп╕вачка припустилася певно╖ необережност╕. Вона назвала себе ╕тал╕йською сп╕вачкою за школою та уподобаннями. Солом╕╖ ╕ в голову не прийшло, ск╕льки траг╕чних ситуац╕й потягне за собою ╕ як дорого коштуватиме ╖й ця маленька "необережн╕сть". - -...Три сезони п╕дряд виступала Крушельницька в Петербурз╕. Сп╕вала б╕льш як у тринадцяти операх. Газети одностайно стверджували, що нова примадонна безперечно по-справжньому обдарована артистка. Вони, до реч╕, пор╕внюють ╖╖ з Белл╕нч╕он╕, вважають, що Крушельницька особливу увагу зверта╓ на сцен╕чний б╕к рол╕, на жест, костюм ╕ не пропуска╓ н╕чого такого, що може надати рол╕ правдивост╕ ╕ житт╓вост╕. В обдарованост╕ сп╕вачки вони знаходять багато щирост╕ ╕ запевняють, що вона здобула "небувалий усп╕х", "це артистка розумна...". - -До реч╕, у т╕й же статт╕ газета дор╕ка╓ Карузо за одноман╕тн╕сть ╕ неохайн╕сть костюма. - -Особливим усп╕хом користувалася опера "Меф╕стофель" Бойто. Публ╕ка визнала роль Маргарити ╕ ╢лени одними ╕з кращих досягнень Крушельницько╖. "Це х╕ба одна з кращих ролей з числа тих, в яких вона у нас виступала дос╕... багато теплоти ╕ велика правдив╕сть не т╕льки в сцен╕ божев╕лля, але ╕ в сцен╕ у саду, де так важко знайти в╕рний тон... В╕рн╕сть основного для Маргарити тону не можна не в╕дм╕тити у виконанн╕ пан╕ Крушельницько╖. Взагал╕ ╖╖ виконання задовольняють в ус╕х в╕дношеннях строг╕ вимоги: задум правильний ╕ подробиц╕ витриман╕. Якщо додати ще й прекрасну зовн╕шн╕сть, що на сцен╕ н╕коли не зайве... - -╤ в парт╕╖ ╢лени пан╕ Крушельницька п╕дкреслила належним способом багато звуково╖ красивост╕ ╕ зовн╕шньо╖ пластичност╕, виразно пройшло опов╕дання про загибель Тро╖. Усп╕х сп╕вачки великий ╕ заслужений". - -Солом╕я Крушельницька сп╕вала з багатьма видатними сп╕ваками свого часу, а з багатьма була добре знайома. Небагато св╕дчень про ╖╖ стосунки з Шаляп╕ним, але Дар╕я Банф╕-Малагуцц╕, яка брала ╕нтерв'ю у Солом╕╖ Крушельницько╖ десь у 1931 роц╕, стверджувала, що коли "розмова точиться про Шаляп╕на, ╖й подоба╓ться згадувати про нього, вона жвав╕ша╓". - -╢ аф╕ша за 1900 р╕к, в як╕й зазнача╓ться: "Федор Шаляпин в зале Дворянского собрания 23 января (вечер) участвует в концерте в пользу Петергофского Общества вспомоществования бедным для ремесленного отдела детского приюта. Среди исполнителей: М. Фигнер, Н. Фигнер, Михайлова, Крушельницкая, Яковлев, Ауэр. В программе "Пророк" Римского-Корсакова и трио "Ночевала тучка золотая" Даргомыжского (с четой Фигнер поет Шаляпин)". У 1899 роц╕ Солом╕я сп╕ва╓ з Карузо ╕ Батт╕ст╕н╕, ╕ тод╕ ж Шаляп╕н знайомиться з Карузо. Це знайомство ╕ дружба м╕ж двома видатними сп╕ваками продовжу╓ться аж до само╖ смерт╕ Енр╕ко Карузо. Через багато рок╕в Шаляп╕н, перебуваючи в убиральн╕ великого ╕тал╕йця в "Метропол╕тен опера", зробить на ст╕н╕ такий напис: - -Сегодня с трепетной душой В твою актерскую обитель Вошел я - друг "далекий" мой! - -Но ты, певец страны полденной, Холодной смертью пораженный, Лежишь в земле - тебя здесь нет! И плачу я! И мне в ответ В воспоминаньях о Карузо Тихонько плачет твоя муза! - -Шаляп╕н спец╕ально по╖де в Неаполь, щоб побувати у склеп╕ свого друга. Тод╕ ще труна з набальзамованим т╕лом великого сп╕вака була в╕дкрита. При╖жджала до свого товариша ╕ Солом╕я... вона була там ╕ через тринадцять л╕т, д╕знавшися, що труну закривають нав╕ки. - -Розд╕л III - -ДВОЛИКИЙ ЯНУС. Перебуваючи взимку 1900 року на гастролях у Петербурз╕, Солом╕я раптом отриму╓ стурбованого листа в╕д режисера Варшавського театру Юзефа Ходаковського. - -"Варшава, 14.2.1900 - -Ласкава пан╕! - -П'ять дн╕в тому я розпорядився вислати Вам ноти "Гальки", та через помилку вони не були сво╓часно в╕дправлен╕ пан╕; спод╕ваюсь, що вони вже у Ваших руках. - -У ц╕ дн╕ у Варшав╕ т╕льки й розмов, що про бес╕ду пан╕ з сп╕вроб╕тником "Кгар", яку було передруковано у "Ки-г╕егге Сос╕г╕еппут" з ДОСИТЬ неприхильними для пан╕ коментарями; все це скида╓ться на кампан╕ю, спрямовану проти пан╕. - -Про це я т╕льки що мав розмову з генералом*, ╕ в╕н, як ╕ я, вбача╓ в ц╕й справ╕ ж╕ночу руку. - -Найг╕ршим ╓ те, що, за твердженням "Кга^", пан╕ начебто висловилась, що ус╕ма сво╖ми тепер╕шн╕ми усп╕хами завдячу╓ лише ╕тал╕йцям ╕ аж н╕як не Варшав╕. - -* П. ╤ванов - шеф варшавських театр╕в. - -З ц╕╓╖ причини пану╓ велике обурення ╕ хвилювання, ╕ ми радили б пан╕ написати листа для "Кга^" ╕з спростуванням, а ми могли б той лист тут передрукувати. Нехай пан╕ прочита╓ "Сиг╕ега СосЫеппе^о" в╕д 11 лютого цього року ╕ пов╕домить нас про нам╕ри сво╖х друз╕в. - -Даруйте мен╕, що втручаюсь без дозволу у Ваш╕ справи, але маю таку непрактичну вдачу - обурююсь кожною несправедлив╕стю ╕ прагну в м╕ру можливостей послабити ╕ викрити так╕ п╕дступн╕ й злослив╕ д╕╖. - -Шлю побажання всього найкращого пан╕ ╕ сестричц╕. Залишаюсь прихильний до Вас. Ходаковський". - -Ходаковський, сам сп╕вак ╕ режисер, вм╕в ц╕нувати в╕дданих сво╖й справ╕ артист╕в. Безумовно, його лист щирий ╕ його думка про "несправедлив╕сть" ╕ "п╕дступн╕ злослив╕ д╕╖" проти Солом╕╖ Крушельницько╖ мають певне значення. "Ж╕ноча рука", пише в╕н. Чия? Можливо, назавжди для нас це залишиться та╓мницею. Чи ╕снувала ця та╓мниця^ для Ходаковського? - -А от як опису╓ться одна з сцен дотичних виживання Крушельницько╖ з Варшави у спогадах Королевич. "На восьмому спектакл╕ "Дзяд╕в" з'явилася Крушельницька, яка певний час була в╕дсутня у Варшав╕. Сильно знервована, що без не╖ (╕ в так╕й важк╕й штуц╕) глядач поглинутий м╕стичною д╕╓ю спектаклю, будучи наступного дня на прийом╕ у губернатора Скалона сказала, що таке "макаб-ричне" видовище мусить бути заборонено. Через два дн╕, за наказом Скалона, спектакль був знятий з аф╕ш╕. - -Коли я про це д╕зналася, зразу ж п╕шла в театр, ╕ зайшла до каб╕нету директора Ходаковського, ╕ спитала: - -- Що трапилося? Чому не сп╕ва╓мо спектаклю? Ходаковський в╕дпов╕в мен╕ ╓диним словом: - -- Крушельницька... - -Настала довга, болюча тиша. Зрозум╕ла його моментально. Ходаковський встав од столу ╕ мовчки дивився у в╕кно... Через хвилину зняв з очей окуляри ╕ почав нервово протирати ╖х хусточкою, якою пот╕м витер дв╕ дуж╕ сльози. Подала йому руку й без слова вийшла з каб╕нету". Хвилювання хвилюванням, а сльози Королевич порахувала! Нев╕домо т╕льки, як вона могла знати про розмову у губернатора, адже сама св╕дчить, що ╖╖ туди не запрошували, "бо вона не хот╕ла". - -Отже, "необережн╕сть" Солом╕╖ Крушельницько╖ спрацювала блискавично. Вона виволала на св╕т божий не т╕льки наклепи, але й заздр╕сть, ╕ кпини. Скриню Пандори було в╕дкрито. - -Варшавськ╕ великосв╕тськ╕ м╕щухи ╕з запалом очевидц╕в ╕ з праведним гн╕вом передавали новину з уст в уста. ╤ за к╕лька дн╕в у газет╕ "Кур'╓р цодз╓нни" з'явився фейлетон журнал╕ста Л╕бецького*. Фейлетон називався "Нова ╕тал╕йка". Ось в╕н: - -"Познайомився з нею на чорн╕й кав╕ у панства Александ-ра Райхмана, де передус╕м збиралися представники вс╕х верств артист╕в. - -- Познайомлю пана з панною Крушельницькою,- сказав мен╕ милий господар. - -Подивився здивовано. - -- Хто то ╓ панна Крушельницька, бо, признаюся, я такого ╕мен╕ серед артист╕в не зустр╕чав в артистичному св╕т╕. - -- Це прекрасна льв╕вська сп╕вачка, ма╓ сильний ╕ гарний голос, буде, власне, дебютувати на тутешн╕й сцен╕. - -П╕д╕йшли. - -На канап╕ сид╕ла особа досить ориг╕нально╖ вроди, мала легкооливкове обличчя, риси майже сх╕дн╕ ╕ дивний меланхол╕йний погляд. Вбрана темно, незвичайно скромно. - -Пов╕тала мене усм╕хом ╕ сильним потиском руки. - -- Дуже рада познайомитися з паном. Хвилину тому познайомилася з к╕лькома тутешн╕ми журнал╕стами, чому так само рада, бо...- всм╕хнулася значущо,- незабаром буду виступати тут на сцен╕. Потр╕бна мен╕ п╕дтримка. - -- О, про це панна мусить бути спок╕йна, критики наш╕ дуже поблажлив╕ до вс╕х артист╕в взагал╕, а до сво╖х особливо. - -Хтось перервав нам розмову. - -Я бачив, як перед виходом подали ╖й скромну шубку бронзово-шоколадного кольору ╕ ще скромн╕ший капелюх. - -Зустр╕в ╖╖ пот╕м пару раз в тому самому вбранн╕, коли б╕гла в театр на проби. - -П'ятого грудня аф╕ша запов╕дала виступ ново╖ сп╕вачки п. Солом╕╖ Крушельницько╖ в "А╖д╕" в титульн╕й рол╕. Публ╕ка ╕ критика прийняли артистку доброзичливо, але без ентуз╕азму. Виступ ╖╖ в рол╕ Сантуцци так само був визнаним, але т╕льки в "Гальц╕" - стала приводом для досить гарячих овац╕й. - -* Це ╕м'я назива╓ Ант╕н Верба в сво╖й статт╕, надрукован╕й в "Укра╖нськ╕м календар╕" за 1973 р╕к. - -Поновлення "Графин╕" Монюшка вже чекали з нетерпелив╕стю, л╕чили дн╕ до першого дня вистави т╕╓╖ опери. - -Коли панна Крушельницька показалася як графиня, то зачарувала вс╕х. - -Кожна вистава "Графин╕" додавала ╖й щораз б╕льшо╖ слави. Писали ╕ говорили про не╖ з ентуз╕азмом. "Графиня" ╕ Крушельницька н╕би стали синон╕мами, удач╕ одн╕╓╖ потягли за собою тр╕умф друго╖. - -Зв╕дси вс╕ удач╕ ц╕╓╖ артистки на варшавськ╕й сцен╕ були ╖й гарантован╕, а гаряче ╕ сповнене образност╕ перо одного з наших найталановит╕ших музичних критик╕в* рознесло славу ╖╖ за мури Варшави. - -Варшав╕, ╕ т╕льки ╖й, завдячу╓ артистка сво╓ю тепер╕шньою ╕ нав╕ть майбутньою кар'╓рою. - -Минуло к╕лька м╕сяц╕в. - -Одного дня знайшов я у себе на письмов╕м стол╕ запрошення такого зм╕сту: Стан╕слав ╕ Мар╕я гр. К. просять шановного пана ласкаво прибути на раут. - -Я прийшов досить п╕зно. Салони були переповнен╕ гостями. В одному кутку головного салону я зауважив групу дам ╕ пан╕в, як╕ оточували когось. Я наблизився ╕ побачив з гордо п╕днятою головою знайому мен╕ артистку. - -Прекрасний туалет, д╕аманти в ухах, д╕аманти на ши╖ ╕ в волосс╕. Вся постать виструнчена ╕ певна себе. - -В╕тала знайомих легким скиненням голови або подаванням руки в дуже протежований спос╕б. - -Поздоровлення приймала спок╕йно, так, якби вважала то р╕ччю абсолютно натуральною. - -Очевидно, безперервне повторення в газетах виразу "Графиня" Крушельницька ╕ Крушельницька "Графиня" доконало в н╕й таких великих перем╕н. - -При виход╕ подали ╖й зам╕сть скромного хутра прекрасну накривку. - -╤ знову пройшло к╕лька м╕сяц╕в. - -Не мав уже б╕льше можливостей зустр╕тися з панною К. - -К╕лька дн╕в тому взяв до рук трет╕й номер "Краю" ╕ тут побачив портрет артистки ╕ поруч ╖╖ розмову з п. Мат. в Петербурз╕. - -Варто дати з не╖ к╕лька фрагмент╕в: - -- Колискою слави, пан╕, був Льв╕в? - пита╓ пан Мат. - -* Ма╓ться на уваз╕ Антон╕ Сигетинський - "найвимоглив╕ший, маститий ╕ найб╕льш незалежний критик музичний...", як сказано про нього у книз╕ Я. Королевич-Вайдово╖ "Мистецтво ╕ життя". - -- Я т╕льки дебютувала у Львов╕. А завдячую вс╕м ╕тал╕йцям... Сп╕вала в Кремон╕, Гену╖, М╕лан╕, зв╕дки мене до Варшави закликано. Так, не ╕накше: я ╕тал╕йська сп╕вач- - -ка з природи, зд╕бностей, вибору, методу, з замилування, як хочете... Варшава - то т╕льки пром╕жний етап. Буду в Варшав╕ так довго, як довго в н╕й триватиме високий артистичний напрям, наданий опер╕ генералом ╤вановим, для якого не маю достатн╕х сл╕в визнання ╕ вдячност╕, але дорога моя вийшла з ╤тал╕╖ ╕ до ╤тал╕╖ заведе мене ран╕ш або п╕зн╕ше. - -Нехай живе щир╕сть, отже... ев╕ва синьйор╕на Сальо-меа! - -Я тепер посп╕шаю, аби ще сильн╕ше бити брава "наш╕й" "Гоплан╕" - ╕ "Брон╕". - -Не вм╕ю т╕льки соб╕ пояснити, чому, читаючи ст╕льки заруб╕жно╖ преси, якось н╕коли перед при╖здом панни Крушельницько╖ до Варшави про ╖╖ тр╕умфи в ╕тал╕йц╕в не чув, а вона ж - ус╕м завдячу╓ т╕льки ╕тал╕йцям". - -Друз╕ Солом╕╖ Крушельницько╖ пом╕стили в газет╕ спростування. М╕ж ╕ншим там писалося: "Розмова панни Крушельницько╖ з прац╕вником нашого журналу... викликала неспод╕ван╕ коментар╕, закинуто ╖й, що нудьгу╓ вона за ╤тал╕╓ю, що Варшаву вважа╓ т╕льки за етап у сво╖й артистичн╕й кар'╓р╕... - -Але, по-перше, хто з нас, звичайних смертних, не нудьгу╓ за ╤тал╕╓ю? Х╕ба то таке велике д╕ло, що туди, в кра╖ну сонця ╕ краси, прагне артистка, яка завдячу╓ ц╕й кра╖н╕ удосконаленням свого таланту? - -Чи то зразу ж мусить означати зневагу до когось або чогось? Наш прац╕вник запевнив нас, що в словах в╕домо╖ сп╕вачки не було н╕чого такого, що давало хоча б який-небудь прив╕д такого роду, а якщо да╓, значить друковане слово того ╕нтерв'ю не передало потр╕бного значення. - -Панна Крушельницька переконана в тому, бо найвище ╕ найсердечн╕ше визнання мала у Варшав╕ ╕ н╕де кращого мати не буде... Це так╕ реч╕, як╕ не надаються до забуття ╕ як╕ зобов'язують". - -Все н╕би заспоко╖лося. Щоправда, хтось повсякчас дратував публ╕ку розмовами про те, що Солом╕я в╕дмовля╓ться грати в польських операх, що ╖й не подоба╓ться музика Монюшка, що бере велику платню в╕д дирекц╕╖ театру. Т╕ сам╕ пл╕ткар╕ вживали впливу ╕ на людей, як╕ з повагою ставилися до Солом╕╖, але не витримували ворожо╖ навали. Приклад тому лист композитора Влади-слава Желенського. За бездоганно вв╕чливою формою в╕дчува╓ться ╕ гом╕н пл╕ток, образа митця, ╕ ╕рон╕я нев╕руючого. - -"Крак╕в 15.5.1900 - -Ласкава пан╕! Незм╕рно раду╓ мене та готовн╕сть, з якою Ви прагнете взяти участь у п╕дготовленому концерт╕ композитор╕в. Для мене це доказ Вашо╖ доброзичливост╕, в як╕й я, зрештою, не сумн╕вався, незважаючи на те, що, як мен╕ стало в╕домо, через Вас ц╕лу зиму не з'являлася на сцен╕ у Варшав╕ моя опера "Гоплана" ╕ запропонований бенеф╕с не може тепер в╕дбутися. - -Це справжн╕й фатал╕зм. Ця опера, яка користувалася у Варшав╕ таким усп╕хом, мусила з╕йти з репертуару, ╕, що ще г╕рше,- на к╕лька рок╕в, бо, як видно з Вашого листа, Ви змушен╕ на ц╕л╕ роки в╕дмовитися в╕д "Джоконди" ╕ "Гоплани" за порадою вчительки ╕ л╕каря! - -Хоч не припускаю зло╖ вол╕ з Вашого боку, ╕, знаючи, як досконало уляглася парт╕я у Вашому голос╕, я справд╕ розгубився в здогадах причини тако╖ Вашо╖ неспод╕вано╖ неприхильност╕ до мо╓╖ опери. Н╕хто мен╕ цього пояснити не м╕г, т╕льки Ви одна мен╕ все роз'яснили. На так╕ аргументи, очевидно, в╕дпов╕д╕ нема╓. - -Чекаю на листа в╕д пана Райхмана з остаточним р╕шенням ╕ датою концерту. Про п╕сн╕, як╕ б Ви могли сп╕вати, я йому писав. Парт╕ю Бронки, зрештою, дуже милу ╕ легку, принесу ╕з собою. Я дав ╖╖ переписати. - -При╓мно мен╕ побачити Вас ╕ почути знову... - -Прошу прийняти мо╖ слова поваги. - -Владислав Желенський" - -Солом╕я не втрачала притаманно╖ ╖й г╕дност╕, та й що, власне, значила ота писанина пор╕вняно з тим шляхом, який вона пройшла, ╕ перемогами, якими вона завдячувала не ст╕льки М╕ланов╕, чи Варшав╕, чи Петербургов╕, а б╕льше сво╖й важк╕й кровн╕й прац╕ ╕ т╕й незвичайн╕й сил╕ характеру, з якою гранила св╕й талант. - -Щодо музичних критик╕в... що ж, там були не т╕льки чесноти, а варшавськ╕ неприхильники мали сво╖х друз╕в ╕ в Петербурз╕. Нема н╕чого дивного, коли нав╕ть на великих сп╕вак╕в пишуть негативн╕ реценз╕╖, але завжди видно, з якою метою вони написан╕. Мета статей, п╕дписаних ╕н╕ц╕алами А. К., зараз особливо ясна, тому вс╕ його кпини ╕ вся його нешляхетн╕сть не можуть принизити сп╕вачку. В╕н пише: "Мало удовлетворила нас г-жа Крушельниц-кая. И в пении и в игре ее замечались небрежность и вычурность, которые мало вяжутся с простым образом крестьянки Алисы ("Роберт Дьявол"). Артистка, впрочем, очень старалась, что приятно отметить". Або так: "Нам понравилась на этот раз г-жа Крушельницкая, такие приподнятые, романтически-утрированные роли, как Эльвира (Эрнани) совершенно в ее характере", "Вообще, что касается вокальной стороны, артистка старалась показать свой неблагодарный голос в лучшем свете. Ее лучший козырь - это любовь, с которой она относится к своему делу, а известно, что любовь двигает горами", "Когда ж г-жа Крушельницкая перестанет из итальянского пения делать цыганское? Нам даже кажется, что само переживание артистки напускное и происходит лишь от желания придать большую страстность исполнению". - -Т╕нь А. К. з'явилася на стор╕нках ц╕╓╖ книги т╕льки тому, що нав╕ть пересл╕дувати великих людей - виг╕дно! З царства мертвих його викликало ╕м'я велико╖ сп╕вачки. - -Дружню п╕дтримку знов виявив сп╕вачц╕ ╖╖ давн╕й друг та ╕дейний учитель Михайло Павлик, який рекоменду╓ не т╕льки в приватних розмовах, а й у прес╕ виявити власне ставлення до ц╕╓╖ кампан╕╖ ╕ публ╕чно заявити про свою нац╕ональну приналежн╕сть. - -Вона пише листа до редакц╕╖ "Газети польсько╖" ╕ зверта╓ться до свого шановного музичного критика, людини високо╖ ╕нтел╕гентност╕ ╕ демократа Антон╕ Сигетинського. "Додаю листа, який, маю над╕ю, буде надрукований в "Газет╕ польськ╕й". Вельми я була б вдоволена, якби в додатку ген╕альне та гостре перо Шановного Пана захот╕ло покарати, як належить, низьку зл╕сть ╕ кумедн╕сть статт╕ "Кур'╓ра цодз╓нного"... Тисячу раз╕в мен╕ казали, що добре в╕дтворен╕ рол╕ опер Монюшка, з подво╓ною, можна сказати з мо╓╖ сторони, докладн╕стю, вдовольнили б ц╕лковито безсмертного майстра. ╤тал╕йськ╕й школ╕ сп╕ву власне ╕ завдячую тим, що Варшава визнала ╕нтерпретац╕ю згаданих ролей доброю". - -Звернемо принаг╕дно увагу, що п╕сля таких тр╕умф╕в Солом╕я Крушельницька пише не "прекрасною" ╕ не "блискучою", як оц╕нювали вс╕ газети, а - доброю. - -Сигетинський був обурений повед╕нкою фейлетон╕ста ╕ назвав його випад огидним. Прохання артистки над╕слати ╖╖ листа в газету в╕н виконав. - -Цим листом Солом╕я хот╕ла пояснити варшавськ╕й публ╕ц╕, котру вельми шанувала, але яка дозволила себе так безсоромно обманювати,- неточн╕сть журнал╕ста з "Краю", котрий написав, що сп╕вачка вважа╓ себе ╕тал╕йською артисткою. Крушельницька мала на уваз╕, що вона ╓ артисткою, вихованою ╕тал╕йською школою сп╕ву, бо у Львов╕ вона ще не стала справжн╕м митцем. - -Дал╕ сп╕вачка пояснювала: "Моя нац╕ональн╕сть ус╕м в╕дома: я ╖╖ не зм╕нювала н╕де ╕ н╕коли без огляду на корист╕ не зм╕ню, хоч п╕длеслив╕сть та видавання себе кимось ╕ншим ╕нод╕ приносить користь". Сво╓ перебування у Варшав╕ вона оц╕нювала високо: "Варшав╕ я вдячна здобуттям протягом року багатого сцен╕чного досв╕ду завдяки дирекц╕╖ п╕д кер╕вництвом талановитого режисера опери п. Юзефа Ходаковського, який зна╓, як його високо ц╕ную ╕ завжди ц╕нувати буду. Варшавську публ╕ку вважаю за б╕льш музикальну та художньо осв╕чену в╕д багатьох ╕нших. Сумл╕нним виконуванням доручених мен╕ ролей я старалася в м╕ру сво╖х сил в╕ддячитися за ласкаве прийняття". - -Але й п╕сля ╖╖ листа мало що зм╕нилося, бо коло людей, яке було зац╕кавлене у цькуванн╕ Солом╕╖, вчинило справжню бурю... Як вона ще см╕╓ в╕дверто заявляти, що ╓ укра╖нкою? Обуренню ╖хньому не було меж... Наклепи, брехню хтось котив по Варшав╕ вправною рукою. Проти ╖╖ сп╕ву та гри не могли н╕чого сказати або зробити, тод╕ почали обмовляти особисте життя Солом╕╖ ╖╖ стриман╕сть трактують як сексуальн╕ збочення. Акторка, а жодно╖ ╕нтимно╖ ╕стор╕╖ нев╕домо публ╕ц╕. Х╕ба таке можливо! Щось тут не так!.. - -В оборону Крушельницько╖ виступив також в╕домий польшький публ╕цист, поет, проза╖к-драматург ╕ режисер - Мар'ян Гавалевич. У газет╕ "Кур'╓р варшавський" в╕н писав: "Не маю нам╕ру боронити панни Крушельницько╖, особливо тому, що вона сама оборонилася у в╕дкритому лист╕ до наших газет ╕ публ╕ки, але визнаю, що диву╓ мене спос╕б, з яким поставилися до такого простого випадку. Нарешт╕, хоча б наша примадонна вважала себе "╕тал╕йською актрисою", то чому ж руки ламати ╕ волати високим голосом... Крушельницька не хоче бути польською сп╕вачкою!.. Аби ц╕нували ми ╖╖ ╕ хвалили за те, що ма╓ добрий голос, гарну школу, ефектну гру ╕ гарну презенц╕ю на сцен╕, ╕ якщо все було щире, то не бачу причин, щоб раптом в╕дмовити ╖й вс╕х цих досто╖нств, права на похвали та орган╕зовувати проти не╖ кампан╕ю, в╕дмовляти ╖й у визнанн╕ як артистц╕". - -Та шумовиння не вгавало у сво╖й злоб╕, що укра╖нка користу╓ться такою популярн╕стю у Варшав╕, купа вузько- - -лобих реакц╕онер╕в та заздр╕сник╕в була готова на все. Вони почали звичайну провокац╕ю, викопавши на св╕т уже в╕дом╕ вигадки - буц╕мто Крушельницька в╕дмовля╓ться грати польськ╕ опери, що ╖й не подоба╓ться музика Мо-нюшка ╕ що вона бере велику платню в╕д дирекц╕╖ театру. - -Солом╕я Крушельницька знов зверта╓ться з в╕дкритим листом до Антон╕ Сигетинського. - -"Шановний пане! Звернення до варшавсько╖ преси не вважаю доречним, бо для цього у мене нема н╕яких прав. Але я думаю, що в приватн╕ руки можу передати протест проти безглуздих пл╕ток, що стали основою для написання ц╕лих статей та зл╕сних газетних ╕нсинуац╕й. До цього часу мен╕ здавалося, що якщо не дел╕катн╕ почуття, то принаймн╕ сам розум повинен би обер╕гати ж╕нку-артистку в╕д ординарних брехливих обвинувачень. - -1. Неправда, що я начебто якось причинилася до ви-креслення окремих опер з репертуару. Деякими з них я не захоплювалася, як деяк╕ рецензенти, але свою роль з╕грала старанно, з ус╕╓ю сумл╕нн╕стю, то справд╕, що ж б╕льше можна вимагати в╕д артиста? - -2. Неправда, що я коли-небудь хоч сл╕вце сказала проти твор╕в Монюшка або що не хот╕ла сп╕вати в його операх; навпаки, я велика поклонниця його, ╕ глибоко в╕дчут╕ мною типи Гальки ╕ графин╕ ╓, мабуть, достатн╕м доказом цього. Близько ста раз╕в я просп╕вала ц╕ рол╕ б╕льш н╕ж сумл╕нно, бо з душею, з серцем ╕, зда╓ться, з досить правильним зрозум╕нням композитора. Важко пов╕рити, щоб сила цього факту була непереконливою. П╕сля повернення з Петербурга мен╕ вел╕ли сп╕вати т╕льки "Гальку" ╕ "Графиню", ╕ я лиш звернула увагу дирекц╕╖, що така одноман╕тн╕сть репертуару шк╕длива як для композитор╕в, так для театру ╕ для артист╕в. - -3. Неправда, що я принципово не хот╕ла сп╕вати в "Го-план╕". Я не сп╕вала лише тод╕, коли була хвора. З композитором Желенським мене зв'язують товариськ╕ стосунки, ╕ я сама запропонувала дирекц╕╖, щоб його оперу навесн╕ поставили знову. Я говорила, що з причин надзвичайно тяжко╖ ╕ драматично╖ рол╕ Гоплани ставити цю оперу раз або найб╕льше два рази на тиждень. См╕ливо можу сказати, що нема у св╕т╕ артистки, яка в╕дтворюючи цю роль з ц╕лою душею, могла б виступити в н╕й чотири рази у тижн╕, як цього хоче дирекц╕я. - -4. Неправда, що я виявила неохоту сп╕вати в опер╕ "Л╕в╕я Кв╕нт╕л╕я" Носковського. Навпаки, я пройшла з композитором усю парт╕ю ╕ висловила сво╓ найщир╕ше захоплення: я не вм╕ю висловлювати захоплення, коли його не в╕дчуваю. Зда╓ться, я дала аж надто багато доказ╕в цього. Готувалася до в╕дтворення ц╕╓╖ рол╕ восени. - -5. Неправда, що я зажадала п╕двишки платн╕. Навпаки, коли п╕сля першого сезону в╕дновлювали контракт з пунктом, аби мала власн╕ костюми, я ╕ дирекц╕я театр╕в домовилися, що для Варшави ц╕на та буде стала. Об╕цянки сво╓╖ я свято дотримувалася ╕ жодних п╕двищень не загадувала. Неправильну цифру мого зароб╕тку подала одна ╕з газет, де вона, видно, з умислом подво╓на,- понадто нонсенсом ╓ уважати доходи брутто, в яку входить ╕ довгол╕тн╓ навчання, ╕ видатки на костюми, аксесуари ╕ т. д.- про це знають фах╕вц╕. Кр╕м того, хто ж риск зможе оц╕нити? Тисяч╕ пробують, а один т╕льки досяга╓ яко╖сь тако╖ мети. ╤ тод╕ на нього нападають, а п╕дстава того брехня". - -Та й цей лист не допом╕г сп╕вачц╕. П╕д час одного ╕з спектакл╕в певна частина глядач╕в влаштувала демонстрац╕ю неповаги до сп╕вачки. Дирекц╕я театру мусила викликати пол╕ц╕ю. Вистава була з╕рвана. - -Через деякий час демонстрац╕я повторилася. - -Солом╕я Крушельницька користувалася великим авторитетом у глядача ╕ в колах демократично настро╓но╖ ╕нтел╕генц╕╖. Св╕дом╕сть, що вона ма╓ ╖хню п╕дтримку, довгий час надихала Солом╕ю в ц╕й нер╕вн╕й боротьб╕, але по тих демонстрац╕ях вона в╕дчула себе нервово виснаженою. - -Крушельницька, здавалося, втрачала р╕вновагу. Вона писала розпачлив╕ листи Володимиру Охримовичу, б╕льш стриман╕ Фауст╕ Кресп╕ ╕ Джемм╕ Белл╕нч╕он╕. Вони радили ╖й кидати все ╕ вертати до ╤тал╕╖. - -Щоправда, одна з варшавських газет писала: "╤нцидент" з панною Крушельницькою закрився до загального задоволення. Зусилля маленького кола, щоб з приводу ╕нтерв'ю влаштувати проти не╖ демонстрац╕╖ по поверненню з Петербурга, зак╕нчилися на н╕ч╕м: перем╕г здоровий глузд. Видатна артистка н╕коли не приховувала того, що вона русинка. ╤ ту ╖╖ прив'язан╕сть до б╕дно╖ прикарпатсько╖ нац╕╖ треба пошанувати. Зрештою, н╕коли то не приходило в суперечн╕сть з ╖╖ польськими симпат╕ями ╕ вдячн╕стю для Варшави". - -На жаль, лише редакц╕╖ здавалося, що здоровий глузд - -перем╕г. Минуло трохи часу, як розлет╕вся по газетних стор╕нках новий ╕нцидент. Важко тепер сказати, чим в╕н був викликаний, скор╕ш за все Солом╕я не витримала, хоча це ╖й було зовс╕м не притаманне. Справа полягала ось У чому. - -Був бенеф╕с одного з директор╕в театру Мюнхгеймера. Нев╕домо, з якого приводу, але по бенеф╕с╕ Солом╕я зажадала гонорару за св╕й виступ*. Можна припустити, що той бенеф╕ц╕ант таки дався Солом╕╖ взнаки, щоб вона так зробила... Можливо, в╕н брав участь у кампан╕ях проти сп╕вачки. Але факт - Солом╕я вимагала плати за виступ у бенеф╕с╕. Щоправда, в ту ж хвилину вона передала грош╕ в руки Ю. Ходаковському з проханням в╕ддати ╖х у фонд перестар╕лих артист╕в у Варшав╕. Але це, як писала газета, нагадувало "доброчинн╕сть з чужо╖ кишен╕". - -Розписуючи под╕ю в ус╕х можливих ╕ неможливих подробицях, автор чергово╖ супл╕ки зробив короткий екскурс в ╕стор╕ю театру й обурено стверджував, що в╕н бачить ╕ чу╓ вперше, щоб: - -"...учасниця спектаклю зажадала в╕д бенеф╕ц╕анта заплати за св╕й виступ, в╕дпов╕дно т╕й, яку отриму╓ в╕д дирекц╕╖ за надл╕чбов╕ спектакл╕, коло 700 франк╕в. - -Розчулений щир╕стю бажань бенеф╕ц╕ант виплатив пан╕ Крушельницьк╕й при св╕дках 267 рубл╕в 75 коп╕йок, рахуючи франки по курсу..." - -Життя у Варшав╕ стало для Солом╕╖ нестерпним. ╖й почали п╕дсилати джи╜ун╕в, "перед якими мала не встояти жодна ж╕нка", ксьондз╕в, щоб ополячилася; до ╖╖ батька при╖здять р╕зн╕ люди, пропонують велик╕ грош╕, щоб вплинув на дочку. Коли це не вда╓ться, обкидають ╖╖ брудними пл╕тками. Солом╕я в╕дчула, що перебува╓ на гран╕ нервового розладу, що не може вийти на сцену, й почина╓ у в╕дпов╕дь ненавид╕ти пересл╕дувач╕в. Вона вир╕шу╓ залишити Варшаву. - -* Бенеф╕с - вистава на користь когось ╕з артист╕в або директор╕в; ус╕, хто беруть участь у спектакл╕, виступають безкоштовно. - -Чутка про ╖╖ нам╕р розлет╕лася по вс╕х усюдах, викликаючи щирий жаль. На вс╕х останн╕х виступах публ╕ка влаштову╓ Солом╕╖ довжелезн╕ овац╕╖. ╖й приносять плакат ╕з живих кв╕т╕в, на якому б╕лими гвоздиками викладено: "Вернись до нас"; величезну п╕рам╕ду з червоних троянд, на вершин╕ яко╖ вм╕щено ср╕бну з╕рку з написом "Mea". - -9* - -247 - -Букети були прикрашен╕ стр╕чками з написами: "Знаменит╕й артистц╕ - Гальц╕, графин╕, Баладин╕ - душа яких з тобою в╕дл╕та╓". На останньому спектакл╕ ╖й п╕днесли великий сув╕й паперу, на якому п╕дписалися тисяч╕ мешканц╕в польсько╖ столиц╕. Вони просили артистку не залишати ╖хн╓ м╕сто, а коли д╕зналися, що р╕шення остаточне, винесли на сцену транспарант: "Пан╕ Крушельницьк╕й - найб╕льш╕й артистц╕ - до побачення! Де б не сп╕вала Ти - ми з тобою, любител╕ високого мистецтва!" - -"Глядач╕ з лож, партеру, балкон╕в засипали артистку кв╕тами",- св╕дчили газети. - -Не було б потреби тепер усе це згадувати, та ще й з подробицями, якби в мемуарн╕й л╕тератур╕ вельми одноб╕чно не висв╕тлювалися причини ви╖зду Солом╕╖ Крушельницько╖ з Варшави. Що з того, що в передмовах деяк╕ автори дотично пояснювали цю неясну справу, а мемуаристи з╕ сво╖х вузьких, суб'╓ктивних точок зору все ж затято звинувачують сп╕вачку в усьому, що соб╕ кладуть за честь... - -Не будемо вдаватися до цитування цих ф╕л╕пп╕к, тим б╕льше, що вони зовс╕м бездоказов╕. Нагадаймо, що все життя Солом╕╖ Крушельницько╖ заперечу╓ звинувачення ╖х автор╕в у ворожост╕ велико╖ сп╕вачки до польського народу. См╕╓мо ствердити, що не було конфл╕кту з польським сусп╕льством, був жорстокий випад з боку шов╕н╕стичних к╕л польських, проти яких сп╕вачка оборонялася, як могла. Доречно нагадати слова знаменитого гуман╕ста доктора Аль-берта Швейцера про те, що "нац╕онал╕зм - це безкультур'я". Во╕стину! ╤ польський, ╕ укра╖нський, ╕ н╕мецький... Н╕чого сп╕льного з ним вона не мала. - -Для не╖ польське сусп╕льство становили: великий письменник Болеслав Прус, композитор Владислав Же-ленський, критики-музикознавц╕ А. Сигетинський, Ф. Стар-чевський, А. Пол╕нський, В. Богуславський, С. Бандров-ський ╕ багато ╕нших передових людей, котрих Солом╕я любила ╕ для яких вона так самов╕ддано працювала на варшавськ╕й сцен╕. А також тисяч╕ поляк╕в, як╕ на прощальний концерт принесли ╖й сув╕й паперу з╕ сво╖ми п╕д-писами-проханнями не ви╖здити. - -Вс╕ антипольськ╕ висловлювання, як╕ приписують Солом╕╖ Крушельницьк╕й, не п╕дтверджуються жодним документом ╕ ц╕лком лежать на сумл╕нн╕ тих, хто ╖х наводить. Вихован╕й на нац╕ональн╕й культур╕ братн╕х народ╕в - - -укра╖нського, рос╕йського, польського, з дитинства сп╕лкуючися з людьми р╕зних нац╕ональностей, серед яких мала багато друз╕в,- Солом╕╖, яка палко любила св╕й народ, було чужим нац╕онально обмежене св╕тосприймання. Користуючися сучасними категор╕ями, з повною п╕дставою можемо сказати, що творч╕сть Солом╕╖ Крушельницько╖ за сво╖м духом ╕ характером була глибоко ╕нтернац╕ональною. - -╤стор╕я розпорядилася по-сво╓му. Велика Жовтнева соц╕ал╕стична революц╕я надала польському народов╕ право на нац╕ональне самовизначення, як ╕ вс╕м ╕ншим народам. Завдяки ╖й Солом╕я Крушельницька мала де прихилити голову на стар╕сть ╕ живити свою посмертну славу на р╕дн╕й Батьк╕вщин╕ - в Укра╖нськ╕й Радянськ╕й Соц╕ал╕стичн╕й Республ╕ц╕. - -Частина восьма ТР╤УМФ - -У перш╕ десятир╕ччя XX стол╕ття на оперних сценах св╕ту царювали чотири особи чолов╕чо╖ стат╕ - Батт╕ст╕н╕, Т╕тта Руффо, Шаля-п╕н ╕ Карузо. ╤ т╕льки одна ж╕нка спромоглася сягнути ╖х висот ╕ стати поруч ╕з ними. Нею була Солом╕я Крушельницька. Однак у пор╕внянн╕ з уславленими колегами як особист╕сть вона виявилася набагато вищою. - -Уривок ╕з книги Р. Кортопасс╕ "Повернення мадам Баттерфляй в р╕дне гн╕здо Toppe дель Лаго", Лукка, 1931 р╕к, переклад з ╕тал╕йсько╖ - -Розд╕л ╤ - -ТРО╥СТА ╤ ╢ДИНА. Отже, Солом╕я прийняла р╕шення ви╖хати з Варшави. Щоправда, вона не зовс╕м добре уявляла свою подальшу артистичну долю. Але образа була наст╕льки глибокою, що н╕який здоровий глузд не м╕г утримати ╖╖ хоча б м╕сяць на старому м╕сц╕. Щиро кажучи, вона й не знала, куди податися! Льв╕вська опера ╖╖ не приваблювала, укра╖нського театру не було, до Ки╓ва не могла добутися, бо тамтешня влада не бажала соб╕ такого гостя. Най-радше вона б подалася в Рос╕ю, той грунт ╕мпонував ╖й якнайб╕льше. Солом╕я написала про сво╖ плани Батт╕ст╕н╕. В╕н в╕дпов╕в негайно ╕ ц╕лком позитивно поставився до ╖╖ плану. "Коли ми побачимося в Петербурз╕? Вельми швидко? Чи не так? Я ╖ду у нед╕лю вранц╕. Покладайтеся на мене в усьому ╕ завжди вважайте мене сво╖м найб╕льшим шанувальником ╕ найщир╕шим другом. М. Батт╕ст╕н╕". - -Незважаючи на те що ╖╖ контракт ╕з Варшавським театром ще не зак╕нчився, Солом╕я почала готуватися до в╕д'╖зду ╕ давала останн╕ спектакл╕ в тому сезон╕. Напружен╕ обставини негативно впливали на ╖╖ самопочуття, кожен спектакль коштував ╖й нерв╕в ╕ витримки. Якось, стомлена ╕ роздратована, вона верталася до себе в убиральню. Раптом дорогу ╖й загородила струнка постать у темному. Солом╕я спочатку перелякалася, а пот╕м уп╕знала Мишугу. В╕н так само углед╕в ╖╖, зупинився розгублено, в руках тримав газету. П╕сля льв╕вських непорозум╕нь вони н╕ разу не зустр╕чалися. - -- Я часто думав про вас, панно Солом╕╓! - -Солом╕я знизала плечима. Вона не любила з'ясовувати стосунки. Все було ╕ так зрозум╕лим. Х╕ба причини в таких випадках грають якусь роль? - -- Не сердьтеся на мене, мен╕ дуже жаль... подив╕ться, що про мене пишуть. Але ж це неправда... Подив╕ться, подив╕ться.- ╤ в╕н простягнув ╖й газету. - -Солом╕я хот╕ла в╕дмовитися, хот╕ла сказати, що не ма╓ п╕дстав на нього сердитися, що в╕н великий сп╕вак, а ╖й не хочеться переливати з пустого в порожн╓, та в╕н так благав... Вона зайшла до нього в убиральню ╕ там б╕ля в╕кна, бо вже сутен╕ло, прочитала: - -"Я уже сообщал вам, что на варшавскую казенную сцену опять приглашен певец Мишуга. Г. Мишуга русский галичанин. Он воспитывался и получил музыкальное образование на средства Львовского ставропигиального института. Так как в Галичине хозяйничают поляки, а не русские, то г. Мишуга по окончании образования на русские деньги счел выгодным отвернуться от своих, пристать к полякам и даже заявлять себя польским "патриотом". Приглашенный в Варшаву на польскую оперную сцену, г. Мишуга и здесь выдавал себя за поляка и, когда в 1891 году был вызван в суд в качестве свидетеля по делу об убийстве актрисы Висновской, демонстративно заявил, что не понимает по-русски. Это заявление произвело большую сенсацию, и поляки провозгласили Мишугу великим ревнителем своей "справы". - -Поки вона читала, Мишуга уважно стежив за нею. - -- Люди без встиду ╕ сов╕ст╕... Вони ╕ мене хочуть втягти у сво╖ шов╕н╕стичн╕ чвари... - -Солом╕я мовчала. Вона не розум╕ла, чого в╕н чекав од не╖. - -- Бачите, який я нещасливий... - -- Не бачу,- в╕дказала раптом р╕зко.- Не бачу, чом ви жал╕╓теся, ╕ не бачу сенсу у ваших нар╕каннях. - -- Мен╕ хот╕лося... Будь ласка, передайте прив╕т, як будете писати, панов╕ Павликов╕. Скаж╕ть, що я його дуже поважаю... - -- Я передам,- м'якше в╕дпов╕ла Солом╕я ╕ вийшла. - -Що мала робити? Розум╕ла, що ця безкомпром╕сна неприязнь не робить ╖й чест╕. Мишуга багато допомагав матер╕ально талановитим укра╖нцям в навчанн╕ ╕ нав╕ть хот╕в створити на сво╖ кошти в Ки╓в╕ музичну школу. Франкова книжечка "З╕в'яле листя" була видана на кошти - -Мишуги... А все ж не могла простити, що свого часу, коли вона так потребувала морально╖ п╕дтримки, в╕н став ╖╖ ворогом... Причини ╖╖ не обходили. - -Мишуга, видко, зрозум╕в. Через п'ять рок╕в п╕сля ц╕╓╖ розмови в╕н напише в лист╕ до сво╓╖ приятельки: "Впроч╕м, якщо ╤рина так знаменито сп╕ва╓ ╕ ма╓ такий незвичайний талант, вона ╕ без мене може зробити кар'╓ру, як Крушельницька". - -╖╖ можна було не любити, можна було помилятися у ╖╖ вчинках, але н╕хто не м╕г в╕дмовити ╖й у заслуз╕ - створенн╕ власно╖ дол╕. - -Незабаром Солом╕я виконала його бажання - передала прив╕т Павликов╕. В╕дпов╕дь була такою: "Диву╓ мене дуже, що Мишуга вважа╓ себе мо╖м поклонником. "Откуда мне сие?" Кр╕м того, воно ╕ при╓мно, ╕ може бути добре для ус╕х трьох нас, коли не б╕льше. Кланяйтеся йому, коли в╕н коло Вас близько. Я можу сказати, що дуже ц╕ню його як сп╕вака..." - -На т╕м ╖╖ дороги з прославленим сп╕ваком роз╕йшлися назавжди. - -На початку 1902 року Крушельницька все ще в столиц╕ Рос╕╖. Разом ╕з Батт╕ст╕н╕ вони утворюють незр╕внянний ансамбль, особливо в операх "╢вген╕й Он╓г╕н", "Кармен", "Джоконда", "Вертер". В опер╕ Массне "Вертер" Солом╕я Крушельницька сп╕вала Шарлотту, а Батт╕ст╕н╕ Вертера. На той час випадають найб╕льш тепл╕ ╕ дружн╕ стосунки м╕ж двома сп╕ваками. Ця вза╓мна симпат╕я добре позначалася на виконуваних ними ролях, захоплюючи публ╕ку ╕ роблячи ╖х дует чар╕вним. - -Сл╕д сказати, що опера "Вертер" у т╕ часи, так само як ╕ "Богема" Пучч╕н╕, вважалася модерн╕стською. Передус╕м це полягало в нерозривн╕й ц╕лост╕ музики ╕ слова або декламац╕╖. Опера мала дуже багато момент╕в, коли сп╕вак лише промовля╓ слова у форм╕ речитатив╕в, а музика ╕люструвала в╕дчуття ╕ настр╕й геро╖в у даний момент. Крушельницька ╕ Батт╕ст╕н╕ прекрасно справлялися з╕ сво╖м завданням, пожинаючи бурю аплодисмент╕в ╕ низку прекрасних газетних статей про ╖хню гру ╕ сп╕в. - -"Панна Крушельницка як Шарлотта мала правдивий ╕ заслужений тр╕умф. У не╖ ╕стинний талант в╕дтворювача. ╢дина сцена з першого акту вже св╕дчить про велич того таланту, який вона ма╓ у сво╓му розпорядженн╕. Коли Вертер у палких словах виявля╓ свою любов до Шарлотти, Крушельницька н╕м╕╓ в╕д здивування, слуха╓ любовн╕ зв╕ряння, ╕ зда╓ться, жоден рух ф╕гури, жодна т╕нь на обличч╕, ,ан╕ очей не зраджують стану ╖╖ душ╕, а однак глядач в╕дчува╓, яка боротьба точиться в ╖╖ душ╕. Чи то сила навчання, чи ╕нту╖тивно - все одно. Крушельницька у "Вертер╕" - велика артистка. - -Вершиною артистизму нашо╖ примадонни ╓ так само сцена читання лист╕в Вертера. Зрештою важко перел╕чити вс╕ знаменит╕ м╕сця, моменти рол╕ Шарлотти, можемо т╕льки запевнити: Массне, пишучи свого "Вертера", не м╕г ╕ вимр╕яти соб╕ ╕деально╖ Шарлотти, якою в╕дтворю╓ ╖╖ п. Крушельницька". - -Батт╕ст╕н╕, знайшовши в н╕й ╕деальну партнерку, намовля╓ ╖╖ вирушити разом ╕з ним до ╤тал╕╖. Його слова про те, що мистецтво не зна╓ вузьких нац╕ональних меж, були ╖й зрозум╕л╕, але чомусь дратували тепер. Вона звинувачувала сп╕вака у легковажному ставленн╕ до сво╓╖ земл╕, говорила, що не уявля╓ свого життя ╕накше, н╕ж на користь сво╓му народов╕. В╕н мило погоджувався, п╕дтверджуючи, що справд╕ митець - син свого народу, що переживання ╕ страждання народу не можуть бути йому байдуж╕, але життя артиста н╕коли не треба ╜валтувати, а в╕ддаватися його плинов╕ ╕ робити по змоз╕. - -А Солом╕я переживала страшенно. Вс╕ ╖╖ намагання залишитися в Петербурз╕ не ув╕нчалися усп╕хом. Вона була на роздор╕жж╕, не знала, куди податися й що робити. ╤ це незважаючи на те, що рос╕йська критика високо оц╕ню╓ ╖╖ сп╕в... Журнал "Край" того ж року писав: "Яку величезну симпат╕ю здобула соб╕ п. Крушельницька в Петербурз╕, показу╓ прив╕тання, яке ╖й влаштовано. Гучн╕ оплески ╕ "браво" безперервно продовжувалися з хвилин появи ╕ до к╕нця перебування ╖╖ на сцен╕". - -Д╕йшло до того, що нав╕ть ╖╖ пост╕йний пересл╕дувач А. К- написав ось що: "Г-жа Крушельницкая, повидиму, сильно работает над уничтожением своего вокального недостатка: тремоло... Кроме того, ее величественная фигура как-то плохо мирится с египетской рабыней. Но все-таки нельзя отрицать, что публика полюбила эту артистку, а в любимом человеке приятно видеть даже недостатки". - -Весною вона повернулася до Львова ╕ тут неспод╕вано отримала запрошення на гастрол╕ до Парижа. - -А чому б н╕?.. Вона досить часто бувала в Париж╕ й ран╕ше. При╖здила, щоб простуд╕ювати французьку оперу, щоб замовити соб╕ у Пуаре театральн╕ костюми, в╕дв╕дати музе╖. - -Особливо вона любила французьких ╕мпрес╕он╕ст╕в, вважаючи ╖х революц╕онерами живопису. Зробивши щодення, жест, якийсь мент предметом свого зображення, вони в╕дкривали новий св╕т. Особливо був ╖й близький Влам╕нк. Його картини нагадували ╖й Укра╖ну. Колись на вулиц╕ Лафф╕т вона купила к╕лька його полотен. - -Солом╕╖ ╕мпонував мистецький Париж, Париж роботящий. Його вулиц╕, де в к╕нц╕ минулого стол╕ття люди перебували, б╕льше н╕ж у квартирах, Сену, Нотр-Дам, цвинтар╕, що нагадували музе╖. Париж легко було любити - перемогти в Париж╕ було дуже важко. Двадцять чотири театри працювали там щовечора, ╕ один ╕з них був в╕дданий Солом╕╖ - театр "Нац╕ональ дель Опера". - -Газети спов╕стили, що 17 травня 1902 року почне сво╖ гастрол╕ пров╕дна сп╕вачка "театр╕в Санкт-Петербурга ╕ Варшави". Газета "Figaro" назива╓ ╖╖ в анонсах "великою рос╕йською артисткою". Перший веч╕р вона мала сп╕вати парт╕ю Ельзи в "Лоенгр╕н╕", до реч╕, не дуже любимому парижанами; ╖╖ партнером мав бути Ян Решке, знаменитий сп╕вак ╕ добрий знайомий Солом╕╖ ще з В╕дня. - -╤ от цей веч╕р настав. Яка вона була чар╕вна, ген╕альна того вечора. ╤ публ╕ка це зауважила. - -У Варшав╕ з'явилося к╕лька зам╕ток про виступи Крушельницько╖ в Париж╕, в яких м╕ж ╕ншим писалося: "В Паризьк╕й опер╕ учора сп╕вали "Лоенгр╕на" так, як не Часто сп╕вають цю оперу. Ельзою була Солом╕я Крушельницька, Лоенгр╕ном - Ян Решке... Крушельницьку прийняли з нечуваним ентуз╕азмом, в╕таючи кожну в╕дому сцену, особливо балконову. - -На коридор╕, в антрактах був ╓диний великий г╕мн похвали, але треба признати, що Ельза Крушельницько╖ була просто натхненною постаттю, вир╕зьбленою в кожн╕м порус╕ з незр╕внянною артистичн╕стю. - -Решке - Лоенгр╕н в останн╕м акт╕ пройняв, зрушив, пов╕в, розмр╕яв слухач╕в у якийсь казковий св╕т: пов╕сть про Грааль ╕ п╕сня до лебедя були арх╕д╕лом почуття, мистецтвом, викладеним коштовностями н╕жност╕ ╕ натхнення. - -П. Крушельницька в той веч╕р здобула соб╕ Париж, а п. Решке додав ще один листочок до сво╓╖ св╕тово╖ слави. Критики з ентуз╕азмом ╕ дивною одностайн╕стю прийняли польську сп╕вачку". - -Вони вперто називають ╖╖ "польською сп╕вачкою", але байдуже! Солом╕я вибула з то╖ чужо╖ для не╖ гри. - -На загальну вимогу парижан Крушельницька ╕ Решке сп╕вали "Лоенгр╕на" три вечори п╕дряд. - -Портрети Солом╕╖ вм╕щують паризьк╕ журнали, а театрально-мистецький журнал "Ревю д'Арт Драмат╕к" надрукував ╖╖ портрет в рол╕ А╖ди у виконанн╕ одного з кращих ╕люстратор╕в того часу С. Лев╕. У ньому була вм╕щена стаття про сп╕вачку. Рецензент п╕дкреслю╓ величезн╕ акторськ╕ зд╕бност╕ Солом╕╖ ╕ зак╕нчу╓ словами: "Як правдивий творчий талант, вона живе життям геро╖нь, яких в╕добража╓... Незр╕внянна, обдарована величезним голосом, ╓, безперечно, одною з найб╕льших артисток сучасно╖ доби". - -Зв╕стка про небувалий усп╕х Солом╕╖ Крушельницько╖ в Париж╕ швидко розлет╕лася в артистичному св╕т╕, ╕ Неаполь - це м╕сто сп╕ву, де половина публ╕ки б╕льш╕сть опер зна╓ напам'ять, шле ╖й запрошення без жодних торг╕в, як спов╕ща╓ "Ле журналь де Наплес". Солом╕я при╖жджа╓ до Неаполя. С╕мнадцятого с╕чня 1903 року повинн╕ початися ╖╖ гастрол╕ в прославленому театр╕ "Сан Карло", а за тиждень вона раптом отриму╓ з дому картку з чорними берегами... ╖╖ татунцьо помер... - -Чи можна знайти слова, щоб передати безмежжя т╕╓╖ пр╕рви, яка в╕дкрилася перед нею ╕ називалася визначен╕стю людсько╖ дол╕? Чи можна визначити м╕ру ╖╖ горя? - -Вона не змогла по╖хати... Н╕коли б╕льше не торкнеться рукою його руки, н╕коли не побачить його сиво╖ голови. - -Через два тижн╕ вона пише з Неаполя, де була на гастролях, до близького знайомого: "Ви ц╕лком в╕рно вгадали причину мого мовчання - глибокий сум, що охопив мене. Адже два тижн╕ тому помер м╕й любий батько. В його особ╕ я втратила ╕деальну людину, в╕рного друга ╕, нарешт╕, безмежно близьку й дорогу мен╕ душу. - -Тепер ви розум╕╓те, ск╕льки мен╕ довелося вистраждати ╕ як я страждаю зараз. Були потр╕бн╕ уся моя сила вол╕ й енерг╕я, щоб швидко прибути туди, куди мене кличе обов'язок. Щоденною працею в нових для мене м╕сцях намагаюся п╕дбадьорити себе, подолати розпач ╕ журбу. - -Я задоволена тим, що перебуваю тут ╕ дебютую в "А╖д╕". На перш╕й репетиц╕╖ з оркестром мене нагороджували оплесками..." - -Солом╕я не може порушити контракт,- але для свого першого виступу вибира╓ оперу Верд╕ "А╖да". Оперу, де сила любов╕ до батька часом дом╕нувала у геро╖н╕ над ус╕ма почуттями. Цар╕вна, яка стала рабинею. Чи часом не так трактувала вона сво╖ стосунки з улюбленим мистецтвом? - -Х╕ба не вважала вона себе дочкою приниженого ╕ пригнобленого народу? Х╕ба була байдужою до його ворог╕в1? ╤ х╕ба не стояла м╕ж звичним: "жити, як ус╕ люди" ╕ високою жертовн╕стю свого прагнення "бути для людей". У н╕й сам╕й було щось в╕д А╖ди. - -Перед неапол╕танською публ╕кою Крушельницька сп╕вала А╖ду на честь св╕тло╖ пам'ят╕ свого батька. - -Публ╕ка прийняла артистку з захопленням. Газети "Дон Марц╕о", "╤ль пунгульо" писали: "Безконечн╕ оплески... Крушельницька - артистка н╕жна, багата почуттям ╕ досв╕дом. Нехтуючи академ╕чними прийомами, вона вносить на сцену р╕дк╕сний добрий смак в розкритт╕ характеру... Гарна руська артистка..." - -Справд╕, вже в перших двох д╕ях сп╕вачка викликала подив публ╕ки. См╕ло в╕дкинувши стереотипний, театрально-традиц╕йний спос╕б трактування цього образу, вона створила глибокий, реал╕стичний тип дочки еф╕опського царя. Це особливо захопило тих, хто розум╕вся на мистецтв╕, примусило ╖х напружено сл╕дкувати за артисткою протягом ус╕╓╖ опери. Щодо голосу, то вс╕ з╕йшлися на тому, що "голос Крушельницько╖ ╓ один з найкращих, як╕ коли-небудь чулися: теплий, сильний, звучний, дзв╕нкий на вс╕х рег╕страх. Вона сп╕ва╓ натхненно, з запалом". - -Зак╕нчивши гастрол╕ в Неапол╕, Солом╕я прийма╓ запрошення м╕ського театру у Львов╕ ╕ в кв╕тн╕ 1903 року прибува╓ на батьк╕вщину. Перш за все тому, що осирот╕ла родина потребу╓ ╖╖ допомоги ╕ ради... - -Терм╕ново Солом╕я ви╖жджа╓ на Терноп╕льщину. Вона перший раз за все життя в╕дчува╓ глибоку втому. Не стало татунця, заради якого завжди хот╕лося бути б╕льшою, вар-т╕сн╕шою. Тато, який не взяв на себе гр╕ха занапастити власну дитину... Ми зна╓мо про смерть, намага╓мося ╕нод╕ вирахувати ╖╖ прих╕д, але вона з'явля╓ться, як завжди, невчасно, нагально... - -У Б╕л╕й з╕бралася вся розгублена родина, чекали на Соломин при╖зд... - -Вона зайшла до хати ╕ зрозум╕ла безповоротн╕сть часу... - -- Б╕дн╕ ви мо╖ сиротята!- т╕льки й сказала, але не заплакала. В╕днин╕ вс╕ с╕мейн╕ справи лягли на ╖╖ плеч╕. - -Вир╕шили пере╖жджати до Львова. Солом╕я мала вертати до Льв╕вського театру. ╤ншого виходу поки що не було. Купили д╕м на Франц╕шканськ╕й (тепер вул. Чернишев* ського, ? 23). Другий поверх мав дв╕ к╕мнати для Солом╕╖, там же була к╕мната ╖╖ матер╕. П╕сля смерт╕ старшого синавона п╕дупала в здоров'╖, а тепер, з╕ смертю чолов╕ка, здавалося, саме життя покинуло ╖╖. От т╕льки найменший, Володимир, ще турбував збол╕ле серце... Солом╕я все розум╕ла ╕ вол╕ла створити бодай м╕н╕мальн╕ умови для нормального життя родини. - -Старанно ╕ спок╕йно стала вона до прац╕. Знов в╕дпов╕дальн╕сть за ╕нших надавала ╖й сил ╕ снаги, бо, по правд╕, Льв╕в мало зм╕нив сво╓ ставлення до молодо╖ сп╕вачки з час╕в ╖╖ перших гастролей. Павл╕ковський , на той час директор нового Льв╕вського театру, який в╕дкрили в 1900 роц╕, добивався для не╖ якнайкращих умов. В╕н дорожив репутац╕╓ю свого театру ╕, попри вс╕ пл╕тки з Варшави, намагався тримати марку театру для вс╕х... Але чого варта ╕дея "театру для вс╕х", на в╕дкритт╕ якого присутн╕ т╕льки обран╕", як влучно писала у сво╓му театральному огляд╕ Г. Запольська. Павл╕ковський м╕г дуже мало - в╕дчуваючи неприязний тиск з боку пан╕вно╖ верх╕вки, в╕д яко╖ залежав ╕ його театр. Отже, в╕н був безсилим загасити вогнище, яке знов почали розкладати навколо Солом╕╖. - -П╕сля перших виступ╕в Солом╕╖ на сцен╕ ново╖ Льв╕всько╖ опери статт╕, що з'явилися в польських газетах, нав╕ть т╕, що визнавали досягнення артистки, витримувалися приблизно в такому тон╕: "По к╕лькал╕тн╕й в╕дсутност╕ у Львов╕, п╕д час яко╖ збирала лаври ╕ д╕аманти на першорядних сценах, п. Крушельницька зав╕тала в мури майже р╕дного ╖й м╕ста, оск╕льки, власне, тут прийшла до не╖ думка присвятити сво╓ життя сцен╕чн╕й кар'╓р╕ ╕ тут вона зробила на т╕й дороз╕ сво╖ перш╕ кроки. Зовн╕шньо зовс╕м не зм╕нилася, навпаки, додалося ╖й ще багато кращого. Кр╕м легкого тремоло, але т╕льки в найвищих тонах, яке до найкращих на-бутк╕в сп╕вачки в╕днести не можна, ╖╖ драматичне сопрано, яким у тепер╕шн╕й час волод╕╓ з надзвичайною свободою ╕ усп╕хом, набуло надзвичайно╖ сили, що дозволя╓ ╖й дом╕нувати над сильн╕шим нав╕ть оркестром. - -Л╕ричн╕ м╕сця менш в╕дпов╕дають геро╖чн╕й ╕ндив╕дуальност╕ п. Крушельницько╖, майстру гри ╕ поз, але сцени драматичн╕ в╕дтворю╓ з незр╕внянним вогнем ╕ силою, просто захоплюючою слухач╕в". - -Минуло к╕лька м╕сяц╕в, ╕ продовження варшавсько╖ ╕стор╕╖ розгор╕лося з новою силою. Почалося знову з газетного фейлетону. Ми дозволимо соб╕ навести ╕ цей фейлетон, не для того, щоб знудити читача, а для того, щоб уся несправедлив╕сть постала перед читачем у повн╕й сил╕, бо, на щастя,через 75 рок╕в по тому ╖╖ видно дуже добре. Фейлетон' називався "У..."Графин╕". В дужках: в╕зит, а не ╕нтерв'ю. - -"Позавчорашня захоплююча "Манон" до побачення на вул. Франц╕шканськ╕й. Мешка╓ там з родиною. Кам'яницю вп╕знати легко, один з балкон╕в майже весь обв╕шаний букетами, в╕нками, шарфами... - -Море висячих кв╕т╕в... - -Довга, дуже довга хвилина чекання, як на з╕рку, то пристало, нарешт╕ показу╓ться вона сама. - -На щодень, зда╓ться, не ма╓ нам╕ру виблискувати. У Варшав╕, де вона сп╕вала чотири сезони п╕дряд, загальною думкою було, що Солом╕я Крушельницька, божище критика Сигетинського ╕ нап╕вбогиня м╕ста Сирени, завжди була великою артисткою ╕ н╕коли "акторкою". - -Екстер'╓р панни Саломе╖ повн╕стю те п╕дтверджу╓. Чорний не казковий л╕ф, на ньому ще тепла сизонова "жу-авка" з апл╕кац╕ями, м╕на обличчя клиново намальованого, н╕би змучена позавчорашн╕ми тр╕умфами, т╕льки оч╕, велик╕, прекрасн╕, меланхол╕йн╕ оч╕ Роксолани, б╕ля н╕г яко╖ кол╕нкував у захват╕ султан... - -Пита╓ про враження у публ╕ки, це ╖╖ ц╕кавить: - -- Але ж величезне, повне захоплення, натурального ентуз╕азму, заслуженого... - -- То вже добре... - -- Т╕льки ╕тал╕йська, може... - -- Ах... те, що я сп╕вала ╕тал╕йською... Важко... Вс╕ парт╕╖ вчила ╕тал╕йською... Зрештою, ╕тал╕йська така прекрасна мова... - -- Безумовно... Кр╕м того, так невимовно трактована. Але все-таки наша польська таки прекрасна... - -Т╕льки вчорашня "Манон" задумана, не чу╓. Виправдовую льв╕вську публ╕ку. - -- Бачите... В цьому сезон╕ ми мали вже ст╕льки ╕тал╕й-щини: Д╕ан╕, Бел Сорел, Дж╕ральдон╕... - -Але панна Солом╕я не в╕дчува╓ себе н╕трохи збентеженою. - -- Щоправда... "Графиню" пан╕ сп╕ва╓ польською? - -- Але ж так... - -Згадавши "Графиню", позавчорашня "Манон" прибира╓ позу. - -Сигетинський писав п╕сля прем'╓ри, що тако╖ "Графин╕" Варшава не мала ╕ мати вже не буде. А от Льв╕в ╖╖ ма╓.г - -Пан Сигетинський ризикував тод╕ висловом, що "панна Саломея ╓ в т╕й рол╕ такою великою сп╕вачкою, що попросту переста╓ вже бути сп╕вачкою!.." - -Тепер це повинно перев╕ритися в м╕ському театр╕. - -- Пан╕ повернулася тепер просто з Неаполя? - -- Власне... - -- Мала ц╕лу сер╕ю овац╕й, кв╕т╕в, безл╕ч шарф╕в?.. - -- Кв╕ти в таких випадках обов'язков╕,- дода╓ меланхол╕йним тоном сьогодн╕шня "Графиня" ╕ раптом м╕ня╓ тему розмови. - -- Як подоба╓ться абату Пероз╕ у Львов╕?- пита╓. - -- Якнайб╕льше... - -Суботня "Дочка кардинала" знаходить то натуральним. Сама дуже захоплю╓ться творч╕стю автора "Мойсея". В Неапол╕ сама особисто сп╕вала в оратор╕╖ "Голос Мар╕╖". В нед╕лю збира╓ться на його концерт... - -Говорить це все досить виразно, майстерно скриваючи ту пов╕нь темпераменту, який з такою дистинкц╕╓ю розлива╓ на сцен╕... Розум╕ю. Темперамент то ╓ р╕ч не до щоденного приватного вжитку. Говорить тим низьким б╕лим акцентом, щоб, в усякому раз╕, не зробити ╕ сл╕ду на сво╓му прекрасному розсп╕ваному голос╕..." - -Солом╕я зрозум╕ла, що тут вона так само не зможе спок╕йно працювати. Ось уривок з ╖╖ листа: "...Кажу Вам, хто хоче спок╕йно працювати, той мусить втекти за десяту границю... Скажу Вам правду, що ск╕льки раз при╖ду в Гал╕-лею, то так страшно мен╕ все, що там д╕╓ться ╕ робиться, разить ╕ болить..." Пот╕м, пригадавши, може, по╖здки в Петербург та ╤тал╕ю, продовжу╓: "Люди тут живуть нормально, ╕ мен╕ зда╓ться, що ╕ я не без глузду, а там, у нас, все чомусь, як у хвороб╕..." - -Солом╕я Крушельницька почина╓ розум╕ти, що буде змушена покинути Льв╕в так само, як ╕ Варшаву... У кв╕тн╕ вона да╓ концерт у ф╕лармон╕╖. Грошовий зб╕р признача╓ для буд╕вництва укра╖нського театру. Вона також вир╕шу╓ купити д╕м в ╤тал╕╖, у В╕ареджо. До Галичини при╖здитиме щороку на гастрол╕ по м╕стах ╕ селах, так як завжди... - -Солом╕я влаштову╓ родинн╕ справи, переда╓ д╕м п╕д оп╕ку Юзиного чолов╕ка Бандровського. - -У сестер так само клопоти... - -Нуся, яка мала прекрасний голос, почала в╕дв╕дувати музичну школу - вчитися сп╕вати. Ем╕л╕я ╕ Мар╕я, захоплюючися театром, повинн╕ поки що хазяйнувати в хат╕. На прощання Солом╕я, певне, в ╕нтернац╕ональн╕м порив╕, на зло недругам, останн╕м спектаклем вибира╓ Монюшкову "Гальку" ╕ ви╖жджа╓ з╕ Львова... Гадаючи, що назавжди. - -Сумна на цей раз залишала Солом╕я свою землю, вона прийняла р╕шення "здалека жити з ╕деалом наших п╕сень, що розк╕ш на душу розливають". - -Тяжкий Солом╕╖н настр╕й пог╕ршували родинн╕ справи. Останн╕м часом ╖й здавалося, що у сво╖х р╕дних вона не бачить серйозного ставлення до життя. Не в╕дчувала вона в них зац╕кавленост╕ в пошуках власних дор╕г. Найб╕льш ╖х задовольняло... вони хот╕ли б бути б╕ля не╖. - -В╕рний Павлик ╕ тут допомага╓. Вже к╕лька рок╕в мешка╓ в╕н у Львов╕ ╕ часто в╕дв╕ду╓ ╖╖ р╕дних. Пост╕йно спов╕ща╓ Солом╕ю, що д╕╓ться в дом╕, допомага╓ виховувати ╕ навчати менших д╕тей. Солом╕я не ставиться до них поблажливо, ╕ м'якосердий Павлик намага╓ться ╖х захищати. Так, в╕н обережно пише ╖й, що Володя не зна╓, де йому вчитися, чи у Львов╕, чи у В╕дн╕, Нуся трохи кашля╓, ╕ ╖й потр╕бне море. - -Солом╕я, яка вся в╕дда╓ться сво╓му мистецтву, сво╖й прац╕, нерву╓, коли ╖╖ в╕дривають по др╕бницях. Дякуючи Павликов╕ за те, що в╕н п╕клу╓ться ╖╖ родиною, вона пише йому листа, абсолютно незвичного для не╖ з двох погляд╕в. Перш за все в╕н великий, на восьми аркушах, по-друге - це ╓диний лист ╕з тих, що д╕йшли до нас, де вона дозволя╓ соб╕ говорити з Павликом про сво╖ особист╕ справи ╕ справи сво╓╖ родини. - -Лист вартий того, щоб навести значну частину його: "Хотя жодне мен╕ з дому н╕чого не згаду╓ в листах про Нусин кашель ╕ б╕ль горла та грудей, однак подискутую з Вами, бо Ви, певно, переконан╕ в т╕м, що пишете ╕ радите. М╕сяць з горою тому я бачила Нусю ╕ залишила ╖╖ зовс╕м здорову, значить, вона простудилася, коли кашля╓, а то знов не ╓ щось таке страшне. Пам'ятаю, що раз п╕д час подорож╕ морем з Тр╕╓сту я так замерзла, що ц╕лий м╕сяць квенькала, а пот╕м, в╕дпочивши ╕ не сп╕ваючи,- пройшло. Якби я нав╕ть могла взяти Нусю до себе, то тепер це неможливо, бо я тут не маю хати ╕ сама сиджу як на попас╕ з куфрами нерозпакованими в готел╕, в одн╕й к╕мнат╕. Завтра ╖ду до Флоренц╕╖ вислати пам'ятник для татунця, зв╕дти знов на к╕лька дн╕в до Монсуммано, пот╕м до Парижа по костюми, кажу Вам це для того, щоб Ви зрозум╕ли, що коли б нав╕ть не те все, то бути тут Нус╕ зараз нема ╕ найменшого сенсу, в найгаряч╕ший час, спека, що втриматися не можна. - -Щодо морального боку, товариства ╕ т. д., то також не було б ╕деально власне в таких обставинах. - -Це зовс╕м р╕зн╕ реч╕, мешкати в сво╖й хат╕, де все упорядковане ╕ спок╕йно, н╕ж в готелях. Як ╖м напишу ╕ Вам прошу дорадити, щоб, незважаючи на к╕нець музичного курсу, якщо кашель не пройде, Нуся зараз же ╖хала до Грибова, власне, там знамените г╕рське пов╕тря, ╕ не гостре, куп╕ль при╓мна, ну й оп╕ка як н╕где. Я сама пару раз по бл╕дниц╕ в╕джила там. Важне ╕ те, що Бандровська добра ж╕нка ╕ практична, порядок в не╖ дома ╕ в╕льно. Якби не м╕й фах, який мене тут трима╓, по╖хала б радо до Грибова на вакац╕╖. - -Щодо Влодзя, то я його дуже розум╕ю, йому хот╕лось би рушитися трохи з м╕сця, подивитися ╕нш╕ кра╖ ╕ людей, але чи можна те все робити, що фантаз╕я каже? - -Може, й то коли наступить, коли я десь стану на стале, як було у Варшав╕, коли Влодзьо при╖хав. - -Тепер звиваю там хату, тут не маю пристановку, видатки на утримання мо╖х ростуть, в ╤тал╕╖ заробляю мало, а вони сюди ╖хати рад╕ б. Скаж╕ть сам╕, чи то ма╓ сенс поб╕льшувати мо╖ видатки без конечно╖ потреби? - -От чого б я хот╕ла, то побачити Влодзю б╕льш занятим обов'язками, б╕льше придатного до позитивно╖ роботи, щоб заробити соб╕ хл╕б насущний, просто, спок╕йно, а решта сама прийде ╕ всяк╕ при╓мност╕ ще б╕льше оц╕нить. Там всяк╕ сантименти ╕ амб╕ц╕╖ краще пускати плазом, а братися до роботи, то ╓ здорово. Я знаю, що можна осягнути працею, без великого вишукування ╕ розбирання психолог╕чних особливостей. Ви кажете, що йому потр╕бно ╕нтимно поговорити з╕ мною. Даруйте, що не погоджуся з Вами, але що це в╕н може мати за так╕ важлив╕ думки, коли в╕н сам не зна╓, чого хоче? Чи то така велика ф╕лософ╕я - сказати старш╕й сестр╕, котра фактами оказу╓ ╕ ╕нтере-су╓ться, чого б в╕н хот╕в, чи... може, щось ╕накше? Хоча я не педагог, але знаю людей ╕ св╕т, ╕ зда╓ться мен╕, що де б чолов╕к не вчився ╕ що б не робив, то таки в самому соб╕ носить свою варт╕сть, тому ╕ вважаю за неважливе, де б, наприклад, Влодзя вчився - у В╕дн╕ або в Львов╕. В╕н вважа╓ те за в╕дмову з мо╓╖ сторони, що не по╖хав до В╕дня, де сво╖м чином кошт був би великий, ╕ вже не пише мен╕ н╕чого про себе ╕ про науку. То все дитинство ╕ промине, але ╓ в його характер╕ якась риса фальшиво╖ амб╕ц╕╖ ╕ приводить до того, що в╕н часто не в згод╕ сам з собою. Йому б потр╕бна була якась л╕тература хороша, весела нав╕ть. По зак╕нченн╕ ун╕верситету раджу йому ц╕лий р╕к посвятити навчанню сп╕ву (бо в грунт╕ реч╕ в╕н за тим упада╓ ╕ тод╕ сам побачить, що ма╓ робити). Я зараз гадаю за конечне, щоб в╕н займався музикою, бо мистецтво знаменито д╕╓ на такий перех╕дний стан душ╕. Ви його п╕дтримуйте в т╕м, якщо можете. ╤ в╕н нехай ╖де до Грибова на зелену пашу, тим б╕льш, що Бандровська так щиро його запрошувала ╕ що в╕н власне ц╕лком здоровий по жовтачц╕. - -Я в т╕м дус╕ буду до них писати (вже писала), але Вам те все подаю до в╕дома, бо певна, що, подумавши, скажете, що, помимо багатьох дурниць на перший погляд, ╓ досить доброго в мо╖м практичн╕м розум╕нн╕. - -Вибачайте, що розбалакалася, але то з╕ мною р╕дко трапля╓ться. - -Можливо, що буду в Краков╕ на другий м╕сяць, от ╕ за╖хала б до Грибова. Може, ╕ з Вами побачуся там? - -Я вчуся всякого. Читала нову ╕стор╕ю про Савонаролу, де ц╕ла ╕стор╕я Флоренц╕╖ з под╕ями ╕ мистецтвом видна, як на долон╕..." - -Флоренц╕я вразила ╖╖ суворим ген╕╓м М╕келанджело ╕ дивною галере╓ю Уфф╕ц╕, яка во╕стину була галере╓ю шедевр╕в. Солом╕я в╕дчула це в першому ж зал╕: Дуччо, Джотто, Ботт╕челл╕... П╕вгодини вона простояла перед картинами Ботт╕челл╕ "Алегор╕я весни" ╕ "Народження Венери". Майже ф╕зично в╕дчувала дихання весни, круж╕ння яблуневого цв╕ту, запах моря, легк╕сть ╕ чистоту... - -З сумним флером оч╕ Венери, звивн╕ гнучк╕ л╕н╕╖ ╖╖ т╕ла, цнотливий жест... - -В╕д В╕ареджо до Флоренц╕╖ в╕с╕мдесят к╕лометр╕в. Солом╕я часто бува╓ тут, добуваючи натхнення б╕ля лодж╕╖ Ланца з ╖╖ дивно б╕лими скульптурами, б╕ля ще тремтячого меча "Персея"- Бенвенуто Челл╕н╕, б╕ля Давида - М╕келанджело. - -М╕келанджело займа╓ сво╓р╕дне м╕сце в систем╕ духовних ц╕нностей Солом╕╖ Крушельницько╖. - -Якби ╖╖ ставлення до нього мало емоц╕йне забарвлення, вона могла б стверджувати, що любить його. Але в слов╕ "любов" ╖й чулося в╕дчуження, тим часом коли св╕т, в╕дтворюваний його мистецтвом, ц╕лком зб╕гався з тим, що сприймав ╕ ╖╖ з╕р. - -В капел╕ Мед╕ч╕ алегоричн╕ ф╕гури здавалися складниками ╖╖ душ╕. Ясний, гн╕вливий день - розум; сл╕пий, роз╕мл╕лий ранок - почуття; тьмян╕сть ноч╕ нагадувала про пота╓мний рух ╕нту╖ц╕╖, ╕ тихий безборонний веч╕р - це стан ╖╖ душ╕, коли вона д╕зналася про смерть батька. - -╤ Болонья вабила ╖╖ - бо там був Мойсей. Вона читала про р╕зне трактування цього образу. Але для не╖ - це зр╕ле т╕ло, ц╕ сильн╕ руки, розумний розгн╕ваний погляд,- належали ошуканому пророков╕, голову якого зам╕сть осяйного пром╕ння в╕нчали цапов╕ роги. Ошуканий пророк - ось де була трагед╕я в╕ри! - -Розд╕л II - -АРТУРО ТОСКАН╤Н╤. Через якийсь час Солом╕я таки забира╓ найменшу Нусю до себе в ╤тал╕ю. Вона ма╓ перед собою досить складну мету. Витворити з не╖ сп╕вачку, передати ╖й увесь св╕й досв╕д, усе сво╓ вм╕ння, але зробити це б╕льш легким шляхом. - -Солом╕я в╕дда╓ ╖╖ в руки доброго педагога ╕ сама час од часу з'явля╓ться в М╕лан╕, сл╕дкуючи за усп╕хами Нус╕. Окр╕м дидактичних зац╕кавлень, вона завжди була рада побувати в "Ла Скала", погуляти м╕стом, з яким у не╖ ст╕льки було пов'язано. Залишилися стар╕ знайом╕, подруги, поклонники ╖╖ таланту, ╖╖ дорога Фауста Кресп╕... У кожний св╕й побут вона зустр╕ча╓ться з ними, ╕ вони ╕нформують ╖╖ про все, що в╕дбува╓ться в тутешньому музичному св╕т╕. ╤ перш за все розпов╕дають про нового диригента "Ла Скала" Артуро Тоскан╕н╕, який все перевернув у театр╕. - -╤м'я нового диригента ╕ його д╕╖ багато про що говорили Солом╕╖. Вона надто добре знала ╕тал╕йський оперний театр, щоб уявити соб╕ ту величезну мужн╕сть, яку мав виявити диригент, якщо йшлося про зм╕ни в театр╕. Усьому св╕тов╕ в╕домий консерватизм ╕тал╕йського глядача, його в╕рн╕сть традиц╕ям. Кр╕м того, випадково ╕ на короткий час з╕браний оркестр, так само випадковий п╕дб╕р хорист╕в, сп╕вак╕в - усе це ускладнювало роботу диригента. Але з розпов╕дей багатьох знайомих Солом╕я знала, що Тоскан╕н╕ зразу ж взявся за перетворення. В цьому допомагали йому глибоке знання театру, досв╕д, в╕дчуття. В╕н почав створювати спектакл╕, де музика, декорац╕╖, костюми - вс╕ компоненти з'╓дналися в ╓дине ц╕ле. Як диригент, Тоскан╕н╕ н╕би перекинув м╕сток м╕ж оркестром ╕ сценою, зв'язав ╖х ╓диним устремл╕нням до музикального ╕ драматичного вираження твору. - -Театром "Ла Скала" керувало тод╕ три особи: герцог Гв╕до В╕сконт╕, генеральний директор Джул╕о Гатт╕-Казацца (за профес╕╓ю ╕нженер) ╕ композитор Арр╕го Бойто. П╕зн╕ше б╕ографи Тоскан╕н╕ про цей тр╕умв╕рат писали так: "Це були три в╕дм╕нних чолов╕ки, але герцог навряд чи знав у музиц╕ с╕м нот, Бойто в╕дчував м╕стичний жах перед в╕дпов╕дальн╕стю, а Гатт╕ Казацца - прекрасний орган╕затор, начисто був позбавлений ген╕альност╕. Втрьох вони н╕коли б не зум╕ли п╕ти дал╕ чесного, правильного, але ординарного адм╕н╕стративного управл╕ння. Тоскан╕н╕ був м╕ж ними творчим елементом, який надавав ц╕й сум╕ш╕ силу вибух╕вки". - -Солом╕я, як ╕ вс╕ справжн╕ ц╕нител╕ мистецтва, знала, що М╕ланський театр у т╕ часи втрачав св╕й престиж. ╤ справд╕ його становище в к╕нц╕ XIX стол╕ття було катастроф╕чним. Гатт╕-Казацца згадував: "В╕д оперних спектакл╕в довелось в╕дмовитися, кошт╕в ╕ субсид╕й не вистачало на найнеоб-х╕дн╕ш╕ витрати. В театр╕ не було н╕ хору, н╕ балету, н╕ оркестру, н╕ балетно╖ школи. Не було н╕ декорац╕╖, не декоратор╕в. Треба було все створювати спочатку. Видавництва трималися осторонь, газети так само були не дуже товариськи настро╓н╕. Бухгалтерськ╕ документи, по яких можна було судити про прибутки ╕ витрати театру за останн╕ роки, зникли: попередн╕ ╕мпресар╕о забрали з собою вс╕ папери до останнього листка, при цьому безпорядку не було вже часу готуватися до сезону". - -Певно, у Тоскан╕н╕ був характер б╕йця, якщо, незважаючи на це, в╕н вир╕шив зробити все по-╕ншому. - -До Солом╕╖, ще коли вона була у Варшав╕, долинали чутки з М╕лана про те, що молодий диригент в╕дм╕нив "б╕си", що в╕н жорстокий, що "заганяв" сп╕вак╕в ╕ що його люто ненавидить оркестр. Зл╕ язики пророчили йому страшну долю. Таку ж, яка випала його попереднику - Франко Фаччо. Цей диригент п╕д час репетиц╕╖ "Мейстерз╕нгер╕в" втратив розум ╕ ск╕нчив сво╖ дн╕ в притулку для божев╕льних. - -Анал╕зуючи ц╕ факти, Солом╕я починала розум╕ти характер Тоскан╕н╕ - йти проти в╕тру. Нав╕ть для в╕дкриття свого першого сезону в "Ла Скала" в╕н узяв злощасних "Мейстерз╕нгер╕в" Вагнера - н╕би кидав виклик. - -Фауста Кресп╕, яка про вс╕х диригент╕в завжди все знала була ╖х знайомою; поклонницею ╕ радником, якось сказала Солом╕╖: - -- Зна╓те, дорога Mea, в "Ла Скала" почали репетиц╕╖ "╢вген╕я Он╓г╕на". Артуро - маестро - шука╓ сп╕вака, який би сп╕вав або бачив оперу в Рос╕╖. Чи не могли б ви йому допомогти? - -Солом╕я розсм╕ялася, вона була впевнена, що Фауста вже про все домовилася з маестро. - -Коли Крушельницька ув╕йшла в зал, репетиц╕я сягнула зен╕ту. На под╕ум╕ стояв стрункий невисокий чолов╕к ╕ неквапливо водив диригентською паличкою, допомагаючи соб╕ л╕вою рукою. Раптом в╕н зупинив сп╕вака, який виконував парт╕ю Он╓г╕на. - -- Хто посм╕в внести купюри? - -- Поняття не маю,- розгублено в╕дпов╕в сп╕вак.- Вони вже в мо╓му клав╕р╕. Може, той, хто його видавав... - -- Я виконую оперу без купюр,- гостро ╕ холодно в╕друбав диригент. - -"Хм!- подумала Солом╕я.- Це вже почина╓ бути ц╕кавим". ╤ в╕дчула той холодок, який дивно бадьорив ╖╖ перед усякого роду небезпекою. Вона п╕дсв╕домо в╕дчувала, що диригент вимагатиме повно╖ в╕ддач╕ ╕ повного проникнення в музику. Солом╕я блискуче знала свою парт╕ю. Кр╕м того, мала прекрасне уявлення про весь спектакль, не раз слухаючи цю оперу в Марийському театр╕. - -Раптом вона почула сво╓ ╕м'я. Диригент питав, чи при╖хала актриса, запрошена для допомоги. Солом╕я мовчки п╕днялася на сцену. Не було жодного предмета, нав╕ть якого-небудь кульгавого осл╕нчика, на який можна було б об╕пертися. Солом╕я, струнка, з класичними рисами, з ледь усм╕хненими устами, була занадто велична, щоб диригент м╕г так повести себе з нею, як ╕з попередн╕м сп╕ваком. Виг╕дно ставши, Солом╕я звела оч╕... - -- Сп╕вайте,- сказав в╕н ╕ подивився на не╖. Цей погляд тривав ледь к╕лька секунд... Але сп╕вачка була вражена незбагненною напружен╕стю його. В╕н наче пронизав наскр╕зь, опром╕нив струмом ╕ захопив ╖╖. Вона сама незчулася, як потрапила в поле ц╕╓╖ всевладно╖ сили, ╕, в╕дчувши руку диригента, як биття власного серця, вступила точно ╕ повно. - -Репетиц╕я пройшла блискуче... Солом╕я, яка була призвича╓на до суворого внутр╕шнього самоконтролю, сьогодн╕ сп╕вала, як пташка. Дов╕рившись його руц╕,- сво╓р╕дному метроному в образ╕ людсько╖ руки,- вона ц╕лком в╕ддалася в╕дтворенню музикального малюнка рол╕, ╕ по зак╕нченн╕ диригент стримано вклонився ╖й. - -Що ж! На перший раз цього було досить. - -М╕ж тим по при╖зд╕ в М╕лан Солом╕я н╕ на хвилину не забувала про ╕нтереси Нус╕. Так було завжди. Незалежно в╕д стану власних справ ╕ настрою, Солом╕я з пильн╕стю займалася справами ╕ навчанням сестри. Нуся робила значн╕ усп╕хи - дебют був не за горами. Але до того щасливого моменту, Солом╕я вважала, Нуся ма╓ розвити не т╕льки сво╖ вокальн╕ дан╕, але й духовн╕. Дотримуючись ц╕╓╖ мети, вона часом брала ╖╖ з собою на гастрол╕, знайомила з╕ сп╕вацькою долею ╕ обов'язками. Ус╕м сво╖м ╕снуванням - минулим ╕ сучасним, вона хот╕ла н╕би заново в╕дтворити сво╓ життя в ╖╖ особ╕. Хот╕ла зробити з Нус╕ видатну сп╕вачку, образ яко╖ виплекала у мр╕ях ╕ якою сама завжди хот╕ла бути. Ще раз пройти все життя, просякнуте ╓диним - одержим╕стю сп╕вом. Т╕╓ю одержим╕стю, яка н╕коли не бува╓ тягарем, а ╓ ╓диним способом творчост╕. - -Це нове життя в мистецтв╕ вона хот╕ла очистити в╕д ус╕╓╖ "скверни", через яку ╖й довелося пройти сам╕й. Б╕дн╕сть, вимушен╕сть працювати наперек╕р висок╕й художност╕, боротьба за м╕сце в театр╕, ╕нтриги, душевн╕ травми ╕ втрати - все це мусило об╕йти Нусю. Солом╕я мала поклопотатися про це. ╤ вона старалася. - -Саме на той час у Нус╕ був м╕сяць в╕дпочинку, ╕ Солом╕я при╖хала в М╕лан. Зустр╕вшись ╕з сестрою на вокзал╕, ╕ перш за все пильно приглед╕вшись до ╖╖ вигляду, одеж╕ ╕ залишившись ус╕м задоволеною, Солом╕я намалювала Нус╕ св╕й план. ╖й дуже хот╕лося показати сестр╕ улюблене м╕сто, так, щоб запал-ити ╕ в н╕й бодай в╕дголос власного почуття. - -Нуся була весела ╕ на все згодна. Безконечну самотн╕сть ╖╖, коли не було Солом╕╖, порушували т╕льки викладач╕, ╕ вона рада була хоч би як забавитися. - -Солом╕я мешкала, як завжди, в тихому панс╕он╕ б╕ля консерватор╕╖. Синьйора Паола дуже ц╕нила Солом╕╖ну в╕рн╕сть, ╕ т╕ к╕мнати, в яких вона зупинялася, хоч ╕ не стали багатшими з часу ╖╖ минулих побут╕в, але завжди сяяли чистотою ╕ св╕ж╕стю. Нуся вол╕ла б жити у блискучому готел╕, оск╕льки ╖й часто доведеться залишатися сам╕й. Там було б╕льше людей, отже, ╕ весел╕ше. При Нусин╕й вдач╕ ╕ бажанн╕ сп╕лкування панс╕он б╕ля консерватор╕╖ трохи засмучував ╖╖. - -Солом╕я зразу ж в╕дчула перем╕ну ╕ сказала: - -- Я буду весь час брати тебе з собою. - -- Так!- гаряче погодилася Нуся. - -╖х наб╕ги на м╕сто завжди починалися спонтанно. Раптом у Солом╕╖ хвилька в╕льна... тод╕ долинало до Нус╕ просп╕ване - ход╕м!- ╕ за хвилину вони були вже на вулиц╕. - -Траплялося часом, що рукавички Нус╕ доводилося натягувати на вулиц╕ - це дратувало Солом╕ю. ╤ поважним, але доброзичливим тоном вона запевняла сестру, що все, зв'язане з власним туалетом, актриса мусить встигати робити у квартир╕. Це повинно бути законом, а пот╕м, коли цей закон переродиться в другу натуру, Нуся зможе оц╕нити його абсолютну необх╕дн╕сть у театр╕. Зауваження псували прогулянки веч╕рн╕м м╕стом. Але ненадовго. Св╕ж╕сть пов╕тря, багатолюдн╕ вулиц╕, н╕жна зелень дерев, р╕знокольоров╕ будинки в пром╕ннях веч╕рнього сонця - моментально покращували настр╕й. - -Сестри наближалися до М╕ланського собору. Пам'ятаючи сво╓ перше знайомство з ним, Солом╕я не повела сестру з боку пьяцца дель Дуомо, а ╕ншою дорогою. Вони наближалися до собору не з фасаду, а з протилежного боку. В╕д пьяцца Фонтана ╖м було добре видно його олтар-ну частину, устр╕млену вгору, вона складалася з суц╕льного л╕су мармурових баньок. Нуся не в╕дривала очей в╕д ажурного силуету собору, який н╕би поступово танув у веч╕рньому пов╕тр╕. - -- Це найб╕льший готичний собор у вс╕й ╤тал╕╖,- тихо розпов╕дала Солом╕я.- ╤ ╓диний мармуровий собор у ╢вроп╕. - -Вони ув╕йшли всередину - й наче потрапили в г╕гантський л╕с, сут╕нки якого прор╕зувало кольорове, тьмяне св╕тло, що падало з в╕траж╕в. - -- Ход╕мо зв╕дси,- пригорнулася раптом до сестри Нуся,- у цього простору нема к╕нця... - -- Мен╕ це вида╓ться прекрасним! - -Пот╕м вони п╕днялися на мармуровий дах М╕ланського собору. Коли йшли сходами бокових неф╕в, Нуся, знудившися довгим п╕дйомом, зр╕дка кидаючи перестрашений погляд на м╕сто внизу, тоскно думала: "Для чого люди спорудили цю г╕гантську декорац╕ю ╕ нав╕що вона ╖м потр╕бна?" - -А Солом╕я, роз╕гр╕вшись п╕дйомом, переможно вдивлялася вперед ╕ вс╕╓ю душею в╕дчувала, як необх╕дно людин╕ творити щось вище, б╕льше за себе. - -Незабаром Крушельницька знов у Флоренц╕╖. Вона при╖хала сюди в справах. Це стосувалося батька. Не так уже й багато могла вона для нього зробити, доки в╕н жив, тепер хот╕ла ув╕чнити його пам'ять. Ще р╕к тому вона замовила скульптору роботу, а тепер настав час подивитися, що з того вийшло. Вона хот╕ла, щоб у т╕й скульптур╕ в╕дбилися ╕ ╖╖ любов, ╕ неможлив╕сть присвятитися т╕й любов╕. Ще н╕кому у св╕т╕ не вдалося розрахуватися з╕ сво╖ми батьками, х╕ба т╕льки у сво╖х д╕тях. Солом╕я д╕тей не мала. - -Коли вона обережно постукала до каб╕нету скульптора, н╕хто не озвався. Солом╕я роззирнулася. Це була скор╕ш виставка скульптури, н╕ж в╕тальня. Населена безл╕ччю мармурових ╕ бронзових ф╕гур, вона викликала тривожн╕ в╕дчуття, як на цвинтар╕. - -- Синьйор╕но Соломеа!- почулося рад╕сне.- А я вже посилав за вами. Я знав, що ви у нас на гастролях. - -- Значить, роботу вже зак╕нчено? - -- Так, залишився т╕льки напис, але я не мав тексту. - -- Я принесла. - -- А... то дуже добре! Ход╕мо. - -Вони проходять ще дв╕ к╕мнати ╕ нарешт╕ д╕стаються майстерн╕. Дах над нею скляний, осв╕тлення тут м'яке ╕ р╕вне. Солом╕ю здивували порядок ╕ чистота. ╖й багато доводилося бувати в майстернях художник╕в, скульптор╕в, ╕ в не╖ склалося враження, що безпорядок - неодм╕нна риса таких прим╕щень. А тут! У ц╕й чистот╕ при╓мно працювати. - -Скульптор п╕д╕йшов до ф╕гури, запнуто╖ вологим покривалом, ╕ стягнув його. Так, це було те, що вона бажала. З б╕лого ╕тал╕йського мармуру... Б╕ля високо╖ гранчасто╖ колони, в жалоб╕ схиливши гол╕вку, у довг╕й тоз╕ сто╖ть д╕вчина... Богиня сп╕ву... Силует ╖╖ нагаду╓ скульптурну постать само╖ Солом╕╖. ╤ не диво, що пот╕м у народ╕ п╕де поголос, немовби то сама Солом╕я зображена. Не раз ╕ ╖й спадало на думку, коли полишала вона б╕дний с╕льський цвинтар у Б╕л╕й, н╕би то т╕нь ╖╖ залиша╓ться з мертвим батьком; в╕н завжди жал╕вся, що не встига╓ наговоритися ╕ надивитися на свою улюбленицю, що доля жорстока до нього, бо не да╓ йому можливост╕ бути коло не╖. Тепер т╕нь ╕з т╕нню розмовлятиме... Бо на все добре життя коротке. - -- Тут,- сказала Солом╕я, вказуючи на п╕дн╕жжя пам'ятника,- тут викарбуйте ц╕ слова.- ╤ простягнула б╕лу картку, на як╕й ч╕тко було написано: "ВСЕ З ТОБОЮ, В ПЛАЧУ ╤ НАД╤╥..." - -А в М╕лан╕ нетерпляче ждав на повернення Крушельницько╖ Артуро Тоскан╕н╕. - -У т╕ перш╕ м╕сяц╕ знайомства з ним сп╕вачка наближалася до апогею сво╓╖ слави, а видатний диригент уже досяг ╖╖. Але ш╕сть рок╕в р╕зниц╕ м╕ж ними т╕льки п╕дтверджували ╖хню профес╕ональну ╕ духовну р╕вн╕сть. На той час Солом╕я вже точно окреслила коло сво╖х вимог до життя ╕ обов'язк╕в щодо нього. Зрозум╕вши характер свого часу, вона в╕ддалася переконанням, як╕ захопили ╖╖ в юност╕, ╕ н╕коли не зрадила ╖м. Потреба бути в╕рною так глибоко закладена в ╓ств╕ Крушельницько╖, що н╕коли не вимага╓ в╕д не╖ додаткових зусиль. Кр╕м профес╕йних ╕нтерес╕в, що захоплювали ╖╖ ц╕лком, Солом╕я не т╕льки не цуралася, швидше - шукала сусп╕льних обов'язк╕в, може, не досить легких для не╖,- та ╖х вона свято дотримувалася. Ц╕ якост╕ були глибоко притаманн╕ ╖╖ натур╕, яка характеризувалася зовн╕шньою замкнут╕стю, ╕ мовчазн╕стю, й напруженим ритмом внутр╕шнього життя. Власне, це робило Крушельницьку деякою м╕рою "небезпечною", створюючи навколо не╖ дивне коло високо╖ частоти, яке в╕дчував кожний, кому доводилося бути поруч. Солом╕╖на присутн╕сть опром╕нювала, викликала бажання ще раз побачити сп╕вачку, ще раз в╕дчути ╖╖ приваблив╕сть. - -А чолов╕ки? Яку, власне, роль в╕д╕гравали вони в ╖╖ житт╕ ╕ яке м╕сце вона ╖м в╕дводила? Необережн╕ палко закохувалися в не╖. Вона ж бо така прекрасна ╕ проста у сво╖й крас╕, така доброзичлива, такий м'який усм╕х опром╕ню╓ ╖╖ обличчя. Вони сп╕шили... швидше до перемоги... ╕ наштовхувалися на мармурову гору. Все залежало тепер в╕д швидкост╕, яку вони розвинули, на велик╕й - р╕дко хто врятовувався. - -Найб╕льш уперт╕ не в╕рили, повторювали спроби... а пот╕м розповсюджували чутки. ╖х шокувало те, що ж╕нка, яка, т╕льки гайнувши поруч, залишала по соб╕ струм╕нь, наче трепетне пов╕тря у спечний день, перемагала, не п╕ддаючися сама. Вони не в╕рили. - -В ╤тал╕╖ п╕д час гастролей Солом╕╖ довелося ф╕зично оборонятися в╕д одного такого нев╕руючого. В╕н пробрався в ╖╖ убиральню, ╕, коли вона залишилась одна, вийшов з╕ сво╓╖ схованки, наставивши на Солом╕ю п╕столет, ╕ сказав: - -- Вибирайте, синьйора,- любов чи смерть. Розпалюючи себе, в╕н п╕д╕йшов занадто близько. Солом╕╖ вдалося вибити з його руки зброю. Пролунав постр╕л... - -Коли приб╕гли люди, вони побачили досить кумедну ситуац╕ю - ╕тал╕╓ць лежав на п╕длоз╕, а Солом╕я стояла над ним ╕з п╕столетом в руках. - -Вона не зосереджувалася на коханн╕, так, як н╕коли не зосереджувалася на пов╕тр╕, яким дихала. - -Колись любов завдала ╖й болю... Почуття, не пов'язане з творенням, було занадто нетривким... лише вкладене в працю - ставало в╕чним. О, вона знала ц╕ну таким метаморфозам! Любила ╕ прагнула ╖х у коханн╕. Можливо, це зб╕г обставин, але п╕сля Кракова вона не в╕дкривала сво╓ серце надто дов╕рливо й посп╕шно перед тими, хто не був причетний до ╖╖ мистецтва. - -Й н╕коли не в╕дпов╕дала жодним порухом на пл╕тки. Колись вона писала, що "живучи м╕ж чужими, повол╕ втрача╓ш ╕ щир╕сть, ╕ правду". Солом╕я не переб╕льшувала, але чужина виховала в н╕й обережн╕сть ╕ стриман╕сть. Ц╕ якост╕ дуже були пом╕чними в житт╕, ╕ майже н╕коли вона не зраджувала ╖м. Та були випадки, коли нав╕ть Солом╕╖на витримка не допомагала, ╕ тод╕ з ╖╖ уст зривалася р╕зка в╕дпов╕дь. Одна високоповажна стар╕юча дама, яка н╕би була шанувальницею Солом╕╖ного таланту, запросила ╖╖ на раут. П╕сля спектаклю хтось ╕з меценатствуючих аристократ╕в влаштував банкет. Солом╕я не могла в╕дмовитися, та не любила, як ми зна╓мо, загулюватися - дотримувалася режиму. Р╕вно о дев'ят╕й вона, як Попелюшка, тихенько зникла з банкету. Тод╕ одна пан╕ почала стверджувати - примадонна зника╓ до коханця. Х╕ба ж може молода ж╕нка заради яко╖сь там дисципл╕ни так обкрадати свою молод╕сть? - -Якимсь чином ц╕ розмови д╕йшли до Солом╕╖. Наступного разу, ще на якомусь вечор╕, та ж пан╕ з милою посм╕шкою, завид╕вши Солом╕ю, посп╕шила ╖й назустр╕ч. - -- Ах, синьйора Солом╕я! Я так рада вас бачити... Я з заздр╕стю тут пропагую ваш спос╕б життя. Запевняю вс╕х, що в цьому - грунт вашо╖ краси. - -- Дякую, мадам. Я поважаю вашу д╕яльн╕сть. Людей, як╕ обманюють, завжди поважають. - -- Чому?- розгубилася пан╕. - -- Ах, мадам!- у тон ╖й, посм╕хаючись, в╕дпов╕ла Солом╕я.- Неправда завжди так заспокою╓. - -╖╖ побоювалися ╕ поважали. - -Тоскан╕н╕ жив сво╖м мистецтвом - як ╕ Солом╕я, а тому вони не могли не зустр╕тися ╕ не полюбити одне одного. - -Спор╕днен╕сть душ - найб╕льш╕ узи, як╕ можуть з'╓днувати людей. - -╖х палка любов до музики, глибина ╕нтерпретац╕╖ драматичних твор╕в ╕ геро╖в забезпечили ╖м ту славу, яко╖ вони досягли п╕д час короткого сп╕вроб╕тництва. - -В╕ддан╕сть Артуро Тоскан╕н╕ сво╓му мистецтву вражала сучасник╕в ╕ на початку, ╕ в к╕нц╕ його творчого шляху. Абсолютна музикальн╕сть Тоскан╕н╕, в╕дчуття ним музичного твору п╕дкорили Стефана Цвейга, ╕ б╕льш як через тридцять рок╕в в╕д часу, про який ╕деться, в╕н напише: - -"З надприродною ясн╕стю зна╓ в╕н, що хоче: тепер його завдання - примусити оркестрант╕в беззаперечно п╕дкоритися його вол╕, щоб перетворити ще не зд╕йснений образ у зак╕нчений задум, оркестрове виконання, музичну ╕дею - у реальн╕ звуки ╕ зробити законом для всього оркестру ту недосяжну досконал╕сть, яку в╕н один чу╓ внутр╕шн╕м слухом. Титан╕чний труд, справа майже не до виконання - р╕зн╕ натури ╕ таланти мусять ╕з фонограф╕чною тонк╕стю в╕дчути ╕ в╕дтворити задум одн╕╓╖-╓дино╖ людини... ╤ лише в ц╕ часи розум╕╓ш творч╕сть Тоскан╕н╕ не т╕льки як явище мистецтва, але як ╕ моральний подвиг..." - -У звичайному житт╕ Тоскан╕н╕ майже н╕чим особливим не вид╕лявся. "Коли бачиш його тет-а-тет,- продовжу╓ Сте-фан Цвейг,- або в т╕сному кол╕ друз╕в, може виникнути парадоксальна думка, що ця людина, в╕дома сво╖м найтон-к╕шим слухом, насправд╕ трохи глухувата. Ходить в╕н чи сто╖ть - у нього звичайно в╕дчужений вираз обличчя... Видко, що в╕н чимось поглинутий, в╕н вслуха╓ться, в╕н марить, ╕ вс╕ його п'ять в╕дчутт╕в зайнят╕ ц╕╓ю внутр╕шньою роботою... Але як т╕льки в╕н взяв у руки диригентську паличку, як т╕льки поставив перед собою завдання, яке в╕н мусить виконати, в╕дчужен╕сть перетворю╓ться в причетн╕сть, творч╕ сни - в жагучу волю до д╕╖. Одним рухом випрямлений стан, по-в╕йськовому розправлен╕ плеч╕, перед вами - полководець, повелитель, диктатор. Гостро ╕ полум'яно блищать з-п╕д кошлатих бр╕в чорн╕, звичайно матов╕, як оксамит, оч╕, б╕ля губ з'явля╓ться вольова риска, кожний нерв на руц╕, вс╕ органи чутт╕в напоготов╕, все приведене в бойову готовн╕сть,- лише п╕д╕йде в╕н до пульта ╕ вим╕ря╓ наполеон╕вським поглядом свого супротивника, бо завмерлий у чеканн╕ оркестр для нього в цю хвилину неприборкана орда, яку в╕н ма╓ перемогти, свав╕льне, неслухняне створ╕ння, яке в╕н ще ма╓ п╕дкорити закону ╕ порядку. В╕н бадьоро в╕та╓ сво╖х друз╕в, п╕дн╕ма╓ руку, ╕ в ту ж мить його всевладна воля, як атмосферна електрика на тонкому в╕стр╕ громов╕дводу, вже накопичилася на к╕нц╕ його чар╕вно╖ палички. Один помах - ╕ стих╕я вирива╓ться на свободу - ╕ вс╕ ╕нструменти сп╕взвучно сл╕дують ч╕ткому ╕ мужньому ритму, який задав диригент. Дал╕, дал╕, ще дал╕ - ╕ ось ти вже живеш ╕ диха╓ш в лад музиц╕". - -Але так гарно, як опису╓ Цвейг, вигляд╕ло все т╕льки в театр╕, на спектакл╕ - не репетиц╕ях часом бувало зовс╕м ╕накше. Якось Солом╕я стала св╕дком бур╕. Вона прийшла на репетиц╕ю у в╕льний день, ╖й хот╕лося подивитися зовн╕шн╕й вигляд спектаклю, показати Нус╕ маестро. На жаль, ще у фой╓ ╖╖ попередили, що маестро забороня╓ чужим бути присутн╕ми на репетиц╕╖. - -Солом╕я в╕д╕слала сестру в найближче кафе з об╕цянкою за годину повернутися. Нуся не втратила в╕д цього доброго настрою. Навпаки, вона любила години, коли залишалася одна з╕ сво╖ми власними справами. Магазини, вулиц╕, люди - все було до ╖╖ послуг. Вона вм╕ла себе розважити. - -Коли Солом╕я вс╕лася в останньому ряду партеру, з оркестром, здавалося, все було гаразд. Вона слухала хор ╕з першо╖ картини ╕ пригадувала Петербург... Зима, палаци, схож╕ скор╕ше на м╕раж╕, створен╕ безперервно падаючим сн╕гом... ╤ безвусе, таке дов╕рливе обличчя студента, який осв╕дчувався ╖й у коханн╕... Там, б╕ля ╤саак╕я, коли вона заходила до готелю. ╤ знову, як тод╕, з'явився страх за його так╕ чист╕, так╕ дов╕рлив╕ оч╕... ╤ знов, як тод╕, майже молитовно хот╕лося сказати: "Життя, не зруйнуй цю чистоту!" Хоч знала, що зруйну╓! Хай би виросла на тих ру╖нах мужн╕сть, а не кал╕цтво! - -- Ритм, ритм!- почулася сердита вимога диригента, ╕ Солом╕я почала сл╕дкувати за його роботою. - -Чим б╕льше вникала вона в те, що д╕ялося, тим сильн╕ше в н╕й стверджувалося пор╕вняння ц╕╓╖ прац╕ з битвою. Так, цей Тоскан╕н╕ - в╕дм╕нний психолог!.. В╕н дражнив оркестр! Доводив його до нестями, змушував скинути ледацт-во. Оркестранти сердилися, але маестро це не хвилювало. В╕н пояснював ╖м незрозум╕л╕ м╕сця жестами, м╕м╕кою, ╕нод╕ щось насп╕вував... а пот╕м, якщо вс╕ способи пояснення були вичерпан╕, вибухав, як вулкан. Слухаючи це виверження сл╕в, в яких було все: ╕ роздратован╕сть, ╕ образи, ╕ прокляття,- Солом╕я зрозум╕ла, чому в╕н пуска╓ на репетиц╕╖ т╕льки близьких ╕ артист╕в, зайнятих в даному спектакл╕... Хто-хто, а вона знала, що перед нею ген╕альний, одержимий любов'ю до музики диригент... - -- Я не думав стати диригентом! Мен╕ це й на думку не спадало. Зна╓те, Mea, я грав на в╕олончел╕...- Солом╕я вибухнула см╕хом. Артуро замовк, придивився... Ця красуня залишалася для нього загадкою. В╕н н╕коли не розум╕в ╖╖ реакц╕╖, п╕двладна його розум╕нню вона була лише на сцен╕. ╤ то в╕н н╕коли не знав, яка реакц╕я Крушельницько╖ буде наступно╖ мит╕, т╕льки по л╕бретто ╕ музиц╕ в╕дчував, що вона ма╓ робити... В╕н важко з╕тхнув. - -- Ах!- ╕ соб╕ жарт╕вливо з╕тхнула Солом╕я.- Все просто - це м╕й найулюблен╕ший ╕нструмент в оркестр╕. - -- У с╕мнадцять рок╕в я вперше грав вагнер╕вського "Лоенгр╕на" в пармському "Реджо". З перших такт╕в я був захоплений. Ц╕ чар╕вн╕, неземн╕ звуки, ця дивна гармон╕я... А зна╓те, Mea, якби не один рос╕йський сп╕вак, я б, можливо, н╕коли не став диригентом. - -- Ц╕каво, Шаляп╕н?- Солом╕я натякала на його захоплення сп╕ваком у вистав╕ "Меф╕стофель" Бойто. - -- Н╕! Микола Ф╕гнер! Ми з ним познайомилися на гастролях в Аргент╕н╕, де мен╕ випадково довелося зам╕нити одного диригента... Там була ц╕ла ╕стор╕я,- не захот╕в зупинятися на подробицях Тоскан╕н╕.- Так-от, п╕сля гастролей я поселився в Гену╖ ╕ продовжував грати на сво╖й в╕олончел╕... Аж раптом отримав лист в╕д Ф╕гнера, який був на той час у М╕лан╕ ╕ мав виступати в опер╕ Альфредо Ката-лан╕. В╕н нещадно сварив мене, що я не ╖ду спробувати щастя в М╕лан, ╕ об╕цяв свою п╕дтримку. Я довго не погоджувався... Не знаю яким чином, але Ф╕гнеру вдалося переконати синьйору Джован╕не Лукку, яка субсидувала цю виставу, що, кр╕м мене, н╕хто не зможе продиригувати ц╕╓ю оперою як сл╕д. Нарешт╕ я зважився. Ф╕гнер познайомив мене з композитором... Ось так, синьйоро Mea,- Тоскан╕н╕ взяв Солом╕ю за руку,- я й став диригентом... - -...Венец╕ю Гете назвав мр╕╓ю, що з╕ткана з води, земл╕ ╕ пов╕тря. ╤ для Солом╕╖ вона завжди залишалася м╕стом-╕люз╕╓ю, яке можна любити, але неможливо осягнути. Це м╕сто вражало з першо╖ зустр╕ч╕, коли, про╖хавши чотири-к╕лометровий м╕ст, що з'╓днував Венец╕ю з континентом, бачиш, як прямо з води виникають фасади мармурових палац╕в. ╤люзорн╕сть навколишнього особливо в╕дчувалася на площ╕ св. Марка, коли перед Солом╕╓ю поставало вид╕ння церкви Сан Джорджо Маджоре, яка, здавалося, пливла по хисткому лон╕ лагуни. - -Солом╕я при╖хала у Венец╕ю на два дн╕ ран╕ше часу, передбаченого контрактом. Перш за все хот╕ла Нус╕ показати м╕сто, по-друге, побувати на знаменитому венец╕анському карнавал╕. - -Н╕коли ╕стор╕я не здавалася ╖й такою близькою ╕ зрозум╕лою, як у Венец╕╖. Що з того, що к╕лька стол╕ть нема╓ Марко Поло, зате ╓ палац, в якому в╕н жив, реч╕, якими в╕н користувався - ц╕ н╕м╕ св╕дки п╕дтверджували його ╕снування, ╕ то вже не була ╕стор╕я, а продовження вчорашнього дня. - -Мандрувати по Венец╕╖ можна п╕шки неймов╕рно вузькими вулицями або каналами - в гондол╕. Сестри вибрали гондолу ╕ Великий канал. - -- Колись фасад цього будинку,- пояснював ╖м гондоль╓р,- був розписаний ср╕блом ╕ мав детал╕ з╕ справжнього золота. - -- ╤ де ж воно под╕лося?- спитала Нуся укра╖нською. Солом╕я всм╕хнулася, а гондоль╓р вир╕шив, що йому не пов╕рили, гордо замовчав ╕ б╕льше не набивався в г╕ди. - -Вони в цей час минали прославлений рибний базар. Нав╕ть зв╕дси ╖м було видно гори риби, восьминог╕в, молюск╕в, величезних червоних омар╕в, навалених на прилавки. - -- Невже все це куплять? - -- Безперечно, Нусю, зараз тут багато турист╕в. Ми там ще побува╓мо... Глянь краще сюди. Ти бачиш от╕ три палаци? - -- Але вони не дуже мен╕ подобаються. Вони не гарн╕! - -- Ц╕ палаци належали Мочен╕го, он у тому жив у 1592 роц╕ Джордано Бруно. Мочен╕го к╕лька рок╕в тримав видатного вченого в страшн╕й тюрм╕, п╕д свинцевим дахом Палацу дож╕в, а пот╕м видав його венец╕анськ╕й ╕нкв╕зиц╕╖... А в другому жив на початку XIX стол╕ття Байрон... - -Канал почав розширюватися ╕ нарешт╕ суц╕льна череда палац╕в розступилася ╕ перед ╖хн╕ми очима розкинулася широка глад╕нь Бач╕но д╕ Сан Марко. То була г╕гантська водяна площа посеред м╕ста. - -- Це нагаду╓ мен╕ перспективу Неви б╕ля Стр╕лки Васи-ль╓вського острова в Петербурз╕. Н╕де в св╕т╕, зда╓ться, не можна побачити н╕чого красив╕шого. - -- Те м╕сто таке холодне ╕ таке красиве? - -- Воно не холодне, воно стримане! - -- ...Зна╓ш, Солом╕╓, мен╕ в голов╕ паморочиться в╕д ц╕╓╖ мерехтливо╖ води, казкових буд╕вель...- Нуся стомилася. - -Ранок у день карнавалу був прозорий ╕ чистий. Вдалин╕ блакитним силуетом над б╕лими хмарами п╕дн╕малися гори. - -З в╕кон готелю сестри бачили море. Був час в╕дливу. На оголених м╕линах метушилися рибалки, збираючи молюск╕в, маленьких восьминог╕в, раковини, креветок. - -Карнавал мав розпочатися серед дня, а увечер╕ актори влаштовували в театрах м╕ста доброчинн╕ спектакл╕, де кожен м╕г виконати все, що забажа╓. - -Нусю карнавал вразив буянням барв ╕ веселощами. У цьому вихор╕ рожево-малинових, зелених, кремових, н╕жно-ф╕сташкових, червоних, теракотових барв, безмежжя моря ╕ бездонност╕ теплого неба легко було втратити в╕дчуття реальност╕. ╤ люди втрачали... Лише не Солом╕я, вона перша оговталася ╕ нагадала, що вже час ╕ти на концерт, де на не╖ чекав сюрприз. - -Неспод╕ванка була багатозначною, якщо врахувати, що в зал╕ знаходилися Пучч╕н╕, Клаузетт╕, Артуро Тоскан╕н╕, молодий художник ╕з В╕ареджо Лоренцо В╕ан╕... - -Добрий знайомий Крушельницько╖, колишн╕й мер В╕ареджо, адвокат Чезаре Р╕чч╕он╕ якось пов╕домив ╖╖, що Пучч╕н╕ написав нову оперу. Ар╕ю головно╖ геро╖н╕, японсько╖ гейш╕, Пучч╕н╕ присвятив Р╕чч╕он╕, оск╕льки в╕н був його другом ще з час╕в юност╕. - -Коли на сцену вийшла Солом╕я, одягнута гейшею, ╕ просп╕вала уривок з опери, зал струснувся в╕д оплеск╕в ╕ вигук╕в, а над ус╕м розносилося волання Клаузетт╕: "Баттер-фляй! Баттерфляй! Ви викапана японка! Ви повинн╕ грати Баттерфляй!" - -- От тоб╕ ╕ примадонна,- сказав Тоскан╕н╕. - -Тод╕ Пучч╕н╕ промовчав. Роз╕на Сторк╕о, н╕жна, з милим молоденьким обличчям, переповняла його розум ╕ душу, ╕ лише ╖╖ в╕н бачив у ц╕й рол╕. Незабаром м╕ланський "Ла Скала" мав давати прем'╓ру. - -Розд╕л III - -БАРВИСТИЙ МЕТЕЛИК ПУЧЧ╤Н╤. Н╕жна японочка з Нагасак╕ явилася Пучч╕н╕ досить проза╖чно ╕ неспод╕вано. Змучений довгими пошуками сюжету для ново╖ опери, композитор нарешт╕ зважився залишити в╕ллу в Toppe дель Лаго, яку дуже любив. Можливо, спод╕вався в╕н, нова м╕сцев╕сть нав╕╓ йому нов╕ ╕де╖ ╕ нов╕ почуття. - -╤ справд╕, перша ж зустр╕ч ╕з п'╓сою "Мадам Баттерфляй" в одному з лондонських театр╕в стала для Пучч╕н╕ коханням з першого погляду ╕ запалила в ньому святий вогонь творчост╕. Над оперою в╕н працював к╕лька рок╕в, що видалися не найщаслив╕шим часом його життя. Нещастя, з дивовижною посл╕довн╕стю породжуючи одне одне, пересл╕дували композитора. У розпал╕ роботи над оперою в╕н потрапля╓ в автомоб╕льну катастрофу. Вноч╕ його машина сповзла з п'ятиметрового насипу ╕ перекинулася. В машин╕ були його син ╕ дружина. Для р╕дних усе об╕йшлося; шофер зламав ногу, а самого композитора знайшли п╕д перевернутою машиною нап╕вотру╓ного газами ╕ з переломом стегна. - -Та диво дивне! Прикутий до л╕жка, хворий, композитор лише актив╕зував роботу над оперою. Чар╕вний образ, створений власною фантаз╕╓ю, полонив Пучч╕н╕ ╕ в╕дкрив у його душ╕ неск╕нченне джерело звук╕в. В╕н творив оперу з одержим╕стю закоханого, з упевнен╕стю майстра. - -Ближчав день прем'╓ри в "Ла Скала"- 17 лютого 1904 року. Пучч╕н╕ так в╕рив в усп╕х, що запросив до театру двох сво╖х сестер з Лукки. Був запрошений також Тоскан╕н╕, але суперечност╕, як╕ виникли м╕ж пост╕йними глядачами театру ╕ диригентом, були ще так╕ шален╕ ╕ гостр╕, що той не хот╕в з'являтися в "Ла Скала". - -Пучч╕н╕ чекав тр╕умфу. Виконавчий склад опери був в╕дм╕нним: Роз╕на Сторк╕о, Джованн╕ Зонателло, Джузеппе де Лука, диригент Кампан╕н╕. Але вдарив гр╕м! День прем'╓ри став найприкр╕шим днем у житт╕ композитора. Повед╕нка публ╕ки була вкрай негативна, в зал╕ утворилося справжн╓ пекло... Опера провалилася беззастережно. Роз╕на Сторк╕о - перша виконавиця рол╕ Баттерфляй - у сво╖х спогадах п╕дкреслю╓, що ╕ще на початку спектаклю багатьох артист╕в гн╕тило передчуття катастрофи. "Пучч╕н╕ наблизився до мене,- пригаду╓ Роз╕на Сторк╕о,- ╕ сказав: "Дев'ята. Почина╓мо. Кампан╕н╕ вже спустився в оркестр". - -П╕дходжу до зав╕си. В зал╕ неспок╕йно. У мене зл╕ передчуття. Вертаюся до сво╓╖ убиральн╕. В той час коли оркестр почав грати, я притулила л╕ву руку до серця, а правою перехрестилася. Пучч╕н╕, який спостер╕гав за мною, в╕дходить уб╕к, щоб непом╕тно самому перехреститися. - -Еп╕зоди, яких дуже багато, в перш╕й частин╕ починають набридати. Хтось ╕з сп╕вак╕в виходить межи кул╕си ╕ кляне: "Чорт зна, що то за глядач! Н╕чого не роблять, т╕льки кашляють! Щоб ╖м!" На лоб╕ в мене виступа╓ холодний п╕т. Тепер моя черга. Сп╕ваю: "╤де в╕д моря ╕ земл╕ рад╕сний пов╕в весни", з партеру лине вороже мовчання. Раптом йогопройма╓ чийсь крик ╕з гальорки: "Богема! Богема!" Наче розв'язалися язики: "Богема! Богема! Вже чули це!" Частина глядач╕в для реакц╕╖ аплоду╓. Але т╕льки зб╕льшу╓ протести. Чари збит╕. Дуже довгий акт нарешт╕ к╕нча╓ться. Дует м╕ж мною ╕ П╕нкертоном. На хвилину все стиха╓, щоб виникнути ще з б╕льшою силою: "Богема! Богема!" - -П╕сля того як дали зав╕су, почулося трохи оплеск╕в ╕ дуже багато протест╕в. Виходимо на авансцену ╕ тягнемо за собою Пучч╕н╕, який пруча╓ться. - -П╕д час перерви н╕хто не приходить за кул╕си. Жоден приятель, жоден кореспондент. Ворож╕сть суц╕льна - ╕ захопила вона вс╕х. Не ма╓мо в╕дваги в╕дпов╕сти на запитання, котре кожен ставить перед собою. Перегляда╓мося, н╕чого не говорячи, спантеличен╕ ╕ вражен╕. Дивлюся на обличчя Пучч╕н╕, воно покрите великими червоними плямами. В╕н нервово палить цигарку за цигаркою, не звертаючи уваги на пожежник╕в, т╕ так само удають байдуж╕сть, розум╕ючи його стан. - -Лише Т╕тто спок╕йний, холодний. Його сильн╕ щелепи вперто стиснут╕. П╕дходить до кожного, плеска╓ по плечах, додаючи одваги: "Вже стартували. В друг╕м акт╕ мусить бути реакц╕я (злам). Запевняю вас, що переможемо. Цього разу ми ╖х в╕зьмемо". - -Але це виявилося таким же неможливим, як зловити на льоту ласт╕вку, навпаки, в друг╕м акт╕ н╕би луснули пута ╕ почалося л╕нчування опери. Ось Судзук╕ б'╓ в гонг ╕ молиться, щоб повернувся П╕нкертон... Я впевнена, що в╕н повернеться, що притисне до серця мале створ╕ння, пл╕д нашо╖ любов╕. Вкладаю дитину спати. Коли виходжу, пов╕в в╕тру надува╓ мен╕ к╕моно. Публ╕ка шален╕╓ з ут╕хи. Хтось кричить: "Баттерфляй ще ваг╕тна в╕д П╕нкертона!". - -Останню ар╕ю... зустр╕ли протестами. Може бути, що я сама вже не панувала над сво╖м голосом? ╤ все-таки я впевнена, що неможливо сп╕вати цю ар╕ю з б╕льшою експрес╕╓ю. Мо╓ самогубство, дитина з зав'язаними очима ╕ його приготування не справляють враження. "Баттерфляй" зак╕нчу╓ться серед галасу ╕ свисту. Н╕хто не вихо-дить на авансцену, щоб з╕брати оплески друз╕в, як╕ були - -Не чую б╕льше жодного слова, на оч╕ мен╕ напливають сльози розпачу. Переконуюся, що битва програна, що затят╕ вороги Пучч╕н╕ не в╕дступляться, що вони вир╕шили саботувати кожну сцену, кожний жест ╕ рух ╕ використають кожний др╕б'язок, аби зробити капусник. - -в театр╕. Раптом виб╕га╓ хлопець (Тон╕о - син Пучч╕н╕), кида╓ться йому на груди з плачем: "Ох! Тато, м╕й тато!" - -Серед мо╖х артистичних спогад╕в, численних ╕ рад╕сних, оц╕ найб╕льш незабутн╕, коли вс╕ в╕дчули, як н╕коли до того, як дуже ми любимо нашого великого Джакомо". - -Багатор╕чн╕ тр╕умфальн╕ усп╕хи композитора були вмить забут╕. Та сама публ╕ка, яка стояла на кол╕нах перед його талантом, яка обожнювала вс╕ його опери, починаючи з "В╕лл╕с╕в" ╕ к╕нчаючи "Тоскою", тепер з неймов╕рною ненавистю ╕ злою одностайн╕стю глумилася з "Баттерфляй". Здавалося, що саме в ненавист╕ вони хочуть забути правду вчорашн╕х "браво". Гальорка, лож╕, партер - ус╕ з дивовижною ╓дн╕стю освистували ╕ ганьбили оперу, шматуючи серце автора, який, вони добре знали, сто╖ть за кул╕сами. - -Це був страшенний удар, тим б╕льш жорстокий, що композитор, поглинутий любов'ю до образу н╕жно╖ японки, був абсолютно впевнений у перемоз╕. Через к╕лька рок╕в, пригадуючи той фатальний веч╕р, в╕н напише: "Поразка вразила мене дуже глибоко, бо була неспод╕вана. Але я п╕дставив бур╕ чоло з твердим почуттям бунту. Я дуже кохав оте мо╓ створ╕ння, щоб пов╕рити в об'╓ктивн╕сть суду, який його так скривдив... Того вечора вирвався у мене крик протесту в╕д болю. Наступного дня в╕дчував себе скал╕ченим ╕ розгубленим невимовно. Може, не оплакував би я так мою трир╕чну працю, як сумно було мен╕ бачити розв╕яним отой поетичний сон, який я пестив з такою любов'ю. Мен╕ здавалося, що я вже н╕коли не зможу створити бодай одну ноту. Ранком газетяр╕ б╕гали п╕д мо╖ми в╕кнами б╕ля "Ла Скала", викрикуючи: "Ф╕аско, маестро Пучч╕н╕!" Протягом двох тижн╕в я не хот╕в виходити з дому. Було мен╕ соромно". - -Пучч╕н╕ страждав. Тому що для митця нема б╕льших мук, н╕ж вирок несправедливого суду. А в╕н в╕рив у свою оперу, в╕н вважав "Мадам Баттерфляй" сво╖м кращим твором. - -Обурений повед╕нкою публ╕ки, Джул╕о Р╕корд╕, видавець ╕ друг композитора, забрав оперу з театру ╕ повернув грош╕, критика хоч ╕ була пом╕рною, але негативною. Найприхильн╕ший до опери м╕ланський музичний критик ╕ значний авторитет Джованн╕ Позза писав в одн╕й з газет: - -"Опера не витримала проби... Джакомо Пучч╕н╕ не зум╕в знайти в╕дпов╕дну форму, ан╕ в╕дпов╕дних вим╕р╕в ╕ зловжива╓ у н╕й тими ефектами, як╕ вже були добре в╕дом╕..." - -Образа роз'ятрю╓ серце маестро, а мозок, п╕дстьобнутий болем, шука╓ шлях╕в сатисфакц╕╖. Вже через два дн╕ п╕сля того "страшного вечора" Пучч╕н╕ береться за переробку опери. Переглядаючи партитуру новим, очищеним поглядом, в╕н знаходить в н╕й багато прекрасного. Н╕, недаремно в╕н працював ц╕ три роки! Сво╓му родичу Масс╕мо де Карло, меру м╕ста Лукка, в╕н пише: "Дорогий Масс╕мо! Будь спок╕йний, так само спок╕йний, як я. Жорстока маф╕я скатувала мене, але не зламала. Баттерфляй оживе ╕ закв╕ту╓, а воскрес╕ння ╖╖ настане швидко, побачиш". - -В╕н в╕рив у перемогу, але розум╕в складн╕сть поставленого завдання. Г╕ркота поразки, що обпекла серце, зробила його обережн╕шим. В╕н вже не зважувався виносити р╕шення самост╕йно, особливо у вибор╕ сп╕вачки. А то зовс╕м не просто - сп╕вати в опер╕, що провалилася. - -Потр╕бна була порада, ╕ композитор вир╕шив зустр╕тися з Артуро Тоскан╕н╕. Знаменитий диригент ось-ось мав в╕дбути на гастрол╕ до Америки, ╕ Пучч╕н╕ посп╕шав. В╕н при╖хав до театру вдень, коли йшли репетиц╕╖, ╕ довго блукав безлюдними галереями. Пот╕м почув оркестр. Попрямувавши на звук, в╕н неспод╕вано потрапив у зал, що нагадував куряче яйце, поставлене сторчма, ╕ з жалем подумав, що якби Тоскан╕н╕ п╕шов на компром╕с ╕з глядачем, йому н╕коли не довелося б кидати "Ла Скала". Пучч╕н╕ було шкода цього першокласного музиканта, який змушений працювати тут, у ветхому театрику. Композитор любив Тоскан╕н╕. Н╕хто не мав тако╖ св╕тло╖ голови, як цей диригент. - -Оркестр грав, ╕ його виконання не зовс╕м задовольняло маестро. Час од часу до Пучч╕н╕ долинали гостр╕ репл╕ки ╕ роздратоване постукування диригентською паличкою. Треба було чекати перерви, ╕ Пучч╕н╕ примостився б╕ля боково╖ лож╕. До нього п╕д╕йшов роб╕тник театру, либонь, хот╕в щось запитати, але, вп╕знавши Пучч╕н╕, швидко зник. Композитора, в якого недавно провалилася опера, краще не ч╕пати... - -У зал╕ сид╕ли ще як╕сь незнайом╕ йому люди, напевно близьк╕ Артуро. Знов почувся дратливий голос Тссхан╕н╕: - -- Сп╕вайте, бога ради, сп╕вайте!.. Сп╕вайте, весь час сп╕вайте! Сп╕вайте нав╕ть п╕д час пауз!.. Музика н╕чого не варта, якщо вона не сп╕ва╓ться!.. - -Пучч╕н╕ д╕ймала думка про примхлив╕сть людсько╖ дол╕, особливо дол╕ творця. Його опера - це найкраще, що в╕н створив. ╖╖ провалили, щоб через деякий час,- а в╕н був певний цього,- обожнювати... Артуро, його дорогий Арту-ро, св╕т не зна╓ кращого диригента, а й в╕н змушений був залишити "Ла Скала" ╕ працювати в таких жахливих умовах, в якомусь театрику третього гатунку... - -А сталося от що. Незалежн╕сть Тоскан╕н╕, його непохибн╕ принципи, прямол╕н╕йн╕сть,- незважаючи на вс╕ його усп╕хи,- нажили йому чимало ворог╕в ╕ в дирекц╕╖ театру, ╕ серед меломан╕в. Атмосфера за п'ять рок╕в його роботи так розпалилася, що врешт╕-решт мала настати криза... Це сталося на спектакл╕ "Бал-маскарад". Глядач╕ п╕дкреслено викликали тенора Дзенателло на б╕с, вимагаючи повторення балади Р╕чарда з першого акту. Тоскан╕н╕ не п╕дкорявся ╕ не дозволяв. В зал╕ вигукували образлив╕ слова на адресу маестро... В╕н зупинив оркестр, чекаючи тиш╕, але це ще б╕льш п╕д╕гр╕ло пристраст╕. Зал шален╕в... Тод╕ Тоскан╕н╕ зламав свою диригентську паличку, кинув ╖╖ у розлючений зал ╕ п╕шов. Б╕льше в "Ла Скала" в╕н не повернувся. Це було навесн╕ 1903 року. Через р╕к в╕н нав╕ть не прийшов на прем'╓ру "Мадам Баттерфляй", хоча був у цей час в М╕лан╕ ╕ Пучч╕н╕ особисто запросив його. - -У репетиц╕╖ тим часом настала перерва. Пучч╕н╕ попрямував до маестро. Тоскан╕н╕ нав╕ть не з╕йшов з под╕ума, стояв, витирав сп╕тн╕ле чоло. Хтось прин╕с йому ст╕лець ╕ запросив в╕дпочити, але блискавично в╕дскочив уб╕к, почувши в╕д нього: - -- Якщо я в╕дчуваю себе Стомленим, я не приходжу зовс╕м! Я тод╕ сплю дома! Але поки я тут, я не сплю, я стою ╕ диригую!..- ╤ лише тепер в╕н побачив Пучч╕н╕. Його обличчя миттю зм╕нилося, на композитора дивилася благодушна, щаслива людина. - -- Ход╕мо зв╕дси! - -Вони вийшли в присадок б╕ля театру, де сам╕тно притулилася до оповито╖ плющем ст╕ни маленька лавочка. Вони с╕ли разом, але маленькому, пор╕вняно з Пучч╕н╕, диригенту було зат╕сно, ╕ Тоскан╕н╕ став перед композитором, знов перетворившись на суддю. - -- Х╕ба ще по партитур╕ в перш╕й редакц╕╖ я не казав, що опера провалиться?! Два таких довгих акти! - Тоскан╕н╕ обурено п╕дняв руки догори.- Що дозволено Вагнеру, не дозволено Пучч╕н╕... - -- Жахливий веч╕р! - т╕льки й спром╕гся мовити композитор.- Ц╕ бевз╕ розв╕яли м╕й сон! Ця опера сугестивна! А сугест╕я не любить метушн╕... - -- Що вир╕шив? - -- Мене принизили, але не зламали! Я прийшов порадитися. - -- Ага! Певна р╕ч! Ти прийшов порадитися,- заб╕гав коло Пучч╕н╕ маестро.- Треба було слухати тод╕! Я попереджав. Авжеж! Тоб╕ потр╕бна сп╕вачка! - -Пучч╕н╕ запалив. - -- Джакомо! По-перше, хто наважиться сп╕вати по такому провал╕! По-друге, провалився не хто-небудь, а Роз╕на Сторк╕о! По-трет╓, я знаю сп╕вачок...- В╕н на мить спинився ╕ безнад╕йно махнув рукою...- На таке треба мужност╕! - -- Артуро, ти ╓диний можеш мен╕ дати раду, б╕льш н╕хто... - -Тоскан╕н╕ скептично скривив уста ╕ теж схопив цигарку. - -- ╢ одна сп╕вачка... Я знаю т╕льки одну сп╕вачку - д╕йсно мужню. Пишна техн╕ка, д╕апазон майже в три октави!.. - -Пучч╕н╕ схопився на ноги, на його обличч╕ було написане благання. - -- Mea! Саломея Крушельницька... Пучч╕н╕ безнад╕йно опустився на лавочку. - -- Вона сп╕ва╓ твого коханого Вагнера!.. ╤ кр╕м того... Баттерфляй - це такий маленький барвистий метелик... - -- Ти не вм╕╓ш користуватися порадами! - ще гучн╕ше кричав маестро.- ╤ тому ти сьогодн╕ тут! Але послухай мене, якщо ти не хочеш, щоб тв╕й метелик заснув, ╕ тепер назавжди... - -Вони повернулися до зали - Тоскан╕н╕ на под╕ум, Пучч╕н╕ в кр╕сло. - -- М╕й темп!.. Чортяка б вас забрав! - знов б╕ля оркестру лютував Тоскан╕н╕.- Не ваш, а м╕й!.. Ритм! Ритм! Будьте уважними! Не сп╕ть - день надвор╕! - -Пучч╕н╕ сид╕в ╕ думав про те, що життя його загублене. Тепер в╕н не знайде сп╕вачки... Його вороги урочисто поставлять на ньому хрест... Йому лише сорок, в╕н м╕г би ще ст╕льки зробити, а ц╕ блазн╕... Те слово, що майнуло в його змученому роздумами мозгу, раптом прозвучало на весь зал... Пучч╕н╕ здригнувся... - -- Блазн╕! - кричав маестро.- Дурн╕! Соромно!.. Це ви назива╓те чисте фа! Все! Всьому к╕нець!.. Мен╕ соромно!..- ╤ раптом тихо, вказуючи рукою в б╕к першо╖ скрипки:- А ви п╕дете додому... ╕ будете спати з сво╓ю ж╕нкою так, н╕би н╕чого не трапилося?.. А мо╓ життя ви розбили! - - -╤ поступово, знов сатан╕ючи:- Сором! Ганьба! Я вас врешт╕ повбиваю... як ви вбива╓те мене... - -Пучч╕н╕ встав ╕ нишком вийшов з театру. В╕н любив Тоскан╕н╕ ╕ в╕рив в нього. Почуття ц╕ були вза╓мними, ╖хня дружба ск╕нчилася лише з╕ смертю Пучч╕н╕. Р╕вно через двадцять рок╕в Тоскан╕н╕ при╖де до композитора у В╕ареджо познайомитися з його новою оперою "Туран-дот" ╕ домовитися про терм╕н постановки ╕ прем'╓ри. Прем'╓ру було призначено на вересень 1925 року, ╕ друз╕ не знали, що це була ╖х передостання зустр╕ч. Пучч╕н╕ був смертельно хворий - рак горла. - -В грудн╕ 1924 року Пучч╕н╕ по дороз╕ на операц╕ю в Брюссель заверта╓ в М╕лан, щоб побачитися з другом. В╕н просить Тоскан╕н╕, якщо прем'╓ра в╕дбудеться вже без нього, ставити оперу незак╕нченою, ╕ хай хтось звернеться до публ╕ки ╕ скаже: "В цьому м╕сц╕ смерть перервала роботу композитора". - -Пучч╕н╕ не помилився: в╕н помер через двадцять дн╕в п╕сля зустр╕ч╕. Прем'╓ра "Турандот" в╕дбулася т╕льки через два роки, диригував Артуро Тоскан╕н╕. П╕д склеп╕нням прославленого "Ла Скала" прозвучав голос Тоскан╕н╕. Серед глибоко╖ тиш╕ вимовив в╕н запов╕дан╕ композитором слова. "Поступово опускалася зав╕са,- пише оглядач наступного дня.- Тоскан╕н╕ сходить з под╕уму ╕ зника╓, ╕ зараз же з завмерло╖ зали чути голосне "bravo". Вс╕ встали з м╕сць. Виголоси повторюються. Виконавц╕ опери п'ять раз╕в виходили на сцену, а Тоскан╕н╕ ста╓ предметом овац╕й в ╕м'я композитора, який вмер ╕ повернувся". - -Тоскан╕н╕ мешкав з родиною "а В╕а Дур╕н╕, в центр╕ М╕лана, в будинку, побудованому ще в к╕нц╕ XVIII стол╕ття. Солом╕я прекрасно знала цей район. Ф╕акр п╕дв╕з ╖╖ до самого п╕д'╖зду. - -Правду кажучи, запрошення Тоскан╕н╕ було неспод╕ваним для не╖ ╕ зовс╕м не властивим диригентов╕. В╕н дуже р╕дко запрошував до себе, а якщо робив це, тод╕ точно визначав час в╕зиту. ╖╖ ж запросили в будь-який зручний для не╖ час певного дня. - -Тоскан╕н╕ вдома не було. Солом╕я розгубилася. Вона не знала, як пояснити синьйор╕ Карл╕ свою появу. Але, ведучи Солом╕ю в к╕мнати, дружина Тоскан╕н╕ по дороз╕ пов╕домила, що попереджена про ╖╖ в╕зит. - -Вони зайшли до музично╖ к╕мнати, обставлено╖ у в╕к-тор╕анському стил╕. Ст╕ни прикрашало багато картин у позолочених рамах, на книжкових полицях видн╕лися бронзов╕ погруддя. Фортеп╕ано було заставлене фотограф╕ями сп╕вак╕в, композитор╕в ╕ диригент╕в. Влаштувавши Солом╕ю в глибокому шк╕ряному фотел╕, синьйора Карла п╕шла по каву. - -За хвилину вв╕йшов лакей з тацею, за ним сяюча синьйора Карла. Солом╕╖ одразу сподобалася ця ж╕нка, сповнена енерг╕╖ ╕ мудро╖ людяност╕, притаманно╖ ╕тал╕йцям. - -- Вам, напевне, там ус╕ знайом╕,- об╕звалась вона до Солом╕╖, яка розглядала фотограф╕╖. - -- Майже... От х╕ба що цей чолов╕к...- ╤ вона показала на незнайоме зображення. - -Обличчя синьйори Карли зробилося переб╕льшено поважним ╕ тривожним. - -- О! Це дуже важлива в наш╕й с╕м'╖ особа! Це Джу-зеппе Мартучч╕, вчитель ╕ друг Артуро! - -- Пригадала! - всм╕хнулась й соб╕ Солом╕я.- Маестро Тоскан╕н╕ добр╕ша╓, коли грають твори синьйора Мартучч╕. Щоправда, в╕н ╕нод╕ нагаду╓ мен╕ Брамса... - -- Синьйорино Mea, н╕коли не говор╕ть цього Артуро, якщо хочете користатися його симпат╕╓ю...- Вона сплеснула руками, звела оч╕ до стел╕, н╕би молилася за синьйора Мартучч╕.- Нав╕ть дружина Мартучч╕ ╓ ╕деалом ус╕х дружин! - Тут Карла не втрималася ╕ засм╕ялася на весь голос.- От нещодавно трапилося таке: ви ж зна╓те, що я супроводжую синьйора Тоскан╕н╕ на вс╕ репетиц╕╖. Та коли Артуро на под╕ум╕, я не можу висид╕ти на одному м╕сц╕ ст╕льки годин... - -Вона так гаряче подивилася на Солом╕ю, що та одразу зрозум╕ла - така синьйора справд╕ не може всид╕ти на одному м╕сц╕ ст╕льки годин. ╖й було при╓мно дивитися на це гарне, вельми рухливе обличчя, слухати цю типово ╕тал╕йську розпов╕дь, коли природн╕сть повед╕нки так гармону╓ з природн╕стю життя, коли нав╕ть те, що в ╓вропейських с╕м'ях вважають родинними та╓мницями, звучить як при╓мна сценка ╕з сер╕╖ "родинне щастя". - -- Так-от, як т╕льки Артуро виходить в одн╕ двер╕, як╕ ведуть на сцену, я виходжу в ╕нш╕, за якими почина╓ться вулиця. За цей час я побуваю в магазинах ╕ ус╕ справи влаштую. А на перерву вертаюсь, не дай боже зап╕знитись. Одного разу трапилося так, що Артуро зак╕нчив на п'ять хвилин ран╕ше. В╕н був вкрай роздратований - почав переодягатися... сам! ╤ зна╓те, що в╕н мен╕ сказав? В╕н сказав: "Дружина Мартучч╕ завжди була поруч! Вона н╕коли не в╕длучалася з його к╕мнати!!! Н╕коли!.. Н╕коли!!" - -Вони так см╕ялися, що у них забол╕ли щелепи. Але були страшенно задоволен╕ одна одною. Н╕що так не зближу╓ ж╕нок, як можлив╕сть посм╕ятися над сильною статтю, нав╕ть якщо в ньому, в тому см╕ху, б╕льш материнського, н╕ж злостивост╕. - -Знизу раптом долинув такий галас, немов знову мала загинути Помпея... То повернувся додому синьйор Тоскан╕н╕. - -Солом╕я Крушельницька не зразу погодилася на запрошення Пучч╕н╕, яке передав ╖й диригент. Сама роль здавалася ╖й не вельми в╕дпов╕дною для ╖╖ голосу. Вона любила рол╕ геро╖чних, сильних ж╕нок, а якщо слабких, то принаймн╕ таких, у яких глибина ╖х трагед╕╖ була б б╕льшою, н╕ж вони сам╕. Мадам Баттерфляй видавалася ╖й ╕ сентиментальною, ╕ нерозумною, але, переглянувши уважно партитуру, Солом╕я зм╕нила думку. Образ маленько╖ японки був об'╓мним: в╕д безмежно╖ радост╕ ╕ щастя до пекельних душевних мук ╕ загибел╕. Все це в╕дтворювалося дивною музикою, де японськ╕ стильов╕ елементи по╓днувалися з типово ╕тал╕йським способом ╖х виразу. - -Крушельницька погодилася сп╕вати Баттерфляй. Може, вже тод╕ в╕дчула, що згодом ця парт╕я стане одним з найб╕льш витончених л╕ричних ╕ драматичних образ╕в у св╕товому оперному мистецтв╕. - -Щоправда, опера не могла бути поставлена в тому ж вигляд╕, в якому вона зазнала провалу в М╕лан╕. - -Розум╕ючи це, Пучч╕н╕ з особливою увагою прислухався до зауважень сп╕вачки ╕... погоджувався з ними. В╕н ╕ сам розум╕в всю недоладн╕сть п╕вторагодинного другого акту ╕ насамперед вн╕с зм╕ни у саму побудову опери. В╕н перетворив ╖╖ в триактну ╕ в к╕нц╕ дописав ар╕ю П╕нкертона. Полегшивши таким чином сам сюжет, композитор р╕шуче закреслив ус╕ музичн╕ фрази, як╕ могли нагадувати "Богему", скоротив чимало сцен з японського побуту. - -Робота знов поглинула його, ╕ хоча в листах того часу в╕н все ще сварить публ╕ку, але м╕ж ╕ншим вказу╓ м╕сце (Бреш╕я) ╕ час повторно╖ прем'╓ри опери. Свого л╕брет-тиста Лу╖дж╕ ╤лл╕ку вже в лютому в╕н пов╕домля╓: "Дорогий ╤лл╕ка, г╕ркота ╕ розчарування все ще пригн╕чують мене. Але це швидко пройде. Усе м╕ланське в╕роломство показало себе до к╕нця! Яко╖ помилки припустились. Дос╕ не можу зрозум╕ти, як це сталося... п╕дл╕ свин╕-кретини без серця ╕ почутт╕в". ╤ через день: "Ось уже другий день я даю лад 2-му актов╕. Перший уже зак╕нчено. ╤, безумовно, опера буде поставлена в Бреш╕╖ наприк╕нц╕ травня". - -Здавалося б, усе вир╕шено, але сумн╕ви ╕ невпевнен╕сть д╕ймають композитора. Як завжди в таких випадках, в╕н шука╓ причину у власному твор╕. ╤ ще - в ризикованому, як йому вида╓ться, вибор╕ сп╕вачки на головну роль. Але що вд╕╓ш - Роз╕на Сторк╕о по╖хала на гастрол╕ в Америку ╕ там готу╓ мадам Баттерфляй за новою партитурою. Пучч╕н╕ пише ╖й про х╕д сво╖х справ удома, ╕ ц╕ його листи сповнен╕ смутку ╕ тривоги: "Дорога Роз╕но, сьогодн╕ я ╖ду зв╕дси до Бреш╕╖, хай допоможе мен╕ бог! Я ст╕льки думаю про Вас! Весь час уявляю Вас у витончених позах ╕ в костюм╕ Баттерфляй! ╤ знову чую Ваш н╕жний голосок, який так зач╕па╓ мо╓ серце. Може, в цю хвилину Ви там на репетиц╕╖! Як би мен╕ хот╕лося бути поруч з Вами". - -Тим часом у Бреш╕╖ почалися репетиц╕╖ з оркестром, ╕ тон лист╕в Пучч╕н╕ р╕зко м╕ня╓ться. В╕н пише Джул╕о Р╕корд╕: "Протагон╕стка Солом╕я Крушельницька, напевно, менш виразна, н╕ж Сторк╕╓тта, зате у не╖ кращий голос, а також грац╕озн╕сть ╕ в╕дчуття". Минуло ще к╕лька дн╕в, ╕ в╕н спов╕ща╓: "Репетиц╕╖ проходять усп╕шно... Крушельницька сп╕ва╓ чудово, а кр╕м того, ╖й н╕коли не браку╓ любов╕ та грац╕╖ для виконання рол╕..." - -Настав день прем'╓ри - 28 травня 1904 року. Баттерфляй мала або воскреснути, або зникнути назавжди з оперно╖ сцени. - -Сказати, що театр був переповнений - значить н╕чого не сказати. Люди стояли в проходах гальорки, у в╕дкритих дверях партеру, чергували б╕ля входу в театр, чекаючи неможливого випадку. Якщо тремтячий ╕ переляканий композитор обливався холодним потом за кул╕сами, то що мала в╕дчувати сп╕вачка, в╕д яко╖ зараз залежало все! - -Так, глядач╕в було багато, але ск╕льки серед них було друз╕в Пучч╕н╕? В╕д М╕лана до Бреш╕╖ не вельми й далеко, ╕ чи не половина присутн╕х у зал╕ були св╕дками провалу "Баттерфляй" у "Ла Скала". Вони з'явилися зовс╕м не для того, щоб в╕тати вже один раз освистаного ними композитора... Тим б╕льше, що напруження навколо "Мадам Баттерфляй" не спадало, а короткий терм╕н, за який композитор переписав оперу, дратував нав╕ть друз╕в... - -Усе це не було та╓мницею для Солом╕╖, як ╕ те, що допомогти композиторов╕ сьогодн╕ могла т╕льки вона. Зусиллям вол╕ вона в╕дкинула геть ус╕ емоц╕╖ - кр╕м одн╕╓╖, яка допомагала ╖й в╕дчути роль ╕ обставини д╕╖ в опер╕. - -Будь-яких глядач╕в Солом╕я не боялася ще з тих далеких тепер льв╕вських час╕в, коли, захоплена любов'ю до рол╕, вона змогла привернути до себе увагу залу ╕ утримати ╖╖ протягом усього спектаклю. Пристрасна сила створюваного нею поля тяж╕ння, надихаюче в╕дчуття тиш╕ ╕ напружених струм╕в, що виходили з залу, навчили ╖╖ того та╓мничого, а скор╕ше ╕нту╖тивного волод╕ння увагою, яке майже н╕коли не п╕дда╓ться усв╕домленню й словесно вираженому розум╕нню, але яке спонука╓ артиста безперестанно прагнути до його повторення. - -Поява Солом╕╖ Крушельницько╖ в рол╕ Баттерфляй була така неспод╕вана для меломан╕в, така нев╕дпов╕дна до уявлення про оперне амплуа сп╕вачки, що в зал╕ вмить запанувала тиша. Для початку вже це було добре... - -Н╕! Прекрасно! Тиша заспоко╖ла глядача, дала сп╕вачц╕ можлив╕сть заглибитися в роль ╕ зачарувати зал. Публ╕ка пов╕рила ╖й!.. - -П╕сля першо╖ ж ар╕╖ Баттерфляй вибухнули оплески... ╤ зараз же припинилися - н╕хто не хот╕в порушувати нав╕ян╕ чари. - -...Коли спектакль зак╕нчився, натхненна ╕ окрилена усп╕хом сп╕вачка ледве розшукала композитора. Пучч╕н╕, все ще не в╕рячи овац╕ям, прикип╕в до кул╕с, ╕ Солом╕╖ силою довелося виштовхати його на сцену. - -Усп╕х був б╕льший, н╕ж можна було соб╕ уявити. Крушельницька разом ╕з композитором виходили на б╕с с╕мнадцять раз╕в. Незабаром Пучч╕н╕ напише Лу╖дж╕ ╤лл╕ц╕: "В Бреш╕╖ все йде блискуче!" - -Преса рясн╕ла в╕дгуками ╕ реценз╕ями на оперу. Музичн╕ критики запевняли, що композитор ма╓ бути незм╕рно вдячним "╕ноземн╕й виконавиц╕". ╤ Пучч╕н╕ був вдячний ╖й протягом усього життя, тому що саме з того вечора, з т╕╓╖ перемоги почався тр╕умфальний шлях "Мадам Баттерфляй" по оперних сценах планети. - -В ц╕й рол╕ Солом╕я Крушельницька виступала в ус╕х найкращих театрах ╢вропи ╕ Америки. Часом до ╖╖ турне при╓днувався ╕ композитор, й год╕ уявити, який ентуз╕азм у зал╕ викликала ця пара - високий, вродливий мужчина ╕ струнка, прегарна ж╕нка з величезними зеленкуватими очима. - -"Ми не помилилися,- писали газети,- вважаючи, що Солом╕я Крушельницька стане справжн╕м в╕дкриттям для нашо╖ публ╕ки. ╤ справд╕, вона зачарувала вс╕х глядач╕в сво╖м блискучим голосом, неперевершеним ефектом майстерного сп╕ву. В ц╕й важк╕й парт╕╖ вона показала себе г╕дною сво╓╖ велико╖ слави". - -Повернувшись додому, щасливий композитор написав на сво╓му портрет╕ . "Найпрекрасн╕ш╕й ╕ найчар╕вн╕ш╕й Баттерфляй. Джакомо Пучч╕н╕. Toppe дель Лаго, 1904". - -Джорджо Панасоль╓, ╕тал╕йський письменник, св╕дчить, що п╕сля сото╖ вистави Солом╕я сказала Пучч╕н╕, якому вона знов повернула рад╕сть усп╕ху ╕ в╕ру в сво╓ мистецтво: "Сто вечор╕в Баттерфляй... тепер - год╕!" ╤ в╕ддала йому свою, вже освячену славою партитуру. - -Розд╕л IV - -ПЕР Р╤КОРД╤ . Артуро Тоскан╕н╕, як музикант, був вимогливим до себе ╕ не дуже приязним до сп╕вак╕в, особливо тих, для кого показний б╕к мистецтва становив найголовн╕ше, заради чого вони дозволяли соб╕ бути нещирими з самим мистецтвом. Коли його робота сп╕вака задовольняла, в╕н мовчав, коли н╕ - вимагав. Хвалив у надзвичайно р╕дких випадках. Дуже точним у висв╕тленн╕ ставлення Тоскан╕н╕ до сп╕вак╕в був Шаляп╕н. У сво╖х спогадах про репетиц╕╖ з диригентом (у 1900 роц╕ Фед╕р Шаляп╕н був запрошений м╕ланським "Ла Скала" сп╕вати Меф╕стофеля в опер╕ Бойто) в╕н писав: "Диригент Тоскан╕н╕ - молодий чолов╕к, який розмовляв невиразним хрипким голосом,- сказав мен╕, що тут ран╕ше була церква в ╕м'я "Мадонни делла Скала", пот╕м церкву переробили в театр. Я дуже здивувався - в Рос╕╖ перетворення одного храму в ╕нший було б неможливим. - -Розглядаючи все, що мен╕ показували, я в╕дчував пост╕йний страх - як я буду сп╕вати в цьому колосальному театр╕, чужою мовою, з чужими людьми? Вс╕ артисти, в тому числ╕ ╕ Карузо, тод╕ т╕льки початкуючий молодий сп╕вак, почали репетиц╕ю уп╕вголоса. Я теж почав сп╕вати, як вс╕,- уп╕вголоса, оск╕льки був стомлений, ╕ вважаючи, що незручно сп╕вати повним голосом, коли н╕хто так не сп╕ва╓. Молодий диригент видався мен╕ дуже лютим, в╕н був скупий на слова, не всм╕хався, як вс╕, виправляв сп╕вак╕в досить суворо ╕ дуже коротко. В╕дчувалося, що цей чолов╕к зна╓ свою справу ╕ не терпить заперечень. - -Посеред репетиц╕╖ в╕н раптом звернувся до мене, хрипло кажучи: - -- Послухайте, синьйоре! Ви ма╓те нам╕р сп╕вати оперу так, як сп╕ва╓те ╖╖ тепер? - -Я зн╕яков╕в. - -- Н╕, звичайно! - -- Але, бачите, дорогий синьйоре, я не мав чест╕ бути в Рос╕╖ ╕ чути вас там, я не знаю вашого голосу. Так що, будьте люб'язн╕, сп╕вайте так, як на спектакл╕. - -Я зрозум╕в, що в╕н ма╓ рац╕ю, ╕ почав сп╕вати повним голосом. Тоскан╕н╕ часто зупиняв ╕нших сп╕вак╕в, роблячи ╖м р╕зн╕ зауваження, даючи поради, але мен╕ не сказав н╕ звуку. Я не знав, як це розум╕ти, ╕ п╕шов додому занепоко╓ний" - -На другий день почалася нова репетиц╕я. Шаляп╕н сп╕вав прекрасно. Коли в╕н зак╕нчив, "Тоскан╕н╕ на хвилинку зупинився ╕, з руками, що ще лежали на клав╕шах, нахиливши голову трохи вб╕к, промовив сво╖м хриплим голосом: - -- Браво! - -Це прозвучало неспод╕вано ╕ як постр╕л". - -╤ ось настав день виступу. Шаляп╕н пров╕в спектакль блискуче. Публ╕ка шален╕ла в╕д задоволення. Сп╕вак приймав безконечн╕ поздоровлення ╕ кв╕ти: "...Звичайно, я рад╕в ╖х радост╕ ╕ був дуже зворушений. Зак╕нчивши пролог, я п╕д╕йшов до Тоскан╕н╕ ╕ запитав його, чи погоджу╓ться в╕н з тим, як я граю? В╕н уперше в╕дкрито ╕ по-дитячому посм╕хнувся мен╕, поплескав мене по плечу ╕ прохрип╕в: - Non ра ╕ато р╕п! (Не будемо б╕льше про це говорити). - -В╕домо, що коли одна сп╕вачка хот╕ла примусити диригента ставитися до не╖ ╕накше, н╕ж до ╕нших, оск╕льки вона з╕рка, в╕н, не гаючи часу, в╕дпов╕в ╖й: "З╕рки т╕льки на неб╕, синьйора". - -Але н╕хто так не вм╕в бути добрим ╕ так любити сп╕вак╕в, як Тоскан╕н╕. Щоб бути вартим такого ставлення, треба було т╕льки одне - справд╕ любити музику ╕ на д╕л╕ доводити свою любов до не╖. Солом╕ю Крушельницьку не могла оминути доброта диригента, в╕н вважав ╖╖ "р╕дк╕сним винятком" серед сп╕вачок. Такому ставленню до не╖ в╕н давав неспростовн╕ докази. У грудн╕ 1905 року, коли Тоскан╕н╕ працював головним диригентом театру "Реджо" в Тур╕н╕, в╕н запросив Солом╕ю сп╕вати головну роль в опер╕ композитора Альфредо Каталан╕ "Лорелея". В╕н любив цю оперу ╕ самого композитора, який помер одинадцять рок╕в перед цим у М╕лан╕ на тридцять дев'ятому роц╕ життя на руках у Тоскан╕н╕. Це був вираз небуденного ставлення до сп╕вачки ╕ особливого дов╕р'я, яке вона в нього викликала. - -╖╖ бездоганна гра по╓днувалася з бездоганним вокальним виконанням, викликаючи подив ╕ захоплення славетного диригента. П╕сля прем'╓ри "Лореле╖" Тоскан╕н╕ в порив╕ ентуз╕азму п╕днявся на сцену ╕ прилюдно поздоровив ╖╖ з усп╕хом. - -Солом╕ю запросили на чотири вистави, але репетиц╕╖ через надзвичайну вимоглив╕сть диригента затяглися, ╕ сп╕вачка в╕дмовилася в╕д останн╕х двох вистав. Маючи контракт з барселонським театром "Л╕цео", вона була змушена покинути Тур╕н. - -Тоскан╕н╕ боляче сприйняв в╕д'╖зд Солом╕╖ ╕, зак╕нчивши цикл вистав "Лореле╖", написав ╖й листа: "Дорога синьйора Саломея! На м╕й превеликий жаль, п╕сля Вашого в╕д'╖зду розв╕ялася атмосфера зачарування ╕ весь той дух невимовно╖ поетичност╕, який ви створили сво╓ю участю у "Лореле╖". Б╕дний ╕ завжди нещасний Каталан╕: знайти у Ваш╕й особ╕ найкращу виразницю сво╓╖ мр╕╖ ╕ бачити, як вона неспод╕вано зникла. Чи Ви повернетеся знов? Щиро в╕рте мен╕. Артуро Тоскан╕н╕". - -Крушельницька повернулася... Весною 1906 року вони разом ви╖хали на гастрол╕ до Аргент╕ни. Тоскан╕н╕, звичайно такий вимогливий ╕ не схильний до похвал, захопився талантом ╕ художн╕м почуттям сп╕вачки ╕ в╕дкрито, тепло хвалив ╖╖. - -В Буенос-Айрес╕ Солом╕я дебютувала в опер╕ Каталан╕ "Валл╕". Критик газети "Ля Пренса" захоплено писав про дебют: "Ця сп╕вачка - над усе артистка великого таланту ╕ серця, виконавиця наст╕льки тонка, наск╕льки задуми ╖╖ глибок╕. Вона провела докладний анал╕з рол╕ Валл╕, котру гра╓ з великою правдив╕стю. Мадам Крушельницька н╕ на хвилину не забувала н╕ про одну рису психолог╕╖ геро╖н╕ й драматично╖ д╕╖. На сцен╕ була не мадам Крушельницька, а сама Валл╕". - -Але справжнього тр╕умфу сп╕вачка зазнала через к╕лька тижн╕в, коли вона сп╕вала Брунг╕льду в прекрасн╕й постановц╕ "Вальк╕р╕╖" п╕д кер╕вництвом Тоскан╕н╕. "Коли Крушельницька з'явилася у 2-му акт╕ перед переповненим залом ╕ кинула св╕й бойовий вигук, театр охопило почуття подиву... Це було почуття остовп╕ння, почуття зачарованост╕, в якому до враження в╕д дуже ориг╕нально╖ партитури додалося захоплення вокальною шириною ╕ геро╖чною силою, вкладеними в не╖ Крушельницькою. Публ╕ка була в нестям╕ ╕ вимагала б╕с цього дивовижного "Го-йо-го-го". - -Це захоплення в╕дновилося в 3-му акт╕, у велик╕й сцен╕ м╕ж Брунг╕льдою ╕ Вотаном, прекрасно виконан╕й Крушельницькою, котра, як писав критик, була "справжньою вальк╕р╕╓ю, г╕дною п╕дняти бунт проти божества ╕ бути п╕дкореною геро╓м". - -Солом╕я ста╓ одн╕╓ю з найулюблен╕ших актрис в Буенос-Айрес╕. Вона набула там багато друз╕в ╕ к╕лькох таких, як╕ лишилися ними до ╖╖ смерт╕. Серед них мила, розумна ж╕нка Негр╕та П'яцц╕н╕. Солом╕я для не╖ являла уособлення всього найпрекрасн╕шого, що може бути в мистецтв╕. Негр╕та про свою подругу говорила, що вона була "наст╕льки простою в особистому житт╕, наск╕льки великою на сцен╕ та у сво╓му мистецтв╕". - -У сезон свого дебюту в Буенос-Айрес╕ Солом╕я сп╕вала у "Джоконд╕", "Меф╕стофел╕" ╕ "Лореле╖". - -Маестро Тоскан╕н╕ не приховував, що найб╕льшу прихильн╕сть ма╓ до Вагнера ╕ Каталан╕: перший викликав у нього подив, а другий глибоку любов. - -"Лорелея" була його любимою оперою. В той сезон йому пощастило: тут, в Аргент╕н╕, в╕н мав справжню Лорелею - Крушельницьку. ╖╖ участь у спектакл╕, по╓днана з безмежною старанн╕стю, дала можлив╕сть досягти всеб╕чного злиття сцен╕чних елемент╕в з оркестровими та вокальними. Тому оперу сприймали зараз як щось зовс╕м нове, хоча вона тод╕ була добре знайома слухачев╕. Найтонша ╕нту╖ц╕я Солом╕╖ дозволяла ╖й в╕дкривати так╕ гран╕ ц╕╓╖ рол╕, як╕ неможливо охарактеризувати словами, але як╕ створювали неповторний образ сумно╖ зваблювачки. Сам тембр ╖╖ голосу був в╕дпов╕дний образу Лореле╖. Могутн╕й, гнучкий, ╕з сво╓р╕дною "золотою" звучн╕стю в нижн╕х ╕ верхн╕х тонах. Музикознавц╕ п╕дкреслювали майстерн╕сть музичного виконання. "Варто в╕дзначити також блискуче виконану артисткою низх╕дну гаму з надзвичайно чистими ╕нтервалами у сцен╕ спокуси (другий акт), що викликало подив у знавц╕в музики, а також окрем╕, повн╕ глибокого почуття фрази останнього дуету з тенором - висок╕ зразки художньо╖ експрес╕╖. - -Веч╕р для синьйори Крушельницько╖ був тр╕умфом, який знайшов сво╓ в╕дбиття в одностайних безперервних оплесках слухач╕в ╕ безнастанних викликах артистки на сцену..." - -Маестро був щасливий. В╕н н╕коли не ставився до ж╕нок як до чогось недоторканного. Навпаки - занадто реал╕стично. В╕н знав, що вони можуть, знав, чого в╕н хоче, ╕, найголовн╕ше,- чого в╕д них можна хот╕ти. ╤ власне тому Солом╕я видавалася йому казковим винятком. Ця ж╕нка з повед╕нкою королеви, стримана ╕ гаряча, м'яка з зал╕зною волею, розумна без цин╕зму, бентежила його, змушувала бажати небажаного. В╕н був щасливий ╕ обережний... - -А вона? Вона вперше сп╕лкувалася з диригентом, чи╓ ставлення ╕ в╕дчуття музики абсолютно зб╕галося з ╖╖ власним, н╕би душ╕ ╖х жили в одному ритм╕. Його одержим╕сть покоряла, капризн╕сть забавляла, оч╕ зваблювали. - -Вони часто гуляли разом. Теми ╖х розмов були р╕зн╕, але атмосфера, яку витворювали ╖хн╕ душ╕, сп╕льн╕сть точок зору ╕ в╕дчутт╕в породжували бажання повторювати ц╕ зустр╕ч╕. - -Якось вони гуляли акац╕╓вими алеями. В пов╕тр╕ стояв густий запах кв╕ту, а навколо нього вилися тисяч╕ бдж╕л. Як зачарован╕, дивилися Солом╕я ╕ маестро на цих в╕чних труд╕вниць ╕ на красу, яка ставала медом - харчами ╕ л╕ками. - -- Ми под╕бн╕ до них,- озвалася Солом╕я,- правда? - -- Як добре, що ви про це говорите. Як добре, що ви так про це дума╓те. - -- ╤ мен╕ гарно... Яке св╕тло м╕ж цими акац╕ями! Так хочеться жити, жити ╕ не забувати... - -- Я н╕коли не забуду... В╕рте мен╕... - -Не пов╕рила. А в╕н не забув. Пригадав... - -Вони повернулися до ╤тал╕╖, ╕, за бажанням Тоскан╕н╕, Солом╕я мала стати першою Саломе╓ю в нов╕й для ╤тал╕╖ опер╕ Р╕харда Штрауса - "Саломея". - -Р╕хард ╤╤╤траус ╕ його творч╕сть в певному сенс╕ були в╕дбитком свого часу, а його оперн╕ твори "Саломея" ╕ "Елек-тра" - типов╕ твори епохи передчасся. Як духовн╕ феномени вони можуть бути пояснен╕ в св╕тл╕ т╕льки тих соц╕альних умов, у яких ╕снувало оперне мистецтво початку двадцятого стол╕ття. У т╕ часи набутком сцени стали негативн╕ явища сусп╕льного життя, ╕ якщо музика цих твор╕в продовжу╓ жити до наших дн╕в, то паталог╕чно-декадентськ╕ образи забут╕. "Штраус,- писав у сво╖й монограф╕╖ Ернст Краузе,- як ╕ вс╕ ╕нш╕ постромантичн╕ д╕яч╕, т╕сно зв'язаний з╕ старими формами буржуазного буття, дух консерватизму в ньому сильн╕ший, н╕ж прогресивн╕ ╕мпульси передового сусп╕льства, що бореться за сво╓ майбутн╓". - -Те, що ма╓ вмерти, р╕дко виходить за меж╕ життя одного покол╕ння. Одна половина творчост╕ Р╕харда Штрауса вмерла, друга - продовжу╓ жити. Це протир╕ччя характерне для буржуазного мистецтва, ╕ зокрема для Р╕харда Штрауса. Його творч╕сть, з одного боку, зв'язана з найб╕льш видатними досягненнями н╕мецько╖ нац╕онально╖ культури в╕д Моцарта до Вагнера ╕ Брамса, а з другого боку, ма╓ в соб╕ елементи декадентського розкладу. Наприклад, узагальнена програмн╕сть його музики, яка доходить до симфон╕зму Л╕ста, ╕ сум╕жна з натурал╕стичною ╕люстративн╕стю - музикальне зображення мекання баран╕в у симфон╕чн╕й поем╕ "Дон-К╕хот". Велич ╕ глибина симфон╕чних узагальнень - з патолог╕чною збочен╕стю в передач╕ почуття любов╕. Ясн╕сть ╕ пластичн╕сть тонально гармон╕чних комплекс╕в - з какофон╕╓ю пол╕тональних ╕ атональних узгоджень. Спрямован╕сть до масового впливу - з ╕ндив╕дуал╕змом. Св╕тогляд ╕ творч╕сть Штрауса мали риси н╕цшеанства, ╕ симфон╕чна поема "Так говорив Заратустра" написана безпосередньо на матер╕ал╕ ф╕лософсько╖ поеми Н╕цше. Хоча не антигуман╕стична ╕дея прикувала увагу Штрауса, а деяк╕ поетичн╕ ╕ символ╕чн╕ образи. Це п╕дкреслював сам композитор у п╕дзаголовку "В╕льно за Н╕цше". - -Ромен Роллан, який особисто знав композитора, сп╕лкувався з ним ╕ нав╕ть допомагав йому перекладати тв╕р Ос-кара Уайльда для л╕бретто опери "Саломея", у сво╓му щоденнику характеризу╓ музику Р╕харда Штрауса. Ц╕ барвист╕ ╕ пророч╕ малюнки письменника потрясають сво╓ю точн╕стю через с╕мдесят рок╕в п╕сля того, як були зроблен╕. "Поема "Так говорив Заратустра", яка за задумом повинна захопити всю "гаму" ф╕лософських понять - тут ╕ природа, ╕ наука...- туманна ╕ дуже складна з точки зору ╕нтелектуально╖. - -В ц╕лому у композитора б╕льше сили, н╕ж натхнення. Житт╓ва енерг╕я, нервове напруження, хворобливе збудження ╕ невр╕вноважен╕сть, яка хоч ╕ стриму╓ться силою вол╕, але нада╓ непевност╕ музиц╕ ╕ самому авторов╕. Досить було бачити його самого у ф╕нал╕ бетховенсько╖ симфон╕╖ - довге т╕ло, скрючене наб╕к, н╕би уражене парал╕чем ╕ танком святого В╕тта, судорожно стиснут╕ кулаки, ноги носками всередину, одною з яких в╕н притоптував - щоб в╕дчути все те хворобливе, що ховалося за його силою ╕ в╕йськовою виправкою. - -Ого! Мен╕ зда╓ться, Н╕меччина ненадовго збереже пост╕йн╕сть сво╓╖ могутност╕. Голова йде круга! - Н╕цше, Р. Штраус, ╕мператор В╕льгельм - у пов╕тр╕ запахло Нероном". - -Що ж являла собою опера "Саломея"? Оскар Уайльд написав свою драму у 1893 роц╕ для Сари Бернар. Тему драми нав╕яли йому пов╕сть Флобера "╤род╕ада" ╕ в╕дома картина Моро "Танець Саломе╖". Штраус не дотримувався строго тексту драми, його приваблювала перш за все та╓мнича екзотика ╕сторично╖ картини звича╖в при двор╕ теат-рарха Гал╕ле╖ ╕ Пер╕╖ ╤рода Антипи. Драматичний конфл╕кт опери грунту╓ться на тому, що дочка розпусти Саломея в напад╕ розбещено╖ чутт╓вост╕ вимага╓, щоб ╖й в╕ддали голову пророка ╤оканаана. В той момент, коли ╖╖ бажання вдовольнилося, вона в╕дчула справжню людську любов. - -Фантаз╕я композитора повн╕стю поглинула задум письменника. Вона н╕би просв╕тила ╕ очистила весь моральний бруд драми, надала ╖й п╕двищеного зм╕сту. Щоправда, тема Саломе╖ приваблювала багатьох композитор╕в, у тому числ╕ Массне, Глазунова, але вони просто використовували ╖╖ у сво╖х музично-драматичних ╕ симфон╕чних творах. Музика Штрауса надала Саломе╖ характеру фантастичного недолюдка, ╓диним зм╕стом якого ╓ еротичн╕ переживання. Мерзенн╕сть мусить бути виражена засобами краси! Нав╕ть ус╕ жахлив╕ ╕ страшн╕ риси Саломе╖ були вт╕лен╕ в музичн╕ картини, яскрав╕, як "блиск коштовного кам╕ння". Пишна, п'янка музика наче маску╓ сво╓ю могутн╕стю все те страх╕тливе, чим наповнений зовс╕м невисокий зм╕ст опери... Починаючи з перших сл╕в, як╕ виражають тугу Нарработа, ╕ к╕нчаючи смертю Саломе╖, вона явля╓ собою динам╕чно наростаюче крещендо, бурхливе оркестрове полум'я жодного разу не заглушу╓ вокальн╕ парт╕╖... - -Говорили, що Штраус ц╕╓ю оперою перем╕г Вагнера ╕ що на под╕бне запитання в╕н в╕дпов╕дав: "Можливо, це ╓ крок уперед пор╕вняно з Вагнером". Але в╕домо, що вагнер╕анц╕ з Байретського театру негативно поставилися до опери. На питання, чи чули вони "Саломею", одна ╕з сп╕вачок в╕дпов╕ла: "Я не торкаюся бруду". - -Опера "Саломея" була сенсац╕╓ю в музичному св╕т╕, ╕ на репетиц╕ях в Дрезден╕ в╕дбувалися бурхлив╕ ╕ скандальн╕ сцени. Перша виконавиця заголовно╖ рол╕ п╕сля третього спектаклю в╕дмовилася в╕д подальших виступ╕в. У той час - -Ромен Роллан пише Р╕харду Штраусу: "...Чи то правда, що цензура заборонила ╖╖ в Н╕меччин╕? Скаж╕ть мен╕, чи то правда, що "Саломея" буде поставлена в ╤тал╕╖, де ╕ коли? Мен╕ в╕домо, що багато хто з серйозних паризьких критик╕в ц╕кавиться цим ╕ хот╕в би по╖хати на прем'╓ру". - -Це в╕дпов╕дало д╕йсност╕: прем'╓ра була призначена на грудень 1906 року. М╕ланська преса писала: "Головною виконавицею в нов╕й опер╕ Р╕харда Штрауса у театр╕ "Ла Скала" може ╕ повинна бути не хто ╕нша, як Солом╕я Кру1 шельницька - прекрасна натхненниця "Саломе╖", актри-са-сп╕вачка, яка виявля╓ таку силу мистецтва ╕ такий сво╓р╕дний дар ╕нтерпретац╕╖ театральних персонаж╕в. - -Сьогодн╕, п╕сля десяти рок╕в артистично╖ кар'╓ри, Солом╕я Крушельницька, безперечно, ╓ найвидатн╕шим ╕ най-популярн╕шим драматичним сопрано нашого часу. - -В╕ртуозна вокал╕стка, вона водночас нерозд╕льно пану╓ на сцен╕, а створен╕ нею оперн╕ постат╕ - це справжня школа для молодих артисток, що прагнуть до серйозного навчання. - -Природжений музикант, Солом╕я Крушельницька затьмарила вс╕х ╕нших виконавиць опери Вагнера, де вона гра╓ напрочуд упевнено ╕ з справжн╕м аристократизмом. Г╕дним подиву ╓ те, що п╕сля "Вальк╕р╕╖" вона в╕льно сп╕ва╓ у "Ло-реле╖", п╕сля "Меф╕стофеля" - в "Мадам Баттерфляй", п╕сля "Тр╕стана ╕ ╤зольди" - в "Адр╕ан╕ Лекуврер", "А╖д╕" чи "Саломе╖" ╕ нав╕ть не пом╕ча╓ цих зм╕н, ц╕лком поринаючи у створений нею самою чар╕вний св╕т сп╕ву ╕ гри. - -Найб╕льш╕ театри св╕ту сперечаються за право приймати у себе видатну артистку. Природно, що ╕ в "Ла Скала" не могли вчинити ╕накше, як запросити кращу серед кращих для участ╕ в нов╕й велик╕й под╕╖ у св╕т╕ мистецтва". - -Про враження, яке викликала ця опера у неперес╕чного глядача, найкраще написав Ромен Роллан у сво╓му лист╕ до композитора. Даючи блискучий анал╕з самому творов╕, в╕н в обережних словах щиро висловлю╓ не т╕льки свою думку, але й розвива╓ св╕й погляд на роль художника в сусп╕льств╕. В╕н прослухав оперу три рази ╕ т╕льки тод╕ виспов╕дався. "Я до Вас дос╕ не заходив, бо п╕сля першо╖ вистави "Саломе╖" мене охопили так╕ р╕зноман╕тн╕ ╕ бурхлив╕ почуття, що мен╕ не хот╕лося говорити з Вами, не прослухавши оперу ще раз. Я нав╕ть питав себе, чи варто говорити взагал╕. Н╕яка критика не може навчити такого майстра ╕ такого св╕домого митця, як Ви. Але оск╕льки - -Ви ц╕кавилися мо╓ю думкою, я вир╕шив пов╕домити Вам мо╖ дружн╕ м╕ркування ╕ прошу Вас поставитися до них поблажливо. - -Ваш тв╕р под╕бний до метеора, сила ╕ яскрав╕сть якого вража╓ вс╕х, нав╕ть тих, кому в╕н не подоба╓ться. В╕н полонив нав╕ть людей, як╕ в╕дчувають до нього вроджену антипат╕ю. Я бачив одного в╕домого музиканта, який ненавид╕в цю р╕ч ╕ все-таки прийшов ╖╖ слухати трет╕й або четвертий раз: в╕н не м╕г в╕д не╖ в╕дчепитися, в╕н буркот╕в, але в╕н був зачарований. Гадаю, що нема б╕льш яскравого доказу Вашо╖ сили. - -Дозвольте мен╕ тепер висловити жаль, що сво╖ сили Ви витрача╓те на посередн╕й текст. "Саломея" Оскара Уайльда не варта Вас. Я не хочу бути несправедливим до ц╕╓╖ реч╕ ╕ приректи ╖╖ до розряду звичайних л╕бретто, на як╕ пишуться сучасн╕ опери... У б╕льшост╕ випадк╕в це т╕льки торжествуюч╕ н╕сен╕тниц╕... або снотворний символ╕зм... - -Саломея Уайльда ╕ вс╕, хто ╖╖ оточу╓, за винятком цього зв╕ра ╤оканаана,- ╕стоти недуж╕, ╕стеричн╕, брудн╕ ╕ алкогол╕ки, в╕д яких несе великосв╕тською надушеною розбещен╕стю. ╤ яким би чином Ви не переробляли сюжет, в сто раз╕в б╕льше насичували, оточували шексп╕р╕вською атмосферою, як╕ б благородн╕ ╕нтонац╕╖ не надавали Ви "Са-ломе╖" - Ви виходите за меж╕ сюжету, але не можете заставити забути його. - -Боюся (вибачте мен╕, коли я помиляюся), Ви зачарован╕ н╕мецькою декадентською л╕тературою. Як╕ б не були таланти цих поет╕в (не хочу називати ╖х ╕мен), м╕ж ними ╕ Вами та р╕зниця, яка ╕сну╓ м╕ж артистами великими (або знаменитими) в даний час (питання моди) ╕ артистом, який ╓ ╕ може бути великим в ус╕ часи. - -Звичайно, треба йти в ногу з╕ сво╖м часом ╕ в╕дображувати пристраст╕ свого часу. Але х╕ба Шексп╕ра не можна вважати нашим сучасником? Х╕ба в╕н не б╕льший сучасник в╕д Уайльда або йому под╕бних? Я говорю про Шексп╕ра тому, що, слухаючи "Саломею", я думав про нього. Ви вклали в не╖ таку силу шалено╖ пристраст╕, яко╖ вистачило б на "Короля Л╕ра"... - -Вас б╕льш за все притягу╓ вияв сили. Мене також. ╤ все-таки не забагато зневажайте ту силу, яка д╕╓ благотворно. ╢ сили, як╕ спопеляють. ╢ сили, як╕ створюють, як╕ говорять про любов ╕ нав╕юють ╖╖. В "Домашн╕й симфон╕╖", в "Смерт╕ ╕ Просв╕тленн╕", у "Житт╕ героя" - ц╕ благотворн╕ сили наявн╕. В "Саломе╖" ж вони в╕дсутн╕, як мен╕ зда╓ться, не дивлячися на страждання, як╕ ви намага╓теся в╕дчути ╕ викликати до сво╓╖ злощасно╖ геро╖н╕. Береж╕теся Ваших поет╕в: вони не волод╕ють т╕╓ю владою, яка здатна викликати симпат╕ю ╕ яка притаманна великим творцям ╕ робить ╖х твори довгов╕чними... Бувають, безумовно, творц╕, як╕ викликають один захват. Але лише т╕, як╕ викликають одночасно ╕ захоплення ╕ любов, набувають св╕тового значення. Бетховен великий ╕ доступний ус╕м, бо сво╓ю казковою силою в╕н породжу╓ добро. - -...Ви полонили сучасну ╢вропу. Тепер виходьте за меж╕ ╢вропи, п╕дн╕метеся над нею. В сучасному ╓вропейському сусп╕льств╕ в╕╓ духом декадентства ╕ самогубства ...намагайтеся триматися дал╕ в╕д цього. Нехай те, чому судилося вмерти, вмира╓..." - -Пророч╕ рядки, могутн╕й розум! Ромен Роллан один ╕з перших в╕ддав шану рос╕йськ╕й революц╕╖ ╕ один ╕з перших зрозум╕в усю сусп╕льну небезпеку декадентства. - -Такою була опера, яку мав п╕дготувати до прем'╓ри в м╕ланському "Ла Скала" Артуро Тоскан╕н╕. Партнерами Солом╕╖ Крушельницько╖ мусили стати Джузеппе Баргатт╕ ╕ Рембо. Блискуча вокальна п╕дготовка Солом╕╖ наст╕льки полегшила ╖й роботу над ц╕╓ю незвичною роллю, що сам Артуро Тоскан╕н╕ просив ╖╖ не перевтомлюватися, берегти себе ╕ взагал╕ не сп╕вати п╕д час репетиц╕й. В╕н дозволяв ╖й сид╕ти на сцен╕ ╕ лише позначати у власн╕й партитур╕ вступи до сольних парт╕й ╕ хорових. Тоскан╕н╕, цей фантастичний ╕нтерпретатор величезно╖ партитури, пров╕в загалом близько сорока репетиц╕й. ╤ от коли п╕дготовка до вистави була майже зак╕нчена, вс╕ дов╕далися, що Тур╕н в╕дкупив у композитора право першо╖ постановки опери в ╤тал╕╖. Причому Штраус сам мав диригувати на тур╕нськ╕й прем'╓р╕. Тоскан╕н╕ ╖де в Берл╕н, в╕н просить композитора дозволити першу виставу в М╕лан╕. Штраус в╕дмовля╓ться, натякаючи в розмов╕, що аби М╕лан заплатив йому б╕льше, тод╕ в╕н, може, й передума╓. Порядний, в╕дданий мистецтву Тоскан╕н╕ вибухнув страшенним гн╕вом. На прощання в╕н не втримав роздратування ╕ сказав, що перед Штраусом-композитором в╕н зн╕ма╓ капелюха, а перед Штраусом-людиною одяга╓ десять. - -Повед╕нка композитора п╕дтверджу╓ться характеристикою, яку йому в сво╓му щоденнику да╓ Ромен Роллан. Ц╕ записи дещо в╕др╕зняються в╕д того, що в╕н писав йому в попередньо цитованому лист╕. Але не можна вимагати - -в╕д художника, щоб в╕н тому чи ╕ншому митцев╕ кидав в обличчя все те, що в╕н дума╓ про нього ╕ його творч╕сть. "Оперу цю можна пор╕вняти з потоком болота, який несе вперем╕шку уламки, п╕ну, бруд: вона добра лише сво╓ю несамовит╕стю; це сум╕ш вульгарно╖ ╕тал╕йщини, шаблонного Мей╓рбера, Вагнера ╕ самого Штрауса, нервового, напруженого до ╕стер╕╖. Опера мене в╕дштовху╓, ╕ одночасно я нею захоплююся. Захоплююся за в╕дсутн╕стю кращого ╕ трохи зневажаючи людину, що так погано скористалася сво╖м талантом". - -Там же, в щоденнику, в╕н наводить ц╕каву розмову, яка характеризу╓ духовну обмежен╕сть композитора ╕ його любов до публ╕чних в╕дзнак. "Питаю Штрауса, чи зна╓ в╕н "Бориса Годунова" Мусоргського. "Н╕" - в╕дпов╕да╓ в╕н. Я йому говорю: "В ц╕й опер╕ в╕дчува╓ться ген╕й".- "Я не знаю жодно╖ ген╕ально╖ рос╕йсько╖ опери",- в╕дпов╕да╓ в╕н мен╕. "Борис..." - ╕ ╓ ген╕альна опера" - говорю я. "А..." - тягне Штраус. Але в╕н н╕коли не буде з нею знайомитися". - -Тоскан╕н╕ вдався до хитрощ╕в. В╕н повернувся до М╕лана ╕ з подв╕йною енерг╕╓ю взявся до роботи. Коли в Тур╕н╕ вже призначили прем'╓ру, в╕н напередодн╕ н╕би да╓ генеральну репетиц╕ю, на яку запрошу╓ представник╕в преси ╕ пост╕йних в╕дв╕дувач╕в театру. По сут╕ це ╕ була справжня прем'╓ра. - -В ╕стор╕╖ оперного мистецтва м╕ланська постановка "Саломе╖" довела велику ╕стину - першорядно╖ значимост╕ особистост╕ артиста в мистецтв╕. Брудна, жорстока Саломея у виконанн╕ Солом╕╖ Крушельницько╖ перетворилася в особу, яка не знала кохання ╕, шукаючи його, терп╕ла поразку за поразкою. Перелякана небуденними почуттями, як╕ викликав у н╕й пророк ╤оканаан, вона прагне його смерт╕. Саломея губить людину, яку могла б кохати, ╕ гине сама, але в останн╕й хвил╕ розум╕╓, що почуття сп╕впереживання, яке охопило ╖╖,- ╕ ╓ кохання. Цю сво╓р╕дну метаморфозу образу в╕дм╕тили вс╕, хто був присутн╕й на прем'╓р╕ в М╕лан╕. "...Опера "Саломея" справила приголомшуюче враження. Солом╕я Крушельницька виконувала парт╕ю Саломе╖. Вона створила незвичайний образ, набагато кращий, н╕ж вс╕ ╕нш╕ виконавиц╕ ц╕╓╖ рол╕",- писав Джул╕о Гатт╕-Казацца. - -Диво, яке створила Крушельницька ╕з цим непотребом Оскара Уайльда ╕ справд╕ великою музикою Штрауса, було наст╕льки приголомшливим, що на честь велико╖ артистки в ╤тал╕╖ було в╕дчеканено золоту медаль з проф╕лем сп╕вачки ╕ словами: "Рег ricordb - на пам'ять. Композитор зрозум╕в ╕нтерпретац╕ю образу Саломе╖, зд╕йснену сп╕вачкою, ╕ згодом запросив ╖╖ на головну роль у сво╖й нов╕й опер╕ "Електра". - -Треба зауважити, що виступи Солом╕╖ Крушельницько╖ в "Саломе╖" не т╕льки викликали захват глядач╕в ╕ численн╕ статт╕, але й ц╕лу дискус╕ю в прес╕ щодо под╕бност╕ великих актрис - Джемми Белл╕нч╕он╕, Елеонори Дузе ╕ Солом╕╖ Крушельницько╖. Так, ╕ Джемма, ╕ Солом╕я були шанувальницями Елеонори Дузе. Джемма була подругою ╕ ученицею велико╖ артистки, а Солом╕я перш╕ спектакл╕ з участю Елеонори Дузе бачила ще в Краков╕, в посередн╕й п'╓с╕ Зудермана "В╕тчизна", як╕й гра Дузе ╕ Сари Бернар надали св╕тово╖ слави. Дузе була на п'ятнадцять рок╕в старшою в╕д Солом╕╖, але це не завадило ╖м п╕зн╕ше подружитися. Солом╕я дотримувалася драматично╖ школи Дузе, ╕ найб╕льш прониклив╕ критики пом╕чали це й пор╕внювали ╖х. Р╕нальдо Кортопасс╕ писав: "Той, хто якось назвав Крушельницьку оперною Дузе, в╕дчув ╕стину..." - -Ще в молодост╕ Солом╕ю наст╕льки вразила гра артистки, що захоплення нею не покидало протягом всього життя. Про сво╓ перше враження вона могла б сказати словами Чехова, який у лист╕ до сестри писав: "Я бачив ╕тал╕йську актрису Дузе в шексп╕р╕вськ╕й Клеопатр╕. Я по-╕тал╕й-ськи не розум╕ю, але вона так прекрасно грала, що мен╕ здалося: я розум╕ю кожне слово. Незвичайна актриса. Н╕коли ран╕ш я не бачив чогось под╕бного". - -Елеонора Дузе була дочкою мандр╕вних артист╕в, ╕ на ╖╖ долю випало важке дитинство ╕ юн╕сть. "З чотирьох л╕т,- говорила п╕зн╕ше актриса,- я живу власним трудом". - -Коли дв╕ ж╕нки раптом в╕дчувають душевну симпат╕ю одна до одно╖ - в основ╕ приязн╕ завжди лежить ╖хн╓ ставлення до св╕ту. Ц╕ дв╕ артистки любили труд, вважали його основою свого ╕снування, вм╕ли тверезо оц╕нювати сво╖ можливост╕, а з цього випливала ╖х незвичайна вимоглив╕сть до себе ╕ скромн╕сть. Коли ╕мпресар╕о Сари Бернар свого часу запропонував Елеонор╕ влаштувати ╖╖ гастрол╕ за кордоном, вона в╕дмовилася: "Я т╕льки маленька ╕тал╕йська артистка... а щоб грати перед глядачем, котрий не зна╓ мови, треба бути ген╕╓м. У мене лише невеликий талант. Я повинна працювати... Не намагайтеся пору - -шити м╕й розпорядок життя, поговоримо про це п╕зн╕ше, в тому випадку, якщо мен╕ вдасться чого-небудь досягти". - -Школа Дузе - це школа м╕м╕чного вираження най-пота╓мн╕ших рух╕в ж╕ночо╖ душ╕, це пластика жесту, сили, грац╕╖, це можлив╕сть в╕дтворити не т╕льки моральн╕ переживання, але й хвилини ф╕зичного стану. Така гра вимагала величезного запасу м╕м╕чних засоб╕в ╕ знання психолог╕╖ людини. - -Солом╕я Крушельницька, як ╕ Джемма Белл╕нч╕он╕, намагалася по╓днати оперу з досягненнями драматично╖ школи. В цьому була ╖х схож╕сть, але кожна з них це робила в силу сво╖х особливостей так ориг╕нально, що неможливо було ╖х коп╕ювати. Один ╕з критик╕в колись сказав, що кожен, хто намагався коп╕ювати Крушельницьку, мусив би пропасти за п╕вроку, бо ╖╖ мистецтво твориться т╕льки в ╖й належний спос╕б ╕ за законами, яким може сл╕дувати лише вона сама. - -Частина дев'ята ПОВЕРНЕННЯ - -О, не журися за т╕ло! Ясним вогнем засв╕тилось воно, чистим, палючим, як добре вино, в╕льними ╕скрами вгору злет╕ло. - -Легкий, пухкий поп╕лець ляже, вернувшися, в р╕дну землицю, вкуп╕ з водою там зростить - -вербицю,- стане початком тод╕ м╕й к╕нець. - -Леся Укра╖нка. Л╕сова п╕сня - -Розд╕л ╤ - -СЕСТРА. Усп╕хи усп╕хами, а обов'язки обов'язками, ╕ Солом╕я майже кожного року, як та пташка, що на зиму мусить в╕дл╕тати, верталася додому. Влаштовувала родинн╕ справи, складала в╕зити близьким людям ╕ давала концерти. Льв╕в на початку двадцятого стол╕ття вирував, як н╕коли ран╕ш. Пролетарський рух мужн╕в ╕ поширювався, наповнював зм╕стом життя багатьох ╖╖ знайомих ╕ приятел╕в. - -Поруч з ем╕грац╕╓ю, ╕ вже не т╕льки селян, але й ╕нтел╕генц╕╖, ширяться демонстрац╕╖ протесту, Першотравнев╕ ма╖вки, та╓мн╕ гуртки. Дитячий приятель Солом╕╖ красень Влодко загинув п╕д час страйку в Борислав╕. Куля влучила йому в око, а Солом╕╖ ще снився д╕м, Б╕ла ╕ Влодков╕ оч╕ - ф╕олетов╕, як морозна н╕ч... - -Коли роками жила за кордоном, намагалася все-таки не втратити жодного зв'язку з Укра╖ною. В╕тала в ╤тал╕╖ тих, хто при╖жджав учитися або подорожував ╕ потребував допомоги. В 1904 роц╕ супроводжувала по Риму Франка. В лист╕ до А. Ю. Кримського письменник спов╕ща╓: "Не знаю, чи одержали Ви м╕й прив╕т ╕з Рима. Я оте╓ неспод╕вано для себе самого... в╕дбув... тринед╕льну подорож до ╤тал╕╖ (бачили Венец╕ю, Рим ╕ Флоренц╕ю, були пару день ╕ в В╕дн╕)". - -Час перебування Франка в Рим╕ Солом╕я намагалася заповнити якнайщ╕льн╕ше, щоб показати йому все, що в ╖╖ силах. Вона бувала з ним у музеях, в╕дкритих для публ╕ки, ╕ добивалася дозволу на ознайомлення з приватними з╕браннями. В╕дв╕дали також м╕сця, пов'язан╕ з пам'яттю про Гоголя, Досто╓вського, Чайковського. - -У Ват╕кан╕, коли вони стояли в С╕кстинськ╕й капел╕, розписан╕й М╕келанджело, Франко раптом застиг поглядом на здерт╕й з людини шк╕р╕, до яко╖ художник домалював сво╓ обличчя. - -- Отак, пан╕ Солом╕╓, ╕ я чуюся.- Та й засмутився. В╕н ╕ справд╕ виглядав погано. Жал╕вся, що зовс╕м погано бачить ╕ не може працювати. Солом╕я знала його горе. - -- Е, пан╕, коли б т╕льки те, що я роблю, на добро вийшло, а то чолов╕к н╕коли не певний, чи те, що сьогодн╕ вважа╓ добрим ╕ корисним, завтра або через р╕к не буде вважати дурницею ╕ отрутою. - -Солом╕я в╕двол╕кала його в╕д сумних думок; н╕ про що його не розпитувала, а коли в╕н сам намагався щось розпов╕сти ╖й про здоров'я Ольги Федор╕вни, уважно слухала, але не в╕дпов╕дала. Та й що вона могла сказати розумному чолов╕ков╕, який не чекав в╕дпов╕д╕... - -На вокзал╕ вона вручила йому велику червону троянду, урочисто запевнивши у сво╖й в╕р╕ ╕ в╕рност╕ його талантов╕, боротьб╕. - -Франко сумно дивився на цю багато вдягнену красуню, дивувався ╖╖ щирост╕ ╕ безпосередност╕. На прощання сказав терпко: - -- А на себе я махнув рукою: тягтиму сво╓ ярмо, доки стане сили, а там ╕ переверну ноги, як зароблений к╕нь... - -По╖зд уже давно зник з очей, а Солом╕я все ще дивилася йому всл╕д ╕ думала, як то ж так! Людина вс╕ сили, благополуччя, життя врешт╕ в╕дда╓ ╕ншим, а сама не ма╓ елементарно╖ можливост╕ заробити... Не взяти, не позичити, а одержати за св╕й труд... - -Тим часом у М╕лан╕ почалися репетиц╕╖ "Електри" Р╕харда Штрауса. Солом╕я з ц╕кав╕стю приступила до розучування ц╕╓╖ парт╕╖. Правду кажучи, з м╕ф╕чних постатей вона любила лише одну Кассандру, але музика в "Електр╕", музична характеристика образу захопили ╖╖. - -Вернемося до Ромена Роллана, який завжди чесно намагався говорити про твори композитора. "Я зараз знайомлюся з "Електрою" Р╕харда Штрауса, яка була поставлена в Дрезден╕. Матер╕ал, як завжди, досить (або дуже) низькопробний, але м╕цний пот╕к звук╕в буквально несе вас. Сама поема набагато гарн╕ша, н╕ж "Саломея". До того ж ця легенда про Атр╕д╕в безконечно хвилююча, в╕д не╖ в╕╓ жахом ╕ траг╕чною жал╕стю... Штраус н╕коли не досягав таких висот в ум╕нн╕ передати душевну глибину ╕ душевний б╕ль..." - -Репетиц╕╖ проходили усп╕шно, Солом╕я, як завжди, була п╕дтягнута, стримана, мовчазна, в театр╕ ран╕ше за вс╕х. Тоскан╕н╕ був вельми задоволений сп╕вачкою. - -Р╕хард Штраус, який впевнився у високому вокальному профес╕онал╕зм╕ сп╕вачки ще п╕д час роботи над "Сало-ме╓ю", побувавши на прем'╓р╕ "Електри", у лист╕ до Гофмансталя пише: "Опера "Електра" в М╕лан╕ була поставлена неспод╕вано надзвичайно вдало. Крушельницька - Електра в будь-якому в╕дношенн╕ - актриса першого рангу. ╤нш╕ виконавц╕ щодо сп╕ву теж знаменит╕. Дос╕ я ще не чув, щоб так чудово була просп╕вана ц╕ла опера. Оркестр дуже добрий; усп╕х колосальний, зб╕р найб╕льший за сезон. - -Я думаю, що з "Електрою" ми тепер п╕днялися над ус╕ма горами. Поздоровляю вас ╕ себе!" Звертаючися до В╕лл╕ Лев╕на, знову зазнача╓: "В М╕лан╕ я слухав дуже гарне виконання "Електри". Електра - Крушельницька знаменита, оркестр на диво гарний, в ц╕лому я ще н╕де не чув, щоб м╕й тв╕р так гарно сп╕вали..." - -Геро╖чн╕ ╕ траг╕чн╕ рол╕, як╕ грала Солом╕я, мали так багато в╕д не╖ само╖! Американський критик Дюваль, згадуючи образи Саломе╖ ╕ Електри, створен╕ Крушельницькою, ╕ називаючи ╖╖ найвидатн╕шим сопрано, писав, що Крушельницька над╕лила обох цих сумних геро╖нь сво╖м невичерпним темпераментом, позначила ╖х точними рисами власно╖ особи в так╕й м╕р╕, що обидв╕ вони лишилися до цього часу... недосяжними зразками... - -Ц╕ траг╕чн╕ образи виснажували Солом╕ю так, що вона н╕би забувала сво╓ особисте горе, яке перевернуло все ╖╖ життя ╕ початок якого десь припада╓ на той час. Танок втрат, який розпочала навколо не╖ доля ще з╕ смерт╕ Антона, не припинявся... У 1903 роц╕ - батько, в 1907 роц╕ - мати, а от тепер - непоправне горе з ╖╖ коханою сестрою Нусею. - -Найб╕льш з ус╕х родич╕в вона любила "оту Нусю". Наймолодшу сестру свою, яка мала прекрасний голос, сцен╕чн╕ дан╕ ╕ котру Солом╕╖ бажалося будь-що вивчити на сп╕вачку. Сп╕вачку профес╕йну, з широким кругозором, осв╕тою, виховану на сучасному мистецтв╕ в хороших умовах. Вона дала ╖й усе: д╕м, забезпечене життя, високий р╕вень сп╕лкування в мистецькому св╕т╕. Д╕вчина старалася, прекрасно дебютувала у пучч╕н╕вськ╕й "Богем╕" - доля була до не╖ прихильна, а Солом╕я клопоталася про найменш╕ потреби, як╕ мали бути задоволеними. - -Нагально сталося все! Сестра закохалася й вир╕шила полишити сцену. Для Солом╕╖ це було абсурдом. Вона знала життя ╕ знала, що н╕яке почуття, н╕яка любов не дасть можливост╕ ствердитися ╕ бути самост╕йною. Навпаки, саме любов вимагатиме жертв ╕ в╕д само╖ себе. Н╕як╕ Нусин╕ мольби не допомагали, Солом╕я була роздратована ╕ обурена. Пром╕няти мистецтво на любов учителя жест╕в ╕ рух╕в! Увесь св╕т, який м╕г належати ╖й, вона кида╓ п╕д ноги... щоправда, дуже стрункому, вправному ╕ красивому чолов╕ков╕. Все... ╕ важке навчання, ╕ клопоти... Н╕, цього Солом╕я допустити не могла. Почуття швидко заспокоюються, а пот╕м залиша╓ться т╕льки тягар помилок... Вона не могла примиритися ╕з вчинком Нус╕ ╕ нарешт╕ сказала ╖й: - -- Н╕, з╕псувати життя я тоб╕ не дозволю! ╤ це буде т╕льки одна справа! ╢ ще к╕лька, про як╕ ти не зна╓ш, але я намагатимуся тоб╕ ╖х пояснити... - -Нуся стояла перед нею бл╕да, затята, н╕би ╕ не слухала. - -- Тв╕й коханий одружений! Сестра ╕ не ворухнулася. - -- Мусиш не забувати, що в ╤тал╕╖ з ним шлюбу ти не в╕зьмеш, а жити тоб╕ нема╓ де... - -- Я повернуся на Укра╖ну. - -- Дуже добре! Та пригадай, що тебе там чека╓! Мене вижили... але я в житт╕ не дала приводу, жодного вчинку не зробила необережного... ╕ то мусила ви╖хати... Ти розбива╓ш с╕м'ю... Ти моя сестра р╕дна, яка весь час була з╕ мною... ╤ про яку тепер кожен скаже, що то я всьому навчила або тому ти навчилася при мен╕... ╤ ти ма╓ш над╕ю, що тебе залишать в споко╖! ╤люз╕╖! - -- Св╕т великий. - -- Для тих, хто ма╓ батьк╕вщину, а ми ╖╖ не ма╓мо! ╤ кр╕м того... - -Солом╕я все д╕зналася про того чолов╕ка. В╕н був так само, як Нуся, б╕дний. Мав як╕сь кошти дружини, з якою, власне, через те одружився... В╕н б╕дний, хот╕ла вона сказати, але зрозум╕ла, що в так╕й ситуац╕╖ то не резон... А д╕ти! Що буде з його дв╕йком д╕тей? Придивилася до Нус╕, поговорила ╕ раптом зрозум╕ла, що д╕вчина про д╕тей н╕чого не зна╓. Але Солом╕я не хот╕ла втручатися, нехай вир╕шу╓ сама. Нерозумн╕сть вчинк╕в сестри була для не╖ наст╕льки очевидною, що, може, взагал╕ не буде потреби говорити, якщо... - -Солом╕я мала ви╖здити на гастрол╕ до Рима - всього на к╕лька вистав. - -- Послухай, Нусю, давай вир╕шимо, як розумн╕ люди. Я маю терм╕ново ╖хати. Тому давай в╕дкладемо остаточне вир╕шення проблеми до мого повернення... Гаразд? - -- А на ск╕льки дн╕в ти ╖деш? Я хот╕ла б вернутися до М╕лана. - -- На дн╕в чотири. Побудь ще тут, у В╕ареджо. - -- Можливо, три дн╕ я ╕ витримаю, але не б╕льше... - -- Що то значить не витрима╓ш, х╕ба ти сама не владна над собою? - -- Н╕. - -- Кинь молоти дурниц╕ ╕ переливати з пустого в порожн╓, поки я не повернуся - н╕яких р╕шень. Зрозум╕ло? Досить соб╕ створювати проблеми. Ти краще готуйся до виступу в Парм╕. Бо там публ╕ка не така легка, як тоб╕ нараяли... ╤, кр╕м того, нащо тоб╕ зараз у М╕лан, твоя ж пас╕я мешка╓ тут, у В╕ареджо? - -- Ти зна╓ш його родину? - -- Для чого мушу ╖╖ знати? - -Солом╕я вийшла з к╕мнати. Треба було перед дорогою в╕дпочити, пригадати все, що потр╕бно, ╕, не кваплячися, ви╖хати з В╕ареджо. Перш за все вона попросила наглядати за сестрою Франческу, а в раз╕ необх╕дност╕ викликати ╖╖ телеграмою. По-друге, Солом╕╖ хот╕лося обдумати ситуац╕ю, що склалася, на ╖╖ погляд, ╕ невдало, ╕ несво╓часно. Якби то Нуся вже чогось добилася в мистецтв╕. Була б зовс╕м ╕нша справа... А так за душею ще н╕чого... Коли б то було, як колись говорив Франко, в "соц╕ал╕стичн╕й держав╕, де своб╕дно ╕ весело..." - -Щоправда, Нуся молода д╕вчина, хочеться всього того, що ╕ вс╕м ╕ншим, а важка праця забира╓ сили: от вона ╕ нерву╓. Нерву╓! Потроху закипало в Солом╕╖. "Добре ╖й нервувати... бо в╕льна в╕д клопот╕в про виживання - значить, вона щаслив╕ша в╕д тебе,- намагалася заспоко╖ти себе Солом╕я.- Вивчити ╖╖ - м╕й обов'язок перед батьком. Не сердитися на не╖ треба, а вчити". Хоч би що там було, сестра ма╓ талант, голос, ╕ завдання Солом╕╖ допомогти ╖й добитися самост╕йност╕ ╕ свого м╕сця в такому конкурентному ╕ жорстокому сусп╕льств╕. - -...Нуся прокинулася в╕д настирливого щебетання канарки ╕ зразу ж встала. Вона вийшла на балкон, подивилася на б╕ле в╕д сонячного сяйва море, ╕, раптово засл╕плена ним, огорнена вран╕шн╕м теплом, п╕дняла руки вгору, н╕би в╕таючи цей день, ╕ тихенько розсм╕ялася. Вона прийняла остаточне р╕шення, ╕ сьогодн╕ мав в╕дбутися "торг"- так вона називала сво╓ розлучення з╕ сценою. Про Солом╕ю Нуся думала менш за все. А власне, щодо свого особистого життя, то тут вона не потерпить жодного втручання... ╤нша справа сп╕в, артистична кар'╓ра, безперечно, Солом╕я на тому зна╓ться... Поки Нуся мала над╕ю на артистичне життя, вона сестр╕ н╕ в чому не перечила, але тепер... Тут Солом╕я н╕чого не може ╖й дати. Бо що, власне, вона може, х╕ба хоч один раз кохання змусило ╖╖ не сп╕вати на сцен╕? Н╕, Нуся такого не пам'ята╓... - -Вона уявила соб╕ Солом╕ю, яка в╕дмовля╓ться в╕д ранкових вокал╕з╕в лише тому, що на не╖ чека╓ коханий... Це виглядало як досконала карикатура. Нуся засм╕ялася, може, Солом╕я ╕ справд╕ закохувалася т╕льки в партнер╕в на сцен╕, з обов'язку. Можливо. Але не вона. Для не╖ це пишномовна театральн╕сть. Нуся не могла запевнити себе, що отой п╕дмальований, переодягнутий тенор ╕ ╓ кавалер де Гр╕╓... Сцена - то сцена... Скаж╕мо, себе Нуся ще могла ототожнити з Манон, бо була нею в житт╕ - молодою, красивою, коханою. А ц╕ вс╕ тенори, баритони - фу! Обридлив╕, часом п╕дстаркуват╕. Спробуй примусь себе пов╕рити, що ти його любиш, що жити без нього не можеш, коли в╕н у тебе виклика╓ лише огиду. - -- Н╕, це не для мене,- сказала Нуся вголос,- я занадто здорова для таких фантаз╕й. - -За п╕вгодини вмита, причесана ╕ гарно вбрана Нуся випурхнула з дому так легко ╕ нечутно, що Франческа, яка ставила каву на кухоньц╕, ще години дв╕ думала: НуСя п╕сля в╕д'╖зду Солом╕╖ в╕дпочива╓ ╕ н╕житься в л╕жку. - -А тим часом вона, проскочивши вузеньку вуличку, що вела до моря, перехрестившись на стареньку капличку, вийшла на сам╕с╕нький берег. Зняла туфл╕ й пристосувала св╕й б╕г до вузенько╖, затужав╕ло╖ смужки п╕ску - понеслась назустр╕ч сво╖й дол╕. Легка сукня часом плутала ноги, ╕ тод╕ хвилька обхлюпувала ╖╖, але не спиняла б╕гу назустр╕ч щастю. Та чи хто здатний був затримати цей рвучкий б╕г туди, де на не╖ чекав справжн╕й, а не театральний кавалер де Гр╕╓... - -Солом╕я в Рим╕ нервувала, не могла дочекатися к╕нця гастролей. ╤ недаремно! ╤нту╖ц╕я в не╖ спрацьовувала бездоганно. Незабаром вона отримала телеграму, з яко╖ д╕зналася, що Нуся лашту╓ться до в╕д'╖зду. - -Обуренню Солом╕╖ не було меж. Невдячн╕сть - це найменше вражало ╖╖ в сестр╕. П╕дозра, що в Нус╕ не розвинулося почуття обов'язку, катувала Солом╕╖не серце. За Ну-синими уявленнями, вона може випурхнути з дому й н╕ про що не клопотатися, нав╕ть про сво╓ майбутн╓. - -З почуттям роздратування Солом╕я й ув╕йшла в св╕й д╕м у В╕ареджо. - -Вона нагодилася в найкритичн╕ший момент, коли, попрощавшись ╕з Франческою, Нуся мала в╕д'╖жджати. Блискавично оц╕нивши ситуац╕ю, Солом╕я розпорядилася вал╕зки поки що залишити. - -- Дуже мило з твого боку, так приготуватися. Я маю нам╕р дещо тоб╕ показати. - -Молодша сестра розгубилася ╕ пок╕рно п╕шла за Солом╕╓ю. Вони с╕ли у ф╕акр, який мав в╕двезти Нусю до вокзалу. Спочатку ╖хали мовчки, ╕ Нуся раптом тоскно пригадала, що нав╕ть не написала Солом╕╖ листа. Цей жест вона мала зробити лише заради не╖, себе ж вона в╕дчувала наст╕льки невинною в усьому, що жоден нав╕ть натяк на докори сумл╕ння не просинався в ╖╖ душ╕. Так, це не новина, ╖й н╕коли не наздогнати сестри! Зараз вона взагал╕ не впевнена, що ╖й коли-небудь цього хот╕лося. Можливо, колись, ще дитиною. Усе-таки в родин╕ ╕снував культ Солом╕╖, ╕ це обумовило ╖╖ виб╕р... А тепер вона доросла, вона хоче бути ж╕нкою ╕ мат╕р'ю... Вс╕ ц╕ ж╕ноч╕ проблеми, емансипац╕я, навчання... це все добре, поки не знайдеться коханий... - -- Солом╕╓,- сказала жал╕бно,- якщо мо╓ серце так в╕дчува╓, а душа прагне,- х╕ба це може бути поганим або невдячним?.. - -- Я не знаю!- р╕зко в╕дказала старша сестра.- Я завжди сп╕вв╕дносила сво╖ вчинки з тим, як вони позначалися на мо╖й головн╕й мет╕ та на ╕нших людях. - -Вони про╖хали м╕ський парк, проминули старовинну круглу вежу ╕ опинилися серед маленьких поодиноко розкиданих в╕лл. З╕йшли б╕ля одн╕╓╖ з них. Солом╕я поводилася так упевнено, н╕би вже не раз тут була. Нуся холодно оц╕нювала кожний ╖╖ жест. Що б сестра не зробила, що б не сказала, це вже не ма╓ значення. Свого р╕шення вона не перем╕нить... Кида╓ сцену ╕ - все! Хоче бути щасливою, мати д╕тей... - -╤ раптом... раптом ╖й видалося, що кров з усього т╕ла з╕бралася десь б╕ля очей ╕ вибухнула, розриваючи чоло. - -Там, на роз╕ але╖, б╕ля кущ╕в троянд, стояв ╖╖ милий ╕ весело розмовляв про щось ╕з двома прегарненькими д╕точками. - -- Дивись,- суворо сказала Солом╕я,- ото його д╕ти. ╤ в╕н не в╕льний розпоряджатися сво╓ю долею! Життя т╕льки почина╓ться з любов╕, а трима╓ться на обов'язку... - -За мить чолов╕к углед╕в ж╕нок... Але не рухався. Нуся не промовила н╕ слова, лише рвучко вихопилася вперед, н╕би хот╕ла втекти в╕д Солом╕╖, а та не прискорила ходи, спок╕йно в╕д╕йшла до ф╕акра, котрий чекав на них, ╕ с╕ла поруч ╕з сестрою. - -В ту хвилину вони напевно ненавид╕ли одна одну. Нуся ще не збагнула, що сталося, але жорстокий б╕ль ╕ зайва людина, якою здавалася ╖й сестра, тому що б╕ль прийшов через не╖, викликали такий гн╕в, який неможливо було по-тамувати, в╕н парал╕зував д╕вчину. - -Солом╕я ж спалювалася в╕д внутр╕шнього обурення, що змушена грати роль ката... бо людина наст╕льки слабка, що не може об'╓ктивно вирахувати соб╕ долю. О, як вона добре знала, який твердий грунт треба мати в цьому випадку п╕д ногами ╕ як небезпечн╕ ╕люз╕╖. - -Коли вони зайшли в д╕м, Нуся, не об╕звавшись, п╕днялася до себе. - -- А що робити з вал╕зками?- запитала Франческа. - -- Розпакувати, що ж ╕ще,- спок╕йно в╕дпов╕ла Солом╕я. - -- Так воно краще,- погодилася Франческа, захоплено дивлячися на Солом╕ю.- Ви п╕дете до Нус╕? - -- Н╕, хай вона побуде сама, х╕ба що мене шукатиме... Але Нуся не шукала Солом╕ю, ╕ Солом╕╖н╕ прогнози не - -справдилися. Вранц╕ другого дня Франческа сказала, що сестра як лягла вчора одягнута на пост╕ль, так ╕ не ворухнулася до ранку. - -- Н╕чого,- м'яко в╕дказала Солом╕я,- але ж вона мусить це пережити. - -Врешт╕-решт вир╕шила сама зайти до не╖ в к╕мнату. Нуся лежала гор╕лиць, з абсолютно спок╕йним обличчям, ╕ оч╕ ╖╖ без усякого виразу дивилися в стелю. - -- Нусечко...- прошепот╕ла Солом╕я, на хвилину збагнувши всю глибину сестриного горя, яке ще вчора не видавалося ╖й горем, а т╕льки слабк╕стю. - -Сестра не од╕зветься, не ворухнеться вона й тод╕, коли Франческа ╕з Солом╕╓ю будуть роздягати ╖╖, вкладати в пост╕ль, покличуть л╕каря. Спершу ╖м видавалося, що то така глибока втрата св╕домост╕, лише оч╕ д╕вчини в╕дкрит╕. - -Л╕кар визначив глибоку нервову депрес╕ю. П╕д веч╕р п╕днялася температура ╕ почалася гарячка. Солом╕я не в╕дходила од сестри, л╕кар казав, що загрози для життя взагал╕ нема╓... Але найстрашн╕ше може бути попереду. Солом╕я не зважала на його слова, головне, що Нуся житиме. - -Так, вона переживала страшенно, та коли Нусин обранець з'явився на пороз╕, вона наказала йому забиратися геть... - -- Не думайте про кохання,- зле кинула йому всл╕д,- думайте про щастя сво╖х д╕тей... - -- Ви ╖х н╕коли не мали, що ви зна╓те про ╖хн╓ щастя... - -- Для того й не мала,- в╕дпов╕ла Солом╕я ╕ щ╕льно зачинила за ним двер╕. Ця людина для не╖ вмерла раз ╕ назавжди. - -Раз ╕ назавжди. Через ш╕стдесят рок╕в плем╕нниця Солом╕╖ Крушельницько╖ пригада╓, як, гостюючи колись у В╕ареджо, вона стала св╕дком тако╖ сцени. Гуляючи з т╕ткою сосновим парком, вони раптом зустр╕лися з високим, чорнявим чолов╕ком, який низько вклонився Крушельницьк╕й. Плем╕нницю вразило, що завжди коректна ╕ мила в обходженн╕ т╕тка пройшла повз того чолов╕ка, н╕би не бачила його. П╕зн╕ше ╖й стало в╕домо, що то була колишня пас╕я Нус╕. - -Ц╕лий м╕сяць пробула Солом╕я коло сестри, старанно охороняючи ╖╖ та╓мницю в╕д сторонн╕х. Мабуть, це вдалося, бо н╕коли н╕яких ╕стор╕й не було пов'язано з ╕менем Крушельницько╖. - -...Того дня вона вперше всм╕хнулася Солом╕╖. Це було б╕льш як через м╕сяць п╕сля всього, що трапилося. Солом╕я мало не заплакала в╕д радост╕, коли Нуся попросила посп╕вати. - -- Н╕, Нусенько, в╕дпочинь ╕ще, пот╕м... головне - видужуй, а за сп╕в пот╕м в╕зьмемося, я буду тепер вчити тебе сама... - -- Дуже мен╕ хочеться. Ах, як мен╕ хочеться сп╕вати! Вони п╕шли до зали, де стояло фортеп╕ано, де щоранку - -починала св╕й трудовий день Солом╕я. Спочатку все н╕би було добре. Щоправда, якась незрозум╕ла ╕нтонац╕я з'явилася в голос╕ сестри... Солом╕я в╕д╕рвала погляд од клав╕ш, хот╕ла зробити зауваження... ╕ застигла в╕д жаху... Обличчя Нус╕ перекосилося, оч╕ не моргаючи дивилися на не╖, за мить вона почала нову... ар╕ю. - -- Замовкни!- гукнула Солом╕я, ляснувши кришкою фортеп╕ано. Нуся розсм╕ялася. - -- А, перелякалася?.. Ти вже зрозум╕ла, що в мене голос кращий за тв╕й... Я талановит╕ша... Тепер у мене будуть грош╕, слава, ╕ ти вже н╕коли не заборониш мен╕... Тоб╕ не вдасться...- Вона кинулася на Солом╕ю... ╕ почала душити. - -На гурк╕т падаючих статуеток вб╕гла Франческа. Удвох вони намагалися втримати Нусю. - -- ...Тоб╕ не вдасться б╕льше в╕дбити в мене нареченого! - -Покликали л╕каря. Дали заспок╕йливе. Пот╕м почалося ще страшн╕ше... Нуся падала перед сестрою на кол╕на ╕ благала: - -- Солом╕╓чко, ти така славна, така багата, нащо тоб╕ м╕й наречений, ти можеш соб╕ купити кого захочеш, а я б╕дна, в╕н сам мен╕ в╕ддався, дозволь йому взяти з╕ мною шлюб... - -Солом╕я плакала ╕ гладила худеньк╕ плеч╕ сестри. Коли д╕вчина заснула, Солом╕я запитала л╕каря: - -- Чи то л╕ку╓ться, шановний?.. - -- Спробуйте, треба в╕ддати до спец╕ально╖ кл╕н╕ки... Адже приступи будуть повторюватися...- ╤, не витримавши змученого погляду Солом╕╖, тихо додав:- Досить часто, синьйоро, щоб ви могли ╖╖ тримати дома. - -Це була катастрофа. Солом╕я почувалася розтоптаною, знищеною дощенту. "Господи...- думала вона,- чому я живу, чому я ходжу, дивлюся... таж я мушу вмерти!" Крушельницьк╕й здавалося, що ╖╖ душа ╕ так вмерла т╕╓╖ ж само╖ секунди, коли вона збагнула: Нуся втратила розум ╕ голос. - -Розд╕л II - -Т╤Н╤ В╤ЛЛИ "САЛОМЕЯ". "Боги не люблять щастя сильних людей, щастя ген╕╖в,- писав колись Л. В. Соб╕нов,- ╕ доля завжди така, що художник б╕льше да╓ людям, н╕ж бере в╕д них. Не так просто да╓ться те, що називають популярн╕стю в мистецтв╕. Можна сказати з переконан╕стю, як про акс╕ому мистецького життя, що той, хто став в╕домий у мистецтв╕, завжди б╕льш-менш незвичайний чолов╕к. Завжди у творчост╕ ╓ щось, що п╕дняло з дна життя ц╕ та╓мнич╕ сили, як╕ створили ореол ╕мен╕, завжди в його житт╕ ╓ щось сп╕взвучне тому художньому звучанню, яке резону╓ в дану епоху народу, сусп╕льству". - -Солом╕я б╕льше не могла терп╕ти атмосфери самотност╕, яку вона дос╕ якось не пом╕чала. Без батьк╕вщини, без р╕дно╖ людини, в безконечн╕й боротьб╕ - незчулася, як плин життя ╕ невблаганн╕сть втрат виснажили ╖╖. Уперше в житт╕ захот╕лося бути десь поблизу людей, як╕ б ╖╖ розум╕ли. Залишивши Нусю в заклад╕ для душевнохворих, вона поклала соб╕ ви╖хати на повторн╕ гастрол╕ до Аргент╕ни, де на не╖ чекала подруга, а також пам'ятаючи, з якою любов'ю ╖╖ зустр╕ли там. У сво╖ плани вона вта╓мничила лише одну людину з В╕ареджо. Це був Чезаре Р╕чч╕он╕. Солом╕я досить часто зустр╕чала його на святах в Toppe дель Лаго. Власне Р╕чч╕он╕ передав ╖й, ще до вистави "Баттерфляй", мотив дуету. У його квартир╕, як рел╕кв╕я, п╕сля смерт╕ Пучч╕н╕ збер╕гався листок паперу попелястого кольору, на якому були видн╕ нотн╕ л╕н╕╖. На них рукою маестро була вписана мелод╕я з "Баттерфляй", нотн╕ знаки нагадували еск╕з якогось авангардистського художника. Н╕би телеграфн╕ дроти з ласт╕вками на них ╕ коротенька приписка: "Те, що я для тебе переписав, це мотив дуету. Роби, як вважа╓ш за потр╕бне. Джакомо..." - -Доля не раз зводила ╖х. Десь у 1906 роц╕ Солом╕я гастролювала в неапол╕танському театр╕ "Сан Карло". Вона ще не зак╕нчила виступ╕в, як раптом почалося виверження Везув╕ю. Пов╕тря було наст╕льки отру╓не в затоц╕ ╕ в усьому м╕ст╕, що театральний л╕кар оф╕ц╕йно засв╕дчив небезпеку для голосниць сп╕вак╕в. Солом╕я вир╕шила ╖хати з Неаполя ╕ з тих м╕сць, та мала ще один контракт ╕з театром "Масс╕-мо" в Палермо. Але шлях до Палермо перетинав небезпечну зону, насичену газами ╕ найдр╕бн╕шими частками попелу. Солом╕я звернулася до знаменитого неапол╕танського адвоката Порц╕о за допомогою. Той порадив ╖й не зважати на контракт, а в раз╕ потреби об╕цяв захистити ╖╖, посилаючись на причини, викликан╕ вищою силою. - -Солом╕я повернулася до В╕ареджо, де ╖╖ запросили до суду, ╖й було запропоновано в╕дпов╕сти за порушення контракту ╕ сплатити в╕дпов╕дн╕ збитки. Адвокат Порц╕о, опираючись на допомогу мера м╕ста Чезаре Р╕чч╕он╕, з честю захистив свою кл╕╓нтку. Крушельницька, Р╕чч╕он╕ й адвокат Порц╕о залишились добрими друзями. - -Коли в 1909 роц╕ Тоскан╕н╕ запросив Солом╕ю до Неаполя для виконання вокальних твор╕в у вечор╕ вшанування Джузеппе Мартучч╕, Чезаре Р╕чч╕он╕ по╖хав разом ╕з нею. - -Концерт в╕дбувся з великим усп╕хом, Солом╕я одна виконала всю вокальну програму, до яко╖ Тоскан╕н╕, безмежно люблячи цього композитора, включив його одинадцяту симфон╕ю фа мажор, "Ноктюрн", "Новелету", "Тарантелу" ╕ "П╕сню спогад╕в-" (на слова Рокко Пальяра). - -Можливо, ще тод╕ Чезаре Р╕чч╕он╕ осв╕дчився, бо того ж року в╕н допомага╓ Солом╕╖ в╕двезти Нусю до Львова. Родич╕ мали оп╕куватися хворою. - -У 1910 роц╕ так само удвох вони ╖дуть до Буенос-Айреса, де Солом╕я сп╕ва╓ ц╕лий сезон. ╖╖ партнером, кр╕м ╕нших, був Т╕тта Руффо. Небувала популярн╕сть надавала ╖й натхнення ╕ снаги для виконання найскладн╕ших ролей. У тому сезон╕ вона сп╕ва╓ Брунг╕льду на прем'╓р╕ "Загибель бог╕в", поставлену п╕д кер╕вництвом Леопольда Муньйоне. Брунг╕льда у виконанн╕ Крушельницько╖, зовн╕шньо прекрасна, еп╕чно велична, особливо в останн╕й сцен╕, справляла незабутн╓ враження. Створен╕ нею образи геро╖нь "Вальк╕р╕╖", "Тр╕стана й ╤зольди" значно сприяли пробудженню в аргент╕нськ╕й столиц╕ ╕нтересу до опер Р╕харда Вагнера. Незабаром Крушельницьку запрошують на головну роль у м╕сцев╕й прем'╓р╕ "Лу╖зи" Шарланть╓, й Солом╕я да╓ ще один доказ сво╓╖ дивовижно╖ р╕зноб╕чност╕, над╕ляючи образ паризько╖ швачки рисами юно╖ чар╕вност╕ та л╕рично╖ пристрасност╕. - -Вона була щаслива, коли забувала сво╓ горе, а згадуючи - все одно не давала йому волод╕ти собою. В газет╕ "Ел Д╕ар╕о" вона якось прочитала сонет, присвячений ╖й в╕домою аргент╕нською поетесою В╕ктор╕╓ю Окампо,- вона називала Крушельницьку улюбленою сп╕вачкою. П╕зн╕ше, в 1913 роц╕, коли Солом╕я Крушельницька при╖де в Буенос-Айрес востанн╓, В╕ктор╕я Окампо буде в╕тати ╖╖ в новому театр╕ "Колон". Тут артистка просп╕ва╓ "Сало-мею" Р╕харда Штрауса. Критик газети "Ля Пренса" також завважить в╕дт╕нок людяност╕, якого Солом╕я нада╓ образов╕ розбещено╖ геро╖н╕, перетворивши ╖╖ в жертву. "П╕дступн╕сть Саломе╖ була, завдяки талантов╕ актриси, немовби закутана в тюлеву вуаль, що прекрасно пригашувала оголен╕сть характеристики, без втрати ╖╖ драматично╖ сили виразу. Вона виконала танець семи вуалей з елегантною стриман╕стю, що не виключало, проте, вишукано╖ чутт╓вост╕". - -Тод╕ ж Солом╕я отримала запрошення в театр "Метропо-л╕тен-Опера" в Нью-Йорку за рекомендац╕╓ю свого щирого шанувальника Тоскан╕н╕, який диригував там. Але сталося якесь прикре непорозум╕ння в╕дносно умов контракту, ╕ вона не прийняла запрошення. - -Та поверн╕мося в р╕к 1910, коли аргент╕нц╕ святкували стор╕ччя Нац╕онального дня (Дня Незалежност╕). Солом╕я з'явилася на сцен╕ "Театро ля Опера" з аргент╕нським прапором, одягнута в б╕ле, оточена вс╕ма акторами, з якими сп╕вала нац╕ональний г╕мн. - -Чезаре Р╕чч╕он╕ був тод╕, як уже зазначалось, у Буенос-Айрес╕, ╕ в червн╕ Солом╕я вийшла за нього зам╕ж. На скромне вес╕лля прийшли найближч╕ друз╕, серед них Негр╕та П'яцц╕н╕. - -Р╕чч╕он╕ був старшим за Солом╕ю на дванадцять рок╕в, перша його дружина померла. Чи мав в╕н д╕тей, нев╕домо. Разом ╕з ним у В╕ареджо мешкала його сестра. - -У 1911 роц╕ Солом╕я при╖здить на Укра╖ну на стор╕ччя з дня народження видатного укра╖нського поета Марк╕яна Шашкевича. Тод╕ ж вона виступа╓ з концертами у Львов╕, Черн╕вцях, Перемишл╕... - -Музично-театральний критик Степан Чарнецький про ц╕ концерти говорив, що "про ╖╖ сп╕в не дасться, властиво, писати. ╖╖ треба осп╕вувати". - -За винятком двох-трьох ╕тал╕йських твор╕в репертуар Крушельницько╖ складався з укра╖нських народних п╕сень. - -Р╕дн╕ рад╕ли на╖здам Солом╕╖ й намагалися бути корисними ╖й. На той час ╕ Ем╕л╕я, ╕ Мар╕я повиходили зам╕ж, незабаром одружився й Володимир. - -Цьогор╕чний при╖зд Солом╕╖ не в усьому ╖й вдався: по дороз╕ до Львова застудилася. - -В купе разом ╕з нею ╖хав якийсь молодик ╕ всю дорогу пив коньяк, пропонував ╕ Солом╕╖. Вона дякувала ╕ не вступала з ним у розмови, молодик в╕дчиняв в╕кно, бо йому було гаряче, ╕ опов╕дав ╖й весь час одну й ту ж ╕стор╕ю про королеву Маргариту. - -Розсм╕шити Солом╕ю йому не вдалося, а в╕дчинене в╕кно далося взнаки. - -Оск╕льки Солом╕я л╕к╕в не вживала, то попросила Юзю зробити ╖й обливання. П'ять глечик╕в холодно╖ води мала вилити Юзя на плеч╕ ╕ шию Солом╕╖. Пом╕тивши рухлив╕сть спинних м'яз╕в сестри, Юзя зауважила про те вголос. - -- Це моя та╓мниця,- засм╕ялася Солом╕я,- я зб╕льшую об'╓м леген╕в за рахунок спинних м'яз╕в... - -Вона зустр╕чалася з╕ Стефаником ╕ п╕сля його одруження та свого зам╕жжя. Занадто багато було у них сп╕льного, щоб про все забути. - -Зустр╕ч╕ з р╕дними ╖й людьми допомагали Солом╕╖ переносити тягар життя на чужин╕. Але з 1911 року сп╕вачка пост╕йно поселя╓ться з чолов╕ком у В╕ареджо ╕ залиша╓ться, як ╖й зда╓ться, в ╤тал╕╖ назавжди. - -Позаду був важкий ╕ славний шлях боротьби ╕ перемог, майже 60 оперних парт╕й, всесв╕тня слава, яка не полишала ╖╖ ╕ тепер. - -Треба додати, що кр╕м згаданих прем'╓р, Солом╕я Крушельницька сп╕вала ще у прем'╓рах опери "Цецил╕я" Т. Монтефйоре та в опер╕ В. Гнекк╕ "Кассандра". - -Солом╕ю запрошували для участ╕ в прем'╓рах майже до 1915 року, та вона почала уникати таких запрошень, бо в╕дчувала, що не може в╕ддавати себе "найважчому мистецтву", як того вимагали в╕д не╖ ╖╖ артистичне кредо ╕ глибока сов╕сть. На ╖╖ думку, оперне мистецтво вироджувалося, а старий репертуар уже перестав ╖╖ хвилювати. - -Протягом сво╓╖ майже чотирьохсотл╕тньо╖ ╕стор╕╖ опера як мистецтво зазнала чимало злет╕в ╕ пад╕нь. Пророцтва про ╖╖ неминучу загибель так н╕коли й не справдились, але в к╕нц╕ XIX ╕ на початку XX стол╕ття на не╖ звалився ряд нищ╕вних удар╕в. Криза оперно╖ культури, яка особливо гострого характеру набрала в перш╕ десятир╕ччя нового стол╕ття, була зумовлена в першу чергу соц╕альними ╕ сусп╕льними потряс╕ннями. - -Головною темою буржуазного мистецтва раннього пер╕оду було ствердження безмежних можливостей людського п╕знання. Це стало засадою ╕снування гуман╕стичних ╕деал╕в, специф╕чною формою ствердження кап╕тал╕стичних сусп╕льних в╕дносин, як "духовно╖ кв╕нтесенц╕╖ епохи" (К. Маркс). - -Але з к╕нця XIX стол╕ття кап╕тал╕зм зак╕нчу╓ св╕й рух по висх╕дн╕й, ╕ на поверхню виступа╓ його катастроф╕чно руйн╕вний для сусп╕льного розвитку характер. Гостр╕шають соц╕альн╕ протир╕ччя; класов╕ битви ╕ революц╕╖, в яких активною сусп╕льно-пол╕тичною силою виступа╓ пролетар╕ат, потрясають ╢вропу. - -Для буржуазного сусп╕льства настав час, за влучним висловом Пауля Т╕лл╕ха, "зруйнованих символ╕в". Солом╕я в╕дчула це дуже точно, по зб╕дненост╕ оперного репертуару. Повернувшись до ╤тал╕╖, вона викону╓ в римському театр╕ "Констанца" головну ж╕ночу роль у локальн╕й прем'╓р╕ опери Манч╕нелл╕ "Паоло ╕ Франческа", й робота не принесла ╖й творчого задоволення. Повторення ж одного ╕ того самого репертуару виснажливо д╕яло на не╖, вона втрачала в╕дчуття руху. - -Але для прощання з оперною сценою доля подарувала ╖й ще одну прем'╓ру. В спогадах про Солом╕ю Крушельницьку Гв╕до Маротт╕ пише: "П╕зньо╖ осен╕ 1914 року я одержав листа в╕д В╕ттор╕о Гу╖, в якому в╕н за дорученням ╤льдебранто П╕цетт╕ просив мене звернутися до Крушельницько╖ (нас з'╓днувала дружба з того часу, коли у вересн╕ 1908 року я познайомився з нею в ╖╖ першому будинку у В╕ареджо, на бульвар╕ Ман╕н, ? 6) й умовити ╖╖ виконати роль Федри на прем'╓р╕ опери П╕цетт╕, що мала в╕дбутися наступно╖ весни в "Ла Скала" п╕д керуванням диригента Дж╕но Мар╕нуцц╕. Вона в╕дпов╕ла листом, де м╕ж ╕ншим писала: "Я маю лише бажання д╕знатися, про що йдеться, ╕ дати соб╕ раду, адже я хот╕ла б якнайкраще допомогти в ц╕й важк╕й справ╕ П╕цетт╕, в╕д музики якого я завжди в захопленн╕. Ви зна╓те, що я була першою виконавицею його твор╕в; коли я виступаю з концертами, то завжди включаю до програми або виконую на б╕с його "Пастух╕в". Тор╕к в╕н був присутн╕й на концерт╕ у римському "Гранд-отел╕" ╕ може пригадати, як мен╕ довелося трич╕ повторити цю чудову л╕ричну п╕сню за наст╕йним ╕ хвилюючим проханням Елеонори Дузе. Отже, попрос╕ть П╕цетт╕ прислати мен╕ партитуру "Федри", через тиждень я зможу дати в╕дпов╕дь". Вона в╕дпов╕ла позитивно ╕ в лютому 1915 року з великим усп╕хом сп╕вала прем'╓ру "Федри" в м╕ланському "Ла Скала". Це не буде ╖╖ останн╕й виступ на оперн╕й сцен╕, але остання прем'╓ра... Вона ще буде сп╕вати до 1920 року: "╢вген╕я Он╓г╕на" та "Демона" в Монте-Карло, "Мадам Баттерфляй" у Л╕сабон╕, "Лоенгр╕на" ╕ "Лорелею" у Неапол╕. Решту часу вона присвятить вивченню п╕сенного репертуару найр╕зноман╕тн╕шого походження. ╖╖ репертуар у ц╕й нов╕й для не╖ галуз╕, як╕й вона в╕ддалася з тонким розум╕нням, охоплював твори вс╕х в╕к╕в ╕ народ╕в - класичн╕ ╕тал╕йськ╕, н╕мецьк╕ п╕сн╕, рос╕йськ╕ ╕ французьк╕, укра╖нськ╕ народн╕ п╕сн╕, якими вона зак╕нчувала будь-який св╕й концерт протягом ус╕╓╖ сво╓╖ концертно╖ д╕яльност╕. Становлення тако╖ програми тривало до 1923 року. - -Крушельницька оселилася в триповерхов╕й в╕лл╕ на берез╕ Т╕рренського моря. Вран╕шн╓ сонце з'являлося над в╕ллою "Саломея", осв╕тлювало перш за все маленький садочок у внутр╕шньому двор╕, саме туди виходили в╕кна Солом╕╖но╖ спальн╕, пот╕м перекочувалося через дах й заливало фронтон ╕з широким балконом. Зв╕дси Солом╕я часто дивилася на море. Воно було завжди в рус╕, не знало спокою. Все зм╕нювалося навколо не╖: люди, м╕ста; зазнало зм╕н ╖╖ серце... лише море було пост╕йно прекрасним. - -Чи була вона задоволена сво╖м подружн╕м життям? Чи не розчарувалася? Душа Солом╕╖, що завжди закрита для стороннього погляду, тепер наче в╕дгороджу╓ться суц╕льним муром. Зрештою вона добре знала життя ╕ його можливост╕, щоб мати забагато ╕люз╕й. Ус╕ св╕дчать про ╖х нерозлучн╕сть. "Крушельницька ╕ Р╕чч╕он╕ були нерозлучною парою ╕ лишилися такими до само╖ смерт╕, хоч ╕ не мали д╕тей". Чого б╕льше в цьому: точност╕ вибору чи ц╕льност╕ ╖╖ характеру... - -Мовчать Солом╕╖н╕ вуста... ╕ ми вмовка╓мо разом ╕з нею. - -"Тод╕шн╓ В╕ареджо,- згаду╓ один ╕з тогочасних знайомих Солом╕╖,- райський куточок. М╕стечко простягнулося уздовж моря широкою смугою охайних ╕ прив╕тних, переважно одноповерхових будиночк╕в, де кожна с╕м'я мала св╕й скромний ╕ затишний маленький св╕т. Смугу перетинали бездоганно р╕вн╕ л╕н╕╖ вулиць: коротк╕ - пом╕ж морем та га╓м, довг╕ - пом╕ж рядами осель (тепер серед сучасних осель вони здаються вузькими). Лише де-не-де силуети розк╕шних готел╕в порушували точну геометр╕ю садиб. У чистому, широкому простор╕ панувала в╕д блакитного моря до син╕х г╕р атмосфера радост╕ ╕ краси". - -Та не т╕льки природна краса м╕сцевост╕ надавала В╕ареджо виключно╖ привабливост╕. Але й сво╓р╕дна атмосфера створювана мешканцями, якийсь дивний аромат чужор╕д-ност╕, не схожий на космопол╕тичну задуху Монте-Карло чи Лазурного берега. - -Знаменитост╕ заповняли В╕ареджо, наче хвил╕ прибою; на пляж╕ прибували ╕ ви╖жджали з них, створюючи найди-вовижн╕ш╕ соц╕альн╕ комб╕нац╕╖; Маркон╕, двадцять чотири нащадки Барбоне-Парма, серед яких королева Болгар╕╖, майбутня ╕мператриця З╕та, граф С╕сто, граф Ксавер, дочка дона Карлоса - претендента на трон ╤спан╕╖, донна Франка Флор╕о, математик Енр╕кес, Айседора Дункан, Дж╕но Рокка, Джоак╕но Форцано, Романо Романь╓лл╕, численн╕ дами з Кв╕р╕налу... - -Солом╕я одразу ж знайшла сво╓ м╕сце в цьому оточенн╕. Здавалось, вона народилася ╕ сформувалася для нього або тод╕шн╓ В╕ареджо було створено саме для не╖. Висока, вродлива, бездоганно одягнена дама з ╕ще золотавим ╕ густим знаменитим волоссям Вальк╕р╕╖, вона щодня з'являлася на набережн╕й, роблячи сво╖ незм╕нн╕ ранков╕ прогулянки, "╖╖ зустр╕чали з ентуз╕азмом, краще сказати, з горд╕стю нав╕ть прост╕ ╕ б╕дн╕ люди - господарки ╕ рибалки, звичн╕ до важко╖ щоденно╖ прац╕. Надвеч╕р вона ходила до причалу спостер╕гати за поверненням рибальських човн╕в. Червон╕, блакитн╕, жовт╕ паруси майор╕ли в морському простор╕. Якщо з к╕нця молу повернутися обличчям до берега, погляду в╕дкривалася чудова арка пляжу ╕ зарост╕ п╕н╕й, над якими височ╕ли, наче купа смарагд╕в, химерн╕ скел╕ Апуанських г╕р". Так описував В╕ареджо один з ╕тал╕йських сучасник╕в Солом╕╖ Крушельницько╖, якого знала вона ще з дитячих л╕т. В╕н залишив спогади про сп╕вачку, про т╕ часи ╕ про мешканц╕в м╕ста. Солом╕ю Крушельницьку в╕н характеризував так: "Пройнята почуттям надзвичайно╖ г╕дност╕, вона була вдячною, люб'язною, а в характер╕ ╖╖ легко вгадувалися риси слов'янсько╖ щирост╕. Вона зразу ж зайняла належне м╕сце у Toppe дель Лаго, ╕ Пучч╕н╕ з Елеонорою Дузе були завс╕дниками В╕ареджо... Пучч╕н╕ об'╓днував навколо себе численну групу: Енр╕ко Пеа, в╕олончел╕ста Моранд╕, художника Лоренцо В╕ан╕... вс╕х друз╕в Солом╕╖ та ╖╖ чолов╕ка Чезаре Р╕чч╕он╕. Щоправда, не вона шукала ╖х товариства, бо в╕дзначалася стриман╕стю ╕ нелегко зав'язувала нов╕ знайомства, але водночас була сердечною, люб'язною ╕ ставилася до людей з надзвичайною теплотою ╕ розум╕нням, що в недалекому минулому сприяло правдивому в╕дтворенню нею на сцен╕ житт╓вих характер╕в ╕ под╕й, а тепер спонукало ╖╖ допомагати ╕ншим в ╖х прикрощах ╕ невдачах. Чутлива ╕ прониклива за натурою, вона ум╕ла безпомилково вгадувати та╓мн╕ бажання людей, про як╕ вони не наважувалися говорити. - -Одного дня вона по╖хала до м╕стечка Лайат╕ко в пров╕нц╕╖ Вольтера ╕ зупинилася у в╕длюдному будинку неподал╕к л╕су. Господин╕ дому - сестри Готт╕ - були фанатичними прихильницями "Вальк╕р╕╖". - -Якось, коли Крушельницька п╕шла на прогулянку в л╕с, до них долинув ╖╖ чар╕вний голос, що вимовляв, як, мабуть, н╕який ╕нший голос у св╕т╕, еп╕чний поклик войовничо╖ амазонки: "Го-йо-го-го!"- кв╕нтесенц╕ю ус╕╓╖ "Тетралог╕╖". - -...Природа обдарувала ╖╖ ум╕нням розкривати з допомогою незвичайно╖ артистичност╕, сприйнятливост╕ всепро-никливого розуму та╓мниц╕ характер╕в найр╕зноман╕тн╕ших театральних персонаж╕в, ╕ вони, ╕нод╕ зовс╕м не схож╕ один на одного, з незм╕нним блиском оживали на оперн╕й сцен╕. - -Та ж сама чутлив╕сть ╕ прониклив╕сть давала ╖й змогу добре розум╕ти почуття б╕дняк╕в, маленьких, знедолених людей. З ними, справжн╕ми героями житт╓вих драм, вона, виконавиця вигаданих театральних трагед╕й, була лаг╕дною ╕ прив╕тною. - -- Зна╓ш,- сказала вона одному безтурботному хлопчиськов╕,- сл╕д виявляти доброзичлив╕сть до слабких та нещасних ╕ завжди допомагати ╖м. Нав╕ть найменш╕ св╕ту цього потребують ласки ╕ страждають, якщо ╖х н╕хто не коха╓. - -Солом╕я досить часто приймала гостей. Н╕, ма╓мо на уваз╕ не т╕ галаслив╕ банкети ╕ численн╕ оф╕ц╕йн╕ прийоми, як╕ вона разом ╕з Чезаре була змушена давати, зважаючи на ╖╖ становище сп╕вачки з╕ св╕товим ╕м'ям. А т╕ прекрасн╕ елег╕йн╕ вечори, що вона проводила в товариств╕ сво╖х подруг. Сл╕д зауважити, що Солом╕я мала ще один талант - приваблювати до себе людей, а з ж╕нок робити подруг... При близькому знайомств╕ все в н╕й вражало уяву. ╤ спос╕б життя: енерг╕йний ╕ романтичний; одежа, припасована, здавалося, не до т╕ла, а до стану душ╕. Приймаючи найближчих друз╕в, вона часом сама готувала ╖м укра╖нськ╕ страви. - -Ц╕ прекрасн╕ вечори, як правило, зак╕нчувалися п╕снями. Сп╕вала, звичайно, Солом╕я, ╕ част╕ше в таких випадках сво╖, р╕дн╕ укра╖нськ╕ п╕сн╕. Друз╕ розум╕ли ╖╖ тугу ╕ неспок╕й. - -Один ╕з таких вечор╕в описала С╕б╕лла Алерамо: "Солом╕я Крушельницька сп╕вала. Було це в ╖╖ невеликому будинку на берез╕ моря в м╕ст╕ В╕ареджо. Вечор╕ло. В к╕мнат╕ нас було дв╕ чи три ж╕нки. - -Крушельницька була в б╕лому... Обличчя спок╕йне ╕ задумливе. У кожному ╖╖ слов╕ й рус╕ в╕дчувалася глибока внутр╕шня гармон╕я. Але коли с╕дала за фортеп╕ано й починала насп╕вувати п╕д власний акомпанемент, то здавалося, що з не╖ спадала маска. Вона вся спалахувала, робилася якоюсь незвичайною - живою музикою. Особливо запам'яталися напружений погляд ╕ уста, що нагадували трохи Дузе. Обличчя було схвильоване ╕ чисте. Здавалося, що вона порина╓ в море звук╕в ╕ виплива╓ зв╕дти вся просякнута музикою. Таке враження у мене було тод╕ особливо сильне, коли вона сп╕вала укра╖нськ╕ п╕сн╕, п╕сн╕ свого р╕дного краю. Ц╕ п╕сн╕ були коротк╕, але Крушельницька сп╕вала ╖х рад╕сним поривом, уся переповнена щастям, мовби розкидала кв╕ти у пром╕ннях ранкового сонця, ╕ вже не мало значення, що ми не розум╕ли сл╕в. З виразу обличчя, з усм╕шки артистки можна було прочитати, що то слова якогось сп'ян╕ння, здорового ╕ сильного. ╤ зв'язувалися слова тих п╕сень простим ╕ гордим ритмом". - -Д╕м, який влаштувала Солом╕я, вельми годився для таких елег╕йних вечор╕в. У партер╕ розм╕стилися в╕тальня, каб╕нет ╕ б╕бл╕отека, кухня ╕ гардероб, величиною з к╕мнату, де збер╕галися театральн╕ костюми Солом╕╖. ╖дальня мала вих╕д у маленький, типовий для ╕тал╕йц╕в родинний садочок. Там було багато кв╕т╕в, стояв мармуровий столик, за яким ул╕тку вечеряли. - -На другому поверс╕ - велика к╕мната з фортеп╕ано ╕ нотною б╕бл╕отекою. На ст╕нах картини ╕ портрети Солом╕╖ Крушельницько╖ пензля флорент╕йського художника Ман-фред╕н╕ ╕ в╕аредж╕йського - Лоренцо В╕ан╕. Дуже багато фотограф╕й сп╕вачки в ролях, а також фотограф╕╖ Пучч╕н╕, Тоскан╕н╕, Маскань╖, поета Кардучч╕, Дузе, Алерамо... уславлених сп╕вак╕в - ╕з дарчими написами сп╕вачц╕. На фотограф╕╖ Чекардо Рокатальян╕, якого Солом╕я в т╕ далек╕ часи вважала одним ╕з найпорядн╕ших людей, напис: "Донн╕ Солом╕╖ Крушельницьк╕й - сп╕вуч╕й душ╕, серед пустел╕ цього св╕ту". - -Ц╕кавий лист м╕стився в рамц╕ п╕д склом, написаний в "Кафе дель Каз╕но" двома р╕зними почерками на знак примирення Пучч╕н╕ ╕ Маскань╖ п╕сля ╖хньо╖ суперечки. Один рядок написаний Пучч╕н╕, наступний - Маскань╖: - -"Дорогий Р╕чч╕он╕, ми на тебе чекали". - -"╤ зовс╕м надаремно". - -"Зараз ╖демо в Toppe дель Лаго"... - -На третьому поверс╕ - спальн╕ ╕ лазничка. - -Розпорядок дня в дом╕ був ч╕ткий, як згаду╓ про те плем╕нниця Крушельницько╖, Одарка Карл╕вна Бандр╕вська, яка побувала на гостин╕ в т╕тки у двадцятих роках. - -"У т╕тки Солом╕╖ часто паморочилася голова, ╕ тому вона мусила точно дотримуватися приписаного л╕карем режиму. Кожного ранку перед сн╕данком вона ходила - або вздовж морського побережжя п╕щаним пляжем к╕лька к╕лометр╕в туди й назад, або в недалекий л╕с зелених п╕н╕й. - -Р╕вно о дев'ят╕й ранку вс╕ с╕дали сн╕дати. Сн╕данок складався з б╕ло╖ кави... та б╕лого пшеничного хл╕ба з маслом або з медом. - -О тринадцят╕й годин╕ ми об╕дали. Об╕д ╕тал╕йц╕в под╕бний до нашого, т╕льки зам╕сть борщу або супу на перше було р╕зотто, макарони або кукурудзяна каша. На друге - м'ясо або риба, багато ярини ╕ обов'язково салат з оливою, а на трет╓ - солодке ╕ фрукти. До об╕ду подавали також червоне кисле вино свого виробу. - -Вечеряли ми звичайно о 18-й годин╕. На вечерю подавали суп, щось ╕з м'яса або морсько╖ риби, фрукти ╕ плавлений сир. Вс╕ страви ╖ли, як це роблять ╕тал╕йц╕, з б╕лим пшеничним хл╕бом... - -Пот╕м виходили на вулицю. Господар╕ зустр╕чали знайомих, усаджували ╖х у фотел╕ прямо п╕д хатою, ╕ починалася розмова про новини дня. - -Ми ходили по м╕сту, вступали до магазин╕в, робили др╕бн╕ закуп╕вл╕ на наступний день ╕, звичайно ж, заходили на мол, де причалюють корабл╕ ╕ рибальськ╕ човни. У В╕ареджо жило тод╕ багато рибалок, як╕ рано на човнах з в╕трилами виходили в море, а увечер╕ поверталися з уловом. ╤ т╕тка любила спостер╕гати барвисту армаду парус╕в, що майор╕ли в мор╕". - -У т╕ роки Солом╕я часто гостювала в затишн╕й в╕лл╕ Пучч╕н╕ на берез╕ чудового озера. Маестро був затятим мисливцем. З полювання в╕н часом заходив до родини Р╕чч╕он╕ ╕ говорив: - -- А зараз, мо╖ мил╕, моя незр╕внянна Солом╕╓, ми по╖демо до мене ╕ м╕й син почасту╓ нас спагетт╕. - -Пучч╕н╕ обов'язково проголошував тост за Солом╕ю, який починав так: - -- Я дуже радий, що зараз ╕з нами геро╖ня мо╖х опер велика Солом╕я, велика серед великих. - -Але найб╕льше щастя приносили ╖й вечори, на як╕ при╖здила Елеонора Дузе. Актриса переживала тод╕ важк╕ часи духовно╖ кризи, спричинено╖ ╓диною ╖╖ любов'ю до ╕тал╕йського письменника декадентського реакц╕йного напряму Д'Аннунц╕о. Вза╓мне кохання м╕ж нею ╕ письменником через три роки зак╕нчилося паскв╕льним романом ╖╖ обранця. В ньому Д'Аннунц╕о досить в╕льно трактував ╖хн╕ стосунки, а саму артистку називав "ген╕альною психопаткою". - -Як завжди бува╓ в таких випадках, особиста драма стала т╕льки приводом, а не причиною до того, що Елеонора Дузе покинула сцену. Вона оселилася у Флоренц╕╖, де колись для не╖ поставив спектакль Гордон Крег ╕ на чому ск╕нчилася ╖х так багато запов╕даюча дружба. Та т╕льки дихне весною - Елеонора збиралася в дорогу - на все л╕то, до п╕зньо╖ осен╕ у В╕ареджо. - -Вона була частою гостею у дом╕ Солом╕╖, бо понад усе любила музику ╕ тих, хто на н╕й знався. - -Коли збиралися запрошен╕, Солом╕я ╕ Елеонора любили сид╕ти в глибоких кр╕слах тихо, не вникаючи в розмову, доки ╖х н╕хто н╕чого не питав, а пот╕м з пота╓мним задоволенням сл╕дкували за в╕дпов╕дями одна одно╖. О! Вони були дуже мудр╕, ц╕ дв╕ ж╕нки з╕ св╕товою славою. - -Ось один ╕з гостей п╕дкочу╓ться до Елеонори: - -- Чому ви так давно не гра╓те, синьйоро? - -- Тому що я втомилася в╕д дурних ролей. - -- Чи правда, що ви добре знали Шаляп╕на, синьйоро Солом╕╓? - -- Пам'ятаю,- почина╓ Крушельницька,- в╕домий ус╕м випадок. Це було в Буенос-Айрес╕, де ми грали разом ╕ жили в одному готел╕. Одного дня, вернувшись п╕сля спектаклю до свого номеру, ми з чолов╕ком переодягались, коли раптом вчули непри╓мний запах гор╕лого ╕ перелякан╕ вигуки. В╕дчинивши двер╕ в коридор, ми побачили клуби чорного диму. Зв╕дус╕ль лунали крики: "Пожежа!" - -Неважко уявити, що ми зробили: одягнулися нашвидкуруч ╕, прихопивши вал╕зку, кинулися навт╕ки. Ми задихалися в╕д диму... й раптом серед галасу ╕ метушн╕ побачили величезного, мов вежа, Шаляп╕на у непом╕рно кв╕тчастому халат╕ ╕ пантофлях, ╕з цил╕ндром на голов╕ ╕ саквояжем у руц╕. В╕н не рятувався втечею, як ми, а озирався навкруги, збуджений ╕ водночас урочистий, гуркочучи: "Ось моя стих╕я! О-о-о! Я дихаю! Ось моя атмосфера!" - -Пригадуючи це, Солом╕я Крушельницька щиро см╕╓ться, ╕ вс╕х охоплю╓ сп╕льне почуття радост╕. Розмова точиться в╕льно й невимушено. - -- А як було з вами, Елеоноро, коли ви мали виступити перед французькою публ╕кою в коронн╕й рол╕ Сари Бернар? - -- В театр╕ Сари Бернар! - -- В присутност╕ Сари Бернар!-дода╓ жартома Солом╕я.- У св╕й час мадам Рашель, слухаючи прем'╓ру "М╕р-ри" з Адела╖дою Р╕стор╕ в головн╕й рол╕, н╕ в чому не виразила свого захоплення. Мадам Р╕стор╕, побувавши на виступ╕ Рашел╕, гаряче аплодувала ╖й. А як було у вас? - -Елеонора крутить в руках маленький кинджальчик. На ньому павутинно╖ тонкост╕ напис: "Ад хок"-"Про випадок"... Помовчавши хвильку, в╕дпов╕да╓: - -- Я чула крик Сари Бернар: "Браво! Браво!"- Й продовжу╓, наче дума╓ вголос:- Доля досить траг╕чна, якщо треба мати так╕ кинджальчики з такими написами... - -- Що! Трагед╕я дол╕,- запалився хтось ╕з гостей.- Наполеон казав, що трагед╕я дол╕ - то вигадка нев╕глас╕в. - -- ╤ що ж тод╕ таке - доля в наш час?- усм╕ха╓ться Елеонора. - -- Доля в наш час - це пол╕тика. - -- Про випадок,- р╕шуче втруча╓ться Солом╕я,- долю треба завжди випробувати. Т╕льки так можна знайти ╕ свою з╕рку ╕ св╕й хрест. - -- Солом╕╓, ви фатал╕стка, це дивно! Так,- з притиском повторю╓ Дузе,- ╕ це дивно, бо це легко! - -- Зд╕йснити себе - це не значить йти найлегшою дорогою... - -Елеонора зручн╕ше вмостилася в кр╕сл╕, ╖╖ тоненька постать майже потонула в м'якому лож╕, а в очах з'явився той теплий пром╕нчик, який був символом ╖╖ сердечно╖ приязн╕ до Крушельницько╖. ╖м обом здалося, н╕, вони в╕дчули, що навколо них нема н╕кого... Вони були сам╕ серед цих веселощ╕в, музики, см╕ху, голосних розмов... М╕ж ними починалося оте та╖нство однодумц╕в, яке ув╕нчу╓ людей вищою спор╕днен╕стю людського духу ╕ робить ц╕ узи найлегшими ╕ найсвят╕шими. Вони давно знали ╕ любили хвилини, коли ╖х сп╕лкування ще й ще раз п╕дтверджувало це. - -- ╤ ви, Елеоноро, як н╕хто, зна╓те, що значить зд╕йснити себе! Наче вийти в море п╕д час бур╕. Не раз хвиля в╕дкине ваш човен, а зд╕йснити свою долю - це значить пост╕йно, не втомлюючись, вставати, якщо хвиля вдарить вами об берег, не боятися, напружити волю ╕ знов намагатися виплисти. Коли це вда╓ться - в╕дчува╓ш себе легше. Почина╓ш... розум╕ти свою варт╕сть, сво╓ "я". Але т╕льки спробуй розслабити волю! ╤ т╕ло, ╕ душа розбещу╓ться, ╕ тебе знов викида╓ на берег. - -- Ну, а дал╕?- задоволено пода╓ голос Елеонора. - -- Ну, якщо ти втрима╓шся ╕ тебе не викине - все ж,- усм╕хнулася Солом╕я,- море буремне: значить, пост╕йне напруження, влада над втомою, жертвування вс╕м... - -- А нагорода? Щастя?.. - -- Щастя? Н╕!- заперечу╓ Солом╕я.- Щастя - це не так важливо! Важлив╕ше - св╕дом╕сть, що ти робиш свою справу. - -- О так!- одними губами шепоче Елеонора ╕ сво╖м знаменитим жестом велико╖ Дузе проводить рукою по чолу, з любов'ю дивиться на ще таку прекрасну, зеленооку Солом╕ю й на мить в╕дчува╓ себе отим човнярем, який невм╕ло править човна у в╕дкрите, буремне море... ╤ душ╕ ╖х наповнюються юним щастям першо╖ перемоги, св╕тл╕шають погляди, сердечне тепло опром╕ню╓ обличчя... вони всм╕хаються одна одн╕й, розум╕ють одна одну,- ц╕ дв╕ велик╕ ж╕нки, яким не судилася стар╕сть! - -...Пучч╕н╕ запитав Солом╕ю, чи под╕ля╓ вона публ╕ку на г╕ршу або на кращу. - -Солом╕я, н╕би повертаючись зв╕дкись, говорить повол╕: - -- Публ╕ка скр╕зь справедлива... але найб╕льш тепла в Рос╕╖. - -- Так, так!- п╕дхоплю╓ Елеонора.- Мен╕ доводилося грати скр╕зь, але скажу в╕дверто, що т╕льки з рос╕йською публ╕кою, виступаючи, я в╕дчуваю особливий зв'язок, який подразню╓ мо╖ нерви, змушу╓ серце битися част╕ше, ╕ мен╕ вида╓ться, що я в╕ддаю себе всю, щоб створити найкращ╕ образи... Мене там завжди чекають, а тепер... Х╕ба це не жахливо, що я не маю сили для прац╕. Господи! В╕д цього я, зда╓ться, захвор╕ю.- ╤, починаючи нервувати, схопилася на ноги, п╕д╕йшла до в╕кна, глянула на море, а пот╕м р╕зко повернулася й, звертаючись до вс╕х, голосно сказала: - -- Я говорю вам, що люди мене зробили хворою, так, люди! - -Р╕чч╕он╕, який до цього часу мовчки прислухався до розмови, почав швидше ╕ншу тему, розпов╕даючи, що Муньйо-не - диригент ╕ композитор - мав славу дуже нервово╖ людини ╕ до нього важко було потрапити вчасно на репетиц╕ю. Як правило, в╕н або починав ран╕ше, або ран╕ше к╕нчав. Солом╕я, знаючи вдачу маестро ╕ не переносячи претенз╕й до себе, приходила завжди на годину ран╕ше ╕ таким чином завжди була найпунктуальн╕шою. Муньйоне ставав на под╕ум, ╕ перша фраза його адресувалася Солом╕╖: "Брав╕сс╕мо! синьйоро Солом╕╓! Ви, завжди ви!" - -...Особливо уважно Солом╕я прислухалася до розмов молодих про музику. Одного разу серед них проголосили: - -- Геть контрапункт! - -- Вибачайте,- втрутилася Солом╕я,- але контрапункт - це геометр╕я музики. - -- Дуже може бути, але так само, як людство не ма╓ мети, плану або ╕де╖, так само музика не ма╓ н╕ форми, н╕ зм╕сту! - -- Помиля╓теся,- наставляла спок╕йно Солом╕я.- В музиц╕ форма - у звучанн╕, а зм╕ст - це те, що нам чу╓ться в ньому... - -- Не треба мене переконувати. ╢вропа вступила у фазу культурно╖ старост╕ ╕ ма╓ т╕льки одну долю - вмерти. - -- Синьйоре, це Шпенглер!- почулося збоку. - -- Так от,- не заспокоювалася Солом╕я,- музика завжди була зв'язана ╕з сусп╕льним життям. Х╕ба повернення композитор╕в до техн╕ки емоц╕онал╕зац╕╖ гами за допомогою хроматизму не ╓ вираженням революц╕йно╖ ситуац╕╖ в нашу епоху? А Вагнер? Х╕ба сусп╕льн╕ бол╕ не в╕дбилися в його творчост╕? Х╕ба його хроматизм не був прапором початку руйнування тональност╕ в музиц╕?.. - -Ус╕ мовчки слухали. Ця сп╕вачка розум╕лася ╕ на теор╕╖ музики. ╖╖ й тут варто було слухати. - -Цього вечора Елеонора засп╕вала сама. Це була ╖╖ улюблена п╕сня, ╕ голос звучав низько, бархатно, як в╕олончель: "В тому темному гроб╕... Дозволь мен╕ плакати... Недобра... Недобра..." При цих словах тон ╖╖ набирав тако╖ траг╕чно╖ сили, що мало хто утримався в╕д сл╕з. - -Самотн╕ прогулянки Солом╕╖ вздовж узбережжя часто розд╕ляла ╕ Елеонора. Вона так само любила п╕ш╕ спацери, ╕ ╖╖ широкий р╕шучий крок та т╕ло, не здавлене корсетом, як по тод╕шн╕й мод╕, вповн╕ надавалися до них. - -Якось зайшла мова про Айседору Дункан, яку сп╕ткало нещастя вс╕х нещасть - загибель ╖╖ маленьких д╕ток: дочки, яка мала рок╕в ш╕сть, ╕ чотирир╕чного синка. Вони ╖хали авто з нянею, б╕ля р╕чки вод╕й зупинив машину ╕ вийшов; недбало закр╕плен╕ гальма не втримали машину, ╕ вона впала в р╕чку. Няня загинула разом з д╕тьми. - -- Це прекрасна ж╕нка... розумна, добра... Дуже добра... мен╕ хот╕лось би допомогти ╖й... - -Н╕хто не зна╓, де вона ╓... В газетах я читала, що вона наперек╕р церкв╕ не поховала сво╖х д╕тей, а спалила... - -- Спалила...- луною в╕д╕звалася Елеонора,- спалила... Десь тут, на узбережж╕, спалив Байрон т╕ло Шелл╕... Треба розшукати Айседору... - -Дузе ╕ справд╕ розшукала Дункан, яка була на гран╕ божев╕лля, тиняючися св╕том. Одного дня вона отримала телеграму. "╤задоро, знаю, що ти мандру╓ш ╤тал╕╓ю. Благаю, при╖дь до мене. Зроблю все, що в мо╖х силах, аби вт╕шити тебе. - -Елеонора Дузе" - -Набагато п╕зн╕ше Айседора в сво╖х спогадах напише, що вона так н╕коли ╕ не дов╕далася, в який спос╕б Елеонора в╕дкрила ╖╖ м╕сцеперебування. Але коли прочитала рядки телеграми, зрозум╕ла: це була ╓дина людина, яку хот╕лося бачити. Негайно вона вислала в╕дпов╕дь з подякою ╕ пов╕домила, що ви╖жджа╓ у В╕ареджо. - -Коли вони зустр╕лися, Айседора в постат╕ подруги побачила уособлення добра. Перший раз по смерт╕ д╕тей не в╕дчувала себе самотньою. "Взяла мене в об╕йми, ╖╖ чудов╕ оч╕ дивилися на мене з такою любов'ю, що я зрозум╕ла в╕дчуття Данте, коли в╕н зустр╕в Беатр╕че". - -- Де тво╖ коси, Айседора? - -- Там... Я кинула ╖х в море... - -Стояли вони одного разу над морем. Був розпал частих у В╕ареджо вересневих бур. Елеонора не дивилася на море, т╕льки, на гори. - -- Подивись,- мовила вона до Айседори,- подивись на от╕ сувор╕ апенн╕нськ╕ провалля, як╕ вони понур╕ ╕ бридк╕ пор╕вняно з долиною. Але т╕льки коли вдивишся у пошарпан╕, гостр╕ вершини, побачиш блиск мармуру, що чека╓ на свого р╕зьбяра. Той р╕зьбяр зробить його безсмертним. Долина т╕льки задовольня╓ людськ╕ потреби, в той час як гори живлять мр╕╖. Таким ╓ ╕ життя артиста - темне, понуре, траг╕чне, але здатне давати те, з чого людство черпа╓ сво╓ натхнення. - -Раптом вдарив гр╕м ╕ здалося, що блискавка зачепила верх╕вку хвил╕. Елеонора простягла руку вдалину. - -- Дивися, там св╕титься прах Шелл╕, то його душа носиться над хвилями.- Глянула на Айседору глибокими збол╕лими очима ╕ сказала пророчо, здавленим в╕д хвилювання голосом:- ╤задоро, не шукай, не шукай б╕льше щастя. Ти ма╓ш на чол╕ знак, який носять найб╕льш нещаслив╕ на земл╕. Те, що з тобою сталося, т╕льки пролог! Не випробовуй б╕льше долю! - -Через к╕лька рок╕в Айседора пригада╓ слова сво╓╖ найближчо╖ подруги: "Ах, Елеоноро, коли б я послухалася твого попередження! Т╕льки над╕я дуже дивна рослина. Можна не знаю ск╕льки обдерти, знищити ╖╖ в╕ти, але завжди вона випустить нов╕ паг╕нц╕". - -- Про яке випробування йде мова?.. Яке випробування?.. Я просто жила... - -- Можливо, це ╕ ╓ найстрашн╕шим випробуванням дол╕! Ти хот╕ла... - -- Я хот╕ла по╓днати мо╓ мистецтво ╕ мо╓ серце... - -- Це неможливо!- р╕зко втрутилася в розмову Солом╕я. - -- Неможливо? Чому? - -- Х╕ба тво╓ життя не дало тоб╕ в╕дпов╕д╕! - -- Н╕! Я н╕ в чому не винна!- Айседора впала в шал. Ж╕нки вже шкодували, що почали таку небезпечну розмову, але зупинити Айседору ╖м не вдалося. - -- Д╕ти! Д╕ти! Чудо над чудом! Д╕ти! Т╕ вустонька, що ссуть мо╓ молоко, гризуть беззубими деснами мою грудь! Яка мати могла б висловити, що вона в╕дчува╓, коли дитя куса╓ ╖й сосок, а молоко випорску╓ ╖й з грудей! Я в╕дчувала себе богом, вищим в╕д будь-якого митця! Ах ж╕нки, ж╕нки! Що там ваше навчання праву, малярству, р╕зьб╕, якщо ╕сну╓ таке чудо! Я знаю, яка любов вища од любов╕ до мужчини! Боже, де тепер мо╖ д╕ти, де мо╓ життя! Де було це знамените мистецтво? Мо╓ мистецтво? Що воно значить для мене?- Вона в плачу ╕ криках повол╕ опускалася на кол╕на, аж поки впала обличчям у п╕сок... - -Перша ╕мпер╕ал╕стична застала Солом╕ю у В╕ареджо, тут сп╕вачка й залишилася до к╕нця в╕йни. Цей час у житт╕ Солом╕╖ Крушельницько╖ можна окреслити як найб╕льш важкий ╕ найменш продуктивний. Трагед╕я сусп╕льного життя сп╕впала з особистими переживаннями сп╕вачки ╕ викликала творчу депрес╕ю. - -Через к╕лька рок╕в, коли прийде зв╕стка про революц╕ю в Рос╕╖, ожива╓ в душ╕ Солом╕╖ над╕я - повернутися на батьк╕вщину! Вона прислухатиметься до кожно╖ под╕╖, що в╕дбува╓ться там. Декрети про мир, хл╕б ╕ землю - за ╖╖ твердим переконанням - св╕дчили на користь революц╕╖. Але мр╕ям про повернення ╕ще не скоро судилося зд╕йснитись. - -З двадцятих рок╕в Крушельницька почина╓ св╕й славетний шлях по концертних залах св╕ту як камерна сп╕вачка. Вона да╓ ряд концерт╕в у ╢вроп╕. В ╤тал╕╖ сп╕ва╓ у В╕ареджо, Неапол╕, М╕лан╕, Паду╖, Тр╕╓ст╕, Тур╕н╕, Гену╖, Флоренц╕╖, Бреш╕╖ та Рим╕. У 1925 роц╕ на запрошення ╕тал╕йсько╖ королеви ╢лени Солом╕я виступа╓ з пам'ятним концертом у Кв╕р╕нальському палац╕. - -Розд╕л III - -ЗА АНТЕ╢ВИМ ЗАКОНОМ. Тим часом коричневий туман фашизму проника╓ в ус╕ сусп╕льн╕ пори ╤тал╕╖, ╕ найперш познача╓ться на дол╕ Солом╕╖них друз╕в. ╖х уже й так залишалося все менше й менше. Помер на той час у Львов╕ - -Павлик, роком п╕зн╕ше - Франко. Осирот╕ло зажди веселе ╕ гостинне Toppe дель Лаго. В 1924 роц╕ Солом╕я присутня на церемон╕╖ захоронения труни з т╕лом Пучч╕н╕ в ст╕н╕ його в╕лли. Того ж року десь в Америц╕ помира╓ Елеонора Дузе. В двадцятих роках вона повернулася на сцену, була сповнена над╕й, та, ви╖хавши на гастрол╕ до Америки, б╕льш н╕коли не побачила р╕дне В╕ареджо. Р╕зн╕ причини називають, коли говорять про нещасливу долю Дузе, але найкраще про це написала Айседора, яка часто зустр╕чалася з актрисою в останн╕ роки. "Дузе в той час була в розкв╕т╕ житт╓вих сил та ╕нтелекту. Дуже часто цитувала мен╕ грецьк╕ трагед╕╖ або Шексп╕ра. Коли я слухала ╖╖ ╕нтерпретац╕ю деяких строф Ант╕гони, думала, який то злочин, що вона не ма╓ перед собою св╕ту! Це неправда, н╕би Дузе покинула сцену в розкв╕т╕ сил т╕льки тому, як дехто хоче в╕рити, що мала нещасливе кохання, або бракувало ╖й здоров'я. Для того, щоб збулися ╖╖ мистецьк╕ прагнення, ╖й бракувало т╕льки ф╕нанс╕в! Оце ╕ '╓ та ганебна правда, яко╖ вс╕ так бояться. - -Той св╕т, що так коха╓ться в мистецтв╕, дозволив найви-датн╕ш╕й акторц╕ св╕ту змарнувати в самотност╕ й убозтв╕ п'ятнадцять довгих л╕т. Коли ж, нарешт╕, хтось зрозум╕в цю правду ╕ зорган╕зував ╖й турне по Америц╕, було вже п╕зно. Пристрасно бажала з╕брати грош╕, потр╕бн╕ ╖й для д╕ла, на яке чекала на протяз╕ вс╕х отих пустих л╕т - померла п╕д час подорож╕". - -Через три роки не стане ╕ Айседори Дункан. Як часто згадувала Солом╕я ╖х прогулянки узбережжям. Вони тепер жили в ╖╖ пам'ят╕. - -А життя йшло вперед, залишалися ще ╕ ╕нш╕ зв'язки з св╕том. - -Солом╕я завжди вид╕ляла серед знайомих сп╕вак╕в Т╕тта Руффо. Але фашизм наклав лапу ╕ на цього скромного ╕ далекого в╕д пол╕тики чолов╕ка. До Солом╕╖ д╕йшли страшн╕ чутки про смерть зятя Т╕тта Руффо, секретаря соц╕ал╕стично╖ парт╕╖, депутата парламенту. Талановитий адвокат безстрашно викривав злочини режиму Муссол╕н╕. ╤ за особистим розпорядженням дуче був схоплений. Його завезли в глухий л╕с поблизу Рима ╕ там замучили, розр╕зали на шматки ╕ розкидали по л╕су. - -Т╕тта Руффо на той час перебував на гастролях у Колумб╕╖. В╕н наст╕льки був приголомшений злочином, що в╕дмовився виступати в "Р╕голетто". Озбро╓н╕ фашистськ╕ молодчики п╕дбурили декого з публ╕ки, яка заплатила грош╕ за квитки, ╕ натовп рушив до готелю, де мешкав сп╕вак. Щоб попередити розправу, викликали загони к╕нно╖ пол╕ц╕╖. - -На другий день уславлений сп╕вак дав об╕цяний спектакль, але з того часу б╕льш н╕коли не виступав у рол╕ горбатого блазня ╕ назавжди зняв оперу з╕ свого репертуару. - -Од В╕ареджо до П╕зи двадцять к╕лометр╕в. Солом╕я неодноразово бува╓ там у сво╓╖ подруги Джул╕ани Вентур╕. Гостюючи в не╖, Крушельницька ста╓ св╕дком, як чорносорочечники розбивають мемор╕альну дошку на ст╕н╕ театру в П╕з╕, присвячену Т╕тта Руффо. - -Вражена Солом╕я за звичкою не стала коментувати з Джул╕аною те, що побачила, а почала ╖й розпов╕дати, як╕ прекрасн╕ вистави виходили, коли партнером Солом╕╖ був Т╕тта Руффо. Одна з тих вистав - "Адр╕ана Лекуврер" в М╕ланському оперному театр╕, на ╖╖ погляд, назавжди залишилася неперевершеною. Вони сп╕вали там утрьох - Солом╕я, Т╕тта Руффо ╕ великий Карузо. - -Не багато пройшло часу, як Крушельницька д╕зналася ╕ про Тоскан╕н╕. Великий маестро мав лише один ╕нтерес у житт╕ - мистецтво! Це, може, зб╕днювало його як людину, але робило неперевершеним майстром. В╕н не прикривався сво╖м мистецтвом, як парасолькою, щоб уц╕л╕ти в дн╕ сусп╕льних бур. Але тому, що вся його людська сутн╕сть вм╕щувалася в цьому ╕нтерес╕ ╕ живилася ним - вона не дозволила Артуро Тоскан╕н╕ схибити, з╕йти з чесно╖ дороги протягом усього життя. - -Перед початком вистави у м╕ланському "Ла Скала", де Тоскан╕н╕ мав диригувати, у державн╕й лож╕ з'явився Мус-сол╕н╕. Диригенту наказали грати фашистський г╕мн. Тоскан╕н╕ зробив вигляд, що не чу╓. Коли хтось ╕з верх╕вки почав наполягати, обурений маестро в╕дпов╕в: "Тут вам не бар ╕з пивом". - -П╕сля спектаклю диригента жорстоко побили, йому переламали руки... Тоскан╕н╕ полиша╓ батьк╕вщину так само, як Т╕тта Руффо. - -Коли до Солом╕╖ д╕йшли чутки про в╕д'╖зд диригента, вона довго не могла пов╕рити, що ╖╖ дорогого Артуро вже нема╓ в ╤тал╕╖. Вона не залишилася б тут, якби не Чезаре, якому було за ш╕стдесят - в╕н почав тяжко хвор╕ти. - -...Довг╕ м╕сяц╕ згадувала Солом╕я Тоскан╕н╕. Яким в╕н був на початку ╖хнього знайомства... Струнка ф╕гура, бл╕де виразне обличчя з чорними короткими вусами ╕ оч╕ - ласкав╕, ледь усм╕хнен╕, в них в╕дчува╓ться непохитна воля... Колись... Колись... Вони йшли понад морем по затужав╕лому п╕ску, не думаючи н╕ про майбутн╓, н╕ про минуле. Насолоджуючися хвилинами щастя ╕ душевно╖ гармон╕╖... - -Н╕коли не д╕зна╓ться Солом╕я, що ц╕ хвилини згада╓ Артуро Тоскан╕н╕ через п╕вв╕ку, вже п╕сля ╖╖ смерт╕. Лише час оц╕ню╓ наш╕ вчинки ╕ стосунки. Благословенн╕ хвилини дружби! - -Д╕знавшися про смерть Солом╕╖ Крушельницько╖ в╕д ╖╖ подруги Джул╕ани Вентур╕, великий диригент в╕дпов╕да╓ негайно: "...Я хочу пов╕домити Вам про свою велику зац╕кавлен╕сть отримати в╕ст╕ про дорогу подругу, про яку в╕д довгих рок╕в, ще з-перед першо╖ св╕тово╖ в╕йни, не чув б╕льше н╕чого. - -Знав я, що ╖╖ чолов╕к помер, але не знав, що дорога подруга повернулася у Льв╕в для викладання вокалу, ╖╖ смерть була для мене болючим ударом... Як╕ ж дорог╕ спогади про мистецтво ╕ дружбу промайнули в мо╖й уяв╕. Останн╕й раз вона сп╕вала з╕ мною,- це було в Неапол╕ в 1909 роц╕ на честь Джузеппе Мартучч╕,- "П╕сню спогад╕в". Це була сп╕вачка досконала. Ще ми побачились у В╕ареджо п╕д час першо╖ св╕тово╖ в╕йни, а пот╕м мо╓ циганське життя, мо╓ тривале перебування в Америц╕ порушило всякий контакт. - -Ви, дорога синьйоро, пишете мен╕, що мила, небуденна подруга в╕д╕йшла в ╕нше життя, що досягла найвищих почестей у сво╓му м╕ст╕ - я радий за не╖ ╕ глибоко зворушений. Пробачте, якщо насм╕люся звернутися до Вас з одним проханням... Дуже бажав би мати фотограф╕ю дорого╖ померло╖... Чи не змогли б Ви вислати мен╕ репродукц╕ю будь-якого ╖╖ фото, яке, можливо, ма╓те?" - -Джул╕ана Вентур╕ виконала прохання маестро. В Америку вона над╕слала фото, на якому перед очима диригента постала мить, що колись була щастям ╕ натхненням Тоскан╕н╕,- Солом╕я в образ╕ русалки Лореле╖. - -"...Не знаходжу сл╕в, щоб розказати Вам про сво╓ щастя... Спасиб╕, тисячу раз╕в спасиб╕ за чудову фотограф╕ю нашо╖ незр╕внянно╖ подруги. - -Яка ж величава Лорелея!" - -"Яка ж вона була мила ╕ прекрасна!"- писав про Крушельницьку на пороз╕ власно╖ смерт╕ Артуро Тоскан╕н╕. - -Тепер, коли в ╤тал╕╖ стало задушливо ╕ небезпечно, вона з задоволенням ви╖хала б на гастрол╕. Т╕льки чолов╕к Солом╕╖, який перен╕с важке захворювання, ще не м╕г ╕з нею ╖хати. Та ось у В╕ареджо з'явля╓ться давня подруга з Буенос-Айреса Негр╕та з сином Лю╖с╕то. Чезаре ╕з Солом╕╓ю вир╕шили помандрувати з ними по ╢вроп╕. Зробити, як в╕н казав, пробний ви╖зд. Р╕чч╕он╕ дуже любив Солом╕ю ╕ розум╕в, як важко ╖й без д╕яльност╕, без публ╕ки. - -Вони при╖хали до Парижа, ╕ коли на аф╕шах "Гранд-Опера" побачили вагнер╕вську "Вальк╕р╕ю", увечер╕ Солом╕я ╕ Негр╕та поб╕гли до театру. ╖м було ц╕каво подивитися на цю кохану ними Вальк╕р╕ю - не Крушельницьку. - -Солом╕я н╕коли не знала заздрощ╕в, розум╕ла суперництво, але заздр╕сть, яка значила - хочу, а не можу,- була ╖й незрозум╕лою. Вона хот╕ла т╕льки того в житт╕ ╕ мистецтв╕, що могла добитися сво╖м талантом ╕ працездатн╕стю. - -А того вечора серед блиску веч╕рн╕х туалет╕в, молодих облич вона в╕дчула раптом якийсь непоясненний жаль. Ще не розум╕ючи, що ╖╖ турбу╓, чекала початку вистави, маючи над╕ю, що перш╕ звуки знайомо╖ музики приведуть ╖╖ у в╕дпов╕дний душевний стан. - -Музика не принесла полегшення, а коли на сцен╕ п╕д аплодисменти з'явилася сп╕вачка, Солом╕ю вразив справжн╕й жорстокий б╕ль. Нэ е хтось кольнув ╖й у саме серце: "Н╕коли! Тоб╕ за п'ятдесят! Нав╕ки!" - -П╕д час ╖╖ улюблено╖ сцени вона нахилилася до Негр╕ти ╕ прошепот╕ла тихо-тихо: - -- Ход╕м зв╕дси, Негр╕то... - -Пот╕м вони побували у Швейцар╕╖. Пропливаючи по озеру Чотирьох кантон╕в, б╕ля в╕лли, де колись мешкав Вагнер, Солом╕я сп╕вала ар╕ю з "В╕льгельма Телля". - -Так в ╖╖ житт╕ сталося вперше. Вперше вона зв╕льнилася в╕д обов'язк╕в й ╕мпресар╕о, не п╕клувалася н╕ костюмами, н╕ акустикою. Щоправда, цього не можна було сказати про ╖╖ особистий режим. Як ╕ ран╕ш, холодн╕ обтирання, вправи зранку для голосу, н╕чого гострого, дуже холодного ╕ н╕якого алкоголю, х╕ба що краплина б╕лого легкого вина. Але безд╕яльн╕сть Солом╕ю швидко знудила. - -Чезаре не дуже добре перен╕с мандри, ╕ з Кале вони в╕дправили Негр╕ту в Аргент╕ну, а сам╕ повернулися до ╤тал╕╖. Солом╕я зрозум╕ла, що Чезаре ╖здити з нею не зможе. - -Одного разу, коли Джул╕ана зав╕тала, як завжди, з П╕зи до В╕ареджо, Крушельницька спитала: - -- Джул╕ано, чи не могла б ти скласти мен╕ компан╕ю на по╖здку з концертами? - -Джул╕ана, ставлячи привезен╕ троянди у високу металеву вазу, зам╕сть в╕дпов╕д╕, поц╕кавилась: - -- Дивно, чому ця ваза така важка? - -- Бо вона в╕длита з╕ ср╕бних в╕нк╕в, як╕ мен╕ п╕дносила публ╕ка,- сумно всм╕хнувшися, сказала Солом╕я. - -Джул╕ана захоплено глянула на подругу. Питання вир╕шилось само собою, й вони незабаром ви╖хали до Америки. - -Майже три сезони артистка давала концерти в ╢вроп╕ ╕ П╕вденн╕й Америц╕, виконуючи п╕сн╕ Брамса, Штрауса, Вольфа, Шуберта, Шумана, Римського-Корсакова, Франка, Равеля, Мусоргського. Крушельницька почала популяризувати твори композитор╕в, як╕ були в╕дом╕ до цього здеб╕льшого лише в п╕вн╕чних кра╖нах. - -Перед концертом у Ф╕ладельф╕╖ м╕сцева газета в╕дзначала: "Як концертна сп╕вачка пан╕ Крушельницька сяга╓ надзвичайних усп╕х╕в у в╕дтворенн╕ п╕сень р╕зних народ╕в ╕ час╕в". - -У 1928 роц╕ в Нью-Йорку Солом╕я виконувала п╕сню американського композитора Кадмена "Блакитна вода", з приводу яко╖ "Нью-Йорк тайме" писала, що ця п╕сня у виконанн╕ Крушельницько╖ несла б╕льше емоц╕йно╖ принади, н╕ж б╕льш╕сть американц╕в вкладають ╖╖ в цю л╕ричну мелод╕ю. - -Американський критик Дюваль про Солом╕ю Крушель-ницьку тих час╕в св╕дчить: "Роден говорив, що краса людини - це вираз обличчя ╕ грац╕я т╕ла. Таким чином, я можу сказати, що Крушельницька ╓ справд╕ прекрасна, оск╕льки обличчя р╕дк╕сного благородства й емоц╕йно╖ виразност╕ гармону╓ з ╖╖ стрункою й красивою постаттю. Вона - Юнона, яка може стати мертвою, якщо захоче, або виражати вс╕ людськ╕ пристраст╕... - -Голос артистки - справжн╓ геро╖чне драматичне сопрано. Тепер такий голос зустр╕ча╓ться р╕дко. Сп╕вачка дуже легко волод╕╓ ним. Вона використову╓ його т╕льки для передач╕ зм╕сту твору. "Краса думки", як пише про це Морель, н╕коли не приноситься нею в жертву суто вокальним ефектам. - -Под╕бно до Шаляп╕на, з яким я вже ╖╖ пор╕внював, Крушельницька викону╓ тв╕р ╕з такою експрес╕╓ю ╕ точн╕стю, що ще довго п╕сля концерту ми не можемо забути ╖╖ голосу ╕ залиша╓мося п╕д впливом музики й поез╕╖, яку ми в╕дчули ╕ зрозум╕ли глибше. - -Виконавський стиль Крушельницько╖, хоча й дуже ╕ндив╕дуальний, залиша╓ться все ж таки класичним. Артистка - -завжди сп╕ва╓ з необх╕дними ╕нтонац╕ями, незалежно в╕д того, як вона входить у роль, причому сп╕в ╖╖ залиша╓ться весь час р╕вним, як ╕ у великих сп╕вак╕в минулого - Мореля, Леман, Яна Решке. ╤нод╕ вона акомпану╓ соб╕ п╕д час сп╕ву, ╕ ╖╖ гра завжди майстерна, нав╕ть тод╕, коли вона сп╕ва╓ крик Вальк╕р╕╖". - -Солом╕я не дуже зм╕нилася зовн╕шньо. "Крушельницька - висока, грац╕озна ╕ дуже сильна ж╕нка, але ╖╖ велична постать весь час залиша╓ться молодою ╕ стрункою ╕ виклика╓ таке ж захоплення, як ╕ тод╕, коли я слухав ╖╖ в рол╕ Адр╕ани Лекуврер у М╕ланському оперному театр╕. Тод╕ вона ╕ Т╕тта Руффо виступали там ╕з тр╕умфом..."- продовжував критик Дюваль. - -Гастролюючи по Америц╕, Солом╕я Крушельницька не забувала ем╕грант╕в ╕з крак╕вського зал╕зничного вокзалу, трагед╕ю яких колись в╕дкрив ╖й любий Стефаник. - -Сво╓му ╕мпресар╕о ╤с╕л╕о Садун╕ - музичному директоров╕ ╕ композиторов╕ -вона заявила, що хоче оголошень ╖╖ концерт╕в в укра╖нськ╕й роб╕тнич╕й прес╕. - -Вона хот╕ла сп╕вати для сво╖х земляк╕в, яких нужда ╕ несправедлив╕сть виполошили з р╕дних м╕сць так само, як ╕ ╖╖. Солом╕ю особливо ц╕кавили оголошення в газет╕ "Укра╖нськ╕ щоденн╕ в╕ст╕" - орган╕ прогресивних укра╖нських роб╕тник╕в. - -Реакц╕йн╕ укра╖нськ╕ елементи не полюбляли напряму ц╕╓╖ газети, як не любили "Союзу укра╖нських роб╕тничих орган╕зац╕й". Вони намагалися в╕дмовити ╖╖ сп╕вати перед роб╕тниками, яких вони називали "б╕льшовиками" з того часу, як згадана орган╕зац╕я ╕ ╖╖ пресовий орган стали на боц╕ Радянсько╖ влади на Укра╖н╕ ╕ в╕дбивали вс╕ляк╕ наклепи, скерован╕ проти влади Рад, що ними жонглювали укра╖нськ╕ буржуазн╕ нац╕онал╕сти. Але даремно. Артистка таки домоглася, щоб ╖╖ виступи було влаштовано у роб╕тничому район╕ м╕ста Нью-Йорка, в Укра╖нському роб╕тничому дом╕ на 4-й вулиц╕. - -Концерт влаштовано стараннями "Союзу укра╖нських роб╕тничих орган╕зац╕й", а Микол╕ Тарновському як одному з його кер╕вник╕в, довелося бути головою великого свята. - -Так, це було справжн╓ свято для укра╖нських роб╕тник╕в за океаном. Вони щиро в╕тали славетну дочку укра╖нського народу, нагороджували неск╕нченними оплесками. - -На концерт╕ в Укра╖нському роб╕тничому дом╕ з╕бралося близько п╕втори тисяч╕ слухач╕в, ╕ сп╕вачка, так само - -12* - -331 - -як ╕ в Мекка Темпл та ╕нших концертних залах, окр╕м шедевр╕в композитор╕в св╕ту, дарувала сво╖м землякам р╕дн╕ укра╖нськ╕ народн╕ п╕сн╕. - -"Сл╕д сказати, що перед виступом сп╕вачки Укра╖нський хор ╕мен╕ М. Леонтовича, який ╕сну╓ ╕ дос╕ в Нью-Йорку, прив╕тав ╖╖ п╕снею, а пот╕м сцену було в╕ддано артистц╕". Так через багато рок╕в писав про концерти Солом╕╖ Крушельницько╖ Микола Тарновський, який повернувся з ем╕грац╕╖ в Ки╖в. Той концерт називався "П╕сн╕ вс╕х нац╕й". - -Вона поверта╓ться в ╤тал╕ю ╕ да╓ сер╕ю концерт╕в по м╕стах, де ╖╖ люблять ╕ пам'ятають. - -П╕сля сенсац╕йних усп╕х╕в у Рим╕ артистку запросили виступити при двор╕ ╕тал╕йсько╖ королеви. "Под╕бно до Шуман-Гейнке ╕ Шаляп╕на, артистка сво╖ми виступами зв'язу╓ нас з великим минулим... Адже вона ма╓ п╕сенний талант Леман, артистичне обдарування Бернгардта ╕ велику особист╕сть Крушельницько╖". - -П╕д цими словами м╕г би п╕дписатися кожний, хто чув ╕ знав велику сп╕вачку. - -Ранньо╖ осен╕ 1928 року Солом╕я з'явля╓ться у Львов╕, щоб просп╕вати сво╖м землякам нову програму сво╖х концерт╕в. Акомпан╕атором запрошено п╕ан╕ста Йосифа Дрималика. Якось в╕н запитав, чи розум╕ють укра╖нськ╕ п╕сн╕ за кордоном. - -- Справжню красу, народне мистецтво всюди розум╕ють. Наш╕ п╕сн╕ публ╕ка сприйма╓ гаряче, захоплю╓ться ╖х мелод╕йн╕стю, багатством зм╕сту. Щодо сл╕в, то, звичайно... Але я н╕коли не сп╕вала наших п╕сень в переклад╕ на ╕нш╕ мови. - -Ентуз╕азм, з яким зустр╕чали скр╕зь сп╕вачку, був величезний. Правда, не обходилося без провокац╕й з боку буржуазних нац╕онал╕ст╕в ╕ церкви. Один священик купив квиток на концерт ╕ посадив на сво╓ м╕сце в театр╕ величезну в╕вчарку. Добре, що до початку концерту один ╕з артист╕в, хто вже знався на цих "жартах", попередив. Собака був навчений вити, як т╕льки на сцен╕ починали сп╕вати... - -Люди слухали Солом╕ю зата╖вши подих. "До краю переповнений зал. Точно о визначен╕й годин╕ на сцену виходить сп╕вачка. У чорн╕й довг╕й сукн╕ вона вигляда╓ так велично! Кожен ╖╖ рух, кожен жест як╕сь урочисто п╕днесен╕. Як же вона в╕льно, природно ╕ одночасно якось урочисто вм╕╓ вести себе на сцен╕! - -С╕даю за рояль ╕ беру перш╕ акорди. Повол╕, н╕би навмисне стримуван╕, оксамитов╕ хвил╕ голосу Крушельницько╖ заповнюють зал теплотою, сердечною мелод╕╓ю",- згадував п╕зн╕ше Й. Дрималик. - -Нав╕ть по зак╕нченн╕ програми люди не розходяться. Вони благають ще п╕сень, ще т╕╓╖ краси, яка осява╓ перед ними св╕т, да╓ ╖м в╕ру, що в╕н зм╕ниться на кращий. Солом╕я сп╕ва╓, ще... ще... аж пот╕м с╕да╓ сама до рояля ╕ продовжу╓ виступ. - -Якось по концерт╕ хтось запитав, чи не важко ╖й сп╕вати по чотири години п╕дряд, чи не стомлюються голос-ниц╕. - -- Аби ноги не втомлювалися,- в╕дпов╕ла, усм╕хаючись. Техн╕ку сп╕ву мала блискучу. - -У 1931 роц╕ Солом╕я при╖де спец╕ально на ш╕стдесятир╕ччя Стефаника. Вона хот╕ла сп╕вати для нього ╕ питалася близьких письменников╕ людей, яку п╕сню в╕н любить. - -Тепер в╕н любив стару покутську п╕сню: - -Лишень моя мила - -Як голубка сива, - -Вона спати не ляга╓, - -Дитину колише, - -Др╕бне листя лише - -З буйним в╕тром розмовля╓... - -Вони зустр╕лися, як р╕дн╕. Змучений хворобою письменник всм╕хнувся до Солом╕╖: - -- А де то тая молод╕сть наша, Солохо? - -- У тому краю, де збивали ми соб╕ хрест,- пожартувала Солом╕я,- на якому нас розпина╓ стар╕сть... - -Стефаник в╕рив у кращ╕ часи для Укра╖ни. В╕н багато розпов╕дав, знов, як колись, у далек╕й молодост╕, для сво╓╖ Солохи про св╕т, про людей, про мужик╕в, про Радянську Укра╖ну ╕ про те, як прагнуть мужики до не╖. В т╕ часи в╕н писав, звертаючись до товариш╕в ╕з Ки╓ва: "Стою на вугл╕ сво╓╖ хати ╕ простягаю до вас руки..." - -Вони бачилися востанн╓. - -Солом╕я н╕би в╕дчувала цю в╕чну розлуку. В лист╕ до р╕дних вона просить не замовляти концертний зал, бо хоче побути цей раз ╕нкогн╕то ╕ не ма╓ нам╕ру робити жодного концерту. - -Незабаром ╕ ╖й виповниться ш╕стдесят, але вона все ще сп╕ва╓. Р╕дко сп╕ваки так довго збер╕гають голос. "Гаццета д╕ Венец╕я" на концерт ш╕стдесятир╕чно╖ Солом╕╖ да╓ коротку реценз╕ю: "Славна сп╕вачка Солом╕я Крушельницька здобула вчора в Театр╕ Гольдон╕ новий величезний усп╕х. Вибравши програму, яка сама собою п╕дтверджу╓ гар* ний ╖╖ смак, знаменита актриса проявила н╕жну чутлив╕сть сво╓╖ поетично╖ натури та музикальност╕, а водночас шляхетн╕сть та переконлив╕сть тих прийом╕в, якими досяга╓ багатства ефект╕в, що вдаються т╕льки обранцям дол╕. - -Романс "Щоб не померти при перш╕й зустр╕ч╕" вона викону╓ так, що зал пот╕м не затиха╓ хвилин десять. Це був шедевр п╕сенного вокалу. Блискуче с╕-бемоль всевладно пану╓ у музичному рефрен╕, пов╕льно переходячи у п╕ано. У ╖╖ романс╕ - ╕ н╕жне ридання, ╕ ласка, ╕ з╕тхання..." - -Чезаре зовс╕м розхвор╕вся ╕ р╕дко ви╖жджа╓ з В╕ареджо, Солом╕я мусить бути б╕ля нього. До не╖ часто нав╕дуються малочисленн╕ друз╕, поети, журнал╕сти. Якось зав╕тала знайома журнал╕стка. Вони довго гуляли над морем, поглядаючи часом у чисте небо, де ширяв г╕дрол╕так. Солом╕я поверта╓ обличчя до знайомо╖ ╕ каже: - -- Бачите? А ви пита╓те, чому все те, що ми вважали великим мистецтвом, зда╓ться нам тепер безпл╕дним ╕ нав╕ть неживим. Бачите? Увесь св╕т оновлю╓ться сьогодн╕. Ми живемо в часи л╕таючих машин. Людей ц╕кавлять тисяч╕ речей. Мистецтво не може бути осторонь життя, ╕, опинившись м╕ж минулим ╕ майбутн╕м, воно губиться, не знаходячи виходу. - -Дар╕я, так звали журнал╕стку, з усм╕шкою хита╓ головою, вона зна╓, що Солом╕я Крушельницька мовчальниця ╕ говорить так, аби ухилитися в╕д розмови, ╖╖ важко примусити висловити свою думку, набагато легше умовити сп╕вати. ╤ коли Солом╕я Крушельницька сп╕ва╓ в урочист╕й тиш╕ свого вишукано-строгого салону, рад╕сть великого мистецтва як благословення вита╓ над небагатьма вибраними слухачами... - -- Навряд,- заперечу╓ Дар╕я,- чи сучасна музична д╕яльн╕сть, особливо в оперному мистецтв╕, занепала лише тому, що виник ╕ пану╓ так званий новий св╕т. Згадайте, в як╕ часи жили Росс╕н╕, Верд╕, Вагнер. Якщо за наше життя машини п╕днялися в небо, то в ╖х життя вдерлися машини, що виробляли св╕тло, звук, енерг╕ю, тепло. - -- Це правда,- в╕дказу╓ Солом╕я Крушельницька,- але в╕рно й те, що з ними п╕шла в минуле ц╕ла епоха. З Ваг-нером насамперед. Музична драма, яка за його час╕в досягла найвищого утвердження, почала тод╕ ж св╕й низх╕дний шлях. Зда╓ться, неможливо перевершити Вагнера. - -У наш час необх╕дне оновлення оперного мистецтва. Сл╕д знайти сп╕взвучн╕ часов╕ джерела натхнення ╕ засоби висловлювання. - -- Як╕, на вашу думку,- пита╓ Дар╕я,- нов╕ форми можуть згодом з'явитися в мистецтв╕? - -На прекрасному обличч╕ велико╖ сп╕вачки легка посм╕шка. - -- Х╕ба це можна передбачити? - в╕дпов╕да╓ вона.- Н╕. Нема╓ н╕чого, що б давало п╕дстави для будь-яких припущень. Н╕чого. Особливо в безладд╕, яке пану╓ зараз. ╢ спроби, нав╕ть досить значн╕, створити нове, але з них не випливають н╕як╕ висновки, бо жодна з цих спроб не сягнула вершини. Можливо, композитор уже не пом╕ча╓ в публ╕ки великого ╕нтересу до мистецтва, того захоплюючого ╕нтересу, який рок╕в п'ятнадцять тому був для нього водночас ╕ стимулом, ╕ нагородою. - -Нав╕ть промовляючи ц╕ слова, Солом╕я Крушельницька н╕би дошуку╓ться чогось, а не беззаперечно стверджу╓. - -Дар╕я просить пригадати, якою увагою в св╕т╕ користу╓ться нин╕ музика. Концертн╕ зали повн╕с╕ньк╕, як н╕коли ран╕ше. Розвива╓ться ╕ стверджу╓ться витончений смак до камерних твор╕в. - -- Аз ╕ншого боку,- запиту╓ Дар╕я,- чому в той час, коли композитори наполегливо прагнуть знайти нов╕ форми вираження, публ╕ка явно в╕дда╓ перевагу старим операм? Я в╕дв╕дувала "Ла Скала", коли там давали "Ф╕дел╕о" Бетховена, "В╕льгельма Телля" Росс╕н╕, тетралог╕ю ("Золото Рейна", "Вальк╕р╕я", "З╕гфр╕д", "Загибель бог╕в") Вагнера ╕ завжди бачила зал переповненим. Як мен╕ розпов╕ли, старий Верд╕ ще витриму╓ ц╕лий сезон. Що це ма╓ означати? - -Солом╕я Крушельницька знизу╓ плечима. - -- Навряд чи можна це легко пояснити,- в╕дказу╓ вона.- Зрозум╕ло, в тепер╕шн╕й криз╕ музично╖ драми нема╓ провини н╕ артист╕в-виконавц╕в, н╕ орган╕затор╕в вистав. Очевидно також, що серед сучасних композитор╕в ╓ майстри, так╕, як, наприклад, П╕цетт╕, що створили прекрасн╕ твори. Проте... - -Тут Солом╕я Крушельницька робить паузу, н╕би вагаючись. Дар╕я блага╓ ╖╖: "Говор╕ть!" - -- Проте така чудова опера, як "Федра", явля╓ собою занадто важкий тв╕р для постановки ╕ виконання, щоб в╕н м╕г пос╕сти пост╕йне м╕сце у репертуар╕. - -- Не те, що опери Верд╕,- зазнача╓ Дар╕я, ╕ вони посм╕хаються. - -- Я,- говорить Солом╕я,- сп╕вала у багатьох операх Верд╕. Музика цього композитора наст╕льки проста й доступна, що кожний в змоз╕ сприйняти ╖╖ до к╕нця. Однак у його операх артистов╕ важко виявити власну ╕ндив╕дуальн╕сть, бо ╖м браку╓ високого драматизму. Психолог╕чна складн╕сть музично╖ драми визначилася п╕сля Верд╕ ╕ поступово поглиблювалася. Якщо ви пом╕тили, сучасн╕ опери побудован╕ на психолог╕чному анал╕з╕, що часом ста╓ самоц╕ллю. Це робить ╖х досить важкими та менш розважальними, ╕ публ╕ка схиля╓ться до верд╕всько╖ легкост╕ й простоти. Я не хочу сказати, що Верд╕ мене не ц╕кавив. "А╖да" завжди була для мене джерелом велико╖ насолоди. - -Артистка знову замовка╓. Можливо, що вона згаду╓ сво╖ блискуч╕ усп╕хи, публ╕ку ╢вропи ╕ Америки, театральн╕ зали, де лунають овац╕╖. - -- Яку публ╕ку ви ц╕ну╓те над усе? - -- Я, зда╓ться, завжди мала усп╕х у будь-яких театрах, ╕ тому вс╕ слухач╕ однаково дорог╕ мен╕. Проте ╕ м╕ж ними ╕снують певн╕ в╕дм╕нност╕. Наприклад, бува╓ публ╕ка, яка д╕╓, зрештою, не на користь артистов╕. Вона надм╕ру захвалю╓ його, псу╓, пестить, в╕дрива╓ од справ безперервними бенкетами ╕ святами з подарунками, кв╕тами, зустр╕чами б╕ля театру. А бува╓ публ╕ка осв╕чена, тонка ╕ сприйнятлива, вона уважно стежить за сп╕ваком ╕ допомага╓ йому, вм╕╓ попередити в раз╕ потреби, вказати, в чому саме в╕н мусить удосконалитися, сво╓часно висловити сво╖ почуття ╕ симпат╕╖. - -- А що ви можете розпов╕сти про композитор╕в? - запиту╓. - -- Я не знала н╕ Верд╕, н╕ Вагнера,- в╕дпов╕да╓ Крушельницька ╕ знов замовка╓. Напевно, вона дума╓ про те ж саме, що ╕ Дар╕я, тобто що вагнер╕вська музична драма була прищеплена на ╕тал╕йськ╕й земл╕ - нею, Боргатт╕ ╕ Тоскан╕н╕. - -- В╕дновити вагнер╕вськ╕ перипет╕╖,- продовжу╓ вона,- надзвичайно ц╕каво, та на це п╕шло б багато часу. Можу лише сказати, що створення ж╕ночих образ╕в Вагнера - велика, але й не легка рад╕сть. У цих образах ч╕тко вимальову╓ться геро╖чна л╕н╕я (згадайте хоча б Брун-г╕льду). Ус╕ вони майстерно окреслен╕, проте пост╕йно коливаються м╕ж реальним життям ╕ невловим╕стю вигадки. - -- А ╤зольда? - -- О, ╤зольда - це постать ╕з легенди, але ╖╖ пристрастям притаманн╕ глибок╕ людськ╕ риси, я ц╕лком втрачала спок╕й, коли повинна була сп╕вати цю парт╕ю. - -Солом╕я Крушельницька промовля╓ це, трохи стишивши голос, з ледь пом╕тним збентеженням на обличч╕. ╖╖ непоко╖ть необх╕дн╕сть в╕дкривати зав╕су над пота╓мними сторонами свого життя. - -- Що ви могли б розпов╕сти про Штрауса? - -- Це досить сво╓р╕дний композитор. В╕н вважа╓ сво╖ твори ц╕лком самост╕йними ╕стотами, як╕ в╕докремлюються в╕д нього ╕ починають жити власним життям. Тому, ставлячи сво╖ опери, в╕н ╕нтерпрету╓ ╖х так, н╕би ма╓ справу з чужими творами. Штраус ╓ найкращим постановником опер... Штрауса! В╕н закоханий у них ╕ об'╓ктивно в╕дчува╓ всю ╖х красу. Його "Саломея" народилася у порив╕ натхнення ╕ тому витримана в одному ключ╕ в╕д першо╖ до останньо╖ ноти. - -"Електра", навпаки, подекуди нер╕вна, в н╕й в╕дчува╓ться слаб╕сть композиц╕╖. Проте вс╕ опери Штрауса в╕дзначаються неабиякою внутр╕шньою ц╕л╕сн╕стю. Це виплива╓ з того, що композитор був водночас ╕ л╕бреттистом. А якщо пригадати, яка незвичайна людина Гуго фон Гофман-сталь, легко зрозум╕ти, чому в операх, створених цими двома митцями, поез╕я ╕ музика зливаються в ╓диний подих. - -- А що ви скажете про Маскань╖? - запиту╓ Дар╕я, скрупульозно виконуючи св╕й обов'язок журнал╕ста. - -- В╕н - обдарована, поривиста натура з п╕вденним темпераментом. Як диригент маестро неохоче бере участь у постановках чужих опер. До сво╖х власних твор╕в Маскань╖ ма╓ особливий п╕дх╕д, час од часу переробляючи ╕ вдосконалюючи ╖х, щоб вони звучали по-новому. ╤ в цьому його приваблив╕сть. - -- Чи не могли б ви розпов╕сти дещо про Пучч╕н╕? На обличч╕ Солом╕╖ Крушельницько╖ з'явля╓ться в╕дт╕нок внутр╕шнього хвилювання. - -- Пучч╕н╕,- говорить вона,- був чудовою, доброю, симпатичною людиною. Як композитор в╕н мав бездоганне почуття театральност╕, задуми його твор╕в в╕дзначалися ясн╕стю й ч╕тк╕стю. Йому була притаманна щира чутт╓ва ╕мпульсивн╕сть, що ╕нколи перетворювалася на на╖вн╕сть. Пригадую випадок п╕д час гастролей у Бреш╕╖. Йшла репетиц╕я "Мадам Баттерфляй". В останн╕й д╕╖ я сп╕вала, припавши до земл╕ у хвилину незм╕рного в╕дчаю. Раптом у мене розпустилося волосся. Воно було на той час св╕тло-рудого в╕дт╕нку, густе, довге ╕ вкрило мене до п'ят. Маестро п╕дстрибнув в╕д захоплення. "Добре/ добре,- вигукував в╕н,- просто чудово! У цьому м╕сц╕ завжди роб╕ть так, щоб у вас розпускалося волосся!" - "О маестро,- в╕дгукнулася я,- де ви бачили чистокровну японку з розкиданою по плечах рудою гривою?" Дорогий маестро зн╕яков╕в, ображений, немов дитина... - -Журнал╕стка ц╕кавиться народними п╕снями Укра╖ни. Солом╕я викону╓ ╖х з незр╕внянною майстерн╕стю. ╖╖ плат╕вки ╕з записами укра╖нських п╕сень, як╕ випустила одна з американських ф╕рм, можна вважати справжн╕м шедевром. Дар╕я запиту╓, чи ма╓ ╤тал╕я, на ╖╖ думку, багате джерело музично╖ фольклористики? - -- Безсумн╕вно,- в╕дпов╕да╓ Крушельницька,- в кожн╕й з ╕тал╕йських областей зустр╕чаються сво╓р╕дн╕ народн╕ мотиви. - -- Так╕, що можуть надихнути композитора? - пита╓ Дар╕я. - -- Саме так, надихнути,- продовжу╓ Солом╕я,- п╕дказати мелод╕ю, яку митець повинен, однак, обробити ╕ розвинути. Рос╕йська музика, музика ╤спан╕╖ в╕дзначаються особливою жвав╕стю, тому що збагатилися вони чистотою фольклорного джерела. Але це джерело наст╕льки вм╕ло оброблено, що було б неможливою справою поновити, скаж╕мо, з музики Мусоргського або Гранадоса чистий перв╕сний мотив. В╕н н╕би кров, що живить складний орган╕зм. М╕ж ╕ншим, в ╤тал╕╖ молод╕ композитори також натрапили на под╕бне пота╓мне джерело ╕ користуються ним. Прийде час, ╕ це дасть чудов╕ плоди... - -Солом╕я Крушельницька, яка може сп╕вати багатьма мовами ╕ ╓ також блискучою п╕ан╕сткою, добре об╕знана з творч╕стю молодих композитор╕в, говорить про них ╕з щирою симпат╕╓ю. Вона згаду╓ старовинн╕ ╕тал╕йськ╕ ар╕╖, як╕, на ╖╖ думку - одн╕ з найкращих у св╕т╕. - -Вже час прощатися, але вони в╕дчувають, як ще одне ╕м'я ось-ось ма╓ з╕рватися з уст. - -- Тоскан╕н╕? - -- Тоскан╕н╕,- п╕дхоплю╓ Солом╕я Крушельницька,- то найосв╕чен╕ший ╕ найвидатн╕ший диригент сучасност╕. - -- Ви, мабуть, зна╓те безл╕ч ц╕кавого про артистичне життя маестро? - -- Я виграла з ним найважч╕ ╕ найважлив╕ш╕ бойовища. Вагнер, Каталан╕, Штраус - ось в╕хи нашо╖ важко╖ прац╕ ╕ наших перемог. - -Так замислено, але без з╕тхань перегорта╓ Солом╕я Крушельницька стор╕нки минулого. "Вона живе не лише спогадами. У сво╓му мовчанн╕ вона залиша╓ться енерг╕йною ╕ д╕яльною: уважно стежить за становленням ╕ розвитком нових теч╕й у музиц╕, працю╓, сп╕ва╓ ╕ готу╓ться до концерт╕в, як╕ час в╕д часу влаштову╓. - -Ус╕, хто мав щастя слухати ╖╖, можуть сказати, що одержали од не╖ найдорожчий подарунок. А те, що вона зна╓ ╕ ц╕ну╓ сучасних композитор╕в, ╓ проявом не лише мовчазного схвалення, але ╕ глибоко╖ в╕ри в ╖х творчий хист". - -Цю розмову з великою сп╕вачкою колись записала Дар╕я Банф╕-Малагуцц╕, ╕ все, про що вона св╕дчить, зб╕га╓ться з характером ╕ способом життя Солом╕╖ Крушельницько╖. - -Над св╕том збираються хмари друго╖ св╕тово╖ в╕йни, в ╤тал╕╖ посилю╓ться фашистський терор. - -Незабаром до Солом╕╖ доходять в╕ст╕, що Т╕тта Руффо, який на сво╓ ш╕стдесятир╕ччя захот╕в бути дома, заарештований. Ус╕ культурн╕ центри ╢вропи спов╕щають про це. Зусиллями чесних людей св╕ту його ледь-ледь вирвали з лап фашист╕в. - -Солом╕я не може б╕льш витримувати обстановку репрес╕й, але ╖╖ Чезаре вже не вста╓, ╕ вона догляда╓ безпом╕чного чолов╕ка. - -Крушельницька ненавид╕ла фашизм, нац╕онал╕зм. Вихована на революц╕йно-демократичн╕й л╕тератур╕, маючи в житт╕ таких учител╕в, як Франко, Павлик, Стефаник, вона не могла н╕ на хвилину скоритися мракоб╕ссю. Вона под╕ляла думки вс╕х передових людей часу ╕ ╖х ставлення до "н╕мецько╖ революц╕╖". Томас Манн у лист╕ до Альберта Ейнштейна писав з цього приводу: - -"...Уся ця "н╕мецька революц╕я", на мо╓ глибоке переконання - протиприродна ╕ мерзотна. У не╖ нема╓ жодно╖ з тих якостей, якими справжн╕ революц╕╖, нав╕ть найкривав╕-ш╕, завойовували симпат╕╖ св╕ту. Вона по сут╕ сво╖й не ╓ "обурення", хоч би що говорили, хоч би що кричали ╖╖ нос╕╖, а ╓ ненависть, помста, п╕дла пристрасть до вбивства ╕ м╕щанська убог╕сть душ╕. Н╕чого доброго з цього не буде, я впевнений абсолютно, ан╕ для Н╕меччини, ан╕ для св╕ту, ╕ те, що ми попереджали про сили, як╕ принесли оце моральне ╕ духовне нещастя, нам, безумовно, коли-небудь зараху╓ться, так, нам, як╕, може бути, тут ╕ загинуть". - -...Солом╕я зак╕нчувала св╕й житт╓вий шлях так само велично ╕ г╕дно, як ╕ пройшла по ньому. Звичка бути величною не покине ╖╖ н╕коли. ╖й ст╕льки раз доводилося грати геро╖чне, що воно наче стало ╖╖ другою натурою. Самотн╕сть лише п╕дкреслювала цю рису. - -Коли чолов╕к Солом╕╖ помира╓, б╕льш н╕що не трима╓ ╖╖ в ц╕й зчуж╕л╕й кра╖н╕. Вона спалю╓ майже все дороге для не╖ листування ╕ все, що ╖й не бажано було бачити в чужих руках. Пот╕м заявля╓, що хоче зробити чергову по╖здку на батьк╕вщину ╕, добившися дозволу, захопивши ╕з собою лише необх╕дне, щоб не викликати п╕дозри, ви╖жджа╓ до Львова. - -Крушельницька належала до того р╕дк╕сного типу людей свого часу, як╕ не т╕льки св╕домо ставилися до свого життя, але й реально уявляли соб╕ свою сусп╕льну ц╕нн╕сть. Вона не могла жити м╕ж сво╖ми, але н╕хто не м╕г заборонити ╖й вмерти на сво╖й земл╕ ╕ не лише працею, але нав╕ть смертю назавжди зв'язати сво╓ ╕м'я з ╕м'ям народу... Бо поки ╕снують ╖х ╕мена, доти ╕сну╓ народ, який ╖х породив. - -Говорячи про мистецьк╕ заслуги ╕ досягнення Крушельницько╖, вернемося ще раз до книги Р╕нальдо Корто-пасс╕ "Повернення мадам Баттерфляй в р╕дне гн╕здо Toppe дель Лаго" ╕ зосередимося на тих рядках, де автор пор╕вню╓ Солом╕ю Крушельницьку з Елеонорою Дузе. - -"Той, хто колись назвав Крушельницьку оперною Дузе, в╕дчув ╕стину, яка, однак, потребу╓ поглиблення - тим легше буде ╖╖ з'ясувати, щоб довести очевидне ус╕м тим, кому не доводилося чути н╕ маг╕чно╖ Елеонори, н╕ мужньо╖ Саломе╖. Тим, хто л╕пить ╕дола з велико╖ ╕тал╕йсько╖ актриси Дузе ╕, як ╕дола, ╕золю╓ ╖╖, щоб краще поклонятися ╖й, нетерплячий до пор╕внянь ╕ сп╕вставлень, впертий в небажанн╕ визнати, що одне божество може зр╕внятися з ╕ншим. - -Передсуди, як ╕ заяложен╕ ╕стини, важко викор╕нювати. Лише профес╕йна ╕ впливова критика, передус╕м та, що з морально╖ поваги до само╖ себе ма╓ право на таке почесне визначення - лише така критика, зваливши спочатку гори упереджених думок ╕ вульгарних забобон╕в, зможе створити великий диптих сучасного драматичного ╕ оперного театр╕в. Повернути ц╕нн╕сть справжн╕м ц╕нностям, викресливши ╕з почесного списку чимало непрошених гостей, що користалися незаслуженою славою, зм╕шавши тим самим в одну купу ╕ золото, ╕ позолоту. - -Але Саломея Крушельницька не з╕йде з╕ свого високого трону, якщо ж ╕ з╕йде, то х╕ба т╕льки для того, щоб пос╕сти ще вище м╕сце в ╕стор╕╖ музично╖ культури наших дн╕в". - -Солом╕я Крушельницька повернулася на Укра╖ну в серпн╕ 1939 року. - -Через м╕сяць Льв╕в став радянським. - -Для Солом╕╖ в╕дкрився новий св╕т, не чужий ╖й, тому що все життя ╖╖ пов'язалося з демократичним рухом та його ╕деями. Це здавалося ╖й справжн╕м щастям - в╕льна с╕м'я радянських народ╕в ╕ серед них - Укра╖на. Солом╕╖на св╕тла мр╕я - служити народов╕ - знайшла сво╓ вт╕лення в житт╕ ╕нших людей, бо ╖╖ житт╓вий шлях доб╕гав к╕нця. Але стар╕сть ще не мала п╕дстав святкувати перемогу. Солом╕я п╕шла працювати в консерватор╕ю. - -У багатьох заруб╕жних джерелах пишеться про те, що Крушельницька не могла ви╖хати з╕ Львова до ╤тал╕╖, бо... ╖╖ не випускали. Дехто "так пише", тому що чита╓ про це у ╕нших, дехто, бо - як можна ╕накше? Трет╕ знають, що то наклеп, але з ненавист╕ роблять це св╕домо. - -Можна з ус╕╓ю в╕дпов╕дальн╕стю стверджувати - могла ви╖хати повернутися до ╤тал╕╖ Солом╕я Амврос╕╖вна Крушельницька - могла, аби того хот╕ла. Вона була ╕тал╕йська п╕ддана, мала д╕м в ╤тал╕╖, з якого майже н╕чого не взяла. Але Солом╕я Крушельницька - сп╕вачка й актриса - була дочкою ╕ горд╕стю свого народу, й коли вона д╕стала можлив╕сть розд╕лити його долю - не було сили, яка б заставила ╖╖ зм╕нити сво╓ р╕шення. - -Той р╕к перед в╕йною вона живе повноц╕нним життям громадянки сво╓╖ соц╕ал╕стично╖ кра╖ни. - -Зустр╕ча╓ться з митцями Ки╓ва, Харкова. В╕домо, що саме тод╕ Солом╕я Крушельницька познайомилася з Оксаною Петрусенко. - -Перед початком Велико╖ В╕тчизняно╖ в╕йни у Львов╕ в╕дбулася портретна виставка укра╖нських художник╕в. На н╕й демонструвався портрет Солом╕╖ Крушельницько╖ роботи Ярослави Музики. Т╕, хто лише знав про тр╕умф сп╕вачки, багатство ╕ житт╓ву удачу - поставилися до нього негативно. Вони говорили, що в житт╕ Крушельницька ╕ натяку не мала на ту незрозум╕лу траг╕чн╕сть, яка в╕дчувалася в портрет╕. - -Художниця, яка намалювала цей портрет, була колись гостею Солом╕╖ у В╕ареджо ╕, безумовно, вдумливий ╕ чулий митець,- знала, що творила... - -Недарма, через сорок рок╕в, згадуючи св╕й побут у В╕ареджо, Ярослава Музика напише: "╤ от почалися мо╖ двотижнев╕ гостини у велико╖ сп╕вачки, у славетно╖ Солом╕╖. Нин╕, з майже сорокар╕чно╖ в╕дстан╕ вони видаються мен╕ чар╕вним сном у царств╕ злагоди, краси ╕ музики. ╤ тепер то я вже добре знаю, що в╕лла у В╕ареджо була не затишною пристанню для колишньо╖ з╕рки. Н╕, велика сп╕вачка палала ╕ мр╕яла, готувалася до подальшо╖ жертвенно╖ прац╕ на нив╕ мистецтва. Зрештою, ╖╖ при╖зд до Львова напередодн╕ Вересневих под╕й 1939 року, ╖╖ наступна концертна ╕ педагог╕чна д╕яльн╕сть, ╖╖ невтомн╕сть ╕ д╕╓в╕сть до останнього подиху дають безперечну п╕дставу вбачати в тод╕шн╕й мальовнич╕й ╕дил╕╖ лиш короткий перепочинок". - -Сп╕вачц╕ було ш╕стдесят в╕с╕м рок╕в. Портрет Солом╕╖ подобався, ╕ ╖╖ нав╕ть т╕шило, що багатьом вона видавалася на портрет╕ стар╕шою, н╕ж у житт╕. Коли про це сказала Ганна Бег╕чева, Солом╕я розсм╕ялася ╕ запросила ╖╖ до себе на той знаменитий концерт (а то був справжн╕й концерт), який продовжувався дв╕ години. Були ще запрошен╕ Ярослава Музика ╕ Роман Турин. - -"Нам в╕дчинила сестра артистки - ╖╖ акомпан╕атор,- згаду╓ Ганна Бег╕чева.- Солом╕я Амврос╕╖вна стояла у в╕тальн╕, спершись на рояль. - -Але яка трансформац╕я! У довг╕й темно-ф╕олетов╕й сукн╕ вона здавалася вищою, н╕ж першого разу. Акуратно зачесане волосся було нав╕ть трохи п╕дсинене. Обличчя гор╕ло в╕д напруження ╕ пристраст╕ творчого зусилля. ╤ все це заради нас? Н╕. Це перетворення в ╕м'я мистецтва, через глибоку повагу до нього. - -Перед нами стояла велика артистка. Велична, гарна, молода, невп╕знанно зм╕нена. Це сила творчост╕ так зм╕нила ╖╖. Ласкаво ╕ водночас урочистим жестом запропонувала нам с╕сти. ╤ концерт почався. - -...╤, мабуть, найсильн╕ше враження, що заворожувало слухач╕в, справляла ╖╖ здатн╕сть до перевт╕лення, проникнення в суть образу. Тут ╖╖ майстерн╕сть була дивовижною. Вокал у не╖ був нерозривний ╕з словесним зм╕стом. Музична фраза - багата на в╕дт╕нки, н╕би музика народжувалася в глибин╕ ╖╖ ╓ства. Здавалося, що сп╕вало все ╖╖ т╕ло. Вона безперервно жила в образ╕. Це - як╕сть т╕льки великих артист╕в. - -Суть ╖╖ таланту полягала у вражаючому внутр╕шньому темперамент╕, у надзвичайн╕й легкост╕, з якою вона сама загорялася ╕ запалювала нас. Якась майже маг╕чна сила притягувала до не╖". - -Невдовз╕ п╕сля виставки сталася з Крушельницькою прикр╕сть, яка негативно вплинула на ╖╖ здоров'я. Якось, ╕дучи вулицею, Солом╕я зробила необережний крок, упала ╕ зламала ногу. Перелом був важкий ╕ небезпечний - високий, б╕ля стегна. - -Ледь довезли ╖╖ до квартири сестри... Почалися довг╕ м╕сяц╕ в л╕карн╕. - -А тут - в╕йна. Уся родина Солом╕╖ б╕дувала. Крушельницька жила з того, що давали родич╕. Б╕льше за вс╕х ╖й допомагала давня ╖╖ подруга з Б╕ло╖ - Мар╕я Цибульська. Незважаючи на небезпеку, час од часу привозила харч╕. Без не╖ - чи пережила б в╕йну Солом╕я, яка мешкала разом ╕з хворою Нусею. - -Нев╕домими шляхами через р╕к п╕сля початку в╕йни д╕стався до сп╕вачки лист в╕д Негр╕ти. В╕рна подруга гаряче запрошувала до себе Крушельницьких. Солом╕я мала тих мандр╕в досить, хот╕ла залишитися на сво╖й земл╕. Ем╕л╕я ╕ Мар╕я скористалися з запрошення. Там, в Аргент╕н╕, й залишилися. - -Нога погано заживала, Крушельницька ледь пересувалася, але, як т╕льки зак╕нчилася в╕йна, незважаючи на хворобу, артистка з рад╕стю приступила до роботи на посад╕ професора Льв╕всько╖ консерватор╕╖. - -Часом до не╖ линули в╕ст╕ з ╤тал╕╖. Вона заплакала, коли д╕зналася, що по арешт╕ Муссол╕н╕ Т╕тта Руффо вийшов на балкон ╕ засп╕вав "Марсель╓зу", яку п╕дхопили сотн╕ перехожих. Рад╕ла й участ╕ сп╕вака в Першому конгрес╕ миру. - -Сама вона також активно включилася в громадську роботу. Та основною ╖╖ справою тепер стали заняття з╕ студентами. Вони любили ╕ глибоко шанували ╖╖. З нею радилися, ╖╖ поважали. - -Вона старалася в╕ддати сво╖м студентам ус╕ сво╖ знання, секрети, вм╕ння. - -Вони розум╕ли це ╕ в╕дпов╕дали ╖й в╕рн╕стю ╕ любов'ю. ╤ певно, що зустр╕ч з такою людиною на пороз╕ життя, могла стати визначаючою. - -Сама ╖╖ присутн╕сть, наприклад, на зас╕даннях кафедри вокалу, надавала ╖м небуденного ╕ високого профес╕йного р╕вня. Хоча вона р╕дко виступала, а т╕льки уважно слухала, незалежно в╕д того, хто виступав - педагог початк╕вець чи маститий професор. "Та була у Солом╕╖ Амврос╕╖вни своя, особлива, а може, й неповторна манера вислову. ╖╖ дивовижна пам'ять збер╕гала безл╕ч ар╕й, романс╕в, п╕сень для р╕зних - ╕ ж╕ночих ╕ чолов╕чих голос╕в. ╤ коли починалося обговорення виконання яко╖сь п╕сн╕ або ар╕╖, ╖╖ трактування студентом чи студенткою, або коли члени кафедри сперечалися про точн╕сть тексту, Солом╕я Амвро-с╕╖вна починала, н╕би про себе, насп╕вувати цей тв╕р, таким чином уточнюючи його. Розгорнеться, бувало, дискус╕я про включення до ╕ндив╕дуального плану студента якогось романсу, ╕ Солом╕я Амврос╕╖вна Крушельницька вже насп╕ву╓ саме той еп╕зод, який становить найб╕льшу техн╕чну трудн╕сть або вимага╓ особливо╖ виразност╕ у виконанн╕". - -Щоправда, не в╕дразу члени кафедри призвича╖лися до тако╖ манери вислову, але у вир╕шенн╕ будь-яких профес╕йних проблем ╖╖ голос завжди був остаточним. В т╕ часи вона дуже часто говорила: - -- Молод╕ щаслив╕ш╕ за нас. ╖м не доведеться тинятися по чужих краях, як мен╕... Про них дба╓ Батьк╕вщина... Колись Укра╖на вчила сво╖х д╕тей в ╢вроп╕, але настане час, коли у нас вчитимуться д╕ти ╕нших континент╕в... - -Вона н╕коли не була самотньою, може, тому, що просто не вм╕ла нею бути. Певно, що ╖й не вистачало б╕льш широко╖ д╕яльност╕, публ╕ки, театру... але важк╕ п╕сляво╓нн╕ роки об╕крали не т╕льки ╖╖ життя. Вона все розум╕ла ╕ була вдячна кожному проявов╕ пам'ят╕ ╕ любов╕. - -Тепер нею оп╕кувалися д╕ти тих, кого вона любила в молодост╕. Семен Васильович Стефаник, який п╕сля в╕йни був заступником голови виконкому обласно╖ Ради народних депутат╕в, дуже багато допомагав Солом╕╖ Амврос╕╖вн╕ в клопотаннях про надання ╖й радянського громадянства та про присво╓ння ╖й звання професора. - -Колись вона частенько зустр╕чалася з Василем Стефани-ком в родин╕ Морачевських. Яку ж рад╕сть прин╕с ╖й Юр╕й Морачевський - син Соф╕╖ Окуневсько╖,- запросивши ╖╖ на гостину. Вона прийшла, як завжди, вчасно, але вс╕ вже на не╖ чекали. С╕ли до столу. Семен Васильович був весело╖ ╕ щиро╖ вдач╕, отже, бес╕да була легкою ╕ невимушеною. П╕д к╕нець об╕ду Солом╕я Амврос╕╖вна подякувала ╕ Юр╕ю, ╕ Семенов╕ за син╕вськ╕ почуття. - -- Але я таки м╕г бути вашим сином,- не втримавшися, щиро посм╕хнувся Семен Васильович. - -Солом╕я розсм╕ялася: ск╕льки теплоти ╕ дов╕ри, дозволених т╕льки серед р╕дних, було в тих в╕двертих словах! - -А ск╕льки приходило до не╖ людей ╕ просило влаштувати концерт?! Солом╕я довго в╕дмовлялася, а пот╕м наважилася. П╕дготувала програму ╕ визначила день. - -Того грудневого с╕рого ранку Крушельницька прокинулася з якимось непевним хвилюванням. Перш╕ секунди п╕сля сну вона н╕би не розум╕ла, що ма╓ статися... ╤ тому, лежачи п╕д теплою ковдрою, пригадувала реальн╕сть ╕ вслухалася в глибоку тишу, яка панувала в квартир╕. З к╕мнати Нус╕ теж не доносилося н╕ звуку. Нав╕ть далекий трамвай не порушував цей благодатний ранковий спок╕й. - -Грубка вже була натоплена, ╕ з п╕ддувала в╕дсв╕чувало жевр╕юче вуг╕лля. Отже, була сестра, яка витопила грубку ╕ забрала Нусю. Ну що ж... за ст╕льки рок╕в ╖╖ сестри добре знали, чого вона потребу╓ перед концертом... Ах!.. Концерт! Увечер╕ в не╖ концерт у консерватор╕╖. Вона таки поступилася умовлянням сво╖х шанувальник╕в, професор╕в консерватор╕╖, студент╕в, власних учн╕в... ╕ сьогодн╕ ма╓ в╕дбутися концерт. Солом╕я в╕дчула легке запаморочення в╕д хвилювання, яке неспод╕вано накотилося на не╖. - -Ну, раз концерт... значить, ╖╖ день мусить бути побудований так, як завжди перед концертом. - -Легкий сн╕данок, вправи для голосу, перев╕рка репертуару, вбрання... Склянка теплого чаю, годинний в╕дпочинок ╕ некваплив╕ збори... ╖й пригадалися ╕нш╕ дн╕, перед ╕ншими концертами, ╕ на спод╕ самого серця вона в╕дчула легеньке г╕ркотливе поколювання. - -╢диним рухом вол╕ Солом╕я в╕дкинула вид╕ння ╕ встала. Вона мусила заповнити себе лише тим, що в╕дбува╓ться сьогодн╕, зараз. - -Десь оп╕вдн╕ прийшла Юзя. Багатор╕чна звичка, вироблена практикою, привела ╖╖ на вулицю Чернишевського цього дня вдруге. Юзя прийшла разом ╕з Одаркою, але дочка зразу ж покинула ╖х, маючи в м╕ст╕ як╕сь справи. Домовились, що вона зайде за ними вже перед самим концертом. - -- А що, Солюню,- запитала Юзя, як т╕льки Одарка зачинила за собою двер╕,- чи вибрала вже на веч╕р сукню? - -- Так, але хот╕ла ще порадитися. - -- Гадаю, найкраща була б чорна! - -- Так мислиш? - -- Чорний кол╕р - це завжди елегантно! - -Солом╕я замислилась, мовчки подивилася сп╕длоба на сестру й промовчала. - -- Тв╕й в╕к... - -- От, власне,- з легким роздратуванням в╕дпов╕ла Солом╕я,- чорний для молодих... для мене це вже жалоба... Концерт! Який би в╕н не був, для мене - завжди свято! А тут чорне! Жалоба! По молодост╕! Вона ще не вмерла! Х╕ба разом з╕ мною. Н╕, краще оту темно-с╕ру, з╕ ср╕блом... ╕ до не╖ букет ╕з крученого ср╕бла, пам'ята╓ш... ф╕алки... ср╕бн╕. - -- Може бути,- здвигнула плечима Юзя,- т╕льки напевне ╖╖ доведеться вшивати. - -Солом╕я пильно глянула на сестру ╕ в╕дпов╕ла: - -- Таки напевне доведеться... х╕ба нам уперше, вши╓мо. - -Вони працювали мовчки. Та, певно, кожна з них пригадала той далекий, вже майже невидимий день, коли вони отак удвох трудилися над легким б╕лим платтям для Солом╕╖ного дебюту. ╤нш╕ реч╕ оточували ╖х тод╕, ╕нш╕ люди були за дверима, ╕нший Льв╕в заглядав ╖м у в╕кно... Не повторювалися обставини. Н╕що не здатне було ╖х повторити. Й вони сам╕ стали ╕ншими... Повторювалися ╖х почуття, серця ╖х в╕дчували т╕ ж сам╕ хвилювання ╕ над╕ю... Над╕ю! На що? - -Зал Льв╕всько╖ консерватор╕╖ ╕мен╕ М. В. Лисенка був переповнений. Стояли в проходах, у дверях. Н╕хто н╕ до кого не мав претенз╕й, н╕хто не жал╕вся, що йому незручно... Багато бажаючих так ╕ лишились у коридор╕, на вулиц╕... - -Коли на сцену вийшла Солом╕я Крушельницька, усм╕хнена, в ср╕бляст╕й сукн╕, сивенька, як голубка, зал устав ╕ в╕тав ╖╖, стоячи к╕лька хвилин. В╕тали свою славу, сво╓ нескорене минуле, свою майбутню легенду! - -Чи могла б якась стороння людина зрозум╕ти, що в╕дбувалося того вечора в зал╕ Льв╕всько╖ консерватор╕╖? Чи то був концерт, чи родинне свято, ╕ що, власне, значить ота ср╕бноволоса ж╕нка для вс╕х, хто прийшов ╖╖ послухати. - -Так, ╖╖ голос зазнав зм╕н, але майстерн╕сть була т╕╓ю ж самою, що вражала слухач╕в ус╕х континент╕в. Техн╕ка залишилася ╕ незм╕нною залишилася любов до п╕сн╕, бажання сп╕вати для людей. ╤ тому не було критик╕в у тому зал╕, а лише шанувальники, як╕ сп╕впереживали ╕ жили одними почуттями разом ╕з сп╕вачкою. ╤ коли п╕д склеп╕нням залу розлилися перш╕ звуки п╕сн╕ "Краю родимий, село родиме, вас я в╕таю, м╕сця любим╕",- зал наче вмер. ╤ в т╕й абсолютн╕й тиш╕ виливалися з душ╕ - -Солом╕╖но╖ слова любов╕, в╕дданост╕ ╕ вдячност╕ сво╖й земл╕, сво╓му народов╕, який дав ╖й життя ╕ таке збол╕ле за його долю серце... - -╤ ти, керничко, св╕дку любов╕, В╕тай, сестричко, в╕тай мене знову, Скажи мен╕ правду, скажи щир╕шу, Чи я ще знайду любов давн╕шу. - -Коли пролунав останн╕й акорд, зал не ожив, н╕... лише чи╓сь тихе схлипування почулося... ╤ Солом╕я низько вклонилася тому плачев╕. Сльоза зб╕гла ╖й з очей ╕ миттю зникла у викривлених посм╕шкою устах. Устах, як╕ колись так нагадували траг╕чну маску Дузе. То був не концерт, то було прощання... - -Одного сонячного зимового дня до Солом╕╖ нагодилася ╖╖ сестра ╕ давня житт╓ва пов╕рниця Олена Охримович. - -╤з собою мала семир╕чного онука Мирослава. Солом╕я дуже зрад╕ла гостям, вона любила спок╕йного ╕ мовчазного Мирошка. - -Олена почала здалека. - -- Бачиш, Солюню, онук уже в такому в╕ц╕, що потр╕бно визначитися. В╕н досить гарно гра╓... - -- То й що, хай соб╕ гра╓, як йому гра╓ться... Запала пауза, але Оленка не здавалася. - -- ╤ то правда, та може, хлопчина ма╓ як╕сь виключн╕ зд╕бност╕, сп╕ва╓ погано, а компонувати любить... - -- Але дай мен╕ ╕ йому, Оленко, святий спок╕й! - -- Н╕, виключн╕ зд╕бност╕ вимагають уваги... - -- А в╕д мене щось потр╕бно? - -- Прослухай його, будь ласка. - -Солом╕я з╕тхнула, н╕коли того не робила ╕з задоволенням, просто не могла в╕дмовити Оленц╕. Перев╕рила. У хлопчини виявився абсолютний слух. Оленка зрад╕ла. - -- Так ти, Солюню, радиш його вчити? - -- Як схоче, то навчиться.- ╤ вийшла з к╕мнати. ╤стор╕ю Нус╕ не забувала н╕коли. - -Остання ос╕нь... Ос╕нь 1952 року. Солом╕я не втратила характерного для не╖ оптим╕стичного сприймання життя. Щоправда, св╕т без театру здавався позбавленим поез╕╖, б╕льш проза╖чним: "...бо проза сувора ╕ не дозволя╓ видавати насп╕ви за думки". Та розум Крушельницько╖ залишався живим, ╕ в кожного, хто сп╕лкувався з нею, з'являлося в╕дчуття збагачення ╕ душевно╖ радост╕. - -╖й дозволили давати уроки вокалу дома - Солом╕╖ важко було ходити. Учн╕ з рад╕стю приходили, бо в╕дчуття ос-мисленост╕ ╖х занять саме тут не полишало ╖х н╕ на хвилину. Ус╕╓ю сво╓ю повед╕нкою, вчинками ╕ словами Солом╕я Крушельницька вчила ╖х, ╕ не т╕льки сп╕вати, вона стверджувала, що чесн╕сть ╕ см╕лив╕сть у житт╕ - сутт╓в╕ цноти розуму, ╕ нев╕гластво п╕дстер╕га╓ нас, коли ми не в╕римо у сво╖ сили, якщо задоволен╕ чи бо╖мося або роздратован╕. Учн╕ любили ╖╖ ╕ залишили багато доказ╕в ц╕╓╖ любов╕. - -Радянська влада присво╖ла ╖й учене звання професора ╕ почесне звання заслуженого д╕яча мистецтв Укра╖нсько╖ PCP. - -...╖й виповнилось в╕с╕мдесят, ╕ вона була готова до всього... - -Якось в╕дчула б╕ль у горл╕... в╕н нагадував анг╕ну, але в чомусь в╕др╕знявся, ╕ Солом╕я вловила ту р╕зницю. Минув тиждень - б╕ль не вщухав. Юзя настояла на в╕дв╕динах л╕каря. Л╕кар виписав м╕кстуру ╕ попросив Юзю зайти. Юз╕ було вже важко ходити, але вона зрозум╕ла, що л╕кар ма╓ щось сказати ╖й особисто. - -На другий день вона прийшла ран╕ше призначеного часу, ╖╖ не здивував д╕агноз... ╕нту╖тивно в╕дчувала його. Рак. - -Бол╕ щоразу ставали тривал╕шими ╕ нестерпн╕шими. - -- Об╕йдеться,- в╕дпов╕дала Солом╕я сестр╕, коли та пропонувала переселитися до не╖ на вулицю Чернишевсь-кого. Солом╕я мешкала з хворою Нусею, ╕ лише Юзя знала про важкий стан старшо╖ сестри. - -- Ми впора╓мося удвох ╕з Нусею... а горло?... врешт╕-решт воно ст╕льки попрацювало, що таки мусило захвор╕ти. - -Про що ж думала тими довгими днями хвороби ця дивна, догоряюча ж╕нка? - -Крушельницька з притаманною ╖й мужн╕стю намагалася не докучати сво╓ю хворобою родичам ╕ не збуджувати Нусю, в яко╖ в╕д усяких напружених обставин починався напад. Сп╕вачка була досить мудрою, щоб не ремствувати, а спок╕йно зустр╕ти неминуче. Але про що вона думала в т╕ дн╕? За чим жал╕ла? Що оплакувала? - -Вона пригадувала сво╖ виступи, зустр╕ч╕. Напевно, приходили до не╖ по ночах ╖╖ улюблен╕ геро╖н╕-сестри, як╕ без не╖ були н╕що, Солом╕я надавала ╖м життя, робила матер╕альними, любила ╖х... ╕ вони, мабуть, не залишили ╖╖ на самот╕. - -Жал╕ла? Вона не могла жал╕ти за минулим, бо жила на повну силу. Вчилася - ск╕льки вистачало розуму ╕ сил, працювала - до останнього подиху; любила - все люби- - -ла в житт╕: ╕ працю, ╕ кохання, ╕ св╕т, ╕ людей. ╤ все-таки жал╕ла! Безконечно жал╕ла, що прийшов час для справжнього життя, для справжньо╖ прац╕, для справжнього в╕дродження народу, а вона мусила йти... - -Настав листопадовий день, ш╕стнадцятого. Крушельницька прокинулася ╕ не в╕дчула болю. Це було так незвично. Ще медсестра лише мала прийти, а б╕ль зник! Солом╕я подивилася у в╕кно. Гол╕, безпом╕чн╕ г╕лочки дерев, далекий морок ос╕ннього парку, крапл╕ дощу по п╕дв╕конню. ╤ раптом, як колись давно, вона в╕дчула в цьому як╕сь та╓мнич╕ ритми, ╕ ╖й захот╕лося встати, притулити обличчя до холодно╖ волого╖ шибки, подивитися на св╕т ближче, торкнутися його - такого живого, пульсуючого тими хвилюючими ритмами... - -Обережно опустивши ноги, вона стала на килимок... "Щоб Ваш╕ н╕жки не торкалися холодно╖ п╕длоги",- пригадала вона давнього листа Б╕линського,- далекого милого хлопця, який ст╕льки л╕т писав ╖й про кохання, не см╕ючи н╕ на що над╕ятися. Лише сьогодн╕ вона дозволила соб╕ пригадати, що таки в'яло ╖╖ серце в╕д його погляду... Так, ╖╖ надовго вистачило, аби не згадувати про це... але не наст╕льки, щоб забути,- вона тихенько посм╕хнулася. - -Встала. ╤ раптом... жорстокий б╕ль, який виник неспод╕вано, ╕ не в горл╕, а десь м╕ж очима, звалив ╖╖ страшною силою на пост╕ль. Упала гор╕лиць. Хот╕ла закричати... Пригадала, що переляка╓ Нусю в сус╕дн╕й к╕мнат╕. Цього не можна робити, Солом╕я хвора - не дасть ╖й ради... Б╕ль не вщухав. Затулила соб╕ рота рукою. Бризнули сльози з очей... прекрасних, очей - озер зелених... чар╕вних очей Роксолани. - -╤ погас б╕ль. Наче тисяч╕ гарячих вогняних стр╕л посипалися на не╖... Ах! То сонце виплива╓ з-за хмари ╕, розбиваючись на тисяч╕ гарячих скалок, обкида╓ ╖╖ теплом ╕ рад╕стю... Рад╕сть! Бачити сонце... А навкруги широк╕ р╕дн╕ лани, багряними маками скроплен╕, син╕ми волошками осв╕жен╕... То ноги ╖╖, тонучи в гарячому п╕ску, дають оце тепло, що гр╕╓ серце... ╤ поруч батько, то його лаг╕дна посм╕шка бачиться ╖й зараз. Солом╕я п╕дн╕ма╓ голову, зверта╓ обличчя до сонця ╕ пита╓: - -- Татунцю, для чого той чолов╕к возить фортеп╕ано на воз╕?.. - -Ки╖в - Льв╕в - В╕ареджо 1975 - 1978 рр. - -П╤СЛЯМОВА - -Солом╕ю Крушельницьку поховали на льв╕вському цвинтар╕, величному ╕ старому Личаков╕,- поруч ╕з могилою ╤вана Франка й зовс╕м недалеко в╕д могили Михайла Павлика. - -Життя Солом╕╖ Крушельницько╖ ск╕нчилося, але почала рости ╖╖ слава на р╕дн╕й земл╕. Написан╕ десятки спогад╕в про славетну сп╕вачку, вийшли у двох томах матер╕али б╕ограф╕╖ та листи. - -╤м'ям Солом╕╖ Крушельницько╖ назван╕ вулиц╕ ╕ музичн╕ школи у Львов╕ й Тернопол╕. - -Солом╕я Крушельницька безмежно любила св╕й народ, св╕й край. На вершин╕ ╖╖ св╕тово╖ слави цей кревний зв'язок ставав ще сильн╕шим. Мистецьк╕ усп╕хи в╕дкрили перед нею двер╕ усього св╕ту, але вона добре закарбувала, що св╕т належить лише тому, хто ма╓ Батьк╕вщину! Вона залишила нам переконлив╕ докази сво╓╖ в╕дданост╕. Найперший серед них - повернення до сво╓╖ земл╕, свого народу, разом з яким вона в╕тала Радянську владу на зах╕дноукра╖нських землях. - -Н╕коли не заростуть травою забуття ╖╖ стежки, ╕ не т╕льки в р╕дн╕м краю. ╖╖ пам'ята╓ ╤тал╕я. Кожного року, в дн╕ пучч╕н╕вських свят, ╖й присвячують статт╕, до будинку у В╕ареджо, де вона жила, приносять кв╕ти. В будинку-музе╖ Пучч╕н╕ над п╕ан╕но композитора - велика фотограф╕я Солом╕╖ Крушельницько╖. ╖х тут ще дв╕ в ╕нших к╕мнатах. Пам'ятник Шелл╕ на берез╕ Т╕рренського моря - теж згадка про Крушельницьку. Це з ╖╖ ╕н╕ц╕ативи Чезаре Р╕ч-ч╕он╕, тод╕шн╕й мер В╕ареджо, поставив пам'ятник на м╕ст╕ траг╕чно╖ загибел╕ поета. - -Т╕льки той, хто пройде Солом╕╖ними стежками, намагаючися в╕дтворити ╖╖ славний шлях, по-справжньому зрозум╕╓ чари ╕ небезпеку т╕╓╖ д╕╖, яку ми призвича╖лися називати служ╕нням мистецтву. Ми в╕та╓мо цю д╕ю, ми смаку╓мо ╖╖ плоди ╕ р╕дко згаду╓мо, що грунт, на якому вони виросли ╕ дозр╕ли - серце митця! - -В робот╕ над книгою я завжди в╕дчувала щиру доброзичлив╕сть ╕ глибоку зац╕кавлен╕сть людей ╕ колектив╕в, до яких мен╕ доводилося звертатися за допомогою або порадою ╕ яким я найб╕льш прагну скласти найщир╕шу подяку. В першу чергу колективам Центрально╖ науково╖ б╕бл╕отеки АН УРСР, б╕бл╕отеки Ки╖всько╖ державно╖ консерватор╕╖ ╕м. П. ╤. Чайковського, Льв╕всько╖ науково╖ б╕бл╕отеки ╕м. В. Стефаника, сп╕вроб╕тникам Льв╕вського державного музею укра╖нського мистецтва, Льв╕вського л╕тературно-мемор╕ального музею ╤. Франка, Терноп╕льського кра╓знавчого музею та його ф╕л╕алу - музею С. А. Крушельницько╖ в сел╕ Б╕ла. Колишньому директоров╕ Льв╕вського л╕тературно-мемор╕ального музею ╤. Франка, кандидату ф╕лолог╕чних наук С. В. Стефанику, заступников╕ голови Льв╕всько╖ обласно╖ орган╕зац╕╖ Укра╖нського товариства охорони пам'яток ╕стор╕╖ та культури ╤. А. Куд╕ну, колишньому доценту Льв╕всько╖ консерватор╕╖ О. К. Бандровськ╕й, упорядникам книжок спогад╕в про Солом╕ю Крушельницьку - ╤. С. Деркачев╕ та М. ╤. Головащенков╕, ректоров╕ Ки╖вського ╕нституту театрального мистецтва ╕м. ╤. К. Кар-пенка-Карого, кандидату мистецтвознавства Р. Я. Пилип-чуку, зав╕дуючому в╕дд╕лом УЛЕ ╤нституту л╕тератури ╕м. Т. Г. Шевченка АН УРСР, доктору ф╕лолог╕чних наук Ф. П. Погребеннику, зав╕дуюч╕й кафедрою етики й естетики Ки╖вського державного ун╕верситету ╕м. Т. Г. Шевченка, доктору ф╕лософських наук Л. Т. Левчук. Родичам Солом╕╖ Крушельницько╖, зокрема М. М. та М. В. Скорикам. Авторам пам'ятника Солом╕╖ Крушельницьк╕й у Львов╕ Т. Бриж та Л. Скорик, багатьом ╕ншим. - -ВАЛЕР╤Я ВРУБЛЕВСЬКА - -ОСНОВН╤ ДАТИ життя ╤ Д╤ЯЛЬНОСТ╤ С. А. КРУШЕЛЬНИЦЬКО╥ - -1872, 23 вересня - В сел╕ Б╕лявинцях (нин╕ Бучацького району Терноп╕льсько╖ област╕) в с╕м'╖ Амврос╕я Крушельницького народилася Солом╕я Амврос╕╖вна Крушельницька. - -1883 - Перший прилюдний виступ у хор╕ "Русько╖ бес╕ди" в Тернопол╕. - -1891 - Початок навчання у Льв╕вськ╕й консерватор╕╖. - -1893 - Зак╕нчила консерватор╕ю з╕ ср╕бною медаллю ╕ дипломом з в╕дзна- - -кою. - -1893, травень - Дебют у Льв╕вському театр╕ Скарбка в опер╕ Дон╕-цетт╕ "Фаворитка", а пот╕м у "С╕льськ╕й чест╕" Маскань╖. - -1893, вересень - М╕лан. Початок навчання у професора Фаусти Кресп╕ та в драматичн╕й студ╕╖ професора Копт╕. - -1894 - Крушельницька п╕дпису╓ контракт з╕ Льв╕вським театром. Сп╕ва╓ - -в операх "Фауст", "А╖да", "Трубадур", "Бал-маскарад", "Африканка", "Галька", "Страшний дв╕р". - -1895, с╕чень - Знов у Львов╕. "Манон Леско" Пучч╕н╕. Хвороба ╕ смерть брата. Трим╕сячн╕ студ╕╖ у В╕дн╕ у професора Генсбахера. Ангажемент у Краков╕. Сп╕ва╓ в операх "Дочка кардинала", "Трубадур", "Бал-маскарад", "Лоенгр╕н". Виступи в Кремон╕. - -1896 - Гастрол╕ в Кремон╕, Зар╕, Краков╕, Тр╕╓ст╕, Одес╕. В Одес╕ сп╕ва╓ - -разом ╕з тенором Ван-Дейком. - -1897 - П'ять м╕сяц╕в гастролей у П╕вденн╕й Америц╕. Виступи у Бергамо - -на сот╕ роковини з дня народження Дон╕цетт╕. Нагороджена пам'ятною медаллю. Парма, прем'╓ра "Богеми" Пучч╕н╕. - -1898 - Запрошення до Варшавського Великого театру. Початок гостин- - -них по╖здок до Петербурга. Сп╕ва╓ разом ╕з Батт╕ст╕н╕ ╕ Карузо. З нагоди 25-р╕чно╖ л╕тературно╖ д╕яльност╕ ╤. Франка переда╓ йому через В. Гнатюка р╕г достатку. Бенеф╕с Крушельницько╖ у Варшав╕, чотириста с╕мдесят четверта вистава "Гальки". Письменник А. Чайковський орган╕зову╓ концерт Солом╕╖ Крушельницько╖ у Бережанах. Виступи в Коломи╖. - -1899 - Композитор М. В. Лисенко присвячу╓ три романси Солом╕╖ Кру- - -шельницьк╕й. - -1902 - Запрошення на гостинн╕ виступи до Парижа. Сп╕ва╓ з Яном Решке. - -1900 - П'ятисота вистава "Гальки" у Великому театр╕, Варшава. - -1904 - Бреш╕я. Воскрес╕ння "Мадам Баттерфляй". - -1906 - Дебют ╕ гастрол╕ в Буенос-Айрес╕. "Валл╕" Каталан╕, "Джо-конда". - -1906 - Дебют у "Ла Скала", М╕лан. Опера Р╕харда Штрауса "Саломея". Прем'╓ра. Диригент Артуро Тоскан╕н╕. Крушельницька сп╕ва╓ з Джузеппе Боргатт╕. В цьому ж сезон╕ прем'╓ра "Глор╕╖" Ч╕леа. - -1908 - Гастрол╕ в ╢гипт╕ разом ╕з Пучч╕н╕. - -1909 - Прем'╓ра в "Електр╕" Р╕харда Штрауса. Театр "Ла Скала", - -М╕лан. - -1910 - Одруження з ╕тал╕йським адвокатом, мером м╕ста В╕ареджо - -Чезаре Р╕чч╕он╕. - -1915 - Прем'╓ра "Федри" композитора П╕ццет╕, "Ла Скала". 1920 - Останн╕й виступ в операх "Лорелея", "Лоенгр╕н". 1923 - Перше концертне турне. - -1925 - Пам'ятний концерт на запрошення королеви ╤тал╕╖. - -1927 - 1928 - Концертне турне: Нью-Йорк -"Мекка Ауд╕тор╕ум", Детройт, Ч╕каго, Ф╕ладельф╕я, П╕тсбург, Кл╕вленд, Монреаль, В╕нн╕пег. - -1929 - Прощальний концерт в Академ╕╖ Санта Цец╕л╕я у Рим╕. 1937 - Помер Чезаре Р╕чч╕он╕. - -1939 - Солом╕я Крушельницька поверта╓ться до Львова. - -1946 - Льв╕вська державна консерватор╕я ╕мен╕ М. В. Лисенка запрошу╓ - -Солом╕ю Крушельницьку на посаду професора. - -1947 - Останн╕й концерт для земляк╕в. - -1949 - Написала науково-методичну працю "Принципи виконання соль- - -них вокальних твор╕в М. В. Лисенка". - -1950 - Удосто╓на звання заслуженого д╕яча мистецтв УРСР - -1952, 16 листопада - Померла Солом╕я Амврос╕╖вна Крушельницька.